ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

# 41 (1310) 8 жовтня 2012 року

WWW.PEDPRESA.COM ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС: 40123

ЗГАДУЄМО нАйДОРОЖЧИХ

ДІМ ВАЛЕНТИНИ ІВАНІВНИ

ШКОЛА БЕЗ ОЦІНОК

До Валентини Наумової, яка вже 43 роки працює вчителькою молодших класів 64-ї донецької загальноосвітньої школи, возять дітей навіть з інших мікрорайонів. А молоді батьки нерідко планують народження дитини з урахуванням того, коли вона… набиратиме перший клас!

У Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова відбулася презентація навчальних програм для 10 і 11 класів вальдорфських шкіл України. Фахівці запевняють, що учні вальдорфських шкіл не тільки засвоюють знання згідно з державним стандартом України, а й отримують додаткові

шАнОВнІ ОсВІТЯнИ! ДОРОГІ КОЛЕГИ!щороку в розпалі осені ми від-

значаємо чудове, світле й об’єднуюче свято – День пра-цівників освіти, яке відволікає нас від повсякденних клопотів і повертає до часів безтурботного дитинства.

Кожен з теплом у душі згадує свою першу вчительку, класного керівника чи викладача улю-бленого шкільного пред-мета, майстра з ви-робничого навчання чи педагога, який ко-лись прищепив лю-бов і повагу до май-бутньої професії.

Великий кла-сик світової літе-ратури Лев Тол-стой казав: «Чим легше вчителю навчати, тим важче учневі навчатись». І це зрозуміло, адже справжня робота педагога ніколи не завершується годинами, зазначеними в розкладі, й оцінками, виставленими у щоденник. І поза навчальним за-кладом, і після занять ви несете свою високу місію – сіяти мудрість і знання.

Тож сьогодні завдяки вам у нас є привід пишатися нашою освітою, яка має дивовижні традиції, потужну кадрову й ме-тодологічну базу й яку визнає міжнародна спільнота.

Можу ствердно сказати, що День працівників освіти ми зу-стрічаємо з вагомими здобутками. Президент України Віктор Янукович і український уряд поціновує працю вчителя не обі-цянками й запевненнями, а підкріплює конкретними результа-тами й відповідним фінансовим наповненням. Насамперед це стосується підвищення рівня оплати праці педагогів. Упродовж останніх років ми спільними зусиллями модернізуємо зміст освіти, відновлюємо освітні державні програми й розробляємо нові, комп’ютеризуємо школи, повертаємо дитячі садки, забез-печуємо сільські школи автобусами, здобуваємо впевнені пе-ремоги на міжнародних олімпіадах, конкурсах і спартакіадах.

Такі позитивні результати – тільки частина інвестицій у майбутнє української освіти, яку ми, за вашої підтримки, й на-далі впевнено розвиватимемо заради добробуту наших дітей.

Шановні освітяни, колеги, дозвольте привітати вас із про-фесійним святом! Прийміть слова вдячності за вашу щоденну працю й самовідданість, добро і щедрість душі!

Бажаю вам цікавих ідей і знахідок у роботі, відчуття повно-ти й неповторності життя, невичерпних творчих сил, щастя й родинного затишку!

Нехай на довгих стежинах життя вам завжди всміхаєть-ся доля! З повагою,

міністр освіти і науки, молоді та спорту УкраїниДмитро ТАБАЧнИК

Чи знаєте ви, що День учителя – свято міжнародне? До того ж у багатьох країнах учителів

вітають не лише нинішні учні, а й випускники, які вже багато

років тому покинули шкільну домівку. сьогодні до цієї традиції долучаються

«перші постаті» в українській освітній системі.

«Буся семенівна була чудовою вчителькою, й у мене залишилися

тільки світлі спогади…», – згадує свою першу наставницю

Дмитро Табачник. А «Освіта України» пропонує кожному

читачеві згадати своїх улюблених учителів. І навіть якщо немає змоги особисто привітати їх із професійним

святом, то хоча б подумки побажати їм усього найкращого…

СТОР.

6

8

У Національному педагогічному

Драгоманова відбулася презентація навчальних програм для 10 і 11 класів вальдорфських шкіл України. Фахівці запевняють, що учні вальдорфських шкіл не тільки засвоюють знання

12

2 «Освіта України»Головнеза тиждень

Кожен український учень може виграти для своєї школи «Клас

майбутнього» в рамках шостого сезону програми «Samsung назу-стріч знанням». Для цього на пер-шому етапі проекту, який відбу-вається з 1 вересня по 29 жовтня 2012 року, від кожної школи зна-добиться невелике есе (до 500 слів) на тему «Інноваційні технології – краще життя», написане учнем. В есе потрібно описати, як іннова-ційні технології полегшують жит-тя, оптимізують процес навчання, відкривають свободу для творчос-ті й самореалізації.

За результатами першого етапу буде відібрано дві найкращі ро-боти. Переможців визначить екс-пертне журі, яке складається з представників компанії «Samsung Electronics Україна», компаній-партнерів і представників ЗМІ.

На другому етапі школи-пере-можці першого етапу отримають від організаторів цифрові мульти-медійні лабораторії Samsung у скла-ді телевізора, двох ноутбуків, двох планшетів і двох цифрових фотока-

мер. З допомогою цих лабораторій команди навчальних закладів підго-тують презентації соціально орієн-тованих проектів, що демонструють прикладне використання інновацій в освіті і житті суспільства.

Другий етап проекту триватиме з 13 по 28 листопада 2012 року. Школа, яка переможе у другому турі, отримає унікальний «Клас майбутнього», до складу якого увійдуть інтерактивна дошка, но-утбук для вчителя, тридцять но-утбуків для учнів і багатофунк-ціональний пристрій. Клас буде оснащений спеціальним програм-ним забезпеченням і під’єднаний до інтернету.

При обранні найкращого про-екту буде враховано творчий під-хід до використання інформацій-них технологій для вдосконалення процесу навчання і значущість ідеї в аспекті підвищення якості осві-ти та розвитку суспільства.

Есе треба надіслати органі-заторам конкурсу не пізніше 29 жовтня 2012 року, скорис-тавшись електрон ною формою

на офіційному сайті проекту: http://education.samsung.ua або поштою: 01 001, р. Київ, а/я «На-зустріч знанням».

Соціальна ініціатива орієнто-вана на поглиблення знань учнів середніх шкіл у галузі інформа-ційних і комунікаційних техноло-гій (ІКТ), а також вдосконалення процесу навчання в українських школах. За п'ять років існування програми нові комп'ютерні класи та мультимедійні лабораторії були встановлені в 44 школах – пере-можницях проекту. Цього року ак-ція відбудеться при партнерській підтримці компаній Microsoft і BMC ТЕХНО разом з Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти.

Отримати детальнішу інфор-мацію про програму, її прави-ла і результати минулих ро-ків можна на сайті проекту: http://education.samsung.ua. Для акції діє спеціальна гаряча лінія підтримки: 0-800-502-00-00 (усі дзвінки зі стаціонарних телефо-нів в межах України безкоштовні).

За інформацією Урядового порталу, прес-служб МОНмолодьспорту, навчальних закладів, порталу pedpresa.com

Уперше в Україні Міністерство осві-ти і науки, молоді та спорту разом з

освітнім порталом ПедПРЕСА та з учас-тю творчих спілок, провідних дитячих поетів і митців оголошує Всеукраїнський фестиваль поезії для найменших митців і професійних майстрів римованого сло-ва, адресованого дітям! Протягом чоти-рьох місяців ми збирали роботи учас-ників фестивалю: юних – до 10 років, а також дорослих поетів, які пишуть дитячі вірші. За цей час на електрон-ну скриньку фестивалю надійшло понад 500 листів! Це були й індивідуальні за-явки, і групові. Свої вірші на конкурс надсилали не тільки вже визнані дитя-чі поети, а й ті, хто вперше представляє свою творчу роботу на широкий загал.

Через таку велику кількість заявок на участь, більшість з яких надійшла в останні три дні, нам довелося навіть трохи перенести початок голосування. Адже журі фестивалю вирішило віді-брати на порталі ПедПРЕСА найкра-щі вірші учасників. Однак окремо від голосування журі визначить лауреатів і володарів гран-прі в кожній номіна-ції, імена яких стануть відомі під час фінальної частини фестивалю. Тому не варто засмучуватися, якщо Ваша ро-бота не представлена на голосуванні.

Було вирішено не влаштовувати го-лосування в номінації «Кращий дитя-чий малюнок (ілюстрації) до вірша». Організатори фестивалю просять учас-ників надіслати оригінали ілюстрацій за адресою: м. Київ, пр-т Перемоги, 10, каб. 212. Також запрошуємо всіх учас-ників на фінал фестивалю, що відбу-деться 24 жовтня в Київському місько-му Будинку вчителя (за адресою: Київ, вул Володимирська, 57). Під час свята буде відкрито виставку ілюстрацій, а всі учасники отримають дипломи.

Голосувати за учасників фестивалю на порталі ПедПРЕСА (pedpresa.com) можна до 20 жовтня 2012 року.

Автори віршів, які отримають най-більшу кількість голосів у кожній но-мінації, будуть запрошені на фінальну частину фестивалю, де отримають від освітнього порталу ПедПРЕСА корисні й потрібні кожній сучасній людині по-дарунки – електронні книжки!

Проголосувати можна в розділі КОНКУРС на порталі pedpresa.com.

Що нового на ПедПРеСІ ПРофеСІйне Свято

ХоРоша СПРава

ЗаСлуженІ оСвІтяни

новІ теХнологІї

ОБИРАЄМО нАйКРАЩИХ ЮнИХ ПОЕТІВ, ГОЛОСУЄМО ЗА нАйКРАЩІ ДИТЯЧІ ВІРШІ!

Прем’єр-міністр України Микола Азаров під час урочис-тостей з нагоди Дня вчителя привітав працівників освіти

з професійним святом. У зустрічі також брав участь міністр освіти і науки, молоді та спорту України Дмитро Табачник. Глава уряду побажав учителям міцного здоров’я, родинного щастя і вдячних учнів.

«Хочу Вас всіх привітати з прекрасним святом — Днем учителя. Воно справді стало для нас всенародним — давно відзначається, всіма цінується», — зазначив Микола Азаров.

І зауважив, що в нього взагалі особливе ставлення до свят-кування Дня вчителя: «Моя дружина — педагог, має понад 30 років трудового стажу, тому для мене це дуже серйозне свято, а праця вчителя мені добре знайома». Микола Азаров наголосив, що ставиться до вчителів з величезною пошаною: «Я завжди пам’ятатиму свого першого вчителя, та й багатьох інших, які дали мені путівку в життя. Завжди буду вдячний тій школі, яка мене підготувала і дала можливість вступити до Московського державного університету, куди я пройшов

одразу, без будь-яких проблем. А це означає, що підготов-ка, яку провінційна школа дала мені, була дуже хорошою».

На урочисту зустріч із Прем’єр-міністром були запрошені працівники освітньої галузі з усіх областей України. Микола Азаров вручив відзнаки Кабінету Міністрів України 62 осві-тянам, які досягли особливих професійних успіхів.

ВОнИ ДАюТь ПУТІВКУ В ЖИТТЯ

ДИТсАДОК пОВеРнУТь МІСТУ

ЗА нАУКОВУ І пеДАГОГІЧнУ ДІЯЛьнІСТь

ЯК ВИГРАТИ сУЧАснИй КОМП’ЮТЕРнИй КЛАс ДЛЯ СВОЄЇ ШКОЛИ?

Кандидат у депутати обіцяє взяти під особистий контроль передачу на ба-

ланс Києва і відновлення дитячого сад-ка за адресою: Червоноармійська, 81-а.

Плідною і корисною була зустріч кан-дидата в депутати по округу № 221 Ва-силя Горбаля з мешканцями столичних вулиць Червоноармійська і Лаборатор-на. Кияни мали змогу з перших вуст ді-знатися про позицію політика і, звісно, поставити йому запитання. А кандидат отримав чимало інформації щодо про-блем виборців, так би мовити, з пер-шоджерела.

Зокрема, мешканці поскаржилися, що в мікрорайоні ще з дев’яносто дев’ятого року не функціонує дитячий садочок. За їхніми словами, звернення до депутатів Київради, багато з яких, до речі, збираються нині до Верховної Ради, ні до чого не привели. «Це не-

подобство відбувається в самому цен-трі столиці, при тому, що в місті го-стро постала проблема нестачі місць у дошкільних закладах», — з обурен-ням прокоментував ситуацію «Освіті України» Василь Горбаль.

Кричущий факт безгосподарності вразив кандидата, тож він пообіцяв, що доб’ється передачі на баланс міста ди-тячого садка за адресою: Червоноармій-ська, 81-а. «Я беру це питання під свій контроль. Місто отримає новий дитячий садок», — наголосив Горбаль.

Звичайно, хтось може подумати: йдуть вибори, політики багато чого обі-цяють, а потім про обіцянки забудуть. Однак нагадаємо, це вже не перший випадок, коли після втручання Васи-

ля Горбаля (він, до речі, народний де-путат України) схожа проблема була розв’язана. Кияни добре пам’ятають восьмирічну боротьбу за повернення громаді дитсадка № 183 на вул. Пуш-кінській, 33-а. Захисники дитсадка про-йшли через роки поневірянь по судах, акцій протесту, звернень до прокура-тури.

Сьогодні в цій справі поставлено крапку і заклад на Пушкінській готують до виконання його «природних» функ-цій. Повернуть дітям і садочок на Чер-воноармійській, 81-а. В будь-якому разі, Василь Горбаль неодноразово доводив, що слово його тверде.

Юрій ЗУщиК, «Освіта України»

На столичній Оболонській набережній встановлено сві-товий рекорд з наймасовішої зарядки, яка відбулася

в рамках акції «День «Ч» – «День Чемпіонів», в якій взяло участь 15 тисяч осіб. Ініціатор подій – Денис Си-лантьєв – Президент «Фонду підтримки молодіжного та олімпійського плавання», чемпіон світу з плавання, сріб-ний призер Олімпіади в Сіднеї, чотириразовий володар Кубка світу, заслужений майстер спорту.

За словами Дениса Силантьєва, основна мета акції «День «Ч» – пропагування фізичної культури і масово-го спорту, здорового способу життя. «Але світовий ре-корд для нас – не самоціль. Наша мета – повірити в себе, переконатися в тому, що всі ми створені для пе-ремог. І ми це зробили. Ми перемогли, ми стали чемпі-онами. Ми – це українці, кияни, оболонці. Повірили у свої сили і довели, що можемо і вміємо перемагати!», – заявив спортсмен.

Тематичний захід такого масштабу відбувся в Україні вперше. Для фіксації рекорду були запрошені представ-ники Книги рекордів Гіннеса. Подія зафіксована телеві-зійними камерами і космічним устаткуванням. Офіцій-на процедура реєстрації світового рекорду триватиме 10 днів. Попередній рекорд з наймасовішої зарядки був встановлений у Мексиці – в березні 2012 року.

За результатами акції «День «Ч» кожен учасник отри-має іменний сертифікат рекордсмена світу. Видача серти-фікатів здійснюватиметься впродовж жовтня 2012 року.

Міністр Дмитро Табачник привітав директора загальноосвітньої школи I – III ступенів № 20 міста Донецька Інну Домарє-

ву з присвоєнням почесного звання «Заслужений учитель Укра-їни» (Указ Президента № 925) за значний особистий внесок у розвиток національної освіти, підготовку кваліфікованих фахів-ців, багаторічну плідну наукову і педагогічну діяльність та висо-кий професіоналізм.

Зазначимо, що почесне звання «Заслужений учитель Украї-ни» – державна нагорода, яка надається Президентом України відповідно до Закону «Про державні нагороди України». Дмитро Табачник також привітав Інну Домарєву з наступаючим Днем працівників освіти і побажав міцного здоров’я, сил та натхнен-ня, нових творчих здобутків на освітянській ниві.

фІЗкультПРивІт

сВІТОВИй РЕКОРД У «ДЕнЬ Ч» ЗАФІКСОВАнО КОСМІЧнИМ УСТАТКУВАннЯМ

3№ 41, 8 жовтня 2012 року Головнеза тиждень

29 вересня 2012 року в Се-вастополі закінчив робо-

ту VІІI Міжнародний салон вина-ходів і нових технологій «Новий час». Участь у ньому взяли Мініс-терство освіти і науки, молоді та спорту України, Державна служба інтелектуальної власності України та Державне підприємство «Укра-їнський інститут промислової влас-ності» (ДП «УІПВ»). Салон відбу-вався за підтримки Міжнародної федерації асоціацій винахідників (IFIA), Програми Європейського со-юзу (CIUDAD) та Севастопольської міської державної адміністрації.

Цьогоріч на салон приїхало більш як 500 представників провідних спі-лок винахідників, компаній та ор-ганізацій з понад 35 країн світу. Серед них – делегації ІFIA, Всес-вітнього форуму дослідників і ви-нахідників, Всеросійського товари-ства винахідників і раціоналізаторів, Міжнародного інноваційного клубу «Архімед» (Москва), Бельгійської палати винахідників, асоціацій ви-нахідників Боснії та Герцеговини, Асоціації винахідників Словенії, То-вариства винахідників і раціоналіза-торів Киргизії, Польського товари-ства винахідників і раціоналізаторів, Румунського товариства винахідни-ків, Румунського форуму винахід-ників, Белградської асоціації ви-нахідників, Угорського товариства винахідників, Української ради ви-нахідників і новаторів. Також було представлено більш ніж 90 розро-бок винахідників з Тайваню.

Якість розробок, презентованих на салоні, оцінювало міжнародне журі на чолі з професором П’єром Фюм’єром (Бельгія) і національне журі на чолі з представником Укра-їни в Європейській асоціації ТРВЗ севастопольцем Антоном Карловим (Україна).

У ході проведення салону було підбито підсумки VІІ Міжнародно-го конкурсу молодіжних інновацій і розробок «Новий час»: медалями, дипломами й призами салону наго-роджені 144 школярі і студенти, мо-лодіжні організації 10 країн світу: України, Російської Федерації, Ру-мунії, Молдови, Ірану, Польщі, Сло-венії, Єгипту, Боснії і Герцеговини, Тайваню.

Усього журі оцінило 560 розробок (близько 50 % з яких – зарубіжні). Вручено 512 медалей (золотих, сріб-них, бронзових) і 70 дипломів поша-ни, понад 60 призів та інших наго-род салону.

Під час урочистої церемонії за-криття відбулося вручення золотих медалей Всесвітньої організації ін-телектуальної власності (ВОІВ). Ме-даллю «Кращий винахідник» на-городжений професор В. П. Гоч (Севастополь) за комплекс винахо-дів для гармонізації функціонально-го стану людини. Медаллю «Жін-ка-винахідник» – професор М. С. Гончаренко (Харків) за винаходи в галузі здоров’язберігальних техно-логій. Медаллю «Молодий винахід-ник» – аспірантка С. А. Браженко (Полтава) за винаходи в галузі сіль-ського господарства.

Серед лауреатів салону – І. Большакова (Україна), яка отри-мала приз «Жінка-винахідник» за унікальні розробки в галузі вимірю-вань квазістаціонарного магнітного поля. Приз «Молодіжна ініціати-ва» вручений тайванським винахід-никам – Т.-Х. Лін, І.-Ш. Джуанг, Ш.-Ш. Лін – за розробку нового покоління мобільних електронних контролерів.

Гран-прі міжнародного журі вру-чений Х.-Х. Янг (Тайвань) за ме-тод виробництва пакувального біо-розкладального матеріалу.

Спеціальний приз Державної служби інтелектуальної власнос-ті України вручений колективу ви-нахідників ДП «Конструкторське бюро «Південне» (Дніпропетровськ) за розробку хірургічного комплек-су «Плазмамед». Цей комплекс дає змогу медикам проводити хірургіч-не втручання за допомогою високо-температурного плазмового різання, що забезпечує мінімальну крово-втрату та найменше пошкодження тканин у пацієнта.

Спеціальний приз Державного підприємства «Український інститут промислової власності» вручений колективу ДП «УКРНТЦ «Енергос-таль» (Харків) – Д.В. Сталінському, А. А. Павленко, В. К. Китченко – за розробку газотранспортної системи газотурбінної електростанції комбі-нованого циклу, що працює на вто-ринних енергоресурсах.

Салон «Новий час» по праву вва-жається одним із найбільших ви-ставкових заходів в Україні й дає змогу успішно вирішувати марке-тингові завдання у сфері інтелек-туальної діяльності, спрямованої на інноваційний розвиток вітчизняної економіки.

Прес-служба Державної служби інтелектуальної власності України

ректора Донецького державного університету управління.У конкурсі можуть брати участь громадяни України, які вільно володіють українською мовою, мають вчене звання професора, науковий ступінь доктора або кандидата наук і стаж науко-во-педагогічної діяльності не менше ніж десять років.

строк подання заяв – один місяць з дня опублікування оголошення.Особи, які бажають взяти участь у конкурсі, подають такі документи: заяву, особовий лис-ток з обліку кадрів з фотографією, автобіографію, копії документів про вищу освіту, науко-ві ступені і вчені звання, копію трудової книжки, список друкованих праць і винаходів, заві-рених у встановленому порядку. Документи надсилати на адресу: 01135, м. Київ–135, проспект Перемоги, 10, Міністерство

освіти і науки, молоді та спорту України. Телефони для довідок: 481-47-92, 481-32-35.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТи І НАУКи, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНи ОгОЛОшУє КОНКУРС НА ЗАйНяТТя ПОСАДи

цілк

ом о

фіц

ійно

Інтелектуальна влаСнІСтьвІдвеРта РоЗмова

VІІI МІЖнАРОДнИй сАЛОн «нОВИй ЧАс» ЗІбРАВ ВИнАхІДнИКІВ ІЗ 35 КРАЇн СВІТУ

27 бАРМАЛЕйчиКІВ– Коли прийшов працювати у школу піс-ля університету, мені дали п’ятий клас – 27 хлопчиків і 7 дівчаток. Ніхто не міг з ними працювати. Постало питання, як завоювати авторитет у хлопців. Почали з футболу. Спо-чатку сперечалися, чи заб’ють вони мені пе-нальті – з десяти хоч один, а я їм.

