1

«ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ»

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

В УКРАЇНІ У КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

2

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ…………....5

РОЗДІЛ 2. СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В УКРАЇНІ………………14

РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК СИСТЕМИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В УКРАЇНІ У КОНТЕКСТІ

ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ………………………………………....21

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….30

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………31

ДОДАТКИ………………………………………………………………………….35

3

ВСТУП

Актуальність теми.  Європейський вибір України передбачає необхідність створення умов для набуття членства в Європейському Союзі шляхом масштабного впровадження загальноєвропейських норм і стандартів до законодавства та системи державного управління.

Наріжним каменем функціонування сучасної держави, де реалізація соціальних пріоритетів стоїть на першому місці, є соціальний захист населення. Стратегія соціальної політики держав членів Європейського Союзу спрямована на забезпечення сталого рівня життя населення, підвищення рівня зайнятості,зменшення нерівності у доходах, посилення соціального захисту населення і подолання бідності.

Визнання Україною стратегічним пріоритетом орієнтацію на євроінтеграцію та європейську модель соціального захисту обумовлює необхідність реалізації конструктивних підходів до реформування вітчизняної системи соціального захисту та його фінансового забезпечення з метою максимально можливого їх наближення до відповідних загальноєвропейських норм і стандартів. Виходячи з цього, актуальним є визначення основних напрямів розвитку системи фінансового забезпечення соціального захисту в Україні у контексті євроінтеграційних процесів.

Проблема фінансування соціального захисту населення завжди перебувала та перебуває у центрі уваги багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців. Зокрема, це такі вчені, як: А. Вагнер, У. Беверідж, Н. Болотіна, Н. Борецька, О. Гаманкова, Дж.К. Гелбрейт, Е. Дюркгейм, С. Деверо, В. Джевонс, Л. Ерхард, Г. Еспінг-Андерсен, Дж.М. Кейнс, С. Корецька Ф. Лассаль, Е. Лібанова, Т. Мальтус, А. Маршал, Дж.С. Мілль, Г. Мюрдаль, Р. Оуен, В. Парето В. Петті, А. Пігу, А. Сміт та інші.

Незважаючи на значний доробок вітчизняних та зарубіжних дослідників, європейський вибір України вимагає теоретичного обґрунтування та практичного вирішення питань, пов’язаних з необхідністю приведення базисних умов національної системи фінансового забезпечення соціального захисту населення в України у відповідність до загальноєвропейських норм і стандартів, що обумовило вибір теми дослідження, його мету і завдання.

4

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування пріоритетних напрямів розвитку системи фінансового забезпечення соціального захисту населення в Україні в контексті євроінтеграційних процесів. Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:

узагальнити теоретичні засади соціального захисту населення з метою уточнення понятійного апарату;

охарактеризувати та систематизувати принципи, функції та форми реалізації соціального захисту населення;

розкрити сутність та особливості фінансового забезпечення соціального захисту населення;

оцінити стан та тенденції розвитку фінансового забезпечення соціального захисту в Україні та оцінити його відповідність загальноєвропейським нормам і стандартам; сформулювати пропозиції щодо розвитку системи фінансового

забезпечення соціального захисту населення в Україні у контексті процесів євроінтеграції.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети і розв’язання сформульованих у роботі завдань застосовувалися загальнонаукові і специфічні методи пізнання, зокрема, методи наукової абстракції і узагальнення, аналізу і синтезу, спостереження і порівняння – для обґрунтування категоріально-понятійного апарату, метод історичного і логічного, економіко-статистичні методи збору та обробки інформації – для оцінки стану та тенденцій розвитку фінансового забезпечення соціального захисту в Україні; структурно-функціональний та порівняльний – для обґрунтування пріоритетних напрямів удосконалення системи фінансового забезпечення соціального захисту населення в Україні у контексті євроінтеграційних процесів.

5

Розділ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

Формування ефективної системи соціального захисту населення завжди перебувало в колі наукових інтересів вітчизняних дослідників. Це пояснюється, головним чином, його важливістю як для економіки так і для суспільства в цілому.

В процесі дослідження соціального захисту науковці розглядають його з різних точок зору (економічної, соціальної, політичної, правової тощо), використовуючи різноманітні методи дослідження (системний аналіз, інституціональний аналіз, функціональний аналіз, ретроспективний аналіз тощо).

Вітчизняні та зарубіжні вчені розглядають соціальний захист здебільшого у вузькому та широкому значенні. Згідно з першим поглядом, під соціальним захистом розуміють, насамперед, законодавчо закріплену допомогу найбільш бідним та соціально незахищеним верствам населення – пенсіонерам, дітям, інвалідам, багатодітним сім’ям тощо. Відповідно до другого погляду, соціальний захист поширюється на все населення країни без виключення і є не лише механізмом боротьби з наслідками соціальних ризиків, а й системою, яка забезпечує соціально-економічну стабільність кожному члену суспільства від його народження до смерті, незалежно від його належності до тієї чи іншої верстви населення.

На сьогоднішній день в економічній теорії та практиці не існує сталого визначення поняття «соціальний захист», що обумовлено різноманітними підходами з боку дослідників до його трактування. Ґрунтовний аналіз існуючих у вітчизняних та зарубіжних наукових дослідженнях підходах до проблеми встановлення дефініції «соціальний захист» здійснено в монографії М. Мальованого, який дозволив автору згрупувати ці підходи таким чином:

соціальний захист як функція держави (суспільства);

соціальний захист як комплекс (сукупність) дій, заходів, методів, гарантій, прав, інститутів тощо;

6

соціальний захист як система інститутів, заходів, гарантій, засобів тощо;

соціальний захист як діяльність (підтримка) держави; соціальний захист як інститут [14, с. 47-53]. Ми погоджуємося з думкою тих авторів (додаток А2), які вважають, що

соціальний захист слід розглядати з інституціональної точки зору з використанням елементів системного підходу, визначаючи його як систему соціальних інститутів та інституцій, що забезпечують формування безпечного середовища для життєдіяльності і розвитку людини.

Подальший розгляд сутності соціального захисту як окремого суспільного інституту, слід здійснювати через аналіз його структури, яка повинна включати такіі елементи: 1) цілі і мета діяльності; 2) функції та принципи; 3) суб’єкти та об’єкти, які взаємодіють в рамках інституціонального середовища; 4) сфери регулювання; 5) форми реалізації соціального захисту.

Основною метою соціального захисту є захист людини від різного роду соціально-економічних ризиків з метою створення умов для життєдіяльності людини у соціальному, культурному та економічному середовищі. Досягненню мети сприяють такі цілі соціального захисту:

боротьба з бідністю; підвищення добробуту населення; попередження та мінімізація дії наслідків соціальних ризиків ;

сприяння соціальному та економічному розвитку; стимулювання розвитку соціального партнерства;

зменшення соціальної нерівності; поліпшення фізичного та духовного здоров’я людини; боротьба з демографічною кризою

Набір цілей залежить від рівня розвитку суспільства, економічного потенціалу держави, менталітету нації тощо. Досягнення поставленої мети та цілей соціального захисту можливе через реалізацію соціальним захистом своїх функцій та за умови дотриманням певних принципів.

7

Враховуючи те, що соціальний захист як суспільний інститут, стосується кількох сфер суспільного життя, доцільно згрупувати його функції, виходячи з економічних, фінансових, соціальних та правових аспектів соціального захисту: економічні, фінансові, соціальні та політико-правові.

Реалізація даних функцій забезпечується суб’єктами соціального захисту. До суб’єктів соціального захисту відносять: індивіда; домогосподарство; державу (в особі різноманітних її органів); підприємства, установи та організації (незалежно від форми власності); громадські об’єднання (у т.ч. благодійні організації); міжнародні організації, діяльність яких спрямована на забезпечення соціального захисту. Об’єктом соціального захисту є все населення країни. Таким чином, соціальний захист здійснюється на різних рівнях: індивідуальному, колективному та державному.

Уся діяльність суб’єктів соціального захисту здійснюється через його форми. У науковій літературі є різні підходи щодо визначення основних форми соціального захисту населення, проте більшість науковців включає до їх числа соціальне страхування, соціальне забезпечення та соціальну допомогу або їх комбінацію. Автор притримується думки, що соціальний захист складається з трьох основних форм:соціальне забезпечення; соціальне страхування; соціальна допомога.

Соціальне забезпечення як окрема форма соціального захисту охоплює систему заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення у разі виникнення соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття тощо), певних категорій населення (наприклад, державні службовці, військовослужбовці тощо), а також державне забезпечення соціальних гарантій усьому без винятку населенню країни.

Основним елементом соціального захисту, незалежно від його національної приналежності завжди виступає соціальне страхування. Його провідна роль у системі соціального захисту, полягає в тому, що:

по-перше, в цій формі з самого початку закладені принципи та зосереджені механізми, які дають змогу забезпечити дотримання інтересів всіх суб’єктів трудових відносин (працівника, держави та роботодавця);

8

по-друге, соціальне страхування вирішує цілий ряд важливих завдань, які відповідають цілям соціально-орієнтованої ринкової економіки: компенсація втраченого доходу внаслідок настання страхового випадку, захист від бідності, мотивація працівників до самозахисту тощо;

по-третє, соціальне страхування дає змогу зберігати та підтримувати основні характеристики ефективної заробітної плати (справедливість відносно: цін зовнішнього і внутрішнього ринків праці, цін ринку споживчих товарів і послуг тощо).

У загальній системі соціального захисту соціальна допомога є одним із самостійних видів матеріального забезпечення непрацездатних громадян, малозабезпечених домогосподарств, домогосподарств з дітьми та інших осіб. Під соціальною допомогою розуміють гарантовані, врегульовані нормами права, разові або періодичні виплати соціального характеру, зокрема набір товарів і послуг, що надається з метою матеріальної підтримки громадян, які внаслідок певних соціальних випадків, передбачених законом, потребують такої допомоги.

Незважаючи на різні форми соціального захисту, принципи їх функціонування, вони утворюють трирівневу систему, яка дає змогу досягнути повного охоплення соціальним захистом усього суспільства. Водночас, фінансове забезпечення у рамках цих форм соціального захисту має свої специфічні особливості, що обумовлюється як джерелами фінансування так і правилами отримання соціальних виплат.

Необхідною умовою успішного виконання соціальним захистом своїх функцій є своєчасне та повне фінансове забезпечення усіх соціальних виплат та програм. На сучасному етапі розвитку досліджень з даної тематики існує велика розбіжність поглядів на сутність фінансового забезпечення соціального захисту, його місце у фінансовій системі, визначення джерел та порядку формування і використання фінансових ресурсів тощо.

