МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«АГРАРНА НАУКА – ВИРОБНИЦТВУ»

Тези доповідей Державної науково-практичної конференції

м. Біла Церква, 8 листопада 2012 року

«СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ»

Біла Церква 2012

2

УДК 06.63

Затверджено вченою радою університету

Редакційна колегія: Даниленко А.С., д-р екон. наук, чл.-кор. НААНУ, голова оргкомітету; Синявська І.М., директор Державної установи «Науково-методичний центр

інформаційно-аналітичного забезпечення ВНЗ «Агроосвіта»; Сахнюк В.В., д-р вет. наук, проректор з НДР, заступник голови оргкомітету; Івасенко Б.П., канд. вет. наук, декан факультету ветеринарної медицини; Сокольська М.О., зав. РВІКв; відповідальний секретар; Царенко Т.М., канд. вет. наук, начальник НДЧ; Олешко О.Г., канд. с.-г. наук, координатор НТТМ університету; Білан А.В., канд. с.-г. наук, директор наукової бібліотеки; Тирсіна Ю.М., канд. вет. наук, доцент Аграрна наука – виробництву «Сучасні проблеми ветеринарної медицини»: Тези Державної науково-практичної конференції, 8 листопада 2012 року. – Біла Церква, 2012. – 80 с. У збірнику висвітлені новітні технології у ветеринарній медицині.

БНАУ©2012

3

УДК 619:617-001.5+617.4:636.7 АНДРІЄЦЬ В.Г., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет e-mail: andriets83@ukr.net БЛОКУЮЧИЙ ІНТРАМЕДУЛЯРНИЙ ОСТЕОСИНТЕЗ У СОБАК

Ефективне лікування ускладнених випадків регенерації переломів трубчастих

кісток у собак на сьогодні є одним з приорітетних питань ветеринарної ортопедії. Поряд з пошуками фармакологічних методів стимуляції репаративного остеогенезу, постійно удосконалюється й техніка остеосинтезу, спрямована на забезпечення надійної стабілізації уламків кісток.

Мета – опрацювати техніку блокуючого інтрамедулярного остеосинтезу в собак.

Матеріали і методи досліджень. Блокуючий остеосинтез виконували у випадках переломів трубчастих кісток (стегнової, плечової, великогомілкової та ліктьової) з діаметром кістково-мозкового каналу не менше 6 мм із використанням пристрою нашої конструкції для введення фіксаторів, інтрамедулярних металоконструкцій з отворами та фіксаторів. Оперативне втручання проводили під загальною анестезією.

Результати дослідження. Після проведення загального дослідження, рентгенографії, планіметричних досліджень рентген-знімка та підбирання штифта, визначали точки блокування з послідуючим просвердлюванням отворів у металоконструкції. Довжина останньої повинна бути достатньою для того, щоб після остеосинтезу на її вільний край вільно закріплювався пристрій для введення фіксаторів. Кількість блокуючих винтів повинна складати не менше одного на кожен пошкоджений сегмент кістки, який біомеханічно буде здатен витримати тиск самого фіксатора, а в подальшому й тиск статичного та динамічного навантаження.

Після проведення зазначених підготовчих етапів виконується процедура класичного інтрамедулярного остеосинтезу, а по її завершенню, перед закриттям рани м’яких тканин, виконують блокування введеного в кістково-мозковий канал штифта. Для цього на його вільний кінець закріплюється пристрій для введення фіксаторів та через направляючу трубку відповідного в ньому отвору, виконується просвердлювання кістки у визначеному місці. Після цього в цей отвір вводять та закручують фіксатор, який своїм тілом повинен пронизати кісткову основу та внутрішньокісткову металоконструкцію, блокуючи, таким чином, пошкоджений кістковий сегмент. Відповідне блокування проводять усіх частин пошкодженої кістки, які механічно будуть здатні витримати тиск з боку усіх елементів перелому. Закінчують такий остеосинтез обрізанням вільної частини металоконструкції до якої кріпився апарат для введення фіксаторів та накладанням швів на рану.

Екстракцію металоконструкцій виконують за показаннями, на основі клінічних та рентгенологічних досліджень, видаливши перед цим всі фіксатори через невеликі розрізи м’яких тканин.

Таким чином, техніка виконання блокуючого остеосинтезу є достатньо простою, суттєво не впливає на процедуру виконання класичного інтрамедулярного остеосинтезу, разом з тим вона дозволяє провести надійну фіксацію кісткових сегментів в умовах стабільного остеосинтезу трубчастих кісток.

4

УДК 619:616.391:616.15-074:636.3-084.1 БЕЗУХ В.М., ВОВКОТРУБ Н.В., НАДТОЧІЙ В.П., кандидати вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет СТАН БІЛКОВОГО ОБМІНУ У ВІВЦЕМАТОК

Збільшення виробництва продуктів вівчарства і сировини для легкої промисловості за одночасного поліпшення їх якості і зниження собівартості – проблема, яка з роками не втрачає актуальності. У розв’язанні її важливе значення має створення таких умов годівлі й утримання овець, які б якнайповніше відповідали їхнім біологічним особливостям та сприяли найбільш ефективній реалізації генетичного потенціалу Поруч з цим, актуальним залишається зниження витрат кормів на одиницю приросту, підвищення продуктивності та збереження здоров’я овець, яке безпосередньо впливає на якість виробленої продукції. Під час лактації у тварин відбувається значна мобілізація внутрішніх резервів організму для утворення молока. Тому порушення режиму годівлі, незбалансованість раціонів за основними поживними речовинами призводить до порушення метаболізму, у тому числі й білкового, наслідком чого є різноманітні біохімічні та морфологічні зміни у різних органах і тканинах, що у свою чергу негативно відображається на стані здоров’я та характеризується зниженням продуктивності, а в овець, крім того, й зниженням якості вовни. Мета роботи – вивчення стану білкового обміну у лактуючих і кітних вівцематок. Для виконання поставленої мети проаналізовано раціони кітних (n=40) і лактуючих (n=40) вівцематок, з метою оцінки стану білкового обміну у сироватці крові овець визначали кількість загального білка, альбумінів, вміст сечовини та креатиніну.

Забезпеченість кітних вівцематок енергією становила 52,5 %, проте концентрація енергії в 1 кг сухої речовини була збільшена (11,5 мДж за норми 10,8 мДж). У раціоні овець відмічали недостатню кількість перетравного протеїну (59,6 %), а концентрація його в 1 кг сухої речовини та 1 к. од. була досить високою і становила відповідно 107,0 і 120,2 г (за нормами – 71,9 і 100,0 г). На відміну від кітних, раціон лактуючих вівцематок був забезпечений енергією на 148,8 %, концентрація енергії в 1 кг сухої речовини була близькою до норми – 9,7 мДж. Лактуючі вівцематки були забезпечені перетравним протеїном на 92,6 %, хоча концентрація його в 1 кг сухої речовини становила 62,3 г (за нормами – 103 г). Кількість протеїну в 1 к.од. також була низькою – 75,3 г (за нормами 106 г).

Вміст загального білка у сироватці крові лактуючих вівцематок в середньому становив 67,8±1,4 г/л, що вірогідно (р<0,001) відрізняється від аналогічного показника кітних (76,4±0,84 г/л). Поряд з цим кількість альбуміну у сироватці крові кітних вівцематок була в нормі і в середньому становила 45,0±0,68 % (34,4–59,5 %). Рівень залишкового азоту в крові лактуючих вівцематок становив у середньому 24,4±1,54 мг/100 мл, лише у однієї тварини відмічали гіперазотемію – кількість залишкового азоту перевищувала 40 мг/100 мл. Проте рівень сечовини у тварин обох груп перевищував максимальну межу норми (6,0 ммоль/л) Збільшення вмісту сечовини відмічали у 53,8 % лактуючих та 67,5 % кітних вівцематок. Підвищення кількості сечовини у загальній фракції залишкового азоту підтверджувалося високим значенням сечового коефіцієнту – 68,9±2,56 % (норма 45–50 %). Ми пояснюємо збільшення вмісту сечовини та сечового коефіцієнту у крові вівцематок

5

незбалансованим за протеїном раціоном на фоні недостатнього споживання води. Адже думка про ниркове походження гіперазотемії спростовується за результатами визначення вмісту креатиніну в крові, який у овець обох груп знаходився в нормі. Отже, зміни біохімічного спектра крові, який характеризує білковий обмін, відмічали в обох групах тварин, що, ймовірно, пов’язано з незбалансованістю раціонів за енергією, перетравним протеїном та нестачею води. УДК 619:616.98:579.842 БІЛИК С.А., ДОМБРОВСЬКИЙ О.Б., ШУЛЬГА П.Г., кандидати вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет ЕПІЗООТИЧНА СИТУАЦІЯ, ДІАГНОСТИКА ТА ЗАХОДИ БОРОТЬБИ З САЛЬМОНЕЛЬОЗОМ ПОРОСЯТ У ТОВ “ПРОМІНЬ”

Однією з актуальних проблем промислового тваринництва багатьох країн світу є сальмонельози, які вражають багато видів тварин і птиці, в тому числі і людей. Серед сільськогосподарських тварин здебільшого хворобу виявляють серед свиней. Тому успішне вирішення питань профілактики і викорінення сальмонельозу у свинарстві є актуальним і залежить від ранньої діагностики та знань епізоотичних особливостей розвитку цього захворювання.

Мета нашої роботи полягала у вивченні питань епізоотологічних особливостей cальмонельозу поросят у господарстві, розробці ефективних методів лікування хворих свиней з подальшим оздоровленням господарства.

Нами було встановлено, що сальмонельоз поросят у ТОВ “Промінь” виник і поширився внаслідок завозу племінних свинок з неблагополучного господарства.

Результати досліджень показали, що із 232 поросят різного віку (від 2-х до 14-ти тижнів) хвороба реєструвалась у 82 поросят всіх вікових груп. Проте, найвищий показник захворюваності ми встановили у поросят віком від 2-х до 12-ти тижнів, де він становив 13,2–20,2 %.

У віці 13–14 тижнів, показник захворюваності дещо був нижчий – 8,6 %. Самий високий показник захворюваності поросят сальмонельозом ми відмічали у тварин віком 5–10 тижнів 14,1–20,2%, тобто уражаються і хворіють частіше сальмонельозом поросята відлучного віку.

На тваринах з клінічними ознаками хвороби проводили порівняльну ефективність різних лікувальних схем. Для цього були відібрані три групи тварин по 10 поросят в кожній.

В першій групі тварин застосовували полівалентну сироватку в дозах 40–60 мл. Лікувальну дозу вводили одноразово, внутрішньом’язево, в ділянці вуха, біовіт – 40 по 200 мг/кг маси тварини, 3 рази на день.

В другій групі дослідних тварин застосовували полівалентну сироватку. Лікувальну дозу сироватки вводили за два етапи через 4–6 годин. Тетрацикліну гідрохлорид по 10 тис.ОД/кг 3 рази на добу.

В третій групі дослідних тварин застосовували полівалентну сироватку, яку вводили в два етапи. Паралельно внутрішньом'язово застосовували 5% розчин байтрилу в дозі 1,0 на 20 кг маси, один раз на день.

6

Найкраща лікувальна ефективність була при застосуванні третьої схеми лікування, де застосовується комплекс лікувальних засобів і застосування специфічної сироватки та антибактеріального препарату байтрил. Ефективність лікування за даної схемою становить 90%, що в 1,8 рази вище ніж при першій схемі і в 1,28 рази ніж при другій схемі. УДК 619:614.31:637.5 БОГАТКО Н.М., БУКАЛОВА Н.В., кандидати вет. наук ГОЛУБ О.Ю., асистент Білоцерківський національний аграрний університет e-mail: nauka@btsau.kiev.ua ЗАСТОСУВАННЯ НОВИХ ЕКСПРЕСНИХ МЕТОДІВ КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ ТА БЕЗПЕЧНОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННОГО ПОХОДЖЕННЯ

В умовах дефіциту м’ясної сировини питання вдосконалення і розробки нових методів оцінки якості та безпечності м’яса забійних тварин є дуже важливим. Особливо актуальним є напрям досліджень щодо вдосконалення методів, які дають змогу об’єктивно оцінити якість і безпечність м’яса, м’ясопродуктів та його раціональне використання.

Нами були розроблені патенти України на винаходи № 68083, 68084, 68085, 68086, 68834, 68835 щодо визначення інтенсивності кольору козлятини і баранини, вдосконалення визначення загального вмісту пігментів в цій сировині фотометричним методом, а також визначення вмісту еластину в м’ясі забійних тварин, удосконалення визначення вмісту нітриту натрію в м’ясопродуктах.

Установлено інтенсивність кольору козлятини – 2,247 ± 0,034 Б, баранини – 3,742 ± 0,118 Б.

Фотометричним методом встановлено загальну кількість пігментів у баранині – 1,432 ± 0,041, козлятині – 1,076±0,032. Стабільність показників оптичної густини за розробленими методами становила відповідно – 99,4–99,6 та 99,0–99,6%.

Метод удосконалення визначення вмісту нітриту натрію в м’ясопродуктах ґрунтується на зміні кількості та концентрації реактивів за депротеїнізації досліджуваної проби. Стабільність показників щодо вмісту нітриту натрію за розробленим методом становила 98,9 %.

Метод визначення вмісту еластину в м’ясі забійних тварин базується на виділенні хімічно резистентного еластину від інших компонентів м’язової тканини в результаті гомогенізації наважки проби та поступовою обробкою етиловим спиртом, ацетоном, розчином хлорводневої кислоти. Стабільність показників за вмістом еластину в м’ясі за розробленим методом становила 98,7 %.

Розроблені та вдосконалені нами методи можна використовувати разом з іншими методами визначення якості та безпечності м’яса і м’ясопродуктів в державних лабораторіях ветеринарної медицини та у державних лабораторіях ветеринарно-санітарної експертизи на агропродовольчому ринку.

7

УДК 637.05:638.16 БОГАТКО Н.М., БУКАЛОВА Н.В., кандидати вет. наук, ГОЛУБ О.Ю., асистент Білоцерківський національний аграрний університет e-mail: nauka@btsau.kiev.ua ВЕТЕРИНАРНО-САНІТАРНИЙ КОНТРОЛЬ МЕДУ ЗГІДНО З МІЖНАРОДНИМИ ВИМОГАМИ

В останні роки в Україні споживачі стали більш вимогливими до споживчих характеристик харчових продуктів.

Тому в нашій державі відбувається гармонізація національних стандартів щодо вимог якості та безпечності меду і продуктів бджільництва, а також належного маркування згідно з міжнародними вимогами.

Для забезпечення гарантування безпечності меду та харчових продуктів із вмістом меду, для їх конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках необхідно враховувати сучасні міжнародні вимоги до якості та безпечності меду, що визначені в нормативних документах ЄС.

В Україні в нормативно-правових документах не враховані всі положення щодо якості та безпечності меду, що безпосередньо споживається або використовується в харчових технологіях. Такі розбіжності в нормативно-правових документах стосуються хімічного та ензимного складу меду, його мікробіологічних характеристик.

Директива Ради 2001/110/ЕС стосовно меду встановлює основні положення щодо вимог якості та безпечності меду для вільного переміщення в межах внутрішнього ринку ЄС.

В цій Директиві вказано визначення показників меду різного виду (мед нектарний, мед медвяної роси); подано його класифікацію: квітковий, квітковий з домішками меду медвяної роси, мед медвяної роси, мед хлібопекарський.

Також в Директиві затверджені загальні правила щодо складу меду, фізико-хімічних показників його (вміст води – 20%, сахарози – не більше 5%; водонерозчинний сухий залишок – не більше 0,1%, електропровідність – не більше 0,8 мС/см, вільні кислоти – не більше 50 міліеквівалентів кислоти/кг, вміст ГМФ – не більше 15 мг/кг). Необхідно також наносити належне маркування (щодо показників якості та безпечності продукту, чого не було раніше) на мед з метою гарантування його вільного обігу в межах країн ЄС та попередження введення в оману споживача.

З перспективою вступу України до Європейського Союзу та статусом дійсного члена країни СОТ, важливим є визнання і застосування міжнародних стандартів щодо якості та безпечності харчових продуктів.

Оскільки одним із перспективних харчових продуктів для міжнародної торгівлі є мед, до показників його якості та безпечності пред’являються особливі вимоги, які стосуються гарантування натуральності меду для споживання людям.

8

УДК 619:614.31:616-02/-033.1:637.513 БУКАЛОВА Н.В., БОГАТКО Н.М., кандидати вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет e-mail: nauka@btsau.kiev.ua АНАЛІЗ ПРИЧИН ВИБРАКУВАННЯ ПРОДУКТІВ ЗАБОЮ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТВАРИН, ЩО НАДХОДЯТЬ НА АГРОПРОДОВОЛЬЧИЙ РИНОК «ЛІСОВИЙ» м. КИЇВ

Кризові явища у тваринництві України спричинили не лише масове скорочення поголів’я усіх видів тварин, але й кардинально змінили структуру виробництва продукції тваринництва. У власних господарствах населення вироблено 69,5 % м’яса всіх видів тварин, що реалізується переважно на агропродовольчих ринках. Сюди досить часто надходить продукція від тварин з хворобами в латентній стадії з ураженнями внутрішніх органів (печінки, легень, серця, рідше – нирок, селезінки), проте вірогідної інформації бракує. Ця закономірність має проблематичний характер, адже у приватному секторі тяжче контролювати епізоотичну ситуацію хвороб не лише інфекційного, а й незаразного та паразитарного походження. Тому на сьогодні надто важливим є контроль продуктів забою тварин та хутрових звірів у державній лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на агропродовольчому ринку для своєчасного виявлення м’ясної сировини від хворих тварин з метою недопущення до реалізації потенційно небезпечної тваринницької продукції.

Мета дослідження – аналіз поширення, причин та нозологічної структури патології внутрішніх органів туш забійних тварин за результатами проведення їх ветеринарно-санітарної експертизи у ДЛВСЕ № 15, що є структурним підрозділом об’єднання ветеринарної медицини м. Київ і знаходиться в Деснянському районі (агропродовольчий ринок «Лісовий»).

Матеріал для виконання роботи – дані ветеринарної звітності ДЛВСЕ № 15, продукти забою сільськогосподарських тварин і хутрових звірів з індивідуальних селянських господарств Київської, Житомирської, Чернігівської та Черкаської областей. Динаміку надходження туш, структуру патології внутрішніх органів визначали на підставі даних журналів реєстрації туш за 2009–2011 рр., біохімічних досліджень (форма №39 Вет.) та актів вибракування уражених органів і туш.

Упродовж 2009–2011 рр. за ветсанекспертизи туш великої рогатої худоби і свиней у ДЛВСЕ № 15 м. Київ діагностовано патологічні зміни у продуктах забою, що викликані переважно паразитарними ураженнями (фасціолами, ехінокококами, метастронгілідами, саркоцистами). Найчастіше патологію виявляли в печінці великої та дрібної рогатої худоби (85,1% від кількості виявленої), свиней (26,2%), кролів і нутрій (5,6%). Як наслідок, утилізовано печінки яловичої – 484 кг, свинячої – 445 кг. Дистрофічних змін у продуктах забою тварин та їх комбінованого ураження не діагностовано через недосконалість методів післязабійної діагностики у державній лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на агропродовольчих ринках України загалом.

9

УДК 619:616.36 – 071:612.015:577.1:636.2 ВОВКОТРУБ Н.В., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет ЗМІНИ РІВНЯ СЕЧОВИНИ У МОЛОЦІ ВИСОКОПРОДУКТИВНИХ КОРІВ ЗА ПОЛІМОРБІДНОЇ ПАТОЛОГІЇ

Визначення вмісту сечовини у молоці дозволяє оцінити забезпеченість раціону протеїном і енергією, а також за даними літератури характеризує стан рубцевого травлення тварин. Сечовина є сполукою, яка добре дифундує у залозисту тканину молочної залози з крові і достатньо швидко концентрація її у цих двох біологічних рідинах (кров та молоко) стає майже однаковою. Встановлено, що підвищення рівня сечовини у молоці проходить паралельно зі збільшенням її кількості в крові і сечі. Інтенсифікація молочного тваринництва призводить до зниження рівня добробуту корів, що підвищує їх схильність до різних захворювань, зокрема виникнення в корів метаболічних розладів, що супроводжується розвитком у них поліморбідної патології. Тому питання щодо пошуку інформативних діагностичних маркерів «хвороб високої продук-тивностї” у корів залишаються і досі актуальними. Мета роботи у вивченні змін рівня сечовини у молоці за розвитку поліморбідної патології у високопродуктивних корів. Дослідження проводили на трьох групах корів з продуктивністю понад 7500 кг молока: 1 група – клінічно здорові, 2-а – корови з легким ступенем ураження печінки, визначеним за гіперферментемією АлАТ, 3 група – тварини з поліморбідною патологією (гепатопатією, А-гіповітамінозом, кетозом та остеодистрофією). У молоці клінічно здорових корів вміст сечовини молока в середньому становив 5,33±0,39 ммоль/л, що, напевне, свідчить про надмірне протеїнове живлення корів, адже у раціонах тварин відмічали позитивний баланс сирого і перетравного протеїну. Рівень сечовини молока у корів другої групи мав тенденцію до зниження – 4,34±0,48 ммоль/л (р<0,1). Зменшення вмісту сечовини у молоці корів другої групи відбувалося паралельно зі зниженням рівня її в крові, що, напевне, пов’язано з порушенням сечовиноутворювальної функції печінки. За поліморбідної патології кількість сечовини в молоці корів вірогідно не відрізнялася від величини цього показника у клінічно здорових тварин і становила в середньому 5,23±0,38 ммоль/л. Отже, згідно проведених досліджень, вміст сечовини у молоці не завжди є об’єктивним маркером щодо діагностики порушення функціонального стану печінки у високопродуктивних корів, особливо на фоні розвитку поліморбідної патології. УДК 619:616−084:614.9:628.8:636.4.082 ГАРЬКАВИЙ В.О., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет ВПЛИВ ПАРАМЕТРІВ МІКРОКЛІМАТУ НА ЗБЕРЕЖЕНІСТЬ ПОРОСЯТ В УМОВАХ ТОВ „АГРОКОНТРАКТ” ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Профілактика хвороб незаразної етіології завжди посідає чільне місце при виробництві будь якого виду продукції тваринництва. Робота щодо профілактики

10

незаразних хвороб повинна починатись після народження тварини. Тому вивчення факторів, що сприяють або є причиною виникнення хвороб у новонароджених поросят має важливе значення через те, що від якості здоров’я новонароджених залежить їх продуктивність у подальшому житті.

Мета роботи. Вивчити вплив параметрів мікроклімату: температури та вологості повітря на внутрішньоутробний розвиток поросят та життєздатність цих поросят після народження. Матеріал і методи досліджень. Дослід проводили у ТОВ „АгроКонтракт” Черкаської області. Матеріалом для дослідження були порісні свиноматки та отримані від них поросята. Упродовж досліду вивчали температуру, вологість в приміщенні, масу тіла новонароджених поросят та їх збереження до відлучення. Результати досліджень та їх обговорення. У групі свиноматок, які були порісними у липні-жовтні, при опоросі на одну свинку було отримано в середньому 10 поросят з середньою масою тіла 1130 г. До відлучення загинуло 17,7 %. У приміщенні, де утримувались свиноматки, температура повітря була 17−22 °С, вологість підтримувалась на рівні 60−70 %.У групі свиноматок, які були порісними у вересні-січні, при опоросі на одну свинку було отримано в середньому 12 поросят з середньою масою тіла 1120 г. До відлучення загинуло 14,0 %. У приміщенні, де утримувались свиноматки, температура повітря підтримувалась в межах 17−20 °С за вологості 60−70 %. У групі свиноматок, які були порісними у грудні-березні, при опоросі на одну свинку було отримано в середньому 9,7 поросят з середньою масою тіла 1460 г. До відлучення загинуло 5,8 %. У приміщенні, де утримувались свиноматки, температура повітря коливалась у межах 8−14 °С, вологість була 60 % за температури 8−11 °С і 75−80 % за температури 12−14 °С.

Наші спостереження за поросятами після відлучення показали, що кількість голів, що були здані на забій, ще більше різнилась, ніж загибель поросят від народження до відлучення.

Загалом від народження до забою загинуло: поросят, внутрішньоутробний розвиток яких проходив у липні-жовтні – 30,1 %, у вересні-січні − 41,7, у грудні-березні – 19,3 %.

Висновки. Значне коливання температури і вологості в приміщенні, де утримувались порісні свинки, не дало негативного впливу на здоров’я поросят, що народилися від них. Але від свинок, порісність яких проходила при показниках температури і вологості, що відповідають зоогігієнічним нормам, отримані поросята були менш життєздатними. Кінцевий вихід продукції також був вищим від поросят, чий утробний розвиток припадав на період, коли параметри температури і вологості не відповідали зоогігієнічним показникам. УДК 619:616.36/.6-071/085:616.993.192.6:636.7 ГОЛОВАХА В.І., д-р вет. наук, ПІДДУБНЯК О.В., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет ЗМІНИ ГЕПАТОБІЛІАРНОЇ І РЕНАЛЬНОЇ СИСТЕМ У СОБАК ЗА БАБЕЗІОЗУ

В особистому житті людини важливе місце належить домашнім тваринам, особливо собакам, які самовіддані своєму господареві і нерідко є його єдиним другом. Останніми роками в зв’язку із збільшенням чисельності собак значно

11

збільшилася кількість захворювань, зокрема паразитарних. Серед останніх чільне місце відводиться бабезіозу, який здебільшого перебігає з ураженням внутрішніх органів, здебільшого печінки і нирок. До теперішнього часу не розроблені ранні інформативні біохімічні методи діагностики патології печінки і нирок за бабезіозу. Тому мета роботи полягала у вивченні змін біохімічних показників крові за гострого перебігу захворювання.

Об’єктом дослідження була група собак різних порід (німецька вівчарка, боксер, такса, пітбуль, ротвейлер, пікінес) віком від 5 міс. до 6 років, які звернулися за лікарською допомогою на 2–3-й дні після виявлення на шкірі тварин кліщів.

При клінічному дослідженні загальний стан у них був пригніченим, вони відмовлялися від корму, однак в усіх хворих була спрага, кон’юнктива анемічна. У хворих відмічали хиткість ходи, сонливість, у деяких проноси, температура тіла у 54,5 % була в межах 39,8−40,8 0С, кількість скорочень серця більше 150 уд/хв. Уміст загального білка в собак за бабезіозу в середньому становив 67,0±1,49 г/л, який вірогідно відрізнявся від величин клінічно здорових (74,6±1,53 г/л; р<0,01).