Пам’ятаю, дав 10 хвилин, що усі ці 27 бармалейчиків повалили на землю. Але ска-зав: якщо не повалите, будете слухати мене цілий місяць. Костюм вони мені порвали, але не побороли. І що вдієш – слухали. А потім почалося: збір макулатури, мета-лобрухту, різноманітні змагання. Як ви ду-маєте, який клас через місяць посів пер-ше місце?

Не можна сказати, що я про це прочитав у книжках. Само собою прийшло.

Ми цінуємо, коли в нас є старший друг, дуже авторитетний, який щось вміє роби-ти, котрого поважають, який прихильно до тебе ставиться. Це дуже важливо для ді-тей, підлітків.

РЕВОЛЮцІя В ДОшКІЛЛІ– Проблема черг у дитсадках виникла з кількох причин. По-перше, це демографіч-ні ями. В 1985 році в Києві народилася 41 тисяча дітей, а в 1998 році – 19 тисяч. Що робити з садочками, де вже немає дітей? А більшість дитсадків відомчі, закону про дошкільну освіту немає. Керівник підпри-ємства-банкрута продає або віддає в орен-ду приміщення. Так у Києві 250 садочків з обігу було вилучено. І ось з 2001 року роз-починається зростання народжуваності. Са-дочки розтринькали, а дітей народжується більше. І ось у 2010 році на колегії МОНмо-лодьспорту міністр Дмитро Табачник про-голосив «хрестовий похід» за повернен-ня дитячих садочків. За два роки відсоток охоплення дітей дошкільною освітою під-вищився з 63 до 84. Також ми за законом ввели обов’язкову передшкільну освіту. Всі п’ятилітні мають готуватися до школи. По суті, сьогодні в дошкільній освіті відбува-ється революція – законодавча, матеріаль-

на, кадрова. Не переживайте – в державі цей курс уже не зміниться.

ПРО ВчиТЕЛя, йОгО ЗАРПЛАТНЮ І ПОВАгУ В СУСПІЛьСТВІ– Ніколи вчитель не заробляв великих гро-шей. Ця професія – жертовна. Її називають професією від Бога, і це, мабуть, правда. Тому що це єдина професія, яка передає від покоління до покоління досягнення людства, завдяки чому воно взагалі живе. Але дуже важливо інше: моральна підтримка в сус-пільстві, повага до цієї професії. Це страш-но – коли зневажливо ставляться до вчите-ля: не так одягається, не їздив на Кіпр, не може купити собі дорогої книжки. У Василя Сухомлинського є праця «Серце віддаю ді-тям». І це не красива фраза. Це – діагноз. Коли випускаєш клас, ти відрізаєш шмато-чок себе. Ти передаєш разом з ними частину своєї енергії, думок, переживань. Це відби-рає багато сил. Найчастіше з віком хворіють учителі. Професія справді шкідлива. І це пи-тання лише грошима не вирішиш.

У нас є проблема, яку формулюю так: кого жаліти в нашій освіті? Учителя, який 40 років пропрацював на цій дуже важкій роботі, який нажив собі болячок, який має маленьку заробітну плату, але сьогодні не во-лодіє сучасними технологіями. Та хіба винні діти, яким потрібні сучасні знання, яким тре-ба бути конкурентоспроможними, потрібно, щоб учитель зміг їх принаймні навчити вчи-тися. Тому мусимо жаліти і тих, і інших. І тому ми вносили пропозицію, щоб при ви-ході на пенсію педагог отримував пенсію в розмірі 80 відсотків від зарплатні.

ПРО МАйбУТНє шКОЛи– Уже затверджено нові стандарти для 5 – 9 класів. За цими програмами п’ятикласники по-чнуть навчатися з 1 вересня 2013 року. Стар-ша школа – з 1 вересня 2018 року. Плану-ється, що це буде справді профільна школа. Викладатиметься не більше дев’яти предметів. Будуть чітко визначені профілі: гуманітарний, природничий, математичний тощо. Або «мікс» для тих, хто не визначився. Мабуть, буде впро-ваджено обов’язкове вивчення окремих пред-метів іноземною мовою. Наприклад, інформа-тику, наймовірніше, англійською. Тобто зміни плануються досить істотні.

Також ми дали набагато більше свободи школам, педагогічним колективам. Так ось відсоток вільної для вчителя варіативної час-тини в навчальних планах став значно біль-шим. Сьогодні школа може додатково вводи-ти години на вивчення мови чи математики, а може ввести взагалі чудернацькі предмети на зразок, наприклад, ейдетики.

Р.S. На завершення заступник міністра звернувся до дітей із проханням потурбува-тися про одинокого вчителя, який живе по-ряд або працює в їхній школі. В цьому разі слова про повагу до «жертовної, шкідливої для особистого здоров’я» професії педагога будуть підкріплені доброю справою.

Підготував Дмитро шУЛІКІН, «Освіта України»

ПРОФЕсІЯ ВІД БОГА, АЛе ЖеРТОВнА І ШКІДЛИВАперед Днем працівників освіти борис Жебровський зустрівся з членами Київської міської ради старшокласників і юними журналістами «Інформаційно-творчого агентства «юн-пРеС» Київського палацу дітей та юнацтва. Як заступник міністра освіти і науки молоді та спорту України справлявся з учнями, коли працював у школі? Як мають ставитись у суспільстві до професії вчителя? Якою буде наша школа завтра? Це далеко не повний перелік запитань, порушених під час відвертої розмови. Отже, борис Жебровський про…

4 «Освіта України»уКРаЇнаі світ

рекл

ама

Українськийдержавний

центр міжнародної

освіти

Освіта в УкраїніEducation in UkraineОбразование в Украине

Україна завжди славилась своєю гостинністю та толерант-ним відношенням до іноземних громадян і особливо сту-дентів. Адже понад 240000 іноземних громадян у свій час здобули освіту саме в нашій державі. Для більшості з них Україна по праву стала другою батьківщиною.

Якщо Ви бажаєте навчатись в Україні, то на усі запи-тання можна отримати відповіді на нашому веб-сайті intered.com.ua, або звернувшись із запитанням на нашу електронну адресу: intered@intered.com.ua.

01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 11,

тел./факс: (044) 234-6911www.intered.com.ua

е-mail: intered@intered.com.ua

За роки існуван-ня Українського державного цен-

тру міжнародної осві-ти це – перший захід, коли У ДЦМО представ-ляв Україну на офіційно-му рівні з власним ви-ставковим стендом. На стенді УДЦМО також було представлено ін-формаційні матеріали 27 вищих навчальних закла-дів України.

НА ВСІх КАНАЛАх НТВ «СПІВДРУжНІСТь»Усього в міжнародній виставці взяли участь 20 країн світу, зокрема Ве-ликобританія, США, Ні-меччина, Канада, Швей-царія, Чехія, Південна Корея, Кіпр, Литва, Біло-русь, Об’єднані Арабські Емірати та багато інших. Із Росії були тільки окремі ВНЗ Санкт-Петербурга.

Перед початком ви-ставки Посол Украї-ни в Азербайджанській Республіці Олександр Міщенко та директор УДЦМО Василь Шик протягом 40 хвилин да-вали інтерв’ю в прямому ефірі на першому кана-лі національного телеба-чення Азербайджану.

20 вересня стенд У ДЦМО відвідав міністр освіти Азербайджану. Цей

сюжет був показаний по усіх телевізійних каналах НТВ «Співдружність» кра-їн СНД. Окрім цього, під час виставки було дано інтерв’ю ще трьом теле-візійним каналам, а та-кож іранському каналу телебачення. 21 вересня в рамках заходу відбула-ся презентація на тему «Система освіти України», на якій були старшоклас-ники, їх батьки й журна-лісти. Вони дізналися про систему освіти України, порядок організації при-йому іноземців на на-вчання, отримали відпові-ді на численні запитання. Цього самого дня другий національний канал те-лебачення Азербайджану взяв інтерв’ю в директо-ра У ДЦМО.

Протягом трьох ви-ставкових днів стенд УДЦМО відвідали понад 1500 учнів випускних класів і студентів ви-щих навчальних закла-дів Азербайджану. Було роздано понад 3000 бу-клетів ВНЗ та іншої до-відкової інформації.

КРАСиВА І бЕЗПЕчНА КРАЇНА На презентації відві-дувачам розповіли про

систему вищої освіти України, про визнання українських дипломів в інших країнах, про най-сильніші наукові шко-ли, інновації в системі освіти, конкурентоспро-можність наших спеціа-лістів на міжнародному ринку праці. Не обми-нули увагою й умови в’їзду іноземних сту-дентів в Україну та їх проживання під час на-вчання.

Презентацію від-крив директор «Україн-ського державного цен-тру міжнародної освіти» М ОНмолодьспорту Ва-силь Шик. Він окреслив особливості вітчизняної освітньої галузі, розпо-вів про умови нашого законодавства стосов-но прийому зарубіжних студентів, в тому числі громадян Азербайджану.

Потім узяла слово ди-ректор державного під-приємства «Інформа-ційно-іміджевий центр» М О Н м о л о д ь с п о р т у України Вікторія Сергі-єнко.

– Навчатися в Укра-їні престижно, – за-значила вона. – Укра-їна входить до десятки держав, які мають най-

більшу кількість зару-біжних студентів і в якій немає міжрасових, ет-нічних і релігійних кон-фліктів. Освіта в нас де-шевша, ніж у Європі, і безпечніша, ніж у бага-тьох країнах. А рівень спеціалістів такий са-мий, як і в Європі та Північній Америці. Іно-земні студенти здобува-ють дипломи державно-го зразка двома мовами, і їх визнають у всьому світі. Україна – красива і дружня держава. Жи-вучи і навчаючись тут кілька років, не полюби-ти її неможливо. У здо-бутті освіти в Україні є лише один мінус – піс-ля завершення навчання вам не захочеться зали-шати цю країну.

Після Вікторії Сер-гієнко виступив дирек-тор Центру міжнарод-ного співробітництва Харківського національ-ного університету іме-ні Каразіна Станіслав Ігнатьєв. Він розповів про інновації в системі освіти України. Приєд-нання країни до Болон-ського процесу не лише підвищило рівень вищої освіти, а й відкрило ви-пускникам українських ВНЗ можливість працев-лаштування в Європі.

Також на презентації виступили проректор з навчально-педагогічної роботи Харківського на-ціонального університе-ту імені Каразіна Зариф Назиров і декан фа-культету навчання іно-земних громадян Хар-ківського національного університету радіоелек-троніки Мурад Омаров з презентаціями своїх уні-верситетів.

Після офіційної части-ни майбутні студенти та їхні батьки мали можли-вість особисто поспілку-ватися з представниками міністерства і престиж-них українських ВНЗ і отримати відповіді на свої запитання.

Едуард ТУРЛО, журналіст

ДЕРжАВНЕ ПІДПРиєМСТВО ПО ТОРгІВЛІ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТи І НАУКи, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНи РЕАЛІЗУє ОбОВ’яЗКОВУ ДІЛОВУ ДОКУМЕНТАцІЮ (НОВОгО ЗРАЗКА, ЗАТВЕРДжЕНУ НАКАЗОМ МІНІСТЕРСТВА ВІД 10.05.2011 р. № 423) – НАВчАЛьНО-НАОчНІ

ПОСІбНиКи, ПІДРУчНиКи, ДОПОМІжНІ ЗАСОби НАВчАННя ТА шКІЛьНЕ ОбЛАДНАННя, РЕКОМЕНДОВАНЕ МІНІСТЕРСТВОМ ДЛя ДОшКІЛьНих І ЗАгАЛьНООСВІТНІх ЗАКЛАДІВ:

Перелік зразків обов’язкової ділової документації№ п/п найменування ціна

1 Класний журнал I – IV 23,002 Класний журнал V – XI 29,003 Табель навчальних досягнень учня I – IV кл. 0,354 Табель навчальних досягнень учня V – XI кл. 0,355 Особова справа учня 1,706 Алфавітна книга запису учнів 28,007 Книга наказів з основної діяльності 16,008 Книга наказів з кадрових питань 16,009 Книга обліку і видачі свідоцтв та бланків додатків до свідоцтв 21,0010 Книга обліку і видачі атестатів та додатків до атестатів 18,0011 Книга записів наслідків внутрішнього контролю 16,0012 Журнал обліку пропущених та замінених уроків 8,00 13 Журнал групи продовженого дня 13,5014 Книга протоколів засідання педрад 16,0015 Журнал обліку роботи гуртка 9,50

м. Київ, тел./факс: (044) 456-24-31, моб.: 067-794-79-34, 093-149-81-15, e-mail: averg@ukr.net

(для заявок) сайт: www.dpotp.com.ua

наші представництва:м. Луцьк, тел.: 0332-246-368;м. Тернопіль, тел.: 0352-253-705; м. Луганськ, тел.: 0542-551-381;м. Одеса, тел.: 0482-633-401;м. Івано-Франківськ, тел.: 0342-580-514;м. Рівне, тел.: 0362-282-888.

рекл

ама

нАшА ОсВІТА СпРАВИЛА ГАРне ВРАЖеннЯ нА АЗеРбАйДЖАнЦІВУ баку відбулася міжнародна виставка «Освіта і кар’єра». Її було організовано на державному рівні за офіційної підтримки Міністерства освіти Азербайджану. презентація української системи освіти викликала велику зацікавленість у відвідувачів виставки – абітурієнтів, студентів, учнів старших класів і їхніх батьків. Тобто у всіх тих, хто бажає здобути якісну освіту.

5№ 41, 8 жовтня 2012 року ПРяМаМова

– Святославе Миколайовичу, як Ви оцінюєте роботу, що проводить Інститут інновацій-них технологій і змісту освіти МОНмолодьспорту? Над якими масштабними проектами нині працює колектив установи?

– Діяльність нашого інсти-туту – державної наукової установи – вважаю особли-во важливою ланкою робо-ти МОНмолодьспорту. Зокре-ма, інститут вирішує завдання, пов’язані з виконанням загаль-нодержавних програм, спря-мованих на підвищення якос-ті освіти. Адже освіта, освітні послуги, що надаються в Укра-їні, повинні відповідати вимо-гам суспільства, новим сучас-ним тенденціям.

Фахівці інституту беруть участь у науково-практичних конференціях і семінарах з про-блем освіти. Це дає змогу уза-гальнювати передовий педаго-гічний досвід і впроваджувати в навчально-виховний процес про-гресивні педагогічні технології.

Охоплюючи дошкільну, се-редню, професійно-технічну й вищу ланки освіти, ІІТЗО забез-печує координацію видання на-вчально-методичної літератури для навчальних закладів Укра-їни, експериментальну апроба-цію і експертизу, забезпечен-ня навчального процесу новим поколінням підручників і по-сібників. Проводиться систем-на робота щодо поліпшення якості підручників, їхньої зміс-тової частини, вдосконалення й оновлення методик викладання.

Серед інших напрямів робо-ти інституту: виконання програ-ми «Шкільний автобус», роз-робка сучасного електронного контенту, інформатизація і комп’ютеризація навчально-ви-ховного процесу, забезпечення загальноосвітніх навчальних за-кладів сучасною комп'ютерною технікою. Так, наприклад, у 2011 році з ініціативи Прези-дента України в рамках програ-ми «Сто відсотків» усі спеці-алізовані школи-інтернати для дітей-сиріт отримали по одно-му інноваційному навчально-му комп’ютерному комплексу на основі сучасних портатив-них комп’ютерів і мультиме-дійний проектор. Також нада-но програмне забезпечення, що відповідає вимогам навчальної програми. А це, загалом, 357 комп’ютерних комплексів. Та-кож протягом минулого року 722 навчальних заклади за-безпечено новими навчально-комп’ютерними комплексами для оснащення кабінетів інфор-матики. Сьогодні молоде поко-ління набагато більше дивить-ся в екрани, аніж у книжки. І ми розуміємо, що при розробці навчальної літератури це також потрібно враховувати.

Робота з обдарованою тала-новитою молоддю, проведення олімпіад, наукових конкурсів, турнірів для школярів і студен-тів – все це теж є важливими складовими нашої роботи.

ВиДАННя ПІДРУчНиКІВ ПРОфІНАНСУВАЛи МАКСиМАЛьНО– Першокласники вже навча-ються за новими підручниками. Чи всі малята отримали їх вчас-но? Які особливості цьогорічної роботи з їх створення?

– У 2012 – 2013 навчаль-ному році учні 1 класу поча-ли навчатися за новою програ-мою і, відповідно, – за новими підручниками. Вперше за бага-то років міністерство своєчасно забезпечило їх створення, друк і розвезення до всіх шкіл. А це – майже 4,5 мільйона під-ручників.

Цьогоріч усі першачки по-клали до портфеликів комп-лекти нових сучасних книжок, над якими впродовж року пра-цювали не лише автори, а й науковці, методисти, педагоги-практики. Їх експертиза здій-снювалася під час Всеукраїн-

ського конкурсу рукописів. До створення підручників було за-лучено художників, психологів, фахівців з видавничої справи, які працювали у складі видав-ничої ради, створеної при Ін-ституті інноваційних технологій і змісту освіти.

Уперше за роки незалеж-ності України програма ви-дання навчальної літератури профінансована максималь-но – 233,2 мільйона гривень. Це дало змогу забезпечити підручниками не лише першо-класників, а й додатково вида-ти підручників для учнів 11 кла-су. Адже порівняно з минулим роком контингент учнів збіль-шився, отже, зросла і потреба в підручниках.

Для порівняння: раніше про-грама фінансувалася в обмеже-них обсягах, тому забезпечували підручниками лише одну пара-лель класів. Це призводило до неповного задоволення потре-би в підручниках і посібниках для шкіл, ПТНЗ, дошкільних на-вчальних закладів.

Цьогоріч нам вдалося виріши-ти багато важливих питань. До кінця календарного року перед-бачається видати підручники і навчальні посібники для учнів з особливими освітніми потре-бами, забезпечити шкільні біблі-отеки художніми творами серії «Шкільна бібліотека», а також видати і доставити до обласних

книжкових баз підручники для учнів другого класу, створені за новими програмами.

– Як відбувається процес під-готовки до друкування підруч-ників для учнів 5 – 9 класів ЗНЗ?

– Як відомо, всі рукописи для шкіл мають пройти про-цедуру конкурсного відбору. Нині – завершальний етап Всеукраїнського конкурсу ру-кописів підручників для учнів 5 – 9 класів. Проведено екс-пертизу рукописів, узагальне-но відповідні рейтинги. Триває розгляд апеляцій від учасників І етапу конкурсу.

За результатами роботи конкурсної і апеляційної ко-місій узагальнені матеріали будуть подані на розгляд ко-легії міністерства. Перемож-цями конкурсу будуть визнані комплекти конкурсних матері-алів, які за результатами всіх експертиз отримали найвищі підсумкові рейтинги і посіли І та ІІ місця.

Важливо, що авторські ко-лективи рукописів-переможців конкурсу створюватимуть і на-ступні підручники – для учнів 6 – 9-х класів. Так ми забез-печимо змістову послідовність

їх створення. До 1 лютого 2013 року буде організовано прийом рукописів для учнів 6 класу, а протягом березня і квітня – громадське обговорення ори-гінал-макетів цих підручників.

352 МІЛьйОНи НА «шКІЛьНий АВТОбУС»– Як ви оцінюєте цьогорічну роботу з упровадження про-грами «Шкільний автобус»?

– За весь час виконання програми протягом 2012 року до обласних управлінь і район-них відділів освіти надійшла ре-кордна кількість шкільних ав-тобусів. Завдання уряду щодо забезпечення засобами безпеч-ного перевезення дітей і педа-гогічних працівників, які про-живають у сільській місцевості, успішно виконується.

Цьогоріч на виконання за-вдань і заходів Державної ці-льової соціальної програми «Шкільний автобус» запланова-но виділити 352 мільйони гри-вень. Станом на жовтень 2012 року вже закуплено й доставле-но до районних управлінь осві-ти 900 шкільних автобусів. Це майже стільки транспортних засобів, скільки було поставле-но за всі попередні роки, ра-зом узяті.

Наприклад, за період з 2003 по 2011 рік до Херсонської об-ласті за державні кошти було поставлено 40 шкільних авто-

бусів. Натомість у 2012-му – 37. До Волинської об-ласті в попередні роки поставлено 33 авто-буси, протягом цього року – 29. Тож сьо-годні вже можемо го-ворити про хороші результати. Понад 70 % школярів, які проживають у сіль-ській місцевості, їдуть до навчаль-них закладів саме шкільни-ми автобуса-ми.

За умови в і д п о в і д н о -го фінансу-вання решту т р а н с п о р т -них засобів, а це – по-над 1300 шкіль-них автобусів, можна буде за-безпечити протягом 2013 року.

УКРАЇНА І РОСІя НА ПЕРЕхРЕСТях ІСТОРІЇ– Розкажіть про міжнародну співпрацю в роботі інституту, зокрема – про спільну робо-ту над методичним посібником для вчителів історії «Україна і Росія на перехрестях історії».

– Наш заклад підтримує й проводить різноманітні проекти, серед яких – робота спільних комісій: українсько-польської з історії і географії, українсько-російської. Найважливішим рі-шенням, на мою думку, є те, що в ході роботи досягнуто до-мовленостей про двосторонній аналіз підручників. Робота над удосконаленням змісту навчаль-ної літератури для нас є пріори-тетним завданням. Йдеться не лише про методичну складову створення сучасного підручни-ка для школярів, а й полігра-фічні аспекти – вибір форма-ту і обкладинки книжки.

У грудні 2010 року відповідно до рішення підкомітету з питань гуманітарного співробітництва Українсько-Російської міждер-жавної комісії було підписано наказ МОН «Про утворення ро-бочої групи для розробки спіль-ного посібника з проблем історії України та Росії». Тоді ж учені, методисти і вчителі обох кра-їн розпочали підготовку текстів. Нещодавно, в рамках проведен-ня Днів освіти і науки Російської Федерації в Україні, було пре-зентовано зміст перших модулів спільного методичного посібни-ка для вчителів історії «Україна

і Росія на перехрестях історії». Цей посібник складатиметься з окремих проблемно-хронологіч-них модулів, присвячених пе-редусім темам історії культури, міжкультурних зв’язків. А та-кож, певною мірою, тим про-блемам і явищам історії, оцінки яких базуються на таких мето-дологічних основах, на загально-людських цінностях.

