1

«Гайдамаки»

Мало – Самарський курінь Західно-Донбаського професійного ліцею

2

ЗВІТ

Мало – Самарського куреня Західно-Донбаського професійного ліцею

«Гайдамаки» Про Добре діло

Загальна тема: Військово – патріотична гра «Сокіл» («Джура»)

Здійснене (проведений) Дніпропетровська обл., Покровський р-н,

с. Олександрівна, вул. Шкільна, 10

27.04.2015р.

Виховник: Таран Людмила Михайлівна

Адреса виховника: Дніпропетровська область,

м. Павлоград, вул. Дніпровська, 571

Західно – Донбаський професійний ліцей

Контактний телефон: 0665139887

Е-mail: zdpl2015@meta.ua, http://www.zdpl.at.ua

3

Довідкові відомості

Місце та адреса спрямування: Дніпропетровська обл., Покровський р-н,

с. Олександрівна, вул. Шкільна, 10

Час та тривалість: 02.04.2015р. до 27.04.2015р.

Особливі умови проведення:

Список рою: Західно-Донбаського професійного ліцею

1. Яшнік Сергій Юрійович І курс гр.132

2. Савенков Артем Дмитрович І курс гр. 132

3. Шашніков Леонід Ігорович І курс гр. 132

4. Недашківський Михайло Віталійович І курс гр. 132

5. Лаврушко Євгеній Олегович ІІ курс гр. 203

6. Воропаєва Іванна Віталіївна І курс гр. 134

7. Хомонкін ВладиславОлексійович І курс гр. 115

8. Ямпольський Максим Олександрович ІІІ курс гр. 324

Назва навчального закладу чи організації, завдання яких виконують рій

(курінь), короткий зміст завдання: Західно – Донбаський професійний ліцей

4

Зміст

1 Розділ Історична довідка «Козацтво на Україні»

1.1 Періодизація козацтва на Україні

1.1.1 Реєстровані козаки

1.1.2 Козацьке військо періоду національно-визвильної війни

1.1.3 Гетьманщина

1.1.4 Наймане військо гетманів

1.1.5 Слободські полки

1.1.6 Чугуївські полки

1.2 Українське козацтво в сучасний час 21 століття

2 Розділ «Гайдамаки» Західно-Донбаського професійного ліцею

1. Фотосесія.

2. Змагання.

3. Конкурси.

4. Додатки.

Анотація

Мало – Самарський курінь Західно-Донбаського професійного ліцею під

символічною назвою «Гайдамаки», визначаючи напрямки своєї діяльності, добре

розумів, що в умовах, коли йдуть бої в зоні АТО в першу чергу необхідна допомога

бійцям української армії та переміщеним громадянам із Донецької та Луганської

областей.

Джури, які навчаються в групі кравців, з радістю підтримали ідею пошиття білих

захисних костюмів для бійців української армії. Цією справою захопилися всі учні

групи начолі з майстром виробничого навчання Моцною Аллою Іванівною. Юними

кравцями було пошито 16 маскувальних костюмів і передано захисникам України.

Зусиллями джур, співробітниками ліцею було відремонтовано 3 - й та 5 – й поверхи

для 96 переселенців з Донецької та Луганської областей.

5

1 Розділ Історична довідка «Козацтво на Україні»

Запоріжжя, запорізький край вважаються колискою гідного подиву явища XV - XVII ст. в

Європі - зародження, процвітання і загибелі козацтва, що увійшло в історію під назвою

"Запорозького".

Спеціалісти досі не зійшлися на єдиній думці, звідки виникло слово "козак", хоча ще в

старовинних билинах так називали руського богатиря Іллю Муромця. Козаки - це вільні люди.

Вони йшли від панів, від утисків у дикі степи Наддніпрянщини, збираючись у ватаги за

дніпровськими порогами. Звідси і пішла назва - запорожці.

На той час південні й східні окраїни України обжиті майже не були. Тут пролягав незримий

кордон із войовничим татаро-монгольським ханством. Козаки - чи хотіли вони того, чи ні -

змушені були ставати воїнами, захисниками окраїнних земель, займаючись одночасно

мисливством, рибальством, хліборобством.

Із часом на Запорожжі, враховуючи постійне неспокійне оточення, почали виникати козацькі

фортеці - Січі. За переказами, першу з них князь Дмитро Вишневецький побудував у 1550 році на

острові Мала Хортиця, що розташований у руслі Старого Дніпра. Січ являла собою укріплення,

усередині якого стояли церква, господарські будівлі і житлові приміщення - курені.

Історики налічують вісім Січей: Томаківську, Базавлуцьку, Микитинську, Чортомлицьку,

Кам'янську, Олешківську, Нову і Задунайську. В різні часи вони розташовувалися в різних місцях

України і проіснували майже два з половиною століття. Остання - Задунайська Січ розпалася в

1823 році.