Тварин з гіпопротеїнемією виявили 30 %, яка, очевидно, пов’язана з порушенням білоксинтезувальної функції печінки та реабсорбційної здатності нирок.

Зазнав певних змін і фракційний склад білка. Якщо вміст альбумінів у хворих собак мав лише тенденцію до зниження (50,7±3,47 % проти 56,9±1,19 у клінічно здорових), то показники білків «гострої фази», а саме α-глобулінів були вірогідно вищими (20,0±1,19 % від загального білка; р<0,01), що вказує на розвиток гострої стадії перебігу бабезіозу та посиленим утворенням гемопоетичних білків − гаптоглобуну та церулоплізміну.

Підтвердження запального процесу в організмі є високий уміст γ-глобулінів у 50,0 % хворих собак.

Що стосується β-глобулінів, то величини цієї фракції були вірогідно нижчими, порівняно зі здоровими, і в середньому становили 14,45±2,74 %, що на 8,2 % менше, ніж у здорових.

Не менш важливим показником оцінки сечовиноутворювальної функції гепатоцитів та реабсорбційної здатності канальців нирок є визначення показника залишкового азоту – сечовини, рівень якої у хворих тварин був у нормі і в середньому становив 5,86±0,71 ммоль/л.

Однак, у 40,0 % собак виявили знижені її величини (2,72−3,0), а у 20,0 % − підвищені (8,76−16,3), що вказує на ураження за гострого бабезіозу і гепатоцитів, і нефронів.

Одним із важливих показників функціонального стану нирок є дослідження вмісту креатиніну в сироватці крові. Рівень його у хворих собак був вірогідно вищим, порівняно з клінічно здоровими, і в середньому становив 150,4±9,58 мкмоль/л (р<0,01), що вказує на порушення фільтраційної функції клубочків нирок та зменшення синтезу креатинфосфату.

Отже, за бабезіозу у собак відбуваються зміни гепатобіліарної та ренальної систем, на що вказують гіпоальбумінемія, гіперальфа- та гаммаглобулінемія, зниження і збільшення кількості сечовини у частини тварин та гіперкреатинінемія.

12

УДК: 619:616.982.211 / .988.6-036.21 ДОВГАЛЬ О.В., ТИРСІН Р.В., ЯРЧУК Б.М., кандидати вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет ЕПІЗООТИЧНА СИТУАЦІЯ, ЗАХОДИ БОРОТЬБИ ТА ПРОФІЛАКТИКИ ЛЕЙКОЗУ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ В БІЛОЦЕРКІВСЬКОМУ РАЙОНІ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Лейкоз великої рогатої худоби – інфекційне повільноперебігаюче захворювання пухлинної природи, що протікає безсимптомно або характеризується лімфоцитозом і злоякісним розростанням кровотворних та лімфоїдних клітин в різних органах і тканинах організму. Збудник лейкозу великої рогатої худоби (ЛВРХ) – вірус сімейства Retroviridae. Метою нашої роботи було вивчення епізоотичної ситуації по лейкозу великої рогатої худоби в Білоцерківському районі Київської області, та детальний аналіз оздоровчих заходів на протязі усього періоду оздоровлення господарств. Аналіз зазначених матеріалів свідчить, що лейкоз великої рогатої худоби в господарствах Білоцерківського району Київської області почав реєструватися у 1975–1980 роках. В основному, це були господарства, які закуповували худобу для відтворення.

В останні роки для діагностики лейкозу великої рогатої худоби застосовують серологічний метод, в деяких господарствах району застосовують імуноферментний метод діагностики, що дає можливість прискорити оздоровлення господарств від лейкозу. 2005 рік можна вважати позитивно переломним в організаційних заходах боротьби з лейкозом великої рогатої худоби в господарствах району. Однак на початку проведення оздоровчих заходів в силу суб’єктивних факторів в частині господарств перетримували серопозитивних тварин. Таким чином, за останні роки у Білоцерківському районі відмічається тенденція до стабілізації епізоотичної ситуації по лейкозу великої рогатої худоби. Отже, чітке знання епізоотичної ситуації в господарствах району, своєчасна діагностика, з широкомасштабним застосуванням не тільки РІД, а й ІФА, видалення зі стад інфікованих тварин, виконання комплексу ветеринарно-санітарних та організаційно-господарських заходів дозволили не тільки знизити рівень інфікованості, а також оздоровити цілий ряд господарств. Епізоотичний моніторинг лейкозної інфекції методом ІФА, значно прискорює строки оздоровлення неблагополучних господарств. Якщо в 2005 році в районі нараховувалось 16 неблагополучних господарств, то в 2009 лише 2, які оздоровлені в 2011 році. На сьогоднішній день Білоцерківський район оздоровлений від лейкозу великої рогатої худоби. УДК: 636:611:718.5 ДУДКА В.Б., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет. СПЕЦИФІКА ПЕРЕБУДОВИ СУБХОНДРАЛЬНОЇ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ ГОМІЛКИ СОБАКИ В ЕКСПЕРИМЕНТІ

Аналізуючи матеріал отриманий від тварин з 1-2 місячним терміном після операційного втручання відмічаємо в базофільній пластинці появу розривів,

13

збільшення звивистості, порівняно з нормою, нестабільність лінії контакту субхондральної пластинки з мінералізованою зоною суглобового хряща.

При цьому відносна площа контакту кальцифікованого хряща і субхондральної кісткової тканини помітно збільшується. Перфорація і нерівності меж кісткової тканини і мінералізованого хряща часто супроводжуються проростаючи ми перпендикулярно суглобовій поверхні кровоносними судинами

В напрямку субхондральної пластинки від базофільної лінії проходять, повторюючи її, але менш інтенсивного забарвлення базофільні смужки.

Дослідження експериментального матеріалу отриманого від тварин з 4–6 місячним терміном після операційного втручання в зонах tidemark, мінералізованого хряща і контактуючих з ним субхондральних кісткових пластинок, дає нам можливість константувати прогресуючу активізацію адаптивних процесів.

Базофільна лінія нашаровується на некальцифікований хрящ розпадаючись на 5–7, практично однакових за здатністю до адсорбції барвників, смужок.

Мінералізований хрящ має неоднорідний клітинний склад і містить деструктивно змінені хондроцити, розміщені частіше всього паралельними стовпцями, пре остеобласти та клітини остеобластичного ряду на межі з кістковою тканиною.

Субхондральна кісткова тканини утворює багаточисельні вирости, які оточують інтердігітації гемомікроциркуляторного русла з напрямком перпендикулярним суглобовій поверхні.

Під ділянками хряща покритого в нормі меніском (у 12 міс. тварин) помічаємо появу багато чисельних дрібних, примітивних остеонів, розміщених паралельно суглобовій поверхні, а також незрілих кісткових утворень, що нашаровуються на раніше зформовані структури.

Найбільш активно проліферативні процеси і апозиційний ріст, очевидно, відбуваються по латеральному краю виростка.

В цих ділянках, особливо при переході до зовнішньої стінки епіфіза відмічаємо надзвичайно нерівномірний, від глибоко проникаючого в кісткову тканину до стоншеного, практично до зникнення, камбіальноостеогенний прошарок. УДК 619:611:616 –097.3:636.5.053 СОКОЛЬСЬКИЙ В.П., канд. вет. аук Білоцерківський національний аграрний університет ОСОБЛИВОСТІ МОРФОЛОГІЧНОЇ БУДОВИ ТИМУСУ ПТИЦІ

Останнім часом будова та функції тимусу привертають велику увагу дослідників оскільки цей орган, як і кістковий мозок, є центральним органом імуногенезу, від стану і активності якого багато в чому залежить вираженість захисних реакцій організму.

У птиці він являє собою масу лімфоїдної ткани, що складається з окремих долей, що розташовані на дорсолатеральній поверхні трахеї по ходу яремних вен.

Тимус бере початок на рівні третього шийного хребця, а остання його доля заходить за щитовидну залозу, сягаючи біфуркації плечеголовного стовбура.

14

Кожна доля тимусу покрита капсулою від якої всередину кожної долі відходять сполучнотканинні тяжі – трабекули, що розподіляють її на дольки. В дольках розрізняють корковий та мозковий шари. Коркова та мозкова речовина рівномірно та досить щільно заповнена клітинами.

У результаті проведених досліджень тимусу встановлено, що до 35-добового віку, ширина мозкового шару збільшилась на 83,1% (19,62 ± 0,68 та 35,92 ± 1,20), в той же час ширина коркового шару зменшилась на 32,3% (74,12 ± 2,02 і 50,15 ±0,74).

У 70-добовому віці ширина коркового шару збільшилась на 11,9 % порівняно з 35-добовими курчатами, ширина мозкового шару тимусу, навпаки, зменшилась на 12,4%.

В 70-добовому віці збереглась тенденція до збільшення показника індексу абсолютної маси тимусу на 7,5% (8,08±0,24 і 8,69±1,02).

Таким чином, встановлено, що в процесі росту та формування курчат морфологічні параметри імунокомпетентних органів зазнають змін, що впливає на імунорезистентний стан організму. УДК 619:617.483:636.7/8 ЄМЕЛЬЯНЕНКО О.В., канд. вет. наук, Білоцерківський національний аграрний університет ПОКАЗАННЯ ДО ОВАРІОЕКТОМІЇ СУК ТА КІШОК В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Останнім часом, особливо у великих містах спостерігається збільшення популяції дрібних домашніх тварин, що створює також певні проблеми суспільству. Згідно зі світовою статистикою на кожні п'ять мешканців міста припадає одна кішка і на кожних шість – одна собака. На сьогодні 48 % населення України має в домі собак, що становить близько 13 млн. тварин. Серед врахованих 40 % суки, 60% – кобелі.

Показань до виконання оваріоектомії у сук та кішок є декілька і всі вони мають вагоме значення і пов’язані, як з фізіологічними особливостями, зокрема, статевою охотою та різного роду захворюваннями.

По-перше – це етичні показання. Отримання небажаних цуценят та котенят, а це в свою чергу зменшення кількості бродячих і популяції диких тварин, які досить часто недоїдають, гинуть від голоду, переносять інфекційні в т.ч. антропозоонозні захворювання. Для бюджетів усіх рівнів це витрати на регуляцію чисельності бродячих тварин, при цьому слід зауважити, що приюти не вирішують даної проблеми.

Ще одним з показань є попередження або зменшення гормон-залежних поведінкових проблем. За статевої охоти тварини стають непередбачувані, можуть створювати загрозу власнику та іншим людям і тваринам, нанести психічну травму, особливо дітям, мітять територію, покидають свої домівки, починають бродити і шукати самця і, як наслідок, виникають неприємності (жорстке поводження людей, попадання під автомобілі тощо). Попередження і зменшення захворювань пов'язаних з високим рівнем статевих гормонів, зокрема, вагінальна гіперплазія, неоплазії молочної залози, псевдовагітність, погіршення якості шерсті, естроген-

15

залежні дерматози, пригнічення функції кісткового мозку, в свою чергу прогестерон інгібує інсулін і викликає цукровий діабет “2 типу”.

Оваріоектомія сук і кішок зменшує розповсюдження генетичних захворювань (небажані екстер'єрні показники, темперамент, дисплазії суглобів, крипторхізм, полікістоз нирок, недорозвинутий статевий апарат, гермафродизм) і народження виродків.

Досить часто оваріоектомія окрім профілактичних заходів має і терапевтичні показання, зокрема лікування раку яєчників та захворювання матки, оскільки в організмі самки не має цих органів.

Отже, проведення оваріоектомії сук та кішок є досить важливим оперативним втручанням, як для самих тварин, їх власників та суспільства в цілому. УДК 619:614. 253.17 КОЗІЙ В.І., д-р вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет ДОБРОБУТ ТВАРИН ЯК ОСНОВА ДЕОНТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ЛІКАРЯ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ

Головним завданням ветеринарної медицини сьогодні є підтримання високих

стандартів діагностики, лікування та профілактики захворювань сільського-подарських тварин. Важливою запорукою виконання цих проблем є забезпечення належної годівлі та комфортних умов утримання тварин. Вважаю, що вирішення таких завдань неможливе без використання принципів добробуту тварин.

Вивчення етичних проблем взаємовідносин людини і тварини є одним із обов’язкових компонентів навчальних програм в освітніх ветеринарних медичних закладах США та більшості країн Європи. Головними питаннями, які розглядаються при вивченні таких взаємовідносин є моральна цінність і статус тварини; відповідальність людини перед твариною; чи всі методи використання тварин є етичними; які інтереси тварин мають враховуватися людиною; як співвідносити інтереси людини і тварини у випадках, коли вони конфліктують; чи зобов’язаний власник тварини забезпечувати певні умови її існування.

Поняття добробуту стосується багатьох сторін життя тварин. Забезпечення добробуту слід починати з вивчення особливостей їх фізіології, поведінки та ментальних здібностей. Наука сьогодні не може дати повної відповіді на запитання чого насправді хочуть тварини, що насправді вони відчувають та які мінімальні стандарти їх утримання можуть гарантувати гуманність їх використання.

Аналіз сучасних технологій у птахівництві, свинарстві та скотарстві показує, що напрацювання дорадчих і законодавчих норм щодо визначення та забезпечення мінімального рівня добробуту тварин сприятиме збереженню добрих традицій та престижу галузей, зменшенню рівня захворюваності тварин, підтриманню оптимального рівня їх продуктивності й забезпеченню якості та безпеки продукції тваринництва. Отже важливими завданнями освітніх закладів ветеринарної медицини сьогодні є ознайомлення майбутніх спеціалістів із сучасними підходами щодо оцінки добробуту та гуманного використання тварин.

16

УДК 619:616.9–098:636 КОРНІЄНКО Л.М., канд. вет. наук, КОРНІЄНКО Л.Є., д-р вет. наук, ДЯЧЕНКО С.Б., магістрант Білоцерківський національний аграрний університет МАТЛАК Д.О., аспірант Біо-Тест-Лабораторія СПЕЦИФІЧНА ПРОФІЛАКТИКА ВІРУСНОЇ ГЕМОРАГІЧНОЇ ХВОРОБИ КРОЛІВ У ШЕПЕТІВСЬКОМУ РАЙОНІ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Для профілактичних щеплень проти вірусної геморагічної хвороби кролів фахівці ветеринарної медицини районного управління ветеринарної медицни використовували декілька вакцин, що вироблені в Україні та Росії. У 2010–2012 рр. для профілактичних щеплень застосовували “вакцину проти ВГБК тканевую инактивированную гидроокисьалюминиевую” (м. Покров, Російська Федерація), “ассоциированную вакцину против миксоматоза и вирусной геморрагической болезни кроликов лиофилизированную” (м. Покров, Російська Федерація), “тканинну гідроокисалюмінієву формол вакцину проти ВГХК” (Сумська біофабрика, Україна) і Лапімун Гемікс (БТЛ, Україна).

Ефективність багатьох вакцин можна оцінювати порівнюючи титри відповідних специфічних антитіл у сироватці крові до і після імунізації. Нині реакція затримки гемаглютинації наочно показує динамічну зміну продукування антитіл.

В умовах індивідуальних господарств кролівників-любителів Шепетівського району було встановлено, що у кролів, щеплених асоційованою вакциною проти міксоматозу і вірусної геморагічної хвороби, виробництва ВНДІВВіМ титри антитіл за РЗГА був у межах 1:80–1:1280. Після застосування тканинної інактивованої гідрокисидалюмінієвої вакцини проти ВГХК титри антитіл за РЗГА становили 1:160–1:1280. Після застосування моновалентної тканинної формол-гідроксидалюмінієвої вакцини (виробництва Сумської біофабрики) титри гемаглютинабельних антитіл були 1: 160 – 1: 2560 (найвищими в порівнянні з іншими вакцинами). Більш високі титри гемаглютинабельних антитіл оримано після застосування препарату Лапімун Гемікс (БТЛ, Україна). В цьому разі титри антитіл в РЗГА становили 1 : 320 – 1 : 5120.

Облік ефективності вакцин проводили в спеціальних журналах, де відмічали вік тварин, дату щеплень, вакцину і фірму виробник.

Таким чином після проведення серологічного дослідження на наявність антитіл в сироватках крові кролів, яким вводили різні вакцини, встановлено що найбільш високі титри захисних антитіл утворились в організмі щеплених тварин після застосування вітчизняної вакцини проти ВГХК виробництва “Біо-Тест-Лабораторії”, що говорить про більш викокі антигенні й імуногенні властивості цього препарату порівняно з іншими. УДК 619:619.9 – 036:378.147 КОРНІЄНКО Л.Є. д-р вет. наук, ЯРЧУК Б.М. канд. вет. наук

17

Білоцерківський національний аграрний університет МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИВЧЕННЯ ЕПІЗООТОЛОГІЇ НА ФАКУЛЬТЕТІ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ ТА В СИСТЕМІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ.

Інфекційні хвороби займають особливе місце серед захворювань тварин. Вони відрізняються участю живого збудника, здатністю передаватись від однієї тварини до іншої, можливістю масового ураження тварин, широким територіальним розповсюдженням і завдають значних економічних збитків.

Особливості інфекційних хвороб та глобалізація поширення інфекцій мають першочергово враховуватись при вивченні особливостей епізоотичної ситуації в конкретних господарсько-економічних умовах. Це дозволить реалізувати можливість девастації таких широко розповсюджених хвороб як бруцельоз, туберкульоз, лейкоз і багато інших.

Життя переконало, що навіть в сугубо практичній діяльності ветлікаря недальновидно протиставляти прикладні розробки теоретичним знанням. Те і друге потрібно постійно вдосконалювати, теоретичні висновки необхідно пов’язувати з практикою.

При вивченні проблем інфекційної патології окрім знання і оцінки епізоотичної ситуації в світі, в Україні і в конкретному епізоотичному вогнищі. Особлива увага звертається на профілактичну направленість вивчення інфекційних захворювань. А це оцінка епізоотичного моніторингу методичних підходів до профілактики, здійснення контролю за охороною території держави або її окремих регіонів від занесення збудників, захисту населення від хвороб, спільних для тварин і людей тощо.

Методичне забезпечення щодо вивчення епізоотології передбачено галузевим стандартом вищої освіти за напрямом підготовки «Ветеринарна медицина» складовими якого є освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ) і освітньо-професійна програма (ОПП). На базі типових програм навчальної дисципліни «Епізоотологія та інфекційні хвороби» розроблені робочі програми ОКР «бакалавр», «спеціаліст», «магістр».

Кафедра приймає активну участь в методичному забезпеченні вивчення дисципліни. НПП кафедри видано 3 підручники, 7 навчальних посібників з грифом Мін АПК, 28 методичних рекомендацій, 10 монографій, 5 інструкцій. УДК 619:613.4:619:616.9-084 КОРНІЄНКО Л.Є. д-р вет. наук, ЯРЧУК Б.М. канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет СУЧАСНІ МЕТОДИ І ПІДХОДИ В БОРОТЬБІ З ІНФЕКЦІЙНИМИ ХВОРОБАМИ ТВАРИН

Одним із принципових чинників ефективної боротьби з інфекційними хворобами є знання та контроль епізоотичної ситуації.

Складність епізоотичної ситуації в світі характеризується тенденцією до глобалізації поширення інфекцій. Так, наприклад, протягом 2011 року, за даними

18

МЕБ, в світі зареєстровано ящур (18 країн), високопатогенний грип птиці (14 країн), хвороба Ньюкасла (6 країн), КЧС (4 країни), АЧС (8 країн), блутанг (12 країн), ГЕВРХ (2 країни).

В Україні підтримується стабільна, благополучна епізоотична ситуація. Не допущено виникнення особливо небезпечних захворювань: бруцельозу, високопатогенного грипу птиці, хвороби Ньюкасла, блутангу, ГЕВРХ не зважаючи на складну епізоотичну ситуацію щодо цих хвороб в світі. В Україні покращується епізоотична ситуація щодо туберкульозу, лейкозу, сказу.

Станом на 01.01.2012 року в Україні залишилося 3 неблагополучних щодо туберкульозу пункти (по 1 у Кіровоградській, Тернопільській та Чернівецькій області). Залишилось 14 неблагополучних пунктів щодо лейкозу, що на 16 неблагополучних пунктів менше в порівнянні з минулим роком.

Динаміка захворювання на сказ в Україні за останні 15 років характеризується розвитком епізоотології починаючи з 1996 року по 2007 рік, з 2008 відмічається тенденція до зниження рівня напруженості епізоотичного процесу. Варто зазначити, що епізоотична ситуація в світі окрім її складності, характеризується поширенням економічно значимих хвороб (ящур, КЧС, лейкоз та ін.), загостренням проблем безпеки здоров’я людей в зв’язку із широкомасштабною реєстрацією зоонозів (туберкульоз, лептоспіроз, бруцельоз, сказ тощо) появою так званих нових інфекційних захворювань (губкоподібна енцефалопатія), здатністю збудників до антигенної, патогенної та вірулентної варіабільності.

Заходи з профілактики та боротьби з інфекційними хворобами на знанні та контролі епізоотичної ситуації, своєчасній та якісній діагностиці, дотриманні загальної профілактики (годівля, утримання, експлуатація, технологія, охорона кордонів, нагляд за ринками, забійними та переробними підприємствами, карантинування тощо).

Варто відмітити, що в системі заходів боротьби з інфекціями, окрім традиційних методів використовують радикальні заходи викорінювання інфекцій (стемпінг-аут, депопуляція). Останні з точки зору сучасної історії є ефективними. Безумовно аргументацією при цьому є економіка при особливо небезпечних, транскордонних та інших інфекційних захворюваннях. УДК 619:613.4:619:616.9-084 КОРНІЄНКО Л.Є. д-р вет. наук, ЯРЧУК Б.М. канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет СУЧАСНІ МЕТОДИ І ПІДХОДИ В БОРОТЬБІ З ІНФЕКЦІЙНИМИ ХВОРОБАМИ ТВАРИН

Одним із принципових чинників ефективної боротьби з інфекційними хворобами є знання та контроль епізоотичної ситуації.

Складність епізоотичної ситуації в світі характеризується тенденцією до глобалізації поширення інфекцій. Так, наприклад, протягом 2011 року, за даними МЕБ, в світі зареєстровано ящур (18 країн), високопатогенний грип птиці (14 країн), хвороба Ньюкасла (6 країн), КЧС (4 країни), АЧС (8 країн), блутанг (12 країн), ГЕВРХ (2 країни).

19

В Україні підтримується стабільна, благополучна епізоотична ситуація. Не допущено виникнення особливо небезпечних захворювань: бруцельозу, високопатогенного грипу птиці, хвороби Ньюкасла, блутангу, ГЕВРХ не зважаючи на складну епізоотичну ситуацію щодо цих хвороб в світі. В Україні покращується епізоотична ситуація щодо туберкульозу, лейкозу, сказу.

Станом на 01.01.2012 року в Україні залишилося 3 неблагополучних щодо туберкульозу пункти (по 1 у Кіровоградській, Тернопільській та Чернівецькій області). Залишилось 14 неблагополучних пунктів щодо лейкозу, що на 16 неблагополучних пунктів менше в порівнянні з минулим роком.

Динаміка захворювання на сказ в Україні за останні 15 років характеризується розвитком епізоотології починаючи з 1996 року по 2007 рік, з 2008 відмічається тенденція до зниження рівня напруженості епізоотичного процесу. Варто зазначити, що епізоотична ситуація в світі окрім її складності, характеризується поширенням економічно значимих хвороб (ящур, КЧС, лейкоз та ін.), загостренням проблем безпеки здоров’я людей в зв’язку із широкомасштабною реєстрацією зоонозів (туберкульоз, лептоспіроз, бруцельоз, сказ тощо) появою так званих нових інфекційних захворювань (губкоподібна енцефалопатія), здатністю збудників до антигенної, патогенної та вірулентної варіабільності.

Заходи з профілактики та боротьби з інфекційними хворобами на знанні та контролі епізоотичної ситуації, своєчасній та якісній діагностиці, дотриманні загальної профілактики (годівля, утримання, експлуатація, технологія, охорона кордонів, нагляд за ринками, забійними та переробними підприємствами, карантинування тощо).

Варто відмітити, що в системі заходів боротьби з інфекціями, окрім традиційних методів використовують радикальні заходи викорінювання інфекцій (стемпінг-аут, депопуляція). Останні з точки зору сучасної історії є ефективними. Безумовно аргументацією при цьому є економіка при особливо небезпечних, транскордонних та інших інфекційних захворюваннях. УДК 619:617. 7:634.8 МАТВІЙЧУК Б.М., магістрант, КОЗІЙ В.І., д-р вет. наук, Білоцерківський національний аграрний університет ПОРІВНЯЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ РІЗНИХ МЕТОДІВ ОРТОПЕДИЧНОЇ ОБРОБКИ РОГУ РАТИЦЬ У КОРІВ

Актуальною проблемою молочного тваринництва сьогодні є хвороби дистального відділу кінцівок. Одним із важливих методів їх профілактики є проведення ортопедичної обробки рогу ратиць у корів.

Метою роботи було порівняти ефективність різних методів ортопедичної обробки ратиць за профілактики деформації рогу ратиць та гнійно-некротичних уражень у ділянці пальця у корів. Матеріали і методи роботи. Роботу виконували на базі молочнотоварної ферми ФГ “Томилівське” Білоцерківського району Київської області в період з 20 січня по 30 листопада 2012 року. Матеріалом для досліджень були молочні корови, журнали ветеринарної та господарської звітності.

Під час досліджень проводили аналіз умов утримання і годівлі корів. Для порівняння ефективності різних методів ортопедичної обробки ратиць клінічно

20

здорових корів (без ознак кульгавості) умовно розділили на три групи – одну контрольну і дві дослідні. Тваринам контрольної групи (n=15) планову ортопедичну обробку ратиць не проводили. У першій дослідній групі (n=18) проводили планову ортопедичну обробку ратиць за розробленою нами схемою. У другій дослідній групі (n=16) ортопедичну обробку ратиць проводили шляхом обрізання зацепної частини рогу стінки. Протягом наступних шести місяців спостерігали за тваринами і реєстрували захворювання у ділянці пальця у корів усіх трьох груп. При цьому враховували кількість деформацій рогу ратиць, виразок підошви, пододерматитів, гнійних остеоартритів, відшарування рогу білої лінії та ерозії м'якуша.