Розділи посібника – моду-лі – це добірка матеріалів для вчителів, які можна викорис-товувати на уроках. Вони охо-плюють найцікавіші теми спіль-них проблем історії обох країн і збагачують методичний арсе-нал педагогів. Особливо в робо-ті з формування в учнів умінь формулювання самостійних ви-сновків на основі аналізу різних історичних джерел, порівнянні думок різних істориків.

– Що є запорукою хорошої ро-боти установи?

– Вважаю, що одним з клю-чових завдань, яке має ставити перед собою кожна інституція, є підвищення якості її роботи. Це насамперед пов’язано з компе-тентністю й професіоналізмом усіх працівників, результатив-ністю виконуваних завдань.

Системна організація робо-ти, науковий, зважений підхід до стратегічного планування розвитку і забезпечення потреб сучасної освіти – основна за-порука успішної діяльності ін-ституту як профільної устано-ви МОНмолодьспорту.

розмову вів Максим КОРОДЕНКО, «Освіта України»

сВЯТОсЛАВ сЕРЕБРЯнсЬКИй: нАША МеТА – пІДВИЩеннЯ ЯКОСТІ ОСВІТИпро стратегічні завдання, роботу над створенням і доставкою підручників, виконання програми «Шкільний автобус» і запоруку успішної роботи установи розповідає перший заступник директора Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОнмолодьспорту Святослав Серебрянський

ДО ствОреННя ПіДрУчНиків Для ПершАчків бУлО ЗАлУчеНО й ХУДОжНиків, ПсиХОлОгів, ФАХівЦів З виДАвНичОї сПрАви, які ПрАЦювАли У склАДі виДАвНичОї рАДи, ствОреНОї При іНститУті іННОвАЦійНиХ теХНОлОгій і ЗМістУ Освіти

комПетентно

КНижКи ДЛя УчНІВ ПЕРшОгО КЛАСУ бУЛи ДОСТАВЛЕНІ ВчАСНООлена ОнАцЬ, Президент Асоціації директорів шкіл України, директор спецiалiзованої школи № 41 iмені З.К. слюсаренка шевченківського району міста Києва:– підручники для учнів першого класу, які цього року друкувалися за держав-ним замовленням, були доставлені вчасно. Звичайно, у школах є певні про-блеми із забезпеченням книжками, але це не стосується перших класів. Крім цього, всі питання можна вирішити.Щодо змісту підручників відзначимо позитивні моменти. У нас була можли-вість обрати для себе книжки певних авторів. Зазначу, що підручники для першокласників – якісні, містять легкі й зрозумілі завдання, яскраві малюн-ки. В усіх примірниках є вкладки, що відображають зміст і допомагають вчи-телеві готуватися до уроку. Дехто скаржиться на зміст підручників. Я вважаю, що вони не є складними для першокласників, а багато що залежить від учителя і від розуміння батьків.

бусів. Натомість у 2012-му – 37. До Волинської об-ласті в попередні роки поставлено 33 авто-буси, протягом цього року – 29. Тож сьо-годні вже можемо го-ворити про хороші результати. Понад 70 % школярів, які проживають у сіль-ській місцевості, їдуть до навчаль-них закладів саме шкільни-ми автобуса-

За умови в і д п о в і д н о -

т р а н с п о р т -них засобів, а це – по-над 1300 шкіль-

нАША МеТА – пІДВИЩеннЯ ЯКОСТІ ОСВІТИ

6 «Освіта України»учителя

День

Моя перша вчителька – вчитель початкових класів серед-ньої школи № 106 Шевченківського району міста Києва буся Семенівна Рєзнік. Для неї це був останній набір першокласників. Вона нас «провела» від 1-го до 3-го класу і далі, у зв’язку з віком, класів уже «не брала».

буся Семенівна була для нашого класу навіть не мату-сею, а, швидше за все, бабусею.

Мене не хотіли брати до школи, оскільки на той момент мені було лише шість років. Тоді з

цим було досить суворо, і я пішов до шко-ли, яку закінчила моя мама. Її колишній класний керівник Віра Кузьмівна була за-вучем школи. Сувора жінка, зовні схо-жа на видатну актрису Марію Микола-ївну Єрмолову, в строгій чорній сукні. Вона сказала моїй мамі, що найкращим учителем початкових класів є буся Се-

менівна Рєзнік, і якщо є ще місця, рекомендує саме її клас. Ми пішли знайомитися, і вчителька мені сподобалася одразу – у неї був надзвичайно лагідний погляд. У старому приміщенні було холодно і влітку, тож буся Семенівна носила темну закриту сукню з брошкою та оренбурзьку пу-хову хустку на плечах. Дві проблеми ми з нею розв’язали. найбільша і найстрашніша пробле-ма – я був шульгою, а ми тоді писали лише чорнильними ручками. Це був жах: палички, нулики і вправи розмазувалися, і це мене страшенно розчаровувало і пригнічувало. І майже всю першу чверть буся Семенівна займалася зі мною, дозволяючи мені писати ті нулі олівцем, у лівій руці. Тоді була, на мою думку, неправильна і жорстка вимога: всіх ліворуких перевчити і змусити пи-сати правою рукою. Ось ми з бусею Семенівною і займалися індивідуальним письмом. Її добре ставлення істотно допомагало мені. «Ось бачиш, Дмитрику, сьогодні в тебе вже набагато краще написання», – підбадьорювала мене вчителька.Друга проблема, яку розв’язала буся Семенівна, полягала в тому, що вона не лише пильнувала за нашими заняттями й прогулянками, а й полегшувала нам їх. Ще не всі з нас уміли шнурувати черевички, правильно застібатися. Але жоден учень не виходив на вулицю, поки, як у дитячому садочку, буся Семенівна не перевірила його готовність до прогулянки. А після занять вона виво-дила нас усіх у двір і передавала батькам з рук у руки, особисто. Ледь не на кожному занятті ми розглядали з нею правила дорожнього руху, тож я й досі пам’ятаю, що трамвай треба обходи-ти спереду, а тролейбус – лише позаду. І цьому, як першій молитві, нас теж учила наш перший педагог. Щоправда, читати й писати мене навчила не буся Семенівна, адже я прийшов до шко-ли, вже вміючи це. біда лише в тому, що писав лівою рукою, і буся Семенівна мене перевчила.про її самовідданість і людяність свідчить такий красномовний епізод зі шкільного життя. В на-шому класі був один хлопчик, котрий якось довго терпів на уроці, а потім з ним трапилася ве-лика неприємність. І ось наша вчителька випрала весь його одяг, замотала дитину у свою роз-кішну оренбурзьку хустку – щоб не простудився. Тож, коли за хлопчиком прийшла мама, буся Семенівна віддала його одяг, висушений на батареї, і попросила не сварити сина, адже він і так дуже пригнічений тим, що сталося.Вона була чудовою вчителькою, і в мене залишилися лише світлі спогади. буся Семенівна завжди намагалася привчити нас до фізичних вправ, прищепила любов до прогулянок на повітрі, і я й досі вважаю це її своєрідним заповітом. Тому переконаний, що кожен учитель початкових класів хоча б 40 хвилин повинен присвятити фізичним вправам і прогулянкам учнів, подбавши, щоб усі були тепло вдягнені та взуті – так, як дбала колись про нас буся Семеніна.

Моєю першою вчителькою була Варвара Олексіїв-на Кравченко у школі № 40 міста Дніпропетровська. повинен одразу сказати, що в моїх спогадах і сьо-годні першим педагогом була і залишилася та лю-дина, яка є для мене зразком першого вчителя. З одного боку – це дуже красива статна жінка. З ін-шого – людина, яка вміє гарно говорити. З третьо-го – завжди надзвичайно уважна і, водночас, стро-га вчителька, яка вимагала передусім розуміння: ти прийшов до школи, а не в дитячий садок. Варвара Олексіївна була саме такою людиною. І найголовні-ше, чого я донині не забув: вона завжди давала своєрідний «аванс» учневі для того, щоб він, ро-зуміючи, що йому завищили оцінку і десь є недо-опрацювання, наступного разу виправився і досяг та-кого результату, за який йому не було б соромно. Ось таке вміння стимулювати своїх учнів до розви-тку, досягнення визначеної мети я і вважаю даром, який має не кожен учитель. А тим більше – вчитель молодших класів. І мені дуже хотілося б, аби в на-ших школах учителі передусім бачили не лише ди-тину, яка приходить зранку і йде ввечері. А дитину, в якої є батьки, покликані розв’язувати всі її про-блеми. Вчитель повинен бачити майбутнього грома-дянина України, в якого обов’язково закладені дуже гарні людські якості. І саме від педагога залежить, чи ця дитина стане життєздатною в нашому суспіль-стві, починаючи від уміння спілкуватися в колекти-ві. Місія педагога – прищеплювати учневі бажання

пізнавати світ. І най-головнішим у цьому пізнанні є підтримка творчих і позитивних рис характеру ма-ленької за віком лю-дини. Разом з тим на педагога покладено за-вдання викорінювати в дитині такі риси, які в цивілізова-ному суспільстві є неприйнятни-ми – жадіб-ність, заздрість, злість і непова-гу до своїх од-нолітків.Саме тому я глибоко вдяч-ний Варварі Олексіївні, адже знаю: в нашому кла-сі, коли ми зустрічаємося, в усіх – тільки світлі й добрі спогади про нашу вчительку, якої з нами сьо-годні уже немає…Користуючись нагодою, я хотів би висловити щирі побажання здоров’я і добра всім учителям, які сьо-годні працюють у школах. А особливо – моїм педа-гогам, які продовжують працювати в середній шко-лі № 40 міста Дніпропетровська.

– До першого класу я пішов у середню школу № 81 на березняках; було це в далекому 1975-му році, – згадує народний депутат України, член Комітету з питань науки і освіти Сергій баранов-Мохорт. – протягом усіх років я отримував най-більше задоволення від навчання не в інституті та університеті, а саме у школі. Вміння виклада-ти предмети так, щоб нам було цікаво, щоб ми захоплювалися – ось якими були мої вчителі. З уроків мені найбільше подобалася математи-ка, яку вела класний керівник – павленко Іри-на Кузьмівна, і фізика, яку викладав покійний Зубенко Геннадій Михайлович. після опитування на уроці він завжди ставив дві оцінки: за зна-ння й за реалізований чи не реалізований по-тенціал (за старанність).проте мої найяскравіші враження – від моєї першої вчительки бородянської белли Самій-лівни. ніхто з учителів не вкладав у нас стіль-ки уваги, добра і терпіння, як вона. пам’ятаю, як третього вересня (мій день народження) бел-

ла Самійлівна перед усім класом подарувала мені альбом для марок, про який я давно мрі-яв. Дивувався, звідки вона дізналася, який по-дарунок я хотів отримати. І тільки через роки батько зізнався, що придбав альбом і передав учительці, щоб вона його подарувала. Так бать-ко прищепив мені любов до першої вчительки. про альбом я забув, а ось повага до неї зали-шилася назавжди.

перша вчителька – людина особлива. Для кожної дитини вона майже як мати. найперші шкільні дні, перші труднощі і здобутки в навчанні, яскраві спогади дитинства – все це пов’язано з нею, рідною вчителькою. А чи знаєте ви, що День учителя – свято міжнародне? причому в багатьох країнах учителів вітають не лише нинішні учні, а й випускники, які вже багато років тому покинули шкільну домівку. Сьогодні до цієї традиції долучаються «перші постаті» в українській освітній системі. А «Освіта України» пропонує кожному читачеві згадати своїх улюблених вчителів. І навіть якщо не виходить особисто привітати їх із професійним святом, то хоча б подумки побажати їм усього найкращого…

Особистість першої вчительки – надзвичайно важлива, адже саме в першо-му класі, безумовно, закладаються основи всього – знань, корисних зви-чок, характеру людини.Моя перша вчителька – Євгенія Антонівна Архипова – застосовувала до нас метод фанатичної дисципліни в класі. Крок ліворуч, крок праворуч на уроці, лінь, невиконання завдання знищувалися в зародку. Іноді це були методи, які сьогодні назвали б непедагогічними: наприклад, 25-ра-зове переписування учнем того уривку, де він зробив помилку, або демонстрація власної двійки на перерві всім навколо. Круто, зви-чайно. Але, можливо, саме тому, коли Євгенія Антонівна випускала нас у 4-му класі, більше половини учнів класу були відмінниками. І саме в нашому класі було найбільше медалістів, і 95 % моїх одно-класників вступили до вищих навчальних закладів, що для періоду кінця 60-х рр. було надзвичайно високим показником. Я й досі не знаю – чи випадковість те, що ми зібралися усі такі здібні, чи це наша вчителька заклала в нас таке вміння працювати і відповідальність за результат. Думаю, що все-таки це її заслуга: один – два зразко-вих учні можуть бути випадковістю, а коли зразковий весь клас – це вже закономірність.переконаний: роль першої вчительки є надзвичайно важливою – її особистість, вимоги, фанатична від-даність роботі. Разом із тим Євгенія Антонівна вміла і всміхатися, і зрозуміти межу, за якою в дитини може виникнути відчай або образа. І сьогодні, коли ми розпочали старт нової української школи, я по-стійно наголошую на величезному значенні вчителя першого класу, його професійної та психологічної під-готовки. І кожен директор школи повинен дуже прискіпливо ставитися до відбору таких педагогів, адже першого педагога всі повинні згадувати лише добрим словом і почуттям вдячності. І не завжди вчителям може допомогти досвід, адже діти змінюються. незмінними залишаються лише добра усмішка і слово підтримки. А за великим рахунком, перша вчителька – це велика державна посада.

Цікава нез’ясовна річ – людська пам'ять... Іноді складно пригадати, кому дав почитати книжку тиждень тому, а ось свого першого вчителя пам'ятає ко-жен, навіть через 50 – 60 років. Чому? Тому що він – перший. І саме з ним пов'язані перший навчальний клас, пер-ша парта, перша оцінка, перші знання і перші життєві уроки.І лише подорослішавши, ми розуміємо, яку важливу роль у нашому житті віді-грав наш перший учитель. Тільки з ві-ком усвідомлюєш, скільки зусиль і пра-ці коштувало йому розкрити і виховати в кожному з нас особистість, віддаючи всього себе без залишку. Саме він ра-

дів нашим першим успіхам, шукав ці-каві теми і варіанти подачі матеріалів, проводив безсонні ночі за копіткою пе-ревіркою зошитів.Як митець живе своїми картинами, скульптор – статуями, кухар – кулі-нарними шедеврами, так і викладачі переймаються нашими починаннями і помилками, досягненнями й успіхами, думками і вчинками.бути першим завжди складно, а першим у душах і серцях маленьких дітей – удві-чі складніше. на плечах кожного вчите-ля лежить величезна відповідальність за майбутнє свого учня. Адже саме вони не тільки проходять з нами шлях знань

від букваря до глобальних питань на-шої цивілізації, а й прокладають доро-гу в успішне майбутнє.Моя перша вчителька – павлюченко на-таля Дмитрівна. хіба можна її забути?!Я чекав, а саме так мене підготували до школи батьки, ласкаву другу маму – так і вийшло: з чарівною усмішкою та очима, що випромінюють доброту, з'явилася вона в нашому першому класі.Саме моя перша вчителька навчила мене правильно тримати ручку, виводити кож-ну букву і цифру, рахувати в стовпчик... А як захоплювали заняття, які вона для нас проводила! Кожне з них – нове від-криття! навіть урок математики пере-

творювався на казку. Дуже дохідливо і наочно пояснювала математичні дії і правила правопису. Всі уроки пролітали як одна мить, якщо, звичайно, не раху-вати часу, котрий відводився для пере-вірки домашнього завдання.Я з величезною вдячністю згадую ната-лю Дмитрівну – молоду енергійну жінку, акуратну і пунктуальну в усьому. Вимо-гливу до себе і до нас, першокласників. незважаючи на природну м`якість її ха-рактеру, поблажливості в навчанні ми не знали. наталя Дмитрівна вимагала дис-ципліни і відповідальності, як від кур-сантів військового училища. І, звичай-но, нам, семирічкам, було нелегко. Але,

як свого часу сказав Суворов: «Важко в навчанні – легко в бою». напевно, саме про таких людей кажуть: строга, але справедлива. Це вона закла-ла в нас поняття про справжню дружбу, розуміння, підтримку і взаємодопомогу, доброту і мудрість, прагнучи виховати в кожному з нас гідну людину і майбут-ню гордість нашої країни.Упевнений, що саме завдяки наталі Дмитрівні я розвинув у собі почуття відповідальності за все, що роблю і обіцяю. Досі я не дозволяв і не до-зволяю собі розслабитися і намагаю-ся якомога більше пізнавати, постійно працюючи над собою.Спасибі Вам, наталю Дмитрівно, за Ваше добре серце, світлу усмішку та знання й любов, які Ви нам подарували!

ГОЛОВА КОМІТеТУ ВеРхОВнОЇ РАДИ УКРАЇнИ З пИТАнь нАУКИ І ОСВІТИ МАКсИМ ЛУцЬКИй

МІнІСТР ОСВІТИ І нАУКИ, МОЛОДІ ТА СпОРТУ УКРАЇнИ

ДМИТРО ТАБАЧнИК

пеРШИй ЗАСТУпнИК МІнІСТРА ОСВІТИ І нАУКИ, МОЛОДІ ТА СпОРТУ ЄВГЕн сУЛІМА

ЗАСТУпнИК МІнІСТРА ОСВІТИ І нАУКИ, МОЛОДІ ТА СпОРТУ БОРИс ЖЕБРОВсЬКИй

нАРОДнИй ДепУТАТ УКРАЇнИ, ЧЛен КОМІТеТУ З пИТАнь нАУКИ І ОСВІТИ сЕРГІй БАРАнОВ-МОХОРТ

ЗГАДУЄМО нАйДОРОЖЧИХ

Особистість першої вчительки – надзвичайно важлива, адже саме в першо-му класі, безумовно, закладаються основи всього – знань, корисних зви-

Моя перша вчителька – Євгенія Антонівна Архипова – застосовувала до нас метод фанатичної дисципліни в класі. Крок ліворуч, крок праворуч на уроці,

пізнавати світ. І най-головнішим у цьому пізнанні є підтримка творчих і позитивних рис характеру ма-ленької за віком лю-дини. Разом з тим на педагога покладено за-вдання викорінювати в дитині такі риси,

учителя

Моя перша вчителька – вчитель початкових класів серед-ньої школи № 106 Шевченківського району міста Києва буся Семенівна Рєзнік. Для неї це був останній набір першокласників. Вона нас «провела» від 1-го до 3-го класу і далі, у зв’язку з віком, класів уже «не брала».

буся Семенівна була для нашого класу навіть не мату-сею, а, швидше за все, бабусею.

Мене не хотіли брати до школи, оскільки на той момент мені було лише шість років. Тоді з

цим було досить суворо, і я пішов до шко-ли, яку закінчила моя мама. Її колишній

цим було досить суворо, і я пішов до шко-ли, яку закінчила моя мама. Її колишній

цим було досить суворо, і я пішов до шко-

класний керівник Віра Кузьмівна була за-вучем школи. Сувора жінка, зовні схо-

МІнІСТР ОСВІТИ І нАУКИ, МОЛОДІ ТА СпОРТУ УКРАЇнИ

7№ 41, 8 жовтня 2012 року

– Максиме Георгійовичу, як Ви стави-тесь до нового Державного стандарту, прийнятого нещодавно?

– Новий Державний стандарт почат-кової школи, прийнятий на підсумковій колегії Міністерства освіти і науки, має кілька важливих складових, на які тре-ба звернути особливу увагу.

Найперше – це вивчення однієї іно-земної мови з першого класу й другої – з п’ятого. Для впровадження європей-ських і світових стандартів в українську освіту вводяться інформаційно-комуні-каційні технології з початкового класу.

В європейських країнах діти почина-ють вивчати іноземну мову ще з дитя-чого садочка. Я час від часу буваю в Лівані – там з першого класу діти навча-ються англійською і французькою мо-вами. А рідну засвоюють вдома. Отже, закінчивши навчання, вже знають три мови. Такий експеримент в Україні роз-почато, але тепер це робитиметься вже на основі закону.

Ми ПОВЕРНУЛи 11-РІчНУ СиСТЕМУ– Скільки років навчатимуться цього-річні першокласники й учні старших класів?

– Ми повернули 11-річну систему на-вчання. На мою думку, 12-річна – абсо-лютно популістська і взагалі не потрібна річ. У разі її запровадження вже цього року не було б випуску в загальноосвіт-ній школі, набору на перший курс уні-верситетів, а також призову до армії.

Крім того, 12-й клас – це додатко-ві приміщення, предмети й підручники. А ще – 17 тисяч учителів, більше по-ловини з яких треба було б відправити працювати до села. Також велике пи-тання, якими предметами наповнювати цей 12-й рік. Він міг просто перетвори-тися на те, що «повторення – мати на-вчання», і на втрату року.

СТАРшІй шКОЛІ – СПЕцІАЛІЗАцІЮ– Чи матимуть учні старших класів можливість самостійно обирати поло-вину предметів для навчання?

– Поки що зарано казати про пред-мети на вибір. Час покаже. Але тре-ба приділити увагу профілізації загаль-ної середньої освіти, щоб ті діти, які не вступили до університетів, не поповни-ли лави безробітних.

Прикладом закладів, які цьому сприя-ють, є коледжі в США, аналогами яких в Україні можна назвати наші техніку-ми. В нас тепер також є можливість після дев’ятого класу вступати до коле-джів. І нині це набуває все більшої по-пулярності. Після їх закінчення можна автоматично вступати на другий – тре-тій курс університету.

– Але чи справді наші технікуми й ПТУ відповідають рівневі справжніх коле-джів? Традиційно в Україні до ПТУ йшли люди, які більше нікуди вступи-ти не могли.

