ПРАКТИЧНИЙ

ЖУРНАЛ «NOTARY»

Пропонуємо до вашої уваги

періодичне видання відділення

нотаріальної палати України у

Вінницькій області - практичний

журнал "NOTARY"

2

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ

Дунаєвська Світлана Миколаївна ,

голова редакційної колегії , голова відділення Нотаріальної палати України у

Вінницькій області, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального

округу

Суханова Тетяна Олександрівна,

Головний редактор, член правління Відділення Нотаріальної палати України

у Вінницькій області, приватний нотаріус Вінницького міського

нотаріального округу

Варламов Олександр Васильович,

член редакційної ради, голова Методичної Ради Відділення Нотаріальної

палати України у Вінницькій області, приватний нотаріус Калинівського

районного нотаріального округу

Діброва Ліліана Олександрівна,

член редакційної ради, член правління Відділення Нотаріальної палати

України у Вінницькій області, приватний нотаріус Вінницького міського

нотаріального округу

3

ЗМІСТ

1.РОЛЬ НОТАРІУСА В СУЧАСНОМУ ЮРИДИЧНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

(або Навіщо потрібен нотаріус?)….……………………………………………...4

2. СПАДКУВАННЯ ПРАВА НА ВКЛАД У БАНКУ (ФІНАНСОВІЙ

УСТАНОВІ)…………………………………………………………………...……7

3. УМОВИ ВЧИНЕННЯ ВИКОНАВЧОГО НАПИСУ….……………….…10

4. ПРАВО НА ОБОВ'ЯЗКОВУ ЧАСТКУ У СПАДЩИНІ.…………………..12

5. ПОСВІДЧЕННЯ УГОД МІЖ ПОДРУЖЖЯМ, БАТЬКАМИ ДИТИНИ, А

ТАКОЖ ОСОБАМИ, ЯКІ ПРОЖИВАЮТЬ ОДНІЄЮ СІМ'ЄЮ………….15

6. ПОСВІДЧЕННЯ ДОГОВОРУ ІПОТЕКИ………………………………..….18

7. ДОГОВОРИ НАЙМУ НЕЖИТЛОВОГО ПРИМІЩЕННЯ..………….….23

Пр

ак

ти

чн

ий

жур

нал

«N

OT

AR

Y»

4

РОЛЬ НОТАРІУСА В СУЧАСНОМУ ЮРИДИЧНОМУ

СЕРЕДОВИЩІ (або Навіщо потрібен нотаріус?)

Життя доволі складна і дорога штука. Багато умов, багато витрат. І

завжди переймаєшся питанням, а за що ж завжди варто платити. Мені

здається, в будь-якому випадку – за професіоналізм.

Ще навчаючись в школі, а потім і в гуманітарному ВНЗ, ми

обговорювали, що в країні будується «правова держава», пишалися цим.

Пройшло багато років, а вона («правова держава») все будується (дієслово в

дійсному невизначеному часі).

Говорити про те, «Кто виноват?» - безглузде витрачання часу.

Поговоримо про «Что делать?» (хай пробачить мене Чернишевський).

Однією із ознак правової держави є правова культура громадян, а саме

знання ними своїх обов'язків і прав, уміння ними користуватися; поважне

відношення до права. Може почнемо кожен з себе будувати правову

державу?

На разі є два загальних різновиду будь-яких юридичних питань: спірне

та безспірне. Спірні питання розглядаються та вирішуються в суді, і

документом, що резюмує їх, є рішення суду. Безспірні відносини знаходять

свій документальний вираз у нотаріуса.

Отож, не можете дійти згоди - Вам до адвоката і в суд..

Якщо ж Ви бажаєте розпорядитися своїм майном або щось придбати,

поділити, визначити чим ви володієте, уповноважити когось дещо для Вас

зробити, відправити дитину за кордон та ще багато чого – Вам до нотаріуса.

Нотаріус – юрист широкого профілю. Він знається і на операціях з

нерухомістю, і на сімейних питаннях. Ви можете звернутися до нотаріуса і з

приводу аліментних, корпоративних, спадкових питань, стосовно грошей та

цінних паперів. Я не буду більше переліковувати. Я просто скажу: приходьте

і питайте, перетворюйте свої відносини в правовідносини (такі що

регулюються нормами законодавства), отримуйте кваліфіковані поради та

професійно складені документи.

Нотаріус – це людина з вищою юридичною освітою та завжди з

юридичним досвідом роботи. Нотаріус не тільки вчиняє нотаріальні дії, а і

контролює сплату вами податків при цьому; реєструє Ваше право власності

та контролює виконання Вами вимог Постанов Національного банку

України; проводить дії щодо фінансового моніторингу та просто завжди

уважно вислухає.

Я хочу, щоб Ви зрозуміли, ця стаття – це не реклама нотаріату загалом

чи мене особисто (я працюю 16 років і не потребую реклами); я хочу, щоб Ви

користувалися виключно порадами фахівців.

В нашому суспільстві на превеликий жаль обізнаність сусідки (-ди),

поради в Інтернеті, слова ріелтера (у якого освіти тільки вісім класів школи),

тощо – мають більший авторитет, чим порада спеціаліста. Чому?

Пр

ак

ти

чн

ий

жур

нал

«N

OT

AR

Y»

5

Правова необізнаність громадян змішана з небажанням подолати цю

необізнаність – неприємний коктейль.

Ви маєте знати свої права та усвідомлювати наслідки своїх дій, Ви

повинні знати свої обов’язки, ми всі зобов’язані виконувати вимоги чинного

законодавства, яким би недосконалим воно б нам не вважалось.