Результати досліджень. У результаті проведених досліджень було встановлено, що використання ортопедичної обробки рогу ратиць у корів за запропонованою схемою є більш ефективним за рахунок суттєвого зменшення захворюваності корів на гнійно-некротичні процеси у ділянці пальця та кількості тварин з деформаціями рогу ратиць, відповідно на 18, 0 та 24,5%.

Висновки. Результати проведених досліджень дозволяють стверджувати, що використання ортопедичної обробки рогу ратиць у корів за запропонованою схемою є більш ефективним за рахунок зменшення кількості корів з деформаціями рогу ратиць та гнійно-некротичними процесами у ділянці пальців. УДК 619:616.391:636.52 МЕЛЬНИК А.Ю., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет ПРОФІЛАКТИКА СЕЧОКИСЛОГО ДІАТЕЗУ ЗА ВИКОРИСТАННЯ ВІТАМІННО-ХЕЛАТНОГО КОМПЛЕКСУ

Одним із небезпечних наслідків А-гіповітамінозу курей-несучок є ураження епітелію ниркових канальців, що в поєднанні з порушенням обміну нуклеїнових кислот призводить до розвитку сечокислого діатезу.

Мета роботи – дослідити ефективність водорозчинної форми промислового препарату ”Мультивіт СН” для профілактики А-гіповітамінозу в курей-несучок. Матеріали та методи виконання роботи. Для роботи було використано 20 курей-несучок кросу ”Хайсекс коричневий” 150- та 168-денного віку, які утримувалась в умовах виробничого циклу у ЗАТ ”Агрокомплекс” м. Біла Церква Київської області. Після вивчення годівлі, проведення клінічного дослідження та аналізу біохімічних показників сироватки крові птиці упродовж 7-и діб випоювали 0,2 % розчин натрію бікарбонату та препарат ”Мультивіт СН ”(1 мл містить 100000 ІО віт. А і 800 ІО віт. D3) у дозі, передбаченій в інструкції по застосуванню. Особливістю даного препарату є те, що він має у своєму складі хелати деяких металів, а саме: магнію – 0,650 мг; заліза – 0,135; міді – 0,035 мг та цинку – 0,450 мг, що значно розширює спектр його фізіологічної дії.

Результати досліджень та їх обговорення. Аналіз раціону показав, що птиця забезпечена поживними речовинами, вітамінами та мінералами, зокрема обмінної енергії містилось – 288,93 ккал; сирого протеїну – 17,04 %; вітаміну А – 12500 МО/кг корму; D3 – 1875; вітамін Е – 25 мг/кг корму; кальцію – 3,70 %; фосфору – 0,66 % на 100 г кормової суміші. Проте апетит у курей-несучок 150-денного віку був

21

знижений. Клінічно у 1 голови відмічали кератокон’юнктивіт, лускоподібні нашарування в ділянці носових ходів та потовщення суглобів. Лабораторний аналіз сироватки крові показав, що у 5 голів птиці концентрація ретинолу була менша за 50 мкг/100 мл і в середньому становила 47,4±5,15 мкг/100 мл, тоді як рівень сечової кислоти був підвищений – 0,48±0,04 ммоль/л (норма 0,12–0,36 ммоль/л). Вміст загального білка та каротину складав – 69,7±3,71 г/л та 84,0±6,14 мкг/100 мл відповідно. Слід зазначити, що в цей час у жовтках яєць вміст каротиноїдів становив 12,0±1,13 і вітаміну А – 5,7±0,24 мкг/г (норма не менше 15 та 6 мкг/г відповідно). Враховуючи результати клініко-біохімічного дослідження, вміст сирого протеїну та обмінної енергії в раціоні були зменшені до 16,5 % та 273,44 ккал з наступним врівноваженням інших складових годівлі. На 18 добу після застосування препарату ”Мультивіт СН” вміст ретинолу в сироватці крові збільшився на 58,8 % (115±10,4 мкг/100 мл), а в жовтках яєць на 23,3 % (7,4±0,41мкг/г). Зниження рівня сечової кислоти відмічали у 70 % поголів’я, що по групі в середньому складало 0,36±0,03 ммоль/л.

Висновок. Своєчасне випоювання препарату ”Мультивіт СН” відновлює А-вітамінний обмін у курей-несучок, швидко знижує рівень сечової кислоти за рахунок чого позитивно впливає на обмін нуклеїнових кислот і попереджає розвиток сечокислого діатезу. УДК 619:616.1/.4 – 071:636.237.23.054:612.112 НАДТОЧІЙ В.П., БЕЗУХ В.М., кандидати вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет ПОКАЗНИКИ ГЕМОПОЕЗУ ТА МІНЕРАЛЬНОГО ОБМІНУ У БУГАЇВ-ПЛІДНИКІВ ЗА АНДРОЛОГІЧНОЇ ДИСПАНСЕРИЗАЦІЇ

В останні роки в Україну з-за кордону завозять бугаїв-плідників червоно-і чорно-рябої голштинської порід, яких оцінюють на спермопродуктивність і використовують в стадах корів. Проте показники гемопоезу та мінерального обміну у таких тварин за андрологічної диспансеризації вивченні недостатньо. Мета роботи – вивчити показники гемопоезу (кількість еритроцитів і лейкоцитів, вміст гемоглобіну, гематокритну величину) та мінерального обміну (уміст загального кальцію та неорганічного фосфору) у бугаїв-плідників червоно- і чорно-рябої голштинських порід. Досліджували бугаїв-плідників голштинської червоно- і чорно-рябої порід віком 1–2 р. (n=10). Маса тіла дослідних тварин коливалася від 685 до 852 кг (775, 8 20,4 кг). Вміст гемоглобіну в крові визначали геміглобінціанідним методом, загального кальцію у реакції з кальційарсеназо-ІІІ, фосфору – за реакцією з аскорбіновою кислотою.

Результати досліджень. До складу раціону бугаїв-плідників входили (кг): сіно люцерни – 8, солома ячмінна – 2, дерть ячмінна – 2,8, дерть просяна – 0,3, макуха соняшникова – 0,7. Раціон дослідних тварин забезпечений надмірним умістом енергії (к.од. – 110,8 %; обмінної енергії, мДж, на 116,2 %), перетравного протеїну (124,7 %), клітковини (159,8 %), крохмалю (125,8 %), кальцію та магнію (у 2,8 та 1,4 рази, відповідно) та деяких мікроелементів (феруму – в 4,7 рази, купруму – на 118 %), у ньому не вистачає цукру (80 %), фосфору (13 %), сірки (15 %), більшості

22

мікроелементів (від 12 до 68 %), каротину (16 %) та вітаміну D (69 %), порівняно з потребою. При дослідженні крові у бугаїв-плідників встановили, що деякі гематологічні показники були дещо вищими, ніж ті, які традиційно вважаються за норму у великої рогатої худоби. Зокрема, загальна кількість еритроцитів у них коливалася від 6,6 до 9,0 Т/л і в середньому становила 7,93±0,22 Т/л, що на 5,7 % більше за верхню межу норми (5,0–7,5 Т/л). Вміст гемоглобіну у крові цих тварин також був вищим, коливався у межах 126,0–146,0 г/л, і в середньому становив 134,2±1,7 г/л, що на 7,4 % більше за норму (95–125 г/л). Ймовірно, збільшену кількість еритроцитів та гемоглобіну у бугаїв-плідників можна пояснити не лише рівнем годівлі тварин, а й підвищеним обміном речовин у них. Поряд з цим загальна кількість лейкоцитів у дослідних бугаїв-плідників знаходилася у межах відомої норми для дорослої великої рогатої худоби (6–12 Г/л), коливалася від 6,9 до 12,7 Г/л, і в середньому становила 9,1±0,55 Г/л. Аналогічна картина спостерігалася і з рівнем гематокритної величини, яка коливалася в межах 38–44 % і середньому становила 40,2±0,75 %, що також відповідає показникам норми (38–44 %).

Визначення в сироватці крові загального кальцію та неорганічного фосфору є важливим етапом андрологічної диспансеризації в діагностиці порушень обміну речовин. УДК 636.6:612.1:612-015 НІЩЕМЕНКО М.П., д-р вет. наук, ПОРОШИНСЬКА О.А., асистент Білоцерківський національний аграрний університет e-mail: ksenia0709@gmail.com ВМІСТ АМІНОКИСЛОТ У СИРОВАТЦІ КРОВІ ТА М'ЯЗОВІЙ ТКАНИНІ ПЕРЕПЕЛІВ І КОРЕЛЯЦІЙНІ ЗВ'ЯЗКИ МІЖ ЦИМИ ПОКАЗНИКАМИ

Амінокислоти відіграють важливе значення у фізіологічних та біохімічних процесах, що відбуваються в організмі птиці. Їх вміст в крові та інших тканинах організму залежить від ряду факторів, в тому числі від фізіологічного стану, віку птиці, рівня годівлі та швидкості утилізації в процесах обміну речовин.

Метою роботи було вивчення впливу згодовування лізину, метіоніну та треоніну на амінокислотний склад сироватки крові і м'язової тканини перепелів та встановлення кореляційних зв'язків між цими показниками.

Матеріалом для досліджень були перепели породи Фараон віком 55 діб, з яких були сформовані 4 групи – 1 контрольна та 3 дослідних. Птиця всіх груп отримувала комбікорм, збалансований згідно з нормами годівлі, а дослідним додавали до комбікорму амінокислоти в дозах: L-лізин – 0,3 % , DL-метіонін – 0,2 %, L-треонін – 0,2 %.

Проведені експерименти показали, що при додаванні до раціону перепелів комплексу амінокислот, загальна сума амінокислот в сироватці крові перепелів була вірогідно вищою від контролю в 3-й та 4-й групах на 21,8 – 23,8% (р<0,05 – р<0,01). Щодо вмісту незамінних амінокислот у сироватці крові перепелів, то при цьому спостерігалось вірогідне підвищення їх концентрації в 3-й і 4-й дослідних групах порівняно з контролем. Вміст замінних амінокислот у сироватці крові птиці

23

дослідних груп був також вищим порівняно з групою перепелів, яка отримувала основний раціон.

Згодовування перепелам комплексу амінокислот сприяло підвищенню загального вмісту амінокислот у м’язовій тканині перепелів, зокрема у 4-й групі на 11,2% (р<0,01), порівняно з контролем. Відмічено також тенденцію до зростання суми замінних та незамінних амінокислот у зразках м’язової тканини перепелів дослідних груп.

Встановлений позитивний корелятивний зв'язок між вмістом амінокислот у сироватці крові та м’язовій тканині перепелів, зокрема коефіцієнт кореляції становив для незамінних r=0,94, замінних r=0,72, загальної суми r=0,94. Також ми відмітили позитивну залежність між лізином, метіоніном та треоніном, які ми додавали до раціону та сумою амінокислот у сироватці крові перепелів: незамінних r= 0,92, замінних r=0,47 та загальною сумою r=0,86.

Результати досліджень свідчать про те, що додавання до раціону лізину, метіоніну та треоніну сприяє накопиченню як замінних, так і незамінних амінокислот у сироватці крові та м’язовій тканині перепелів, що підвищує біологічну цінність м’яса птиці. УДК 636.1/.7:611.01 НОВАК В.П., д-р біол. наук, МЕЛЬНИЧЕНКО А.П., канд..біол. наук Білоцерківський національний аграрний університет МОРФОГЕНЕЗ СПОЛУЧНОТКАНИННИХ ЕЛЕМЕНТІВ М’ЯКОГО ОСТОВУ ЛОКОМОТОРНОГО АПАРАТУ ССАВЦІВ

Значення фасціальних структур виходить далеко за межі виконання ними механічної функції, як при статиці так і при локомоції. Маючи спільний генез із органами гемопоезу, сполучнотканинні елементи м’якого остову беруть участь в регенераторних процесах.

На порівняльно-морфологічному та експериментальному матеріалі досліджувались реактивні властивості сполучнотканинних елементів м’якого остову опорно-рухового апарату. У роботі були використані макро-, мікроскопічні та гістологічні методи досліджень. Експериментальний матеріал досліджували після однобічної меніскектомії та аутофасціопластики на статевозрілих собаках.

Виявлені в результаті досліджень реактивні та репаративні перетворення торкаються різних рівнів структурної організації елементів м’якого остову. Слід відмітити, що особливостями морфологічної структури фасцій є загальні закономірності іннервації і васкуляризації сполучнотканинних структур локомоторного апарату. Добре розвинений рецепторний апарат фасцій в системі органів локомоцій зумовлює їх участь у формуванні складного суглобово-м’язового аналізатора. Різноманітність форм їх інтерорецепторів, є морфологічним корелятором складних якісно різноманітних імпульсів, які йдуть до центральної нервової системи і забезпечують точний контроль за локомоцією і фізіологічним станом кісткової і м’язової систем. Можемо сказати, чутливий апарат власних фасцій має здатність диференційовано сприймати різноманітні подразнення.

24

Таким чином, рецепторний апарат власних фасцій кінцівок є еферентним комплексом м’якого остову, основною функцією якого є забезпечення пропріорецепцій, а також формування певної ланки суглобів – м’язового аналізатора.

Вивчивши структуру фасцій кінцівок, внутріорганне гемомікроциркуляторне русло, та рецепторний апарат у ссавців можемо зробити висновок, що вони мають великі пластичні та морфоадаптивні властивості.

В результаті експериментально-морфологічного дослідження встановлений нерозривний зв'язок структури фасцій з їх адаптивними і реактивними перебудованими у відповідь на зміну біомеханічного навантаження. УДК 636:611-018.36 НОВАК В.П., д-р біол. наук, БЕВЗ О. С., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет СЕГМЕНТАЛЬНА ІННЕРВАЦІЯ КАПСУЛИ КОЛІННОГО СУГЛОБА

Оскільки суглоби тісно пов’язані з нервово-судинною і кістково-м’язовою системами, то порушення в цих системах безпосередньо впливають на стан суглобів. Вивчення сегментальної іннервації викликає велику практичну зацікавленість, оскільки різні патологічні процеси, що розвиваються в органах і тканинах, можуть бути спричинені ураженням не тільки периферійних, але й окремих сегментальних нервів.

Робота є фрагментом експериментально-морфологічного макро-мікроскопічного дослідження сегментальної іннервації капсули колінного суглоба свійського кота.

У роботі використані експериментально-морфологічні, макроскопічні, нейрогісто-логічні методи та метод поляризаційної мікроскопії. Експерименти були проведені на свійських котах роздільно, однобічно, екстирпували ганглії поперекових (L4, L5, L6, L7) і крижових (S1, S2) сегментів. Для нейрогістологічних досліджень капсулу колінного суглоба свійських котів відпрепаровували згідно з анатомічними частинами суглоба (медіальна, латеральна, дорсальна, плантарна). Використовували методики імпрегнації азотнокислим сріблом за Більшовським-Гросом в модифікації Лаврентьєва, Кампоса. Підрахунок перероджених нервових елементів проводили в дорсальній частині капсули, таким чином визначали у відсотковому відношенні ступінь участі досліджуваного сегмента в іннервації анатомічних частин капсули колінного суглоба.

За результатами досліджень у дорсальній частині капсули колінного суглоба після екстравертебральної гангліоектомії 4-го поперекового сегмента виявлено 19 % нервових волокон в стані валеровської дегенерації. Відповідно після екстравертебральної гангліоектомії 5-го поперекового сегмента підраховано 39 % перероджених нервових структур, а 6-го поперекового сегмента виявлено 19 % нервових елементів в стані вторинної дегенерації. Після екстирпації гангліїв 7-го поперекового, 1 та 2-го крижових сегментів перероджених нервових структур в дорсальній частині капсули колінного суглоба свійського кота не виявлено.

Таким чином, встановлено, що дорсальна частина капсули колінного суглоба отримує полісегментну іннервацію від 4, 5, та 6-го поперекових сегментів хребетного стовпа. Найбільшу кількість нервових волокон віддає 5-й поперековий сегмент, який є осьовим нервом для дорсальної частини капсули колінного суглоба свійських котів.

25

УДК: 619:615.9–071 РУХЛЯДА В.В. д-р вет. наук, ОСТРОВСЬКИЙ Д.М. асистент Білоцерківський національний аграрний університет. ВИВЧЕННЯ ДІЇ ДЕЗОКСИНІВАЛЕНОЛУ НА БІЛИХ МИШЕЙ

Дезоксиніваленол (ДОН, вомітоксин) трихотеценовий мікотоксин групи В і один із найбільш часто виявлений токсинів у світі, який синтезують деякі види грибів роду Fusarium. Нашою метою було вивченя впливу ДОНу на організм білих мишей, зокрема патологоанатомічні зміни в серці , печінці та нирках.

Дезокиніваленол отримували шляхом культивування гриба F. graminearum штам 195/1 на зволожених зернах рису у лабораторних колбах та мікробіологічних матрацах. Потім субстрати висушували, подрібнювали та екстрагували сумішшю ацетонітрил:вода (3:1) дворазово по одній годині. Після очистки екстрактів методом колонкової хроматографії, для чого в колонки діаметром 10 мм вносили по 0,75 г активованого вугілля і окису алюмінію, токсин елюювали розчином ацетонітрил:вода (3:1) і розчинник випарювали в потоці повітря. Для постановки досліду токсин перозчиняли у 5 %-ному водному розчині етилового спирту.

Розчин токсину у 5 %-ному водному розчині етилового спирту щоденно вводили внутрішньочеревно 3 білим мишам у дозі 0,8 мг (0,6 LD50). Одна миша загинула на другий день, а дві інші зосталися живими і після шостого введення дозу їм збільшили до 2 мг (1,4 LD50), і вони загинули після одно- і дворазового введення. П’ятьом іншим білим мишам токсин вводили в дозі 2 мг/голову, з яких 4 миші загинули після одноразового введення, а одна – після другого. У загиблих мишей піддавали гістологічному дослідженню серце, печінку, нирки, зрізи яких фарбували гематоксиліном та еозином.

У печінці виявляли збільшення гепатоцитів, просвітлення та збільшення частини їх ядер в яких чітко проглядали базофільні ядерця. Частина ядер була зруйнована (представлена глибками хроматину), цитоплазма таких гепатоцитів містила оксифільну зернистість.

У нирках виявляли набухання епітелію звивистих і прямих канальців. Цитоплазма епітелію таких канальців була мутна або мала оксифільну зернистість, що вказувало на мутне набухання та зернисту дистрофію епітелію. Структура клубочків залишалася збереженою.

При гістологічному дослідженні серця від мишей загиблих після підгострого токсикозу виявляли, що цитоплазма кардіоміоцитів була просвітлена, місцями з блідо-рожевою зернистістю. Ядра були збільшені, просвітлені в яких видно базофільні ядерця, судини помірно наповнені кров’ю. Переважна більшість кардіоміоцитів перебувала в стані білкової зернистої дистрофії. Дезоксиніваленол викликає загибель білих мишей і цілий ряд патологоанатомічних змін у серці, печінці та нирках. УДК 619:617.56/.57–089:636.2 ПЕТРИК М.В., канд. вет. наук

26

Білоцерківський національний аграрний університет ТЕНОТОМІЯ СУХОЖИЛКІВ ЗГИНАЧІВ ПАЛЬЦІВ У ТЕЛИЧКИ ЗА ВРОДЖЕНОЇ ЕНДОГЕННОЇ КОНТРАКТУРИ СУГЛОБІВ ПАЛЬЦІВ

В умовах господарств увага лікарів ветеринарної медицини здебільшого спрямована на хвороби репродуктивної системи, копитець, органів травлення тощо, які носять масовий характер. Позаувагою залишається ряд захворювань, які завдають певних матеріальних збитків, а їх лікування не потребує значних матеріальних затрат, дорогого обладнання та медикаментів і може виконуватися в умовах господарства.

В зв’язку з цим метою нашої роботи була апробація в умовах господарства техніки тенотомії сухожилка глибокого згинача пальців за методикою, що застосовується у коней за даної патології [1].

Матеріали та методи. Для виконання операції тварину зафіксували у лежачому положенні на боці тої кінцівки, яку оперували. Для нейролептаналгезії тварині внутрішньовенно ін’єктували 2% розчин ксилазину в дозі 0,5 мл/100 кг маси тіла тварини [2], а для місцевого знеболювання ділянки п’ястка виконали провідникову анестезію за методом Г.Т. Шаброва [1]. Операційне поле готували у середній третині п’ястка з медіальної сторони. Лікування післяопераційних ран проводили за загально прийнятими методиками

Результати досліджень Розріз довжиною 3–4 см, виконували орієнтуючись на медіо-дорсальний край сухожилка глибокого згинача пальців, паралельно останньому. Розтинали шкіру, підшкірну клітковину, поверхневу та глибоку фасції п’ястка до оголення сухожилків поверхневого та глибокого пальцевих згиначів. З метою попередження травмування судинно-нервового пучка останній за допомогою жолобкуватого зонда відтісняли у бік кістки. По жолобкуватому зонду в рану вводили ґудзикуватий скальпель, повернувши його лезом до сухожилка глибокого згинача пальців. Для напруження сухожилка помічник максимально розгинав суглоби пальців. У цей момент скальпелем надсікали сухожилок глибокого розгинача пальців до повного розгинання суглобів пальців. Під час операції відмічалася незначна кровотеча, яку зупиняли тампонадою. Рану закрили вузловим швом. Для фіксації суглобів пальців у розігнутому стані на зап’ясток і палець наклали вікончату гіпсову пов’язку. Аналогічно виконали оперативне втручання й на іншій кінцівці. Відмінність полягала лише в тому, що для повного розгинання суглобів пальців додатково довелося розітнути й сухожилок поверхневого згинача пальців. Заживлення відбувалося за первинним натягом. Починаючи з 2–3 дня після операції, теличка самостійно почала підводитися на кінцівки. Після зняття гіпсових пов’язок на 14-й день тварина вільно рухалася, опираючись підошовною поверхнею копитець.

Висновок. Лікування тендогенної контрактури суглобів пальців у молодняку великої рогатої худоби шляхом тенотомії сухожилка глибокого та поверхневого згиначів пальців доцільно виконувати в умовах господарства. УДК 619:616.071.22:636.05:636.5 РОЗУМНЮК А.В., канд. вет. наук

27

Білоцерківський національний аграрний університет ВПЛИВ РІПАКУ НА ОРГАНІЗМ КУРЕЙ І ПЕРЕПІЛОК

Головний резерв збільшення виробництва високобілкових кормів на найближчий період є рапс. На сьогодні він займає все більш значне місце у структурі посівних площ в Україні. Дану культуру можна вирощувати на насіння, з якого отримують масло у регіонах, де соя і соняшник не визрівають і на зелену масу, з якої готують силос високої якості. Учені створили вітчизняні двонульові сорти рапсу, що не поступаються кращим зарубіжним аналогам, розроблена система їх насінництва і технологія обробітку. Оскільки, зерно та продукти його переробки згодовуються тваринам і птиці, тему роботи вважаю актуальною, так як ріпак містить антипоживні речовини.

Мета роботи полягала у вивчені зоотехнічних і деяких гематологічних показників крові курей (породи хайсекс коричневий) та перепела японського за додавання до раціону змеленого зерна ріпаку.

Матеріалом для дослідження була фізіологічно зріла птиця – кури-несучки (10 голів) та півники (5 голів) кросу Хайсекс коричневий і курочки та півники перепела японського (по 5 голів) та кров від них. Птицю утримували у стаціонарі клінік факультету ветеринарної медицини БНАУ.

Тижневе згодовування шроту ріпаку у кількості 1/5 від загальної добової даванки комбікорму спричиняло зниження маси тіла у півнів та курей кросу Хайсекс коричневий відповідно на 15 і 21 % а у півників і курочок перепела японського на 22 та 25 %, порівняно з контрольною птицею. Загальний стан дослідної птиці був пригнічений, в усіх групах споживання корму знизилось від 12 до 19 %, проте на 20–23 % зросло споживання води.

На сьому добу згодовування кількість еритроцитів у всіх групах дослідної птиці знизилася: півні – в 1,26 рази (р<0,05), кури-несучки – у 1,28 (р<0,001); півники – в 1,41 (р<0,001), курочки – у 1,21 (р<0,05), що призвело до зменшення гематокритної величини у птиці Хайсекс коричневий у середньому на 22 % (як у півнів, так і у курей-несучок; р<0,05) а у перепела японського – на 38–40 % (р<0,001). Концентрація гемоглобіну крові, на кінець досліду, мала тенденцію до зниження у курей і вірогідно знижувалася у японського перепела: півні – на 15 і курочки – на 17 % (р<0,001), ніж на початку експерименту та контролі. Середній показник вмісту гемоглобіну в одному еритроциті після згодовування ріпаку, навпаки, зріс: півні – на 24 % (р<0,05), кури несучки – на 15 (р<0,001), півники – на 17 (р<0,05); курочки – на 11 % (р<0,05). Окрім того, по закінченню досліду в крові птиці усіх чотирьох груп, яким згодовували шрот ріпаку, зростала концентрація геміглобіну у 2,7; 2,4; 2,2 та 2,0 разів відповідно (р<0,001).

Отримані нами результати вказують на однакову закономірність впливу змеленого зерна ріпаку "Чорний велетень" у концентрації 20 % від загальної даванки комбікорму. Різниця полягає лише в інтенсивності зростання чи зниження відповідних показників. УДК:619.616.981 РУБЛЕНКО І.О., канд. вет. наук

28

Білоцерківський національний аграрний університет ПОРІВНЯЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВАКЦИН ПРОТИ СИБІРКИ

Сибірка – одне із небезпечних інфекційних захворювань сільськогосподарських та диких тварин. У минулому викликала великі збитки у тваринництві й нерідко викликала масові захворювання людей.

Ефективних мір боротьби з цим захворюванням не було і лише після відкриття збудника у 1863 р К. Давеном стали більш інтенсивно вивчатися питання профілактики щодо даного захворювання. Перші вакцини проти сибірки запропонували використовувати Л. Пастер (1881) та Л.С. Ценковський (1883). Проте і сучасні вакцини, які використовуються мають певні недоліки (контаміновані сторонньою мікрофлорою та ін.). Вирішення цього питання дозволить поліпшити ефективність профілактичних заходів щодо захворюваності на сибірку та підвищить якість продуктів харчування.