– За радянських часів при великих підприємствах були власні школи, ПТУ й коледжі, які готували майбутніх спе-ціалістів для роботи на такому заводі чи фабриці. Сьогодні більшість з них закри-ті або перепрофільовані, а ПТУ переве-ли на утримання місцевих бюджетів – все лягло на плечі держави.

Нині відбувається тотальна інвента-ризація для перепрофілювання ПТУ. На мою думку, саме профтехучилища є справжнім джерелом кадрів для україн-ських підприємств, які потребують пра-цівників, але не знають, де їх узяти.

Тому необхідно виявити потреби того чи іншого заводу й залучити виробників до профілізації й переобладнання ПТУ.

СКІЛьКи ВНЗ МАє бУТи В УКРАЇНІ?– Як Ви оцінюєте реалізацію Болон-ського процесу в Україні?

– Впровадження Болонського проце-су передбачає вільну міграцію фахівців серед країн, які до нього долучилися. Студентам і науковцям Європейського союзу дуже зручно: одна грошова оди-ниця, безвізовий режим, американський принцип працевлаштування (сьогодні працевлаштовуєшся, а вже наступного дня отримуєш можливість розглядати більш привабливі пропозиції). Але про яку вільну міграцію можна говорити сто-совно українців, якщо студент чи моло-дий науковець не може навіть отримати візу до ЄС? Я вже не кажу про спіль-ну грошову одиницю.

Тому найосновніше, що Європа має зрозуміти: до України не можна засто-совувати подвійні стандарти, якщо ми будуємо партнерські відносини. – За офіційною інформацією, 90 україн-ських ВНЗ цього року залишились без першокурсників – ніхто не подав до-кументи на вступ. Як на Вашу думку, скільки ВНЗ має бути в Україні, аби така картина не повторилась?

– Сьогодні кількість випускників за-гальної середньої школи вдвічі менша за кількість місць на першому курсі в українських університетах усіх форм власності.

Деякі політики кажуть, що кількість університетів треба скоротити вдвічі чи втричі, – однак перша спроба викли-че обурення суспільства. Хто візьме на себе таку відповідальність? Виникне за-питання: чому закривається саме цей університет? Це не шлях розв’язання проблеми.

Нині варто говорити про добровільне об’єднання, як, скажімо, в Кривому Розі, де чотири університети об’єдналися в один – Криворізький державний уні-верситет, підсиливши загальний потен-ціал.

Іншим прикладом об’єднання про-фільних ВНЗ є введення до складу На-ціонального авіаційного університету Державної авіаційної академії, Кремен-чуцького вертолітного коледжу, Криво-різького й Слов`янського коледжів на добровільних засадах.

– Чи привабливою є Україна для іно-земних студентів щодо навчання?

– Іноземних студентів, які навчають-ся в Україні, близько 1,5 відсотка від за-гальної кількості – тобто понад 50 тисяч. Але за позитивної динаміки цей показ-ник може збільшитися вдвічі або втри-чі. І не можна залишати його поза ува-гою, бо, попри імідж нашої держави, це ще й фінансові надходження.

Наприклад, у США щорічно навчаєть-ся більш як півмільйона іноземних гро-мадян. Якщо помножити ці 500 тисяч на мінімальну вартість навчання – $10 тисяч за семестр, – то вже отримає-мо $5 мільярдів. А додайте сюди докто-

рантуру – це втричі більша сума. Крім того, витрачаючи $10 тисяч на навчан-ня, ще 20 тисяч йдуть на проживання й харчування. А ще це – податки, ро-бочі місця тощо. Хотілося б перейняти таку тенденцію.

ПРО цифРОВІ ТЕхНОЛОгІЇ– Інше важливе запитання: на якій ста-дії сьогодні програма доступних елек-тронних підручників для українських учнів?

– Електронний підручник – це чу-дова альтернатива вирішення наболілого питання нестачі підручників. Але вини-кає проблема авторських прав і винаго-род. Нині ми розглядаємо дуже складний законопроект про авторські й суміжні права, який має чітко визначити меха-нізм отримання авторської винагороди, щоб автори не подавали до суду при її неотриманні.

– А якою мірою нині реалізова-но проект «Інтернет у кожну шко-лу», також досить важливий у наш комп’ютеризований час?

– У міських школах цей проект ре-алізовано майже повністю. Щодо сіль-ських шкіл: про які телекомунікаційні мережі можна говорити, якщо технічні можливості досить обмежені? Питан-ня полягає не в їх комп`ютеризації, а у збереженні. За останні десять років кількість учнів скоротилася майже на 2,5 мільйона. Один і той самий учи-тель викладає і математику, й фізи-ку, і хімію в різних класах. Сьогодні в Україні – понад 1 600 шкіл, де в 11 класах навчається до 40 учнів. І майже 500 шкіл із 10 учнями в усіх 11 кла-сах, разом узятих. Це є справжньою проблемою.

За радянських часів люди, які жили в селі, пов’язували з ним своє майбут-нє. Тепер усе навпаки: молодь прагне якнайшвидше покинути село й «про-битися» до міста.

У ВНЗ відстежується тенденція від-ставання в навчанні сільських дітей від їхніх міських колег на першому курсі, тому що міський рівень знань, зокрема, столичний – значно вищий. Але, за-вдячуючи своїй природній працелюб-ності й бажанню залишитись у місті, розуміючи, що можуть розраховува-ти тільки на самих себе, вже на дру-гому – третьому курсах вони дають фору міським учням.

Едуард ТУРЛО, журналіст

З ПеРШиХвуст

МАКсИМ ЛУцЬКИй: бІЗнеС ТРебА ЗАОхОЧУВАТИ, ЩОб ВІн ІнВеСТУВАВ У ВИЩУ й пРОФТехОСВІТУМайбутнє кожної країни формує підростаюче покоління. В руках батьків і вчителів – інтелектуальне, емоційне, громадянське виховання наших дітей. Що принесе новий шкільний навчальний рік, які перспективи чекають цьогорічних абітурієнтів – із такими й багатьма іншими не менш цікавими запитаннями ми звернулися до народного депутата України, голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Максима Луцького, аби дізнатися про все, так би мовити, «з перших рук».

ПрО якУ вільНУ МігрАЦію МОжНА гОвОрити, яКщО СТУДЕНТ чи МОЛОДий НАУКОВЕць НЕ МОжЕ НАВІТь ОТРиМАТи ВІЗУ ДО єС?

ЩОб ВІн ІнВеСТУВАВ У ВИЩУ й пРОФТехОСВІТУ

ЗІ Святом!

шановні вчителі гімназії № 30 «Еконад»!Від щирого серця вітаю Вас із професійним святом – Днем учителя!Знаю, що кожен, хто обирає педагогічний фах, бере на себе відповідальність за тих, кого на-вчає і виховує. Разом із тим він відповідає за себе, свою професійну підготовку і право но-сити таке високе й почесне звання.Щира вдячність Вам, вельмишановні педаго-ги, за тепло Ваших сердець, виховання під-ростаючого покоління в дусі любові до Украї-ни. Своєю повсякденною наполегливою працею, особистим прикладом Ви формуєте юні особис-тості, від яких залежить майбутнє нашої країни.низький уклін за великий вклад у моє ста-новлення керівникові класу, в якому я навчав-ся, – павленко Ірині Кузьмівні, а також учителю фізичного виховання Добривечір Анатолію Анато-лійовичу, вчителю музики хлопотову В’ячеславу павловичу, вчителю праці Калініну Віталію Фе-доровичу. Міцного здоров’я Вам, щасливої долі та здійснення Ваших мрій і сподівань! бажаю оптимізму, щастя, радості на многії і благії літа.Зі святом! Щасти Вам!

З повагою, випускник 1985 року київської середньої школи № 30, народний депутат України Сергій бАРАНОВ-МОхОРТ

шановнІ оСвІтяни!

Щиро вітаю вас із професійним святом – Днем учителя! У давнину казали, що учень – це факел, який треба запалити. А запалити може лише той, хто сам по-справжньому горить. Ваша благо-родна професія потребує не тільки професій-ності, а й гуманності та самовідданості. Отже, всі ті, хто працює в системі освіті, попри усі складнощі та негаразди, – вчителі за призна-ченням і покликанням душі.на Ваших плечах – тягар відповідальності за виховання й навчання молодого покоління. І від того, яким виросте це покоління, залежить май-бутнє України. Сьогодні, як ніколи, важливо на-вчити дітей самостійно мислити, приймати рі-шення й нести відповідальність за свій вибір, бути дорослими людьми і зрілими громадяна-ми та патріотами. Тому сучасний учитель по-винен бути не тільки фахівцем високого рівня, володіти високоефективними засобами і мето-дами навчання, а й усвідомлювати сутність ди-намічних змін, які відбуваються в суспільстві. Дорогі наші вихователі, вчителі, викладачі, пра-цівники й ветерани системи освіти! прийміть у цей світлий день слова подяки за любов до професії, за доброту, яку ви несете у світ! бажаю вам міцного здоров‘я, творчої наснаги, працелюбних учнів, віри у власні сили і добре майбутнє. Зі святом вас, шановні наші освітяни!

голова комітету верховної ради України з питань науки і освіти Максим ЛУцьКий

вІтання!

Педагогічному колективу новоолександрівської загальноосвітньої школи I – III ступенів Каланчацького району Херсонської областіназавжди, через усе жит-

тя пронесу любов до своєї рідної школи, де навчалася, працювала вчителем, директором. Щирі вітання живим моїм учителям і світлий спомин про тих, хто відійшов у вічність.Завдяки Вашій мудрості, невтомній праці, я на-завжди пронесу любов до рідної землі, рід-ної школи і вчителів, які виховали прагнення до справедливості, правди, людських чеснот.Ви виховали в мені повагу до людей праці, тільки завдяки Вам я стала державним діячем.Це сяйво Вашої душі, Ваших знань зробили змістом всього мого життя гасло: «Спіши ро-бити добро!»Доземний уклін, пошана тобі, рідна школо, любі вчителі, з нагоди величного свята – Дня вчи-теля!

З повагою, Народний депутат України 5-ти скликань Заслужений учитель України

Катерина САМОйЛиК

8 «Освіта України»Деньучителя

Загальний педагогічний стаж Валентини Наумової – вчителя вищої категорії,

відмінника освіти – 43 роки. З них сім вона пропрацювала в 21-й донецькій школі, а 35 – з дня відкриття – в 64-й. Шко-лярі, яких вона колись навчала, давно стали мамами й татами, які привели до неї вже власних дітей. А подекуди – й онуків. Стаючи дідусями й бабусями, її колишні учні приходять поділи-тися з нею радощами. Втім, ко-лишніх у Валентини Іванівни не буває. Навіть припиняючи бути її учнями в школі, вони залиша-ються ними в житті.

– Я закохалася в свою пер-шу вчительку, як тільки її поба-чила, – розповідає Юлія Дудік, податковий інспектор, у мину-лому – учениця Валентини На-умової. – З нею пов’язані най-кращі спогади мого дитинства. Вона справді стала для мене другою мамою – без перебіль-шення. Тому, коли мій син мав іти до школи, й я дізналася, що Валентина Іванівна набирає 1-й клас, – то така була радість, що навіть передати не можу! Сьо-годні він навчається в неї. Він її обожнює. А я спокійна за свою

дитину. Бо не знаю, чи є вза-галі десь, в якійсь іншій шко-лі такий рівень навчання, та-кий професіоналізм і підхід до кожної дитини. Для нас вона – заслужений учитель. Де-факто, а не де-юре.

А ось що розповідає вчитель-ка початкових класів Інна Гар-куша, в минулому учениця, а нині – колега Валентини Іва-нівни.

– Найяскравіші спогади – як нас усім класом Валенти-на Іванівна возила на плавання після уроків. Шкільні свята... Випускний у третьому класі – адже тоді в початковій шко-лі три роки навчалися. А по-тім у четвертому класі ходили допомагати Валентині Іванівні як «вожаті» – заповнювали щоденники першачкам, яких вона взяла після нас. Ми всі дуже її любили, й після закін-чення школи в мене навіть пи-тань не було, куди йти навчати-ся. Звичайно ж, у педагогічний! Тож можна сказати, що перша вчителька кардинальним чином

вплинула на мій життєвий ви-бір. І тепер я працюю в цій школі та ще й у паралелі з Ва-лентиною Іванівною. Раджуся завжди з нею. Якщо не всти-гаю зробити плани-конспекти уроків, вона дає свої: на, до-чко, перепиши…

«КАСТА» НАйКРАщихУ чому секрет такого успіху? Передусім – у любові. Бо лю-бов – вона ж як бумеранг – за-вжди повертається до свого но-

сія. А діти – то такий камертон, який відчуває найменшу нещи-рість. Однак і на любов відпо-відає синхронним звучанням. «Я завжди посилаюся на свого улюбленого Василя Сухомлин-ського, – говорить Валентина Наумова, – а саме: з першого дня перебування дитини в шко-лі треба вміти побачити й неу-хильно зміцнювати й розвивати в ній усе найкраще». Валенти-на Іванівна просто не може за-йти до класу без усмішки. «Мої золоті» – саме так вона звер-тається до дітей. Цікава деталь: вже через місяць після першого дзвінка її учні починають гово-рити з інтонаціями вчительки й писати її почерком. Вона смієть-ся: «Якщо дитина почала говори-ти моїм голосом – то вже мій учень». Вона ніколи не закриває двері до класу, не сварить тих, хто запізнився, не змушує їх ви-бачатися, бо «вони запізнюють-ся не зі своєї волі!». Діти просто заходять, тихенько роздягають-ся й сідають на місце. Ніхто не питає дозволу ввійти до класу

або, припустімо, вийти до туа-лету. У Валентини Іванівни – демократія. Учням дозволяєть-ся все: сідати на вчительський стілець, зазирати до її столу. «Ну, це вже занадто», – ска-жете. «А що може бути в мо-єму столі такого, чого не мож-на побачити дитині? – щиро дивується вчителька. – Мої ді-вчата полюбляють наводити там порядок, розкладати олівці. Бо вони – господарочки». В її кла-сі не можна робити лише двох речей: брехати й красти. Всім своїм учням – маленьким і до-рослим – вона каже: «Можна припускатися помилок на пись-мі або в математиці. Але не ро-біть життєвих помилок – їх дуже важко потім виправляти!».

Колега – викладач росій-ської мови й літератури Наталія Кайдаш відзначає, що Валенти-на Наумова виховує особливу «касту» учнів.

– Два моїх останніх кла-си, – каже вона, – це ті діти, яких навчала в початковій лан-ці Валентина Наумова. Як її наступник можу сказати, що вона задає дуже високу план-ку. Основна її риса – це най-вищий рівень інтелігентності: й у відносинах з дітьми, й у вза-єминах з батьками. І з колега-ми, звичайно, також. І в її учнях це відчувається. Інтелігентність педагога якось немислимо пере-дається дітям. Тут немає ніяко-го генетичного зв’язку, та вони переймають від неї якусь вну-трішню інтелігентність. У них особливе ставлення до життя,

до оточуючих людей, відчува-ється життєва компетентність. Тобто те, що робить людей на сходинку вищими за всіх інших. Для мене це схоже на певну кастовість. Пізнавальна актив-ність, потреба в отриманні но-вих знань. Вони приходять до п’ятого класу чудово підготов-леними. Ніякі організаційні мо-менти тут не потрібні. Це учні середньої школи, які вже від-булися, мотивовані учні. Вони знають, для чого їм треба на-вчатися.

Валентина Наумова, до речі, коментує це досить скромно: «В моїх дітей закладене по-чуття змагання. Я не повинен бути гіршим за інших. Чому я маю не вивчити урок і отрима-ти погану оцінку?». Проте на-голошує: «90 відсотків успіху в навчанні залежить від того, як вихована дитина. Все вихован-ня в мене зводиться до трьох понять. По-перше, особистий приклад. По-друге, сукупність відносин «сім’я – школа – вулиця». Життєвий уклад –

то основа всього. По-третє, це роз’яснення. Ніколи не підвищу-ючи голосу, намагатися словом пояснити учневі, що й до чого».

ВиРОбНицТВО ДиВ– Випускники Валентини Іва-нівни – справді особливі діти, – каже директор 64-ї за-гальноосвітньої школи Оксана Москаленко. Ми на педагогіч-них зібраннях дуже часто про-говорюємо якість роботи вчителя початкових класів і порівнюємо учнівські результати після закін-чення початкової школи з тими, які діти показують після п’ятого класу. Буває, що кількість відмін-них результатів зменшується. Це зрозуміло: адаптація в п’ятому класі, більша кількість предме-тів, кілька вчителів, кожен по-своєму викладає свій предмет, у всіх різні вимоги. Тобто є для цього об’єктивні причини. Та чому в нас класи Валентини Іва-нівни зберігають своїх відмінни-ків в основній ланці, а потім вони ще й стають золотими медаліста-ми? Ось це педагогічний пара-докс. Валентина Іванівна в нас – чарівниця. До того ж вона тісно співпрацює зі шкільним психоло-гом щодо виявлення обдарова-них учнів і створення умов для їх розвитку, переходу до осно-вної ланки. В нас ціла плеяда ді-тей, якими пишається не лише школа, а й уся країна. І це діти, яких побачила й розкрила Вален-тина Іванівна.

Один з таких зіркових учнів – Стас Ніколаєнко, пе-реможець всесвітньої олімпіа-

ди з математики, нині – сту-дент Московського університету імені Ломоносова. Приїжджаю-чи додому на канікули, хлопець завжди йде до першої вчитель-ки. Він хоче навіть не похва-литися, а ніби відзвітувати про свої досягнення. Бо впевнений, що це для неї важливо. У Ва-лентини Іванівни досі зберіга-ється його дитячий малюнок 2000 року – «Проект міс-та для улюбленої вчительки» з умовними позначеннями й зво-рушливими назвами: «проспект Математики», «вулиця Радос-ті», «ріка Здоров’я», «озеро Дружби». «Архітектор» не за-був нічого: серед умовних по-значень – «екологічно чистий завод-автомат із виробництва всього необхідного з місцем ви-дачі», «автомат з виробництва чудес», «пункт створення необ-хідного мікроклімату», «місце зустрічі друзів», «пункт отри-мання порад». І посеред всієї цієї розкоші – «дім Валентини Іванівни». А називається «міс-то» – Щастягорськ.

Уже ставши дорослим, Стас написав: «Перша вчителька – це як перший крок, перше сло-во, перша любов. Із плином часу я так само часто згадую її лас-каву усмішку, теплі зморшки біля очей, сповнені ніжністю слова, хоч, якщо треба, то і з докором. Ніколи не забуду її життєстверджуючої енергети-ки, філософського ставлення до всього, що відбувається. Вона навчала нас не тільки читати й писати. Насправді, навчала пра-вильно жити. Мені це допома-гає, особливо у важкі хвилини. Завжди залишаюся вдячним за те добро, що вона вкладала в нас, за її чисту відкриту душу, за її серце».

бАТьКІВСьКІ ЗбОРи«Багато хто погано відгукуєть-ся про сучасну школу, – зазна-чає Оксана Москаленко. – Та поки в нас працюють учите-лі, для яких вибір професії – це спосіб життя, все буде до-бре. Коли на збори приходять більш як 50 відсотків батьків – то вже показник того, як пра-цює вчитель. У наш час моти-вування батьків приходити до школи є великим професіона-лізмом. Такі об’єктивні реалії».

Справді, будь-який педагог знає, що стосунки з батька-ми – один з найскладніших моментів формування взаємин у школі. Далеко не всім вда-ється їх налагодити. Валенти-на Іванівна будує стосунки з батьками своїх учнів з того, що кланяється їм. У буквальному

ДІМ ВАЛенТИнИ ІВАнІВнИІнтелігентність учителя передається дітям

Відомо, що початкова школа – це фундамент, який визначає все подальше шкільне життя дитини. Якість цього фундаменту водночас залежить від того, хто його «замішує» – від особистості першої вчительки. Можливо, тому її небезпідставно звуть «другою мамою». Ми якось звикли до цього шаблону й часто не замислюємося над його змістом. Тим більше, що, на жаль, не завжди перші вчителі відповідають власному справжньому призначенню. Але, на відміну від першої матері – біологічної, – другу можна обрати. До Валентини наумової, яка працює вчителем молодших класів 64-ї донецької загальноосвітньої школи, возять дітей навіть з інших мікрорайонів. А у своєму молоді батьки нерідко планують народження дитини з урахуванням того, коли Валентина Іванівна набиратиме перший клас.

УчНяМ ДОЗВОЛяєТьСя ВСЕ: СІДАТи НА ВчиТЕЛьСьКий СТІЛЕць, ЗАЗиРАТи ДО ЇЇ СТОЛА. «А щО МОже бУти в МОєМУ стОлі тАкОгО, чОгО Не МОжНА ПОбАчити ДитиНі? – щирО ДивУється вчителькА. НЕ МОжНА В ЇЇ КЛАСІ РОбиТи ЛишЕ ДВОх РЕчЕй: бРЕхАТи І КРАСТи

тРоХи ІСтоРІї

СВяТО НА ВЕСь СВІТДень учителя відзначають у більш ніж ста країнах світубагато з нас вважає, що День учителя – свято, яке дісталося нам у спадок із часів СРСР. І в цьому є певний сенс. Справді, вперше в нас офіційно по-чали відзначати більш як тридцять років тому. 1 жовтня 1980 року ухвале-но наказ президії Верховної Ради СРСР «про святкові та пам’ятні дати». Але вчителів на наших теренах почали вітати ще з середини 60-х.Свято це зовсім не «родом із СРСР». насправді День учителя святкують у більш як ста країнах світу. Цю шляхетну традицію започатковано в парижі 5 жовтня 1966 року. Цього дня там відбувалася Спеціальна міжурядова конфе-ренція про статус учителів. За підсумками конференції Міжнародна організація праці й юнеСКО підписали «Рекомендації, що стосуються статусу вчителів».Другий крок було зроблено в 1994 році, коли юнеСКО проголосила Всесвіт-ній день учителя офіційним святом. У більшості країн воно відзначається 5 жовтня. проте кожна країна має свої правила.наприклад, у нас День учителя й справді випадає на 5 жовтня, однак тільки тоді, коли це неділя. Адже згідно з Указом президента України від 11 ве-ресня 1994 року День працівників освіти відзначають в Україні в першу неді-лю жовтня. напередодні, за традицією, школярі вітають улюблених наставни-ків, а керівництво органів освіти нагороджує найвидатніших освітян, які багато зробили для розвитку галузі. До цього дня проводяться конкурси різних рів-нів на звання найкращого вчителя, в педагогічних ВнЗ зазвичай відбуваєть-ся конкурс «педагогічна майстерність», що дає можливість виділити найпер-спективніших студентів – майбутніх освітян.