У цілому фінансове забезпечення – це складова фінансового механізму, який направлений на формування та використання фінансових ресурсів в процесі діяльності різноманітних суб’єктів фінансових відносин. Водночас, слід зауважити, що фінансове забезпечення різних сфер діяльності має свої

9

особливості, які характеризуються суб’єктами та об’єктами фінансування, джерелами фінансових ресурсів, умовами та способами їх акумулювання та використання, формами фінансового забезпечення, цілями та принципами фінансування тощо.

Фінансове забезпечення соціального захисту теж має свої певні особливості, які виокремлюють його від інших видів соціально-економічної діяльності, які знаходять свій прояв як у формуванні, так і у використанні фінансових ресурсів на соціальні цілі.

Ми погоджуємося з думкою науковців [2; 3; 25], які визначають фінансове забезпечення соціального захисту населення як систему грошових відносин розподільчого характеру, в процесі яких за рахунок податків та спеціальних внесків формуються централізовані та децентралізовані фонди фінансових ресурсів, які в подальшому використовуються на фінансування соціальних виплат.

Безпосередньо методи фінансового забезпечення в Україні реалізуються через три основні форми соціального захисту: соціальне страхування, соціальне забезпечення та соціальну допомогу.

Сам процес фінансового забезпечення можливо умовно поділити на два етапи: 1) формування фінансових ресурсів; 2) використання фінансових ресурсів. Кожен з етапів характеризується набором певних елементів

Основним джерелом фінансових ресурсів у соціальному захисті є ВВП, в процесі розподілу та перерозподілу якого формуються первинні та вторинні доходи інституційних секторів економіки, частина яких через сплату податків та соціальних внесків (обов’язкових чи добровільних) спрямовується на формування централізованих та децентралізованих фондів фінансових ресурсів. Ці джерела можна об’єднати у три великі групи: 1) державні централізовані фонди (до них відноситься державний та місцеві бюджети, а також усі соціальні фонди, які входять до їх складу); 2) державні децентралізовані фонди (до даної групи входять фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування); 3) недержавні соціальні фонди (які формуються за рахунок добровільних внесків підприємств, населення та держави) (додаток А1).

10

Незважаючи на те, що дані фонди утворюються переважно за рахунок одних й тих самих джерел фінансових ресурсів та спрямовуються на фінансування програм соціального захисту, принципи їх формування та умови використання коштів мають свої специфічні особливості, які проявляються в джерелах формування, інструментах акумулювання, умовах та напрямах використання коштів. Найвагомішим джерелом фінансових ресурсів, які спрямовуються на фінансове забезпечення соціального захисту в Україні, як і в більшості країн світу, є державні централізовані фонди, що включають в себе державний та місцеві бюджети. Також важливою особливістю фінансового забезпечення соціального захисту за рахунок державних коштів є те, що значна кількість програм соціального захисту фінансується за рахунок коштів місцевих бюджетів. Держава органам місцевого самоврядування делегувала значну кількість повноважень соціального спрямування, переклавши на них їх часткове або повне фінансове забезпечення. За умов хронічної нестачі фінансових ресурсів у місцевих бюджетах часто ці програми недофінансовані. Тому, однією з головних проблем фінансування системи соціального захисту населення за рахунок бюджетних коштів на місцях залишається відсутність чіткого і науково обґрунтованого критерію розподілу бюджетних повноважень; значна перевага делегованих повноважень у їх загальному обсязі; нестача фінансових ресурсів для їхньої реалізації на мінімальному, гарантованому законодавством Україні, рівні; відсутність зацікавленості територіальних громад у пошуку нових джерел доходів; суб’єктивна оцінка потенціалу платоспроможності регіонів; утриманська позиція регіонів; низька ефективність використання бюджетних коштів. Такий стан речей прямо впливає не лише на рівень соціальної захищеності населення, а й на соціально-економічний розвиток того чи іншого регіону. Тому подальша децентралізація фінансового забезпечення соціального захисту потребує реформування міжбюджетних відносин з метою формування адекватної моделі його фінансування та управління. Соціальне забезпечення, яке фінансується з державного та місцевого бюджетів, на думку переважної більшості науковців, обов’язково повинно доповнюватися соціальним страхування, яке є однією з найважливіших форм соціального захисту як у

11

світі, так і в Україні. На думку Д. Карамишева та Л. Карамишевої основними перевагами соціального страхування над іншими формами соціального захисту є те, що: «соціальне страхування більш надійно та стабільно функціонує з причини масштабності страхового обсягу та всебічної підтримки держави; загальне фінансове навантаження не є тяжким з того, що обов’язковість за законом забезпечує регулярний та масовий обсяг страхових надходжень; норми страхового захисту забезпечують широке коло профілактичних та реабілітаційних послуг» [7, с. 130]. Дані переваги соціального страхування, позитивно позначаються не лише на організації соціального захисту населення, а й на його фінансовому забезпеченні. Оскільки, незважаючи на те, що деяка кількість програм соціального страхування фінансується з державного та місцевих бюджетів (наприклад, окремі програми пенсійного забезпечення), усе ж фінансове забезпечення соціального страхування відбувається здебільшого за рахунок коштів, які акумулюються в позабюджетних (децентралізованих) фондах загальнообов’язкового державного соціального страхування. Це дає змогу зменшити фінансове навантаження на державні фінанси та підсилити відповідальність працівників за забезпечення свого життя.

У формуванні фондів соціального страхування беруть участь три сторони: працівник, роботодавець та держава. Таке тристороннє фінансування втілено в міжнародних конвенціях і рекомендаціях МОП, які визначають основні його принципи: «Вартість виплат соціального страхування має бути розподілена між застрахованими особами, роботодавцями та платниками податків так, щоб уникнути зубожіння застрахованих осіб з малими доходами і труднощів для виробництва» [25, с. 119]. Водночас слід відмітити, що в Україні основна частина внесків до фондів соціального страхування надходить від роботодавців та працівників, а фінансове втручання держави відбувається лише тоді, коли ці фонди починають відчувати дефіцит фінансових ресурсів. З 1 січня 2011 р. згідно з Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» [21] усі страхові внески включені до складу єдиного соціального внеску, який представляє собою консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому

12

порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами державного соціального страхування.

Протягом останніх років все більшого поширення у світі набуває недержавне (добровільне, додаткове) соціальне страхування, яке дає змогу розширити свободу вибору громадян та підвищити рівень їх соціального захисту на основі індивідуальної та колективної відповідальності. Прослідковується тенденція поступової передачі деякої частини соціальних функцій, які виконувала держава, недержавним інститутам соціального захисту. Однією з головних причин такої тенденції є бажання держави убезпечити державний механізм від перенавантаження, насамперед фінансового .

Формування недержавних соціальних фондів здійснюється переважно за рахунок добровільних та благодійних внесків. Однак фінансове забезпечення соціальних виплат в даному випадку має свої особливості Якщо у соціальному страхуванні та соціальній допомозі формування фондів фінансових ресурсів здійснюється переважно за рахунок зовнішніх джерел фінансування, то в системі недержавного соціального страхування значна частина коштів для фінансового забезпечення соціальних виплат отримується в результатів інвестування фінансових ресурсів.

Тому система недержавного соціального страхування виконує одночасно дві важливі функції: з одного боку, акумулює кошти для фінансового забезпечення соціального захисту населення (що сприятливо позначається на соціальному становищі у країні), а, з іншого боку, є потужним джерелом інвестиційних ресурсів в економіку країни (що сприятливо позначається на розвитку економіки, а через неї і на соціальному становищі у країні).

Третьою формою соціального захисту є соціальна допомога, яка охоплює ті верстви населення, що, по-перше, не включені в систему соціального забезпечення та соціального страхування, а, по-друге, потребують додаткової допомоги. Соціальну допомогу можна поділити на два основних види: державну та недержавну. Державна соціальна допомога фінансується переважно за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. Недержавна

13

соціальна допомога надається певним верствам населення за рахунок різноманітних благодійних фондів

Чітке розмежування форм соціального захисту ускладнюється тим, що окремі види соціальних трансфертів можуть фінансуватися з різних джерел. Наприклад, фінансування одноразової допомоги при народженні дитини для працюючих осіб здійснюється за рахунок фондів соціального страхування, а для непрацюючих – за рахунок бюджетних коштів. Відповідно, в залежності від джерела фінансування, дані виплати можна віднести як до соціального страхування, так і до соціальної допомоги.

Однією з головних умов успішного функціонування системи соціального захисту є збалансування потреби у фінансових ресурсах з наявними доходами. Основні фактори, які впливають на потребу у фінансових ресурсах для соціального захисту населення, представлені у додатку А3. Незважаючи на значну кількість чинників, які прямо чи опосередковано впливають на фінансове забезпечення, все-таки найбільший вплив на потребу у фінансових ресурсах має кількість та розмір соціальних трансфертів, які існують у системі соціального захисту.

Соціальні трансферти надаються через різні програми соціального захисту населення. В останні роки в багатьох країнах світу, зокрема і в Україні, спостерігається послаблення соціальної ролі держави, що викликано, насамперед, кризою державних фінансів. Відбувається скорочення державних соціальних програм або зменшення їх фінансування. Більшу вагу починає відігравати соціальне страхування, зокрема недержавне. За таких умов, оптимального фінансового забезпечення соціального захисту можна досягнути лише за гармонійного розвитку усіх форм соціального захисту, що ніяким чином не повинно позначитися на соціальній захищеності громадян України. Тому, на нашу думку, пошук шляхів вирішення проблеми фінансування соціального захисту повинен бути направлений, насамперед, на оптимальний перерозподіл фінансових ресурсів у системі соціального захисту, а не на подальше скорочення його програм.

14

Розділ 2

СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В УКРАЇНІ

Незважаючи на поступовий перехід економіки України до нової системи

соціально-економічних відносин, логіка побудови соціального захисту залишається в основних своїх рисах незмінною і орієнтованою на заохочення заслуг перед державою, соціальну підтримку лише окремих категорій населення (людей похилого віку, інвалідів, підтримку сім’ї та молоді) та розгалужену систему пільг, які зовсім не пов’язані з рівнем матеріального добробуту домогосподарств. Підтримка такої розгалуженої системи соціального захисту, яка здебільшого функціонує на принципах солідарності та субсидування, вимагає значних фінансових ресурсів, що в умовах складних соціально-економічних та демографічних проблем як у світі, так і в Україні, стає непосильним тягарем для економіки країни.