Метою дослідження було перевірка дослідних лабораторних та експериментальних серій препаратів щодо профілактики сибірки у тварин. Дослідження були проведені на базі Херсонського державного підприємства-біологічна фабрика. Визначення показників якості проводили з урахуванням вимог «Європейської фармакопеї 5.0», «Керівництва з діагностичних тестів та вакцин наземних тварин» 2010 року, «Керівництва з виробництва вакцин проти сибірки тварин та вакцини проти емфізематозного карбункулу» та «Государственного стандарта Союза ССР «Вакцина СТИ живая против сибирской язвы животных» ГОСТ 15991–86.

Вивчили наступні показники: контамінацію сторонньої мікрофлори та грибної мікрофлори, кількість життєздатних спор, нешкідливість, залишкову вірулентність, імуногенність.

У вакцині проти сибірки тварин із штаму Sterne 34F2, Херсонського виробництва кількості життєздатних спор в 1 см3 дослідного зразку становила 11,2 млн КУО в 1 см3 препарату, а в вакцині живі спорові проти сибірки тварин із штаму «СБ» рідка, серія 16 – 13,62 млн КУО в 1 см3 препарату. У вакцині живі проти сибірки тварин із штаму «К-79Z», серії 2 – 19,69 млн КУО в 1 см3 препарату. Вакцина жива проти сибірки тварин із штаму «К-79Z», серії 4 містила 20,6 млн КУО в 1 см3 препарату.

За проведеними дослідженнями було встановлено, що «Вакцина проти сибірки тварин із штаму Sterne 34F2» та Вакцина жива проти сибірки тварин із штаму «K-79Z» вільні від контамінації сторонньої бактеріальної та грибної мікрофлори, препарати були авірулентними, імуногенними, формують стійкий та напружений протисибірковий імунітет. УДК 619:614.777:636.084.31 СОКОЛЮК В.М., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет ВМІСТ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ У ВОДІ ДЛЯ НАПУВАННЯ ТВАРИН З РІЗНИХ БІОГЕОХІМІЧНИХ ЗОН УКРАЇНИ

29

Забезпечення тварин якісною і в достатній кількості водою – одна із передумов успішного здійснення технології виробництва тваринницької продукції. Вода – це ключ до правильного травлення і засвоєння органічних і неорганічних речовин організмом. В той же час вона є джерелом надходження в організм багатьох забруднювачів, серед яких важливе місце посідають важкі метали. Мета роботи – встановити вміст важких металів у воді для напування тварин у різних біогеохімічних зонах України.

Результати дослідження та їх обговорення. Вода для напування тварин повинна містити в своєму складі всі необхідні мікро- і макроелементи, які необхідні організму для функціонування всіх систем. Надлишок або нестача в організмі окремих хімічних елементів, або їх сполук призводить до виникнення різних патологічних станів. При цьому високим рівнем патогенності володіють важкі метали, що доказує важливість і актуальність вивчення їх рівня в об’єктах оточуючого середовища, зокрема у воді. Дослідженням вмісту основних токсичних елементів у воді (арсену, кадмію, купруму, мангану, меркурію, плюмбуму, феруму, цинку) в господарствах західної, північно-східної, центральної та південної біогеохімічних зон України встановлено суттєві коливання в межах окремої зони, а то й свердловин. Так, рівень арсену, кадмію, купруму та плюмбуму всіх проб води різних сезонів року з господарств чотирьох біогеохімічних зон України відповідав якості води 1 і 2 класів, тобто бажана і прийнятна якість води. Це відповідає існуючим нормативним документам, зокрема ДСанПіН 2.2.4-171-10. Вміст меркурію тільки весною у воді з декількох господарств західної та центральної біогеохімічних зон був підвищений і відповідав 3 класу (задовільна, прийнятна якість води). Пізніше його концентрація у воді дещо знижувалась і протягом року відповідала 2 класу. При визначенні цинку було встановлено, що в пробах води з усіх господарств на протязі року його кількість відповідає першому класу. Однак в агрофірмі ‘‘Білий стік’’, ПОСП ‘‘Зірка’’, ПДГ ‘‘Червоний шахтар’’ рівень цього елементу в свердловині відповідає 1 класу, а в напувалці – 4 (посередня, обмежено придатна, небажана якість води). Слід відмітити, що у водопровідній мережі цих господарств використовуюсь оцинковані труби. Уміст мангану у воді з господарств всіх біогеохімічних зон України майже протягом року був значно підвищений і відповідав 4 класу. За вмістом феруму вода відповідала в більшості проб 3-4 класу, особливо її низьку якість відмічали у господарствах західної та північно-східної зон.

Висновок. Дослідження води, яку використовують для напування тварин, щодо відповідності вимогам ДСанПіН2.2.4-171.10 для арсену, кадмію, купруму, мангану, меркурію, плюмбуму, цинку та феруму свідчить про суттєві порушення її якості, що може негативно впливати на здоров’я сільськогосподарських тварин та якість тваринницької продукції. УДК: 579.62:616.36-006.6 БІЛАН А.В., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет

30

ВИВЧЕННЯ РОЗВИТКУ ГЕПАТОЦЕЛЮЛЯРНОЇ КАРЦИНОМИ У ЩУРІВ, ІНДУКОВАНОЇ МІКОТОКСИНОМ ФУМОНІЗИНОМ В1 ПРИ ПЕРЕВАНТАЖЕННІ ПЕЧІНКИ ЗАЛІЗОМ.

На щурах були досліджені, довготривалий токсичний вплив фумонізіну B1 (FB1) та перевантаження їх печінки залізом, а також властивість фумонізіну B1 (FB1) провокувати рак. Перший пілотний проект (вивчення дози-реакції), дослідження протягом 15 тижнів було здійснено з метою визначення рівня харчового заліза, що забезпечує високий вміст печінкового заліза, який не провокує істотних побічних ефектів та буде використовуватися в подальших довготривалих дослідженнях канцерогенезу з FB1. Дієтичні дози карбонільного заліза (Fe) на рівні 1 %, 1,5 % і 2 % були використані протягом 10 тижнів, після чого рівень Fe був зменшений до 0,5 % і згодовувався протягом ще 5 тижнів.

Після 10 тижнів згодовування 1 % Fe, рівень печінкового заліза був у 30 разів більшим ніж у групі контролю. Після скорочення в раціоні заліза до 0,5 %, рівень печінкового заліза підтримується і побічні ефекти були мінімальними. Незалежно від дози заліза, відкладення заліза спочатку були обмежені зоною 1 (перипортальна ділянка), але зі збільшенням навантаження заліза, поширюється на зону 2 (середня зональна ділянка) та зону 3 (перивенулярна ділянка). Була показано, що залізне перевантаження збільшує ризик виникнення та поширення гепатоцелюлярної карциноми.

За 25 тижнів досліду з мікотоксином FB1 спостерігали більшу кількість вогнищ і диспластичних вузликів у групі FB1 / Fe, ніж у групі з токсином FB1 і без Fe. Після видалення FB1, кількість вузликів залишалася постійною в групі FB1 / Fe, в той час як відмічали їх збільшення в групі FB1 . Спочатку картина депонування або відкладення заліза була подібна до показників експериментального дослідження. Потім відмічений некроз клітин печінки, викликаний FB1, в результаті переходу заліза з гепатоцитів у клітини Купфера і макрофаги портального тракту.

Комбіноване споживання FB1 / Fe призводило до збільшення поширення гепатоцелюлярної карциноми про що свідчить збільшення рівня дезоксиуридину на 35 тижні. Висновок FB1 знижував цей ефект та індекс дезоксиуридину до ще більш низьких рівнів, ніж у груп з Fe і FB1 без заліза.

Це дослідження показує подвійну роль перевантаження залізом у розвитку раку з FB1 індукованим канцерогенезом. Під час виникнення раку (індукованої фази), перевантаження залізом в поєднанні з токсином FB1 підвищує сприйнятливість печінки з утворенням вогнищ і вузликів, але після видалення FB1, та продовженням споживання заліза порушується прогресування попередньо-пухлинних печінкових уражень. УДК: 619:615-541.183 БІЛАН А.В., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет РОЗДІЛЬНИЙ ТА АСОЦІЙОВАНИЙ ВПЛИВ МІКОТОКСИНІВ НА ЦІЛІСНІСТЬ КЛІТИННИХ МЕМБРАН ЕРИТРОЦИТІВ У КУРЕЙ-НЕСУЧОК І ПОРІВНЯЛЬНА ОЦІНКА АКТИВНОСТІ СОРБЕНТІВ ПРИ ФУЗАРІОТОКСИКОЗІ

31

За тривалого введення фумонізину, проникливість мембран еритроцитів різко збільшувалась, час гемолізу скорочувався відповідно в 1,4 та 1,1 рази (р 0,01). Незважаючи на відсутність вірогідних змін у кількості еритроцитів і вмісту гемоглобіну за умов досліду, відбувалися зміни морфометричного складу еритроцитів. Після дії токсину зростала неоднорідність популяції еритроцитів периферичної крові з переважанням макроформ на 14-ту і 21-у добу. Збільшувались також показники електричної сталості мембран еритроцитів в дослідній групі: сила струму та напруга пробою мембрани були значно вищі на 21-у добу введення фумонізину. Вивчення функціонального стану мембран при дії низьких концентрацій зеараленону показало, що максимальні зміни проникності мембран і їхньої стійкості до дії гемолітика спостерігається на більш пізніх термінах вводу токсину. При зростанні концентрації гемолітика швидкість гемолізу зростала у цей термін в 1,5 рази. При цьому, показники електричної міцності мембран практично не змінилися.

Введення в комбікорм курей культури дріжджів Saccharomyces cerevisiae призводить до деякого уповільнення процесу накопичення МДА, у випадку вільного окиснення ліпідів, тоді як при використанні інших стимуляторів окиснення, змін практично не було відзначено. Використання культур мікроорганізмів, як Lactobacillus sp., а в більшому ступені і дріжджів Saccharomyces cerevisiae, призвело до дворазового збільшення вмісту глутатіону, що свідчить про позитивний вплив даних пробіотиків на функціонування даної ділянки антиоксидантного захисту.

У наших дослідженнях було показано, що використання культур дріжджів і Lactobacillus sp. призводило до зниження інтенсивності накопичення перекисних продуктів окиснення ліпідів, що нормалізувало активність глутатіонзалежних ферментів. Введення пробіотиків на фоні розвитку Т-2 токсикозу викликало достовірне збільшення міцності еритроцитарних мембран, найбільш виражено це проявилося після тритижневого використання дріжджів. Використання культури Lactobacillus sp. призводило до зниження інтенсивності гемолітичних процесів, викликаних Т-2 токсином та моніліформіном тільки на перших етапах її введення.

Проведені дослідження свідчать про те, що розвиток мікотоксикозів супроводжується порушенням цілісності клітинних мембран, зміною їхніх структурно-функціональних характеристик. Надходження до організму курей мікотоксинів фумонізину, моніліформіну, зеараленону та Т-2 токсину призводить до збільшення швидкості проникнення гемолітика через мембрани еритроцитів і зменшення часу гемолізу. При цьому проходить зміна електричних характеристик мембран, морфометричних показників еритроцитів та клінічної картини крові. Використання сорбентів зменшувало токсичний вплив мікотоксинів на організм курей та еритроцити, але найкращій результат отриманий при використанні сорбентів, що мають у своєму складі культури дріжджів Saccharomyces cerevisiae. УДК: 619:618.4:616.076 ТИРСІН Р.В., ЯРЧУК Б.М., ДОВГАЛЬ О.В., кандидати вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет

ІМУНО- І ФАРМОПРОФІЛАКТИКА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ СВИНЕЙ

32

Комплексна система протиепізоотичних заходів у сучасному свинарстві є тією вирішальною ланкою, яка в цілому забезпечує успішне ведення галузі. Поява нових інфекційних захворювань, застосування сучасних технологічних прийомів у веденні свинарства, різноманітна спеціалізація галузі свинарства унеможливлюють розробку єдиної схеми комплексного захисту сучасних свиноферм. Розробка системи протиепізоотичних і профілактичних заходів в окремому випадку визначається поширенням тих чи інших інфекційних захворювань свиней, тому в кожному окремому випадку для господарства розробляється власна програма імуно- і фармопрофілактики інфекційних хвороб свиней. Більше того, зазначена програма достатньо деталізується і диференціюється за віковими групами і господарським використанням тварин.

Комплексна фармопрофілактика молодняку свиней має включати обробки проти дизентерії, респіраторних захворювань (мікоплазмоз, гемофільоз, стрептококоз, пастерельоз). З кормом або ж з питною водою задають з цією метою диоксициклін, сульфадокс, сульфаніламіди, метронідазол, тілозин, тіамутин, енрофлокс, фуразолідон тощо.

На відгодівлі, за епізоотичними показниками, здійснюється фармо-профілактика дизентерії та респіраторних хвороб упродовж 3-х діб з кормом.

За епізоотичними показниками ремонтний молодняк обробляють під час формування груп, а також до осіменіння здійснюють фармопрофілактику дизентерії, лептоспіроносійства, респіраторних хвороб.

Поряд з загально-передбаченими щепленнями проти бешихи, класичної чуми, кнури-підники та свиноматки мають бути клінічно здоровими, вільними від збудників: респіраторно-репродуктивного синдрому, парвовірусної інфекції, цирковірусної інфекції, вірусних гастроентеритів, туберкульозу, лептоспірозу, хламідіозу, мікоплазмозу, псевдомонозу, гельмінтозів.

Існуючі сучасні технології ведення галузі свинарства породжують безліч проблем, зокрема й тих які впливають на рівень протиепізоотичного захисту сучасних господарств промислового типу. Тому, управління системою ветеринарно-санітарного захисту свиноферм потребує постійного удосконалення, врахування новітніх методів досліджень, імуно- і фармопрофілактики інфекційних хвороб. УДК 619: 616 – 092:614.782,221:635.2 ТИРСІНА Ю.М., ЯХНОВСЬКА О.В., кандидати вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет е-mail: nauka@btsau.kiev.ua ДІАГНОСТИКА КОКЦИДІОЗУ ПТИЦІ

Кокцидіози – велика група протозойних захворювань свійських тварин, птиці і людини, що спричиняють найпростіші класу споровиків. Збудники хвороби найпростіші із роду Eimeria.

У квітні 2012 року на приватній птахофермі Лисянського району Черкаської області виникло захворювання серед курчат 14-денного віку. За дві доби загинуло 7 голів, які доставлено в секційну залу Білоцерківського НАУ для проведення діагностичного розтину.

Патолого-анатомічні зміни. Розтином було встановлено патологоанатомічні зміни в шлунково-кишковому тракті, печінці, серці, легенях.

33

У загиблої птиці пір’я брудне, гребінь і сережки бліді. Трупи зневоднені і виснажені. На розтині м’язи сіро-червоного кольору. Основні зміни виявляли у кишках. У потовщених сліпих кишках курчат вміст – сирниста маса блідо-сірого кольору, перемішана з кров’ю. На слизовій оболонці – крововиливи та виразки ( притаманно E. tenella). Слизова оболонка дванадцятипалої кишки почервоніла, набухла, на її поверхні спостерігали округлі сіруваті осередки, які складаються з ооцист еймерій. Серце збільшене, забарвлене з поверхні в червоно-сірий колір, під епі- та ендокардом дрібні крововиливи.

Легені в стані гострої застійної гіперемії та набряку. Вони тістоподібної консистенції, нерівномірно забарвлені в темно та світло-червоний колір, з поверхні розрізу стікає не згорнута темно-червона кров, а з бронхів при натискуванні виділялась піниста рідина. Патогістологічні зміни. Залежно від виду еймерій, що викликають хворобу, патогістологічна картина дещо відрізнялась. В нашому випадку, зміни були виявлено в днадцятипалій кишці та сліпих відростках. При E.acervulina усі стадії ендогенного розвитку еймерій проходять в епітеліальних клітинах ворсинок дванадцятипалої кишки. E. tenella характеризується набряком, крововиливами та інфільтрацією псевдоеозиофілами слизової оболонки сліпих відростків, структура якої повністю зруйнована.

Таким чином, за результатами патоморфологічних досліджень було встановлено зміни властиві для кокцидіозу птиці. УДК 619:614.31:637.54’656.998 ТИШКІВСЬКА Н.В., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет e-mail: nauka@btsau.kiev.ua ПОКАЗНИКИ ЯКОСТІ МОЛОКА КОРІВ ЗАЛЕЖНО ВІД ТЕРМІНУ ЛАКТАЦІЇ

Виробництво якісного та безпечного молока та високоякісної молочної продукції є одним з важливих пріоритетів молочної галузі тваринництва та молокопереробної промисловості.

Багато авторів стверджують, що склад молока корів змінюється під впливом як зовнішніх так і внутрішніх факторів. Проте, аналіз літературних джерел не дає однозначної відповіді на це запитання, оскільки їх результати – протилежні. Причиною цього, на нашу думку, є те, що не враховується рік лактації та період лактаційного періоду. Тому, залишаються не виясненими питання, як змінюється функція молочної залози залежно від віку та протягом лактаційного періоду.

Тому, метою нашої роботи було визначення показників якості та технологічні властивості сирого незбираного молока корів першого року лактації та на 180–300 день. Результати дослідження. Уміст загальної кількості білка у молоці корів дослідних проб коливався у межах від 2,8 до 3,2 %, за середнього значення 3,06±0,07 %, що відповідає вимогам базисної норми.

Основна частина білка молока представлена казеїном і є одним із основних показників придатності молока для переробки на сир. Вміст казеїну у молоці коливався в межах від 2,42 до 2,72 % (2,57±0,05) та становить 80 % від вмісту

34

загального білка, що відповідає вимогам стандартів. Поряд із казеїном, на технологічні властивості молока впливає концентрація

сечовини у молоці. За результатами наших досліджень вміст сечовини у сироватці молока в середньому по групі становив 3,05±0,42 ммоль/л при коливанні значень від 2,24 до 4,66 ммоль/л, що за даними літератури є оптимальним (2,5–5,0 ммоль/л).

Рівень сечовини у молоці тісно корелює і є подібним до вмісту її у крові, враховуючи таку закономірність, ми провели визначення концентрації сечовини у сироватці крові дослідних корів. Слід відмітити, що концентрація сечовини в сироватці крові також знаходилась у межах норми (3,11±0,43 ммоль/л). Це пояснюється тим, що сечовина є сполукою, яка добре дифундує з крові у залозисту тканину молочної залози і достатньо швидко концентрація її у цих двох біологічних рідинах стає майже однаковою.

Уміст жиру у незбираному молоці дослідних корів коливався в межах від 3,6 до 5,4 % за середнього значення по групі 4,48±0,10 %, що перевищує базисну норму (3,2 %).

Отже, у корів першого року лактації та на 180–300 її день відхилень у основних показниках якості та технологічних властивостях не виявлено, за винятком умісту жиру у молоці. УДК 619:616-099:616.992 ТАРАНУХА С.І., магістр мікробіології Білоцерківський національний аграрний університет ТОКСИГЕННІ ВЛАСТИВОСТІ ГРИБІВ РОДУ ASPERGILLUS, ВИДІЛЕНИХ ІЗ ЗЕРНОВИХ КОРМІВ.

Мікологічним дослідженням 59 проб кормів (пшениця, кукурудза, ячмінь, овес, горох, соя, жито) було виділено 101 ізолят грибів роду Aspergillus і 80 з них досліджено токсикологічно.

Токсиноутворюючі види аспергилів характеризуються значною стійкістю до впливу факторів зовнішнього середовища (температури, вологості, хімічного складу поживних субстратів) і можуть синтезувати токсичні речовини в широкому діапазоні умов існування.

Наявність стеригматоцистину визначали у 9 штамів гриба Aspergillus nidulans методом тонкошарової хроматографії (ТШХ) на пластинах "Силуфол" у системі розчинників толуол-етил-ацетат-85% мурашина кислота (ТЕМ 6:3:1). В УФ-променях з довжиною хвилі 365 нм стеригматоцистин проявлявся плямами червоно-цегляного кольору. 5 штамів, що були виділені із зерна пшениці, кукурудзи та ячменю, виявились продуцентами стеригматоцистину .

Для вивчення афлатоксинутворюючих властивостей досліджували 41 культуру грибів Aspergillus flavus тонкошаровою хроматографією у системі бензол-етанол-оцтова кислота (24:2:1) і враховували плями блакитного і зеленого кольору при експонуванні пластин в УФ-променях. Одночасно визначали наявність в культуральних рідинах аспергілової та койєвої кислот якісними пробами із 1 %-м розчином FеCl3 та 4%-ним СuSО4 Жоден із досліджених штамів не продукував афлатоксини. Але, в той же час, 80,4% їх продукували аспергілову кислоту, а 48,8%

35

– койєву. Продуценти зазначених токсинів виділялись найчастіше із зерна кукурудзи, вівса і ячменю, рідше – із жита та гороху.

Токсичність 22-х ізолятів грибів Aspergillus fumigatus визначали мікробіологічним методом із тест-культурою дріжджоподібного гриба Candida pseudotropicales штаму 44 ПК, оцінюючи одночасно ступінь токсичності за розміром зон пригнічення росту тест-культури. Досліджені культури токсичними властивостями не володіли

Охратоксинпродукуючі властивості вивчали у 8-ми штамів гриба Aspergillus ochraceus методом ТШХ у системі ТЕМ. На хроматограмі охратоксин А проявлявся плямами зелено-блакитного кольору. Охратоксин А в кількості 5,0 мкг/г субстрату продукував лише один штам гриба, виділений із бобів сої.

Таким чином, дослідження показали, що із 80-ти перевірених штамів аспергилів чотирьох видів токсичними властивостями володіли близько 75%. УДК 619:618.19:636.7 УТЕЧЕНКО М.В., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет е-mail: nauka@btsau.kiev.ua ОКРЕМІ АСПЕКТИ КАНЦЕРОГЕНЕЗУ СТОСОВНО ГОРМОНО-ЗАЛЕЖНОСТІ НЕОПЛАЗМ МОЛОЧНИХ ЗАЛОЗ У КІШОК ТА СУК

Протягом декількох років лабораторія патологічної анатомії співпрацює з ветеринарними клініками мм. Білої Церкви, Черкас, Києва по проблемі патоморфологічної діагностики неоплазм у сук і кішок. Питання етіології завжди були актуальними. Метою нашої роботи було конкретизувати деякі питання канцерогенезу, а конкретно факт гормонозалежності пухлин молочної залози.

Робота виконувалася в умовах ФВМ БНАУ на кішках та суках різних порід, віку, що надходили для надання хірургічної допомоги у ветеринарні клініки. Вивчали анамнез, проводили клінічні спостереження, загальне дослідження крові. Після встановлення діагнозу тваринам надавалось необхідне лікування. Матеріалом для гістологічного дослідження були фрагменти неоплазм вилучені за хірургічного втручання.

На даний час факт гормонозалежності пухлин молочної залози не викликає сумнівів. Тому з’ясування характеру порушень діяльності ендокринних органів і ролі цих порушень у патогенезі неоплазм молочної залози є актуальним.

Достовірно причина утворення пухлин молочних залоз у сук і кішок не встановлена, однак відомо, що полові гормони проявляють на цей процес значний вплив (гормональні порушення з підвищенням рівня естрогенів в організмі). Псевдолактація, відсутність в’язань, часте і необгрунтоване застосування гормональних препаратів – це фактори, що стимулюють появу пухлин.

За нашими дослідженнями доведено, що кішки і суки, стерилізовані до першої тічки, практично не страждають даним захворюванням. Проведення стерилізації тваринам до першої тічки знижує ймовірність виникнення пухлини молочної залози на більш як 90 %, після першої тічки на – 70 %.

36

Клінічно пухлини молочної залози виглядають різноманітно від невеликого ущільнення до великого безформенного нерухливого утворення із проростанням у навколишні тканини. Є пряма залежність зовнішнього прояву пухлини від доброякісності до злоякісності процесу. Зазвичай локалізація неоплазм у сук припадає на останні молочні залози, у кішок на перші і середні.

Доброякісні пухлини не представляють безпосередньої шкоди для організму тварини. Однак, будь-яка доброякісна пухлина може згодом перетворитися в злоякісну. Доброякісні і злоякісні новоутворення молочної залози є різними стадіями одного етіопатогенетичного процесу, щодо жорсткої послідовності та прогресії. Це різні стадії одного патологічного процесу, але без обов’язкового прогресування та переходу однієї стадії в іншу враховуючи, що за загальної етіології такі неоплазми мають різний патогенез. УДК 619:614.31:637.524.075:664 ХІЦЬКА О.А., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет СУЧАСНІ КРИТЕРІЇ ЯКОСТІ ТА БЕЗПЕКИ КИСЛОМОЛОЧНИХ НАПОЇВ

Актуальність. Сучасний підхід до якості та безпеки кисломолочних продуктів передбачає впровадження на підприємствах, які їх виробляють і реалізують, систем управління безпекою на основі концепції аналізу ризиків, жорсткий контроль показників якості й безпечності одержаної продукції.

Мета роботи – оцінка якості та безпеки кисломолочних напоїв (кефіру, біокефіру, ряжанки, йогурту) за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними показниками відповідно до вимог чинних НТД.

Результати досліджень. Досліджені кисломолочні напої мали відмінні органолептичні показники, зокрема особливий "букет" ароматичних та смакових властивостей, різну кольорову гамму, що зумовлено особливостями технології виробництва, введенням до складу окремих з них різних наповнювачів та фруктових добавок.

Фізико-хімічні та мікробіологічні показники свідчили про належне дозрівання (зрілість) та свіжість кисломолочних згустків. Так, титрована кислотність різних кисломолочних напоїв коливалася від 70 до 96 ºТ, активна – від 4,35 до 4,8 од.рН, що відповідало встановленим нормативам для кожного з продуктів. Кефір мав найвищу титровану кислотність, ряжанка – найнижчу з усіх досліджених видів напоїв.

Середня кількість дріжджів в кефірі під час розливання становила 2,4х103, в кінці терміну дозрівання – 3,3х103 кл./0,1г. Кількість молочнокислих бактерій в 1 см3 кефіру під час розливання коливалася від 6,0×107 до 1,1х109, в кінці терміну зберігання – від 7,0х107 до 1,1×109 кл.

Дослідження відкритих зразків кефіру показали, що в жодній з досліджених проб не було виявлено бактерій групи кишкової палички, кількість дріжджів не змінювалася протягом 5 діб зберігання. У 2-х із 5-ти проб на 5-ту добу зберігання за температури холодильника виявили присутність плісені, але її кількість не перевищувала допустимого рівня.

