СЕКЦІЯ № 1 «Бухгалтерський облік»4 При розрахунках з постачальниками та підрядниками виникає податковий

1

СЕКЦІЯ № 1

«Бухгалтерський облік»

2

Анастасія Басюк

магістр,

Дніпропетровський державний аграрний університет,

м. Дніпропетровськ

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУ ПОСТАЧАННЯ :

ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ ОБЛІКУ

Основна функція будь-якої установи – прийняття управлінських рішень,

що формуються на основі отриманої інформації. Інформація відіграє важливу

роль у суспільному розвитку, а потреба усіх видів людської діяльності в

інформаційних ресурсах необмежена [1].

В управлінні важливу роль відіграє облік. За відсутності інформації облік

перестане існувати, як наука. Інформація становить основу облікового процесу,

що забезпечує взаєморозуміння між людьми. Процес обміну інформацією в

обліку – це процес кругообігу інформації між суб’єктами обліку. Будь-яка

система обліку потрібна для отримання певного об'єму інформації в тій чи

іншій формі [2].

Критерієм ефективного управління сучасними підприємствами є

максимальне задоволення інформаційних потреб усіх учасників виробничо-

господарської діяльності. Керівництво підприємства заінтересоване в

своєчасних, коротких і зрозумілих звітах про вартість вкладень, динаміку

загальних фінансових показників діяльності підприємства, випуск продукції,

прибутку.

Однією з інформаційних систем є система обліку процесом постачання,

яка виявляє та відображає факти господарської діяльності підприємства і

узагальнює показники його економічної діяльності, котрі використовують у

своїй роботі менеджери та керівники господарства у процесі ефективного

управління. Саме тому роль даного обліку як основної системи інформаційного

забезпечення управління в теперішній час є особливо важливою [3].

3

Центральним моментом обліку процесу постачання є облік

розрахункових операцій з постачальниками та підрядниками. Згідно Інструкції

із застосування Плану рахунків облік розрахунків з постачальниками і

підрядниками повинен вестися на окремому рахунку 63. Цей рахунок не

показує заборгованість за кожним договором, не видно яка заборгованість

поточна – термін сплати якої ще не настав, а яка вже прострочена. Отже,

пропонуємо ввести у План рахунків додатковий позабалансовий рахунок 10

«Кредиторська заборгованість»:

101 «Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, термін

сплати якої ще не настав з вітчизняними постачальниками»;

102 «Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, термін

сплати якої ще не настав з іноземними постачальниками»;

103 «Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги,

прострочена з вітчизняними постачальниками»;

104 «Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги,

прострочена з іноземними постачальниками».

За допомогою цих субрахунків полегшується робота бухгалтерів, не

потрібно аналізувати кожний договір та вибирати кредиторську заборгованість

на рахунку. Цей аналіз заборгованості буде накопичуватись на позабалансових

субрахунках – конкретно за кожним договором. Ці позабалансові рахунки

допомагають стежити за кредиторською заборгованістю, контролювати терміни

її сплати.

Для удосконалення ведення обліку розрахунків з постачальниками та

підрядниками пропонуємо ввести документ – Реєстр документів до сплати.

Зведений «Реєстр документів до сплати» дуже ефективний, бо показує реєстр

рахунків за кожним постачальником і підрядником та має інформацію про те, за

що платить підприємство, які строки оплати та найголовніше – показує

залишок за кожним рахунком на кінець дня і має накопичувальну інформацію

на кінець місяця, що дасть змогу контролювати кредиторську заборгованість за

конкретним рахунком від постачальника та підрядника.

4

При розрахунках з постачальниками та підрядниками виникає податковий

кредит, бувають випадки, коли постачальники не додають до документів на

постачання податкової накладної. Для цього підприємства звіряються за

звітний період за допомогою акта звіряння. Але, на жаль, така форма акта

звіряння не дає інформації про отримані податкові накладні, тому для перевірки

наявності податкових документів на підтвердження розрахунків з податку на

додану вартість на сільськогосподарських підприємствах пропонуємо

удосконалену форму акта звіряння заборгованості – додано нову графу,

особливістю якої є наявність інформації відносно отриманих податкових

накладних на підтвердження розрахунків підприємства з податку на додану

вартість . При звірянні з постачальниками нова форма акта звіряння дає

можливість виявити не отримані податкові накладні на товарно-матеріальні

цінності, які отримано у звітному місяці,та віднести податок на додану вартість

на податковий кредит .

Таким чином, застосування окремого рахунку з обліку розрахунків,

поглиблення аналізу кредиторської заборгованості з метою недопущення

порушень фінансової дисципліни та впровадження відповідних регістрів обліку

допоможуть раціоналізувати облік на підприємстві щодо кредиторської

заборгованості.

Література

1. Бутинець Ф. Ф. Бухгалтерський управлінський облік: [навч. посібник] /

Ф. Ф. Бутинець. – Житомир : Рута, 2005. – 479 с.

2. Голов С. Ф. Бухгалтерський облік в Україні. Аналіз стану та

перспективи розвитку: підручник / С. Ф.Голов. – К. : Центр навчальної

літератури, 2007. – 221 с.

3. Правдюк Н. Л. Підвищення ролі фінансової облікової інформації в

управлінні діяльністю сільськогосподарських підприємств / Н. Л. Правдюк //

Агроінком. – 2005. – № 8. – С. 7 – 11.

5

Вікторія Білан

студентка 4 курсу спеціальності «Облік і аудит»,

Полтавська державна аграрна академія,

м. Полтава

ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА

ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА

Рослинництво є основною галуззю сільськогосподарського виробництва.

Воно забезпечує потреби населення в продуктах харчування, є базою для

розвитку тваринництва, надає сировину для промисловості. Рослинництво має

специфічні особливості, що впливають на ведення бухгалтерського обліку.

Виробничі витрати в рослинництві здійснюються тривалий час причому дуже

нерівномірно, технологічний процес залежить від природних умов і практично

не може бути прискорений за рахунок інтенсифікації [3, с. 16].

У сільському господарстві робочий період (час безпосереднього

використання живої і уречевленої праці) не збігається з періодом виробництва

(час від початку виробництва до одержання готової продукції). У результаті

такого незбігу виникає сезонність виробництва, яка виявляється в

переривчастому використанні робочої сили і засобів виробництва, в

нерівномірному надходженні продукції і доходів протягом року. Це вимагає

розробки заходів щодо пом’якшення сезонності. Крім того, така залежність від

природних умов викликає необхідність створювати на аграрних підприємствах

значні страхові резерви насіння на випадок неврожаю, спричиненого форс-

мажорними обставинами – посухою, градобоєм, повенями тощо [1, с. 122].

Є багато визначень поняття «витрати», оскільки це поняття є одним з

основних у бухгалтерському обліку. Так, П. Л. Сук визначає витрати як кошти,

використані для отримання доходів. А. Голубєв, Н. Буховець вказують, що

собівартість (витрати) – це представлений у грошовому вираженні обсяг

ресурсів, використаних у конкретних цілях, В. Б. Моссаковський, О. М. Томчук

6

під витратами розуміють використані ресурси або гроші, які потрібно сплатити

за товари та послуги [3, с. 16]. Найбільш поширеним є таке визначення: витрати

на виробництво – це матеріальні і грошові кошти, витрачені з метою їх

повернення у збільшеній кількості, тобто з метою генерації грошових потоків і

одержання доходу.

Облік витрат у рослинництві ведеться за єдиними з іншими галузями

економіки принципами, але ця галузь є динамічною системою. Вона

знаходиться в постійному процесі розвитку і їй характерні істотні відмінності,

що визначають організацію та формування облікових даних.

Важливого значення набуває врахування в обліку витрат техніко-

економічних, технологічних, агробіологічних та агроекологічних особливостей,

характерних рослинництву. Ці особливості вирощування продукції

рослинництва впливають на побудову обліку витрат виробництва та вимагають

своєчасного виявлення і визнання в обліку втрат виробництва за центрами

відповідальності. Останнє вимагає визначення та відображення в обліку втрат

виробництва продукції рослинництва здійснювати на субрахунку 241 «Втрати у

рослинництві», а при потребі використовувати субрахунок 375 «Розрахунки за

відшкодуванням завданих збитків» за винними особами [2, с. 5].

У рослинництві організовують облік за такими об'єктами:

сільськогосподарські культури, сільськогосподарські роботи, витрати, які

підлягають розподілу (враховуються протягом року на окремих аналітичних

рахунках), інші об'єкти.

Слід зазначити, що при виробництві сільськогосподарської продукції

споживається значна кількість різноманітних ресурсів, які в рослинницькій

галузі поділяються за статтями витрати на оплату праці, відрахування з неї,

насіння і посадковий матеріал, паливно-мастильні матеріали, добрива, роботи і

послуги, витрати на ремонт необоротних активів, амортизаційні відрахування,

загальновиробничі витрати, інші витрати [3, с. 16].

Проте, організаційно-технологічні, агротехнічні та біологічні особливості

вирощування продукції рослинництва істотно впливають на склад витрат

7

виробництва, вимагаючи розширення та деталізації витрат за статтями, зокрема:

витрати на оплату праці штатних працівників і окремо сезонних працівників;

вартість насіння та посадкового матеріалу: власного виробництва поточного

року, куповані та власного виробництва минулого року; витрати на роботу

машинно-тракторного парку і окремо комбайнів та інших самохідних машин;

резерви (витрати на відтворення природної родючості ґрунту). Застосування

такої деталізації статей витрат дає змогу отримувати достовірну інформацію для

контролю та прийняття управлінських рішень по підприємству і в структурних

підрозділах в розрізі кожного технологічного циклу вирощування кожної

культури [2, с. 6].

Агротехнологічні, біологічні й організаційні особливості вирощування

продукції рослинництва впливають на побудову обліку витрат виробництва та

вимагають своєчасного виявлення і визнання в обліку витрат виробництва за

центрами відповідальності. Така деталізація складу статей витрат та їх

відображення на рахунках обліку підвищить рівень відповідальності й

контролю трудових колективів, а також дасть можливість визначати їхню роль

при підведенні підсумків діяльності центрів відповідальності та підприємства в

цілому.


1. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств: [підручник] /

В. Г. Андрійчук. – 2-ге вид., доп. і перероб. – К. : КНЕУ, 2002. – 624 с.

2. Костякова А. А. Облік витрат на виробництво продукції рослинництва:

автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.09

«Бухгалтерський облік, аналіз та аудит» / А. А. Костякова. – К., 2010. – 17 с.

3. Лишеленко М. О. Проблеми обліку та аналізу витрат і виходу продукції

рослинництва / Лишиленко М. О., Білоножко В. В. // Вісник Сумського

національного аграрного університету. – 2011. – № 2. – С. 15 – 19.

8

Анастасія Бобокало

студентка спеціальності «Облік і аудит»,

Ю. О. Ночовна, к. е. н., доцент кафедри бухгалтерського обліку і аудиту,

Полтавський університет економіки і торгівлі,

м. Полтава

ОСНОВНІ ВІДМІННОСТІ ФІНАНСОВОГО ТА ПОДАТКОВОГО

ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

Вивчення теоретичних положень та наукових праць вітчизняних вчених

свідчать, що незважаючи на сподівання практиків, вимоги фінансового та

податкового обліку основних засобів з прийняттям Податкового Кодексу

України так і не стали однаковими.

Серед основних проблем неузгодженості П(С)БО 7 та ПКУ щодо обліку

основних засобів слід відзначити відмінності у визначенні, класифікації, оцінці

та нарахуванні амортизації основних засобів.

Так, у названих нормативно-правових документах сутність основних

засобів формулюється по-різному. Згідно з П(С)БО 7, основні засоби – це

матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у

процесі діяльності, постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду

іншим особам, для здійснення адміністративних і соціально-культурних

функцій, очікуваний строк корисного використання яких більше одного

року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) [2].

Відповідно до Податкового кодексу України, основні засоби – це

матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у

користування ділянок надр, що призначаються платником податку для

використання у господарській діяльності, вартість яких перевищує 2500

гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним

зносом та очікуваний строк корисного використання яких з дати введення в

експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він

довший за рік) [1].

Отже, податкове законодавство, на відміну від П(С)БО 7 встановлює

9

вартісний критерій належності об’єктів до основних засобів – 2500 грн.

У фінансовому ж обліку вартісна межа між основними засобами та

іншими необоротними матеріальними активами є елементом облікової

політики і визначається кожним підприємством самостійно.

Згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби» (п. 5) для цілей бухгалтерського

обліку основні засоби класифікуються за 9 групами, що в цілому відповідають

назвам субрахунків до рахунку 10 «Основні засоби» [2].

Водночас Податковим кодексом України передбачено пооб’єктний облік

основних засобів також у межах 9 груп. Але при цьому в ПКУ наведені

мінімальні строки корисного використання основних засобів (від 2 до 20 років в

залежності від групи, до якої належить відповідний об'єкт), які відсутні в

фінансовому обліку.

При цьому у фінансовому обліку будівлі, споруди та передавальні

пристрої обліковуються у складі однієї групи, а у податковому обліку

виділяються у складі 3 групи як окремі підгрупи з визначенням для кожної з

них різного мінімально допустимого строку корисного використання.

На щастя, суттєвих відмінностей у формуванні первісної вартості

основних засобів у фінансовому та податковому обліку немає.

Проте, за податковими нормами (п.146.11 ПКУ), первісна вартість

основних засобів повинна збільшуватися на суму витрат, пов'язаних із

ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів (модернізація,

модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що призводять до

зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання

об'єктів у сумі, що перевищує 10% сукупної балансової вартості всіх груп

основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового

року [1].

У фінансовому ж обліку підприємство самостійно визначає, чи

відбувається збільшення первісно очікуваних економічних вигід від

використання основних засобів, внаслідок його поліпшення або ремонту, і в

залежності від цього включає відповідні витрати або до складу витрат звітного

періоду, або ж згідно п. 14. П(С)БО 7 у первісну вартість основних засобів [2].

Важко погодитися з таким рішенням, оскільки воно, по-перше, нівелює

10

різницю між поточним та умовно кажучи капітальним ремонтом ОЗ, за умови,

що його вартість не перевищує 10 % балансової вартості основного засобу, а,

отже, суперечить основоположному принципу бухгалтерського обліку

відповідності доходів і витрат. По-друге, сумнівним є необхідність

застосування в бухгалтерському обліку вартісного обмеження стосовно усіх

груп основних засобів, а не конкретного об’єкту.

Стосовно нарахування амортизації основних засобів позитивно слід

відзначити відміну податкового методу і дозвіл на застосування в податковому

обліку п’яти альтернативних методів нарахування амортизації, передбачених

П(С)БО 7. При цьому ПКУ дозволено без обмежень застосовувати

прямолінійний, зменшення залишкової вартості, кумулятивний та виробничий

методи до всіх груп основних засобів, а метод прискореного зменшення

залишкової вартості – можна застосовувати тільки для 4 та 5 груп основних

засобів, тобто для машин, обладнання і транспортних засобів.

Ми вважаємо, це обмеження не є доцільним. Оскільки, при застосуванні

методу прискореного зменшення залишкової вартості вже протягом першої

половини строку корисного використання основних засобів, завдяки

підвищеним нормам амортизації, відшкодовується близько 70 % їх вартості.

І це вагомий аргумент, оскільки, в умовах затяжної фінансової та

економічної кризи амортизаційна політика держави повинна сприяти

швидкісному оновленню основних засобів і, відповідно, зростанню

ефективності виробництва та прибутковості бізнесу.

Загалом проведене дослідження засвідчує, що нові правила зближують

фінансовий і податковий облік основних засобів. У цьому контексті позитивно

слід відзначити відмову від застарілого терміну «основні фонди», відміну

податкового методу нарахування амортизації та узгодженість класифікації

основних засобів. Однак до повної гармонізації все ще далеко.


1. Податковий кодекс України вiд 02.12.2010 № 2755–VI [Текст].

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»,

затверджені Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92

[Текст].

11

Наталія Бондарчук

д.держ. упр., проф. кафедри обліку і аудиту,



ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗВІТНОСТІ

ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ВИКОРИСТАННЯ МСФЗ

Поява великої кількості користувачів з різними інформаційними запитами

вимагає застосування системного підходу до формування обліково-аналітичної

інформації на основі процедур фільтрації інформації, регулювання

інформаційних потоків, створення універсальної системи обліково-аналітичних

показників. Необхідність підвищення цінності одержуваної інформації,

виходячи зі специфічних запитів широкого кола користувачів, дає новий

імпульс для розвитку управлінського обліку й формування його облікових

принципів, сприяє подальшій інтеграції з системами бюджетування, аналізу й

контролю.

Активне впровадження міжнародних стандартів фінансової звітності у

вітчизняну практику обумовлене тим, що сучасні реалії функціонування на

ринку вимагають різнобічної інформації про організацію, що дозволяє не тільки

оцінити сучасний стан, але й передбачати майбутні економічні процеси.

Практика свідчить, що застосування вітчизняними підприємствами принципів

МСФЗ при підготовці звітності дає можливість виходу на міжнародні ринки

капіталу з фінансуванням на більш вигідних умовах, адже наданий достатній

обсяг інформації дозволяє позикодавцям або потенційним інвесторам зрозуміти

й оцінити ризики сторін від застосування принципів МСФЗ.

Адекватне сприйняття міжнародних стандартів керівництвом

підприємств дозволить підвищити якість управлінської звітності і

результативність прийнятих на її основі рішень. Саме тому при розробці

методології управлінського обліку на основі МСФЗ важливо організувати

12

процедури збору, обробки й інтерпретації інформації таким чином, щоб

забезпечити не лише специфіку методів і прийомів управлінського обліку, а й

дотримуватись основних принципів і правил МСФЗ [4].

Існуючі обмеження у використанні МСФЗ в управлінському обліку,

пов’язані з розходженням цілей складання звітності, обсягом і складом

інформації. Їх можна мінімізувати, на нашу думку, шляхом розробки облікової

політики, формування бюджетних статей і встановлення форматів внутрішньої

звітності.

Для забезпечення вимог по розкриттю показників звітності й подання

даних про перспективи розвитку організації доцільно формувати прогнозні

показники на основі бюджетних моделей з урахуванням рівня ризику.

Користувачі, які оцінюють діяльність підприємства з позиції доцільності

інвестицій і співробітництва, зацікавлені в одержанні прогнозної інформації та

є більш готовими до одержання звітності у звичному форматі, яка доповнена

аналітичними розрахунками. Для досягнення цієї мети і координації роботи

виконавців по вертикалі й горизонталі на етапі проектування контрольних

показників вважаємо за необхідне керівникам центрів фінансової

відповідальності встановити взаємозв’язок показників приватних бюджетів і

інших джерел інформації, статей бюджету про доходи і витрати і Звіту про

прибутки й збитки, бюджету руху грошових коштів і Звіту про рух грошових

коштів.

Процедури форматування бюджетів для одержання прогнозних

показників наведемо на прикладі складання управлінського звіту про прибутки

й збитки. Логіка структурування показників бюджету заснована на принципах

формування показників звіту про прибутки й збитки й припускає послідовне,

крок за кроком, вирахування з валових фінансових результатів відповідних

видаткових статей, що цілком відповідає запитам зовнішніх користувачів, які

бажають мати уявлення про сформований на кожному етапі, показник

«фінансові результати». Тому формат даного бюджету (послідовність і

групування статей) для зручності повинен відповідати прийнятому на

13

підприємстві формату Звіту про прибутки й збитки. Аналогічний алгоритм

може бути використаний для ув’язки показників прогнозного балансу й форми

№ 1 «Баланс», «Бюджету руху грошових коштів» і форми № 4 «Звіт про рух

грошових коштів».

Форматування трьох підсумкових бюджетів з метою відповідності їх

форматам публічної фінансової звітності крім методологічної коректності й

порівнянності дасть можливість використовувати показники бюджетів для

аналізу відхилень, забезпечить зручність і економічність розрахунків.

Використання узгоджених форматів бюджетів і звітів дозволить одержати

достовірну сукупність аналітичних показників, які будуть використовуватись

для оцінки майбутньої вартості компанії.


1. Голов С. Ф. Міжнародні стандарти фінансової звітності: вдосконалення

та застосування / С. Ф. Голов // Бухгалтерських облік і аудит. – 2007. – № 11. –

С. 7 – 13.

2. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в

Україні» № 996-ХІV від 16 лип. 1999 р. // Все про бухгалтерський облік. –

2012. – № 8 – 9. – С. 5 – 16.

3. Картузова Т. В. Необхідність переходу України на міжнародні

стандарти фінансової звітності / Т. В. Картузова // Науковий вісник НЛТУ

України. – 2010. − № 20.9 – С.176 – 180.

14

Марія Босько

магістр,


м. Полтава

НОВІ ВИМОГИ ДО ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

З метою посилення орієнтації вітчизняної системи бухгалтерського

обліку на МСФЗ у лютому 2013 року Міністерством фінансів України було

прийнято Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1

«Загальні вимоги до фінансової звітності» [1]. Цим нормативним документом

відмінено дію П(С)БО 1 – 5, що регламентували порядок складання Балансу,

Звіту про фінансові результати, Звіту про рух грошових коштів та Звіту про

власний капітал. Водночас у доповнення до НП(С)БО 1 наприкінці березня

2013 року Міністерством фінансів України введено в дію Методичні

рекомендації щодо заповнення форм фінансової звітності [2]. Згідно з новими

нормативними документами у структурі та змісті окремих форм фінансової

звітності відбулися суттєві зміни.

Відтепер Баланс (друга назва - Звіт про фінансовий стан) на відміну від

раніше діючої форми, не має жорстко регламентованого формату. Він лише

містить ряд мінімальних вимог до статей, які обов'язково повинні бути

включені до його складу. Інші статті за наявності можуть розкриватися

додатково.

Найбільш вагомими змінами, яких зазнав Баланс за змістом, на нашу

думку, є: скорочення кількості розділів (актив балансу – з чотирьох до трьох,

пасив балансу – з п’яти до чотирьох); заповнення окремих статей на нетто-

основі (інвестиційна нерухомість, довгострокові біологічні активи, дебіторська

заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги тощо); включення витрат

майбутніх періодів до складу оборотних активів, а доходів майбутніх періодів –

до поточних зобов’язань; включення цільового фінансування до складу

15

довгострокових зобов’язань; розподіл забезпечень на довгострокові й поточні;

укрупнення окремих статей (запаси, інші оборотні активи, інші поточні

зобов’язання тощо); виокремлення заборгованості з податку на прибуток

підприємства у складі розрахунків з бюджетом; об’єднання інформації про

статутний та пайовий капітал підприємства у статті «зареєстрований капітал».

Стосовно Звіту про фінансові результати (друга назва - Звіт про сукупний

дохід), то з нього вилучено розділи, що містять інформацію про податкові

різниці та узгодження облікового й податкового прибутку (збитку), включено

розділ «Сукупний дохід» та вилучено статті доходів, витрат і фінансових

результатів від надзвичайних подій.

На нашу думку, обов’язкове звітування про інший сукупний дохід є

позитивною новацією НП(С)БО 1. Адже показник сукупного доходу як

індикатор змін в активах підприємства є дуже інформативним і лежить в основі

прийняття різноманітних рішень інвесторів і кредиторів. Разом з тим, ще й досі

на міжнародному рівні тривають дискусії щодо того, які елементи мають бути

наведені у складі іншого сукупного доходу і коли вони мають бути

перекласифіковані в елементи чистого прибутку [3].

У Звіті про власний капітал інформація про інший сукупний дохід за

звітний період повинна наводитися окремим рядком та передбачає коригування

залишків власного капіталу на початок року. При цьому не зрозуміло, як будуть

пов’язані між собою суми сукупних доходів із форми № 2 Звіт про фінансові

результати (Звіт про сукупний дохід), що визнаються доходами, та форми № 4

Звіт про власний капітал, що виникають внаслідок зміни додаткового капіталу

підприємства [4].

Особливістю нового Звіту про рух грошових коштів є введення

альтернативи вибору методу його складання. Відтепер підприємства самостійно

визначають, як складати Звіт про рух грошових коштів - за прямим чи

непрямим методом. При цьому дослідження запропонованих форматів Звіту

про рух грошових коштів за прямим і непрямим методами свідчить про

скорочення кількості статей звіту, що спростить методику його заповнення.

16

Однак, вилучення інформації про рух грошових коштів від надзвичайних подій,

на нашу думку, призведе до необхідності включення сум за такими операціями

до існуючих статей звіту, що є некоректним.

Загальними змінами, що відбулися у фінансовій звітності, є те, що коди

рядків усіх форм відтепер є наскрізними і складаються із чотирьох цифр.

Загалом охарактеризовані зміни у чинному законодавстві слід оцінити

позитивно. Адже вони підвищують якість звітної інформації та наближають її

до вимог МСФЗ. Проте окремі проблеми фінансової звітності залишилися

неврегульованими, зокрема, ті, що пов'язані із податковим законодавством.


1. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні

вимоги до фінансової звітності»: Наказ Міністерства фінансів України від

07.02.2013 р. № 73 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0336-13.

2. Методичні рекомендації щодо заповнення форм фінансової звітності:

Наказ Міністерства фінансів України від 28.03.2013 р. № 433 [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://goo.gl/FQtSn.

3. Ночовна Ю.О. Критична оцінка нових форм фінансової звітності /

Ю.О. Ночовна, В.А. Кулик // Бухгалтерський облік, аналіз та аудит: проблеми

теорії, методології, організації. Збірник наукових праць. – К. : ПП «Рута». –

2013. – с. 463. (С. 271 – 276).

4. Прохар Н. П. Особливості та дискусійні аспекти фінансової звітності

відповідно до Національного Положення (стандарту) бухгалтерського обліку /

Н. П. Прохар // Перспективні питання економіки та управління : збірник

матеріалів міжнародної науково-практичної інтернет-конференції (8 – 9 квітня

2013 р.), – Дніпропетровськ : Герда, 2013. – С. 238 – 240.

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0336-13

http://goo.gl/FQtSn

17

Лаура Боташева, Аминат Гочияева

Студентки 2 курса направления «Экономика»,

ФГБОУ ВПО «Ставропольский государственный аграрный университет»

УНИФИКАЦИЯ ПЕРВИЧНОГО УЧЕТА В

СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННЫХ ОРГАНИЗАЦИЯХ

Организация и ведение первичного учета являются наиболее трудоемким

участком учетного процесса. По различным источникам, в условиях

автоматизации, компьютеризации и внедрения рабочих мест бухгалтера на

долю первичного учета приходится от 70 % до 90 % общего объема затрат на

ведение бухгалтерского учета. В то же время регистрация и документирование

каждой хозяйственной операции, совершающейся в организации, является

основой бухгалтерского учета и обеспечивает достоверность и полноту

бухгалтерской (финансовой) отчетности. О необходимости формирования

качественной полезной бухгалтерской информации говорится в Концепции

развития бухгалтерского учета и отчетности в Российской Федерации на

среднесрочную перспективу. При этом главная цель работников бухгалтерских

служб предприятий состоит в том, чтобы сформировать бухгалтерскую

отчетность, востребованную в полном объеме как внутренними, так и

внешними пользователями.

В этих условиях первостепенное значение приобретаю вопросы

совершенствования форм первичных документов и учетных регистров. Это

касается и сельскохозяйственных организаций, в которых бухгалтерский учет

характеризуется ярко выраженными отраслевыми особенностями.

Территориальная удаленность хозяйств от центральной бухгалтерии (и как

следствие, ограниченные возможности централизации учета), высокая

массовость и интенсивность хозяйственных операций, наличие природно-

климатических факторов (при выращивании сельскохозяйственных культур) –

все это предопределяет специфику ведения первичной документации в

18

сельском хозяйстве.

Большинство специалистов в области бухгалтерского учета, в том числе и

бухгалтерского учета в сельском хозяйстве, первичному учету уделяют

недостаточное внимание или вовсе не затрагивают эти вопросы, ограничиваясь

рассмотрением лишь синтетического учета, корреспонденцией счетов,

построением регистров учета. Известно, что до недавнего времени в

сельскохозяйственных предприятиях применялись унифицированные формы,

утвержденные Госкомстатом России, и отраслевые формы, утвержденные

приказом Минсельхозпрода России № 215 от 26 июля 1996 года.

Сельскохозяйственные организации использовали и те, и другие формы

учетной документации, однако они могут это делать только в том случае, если

нужного документа нет в альбомах унифицированных форм.

С началом нового тысячелетия Минсельхоз России начал разработку

специализированных форм первичной документации по учету основных

средств и нематериальных активов, труда и его оплаты, движения продукции,

материально-производственных запасов в сельском хозяйстве, которые ранее

не были включены в альбом унифицированных форм, утвержденных

Госкомстатом России.

В процессе разработки этих форм в максимальной степени было

устранено дублирование форм первичных документов, утвержденных

Госкомстатом России и Минсельхозом России.

Альбом ведомственных специализированных форм первичного учета

основан на новом Плане счетов бухгалтерского учета финансово-хозяйственной

деятельности организаций агропромышленного комплекса, Методических

рекомендациях по его применению от 13 июня 2001 г. № 654, Корреспонденции

счетов бухгалтерского учета в агропромышленных организациях и учитывает

изменения, связанные с развитием рыночных отношений в сельском хозяйстве.

Большинство форм специализированных первичных документов

дорабатывалось путем добавления новых или исключения ненужных граф.

Кроме того, вместо некоторых действовавших ранее специализированных форм

19

теперь сельхозпредприятия будут использовать формы, которые применяются в

остальных отраслях.

Так, например, поступление объектов основных средств нужно будет

отражать не в специализированной форме № 101-АПК «Акт приема- передачи

основных средств, а в унифицированной форме № ОС-1 «Акт (накладная)

приемки-передачи основных средств». А при расчете заработной платы вместо

специализированной формы №138-АПК «Расчет по заработной плате» учетные

работники сельхозпредприятий станут использовать унифицированную форму

№ Т-54а «Лицевой счет».

Разрабатываемые формы первичных учетных документов были призваны

систематизировать ведение первичного учета и по некоторым позициям

упростить его. При разработке форм первичных учетных документов учтены

требования порядка создания, принятия и отражения первичных документов

для записей в бухгалтерском учете, определенного Федеральным законом №402

«О бухгалтерском учете» от 06.12.2011 г., «Положением по ведению

бухгалтерского учета и бухгалтерской отчетности в РФ» от 29.07.1998 г., а

также современных стандартов (ПБУ), устанавливающих свод основных

правил, порядок учета и оценки отдельных объектов в рыночных условиях

хозяйствования.

Поскольку на практике специализированные формы первичных

документов оформляются должностными лицами (бухгалтерами, заведующими

фермами, начальниками цехов растениеводства и животноводства и др.)

непосредственно на местах возникновения хозяйственных операций, то

применение новых форм учетных документов наряду с повышением качества

бухгалтерского учета предполагает соответствующую корректировку плана-

графика документооборота и должностных обязанностей всех исполнителей

учетного процесса. Соответствующие изменения должны быть осуществлены

при формировании учетной политики каждой конкретной

сельскохозяйственной организации.

Сборник форм первичных документов, с одной стороны, предназначен

20

для практического использования руководителями, специалистами,

бухгалтерскими и финансовыми службами организаций АПК вне зависимости

от форм собственности и подчиненности, ас другой стороны, должен быть

использован в качестве учебного пособия в системе подготовки,

переподготовки и повышения квалификации специалистов по бухгалтерскому

учету.

Следует отметить, что несмотря на общую тенденцию использования

унифицированных форм первичной учетной документации, утвержденных

Госкомстатом России, особенности, которыми обладает деятельность

сельскохозяйственных организаций, не позволяют полностью отказаться от

специализированных форм.

Приведенные в табл. 1 специализированные формы первичной учетной

документации утверждены приказом Минсельхоза России от 16.05.2003 г. №

750 и согласованы с Госкомстатом России (Письмо Госкомстата России от

10.04.2003 г. № КЛ -01-21/1381).

Формы первичных документов по учету основных средств разработаны

как «групповые» и построены таким образом, что их можно заполнять как на

один объект учета, так и на группу объектов (вместо форм № 106-АПК «Акт на

выбраковку животных из основного стада (индивидуальный)», № 107-АПК

«Акт на выбраковку животных из основного стада(групповой)». В обоих

случаях можно будет использовать одну унифицированную форму № 406-АПК

«Акт на выбраковку животных из основного стада»).

На участке учета труда и его оплаты использован тот же принцип «ухода»

от «индивидуальных» специализированных форм (вместо форм № 136-АПК

«Наряд на сдельную работу (групповой)» и № 137-АПК «Наряд на сдельную

работу (индивидуальный)» предусмотрена преобразованная форма № 414–АПК

«Наряд на сдельную работу», которая заполняется во всех случаях).

Кроме того, на данном участке введены новые формы, которых раньше не

было. Это форма № 415-АПК «Ведомость выдачи натуральной оплаты» и

форма №416-АПК «Ведомость выдачи арендной платы за земельные доли».

21

Таблица 1

Формы первичных документов

№

п/п

Форма первичного документа,

утвержденная приказом Минсельхоза

России №750 от 16.05.2003 г.

Форма первичного документа,

применяемая до 2003 года

1. № 401-АПК «Акт на оприходование

земельных угодий»

№ 102-АПК «Акт на оприходование

угодий»

2. № 402-АПК «Акт приема-передачи земель

(земельной доли)» Не предусматривалась

3. № 403-АПК «Акт приема-передачи права

пользования земельной долей» Не предусматривалась

4. № 404 АПК «Акт приема многолетних

насаждений»

№ 103-АПК «Акт приема многолетних

насаждений и передачи их в

эксплуатацию»

5. № 405-АПК «Акт на списание

многолетних насаждений»

№ 108-АПК «Акт на списание

многолетних насаждений»

6. № 406-АПК «Акт на выбраковку

животных из основного стада»

№ 106-АПК «Акт на выбраковку

животного из основного стада

(индивидуальный)», №107-АПК «Акт на

выбраковку животных из основного

стада»

7. № 404 АПК «Акт на переоценку

внеоборотных активов» Не предусматривались

8. № 410-АПК «Учетный лист труда и

выполненных работ»

№ 131-АПК «Учетный лист труда и

выполненных работ (групповой)», №1

32-АПК «Учетный лист труда и

выполненных работ (индивидуальный)»

9. № 411-АПК «Учетный лист тракториста-

машиниста»

№ 133-АПК «Учетный лист тракториста-

машиниста»

10. № 412-АПК «Путевой лист тракториста» № 134-АПК «Путевой лист тракториста»

11. № 413-АПК «Расчет начисления оплаты

труда работникам животноводства»

№ 135-АПК «Расчет начисления оплаты

труда работникам животноводства»

12. № 414-АПК «Наряд на сдельную службу»

№ 136-АПК «Наряд на сдельную работу

(групповой)», №137-АПК «Наряд на

сдельную работу (индивидуальный)»

13. № 415-АПК «Ведомость выдачи

натуральной оплаты» Не предусматривались

14. № 416-АПК «Ведомость выдачи арендной

платы за земельные доли» Не предусматривались

15. № 420-АПК «Акт об использовании

минеральных, органических и

бактериальных удобрений»

№ 262-АПК «Акт об использовании

минеральных, органических и

бактериальных удобрений»

Ведомость № 415-АПК составляется на конкретный вид

сельскохозяйственной продукции (молоко, зерно, сено многолетних трав,

солома и т.п.). В графе «Коды» проставляется код сельскохозяйственной

продукции в соответствии с общероссийским классификатором продукции

22

(ОКП) ОК 005-93, утвержденными постановлением Госкомстата России от 30

дек. 1993 г. № 301.

В соответствии с п. 5 ст. 9 нового Федерального закона от 06.12.2011 г. №

402-ФЗ «О бухгалтерском учете», первичный учетный документ составляется

на бумажном носителе и (или) в виде электронного документа, подписанного

электронной подписью. Если предусмотрено представление первичного

учетного документа другому лицу на бумажном носителе, организация обязана

по требованию другого лица за свой счет изготавливать на бумажном носителе

копии первичного учетного документа, составленного в виде электронного

документа (п. 6 ст. 9 нового ФЗ).

Все вышесказанное еще раз подтверждает тезис о том, что

преобразования, постоянно происходящие в экономике, требуют пересмотра,

изменений и дополнений в применяемых формах первичной документации

организаций.

Литература

1. Бухгалтерская отчетность организации: Положение по

бухгалтерскому учету ПБУ 4/99: Утверждено приказом Минфина РФ от

06.07.1999 г. № 43н.

2. Вахрушина, М. А. Учет на предприятиях малого бизнеса: учебное

пособие / М. А. Вахрушина, Л. В. Пашкова. – М. : Вузовский учебник, ИНФРА-

М, 2010. – 381 с.

3. Козлова Е. П. Бухгалтерский учет в организациях / Е. П. Козлова. –

М. : Финансы и статистика, 2006. – 768 с.

23

Наталія Бусь

Студентка 5 курсу ОКР «Магістр», спеціальність «Облік і аудит»,


м. Полтава

ОБЛІК ДОХОДІВ ВІД НАДХОДЖЕННЯ ТА ВИБУТТЯ

МЕТАЛОБРУХТУ

В результаті господарської діяльності на будь-якому підприємстві може

виникнути промисловий металобрухт:

1) утворений внаслідок ліквідації основних засобів;

2) як відходи допоміжного виробництва.

Оприбуткування металобрухту з таких операцій провокує отримання

доходу, підтвердженням існування якого є норми П(С)БО 9 «Запаси»,

Методичних рекомендацій № 561 та Інструкції № 291. Тож, зазначене питання

розглянемо у розрізі вище розглянутих операцій (ліквідація основних засобів,

реалізація відходів допоміжного виробництва).

1. У практиці діяльності більшості підприємств має місце часткова

ліквідація об’єктів основних засобів, тобто, коли із ладу таких механізмів

виходить один із компонентів (частина), який неможливо відновити, а лише

замінити. Факт непридатності складової частини об’єкта основних засобів

встановлюється Постійно діючою комісією, внаслідок чого (за наслідками

розбирання) оприбутковують деталі [1].

Розглянемо особливості відображення даної ситуації на прикладі:

постійно діючою комісією СТОВ «Удай-Агро» в березні 2014 р. здійснено

огляд персонального комп’ютера адміністративно відділу. Водночас

установлено, що монітор, котрий є складовою частиною такого об’єкта, вийшов

із ладу, а його подальший ремонт є економічно недоцільним для товариства.

Унаслідок цього керівництво прийняло рішення про часткову ліквідацію

комп’ютера (списання монітора). Залишкова вартість комп’ютера становила

24

2000 грн, первісна – 7200 грн. Первісна вартість монітора дорівнювала  – 1500

грн. З огляду на це комісією визначено частку первісної вартості монітора у

вартості персонального комп’ютера: 1500 / 7200 = 0,21, та суму зносу монітора:

1092 грн (5200 × 0,21), залишкову вартість – 420 грн (2000 × 0,21).

За фактом заміни монітора комп’ютера оприбутковано деталі, отримані

під час ліквідації частини об’єкта основних засобів (відповідно до п. 44

Методрекомендацій № 561 [2]) – табл. 1.

Таблиця 1

Бухгалтерський облік часткової ліквідації комп’ютера

Зміст господарської операції Дебет Кредит Сума, грн

Списано суму зносу монітора (5200 × 0,21) 131 104 1092

Списано залишкову вартість монітора

(2000 × 0,21) 976 104 420

Оприбутковано деталі та запасні частини,

отримані під час ліквідації монітора 209 746 80

Як бачимо, при оприбуткування металобрухту (матеріальних цінносте від

ліквідації основних засобів, які не можуть бути використані як матеріали)

виникають інші доходи (рахунок 746), які не пов’язані з операційною та

фінансовою діяльністю підприємства.

2. Окремі підприємства займаються виробництвом (ремонтними

роботами), унаслідок якого утворюються відходи – металобрухт, котрий для

цілей бухгалтерського обліку розглядається як зворотні відходи. Водночас

обліковують такі відходи за чистою вартістю реалізації – очікуваною ціною

реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних

витрат на завершення їх виробництва та реалізацію (п. 4 П(С)БО 9 «Запаси»

[3]). Металобрухт здається, що для цілей бухгалтерського обліку розглядається

як реалізація запасів (табл. 2).

Як бачимо, при здачі металобрухту до спеціалізованої організації (пункту

прийому) визнається дохід від реалізації інших оборотних активів (рахунок

25

712) – від реалізації виробничих запасів.

Таблиця 2

Бухгалтерський облік оприбуткування металобрухту та його здачі до

спеціалізованої організації (пункту прийому)


Оприбутковано металобрухт за наслідками

роботи ремонтної майстерні 209 23 170

Визнано дохід від здачі металобрухту до

спеціалізованої організації (пункту прийому) 361 712 190

Списано собівартість металобрухту 943 209 170

Висновки, яких доходимо: часткова ліквідація комп’ютера породжує

виникнення доходу, який в обліку визнається при оприбуткуванні деталей

(металобрухту); для цілей бухгалтерського обліку металобрухт при його здачі

до пункту прийому розглядається як реалізація запасів, що породжує

отримання доходу від реалізації.


1. Часткова ліквідація комп’ютера: списання системника/монітора як

складових єдиного об’єкта основних засобів [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http:// www.interbuh.com.ua/ua/documents/thematic/589.

2. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів

від 30 вер. 2003 р. № 561 [Електронний ресурс] / Міністерство фінансів

України. – Режим доступу : http://www.minfin.gov.ua.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси»,

затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20 жовт. 1999 р. № 246

[Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу : http://

www.zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0751-99.

http://www.zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0751-99

26

Леся Васільєва

д. держ. упр., доцент



ОСНОВНІ ПЕРЕДУМОВИ РАЦІОНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ

Прийняття обґрунтованих управлінських рішень і забезпечення їх

реалізації неможливе без раціональної організації всієї економічної інформації.

Рівень управління економікою підприємств значною мірою залежить від

повноти, обґрунтованості та достовірності інформації, яка міститься в

бухгалтерському обліку і звітності. Від того, як організовано бухгалтерський

облік на підприємстві, як він виконує свої контрольні функції, значною мірою

залежить рівень економічної роботи. Чим раціональніше організовано

бухгалтерський облік на підприємстві, чим менше він потребує затрат праці

облікових працівників, тим більше залишається у них часу для аналізу і

контролю.

Організація обліку – це складний процес, дію якого мають забезпечувати

висококваліфіковані спеціалісти – організатори обліку на підприємствах. Це

спеціалісти широкого профілю, які крім глибоких знань з бухгалтерського

обліку, вміють працювати з кадрами, управляти потоками ресурсів,

використовувати внутрішню і зовнішню інформацію для формування

компетентних суджень і прийняття обґрунтованих рішень тощо.

Через проведення раціональної організації робіт можна досягти

удосконалення та раціоналізації обробки інформації, розподілу робіт між

персоналом бухгалтерії, науково організувати працю. Тому під організацією

бухгалтерського обліку нерідко розуміють сукупність дій зі створення цілісної

системи бухгалтерського обліку, функціонування якої спрямоване на

забезпечення інформаційних потреб користувачів облікової інформації,

включаючи вибір форм організації та формування матеріального й

27

інформаційного забезпечення облікового процесу.

Організація – це один із найбільш відповідальних етапів створення

підприємства та підготовки його до ефективної діяльності. Для того, щоб

процес організації бухгалтерського обліку відбувся, потрібно щоб власник

підприємства застосував заходи, які були б направлені на забезпечення

реєстрації фактів господарського життя, їх узагальнення з метою отримання

необхідної інформації для складання звітності та прийняття управлінських

рішень. Провести свої заходи він може лише через головного бухгалтера, якому

делегує відповідні повноваження [1, 3].

Організація обліку – це прерогатива засновника (керівника), ведення

обліку – це виключно обов’язки бухгалтера. Він повинен дотримуватися при

цьому застосування узгодженої із засновником методології та технології обліку

фактів господарського життя для складання фінансової звітності за діючими

стандартами обліку. Відповідальність при цьому покладається внутрішнім

нормативним актом на бухгалтерську службу. Це може передбачатись в

Положенні про бухгалтерську службу підприємства, Статуті, спеціальному

наказі, контракті з головним бухгалтером тощо.

Організація передусім означає послідовність виконання операцій чи

процедур, а будь-яка послідовність передбачає порядок, який можна

структурувати у етапи. Виділяють три основні етапи організації обліку:

методичний, технічний, організаційний. Вони між собою тісно пов’язані,

кожний з них має певне призначення [4].

Ефективність організації бухгалтерського обліку може бути представлена

і далі своєчасністю формування інформації про фінансово-майнове становище

господарюючого суб’єкта, мірою її достовірності, доступності і доцільності для

використання, мінімізації витрат на підготовку такої інформації.

Як зазначають В. П. Завгородній, А. М. Кузьмінський та В. В. Сопко,

«раціональна організація бухгалтерського обліку передбачає дотримання

системного підходу, цілісності, всебічності, субординації, динамічності,

випереджаючого відображення, системо утворюючих відносин окремих частин

28

і елементів» [2].

Виділимо основні передумови раціональної організації обліку на

підприємстві:

1. Вивчення структури, особливостей технології й організації

виробництва.

2. Вивчення структури підприємства, умов роботи його виробничих

підрозділів, постачальницької і збутової діяльності, що забезпечує правильну

організацію обліку господарських процесів.

3. Встановлення взаємовідносин окремих підрозділів підприємства з

бухгалтерією.

4. Визначення порядку документації господарських операцій і

документообороту, реєстрації господарських операцій в системі рахунків

синтетичного й аналітичного обліку, методики калькулювання собівартості

продукції, порядок узагальнення облікової інформації.

5. Визначення технічних засобів одержання облікової інформації:

використання обчислювальної техніки, склад і кваліфікація облікового

персоналу та інші конкретні умови ведення обліку на підприємстві.

Через проведення раціональної організації робіт можна досягти

удосконалення та раціоналізації обробки інформації, розподілу робіт між

персоналом бухгалтерії, науково організувати працю. Тому під організацією

бухгалтерського обліку нерідко розуміють сукупність дій зі створення цілісної

системи бухгалтерського обліку, функціонування якої спрямоване на

забезпечення інформаційних потреб користувачів облікової інформації,

включаючи вибір форм організації та формування матеріального й

інформаційного забезпечення облікового процесу.

Отже, однією з важливих передумов раціональної організації обліку є

розробка плану організації бухгалтерського обліку, яким визначається зміст,

послідовність і строки виконання облікових робіт на підприємстві, порядок

одержання інформації, складання і додання звітності.

29


1. Карпушенко М. Ю. Організація обліку : [навч. посібник] /

М. Ю. Карпушенко; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. – Х. : ХНАМГ, 2011. –

241 с.

2. Кужельний М. В. Організація обліку: [підручник] / М. В. Кужельний,

С. О. Левицька. – К. : Центр учбової літератури, 2010. – 352 с.

3. Кузьмінський А. М. Організація бухгалтерського обліку, контролю і

аналізу : підруч. / А. М. Кузьмінський, В. В. Сопко, В. П. Завгородній; Ред.

А. М. Кузьмінський. – К. : Вища школа, 1993. – 223 с.

4. Організація бухгалтерського обліку : [навч. посібник] / За ред.

В. С. Леня. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 696 с.

Юстина Верига

к. е. н., професор,

Тетяна Гладких

доцент,

Наталія Кулявець

асистент,

ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»,

м. Полтава

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ОБЛІКУ ДЕБІТОРСЬКОЇ

ЗАБОРГОВАНОСТІ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

В ринкових умовах господарювання дебіторська заборгованість виникає

як потенційний дохід у вигляді ліквідного активу, що потребує індивідуальної

методики управління і полягає в оптимізації загального середнього поточного

залишку з позиції забезпечення постійної платоспроможності підприємства.

Належна організація обліку дебіторської заборгованості, як основного

30

джерела інформації, сприяє ефективному управлінню її розмірами, термінами

погашення та посиленням контролю за своєчасним здійсненням розрахунків.

Організацію обліку дебіторської заборгованості на підприємстві необхідно

починати з процедури підготовки якісної облікової політики, яка має певні

особливості. Наприклад, визначення термінів проведення інвентаризації

розмірів дебіторської заборгованості з метою своєчасного виявлення

безнадійної заборгованості, документального підтвердження резерву сумнівних

боргів та достовірності його створення. Для забезпечення раціональної

організації обліку дебіторської заборгованості та користувачів облікової

інформації про її стан та зміни в сучасних умовах господарювання необхідно

сприяти вирішенню наступних проблем:

1. Обов’язкове здійснення класифікації дебіторської заборгованості з

дотриманням вимог діючих нормативно-правових актів. Класифікаційні ознаки

мають охоплювати комплексне вивчення дебіторської заборгованості та

забезпечувати у потрібному розрізі її групування. Вітчизняна класифікація

дебіторської заборгованості зорієнтована на жорстко регульовану економіку та

недостатньо враховує вимоги ринку, тому із розширенням міжнародних

відносин і переходом на Міжнародні стандарти фінансової звітності, під час

вирішення цієї проблеми доцільно враховувати досвід зарубіжних країн,

відповідно до якого дебіторську заборгованість групують: для оцінки

фінансового результату, для прийняття управлінських рішень, для контролю і

регулювання. Здійснення такого групування сприятиме не тільки підвищенню

рівня аналітичного обліку, а й прийняттю ефективних управлінських рішень.

2. Проблеми виникають при оцінці поточної дебіторської заборгованості

за товари, роботи та послуги на дату балансу, яка за П(С)БО 10 є фінансовим

активом (крім придбаної та призначеної для продажу) і має відображатися за

чистою реалізаційною вартістю [1]. За П(С)БО 13 «Фінансові інструменти»

дебіторська заборгованість також визначається, як фінансовий актив, або

контракт, що надає право отримувати грошові кошти, або інший фінансовий

актив від іншого підприємства [2]. Аналіз чинних П(С)БО 10 та П(С)БО 13

31

свідчить про те, що між ними існують суттєві відмінності у визначенні змісту,

визнанні та порядку оцінки на дату балансу дебіторської заборгованості. При

визначенні первісної вартості дебіторської заборгованості необхідно визначити

вплив операцій щодо повернення товарів покупцями; надання покупцям

знижок. При відстроченні платежу необхідно керуватися вимогами П(C)БО 15

«Дохід», згідно з яким у разі відстрочення платежу, виникає різниця між

справедливою вартістю та номінальною сумою грошових коштів або їх

еквівалентів, які підлягають отриманню за продукцію (товари, роботи, послуги

та інші активи), така різниця визнається доходом у вигляді процентів [3].

Актуальною залишається проблема щодо визначення справедливої вартості

дебіторської заборгованості згідно з вимогами, наведеними у додатку П(С)БО

19 «Об’єднання підприємств» [4].

3. Вибір методу визначення величини сумнівних боргів. Актуальним при

обліку сумнівних боргів є визначення моменту часу, в якому визнаються

збитки. Для їх визнання використовують два методи: метод прямого списання,

метод резервування. Вибір методу формування резерву сумнівних боргів має

залежати від принципів, яким віддає перевагу підприємство, виходячи із

стратегічних цілей діяльності: обачності (більш точна оцінка дебіторської

заборгованості), або відповідності (більш точна оцінка очікуваних збитків) [6].

4. Дотримання вимог чинних нормативно-правових актів щодо

забезпечення якісної методики аналітичного обліку поточної дебіторської

заборгованості. Вирішенню проблеми сприяють: формування робочого плану

рахунків з субрахунками другого, третього порядку для одержання інформації

про виникнення та погашення заборгованості кожного дебітора для контролю

та недопущення сумнівної й безнадійної заборгованості; обов’язкове

застосування рахунку 071 «Списана дебіторська заборгованість» протягом не

менше трьох років із дати списання заборгованості для спостереження за

можливістю її стягнення у разі зміни майнового стану боржника; за наявності

інформації про іноземних покупців обов’язкове дотримання вимог П(C)БО 21

«Вплив змін валютних курсів»; розрахунок і відображення в обліку суми

32

нарахованих і отриманих відсотків за наявності інформації про дебіторську

заборгованість, забезпечену векселем; для отримання деталізованої інформації

про дебіторську заборгованість за групами, кожним дебітором, строком

виникнення й погашення дебіторської заборгованості, забезпечення

систематичного ведення аналітичного обліку дебіторської заборгованості [5].

Таким чином, в умовах глобалізації економіки набуває актуальності

подальша гармонізація бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості з

використанням національних нормативно-правових актів та міжнародного

досвіду.


1. П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» : Затверджено наказом

Міністерства фінансів України № 237 від 08.10.1999 р. Електронний ресурс . –

Режим доступу : http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1037.537.0.

2. П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» : Затверджено наказом



3. П(С)БО 15 «Дохід» : Затверджено наказом Міністерства фінансів

України № 290 від 29.11.1999 р. Електронний ресурс . – Режим доступу :

http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1037.637.0.

4. П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств» : Затверджено наказом



5. П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів» : Затверджено наказом



6. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо облікової

політики підприємства та внесення змін до деяких наказів Міністерства

фінансів України. Наказ Міністерства фінансів України від 27 червня 2013 р.

№ 635. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=382876&cat_id=293537.

http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1037.537.0





http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=382876&cat_id=293537

33

Тетяна Вініченко

магістр, асистент,

Дніпропетровський державний аграрний університет


ОСОБЛИВОСТІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ОБЛІКУ АМОРТИЗАЦІЇ

З моменту формування та здійснення амортизаційної політики вона

завжди супроводжувалася певними документами, котрі визначали порядок та

етапи її виконання. До таких документів можна включати, як документи

внутрішньогосподарського призначення, що в більшій мірі спрямовані на

управлінський облік, так і документи державного рівня.

Основними нормативно-правовими документами, які регулюють питання

обліку нарахування амортизації на сьогодні є Податковий Кодекс України та

П(С)БО 7 «Основні засоби» [1, 2].

До 2011 року існувало багато невідповідностей в податковому та

бухгалтерському обліку. Але за для запобігання неточностей та їх

врегулювання було затверджено новий Податковий Кодекс України, відносно

якого дані як бухгалтерського, так і податкового не мають значних

відмінностей між собою.

Варто зазначити, що правове регулювання амортизації в Кодексі є не

достатньо систематизованим. Окрім основних статей 144-148 Розділу ІІІ

«Податок на прибуток підприємств», потрібно застосовувати положення п. 6 та

п. 14 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств»

Розділу XX «Перехідні положення».

Відповідно до пп. 14.1.3 п.14.1 ст. 14 Розділу І Кодексу, амортизація – це

систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та

нематеріальних активів, що амортизується, протягом терміну їх корисного

використання (експлуатації).

34

Співзвучне визначення фігурує і в П (С) БО 7. Визначення амортизації,

що міститься у Кодексі, не є вичерпним, через це залишається незрозумілим

який економічний зміст вкладено в поняття амортизації відповідно до

Кодексу [1].

Розширення переліку більш точно відображає структуру та складові

частини витрат, що формують вартість необоротних активів, яку доцільно

амортизувати для компенсації витрат на придбання необоротних активів,

відтворення структури активів та їх ефективного використання, для

фінансування інвестиційної і поточної діяльності тощо.

Важливо зазначити той факт, що класифікацію груп основних засобів та

інших необоротних матеріальних активів у п. 145.1 ст. 145 Кодексу істотно

розширено класифікацію. Замість традиційних чотирьох, визначено 16 груп

основних засобів. Класифікаційний перелік груп основних засобів та інших

необоротних активів у Кодексі майже повністю дублює відповідні положення

П (С) БО 7 «Основні засоби» (пп. 5.1. та 5.2. п. 5 П (С) БО 7).

Серед шістнадцяти груп основних засобів земельні ділянки та природні

ресурси не мають визначених мінімально допустимих термінів корисного

використання, що зазначено в п. 145.1 ст. 145 Кодексу.

Підпунктом 145.1.5 п. 145.1 ст. 145 Розділу ІІІ Податкового кодексу

встановлено, що амортизація основних засобів нараховується із застосуванням

таких методів:прямолінійного; зменшення залишкової вартості; прискореного

зменшення залишкової вартості (нарахування амортизації до об'єктів основних

засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні

засоби)); кумулятивного; виробничого.

Податковим кодексом передбачено пооб’єктне ведення обліку вартості,

яка амортизується. Це істотно додасть роботи бухгалтерам та ускладнить

ведення обліку основних засобів через збільшення рутинних операцій та

структуризацію об’єктів амортизації. Згідно з пп. 145.1.2 п. 145.1 ст. 145

Податкового кодексу нарахування амортизації здійснюється протягом терміну

корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється наказом

35

по підприємству під час визнання цього об’єкта активом (у разі зарахування на

баланс), але не менше, ніж визначено в пункті 145.1, і призупиняється на період

його виводу з експлуатації на підставі документів, які свідчать про виведення

таких основних засобів.

Таким чином, аналізуючи нормативно-правове забезпечення, а саме

Податковий кодекс, можна зробити висновок, що запропонований в ньому

порядок визначення амортизації необоротних активів максимальною мірою

враховує вимоги міжнародних і національних стандартів бухгалтерського

обліку. Визначені в кодексі групи основних засобів відповідають їх групам у

бухгалтерському обліку, порядок визначення первісної вартості основних

засобів, терміни початку і завершення нарахування амортизації та методи її

нарахування також відповідають бухгалтерському обліку.

Отже, з в веденням в дію Податкового кодексу України підхід до

нарахування амортизації в податковому і бухгалтерському обліку став

однаковий, що спростило роботу облікового апарату підприємства.


1. Податковий кодекс України (зі змінами та доповненнями).

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakony.com.ua

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби».

[Електронний ресурс] / Міністерство фінансів України. – Режим доступу :

http://www.minfin.gov.ua

3. Плаксієнко В. Я., Пісьмаченко Л. М., Павлова Г. Є.,

Крушельницька Т. А., Рябий Є. І. Бухгалтерський облік у сільському

господарстві України: [підручник]/ За заг. ред. Плаксієнка В. Я. – 3-тє вид.,

перероб. та доп. – К., 2009. – 486 с.

http://www.zakony.com.ua/

http://www.minfin.gov.ua/

36

Альона Волосюк

студентка групи МгОА-1-13,

Тетяна Саванчук

старший викладач кафедри обліку і аудиту,



ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ: СУТНІСТЬ ТА МІСЦЕ В ЗАГАЛЬНІЙ

СИСТЕМІ ЗВІТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

За сучасних умов господарювання значення звітності полягає в тому, що

вона є джерелом інформації про результати фінансово-господарської діяльності

підприємств. За відповідними показниками користувачі звітної інформації

аналізують розвиток господарюючого суб’єкта, планують його діяльність,

приймають управлінські рішення. Найбільш доступними для користувачів

різних рівнів є показники фінансової звітності. Тому найбільш повне розуміння

сутності фінансової звітності є досить важливим. При цьому визначальну роль

в удосконаленні формування її показників відіграє розуміння місця фінансової

звітності в загальній системі звітності підприємства, оскільки воно

віддзеркалює методологічний аспект самої системи звітності.

Нині, серед провідних економістів і практиків простежуються різні

погляди на поняття і сутність фінансової звітності. Так, Б.Ф. Усач пропонує

таке визначення фінансової звітності: «фінансова звітність підприємства — це

система узагальнених показників, що характеризують підсумки фінансово-

господарської діяльності підприємства за минулий період (місяць, квартал,

рік)» [1] .

Ґрунтовне і, на наш погляд, вичерпне визначення даного поняття

пропонує фахівець з економічного аналізу В. І. Стражев, який вважає, що

фінансова звітність – це сукупність форм звітності, складених на основі даних

фінансового обліку з метою подання користувачам узагальненої інформації про

37

фінансове становище й діяльність підприємства, а також змін у його

фінансовому становищі за звітний період у встановленій формі для прийняття

цими користувачами певних ділових рішень [2].

Разом з цим, ми вважаємо, що визначення сутності фінансової звітності

не можливе без визначення її місці в загальній системі звітності підприємства.

Слід відзначити, що відповідно до класифікації професора В. П. Завгороднього

виділяються три види звітності: оперативна (повсякденна), статистична й

бухгалтерська (фінансова) [3]. Проте, економісти С. М. Гольцова і І. Й. Плікус

надають іншу класифікацію звітності. На їх погляд існує бухгалтерська

звітність, яка в свою чергу, поділяється на спеціальну, статистичну, податкову

та фінансову [4].

Але, на нашу думку, представлена систематизація хоч і є більш повною,

все ж потребує уточнення. У світлі вищесказаного ми вважаємо, що у загальній

системі звітності підприємства можна виділити наступні складові: спочатку

звітність класифікувати на бухгалтерську та податкову, а вже бухгалтерську -

на оперативну (повсякденну), статистичну, управлінську (внутрішню) та

фінансову. Вважаємо, що таке представлення систематики звітності є більш

розширеним та охоплює всю систему показників, які характеризують

фінансово-господарську діяльність підприємства.

Підтвердженням нашої думки вважаємо визначення понять

«бухгалтерська» та «фінансова звітність», наведене в Національному положенні

(стандарті) бухгалтерського обліку 1, в якому зазначено, що фінансова звітність

– це бухгалтерська звітність що містить інформацію про фінансовий стан,

результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період

[5]. Отже, НП(С)БО 1 доводить, що фінансова звітність є складовою

бухгалтерської звітності підприємства.

Беручи до уваги все вищевикладене зазначимо, що у процесі

удосконалення фінансової звітності повинні враховуватися принципи

структуризації звітності в суспільстві, яка означає необхідність розгортання

взаємодії фінансової звітності із іншими складовими бухгалтерської звітності

38

(операційною, статистичною, управлінською) та податковою звітністю.

Таким чином, основними напрямками в удосконалені визначення сутності

фінансової звітності на наш погляд є:

1. Визначення поняття «загальна система звітності підприємства»,

складові якої мають бути взаємопов’язаними і діяти як єдиний механізм на всіх

етапах діяльності підприємства.

2. Затвердження законодавчо принципів класифікації звітності на

підприємствах України з різними формами власності з точним зазначенням її

складових.

Отже, правильне розуміння сутності фінансової звітності та її місця в

загальній системі звітності підприємства надає можливість розширити

напрямки вдосконалення формування її показників та використання їх для

прийняття управлінських рішень з метою мобільного пошуку резервів

подальшого розвитку і вдосконалення діяльності підприємства.


1. Усач Б.Ф. Контроль і ревізія: Підручник.-3-тє вид., перероб. і доп. –

К. : Знання-Прес, 2001. – 253 с. – (Вища освіта XXI століття).

2. Стражев В. И. Анализ хозяйственной деятельности в

промышленности – М.: Выш. шк., 1996 – 363 с.

3. Завгороднього В.П. Бухгалтерский учет в Украине (С использ. Нац.

стандартов): Учеб. пособие для студентов вузов. –5-е изд., доп. и перераб. – К.:

А.С.К., 2002. – 864 с. – (Экономика. Финансы. Право).

4. Гольцова С. М. Плікус І. Й. звітність підприємств: [навч. посібник].

–К.: «Центр навчальної літератури», 2004. – 292 с.

5. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1

«Загальні вимоги до фінансової звітності»: наказ Міністерства фінансів України

від 07.02.2013р. № 73 // Баланс. – 2013. – № 24. – С. 7 – 23.

39

Вікторія Вороніна

асистент кафедри бухгалтерського обліку і аудиту,

ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»

м. Полтава

ПІДХОДИ ДО ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПРИРОДИ ПРИБУТКУ

Глибокі політичні та економічні зміни, що відбуваються в Україні,

спрямовані на формування нової економічної системи на ринкових засадах.

Першочергового значення за теперішніх умов набуває наукове управління

прибутком підприємства на основі глибокого теоретичного аналізу вітчизняних

досліджень і зарубіжного досвіду, а також вивчення змін, що відбуваються в

торговельній в Україні. Торгівля безпосередньо відчуває на собі всю гостроту

кризи в країні: нестабільність політичної ситуації, падіння обсягів виробництва,

розгортання інфляційних процесів, зниження грошових доходів населення,

підвищення цін тощо. Структурні зміни в галузі потребують обґрунтування

нових підходів до вирішення проблеми підвищення ефективності

господарювання.

Дослідження показують, що вченими розмежовуються поняття

бухгалтерського і економічного прибутку. Так, К. Р. Макконел і С. Л. Брю

відзначають, що бухгалтерський прибуток – це загальна виручка фірми за

відрахуванням зовнішніх витрат, а економічний прибуток – це загальна виручка

за відрахуванням всіх (внутрішніх і зовнішніх) витрат. Нормальний прибуток –

це мінімальна плата, необхідна для того, щоб утримати підприємницький

талант людини в межах даного підприємства. Для економіста прибуток означає

сукупну виручку за відрахуванням всіх витрат, як минулих, так і виплат на

інвестиції власників. Ідея прибутку в бухгалтерському обліку пов’язана тільки з

отриманим результатом, проте в економічному змісті важливо і те, що буде

отримано в майбутньому [8, с. 346].

Прибуток, з бухгалтерської точки зору, це позитивний фінансовий

40

результат підприємницької діяльності, який визначається на

мікроекономічному рівні за звітний період, характеризується приростом

власного капіталу за рахунок перевищення доходів над понесеними витратами,

порядок визнання яких законодавчо врегульований, науково обґрунтований або

самостійно встановлений суб’єктом економічної діяльності. Бухгалтерський

прибуток є фактичним приростом власного капіталу протягом звітного періоду,

що визначений за даними бухгалтерського обліку. Методика його розрахунку

спрямована на те, щоб власники могли отримувати правдиву інформацію про

прибуток, на частку якого вони мають право, а достовірність цієї інформації

могли б підтвердити аудитори без вивчення всієї діяльності підприємства.

Як бачимо, існують різні підходи економістів до трактування поняття

«прибуток підприємства». Велика кількість визначень і підходів до дефініції

суті фінансових результатів вимагає чіткого законодавчого формулювання та

обґрунтування сутності вищезазначених категорій. Законодавство України, яке

регулює господарську діяльність суб’єктів підприємництва і порядок

організації бухгалтерського обліку і звітності, з одного боку, і систему

оподаткування прибутку – з другого, під «прибутком» визначає два різних

економічних явища. Прибуток у класичному розумінні – це різниця між ціною

товару і витратами на виготовлення товару – його собівартістю. Саме таке

розуміння прибутку закладене в усіх законодавчих актах України, крім

законодавства про оподаткування прибутку. Натомість, відповідно до Закону

України «Про оподаткування прибутку підприємств», прибутком вважається

сума валових доходів, тобто доходів від усіх видів діяльності, скоригована

певним чином для цілей оподаткування, зменшена на суму валових витрат

підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних і нематеріальних

активів. Головна його особливість полягає в тому, що він безпосередньо не

залежить від собівартості продукції, а становить різницю між виручкою від

реалізації і витратами на виробництво цієї продукції. Прибуток як об’єкт

оподаткування визначається за даними спеціального податкового обліку, який

не збігається з бухгалтерським обліком прибутку. На наш погляд, таке

41

визначення не характеризує повною мірою якість господарювання

підприємства та не відображає суті прибутку.

В умовах ринкової економіки значення прибутку величезне. Тому, вирі-

шення завдання щодо організації обліку та формування фінансових результатів,

розподілу та використання прибутку для підприємств з різною формою

власності є актуальною та загальною задачею на всіх рівнях управління.


1. Бабо А. Прибыль / Бабо А. ; [пер. с фр. Е. П. Островской]. – [4-е изд.,

испр.]. – М. : Группа «Прогресс» : Универс, 1993. – 175 с.

2. Бланк И. А. Управление прибылью / И. А. Бланк. – К. : Ника-Центр,

2007. – 768 с.

3. Бурденко И. М. Финансовое состояние предприятия: стратегия

обеспечения устойчивости / И. М. Бурденко. – М. : ИНФРА-М, 2009. – 608 с.

4. Валевич Р П. Экономика торговой организации / Р. П. Валевич,

Г. А. Давидова. – Минск : Вышейшая школа, 2008. – 371 с.

5. Верхоглядова Н. І. Зміст та значення прибутку як головної рушійної

сили ринкової економіки / Н. І. Верхоглядова, С. Б. Ільїна, В. П. Шило //

Економічний простір. – 2008. – № 18. – С. 237 – 245.

6. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в

Україні» від 16.07.1999 р. № 996-IX (із змінами і доповненнями)

//search.ligazakon.ua.

7. Корінєв В. Л. Обґрунтування прибутку підприємства з урахуванням

рівня ціни на продукцію / В. Л. Корінєв // Актуальні проблеми економіки. –

2008. – № 3 (45). – С. 98 – 106.

8. Макконелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и

политика. – К., 1993. – 785 с.

9. Хорнгрен Ч.Т. Бухгалтерский учет: управленческий аспект /

Ч. Т. Хорнгрен, Дж. Форстер: Пер. с англ. / Под ред. Я.В. Соколова. – М. :

Финансы и статистика, 1995. – 416 с.

42

Герасименко Оксана,

студентка ОКР «Бакалавр» напряму підготовки «Обліку і аудит»

Романченко Юлія

к. е. н., доцент,


м. Полтава

ОБЛІКОВІ АСПЕКТИ ВИРОБНИЦТВА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ

ПРОДУКЦІЇ

Облік виробництва – одна з найбільш відповідальних і трудомістких

ділянок обліку сільськогосподарських підприємств. Важливість облікової

інформації даної ділянки обумовлюється її необхідністю для управління

процесом виробництва

Різноманіття існуючих методів обліку витрат і калькулювання

собівартості продукції дозволяє застосовувати в практичній діяльності обліку

сільськогосподарських підприємств таку методику, яка б забезпечувала

інформацією керівників структурних підрозділів і дозволяла приймати

ефективні управлінські рішення щодо удосконалення як технології виробничих

процесів, так і їх самих.

Початковим етапом обліку виробництва, незалежно від методів його

здійснення є становлення і застосування об’єктів обліку витрат і

калькулювання собівартості продукції. Від правильності вибору і практичної

прийнятності об’єктів залежить ступінь впливу їх на організацію обліку витрат,

а також взаємозв’язок первинної і результативної інформації

Методика обліку витрат виробництва включає сукупність прийомів

організації документування і облікового відображення виробничих витрат, які

дозволяють визначити фактичну собівартість продукції та подають необхідну

інформацію для контролю над процесом формування собівартості продукції;

сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво за

43

калькуляційними об’єктами і прийомами розрахунку собівартості

калькуляційних одиниць; дослідження витрат виробництва і реалізації

продукції і контролем витрат, визначенням собівартості виробів і робіт;

сукупність способів і прийомів, за допомогою яких в бухгалтерському обліку

відображають витрати і процес формування собівартості продукції; визначення

складу та розмірів витрат по окремій продукції, видах, групах виробів,

переділах, замовленнях, послугах [2].

Синтетичний облік витрат в виробничих підприємствах ведеться на

активному рахунку 23 «Виробництво». Дані цього рахунку використовуються

як для контролю загального розміру витрат, так і їх рівня. За дебетом рахунку

23 Виробництво» відображаються прямі матеріальні,трудові та інші прямі

витрати,а також виробничі накладні витрати і втрати від браку продукції. З

кредиту рахунку списуються суми фактичної виробничої собівартості,

завершеної виробництвом продукції (у дебет рахунків 26 «Готова продукція»,

27 «Продукція сільськогосподарського виробництва»), виконаних робіт та

послуг (у дебет рахунку 90 «Собівартість реалізації»). За кредитом субрахунків

обліку витрат допоміжних виробництв, з виконання некапітальних робіт та

субрахунків обліку витрат основного виробництва списується собівартість

виготовлених у допоміжних виробництвах виробів, послуг.

Сальдо на початок звітного періоду відображає залишки незавершеного

виробництва, що перейшли з минулого звітного періоду.

До витрат, що формують виробничу собівартість продукції, відносяться

загальновиробничі витрати, склад яких регламентовано п. 15 П(С)БО 16. При

цьому в даному випадку встановлений певний порядок віднесення

загальновиробничих витрат до складу собівартості продукції.

Звернімо увагу на методи калькулювання, що являють собою сукупність

певних способів і прийомів, потрібних для розрахунку собівартості

конкретного виду продукції калькулювання, а також сукупність прийомів

розподілу витрат за калькуляційними статтями і віднесення їх до об’єкта

калькулювання.

44

Для обліку витрат та калькулювання собівартості сільсько-0господарської

продукції, яка представлена певними особливостями, на практиці

використовуються такі методи обліку витрат і визначення собівартості

продукції, як: позамовний, попередільний і нормативний [3].

При калькулюванні сільськогосподарської продукції доцільно було б

застосовувати саме нормативний метод обліку витрат, в основі нього лежить

нормативна собівартість, яка найбільш точно враховує зміни, які відбуваються

у процесі виробництва і забезпечує можливість здійснювати оперативний

аналіз та приймати стратегічні управлінські рішення.


1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»

затверджене наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31 груд. 1999 р.

[Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу :

http://www.rada.gov.ua.

2. Свєтлова Н. М. Особливості обліку витрат та калькулювання

собівартості продукції рослинництва в сільському господарстві [Електронний

ресурс] / Н. М. Свєтлова, М. Г. Супрун // Збірник наукових праць Таврійського

державного агротехнологічного університету. – 2012. – № 2 (18). – С. 6 – 12. –

Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua.

3. Тлучкевич Н. В. Методи обліку витрат та калькулювання собівартості в

сільському господарстві [Електронний ресурс] / Н. В. Тлучкевич //

Економічний форум. – 2011. – № 1. – С. 118 – 124. – Режим доступу : http://

www.nbuv.gov.ua.

4. Фінансовий та управлінський облік на сільськогосподарських

підприємствах: Підручник / М. Ф. Огійчук, В. Я. Плаксієнко, М. І. Беленкова та

ін. / За ред. проф. М. Ф. Огійчука. – 5-те вид., перероб. і допов. – К. : Алерта,

2009. – 1056 с.

45

Альона Гиленко

асистент кафедри обліку і аудиту,



РОЗВИТОК ОЦІНКИ В БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІКУ

В бухгалтерському обліку оцінка є одним з найбільш суперечливих

питань, яке цікавить як теоретиків, так і практиків облікової справи. На

сьогоднішній день невирішеною залишається проблема термінологічної

неузгодженості понятійного апарату оцінки в бухгалтерському обліку, зокрема,

потребують узгодження поняття «оцінювання», «вартісне вимірювання»,

«оцінка в бухгалтерському обліку», «облікова оцінка», «таксування»,

«незалежна оцінка».

Дослідження підходів до визначення даних понять та застосування

методів узагальнення та порівняння дозволило встановити взаємозв’язок між

поняттями «вимірювання», «вартісне вимірювання», «оцінка в бухгалтерському

обліку», «облікова оцінка», «калькулювання» та «таксування». Недоцільно та

науково необґрунтованим є ототожнювати зазначені поняття, оскільки вони

мають різний економічний зміст та змістове наповнення. Так, найбільш

широким є поняття вимірювання, яке представляє пізнавальний процес

знаходження відношення між двома величинами однакової природи –

вимірюваною й умовною одиницею вимірювання, тобто є загальним процесом

відображення однієї величини іншою.

Вужчим по відношенню до поняття «вимірювання» є поняттям «вартісне

вимірювання», яке представляє собою вираження об’єкта обліку у визначених

одиницях вимірювання та отримання індивідуальних та агрегованих величин.

Для переведення натуральних (кількісних) вимірників в грошовий

використовують таксування. Вартісне вимірювання включає оцінку та

калькулювання.

46

Калькулювання є способом визначення собівартості одиниці продукції,

робіт, послуг, що включає групування витрат, розмежування витрат між

об’єктами калькулювання та визначення собівартості окремих виробів (робіт,

послуг). Досить близьким до поняття вартісне вимірювання є поняття оцінки в

бухгалтерському обліку, оцінка застосовується до всіх об’єктів бухгалтерського

обліку та охоплює всі стадії руху капіталу суб’єктів господарювання. Оцінка в

бухгалтерському обліку є не лише вираженням вартості об’єктів

бухгалтерського обліку, процесів та явищ, що виникають на підприємстві, у

грошовому вимірнику, але й є методичним прийомом, тобто способом

реалізації методу бухгалтерського обліку для досягнення триєдиного завдання

бухгалтерського обліку.

Поєднання теоретичних основ трудової (класичної) теорії вартості та

теорії граничної корисності (маржиналізму) сприятиме удосконаленню

трактування оцінки в бухгалтерському обліку за рахунок врахування не лише

витратного, але й ціннісного підходу до розуміння сутності оцінки. Як

результат поєднання вартісного та ціннісного підходу до сутності оцінки,

пропонується трактувати оцінку в бухгалтерському обліку як елемент методу

бухгалтерського обліку, який виражає вартість об’єктів бухгалтерського обліку,

процесів та явищ, що виникають на підприємстві, у грошовому вимірнику або

виражає думку про цінність об’єкта, що здійснюється суб’єктом оцінки, який

має відповідні повноваження та рівень компетенції. Запропоноване визначення

передбачає, що оцінку в бухгалтерському обліку проводить суб’єкт оцінки,

який може бути внутрішнім – бухгалтер, комісія з оцінки тощо або зовнішнім –

незалежний оцінювач, судовий експерт.

Оцінювання виступає процесом визначення оцінки об’єктів

бухгалтерського обліку. Більш вузьким поняттям у порівнянні з оцінкою в

бухгалтерському обліку є поняття облікової оцінки, як об’єктах

бухгалтерського обліку, і не згадується про активи і пасиви підприємства.

Відповідно, облікова оцінка використовується для прогнозування діяльності і

може бути змінена, якщо обставини, на яких вона базувалася, зміняться, або

47

коли буде отримано додаткову інформацію. Перелічені поняття є

взаємопов’язаними і виступають засобом трансформації фактів, виражених в

натуральних, трудових показниках, в єдиний універсальний грошовий

вимірник, що забезпечує приведення інформації про різнорідні об’єкти

бухгалтерського обліку у співставну форму та зміст.

Аналіз сутності поняття «оцінка» дозволяє виділити такі її риси: оцінка є

елементом методу бухгалтерського обліку; оцінка може характеризувати

вартісну складову, тобто бути вираженням вартості об’єктів бухгалтерського

обліку, процесів та явищ, що виникають на підприємстві, у грошовому

вимірнику; та ціннісну складову – бути вираженням думки про цінність

об’єкта, його корисність у конкретний момент часу; оцінку в бухгалтерському

обліку можна розглядати з теоретичної, практичної та навчальної точок зору;

методи оцінки залежать від мети її проведення; інформація про оцінку має

відображатися в бухгалтерському обліку та бухгалтерській звітності для

задоволення інформаційних потреб користувачів

Правильна й достовірна оцінка об’єктів бухгалтерського обліку має

велике значення для об’єктивної характеристики ресурсів підприємства, чіткого

визначення фінансових результатів, від її правильності залежить адекватність і

надійність облікових даних.

Отже, оцінка в бухгалтерському обліку є елементом його методу, який

виражає вартість об’єктів бухгалтерського обліку, процесів та явищ, що

виникають на підприємстві, у грошовому вимірнику або виражає думку про

цінність об’єкта, що здійснюється суб’єктом оцінки, який має відповідні

повноваження та рівень компетенції.


1. Кірейцев Г. Г. Бухгалтерський облік та науковці, що генерують ідеї

його розвитку / Г. Г. Кірейцев // Бухгалтерія в сільському господарстві – 2008. –

№ 20(221). – С. 3 – 7.

2. Ловінська Л. Г. Оцінка в бухгалтерському обліку [Текст]: монографія /

Л. Г. Ловінська. – К. : КНЕУ, 2006. – 256 с.

48

Наталія Гомоляко

студентка

ДВНЗ «Українська академія банківської справи НБУ»,

м. Суми

ОЦІНКА ЗАПАСІВ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ТА МІЖНАРОДНІЙ ПРАКТИЦІ

Вирішення проблеми ефективного розвитку та зростання виробничого

потенціалу підприємств в умовах фінансової та політичної кризи вимагає

формування якісно нової системи управління виробничими запасами, в якій

головну роль відіграє система їх ідентифікації як об’єктів обліку та методів

оцінки.

Методи оцінки виробничих запасів підприємства пов’язані з

ефективністю процесів управління. Особливість сучасного стану обліку

запасів на підприємствах України полягає у тому, що в П(С)БО 9 «Запаси»

та Методичних рекомендаціях з бухгалтерського обліку запасів,

затверджених наказом Мінфіну від 10.01.2007 року №2, наведено лише

загальні положення щодо оцінки цих об’єктів. Проте, у зв’язку із частими

підвищеннями цін на виробничі запаси їх вартість постійно змінюються,

тому проблема їх оцінки набуває особливої актуальності.

При надходженні виробничих запасів на підприємство за МСБО 2 їх

оцінюють за меншою з таких двох величин: собівартістю та чистою вартістю

реалізації [2], а за ПСБО 9 – первісною вартістю або чистою вартістю реалізації.

Незважаючи на те, що собівартість є найбільш придатною і об’єктивною

базою для оцінки запасів, стандартами обліку передбачено застосовувати в

обліку і фінансовій звітності найменшу з двох оцінок: собівартість або чисту

вартість реалізації [2].

На відміну від міжнародних стандартів бухгалтерського обліку,

П(С)БО 9 «Запаси» прив’язує формування первісної вартості (собівартості) до

джерел надходження запасів [1]. Складність оцінки запасів за собівартістю

49

(первісною вартістю) на підставі фактичних витрат обумовлена тим, що ці

витрати не залишаються незмінними протягом періоду (року) навіть для одних

й тих же видів (найменувань) запасів. Причиною є коливання цін і тарифів,

а також відхилення від нормальних умов виробництва. Отже, виникає

питання скільки за вартістю запасів залишилось і скільки пішло у

собівартість продукції. Подолати цю складність у оцінці запасів можна,

застосовуючи різні методи розрахунку собівартості вибуття запасів.

При списанні запасів на виробництво у національних стандартах

обліку передбачено ряд методів оцінки, які можна використовувати для

відображення в обліку та фінансовій звітності окремих видів запасів [1].

Першим методом оцінки виробничих запасів при їх використанні у

виробництво є метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці

запасів. Використання даного методу передбачає особливе маркування

кожної одиниці запасів, що дає змогу в будь-який момент часу визначити

її собівартість, а також встановити дату використання кожної одиниці запасу

(за кожним його видом), собівартість використаного запасу та вартість запасів,

що залишилися у підприємства.

За методом середньозваженої собівартості оцінка проводиться по

кожній одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на

початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на

сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному

місяці запасів [1]. Середнє значення зазвичай обчислюється на періодичній

основі, хоча з нашої точки зору цілком обґрунтованим може бути і

обчислення середнього значення з отриманням кожної додаткової партії

запасів.

Оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що

собівартість запасів придбаних у першу чергу, повинна бути віднесена до

запасів, що вибули у першу чергу. Собівартість запасів, що є в наявності на

кінець періоду, відноситься до останніх придбань, а собівартість запасів, що

вибули, відноситься до більш ранніх придбань. При застосуванні цього методу

50

в умовах постійного зростання вартості придбання запасів, запаси, які

знаходяться у залишку і відображені у балансі будуть мати оцінку наближену

до їх реальної вартості (ринкової вартості) [1].

Метод оцінки за нормативними витратами базується на застосуванні

норм витрат на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг). Такі норми

розраховуються з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці,

виробничих потужностей та діючих цін [2].

Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами, які

поряд із виробництвом продукції займаються роздрібною торгівлею,

середнього проценту торгівельної націнки товарів.

Отже, не існує найкращого методу, який можна було б

застосовувати у всіх ситуаціях, адже кожний метод має свої недоліки та

переваги. Ефективність використання конкретного методу оцінки запасів

залежить від сформованих на підприємстві договірних зв’язків з

постачальниками, своєчасності і повноти забезпечення виробництва

необхідними матеріалами та інших факторів, які впливають на показники

діяльності суб’єкта господарювання. Тому вибір методу оцінки повинен бути

виваженим і продуманим рішенням кожного підприємства, з обов’язковим

врахуванням діючої системи обліку, так як в подальшому це суттєво вплине на

формування фінансового результату, структуру балансу та дозволить

найточніше провести оцінку з урахуванням інтересів власників підприємства та

специфіки виробничої діяльності.



Затверджений наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. №

92 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/file/link/

360789/file/standardt9.pdf

2. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 2 «Запаси»

[Електронний ресурс].– Режим доступу: http : //www. Minfin.gov.ua

/file/link/320306/ file/IAS%2036.pdf. – Офіційний сайт Міністерства фінансів

України.

http://www.minfin.gov.ua/file/link/%20360789/file/standardt9.pdf


51

Юлія Грибовська

к. е. н., доцент кафедри,


м. Полтава

ПІДХОДИ ДО СКЛАДАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ЗВІТНОСТІ ТА

ФІНАНСОВОЇ ІЗ УРАХУВАННЯМ ВИМОГ МСФЗ

Сучасний етап розвитку України характеризується поступовоюю зміною

економічної системи та інтеграцією до Європейського Союзу, що зумовлює

використання Міжнародних стандартів фінансової звітності (далі – МСФЗ) при

складанні фінансової звітності в обов'язковому порядку публічними

акціонерними товариствами, банками, страховими компаніями та кредитними

спілками. Інші підприємства МСФЗ можуть використовувати добровільно.

Фінансова звітність відповідно до вимог МСФЗ являє собою

бухгалтерську звітність, що містить інформацію про фінансовий стан,

результати діяльності, рух грошових коштів та зміни в складі капіталу

підприємства. Показники фінансової звітності використовуються внутрішніми і

зовнішніми користувачами інформації, зовнішніми – для прийняття

інвестиційних рішень щодо надання кредитів, для оцінювання майбутніх

грошових потоків, ресурсів, зобов’язань та ефективності використання

економічного потенціалу господарюючого суб'єкта.

Для прийняття управлінських рішень підприємства складають

управлінську звітність, яка представлена звітністю окремих

внутрішньогосподарських підрозділів підприємства та містить інформацію про

їх діяльність на підставі якої приймаються управлінські рішення. Управлінську

звітність застосовують для поточного контролю показників діяльності

підприємства, виявлення тенденцій його розвитку, а також для коригування

планів діяльності.

Враховуючи важливість обох видів звітності, виникає необхідність в їх

52

порівнянні та встановленні відмінностей.

Огляд літератури підтвердив, що питанню складання управлінської

звітності присвячені праці провідних учених-економістів, як Ю. А. Вериги,

В. С. Леня, П. Я. Хомина та інших. Порядок формування звітності за МСФЗ

досліджений у працях Ф. Бутинця, С. Голова, Н. Горицької, Ю. Кузьмінського,

Є. Мниха, В. Пархоменка, М. Пушкаря, В. Сопка, Н. Ткаченкo та інших.

Характеристика та компоненти управлінської звітності та фінансової

звітності із урахуванням вимог МСФЗ наведені у табл. 1.

Таблиця 1

Підходи до складання управлінської звітності та фінансової звітності

із урахуванням вимог міжнародних стандартів

№

п/п

Ознака

та компоненти звітності

Управлінська звітність Звітність, яка відповідає вимогам

МСФЗ

1 2 3 4

Загальні положення

1. Мета звітності Прийняття ефективних рішень

внутрішніми користувачами

Прийняття інвестиційних рішень

зовнішніми користувачами

2. Терміни підготовки

звітності

День, декада, місяць, рік

3 місяці (квартал) та рік

3. Період, за який

можливо отримати

інформацію зі звітності

Будь-який період звіту за

запитом (від дня до року)

Стандартний період (квартал, рік)

4. Форми звітності.

Суттєвість інформації

Різноманітні форми, графіки,

можливі неточності.

Може бути різний рівень

суттєвості для різних звітів

Стандартні форми відповідно до

НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до

фінансової звітності», точність і

акуратність інформації.

Рівень суттєвості єдиний для

всієї звітності

Компоненти звітності

5. Елементи облікової

політики

Часто не формалізована

Документована, як мінімум

тезами

6. Вимірники в обліку при

відображені

господарських операцій

Оперативна інформація як у

грошових, так і натуральних

величинах

Аналогів в МСФЗ немає

7. Планування та

прогнозування

протягом року

Бюджети, прогнози, фінансове

моделювання

Не використовується

8. Використання

аналітичних рахунків

Будь-яка аналітика за запитом.

Сегментами можуть бути

канали збуту, торгові точки,

клієнти, постачальники і т.д.

Аналітика та сегментна звітність

визначаються стандартами

Підходи до підготовки звітності

9. Об’єкти обліку Вид діяльності, центр

відповідальності і т.д.

Юридична особа

53

№

п/п

Ознака

та компоненти звітності

Управлінська звітність Звітність, яка відповідає вимогам

МСФЗ

1 2 3 4

10. Метод обліку Касовий Принцип нарахування

11. Звіт про рух грошових

коштів

Прямий або не прямий Прямий або не прямий [1]

12. Порядок визначення

прибутку (збитку)

Виручка визнається з ПДВ Виручка визнається без ПДВ

13. Порядок формування

собівартості

Собівартість запасів включає

витрати на їх зберігання.

Проценти за позиками

віднесені на об’єкт обліку,

капіталізуються

Витрати на зберігання не

включаються до собівартості

запасів (продукції).

Проценти за позиками

визнаються витратами періоду [1]

14. Порядок формування

звітності

П(С)БО + коригування =

Управлінські звіти

МСФЗ + коригування = Звітність

із урахуванням вимог МСФЗ

15. Джерела формування

показників звітності

Регістри управлінського обліку

– управлінські звіти

Журнали-ордери та Відомості до

них, Оборотно-сальдова

відомість

Отже, управлінська звітність та звітність, складена відповідно до вимог

МСФЗ мають єдині принципи складання. Методика складання звітності за

МСФЗ чітко регламентована міжнародними стандартами, проте складність

підготовки звітності вимагає перегляду облікової політики підприємства та її

адаптації до МСФЗ. Управлінська звітність відображає діяльність окремих

сегментів та є комерційною таємницею підприємства, оскільки розкриває його

стратегію та тактику в конкурентній боротьбі.


1. Міжнародні стандарти фінансової звітності [Електоронний ресурс].

– Режим доступу : htpp://www.ifrs.org/IFRS-for-SMEs/ Documents/IFRS-for-

SMEs-UKR.pdf.

http://www.ifrs.org/

54

Катерина Дзеверіна

студентка 4 курсу, спеціальності «Облік і аудит»,

Тетяна Мокієнко

к. е. н., доцент кафедри бухгалтерського обліку,


м. Полтава

ВІДОБРАЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ЗАПАСИ У ЗВІТНОСТІ

В умовах ринкових відносин, коли на економічному просторі одночасно

працюють різноманітні господарські суб’єкти – юридичні та фізичні особи,

звітність стає основним джерелом інформації. Кожний суб’єкт господарювання

намагається знати все про своїх замовників та постачальників.

Запаси відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за

найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації.

Інформація про запаси розкривається в Балансі (Звіті про фінансовий стан) і в

Примітках до фінансових звітів.

У Балансі (ряд. 1100) статті «Запаси» відображається загальна вартість

активів, які визнаються запасами згідно з П(С)БО 9 «Запаси», зокрема, які

утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської

діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу

продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва

продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління

підприємством. У разі відповідності ознакам суттєвості може бути окремо

наведена у додаткових статтях інформація про вартість виробничих запасів,

незавершеного виробництва, готової продукції та товарів. До підсумку балансу

включається загальна вартість запасів, інформація про вартість окремих

складових запасів наводиться у додаткових статтях в межах загальної суми [1].

Додатковими статтями, в яких відображається інформація щодо запасів є:

- стаття «Виробничі запаси» (ряд. 1101) - відображається вартість запасів

55

малоцінних та швидкозношуваних предметів, сировини, основних і допоміжних

матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів,

запасних частин, тари, будівельних матеріалів та інших матеріалів,

призначених для споживання в ході нормального операційного циклу.

- стаття «Незавершене виробництво» (ряд. 1102) відображаються витрати

на незавершене виробництво і незавершені роботи (послуги), а також вартість

напівфабрикатів власного виробництва і валова заборгованість замовників за

будівельними контрактами.

- стаття «Готова продукція» (ряд. 1103) відображаються запаси виробів на

складі, обробка яких закінчена та які пройшли випробування, приймання,

укомплектовані згідно з умовами договорів із замовниками і відповідають

технічним умовам і стандартам. Продукція, яка не відповідає наведеним

вимогам (крім браку), та роботи, які не прийняті замовником, відображаються у

складі незавершеного виробництва.

- стаття «Товари» (ряд. 1104) відображається без суми торгових націнок

вартість залишків товарів, які придбані підприємствами для подальшого

продажу.

Крім того, в балансі в статті «Поточні біологічні активи» (1110)

відображається вартість поточних біологічних активів тваринництва (дорослі

тварини на відгодівлі і в нагулі, птиця, звірі, кролики, дорослі тварини,

вибракувані з основного стада для реалізації, молодняк тварин на вирощуванні і

відгодівлі) в оцінці за справедливою або первісною вартістю, а також

рослинництва (зернові, технічні, овочеві та інші культури) в оцінці за

справедливою вартістю, облік яких ведеться згідно з П(С)БО 30.

Примітки до Звіту – це окремі пояснення, які дозволяють деталізувати та

пояснити окремі статті фінансової (бухгалтерської) звітності. Крім того,

примітки дозволяють об’єднати всі додатки в одному документі і не складати

окремі пояснення до кожного Звіту.

Всі підприємства, які представляють повний фінансовий Звіт, повинні

складати примітки до фінансової звітності, за винятком: бюджетних установ,

56

представників іноземних суб’єктів підприємницької діяльності, суб’єктів

малого підприємництва.

Джерелом інформації для складання Розділу VIII «Запаси» (код рядка

800-925) є ІІ розділ активу балансу та синтетичні рахунки 20 – 28.

У Примітках до фінансової звітності наводиться інформація про: методи

оцінки запасів; балансову (облікову) вартість запасів у розрізі окремих

класифікаційних груп; балансову (облікову) вартість запасів, які відображені за

чистою вартістю реалізації; балансову вартість запасів, відображених за

відновлювальною вартістю; балансову (облікову) вартість запасів, переданих у

переробку, на комісію, в заставу; суму збільшення чистої вартості реалізації, за

якою проведена оцінка запасів відповідно до п. 28 П(С)БО 9.

В Примітках до фінансового Звіту повинно бути вказана повна назва

підприємства, його організаційно-правова форма, коротка характеристика видів

діяльності, середня чисельність працівників в звітному періоді.


1. Національне Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні

вимоги до фінансової звітності», затверджене Наказом Міністерства фінансів

України № 73 від 07 лют. 2013 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада

України. - Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджено

Наказом Міністерства фінансів України № 246 від 20 жовт. 1999 р.


http://www.zakon.rada.gov.ua.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 30 «Біологічні активи»,

затверджено Наказом Міністерства фінансів України № 790 від 18 лист. 2005 р.



http://www.zakon.rada.gov.ua/


57

Альона Долгопола

студентка,

ДВНЗ «Українська академія банківської справи НБУ», м. Суми

ФІНАНСОВИЙ РЕЗУЛЬТАТ ЯК ОБ’ЄКТ ОБЛІКУ, АНАЛІЗУ, АУДИТУ

Дослідження різноманітних проблем фінансових результатів в умовах

розвитку ринку в Україні, економічної та політичної кризиє досить

актуальним. При цьому значно зростають вимоги щодо практичного

формування фінансових результатів, а також інтерес підприємців,

бухгалтерів іаудиторів до аналізу особливостей їх функціонування і

використання, що потребує розробки конкретних рекомендацій по організації і

методиціаналізу і аудиту фінансових результатів. Крім того, спостерігається

тенденціяфункціонування на ринку збиткових підприємств, які

використовують всіможливості в законодавстві аби не сплачувати податки

або звести їх до мінімального розміру.Основними причинами таких процесів

є суперечливість українського законодавства, атакож відсутність належного

контролю в самих підприємствах і в системі в цілому заформуванням і

використанням фінансових результатів.

Проблематику теоретичного аспекту бухгалтерського обліку, аналізу і

контролюфінансових результатів досліджувалиу своїх працях іноземні та

вітчизняні вчені: Фрідман П., Рішар Ж., Білуха М. Т., Бутинець Ф. Ф.,

Завгородній О. П., Мних Є. В., Шевчук В. О. та ін.

Дослідження різноманітних проблем фінансових результатів є досить

актуальним, тим більше в період економічної кризи, так як саме від одержаного

підприємством прибутку залежить рівень оплати праці працівників, динаміка

надходження коштів до бюджетів різних рівнів, насиченість ринків

відповідною продукцією в міру її потреби тощо.

У виробничо-фінансовій діяльності суб’єктів господарювання бере участь

велика кількість взаємопов’язаних організаційних, трудових, матеріальних та

58

фінансових факторів. Метою кожного суб’єкта господарювання є найбільш

ефективне використання цих факторів. Ця ефективність виявляється у

фінансових результатах діяльності суб’єктів господарювання.

До фінансових результатів можна віднести прибутки або збитки.

Прибуток є одним з найважливіших показників, що дає характеристику

виробничій та фінансовій діяльності підприємства. В отриманому прибутку

можна побачити відображення таких якісних показників, як підвищення

продуктивності праці, зниження собівартості, підвищення якості продукції,

використання виробничих фондів. Також прибуток є одним з основних джерел

розширення основних та оборотних фондів, є фактором, що сприяє досягненню

високих показників виробництва, є джерелом доходів державного бюджету.

Залежно від мети визначеннярозрізняють економічний та бухгалтерський

прибуток. Економічний прибуток являєсобою різницю між виручкою від

реалізації та всіма витратами підприємства, в томучислі, витратами втрачених

можливостей. Витратами втрачених можливостей (абоальтернативними) в

мікроекономіці прийнято називати втрати на споживання якогосьресурсу, які

виміряні з точки зору вигоди, що «втрачена» через невикористання

цьогоресурсу найкращим альтернативним шляхом. Економічний прибуток

менший відбухгалтерського на величину неявних витрат підприємства і

виступає критерієм ефективного використання наявних ресурсів. Згідно

П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати», прибуток в бухгалтерському обліку

– це сума, на яку доходи перевищують пов`язані зними витрати [1]. Принципи

формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи та витрати

затверджені П(С)БО 15 «Дохід» та П(С)БО 16 «Витрати». Розраховуються

фінансові результати шляхом визначення доходів та відповідних витрат

підприємства. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 15 «Дохід»

визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку

інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій

звітності.Доходи – збільшення економічних вигод у вигляді надходження

активів абозменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного

59

капіталу (за виняткомзростання капіталу за рахунок внесків власників) [2]. У

відповідності до Міжнародного стандарту фінансової звітності № 18 «Дохід»,

дохід – це валове надходження економічних вигід протягом періоду, що

виникає вході звичайної діяльності суб’єкта господарювання, коли власний

капітал зростає врезультаті цього надходження, а не в результаті внесків

учасників капіталу (МСФЗ № 18). Цей Стандарт має використовуватися в

обліку доходу, який виникає врезультаті таких операцій і подій:продаж

товарів;надання послуг; використання активів суб’єкта господарювання

іншими сторонами,результатом чого є відсотки, роялті та дивіденди [3].

Таким чином, розглянувши сутність фінансових результатів як

економічноїкатегорії, їх нормативно-правовий аспект, поняття в контролі, в

фінансовому та податковомуобліку, види, та послідовність розрахунку,

можна зробити висновок, що прибуток характеризує кінцевий результат

діяльностіпідприємства, одержання якого є обов'язковою умовою розширеного

відтворення напідприємстві, забезпечення його самофінансування і зміцнення

конкурентоздатності на ринку.


1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові

результати», Затверджений наказом Міністерства фінансів України від 27

квітня 2000 р. № 92 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.minfin.gov.ua/file/link/ 360789/file/standardt3.pdf.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід»,

Затверджений наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000р. №92

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/file/link/

360789/file/standardt15.pdf.

3. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку № 18 «Дохід»

[Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.minfin.gov.Uafile/link/320289/file/IAS%2016.pdf.




60

К. Донченко

студентка МгОА – 1 – 13 ДДАУ,


ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ НОРМАТИВНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ОБЛІКУ ВИТРАТ І ДОХОДІВ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ТА МІЖНАРОДНІЙ

ПРАКТИЦІ

Відсутність єдиної інформаційної бази норм і нормативів для обліку та

контролю за витратами і доходами є однією з проблем обліку. Адже вітчизняна

продукція характеризується значною матеріаломісткістю порівняно з

закордонною, оскільки що величезна частка матеріалів, що списується на

витрати підприємств, насправді розкрадається чи використовується на

виготовлення тіньової продукції, яку підприємство ніяк не відображує в обліку

і за яку не платить жодних податків.

Бухгалтерське визначення доходів подано у НП(С)БО 1 «Загальні вимоги

до фінансової звітності», що не суперечить Міжнародним стандартам

фінансової звітності і полягає в збільшенні потенційної можливості отримання

підприємством грошових коштів у вигляді надходження ресурсів, що

контрольовані у результаті минулих подій чи зменшення заборгованості, яка

виникла в минулому, що призводить до зростання власного капіталу (крім

зростання капіталу за рахунок внесків власників).

МСБО 18 «Дохід» наводить більш узагальнене визначення доходів як

«валове надходження економічних вигод протягом певного періоду, яке

виникає в ході звичайної діяльності підприємства, коли власний капітал зростає

в результаті цього надходження, а не в результаті внесків учасників капіталу».

Слід зазначити, що до червня 2013 р. сумнівним у визначенні було

надходження економічних вигод тільки від звичайної діяльності, адже згідно

національних нормативних актів для визначення результатів надзвичайних

подій необхідно було порівняти надзвичайні доходи з витратами. На

61

сьогоднішній день відповідним змінами у законодавстві було скасовано поділ

витрат і доходів на звичайні та надзвичайні, отже простежується певна

узгодженість у національних та міжнародних стандартах.

Бухгалтерське визначення витрат подано у НП(С)БО 1 «Загальні вимоги

до фінансової звітності», яке є тотожним Концептуальній основі до

Міжнародних стандартіві полягає в зменшенні потенційної можливості

отримання підприємством грошових коштів у вигляді вибуття ресурсів, що

контрольовані у результаті минулих подій чи збільшення заборгованості, яка

виникла в минулому, що призводить до зменшення власного капіталу (крім

зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Зауважимо, що у міжнародній практиці не передбачено окремого

стандарту щодо обліку витрат. Визначення терміну «витрати» у П(С)БО

ідентичне визначенню в МСФЗ, проте ПКУ містить посилання на форму

здійснення витрат. Найбільш принципові суперечності виявлено щодо

класифікації та складу витрат діяльності. Перш за все, слід зазначити, що в

ПКУ не дано визначень видів діяльності. Натомість є пункт 14.1.84, згідно з

яким: інші терміни для цілей розділу 3 використовуються у значеннях,

визначених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність

в Україні» та національними і міжнародними положеннями (стандартами)

фінансової звітності, положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Поряд з цим в п.1 ст.138 ПКУ проігноровано норми національних П(С)БО в

частині поділу витрат на операційні (основні операційні та інші операційні) та

інші витрати звичайної діяльності (фінансові, інвестиційні, інші). Таким чином

п.138.1 ПКУ потребує уточнення і до витрат, що враховуються при обчисленні

об’єкта оподаткування віднести: витрати основної операційної діяльності

(собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг), витрати

іншої операційної діяльності (адміністративні витрати, витрати на збут, інші

операційні витрати), інші витрати (фінансові, інвестиційні, інші витрати

звичайної діяльності).

Поряд з цим порівнявши критерії визнання доходів за П(С)БО 15 «Дохід»

62

та ПКУ було виявлено існування несумісності цих нормативних документів.

Пунктом 137.1 ст. 137 ПКУ визначено, що дохід від реалізації товарів

визнається за датою переходу покупцю права власності на такий товар. При

цьому діє метод нарахувань, який означає, що доходи відображаються в обліку

в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових

коштів, що, значною мірою вирішує проблему відокремлення умов визнання

доходу від реалізації за Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та

податковим законодавством. Незважаючи на однакову умову визнання доходу,

що міститься в ПКУ та П(С)БО 15 «Дохід», а саме – перехід права власності на

товар, необхідно зазначити, що п. 8 П(С)БО 15 «Дохід» встановлено також інші

критерії визнання доходу, які мають виконуватися одночасно.

Таким чином, аналіз нормативної бази системи бухгалтерського обліку

доходів і витрат в Україні є складовою частиною заходів, орієнтованих на

впровадження економічних відносин ринкового спрямування. Трансформація

обліку здійснюється в рамках реалізації стратегічного курсу нашої держави на

інтеграцію до світового економічного простору, що передбачає адаптацію

законодавства України до європейського рівня.


1. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку / [пер. з англ. за ред.

С.Ф.Голова]. – К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України,

1998. – 736 с.

2. НП(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”, затверджене

Наказом МФУ від 07.02.2013 р. № 73 із змінами внесеними згідно з Наказом

МФУ № 627 від 27.06.2013 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:


3. Податковий кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2755-17.



http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2755-17

63

Владислав Зелікман

к. т. н., доцент,

Сергій Фроліков

студент,

Національна металургійна академія України,


УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ

В УМОВАХ ПАТ «ДНІПРОМЕТИЗ»

Фінансові результати характеризують абсолютну ефективність

господарювання підприємства. В умовах ринкової економіки отриманий

підприємством прибуток складає основу економічного розвитку суб’єкта

господарської діяльності. Зростання прибутку створює фінансову базу для

самофінансування, розширеного відтворення, рішення проблем соціальних і

матеріальних потреб трудових колективів. Відповідно до отриманого прибутку

визначаються частка доходів засновників і власників та розміри дивідендів.

Показники прибутку необхідні для оцінки виробничої та фінансової діяльності

підприємств, вони характеризують ступінь його ділової активності та

фінансового благополуччя.

Оцінка та правильне розуміння фінансово-майнового стану, а також

ефективна діяльність підприємства залежить від правильного обліку

фінансових результатів. Актуальною темою в сучасних реаліях бізнесу є

дослідження ряду проблем, існуючих у системі обліку фінансових результатів,

які призводять до певного викривлення облікової інформації та їх досить

низької якості.

Загалом в сучасній літературі фінансові результати як облікова категорія

визначаються різницею між доходами і витратами або приростом (зменшенням)

власного капіталу підприємства, створеним в процесі підприємницької

діяльності за звітний період за виключенням зміни капіталу за рахунок внесків

64

або вилучення власниками [1]. Таке визначення найбільш повно розкриває

сутність фінансових результатів і підтверджується при формуванні фінансової

звітності, яка передбачає відображення фінансових результатів, а саме Балансу

і Звіту про фінансові результати.

Згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу,

зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій [2] фінансові

результати формуються в розрізі видів діяльності. Кожен вид діяльності

характеризується доходами і витратами, що необхідні для отримання цих

доходів (згідно принципу нарахування та відповідності доходів і витрат). Слід

зазначити, що вищезазначений принцип разом з високим ступенем деталізації

доходів і витрат створює систему, яка є досить зручною для складання звітності

та максимально наочною для прийняття рішень.

На ПАТ «Дніпрометиз» облік фінансових результатів ведеться згідно

норм чинного законодавства. Фінансові результати визначають за рахунком 79

«Фінансові результати». За кредитом рахунку 79 відображаються суми в

порядку закриття рахунків обліку доходів (рахунки 70 – 74), за дебетом – суми

в порядку закриття рахунків обліку витрат, а також належна сума нарахованого

податку на прибуток (рахунки 90, 92 – 98). Сальдо рахунку 79 списується на

рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)»: дебет рахунку 79 і

кредит рахунку 44 – нерозподілені прибутки; дебет рахунку 44 і кредит рахунку

79 – непокриті збитки.

Підприємство у своїй діяльності застосовує новітні облікові програми, а

також слідкує за нововведеннями у нормативному регулюванні облікової

діяльності та у її методиці. Проте сучасні умови виробничо-господарської

діяльності вимагають від підприємства особливо ретельного обліку та аналізу

процесу формування фінансових результатів в розрізі окремих операцій.

З метою удосконалення та підвищення інформативності обліку

фінансових результатів в умовах ПАТ «Дніпрометиз» запропоновано

запровадити додатковий внутрішній документ, який достовірно відображав би

усі операції, пов’язані з формуванням фінансових результатів підприємства.

65

Такий документ матиме назву «Формування фінансових результатів» та

відображатиме усі доходи та витрати, отримані від тієї чи іншої виробничо-

господарської операції.

Для ведення запропонованого документу має бути розроблена спеціальна

комп’ютерна програма, яка може стати додатком до загальною

комп’ютеризованої системи обліку на підприємстві. У такому випадку даний

документ дозволить відстежувати в режимі «on-line», як змінюється протягом

певного періоду фінансовий результат від окремних виробничо-господарських

операцій, їх груп та по підприємству у цілому. Окремим напрямом

використання запропонованого документу може стати створення у

комп’ютерній програмі, що забезпечує його формування, функції

прогнозування, яка дозволить відображати та аналізувати вплив можливих або

очікуваних змін певних показників або операцій на кінцевий фінансовий

результат.

Впровадження запропонованого документу дозволить покращити

інформаційне забезпечення процесу управління прибутком на підприємстві та

оптимізувати управлінські рішення на основі аналізу їх впливу на фінансовий

результат окремих операцій та підприємства в цілому, що має призвести до

підвищення ефективності та прибутковості його діяльності.



«Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджений наказом Міністерства

фінансів України від 07.02.2013 р. № 73 // http://zakon4.rada.gov.-

ua/laws/show/z0336-13.

2. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і

господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом

Міністерства фінансів України від 09.12.2011 р. № 1591 //


66

Єлизавета Зайцева

магістр спеціальності «Облік і аудит»

ВНЗ Укоопспілки Полтавський університет економіки і торгівлі,

м. Полтава

ВИЗНАННЯ ТА ОЦІНКА НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ ЗА

П(С)БО ТА МСБО

Вітчизняні підприємства порівняно недавно почали використовувати

нематеріальні активи, тому виникає багато непорозумінь саме через відсутність

єдиних підходів до їх обліку. Проблеми визнання і оцінки нематеріальних

активів пов’язані із розбіжностями їх тлумачення за вітчизняним

бухгалтерським і податковим обліком та міжнародними стандартами.

Вирішення цих питань дасть змогу удосконалити організацію та методику

обліку нематеріальних активів.

Вагомий вклад у вирішення та розробку теоретичних і практичних

положень бухгалтерського обліку нематеріальних активів внесли відомі вчені,

серед яких І. Бігдан, Л. Мельничук, М. Климова, І. Польова, Г. Азгальдов,

І. Бєшуля, С. Голов, Н. Гончарова. Однак зазначена проблема ще недостатньо

вивчена в нашій країні, що зумовлює продовження досліджень.

Базові засади формування і розкриття у фінансовій звітності інформації

щодо нематеріальних активів регламентуються П(С)БО 8 «Нематеріальні

активи» [2] та Податковим кодексом України [1], а на міжнародному рівні –

МСБО 38 «Нематеріальні активи» [3].

За П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» та МСБО 38 «Нематеріальні активи»

умовами визнання нематеріальних активів є ймовірність одержання майбутніх

економічних вигод, пов'язаних з їх використанням та їх вартість може бути

достовірно визначена. Відповідно до Податкового кодексу України, визнання

нематеріальних активів з метою оподаткування відбувається за правилами

бухгалтерського обліку. Отже, у вітчизняній і міжнародній практиці

67

розбіжності щодо визнання нематеріальних активів відсутні. Визнання

нематеріального активу за всіма вище перерахованими критеріями є основою

для встановлення їх достовірної оцінки.

Оцінку нематеріальних активів підприємства слід здійснювати

послідовно, враховуючи норми багатьох нормативно-правових

документів. При надходженні на підприємство нематеріальні активи

зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю,

формування якої залежить від того, яким шляхом вони надійшли на

підприємство. При проведенні порівняльного аналізу П(С)БО 8

«Нематеріальні активи» та МСБО 38 «Нематеріальні активи» були

виявлені певні спільні риси, а саме придбані нематеріальні активи

зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю, яка

складається з аналогічних витрат.

Проблемним є питання відображення в обліку операцій з безоплатно

отриманими нематеріальними активами, бо саме під час цих операцій

немає понесених витрат. У П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» та МСБО 38

«Нематеріальні активи» безоплатно отримані нематеріальні активи

визнаються за справедливою вартістю, але у МСБО 38 «Нематеріальні

активи», крім справедливої вартості дозволяється визнавати актив за

номінальною вартістю разом з витратами.

Ще однією відмінністю є те, що у МСБО 38 «Нематеріальні активи»

не зазначено порядок оцінки нематеріальних активів при внесенні в

статутний капітал підприємства. Щодо оцінки нематеріальних активів

внаслідок об`єднання підприємств, то і за П(С)БО 8 «Нематеріальні

активи» і за МСБО 38 «Нематеріальні активи» вони оцінюються за

справедливою вартістю, але у МСБО 38 «Нематеріальні активи»

інформація розкривається більш детально.

Обчислення вартості придбання нематеріального активу відповідно

68

Податкового кодексу України не суперечить вимогам П(С)БО 8

«Нематеріальні активи» та включає аналогічні витрати, однак їх сума має

бути підтверджена первинними документами, обов’язковість ведення і

зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку.

Порівнявши П(С)БО 8 «Нематеріальні активи», МСБО 38

«Нематеріальні активи» та норми Податкового кодексу України були

виявлені певні спільні риси, але загалом можна зазначити, що в

міжнародному стандарті саме в частині визнання і оцінки нематеріальних

активів більш детально викладено рекомендації за операціями обліку

активів та об`єднання бізнесу. Це пояснюється тим, що МСБО 38

«Нематеріальні активи» використовуються багатьма країнами світу, а

отже повинен враховувати низку особливостей та критеріїв ведення

бізнесу зарубіжних країн.


1. Податковий Кодекс України: Закон України від 02.12.2010 р. № 2755-

VI зі змінами і доповненнями [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http//www.liga.net.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні

активи»: Наказ Міністерства фінансів України від 18.10.1999 р. № 242 зі

змінами і доповненнями [Електронний ресурс] / Верховна Рада України –

Спосіб доступу: http//www.liga.net.

3. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 38 «Нематеріальні

активи»: Міжнародні стандарти фінансової звітності від 1 січня 1999 р. № 929 зі

змінами та доповненнями // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://rada.com.ua/rus/ifrs/u38.

http://rada.com.ua/rus/ifrs/u38

69

Ірина Єрмакова

магістр,



СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ОБЛІКУ І АУДИТУ ДОХОДІВ ПІДПРИЄМСТВА

ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Дохідність підприємства це показник який відображає фінансовий стан

підприємства. Отже, головна мета діяльності кожного підприємства – це

отримання доходу.

Дослідженню проблем визначення фінансових результатів та

відображення їх у обліку приділили увагу у своїх працях провідні вітчизняні та

зарубіжні вчені-економісти: В. В. Сопко, В. Г. Лінник, М. В. Кужельний,

В. Я. Савченко, В. П. Завгородній, Ф. Ф. Бутинець, Л. В. Чижевська,

Н. В. Герасимчук, Л. В. Нападовська, С. Ф. Голов, В. Ф. Палій.

На даний час існує велика кількість проблем обліку і аудиту доходів

підприємств.

Головною проблемою обліку доходів підприємства в Україні є повнота та

своєчасність їх відображення у системі обліку. Так, за даними численних

публікацій та експертних опитувань, питома вага доходів, не відображених в

обліку, становить від 30 до 70 % за оцінкою різних фахівців. Ця проблема

досить багатопланова, складна й стосується всього нашого суспільного ладу,

особливо системи влади, системи оподаткування й тіньового сегмента

української економіки.

В сучасному обліку підприємства не можуть з найвищім ступенем

достовірності оцінити свій реально отриманий дохід, особливо в розрізі

конкретних джерел його утворення. Підприємство занижує свої доходи і це

призводить до заниження бази оподаткування для підприємства. Таким чином,

підприємства надають недостовірну інформацію користувачам під час

70

представлення фінансової, податкової, статистичної звітності. Що призводе до

прийняття неправильних економічних рішень на рівні окремо взятого

підприємства та країни в цілому.

Також однією з головних проблем є відсутність єдиної інформаційної

бази норм і нормативів підприємства для контролю і обліку за доходами

підприємств. Тому, що порівняно з закордонною продукцією вітчизняна

продукція характеризується дуже високою матеріаломісткістю. Важливою є

проблема постійних розбіжностей, що існують між податковим та

бухгалтерським обліком доходів. Тому це й призводить до виникнення

подвійного обліку доходів і потребує як найшвидшого усунення шляхом

удосконалення чинного законодавства України з цих питань.

Основними проблемами аудиту доходів є проблема наявності

недостовірної інформації, недостатньо ефективне використання сучасної

практики, відсутність досконалої методики складання робочих аудиторських

документів, яка б була закріплена законодавством України [3].

Ще одна важлива проблема обліку доходів є проблема рівня

відповідальності обліково-контрольної системи підприємства щодо його

доходів діючому законодавству з обліку, контролю та меті і завданням самого

підприємства.

Виходячи з вище перелічених проблем можна запропонувати такі шляхи

вдосконалення обліку і аудиту доходів:

– визначити концептуальні напрямки комп’ютеризації (розробки

програмного забезпечення) обліку доходів підприємства, що б

унеможливлювало приховування доходів;

– створення єдиної загальнодержавної (міжгалузевої) бази норм і

нормативів для обліку і контролю за доходами підприємств. Ця інформаційна

база дуже необхідна, тому що як показують статистичні дані,

матеріаломісткість вітчизняної продукції значно вища ніж у країнах Заходу. Це

свідчить про те, що в Україні велика частка списаних витрат на виробництво

розкрадається або використовується на виробництво тіньової продукції;

71

– розробити досконалу методику складання аудиторських робочих

документів;

– удосконалити законодавство у сфері фінансового контролю шляхом

впровадження прогресивної сучасної форми контролю - аудиту. Першочергове

завдання для розбудови ефективної системи аудиторського фінансового

контролю в Україні повинно бути здійснення заходів щодо гармонізації

нормативно – правового забезпечення із міжнародними і європейськими

стандартами.

Таким чином, для вирішення більшої кількості проблем з визначених

питань необхідне визначення концептуальних напрямів комп'ютеризації обліку,

аналізу та контролю доходів, розробка практичних методик обліку, аналізу і

контролю в середовищі електронної обробки даних. Отже, сучасний стан обліку

доходів на підприємствах України потребує використання нових шляхів та

методів у вирішенні широкого кола проблем.

Приділення уваги проблемам обліку і аудиту доходів як джерела

формування результатів діяльності суб’єктів господарювання дозволить вчасно

виявляти перспективні шляхи розвитку підприємств.


1. Національне положення (стандарту) бухгалтерського обліку

1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» від 27 черв. 2013 р. № 627

[Електронний ресурс] / Режим доступу :

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/SH000099.html.

2. Бірюкова О. В., Карлін О. Л. Проблеми обліку доходів і витрат

підприємства [Електронний ресурс] / Національна бібліотека

ім. В. І. Вернадського. – Режим доступу : http:// www.nbuv.gov.ua.

3. Половінкіна Г. М., Возьянова А. Є. Шляхи вдосконалення методики

аудиту доходів в умовах національних та міжнародних стандартів

/ А. Є. Возьянова, Г. М. Половінкіна. – К. : Знання, 2013. – 520 с.

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/SH000099.html

72

Оксана Єрьоміна

старший викладач,

Аліна Безгодкова

старший викладач



ФОРМУВАННЯ РЕЗЕРВУ СУМНІВНИХ БОРГІВ

У процесі розрахункових взаємовідносин із покупцями і замовниками

виникають ситуації несвоєчасного погашення дебіторської заборгованості у

результаті чого підприємство зазнає збитку. Суми дебіторської заборгованості

відносяться до ліквідних активів, проте за умови виникнення сумнівності,

дебіторську заборгованість слід «коригувати», оскільки сумнівна чи безнадійна

заборгованість не може виступати в ролі активу [1]. Користувачам інформації у

фінансовій звітності слід подавати правдиву, об’єктивну і чітку інформацію.

Згідно з П(С)БО 10 передбачено два методи обчислення резерву

сумнівних боргів: застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості;

застосування коефіцієнта сумнівності [2]. Слідує зазначити, що при обчисленні

резерву сумнівних боргів із застосуванням коефіцієнта сумнівності

використовуються три способи: визначення питомої ваги безнадійних боргів у

чистому доході; класифікації дебіторської заборгованості за строками

непогашення; визначення середньої питомої ваги списаної протягом періоду

дебіторської заборгованості у сумі дебіторської заборгованості на початок

відповідного періоду за попередні 3-5 років [2].

Для вибору методу розрахунку резерву сумнівних боргів в умовах

конкретного підприємства пропонується використовувати наступну методику

формування резерву.

Відзначимо, що при використанні наведених методів спочатку потрібно

встановити період, що аналізується. При застосуванні методу абсолютної суми

73

сумнівної заборгованості величина резерву визначається на підставі аналізу

платоспроможності окремих дебіторів у наступній послідовності:

- розрахунок суми безнадійного боргу за кожним дебітором;

- розрахунок загальної суми реалізації продукції за кожним дебітором;

- визначення коефіцієнту сумнівності за кожним дебітором (відношення

суми реалізації до суми безнадійного боргу);

- розрахунок резерву сумнівних боргів (множення загальної суми

реалізації продукції на коефіцієнт сумнівності).

При використанні методу обчислення резерву сумнівних боргів із

застосуванням коефіцієнта сумнівності способом визначення питомої ваги

безнадійних боргів у чистому доході, розрахунок проводиться у наступній

послідовності:

- визначення суми чистого доходу від реалізації продукції;

- визначення суми безнадійної заборгованості;

- визначення коефіцієнту сумнівності (відношення суми безнадійної

заборгованості до суми чистого доходу);

- розрахунок резерву сумнівних боргів (множення суми чистого доходу

на коефіцієнт сумнівності).


застосуванням коефіцієнта сумнівності способом класифікації дебіторської

заборгованості за строками непогашення, розрахунок проводиться у наступній

послідовності:

- групування сальдо дебіторської заборгованості за строками

непогашення;

- групування безнадійної заборгованості за строками непогашення, яка

входить у склад сальдо дебіторської заборгованості;

- визначення коефіцієнту сумнівності (відношення суми безнадійної

заборгованості за строками непогашення до суми сальдо дебіторської

заборгованості за строками непогашення);

- розрахунок резерву сумнівних боргів (множення суми сальдо

74

дебіторської заборгованості на коефіцієнт сумнівності).


застосуванням коефіцієнта сумнівності способом визначення середньої питомої

ваги списаної протягом періоду дебіторської заборгованості у сумі дебіторської

заборгованості на початок відповідного періоду за попередні 3-5 років,

розрахунок проводиться у наступній послідовності:

- визначення суми сальдо дебіторської заборгованості;

- визначення суми списаної безнадійної заборгованості;

- визначення коефіцієнту сумнівності (відношення суми списаної

безнадійної заборгованості до суми сальдо дебіторської заборгованості);

- розрахунок резерву сумнівних боргів (множення суми сальдо

дебіторської заборгованості на коефіцієнт сумнівності).

Запропонована методика формування резерву сумнівних боргів дасть

можливість порівняти наведені методи шляхом розрахунку резерву сумнівних

боргів за кожним методом та вибрати найбільш ефективний та зручний для

підприємства. Створення резерву сумнівних боргів дозволить більш детально

проводити аналіз заборгованості, одержувати інформацію про

платоспроможність своїх дебіторів і здійснювати постійне спостереження за

термінами погашення боргів на підприємстві.


1. Губіна І. Резерв сумнівних боргів: створення та використання /

І. Губіна // Бухгалтерія. – 2007. – №48 (775). – С. 68 – 72.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська

заборгованість» Наказ Міністерства фінансів України від 08.10.1999 р. № 237

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/go/z - .

75

Арут Єсаян

Студент 5 курсу ОКР «Магістр», спеціальність «Облік і аудит»,


м. Полтава

ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ НАТУРАЛЬНОЇ ОПЛАТИ ПРАЦІ

Статтею 23 Закону № 108/95 - ВР визначено, що колективним договором,

як виняток, може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою

(за цінами не вище собівартості) у розмірі, що не перевищує 30 % нарахованої

за місяць, у тих галузях або за тими професіями, де така виплата, еквівалентна

за вартістю оплаті праці у грошовому виразі, є звичайною або бажаною для

працівників, крім товарів, перелік яких встановлюється КМУ [1].

Лист Міністерство праці та соціальної політики України від 24.09.2007 р.

№ 675/13/84-07 «Щодо виплати зарплати натурою» окреслює: колективним

договором визначається порядок формування фонду натуроплати,

співвідношення між грошовою та натуральною формами заробітної плати, ціни

для нарахування, терміни виплати, перелік видів продукції, якими

виплачуватиметься заробітна плата, крім товарів, не дозволених для виплати

заробітної плати натурою, перелік яких затверджений постановою Кабінету

Міністрів України «Про перелік товарів, не дозволених для виплати заробітної

плати натурою» від 03.04.1993 р. № 244 [2, 3]. Перелік товарів, не дозволених

для виплати заробітної плати натурою наступний: зброя, боєприпаси та інша

продукція військового призначення, що випускається підприємствами

оборонної промисловості; продукція, що має стратегічне значення за

переліком, що визначається актами законодавства; вибухонебезпечні та отруйні

речовини, наркотичні засоби; товари виробничо-технічного призначення; нафта

й нафтопродукти; продукція хімічної промисловості, мінеральні добрива;

продукція целюлозно-паперової промисловості; будівельні матеріали та вироби

з них; лісоматеріали (крім матеріалів, одержаних під час лісозаготівель);

http://zakon.nau.ua/doc/?code=244-93-%EF

76

товари медичної, фармацевтичної та мікробіологічної промисловості;

благородні метали і коштовне каміння, вироби з них; усі види алкогольних

напоїв, включаючи спирт і виноматеріали; продукція переробки ефіроолійних

культур, крім олії рослинної, призначеної для розрахунків з працівниками

сільськогосподарських підприємств; кокони шовкопряду тощо [3].

Основними критеріями при визначенні розмірів натурального фонду

повинні бути рівень виробництва продукції, забезпечення потреб громадського

виробництва, розумні потреба працівників господарства в тому чи іншому виді

продукції, спеціалізація господарства тощо.

Враховуючи вищевикладене, працівникові за виконану норму праці

нараховують заробітну плату (у грошовій формі), а після з урахуванням умов

колективного договору та ст. 23 (щодо обмеження натуроплати) здійснюють

нарахування та виплату натури.

Заробітна плата, що нарахована в натуральній формі, повинна одночасно

відображатись і в грошовій, оскільки така господарська операція має бути

зафіксована в обліку. Заробітна плата, видана в натуральній формі, є базою для

оподаткування податком на доходи фізичних осіб, ПДВ, а також нарахування

ЄСВ. Однак, на думку ПФУ, визначаючи базу нарахування ЄСВ для

натуроплати, немає підстав застосовувати натуральний коефіцієнт (лист ПФУ

від 20.03.2012 р. № 19693/03-30).

ПКУ регулює виплати доходу фізичній особі у негрошових формах. Так,

відповідно ПКУ (п. 164.5) під час нарахування (надання) доходів у будь-якій

негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована

за звичайними цінами, помножена на «натуральний коефіцієнт». Для ставки

15 % значення натурального коефіцієнту 1,176471, а для 17 % – 1,204819.

Згідно статті 1.20 ПКУ: «…звичайною вважається ціна товарів…,

визначена сторонами договору». Звичайна ціна при цьому містить суму ПДВ,

якщо господарство є платником ПДВ, та акцизного збору, якщо продукція

підакцизна. Потрібно пам’ятати, що деякі підакцизні товари заборонені до

видачі в рахунок заробітної плати (наприклад, алкогольні та тютюнові вироби).

http://zakon.nau.ua/doc/?code=108/95-%C2%D0%7Cst23

http://www.interbuh.com.ua/ua/documents/oneregulations/2648

77

Виплата заробітної плати у натуральній формі за пп. 14.1.191 ПКУ

відносять до постачання товарів. Тому підприємство повинне нарахувати ПДВ.

Базу оподаткування ПДВ при постачанні визначають виходячи з їх договірної

ціни, але не нижче за звичайні ціни. Виплату заробітної плати в натуральній

формі в обліку відображають записами, у спосіб наведений у табл. 1.

Таблиця 1

Відображення в обліку виплати заробітної плати в натуральній формі

Зміст господарської операції Кореспонденція рахунків

Дебет Кредит

Видано працівнику заробітну плату у натуральній формі 661 701

Нараховано податкове зобов’язання з ПДВ 701 641

Утримано ПДФО 661 641

Нараховано ЄСВ 23 651

Як бачимо, видача заробітної плати у натуральній формі в обліку

ідентифікується як постачання (продаж) продукції, що фіксується за рахунком

701, а відповідно є об’єктом обкладання ПДВ. Заробітна плата, видана в

натуральній формі, є базою для оподаткування ПДФО та нарахування ЄСВ.


1. Закон України «Про оплату праці» від 24 трав. 1995 р. № 108/95 - ВР


http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/108/95-вр.

2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про перелік товарів, не

дозволених для виплати заробітної плати натурою» від 03.04.1993 р.

№ 244 [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/244-93-п.

3. Лист Міністерства праці та соціальної політики України «Щодо

виплати зарплати натурою» від 24.09.2007 р. № 675/13/84-07 [Електронний

ресурс] / Міністерство праці та соціальної політики України – Режим доступу:

http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1152.314.0.

http://www.interbuh.com.ua/docs/pku.pdf

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/108/95-вр

78

Ольга Ігнатьєва

магістр,



ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ З

ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПІДПРИЄМСТВАХ

Питання оподаткування аграрних підприємств ПДВ починаючи з 2011р.

регулюється Податковим кодексом України [5]. Для підприємств – платників

дуже важливо враховувати зміни в законодавстві щодо обліку податкових

зобов’язань з ПДВ. Адже добре організований облік є передумовою здійснення

повних і своєчасних розрахунків з бюджетом. Крім того, підприємство уникає

нарахування штрафних санкцій та пені, які можуть бути пов’язані з помилками,

що допущені під час відображення в обліку придбання та реалізації.

Законодавство з питань оподаткування та обліку ПДВ на

сільськогосподарських підприємствах доволі складне, що спричиняє досить

значні обсяги робіт, які необхідно провести для обчислення та сплати ПДВ.

Складність її полягає в дотриманні норм законодавства щодо механізму

оподаткування ПДВ за загальними правилами як для звичайного платника

ПДВ, так і враховуючи спеціальний режим оподаткування підприємств [2].

Завдання організації обліку розрахунків за податками на

сільськогосподарських підприємствах, зокрема ПДВ полягає в чіткому

документуванні даних розрахунків за податками; своєчасної та повної

реєстрації даних первинного обліку розрахунків за податками в реєстрах;

правдивому відображенні інформації щодо зобов’язань по розрахунках за

податками в бухгалтерській та податковій звітності.

Відображення розрахунків за податком на додану вартість потребують

досконалої аналітики, яка формується за допомогою даних бухгалтерського

79

обліку з метою складання податкової звітності. Складність цих розрахунків

вимагає більш поглибленого підходу до встановлення назв аналітичних

рахунків з метою простоти використання на них накопичених сум.

Так, як деякі підприємства в обліку застосовують лише субрахунок 6411

«Розрахунки за податком на додану вартість» при автоматизованій формі

обліку, то доцільно буде ввести субрахунки, передбаченні чинним планом

рахунків. Це дозволить підприємствам здійснювати перевірку правильності

перерахування сум до бюджету за кожним видом платежу, дивлячись на те,

податковий кредит чи зобов’язання виникло у підприємства.

Проте, тут є незрозумілим те, що назви рахунків, на яких мають

обліковуватися суми податкового кредиту та податкового зобов’язання не

відповідають своєму економічного змісту. Відтак субрахунок 643 «Податкове

зобов’язання» є активним, тоді як відповідно до Інструкції № 291 тут ведеться

облік сум ПДВ, визначеної виходячи із суми одержаних авансів (попередньої

оплати) за готову продукцію, товари та інші матеріальні цінності та

нематеріальні активи, роботи, послуги, що підлягають відвантаженню

(виконанню), а субрахунок 644 «Податковий кредит» є пасивним і на ньому

відображається сума податку на додану вартість, на яку підприємство набуло

право зменшити податкове зобов’язання [1].

ПДВ від сум авансових платежів покупців і замовників нараховується за

дебетом субрахунку 643 «Податкове зобов’язання», і сальдо цього субрахунку

може бути і дебетовими, а не тільки кредитовим, як це випливає з його назви.

За кредитом субрахунку 644 «Податковий кредит» нараховуються суми

ПДВ, на які підприємство набуло право зменшити податкове зобов’язання у

зв’язку з авансовими платежами, сплаченими постачальникам та підрядникам

за товарно-матеріальні цінності, роботи, послуги в порядку попередньої їх

оплати, тобто сальдо авансом нарахованого в податковому обліку податкового

кредиту може бути лише кредитовим.

Отже, згідно з Інструкції до Плану рахунків субрахунок 643 «Податкове

зобов’язання» є активним, а субрахунок 644 «Податковий кредит» – пасивним,

80

сальдо відповідно і дебетове і кредитове. Тому назва цих субрахунків за

Планом рахунків не відповідає їх економічному змісту та структурі.

На нашу думку, на субрахунку 643 мають обліковуватись податкові

зобов’язання з ПДВ, розрахунковий період яких не настав, а на субрахунку 644

– податковий кредит з ПДВ, розрахунковий період якого не настав, і ці

субрахунки повинні мати вказані назви, встановлені Інструкцією до Плану

рахунків.

Так як сільськогосподарські підприємства є суб’єктом спеціального

режиму за податком на додану вартість для зручності розрахунку сум ПДВ за

кожною з декларацій, вважаємо за доцільне, до чинного аналітичного рахунку

6411 «Розрахунки за податком на додану вартість» згідно з Інструкцією з

бухгалтерського обліку податку на додану вартість від 01.07.1997 року № 141

[4] відкрити субрахунки 4-го порядку: 641.11 «Розрахунки за податком на

додану вартість по реалізації та придбанню несільськогосподарських товарів

(послуг)» та 641.12 «Розрахунки за податком на додану вартість по реалізації та

придбанню сільськогосподарських товарів (послуг)».

Щодо субрахунку 641.11 «Розрахунки за податком на додану вартість по

реалізації та придбанню несільськогосподарських товарів (послуг)» на якому

підприємство вестиме облік ПДВ по реалізації та придбанню товарів та послуг,

які відносяться не до сільськогосподарських. На дебеті рахунку 641.12

«Розрахунки за податком на додану вартість по реалізації та придбанню

сільськогосподарських товарів (послуг)» відображатимуться сума податкового

кредиту, який виникає при придбанні виробничих факторів, перелік яких

встановлено Податковим кодексом України (пп.209.15.1), в кредиті від

ображатимуться суми податкових зобов’язань, що виникають за операціями з

постачання сільськогосподарських товарів та послуг.

Рекомендований порядок розмежування податкового зобов’язання та

податкового кредиту, які виникають при реалізації та придбанні

сільськогосподарських і несільськогосподарських товарів (послуг) дає змогу

вирішити питання вдосконалення обліку та посилити контроль за наявністю

81

заборгованості за платежами з ПДВ до бюджету згідно зі змінами в

податковому законодавстві. Це важливо, тому що належно організований облік

розрахунків за ПДВ підвищує ефективність роботи підприємства, а також

забезпечує своєчасну і повну сплату зобов’язань до бюджету, а також сум ПДВ,

що залишаються у розпорядженні платника.


1. Данілов О.Д. Податок на додану вартість: навч.посіб. / О.Д. Данілов. –

К.: Основи, 2005. – 254с.

2. Гарасим П.М. Система оподаткування та її інформаційно-облікове

забезпечення: навч. посіб / П. М. Гарасим, О. М. Десятюк, Г. П Журавель. – К.:

ВД «Професіонал», 2006. – 736с.

3. Єфименко Т.І. Податковий кодекс України: питання ефективності та

суспільної злагоди // Фінанси України. – 2007. – № 5. – С. 9 – 11.

4. Інструкція з бухгалтерського обліку податку на додану вартість від

01.01.1997 № 141 зі змінами та доповненнями [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http//www.rada.gov.ua.

5. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ [Текст].

Галина Ільєнко

студентка

ДВНЗ Українська академія банківської справи НБУ,

м. Суми

ЗНАЧЕННЯ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ ТА ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ

ЇЇ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

За умов динамічності економічних зв’язків ринкової економіки та

процесу суспільного виробництва, результатом якого є створення готової

82

продукції, важливо правильно і ефективно побудувати бухгалтерський облік на

підприємстві.

Незважаючи на те, що теоретичні засади і трактування сутності терміну

«готова продукція» зафіксовано у нормативних актах і досить широко

розглянуто в працях провідних науковців: Ф. Ф.Бутинця, С. Ф.Голова, В.

Г.Линника, В. В.Сопка, Л. К. Сук та інших, певні питання залишаються не

достатньо вивченими і потребують подальшого дослідження.

У публікаціях на згадану тематику відмічається, що облік готової

продукції ведеться у відповідності до П(С)БО 9, згідно якого «…готова

продукція – це продукція, що виготовлена на підприємстві, призначена для

продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим

договором або іншим нормативно-правовим актом» [1].

Проблема побудови бухгалтерського обліку готової продукції

досліджується за умов функціонування національних стандартів

бухгалтерського обліку. Організувати механізм бухгалтерського обліку

виробничого процесу допомагає класифікація готової продукції, яка

проявляється у вартісному виразі, відображається на різних рахунках за

допомогою методів оцінки та полегшує побудову облікового процесу.

Готова продукція може мати, а може і не мати кількісні та

якісні характеристики (кількість маси, штук, метрів, сорт, т. ін). Але у всіх

випадках продукція повинна мати вартісну характеристику, що є особливістю

відображення в обліку її вартості в будь-якій формі і в будь-який момент часу.

Наразі, побудова обліку готової продукції можлива за різними варіантами

[2]. Залежно від виду випуск готової продукції з виробництва оформляється та

відображається в обліку по різному. Продукція, яка має матеріальну форму,

може бути здана на склад, а звідти відбуватиметься її відвантаження (продаж).

Для обліку наявності та руху готової продукції, що має кількісні

характеристики та складується, планом рахунків передбачено рахунок

26 « Готова продукція».

Цілком зрозуміло, що бухгалтерські рахунки мають важливе значення для

83

формування фінансової звітності, а вартісні показники, обліковані на

бухгалтерських рахунках надають інформацію про відхилення понесених

затрат на кожному етапі технологічного процесу, що важливо для

управлінського обліку. Отже, від форми і ступеня завершеності готової

продукції залежить порядок її відображення в бухгалтерському обліку:запаси

обліковуються в натурально-грошовому вимірі, незавершене виробництво в

натуральних і натурально – грошових одиницях, послуга – лише у вартісному

виразі.

Натепер, однією з ключових у системі обліку є проблема повноти,

своєчасності відображення і забезпечення оперативності та аналітичності

вихідної інформації про витрати і доходи від реалізації продукції [2]. Для цього

таку інформацію потрібно завчасно перевірити щодо відповідності сучасним

вимогам: порівнянності, достовірності, дохідливості та доречності. Належно не

оформлена інформація про витрати і доходи від реалізації продукції може на

деякий час загальмувати процес первинної обробки аналітичної інформації,

призвести до помилкової оцінки здійснюваних підприємством господарських

процесів, занизити або завищити витрати і доходи від реалізації продукції.

Однією з головних проблем обліку реалізованої продукції є те, що

нарахування доходу від реалізації готової продукції, товарів, робіт послуг

відбувається з виникненням дебіторської заборгованісті. Це є проблемою, по–

перше, тому що наявність дебіторської заборгованості є економічно невигідним

для підприємства, через неможливість використання даних коштів, для

виготовлення і реалізації нової продукції. Суть в тому що нарахований доход

може бути списаний на фінансові результати, і співставлятися з витратами

понесеними для отримання цього доходу, тобто для визначення прибутку чи

збитку, але реально цього доходу немає. По – друге, дебіторська заборгованість

може бути сумнівною, тобто не буде впевненості про повернення частини чи

повної суми цієї заборгованості [3].

Саме тому, у розрахунках із покупцями потрібно використовувати такі

84

форми безготівкових розрахунків, які б гарантували своєчасне надходження

грошових коштів за продану продукцію. Найзручнішим, на наш погляд, є

використання попередньої оплати за продукцію.

Таким чином, вирішення проблем реалізації готової продукції, пов’язаних

з повнотою та своєчасністю її відображення у системі обліку, розробкою

обґрунтованої системи показників доходів і витрат від реалізації, неповним

законодавчим регулюванням обліку готової продукції значно підвищить

конкурентоспроможність продукції на світовому ринку і прибутковість всіх

галузей народного господарства в Україні.


1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси»[Електронний

ресурс], затверджене наказом Міністерства фінансів України № 246 від

20.10.1999 р.(зі змін. та доп.). – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua / z1239-

09. – 25.01.2013.

2. Цебрій, М. М. Проблеми обліку готової продукції і її реалізації

[Електронний ресурс] / М. М. Цебрій – БДФУ. – 2013. – № 7 – Режим доступу :

http://www.rusnauka.com/19_AND_2013/Economics/7_141614.doc.htm.

3. Круш П. В. Економіка підприємства [Текст]: [навч. посібник] /

П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін., за заг. ред. П.В.Круша – К.:

Ельга-Н., КНТ, 2011. – 780 с.

http://zakon.rada.gov.ua/

http://www.rusnauka.com/19_AND_2013/Economics/7_141614.doc.htm

85

Євгенія Карпенко

к. е. н, доцент,

Мирослава Різник

студентка 3 курсу напряму підготовки «Облік і аудит»,

ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»

ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ

ВИТРАТАМИ ПІДПРИЄМСТВА

В умовах самоокупності господарську діяльність підприємства потрібно

організувати так, щоб окупити всі витрати та ще й отримати певний прибуток,

забезпечивши передумови економічного зростання. Беззаперечним є той факт,

що для оцінки підприємницької діяльності керівництву недостатньо мати

інформацію щодо кінцевого фінансового результату, а ще й важливо знати

напрями скорочення витрат підприємства.

Відмітимо, що в науковій літературі існує неоднозначність поглядів

різних науковців щодо розуміння категорії «витрати». Це поняття зустрічається

у наукових працях з економіки, менеджменту, обліку, аудиту, а також у

чинному законодавстві, значній кількості нормативних документів. Частина

науковців при визначенні змісту поняття «витрати» розглядає його як

економічну категорію (Бойко Ж., Грінченко А., Дерій В., Кравчук Ю.,

Козаченко Г., Макухін Г.), а інші – як об’єкт бухгалтерського обліку (Верига

Ю., Адаменко Т., Безверхий К., Бондаренко Т., Зонова А., Нападовська Л.).

Обов’язковою умовою створення ефективної системи управління

витратами є наявність обліково-аналітичної інформації належної якості. Під

обліково-аналітичним забезпечення управління витратами (далі ОАЗУВ) ми

розуміємо інформаційний комплекс взаємопов’язаних даних, отриманих із

внутрішніх та зовнішніх джерел (зокрема даних обліку, аналізу, внутрішнього

контролю та аудиту) про витрати підприємства та його діяльність загалом,

сукупність методів обробки отриманих даних, орієнтований на надання

86

допомоги менеджменту в прийняття управлінських рішень та досягненні

цільових орієнтирів щодо забезпечення конкурентоспроможності підприємства

на довгострокову перспективу за рахунок задоволення потреб споживачів.

Процес формування ОАЗУВ здійснюється в межах функціонуючої на

підприємстві обліково-аналітичної системи і залежить від обраного з наявних в

теорії управління підходів: підходу класичних шкіл управління, процесного,

системного чи ситуаційного підходів, що продемонстровано на рис. 1.

Рис. 1. Залежність ОАЗУВ від підходу до управління підприємством

Відмітимо, що в науковій літературі існують різні підходи щодо

складових ОАЗУВ. Одні науковці наголошують на тому, що суть ОАЗУВ

полягає у здійснення облікових і аналітичних процедур у режимі реального

часу, виявлення відхилень від запланованих показників і використання

отриманих результатів для прийняття управлінських рішень. Облікова та

Наукове

управління,

адміністративний

підхід

Поведінковий

(біхефіорестичний)

підхід

Кількісний

підхід

При формуванні

ОАЗУВ

необхідно

організувати

раціональну

взаємодію між

функціями

управління та

надання

інформації про

витрати в розрізі

функцій та

елементів витрат

Системний

підхід

Взаємодія і

взаємозалежність всіх

компонентів організації

Наукові принципи управління. Розподіл праці в

управлінні. Розгляд ефективності колективної

праці з позиції затрат часу та руху, раціоналізація

проведення робіт. Орієнтація на функції та відділи

при управлінні витратами

Розуміння колективу як особливої соціальної

групи, людини - як соціального діяча і головного

фактора продуктивності

Початок використання методів кількісних

досліджень, математичних, статистичних, методів,

моделювання і ЕОМ при управлінні витратами

В структурі ОАЗУВ чітке виділення ієрар-

хічних рівнів, надання інформації про витрат в

розрізі підсистем та елементів організації

Ситуаційний

підхід

Застосування певних

методів управління

визначається

конкретною ситуацією

ОАЗУВ передбачає надання інформації про витрати

з врахуванням факторів як внутрішнього, так і

зовнішнього середовища. Організація стратегічного

управлінського обліку

Процесний

підхід

Управлінська діяльність, яка ґрунтується

на системі взаємопов’язаних процесів ОАЗУВ передбачає надання

інформації про витрати в розрізі

процесів підприємства

87

аналітична інформація є ядром інформаційного забезпечення системи

управління, що об’єднує всі господарські процеси та забезпечує взаємодію всіх

структурних підрозділів підприємства [1]. Інші ж науковці вважають

інформаційне забезпечення складовою ОАЗУВ, зазначаючи, що до нього

входить інформаційне, облікове, аналітичне та аудиторське забезпечення [2], а

система ОАЗУВ являє собою безперервне і цілеспрямоване формування

відповідних інформаційних потоків, підпорядкованих вимогам планування,

аналізу, підготовки ефективних управлінських рішень, контролю за їх

виконанням у діяльності підприємства [3].

Ми поділяємо думку Єфремової Т. Ю. та Шапорової О. А., яка вважає, що

обліково-аналітичне забезпечення управління витратами включає облікове,

аналітичне та аудиторське забезпечення [4]. Проте на нашу думку, враховуючи

динамічність ринкового середовища, формуючи ОАЗУВ воно повинно також

враховувати не лише облікові дані, отримані як з внутрішніх, а і дані, отримані

і з зовнішніх джерел по відношенню до підприємства, а також специфіку

управління підприємством з врахуванням існуючих у теорії менеджменту

підходів.

На сьогодні набуває актуальності процесно-орієнтоване управління

підприємством. При цьому ОАЗУВ в системі процесно-орієнтованого

управління складається із підпроцесів формування і обробки первинної

інформації про витрати в розрізі процесів підприємства та господарську

діяльність в цілому який реалізується з метою отримання інформації для

реалізації концепції постійного удосконалення управління та забезпечення

конкурентоспроможності діяльності.


1. Голячук Н. Обліково-аналітичне забезпечення як важлива складова

управління підприємством / Н. Голячук // Збірник наукових праць

Тернопільського національного економічного університету «Економічний

аналіз». – 2010. – Випуск 6. – С. 408-410.

88

2. Тычинина Н. А. Теоретическое обоснование содержания учетно-

аналитического обеспечения устойчивого развития предприятия /

Н.А.Тычинина / Вестник ОГУ. − 2009. − №2. − С. 102 − 107.

3. Камінська Т.Г. Обліково-аналітичне забезпечення фінансового

менеджменту на сільськогосподарських підприємствах: монографія /

Т. Г. Камінська, Л. С. Шатковська, А. М. Шиш та ін.; за ред. к. е. н., доц.

Т. Г. Камінської. − К.: ЦП Компринт», 2013. − 329 с.

4. Ефремова, Т.Ю. Концептуальные основы формирования системы

учета, анализа и контроля в управлении инновационной деятельностью

хозяйствующего субъекта [Электронный ресурс] / Т. Ю. Ефремова //

Управление экономическими системами: электронный научный журнал. —

2012. – № 12. – Режим доступа: http://www.uecs.ru.

5. Шимановська-Діанич Л. М. Процесно-орієнтоване управління та

внутрішній контроль на підприємствах роздрібної торгівлі: монографія /

Л. М. Шимановська-Діанич, Є. А. Карпенко. – Полтава: ПУЕТ, 2012. – 269 с.

Ангеліна Корніяченко

студентка 5 курсу ОКР «Магістр»,


м. Полтава

ДОКУМЕНТАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ

Одним із важливих засобів боротьби за дотримання економії та

покращення фінансово-господарської діяльності підприємства є інвентаризація

як спосіб фактичного контролю стану грошових коштів і товарно-матеріальних

цінностей. Бухгалтерський облік може бути ефективним тільки за умови

правильного відображення господарських операцій у регістрах бухгалтерського

обліку, записи в яких відповідають фактичному стану засобів та джерел їх

утворення. Проте, якщо виникають сумніви в правильності ведення

http://www.uecs.ru/

89

бухгалтерського обліку, то забезпечити достовірність показників обліку і

запобігти можливим відхиленням покликана інвентаризація.

Одним із найважливіших питань, що стосуються процесу інвентаризації

на сільськогосподарських підприємствах, є його документальне забезпечення.

При інвентаризації застосовуються типові форми документів. Бланки

інвентаризаційних описів, актів інвентаризації, порівняльних відомостей

можуть бути заповнені як від руки, так і засобами обчислювальної та іншої

оргтехніки. На цінності, що належать іншим підприємствам, складаються

окремі описи, копії яких з довідкою про результати інвентаризації

надсилаються власникам цінностей. У цих документах ніяких помарок і

підчисток не допускається. Помилки повинні виправлятись шляхом

закреслення неправильних записів і написання зверху правильних.

Виправлення мають бути підтверджені підписами всіх членів інвентаризаційної

комісії та матеріально відповідальних осіб. В інвентаризаційному описі

найменування цінностей та їх кількість подається за номенклатурою та в

одиницях виміру, прийнятих в обліку [2].

Кожен етап інвентаризації супроводжується складанням відповідних

документів (табл. 1).

Таблиця 1

Документальне забезпечення етапів проведення інвентаризації

Етап Документальне забезпечення

Підготовчий

Графік проведення інвентаризації

Наказ про створення інвентаризаційної комісії

Наказ про проведення інвентаризації

Технічно-документальний

Інвентаризаційні описи

Інвентаризаційні ярлик

Акти інвентаризації

Порівняльно-аналітичний Порівняльні відомості

Відомості результатів інвентаризації

Заключний Протокол інвентаризаційної комісії

Документальне оформлення порівняльно-аналітичного та заключного

етапу базується на підставі даних технічно-документального, тому зупинимося

на характеристиці саме цих документів. Оформлені інвентаризаційні описи й

акти здаються до бухгалтерської служби, де їх перевіряють і порівнюють

90

фактичну наявність активів та зобов’язань підприємства з даними у відповідних

регістрах бухгалтерського обліку. Характеристику інвентаризаційних описів та

актів інвентаризації за основними видами активів сільськогосподарських

підприємств представлено у табл. 2.

Таблиця 2

Характеристика форм документів, які використовуються в процесі

інвентаризації основних активів підприємства

Активи

підприємства

Документальне

забезпечення Характеристика

Основні

засоби

Інвентарний

опис № _ основ-

них засобів і

нематеріальних

активів (ф.№

Інв-1с.-г.)

Під час інвентаризації комісія в обов’язковому порядку перевіряє

відповідність технічної документації із записами в первинних

документах та реєстрах обліку, записує в інвентаризаційні описи

повні найменування об’єктів та їх інвентарні номери. Основні

засоби записуються у відповідних інвентаризаційних описах в

розрізі виробничого або невиробничого призначення об’єктів та

по рахунках (субрахунках) обліку основних засобів.

Виробничі

запаси


опис №___ТМЦ

(ф.№ Інв-4с.-г.)

Товарно-матеріальні цінності заносяться до інвентаризаційних

описів (окремо за кожним найменуванням, із зазначенням виду,

групи, номенклатурного номера, сорту, одиниці виміру і

кількості.


опис № __ТМЦ,

прийнятих

(зданих) на

відповідальне

зберігання (ф.

№ Інв-6с.-г.)

Якщо на складах підприємства зберігаються матеріальні цінності,

що належать іншим підприємствам, то вони інвентаризуються

одночасно з власними матеріальними цінностями. На такі

цінності складається окремий інвентаризаційний опис, в якому

робиться посилання на відповідні документи, які підтверджують

прийняття цих цінностей на відповідальне зберігання.

Акт

інвентаризації

матеріалів та

товарів, які

знаходяться в

дорозі (ф.

№ Інв.-7 сг).

По матеріальних цінностях в дорозі треба перевірити, чи не

числяться в дорозі матеріальні цінності, які поступили, але з

якихось причин оприбутковані на склад як невідфактуровані

поставки, по рахунку матеріальних цінностей відвантажених - чи

не рахуються суми, оплата яких відображена на інших рахунках.

Матеріальні цінності, що знаходяться в дорозі, заносяться

інвентаризаційною комісією до акта інвентаризації матеріалів та

товарів, які знаходяться в дорозі

Грошові

кошти

Акт


№ _ наявності

грошових

коштів

(ф. № Інв.-13

сг)

При інвентаризації каси перевіряється фактична наявність

грошових засобів з покупюрним перерахуванням усіх готівкових

коштів та перевіркою інших цінностей, що зберігаються в касі.

Після закінчення інвентаризації каси комісія складає акт про

результати інвентаризації наявних коштів. Залишок готівки в касі

звіряється з даними обліку за касовою книгою (на дату

проведення інвентаризації). Готівка, що зберігається в касі, але не

підтверджена прибутковими касовими ордерами, вважається

надлишком готівки в касі.

Розрахунки з

дебіторами

Акт


№___розрахунк

ів з дебіторами і

кредиторами

(ф. №Інв.-14сг)

На рахунках розрахунків з дебіторами і кредиторами повинні

залишатися тільки узгоджені суми. Якщо до кінця звітного

періоду не вдалось усунути виниклі розбіжності або

невстановлені розбіжності, то розрахунки з дебіторами і

кредиторами показуються кожною зі сторін у своєму балансі в

сумах, які виходять з їх бухгалтерських проведень і визнані нею

91

Активи



забезпечення Характеристика

вірними. Інвентаризаційна комісія шляхом документальної

перевірки повинна також установити: заборгованість підзвітних

осіб, а також правильність і обґрунтованість сум заборгованості з

недостач і крадіжок та вжиті заходи про стягнення цієї

заборгованості; правильність і обґрунтованість сум дебіторської

заборгованості. Результати інвентаризації розрахунків

інвентаризаційна комісія заносить до інвентаризаційного опису

Інвентаризація забезпечує достовірність бухгалтерської інформації, а отже,

і життєздатність системи бухгалтерського обліку. Чим краще поставлена

організація документального забезпечення інвентаризаційної роботи, тим вище

життєздатність системи бухгалтерського обліку, її роль і значення в здійсненні

управління і внутрішнього контролю.


1. Інструкція про проведення інвентаризації основних засобів,

нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і

документів та розрахунків, затверджена наказом МФУ № 69 від 11 серп. 1994 р.

[Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу : http://www.

zakon.rada.gov.ua.

2. Шарманська В. М. Судова бухгалтерія : [навч. посібник] /

В. М. Шарманська – К : Центр учбової літератури, 2008. – 454 с.

Інна Коваль

студентка 4 курсу факультету обліку та фінансів,


м. Полтава

ОБЛІК ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА ТА ВИХОДУ ПРОДУКЦІЇ

РОСЛИННИЦТВА

Сільське господарство – це галузь народного господарства, направлена

92

на забезпечення населення продовольством і отримання сировини для цілого

ряду галузей промисловості. Галузь є однією з найважливіших, представлена

практично у всіх країнах.

Випуск продукції, яка буде реалізована, і одержання прибутку від цієї

реалізації – головна мета виробничої діяльності підприємства. Характерною

особливістю виробничих процесів є виникнення витрат на виробництво

продукції.

Можливість усунення або передбачення впливу багатьох негативних

внутрішніх і зовнішніх факторів з’являється завдяки раціонально

організованому обліку витрат на виробництво.

Головне призначення обліку витрат на виробництво полягає у контролі за

виробничою діяльністю та управління витратами на її здійснення.

Особливості сільськогосподарського виробництва зумовлюють ведення

обліку виробничих витрат і виходу продукції окремо по кожному виробничому

підрозділу. За допомогою бухгалтерського обліку визначаються фактичні

витрати на кожний вид продукції, обчислюють її собівартість, виявляють

результати виробничо-фінансової діяльності окремих виробництв, галузей

господарства в цілому.

Облік витрат виробництва і виходу продукції рослинництва

здійснюється за рахунком 23 «Виробництво» (на субрахунку 231

«Рослинництво». Рахунок 23 – калькуляційний, операційний, активний.

По дебету субрахунку 231 «Рослинництво» записують прямі матеріальні,

трудові та інші прямі витрати, а також загальновиробничі витрати 4 .

По кредиту субрахунку 231 «Рослинництво» протягом звітного року

відображають оприбуткування сільськогосподарської продукції від урожаю

При цьому і витрати, і вихід продукції обліковуються наростаючим підсумком з

початку року. Відповідно до П(С) БО 30 «Біологічні активи», продукцію

рослинництва протягом року оприбутковують за справедливою вартістю.

Витрати від первісного визнання та від зміни вартості активів

рослинництва, які обліковуються за справедливою вартістю обліковуються

93

записом: Д-т – 231 та К-т – 940, а дохід від первісного визнання та від зміни

вартості активів, які обліковуються за справедливою вартістю обліковуються:

Д-т – 710 К-т – 231.

Побічна продукція оцінюється за розрахунково-нормативними витратами.

Відповідно до Методичних рекомендацій № 132, собівартість побічної

продукції вирощування кукурудзи на зерно встановлюється із розрахунково-

нормативних витрат на збирання, транспортування, пресування, скиртування та

інші роботи, пов’язані із заготівлею побічної продукції 2 .

Сільськогосподарську продукцію в натуральному виразі визначають

виходячи з її фактичної маси в місці оприбуткування (п. 6.4 Методичних

рекомендацій № 1315), зокрема для зерна це франко-місце зберігання (тік) 3 .

Аналітичний облік за субрахунком 231 «Рослинництво» ведеться за

видами виробництв, за статтями витрат та видами (групами) продукції, що

виробляється 4 . На великих виробництвах аналітичний облік витрат можна

вести за підрозділами підприємства та центрами витрат і відповідальності.

Облік витрат і виходу продукції рослинництва як єдиний процес, складається з

двох взаємопов’язаних етапів:

- перший етап – облік прямих витрат, що включає організацію

аналітичного обліку витрат і облік та розподіл непрямих витрат виробництва на

продукцію;

- другий етап – облік виходу продукції та калькулювання її собівартості,

що включає операції з визначення собівартості одиниці продукції.

Отже, грошовий вираз витрат на виробництво продукції визначає її

собівартість. Випуск продукції, яка буде реалізована і одержання прибутку є

головною метою виробничої діяльності сільськогосподарського підприємства.


1. Жук В. М. Нові методологічні засади обліку сільськогосподарської

діяльності та проблеми практичного застосування П(С)БО 30 «Біологічні

94

активи» / В. М. Жук // Облік і фінанси АПК. – 2012. – № 3. – С. 14 – 22.

2. Методичних рекомендаціях з планування, обліку і калькуляції

собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств

№ 132 від 18 трав. 2001 р. Електронний ресурс / Міністерство фінансів

України. – Режим доступу : http://zakon.nau.ua.

3. Методичні рекомендації по бухгалтерському обліку біологічних

активів № 1315 від 29 груд. 2006 р. Електронний ресурс / Міністерство

фінансів України. – Режим доступу : http://zakon.nau.ua.

4. Павлова Г. Є. Фінансовий облік активів аграрних підприємств : [навч.

посіб.] / Г. Є. Павлова, О. В. Чернецька. – Донецьк : Юго-Восток. – 2012. –

393 с.

5. Податковий кодекс України № 2755-VI від 02 груд. 2010 р.

Електронний ресурс / Верховна Рада України. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua.

Марія Ковшар

студентка напряму підготовки «Облік і аудит», ОКР Бакалавр,

Людмила Яловега

асистент кафедри бухгалтерського обліку


м. Полтава

МЕТОДИ ОЦІНКИ ВИБУТТЯ ЗАПАСІВ: ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ

В умовах нинішньої економічної ситуації, що постійно змінюється,

необхідно враховувати позитивні й негативні наслідки використання методів

оцінки вибуття запасів, які є важливим показником обґрунтування собівартості

продукції та розрахунку виробничих витрат [2].

Основним нормативним документом, що регулює питання оцінки запасів

є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», згідно з яким

http://zakon.nau.ua/


http://zakon2.rada.gov.ua/

95

використовуються п’ять методів оцінки списання запасів: ідентифікованої

собівартості; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом

надходження запасів (ФІФО); нормативних витрат; ціни продажу [3].

Відповідно до п. 16 даного Положення, підприємство має право

застосовувати одночасно декілька методів оцінки запасів. Проте існує

обмеження, – для всіх одиниць запасів, що мають однакове призначення та

однакові умови використання – застосовується виключно один із методів.

Наразі допустима ситуація, коли в обліку окремі запаси оцінюватимуться по-

різному, якщо є можливість підтвердження такої різниці в умовах їх

використання [3]. Обраний метод оцінки для кожного виду запасів повинен

бути внесений до наказу про облікову політику підприємства і залишатися

незмінним дотримуючись принципу послідовності [1].

Кожен із методів оцінки запасів за умови вибуття має свої переваги та

недоліки. Так, метод ідентифікованої собівартості є найточнішим, у процесі

застосування якого для кожної одиниці запасів використовується спеціальне

маркування, що уможливлює визначення її собівартість. Таким чином

підприємство може регулювати величину прибутку шляхом реалізації

дорожчих або дешевших запасів. Однак даний метод є трудомістким, оскільки в

результаті його застосування однакові запаси обліковуються за різною

вартістю.

Метод середньозваженої собівартості характеризується об’єктивною

оцінкою руху запасів на підприємстві. За умови застосування даного методу

чистий прибуток буде мати середнє значення, що зазвичай відповідає

фактичному. Більше того доцільність використання даного методу обумовлена

рівномірністю списання запасів та реальністю стану їх залишків у балансі, а

також даний метод не вимагає детального обліку руху за кожною одиницею

запасів. Недолік методу – це цінова політика, оскільки за умови підвищення цін

даний метод призводить до несправедливого завишення прибутку, а в

результаті – сплачуються більші податки.

Розглядаючи перевагами методу ФІФО, зауважимо, що він простий у

96

використанні та запобігає можливості управління величиною прибутку. У

період динамічного зростання цін метод надає найвищий із можливих рівень

чистого доходу; залишки невикористаних матеріалів відображаються в активі

балансу за цінами, що максимально наближені до реальної ринкової вартості.

До недоліків даного методу слід віднести заниження величини витрат, що

списуються відповідно закупівельним цінам на собівартість продукції, яка

реалізується; у період зростання цін невиправдано залишається величина

прибутку [4].

Метод нормативних витрат дає змогу оперативно відображати витрати

шляхом обліку відхилень від норм; відокремлений облік зміни норм (контроль

за здійсненням режиму економії); укрупнення об’єктів обліку, оскільки

нормативні калькуляції складають за всіма видами виробів, а відхилення

розраховують за групами однорідної продукції, унаслідок чого зменшується

число об’єктів калькулювання; охоплення нормативними калькуляціями

значної частини витрат; дає можливість рідше здійснювати інвентаризацію

незавершеного виробництва. Недоліки – це постійний перегляд норм

використання запасів, праці, виробничих потужностей та діючих цін.

Метод ціни продажу притаманний виключно для роздрібної торгівлі, його

недоліками є те, що у балансі відображається продажна вартість товарів за

вирахуванням нереалізованої торгової націнки, що розраховується за

допомогою середнього відсотка торгових націнок. Розрахована у такий спосіб

величина досить приблизна і може відхилятися від реальної вартості товарів.

Отже, вибір методу оцінки повинен бути виваженим і продуманим

рішенням, із обов’язковим врахуванням діючої системи обліку, оскільки в

подальшому це має суттєвий вплив на формування фінансового результату,

структуру балансу й облікову політику [5].


1. Бухгалтерський фінансовий облік [текст] : підручник для студентів

спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів [Ф. Ф. Бутинець та

97

ін.]; під заг. ред. [і з передм.] Ф. Ф. Бутинця. – 8-ме вид., доп. і перероб. –

Житомир : ПП «Рута», 2009. – 912 с.

2. Людвенко Д. В. Списання виробничих запасів на підприємстві :

найкращі методики оцінки / Д. В. Людвенко, К. А. Азавцева [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://www.rusnauka.com/15_NNM_2012.


затверджене наказом Міністерства фінансів України № 246 від 20 жовт. 1999 р.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-

bin/laws/main.cgi?nreg=z0751-99.

4. Фесенко В. В. Вибір методу оцінки списання запасів як фактор впливу

на формування фінансових результатів / В. В. Фесенко // Управління

розвитком. – 2012. – № 4. – С. 53 – 56.

5. Шендригоренко М. Т. Особливості та сфери застосування методів

оцінки запасів при їх вибутті / М. Т. Шендригоренко // Економічні науки. Серія

«Економіка та менеджмент»: збірник наукових праць. Луцький національний

технічний університет. – Випуск 9 (34). Частина 2. – Луцьк, 2012. –

С. 572 – 579.

Тетяна Ковярова

магістр,



ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ

ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ

Одним з найбільш складних питань вітчизняних підприємств є

дебіторська заборгованість та проблеми неплатежів, пов’язаних з її існуванням,

адже суб’єкти господарювання на перший план висувають вирішення власних

проблем, замість виконання фінансових зобов’язань по платежах перед

98

партнерами. Важливе завдання стійкого росту та фінансової стабільності

економіки підприємств та держави в цілому полягає в налагодженні системи

розрахунків між підприємствами-дебіторами та підприємствами-кредиторами.

