- 1 -

Міністерство юстиції України

Національна академія внутрішніх справ

Інститут кримінально-виконавчої служби

Пенітенціарна асоціація України

Всеукраїнська асоціація А.С. Макаренка

ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА АНТОНА МАКАРЕНКА

В НАУЦІ ТА ПРАКТИЦІ (ДО 130-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ)

ЗБІРНИК МАТЕРІАЛІВ

міжнародної науково-практичної онлайн-конференції

(Київ, 13 березня 2018 року)

Київ 2018

- 2 -

УДК 371

Рекомендовано до друку Вченою радою

Інституту кримінально-виконавчої служби

28 березня 2018 року (протокол №3)

Педагогічна спадщина Антона Макаренка в науці та практиці (до

130-річчя від дня народження): зб. матеріалів міжнар. наук.-практ.

онлайн-конф. (Київ, 13 бер. 2018 р.). Київ: Ін-т крим.-викон. служби,

2018. 215 с.

Збірник містить матеріали доповідей учасників міжнародної науково-

практичної онлайн-конференції «Педагогічна спадщина Антона Макаренка в науці

та практиці (до 130-річчя від дня народження)».

Конференцію присвячено до 130-річчя від дня народження А.Макаренка та

організації взаємодії теорії та практики ефективного виховання осіб з девіантною

поведінкою.

Матеріали подано в авторській редакції

© Інститут кримінально-виконавчої служби, 2018

- 3 -

ВІТАЛЬНЕ СЛОВО

Бараш Євген Юхимович, доктор юридичних наук, доцент, заслужений діяч

науки і техніки України, начальник Інституту кримінально-виконавчої служби

Вельмишановні учасники конференції!

Вітаю Вас з початком роботи міжнародної науково-практичної онлайн-

конференції «Педагогічна спадщина Антона Макаренка в науці та практиці»,

присвяченій 130-річчю від дня народження видатного науковця та педагога.

Приємно бачити в цій залі авторитетних фахівців: дослідників, практиків,

науковців, а також представників молодої когорти розумової еліти нашої держави.

Метою діяльності Інституту є здатність успішно сприяти виконанню завдань,

що постають перед суспільством сучасної України у кримінально-виконавчій

сфері, примноження власного потенціалу на основі використання передового

вітчизняного та міжнародного досвіду в умовах інтеграції в європейський освітній

простір. Саме однією з форм такої діяльності є проведення науково-

комунікативних заходів, в тому числі – інтернет заходів в онлайн-режимі.

13 березня 1888 року народився Антон Семенович Макаренко - видатний

український педагог і письменник. Його соціально-педагогічні погляди – суттєвий

внесок у розвиток соціальної педагогіки як науки.

Розвиваючи вчення про цілі виховання, Макаренко вказував, що педагог

повинен мати перед собою програму людської особи, яка охоплює весь зміст

особистості. Виходячи з умов часу і будучи його продуктом, Макаренко мету

виховання вбачав у підготовці культурної людини, активного громадянина, який

повинен отримати освіту, бажано середню кваліфікацію, бути політично

розвинутим, дисциплінованим із розвинутим почуттям обов’язку і поняттям честі,

господарем і організатором. Досвід А.С. Макаренка як соціального педагога,

унікальний. Мало хто в історії соціальної педагогіки зумів так вдало втілити свою

теорію в практику і добитись вражаючих результатів, маючи справу з важкими

підлітками.

- 4 -

Відповідно до вищевикладеного, вшановуючи пам'ять про таку видатну

людину, саме сьогодні, 13 березня 2018 року, 130 років від дня народження

«інжннера людських душ», наша зустріч в рамках інтернет конференції набуває

особливої ваги та актуальності.

Висловлюю вдячність, що під егідою Інституту кримінально-виконавчої

служби в межах одного науково-практичного інтернет заходу вдалося зібрати

досвідчених знаних учених, практиків, представників громадських і релігійних

організацій, молодих науковців, викладачів, аспірантів, студентів не лише з

України, а й країн Європи, досвід яких є вкрай доцільним і важливим для нас.

Бажаю Вам натхнення у праці, творчої та плідної дискусії, результативного

наукового пошуку.

Абаринов А.А., член Правления Международной макаренковской ассоциации

КИЕВСКИЙ АДРЕС МАКАРЕНКО

1.

7 апреля 1935 года ЦИК и СНК СССР издали закон «о привлечении к

уголовному суду с применением всех мер уголовного наказания для н\л, начиная с

12-летнего возраста и старше, уличенных в совершении краж, в причинении

насилия, телесных повреждений, увечий, в убийстве или попытке к убийству». 31

мая 1935 г. Совнарком и ЦК ВКП(б) приняли постановление о ликвидации детской

беспризорности и безнадзорности. Вышел приказ от 7.06.1935 г. №071 НКВД

СССР, которым определён порядок применения этих документов в органах и

образованы Отделы трудколоний.

На Украине внимание к проблемам борьбы с беспризорностью и

безнадзорностью было особенное - благодаря обращению в январе 1935 г. А.С.

Макаренко к М. Горькому, в котором он правдиво рассказал о катастрофическом

положении дел во вверенных ему учреждениях. Реакция Горького была жесткой;

в повестку дня заседания Политбюро ЦК КП(б)У от 7 апреля 1935 г. включен пункт

- 5 -

«О детских колониях им. Петровского и им. Горького» - прецедента ранее и вплоть

до середины 80-х годов не было. Одним из докладчиков по этому вопросу был сам

Постышев. Заметим, что это произошло до принятия упомянутых выше союзных

документов о ликвидации детской беспризорности и безнадзорности.

2.

В Киеве, в структуре Отдела ТК НКВД УССР было создано пять отделений

– организационное, учебно-воспитательное, производственное, ФПО, отделение

снабжения и сбыта. Структура Отдела таким образом полностью копировала ОТК

НКВД Союза ССР. Это было нарушением; в соответствии с Приказом 071 в НКВД

союзных республик должно было быть только 3 отделения. Однако то, что

структурой, а, следовательно, и комплектацией ОТК, занимался лично нарком В.А.

Балицкий – только он мог ввести в структуру ОТК НКВД УССР дополнительные

должности, объясняет многое. Только Нарком мог санкционировать принятие в

штат центрального аппарата НКВД на должность среднего начсостава А.С.

Макаренко - беспартийного 47 лет, холостого, у которого гражданская жена, к

тому же – из польских дворян, выбывшая из партии большевиков в 1933 г.; его

родной брат Виталий – офицер царской, позже белой армии, деникинец, бежавший

за рубеж и проживающий во Франции… Все эти факты Макаренко не скрывает

при заполнении «Анкеты специального назначения работника НКВД» 19 ноября

1935 г. Вспомним, что это происходит в период появления в советском обществе

разнообразных „врагов“ – после убийства С.М. Кирова. Даже по одному из

перечисленных признаков Макаренко не мог быть принят в центральный аппарат

НКВД. Тем не менее, 1.07.1935 г. Макаренко назначен приказом Наркома на

должность помощника начальника Отдела – начальника учебно-воспитательного

отделения. Не последнюю роль, конечно, сыграло и решение высшего органа

партийной власти Украины, принятое после обращения Макаренко в адрес

Горького.

3.

Вышеизложенным также объясняется тот факт, что Макаренко уже спустя

три недели после приезда в Киев получает квартиру: 19 июля Г.С. Салько пишет

- 6 -

своему сыну Льву, студенту Московского института, что семья „в прекрасном

месте получила квартиру: три комнаты, отдельная квартира“. Речь идет о квартире

№ 21, площадью 53 кв.м., на последнем этаже в доме НКВД возле Владимирского

собора, на улице Леонтовича, 6, построенного в 1934 году (современный адрес –

Леонтовича, дом 6а, кв.22).

Документального свидетельства о моменте вселения не имеется, но, судя по

соответствующим пометкам на полях рукописи 3-ей части «Педагогической

поэмы», Макаренко писал главы «Гопак» и «Преображение» между 30 июля и 17

августа 1935 г. или в своем служебном кабинете – до и после, но не во время работы

– или в одном из парков г. Киева. Пометка „дома“ на полях рукописи впервые

появляется 18 августа.

Из этого можно сделать вывод, что семья въехала в квартиру по улице

Леонтовича в середине августа.

4.

Свой переезд в Киев сам А.С. Макаренко расценивал исключительно как, во-

первых, возможность спокойно закончить «Поэму» - ритм коммунарской жизни не

позволял это, и, во-вторых, как трамплин для переезда в Москву. Вряд ли он

делился этим с Наркомом, но об этом свидетельствует его переписка с Горьким,

контакты с редакторами московских журналов, письма Галины Стахиевны к сыну.

Так 31 августа 1935 года Галина Стахиевна отправляет письмо сыну с нового

киевского адреса: „Мы по-старому живем, чувствуем себя временно живущими в

Киеве, и поэтому нет ощущения уюта и покоя. Мне уже так хочется жить, зная, что

это надолго. Надоело вечное ощущение, что жизнь временная“. Сын

присоединится к ним уже в Москве, а в Киеве в квартире на Леонтовича вместе с

Макаренко оставалась племянница Олимпиада , 1920 г.р.

5.

Новоиспеченные киевляне вскоре наняли домработницу Оксану, которая,

однако, больше разбиралась в музыке, чем в стряпне. С ней Галина Стахиевна вела

дискуссии о творчестве Шаляпина и Бетховена; это не принесло хозяйке

ожидаемого облегчения - желанием Г.С. Салько было перевезти из Харькова свою

- 7 -

любимую кухарку Марфушу (Марфа Петровна). Об этом идет речь в письме к сыну

от 31 августа 1935 г.: „У меня есть уже работница, но она меня не удовлетворяет.

Я все-таки скучаю без своей Марфы, к которой привыкла, а для меня это в выборе

работницы играет большую роль. Написала мне Марфуша, что может приехать,

[но] что-то у нее там переменилось. Пока не знаю, жду ответа на свою ноту. Но

хорошо уже то, что мне не приходится самой готовить обед, а так, в остальном, так

как работница приходящая, то возни хватает“. С учетом того, что все реплики по

этому поводу были выслушаны и воплощены в жизнь А.С. Макаренко, 9 сентября

Галина Стахиевна ликует: „... вчера приехала наша Марфуша из Харькова, и я

вздохнула свободно“. Марфуша поселилась на кухне; планировка просторной

квартиры – так считала Галина Стахиевна, это позволяла.

Вообще вопрос о домработницах чрезвычайно актуален для Галины

Стахиевны. 13 апреля 1936 г. она пишет сыну: „У меня намечалась возможность

взять вторую работницу ...“. Тогда же, по всей вероятности, семья наняла «Олю-

немку», молодую девушку, которая в 1937 году, как и Марфуша, поехала с семьёй

Макаренко в Москву. Обе фигурируют в записных книжках педагога-писателя;

например, там, где речь идет о том, что женщины в кухне при активном участии

хозяйки приступили к пению „українських пісень“; ждущий тем временем обед

Макаренко с юмором называет арии на кухне - «контрреволюционная

националистическая акция».

Домработницы помогали Галине Стахиевне, не отличавшейся крепким

здоровьем, в закупке и доставке продуктов, приготовлении обедов и т.п. «…меня

в Киеве страшно угнетает пятый этаж без лифта, мне очень трудно карабкаться на

этажи», - писала Г.С. Макаренко. Для её мужа-сердечника это тоже было тяжким

испытанием. Лифт в доме на Леонтовича ввели в эксплуатацию только перед

войной.

В соответствии с Постановлением ЦИК и СНК СССР от 4.06.1926 г. «О

квартирной плате…» Макаренко уплачивали за отдельную квартиру около 70

рублей; это довольно много. Впрочем, А.С. Макаренко помимо денежного

довольствия получал в Отделе продовольственный паек, что особенно в период

- 8 -

действия карточной системы (до сентября 1935 года) было существенным

подспорьем. Авторские гонорары также были неплохими; достаточно сказать, что

Макаренко отказывается в июне 1936 г. от 25000 руб. за сценарий на Киевской

кинофабрике, сославшись на занятость; школьный учитель получал в среднем 200

рублей.

6.

Литературная работа остается для Макаренко главной; ни дня без строчки –

этот лозунг всецело может быть отнесен к педагогу-писателю особенно в период

пребывания его в Киеве. В сентябре 1935 года он отсылает на рецензию М.

Горькому третью, окончательную часть «Педагогической поэмы». Вот почему

бытовые проблемы его не интересуют, а перипетии на работе - в Отделе ТК,

раздражают, отвлекая от литературы.

После завершения работы над «Поэмой», опустошенный Макаренко пишет в

изобилии … доклады и справки в Отделе. Светлым пятном стало написание

брошюры «Методика организации воспитательного процесса», и – «Книга для

родителей», написанная в основном на Леонтовича. Однако командировки и

отчеты остаются главным делом.

„Хуже всего то, что литературной работой решительно некогда заниматься. Начал

писать учебник истории и дело пошло неплохо, из этой работы тоже вырвали“.

7.

Отношение киевской организации писателей к члену СП с 1934 года

Макаренко оставалось неоднозначным. Не исключено, что «квартирный вопрос»

повлиял на это: в дом «стройкопа «Ролит» писателей, Ленина 68, на 56 квартир

жилой площадью 2403 кв. метра» вселились П.Тычина, М.Рыльский, В.Сосюра,

Н.Бажан, А.Корнейчук, А. Малышко, О.Гончар, М.Стельмах, А.Копыленко,

Ю.Яновский, И.Микитенко, И.Кочерга, Л.Первомайский, А.Головко, Б.

Антоненко-Давидович. Сотни других писателей, стоявшие у истоков новейшей

украинской литературы, также претендовали на это жильё. А.С. Макаренко,

получивший квартиру на Леонтовича, вызывал пересуды и раздражение в

огромной очереди на жильё. Педагога-писателя довольно странно воспринимали и

- 9 -

на заседаниях ССПУ – за его некоммуникабельность, как бы теперь сказали, и

вообще относились к нему предвзято. Более того, подковёрная борьба, стремление

преподнести свои заслуги и умалить значение иных, в ту пору было, как нам

кажется, основным в работе донельзя политизированных письменников. Об этом

как нельзя лучше свидетельствуют два документа, связанных с подготовкой серии

лучших произведений художественной литературы республики к 20-ой годовщине

Октябрьской революции. Речь идет о письмах Союза советских писателей

Украины в ЦК КП(б)У: 29 июня 1936 г. ССПУ просит включить в данную серию

23 книги с произведениями украинской, 5 – с произведениями еврейской и 6 – с

произведениями русской литературы, в том числе «Как закалялась сталь» Н.