На сьогодні в Україні назріла нагальна потреба щодо реформування діючої системи соціального захисту населення, що є надзвичайно складним завданням. Це обумовлюється тим, що, з одного боку, в процесі реформування потрібно зменшити розмір соціальних видатків з метою скорочення навантаження на економіку країни, а, з іншого боку, «реформування системи соціального захисту повинно відбуватися без зменшення доступу громадян до гарантованих державою прав та без обмеження можливостей населення користуватися безоплатними соціальними послугами» [18, с. 138]. Тому важливим завданням, на думку автора, повинна стати оцінка існуючого стану фінансового забезпечення соціального захисту з метою подальшої його оптимізації та підвищення ефективності усіх соціальних програм.

В умовах зростання кількості соціальних програм та пільг, розширення кола осіб, які мають право на їх отримання, та зростання усіх соціальних стандартів в Україні спостерігається стрімке зростання соціальних видатків (додаток Б1) У середньому щороку витрати на соціальний захист в Україні зростали на 26798,6 млн грн або на 19,57%. Протягом досліджуваного періоду зменшення витрат порівняно з попереднім роком спостерігалося лише у 1998 р.,

15

коли загальний розмір соціальних видатків зменшився на 793,8 млн грн порівняно з 1997 р.

В усі інші роки спостерігається їх поступове зростання, яке у 2015 р. сягнуло 526816,1 млн грн Найбільші темпи приросту соціальних видатків спостерігаються у періоди 2000-2002 рр., 2004-2005 рр. та у 2008 р. Таке зростання пояснюється, насамперед, збільшенням розмірів пенсійних виплат. Також протягом досліджуваного періоду спостерігалося значне зростання видатків на охорону здоров’я та інші соціальні програми внаслідок зростання основних соціальних стандартів (прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата), які прямо впливають на потребу у фінансових ресурсах.

Водночас, таке стрімке зростання соціальних витрат відбувалося не лише під впливом розширення соціальних програм та допомог, а й під тиском інфляційних процесів в країні. Незважаючи на щорічне зростання номінальних розмірів витрат на соціальний захист протягом досліджуваного періоду, реальне їх зростання було значно менше. Так, у 2000, 2003, 2007, 2009, 2011, 2014 та 2015 роках реальні темпи приросту мали від’ємне значення. У цілому протягом 1996-2015 рр. реальні темпи приросту соціальних видатків були у 6 разів меншими за номінальні і склали близько 61,0%. Отримані результати свідчать про те, що зростання соціальних витрат в Україні здебільшого перекриває лише зростання цін, що природно негативно позначається на реальному розмірі соціальних допомог та виплат [14,c. 189].

Водночас, динамічне зростання номінального розміру витрат на соціальний захист прямо вплинуло на їх питому частку у ВВП країни Додаток Б2. Якщо у 1996 р. витрати на соціальний захист становили 21,64%, то у 2013 р. досягли 30,91%. Протягом 2014-2015 рр. спостерігається поступове зменшення до 26,60%. Водночас, спостерігається деяка нерівномірність у зростанні частки соціальних видатків за роками.

Незважаючи на значні розміри соціальних видатків, багато соціальних програм та допомог в Україні фінансується вкрай незадовільно. Окремі види соціальних допомог у деякі роки зовсім не фінансувалися або їхні розміри у законодавчому порядку зменшувалися, оскільки у Державному бюджеті України на це не вистачало коштів. Наприклад, з 1.02.2005 р. в Україні було

16

встановлено розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Фактично ця норма не виконувалася за браком грошей. Після низки звернень населення до суду з 1.01.2006 р. цю норму скасували та розмір допомоги встановили на рівні, що дорівнює різниці між 50% прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї у розрахунку на одну особу за попередні шість місяців. Аналогічна ситуація була з доплатами до пенсії згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

В Україні багато соціальних допомог та пільг запроваджуються без визначення конкретних джерел фінансування, що призводить до розпорошення державних фінансових ресурсів та вкрай низької ефективності їх використання. Особливо це стосується розгалуженої системи пільг, значна частина яких надається у натуральній формі або у вигляді послуг. На сьогодні чинне законодавство України, що регулює соціальних захист, передбачає надання 125 видів пільг 116 категоріям громадян. За оцінками різних експертів, загальна вартість задекларованих у чинному законодавстві пільг складає від 3,8 до 5,8 млрд дол. США на рік, проте реально фінансується лише незначна їх частина [30].

Незважаючи на це, частка витрат на соціальний захист у ВВП України завжди була доволі високою, що притаманно більшості розвинених кран світу. В останні роки за показником «Соціальні видатки у відсотках до ВВП» Україну випереджає лише одна країна ОЕСР – Франція.

За аналізований період середня частка соціальних витрат у ВВП складала в Україні 29,49% у той час як, за даними МОП, у середньому на фінансування соціального захисту витрачається 17,2% світового ВВП. Слід відзначити, що такий високий рівень витрат, що направляється з ВВП країни на соціальні цілі, сприяли тому, що сформована система соціального захисту в Україні за своїми параметрами та принципам повністю відповідає як Конвенції МОП №102 [10] про мінімальні норми соціального забезпечення (1952) так і Європейському кодексу соціального забезпечення [5].

Через систему соціального страхування безробіття в Україні допомогу отримують більше 2/3 безробітних (що відповідає показнику найбільш

17

розвинених країн світу), а в інших країнах СНД – менше 1/3 безробітних. З деяких соціальних програм (наприклад, законодавчо закріпленій тривалості декретної відпустки) Україна випереджає навіть розвинені країни світу.

Разом з тим, варто зауважити, що високу частку соціальних видатків в структурі ВВП не завжди можна розглядати як ознаку високого рівня соціального захисту. Ця теза чітко характеризує ситуацію, яка склалася з фінансовим забезпеченням соціального захисту в Україні. Незважаючи на те, що частка соціальних видатків у ВВП України у 2015 р. становила 26,60%, розмір соціальних витрат на душу населення в Україні є доволі низьким порівняно не лише з країнами ЄС та ОЕСР, а й з колишніми соціалістичними республіками (додаток Б3). Серед 35 країн, за якими було проведено розрахунки, за розміром соціальних витрат на душу населення Україна знаходиться на 32 місці з середнім показником за досліджуваний період 1925,6 дол. США за ПКС. Для прикладу, в Польщі даний показник становить 3781,3 дол. США за ПКС, Естонії – 3258,6 дол. США за ПКС, Чехії – 4959,5 дол. США за ПКС. Найбільший розмір має Люксембург – 18642,2 дол. США за ПКС, що у 9 разів більше ніж в Україні. У 2015 р. Україна за рівнем соціальних витрат на душу населення випереджає лише Туреччину, Чилі та Мексику. Якщо ж взяти соціальні витрати за чинними обмінним валютним курсом, то їх розмір на душу населення буде ще нижчим.

Проведений аналіз засвідчив, що незважаючи на високу частку соціальних витрат у ВВП, їх абсолютний розмір є доволі низьким порівняно з країнами ЄС, ОЕСР та деякими країнами СНД. В той же час, поряд з низькими розмірами соціальних витрат, в Україні існує чимало проблем фінансового забезпечення соціального захисту, які пов’язані зі структурою фінансових джерел та ефективністю фінансового забезпечення соціального захисту.

Основними джерелами фінансових ресурсів в Україні є кошти, які акумулюються внаслідок сплати податків та страхових внесків до державного та місцевих бюджетів, державних фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, недержавних організацій, які здійснюють соціальне страхування (страхові компанії, недержавні пенсійні фонди). Разом з тим, значна частина соціальних витрат здійснюється за рахунок доходів

18

домогосподарств та соціальних витрат роботодавців, які здійснюються без сплати страхових внесків у будь-які конкретні фонди соціального страхування.

Таким чином, основним джерелами фінансування соціального захисту населення у більшості країн світу є: 1) внески, які сплачуються працівниками та роботодавцями в обов’язковому або добровільному порядку у державні чи приватні фонди соціального страхування; 2) податкові надходження, які складають частину загальних державних доходів; 3) інвестиційні доходи від розміщення акумульованих коштів державних або приватних фондів соціального страхування на фінансових ринках; 4) приватні кошти.

Не менш важливе значення має використання наявних фінансових ресурсів. Система соціального захисту охоплює усі види державних та приватних соціальних програм, які направлені на підтримку різних категорій населення у разі виникнення такої потреби під впливом соціальних ризиків.

В загальній структурі соціальних витрат в Україні найбільшу частку займають допомоги, пов’язані з виходом на пенсію (64,0 % у 2015 р.) та на медичне обслуговування (16,2% у 2015 р.).

Значною проблемою у фінансовому забезпеченні соціального захисту населення в Україні є те, що держава значну частину фінансових ресурсів спрямовує на підтримку населення, яке не потребує такої допомоги, що негативним чином позначається на рівні життя найменш захищених верств населення. Крім цього, для національної системи соціального захисту характерним є наявність великої кількості натуральних трансфертів, частка яких складає близько 13 %.

Розпорошення державних фінансових ресурсів та складна економічна ситуація в країні прямо впливають на розмір основних державних соціальних стандартів (прожитковий мінімум, мінімальна пенсія, мінімальна заробітна плата). Протягом 2000–2017 рр. в Україні покращилась ситуація з розмірами основних державних соціальних стандартів. Проте вони й надалі залишаються занадто низькими по відношенню до основних рекомендацій Міжнародної Організації Праці та соціальних стандартів. При цьому, частка найманих працівників, які отримують заробітну плату, нижчу за середню в Україні, становить близько 70% усіх працівників. Внаслідок низького розміру як

19

мінімальної так і середньої пенсії в Україні більше 80% пенсіонерів відносяться до категорії бідних. Це свідчить про недостатній рівень фінансового забезпечення соціального захисту.

Фінансове забезпечення соціального захисту також слід аналізувати з точки зору досягнення його цілей. Слід відзначити, що кожна окрема соціальна програма передбачає досягнення своїх конкретних цілей, що дає змогу оцінити ефективність їх фінансування не лише в цілому по країні, а й по окремих регіонах. Водночас всі цілі окремих соціальних програм передбачають досягнення основних цілей системи соціального захисту населення: зменшення рівня бідності, зростання доходів населення, скорочення нерівності та підвищення тривалості життя.

Європейська комісія визначає такі основні цілі соціального захисту: 1) підтримка бідних верств населення; 2) збільшення доступу до державних послуг, охорони здоров’я, освіти та харчування працюючих та їх дітей; 3) підвищення продуктивності праці; 4) зменшення нерівності у доходах різних верств населення; 5) зменшення впливу різного роду соціальних ризиків через створення відповідних компенсаційних механізмів; 6) забезпечення справедливості між поколіннями.

Проаналізуємо ефективність фінансового забезпечення соціального захисту України з точки зору досягнення ним його основних цілей: зменшення бідності, зменшення нерівності у розмірах доходів громадян та зростання тривалості життя.