Неприборкана вольниця, козацтво в політичну і військову силу українського народу почало

перетворюватись у другій половині XVI століття, досягши свого розквіту за часів славних

отаманів Петра Сагайдачного та Івана Сірка.

Історія козацтва - це постійні війни: з турецьким султаном, кримським ханом, шляхетською

Польщею. Вміння козаків воювати вражало Європу, і багато хто з монархів не відмовлявся від

послуг запорожців, у тому числі й російські царі.

На Січі постійно проживало не так багато козаків: сімейні оселялися на хуторах і в містечках,

але у випадку небезпеки протягом кількох днів на службу збиралося величезне військо, рівних

якому не було в Європі.

Козаки ніколи не знали панщини, кріпацтва, були вільними людьми, єдиним обов'язком яких

вважався захист південних кордонів. Потреба в них для імперії відпала, коли Росія вийшла до

берегів Чорного моря і "гніздо самовілля", як називала запорозьке козацтво імператриця Катерина

II, за її наказом, наприкінці травня 1775 року було зруйновано.

На території Запоріжжя збереглися деякі свідки тих давніх часів: залишки козацьких

укріплень на острові Хортиця, 800-річний запорізький дуб, та й назви історичних місць острова

нагадують про запорожців: балка "Січові ворота", "Козацька переправа". А на території

теперішнього університету знаходиться могила останнього запорозького кошового отамана

Йосипа Гладкого.

Відродження козацтва почалося наприкінці 90-х років ХХ століття: у Запоріжжі майже

одночасно виникли такі організації, як "Козацьке братство", "Козацька вольниця", "Козацький

кіш".

У грудні 1991 року на Першій об'єднаній Раді було прийнято ухвалу про утворення товариства

"Запорозька Січ", основними напрямками роботи якого стали духовне відродження, пропаганда

козацької ідеї, козацьких традицій.

У 1994 році з товариства виділилося Військо Запорізьке Низове, козаки якого поставили перед

собою такі цілі: військово-патріотичне виховання молоді, адресна підготовка до служби в армії,

охорона громадського порядку, розвиток козацької економіки, пропаганда козацької ідеї і способу

життя. У цьому ключі, зокрема, давно працюють школи джур (тобто молодих козаків). З часом, у

1996 році, на базі Війська Запорізького Низового, утворилася Спілка Козаків України, до якої вже

входять представники 16 областей України.

Крім того, в останні три роки в Україні в День Покрови Пресвятої Богородиці - 14 жовтня -

відзначається День Українського козацтва.

6

1.1 Періодизація козацтва на Україні

Відколи козаки опанували простори нижче Дніпрових порогів, так званий Низ або Запоріжжя,

де починає формуватися незалежний соціальний стан, непідвладний державному устрою Литви та

Польщі, починається новий більш потужний етап розвитку козацтва.

З самого початку заселення Низу, козаки, для захисту від наскоків ворога будували «городці»

та «засіки». Таких укріплень було чимало, але жодне з них не могло втримати натиску значних сил

ворога. В 1530-х рр. козаки самі збудували Томаківську Січ і створили власну військову

організацію.

У 1553 році князь із Волині – Дмитро Байда-Вишневецький ( р.н. невідомий – 1563р.) зібрав

роту козаків (понад 300 чоловік), озброїв їх і пішов за Дніпровські пороги. Там на віддаленому але

стратегічно важливому острові Мала Хортиця будує укріплення з кам’яним замком – “Січ”. Ця

назва походить від слова “сікти”(„засіка” – укріплення). В 1550 – х роках Дмитро Вишневецький

перетворює Запоріжжя на осередок всього козацтва.

Від “Січі” та “Низу” пішла назва – січові , низові , запорізькі козаки. Січ на довгий час

стає осередком козацтва. Все запорізьке козацтво поділялось на січових та зимових козаків.

Січові козаки жили в Січі. Це були люди неодружені й освічені у військовій справі. Вони

розподілялися по куренях й складали військо чи лицарство у власному розумінні. Слово курінь

означало або довгий будинок, який використовувався як казарма, або ж військовий підрозділ.

Лише січовики мали право обирати з посеред себе старшину. Січові козаки офіційно титулували

один одного “товаришем”, а гурт козаків – “товариством”. Молодий козак на Січі називався

джурою. Джура мав три роки навчатись військовій справі й лише після здачі іспитів ставав

повноправним козаком.

Від цього лицарства різко відрізнялися сімейні козаки. Вони жили в запорізьких степах в

зимівниках і слободах. Займались здебільшого хліборобством, скотарством, торгівлею, ремеслами

й промислами. Звались вони не лицарями й товаришами, а підданими чи посполитими січових

козаків.

Найвищим органом управління у запорозьких козаків була рада – спільні збори всього

товариства. Рішення ради були обов’язковими для всіх членів козацької общини. Рада скликалась

на Новий рік, на третій день Великодня, на Покрову, а крім того в будь-який час на бажання

товариства.