Цінність нотаріату та його відмінність від інших юридичних професій

складається з того, що при роз’ясненнях та консультаціях, які проводить

нотаріус, при посвідченні юридичних фактів, нотаріус якраз і інформує сторони

про правове значення, ризики, наслідки Ваших дій, проводячи, таким чином,

загальний, масштабний комплекс правороз’яснювальної та правозастосовної

роботи. При цьому нотаріус не втручається в розуміння корисності, переваг, не

інтервенує субстанцію відносин, не направляє зміст волевиявлення сторін.

Нотаріус доводить до відома сторін інформацію, яка необхідна їм для

формування волевиявлення, супроводжує оформлення правової конструкції.

Саме після консультацій та роз’яснень нотаріуса сторони самі вирішують, що

потрібно робити або не робити; чи варто для забезпечення виконання

обов’язків підкоритися виконанню певних дій без судового процесу.

Нотаріус в своїй роботі ніколи не зобов’язується захищати інтереси і

стратегічні плани певної сторони. Всі учасники правовідносин можуть загалом

покластися на те, що нотаріус дає професійні та нейтральні консультації. Саме

статус нейтралітету, незалежності нотаріуса виводить нотаріуса з рівня

ринкових відносин на рівень публічної влади, яка діє в громадських інтересах.

Надійність нотаріуса базується на високих вимогах до професійності

нотаріуса та на суворій відповідальності за порушення обов’язків.

Нотаріальне посвідчення та засвідчення гарантує надійність. Нейтральні

професійні консультації підвищують рівень інформованості, вирівнюють

асиметричність інформованості сторін. Нотаріальне посвідчення та засвідчення

є повним доказом здійснених правових дій, воно знижує рівень не договірної

поведінки партнерів, забезпечує ефективність та низькі витрати у випадку

вирішення спору.

Діяльність нотаріуса коштує клієнту часу та грошей. Але витрати грошей

та часу виникають при будь-яких договірних відносинах. Ці витрати

направляються для зменшення рівня невизначеності, вони стосуються і

отримання інформації щодо предмету договору, і інформації щодо партнера по

договору, і можливості виконання та забезпечення виконання зобов’язання.

Довіра знижує такі витрати. Публічний статус нотаріуса, його обов’язок

проводити консультації неупереджено та на високому професійному рівні

інституціоналізирує довіру. В певному сенсі нотаріальний документ не

створює, а замінює довіру. Зміст посвідченого нотаріусом документу надає

доказ фактів. Посвідчення нотаріусом ставить хрест на спотворенні та

прихованні, введенні в оману, відпадає необхідність в отриманні та зборі

доказів.

Нотаріус вивчає волю сторін, дає роз’яснення про юридичний зміст дії та

її наслідки, має запобігати сумнівним формулюванням. Завдяки нотаріусу

підвищується надійність та легкість правових відносин в цілому.

Пр

ак

ти

чн

ий

жур

нал

«N

OT

AR

Y»

6

Таким чином, витрати «на нотаріуса» завжди менші за інші витрати, які

виникають у випадку спорів. Оплата послуг нотаріуса в значній мірі

компенсується за рахунок набуття впевненості та довіри.

До речі, багато нотаріусів проводять безкоштовні консультації,

займаються активною правороз’яснювальною роботою.

Звертайтеся до професіоналів! Будьте обізнаними та відповідальними! І

ми невдовзі будемо пишатися правовою державою, побудованою нами,

власними руками та власними діями.

Приватний нотаріус

Вінницького міського нотаріального округу

Суханова Тетяна Олександрівна

Пр

ак

ти

чн

ий

жур

нал

«N

OT

AR

Y»

7

СПАДКУВАННЯ ПРАВА НА ВКЛАД У БАНКУ

(ФІНАНСОВІЙ УСТАНОВІ)

Право громадян на спадкування спрямоване на більш повну охорону та захист

їх цивільних прав та інтересів. Чинний Цивільний кодекс України (далі - ЦК

України) містить спеціальні правила щодо спадкування права на вклад у банку.

Відповідно до ст. 1228 вкладник має право розпорядитися своїм правом на

вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт

або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на

вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.

Варто відзначити, що спадкування права на вклад у банку може мати

місце:

1) шляхом складання заповіту;

2) шляхом складання спеціального розпорядження банку;

3) на підставі загальних норм спадкування за законом.

Встановлення в законі можливості спадкування права на вклад на підставі

відповідного розпорядження банку спрямоване на створення умов для

спрощення спадкування зазначеного об’єкта.

Аналізуючи ч. 1 ст. 1228 ЦК України, можна зробити висновок про

існування двох видів вкладів:

1) зі спеціальними вказівками вкладників (можливість вкладника

розпорядитись правом на вклад у банку на випадок своєї смерті, зробивши

відповідне розпорядження вкладом банку. Щодо складання заповіту, то у

ньому вкладник може зазначити також вказівки щодо розпорядження

вкладом. Розглядають два випадки складання розпорядження: якщо заповіт

складено після того, як було зроблено розпорядження банку, то він

повністю або частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої

має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього майна

спадкодавця; якщо розпорядження складено пізніше заповіту, то воно

повністю (коли заповіт зроблено лише на вклад) або частково скасовує

останній. У разі відсутності заповіту вклад спадкується за зробленим

вкладником розпорядженням з урахуванням права на обов’язкову частку. У

випадку відсутності і заповіту, і розпорядження вклад спадкується на

загальних підставах спадкоємцями за законом;

2) вклади, в яких не зроблене розпорядження банківській (фінансовій)

установі.