На сучасному етапі економічного розвитку вітчизняні підприємства

неспроможні ефективно управляти дебіторською заборгованістю, яка займає

вагому частку в оборотних активах, що спричиняє кризу взаємонеплатежів.

Більшість підприємств практично не мають можливості нормально

функціонувати у зв’язку з наявністю дебіторської заборгованості, адже це

відволікає кошти з обороту. В таких умовах особливо зростає роль ефективного

управління дебіторською заборгованістю, своєчасного її повернення та

попередження виникнення безнадійних боргів [2].

Дослідженням проблем обліку дебіторської заборгованості займаються

як зарубіжні вчені, так і вітчизняні науковці, зокрема : О. І. Єлісєєва,

В. І. Лемішовський, К. С. Сурніна, В. В. Гуня, Р. Л. Хом’як, В. О. Бєлозерцев та

інші. Однак, нині існують багато недосліджених питань з даної теми і сучасні

умови господарювання вимагають вирішення цілого ряду нерозв’язаних

облікових проблем. Зокрема, це є теоретичні і методичні аспекти класифікації

та відображення заборгованості в системі рахунків бухгалтерського обліку;

невизначеність обліку простроченої і безнадійної заборгованості та її

рефінансування; аналіз заборгованості та автоматизація бухгалтерського обліку

взаєморозрахунків.

Очевидно, що в сучасних умовах у процесі діяльності підприємство не

завжди здійснює розрахунки з іншими підприємствами або фізичними особами

одночасно з передачею майна, виконанням робіт, наданням послуг тощо. У

зв’язку з цим у нього виникає дебіторська заборгованість. Дебіторська

заборгованість визначається як сума заборгованості дебіторів підприємству на

певну дату. Дебіторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які

заборгували підприємству грошові кошти, їх еквіваленти або інші активи.

Варто зазначити, що вплив на процеси зростання дебіторської

заборгованості здійснює політика підприємства у розрахунках з покупцями:

99

неправильне встановлення строків і умов надання товарних кредитів,

невраховані ризики, ненадання знижок при достроковій оплаті покупцями

рахунків, що також призводить до різкого зростання дебіторської

заборгованості. А несвоєчасне погашення дебіторської заборгованості

призводить до платіжної кризи; зростання заборгованості по комерційному

кредиту обумовлює збільшення попиту на короткострокові позики, скорочення

їх пропозиції і зростання їх вартості. Для сплати боргів організації повинні

перетворювати високоліквідні активи в грошові кошти, у протилежному

випадку їм загрожує банкрутство [4].

Серед основних недоліків існуючої системи обліку та аналізу

дебіторської заборгованості можна визначити такі:

- відсутність чіткої схеми деталізації та співвідношення різних видів

дебіторської заборгованості у загальній їх структурі.

- для прийняття зацікавленими особами адекватних та вчасних рішень

щодо існуючої політики управління істотне значення мають актуальність і

якість інформації про стан розрахунків з дебіторами, що формується на базі

даних бухгалтерського обліку конкретних суб'єктів господарювання. Крім

цього, облікові регістри, що є рекомендовані для використання, не

передбачають накопичення інформації про розрахунки з дебіторами різного

рівня деталізації і узагальнення. Це зумовлює неможливість отримання

інформації про дебіторську заборгованість в обсязі і вигляді, достатньому для

проведення аналізу розрахунків з дебіторами зокрема і заборгованості загалом

з метою прогнозування ймовірності настання платіжної кризи суб'єктів

господарювання, складання рекомендацій щодо її попередження;

- практично недослідженим питанням є оплата дебіторської

заборгованості. Проблема оплати дебіторської заборгованості, визначення

допустимого рівня засобів, які вилучаються на дебіторську заборгованість,

розробка оптимальної політики управління нею є достатньо серйозною і

потребує глибокого вивчення;

- невирішені проблеми відображення в обліку довгострокової

100

дебіторської заборгованості, оцінки поточної дебіторської заборгованості за

продукцію, товари, роботи та послуги;

- недостатнє вивчення обліку сумнівних боргів, зокрема резерву на їх

покриття з метою зближення бухгалтерського та податкового обліку [3].

Для усунення всіх вище перелічених проблем необхідно вдосконалити

політику управління дебіторською заборгованістю, адже саме політика

управління дебіторською заборгованістю, яка представляє собою частину

загальної політики управління оборотними активами і маркетингової політики

підприємства, спрямованої на розширення обсягів реалізації продукції,

визначає ефективність роботи підприємства. Тому досить важливим є

визначення основних (ключових) етапів формування політики управління

дебіторською заборгованістю:

1. Аналіз дебіторської заборгованості підприємства у попередньому

періоді.

2. Формування принципів кредитної політики відносно до покупців

продукції.

3. Визначення можливої суми фінансових коштів, які інвестуються в

дебіторську заборгованість по товарному та споживчому кредиту.

4. Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання

кредиту.

5. Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм

фінансування дебіторської заборгованості.

6. Побудова ефективної системи контролю за рухом і своєчасною

інкасацією дебіторської заборгованості [1].

Виходячи з вищевикладеного робимо висновок, що організація обліку

дебіторської заборгованості на підприємстві будь-якої форми власності має

важливе значення, оскільки сприяє упорядкуванню інформації, прозорості та

достовірності даних із розрахункових операцій за борговими правами (з

дебіторами). А керівнику підприємства з метою отримання повної й

оперативної інформації щодо різних видів дебіторської заборгованості, які

101

складають значну частку у структурі оборотних коштів, доцільно забезпечити

організацію цієї ділянки обліку із залученням відповідних фахівців.



заборгованість» від 08.10.1999 р. № 237// Електронний ресурс – Режим

доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/SH000099.html.

2. Сурніна К.С. Удосконалення обліку дебіторської і кредиторської

заборгованості: [підручник] / К. С. Сурніна – Луганськ, 2012.

3. Єлісєєва О. Проблеми обліку дебіторської заборгованості / О. Єлісєєва,

В. Гуня, В. Бєлозерцев // Економіст. – 2012. – № 11. – С. 68 – 73

4. Хом’як Р. Л. Бухгалтерський облік в Україні : [навч. посібник] /

Р. Л. Хом’яка, В. І. Лемішовського. – Львів : Інтелект Захід, 2013. – 488 с.

Інна Косовська

студентка 4 курсу,


м. Полтава

РЕЗЕРВ СУМНІВНИХ БОРГІВ ЯК ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІННЯ

ДЕБІТОРСЬКОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ

Діяльність підприємства будь-якої форми власності передбачає

налагодження партнерських зв’язків з постачальниками та покупцями,

установами та організаціями для здійснення господарської діяльності. Дані

відносини повинні забезпечувати безупинне постачання ресурсів та реалізації

продукції покупцям, але, на сучасному етапі, економічна ситуація в Україні є

нестійкою, що призводить до погіршення платіжної дисципліни на

підприємствах. Зазвичай дані розрахунки не співпадають у часі та

повертаються не в повному обсязі і в наслідок чого виникає дебіторська

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/SH000099.html

102

Методи визначення резерву сумнівних

боргів

Застосування абсолютної суми

сумнівної заборгованості

Застосування коефіцієнта сумнівності

На основі платоспроможності

окремих дебіторів

Визначення питомої ваги безнадійних

боргів

Класифікація дебіторської заборгованості

за строками непогашення

Визначення середньої питомої ваги

списання дебіторської заборгованості

заборгованість (сумнівна і безнадійна). Збільшення її у частці оборотних

активів, зменшує їхню оборотність та ефективність діяльності самого

підприємства. Саме тому процес формування резерву сумнівних боргів є

актуальним і доречним на більшості вітчизняних підприємств.

Особливістю дебіторської заборгованості підприємства за товари, роботи,

послуги є те, що її не завжди відображають у бухгалтерському обліку і

фінансовій звітності, а лише за умови, що, по-перше, може бути достовірно

визначено грошову оцінку такої заборгованості, а по-друге – у майбутньому

очікується одержання від неї економічних вигод, тобто коштів, інших активів

або зменшення зобов’язань [1, с.120].

Відповідно до П(с)БО 10 «Дебіторська заборгованість», під дебіторською

заборгованістю розуміють суму заборгованості дебіторів підприємству на

певну дату. В п. 8 даного положення встановлено, що величина резерву

сумнівних боргів визначається за двома методами:

– застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості;

– застосування коефіцієнта сумнівності (рис. 1).

Рис. 1. Методи визначення резерву сумнівних боргів в Україні [2]

103

Під поняттям «резерв сумнівних боргів» розуміють резерв, який

формується з метою покриття безнадійної дебіторської заборгованості у

майбутньому. Резерв сумнівних боргів, дозволяє підприємству побачити, яка

сума зобов’язання не може бути стягнута з дебіторів та запобігає виникненню

втрат від сумнівної дебіторської заборгованості. Він є невід’ємним елементом

компетентно поставленого бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості,

що відповідає принципу обачності.

Більшість бухгалтерів без особливого ентузіазму відносяться до

необхідності розраховувати додаткові показники за заплутаними методиками,

які до то ж періодично зазнають змін. Тому на практиці доволі часто

відбувається ігнорування положень П(С)БО 10, тим більше, що за це не

передбачено серйозної відповідальності. В літературі теж зустрічаються

суперечливі роз’яснення, зокрема, що формування резерву сумнівних боргів є

процедурою скоріше обов’язковою, ніж добровільною, а за підприємством

залишається тільки вибір методу створення резерву [3, с. 250].

Управління дебіторською заборгованістю дає змогу знайти шляхи

прискорення повернення боргів і зменшення безнадійної та уникнення

утворення безнадійної заборгованостей. Створення резерву сумнівних боргів на

підприємстві за одним із методів, зазаначених у П(С)БО 10 «Дебіторська

заборгованість» надасть можливість підприємству реально відобразити

фінансовий стан, та не допустити заниження оцінки зобов’язань і витрат та

завищення оцінки активів і доходів підприємства.


1. Біткіне Є. Г. Формування резерву сумнівних боргів // [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://www.repository.hneu.edu.ua.

2. Канцедал Н. А. Про методику визначення величини резерву сумнівних

боргів / Н. А. Канцедал // Економіка АПК. – 2003. – № 8. – С. 120–123.

3. Кушина О. Резерв сумнівних боргів: суто бухгалтерський інструмент /

О. Кушина // Збірник систематизованого законодавства. – 2010. – № 9. –

104

С. 155–159.


заборгованість», затверджено Наказом Міністерства фінансів України від

8.10. 1999 р. № 237 [Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://zakon.rada.gov.ua.

5. Чорна Т. В. Удосконалення оцінки дебіторської заборгованості та її

відображення у звітності [Електронний ресурс] / Т. В. Чорна // Науковий вісник

Ужгородського університету. Серія : Економіка. Спеціальний випуск

29 (частина 2) «Удосконалення обліку, аналізу, аудиту і звітності в сучасних

умовах глобалізацій них процесів у світовій економіці» – 2010. – С. 250. –

Режим доступу до журн. : http://www.nbuv.gov.ua.

Анна Крамаренко

магістр спеціальності «Облік та аудит»,


м. Полтава

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗВІТУ ПРО ФІНАНСОВІ

РЕЗУЛЬТАТИ ЗА НАЦІОНАЛЬНИМИ ТА МІЖНАРОДНИМИ

СТАНДАРТАМИ

Важливу роль у фінансовій звітності підприємства відіграє Звіт про

фінансові результати (Звіт про сукупний дохід), або як його називають у

зарубіжних країнах – Звіт про прибутки і збитки (Звіт про сукупні доходи за

звітний період), що зумовлює актуальність дослідження особливостей його

побудови в різних країнах. В цьому звіті розкривається інформація про доходи,

витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід

підприємства за звітний період.

Затверджене НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»

замінює певні положення, у тому числі і ПСБО 3 «Звіт про фінансові


105

результати», який визначав порядок подання, заповнення та саму форму Звіту

про фінансові результати.

В той же час залишилися розбіжності між П(С)БО та МСФЗ. В процесі

трансформування фінансової звітності українських підприємств слід врахувати

ці відмінності.

Найбільш помітною розбіжністю є те, що МСФЗ на відміну від НП(С)БО

не потребує конкретного формату звітності. Так, у додатках НП(С)БО 1

наводиться стандартна форма, яка вимагає представляти підприємствам

відповідний фінансовий звіт.

У зарубіжних країнах стандартної форми Звіту про прибуток і збиток не

існує. Але при його складанні більшість підприємств дотримуються положень

МСФЗ. Звіт складається на підставі горизонтального або вертикального

формату побудови. Горизонтальна форма застосовується рідко та переважно

передбачена законодавчими актами таких країнах, як Іспанія, Португалія,

Франція, Бельгія, США, Великобританія та інші. Вертикальна форма містить

інформацію про доходи і витрати з групуванням витрат від операційної

діяльності, може мати одноступеневу або багатоступеневу форму і

застосовується за законодавчими актами таких країн як Італія, Німеччина,

Греція [1].

На формування прибутку як фінансового показника діяльності

підприємства, що відбивається у фінансовій звітності, впливає встановлений

порядок визначення фінансових результатів, в якому прослідковуються певні

відмінності.

Так, за НПСБО 1«Загальні вимоги до фінансової звітності» порядок

формування фінансового результату включає такі етапи:

1) Визначення валового прибутку (збитку).

2) Визначення фінансового результату від операційної діяльності.

3) Визначення фінансового результату до оподаткування.

4) Визначення чистого фінансового результату.

Щодо МСБО 1 «Подання фінансових звітів», то порядок формування

106

фінансового результату здійснюється таким чином:

1) Визначення валового прибутку (збитку).

2) Визначення прибутку (збитку) від операційної діяльності.

3) Визначення прибутку (збитку) до сплати податків.

4) Визначення прибутку (збитку) після сплати податків.

5) Визначення прибутку (збитку) від звичайної діяльності.

6) Визначення чистого прибутку (збитку).

Крім цього, за НП(С)БО 1 у Звіті про фінансові результати не наводяться

надзвичайні доходи чи витрати. При цьому переглянутий МСБО 1 також

зазначає, що не слід подавати будь-які витрати або доходи як надзвичайні

(екстраординарні) статті.

Таким чином, незважаючи на те, що всі НП(С)БО значною мірою

ґрунтуються на МСБО, вони не тотожні. Необхідно продовжити роботу зі

вдосконалення форм національної звітності, наближаючи до міжнародної

практики обліку.


1. Губачова О.М. Облік у зарубіжних країнах: Підручник /

О. М. Губачова, С. І. Мельник. – 2-ге вид., перероб. та доп.. – К. : ЦУЛ, 2012. –

400 с.

2. Міжнародний стандарт фінансової звітності 1

«Перше застосування Міжнародних стандартів фінансової звітності» від 1

грудня 2012 р. (зі змінами та доповненнями) // [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/929_004


«Загальні вимоги до фінансової звітності»: Наказ Міністерства Фінансів

України від 07.02.2013 № 73// [Електронний ресурс] / Україна. Верховна Рада.

– Режим доступу: http//www.liga.net.

107

Аліна Кращенко

аспірант кафедри обліку і аудиту,

Дніпропетровський аграрний університет,


ЄСВ: ВИМОГИ СЬОГОДЕННЯ

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування виступає

самостійною галуззю страхування і є сукупністю відносин з приводу

формування та використання колективних страхових фондів, призначених для

виплати відшкодувань при настанні страхових випадків постійної чи

тимчасової втрати працездатності, досягнення пенсійного віку, втрати місця

роботи.

Як відомо, загальнодержавні обов’язкові платежі – це платежі,

встановлені органами законодавчої влади, що є обов’язковими для справляння

юридичними та фізичними особами на всій території України і мають цільове

призначення.

Відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на

загальнообов’язкове державне соціальне страхування» з 1 січня 2011 року

замість платежів до чотирьох фондів загальнообов’язкового державного

соціального страхування запроваджено єдиний внесок на загальнообов’язкове

державне соціальне страхування (ЄСВ) – це консолідований страховий внесок,

збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного

соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з

метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав

застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат

(послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального

страхування [1].

Одночасно із нарахуванням заробітної плати працівникам здійснюється

нарахування та утримання єдиного соціального внеску. Залежно від виду

108

економічної діяльності і класу професійного ризику застосовуються різні

ставки відсотку єдиного соціального внеску. На кожному підприємстві може

одночасно справлятися декілька його видів за класом професійного ризику, від

лікарняних, від заробітної плати працюючих інвалідів тощо.

Сільськогосподарські підприємства відносяться до 22-го класу ризику,

тому здійснюють нарахування ЄСВ на фонд оплати праці за ставкою 37,19 %, а

утримання проводять за ставкою 3,6 %

Нарахування та утримання із зарплат працівників потрібно сплатити в

день отримання авансу або зарплати. Якщо вони все ще не виплачені, то внесок

сплачується не пізніше 20 числа наступного місяця, 20 число не повинно

співпадати з вихідним або святковим днем. Також, згідно трудового

законодавства, якщо строк виплати авансу чи зарплати випадає на вихідний чи

святковий день, то зарплату треба виплатити в попередній робочий день.

Підприємці на загальній системі тепер сплачують єдиний внесок за

попередній рік до 10 лютого 2013 року.

Підприємці на єдиному податку сплачують внесок за кожний квартал до

20 числа наступного місяця, тобто до 20 січня за 4 квартал 2012 р та

поквартально за 2013 рік : до 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня та 20 січня 2014 р

відповідно.

Особи, що забезпечують себе самостійною працею, сплачують внесок до

01 квітня 2013 року за 2012 рік.

Облік нарахування та сплати єдиного соціального внеску раніше

здійснювався Пенсійним фондом, однак з 1 жовтня 2013 року процедуру

адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне

страхування розпочало Міністерство доходів і зборів України.

Відтепер органи Міндоходів приймають та обробляють звіти про суми

нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне

страхування. Однак ведення реєстру застрахованих осіб, як інструменту обліку

прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат за окремими видами

державного соціального страхування, та здійснення контролю за достовірністю

109

цих даних залишається за органами Пенсійного фонду України.

Звіти про суми нарахованого єдиного внеску надаються до Центрів

обслуговування платників податків ДПІ [2].

Ще одним нововведенням є те, що з 1 липня 2013 року особи, які

перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами й отримують

допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами, будуть застрахованими особами.

Цей період буде зараховуватися до страхового стажу під час призначення їм

пенсії. Щоб ця норма почала діяти, Парламент вніс зміни до законодавства

щодо збору єдиного соціального внеску (ЄСВ). Починаючи з липня цього року

платниками єдиного внеску визначено також підприємства, установи,

організації, фізичних осіб, які використовують найману працю та виплачують

допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами, а також осіб, які перебувають у

відпустці та отримують допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами [2].

Отже, ЄСВ прямо впливає на формування витрат та грошових потоків

підприємства. Тому недопустимим є його ігнорування при прогнозуванні

діяльності суб’єкта господарювання. Для вдосконалення управління ЄСВ

доцільно використовувати облікові дані. Сутність методичного підходу до

відображення операцій, пов’язаних із ЄСВ, у бухгалтерському обліку полягає в

правильному та вчасному нарахуванні даного внеску й вірному використанні

рахунків і субрахунків. Проблемним залишається питання нормативного

регулювання обліку ЄСВ.


1. Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на

загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вiд 8 лип. 2010

№ 2464-VI [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу:


2. Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України

у зв’язку з проведенням адміністративної реформи» від 4 лип. 2013 року

№ 404-VII [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу:




110

Ольга Куклішина

студентка ОКР «Магістр»,


м. Полтава

ОФОРМЛЕННЯ ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН В СУЧАСНИХ УМОВАХ

У процесі господарської діяльності підприємства вступають у

взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання щодо придбання

товарно-матеріальних цінностей, робіт чи послуг із метою забезпечення їх

безперервного функціонування. Основними наслідками проведення

господарських операцій є виникнення зобов’язань, що призводить до появи

кредиторської заборгованості, у тому числі перед постачальниками та

підрядниками.

Заборгованість у бухгалтерському обліку підприємства відображається як

наслідок його цивільних зобов’язань, що виникають у результаті визначеної

домовленості. Домовленість, оформлена договором, є визначеною дією

суб’єктів, які беруть у ній участь (юридичних чи фізичних осіб), результатом

якої є виникнення товарних і грошових зобов’язань. Договір зобов’язує одну

сторону – кредитора – надати певні цінності або виконати роботи та послуги

належної якості (товарна частина угоди), а іншу сторону – дебітора, – оплатити

в установлений договором термін виконані першою стороною зобов’язання

(грошова частина угоди) [2].

В умовах ринкових відносин договір є основним юридичним актом, з

якого випливають зобов’язальні правовідносини. Він є головним засобом

регулювання товарно-грошових зв’язків, що визначають зміст правовідносин та

обов’язки їх учасників. Загальні положення договорів, умови і порядок

укладання, внесення змін та розірвання передбачені в Цивільному та

Господарському кодексах України [2].

Відповідальність за своєчасну та якісну підготовку необхідних матеріалів

111

та оформлення договірних відносин, а також облік, реєстрацію, зберігання

договорів рекомендується покладати на службу, відповідальну за підготовку і

оформлення договірних відносин відповідно до покладених на неї функцій

(матеріально-технічного забезпечення, збуту, комерційну, маркетингу,

менеджменту, технічного контролю, реклами, капітального будівництва,

фінансів, транспорту, інші служби відповідно до їх функцій в порядку,

визначеному на підприємстві) [3].

Одним із видів договірних відносин є купівля-продаж, коли одна сторона

передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні

(покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і

сплатити за нього певну грошову суму. Товаром за договором купівлі-продажу

можуть бути будь-які речі з дотриманням правил, передбачених ЦКУ. Метою

договору купівлі-продажу є отримання права власності або повного

господарського ведення будь-якого майна однією стороною та ціни цього

майна – іншою. Основною ознакою договору купівлі-продажу є перехід майна у

право власності покупця. Окрім розглянутих особливостей договору купівлі-

продажу в господарській діяльності можуть використовуватися й інші види

договорів, пов’язані з надходженням на підприємство активів (рис. 1).

Рис. 1 Договори, пов’язані з надходженням активів на підприємство [3]

Договір вважається оформленим після погодження з усіма

відповідальними особами. Якщо з часом сторони бажають змінити певні

початкові умови договору, повинна бути підписана додаткова угода. Сторони

договору постачання мають право змінити будь-яку із умов угод договору

(строк поставки, порядок розрахунків, ціну тощо) за взаємною згодою.

Одностороння зміна угод договору не допускається. Зміна складається в

Види договорів

Договори на разове постачання

Договори з періодичним постачанням

Договори постачання комплектного обладнання

Бартерні угоди Просте

компенсаційне

погодження

Договір підряду

112

письмовій формі або окремим документом, або в листах, телеграмах, тощо.

Порядок зміни умов договору вирішується сторонами самостійно. Сторони

договору постачання можуть передати свої зобов’язання за договором третім

особам лише з письмовою згодою іншої сторони [1]. У разі розірвання договору

згідно з ст. 653 Цивільного кодексу зобов’язання сторін припиняється з

моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо

інше не встановлене договором чи не обумовлене характером його зміни [4].

Якщо договір змінений або розірваний у зв’язку з істотним порушенням

договору однієї із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків,

завданих зміною або розірванням договору.

Слід відзначити, що укладений договір або угода не повинні суперечити

чинному законодавству України. Оскільки такий договір буде недійсним, а

відповідно сторони такого договору будуть зобов’язані повернутись до

попереднього становища.


1. Беликов О. Договорные отношения / О. Беликов // Экспресс анализ

законодательных и нормативных актов. – 2010. – № 5-6 (735-736). – С. 74 – 79.

2. Ковалев В. В. Введение в финансовый менеджмент / В. В. Ковалев. –

М.: Финансы и статистика, 2003. – 768 с. – С. 320.

3. Орлов І. В. Розрахунки підприємств за операціями придбання:

економіко-правовий зміст [Електронний ресурс] / І. В. Орлов. – Режим доступу:

http://www.econindustry.org/html/2010/st_52_25.pdf.

4. Цивільний кодекс України № 435-IV від 16 січ. 2003 р. (зі змін. і доп.)


http://www.rada.gov.ua.

http://www.rada.gov.ua/

113

Юлія Лазарчук

студентка 5 курсу ОКР «Магістр» спеціальність «Облік і аудит»,


м. Полтава

ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ: НОВАЦІЇ ОБЛІКОВОГО ВІДОБРАЖЕННЯ

Протягом останніх років в Україні відбувається реформування системи

бухгалтерського обліку, шляхом наближення НПСБО до МСФЗ, з метою

полегшення співпраці вітчизняних підприємств з іноземними партнерами. Тому

актуальним є дослідження змін, які відбулися у законодавстві України, щодо

ведення обліку власного капіталу [3].

Згідно НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»,

затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 73 від 07 лют.

2013 р., власний капітал – частина в активах підприємства, що залишається

після вирахування його зобов’язань [5]. Для обліку власного капіталу

Інструкцією № 291 передбачено 4 клас рахунків [2]. Рахунки цього класу

призначені для узагальнення інформації про стан і рух коштів різновидностей

власного капіталу - статутного, пайового, у дооцінках, додаткового, резервного,

вилученого, неоплаченого, а також нерозподілених прибутків (непокритих

збитків), цільових надходжень, забезпечень майбутніх витрат і платежів,

страхових резервів. Наказом МФУ № 627 від 27.06.2013 року внесено суттєві

зміни до складу рахунків обліку власного капіталу (табл. 1).

Головним джерелом інформації про операції руху власного капіталу є

Звіт про власний капітал – звіт, який відображає зміни у складі власного

капіталу підприємства протягом звітного періоду. Метою складання звіту про

власний капітал є надання користувачам фінансової звітності повної, правдивої

та неупередженої інформації про зміни у складі власного капіталу підприємства

протягом звітного періоду [4]. У звіті про власний капітал розкривається

інформація про зміни у складі власного капіталу підприємства протягом

114

звітного періоду.

Таблиця 1

Рахунки обліку власного капіталу

Було (до Наказу № 627) Стало (після Наказу № 627)

Рахунок Субрахунки Рахунок Субрахунки

40 «Статутний

капітал» -

40 «Зареєстрова-

ний (пайовий)

капітал»

401 «Статутний капітал»

402 «Пайовий капітал»

403 «Інший зареєстрований

капітал»

404 «Внески до

незареєстрованого статутного

капіталу»

41 «Пайовий

капітал» -

41 «Капітал у

дооцінках»

411 «Дооцінка (уцінка)

основних засобів»


нематеріальних активів»


фінансових інструментів»

414 «Інший капітал у

дооцінках»

42 «Додатко-

вий капітал»

421 «Емісійний доход»

42 «Додатковий

капітал»

421 «Емісійний дохід»

422 «Інший вкладений капітал» 422 «Інший вкладений

капітал»

423 «Дооцінка активів» 423 «Накопичені курсові

різниці»

424 «Безоплатно одержані

необоротні активи»

424 «Безоплатно одержані

необоротні активи»

425 «Інший додатковий

капітал»

425 «Інший додатковий

капітал»

43 «Резервний

капітал»» -

43 «Резервний

капітал»» -

44 «Нероз-

поділені

прибутки

(непокриті

збитки)»

441 «Прибуток

нерозподілений» 44 «Нероз-

поділені прибутки

(непокриті

збитки)»

441 «Прибуток

нерозподілений»

442 «Непокриті збитки» 442 «Непокриті збитки»

443 «Прибуток, використаний у

звітному періоді»

443 «Прибуток, використаний

у звітному періоді»

45 «Вилучений

капітал»

451 «Вилучені акції»

45 «Вилучений

капітал»

451 «Вилучені акції»

452 «Вилучені вклади й паї» 452 «Вилучені вклади й паї»

453 «Інший вилучений капітал» 453 «Інший вилучений

капітал»

46 «Неопла-

чений капітал» -

46 «Неопла-чений

капітал» -

Звіт про власний капітал деталізує і враховує всі коригування, пов’язані із

зміною облікової політики підприємства, виправленням помилок, будь-які інші

зміни в обліку, що впливають на оцінку елементів (джерел) власного капіталу .

відповідно до структури Плану рахунків [1]. Побудова Звіту про власний

капітал передбачає розміщення по горизонталі форми джерел утворення

115

власного капіталу, а по вертикалі статей з відображенням інформації про його

зміни (збільшення або зменшення). Тобто, у графах Звіту про власний капітал

відображаються складові власного капіталу підприємства – зареєстрований, у

дооцінках, додатковий, резервний, неоплачений та вилучений капітал, а також

нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

Реформування системи бухгалтерського обліку в Україні вже почалося і

це складний, неоднозначний процес, який повинен співвідноситися з

готовністю системи бухгалтерського обліку, до відповідних новацій [3].


1. Варічєва Р. В. Звіт про власний капітал як джерело аудиту операцій з

руху власного капіталу [Електронний ресурс] / Р. В. Варічєва // Міжнародний

збірник наукових праць. Випуск 2(17). – – –

.

2. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку

активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і

організацій, затверджене наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30

лист. 1999 р. (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс] / Верховна

Рада України. – Режим доступу : http://www. zakon.rada.gov.ua.

3. Коваль Л. В. Власний капітал: облік та представлення у звітності в

контексті національних та міжнародних стандартів / Л. В. Коваль,

В. В. Горбатюк // Економічні науки. Серія «Облік і фінанси». Збірник наукових

праць. Луцький національний технічний університет. Випуск 10 (37). – Ч.3. –

2013. – С. 310 – 318.

4. Методичні рекомендації щодо заповнення форм фінансової звітності,

затверджені Наказом Міністерства фінансів України № 433 від 28 бер. 2013 р.

[Електронний ресурс] / Режим доступу : http://buhgalter911.com.

5. НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджене

Наказом МФУ № 73 від 07 лют. 2013 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада

України. – Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua.

http://buhgalter911.com/


116

Лазько Катерина

студентка 4 курсу, спеціальності «Облік і аудит»,


м. Полтава

ОСОБЛИВОСТІ ОБЧИСЛЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

РОСЛИННИЦТВА

Рослинництво є основною галуззю сільськогосподарського виробництва.

Воно забезпечує потребу населення в продуктах харчування, є базою для

розвитку тваринництва, дає сировину для промисловості.

Собівартість - один з найважливіших показників господарської діяльності

аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству

виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним

воно є в конкретних природно-економічних умовах господарювання.

Облік витрат виробництва і виходу продукції рослинництва ведеться на

рахунку 231 «Рослинництво», в межах якого можуть відкриватися аналітичні

рахунки в розрізі культур, що вирощуються в господарстві. По дебету

субрахунку 231 обліковують в розрізі статей витрат рослинництва, які

господарство самостійно визначає і затверджує наказом про облікову політику.

До них відносяться: витрати на оплату; відрахування на соціальні заходи;

насіння; паливо та мастильні матеріали; добрива; засоби захисту рослин;

витрати на ремонт необоротних активів; інші витрати на утримання

необоротних активів; інші витрати; непродуктивні витрати; загальновиробничі

витрати [2].

У рослинництві необхідно дотримуватись встановленої послідовності

обчислення собівартості відповідних видів продукції. Це викликано тим, що

окремі її види, отримані від одних виробництв, можуть бути використані в

інших виробництвах цієї ж галузі. Через це в кінці року розрахунок собівартості

продукції виконують у наступній послідовності: розподіляють між окремими

117

об’єктами обліку витрати на утримання основних засобів; визначають

собівартість робіт та послуг допоміжних виробництв списують калькуляційні

різниці між фактичною та плановою їх собівартістю; розподіляють загальні

витрати на зрошення та осушення земель, включаючи витрати на утримання

меліоративних споруд, на вапнування та гіпсування ґрунтів і на утримання

полезахисних смуг; списують частину витрат бджільництва на

сільськогосподарські культури, що запилюються; списують з витрат основного

виробництва суми надзвичайних витрат; розподіляють бригадні, фермерські,

цехові витрати; визначають загальну суму виробничих витрат за об’єктами

обліку; визначають собівартість продукції рослинництва; визначають

собівартість продукції підсобних промислових виробництв з переробки

рослинницької продукції; визначають собівартість продукції тваринництва;

визначають собівартість продукції інших промислових виробництв; визначають

собівартість товарної продукції рослинництва, тваринництва та підсобних

промислових виробництв.

Продукцію рослинництва, отриману протягом року, прибуткують за

плановою собівартістю записом по дебету рахунку 27 «Продукція

сільськогосподарського виробництва» і кредиту рахунку 231 «Рослинництво».

У кінці року після визначення фактичної собівартості продукції в

бухгалтерії складається відомість, де зазначаються кількість одержаної

продукції та її використання протягом року (реалізованої, витраченої для сівби,

використаної на корм худобі, відпущеної в переробку), а також залишок

продукції на складі в оцінці за плановою і фактичною собівартістю та

обчислюються калькуляційні різниці (економія чи перевитрата), що підлягають

списанню на відповідні рахунки [1]. Якщо фактична собівартість продукції

виявилася нижчою за планову, то на суму економії здійснюється від’ємний

запис («червоне сторно»). Сума перевитрат списується звичайним записом (зі

знаком +). Сума відхилення між плановою і фактичною собівартістю

відображається записом по кредиту рахунку 231 «Рослинництво» і дебету

рахунків: 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва» (на суму

118

відхилення, що припадає на залишок продукції на кінець року); 231

«Рослинництво» (на суму відхилення, що припадає на вартість насіння,

використаного на посів озимих); 232 «Тваринництво» (на суму відхилення по

кормах, використаних у тваринництві); 901 «Собівартість реалізованої готової

продукції» (на суму відхилення по реалізованій продукції, виданій у рахунок

оплати праці, відпущеній у переробку і на громадське харчування).

Калькуляційні різниці записуються у відповідні регістри синтетичного та

аналітичного обліку. Після списання калькуляційних різниць рахунки обліку

культур (груп культур) закриваються. На рахунку 231 «Рослинництво» можуть

бути залишки на рахунках обліку озимих культур, багаторічних насаджень,

робіт під урожай майбутнього року, тобто незавершене виробництво, що

підтверджується даними інвентаризації.


1. Лукава І. М. Організація обліку в рослинництві відповідно до вимог

П(С)БО 30 «Біологічні активи» [Електронний ресурс] / І. М. Лукава //

Інноваційна економіка. Всеукраїнський науково-виробничий журнал. –

С. 147 – 155.

2. Методичні рекомендації з планування обліку і калькулювання


№ 132 від 18 трав. 2001 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. –

Режим доступу : http://minagro.gov.ua.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 30 «Біологічні активи»,

затверджено Наказом Міністерства фінансів України № 790 від 18 лист. 2005 р.



4. Сук Л. К. Бухгалтерський облік : [навч. посібник] / Л. К. Сук,

П. Л. Сук ; [2-ге вид., перер. і доп.] – К. : Знання, 2008. – 507 с.

http://minagro.gov.ua/

119

Ірина Лазоренко

ст. групи МгОА – 13,



УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДУ ЗАСТОСУВАННЯ КОЕФІЦІЄНТА

СУМНІВНОСТІ ВІДПОВІДНО ДО П(С) БО 10

На більшості підприємств України особливої уваги потребує порядок

списання простроченої дебіторської заборгованості, оскільки існує прямий

взаємозв’язок між списанням такої заборгованості і формуванням фінансових

результатів підприємства. Правильне і своєчасне списання дебіторської

заборгованості відіграє важливу роль при формуванні фінансових результатів

діяльності підприємства.

У зв’язку з цим ми пропонуємо, з метою дотримання принципу обачності,

створювати резерв сумнівних боргів. Резерви сумнівних боргів дозволяється

створювати тільки за результатами інвентаризації дебіторської заборгованості в

кінці року, в той час як сумнівні борги виникають в ході торгових операцій

протягом року. Необхідно нараховувати резерв протягом всього облікового

періоду. На нашу думку, розрахувати резерв сумнівних боргів доцільно перед

складанням звітності, а використовуватися він буде протягом звітного року при

потребі або безпосередньо перед складанням звітності.

У пунктах 8 - 10 П (С) БО 10 описані методи розрахунку суми резерву та

коефіцієнта сумнівності. Зокрема, згідно з п. 8 П (С) БО 10 сума резерву

розраховується за одним із наступних двох методів: метод застосування

абсолютної суми сумнівної заборгованості; метод застосування коефіцієнта

сумнівності.

Ми пропонуємо розраховувати резерв сумнівних боргів за методом

застосування коефіцієнта сумнівності. У разі застосування даного методу

величина резерву визначається як добуток суми залишку дебіторської

120

заборгованості на початок періоду на коефіцієнт сумнівності.

Розрахунок резерву за цим методом запропоновано в П(С)БО 10. Проте,

приклад розрахунку резерву за стандартом потребує вдосконалення. Перш за

все, формула розрахунку коефіцієнту сумнівності викликає невпевненість

обраною базою розрахунку – знаменником дробу. За базу прийнято дебіторську

заборгованість на кінець місяця. Економічно і логічно правильно було б

розраховувати показник сумнівності як відношення фактично списаної

заборгованості за період до початкового сальдо. За таких умов коефіцієнт

даватиме змогу визначати, яка частина заборгованості із непогашеної стає

безнадійною і показник сумнівності матиме економічний зміст. Проведемо

розрахунок резерву сумнівних боргів за даними прикладу (табл. 1).

Таблиця 1

Приклад визначення величини резерву сумнівних боргів на основі

класифікації дебіторської заборгованості згідно з П(С)Б

Місяць

Фактично списано безнадійної

заборгованості за продукцію,

товари, роботи, послуги, грн.

Сальдо дебіторської

заборгованості за продукцію,

товари, роботи, послуги на

кінець/початок місяця, грн.

1група 2група 3група 1група 2група 3група

Січень 500 800 950 20 000/

–

18 000/

–

17 000/

–

Лютий – 500 700 22 000/

19 000

12 000/

18 000

14 000/

18 000

Березень 650 500 – 15 000/

22 000

13 000/

12 000

14 5000/

14 000

Квітень 300 – 670 16 000/

15 000

12 000/

13 000

11 000/

14 500

Травень – 650 – 18 000/

16 000

11 500/

13 000

13 000/

11 000

Червень 550 850 1500 17 000/

18 000

14 000/

11 500

16 000/

12 000

Разом 2 000 3 300 3 820 х Х х

Існує ще одна невідповідність. Згідно з П(С)БО 10 «Дебіторська

заборгованість» коефіцієнт сумнівності слід розраховувати як

середньоарифметичну величину коефіцієнтів сумнівності. На наш погляд,

більш точним був би розрахунок коефіцієнта сумнівності як середньозваженої

121

величини. Для цього формулу розрахунку слід представити у вигляді:

Кс = Бзн : Дзн , (1)

де Кс – коефіцієнт сумнівності,

Бзн – фактично списана за період безнадійна дебіторська заборгованість

за продукцію, товари, роботи, послуги відповідної групи ,

Дзн – дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги

відповідної групи на початок періоду.

Наступним кроком після розрахунку коефіцієнту при визначенні резерву

є обчислення величини резерву. Для цього слід знайти суму добутків поточної

дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги відповідної

групи і коефіцієнта сумнівності відповідної групи (табл. 2).

Таблиця 2

Розрахунок коефіцієнту сумнівності за удосконаленою методикою і за

П(С)БО10

Група

Коефіцієнт сумнівності

За методикою П(С)БО 10

Кс = ( Бзн : Дзк) : і

За вдосконаленою методикою

Кс = ( Бзн : Дзн)

Розрахунок Значення Розрахунок Значення

1

(500:20000 +

650:15000 +

300:16000 +

550:17000): 6

0,021

(2,1 %)

(0+650+300+0+550) :

(20000+22000+15000+

16000+18000)

0,018

(1,8 %)

2

(800:18000 +

500:12000 +

500:13000 +

650:11500 +

850:14000): 6

0,039

(3,9 %)

(400+500+0+650+850):

(18000+12000+13000+

12000+11500)

0,036

(3,6 %)

3

(950:17000 +

700:14000 +

670:11000 +

1500:16000): 6

0,043

(4,3 %)

(700+0+670+0+1500):

(17000+14000+14500+

11000+13000)

0,041

(4,1 %)

У табл. 3 запропоновано розрахунок величини резерву за вдосконаленою

методикою і методикою П(С)БО 10. Від того, яка методика розрахунку

застосовується, залежить результат: сума резерву відрізняється і чим більше

сальдо дебіторської заборгованості, тим більша різниця.

122

Таблиця 3

Розрахунок суми резерву сумнівних боргів

Група

заборго-

ваності

Сума

боргу,

грн.

Коефіцієнт сумнівності,

% Величина резерву, грн.

За

П(С)Б

О 10

За

вдосконаленою

методикою

За

П(С)БО

10

За

вдосконаленою

методикою

1 17 000 2,1 1,8 374 306

2 14 000 3,9 3,6 546 504

3 16 000 4,3 4,1 704 656

Разом 47000 х Х 1624 1466

Враховуючи всі наведені вище положення нами було здійснено

розрахунок резерву сумнівних боргів за методом класифікації дебіторської

заборгованості з використанням вдосконаленої методики для підприємств.

Вважаємо, що запропонована методика розрахунку резерву сумнівних

боргів з аналізом трирічного періоду є найбільш ефективною, економічно

обґрунтованою і придатною для використання на практиці. Її застосування

дасть змогу правильно і просто розрахувати резерв, що забезпечить вчасне і

правильне складання звітності бухгалтерами, при цьому складена звітність буде

відповідати всім задекларованим принципам. Користувачі фінансової звітності

при цьому матимуть можливість отримати достовірну інформацію про

фінансовий стан підприємства.

Євгенія Латишева

студентка ОКР «Бакалавр» спеціальність «Облік і аудит»,


м. Полтава

ОБЛІКОВО-ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФОРМУВАННЯ ТА

ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ

Необхідність забезпечення ефективного управління прибутком

визначається його роллю у виробничому та соціальному розвитку суб’єктів

123

господарювання. Це пов’язано з тим, що зростання прибутку створює

можливості для самофінансування та розв’язання проблем соціального захисту

працівників. Прибуток підприємства та напрями його подальшого розподілу і

використання є одним із стратегічних завдань бухгалтерського обліку.

Питання формування та використання прибутку досліджували у своїх

працях вітчизняні науковці Ф. Бутинець, С. Голов, З. Гуцайлюк,

В. Добровольський, О. Карпенко, В. Кузь, М. Кужельний, Н. Малюга,

Л. Нападовська, В. Лінник, Я. Столяров, М. Пушкар, а також зарубіжні

науковці, зокрема Є. Добровольский, М. Вахрушина, В. Чернова, В. Палій,

Я. Соколов, Дж. Шанк, Б. Райан, К. Друрі та ін. Проблемам методології

бухгалтерського обліку присвячено праці таких вітчизняних вчених як

Ф. Ф. Бутинець, С. Ф. Голов, С. Ф. Легенчук, Н. М. Малюга, О. М. Петрук, М.

С. Пушкар, М. М. Шигун.

Фінансовий результат підприємства тісно пов’язаний з поняттями

прибутку і витрат Діяльність підприємств, яка спрямована на одержання

позитивного фінансового результату – прибутку, характеризує усі сторони

їхнього господарювання. Формування прибутку здійснюється під впливом усіх

господарських операцій підприємства, а основним його джерелом виступає

операційна діяльність. Одержаний підприємством прибуток може бути

використаний для задоволення різноманітних потреб. Проте він є джерелом

формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними

для забезпечення господарської діяльності, що в подальшому впливає на

формування прибутку наступного періоду.

Виходячи із класифікації доходів і витрат за видами діяльності і

функціями і побудована система рахунків бухгалтерського обліку для

відображення формування фінансових результатів діяльності підприємства та

визначення чистого доходу (прибутку) чи збитку звітного періоду, а також для

складання Звіту про фінансові результати [1]. Для узагальнення інформації про

фінансові результати від звичайної діяльності і надзвичайних подій Планом

рахунків передбачено рахунок 79 «Фінансові результати», який ведеться за

124

субрахунками: 791 «Результат операційної діяльності»; 792 «Результат

фінансових операцій»; 793 «Результат іншої діяльності».

По кредиту рахунка 79 «Фінансові результати» та його субрахунків

відображаються суми в порядку закриття рахунків обліку доходів, а по дебету -

суми в порядку закриття рахунків обліку витрат, а також належна сума

нарахованого податку на прибуток.

По кредиту субрахунку 791 «Результат операційної діяльності»

підприємства відображають суму доходів від реалізації готової продукції,

товарів, робіт, послуг та іншої операційної діяльності в кореспонденції з

дебетом рахунків: 70 «Доходи від реалізації» та 71 «Інший операційний дохід».

На дебет субрахунку 791 «Результат операційної діяльності» наприкінці

звітного періоду в порядку закриття рахунків списують: собівартість

реалізованої готової продукції, товарів, послуг (з кредиту рахунка 90

«Собівартість реалізації»); адміністративні витрати (з кредиту рахунка 92

«Адміністративні витрати»); витрати на збут (з кредиту рахунка 93 «Витрати на

збут»); належну за даними бухгалтерського обліку суму податку на прибуток

від звичайної діяльності (з кредиту рахунка 98 «Податок на прибуток») [3].

Шляхом порівняння на субрахунку 791 «Результат операційної

діяльності» кредитового обороту (загальна сума одержаних доходів від

реалізації та інших операційний доход) з дебетовим оборотом (загальна сума

операційних витрат з урахуванням суми податку на прибуток від звичайної

діяльності) визначають фінансовий результат (прибуток, збиток) від основної

діяльності підприємства. Визначену суму фінансового результату від основної

діяльності списують на фінансово-результатний активно-пасивний рахунок

44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)».

До операцій, що об’єднуються поняттям «використання прибутку»,

відносяться операції, що відображаються за дебетом субрахунку

443 «Прибуток, використаний у звітному періоді» рахунка 44 «Нерозподілені

прибутки (непокриті збитки)» у кореспонденції з кредитом рахунків,

передбачених Інструкцією № 291.

125

На субрахунку 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді»

відображаються розподіл прибутку між власниками (нарахування дивідендів),

відрахування в резервний капітал та інше використання прибутку в поточному

періоді. Сальдо на цьому субрахунку наприкінці року закривається в

кореспонденції з субрахунками 441 та/або 442 з виведенням сальдо на одному з

цих субрахунків [2].

На субрахунку 441 «Прибуток нерозподілений» відображаються

наявність та рух нерозподіленого прибутку, а на субрахунку 442 «Непокриті

збитки», відповідно, – непокриті збитки. Списання непокритих збитків

здійснюють за рахунок нерозподіленого прибутку, резервного, пайового чи

додаткового капіталу тощо.

Використання прибутку підприємств, згідно з нормами П(С)БО та

Інструкції № 291, можливе за такими напрямками, як: збільшення розміру

статутного капіталу; збільшення розміру пайового та додаткового капіталу;

формування резервного капіталу підприємства; виплата дивідендів учасникам.

Отже, безумовно, бажаним результатом будь-якої підприємницької

діяльності є прибуток, який при бажаних його обсягах, дає можливість для

саморозвитку та збільшення масштабів діяльності суб’єкта господарювання.

На нашу думку, для підвищення ефективності своєї діяльності кожне

підприємство повинно: враховувати всі внутрішні та зовнішні фактори впливу

на прибуток; обрати таку стратегію управління прибутком, яка б дозволила

максимізувати рентабельність підприємства за наявних у нього фінансових

ресурсів; контролювати витрати (проводити політику оптимізації витрат) з

метою недопущення перевищення їх над доходами.


1. Вегера С. Г. Развитие методологи бухгалтерского учета земли в

контексте современной теории ренты / С. Г. Вегера. – Новополоцк : ПГУ, 2011.

– 464 с.

2. Орлова В. К. Оцінка достовірності інформації щодо нерозподіленого

126

прибутку в балансі / В. К. Орлова, О. Я. Корпан // Аудитор України. – 2010. –

№ 7 (179) – С. 48 – 51.

3. Пушкар М. С. Теорія і практика формування облікової політики

:монографія/ М. С. Пушкар, М. Т. Щирба. – Тернопіль : Карт-бланш, 2010.–

260 с.

4. Шпак В. А. Організація бухгалтерського обліку: концептуальний підхід:

монографія / В. А. Шпак. – К. : Бізнес Медіа Консалтинг, 2011. – 312 с.

Олександр Лебідь

асистент,



КОМП’ЮТЕРИЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ АГРАРНИХ

ПІДПРИЄМСТВ

В наш час використання комп’ютера в бухгалтерії стало звичною

справою. За деякими даними в Україні закуповується близько 40 тис.

комп’ютерів на місяць. Близько однієї п’ятої з цієї кількості використовується

для вирішення бухгалтерських завдань.

Безперечно, більшості населення відомі різні прикладні програми, такі як

«Турбо-бухгалтер», «Парус», «1С-Бухгалтерія», «Лука-М», «АЬас us

Рrоfessional» та інші. Можна сказати, що цей ринок достатньо заповнений і

можливості бухгалтерських рахункових програм добре відомі.

Першочергове та масове залучення персональних комп’ютерів і

локальних мереж в практику організаційно-економічного управління в останні

роки породило колосальний і до цього часу ще не задоволений попит на

спеціалізовані програмні системи, призначені для автоматизації вирішення

задач в бухгалтерському обліку та управлінні. Аж до середини 1994р. основна

127

частка попиту доводилося на системи автоматизації бухгалтерського обліку. І

це цілком зрозуміло, оскільки заплутаність законодавства і трудомісткість

виконання облікових процедур на сільськогосподарських підприємствах, які не

мають можливості утримувати великий штат бухгалтерів, з одного боку,

відсутність практики використання еккаунтингових послуг зовнішніх

організацій, з іншого, і відносно невисокий рівень комп’ютерної кваліфікації

бухгалтерів, які не мають досвіду використання для введення обліку

програмних засобів загального призначення – електронних таблиць та

інтегрованих систем, з третього, визначили високу потребу саме в

спеціалізованих програмних системах автоматизації бухгалтерського обліку.

Правильний вибір програмного продукту і фірми-розробника - перший і

визначальний етап автоматизації бухгалтерського обліку. Для цього користувач

повинен добре орієнтуватися в класифікації бухгалтерських програм.

Купити бухгалтерську програму – це зараз не проблема. За оцінками

експертів на українському ринку пропонують таку продукцію близько сотні

розробників. Купити гарну бухгалтерську програму – справа зовсім інша. Тому

що хороша вона повинна бути для конкретного аграрного підприємства, з

урахуванням його кола завдань, кількості працівників, об’єму землі, навіть

особистого досвіду керівника та майбутніх користувачів.

При впровадженні правильно підібраної системи кожне

сільськогосподарське підприємство, зможе досягти таких цілей: застосувати

сучасні методи аналізу, планування і контролю у фінансово-господарській

діяльності; підвищити рівень керованості і надійності роботи трудових

ресурсів; забезпечити ефективне та узгоджене взаємодія між підрозділами;

знизити частку рутинних операцій, звільнивши час для інтелектуальної праці.

Безперечно, для розробки та подальшого супроводу бухгалтерських

систем потрібні кваліфіковані фахівці, здатні підтримувати і розвивати систему

при постійних змінах. Однак, позиція багатьох керівників сільськогоспо-

дарських підприємств базується на помилковому переконанні, що маючи

команду програмістів, можна без додаткових затрат покластися повністю на їх

128

компетентність, досягши значної економії. Однак, економія на проектних

дослідженнях, хоча і знижує загальний рівень витрат – надалі з високою

ймовірністю призводить до неефективних рішень.


1. Шумеров Е. Л., Умнова Э. А., Воропаева Т. В. Автоматизированные

информационные системы бухгалтерского учета, анализа и аудита. – М.

«Перспектива» – 2007. – 365 с.

2. Голов С. Ф. Розвиток бухгалтерського обліку та аудиту відповідно до

плану дій «Україна-ЄС» / С. Ф. Голов // Весник бухгалтера и аудитора

Украины. – 2010. – № 15–16. – С. 10 – 20.

3. Терещенко Л. О. Інформаційні системи і технології в обліку: [навч.

посібн.] / Л. О. Терещенко, І. І. Матвієнко-Зубенко. – К. : КНТЕУ, 2006. – 187 с.

Ольга Лега



м. Полтава

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗРАХУНКІВ ЗА ПОДАТКОМ НА

ДОДАНУ ВАРТІСТЬ

Правильність документального оформлення та відображення в обліку

розрахунків за податком на додану вартість (далі – ПДВ) і надалі залишається

непростою ділянкою обліку. Особливої актуальності ці питання набули із

введенням у дію Податкового кодексу України (далі – ПКУ). Розділ V ПКУ

розкриває порядок податкових розрахунків за ПДВ. Формування податкової

інформації з ПДВ передбачає чотири етапи:

1. Складання податкової накладної

2. Ведення Єдиного реєстру податкових накладних.

3. Ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних.

129

4. Складання податкової звітності та обов’язкових додатків до неї.

Відповідно до норм статті 201 ПКУ податкова накладна (далі – ПН)

виконує функції податкового документу і є підставою для відображення

податкових зобов’язань в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних

[4]. Наказом Міністерства доходів і зборів України № 10

від 14.01.2014 затверджено форму податкової накладної та Порядок її

заповнення [1].

Упровадження реєстру виданих та отриманих податкових накладних (далі

— Реєстр) обумовлене вимогами п. 201.15 ст. 201 розділу V ПКУ [4]. Реєстр є

формою для запису (реєстрації) виданих та отриманих податкових накладних. З

1 січня 2014 року набрав чинності наказ Міністерства доходів і зборів України

від 22.11.2013 р. № 708, яким затверджено форму реєстру виданих та

отриманих податкових накладних та Порядок його ведення [3]. В самій формі

реєстру змінено лише посилання на нормативний акт, яким його затверджено.

Інших суттєвих змін не відбулося і в Порядку його заповнення.

Реєстр є основою для відображення зведених результатів такого обліку в

податкових деклараціях з ПДВ. Подання податкової декларації з податку на

додану вартість (далі – декларація) передбачено п. 46.1 ст. 46 глави 2 розділу II

«Адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)» та ст. 203 розділу

V «Податок на додану вартість» ПКУ [4]. Заповнення і подання податкової

звітності з податку на додану вартість регулюється наказом Міністерства

доходів і зборів України № 678 від 13.11.2013 р. «Про затвердження форм та

Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану

вартість» [2].

Платники податку подають декларації з наступними позначками: «0110» –

усі платники податку, у якій відображаються розрахунки з бюджетом; «0110»

та «0121»/«0122»/«0123» – платники податку, які застосовують спеціальний

режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а

також рибальства; «0110» та «0130» - платники податку - сільськогосподарські

підприємства усіх форм власності, які відповідають вимогам ст. 209 розділу V

http://zakon.rada.gov.ua/go/z0185-14






130

ПКУ, але не обрали спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері

сільського, лісового господарства і рибальства та реалізують молоко, худобу,

птицю, вовну власного виробництва, а також молочні продукти, молочну

сировину та м’ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах; «0110» та

«0140» – платники податку – переробні підприємства, які згідно з п.1

підрозділу 2 розділу XX ПКУ застосовують особливий порядок сплати податку

на додану вартість за реалізовані ними молоко, молочну сировину та молочні

продукти, м’ясо та м’ясопродукти, іншу продукцію переробки тварин,

закуплених у живій вазі (шкури, субпродукти, м’ясо-кісткове борошно).

Декларація складається із вступної частини, службових полів, чотирьох

розділів та обов’язкових додатків. Дані податкової декларації з податку на

додану вартість формують важливу інформацію, необхідну для держави,

податкових органів та підприємства.

Податкова декларація подається до органу державної податкової служби за

вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із

таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це

особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом

вкладення; в) засобами електронного зв’язку в електронній формі з

дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у

порядку, визначеному законодавством.

Таким чином, документування операцій з ПДВ – складний процес та

потребує достатньої уваги, знань та умінь для правильної обробки первинного

документа з моменту надходження документа на підприємства до подання звіту

до контролюючих органів. Декларація має достовірно та правдиво відображати

діяльність платника податків відповідно до даних фінансового та податкового

обліку. Відповідність податкової звітності якісним характеристикам дасть

змогу податковим органам отримати інформацію щодо своєчасності й повноти

виконання зобов’язань перед бюджетом.

131


1. Наказ Міністерства доходів і зборів України № 10 від 14 січ. 2014 р.

«Про затвердження Форми податкової накладної та Порядку заповнення

податкової накладної» [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим

доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0185-14.

2. Наказ Міністерства доходів і зборів України № 678 від 13 лист. 2013 р.

«Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності

з податку на додану вартість» [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. –

Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z2094-13.

3. Наказ Міністерства доходів і зборів України № 708 від 22 лист. 2013 р.

«Про затвердження форми реєстру виданих та отриманих податкових

накладних та порядку його ведення» [Електронний ресурс] / Верховна Рада

України. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z2118-13.

4. Податковий Кодекс України № 2755-VI від 02 груд. 2010 р.



Анастасія Лисенко

студентка групи ОА01-10,



УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ НАРАХУВАННЯ ТОРГІВЕЛЬНОЇ

НАЦІНКИ НА ТОВАРИ В УМОВАХ АПТЕЧНОГО ЗАКЛАДУ

Основним видом діяльності аптечних закладів є торгівля лікарськими

засобами, що дозволені для реалізації на території України, та супутніми

товарами, які входять до переліку Наказу Міністерства охорони здоров'я «Про

затвердження Переліку товарів, які мають право придбавати та продавати

аптечні заклади та їх структурні підрозділи» від 06.07.2012 р. № 498. При цьому





132

необхідно відзначити, що лікарські засоби є товарами першої необхідності і,

відповідно, попит на них є практично нееластичним. В той же час саме сума

виручки від реалізації лікарських засобів є основним джерелом отримання

чистого прибутку аптечним закладом. Тож, за неможливістю збільшувати свою

виручку шляхом збільшення обсягів продажу, підприємства роздрібної торгівлі

лікарськими засобами вдаються до збільшення цін на них, зокрема, шляхом

підвищення рівня торгівельної націнки. Але і тут існують певні обмеження,

адже однією з відмінностей торгівлі лікарськими засобами є контроль

державою за рівнем ціни на такі товари. Одним із засобів такого контролю є

встановлення на законодавчому рівні максимального рівня торгівельної націнки

на лікарські засоби і вироби медичного призначення, що входять до

Національного переліку основних лікарських засобів і виробів медичного

призначення та обов'язкового мінімального асортименту (соціально

орієнтованих) лікарських засобів і виробів медичного призначення для

аптечних закладів, визначеного Міністерством охорони здоров'я, а також на

деякі інші види лікарських засобів та виробів медичного призначення, що

визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2008 р.

№ 955 «Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби і вироби

медичного призначення».

Той момент, що асортимент товарів аптечного закладу достатньо

широкий, а максимальний розмір торгівельної націнки встановлюється лише на

деякі види лікарських засобів та виробів медичного призначення, ускладнює

процес обліку та визначення правильної ціни на товари.

Треба відзначити, що у спеціальній літературі приділено увагу питанням

нарахування торгівельної націнки відповідно до формування роздрібних цін на

лікарські засоби і пов’язаного з цим чинного законодавства України, а також

питання документального оформлення та обліку торгівельної націнки на

підприємствах роздрібної торгівлі, але проблема аналітичного обліку

торгівельної націнки розглянута недостатньо.

В зв’язку з цим для вдосконалення обліку нарахування торгівельної

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/333-2009-%D0%BF

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/333-2009-%D0%BF

133

націнки на товари в умовах аптечного закладу, пропонується, спираючись на

законодавчо встановлений граничний розмір торгівельної націнки на лікарські

засоби та вироби медичного призначення, ввести на підприємствах, які

використовують Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського

обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і

організацій для контрактивного субрахунку 285 «Торгова націнка» такі два

аналітичні рахунки з подальшим детальнішим розділом на аналітичні рахунки,

відповідно до гранично допустимого розміру торгової націнки: контрактивний

рахунок 285.1 «Торгова націнка, гранична норма якої підлягає державному

контролю»; контрактивний рахунок 285.2 «Торгова націнка, гранична норма

якої не підлягає державному контролю».

За наведеною пропозицією, нараховувати торгівельну націнку на

лікарські засоби і вироби медичного призначення, на які державою встановлено

її граничний розмір, пропонується з використанням кредиту рахунку 285.1.

Торгова націнка на товари, стосовно яких не здійснюється державне

регулювання ціни, будуть обліковуватись за кредитом рахунку 285.2.

Для підприємств, які відповідно до Наказу Міністерства фінансів України

№291 від 30.11.1999 р. «План рахунків бухгалтерського обліку активів,

капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій»

користуються своїм правом не використовувати Інструкцію про застосування

Плану рахунків бухгалтерського обліку пропозиція є такою: перетворити

контрактивний субрахунок 285 «Торгова націнка» на такі два субрахунки:

а) контрактивний субрахунок 285 «Торгова націнка, гранична норма якої

підлягає державному контролю» з такими аналітичними рахунками:

- контрактивний рахунок 285.1. «Максимальний розмір торгової націнки 25 %»;

- контрактивний рахунок 285.2 «Максимальний розмір торгової націнки 23 %»;




б) контрактивний субрахунок 286 «Торгова націнка, гранична норма якої

134

не підлягає державному контролю».

При цьому діючий рахунок 286 «Необоротні активи та групи вибуття,

утримувані для продажу» змінює свій код на 287 і перетворюється в рахунок

287 «Необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу».

За наведеною пропозицією, нараховувати торгівельну націнку на

лікарські засоби та вироби медичного призначення, на які державою

встановлено її граничний розмір, пропонується з використанням кредиту

рахунку 285 або кредиту його аналітичних рахунків, спираючись на

закупівельну ціну та встановлений відповідно до неї максимальний розмір

відсотку торгівельної націнки. Торгова націнка на товари, стосовно яких не

здійснюється державне регулювання ціни, будуть обліковуватись за кредитом

рахунку 286.

Таким чином, наведена пропозиція зробить процес обліку більш

прозорим і точним, що зменшить можливість помилок бухгалтера при

визначенні відсотка нарахування торгівельної націнки.

Юлія Лугова

студентка ОКР «Бакалавр» напряму підготовки «Обліку і аудит»,

Юлія Романченко



м. Полтава

ФОРМУВАННЯ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА ЩОДО

ЗАПАСІВ

Одним із важливих аспектів організації запасів на підприємстві є

формування облікової політики щодо запасів, оскільки вона надає можливість

формування та надання достовірної інформації для прийняття ефективних

економічних рішень.

135

Формування облікової політики щодо запасів на підприємствах

здійснюється на підставі П(С)БО 9 «Запаси» та Методичних рекомендацій з

бухгалтерського обліку запасів [1].

При формуванні облікової політики підприємство повинно передбачити у

розпорядчому документі про облікову політику одиницю обліку запасів.

Відповідно до чинного законодавства облік запасів може вестися за їх

найменуваннями або однорідними групами (видами). Наступним елементом

облікової політики щодо запасів є метод обліку транспортно-заготівельних

витрат (далі: ТЗВ). Склад ТЗВ для виробничого підприємства наведено у п. 20

Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг)

у промисловості [2], а також Листі Міністерства фінансів України від

27.02.2003 р. № 053-2920 [3].

ТЗВ можуть або прямо включатися до первісної вартості кожної

конкретної одиниці запасів, або обліковуватися на окремому субрахунку і

збільшувати собівартість запасів, що вибули, за середнім відсотком.

При прямому включенні до первісної вартості конкретної одиниці

запасів, ТЗВ у періоді придбання запасів відразу при оприбуткуванні

включаються до їх первісної вартості та відображаються на відповідних

субрахунках обліку запасів. При перевезенні запасів одного найменування

можна визначити достовірно суму витрат, які були понесені на їх придбання, а

при доставці запасів декількох найменувань, виникає необхідність розподілу

ТЗВ між одиницями запасів.

Метод узагальнення ТЗВ на окремому субрахунку з подальшим

розподілом за середнім відсотком передбачає, що ТЗВ обліковуються на

окремому субрахунку та списуються лише в момент вибуття запасів виходячи

із середнього відсотка ТЗВ. До конкретної групи запасів може бути застосовано

тільки один метод обліку ТЗВ, інакше пропорції розподілу не буде дотримано.

Отже, якщо підприємство має намір визначати ТЗВ стосовно одних

найменувань або видів запасів за середнім відсотком, а інших – прямим

підрахунком, то у розпорядчому документі про облікову політику треба

136

передбачити розмежування зазначених груп запасів. При відпуску запасів у

виробництво та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких

методів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження

запасів (ФІФО); нормативних затрат; ціни продажу.

Олійник Т. О. та Дем’яненко І. С. [4] переконані, що найбільш простим у

застосуванні і дієвим для надання інформації в управлінських цілях є метод

середньозваженої собівартості, котрий практично повністю виключає

можливість маніпуляції обліковими записами.

Недолік методу ФІФО у тому, що його застосування дозволяє зовнішнім

чинникам економічного життя держави впливати на показник валового

прибутку кожного окремо взятого підприємства. Так, в умовах постійно

зростаючих цін метод ФІФО дає найвищий показник валового прибутку.

Звичайно, будь-яке підприємство в умовах загального зростання цін прагне

підвищити ціни на свої товари, тоді під застосування методу ФІФО до оцінки

товарів під час вибуття, показник валового прибутку а також податок на

прибуток буде завищеним. Якщо ж спостерігається зниження цін, то показник

валового прибутку внаслідок застосування методу ФІФО виходить заниженим.

Таким чином, елементами облікової політики щодо запасів є: одиниця

обліку запасів; методи обліку ТЗВ; методи оцінки вибуття; база розподілу ТЗВ,

що прямо включаються до первісної вартості запасів; призначення та умови

використання запасів. При формуванні розпорядчого документу про облікову

політику необхідно враховувати всі переваги і недоліки перелічених елементів

та враховувати їх вплив на показники фінансової звітності.


1. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку запасів, затверджені

наказом МФУ від 10 січ 2007 р. № 2 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.minfin.gov.ua

2. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт,

137

послуг) у промисловості, затверджені Міністерством промислової політики

України наказом від 09 лип. 2007 р. № 373 // [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://industry.kmu.gov.ua

3. Лист Міністерства фінансів України від 27 лют. 2003 р. № 053-2920 на

запит щодо окремих питань з бухгалтерського обліку // [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua

4. Олійник Т. О. Вибір методу оцінки виробничих запасів на

промислових підприємствах в умовах кризи / Т. О. Олійник, І. С. Дем’яненко //

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/27_NNM_

2009/ Economics/52841.doc.htm.

5. Посилаєва К. І. Оцінка виробничих запасів при їх використанні /

К. І. Посилаєва, Ю. О. Крот // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Chem_Biol/Vkhnau_ekon/2011_8/pdf/24.pdf.

6. Павлов П.В. Вплив облікової політики на організацію обліку запасів /

П.В. Павлов // Вісник ЖДТУ. – 2004. – № 1. – С. 152 – 156.

Ірина Малюченко

студентка напряму підготовки ОКР «Бакалавр»,


м. Полтава

ПОРЯДОК ТА ОСОБЛИВОСТІ ОБЧИСЛЕННЯ СЕРЕДНЬОЇ

ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ В АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

У сучасних умовах розвитку економіки та соціально-трудових відносин в

аграрній сфері заробітна плата зазнала значних деформацій та диспропорцій. У

таких умовах особливої актуальності набуває дослідження теоретичних і

прикладних аспектів бухгалтерського обліку оплати праці та пов’язаних з нею

розрахунків. Зокрема це стосується методики розрахунку показника середньої

заробітної плати та його використання як бази для нарахування інших платежів

http://industry.kmu.gov.ua/

138

у розрахунках з працівниками, зайнятими у сільськогосподарському

виробництві [1].

Документом, що регламентує порядок обчислення середньої заробітної

плати, є Постанова КМУ № 100 від 08.02.1995 р., що визначає підстави для її

обчислення, періоди, за які такі нарахування проводяться, перелік виплат, що

включаються і не включаються в розрахунок середньої заробітної плати, а

також порядок розрахунку виплат у всіх випадках її збереження. Порядок №

100 для обчислення середньої заробітної плати застосовується в наступних

випадках: при наданні відпусток (щорічних, додаткових, творчих та ін.) та

виплати компенсацій за невикористані відпустки; виконання працівниками

державних і громадських обов’язків у робочий час; переведення працівників на

іншу, більш легку нижчеоплачувану роботу за станом здоров’я; переведення

вагітних жінок і жінок, які мають дітей, віком до трьох років, на іншу, більш

легку роботу, а також надання жінкам додаткових перерв для годування

дитини; виплати вихідної допомоги, службових відряджень, вимушеного

прогулу; направлення працівників на обстеження до медичних закладів,

звільнення працівників-донорів від роботи; залучення працівників до

виконання військових обов’язків; тимчасового переведення працівника у разі

виробничої потреби на іншу, нижчеоплачувану роботу та ін. [2].

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної

плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної

плати. При цьому, середньоденна заробітна плата розраховується шляхом

ділення сумарного заробітку за останні 12 місяців на відповідну кількість

календарних днів року (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених

законодавством).

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне

пенсійне страхування» пенсія обчислюється із застосуванням середньої

заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з

якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року

звернення запризначенням пенсії. Проте, для осіб, зайнятих на сезонних

139

роботах, які відпрацювали сезон повністю, але протягом сезону мали місяці з

неповною кількістю робочих днів (незалежно від причин), заміна неповних

місяців повними не провадиться. Відповідно до переліку сезонних робіт, до

таких в сільському господарстві відноситься: робота в овочівництві,

садівництві, виноградарстві, буряківництві, хмелярстві, на вирощуванні і

збиранні картоплі, тютюну, кормів, баштанних культур, лікарських рослин,

робота на інкубаторно-птахівничих та міжгосподарських інкубаторних

станціях. Отже, з перерахованих нормативних актів не повністю враховуються

особливості праці в сільському господарстві саме законодавством при

розрахунку середнього заробітку для виплати пенсій [1].

При розрахунку середньої заробітної плати з допомоги по тимчасовій

непрацездатності (лікарняні) враховується заробітна плата у розмірі, в якому

вона була нарахована, та на яку було нараховано єдиний внесок, а також

враховуються фактично відпрацьовані дні у цих місяцях. У загальному випадку

розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є

останні 6 календарних місяців, що передують місяцю, в якому настав страховий

випадок (лікарняні).

Середньоденна заробітна плата для розрахунку допомоги по вагітності та

пологах відповідно до абзацу 3 п. 14 Порядку обчислюється шляхом ділення

нарахованої за розрахунковий період заробітної плати, з якої сплачувалися

страхові внески, на кількість календарних днів за розрахунковий період (без

урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин –

тимчасова непрацездатність, відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами,

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та

шестирічного віку за медичним висновком).

Відповідно до пп. 3, 4 Порядку розрахунковим періодом, за який

обчислюється середня заробітна плата для розрахунку страхових виплат, є

період роботи за останнім основним місцем роботи перед настанням страхового

випадку, протягом якого застрахована особа працювала та сплачувала страхові

внески або за неї сплачувалися страхові внески. Таким періодом є останні шість

http://www.kadrovik.ua/content/pro-obchislennya-serednoyi-zarobitnoyi-plati-dohodu-groshovogo-zabezpechennya-dlya

http://www.kadrovik.ua/content/pro-obchislennya-serednoyi-zarobitnoyi-plati-dohodu-groshovogo-zabezpechennya-dlya

140

календарних місяців (з першого до першого числа), що передують місяцю, в

якому настав страховий випадок.

Підсумовуючи вищезазначене, відмітимо, що середня заробітна плата є

важливим розрахунковим макроекономічним показником, що дозволяє оцінити

рівень життя працюючого населення. Крім того, значення середньої заробітної

плати необхідне для визначення розміру пенсій, виплат за

загальнообов’язковим соціальним страхуванням, для розрахунку суми

нарахування відпускних і компенсацій за невикористану відпустку, для

розрахунку заробітної плати, що зберігається за працівником у випадках,

визначених законодавством.


1. Правдюк Н. Л. Вплив методики визначення середньої заробітної плати

на організацію обліку розрахунків за виплатами працівникам у

сільськогосподарських підприємствах / Н. Л. Правдюк, Я. П. Іщенко // Збірник

наукових праць ВНАУ. – 2012. – № 4(70). – С. 81 – 86.

2. Порядок розрахунку середньої заробітної плати, постанова Кабінету

Міністрів України № 100 від 8 лют. 1995 р. [Електронний ресурс] / Верховна

Рада України. – Режим доступу : http://www.zakon4.rada.gov.ua/laws/show/100-

95-%D0%BF.

Вікторія Мартиненко



м. Полтава

ОСНОВНІ ЗАСОБИ: ВІДОБРАЖЕННЯ У ФІНАНСОВІЙ ЗВІТНОСТІ

Основні засоби є одним із найважливіших об’єктів обліку і звітності, що

характеризує загальний майновий стан підприємства, його економічний

141

потенціал та інвестиційну привабливість.

Реформування бухгалтерського обліку та прийняття національних

Положень (стандартів) бухгалтерського обліку призвело до вдосконалення

форм і змісту фінансової звітності в Україні.

Наказом Міністерства фінансів України від 07 лют. 2013 р. № 73

затверджено Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 1,

згідно якого формами фінансової звітності є: баланс (звіт про фінансовий стан),

звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід), звіт про рух грошових

коштів, звіт про власний капітал і примітки до фінансової звітності [2].

Інформація про основні засоби відображається у балансі (звіті про

фінансовий стан) і в примітках до фінансової звітності.

Баланс (Звіт про фінансовий результат) – це звіт про майновий стан,

складений на відповідну звітну дату, метою складання якого є надання

користувачам повної, правдивої на неупередженої інформації про фінансовий

стан підприємства на певну дату з метою прийняття управлінський рішень.

Питання розкриття інформації за статтями балансу, в тому числі про

основні засоби, регулюється Методичними рекомендаціями щодо заповнення

форм фінансової звітності (наказ Міністерства фінансів України № 433 від

28 бер. 2013 р.) [1].

У балансі основні засоби відображаються по статті 1010 за залишковою

вартістю. Дана стаття є багатопозиційною оскільки об’єднує сальдо по

синтетичних рахунках 10 «Основні засоби» та 11 «Інші необоротні матеріальні

активи». У цій статті наводяться окремо первісна (переоцінена) вартість, сума

зносу основних засобів (у дужках) та їх залишкова вартість. До підсумку

балансу включається залишкова вартість, яка визначається як різниця між

первісною (переоціненою) вартістю основних засобів і сумою їх зносу на дату

балансу. По цій статті не відображається вартість інвестиційної нерухомості

підприємства, яка наводиться на рахунку 100 «Інвестиційна нерухомість», а

наводиться по статті 1015.

Більш широка інформація про основні засоби наводиться у примітках до

142

річної фінансової звітності, де відображається:

1. Вартість (первісна або переоцінена), за якою основні засоби

відображені в балансі.

2. Методи амортизації, що застосовуються підприємством, і терміни

корисного використання (експлуатації).

3. Наявність та рух основних засобів у звітному році: первісна

(переоцінена) вартість та сума зносу на початок звітного року; первісна вартість

основних засобів, які визнані активом, з виділенням вартості основних засобів,

отриманих в результаті об’єднання підприємств; сума зміни первісної

(переоціненої) вартості та зносу основних засобів у результаті переоцінки;

первісна (переоцінена) вартість та сума зносу основних засобів, які вибули;

сума нарахованої амортизації; сума втрат від зменшення корисності,

відображена в Звіті про фінансові результати у звітному періоді; інші зміни

первісної (переоціненої) вартості та сума зносу основних засобів; первісна

(переоцінена) вартість та сума зносу на кінець звітного року.

Також у Примітках до фінансової звітності наводиться інформація про:

вартість основних засобів, щодо яких існують передбачені чинним

законодавством обмеження володіння, користування та розпорядження;

вартість переданих у заставу основних засобів; сума капітальних вкладень на і

будівництво основних засобів за звітний рік; сума укладених угод на у

майбутньому основних засобів; залишкова вартість основних засобів, що

тимчасово не використовуються (консервація, реконструкція тощо); первісна

(переоцінена) вартість повністю амортизованих основних засобів, які

продовжують використовуватись; залишкова вартість основних засобів,

вилучених з експлуатації для продажу; первісна вартість, залишкова вартість та

метод оцінки основних засобів, отриманих за рахунок цільового фінансування.

Якщо в звітному періоді проводилася переоцінка основних засобів,

необхідно розкривати в Примітках зміну розміру капіталу в дооцінках у

результаті переоцінки основних засобів та обмеження щодо його розподілу між

власниками (учасниками).

143

Крім того, бажано розкривати в Примітках таку інформацію щодо

переоцінки основних засобів: базу, застосовану для переоцінки активів; дати

чинності переоцінки; залучення незалежного оцінювача; сутність будь-яких

показників, що застосовувалися для визначення відновлюваної вартості [3].

Отже, інформація про основні засоби є досить важливою для суб’єктів

господарювання. Одним з інформаційних ресурсів є фінансова звітність. Для

того, щоб сформулювати правдиву фінансову інформацію про основні

засоби, слід відображати її у балансі і деталізувати у примітках до річної

фінансової звітності.



затверджені Наказом Міністерства фінансів України № 433 від 28 бер. 2013 р.

[Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua.

2. Національне Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні

вимоги до фінансової звітності», затверджене Наказом Міністерства фінансів

України № 73 від 7 лют. 2013 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua.


затверджене Наказом МФУ № 92 від 27 квіт. 2000 р. [Електронний ресурс] /

Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.

Вікторія Мельніченко

магістр спеціальності «Облік і аудит»,


м. Полтава

СПІЛЬНІ ОЗНАКИ ТА ВІДМІННОСТІ ФІНАНСОВОГО І

ПОДАТКОВОГО ОБЛІКУ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ

В умовах ринкової економіки в процесі розрахунків між контрагентами

144

досить часто виникає дебіторська заборгованість, що пов’язана, в першу чергу,

із недосконалістю платіжної культури у вітчизняних підприємств та майже

повною відсутністю їх майнової відповідальності за невиконання договірних

зобов’язань.

Фінансова залежність та участь вітчизняних господарюючих суб’єктів у

міжнародних економічних відносинах зумовлюють необхідність безперервного

забезпечення виробничого циклу оборотними засобами. Для зростання

прибутку суб’єкти господарювання використовують різноманітні механізми

розширення клієнтської бази і збільшення обсягів реалізації, що, у свою чергу,

призводить до зростання дебіторської заборгованості.

Питанням дослідження методичних аспектів обліку дебіторської

заборгованості займалося багато вітчизняних вчених, зокрема М. Д. Білик,

С. Л. Береза, Ф. Ф. Бутинець, Ю. А. Верига, І. Г. Волошан, Т. В. Гладких,

С. Ф. Голов, Є. В. Дубровська, Г. Г. Кірейцев, С. М. Ксьондз, С. О. Кучеркова,

О. Г. Лишенко, Л. О. Лігоненко, Н. М. Малюга, Н. П. Матицина,

Л. В. Нападовська, Г. В. Нашкерська, Н. М. Новікова, М. М. Орищенко,

О. М. Рибалко, Л. В. Руденко, В. П. Савчук, В. В. Сопко, А. П. Шаповалова.

Облік дебіторської заборгованості в Україні регулюється законодавчими

актами, але, незважаючи на повний контроль з боку держави, в системі

розрахунків між дебіторами існує низка проблем.

Основними нормативно-правовими актами, які регламентують

відображення дебіторської заборгованості в бухгалтерському обліку, є П(С)БО

10 «Дебіторська заборгованість» [2] та П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» [3],

податковий облік дебіторської заборгованості регламентується Податковим

кодексом України [1].

За результатами порівняння П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» тв.

Податкового кодексу України зроблено наступні висновки:

1) щодо визнання дебіторської заборгованості: за П(С)БО 10 «Дебіторська

заборгованість» вона визнається, якщо існує ймовірність отримання

підприємством економічних вигод і заборгованість може бути достовірно

145

визначена, а в Податковому кодексі – лише за датою передачі права власності

на товар покупцеві або при оформленні акта чи іншого документа, який

підтверджує виконання робіт чи надання послуг згідно з законодавством;

2) оцінка дебіторської заборгованості: згідно з П(С)БО 10 «Дебіторська

заборгованість», поточна дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги

визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації за товари,

роботи, послуги та оцінюється за первісною вартістю, що ж до Податкового

кодексу - дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги оцінюється

виходячи з їх договірної вартості, з урахуванням загальнодержавних податків

та зборів, але не нижче звичайних цін;

3) сутність безнадійної заборгованості: згідно П(С)БО 10 «Дебіторська

заборгованість», безнадійною є заборгованість, щодо якої існує впевненість її

неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності, за

Податковим кодексом визначена конкретна процедура визнання безнадійної

заборгованості за чотирма критеріями, два з яких співпадають з П(С)БО;

4) припинення визнання: у Податковому кодексі списання суми

дебіторської заборгованості здійснюється, якщо протягом звітного періоду

відбувається одна з визначених кодексом подій, а саме коли платник податку

звертається до суду щодо стягнення боргу з покупця або про порушення справи

про його банкрутство чи стягнення заставленого майна, або при вчиненні

виконавчого напису нотаріусом, у П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»

така процедура не визначена, регламентований лише порядок списання в обліку

безнадійних боргів;

5) визначення суми резерву сумнівних боргів: згідно з П(С)БО 10

«Дебіторська заборгованість», сума резерву сумнівних боргів визначається

одним з двох методів – застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості

або із застосуванням коефіцієнта сумнівності, в Податковому кодексі витрати

на створення резерву сумнівної заборгованості визнаються витратами в сумі

безнадійної дебіторської заборгованості, але якщо резерв сумнівних боргів у

бухгалтерському обліку створено не було, то й не буде безнадійної дебіторської

146

заборгованості, що включатиметься до витрат.

На підставі дослідження доведено, що використання в практичній

діяльності підприємств П(С)БО та норм Податкового кодексу призводить до

виникнення дискусійних питань. П(С)БО визначають загальні методологічні

засади формування облікової інформації про дебіторську заборгованість та її

розкриття у фінансовій звітності, тоді як Податковий кодекс більш детально

регламентує процедуру оцінки доходів підприємств, а отже – й дебіторської

заборгованості, а також порядок списання безнадійних боргів з метою

обчислення оподатковуваного прибутку.


1. Податковий кодекс України: Закон України від 02.12.2010 р.

№ 2755-VI. – Режим доступу: http://rada.gov.ua.


заборгованість»: Наказ Міністерства фінансів України від 8.10.1999 р. № 237. –

Режим доступу: http://rada.gov.ua.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові

інструменти»: Наказ Міністерства фінансів України від 30.11.2001 р. № 559. –

Режим доступу: http://rada.gov.ua.

Ганна Минкіна

к. с.-г. н., доцент,

ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет»

м. Херсон

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ОБЛІКУ

СТРАХОВИХ ОПЕРАЦІЙ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ.

Створення ефективної системи захисту майнових прав та інтересів

окремих громадян, підприємців і підприємств, підтримання соціальної

http://rada.gov.ua/

http://rada.gov.ua/

http://rada.gov.ua/

147

стабільності у суспільстві й економічної безпеки держави неможливе без

функціонування потужного ринку страхових послуг. Крім того, страхування є

важливим джерелом акумулювання коштів для подальшого інвестування в

реструктуризацію економіки. Світова практика свідчить, що страхування є

складовою частиною фінансово-кредитного механізму, який сприяє розвитку

ринкових відносин у формі страхових компаній, діяльність яких неможлива без

належно оформленого обліку їх страхових операцій.