Рада обирала військову старшину, а після цього паланкову і курінну. Кошовий отаман мав повну військово-адміністративну та судову владу на Січі. Здійснювати

управління йому допомагали військовий суддя, писар, осавул, обозний. Все військо поділялось на

38 куренів. Курінь за чисельністю приблизно дорівнював польській роті мав близько 200-400

козаків на чолі з курінним отаманом

Всі землі запорізьких козаків поділялись на окремі території – «паланки», з місцевими

центрами управління у вигляді невеликої фортеці. Теж саме слово «паланка» - означало і фортецю,

і територію, котра їй підлягала. Очолював паланку полковник, втім як курінь так і паланка були

військово-адміністративними одиницями.

Під час бойових дій козаки обирали похідну старшину: полковника, писаря і осавула. Як вже

було сказано курінь не був боєвою одиницею, втім при формуванні бойових підрозділів до них

кожного разу входили козаки одних і тих самих куренів. Основною тактичною одиницею був полк

на чолі з похідним полковником, який складався з козаків двох-трьох куренів. Два полки

становили команду на чолі з військовим старшиною, а дві команди – партію, яку очолював

наказовий гетьман (кошовий отаман).

Запорозьке козацтво, перебуваючи в постійному контакті з турецько-татарським військом, в

своєму формуванні і розвитку зазнало значного впливу східного військового мистецтва.

Запорожці, на відміну від реєстровців, були не тільки добрими піхотинцями, але й чудовими

вершниками. Й хоча про них здебільшого озивались як про найкращу піхоту, втім під час

Тридцятирічної війни вони прославились саме як легка кіннота.

До кінця свого історичного існування не мало однострою Славне Військо Запорізьке Низове.

Зрештою можна зазначити, що одяг запорізьких козаків протягом ХVІ – ХVІІІ ст. не зазнав

істотних змін. В свої останні роки він складався з черкески, каптана, шароварів, шапки, поясу та

коротких чобіт – сап’янців. Черкеска з розрізними рукавами «вильотами» була іншого кольору,

ніж каптан. В комплекті одягу запорізького козака зустрічаємо «куртас» – коротку куртку з

7

розрізними рукавами, що мала явно східне походження. Широкі шаровари часто були одного

кольору з каптаном, і обкладались по шву золотим галуном – своєрідним прототипом лампасу.

Саме на Запоріжжі склався класичний тип козацької шапки – гострої, з високою смушевою

околицею і довгим шликом, обшитим навхрест галуном і прикрашений китицею. Колір шлика

визначався по куренях. Поширеними були шапки «кабардинки» - з низькою смушевою околицею

та низьким дном. Пояси запорожці носили шовкові широкі довжиною до 10 аршин.

Озброєння запорожців теж зазнало сильного східного впливу. Серед вогнепальної зброї

переважали більш легкі, порівняно з мушкетами фузеї та яничарки.

Починаючи трохи не з свого заснування Січ була центром повсталого козацтва і зберегла

це становище аж до свого скасування в 1775 році.

1.1.1 Реєстрові козаки

Боротьба козаків із татарами принесла Україні велику славу. У ХVІ столітті починаються

спроби Польщі взяти козацтво під свій контроль, залучивши його до оборони південного кордону

польської.

Польський уряд сподівався залучити до себе на службу городове козацтво або певну його

частину. В 1572 році король Август санкціонував утворення загону з 300 оплачуваних козаків на

чолі з польським ватажком, який формально не підпорядковувався урядовим чиновникам. І хоча

цей загін незабаром розформували, його поява стала важливим прецедентом. Вперше польський

уряд визнав козацтво як окрему соціальну верству, що мала право на самоврядування. Друга більш

вдала спроба створення санкціонованого урядом козацького загону мала місце в 1578 році.

Польський король Стефан Баторій приймає на службу козацький відділ із 500 чоловік для охорони

своїх кордонів. Усі козаки були записані у реєстр. Заведений таким чином реєстр дав початок

реєстровому козацтву, що отримувало платню, одяг і зброю. Козакам дозволено розташовувати в

місті Трохтемирові свій арсенал і шпиталь. За це козаки погоджувалися визнати за старшин

призначених шляхтичів. Завдання цих негайно внесених до реєстру козаків полягало в охороні

кордонів та в контролі за нереєстровими козаками. До 1589 року реєстрових козаків налічувалося

3 тисячі. В основному це були вихідці з місцевих жителів. Вони мали значну власність. Один

реєстровий козак мав маєток, ставок для риби, ліс і пасовисько, вулики, золото. Відносно заможне

реєстрове козацтво різко відрізнялося від нереєстрових козаків, які рідко коли мали більше ніж

прості селяни. Реєстрові козаки мали великий вплив на рішення ради в Січі. Тому стосунки між 3

тисячами і близько 40-50 тисяч нереєстрових козаків часто досягали крайнього напруження.