Зменшення бідності одна з основних цілей соціального захисту та усього соціально-економічного розвитку будь-якої сучасної держави. Україна, підписуючи Декларацію тисячоліття на Саміті ООН у вересні 2000 р., узяла на себе зобов’язання досягти Цілей Розвитку Тисячоліття у сфері розвитку в період до 2015 р. З метою зменшення масштабів бідності та усунення її найгостріших проявів Указом Президента України від 15.08.2001 № 637 була затверджена «Стратегія подолання бідності». В Україні, незважаючи на значні темпи зростання соціальних видатків та прийняту «Стратегію подолання бідності», основних цілей щодо зниження показників бідності не було досягнуто. Протягом 1999-2015 рр. рівень бідності за відносним критерієм

20

зменшився з 27,8% у 1999 р. до 22,9% у 2015 р. При цьому, показник рівня бідності за абсолютним критерієм зменшився з 70,6% у 2000 р. до 6,4% у 2015 р. Таке зменшення викликано, насамперед, тим, що після 2008 р. в Україні основні соціальні стандарти (мінімальна заробітна плата, мінімальна пенсія) були прирівняні до прожиткового мінімуму для відповідних категорій населення. Зазначимо, що в Україні починаючи з 2007 р., вартісне значення національної межі бідності перевищувало рівень прожиткового мінімуму за відповідний рік. При цьому дане співвідношення з кожним роком збільшується. Якщо у 2007 р. воно становило 101,4%, то у 2011 р. – 116,2%. Тобто, межа бідності, визначена за реальним розподілом витрат населення, все більше відривається від нормативної межі. Також відносно сталим залишався і показник крайньої бідності, який у 2015 р. становив 9,9% у порівняно з 14,4% у 1999 р. Таким чином, показники бідності, які планувалося знизити до 2010 р. до 21,5% (рівень бідності за відносним критерієм) та 3% (рівень крайньої бідності) залишилися невиконаними, що свідчить як про низьку ефективність прийнятих державних програм, так і фінансового забезпечення соціального захисту у цілому. Погіршення соціально-економічних умов в останні роки призвели до того, що з 2014 р. знову спостерігалося погіршення показників. Наприклад, якщо у 2014 р. за межею фактичного прожиткового мінімуму перебувало 28,6% населення, то у 2015 р. значення зросло до 58,3%, тобто майже у 2 рази [9].

У цілому сучасні тенденції фінансового забезпечення соціального захисту в Україні не відповідають тим викликам, які ставить перед суспільством нинішнє соціально-економічне та демографічне становище, що негативно позначається як на рівні фінансування так і на його ефективності. Подальший розвиток соціального захисту в Україні можливий лише за умови глибокої структурної перебудови як самої системи соціального захисту (скорочення соціальних допомог та пільг; підвищення адресності; зменшення кількості натуральних трансфертів тощо), так і основних умов та принципів фінансування (розширення частки приватних коштів; зростання фінансування соціальних програм на основі накопичувального принципу; підвищення монетизації та адресності соціальних допомог тощо).

21

Розділ 3

РОЗВИТОК СИСТЕМИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ У КОНТЕКСТІ

ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Стратегія соціально-економічного розвитку України чітко декларує

європейський вибір держави, що передбачає створення умов для набуття членства в Європейському Союзі шляхом масштабного впровадження загальноєвропейських норм і стандартів до законодавства та системи державного управління,.

Євроінтеграція – це не просто партнерство та взаємовигідне співробітництво, вона не обмежується зовнішньополітичними аспектами, бо передбачає істотні внутрішні перетворення згідно з прийнятими інтеграційною спільнотою стандартами.

Країна, яка проголошує прагнення стати складовою цього простору, мусить насамперед довести свою спроможність дотримуватися цих норм і стандартів, намагається бути чинником підтримання соціально-економічної стабільності в регіоні, підвищення конкурентоспроможності цього об’єднання на міжнародній арені, джерелом нових перспектив соціально-економічного та політико-гуманітарного розвитку регіону. Виходячи з цього, а також з урахуванням предмета цього дослідження, актуальним є визначення пріоритетних напрямів розвитку системи фінансового забезпечення соціального захисту в Україні у контексті євроінтеграційних процесів.

Незважаючи на те, що система соціального захисту є національною, будується з урахуванням рівня економічного розвитку держави, специфіки соціально-демографічного складу населення, історичних і національно-культурних традицій, функціонує на основі внутрішньодержавного правопорядку, жодна країна не можна ігнорувати того факту, що саме право на соціальний захист, його базисні умови мають відповідати міжнародним стандартам, які покликані гарантувати гідне життя кожній людині при настанні відповідних соціальних ризиків незалежно від статі, віку, тривалості перебування в певній країні. Першим кроком на шляху наближення України до

22

європейських світових стандартів у різних сферах, у тому числі дотримання прав людини, забезпечення її захисту і підтримки, стала ратифікація Конвенції про захист прав людини і основних свобод, а також переглянутої Європейської соціальної хартії. Як наслідок виникла необхідність реформування як сфери соціально-трудових відносин, так і соціальної задля приведення їх у відповідність до міжнародних стандартів.

В Україні, після визнання стратегічним пріоритетом орієнтацію на євроінтеграцію та європейську модель соціального захисту, держава, в цілях підтримки фінансової стійкості системи соціального захисту, пом’якшення все нових соціальних протиріч та реалізації заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, намагається змінити її інституціональну структуру. Проводиться реформування системи соціального захисту шляхом зростання в ній частки страхових відносин, які є більш адекватними ринковим соціально-економічним умовам та забезпечують розподіл матеріальної відповідальності щодо компенсації та мінімізації соціальних ризиків на максимальну можливу кількість учасників. Водночас, цілий ряд чинників, серед яких значна кількість пільг, великий дефіцит Пенсійного фонду України, низька довіра населення до фінансових установ, негативна демографічна ситуація тощо, не дає змогу швидко змінити існуючу структуру, що негативним чином може позначитися на майбутнє.

Навіть після визнання стратегічним пріоритетом орієнтацію на європейську модель, в українському законодавстві неодноразово впроваджувалися чи пропонувалися властиві для радянських часів пільги для нових категорій громадян. Як наслідок, держава, не маючи необхідних ресурсів, брала на себе додаткові зобов’язання у сфері соціального захисту, що не мало жодного соціального чи економічного ефекту, крім встановлення привілеїв для представників певних професій або окремих соціальних груп.

Так, наприклад, в Україні існує розгалужена система пільг та допомог, яка, до того ж, надається населенню без перевірки нужденності. Протягом 1996-2015 років таку перевірку здійснювали при виплаті лише 2-7% усіх соціальних допомог [234, с. 202]. Слід відзначити, що в цілому по ЄС близько 10% допомог

23

надаються з перевіркою отримувачів на нужденність. По країнах ЄС найбільше таких допомог у 2014 р. було в Ірландії (31,1%) та у Данії (35,7%) [29].

В Україні, наприклад, у 2009 р. з існуючих 125 видів пільг лише 44 види пільг було передбачено для 45 найбільш соціально незахищених категорій громадян. Інші 39 видів пільг надавалися 57 категоріям працездатного населення за професійною ознакою або родом занять, а ще 45 видів пільг надавалися 14 категоріям громадян, які мають певні заслуги перед державою [24, с. 40]. Це призводить до того, що значна частина фінансових ресурсів спрямовується на виплату соціальних допомог та пільг населенню, яке цього не потребує з огляду на достатній рівень їхнього доходу. Якщо в країнах ЄС вона становить близько 50% соціальних трансфертів, направлених на бідні верстви населення, то в Україні цей показник трохи вище 19% [11]. Внаслідок цього, у структурі загальних доходів населення біля 40% становлять різноманітні соціальні трансферти [4], що є занадто обтяжливим для економіки країни.

Кількість та розмір соціальних трансфертів є специфічними для кожної держави, оскільки вони формуються не лише під дією політичних та економічних чинників, а й соціально-культурних і морально-етичних, які притаманні даному суспільству. Навіть в межах Європейського Союзу, країни якого з кожним роком все більше інтегруються в єдиний економічний, соціальний та політичний простір, є значні відмінності у системі соціального захисту. Так, наприклад, такий вид соціального трансферту, як допомога при народженні дитини, повністю відсутній в одних країнах (Греція, Австрія, Португалія), проте є у їхніх найближчих сусідів (Іспанія, Данія, Італія) [13, с. 69].

В останні роки у більшості розвинених країн світу відбувається реформування систем соціального захисту шляхом зменшення частки державних ресурсів у загальних соціальних витратах та розширення ролі загальнообов’язкового державного та добровільного приватного соціального страхування. Незважаючи світові тенденції, в Україні рівень державного фінансування протягом досліджуваного періоду залишається відносно сталим. У середньому за 1996-2015 рр. частка державних коштів у загальній сумі фінансових ресурсів, що була спрямована на соціальний захист, становила

24

близько 41,93%, у той час як кошти фондів соціального страхування – 45,26%, приватні – 12,81% (додаток В1). Слід відмітити, що у загальну суму приватних коштів включено також витрати населення на охорону здоров’я. Якщо відняти дані затрати, то приватні кошти у загальних соціальних витратах становитимуть лише 0,48% або 0,13% ВВП. Для порівняння у країнах ОЕСР частка приватних коштів у загальних витратах на соціальний захист коливається 0,3% від ВВП у Мексиці до 10,2% від ВВП у США [17].

Останнім часом більшість країн світу, незважаючи на основні принципи побудови своїх систем соціального захисту, намагаються все більше залучати до їх фінансування приватні кошти через різноманітні недержавні фонди соціального страхування, робота яких базується на накопичувальному принципі. Необхідність таких структурних перетворень виникла як під тиском ускладнення демографічної ситуації (тільки під дією цього чиннику за підрахунками Європейської комісії витрати на соціальний захист у найближчі два десятиліття зростуть на 4-8% у структурі ВВП), так і в результаті негативної економічної ситуації у світі. За підрахунками експертів рейтингового агентства Standart&Poor’s, за умови незмінної політики щодо умов фінансування соціального захисту (а саме високої частки державних коштів) до 2050 р. розміри державного боргу Німеччини, Португалії, Франції, Греції, Польщі, Чехії можуть перевищити 200% ВВП [12, с. 187]. Все це зумовлює пошук нової стратегії розвитку і фінансування соціального захисту. За сучасних умов вона повинна базуватися, перш за все, на інвестиційних та конкурентних механізмах формування доходів населення. Як свідчить аналіз джерел фінансування соціального захисту, дані механізми інституційно реалізуються через приватні соціальні фонди (недержавні пенсійні фонди, страхові організації тощо), які діють не як пасивні реципієнти грошових ресурсів, використовуючи їх виходячи з певних законодавчо встановлених норм, а як активні економічні суб’єкти, що формують значну частину інвестиційного потенціалу країни.