Соціально-економічні умови в Україні вимагають якісно нових підходів

до збереження матеріальних цінностей, а також життя, здоров’я і

працездатності громадян, які є об’єктом різних видів страхування. Ці умови

вимагають від системи страхування запровадження нових видів страхових

послуг, формування розвиненого страхового ринку.

Страхування – це система особливих, замкнутих перерозподільних

економічних відносин, що виникають між його учасниками з приводу

формування за рахунок грошових та інших внесків цільового страхового фонду,

призначеного для відшкодування можливого надзвичайного або іншого збитку

підприємствам, організаціям, іншим юридичним особам та для надання

грошової допомоги громадянам [4].

Формування страхового ринку в Україні має стихійних характер, і в

багатьох випадках захист прав та інтересів страхувальників не забезпечений

належно. Український ринок страхових послуг має значні можливості, проте

потреби національної економіки та населення у якісних страхових послугах

незадовільнено. На страховому ринку існують серйозні проблеми, які

перешкоджають подальшому його розвиткові, серед них: недосконала

законодавча та нормативна база; низький рівень ефективності державного

регулювання страхової діяльності; недосконала система державного контролю

за фінансовою надійністю страховиків; недостатня використаність

інвестиційних можливостей страховиків; зниження питомої ваги страхування

життя на страховому ринку; проблеми обов’язкового страхування цивільної

відповідальності власників транспортних засобів на законодавчому рівні тощо.

148

Проаналізувавши процес становлення та діяльності страхового ринку в

Україні ми дійшли висновку, що подальший успішний його розвиток буде

залежати від: розширення переліку страхових послуг, підвищення їхньої

конкурентоспроможності; розширення інфраструктури страхового ринку;

вдосконалення порядку оподаткування страхової діяльності; посилення вимог

до порядку створення та діяльності страхових організацій; подальшого

розвитку законодавчої та вдосконалення нормативної бази; створення об'єднань

страховиків з найважливіших проблем страхування; подальшої інтеграції

України до міжнародних структур; створення оптимальної структури

співвідношення між обов’язковим і добровільним страхуванням; залучення

страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування;

створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення

кваліфікації кадрів; посилення впливу держави на проведення інвестиційної

політики з боку страховиків; підвищення платоспроможності страховиків.

Організація обліку розрахунків за соціальним страхуванням ведеться на

рахунку 65 «Розрахунки за страхуванням». Рахунок 65 призначений для обліку

розрахунків за відрахуванням на загальнообов’язкове державне соціальне

страхування, за індивідуальним страхуванням персоналу підприємства,

страхуванням майна та за іншими розрахунками за страхуванням. Це рахунок

пасивний (активно-пасивний), балансовий, основний, розрахунковий. За

кредитом рахунка 65 «Розрахунки за страхуванням» відображаються

нараховані зобов’язання за страхуванням, а також одержані від органів

страхування кошти, за дебетом – погашення заборгованості та витрачання

коштів страхування на підприємстві. Рахунок 65 «Розрахунки за страхуванням»

має такі субрахунки: 651 «За розрахунками із загальнообов’язкового

державного соціального страхування»; 652 «За соціальним страхуванням»;

654 «За індивідуальним страхуванням»; 655 «За страхуванням майна».

Нарахування страхових внесків здійснюється на суми, які не зменшені

відповідно до законодавства про податок на доходи фізичних осіб, та на суми

податків, інших обов’язкових платежів і внесків, що відповідно до законодавства

149

сплачують із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно

до законодавства або за договорами позики, придбання товарів та виплат тощо,

або на інші цілі за дорученням отримувача. Страхові внески нараховуються

незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та

використання, та незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені

після їх нарахування до сплати.

На субрахунку 651 «За розрахунками із загальнообов’язкового

державного соціального страхування» ведеться облік розрахунків за єдиним

внеском на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

На субрахунку 652 «За соціальним страхуванням» ведеться облік

розрахунків з Фондом соціального страхування України за збором на

обов’язкове соціальне страхування.

На субрахунку 654 «За індивідуальним страхуванням» ведеться облік

розрахунків зі страховими організаціями по індивідуальному страхуванню

персоналу підприємства, за їх письмовими дорученнями,у разі добровільного

страхування, з нарахованої їм заробітної плати страхових внесків за договорами та

по обов’язковому страхуванню, що встановлюється законодавством.

На субрахунку 655 «За страхуванням майна» ведеться облік розрахунків за

страхуванням майна підприємства та майна працівників підприємства. Такі

страхові платежі підлягають перерахуванню страховим організаціям.

З метою вдосконалення страхового ринку України необхідно: внести

зміни та доповнення до Закону України «Про страхування»; впорядкувати

нормативну базу у сфері обліку, фінансової звітності і аудиту; вдосконалити

систему страхування життя, медичного та пенсійного страхування, страхування

політичних ризиків, діяльності товариств взаємного страхування тощо. Для

розширення переліку страхових послуг та підвищення їхньої

конкурентоспроможності необхідно уніфікувати страхові продукти, сприяти

розвиткові системи перестрахування та створити систему добровільного

медичного страхування в Україні.

Світовий страховий ринок, сформований на основі інтеграції світових

150

страхових ринків високо розвинутих країн світу, підштовхує менш розвинуті

національні страхові ринки до адаптації місцевих стандартів до міжнародних.

Успішний розвиток інтеграційних процесів на національному страховому

ринку буде залежати від: сталості фінансового середовища господарюючих

суб’єктів та населення – потенційних страхувальників; формування фінансово

стійких страхових організацій; активізації ролі держави і її органів у зміцненні

та розвитку страхового ринку; формування державних пріоритетів у розвитку

національного страхового ринку; розвитку законодавчої бази страхування;

використання сучасних методів управління страховими організаціями.


1. Колібаба Р.О. Механізм та інструменти мінімізації аграрних ризиків

http://www.minfin.gov.ua/contpol/uk/publish.

2. Про державну підтримку сільського господарства України: Закон

України // Економіка АПК. – 2006. – № 6. – С.89 – 96.

3. Ратная В. Скандал на ринке: неоплаченные страховые риски//

Контракты. – 2004..

4. Страхування: Підручник / Наук.ред. С.С, Осадець. – Вид. 2-ге,

перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 599с.

Наталія Мироненко

студентка 4 курсу ОКР «Бакалавр», спеціальність «Облік і аудит»,


м. Полтава

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА П(С)БО № 9 «ЗАПАСИ» ТА МСФЗ

№ 2 «ЗАПАСИ»

П(С)БО № 9 «Запаси» було затверджене згідно наказу Міністерства

фінансів України від 20 жовтня 1999 р. на основі МСФЗ № 2 «Запаси» з

http://www.minfin.gov.ua/contpol/uk/publish

151

урахуванням національних особливостей економіки України. Тому П(С)БО № 9

має ряд спільних ознак з МСФЗ № 2, зокрема:

1. Поняття «запаси» трактується в обох документах як: активи, що

утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської

діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу

продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва

продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління

підприємством.

2. Спільними є також умови визнання запасів і основні поняття, пов’язані

з ними.

3. Рекомендації щодо використання методів оцінки запасів та розкриття

інформації про запаси у формах фінансової звітності також не відрізняються.

Однак, поряд з цим можна виділити деякі відмінності у цих положеннях:

1. Склад активів, які визначаються стандартами як запаси.

Згідно з П(С)БО № 9 до складу запасів входять: сировина й допоміжні

матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені

для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування

виробництва й адміністративних потреб. До цієї групи включають також

незавершене виробництво, готову продукцію, що вироблена на підприємстві і

призначена для продажу, товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані

та утримуються підприємством з метою подальшого продажу, малоцінні та

швидкозношувані предмети, поточні біологічні активи, якщо вони оцінюються

за цим стандартом. До складу запасів згідно із МСФЗ № 2 входять: активи, які

призначені для продажу в ході нормальної діяльності; перебувають у процесі

виробництва для такого продажу; існують у формі сировини й матеріалів,

призначених для використання у виробничому процесі або при наданні послуг.

2. Склад витрат, які не включаються до собівартості запасів.

Згідно з П(С)БО № 9, до собівартості не включаються витрати:

понаднормові витрати і нестачі запасів; проценти за користування позиками;

витрати на збут; загальногосподарські та інші витрати.

152

До собівартості запасів, згідно із МСФЗ № 2 не включаються:

понаднормативні суми відходів матеріалів, оплата праці або інші виробничі

витрати; витрати на зберігання, крім тих витрат, які зумовлені виробничим

процесом і є необхідними для наступного етапу виробництва; адміністративні

накладні витрати, не пов’язані з доставкою запасів до їх теперішнього місця

розташування та приведення у теперішній стан; витрати на продаж

3. Вартість, що відображається у звітності на дату балансу.

Згідно з П(С)БО № 9, на дату балансу запаси відображаються за найменшою з

двох оцінок: первісна вартість або чиста вартість реалізації.

Згідно з МСФЗ № 2, на дату балансу запаси відображаються за чистою вартістю

реалізації.

Отже, висновки яких доходимо П(С)БО № 9 «Запаси» та МСФЗ № 2

«Запаси» мають спільні та відмінні риси. Так, визначення поняття «запасів»,

умови визнання запасів і основні поняття, пов’язані з ними, а також

рекомендації щодо використання методів оцінки запасів та розкриття

інформації про запаси у формах фінансової звітності в обох стандартах є

тотожними.

Можна сказати, що основними відмінностями між двома стандартами є

склад запасів, склад витрат, що входять до собівартості отриманих запасів.

Однак, виходячи з того, що П(С)БО № 9 «Запаси» було засновано на основі

МСФЗ № 2 «Запаси», сформована система обліку і контролю внаслідок

особливостей методологічної бази не завжди відповідає сучасним вимогам,

зокрема, управлінню в сільському господарстві. В умовах застосування П(С)БО

№ 9 «Запаси» ряд теоретичних і практичних аспектів обліку та контролю

досліджуваного об’єкту залишається поза сферою досліджень. З цього

випливає, що покладена в основу зарубіжного обліку і перенесена на

вітчизняну практику спрощена модель оцінки запасів не дає змогу ефективно

управляти ними, а тому потребує аналізу з метою підвищення ефективності

управління запасами.

153


1. Бухгалтерський облік: нормативна база / Уклад. С. Ільяшенко. – Х.:

Фактор, 2002. – 316 с.

2. Кондраков Н. П. Бухгалтерський облік: [навч. видання] – М. : Фінанси

та статистика, 1998. – 576 c.

3. Міжнародний стандарт фінансової звітності (МСФЗ) № 2 «Запаси»


http://www.minfin.gov.ua/document/92420/МСБО_2.pdf.

Вікторія Мошура





м. Полтава

ГРОШОВІ КОШТИ: ВІДОБРАЖЕННЯ У ФІНАНСОВІЙ ЗВІТНОСТІ

ПІДПРИЄМСТВА

У сучасних економічних умовах грошові кошти відіграють важливу роль

в існуванні підприємства, які, з одного боку, є невід’ємною складовою на всіх

етапах господарської діяльності – від придбання виробничих запасів до

розрахунків з покупцями, – з іншого, обумовлюють поточне та майбутнє

фінансове положення підприємства.

Інформація про наявність та рух грошових коштів є корисною для

внутрішніх та зовнішніх користувачів фінансової звітності щодо оцінки

конкурентоспроможності підприємства [1].

Для забезпечення керівництва підприємства належними обсягами

інформації щодо поточної наявності грошових коштів і стану розрахунків

підприємства слід скористатися такими формами фінансової звітності:

154

− Баланс (Звіт про фінансовий стан) форма № 1;

− Звіт про рух грошових коштів форма № 3;

− Примітки до фінансової звітності форма № 5.

Відповідно до НП(С)БО 1 баланс – це звіт про фінансовий стан

підприємства, що відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний

капітал. Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та

неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату [3].

Відображення інформації про грошові кошти у Балансі підприємства

представлено у табл. 1.

Таблиця 1

Відображення інформації про грошові кошти у Балансі

Баланс Баланс (звіт про

фінансовий стан) Зміст

Джерело

інформа-

ції

Різниця

назва статті код назва статті код

Грошові кошти та

їх еквіваленти:

Грошові

кошти та їх

еквіваленти

1165

Вносять загальну

суму готівки в касі

підприємства, гро-

шей на поточних

та інших рахун-

ках у банку, які

можна викорис-

тати для поточних

операцій, а також

коштів у дорозі,

електронних гро-

шей, еквівалентів

коштів як в

національній, так і

в іноземній валюті

Сальдо

Дт 30,

31, 33,

351

Раніше кошти та

еквіваленти пока-

зували окремо в

національній, та

іноземній валю-

тах. Тепер усю

суму таких

активів не залеж-

но від валюти й

місцезнаходж.

(каса, розрахун-

ковий рахунок)

включають до

аналізованої

статті

в

національні

й валюті

230

у тому

числі в касі 231

вписуваний

рядок

Готівка

1166

Розшифровують

суму готівки

підприємства, як в

національній, так і

в іноземній валюті

Сальдо

Дт 30

Раніше рядок був

стаціонарним і

відображав дані

лише про готівку

в касі

в іноземній

валюті 240

вписуваний

рядок

Рахунки в

банках

1167

Вносять загальну

суму коштів на

поточному та

інших рахунках


Сальдо

Дт 30, 31

Раніше такого

рядка не було

Звіт про рух грошових коштів подають юридичні особи усіх форм

власності (крім банків та бюджетних установ). Відповідно до додатку 1 до

155

НП(с)БО 1, Звіт про рух грошових коштів може бути складений за прямим чи

непрямим методами, з застосуванням відповідної форми звіту: форма № 3 – за

прямим методом або форма № 3-н – за непрямим методом.

Підприємство на власний розсуд обирає відповідний метод розрахунку,

що обумовлюється в наказі про облікову політику в частині фінансової

звітності.

За допомогою прямого методу розкриваються основні грошові

надходження й витрати. Він потребує постійного накопичення даних про рух

грошових коштів, узагальнення потрібних показників у аналітичному обліку.

За допомогою непрямого методу чистий прибуток або збиток

коригуються з урахуванням операцій негрошового характеру, відстрочення;

майбутніх надходжень чи платежів; статей доходів і витрат, пов’язаних із

інвестиційною та фінансовою діяльністю. Він ґрунтується на максимальному

використанні вже підготовлених показників фінансових звітів — балансу і звіту

про фінансові результати та мінімальному використанні даних первинних

документів, облікових регістрів та аналітичних і синтетичних рахунків

бухгалтерського обліку.

У звіті про рух грошових коштів за обох методів наводяться суми

надходжень і видатків грошових коштів підприємства, що виникають у

результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності протягом

звітного періоду. Якщо рух грошових коштів у результаті однієї операції

включає суми, які належать до різних видів діяльності, то такі суми у звіті

наводяться окремо у складі статей відповідних видів діяльності [2].

Використання різних форм і методів побудови звіту про рух грошових

коштів уможливлює проводити аналіз їх обсягів і структури в декількох

аспектах. У результаті користувач інформації отримує детальне уявлення про

операційні, інвестиційні і фінансові операції підприємства за звітний період, що

дає можливість зробити висновок про сильні і слабкі сторони данного

підприємства, його поточні й потенційні проблеми, недоліки в управлінні та

господарській діяльності.

156

Звіт про рух грошових коштів – своєрідне доповнення до Звіту про

фінансові результати (форма № 2), оскільки уточнює та розкриває статті

останнього з позиції руху коштів протягом звітного періоду.

Склад грошових коштів розкривається у Примітках до річної фінансової

звітності (ф. № 5) у розділі VI «Грошові кошти», а усі інші пункти подаються у

вигляді текстового матеріалу. У даному розділі розшифровується залишок

грошових коштів на кінець року за даними рахунків, на яких вони

обліковуються.

Отже, діходимо висновку, що грошові кошти є важливим елементом

економічних відносин, адже фінансова звітність є провідною категорією, що

покликана забезпечити користувачів інформацією і, як наслідок, створити

умови для ефективної та цілеспрямованої роботи підприємства, крім того

грошові кошти та їх еквіваленти як найліквідніші активи потребують

постійного контролю та повного відображення у фінансовій звітності



1. Жолнер В. І. Фінансовий облік за міжнародними та національними

стандартами [навч. посіб.]. – К. : Центр учбової літератури, 2012. – 368 с.


затверджені наказом МФУ № 433 від 28 берез. 2013 р. [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http: //www.minfin.gov.ua.

3. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні

вимоги до фінансової звітності», затверджене наказом МФУ № 73 від 07 лют.

2013 р. / Бухгалтерія. – 2012. – № 12. – C. 11 – 15.

157

Аліна Надточій

студентка,


м. Полтава

ОСОБЛИВОСТІ РОЗПОДІЛУ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ

Головною метою діяльності кожного підприємства є те, щоб їх доходи

покривали витрати, а також приносили їм певні фінансові результати, тобто

такі прибутки, які б дозволили здійснювати розширене відтворення їх

діяльності. Для забезпечення ефективності такої роботи важливим її елементом

є правильність управління та розподілу прибутку, його раціональним

використанням.

Прибуток – це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними

витрати. Прибуток – найважливіша фінансова категорія, що відображає

позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства,

характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про

обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень

собівартості.

Як відомо, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу.

Розподіл прибутку становить процес формування напрямів його майбутнього

використання відповідно до мети і завдань розвитку підприємства.

Порядок розподілу прибутку підприємства залежить від чинного

законодавства, яке регулює взаємовідносини підприємства з бюджетом,

формами власності й організаційно-правовим статусом підприємства.

Розподіл прибутку слід розглядати в трьох напрямках. Він розподіляється

між державою, власниками підприємства і самим підприємством [2].

Напрямами розподілу прибутку сільгосппідприємствами є:

сплата частки до бюджету;

158

поповнення статутного фонду;

поповнення резервного фонду;

виплата дивідендів;

розширення виробництва;

сплата штрафів;

соціальний розвиток;

погашення довгострокових і короткострокових кредитів банку;

стимулювання/мотивація працівників;

інші напрямки, передбачені статутом.

Механізм розподілу прибутку повинен бути таким, аби всебічно сприяти

підвищенню ефективності виробництва, стимулювати розвиток нових форм

господарювання та водночас збільшувати доходи держави [3].

У розподілі прибутку можна виділити два етапи. На першому етапі

відбувається розподіл загального прибутку, учасниками якого є держава й

підприємство. На другому етапі – відбувається розподіл і використання

прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення

платежів до бюджету.

Напрямками використання прибутку є: споживання, накопичення,

соціальний розвиток, капітальні й фінансові вкладення, покриття збитків та

інших витрат [1].

Окрім загальноприйнятих каналів розподілу прибутку,

сільськогосподарським підприємствам доцільно використовувати прибуток на

такі заходи:

фінансування природоохоронних заходів;

утримання об’єктів і закладів соціальної сфери;

фінансування проектів щодо охорони ґрунтів та підвищення їх

родючості;

фінансування розробки і освоєння нових видів продукції і

технологічних процесів;

159

розширення підприємства;

фінансування соціальних потреб трудового колективу;

матеріальне заохочування працівників.

Також підприємства можуть створювати фонди спеціального

призначення: фонди нагромадження (фонд розвитку виробництва або фонд

виробничого і науково-технічного розвитку, фонд соціального розвитку) і

фонди споживання (фонд матеріального заохочення).

Нами було досліджено особливості розподілу і використання прибутку

на підприємстві ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт». Підприємство є

прибутковим. Прибуток використовується для: виплат податків, сплати

дивідендів власникам , інвестування у виробничі підрозділи, заохочувальних

виплат працівникам, фінансування фондів соціального розвитку, та розширення



1. Білик М. Д. Методичні підходи до управління прибутком

підприємства / М. Д. Білик // Формування ринкових відносин в Україні. – 2010.

– № 11. – C. 42 – 45.

2. Блонська В. І. Вдосконалення формування та використання

прибутку підприємства [Текст] / В. І. Блонська, О. І. Вужинська // Науковий

вісник НЛТУ України. – 2008. – № 18.1. – С. 122 – 128.

3. Пігуль Н. Управління прибутком підприємства [Електронний

ресурс] / Н. Пігуль. – Режим доступу :

http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pprbsu/2010_28/10_28_11.pdf.

http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pprbsu/2010_28/10_28_11.pdf

160

Юлія Несмашна

магістр,



УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

Виробничі запаси займають особливе місце не лише у складі майна

підприємства, а й особливе місце їм належить у структурі витрат, оскільки

виробничі запаси є основною складовою при формуванні собівартості готової

продукції. Враховуючи це виробничі підприємства особливу увагу приділяють

саме обліку, аналізу і аудиту виробничих запасів [3].

Для здійснення виробничо-господарської діяльності підприємствами всіх

форм власності та галузей економіки використовують виробничі запаси, які є

найбільш важливою і значною частиною активів підприємства. Вони займають

особливе місце у складі майна та домінуючі позиції у структурі витрат

підприємств різних сфер діяльності. Виробничі запаси є складовою частиною

групи матеріальних ресурсів, які формують економічні (виробничі) ресурси.

Запаси є основою діяльності будь-якого підприємства. Саме від наявності

(або відсутності їх на складі) залежить весь виробничий цикл підприємства.

Правильна організація надходження запасів сприяє раціональному процесу

виробництва на всіх стадіях оброблення і випуску готової продукції

виробничого підприємства [2].

В бухгалтерському обліку згідно П(С)БО 9 поняття «виробничі запаси»

розглядається як придбані або самостійно виготовлені вироби, які підлягають

переробці на підприємстві. До них відносяться: сировина і матеріали,

купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, паливо, тара і тарні

матеріали, будівельні матеріали, матеріали, передані в переробку, запасні

частини, матеріали сільськогосподарського призначення, інші матеріали [1].

На сьогоднішній день є не вирішеною проблемою відображення

161

транспортно-заготівельних витрат в обліку.

Придбання одного конкретного виду запасів на даному підприємстві

відбувається досить рідко. Як правило, за одним транспортним документом

придбаються виробничі запаси не тільки різні за найменуванням, а й за

одиницею виміру, купівельною вартістю, вагою, сортом тощо. У такому

випадку розподіл незначної суми транспортно-заготівельних витрат між видами

придбаних запасів є трудомісткою і невиправданою ділянкою роботи, оскільки

потребує калькуляції кожного найменування запасів. В окремих випадках

розподіл транспортно-заготівельних витрат просто неможливий із-за

невчасного надходження розрахункових транспортних документів тощо.

На нашу думку, саме відображення транспортно-заготівельних витрат у

складі витрат звітного періоду вирішить проблему їх обліку на даному

підприємстві, де частка таких витрат у складі первісної вартості придбаних

запасів незначна. Для цього пропонуємо призначити в робочому плані рахунків

209 субрахунок для обліку ТЗВ, за дебетом якого будуть відображатися

транспортно-заготівельні витрати, а за кредитом – їх списання. І загальну суму

щомісячно розподіляти між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і

сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані).

Також проблемою обліку виробничих запасів є їх оцінка на дату

складання балансу. Так, згідно з П(с)БО 9 «Запаси» [4] на дату балансу запаси

відображаються у бухгалтерському обліку за меншою з двох оцінок: первісною

вартістю або чистою вартістю реалізації. У цьому стандарті важливу увагу

приділено уцінці запасів, а збільшення їх вартості передбачається лише на суму

попередньої уцінки. Це призведе до зловживань і масових уцінок запасів із

подальшою їх реалізацією, низькі ціни на них на момент складання балансу

спотворять реальну вартість оборотних активів у цілому і виробничих запасів

зокрема.

Тому логічним буде внесення змін у П(с)БО 9 «Запаси», що дало б змогу

підприємствам здійснити дооцінку запасів відповідно до діючих ринкових цін

із віднесенням цих сум на поповнення власних обігових коштів.

162

За П(с)БО 9 «Запаси» запаси можуть бути списані з балансу підприємства

на видатки за умови, що від їх використання не очікується отримання

економічних вигід.

На етапі вивчення й оцінки внутрішнього контролю і системи

бухгалтерського обліку запасів доцільно провести тестування, в результаті

якого з'ясувати: чи необхідно проводити суцільну фактичну перевірку; чи є

необхідним проведення суцільної документальної перевірки окремих напрямів

надходження і використання (руху) запасів; встановити необхідну кількість

аудиторських процедур.

Тестування дає змогу вивчити слабкі та сильні сторони внутрішнього

контролю і системи бухгалтерського обліку. Результати тестування перевірки

стану внутрішнього контролю та системи бухгалтерського обліку виробничих

запасів дають можливість вибрати спосіб організації аудиту: суцільний,

вибірковий чи комбінований.

Аудитори, як правило, проводять вибіркову перевірку виробничих

запасів, яка є більш ефективною в порівнянні з суцільною.

На нашу думку, наведені пропозиції дозволять підтвердити повноту і

правильність відображення в бухгалтерському обліку виробничих запасів,

відповідність чинному законодавству та виділити слабкі місця в обліку

виробничих запасів та намітити конкретні шляхи їх усунення.


1. Гуренко Т. Економічна сутність та оцінка запасів / Гуренко Т. //

Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2011. – № 2. – С. 22 – 25.

2. Кухарський М. До питання обліку виробничих запасів і продукції

сільськогосподарського виробництва в сільськогосподарських підприємствах

/ М. Кухарський // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2005. – № 8. –

С. 6 – 8.

3. Л. А. Олійник Забезпеченість виробничими запасами

сільськогосподарських підприємств / Л. А. Олійник // Науковий вісник

163

Національного університету біоресурсів і природокористування України. –

Київ, 2009. – Вип. 142 . – Ч.2. – С.174 –178.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затв.

наказом Мінфіну України від 20 жовт. 1999 року № 246. – Режим доступу:

http:// zakon.rada.gov.ua.

Тетяна Олійник

студентка 5 курсу ОКР «Магістр»,


м. Полтава

ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ: НОВАЦІЇ ОБЛІКОВОГО ВІДОБРАЖЕННЯ

Достовірність формування фінансового результату є основою принципів і

правил бухгалтерського обліку, обов’язкового дотримання яких вимагає

законодавча база, зокрема концептуальні основи складання та подання

фінансових звітів, міжнародні стандарти фінансової звітності, Закон України

«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Національні

положення (стандарти) бухгалтерського обліку. В умовах реформування

бухгалтерського обліку в Україні і запровадження нових П(С)БО забезпечено

дотримання, при визначенні та класифікації доходів українських підприємств,

вимог Міжнародних стандартів фінансової звітності. Формування

методологічних засад обліку фінансових результатів здійснено з орієнтацією на

загальноприйняті принципи обліку.

Для визначення фінансового результату підприємства в звіті необхідно

порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для

отримання цих доходів. При цьому доходи та витрати відображають у

бухгалтерському обліку, а на підставі цього обліку – у Звіті про фінансові

результати (Звіт про сукупний дохід) у момент їх виникнення, а не у момент

надходження або сплати грошей (спосіб нарахування) [1].

164

З 1 січня 2012 року згідно із Законом України «Про бухгалтерський облік

та фінансову звітність в Україні» усі публічні акціонерні товариства, банки,

страховики, підприємства, що здійснюють господарську діяльність за видами,

перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, зобов'язані

складати фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність

безпосередньо за МСФЗ. Такий крок є необхідним, оскільки фінансова

звітність, як джерело інформації про економічний розвиток підприємства,

вимагає постійної гармонізації з метою використання її зовнішніми іноземними

користувачами.

Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) - відповідно до

МСФЗ, інформація про доходи і витрати подається у «Єдиному звіті про

сукупні доходи», або двох звітах «Окремому звіті про прибутки і збитки» та у

«Звіті про інші сукупні доходи». Зміст нової форм № 2 показує, що вона є

спробою поєднання вимог МСФЗ зі структурою звітності, що застосовувалася

до прийняття нової редакції НП(С)БО 1. Так, у даний час Звіт про фінансові

результати (Звіт про сукупний дохід) наступні розділи.

Розділ 1 «Фінансові результати» – його структура майже ідентична

розділу 1 старої форми звітності (відмінність – у скороченні кількості статей,

які розшифровують порядок формування валового прибутку);

Розділ 2 «Сукупний дохід» – новий розділ для національної практики

складання звітності. У даному розділі розкривають інформацію про:

- дооцінку (уцінку) необоротних активів – наводять суму дооцінки

об’єктів основних засобів і нематеріальних активів, зменшену на суму уцінки

таких об’єктів протягом звітного періоду в межах сум раніше проведених

дооцінок, віднесення сум дооцінки до нерозподіленого прибутку (непокритого

збитку);

- дооцінку (уцінку) фінансових інструментів – показують суму зміни

балансової вартості об’єктів хеджування в порядку, визначеному П(С)БО 13

«Фінансові інструменти»;

- накопичені курсові різниці – наводять суму курсових різниць, які

165

відповідно до п. 9 П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів», відображаються

в складі власного капіталу та визнаються в іншому сукупному доході;

- частка іншого сукупного доходу асоційованих та спільних

підприємств – наводиться частка іншого сукупного доходу асоційованих,

дочірніх або спільних підприємств, облік фінансових інвестицій, у які ведеться

за методом участі в капіталі;

- інший сукупний дохід – наводиться сума іншого сукупного доходу,

для відображення якого за ознаками суттєвості не можна було виділити окрему

статтю або який не може бути включений в інші статті, наведені в цьому

розділі);

- інший сукупний дохід до оподаткування –визначається як алгебраїчна

сума дооцінки (уцінки) необоротних активів, дооцінки (уцінки) фінансових

інструментів, накопичених курсових різниць, частки іншого сукупного доходу

асоційованих та спільних підприємств та іншого сукупного доходу [2].

Розділ 3 «Елементи операційних витрат» та 4 «Розрахунок показників

прибутковості акцій» залишилися без змін.

Що стосується обліку фінансових результатів, то з плану рахунків

бухгалтерського обліку було виключено субрахунок 794 «Результат

надзвичайних подій».

Відбувається поступове впровадження Міжнародних стандартів

фінансової звітності у вітчизняну систему бухгалтерського обліку України.

Одним із підтвердженням цьому є зміст форми звіту про фінансові результати,

яка максимально враховує вимоги міжнародних стандартів. Охарактеризовані

зміни в підвищують якість облікової інформації, проте є ще окремі

неврегульовані питання, які, зокрема, пов’язані із податковим законодавством.


1. Бурлака С. М. Особливості визначення фінансових результатів

діяльності підприємств / С. М. Бурлака // Управління розвитком. – 2013 – С. 92

– 93.

166


затверджено Наказом Міністерства фінансів України № 433 від

28. 03. 2013 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу

: http://www.zakon.rada.gov.ua.

3. Мороз Ю. Ю. Облік фінансових результатів діяльності підприємства /

Ю. Ю. Мороз // Економічні науки. – 2013. – С. 135.

Марина Орищенко


ВНЗУ «Полтавський університет економіки і торгівлі»,

м. Полтава

ПРОБЛЕМИ ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЙ З ДАВАЛЬНИЦЬКОЮ СИРОВИНОЮ

У ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИНАХ

Орієнтація нашої держави на ринкову економіку, необхідність підготовки

ґрунту для вступу України до Світової організації торгівлі, постійне залучення

іноземних інвесторів та розвиток комерційних відносин між вітчизняними й

іноземними підприємствами доводить, що облік зовнішньоекономічної

діяльності підприємств є досить актуальною темою для дослідження.

Через кризову ситуацію в економічній сфері, унаслідок руйнування

єдиної загальнодержавної системи суспільного виробництва й суспільного

розподілу праці та її результатів, операції з давальницькою сировиною в

зовнішньоекономічній діяльності набули широкого застосування. На сучасному

етапі такі операції стали єдиним засобом виходу з економічної кризи багатьох

галузей. Однак подальший розвиток давальницьких операцій довів, що їх вплив

на соціально-економічне становище України не є однозначним, що зумовлює

необхідність їх регулювання та контролю з боку держави [1].

Проблеми обліку операцій з давальницькою сировиною розглядали у

своїх працях вітчизняні науковці: І. В. Бабіч, Н. Є. Білінська, Ф. Ф. Бутинець,


167

О. Р. Кіляр, В. О.Терновський, О. В. Чуприна та інші.

Облік операцій з давальницькою сировиною в сфері

зовнішньоекономічної діяльності регламентує перш за все Митний кодекс

України [2]. Податковий кодекс України дає наступне визначення:

«давальницька сировина – сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі

вироби, енергоносії, що є власністю одного суб’єкта господарювання

(замовника) і передаються іншому суб’єкту господарювання (виробнику) для

виробництва готової продукції з подальшим переданням або поверненням такої

продукції або її частини їх власникові або за його дорученням іншій особі»

(п. 14.1.41) [3].

Зовнішньоекономічна операція належить до операції з давальницькою

сировиною при дотриманні таких положень:

на конкретному та заключному етапах переробки давальницька

сировина повинна бути основним матеріалом і її вартість має становити

не менше 20 % загальної вартості готової продукції або іншого відсотка,

встановленого Кабінетом Міністрів України;

технологічний процес виготовлення готової продукції повинен

передбачати зміну коду давальницької сировини за УКТ ЗЕД;

попереднє здійснення поставки виконавцю давальницької сировини

відносно повернення виготовленої з неї готової продукції замовнику;

виготовлення готової продукції повинно здійснюватися за відповідну

плату;

кількість виконавців та етапів переробки давальницької сировини

не впливає на визнання такої операції.

Отриману від іноземного замовника давальницьку сировину український

виконавець обліковує на забалансовому рахунку 022 «Матеріали, прийняті для

переробки». Аналітичний облік давальницької сировини ведеться в розрізі

замовників, видів сировини (матеріалів), місць переробки (зберігання).

Існують такі проблеми, що виникають при проведенні операцій з

давальницькою сировиною:

168

- використання власних матеріалів у процесі переробки давальницької

сировини;

- бартерні розрахунки щодо операцій з давальницькою сировиною в

ЗЕД;

- передача готової продукції, виготовленої з давальницької сировини, не

первісному замовникові.

Оскільки давальницька сировина не є власністю виконавця і

відображається на позабалансових рахунках, для розмежування вартості

отриманої і переданої у виробництво давальницької сировини пропонуємо до

рахунку 022 «Матеріали, прийняті для переробки» відкривати субрахунки

четвертого порядку: рахунок 0221 «Матеріали, прийняті для переробки»,

рахунок 0222 «Матеріали, передані у виробництво.

Готова продукція, виготовлена з давальницької сировини, також

відображається на позабалансовому рахунку 023 «Матеріальні цінності на

відповідальному зберіганні» підприємства - переробника, не є його власністю і

не може розцінюватись як продукція власного виробництва. Тому, для

розмежування вартості ТМЦ, що перебувають на відповідальному зберіганні, і

вартості виготовленої з давальницької сировини готової продукції до рахунку

023 «Матеріальні цінності на відповідальному зберіганні» відкривати

субрахунки четвертого порядку: рахунок 0231 «Матеріальні цінності на

відповідальному зберіганні»; рахунок 0232 «Готова продукція, виготовлена з

давальницької сировини»; рахунок 0233 «Супутня продукція, виготовлена з

давальницької сировини».


1. Кульчицька Н. Є. Проблеми митного регулювання операцій з

давальницькою сировиною / Н. Є. Кульчицька // Електронні дані. -

[Електронний режим]. – Режим доступу : http://www.pu.if.ua/depart/

Finances/resource/file/%D0%97%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B8%

D0%BA/20112/%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B8%D1%8

http://www.pu.if.ua/depart/%20Finances/resource/file/%D0%97%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BA/20112/%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA



169

6%D1%8C%D0%BA D0%B0.pdf.

2. Митний кодекс України від 13 березня 2012 р. № 4495-VІ

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid

=1011.60.9&nobreak=1.

3. Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 р. № 2755-

VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid

=1011.60.9&nobreak=1.

Ірина Остапенко

магістр,



УДОСКОНАЛЕННЯ ПЕРВИННОГО ОБЛІКУ НАЯВНОСТІ ТА

РУХУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПІДПРИЄМСТВАХ

Виробничо-господарська діяльність та фінансовий стан підприємства

багато в чому залежать від забезпеченості основними виробничими засобами та

їх використання.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»

містить таке визначення основних засобів: «Основні засоби — матеріальні

активи, які підприємство утримує з метою використання їх в процесі

виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим

особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій,

очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного

року (або операційного циклу, якщо він довший за рік)» [1].

Основні засоби підприємства це сукупність матеріально-речових

цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері

матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері, і вартість яких


http://zakon.nau.ua/doc/?uid%20=1011.60.9&nobreak=1




170

поступово зменшується у зв'язку з фізичним та моральним зносом [3].

В умовах ринкової економіки діяльність кожного підприємства

передбачає наявність засобів виробництва і відповідних матеріальних умов,

вони є одним з найважливіших елементів продуктивних сил.

Облік основних засобів є доволі суперечливим, що завдає багато клопоту

та питань. Багато питань виникає з приводу обліку основних засобів в

бухгалтерському та податковому обліку. Тому необхідно, щоб облік вівся з

дотриманням всіх вимог нормативних актів і в той же час задовольняв вимоги

керівництва, щодо інформації про основні засоби.

Тому бланки первинних документів не повинні містити застарілі

показники, які не формують підсумкової, узагальнюючої інформації, а повинні

чітко відображати головну та актуальну інформацію про господарську

операцію чи подію.

Аналіз структури документів з обліку основних засобів показав, що, з

одного боку, вони містять застарілі показники, які не формують підсумкової,

узагальнюючої інформації, а з іншого – у них відсутні показники, необхідні для

складання звітності в умовах застосування П(С)БО 7 «Основні засоби», тому

носії інформації з обліку основних засобів потребують удосконалення як щодо

складу, так і щодо змісту.

Типову форму ОЗ-1 застосовують для оформлення об'єктів основних

засобів при їх придбанні, передачі, зокрема безкоштовної, введення їх в

експлуатацію, внутрішньому переміщенні із одного цеху (відділу) до іншого, зі

складу до експлуатації, іншій матеріально відповідальній особі, при

оформленні операцій приймання-передачі об'єктів за договорами операційної

або фінансової оренди [2]. Під час приймання об'єкту первинний документ

заповнює приймальна комісія для подальшої передачі його до бухгалтерії з

доданою технічною документацією. Але деякі елементи документа втратили

актуальність, є не обов'язковими або зайвими: код норми амортизаційних

відрахувань, норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення та на

капітальний ремонт, поправковий коефіцієнт.

171

На мою думку, з документів, якими оформлюється рух основних засобів

(Акта приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів; Акта

приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих і модернізованих

об’єктів; Акта списання основних засобів) необхідно вилучити графи, у яких

зазначали балансову вартість, код норми амортизаційних відрахувань, норму

амортизаційних відрахувань на повне відновлення та капітальний ремонт,

поправочний коефіцієнт, а додати такі: вартість основних засобів,

передбачивши можливість зазначати усі можливі види оцінок (первісну,

ліквідаційну, переоцінену, справедливу); група основних засобів; строк

корисного використання (експлуатації); метод амортизації, що застосовується

для кожного об’єкта; джерело капітальних інвестицій із детальною

розшифровкою (власні кошти, цільове фінансування, внески до статутного

капіталу, тощо).

На мою думку, облік наявності та руху основних засобів потрібно

будувати із урахуванням таких основних факторів:

- довготривалого терміну використання об’єктів, протягом якого їх

необхідно обліковувати;

- технічно складної та багатокомпонентної будови, яку необхідно

детально відображувати в облікових регістрах;

- необхідність проведення ремонтів, реконструкції, модернізації основних

засобів призводить до зміни їх первісних характеристик, які потрібно своєчасно

відображувати у регістрах обліку;

Вилучення непотрібних показників зменшить обсяги зайвої роботи

облікового апарату та дозволить зосередитись на результативній інформації, що

безпосередньо впливає на прийняття управлінських рішень щодо наявності

основних засобів та режиму їх використання, тобто підвищить ефективність

обліку.


1. П(С)БО 7 «Основні засоби»: наказ Міністра фінансів України

172

№ 246 від 20.10.1999 р. // Баланс. – 2012. – № 7. – С. 34 – 40.

2. Положення про документальне забезпечення записів у

бухгалтерському обліку: наказ МФУ від 24.05.2005 р. № 88 // Все про

бухгалтерський облік. – 2009. – № 12 (315). – С. 12 – 15.

3. Корнійчук Г. Основні фонди та основні засоби: визначення,

класифікація, амортизація / Г. Корнійчук // Все про бухгалтерський облік,

2008– № 85. – С.43 – 46.

Тетяна Остапенко



м. Полтава

ОБЛІК ЗБИРАННЯ ТА ОПРИБУТКУВАННЯ СОЛОМИ

Щорічно після збору врожаю зернових культур сільськогосподарські

підприємства отримують крім основної продукції ще й значні обсяги побічної

продукції (соломи). Її використовують для годівлі тварин, підстилки тваринам,

а також для удобрення ґрунтів. Крім того, солому використовують для

опалення, сушіння зерна.

На облік збирання соломи (визначення загальної ваги соломи при її

оприбуткуванні) значний вплив справляє спосіб заготівлі. Виділяють два

способи збирання соломи: скиртування, укладання соломи в тюки (рулони).

Визначення ваги соломи проводиться після скиртування чи збирання соломи в

тюки (рулони). Заготовлена в скирти чи тюки (рулони) солома документально

повинна оформлюватись не пізніше як через три дні після проведення заготівлі.

Для цього керівник підприємства призначає спеціальну комісію. До її складу,

крім керівника, можуть входити головний агроном, зоотехнік, бригадир, який

керує заготівлею соломи, бухгалтер та особа, яка в подальшому відповідатиме

за зберігання соломи (комірник, завскладом, завферми). Завдання комісії

173

полягають у перевірці якості складання, а також якості самої соломи та

визначення ваги (маси) та об’єму (кількості) соломи.

Для визначення маси (ваги) соломи в тюках (рулонах) проводиться її

зважування. Зважування проводиться вибірково – зважується декілька тюків

(рулонів) для встановлення середньої ваги одного тюка (рулона). Усереднене

значення перемножують на кількість тюків (рулонів) та визначають загальну

вагу заготовленої соломи.

Якщо солома заскиртована, то комісія: по-перше, здійснює обмірювання

скирти та за формулою визначає об’єм (м3)

; по-друге, визначивши фактичну

масу 1 м3

соломи, комісія встановлює загальну кількість заготовленої сільсько-

господарської продукції, перемноживши отриманий об’єм на вагу 1 м3 соломи.

Для визначення об’єму соломи в скирті комісія обмірює її довжину та

ширину, для точності це проводиться двічі. У трьох місцях вимірюється

перекидка скирти (від землі через верх скирти до землі на іншому її боці).

Потім математичними діями знаходиться середнє значення кожного показника

й визначається об’єм скирти за однією з наведених формул: для округлих

середньої висоти й низьких скирт: О = (0,52 х П – 0,44 х Ш) х Ш х Д; для

округлих високих скирт: О = (0,52 х П – 0,46 х Ш) х Ш х Д; для плосковерхих

скирт усіх розмірів: О = (0,56 х П – 0,55 х Ш) х Ш х Д; для гостроверхих

(шатрових) скирт: О = ((П х Ш) / 4) х Д [3].

Де С – середня довжина двох вимірювань кола (при землі і в найширшій

частині), О – об’єм скирти (м3), Ш – ширина скирти (м), П – перекидка скирти

(м), Д – довжина скирти (м). Цифрові показники у формулах є постійними

коефіцієнтами, прийнятими для розрахунку на основі обчислень різних об’ємів

багатьох скирт.

На основі роботи комісія складає Акт на приймання грубих і соковитих

кормів. Комісія складає Акт на приймання грубих і соковитих кормів у двох

примірниках. Крім акта комісія складає схему ділянок розташування скирт.

Схему складають в довільній формі. В кожну скирту закладають дерев’яну

бірку, на якій зазначають номер скирти, час укладання, обсяг у кубометрах,

174

масу заготовленої соломи (кг чи т).

Перший примірник акта передають у бухгалтерію, другий разом із

схемою ділянок розташування скирт передається комірнику (завскладу,

фуражиру) господарства.

Первинний облік оприбуткування соломи в тюках (рулонах) ведеться з

використанням Акту на приймання грубих і соковитих кормів, хоча фактично

він призначений для обліку приймання соломи у скиртах. Цей акт складається

також в двох примірниках. Якщо солома зберігається у полі, то при кожному

окремому місці зберігання соломи в полі ставиться дерев’яна бірка, на якій

зазначається її номер, час укладання, кількість тюків та маса соломи в кг,

центнерах або тоннах.

Схематично збирання соломи та його документальне оформлення в

обліку представлено на рис. 1.

Рис. 1. Схематичне зображення документального оформлення соломи*

*Розроблено автором.

Солома

Скиртування

Акт на приймання

грубих і соковитих

кормів

(2-а примірники)

Схема ділянок з

позначенням

розташування скирт

(рулонів)

1. Перевіряється якість складання

скирти.

2. Перевіряється якість соломи.

3. Визначається вага й об’єм

(кількість) соломи. Вага соломи

розраховується множенням об’єму на

вагу 1 м3

соломи. Об’єм скирти

визначається шляхом її обмірювання та

з використанням формули (залежно від

форми та висоти скирти).


оформлення не пізніше

трьох днів після

проведених

заготівельних робіт

Збирання в тюки

(рулони)

1-й

спосіб

збирання

2-й

спосіб

збирання

Заготівля

1. Перевіряється якість складу-

вання тюків (рулонів).

2. Перевіряється якість соломи.

3. Визначається вага (кількість)

соломи. Для визначення ваги

соломи в тюках (рулонах)

проводиться її вибіркове

зважування, що множиться на

кількість тюків (рулонів).

Комісія Комісія

1-й

- П

еред

аєть

ся у

бу

хга

лте

рію

2-й

- П

еред

аєть

ся

ко

мір

ни

ку

(зав

склад

у,

фу

раж

ир

у)

175

Солома при її відокремленні від біологічного активу (пшениця озима,

жито озиме, ячмінь озимий, рапс, соя тощо) перестає бути елементом

біологічних активів і визнається як окремий актив (п. 2.5 Методрекомендацій

№ 1315) [1]. За цільовим призначенням, господарською цінністю,

економічними вигодами від використання солома належить до побічної про-

дукції (п. 2.6 Методичних рекомендацій № 1315). Це зумовлено тим, що солома

має другорядне значення, а економічні вигоди від її використання невеликі.

Положення п. 12 П(С)БО 30 [2] та п. 6.1 Методичних рекомендацій

№ 1315 передбачають оцінку соломи за справедливою вартістю, зменшеною на

очікувані витрати на місці продажу, або за виробничою собівартістю (норма-

тивною собівартістю). Остання (нормативна собівартість) використовується

найбільш часто сільськогосподарськими підприємствами.

Розглянемо приклад обліку збирання та оприбуткування соломи (з

використанням матеріалів ПП «Комунар» Полтавської області) (табл. 1).

Таблиця 1

Відображення у бухгалтерському обліку ПП «Комунар» збирання та

оприбуткування соломи


1. Нараховано заробітну плату робітникам, зайнятим при

заготівлі соломи

231.2 661 2500,00

2. Відображено нарахування ЄСВ на оплату праці (37,19 %) 231.2 651 929,75

3. Нараховано амортизацію основних засобів, безпосередньо

використаних при заготівлі соломи

231.2 131 500,00

4. Списано бензин та дизпаливо, використані при роботі

сільськогосподарської техніки, що працювала

безпосередньо при заготівлі соломи

231.2 203 4500,00

5. Враховано транспортні послуги вантажного

автотранспорту із перевезення рулонів соломи в місця їх

постійного зберігання

231.2

641

631

631

1333,33

266,67

6. Оприбутковано солому за нормативними витратами

9763,08 грн = 2500 + 929,75 + 500 + 4500 + 1333,33

208 231 9763,08

ПП «Комунар» провело збирання соломи в рулони на своїх угіддях. Для

заготівлі соломи було залучено власних працівників (заробітна плата –

2500 грн, нарахування ЄСВ – 929,75 грн) та техніку (амортизація – 500 грн,

дизельне паливо та бензин – 4500 грн), а також вантажний автотранспорт

176

стороннього підприємства – 1600 грн (в т. ч. ПДВ). Заготовлену солому було

оприбутковано в кількості 30 т за нормативною собівартістю. Собівартість 1 т

соломи становить 325,44 грн (9763,08 грн / 30 т).

Тож висновок якого доходимо: документальне оформлення соломи не

залежить від способу її збирання. Спосіб збирання соломи впливає на методику

обрахунку ваги соломи.


1. Методичні рекомендації по бухгалтерському обліку біологічних

активів № 1315 від 29 груд. 2006 р. Електронний ресурс / Міністерство

фінансів України. – Режим доступу : http://zakon.nau.ua.

2. П(С)БО 30 «Біологічні активи», затверджене Міністерством фінансів

України № 790 від 18 лист. 2005 р. [Електронний ресурс] / Верховна рада

України. – Режим доступу: http//www.zakon.rada.gov.ua.

3. Рорат В. Збирання соломи: документальне оформлення. та облік

/ В. Рорат // Все про бухгалтерський облік. – № 78. – 2011. – С. 11 – 17.

Оксана Павленко

студентка 4 курсу ОКР «Бакалавр», спеціальність «Облік і аудит»,


м. Полтава

ВИЗНАЧЕННЯ ЧИСТОГО ПРИБУТКУ ТА НЕРОЗПОДІЛЕНОГО

ПРИБУТКУ В БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІКУ

У будь-якого підприємства узагальнюючим показником господарської

діяльності є бажаним прибуток. Порядок використання прибутку визначає

власник підприємства або уповноважений, ним орган згідно із статутом

підприємства. Позитивним фінансовим результатом поточного (звітного) року є

чистий прибуток.


177

Згідно з методичними рекомендаціями щодо заповнення форм фінансової

звітності, чистий прибуток (збиток) дорівнює алгебраїчній сумі фінансових

результатів від звичайної діяльності (після сплати податку на прибуток),

доходів та витрат від надзвичайних подій і податку на прибуток від

надзвичайних подій [3]. Тобто, чистий прибуток – це сума прибутку

підприємства після сплати податку на прибуток.

У бухгалтерському обліку чистий прибуток формується поступово від

усіх видів діяльності ( операційної, фінансової та інвестиційної) та включає:

чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); валовий прибуток;

прибуток від операційної діяльності; прибуток до оподаткування; прибуток від

припинення діяльності після оподаткування [3].

Нерозподілені прибутки – це прибутки, одержані в результат

господарсько-фінансової діяльності підприємства, які зменшені на суму

прибутків використаних у звітному році, включаючи нарахування податку на

прибуток [4].

Нерозподілений прибуток є складовою частиною власного капіталу, що

залишається у підприємства після виплати доходів власникам та формування

резервного капіталу. Він є власністю акціонерів і збільшує суму власного

капіталу.

Для обліку формування чистого прибутку та нерозподіленого прибутку у

Плані рахунків передбачені рахунки 79 «Фінансові результати» та 44

«Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)».

За кредитом рахунку 79 відбиваються суми в порядку закриття рахунків

обліку доходів, за дебетом – суми в порядку закриття рахунків обліку витрат, а

також належна сума нарахованого податку на прибуток. Сальдо рахунку при

його закритті списується на рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті

збитки)».

На рахунку 44 ведуть облік суми прибутку поточного (звітного) і

минулого року та нерозподіленого прибутку [2].

Шляхом порівняння на субрахунках рахунку 79 кредитового обороту

178

(одержаних доходів) та дебетового обороту (понесених витрат) визначають

фінансовий результат (чистий прибуток) діяльності підприємства. Визначену

суму фінансового результату (чистого прибутку) списують на рахунок 44.

Під час визначення прибутку складається запис:

Д-т 79 «Фінансові результати»

К-т 441 «Прибуток нерозподілений»

Таким чином сума нерозподіленого прибутку поточного року

розраховується як сума нерозподіленого прибутку за попередній рік і сума

чистого прибутку за поточний рік. Від цієї суми вираховуються суми

нарахованих дивідендів за поточний рік і суми внесків на поповнення

резервного капіталу (якщо такі здійснюються) (1).

НПn = НПn – 1 + ЧПn – Дn – РКn, (1)

де НПn – 1 — нерозподілений прибуток за попередній рік;

ЧПn — чистий прибуток за поточний рік;

Дn — сума нарахованих дивідендів за поточний рік;

РКn — сума внесків на поповнення резервного капіталу за поточний рік;

n — поточний рік;

n – 1 — попередній рік [1].

Ефективність роботи підприємства (його прибутковість) значною мірою

залежить від якості управлінських рішень, що стосуються формування

прибутку та його використання. Приймаючи ці рішення, власники (менеджери)

повинні всебічно зважити напрямки першочергових вкладень, фінансових

ресурсів, виходячи з фінансового стану підприємства, рівня його матеріально-

технічної бази, соціального розвитку колективу, можливостей прибуткового

розміщення коштів на ринку цінних паперів, у грошово-кредитній сфері тощо.

Отже, можна сказати, що нерозподілений прибуток - це частина чистого

прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати

доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу,

поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.

179


1. Бухгалтерський облік: [навч.-метод. посібник для самост. вивч.

дисц.] / Л. Г. Ловінська, Л. В. Жилкіна, О. М. Голенко та ін. – К. : КНЕУ, 2002.

– 370 с.


активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і

організацій, затверджена наказом Міністерства фінансів України від

30.11.1999 р. № 291 (зі змінами і доповненнями) [Текст].


затверджені наказом Міністерство фінансів України № 433 від 28 бер. 2013 р.

[Електронний ресурс] / Режим доступу :

http://buhgalter911.com/Res/Zakoni/MetodRek/metod_fin_otch_433.aspx.

4. Конспект лекцій для самостійної роботи студентів з дисципліни

«Організація і методика аудиту» за спеціальностями 7.050106 «Облік і аудит»,

7.050104 «Фінанси» (Укладач: ст. викладач Сірко Д. В.) [Електронний ресурс].–

Режим доступу : http://www.bookz.com.ua/12/11.htm.

Вікторія Педорич

студентка ОКР «Магістр», спец. «Облік і аудит»,


м. Полтава

МЕТОДИЧНА СКЛАДОВА ФОРМУВАННЯ СПРАВЕДЛИВОЇ

ВАРТОСТІ БІОЛОГІЧНИХ АКТИВІВ

Суттєві зміни в обліку та звітності сільськогосподарських підприємств

пов’язані з появою МСБО41 «Сільське господарство». Український аналог

180

цього стандарту – П(С)БО30 «Біологічні активи», який визначає нові підходи

до оцінки сільськогосподарської продукції і біологічних активів та визнання

фінансових результатів сільськогосподарської діяльності. Найбільш

проблемним питанням застосування на практиці П(С)БО 30 «Біологічні активи»

є оцінка біологічних активів та сільськогосподарської продукції за

справедливою вартістю [1].

Відповідно до П(С)БО 30 біологічні активи оцінюють за справедливою

вартістю в момент первісного визнання на дату річного і звітного балансу, в

тваринництві – в момент переведення з групи в групу. Проте, на сьогодні не

існує єдиної думки щодо доцільності запровадження у практику оцінки

біологічних активів аграрних підприємств (сільськогосподарської продукції в

момент первісного визнання) за справедливою вартістю. Згідно П(С)БО 19

«Об’єднання підприємств» справедлива вартість – сума, за якою може бути

здійснений обмін активу, або оплата зобов’язань в результаті операції між

обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами [3].

Оцінка біологічних активів за справедливою вартістю є складним

процесом, тому найбільш ефективним шляхом по вирішенню даної проблеми є

створення на підприємстві постійно діючої Комісії з визначення справедливої

вартості біологічних активів та сільськогосподарської продукції.

Постійно діючі Комісії мають на меті: організацію роботи по

централізованому збору, узагальненню та збереженню інформації про

справедливу вартість біологічних активів на дату балансу та

сільськогосподарської продукції і додаткових біологічних активів при їх

первісному визнанні; та прийняття рішень про таку оцінку на підставі

застосування певних методів (методик).

Згідно П(С)БО 30 визначення справедливої вартості ґрунтується на цінах

активного ринку. За наявності кількох активних ринків біологічних активів їхня

оцінка базується на даних того ринку, на якому підприємство передбачає

продавати такі біологічні активи [4].

Способи визначення справедливої вартості наведено на рис. 1.

181

У разі відсутності активного ринку справедливу вартість біологічних активів та сільськогосподарської

продукції визначають за:

Рис. 1. Способи визначення справедливої вартості біологічних активів

Для визначення справедливої вартості біологічних активів підприємствам

рекомендується застосовувати наступні методів оцінки (табл. 1).

Таблиця 1

Методи визначення справедливої вартості біологічних активів

Метод Сутність застосування

Аналізу

контрактів

полягає в тому, що Комісія визнає, що ціна на біологічні активи та сільгосппродукцію, яка була

визначена у попередніх контрактах на їх продаж, або яка пропонується на даний час

підприємству заготівельними організаціями, переробними підприємствами є справедливою.

Ксерокопія таких контрактів підшивається в бухгалтерську справу, до якої додається Акт

визначення справедливої вартості, де вказується, що справедлива вартість на відповідні види

активів прийнята Комісією за методом «аналізу контрактів».

Аналогів

передбачає визначення справедливої вартості виходячи з ринкових цін на аналогічні активи чи

продукцію, що склалися на ринку на певну дату. При цьому аналізу підлягають дані про

фактичний продаж об’єктів, аналогічних до оцінюваного по споживчим та якісним

характеристикам. Інформацію щодо ринкової вартості аналогів систематизує спеціаліст галузі,

активи якої оцінюються. Дана інформація подається на розгляд Комісії, яка приймає рішення

щодо справедливої вартості біологічних активів на дату балансу, або вартості

сільськогосподарської продукції з метою зарахування її на баланс, про що складається Акт

визначення справедливої вартості біоактивів та/або сільгосппродукції на відповідну дату.

Прийняття

цін

За відсутності активного ринку визначення справедливої вартості біологічних активів та

сільськогосподарської продукції здійснюється за: останньою ринковою ціною операції з такими

активами (за умови відсутності суттєвих негативних змін у технологічному, ринковому,

економічному або правовому середовищі, у якому діє підприємство; ринковими цінами на

подібні активи, скоригованими з урахуванням індивідуальних характеристик, особливостей або

ступеня завершеності біологічних перетворень активу, для якого визначається справедлива

вартість; додатковими показниками, які характеризують рівень цінна додаткові біологічні

активи і сільськогосподарську продукцію.

Експертна

оцінка

комісією

Передбачає визначення ринкової вартості біологічних активів та сільськогосподарської

продукції на основі застосування методичних підходів визначених законодавством з незалежної

оцінки майна: витратного (передбачає визначення поточної вартості витрат на відтворення або

заміщення біологічного активу з подальшим коригуванням його на суму зносу (знецінення)),

дохідного базується на врахуванні принципів найбільш ефективного використання та

очікування, відповідно до яких вартість біологічних активів визначається як поточна вартість

очікуваних доходів від найбільш ефективного їх використання), порівняльного (передбачає

аналіз цін продажу та пропонування подібних біологічних активів та сільгосппродукції з

відповідним коригуванням відмінностей між об’єктами порівняння та об’єктом оцінки).

Стороння

професійна

оцінка

Одним з варіантів визначення справедливої вартості біологічних активів та

сільськогосподарської продукції є залучення до цих робіт незалежного експерта-оцінювача, що

у відповідності з діючим законодавством з питань оцінки та оціночної діяльності здійснить

оцінку ринкової вартості активів на відповідну дату, та надасть підприємству відповідний

висновок, який і буде підтверджуючим документом при відображенні справедливої вартості

біологічних активів в бухгалтерському обліку. За результатами оцінки експерт-оцінювач надає

Звіт про оцінку майна.

Останньою ринковою ціною

операції з такими активами (за

умови відсутності істотних

негативних змін у технологічному,

ринковому, економічному або

правовому середовищі, в якому діє

підприємство)

Ринковими цінами на подібні активи,

скоригованими з урахуванням

індивідуальних характеристик,

особливостей або ступеня завершеності

біологічних перетворень активу, для

якого визначається справедлива

вартість

Додатковими показниками,

які характеризують рівень

цін на біологічні активи та

сільськогосподарську

продукцію

182

Підприємство може застосовувати один з п’яти методів, кожен з яких і є

підставою для визначення та відображення в обліку справедливої вартості

біологічних активів [2]. З врахуванням трудомісткості та затратності самого

процесу оцінки біологічних активів за справедливою вартістю використання її є

виправданим для великих сільськогосподарських підприємств, а для малих

аграрних формувань доцільно передбачити альтернативні варіанти оцінки з

внесенням відповідних змін до П(С)БО.


1. Брик Г. В. Проблеми оцінки біологічних активів за справедливою

вартістю [Електронний ресурс] / Г. В. Брик // Режим доступу :

archive.nbuv.gov.ua.

2. Жук В. М. Облік сільськогосподарської діяльності: [навч. посіб.] /

В. М. Жук – К. : Видавництво ТОВ «Юр-Агро-Веста», 2007. – 368 с.

3. П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств», затверджено міністерством

фінансів України № 790 від 18 лист. 2005 р. [Електронний ресурс] / Верховна

рада України. – Режим доступу: http//www.zakon.rada.gov.ua.

4. П(С)БО 30 «Біологічні активи», затверджено міністерством фінансів

України № 790 від 18 лист. 2005 р. [Електронний ресурс] / Верховна рада

України. – Режим доступу: http//www.zakon.rada.gov.ua.

183

Аліна Пігарьова



м. Полтава

ОБЛІК ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ

ОСНОВНОГО СТАДА ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ МОЛОЧНОГО

НАПРЯМУ

Важливою сучасною проблемою агропродовольчого виробництва

України є його нарощування з майбутнім забезпеченням сталих оптимальних

параметрів одержання необхідної продукції, насичення нею ринку та

забезпечення високої конкурентної позиції підприємств і окремих галузей.

Найважливішою галуззю продуктивного тваринництва України є

скотарство, яке постачає незамінні продукти харчування і цінну сировину для

харчової і переробної промисловості. Вже кілька років скотарство нашої країни

перебуває в кризовому стані. Обсяги виробництва продукції та чисельність

поголів’я тварин скорочуються, на недостатньому рівні залишається його

продуктивність, підприємства мають від галузі значні збитки. Цілком

зрозуміло, що кризові явища в галузі спричинені насамперед системною

кризою всієї економіки країни [3].

Витрати виробництва – це спожиті в процесі виробництва засоби

виробництва, які втілюють у собі минулу працю (сировину, матеріали,

амортизацію основних засобів, працю працівників, зайнятих у процесі

виробництва) з відповідними на неї нарахуваннями та інше. Облік і калькуляція

собівартості продукції – основа для достовірного поточного та перспективного

планування і розробки оптимальних цін на продукцію [3]. Вони впливають на

вибір технологічних процесів, розміщення і спеціалізацію виробництва,

слугують одним із критеріїв ефективності виробництва тієї чи іншої продукції.

Питання обчислення калькуляції продукції тваринництва постійно потребувало

184

дискусійного обговорення та обґрунтування і перебувало в стадії

удосконалення. Відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» перелік і склад статей

виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється

підприємством самостійно [5].

Номенклатуру статей в тваринництві згідно Методичних рекомендацій з

планування обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) с-г

підприємств № 132: витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи;

засоби захисту тварин; корми; роботи та послуги; витрати на ремонт

необоротних активів; інші витрати на утримання основних засобів; паливо й

мастильні матеріали; непродуктивні витрати; інші витрати; загальновиробничі

витрати [4].

У молочному скотарстві розраховується собівартість центнера молока і

однієї голови приплоду. Собівартість однієї голови приплоду розраховується за

вартістю 60 кормо-днів утримання корови.

Собівартість одного кормо-дня розраховується діленням всієї суми витрат

на утримання основного стада корів на кількість кормо-днів.

Для визначення собівартості центнера молока необхідно загальну суму

витрат на утримання корів (без вартості приплоду та побічної продукції)

розділити на кількість центнерів одержаного молока.

Для синтетичного обліку витрат і виходу продукції тваринництва

використовують рахунок 23 «Виробництво» субрахунок другого порядку 232

«Тваринництво». Субрахунок 232 «Тваринництво» – активний, основний,

калькуляційний. За дебетом відображують витрати на виробництво, а за

кредитом – вихід продукції за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані

витрати на місці продажу. При здійсненні витрат дебетують рахунок 232, а

кредитують різні рахунки залежно від видів витрат. Готову продукцію

оприбутковують з кредиту субрахунку 232 в кореспонденції з рахунком 27

«Продукція сільськогосподарського виробництва».

Аналітичний облік у тваринництві ведуть за статтями витрат по об’єктах,

якими є конкретні статево-вікові групи тварин або птиці.

185

Отже, витрати – це основний обмежник прибутку й одночасно головний

фактор, що впливає на обсяг пропозиції, то облік витрат виробництва – це

найважливіше джерело інформації про шляхи підвищення ефективності

діяльності підприємства, а вміння правильно організувати облік витрат у

виробництві – це шлях до економії ресурсів за рахунок їх найкориснішого

використання.


1. Бутинець Ф. Ф. Витрати виробництва та їх класифікація для потреб

управління / Ф. Ф. Бутинець // Проблеми теорії та методології бухгалтерського

обліку, контролю і аналізу. – 2012. – № 1 (22). – С. 11–18.

2. Кононенко В. А. Актуальні питання обліку витрат на виробництво

продукції тваринництва / В. А. Кононенко // Аграрний вісник Причорномор’я,

Економічні науки. – 2009. – № 49. – С. 1– 8.

3. Ільків Л. А. Облік і контроль виробництва конкурентоспроможної

продукції скотарства : автореф. дис. На здобуття наук. ступеня канд. екон. наук:

спец. 08.06.04 «Бухгалтерський облік, аналіз та аудит» / Л. А. Ільків. – К., 2006.

– 23 с.

4. Методичних рекомендаціях з планування, обліку і калькуляції


№ 132 від 18 трав. 2001 р. Електронний ресурс / Міністерство фінансів

України. – Режим доступу : http://zakon.nau.ua.

5. Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»,

затверджене № 318 від 31 груд. 1999 р. Електронний ресурс / Міністерство

фінансів України. – Режим доступу : http://buhgalter911.com.

6. Сук Л. К. Калькулювання собівартості продукції тваринництва /

Л. К. Сук // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2013. – № 13 (334). –

С. 34 – 37.


186

Оксана Пономаренко



м. Полтава

ВИДОЗМІНА ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ ОБЛІКОВОГО

ПЕРСОНАЛУ У КОМП’ЮТЕРНІЙ СИСТЕМІ ОБРОБКИ ДАНИХ

Замість ряду вирішених автоматизацією обліку проблем (актуалізація

нормативно-довідкової інформації, мінімізація помилок журналізації та дії

«людського фактору») перед бухгалтерами підприємств виникли нові, зокрема:

проблеми захисту інформації від несанкціонованого втручання; юридичної

доказовості електронних первинних документів; можливість втрати чи

псування інформації при відключенні електроенергії, проникненні

комп’ютерних вірусів тощо. Кілька аспектів комп’ютерної обробки даних

можуть збільшити ризик та/або потенційну грошову втрату підприємства від

доступності облікової інформації ризикам.

Оскільки однією з найбільш суттєвих відмінностей автоматизованого

обліку від «традиційного» є розподіл функцій обробки даних між людиною і

комп’ютером, то додаткової уваги потребують принципи розподілу обов’язків і

відповідальності між обліковим персоналом.

За умов автоматизованого обліку відпадає необхідність ручного

перенесення даних з одного регістру в інший, що може при великому об’ємі

операцій призвести навіть до вивільнення штатних одиниць. У будь-якому

випадку функціональні обов’язки персоналу можуть бути істотно змінені в

частині виключення чи зміни певних обов’язків (архівування даних; контроль

функціонального стану апаратних засобів).

Для з’ясування функцій персоналу в середовищі електронної обробки

облікових даних доцільно розробити Структурну схему функціональних

обов’язків окремих працівників (може використовуватися у якості робочого

187

документа у випадку проведення і аудиту у КСОД – комп’ютерній системі

обробки даних). Ця схема повинна включати опис конкретних блоків системи

електронної обробки даних (далі – ЕОД), які закріплені за окремим

працівником для деталізації його обов’язків та санкціонування доступу до

даних і самої КСОД.

У середовищі ОК (одиничний комп’ютер), що є типовим для

фермерських господарств, при наявності більше двох користувачів слід також

досягти згоди та оформити рішення про розподіл облікових функцій у КСОД.

Складність та вразливість комп’ютерних програм визначають потребу в

оцінці середовища КСОД.

У теорії вітчизняного аудиту М. М. Шигун вперше запропоновано

методику вивчення аудитором організації обліку і внутрішньогосподарського

контролю в комп’ютерному середовищі зі складанням робочого документа

«Картка вивчення організації обліку в комп’ютерному середовищі

[3, с. 14–15]». Проведення описаних автором процедур у визначеній

послідовності забезпечує планомірну та ефективну роботу в напрямку

з’ясування доцільності і надійності КСОД замовника.

Вважаємо за потрібне акцентувати увагу на питаннях формування і

виконання положень облікової політики у КСОД.

«Від закладених в облікову політику можливостей залежить гнучкість і

результативність управлінських рішень, обґрунтованість незавищених

економічних очікувань [2, с. 6]».

Наголосимо, що надважливою є методична складова облікової політики, а

саме об’єкти та елементи, які обираються сільськогосподарським

підприємством в контексті реалізації методів та способів оцінки статей

звітності. Не менш важливою є й організаційно-технічна складова облікової

політики, яка враховується при плануванні заходів контролю і впливає на

кількість та послідовність процедур на всіх стадіях дослідження.

У зв’язку з вищезазначеним вважаємо за доцільне сільськогосподарським

підприємствам при умові ведення автоматизованого обліку, розробити і

188

затвердити наступний розширений перелік додатків до наказу про облікову

політику (табл. 1).

Таблиця 1

Перелік додатків до Наказу про облікову політику підприємства з

автоматизованим обліком

Загальновживані Запропоновано автором (додаткові)

Робочий план рахунків Принципи кодування об’єктів

електронного обліку

Перелік застосовуваних

бухгалтерських регістрів із

зазначенням термінів їх зберігання

Структурна схема функціональних

обов’язків працівників у КСОД

Коло пов’язаних осіб для


Схема (графік) електронного

документообігу підприємства

Склад постійно діючої

інвентаризаційної комісії

Опис системи внутрігосподарського

контролю (створеного програмними

засобами та персоналом)

Система оплати праці та преміювання

Для налагодження методичного керівництва процедур внутрішнього

контролю в середовищі електронної обробки даних доцільно створення

інформаційних моделей автоматизованого обліку і контролю.


1. Калюга Є. Удосконалення методики проведення ревізій у

комп’ютерному середовищі / Є. Калюга // Вісник податкової служби України. −

2002. – № 4. – С. 54 – 60.

2. Кірейцев Г. Г. Методологічні аспекти розвитку бухгалтерського обліку

/ Г. Г. Кірейцев // Бухгалтерія в сільському господарстві. − 2000. – № 8. –

С. 2 – 7.

3. Шигун М. М. Розвиток адаптивної системи аудиту і ревізії в умовах

ринку : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.06.04

«Бухгалтерський облік, аналіз та аудит» / М. М. Шигун. – Житомир, 2003. –

20 с.

189

Тетяна Потоцька,

студентка 4 курсу, спеціальність «Облік і аудит»


м. Полтава

ВИЗНАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ЗА МІЖНАРОДНИМИ,

НАЦІОНАЛЬНИМИ СТАНДАРТАМИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

ТА ПОДАТКОВИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Однією із найголовніших складових активів будь-якого підприємства є

основні засоби підприємства. Останні крім того складають основну частину

національного багатства країни. Проте для їх ефективного використання

необхідно діяти не лише згідно чинного законодавства, а й відповідно обраної

облікової політики підприємства. Механізм здійснення обліку основних засобів

регулюється законодавчою і нормативною базою, а саме: Законом України

«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р.

№ 996-ХІV; П(С)БО 7 «Основні засоби» затвердженим Наказом Міністерства

фінансів України від 27.04.2000 р. № 92; Планом рахунків бухгалтерського

обліку, затверджений наказом МФУ від 30.11.1999 р. № 291 та Інструкцією до

його застосування; Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку

основних засобів, затвердженими Наказом МФУ від 30.09.2003 р. № 561;

Податковим Кодексом України.

Наведений перелік нормативних документів не є вичерпним, оскільки

потрібно враховувати дію інших нормативних документів, що опосередковано

впливають на облік операцій з основними засобами. Потреба обліку основних

засобів змушує звернутись до таких основоположних нормативно-правових

актів, як: Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 16 «Основні засоби»,

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» та

Податковий кодекс України (табл. 1).

190

Таблиця 1

Визнання та оцінка основних засобів за МСБО, П(С)БО та

Податковим кодексом України

Визнання МСБО 16 П(С)БО 7 ПКУ

1 2 3 4

Об’єкт активу

Достовірна оцінка.

Майбутні економічні вигоди

Достовірна оцінка. Майбутні економічні

вигоди

Матеріальний актив, призначений для використання у

господарській діяльності

Основні засоби (критерій)

Матеріальна форма

Призначення: використання в господарській діяльності або

постачанні товарів чи

наданні послуг для надання в оренду або для

адміністративних цілей

Призначення: використання

в господарській діяльності з

метою використання їх у

процесі

виробництва/діяльності

або постачання товарів,

надання послуг, здавання в

оренду іншим особам або

для здійснення

адміністративних

соціально-культурних

функцій

Призначення: використання в

господарській діяльності

Строк використання: більше одного

періоду

Строк використання: більше одного року (або

операційного циклу, якщо він довший за рік)

Строк використання: понад один рік (або

операційний цикл, якщо він довший за рік)

– – Вартісний критерій

(2500 грн.)

Об’єкт основних засобів

Не визначено

Закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і

приладдям до нього; конструктивно

відокремлений предмет; відокремлений комплекс конструктивно з’єднаних

предметів; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або

частина такого активу, що контролюється підприємством

Не визначено

Подальші витрати,

пов’язані з використанням

об’єктів основних засобів

Обслуговування

Витрати, що здійснюються для підтримання об’єкта в

робочому стані та одержання первісно

очікуваної суми майбутніх економічних вигод від його

використання

Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт

Заміна частини

об’єкта

Витрати пов’язані з поліпшенням об’єкта

(модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що

Витрати, пов’язані з ремонтом та поліпшенням об’єктів основних засобів,

що призводять до зростання майбутніх

191

1 2 3 4

Добудова та дообладнання

призводять до збільшення майбутніх економічних

вигід, первісно очікуваних від використання об’єкту,

або у порядку, встановленому податковим

законодавством

економічних вигід, первісно очікуваних від використання об’єктів у

сумі, що перевищує 10 % сукупної балансової

вартості всіх груп основних засобів, що

підлягають амортизації на початок звітного податкового року

Виходить, що методологія обліку, що визначена податковим

законодавством, національними та міжнародними стандартами є

бухгалтерсько-податковим симбіозом. Інформаційною основою усіх облікових

процедур є облікова інформація, тому першочерговим завданням

удосконалення організації обліку є формування складу та визначення змісту

показників (що ми можемо зробити керуючись вимогами МСБО, П(С)БО та

ПКУ), які доцільно відображувати, обробляти та узагальнювати у системі

обліку.

Тому, вміла організація обліку нерідко перетворюється на визначальний

фактор ефективного використання основних засобів, а ступінь раціональності

облікового процесу набуває першочергового значення у контексті забезпечення

успішного розвитку підприємства.


1. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 16 «Основні

засоби». [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/929_014.


затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92

[Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу:


3. Податковий кодекс України № 2755 – VI від 2 грудня 2010 р.

[Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу:


192

Наталія Прохар



м. Полтава

БЕЗНАДІЙНА ДЕБІТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ: ПРОБЛЕМНІ

АСПЕКТИ ФІНАНСОВОГО ТА ПОДАТКОВОГО ОБЛІКУ

У сучасних умовах господарювання одним із головних завдань є

перебудова господарського механізму та удосконалення системи управління на

всіх рівнях, що обумовило необхідність кардинальної зміни вітчизняної

системи бухгалтерського обліку, її адаптації до вимог ринку. Дієва та чітка

організація системи розрахунків з дебіторами є необхідною умовою оптимізації

грошового обороту будь-якого суб’єкта господарювання, а також його

стабільного та ефективного функціонування.

Проблеми теорії і практики обліку дебіторської заборгованості, в тому

числі й безнадійної, в системі управління підприємством досліджені в працях

вітчизняних дослідників, серед яких М. Д. Білик, Ф. Ф. Бутинець, С. Ф. Голов,

Є. В. Дубровська, Г. Г. Кірейцев, Р. О. Костирко, С. О. Кучеркова,

Ю. І. Осадчий, В. В. Сопко та інші. З іноземних вчених необхідно відзначити

А. Апчерча, Д. Нортона, Р. Каплана, В. Ф. Палія, Я. В. Соколова тощо.

Враховуючи надбання науковців, окремі питання узгодженості фінансового й

податкового обліку безнадійної дебіторської заборгованості залишаються

відкритими та потребують додаткового вивчення і вдосконалення.

Сутність безнадійної дебіторської заборгованості визначається П(С)БО 10

«Дебіторська заборгованість», відповідно до якого безнадійною є поточна

дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення

боржником або за якою минув строк позивної давності [2]. Цивільний кодекс

України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може

звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

193

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, але для

окремих видів заборгованості може встановлюватися спеціальна позовна

давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною

давністю [3]. При цьому з метою збільшення позовної давності обов’язково

повинен укладатися договір у письмовій формі.

У Податковому кодексі України визначення безнадійної дебіторської

заборгованості є більш конкретним та зводиться до відповідності одній з ознак,

визначених кодексом, не суперечить П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»

та доповнює його: заборгованість, щодо якої минув строк позовної давності;

прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна

особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна

боржника, не призвели до повного погашення заборгованості; заборгованість

суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому

законодавством порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх

ліквідацією; заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією

обставин непереборної сили, стихійного лиха [1].

Відповідно до П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» [2], списання

безнадійної заборгованості дебіторів здійснюється з одночасним зменшенням

резерву сумнівних боргів, а при його недостатності така заборгованість

включається до інших операційних витрат. За П(С)БО списання безнадійних

боргів є можливим при впевненості у їх неповерненні та за умови завершення

строку позовної давності, тоді як за нормами Податкового кодексу України

таких підстав недостатньо. Списання суми дебіторської заборгованості

виникає, якщо протягом звітного періоду відбувається будь-яка з подій:

підприємство звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення

заборгованості з покупця або про порушення справи про його банкрутство чи

стягнення заставленого ним майна; за поданням продавця нотаріус вчиняє

виконавчий напис про стягнення заборгованості з покупця або стягнення

заставленого майна [1]. Загалом, при списанні безнадійної заборгованості за

податковим законодавством обов’язковими є дії підприємства стосовно

194

стягнення заборгованості та звертання до відповідних органів (суду, нотаріуса),

а не просто очікування завершення терміну позовної давності.

Методи створення резерву сумнівних боргів є ідентичними у

фінансовому й податковому обліку, серед них застосування абсолютної суми

сумнівної заборгованості або коефіцієнта сумнівності. Однак, за Податковим

кодексом України витрати на створення резерву сумнівної заборгованості

визнаються витратами з метою оподаткування в сумі безнадійної дебіторської

заборгованості [1]. При цьому списати безнадійну заборгованість дебіторів

можна лише за умови нарахування резерву сумнівних боргів.

Крім того, відповідно до Податкового кодексу України не передбачене

коригування податкового кредиту з ПДВ при списанні безнадійної дебіторської

заборгованості, але при неможливості використання товарів (робіт, послуг) у

господарській діяльності підприємства втрачається право на податковий кредит

з ПДВ або обов’язковим є нарахування податкового зобов’язання з ПДВ, що

підтверджується належним чином складеною податковою накладною.

За правилами фінансового обліку, як раніше зазначалося, безнадійна

дебіторська заборгованість є складовою інших операційних витрат, за

правилами податкового законодавства – інших витрат звичайної діяльності.

Таким чином, списання безнадійної дебіторської заборгованості жорстко

регламентується нормами Цивільного кодексу та Податкового кодексу України.

Розбіжності щодо включення безнадійних боргів до складу витрат призводять

до виникнення податкових різниць, тому мають бути переглянуті й уніфіковані.


1. Податковий кодекс України: Закон України від 2.12.2010 р. № 2755-

VI. – Режим доступу: http://www.nau.kiev.ua.


заборгованість»: Наказ Міністерства фінансів України від 8.10.1999 р. № 237. –

Режим доступу: http://www.nau.kiev.ua.

3. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. № 435-

IV. – Режим доступу: http://www.nau.kiev.ua.

http://www.nau.kiev.ua/



195

Валерія Притиковська

студентка 5 курсу,

Київський національний торговельно-економічний університет,

м. Київ

УДОСКОНАЛЕННЯ СУТНОСТІ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

У ОБЛІКУ

Економічні та соціальні перетворення в суспільстві вимагають від

підприємства підвищення конкурентоспроможності продукції та послуг і

поліпшення результативності виробництва. Ефективність використання

виробничих запасів як невід’ємної складової виробничих процесів є важливим

фактором успішного функціонування підприємств. У зв’язку з цим нагальними

стають дослідження та удосконалення теоретичних, методологічних та

організаційних аспектів обліку виробничих запасів.

Вагомий внесок у дослідження проблем обліку виробничих запасів

зробили такі науковці, як: С. В. Андрос, П. С. Безруких, Ф. Ф. Бутинець,

Н. І. Верхоглядова, Н. М. Грабова, М. В. Кужельний, І. Д. Ловська та інші.

Утім, незважаючи на значні напрацювання, єдиної позиції щодо розкриття

сутності поняття «виробничі запаси» серед вчених не існує.

Метою дослідження є поглиблення економічного значення та сутності

виробничих запасів в бухгалтерському обліку та розробка пропозицій щодо їх

удосконалення.

В економічній літературі поняття «виробничі ресурси» з’явилося в

70-80-х роках минулого століття. До впровадження Положень (стандартів)

бухгалтерського обліку термінологія мала різну назву, а саме товарно-

матеріальні цінності, предмети праці, засоби праці, матеріальні ресурси,

виробничі ресурси. Як зазначають Н. І. Верхоглядова, В. П. Шило [1, с. 114], у

спеціальній літературі досить часто застосовується поняття «виробничі запаси».

Іноді, при визначенні поняття матеріальних оборотних активів, застосовується

196

термін «цінності». На думку С. В. Андрос виробничі запаси є засобами

виробництва, які надійшли на підприємство, але поки що не використовуються

у виробничому процесі [2, с. 17].

Загалом в економічній літературі спостерігаються різноманітні варіанти

трактування об’єкта дослідження. Така відмінність свідчить про те, що

розкриття суті будь-якої економічної категорії залежить від обраного підходу

до її визначення.