37

Кількість молочнокислих бактерій в 1 см3 біокефіру протягом всього терміну зберігання коливалася в межах 6,0х107–7,0х108 кл. Середня кількість біфідобактерій в цьому напої під час розливання становила 6,1х107, в кінці терміну дозрівання – 4,8х107 кл./1 см3.

Середня кількість молочнокислих бактерій в 1 см3 ряжанки під час розливання становила 7,0×108, в кінці терміну зберігання – 1,1×109; йогурту – відповідно 2,5–6,0×108 та 7,0×108 кл.

У жодній з досліджених проб кисломолочних напоїв не виявлено фермент фосфатазу, що свідчить про дотримання режимів теплової обробки молочних сумішей на підприємстві.

Висновок. Упровадження сучасної системи управління безпечністю харчових продуктів на молокопереробному підприємстві, використання гармонізованих методик визначення показників якості та безпечності кисломолочних напоїв дозволяє контролювати ризики виробництва та гарантувати випуск продукції високої якості. УДК: 619:617.3-089: 636.2 ЧЕРНЯК С.В., канд. вет. наук, Білоцерківський національний аграрний університет

ЕФЕКТИВНІСТЬ ПЕНЕТРУЮЧИХ АНТИСЕПТИКІВ ЗА ЛІКУВАННЯ ГНІЙНИХ ПОДОДЕРМАТИТІВ У КОРІВ

Питання лікування гнійно-некротичних уражень пальців у корів детально висвітлене в літературі. Однак велика кількість його методів вказує на їх недостатню ефективність. Це зумовлено динамічністю патологічного процесу, порушенням умов годівлі та утримання тварин, недосконалою діагностикою хвороб копитець, відсутністю моніторингу антибіотикорезистентності збудників хірургічної інфекції.

Мета роботи: опрацювання патогенетичних методів лікування корів з гнійними пододерматитами.

Матеріал та методи: Лікування складалося з кількох етапів. Спочатку видаляли відшарований ріг підошви, максимально очищали уражену ділянку від некротизованих тканин з подальшим промиванням антисептичними розчинами. У контрольній групі (n=13) уражену ділянку покривали марлевою серветкою з порошком Островського (суміш борної кислоти та калію перманганату в співвідношенні 1:1), у дослідній (n=13) накладали марлеві серветки, просочені сумішшю димексиду з 5%-ним спиртовим розчином йоду (співвідношення 10:1). В обох випадках накладали захисну бинтову пов’язку просочену березовим дьогтем, для попередження післяопераційного забруднення та інфікування.

Результати досліджень. Клінічні спостереження за хворими тваринами контрольної групи показали, що в перші дві-три доби в корів навіть посилювалася ступінь кульгавості. Набряк дистального відділу кінцівки дещо збільшувався, тварини опирались на зачіп. Протягом наступних двох-п’яти діб набряк тканин ушкодженого пальця зменшувався, покращувалася функція кінцівки. На рановій поверхні утворювалася кірочка, під якою був прошарок гнійного ексудату з

38

незначною кількістю некротичних мас, після видалення яких спостерігали молоду грануляційну тканину. З цього часу дефект поступово виповнювався, а на 21−25 добу лікування відбувалося повне його загоєння. Термін лікування складав у середньому 22 доби.

У дослідних тварин уже після першої обробки патологічного осередку на третю добу лікування ранова поверхня майже повністю звільнилась від залишків некротизованих тканин та гнійного ексудату, й частково, а у деяких випадках повністю, вкрилась грануляційною тканиною. Після трьох-чотирьох обробок переважна більшість дослідних тварин видужувала. Термін лікування становив у середньому, 14 днів з коливанням від 10 до 19.

Висновок: практичним лікарям при лікуванні гнійних пододерматитів доцільно використовувати суміш димексиду з йодом, лікувальна ефективність якої полягає в поліпшенні живлення уражених тканин за рахунок пенетруючих та протизапальних властивостей димексиду, який нормалізує стан стінок судин, забезпечує антисептичну дію йоду в глибині уражених тканин. УДК 619:617.43:616.33:636.2 ЧОРНОЗУБ М.П., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет ДІАФРАГМАЛЬНА ГРИЖА В КОРОВИ ЯК НАСЛІДОК ТРИВАЛОГО МЕТАЛОНОСІЙСТВА

У корови другої лактації протягом трьох дні після отелення спостерігалась атонія передшлунків, залежування, тахіпное. У зв’язку з цим тварині задавали румінаторні та послаблюючі засоби, які виявилися неефективними. З анамнезу стало відомо, що подібну картину в хворої тварини періодично спостерігали протягом чотирьох місяців перед отеленням, а вищезгадане лікування разом із загальностимулювальною терапією давало позитивний ефект. Під час обстеження тварини встановлено попередні симптоми та ознаки переповнення й парезу рубця. Застійні набряки та переповнення яремних вен наштовхували на думку про травматичний ретикулоперикардит. Водночас проба на холку й глибока пальпація сітки в ділянці мечоподібного хряща були негативними, перкусія по лінії прикріплення діафрагми не викликала болю, а кінцівки в ліктьових суглобах нерозставлені. Для уточнення діагнозу виконали румінотомію.

Матеріал та методи дослідження. Для знеболювання тварині застосували нейролептаналгезію (внутрішньовенно ксіла 0,1 мл/100 кг маси тіла) та паралюмбальну провідникову й інфільтраційну анестезії. Для оперативного доступу до рубця виконали лівосторонню паракостальну лапаротомію.

Результати дослідження. Під час розтину очеревини виявлено більш інтенсивне, ніж завжди, засмоктування повітря в черевну порожнину. При цьому рубець був переповнений тістувато-ущільненими масами й зміщений краніально в грудну порожнину, а вентральна його поверхня на рівні краніальної й середньої третини довжини була увігнута всередину органа “перегородкою”, що простягалася від вентральної черевної стінки дорсально на 10–15 см. При її обстеженні виявлені структурні елементи (м’язи й сухожилля) розірваної діафрагми, які розміщувалися

39

по лінії її прикріплення. Після румінотомії в рубці виявлено кормові маси неприємного запаху, сіро-коричневого кольору. У порожнині сітки виявили кормові маси та незначну кількість щебеню, а також вільнолежачі на її дні металеві предмети (зігнуті цвяхи та шматочки дроту). За обстеження стінки сітки виявлено інші цвяхи, один з яких пронизував лише листочки комірок слизової оболонки (листочковий ретикуліт), інший занурився в товщу останної (пристінковий ретикуліт), а ще два перфорували стінку органа в краніальному напрямку (перфоративний ретикуліт). Тобто, потуги під час отелення сприяли перфорації стінки сітки й діафрагми та розриву останньої зі зміщенням краніальної частини рубця в грудну порожнину. Подальше лікування тварини неефективне, оскільки поряд із герметизацією плевральних мішків потрібна контрольована штучна вентиляція легень спеціальними приладами для усунення ателектазу.

Таким чином, тривале металоносійство в корів може призводити не тільки до розвитку добре відомих ретикуліту, рутикулоперитоніту чи ретикулоперикардиту, а й до розриву діафрагми та виникнення діафрагмальної грижі. УДК 619:982. 11:636.2 ШУЛЬГА П.Г., БІЛИК С.А., ДОМБРОВСЬКИЙ О.Б., кандидати вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет АНАЛІЗ ЗАХОДІВ ПО ЛІКВІДАЦІЇ ТУБЕРКУЛЬОЗУ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ В ЯСНОЗІРСЬКІЙ ФІЛІЇ СТОВ “ім. ШЕВЧЕНКА”

Туберкульоз серед великої рогатої худоби у СТОВ “ім. Шевченка” виник в кінці 2005 року і в цей час хвороба набула значного поширення і стаціонарності. За період із 2006 по 2011 роки було досліджено 14558 гол. великої рогатої худоби та виявлено 239 позитивно реагуючих на туберкулін тварин або 1,64%. За досліджуваний період інтенсивність ураження серед поголів’я господарства коливалася від 12,13% до 0,26% серед корів та від 2,68% до 0,06% серед молодняку.

Встановлено неоднаковий показник ураження поголів’я збудником туберкульозу серед різних вікових груп тварин. В період досліджень у 2006 році із 148 голів позитивно реагуючих серед корів було 108 тварин, що становить 12,13%, а серед молодняку 40 голів відповідно 2,68%. За період 2007 -2008 років серед молодняку реагуючих тварин було виявлено відповідно по дві тварини, тоді як кількість реагуючих на ППД – туберкулін серед корів становила чотири та дев’ять голів відповідно (0,26–1,59%). У наступних 2009, 2010, 2011 роках рівень захворюваності серед корів коливався в межах від 1,02% до 5,30%, а серед молодняку відповідно від 0,06% до 0,55%.

Туберкульоз великої рогатої худоби набув поширення і серед поголів’я тварин індивідуального сектору. За період з 2006-2011 років туберкулінізації підлягало 1575 корів громадян села Яснозір’я, серед яких було виявлено 8 тварини позитивно реагуючих на туберкулін ППД для ссавців, що склало 0,51%. Кількість позитивно реагуючих на туберкулін тварин за період неблагополуччя коливалась в межах від 1 (0,38%) до 3 (1,09%).

Аналіз даних результатів діагностичного забою засвідчують, що за період 2006-2011 років було забито 246 голів великої рогатої худоби (корів, телиць, бичків),

40

патологоанатомічні зміни були виявлені у 25 тварин. У 2006 році, серед корів в 13-ти туш, а в 2011 році патологоанатомічні зміни серед забитих восьми голів ВРХ не були виявлені/ УДК 619:616. 12-008.3:617-089.5 РУБЛЕНКО С.В., д-р вет. наук, ЯРЕМЧУК А.В., канд. вет. наук НЕНАРКОТИЧНА АНАЛГЕЗІЯ СВИНЕЙ З ВИКОРИСТАННЯМ “АКУПАНА”.

Реалії сучасного законодавства щодо обігу наркотичних анальгетиків робить їх недоступними для більшості ветеринарних фахівців. Більш того, в останні роки ряд лікарських препаратів з різних груп, які були у вільному обігу прирівняно до наркотичних. Ці обставини спонукають до пошуку нових схем анестезіологічного забезпечення без використання препаратів наркотичної групи. Можливості для цього з’явилися з появою останніх поколінь ненаркотичних анальгетиків, зокрема препарату “Акупан” (діюча речовина нефопам). Цей препарат структурно відмінний від інших ненаркотичних анальгетиків і є представником нового класу препаратів центральної антиноцицептивної дії. Акупан є інгібітором зворотнього захоплення серотоніну, норадреналіну та дофаміну в синапсах центральної нервової системи. До його унікальних властивостей слід віднести аналгетичний ефект без пригнічення дихання та відсутність звикання до препарату.

Матеріал та методи досліджень. Матеріалом для досліджень були 8 свиней віком 2–3 місяці, масою тіла 20–25кг з пупковими та пахвино-мошонковими грижами, яких розділили на дослідну (n=4) та контрольну групи (n=4). Тваринам обох груп, було введено нейролептик “Комбістрес” в дозі (ацепромазину) 0,2 мг/кг внутрішньом’язово за 20–25 хвилин до оперативного втручання. В дослідній групі одночасно вводили ненаркотичний анальгетик “Акупан” у дозі 0,25мг/кг. Місцеве знеболення в дослідній групі проводили 0,5% розчином бупівакаїну максимальна доза 2 мг/кг у контрольній 2% розчином лідокаїну 2–4 мг/кг. Аналгетичну та місцево анестезуючу дію перевіряли методом больової стимуляції.

Результати власних досліджень. Через 20 хвилин після введення препаратів тварини обох груп заспокоювалися, намагалися лягти, на сторонні подразники реагували слабо, відмічали дезорієнтацію та сонливість. При проведенні оперативного втручання тварини контрольної групи реагували на болісні маніпуляції (розріз шкіри, препарування грижового мішка, накладання швів), тоді як у дослідній больова реакція відмічалася лише при препаруванні грижового мішка. Аналгетичний ефект в дослідній групі тривав 3,2±0,3 год, чого не відмічали у контрольній. Місцевоанестезуюча дія тривала у дослідній до 5±0,5 год, тоді як у контрольній 1±0,3год.

Висновки та перспективи подальших досліджень. 1.Застосування комбінації “Комбістрес”–“Акупан” забезпечує належний анальгетичний ефект для короткочасних хірургічних маніпуляцій.

2. Властивий “Акупану” тривалий аналгетичний ефект та значна тривалість дії місцевого анестетика бупівакаїну сприяє купуванню первинного післяопераційного болю.

41

УДК 619:616.988.6:578.898.11:636.2 ЯРЧУК Б.М., ТИРСІН Р.В., ДОВГАЛЬ О.В., кандидати вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет МОНІТОРИНГ ЕПІЗООТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ОЗДОРОВЧИХ ПРОТИЛЕЙКОЗНИХ ЗАХОДІВ В ГОСПОДАРСТВАХ УКРАЇНИ

Одним із суттєвих чинників, на яких базується епізоотичний процес, є знання та аналіз епізоотичної ситуації.

Епізоотична ситуація щодо лейкозу великої рогатої худоби в господарствах України характеризується зменшенням кількості неблагополучних господарств, хворих тварин та суттєвим зниженням інфікованості поголів’я збудником хвороби.

Так, кількість господарств, в яких реєструється лейкоз в 2011 році (256) зменшилась проти 1996 року (7199) в 28,1 рази, а кількість хворих тварин з 262938 до 3790, або в 69,4 рази.

В динаміці розвитку епізоотії за лейкозу великої рогатої худоби в господарствах України чітко прослідковується наявність стадії згасання.

Для кожного неблагополучного господарства розроблялась і реалізовувалась комплексна програма оздоровлення, яка включала організаційні, методологічні і спеціальні заходи, які передбачали:

100% охоплення діагностичними дослідженнями ВРХ із 6 місячного віку; дотримання кратності досліджень; своєчасне виведення із стада лейкозних тварин; ізоляція і здача на забій лейкозної худоби; ізольоване утримання теличок і формування із них груп здорових нетелів. З врахуванням зміни епізоотичної ситуації, наслідків діагностичних досліджень,

корегувались плани оздоровчих протилейкозних заходів. Наведене вище щодо закономірностей розвитку епізоотичного процесу лейкозу

великої рогатої худоби в господарствах України свідчить про ефективність оздоровчих заходів.

Наявність чітко вираженої стадії згасання епізоотичного процесу підтверджено ще й тим, що станом на 01.01.2012 року 18 областей, АР Крим, м. Київ та м. Севастополь вільні від лейкозу.

Таким чином, впроваджена система протилейкозних заходів у господарствах України є ефективною. Основою ефективності системи протилейкозних заходів є знання епізоотичної ситуації, якісна та своєчасна діагностика. УДК 619:617.3.14 КОЗІЙ Н.В., АВРАМЕНКО Н.В., кандидати вет. наук, Білоцерківський національний аграрний університет

42

НЕСТЕРОЇДНІ ПРОТИЗАПАЛЬНІ ЗАСОБИ ЗА ЛІКУВАННЯ ТЕЛЯТ З РЕСПІРАТОРНОЮ ПАТОЛОГІЄЮ

Оскільки респіраторна патологія найбільш часто проявляється запаленням бронхів і легень, а запалення є універсальною пристосувальною реакцією організму, то за розробки лікувальних засобів слід звертати увагу на патологічні механізми, що зумовлюють перебіг запального процесу і є основою для клінічного прояву хвороби. Для досягнення позитивного результату лікування хворих телят має бути комплексним, а саме включати етіотропну і патогенетичну терапію з урахуванням особливостей перебігу хвороби і загального стану тварини.

Не зважаючи на те, що розвиток запалення є захисною реакцією організму, при пневмонії накопичується цілий ряд біологічно активних речовин, які зумовлюють подальше ураження здорових тканин і погіршення загального стану тварин. Тому, при лікуванні хворих телят, важливе місце має посідати використання протизапальних препаратів.

Нестероїдним протизапальним засобам характерні неспецифічність протизапальної дії, поєднання знеболювальних, жарознижуючих та протизапальних властивостей, пригнічення агрегації тромбоцитів. Для більшості протизапальних речовин характерним є пригнічення синтезу і звільнення медіаторів запалення гістаміну, серотоніну, простагландинів.

За результатами проведених нами досліджень встановлено, що розвиток запального процесу у легенях телят зумовлює значні функціональні зміни системи гемостазу, протеолізу, обміну білків та імуноглобулінів. На підставі цього обґрунтована необхідність використання засобів протизапальної терапії в комплексному лікуванні телят з респіраторною патологією. Розроблені та експериментально обґрунтовані ефективні схеми патогенетичної терапії телят з гострим і хронічним перебігом бронхопневмонії з використанням диметилсульфоксиду і флуніксинмеглюміну. УДК 619:615.015.32 ПІДБОРСЬКА Р.В., КОЗІЙ Н.В., кандидати. вет. наук, Білоцерківський національний аграрний університет ГОМЕОПАТИЧНІ ЗАСОБИ У ВЕТЕРИНАРНІЙ МЕДИЦИНІ

За останні роки у ветеринарній медицині значно зросла потреба у методах лікування, які були б високо ефективними, безпечними та не виявляли токсичного навантаження на організм тварини. Антибіотики, сульфаніламідні, анальгетики, гормони, десенсибілізуючі засоби протягом декількох десятиліть займавши ведуче місце у схемах лікування. Однак, добре відомо, що крім лікувальної дії, більшість цих засобів зумовлюють і негативний вплив на організм. Саме тому, на сьогодні одним із найбільш перспективних методів лікування є гомеопатичний.

Термін “гомеопатія” утворений від грецьких слів “homoios”-“подібний, однаковий” і “pathos”-“захворювання, страждання”, що дослівно означає “подібний до захворювання”.

43

Засновник гомеопатії Семюель Ганеман сформулював головний принцип гомеопатичної медицини “Similia similibus curantur” (подібне лікується подібним), і вперше запропонував використовувати гомеопатичні препарати для лікування тварин.

Використання гомеопатичних препаратів у ветеринарній практиці має ряд переваг та особливостей, вони: не виявляють побічних та небажаних проявів; дають можливість лікувати організм у цілому, а не регулювати діяльність окремих органів чи систем; не накопичуються в організмі і, відповідно, не можуть потрапити у продукти харчування тваринного походження, тому їх вважають повністю нешкідливими для споживачів; не мають побічної дії і можуть використовуватися при лікуванні тварин у любому фізіологічному стані, ін’єкції цих препаратів безболісні, не викликають місцевого подразнення; гомеопатичні препарати виготовляють з екологічно чистої сировини, у переважній більшості випадків природного походження, що максимально наближує лікарський засіб за своїми біологічними властивостями до організму тварини чи людини.

Найпотужнішим виробником гомеопатичних препаратів є фірма “Heel” (Німеччина). Першим та єдиним постачальником комплексних гомеопатичних ветеринарних препаратів є фірма “Хелвет” (Росія).

У ветеринарії використовуються такі гомеопатичні засоби: травматин, травма-гель, веракол, ліарсин, мастометрин, оваріовіт, ліарсин, хондартрон, евіртон, ехінацея композитум, цель, траумель, мукоза композитум, енгістол та ін. УДК 636.52/.58.085.16 СОЛОВЙОВА Л.М., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет ПОРІВНЯЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРЕПАРАТІВ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ КУРЕЙ ЗА ЕЙМЕРІОЗУ

В сучасних екологічних умовах на організм птиці впливає багато хвороботворних чинників, що знижують якість продукції птахівництва, а саме м’яса та яйця, та завдають економічних збитків птахівничим господарствам. Еймеріоз спричинює зниження приростів, конверсії корму, затрати на лікування та санацію приміщень, а також загибель птиці. Тому актуальним є вивчення даного захворювання та застосування ефективних терапевтичних засобів для лікування курей за еймеріозу.

Метою досліджень було вивчення терапевтичної ефективності ампроліуму 22 % та бровафому за еймеріозу курей. Матеріалом для досліджень були курчата-бройлери навчально-наукового дослідного центру Білоцерківського національного аграрного університету.

Діагноз встановлювали за даними клінічних ознак та копроовоскопічних досліджень. Проби фекалій досліджували за методом Котельникова-Хрєнова. Підрахунок кількості ооцист проводили у трьох краплинах флотаційного розчину до та після дегельмінтизації.

44

Результати досліджень. У І дослідній групі ампроліум 22 % застосовували орально з комбікормом у дозі 1,4 г/ кг. У ІІ дослідній групі бровафом задавали у дозі 4 г/кг комбікорму протягом 7 днів.

На початку досліджень інтенсивність інвазії мала межі від 5 до 46 ооцист. В середньому вона становила 21 ооцисту.

На 10 день від початку дачі ампроліуму 22 % у курчат-бройлерів І дослідної групи екстенсефективність сягала 100 %, крім того, вони були клінічно здорові. Після застосування бровафому курчатам ІІ дослідної групи ми не відмічали клінічного одужання птиці, а екстенсефективність складала 42 % (кількість еймерій у досліджуваних пробах мала межі від 3 до 15 ооцист), що свідчить про низьку ефективність даного препарату для лікування курей за еймеріозу.

Аналіз отриманих даних дозволяє рекомендувати ампроліум 22 % для використання при даному захворюванні. УДК 619:615.1 АВРАМЕНКО Н.В., ПІДБОРСЬКА Р.В., ШАГАНЕНКО В.С. кандидати вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет е-mail: karpenko@btsau.kiev.ua АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ФАРМАЦІЇ

На сьогодні перед фармацією стоять актуальні питання – вивчення особливості утворення лікарських форм, комбінування лікарських речовин та раціональне застосування ліків. Цією проблемою займається така галузь, як доказова медицина. Це новий підхід до вивчення направленості дії лікарських речовин, технології ліків, аналізу, підсумування чи інтерпретації наукової інформації щодо раціонального використання ліків. Основною метою принципів доказової медицини є оптимізація якості надання лікувальної допомоги з точки зору безпечності, ефективності, вартості та інших показників.

Для чого це потрібно ветеринарній медицині? На сьогодні, нажаль, жоден практичний лікар не володіє достатнім досвідом використання інформації щодо різноманітності клінічних ситуацій. Інформація у підручниках і довідниках часто старіє ще до їх публікації. Наявний широкий спектр лікарських засобів на фармацевтичних ринках та гостро стоїть проблема їх раціонального застосування у практичній діяльності.

Внаслідок цього виникла потреба у критичній оцінці інформації та виборі системних підходів для прийняття рішень практичними лікарями по застосуванню ліків з лікувальною, діагностичною, профілактичною та іншою метою.

Сам термін "доказова медицина" може викликати неоднозначне відношення лікарів, тому що необхідність підтвердження ефективності та безпечності лікарських засобів не викликає сумніву. Питання полягає в тому, що може бути доказом ефективності та безпечності лікування. Кожний лікар цілком обґрунтовано вважає, що він у своїй практиці орієнтується на реальних наукових фактах, та чи так це насправді?

Проблема безпечності ліків в останні роки стала однією з най актуальніших проблем охорони здоров‘я у світі. Це викликано: появою багатьох лікарських

45

засобів високої біологічної активності, збільшеною сенсибілізацією тварин до хімічних чи біологічних сполук, нераціональним введенням ліків,взаємодією препаратів між собою та з біологічно активними добавками (БАД) з використанням недоброякісних препаратів. Внаслідок цього у багатьох пацієнтів виникають важкі, нерідко незворотні ускладнення, збільшується кількість летальних виходів, викликаних лікарською терапією.

Це зумовлює наступні висновки: хвора тварина повинна отримувати лише ті ліки, в яких є нагальна необхідність; якщо комбінований препарат містить речовину, прийом якої хворий не потребує, слід відмовитись від нього; чим вища вірогідність виникнення взаємодії між ліками. Тим ретельніше повинна контролюватись терапія. УДК 619:617.43-089:636.4 ШАГАНЕНКО В.С., АВРАМЕНКО Н.В. кандидати вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет е-mail: karpenko@btsau.kiev.ua ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ АРГІНІНУ У ВЕТЕРИНАРНІЙ МЕДИЦИНІ

Аргінін – умовно незамінна амінокислота, що була вперше виділена у 1886 р. E. Schulze і E. Steiger, а її структуру було встановлено E. Schulze і E. Winterstein у 1897 р. Фізіологічна потреба в аргініні у більшості ссавців задовольняється його ендогенним синтезом та надходженням з кормами, однак для молодих особин та дорослих за умов стресу чи захворювань ця амінокислота стає ессенціальною. Аргінін слугує необхідним попередником для синтезу багатьох біологічно активних молекул, таких як орнітин, пролін, поліаміни, креатин і агматин. Однак головна роль аргініну в організмі ссавців – бути субстратом для синтезу оксиду азоту (Böger R., 2007).

Будучи основним джерелом NO в організмі аргінін впливає на стан імунної системи (посилює проліферацію Т-лімфоцитів та їх рецепторну активність), підвищує концентрацію інсуліну та інсуліноподібного фактора росту в плазмі крові, покращує азотистий баланс у ракових хворих (Daly J., Reynolds J., Thorn A., 1988), активує процеси мітогенезу лімфоцитів. Використання аргініну істотно знижує втрати азоту та маси тіла в посттравматичний та післяопераційний періоди (Barbul А., 1990).

За повідомленнями закордонних авторів (Ванин А.Ф., 2000, Barbul А., 2003) препарати аргініну прискорюють загоєння ран, переломів кісток, травм сухожилків, позитивно впливають на редукцію артритів та іншої патології сполучної тканини. Крім того, L-аргінін покращує адаптивні можливості організму при хронічній дії малих доз іонізуючого випромінювання (Кургалюк Н.М., Ткаченко Г.М., Іккерт О.В., 2003).

У гуманній медицині розчини аргініну, завдяки здатності зв’язувати аміак та амонійні сполуки, як правило використовують в терапії гепатитів різної етіології, гепато-ренального синдрому, отруєнь гепатотропними отрутами.