Зважаючи на те, що право на банківський вклад входить до складу спадщини,

на нього поширюються загальні правила щодо порядку прийняття спадщини,

відмови спадкоємця від спадщини тощо.

У випадку спадкування права на вклад у банку за заповітом або за законом

застосовуються відповідні положення книги шостої ЦК України. При складанні

вкладником розпорядження банку підлягає застосуванню спеціальна норма - ст.

1228 ЦК України. Спосіб розпорядження правом на вклад цілком залежить від

волі вкладника.

Пр

ак

ти

чн

ий

жур

нал

«N

OT

AR

Y»

8

Розпорядження, зроблене банку, може міститися як у тексті договору

банківського вкладу, так і в окремому документі, що, безперечно, впливає на

його правову природу. На практиці такі розпорядження оформлюються

переважно у формі окремої заяви, що подається вкладником банківській

установі.

Відповідно до нинішнього законодавства, спадкоємцеві вкладника,

незалежно від того, спадкування здійснюється за законом, заповітом або

заповідальним розпорядженням, необхідно звернутися в державну

нотаріальну контору або до приватного нотаріуса за місцем відкриття

спадщини протягом шести місяців з дня смерті вкладника з відповідною

заявою,тобто повинен прийняти спадщину. Відповідно до діючого

законодавства, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем

на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо

на протязі шести місяців з дня відкриття спадщини, він не заявив про відмову

від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття

спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної

контори заяву про прийняття спадщини. В даному випадку немає різниці – чи

складається спадщина тільки з вкладів у банку, чи є ще будь-яке іншу майно.

Головна дія, яку повинен вчинити спадкоємець у випадку, якщо він не

проживав разом з померлим – подати заяву про прийняття спадщини.

Для того, щоб одержати інформацію про вклад, нотаріусу необхідно

зробити запит до відповідному банку, який повинен містити:

1. прохання повідомити про наявність та вид всіх грошових рахунків, суми

заощаджень з належними відсотками, нарахуваннями, компенсаціями та

індексаціями, залишок на рахунку, а також час внесення їх у банк, на ім’я

спадкодавця, а також про наявність заповідального розпорядження та дату

його вчинення;

2. передбачені діючим законодавством підстави для отримання цієї

інформації;

3. має бути наданий за підписом нотаріуса та скріплений гербовою

печаткою.

Відповідно до ч.3 статті 62 Закону України «Про банки і банківську

діяльність» на підставі такого запиту банк надає нотаріусу довідку по

рахунках (вкладах).

Так, спадкоємець отримує право на вклад після спливу шестимісячного

строку, встановленого ст. 1270 ЦК України. Єдиним виключенням з цього є

правило, розміщене у ч. 3 ст. 1298 ЦК України, відповідно до якого до

закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати

спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку

(фінансовій установі), якщо це викликано обставинами, які мають істотне

значення. Отже, нотаріус не має права видавати свідоцтво про право на

спадщину раніше, ніж це встановлено законодавством, але він може видати

спадкоємцеві дозвіл на одержання певної частини вкладу, при цьому лише

спадкоємцеві, що прийняв спадщину

Пр

ак

ти

чн

ий

жур

нал

«N

OT

AR

Y»

9

Незалежно від того, чи здійснюється успадкування вкладу згідно із

законом, заповітом або розпорядженням, банк здійснює виплату вкладу

(частини вкладу) спадкоємцю власника рахунку на підставі відповідного

свідоцтва про право на спадщину або дозволу нотаріуса на одержання

спадкоємцем частини вкладу спадкодавця, або за рішенням суду.

Викладене дозволяє зробити певні висновки, основні з яких зводяться до

наступного. Спадкування права на вклад у банку має певні особливості:

об’єктом правонаступництва виступатиме в досліджуваних правовідносинах не

сам вклад, а право вимагати від банку його видачі; щодо спадкування такого

права закон містить виключення, відповідно до якого нотаріус за певних

обставин може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу до

закінчення строку на прийняття спадщини.

Підсумовуючи викладене вище, хотілося б зазначити, що питання процедури

спадкування права на банківський вклад потребують подальшого

законодавчого врегулювання з метою охорони та захисту прав спадкоємців.

Приватний нотаріус

Вінницького міського нотаріального округу

Рудик Валерій Вікторович.

Пр

ак

ти

чн

ий

жур

нал

«N

OT

AR

Y»

10

УМОВИ ВЧИНЕННЯ ВИКОНАВЧОГО НАПИСУ

В Україні створена та працює система державних і недержавних

органів, що здійснюють захист законних прав і інтересів суб'єктів

господарювання, в тому числі способом розв'язання суперечок, які

виникають між учасниками відносин у сфері господарювання. До органів, що

здійснюють захист, відносять нотаріусів. За ст. 87 Закону України "Про

нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна

нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють

заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у

безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів,

установлюється Кабінетом Міністрів України. На сьогодні чинним є Перелік

документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному

порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Цей Перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Законодавством можуть бути встановлені випадки заборони звернення

стягнення на окремі види майна. Так, не може бути звернене стягнення:

на майно, одержане на підставі договору про припинення права на

утримання (ст. 89 Сімейного кодексу України);

на майно, одержане за договором про припинення права на аліменти на

дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно (ст. 190

Сімейного кодексу України);

на майно, передане за договором довічного утримання протягом життя

відчужувача (ст. 754 Цивільного кодексу України).

Звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і належить

державному чи комунальному підприємству або підприємству, більш як 50

відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності,

здійснюється на підставі рішення суду (ст. 33 Закону України „Про іпотеку”).

Умови, за наявності яких вчинення виконавчого напису є можливим,

передбачені ст.ст. 87-88 Закону України „Про нотаріат”.

По-перше, заявлена вимога повинна підпадати під конкретний вид

заборгованості, який міститься в Переліку.

По-друге, надані документи мають підтверджувати безспірність

заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

По-третє, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо з дня виникнення

вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами,

установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за

якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк

давності, виконавчий напис видається в межах цього строку. Так, у

відповідності до ст. 258 ЦК України скорочений строк позовної давності

тривалістю в один рік встановлено для стягнення неустойки (штрафу, пені).

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис,

обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення

Пр

ак

ти

чн

ий

жур

нал

«N

OT

AR

Y»

11

боргу. Для вчинення виконавчого напису нотаріусу подаються документи

зазначенні у Переліку.

Відповідно до п. 1 Переліку для одержання виконавчого напису за

нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум,

передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на

заставлене майно нотаріусу подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченої угоди;

б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та

встановлюють прострочення виконання зобов’язання.

Виконавчий напис вчиняється за письмовою заявою, яку зацікавлена

особа (стягувач або уповноважений ним представник) разом з іншими

документами, передбаченими Переліком, подає будь-якому нотаріусу

незалежно від місця виконання вимоги, знаходження боржника чи стягувача (за

винятком виконавчих написів на чеках, які вчиняються за місцезнаходженням

платника (ст. 93 Закону України „ Про нотаріат ”).

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов’язання

та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу

тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є

відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень (ст. 35

Закону України „Про іпотеку”).

В разі вчинення виконавчого напису за договором іпотеки нотаріус

перевіряє за даними Державного реєстру іпотек наявність чи відсутність

заставної, а також наявність інших іпотекодержателів. Виконавчий напис

здійснюється нотаріусом після спливу десяти днів з дня одержання іншими

іпотекодержателями письмового повідомлення про звернення стягнення на

предмет іпотеки.

У разі отримання письмової заяви від попереднього іпотекодержателя,

який має вищий пріоритет, про припинення звернення стягнення на предмет

іпотеки виконавчий напис нотаріусом не вчиняється.

За наявності заставної вчинення виконавчого напису може бути здійснено

лише на підставі заяви (вимоги) власника заставної.

Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет

забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або

третіх осіб звернутися до суду.

Приватний нотаріус

Гандурська Неля Іванівна

Пр

ак

ти

чн

ий

жур

нал

«N

OT

AR

Y»

12

ПРАВО НА ОБОВ'ЯЗКОВУ ЧАСТКУ У СПАДЩИНІ

Закон закріплює право фізичної особи призначити спадкоємців шляхом

складення заповіту і на власний розсуд розподілити спадкове майно, майнові

права та обов'язки, визначити коло спадкоємців, розмір часток кожного з них,

позбавити права на спадкування одного чи всіх спадкоємців за законом,

заповідати своє майно будь-яким особам, в тому числі стороннім. Водночас

заповідач не може позбавити права на спадкування тих спадкоємців, для яких

законом встановлена обов'язкова частка у спадщині (ст. 1241 ЦК). Таким

чином, свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які

закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця в силу прямої

вказівки закону.

Право на обов’язкову частку – своєрідна гарантія для визначеного

законодавством кола осіб з боку держави. Зміст гарантії полягає в тому, що

ці особи у будь-якому випадку, незалежно від волі спадкодавця, отримають

частину спадкового майна.

Право на спадкування обов’язкової частки жодним чином не залежить

від волевиявлення заповідача або інших спадкоємців і від їх згоди на

визначення такої частки. Крім того, право на обов’язкову частку у спадщині

мають спадкоємці як проживали разом із спадкодавцем, так і ті, які не

проживали. Але, якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва

про право на спадщину на обов’язкову частку, то вони вправі звернутися з

відповідним позовом до суду.

Стаття 1241 Цивільного кодексу України визначає перелік осіб, які

мають право на отримання обов’язкової частки у спадщині, який є

вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Такими спадкоємцями є

малолітні особи (до 14 років), неповнолітні (від 14 до 18 років), повнолітні

непрацездатні діти спадкодавця (у тому числі й усиновлені), непрацездатна

вдова (вдівець) та непрацездатні батьки (у тому числі усиновителі) та діти,

які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини.

Інші непрацездатні родичі померлого: брати, сестри, дід, баба, тітка, дядько,

внуки, правнуки права на обов'язкову частку не мають.

Якщо діти є малолітніми або неповнолітніми, саме ці факти дають

підставу їм закликатися до спадкування. Тому навіть у випадку, коли

неповнолітній наділений повною цивільною дієздатністю (ст. ст. 34 - 35 ЦК),

це не позбавляє його права на обов'язкову частку у спадщині.

Оскільки за ч. 1 ст. 1260 ЦК у разі спадкування за законом усиновлений

та усиновлювач прирівнюються до родичів за походженням, а з кровними

батьками усиновлений втрачає правовий зв'язок і не спадкує за законом після

їхньої смерті (абзац перший ч. 2 ст. 1260 ЦК), право на обов'язкову частку

виникає також у осіб, які були усиновлені спадкодавцем на час відкриття

спадщини, за умови їх малоліття, неповноліття або непрацездатності. До

непрацездатних осіб відносяться: а) особи, які досягли віку - жінки - 55 років,

чоловіки - 60 років, тобто віку, який дає їм підставу для одержання пенсії за

віком, незалежно від того, чи продовжують вони працювати; б) особи, які в

Пр

ак

ти

чн

ий

жур

нал

«N

OT

AR

Y»

13

установленому законодавством порядку визнані інвалідами I, II чи III груп.