У додатку В2 представлена структура видатків на соціальний захист за функціями в Україні та країнах ЕС в цілому. Така структура є доволі унікальною, якщо порівнювати з країнами ЄС, де частка витрат на виплату

25

соціальних допомог по старості складає 42,7% (2014 р.). Це свідчить про те, що в Україні склалася складна ситуація з демографічним навантаженням, тобто спостерігається щорічне зростання частки населення віком 60 років і старше в загальній кількості населення країни. Водночас в Україні менше уваги, всупереч міжнародним стандартам, приділяють іншим незахищеним верствам населення. У цілому найбільша частка усіх фінансових ресурсів (80,2% у 2015 р.) в Україні направляється на фінансування соціальних допомог людям похилого віку та на охорону здоров’я, що негативно позначається на результативності інших соціальних програм унаслідок дефіциту коштів.

Однією з основних причин наявності значної кількості проблем з фінансування, на думку автора, є сформована структура фінансування соціального захисту населення в Україні, де превалює розподільчий принцип і основні фінансові кошти акумулюються та розподіляються між різними формами соціального захисту, його видами, програмами переважно централізовано через систему державного фінансування (державний бюджет, місцеві бюджети та державні фонди загальнообов’язкового соціального страхування). При цьому, з кожним роком частка фінансових ресурсів, що фінансуються за рахунок сплати страхових внесків зменшується, що збільшує податкове навантаження на бюджетну систему країни.

Проблему дефіциту фінансового забезпечення соціальних виплат неможливо вирішити лише на основі значного підвищення рівня доходів. Вона потребує комплексної, концептуальної розробки цілісної системи фінансового забезпечення соціальної підтримки населення (її інституціональної структури і всієї сукупності форм і методів формування і використання фінансових ресурсів). Тому, першим кроком до створення фінансово збалансованої системи соціального захисту та приведення її у відповідність до загальноєвропейських стандартів є зміна структури фінансування.

Кінцевим результатом змін повинно стати створення трирівневої системи соціального захисту населення в Україні, де перший рівень покликаний забезпечувати мінімальний рівень соціального захисту та бути доступним для усіх верств населення. Другий рівень повинен базуватися на основних принципах, що нині закладені у системі загальнообов’язкового державного

26

соціального страхування. Третій рівень повинен базуватися виключно на принципах накопичувального страхування та, окрім соціальної функції, виконувати і економічну – сприяти розвитку економіки держави шляхом інвестиційної діяльності.

Забезпечення фінансової стабільності системи соціального захисту можливе лише через комплексну взаємодію усіх рівнів та учасників системи соціального захисту (отримувач соціальної допомоги, працівник, роботодавець, держава, державні фонди загальнообов’язкового соціального страхування, інститути недержавного соціального страхування.

На сьогодні найбільшого реформування, на думку автора, потребує система державного соціального забезпечення, у рамках якої здійснюється фінансування соціальних допомог (послуг, пільг) за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Формування нової концепції розвитку як самої системи соціального захисту, так і її фінансового забезпечення у відповідності до загальноєвропейських норм і стандартів об’єктивно вимагає перегляд усього спектру державних соціальних допомог (послуг, пільг) та їх джерел фінансування. Головною метою змін на цьому рівні соціального захисту є оптимізація фінансових виплат за рахунок як скорочення невластивих державній системі соціального захисту соціальних допомог (послуг, пільг) шляхом їх ліквідації або переведення на інші джерела фінансування (включення у систему загальнообов’язкового державного соціального страхування або переведення на добровільне страхування), так і підвищення ефективності використання коштів у межах наявних соціальних програм (у тому числі за рахунок монетизації пільг).

Пріоритетним завданнями щодо реформування першого рівня системи соціального захисту в Україні повинні бути: створення всезагальної системи моніторингу, оцінки та планування соціальних державних видатків; монетизації соціальних пільг; децентралізації системи соціальних послуг, що у кінцевому підсумку повинно створити умови для підвищення рівня соціальних стандартів та їхнього фінансового забезпечення в Україні до загальноєвропейського.

На жаль, в Україні нині відсутня не лише єдина система соціального моніторингу але й немає навіть централізованої системи обліку отримувачів

27

соціальних допомог (пільг), що унеможливлює здійснення реальної оцінки використання фінансових коштів та планування соціальних витрат на майбутнє. Наприклад, у 2013 р. до бідних домогосподарств потрапило лише 17 % коштів, виділених державою для відшкодування витрат населення на оплату житлово-комунальних послуг [22, с. 48-49]. Тому доцільно при Міністерстві соціальної політики та його місцевих виконавчих органах створити систему соціального моніторингу, оцінки та планування.

Контроль та оцінку соціальних програм автор пропонується здійснювати з використанням наступних видів моніторингу: моніторинг результатів; моніторинг поточної діяльності; моніторинг відповідності; моніторинг бенефіціарів соціальних допомог (послуг) – одна з нагальних проблем сучасної системи державної соціальної допомоги; фінансовий моніторинг; організаційний моніторинг.

Важливим напрямом реформування системи фінансового забезпечення соціального захисту в Україні є її децентралізація. На сьогодні в країні багато соціальних програм передано на місцеві бюджети, які є хронічно дефіцитними і фінансування соціальних виплат з яких здійснюється переважно за рахунок субвенцій. Місцеві громади, безсумнівно, повинні розглядатися як основний інститут надання державних соціальних послуг, оскільки знаходяться у безпосередньому взаємозв’язку з їх отримувачами та більш оперативно можуть реагувати на соціальні ризики, що виникають. Водночас, фінансові ресурси здебільшого розподіляються централізовано, що зменшує ефективність як загальнодержавних соціальних програм, що фінансуються через соціальні субвенції так і місцевих, які відчувають брак коштів для реалізації. Тому, на думку автора, слід здійснити перегляд розподілу соціальних програм між державними та місцевими бюджетами з врахуванням конкретних соціальних цілей та спрямованості соціальної політики місцевих громад.

Організацію та функціонування першого рівня трирівневої системи соціального захисту пропонується здійснювати на основі наступних принципів:

1) перерозподіл соціальних витрат на користь бідних домогосподарств. Щоб вивільнити необхідні бюджетні ресурси, необхідно скоротити бюджетні

28

субсидії виробникам товарів і послуг, а також пільги і виплати, які надаються за категоріальною ознакою;

2) адресності. Соціальна допомога повинна надаватися переважно в адресній формі і тільки тим домогосподарствам, фактичне споживання яких нижче законодавчо визначеного мінімуму. Для цього органи соціального захисту на місцевому рівні повинні будуть ширше використовувати процедури обов'язкової перевірки доходів (у тому числі використовуючи методи непрямої оцінки доходів) отримувачів соціальної допомоги та об’єктивної потреби у ній. Перехід до адресного порядку надання допомоги може значно поліпшити становище малозабезпечених домогосподарств;

3) монетизація. Слід максимально перевести у грошову форму усі соціальні допомоги та пільги. Це дасть змогу зменшити кількість зловживань з соціальними коштами, підвищити адресність допомоги та ефективність використання виділених коштів;

4) чіткий перерозподіл повноважень між центральним урядом та місцевими громадами. Стратегія реформування соціального сектору передбачає зміну діючого порядку взаємодії органів влади центрального та місцевого рівня в галузі соціального захисту шляхом передачі більшого обсягу повноважень щодо визначення розмірів і форм надання допомоги на місцеві громади.;

5) диверсифікація обслуговування. Пріоритетні завдання в цій сфері − розширення можливостей громадян, які користуються безкоштовними або субсидованими послугами, щодо вибору виробників послуг, а також диверсифікація форм надання послуг на основі активного залучення недержавного сектору [6].

Міністерством соціальної політики України розроблено План заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом –з іншої сторони на 2014–2019 роки, з урахуванням змін, внесених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.06.2017 р. № 503-р, який містить комплекс заходів, спрямованих на посилення соціального захисту і передбачає: модернізацію системи соціального страхування з метою підвищення ефективності управління, вдосконалення механізму призначення страхових виплат, забезпечення фінансової стабільності

29

фондів соціального страхування; заходи щодо посилення адресності надання пільг, тобто запровадження механізмів надання пільг окремим категоріям громадян за соціальною ознакою з урахуванням їх доходів; реалізацію пілотного проекту Світового банку «Модернізація системи соціальної підтримки населення» щодо залучення до зайнятості непрацюючих працездатних одержувачів допомоги малозабезпеченим сім’ям; вивчення й аналіз міжнародного досвіду (держав–членів ЄС) щодо запровадження методів вимірювання інвестиційного ризику, процесів управління ризиком і розподілу стратегічних активів, забезпечення фінансової стабільності пенсійної системи; опрацювання змін до законодавства задля вдосконалення сфери пенсійного забезпечення» [19].

Отже, європейський вибір України обумовлює необхідність реформування вітчизняної системи соціального захисту з метою максимально можливого її наближення до відповідних загальноєвропейських норм і стандартів. На жаль, незважаючи на те, що більшість Конвенцій МОП у сфері соціального забезпечення була ратифіковані Україною, зафіксовані в них стандарти не набули характеру обов’язковості, вони лише враховуються (тобто беруться за орієнтири) при вдосконаленні вітчизняного законодавства. Це можна вважати причиною того, що за сучасного стану законодавства існує невідповідність розмірів пенсій і виплат вимогам міжнародних і загальноєвропейських стандартів, які, як наголошувалося, передбачають мінімальні соціальні норми і нормативи [28]. У контексті зазначеного справедливою, на наш погляд, є теза стосовно того, що специфіка та особливості розвитку нашої держави не дають змоги автоматично перенести загальновизнані міжнародні акти з соціального захисту населення в законодавство України, адже вони розраховані на розвинені та стабільні ринкові відносини. Тому, трансформація соціального захисту населення України з урахуванням набутого світового досвіду потребує особливого підходу при зміні принципів її побудови, виходячи з реалій розвитку [1].

30

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволило сформулювати ряд висновків, що

окреслюють вирішення основних завдань роботи відповідно до її мети: 1. На основі аналізу основних концептуальних підходів щодо проблеми

встановлення дефініції «соціальний захист» обґрунтовано правомірність визначення цього поняття як системи соціальних інститутів та інституцій, що забезпечують формування безпечного середовища для життєдіяльності і розвитку людини.

2. Запропоновано розглядати сутність соціального захисту як окремого суспільного інституту через аналіз його структури, яка включає такі елементи: цілі і мету діяльності; функції та принципи; суб’єкти та об’єкти; сфери регулювання; форми реалізації соціального захисту.