9№ 41, 8 жовтня 2012 року Деньучителя

ВСЕ ПРО ОСВІТУ

CТОСУЄТЬСЯ ВСІХ.ЦІКАВО КОЖНОМУ

• Найповніша новинна стрічка подій ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ

• Важливі нормативні документи та всі аспекти освітньої політики, думки фахових освітян і батьків, наукові досягнення і проблеми наукового середовища, питання здоров’я педагогів і учнів, психологія і педагогіка – ВСЕ ЦЕ І БАГАТО ІНШОГО ЗІБРАНОНА ОДНОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ РЕСУРСІ

• МожливістьONLINE-ПЕРЕДПЛАТИ НА ФАХОВІ ВИДАННЯ

WWW.PEDPRESA.COM WWW.PEDPRESA.COM

розумінні слова. Кланяється й каже: «Спасибі, що ви довіри-ли мені найосновніше й най-дорожче, що у вас є – вашу дитину. Однак ви мені будь ласка допомагайте, бо я одна не справлюся».

Чи допомагають? Буває по-різному. За 43 роки вчителю-вання Наумової батьки дуже змінилися. Стали занадто ви-могливими щодо вчителя і школи. Вони бачать у своїй дитині тільки те, що хочуть ба-чити. Вундеркінда або індиго. З’явилася така тенденція: вчи-телька й навчить, і виховає. Батьки більш пасивні, ніж були раніше. Аргумент один: «Я пра-цюю». «Але ж і наші мами пра-цювали, – каже Валентина Іва-нівна. – І ми працювали. Якщо бачу, що батьки мене не розу-міють, кажу їм: «Урешті-решт я чотири роки його мати, а ви ж – на все життя…». Мене турбує недостатнє спілкування батьків і дітей. Тому завжди кажу батькам, щоб не бояли-ся перелюбити своїх дітей. Я даю їм перші два тижні для того, аби вони заповнили ан-кету про власну дитину. На-віть прошу написати, як вони вдома її називають. Це, між іншим, дуже впливає на став-лення батьків до вчителя. Ба-гато років тому я почала прак-тикувати батьківські збори як тренінги. Ставимо стільці пів-колом, запрошуємо психолога, грає музика, співає Марк Бер-нес. І починаємо говорити, від чого залежить розвиток дити-ни, її психологічний стан. Такі зібрання називаються «кон-трольними для дорослих». На-приклад, на тему: «Вплив вну-трішньосімейних стосунків на емоційний стан дитини». Бать-ки комфортно почуваються в такій атмосфері з постійним музичним супроводом, нала-штовуються на глибоку роз-мову. «Які у вас стосунки в родині? Чи все благополучно? Як це позначається на дити-ні?» Вони роблять помітки, а далі – проставляють собі бали. І можуть запитати психолога. А вона обов’язково дасть підказ-ку, на що треба звернути ува-гу. Щодо звичайних зборів – я ніколи не перехвалюю дітей, які добре навчаються, й ніко-

ли не сварю тих, ким ще неза-доволена. Було раніше поняття «педагогічний такт». Не знаю, чи вчать цього сьогодні, чи ні. Але, на мій погляд, педагогіч-ного такту обов’язково треба навчати».

* * *…Валентині Іванівні ніколи

не даси її років. Завжди охай-на, підтягнута: підбори, мані-кюр, макіяж. Вочевидь, це той самий особистий приклад, про який вона казала. Пам’ятаєте в Чехова? «В людині все має бути прекрасним». Якщо якийсь учень раптом прийшов до шко-ли неохайно вдягнутим або взагалі в домашньому вбран-ні (батьки іноді не «заморочу-ються» зовнішнім виглядом ди-тини. Можливо, вважаючи, що на групі подовженого дня все одно забрудниться). Валентина Іванівна каже: «Ти колись бачив мене у школі в домашньому ха-латі?». І наступного дня, навіть якщо мама забуде, – сам помі-няє сорочку. Ще й краватку їй в тон підбере.

До речі, охайність учнів Ва-лентини Іванівни відзначають всі її колеги. Скажімо, в дітей ніколи не буває шмаркливих носів – завжди чисті. А знає-те чому?.. Бо вона ж їх… цілує в ті носики. Дітлахи знають: ніс має бути чистим, аби Валенти-на Іванівна «поцьомала». Це ви-ховує акуратність краще за вся-кі слова й настанови. «Може, це й не педагогічно, – каже вчителька. – Можливо, з боку дивно сприймається: обнімати-ся й цілуватися з дітьми. Од-нак я інакше не можу. Особли-во, якщо дитина зробила щось хороше, якось гарно прояви-ла себе. Й вони вже до цьо-го звикли. Наприклад, роздаю подарунки наприкінці зміни в літньому шкільному таборі. «А цьом?». І носик підставляє. Ну, звичайно ж, цьом. Куди ж я від цього дінуся?..»

Агов, читачу, а тебе твоя пер-ша вчителька цілувала в ніс?..

Наталія КУЛиК, «Освіта України»

Повну версію нарису про вчителя початкових класів Ва-лентину Іванівну Наумову чи-тайте в наступному номері журналу «Перша вчителька».

КОЛишНІх У ВАЛЕНТиНи ІВАНІВНи НАУМОВОЇ НЕ бУВАє. НАвіть ПриПиНяючи бУти її УчНяМи в шкОлі, вОНи ЗАлишАються НиМи в ПОДАльшОМУ житті

До речі, в багатьох країнах для урочистостей обирають

різні дні й навіть різні пори року.

В Росії з 1994 року День учителя, на відміну від Украї-ни, святкують чітко 5 жовтня (раніше це була перша неділя жовтня). Цю дату закріплено спеціальним Указом Президен-та Російської Федерації «Про святкування Дня вчителя». Але святкові заходи в Росії – такі самі, як і в нас.

У Китаї – 10 вересня. Там також усе як у нас: квіти, уро-чистості, подарунки… Але в цій країні освітян вітають не тіль-ки нинішні учні, а й випускни-ки шкіл і ВНЗ.

В Аргентині вчителі святку-ють 11 вересня. Там День учите-ля – майже національне свято. В навчальних закладах оголо-шується вихідний день. 11 ве-ресня обрано тому, що в цей день аргентинці вшановують пам’ять колишнього президен-та країни Домінго Фаустино Сарм’єнто, якого ще називали «президентом-учителем». Він провів глибокі й змістовні ре-форми в освітній галузі, за-снував багато вищих навчаль-них закладів, розширив мережу початкових класів у найвіддале-ніших куточках країни. Завдя-ки йому в Аргентині були запо-чатковані спеціальні тренінгові школи для вчителів.

Індійці також відзначають цей день у вересні, але пятого числа. З аргентинським святом індійське об’єднує ще й те, що воно започатковане на честь ко-лишнього глави держави – дру-гого президента Індії Сарвепал-лі Радхакришна, який був ще й видатним філософом. У цей день в індійських навчальних закладах проводять пам’ятні за-

ходи. А ще учні старших кла-сів заміняють малечі педагогів.

У пострадянській Вірменії освітян вшановують у перші ви-хідні жовтня, як і в нас, однак не в неділю, а в суботу. В цей день всі заходи відбуваються особливо урочисто – адже там до вчителів традиційно встав-ляться з великою пошаною.

У Сполучених Штатах Аме-рики Національний день учи-теля святкують у вівторок, у перший тиждень травня. Вза-галі весь тиждень зветься Тиж-

нем вдячності вчителям. Свято затверджене в 1985 році, коли Національна академія осві-ти закликала замислитися про вдячність до вчителів, згада-ти їхній величезний внесок у житті кожної людини. В Тиж-день вдячності американські учні зазвичай дарують педа-гогам подарунки. Однак у де-яких штатах є й власне вчитель-ське свято. Наприклад, у штаті Массачусетс його відзначають у першу неділю червня.

А ось іще кілька дат:День учителя в Австралії –

остання п’ятниця жовтня;у Бразилії – 15 жовтня;в Чехії – 28 березня;в Єгипті – 28 лютого;в Німеччині – 5 жовтня;в Ірані – 2 травня;на Ямайці – 6 травня;в Мексиці – 15 травня;в Марокко – 28 лютого;в Новій Зеландії – 29 жовтня;в Перу – 6 липня;в Польщі – 14 жовтня;в Іспанії – 29 січня;в Туреччині – 24 листопада.

а як у ниХ?

нАВЕснІ, ВЛІТКУ, ВОсЕнИ, ВЗИМКУ…Для вшанування педагогів будь-який день підходить

За даними ООн, вчителі – це, без перебільшення, вид, який вимирає. Адже спеціалісти вважають, що вже в 2015 році на Землі бракуватиме 35 мільйонів учителів початкових шкіл. Це майже стільки, скільки фахівців нині працює в початковій освіті. Тож бережіть учителя, вшановуйте його не лише в день професійного свята, а щодня.

10 «Освіта України»людиною

Бути

До речі, саме Житомир-ський загін знайшов у Ро-сії місце поховання батька

екс-президента України Леоніда Кучми. Данила Кучму багато де-сятиліть вважали зниклим безві-сти в роки Другої світової війни.

Про роботу пошуковців запи-туємо в керівника Овруцького загону Якова ГРИЩУКА.

«ПОВЕРНЕННя» чЕРЕЗ СІМ ДЕСяТиЛІТь– Якове Яковичу, після закін-чення Другої світової минуло більш як сімдесят років. Не-вже вдається не тільки знахо-дити могили невідомих солда-тів, а й встановлювати імена бійців?

– Так, вдається. Цього року наприклад, наш загін знай-шов три невідомих поховання. Дев’ятьох солдатів розшукали під селом Щорсівка. (В 1941 році тут були великі бої.) Встанови-ли ім’я одного. Це Іван Трохимо-вич Савченко з Кубані. Знайшли навіть хату, звідки він пішов на фронт. Шостого травня його пе-репоховали у братській могилі в Щорсівці…

Могили трьох невідомих зна-йшли під Радомишлем. Ще ві-сьмох – під Новоград-Волин-ським, біля станції Вершниця. У червні 1941 року 195-та стрі-лецька Овруцька дивізія захи-щала місто – загинуло дуже ба-гато людей. Ледь не під кожним горбочком – могила невідомо-го солдата…

Імена двох із восьми вже ві-домі! Це Юсуп Рахімов з Узбе-кистану й наш земляк – Ми-хайло Старовойт. У серпні його останки перенесли й із почес-тями поховали в селі Коренів-ка Черепинської сільської ради Овруцького району. Під час уро-чистого мітингу сільські меш-канці говорили: мовляв, наш

односелець не знав, коли закін-читься війна, але вірив у перемо-гу. Можна сказати, що через 71 рік Михайло Старовойт нарешті «повернувся» до свого села. Ще жива його донька – Валентина Старовойт-Будяківська, є внуки й правнуки. Нині вони можуть покласти квіти на його могилу.

Я все життя не міг змирити-ся з тим, що людина йде невідо-мою з цієї землі. Якщо у війну загинув 31 мільйон людей, то 25 мільйонів із них – зникли без-вісти. Наш обласний пошуковий загін знайшов 16 тисяч воїнів, які пропали безвісти – усіх по-ховали по-християнськи. На мо-єму особистому рахунку – 1274 знайдених воїни, партизани-під-

пільники, повстанці… Із 16 ти-сяч вдалося встановити імена 128 чоловік. У багатьох знайшли-ся рідні. Житомирська обласна громадська організація «Пошук» (керівник – Олександр Лови-нюк) робить півсотні перепохо-вань на рік.

Ми не ділимо народ на своїх і чужих. Це все – наші люди, наші батьки, дідусі й бабусі. То не їхня вина, що якась ідеоло-гія поставила їх по різні сторони барикад. Тому ми й увічнюємо поховання і повстанців, і воїнів Червоної армії, і партизанів, і невинно убієнних – жертв фа-шизму і сталінізму.

До речі, в Іспанії після за-кінчення війни першим доку-ментом генерала Франко був Указ про примирення. В Доли-ні смерті поховані і республі-канці, й франкісти… А ми все ще чубимося!..

– Як ви починали свою діяль-ність?

– Навчив мене великий па-тріот нашої країни Валентин Зімін. Це – колишній офіцер, який командиром батареї прой-

шов усю Велику Вітчизняну – від Харкова до Австрії. Сам він родом із Тамбовщини, з Росії, але похований в Овручі. Він мені передав свій досвід. Коли його не стало, для мене справою честі було продовжити пошук.

ПАМ’яТАТи І бІЛь, І ПЕРЕМОги НАРОДУ– А сьогодні яка у вас пошу-кова бригада?

– По-різному буває. Якісь поховання знаходжу сам, якісь – із колегами… Чисель-ність бригади коливається від 12 до 80 чоловік.

Гасло пошуковців: «Якщо не ми, то хто?» Сьогодні всі схибле-ні на грошах, і виникає запитан-ня: а якщо доведеться захищати Батьківщину, хто це робитиме? Товстосуми? Вони повтікають. Україну захищали і захищати-муть тільки прості люди, які сі-ють, добувають вугілля, варять сталь.

Ми знаходимо імена героїв, які раніше боронили нашу зем-лю. Їхній приклад дуже важли-вий для молоді.

Я багато років працював учи-телем в Овруцькому професій-но-технічному училищі № 35.

Мої учні були в Афганістані, в інших «гарячих точках» – і всі вони повернулися Людьми з ве-ликої літери. Під час зустрічей наголошували, що завдяки ро-боті в пошуковому загоні стали патріотами нашої держави. Тоді, коли доля поставила їх на вог-невий рубіж, вони згадали тих, кого увічнювали… Бути люди-ною – означає пам’ятати і біль, і перемоги свого народу.

– Молодь допомагає в пошу-ках?

– Допомагає. Учні професій-но-технічного училища розпиту-ють у знайомих дідусів і бабусь про бої часів Другої світової, за-писують свідчення. В небезпечні експедиції хлопців не беремо: в багатьох похованнях є гранати, котрі можуть вибухнути.

– Зусиллями пошуковців в об-ласті встановлено два десятки пам’ятників і обелісків. Де зна-ходите кошти?

– Збираємо, як кажуть, зі сві-ту по нитці. Багато пам’ятників встановили за власний кошт. Але й люди відгукуються. До-свід роботи показує: людям і нині «болять» події більш як пів-столітньої давності. Бо майже в

кожному дворі хтось, як тоді по-відомляли, «пропав безвісти».

«І КОжЕН фІНІш – цЕ, ПО СУТІ, СТАРТ!»– Ви зробили надзвичайно ба-гато. Ніколи не виникало ба-жання залишити пошукову ді-яльність і перейти на більш спокійний ритм життя?

– Виникало! Але, як напи-сала в одному з віршів Ліна Костенко – «і кожен фініш – це, по суті, старт». Щоразу, коли кажу собі: мовляв, ось цю справу доведу до кінця, і все, закінчую, – з’являється нова. Я на велосипеді наїз-див сотні, якщо не тисячі кі-лометрів. Знаходжу свідків тих чи інших подій і відправляю-ся до них, буває, кілометрів за 40 – 50. До одного свід-ка їздив шістнадцять разів. Він казав: «Синку, почекай, роз-кажу, коли помирати буду». Якось приїхав, а він каже: «Ну й упертий же ти. Ходімо, пока-жу місце поховання невинно убієнних, бо щось погано по-

чуваюся». І показав. За кілька днів повертаюся, щоб закінчи-ти розмову, а його дружина в чорній хустині. Помер…

– Здається, саме Ви «розкопа-ли» історію жертв Голодомору в районі?

– Так, довго шукав канави, куди звозили з округи померлих. Ці місця хитромудро позначав,

аби ніхто не здогадався, бо були ще ті часи… В 1933 році в селі Мощаниця із 86 хат голод по-вністю спустошив 64. Моя мати Онисія Василівна родом із того села. Щовечора вона згадувала в молитві братів і сестер, які заги-нули під час голоду: Адама, Єву, Олю, Петю, Федю, Ганю.

Власним коштом ми встано-вили стелу в центрі села, на якій викарбувано прізвища 139 сімей померлих голодною смер-тю. Увічнивши пам’ять цих лю-дей, ми спокутуємо провину сус-пільства…

«МЕРА СОДЕяНОгО ЗЛА»: РОЗУМНий– А є у вас якийсь особливий пам’ятний випадок?

– Їх багато. Якось довелося знайти свідка, який у 14 років посивів. Він ходив у ліс по гри-би і почув стрілянину. Думав, що там військові навчання і можна буде патрони знайти. Підійшов ближче й побачив, як розстрі-люють людей із кулеметів. Той хлопчина до смерку пролежав у заростях папороті. Додому прий-шов сивий, як голуб – мати не впізнала. Саме він показав мені місце розстрілу…

Дуже нелегко працювати в архівах. Я вивчив тисячі справ і дуже часто бачив у графі «мера содеяного зла» запис «грамот-ний». Тобто – розумний. Дуже багато сільських вчителів потра-пило в жорна тоталітарної сис-теми…

Вся наша земля – горбата від могил… Мій батько повернувся з війни безногим. Коли знаходжу невідомі поховання воїнів Чер-воної армії, – виконую його за-повіт віддати належну шану за-гиблим. І ми шукатимемо до того часу, доки не знайдемо остан-нього воїна.

розмову вела Світлана гАЛАТА, «Освіта України»

Це все – НАші люДи, НАші бАтьки, ДіДУсі й бАбУсі. тО НЕ ЇхНя ВиНА, щО яКАСь ІДЕОЛОгІя ПОСТАВиЛА Їх ПО РІЗНІ бОКи бАРиКАД

ЯКІВ ГРИЩУК: МИ не ДІЛИМО нАРОД нА СВОЇх І ЧУЖИхна «особистому рахунку» пошуковця з Житомирщини – 1274 знайдених поховання воїнів, партизанів-підпільників, повстанців, жертв Голодомору

Овруцький загін Житомирського обласного громадського об’єднання «пошук» – знаменитий. Діє він більш як тридцять років. За цей час пошуковці знайшли тисячі поховань. Це – і жертви сталінських репресій, і померлі в часи голоду, і повстанці, і партизани-підпільники, які активно діяли на поліссі в часи Другої світової війни, і воїни Червоної армії. про багатьох вдалося зібрати інформацію й дізнатися їхні імена. Ще більше людей так і залишилися невідомими. Всі вони перепоховані за християнським звичаєм і з військовими почестями.

З ІСтоРІєю в ПоРтфелІ

ДВА ЛІТАКи З МиНУЛОгОКоли матеріал уже був готовий до друку, стало відомо, що Житомирські по-шуковці під керівництвом Олександра Ловинюка знайшли місце падіння літа-ка ІЛ-4 50-ї авіадивізії, 229-го бомбардувального авіаполку. До війни авіа-полк базувався в Ростові-на-Дону, а на початку війни був переведений до Кіровограда. Саме звідти літаки вилітали на бомбардування німецьких частин. 10 липня 1941 року два з них були збиті під Житомиром. Місце падіння од-ного – біля села бондарці. його знайдено. пошуковці знайшли також остан-ки членів екіпажу. За іменем на медальйоні встановили ім’я одного льотчика. Це – Сємаков В’ячеслав Семенович з пермі. Житомирська обласна громадська організація «пошук» уже зв’язалася з посоль-ством Російської Федерації. Є надія, що вдасться розшукати й рідню загиблого. Другий літак упав біля села Троянів. Учитель історії Троянівської школи Воло-димир Дмитрович Марчун зібрав свідчення односельців про пілотів повітряно-го судна і місце його падіння. Двоє членів екіпажу загинули, одного, поране-ного, (переховували місцеві жителі), а четвертий пішов шукати свою частину. найближчими днями пошуковці разом з учителем Володимиром Дмитровичем і школярами Троянівської школи вирушать на пошуки місця падіння літака.

11№ 41, 8 жовтня 2012 рокуосвіта

вища

–Досвід зарубіжних кра-їн показує, що саме університети й нау-

кові установи стають центра-ми розвитку постіндустріальної економіки, – розповідає Ген-надій Півняк. – Це основний чинник діяльності Національно-го гірничого університету в су-часних умовах розвитку іннова-цій і структурування економіки України. Розвиток наукової ді-яльності й інновацій є вимогою часу для сучасного дослідниць-кого університету.

Відповідно треба розши-рювати впровадження прак-тичних, лабораторних занять, курсового й дипломного про-ектування як складових час-тин дослідницьких робіт, що виконуються на замовлення підприємств. Тому в гірничо-му університеті створено цен-три підтримки науково-дослід-ної діяльності, пошуку джерел фінансування наукових і освіт-ніх проектів. Розвивається ви-робництво передової наукової й високотехнологічної продукції. За останні роки істотно зміцне-но лабораторну й тестову базу університету. Створено засади проведення досліджень наши-ми науковцями в національних і закордонних партнерських ви-щих навчальних, науково-до-слідних і виробничих устано-вах і компаніях.

Вчені університету беруть участь у реалізації Програми економічних реформ, започат-кованої Президентом України. Національний гірничий універ-ситет підготував і надіслав до уряду аналітичні матеріали й пропозиції.

НОВІ ЛАбОРАТОРІЇ– Національний гірничий уні-верситет завжди приділяв ува-гу науковому технологічному переозброєнню виробництва. Які кроки зроблено на цьому шляху?