Зважаючи на багатоплановий вплив аргініну на організм застосування останнього у вітчизняній ветеринарії має свої перспективи, зокрема у хірургічній,

46

токсикологічній та терапевтичній практиках. Це підтверджують і результати власних досліджень. Так, використання в післяопераційний період за грижорозтину в свиней препарату «Імуном-депо», що у своєму складі містить L-аргінін, скорочує термін загоєння післяопераційних ран у 1,3 раза. УДК 619:616.995.132.6-074/-076 АРТЕМЕНКО Л.П., канд.вет.наук, Білоцерківський національний аграрний університет СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ ТРИХІНЕЛЬОЗУ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВИРІШЕННЯ

Станом на 01.01.2012 р. на території України налічується 15 неблагополучних пунктів щодо трихінельозу: 2 – у домашніх свиней в Херсонській області; 3 – у синантропних тварин в Закарпатській та Чернівецькій обл; 10 – серед диких тварин в Закарпатській, Чернівецькій областях та м. Севастополі. У квітні 2012 р. зареєстрований спалах трихінельозної інвазії у Бериславському районі Херсонської області, виявили 10 уражених свиней. Уражену свинину (м'ясо 2-х туш) споживало 80 людей.

Для ліквідації трихінельозної інвазії на території садиби громадянина, де були уражені свині, розроблені та проводяться спеціальні протитрихіне-льозні заходи.

Деякі з них: 1. Провести забій свиней, які залишилися в господарстві неблагополучної садиби та провести дослідження туш свиней методом пепсинізації.

2. Провести дератизацію в приміщеннях неблагополучної садиби та сусідніх приміщень.

3. Досліджувати на трихінельоз тушки забитих диких тварин та заборонити згодовування їх свиням.

4. Вжити заходи з метою зменшення чисельності бродячих собак та котів на території неблагополучної сільської ради та мисливських угідь з доставкою патматеріалу в районну та обласну державні лабораторії ветеринарної медицини.

5. Постійно проводити просвітницьку роботу серед населення про небезпечну хворобу трихінельоз, причини її виникнення та поширення.

6. Вжити заходи із зменшення чисельності лисиць на території 4-х сільських рад, розміщених в 30 км зоні від неблагополучного пункту.

УДК 619:616.995.132.6-074/-076 АРТЕМЕНКО Л.П., канд.вет.наук, Білоцерківський національний аграрний університет СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ ТРИХІНЕЛЬОЗУ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВИРІШЕННЯ

Станом на 01.01.2012 р. на території України налічується 15 неблагополучних пунктів щодо трихінельозу: 2 – у домашніх свиней в Херсонській області; 3 – у

47

синантропних тварин в Закарпатській та Чернівецькій обл; 10 – серед диких тварин в Закарпатській, Чернівецькій областях та м. Севастополі. У квітні 2012 р. зареєстрований спалах трихінельозної інвазії у Бериславському районі Херсонської області, виявили 10 уражених свиней. Уражену свинину (м'ясо 2-х туш) споживало 80 людей.

Для ліквідації трихінельозної інвазії на території садиби громадянина, де були уражені свині, розроблені та проводяться спеціальні протитрихіне-льозні заходи.

Деякі з них: 1. Провести забій свиней, які залишилися в господарстві неблагополучної садиби та провести дослідження туш свиней методом пепсинізації.

2. Провести дератизацію в приміщеннях неблагополучної садиби та сусідніх приміщень.

3. Досліджувати на трихінельоз тушки забитих диких тварин та заборонити згодовування їх свиням.

4. Вжити заходи з метою зменшення чисельності бродячих собак та котів на території неблагополучної сільської ради та мисливських угідь з доставкою патматеріалу в районну та обласну державні лабораторії ветеринарної медицини.

5. Постійно проводити просвітницьку роботу серед населення про небезпечну хворобу трихінельоз, причини її виникнення та поширення.

6. Вжити заходи із зменшення чисельності лисиць на території 4-х сільських рад, розміщених в 30 км зоні від неблагополучного пункту.

УДК 619:616-006.988.6:636.7:611.69.018 ЯХНОВСЬКА О.В., ТИРСІНА Ю.М., кандидати вет. наук Білоцерківський державний аграрний університет МОРФОЛОГІЧНА БУДОВА НЕОПЛАЗМ КІШОК ТА СОБАК ВІДПОВІДНО ВІКУ ТА ПОРОДИ

Проведено обстеження 76 онкологічно хворих кішок та собак, з яких 46

випадків (60,5%) виявилися злоякісними, а 30 – доброякісні (39,5%). При цьому у собак злоякісні пухлини виявилися у 47 тварин (57,4% від усіх обстежених собак з новоутвореннями), доброякісні – у 20 тварин (42,7%). У кішок були діагностовано 19 злоякісних пухлин (65,5% від усіх обстежених кішок з неоплазмами) і 10 доброякісних пухлин (34,5%).

Встановлено, що середній вік собак, хворих спонтанними пухлинами, становить приблизно 8,5 років, кішок – приблизно 9 років. Найчастіше в цих вікових групах кішок і собак реєстрували рак молочної залози (у кішок частіше діагностували злоякісні новоутворення).

Новоутворення за амбулаторного обстеження тварин були зареєстровані у собак і кішок різних порід, а також метисів та безпородних. Питома вага чистопородних собак, хворих спонтанними пухлинами, склала 78,5%, метисів – 21,5%. Найчастіше серед захворілих чистопородних собак зустрічалися: ротвейлери (9%), пуделі (8,7%), німецькі вівчарки (8,1%).

Питома вага чистопородних кішок, хворих спонтанними пухлинами, склала 41,8%, безпородних – 58,2%. Абсолютна більшість кішок з пухлинними

48

захворюваннями – безпородні тварини. Серед чистопородних кішок найчастіше зустрічалися перські (18,6%), британські (5,5%), сіамські (1,6%).

За нашим спостереженням, ніякого зв'язку між належністю до визначення породи і захворюваністю собак і кішок спонтанними пухлинами не існує. Лідерство певних порід собак і безпородних кішок з пухлинними захворюваннями в обробленому нами матеріалі обумовлено, на наш погляд, лише перевагою власників в утриманні собак і кішок певних порід в певному регіоні. УДК 619:616-006.988 ДЖМІЛЬ В.І., здобувач Науковий консультант – СОРОКА Н.М., д-р.вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет ВИДОВИЙ СКЛАД ПРИРОДНОЇ КОРМОВОЇ БАЗИ СТАВКІВ ЗА УМОВ ПрАТ «БІЛОЦЕРКІВСІЛЬРИБГОСП»

В результаті проведених досліджень природної кормової бази у виростних ставках встановлено, що видовий склад фіто та зоопланктону у воді ставка № 1 складається на 80% з фіто- і 20% зоопланктону, причому фітопланктон містив переважно зелені водорості а зоопланктон веслоногі рачки; у воді ставка № 2 планктон складався на 70% з фіто- і 30% зоопланктону, де фітопланктон також був представлений зеленими водоростями а зоопланктон веслоногими рачками та коловертками; у ставку № 3 планктон складався лише на 40% з фіто- і на 60% із зоопланктону, де фітопланктон містив зелені водорості, а зоопланктон гіллястовусими (дафнії) та веслоногими рачками і коловертками; у ставку № 4 кількість фітопланктону становвила лише 30% а на зоопланктон припадало 70% по якісному складу планктон даного ставка був однаковий із ставком №3.

При дослідженні планктону у нагульних ставках, зокрема, ставок № 1 містив планктон, який складався із 70% з фіто- та 30% зоопланктону, де фітопланктон містив переважно зелені водорості а зоопланктон гіллястовусі (дафнії), веслоногі рачки та коловертки рачки; у воді ставка № 2 планктон складався на 30% з фіто- і 70% зоопланктону, де фітопланктон також був представлений зеленими та синьозеленими водоростями а зоопланктон веслоногими рачками та коловертками; вода ставка № 3 містила планктон, який складався на 40% з фіто- і 60% зоопланктону, де фітопланктон був представлений зеленими водоростями а зоопланктон веслоногими рачками та коловертками; ставок №4 міств планктон який складався на 40% з фіто та 60% зоопланктону причому тут виявляли також зелені та синьозелені водорості, а із зоопланктону веслоногі рачки та коловертки; у ставку №5 кількість і скдад планктону була аналогічна ставку №4 з відсутністю синьозелених водоростів. В ставку № 6 основну масу планктону це 90% становив фітопланктон із зеленими водоростями і лише 10 % зоопоанктон веслоногі рачки та коловертки. В ставках №10А та 12 склад становив 60% фіто та 40% зоопланктону за аналогічного якісного складу, як у ставку №6, однак у ставку № 12 виявляли синьозелені водорості.

49

Отже встановлено, що природна кормова база досліджуваних ставків у переважній більшості за якісним складом не може забезпечити потребу в комах вирощуваної риби.

А ставки де виявлені синьозелені водорості необхідно піддавати обробкам направленим на їх знищення останніх, що дасть можливість попереджувати літню задуху та отруєння риби токсинами цих водоростів. УДК 619:617.43-089:636.4 ГОНЧАРЕНКО В.П., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет е-mail: karpenko@btsau.kiev.ua ПОСТДЕГЕЛЬМІНТИЗАЦІЙНА ДИНАМІКА РІВНЯ ЗАРАЖЕННЯ ОВЕЦЬ ЕКТО- ТА ЕНДОПАРАЗИТАМИ

Епізоотична ситуація щодо гельмінтозів овець в Україні складною та потребує оптимізації. Актуальними лишаються питання удосконалення лікувально-профілактичних заходів.

Метою роботи було вивчення терапевтичної ефективності застосування паразитоцидів широкого спектру дії при змішаних екто- та ендопаразитозах у овець в умовах ННДЦ БНАУ.

Використовували Бронтел-плюс (діючі речовини клозантел – 5 % та празиквантел – 5%), виробник Бровафарма, м. Бровари та івермек вет (діюча речовина івермектин – 1%) виробництва Ветсинтез м. Харків.

Матеріалом для досліджень було доросле вівцепоголів’я (у кількості 190 голів) ННДЦ БНАУ, спонтанно інвазоване стронгілятами шлунково-кишкового каналу, за низької та середньої інтенсивності інвазії. Вівці також були інвазовані бовіолами та мелофагами – інтенсивність ураження даними ектопаразитами була низькою.

Тваринам застосовували наступну схему терапії: уведення бронтелу-плюс підшкірно у внутрішню поверхню стегна у дозі 1мл/10 кг маси тіла (за ДР клозантел 0,005 г/кг, празиквантел 0,005 г/кг) та через 12 днів застосовували івермек вет підшкірно у ту саму ділянку у дозі 1 мл/50 кг маси тіла (за ДР 0,0002 г/кг).

Ефективність протипаразитарних обробок визначали через 14 днів після останнього уведення препарату за загальноприйнятими методами копроовоскопії та огляду тварин на наявність ектопаразитів.

За результатами гельмінтокопроовоскопічних досліджень, та досліджень на виявлення ектопаразитів проведених на 14-ту добу після останнього уведення препарату, було встановлено 100 % ефективність описаної схеми антипаразитарної обробки вівцепоголів’я (таблиця 1).

Таблиця 1. Схема уведення та ефективність протипаразитарної обробки Препарати та спосіб

застосуванн Доза препароату

мл/10 кг маси тіла ІЕ, у проц. ЕЕ, у проц.

Бронтел-плюс підшкірно через 12 днів

1,0

Івермеквет підшкірно 0,2 100 100

Отже, описана схема комбінації бронтелу-плюс та івермеквету є ефективною при комбінації екто- та ендопаразитозів у овець.

50

УДК 619:616-036.3:619.995.132 НАЛИВАЙКО М.І., аспірантка, ПОНОМАР С.І., канд. біол. наук Білоцерківський національний аграрний університет e-mail: karpenko@btsau.kiev.ua

ІНКУБАЦІЯ ІНВАЗІЙНИХ КУЛЬТУР НЕМАТОД ДЛЯ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ЗАРАЖЕННЯ

Працюючи над проблемою постдегельмінтаційний повторних інвазувань, свої дослідження ми проводимо як на тваринах спонтанно інвазованих, так і відтворюємо експериментально інвазійний процес, що дає можливість враховувати його стадійність за різного набору компонентів інвазії, а також уможливлює дозування інваденту. Для експериментального зараження тварин, зокрема свиней, ми користуємось існуючими методами та розробляємо свої методичні підходи отримання інвазійного матеріалу, адаптуючи його до відповідних умов досліду.

Аскаридатозну та трихурозну інвазійні культури отримували за інкубації яєць до інвазійної стадії. Із матки, після відсікання її периферійного відділу, видавлювали яйця на годинникове скельце, куди для профілактики розвитку побічної мікрофлори, особливо грибкової, наливали розчин соляної кислоти на 0,85% розчині натрію хлориду (для яєць аскаридат 1 %, трихурисів – 2 %), так щоб культура яєць була ним ледь покрита. Скельце поміщали у вологу камеру чашки Петрі (її дно застеляли фільтрувальним папером, змоченим водою), яку ставили у термостат при 25–30 оС. Протягом 26–30-добового періоду інкубації контролювали процес формування та рухливості личинок у яйцях, здійснювали аерацію, помішували культуру шляхом погойдуванням, контролювали в ній збереження умов вологості камери і наявності достатньої кількості соляної кислоти. За досягнення яйцями інвазійної стадії диференціювання, чашку Петрі з культурою поміщали у холодильник при температурі 4 оС, за умови аерації, попередження пересихання яйця зберігали інвазійну спроможність в таких умовах декілька місяців.

Для отримання яєць стронгілят травного каналу самок гельмінтів подрібнювали скальпелем або ножицями, злегка розтирають у ступці пластиковим пестиком і відмивають у воді, з наступним центрифугуванням при 500–1000 об/хв протягом 1–2 хв. Потім яйця перемішували з фекаліями інтактних тварин, змішаними у співвідношенні 1:2 з прокаленою дерев’яною тирсою та поміщали у термостат при 25–30 оС. Таку суміш кожен день зволожували та перемішували. При дотриманні зазначених умов культивування за 7–14-добовий період з яєць стронгілят вилуплювались та досягали інвазійної стадії розвитку личинки. Інвазійних личинок виділяли із суміші фекалій та тирси, застосовуючи метод Бермана-Орлова.

Для збору личинок використовували мірні центрифужні пробірки. Після утворення в них осаду з личинок, надосадову рідину обережно відсмоктують піпеткою. Для знерухомлення личинок у пробірку додавали рідину Барбагалло до мітки 2 мл. Осад в пробірці ресуспендували та витримували 1 годину.

Після цього вміст пробірки повторно розмішували та визначали концентрацію личинок у зависі шляхом мікроскопії її краплин на верхній пластині (на поверхні якої нанесена 1-міліметрова сітка) камери Білоцерківського національного аграрного університету для підрахунку яєць гельмінтів.

51

УДК 619:616.995:595.142 СОРОКА Н.М., д-р вет. наук, ПОНОМАР З.С., аспірантка Національний університет біоресурсівї і природокористуванняУкраїни e-mail: rectorat@nauu.kiev.ua ВИЗНАЧЕННЯ ІНТЕНСИВНОСТІ МЕТАСТРОНГІЛЬОЗНОЇ ІНВАЗІЇ ДОЩОВИХ ЧЕРВ’ЯКІВ

В системі протиметастронгільозних заходів оцінка епізоотичної ситуації має велике значення. ЇЇ об’єктивність значною мірою залежить від вивчення не тільки динаміки інвазування сприйнятливого свинопоголів’я, а й визначення ступеню забруднення інвазійним матеріалом довкілля, рівня зараження личинками метастронгіл земляних червів. Визначення інтенсивності метастронгільозної інвазії дощових черв’яків є важливим ще й з точки зору оцінки ефективності протиметастронгільозних заходів. Переважна більшість гельмінтологів, що працювали над проблемою метастронгільозної інвазії, виявляли метастронгільозних личинок в тілі земляних черв’яків за компресорної мікроскопії. Цей методичний прийом є ефективним, але трудомістким, чим значною мірою перешкоджає охватити дослідженнями велику кількість земляних червів, а значить знижує об’єктивність досліджень.

Нами була звернута увага на запропоновані фахівцями методи трихінелоскопії та олуланоскопії, які передбачають мікроскопію осаду перетравів тканин досліджуваного макроорганізму в штучному шлунковому сокові. В основі цих методичних підходів лежить відтворення природних процесів звільнення інвазійних личинок зі з’їдених тканин під впливом травних соків.

Зважаючи на вище зазначене, ми розробили авторський методичний підхід метастронгілоскопії дощових черв’яків, в основу якого поклали принцип методів перетравів досліджуваного матеріалу в штучному шлунковому сокові. Відповідно останнього, з території утримання досліджуваного свинопоголів’я збирали дощових черв’яків родини Lumbricidae (видів E. foetida, B. tenuis, A. caliginosa та L. rubellus), які за даними літератури є проміжними хазяями метастронгіл у поліській та лісостеповій зонах України. У зібраних черв’яків відсікали задню частину тіла за „статевим пояском“ – передня частина підлягала, відповідно методики, процедурі перетравлення. Для цього штучний шлунковий сік готували безпосередньо перед дослідженням, використовуючи готові набори для перетравів проб м’язів за трихінелоскопії або ж готували (за не наявності зазначених наборів) штучний шлунковий сік за прописом: 25 % розчин соляної кислоти – 16 мл, пепсин, призначений для перетравлення м’язів – 5–7 г, вода водопровідна (температура 45±2 оС) – 1000 мл. Штучний шлунковий сік вносили у розділювальну лійку, куди додавати відібрані передні частини тіла дощових черв’яків. Перетравлення проводили, періодично перемішуючи суміш. Його вважали закінченим, коли візуально відмічали, що від тканин дощового черв’яка залишився осад бурого кольору. Із розділювальної лійки брали осад перетраву, враховували його об’єм та визначали концентрацію личинок метастронгіл в ньому. Останнє здійснювали за мікроскопії, підраховуючи личинок у краплині осаду, нанесеного на верхню

52

пластину (з 1-міліметровою сіткою) камери Білоцерківського національного аграрного університету для підрахунку яєць гельмінтів. УДК 619:616.995.1:636.4(477) ПОНОМАР С.І., канд. біол. наук Білоцерківський національний аграрний університет e-mail: karpenko@btsau.kiev.ua СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ ЗІ СТРОНГІЛОЇДОЗНОЇ ІНВАЗІЇ СВИНЕЙ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ОПТИМІЗАЦІЇ

Стронгілоїдозна інвазія свиней в Україні на сьогодні має значне поширення. За результатами наших досліджень, в Поліссі та Лісостепу неблагополучними є до 25,38 % господарств, екстенсивність стронгілоїдозної інвазії в них на рівні 23,07 %.

Переважно стронгілоїдозна інвазія зустрічається у складі змішаної нематодозної інвазії. За стронгілоїдозної моноінвазії констатують стронгілоїдоз (з перебігом від латентного до гострого), а також стронгілоїдозне паразитоносійство. В неблагополучних господарствах складається ситуація, за якої, зважаючи на значне забруднення інвазійним матеріалом довкілля, сприйнятливе свинопоголів’я не може уникнути інвазування стронгілоїдами. Поряд з цим, дослідження показали, що подальші паразито-хазяїнні відносини визначаються, насамперед, не кількістю інвазійних личинок, що проникли в організм, а рівнем імунобіологічного захисту останнього, від якого залежить не тільки приживлюваність паразитів, а й характер розвитку патологічного стронгілоїдозного процесу.

Об’єктивність оцінки епізоотичної стронгілоїдозної ситуації, постановки діагнозу та оцінки ефективності протистронгілоїдозних заходів вимагає проведення комплексу досліджень: епізоотологічних, клінічних, гельмінтокопрологічних, гельмінтогематологічних, гельмінтомамологічних, гельмінтодерматодогічних, дослідження змивів із зовнішніх слизових, гастродуоденоскопічних, в окремих випадках – імунобіологічних, а також дослідження довкілля на наявність стронгілоїд.

Після застосування переважної більшості антигельмінтиків у свиней, хворих на стронгілоїдоз, протягом 15–20-ти діб поглиблюються порушення в імунокомпетентній системі, спричинені патогенним впливом стронгілоїд. Дегельмінтизації свиней за стронгілоїдозної та змішаної нематодозної інвазії не попереджають ре- та суперінвазувань тварин стронгілоїдами та іншими нематодами. Лікувальний ефект етіотропної терапії значно підвищується при комплексному застосуванні антигельмінтика разом з імуностимулювальними препаратами та ентеросорбентами, що проявляється зниженням супресивного впливу гельмінтоциду на імунокомпетентну систему та прискоренням відновлювальних процесів у макроорганізмові щодо факторів імунобіологічного захисту та морфофункціонального стану печінки.

Отже, проблема стронгілоїдозної інвазії свиней в Україні потребує оптимізації, що можливо за умови урахувань прогресивного досвіду, використання комплексного підходу щодо діагностики, терапії та профілактики.

53

УДК: 619: 617 (075.8) МИСАК А.Р., канд. вет. наук Львівський нац. ун-т вет. мед. та біотах.і. С.З. Ґжицького СУЧАСНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ НЕОПЛАЗІЙ У ТВАРИН

На сьогодні у ветеринарній практиці за лікування тварин хворих на пухлини знаходять застосування усі відомі в клінічній онкології методи, а саме поряд з хірургічним, який досі залишається основним, широкого використання набувають протипухлинні лікарські засоби, рідше застосовується променева терапія, гіпертермія, гормоно- та імунотерапії. Однак, не зважаючи на значні досягнення ветеринарної онкології, багато питань діагностики та терапії пухлин, в т.ч. і неоплазій молочної залози (МЗ), які є найбільш поширеною патологією у собак, залишаються невирішеними. Тому, метою наших досліджень було встановлення терапевтичної ефективності від застосування різних методів лікування тварин із ІІІ стадією пухлинного ураження МЗ. Оскільки лікування собак на даній стадії є найбільш проблемним, а існуючі способи не завжди задовольняють очікуваний результат і часто потребують певного удосконалення.

Мета і методи досліджень. При проведенні досліджень, на підставі встановленої клінічної форми і стадії розвитку пухлинного процесу та гістологічного типу і ступеня злоякісності пухлин, собак було розділено на три групи за принципом тварин-аналогів. У собак 1 групи проводили лише радикальне оперативне видалення пухлин. У тварин 2 та 3 груп після хірургічного видалення новоутворень застосовували хіміотерапію, при чому в собак із множинними (десемінованими) пухлинними ураженнями цитотоксичну терапію проводили в неоад’ювантному (доопераційному) та ад’ювантному (післяопераційному) режимі. У тварин 3 групи після мастектомії та курсу хіміотерапії застосовували реабілітаційну терапію.

Результати досліджень. В результаті застосування комплексної схеми лікувальних заходів у 25% онкологічно хворих собак з 3 стадією захворювання досягнуто ремісії, що характеризувалася припиненням прогресування захворювання на період до 18 місяців. При цьому встановлено, що за умови поєднання хірургічного видалення новоутворень, хіміо- й реабілітаційної терапій смертність тварин, у порівнянні із проведенням тільки оперативного видалення новоутворень, була нижчою на 11 % впродовж першого року й на 10,1 % - впродовж двох років спостережень. У цей же час, при застосуванні хірургічного втручання й цитостатичних препаратів смертність тварин знизилась, відповідно, на 9,4 % та 3,1 %.

Підсумовуючи результати досліджень можна зробити висновок, що найперспективнішим у лікуванні хворих тварин з ІІІ стадією раку МЗ на сьогодні слід вважати комплексний метод, який включає застосування операції сумісно з консервативними методами спеціальної протипухлинної та реабілітаційної терапій, що дозволяє досягти на тільки ремісії захворювання та покращення життя онкологічно хворих тварин, а й суттєво знизити смертність останніх.

54

УДК 619.617:618.19:636.7 БІЛИЙ Д.Д., канд. вет. наук Дніпропетровський державний аграрний університет КЛІНІКО-ГЕМОСТАЗІОЛОГІЧНІ КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ НЕОПЛАЗІЙ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ У СОБАК

Неоплазії молочної залози – одні із найбільш агресивних пухлин, у розвитку та перебігу яких значну роль відіграє порушення функції системи гемостазу, що зумовлює актуальність даної проблеми та доцільність подальшого вивчення патогенезу онкопатології.

Мета дослідження – визначити клініко-гемостазіологічні критерії оцінки перебігу неоплазій молочної залози у собак.

Матеріал і методи досліджень – Проведено вивчення особливостей клінічного перебігу та зрушень показників системи гемостазу (рівень фібриногену, РФ, показники АЧТЧ, СФА, ПА, t-ра, α1-ІП, α2-МГ) у 30 сук із новоутвореннями молочної залози.

Результати досліджень. Встановлено, що за злоякісного росту, на відміну від доброякісного, неоплазії молочної залози характеризуються у більшості випадків двобічним ураженням (50 %), змінами у лімфатичних вузлах (58,33 %), з’єднанням із шкірою (91,67 %) і нижче розташованими тканинами (25 %), наявністю виразок (50 %), помірним чи гіперергічним запаленням (60 %).

За пухлин констатували коливання наступних параметрів системи гемостазу (злоякісних/доброякісних, відповідно): рівня фібриногену (2,89-6,35/1,22-4,77 г/л); РФ (19,92-302,78/7,97-38,56 мг%), показників АЧТЧ (72,07-127,57/14,75-99,48 с); СФА (165,05-778,91/379,9-510,44 мм); ПА (153,86-379,94/95,0-397,41 мм); t-ра (41,8-538,5/54,75-649,98); α1-ІП (65,2-159,79/57,91-157,08 мкмоль/л); α2-МГ (0,66-9,28/0,42-3,43 г/л).

Представлені клініко-гемостазіологічні параметри представляють собою об’єктивні критерії оцінки системних розладів та можуть бути використані для розробки принципів фармакологічної корекції за комплексного лікування новоутворень молочної залози у собак. УДК 619:576.8.097.3+636:612.017:615.015.25:636.2.084.1 ФЕДОРЧЕНКО А.М., аспірант Науковий керівник – ІВЧЕНКО В.М., д-р вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет

ПОКАЗНИКИ АНТИОКСИДАНТНОЇ СИСТЕМИ ТА НЕСПЕЦИФІЧНОЇ РЕЗИСТЕНТНОСТІ ТІЛЬНИХ КОРІВ ПІД ВПЛИВОМ СЕЛ-ПЛЕКСУ

У період сухостою в крові корів знижується концентрація вітамінів, макро- і мікроелементів, підвищується транспорт пластичних, енергетичних і біологічно активних речовин від матері до плода. Паралельно наростають процеси пероксидації ліпідів з одночасним зниженням резистентності організму. Тому виникає необхідність застосування макро-, мікроелементів та вітамінів, які здатні проявляти

55

антиоксидантні та імуностимулюючі властивості. В цьому розумінні велику роль приділяють селену, особливо його органічним сполукам.