Островского и «Педагогическую поэму». ЦК согласилось, но оставило в списке

книги 20 украинских, 4 еврейских и 4 русских авторов.

Макаренко и Островского выбросили!

8.

Квартиры в доме на Леонтовича 6а позволяет сделать вывод о достаточно

комфортных условиях, созданных НКВД для писателя-педагога: три комнаты, две

из которых изолированных, с высоким - 3.7 м, потолком, балкон, с которого

открывался вид на тогдашний Евбаз и Владимирский собор,огромная кухня.

Подъезд круглосуточно охранялся чекистами; для несения охраны было выделено

специальное помещение. Нам только в этом году удалось побывать там впервые.

В истории макаренковедения эта страница почему-то обойдена вниманием, хотя

при советской власти возможность посетить квартиру педагога-писателя была

более реальной. Впрочем, не жажда сенсаций двигала нами, не возможность

проникнуть в частную жизнь человека, чья педагогика была определяющей для

страны в течение более чем полувека. Представить А.С. Макаренко как обывателя,

со всеми житейскими проблемами вовсе не означает унизить или опорочить его

как выдающегося педагога или как писателя. Наоборот, по моему глубокому

убеждению, дьявол кроется в деталях; именно они, нюансы, позволяют нам

сегодня с ещё большим почтением относиться к жизненному пути замечательного

человека.

- 10 -

* * *

Георгий Мунблит писал в своих воспоминаниях о Макаренко: «…

Решительно, в способах, какими следует прославлять писателей, есть какая-то

тайна. И если не знать здесь меры, даже от большого художника может остаться

одно только имя.

Было бы очень прискорбно, если бы это случилось с Макаренко. Он ведь не

виноват в том, что некоторым его последователям дороги не столько его сочинения

и мысли, сколько возможность стать первосвященниками в храме, воздвигнутом в

память о нем».

Aнiкєєв Д.М., кaндидaт нayк з фiзичнoгo виxoвaння i cпoртy, дoцeнт кaфeдри

вoгнeвoї тa cпeцiaльнoї фiзичнoї пiдгoтoвки Iнcтитyтy кримiнaльнo-викoнaвчoї cлyжби Гaврилeнкo A.Є., кyрcaнт 3-гo кyрcy психологічного фaкyльтeтy Iнcтитyтy кримiнaльнo-викoнaвчoї cлyжби

ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА A. МАКАРЕНКА У ВИРІШЕННІ

ПРОБЛЕМ ДИТИНСТВА

Coцiaльнi i пoлiтичнi змiни, щo вiдбyвaютьcя в Укрaїнi, a тaкoж пocтiйнe

зрocтaння нayкoвoї iнфoрмaцiї рoблять нaдзвичaйнo aктyaльнoю прoблeмy

oнoвлeння змicтy ocвiти. Icнyє нaгaльнa пoтрeбa рeфoрмyвaти cиcтeмy виxoвaння

з yрaxyвaнням cyчacниx тeндeнцiй рoзвиткy cycпiльcтвa.

Нeoбxiднoю пeрeдyмoвoю вceбiчнoгo рoзyмiння дocлiджeння нoвиx

прoблeм, щo пocтaли пeрeд пeдaгoгiчнoю нayкoю тa прaктикoю, як зaзнaчaєтьcя в

Ocнoвниx нaпрямax нayкoвиx дocлiджeнь з пeдaгoгiки i пcиxoлoгiї Укрaїни, мaє

бyти ocмиcлeння прoгрecивниx iдeй минyлoгo з пoглядy cьoгoдeння,

пeрeocмиcлeння й виcвiтлeння пoзитивнoгo дocвiдy минyлoгo в кoнтeкcтi cyчacниx

кyльтyрнo-ocвiтнix змiн. Твoрчa cпaдщинa A. Мaкaрeнкa нe oбмeжyєтьcя чacoвими

- 11 -

рaмкaми її cтвoрeння, тoбтo 20–30-ми рoкaми XX cтoлiття, вoнa cпрямoвaнa в

мaйбyтнє i нe тiльки мoжe, a й пoвиннa зacтocoвyвaтиcя в cyчacниx yмoвax.

Рoзрoблeнa пaрaдигмa ocoбиcтicнo-oрiєнтoвнoгo пiдxoдy дocлiджyвaлacь y

пeдaгoгiчниx прaцяx I. Бexa, Є. Бoднaрeвcькoї, В. Рибaлкo, C. Пoдмaзiнa, I.

Якимaнcькoї. Рiзнi acпeкти виxoвнoї cиcтeми видaтнoгo пeдaгoгa aнaлiзyютьcя в

ширoкoмy cпeктрi мoнoгрaфiй, книг, cтaтeй (Є. Бaлoбaнoвич, Л. Гoрдiн, Т.

Жyрaкoвcький, Є. Мeдинcький, Ф. Нayмeнкo, М. Ярмaчeнкo тa iн.).

Cвiдчeння тoгo, щo A. Мaкaрeнкo cтaв пeдaгoгoм cвiтoвoгo мacштaбy, є

вивчeння йoгo cпaдщини тaкими дocлiдникaми, як A. Лeвiн, Т. Нoвaцький, З.

Миcлoвcький (Пoльщa); Л. Тиxa (Чexiя); Т. Штoльц, Г. Xiллiнг (Нiмeччинa); Вo

Кyaнч Фyк (В’єтнaм) тa iн.

Є цiлий ряд пyблiкaцiй з глибoким aнaлiзoм cпaдщини A. Мaкaрeнкa з

пoзицiй cyчacнoї пeдaгoгiчнoї пaрaдигми (Л. Грищeнкo, Н. Дiчeк, I. Зязюн, М.

Крacoвицький, I. Кривoнoc, В. Cтрyмaнcький). Aктивнo дocлiджyєтьcя прoблeмa

викoриcтaння iдeй i дocвiдy A. Мaкaрeнкa для рoзв’язaння aктyaльниx зaвдaнь

пeдaгoгiки й прaктики (I. Зязюн, М. Крacoвицький, В. Мoргyн).

Уявiмo coбi, щo oзнaчaє для iнтeлiгeнтнoї людини вiдпрaвитиcя в глyшинy,

в ceлo, взяти нa ceбe вiдпoвiдaльнicть зa мaлoлiтнix прaвoпoрyшникiв. Aлe A.

Мaкaрeнкy пoтрiбнa бyлa ця cвoбoдa й caмocтiйнicть. Вiн бeрe пiд кeрiвництвo

кoлoнiю – y мaйбyтньoмy вiдoмy нa вecь cвiт кoлoнiю iм. М. Гoрькoгo. У ньoгo нe

бyлo щe, cyдячи з ycьoгo, тиx iдeй, кoтрi прocлaвили йoгo, aлe в ньoгo бyлo вce

нeoбxiднe для тoгo, aби цi iдeї вирoбити.

A. Мaкaрeнкo жoднoгo рaзy нe пoшкoдyвaв прo cвiй вчинoк. Нa вiдмiнy вiд

пeдaгoгiв, якi виxoвyють «взaгaлi» й caмi нe знaють, щo з їxньoгo виxoвaння вийдe,

нe бoявcя брaти нa ceбe вcю вiдпoвiдaльнicть зa рeзyльтaти виxoвaння. Вiн нe

прocтo «виxoвyвaв» i нaвiть нe «пeрeвиxoвyвaв» – вiн бyдyвaв людcькi xaрaктeри

зaнoвo, як вибyдyвaв зaнoвo cвiй влacний xaрaктeр. A. Мaкaрeнкo cпoчaткy

пeрeрoбив ceбe, пoтiм cвoїx кoлoнicтiв, пoтiм ycю нayкy виxoвaння.

Ocoбиcтicнo oрiєнтoвний пiдxiд y виxoвaннi в пeдaгoгiчнiй cпaдщинi A.

Мaкaрeнкa пoлягaє в тoмy, щo нaйкрaщe тaкий пiдxiд здiйcнювaти чeрeз кoлeктив.

- 12 -

Eфeктивнe cпiлкyвaння пeдaгoгa з виxoвaнцeм вiдбyвaєтьcя пeрeвaжнo в прoцeci

aктивнoгo життя й дiяльнocтi дитини в кoлeктивi, бeзпoceрeдньoї yчacтi в

кoлeктивнiй прaцi тa нaвчaннi. Пeдaгoг зa тaкoгo пiдxoдy дo виxoвaння виcтyпaє

як члeн тoгo ж кoлeктивy. Тaкий cтиль cпiлкyвaння cтвoрює aтмocфeрy дoвiри й

cпiврoбiтництвa, щo дyжe вaжливo для здiйcнeння ocoбиcтicнo oрiєнтoвaнoгo

пiдxoдy дo виxoвaння й фoрмyвaння cтiйкиx coцiaльниx якocтeй ocoбиcтocтi. У

тaкиx yмoвax дiяльнicть пeдaгoгa cтaє дiєвiшoю. Вoнa здiйcнюєтьcя в

нaйрiзнoмaнiтнiшиx фoрмax: виxвaтeль пoвинeн cтвoрити пoзитивний мiкрoклiмaт

y кoлeктивi, нaлaштyвaти йoгo члeнiв нa тaкий виxoвний вплив, який би пoвнoю

мiрoю врaxoвyвaв iндивiдyaльнi ocoбливocтi кoжнoї ocoбиcтocтi, iндивiдyaльнo-

кoнкрeтнi випaдки її пoвeдiнки. Нaм дoвoдитьcя щoxвилини, – зaзнaчaв A.

Мaкaрeнкo, – мoбiлiзoвyвaти нaшy дyмкy й дocвiд, нaш тaкт i вoлю, щoб

рoзiбрaтиcя в рiзнoмaнiтниx прoявax, бaжaнняx, прaгнeнняx кoлeктивy й

дoпoмoгти йoмy пoрaдoю, впливoм, дyмкoю, a iнoдi, нaвiть, i нaшoю вoлeю.

Aнтoн Ceмeнoвич нe aбcoлютизyвaв фoрм кoлeктивнoгo впливy на

ocoбиcтicть. Вiн yвaжaв, щo в прaктицi виxoвaння чacтo виникaють cитyaцiї, кoли

нaйeфeктивнiшим є бeзпoceрeднє cпiлкyвaння пeдaгoгa з виxoвaнцeм,

iндивiдyaльний вплив нa ньoгo. Тoмy oбрaзнo пиcaв, щo кoли oднi дeтaлi людcькoї

пoвeдiнки мoжнa рoбити в cтaндaртнoмy, зaгaльнoмy пoрядкy, тo iншi –

пoтрeбyють iндивiдyaльнoї oбрoбки. Нacaмпeрeд, цe cтocyєтьcя виявy тaлaнтiв y

виxoвaнцiв, рoзкриття й фoрмyвaння їx здiбнocтeй дo певної дiяльнocтi. Втиcнyти

кoжнy ocoбиcтicть y єдинy прoгрaмy, єдиний cтaндaрт i цьoгo cтaндaртy

дoбивaтиcь – цe oзнaчaє, зa A. Мaкaрeнкoм, пoжeртвyвaти iндивiдyaльнoю

нeпoвтoрнicтю, cвoєрiднicтю, ocoбливoю крacoю ocoбиcтocтi. Цiлi

iндивiдyaльнoгo виxoвaння, – пiдкрecлювaв вiн, – пoлягaють y визнaчeннi й

рoзвиткy ocoбиcтиx здiбнocтeй i ycтрeмлiнь нe тiльки в гaлyзi знaння, aлe й y гaлyзi

xaрaктeрy.

Oтжe, ocoбиcтicнo-oрiєнтoвaнe виxoвaння – цe прoцec yтвeрджeння

ocoбиcтocтi як вищoї цiннocтi бyття. Вoнo мoжливe лишe тoдi, кoли виxoвaнeць є

нe тiльки oб’єктoм, a й cyб’єктoм виxoвaння. Для впрoвaджeння цьoгo пiдxoдy в

- 13 -

прaктикy рoбoти пeдaгoгaм cлiд oвoлoдiти йoгo мexaнiзмaми i прийoмaми.

Виявлeння циx мexaнiзмiв y cпaдщинi видaтниx пeдaгoгiв cприятимe cтaнoвлeнню

ocoбиcтocтi, вiдкриттю нoвиx мoжливocтeй рoзвиткy глибинниx дyxoвниx

пoтeнцiй дiтeй, виxoвaння в ниx гyмaнiзмy як cвiтoгляднoї пoзицiї, нa якiй

ґрyнтyєтьcя cтaвлeння дo нaвкoлишньoгo cвiтy.

Список використаних джерел

1. Алексеев Н. А. Понятие личносно-ориентованого обучения / Н. А. Алексеев

// Завуч. – 1999.

2. Макаренко А. С. (Опыт, изучение, применение) : материалы конференции,

посвящённой 80-летию со дня рождения (1888–1968) / за ред. В. Е.

Гмурмана. – М., 1969.

3. Бех І. Д. Інваріанти особистісно-орієнтованого підходу до виховання дитини

/ І. Д. Бех // Початкова школа. – 2001.

4. Зязюн І. А. Спадщина А. С. Макаренка і сучасність / І. А. Зязюн //

Педагогічна газета. – 1998.

5. Бучківська В. В. Особистісно-орієнтовний підхід до вихованця в

педагогічній спадщині А. С. Макаренка / В. В. Бучківська // Наукові записи

Тернопільського державного університету. Серія : Педагогіка. – Тернопіль,

2002.

Бараш Є.Ю., доктор юридичних наук, доцент, начальник Інституту кримінально- виконавчої служби генерал-майор внутрішньої служби

А.С. МАКАРЕНКО: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ

У СІМЕЙНОМУ ВИХОВАННІ ДІТЕЙ

Головною проблемою сучасного виховання дітей в сім'ї є вибір свідомо

помилкової моделі сімейної організації. В окремих сім'ях може бути прояв і

- 14 -

поєднання декількох типів такої сімейної організації. Це свідчить про низький

рівень підготовленості батьків у питаннях сімейного виховання.

Макаренко на сторінках «Книги для батьків» розкриває, по суті, одну тему,

співзвучну сучасним проблемам сімейного виховання. Відсутність правильного

виховання духовно калічить дітей і змушує в кінцевому підсумку страждати їх і

їхніх батьків. «Може бути, все прогалини виховання можна звести до однієї

формули: «виховання жадібності». Постійне невгамовне, тривожне прагнення

спожити, егоїстично думаючи відносно себе, про своє власне благополуччя,

свідоме чи несвідоме прагнення деяких батьків виховати не творчу особистість, а

споживача .... Вірне виховання – це щастя, а невірне – горе. Тому необхідно

витратити на таку справу будь-які сили» [1].