– Створено Центр інновацій-ного розвитку, бізнес-інкубатор, відділ міжнародних освітніх про-ектів, відділ управління проек-тами. З їх участю виконуються національні й закордонні проек-ти. Розвиваються прямі наукові контакти через створення між-народних науково-навчальних центрів і лабораторій. У грудні 2011 року на кафедрі електро-привода відкрито науково-на-вчальний центр (тренінг-центр), оснащений визнаним лідером у виробництві частотних перетво-рювачів – компанією Vacon (Фінляндія). На кафедрі авто-матизації комп’ютерних сис-тем у 2011 році введено в дію дві науково-навчальні лаборато-рії із сучасними промисловими контролерами й комп’ютерами з ліцензійним програмним за-безпеченням з участю компа-ній «СВ АЛЬТЕРА» і Phoenix Contact.

Оснащуються науково-на-вчальні лабораторії кафедр

систем електропостачання, від-новлювальні джерела енергії, електропривод за підтримки фірм і компаній Міністерства енергетики та вугільної промис-ловості України. Вже профінан-совано проект «Комплексна ге-нерація та утилізація енергії в умовах урбанізованих і про-мислових територій України» (загальна вартість проекту – 1,2 мільйона гривень) у рам-ках Науково-навчального цен-тру «Проблеми використання енергетичного потенціалу гео-технічних систем України». В цьому структурному підрозді-лі створюються три нові ла-бораторії унікального облад-нання: альтернативних джерел енергії; електричних і гібрид-них автомобілів і систем по-дрібнення сировини. В рамках проекту планується закупівля

дослідницького обладнання за-гальною вартістю майже 700 ти-сяч гривень.

– А щодо ефективного вико-ристання енергетичного потен-ціалу України – яких заходів уже вжито, і що є в перспек-тиві?

– Відповідно до Державної цільової науково-технічної й соціальної програми «Наука в університетах» на 2008 – 2012 роки в гірничому університеті організовано науково-навчаль-ний центр «Проблеми висо-коефективного використання енергетичного потенціалу гео-технічних систем України» за пріоритетним напрямом нау-кових досліджень і розробок «Енергоефективність». Напри-кінці минулого року реалізо-вано науково-дослідний проект «Високоефективне викорис-тання енергетичного потенціа-лу геотехнічних систем Укра-їни: ресурси, енергозберігаючі технології, екобезпека». Об-

ґрунтовано теоретичні осно-ви зниження витрат умовного палива на вироблення енергії. А ще розроблено комплексні фундаментальні принципи під-вищення ефективності робо-ти виробничих комплексів (за-гальна вартість проекту – два мільйони гривень). Для успіш-ного проведення досліджень у 2009 – 2010 роках створе-но три лабораторії новітньо-го обладнання: енергоефек-тивності електромеханічних систем; радикальних техноло-гій отримання енергетичної сировини й систем викорис-тання низькопотенційного те-пла (загальна вартість заку-пленого обладнання – понад 1 млн 100 тисяч гривень).

Цього року на реалізацію програми «Наука в універси-тетах» отримано фінансування

проекту «Комплексна генерація й утилізація енергії в умовах урбанізованих і промислових територій України». Загальна вартість проекту становить 1,2 мільйона гривень.

НАУКОВий ПАРК РОЗВ’яжЕ ПРОбЛЕМи– Гірничий університет заці-кавлений у реалізації власних інноваційних проектів і пере-орієнтації наукових програм щодо трансферу технологій і створення конкурентоспро-можної продукції на ринку то-варів і послуг?

– Основним завданням є створення галузевого науко-вого парку з участю вітчиз-няних і зарубіжних партне-рів. Підписання корпоративних угод із потужними компаніями привели до виконання високо-бюджетних тематик, що стали основними джерелами фінан-сових надходжень до спеці-ального фонду науки протя-гом останніх двох років. Такий

крок дав можливість підвищи-ти рівень наукових робіт.

Виходячи з власного досві-ду, університетові необхідно збільшувати кількість корпора-тивних договорів і розширю-вати напрями наукових дослі-джень. Також потрібно більше науковців, які працюють у та-ких проектах.

Саме на Дніпропетровщи-ні поєднання можливостей влади, бізнесу, освіти й нау-ки для інноваційного розвитку економіки є найприроднішим завдяки потужному виробни-чому, науковому й людському потенціалам.

– А чи стикаєтеся ви з труд-нощами?

– Виконання таких висо-кобюджетних робіт показало кілька проблем. Університето-ві надзвичайно складно вести саме фінансові розрахунки в межах цих проектів при чин-ному законодавстві. Тому НГУ шукає нові способи супрово-дження проектів, що потребу-ють залучення до робіт зовніш-ніх сумісників або закупівлі дорогого обладнання. Комерці-алізація наукових проектів охо-плює не тільки зацікавленість бізнесу в прибутковості, а й у забезпеченні якісної підготов-ки кадрів, зміцненні матеріаль-

ної бази науково-освітніх цен-трів країни. Компанія ДТЕК на практиці це підтверджує.

Розв’язанням цих проблем могло б бути створення галузе-вого наукового парку. Саме на початку організації такої струк-тури нині перебуває наш уні-верситет.

РАЗОМ З гІРНиКАМи – ПОЛьСьКиМи й ВІТчиЗНяНиМи– Які проекти й інноваційні технології вже успішно запро-ваджені?

– Інноваційна складова є в усіх розробках, що викону-ються науковцями університе-ту. Впровадження результатів у виробництво є кінцевою ме-тою дослідження. Для прикла-ду можна навести наші спільні проекти з іноземними партне-рами. Основними співвиконав-цями робіт із-за кордону є ні-мецькі й польські колеги.

Разом зі співробітниками Головного інституту гірництва (м. Катовіце, Польща) протягом 2007 – 2010 років ми реалізу-вали проект із підземної гази-фікації вугілля, орієнтованої на отримання газу водню як енер-гетичної сировини. Технологію впроваджено на експеримен-тальній шахті в місті Міколуві

(Польща). Результати тестових досліджень отримали широкий відголос в європейській спіль-ноті.

Іншим сумісним проектом з Головним інститутом гірництва стала робота з визначення еко-номічної доцільності й техноло-гії відпрацювання тонких і дуже тонких вугільних пластів. Про-ект виконувався в рамках про-грами міжнародної співпраці МОНмолодьспорту України й закордонних ВНЗ і виробничих закладів. Особливістю цієї робо-ти стала дослідницька складова. До України на шахту «Степова» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» привезли розроблену установку з визначення опірності вугілля різанню загальною вартістю по-над 300 тисяч доларів США.

АВТОМОбІЛь МАйбУТНьОгО– З 2011 року на новий

якісний рівень вийшов роз-виток наукових і освітніх від-носин з німецькими колега-ми, – продовжує ректор. – З Есслінгенським університетом прикладних наук проводить-ся реалізація багатьох проек-тів. Це розробка гібридного автомобіля. В проекті досліджу-ються енергетичні властивості й показники економічності гі-бридних транспортних засо-бів різних конфігурацій. Ство-

рюється інвертор для сонячної електростанції. Фірма-парт-нер – HELDELE. Також роз-роблено синхронний двигун із постійними магнітами. Компа-нія-партнер – BAUER. Разом з фірмою AUMA розробляєть-ся асинхронний електропривод запірної арматури. А лінійний двигун проектується з компа-нією FESTO. Отримано домов-леність щодо введення кількох стипендіальних програм для ас-пірантів, докторантів і молодих учених з України й Німеччини.

Доброю традицією стало на-повнення лабораторної бази університету національними й закордонними підприємствами. Значні фінансові й матеріаль-ні ресурси вкладені компаніями ДТЕК, ПАТ «ДТЕК Павлоград-вугілля», ПрАТ «Донецьксталь» і Schneider Electric (Франція).

Підписано Меморандум про стратегічну співпрацю між ро-ботодавцями й Асоціацією ректорів вищих технічних на-вчальних закладів України. Він повинен стати ефективною платформою діалогу між бізне-сом і наукою. Мета – об'єднати ресурси, потенціал і досвід про-мислових підприємств і науко-вих центрів.

О. СОТНІКОВА, для «Освіти України»

Модернізацію економіки країни неможливо здійснити, використовуючи тільки адміністративні й фінансові ресурси, без створення в державі сприятливого інноваційного клімату й системи правил і стимулів, які активізували б національний бізнес, широкі верстви науковців, освітян, винахідників. на цю тему «Освіта України» вирішила поспілкуватися з ректором національного гірничого університету Геннадієм півняком. Тридцятилітній власний досвід впровадження в життя інноваційних здобутків на посаді ректора привів нашого співрозмовника до особистого бачення цієї проблеми.

САМЕ НА ДНІПРОПЕТРОВщиНІ ПОєДНАННя МОжливОстей влАДи, біЗНесУ, Освіти й НАУки Для іННОвАЦійНОгО рОЗвиткУ екОНОМіки є НАйПрирОДНішиМ

ГЕннАДІй ПІВнЯК: ІннОВАЦІйнІ ТехнОЛОГІЇ ЧеКАюТь СВОЇх ВИРОбнИКІВ

12 «Освіта України»альтеРнативи

оСвітні

В Національному педагогіч-ному університеті імені Михайла Драгоманова від-

булася презентація навчальних програм для 10 і 11 класів валь-дорфських шкіл України.

РОЗМАЇТТя «ПЕДАгОгІчНих ЛАНДшАфТІВ»– Саме сьогодні перед твор-чим учителем постав вибір: пра-цювати за традиційною, переві-реною технологією чи обирати для апробації нетрадиційні пе-дагогічні системи, що краще відповідають світоглядові, меті й особистісним якостям само-го педагога, – впевнений ди-ректор Інституту інновацій-них технологій і змісту освіти МОНмолодьспорту Олександр Удод. За його словами, освіта нині наближається до європей-ських стандартів, тож страте-гічним напрямом стала гума-нізація педагогічного процесу.

А точніше – орієнтація на ство-рення ситуації спільного твор-чого освоєння світу, де через особистісні переживання відбу-вається становлення людини, її інтелекту, почуттів і волі.

Із цим погоджується й вико-навчий директор Міжнародної Асоціації Вальдорфської педа-гогіки в Центральній і Східній Європі й країнах Сходу Кріс-тоф Йохансен. Він перекона-ний, що система освіти кож-ної країни потребує розмаїття, різноманітних «педагогічних ландшафтів».

– У педагогіці не вар-то говорити про «правильне» й «неправильне». Відправною точкою в оцінках ми маємо вва-жати те, як почуваються діти. Адже саме вони є майбутнім кожної країни, – зазначає він. І наголошує, що хоч вальдорф-ську педагогіку започатковано в Німеччині, це зовсім не озна-чає, що вона є суто німецькою. Адже такі школи працюють і в Африці, і в Австралії, й навіть на Алясці.

Співголова Асоціації валь-дорфських ініціатив в Україні Ірина Шастал уточнює: в світі нині працюють 1 026 шкіл на всіх континентах. Понад шіст-сот – в європейських країнах, майже сто – на пострадянсько-му просторі, з яких чотири – в Україні.

Проректор Національного педагогічного університету іме-ні Михайла Драгоманова Во-лодимир Бех вважає різнома-нітність педагогічних підходів дуже важливою щодо форму-вання нової Європи.

– На фоні величезного на-укового пошуку, який ми здій-снюємо в галузі педагогіки, найважливішим є формування нового вчителя. Нині для Єв-ропи все більш характерним стає мультикультуралізм. Нам треба консолідувати ідеоло-гію підготовки й учня, і вчите-ля на принципах, що подолали довгий шлях апробації, як це роблять вальдорфські школи. А також – вносити інноваційні пропозиції, які відповідатимуть знаннєвому суспільству, – на-голосив Володимир Павлович.

Реформи, що нині відбу-ваються в українській освіті, асоціюються зі словом «пере-

завантаження». Йдеться про перезавантаження змісту осві-ти. Так вважає головний спе-ціаліст Департаменту загальної середньої та дошкільної осві-ти МОНмолодьспорту Катери-на Таранік-Ткачук.

– Епіграфом до зустрі-чі можна вважати такі слова: «Завдання школи – підготу-вати дитину до життя». Саме цим керувалися розробники навчальних програм. Але річ у тому, що методика Рудольфа Штайнера нині ще не дуже ши-роко використовується в шко-лах України, – каже Катери-на Валеріївна. – Кілька тижнів тому на українському телеба-ченні з’явилося багато сюжетів про альтернативну педагогіку. А вальдорфська нині не є аль-тернативною, бо вже успішно апробована, є результати. Мі-ністерство підтримує роботу таких шкіл.

ДВАДцяТь РОКІВ РОЗВиТКУОлександр Удод зазначає, що вальдорфська педагогіка в Україні почала розвиватися ще на початку 90-х років минуло-го століття.

– Це відповідало потребі суспільства, адже бракувало но-вих підходів до розв’язання ак-туальних проблем навчання й вільного розвитку особистості. Тому популярними стали педа-

гогічні технології, що вже апро-бовані світовою спільнотою, – каже Олександр Андрійович. За його словами, важливим чинни-ком поширення ідей Рудольфа Штайнера стало те, що вони є співзвучними кращим гуманіс-тичним ідеям української пе-дагогіки: Григорія Сковоро-ди, Костянтина Ушинського й Василя Сухомлинського. А та-кож – сучасним тенденціям розвитку освіти. Тож два де-сятиліття тому серед україн-ських освітян з’явилася група ентузіастів, яка бажала зміни-ти обличчя навчального закла-ду, зосередивши зміст і форми його діяльності на особистос-ті дитини. В Україні виникли перші вальдорфські ініціативи, які є нині експериментальни-ми школами МОНмолодьспор-ту. Перехід до моделі навчання, побудованої на засадах такої пе-дагогіки, став складним проце-сом переосмислення, переоцін-ки педагогами змісту й методів діяльності освітнього закладу. Школи, створені в Києві, Оде-сі, Дніпропетровську, від само-го початку зорієнтувалися й на цілісне запровадження цієї пе-дагогічної системи.

З 2001 року такі школи пра-цюють за програмою Всеукра-їнського науково-методичного експерименту «Розвиток валь-дорфської педагогіки в Украї-ні». Дослідження проводяться у трьох напрямах: вплив педа-гогіки на розвиток особистос-ті учнів, розробка й апробація експериментальних навчаль-них програм, пошук нових мо-делей управління навчальним закладом. Досвід показує, що вальдорфська школа створює сприятливі умови для розвитку особистості учня. Адже свідоме засвоєння знань відбувається не тільки на інтелектуальному рівні, а й на основі життєвого досвіду й самоспостереження. А художньо-образне викладан-ня стимулює розвиток творчо-го мислення.

НЕ ТАКІ, яК УСІВальдорфські школи мають свою специфіку. Навчальні пла-ни орієнтовані на духовні по-треби кожної вікової групи, класний вчитель супроводжує дітей протягом восьми років на-вчання. Велику увагу приділя-ють художньому, естетичному компонентові навчання – жи-вопису, музиці, евритмії. Діти самореалізуються під час ху-дожньої діяльності – це пози-тивно впливає на їхній емоцій-ний стан. Заняття з малювання,

ліплення, плетіння, різьблення дають змогу учням пережити цілу гаму почуттів, відчути ра-дість творчості.

– Наявність учителя, який працює з дітьми протягом вось-ми років, стала найбільш дис-кусійним питанням організації навчального процесу в шко-лах, – говорить Олександр Удод. – Втім, практика підтвер-дила, що постійне самовдоско-налення й тісна співпраця з колегами допомагає вчителе-ві ефективно реалізувати всі складні завдання.

До восьмого класу досягнен-ня учнів не оцінюються в ба-

лах, оцінка має тільки змістов-ний, стимулюючий характер. Як показує практика роботи вальдорфських шкіл України, відсутність традиційної оцін-ки позитивно впливає на фор-мування основних складових «я-концепції» дитини: когнітив-ної, оціночно-емоційної й пове-дінкової. Після закінчення чет-вертого класу в дітей також не виникає необхідності адапту-ватися до навчання в середній школі: з ними і далі працює основний учитель, до якого по-ступово приєднуються вчителі-предметники. Такий підхід дає змогу уникнути стресових си-туацій і легше пережити кри-зові явища підліткового віку. Особливістю освітнього про-цесу також є запровадження здоров’язберігальної організа-ції навчання.

Колективи вчителів валь-дорфських шкіл України прагнуть створити простір, що сприятиме цілісному розвиткові особистості, збе-реженню фізичного, психіч-ного й духовного здоров’я дітей. У загальний зміст освіти інтегруються акту-альні проблеми реального життя, питання екології, здоров’я, безпеки, а це відповідає вимогам но-вого державного стан-дарту.

НАйВАгОМІший ЗДОбУТОК – ПРОгРАМиУчням вальдорфських закладів, як і всім дітям, зрештою дове-деться покинути школу. А чи не «згубили» в цих закладах за-вдання підготувати школяра до подальшого навчання?

– Досвід роботи вальдорф-ських шкіл в Україні підтвер-джує, що учні не тільки засво-юють навчальні програми на рівні державного стандарту, а й отримують і додаткові знан-ня з історії мистецтв, живопи-су, ремесел тощо. Це – чи не найосновніший висновок два-дцятирічної діяльності наших шкіл. І саме він розвіює сумні-ви щодо можливості реалізації ідей цих закладів в Україні, – наголошує Олександр Удод. – Випускники таких шкіл як в Європі, так і в Україні успішно вступають до вищих навчаль-них закладів, мають високий рівень культури, прагнуть до подальшого розвитку. Не заре-єстровано жодного правопору-шення, скоєного учнями валь-дорфських шкіл. Це свідчить про ефективність виховної ро-боти в таких закладах.

– Найвагоміший здобуток двадцяти років – навчальні програми. Вони є результатом, без перебільшення, титанічної праці великого колективу: від учителів-практиків до праців-ників МОНмолодьспорту, – розповідає Олександр Андрійо-вич. – У 2008 році з’явилися програми для початкової шко-ли, в 2009-му – для 5 – 9 кла-сів, в 2012-му – для 10 – 11 класів. Так ми сформували за-гальну, науково обґрунтовану концепцію побудови освіти у вальдорфських школах Украї-ни.

Крістоф Йохансен зауважує, що створені навчальні програ-ми не є продуктом «бюрокра-тичної сутності». Вони – ві-дображення сучасного стану педагогічної науки.

– Вчителі, які безпосеред-ньо працюють із дітьми, пере-осмислили свою роботу й ура-хували те, якими діти є саме сьогодні, – говорить він.

Ірина Шастал відзначає, що у створенні програми взяли участь майже тридцять вчите-лів-практиків.

– Також до України при-їжджали міжнародні експерти, які працювали над тим, щоб ці програми набули вальдорф-ського змісту й разом із тим були прийняті українським пе-дагогічним простором, – роз-повіла Ірина Шастал.

Якими є перспективи вико-ристання вальдорфської педа-гогіки в Україні? Їх кілька: цілісне запровадження кон-цепції в окремих закладах, створення авторських шкіл, в яких ці ідеї інтегруватимуться з іншими гуманістичними тех-нологіями, використання існу-ючих методик для розробки програм факультативів, гурт-кових занять, практик, шкіль-них проектів.

Максим КОРОДЕНКО, «Освіта України»

ДО вОсьМОгО клАсУ ДОсягНеННя УчНів Не ОЦіНюються в бАлАХ, ОЦіНкА МАє лише ЗМістОвНий, стиМУлюючий ХАрАктер. як ПОкАЗУє ПрАктикА рОбОти вАльДОрФськиХ шкіл УкрАїНи, ВІДСУТНІСТь ТРАДицІйНОЇ ОцІНКи ПОЗиТиВНО ВПЛиВАє НА фОРМУВАННя ОСНОВНих СКЛАДОВих «я-КОНцЕПцІЇ» ДиТиНи

ШКОЛА БЕЗ ОцІнОКФахівці запевняють, що учні вальдорфських шкіл не тільки засвоюють знання на рівні державного стандарту України, а й отримують корисну додаткову інформацію й навички з історії мистецтв, живопису й ремесел.

Особливістю освітнього про-цесу також є запровадження здоров’язберігальної організа-

Колективи вчителів валь-дорфських шкіл України прагнуть створити простір, що сприятиме цілісному розвиткові особистості, збе-реженню фізичного, психіч-ного й духовного здоров’я дітей. У загальний зміст освіти інтегруються акту-альні проблеми реального життя, питання екології, здоров’я, безпеки, а це відповідає вимогам но-вого державного стан-

кових занять, практик, шкіль-них проектів.

Максим КОРОДЕНКО, «Освіта України»

13№ 41, 8 жовтня 2012 року іСтоРіЇ усПіХу

Те, що плавання – життє-во необхідна навичка, зна-ють усі. А ось у те, що в

невеликих містечках чи селах ще функціонують басейни – не всі й повірять! Та ми вам роз-повімо про справжній осередок шкільного плавання – басейн у СЗОШ І – ІІІ ступенів № 5 містечка Обухова Київської об-ласті (директор школи – Анто-ніна Іванівна Коновал).

«ПАМ’яТНиК» ЕПОхи– Коли я кажу, що працюю в басейні тренером, – розпові-дає Марина Соловйова, – ба-гато хто дивується: «Невже ще є такі басейни, куди діти ходять на фізкультуру?! Невже комусь потрібні наші діти?!». На що я з гордістю відповідаю: «Так, по-трібні!».

Уроки плавання для учнів є безплатними, оскільки місь-ка влада фінансує цей єди-ний у містечку, що лишився «живим» після розпаду Радян-ського Союзу, шкільний ба-сейн. А щодо інших… З одних зробили склади, деякі про-сто стоять зруйнованими, як «пам’ятники» епохи соціаліз-му... А ось обухівський басейн зберігся і продовжує функці-онувати. Давно виросли його перші учні, і тепер сюди при-ходять уже їхні діти.

– Ми з дружиною – випус-кники СЗОШ № 5 міста Обухо-ва, – розповідає Ігор Трифо-нов. У школі одним з улюблених уроків була фізкультура, де ми і навчилися плавання. Минули роки, і коли постав вибір, до якої школи віддавати дитину, ми одноголосно вирішили, що тільки до нашої, «п’ятої», бо там є басейн!

УП’яТЕРО МЕНшЕ гРВІСправді, всі учні, які закін-чили цю школу, вміють пра-вильно і красиво плавати. До того ж вони сильні й здорові, адже діти, які займаються цим спортом, рідше хворіють. Пе-діатр Віра Тихонівна Наталіч знає це з власного професій-ного досвіду.