Метою досліджень було вивчення впливу селенорганічного препарату Сел-Плексу на показники антиоксидантної системи та неспецифічної резистентності глибокотільних корів в останній місяць тільності та після отелення.

Матеріали та методи досліджень. Досліди проводили на молочній фермі агрофірми “Глушки” Білоцерківського району Київської області. За принципом аналогів за породою, масою тіла (500−550 кг), продуктивністю були відібрані 30 корів, за 50−60 діб до отелення, та розділені на 2 групи по 15 голів у кожній. Коровам контрольної групи згодовували лише основний раціон, а тваринам дослідної групи в останній місяць тільності до основного раціону індивідуально додатково щоденно протягом місяця вранці з комбікормом згодовували органічну сполуку селену Сел-Плекс у дозі 10 г/гол на добу.

Під час статистичного опрацювання цифрових результатів дослідних даних до уваги приймались лише результати дослідних показників тих корів, які народили теличок, зокрема показники від 10 корів по 5 голів із контрольної та дослідної груп.

Результати досліджень та їх обговорення. Аналіз матеріалів показує, що до початку досліду в сироватці крові вміст селену, а в плазмі – показники вмісту глутатіонпероксидази (ГПО) та малонового діальдегіду (МДА) контрольної та дослідної груп тільних корів суттєво не відрізнялись між собою. Через місяць після згодовування Сел-Плексу у корів дослідної групи спостерігалось вірогідне зростання вмісту селену на 4,18 мкг/100 мл (p<0,001), ГПО на 311,31 мкМ/мл плазми (p<0,01) та відбулось зниження рівня МДА на 1,57 мкМ/л плазми (p<0,01) порівняно з контрольною групою.

На 2–3 добу після отелення в обох групах спостерігалося зниження вмісту селену в сироватці крові, але у дослідній групі ця різниця на 5,22 мкг/100 мл залишалась вірогідно (р<0,001) вищою порівняно з контрольною групою. У свою чергу, в обох групах відбулося зниження вмісту ГПО та підвищення рівня МДА. Але у дослідній групі МДА був вірогідно нижчим на 1,46 мкМ/л плазми (p<0,05), а ГПО була вірогідно вищою на 252,61 мкМ/мл плазми (p<0,05) порівняно з контрольною групою. Таким чином, виявлені зміни свідчать про посилення метаболічних процесів пероксидації, які є наслідком підвищення утворення молекул вільних радикалів в організмі корів після отелу. Дані результати досліджень показали, що в післяотельний період тварини особливо потребують поповнення організму селеном.

Надалі акцентували увагу на вивченні показників неспецифічної резистентності тільних корів. Аналіз даних показав, що до початку досліду значної різниці в показниках БАСК, ЛАСК, ФА та ФІ між групами тільних корів не виявлено. Відмічено зміни показників клітинних і гуморальних факторів неспецифічної резистентності через 1 місяць після початку згодовування коровам Сел-Плексу. Зокрема, у тільних корів дослідної групи вірогідно підвищились показники бактерицидної – на 19,34% (p<0,001) і лізоцимної активності сироватки крові – на 1,16% (p<0,01) з одночасним зростанням фагоцитарної активності (ФА) на 5,87% (p<0,01) та фагоцитарного індексу (ФІ) на 3,46% (p<0,001) порівняно з показниками контрольної групи.

56

Через 2−3 доби після отелу показники БАСК, ЛАСК, ФА та ФІ продовжували зростати як у контрольній так, і у дослідній групах, але у дослідній групі вони вірогідно були вищими відповідно з різницею на 18,24% (p<0,001), 1,57% (p<0,01), 8% (p<0,001) та 1,78% (p<0,001) порівняно з контрольною групою.

Таким чином, зміни показників неспецифічної резистентності відобразили позитивний стимулюючий вплив селену на клітинну та гуморальну ланки неспецифічного захисту корів у період тільності та після родів. УДК 619: 636.1 :577. 118: 577. 18 СТОЦЬКИЙ О.Г. канд. вет. наук Сумський національний аграрний університет КЛІНІКО-БІОХІМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ У КОНЕЙ

Універсальною захисною реакцією організму на травму являється його бажання до швидкої локалізації впливу травмуючого фактора шляхом формування в оточуючих тканинах вогнища запалення з відповідними судинними, біохімічними та клітинними реакціями.

Рановий процес – складний комплекс біологічних реакцій організму, які розвиваються у відповідь на пошкодження тканин та спрямованих на їх загоювання. В його розвитку мають місце деструктивні та запальні зміни тканин, що утворюють рану та прилеглих до неї – сполучної, епітеліальної, нервової, м’язової. З позиції загальної патології рановий процес представляє собою окремий випадок запалення, який проявляється поєднанням місцевих деструктивно-запальних змін та загальних реакцій.

Урахування клініко-морфологічних проявів видових особливостей запальної реакції у тварин має суттєве значення, оскільки виникає потреба у різних патогенетичних підходах до здійснення лікувально-профілактичних заходів щодо кожного конкретного виду тварин.

Проведеними дослідженнями встановлено, що розвиток ранового процесу, зміна його фазності, на всіх етапах визначається динамічними змінами клітинного пейзажу гнійних ран, котрий опосередкований через експресію та індукцією різних груп хімічних медіаторів.

Мікробний пейзаж гнійних ран коней представлений: в ділянці голови в 57,14% моно інфекцією - грам негативною (E.сoli), і в 42,86% полі інфекцією, асоціацією грам негативної (E.сoli) та грам позитивної (Diplococcus) мікрофлори; в ділянці тулуба, в 62,5% випадків, грам позитивною, коковою мікрофлорою (St., Str. та Diplococcus); в 37,5% асоціацією грам негативної (E.сoli) та грам позитивної (St., Str.) мікрофлори.

Рани в ділянці кінцівок у 80,95% біли інфіковані Г+ мікрофлорою (St. Str, Diplococcus), і в (19,05%) в асоціацією Г+ та Г− мікрофлори.

В патогенезі ранового процесу у коней, ускладненого патогенною мікрофлорою, реєструються зміни біохімічних показників крові.

57

Так, певних зрушень зазнає мінеральний обмін, який за прогресування ранової інфекції супроводжується зростанням концентрації калію, магнію, натрію та зниженням рівня кальцію, що може вказувати на ступінь деструкції тканин.

Зниження вмісту мікроелементів (залізо, кобальт, молібден) може бути пов’язане з їх участю у біосинтезі білків, каталізуванні ферментних процесів та надмірним споживанням при цьому.

Деструкція сполучнотканинного матриксу, «дозрівання» колагену та його подальша просторова агрегація зумовлюють зниження вмісту марганцю.

Споживання цинку у процесі інгібування вільних радикалів при гнійному запаленні у коней сприяє зниженню його концентрації.

Певні зміни реєструються і в ліпідному обміні організму. Так, зростає концентрація загальних ліпідів. Крім того певні зміни відмічалися в концентрації холестеролу, β – ліпопротеїдів та інтенсивності піків КМІ фосфоліпідної складової.

Так, інтенсивність піків КМІ сумарної фракції фосфоліпідів та фосфорилхоліну зростає, як і концентрація холестеролу та β – ліпопротеїдів. Зростання вмісту фосфоліпідів, можливо пов’язане з тим, що в процесі поранення травмувалися тканини, а ліпіди, як відомо, складають суттєву частину мембран усіх клітин та їх органел і є головними партнерами ферментативних процесів в них, тому і підвищення їх вмісту на початку ранового процесу є логічним.

Вміст загального білку на початкових етапах гнійного процесу може дещо підвищуватися, а надалі зазнає суттєвого зниження, за рахунок втрати його рановою поверхнею.

Таким чином, рановий процес у коней на початкових етапах розвитку супроводжується змінами клітинного складу ранових поверхонь, порушенням мінерального, білкового та ліпідного обміну. УДК 619 КРАЄВСЬКИЙ А.Й., д-р вет. наук Сумський національний аграрний університет e-mail: kay57@ukr.net ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ЗНИЖЕННЯ ВІДТВОРНОЇ ФУНКЦІЇ КОРІВ

Стан відтворної функції корів у сучасних господарствах, що спеціалізуються на виробництві молока залежить від багатьох факторів які впливають на різні системи організму тварин в тому числі на репродуктивну. До них відносяться незбалансована годівля тварин, особливо неякісними кормами. Введення в раціон надмірної кількості концентрованих кормів, особливо уражених пліснявими грибами і їх токсинами, забруднених великою кількістю патогенної мікрофлори призводить до порушення обміну речовин і ураження печінки особливо за підвищеного вмісту афлотоксину, що після родів проявляється швидким зниженням вгодованості тварин і виникненням акушерських хвороб у 90 – 100 % корів. В подальшому в них відмічають анафродизію протягом тривалого періоду, а при відновленні статевої циклічності і настанні вагітності реєструють субклінічні аборти.

58

Порушення умов утримання тварин, концентрація значної кількості тварин на обмеженій території спричиняє ієрархічні стреси, особливо в літній період коли повітря прогрівається за 25 градусів і більше в корів відбувається розлад стероїдогенезу, що спричиняє зниження запліднюваності в 3 -5 разів, навіть за стимуляції і синхронізації статевої циклічності. Значне мікробне забруднення тваринницьких приміщень призводить до зростання частоти акушерських і гінекологічних хвороб запального характеру.

За тривалої напруженої лактації, особливо у випадках коли молочна залоза уражена субклінічним хронічним маститом з його рецидивами у корів відмічають зниження запліднюваності, субклінічні аборти, на тлі гормонального дисбалансу тварин.

Порушення правил осіменіння тварин, несвоєчасне введення сперми недотримання ветеринарно-санітарних норм при штучному осіменінні корів змушує в умовах сучасних ферм використовувати протоколи гормональних обробок тварин з метою стимуляції й синхронізації статевої циклічності. За таких умов запліднюваність корів підвищується на 10 – 15 % порівняно з тваринами зі спонтанним проявом статевого циклу.

Неблагополуччя ферм за інфекційними хворобами, збудники яких вражають слизові оболонки статевих органів спричиняє періодичне зниження запліднюваності корів і телиць та народження телят з низькою життєздатністю.

Таким чином, відтворна функція корів залежить від ряду господарських, технологічних факторів і епізоотичної ситуації на фермі, що необхідно враховувати при проведенні акушерської й генікологічної диспансеризації. УДК 619:618. 19:616 БАБАНЬ О.А., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет e-mail: babаnalex@ukr.net КОРЕКЦІЇ ПЕРЕБІГУ РОДІВ У СВИНОМАТОК

З метою забезпечення ефективної технології відтворення свиней, необхідно своєчасно формувати однакові технологічні групи свиноматок. Однією з проблем промислових комплексів є те, що роди у свиноматок відбуваються з різною тривалістю та в різний час. Це в свою чергу призводить до порушення технологічних ритмів та неможливості використання методів стимуляції статевої циклічності.

Тому за мету роботи ми обрали вивчити ефективність методів корекції перебігу родів у свиноматок.

Матеріалом для дослідження було 42 свиноматки, після другого опоросу, великої білої породи. Для вивчення ефективності методів корекції перебіг родів у свиноматок та впливу їх на відновлення статевої циклічності сформували дві дослідних і контрольну групу тварин. У день опоросу, свиноматкам першої дослідної групи застосовували естрофан. Тваринам другої дослідної групи – естрофан з катозалом. У контрольній групі тварин препарати не вводили. Ефективність методів корекції родів оцінювали за тривалістю опоросу, виведення

59

окремих поросят, частотою виникнення мертвородів, метрит-мастит-агалактії та інтенсивністю відновлення статевої циклічності після відлучення поросят.

Проведеними дослідженнями установили, що найкраща ефективність методів корекції перебігу родів у свиноматок була у другій дослідній групі. Так, середня тривалість родів становила 1,9 год., що на 0,8 год. менше порівняно з першою дослідною групою і на 1,2 год. – з контрольною. Найменша тривалість пауз між виведенням поросят (12,7 хв) була у другій дослідній групі, що на 4,4 хв менше порівняно з першою дослідною групою і на 10,1 хв – з контрольною. Частота народження мертвих плодів у першій і другій дослідних групах не відрізнялася й становила 1,6 %, що на 2,4 % менше порівняно з контрольною. Найбільша кількість свиноматок з метрит-мастит-агалактією (18,7 %) спостерігалася у контрольній групі тварин, що на 8,7 % більше порівняно з першою і на 12,5 % – з другою дослідною групою. Найшвидше статева циклічність відновилася у свиноматок, після відлучення поросят, другої дослідної групи в середньому за 6,7 діб, що на 0,5 доби менше порівняно з першою дослідною групою і на 2 доби – з контрольною.

Отже, найбільш ефективною виявилася схема у свиноматок другої дослідної групи, що сприяє зменшенню тривалості родів на 1,2 год., пауз між виведенням поросят – на 10,1 хв, частоти виникнення метрит-мастит-агалактії – на 12,5 % порівняно з контрольною групою. УДК 619:618.4.-002:636.2 ВЕЛЬБІВЕЦЬ М.В., ПЛАХОТНЮК І.М., кандидати вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет ГОСТРИЙ ПІСЛЯРОДОВИЙ МЕТРИТ КОРІВ: ПОШИРЕНІСТЬ, ОКРЕМІ ПИТАННЯ ЕТІОЛОГІЇ, ПАТОГЕНЕЗУ І ЛІКУВАННЯ

Післяродовий метрит часта патологія післяродового періоду в корів, яка зумовлює симптоматичну неплідність, зниження молочної продуктивності, передчасне бракування і значні економічні збитки.

Метою наших досліджень було вивчення поширення, етіології і патогенезу гострого післяродового метриту в корів та оцінка комплексних методів лікування тварин за цієї патології.

Установили, що на гострий післяродовий метрит хворіє від 10,2 до 72,1 % тварин. Після патологічних родів на другій стадії (виведення плода) запалення слизової оболонки матки діагностували у 72,3 % тварин; після затримання посліду – у 80,6 %. Якщо ж роди перебігали нормально, то метрит розвивався у 7,2 % корів. У 58,1 % випадків метрит виникав як ускладнення субінволюції матки.

За гострого запалення матки установили підвищення у плазмі крові кількості тестостерону на 96,1 %, прогестерону – на 36,7 %, спостерігалася тенденція до підвищення концентрації тироксину і кортизолу, в той же час кількість інсуліну та естрадіолу вірогідно змешувалася (р<0,05 і 0,001). За нормального перебігу післяродового періоду співвідношення прогестерону до естрадіолу становило 1,8:1, а за наявності метриту – 5:1, що у 2,8 разів вище.

60

З урахуванням особливостей патогенезу і клінічного прояву післяродового метриту в корів апробували різні методи лікування із використанням ізатизону, новокаїну, АСД-Ф-2, іхтіолу, естрофану, сурфагону, ФСГ і фолікуліну.

Ефективність методів лікування підтвердила доцільність комплексного впливу на організм корів, хворих на гострий післяродовий метрит, який забезпечує антимікробну дію, підвищує резистентність, знижує рівень прогестероно-естрадіолового співвідношення. Зазначений вплив найбільш виразно проявляється після застосування ізатизону у поєднанні із новокаїном, що супроводжувалося високим терапевтичним ефектом, а зміни в статевих органах і організмі корів забезпечували повноцінну статеву циклічність і заплідненість у 93,5 % тварин. За наявності жовтого тіла в яєчниках корів, хворих на метрит метод лікування необхідно доповнювати введенням простагландину F2α, що сприяє прискоренню одужання і прояву стадії збудження статевого циклу, відновленню продуктивності та скороченню терміну неплідності. УДК 619:618 ВЕЛЬБІВЕЦЬ М.В., канд. вет. нук БАБАНЬ О.А., канд. вет. нук, ГАРКАВИЙ В.О., магістрант Білоцерківський національний аграрний університет e-mail: babаnalex@ukr.net ЕФЕКТИВНІСТЬ МЕТОДІВ ПІДВИЩЕННЯ ЗАПЛІДНЕНОСТІ СВИНОМАТОК

Відомо, що ефективність штучного осіменіння свиноматок залежить від багатьох факторів: пори року, методу вибору оптимального часу для введення сперми, інтервалами між осіменіннями і овуляцією, якості сперми, способу і кратності введення в статеві органи, дози сперми, типу катетерів та роботи спеціаліста. Нині однією з проблем промислових комплексів є те, що частина свиноматок після першого осіменіння залишаються неплідними, що в свою чергу вимагає використання ефективних методів підвищення заплідненості.

Виходячи з цього за мету роботи обрали вивчити ефективність методів підвищення заплідненості свиноматок.

Матеріалом для досліджень були 36 свиноматок великої білої породи та ландрас, живою масою 120–250 кг. З метою вивчення ефективності методів підвищення заплідненості у свиноматок сформували дві дослідних та контрольну групу (по 12 тварин у кожній). Свиноматкам першої дослідної групи в день осіменіння до флакону зі спермою добавляли 10 ОД (1 мл) окситоцину, а – другої групи .добавляли препарат голландської фірми ”Intervet“ Dinolytic в дозі 1 мл. Осіменіння свиноматок проводили спермою кнурів порід велика біла, ландрас та пєтрен двічі в одну і ту ж саму статеву охоту (з інтервалом 12 годин), після встановлення ”рефлексу нерухомості“. Доза сперми складала 100 мл. Ефективність штучного осіменіння визначали за заплідненістю та кількістю отриманих поросят

Проведеними дослідженнями було встановлено, що найбільша кількість порісних свиноматок (91,7 %) спостерігалася у другій дослідній групі (з 12 свиноматок яким перед осіменінням до флакону зі спермою добавляли дінолітик,

61

порісними стали 11), що, на 8,4 % більше порівняно з першою дослідною групою і на 16,7 % – з контрольною. У свиноматок першої дослідної групи, заплідненість склала 83,3 % (з 12 свиноматок, що осіменялися порісними стали 10), що на 8,4 менше порівняно з другою дослідною групою і більше на 8,3 – з контрольною. Найменший показник заплідненості (75 %) спостерігали у свиноматок контрольної групи, яким перед осіменінням до флакону зі спермою не добавляли жодних препаратів. Найбільша кількість отриманих поросят (10,7) була у свиноматок другої дослідної групи, що на 0,9 більш порівняно з першою дослідною групою і на 1,2 – з контрольною. Отже, введення препарату ”Дінолітик“, у флакон зі спермою перед осіменінням, підвищує заплідненість свиноматок на 25 % і багатоплідність – на 1,2 поросят. УДК 619:618.42−092:615.357:636.2 ВЛАСЕНКО С.А., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет ПАТОГЕНЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ТА ФАРМАКОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛІКУВАННЯ КОРІВ ЗА МЕТРИТУ

Післяродовий метрит є найбільш поширеною акушерською хворобою у корів. Серед високопродуктивного стада він може виникати у 47−73 % тварин. Післяродовий метрит, за сучасними поглядами, розглядають, як типову інфекційну патологію із складним багатофакторним етіопатогенезом. Перебіг запального процесу ускладнюється тим, що після родів матка має травмовані, часто із кровотечами ділянки; за її атонії у порожнині накопичується значна кількість лохій, що зазначають швидкого розпаду та те, що під час родів проходить активна контамінація мікрофлорою через родовий канал.

За відсутності своєчасного та ефективного лікування, післяродовий метрит набуває хронічного перебігу, зумовлює розлади в нейрогуморальній системі регуляції, розвиток гінекологічних хвороб та довготривалої неплідності.

Метою нашої роботи було зробити аналіз сучасного фармакозабезпечення комплексного лікування корів з післяродовим метритом. За узагальненими даними наукових джерел терапевтична дія повинна направлятися, насамперед, на знешкодження мікробного фактора, токсинів; стимуляцію імунної реактивності; корекцію нервово-м’язового тонуса й скоротливості матки для інтенсивної евакуації ексудату з порожнини; забезпечення протизапальних та регенеративних процесів в уражених тканинах. Із цією метою використовують внутрішньоматкове введення антибіотиків (енрофлоксацин, флоксометрин, метрикур); утеротоніки (окситоцин, доцитол, прозерін); протизапальні (фурапен, хіносепт-гель); йодвмістимі (савейодим, йодопен); препарати із прополісом (пропомаст, біогель-10); пробіотики (біфіді- та лактореї, біосан, зоонорм); детоксикуючі засоби у складі ентеросорбції, гірудотерапії, гемосорбції; ферменти (імозом), імуномодулятори (поліоксидоній, саурелізин); тканинні препарати (тимоген, оваріовіт, фетоплацентат); патогенетичні модулятори (іхтіол, новокаїнові блокади), озонотерапію (озоновані олії, фізрозчин).

Незважаючи на численні пропозиції та розробки, залишається актуальним питання створення препаратів комплексної дії, які б забезпечили екологічну безпеку, високу ефективність та просте застосування в умовах виробництва.

62

УДК 636.22/28.082.451 ВОЛКОВ С.С., кандидат вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет КОРЕКЦІЯ СТАТЕВОЇ ФУНКЦІЇ БУГАЇВ ЗА ПАРУВАЛЬНОЇ ІМПОТЕНЦІЇ

Процес якісного удосконалення стад і порід на 70–80% залежить від вибору плідників та інтенсивного використання кращих з них. Збільшення виробництва продукції молочного скотарства пов’язане з підвищенням продуктивних якостей худоби шляхом використання цінного потомства племінних бугаїв-плідників. Однак раціональне використання плідників значно стримується через розлади їх статевої функції та хвороби статевих органів які проявляються у вигляді порушення динаміки парування (парувальна імпотенція) і порушення динаміки запліднення (запліднювальна імпотенція) що призводить до завчасного вибраковування цінних племінних тварин у молодому віці й перешкоджає реалізації їх генетичного потенціалу. Названі розлади і хвороби виникають через несприятливі умови утримання, годівлі, догляду та експлуатації. Тому середній термін використання бугая плідника в умовах племпідприємства складає три роки, що приблизно втричі менше за доцільний. Проте, можливість використання зрілих бугаїв-плідників у віці 5–8 і більше років аргументовано доведена деякими авторами, при цьому зазначається, що бугаї старших вікових груп мають кращі показники якості сперми, ніж молодших.

Бугаїв за запліднювальної імпотенції вибраковують через низьку якість сперми. Але значна частина цінних плідників підлягає вибракуванню саме через парувальну імпотенцію (нездатність до коїтусу), і тому – без урахування стану сперміогенезу. Адже від цих бугаїв неможливо отримати сперму, а відповідно, і оцінити її якість. В результаті вибракуванню підлягають цінні племінні тварини, які не мають можливості реалізувати свій генетичний потенціал виключно через парувальну імпотенцію. Парувальна імпотенція плідників є набутою, підлягає лікуванню і часто не ускладнюється запліднювальною імпотенцією. Правда переконатися в останньому можна після усунення парувальної імпотенції.

Тому впровадження методів корекції статевої функції бугаїв, спрямованих на стимуляцію повноцінного прояву ерекції дозволить:

1. відкорегувати прояв статевих рефлексів (локомоторного, ерекції, обіймального, парувального та еякуляції);

2. отримати сперму від бугаїв з парувальною імпотенцією; 3. об’єктивно і всебічно оцінити відтворний потенціал плідників за

повноцінністю прояву статевих рефлексів та якістю сперми; 4. за результатами оцінки прийняти остаточне, обґрунтоване рішення відносно

доцільності використання плідника. В цьому сенсі розробка методів усунення парувальної імпотенції бугаїв має

велике значення та актуальність. УДК 619:618.5636.2.082.453.5:591.462.1

63

ВОЛКОВ С.С., ПАПЧЕНКО І.В., кандидати вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет ВПЛИВ СТРУКТУРНИХ ЗМІН В СІМ’ЯНИКАХ ТА ЇХ ПРИДАТКАХ У БУГАЇВ-ПЛІДНИКІВ НА ЯКІСТЬ СПЕРМИ

З численних літературних даних відомо, що статева функція тварин залежить від морфологічного і функціонального стану статевих органів. Існує така аксіома: морфологія визначає функцію. Функціональні розлади у статевих органах бугаїв ефективно усуваються шляхом гормональної корекції, якщо ці органи не мають незворотних морфологічних змін. За наявності морфологічних змін корекція статевої функції стає не ефективною, а плідників доводиться вибраковувати.

Тому мета наших досліджень полягала у встановленні морфологічних змін у гонадах та придатках сім’яників бугаїв, що підлягали вибракуванню через стійке зниження якості сперми.

Матеріалом досліджень служили сім’яники, придатки сім’яників та еякуляти, отримані протягом останніх місяця експлуатації від трьох вибракуваних бугаїв-плідників. Із сім’яників та їх придатків готували гістозрізи, які фарбували гематоксилін-еозином та за методикою ван-Гізон. Оцінку якості сперми вивчали враховуючи об’єм еякуляту, рухливість сперматозоїдів, концентрацію сперми та процент бракування сперми.

Гістологічним дослідженням встановлено, що у звивистих канальцях сім’яників був порушений процес сперматогенезу. Просвіт більшості канальців заповнений зернистою масою, що складалася із десквамованих сперматогенних клітин та гранул секрету. Окремі канальці містили поодинокі сперматозоїди. В таких канальцях можна розрізнити сперматогонії, сперматоцити першого і другого порядків, сперматиди та поодинокі сформовані сперматозоїди. У більшості канальців відбулася дезкомплексація (порушення зв’язків між клітинами) клітин на рівні сперматоцитів 1–2 порядків і сперматогоній. Частина таких клітин зазнала вакуолізації. В канальцях придатка сім’яника суттєвих змін зазнавав епітеліальний покрив – спостерігалася часткова десквамація клітин епітелію і включення їх до складу секрету. Морфологічні зміни супроводжувалися зниженням якості сперми. Середній об’єм еякуляту складав 2,81±0,42мл, за норми 3–5мл; рухливість сперматозоїдів складала 6,50±0,53 бали, за норми 8–10 балів; концентрація сперми була 0,7 млрд/мл за норми 0,8–1,2 млрд/мл, а бракування сперми складало 46,3%.