Найголовнішою умовою сімейного виховання Макаренко А.С. вважав

наявність повної сім'ї, міцного колективу, де батько і мати живуть дружно між

собою і з дітьми, де царюють любов і взаємна повага, де має місце чіткий режим і

трудова діяльність.

Макаренко дав цікавий психолого-педагогічний аналіз помилкових видів

батьківського авторитету. Їм він протиставляв істинний авторитет, головною

підставою якого є життя і робота батьків, їх цивільна особа і поведінка, вимагав,

щоб батьки чесно і розумно керували своїми дітьми, усвідомлювали свою

відповідальність перед суспільством за їх виховання. Кожна сім'я, говорив

Макаренко, веде своє господарство, дитина - член сім'ї і, отже, учасник усього

сімейного господарства. Детально висвітлив Макаренко такі питання, як значення

казки для дітей раннього віку, керівництво дитячим читанням, відвідування дітьми

театру, кіно та інше. Велике місце в житті дітей він відводив естетичному

вихованню.

Сім'я повинна бути тільки колективом, згуртованим загальними інтересами

і потребами, загальною радістю і загальним горем. Відсутність колективного

досвіду формує у дитини моральну порожнечу. У той час як правильно

організований сімейний колектив дає досвід спілкування з близькими і менш

близькими людьми, дозволяє дитині дізнатися відчуття людської допомоги і

- 15 -

людської потреби, почуття залежності, пов'язаності, відповідальності. Ні братів і

сестер – ні старших, ні молодших, – немає, отже, ні досвіду турботи, ні досвіду гри,

любові і допомоги, ні наслідування, ні поваги, ні, нарешті, досвіду розподілу,

загальної радості і загального напруги, - просто нічого немає, навіть звичайного

сусідства [2].

У своїй лекції «Про виховання дітей» в розділі «Загальні умови сімейного

виховання», А. Макаренко зазначив: «Перш за все, звертаємо вашу увагу на

наступне: виховати дитину правильно і нормально набагато легше, ніж

перевиховати. Правильне виховання з самого раннього дитинства – це зовсім не

така важка справа, як багатьом здається. За своєю складністю цю справу по силі

кожній людині, кожному батькові і кожній матері. Добре виховати свою дитину

легко може кожна людина, якщо тільки він цього дійсно захоче, а крім того, це

справа приємна, радісна, щаслива» [3].

Наступним актуальним і складним питанням є організація взаємодії

педагогічного колективу з сім'єю. Неможливо знайти готову і єдино правильну

відповідь на питання, які виникають в сім'ях з питання виховання їх власних дітей.

Співпраця з батьками запорука високих результатів виховної роботи. Вихованість

дітей багато в чому залежить від єдності та узгодженості виховного впливу сім'ї та

школи на духовно-моральне освіту дітей з урахуванням психологічних і вікових

особливостей школярів.

На сам кінець слід навести слова Василя Олександровича Сухомлинського

«Педагогіка повинна стати наукою для всіх – і для вчителів, і для батьків ... Якими

б прекрасними не були наші установи, найголовнішими «майстрами», що

формують розум, думки дітей, є мати і батько. Тому нам, вчителям, перш за все

необхідно дбати про підвищення педагогічної культури батьків, роз'яснювати їм

сенс виховання і працювати з ними в одному напрямку.»

Список використаних джерел

1. Макаренко А. С. Книга для родителей: Лекции о воспитании детей /

А.С. Макаренко. - Москва.: Правда, 1986. - 448 с.

- 16 -

2. Куликова Т. А. Семейная педагогика и домашнее воспитание: Учебник для

студ. сред. пед. учеб. заведений. М.: Издательский центр «Академия», 2000. –

400 с.

3. Макаренко А. С. Книга для родителей: [Лекции о воспитании детей] / [Сост.

и автор. вступит. статья К. И. Беляев]. – М.: Просвещение, 1969. – 359 с.

Быблюк Мариан, Куявско-Поморская высшая

школа в Быдгоще (Польша)

ОГРАНИЧЕНИЯ ДЕМОКРАТИИ В ВОСПИТАТЕЛЬНЫХ

УЧРЕЖДЕНИЯХ А.С.МАКАРЕНКО

Прошло более полвека с тех пор, когда на немецкой земле началась основная

дискуссия о мировом значении А.С.Макаренко-педагога, о его классическом

наследии, сформировавшемся в условиях тоталитарного строя. В те времена

большого политического разделения мира на два противоборствующих лагеря -

тоталитарный и демократический - такой дискурс мог проводится только в

свободном мире. Напомним только актуальные до сих пор философские

формулировки исследовательских вопросов: Е. Хаймпель "Макаренко был велик

помимо или же именно потому, что был коммунистом" и Л.Фрезе, "Макаренко -

педагогический гений, современный классик педагогики", хотя был

коммунистом. Это было одновременно академическое идейное и идеолого-

критическое обращение к "феномену" Макаренко в контексте противоречия двух

лагерей мира (З.Вайтц).

Знаменитыми продолжателями поиска решения сложнейших вопросов и

определения тончайших оттенков существования и деятельности выдающихся

личностей в области педагогики, в частности А.С.Макаренко, на грани социально-

политических эпох и в условиях сталинского тоталитарного режима оказалось

новое поколение активных немецких исследователей - Г.Хиллиг, З.Вайтц,

В.Зюнкель, Э.Гартманн, Э.Гюнтер и др. Полвека с лишним тому назад, несмотря

на большой интерес к педагогике Макаренко, не удалось однозначно ответить на

- 17 -

узловые вопросы, касающиеся значения педагогического творчества

А.С.Макаренко в решении существенных вопросов воспитания молодёжи, однако,

всеобщим стал взгляд на его наследие как неисчерпаемый источник

педагогических знаний, а также знаний исторических, социологических и

политологических, касающихся ближнего и дальнего окружения педагога. Этим

источником питалась целая плеяда макаренковедов по обеим сторонам берлинской

стены, делая всё возможное, чтобы оправдать своё научное увлечение наследием

Макаренко и прочесть его в духе своего времени и с точки зрения условий своей

страны. Так поступали и польские макаренковеды-апологеты и критики.

Особенно ценными оказались исследования над жизнью, педагогической и

писательской деятельностью Макаренко, начиная с времён советской перестройки,

когда эти исследования стали в полном смысле международными, т.е. когда после

взаимного обвинения в фальсификации творчества педагога возможным стал

действительный диалог учёных. Потом настали времена, когда от Марбурга через

Оломоуц, Печ, Дебрецен, Варшаву, Полтаву, Москву, Волгоград до Нижнего

Новгорода и может и далее, до Пекина, протянулась международная панорама

дискуссии о Макаренко. Публикации научных макаренковедческих трудов и

многих других изданий, организация многочисленных научно-практических

конференций, десятки, если не сотни докладов исследователей из разных областей

науки и просто мыслящих, ищущих педагогов - это был неоспоримый,

сверхнациональный живой процесс накапливания всесторонних знаний о

неутративших своего значения педагогических открытиях Макаренко, но также

мышления о воспитании молодого поколения посредством педагога мирового

масштаба. Маштабность педагогического творчества А.С.Макаренко,

историография освоения и разработки его наследия за 1939-2005 гг. с критической

точки зрения с большой кропотливостью указана в солидном историографическом

труде российского исследователя А.А.Фролова «А.С.Макаренко в СССР, России и

мире:» (2006).

Прослеживая это богатство разных прочтений мыслей автора

"Педагогической поэмы" на протяжении многих лет, порой приходишь к мысли:

- 18 -

не выинтепретирован ли Макаренко ? Не остались ли от него, как в басне, только

"рожки да ножки"?

Автор настоящего текста принадлежит к числу тех, которые пытаются

прочесть макаренковские достижения в духе нового времени - демократизации

жизни после падения тоталитарных режимов. Польская педагогическая

общественность всегда особенно пристально вчитывалась в макаренковское

понимание демократии в воспитании, рассматривала значение самоуправления в

макаренковских учреждениях в области общественно-нравственного воспитания

молодёжи, оценивая его с точки зрения образцового демократического института.

В условиях перехода к организации жизни народов Восточной и Восточно-

Центральной Европы на демократических началах, реформирования систем

образования с учётом прогресса в этой области в демократических странах

необходимым кажется ответ на вопрос о современности воспитательной системы

Макаренко в аспекте её пригодности в создании оптимальной ситемы воспитания

демократизирующейся, демократической страны. Он является тем более

актуальным, что в некоторых странах просматривается тенденция как практически

использовать это неординарное достижение. Можно затем сформулировать одну

из существенных макаренковедческих проблем наших дней в виде гипотезы:

А.С.Макаренко создавал демократическую систему воспитания, хотя делал это в

условиях тоталитарного строя. Но рядом с главной гипотезой возникли и

детальные вопросы, требующие объяснения, а именно: в какой мере опыт

Макаренко можно считать автономным в тоталитарной воспитательной среде

СССР? Какие были ограничения демократического процесса в опыте Макаренко

и кто виновник этого ограничения? Какова зависимость демократии в

макаренковских учреждениях от исторического этапа развития

демократического процесса в мире?

В нашем рассуждении о демократии в педагогическом опыте Макаренко мы

отбрасываем крайний взгляд на то, что его воспитательная система лишена

демократических черт. Доказательством этой точки зрения является широкая

практика народовластия, выступающая на разных уровнях в странах с разным

- 19 -

общественным строем : в монархиях, особенно современных, и в республиках, с

разными типами правления : парламентским и президентским режимами.

Доказательством, взятым с науки, может послужить теория идейной

несогласованности во времени и неполной зависимости макро и микро социальных

явлений, выступающей в виде либо запозданий, либо опережений отдельных

явлений по сравнению с общим направлением или курсом в стране. В соответствии

с этим подходом, применяемым и к рассмотрению демократических основ

воспитательной системы Макаренко, необходимо обратить внимание на такие

внешние факторы, влияющие на дискуссионность выдвинутой гипотезы, как :

влияние исключительно небольшого исторического опыта демократизации

общественной жизни в странах Востока, существование классово-ограниченной

социалистической демократии, отсутствие демократической политической

организации общества (напр., отсутствие настоящего самоуправления), а также

интернационализация демократического процесса в СССР и после второй мировой

войны в соцстранах, проявляющаяся как на уровне государственных органов

власти, так и на уровне организации самых низких общественных структур. Её

свидетелями были, между прочим, многочисленные иностранные делегации,

отделения политпропаганды, которых привозили в коммуну им.

Ф.Э.Дзержинского во времена Макаренко. К внутренним факторам можно отнести

уважение со стороны Макаренко для советского демиурга - коллектива,

требующего перехода, по словам Макаренко, "от авторитарно-требующего тона к

рабочему самоуправлению", а также, вытекающую из богатой практики

Макаренко, непримиримую его нетолерантность для всякой догмы и нежизненной

абстракции.

Чтобы найти подтверждение названному исследовательскому вопросу, мы

пошли путём поиска "хартий свободы и равноправия", свойственных для

отдельных компонентов воспитательной системы Макаренко, как конституция

учреждения, самоуправление и актив воспитанников, общее собрание,

руководитель и педагогический центр, а также возможности самоорганизации и

саморешения своих дел отдельными группами воспитанников. С

- 20 -

методологической точки зрения лучше всего было бы выяснить вопрос

"демократичности" системы Макаренко путём сравнения структуры и содержания

системы с идеальными параметрами, характеризующими демократическую

воспитательную систему. Если прибегнуть к достижениям сравнительного

макаренковедения последних лет, то можно назвать несколько разного качества

сопоставления педагогических взглядов и опыта А.С.Макаренко и таких

педагогов, как Д.Дьюи, Януш Корчак, Д.Л.Морено, А.С.Нил, В.Сухомлинский,

С.Шацкий, Э.Дж. Фленаган, Л.Колберг и др. Дело в том, что такие более или менее

возможные параллели жизни и индивидуального опыта отдельных выдающихся

педагогов, хотя и доказывают существование общих, вневременных структур и

воспитательных средств, не объясняют, однако, степени их "демократичности", не

позволяют утверждать, какая из их систем была более полезной для развития

демократически формируемой личности. Результаты этих сопоставлений

показывают, что не существуют сегодня чёткие принципы какой-то идеальной

системы воспитания, с которой можно бы было сопоставить опыт отдельных

творческих педагогов. Тем более нет принципов демократической системы

воспитания конкретного типа воспитательного учреждения. В таком случае мы

решили методологически рискнуть и попытались реализовать нашу цель путём

сопоставления компонентов макаренковской системы и таких институтов

демократического государства, как конституция страны, гражданское общество,

правящая элита, парламент, президент.

Для решения нашего вопроса необходимым оказалось определение

демократических процедур, которые характеризовали бы демократию на высоком

и низком уровне. В демократическом процессе мы выделили следующие

процедуры: 1) наряду с высшим законодательным (учредительным) органом

должны существовать избираемые органы власти и управления менее высоких

уровней, вплоть до самоуправления; 2) избиратели должны быть равны в правах, а

избирательное право - всеобщим; 3) голосование должно быть свободным; 4)

решение большинства ограничивает права меньшиства; 5) орган власти

(управления) должен пользоваться доверием других органов, особенно

- 21 -

сотрудничающих с ним; 6) демократия существует под непрерывным и

пристальным общественным конторолем; 7) государством и обществом

(правлением и воспитанниками) вырабатываются действенные механизмы

предотвращения и изживания конфликтов.

Попытаемся теперь, на столько это возможно сделать в рамках небольшого

текста, проанализировать с точки зрения демократического процесса и

выступающих в нём процедур, отдельные компоненты - составные

макаренковской системы воспитания.

Уже тот факт, что свод правил и традиций жизнедеятельности и

функционирования коллектива коммуны именован был конституцией

воспитательного учреждения, указывает на некую её соответственность

конституции страны. Конституция страны ФЭД устанавливала правила

функционирования учредительного (общее собрание) и руководящего (совет

командиров) органов воспитательного учреждения. В содержании конституции

макаренковского учреждения шла речь об организации жизнедеятельности

воспитанников, добровольного их распределения по разным постоянным и

временным коллективам (отряды, комиссии, ячейки и т.п.), организации учёта и

контроля, а также о положениях избирательного права, акцентирующего значение

для демократии перевыборов уполномоченных разных объединений (командиров

отрядов, комсоргов) с допускаемостью назначения на выполнение функции в

коллективе вне избирательного порядка.