В нормативних документах сутність запасів розкрита в П(С)БО 9

«Запаси» [3], однак відсутнє чітке та однозначне тлумачення терміну

«виробничі запаси» для цілей бухгалтерського обліку. Інструкція № 291 [4]

конкретно вказує на склад та перелік матеріальних цінностей, що мають

обліковуватися як виробничі запаси підприємства. Одночасно з цим такі

об’єкти, як малоцінні та швидкозношувані предмети та напівфабрикати не

включається до складу виробничих запасів, а обліковуються окремо. У той же

час згідно з Методичними рекомендаціями № 433 [5] до статті балансу

«Виробничі запаси» необхідно включати вартість МШП, сировини, палива,

напівфабрикатів та інших матеріалів, що споживаються в ході нормального

операційного циклу. Таким чином, виникає суперечливість між положеннями

нормативних документів: відповідно до стандартів та методичних рекомендацій

терміни «запаси» і «виробничі запаси» є тотожними, а згідно з Планом рахунків

термін «запаси» ширший за термін «виробничі запаси».

Узагальнене оцінювання і критичний аналіз різних методичних підходів

щодо тлумачення економічної сутності виробничих запасів свідчить про

відсутність чіткої позиції стосовно визначення цього об’єкта обліку. Однак

можна виокремити такі основні підходи: переважна більшість економістів і

вчених при висвітленні питань обліку запасів використовує визначення

аналогічне П(С)БО 9; окремі вчені ототожнюють поняття «виробничі запаси» і

«матеріальні ресурси»; ототожнюються також такі поняття, як «запаси» й

«виробничі запаси».

Виявлена неоднозначність трактувань категорії, відсутність певного

197

розмежування складових та ґрунтовного розкриття економічної сутності дають

підстави уточнити поняття виробничих запасів. Доцільно запропонувати

наступне удосконалене визначення: виробничі запаси – це частина

матеріальних ресурсів підприємства, на які спрямована праця людини в процесі

вироблення готової продукції, виконання робіт, надання послуг, що цілком

споживаються протягом виробничого циклу та повністю переносять свою

вартість на новий продукт.

Отже, дослідження сутності виробничих запасів як об’єкта обліку

покликане допомагати ефективно управляти процесом їх формування на

підприємстві. У сучасній економічній літературі та нормативній базі відсутні

чіткі позиції щодо розкриття сутності поняття «виробничі запаси».

Запропоноване визначення поняття ґрунтовно розкриває теоретико-

методологічні основи сутності виробничих запасів та підкреслює їх роль у

виробничому процесі.


1. Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика: [навч. посібник]

/ Н. І. Верхоглядова, В. П. Шило, С. Б. Ільїна та ін. – К.: Центр учбової


2. Андрос С. В. Теоретико-методологічні аспекти обліку і аналізу

виробничих запасів у фінансово-господарській діяльності підприємств:

[монографія] / С. В. Андрос ; Нац. банк України, Ун-т банк. справи. – К. : УБС

НБУ, 2011. – 239 с.

3. П(С)БО 9 «Запаси» : Наказ МФУ від 20.10.1999 р. № 246 [Текст].


активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і

організацій : Наказ Міністерства фінансів України від 30 лист. 1999 р № 291

[Текст].

5. Методичні рекомендації щодо заповнення форм фінансової звітності :

Наказ Міністерства фінансів України від 28.03.13 № 433 [Текст].

198

Ірина Пустова

асистент,



ПЕРЕДУМОВИ ІНТЕГРАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ ОБЛІКУ ВИТРАТ

Підвищення ефективності господарювання, в ринкових умовах викликає

необхідність одержання інформації для зовнішніх та внутрішніх користувачів в

оптимальні строки. Бухгалтерський облік, забезпечуючи управління

економічною інформацією про витрати на виробництво, потребує певної

організації та удосконалення, що значною мірою вплине на управління

витратами підприємства.

В сучасних умовах інтеграцію обліку можна розглядати як по

відношенню до всієї системи господарського обліку, так і окремо

бухгалтерського обліку. Інтеграція бухгалтерського обліку викликають три

актуальні проблеми, які полягають у поєднанні управлінського і фінансового

обліку; бухгалтерського і податкового обліку; та в побудові обліку відповідно

до вимог міжнародних стандартів фінансової звітності.

Побудову інтегрованого обліку витрат на виробництво доцільно

розпочати з використання єдиної інформаційної системи обліку, яка

слугуватиме для прийняття управлінських рішень з широким застосуванням

автоматизованих систем обробки облікової інформації. Дослідження стану

обліку витрат показує, що для сільськогосподарських підприємствах необхідно

побудувати облік витрат за інтегрованою системою, яка передбачає

взаємозв’язок фінансового та управлінського обліку витрат.

Основними організаційними передумовами для застосування інтегрованої

системи обліку витрат є:

1. Рівень розвитку виробничого обліку і діяльності структурних

підрозділів підприємства. В залежності від деталізації обліку за місцями

199

виникнення витрат, центрами відповідальності, його поглибленням змінюється

і ступінь аналітичності обліку витрат.

2. Оперативний контроль за собівартістю. На багатьох підприємствах

застосовується прогресивний спосіб документування відхилень від діючих

норм в ході виробництва, що дозволяє оперативно виявити причини відхилень і

впливати на них з метою попередження негативних наслідків.

3. Рівень забезпеченості адміністративного персоналу, засновників та

акціонерів інформацією для прийняття управлінських рішень. Повнота цієї

інформації, її лаконічність, забезпечення інформацією необхідних рівнів

управління розширюють можливості управлінського впливу на процес

формування собівартості продукції. Але водночас зменшується або

підвищується ступінь деталізації внутрішньовиробничого обліку та його

трудомісткість. Це, як правило, погіршує контроль за витратами в процесі

виробництва продукції і знижує вплив управління на собівартість продукції

(робіт, послуг) [2].

Перше питання, яке виникає при впровадженні інтегрованої системи

обліку витрат, це хто повинен займатися таким обліком і чи потрібно

організовувати нові структури, наприклад відділ управлінського обліку.

Однозначної думки тут не існує. Кожне підприємство на власний розсуд обирає

той шлях, який йому більше підходить. Одним з альтернативних є варіант

організації ведення інтегрованого обліку витрат в рамках уже існуючої

фінансово-облікової служби. Так, в кожному підрозділі визначаються особи,

відповідальні за ведення управлінського обліку за своїм напрямком, у

працівників з’являються нові функції [1].

Сутність інтегрованого обліку витрат на виробництво полягає в тому, що

використовується єдина інформаційна система обліку, вона служить для

прийняття рішень, хоча й різної спрямованості, все ширше використовуються

автоматизовані системи обробки інформації. Результати досліджень вказують

на те, що ефективність організації обліку витрат на виробництво залежить від

ступеня поєднання фінансового і управлінського обліку. Система сучасного

200

обліку витрат та його організаційні засади не можуть надалі базуватись на

заданих технологіях і методах.

Організація обліку витрат на виробництво в значній мірі залежить від

правильного документування спожитих ресурсів підприємства. Фіксація

економічної інформації в первинних носіях є юридичним доказом проведених

витрат і вихідною передумовою для забезпечення обліку, контролю та аналізу

за виникненням та формуванням витрат в розрізі елементів і статей [3].

Отже, інтеграція обліку – це процес створення системи облікової

інформації на основі поєднання даних різних видів обліку, тобто органічне

поєднання даних одного виду обліку з даними іншого, не порушуючи загальну

методологію фіксації, збирання і обробки даних. Ідея інтеграції обліку витрат

полягає у «включенні» рахунків управлінського обліку в загальну систему

рахунків, в результаті чого вони кореспондують з рахунками фінансового

обліку. Трансформація бізнес-процесів стимулює появу нових методів, схем і

підходів, що зумовлює зростання ролі організації інтегрованого обліку витрат

на виробництво. Комплексний системний підхід та особлива увага до

методології обліку виробничих витрат є запорукою вдалої концепції

інтегрованого обліку.


1. Бєлов М. Інструментальні засоби управління: [навч. посібник]

/ М. Бєлов, Ю. А. Проценко, П. И. Чаленко – К.: Либідь, 2003. – 248 с.

2. Бородкін О. Внутрішньогосподарський (управлінський) облік:

концепція і організація / О. Бородкін // Бухгалтерський облік і аудит. 2008. –

№ 2. – С. 45 – 53.

3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському

обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р.

№ 88 [Текст].

201

Юлія П’ятниця



м. Полтава

ПОТОЧНІ БІОЛОГІЧНІ АКТИВИ ТВАРИННИЦТВА:

ОСОБЛИВОСТІ ВІДОБРАЖЕННЯ В ОБЛІКОВІЙ ПОЛІТИЦІ

Специфічними об’єктами обліку в сільськогосподарських підприємствах

є поточні біологічні активи тваринництва, до яких відносяться: тварини, які

перебувають на вирощуванні та відгодівлі; птиця; звірі; сім’ї бджіл; худоба

вибракувана з основного стада; тварини, які прийняті від населення для

реалізації. Виділення поточних біологічних активів тваринництва в окрему

обліково-аналітичну групу внесло свої корективи в організацію всіх етапів

облікового процесу, а також і в облікову політику підприємства.

Ефективне функціонування сільськогосподарського підприємства

забезпечується вдало обраною обліковою політикою. Відповідно до Закону

України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996 –

ХІV від 16.07.1999 р., облікова політика – це сукупність принципів, методів і

процедур, що використовуються підприємством для складання та подання

фінансової звітності [1]. Облікова політика підприємства повинна задовольняти

інформаційні потреби власника та зовнішніх користувачів щодо прийняття

управлінських рішень. Зазвичай, облікова політика, сформована

підприємством, уточнює облікові моменти та сприяє поданню достовірної

фінансової інформації [2].

Для обліку поточних біологічних активів тваринництва в наказі про

облікову політику підприємства обумовлюються наступні позиції: визнання

поточних біологічних активів тваринництва; об’єкти обліку поточних

біологічних активів тваринництва; методи оцінки поточних біологічних активів

тваринництва.

202

Наразі в обліковій політиці до критеріїв визнання поточних біологічних

активів тваринництва відносяться: ризики й вигоди пов’язані з правом

власності на біологічний актив; методи управління біологічним активом та

контроль за його використанням; впевненість щодо отримання в майбутньому

економічних вигод, пов’язаних із його використанням у сільськогосподарській

діяльності; достовірність визнання вартості біологічного активу.

Разом із тим у наказі про облікову політику зазначаються й об’єкти

обліку поточних біологічних активів тваринництва, до яких відносяться:

- види тварин на вирощуванні та відгодівлі (молодняк великої рогатої

худоби, свині, вівці, птиця, звірі, бджоли);

- однорідні групи біологічних активів тваринництва (телиці й бички

різного віку на вирощуванні; корови й бики-плідники, молодняк свиней різного

віку на вирощуванні; молодняк свиней на відгодівлі.

Невід’ємним та дуже важливим елементом облікової політики

підприємства є методика оцінки поточних біологічних активів тваринництва.

Під час оприбуткування поточні біологічні активи тваринництва оцінюються за

справедливою вартістю, зменшеною на витрати на місці продажу, однак вразі

відсутності активного ринку, вони оцінюються за первісною вартістю, яка

залежить від способу їх отримання (табл. 1).

Таблиця 1

Первісна оцінка поточних біологічних активів тваринництва

Спосіб надходження біологічних

активів на підприємство Первісна вартість одержаних біологічних активів

Придбання за плату Фактичні витрати понесені, на отримання поточних

біологічних активів

Безоплатне одержання

Справедлива вартість з урахуванням затрат,

пов’язаних із доведенням їх до стану, у якому вони

придатні для використання в намічених цілях

Внесок до статутного капіталу


Справедлива вартість узгоджена учасниками

(засновниками) з урахуванням затрат, пов’язаних із

доведенням їх до стану, у якому вони придатні для

використання в намічених цілях

Переведення до складу

довгострокових біологічних зі

складу поточних біологічних активів

Справедлива вартість на дату проведення за

вирахуванням очікуваних витрат на місці продажу

203

Спосіб надходження біологічних

активів на підприємство Первісна вартість одержаних біологічних активів

Обмін на подібні біологічні активи Справедлива вартість переданих поточних

біологічних активів

Обмін на неподібні біологічні активи

Справедлива вартість переданих біологічних активів,

збільшена (зменшена) на суму грошових коштів (або

їх еквівалентів), належних до сплати (отримання) за

обмінною операцією

Одержання в результаті біологічних

перетворень (додаткові біологічні

активи)

Справедлива вартість, зменшена на очікувані витрати

на місці продажу

Визнання справедливої вартості поточних біологічних активів

тваринництва здійснюється спеціально створеною комісіє за одним із п’яти

методів оцінки: методом аналогів; методом контрактів; методом прийняття цін;

методом експертної оцінки Комісією; методом сторонньої професійної оцінки.

Вибір відповідного методу оцінки поточних біологічних активів тваринництва,

й склад комісії обумовлюється в наказі про облікову політику підприємства.

Отже, облікова політика підприємства в частині обліку поточних

біологічних активів тваринництва повинна охоплювати три основні суперечливі

напрями: визнання поточних біологічних активів тваринництва; об’єкти обліку

поточних біологічних активів тваринництва; методи оцінки поточних

біологічних активів тваринництва. Правильний їх облік забезпечить

достовірність фінансової інформації, та визначенню одного з головних

показників підприємства – витрат.


1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»

№ 996 – ХІV від 16 лип. 1999 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада

України. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua.

2. Амбросов В. Я. Облікова політика в агроформуваннях /

В. Я. Амбросов, Т. Г. Маренич // Економіка АПК. – 2004. – № 7. – С. 96 – 99.


204

Ірина Радіна



м. Полтава

РОЗРАХУНКИ З ПОСТАЧАЛЬНИКАМИ ТА ПІДРЯДНИКАМИ:

НОВАЦІЇ ВІДОБРАЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ У ФІНАНСОВІЙ ЗВІТНОСТІ

Розрахункові взаємовідносини між постачальниками та підрядниками

виникають в процесі господарської діяльності підприємств і паралельно з

виникненням цих відносин, як правило здійснюється формування

інформаційної бази документів: укладання договорів (контрактів) купівлі-

продажу товарно-матеріальних цінностей, договорів підряду на виконання

різних робіт, товарно-транспортних накладних, податкових накладних,

рахунків-фактур, зовнішньоекономічних договорів купівлі-продажу, вантажно-

митних декларацій та ін.

Дані таких документів є підставою для складання регістрів аналітичного

та синтетичного обліку. При журнально-ордерній формі для обліку за рахунком

63 призначений журнал-ордер 3 В с.-г. та відомість аналітичного обліку

№ 3.3 с.-г.. В цих регістрах відображають залишки на початок місяця, обороти

за кредитом і дебетом, а також залишки на кінець місяця. На основі інформації

журналу-ордеру З В с.-г. складається Головна книга на основі якої в

подальшому складається фінансова звітність [3].

Інформація про розрахунки з постачальниками та підрядниками

відображається в формі фінансової звітності – Баланс (Звіт про фінансовий

стан). Дана форма фінансової звітності, як і інші форми річної фінансової

звітності, регулюється НП(с)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності».

Метою складання балансу є – надання користувачам повної, правдивої та

неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на певну дату з

метою прийняття управлінських рішень [4]. В Балансі інформація про

205

розрахункові операції з постачальниками та підрядниками наводиться в пасиві

в статті 1615 «Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги».

Відображення інформації про розрахунки з постачальниками та

підрядниками у балансі підприємства представлено на рис. 1.

Рис. 1. Відображення інформації про розрахунки з постачальниками та

підрядниками у балансі підприємства

Другою формою річної звітності для відображення інформації про

розрахунки з постачальниками та підрядниками є Звіт про рух грошових

коштів. Метою складання звіту є – надання користувачам повної, правдивої та

неупередженої інформації про зміни, що відбулися у грошових потоках

підприємства за звітний період [4]. Відображення інформації щодо розрахунків

з постачальниками та підрядниками у звіті про рух грошових коштів

представлена у I розділі статті «3100».

Бухгалтерська фінансова звітність підприємства являє собою систему

узагальнених показників, які характеризують підсумки господарсько-

фінансової діяльності підприємства за минулий період. Вона складається

Було Стало

Баланс Баланс (Звіт про фінансовий стан)

П(С)БО 2 „Баланс”, затверджено

Наказом Міністерства фінансів України

№ 87 від 31.03.1999 року

Методичні рекомендації щодо запов-

нення форм фінансової звітності (на-

каз Мінфіну від 28.03.2013 р. №433)

Рядок 530 „Кредиторська

заборгованість за товарами, роботами,

послугами”

Рядок 1615 „ Поточна кредиторська

заборгованість за товари, роботи,

послуги”

Сума заборгованості постачальникам і підрядникам за матеріальні цінності, виконані роботи та

отримані послуги (крім заборгованості, забезпеченої векселями, якщо вона наводиться в окремій

статті)

Розділ ІV пасиву „Поточні

зобов’язання”

Розділ IІІ пасиву „Поточні

зобов’язання і забезпечення пасиву”

Відображення інформації про розрахунки з постачальниками та підрядниками у балансі


206

підрахунком, групуванням і спеціальною обробкою даних поточного

бухгалтерського обліку і є завершальною його стадією. Обліковий процес

здійснюється на підставі первинної документації. Фінансова звітність повинна

достовірно та правдиво відображати інформацію про майновий стан та капітал

підприємства, що дозволить ціле направлено використовувати її дані для

прийняття управлінських рішень щодо облікового процесу підприємства.


1. Омецінська І. Я. Зобов’язання перед постачальниками та підрядниками:

Інноваційна економіка [Електронний ресурс] / І. Я. Омецінська // Статистика,

облік, аналіз та аудит. Науковий журнал. – 2012. – № 11. – С. 264 – 267. –

Режим доступу : library.tneu.edu.ua/.../576-2011-12-12-14-04.

2. Югас Е. Ф. Економічна сутність договірних відносин підприємства та

форми розрахунків з постачальниками і підрядниками: Закарпатський

державний університет / Е. Ф. Югас // Науковий журнал. – 2011. – №2. –

С. 35 – 39.

3. Наказ Міністерства аграрної політики України «Про затвердження

спеціалізованих форм регістрів журнально-ордерної форми обліку для

сільськогосподарських підприємств та методичних рекомендацій щодо їх

застосування» № 390 від 4 черв. 2009 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу:

search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/FIN48748. .

4. НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджене

Наказом Міністерства фінансів України № 73 від 07 лютого 2013 р.


zakon.rada.gov.ua/go/z - .

207

Аліна Руденко



м. Полтава

ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ: НОВАЦІЇ ОБЛІКОВОГО ВІДОБРАЖЕННЯ

Фінансові результати є надзвичайно важливим показником для суб’єкта

господарювання, адже в них відображаються всі сторони діяльності

підприємства. Від фінансових результатів, їх правильного обліку, контролю та

аудиту залежить фінансово-майновий стан та ефективність діяльності


У процесі господарської діяльності на підприємстві здійснюються

операції в результаті яких виникають доходи і витрати, які в подальшому

закриваються на рахунок 79 «Фінансові результати». Відповідно до Інструкції

про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу,

зобов’язань і господарських операцій підприємства і організацій», затверджені

наказом Міністерства фінансів України від 31.11.99 р. №291 у 2013 відбулися

певні зміни відносно субрахунків рахунку 79 «Фінансові результати». Так,

субрахунок 793 «Результат іншої звичайної діяльності» змінено на «Результат

іншої діяльності», він призначений для визначення розміру прибутку (збитку)

від іншої діяльності підприємства. Субрахунок 794 «Результат надзвичайних

подій» виключено з обліку. Щодо субрахунків 791 «Результат операційної

діяльності» та 792 «Результат фінансових операцій» змін не відбулося [2].

Наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 р. № 73 з метою

наближення національних стандартів до міжнародних було затверджено

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги

до фінансової звітності», що привело до змін у назві та змісті фінансової

звітності.

Так, інформація про фінансові результати наводиться у формі № 2, яка

208

називається «Звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід)» і

відповідно до НПСБО 1 в цьому звіті розкривається інформація про доходи,

витрати, прибутки, збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід

підприємства за звітний період. Є зміни у самій формі та трохи змінено порядок

її заповнення. Форма № 2 складається із чотирьох розділів:

1. Фінансові результати (розділ змінено).

2. Сукупний дохід (новий розділ).

3. Елементи операційних витрат (без змін).

4. Розрахунок показників прибутковості акцій (без змін) [3].

Основними змінами щодо формування Звіту про фінансові результати

відповідно до НП(С)БО є:

1) відсутній поділ фінансових результатів за видами діяльності;

2) виключено рядки «Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів,

робіт, послуг)», «Податок на додану вартість», «Акцизний збір»;

3) введено поняття доходу з податку на прибуток;

4) в 1 розділі «Фінансові результати» добавлено новий рядок «Прибуток

(збиток) від припиненої діяльності після оподаткування»;

5) поняття чистого прибутку/збитку замінені на чистий фінансовий

результат – прибуток чи збиток, змінено методику розрахунку чистого

прибутку;

6) додатково введено ще один розділ ІІ «Сукупний дохід». Згідно з

НПСБО 1 під сукупним доходом розуміють зміни у власному капіталі протягом

звітного періоду внаслідок господарських операцій та інших подій (за винятком

змін капіталу за рахунок операцій з власниками);

7) виключено надзвичайні доходи і витрати, а також прибуток від

надзвичайної діяльності і податок з нього.

Крім того, в додатку 3 до НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової

звітності» наведено «Перелік додаткових статей фінансової звітності».

Бухгалтерське визначення фінансового результату є досить умовним і ці

умовності вносяться методикою його визначення, а також порядком обліку

209

складових, які визначають прибуток. Тобто, фінансовий результат діяльності

підприємства в значній мірі визначається внутрішніми факторами – елементами

облікової політики підприємства та зовнішніми – організаційно-

технологічними особливостями виробництва певної галузі (особливо в

сільському господарстві). Для належної організації обліку фінансових

результатів на підприємстві повинна бути розроблена така облікова політика,

яка б висвітлювала всі основні положення щодо його складових. Так як

основною складовою фінансових результатів є доходи і витрати, тому наказ про

облікову політику, перш за все, повинен містити необхідну інформацію, щодо

даних об’єктів обліку, враховуючи останні зміни в законодавстві України [1].

Отже, в сучасних умовах господарювання найбільший інтерес для

користувачів звітності підприємства є інформація про сформовані фінансові

результати. Адже, для прийняття ефективних управлінських рішень необхідна

достовірна інформація про результати діяльності. З прийняттям НПСБО 1

«Загальні вимоги до фінансової звітності» виникли певні зміни в обліку та

відображенні у звітності фінансових результатів.


1. Іванова Н. А. Актуальні питання формування та обліку фінансових

результатів відповідно до НП(С)БО / А. Н. Іванова, Л. В. Славгородська //

Сучасна наука XXI століття. – № 17 – 2013.


активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємства і

організацій», затверджені наказом Міністерства фінансів України від

31.11.1999 р. № 291 [Електронний ресурс] / Ресурс доступу:


3. Наказ Мінфіну «Про затвердження Змін до деяких нормативно-

правових актів Міністерства фінансів України з бухгалтерського обліку» від

27.06.2013 р. № 627 [Електронний ресурс] / Ресурс доступу:


210





ВИПЛАТА АВАНСУ: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Виплатою авансу в практичній діяльності звикли називати виплату

заробітної плати за першу половину місяця. Обов’язковість вказаної виплати

передбачена ст. 115 КЗпП [1] та ст. 24 Закону України «Про оплату праці» [2].

Дані нормативні акти передбачають, що заробітна плата повинна

виплачуватися не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не

перевищує 16 календарних днів, але не пізніше семи днів після закінчення

періоду, за який здійснюється виплата.

Не дивлячись на те, що вказана законодавча норма уже існує давно на

практиці її фактичне виконання викликає багато запитань, а інколи і взагалі

порушується.

Зокрема питання викликає правильність утримання із заробітної плати за

першу половину місяця податку з доходів фізичних осіб (ПДФО) та єдиного

соціального внеску (ЄСВ). Так, згідно Податкового кодексу [3] заробітна плата

за першу половину місяця є об’єктом обкладання ПДФО. Разом з цим, слід

врахувати, при його утриманні, правила п.169.1 Податкового кодексу [3], яким

передбачено, що податкова соціальна пільга застосовується лише до загального

місячного доходу працівника, в разі якщо він має на неї право. Отже,

застосовувати податкову соціальну пільгу до заробітної плати за першу

половину місяця не можна.

Відносно зменшення, при розрахунку суми ПДФО, нарахованої

заробітної плати за першу половину місяця на розмір утриманого ЄСВ, на

сьогоднішній день ніяких обмежень не встановлено. Тобто, при розрахунку

ПДФО, суму авансу, нарахованого працівнику, можна зменшувати на суму

211

утриманого єдиного соціального внеску.

Разом з цим, слід зазначити, що утримувати єдиний соціальний внесок із

суми заробітної плати за першу половину місяця не обов’язково. Так, як згідно

Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове

державне соціальне страхування» [4] за кожною виплатою працівникам

підприємство зобов’язане сплачувати авансові платежі з ЄСВ в сумі

нарахованих внесків. Отже, виплачуючи аванс, підприємство може

перерахувати ЄСВ лише в сумі нарахувань на заробітну плату працівників, а

утримати загальну суму єдиного соціального внеску можна при виплаті

заробітної плати за другу половину місяця. Таким чином, на сьогоднішній день,

підприємство самостійно повинно прийняти рішення відносно утримань

єдиного соціального внеску із заробітної плати за першу половину місяця.

Ще одним проблемним питанням при виплаті заробітної плати за першу

половину місяця, на сьогоднішній день, є питання відображення такої

заробітної плати в обліку. Хочеться насамперед відмітити, що на сьогодні існує

два варіанти такого відображення.

Перший - коли заробітна плата за першу половину місяця нараховується і

відображається в обліку відповідними проводками. Тоді, при нарахуванні

заробітної плати за другу половину місяця, здійснюється кінцевий розрахунок

ПДФО та ЄСВ з врахуванням загальної суми місячного доходу, а раніше

нараховані суми цих утримань і нарахувань сторнуються.

Другий – коли в обліку відображають лише виплату авансу працівникам

та перерахування ПДФО і ЄСВ. Нарахування авансу за такого варіанту в обліку

не відображають, а проведені розрахунки сум ПДФО та ЄСВ, що підлягають

сплаті при виплаті заробітної плати за першу половину місяця фіксують лише в

бухгалтерській довідці.

На наш погляд другий варіант простіший, але, разом з цим, він не показує

сум нарахованої заробітної плати за першу половину місяця в обліку. Тому,

яким варіантом скористатися, підприємство повинне вирішити самостійно.

Головне, слід пам’ятати, що жоден із запропонованих варіантів не суперечить

212

існуючому законодавству.

Отже, ми бачимо, що на сьогоднішній день законодавство дає можливість

підприємству самостійно вирішувати деякі питання відображення в обліку

заробітної плата за першу половину місяця. Головне, слід пам’ятати, що не

здійснення вказаної виплати вважається порушенням, за яке винні особи

можуть бути притягнуті до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та

кримінальної відповідальності згідно ст. 36 Закону України «Про оплату праці»

[2]. Зокрема, за порушення встановлених строків виплати заробітної плати, чи її

виплату не в повному обсязі на відповідальних осіб підприємства накладається

штраф в розмірі від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто від 510 до 1700 грн.


1. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. № 322-VIII

(Редакція станом на 15.10.2013 р.). [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

www. zakon.rada.gov.ua/go/322-08 .

2. Про оплату праці: Закон України від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР

(Редакція станом на 11.08.2013 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

www. zakon.rada. gov.ua/go/108/95-вр .

3. Податковий кодекс України станом на 01.09.2012 р. / [підготовлено до

друку ВКК «Баланс-Клуб»]. – Дніпропетровськ: ТОВ «Баланс-Клуб», 2012. –

496с.

4. Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне

соціальне страхування: Закон України від 08.07.10р. № 2464-VI зі змінами та

доповненнями [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www. zakon.rada.

gov.ua/go/2464-17 .

http://www.dtkt.com.ua/




213

Віолетта Сєда

студентка,

Українська академія банківської справи НБУ,

м. Суми

ПРОБЛЕМИ ВЕДЕННЯ ОБЛІКУ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

ПІДПРИЄМСТВАМИ УКРАЇНИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

В умовах розвитку ринкових та реформування економічних відносин в

Україні функціонування підприємств супроводжується значним кругообігом

ресурсів, важливе місце серед яких займають запаси. Їх формування та

використання є важливим фактором в забезпеченні конкурентоспроможності

підприємств[1]. Це вимагає нових підходів до бухгалтерського обліку, як

способу контролю за веденням господарської діяльності підприємств і, в

процесі адаптації системи бухгалтерського обліку до міжнародних стандартів

підтверджує актуальність проблеми, її загальноекономічне значення.

Проблематику обліку виробничих запасів в Україні досліджували у своїх

працях вітчизняні вчені: Бутинець Ф. Ф, Голов С. Ф., Кужельний М. В.,

Кірейцев Г. Г., Лінник В. Г., Сопко В. В. Але питання виміру оцінки

виробничих запасів, рівня їх контролю та оперативного регулювання процесів

утворення на підприємствах залишаються недостатньо розробленими і

потребують удосконалення.

Досліджуючи діяльність окремих підприємств, на нашу думку, можна

виділити такі негативні аспекти ведення обліку виробничих запасів: по-перше,

головною проблемою, з точки зору управлінського обліку, як в національній,

так і в зарубіжній практиці, є вибір системи обліку запасів, оскільки дуже

складно визначити справедливу (ринкову та неринкову) вартість запасів, яка

використовується підприємствами бартерного обміну, а також в обміні на

неподібні активи; по-друге, незначний рівень оперативності інформаційного

забезпечення управління виробничими запасами підприємств; по-третє,

214

невідповідний рівень контролю та оперативного регулювання процесів

утворення запасів тощо.

Здійснення процедури відображення в бухгалтерському обліку

виробничих запасів і розкриття інформації про них у фінансовій звітності

регламентує Положення (стандарт) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 9

«Запаси» та Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку (МСБО) 2 «Запаси»

[2]. Відповідно до П(С)БО 9 «Запаси» - запаси визнаються активами, якщо

існує імовірність того що підприємство, отримає в майбутньому економічні

вигоди, пов’язані з їх використанням та їх вартість може бути достовірно

визначена [3]. Щоб правильно врахувати запаси, необхідно обрати

найбільш ефективно-практичне рішення для застосування на підприємстві

системи та методу оцінки запасів. Адекватна система обліку запасів є базою

для розробки ефективної системи їх планування та контролю, що, в свою

чергу, допоможе менеджерам прийняти правильне управлінське рішення.

Для вирішення даних проблем вважаємо за доцільне оновити систему

отримання інформації про виробничі запаси, використовувати нетрадиційні для

вітчизняної облікової практики підходи до ефективного їх використання та

оптимізації результатів діяльності підприємства через застосування принципів і

методів бухгалтерського обліку.

З цією метою нами пропонуються такі шляхи вдосконалення ведення

обліку виробничих запасів:

1) підвищити оперативність інформаційного забезпечення управління

виробничими запасами підприємств, яке забезпечується запровадженням

інформаційних технологій обробки економічної інформації;

2) удосконалити систему автоматизації обліково-аналітичних робіт в

управлінні виробничими запасами та обґрунтувати раціональні методи

проведення інвентаризації виробничих запасів, тому що позитивний результат

діяльності підприємств залежить, не тільки від того наскільки вдосконалена

внутрішньогосподарська діяльність взагалі, а і від того, як розвинута система

автоматизації їхньої діяльності [4];

215

3) необхідно узгодити механізми бухгалтерського і податкового обліку

виробничих запасів та обґрунтувати систему обліку матеріальних витрат на

освоєння нової техніки і технології виробництва;

4) побудувати чітку організацію обліково-контрольних процедур руху

запасів підприємств (застосувати прийоми обліку за центрами відповідальності,

заходів контролю та оперативного регулювання процесів утворення запасів) [4].

Отже, можна підвести підсумок, якщо підприємство реалізує наведені

напрямки покращення ведення обліку запасів, це сприятиме підвищенню

ефективності його функціонування, досягненню кращих фінансових

результатів. На сьогодні для багатьох підприємств дуже актуальним

залишається комплекс дискусійних та суперечливих питань обліково-

аналітичного управління виробничими запасами і дане питання потребує

подальших досліджень.


1. Борисова І.С. Розробка моделі ефективності використання виробничих

ресурсів господарських товариств.// Агросвіт. – 2008. – № 19. – С.14.


Затверджений наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р.

№ 92 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/file/link/

360789/file/standardt7.pdf.

3. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 2 «Запаси»

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: //www.minfin.gov.ua/ file/ link

/320289/file/IAS%2016.pdf. – Офіційний сайт Міністерства фінансів України.

4. Малюга Н. М. Шляхи удосконалення оцінки в бухгалтерському обліку:

Теорія, практика, перспективи / Н. М. Малюга. – Житомир: ЖІТІ, 2007. – 384 с.



216

Юрій Скиданенко

к. філол. н., доцент,


м. Полтава

ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ ЯК ОБ’ЄКТ БУХГАЛТЕРСЬКОГО

ОБЛІКУ

В сучасній Україні становлення і розвиток в аграрному секторі економіки

ефективної сільськогосподарської діяльності відбувається в складних

соціально-економічних та політичних умовах. У сфері вітчизняного аграрного

землекористування відбулися радикальні перетворення, що полягають у

запровадженні приватної власності на землю, створенні умов для розвитку

підприємництва. Це потребує організації обліку земель сільськогосподарського

призначення суб’єктами аграрного землекористування та формування системи

звітності і контролю щодо їх раціонального та ефективного використання [1].

У зв’язку з формуванням ринку землі в Україні, а також майбутньою

можливістю купувати та продавати сільськогосподарські угіддя, останнім

часом набувають актуальності питання необхідності оптимального облікового

відображення унікального та найбільш значимого в аграрній економіці активу –

земельного капіталу, який має стати основою розвитку бухгалтерського обліку

в аграрному секторі економіки.

У порівнянні з розвинутими країнами структура балансів наших

підприємств не в повній мірі відповідає дійсності та є інвестиційно

непривабливою оскільки в них не представлений ряд важливих капіталів

(земельні ділянки та права користування ними, інтелектуальна власність,

біологічні активи та сільськогосподарська продукція тощо). Наприклад, в США

та країнах ЄС земля, як власна так і орендована, в структурі активів займає

40 %, проте у балансах українських підприємств така інформація взагалі

відсутня [2].

217

З метою організації облікового забезпечення земельного капіталу слід

також врахувати ряд особливостей землі як об’єкту обліку. Такими

особливостями є наступні аспекти:

- об’єктом обліку є не земля взагалі, а окремі земельні ділянки;

- земельні ділянка для цілей бухгалтерського обліку класифікуються як

один з об’єктів основних засобів;

- на вартість земельних ділянок не нараховується амортизація;

- такий об’єкт основних засобів на може бути ліквідований;

- збільшення первісної вартості земельної ділянки можливе лише у разі її

дооцінки;

- капітальні витрати на поліпшення земель (меліоративні, осушувальні,

іригаційні та інші роботи) не збільшують первісну вартість об’єкта, а

визнаються як окремий об’єкт основних засобів і є об’єктом амортизації.

Відповідно до Земельного кодексу України [3] суб’єкти земельних

відносин, до яких належать і юридичні особи, можуть мати право власності на

землю, тобто право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними

ділянками та право користування землею, що може бути постійним, тобто без

обмеження строку та тимчасовим – за договором оренди.

Згідно з П(С)БО № 7 «Основні засоби», земельні ділянки визначаються

активами, обліковуються у складі основних засобів на субрахунку 101

«Земельні ділянки» та не амортизуються. Для більш детального обліку землі

(рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, ліси як власні, так і взяті в

оренду) можна запропонувати використовувати субрахунки другого та третього

порядків. Якщо ж підприємство не використовує земельну ділянку у власній

діяльності, а планує отримувати дохід, наприклад, при здаванні ділянки в

оренду, то в такому випадку її слід відображати в обліку як об’єкт інвестиційної

нерухомості на субрахунку 100. Земля, придбана для перепродажу, є товаром і

потрапляє до складу необоротних активів, призначених для продажу з

відображенням такої інформації на субрахунку 286.

Облік орендованих земельних ділянок здійснюється на позабалансовому

218

рахунку 01 «Орендовані необоротні активи».

Накопичені капітальні витрати на поліпшення земель доцільно

попередньо враховувати на окремому субрахунку рахунку 15 до моменту їх

завершення. Після закінчення таких робіт (осушення, зрошування і ін.) їх

вартість повинна списуватися з кредиту такого субрахунка у дебет субрахунка

102 з подальшим амортизуванням з використанням прямолінійного методу.

Право користування земельною ділянкою визнається нематеріальним

активом підприємства і за економічною оцінкою має відображатись в

бухгалтерському обліку на субрахунку 122 «Права користування майном»

рахунку 12 «Нематеріальні активи».

Відображення в обліку та звітності земельного капіталу вимагає

розробки раціональної системи, яка передбачає використання удосконалених

форм первинних документів, регістрів аналітичного, синтетичного обліку та

звітності, відповідного робочого плану рахунків, а також рекомендацій з

удосконалення механізму оцінки земельних ресурсів у бухгалтерському обліку.


1. Жук В.М. Бухгалтерський облік земель сільськогосподарського

призначення: теорія і практика / В.М. Жук // Економічні науки. Серія "Облік і

фінанси". Збірник наукових праць. Луцький національний технічний

університет. Випуск 5(20). – Ч.1. – Луцьк, 2008. – С.179 – 185.

2. Жук В.М. Облікові технології у забезпеченні інвестиційної

привабливості та фінансової безпеки сільськогосподарських підприємств / В.М.

Жук, Ю.С. Бездушна, О.С. Вдовенко // Облік і фінанси. – 2013. – № 4 (62). –

С. 32 – 38.

3. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-III.

[Електрон. ресурс]. – Ліга: еліт Закон Copyright: ІАЦ «Ліга». – 2001. – 2008.

219

Світлана Скрипник


ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет»,

м. Херсон

СПЕЦИФІКА ОЦІНКИ БІОЛОГІЧНИХ АКТИВІВ У

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Під сільськогосподарським виробництвом слід розуміти вид

господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними

процесами її вирощування й призначена для споживання в сирому і

переробленому вигляді та для використання в нехарчових цілях. Специфіка

сільського господарства настільки значна, що для обліку в ньому затверджено

окремий стандарт – Положення (стандарт) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 30

«Біологічні активи», в якому визначено біологічні активи та регламентовано

порядок їх визнання, оцінки та обліку.

Згідно П(С)БО 30, під біологічними активами розуміють тварини або

рослини, які в процесі біологічних перетворень здатні давати

сільськогосподарську продукцію та (або) додаткові біологічні активи, а також

приносити в інший спосіб економічні вигоди [1]. Прикладами біологічних

активів будуть висіяні в полі пшениця чи соняшник, яблуневий сад, риба, кури,

свині, вівці, кози тощо.

В залежності від галузі сільськогосподарські біологічні активи

поділяються на: біологічні активи рослинництва та біологічні активи

тваринництва. Іншою класифікаційною ознакою, за якою групуються біологічні

активи, є період участі біологічних активів у господарському обороті

підприємства. В основі класифікації біологічних активів лежить загальний

принцип їх методу оцінки, який полягає в тому, що всі біологічні активи

відображаються на дату балансу за справедливою вартістю, зменшеною на

очікувані витрати на місці продажу. Виняток із цього правила становлять лише

220

такі ситуації:

1) справедливу вартість біологічних активів на дату балансу достовірно

визначити неможливо. У такому разі біологічні активи оцінюються за первісною

вартістю до періоду, в якому можливо визначити їх справедливу вартість;

2) підприємство є платником податку на прибуток. Тоді воно вправі

обрати інший варіант відображення. Цей виняток зроблено з метою наближення

податкового й бухгалтерського обліку та є вітчизняним «ноу-хау», оскільки

МСБО 41 аналогічних послаблень не припускає.

Загальний підхід бухгалтерського обліку біологічних активів полягає в

тому, що вони відображаються на дату балансу за справедливою вартістю, а якщо

її визначити неможливо, то ці активи оцінюють за первісною вартістю [3].

Мета методу обліку за справедливою вартістю полягає у відображенні

біологічних активів в обліку за реальною ринковою ціною. Адже специфіка

сільськогосподарського обліку в тому, що протягом досить тривалого періоду

аграрне підприємство може нести лише витрати на перетворення біологічних

активів (зміну якісних або кількісних характеристик), а доход фактично

виникає лише в періоді їх реалізації [3]. Для уникнення таких облікових

«перепон» у П(С)БО 30 перевага надається обліку біологічних активів за

справедливою вартістю, що може визначатися виходячи з [1]: 1) цін, які

виникли на відповідні біологічні активи на активному ринку на звітну дату,

цінових пропозицій постійних контрагентів (покупців і заготівельних

організацій); 2) останньої ринкової ціни щодо операції з такими біологічними

активами – якщо немає активного ринку на такі активи; 3) ринкових цін на

подібні біологічні активи, відкоригованих з урахуванням індивідуальних

характеристик; 4) додаткових показників, що характеризують рівень цін на

біологічні активи, де сільськогосподарське підприємство може самостійно

встановити склад таких: показників, розробити порядок їх визначення, а також

методику оцінки біологічних активів за їх застосуванням; 5) теперішньої вартості

майбутніх чистих грошових надходжень від біологічних активів, обчисленої

відповідно до П(С)БО 28 «Зменшення корисності активів» – у разі відсутності

221

інформації про ринкові ціни біологічних активів.

Таким чином, існує безліч варіантів обчислення справедливої вартості

біологічних активів, аргументувати неможливість їх визначення досить складно.

При їх відображенні в балансі за справедливою вартістю зменшуються витрати

на місці продажу, до яких відносять витрати, пов'язані з продажем біологічних

активів та сільськогосподарської продукції на активному ринку, зокрема

комісійні винагороди продавцям, брокерам, непрямі податки, сплачувані при

реалізації продукції. З огляду на міжнародні стандарти зазначимо, що за

МСБО 41 до складу таких витрат включаються також витрати на

транспортування продукції до місця продажу [2]. На наш погляд, у Методичних

рекомендаціях № 1315 наводяться застарілі положення, за якими транспортні й

інші витрати на збут до витрат на місці продажу не належать. З огляду вище

викладеного, вважаємо доцільним внесення певних корективів до національних

стандартів з урахуванням міжнародних стандартів.

Методика оцінки біологічних активів полягає у застосуванні справедливої

вартості, за яким всі біологічні активи на дату балансу оцінюються виходячи з

рівня цін, який склався на активному ринку на цей період. У відповідності до

альтернативного варіанту біологічні активи, якщо їх справедливу вартість

достовірно визначити не можливо, оцінюються за їх первісною вартістю (якщо

це довгострокові біологічні активи) або со6івартістю (якщо це поточні

біологічні активи).


1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 30 «Біологічні активи».

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://minfin.gov.ua/control/uk/publish/.

2. Міжнародний стандарт фінансової звітності 41 «Сільське

господарство». –[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://minfin.gov.ua/.

3. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку біологічних активів,

затв. наказом Міністерства фінансів України від 29 грудня 2006 р. № 1315 //

Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2007. – № 4. – С. 17 – 32.

222

Рената Сокольська


Ірина Желтова

студентка,



УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ НАЯВНОСТІ ТА РУХУ ОСНОВНИХ

ЗАСОБІВ В УМОВАХ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА

Основні засоби – це виробничий потенціал підприємства, вони є

невід’ємною частиною майна підприємства. Їх питома вага в загальній сумі

коштів на промислових підприємствах України складає більше 50%. Саме тому

особливо актуальними є дослідження проблемних питань організації обліку та

аудиту наявності та руху основних засобів в умовах промислового

підприємства і напрямків його удосконалення.

Облік основних засобів в останній час дещо ускладнився у зв’язку зі

змінами, що відбулися у нормативній базі. У зв’язку із цим перед обліковцями

виникли певні проблеми: недостатня інформативність первинних документів з

обліку основних засобів та необхідність зближення та гармонізації податкового

та бухгалтерського обліку.

З метою усунення вказаних недоліків пропонується ввести нову форму

облікової картки основного засобу, в якій накопичуються усі прямі та додаткові

витрати на придбання та введення в експлуатацію основного засобу з чітким

розподілом підсумку витрат на початкову вартість основного засобу, поточні

витрати та на витрати, у разі наявності таких, що повинні бути віднесені до

податкових різниць.

У цей документ слід також ввести додаткові показники, а саме: строк

корисного використання основних засобів; справедливу вартість (у

передбачених П(С)БО 7 випадках); дату та суму дооцінки або уцінки об'єктів;

223

витрати на поточний, капітальний ремонт, метод нарахування амортизації;

ліквідаційну вартість; суму ПДВ, сплачену у зв'язку із надходженням об'єкта.

Крім того, окремо зазначити суми амортизації за період, під час якого основний

засіб не використовувався у зв'язку з простоєм виробництва. Така форма обліку

надасть можливість оперативно отримувати інформацію про дійсну вартість

основного засобу, суми витрат на його утримання та визначити його остаточну

вартість на звітну дату.

Для удосконалення синтетичного обліку доцільно ввести в діючий План

рахунків бухгалтерського обліку субрахунок 156 «Витрати на покращення

основних засобів». За дебетом цього рахунку слід обліковувати витрати на

ремонти, модернізацію, реконструкцію основних засобів, які виконанні як

господарськими, так і підрядними засобами, а за кредитом рахунка – їх

списання згідно чинних нормативних документів та облікової політики

підприємства. Крім того, доцільно було б поділити групи основних засобів

(враховуючи специфіку діяльності) на певні підгрупи, щоб зробити їх

однорідними. Таким чином, ця інформація буде використовуватись для

складання звітності та надаватиме користувачам вичерпні дані про основні

засоби підприємства.

Витрати на відновлення основних засобів, розмір яких не перевищує

2500 грн, але які використовуються більше року, слід відображати в періоді їх

виникнення; витрати, що перевищують 2500 грн, слід рівномірно розподіляти

між суміжними звітними періодами. Це необхідно насамперед для підвищення

оперативності інформаційного забезпечення управління основними засобами

підприємства, що дасть змогу удосконалити методику обліку витрат на ремонти

основних засобів, та підвищить ефективність управління витратами.

Розробка моделі залежності експлуатаційних витрат від віку устаткування

дозволить визначити доцільність проведення ремонту основних засобів.

Рівномірне віднесення витрат на собівартість продукції проводиться

шляхом: створення резерву на ремонт основних засобів; використання рахунку

обліку витрат майбутніх періодів.

224

Відповідно до Податкового кодексу витрати на ремонт основних засобів

визнаються в розмірі фактичних витрат у складі інших витрат у тому періоді, в

якому вони були здійснені. Для забезпечення рівномірного визнання витрат

підприємство вправі створювати резерви під майбутній ремонт основних

засобів. У цьому випадку відрахування в резерв розраховуються виходячи з

сукупної вартості основних засобів та нормативів відрахувань, що

затверджуються підприємством самостійно в обліковій політиці. Витрати на

ремонт не збільшують первісну вартість об'єкта, а включаються в собівартість

готової продукції.

Підприємство зможе створювати резерв на проведення ремонту об'єктів

основних засобів, що включаються в собівартість продукції, шляхом

щомісячних планових відрахувань. Сукупна вартість основних засобів

визначається як сума первісної вартості всіх амортизованих основних засобів,

введених в експлуатацію станом на початок року, в якому утворюється цей

резерв. Це дасть змогу удосконалити організацію та методику обліку основних

засобів, підвищити його інформативність і прогнозувати ефективність

використання на підприємстві.

Для якісного, відповідального виконання робіт з приймання та списання

об’єктів доцільно розробити робочу інструкцію, у якій чітко визначити перелік

робіт і порядок їх здійснення, функції та завдання кожного члена комісії, а

також їх відповідальність. Доцільно розробити зведений графік з обліку

основних засобів, у якому зазначити кількість примірників кожного документа,

які необхідні для оформлення тієї чи іншої господарської операції; осіб,

відповідальних за кожний вид робіт (складання документів, їх перевірку,

реєстрацію, обробку, облікову реєстрацію інформації в облікових регістрах) та

терміни їх виконання.

Запропоновані вдосконалення нададуть можливість промисловому

підприємству більш ефективно використовувати необоротні активи, зменшити

собівартість продукції та, відповідно, збільшити прибуток.

225

Ірина Таряник

магістр спеціальності «Облік і аудит»


м. Полтава

ОБЛІК ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВІ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

Формування витрат на виробництво є основним і одночасно найбільш

складним елементом організації та розвитку виробничо-господарського

механізму підприємства. Саме від його ретельного дослідження та успішного

практичного застосування залежить рентабельність виробництва в цілому і

окремих видів продукції зокрема, виявлення резервів зниження собівартості,

визначення цін на продукцію, розрахунок економічної ефективності від

впровадження організаційно-технічних заходів, а також обґрунтування рішень

стосовно виробництва нових видів продукції. З огляду на це, облік виробничих

витрат і калькулювання собівартості продукції є найважливішою ділянкою

бухгалтерського обліку підприємства.

На сьогодні основною проблемою обліку виробничих витрат

підприємства, є проблема повноти та своєчасності їх відображення в обліку. Ця

проблема досить багатопланова, надзвичайно складна й стосується всього

суспільства, особливо системи влади, системи оподаткування й тіньового

сегмента економіки. Нині переважна більшість вітчизняних підприємств

відображує власні витрати неповністю. За статистичними даними, рівень

невідображення доходів коливається від 30 до 70 %, а витрат – від 10 до 50 %.

Найбільший відсоток витрат, що залишається поза обліком, належить до витрат

на оплату праці, тому немає нічого дивного в тому, що в обігу з'явився термін

«тіньова зарплата», джерелом коштів для покриття якої виступають «тіньові

доходи» [1].

Ще однією проблемою обліку виробничих витрат підприємства є

відсутність єдиної інформаційної загальнодержавної бази норм і нормативів

для обліку та контролю за витратами підприємства. Така інформаційна база

вкрай необхідна Україні, адже, матеріаломісткість вітчизняної продукції у два-

226

три рази вища, ніж у країнах Європи. Це означає, що в нашій державі вагома

частка списаних на витрати виробництва матеріальних цінностей або

розкрадається, або використовується на виробництво тіньової продукції.

На прикладному рівні важливою проблемою обліку витрат на

виробництво є удосконалення методики розподілу загальновиробничих витрат.

Відповідно до п. 16 П(С)БО 16 «Витрати» [2] загальновиробничі витрати

з метою їх включення у собівартість продукції підприємства мають поділятися

на постійні та змінні. На практиці такий розподіл зробити доволі важко. Адже

визначити точно, які витрати на обслуговування і управління виробництвом

змінюються пропорційно до обсягу діяльності, а які залишаються незмінними,

майже неможливо. Тому значна кількість суб’єктів господарювання взагалі не

розподіляє загальновиробничі витрати на змінні та постійні, а лише поділяє їх

суму між окремими видами продукції з використанням обраної бази розподілу

виходячи із фактичної потужності підприємства за звітний період. Таким

чином, усі загальновиробничі витрати підприємства визнаються розподіленими

та повністю включаються у виробничу собівартість продукції.

На нашу думку, такий підхід є непослідовним та невиправданим. Адже

ефективне управління змішаними витратами можливе за умови визначення

впливу факторів витрат на їх величину та дослідження взаємозв’язку між ними

в рамках певного періоду часу і здійснюється за допомогою кореляційно-

регресивного аналізу [3].

До того ж на практиці існує проблема точного визначення фактичного

обсягу незавершеного виробництва підприємства. Якщо за первинними

документами сировина та матеріали передаються у виробництві, то в

бухгалтерському обліку вони списуються у дебет рахунку 23 «Виробництво»,

але реально вони можуть ще не використовуватися. Тоді фактичну суму

незавершеного виробництва визначити шляхом його інвентаризації набагато

складніше. При цьому на підприємствах цей процес не відслідковується та

слабо контролюється. Як наслідок, матеріали отримують для виробництва

одного виду продукції, а використовують для декількох, наряди на підрядні

роботи виписуються неправильно. Отже, виробнича собівартість одних об’єктів

калькулювання завищується, а інших – занижується.

227

Окрім цього проблемними питаннями залишаються правильність обрання

бази розподілу загальновиробничих витрат між видами продукції, правильне

списання витрат допоміжних та обслуговуючих виробництв на основне

виробництво, організація обліку витрат за стадіями технологічного процесу,

бюджетування доходів і витрат на виробництво продукції, можливості

використання системи калькулювання неповних витрат у комплексних

виробництвах, організація обліку й калькулювання собівартості супутньої та

побічної продукції підприємства.

Це обумовлює необхідність удосконалення чинної нормативно-правової

бази з обліку виробничих витрат, посилення контролю за виробничими

витратами на рівні підприємства та з боку держави, удосконалення методів

обліку витрат на виробництво та способів калькулювання собівартості

продукції з урахуванням технологічних особливостей підприємства.

Особливого значення вирішення окреслених нами проблем набуває в

умовах посилення конкуренції на внутрішньому та зовнішньому ринках,

загострення фінансової й економічної кризи в Україні.


1. Дерій В. А. Витрати і доходи підприємства у системі обліку та

контролю: монографія / В. А. Дерій. – Тернопіль: «Економічна думка», 2009. –

272 с.

2. Прохар Н. В. Облік доходів, витрат і фінансових результатів:

проблеми теорії та практики: монографія / Н. В. Прохар, Ю. О. Ночовна. –

Полтава: ПУЕТ, 2012. – 257 с.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»: Наказ

Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318 // [Електронний

ресурс] – Режим доступу : http//www.liga.net.

http://catalog.uccu.org.ua/opacunicode/index.php?url=/auteurs/view/39811/source:default



228

Юрій Тютюнник



м. Полтава

ОСОБЛИВОСТІ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АНАЛІЗУ

ГРОШОВИХ ПОТОКІВ ВІДПОВІДНО ДО НП(С)БО 1

Основною причиною неплатоспроможності підприємств є низька

забезпеченість високоліквідними активами, тобто грошовими коштами.

Стійкий фінансовий стан суб’єктів господарювання можливий за умови

ефективного контролю за рухом грошових коштів. Головна мета аналізу

грошових потоків полягає в оцінюванні здатності підприємства генерувати

грошові кошти визначеного розміру та в установлені строки, що необхідні для

здійснення запланованих витрат.

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні

вимоги до фінансової звітності» (НП(С)БО 1), затверджене наказом

Міністерством фінансів України № 73 від 7.02.2013 р. визначає: мету

фінансової звітності; склад та елементи фінансової звітності; якісні

характеристики фінансової звітності; принципи підготовки фінансової

звітності; вимоги до розкриття інформації у фінансовій звітності [1]. За

НП(С)БО 1 фінансова звітність – бухгалтерська звітність, що містить

інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових

коштів підприємства за звітний період.

Серед форм фінансової звітності важливе значення у ретроспективному і

прогнозному аналізі фінансового стану підприємств має інформація форми № 3

(3-н) «Звіт про рух грошових коштів». Звіт про рух грошових коштів – звіт,

який відображає надходження і вибуття грошових коштів протягом звітного

періоду у результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Метою складання звіту про рух грошових коштів є надання користувачам

фінансової звітності повної, правдивої та неупередженої інформації про зміни,

229

що відбулися у грошових коштах підприємства та їх еквівалентах за звітний

період.

Відповідно до НП(С)БО 1 рух грошових коштів – надходження і вибуття

грошей та їхніх еквівалентів. Таким чином, грошові потоки – це сукупність

розподілених у часі надходжень і витрачань грошей, які генеруються

господарською діяльністю підприємства.

Рух грошових коштів підприємства відображається у формі № 3 «Звіт про

рух грошових коштів (за прямим методом)» або формі № 3-н «Звіт про рух

грошових коштів (за непрямим методом)». Отже, під час складання фінансової

звітності підприємства, починаючи з 2013 р., можуть обрати спосіб складання

звіту про рух грошових коштів за прямим (форма № 3) або непрямим (форма

№ 3-н) методом із застосуванням відповідної форми звіту.

Підприємства можуть додавати статті із збереженням їх назви і коду

рядка з переліку додаткових статей фінансової звітності, наведених у додатку 3

до НПС)БО 1 [1], у разі якщо стаття відповідає таким критеріям: інформація є

суттєвою (тобто її відсутність може вплинути на рішення користувачів

фінансової звітності); оцінка статті може бути достовірно визначена. Ця

особливість складання форм фінансової звітності зумовлює необхідність

врахування можливої наявності інформації за додатковими статтями у

методиках аналізу фінансового стану підприємств.

Звіт про рух грошових коштів має вертикальну форму, складається з

трьох розділів, містить інформацію за звітний період та аналогічний період

попереднього року щодо сум надходжень і видатків грошових коштів

підприємства у результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

З 2013 р. відповідно до НП(С)БО 1 у формі № 3 (3-н) «Звіт про рух

грошових коштів» рух грошових коштів у результаті операційної діяльності

визначається з використанням прямого або непрямого методів, а рух грошових

коштів у результаті інвестиційної та фінансової діяльності – прямого методу.

За прямого методу грошовий потік розраховується як різниця між

надходженням грошових коштів і витратами, пов’язаними з їх витрачанням.

230

Отже, прямий метод спрямований на одержання даних, що характеризують як

валовий, так і чистий потік грошей підприємства. Перевагою прямого методу є

те, що він дає змогу оцінити загальні суми надходження і витрачання грошових

коштів підприємства, виявити статті, що формують найбільший рух грошей у

розрізі видів діяльності. Інформація, отримана за застосування прямого методу,

використовується для прогнозування грошових потоків.

Непрямий метод визначення руху грошових коштів у результаті

операційної діяльності базується на основному положенні бухгалтерського

обліку, що активи мають дорівнювати сумі зобов’язань і власного капіталу

(складовою якого є прибуток), і полягає в коригуванні прибутку (збитку) від

звичайної діяльності до оподаткування на величини змін активів, зобов’язань та

інших балансових рахунків. Перевагою непрямого методу є те, що він дає

можливість пов’язати отриманий фінансовий результат і зміни грошових

коштів.

Аналіз руху коштів передбачає розрахунок сум їх надходжень і витрачань

у розрізі окремих видів діяльності, визначення загального залишку коштів на

підприємстві, порівняння даних звітного періоду з попереднім, встановлення

причин зміни надходжень і витрачань.

Отже, інформація про рух грошових коштів за видами діяльності

підприємства дає можливість оцінити: з яких джерел надійшли кошти; які

напрями їх використання; здатність підприємства розрахуватися за поточними

зобов’язаннями; необхідність залучення додаткових фінансових ресурсів; обсяг

майбутніх надходжень грошових коштів і рівень перспективної

платоспроможності.


1. НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджено

наказом Міністерства фінансів України № 73 від 07 лют. 2013 р. (із змінами та

доповненнями) [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.minfin.gov.ua.

231

Світлана Федяй



м. Полтава

ОБЛІК РОЗРАХУНКІВ З ПІДЗВІТНИМИ ОСОБАМИ В КОНТЕКСТІ

НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ ЗМІН

Розрахунки з підзвітними особами – це широке коло операцій з

готівковими коштами, розрахунками, придбанням матеріальних цінностей,

оподаткуванням тощо. Тому виконання даної ділянки облікової роботи вимагає

чіткого дотримання чинних нормативних актів та оформлення відповідних

документів.

Підзвітна особа – довірена особа підприємства, яка має ряд прав і

обов’язків по відношенню до підприємства. В бухгалтерському обліку повинна

фіксуватися інформація про стан заборгованості підзвітної особи, а також

зобов’язання підприємства перед нею. Забезпечення повного, своєчасного та в

межах нормативно-правових актів документування операцій з обліку

розрахунків з підзвітними особами – запорука дотримання норм облікової

політики підприємства та достовірності даних обліку і звітності щодо обліку

розрахунків з підзвітними особами.

З метою уникнення помилок, що тягнуть за собою сплату штрафних

санкцій важливо розібратись у змінах, які відбуваються в законодавстві.

Розрахунки з підзвітними особами здійснюються в межах правового поля,

регламентованого Податковим кодексом України (пп. 1401.1.7 п. 140.1 ст. 140

розд. ІІІ) від 02.12.2010 р. № 2755-VI (із змінами та доповненнями від

20.09.2011 р.) [1], Інструкцією «Про службові відрядження в межах України та

за кордон», затвердженою наказом Міністерства фінансів України від

13.03.1998 р. № 59 [2], Наказом Державної податкової адміністрації України

«Про затвердження форми Звіту про використання коштів, виданих на

232

відрядження або під звіт, та Порядку його складання» від 23.12.2010 р. № 996

[3], Постановою «Про суми та склад витрат на відрядження державних

службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження

підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково

утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів», затвердженою

Кабінетом Міністрів України від 02.02.2011 р. № 98 [4] та іншими нормативно-

правовими актами, пов’язаними із службовими відрядженнями у межах

України та за кордон.

На виконання вимог (норм) Закону України «Про оподаткування

прибутку підприємств» наказом ДПА України від 28.07.1997 р. № 260 «Про

затвердження форми посвідчення про відрядження» було затверджено форму

посвідчення про відрядження, на підставі відміток в якому виплачувалися

добові, однак, у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу, Закон України

«Про оподаткування прибутку підприємств» з 01.04.2011 р. втратив чинність.

Отже, з метою взаємоузгодження актів законодавства з вимогами Податкового

кодексу України наказом Міністерства фінансів від 21.06.2011 р. № 738

скасовано вищезгадану форму посвідчення про відрядження.

Нормами Податкового кодексу передбачено, що в разі відрядження у

межах України та країн, в’їзд громадян України на територію яких не потребує

наявності візи (дозволу на в’їзд), сума добових визначається згідно з наказом

про відрядження та відповідними первинними документами.

Посвідчення про відрядження дозволяло контролювати фактичний термін

відрядження працівника підприємства. Тобто у випадку дострокового

повернення з відрядження (раніше терміну, вказаного в наказі керівника

підприємства) або ж (за потреби та згідно вказівки керівника підприємства)

подовження терміну відрядження, у посвідченні про відрядження працівник

зобов’язувався зробити відмітки про фактичну дату вибуття з підприємства

(установи, організації), до якого був відряджений. За датами вибуття та

прибуття у підприємство працівникові нараховувалися та виплачувалися суми

добових (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб

233

фізичної особи, понесені у зв’язку з таким відрядженням). Добові витрати

(видатки на харчування та фінансування інших особистих потреб фізичної

особи) є окремим видом витрат, що не потребують спеціального

документального підтвердження (табл. 1).

Таблиця 1

Норми добових витрат на відрядження

Витрати У межах України За кордон

Розмір Сума Розмір Сума

Витрати, не

підтверджені

документально, на

харчування та

фінансування

власних потреб

фізичної особи

(добові витрати)

0,2 розміру МЗП,

що діяв на 1 січня

звітного

податкового року, в

розрахунку на добу

2012 рік – 214,60

грн. 0,75 розміру МЗП,

що діяв на 1 січня

звітного

податкового року, в

розрахунку на добу

2012 рік – 804,75

грн.

2013 рік – 229,40

грн.

2013 рік – 860,25

грн.

2014 рік – 243,60

грн.

2014 рік – 913,50

грн.

В разі якщо платник податків згідно з розпорядчим документом

встановить менші розміри добових витрат, то у витратах підприємства

враховуватиметься цей менший розмір витрат, що не є порушенням чинного

законодавства, і від’ємна різниця не вважатиметься доходом платника податків.

Наведені норми встановлені для працівників підприємств усіх форм власності,

крім державних службовців та осіб, які направляються у відрядження

підприємствами, що повністю або частково утримуються за рахунок

бюджетних коштів, для яких Постановою № 98 встановлено окремі норми: по

Україні сума добових складає 30 грн. (гранична сума витрат за найм житлового

приміщення за добу не більше 250 грн.). Звіт складається платником податку

(підзвітною особою), що отримала такі кошти на підприємствах всіх

організаційно-правових форм (п. 5 Порядку № 996).

Строки подання Звіту та повернення підзвітних сум регулюють пп.

170.9.2, 170.9.3 ПКУ та п. 2 Порядку № 996 (табл. 2).

За перевищення встановлених строків використання виданої під звіт

готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування

щодо раніше виданих коштів на підприємство накладається штраф в розмірі

25 % виданих під звіт сум (п. 1 Указу Президента України № 491/99 від

234

11.05.1999 р.).

Таблиця 2

Строки повернення невикористаних (надміру виданих з каси) підзвітних

коштів

Призначення виданих

підзвітних коштів

Строки повернення

невикористаних (надміру

виданих з каси) підзвітних

коштів

Нормативне

регулювання

Санкції за порушення

строків повернення

надміру виданих із каси

коштів

Відрядження

До закінчення 5-го

банківського дня, що настає за

днем, у якому працівник

завершує відрядження

п.170.9.2

Податкового

кодексу України

Сума неповернутих коштів

вважається доходом

працівника, тому

оподатковується за

ставками: 15% для суми,

яка не перевищує 10

мінімальних зарплат

станом на 01.01 звітного

року (в 2014 році це 12180

грн.), і 17 % - для суми

перевищення

Господарські потреби

Не більше 2-х робочих днів,

уключаючи день отримання

готівкових коштів під звіт

п. 2.11 Положення

про ведення

касових операцій у

національній

валюті в Україні

(№ 637 від

15.12.2004 р.)

На закупівлю с.-г.

продукції та заготівлю

вторинної сировини

(крім металобрухту)

Не більше 10-ти робочих днів

від дня видачі готівкових

коштів під звіт

Отже, працівники, які відряджаються, повинні не лише уміти вирішити

завдання підприємства, але ще й знати нормативні документи, щоб не

допуститися помилок при звітуванні за проведені витрати на відрядження з

дотриманням норми їх відшкодування.


1. Податковий Кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-V із змінами і

доповненнями [Електронний ресурс] – Режим доступу :


2. Про службові відрядження в межах України та за кордон: інструкція,

затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. № 59 (у

редакції наказу МФУ від 17.03.2011р. № 362) [Електронний ресурс] – Режим

доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0218-98.

3. Про затвердження форми Звіту про використання коштів, виданих на

відрядження або під звіт, та Порядку його складання. Наказ Мінфіну від

05.12.2012 р. № 1276. [Електронний ресурс] – Режим доступу :


4. Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а

також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами,

установами та організаціями, які повністю або частково утримуються

(фінансуються) за рахунок бюджетних коштів: постанова КМУ від 02.02.2011р.

№ 98 [Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF.


235

Катерина Ходаківська



м. Полтава

ОБЛІКОВА ПОЛІТИКА ЯК ВАЖЛИВИЙ ІНСТРУМЕНТ

ПРАВИЛЬНОГО ВЕДЕННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову

звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 р., зі змінами та доповненнями

[1] визначено, що формування облікової політики належить до компетенції

власника або уповноваженого органа (посадової особи), який здійснює

керівництво підприємством відповідно до засновницьких документів.

Облікова політика – це сукупність принципів, методів і процедур, що

використовуються підприємством для складання та подання фінансової

звітності [2]. Основна її мета – забезпечити одержання достовірної інформації

про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, які

необхідні для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття

відповідних управлінських рішень. Конкретні принципи, методи і процедури,

які використовуються для складання відповідної статті фінансової звітності,

утворюють елемент облікової політики [3].

В основу формування елементів облікової політики підприємства

покладені наступні принципи підготовки фінансової звітності: обачності,

повного висвітлення, автономності, послідовності, безперервності, нарахування

та відповідності доходів і витрат, історичної (фактичної) собівартості,

превалювання змісту над формою, єдиного грошового вимірника,

періодичності.

Документальне оформлення облікової політики підприємства

здійснюється у вигляді Наказу про облікову політику підприємства, який, після

його затвердження, набуває статусу юридичного документу. Наказ про

236

облікову політику є основним внутрішнім документом, який регулює

організацію облікового процесу на підприємстві та є обов’язковим для

виконання всіма його службами і працівниками.

Сутність облікової політики наведено на рис. 1.

Рис. 1. Сутність облікової політики підприємства

Зміни в обліковій політиці допускаються в таких випадках:

– якщо змінюються або доповнюються чинні нормативні документи;

– якщо змінюються статутні вимоги;

– якщо змінюються вимоги органу, який затверджує П(С)БО;

– якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у

фінансовій звітності товариства.

Зміни і доповнення до Наказу вносяться шляхом розробки додатків до

принципів, тобто

правил, за якими

вимірюють, оцінюють і

реєструють

господарські потреби,

а потім їх результати

відображають у

фінансовій звітності

- методи оцінки вибуття запасів;

- методи нарахування амортизації;

- методи оцінки сумнівної

дебіторської заборгованості

методів, способів і

прийомів, за

допомогою яких

об’єкти показують в обліку

- форми ведення;

- порядок документообігу;

- технологія обробки облікової

інформації процедур

Об

лік

ова

по

літ

ика

Су

ку

пн

ість

- обачність;

- повне висвітлення;

- автономність;

- послідовність;

- безперервність;

- нарахування та відповідність

доходів і витрат;

- превалювання сукупності над

формою;

- історична (фактична)

собівартість;

- єдиний грошовий вимірник;

- періодичність

237

нього, або викладення його в новій редакції. Усі зміни і доповнення

затверджуються директором товариства. У формуванні облікової політики

визначальна роль належить керівнику і головному бухгалтеру. Від їх

компетенції та взаємостосунків залежить успішне здійснення облікової

політики підприємства. Головний бухгалтер або особа, на яку покладено

ведення бухгалтерського обліку підприємства, має певні обов’язки, зокрема,

забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методичних засад

бухгалтерського обліку, складання і подання в установлені терміни фінансової і

статистичної звітності, організовує контроль за відображенням на рахунках

бухгалтерського обліку всіх господарських операцій тощо.

У свою чергу, керівник підприємства зобов’язаний створити необхідні

умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне

виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до

бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання

порядку оформлення та подання первинних документів.

Отже, облікова політика є інструментом бухгалтерського обліку, який

підприємство готує самостійно, виходячи з чинних нормативних документів.

Таким чином, розробка та прийняття облікової політики кожним

підприємством сприяє поліпшенню бухгалтерського обліку і звітності, що, в

кінцевому підсумку, забезпечить ефективність прийнятих управлінських

рішень.


1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в

Україні» № 996-XIV від 16 лип. 1999 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада

України. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.

2. Організація бухгалтерського обліку : [навчальний посібник] ; під ред.

В. С. Леня. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 696 с.

3. Сук Л. К., Сук П. Л. Організація бухгалтерського обліку : [підручник] /

Л. К. Сук, П. Л. Сук. – К. : Каравела, 2009. – 624 с.


238

Юлія Холостова

студентка ОКР «Магістр», спец. «Облік і аудит»,


м. Полтава

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

Ефективне функціонування підприємств у ринкових умовах

господарювання значною мірою залежить від раціонального використання

ресурсів: трудових, матеріальних, які в сукупності з основними фондами

становлять виробничі ресурси. Матеріальні ресурси є засобами виробництва,

які включають засоби праці і предмети праці.

Засоби праці – це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина

діє і впливає на предмети праці в процесі виробництва. Склад засобів праці

представимо за допомогою схеми (рис.1).

Рис.1. Склад засобів праці

Предмети праці – це природна речовина, на яку людина спрямовує свою

діяльність в процесі праці з метою пристосування її для особистого або

виробничого споживання [1, с. 17].

У виробництві оборотні фонди набувають особливого економічного

значення. На відміну від основних фондів у процесі виробництва вони повністю

споживаються протягом одного виробничого циклу і переносять свою вартість

на вироблені продукти. У зв'язку з цим оборотні виробничі фонди мають

ЗАСОБИ ПРАЦІ

Знаряддя

Виробничі будівлі

і споруди

Багаторічні

Дороги

ЛЕП

Мости

Дороги

239

вирішальне значення у формуванні собівартості і вартості продукції.

Оборотні виробничі засоби перебувають у двох функціональних формах

(рис. 2).

Рис. 2 Склад оборотних виробничих засобів

В економічній літературі поняття «Виробничі ресурси» з’явилося в

70-80 х роках минулого століття. Зокрема, під «Виробничими ресурсами»

розуміється сума складових ресурсів основних фондів, матеріальних і трудових

ресурсів. Термін «Запаси» у вітчизняній літературі з’явився із затвердженням

Положення (стандарту) бухгалтерського обліку [3].

Так, В. Д. Новодворський зазначає, що «Складовою виробничих ресурсів

є матеріальні ресурси, які представляють комплекс речових елементів, що

призначені для обробки в процесі виробництва за допомогою засобів праці». На

думку Л. В. Лібермана, об’єктом обліку матеріалів є предмети праці,

призначені для виробничо-господарського використання, а також малоцінні

швидкозношувані предмети.

В. І. Петрова досліджує поняття «Оборотних виробничих фондів, які

складаються з предметів праці (сировина, матеріали і т. п.), тобто те, на що

направлена дія людини в процесі праці та з чого виготовляється продукція».

Особливістю їх функціонування є те, що вони цілком використовуються в

одному циклі виробництва. Крім цього, науковець зазначає, що в плануванні та

обліку предмети праці називають матеріалами або виробничими запасами .

П. І. Багрій пропонує трактувати поняття «Запаси виробничі» як засоби

виробництва, що надійшли до споживачів (на підприємство, будову) і ще не

використовуються у процесі виробництва, і тут же пропонує визначення

поняття «Запаси» як наявність матеріальних ресурсів (засобів виробництва та

Оборотні

виробничі

Виробн

ичі запаси

Незаве

ршене

240

предметів споживання) для забезпечення безперервності розширеного

відтворення, обслуговування невиробничої сфери та задоволення потреб

населення.

М. В. Дубініна виокремлює два види складських запасів – виробничі та

товарні [2, c. 139], при цьому зазначає, що виробничі запаси – це матеріальні

цінності, що знаходяться на складі підприємств виробничої сфери і призначені

для подальшого використання; а товарні запаси – матеріальні цінності, які

знаходяться на складі, але призначені для продажу.

Аналіз літературних джерел свідчить про неоднозначність підходу вчених

до визначення таких понять, як «Матеріальні ресурси», «Запаси», «Виробничі

запаси». Таким чином, узагальнюючи думки різних науковців, ми вважаємо, що

суть виробничих запасів як об’єкта обліку полягає у наступному: виробничі

запаси – це сукупність предметів праці, які знаходяться на підприємстві у

вигляді складських запасів основних та допоміжних матеріалів, а також палива,

запасних частин, зворотних відходів, тари та інших матеріалів, які призначені

для використання як у виробничому процесі так і для будь-яких інших потреб

підприємства за умови їх повного споживання у одному операційному циклі.


1. Даньків Й. Я. Бухгалтерський облік : [підручник] / Й. Я. Даньків,

М. Я. Остап’юк. – К. : Знання, 2007. – 469 с.

2. Дубініна М. В. Сутність виробничих запасів як складової частини

процесу виробництва / М. В. Дубініна // Тенденції та закономірності розвитку

обліково-аналітичного забезпечення в Україні : Тези доповідей на вузівської

науково-практичної конференції. – Миколаїв : НУК, 2007. – 156 с.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» № 246 від

20 жовт. 1999 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим

доступу: http://www.rada.gov.ua.


241

Олександр Черкасов

здобувач кафедри бухгалтерського обліку,


м. Полтава

ОРЕНДА ЗЕМЛІ: ДОКУМЕНТАЛЬНЕ ТА ОБЛІКОВЕ ВІДОБРАЖЕННЯ

Проблемам оренди земельних паїв та їх відображення в обліку,

присвячено праці багатьох науковців та вчених, зокрема Саблук П. Т.,

Жука В. М., Пасемника О. Г., Третяк А. М. та інших. Основними нормативно-

правовими актами, що регулюють питання орендних відносин в Україні є

Конституція України, Господарський кодекс, Земельний кодекс, Податковий

кодекс, Закон України «Про оренду землі», П(С)БО 14 «Оренда» тощо.

Оренда земельних паїв оформлюється договором оренди. Згідно Закону

України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким

орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у

володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний

використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог

земельного законодавства [3].

Відповідно до ст. 15 Закону про оренду землі істотними умовами

договору оренди землі є: об’єкт оренди із зазначенням кадастрового номера,

місцеположення та розміру земельної ділянки; строк дії договору оренди;

розмір орендної плати за рік, розмір індексації, форма та строки платежу,

порядок внесення та перегляду, відповідальність за несплату; умови

використання та цільове призначення земельної ділянки, переданої в оренду;

умови збереження стану об’єкта оренди; умови та строки передачі земельної

ділянки орендареві; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; наявні

обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення

сторони, що несе ризик випадкового ушкодження або знищення об’єкта оренди

чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі під заставу та внеску

242

до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі хоча б однієї з перелічених істотних умов є

підставою для відмови у держреєстрації договору оренди та визнання його

недійсним.

При оформленні договорів оренди, слід керуватися насамперед вимогами

Господарського кодексу. Відповідно до п. 1 ст. 284 цього Кодексу істотними

умовами договору оренди є: об’єкт оренди (склад та вартість майна з

урахуванням індексації), строк, на який укладається договір оренди, орендна

плата з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних

відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення або

викупу [1].

Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю (крім об'єктів

оренди державної та комунальної власності), оцінка яких здійснюється за

методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Умови договору

оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо

після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують

становище орендаря.

Згідно до п. 4 цієї статті термін дії договору оренди визначається за

згодою сторін. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про зупинення або зміну

умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії

договору він вважається подовженим на такий самий строк і на тих самих

передбачених договором умовах [1].

Варто зазначити, що за умови реорганізації орендодавця, зміна умов

договору оренди та його розірвання не здійснюється.

Оренда земельних ділянок може бути короткостроковою – до п’яти років

та довгостроковою, терміном не більше ніж на 50 років.

Для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух земель у

орендодавця, Планом рахунків бухгалтерського обліку у складі рахунка 10

«Основні засоби» передбачено субрахунок 101 «Земельні ділянки». При цьому

можуть використовуватися аналітичні рахунки третього-четвертого порядку. У

243

орендаря земля, що береться в оренду обліковується на позабалансовому

рахунку 01 «Орендовані необоротні активи».

Згідно з Податкового кодексу України підприємствам земельні ділянки

відповідно до класифікації груп основних засобів та інших необоротних активів

відносяться до першої групи, на яку амортизація не нараховується та відсутні

мінімально допустимі строки корисного використання. Відповідно ПКУ

підприємства, які використовують земельні ділянки, необхідно вести окремий

облік операцій з продажу або купівлі землі як окремого об’єкта власності


1. Господарський Кодекс України : за станом на 16 груд. 2003 р.



2. Земельний кодекс України від 25 жовт. 2001 р. № 2768-III



3. Закон України «Про оренду землі» від 06 жовт. 1998 р. № 161-XIV



5. Податковий Кодекс України вiд № 2755-VI від 02 груд. 2010 р.



244

Олена Яблонько

студентка 4 курсу, факультет обліку та фінансів,


м. Полтава

ОБЛІКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОРЯДКУ УТРИМАННЯ ПОДАТКУ НА

ДОХОДИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ІЗ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

Однією із найважливіших облікових категорій на будь-якому

підприємстві є здійснення розрахунків з працівниками за заробітною платою,

що у сучасних умовах виступає головним фактором впливу на зростання

продуктивності праці. З метою правильної організації обліку таких розрахунків,

особливу увагу необхідно приділяти порядку здійснення нарахувань та

утримань із заробітної плати працівників. При нарахуванні та виплаті

заробітної плати з даного виду доходу працівників здійснюють певні види

утримань (рис. 1).

Рис. 1. Класифікація видів утримань із заробітної плати працівників

Утримання

За ініціативою


За виконавчими

листами

Обов’язкові

Передбачені

договором між

працівником та

підприємством

ЄСВ

ПДФО

– повернення авансу,

виданого в рахунок

заробітної плати;

– для відшкодування

шкоди, заподіяної з

вини працівника

підприємству;

– повернення сум,

зайво виплачених

внаслідок лічильних

помилок тощо.

– аліменти;

– відшкодування

збитків;

– сплата своєчасно

неповернених позик

кредитним установам

тощо.

– погашення

заборгованості згідно

з договорами позики;



з договорами на

навчання працівника

(дитини працівника);



з договорами на

проживання у

гуртожитку тощо.

245

Податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) належить до основного та

обов’язкового виду утримань із доходу працівника. Згідно Податкового кодексу

України (ПКУ), ПДФО – це загальнодержавний податок, що є обов’язковим для

сплати на всій території України [2]. Будь-який суб’єкт господарювання, що

використовує найману працю працівників виступає платником такого податку

як податковий агент зі сплати даного зобов’язання перед бюджетом.

Податковий агент – юридична особа, яка зобов’язана нараховувати,

утримувати та сплачувати ПДФО до бюджету від імені та за рахунок фізичної

особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік,

подавати податкову звітність. У разі нарахування (виплати) податковими

агентами заробітної плати платникам податку такий податковий агент

зобов’язаний нарахувати, утримати і сплатити до бюджету ПДФО із суми

заробітної плати. База обкладання ПДФО визначається як нарахована заробітна

плата, зменшена на суму ЄСВ та податкової соціальної пільги (ПСП) за

наявності права на неї (рис. 2).

Рис. 2. Схема розрахунку нарахування податку на доходи фізичних осіб

ПКУ визначає наступні ставки, за якими обкладаються ПДФО доходи, що

нараховуються у вигляді заробітної плати фізичним особам: 1) 15 % – якщо

база оподаткування доходу (його часини) за місяць не перевищує 10-тикратного

розміру мінімальної заробітної плати станом на 1 січня звітного податкового

року; 2) 17 % – якщо база оподаткування доходу (його частини) за місяць

перевищує 10-тикратний розмір мінімальної заробітної плати. Тобто, на 2014

рік визначено такі граничні суми заробітної плати для оподаткування ПДФО за

ЗП ≤ Гр

Сп = (ЗП – ЄСВ) –

ПСП)×Ст

Сп = (ЗП – ЄСВ)×Ст

ЗП – нарахована заробітна плата;

Гр – гранична сума заробітної плати;

Ст – ставка податку.

246

ставками: 1) 15 % – не перевищує 12180 грн; 2) 17 % – перевищує 12180 грн.

У разі, виплати заробітної плати у негрошовій формі при розрахунку бази

оподаткування ПДФО необхідно суму такого доходу помножити на

«натуральний» коефіцієнт, а потім зменшити на суму ЄСВ та ПСП. Даний

коефіцієнт становить: 1,176471 – ставка 15 % та 1,204819 – ставка 17 %.

Використання даного коефіцієнту для розрахунку заробітної плати при виплаті

її у натуральні формі є особливо поширеним у сільськогосподарській

діяльності [3].

Податкові агенти зобов’язані щоквартально подавати звітний розрахунок

по ПДФО, який носить назву «Податковий розрахунок сум доходу,

нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з

них податку», за ф. № 1ДФ, що затверджений Наказом Державної податкової

адміністрації України № 1020 від 24.12.2010 р. У даному Розрахунку

зазначається у розрізі кожного працівника підприємства сума утриманого

податку.