Однак, вихід на пенсію на пільгових підставах права на обов'язкову частку у

спадщині не дає.

Право вимагати обов'язкову частку у вказаних осіб виникає у тому разі,

якщо стосовно якоїсь з них порушено її право на спадкування: особа не

зазначена у заповіті взагалі, заповідана їй частка менша від обов'язкової. Якщо

спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку, в майні спадкодавця

припадає частка, рівна обов’язковій або більша, то правила статті 1241

Цивільного кодексу України не застосовуються.

Обов'язкова частка у спадщині – половина від тієї частки, яка належала б

кожному зі спадкоємців, що мають право на неї, при спадкуванні за законом,

незалежно від змісту заповіту.

Для визначення розміру обов’язкової частки у спадщині передбачений

наступний порядок дій:

1. Установлюється наявність серед родичів спадкодавця осіб, які мають

право на обов’язкову частку у спадщині;

2. Обсяг спадкової маси ділиться на ту кількість спадкоємців, які

успадковували б майно не за заповітом, а за законом;

3. Обов’язкова частка у спадщині складе половину величини, отриманої в

результаті виконання операції, зазначеної в пункті 2.

Розмір обов'язкової частки може бути зменшений судом з урахуванням

відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які

мають істотне значення. Спадкоємцеві за заповітом надано право звернутися до

суду з відповідним позовом. Це може бути, наприклад, якщо здійснення права

на обов’язкову частку у спадщині перешкоджає можливості передати

спадкоємцеві за заповітом майно, яким спадкоємець, що має право на

обов’язкову частку, за життя спадкодавця не користувався, а спадкоємець за

заповітом використовував його для проживання (будинок чи інше житлове

приміщення). Судом можуть бути враховані також погані відносини між

спадкоємцями і спадкодавцем, не підтримання відносин спадкоємцем із

спадкодавцем при наявності такої необхідності, а також інші обставини, які

мають істотне значення (наприклад, майновий стан спадкоємця, який має право

на обов’язкову частку у спадщині).

Спадкування обов'язкової частки є правом спадкоємця, а не його

обов'язком, тому він може подати заяву до нотаріуса, що він не претендує на

отримання свідоцтва на обов'язкову частку і відповідно не отримає свідоцтво

про право на спадщину. Такому спадкоємцю потрібно подати про це заяву до

нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. У випадку, якщо

обов'язковий спадкоємець не прийме обов'язкову частку спадщини у

встановлений законом строк (чи відмовиться від прийняття), майно переходить

до спадкоємців за заповітом. Неповнолітні або представники малолітніх дітей,

представники недієздатної чи обмежено дієздатної особи мають право подати

заяву про відмову від обов'язкової частки тільки за згодою органів опіки та

піклування.

Пр

ак

ти

чн

ий

жур

нал

«N

OT

AR

Y»

14

До обов’язкової частки зараховується все, на що особа, яка має право

на таку частку, отримує зі спадщини за будь-якою підставою (ураховується

як заповідане, так і не заповідане майно): вартість речей звичайної домашньої

обстановки та вжитку, вартість установленого на її користь заповідального

відказу, банківський вклад, а також вартість інших речей та майнових прав,

які перейшли до неї як до спадкоємця.

Якщо заповідач зробив розпорядження банківській установі щодо

вкладу, то право на вклад входить до складу спадщини незалежно від

способу розпорядження ним, тобто при визначенні розміру обов'язкової

частки вартість вкладу також враховується (ч. 2 ст. 1228 ЦК).

Приватний нотаріус

Вінницького міського

нотаріального округу Троян Алла Степанівна

Пр

ак

ти

чн

ий

жур

нал

«N

OT

AR

Y»

15

ПОСВІДЧЕННЯ УГОД МІЖ ПОДРУЖЖЯМ, БАТЬКАМИ

ДИТИНИ, А ТАКОЖ ОСОБАМИ, ЯКІ ПРОЖИВАЮТЬ

ОДНІЄЮ СІМ'ЄЮ

Подружжя, а також чоловік та жінка, які не перебувають у шлюбі між

собою, але проживають однією сім'єю, мають право на укладення між собою

усіх договорів, які не заборонені законом, щодо майна, яке є об'єктом

права спільної сумісної власності подружжя.

Між подружжям (особами, які проживають однією сім'єю) можуть бути

укладені договори, зокрема:

про порядок користування майном, що належить їм на праві спільної

сумісної власності;

про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності;

про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності;

про надання утримання;

про припинення права на утримання за домовленістю подружжя;

про розмір та сплату аліментів на дитину;

про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з передачею

права власності на нерухоме майно;

про спільне проживання та ведення спільного господарства

тощо.

Укладання одним із подружжя зі сторонньою особою договорів

купівлі-продажу, міни, дарування, ренти, довічного утримання (догляду),

застави, спадкового договору щодо своєї частки у спільній сумісній

власності подружжя можливе лише за умови її визначення та виділу в

натурі або визначення порядку користування майном. Посвідчення нотаріусом

таких договорів здійснюється з дотриманням правил розділу II глави 5 пункту

4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з

подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності може бути

посвідчений нотаріусом без виділу цієї частки в натурі.

Дружина і чоловік мають право на укладання договорів про поділ майна,

що належить їм на праві спільної сумісної власності.