Из сопоставления конституции демократической страны и конституции

коммуны (страны ФЭД) вытекает, что содержание последней характеризуют

нормативы ограниченной демократии. Ограничение касалось как юридической

силы документа в целом, ибо подлежал он утверждению правлением коммуны,

(правда, при пассивном участии коммунаров), так и передачи избираемыми

органами полномочия на принуждение начальнику учебно-педагогической части

коммуны (опытному лицу). Эту процедуру, правда, можно отнести к

существованию в демократическом государстве специального принудительного

аппарата. В иных педагогических системах, например, в учреждениях Януша

- 22 -

Корчака, функционировал для этой цели детский суд, для которого необходимым

был специально разработанный кодекс. К ограничению прямой демократии в

конституционных правах коммунаров причислим также прерогативы

комсомольской организации, которая с внешнего повеления "организует всю

коммунарскую жизнь и работу" (А.С.Макаренко), и специальные уполномочия

бюро комсомола, которое по одним официальным словам А.С.Макаренко

"действительно руководит коллективом", а по другим, менее официальным

записям - из-за развязаности и демагогии комсомольского актива ("гниющий

актив") не в состоянии активизировать его работу.

Самоуправление воспитанников Макаренко функционировало по принципу

скомпромитированного демократического централизма и, отрицаемого ныне

многими учёными, социалистического самоуправления как пропагандистской

фикции. На фоне видимого тогдашнего "самоуправления" в СССР, коллективной

организации жизни общества, представляемых с помощью лживой риторики как

"чуда", созданного при Сталине всей атмосферой советской жизни,

макаренковские молодёжные коллективы характеризовала в определённой мере

самостоятельная ценность, вытекающая из рациональной их организации и

соблюдения демократических процедур умелым и опытным руководителем,

имеющая, однако, некоторое отношение к доктрине господствующего

государственного коллективизма, уничтожающего всякую личность - коллективам

этим присущий был определённый суверенитет. Идеологическая окраска

целеустремлённости института коллектива в советском обществе, приписанное

ему и, к сожалению, разделяемое Макаренко, социальное единство, построенное

по социалистическому принципу, первенство коллектива перед личностью

привели и к тому, что сегодня решение в педагогике некоторых стран Востока

важного вопроса коллективности с большой трудностью выходит из тупика.

Актуальными становятся предложения разработки с помощью психологической

науки антимакаренковской новой педагогической теории коллектива-общины,

основанной на принципе роли в воспитании малых групп. Таким образом, никак

несовместимы сопоставление макаренковского общего коллектива и

- 23 -

соответствующего ему в макрошкале - гражданского общества в

демократическом строе, берущего свои дела в свои руки, организация которого

служит осуществлению его собственных целей, выдвигаемых не ради отдачи

индивидов чужим интересам, а ради пользы каждого члена общества отдельно и

всего общества в целом.

В демократическом государстве ведущую роль в общественно-

экономической жизни играет элита власти - правящие или близкие правлению

группировки, которые могут разобщить демократические структуры, добиваться

согласия и однородного демократического режима. Как правящая элита

определяет направления и темпы разностороннего развития страны, политический

курс, так в воспитательной системе самые способные и активные воспитанники

(актив) приспосабливаются к управлению ею с помощью демократических

процедур. В учреждениях Макаренко "детская магистратура" основана была на

"действующем активе", т.е. на тех воспитанниках, "которые явно для всех вели

коммуну" (А.С.Макаренко). К нему принадлежали старшие воспитанники-

начальники цехов, активные коммунары, избираемые в первые годы в командиры

отрядов (в дальнейшем наступал выбор на эту функцию очередного

воспитанника), комсомольские активисты. На первый план в деятельности актива

воспитанников выдвигалось полномочие, как черта демократического управления,

и ответственность. Обратим при этом внимание, что существует параллель между

разлагающей правящей элитой власти и макаренковским понятием "гниющего

актива". Гниение обеих общественных групп имеет некоторые общие черты.

Начинается с пользования привилегиями, уклонений перед ответственностью и

эффективной работой, с барского тона.

Общее собрание как главный орган самоуправления в коммуне можно

сравнить с парламентом - высочайшим органом власти в стране с парламентским

режимом. Правда, члены этого органа не избирались, но именно общее собрание

определилось как форум, на котором проводились выборы управляющих органов

в коммуне, их отчёты, утверждался промфинплан, анализировались проекты

всяких организационных изменений, вводимых правлением коммуны. О

- 24 -

"демократичности" этого звена в воспитательной сисмеме Макаренко можно

отчасти сомневатся, если сравнить его с функцией и полномочиями общего

собрания в ином воспитательном учреждении - образцовом самоуправляемом

учебно-воспитательном комплексе "Саммерхил" А.С.Нила. Общее собрание в

коммуне смотрится как институт, руководство которого допускало манипуляции в

его проведении (например, "подготовка выступления на собрании самых отданных

и дисциплинированных членов коллектива"). Официальный, нерабочий характер

общих собраний в коммуне, которых преследовала и цель "ориентации в

особенностях классовой борьбы на каждом её этапе" и воспитания в духе

"преданности коллективу и любви к социалистической родине" определил этот

институт как самое слабое звено в воспитательной системе Макаренко. О нём он

меньше всего писал, чувствуя его искусственность по сравнению с такими

институтами, как совет коллектива или педагогический центр учреждения.

В наших компаративистских поисках мы дошли до главного лица в

воститательном учреждении - педагогического руководителя, которому

соответствует на высоком гражданском уровне президент. Свою деятельность

руководителя в коммуне Макаренко связывал с педагогическим центром

учреждения, таким соответствующим ему Кремлём или Белым домом. Своё место

в учреждении он видел в отдельном кабинете, находящемся в том месте, где

проходила жизнь коллектива, рядом с кабинетом самоуправления - совета

командиров. Роль педагогического руководителя усматривал в тесном

сотрудничестве с воспитателями, председателем самоуправления и группами

очередных дежурных в выполнении задач, стоящих перед учреждением, в

присутствии на собраниях совета командиров, где решались актуальные вопросы

жизнедеятельности воспитанников. От работы главного воспитателя, который,

однако, не избирался, а только назначался, зависел уровень самоуправления

учреждением и самоорганизации в нём как высшей стадии руководства и

основания для демократизации общественных отношений в учреждении.

Макаренко президентствовал педагогической деятельности колонии и коммуны с

большим чувством, превосходными знаниями и растущим опытом, точно

- 25 -

определяя, когда и как необходимо применять авторитарные меры и когда и в

каком размере можно демократизировать общественную систему учреждения.

Мерой его достижений в этой области было отстранение работающих в

коммуне воспитателей и переход на самоуправление воспитанников. Был он

отличным стратегом и тактиком в педагогическом деле, показавшим свои

возможности в демократическом "завоевании Куряжа" и в победном переходе в

критическое для него время из колонии им.М.Горького в коммуну им.

Ф.Э.Дзержинского. Различал две демократии: буржуазную, которую знал,

проживая в дореволюционной России почти тридцать лет, но которую критиковал,

и социалистическую, в которую, по-видимому, верил и ради которой создавал

свой небольшой, ограниченный многими факторами, демократический мир.

Возвращаясь к вопросам, на которые мы пытались ответить, и главному

тезису, можно констатировать, что опыт Макаренко был своеобразной «энклавой»

в сохранившейся социальной нише тоталитарного строя. Выступающие

ограничения демократичности мышления и опыта педагога были результатом его

жизни на грани двух эпох, конфронтации его «практической педагогики» с

системой соцвоса и «пропущения её через критическую (читать: большевитскую)

лабораторию научной мысли» во время нарастающего культа личности Сталина и

его идеологических и общественных последствий. Сам педагог умело использовал

существование тогдашней некой переферии свободы в области педагогического

творчества, систематически, планомерно ограничиваемой марксистской критикой.

Учитывая представленные сопоставления, можно предполагать, что

педагогическая система А.С.Макаренко основана была на здоровых

демократических началах. Демократия в макаренковских учреждениях

соответствовала общим результатам демократических достижениий того времени.

Бойко Л.В., слухач магістратури кафедри юридичної психології Національної академії внутрішніх справ

- 26 -

ЗДОБУТКИ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ А.С. МАКАРЕНКА ЯК ШЛЯХ

ПІДВИЩЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ЧУТЛИВОСТІ ДО ДЕВІАНТНИХ ПРОЯВІВ

ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ

З наявної на сьогоднішній день інформації слід констатувати численні

прояви низької чутливості в суспільстві до адміністративних правопорушень, які

вчиняються дітьми. Актуальний регрес суспільної думки можна визначити за

наступними критеріями:

– нецензурна лайка дітей в громадських місцях стала досить поширеним

явищем і оточуючі реагують на неї дуже рідко;

– збільшилася кількість неповнолітніх, які знаходяться в громадських місцях

в стані алкогольного, наркотичного та токсикологічного сп’яніння;

– нормально сприймається оточуючими таке адміністративне порушення, як

безквитковий проїзд у громадському транспорті;

– збільшення кількості осіб, які ведуть протиправний спосіб життя;

- паління дітьми цигарок в усіх, де це можливо, місцях сприймається

сучасним суспільством як звичайне, впорядковане явище;

Важливим способом зниження протиправних проявів серед молоді та в

суспільстві може стати діяльність з підвищення адміністративно-деліктної

чутливості неповнолітніх. Цілеспрямована робота в цьому напрямі може стати

одним з позитивних умов формування моральної особистості, здатної протидіяти

протиправним проявам. Зазначимо, що механізм формування рівня

адміністративно-деліктної чутливості неповнолітніх дещо інший, ніж у дорослих.

Найбільш важкий і важливий етап цього процесу, діти проходять на початку

свого життєвого шляху – у школі. Однак, саме в школі виховання адміністративно-

правової свідомості практично відсутнє. Це пов’язано з тим, що в освітніх

програмах не передбачено вивчення основ адміністративного права.

Загалом розвиток реакції неповнолітнього на протиправні явища,

складається з трьох елементів:

1) здатність усвідомити наявність конкретного деліктного явища;

2) формування першого негативного відношення до делікту;

- 27 -

3) активна (відкрита) форма вираження особистого ставлення до делікту.

Науковець В.О. Мінор робить обґрунтований висновок про те, що:

1) аномальність лінії розвитку у вікових групах від 3-5 до 11-13 років

призводить до десоціалізації особистості, що є важливим детермінантом вчинення

неповнолітніми правопорушень;

2) основною метою профілактики правопорушень є нейтралізація

аномальних характеристик «раннього» і «середнього» дитинства, що досягається

завдяки правильному вихованню, в іншому випадку після 11-13 років слід

проводити не виховання або профілактику правопорушень, а ресоціалізацію,

корекцію та реабілітацію неповнолітніх [1, С.18].

Вирішення піднятої для обговорення проблеми повинне ґрунтуватися на

теоретико-методологічних підвалинах психології та педагогіки. В цьому контексті

доречно згадати основні кити педагогічної системи А.С. Макаренко. Як це не

огульно виглядає для сьогоднішнього дня, але більшість адміністративних

правопорушень дітьми вчиняється від значної кількості вільного часу. Система

А.С. Макаренка передбачає, що діти не тільки можуть а й повинні працювати.

Сучасне сприймання підлітками матеріального світу речей формується виключно

за формою «Хочу». Звідкіля повинне з’являтися підґрунтя забезпечення

матеріальної потреби дітей не хвилює. Відсутність ланцюжка «праця – матеріальна

нагорода – задоволення потреби» призводить до споживчого відношення до

оточуючих людей та світу загалом. Друга, не менш важлива позиція системи А.С.

Макаренка – це достатньо жорсткі засоби впливу на неповнолітнього, які не

сприймаються адекватно сучасною гуманістичною педагогікою. Водночас, ці

впливи є частиною образу нормативного світу вимог, порушення яких тягне за

собою певні правові наслідки з боку держави. На сьогоднішній день ми маємо

справу із ситуацією «загравання» з неповнолітнім, постійно нагадуючи йому про

його права. Обов’язки та результати не виконання їх залишаються поза увагою

гуманістично налаштованих педагогічних працівників. Наявна низька соціальна

чутливість до адміністративних правопорушень неповнолітніх має в тому числі

- 28 -

витоки з «страху» покарати дитину, що призводить до збільшення динаміки

зазначених девіантних проявів поведінки та набуття ними ознак «звичайності».

Список використаних джерел

1. Минор В. А. Превентивная функция административной

ответственности несовершеннолетних : автореф. дис. на соискание ученой степени

канд. юрид. наук : спец. 12.00.14 «Административное право; финансовое право;

информационное право» / В. А. Минор. – Воронеж, 2010. – 23 с.

Вакулік О.А.,

кандидат юридичних наук, старший викладач кафедри кримінально-правових дисциплін

Інституту кримінально-виконавчої служби

АВТОРИТЕТНА ПЕДАГОГІКА А.С. МАКАРЕНКА В СУЧАСНОМУ

ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ

На сучасному етапі формування освітнього процесу у науковців дедалі частіше

виникає питання щодо актуальних проблем педагогічної науки та необхідності в

нових наукових концепціях щодо виховання та освіти.

Розглядаючи теорію та практику в сучасних освітніх системах актуальним є

звернення до педагогічної спадщини одного із видатних радянських педагогів -

Антона Семеновича Макаренка, який є основоположником антропоцентричної

моделі педагогіки, гуманістичною за своїм змістом та оптимістичною по духу,

проникнута вірою у творчі сили та можливості особистості.

Видатний педагог будував свою систему виховання на вмілому використанні

законів діалектичного матеріалізму та розвитку принципів гуманістичного й

ціннісно-орієнтовного процесу навчання та виховання. Завдяки цьому він знайшов

вдале рішення таких надзвичайно складних проблем, притаманних сучасності, як

особистість та суспільство, свобода та необхідність, обов’язки та право, авторитет

педагога тощо.

- 29 -

Педагогіка А.С. Макаренка – це осмислений, наповнений образ життя, практика

побудови умов становлення та розвитку людського в людині. Особливої

актуальності та значущості набуває найважливіше принципове положення А.С.

Макаренка про те, що «надо по-настоящему обратить педагогику в активную,

целеустремленную политическую науку» [1].

Характеристика педагогічної діяльності А.С. Макаренка в рамках авторської

школи чітко відображається у працях В. Караковського, а саме у концепції “школи

загальнолюдських цінностей”. Він визначив два основоположні принципи

існування авторської школи: наявність власної оригінальної програми дій і

стабільних позитивних результатів [2, 87].