Реєстрові полки за Стефана Баторія під час свого створення організовувались на зразок

угорської піхоти польської армії, що в Польщі вважалась за найкращу. Полк поділявся на сотні на

чолі з сотником, а сотні в свою чергу на десятки на чолі з отаманами (мал. 3). Всі козаки були

озброєнні вогнепальною зброєю і не поділялись на пікінерів і мушкетерів.

В поході військо пересувалось на конях, але бій зводили в пішому порядку. Перейнявши

найкращі тактичні прийоми європейських армій і вдосконаливши власні бойові традиції реєстрове

козацтво стає найкращою піхотою Речі Посполитої. На зразок реєстрового козацтва почала

реорганізовуватись решта козацького війська.

Чіткої організації реєстровому війську надав гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, який за

десять років гетьманування систематично проводив реформи з реорганізації війська. У війську

заведено військове навчання та впроваджена сувора військова дисципліна.

Кожен реєстровець крім плати за службу отримував сукно на жупан. Хоча про

централізований пошив однострою мова не йде, вже можна говорити про певний однострій

(планшет ІV 2,4). Жупани хоч і шились в різних майстрів, все ж відповідали моді того часу і саме

тому вже можна говорити про їх подібність, принаймні в кольоровій гаммі. А за тих часів для

однострою це більш ніж потрібно. Решта елементів одягу і спорядження не регламентувалася і

тому вибиралась на смак господаря (планшет ІV 1). Старшина, як і офіцери тогочасних армій,

вдягалась за своїм смаком і в цілому була зовні схожа на польську шляхту (планшет ІV 3).

Озброєння реєстровців було більш європейським. Вогнепальна зброя була представлена в

основному важкими мушкетами, що мали більшу дальність стрільби і кращу пробивну силу,

порівняно з іншою тогочасною стрілецькою зброєю.

Хоча реєстровці вважались оплотом Польщі серед козацтва реєстрові полки, перебивши

польську старшину, приймали активну участь у повстаннях під проводом К. Косинського, С.

8

Наливайка, Т. Федоровича, Д. Гуні, П. Бута, Я. Острянина. І саме реєстровці стали елітою

козацько-селянського війська Б. Хмельницького, залишившись захисниками українського народу.

1.1.2 Козацьке військо періоду національно-визвольної війни

1648 року весь український народ піднявся на боротьбу з національно-релігійним і соціально-

економічним гнобленням Речі Посполитої. Очолило цю боротьбу козацтво під керівництвом

Богдана Зіновія Хмельницького. Перший відділ повсталих нараховував не більше 500 чоловік і

складався в основному з запорожців та виписщиків – реєстровців, що після зменшення реєстру

були виписані з ньго і переведені в ранг селян. Після нападу на Січ, реєстровий полк, що стояв там

залогою, перейшов на бік повсталих. Сподіваючись нападу поляків, Хмельницький почав

укріплювати фортифікакію і закликати до війська охотників. Одночасно почалися переговори з

татарами. Під Жовтими Водами на бік Хмельницького перейла решта реєстрового війська.

Підійшовши з Корсуня до Білої Церкви Хмельницький дав війську відпочинок і почав його

реорганізовувати. Реєстрове військо швидко почало зростати за рахунок залучення випищиків та

городових козаків. Кількість реєстрових полків зросла до 36. Козакам було повернуто їх давні

вольності і вони, фактично, стали превілегійованим станом в Україні.

Після перших перемог повстанський рух з надзичайною швидкістю почав поширюватись по

всій Україні. До зброї стало майже все населення - селяни, міщани, дрібна шляхта і навіть

духовенствою. Повстання швидко переросло в національно-визвольну війну. Польскі війська було

відкинено з території України.

Реєстрові полки Хмельницького, порівняно з попередніми часами, чисельно зросли. Тепер

вони налічували близько 5000 - 20000 чоловік. Полки мали від 11 до 22 сотень які нараховували

пересічно 200 козаків. Сотні в свою чергу поділялись на курені на чолі з отаманами. Всі козаки

були озброєнні вогнепальною зброєю і не поділялись на пікінерів і мушкетерів.

Еліта гетьманського війська – старі реєстрові полки носили короткі чорні жупани, округлі

шапки з роз’єднаною над чолом смушевою оторочкою, шаровари та чоботи сап’янці (планшет VІ

7). Повстанські загони носили свій звичайний одяг. Як правило то були сірі свитки і рідко коли

зустрічались кольорові речі (планшет VІ 2,3).

Однією з особливостей збройних сил нової держави була наявність найманого війська.

Використання найманих

підрозділів широко практикувалось в усій Європі і тому не було чимось надзвичайним. Деякі

джерела вказують, що число найманців сягало 100 тисяч чоловік. Були це і польські драгуни,

вихідці з України (планшет V 6), були і цілковито іноземні частини (планшет ІV 1). Особливо

гетьман намагався затягнути до війська гармашів, інженерів та інших високопрофесійних

спеціалістів.

За часів Хмельниччини українське військо значно зросло, отримавши розвиток всіх родів і

видів військ.