3. Обґрунтовано сутність фінансового забезпечення соціального захисту, яке має свої особливості, що обумовлюються специфікою суб’єктів та об’єктів фінансування, джерелами фінансових ресурсів, умовами та способами їх акумулювання та використання, формами фінансового забезпечення, цілями та принципами фінансування.

4. Проведені автором дослідження дозволили окреслити основні проблеми фінансового забезпечення соціального захисту населення в Україні та обґрунтувати потребу у розробці концептуальних засад подальшого розвитку системи фінансування соціального захисту. 5. Констатовано необхідність та обґрунтовано напрями поступового реформування системи соціального захисту в Україні з метою максимально можливого наближення її базисних умов до відповідних міжнародних норм і стандартів, закріпленим в актах МОП та Європейського Союзу, які покликані гарантувати гідне життя кожній людині при настанні відповідних соціальних ризиків незалежно від статі, віку, тривалості перебування в певній країні.

31

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бичков С. Аналіз становлення та розвитку системи соціального захисту в різних країнах світу та можливості адаптації набутого досвіду до умов України / С. Бичков // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України: зб. наук. праць. – Київ: Вид-во НАДУ, 2006. – С.189-195.

2. Болотіна Н. Б. Право соціального захисту України : навч. посіб. / Н. Б. Болотіна. – К. : Знання, 2005. – 615 с.

3. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми / Н.П. Борецька. – Донецьк: Янтра, 2001. – 352 с.

4. Ватченко О.Б.. Дослідження рівня життя населення в Україні / О.Б. Ватченко, Д.С. Козенко // Держава та регіони. Серія. Економіка та підприємництво. – 2010. – №4. – С. 22-28.

5. Європейський кодекс соціального забезпечення (переглянутий) (ETS N 139) – [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_329.

6. Івашова Л. М. Фінансові механізми реалізації соціальної політики держави: пільги та субсидії для населення / Л. М. Івашова, М. Ф Івашов – 2012 – №4. – C. 56-61.

7. Карамишев Д. Соціальне страхування як механізм реалізації соціальної політики держави / Д.Карамишев, Л.Карамишева // Публічне управління: теорія та практика Збірник наукових праць. – 2011. – №1. – С. 128-132.

8. Клименко А.Л. Соціальний захист і соціальне забезпечення в умовах євроінтеграції України: окремі аспекти / А.Л. Клименко // Теорія і практика правознавства. – 2017. – Вип. 2 (12) – С. 1-10.

9. Комплексна оцінка бідності в Україні та регіонах за 2010-2015 рр. Аналітична записка. – К.: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, 2016. – 16 с.

10. Конвенція про мінімальні норми соціального забезпечення № 102 (укр/рос) Міжнародна організація праці; Конвенція, Міжнародний документ,

32

Класифікація від 28.06.1952 № 102 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/993_011.

11. Корецька С. Еволюція наукових поглядів на потреби у трудовій діяльності та мотивації / С. Корецька // Держава та регіони. – 2006. – № 5. – С. 147-150.

12. Корецька С.О. Соціальна політика України: теорія, методологія, механізми реалізації : монографія / С.О. Корецька. – Донецьк : Юго-Восток, 2010. – С. 445.

13. Мальований М.І. Соціальне страхування: Навчальний підручник [для студ. вищ. навч. зал.] / М.І.Мальований, П.К. Бечко, В.П. Бечко – Умань : Видавець «Сочінський», 2011. – 476 с

14. Мальований М.І. Фінансові аспекти функціонування системи соціального захисту населення в Україні: Монографія / М.І. Мальований – Умань: СПД Сочінський, 2016. – 496 с.

15. Мехеда Н.Г. Наслідки євроінтеграції: соціальний аспект / Н.Г. Мехеда // Фінансовий простір 2013No 4 (12) с. 209-214

16. Москаленко В.В. Сутність соціального захисту та його місце в політиці соціальної держави / В.В. Москаленко // Наукові записки НаУКМА. – Т. 21. Політичні науки. – Київ: Видавничий дім “КМ Академія”, 2003. – С. 41-44.

17. ОЕСР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oecd ilibrary.org/docserver/download/190400071e1t003.pdf?expires=1361177262&id=id&accname=freeContent&checksum=758B0BB876E5A528C8DE1EC3DB16F11C.

18. Павлюк К.В. Розвиток системи надання державних соціальних послуг вразливим верствам населення та її фінансове забезпечення / К.В. Павлюк // Наука й економіка. – 2010. – №3(19). – С. 138-147.

19. План заходів Мінсоцполітики України з реалізації Плану заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.msp.gov.ua/content/plan-zahodiv-minsocpolitiki-shchodo-implementacii-ugodi-pro-asociaciyu.html?PrintVersion.

33

20. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування: Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1774-viii.

21. Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування: Закон України від 8.07.2010 р. №2464-VI [Електронний ресурс]: − Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2464-17.

22. Реут А.Г. Система державної соціальної допомоги в Україні: сучасні виклики та вплив на бідність / А.Г. Реут // Демографія та соціальна економіка. – 2015. – № 1 (23). – С. 44-54.

23. Система соціального забезпечення в Україні y 2014–2015 рр. і після: У напрямку ефективних мінімальних рівнів соціального захисту / Міжнародна організація праці; Група технічної підтримки з питань гідної праці та Бюро МОП для країн Центральної та Східної Європи [Електронний ресурс]. – Будапешт: МОП, 2016 – Режим доступу: http://www.ilo.org/wcmsp5/groups/public/---europe/---ro-geneva/---sro-budapest/documents/publication/wcms_504530.pdf.

24. Система соціального захисту та соціального забезпечення в Україні. Реальний стан та перспективи реформування [Електронний ресурс]. – К., 2009. – 104 с. – Режим доступу: www.civicua.org/main/data?t=3&c=1&q= 1263095.

25. Скуратівський В. А. Основи соціальної політики : навч. посіб. / В. А. Скуратівський, О. М. Палій. – К. : МАУП, 2002. – 200 c.

26. Соціальний захист населення України: Навч. посіб. За загальною ред. В. М. Вакуленка, М. К. Орлатого. – К. : Вид-во НАДУ; Вид-во «Фенікс», 2010. – 212 с.

27. Статистичний збірник «Соціальний захист населення України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.

28. Щодо вдосконалення пенсійного законодавства в Україні. Аналітична записка Національний інститут стратегічних досліджень [Електронний ресурс]. – Режим доступу:: http://www.niss.gov.ua/ articles/1830.

34

29. PovcalNet: an online analysis tool for global poverty monitoring. The World Bank [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://iresearch.worldbank.org/PovcalNet/index.htm.

30. System of Social Protection and Social Procurement in Ukraine. Real Status and Reform Prospects. – К.: Centre for Public Expertise, 2009. – 104 p.

35

Додаток А 1

Рис. 1.1. Основні джерела соціального захисту населення в Україні

Джерело: розроблено автором

Соціальні фонди підприємств, установ та організацій

Централізовані

Державний бюджет та місцеві бюджети

Державні Недержавні

Джерела фінансових ресурсів соціального захисту населення в Україні

Децентралізовані

Пенсійний фонд України

Фонди соціального страхування

Фонд соціального страхування з тимчасової

втрати працездатності

Фонд соціального страхування на випадок

безробіття

Фонд соціального від нещасних випадків на

виробництві та професійних захворювань

недержавні пенсійні фонди; страхові компанії; банки.

Фонди недержавного соціального страхування:

Фінансові ресурси домогосподарств

Благодійні фонди

36

Додаток А2

Систематизація наукових підходів до визначення поняття

«соціальний захист»

Автор Трактування категорії «соціальний захист» 1. Соціальний захист як функція (держави, суспільства)

Флорескул Н. Система соціального захисту населення як чинник формування соціальної держави / Н. Флорескул // Вісник КНТЕУ. – 2009. – №2. – С.34-46.

«…доцільно трактувати "соціальний захист" як функцію суспільства по забезпеченню соціального положення громадянина, що склалося внаслідок дії соціальних ризиків, відповідно до умов, які визначаються з його невід’ємних і загальновизнаних прав» [с. 37]

Сирота И.М. Право социального обеспечения в Украине: Учебник. / И.М. Сирота. –Х.: «Одиссей», 2000. – 373 с.

«…“соціальний захист” відноситься до функцій держави…» [с. 10]

Кичко І.І. Страхування як елемент фінансового механізму соціального захисту / І.І.Кичко // Фінанси України. – 2005. – №4. – С. 148-153.

«…соціальний захист прийнято розглядати також як засіб забезпечення соціальної безпеки, як визначальну функцію соціальної держави…» [с. 149]

Приходько С. Окремі питання вдосконалення системи загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні / С. Приходько // Правове регулювання економіки. – К., 2001. – Вип.2. – С.174–186.

«…соціальний захист як функція держави…» [с. 176]

2. Соціальний захист як комплекс (сукупність) дій, заходів, методів, гарантій, прав, інститутів тощо

Соціальна політика та економічна безпека / Під заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Є.І. Крихтіна. – Донецьк : Каштан, 2004. – 336 с.

«Соціальний захист являє собою комплекс правових, економічних і організаційних заходів щодо виявлення причин соціальних ризиків, оцінки їхнього можливого впливу на різних етапах прояву, а також забезпечення соціальних гарантій відповідно економічним умовам розвитку суспільної системи» [с. 15]

Скуратівський В. А. Основи соціальної політики : навч. посіб. / В. А. Скуратівський, О. М. Палій. – К. : МАУП, 2002. – 200 c.

«…комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах» [с. 92]

Грушко В. І. Пенсійна система України : навч. посіб. / В. І. Грушко. – К., 2006. – 496 с.

«…соціальний захист це – сукупність заходів та механізмів їх здійснення, які використовує суспільство для забезпечення суспільно нормальних умов матеріального і духовного життя населення» [с. 9]

Бичков С.І. Теоретичні аспекти формування системи соціального забезпечення / С.І. Бичков // Державне управління : теорія та практика. – 2006. – №1. – [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/dutp/2006-1/txts/SOCIALNA/06bsiszn.pdf

«…є комплексом нормативних актів, форм, методів та дій» [с.25]

 

 

37

Продовження Додатку А2 Хапланова Є. М. До визначення поняття «соціальний захист осіб похилого віку» / Хапланова Є. М. // Форум права. – 2008. – № 1. – С. 434-438.

«Під соціальним захистом у вузькому смислі слід розуміти сукупність нормативно закріплених гарантій спрямованих на вирівнювання положення громадян з іншими членами суспільства у випадках настання соціальних ризиків» [с. 435]

Лібанова Е.М. Ринок праці та соціальний захист / Е.М. Лібанова, О.М. Палій. – К., 2004. – 491 с.