Більш чітку і докладну характеристику ознак авторської школи наводить

відомий дослідник Г.Селевко, який визначає шість основоположних її рис: 1)

інноваційність: наявність оригінальних авторських ідей і гіпотез щодо перебудови

педагогічного процесу; 2) альтернативність: відмінність пропонованого змісту

освіти, підходів, технологій від традиційних, прийнятих у масовій школі; 3)

концептуальність: осмислення та використання філософсь- ких, технологічних,

соціально-педагогічних підходів, їх послідовне втілення, в ідеях перетворень, в

конкретних моделях і рішеннях; 4) систематичність і комплексність перетворень

(від цілей, змісту, до структури і технологій); 5) соціально-педагогічна доцільність:

відповідність цілей школи соціальному замовленню; 6) реальність і ефективність:

можливість отримання ефективних результатів в реально існуючих ситуаціях [3].

До названих вище основоположних ознак авторської школи відомий український

учений Н. Побірченко додає ще одну – суб’єктну роль творця школи, особистість

якого вирішальним чином позначається як на філософсько-педагогічній концепції,

покладеній в основу її побудови, так і на технологічних підходах до її реалізації [

4, С. 33-37].

Новаторський підхід А.С. Макаренка до розв’язання проблем соціалізації

молоді, до окреслення ідеального образу людини майбутнього та практичних

шляхів її формування протягом десятиліть залишається предметом інтересу

міжнародної педагогічної спільноти, а його виховна спадщина стала не лише

- 30 -

національним культурним надбанням, а й загальнолюдським. Про це свідчать

численні праці зарубіжних дослідників, сукупність джерел, присвячених опису,

рефлексії та поширенню ідей педагога, склалася у світову макаренкіану.

Високих результатів у макаренкознавстві досягли італійські дослідники Б.

Беллерате та Г. Хілліг, які вказували на історичний характер досвіду А.С.

Макаренка і в той же час на актуальність його спадщини, підкреслюючи, що

проблеми виховання в різні історичні моменти майже однакові. Для вирішення

найскладніших сучасних педагогічних та соціальних проблем за допомогою

видатного реформатора, уникаючи теоретичний та практичний формалізм,

виникла необхідність в тлумаченні сутності його досвіду на перспективу. З цією

метою у грудні 2006 р. була створена Італійська Макаренківська Асоціація (ІМА).

Її засновниками є Нікола Січіліані де Куміс (філософський факультет Римського

університету «Ла Сапієнца»), А. Бан’ято (позаштатний професор філософського

факультету Римского університету «Ла Сапієнца»). У 2006 р. художник Е.

Калабріа намалював портрет А. С. Макаренка й дозволив ІМА використовувати як

логотип Асоціації [ 5, 26–27].

Називаючи А.С. Макаренка «генієм досвіду» американський учений Б. Бейкер

підкреслив: «Базисні проблеми, які досліджував Макаренко, залишаються

актуальними донині і стосуються всього світу, не зважаючи на різні теоретичні

засади і практичне застосування». Поділяючи в цілому його думку, канадійський

колега В. Зільберман додав, що «знання творів Макаренка може стимулювати

думку, підвищити професійний рівень людей, які займаються вихованням» [ 6,

С.202-208].

Дослідження англомовних вчених містять оцінки А.С. Макаренка як

видатного представника когорти педагогів-піонерів у галузі виховання і

соціалізації молоді, його ім’я ставиться поруч з іменами І. Песталоцці, Р.

Штайнера, Я. Корчака, Дж. Дьюї, О. Нілла, С. Френе, Б. Спока. Педагогічний

досвід великого новатора не є тільки важливим історичним спадком всього

- 31 -

людства, сьогодні він відображається, логічно продовжується і розвивається у

нових освітніх системах [ 7, С.17].

Отже, проаналізувавши тенденції вивчення та тлумачення педагогічної

спадщини А.С. Макаренка у світі та деякі аспекти розвитку теоретичного надбання

та практичного досвіду видатного педагога у сучасних освітніх системах, можна з

упевненістю стверджувати, що педагогічно-виховна система є авторитетною та

спрямована на гуманність, цілісність, нероздільність життя та людини в ньому,

працює й понині та відповідає основним тенденціям розвитку сучасної педагогіки

не тільки в національному освітньому процесі, але й у міжнародному просторі.

Список використаних джерел

1. Макаренко А. С. Сочинения. Москва: 2-е изд. 5 т. Изд-во Акад. пед. наук

РСФСР, 1957–1958.

2. Караковский В.А. Моделирование воспитательной системы “школы об-

щечеловеческих ценностей” /Моделирование воспитательных систем:

теория и практика: Сб. научных статей. – Москва, 1995. С. 87.

3. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии: Учебное посо- бие.

Москва. Народное образование, 1998. 256 с.

4. Побірченко Н.С. Змістовий аспект поняття “авторська школа”. Вісник

Житомирського державного університету імені Івана Франка. 2007. Випуск

36, С. 33 – 37.

5. Меттини Э. Изучение творчества А.С. Макаренко в Италии. Педагогическое

образование и наука : науч.-метод. журнал. 2008. № 3. 122 с.

6. Сбруєва А.А. Тенденції реформування середньої освіти англомовних країн в

контексті глобалізації : монографія. Суми: ВАТ «Сумська обласна

друкарня». Вид-во „Козацький вал”, 2004. 500 с.

7. Н.І. Догадайло Н.І. Ідеї А.С. Макаренка у світовому освітньому просторі:

історія та сьогодення. Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 7 (266). Ч. І.

2013. с. 17.

- 32 -

Власенко С.Б., кандидат психологічних наук, старший викладач кафедри юридичної психології Національної академії внутрішніх справ

ВИКОРИСТАННЯ ДОСВІДУ А. МАКАРЕНКА З МЕТОЮ ЗАПОБІГАННЯ

ВЧИНЕННЯ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПІДЛІТКАМИ ІЗ

НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ СІМЕЙ

Глибокі соціально-політичні та економічні зрушення у нашому суспільстві

призвели до серйозних змін особистісних орієнтирів та світогляду людей. У тому

числі, рушійні зміни відбулися у поглядах на проблему сім’ї та виховання дітей.

Становище багатьох українських сімей характеризується загальним зниженням

рівня життя. Крім того, напруженість у суспільстві істотно позначається на

психологічному кліматі сім’ї. Виникають проблеми і труднощі в благополучних

сім’ях, а ще більше – в неблагополучних. Це пояснюється тим, що

неблагополучний тип сім’ї, неузгодженість батьків у питаннях виховання, збіднене

сімейне спілкування, незадоволення дітей своїми взаєминами з батьками

підштовхують дитину до самоствердження поза родиною.

Негативний вплив неблагополучних сімей на психологічному рівні

функціонування психіки дитини досліджували А. Сахаров, Г. Медвєдєв,

М. Алемаскін, Н. Мансурова, І. Невський, А. Ушатиков та інші.

Наслідки порушення сімейного виховання є різко негативними як для

формування особистості окремої дитини, так і для формування суспільства в

цілому. Аналіз статистичних даних показує, що такими наслідками можуть стати:

суїцидальні спроби; вчинення суспільно-небезпечних дій; ранній початок

статевого життя тощо.

Важливість успішної профілактики негативного впливу неблагополучного

сімейного виховання на поведінку дитини, домінуюча роль сімейного виховання у

формуванні процесу адаптації дитини та підлітка до умов сучасності зумовлюють

актуальність теми дослідження.

- 33 -

В сучасних умовах особливої актуальності набувають педагогічні ідеї

А. Макаренка, основна суть яких зводиться до реалізації комплексного

педагогічного підходу виховання та перевиховання дітей, які мають схильність до

делінквентної поведінки, таких, що перебувають у складних життєвих обставинах.

Вивченням проблеми втілення досвіду А. Макаренка у діяльність закладів

соціальної реабілітації неповнолітніх присвячені роботи Н. Абашкіної, В. Лютого,

Н. Сейко, В. Синьова, С. Шахрай та ін.

Л. Калмикова виділяє наступні характеристики неблагополуччя сімей:

безвідповідальне ставлення до батьківських обов’язків; проблеми зі здоров’ям

батьків або дітей; наркотична залежність одного із батьків або обох; інвалідність

одного із батьків або дітей; вихованням дитини займається один із батьків;

безробіття одного із батьків або обох; дітей виховують нерідні батьки; судимість

одного із батьків; психічне захворювання одного із батьків; проблеми у вихованні

дітей; алкоголізм одного із батьків або обох; агресивна поведінка, юридичні

проблеми, матеріальні проблеми. Таким чином, у неблагополучній сім’ї будуть

порушені найбільш важливі фактори сімейного виховання, що чинять вплив на

формування особистості неповнолітнього, а саме:

1) спосіб життя, поведінка, моральний та культурний рівень батьків;

2) взаємовідносини між батьками;

3) відношення батьків до дитини;

4) усвідомлення та розуміння цілей, завдань, засобів сімейного виховання

та способів досягнення цілей.

Як наслідок, можуть виникати конфлікти між подружжям, конфлікти між

батьками та дітьми, асоціальна поведінка дітей, моральне та фізичне насильство у

сім’ї, безвідповідальне батьківство.

Ще у 20-30 роках минулого ст. видатним педагогом А. Макаренком була

розроблена цілісна педагогічна концепція виховання особистості, суть якої

зводилася до того, що виховання повинне здійснюватися «у колективі і через

колектив». Було розроблено принципи організації та діяльності колективу, етапи

- 34 -

його становлення та розвитку. Основна роль у формуванні особистості відводилася

позитивному виховному впливу.

Основними принципами педагогічної концепції А. Макаренка, що не

втратили своєї актуальності в умовах сьогодення і можуть бути успішно

застосовані з метою профілактики проявів делінквентної поведінки у

неповнолітніх, є такі:

1. Провідна роль виховання у розвитку особистості, заперечення ідей

стосовно спадкових обмежень та вродженої злочинності.

2. Принцип цілісності процесу виховання. Важливим засобом

перевиховання «важких» підлітків автор вважав працю.

3. Застосування методу паралельного педагогічного впливу: одночасне

виховання і колективу, і особистості.

4. Покарання не повинно принижувати гідність особистості.

Т. Шанскова, ґрунтуючись на аналізі робіт А. Макаренка, виділяє такі

методи перевиховання підлітків, схильних до делінквентної поведінки:

1. Метод гальмування негативної активності (критика, соціальний вплив

сформованого колективу та ін.).

2. Методи кореляції свідомості особистості (бесіда, позитивний

приклад…).

3. Методи формування соціально значимої поведінки (режим,

продуктивна праця тощо).

4. Методи стимулювання соціально значимої поведінки (заохочення,

показ перспективи, довіри, покарання, контроль).

Узагальнюючи вищевикладене, варто зазначити, що педагогічні здобутки

А. Макаренка, стосовно процесу перевиховання дітей, схильних до вчинення

правопорушень, не втратили актуальності в умовах сучасності і потребують

подальшого психолого-педагогічного вивчення та впровадження у практику.

Данькевич В.Г, кандидат педагогічних наук, викладач Київського професійно-

- 35 -

педагогічного коледжу імені Антона Макаренка

ПЕДАГОГІЧНА ІННОВАТИКА А. С. МАКАРЕНКА В КОНТЕКСТІ

СУЧАСНИХ ОСВІТНІХ ПРОЦЕСІВ

Антон Семенович Макаренко (1888 – 1939 рр.) є одним із найвидатніших

педагогів-новаторів України першої половини ХХ століття, спадщина якого є

багатогранним виявом педагогічного досвіду, педагогічної теорії та освітньої

практики. Організація ЮНЕСКО у 1988 р. внесла А. С. Макаренка до списку

найвидатніших педагогів ХХ ст. У вересні 1991 р. створено Міжнародну

Макаренківську асоціацію (Полтава, 1991). Педагогічні ідеї А. С. Макаренка

реалізуються в освіті Німеччини, Данії, Китаю, Японії, Угорщини, Польщі, Чехії,

США, Ізраїлю, що свідчить про їхню практичну зорієнтованість на розвиток

особистості, на формування професійних та особистісних якостей на засадах

колективної педагогіки.

Здобутки та відкриття А.С. Макаренка в педагогіці випередили свій час.

Його рекомендації щодо виховання молоді мали велику цінність у період

становлення педагогіки як науки та розвитку практики суспільного виховання.

Макаренкознавець А. Фролов наголошує, що історія спадщини

А. С. Макаренка – це безперервна полеміка, з періодами підйому і спаду

громадського інтересу до нього. На сучасному етапі в дослідженнях педагогічної

спадщини А. С. Макаренка виявляється поступовий перехід від поверхневих

педагогічних представлень і часткових питань до глибинних проблем педагогіки як

науки [3, с. 9].

Відомо, що А. С. Макаренко здійснив унікальний експеримент щодо

перевиховання малолітніх правопорушників. Йому вдалося з підлітків, які

переступили закон, виховати не лише активних членів нового суспільства, а й

просто гарних і порядних людей. Феноменальний результат – із трьох тисяч

малолітніх правопорушників, які пройшли через виховні заклади, створені

А. С.Макаренком, жоден не став злочинцем.

Варто зазначити, що вся виховна діяльність у макаренківських колективах

- 36 -

була спрямована на допомогу дитині в самореалізації, розкритті та розвитку

особистісного потенціалу, у прийнятті та опануванні нею власної свободи і

відповідальності за життєві вибори. У цьому зв’язку ми вважаємо, що Антон

Семенович випереджав свій час, оскільки його підхід до виховання особистості

можна співвіднести з теорією особистості та особистісного зростання К. Роджерса,

який наголошував, що джерело і рушійні сили особистісного зростання

перебувають не поза дитиною, а в ній самій [2].

Головним завданням педагога, на думку А.С. Макаренка, є не вплив на

дитину, а сприяння її розвитку, правильного спрямування цього розвитку з метою

розкриття сил і здібностей кожної особистості. Для цього педагог повинен

володіти психолого-педагогічними уміннями та педагогічною майстерністю, що є

актуальним і в сучасних освітніх реаліях.

Самостійні педагогічні пошуки А. С. Макаренка збагатили педагогічну

науку, зокрема: педагогічною логікою; теорією колективу; теорією про педагогіку

прямої та паралельної дії; індивідуальним підходом до вихованців; організацією

позанавчальної й позашкільної діяльності; знаннями про фізичну культуру,

виховання моралі та естетичного виховання, загалом “виховання людини, яка

зобов’язана бути щасливою” [4, с. 5–12.]. Ці ідеї можна розглядати як унікальну

педагогічну систему, особливе місце в якій займають питання праці, трудового

виховання. Так, трудова комуна ім. Ф. Дзержинського складалася із середньої

загальноосвітньої школи і робітничого факультету, де в навчально-виробничих

майстернях вихованці виготовляли фотоапарати “ФЕД” і електричні свердла.