Отже, морфологічні зміни у сім’яниках та придатках бугаїв-плідників супроводжуються стійким зниженням якості сперми, що призводить до завчасного бракування тварин. УДК 619:618.42/.44:615.357:636.2.082.451 ІВАНКІВ М.О., аспірант Науковий керівник − ВЛАСЕНКО С.А., канд. вет. наук, доцент Білоцерківський національний аграрний університет

64

МОРФОФУНКЦІОНАЛЬНА РЕАКЦІЯ ЯЄЧНИКІВ І МАТКИ У ВИСОКОПРОДУКТИВНИХ КОРІВ ЗА РІЗНИХ СХЕМ ГОРМОНАЛЬНОЇ СТИМУЛЯЦІЇ

Прояв статевої циклічності зумовлений комплексом морфологічних змін у геніталіях самки, насамперед у яєчниках і матці, які відбуваються періодично та знаходяться під контролем гіпоталамо-гіпофізарно-яєчниково-маткової системи регуляції. Під впливом гонадотропних гормонів відбуваються послідовні зміни морфофункціонального стану яєчників у вигляді процесів фолікуло- та лютеогенезу. Послідовність статевих циклів за відсутності вагітності, здійснюється за рахунок пульсуючої секреції простагландинів F2-альфа, який виділяється слизовою оболонкою матки і володіє лютеолітичними властивостями. Для забезпечення нормального відтворення високопродуктивних корів в сучасних виробничих умовах застосовують гормональні методи стимуляції та синхронізації стадії збудження статевого циклу. При цьому використовують різні препарати та схеми введення, але за даними літератури, це забезпечує заплідненість корів лише в межах 30−49 %. Тому, метою наших досліджень було визначити ефективність різних методів гормональної стимуляції за морфофункціональною реакцією яєчників і матки у корів перед осіменінням.

Нами були сформовані три дослідні групи із 30-ти високопродуктивних корів на 54−86-у добу після родів. У першій застосовували дворазове внутрішньоматкове введення по 2 мл естрофана; у другій − одноразове введення фолігону; а в третій − одноразове введення 10 мл сурфагону. Протягом 14-ти діб проводили спостереження за прявом у дослідних корів ознак тічки та загального збудження, а за виявлення їх − проводили дослідження морфофункціонального стану яєчників і матки та складали прогноз щодо заплідненості за методикою професора Г.Г. Харути. За отриманими результатами встановили, що за термін досліду проявили стадію збудження статевого циклу 40 % корів першої групи, 60 % − другої та 50 % − третьої. Трансректальною пальпацією виявили, що із чотирьох корів першої групи лише у двох пальпувалися домінуючі фолікули в яєчниках, а матка була ригідною. У другій групі у двох самок в яєчниках відмічалися фолікули діаметром більше 1 см, а в інших чотирьох тварин пальпували залишкові жовті тіла та гіпотонічну матку. Найкращі результати були в третій групі, де у чотирьох самок перед осіменінням в яєчниках знаходилися фолікули, жовті тіла були відсутніми, а матка активно скорочувалася. УДК 619:618. 19:616 ТРОФІМОВ Є.І., магістрант, ЛОТОЦЬКИЙ В.В., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет e-mail: lototskyy@ukr.net ЕФЕКТИВНІСТЬ МЕТОДІВ ЛІКУВАННЯ КОРІВ ІЗ ПЕРСИСТЕНТНИМИ ЖОВТИМИ ТІЛАМИ ЯЄЧНИКІВ

Прибутковість галузі молочного скотарства значною мірою залежить від ефективності відтворення. В Україні за 2010 рік вихід телят склав 73. Тобто

65

біологічний потенціал відтворної функції був реалізований всього на 64 % і від кожних 100 корів недоотримано більше 30 телят.

З огляду на вищезазначене за мету роботи обрали – вивчити ефективність лікування корів із персистентними жовтими тілами яєчників.

Матеріалом досліджень були 28 неплідних корів української чорно-рябої породи, що належали ТОВ “Агрофірма Матюші” Білоцерківського району Київської області з персистентними жовтими тілами яєчників.

За персистенції жовтих тіл у яєчниках в господарстві застосовують естрофан натрієву сіль клопростенолу; синтетичний аналог простагландину Ф2 альфа. Препарат проявляє сильну лютеолітичну дію, проте не у всіх тварин стадія збудження проявляється. Ймовірною причиною такого стану можуть бути порушення обміну речовин (зокрема встановлений нами дефіцит вітаміну А), патологія слизових оболонок і, як наслідок, порушення фолікулогенезу.

В зв’язку з цим ми апробували для лікування тварин дослідних груп додаткове введення препарату “Фетоплацентат” та “Тривітамін”. Тваринам першої дослідної групи вводили естрофан 2 мл, в/м, фетоплацентат 40 мл, п/ш, другої – естрофан 2 мл та тривітамін 15 мл, в/м, третьої – тільки естрофан 2 мл, в/м.

Серед тварин першої групи стадію збудження статевого циклу проявили 11 із 15 голів, що складає 73,3 %. Середня тривалість терміну від лікування до прояву стадії збудження склав 5,18±1,69 доби. Дещо гірший результат був отриманій у другій дослідній групі, а саме 66,7 % тварин проявили статевий цикл за 6,32±0,88 доби.

Із вісьми тварин третьої групи стадію збудження зареєстрували лише в трьох тварин (37,5 %). Причому інтервал від лікування до осіменіння був найдовшим і складав 9,57±3,22 діб.

Щодо заплідненості тварин, ми встановили, що найвищою (54,5 %) вона була в першій дослідній групі, де використовували естрофан із фетоплацентатом. Незначно (50 %) меншою заплідненість була в другій дослідній групі. Тоді як в контрольній із трьох тварин тільною стала лише одна, що складає 33,3 %. УДК 619: 616 08 – 084 ОРДІН Ю.М., ІВАСЕНКО Б.П., кандидати вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет СИСТЕМА КОМПЛЕКСНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ АКУШЕРСЬКОЇ ПАТОЛОГІЇ У КОРІВ ТА ХВОРОБ НОВОНАРОДЖЕНИХ

Багато питань, пов’язаних з прогнозуванням імовірності виникнення акушерських і гінекологічних хвороб та неплідності залишаються ще не до кінця з’ясованими, що гальмує роботу з підвищення ефективності використання репродуктивного потенціалу тварин.

Метою роботи було визначення ефективності ранньої терапії корів з ознаками несприятливого прогнозу щодо перебігу родів і пуерперію.

Матеріалом дослідження були корови голштинської і чорнорябої порід з ознаками несприятливого прогнозу щодо перебігу родів та післяродового періоду з продуктивністю 8 тис. кг молока за лактацію. З цих тварин було створено дві групи:

66

дослідну, коровам якої застосовували профілактичне лікування за 60 – 45 днів до родів, під час родів і у післяродовому періоді та контрольну – тварин якої лікували традиційним у господарстві способом і лише після прояву ознак акушерської патології.

Дослідження тварин проводили: за 60 – 45 днів до передбачуваних родів (після загального клінічного дослідження визначали лінійну деформацію останніх хвостових хребців, стан ребер, молочної залози, вгодованість, наявність ортопедичної патології); під час родів (оцінювали перебіг родів, вгодованість, стан кінцівок і новонароджених); у післяродовому періоді (контролювали інволюцію статевих органів, статеву циклічність, вгодованість, враження статевого апарату і кінцівок).

Корекція обміну речовин препаратами у дослідних корів за сухостою сприяла вірогідному зменшенню поширеності акушерської патології на другій стадії родів на 26,0 % (р < 0,01), народження мертвородів на 6,5 % (р < 0,05) затримання посліду на 31,1 % (р < 0,001).

Застосування профілактичного лікування коровам, яким надавалася рододопомога, народили мертвородів і з затриманням посліду також вірогідно зменшувало (на 24,6 %, р < 0,01) у післяродовому періоді прояв ознак гострої субінволюції матки, – (на 24,8 %, р < 0,01) гострого метриту та на – 8,0 % (р < 0,05) підгосторої форми метриту.

Найкраща реалізація відтворної функції була у корів які отримали лікувальні процедури за сухостою, родів та у післяродовому періоді: так, за 90 денний термін спостережень після родів запліднилося 79 % (р < 0,05) тварин, при 32 (р < 0,05) днях неплідності та з 1,4 разовим індексом осіменіння.

Отже, профілактичне лікування дослідних корів під час сухостою, родів і у післяродовому періоді вірогідно (р < 0,05 – 0,001) зменшує частоту прояву акушерської, гінекологічної патології та хвороб новонароджених. УДК: 619:618.19–071:636.2 ПЛАХОТНЮК І.М., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет ІНДУРАЦІЯ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ У КОРІВ

Одним із головних чинників, який гальмує зростання молочної продуктивності корів і санітарної якості молока у господарствах з різною формою власності, є патологічні процеси в молочній залозі, особливо запального характеру. Причини виникнення маститу досить різноманітні, але найбільшої уваги надається мікробному фактору (стрептококам, стафілококам, ентеробактеріям тощо) так як на його частку припадає 85–90 % усіх випадків запалення молочної залози. Проте, виникнення маститу залежить не лише від хвороботворного агента та його потенційної здатності викликати патологічний процес, а й значною мірою від імунологічної реактивності організму тварини. Тому один і той же фактор за різних умов утримання і експлуатації та повноцінності годівлі корів може викликати різні форми маститу та його ускладнення.

67

Найбільш поширеним ускладненням запалення молочної залози у корів є індурація, яка характеризується ущільненням паренхіми вим’я внаслідок розростання сполучної тканини. Вона виникає у 4–20 % випадків маститу і веде до незворотних змін у молочній залозі та вибраковки тварин.

Однак, серед доступних даних літератури інформація щодо частоти виникнення індурації молочної залози у різних частках залежно від форми маститу недостатньо висвітлена тому за мету роботи було обрано вивчення поширеності та частоти виникнення індурації молочної залози після субклінічного і клінічного маститу у різних частках вим’я корів.

Дослідження проводили на 164 коровах різного віку української чорно-рябої молочної породи з продуктивністю 4–6,5 тис. кг молока за лактацію. У кожної тварини протягом 2009 і 2010 років щоденно досліджували наявність клінічного маститу, а один раз на місяць визначали субклінічне запалення та індурацію молочної залози.

Встановили, що індурація молочної залози реєструється у 19,5 % тварин, що хворіли на мастит. Поширеність індурації вим’я у корів залежала від кількості часток уражених маститом. Так, у групі тварин в яких запаленням було уражено одну частку вим’я ідурацію діагностували у 9,3 % корів. Збільшення на 1,5; 26,4 (р < 0,01) і 16,5 (р < 0,05) % спостерігалося у групах тварин в яких маститом було уражено відповідно дві, три та чотири частки молочної залози порівняно з попередньою групою корів.

Індурація виникає у 9,5 % часток, що були уражені маститом. Частота виникнення цього ускладнення запалення молочної залози у передніх частках була 30,6 %, а у задніх – на 38,8 % (р < 0,001) більшою.

Частота виникнення індурації залежить від форми клінічного маститу. Так, кількість часток у яких діагностували індурацію після серозного та катарального запалення молочної залози склала 5,5 %. За гнійного (гнійно-катарального запалення і абсцесу вим’я) маститу частота виникнення цього ускладнення збільшувалася на 69,5 %. УДК 619:618.112.2:615.256-036.8 ПОДВАЛЮК Д.В., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет РЕГУЛЯЦІЯ СТАТЕВОЇ ФУНКЦІЇ КОБИЛ

Позитивні результати в боротьбі з неплідністю можна одержати за систематичного вивчення її причин та здійснення загальногосподарських, зоотехнічних й ветеринарних заходів, вмілому впровадженні досягнень науки й передового досвіду.

Метою роботи було вивчення ефективності препарату простагландину Ф2 альфа клопростенолу, застосованого за анафродизії кобил.

Матеріалом для дослідження були кобили від 5 до 10 років, які утримувалися у Олександрійському кінному заводі.

Вивчали умови утримання тварин та аналізували раціон за 24 показниками.

68

Стан відтворення кобил встановлювали за динамікою поголів’я протягом трьох років, кількістю народжених життєздатних лошат, результатами гінекологічного та акушерського дослідження й аналізом проведення осіменіння.

Оцінку методів лікування тварин, які знаходились у стані анафродизії проводили на трьох групах (дві дослідні та одна контрольна). Естрофан і клопростенол вводили одноразово, внутрішньом’язово у дозі 2 мл. Ефективність лікування оцінювали за проявом статевої циклічності, заплідненістю та розміром неплідності протягом 2-х місяців досліду.

Патології відтворної системи реєструвалися у 26,2 % кобил: розлади яєчників у 20,9 %, мастит у 2,5, ендометрит у 2,8 % тварин. Серед розладів яєчників найбільшу поширеність мало персистентне жовте тіло, яке виявлялось майже у 50 % самок, що ймовірно було зумовлено порушеннями технології осіменіння.

Дані захворювання у тварин виникали упродовж парувального сезону. Використання клопростенолу за персистентних жовтих тіл забезпечило прояв

статевого циклу протягом 30-ти діб у 83,3 % і заплідненість за 60 діб досліду у 50 % тварин. За застосування естрофану показник заплідненості у кобил не змінювався, але кількість тварин, що проявили статеву охоту протягом 30-ти діб після ін’єкції була меншою майже на 17 %, ніж після введення клопростенолу.

Введення препаратів простагландину Ф2 альфа ─ естрофану й клопростенолу кобилам за персистентних жовтих тіл яєчників прискорило настання статевого циклу протягом першого місяця досліду у 3 і 4 рази і сприяло підвищенню заплідненості за 60 діб досліду на 30 %, порівняно з таким показником у контролі. УДК 619:618.5:615.015.25:636.4.082.451 ЧОРНОЗУБ Т.В., аспірант Науковий керівник – ВОЛКОВ С.С., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет

ВПЛИВ АНТИОКСИДАНТНОЇ КОРЕКЦІЇ НА ВІДТВОРНУ ФУНКЦІЮ КНУРІВ-ПЛІДНИКІВ

Унаслідок порушення рівноваги між прооксидантною та антиоксидантною системами в організмі зростає вміст продуктів пероксидного окиснення ліпідів. Останні негативно впливають на відтворну здатність самців.

Метою дослідження було вивчення впливу препарату Е-селен на активність ферментів антиоксидантної системи та відтворну функцію кнурів-плідників.

Матеріал та методи дослідження. Дослідження проводили на 10 кнурах-плідниках породи велика біла та ландрас, віком 10−24 місяці. Якість їх сперми була зниженою за: виживаністю сперматозоїдів, збільшенням кількості патологічних та мертвих форм та низькою заплідненістю свиноматок. Кнурам одноразово внутрішньом’язово ін’єктували препарат в дозі 1 мл/50 кг маси тіла. Активність ферментів АОС, рівень ТБК-активних продуктів у сироватці крові й плазмі сперми та якість сперми визначали: до ведення препарату, на 10-у й 45-у добу після його введення.

Результати дослідження. На 10-у добу після ведення препарату спостерігали вірогідне підвищення активності СОД в плазмі сперми (на 26,4 %) та тенденцію до

69

зростання в сироватці крові (на 25,2 %). Проте, активність каталази вірогідно зросла як в плазмі сперми (на 28,2 %), так і в сироватці крові (на 15,0 %). У цей час рівень ТБК-активних продуктів вірогідно знизився в плазмі сперми (на 13,6 %) і в сироватці крові (на 14,2 %). Якість сперми кнурів покращилася за рахунок збільшення об’єму еякуляту (на 3,5 %), концентрації сперматозоїдів (на 4,8 %) та зниження кількості патологічних форм (на 7,1 %). Також, вірогідно зросла рухливість сперматозоїдів (на 8,6 %), виживаність (на 24,4 %) та зменшилася кількість мертвих сперматозоїдів (на 5,7 %). На цьому тлі вірогідно зросла заплідненість свиноматок (на 21,8 %).

На 45-у добу супероксиддисмутазна та каталазна активність також залишалися вірогідно високими як у плазмі сперми, так і в сироватці крові, а рівень ТБК-активних продуктів залишався вірогідно низьким, порівняно з вихідними показниками, як у сироватці крові (на 14,3 %), так і в плазмі сперми (на 15,7 %). При цьому, об’єм еякуляту був більший (на 11,3 %), концентрація сперматозоїдів (на 15,4 %) та вірогідно зросла рухливість сперматозоїдів (на 13,6 %) і виживаність (на 40,7 %). Кількість аномальних форм та мертвих сперматозоїдів при цьому була вірогідно меншою (відповідно на 29,6 % та 27,5 %), заплідненість свиноматок зросла на 33,7 %.

Отже, за проведення антиоксидантної корекції істотно активуються ферменти АОС, знижується вміст ТБК-активних продуктів та покращується якість сперми кнурів, що сприяє підвищенню заплідненості свиноматок. УДК 504.58:619:615 ВЕРЕД П.І., канд. с.-г. наук Білоцерківський національний аграрний університет АЛІМЕНТАРНА АНЕМІЯ С.-Г. ТВАРИН ТА ЇЇ ПРОФІЛАКТИКА В УКРАЇНІ

Аліментарна анемія є клініко-гематологічним синдромом, викликаним порушенням синтезу гемоглобіну, що виникає внаслідок дефіциту в організмі незамінних факторів живлення, у першу чергу Феруму, Купруму, Кобальту, вітамінів С і В12 тощо.

Серед неінфекційних хвороб сільськогосподарських тварин, що завдають значних економічних збитків, насамперед виділяють цю хворобу.

Упродовж багатьох років розробляються методи усунення анемічного стану. Введення тваринам препаратів мікроелементів перорально у вигляді

неорганічних солей очікуваного ефекту не дають, оскільки вони мають ряд недоліків при використанні та зберіганні. Більша частина їх при пероральному введенні осаджується і резорбція в шлунково-кишковому каналі стає незначною (лише 10-15 %), а це, в свою чергу, призводить до забруднення навколишнього середовища важкими металами, які потрапляють в грунт, а згодом, по трофічних ланцюгах - до людини.

Кращими в цьому плані є комплексні сполуки мікроелементів з вуглеводами, серед яких особливе місце займають декстрани, які застосовуються у всьому світі вже більше 40 років. Такі препарати мають низьку токсичність, але їх засвоюваність складає лише до 40%.

70

Ринок ветеринарних препаратів України цілком забезпечений антианемічними препаратами, але їх висока вартість значною мірою збільшує собівартість виробленої продукції тваринництва та знижує її конкурентоздатність на міжнародному ринку.

Як свідчать наведені відомості вітчизняних та зарубіжних авторів, актуальним є завдання розробки та виробництва нових вітчизняних багатокомпонентних високоефективних, легкодоступних, малотоксичних і недорогих препаратів спрямованої дії на природній основі – метало-органічних комплексів.

В НДІ екології та біотехнології БНАУ створено препарати до складу яких, крім заліза входять Купрум, Кобальт, ціанокобаламін. Причому метали знаходяться у комплексі з лігандами, а ступінь засвоюваності таких препаратів досягає 90%, що значно знижує кількість їх надходження у навколишнє середовище, а отже, застосування таких препаратів, з одного боку, профілактує та лікує анемію, а з іншого – значно зменшує негативний антропогенний вплив на довкілля.

УДК 619:616.391:616.15-074:615.272:636.2 ХАРЧЕНКО А.В., здобувач Науковий керівник – ЛЕВЧЕНКО В.І. д-р вет. наук Технолого-економічний коледж БНАУ МІНЕРАЛЬНИЙ СТАТУС НЕТЕЛЕЙ І КОРІВ-ПЕРВІСТОК ЗА ЗАСТОСУВАННЯ КОМПЛЕКСУ ХЕЛАТНИХ СПОЛУК МІКРОЕЛЕМЕНТІВ

Згідно з даними літератури, порушення обміну речовин є однією з найпоширеніших патологій серед внутрішніх хвороб тварин, особливо високопродуктивних. Більшість авторів вказує, що основними етіологічними чинниками розвитку захворювань є незбалансований раціон та неякісний корм. Тому упродовж багатьох десятиліть традиційним є використання преміксів, мінеральні компоненти більшості яких застосовують у вигляді неорганічних речовин. Мета роботи – вивчити вплив хелатних сполук мікроелементів на їх уміст у сироватці крові порівняно з неорганічними солями. Було сформовано три групи: контрольну та дві дослідні. Контрольна група отримувала лише корми основного раціону, тваринам першої дослідної згодовували комбікорм, до складу якого входив премікс на основі неорганічних сполук мікроелементів, другої – комбікорм, до якого додавали гліценати (цинку, купруму, мангану) та селен у складі препарату Сел-плекс. Інтровіт застосовували внутрішньом’язово. В перерахунку на діючу речовину обидві групи отримували однакову кількість мінеральних речовин. У ході виконання роботи відбирали кров для біохімічного дослідження. В сироватці крові визначали рівень мікроелементів методом ААС. Встановили, що найбільш ефективним виявилося застосування органічних форм селену з препаратом Сел-плекс. Рівень селену в першій дослідній групі, де застосовували селеніт натрію, (8,51±0,042) був вірогідно вищий (p<0,001), порівняно з контрольною групою (7,51±0,044 мкг/100 мл), у другій групі, де застосовували органічну сполуку селену – селенометіонін + селеноцистеїн, його рівень був у 1,71 раза більший (12,84±0,048 мкг/100 мл). Згідно різних джерел літератури, рівень селену в сироватці крові може становити 7,5−15 мкг/100 мл. Рівень цинку у тварин другої дослідної групи був вірогідно (p<0,01) вищим, порівняно з першою дослідною групою (128,2±1,41 і

71

122,1±1,36 мкг/100мл) та з показником у контрольній групі (100,3±1,13 мкг/100 мл). Враховуючи більшу вартість цинку гліценату і те, що різниця з вмістом цинку в першій дослідній групі незначна (4,9%), застосовувати його не рентабельно. Уміст купруму був вірогідно більшим у першій (61,2±0,44 мкг/100мл; p<0,001) і другій (64,8±0,46 мкг/100мл; p<0,001) дослідних групах, порівняно з контрольною (54,8±0,41мкг/100мл), лише на 6 і 15 %. Згідно з даними літератури, оптимальна концентрація міді коливається в межах 60 – 140 мкг/100 мл. Порушення засвоєння міді найчастіше викликане надлишком інших елементів, зокрема феруму. Нашими попередніми дослідженнями встановлено значне підвищення рівня купруму в сироватці крові у тварин з патологією гепатобіліарної системи. УДК 619:616.-006.446:636.2 ЦАРЕНКО Т.М., канд. вет. наук Білоцерківський національний аграрний університет ЗАСТОСУВАННЯ ПОЛІМЕРАЗНО-ЛАНЦЮГОВОЇ РЕАКЦІЇ ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ ЛЕЙКОЗУ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ

Лейкоз великої рогатої худоби є актуальною проблемою ветеринарної медицини України. Важливе значення в організації профілактичних та оздоровчих заходів має своєчасна діагностика хвороби, вирішальним в оздоровленні неблагополучних господарств є виявлення всіх інфікованих тварин у стаді та їх ізоляція, недопущення повторного занесення вірусу в господарство із завезеними тваринами.

Нині Інструкцією з профілактики та оздоровлення великої рогатої худоби від лейкозу від 21 грудня 2007 року передбачено використання для діагностики хвороби реакції імунодифузії (РІД) та імуноферментного аналізу (ІФА). Крім того, ІФА застосовують у благополучних стадах для дослідження об’єднаної проби молока від групи тварин. Для дослідження особливо цінних тварин та для арбітражних висновків застосовується полімеразно-ланцюгова реакція (ПЛР). Тобто полімеразно-ланцюгова реакція використовується не як основний, а як допоміжний метод діагностики.

На нашу думку полімеразно-ланцюгова реакція має ряд принципових переваг щодо інших методів діагностики лейкозу великої рогатої худоби. За допомогою ПЛР у відібраному матеріалі виявляється інтегрований до геному В-лімфоцитів провірус лейкозу, що дає змогу виявляти інфікованих тварин у ланетній стадії розвитку хвороби, ще до появи у їх крові достатньої кількості антитіл для виявлення іх у РІД та ІФА, наприклад інфікований молодняк у ПЛР можна виявляти починаючи з 15-денного віку. За експериментально зараження овець у ПЛР виявляли інфікованих тварин на 9-й день після зараження, тоді як у РІД – на 29-й день. ПЛР-діагностика відрізняється найвищими показниками специфічності та чутливості серед існуючих методів(Іщенко Л.М., Спиридонов В.Г., Іщенко В.Д., та ін, 2012). Але ПЛР-діагностика лейкозу не отримує широкого впровадження у практику ветериних лабораторій в основному по причині високої вартості обладнання та реактивів

В Україні та світі розроблено ряд методів для діагностики лейкозу великої редакції за допомогою ПЛР у різних модифікаціях, зокрема за допомогою ПЛР у класичному

72

варіанті та ПЛР у реальному часі. Перевагою ПЛР у реальному часі є те, що за її допомогою можна кількісно оціники вихідну матрицю, прослідкувати динаміку нагромадження провірусної ДНК у зараженої тварини.

На нашу думку перспективним напрямом розвитку молекулярно-генетичних методик у діагностиці лейкозу великої рогатої худоби є пошук та апробація методів ПЛР які б не вимагали наявності коштовних реактивів, спеціального обладнання і умов проведення досліджень. Тільки якщо ПЛР-діагностика за своєю вартістю та простотою виконання буде наближена до серологічної діагностики (РІД та ІФА) з’явиться можливість використання всіх переваг молекулярно-генетичної діагностики у практичній роботі ветеринарних лабораторій України. Перспективним з цього погляду є запропонована у 2000 році японськими дослідниками молекулярно-генетична ампліфікаційна технологія – loop-mediated isothermal amplification (LAMP) (Notomi T., Okayama H., Masubuchi H. et all, 2000), яка іншими дослідниками успішно була використана для детекції провірусу лейкозу ВРХ (Komiyama C, Suzuki K, Miura Y, Sentsui H., 2009).

Отже, полімеразно-ланцюгова реакція є цінним діагностичним методом за лейкозу великої рогатої худоби та має ряд значних переваг порівняно із серологічними методами діагностики (РІД та ІФА). Факторами які стримують широке впровадження у практику ПЛР є висока вартість реактивів та необхідність використання спеціального коштовного обладнання. Є потреба у розробці та впровадженні для діагностики лейкозу великої рогатої худоби молекулярно-генетичних технологій які не потребують складного обладнання та особливих умов проведення досліджень.