1.1.3 Гетьманщина

В другій половині ХVІІ ст. за гетьмана Богдана Хмельницького козацьке військо сягнуло свого

апогею, але відгреміли гармати і велике військо стало непотрібним. Почалося скорочення

реєстрових (городових) полків. Гетьмани вбачали в реєстровцях свою підтримку і тому воліли

бачити в їх рядах більш заможне козацтво. Зубожіле козацтво залишилось поза реєстром. Граючи

на соціальних аспектах, заручившись підтримкою різних правителів, почалась війна за булаву а не

за Україну. Почалась Руїна. Гетьманщина поділилась на Правобережжя і Лібобережжя. Військо

почало занепадати. Так було до 1704 р., коли правобережні полки визнали владу гетьмана Мазепи.

Втім 1711р., згідно прутському мирному договору Петро І зрікся Правобережжя і козацькі полки

перейшли на лівий бік Дніпра. За Самойловича, Многогрішного та Мазепи козацьке військо, не

змінюючи основних структурно-організаційних принципів, прийняло закінченої тривкої форми й

почало розвиватись і зростати.

Після полтавської катастрофи козацька держава а разом з нею і козацьке військо потрапило в

повну залежність від Москви. Козаки беззастережно використовувались на будьякі військові

вимоги від бойових дій до роботи на фортифікіційних лініях. Царат, ще з часів Хмельницького,

намагався перевести козаків на регулярний стан, втім так до скасування козачини регулярства і не

завели.

Лише за останього гетьмана – Кирила Розумовського 1763 року козаки отримали однаковий

однострій. Він складався з темносинього суконного каптана з червоними вилогами, підперезаного

9

червоним поясом; під ним білий піджупанок і штани; шапка – мерерка, з чорною смушевою

околицею й низьким дном, у кожного полку свого кольору. Чоботи вільного крою. Плащі сині

(планшет VIІ 4).

Одяг сотника вирізнявся золтим плетеним погоном на лівому плечі черкески та золотим

поясом (планшет VIІ 3). Полковники та генералина старшина носили кунтуш з розрізними

рукавами без пояса(планшет VIІ 1,2). Коомпанійці тоді ж отримали зелені черкески з червоними

вилогами і такі ж червоні каптани (планшет VIІ 5).

Саме військо було поділено на виборних козаків та підпомічнків. Виборні козаки займались

виключно військовою справою, підпомічники – господарськими справами. Такий поділ існував

здавна, втім офіційно це було запроваджено тільки тепер.

Під кінець свого існування реєстрові (городові) козацькі полки через утиски з боку царату

поступово занепали, збідніли і вже не представляли реальної бойової сили. 1783р. козаки були

позбавлені своїх прав і були переведені в ранг державних селян, отримавши назву «малоросійські

козаки».

1.1.4 Наймане військо гетьманів

В другій половині ХVІІ ст. гетьман Богдан Хмельницький для охорони української столиці

Чигирина та власного конвою сформував кілька «охочих» сотень, які згодом звів у так звані

сердюцькі полки. Сердюцькі полки централізовано споряджались одягом та зброєю і

підпорядковувались безпосередньо гетьману. Окрім бойових завдань сердюки виконували і

поліційні функції.

В часи Руїни чисельність сердюцьких полків зростає. Реєстр 1663 року нараховує на

Лівобережжі три кінних сердюцьких полки, а на Правобережжі один кінний та чотири піших

полки. Як правило, полки були невеликими за чисельністю і нараховували 500 - 600 чоловік.

В 1668 році сердюцькі полки переформовуються в компанійські. Вводиться уніформа та

військові ранги. Втім, за десять років частину полків знову буде переформовано в сердюцькі.

Однострій сердюків виготовляли на мануфактурах і централізовано постачали. До однострою

входив червоний сердюцький, простьобаний бавовною жупан, який давав додатковий захист від

стріл і холодної зброї, і дулама, яку одягали як плащі. Чоботи і шапки чітко визначених фасонів і

кольорів не мали (планшет VІІ 4).

Компанійці замість однострою отримували гроші на його придбання і виглядали більш

строкато (планшет VІІ 1,5,6).

На початку ХVІІІ ст. основним одягом компанійців став білий жупан – габ'як (планшет VIIІ

2,3).

В середині ХVІІІ ст. в гетьманському війську починає запроваджуватись уніфікований одяг.

зелена черкеска, червоний спідній каптан, шапки мегерки, білі штани заправлені в чоботи. Одяг

сотника вирізнявся золтим плетеним погоном на лівому плечі черкески та золотим поясом.

Старшина, як і в усьому світі, вдягалась за своїм смаком.

Піхотинець озброювався потужним мушкетом, кіннотник легким карабіном і пістолетом, для

ближнього бою була шабля яка за обставинами доповнювалась списами топорами і бойовими

молотками - клепами.

Закінчують свою історію полки в 1775 р., коли царським урядом були перейменовані в

легкокінні полки.