Формування особистості учня, майбутнього громадянина держави, відбувалося в

різноманітних гуртках і студіях, оскільки серед комунарів проводилася велика

культурно-освітня робота (театр, клуб, кіно, оркестр, бібліотека, читальня,

спортивні секції, газета), організовувалися екскурсійно-туристичні походи і

військово-спортивні ігри. Комунари поєднували навчання в школі й на

робітничому факультеті з виробничим навчанням та продуктивною працею, тобто

їх професійна спрямованість уже на той момент перебувала у стадії формування

[1].

- 37 -

Належним чином організована і раціонально педагогічно скерована праця в

системі виховання А.С. Макаренка і на сьогодні є однією з основ виховання і

перевиховання молоді.

Особливо цінними в контексті сучасних освітніх процесів є погляди

видатного педагога на дитяче та молодіжне самоврядування. А.С. Макаренко

вважав, що при правильному педагогічному керівництві самоврядуванням

вихованців встановлюються нормальні міжособистісні стосунки між органами

самоврядування і членами колективу, засновані на взаєморозумінні та дружбі,

піклуванні і відповідальному виконанні доручень. Органи самоврядування ставали

практичною школою для тих вихованців, які бажали спробувати себе у ролі

керівника, адміністратора, лідера. Тут закладалися такі якості особистості, як

відповідальність, дисциплінованість, які трансформувалися у професійні якості

вихованців видатного педагога.

Отже, педагогічна спадщина А.С. Макаренка, його виховна система щоразу

доводять, що лише чітко та послідовно організована система функціонування

дитячого та молодіжного колективів здатна забезпечити всебічний розвиток

кожного з його учасників, а також сприяти їх професійному визначенню в

дорослому житті.

Список використаних джерел

1. Макаренко А. С. Педагогічна поема / А. С. Макаренко. – Київ : Рад.

шк., 1973. –508 с.

2. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека / Карл

Роджерс.; пер. с англ.; общая ред. Е. И. Исенина. – М. : Прогресс, 1994 – 480 с.

3. Фролов А. А. А. С. Макаренко в СССР, России и мире: историография

освоения и разработки его наследия (1939-2005 гг.): критический анализ /

А. А. Фролов. – Н.Новгород : Волго-Вятская академия гос. службы, 2006. – 417 с.

4. Ярмаченко М. Д. А. Макаренко і світова педагогіка ХХст. /

М. Д. Ярмаченко // Педагогіка і психологія. – 1998. – № 1. – С. 5–12.

`

Дічек Н.П., доктор педагогічних наук, професор,

- 38 -

завідувач відділу історії педагогіки Інституту педагогіки Національної академії

педагогічних наук України

СУЧАСНІ АНГЛОМОВНІ МАКАРЕНКОЗНАВЧІ СТУДІЇ: ЦІЛІ І

ПІДХОДИ

Ім’я А.С.Макаренка добре відоме не лише вітчизняним фахівцям. У своїх

попередніх дослідженнях (1992-2005), на матеріалі англомовних і польськомовних

джерел довели, що протягом другої половини ХХ ст. у світовому історико-

педагогічному просторі сформувалася макаренкіана (як сукупність видань і

перевидань творів педагога та різноаспектних праць, прямо чи опосередковано

присвячених його постаті й виховним ідеям) й виокремилася самостійна наукова

галузь історії освіти – макаренкознавство. Визнано, що А.С.Макаренко належить

до тих видатних педагогів, які поєднували у собі талант вихователя і

письменницьке обдарування, тонке знання психології дитини і дар науковця, хист

публіциста і громадського діяча. Про це свідчать статті-довідки про нього, вміщені

в авторитетних міжнародних енциклопедіях освіти, філософії освіти, соціального

виховання.

А.С.Макаренко був складною і незвичайною людиною, донині його особа і

виховна діяльність донині викликає численні гострі дискусії і захоплення. Його

погляди ще за життя викликали критику офіційних освітянських кіл, а посмертна

канонізація і догматизація змінювалася то ідейним нищенням, то замовчуванням.

Слушною вважаємо думку сучасний російський історик педагогіки

В.Богуславського: «Спори про Макаренка до останнього часу об’єктивно не могли

породити істину. Справа в тім, що так само, як добиралися необхідні для певної

ситуації цитати, так і самі тексти педагога після їх посмертного видання – завжди

на догоду кон’юнктурі – більшою або меншою мірою викривляли смисл

вистражданих Макаренком ідей» [1, с. 306].

У другій половині 1990-х років, завдяки публікації нових архівних

документів, листування педагога (зокрема з дружиною), спогадів брата-емігранта

Віталія Макаренка, уведенню до наукового обігу численних змістовних студій

- 39 -

німецьких макаренкознавців (насамперед Г.Хілліга) та інших зарубіжних

науковців, завдяки зміні методологічної основи вітчизняної педагогічної

персоналістики почали відкриватися нові грані особистості А.Макаренка і

з'явилися нові підстави для ретроспективного аналізу і узагальнень, зокрема для

доповнення знання про гуманістично орієнтовану і суспільно загострену,

непроминальну значущість педагогічного новаторства А.Макаренка. Одним із

доказів цього є й англомовне макаренкознавство, яке не залишилося явищем лише

у ХХ ст. [2], а його представники продовжують тлумачення ідей нашого педагога

(з різних науково-методологічнх позицій і з різними цілями) та їх адаптацію до

нових суспільних й освітніх реалій. Уточнимо, що, говорячи про англомовне

макаренкознавство, маємо на увазі сукупність досліджень, представлених в

англомовних джерелах, тобто йдеться не лише про авторів з англомовних держав,

а й авторів з інших країн, чиї дописи опубліковано англійською мовою.

Звернемося до висвітлення й аналізу кількох новітніх нарисів. Здійснений

історіографічний пошук сучасних звернень до ідей “провідного педагогічного

мислителя” (T.Halvorsen, 2014, Норвегія), доводить, що попри відхід у небуття

наддержави СРСР, її історія й особи, котрі стали знаковими у тих чи тих сферах

колишньої радянської діяльності, продовжують викликати науковий інтерес у

зарубіжних дослідників. Тому й виховний досвід А.Макаренка не залишається

поза увагою іноземних науковців. У цьому тезовому повідомленні висвітлимо

лише дві сучасні публікації, вибрані, по-перше, тому, що їх автори – сучасниці і

представниці однієї країни Румунії, а їхні статті – це перші, знайдені нами,

румунські макаренкознавчі студії, по-друге, аби показати протилежні

інтерпретаційні підходи тлумачення суті макаренківських ідей про ресоціалізацію

молоді, а отже й діаметрально протилежні висновки цих науковців.

З’ясуємо цілі, що спонукали авторів згадати про педагогічний досвід

А.Макаренка, не зважаючи на те, що його діяльність доволі відділена від

сьогодення у часовому вимірі і має ідеологічне забарвлення, що нині відкидається

у рамках практикованої декомунізації. Так, мету статті Сілвії Негруцу (Silvia

Negruţiu) «Створена Антоном Семеновичем Макаренком педагогічна система –

- 40 -

“корисна“ для запозичення у справі “перевиховання”» (2014) визначено як опис

педагогічної системи А.С.Макаренка зі «створення комуністичного громадянина»

з окресленням насамперед його виховних методів для обґрунтування збіжностей

між виховними результатами, досягнутими педагогом у колонії імені М.Горького,

і результатами перевиховання “комуністичних” (політичних – прим.) в’язнів у

румунській тюрмі Piteşti у період 1945-1989 рр. [5, p.201-202; p.204].

Цілі статті Аури Хапенчук (Aura Hapenciuc) «Аксіоматичні основи сучасної

російської педагогіки. Внесок у соціальну педагогіку» (2017) сформульовано як

“визначення епістемологічної структури сучасної російської педагогіки, а саме

двох її складників – соціальної педагогіки й педагогічної психології, крізь здобутки

всесвітньовідомих теоретиків педагогіки А.С.Макаренка і Л.С.Виготського”.

Доцільність нинішнього звернення до цієї проблематики автор пояснює тим, що

“тривалий час через ідеологічне забарвлення праць згаданих учених західні

дослідники ігнорували їх, а нині російська педагогіка привертає увагу фахівців

Західного світу, доводячи актуальність педагогічних положень зазначених

теоретиків” [5, p. 589].

Наголосимо, що тексти обох авторів свідчать про їхню високу фахову

ерудицію, знання творів А.С.Макаренка й широкий контекстуальний підхід до

висвітлення заявлених проблем і розкриття тем статей.

Так, С. Негруцу доволі детально викладає у власній інтерпретації (без

цитувань) ключові аспекти виховної концепції педагога. Дослідниця виокремлює:

визначення А.Макаренком найбільш прийнятних форм організації діяльності

вихованців для створення згуртованих груп – загонів колоністів (однак, не згадує

про такий їх істотний аспект, як різновіковість членів); узасаднення ним праці як

найдоцільнішого виховного середовища. Вона вважає, що центральними,

основними виховними макаренківськими методами, що базувалися на

діяльнісному підході до педагогічної роботи, стали “усні методи комунікації

(пояснення, інформування), метод “команда-виконання” (order-execution), котрий

дослідниця розшифровує як “фізичні вправи, парамілітарні тренування, військові

ігри, крокування шеренгами з прапором, … горном, в уніформі” [5, p.205-206].

- 41 -

На прикладі досвіду А.Макаренка С. Негруцу робить висновок, що у

вихованні виокремлювати методи можливо лише теоретично, а на практиці вони

діють сукупно (що стверджував і радянський педагог), складаючи виховну

стратегію, “кожен з методів відповідає за певний аспект, а у поєднаній співдії вони

й ведуть до виховних перетворень” [5, p.206]. Однак далі у своєму аналізі автор

запевняє, що, розпочавши керувати колонією для неповнолітніх правопорушників,

педагог одержав завдання від одного з керівників народної освіти “створити наших

(радянських – наша прим.) нових людей” [5, p.206]. І А.Макаренко розробив

педагогічну систему, здатну трансформувати колишніх кримінальних малолітків у

“нових людей”, відданих своїм соціалістичним обов’язкам. Його метод

перевиховання складався з посиленої військової дисципліни і проголошення

керівною думки колективу. Обидва аспекти давали педагогу змогу придушити

особистість вихованців [5, p.207]. У цьому, вважає дослідниця, полягала

покладена на нього політична місія, здійснювана засобами педагогіки, котра

“базувалася на примусі, суворій дисципліні і невсипному нагляді”. Наводячи

відомості про організацію у Румунії у 1945-1989 рр. антигуманної системи

в’язниць, куди “саджали інтелектуалів і віруючих людей за підозрою у підготовці

заколоту проти владного порядку або за незгоду доносити на інших” [5, p.208-209],

С. Негруцу пов’язує застосовувані у таких установах фізичні і психологічні

тортури з ідеями А.Макаренка. Її аргументи полягають у тому, що, по-перше,

вивчення його спадщини стало в країні обов’язковим, а по-друге, з 1949 р. влада

вирішила запровадити “макаренківські “педагогічні” методи на допомогу

діяльності таємної поліції Securitate, адже їх уже з успіхом було імплементовано в

комуністичному Китаї” [5, p.209].

Яскравим прикладом такого використання ідей А.Макаренка, на її думку,

став “експеримент”, пов'язаний з функціонування в’язниці Piteşti, про яку стало

відомо лише після падіння режиму Н.Чаушеску у 1989 р. Там знаходилося близько

1000 студентів віком від 18 до 25 років, які “потенційно могли змінити режим у

країні, оскільки вважали, що комуністи планують зруйнувати румунські

інтелектуальні традиції” [5, р.209]. Головна мета “експерименту”, доводить автор,

- 42 -

полягала у “перевихованні” молоді, а фактично – “знищенні інтелектуального

потенціалу країни, що становив загрозу комуністичному режиму, який не

потребував еліт, а лише людей, котрі підкорюються системі, котрими легко

маніпулювати, котрих можна формувати і ре-формувати, відповідно до потреб”

[ibid.]. Автор доволі детально описує, як саме у Piteşti фізично і психологічно

мучили людей задля “перевиховання”, домагалися повної відмови від попередніх

ідеалів, поглядів, віри, і як відбувалося створення “нової людини”. У результаті

тривалих жахливих випробувань, підсумовує автор, людина або втрачала розум,

або адаптувалася до комуністичної системи, або ставала подвоєнною особою

(double personality), або повністю ідеологічно конформною [5, p.213]. У підсумку

С. Негруцу стверджує, що педагогічні результати обох розглянутих прикладів

“перевиховання” і створення “нових людей” підпорядковувалися політичним

цілям знеособлення, а тому подібні.

У статті А. Хапенчук на основі парадигмального аналіз розвитку педагогіки

у домодерний, модерний і постмодерний періоди доводиться, що у модерну добу

в Росії відбувалося протистояння двох парадигм – психоцентричної Л.

Виготського і соціоцентричної А.Макаренка, спроби розв’язати конфлікт цих

парадигм привели до виникнення у постмодерну добу (з другої половини 1950-х

років) парадигми освітніх програм (curriculum paradigm) [4, p.591].

Звертаючись до внеску у розвиток соціальної педагогіки “одного з

найвизначніших педагогів модерної доби” А.Макаренка, А. Хапенчук наголошує,

що він “обґрунтував концепцію виховання за допомогою праці і для праці і створив

педагогіку праці” і водночас є автором теорії виховного колективу, якою

постулюється ідея виховання в колективі і через колектив, котра згодом була

прийнята у західній соціальній педагогіці [4, p.594]. У статті розкрито мету

виховання за А. Макаренком та його методи, а також розроблені теоретико-

методологічні засади виховання. А.Хапенчук, як і С.Негруцу, визнає важливою

тезу про неможливість абсолютизації якогось одного методу формування людини

[4, p.595] і наголошує на виключній значущості для соціальної педагогіки

- 43 -

положень про “завтрашню радість” як стимул життя і проектування перспективних

ліній розвитку особи і колективу [4, p.596].

А. Хапенчук зазначає, що в останні 30 років спадщину А.Макаренка

ігнорують у Румунії, натомість у Західній Європі є до неї інтерес. Вона посилається

на докторське дослідження автора з Франції Жана Раковіча (Jean Rakovitch, 2010),

науковця з Норвегії Терьє Халворсена (Terje Halvorsen), на численні згадки імені

А.Макаренка у педагогічних словниках та енциклопедіях. Не замовчуючи й

несприйняття педагогічної системи А.Макаренка, дослідниця пояснює його

оглядовістю вивчення спадщини педагога, без заглиблення у її суть й історичний

контекст соціально-педагогічних проблем, суб’єктивними ідеологічними

уподобаннями інтерпретаторів.