«…соціальний захист визначається як комплекс організаційно-правових (створення інститутів соціального захисту та законів, що регулюють їх діяльність) та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах» [с. 381]

2. Соціальний захист як комплекс (сукупність) дій, заходів, методів, гарантій, прав, інститутів тощо

Гончаров А. Поняття соціального захисту / А. Гончаров // Підприємництво, господарство і право. –2009. – №10. – С. 126-129.

«…сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, спрямовані на запобігання ситуаціям соціального ризику в нормальному житті особи та на підтримання оптимальних умов життя» [66]

Лагутін В.Д. Людина та економіка: соціоекономіка : навч. посіб. для вузів / В.Д. Лагутін. – К. : Просвіта, 1996. – 336 с.

«…сукупність заходів, що здійснюються у суспільстві для забезпечення суспільно нормативних умов матеріального та духовного життя всіх членів суспільства, насамперед тих, хто не здатний самостійно забезпечити такі умови» [с. 318]

Holzmann, R., and S. Jørgensen (2000), “Social Risk Management: A New Conceptual Framework for Social Protection, and Beyond’”, World Bank Social Protection Discussion Paper, No. 0006, 29 p.

«…комплекс суспільних дій щодо убезпечення доходу індивідів»

World Bank Social Protection Sector (2004). [http://www1.worldbank.org/sp/

«…комплекс заходів по поліпшенню та захисту людського капіталу»[

3. Соціальний захист як система інститутів, заходів, гарантій, засобів тощоМоскаленко В.В. Сутність соціального захисту та його місце в політиці соціальної держави / В.В. Москаленко // Наукові записки НаУКМА. – Т. 21. Політичні науки. – Київ: Видавничий дім “КМ Академія”, 2003. – С. 41-44.

«…це система заходів і відповідних інститутів, призначених для забезпечення нормального існування людини, підвищення рівня задоволення її соціальних потреб, якості життя та перспектив» [с. 42]

Болотіна Н. Б. Право соціального захисту України : навч. посіб. / Н. Б. Болотіна. – К. : Знання, 2005. – 615 с.

«…систему юридичних, економічних, фінансових та організаційних засобів і заходів у державі щодо захисту населення від несприятливих наслідків соціальних ризиків» [с. 58]

Флорескул Н.Система соціального захисту населення як чинник формування соціальної держави / Н. Флорескул // Вісник КНТЕУ. – 2009. – №2. – С.34-46.

«Соціальний захист є, з одного боку, функціональною системою, тобто системою напрямів, за якими вона здійснюється, а з іншого – системою інститутів, що її забезпечують (держава, суд, профспілки та інші громадські організації). У будь-якій державі є ціла система соціальних інститутів, які здійснюють соціальний захист громадян» [425, с. 37]

 

 

38

Продовження Додатку А2 Бендасюк О. Державне управління соціальним захистом населення в умовах ринкової економіки / О. Бендасюк // Галицький економічний вісник. – 2010. – № 1(26). – С. 123-126.

«…система державних заходів щодо забезпечення належного матеріального та соціального становища громадян у разі виникнення несприятливих умов, а саме: повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законодавством» [с. 124]

Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми / Н.П. Борецька. – Донецьк: Янтра, 2001. – 352 с.

«…система соціальних та економічних прав та гарантій, що закріплюється законодавчо державою і реалізується її соціальною політикою на основі механізмів забезпечення життєвого рівня, достатнього для відтворення і розвитку особистості на всіх етапах життєдіяльності людини» [с. 22]

Приходько С. Держава і соціальний захист громадян / С. Приходько // Право України. – 1999. – № 2. – С. 22–26.

«…системою правових, економічних і організаційних заходів,спрямованих на забезпечення всіх громадян рівними можливостями досягнення життєвого рівня для себе та своєї сім’ї, соціальної підтримки і допомоги на випадок певних обставин, наприклад непрацездатності, хвороби, безробіття тощо» [с.22]

Єрмоловська О. Ю. Соціальний захист як чинник стабілізації життєвого рівня населення в умовах трансформаційної економіки: Автореф. дис. канд. екон. наук. – Х., 1996. – 32 с.

«…система відносин між індивідом і суспільством з приводу розв’язання протиріч між негативними соціальними наслідками та становленням ринкової організації виробництва, реальними можливостями людини адаптуватися до них» [с.13]

Соціальний захист населення України: Навч. посіб. За загальною ред. В. М. Вакуленка, М. К. Орлатого. – К. : Вид-во НАДУ; Вид-во «Фенікс», 2010. – 212 с.

«…система організаційних, правових та економічних заходів щодо забезпечення основних соціальних прав громадянина в державі» [с. 3]

Єпіфанов А.О. Бюджет і фінансова політика України / А.О. Єпіфанов, І.В. Сало, І.І. Дьяконова. – К. : Наукова думка. – 1997. – 304 с.

«…систему державного матеріального забезпечення ветеранів праці та інших громадян похилого віку, ветеранів війни, громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи, державної допомоги сім’ям з дітьми, загальної цільової грошової допомоги на проживання тощо» [с. 183-184]

4. Соціальний захист як діяльність (політика) держави Болотіна Η. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема термінів і понять / Н. Болотіна // Право України. – 2000. – № 4. – С.37-39.

«У вузькому значенні, розуміння соціального захисту становить власне соціально-захисну діяльність держави щодо убезпечення населення від негативних наслідків соціальних ризиків.» [26, с. 56]

Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. / Л.І.Дідківська, Л.С. Головко. - К.: Знання-Прес, 2000. - 209 с.

«…державна підтримка певних категорій населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, забезпечення відповідного рівня життя шляхом надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш вразливим верствам населення), а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення, забезпечення прийнятних для країни умов життя та праці громадян, у тому числі через установлення соціальних стандартів» [с.23]

39

Продовження Додатку А2 The World Book Encyclopedia: Complete in 22 vol.- Vol. 18- Chicago; London; Sydney; Toronto, 1994.World Book Encyclopedia. - P. 98

«…урядова програма, яка допомагає працівникам, пенсіонерам та їхнім сім'ям досягти рівня економічного забезпечення» [с. 98]

Мельник К.Ю. Проблеми соціального захисту працівників органів внутрішніх справ / К.Ю. Мельник // Право і безпека. - 2002. - № 2. - С. 97-101.

«…діяльність держави щодо встановлення та реалізації гарантій соціально-економічних і соціально-культурних прав, що спрямовано на забезпечення процесу формування та розвитку професійних якостей та задоволення матеріальних та моральних потреб у відповідності з тим соціально-правовим статусом, який вони посідають в суспільстві» [с.98]

Хапланова Є. М. До визначення поняття «соціальний захист осіб похилого віку» / Є. М. Хапланова // Форум права. – 2008. – № 1. – С. 434-438.

«…діяльність держави щодо встановлення та забезпечення соціально-економічних і соціально-культурних прав людини і громадянина. Соціальний захист в широкому розумінні відображає найрізноманітніші сторони соціальної політики держави. Це і охорона здоров’я, і забезпечення житлом, і здобуття освіти, і охорона материнства та дитинства, і матеріальне забезпечення непрацездатних і інших потребуючих підтримки громадян, і соціальне обслуговування тощо» [с. 435]

Соціальний захист населення України: Навч. посіб. За загальною ред. В. М. Вакуленка, М. К. Орлатого. – К. : Вид-во НАДУ; Вид-во «Фенікс», 2010. – 212 с.

«…діяльність щодо попередження, пом’якшення та усунення чинників соціального ризику» [с. 43]

5. Соціальний захист як інститутЛібанова Е.М. Ринок праці та соціальний захист / Е.М. Лібанова, О.М. Палій. – К., 2004. – 491 с.

«…соціальний захист визначається як комплекс організаційно-правових (створення інститутів соціального захисту та законів, що регулюють їх діяльність) та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах» [с. 381]

Чутчева О.Г. Правове регулювання соціального захисту громадян України: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.05 /Нац. ун-т внутр. справ. -Х., 2003. – 19 с.

«…самостійний правовий інститут, поєднує відособлену групу юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які характеризують прагнення суспільства відгородити своїх членів від загрози неможливості задоволення потреб, визнаних їм основними і важливими з метою забезпечення стійкого розвитку усього суспільства» [с. 16]

Джерело: Складено за [14,c. 419-424]. 

40

Додаток А3

Основні чинники, які впливають на потребу

у фінансових ресурсах для соціального захисту населення

Демографічні

Політичні

Економічні

Фактори

впливають  на  чисельність  активного  (платників податків  та  страхових  внесків)  і  неактивного (одержувачі  різного  роду  соціальних  виплат  та допомог) покоління

впливають на формування різних джерел фінансових ресурсів (безпосередньо залежить від рівня економічного розвитку)

визначають рівень соціального захисту населення, що проявляється через законодавче визначення тих осіб, які мають право на отримання соціальних виплат та їх розмір

41

Додаток Б1

Динаміка витрат на соціальний захист в Україні

Рік

Загальні витрати на соціальний

захист, млн грн

Абсолютний приріст, млн грн

Темп росту, % Темп приросту, %

ланц

юго

вий

бази

сний

ланц

юго

вий

бази

сний

ланц

юго

вий

бази

сний

1996 17643,6 1997 21391,6 3748,0 3748,0 121,24 121,24 21,24 21,24

1998 20597,8 -793,8 2954,2 96,29 116,74 -3,71 16,74

1999 23128,2 2530,4 5484,6 112,28 131,09 12,28 31,09

2000 30312,3 7184,1 12668,7 131,06 171,80 31,06 71,80

2001 40723,4 10411,1 23079,8 134,35 230,81 34,35 130,81

2002 55175,4 14452,0 37531,8 135,49 312,72 35,49 212,72

2003 58203,8 3028,4 40560,2 105,49 329,89 5,49 229,89

2004 83268,2 25064,4 65624,6 143,06 471,95 43,06 371,95

2005 118754,3 35486,1 101110,7 142,62 673,07 42,62 573,07

2006 148957,5 30203,2 131313,9 125,43 844,26 25,43 744,26

2007 181333,7 32376,2 163690,1 121,74 1027,76 21,74 927,76

2008 263258,9 81925,2 245615,3 145,18 1492,09 45,18 1392,09

2009 283133,3 19874,4 265489,7 107,55 1604,74 7,55 1504,74

2010 339960,6 56827,3 322317,0 120,07 1926,82 20,07 1826,82

2011 369395,2 29434,6 351751,6 108,66 2093,65 8,66 1993,65

2012 421220,6 51825,4 403577,0 114,03 2387,38 14,03 2287,38

2013 449700,4 28479,8 432056,8 106,76 2548,80 6,76 2448,80

2014 449639,8 -60,6 431996,2 99,99 2548,46 -0,01 2448,46

2015 526816,1 77176,3 509172,5 117,16 2985,88 17,16 2885,88

Джерело: розраховано за даними [23; 27]  

42

Додаток Б2 

 

 

Частка соціальних видатків у ВВП України, %

Джерело: складено за [14, с. 189].