Таким чином, порядок утримання ПДФО із доходу працівника має свої

характерні особливості, врахування яких допоможе уникнути порушень при

здійсненні розрахунків з працівниками за заробітною платою.


1. Оплата праці: Спецвипуск // Податки та бухгалтерський облік –

№ 9(225). – 2013. – 128 с.

2. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI [Електронний

ресурс] / Верховна рада України. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/main/index.

3. Сук Л. К. Фінансовий облік [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://pidruchniki.ws/1584072043944/buhgalterskiy_oblik_ta_audi

t/finansoviy_oblik_-_suk_lk.

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/main/index

http://pidruchniki.ws/1584072043944/buhgalterskiy_oblik_ta_audit/finansoviy_oblik_-_suk_lk

http://pidruchniki.ws/1584072043944/buhgalterskiy_oblik_ta_audit/finansoviy_oblik_-_suk_lk

247

Інна Яківець



м. Полтава

ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУ РЕАЛІЗАЦІЇ

Процес реалізації є сукупністю операцій з продажу продукції, робіт,

послуг покупцям та замовникам, кінцевим результатом яких є отримання

прибутку. Основним завданням обліку процесу реалізації є: забезпечення

інформації про обсяг реалізованої продукції за її видами; виявлення фінансових

результатів щодо підприємства в цілому та окремих видів продукції;

забезпечення контролю за формування повної собівартості продукції;

забезпечення контролю за рівнем реалізаційних цін.

Реалізованою вважається та продукція за яку надійшли кошти від

покупця, на рахунок виробника. Фактичний відпуск готової продукції зі складу

або цеху, оформлюється на підставі доручення на право одержання цінностей,

накладної, а іногороднім покупцям товарно-транспортної накладної.

Порядок документального оформлення операцій з реалізації визначається

каналом реалізації та видом продукції. Документальне забезпечення обліку

реалізації продукції узгоджено у табл. 1.

Таблиця 1

Документальне забезпечення обліку реалізації продукції

Назва

документу Характеристика

Товарно-

транспортна

накладна

При доставці власним автотранспортом їх виписують, як правило, у чотирьох

примірниках: перший з підписом водія залишається у пункті відправлення; другий,

третій і четвертий, завірені підписами і печатками вантажовідправника і підписом

водія, вручають останньому, з яких другий передають вантажоодержувачу, а третій

і четвертий, з поміткою про приймання вантажу, повертають господарству (третій

примірник здають у пункт відправлення або бухгалтерію, четвертий залишається у

водія для підтвердження обсягу перевезення вантажів)

Рахунок-

фактура

Документ, що надається продавцем покупцеві і вміщує перелік товарів, їх кількість

і ціну, по якій вони будуть поставлені покупцеві, формальні особливості товару,

умови постачання і відомості про відправника і одержувача. Є основним

документом, згідно з яким оплачуються отримані товари чи послуги відповідно до

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BA%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82

248

Назва

документу Характеристика

вказаних умов. На підставі цього документа здійснюється реалізація продукції

покупцям за договірними цінами у яких окремою позицією зазначається ПДВ

Податкова

накладна

Документ, який платник ПДВ зобов’язаний надати покупцю на його вимогу.

Податкова накладна підписується уповноваженою платником особою та

скріплюється печаткою

Облік процесу реалізації здійснюється за допомогою системи рахунків

бухгалтерського обліку: 90 «Собівартість реалізації», 70 «Доходи від

реалізації», 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками», 37 «Розрахунки з

різними дебіторами», 64 «Розрахунки за податками й платежами»,

79 «Фінансові результати» та ін.

Датою реалізації вважається дата відвантаження продукції (товарів)

покупцям, тобто дата передачі права власності на продукцію покупцеві. Звідси,

на відпускну, (продажну) вартість відвантаженої продукції, яка підлягає до

оплати покупцями, в бухгалтерському обліку роблять запис: Д-т рах. 36

«Розрахунки з покупцями і замовниками», К-т рах. 70 «Доходи, від реалізації».

Одночасно на списання з балансу відвантаженої покупцям продукції

роблять запис: Д-т рах. 90 «Собівартість реалізації», К-т рах 26 «Готова

продукція». В кінці звітного періоду списується собівартість реалізованої

продукції на фінансові результати записом: Д-т рах. 79, К-т рах. 90.

Кошти, одержані від покупців за відвантажену (реалізовану продукцію і

Зараховані на поточний рахунок підприємства відображають записом: Д-т рах.

31 «Рахунки в банках»; К-т рах. 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками».

З процесом реалізації пов’язані витрати на збут (зокрема, витрати на

транспортування, навантажувально-розвантажувальні роботи, на рекламу,

оплату праці працівникам відділу збуту, утримання основних засобів, що

використовуються для забезпечення реалізації продукції, тощо). Такі витрати

протягом звітного періоду відображаються на дебеті рахунка 93 (в

кореспонденції з кредитом відповідних рахунків), а наприкінці звітного періоду

списуються з кредиту цього рахунка на дебет рахунка «Фінансові результати»

записом: Д-т рах. 79 «Фінансові результати», К-т рах. 93 «Витрати на збут».

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BA_%D0%BD%D0%B0_%D0%B4%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D1%83_%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%82%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96

249

За рахунок доходу, одержаного від реалізації продукції (товарів, робіт,

послуг), підприємства сплачують до бюджету податок на додану вартість:

Д-т рах. 70 «Доходи від реалізації», К-т рах. 64 «Розрахунки за податками».

Таким чином, по кредиту рахунка «Доходи від реалізації» протягом

звітного періоду відображають суми одержаного доходу, а по дебету – сума

податку на додану вартість. Різниця між цими сумами в кінці звітного періоду

списується на фінансові результати записом: Д-т рах. 70 «Доходи від

реалізації», К-т рах. 79 «Фінансові результати». Після цього запису рахунок

«Доходи від реалізації» закривається.

Отже, процес реалізації, пов’язаний, з одного боку, з відвантаженням

виробником готової продукції та передачі її покупцеві, а з іншого – з

одержанням грошових коштів та їх еквівалентів з зарахуванням їх на рахунки

продавця. Тому, облік процесу реалізації дає змогу виявити та оцінити валові

доходи та відповідні їм валові витрати, а також визначити суми зобов’язань

підприємства за непрямими податками. Порівняння отриманих чистих доходів і

валових витрат на рахунку 79 до моменту відображення на ньому

адміністративних витрат, витрат зі збуту та інших операційних витрат дає змогу

визначити фінансовий результат від реалізації продукції.


1. Лень В. С. Бухгалтерська звітність : [підручник] / Лень В. С,

Гливенко В. В., Бочок М. П. ; за ред. Леня В. С. – Чернігів: ЧДТУ, 2002. – 359 с.

2. Огійчук М. Ф. Бухгалтерський облік на сільськогосподарських

підприємствах : [підручник] / М. Ф. Огійчук ; за ред. проф. М. Ф. Огійчука. –

[2-ге вид., переробл. і доп. ]. – К. : Алерта, 2006. – 878 с.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід»,

затверджене наказом МФУ № 290 від 29 листопада 1999 р. [Електронний

ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»,

затверджене наказом МФУ № 318 від 31 грудня 2000 р. [Електронний ресурс] /

Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.



250

Юлія Якубенко

асистент,



ОРГАНІЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ НА

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Організація бухгалтерського обліку є одним із найбільш відповідальних

етапів створення сільськогосподарського підприємства та підготовки до його

ефективної діяльності. Без організованого обліку неможлива ефективна

господарська діяльність підприємства [1].

Організація обліку має бути раціональною, за якої облік може найбільш

успішно виконувати поставлені перед ним завдання при найменших затратах

часу і засобів праці [2].

Основними передумовами раціональної організації обліку на

сільськогосподарському підприємстві є наступні [3]:

— урахування організаційної структури підприємства, особливостей

застосовуваної техніки і технології, організації виробництва. Урахування

організаційної структури сільськогосподарського підприємства, умов роботи

його виробничих підрозділів, постачальницької і збутової діяльності забезпечує

правильну організацію обліку господарських процесів, встановлення

взаємовідносин окремих підрозділів підприємства з бухгалтерією, визначення

порядку документації господарських операцій і документообігу, реєстрації

господарських операцій в системі рахунків синтетичного й аналітичного

обліку, методики калькулювання собівартості продукції, порядок узагальнення

облікової інформації. При цьому визначають також технічні засоби одержання

облікової інформації, використання обчислювальної техніки, склад і

кваліфікацію облікового персоналу та інші конкретні умови ведення обліку на

сільськогосподарському підприємстві;

251

— визначення характеру й обсягу інформації необхідної для

обґрунтування оперативних, тактичних і стратегічних рішень. В умовах

ринкової економіки сільськогосподарського підприємства здійснюють свою

діяльність самостійно, але за умов конкуренції, за якої їх самостійні дії

обмежуються можливістю кожного з них впливати на загальні умови обігу

товарів на ринку. При цьому сільськогосподарське підприємство повинне

стимулювати виробництво саме тієї продукції, якої потребують споживачі. Для

ринкової економіки притаманними є такі процеси і явища, як конкуренція,

вільне ціноутворення, що складаються під впливом витрат, попиту або на їх

поєднанні. У зв’язку з цим виникає потреба в організації такого

внутрішньогосподарського обліку, який, будучи часткою бухгалтерського

(фінансового) обліку, виконував би завдання, пов’язані з управлінням як

сільськогосподарським підприємством в цілому, так і внутрішніми

підрозділами, починаючи з етапу проектування нового товару і закінчуючи

його реалізацією. Оскільки така інформація забезпечується за допомогою

бухгалтерського обліку, то головним бухгалтером разом з керівними

працівниками повинно бути завчасно визначено обсяг інформації, її зміст і

строки подання. Графік подання обліково-аналітичної інформації із

зазначенням посадових осіб, які несуть відповідальність за об’єктивність і

своєчасність її надання, затверджується керівником підприємства;

— урахування законодавчих і нормативних актів щодо здійснення

підприємницької діяльності та обліку і звітності. Бухгалтерський облік на

сільськогосподарських підприємствах є складовою ланкою в загальній системі

народногосподарського обліку, а тому він повинен здійснюватися відповідно до

чинних законів і інших нормативних документів, що регулюють

підприємницьку діяльність та ведення бухгалтерського обліку і складання

звітності. Дотримання діючого законодавства забезпечує єдність методології

обліку й одержання звітної інформації, необхідної для контролю, аналізу й

оперативного управління як окремим господарством, так і економікою країни в

цілому, а також убезпечує від накладення на підприємство фінансових санкцій;

252

— встановлення облікових взаємовідносин бухгалтерії з оперативно

відокремленими підрозділами підприємства. Бухгалтерія, як складова частина

управлінського апарату, тісно взаємопов’язана з усіма виробничими

підрозділами і службами сільськогосподарського підприємства. Вона одержує

від них потрібну для обліку і контролю документацію і, в свою чергу,

забезпечує їх економічною інформацією про результати їхньої роботи. Ці

взаємовідносини визначають організацію бухгалтерського обліку, яка може

бути централізованою або децентралізованою. Застосування централізованої

або децентралізованої системи бухгалтерського обліку залежить від конкретних

умов роботи окремих сільськогосподарських підприємств або об’єднань,

ступеня їхньої оперативної самостійності та організаційно-територіальної

відокремленості. На сільськогосподарських підприємствах з територіально й

організаційно відокремленими підрозділами застосовують децентралізований

облік, при якому всі роботи викопуються обліковим апаратом цих підрозділів.

Тут не тільки оформляють первинні документи, а й опрацьовують їх, ведуть

синтетичний і аналітичний облік господарських операцій в системі рахунків,

складають баланс, який відображає майнове становище підрозділу, та інші

форми звітності, що показують виконання встановлених для нього планових

завдань. Звітність здається до бухгалтерії головного сільськогосподарського

підприємства (агрохолдингу, кооперативу тощо). Функції бухгалтерії головного

сільськогосподарського підприємства при децентралізованому обліку

обмежуються перевіркою і зведенням показників звітності цих підрозділів.

Основна перевага децентралізованого обліку - наближення облікових

працівників до місця здійснення господарських операцій, що посилює контроль

за документальним оформленням операцій і забезпечує використання облікової

інформації для оперативного керівництва. Проте затрати на утримання

облікового апарату більші. Крім того, за такої організації обліку послаблюється

поточний контроль бухгалтерії головного підприємства за роботою на місцях,

оскільки первинні документи до бухгалтерії не передаються, а звітність

подається наприкінці місяця.

253

При централізованому обліку в бухгалтерії головного

сільськогосподарського підприємства ведеться весь синтетичний і аналітичний

облік на підставі документів, які у встановлені строки здаються підрозділами

підприємства, а також складається звітність. Це дає змогу раціональніше

розподілити роботу між обліковими працівниками відповідно до їхньої

кваліфікації, ефективніше використовувати обчислювальну техніку,

підвищувати якість обліково-аналітичної інформації, сприяти економії коштів

для ведення обліку за рахунок використання оптимальної кількості

висококваліфікованих працівників.

Отже, організація обліку на сільськогосподарських підприємствах має

бути раціональною, за якої облік може найбільш успішно виконувати

поставлені перед ним завдання при найменших затратах часу і засобів праці.


1. Бутко С. Д., Гурін М. І., Рогаченко С. М., Цейтлін М. Я.

Бухгалтерський облік в сільськогосподарських підприємствах. – К. : «Урожай»,

1968. – 424 с.

2. Бухгалтерський облік у галузях економіки. 2-ге вид : [навч. посібник]. –

К. : Центр учбової літератури, 2010. – 392 с.

3. Організація бухгалтерського обліку: [навч. посібнник] / За ред.

В. С. Леня. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 696 с.

254



Полтавська державна аграрна академія

м. Полтава

ОБЛІК ВИТРАТ НА РЕМОНТ ТА ПОЛІПШЕННЯ ОСНОВНИХ

ЗАСОБІВ: БУХГАЛТЕРСЬКИЙ АСПЕКТ

В економічній літературі особлива увага приділяється видам ремонтних

робіт, що в залежності від складності, характеру й періодичності проведення

мають різну мету. Наразі за основу беруться різні ознаки, основні з яких

класифікуються залежно від мети, що переслідує підприємство: технічний

огляд, ремонт та поліпшення. За технічними ознаками ремонтні роботи

поділяються на поточні, середні та капітальні ремонти. Здебільшого в обліку

ремонти основних засобів класифікуються залежно від способу здійснення на

підрядний (силами підрядної організації) та господарський (власними силами).

За якістю поліпшення основних засобів види ремонтних робіт класифікуються:

реконструкція, модернізація, технічне переозброєння, модифікація та

дообладнання. У бухгалтерському обліку для ідентифікації ремонтних робіт,

залучають технічних фахівців, оскільки розрізнити їх за видами досить важко.

Відтак, порівняльний аналіз чинного нормативно-облікового

законодавства України, міжнародних та національних стандартів

бухгалтерського обліку свідчить, що крім відсутності чіткого визначення

поняття «технічне обслуговування», «ремонт» і «поліпшення основних

засобів», у кожному з розглянутих нормативно-правових актів є й розбіжності у

переліку видів таких робіт, що ускладнює обліковий процес. Тому, вважаємо за

необхідне узагальнити класифікацію ремонтів основних засобів відповідно до

чинних нормативних актів (табл. 1).

Враховуючи вищевикладене зауважимо, що для цілей бухгалтерського

обліку провідну роль відіграє якісна характеристика ремонтних робіт, а не

255

назва заходу.

Таблиця 1

Класифікація ремонтних робіт відповідно до чинного законодавства

Нормативний акт Види ремонтних робіт

Лист Держбуду України «Про

віднесення ремон-тно-будівельних

робіт до капітального й поточного

ремонтів» [1]

- поточний ремонт;

- капітальний ремонт.

Положення про технічне

обслуговування і ремонт дорожніх

транспортних засобів

автомобільного транспорту 2]

- технічне обслуговування;

- поточний ремонт;

- капітальний ремонт.

Наказ «Про затвердження

Методичних реко-мендацій з

бухгалтер-ського обліку основних

засобів» [3]

модифікація; модернізація; заміна окремих частин

обладнання; впровадження ефективнішого

технологічного процесу; добудова (недобудова);

технічний огляд; технічне обслуговування; ремонт.

МСФЗ 16 «Основні засоби» [4]

модифікація програмного забезпечення та об’єктів

основних засобів, що збільшує термін їх корисного

використання; створення нового змінного елементу

складного об’єкту основних засобів; впровадження

нових виробничих процесів, що забезпечать

зменшення витрат; удосконалення деталей, вузлів і

машин для досягнення значного підвищення якості

продукції; ремонт та обслуговування обладнання.

ПСБО 7 «Основні засоби» [6] модернізація; модифікація; добудова; дообладнання;

реконструкція; інші види поліпшення.

У бухгалтерському обліку витрати на ремонт відображаються за дебетом

рахунку 23 «Виробництво», або 9 класу «Витрати діяльності» та кредитом

рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» (якщо роботи

виконує підрядник). За умови виконання ремонтних робіт власними силами такі

витрати відображаються за кредитом рахунків 13 «Знос (амортизація)

необоротних активів»; 20 «Виробничі запаси»; 22 «Малоцінні

швидкозношувані предмети»; 65 «Розрахунки за страхуванням»; 66

«Розрахунки за виплатами працівникам» тощо. Витрати на поліпшення об’єкта

основних засобів у міру їх здійснення списуються за дебетом рахунку 15

«Капітальні інвестиції» та кредитом рахунків 13 «Знос (амортизація)

необоротних активів»; 20 «Виробничі запаси»; 22 «Малоцінні

швидкозношувані предмети»; 65 «Розрахунки за страхуванням»; 66

«Розрахунки за виплатами працівникам» тощо (якщо роботи здійснюються

256

господарським способом). За умови виконання поліпшення підрядником такі

витрати відносять на кредит рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та

підрядниками».

Узагальнюючи вищевикладене зазначимо, що у бухгалтерському обліку

витрати на ремонтні роботи поділяються на утримання основних засобів

(поточний ремонт), а також на реконструкцію, модернізацію та інші види

поліпшень). Зрештою у облікових цілях такі ремонти потрапляють до різних

груп рахунків у залежності від їхнього виду.

Література:

1. Лист Держбуду України «Про віднесення ремонтно-будівельних робіт

до капітального й поточного ремонтів» № 7/7-401 від 30 квіт. 2003 р.

[Електронний ресурс] / Верховна Рада України. - Режим доступу :


2. Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх

транспортних засобів автомобільного транспорту № 102 від 30 берез. 1998 р.



3. Наказ «Про затвердження Методичних рекомендацій з бухгалтерського

обліку основних засобів» № 561 від 30 верес. 2003 р. [Електронний ресурс] /

Верховна Рада України. - Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua.

4. МСФЗ 16 «Основні засоби» [Електронний ресурс] / Верховна Рада

України. – Режим доступу : http://www.zakon.rada.kiev.ua.

5. Податковий кодекс України № 2755-VІ від 2 груд. 2010 р.



6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби».

Затверджено наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27 квіт. 2000 р.



http://www.zakon.rada.kiev.ua/






257

Наталія Ялоза

студентка групи МгОА-1-13,





НЕОБХІДНІСТЬ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ

ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ В ПРОЦЕСІ ПОСТАЧАННЯ

В умовах ринкової економіки бухгалтерський облік є особливо важливою

функцією ефективного управління виробничими і комерційними структурами,

знаряддям контролю за раціональним і економічним використанням ресурсів з

метою досягнення комерційного успіху і виконання фінансових обов'язків

перед державою. В ході здійснення процесу постачання сільськогосподарські

підприємства вступають в розрахункові взаємовідносини з іншими

підприємствами, організаціями і особами. Тому важливого значення набуває

вивчення та пошук шляхів удосконалення обліку розрахунків з

постачальниками та підрядниками.

Проблемі обліку таких розрахунків присвятили свої праці

Ф. Ф. Бутинець, М. Ф. Огійчук, О. М. Петрик, В. В. Зотов, О. М. Шапошнікова

та інші. Однак, враховуючи актуальність теми дослідження, можна відмітити,

що питання удосконалення обліку розрахунків з постачальниками і

підрядниками потребують подальшого вивчення.

На сучасному етапі діюча система розрахунків з постачальниками, ще не

відповідає вимогам прискорення грошового обігу і зміцнення фінансового

стану підприємства, що в свою чергу веде до нестабільності у постачанні

основними матеріальними ресурсами, особливо паливо-мастильними

матеріалами, запасними частинами, мінеральними добривами та іншими

ресурсами, необхідними для виробництва [1].

258

Розвиток ринкових відносин підвищує відповідальність і самостійність

підприємств у виробленні і прийнятті управлінських рішень по забезпеченню

ефективності розрахунків з дебіторами і кредиторами. Збільшення або

зниження дебіторської та кредиторської заборгованості призводять до зміни

фінансового стану підприємства.

Прибутковість діяльності підприємства залежать від швидкості обороту

капіталу, що визначається цілим комплексом економіко-організаційних заходів.

Його частиною є розрахунки між суб’єктами господарської діяльності. Для

дотримання діючих правил розрахунків слід запобігати їх простроченню,

сприяти зменшенню кредиторської і дебіторської заборгованості. Чим швидше

здійснюється процес розрахунків, тим ефективніше працює економіка [2].

Порядок і форми розрахунків з постачальниками визначаються господарськими

договорами, внаслідок виконання яких у підприємства виникають поточні

зобов’язання – кредиторська заборгованість. Господарський договір є найбільш

поширеною і важливою підставою виникнення зобов’язання, основною

формою реалізації товарно-грошових відносин у ринковій економіці.

Н. Г. Горицька зазначає, що за допомогою розрахунків можна, з одного

боку забезпечити підприємства сировиною, матеріалами, паливом, тарою, а з

іншого здійснити реалізацію готової продукції [3].

З метою покращення відображення розрахунків в обліку і скорочення

дебіторської та кредиторської заборгованості доцільно, на наш погляд,

провести деякі зміни, які б сприяли удосконаленню обліку розрахунків.

Необхідно, перш за все, стежити за співвідношеннями дебіторської і

кредиторської заборгованості: значне переважання дебіторської заборгованості

створює загрозу фінансовій стійкості підприємства і робить необхідним

залучення додаткових засобів; перевищення кредиторської заборгованості над

дебіторською може призвести до неплатоспроможності підприємства.

Можна організувати на підприємстві систему аналітичного обліку

кредиторської заборгованості не лише в розрізі постачальників та підрядників,

а і по термінах сплати, за розмірами, місцезнаходженням контрагентів і

259

пропонованих умовах оплати. Це дасть можливість управляти грошовими

потоками в процесі постачання.

Крім цього, необхідно контролювати оборотність дебіторської та

кредиторської заборгованості, а також стан розрахунків з постачальниками та

підрядниками які отримали передоплати і затримують поставку товарно-

матеріальних цінностей чи виконання робіт, так як в умовах функціонування

аграрного виробництва такі затримки призводять до порушення строків

проведення агротехнічних заходів, а отже підприємство реально втрачає обсяги

виробництва та якість продукції.

Важливою на наш погляд є також організація на високому рівні роботи з

договорами. В картці контрагента необхідно відзначати працює він на умовах

наступної оплати чи за системою передоплати. Це дуже важливо, так як в

умовах сільськогосподарського виробництва необхідність отримання

матеріальних цінностей для забезпечення виробничого процесу та можливість

оплати їх з виручки значно розходяться у часі.

Використання запропонованих напрямків удосконалення обліку

розрахунків з постачальниками та підрядниками, на нашу думку, стало б

важливою умовою раціонального управління процесом постачання на аграрних

підприємствах.


1. Організація бухгалтерського обліку: [навч. посібник для студентів вузів

«Облік і аудит»] / Ф. Ф. Бутинець, О. В. Олійник, М. М. Шигун,

С. М. Шулепова; 2-е вид., доп. і пре роб. – Житомир : ЖІТІ, 2009. – 567с.

2. Дебіторська та кредиторська заборгованість в системі управління

фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств / О. Є. Гудзь //

Облік і фінанси АПК. – 2010. – № 1–2. – С. 65 – 70.

3. Горицька Н. Г. Новий бухгалтерський облік / Н. Г. Горицька. – К.:

ООО Редакція газети «Бухгалтерія. Податки. Бізнес», 2012. – 256 с.

260

Яна Яремченко

студентка ОКР «Бакалавр», спеціальність «Облік і аудит»,


м. Полтава

ОБЛІК ТА ЗВІТНІСТЬ ПОТОЧНИХ ВИПЛАТ ПРАЦІВНИКАМ

Поточні виплати працівнику – виплати працівнику (окрім виплат при

звільненні та виплат інструментами власного капіталу підприємства), які

підлягають сплаті в повному обсязі протягом дванадцяти місяців по закінченні

місяця, у якому працівник виконував відповідну роботу [4]. Поточні виплати

працівникам включають: заробітну плату за окладами та тарифами, інші

нарахування з оплати праці; виплати за невідпрацьований час (щорічні

відпустки та інший оплачуваний невідпрацьований час); премії та інші

заохочувальні виплати, що підлягають сплаті протягом дванадцяти місяців по

закінченні періоду, у якому працівники виконують відповідну роботу тощо [1].

Порядок визнання поточних виплат представлено у табл. 1.

Таблиця 1

Порядок визнання поточних виплат зобов’язаннями

Поточні виплати Визнання зобов’язаннями

Нарахована сума виплати

працівникам за роботу, виконану

ними протягом звітного періоду

поточним зобов’язанням

Виплати за невідпрацьований час,

що підлягають накопиченню,

через створення забезпечення у звітному періоді

Виплати за невідпрацьований час,

що не підлягають накопиченню

у тому періоді, у якому час відсутності працівника на

роботі підлягає оплаті

Премії та інші заохочувальні

виплати

через створення забезпечення у звітному періоді, якщо

робота, виконана працівниками у цьому періоді, дає їм

право на отримання таких виплат у майбутньому

Первинний облік виплат працівникам ведеться у табелі обліку робочого

часу. Дані табелю переносяться до розрахунково-платіжної відомості. У

розрахунково-платіжній відомості проводиться нарахування заробітної плати та

утримання з неї.

261

З нарахованої заробітної плати здійснюються обов’язкові утримання у

вигляді єдиного соціального внеску, податку на доходи фізичних осіб,

профспілкових внесків та утримань за виконавчими листами з конкретно

визначених осіб. Утримання ЄСВ проводиться в залежності від класу

професійного ризику до якого відноситься підприємство. Утримання ПДФО

здійснюється у розмірі 15 % для суми, що не перевищує 10-кратного розміру

мінімальної заробітної плати, а на суму перевищення утримання здійснюється у

розмірі 17 % [3]. Утримання профспілкових внесків здійснюється у розмірі 1%

від нарахованої заробітної плати.

Узагальнення інформації про поточні виплати працівникам здійснюється

на рахунку 66 «Розрахунки за виплатами працівникам». Рахунок пасивний за

дебетом відображається утримання із заробітної плати та її виплата, а за

кредитом – нарахування зарплати. Рахунок має такі субрахунки:

661 «Розрахунки за заробітною платою»; 662 «Розрахунки з депонентами»; 663

«Розрахунки за іншими виплатами».

За даними первинної звітності та бухгалтерського обліку у відповідності з

платіжними документами, за якими працівникам були здійснені нарахування та

проведені розрахунки по зарплаті складається форма статистичної звітності

№1-ПВ «Звіт з праці» та форма № 3-ПВ «Звіт про використання робочого

часу».

У формі № 1 ДФ «Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого

(сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку»

відображається сума доходу, фактично виплачена у звітному кварталі фізичним

особам, суми ПДФО, утримані з доходів, фактична сума ПДФО,

перерахованого в бюджет у звітному кварталі. У формі Ф4-ФСС з ТВП «Звіт по

коштах загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з

тимчасовою втратою працездатності та витратами, замовленими похованнями»

відображається сума зобов’язань страхувальника, суми отриманих від Фонду

коштів, зобов’язання Фонду, суми штрафів, пені, неправомірно витрачених

коштів Фонду та роз шифровка витрат за рахунок страхових коштів [5].

262

«Розрахунок суми страхових внесків на загальнообов’язкове пенсійне

страхування» відображає суму фактичних витрат на оплату праці та інших

виплат, пов’язаних з відносинами трудового найму, відображаються суми

доходу у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, нарахованих

(виплачених) застрахованій особі відповідно до умов трудового або цивільно-

правового договору, за виконання робіт (послуг), що включаються до складу

загального оподатковуваного доходу, з урахуванням максимальної величини,

на яку нараховуються страхові внески, відображаються суми утриманих

страхових внесків [2].

Отже, облік поточних виплат працівникам є однією з найважливіших

ділянок обліку будь-якого підприємства. Оплата праці відіграє важливу роль

для цілей бухгалтерського обліку, так як ефективність виробництва має тісний

зв'язок з використанням робочої сили.


1. Закон України «Про оплату праці» № 108/95-ВР від 24.03.1995 р.

[Електронний ресурс] / Режим доступу : http://www.profiwins.com.ua.

2. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України «Про

затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати внесків на

загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та

обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного

соціального страхування України на випадок безробіття» від 18.12.2000 р.

№ 339 [Електронний ресурс] / – Режим доступу : http://search.ligazakon.ua.

3. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI

[Електронний ресурс] / – Режим доступу : http://search.ligazakon.ua.

4. П(С)БО 26 «Виплати працівникам» від 28.10.2003 р. № 601

[Електронний ресурс] / – Режим доступу : http://www.profiwins.com.ua.

5. Постанова Фонду соціального страхування з тимчасової втрати

працездатності «Про затвердження Порядку формування та подання

страхувальниками звітності по коштах загальнообов’язкового державного

соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та

витратами, зумовленими похованням» № 4 від 18.01.2011 р. [Електронний

ресурс] / Режим доступу : http://www.profiwins.com.ua.

http://www.profiwins.com.ua/

http://search.ligazakon.ua/

http://search.ligazakon.ua/



263

СЕКЦІЯ № 2 «Аудит»

264

Марина Виноградова



м. Полтава

ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АУДИТУ В

УКРАЇНІ

Відповідно до звітних даних, наданих до Аудиторської Палати України

аудиторськими фірмами та аудиторами за результатами роботи у 2012 р.

загальна кількість виконаних замовлень склала 50125, фактичний обсяг наданих

послуг склав 1266,8 млн. грн [1].

Аудит в Україні є відносно новим видом діяльності й тому протягом

трохи більше 20-ти років процес його розвитку супроводжується виникненням

проблемних питань, які обумовлені впливом значної низки факторів та

обставин, серед яких основними є: недосконалість законодавства України, що

регулює бухгалтерський облік та аудит, незначний практичний досвід

аудиторів, відсутність методик з проведення та документування процесу аудиту

тощо.

Не зважаючи на достатньо жвавий розвиток аудиту на початку свого

запровадження, сьогодні ці темпи зазнали суттєвого уповільнення. За

дослідженнями вітчизняних аудиторів-практиків де-факто ринок аудиту в

Україні зараз складається із трьох незалежних частин: ринку обов’язкового

аудиту, ринку «міжнародного» аудиту та ринку податкового аудиту [2].

За даними тезами можна зупинитись саме не першій складовій –

обов’язковому аудиті фінансової звітності.

Нажаль, цей вид аудиту в Україні так і не набув реального «соціального»

замовлення на дійсно якісне його проведення, на поточний момент відсутня

нагальна потреба в цьому як у власників, так і у фондового ринку й фінансових

установ. Крім того, обов’язковий аудит фінансової звітності відповідно до п. 8

265

Закону України «Про аудиторську діяльність» [3] застосовується тільки для

достатньо вузького кола суб’єктів господарювання. У зв’язку із цим біля 60-

70% кількості замовлень за рік припадає на інші професійні послуги, які

включають в себе: ведення та відновлення бухгалтерського обліку клієнта,

консультаційні та інші види аудиторських послуг. Таким чином, ринок

обов’язкового аудиту в Україні є відносно невеликим порівняно із значною

кількістю суб’єктів аудиторської діяльності. Це тягне за собою виникнення

таких негативних явищ, як демпінгування цін на послуги з аудиту, можливість

втрати аудиторами належності від клієнтів, умовна недовіра до думки та звітів

аудиторів, особливо у сукупності із недостатньою якістю ведення

бухгалтерського обліку в Україні та його непрозорістю тощо.

За виключенням банків та небанківських фінансових установ

обов’язковий аудит в Україні, нажаль, залишається формальним. Як правило,

замовники не зацікавлені у достовірності фінансової звітності та відносно до

замовників будь-які фінансові санкції за це з боку держави відсутні.

Аудиторська Палата України зі свого боку, починаючи із 2008 року намагається

проводити жорсткий контроль щодо якості аудиторських перевірок відповідно

до Міжнародних стандартів контролю якості. Крім того, цей вид аудиту можуть

здійснювати тільки зареєстровані у спеціальному Переліку АПУ юридичні

особи – суб’єкти аудиторської діяльності. За проведеними дослідженнями

(офіційні дані АПУ станом на 03.04.2014 року [1]), до цього Переліку

потрапляють в середньому по Україні до 25% всіх аудиторських фірм,

включених до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів. Наприклад, по м.

Полтава та Полтавській області із 21-ї аудиторської фірми вимогам

відповідного Переліку відповідають тільки 6, що складає 28,57 % від загальної

їхньої кількості з Реєстру по даному регіону.

Згідно з п. 2.1.3 Порядку ведення Реєстру аудиторських фірм та аудиторів

[4] до Переліку аудиторських фірм, які відповідають критеріям для проведення

обов’язкового аудиту, вноситься така інформація про аудиторські фірми:

а) за трудовим договором за основним місцем роботи в яких працює не

266

менше трьох аудиторів;

б) щодо яких є рішення АПУ про визнання аудиторської фірми такою, що

пройшла перевірку системи контролю якості аудиторських послуг;

в) що уклали договір страхування професійної відповідальності перед

третіми особами – замовниками аудиту;

г) які є публічними для суспільства через розкриття на власному веб-сайті

в мережі Інтернет відповідної інформації (нижче в Порядку надається перелік

цієї інформації).

З одного боку, такі дії АПУ повинні суттєво вплинути на підвищення

якості аудиторських перевірок та посилення престижу професії. З іншого – це

призводить, нажаль, до жорсткої та, подекуди, нездорової конкуренції, до

високої концентрації та монополізації, «загибелі» невеликих, але дуже

досвідчених та кваліфікованих гравців на цьому ринку. Перефразовуючи зміст

Міжнародного стандарту аудиту 500 «Аудиторські докази» [5] не можна

забувати, що в даному випадку кількість не може компенсувати недостатню

якість, ці поняття тут є взаємно протилежними.

Ситуація, що склалася на ринку вітчизняного аудиту, не зміниться до того

моменту, доки не з’явиться реальна зацікавленість суспільства на цей вид

перевірок. Можна визначити, що зараз єдиними перспективними замовниками

обов’язкового аудиту для українських аудиторських фірм є кредитори – банки,

лізингові компанії, компанії, що надають значні товарні кредити та інші

суб’єкти господарювання з подібними видами діяльності.


1. Офіційний сайт Аудиторської Палати України [Електрон.ресурс]. –

Режим доступу : http//www.apu.com.ua.

2. Офіційний сайт аудиторської фірми «Юнитс Консалтинг Лтд»

[Електрон.ресурс]. – Режим доступу : http://www.accounting-

ukraine.kiev.ua/index.htm.

3. Про аудиторську діяльність: Закон України № 3125-ХІІ від 22 квіт.

267

1993 р. (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http//zakon.rada.gov.ua.

4. Порядок ведення Реєстру аудиторських фірм та аудиторів: Рішення

АПУ № 176/7 від 26 квіт. 2007 р. (зі змінами та доповненнями) [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http//www.apu.com.ua/reestri.

5. Міжнародний стандарт аудиту 500 «Аудиторські докази» : Міжнародні

стандарти контролю якості, аудиту, огляду, іншого надання впевненості та

супутніх послуг: видання 2010 р. / Міжнародна федерація бухгалтерів; перекл. з

англ. мови [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http//www.apu.com.ua/msa.

Микола Кравченко

асистент,



АУДИТ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

Розвиток України на сучасному етапі характеризується становленням

ринкової економіки, її інтеграції у систему міжнародних відносин, виникнення

акціонерних компаній, товариств, різних фондів. Учасники цих процесів

потребують достовірної і неупередженої інформації про фінансово-майновий

стан, перспективи розвитку й фінансову стабільність суб’єктів господарювання,

нарахування дивідендів. Подання достовірної і неупередженої інформації

зацікавленим особам забезпечується через аудиторський висновок, виданий

суб’єктом аудиторської діяльності.

На мою думку, суб’єкти господарювання з появою аудиторів,

аудиторських фірм, мають можливість: економити свій час, одержувати

важливу для них інформацію, контролювати всі процеси діяльності і тим самим

підвищувати рентабельність підприємства.

Аудит – це перевірка публічної бухгалтерської звітності в обліку,

268

первинних документів. Щодо фінансово-господарської діяльності, суб’єктів

господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку його

повноти та відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Якщо говорити простіше, то аудит – це незалежний економічний контроль.

Запаси є однією з найважливіших складових собівартості продукції,

робіт, послуг (матеріальні затрати становлять 57 – 68 % собівартості продукції).

Від правильності ведення обліку запасів залежить достовірність даних про

отриманий підприємством прибуток, збереження самих запасів, правильність

визначення основних показників, які характеризують результати господарської

діяльності та реальний фінансовий стан (залишки оборотних коштів, темпи їх

обігу, собівартість). Тобто від об’єктивності, правдивості та повноти

відображення господарських фактів, пов’язаних з рухом виробничих запасів,

залежить правдивість і неупередженість усіх суттєвих для користувачів

показників.

Виходячи з вимог чинного законодавства, метою аудиту виробничих

запасів є висловлювання аудиторів думки про те, чи відповідає фінансова

інформація щодо руху і залишків виробничих запасів на підприємстві в усіх

суттєвих аспектах нормативних документам, які регламентують порядок її

підготовки і надання користувачам.

Згідно з Закону України «Про аудиторську діяльність» поняття аудиту

розглядається як перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку,

первинних документів та іншої інформації щодо фінансово – господарської

діяльності суб’єктів господарювання, з метою визначення достовірності їх

звітності , обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та

встановленим нормам. Для досягнення основної мети аудиту, а також

задоволення потреб користувачів в отриманні повної, правдивої інформації

щодо виробничих запасів аудитору необхідно виконати такі завдання:

1) перевірити правильність визнання запасів активами суб’єкта

господарювання;

2) перевірити, чи відповідають чинному законодавству методи оцінки і

269

обліку виробничих запасів;

3) встановити, чи дотримується підприємство прийнятих методів оцінки;

4) оцінити стан внутрішнього контролю;

5) встановити чи здійснюється контроль за виробничими запасами;

6) перевірити чи правильно та своєчасно здійснюється документальне

відображення господарських операцій;

7) встановити чи немає на підприємстві протизаконних дій, пов’язаних з

витрачанням виробничих запасів.

Загальне визначення завдання аудиту виробничих запасів полягає у

встановленні достовірності й повноти відображення в бухгалтерському обліку

та звітності господарських фактів відносно залишків і руху виробничих запасів.

Аудит виробничих запасів починають з перевірки своєчасності і повноти

проведення інвентаризації запасів та контролю виконання угод з

постачальниками і покупцями. Аудитор звертає увагу на терміни проведення

інвентаризації, правильність визначення її результатів, вивчає склад комісії та

відображення в бухгалтерському обліку даних по інвентаризації. Наступним

етапом є перевірка правильності визначення збитків (шкоди) завданої

матеріально відповідальною особою від нестачі ТМЦ (наявність пояснення

МВО та погодження нею на відшкодування збитків). Далі перевіряється процес

надходження виробничих запасів, тобто запаси можуть надходити від різних

постачальників; придбані за відповідну плату; надходження запасів, як внесок в

статутний капітал; запаси які отримані безплатно, виготовлені власними силами

чи обміняні. Аудитор перевіряє своєчасність і правильність документального

оформлення, оприбуткування запасів первинними документами та

відображення їх в обліку, також слід перевірити правильність складання актів

розбіжності кількості та якості матеріальних цінностей, що надійшли, і

своєчасність пред’явлення претензій до постачальників або транспортних

організацій. Наступним етапом є з’ясування аудитором встановлені методи

оцінки запасів, які регламентовані обліковою політикою підприємства.

Потрібно перевірити, чи придбані або виготовлені виробничі запаси

270

зараховуються на баланс за первісною вартістю (згідно П(С)БО 9 «Запаси»).

Далі аудитором ведеться контроль за порядком витрачання і списання

виробничих запасів на виробництво продукції, для цього аудитор використовує

методи натурального контролю, вивчає дані про оприбуткування готової

продукції, тобто чи немає продукції яка не оприбуткована, одночасно доцільно

здійснити аналіз даних складського обліку після відпуску матеріальних

цінностей.


1. Білова Н. Надходження запасів: податковий та бухгалтерський облік /

Н. Білова, Н. Дзюба, І. Хмелевський // Податки та бухгалтерський облік

(укр.).– 2006.– № 88.– C.14 – 46.

2. Хом’як Р. Л. Бухгалтерський облік та оподаткування: [навч. посібник] /

Р. Л. Хом’як, В. І. Лемішовський – Львів : Бухгалтерський центр «Ажур», 2008.

– 1112 с.

Тетяна Мокієнко



м. Полтава

АУДИТ РОЗРАХУНКІВ ПРАЦІ ТА ЇЇ ОПЛАТИ

Аудит дотримання трудового законодавства і розрахунків з оплати праці

є трудомісткішим і відповідальнішим. Досліджуючи питання розрахунків з

оплати праці, аудитору слід пам’ятати, що за бухгалтерськими даними

криються різнобічні інтереси роботодавця, працівника і держави.

У сучасному товарному виробництві, заснованому на наймі робочої сили,

заробітна плата – це елемент ринку праці, що виступає як ціна товару, в формі

якого найманий працівник продає свою робочу силу.

271

Завдання аудиту розрахунків з оплати праці – встановити: дотримання

законодавчо-нормативної бази із питань виплат (КЗпП, П(С)БО); ефективність

внутрішнього контролю витрат на оплату праці; правильність розрахунків

виробітку за виконані роботи та надані послуги та їх відображення в обліку;

обґрунтованість виплат заробітної плати за трудовими угодами та достовірність

відображення в обліку; дотримання встановленого порядку віднесення витрат

на оплату праці та собівартість продукції; правильність визначення розміру

сукупного доходу, що підлягає оподаткуванню; відповідних нарахувань чи

утримань; своєчасність перерахувань до бюджету утриманих сум податків та

обов’язкових платежів; дотримання встановленого порядку депонування

заробітної плати та своєчасності перерахування депонованих сум після

закінчення строку позовної давності; резервування коштів для оплати

відпусток [1].

Аудиторська перевірка розрахунків праці та її оплати передбачає три

основні етапи: підготовчий, детальна перевірка та заключний (завершальний).

Зміст дій та методів, що застосовуються аудитором подано на рис. 1.

В ході аудиторської перевірки розрахунків праці та її оплати найбільш

типовими є наступні порушення:

- невідповiднiсть суми єдиного соціального внеску за даними

розроблюваної таблиці даним облікових peгicтpiв (журналів, Головної книги);

- сальдо по рахунку 65 «Розрахунки за страхуванням» за даними Головної

книги не вiдповiдає даним балансу;

- віднесення до собiвартостi, послуг для цілей оподаткування суми

нарахованих страхових внесків на оплату праці працiвникiв, зайнятих в

невиробничій сфері;

- завищення (заниження) розміру нарахованої допомоги з тимчасової

непрацездатності, внаслідок неправильного розрахунку бази для її

нарахування;

- до складу сукупного доходу для нарахування податку на доходи

фізичних осіб невключені виплати, передбачені законодавством;

272

- застосування невiдповiдної ставки при нарахуванні податку на доходи

фізичних осіб;

- порушення порядку розрахунку середньої заробітної плати.

Рис. 1. Загальний план аудиторської перевірки розрахунків з оплати праці та

інших виплат працівникам

Функція контролю з питань трудової діяльності покладена на Державний

департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, інспектори

Етапи аудиторської перевірки розрахунків з оплати праці та

інших виплат працівникам

1 Підготовчий

Методи: методи, що не пов’язані з

розрахунками, які допускають

використання загальних знань у сфері

бухгалтерського обліку, поряд з достатнім

розумінням системи контролю та обліку у

клієнта, а також специфіки політики

управління трудовим потенціалом клієнта,

що дозволить зробити попередні висновки

щодо повноти, точності взаємозв’язків

суміжних показників

Мета: отримання аудиторських доказів, які

забезпечують необхідний рівень

впевненості в ефективності системи

бухгалтерського обліку та внутрішнього

контролю розрахунків за виплатами

робітникам та пов’язаними з ними

нарахуваннями та витратами на виплати

робітникам, на підставі яких аудитор

зможе зробити висновки щодо зниження

аудиторського ризику до прийнятного

рівня

2 Детальна перевірка

Методи: в цілому методи порівняння

показників клієнта з розрахованими

аудитором, процентні методи та метод

балансової зв’язки: шляхом зіставлення з

іншими відомими показниками (нормативи

чи відсотки заробітної плати водія від

доходу, ставки податків за заробітною

платою та на ФОП)

3 Заключний (завершальний)

Методи: логічний аналіз та оцінка отриманої аудитором інформації, яка може

підтвердити попередньо зроблені висновки або виявити сфери для здійснення додаткових

процедур. Розповсюдження даних при виборі на всю сукупність, що перевіряється.

Розрахунок найважливіших показників ефективності

Мета: краще розуміння системи трудових

відношень підприємства-клієнта;

виявлення невірно відображених фактів у

звітності; визначення потенціальних

областей підвищеного ризику; оцінка

ефективності політики планування

використання трудових ресурсів та оплати

праці

Мета: підтвердження висновків, сформованих за результатами аудиторських процедур по

суті на етапі детальної перевірки; визначення показників ефективності використання

трудових ресурсів підприємства

273

якого з метою захисту трудових прав працівників проводять відповідні

перевірки роботодавців.


1. Гончар Л. В. Організація внутрішньогосподарського контролю

операцій з оплати праці та шляхи їх вдосконалення / Л. В. Гончар, А. Є. Рубан.

// Вісник ЖДТУ. – 2010. – С. 59 – 61.

2. Закон України «Про оплату праці» № 108/95-ВР від 24 бер. 1995 р.

[Електронний ресурс] / Верховна рада України. – Режим доступу :


3. Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на

загальнообов’язкове соціальне страхування» № 2464-VI від 08 липн. 2010 р.



4. Кодекс законів про працю України № 322-VШ від 10 груд. 1971 р.



Тетяна Прийдак

асистент,


м. Полтава

АУДИТ ЗНОСУ (АМОРТИЗАЦІЇ) НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ

Методика розрахунку амортизації активів, яка суттєво впливає на

фінансові результати, що відображаються в фінансовій звітності, та відповідно і

на рішення, які приймаються користувачами фінансової звітності, є досить

актуальною через постійне внесення змін щодо вдосконалення обліку та

управління амортизації як зі сторони державного регулювання, так і




274

підприємства, а також пристосування до світових тенденцій.

Проведення аудиту амортизації необоротних активів на підприємствах

набуває на сьогодні особливу актуальність. Так як від правильного нарахування

зносу (амортизації) необоротних активів залежить правильність відображення

зносу і залишкової вартості необоротних активів, що безпосередньо впливає на

величину витрат підприємства та на визначення фінансових результатів його

діяльності, а в податковому обліку – на правильність визначення прибутку, що

підлягає оподаткуванню. Згідно з МСА 300, «Планування» для якісного і

своєчасного проведення аудиту проводиться його планування 2 . Процес

планування аудиту умовно можна поділити на декілька етапів (рис. 1).

Рис. 1. Схема організації планування аудиторської діяльності

Мета аудиту – встановити дотримання підприємством вимог П(С)БО

7 «Основні засоби», 8 «Нематеріальні активи» та Податкового кодексу України

3 . Суми амортизаційних відрахувань не підлягають вилученню до бюджету, а

Планування аудиторської діяльності

Стратегічне Поточне

(рік, квартал) Оперативне

Ро

зроб

ка

і ск

лад

анн

я с

трат

егіч

ного

план

у а

уд

ито

рсь

кої

дія

льн

ост

і

Ко

ри

гуван

ня п

лан

ови

х з

авд

ань і

вн

есен

ня з

мін

та

до

по

вн

ень д

о

страт

егіч

ного

план

у

Розр

об

ка

і ск

лад

анн

я п

лан

у

ауд

ито

рсь

кої

фір

ми

на

пото

чн

ий

рік

Ко

ри

гуван

ня п

лан

ови

х з

авд

ань і

вн

есен

ня з

мін

та

до

по

вн

ень д

о п

лан

у

Заг

альн

ий

план

кон

крет

ної

ауд

ито

рсь

ко

ї

пер

евір

ки

та

інш

их п

осл

уг

Пр

огр

ама

кон

крет

ної

ауд

ито

рсь

кої

пер

евір

ки

Ко

ри

гуван

ня п

лан

ови

х з

авд

ань і

вн

есен

ня

змін

та

доп

овн

ень д

о п

лан

у і

пр

огр

ами

ауд

ито

рсь

кої

пер

евір

ки

275

також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків та зборів.

Завдання аудиту – перевірити правильність 1 :

- аналіз показників використання необоротних активів;

- перевірка відповідності нарахування та відображення зносу

необоротних активів обраній обліковій політиці;

- перевірка фактичної наявності і технічного стану необоротних активів;

- контроль дотримання чинного законодавства щодо операцій з

необоротними активами;

- законність введення об’єкту до складу необоротних активів;

- встановлення правильності визначення строку корисної експлуатації;

- перевірка відповідності класифікації необоротних активів та

встановлення мінімально допустимих строків корисного використання вимогам

Податкового кодексу України;

- встановлення правильності документального оформлення первинних

документів необоротних активів;

- підтвердження достовірності відображення в бухобліку первісної та

ліквідаційної вартості необоротних активів, а також результатів їх індексації та

переоцінки;

- перевірка обраних методів нарахування амортизації у відповідності до

П(с)БО 7 та Податкового кодексу України;

- перевірка правильності нарахування зносу необоротних активів;

- перевірка правильності списання недоамортизованої частини

необоротних активів під час їх ліквідації;

- вивчення законності проведення операцій, пов’язаних зі списанням

необоротних активів внаслідок непридатності їх до використання та ліквідації;

- перевірка доцільності проведення ремонту необоротних активів;

- оцінка організації синтетичного й аналітичного обліку необоротних

активів у бухгалтерії за матеріально-відповідальними особами;

- перевірка правильності визначення фінансових результатів від реалізації

необоротних активів;

276

- перевірка початку та закінчення нарахування амортизації;

- відображення у складі витрат підприємства амортизації необоротних

активів через систему бухгалтерських рахунків 1 .

По закінченні аудиторської перевірки аудитор складає два підсумкові

документи: звіт про результати аудиторської перевірки або аудиторський

висновок.


1. Макаренко А. П. Удосконалення методичних підходів до методичних

підходів до проведення методичних підходів до проведення аудиту амортизації

основних засобів / А. П. Макаренко, Л. С. Гречана // [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://www.pdaa.edu.ua.

2. Міжнародні стандарти контролю якості, аудиту, огляду, іншого

надання впевненості та супутніх послуг : пер. з англ. / [О. Л. Ольховікова,

О. В. Селезньов, О. О. Зєніна, О. В. Гита ін.]. – 2010 [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://apu.com.ua.

3. Податковий кодекс України № 2755 VI від 2 груд. 2010 р.

Електронний ресурс / Верховна Рада України. Режим доступу:


Ольга Римша

студентка,

Белорусский государственный экономический университет,

г. Минск

РАЗВИТИЕ АУДИТА В РЕСПУБЛИКЕ БЕЛАРУСЬ

Рынок аудиторских услуг в Республике Беларусь уже сложился и можно

сказать, что аудиторская деятельность является достаточно эффективной. В

целом по республике по состоянию на 1 января 2013 года насчитывалось 1505


277

аудиторов, при этом численность аудиторов в 2012 году по сравнению с 2011

годом увеличилась на 12 человек. За 2012 год 141 аудиторской организацией

оказано услуг на сумму 167 691 млн рублей. За аналогичный период 2011 года

146 аудиторских организаций оказали услуг на сумму 86 597 млн рублей. В

2010 году 144 аудиторские организации оказали услуг на сумму 63899 млн

рублей. Аудит в 2012 году был проведен в 5 636 организациях, в 2011 году – в

5628, а в 2010 году – в 5617 организациях. Все это говорит о повышении

спроса на аудиторские услуги со стороны хозяйствующих субъектов и

благоприятно сказывается на развитии аудиторского контроля в Беларуси [1].

Однако, несмотря на успехи, в развитии аудиторского контроля имеется

ряд серьезных проблем, в частности:

1. Наблюдается демпинг стоимости аудита со стороны целого ряда

компаний (расценки за 1 ч/дн. аудита различаются в разы). Демпинг, как

правило, обеспечивается за счет низкого качества аудита, что по факту нередко

подтверждается результатами проверок организаций, которые ранее проходили

аудит, налоговыми и иными контрольными органами;

2. Наблюдается наличие значительного количества малочисленных

аудиторских компаний и большое количество аудиторов-предпринимателей;

3. Характерны разрозненность аудиторского сообщества, ориентация на

решение локальных задач внутрифирменного характера. Созданные

общественные организации слабы, в них идет борьба за сферы влияния и в силу

этого они не способны решать «общеаудиторские» проблемы;

4. Недостаточно эффективна система внутреннего контроля качества

аудиторских проверок и т. д.

Длительное время аудиторская деятельность в нашей стране

регулировалась Законом от 08.11.1994 г. № 3373-XІІ «Об аудиторской

деятельности». Однако расширение международных экономических связей,

углубление интеграционных процессов обусловили необходимость сближения

национальных стандартов аудита с международными (МСА), повышения

эффективности и качества аудита. В связи с этим 12 июля 2013 года был принят

278

новый Закон Республики Беларусь № 56-З «Об аудиторской деятельности»,

который вступил в силу с 1 января 2014 года.

Предполагается, что данный закон будет способствовать решению

некоторых проблем, имеющихся в развитии аудиторского контроля.

Так, изменен порядок государственного регулирования аудиторской

деятельности. Аудиторские организации и аудиторы – индивидуальные

предприниматели теперь могут осуществлять аудиторскую деятельность при

наличии двухлетнего стажа работы в аудите (для руководителя аудиторской

организации и аудитора - индивидуального предпринимателя), а также наличии

не менее 5 аудиторов в штате аудиторской организации.

Увеличение минимальной численности штатных аудиторов с 3 до 5

человек обеспечит более высокий профессиональный уровень при проведении

проверок, поскольку крупные аудиторские организации имеют возможность

выявить индивидуальные профессиональные качества каждого аудитора, их

специализацию по отдельным вопросам. Это, в свою очередь, будет

способствовать повышению качества аудита [2].

Снижение рисков пользователей бухгалтерской (финансовой) отчетности

является самой сложной задачей аудита. Можно выделить следующие

перспективные направления ее решения:

- контроль качества процесса аудита в соответствии с действующими

правилами и МСА;

- реализация методики обоснования при заключении договоров на

проведение аудита условий выполнения задания, методики расчета стоимости и

объема оказываемых услуг, необходимого времени, уровня существенности и

аудиторских рисков;

- внедрение механизмов противодействия нарушениям этики,

недобросовестной конкуренции, ограничениям объема аудиторских процедур

аудиторами и заказчиками аудита.

Кроме того, важной составляющей совершенствования аудиторского

контроля в нашей стране станет развитие международного сотрудничества за

279

счет таких мероприятий как:

1. Разработка и внедрение системы контроля качества процесса

аудита, соответствующей международным стандартам; обеспечение подготовки

кадров по МСФО и МСА; гармонизация республиканских правил аудиторской

деятельности с МСА;

2. Расширение возможностей получения аудиторами квалификации

DipIFR и полной сертификации АССА; взаимодействие с международными

аудиторскими организациями, осуществляющими деятельность в Республике

Беларусь и других странах;

3. Участие в международных симпозиумах, съездах, конференциях по

аудиту и бухгалтерскому учету.


1. Официальный сайт Министерства финансов Республики Беларусь

[Электронный ресурс]. – Режим доступа: www.minfin.gov.by. – Дата доступа:

27.03.2014.

2. Сорока Н. Аудиторская деятельность: прогнозы и перспективы /

Н. Сорока // Экономика. Финансы. Управление. – 2013. – Вып. 6 (162). – С. 55 – 63.

280

СЕКЦІЯ № 3 «Контроль»

281

Інна Ізвєкова

к. е. н., доцент кафедри обліку і аудиту,

Маргарита Єфремова

студентка групи ОА01-09с,



УДОСКОНАЛЕННЯ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ КРЕДИТОРСЬКОЇ

ЗАБОРГОВАНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Сучасний нестабільний стан економіки Україна вимагає від підприємств

швидкої реакції на зміни, що відбуваються, та прийняття оперативних рішень,

які б мінімізували негативний влив цих змін на результати господарської

діяльності підприємств. Оперативне прийняття адекватних управлінських

рішень можливе тільки на підставі повної, достовірної та об’єктивної

інформації щодо діяльності підприємства. Це обумовлює необхідність

постійної перевірки достовірності фактів господарського життя та вимагає від

підприємств удосконалення системи внутрішнього контролю.

Особливо гостро для вітчизняних підприємств постає питання здійснення

контролю за погашенням своїх зобов’язань, в тому числі й кредиторської

заборгованості.

Під зобов'язанням відповідно до П(С)БО 11 [1] розуміють заборгованість

підприємства, яка виникла в результаті минулих подій і погашення якої в

майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що

втілюють в собі економічні вигоди.

Питання організації внутрішнього контролю зобов’язань розглядалися в

працях вітчизняних і закордонних вчених-економістів, а саме: М.Т. Білухи,

І. Л. Бєлобжецького, Ф. Ф. Бутинця, Б. Ф. Усача, І. К. Дрозда, Дж. Фостера,

Л. М. Крамаровського, В. О. Шевчука, М. Я. Штейнмана, Філіп Л. Дефліз,

Г. Р. Дженік, Ч. Т. Хорнгрена, О. Б. Пишної, А. М. Соніна та інших.

282

Ф. Ф. Бутинець та Б. Ф. Усач [2] метою аудиту і внутрішнього контролю

операцій із зобов'язаннями визначають встановлення достовірності первинних

даних відносно наявності зобов'язань перед кредиторами, повноти і

своєчасності відображення первинних даних в зведених документах та

облікових регістрах, правильності ведення обліку зобов'язань і його

відповідності прийнятій обліковій політиці, національним положенням

(стандартам) бухгалтерського обліку, реальності наявних зобов'язань,

законності і доцільності проведених розрахунків, достовірності відображення

стану зобов'язань у звітності господарюючого суб'єкта.

Однак, як вітчизняні, так й зарубіжні вчені не приділяють в своїх

дослідженням достатньо уваги питанням удосконалення внутрішнього

контролю кредиторської заборгованості, хоча саме посилення контролю за

своєчасністю погашення кредиторської заборгованості надасть підприємству

змогу ефективного функціонування, стійкості і розвитку, збереження і

конструктивного застосування майна і резервів. Ці заходи дозволять вчасно

виявити і знизити фінансові і господарські ризики, сформувати більш

злагоджену роботу підрозділів підприємства.

З метою удосконалення внутрішнього контролю кредиторської

заборгованості пропонується введення форми-запиту на верифікацію суми цієї

заборгованості за підприємствами-контрагентами, що наведена у табл. 1.

Таблиця 1

Запит на верифікацію суми кредиторської заборгованості

Назва підприємства,

якому заборгували

Дата виникнення

заборгованості

Сума заборгованості,

валюта Анотації

ВАТ «Прай» 20.10.2008 р. 2000 грн -

13.06.2009 р. 3450 грн -

02.12.2009 р. 3700 грн -

Разом - 9150 грн -

Використання цієї форми дасть можливість прискорити факт

підтвердження наявності та відображення в обліку обсягів зобов’язань.

283

Також необхідно проводити аналіз отриманих від підприємств-

контрагентів відповідей на відправлені запити, для цього пропонується

оформлювати відомість звірки заборгованостей, приклад якої наведено у

табл. 2.

Таблиця 2

Відомість звірки кредиторської заборгованості підприємства

Назва підпри-

ємства, якому

заборгували

Дата виник-

нення забор-

гованості

Сума за-

боргова-

ності, грн.

Дата

отримання

результатів

звірки

Сума

контрагента,

грн.

Відхи-

лення

(±)

При-

мітки

ВАТ «Прай» 20.10.2008 р. 2000 15.12.09 р. 2000 - -

ВАТ «Прай» 13.06.2009 р. 3450 15.12.09 р. 3450 - -

ВАТ «Прай» 02.12.2009 р. 3700 15.12.09 р. 3700 - -

ТОВ «Альта» 10.11.2008 р. 2500 22.11.08 р. 2500 - -

ПрАТ «Ніка» 26.02.2009 р. 7250 04.03.09 р. 7250 - -

Разом - 18900 - 18900 - -

Проведення запропонованої перевірки на підприємстві надасть змогу

встановити якість аудиту за зобов’язаннями з боку бухгалтерії, та проявити

факти спотворень звітних даних за ними.


1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання»

[Текст].

2. Бутинець Ф. Ф., Усач Б. Ф., Виговська Н. Г. Аудит і ревізія

підприємницької діяльності: [навч. посібник для студентів вищих навчальних

закладів]. – Житомир: ПП «Рута», 2001. – 416 с.

3. Ф. Л. Дефлиз, Г. Р. Дженик, В. М. О'Рейми, М. Б. Хирш.

Аудит Монтгомери. – Юнити: Аудит, 1997.

284

Аліна Мусієнко

магістр,



ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКОГО

КОНТРОЛЮ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ

Матеріальною базою будь-якої підприємницької діяльності є необоротні

активи, без яких не може здійснюватися ні один господарський процес.

Необоротні активи являють собою сукупність матеріально речових і

нематеріальних цінностей та об’єктів, які належать підприємству,

забезпечуючи його функціонування, і мають очікуваний термін корисної дії чи

експлуатації понад один рік [3]. До необоротних активів належать основні

засоби, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи,

довготермінові фінансові інвестиції, капітальні інвестиції, довготермінова

дебіторська заборгованість, інші необоротні активи [4].

В умовах перехідного періоду до ринкової економіки на підприємствах

АПК контроль залишається одним із найважливіших елементів, оскільки він

дає органам управління необхідну інформацію про дійсний стан справ

керованого об'єкта і фактичне виконання прийнятих рішень. Контроль як

специфічна функція державного управління відіграє важливу роль у

забезпеченні збереження власності підприємств, раціонального використання

матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і

бюджетної дисципліни, а також попередження псування цінностей [2].

Внутрішньогосподарський контроль являє собою систему безупинного

спостереження за ефективністю використання майна господарського суб’єкта,

законністю і доцільністю господарських операцій і процесів, збереженням

грошових коштів і матеріальних цінностей. У той же час цей контроль є

складовою частиною ринкового механізму, одним із прийомів перевірки

285

виконання прийнятих рішень, найважливішою функцією управління

економікою [2].

Характерною особливістю такого контролю є те, що він здійснюється в

процесі фінансово-господарської діяльності, відіграє важливу роль у

забезпеченні збереження майна. Майже всі нестачі і розкрадання цінностей

виявляються інвентаризаціями і перевірками, що проводяться працівниками

низових підприємств (включаючи й ті інвентаризації, що проводяться цими

працівниками під час ревізій).

Особливістю внутрішньогосподарського контролю є також те, що він

функціонує в момент здійснення і оформлення господарських операцій. У свою

чергу це дозволяє вчасно виявити недоліки і накреслити заходи для їх

усунення. Внутрішньогосподарський контроль здійснюється на рівні

підприємства, і його об’єктом є господарська діяльність підприємства [6].

Організація внутрішньгосподарського контролю відповідно до Закону

України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

покладена на керівника підприємства [1]. На підставі затвердженого плану та

відповідно до посадових інструкцій працівники, зайняті управлінням,

здійснюють систематичний поточний та оперативний контроль за діяльністю

підрозділів господарського суб’єкта.

Внутрішньогосподарський контроль на підприємствах здійснюють штатні

контролери-ревізори, внутрішні аудитори, керівники і співробітники відділів

управління підприємств, а також посадові особи інших підрозділів відповідно

до покладених на них службових обов’язків [6].

Завданнями внутрішньогосподарського контролю основних засобів є:

- перевірка дотримання умов, що забезпечують зберігання основних

засобів і нематеріальних активів;

- перевірка законності та правильності операцій пов’язаних з рухом

основних засобів, нематеріальних активів та їх документальне оформлення;

- перевірка правильності віднесення активів до основних засобів;

- перевірка правильності і своєчасності нарахування та включення у

286

витрати виробничих амортизаційних витрат;

- перевірка правильності проведення переоцінки основних засобів;

- перевірка відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій

пов’язаних з рухом основних засобів;

- перевірка своєчасності освоєння виробничих потужностей, виконання

показників ефективності використання обладнання;

- виявлення обладнання, яке не використовується, обстеження його стану

та умов збереження;

- перевірка операцій пов’язаних з орендою основних засобів [5].

Джерелами перевірки внутрішньгосподарського контролю необоротних

активів: основні нормативні документи, що регулюють питання організації

бухгалтерського обліку та оподаткування; наказ про облікову політику;

первинні документи: ОЗ-1 «Акт приймання-передачі (внутрішнього

переміщення) основних засобів», ОЗ-2 «Акт приймання-здачі відремонтованих,

реконструйованих і модернізованих об’єктів», ОЗ-3 «Акт на списання основних

засобів», ОЗ-4 «Акт на списання автотранспортних засобів» та ін.., а також

протоколи інвентаризаційних комісій, інвентаризаційні описи та порівняльні

відомості з інвентаризацією; реєстр синтетичного та аналітичного обліку

основних засобів; головна книга; бухгалтерська звітність: баланс (форма № 1),

звіт про власний капітал (форма № 4) [2].

Узагальнюючи результати дослідженого зазначимо, що головною метою

контролю використання необоротних активів є формування обліку аналітичної

інформації для оцінювання окупності необоротних активів з метою розробки

раціональної амортизаційної політики оцінки ефективності.

Застосування у практиці структуризації цілей контролю та наведеного

підходу проведення внутрішнього контролю необоротних активів дозволяє

послідовно та обґрунтовано підходити до прийняття рішень під час здійснення

господарської діяльності суб’єкта підприємництва, що буде сприяти

підвищенню ефективності діяльності в цілому.

287


1. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в

Україні» № 996-XIV від 16 липня 1999 року [Електронний ресурс] / Верховна

рада України – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/996-14.

2. Дікань Л. В. Контроль і ревізія у промисловому підприємництві

/ Л. В. Дікань, Н. М. Шульга. – Харків : ХНЕУ, 2006.

3. Коваленко А. Н. Бухгалтерський облік в Україні. Від теорії до

практики: посібник / А. Н. Коваленко. – Дніпропетровськ : ВВК «Баланс-Клуб»,

2010. – 656 с.

4. Крупка Я. Д. Фінансовий облік : [підручник] / Я. Д. Крупка,

З. В. Задорожний, Н. Я. Микитюк та ін. – К. : «Хай-Тек Прес», 2011. – 544 с.

5. Кузьмінський. А. М. Організація бухгалтерського обліку, контролю і

аналізу/ А. М. Кузьмінський, В. В. Сопко. – К.: Вища школа. – 223 с.

6. Сопко В. В. Організація бухгалтерського обліку, економічного

контролю та аналізу: [підручник] / В. В. Сопко, В. П. Завгородній. – К. : КНЕУ,

2006. – 426 с.


288

СЕКЦІЯ № 5 « » Аналіз

289

Елена Артюх-Пасюта

к.э.н., доцент,

ВУЗ Укоопсоюза «Полтавский университет экономики и торговли»,

г. Полтава

ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ И МЕТОДИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ

ЭКОЛОГИЧЕСКОЙ ДИАГНОСТИКИ ПРОМЫШЛЕННОГО

ПРЕДПРИЯТИЯ

Переход экономических отношений с принципами устойчивого развития

невозможно без трансформации системы управления субъектов

хозяйствования, которые являются основными потребителями природных

ресурсов и соответственно основными загрязнителями окружающей среды.

Эффективность трансформации системы управления в первую очередь

обусловливает необходимость поиска оптимальных систем диагностического

обеспечения. Ведь именно диагностика дает возможность оценить деятельность

предприятия с позиции причинно-следственных связей, выявление которых

позволяет определить резервы повышения эффективности экологической

деятельности.

Вопросы развития диагностики предприятия исследовали известные

отечественные и зарубежные ученые, среди них: Т. Бердникова [1], А. Вартанов

[2], О. Гетьман [4], А. Воронкова [6], Т. Загорна [9], М. Кизим [11], Т. Косянчук

[7], Н. Погостинская [8], Г. Савицкая [13], Г. Швиданенко [16].

На сегодняшний день экологическая диагностика как отдельный объект

исследования не рассматривался. Отдельные вопросы экологизации экономики

рассматриваются в трудах отечественных и зарубежных ученых:

Т. Галушкиной [3], С. Даймана [14], Б. Данилишина [5], Л. Мельник,

М. Шапочки [10], А.И. Пашенцева [12], А.М. Царенко [15] и др. экономистах.

Экологическая диагностика промышленного предприятия ориентирована

на определение характера различных нарушений в случае отклонения от хода

290

производственного процесса от экологических нормативов и требований

относительно значительных проблемных ситуаций и оценку диспропорций

между производством продукции и экономически значимыми проблемами

охраны окружающей среды на предприятии.

Определение теоретических составляющих экологической диагностики

промышленного предприятия рассмотрим с позиции цели, задач, предмета,

объекта, принципов и методов (табл. 1).

Таблица 1

Теоретические составляющие экологической диагностики

промышленного предприятия Положение Экологическая диагностика промышленного предприятия

Сущность Анализ деятельности предприятия, направлен на выявление влияния

хозяйственной деятельности предприятия на природную окружающую среду,

направления использования природных ресурсов и эффективность

проведения социальной политики для принятия управленческих решений в

природоохранной сфере

Цель Установление причинно-следственных связей состояния экологической

деятельности предприятия для информационного обеспечения

управленческих решений в области устойчивого развития

Объект Совокупность хозяйственных процессов и их результатов на предприятии,

направленных на достижение целей экологической политики

Предмет Содержание и состав информационных потоков о прошлых, нынешних и

будущих хозяйственные операции, связанные с охраной окружающей среды,

использования природных ресурсов

Общие

задачи

- выявление, анализ и оценка проблемных экологических ситуаций, сценариев

их развития и определение экологического ущерба окружающей среде в

результате тех или иных изменений в производственной деятельности,

состоянии природных экологических систем;

- раскрытие, анализ основных тенденций экологического развития

предприятия, перспективных направлений повышения эффективности и

экологичности производства;

- обоснование стратегических решений по регулированию экологической

деятельности и разработки направлений реализации соответствующих

мероприятий;

- обеспечение процесса принятия экологических решений;

- предоставление руководству информации для решения экологических задач,

установленных экологической политикой.

Принципы

- системности;

- экономичности;

- последовательности;

- оптимальной детализации;

- объективности;

- комплексности;

- научности

Методы Общенаучные и специальные методы экономического анализа (финансового

анализа, технико-экономического анализа, управленческого анализа)

291

Анализ широкого спектра экологических проблем, позволяет сделать

вывод, что экологическую диагностику с учетом отраслевых особенностей

функционирования промышленных предприятий, по мнению авторов,

справедливо рассматривать и структурировать на основе системного анализа по

следующим этапам, последовательность которых представлена на рис. 1.

Рис. 1. Этапы экологической диагностики

промышленного предприятия

Этапы экологической диагностики

промышленного предприятия

1. Определение объекта исследования и целей экологической

диагностики

2. Формирование группы исполнителей

3. Планирование экологической диагностики

4. Определение источников и сбор информации

5. Обработка информации

6. Выбор методов анализа

7. Оцінка экологической деятельности підприємства

8. Выводы по результатам экологической диагностики

9. Формирование рекомендаций по результатам экологической

диагностики

292

Объектом диагностирования выступает экологическая деятельность

промышленного предприятия. На этом этапе определяют и формулируют цель

диагностики: оценка экологической деятельности предприятия, определение

эффективности природных ресурсов, ресурсов предприятия, задействованных в

мероприятиях экологической направленности.

Второй этап проведения диагностики – формирование группы

исполнителей. Организация экологической диагностики промышленного

предприятия должна осуществляться его соответствующими структурными

звеньями управления.

Третий этап – планирование проведения диагностики. Процесс

планирования направлен на обоснование будущих действий с целью

максимального приближения ожидаемых результатов диагностики. При

планировании проведения диагностики разрабатывается программа

исследований, формулировка области проблемного поля и постановка задачи,

необходимо предусмотреть все виды работ, закрепления ответственных за

выполнение по членам группы, четкое распределение обязанностей между

исполнителями, установления сроков выполнения задания, составление

графика.

На четвертом этапе осуществляется определение источников и сбор

информации. Проведение диагностики требует исчерпывающей внутренней и

внешней информации. Ее получают из учетных и отчетных форм планового,

экономического, финансового отделов, отдела технического контроля, отдела

сбыта, бухгалтерии, которые формируют основные документы,

характеризующие экологическую деятельность промышленного предприятия,

производственную программу, разрабатывают перспективные программы

развития предприятия, координируют работу экологической службы, ее

взаимодействие с техническими службами.

Пятый этап – обработка информации: необходимо убедиться в

достоверности информации, насколько она соответствует объективной

действительности, проверить все полученные данные, в частности на точность,

293

однородность и соответствие поставленной цели экологической диагностики

промышленного предприятия. Обработка информации предусматривает

приведение ее к сопоставимому виду, в случае необходимости следует

провести инфляционное корректировки бухгалтерской отчетности предприятия

или приведения отчетности в соответствии с международными стандартами

бухгалтерского учета, необходимо выполнить нормализацию отдельных статей

отчетности.

Следующий, шестой этап – выбор методов анализа. Выбранный метод

анализа должен отвечать цели экологической диагностики, максимально

раскрывать суть вопроса, что в итоге позволит принять обоснованное

управленческое решение.

На седьмом этапе осуществляется выполнение детального и

всестороннего анализа. Этот этап включает определение на базе определенных

параметров направлений и причин отклонений основных фактических

показателей от нормативных в динамике, установления и фиксации разрыва в

первоначально сформированных данных и уточненным, изучение влияния на

них отдельных факторов, установление их взаимовлияния, оценку результатов.

На восьмом этапе происходит процесс синтеза результатов анализа, и

формулируются выводы.

На основе проведенного исследования обоснованно сущность

экологической диагностики промышленного предприятия, определены

теоретические составляющие экологической диагностики промышленного

предприятия (цель, задачи, предмет, объект, принципы и методы). Обоснована

последовательность проведения экологической диагностики промышленного

предприятия.


1. Бердникова Т. Б. Анализ и диагностика финансово-хозяйственной

деятельности предприятия: учеб. пособие / Т. Б. Бердникова. – М.: ИНФРА–М.,

2002. – 214 с.

2. Вартанов А. С. Экономическая диагностика деятельности предприятия :

294

организация и методология / А. С. Вартанов. – М.: Финансы и статистика, 1991.

– 80 с.

3. Галушкіна Т.П. Економіка природокористування: [навч. посібник] /

Т. П. Галушкіна. – Харків: Бурун Книга, 2009. – 321 с.

4. Гетьман О.О. Економічна діагностика: [навч. посібник] / О. О. Гетьман,

В. М. Шаповал. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 307 с.

5. Данилишин Б.М. Економіка природокористування: підручник / Б. М. Да-

нилишин, М.А. Хвесик, В.А. Голян. – К.: Кондор, 2010. – 465 с.

6. Діагностика стану підприємства: теорія і практика: [монографія] / за заг.

ред. проф. А.Е. Воронкової. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2006. – 448 с.

7. Економічна діагностика: [навч. посібник] / [Т. Ф. Косянчук,

В. В. Лук’янова, Н. І. Майорова, В. В. Швид]. – Львів: «Новий Світ-2000», 2007.

– 456 c.

8. Экономическая диагностика: теория и методы: учебник / [Н.Н. Погос-

тинская, Ю.А. Погостинский, Р.А. Жамбекова, Р.Р. Ацканов]. – Нальчик:

Эльбрус, 2000. – 320 с.

9. Загорна, Т.О. Економічна діагностика: навч. посібник/ Т.О. Загорна. – К.:

Центр учбової літератури, 2007. – 400 с.

10. Основи екології. Екологічна економіка та управління

природокористуванням: підручник / за ред. Л. Г. Мельника, М. К. Шапочки. –

Суми: ВТД «Універсальна книга», 2007. – 759 с.

11. Оцінка і діагностика фінансової стійкості підприємства: монографія /

[М. О. Кизим, В. А. Забродський, В. А. Зінченко, Ю. С. Копчак]. – Харків:

ВД «ІНЖЕК», 2003. – 144 с.

12. Пашенцев А. И. Модель экологического анализа деятельности

предприятия / А.И. Пашенцев // Экономика Крыма. – № 14. – 2010. – С. 38 – 60.

13. Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятий: учеб.

пособие / Г. В. Савицкая. – Мн.: Новое знание, 2001. – 688 с.

14. Системы экологического менеджмента для практиков / [С. Ю. Дайман,

Т. В. Островкова, Е. А. Заика, Т. В. Сокорнова]; под ред. С. Ю. Даймана. – М.:

295

РХТУ им. Д.И. Менделеева, 2004. – 248 с.

15. Царенко А. М. Экономические проблемы производства экологически

чистой агропромышленной продукции (Теория и практика): учеб. пособие / А.

М. Царенко. – К.: Аграрная наука, 1998. – 256 с

16. Швиданенко Г.О. Сучасна технологія діагностики фінансово–

економічної діяльності підприємства: монографія / Г. О. Швиданенко,

О. І. Олексюк – К.: КНЕУ, 2002 – 192 с.

Вікторія Берегова


Наталя Сілецька,


Херсонський державний аграрний університет,

м. Херсон

ОЦІНКА РІВНЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ РЕГІОНІВ

УКРАЇНИ

Сучасна екологічна політика полягає насамперед у виведенні з кризової

екологічної ситуації підприємств і територій, розробці стратегії економічного

розвитку, сумісної зі збереженням навколишнього середовища. Це -

найважливіше завдання, яке потребує вирішення адміністрацією великих міст і

промислових центрів. Зміцнення екологічної безпеки полягає в перенесенні

центру ваги на природозберігаючі галузі економіки, вдосконалення існуючих

напрямків господарської діяльності на основі врахування і прогнозування всіх

можливих екологічних і соціальних наслідків.

Програми оздоровлення навколишнього середовища і раціонального

природокористування, які розробляються в багатьох регіонах і містах, як

правило, включають розділ аналізу екологічної ситуації, який необхідний для

виявлення і ранжування основних екологічних і еколого-економічних проблем.

296

Однак методологія аналізу еколого-економічного стану територій відсутня і

кожен регіон змушений заново розробляти свою систему екологічних і еколого-

економічних критеріїв оцінки.

Оцінку екологічного ризику вважають найбільш перспективним підходом

до оцінювання ступеню екологічної безпеки території. Концепція оцінки

екологічного ризику практично у всіх країнах світу і міжнародних організаціях

розглядається як головний механізм розробки та прийняття управлінських

рішень з охорони навколишнього природного середовища [1-2].

Оцінка рівня екологічної безпеки здійснюється з метою:

- управління (перетворення станів об'єкта в необхідному напрямку);

- прогнозу виникнення небезпечних ситуацій;

- розвитку загальнонаукових уявлень про екологічну безпеку;

- визначення придатності територіальних утворень для проживання

людей та існування визначених видів живих організмів, здійснення того чи

іншого виду господарської діяльності.

В даний час, для значної кількості регіонів існує екологічна криза

природних екологічних систем, що викликано негативними довгостроковими

тенденціями збільшення забруднення навколишнього природного середовища.

Основними забруднювачами в Україні є підприємства чорної металургії

(33 %), енергетики (30 %), вугільної промисловості (10 %), хімічної та

нафтохімічної промисловості (7 %) [3]. Колосальне техногенне навантаження

на територіях промислово розвинутих областей погіршує загальний стан

природного середовища. Найбільш забрудненими областями є Донецька,

Луганська, Дніпропетровська, Запорізька.

Споживання дуже великої кількості природних ресурсів через високу

матеріалоємність та енергонасиченість промислових об'єктів призводить до

значного їх зменшення, зростання собівартості продукції та погіршення

еколого-економічного стану у даному регіоні.

Через великі обсяги виробництва на території більшості регіонів України

спостерігається тенденція зростання відходів. Застарілі технології та

297

обладнання не в змозі забезпечити якісну їх переробку і тим самим зменшити

використання первинних природних ресурсів. Так у середньому за рік

утворюється 15,5 млн. т золи і золошлакових відходів, а використовується

тільки 5 млн. т. Обсяг щорічного утворення шлаків феросплавного виробництва

складає 2 млн. т, а використовується тільки 1,3 млн. т [4].

У промисловому виробництві України нараховується 1848 хімічно

небезпечних об'єктів, які зберігають, виробляють або використовують близько

273 тис. т різних сильно діючих отруйних речовин. У народному господарстві

діє понад 1200 вибухонебезпечних та пожежонебезпечних об'єктів, де

зосереджено понад 13,6 млн. т твердих і рідких вибухонебезпечних та

пожежонебезпечних речовин [2]. Така кількість небезпечних об'єктів на

території України робить ці території ризиковими, екологічно небезпечними і

потребує додаткових коштів для запобігання аварій і катастроф техногенного

походження.

В результаті проведення розрахунків нами виділено групи регіонів

відповідно до 5 рівнів еколого-економічної безпеки:

- високий рівень (до 0,0029) – Чернівецька, Закарпатська, Тернопільська

області;

- підвищений рівень (від 0,0030 до 0,0049) – Житомирська, Черкаська,

Вінницька, Кіровоградська області та м. Київ;

-середній рівень (від 0,050 до 0,0059) – Запорізька, Сумська, Рівненська,

Волинська, Львівська, Івано-Франківська області;

- помірний рівень (від 0,0060 до 0,0071) – Харківська, Херсонська,

Хмельницька, Чернігівська, Київська, Полтавська, Миколаївська області;

- низький рівень (більше 0,0071) – Одеська, Луганська, Донецька,

Дніпропетровська області.

Найвищим є рівень екологічної безпеки у Дніпропетровській області

(0,0208), що зумовлено концентрацією виробничих потужностей у регіоні.

Середній рівень по Україні було визначено як низький (0,0088), що

зумовлено низкою факторів.

298

Зокрема, це домінування видобувної та переробної галузей промисловості

у структурі економіки держави із одночасним використанням застарілих

відходо- та енергоємних технологій, виробничого та природоохоронного

обладнання, строк використання якого вже закінчився; це і недостатньо

жорсткі санкції (економічні та адміністративні) до порушників

природоохоронного законодавства, і відсутність системи стимулів для суб’єктів

господарської діяльності щодо прискорення темпів запровадження новітніх

інтегрованих технологій, оновлення основних виробничих та

природоохоронних фондів, виробництва екологічно чистої продукції, і

відсутність підтримки вітчизняних наукових розробок природоохоронних

технологій та обладнання.