При укладенні такого договору сторони можуть відступити від засад

рівності часток подружжя.

Такий договір може бути посвідчений нотаріусом незалежно від

розірвання шлюбу.

Договір про поділ житлового будинку, садиби, квартири, іншого

нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові

зі складу усього майна подружжя підлягає обов'язковому нотаріальному

посвідченню. Посвідчення такого договору здійснюється в порядку,

установленому розділом II глави 5 пункту 4 Порядку вчинення нотаріальних

дій нотаріусами України.

Пр

ак

ти

чн

ий

жур

нал

«N

OT

AR

Y»

16

Порядок розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній

власності осіб, які проживають однією сім'єю, передбачений статтями

369, 370, 372 Цивільного кодексу України.

За домовленістю між подружжям нотаріусом може бути

посвідчений договір про надання утримання одному з них. Такий договір

має визначати умови надання утримання, строки та розмір утримання. За

домовленістю сторін утримання може надаватися як у натуральній, так і у

грошовій формі.

При посвідченні договору про утримання нотаріусом

перевіряється факт непрацездатності того з подружжя, на користь якого

укладається угода. Непрацездатними (за віком або за станом здоров'я)

визнаються особи, які досягли пенсійного віку, установленого законом,

або є інвалідами I, II, III групи, про що зазначається в тексті договору. На

утримання також матиме право той з подружжя, заробітна плата, пенсія,

доходи від використання його майна та інші доходи якого не забезпечують

йому прожиткового мінімуму, установленого законом. Про встановлення

цих обставин нотаріусом зазначається у тексті договору. На примірнику

договору про надання утримання, що залишається в справах державної

нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, робиться відмітка, у якій

зазначаються реквізити документа, що підтверджує встановлені нотаріусом

обставини для надання утримання.

Про роз'яснення змісту пункту 4 статті 77 Сімейного кодексу України

нотаріусом зазначається у тексті договору. Крім того, у тексті договору

нотаріусом зазначається можливість вчинення виконавчого напису

нотаріусом у безспірному порядку у випадку невиконання умов договору

про надання утримання з посиланням на пункт 2 статті 78 Сімейного

кодексу України.

Якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою,

тривалий час проживали однією сім'єю, той із них, хто став

непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання

відповідно до статті 76 Сімейного кодексу України (стаття 91 цього

Кодексу).

Між подружжям, а також особами, шлюб між якими було розірвано,

може бути укладено договір про припинення права на утримання взамін

набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме

майно або одержання одноразової грошової виплати.

Договір про припинення права на утримання взамін набуття права

власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно є

договором відчуження, який підлягає обов'язковому нотаріальному

посвідченню та державній реєстрації в порядку, установленому чинним

законодавством.

При посвідченні договору про припинення права на утримання у

зв'язку з одержанням одноразової грошової виплати нотаріусом

перевіряється факт внесення на депозитний рахунок нотаріуса відповідної

грошової суми. На доказ внесення обумовленої сторонами суми на депозит

Пр

ак

ти

чн

ий

жур

нал

«N

OT

AR

Y»

17

нотаріусу для огляду подається квитанція про внесок, про що зазначається

у тексті договору (стаття 89 Сімейного кодексу України).

Батьки дитини мають право укласти між собою договір про сплату

аліментів на дитину. Умови договору мають визначати розмір, строки, а також

порядок виплати та підстави цільового використання аліментів і не можуть

порушувати права дитини, які встановлені Сімейним кодексом України.

При посвідченні договору нотаріусом роз'яснюється зміст пункту 2

статті 189 Сімейного кодексу України з одночасним зазначенням про це у

тексті договору, у частині можливості стягнення аліментів у безспірному

порядку на підставі виконавчого напису у разі невиконання одним із

батьків свого обов'язку за договором.

Між батьками, один з яких проживає окремо від дитини, з дозволу

органу опіки та піклування може бути укладений договір про припинення права

на аліменти для дитини у зв'язку з передаванням права власності на

нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).

Умовами договору може бути визначено набувачем права власності

на нерухоме майно як саму дитину, так і дитину разом з тим із батьків, з ким

вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.

Укладення та посвідчення договорів про припинення права на аліменти

для дитини у зв'язку з передаванням права власності на нерухоме майно

(житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо) здійснюється з

дотриманням вимог пунктів розділу II глави 5 пункту 4, п.п. 4.15-4.19 Порядку

вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Приватний нотаріус

Вінницького міського нотаріального округу

Лисенко О.М.

Пр

ак

ти

чн

ий

жур

на

л «

NO

TA

RY

»

18

ПОСВІДЧЕННЯ ДОГОВОРУ ІПОТЕКИ.

Законодавство України про іпотеку базується на Конституції

України , Цивільному кодексі України, Земельному кодексі України, Закону

України "Про іпотеку" та інших нормативно-правових актів, а також

міжнародних договорів України.

Відповідно до Закону України "Про іпотеку" ( 898-15 )

іпотекою визначається вид забезпечення виконання зобов'язання

нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні

іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі

невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати

задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед

іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим

Законом.

Поняття нерухомого майна (нерухомість) включає в себе

земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і

невід'ємно пов'язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх

знецінення та зміни їх призначення.

За правилами, визначеними Законом України "Про іпотеку" (

898-15 ), також регулюється застава повітряних та морських суден, суден

внутрішнього плавання, космічних об'єктів, майнових прав на нерухомість,

будівництво якої не завершено.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються

правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не

встановлено законом.

Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за

іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального

посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення

суду, взаємні права і обов'язки іпотекодавця та

іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на

підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням

суду.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного

зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в

майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є

дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку

дії іпотечного договору.

Іпотечний договір складається у письмовій формі й підлягає

нотаріальному посвідченню. Нотаріальне посвідчення іпотечного договору

проводиться за місцезнаходженням нерухомості, яка є предметом іпотеки,

або за місцезнаходженням іпотекодержателя чи іпотекодавця.

У випадку недодержання встановленої форми укладення договору

іпотеки він вважається нікчемним та недійсним. Такий договір повинен

Пр

ак

ти

чн

ий

жур

нал

«N

OT

AR

Y»

19

містити істотні умови, зазначені у Законі України "Про іпотеку" без

яких він вважається неукладеним.

Учасниками іпотечних відносин виступають іпотекодавець та

іпотекодержатель. Іпотекодавцем і іпотекодержателем можуть виступати

громадяни, юридичні особи і держава. Іпотекодержателем є кредитор за

основним зобов'язанням. Іпотекодавцем може бути як боржник, так і третя

особа (майновий поручитель). Іпотекодавець, який встановлював іпотеку в

забезпечення свого зобов'язання, є боржником, а іпотекодавець, який

встановлював іпотеку в забезпечення виконання іншої особи-боржника,

є майновим поручителем.

Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній

реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання

цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не

набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на

передане в іпотеку нерухоме майно.

Обтяження нерухомого майна іпотекою, яка виникає відповідно до

закону або рішення суду (включаючи податкову заставу, предметом якої є

нерухоме майно), підлягають реєстрації відповідно до законодавства у тому

ж реєстрі, в якому реєструються обтяження нерухомого майна іпотекою, яка

виникла відповідно до договору.

Державна реєстрація іпотек проводиться шляхом внесення запису до

Державного реєстру речових прав (далі - Реєстр) про обтяження і зміну умов

обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за іпотечним

договором, передачу, анулювання, видачу дубліката заставної та видачу

нової заставної.

Обов'язок по внесенню до Реєстру інформації щодо іпотек

покладено на реєстраторів, якими визначено державні нотаріальні контори,

приватних нотаріусів, які згідно з договорами, укладеними з адміністратором

Реєстру, здійснюють державну реєстрацію іпотек, відомостей про обтяження

чи зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за

іпотечним договором, передачу, анулювання, видачу дубліката заставної та

видачу нової заставної на підставі повідомлення іпотекодержателя або

уповноваженої ним особи чи рішення суду, приймають запити, видають

завірені витяги з Реєстру тощо.

На відміну від Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ), Законом

"Про іпотеку" ( 898-15 ) розширено коло майна, яке може бути предметом

іпотеки. Так, предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів

нерухомого майна, а також об'єкт

незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке

стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови,

що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у

власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого

нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому

законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час

укладення іпотечного договору.

Пр

ак

ти

чн

ий

жур

нал

«N

OT

AR

Y»

20

Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки

лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на

окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом (898-

15). Іпотека поширюється на частину об'єкта

нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була

приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без

реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом

іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не

встановлено цим Законом ( 898-15 ). При користуванні предметом іпотеки

іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану

предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної

амортизації (зносу).

Одним із зобов'язань, яке покладається на іпотекодавця та про яке

сторони повинні бути попереджені нотаріусом, є страхування предмета

іпотеки. Так, відповідно до статті 8 Закону України "Про іпотеку" (898-15)

іпотекодавець зобов'язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну

вартість від ризиків випадкового знищення або псування, якщо іпотечним

договором цей обов'язок не покладено на іпотекодержателя. Такий договір

укладається на користь іпотекодержателя.

Розглядаючи умови передачі нерухомого майна в іпотеку, не

можна залишити без уваги умови передачі в іпотеку майна, що перебуває

у спільній власності. Співвласник нерухомого майна має право передати в

іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за

умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий

об'єкт нерухомості.

Передача в іпотеку нерухомого майна, що є об'єктом права

державної чи комунальної власності і закріплене за відповідною

державною чи комунальною юридичною особою на праві господарського

відання, здійснюється після отримання у встановленому

законодавством порядку згоди органу державної влади чи органу

місцевого самоврядування, до сфери господарського відання якого

належить відповідна державна чи комунальна юридична особа.

Іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на

нерухомість, будівництво якої не завершено, посвідчується нотаріусом на

підставі документів, що підтверджують майнові права на цю нерухомість.

При посвідченні таких договорів нотаріус роз'яснює іпотекодержателю

його обов'язок після закінчення будівництва зареєструвати в

установленому законом порядку обтяження прав власника на збудовану

нерухомість.

При посвідченні договору іпотеки нотаріус роз'яснює сторонам

порядок державної реєстрації іпотеки та порядок задоволення

забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки, про що

зазначається в тексті договору.

Пр

ак

ти

чн

ий

жур

нал

«N

OT

AR

Y»

21

Одночасно з посвідченням договору про іпотеку нотаріус, якщо це

передбачено договором, накладає заборону на відчуження предмета іпотеки.

Сторони іпотечного договору, що укладений після набрання

чинності Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової

кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" ( 800-17 ),

можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки

шляхом відповідного застереження у тексті іпотечного договору або шляхом

укладення окремого договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем про

задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному

посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної

сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також

уважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий

спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може

передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки

в рахунок виконання основного зобов'язання та право іпотекодержателя

організувати продаж предмета іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне

застереження в іпотечному договорі, що укладений після набрання чинності

Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на

розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (800-17), яке

прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та

передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет

іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою

для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є

предметом іпотеки.