43

Додаток Б2

Динаміка соціальних витрат на душу населення, тис дол. США за ПКС

Країни

Роки У середньому за 2003-

2015 рр.

2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015

Люксембург 13,96 15,28 15,59 17,12 17,16 18,57 19,56 18,12 20,75 21,49 22,71 23,40 23,43 19,01 Норвегія 9,43 9,87 10,28 10,91 11,44 12,14 12,74 13,34 13,68 14,40 14,45 14,29 14,99 12,46 Данія 8,61 9,08 9,20 9,76 9,98 10,67 11,56 11,97 13,04 13,36 13,80 13,91 14,29 11,48 Австрія 8,65 9,02 9,13 9,79 10,00 10,64 11,31 11,57 12,20 12,80 13,44 13,66 14,13 11,26 Швеція 9,15 9,59 9,51 10,16 10,52 10,91 11,13 11,44 11,89 12,31 12,70 12,84 13,02 11,17 Бельгія 8,04 8,27 8,54 8,91 9,27 10,10 10,91 10,85 12,01 12,70 13,31 13,34 13,37 10,74 Франція 8,18 8,48 8,90 9,38 9,85 10,17 10,80 9,80 12,11 12,20 12,97 12,97 13,49 10,72 Фінляндія 7,17 7,78 8,03 8,54 8,93 9,64 10,51 10,86 11,39 11,89 12,53 12,59 12,93 10,21 Німеччина 7,87 8,06 8,49 8,77 8,92 9,37 10,01 10,15 10,95 11,08 11,52 11,98 12,11 9,94 Нідерланди 6,75 7,05 7,28 8,28 8,61 8,95 9,53 13,28 10,90 11,19 11,80 11,96 11,15 9,75 Швейцарія 6,73 6,97 7,16 7,51 7,91 8,39 8,39 8,79 10,53 11,27 11,74 11,62 12,48 9,19 Італія 6,60 6,76 7,03 7,59 7,93 8,61 8,97 8,73 9,83 10,04 10,27 10,20 10,81 8,72 Ірландія 5,48 5,93 6,23 6,83 7,61 8,39 9,39 9,60 10,19 10,14 10,44 10,39 11,71 8,64 США 6,13 6,40 6,70 7,10 7,47 7,89 8,71 9,20 9,46 9,62 9,79 10,45 10,72 8,43 Великобр. 6,00 6,54 6,84 7,14 7,29 7,74 8,37 9,89 8,42 8,76 8,92 8,86 9,9 8,05 Іспанія 5,12 5,40 5,78 6,42 6,88 7,57 8,35 7,70 8,72 8,76 8,97 9,01 8,81 7,50 Австралія 5,52 5,73 5,80 6,11 6,40 6,96 7,13 7,29 7,86 7,97 8,98 8,86 9,05 7,20 Японія 5,02 5,33 5,69 5,93 6,27 6,61 7,28 7,36 7,93 8,26 8,46 8,44 8,83 7,03 Канада 5,42 5,70 6,02 6,29 6,49 6,80 7,33 7,57 7,20 7,34 7,62 7,66 7,68 6,86 Ісландія 5,44 5,85 5,72 5,69 5,67 6,24 6,78 9,09 7,16 7,04 7,30 7,27 7,57 6,68 Греція 4,49 4,78 5,15 5,72 5,98 6,58 7,02 8,20 6,83 6,54 6,13 6,14 6,79 6,18 Словенія 4,43 4,73 4,95 5,30 5,31 5,74 6,13 8,22 6,85 6,84 6,93 7,21 7,16 6,14 Н. Зеландія 4,21 4,33 4,56 5,10 5,31 5,77 6,20 6,33 6,68 6,85 7,60 7,84 7,52 6,02 Португалія 4,27 4,41 4,92 5,27 5,50 5,76 6,37 6,24 6,68 6,73 7,21 7,21 7,09 5,97 Чехія 3,73 3,81 3,98 4,26 4,62 4,68 5,30 4,99 5,75 5,80 6,16 6,42 6,59 5,08 Угорщина 3,45 3,50 3,82 4,17 4,36 4,73 4,82 4,43 5,11 5,06 5,31 5,54 5,45 4,60 Ізраїль 4,03 3,98 3,78 3,92 4,08 4,26 4,38 4,58 4,77 4,96 5,17 5,33 6,10 4,56 Словаччина 2,34 2,41 2,64 2,94 3,28 3,65 4,23 6,10 4,56 4,77 5,12 5,21 5,82 4,08 Польща 2,67 2,78 2,90 3,13 3,30 3,66 4,07 3,56 4,47 4,69 5,01 5,14 5,14 3,89 Естонія 1,74 1,99 2,16 2,43 2,75 3,49 3,97 3,39 4,03 4,20 4,37 4,58 4,93 3,39 Корея 1,09 1,31 1,48 1,81 2,00 2,22 2,55 2,67 2,82 3,09 3,33 3,47 3,52 2,41

Україна* 0,98 1,27 1,50 1,71 1,75 2,02 1,96 2,10 2,35 2,48 2,58 2,40 2,11 1,93 Туреччина 1,00 1,02 1,12 1,29 1,46 1,61 1,85 1,99 2,15 2,26 2,39 2,44 3,06 1,82 Чилі 1,26 1,25 1,28 1,28 1,37 1,48 1,74 1,73 2,04 2,17 2,13 2,20 2,63 1,74 Мексика 0,73 0,76 0,86 0,96 1,00 1,13 1,18 1,23 1,26 1,34 1,34 1,43 1,42 1,13

Джерело: статистичні дані ОЕСР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://stats.oecd.org/viewhtml.aspx?datasetcode=SOCX_AGG&lang=en.

44

Додаток Б3

Динаміка показників окремих видів соціальної допомоги

та їх отримувачів в Україні

Показник Роки Показники 2015 р. до

2013 р. 2013 2014 2015

1. Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами 1.1. Середній розмір допомоги, грн 1280,7 1367,97 1389,27 +108,57 1.2. Кількість одержувачів, яким призначено допомогу, тис. осіб

277,7 243,6 229,4 -48,3

1.3. Кількість виплат допомоги, тис. 285,0 250,3 240,0 -45,0 1.4. Сума допомоги, млн грн 365,9 342,4 333,4 -32,5

2. Допомога при народженні дитини 2.1. Середній розмір допомоги, грн 1306,79 1325,93 1262,74 -44,05 2.2. Кількість одержувачів, яким призначено допомогу, тис. осіб

532,7 500,7 470,5 -62,2

2.3. Кількість виплат допомоги, тис. 13781,5 14093,1 16607,3 +2825,8 2.4. Сума допомоги, млн грн 18009,5 18686,5 20970,8 +2961,3

3. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку 3.1. Середній розмір допомоги, грн 355,14 321,35 128,76 -226,38 3.2. Кількість одержувачів, яким призначено допомогу, тис. осіб

1558,2 749,6 65,9 -1492,3

3.3. Кількість виплат допомоги, тис. 18675,9 10104,4 2814,7 -15861,2 3.4. Сума допомоги, млн грн 6632,6 3247,1 362,4 -6270,2

4. Надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам 4.1. Чисельність отримувачів державної соціальної допомоги, (осіб)

404455 378782 393721 -10734

4.2. Нараховано допомоги, млн грн 5220,2 5160,1 5612,1 +391,9 5. Надання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям

5.1. Кількість сімей, яким призначено допомогу

453376 564062 826131 +372755

5.2. Середній розмір допомоги усього, грн

1702,29 1922,37 2082,70 +380,41

5.3. Сума допомоги усього, млнгрн 771,8 1084,3 1720,6 +948,8 6. Надання органами соціального захисту грошової та натуральної допомоги громадянам,

які перебувають у складних життєвих обставинах 6.1. Усього, осіб 748105 659254 645689 -102416 6.1.1. Надано адресної грошової допомоги, осіб

111124 85095 96800 -14324

6.1.2. Надано адресної натуральної допомоги, осіб

510554 427636 425876 -84678

6.2. Сума наданої допомоги, млн грн 117,9 118,1 214,7 +96,8 6.2.1. Сума наданої грошової допомоги, млн грн

58,0 66,9 120,2 +62,2

6.2.2. Сума наданої натуральної допомоги, млн грн

59,9 51,2 94,5 +34,6

Джерело: Статистичний збірник «Соціальний захист населення України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.

45

Додаток В1

 

 

Структура джерел фінансування соціального захисту в Україні

Джерело: Статистичний збірник «Соціальний захист населення України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.

46

Додаток В2

Видатки на соціальний захист за функціями

Функції Роки 2007  2008  2009  2010  2011  2012

Україна ЄС Україна ЄС Україна ЄС Україна ЄС Україна ЄС Україна

Захворювання/ медичне обслуговування

19,6 29,3 18,1 29,5 17,5 29,5 18,3 29,4 17,7 29,2 17,6

Інвалідність 1,7 8,3 1,4 8,3 1,3 7,9 1,2 7,9 1,3 7,4 1,3

Похилий вік 65,5 39,5 68,6 39,6 68,0 38,8 66,6 39,1 66,3 39,4 65,7

Утриманці, що пережили годувальників

0,8 6,2 0,8 6,1 0,8 5,9 0,8 5,9 0,8 5,8 0,7

Сім’я/діти 6,9 8,1 6,9 8,1 8,0 8,1 9,0 8,0 9,8 8,6 10,3

Безробіття 1,8 5,0 1,7 5,0 2,1 6,2 1,8 6,0 2,1 5,8 1,6

Житло 3,1 2,1 2,0 2,0 2,0 2,0 2,0 2,0 2,2 2,1 2,2

Соціальна ізоляція

0,6 1,5 0,5 1,4 0,3 1,6 0,3 1,7 0,4 1,7 0,6

Усього витрати на соціальний захист

100 100 100 100 100 100 100 100 100 100 100

Джерело: показники по Україні - Національні рахунки соціального захисту (НРСЗ) України: Статистичний бюлетень/ Державна служба статистики України; Соціальний захист населення: Статистичний збірник/ Державна служба статистики України; Національні рахунки охорони здоров'я (НРОЗ) України: Статистичний бюлетень/ Державний комітет статистики України - [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/. Показники по ЄС- [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://appsso.eurostat.ec.europa.eu/nui/setupDownloads.doe.