1.1.5 Слобідські полки

Після важкого Білоцерківського договору Б.Хмельницький дозволив людям тікати від утисків

поляків на землі від Київщини до Дону. На нові землі козаки принесли свій лад. Було утворено

п’ять слобідських полків. Всі козаки поділялись на компанійців і підпомічників. Компанійці несли

службу а підпомічники забезпечували їх провіантом.

Царат був зацікавлений у збільшенні мобільності своїх військ і тому не потребував від козаків

піхоти. Всі Слобідські полки були кінними.

Козаки приймали активну участь в боях і походах російської армії. Користуючись козацькими

навичками і прийомами вміло виконували бойові задачі. Не дивлячись на це, царат постійно

обмежував права козаків і нещадно їх експлуатував. Тисячі козаків було залучено до будівництва

Української лінії, за власний рахунок та до утримання регулярних підрозділів царської армії. Все

менше і менше козаків могло дозволити собі утримувати коня і зброю.

Козаки мали своїм коштом одягатись і споряджатись. Одяг їх був традиційно козацький. Лише

1743 р. козаки вперше отримали однострої. Черкеска була синього сукна з срібним оздобленням, а

10

каптан та шаровари встановлювались для кожного полку окремо. Так Сумський полк отримав

блакитні, Ізюмський – червоні, Острогозький – померанцеві, Охтирський – зелені, Харківський –

жовті (планшет IX 1,2).

Озброювались козаки рушницями, пістолями, шаблями та короткими списами, якими вправно

володіли не лише верхи, а й в пішому порядку.

Постійне збільшення регулярства, участь в довгочасних війнах і відсутність турботи з боку

держави призвели до зубожіння козаків і втрати бойової спроможності слобідських полків. 1765 р.

їх було переформовано в регулярні гусарські полки.

1.1.6 Чугуївські полки

Гетьман Ясько Острянин із 800 козаками в 1638 р. оселився в околицях укріплень Чугуєва. Ця

фортеця з багатонаціональним населенням була далеко висунутим на південь московським

форпостом. З приходом козаків українське населення почало домінувати і асимілювало населення

Чугуєва. З 1689 р. чугуївські козаки становили Чугуївський козацький корпус і в реєстрах

російської армії значились як іррегулярні частини. За звичай чугуївці виставляли 2 - 3 кінні полки.

1749 р. поруч з іррегулярними полками створено регулярний кінний козачий полк. 1776 р. з їх

числа, як власний конвой цариці, було створено конвойну козачу команду.

Спочатку козаки носили свій національний одяг, який мали купувати за власний рахунок. З

переведенням полку на регулярну основу козаки отримали і нову форму: каптан з стоячим

коміром і вильотами, напівкаптан та шаровари червоного кольору, жовтий пояс та високу смушеву

шапку з червоним плескатим дном. Одяг старшини обшивався золотим галуном. Такий же галун

хрестоподібно нашивався на дно шапки а пояс був з додачею золота. Рядові козаки носили чорні

чоботи, старшина – жовті (планшет IX 3).

Створена з чугуївців лейб-козача конвойна команда отримала власний однострій. Поверсі

білих каптанів, з стоячим комірцем, одягали червоні черкески, рукава яких, за давньою козацькою

традицією, зав’язувались за спиною. Зелені шаровари мали широкі червоні лампаси, обшиті, як і

черкеска, срібним галуном. Висока смушкова шапка з шликом мала невеликий султан і етишкет

(планшет X 2,3).

Офіцери носили доломани, рясно розшиті шнурами на гусарський кшталт, поверсі якого

носили чорні, обшиті галуном кунтуші. Штани, на відміну від козаків, не мали лампас і носились

на випуск (планшет X 1).

До озброєння козака входила шабля, спис і рушниця. Спорядження російське, кавалерійського

зразку.

Свою історію чугуївські козаки продовжували в Чугуївському уланському полку в який 1808 р.

вони були переформовані.

Реєстрові козаки Козацьке військо періоду

національно-визвольної війни

11

Гетманщина Наймане військо гетьманів Слобідськи полки

Чугуївськи полки Запорізьки козаки

1.2 Українське козацтво в сучасний час ХХІ століття

Чим є сучасне козацтво в Україну, кому служить і яку мету ставить перед собою? Щоб

відповісти на ці питання, варто зробити хоч короткий екскурс в недавнє минуле.

Найстаршою громадською організацією Україна козацького напряму є "Українське козацтво",

яка була створена в жовтні 1991 року і зареєстрована в березні 1992 року.

Першим її гетьманом обрали В'ячеслава Чорновола. Володимир Мулява, очолював українське

козацтво з 1992 по 1998 роки.

У 1998 році гетьманом Українського козацтва було обрано Івана Біласа, а в 2005 році Віктора

Ющенка.

Ющенко не залишився у боргу, його указом була створена Рада Українського козацтва, в яку

увійшли всі керівники міжнародних і всеукраїнських козацьких організацій і яку цього разу він

очолив особисто.