Майно, яке вже є предметом іпотеки може бути повторно

передано в іпотеку. В цьому випадку договір іпотеки може бути посвідчений

лише за згодою попередніх іпотекодержателів, якщо інше не передбачено

попереднім договором іпотеки. Попередня іпотека має вищий пріоритет над

наступними іпотеками. Наступна іпотека, предметом якої є декілька об'єктів,

що належать різним особам і є предметом попередньої іпотеки, допускається за

згодою власників усіх об'єктів нерухомого майна, переданих в спільну іпотеку.

У разі переходу до іпотекодержателя права власності на передане в

іпотеку нерухоме майно нотаріус роз'яснює сторонам, що права і вимоги

інших осіб на це нерухоме майно, зареєстровані в установленому законом

порядку, залишаються дійсними. Для посвідчення такого договору

іпотекодавцем нотаріусу подається правовстановлювальний документ на

нерухоме майно, право власності на яке переходить до іпотекодержателя в

рахунок виконання основного зобов'язання, який долучається до примірника

договору, що залишається в справах державної нотаріальної контори

(приватного нотаріуса).

Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або

закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки

Пр

ак

ти

чн

ий

жур

нал

«N

OT

AR

Y»

22

відповідно до Закону України "Про іпотеку" ( 898-15 ); набуття

іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати)

переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на

ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека

земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених

Законом України "Про іпотеку".

Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за

попередньою іпотекою.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній

реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Приватний нотаріус

Вінницького міського нотаріального округу

Павлюк І.І.

Пр

ак

ти

чн

ий

жур

нал

«N

OT

AR

Y»

23

ДОГОВОРИ НАЙМУ НЕЖИТЛОВОГО ПРИМІЩЕННЯ

Правовідносини, пов’язані з наймом нерухомого майна,

регламентовані параграфом 4 глави 58 книги 5 Цивільного кодексу України про

найм будівлі або іншої капітальної споруди. За договором найму (оренди)

наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно в

користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України). Договір найму

(оренди) належить до категорії цивільно-правових договорів про передачу

майна в користування. Згідно ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або

іншої капітальної споруди строком до трьох років укладається в письмовій

формі, а у випадку, коли договір укладається на строк три роки і більше - він

підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Посвідчення договорів найму нежитлового приміщення

провадиться за місцезнаходженням такого майна або за місцем реєстрації

однієї із сторін договору.

Істотними умовами договору найму є: об'єкт на йму (оренди)

(склад і вартість майна); термін, на який укладається договір найму (оренди);

орендна плата з урахуванням її індексації; відновлення майна та умови його

повернення; виконання зобов'язань; відповідальність сторін. За згодою сторін у

договорі найму (оренди) можуть бути передбачені й інші умови.

Строк дії договору має бути позначений у ньому, а за відсутності

такого — договір вважається укладеним на невизначений строк (ч.ч. 1 і 2 ст.

763 ЦК України).

Сторонами договору найму (оренди) є наймодавець (орендодавець)

— особа, яка здає в оренду майно, і наймач (орендар) — особа, яка

використовує майно. Наймачем (орендарем) може бути будь-яка особа.

Наймодавцем можуть бути фізичні та юридичні особи, держава,

адміністративно-територіальні утворення тощо. Лише в деяких різновидах

договору найму законодавець встановлює обмеження щодо суб’єктного складу

наймодавця (наприклад, договір оренди державного та комунального майна,

договір прокату).

У разі, якщо наймодавцем у договорі є фізична особа, яка не є

суб’єктом підприємницької діяльності, нотаріус зобов’язаний надіслати

інформацію про посвідчення такого договору податковому органу за основним

місцем проживання платника податку – орендодавця за формою та в спосіб,

установлений Кабінетом Міністрів України.

При укладанні згаданих договорів наймодавець (орендодавець)

зобов’язаний повідомити наймача (орендатора) про всі права третіх осіб на

майно, що передається у найм (оренду). Про права третіх осіб на таке майно

зазначається у тексті договору. Факт наявності прав третіх осіб на майно

наймодавця (орендодавця) нотаріусом перевіряться не лише зі слів власника

цього майна, а і за допомогою державних реєстрів. Нотаріус перевіряє

наявність (відсутність) заборон, арештів, податкових застав та факт відсутності

іпотеки на майно, що є предметом найму (оренди).

Пр

ак

ти

чн

ий

жур

нал

«N

OT

AR

Y»

24

Особливої уваги заслуговує також питання користування

земельною ділянкою на якій знаходиться майно та яка необхідна для

обслуговування майна та досягнення мети найму. Згідно ст. 796 ЦК України

одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої

частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на

якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка

прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети

найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної

ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у

договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією

земельною ділянкою, якою володів наймодавець. Якщо наймодавець не є

власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки

погоджується на надання наймачеві права користування земельною

ділянкою, якщо інше не встановлено договором між наймодавцем та

власником земельної ділянки.

Припинення договору найму (оренди) має місце у випадку смерті

фізичної особи-наймача, якщо інше не встановлено договором або

законом, у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або

наймодавцем (ст. 781 ЦК України), а також при відмові орендодавця від

договору оренди (ст. 782 ЦК України).

У відповідності до вимог статті 794 ЦК України право

користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму

будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на

строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до

закону.

Приватний нотаріус

Вінницького міського нотаріального округу

Храпенко Н.В.

Пр

ак

ти

чн

ий

жур

нал

«N

OT

AR

Y»