Критерії соціально-економічної оцінки, що могли б слугувати для вибору

напрямку еколого-економічного розвитку території, у даний час чітко не

визначені. Кількісна оцінка впливу не завжди можлива внаслідок відсутності

методик визначення тих чи інших параметрів якості навколишнього

середовища, що змінюються в результаті техногенезу.

У сучасній екологічній ситуації набуває актуальність вивчення не тільки

наслідків, але й причин виникнення екологічних проблем.

Як вважають українські вчені, розгляд виникнення причин екологічних

проблем необхідно проводити не тільки в масштабах країни, а й у

регіональному розрізі. Це обумовлено наступним:

- кожен регіон має різні види корисних копалин, які під час поділу праці

та спеціалізації сформували свою регіональну промисловість, своє

навантаження на екологічну систему;

- вирішення еколого-економічних проблем має більш ефективний

результат, коли їх вирішення враховує конкретну територію;

- у певних регіонах різні еколого-економічні проблеми або різна ступінь

їх значимості й актуальності;

- доцільно під час розробки природоохоронних заходів та прийняття

рішень щодо раціонального використання природних ресурсів даного краю

299

розглядати все в комплексі, у системі з іншими заходами з економічного,

соціального розвитку регіону з обов'язковою прив'язкою до особливостей і

можливостей природного оточення регіону [4].

В результаті взаємодії людини з природою виникають різні екологічні

проблеми в регіонах країни, що призводять до порушень природних екосистем.

В даний час немає єдиних комплексних соціально-економічних критеріїв

техногенного впливу, а методика подібних економічних оцінок недостатньо

розроблена. Існуючі методичні підходи зводяться до зіставлення характеристик

різних видів забруднень і їхнього впливу з нормованими показниками, з

граничними впливами на окремі елементи екосистеми, при цьому відсутнє

врахування стану навколишнього середовища в зоні виливу, соціальні наслідки.

Це пов’язано зі слабкою розробленістю, а часто і непорівнянністю низки,

показників, які характеризують економічні і, головне, соціальні й екологічні

наслідки розвитку територій.

Таким чином, необхідно вже зараз вжити рішучих заходів для

оздоровлення екологічної ситуації у регіонах країни. Екологічні проблеми в

регіонах необхідно вирішувати планомірно на основі наукового підходу. При

вирішенні екологічних проблем у регіонах країни крім технічного

переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх

наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, необхідно також

враховувати можливості даної території при прийняті нових регіональних

програм. Здійснення цих напрямів повинне базуватися на глибоких екологічних

знаннях. Розв'язання регіональних проблем потребує мобілізації зусиль усіх

урядових і неурядових організацій, вчених, виробників, господарських і

контролюючих органів, громадськості.


1. Васюкова Г. Т. Екологія: [підручник для ВНЗ] / Г. Т. Васюкова,

О. І. Ярошева. – К.: Кондор, 2010. – 524 с.

2. Качинський А. Б. Екологічна безпека України: системний аналіз

300

перспектив покращення / А. Б. Качинський. – К.: НІСД, 2011. – 312 с.

3. Джигерей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного

середовища: [навч . посіб.] / В. С. Джигерей. – К.: Знання, 2012. – 422 с.

4. Макарова Н.С. Економіка природокористування: [навч. посіб.] /

Н. С. Макарова, Л. Д. Гармідер , Л. В. Михальчук. – К.: Центр учбової


5. Екологічні паспорти регіонів України : [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.menr.gov.ua/content/category/65.

6. Доповіді про стан навколишнього природного середовища :

[Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.menr.gov.ua/content/category/74.

Юлія Гладких

студентка 5 курсу ОКР «Магістр», спеціальність «Облік і аудит»,


м. Полтава

АНАЛІЗ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Продуктивність праці характеризується співвідношенням обсягу

продукції, робіт, послуг із затратами праці на їх виробництво чи виконання.

Відношення першого до другого – це прямі показники продуктивності праці,

які називають виробітком. Обернене відношення виражають показники

трудомісткості.

Аналіз показників з праці і заробітної плати орієнтований головним чином

на підвищення продуктивності праці, що сприяє зниженню собівартості

продукції, зростанню прибутку і рентабельності [1]. Основними завданнями

аналізу продуктивності праці є: аналіз рівня продуктивності праці та її

динаміки;аналіз узагальненої оцінки виконання завдання; аналіз затрат праці на

виробництво одиниці основних видів продукції; виявлення основних резервів

підвищення продуктивності праці [3].

301

Джерелами інформації для аналізу продуктивності праці є бізнес план

економічного та соціального розвитку підприємства; статистична звітність по

праці (1-ПВ, 2-ПВ, 3-ПВ) та вироблену продукцію, інформація аналітичного

бухгалтерського обліку про вироблену продукцію та затрати праці; первинні

документи (табелі обліку робочого часу, облікові листи, наряди тощо).

Аналіз продуктивності праці здійснюється через систему показників та

моделювання їх взаємозв’язку. Використання науково обґрунтованих

показників продуктивності праці і методики їх визначення та аналізу має

велике практичне значення при визначенні раціональних шляхів скорочення

трудових затрат у зерновому господарстві, оцінці досягнутого абсолютного

рівня і змін продуктивності праці в динаміці та виявленні резервів її

підвищення. Для обліку і планування продуктивності праці застосовується

система показників: 1) прямі (повні), в яких виражається кінцевий результат

праці; вони виражаються співвідношенням кількості виробленої продукції і

робочого часу; 2) додаткові (часткові), що характеризують не кінцевий

результат праці, а тільки частину його; в них співвідносяться обсяги виконаної

роботи і затрати робочого часу.

На завершальному етапі аналізу продуктивності праці визначають

резерви її збільшення. Для виявлення і використання великої різноманітності

чинників, а також встановлення їх зв’язку з плануванням продуктивності праці

резерви ділять на такі підгрупи: 1) зниження трудомісткості, 2) поліпшення

використання робочого часу, 3) удосконалення структури кадрів, 4) економія

предметів праці, 5) краще використання засобів праці.

Всі резерви підвищення продуктивності праці у сільському господарстві

можна об’єднати у дві групи: 1) резерви ефективності затрат живої праці; 2)

резерви ефективності використання уречевленої праці. Першу групу резервів

продуктивності праці складають більш повне використання фонду робочого

часу і зниження технологічної трудомісткості.

Резерви повного використання фонду робочого часу групуються: а) за

категоріями виробничників (основні і допоміжні) та категоріями працівників

302

(робітники, обслуговуючий персонал); б) за видами втрат робочого часу

(внутрізмінні, цілоденні); в) за причинами утворення (залежні від працівників,

організації виробництва і т. д.).

Резерви зниження технологічної трудомісткості групуються: а) за

стадіями, фазами, операціями та їх елементами у виробничому процесі; б) за

періодом часу створення (поточні і перспективні); в) за джерелами створення.

На нашу думку, в сільськогосподарському виробництві резерви

продуктивності праці доцільно класифікувати також таким чином:

- резерви, пов’язані з удосконаленням рівня та використання

засобів механізації: застосуванням комплексу машин при вирощуванні

сільськогосподарських культур; впровадженням інтенсивних та індустріальних

технологій, зниженням затрат ручної праці;

- резерви, пов’язані з підвищенням урожайності

сільськогосподарських культур: впровадження нових сортів і гербіцидів,

обґрунтованих сівозмін, підвищення ефективності використання чистих парів;

ефективне використання органічних і мінеральних добрив; дотримання

технології виконання польових робіт в оптимальні строки; своєчасне

проведення заходів боротьби з шкідниками та хворобами рослин; поліпшення

якості продукції і зменшення її втрат;

- резерви, пов’язані з організаційно-господарськими заходами:

вдосконалення організації праці і виробництва; складання і використання

технологічних карт; правильний поділ і кооперація праці на полі, в загінках,

високий рівень організації праці на допоміжних роботах, ефективне

використання робочого часу; вдосконалення нормування; підвищення

кваліфікації кадрів і компетентності керівників та спеціалістів; вдосконалення

організаційних форм трудових колективів і матеріального стимулювання праці;

- резерви, пов’язані з контролем та обліком робіт: впровадження

чіткого режиму роботи і відпочинку; ознайомлення працівників із змінними

нормами виробітку; періодичний контроль за ходом і якістю виконання робіт

протягом дня, зміни; своєчасний і правильний облік виконаної роботи;

303

підвищення рівня матеріального заохочення працівників.


1. Грабовецький Б. Є. Економічний аналіз [Електронний ресурс] /

Б. Є. Грабовецький // Режим доступу : http://posibnyky.vntu.edu.ua//zmist.html.

2. Погромська І. В. Фактори і резерви підвищення продуктивності праці

[Електронний ресурс] / І. В. Погромська, Р. В. Коробський // Актуальні

проблеми економічного і соціального розвитку регіону. – 2010. – С. 257 – 260. –

Режим доступу : http://ea.donntu.edu.ua:8080/jspui/bitstream.

3. Царенко О. М. Економічний аналіз діяльності підприємств

агропромислового комплексу : [навч. посіб ] / О. М. Царенко - К. : Вища школа,

1998. – 256 с.

Ing. Barbora Drugdová

PhD,

UNIVERSITY OF ECONOMICS IN BRATISLAVA

THE INSURANCE MARKET IN THE SLOVAK REPUBLIC

IN CONTEXT OF DEPT CRISIS

At present, our society is undergoing a period of important changes in both the

social and economic fields. The Slovak insurance sector has gone through a period

that has significantly affected its development by economic changes, mainly by the

introduction of a market economy and the privatization of stateowned property. The

development of the insurance market in Slovakia accelerated after 1990, when

Slovenská poisťovňa lost its monopoly position. An important landmark in the

insurance field was the adoption of the Act of the National Council of the SR No.

24/1991 Zb. on Insurance, as amended by subsequent legislation. Slovenská štátna

poisťovňa was first turned into a stateowned company, and as of January 1, 1992 it

became a jointstock company with the name Slovenská poisťovňa, a.s. In the process

304

of demonopolization of the insurance business, other insurance companies, in the

form of jointstock companies, were formed (Kooperativa, Otčina, Union, and so

forth). Also, several foreign insurance companies obtained a license to operate on the

territory of Slovakia, usually founding subsidiaries here.

The Act No. 24/1991 Zb. created conditions for the democratization of the

insurance business, enabled the entry of foreign capital and thereby the formation of a

competitive environment in the insurance market. In this Act, the supervision over

insurance businesses has been established. The position of the authority supervising

the insurance business has been delineated by the Act No. 25/1991 Zb.

Another legislative step was the adoption of the Act of the NC SR No.

306/1995 Zb., amending Act No. 24/1991 Zb. on Insurance Business. The transition

from special insurance funds to reserves has been made thereunder. A solvency tool

for insurance companies conforming to the standards in place in developed countries

has been introduced.

Another legislative step was Act No. 95/2002 Zb. on Insurance Business and

Act No. 8/2008 Zb. on Insurance Business.

The Slovak Association of Insurance Companies was created as an interest

organization that launched its operation on January 1, 1994. It was constituted from

the Czechoslovak Association of Insurance Companies, which officially terminated

its operation on December 31, 1993. In the Czech Republic, the Czech Association of

Insurance Companies began operations.

Currently, 23 commercial insurance companies are operating in the insurance

sector of Slovakia, giving rise to a relatively strong competitive environment.

This environment has mainly been influenced by the entry of foreign insurance

companies onto the market. These companies have brought along a new, higher

standard and quality of insurance products offered.

Out of 23 insurance companies operating in the Slovak insurance market, 4 are

100% Slovakowned, 11 are 100% foreignowned and 7 have mixed foreign and

Slovak ownership. As of the end of June 1999, 22 of the total number of insurance

companies operating in the Slovak market were affiliated with the Slovak Association

305

of Insurance Companies.

In addition to the Slovak Association of Insurance Companies (SAP), the

Slovak Association of Insurance Brokers (SAMP) operates in the Slovak insurance

market. Through its active engagement, the Slovak Association of Insurance Brokers

has contributed to the increase of sales of life and nonlife insurance products.

The insurance market is a part of the financial market. Besides the insurance

market, the financial market is comprised of the money market, capital market,

foreign exchange market and market in precious metals. The division of the financial

market into the five said segments is purposeoriented and historically limited. It

needs to be mentioned that no sharp dividing line can be made between the respective

financial market segments. These segments are interlinked by tools, entities,

operations, ownership and the like.

The insurance market, being a segment of the financial market, is characterized

by certain special features. It represents a system of different market tools and

regulatory measures, which provide for the flow of funds and insurance services

between insurance market participants in accordance with the principle of conditional

recovery and nonequivalence.

The insurance market is the place at which supply and demand for insurance

protection meet.

Insurance services, i.e. services of insurance protection, are specific goods sold

on the insurance market. A need for insurance protection arises in each society due to

the existence of different risks. Such risks have objective and subjective character and

are divided accordingly.

The insurance sector, as one of the branches of the national economy, offers its

respective goods (money services, i.e. insurance) on the insurance market. Insurance

helps to resolve the main problems that may arise as a result of extraordinary and

unexpected events. By this token, insurance performs the function of stabilizing the

economic standard of business entities and the standard of living of private persons

and has an irreplaceable part to play in the financial management of businesses and

family budgets. The basis of insurance lies in the objective existence of risks that

306

pose a danger to nature and any human activity. Humans should naturally strive to

reduce the risks and the likelihood of losses caused thereby. Nevertheless, if we were

to take the population of Slovakia, being the main market entity, as a whole, we

would find out that insurance ranks the lowest in their personal consumption ladder.

It needs to be mentioned that the proportion of life assurance to nonlife insurance is

unsatisfactory in Slovakia compared to developed economies. As an example, this

proportion in Japan is 78 to 22, in England it is 67 to 33 and in France 61 to 39 (CEA

Number of companies, 2012). In Slovakia, the proportion of life assurance to nonlife

insurance is 54 to 46.

Depending on the line of its business, an insurance company may carry out two

different types if activities, namely those in the insurance market itself i.e. matching

insurance supply and demand, and in the investment insurance market, being a part of

the financial market i.e. investing free funds.

Business objects pursued by an insurance company in the insurance market

proper consist of insurance, reinsurance and other associated activities.

The investment insurance market is based on the fact that insurance operates on

the principle of raising reserves to eliminate the negative financial impacts of random

events on the insured. Each insurance company must try to behave as a business

entity and to invest temporarily free funds so as to make profit. The insured, in their

role of indirect market participants, must believe that their insurance company will

find the right spot in the financial market in which to place money.

The insurance market in developed economies is populated by many insurance

companies. Each of them gets involved in this market by offering different insurance

products and is interested in covering the widest possible segment (insurance market

coverage). Competitor insurance companies keep track of the size of the insurance

market covered and try to gain as large a share in it as possible by offering new types

of insurance products.

As was mentioned before, 23 commercial insurance companies are operating in

the Slovak insurance market nowadays. Figures on the relative shares of 22 of these

companies, which are affiliated with the Slovak Association of Insurance Companies,

307

are contained in the table given below (see Tab.1 Premiums Written by Members of

the Slovak Association of Insurance Companies a.s. of December 31, 2011, expressed

in euro).

Tab.1. Premiums Written by Members of the Slovak Association of Insurance

Companies, life at nonlife (in euro) 31.12.2011

Premiums Written (in euro) 31.12.2011 Premiums written

life

Premiums written

nonlife Insurance Companies

1 AEGON Životná poisťovňa, a.s. 30 544 0

2 Allianz - Slovenská poisťovňa, a. s. 248 725 349 541

3 AMSLICO AIG Life poisťovňa a. s. 118 670 5 924

4 AXA životní poisťovna a.s., pobočka poisťovne

z iného členského štátu 50 568 1 667

5 AXA poisťovňa a.s., pobočka poisťovne z iného

členského štátu 0 12 881

6 ČSOB Poisťovňa, a. s. 47 801 24 109

7 D.A.S. poisťovňa právnej ochrany, a. s. 0 2 397

8 Deutcher Ring Lebensversicherung – AG, pobočka

z iného členského štátu

5 648

0

9 Deutcher Ring Sachversicherung – AG, pobočka

z iného členského štátu 0

3 647

10 ERGO životná poisťovňa, a.s. 12 732 0

11 Generali Slovensko poisťovňa, a. s. 83 591 106 689

12 Groupama poisťovňa.a.s. 0 7 325

13 Groupama životná poisťovňa, a.s. 708 0

14 ING Životná poisťovňa, a. s. 80 150 0

15 KOMUNÁLNA poisťovňa, a.s.VIG 104 039 55 052

16 KOOPERATIVA poisťovňa, a. s., VIG 233 166 253 143

17 Poisťovňa Cardif Slovakia, a.s. 2 508 12 524

18 Poisťovňa Poštovej banky, a. s. 5 387 1 025

19 Poisťovňa Slovenskej sporiteľne, a. s. VIG 44 269 0

20 UNION poisťovňa, a. s. 11 165 32 175

21 UNIQA poisťovňa, a. s. 29 771 70 133

22 VICTORIA - VOLKSBANKEN Poisťovňa, a. s 5 700 630

23 Wüstenrot poisťovňa, a. s.. 30 272 25 710

23 Slovenská kancelária poisťovateľov 0 7

Total 1 145 414 964 579

*The Slovak Association of Insurance Companies, Bratislava 2012

Tab.2. Premiums Written by Members of the Slovak Association of Insurance

Companies, total (in euro) 31.12.2011


life

insurance market

in Slovakia

Insurance Companies %

1 AEGON Životná poisťovňa, a.s. 30 544 1,45

2 Allianz - Slovenská poisťovňa, a. s. 598 266 28,35

3 AMSLICO AIG Life poisťovňa a. s. 124594 5,90

4 AXA životní poisťovna a.s., pobočka poisťovne

z iného členského štátu 52 235 2,48

308


life

insurance market

in Slovakia

Insurance Companies %

5 AXA poisťovňa a.s., pobočka poisťovne z iného

členského štátu 12 881 0,61

6 ČSOB Poisťovňa, a. s. 71 910 3,41

7 D.A.S. poisťovňa právnej ochrany, a. s. 2 397 0,11

8 Deutcher Ring Lebensversicherung – AG, pobočka

z iného členského štátu

5 648

0,27

9 Deutcher Ring Sachversicherung – AG, pobočka

z iného členského štátu 3 647

0,17

10 ERGO životná poisťovňa, a.s. 12 732 0,60

11 Generali Slovensko poisťovňa, a. s. 190 280 9,02

12 Groupama poisťovňa.a.s. 7 325 0,35

13 Groupama životná poisťovňa, a.s. 708 0,03

14 ING Životná poisťovňa, a. s. 80 150 3,80

15 KOMUNÁLNA poisťovňa, a.s.VIG 159 091 7,54

16 KOOPERATIVA poisťovňa, a. s., VIG 486 309 23,05

17 Poisťovňa Cardif Slovakia, a.s. 15 032 0,71

18 Poisťovňa Poštovej banky, a. s. 6 412 0,30

19 Poisťovňa Slovenskej sporiteľne, a. s. VIG 44 269 2,10

20 UNION poisťovňa, a. s. 43 340 2,05

21 UNIQA poisťovňa, a. s. 29 771 4,73

22 VICTORIA - VOLKSBANKEN Poisťovňa, a. s 6 330 0,30

23 Wüstenrot poisťovňa, a. s.. 55 982 2,65

23 Slovenská kancelária poisťovateľov 7 0,00

Total 2 109 993 100,00

*The Slovak Association of Insurance Companies, Bratislava 2012

The insurance market formed by European countries may be designated as the

greatest and most developed market of the world. The shares of respective continents

in the global market are as follows: Europe 32%, Americas 35% (of which North

America accounts for 33% and Latin America for 2%), Asia 30%, Africa 1% and

Oceania 2%.

In the countries of the European Union, insurance businesses and the insurance

sector represent a very important part of their economies. The main and core

principle of the EU insurance market is to make arrangements so that each insurer

encounters the same conditions across the whole territory of the EU when pursuing

insurance business. This requires that the classification of insurance companies and

classes of insurance be adjusted in all the member countries.

In conclusion it is possible to note that the insurance business, both worldwide

and in Slovakia, undergoes development and changes all the time, to which the

insurance market participants must constantly adjust. One of such changes consists of

309

the unification of the European insurance market.

The Slovak insurance is well-developed. As many as 23 commercial insurance

companies, of this number 23 associated in the Association of Slovak Insurers,

operated in the Slovak Republic until 31.12.2011. Development of insurance in the

area of life insurance in recent years is more dynamic than in non-life insurance.

References

1. Comité Européen des Asurances European Insurance in Figures, 2013.

2. DRUGDOVÁ, B.:Nonlife Insurance. Bratislava.2012, ŠEVT.978-80-8106-

055-7

3. Slovak Association of Insurance Companies, Bratislava (2013) Annual

report 2013).

4. WAUGHAN,E.J.: Fundamentals of Risk and Insurance. New York: John

Wiley and Sons, Canada, Limited 1992. ISBN 0-471-54553-8

5. BLAND, D.: Insuranc eprinciples and praktice. London. The Chartered

Insurance Institute 2003

6. www.slaspo.sk

7. www.cap.cz.

8. www.nbs.sk

9. www.cea.org.

Олександра Каланча



м. Полтава

АНАЛІЗ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ

АСПЕКТ

Будь-яке підприємство здійснюючи господарські операції не обходиться

http://www.slaspo.sk/

http://www.cap.cz/

http://www.nbs.sk/

http://www.cea.org/

310

без виникнення дебіторської заборгованості. Вона є природною складовою

бухгалтерського балансу, характеризує фінансовий стан у звітному періоді та

має значну питому вагу в складі поточних активів підприємства. Значення

аналізу дебіторської заборгованості особливо зростає в період інфляції, коли

іммобілізація власних оборотних активів стає дуже невигідною.

Аналіз дебіторської заборгованості проводять поетапно: 1. Вивчення

рівня загальної суми дебіторської заборгованості, її динаміки; 2. Визначення

періоду інкасації дебіторської заборгованості, коефіцієнта оборотності;

3. Вивчення складу дебіторської заборгованості за її видами та аналіз динаміки

її складових; 4. Вивчення складу дебіторської заборгованості за термінами її

повернення; 5. Аналіз складу простроченої заборгованості, причин її

виникнення; 6. Оцінка безнадійних боргів підприємства.

Джерело аналізу – баланс підприємства; для внутрішнього аналізу

застосовуються також дані аналітичного обліку. У найзагальнішому вигляді

зміни в обсязі дебіторської заборгованості за звітний період можуть бути

охарактеризовані даними горизонтального та вертикального аналізу балансу.

Аналіз здійснюється за даними внутрішньої звітності підприємства і

використовується для потреб управління. Але, як відомо, для зовнішніх

користувачів інформації також дуже важливий стан дебіторської заборгованості

підприємства, бо зростання її завжди свідчить про фінансову нестабільність.

З метою аналізу розрахунків із покупцями і замовниками складають

аналітичну таблицю (табл. 1).

Таблиця 1

Аналіз дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги

Покупець

(замовнику)

Дата

утворення

Заборгованість на

початок періоду

тис. грн.

Відвантажено Сплачено

Заборгованість на

кінець періоду

тис. грн. Дата

Сума

тис.

грн.

у т.ч.

ПДВ

тис.

грн.

Дата

сума

тис.

грн.

1 2 3 4 5 6 7 8 9

… … … … … … … … …

За даними такої аналітичної таблиці визначають: 1. Загальну суму

дебіторської заборгованості (графа 3 + 5 – 8 = 9); 2. Заборгованість окремих

311

покупців, замовників і строків виникнення заборгованості понад один рік. За

наявності документального обґрунтування таку заборгованість можна віднести

до позареалізаційних витрат і списати на збитки як дебіторську заборгованість,

щодо якої минув строк позовної давності, або записати (за рішенням

інвентаризаційної) до резерву сумнівних боргів.

За даними відомості обліку розрахунків з покупцями і замовниками (або

попередньої аналітичної таблиці) складають наступну аналітичну таблицю

(табл. 2) для аналізу стану дебіторської заборгованості за часом виникнення.

Таблиця 2

Аналіз стану дебіторської заборгованості

Статті дебіторської


Усього на

кін. звітного

періоду

У тому числі за часом виникнення

До одного

місяця грн.

Від одного

до трьох

місяців грн.

Від трьох

до шести

місяців грн.

Від шести

місяців до

одного

року

Понад 1 рік

1 2 3 4 5 6 7

… … … … … … …

Регулярне ведення такої відомості дає змогу бухгалтеру аналізувати

дебіторську заборгованість і своєчасно вживати заходів для усунення

простроченої заборгованості. Цей аналіз здійснюється за даними внутрішньої

звітності підприємства і використовується для потреб управління. Проте, як

відомо, для зовнішніх користувачів інформації також дуже важливий стан

дебіторської заборгованості підприємства, адже зростання її завжди свідчить

про фінансову нестабільність.

Регулярне ведення такої відомості дає змогу бухгалтеру аналізувати

дебіторську заборгованість і своєчасно вживати заходів для усунення

простроченої заборгованості. Цей аналіз здійснюється за даними внутрішньої

звітності підприємства і використовується для потреб управління. Проте, як

відомо, для зовнішніх користувачів інформації також дуже важливий стан

дебіторської заборгованості підприємства, адже зростання її завжди свідчить

про фінансову нестабільність.

Основні показники, які використовуються при аналізі і прогнозуванні

дебіторської заборгованості, наведені в табл. 3. Аналіз цих показників доцільно

http://www.probusiness.in.ua/kb/accounting/finacc/finrep/balance/assets/current/receivable/badacc/

http://www.probusiness.in.ua/kb/accounting/finacc/finrep/balance/assets/current/receivable/doubtful/

312

проводити в динаміці.

Таблиця 3

Показники для аналізу і прогнозування дебіторської заборгованості [4]

Показник Коротка характеристика

Коефіцієнт відволікання

оборотних коштів у

Дебіторську заборгованість

визначається як відношення розміру дебіторської заборгованості по розрахунках

з покупцями і замовниками за певний період часу до загальної суми оборотних

активів підприємства; цей коефіцієнт визначається в динаміці.

Коефіцієнт оборотності


показує, скільки разів за рік обернулись кошти, вкладені в розрахунки і

визначається як частка від ділення обсягу чистої виручки до середнього залишку

дебіторської заборгованості.

Середній термін інкасації

(погашення) дебіторської


характеризує середній термін інкасації дебіторської заборгованості і

обчислюється відношенням середнього залишку дебіторської заборгованості за

період до одноденної виручки від реалізації у цьому періоді.

Коефіцієнт

протермінованої


визначається часткою дебіторської заборгованості, не оплаченої у визначений

термін, у загальній величині дебіторської заборгованості.

Середній «вік»

протермінованої


визначається як відношення середнього залишку заборгованості, неоплаченої у

визначений термін за аналізований період, до суми одноденного обороту по

реалізації у цьому періоді.

Ефект від інвестування

коштів в дебіторську

заборгованість

обчислюється як різниця таких показників: розміру додаткового прибутку,

отриманого від збільшення обсягу реалізації за рахунок надання кредиту,

поточних витрат, пов’язаних із організацією кредитування покупців й інкасацією

боргу та фінансових втрат по безнадійній заборгованості.

Співвідношення

кредиторської і


підприємство повинне прагнути зберігати рівновагу між розміром кредиторської

і дебіторської заборгованості.

Отже, враховуючи вище викладений матеріал варто зазначити, що

дебіторська заборгованість є невід’ємною складовою операційної діяльності

підприємства. Проте для поліпшення процесів, що протікають на підприємстві

та пов’язані з дебіторською заборгованістю варто проводити аналіз останньої.

Це в свою чергу дасть змогу визначити оптимальні розміри дебіторської

заборгованості, що не буде перешкоджати нормальній роботі підприємства.


1. Білик М. Д. Фінансовий аналіз : [навч. посіб.] / Білик М. Д.,

Павловська О. В., Притуляк Н. М., Невмержицька Н. Ю. – К. : КНЕУ, 2005. –

592 с.

2. Лахтіонова Л. А. Фінансовий аналіз сільськогосподарських

підприємств : [навч. посіб.] / Л. А. Лахтіонова – К. : КНЕУ, 2004. – 365 с.

3. Попазова В. Тенденції змін дебіторської та кредиторської

заборгованостей на сільськогосподарських підприємствах України

/ В. Попазова // Агросвіт. – 2009. – № 7 – С. 40 – 45.

4. Фінансовий аналіз : [навч. посіб.] / Костирко Р. О. − Х. : Фактор.,

2007. − 784 с.

313

Катерина Курінна

студентка ОКР «Магістр» спеціальності «Фінанси і кредит»,


м. Полтава

АНАЛІЗ СУЧАСНИХ ТВЕРДЖЕНЬ ПРО ЗМІСТ

ПОНЯТТЯ «ОБОРОТНІ АКТИВИ»

Питання з’ясування теоретичних основ оборотних активів на сьогодні

залишається дискусійними. Це пояснюється складною і розгалуженою

структурою оборотних активів підприємств.

Теоретичні засади формування та використання оборотних активів

викладені у працях таких вчених як: І. Зятковського, А. Поддєрьогіна,

Р. Радіонова, Р. Славюка, Р. Сороки, Є. Стоянової, О. Терещенка, Д. Шиян та

інших. Проте питання визначення їх сутності потребує подальшого

опрацювання.

Так В. В. Янковська у своїй праці «Економічна сутність оборотних

активів підприємства» оборотні активи пояснює так: «…це сукупність

майнових цінностей підприємства, що обслуговують поточний господарський

процес і цілком споживаються протягом одного операційного (виробничо-

комерційного) циклу» [1].

А. С. Полторак поняття «оборотні активи» інтерпретує як сукупність

фінансових і матеріальних активів, не обмежених у використанні, які

обслуговують господарський процес, і призначені для реалізації чи споживання

протягом операційного циклу або одного року з дати складання балансу та

забезпечення безперервності виробничо-комерційного циклу [2].

На думку Л. Г. Соляник оборотні активи (або поточні активи) – це

«сукупність матеріальних і фінансових активів, які шляхом структурної

трансформації здійснюють безперервний кругообіг форм вартості з метою

постійного відновлення процесу виробництва, одержання прибутку,

314

підтримання нормальної ліквідності підприємства, і повинні повністю

споживатися протягом одного календарного року чи операційного циклу».

Автор вважає, що поєднання пасивної форми оборотного капіталу і активної

форми оборотних активів формує категорію «оборотних засобів» [3].

Ф. Ф. Бутинець [4], та інші під оборотними активами розуміють

грошові кошти та їх еквіваленти, які не обмежені у використанні, а також

інші активи, призначені для реалізації або споживання протягом

операційного циклу, або протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Р. А. Слав'юк пояснює оборотні активи як ресурси, які належать

підприємству і які напевно буде перетворено на гроші чи використано іншим

чином протягом року з дати складання бухгалтерського балансу [5].

Оборотні активи за Філімоненковим О. С. [6] це – сукупність

матеріально-речовинних цінностей і грошових коштів, які беруть участь у

створенні продукту, цілком споживаються у виробничому процесі і повністю

переносять свою вартість на виробничий продукт упродовж операційного

циклу або 12 місяців з дати балансу.

На основі аналізу визначень різних авторів запропоновано авторське

визначення категорії «оборотні активи». Оборотні активи – є найбільш

мобільною частиною майна підприємств, які, як правило, характеризуються

високим рівнем ліквідності і використовуються підприємством протягом

одного операційного циклу.


1. Янковська В. В. Економічна сутність оборотних активів

підприємства [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://eztuir.ztu.edu.ua/1206/1/36.pdf.

2. Полторак А. С. Визначення сутності оборотних активів: сучасні

науково-методологічні підходи [Електронний ресурс].– Режим доступу:

http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=2171.

315

3. Соляник Л. Г. Оборотні засоби промислового підприємства:

оптимізація управління : монографія / Л. Г. Соляник; за ред. О. С. Галушко. –

Дніпропетровськ : Вид-во НГУ, 2009. – 239 с.

4. Бутинець Ф. Ф. Аудит [Текст] : [підр. для студ.] / Ф. Ф. Бутинець. –

2-е вид. перер. і доп. – Житомир : РУТА, 2004.

5. Слав’юк Р. А. Фінанси підприємств: [навч. посіб.] / Р. А. Слав’юк. –

Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001. – 460 c.

6. Філімоненков О. С. Фінанси підприємств : [навч. посіб.] /

О. С. Філімоненков. – К. : МАУП, 2004. – 328 с.

Светлана Лемеш

к. э. н., доцент,

Белорусский государственный экономический университет,

г. Минск

МЕЖСТРАНОВЫЕ СРАВНЕНИЯ В СФЕРЕ ИННОВАЦИОННОЙ

ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

Расширение мировых рынков новейших технологий и одновременно

международной интеграции в научно-производственной сфере доминирует в

стратегии экономического роста индустриально развитых стран. В этих странах

на долю технологий, оборудования и других продуктов, содержащих новые

знания или решения, приходится от 70 до 85 % прироста ВВП. Ежегодно

объемы экспорта наукоемкой продукции приносят США около 700 млрд долл.,

Германии – 530 млрд долл., Японии – 400 млрд долл. прибыли. На долю

экспорта средне- и высокотехнологичной продукции в общем объеме экспорта

продукции в 2008 – 2010 гг. в Германии приходилось 62,13 %, во Франции –

58,27 %, в Швейцарии – 64,43 %. В Республике Беларусь данный показатель в

2011 г. составил 36,95%. Одна из главных причин подобной ситуации – низкий

уровень инвестиций в инновационный сектор.

Высокие достижения индустриально развитых стран в инновационном

развитии во многом определяются созданным человеческим капиталом в этой и

316

смежной с ней сферах экономики. Потенциал человеческого капитала

оценивается так называемым индексом человеческого развития (ИЧР), расчет

которого ведется ежегодно для всех стран мира по методике Программы

развития ООН (ПРООН). В докладе ПРООН за 2011 г. рейтинг ИЧР возглавляет

Норвегия с ИЧР 0,943. В пятерку лидеров стран с очень высоким уровнем

развития также вошли Австралия (0,929), Нидерланды (0,91), США (0,91),

Новая Зеландия (0,908). Беларусь оказалась в рейтинге стран с высоким

уровнем ИЧР и заняла 65 место (0,756), Россия – 66 место с ИЧР 0,719,

Казахстан – 68 место с ИЧР 0,745.

Для стран с очень высоким уровнем человеческого развития характерным

является большой вклад научно-технической сферы в ВВП, что обусловлено

хорошо налаженной системой образования, оптимальным сочетанием научно-

технической деятельности в университетах, научно-исследовательских

организациях различных форм собственности. Так, в Норвегии доля населения

в возрасте 30-34 лет, имеющего завершенное высшее образование, составляет

47%, в Нидерландах – 40,5%, в Республике Беларусь – 28,4 %. Новые степени

кандидатов и докторов наук на 1000 человек в возрасте 25 – 34 лет получили: в

Норвегии и Австралии – 2,0; в Нидерландах – 1,6, в Республике Беларусь –

0,4 [1].

Анализ распределения внутренних затрат на научные исследования и

разработки (НИР) по секторам деятельности показал, что в структуре

внутренних затрат на НИР в индустриально развитых странах доминируют

секторы предпринимательский и высшего образования, в то время как в

Беларуси высока доля госсектора. Внутренние затраты на НИР по отношению к

ВВП в большинстве стран СНГ по-прежнему составляют менее 1% (в

Республике Беларусь в настоящее время – 0,7 %), за исключением России.

Между тем программой научно-технологического развития стран ЕС

определено, что для поддержания и развития научных исследований и

технологических разработок объемы внутренних затрат должны составлять

2 – 3 % от ВВП [1].

317

В структуре затрат на технологические инновации организаций

промышленности в Беларуси преобладает приобретение машин, оборудования

и программных средств – свыше 65%, в то время как в индустриально развитых

странах наибольший удельный вес занимают собственные исследования и

разработки. Такая же картина наблюдается и в структуре затрат на

технологические инновации организаций сферы услуг: в Беларуси 11,1%

собственные исследования и разработки и 66,5 % приобретение машин,

оборудования и программных средств; в Ирландии – 74,3 % и 17,8 %; в Италии

– 51,6 % и 32,4 %, в Финляндии – 72,3 % и 21,6 % соответственно [1].

По показателю численности персонала, занятого исследованиями и

разработками в расчете на 10000 занятых в экономике, страны СНГ также

уступают многим странам ЕС и другим странам мира. Уровень

инновационности организаций, доля малого и среднего бизнеса в

осуществлении инноваций в Республике Беларусь находится на недопустимо

низком уровне по сравнению с индустриально развитыми странами.

Таким образом, можно определить следующие основные проблемы,

препятствующие развитию инновационной экономики в Беларуси: не высокая

доля экспорта средне- и высокотехнологичной продукции и экспорта

наукоемких услуг в общем объеме экспорта продукции и услуг соответственно;

медленная возобновляемость научных кадров; немногочисленность

инновационных субъектов хозяйствования; низкая инновационная активность

малых и средних предприятий; нерациональная структура затрат на

технологические инновации организаций промышленности и сферы услуг;

низкий удельный вес внутренних затрат на НИР в процентах к ВВП.

Для стимулирования инновационной переориентации экономики и

инвестиционных потоков необходимы целевые методы госрегулирования. По

этому пути идут многие государства мира, в том числе признанные лидеры

инновационного процесса. Но следует учесть, что основным стимулом для

привлечения современных инвесторов (за пределами сырьевого сектора)

выступают не налоговые льготы и/или политические гарантии, а шанс на

318

участие в реализации возможностей инновационного потенциала экономики.

Поэтому ускоренное развитие всех компонентов национальной инновационной

системы и активный маркетинг ее достижений среди отечественных и

зарубежных инвесторов – лучшие способы привлечения инвестиций

достаточного объема и качества для решения задач обновления экономики.


1. Наука и инновационная деятельность в Республике Беларусь.

Статистический сборник. 2012. – 156 с.

Павло Митрофанов

студент ОКР «Магістр», спеціальності «Фінанси і кредит»


м. Полтава

ОЦІНКА КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Під кредитоспроможністю позичальника банку слід розуміти такий

фінансово-господарський стан, який дає впевненість у ефективному

використанні позикових коштів, здатність і готовність позичальника повернути

кредит у відповідності до умов договору.

Різноманітність трактувань пояснюється насамперед еволюцією цього

поняття та відображає певні її етапи. Ретроспективний аналіз поняття

«кредитоспроможність» дав змогу дійти висновку, що це економічне поняття

тісно пов’язане, насамперед, з культурою кредитування, яка є відображенням

розвиненості кредитних відносин у країні. Еволюція поняття

«кредитоспроможність» відбувається під впливом економічного середовища, у

якому працюють кредитні установи, тобто від ступеня розвиненості ринкової

економіки країни, її інтеграції у світовий ринок [3].

Існують різноманітні підходи до визначення кредитоспроможності. Так,

одні експерти визначення кредитоспроможності часто зводять до оцінки

319

фінансового стану. Інші вважають, що є спільні показники, які

використовуються як для оцінки фінансового стану, так і для

кредитоспроможності, а є показники, що характеризують або тільки

кредитоспроможність, або тільки фінансовий стан.

Стосовно оцінки фінансового стану з метою визначення

кредитоспроможності, то в світовій банківській практиці немає єдиного

підходу. Існує велика кількість методик, які різняться за складом та кількістю

використовуваних показників. Існуючі методики, як правило, будуються за

одним із двох принципів:

- оцінка фінансового стану проводиться на підставі системи показників.

Кожна методика зумовлює свій перелік показників та їх нормативні значення.

Для загального уявлення про фінансовий стан визначені коефіцієнти

аналізують у динаміці та порівнюють їх із середніми по всій галузі чи по

аналогічних підприємствах;

- оцінка фінансового стану проводиться на підставі єдиного

узагальнюючого показника, для якого встановлюється граничне значення, з

яким і порівнюється фактичний. Узагальнюючий показник визначається на

основі окремих показників, причому кожна методика пропонує свої показники,

які об’єднуються у загальне значення різними методами.

Серед найбільш поширених методів формування узагальнюючого

результату існують [2]:

- індексний метод, використання якого передбачає переведення обраних

показників у індекси шляхом порівняння з еталонними значеннями, або

попередньо досягнутими показниками, або показниками інших підприємств із

подальшим визначенням інтегрального індексу;

- баловий метод, який полягає у присвоєнні обраним показникам балів

залежно від визначеної шкали оцінювання та фактичного значення показника.

Відповідно, сумування балів формує узагальнюючий результат (на сьогодні за

цим методом будують методики оцінки фінансового стану з метою визначення

кредитоспроможності позичальника комерційні банки України);

320

- графічний метод, який передбачає побудову певного «поля

оцінювання», його поділ на певні зони, які відповідають відповідному рівню

фінансового стану;

- статистичний метод, котрий полягає в отриманні загального результату

на підставі економіко-математичних моделей (достатньо відомим зразком

використання цього методу є узагальнюючий показник кредитоспроможності

Альтмана).

Перевага методик, побудованих за іншим принципом, полягає у

можливості проведення за їх допомогою порівняльного аналізу фінансового

стану сукупності підприємств між собою та протягом певних періодів. Але для

з’ясування причин негативного фінансового стану використання методик,

побудованих за цим принципом, недостатньо, тому необхідно розраховувати

додаткові показники.

Варто зазначити, що зазначені методи мають свої переваги та недоліки,

тому при оцінці кредитоспроможності підприємств доцільно їх поєднувати,

щоб отримати максимально достовірну оцінку.


1. Бугель Ю. Основні шляхи вдосконалення сучасних методів

оцінки кредитоспроможності позичальника / Ю. Бугель // Банківська справа. –

2007. – № 4. – С.- 54 – 59.

2. Олійник О. Оцінка кредитоспроможності. Банківські рейтинги: як банк

класифікує позичальників? / О. Олійник // Агробізнес сьогодні. – 2012. – № 13

(236). Режим доступу: http://www.agro-business.com.ua/2011-05-11-22-48-

24/1151-2012-07-11-09-03-06.html.

3. Рудченко І. В. Кредитоспроможність позичальників як критерій

формування кредитних відносин / І. В. Рудченко // Держава і регіони. Серія:

Економіка та підприємництво. – 2008. – № 5. – С. 162 – 165.

4. Сидор Г. В. Проблеми кредитування сільськогосподарських

підприємств / Г. В. Сидор // Сталий розвиток економіки. Всеукраїнський

http://www.agro-business.com.ua/2011-05-11-22-48-24/1151-2012-07-11-09-03-06.html

http://www.agro-business.com.ua/2011-05-11-22-48-24/1151-2012-07-11-09-03-06.html

321

науково-виробничий журнал / [Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/sre/2011_2/298.

5. Чайковський Я. Удосконалення методики комплексної оцінки

кредитоспроможності позичальників / Я. Чайковський // Вісн. нац. банку

України. – 2011. – № 11. – С. 30 – 34.

Володимир Слепцов



м. Полтава

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ФІНАНСОВОЇ ПІДТРИМКИ

У зв'язку з погіршенням ефективності економічної діяльності

підприємств, уповільненням ділової активності в реальному секторі економіки

України постає потреба в удосконаленні економіко-правового середовища

господарювання з метою досягнення належного рівня безпеки суб'єктів

основних видів економічної діяльності та нівелювання фінансово-економічних

ризиків. Особливо важливим є зміцнення фінансової безпеки економічних

суб'єктів реального сектору, що сприяє підвищенню фінансової стійкості

підприємств, формуванню ними резервних і страхових фондів, розвиткові

фінансово-кредитного сектору. Належний рівень фінансового забезпечення

стратегічних підприємств відіграє помітну роль у системі безпеки національної

економіки: завдяки йому можливе реальне економічне зростання, зміцнення

фінансового потенціалу, наповнення бюджетів, розвиток фінансових відносин

на різних рівнях системної ієрархії управління.

Важливим з теоретичного погляду є виявлення закономірностей та

особливостей становлення в Україні місцевих фінансових інститутів,

внутрішніх міжурядових фінансових відносин, державної регіональної

фінансової політики та фінансового вирівнювання, системи управління

http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/sre/2011_2/298.

322

місцевими фінансами. Відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в

Україні» органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у

містах (у разі їх створення) самостійно розробляють, затверджують і виконують

відповідні місцеві бюджети. Згідно з Бюджетним Кодексом України: місцевий

бюджет – це план формування та використання фінансових ресурсів для

забезпечення завдань і функцій, які здійснюються державними органами влади,

органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого

самоврядування протягом бюджетного періоду. В цьому ж Кодексі

зазначається, що бюджети місцевого самоврядування – це бюджети

територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань.

Метою утворення місцевого бюджету є задоволення суспільних потреб,

що здійснюється за допомогою органів місцевого самоврядування через

виконувані ними функції. Однак задоволення цих потреб і реалізації функцій

органів місцевого самоврядування неможливі без відповідної фінансової бази,

основу якої становлять доходи місцевого бюджету. Зосередження в місцевих

бюджетах основної частини бюджетних видатків на соціальну сферу прямо

вказує на велику участь місцевих бюджетів у реалізації конституційних прав

громадян України на забезпечення житлом, охорону здоров’я й медичну

допомогу, на освіту, на соціальний захист. Таким чином, на рівні місцевих

утворень практично реалізується завдання дотримання більшості державних

соціальних гарантій.

Склад доходів і витрат місцевих бюджетів визначається тим, що у

підпорядкуванні органів місцевого самоврядування перебувають галузі

економіки, пов’язані з безпосереднім обслуговуванням населення, і вся масова

мережа соціально-культурних установ. Крім того, органи місцевого

самоврядування у певній мірі можуть сприяти розвитку підприємств

виробничої сфери за допомогою прямого фінансування, надання бюджетних

кредитів, здійснення інвестицій у статутний капітал діючих або новостворених

підприємств, розміщення місцевого замовлення.

Бюджетним Кодексом України визначено, що видатки бюджету – кошти,

323

що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним

бюджетом, за винятком коштів на погашення основного боргу та повернення

надміру сплачених до бюджету коштів. Видатки місцевих бюджетів включають

бюджетні виплати, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні

цілі, що пов’язані з реалізацією програм. Доходи бюджету – усі податкові,

неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких

передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

На сьогодні самостійно утримувати себе можуть шість областей України.

Найбільшу суму в розрахунку на одного мешканця до держбюджету

перераховує Полтавська область – 3 757 грн. Далі йдуть такі області:

Харківська (2 520 грн.), Дніпропетровська (1 878 грн.), Сумська (865 грн.),

Черкаська (168 грн.) і Львівська (140 грн.).

Вирахуванням імпорту Україну, по суті, «годують» три області: Харківська,

що видобуває нафту і газ, Дніпропетровська, де видобувається залізна руда, і

особливо Полтавська, в якій розвинений видобуток усього переліченого. Вони

забезпечують бюджет значними сумами рентних платежів та плати за користування

надрами. Забезпечення сталого розвитку регіону, покращення технологій

агропромислового виробництва, підвищення його конкурентоспроможності на

національному і світовому ринках, оптимізація структури посівних площ,

створення сприятливого інвестиційного клімату – це ті тенденції, які характерні

для аграрного сектора Полтавської області. Розглянемо більш детально

виконання бюджету Полтавської області. Загальний обсяг надходжень до

бюджетів усіх рівнів за 2013 р. становить 16526,0 млн. грн. До Державного

бюджету мобілізовано 13687,7 млн. грн. Порівняно з відповідним періодом

минулого року надходження доходів зменшилися на 724,8 млн. грн. або на

5,0 %. Місцеві бюджети за доходами (без урахування трансфертів із

Державного бюджету та власних надходжень бюджетних установ) виконано в

сумі 2838,3 млн. грн. Порівняно з 2012 р. надходження зменшилися на 18,3

млн. грн. або на 0,6 %. Планові показники виконано на 98,3 %.

Збільшилися надходження до загального фонду в усіх містах обласного

324

значення та районах, крім обласного бюджету (зменшення – 16,2 %), бюджету

Кобеляцького району (зменшення – 4,6 %), бюджету Семенівського (зменшення

– 3,2 %), бюджету Новосанжарського району (зменшення – 0,6%), бюджету

Шишацького району (зменшення – 0,5 %). Серед міст найбільший приріст

доходів до бюджету в м.Комсомольськ (5,7 %), серед районів – у Диканському

(16,5 %), Пирятинському (15,7 %), Лубенському (15,5 %), Лохвицькому

(15,1 %) та Козельщинському (13,1 %). Найнижчі показники зростання доходів

ум. Кременчук (0,7 %) та Полтавському районі (2,7 %).

Значне перевиконання доходної частини бюджету в Кременчуцькому

(14,7 %), Лубенському (12,2 %), Чутівському (10,8 %), Миргородському (9,6 %)

районах. Не виконано планові показники загального фонду бюджетів м.

Кременчук – на 101,0 млн. грн., м. Полтава – на 34,7 млн. грн., м. Миргород –

на 4,1 млн. грн., м. Лубни – на 2,8 млн. грн., м. Комсомольськ – 0,5 млн. грн. та

Новосанжарського – на 4,4 млн. грн., Котелевського – на 0,3 млн. грн.,

Шишацького – на 0,3 млн. грн. районів.

Надходження до загального фонду обласного бюджету становлять 584,0

млн. грн. Рівень виконання затверджених показників – 100,4 %. Річні планові

показники доходів загального фонду місцевих бюджетів виконано на 76,9 %.

Найвищий рівень виконання плану на рік у Лубенському (93,0 %),

Кременчуцькому (92,8 %), Чутівському (88,9 %) та Миргородському (88,5 %)

районах, найнижчий – у Новосанжарському районі (66,9 %) та м. Кременчук

(67,1 %). Серед міст найбільше невиконання по бюджету м. Кременчук –

на 87,9 млн. грн. (20,7 %), серед районів по Новосанжарському – на 7,8 млн. грн.

(21,4 %).

Видатки загального фонду бюджету області за 2013 р. освоєні в сумі

4941,0 млн. грн., або на 89,0 % до планових асигнувань з урахуванням змін.

Бюджет області за показниками спеціального фонду виконано в

сумі 568,2 млн. грн., або на 69,1 % до річного плану. На утримання соціально-

культурної сфери спрямовано 90,2 % коштів місцевих бюджетів – 4457,1 млн.

грн. На утримання установ освіти – 1706,1 млн. грн. На охорону здоров’я

325

використано 1136,3 млн. грн. На утримання установ соціального захисту

профінансовано 1350 млн. грн., культури –217,3 млн. грн., фізичної культури і

спорту – 47,4 млн. грн. На соціальні витрати спрямовано 4064,1 млн. грн., що на

264,9 млн. грн. або на 7 % більше, ніж у 2012 році.

В цілому видатки місцевого бюджету Полтавської області мають

соціальне спрямування: значна частина видатків припадає на охорону здоров’я

та соціальний захист і соціальне забезпечення, найменше на сільське

господарство і лісове господарство, рибне господарство та мисливство,

запобігання та лiквiдацiя надзвичайних ситуацiй та наслiдкiв стихiйного лиха

та іншi послуги, пов’язанi з економiчною дiяльнiстю. Незважаючи на

проведені адміністративні реформи (скорочення чисельності держслужбовців,

введення жорсткої економії використання бюджетних коштів), видатки на

утримання органів влади складають значну питому вагу у загальному їх

обсязі. Тому першочерговим завданням є оптимізація структури видатків для

забезпечення справедливого розподілу коштів між усіма верствами населення,

підприємствами, органами державної і місцевої влади.

Оцінюючи фінансову підтримку, можна зробити висновок, що держава

досягла протягом останнього часу в цьому питанні певних успіхів. Проте

коштів на фінансування за всіма напрямами розвитку області є бракує. На нашу

думку, за недостатності фінансових ресурсів перевагу у використанні

бюджетних коштів слід надавати фінансуванню цільових програм, реалізація

яких обіцяє максимальний економічний ефект. Для підвищення зацікавленості і

відповідальності за кінцеві результати доцільно запровадити змішане

фінансування, де б власні кошти учасників програм становили не менше

половини загального обсягу вкладень. При цьому треба змінити підхід до

формування таких програм, ліквідувати формалізм і безвідповідальність.

Перевагу слід надати програмам, що пройшли конкурсний відбір та експертизу.

Фінансування з бюджету за таким принципом дасть змогу спрямувати

фінансові ресурси на вирішення актуальних завдань з максимальним

очікуваним ефектом.

326


1. Сазонець І. Л. Управління місцевими фінансами [навч. посiб.] /

I. Л. Сазонець, Т. В. Гринько, Г. Ю. Придатко. – К. : Центр навчальної

лiтератури, 2006. – 107 с.

2. Павлюк К. В. Фінансові ресурси держави : [монографія] / К. В. Павлюк.

– М. : НІОС, 1998. – С. 43.

Наталія Танклевська

д. е. н., професор,

Аліна Собченко


ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет»,

м. Херсон

РОЗВИТОК ПРОДОВОЛЬЧОГО АГРАРНОГО РИНКУ ХЕРСОНСЬКОЇ

ОБЛАСТІ

Сучасна аграрна економіка являє собою складний організм, що

складається з величезної кількості різноманітних виробничих, комерційних,

фінансових і інформаційних структур, які взаємодіють в умовах складної

системи організаційно-правових норм бізнесу, і поєднуються єдиним поняттям –

аграрний ринок. Конкурентне середовище здійснює перманентний вплив на

поведінку суб'єктів аграрного ринку, що, в свою чергу, викликає різновекторну

реакцію конкурентного середовища на зміни ринкової ситуації: види, прийоми,

методи конкурентної боротьби, ступінь адаптивності підприємницької

діяльності, формування попиту та пропозиції, їх динаміку та еластичність. В

сучасних умовах, коли це відбувається дуже швидкими темпами, доцільно

визначити та здійснити оцінку конкурентоспроможності регіону, як середовища

функціонування аграрних підприємств.

327

Як свідчать статистичні дані, на Херсонщині у 2013 р. валовий збір

зернових культур склав 1683,9 тис. т, що перевищує потребу населення більше

як в 10 разів, картоплі – 272,5 тис. т, овочів – 1161,1 тис. т, із них капусти

зібрано 138,2 тис. т, цибулі – 170,4 тис. т, моркви – 71,5 тис. т, буряка столового

– 38,8 тис. т. Згідно показників роботи підприємств галузі харчової та

переробної промисловості за минулий рік збільшено виробництво круп на

3873 т (116 %), борошна на 687 т (100,8 %), овочів консервованих натуральних

на 647 т (102,7 %). Також зросло виробництво продуктів кисломолочних на

8455 т (121,3 %), молока обробленого рідкого – на 2610 т (139,9 %). В той же

час, спостерігається незначне зниження по виробництву масла вершкового на

3,8%, сирів жирних 19,8%, основною причиною є залишки готової продукції на

складах підприємств, а також у зв’язку із переходом на роботу з

підприємствами торгівлі відповідно до заявок.

Агропромисловий комплекс Херсонської області є основою забезпечення

жителів області якісними продуктами харчування у необхідному обсязі за

доступними цінами. Важливу роль в насичені споживчого ринку

продовольчими товарами відіграють заготівельно-збутові кооперативи, яких в

області налічується 24 (59 % від загальної кількості кооперативів). Заготівельні

кооперативи реалізують свою продукцію на переробні підприємства та ринки.

Обсяг реалізованої продукції сільськогосподарськими обслуговуючими

кооперативами за 2013 р. становить: молочної продукції – 17,9 тис. т;

плодоовочевої продукції – 310 т; зернові – 1015 т. Вже зазначеними

кооперативами за 2013 рік реалізовано плодоовочевої продукції на суму 2070

тис. грн. з них на переробні підприємства та на ринки відповідно 74 % та 26 %

від загального обсягу реалізації плодоовочевої продукції.

Враховуючи те, що в області виробництво сільськогосподарської

продукції є роздрібненим, впорядкувати та стимулювати рівномірний розподіл

овочів, фруктів, баштанних та інших сільськогосподарських продуктів можливо

лише завдяки розширенню мережі логістичних центрів та оптових ринків. В

кінцевому результаті це дозволить забезпечити ринок збуту

328

сільськогосподарської продукції, вирощеної товаровиробниками області, i що

важливо, вести регуляторну цінову політику вiдповiдно до реальних показників

попиту та пропозиції на ринку.

На сьогодні Херсонщина є найбільшим виробником

сільськогосподарської продукції в Україні. Наразі Херсонська область є

основним товаровиробником продовольства усієї України, в тому числі і

плодоовочевої продукції. Так, 2011 р. Херсонщина виростила майже 2,5 млн. т

продуктів харчування, втім такі обсяги продовольства вимагають ефективної

системи логістики. Основна проблема аграрної галузі Херсонщини – це

питання зберігання та переробки, оскільки майже третина вирощеної продукції

псується через невідповідність умов збереження. Тому наразі важливе для нас

завдання – це розбудова логістики, а саме – сучасних овочесховищ,

холодильників, технологій глибокої заморозки та сушки.

В Україні вже функціонують оптові ринки плодоовочевої продукції у

Львові, Херсонській та Хмельницькій областях. Найбільшим і найсучаснішим

оптовим ринком сільськогосподарської продукції є регіональний агро-

маркетинговий центр «Шувар», розміщений у Львові, який сприяє розвитку

гуртової торгівлі сільськогосподарською продукцією не тільки на Львівщині,

але й далеко поза її межами. На цьому ринку реалізують свою продукцію

сільськогосподарські товаровиробники з 18 областей України. Останніми

роками в сезон тут продається 1000-1200 т свіжої плодоовочевої та іншої

сільськогосподарської продукції за добу, тут формуються прозорі умови

ціноутворення, за потреби постійно проводять заходи щодо стабілізації цін на

сільськогосподарську продукцію.

Національною сільськогосподарською палатою України спільно з «Беарз

Логістік Центр» реалізується проект Украгроринок, який передбачає створення

мережі з шести оптових ринків сільськогосподарської продукції в різних

областях України. Так в Херсонській області створюється єдина торгова

площадка, де буде сконцентрована вся інформація про наявність товару, про

попит на цей товар, про його виробництво в регіоні, тобто наразі створюється

329

єдина логістична система регіону. Центром цієї логістичної системи буде

Регіональний інформаційно-маркетинговий центр, який буде створений за

допомогою Проекту «USAID Агроінвест».

Пріоритетним напрямком в Херсонській області є розвиток

інфраструктури аграрного ринку, адже функціонування в регіоні об'єктів для

зберігання овочевої продукції дає можливість здійснювати реалізацію овочів та

картоплі в зимовий період за цінами більш ніж в два рази нижчими від

ринкових. На сьогодні в області діють 49 об'єктів для зберігання овочів та

картоплі загальною ємністю 155,8 тис. т. Для забезпечення збереженості

врожаю в зимовий період в області закладено овочів в овочесховища 66,3 тис. т,

картоплі 2,95 тис. т. Станом на сьогодні реалізовано 30,2 тис. т овочів, 2,0 тис. т

картоплі. На даний час в наявності є 36,1 тис. тонн овочевої продукції та 950 т

картоплі.

На Херсонщині сучасний стан ринку сільськогосподарської продукції та

продовольства характеризується стрімким формуванням ринкової схеми

просування продукції від виробника до споживача, яка була б здатна

забезпечити скорочення втрат сільськогосподарської продукції, підвищити її

якість, сприяти формуванню ринкових цін.

Сприяючи зміцненню організацій виробників і кооперативів, створенню і

розвитку ефективних сільськогосподарських каналів для малих і середніх

виробників в області залучено Проект «USAID Агроінвест», який другий рік

поспіль надає грантову підтримку розвитку логістичних потужностей. За цей

період проектом надано грантову підтримку 10 підприємствам, в складі яких є

оптово-роздрібний ринок «Новий ринок» Голопристанського району, оптовий

ринок в с. Чорнянка у складі кооперативу «Чорняночка» та ТОВ «Херсонський

оптовий ринок». В області отримали юридичний статус оптовий

сільськогосподарський ринок 2 оптових ринки сільськогосподарської продукції

«Нежданна» та ТОВ «Херсонський оптовий ринок». Станом на 01 лютого 2014

р. в області зареєстровано 53 оптово-роздрібних ринків, з яких 17 відносяться

до системи облспоживспілки, що надають послуги з питань збуту продукції

330

продовольчого та непродовольчого напрямків. Приклади побудови та

діяльності оптових ринків сільськогосподарської продукції свідчать про

очевидність вигоди від їхнього функціонування що є позитивним напрямом у

розвитку сільського господарства країни.

Отже, успішність розвитку в Україні агробізнесу значною мірою

визначатиметься не лише діями вищого керівництва країни, але й менеджерами

і фахівцями вітчизняних сільськогосподарських підприємств. Сучасний

продовольчий ринок — це «ринок покупця», який насичений однорідною

продукцією і функціонує в умовах гострої конкуренції між товаровиробниками,

торговцями за кінцевого споживача. Головне призначення маркетингу полягає

в тому, щоб взаємоузгодити маркетингові цілі фірми з її можливостями,

вимогами споживачів, використати слабкі позиції конкурентів та свої

конкурентні переваги на європейському продовольчому ринку.


1. Статистичний щорічник Херсонської області за 2013 рік / [за ред.]

В. А. Вознюка. – Херсон, 2014. – 502 с.

2. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи

розвитку: Інформ.-аналіт зб. – Вип. 6 / [За ред.] П. Т. Саблука [та ін.] – К.: ІАЕ

УААН, 2008. – 764 с.

2. Кваша С. М. Конкурентоспроможність вітчизняної

сільськогосподарської продукції на світовому аграрному ринку / С. М. Кваша,

Н.Є. Голомша // Економіка АПК. – 2006. – № 5. – С. 99 – 104.

3. Липчук В.В. Маркетинг: основи теоріїі практики: [навч. посібник] /

В. В. Липчук, Р. П. Дудяк, С. Я. Бугіль [За заг. ред.] В. В. Липчука. – Львів:

Новий світ – 2000; Магнолія-плюс, 2003. – 288 с.

331

Олександр Ткаченко

викладач



АНАЛІЗ ДІЮЧИХ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ

ОБЛАСТІ

Здійснення аграрної реформи призвело до розпаювання державних земель

громадянам та колективним сільськогосподарським підприємствам.

Роздержавлення призвело в подальшому до нових організаційно-правових

форми господарювання, які функціонують на базі приватної власності на

засоби виробництва.

Саблук П. Т. зазначає: що «сьогодні в аграрному секторі розпочався етап

перерозподілу власності у бік транс регіональних корпоративних об’єднань

(агрохолдингів та ін.) [2].

Як засвідчують В. К. Збарський та Л. В. Шкуренко сучасне аграрне

виробництво розвивається в умовах адаптації діяльності сільськогосподарських

підприємств до змін у ринковому середовищі, а саме: недостатньому розвитку

внутрішнього аграрно–продовольчого ринку, невизначеності ємності аграрної

продукції на зовнішньому ринку, а також недосконалість технологічних

процесів виробництва і забезпечення їх наявними технічними і фінансовими

ресурсами [1].

Суб’єкти господарювання в аграрному секторі економіки можуть бути

представлені у вигляді різних форми господарювання (табл. 1).

Фінансова криза 2008 року призвела до зупинення інвестиційного

процесу, що в свою чергу привело до зменшення діючих господарюючих

суб’єктів Дніпропетровської області на 10 одиниць. Позитивна тенденція до

збільшення спостерігалася з 2005 по 2008 роки, а за 2009 – 2010 роки

зменшення, лише починаючи з 2011 року ситуація поліпшується.

332

Таблиця 1

Динаміка кількості діючих господарюючих суб’єктів у сільському

господарстві Дніпропетровської області*

Показник

Роки 2011

станом на

1.07 до

2005

2005 2008 2009 2010

2011

станом

на 1.07

од. % од. % од. % од. % од. % % +,-

Господарські

товариства 427 11,5 445 11,9 446 12,0 449 12,2 432 11,7 101,2 5,0

Приватні

підприємства 144 3,9 165 4,4 169 4,5 153 4,2 156 4,2 108,3 12,0

Виробничі

кооперативи 19 0,5 12 0,3 12 0,3 12 0,3 11 0,3 57,9 -8,0

Фермерські

господарства 3061 82,5 3048 81,8 3038 81,6 3010 81,7 3053 82,5 99,7 -8,0

Державні

підприємства 18 0,5 19 0,5 18 0,5 23 0,6 18 0,5 100 0,0

Підприємства

інших форм

господарювання 41 1,1 38 1,0 41 1,1 37 1,0 30,0 0,8 73,2 -11,0

Усього 3710 100 3727 100 3724 100 3684 100 3700 100 99,7 -10,0

*Джерело: розраховано на основі [3].

З табл. 1 видно, що на протязі 2005 – 2011 років найбільшу питому вагу

серед господарюючих суб’єктів займають фермерські господарства, але їх

кількість зменшилась найбільше на 8 одиницю. Поряд з негативною тенденцією

до зниження кількості суб’єктів господарювання спостерігається збільшення

господарських товариств на 5 одиниці та приватних підприємств на 12

одиниць, не змінилася лише кількість державних підприємств.

На ефективність господарювання аграрних підприємств

Дніпропетровської області впливають їх розміри і масштаби виробництва

аграрної продукції. Розподіл діючих сільськогосподарських підприємств за

розміром сільськогосподарських угідь представлений у табл. 2.

В 2011 році налічувалося 2517 підприємств з площею до 100 гектар, що

становить 68 % від загальної їх кількості.

333

Таблиця 2

Розподіл діючих сільськогосподарських підприємств за розміром

сільськогосподарських угідь у 2011 році*

Показник

Кількість

підприємств Площа с.-г. угідь

одиниць % тис. га %

Підприємства, що мали с.-г. угіддя 3656 98,8 1501,6 100

у т. ч. площею, га до 100 2517 68,0 91,2 6,1

100,1 - 500,0 570 15,4 138,7 9,2

500,1 - 1000,0 181 4,9 126,9 8,5

1000,1 - 2000,0 152 4,1 221,7 14,8

2000,1 - 3000,0 104 2,8 253,7 17,0

3000,1 - 4000,0 56 1,5 193,6 12,9

4000,1 - 5000,0 30 0,8 132,5 8,8

5000,1 - 7000,0 27 0,7 158 10,5

7000,1 - 10000,0 15 0,4 129,8 8,6

більше 10000,0 га 4 0,1 55,5 3,7

Підприємства, що не мали с.-г. угідь 44 1,2 - -

*Джерело: розраховано на основі [3].

Сільськогосподарські підприємства цієї групи використовують 91,2 тисяч

гектар площі сільськогосподарських угідь. Найбільшу площу с.-г. угідь 253,7 га

займають підприємства групи від 2000,1 до 3000 гектар.


1. Збарський В. К. Ефективність господарювання аграрних

формувань в Україні / В. К. Збарський, Л. В. Шкуренко // Агросвіта , 2012 . –

№ 4. – С. 11–16.

2. Саблук П. Т. Проблеми забезпечення дохідності агропромислового

виробництва в Україні в постіндустріальний період / П. Т. Саблук // Економіка

АПК. – 2008. – № 4. – С. 19–37.

3. Статистичний щорічник Дніпропетровської області за 2011 рік :

[статистичний збірник] / [За редакцією О. М. Шпильової]. – Дніпропетровськ,

2012. – 531 с.

334

Микола Троценко

студент ОКР-Магістрант,


м. Полтава

АНАЛІЗ КРЕДИТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ «ПОЛТАВА-БАНК»

Кредитування є пріоритетною економічною функцією банківських

установ. Аналіз сучасних тенденцій розвитку банківської системи України

свідчить, що обсяги кредитування постійно зростають як в абсолютних, так і у

відносних показниках. Кредитна діяльність сучасних комерційних банків

досить багатогранна і включає різні форми та види позичок, наданих

юридичним або фізичним особам з метою одержання доходів, а також

банківські послуги кредитного характеру [2].

Кредитний портфель – це сукупність усіх кредитів, наданих банком для

одержання доходів. Обсяг кредитного портфеля оцінюється за балансовою

вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих,

сумнівних.

Кредитні операції банку є найбільш дохідними, але разом з тим і

найризикованішими. Аналіз сучасних тенденцій розвитку банківської системи

України свідчить, що обсяги кредитування постійно зростають як в

абсолютних, так і у відносних показниках.

Кредитні операції традиційно становлять основну частину банківського

бізнесу. Метою кредитної політики ПАТ «Полтава-банк» є задоволення

потреби клієнтів у кредитних коштах при забезпеченні надійності й

прибутковості кредитних вкладень. При проведенні кредитування у 2011 році

банк виходив із необхідності поєднання інтересів банку, його учасників і

вкладників та позичальників з урахування загальнодержавних інтересів.

ПАТ «Полтава-банк» будує кредитну політику на засадах комплексного

та гнучкого обслуговування клієнтів – надійних позичальників, завдяки чому,

335

незалежно від досить знижених темпів кредитування, обсяг кредитного

портфеля банку збільшився. Тенденція до зростання кредитного портфеля

обумовлена впровадженням нових видів кредитування та залученням нових

клієнтів, при цьому вимоги до позичальників, у порівнянні з 2010 роком, були

більш жорсткі. Враховувались не лише ліквідність забезпечення, а насамперед,

платоспроможність, фінансова стабільність і ділова репутація потенційного

позичальника.

Банк продовжує успішно працювати в сфері кредитування первинного

житла за допомогою створених Фондів фінансування будівництва, метою якого

є залучення коштів довірителів для будівництва житла у всіх регіонах України.

Не дивлячись на широкий спектр в сфері споживчого кредитування, надання

банком кредитів відбувалося більш виважено, пріоритетом користувалися

клієнти, які обслуговуються по зарплатним карткам [1].

На сьогодні розуміючи кризове явище в економіці країни, політика банку

буде спрямована на актуалізацію та адаптацію банківських продуктів, виважене

ставлення при виборі клієнта та більш жорсткі вимоги до фінансового стану

позичальника – фізичної особи та ліквідного майна, реструктуризацію

кредитної заборгованості.

Кредитування 2011 року було відмінним від кредитувань минулих років,

зменшились темпи виробництва, втрата робочих місць, зменшення доходів.

Ситуація, що склалася на фінансовому ринку України вимагала згортання

кредитування як споживчого, так і автокредитування та кредитів на житло.

Банком лише поновлювалися кредитні лінії, а дохід за цим продуктом

забезпечувався за рахунок підвищення відсоткових ставок та збільшення

розміру комісійних винагород. Видача нових кредитів відбувалася лише за

умови надання в забезпечення високоліквідного майна та високих доходів

позичальника [1].

З метою виявлення ролі кредитно-інвестиційних вкладень проаналізуємо

динаміку і структуру масштабів кредитної діяльності ПАТ «Полтава-банк» за

2010 – 2012 рр. в табл. 1.

336

Таблиця 1

Аналіз масштабів кредитної діяльності ПАТ «Полтава-банк»

за 2010 – 2012 рр.

Показники 2010 р. 2011 р. 2012 р.

Зміни (+, – )

2012 р. до 2010 р.

суми,

тис. грн

у % до

2010 р.

Кредитні вкладення,

тис. грн 743343 741173 763683 20340 2,7

Загальні активи,

тис. грн 1214568 1238153 1338882 124314 10,2

Питома вага кредитів у

загальних активах, % 61,2 59,9 57,0 х -6,8

За даними табл. 1, кредитні вкладення ПАТ «Полтава-банк» у 2012 р.

порівняно з 2010 р. збільшились на 763683 тис. грн або 2,7 %. Випереджаюче

зростання обсягу загальних активів банку, на 124314 тис. грн у 2012 р. (10,2 %)

відповідно призвело до незначного зменшення питомої ваги кредитів у 2012 р.

порівняно з 2010 р. у загальних активах на 6,8 %. Така кредитно-інвестиційна

політика банку є активною і ризиковою, що підтверджується критеріями оцінки

кредитно-інвестиційної політики комерційних банків.

Загалом, протягом 2010 – 2012 рр. ПАТ «Полтава-банк» суттєво збільшив

обсяг кредитного портфелю, що в цілому відповідає тенденції по всій

банківській системі України за цей період.


1. Офіційний сайт ПАТ «Полтава-банк» [Електронний ресурс] – Режим

доступу : http://www.poltavabank.com

2. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент у банку : [підручник] ; 2-ге

вид., доп. і перероб.] / Л. О. Примостка. – К. : КНЕУ, 2004. – 468 с.

http://www.poltavabank.com/

337

Наталья Тупица

магистрант,

УО «Белорусский государственный экономический университет»,

г. Минск, Республика Беларусь

АНАЛИЗ ДЕБИТОРСКОЙ ЗАДОЛЖЕННОСТИ В РЕСПУБЛИКЕ

БЕЛАРУСЬ

Проведенный анализ состояния и динамики дебиторской задолженности

(далее – ДЗ) белорусских организаций позволил нам выявить основные

тенденции, которые сформировались в процессе использования данного

инструмента в хозяйственной деятельности организаций. Так, с 2009 по 2013

годы в Беларуси наблюдается рост ДЗ в абсолютном выражении, в том числе

просроченной. Максимальный прирост абсолютного значения показателя имел

место в 2011 и 2013 годах. При этом отметим замедление темпа прироста

общей величины ДЗ белорусских организаций: 116 % в 2011 г., 44,9 % в 2012 г.,

28,2 % в 2013 г. [1]. Эти факты свидетельствуют об ослаблении

стимулирующей силы девальвации, проведенной в 2011 году, и о некоторой

стабилизации ситуации в состоянии взаимных расчетов между организациями.

За последние пять лет максимальный прирост просроченной ДЗ

приходился на 2013 год – 69,6 %, однако показатель удельного веса

просроченной ДЗ в общей сумме ДЗ имел иную динамику. В 2012 году было

отмечено незначительное увеличение удельного веса просроченной

задолженности, которое вместе с увеличением данного показателя в 2013 году

на 3,8 п. п., образует уже четкую тенденцию роста проблемной части ДЗ в

общем объеме ДЗ [1]. Таким образом, положительная тенденция снижения

проблемной ДЗ в общем ее объеме не имела долгосрочного характера. Это

говорит о необходимости контроля со стороны организаций над данным

показателем, чтобы предпринимаемые конкретные меры приносили

долгосрочные результаты.

Дальнейший анализ показателя просроченной ДЗ выявил в 2013 году

338

увеличение на 2 п.п. доли организаций в экономике, имеющих такую

задолженность. Такое повышение полностью перекрыло незначительную

положительную динамику предыдущих периодов. На данный момент можно

констатировать, что 70% организаций в Беларуси неэффективно управляют ДЗ

и не используют инструменты, которые бы позволили закреплять результаты

краткосрочных мер на долгосрочную перспективу [2].

Анализ просроченной ДЗ в отраслевом разрезе показал, что

традиционными отраслями-дебиторами в белорусской экономике являются

промышленность (50,4%), торговля (22,5%), строительство (12,1%), операции с

недвижимым имуществом (6,1%) и сельское хозяйство (4,2%). Причем

присутствует тенденция «укрепления» позиций «ТОР-5» и по показателю

просроченной ДЗ, так в 2013 году на долю прочих отраслей экономики

пришлось лишь 5 % проблемной ДЗ [2].

Анализ просроченной ДЗ в региональном разрезе указывает на то, что

несмотря на значительную сумму просроченной ДЗ в г. Минске ее удельный

вес в общем объеме ДЗ для этого региона является наиболее низким,

следовательно, в г. Минске работа по управлению ДЗ ведется на высоком

уровне. «Лидерами» здесь являются Могилевская и Гродненская области, где

сумма проблемной задолженности значительно меньше [3].

Динамика внешней ДЗ показала ее прирост в 2013 году на 16 %, при этом

просроченная задолженность прирастала очень высокими темпами (+82 % в

2013 г.). Таким образом, образовалась еще одна отрицательная тенденция в

области управления ДЗ, поскольку ранее показатель просроченной внешней

задолженности или был стабильным, или уменьшался [2].

Основным показателем эффективности использования ДЗ является

коэффициент оборачиваемости ДЗ, в динамике которого в 2013 году также

можно наблюдать отрицательное направление (снижение числа оборотов за год

на 2 оборота). Значение показателя в 2013 году является минимальным за

последнее пятилетие с соответственно максимальным периодом оборота [1, 2].

Это явление имеет негативные последствия для производственного цикла, так

339

как отвлеченные средства не своевременно возвращаются в производство.

Также повышается вероятность невозврата кредиторской задолженности.

Негативные тенденции в области управления ДЗ в Беларуси могли бы

исправить:

– формирование в рамках каждой организации комплексной политики

управления ДЗ с четким обозначением ответственных за ее реализацию;

– более широкое использование инструментов рефинансирования ДЗ: на

внутреннем рынке – факторинга, на внешних рынках – форфейтинга;

– частичное вынесение управления ДЗ на макроуровень путем построения

«Системы заинтересованных пользователей», где генерировались бы отзывы об

опыте работы с организациями в части своевременности осуществления

расчетов.


1. Республика Беларусь в цифрах, 1995-2013 гг.: Финансы: Состояние

расчетов в Респ. Беларусь [Электронный ресурс] / Нац. Статистич. Комитет

Респ. Беларусь. – Минск, 2014. – Режим доступа:

http://belstat.gov.by/homep/ru/indicators/finance1.php.

2. Социально-экономическое положение Республики Беларусь

в 2013 году [Электронный ресурс] / Нац. Статистич. Комитет Респ. Беларусь. –

Минск, 2014. – Режим доступа: http://belstat.gov.by/homep/ru/indicators/doclad/

2014_1/12.pdf.

3. Регионы Беларуси в цифрах: финансовое положение организаций

[Электронный ресурс] / Нац. Статистич. Комитет Респ. Беларусь. – Минск,

2014. – Режим доступа: http://belstat.gov.by/homep/ru/indicators/regions_-

current_data/vol_1/ 09.pdf.

340

Світлана Тютюнник



м. Полтава

МОДЕЛІ ФАКТОРНОГО АНАЛІЗУ ПОКАЗНИКІВ ФІНАНСОВИХ

РЕЗУЛЬТАТІВ СУБ’ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Аналіз доходів, витрат і фінансових результатів є одним із

найважливіших напрямів оцінювання ефективності господарської діяльності

суб’єктів малого підприємництва. Відповідно до П(С)БО 25 [1] за інформацією

форми № 2-м «Звіт про фінансові результати» визначаються такі показники

фінансових результатів:

- фінансовий результат до оподаткування (рядок 130) – різниця між

чистими доходами (рядок 070) і витратами (рядок 120);

- чистий прибуток (збиток) (рядок 150) – різниця між фінансовим

результатом до оподаткування (рядок 130) і податком на прибуток (рядок 140).

Важливе значення в економічному аналізі має застосування методик

детермінованого факторного аналізу. Факторний аналіз показників фінансових

результатів суб’єктів малого підприємництва пропонується проводити за

допомогою багатофакторних адитивних моделей.

1. Факторний аналіз валового прибутку (збитку). Особливу увагу в

процесі факторного аналізу фінансових результатів необхідно звернути на

найбільш суттєву складову їх формування – валовий прибуток (збиток), або

прибуток (збиток) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) – результат

основної операційної діяльності. Модель факторного аналізу валового прибутку

(збитку) (ВП) за даними форми № 2-м:

ВП = ЧД – С = (Д – НП) – С, (1)

де ЧД – чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт,

послуг) (рядок 030);

341

С – собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) (рядок

080);

Д – дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (рядок

010);

НП – непрямі податки та інші вирахування з доходу (рядок 020).

За формулою (1) факторами збільшення валового прибутку (зменшення

валового збитку) є:

- зростання доходу і чистого доходу від реалізації продукції (товарів,

робіт, послуг);

- зменшення непрямих податків та інших вирахувань з доходу,

собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

Абсолютна зміна факторних показників (ΔЧД, ΔД, ΔНП, ΔС) одночасно є

результатом їх впливу на зміну результативного показника (ΔВПЧД, ΔВПД,

ΔВПНП, ΔВПС) з урахуванням характеру впливу відповідного фактора (фактори

моделі зі знаком «+» мають прямий вплив, зі знаком «–» – обернений).

2. Факторний аналіз фінансового результату від операційної діяльності,

який складається з фінансових результатів від реалізації продукції (товарів,

робіт, послуг) та іншої операційної діяльності. Модель факторного аналізу

фінансового результату від операційної діяльності (ФРОД):

ФРОД = ОД – ОВ = (ЧД + ІОД) – (С + ІОВ), (2)

де ОД – операційний дохід (рядки 030, 040);

ОВ – операційні витрати (рядки 080, 090);

ІОД – інші операційні доходи (рядок 040);

ІОВ – інші операційні витрати (рядок 090).

За формулою (2) факторами збільшення фінансового результату від

операційної діяльності є:

- зростання чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів,

робіт, послуг), збільшення інших операційних доходів;

- зменшення собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг),

інших операційних витрат.

342

3. Факторний аналіз фінансового результату до оподаткування (ФР) –

проводиться за моделлю:

ФР = РД – РВ = (ЧД + ІОД + ІД) – (С + ІОВ + ІВ), (3)

де РД – разом чисті доходи (рядок 070);

РВ – разом витрати (рядок 120);

ІД – інші доходи (рядок 050);

ІВ – інші витрати (рядок 100).

За формулою (3) факторами збільшення фінансового результату до

оподаткування є:

- зростання чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів,

робіт, послуг), збільшення інших операційних доходів та інших доходів;

- зменшення собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг),

інших операційних витрат та інших витрат.

4. Факторний аналіз чистого прибутку (збитку) (ЧП) – проводиться за

моделлю:

ЧП = РД – РВ – ПП, (4)

де ПП – податок на прибуток (рядок 140).

Факторами збільшення чистого прибутку (зменшення чистого збитку) є:

- зростання загальної величини чистих доходів;

- зменшення загальної величини витрат і податку на прибуток.

Результати факторного аналізу показників фінансових результатів

суб’єктів малого підприємництва є необхідним елементом обґрунтування

резервів підвищення прибутковості господарської діяльності.


2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт

суб’єкта малого підприємництва» / Затверджено наказом Міністерства фінансів

України № 39 від 25.02.2010 р., у редакції наказу Міністерства фінансів

України № 25 від 24.01.2011 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу :

http://www.minfin.gov.ua.

343

О. В. Чернецька

к. е. н, доцент,

доцент кафедри обліку і аудиту ДДАУ,


ФУНКЦІОНАЛЬНО-ВАРТІСНИЙ АНАЛІЗ ЯК СКЛАДОВА СИСТЕМИ

УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ

Сучасний стан обліково-аналітичного забезпечення не в змозі

задовольнити інформаційні потреби управлінського персоналу стосовно

оперативності, аналітичності та релевантності даних. Саме тому необхідною є

адаптація методології управлінського обліку до умов сільськогосподарської

галузі. Така адаптація забезпечується впровадженням в обліково-аналітичну

практику сільськогосподарських підприємств функціонально-вартісного

аналізу, метою якого є аналіз виникнення непродуктивних витрат та пошук

оптимального співвідношення між якістю продукції та її собівартістю.

Функціонально-вартісний аналіз можна розглядати як підсистему

комплексного економічного аналізу господарської діяльності підприємства.