Залишаючи свої аргументи і контраргументи щодо міркувань згаданих

авторів для розлогої статті, на завершення додамо, що детально спинившись на

публікації С. Негруцу, прагнули розкрити її авторський підхід до аналізу ідей

А.Макаренка, залишаючи право за читачами визнати його об’єктивним чи

заангажованим цілком конкретною антикомуністичною позицією, приймати чи ні

представлене нею зіставлення колонії А.Макаренка з політичною в’язницею. А от

порівняння її методів дослідження надбань педагога з методами А. Хапенчук, на

наш погляд, дає підстави для висновку: “Одна людина бачить калюжу, а інша –

зірки, що в ній мерехтять” (за мотивами вислову І.Канта).

Список використаних джерел

1. Богуславский М.В. История педагогики: методология, теория, персоналии:

монография. - М.: ФГНУ ИТИП РАО, Изд. Центр ИЭТ, 2012.- 436 с.

2. Дічек Н.П. А.Макаренко і світ: аналіз англомовних студій: монографія. - К.:

Наукова думка, 2005. -308 с.

3. Halvorsen T. Key Pedagogic Thinker Anton Makarenko // Journal Education. –

2014. – № 4 . – P.58-71.

4. Hapenciuc A. Axiomatic Foundation of Russian Modern Pedagogy. The

Contribution of Social Pedagogy // The European Proceeding of Social &

- 44 -

Behavioral Sciences. (Edu World 2016 7th International Conference). – 2017. –

Retrieved from: https://www.researchgate.net/profile/Aura_Hapenciuc-USV

5. Negruţiu S. The Pedagogical System created by Anton Makarenko – a

“profitable” Loan for “Re-educaion” // International Journal of Ortodox

Theology. – 2014. – № 5. – PP. 201- 217.

Lesia Domnich Professor’s assistant of

Humanitarian training Chair

MODERN VEIW ON A. MAKARENKO’S PEDAGOGY

Anton Makarenko was the Ukrainian social pedagogue and educational theorist,

social worker and writer, the most influential educational theorist in the Soviet

Union who promoted democratic ideas and principles in educational theory and practice.

As one of the founders of Soviet pedagogy, he elaborated the theory and methodology of

upbringing in self-governing child collectives and introduced the concept of productive

labor into the educational system.

He was one of the first Soviet educators to urge that the activities of various

educational institutions — i.e., the school, the family, clubs, public organizations,

production collectives and the community existing at the place of residence — should be

integrated. He left behind a multifaceted theory, or a system of theories, that deals with

many aspects of social pedagogy. Unfortunately, this source is ignored by most

professionals in the Western countries.

World War 1 and the civil war led to large numbers of orphans. In addition to those

parents killed during armed struggles, many perished in the severe famine that followed

the wars. More than seven million Soviet children lost or separated from their parents.

Many of these so-called besprizornikis roamed the cities and countryside and made their

living by begging, theft, robbery, or prostitution.

In the early part of the 1920s Anton Makarenko formulated a theory that he further

developed while helping orphans under the most difficult and dramatic conditions; he

established self-supporting orphanages for street children — including juvenile

- 45 -

delinquents. Among these establishments were the Gorky Colony and later the

Dzerzhinsky labor commune in Kharkiv.

The first juveniles had serious criminal backgrounds, and none of them were

willing to adapt to the expectations forwarded by their new caregivers. They were

reluctant to participate in that kind of work. Rather,they wanted to obtain food and other

necessities in the way they knew best, by stealing. The first chapter in the history of the

new institution deals primarily with trial and error. The Gorky Colony became a base for

a growing band of young criminals. The juveniles often acted threateningly and were

involved in serious violent incidents.

In spite of the difficulties and hardship, Makarenko worked steadily dealing with

consecutive challenges and trying to formulate an efficient pedagogical approach. After

much strain, the results came. Together with his colleagues, he managed to bring most

of the juveniles away from a destructive trajectory.

The Gorky Colony was organized in an unusual manner. The juveniles were

divided into detachments consisting of ten to twelve persons. Each detachment was

headed by one of the juveniles chosen by his or her peers. These leaders were named

commanders. The commanders attended a council that made decisions on important

matters. Some decisions were taken at a general meeting where all the inmates could

meet. Even though Makarenko was the director of the colony, he had to act in accordance

with the decisions made at these meetings. Through this system the juveniles became

genuinely interested in the general running of the colony.

The use of military terms like commander and detachment was deliberate. These

terms were associated with the revolutionary struggle and therefore had positive

connotations for the juveniles.

In 1930 the income from production made the Dzerzhinsky Commune a self-

financing enterprise. In addition to covering expenses for wages, food, clothes, school

material, leisure activities, and investments, it was possible to allocate scholarships to

former inmates who had become students at universities or technical colleges.

As in the Gorky Colony, the juveniles in the Dzerzhinsky Commune were part

time workers. Every day they attended a number of lessons and did homework. The

- 46 -

institution had a ten-year mandatory school programme that all the inmates completed.

In addition, there were several so-called Rabfak classes available for the eldest juveniles.

These were classes that prepared for higher education.

In contrast to the years in the Gorky Colony, at the Dzerzhinsky Commune

Makarenko had to report to a board appointed by the authorities. Except from this, the

new institution was organized in much the same way as the Gorky Colony. The juveniles

were divided in detachments led by elected commanders, and important decisions were

made in the commander council and the general meeting. The detachments in the

Dzerzhinsky Commune were less age homogeneous than was the case at the Gorky

Colony. Several detachments in the Dzerzhinsky Commune contained both juveniles and

children. Here the eldest acted as caregivers, supervisors and role models. They also

stood up for the younger ones in cases of bullying.

Also at the Dzerzhinsky Commune the facilitating of cultural activities, sports, and

travels was strongly prioritized. The library held a large number of titles and was

managed by a professional librarian. Sports grounds for bandy, volleyball and other team

sports were built. During summer Makarenko and his colleagues organized journeys that

gave the juveniles both recreation and new insights.

Unfortunately Makarenko became a victim of his own success. The Dzerzhinsky

Commune grew into an industrial enterprise of significance. When the institution was

established, the first five-year plan for the national economy of the Soviet Union had

been launched. This held explicit ambitions for modernization of the country in terms of

industrialization. The board at the Dzerzhinsky Commune held against Makarenko that

the decision-making system with a commander council and general meetings was time-

consuming and often led to erroneous decisions. The board also wanted to prioritize

production by reducing the number of hours spent at school. For some time four hours in

production work and four hours at school was a compromise between Makarenko and

the board.

When Makarenko left the Dzerzhinsky Commune, he moved to Kiev where he had

been offered a position as assistant director of the Ukrainian Department of Labour

Colonies. The appointment looked like a promotion. However, the authorities' intention

- 47 -

was to neutralize a troublesome employee, an employee of such merit that he had to be

neutralized in a gentle way. After that he moved to Moscow where he died. Two months

before he died Makarenko was awarded the Order of the Red Banner of Labour for his

literary achievements.

After his death he was assigned status as the most prominent Soviet educational

theorist. This may have caused a loss of credibility in many academic quarters in the

West. It certainly resulted in a loss of support from many countrymen after the disruption

of the Soviet Union.

Makarenko was active as a writer for several years before moving to Moscow.

Most of his texts deal with pedagogical issues. However, he also wrote theatre scripts

and screenplays. The most important educational texts are The Road to Life, Flags on the

Battlements, Problems of Soviet School Education, and A Book for Parents.

Makarenko's books were printed in large numbers and sold all over the Soviet

Union and in other communist countries. The Road to Life became particularly popular

reading. Several texts were also made available to a Western audience through

translations into English and other languages. The famous psychologists who in the

1960s carried out a comparative study of upbringing in the Soviet Union and the USA

described the work of Makarenko in a flattering way. However, in the field of social

pedagogy, Makarenko does not seem to be well-known in Western countries. If one

explores readers, academic textbooks and journals, and tries to trace texts dealing with

his theory one will make very few discoveries.

If one compares the earliest and the latest texts, one can identify a major shift. In

his earliest texts, Makarenko is first and foremost a scholar. In the later texts, he appears

in some passages as an enthusiastic communist and a supporter of the regime. He strongly

criticizes bourgeois individualism, and also contrasts the New Soviet person to

personality archetypes realized through Western forms of upbringing.

Criticism of Makarenko's ideas were raised by Soviet educators and Russian

dissidents both before and after the fall of Soviet communism. The humanist

educator Vasyl Sukhomlynsky ventured in an unpublished manuscript, “Our Good

Family” (1967), against "Makarenko’s false statement that the main objective of Soviet

- 48 -

moral and character education is found in the collective." Vladimir Sirotin described

Makarenko as "the bard of punitive pedagogy" whose ideas were contrary to democratic

freedoms and human rights including the natural rights of child and parents. Makarenko's

system has been faulted for giving the child collective too much power over the

individual child.

Makarenko was criticized for being authoritarian, for using military symbols, and

for letting the juveniles influence important decisions through the commander council

and the general meeting.

Some texts describing the alternative form of residential care - often referred to as

Hassela pedagogy - comprise an exception. During the 1960s and 1970s the Western

countries experienced a dramatic increase in the number of young drug abusers. Ordinary

psychiatric institutions and welfare institutions were often unable to provide adequate

help to these juveniles. The poor results inspired residential care workers in Sweden and

Norway to examine alternatives. Some of these launched an approach that to a large

extent was derived from the writings of Makarenko.

Based on pedagogic literature and his own research and experience, Makarenko

believed that upbringing and proper education were the most important factors

influencing the formation and development of an individual. His point of view contrasted

with the practical standards of the times. At the beginning of the 20th century, the

majority of teachers believed each individual had a number of congenital characteristics

that determined his or her personality. Makarenko did not agree that a person is “initially

good” or “initially bad.” He was sure that everyone, especially children and teenagers,

needed respect and understanding. Makarenko also rejected physical punishment, a

common measure of his times.

Among commentators, there is disagreement about how to interpret some of the

most radical Makarenko’s statements. Undoubtedly he was a supporter of socialism.

One possible interpretation is that some striking statements were the results of a

survival strategy. Civil rights in the early part of the 1920s were radically weakened and

for those who did not adapt to the regime, execution or a stay in one of the many Gulag

camps were likely outcomes.

- 49 -

Another interpretation is that Makarenko was unable to fully grasp a complicated

political situation. A third interpretation deals with the authenticity of the later texts. As

described above, Makarenko was canonized after his death. Efforts were made to portray

him as an active participator in the revolutionary struggle and as a dedicated communist.

As part of these efforts, some paragraphs in his books may have been rewritten and

brought in concordance with the prevailing politics.

These days there is ongoing research to restore some of Anton Makarenko’s texts.

Жаркіх А .В., здобувач ступеня вищої освіти «Магістр» за спеціальністю «Психологія» ІКВС

Бойко-Бузиль Ю. Ю., кандидат психологічних наук, доцент, завідувач кафедри практичної

психології ІКВС

ІДЕЇ А.С. МАКАРЕНКА ДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ДИТИНСТВА

Творчий шлях А.С. Макаренка є одним із повчальних прикладів служіння

педагога своїй справі. Його творчість пройнята глибокою любов’ю до дітей,

відданістю ідеалам. А.С. Макаренко – педагог-новатор. Він шукав засоби і форми

виховання особистості дитини, створював новий педагогічний стиль, не

завершуючи, проте, своєю діяльністю старого періоду педагогічної культури.

А. С. Макаренко послідовно здійснював і шукав кращі методи розв'язання

принципів народної освіти: обов'язкова загальна середня освіта для всього

молодого покоління; поєднання навчання з продуктивною працею; всілякий

розвиток самодіяльності учнів.

Для розвитку теорії виховання виняткове значення мав справді науковий

погляд А.С. Макаренка на сам процес виховання як об'єктивно-закономірне явище.

«Виховання, – стверджував він, – процес соціальний ... З усім складним світом

навколишньої дійсності дитина входить в безкінечне число стосунків, кожне з яких

обов'язково розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюється

фізичним і моральним ростом самої дитини. Весь цей «хаос» ... створює певні

зміни в особистості дитини. Спрямувати цей розвиток і керувати ним – завдання

- 50 -

вихователя».

Антон Семенович Макаренко народився 13 березня 1888 року в м. Білопіллі,

Сумського повіту, Харківської губернії, в сім’ї робітника-маляра залізничних

вагонних майстерень. У червні 1917 року він закінчує інститут із золотою медаллю

і починає керувати залізничним училищем у Крюкові. З вересня 1919 року до

вересня 1920 року А.С. Макаренко завідує початковою школою в Полтаві, де у

цьому ж році організовує поблизу міста трудову колонію ім. М. Горького для

неповнолітніх правопорушників [2]. Працюючи з колишніми правопорушниками,

Антон Семенович керується принципом, що немає дітей морально дефективних

(маючи на увазі занедбаність і невихованість дитини), а є діти, які тимчасово

потрапили в біду, тобто ігнорував протиправне минуле вихованців. Саме за

допомогою «колоній» А.С. Макаренко пробував виховувати проблемних дітей.

Для подальшого розвитку колективу вихованців, А.С. Макаренко у травні

1926 року здійснює злиття колонії ім. М. Горького і вкрай занедбаної дитячої

установи у селищі Куряж поблизу Харкова. Цей ризикований крок підтвердив

правоту педагога щодо необхідності перспективи руху в житті колективу [2].

Провідним в педагогічній теорії Антона Семеновича є вчення про колектив,

як основний і вирішальний фактор виховання всебічно розвиненої особистості. Це

основне положення своєї педагогічної теорії А.С. Макаренко поширює і на сім’ю:

«... Сім’я повинна бути тільки колективом. Втрачаючи ознаки колективу, сім’я

втрачає більшу частину свого значення, як організації виховання і щастя», – пише

А.С. Макаренко в «Книзі для батьків». Тому педагог неодноразово висловлювався

проти так званої «системи однієї дитини» в сім’ї, бо виховувати колективність

можна лише в такій родині, де є кілька дітей [1]. Другою основою виховання в

педагогічній системі А.С. Макаренка є праця. Великою заслугою педагога є те, що

він розглядав працю не лише з точки зору продукування матеріальних цінностей,

а й з точки зору його психолого-педагогічного значення. Третьою основою в

педагогічній теорії А.С. Макаренка є виховання свідомості, почуття обов’язку і

відповідальності.