– Хочу зазначити, що діти, які регулярно відвідують ба-сейн, уп’ятеро рідше хворіють на ГРВІ, – стверджує дитя-чий лікар. – Хто страждав на хронічні захворювання, менше звертається по допомогу до лі-каря, а часом і зовсім позбав-ляється хронічних хвороб. Сьо-годні дедалі більше школярів мають розлади нервової сис-теми і порушення опорно-ру-хового апарату. Для них від-відування басейну – один з основних способів реабілітації. Тому з упевненістю можу ска-

зати, що регулярні заняття пла-ванням на уроках фізкультури є великою підмогою в оздоров-ленні дітей шкільного віку.

цІЛЕСПРяМОВАНОСТІ НАВчиЛАСя В ТРЕНЕРАНаставником і просто близь-кою, дорогою людиною стала перший тренер для колишньої учениці СЗОШ № 5 Тетянки Стельмах. Вона радо розповідає про знайомство з тренером і з цим видом спорту.

– Навчаючись у першому класі, я разом із татом прийшла до басейну, де познайомилася з Мариною Соловйовою, – роз-повідає Тетяна. – Ніколи не за-буду, з яким захопленням і гор-дістю вона дивилася на мене в момент моєї перемоги. В ці хви-лини мені здавалося, що я – найщасливіша людина на Землі. Минули роки, а я до досі із задо-воленням відвідую басейн, адже спорт – це і краса тіла, і здоров'я всього організму. Завдяки трене-ру і її непохитній вірі в мене я досягла чималих висот не тільки у плаванні, а й в інших сферах життя. Озираючись на щасливі шкільні роки, я з упевненістю можу сказати, що зобов'язана своєю наполегливістю і впевне-ністю в собі тільки Марині Воло-димирівні. Я дуже хотіла б, аби моя дитина теж ходила в цей басейн. Нині працюю вихова-телькою в одному з дошкільних закладів і постійно звертаю ува-гу батьків на необхідність всес-тороннього розвитку дітей. А в школі № 5 є всі умови для цього.

Тетяна Стельмах не єдина, кому подобаються уроки пла-вання для дітей. Дідусі й бабу-сі із задоволенням водять в ба-сейн онуків.

– Мій онук ходить до іншої школи, але я воджу його в ба-сейн школи № 5, бо в нашій, на превеликий жаль, його не-має, – каже Микола Олексан-

дрович Афанасьєв. – Для мене велике значення має не тільки те, що дитина буде здоровою і сильною. Онук ще й навчиться триматися на воді! Я був шоко-ваний, коли побачив статистику МНС: наприклад, за три літні

місяці минулого року в Укра-їні потонуло 1150 осіб, причо-му 130 з них – діти. Я з гор-дістю можу підтвердити, що всі випускники нашої СЗОШ № 5 уміють плавати, причому дуже добре і правильно!

РяТІВНА ЗІРОчКАДавно відомо, що діти легко навчають-ся лежати на воді. Як знадобилося це вміння моєму учневі Володі, я дізна-лася від мами свого маленького ви-хованця.

– Одного разу я, мій чоловік і двоє наших синів виїхали на природу, – розповіла вона. – Пізня весна не сприяла купанню в глибокій річці, ві-домій сильними підводними течіями.

Взявши з собою старшого синочка Бог-дана, я пішла прогулятися до узлісся. А Володька, мій меншенький, якому нещодавно виповнилося чотири роч-ки, розкинувся з татом на підстилці, підставивши сонечку пухкенькі щіч-ки і долоньки. Не встигли ми з Бог-даном дійти до невеликого схилу, як я відчула тривогу, і ми поспішили на-зад. Малюка біля чоловіка не було. «Де Володька?» – Запитала я. «Як де? – здивувався чоловік, зриваючись на ноги. – Він же до вас побіг!»

Але поблизу нікого не було. Ми ки-нулися до річки. Мокрі камінчики на березі вказували на те, що тут хтось стрибнув або впав у воду. Я завила від жаху, розуміючи, що сталося найгірше. Чоловік стрибнув у вир і почав пірна-ти, сподіваючись урятувати нашу ди-тину. Повільно тяглися секунди. І тут старший син закричав: «Дивіться, ди-віться! Он там ... там Вовка». Ми під-няли голови і побачили, як на середи-ні річки погойдувався наш малюк. Він лежав на воді й не ворушився. Чоло-вік, не кажучи ні слова, відштовхнув-

ся від берега і швидко поплив до дити-ни. Страшні, навіжені думки неслися, як ураган, а хвилини очікування пере-творилися на години... Але тут я почу-ла радісний крик чоловіка: дитина була жива і здорова!

На березі, висушений і переодяг-нений, обцілований і облитий слізьми маленький непосида розповів, що хо-тів дістати камінчик, але не втримав-ся і перекинувся у воду, яка понесла його на середину ріки. А оскільки в садочку він навчився робити зірочку на спинці, то просто ліг на воду і че-кав, поки його витягнуть.

Ось так звичайна вправа «зірочка», коли дитина лягає спиною на воду, роз-кинувши в боки ручки і ніжки, вряту-вала юне життя.

«НІ» – СКОЛІОЗУ!Прийшла якось у басейн мама з ма-ленькою худенькою дівчинкою і каже, що донька часто глибоко зітхає, наче їй повітря не вистачає або образив хтось. Вони зверталися до лікарів, робили всілякі обстеження, але, крім сколіозу, в дитини нічого не знайшли. Деякі медики рекомендували відвес-ти дівчинку до басейну, однак бать-кам якось не вірилося, що звичайний сколіоз може давати такі наслідки, і вони наполегливо консультувалися в

інших фахівців. Навіть зробили МРТ головного мозку. Нарешті таки зва-жилися прийти в басейн. І вже після перших занять у дитини помітно по-ліпшилося дихання, адже при плаван-ні розвантажується хребет. Ну а нині ця дівчинка – одна з моїх найздібні-ших спортсменок.

Ніколи не треба забувати, що пла-вання благотворно впливає не тіль-ки на фізичний розвиток людини, а ще й формує особистість дитини. На-ступний приклад підтверджує це як-найкраще.

ПОВІРиТи В СЕбЕ!Привели якось до мене на заняття хлопчика, а він на все, що я пропо-ную зробити, каже, що в нього не ви-йде. Але після вмовлянь і переконань усе-таки пробує. І сам дивується, що виходить...

Минув час, малюк навчився пла-вати нарівні з іншими дітлахами. А потім поїхав відпочивати з батьками до Єгипту. Повертається і, захлина-ючись, розповідає, як він там плавав у басейні і як всі ним захоплювали-ся. Оченята блищать! Куди й дівся той невпевнений у собі малюк, який вважав, що в нього нічого не вийде! І мама з татом кажуть, що він біль-ше не боїться пробувати щось нове.

ДІДУсІ ІЗ ЗАДОВОЛЕннЯМ ВОДЯТь ОнУКІВ У бАСейн! Як уроки плавання допомагають підтримати здоров’я дітей?

Шлях до перемог і рекордів у великому «водному» спорті завжди починається з малого – з першого басейну, перших уроків плавання. А для дітей це взагалі найкращий спосіб оздоровлення організму, гармонійного розвитку тіла і духу, що надає впевненості у власних силах. про перші кроки і досягнення звичайних українських школярів у цьому чудовому виді спорту нам сьогодні розповідає Марина Соловйова – майстер спорту СРСР з плавання, майстер спорту СРСР та абсолютна чемпіонка СРСР з морського багатоборства, інструктор з плавання басейну СЗОШ № 5 Обухова.

шпальту підготувала Олена СОЛОДОВНІК, «Освіта України»

сьОгОДНі ДеДАлі більше шкОлярів МАють рОЗлАДи НервОвОї систеМи і ПОрУшеННя ОПОрНО-рУХОвОгО АПАрАтУ. ДЛя Них ВІДВІДУВАННя бАСЕйНУ – ОДиН З ОСНОВНих СПОСОбІВ РЕАбІЛІТАцІЇ

буває й так…

ЩАсЛИВІ ІсТОРІЇ, АбО ЧИМ МАЛюКАМ ДОпОМОГЛИ УРОКИ пЛАВАннЯМарина Соловйова навчала й зовсім маленьких діточок. І не просто дружити з водою, а робити правильні рухи руками і ногами для подальшого освоєння техніки плавання. не всі ці малюки виросли чемпіонами, але воду полюбили. багатьом набуті навички додали впевненості у власних силах, а декому навіть урятували життя! про ці випадки розповідає Марина Соловйова.

14 «Освіта України»новинизвідусіль

У США винесено вирок у справі 44-річної колишньої

викладачки і професорки бі-ології Емі Бішоп. Її визнано винною в потрійному вбив-стві. Працівниця Університе-ту Алабами влаштувала бійню в альма-матер через те, що адміністрація навчального за-кладу відмовлялася продовжу-вати з нею трудовий контр-акт. У результаті шість осіб отримали поранення, а троє з них померли.

Рішенням судді випус-кницю Гарварду Емі Бі-шоп засуджено до довічного

ув’язнення без права достро-кового звільнення. На вине-сення обвинувального вер-дикту присяжним вистачило 20 хвилин, передає телека-нал CBS. Спочатку адвокати Бішоп наполягали на неосуд-ності своєї підзахисної, а сама вона стверджувала, що колег розстріляв хтось інший. Од-нак 11 вересня 2012 року екс-професорка повністю визнала свою провину в рамках уго-ди зі слідством. В обмін на це визнання прокуратура не стала вимагати для неї смерт-ної кари.

То як усе сталося? 12 лю-того 2010 року Емі Бішоп пря-мо під час засідання універ-ситетської кафедри відкрила стрілянину з пістолета. За од-нією з версій, причиною по-дії став конфлікт Бішоп з ке-рівництвом університету, яке відмовлялося подовжувати з нею робочий конт ракт.

На процесі у справі Емі Бі-шоп була й колега, яка ви-жила – нині декан факуль-тету біології Дебра Моріарті. За її словами, фатальне засі-дання вченої ради відбувалося в невеликому приміщенні, й

люди сиділи дуже тісно. Цілу годину Емі поводилася дуже тихо. Ніхто не міг уявити, що наступної миті вона дістане пістолет і поцілить у колег. Коли пролунали постріли, Де-бра сховалася під стіл, де на-магалася схопити Емі за ноги й завадити стрільбі. При цьо-му вона прагнула переконати вбивцю зупинитися.

«Припини, Емі! Не роби цього. Я допомагала тобі ра-ніше, допоможу й тепер», – зверталася Дебра Моріарті до своєї розгніваної колеги. Від неминучої смерті біолога вря-

тувало тільки диво. Пістолет Емі Бішоп дав осічку, Дебра вибігла з приміщення, а зло-вмисниця погналася за нею. Мстива професорка намагала-ся вдруге вистрілити в неї, але зброя знову відмовила.

СувоРо!

ІнфоРмацІйний СвІт

гаманець І життя

оСобливІ

ЗАСІДАннЯ КАФеДРИ ЗАВеРШИЛОСь... УБИВсТВОМ ТРЬОХ ОсІБ. Ще ТРОЄ пОРАненІ

ТРИДцЯТЬ ТИсЯЧ ЧОЛОВІКІВ ЗАхОТІЛИ пРИйТИ нА День нАРОДЖеннЯ

ІнВЕсТУй В ОсВІТУ – І ТВОЯ КРАЇнА СТАне нАйРОЗУМнІШОю

нАйМЕншА У сВІТІ ДІВЧИнКА ВАГОю ЧОТИРИ КІЛОГРАМИ пІШЛА ДО ШКОЛИ

вуСтами дитини

ХОЧЕш ДІЗнАТИсЯ ПРО сВОЄ МАйБУТнЄ? ЗАпИТАй В УЧнЯ пОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ!Друзі дитинства знають нас

краще, ніж ми самі: ніхто не зможе точніше передбачити, як складеться наша доля, ніж одно-літки з початкової школи, вва-жають канадські вчені.

Викладач факультету психо-логії в Університеті Конкордія в Монреалі Ліза Сербін і аспі-рантка Алекса Мартін-Стор на-решті опублікували результати дослідження, розпочатого ще в 1976 році: протягом 35 років учені спостерігали за дорослі-шанням і розвитком двох по-колінь дітей.

Перші дані були зібрані в 1976 і 1977 роках, розповіла пані Сербін. Учням перших, других і сьомих класів пропонувалося заповнити анкету, в якій вони оцінювали своїх однокласників за рівнем агресії, симпатичності й соціальної ізоляції. Крім того, діти також заповнювали схожу анкету про себе, після чого їх безпосередня участь в експе-рименті закінчувалася. Наступ-ні 20 років психологи просто спостерігали за своїми підопіч-ними, відстежуючи їх прогрес у дорослому віці.

Нові «вимірювання» були зроблені тільки в 1999 – 2003 роках. «Ми змогли порівня-ти сприйняття однолітків, а та-кож самосприйняття в дитин-стві з особистісними рисами в дорослому житті, – пояснила Мартін-Стор. – При цьому ми з’ясували, що оцінки одноліт-ків набагато тісніше пов’язані з тим, які риси виявляються в лю-дини в зрілому віці, ніж те, як оцінював себе в дитинстві сам випробуваний. І це цілком зро-зуміло, – додала вона. – Спра-ва в тому, що діти спілкуються зі своїми однолітками протягом усього дня, тож агресивність і приємність мають для них ве-лике значення».

У цілому дослідження пока-зали, що при передбаченні того, ким стане людина в дорослому житті, варто покладатися швид-ше на думку однолітків, ніж са-мої людини.

16-річна мешканка нідерландського міс-та Харен опублікувала в Facebook за-

прошення на вечірку з нагоди свого дня народження, забувши вказати, що захід «приватний». Вже через кілька годин під її повідомленням стояло понад 30 тисяч «лай-ків». До будинку, де мала відбутися вечірка для кількох десятків близьких друзів, при-йшло до п’яти тисяч осіб, пише газета Daily Telegraph. За рекомендацією поліції іменин-ниця разом із батьками виїхала з будинку до початку вечірки. А довкола нього було розмі-щено півтисячі бійців поліцейського спецна-зу. Підлітки відмовлялися розходитись. Вони кидали в поліцейських каміння й порожні пляшки. Поліції знадобилося майже п’ять го-дин, щоб навести лад. У результаті зіткнень із поліцією постраждали шість осіб, двоє отри-мали серйозні травми. Ще 34 підлітки були затримані за участь у безладах.

Тим часом в ізраїльських школах забо-ронили використання бездротового під’єд-

нання до інтернету, незважаючи на те, що цей тип доступу до мережі особливо зруч-ний при використанні смартфонів, планшет-ників і ноутбуків, які в необмеженій кіль-кості мають школярі, передає ІТАР-ТАРС.

Таке рішення було прийнято через спільний звіт МОЗ, Міносвіти і Мінеко-логії країни, в якому йдеться, що ці ре-транслятори підвищують рівень електро-

магнітного випромінювання. Документ рекомендує утриматися від використан-ня бездротових мереж у середніх на-вчальних закладах, хоча досі немає од-нозначних доказів згубного впливу їх випромінювання. Стурбовані батьки по-силалися на результати експертних об-говорень у науково-консультативному комітеті Міжнародного проекту з елек-тромагнітних полів, що діє під патронатом Всесвітньої організації охорони здоров’я. На останньому щорічному засіданні комі-тету в червні цього року пролунало попе-редження: мережі Wi-Fi загрожують роз-витком захворювань у дітей.

Фахівці також вважають, що Wi-Fi та інші системи широкосмугового бездрото-вого доступу до інтернету негативно впли-вають на нервову систему дітей. Правда, експерти визнають, що обсяг досліджень у цій галузі поки що недостатній, аби робити однозначні висновки про таку шкідливість.

За даними Організації еконо-мічного співробітництва та

розвитку (ОЕСР), найосвічені-шими виявилися країни з най-більшими приватними інвести-ціями у вищу освіту.

Середній показник спон-сорської допомоги студентам у країнах ОЕСР становить 16 від-сотків від загального фінансу-вання, а в США – четвертої країни в рейтингу, він переви-щує 28 %. А в Південній Кореї (№ 6) вища освіта на 40 % зале-жить від приватних інвесторів.

При цьому найбільш осві-ченою країною названо Кана-

ду, де дипломи про вищу осві-ту має 51 % населення. Друге місце в рейтингу дісталося Із-раїлю (46 %), а третє – Япо-нії (45 %).

Дані для дослідження ґрунту-ються на інформації про осві-ченість населення віком 25 – 64 років в 34 країнах-учасницях ОЕСР. Рейтинг найосвіченіших країн є таким:1. Канада (51 % населення з ви-

щою освітою, середній по-казник щорічного приросту (2000 – 2010) – 2,4 %);

2. Ізраїль (46 % населення з ви-щою освітою);

3. Японія (45 % населення з ви-щою освітою, 2,9 % – серед-ній показник щорічного при-росту);

4. США (42 %, 1,3 %);5. Нова Зеландія (41 %, 3,5 %);6. Південна Корея (40 %, 5,2 %);7. Великобританія (38 %, 4 %);8. Фінляндія (38 %, 1,8 %);9. Австралія (38 %, 3,2 %);10. Ірландія.

Нагадаємо: Росія може по-хвалитися максимальною кіль-кістю громадян з вищою осві-тою – 54 % населення при середньому показнику по ОЕСР 31 % і 26 %.

Маленька британка Шарлот-та Гарсайд від народження

страждає на рідкісну форму про-порційної карликовості. В п’ять рочків її зріст становить 68 сан-тиметрів, а вага – менше чоти-рьох кілограмів.

У вересні крихітка зробила дуже великий для неї крок – разом із ровесниками вона вперше пішла до школи. Те, що Шарлотта стала уче-ницею, дуже багато означає для її батьків – Скотта й Емми, які всі ці роки докладали максимум зусиль, щоб їхня донька жила нормально.

– Хоча Шарлотта є однією ди-тиною на мільйон, яка має такі проблеми зі здоров’ям, вона не з тих, хто загубиться на загально-му тлі, – каже мама дівчинки. – Може, вона й маленька, але велика особистість і хоче роби-ти все, як і звичайні п’ятилітні діти.

Звісно, батьки бояться, щоб крихітка не отрима-ла в школі якоїсь трав-ми. Однак Шарлотта не така тендітна, як здається на перший погляд. Крім того, до особливої учени-ці прикріплено помічни-ка-тьютора.

Коли дівча з’явилося на світ, воно важило менше ніж 900 грамів і на зріст було 25 сантиметрів. Різ-новид карликовості, з яким народилася Шарлот-та, такий рідкісний, що для нього навіть немає назви. Батьки одягали новонаро-джену в ляльковий одяг, а

на прогулянки мати виносила її в кишені.Шарлотта має трьох старших сестричок: 15,

12 і 8 років. Усі вони нормального зросту.

куРйоЗи

УЧИТЕЛЬ З ОЛІВцЯМИ пОТРАпИВ ДО ДеСЯТКИ ЗВІЛьненИх ЗА беЗГЛУЗДЯВикладач середньої школи в

Бостоні Пітер Конуорт ви-рішив продемонструвати своїм учням на уроці кілька простих фокусів. Спершу він показав, як вправно вміє робити звичай-ну хустинку невидимою. Потім захопився і продемонстрував фокус з олівцем: «застромив» його в одне вухо і «витягнув» з іншого.

Проблеми в Пітера поча-лися ввечері, коли його тер-міново викликали до школи. З’ясувалося, що діти під вра-женням від «подвигів» викла-дача вирішили повторити його фокуси. В результаті троє шко-лярів потрапили до лікарні з різ-ними ушкодженнями вух. Горе-фокусника вигнали зі школи з погрозами, що взагалі заборо-нять працювати у сфері освіти.

За матеріалами порталу ПедПресА

15№ 41, 8 жовтня 2012 року

Її книжки виходять мільйонними накла-дами, а «Рожевий кролик, якого вкрав Гітлер» увійшов до переліку найбільш

«антифашистських» книжок Європи, на-писаних для дітей і про дітей. Книжка про тигра, який прийшов випити чаю, є в списку «100 книжок, які повинна про-читати кожна дитина», складеному огля-дачем газети «Телеграф» Майклом Мор-пуго. Джудіт жива-здоровенька, мешкає й працює в Лондоні, пише й ілюструє книжки. Але й російською твори пись-менниці вперше видано лише цьогоріч! Чому так?

ЗВІР бУВ яКийСь чУДНий А так сталося. Біографія Джудіт Керр якась трохи плутана. Її завжди вважали «суто англійською письменницею». На-віть коли вийшла з друку перша книж-ка (що одразу її прославила!), ніхто не сумнівався на Британських островах: «вона – наша!». Що казати – навіть і манера малюнка Джудіт чимось нага-дує манеру найвідоміших книжкових ілюстраторів Британії… А літературний стиль також схожий взагалі на стилі всіх дитячих поетів і письменників Англії всіх часів: коротко, ємко, алегорично, з гумо-ром. Тут тобі й Мілн, і Керолл, і Кіплінг в одній особі… Проте всі історії, що їх розповідає дітям Джудіт, обов’язково ма-ють виховний характер. Навіть казка про тигра, який зайшов випити чаю.

Фабула проста, ніби дитяча пісенька: якось до дівчинки Софі, яка сиділа в за-тишному англійському будинку й вече-ряла з матінкою, зайшов… тигр! Джудіт Керр намалювала його. І додала до ма-люнків невигадливий текст, який зручно читається на ніч малюкам – вони його легко запам’ятовують. Ще й разом з та-том і мамою можуть водночас порозмір-ковувати: ну от чого він, цей тигр, при-перся до хати в підвечір’я? Ситуація, як на наші українські реалії, вельми непро-ста – це так само, якби до української хати отак узяв та й завітав надвечір, ска-жімо, ведмідь… Важко сказати, як по-водилася б наша звірюка, однак тигр у Джудіт Керр дуже чемний. Тут, у казочці, все було суто по-англійському. Тигр як істинний джентльмен попросив дозволу в господарів попити з ними чаю. Мати з донечкою Софі також були гарно вихо-ваними й запросили несподіваного гос-тя до столу. А тигрюка вихлебтала весь чай у домі, поз’їдала «на закуску» все, що було їстівного в шафах і холодильнику, та ще й наприкінці випила всю воду з водопровідного крана! Отакий собі гість!