Висока ефективність ФВА підтверджується практикою, оскільки цей вид

аналізу є не тільки засобом зниження витрат, але також інструментом

вдосконалення прийняття управлінських рішень. Трактування суті ФВА можна

уточнити і дати йому визначення складової інтегрованої підсистеми

управління, що дає можливість здійснювати системне відстеження

технологічного процесу виробництва, направлене на мінімізацію витрат,

встановлювати взаємозв’язок «витрати-результат», для забезпечення

підвищення якості продукції.

Актуальним на сьогодні є не просто визначення розміру собівартості

сільськогосподарської продукції, але й управління її рівнем з метою досягнення

бажаного рівня прибутковості виробничої діяльності. При цьому головна увага

зосереджується на тенденціях зміни рівня собівартості в динаміці,

344

обґрунтованості визначення розміру планової собівартості, перманентному

контролі за рівнем витрат.

Для впровадження моделі ФВА на сільськогосподарських підприємствах

доцільно здійснювати аналіз технологічних процесів виробництва. Щоб

виявити функції, які можна об’єднати або виключити, доцільно зробити їх

групування. Для виявлення функцій, які можна скоротити, доцільно провести

групування функцій за допомогою структурної моделі технології виробництва,

наприклад, в структурі основного обробітку ґрунту на підготовку міндобрив,

вивезення їх в поле, внесення мінеральних добрив передбачено певний

відсоток витрат, на; в структурі передпосівного обробітку ґрунту і сівби також

передбачений певний відсоток витрат на доставку міндобрив і їх внесення,

проте ця функція була виконана в попередньому комплексі технологічних

операцій, тому можна її скоротити. Отже, провівши функціонально – вартісний

аналіз по конкретному виду продукції доцільно виявити кількість функцій, які

можна об’єднати, а які - скоротити. Провівши відповідні розрахунки, можна

виявити резерви скорочення витрат на виробництво продукції.

Для реалізації можливостей проведення функціонально-вартісного

аналізу необхідним є перегляд обліково-аналітичної практики на підприємстві з

метою її адаптації для потреб такого виду аналізу. При цьому інформаційна

база формується за допомогою таких методів управлінського обліку, що тісно

пов’язані з відображенням функціональних операцій. Нагромадження

інформації про розмір витрат виробництва, рівень та якість виконання операцій

технологічного процесу, для потреб функціонально-вартісного аналізу,

доцільно проводити за центрами відповідальності в якості центрів витрат. Для

організації системи внутрішнього контролю за діяльністю центрів витрат

вважаємо доцільним використовувати досвід японських підприємств, який

ґрунтується на принципі «перевірка-допомога», а не «перевірка-покарання» при

виявленні «вузьких» місць у процесі виробництва.

Непередбачуваний характер зовнішнього середовища вимагає розробки

орієнтирів майбутнього розвитку подій, як наслідок, обумовлює необхідність

345

проведення детального планування виробничої діяльності

сільськогосподарських підприємств. Для потреб функціонально-вартісного

аналізу пропонуємо здійснювати розробку та використання операційних

бюджетів виробництва, зорієнтованих на попроцесний метод обліку витрат. Це

дає змогу зменшити трудомісткість обліково-аналітичних робіт, сприяти

розробці системи оперативного контролю за результатами виробничої

діяльності, визначати ефективність розроблених пропозицій в системі ФВА.

Для впровадження моделі ФВА на підприємствах сприяє наявність

широкого використання спеціалізованих програмних продуктів, традиційних

інформаційних технологій з подальшим пристосуванням до потреб ФВА та

універсальних програм. Оскільки спеціалізовані програми мають значну

вартість і їх застосування вимагає наявності спеціальних знань вважаємо

доцільним використання у вітчизняних сільськогосподарських підприємствах

електронних таблиць програми Excel, зважаючи на її простоту і зручність у

використанні. За допомогою неї є можливим накопичення великих обсягів

інформації, моделювання даних, що сприятиме гнучкості звітів.

Таким чином, функціонально-вартісний аналіз є ефективним способом

управління витратами виробництва для подальшого підвищення його

результативності, адже дозволяє виявляти резерви економії витрат,

ідентифікувати та ліквідувати зайві процеси виробничого циклу, сприяє

формуванню об’єктивних, конкурентоздатних цін на товари та послуги, суттєво

підвищує ефективність управління асортиментом продукції та надає достовірну

інформацію, необхідну для прийняття ефективних управлінських рішень.


1. Григораш І. О. Метод функціонально – вартісного аналізу в концепції

контролінгу / Григораш І. О. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

www.kneu.kiev.ua/data/.../ua/.../grogorash.doc.

2. Коновалова О. В. Функціонально-вартісний аналіз як ефективний

спосіб зниження собівартості продукції: від витоків до сучасності. Що

http://www.kneu.kiev.ua/data/.../ua/.../grogorash.doc

346

змінилося? / О. В.Коновалова, Г. Бондаренко. [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.rusnauka.com/3_SND_2010/Economics/58099.doc.htm.

Євген Шевченко

студент ОКР «Магістр», спец. «Фінанси і кредит»,


м. Полтава

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ТЕРМІНІВ «ОСНОВНІ ЗАСОБИ» І

«ОСНОВНІ ФОНДИ»: СПІЛЬНІ ТА ВІДМІННІ РИСИ

Під час опрацювання різного роду економічної літератури ви мабуть

зустрічали такі економічні категорії як «основні засоби» та «основні фонди». І

ви мабуть помітили, що вчені по різному трактують ці поняття, навіть до

сьогоднішнього дня не існує єдиної думки до сутності вище згаданих категорій.

Щоб розібратися в чому ж різниця між «основними фондами» і «основними

засобами» зробимо аналіз періодичної літератури.

До 2011 року в податковому законодавстві використовувалося поняття

«основні фонди», але при введення в дію податкового кодексу поняття

«основні засоби» було частково усунене.

Але вважають, що одним з перших визначень терміну «основні фонди» є

висловлювання А. Сміта про те, що «фондом є будь-яке накопичення продуктів

землі і промислової праці. Фонд буде капіталом лише в тому випадку, якщо він

приносить власнику дохід чи прибуток».

Завадський Й. С., Осовська Г. В., Юшкевич О. О. визначають основні

фонди як засоби, що беруть участь у процесі виробництва протягом багатьох

циклів, зберігаючи при цьому свою форму, і поступово, в міру зношеності,

переносять свою вартість на продукцію, що виробляється [1, с. 289].

Кірейцев Г. Г. зазначає, що основні засоби – це частина майна

підприємства, що переносить свою вартість на новостворений продукт

http://www.rusnauka.com/3_SND_2010/Economics/58099.doc.htm

347

частинами за декілька виробничих циклів [3, с. 156].

Загородній А. Г. наголошує, що основні засоби – це сукупність

матеріальних активів, які тривалий час у незмінній натурально-речовій формі

використовуються у виробничому процесі [2, с. 495].

Основні засоби, на думку О. В. Лишиленко – це матеріальні активи, які

підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або

постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для

здійснення адміністративних і соціально - культурних функцій, очікуваний

строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або

операційного циклу, якщо він перевищує один рік) [6, с. 97].

Голов С. Ф. та Єфіменко В. І. вважають, що основні засоби - це

матеріальні активи, що утримуються для використання у виробництві або

постачанні товарів, виконанні робіт і наданні послуг, для досягнення

поставленої мети та надання в оренду іншим особам; використовуються, за

очікуванням, більше одного року [3, с. 119].

Куттер М. І. визначає основні засоби як непоточні активи, якими компанія

володіє порівняно довго з метою продовження та розвитку своєї діяльності, а

не для перепродажу [5, с. 93].

Ковальов В.В. підкреслює, що основні засоби являють собою засоби, які

мають строк корисної служби більше одного року; використовуються у

діяльності підприємства; не підлягають перепродажу покупцями [4, с. 64].

Як ми можемо побачити з визначень, основні засоби це матеріальні

активи, а фонди це засоби праці. Тобто для цілей оподаткування

використовуються лише виробничі основні фонди. Натомість поняття основних

засобів включає в себе цінності, що використовуються як у виробничих, так і в

невиробничих цілях. І на об’єкти основних засобів, які фізично і морально не

зношуються, поняття основних фондів не поширюється, як для земельних

ділянок [7, с. 59].

У свою чергу основні фонди це вартість всіх вище перелічених засобів.

Тобто, поняття основні засоби це є таке більш бухгалтерське поняття, під яким

348

прийнято розуміти матеріальні активи.

Таким чином після проведених досліджень можна зробити висновок, що

основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою

використання їх у процесі виробництва, вони використовуються в виробництві

певний час і на них нараховується амортизація. А основні фонди це більш

економічне значення яке описує матеріальну (вартісну) сторону засобу. Отже, в

економіці використовується одночасно два поняття, проте «основні фонди» є

загальноекономічним, а «основні засоби» – суто облікове.

Тобто вище згадані категорії є синонімічні проте під засобами розуміють

матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у

процесі виробництва очікуваний строк корисного використання яких більше

одного року, а поняття фонди застосовують в економіці з метою вираження

грошової вартості основних засобів.


1. Завадський Й. С. Словник Економічних термінів : менеджмент,

маркетинг, підприємництво / Й. С. Завадський , Г. В. Осовська, О. О. Юшкевич:

[навч.-метод. посібник] – Житомир: ЖІТІ, 1999. – 444 с.

2. Загородній А. Г. Фінансовий словник : [ 3-е вид.] / А. Г. Завгородній,

Г. Л. Вознюк, Т. С. Смовженко. – К.: Знання , 2000. – 588 с.

3. Кірейцев Г. Г. Фінанси підприємств: [навч. посібник ] / Г. Г. Кірейцев,

Н. Г. Виговська, О. М. Петрук. – Житомир: ЖІТІ, 2002. – 272 с.

4. Ковальов В. В. Фінансовий облік і аналіз: концептуальні основи /

В. В. Ковальов.– М. : Фінанси і статистика, 2004. – 720 с.

5. Куттер М. І. Теорія та принципи бухгалтерського обліку: [навч.

посібник] / М. І. Куттер . – М. : Фінанси і статистика, Експертне бюро, 2000. –

544 с.

6. Лишиленко О. В. Фінансовий облік: [підручник – 2 - ге вид., перероб. і

доп.] / О. В. Лишиленко. – Київ: Вид-во «Центр навч. літератури», 2008. – 556 с.

7. Пащенко Н. В. Теоретичні засади обліку основних засобів /

Н. В. Пащенко // Економіка та держава. – 2009. – № 1. – С. 58 – 59 .

349

СЕКЦІЯ № 6

«Проблемні питання

економіки»

350

Валентина Бриндак

студентка,


м. Полтава

НАПРЯМИ ОПТИМІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ У ГАЛУЗІ

ТВАРИННИЦТВА

Однією з основних галузей сільського господарства є і залишається

тваринництво, при цьому провідна роль належить скотарству. За останні роки

суттєво зменшилися обсяги виробництва продукції тваринництва, зросла її

собівартість, в більшості сільськогосподарських підприємствах ця галузь є

здебільшого збитковою. Випуск конкурентоспроможної продукції та

забезпечення стійкого становища на ринку потребує докорінної зміни методів

управління виробництвом шляхом створення у вітчизняних

сільськогоcподарських підприємствах системи управлінського обліку, що

дозволить забезпечити внутрішніх користувачів інформацією для ефективного

управління тваринництвом.

Особливо гостро постають проблеми обліку і контролю витрат для

розробки ефективних стратегічних управлінських рішень з метою своєчасного

передбачення виникнення несприятливих ситуацій та спрямовування діяльності

тваринницьких підрозділів на досягнення позитивних кінцевих результатів [2].

Загальні правила формування в обліку інформації про витрати

виробництва та принципи формування собівартості (калькулювання)

встановлені П(с)БО 16 «Витрати», згідно з яким витрати – це зменшення

активів, або збільшення зобов’язань, що призводять до зменшення власного

капіталу підприємства (за винятком зменшення власного капіталу внаслідок

його вилучення або розподілу власниками) за умови, що ці витрати можуть

бути достовірно оцінені [4].

В умовах ринкової економіки собівартість виробництва продукції, як

351

барометр, що вказує наскільки ефективно відображене виробництво, і чи

можливе досягнення конкурентоспроможності саме за даного досягнутого

рівня собівартості, тому усе частіше необхідність зменшення собівартості

продукції (або послуг) та зміцнення конкурентних позицій підприємства на

ринку змушують підприємства шукати нові шляхи й методи оптимізації витрат.

Сучасні методи оптимізації витрат мають бути гнучкими, простими у

використанні, надавати в оперативному порядку необхідну для прийняття

управлінських рішень інформацію. З урахуванням вищенаведених

особливостей щодо сучасних напрямів оптимізації витрат можна виділити

заходи, що є доцільними у сучасних умовах:

1. Підвищення технічного рівня виробництва, яке забезпечується

впровадженням новітніх технологій; використанням інноваційної техніки та

обладнання; автоматизацією та механізацією виробничих процесів тощо.

Прикладом таких технологій може бути змішувач кормів, адже особливістю

використання кормозмішувачів є те, що при його експлуатації можливе

зростання надоїв молока за рік.

2. Поліпшення використання виробничих ресурсів, застосування

ресурсозберігаючих технологій, що забезпечує економію матеріалів та енергії.

3. Обладнання ферми молокопроводами з холодильними установками,

дасть змогу збільшити ціну на молоко, що також призведе до зменшення

робочих місць і затрат на оплату праці, а також дозволить реалізовувати на

молокопереробні заводи якісне молоко.

4. Чітке дотримання технологічної дисципліни, що приводить до

скорочення виробничих втрат.

5. Вивчення причин отримання некондиційної продукції та зниження

собівартості за рахунок скорочення втрат від браку, що дасть можливість

зменшення і більш раціонального використання відходів виробництва.

6. Запровадження ефективних систем внутрішньовиробничих

економічних відносин, що сприяють економії ресурсів, підвищенню якості

продукції.

352

7. Оптимізація кормового раціону корів дійного стада, що забезпечить

отримання високих рівнів надоїв з показниками якості, що відповідають

високим стандартам. Це, в свою чергу забезпечить підвищення попиту на цю

продукцію, оскільки задовольнятимуться зростаючі вимоги споживачів;

збільшить суму прибутку не тільки за рахунок об’єму продаж, а й за рахунок

більш високих цін; підвищить імідж підприємства на ринку [1].

8. Запровадження на підприємствах правильної та чітко побудованої

системи преміювання, що повинне бути спрямоване на стимулювання

підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, або прямих витрат на

виробництво продукції, зростання її виробництва, підвищення продуктивності

худоби і птиці, забезпечення її збереження.

Проблема формування витрат є однією з найактуальніших та

найскладніших проблем кожного суб’єкта господарювання, а зниження

собівартості одне з головних джерел нагромадження, забезпечення

розширеного відтворення в галузі, яке можливе при застосуванні певних

методів оптимізації витрат, бо від зниження собівартості залежить зростання

прибутків, підвищення рентабельності та конкурентоспроможності [3].

Тож, посилення уваги до витрат підприємства має першочергове значення,

оскільки від правильної оцінки реальної собівартості залежить ефективність

управління виробництвом, що в підсумку вплине на фінансовий результат

діяльності підприємства.


1. Амбросов В.Я. Ефективність оптимізації інтенсивного кормовиробни-

цтва / В.Я. Амбросов // Вісник ХНУТСГ. Вип. 63. – Харків. : ХНУТСГ, 2006.

– С. 8 – 19.

2. Ільчук М. М. Тенденції розвитку тваринництва та його ефективність в

Україні / М. М. Ільчук // Наук. вісн. НАУ. – 2004. – Вип. 72. – С. 300 – 306.

3. Павлик В.П. Собівартість і реалізація продукції у формуванні

аграрного ринку. // Економіка АПК – 2007. – № 5. – С. 147 – 152.

353

4. П(С)БО 16 «Витрати», затверджено наказом Міністерства фінансів

України від 30.12.1999 р. № 318 [Текст].

Наталія Головач

студентка напряму підготовки ОКР «Бакалавр»,

Скиданенко Анастасія

асистент кафедри бухгалтерського обліку,


м. Полтава

ОПТИМІЗАЦІЯ МАТЕРІАЛЬНИХ ВИТРАТ ПРИ ФОРМУВАННІ

СОБІВАРТОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ

Теорія і практика господарювання в умовах ринку підтверджують

ситуацію, що витрати є чи не найважливішим об’єктом управління, який

визначає стан і перспективи функціонування господарських структур. У

практичній діяльності витрати слугують за каталізатор, обмежуючий фактор

прибутковості, тому їм слід приділяти найбільше уваги в системі оцінки

результатів господарювання.

Витрати формуються затратами на етапі виробництва блага і

встановлення його вартості, яка вже потім оплачується ціною, забезпечуючи

невеликий рівень відшкодування. Витрати формуються як комплекс вартостей

одиниць ресурсу і виплат, а затрати є натурально-речовими факторами.

Витрати формують собівартість продукції, виробничу і повну, зіставивши яку з

доходом (ціною реалізації), визначають рівень ефекту діяльності. Собівартість

визначається як сукупність вартості матеріальних і трудових затрат, послуг, які

за методологією обліку відноситься на продукцію [1].

Собівартість продукції – це грошовий вираз витрат на її виробництво.

Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається з витрат,

пов’язаних з використанням у процесі виробництва продукції природних

354

ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, а також інших

витрат на її виробництво. Собівартість може розглядатися як фактична і

нормативна. Фактична собівартість складається в реальних умовах, а

нормативна – виходячи з нормативів затрат на виробництво. Нормативна

собівартість випливає з нормативних витрат, які визначені технологією

виробництва продукції, а фактична відповідає затратам, що склалися. На

собівартість аграрної продукції впливають наступні чинники: рівень

урожайності культур, продуктивність тварин, якість продукції, витрати на

зберігання та збут та ін. [1].

Методичними рекомендаціями щодо калькулювання собівартості

визначається порядок організації даного процесу в підприємствах, які

виробляють сільськогосподарську продукцію. Загальний моніторинг можна

здійснювати щорічно на основі офіційної статистичної звітності (ф 50-сг), де

наводиться типова номенклатура витрат на виробництво продукції

рослинництва за елементами:

1. Витрати на оплату праці.

2. Відрахування на соціальні заходи.

3. Матеріальні витрати, які увійшли в собівартість продукції.

4. Амортизація основних засобів.

5. Інші витрати (включаючи плату за оренду). У тому числі орендна плата

за: земельні частки (паї); майнові паї [2].

У сільськогосподарських підприємствах найбільшу питому вагу у

структурі витрат на виробництво та вихід продукції займають матеріальні

витрати, до яких входять насіння та садивний матеріал, інша продукція

сільського господарства (гній, підстилка, яйця для інкубації), мінеральні

добрива, нафтопродукти, електроенергія, пальне, запасні частини, ремонтні та

будівельні матеріали для ремонту, оплата послуг і робіт, що виконані

сторонніми організаціями, та інші матеріальні витрати.

Одним з найдієвіших методів управління матеріальними витратами

(запасами) є метод економічного розміру замовлення (EOQ). Економічний

355

розмір замовлення – це кількість замовлених запасів, що забезпечує

оптимальну комбінацію витрат на придбання та зберігання їх.

EOQ = , де (1)

D – загальні потреби одиниць упродовж певного періоду.

P – витрати на розміщення одного замовлення.

H – витрати на зберігання одиниці запасу впродовж певного періоду.

Проте, у даній моделі не були враховані витрати на придбання матеріалів,

оскільки вони залишаються постійними і не впливали на рівень запасу. Але

нерідко ціна одиниці матеріалу залежить від розміру закупленої партії, тому

формула загальних релевантних витрат, окрім витрат на оформлення, поставку

й зберігання запасів має включати і витрати на придбання. Таким чином, для

пошуку оптимального варіанта необхідно порівняти приріст витрат, пов’язаних

з утриманням запасів, з економією за рахунок використання знижки [3].

Отже, для забезпечення ефективного формування витрат необхідно

оптимізувати їх структуру, зокрема матеріальні витрати, що є запорукою

налагодження ритмічності виробництва, скорочення понаднормативних витрат

і, як наслідок, зниження собівартості продукції.


1. Витрати та ефективність виробництва продукції в

сільськогосподарських підприємствах (моніторинг) / [Шпичак О. М.,

Воскобійник Ю. П., Шпикуляк О. Г. та ін.] ; за ред. Ю. П. Воскобійника. – К. :

ННЦ ІАЕ, 2013. – 440 с.

2. Методичні рекомендації з планування обліку і калькулювання


№ 132 від 18.05.2001 р. [Електронний ресурс] / Верховна рада України. – Режим

доступу : http://www.rada.gov.ua.

356

3. Грещак М. Г. Управління витратами : [навч. посіб.] / [Грещак М. Г.,

Гордієнко В. М., Коцюба О. С., Лозовик Ю. М.]. – К. : КНЕУ, 2008. – 264 с.

Микола Кальченко

аспірант,


м. Херсон

ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЇХ

ДІЯЛЬНОСТІ

Фінансова діяльність товаровиробників охоплює як внутрішні, так і

зовнішні фінансові відносини. Метою перших є створення необхідної

фінансової бази для виробництва продуктів харчування, продовольства і

сировини рослинного та тваринного походження структурними виробничими

підрозділами, а метою других сприяння аграрним товаровиробникам (через

надання їм кредитів, страхування врожаю тощо) в їхній статутній діяльності а

також у реалізації виробленої ними продукції (продовольства, сировини, в

тому числі й після їх переробки) відповідно до вимог сучасної ринкової

економіки.

Основною проблемою аграрного підприємництва у нашому

економічному середовищі є відсутність оборотних коштів при наявності у

значної кількості підприємств потенційно прибуткових проектів. Якість

управління фінансами підприємств впливає на ефективність фінансової

діяльності, яке включає також сферу формування, розподілу та використання

прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Розподіл прибутку

є однією з форм реалізації економічних інтересів учасників процесу

відтворення. Так, у результаті фінансово-господарської діяльності підприємств

держава одержує свою частку у вигляді податків, підприємство – у вигляді

357

чистого прибутку, а працівники – певні доходи від розподілу і використання

частини чистого прибутку.

Фінансова діяльність сільськогосподарських підприємств – це процес,

спрямований на забезпечення виробничо-господарської діяльності коштами

(грішми, фінансовими ресурсами), що визначає фінансовий стан підприємства.

У ході проведених досліджень нами виокремлено поняття фінансового стану

підприємства з огляду різних джерел [1]. Формування фінансових ресурсів на

підприємствах відбувається під час формування статутного фонду, а також у

процесі розподілу грошових надходжень у результаті повернення авансованих

коштів у основні та оборотні фонди, використання доходів на формування

резервного фонду, фонду споживання і фонду накопичення. У зв’язку з цим

поняття «формування» та «розподіл» доцільно розглядати як єдиний процес у

суспільному виробництві. Утворення грошових фондів завжди передбачає

розподіл валових доходів.

Формування та використання фінансових ресурсів на підприємствах – це

процес утворення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної

та інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов’язань перед

державою та іншими суб’єктами господарювання. Рух грошових потоків

кількісно відображає всі стадії процесу відтворення через формування,

розподіл та використання грошових доходів, цільових фондів. Відтак

фінансові ресурси є безвідмовним індикатором виникнення вартісних

диспропорцій: дефіциту грошових коштів, неплатежів, нецільового

використання коштів, збитків та інших негативних явищ у процесі фінансово-

господарської діяльності підприємств. Завдання фінансових служб

підприємств полягає в якнайповнішому використанні цих властивостей

фінансів.

Фінансова діяльність виконує обслуговуючу роль відносно виробничо-

господарської діяльності, але вона, тим не менш, розглядається як один з

найважливіших інститутів аграрного підприємства. Різним видам

сільськогосподарських підприємств притаманний свій особливий режим

358

формування фінансових ресурсів. Нами визначені особливості формування

фінансових ресурсів залежно від організаційно-правової форми підприємства,

які наведені в табл. 1.

Таблиця1

Формування фінансових ресурсів за різними організаційно-правовими

формами підприємств

Організаційно-правова

форма підприємств

Нормативний

документ Формування фінансових ресурсів

Фермерське

господарство

Закон України “Про

фермерське

господарство”

Формує свої фінансові ресурси за рахунок

власних доходів, тобто прибуткової

господарської діяльності

Сільськогосподарські

споживчі товариства та

їх спілки

Закон України «Про


кооперацію»

Фінансові ресурси формуються за рахунок

коштів, одержуваних внаслідок

господарської діяльності, продажу цінних

паперів та інших надходжень.

Сільськогосподарські

кооперативи

Закон України “Про


кооперацію”

Дохід сільськогосподарського кооперативу

формується з надходжень від господарської

діяльності після покриття матеріальних і

прирівняних до них витрат і витрат на

оплату праці найманого персоналу

Державні та

комунальні

сільськогосподарські


Закон України «Про

підприємства в

Україні»,

«Про колективне

сільськогосподарське

підприємство» та ін.

Формуються як за рахунок загальних

джерел (доходи від реалізації продукції,

робіт, послуг; доходи від цінних паперів;

кредити банків та інших кредиторів та ін.),

так і спеціальних (дотації, субсидії,

субвенції та інші засоби державної

підтримки)

Обов’язковими передумовами ефективного функціонування фінансових

ресурсів сільськогосподарських підприємств, на нашу думку, є:

різноманітність форм власності;

свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень;

вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;

самофінансування підприємництва;

правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб’єктів

підприємницької діяльності;

обмеження і регламентація державного втручання в діяльність

підприємств.

Підприємства займаються не лише операційною, а й фінансовою чи

359

інвестиційною діяльністю з метою досягнення максимально можливого

використання фінансових ресурсів й отримання прибутків. У той же час

вкладення капіталу у фінансову та інвестиційну діяльність пов’язано з

підвищеним ризиком, порівняно з операційною діяльністю [2].

В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність

посідає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність і повнота

фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку

підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою й іншими

суб'єктами господарювання. Фінансова діяльність – це система використання

різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування

підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична

фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її

результатів.


1. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану

підприємства: [навч. посібник] / Мец В.О. – К.: Вища шк., 2003. – 278 с.

2. Слав’юк Р. А. Фінанси підприємств: [навч. посібник] / Р. А. Слав’юк –

Київ: ЦУЛ, 2002. – 460 с.

Дмитро Клименко

Студент ОКР «Магістр», спеціальності «Фінанси і кредит»


м. Полтава

ПОЛІТИКА ЗАЛУЧЕННЯ ПОЗИКОВОГО КАПІТАЛУ: ЗМІСТ ТА

ОСНОВНІ ЕТАПИ

Питання залучення та формування суб’єктами господарювання

позикового капіталу особливо актуально постає в період подолання фінансової

360

кризи, оскільки сприяє підвищенню оперативності діяльності підприємств і

надає шанси подолати її негативні наслідки. Залученням позикового капіталу є

одним з найважливіших напрямків у фінансовому менеджменті, що сприяє

створенню оптимальної фінансової структури капіталу організації, а отже

розширенню фінансового потенціалу, отриманню більшого прибутку.

Сучасна фінансова наука визначає безліч теорій щодо політики

управлінням позиковим капіталом, його аналізу, структурі, вартості позикового

капіталу, способів його формування. Кількість існуючих теорій та підходів

росте з кожним днем, але універсальний підхід не склався.

Так, Бланк І. А., визначає, що політика управління позиковим капіталом –

система принципів і методів розробки та реалізації фінансових рішень, що

регулюють процес залучення позикових коштів, а також визначають найбільш

раціональні джерела фінансування позикового капіталу відповідно до потреб і

можливостей розвитку організації на різних етапах її існування [3].

А ось Базартінова О. В. зазначає «політика управління позиковим

капіталом – це вибір стратегії, систем, принципів і виконання рішень із

залучення найбільш раціональних джерел позикового капіталу в реальну сферу

економіки відповідно до потреб розвитку організації, які безпосередньо

впливають на фінансовий результат її діяльності» [1].

Огляд та узагальнення літературних джерел дозволили з’ясувати, що

політика управління позиковим капіталом - це вибір і обґрунтування найбільш

раціональної стратегії залучення позикових коштів, пов’язаних з оптимальним

його формуванням із різних джерел, та вибір оптимальних шляхів його

використання, які безпосередньо впливають на фінансовий результат діяльності


До завдань політики управління позиковим капіталом відносять [2]:

- встановлення напрямків ефективного використання позикових коштів;

- визначення оптимального обсягу позикового капіталу;

- визначення найкращих умов залучення позикових коштів для

підприємства;

361

- розрахунок найоптимальнішого строку користування позиковими

коштами.

Проаналізувавши економічну літературу та погляди науковців, можна

виділити наступні етапи залучення позикового капіталу:

- аналіз процесу формування і використання залученого капіталу у звітному

періоді;

- визначення мети залучення капіталу в майбутньому періоді;

- визначення максимального обсягу залученого капіталу з урахуванням

забезпечення достатньої фінансової стійкості підприємства;

- оцінка вартості різних форм позичкового капіталу;

- визначення співвідношення обсягу короткострокових і довгострокових

позичкових коштів;

- вибір форм залучення позикових коштів;

- визначення складу основних кредиторів;

- аналіз умови залучення кредитів;

- забезпечення своєчасні розрахунки за отримані кредити;

- забезпечення ефективне використання позичкових коштів.

В залежності від специфіки галузі, характеру виробництва та інших

особливостей, етапи залучення позикового капіталу можуть змінюватися. Ці

зміни направлені на те щоб максимально ефективно використовувати

залучений капітал підприємства.

Отже, політика залучення позичкових коштів являє собою частину

загальної фінансової стратегії, яка полягає у забезпеченні найбільш ефективних

форм і умов залучення позичкового капіталу з різних джерел відповідно до

потреб розвитку підприємства.


1. Базартінова О. В. Управління позиковим капіталом підприємств і його

основні джерела формування / О. В. Базартінова // Вісник Донецького

університету економіки та права. – 2011. – № 2. – С. 125 – 128.

362

2. Баранов О. О. Політика управління позиковим капіталом: її сутність

та основні складові / О. О. Баранов //Молодіжний науковий вісник УАБС

НБУ, Серія: Економічні науки. – 2013. – № 4. – С. 181 – 188.

3. Бланк И. А. Управление активами и капиталом предприятия /

И. А. Бланк. - К. : Центр, Эльга. – 2005. – 448 с.

4. Федорова І. О. Управління позиковим капіталом підприємств України:

проблеми та напрями удосконалення / І. О. Федорова // Економіка та

менеджмент: перспективи розвитку : матеріали ІІ Міжнародної науково-

практичної конференції, м. Суми, 22–24 червня 2012 року / за заг. ред.

О. В. Прокопенко. – Суми : СумДУ, 2012. – C. 145 – 146.

Григорета Король

к. е. н., професор,

Ганна Рожкова

студентка,



ДОЦІЛЬНІСТЬ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ АГРОФІРМИ

Податкова політика в Україні щодо сільського господарства та механізми

її реалізації набули особливого значення, адже сільськогосподарська галузь є

дуже важливою для країни. На рівні держави має місце непряма підтримка

розвитку агропромислового сектору за допомогою спеціальних податкових

режимів. Не дивлячись на значну кількість публікацій, присвячених проблемам

оподаткування сільськогосподарських підприємств, питань залишається багато.

Відповідно до Податкового кодексу України оподаткування підприємств

сільського господарства на сьогодні може здійснюватися двома способами:

загальна система оподаткування та спеціальний податковий режим [1].

Використовуючи у своїй діяльності загальну систему оподаткування,

363

сільськогосподарські товаровиробники мають сплатити податок на прибуток,

враховуючи податок на землю, збір за спеціальне використання підземних вод,

що визначено Податковим кодексом України. Спеціальний податковий режим

передбачає сплату фіксованого сільськогосподарського податку. Очевидно, що

агрофірми зацікавлені у зменшенні податкового навантаження, оскільки на

розвиток підприємства та на його потреби в такому разі залишається більша

частка прибутку.

Показники роботи агрофірми від року до року можуть змінюватися,

оскільки сільське господарство є досить непередбачуваним за своєю

ефективністю видом економічної діяльності. Крім того, у зв’язку з частими

змінами законодавства України агрофірми повинні періодично визначати

найбільш вигідну для себе систему оподаткування, а отже й обліку. Для вибору

вигідної для фірми системи оподаткування необхідно співставити податкове

навантаження при звичайній системі оподаткування та при сплаті фіксованого

сільськогосподарського податку. При звичайній системі оподаткування податок

на прибуток залежить від величини прибутку до оподаткування і ставки такого

податку. Наступним податком, який агрофірма повинна буде сплачувати при

звичайній системі оподаткування – податок на землю. Його розмір залежить від

площі земельної ділянки, величини нормативної грошової оцінки одиниці

площі земельної ділянки і ставки відповідного податку. Згідно з пунктом 272.1

статті 272 Податкового кодексу України ставка податку на землю для

земельних ділянок сільськогосподарських угідь, нормативна грошова оцінка

яких проведена, становить 0,1% [1]. Слід звернути увагу на те, що згідно зі

статтею 155 Податкового кодексу України податок на прибуток зменшується на

суму податку на землю у разі, якщо валовий дохід фірми від продажу

сільськогосподарської продукції власного виробництва за попередній звітний

(податковий) рік перевищує 50% загальної суми валового доходу. Сума збору

за спеціальне використання підземних вод залежить від кількості фактично

використаної за рік води і ставки відповідного збору. Згідно з пунктом 325.2

статті 325 Податкового кодексу України та пунктом 34 розділу 1 Закону

364

України №1166 до статті 325 ставка збору за спеціальне використання

підземних вод агрофірмою становить з 01.04.2014 для Дніпропетровської

області 49,95 гривень за 100 м3 води [2]. У підсумку одержимо величину

податків та збору, яку необхідно сплатити агрофірмі за певний період часу,

тобто за рік. При сплаті фіксованого сільськогосподарського податку слід

визначити добуток площі земельних угідь, нормативної грошової оцінки

одиниці площі земельної ділянки і ставки фіксованого податку. При цьому

необхідно відзначити, що з 01.01.2015 при визначенні бази оподаткування

необхідно буде ураховувати коефіцієнт індексації, визначений станом на перше

січня звітного року [2]. Порівняння указаних підсумків дасть змогу виявити

доцільну для даної агрофірми систему оподаткування.

При виборі системи оподаткування слід прийняти до уваги, що

фіксований сільськогосподарський податок необхідно сплачувати і при

збитковій діяльності у звітному році. В такому випадку можна розбити суму

податку на частини і сплачувати податок протягом року, що дозволить не так

відчутно витрачати відповідні кошти. В той же час використання звичайної

системи оподаткування, спираючись на П(С)БО 16 «Витрати» [3] та П(С)БО 15

«Доход» [4], вимагає ведення не тільки бухгалтерського, але й податкового

обліку, що призведе до розширення обов’язків головного бухгалтера або

залучення додаткового обліковця.

Викладений підхід до вибору системи оподаткування апробовано на

прикладі однієї з агрофірм Дніпропетровської області. Встановлено, що,

являючись платником фіксованого сільськогосподарського податку, агрофірма

підлягає меншому приблизно на 2,5 млн грн податковому навантаженню, ніж

при звичайній системі оподаткування.


1. Податковий кодекс України. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ 275/D/B9-17.

2. Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення

365

передумов для економічного зростання в Україні». – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/1166-18.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»,

затверджено Міністерством фінансів України від 31.12.1999 р. № 318 (зі

змінами та доповненнями). – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua-

/laws/show/z0027-00.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Доход»,

затверджено Міністерством фінансів України від 29.11.1999 р. № 290 (зі

змінами та доповненнями). – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua-

/laws/show/z0860-99.

Роман Ліпський



м. Полтава

ІННОВАЦІЇ В АГРАРНІЙ СФЕРІ: НЕОБХІДНІСТЬ ТА МОЖЛИВОСТІ

Відродження економічної могутності України у світовому співтоваристві

буде в першу чергу визначатися стабільністю розвитку базових галузей

національного господарства і їхніх первинних ланок – аграрних та промислових

підприємств, що створюють товари для задоволення зростаючого й постійно

мінливого попиту.

Забезпечення стійкого розвитку сільськогосподарських підприємств, у

свою чергу, буде залежати від вибору ефективної стратегії використання й

формування їхнього ресурсного потенціалу. Сучасне положення більшості

українських підприємств, як і всього національного господарства у світовій

економіці, не відповідає їх природному й інтелектуальному потенціалу.

Конкурентоздатність продукції більшості українських

сільськогосподарських підприємств нижче багатьох західних через істотно

366

більшу витрату економічних ресурсів на одиницю виробленої продукції, а

також через структуру факторів виробництва, не відповідним сучасним

вимогам стійкого економічного розвитку.

У процесі ресурсокористування та ресурсозбереження у

сільськогосподарських підприємствах важливу роль відіграє впровадження

новітніх технологій та досягнень науково-технічного прогресу. Інновації є

засобом підвищення ефективності виробництва продукції, а також засобом

адаптації підприємства до змін соціального, економічного, екологічного

середовища. Інноваційний процес у сільськогосподарському виробництві – це

постійний, безперервний процес перетворення окремих технічних,

технологічних, агрохімічних, біологічних та організаційно-економічних ідей і

наукових варіантів вирішення певного практичного завдання з метою переходу

аграрних галузей та підприємств на якісно новий рівень виробничого процесу.

Нині значна частина вітчизняних агропідприємств, особливо малих

неспроможна виробляти високоякісну й конкурентоспроможну продукцію. Це є

результатом таких негативних явищ як:

- застарілий машинно-тракторний парк;

- диспаритет цін на продукцію промисловості і сільського господарства;

- постійне зростання цін на паливо-мастильні матеріали;

- недосконала кредитно-фінансова система і законодавча база;

- обмеженість інформаційних ресурсів;

- втрата висококваліфікованих працівників;

- відсутність необхідних інвестицій та доступних інновацій тощо [3].

Ці проблеми стали особливо гострими у зв’язку з набуттям Україною

членства в структурах СОТ, що вимагає від нашої держави постачання на

світовий ринок високоякісної конкурентоспроможної продукції. Таким чином,

постає гостра необхідність у переорієнтації з традиційного господарювання на

високоефективне інноваційне [5].

В аграрній діяльності розробка інновацій і їх впровадження пов’язано

переважно з новими сортами рослин, виведенням нових порід тварин, нової

367

техніки, новими ресурсозберігаючими технологіями, застосування яких, у

більшості випадків, змінює характерні властивості сільськогосподарської

продукції, що виробляється, але не призводять до появи нових видів продукції.

Історичні зміни у технологіях вирощування сільськогосподарських

культур зумовили зниження до десятка разів витрат праці з розрахунку на 1 га

посіву за одночасного підвищення врожайності й поліпшення умов праці. Тому

у сільському господарстві зміна технології має більш глибокий ефект, ніж

просто поява нової продукції [1].

Загалом Україна має потенційні можливості для успішного здійснення

інноваційної діяльності, однак на рівні держави необхідно виконати ряд заходів:

1) забезпечити стабільну економічну ситуацію в країні для залучення

інвестицій в агропромисловий комплекс;

2) надати пільги підприємствам, які створюють інноваційний продукт, що

дозволить збільшити фінансові ресурси для реалізації інноваційної програми

підприємства;

3) зорієнтувати фінансово-кредитні установи на надання кредитів

підприємствам, що займаються інноваційною діяльністю.

Використання запропонованих заходів щодо стимулювання

впровадження інновацій підприємствами агропромислового виробництва

дозволить покращити процес виробництва, ефективно використовувати

внутрішні і залучати зовнішні інвестиції в інноваційну діяльність.


1. Аграрна реформа в Україні : [наукове видання] / За ред.

П. І. Гайдуцького. – К. : ННЦ ІАЕ, 2005. – 424 с.

2. Закон України «Про інноваційну діяльність» № 40-IV від 04 лип. 2002 р.



3. Малік М. Й. Дослідження з удосконалення управління інноваційним

розвитком підприємств / М. Й. Малік // Економіка АПК. – 2012. – № 1. –

368

С. 188 – 189.

4. Могильна Л. М. Інновації як фактор підвищення ефективності

сільськогосподарського виробництва / Л. М. Могильна // Вісник Сумського

національного аграрного університету. Серія «Економіка і менеджмент». Вип.

5/1 (39), 2010 : науковий журнал. – Суми : СНАУ, 2010. – С. 89 – 93.

5. Указ «Про Стратегію економічного та соціального розвитку України

«Шляхом європейської інтеграції» на 2004-2015 роки» № 493/2004 від 28 квіт.

2004 р. [Електронний ресурс] / Президент України. – Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/493/2004.

Вікторія Лихопій


Максим Бровко

Студент ОКР-Магістр,


м. Полтава

ДОПОМОГА ПРИ НАРОДЖЕННІ ДИТИНИ В УКРАЇНІ В 2014 РОЦІ

Допомога при народженні дитини – є одною із головних різновидів

державної допомоги сім’ям з дітьми, яка спрямована для забезпечення

державної допомоги сім’ям з дітьми у загальній системі соціального захисту

населення. Одноразова допомога по народженню дитини – це виплата, яка

призначається як застрахованим, так і незастрахованим особам. Отримує таку

допомогу один з батьків за місцем роботи, служби або навчання, а якщо батьки

не працюють, не служать або не навчаються, в органах соціального захисту

населення за місцем проживання [1].

Згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про

Державний бюджет України на 2014 рік» від 27 березня 2014 року було

прийнято нововведення, відповідно до яких заплановано зменшення соціальних

369

програм, серед яких соціальна допомога при народженні дитини.

Для реалізації даної реформи прийнято Закон України «Про запобігання

фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в

Україні» [2], яким вносяться зміни до Закону України «Про державну допомогу

сім’ям з дітьми» [1].

За діючими нормами на сьогодні в Україні встановлено такі розміри

допомоги при народженні: 30960 грн – на першу дитину, 61920 грн – на другу,

123840 грн – на третю і кожну наступну. Допомога по догляду за дитиною

віком до трьох років зараз переважно складає 130 грн.

З 1 липня 2014 р. почне діяти єдиний розмір допомоги при народженні

дитини – 41280 грн. При цьому виплату передбачається здійснювати

одноразово у сумі 10320 грн, а решту суми допомоги виплачувати протягом

наступних 36 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом

Міністрів України. Слід також зазначити, що її об’єднано з допомогою по

догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та передбачено

зарахування періоду такої відпустки до страхового стажу як період, за який

сплачуватимуться страхові платежі у вигляді ЄСВ, виходячи з розміру

мінімального страхового внеску. При цьому, відмінено взагалі поняття

допомоги для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Проведемо порівняльну характеристику змін, що стосуються розмірів

допомоги при народженні дитини згідно табл. 1.

Таблиця 1

Допомога при народження дитини у 2014 році

Допомога при народженні дитини з 01.01.2014 р.

на першу дитину – 30

прожиткових мінімумів на

дітей віком до 6 років

30960,00 грн

(у т.ч. одноразово 10

прожиткових мінімумів – 10

320,00 грн, решта протягом

24 місяців – по 860,00 грн)

на другу дитину – 60

прожиткових мінімумів на

дітей віком до 6 років

61920,00 грн


прожиткових мінімумів –


48 місяців – по 1075,00 грн)

на третю і кожну наступну –

120 прожиткових мінімумів

на дітей віком до 6 років

123840,00 грн


прожиткових мінімумів –


72 місяців – по 1576,67 грн) Допомога при народженні дитини з 01.07.2014 р.

у фіксованому розмірі незалежно від черговості народження дітей:

41280,00 грн (у т.ч. одноразово 10320,00 грн, решта протягом 36 місяців – по 860,00 грн)

370

Метою цих змін Уряд зазначає відновлення принципу соціальної

справедливості при наданні допомоги при народженні, оскільки вони

гарантуватимуть рівні права на отримання державної підтримки для

повноцінного розвитку та виховання дитини, а також можливість зекономити

близько 3,5 млрд. грн, які спрямують на соціальний захист найбільш уразливих

категорій громадян [3].

На думку Уряду це дозволить відновити принцип соціальної

справедливості при наданні допомоги при народженні, оскільки дані зміни

будуть гарантувати рівні права на отримання державної підтримки для

повноцінного розвитку і виховання дитини.

На нашу ж думку, в умовах економічної кризи та політичної

нестабільності різке зменшення розміру допомоги при народженні дитини, як

державного стимулу до покращення демографічної ситуації, може стати

причиною відмови або відстрочення строків народження дітей, та призвести до

підвищення рівня бідності сімей з дітьми.


1. Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21лист.

1992 р. № 2811-XII (редакція від 02.02.2014 р., підстава № 644-18) :

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua.

2. Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення

передумов для економічного зростання в Україні» від 10 квіт. 2014 р.

№ 1200-VII : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua.

3. Майбутнім дітям урізали соціальну допомогу : [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://www.fpsu.org.ua/napryamki-diyalnosti/sotsialnij-zakhist/

http://www.fpsu.org.ua/napryamki-diyalnosti/sotsialnij-zakhist/

371

Ольга Остапенко

кандидат економічних наук, доцент,


м. Полтава

ПЕРЕСТРАХУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ МІНІМІЗАЦІЇ РИЗИКІВ У

СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

Перестрахування є одним із видів страхування. Воно дозволяє

компенсувати коливання і скорочувати потенціал збитку. Особливо в

сільськогосподарському виробництві збитки є значно більшими в силу ознак,

характерних тільки для цього виду господарювання. Крім того,

перестрахування є важливим механізмом стабілізації доходів страхових

компаній.

Отож, перестрахування – страхування одним страховиком (цедентом,

перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх

або частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика

(перестраховика). При здійсненні перестрахування кожна страхова компанія

виходить з того, що даний процес повинен бути економічно ефективним при

досягненні поставленої цілі, а також повинен враховувати вартість

перестрахування. Перестрахування здійснюється перестрахувальником з метою

захисту себе від втрат, які він може понести [1].

Аграрна галузь на наше переконання буде розвиватися ефективно лише за

умова залучення до страхового процесу і держави. Рішення даної проблеми

можливе шляхом створення державної перестрахової компанії.

Необхідність створення державної перестрахової компанії для

перестрахування сільськогосподарських ризиків підтверджується і тим, що в

сучасних умовах вітчизняні страхові компанії традиційно перестраховують їх

на західноєвропейському, так званому «жорсткому», ринку або на російському,

«м'якому», ринку. Жорсткий ринок, як правило, надає більш високі тарифні

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%85%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BA

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%85%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%BA

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%80%D1%82%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C_%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%85%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%80%D1%82%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C_%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%85%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F

372

котирування і більш суворі вимоги до процесу страхування. М'який ринок,

відповідно, більш гнучкий [2].

Для розуміння значення перестрахування сільськогосподарських ризиків,

необхідно виділити його переваги:

- забезпечує фінансову надійність функціонування страхових компаній;

- забезпечує динамічний розвиток національного страхового ринку,

збільшення його місткості;

- перестрахуванням досягається перерозподіл суми збитку між багатьма

страховиками, чим забезпечується підвищення фінансової стійкості кожного

окремого страховика [3];

- створює умови для формування однорідного збалансованого портфеля,

який необхідний страховику для надійного контролю своєї середньо- та

довгострокової політики;

- дозволяє розукрупнювати великі ризики, поділяючи їх між двома або

кількома страховиками, що сприяє збалансованості страхового портфеля

кожного з них [4].


1. Перестрахування [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%

82%D1%80%D0%B0%D1%85%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%

D1%8F.

2. Перестрахование сельскохозяйственных рисков: трудности

украинского страхового рынка [Электронный ресурс]. – Режим доступа:

http://www.agroinsurance.com/ru/analytics?pid=758.

3. Шевченко-Котенко Ю., Тимчук Х., Тулюлюк А. С. Перестрахування як

спосіб забезпечення фінансової стійкості страхової компанії [Електронний

ресурс].– Режим доступу: http://intkonf.org/shevchenko-kotenko-yu-timchuk-h-

tulyulyuk-a-s-perestrahuvannya-yak-sposib-zabezpechennya-finansovoyi-stiykosti-

strahovoyi-kompaniyi/.

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%85%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%258



http://intkonf.org/shevchenko-kotenko-yu-timchuk-h-tulyulyuk-a-s-perestrahuvannya-yak-sposib-zabezpechennya-finansovoyi-stiykosti-strahovoyi-kompaniyi/



373

4. Історія виникнення перестрахування [Електронний ресурс].– Режим

доступу: http://ua.textreferat.com/referat-16917-2.html.

Я. Приймак

студентка ОКР «Магістр», спеціальності «Фінанси і кредит»


м. Полтава

УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ ПІДПРИЄМСТВА

Прибуток є найважливішим внутрішнім джерелом формування

фінансових ресурсів підприємств та економічного розвитку держави загалом;

основним критерієм ефективності господарської діяльності та якості

корпоративного управління, головною метою підприємницької діяльності.

Прибуток - це особливий вид ресурсів суб’єктів господарювання, що

систематично відтворюється, в якому відбиваються взаємозв'язки та

реалізуються економічні інтереси всіх суб’єктів корпоративних відносин:

акціонерів, працівників, клієнтів, контрагентів по бізнесу, представників

громадськості, державних органів та місцевої влади [1].

Теоретичні та практичні аспекти формування, використання та

управління прибутком підприємств розглянуті в працях вітчизняних науковців:

М. Д. Бiлик, М. Т. Білухи, І. О. Бланка, Л. Д. Буряка, Ф. Ф. Бутинця,

Б. І. Валуєва, І. В. Зятківського, О. Р. Квасовського, В. Г. Лінника, В. О. Мец,

В. М. Опаріна, О. О. Орлова, А. М. Поддєрьогіна, Н. М. Ткаченко,

П. Т. Саблука, В. В. Сопко, Н. М. Цал-Цалко.

Головною метою управління прибутком є потребує визначення

конкретних задач за напрямами його формування, розподілу та використання.

До основних задач управління формуванням прибутку можна відносити [3]:

- визначення потреби у необхідній (цільовій) сумі прибутку, що

забезпечує цілі розвитку підприємства та умови його самофінансування за

374

рахунок внутрішніх джерел;

- забезпечення досягнення необхідного рівня прибутку на вкладений

власниками капітал (власний капітал);

- забезпечення оптимальної пропорційності між рівнем прибутку, що

формується та рівнем ризику підприємницької діяльності підприємства;

- забезпечення високої якості прибутку за окремими джерелами його

формування.

До основних задач управління розподілом прибутку пропонується

віднести:

- забезпечення передбаченого законодавством розподілу отриманого

прибутку між підприємством, та державою та іншими учасниками його

зовнішніх фінансових відносин;

- оптимізація розподілу прибутку, що залишається у розпорядженні

підприємства між накопиченням і споживанням;

- оптимізація розподілу прибутку підприємства, що призначений на

споживання між власниками та найманими працівниками;

- оптимізація пропорцій розподілу прибутку підприємства, що

накопичується, між інвестиційними ресурсами та резервним капіталом.

До основних задач управління використанням прибутку запропоновано

відносити:

- забезпечення повного і ефективного використання власних

інвестиційних ресурсів;

- забезпечення ефективного використання прибутку, що спрямований на

матеріальне стимулювання найманого персоналу;

- забезпечення повного і ефективного використання прибутку, що

спрямований на соціальний розвиток колективу підприємства.

У процесі планування прибутку підприємства використовуються такі

основні методи: метод екстраполяції; метод прямого розрахунку; нормативний

метод; метод «CVP»; метод цільового формування прибутку; метод

прогнозування грошового потоку; метод факторного моделювання.

375

Провівши аналіз методів планування прибутку потрібно зазначити, що

лише метод факторного моделювання дасть змогу ефективно спрогнозувати

обсяг досліджуваного показника. Це твердження базується на основі впливу

випадкових величин та процесів на прибуток (попит на продукцію чи вплив

реклами на прибуток). Тому доцільно користуватися саме цим методом, хоча

він дійсно складний у використанні, потрібно робити вибір: чи якість

результату застосування методу, чи простота його при розрахунках.


1. Білик М. Д. Фінансові результати діяльності малих підприємств : оцінка

та прогнозування [Текст] : [монографія] / М. Д. Білик, Т. О. Білик. – К : КНУТД,

2012. – 280 с.

2. Остапенко О. А. Сутність поняття «фінансовий результат» та

особливості його формування / О. А. Остапенко, О. В. Дейнека // Молодіжний

науковий вісник УАБС НБУ, Серія: Економічні науки. – 2013. – № 4. –

С. 353 – 360.

3. Фецович Т. Р. Формування фінансових результатів підприємств /

Т. Р. Фецович // Вісник Львівської комерційної академії. – 2011. – № 36. –

С. 405 – 410.

Дмитро Савицький

студент ОКР-Магістр,


м. Полтава

СУТНІСТЬ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Поняття банківської діяльності законодавчо отримало своє визначення у

статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Але оскільки

376

трактування понять мають властивість змінюватися, ми, перш ніж звернутися

до визначень, наведених у чинному законодавстві, спробуємо виділити сутнісні

характеристики банківської діяльності в теоретичному плані.

Банківська діяльність як підприємницька діяльність в цілому, на думку

О. П. Орлюка, має певну специфіку й притаманні тільки їй особливі риси:

отримання прибутку від обігу (за наявності ризиків) не тільки власних,

а й залучених коштів;

отримання прибутку від обігу фінансових інструментів, що є одночасно

умовою існування держави й забезпечення її суверенітету;

наявність у силу перших двох обставин регламентованого й міцного

державного регулювання даного виду підприємницької діяльності, що

забезпечує в першу чергу публічні інтереси, а потім уже – приватні [5].

Саме мета отримання прибутку дає поштовх банківським установам

удосконалювати традиційні і впроваджувати нові банківські операції і

технології для підвищення рентабельності банківської діяльності.

Банківська діяльність у широкому розумінні має місце тоді, – вважає

В. І. Капран, – коли здійснення будь-якого з перерахованих законодавцем видів

банківських операцій здійснюється як самим банком, так і небанківською

кредитно-фінансовою установою [4].

В міжнародній банківській практиці сюди включаються такі операції, як

купівля-продаж валюти, здійснення розрахунків, інкасація грошових коштів,

довірче управління грошовими коштами, лізингові операції тощо.

Таким чином, банківська діяльність – це діяльність зі збереження, обігу та

продажу власних і залучених грошей та цінностей, здатних виконувати функції

грошей, яку здійснюють банки з метою отримання прибутку.

Термін «банківська діяльність» протягом тривалого часу не отримував

свого розкриття в законодавстві України. Стаття 3 Закону про банки (в

попередній редакції) від 29 березня 1991 р. містила перелік операцій, які

визнавалися банківськими – всього 14 операцій. На цій підставі можна було

дати найпростіше визначення банківської діяльності, тобто визначити її як

377

сукупність операцій, які здійснюються банками згідно з переліком,

встановленим відповідним законом. У такому разі банківська діяльність

виступала як механічна сума всіх операцій, що їх виконують установи під

назвою «банки».

Банківська діяльність з правової позиції є сукупністю правових дій, що

здійснюються певними суб’єктами у формі, встановленій законом або

договором. У даному аспекті банківська діяльність являтиме собою систему

постійно здійснюваних угод і операцій, що спрямовані на отримання прибутку.

Слід зазначити, що на класифікацію банківських операцій впливає економічна

сутність діяльності банків як фінансових посередників. [2].

Таким чином, під банківською діяльністю розуміють сукупність

здійснюваних банківських операцій банками та іншими фінансовими

установами як спеціальними суб’єктами з приводу грошей та інших фінансових

інструментів як засобів обігу, накопичення і товарів.

Зрозуміло, що поняття банківської діяльності не вичерпується лише

переліком операцій, які виконуються на грошовому ринку. До особливостей

банківської діяльності слід віднести й конструювання банківської системи,

налагодження взаємодії її елементів шляхом визначення статусу і функцій

окремих ланок. Узагальнення щодо визначення поняття банківської діяльності

представимо в табл. 1.

Таблиця 1

Систематизація визначення поняття «банківська діяльність»

Джерело / автор Визначення

1 2

ЗУ «Про банки і

банківську діяльність»

залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб

та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних

умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських

рахунків фізичних та юридичних осіб

Ю. В. Ващенко

розглядає банківську діяльність у широкому значенні, в якому

розуміються всі види операцій, які можуть проводити банки, а у

визначених законом випадках інші юридичні особи, і у вузькому,

що включає тільки ті операції, які виділяють банк з числа інших

фінансово-кредитних установ

В.І. Капран

здійснення будь-якого з перерахованих законодавцем видів

банківських операцій здійснюється як самим банком, так і

небанківською кредитно-фінансовою установою

378

1 2

О. М. Олейник

сукупність постійно або систематично здійснюваних із приводу

грошей та інших фінансових інструментів операцій різних видів,

об’єднаних загальною метою

О. П. Орлюк

банківська діяльність як підприємницька діяльність в цілому має

певну специфіку й певні, притаманні тільки їй, особливі риси,

виходячи з трьох базових банківських операцій.

Таким чином, поняття «банківська діяльність» можна розглядати у

широкому та у вузькому значенні. У широкому значенні під банківською

діяльністю розуміються всі види операцій, які можуть здійснювати відповідно

до законодавства банки, а у визначених законом випадках – інші юридичні

особи. У вузькому значенні банківська діяльність включає в себе лише ті

операції, які виділяють банк з числа інших фінансово-кредитних установ.


4. Ващенко Ю. В. Банківське право : [навч. посіб.] / Ю. В. Ващенко. – К. :

Центр навч. літ., 2006. – 344 с.

5. Глібко С. В. Особливості визначення банківських послуг у

законодавстві України / С. В. Глібко // Теорія і практика правознавства : електр.

наук. фах. вид. Нац. ун-ту «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого». –

2013. – Вип. 2. – Режим доступу : http://nauka.jur-academy.kharkov.ua.

6. Закон України «Про банки і банківську діяльність» № 2121–ІІІ від

7 груд. 2000 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу до закону :

http://www.rada.kiev.ua.

5. Капран В. І. Банківські операції : [навч. посіб.] / В. І. Капран,

М. С. Кравченко, О. К. Коваленко. – К. : Центр навч. літ., 2006. – 208 с.

6. Орлюк О. П. Фінансове право : [підручник] / О. П. Орлюк. – К. :

Юрінком Інтер, 2010. – 808 с.

http://www.rada.kiev.ua/

379

Світлана Севрюкова

аспірант,

Херсонський аграрний державний університет

м. Херсон

ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ

ПРОДУКЦІЇ ГАЛУЗІ САДІВНИЦТВА

Орієнтуючись на важливість діяльності агропромислового виробництва в

житті суспільства, механізм здійснення державного контролю і нагляду за

якістю сільськогосподарської продукції є надзвичайно важливим. Продовольча

безпека виступає як фактор забезпечення національної безпеки, тому важливим

убачається управління з боку держави за тим, яким чином забезпечується

продовольча компонента національної безпеки. [3]

Рівень якості плодоягідної продукції є серйозним питанням для

споживачів в Україні. На даний момент виробники виготовляють та постачають

продукцію, яка не може відповідати вимогам споживачів. Однак за відсутності

високоякісної продукції у великій кількості вони змушені купувати менш

якісну та менш привабливу продукцію. Постачання низькоякісної продукції

частково пов’язане з тим, що більше 80 % валового збору плодоягідної

продукції в Україні вирощується домашніми господарствами населення, що

свідчить про низький рівень забезпеченості необхідним устаткуванням для

сортування, миття та пакування фруктів та ягід, частково – з відсутністю

достатньої інформації та низькою свідомістю виробників про стандарти якості

та питання якості.

У складі Міністерства аграрної політики України функціонує Державна

інспекція з контролю якості сільськогосподарської продукції та моніторингу її

ринку — урядовий орган державного управління, який діє на підставі

постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. № 1429. Вона

здійснює контроль якості сільськогосподарських та харчових продуктів

380

здійснює контроль за дотриманням вимог стандартів, технічних умов та інших

нормативних документів, пов’язаних з якістю, безпекою і сертифікацією

сільськогосподарської продукції під час її заготовки, переробки, реалізації та

здійснення експортно-імпортних операцій. [4]

На даний момент в Україні виробники плодоягідної продукції мають

дотримуватися стандартів якості, визначених Головним інститутом

стандартизації України. Багато стандартів для продукції галузі садівництва, які

застосовуються зараз, успадковані ще з часів Радянського Союзу і не

змінювалися останнім часом. Українські стандарти значною мірою

відрізняються від стандартів, які застосовуються у ЄС, або від стандартів ФАО.

Підвищення якості плодів та ягід, виготовлених українськими

виробниками, є однією з основних проблем сьогоднішніх виробників. На

український ринок потрапляє все більш і більш приваблива імпортна продукція,

яка добре калібрована та упакована. Оскільки швидко зростаючі роздрібні

мережі не можуть купувати якісну продукцію у місцевих виробників, вони

дедалі частіше звертаються до продукції з-за кордону (яблука – з Польщі,

кавуни – з Іспанії, виноград – з Італії). Отже, адаптація існуючих стандартів

якості та встановлення функціональної організації з контролю якості є

важливими питаннями для майбутнього розвитку виробництва

сільськогосподарської продукції в Україні.

Беручи до уваги причини встановлення стандартів якості багато

різноманітних міжнародних організацій займаються розробкою стандартів для

харчової продукції. Серед цих організацій – Продовольча та

сільськогосподарська організація (ФАО), та Всесвітня організація охорони

здоров’я (ВООЗ) Організації Об’єднаних Націй (ООН), Світова організація

торгівлі (СОТ), Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК ООН) та

Європейський Союз (ЄС) [3].

На даному етапі існують очевидні відмінності між українським та

європейськими стандартами якості для продукції галузі садівництва, а саме:

Стандарти ЄС постійно оновлюються, на відміну від українських, а в умовах

381

швидкої зміни ринкової кон’юнктури необхідність оновлювати ці стандарти

стає нагальною.

Маркетингові стандарти ЄС завжди містять класифікацію, яка поділяє

сільськогосподарську культуру на три класи: клас «екстра», клас І та клас ІІ.

Більшість українських стандартів не передбачає розподілу продукції за різними

класами.

Максимальні рівні вмісту важких металів (таких як к свинець, кадмій,

ртуть, мідь, цинк та миш’як) передбачені постановами ЄС, набагато жорсткіші,

аніж, дозволені українськими стандартами [2].

Успішний процес інтеграції України в світове економічне

співтовариство не можливий без координації зусиль з випуску якісної та

безпечної харчової продукції. Це в першу чергу – створення національних

стандартів, які гармонізовані з міжнародними та європейськими, в області

підтвердження відповідності та безпечності продукції, розроблення та введення

в дію технічних регламентів.

Активність підприємств з розроблення та впровадження систем

управління якістю за останні роки значно збільшилась. Це обумовлено не

тільки політикою в області якості, але й розумінням необхідності високого

рівня управлінням виробництвом при входженні на міжнародний ринок та

вимогам європейського співтовариства та найближчих географічних сусідів.

Добре розроблена та організована система може і повинна забезпечувати

високу якість і безпечність харчових продуктів, умови для підвищення взаємної

довіри і створення цивілізованого ринку в Україні.


1. Крисанов Д.Ф. Якість і безпечність харчової продукції / Д. Ф. Крисанов

// Економіка прогнозування. – 2010. – № 3. – С. 113.

2. Маренич М.М. Контроль якості і безпека продуктів харчування в ЄС. /

[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://77.121.11.22/ecolib/8/2.doc.

3. Міністерство аграрної політики та продовольства України. Виробники

382

мають забезпечити українців якісними продуктами харчування, 20.06.2013 р.

[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://minagro.gov.ua/ru/node/7180.

4. Модернізація України – наш стратегічний вибір. Щорічне Послання

Президента України до Верховної Ради України. – К:. – 2011.

Анастасія Скиданенко

асистент кафедри бухгалтерського обліку,


м. Полтава

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ЦІНОУТВОРЕННЯ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ

Одним із важливих аспектів розбудови економічних відносин є

вирішення проблем ціноутворення, які мають місце у механізмі

функціонування аграрного ринку. Дане питання набуває все більшої

актуальності внаслідок нестабільної ситуації на ринку, адже ціна є одним з

найважливіших інструментів регулювання економіки.

Відповідно до теорії трьох факторів виробництва у процесі ціноутворення

на сільськогосподарську продукцію використовуються ресурси, що створюють

відповідну частину вартості: земля – ренту, праця – заробітну плату, капітал –

відсоток, що впливає на ціну через перерозподіл прибутку і перетворену форму

вартості – ціну виробництва. Розглядаючи теорію граничної корисності,

відмітимо, що цінність визначається мірою корисності результату, а отже

зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є

неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати корисність товару.

Представники неокласичної теорії поєднали обидві теорії та припустили, що

формування ринкових цін відбувається в результаті взаємодії попиту і

пропозиції, та довели, що зміна попиту пов’язана з категорією граничної

корисності, а пропозиції – з впливом витрат виробництва [1]. Проте, проф.

383

В. Д. Никифорук стверджує, що: «…у сучасні теорії ціноутворення допущена

груба помилка. Відкинувши вартість товару, за основу ціноутворення взято

лише співвідношення попиту і пропозиції, тобто коефіцієнт поправки до

вартості товару на ринкову рівновагу економіки. Тому економісти загнали себе

у безвихідь: вони не можуть пояснити, як визначається ціна, коли попит і

пропозиція збігаються. А за цих умов вона збігається з вартістю виробництва»

[2]. Тому, хоча ціна є грошовим виразом вартості товару, формується на основі

попиту-пропозиції на ринку і виступає джерелом нагромаджень для

відтворення вкладеного капіталу, але для сільського господарства притаманні

особливості: співвідношення попиту і пропозиції, якість продукції, строк й

місце продажу, наявність конкурентних переваг, рівень податків і ринкових

зборів, собівартість виробництва та реалізації продукції. Розмір і структура

виробничих витрат зумовлюється природними, організаційно-економічними

чинниками та технологією виробництва, кількістю й вартістю залучених

ресурсів [3].

Найбільш адекватна ринковим економічним процесам є ціна, побудована

за концепцією «ціни виробництва», що базується на застосуванні норми

прибутку. Ціна за цією концепцією матиме такий вигляд:

Ц = Сn + , (1)

де Ц – ціна 1 т, грн;

Сn – нормативна по галузі собівартість 1 т продукції, грн;

Нс – середня норма прибутку в галузях, що обслуговують АПК, %;

Овф – середньорічна вартість авансового капіталу в основних виробничих

фондах сільськогосподарського призначення (враховуючи вартість землі) на

1 т продукції, грн;

Озас– собівартість 1 т продукції (без амортизації), грн;

К – період обігу авансованих у поточні затрати оборотних коштів, років.

Нині закупівельні ціни на деяку продукцію рослинництва і тваринництва

384

значно нижчі від витрат на їх виробництво і навіть не компенсують їх. До того

ж треба зробити акцент на одну особливість, яка можлива в економіці країни –

нееквівалентність міжгалузевого обміну і диспаритет цін.

Таблиця 1

Динаміка закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію

у Полтавській області за лютий 2014 року, грн/т

Вид продукції 03.02.14 07.02.14 14.02.14 28.02.14 Зміни (+;-)

суми, грн/т У %

Пшениця 3 кл 1770, 00 1810,00 1820,00 1840,00 + 70,00 +3,9

Кукурудза 1530,00 1620,00 1620,00 1620,00 + 90,00 +5,9

Ячмінь 3 кл 1340,00 1340,00 1340,00 1340,00 0 0

Насіння соняшнику 3020,00 3100,00 3140,00 3395,00 + 375,00 +12,4

Соя 4130,00 4125,00 4215,00 4340,00 + 210,00 +5,1

Молоко 1 ґат 4500,00 4500,00 4500,00 4560,00 + 60,00 +1,3

Молоко 2 ґат 3380,00 3380,00 3380,00 3400,00 + 20,00 +0,6

М’ясо свиней 17750,00 17750,00 17750,00 17250,00 - 500,00 -2,8

М’ясо ВРХ 16000,00 16000,00 16000,00 16800,00 + 800,00 +5,0

*Розраховано за матеріалами Міністерства аграрної політики та продовольства України та дослідженнями

Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки»

Аналіз закупівельних цін свідчить, що протягом лютого 2014 року ціни на

всі види сільськогосподарської продукції рослинництва аграрних підприємств

Полтавської області мають тенденцію до збільшення. Найвищими темпами

характеризується зростання цін на насіння соняшнику (12,4 %) та насіння

кукурудзи (5,9 %). У тваринницькій галузі протягом місяця спостерігається

зменшення цін на м’ясо свиней на 500 грн/т або 2,8 %.


1. Климко Г. Н. Основи економічної теорії: політекономічний аспект :

[підручник] / Климко Г. Н., Нестеренко В. П., Каніщенко Л. О. – К. : Вища шк.,

1999. – 743 с.

2. Никифорук В. Д. Причинно-наслідковий зв’язок між вартістю і ціною

та механізм формування ренти [Електронний ресурс] / В. Д. Никифорук,

М. М. Галущак // Наука та інновації. Економічні науки. – 2007. – Режим

доступу: http://www.rusnauka.com/18_NiIN_2007/Economics/22990.doc.htm.

3. Сало І. А. Особливості ціноутворення на ринку плодів та ягід /

http://www.rusnauka.com/18_NiIN_2007/Economics/22990.doc.htm

385

І. А. Сало // Економіка АПК. – 2009. – № 10. – С. 82 – 86.

4. Босаковська В. Г. Проблеми ціноутворення в процесі реформування

підприємств АПК / В. Г. Босаковська // Продуктивність агропромислового

виробництва. – 2013. – № 24. – С. 102 – 106.

Дмитро Скороход

студент ОКР «Магістр», спеціальності «Фінанси і кредит»


м. Полтава

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЛІКВІДНОСТІ ТА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ

ПІДПРИЄМСТВ

У спеціальній літературі досить часто ототожнюють поняття

«ліквідність» та «платоспроможність», незважаючи на те, що кожне з них має

свій власний економічний зміст. На наш погляд таке ствердження не є вірним,

так як платоспроможність залежить від ступеня ліквідності, але є більш

мінливим поняттям, оскільки залежить від спроможності розрахуватись за

своїми зобов’язаннями саме у визначений момент часу. Якщо діяльність

підприємства є стабільною, у нього формується стійка структура активів та

пасивів, що дозволяє забезпечити його ліквідність. Але платоспроможність при

цьому може бути порушена, якщо надійшов строк оплати зобов’язань, а у

підприємства через затримку платежів немає грошових коштів для цього.

Тобто, якщо затримка платежів носить короткостроковий характер та не є

систематичним явищем, тимчасово порушується платоспроможність, але

підприємство залишається ліквідним. Якщо така ситуація стає перманентною, в

остаточному підсумку це призводить і до порушення ліквідності [2].

Причинами неплатоспроможності підприємства можуть бути:

- невиконання плану з випуску продукції;

- недотримання режиму економії, перевитрати по собівартості;

386

- недотримання плану прибутків і як результат - нестача власних джерел

самофінансування;

- високий процент оподаткування;

- відвернення коштів у наднормативні запаси сировини, матеріалів,

готової продукції.

Низька ліквідність та часткова неплатоспроможність підприємств є

основною проблемою на шляху формування фінансової стійкості та

інвестиційної привабливості суб’єктів господарювання.

Шляхи покращення управління ризиком неплатоспроможності

підприємства ми вбачаємо в провадженні наступних заходів [5]:

- аналіз грошових активів підприємства в попередньому періоді.

Основною метою цього аналізу є оцінка суми й рівня середнього залишку

грошових активів з позицій забезпечення платоспроможності підприємства, а

також визначення ефективності їхнього використання.

- вибір ефективних форм регулювання середнього залишку грошових

активів. Таке регулювання проводиться з метою забезпечення постійної

платоспроможності підприємства, а також з метою зменшення розрахункової

максимальної й середньої потреби в залишках грошових активів.

- максимізація чистого грошового потоку.

- забезпечення рентабельного використання тимчасово вільного залишку

грошових активів.

- побудова ефективних систем контролю за грошовими активами


- формування процедури інкасації поточної дебіторської заборгованості.

- забезпечення використання на підприємстві сучасних форм

рефінансування поточної дебіторської заборгованості.

- побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасною

інкасацією поточної дебіторської заборгованості. Такий контроль

організовується в рамках побудови загальної системи фінансового контролю на

підприємстві як самостійний його блок.

387

Отже, здатність підприємства виконувати зобов’язання грошовими

коштами, передбачає необхідність врахування при її визначенні спроможності

генерувати грошові потоки від операційної, інвестиційної і фінансової

діяльності. При цьому особливого значення набуває синхронність руху коштів

у цих потоках, яка полягає у забезпеченні такого руху вхідних та вихідних

грошових потоків від звичайної діяльності, щоб у кожний момент часу чистий

грошовий потік мав позитивне значення, тобто забезпечувалася

платоспроможність підприємства.


1. Горбатенко А. А. Оцінка платоспроможності підприємства в кризових

умовах / А. А. Горбатенко // Вісник Української академії Банківської Справи. –

2009. – № 1(26). – С. 31 - 40.

2. Давиденко Н. М. Ліквідність та платоспроможність як показники

ефективності фінансового менеджменту підприємства / Н. М. Давиденко //

Актуальні проблеми економіки. – 2005. – № 2. – С. 36-40.

3. Журавльова Ю. Ю. Класифікація зовнішніх факторів впливу на

платоспроможність підприємства / Ю. Ю. Журавльова // Вісник Київського

національного торговельно-економічного університету. – 2005. – № 4. –

С. 60 – 67.

4. Носова Є. А. Оцінка ліквідності та платоспроможності підприємства /

Є. А. Носова // Економіка. Проблеми економічного становлення. - № 2. –

2012. – С. 58 – 64.

5. Соколосвька В. В. Шляхи покращення управління ризиком та

запобігання неплатоспроможності підприємства / В. В. Соколовська,

А. В. Непийвода / Режим доступу: http://intkonf.org/ken-sokolovska-vv-

nepiyvoda-av-shlyahi-pokraschennya.

http://intkonf.org/ken-sokolovska-vv-nepiyvoda-av-shlyahi-pokraschennya

http://intkonf.org/ken-sokolovska-vv-nepiyvoda-av-shlyahi-pokraschennya

388

Інеса Шепель



м. Херсон

ПОНЯТТЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ У НАУКОВИХ ЕКОНОМІЧНИХ

ДОСЛІДЖЕННЯХ

Одним з важливих питань, що виникає у процесі господарської діяльності є

облік оплати праці та розрахунків з працівниками. Економічні та організаційні

засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на

підставі трудового договору з підприємствами, організаціями, установами всіх

форм власності та господарювання визначає Закон України (ЗУ) „Про оплату

праці” [1]. Вимірюються витрати праці відпрацьованим часом або обсягом

виконаної роботи чи виготовленої продукції.

В той же час, відповідно до ст. 1 Закону «Про оплату праці», заробітна

плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, що за

трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує

працівнику за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від

складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей

працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

У даному визначенні не згадуються інші виплати, крім винагород «...за

виконану роботу». Але в той же час у ст. 2 Закону «Про оплату праці» згадується

поділ всіх виплат, здійснюваних працівникам, на три категорії за аналогією з

Інструкцією № 5. При цьому відповідно до Закону про оплату праці:

– основна заробітна плата – винагорода за виконану роботу відповідно до

встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові

обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і

відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

– додаткова заробітна плата – винагорода за працю понад установлені

389

норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона

включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені

законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

– інші заохочувальні та компенсаційні виплати – виплати у формі

винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і

положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не

передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад

встановлені зазначеними актами норми.

З наведеного переліку тільки основну заробітну плату можемо віднести до

виплат за конкретно виконану роботу. У підсумку маємо деяку непогодженість

у визначеннях і закладеному в них Законом «Про оплату праці» та Інструкцією

№ 5 змісті. На наш погляд, заробітна плата, тобто зароблена працівником

оплата, – це більш широке поняття, ніж оплата за працю. Додатковий заробіток

до оплати за працю може включати доплати, заохочення й компенсації, а от

визнати їх оплатою за працю буде некоректним.

Поняття «заробітна плата» трактується науковцями і практиками по-

різному. Зокрема, в Законі Україні «Про оплату праці» терміном «заробітна

плата» позначається винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі,

яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує

працівникові за виконану ним роботу» [1].

Класики економічної теорії А. Сміт та Д. Рікардо у своїх наукових

дослідженнях пропонують своє визначення поняття «заробітна плата». Так,

А.Сміт зазначає, що «заробітна плата включає в себе вартість життєвих засобів

людини, щоб вона могла «працювати», а Д.Рікардо вважав, що «заробітна плата

є грошовим виразом «мінімуму засобів існування».

Вітчизняні економісти досліджуючи поняття «заробітна плата», також

пропонують свої визначення поняття «заробітна плата». Зокрема,

С. Ф. Покропивний вважає, що «заробітна плата як економічна категорія

відображає відносини між найманими працівниками і роботодавцями щодо

розподілу новоствореної вартості (доходу). Якщо для перших заробітна плата є

390

основною формою доходу, то для інших – елементом витрат на виробництво,

чинником конкурентоспроможності продукції, складовою доходу

підприємства».

Ще одне визначення поняття «заробітна плата» запропоноване

М. Д. Ведерниковим. З його точки зору, заробітна плата є первинним доходом

домашніх господарств, який передбачає винагороду в грошовій або натуральній

формі, що має бути виплачена роботодавцем найманому працівнику за роботу,

виконану у звітному періоді.

Проте, найбільш повне визначення даного поняття пропонує

О. А. Грішнова, яка розглядає поняття «заробітна плата» з кількох позицій: з

позицій економічної теорії, з позицій ринкової економіки, з позицій економіки

праці, з позицій найманого працівника та з позицій підприємця. Так,

Огійчук М.Ф. зазначає, що заробітна плата – це економічна категорія, що

відображає відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу

розподілу новоствореної вартості [2]. В умовах ринкової економіки заробітна

плата – це елемент ринку праці, що складається в результаті взаємодії попиту на

працю і її пропозиції і виражає ринкову вартість використання найманої праці.

На нашу думку, заробітна плата – це винагорода або заробіток, обчислений у

грошовому виразі, який за трудовим договором роботодавець сплачує

працівникові за роботу, яку виконано або має бути виконано.


1. Про оплату праці: Закон України від 21 лист. 2002 р. № 229-IV



2. Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах:

[Підручник] / [Огійчук М.Ф., Плаксієнко В.Я., Паненко Л.Г. та ін.]; За ред.

проф. М.Ф. Огійчука. – [4-те вид. доп. перед.] . – К. : Алерта, 2007. – 978 с.

391

Ірина Пономаренко

студентка,

Марина Єрмолаєва



м. Полтава

ОСОБЛИВОСТІ ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКОГО КОНТРОЛЮ

ВИТРАТ В РОСЛИННИЦТВІ

Будь-яке підприємство потребує значних витрат. Першочерговою метою

існування будь-якого підприємства є отримання максимального прибутку та

володіння найбільшою часткою ринку. Ця мета досягається різними шляхами,

серед яких оптимальне зменшення витрат [1, С. 66]

Серед усіх видів економічного контролю саме внутрішньогосподарському

контролю має бути приділена найбільша увага, особливо в умовах

реформування економіки України та появи суб’єктів господарювання різних

форм власності [3, С. 68].

Контроль – це елемент управління економічними об’єктами і процесами,

який полягає у нагляді за ними з метою перевірки їх відповідності, стану

передбаченими законами, юридичними, нормативними актами, а також

програмами, планами, договорами, проектами, угодами.

Внутрішньогосподарський контроль – це система заходів, здійснюваних

середині підприємства без участі сторонніх суб’єктів та спрямованих на

підвищення ефективності діяльності, що досягається шляхом попередження та

виявлення фактів відхилень, порушень, зловживань, нераціонального або

економічно неефективного використання активів, установлення їх причин і

розробки механізму щодо усунення чи виправлення відхилень.

Необхідність у внутрішньогосподарському контролі зумовлюється ще й

тим, що вище управління підприємства безпосередньо не займається контролем

392

повсякденної діяльності. Зважаючи на це йому необхідна інформація про

діяльність нижчих рівнів управління і достовірність звітів керівників

структурних підрозділів. Для цього необхідна налагоджена система

внутрішньогосподарського контролю, що охоплює всю господарську діяльність

підприємства, забезпечує збереження і раціональне використання ресурсів

підприємства та попереджає виникненню зловживань. Тому на підприємстві

доцільно створювати ревізійну комісію [2, С. 96].

Ревізійна комісія на засіданнях зі свого складу обирає голову. Членами

ревізійної комісії можуть бути працівники, які не є членами правління

підприємства, їх близькими родичами, касирами, комірниками та іншими

особами, службова діяльність яких підлягає перевірці ревізійною комісією.

Сільськогосподарські підприємства несуть значні витрати при

виробництві продукції рослинництва. Завдання внутрішньогосподарського

контролю є перевірка наявності та збереження активів, застосування

затверджених норм витрат пального, насіння та посадкового матеріалу,

органічних та мінеральних добрив, ядохімікатів.

Результати проведених ревізій допомагають з’ясувати не тільки те, як

зберігаються матеріальні цінності, а й допомагають проконтролювати

дотримання норм витрат на виробництво продукції рослинництва.

Зокрема, добрива завжди являли собою значні затрати виробництва. При

приведенні ревізії з особливою уважністю слід ставитися до вибору доз і

співвідношень поживних речовин, форм добрив під кожну культуру,

враховуючи можливості і ефективність альтернативних напрямків.

За матеріалами внутрішньогосподарського контролю доцільно

здійснювати планування нормативних і фактичних витрат. Фактичні витрати –

це метод послідовного накопичення даних про фактично проведені витрати без

віддзеркалення в обліку даних про їх величину по діючих нормах, а

нормативний метод – припускає попереднє визначення нормативних витрат по

операціях, процесах, об'єктам з виявленням в ході виробництва відхилень від

нормативних витрат. Фактичні витрати визначаються алгебраїчною сумою

393

витрат по нормах і відхиленням від них. За допомогою цих методів можна

виявити і віддзеркалети в кінці фактичну собівартость продукції, але при

фактичних витрат – шляхом безпосереднього обліку витрат, а нормативному

методі – через відхилення від норм.

У процесі внутрішньогосподарського контролю аналізують причини

зниження врожайності, скорочення посівних площ під окремі культури,

розробляють заходи по їх використанню. Контроль проводиться із залученням

спеціалістів галузі рослинництва та облікових фахівців.


1. Гарбузюк А. О. Стратегія зменшення витрат, її роль та значення в

управлінні витратами / А. О Гарбузюк // Актуальні питання сучасної

економічної науки : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.

(м. Дніпропетровськ, 16 – 17 лист. 2012 р.) : у 2-х част. – Дніпропетровськ:

НО «Перспектива», 2012. Ч.2. – С. 66.

2. Олійник Л. Г Проблеми автоматизації обліку

сільськогосподарських підприємствах [Текст] / Л. Г. Олійник // Актуальні

питання сучасної економічної науки : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.

(м. Дніпропетровськ, 16 – 17 лист. 2012 р.) : у 2-х част. – Дніпропетровськ :

НО «Перспектива», 2012. Ч.2. – С. 92.

3. Лазнева І. О. Методи управління витратами виробництва продукції

та їх порівняльний аналіз / І. О. Лазнева // Формування ринкових відносин в

Україні. – 2008. – № 1. – С. 67 – 76.