Однак підвищення статусу ради дозволило хитромудрим верховним отаманам продовжити

облаштовувати свої ділові та суспільні інфраструктури – маючи на робочому столі фото з

Президентом, а також посвідчення з його підписом, в нашій державі можна багато чого зробити

корисного. І не тільки для країни.

12

Рада Українського козацтва створювали з благою метою – надати козацьким організаціям

Україні позитивний імпульс для розвитку і використання знання і досвіду десятків тисяч фізично

здорових і по-справжньому релігійних чоловіків у справі захисту батьківщини. Плани інтеграції

козацтва в силові структури, створення загонів для прикриття кордонів, використання козацького

досвіду в підготовці призовників і виховання підростаючого покоління, існують давно, однак всі

вони припадають пилом у довгих шухлядах міністерств і відомств, не проходячи погоджень.

А який чиновник погодиться поділитися хоч малою часткою своїх повноважень і хоч копійкою

виділених на його міністерство бюджетних коштів?

На розвиток і становлення козацтва негативно впливають і постійні штучні спроби "згори"

об'єднати їх. На мій погляд об'єднання має визріти всередині козацьких організацій.

Специфіка козацтва в Україну ще й в тому, що козацькі організації орієнтуються на певні

конфесії та завзято відстоюють їхню виняткову правоту, нерідко за допомогою кулаків. Спроби

злити всіх козаків в одну велику балію можуть призвести до того, що багато зволіють залишити

рух, ніж почнуть слухати проповіді священиків інших конфесій.

В історії розвитку сучасного українського козацтва, можна виділити наступні етапи:

• 1989 -1992 рік – виникнення на території України місцевих козацьких товариств і об'єднання

їх під юрисдикцією Міжнародної організації "Українське козацтво".

• 1992 – 1995 рік – розвиток і адаптація традицій козацьких товариств в сучасних умовах.

• 1995 – 2008 року – вихід зі складу Міжнародної організації "Українське козацтво" окремих

груп козаків і реєстрація ними незалежних козацьких товариств із всеукраїнським та міжнародним

статусом.

• 2009 рік – початок об'єднання діючих козацьких товариств в об'єднання різних рівнів, такі як

"Рада козацьких отаманів Україна", "Дике Поле" і "Фонд ім. І. Сірка".

На жаль, наші чиновники і політики продовжують ремствувати на нестачу патріотизму в

молодіжному середовищі, на "загрозливе" поширення впливу нетрадиційних конфесій на молодь.

Насправді все просто – їх прикладом для наслідування повинні бути власні герої наприклад Б.

Хмельницький, І. Богун та ін..., А не як у сьогоднішній ситуації підлітки можуть успадковувати

тільки термінаторів і бравих ковбоїв. У кращому випадку вони захоплювалися героями фільму

"Вогнем і мечем", які так славно та швидко перемогли козаків Б. Хмельницького, тільки за дві

серії.

В колективній свідомості кожного народу живуть та розвиваються свої власні образи і герої,

завдяки їм народ ідентифікує себе, свою роль у розвитку планети, відчуває свою особливість...

На сьогодні Козацтво – це один з найближчих святих героїчних етапів української історії.

До недавнього часу, головними проблемами українського козацтва були: його роздробленість,

відсутність контролю і єдиних регулятивних норм. В деяких козацьких організаціях досі

вибирають власних гетьманів, присвоюють козацькі звання, вручаються нагороди, довільно

трактують козацькі традиції, формують власну ідеологію і систему виховання і т.д... Всі ці

особливості козацьких організацій відрізняють їх за своєю природою від звичайних об'єднань

громадян.

Втім, зазначені факти є загальновідомими і я привожу їх тут тільки з метою порівняння.

Сьогодні виникають нові проблеми: втрата громадського авторитету і ослаблення впливу

козацьких організацій, і втрата керівництвом країни інтересу до розвитку козацького руху в

Україні.

Так як козацтво намагалося триматися осторонь від політики, то на нього просто перестали

звертати увагу і з ним перестали рахуватися.

Я хочу привести слова геніального письменника Миколи Гоголя

"Українське козацтво – гордість української нації, це – джерело духовної сили, благородства,

народжує безкорисливу участь у спільній справі, виконання свого обов'язку, навіть якщо цей борг

вимагав участі в заколоті."

13

Його слова і сьогодні актуальні, сьогодні козацтво та сила яка може гідно захистити інтереси

свого народу і свого етносу і козацька громада повинна постати як традиційна опора суспільства.

Головне патріотичне призначення козацтва – захист Батьківщини від зовнішніх і внутрішніх

ворогів, в тому числі і казнокрадів, які змушують народ терпіти знущання, спрямовані на

збагачення тільки певного прошарку суспільства, насаджують в країні злидні і страждання,

беззаконня і безчинства при повній бездіяльності громадськості.