Нема гарантії, що наш, «рідний», вед-мідь вчинив би якось інакше. Але мен-талітет все-таки інший, хтозна… А ось у казочці Джудіт є ще й продовження: тигр все їстівне підмів. І ось-ось має прийти з роботи тато дівчинки… Отут почина-ється яскрава ілюстрація «закордонного життя». Тато з’явився, спіймав облизня, вислухав більш ніж дивну розповідь про візит хвостатого гостя, але нічого страш-ного не трапилося. Ніхто лементу не вчи-нив, родина попрямувала собі до кафе, де й повечеряла. До того ж накупила їжі не лише для себе, а й для тигра – рап-том ще зайде якось чаю попити! Нічого надзвичайного, чи не так? Ніяких тобі Вінні-Пухів, Аліс у Задзеркаллі чи яки-хось чудернацьких пригод. Ну, зайшов тигр у гості… ну, повечеряв…

Однак чимось же «зачепила» ця історія дітей усього світу! Та так, що Джудіт Керр стала знаменитою, як кажуть, за одну ніч, бо цю історію переклали різними мовами й надрукували в десятках країн! І це ста-ло першим кроком до справжньої пись-менницької, та й художницької водночас,

слави. Таким симпатичним виявився нама-льований авторкою тигр, такою зворушли-вою й смішною виявилася ця, на перший погляд, простенька історія. Може, секрет у тому, що Джудіт багато разів розповіда-ла цю казочку дітям на ніч? Тобто «обка-тала на публіці»? Та й справді, тато її до-нечки частенько бував у від’їздах, шкільна програма для читання видавалася нудною, наче затоптаний килимок під дверима. Ще й напередодні Джудіт із донькою Софією ходили до зоопарку й бачили там справ-жнісінького тигра. Тепер важко відповісти, але, мабуть, саме тому цей загадковий, від-верто кажучи, не дуже гарно вихований тигр і досі залишається своєрідною твор-чою візиткою Джудіт Керр.

РОжЕВОгО КРОЛиКА НАциСТАМ НЕ ПРОбАчиЛАЯк уже згадувалося, казочка про тигра стала улюбленою для дітей багатьох кра-їн. Та не менш улюбленою для тих самих читачів є й чимало історій, навіть серіал про пригоди звичайнісінької домашньої кицьки Мог. Саме так звучить ім’я киць-ки в англійському варіанті. Коли в Росії вийшов переклад «котячих історій» Джу-діт Керр, кицю перейменували – вона стала Мяулі. Чому так – невідомо. Бо якщо перекладача турбував такий собі забобон, нібито котів треба називати, аби в імені були якісь шиплячі чи свистячі звуки, то й тут важко знайти такі звуки в російському перекладі котячого імені. Може, коли цю казку перекладуть укра-їнською мовою, назвуть якось інакше, ніж якась там Нява чи Мявка… Проте це так… Як кажуть, на замітку майбут-нім перекладачам. Як на мене, то якщо кицька за англійським паспортом Мог, її не треба на власний смак переймено-вувати. Не називаємо ж ми Джона Лен-нона Іваном, чи не так?

Але киця Мог (за паспортом!) стала також справжньою улюбленицею дітво-ри багатьох країн, зокрема, й завдяки ма-люнкам авторки. Всього про Мог видано 17 книжок! Кицю визнано в Британії на-ціональною героїнею! Читаючи ці твори, діти мимоволі почали порівнювати влас-них кицьок із героїнею, шукати «знайо-мі риси». І взагалі ставлення до цих чу-дових домашніх тваринок у країнах, де видавалися твори Джудіт Керр, відчутно змінювалося. На користь котів, звичай-но. Діти також почали записувати приго-ди своїх улюбленців. Ну, а наша героїня взагалі-то була трохи мрійливою, трохи роззявою, трохи забудькуватою. І тріш-ки сентиментальною: коли їй подарува-ли іграшкового зайця, вона одразу його дуже полюбила. А якось Мог забула, де знаходиться котяча лазівка – дверцята, через які зазвичай потрапляла додому… До речі, всі малюнки Джудіт робила «з натури» – малювала власний дім, а ге-рої казок названі іменами справжніх дітей художниці-казкарки. Тобто в творах май-

же нема вигадок! Пригоди кицьки Мог – це, власне, сукупність пригод усіх дев’яти котів і кицьок, які проживали в лондон-ському домі Джудіт Керр за різних часів. Котів письменниця дуже любила, вважа-ючи їх надзвичайними істотами (тут, на-певно, слово «тваринка» навіть і не дуже доречне) – кмітливими, розумними, ви-гадливими. Може, саме тому Мог вийшла такою натуральною і справді чарівною.

Ми вже відзначали, що біографія Джудіт Керр трохи заплутана. І цьому є причина, оскільки письменниця зовсім не англійка. Вона – німкеня! Бо наро-дилася 1923 року в Німеччині, в роди-ні театрального критика (єврея за націо-нальністю). 1933 року до влади прийшов Гітлер, і щасливе забезпечене життя за-

кінчилося. Глава родини виступив про-ти гітлерівського режиму, почалися пе-реслідування євреїв. Та такі, що треба було рятувати вже не майно, не робо-ту, а життя. Втеча була і швидкою, й затяжною. Нейтральна Швейцарія, пан-сіонат для біженців. Там діти, які піш-ли до школи, сповна дізналися, що таке бути євреями, а батько не зміг прогоду-вати сім’ю. Думали, буде краще в Па-рижі, проте й там вони були такими самими чужаками-біженцями. Вряту-валися лише, потрапивши до Лондона. Саме там Джудіт спочатку працювала в організації «Червоний Хрест», а по-тім вступила до Центральної школи ху-дожніх мистецтв і ремесел, адже гарно малювала. Маленька Джудіт (чи Юдіт) багато чого запам’ятала з тієї страшної епопеї. І дитяча психіка спрацювала так, аби захистити дитину від страшних спо-гадів: вона пригадувала, що родина часто переїжджала з місця на місце, знайоми-лася з різними людьми. А потім напи-сала автобіографічний роман «Рожевий кролик, якого вкрав Гітлер». І в цьому творі, навіть після описів пожеж і бом-бувань, дитина вустами маленької геро-їні Анни каже: «Як гарно бути біжен-цем!». Все-таки війна – страшна річ…

Так ось: коли родина тікала з Німеч-чини, мати сказала маленькій Джудіт і її братикові Максові, що вони можуть

взяти з собою тільки по одній іграшці. Маленька дівчинка довго вибирала між рожевим плюшевим кроликом і собач-кою – обоє були улюбленцями. Довело-ся рожевого кролика залишити в Берліні. Так цей кролик став своєрідним сим-волом зруйнованого Гітлером дитинства майбутньої письменниці. І роман Джу-діт Керр у ФРН було відзначено премі-єю «Краща дитяча книжка 1974 року».

Чому цей твір досі не перекладений мовами колишнього СРСР? А це – ще одна загадка з біографії письменниці. Можливо, тому, що читання про киць-ку все-таки заспокоює нерви й гасить незручні спогади про страшну війну.

Ольга КОВАЛЕНКО, «Освіта України»

кОли рОДиНА МАйбУтНьОї ПисьМеННиЦі тікАлА З НіМеччиНи, МАлеНькА ДжУДіт ЗМУшеНА бУлА ЗАлишити в берліНі УлюблеНОгО рОжевОгО ПлюшевОгО крОликА. ця ІгРАшКА СТАЛА ДЛя НЕЇ СиМВОЛОМ ЗРУйНОВАНОгО гІТЛЕРОМ ДиТиНСТВА

світиуявні

ТИГР, ГІТЛеР І МЯУЛІАнглійська художниця й казкарка Джудіт Керр називає героїв своїх оповідок іменами власних дітей

Дивно, що її в Україні нібито «не помічають». Справді, важко віднести Джудіт Керр до переліку дуже «крутих» дитячих письменниць чи казкарок, без чиїх книжок важко уявити собі сьогоднішню дитячу кімнату. Між тим 2008 року в Лондоні на честь 40-річчя видання її першої книжки відбулася прем’єра музичного спектаклю й відкрито виставку в Музеї Дитинства.

Кафедра анатомії та фізіологіїстаршого викладача (без науково-го ступеня, к.мед. н. або к.б.н.) – 1 місцедоцента (к.мед. н. або к.б.н.) – 1 місце

Кафедра теорії і методики спортивної підготовки і резервних можливостей спортсменіввикладача – 1 місце

Кафедра кінезіологіївикладача – за дисципліна-ми «Обчислювальна техніка», «Інформаційні технології у фі-зичному вихованні та спорті», «Комп’ютерна техніка і матема-тичні методи у фізичному вихо-ванні та спорті» – 1 місцевикладача – за дисциплінами «біомеханіка», «Онтокінезіоло-

гія», «Основи прикладної кінезі-ології» – 1 місце

Кафедра легкої атлетикивикладача – 1 місце

Кафедра спортивних ігорстаршого викладача – спеціалі-зація «баскетбол» – 1 місцестаршого викладача 0,25 ст. – спеціалізація «баскетбол» – 1 місце

Кафедра спортивних єдиноборств та силових видів спортустаршого викладача – «бороть-ба» – 1 місце старшого викладача 0,5 ст. – «бокс і кікбоксинг» – 1 місце

Кафедра психології і педагогікидоцента 0,5 ст. – (кандидата наук) – 1 місце

Кафедра філософії, історії та соціологіїдоцента – курс «Історія Украї-ни» (к. і. н., досвід викладання у ВнЗ, наявність публікацій з іс-торії фізичної культури та спор-ту) – 1 місцедоцента (к. філос. н., досвід ви-кладання у ВнЗ) – 1 місце

Лабораторія теорії і методики спортивної підготовки і резервних можливостей спортсменів нДІмолодшого наукового співробіт-ника (вимоги: вища освіта, знан-ня методів функціональної діа-гностики, наявність публікацій), 0,5 ст. – 1 місцемолодшого наукового співро-бітника (вимоги: вища осві-та, наявність публікацій) – 1 місце

НАцІОНАЛьНий УНІВЕРСиТЕТ фІЗичНОгО ВихОВАННя І СПОРТУ УКРАЇНи ОгОЛОшУє КОНКУРС НА ЗАМІщЕННя ВАКАНТНих ПОСАД:

рекл

ама

Термін подання заяв – місяць з дня опублікування.Документи – заява, особовий листок з обліку кадрів з фотографією, автобіографія, копії документів про повну вищу освіту, науковий ступінь і вчене звання, список друкованих праць і винаходів, завірені у встановленому порядку. (Викладачі університету для участі в конкурсі подають заяву на ім’я ректора та оновлений список наукових праць). Житловою площею університет не забезпечує.

Документи надсилати на адресу: 03680, м. Київ, вул. Фізкультури,1,корпус 1, поверх 3, кабінет №317 (канцелярія), кабінет №321 (відділ кадрів).

Телефон для довідок: 287-63-38.

16 «Освіта України»

Завідуючі відділами: Оксана КОВТОНЮК, Юрій ЗУЩИК, Ольга КОВАЛЕНКО, Максим КОРОДЕНКО, Олена СОЛОДОВНІК Спецкореспондент – Наталія КУЛИКОглядачі – Дмитро ШУЛІКІН, Анна ЦЯЦЬКОЖурналісти – Наталія ЧОМКО, Світлана ГАЛАТАЛітературні редактори –Людмила СКОРУК, Олена ЄСІПОВАхудожній редактор –Тетяна ВОРОШИЛОВСЬКАВерстальник – Віталій СІГНАТУЛІНГоловний дизайнер – Антон ЯКОВЛЄВОператор комп’ютерного набору –Роман ПЛОДЕНКО

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

Рукописи не повертаємо.

Листування з читачами – тільки на сторінках газети.

при використанні наших публікаційпосилання на газету «Освіта України» обов’язкове.

Відповідальність за достовірність опублікованої інформації несуть автори та рекламодавці.

Адреса редакції: 03680, м. Київ, вул. Довженка, 3.Тел.: (044) 456-3739e-mail: osvita@pedpresa.com.uawww.pedpresa.comРекламний відділ: тел. (044) 486-8581e-mail: reklama@pedpresa.com.ua

Газету надруковано в друкарні ВАТ «Видавництво «Київська правда»м. Київ, вул. Маршала Гречка, 13, тел. (044) 422-57-85Друк офсетний. Зам. № 902 від 6 жовтня 2012 року

Реєстраційне свідоцтво: КВ № 2770 від 27.08.1997 р.

Директор видавництва «педагогічна преса» – Олександр ОВЧАРГоловний редактор –Ігор ЮРЧЕНКО перший заступник головного редактора –Марія КОРЮНЕНКОЗаступник головного редактора –Людмила ЗАГЛАДАВідповідальний секретар –Світлана КУШПІЙЗаступник відповідального секретаря –Оксана ЖОВАНИКСтарші літературні редактори –Ірина ЗАЛЕСЬКА, Тетяна КАРПОВА

Газета

Передплатний індекс: 40123

виходить щопонеділка

Наклад у жовтні: 44 000 примірників

Засновники:Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, національна Академія педагогічних наук України, профспілка працівників освіти і науки, Вища атестацІйна комісія України, ДІВп Видавництво «педагогічна преса»

Видавець:# 41 (1310) 8 жовтня 2012 року

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

01135, м. Київ, пр. перемоги, 10;тел.: (044) 236-59-22;www.vbo.com.ua, e-mail: info@vbo.com.ua

рекл

ама

знати?БаЖаЄте

Локк товаришував і пере-писувався з Лейбніцем, з Ісааком Ньютоном вів до-

вгі богословські бесіди. На його праці посилалися ідеологи Пів-нічних Штатів Америки, зокре-ма, Джордж Вашингтон і автор «Декларації незалежності» То-мас Джефферсон, а в Євро-пі – Вольтер і Руссо. І хоча Джона Локка вважають засно-вником основних засад народо-владдя, на фоні видатних досяг-нень мислителя якось губляться його педагогічні концепції.

А вони таки були, і на той час досить передові й неординарні. Насамперед Локк категорично заперечував тілесні покарання й робив акцент на різнобічному розвиткові дитини. І це за часів, коли в Європі ще остаточно не склала зброю Свята інквізиція!

Коли можна було опинитися за гратами, лише висловивши пу-блічно думку, що не збігалася з церковними настановами!

НІяКих ВІРшиКІВ!Народився Джон Локк у міс-течку Рінгтон неподалік Бріс-толя 29 серпня 1632 року в сім’ї провінційного адвоката. Його батько свого часу пово-ював капітаном під знаменами війська самого Кромвеля, був людиною досить забезпеченою, однак непрактичною. Він втра-тив майже всі статки, але най-ціннішим капіталом виявили-ся зв’язки. Його здібного сина друзі влаштували до престиж-ної школи при Вестмінстерсько-му абатстві, яку хлопець закін-чив із найкращими відгуками викладачів, легко ставши сту-

дентом Оксфордського універ-ситету.

Здобувши ступінь магістра, він бере участь у знаменитих дослідах Бойля, захоплюється медициною й досягає в цьому таких успіхів, що своїми реко-мендаціями рятує життя лордо-ві Ешлі (який згодом стає гра-фом Шефтсбері і впливовим сановником королівства). Вдяч-ний аристократ бере під патро-нат свого рятівника, й усе по-дальше життя Джона пов’язане з долею графа і його роди-ни – що зовсім непогано для тих часів, якщо зауважити, що власної родини Локк так і не надбав. Він був і домашнім лі-карем, і вихователем сина сво-го покровителя. А сановникові не завжди щастило – довелося зазнати й почестей, і долі ви-гнанця. І Джонові випало роз-ділити всі перипетії політичної кар’єри Шефтсбері, водночас розробляючи світоглядні й фі-лософські концепції.

Зокрема, в педагогіці він ви-ходив від вирішального впливу середовища на виховання. Шіст-надцять років життя присвячує створенню шедевра «Досвід про людське розуміння», де розви-нув емпіричну теорію пізнання.

У розквіті людських і твор-чих сил Локк отримує різні престижні посади в держав-них закладах королівства. Він мав можливість втілити в жит-тя більшість своїх теорій і ро-бив це, іноді наживаючи воро-гів у клерикальних колах. Проте встиг принести чимало користі не лише своїй країні, а й люд-ській цивілізації.

Одна з його видатних праць – «Думки про вихован-ня». Локк вважав, що успіх дер-жави залежить від того, якою підготовленою буде не тільки правляча еліта, а й більшість громадян. І теоретично обґрун-товує думку, що справжнього джентльмена можна виростити, а саме – виховати. Науковець стверджував, що ніхто не має вроджених ідей: «Дев’ять деся-тих людей стають такими, якими є, тільки завдяки вихованню». Звідси найважливіше завдання виховання – вироблення харак-теру, сили волі, моральності. І кінцева мета – здоровий дух у здоровому тілі. (А ви – про «моральний кодекс»!).

Кожна дисципліна має бути не предметом споглядання, а го-тувати до реального життя. Ні-яких віршиків! Їх він, де речі, терпіти не міг, особливо як ро-зумові вправи.

Перемога над собою – ось девіз справжнього джентльме-на! А зовсім не походження, між іншим. Громадян соціу-му Джон Локк вважав рівни-ми за правами, й тільки за зді-бностями вони мали досягати

кар’єрних вершин. Важлива складова освіти – навчання певного ремесла як окремої дисципліни.

Основний дидактичний прин-цип: спиратися на цікавість ді-тей. А найважливішими ви-ховними засобами є приклад і середовище. Стійкі позитивні звички виховуються ласкавими словами й сумирними настано-вами. Фізичні покарання – тіль-ки у виняткових випадках (а це ж – Об’єднане Королівство XVII століття, де різки гуляли по сід-ницях школярів чи не до трети-ни двадцятого!).

Зміст навчання: читання, письмо, малювання, географія, етика, історія, хронологія, бух-галтерія, рідна мова, французь-ка, латина, арифметика, геоме-трія, астрономія, фехтування, їзда верхи, танці, моральність, найістотніші розділи громадян-ського права, риторика, логіка, натурфілософія, фізика. Ось що має знати освічена людина!

Чи варто дивуватися, що саме в Англії у XVIIІ столітті, одразу після Локка, вибухнула промислова революція?

Треба зауважити, що в пе-реліку дисциплін не випадково були танці. Локк геніально ви-значив, що саме вони дають фі-зичний гарт і необхідні рефлек-сії, зокрема, координацію рухів, що сприяє розвиткові мислення.

НАРОД МАє ПРАВО НА ПОВСТАННяПолітичні погляди Локка були не менш революційними. Він був переконаним прихильни-ком демократичних принци-пів – недарма став теорети-ком громадянського суспільства і правової держави. Науковець першим запропонував прин-цип поділу влади на законодав-чу, виконавчу й судову. Крім того, він розробив ідеї демокра-тичної революції, вважав право-мірним і необхідним повстання народу проти тиранічної влади, коли та зазіхає на його при-родні права і свободу. «Право народу на повстання проти ти-

ранії» – вислів Джона Локка (якщо правитель не виправдо-вує довіри, люди мають право й навіть зобов’язані припинити йому підкорятись).

Мислитель вважав найпра-вильнішою побудовою для дер-жави таку, що тримається на особистій свободі громадян. Уряд складається з людей, об-раних за загальної згоди для на-гляду за чітким дотриманням законів для збереження свобо-ди й добробуту. Людина в дер-жаві підкоряється лише цим за-конам, а не свавіллю і примхам необмеженої влади. Законодав-чу владу Локк вважав верхо-вною – вона священна й не-доторкана, але не безмежна. Закон однаковий для всіх. Сва-вільна влада несумісна із сутніс-тю громадянського суспільства. Треба ще додати принцип віро-терпимості й поваги до будь-якого інакомислення.

А тепер скажіть, із чим ви не згодні? Цілком сучасні дум-ки, чи не так? Однак це напи-сано в 1689 році!

Помер Джон Локк у 1704-му, перебуваючи на вершині сла-ви, на порозі епохи, яку сам же ідеологічно обґрунтував. Він хоч і вірив у Бога, та не вірив у дива, не вірив людям, яким являлися святі, й тим, хто по-стійно думав про рай і пекло: «Наша доля – тут, у цій ма-ленькій місцині на Землі, й ні нам, ні нашим клопотам не су-дилося покинути її меж».

Ольга КОВАЛЕНКО, «Освіта України»

великІ вЧителІ

ЯК ВИХОВАТИ ДЖенТЛьМенАДжон Локк ще в XVII столітті виступав проти тілесних покараньбританець Джон Локк був не тільки педагогом і філософом. Талановитий лікар, дослідник, дійсний член Лондонського королівського товариства (з 36 років!), один із засновників банку Англії, вчений, до думки якого прислухалися королі й дипломати, супротивник усього закостенілого й відсталого, а по суті – «батько» сучасного державного устрою, моделі демократії, на засадах якої досі розвивається Західна Європа. Він був і одним з перших, хто сприяв відміні закону, який обмежував свободу слова. А жила і творила ця людина ще в XVII столітті!

ЗІ Святом!шановну Людмилу йосипівну Рубан – Заслуженого вчителя України – вітаємо з ювілеєм!

ДОРОгА ЛЮДМиЛО йОСиПІВНО!Весь колектив спеціалізованої школи № 76 ім. Олеся Гончара щиро вітає Вас – людину мудру й талановиту, добру і справедливу, щиру й від-дану, з Днем народження! хай слова палкого вітання золотавим дощем осінньо-го листя огортають і зігрівають Вас нашою шаною і любов'ю!

Минули, наче мить, десятки літ,Вони – як дощик по тоненькій шибці,Вони – як ніжний яблуневий цвіт,Вони – як тонкі струни в першій скрипці.Тож хай той цвіт повік не обліта,Нехай струна співає, а не рветься,

Хай доля не скупиться на літа,Хай Божа благодать панує в серці.Нехай життя квітує буйним цвітом,І день народження приходить знов і знов,А доля хай дарує з кожним рокомМіцне здоров’я, щастя і любов!

рекл

ама