2 Розділ Гайдамаки Західно-Донбаського професійного ліцею

Символ українського козацтва

Фотографії

1. Приїзд.

14

2. Перекличка.

3. Готовність №1.

15

4. Урочиста хода «Гайдамаків».

5. Приклад мужності.

16

6. Вокальний номер.

7. Змагання «Ерудит».

17

8. Готовність №2.

9. «Веселі старти»

18

10. Підрахунки балів.

11. Перетягування канату.

19

12. Тягнемо щосили.

13. Музична хвилинка. Наша Іванна веселить конкурсантів.

20

14. Нагорода

15. Рушники – вічна краса.

21

Опис Доброго діла

Курінь Західно-Донбаського професійного ліцею під символічною назвою «Гайдамаки»,

визначаючи напрямки своєї діяльності, добре розумів, що в умовах, коли йдуть бої в зоні АТО в

першу чергу необхідна допомога бійцям української армії та переміщеним громадянам із

Донецької та Луганської областей. Саме волонтерська робота дуже актуальна в такий складний

для країни час. Тим паче, що цією роботою можуть займатися як дорослі, так і учні.

Джури, які навчаються в групі кравців, з радістю підтримали ідею пошиття білих захисних

костюмів для бійців української армії. Цією справою захопилися всі учні групи начолі з майстром

виробничого навчання Моцною Аллою Іванівною. Юними кравцями було пошито 16

маскувальних костюмів і передано захисникам України.

Нині в Павлограді перебуває близько 1,500 вимушених переселенців із зони бойових дій в

східних областях. Багато з них потребують житло. Коли директор ліцею Степаненко Володимир

Дем’янович запропонував педагогічному та учнівському колективам відремонтувати 5-й поверх

гуртожитку ліцею, щоб прихистити сім’ї переселенців, то джури куреня разом з учнівським

самоврядуванням першими прийшли на волонтерський суботник. А вслід за ним були дні, години

кропіткої праці учнів і працівників ліцею з метою ремонту поверху для переселенців. І великою

радістю було завершення роботи, коли старі, занедбані приміщення перетворилися в красиві

кімнати, а коридори стали дизайнерським дивом. Особливо раділи цій події джури, які навчаються

в групі 324 за професією «Муляр, штукатур». Адже саме їх група під керівництвом майстра

виробного навчання Василенко Валентини Яківни доклала багато зусиль для того, щоб п’ятий

поверх гуртожитку став красивим та сучасним.

Саме джури ліцею першими повідомили, що на Павлоградщині до Дня Святого Валентина

стартував флешмоб під назвою «Освідчення в коханні захиснику України». Куренем були зібрані

валентинки, листи та подарунки. Вони за допомогою павлоградських волонтерів були відправлені

в 93-ю механізовану бригаду, в яку, до речі, учні лілею вже втретє відправляють свою пошту з

сюрпризами та подарунками.

Волонтерство й надалі буде пріоритетним напрямком в роботі Мало – Самарського куреня

Західно-Донбаського професійного ліцею.

22

Додаток 1

Гімн ліцею

Ввійшов в ліцей, про всі забудь тривоги!

Будь оптимістом і учись робить.

В ліцеї можна научитись всьому,

Та тільки треба сильно захотіть.

А якщо сумна – посміхнись!

Твоє життя стане цікавим,

Ти тільки старанно учись.

А у нас в ліцеї легко все і просто

Легко учитись, мислити, творить.

Нехай не зараз, хай трохи пізніше

Збагнем ми: без ліцею нам не жить.

Ліцей наш вічно молодий!

Ми долю пов’язали з ним

Бо кращі навики у праці

ЗДПЛ даєш нам тільки ТИ!

23

Додаток 2

РОЗПРЯГАЙТЕ, ХЛОПЦІ, КОНІ

(українська народна пісня)

1. Розпрягайте, хлопці, коні. Та й лягайте спочивать,

А я піду в сад зелений, в сад криниченьку копать.

Приспів: Маруся раз, два, три, калина.

Чорнявая дівчина в саду ягоди рвала.

2. Копав, копав криниченьку у вишневому саду...

Чи не вийде дівчинонька рано-вранці по воду?

3. Вийшла, вийшла дівчинонька рано-вранці воду брать,

А за нею козаченько веде коня напувать.

4. Просив-просив відеречко —вона йому не дала,

Дарив-дарив їй колечко — вона його не взяла.

5. «Знаю, знаю, дівчинонько, чим я тебе огорчив:

Що я вчора ізвечора із другою говорив.

6. Вона ростом невеличка, ще й годами молода,

Руса коса до пояса, в косі стрічка голуба.

7. Запрягайте, хлопці, коні годі далі спочивать,

Тай поїдем в степ широкий славу-волю здобувать.

24

Підсумки

Захід пройшов в теплій атмосфері.

Команда «Гайдамаки» Мало – Самарського куреня нагороджена грамотою за

зайняте ІІІ місце.

Приїдемо ще…