Започаткував свою літературну працю Антон Семенович в 1930 року, коли в

- 51 -

Харкові вийшла друком невелика книжка «На велетенському фронті» (у

співавторстві з М. Фере). Другою була повість «Марш 30-го року» (1932 рік), тоді

ж створено п’єсу «Мажор». В той час А.С. Макаренко розпочав роботу над

всесвітньо відомим твором «Педагогічна поема», де в художній формі відобразив

реальну історію колонії. У вказаних творах – «Педагогічна поема», «Прапори на

вежах» та ін. – А.С. Макаренко яскраво і переконливо показав значення фізичного

виховання дітей і молоді як складової всебічного розвитку людини. Згодом,

узагальнивши набутий виховний процес, педагог видав «Методику організації

виховного процесу» (1936 рік). У 1937 році виходить перший том «Книги для

батьків», наступного року – художньо-педагогічний роман про життя комуни ім.

Ф.Е. Дзержинського «Прапори на баштах». У 30-ті роки А.С. Макаренко написав

також низку педагогічних, публіцистичних, суспільно-політичних статей та

оповідань.

Літературна діяльність захопила Антона Семеновича, хоча ще певний час він

поєднував її з педагогічною. Творчий шлях А.С. Макаренка є одним із повчальних

прикладів служіння педагога своїй справі. Його творчість пройнята глибокою

любов’ю до дітей, відданістю ідеалам. А.С. Макаренко шукав засоби і форми

виховання особистості, створював новий педагогічний стиль, не завершуючи,

проте, своєю діяльністю старого періоду педагогічної культури.

А.С. Макаренко залишив багату педагогічну спадщину, написавши понад

150 творів (романів, повістей, сценарій, науково-педагогічних статей). За його

творами зняті художні фільми. Педагогічний досвід А.С. Макаренка аналізують і

вивчають як в Україні, так і у всьому світі. А.С. Макаренко розробив і здійснив

систему виховання «важких дітей», поєднавши у своїй педагогічній методиці

теорію виховного колективу і практику трудового виховання [2].

Великого значення педагог надавав естетичному оформленню різних видів

фізичного виховання і масової фізкультурно-спортивної роботи.

Життя дітей і молоді, їхня мораль і етика, підкреслював А.С. Макаренко,

повинні відповідати сучасним вимогам життя. Великого значення він надавав

вихованню в дітей і молоді свідомої дисципліни, яку розумів як «дисципліну

- 52 -

боротьби і подолання труднощів» і розглядав у тісному зв'язку з вихованням волі,

мужності та характеру. А.С. Макаренко визначив методи дисциплінування:

переконання, пояснення, громадська думка, авторитет старших, приклад педагогів

і батьків, добрі традиції школи, чіткий режим і внутрішній розпорядок у школі,

різні форми морального заохочення і покарання.

Надаючи великого значення особистості педагога – вихователя, А.С.

Макаренко висував до нього певні вимоги. Зокрема, він повинен мати добру

загальноосвітню, професійну і педагогічну підготовку, бути ініціативним,

активним, енергійним, життєрадісним, гуманним і чуйним, вимогливим до себе і

до вихованців, працювати творчо, «з вогником», уміти аналізувати свою роботу і

вивчати досвід інших фахівців, не боятися труднощів, мати педагогічний такт.

Щоб стати добрим педагогом, треба багато працювати над собою.

У «Книзі для батьків», яка є своєрідною енциклопедією сімейного

виховання, чимало місця відведено педагогіці дошкільного дитинства. А.С.

Макаренко зазначав, що трудове виховання потрібно починати в дошкільні роки.

Трудова участь дітей у житті сім'ї повинна починатися дуже рано і в доступній

дітям формі – у грі. З віком трудові доручення слід ускладнювати і відокремлювати

від гри. Праця не повинна перетворюватися у гру. Він радив батькам долучати

дітей до постійних господарських справ, не робити за них те, що малята спроможні

зробити самі.

Здавна йшла суперечка між педагогами. Одні стверджували, що дитина від

природи зла, й потрібно це зло в ній подолати; інші – що дитина добра, й слід це

добро розвивати. Для А.С. Макаренка дитина ні добра, ні зла: вона така, якою

зробило її суспільство, колектив. Він безмежно вірив у можливості людської

особистості змінюватися й так само безмежно – в силу виховання.

Принагідно, науково-теоретична спадщина А.С. Макаренка є науковим

підґрунтям для нинішніх і майбутніх поколінь педагогів та психологів.

Список використаних джерел

1. Ярмаченко М.Д. Макаренко Антон Семенович Енциклопедія освіти. Київ:

Юрінком Інтер, 2008.

- 53 -

2. Бойко А.М., Бардінова В.Д. Персоналії в історії національної педагогіки. 22

видатних українських педагоги: Підручник. Під заг. ред. А.М. Бойко Київ: ВД

«Професіонал», 2004. 576 с.

Зелюк В.В., кандидат педагогічних наук, ректор Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М.В. Остроградського

ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА А. С. МАКАРЕНКА У КОНТЕКСТІ

КОМПЕТЕНТНІСНО ОРІЄНТОВАНОЇ ОСВІТИ В ПОІППО

У статті розглядаються педагогічні ідеї А.С.Макаренка, аналізується

реалізація його педагогічної спадщини та основних концептуальних ідей,

можливість використання їх при формуванні ключових життєвих компетентностей

та професійної компетентності педагогічного працівника в системі післядипломної

педагогічної освіти.

Ключові слова: педагогічна спадщина, педагог, компетентність,

педагогічна майстерність, професійна компетентність педагога, колектив,

колективне виховання, навчально-виховний процес, особистість, гуманізм, мажор,

мажор філософії освіти.

Постановка проблеми. Входження України, української освіти у

європейську спільноту з урахуванням основоположних засад і принципів

Болонського процесу вимагають адаптації знань до потреб суспільства,

удосконалення національної системи освіти, відповідної підготовки учителя.

Україна прагне побудувати громадянське суспільство. Перед школою постало

завдання відродження духовності, національної культури, моральних цінностей,

виховання свідомого, активного, толерантного громадянина. Формування молодої

людини як всебічно розвинутої особистості має здійснюватись на основі

гуманізації навчально-виховного процесу, взаємозв’язку всіх видів виховання,

формування відповідних особистісних і професійних компетенцій педагогів.

Лише добре вмотивований до роботи, професійно підготовлений учитель зможе

ефективно навчати дітей і молодь.

- 54 -

Реформування загальноосвітньої школи потребує пошуку ефективних

педагогічних ідей і механізмів у класичній педагогічній спадщині, стимулює

звернення сучасних науковців до досвіду педагогів, які своєю діяльністю суттєво

сприяли прогресу освітньої практики та педагогічної думки. Для нас, освітян

Полтавщини особливо цінним і важливим є творче освоєння педагогічної

спадщини А.С.Макаренка, адже становлення його як педагога відбувалося на

Полтавщині. У вересні 1920 р. Полтавська губнаросвіта доручила А.С. Макаренку

організувати і очолити трудову колонію для неповнолітніх правопорушників

розташовану у відлюдному місці. Спочатку називалася колонією для дефективних

дітей куди збирали найважчих і найзанедбаніших дітей як у виховному, так і в

розумовому відношенні. Тут, в колонії, він отримав права яких не мав у звичайній

школі : "в колонії ми живемо розумніше і веселіше, ніж багато інших у місті, ми

живемо набагато вільніше і незалежніше.Найголовніше - ми можемо тут так

працювати, що робота нам приносить задоволення» [17, с. 6]. І далі: вся справа в

організації нового просвітницького досвіду...«навчитися так організувати

виховання, щоб наші досягнення характеризувалися удосконаленням системи

даної особистості в цілому… Я хочу почати роботу «на чистому полі» [17, с. 14,

16-17]. Тут, за 8 км від Полтави А.С. Макаренко реалізував «свободу і

незалежність» для творчих пошуків, зародяться педагогічні ідеї які зроблять його

воістину видатним. Він розробляє свою методику і «техніку» виховного процесу,

свою систему поглядів, відмінну від загальновідомої, загальновживаної. Якісно

змінює уявлення про теоретичні основи і практику виховання. А.С. Макаренко

створив наукову методику виховної роботи, одним із перших вдало реалізував на

практиці основні принципи системи виховання - принцип всебічного виховання:

поєднання фізичного, розумового, морального, естетичного, трудового виховання,

виховання почуття обов’язку, чесності і правдивості; послідовно провів у своїй

виховній системі принцип гуманізму; розробив модель образу життя людини в

колективі. Відмова від вивчення минулого дитини як основи організації виховного

процесу і зосередження на вивченні її особистості в процесі виховання та

перевиховання були принципово нові для педагогіки того часу. А. С.

- 55 -

Макаренко різко виступив проти пасивності ролі педагога, головною метою якого

визнавалося лише створення умов для розвитку особистості [25]. Розвиваючи

вчення про цілі виховання, А.С.Макаренко вказував, що педагог повинен мати

перед собою програму розвитку людської особи, людського характеру, яка

охоплює весь зміст особистості. «Я під цілями виховання розумію програму

людської особи, програму людського характеру причому в поняття характеру я

включаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх виявів, і внутрішньої

переконаності, і політичне виховання, і знання, геть усю картину людської особи;

я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особи, до якої

ми повинні прагнути».[19, с. 50].

А.С. Макаренко зробив вагомий внесок у розробку теорії колективного

виховання, розробив і апробував методику колективного виховання, технологію її

втілення. Суть ідеї полягає в необхідності створення єдиного трудового колективу

педагогів та вихованців, життєдіяльність якого служить розвитку особистості та

індивідуальності. Вузловий пункт теорії Макаренка - закон паралельної дії, тобто

органічної єдності виховання і життя суспільства, колективу та особистості. Що

забезпечує «свободу і самопочуття вихованця», який виступає суб'єктом, а не

об'єктом педагогічного впливу. Саме колектив, педагогічний, учнівський, є

вирішальним фактором у формуванні всебічно розвиненої особистості. Колектив

загальний і єдиний, але він дає можливість кожній окремій особистості розвивати

свої здібності, зберігати свою індивідуальність, йти вперед згідно своїх нахилів.

Такий підхід означав необхідність виявлення закономірної відповідності між

цілями, завданнями, засобами, методами, формами і результатами виховання.

Виховна практика ґрунтувалася на рефлексії досвіду педагога з урахуванням нових

соціальних, педагогічних, психологічних, інших знань сучасної науки.

Одним з основних принципів системи виховання А.С. Макаренко вважав

органічне поєднання навчання й виховання з продуктивною працею, становлення

особистості громадянина-трудівника в системі реальних виробничих відносин.

Праця школярів має бути організована як цілком серйозне виробництво й мати на

меті створення реальної продукції..[18].

- 56 -

А.С.Макаренко увійшов у класику світової педагогічної думки як новатор

інтенсивних методів навчання і виховання, один із засновників теорії і методики

колективного впливу. Збагатив вітчизняну педагогіку новими ідеями, які

практично реалізував у власній виховній роботі, органічно поєднуючи педагогічну

практику, теорію та залучення до соціальних норм поведінки майбутніх громадян

своєї країни. Педагогічна система А.С.Макаренка складна сукупність ідей і

практичних рішень: єдність виховання і життя; всебічний розвиток особистості;

взаємовідносини колективу і особистості; самоуправління в колективі; зв’язок

навчання із продуктивною працею. Він залишив нам у спадщину теоретичні праці,

художні твори, в яких наочно продемонстрував головні засади власної

педагогічної системи.

Формування професійних та ключових життєвих компетентностей у процесі

навчання є одним з актуальних завдань сучасної освіти. Осмислення у нових

соціально-економічних умовах педагогічної спадщини А.С. Макаренка, дає

можливість розкрити історично зумовлені аспекти формування інноваційних

моделей змісту освіти, використання її при формуванні ключових життєвих

компетентностей та професійної компетентності педагогічного працівника в

системі післядипломної педагогічної освіти.

Мета статті проаналізувати педагогічну спадщину А.С. Макаренка та виявити у ній

ідеї, актуальні в контексті запровадження компетентнісно спрямованої освіти,

формування професійних та ключових життєвих компетентностей педагогічного

працівника в системі післядипломної педагогічної освіти.

Аналіз досліджень і публікацій.

Дослідженням педагогічної спадщини А.С. Макаренка займались багато

вчених, серед них: І. Зязюн, Л. Григорова, М. Гриньова, Л. Гриценко, В. Єрмаков,

С. Карпенчук, Т. Кравченко, Б. Наумов, А. Ткаченко, О. Хромова та ін. Проблемі

визначення сутності та складових професійної компетентності педагога

присвятили свої праці І. Бех, Л. Гриценко, І. Гришина, М. Елькін, В. Зелюк, І.

Зязюн, Л. Коваль, Н. Кузьміна, А. Маркова, В. Стрельников, М. Ярмаченко та ін.

Творчий розвиток ідеї колективного виховання АС.Макаренка знайшли

- 57 -

відображення у роботах А.Сухомлинського, Т.Коннікової, Л.Новікової,

А.Куракіна та ін.. Протягом останніх років ці та пов’язані з ними питання

привертають увагу багатьох фахівців: В. Андрущенка, В.Астахової, С. Довгого, М.

Євтуха, Г. Калінічевої, Л. Крамаренка, В. Кременя, О. Кукліна, В. Литвина, В.

Лугового, В.Молодиченка, Л. Новікової, В. Рукасова, Т.Троїцької, М.Окси, В.

Шинкарука та ін..

С. Карпенчук у своєму науковому дослідженні доводить актуальність

педагогічної спадщини А. Макаренка сьогодні, вказуючи - інтеграція вченим

провідних педагогічних ідей сприяла тому, що він став новатором в усіх сферах

діяльності: освітній - диференціації навчання за природніми здібностями дітей;

виховній - програмування розвитку особистості з опорою на позитивне в людині

та її індивідуальні особливості (педагогічна психологія); трудовій - організація

колективно-групових і індивідуальних форм виробництва (синтез виробничої

діяльності) різних економічних формацій [7].

І. Зязюн, В. Кремень, В. Пащенко розкриваючи суть системи педагогіки

Макаренка, показали можливості творчого застосування його ідей в контексті

компетентнісно спрямованої освіти. І. Зязюн стверджує, «Освіта неможлива без

Учителя, з іменем якого пов’язані перемоги і поразки. Він завжди уособлював у

собі мудрість суспільної свідомості і мав непересічний вплив на все суспільство.

Він завжди був громадянином і професіоналом, він завжди був наставником,

поводирем у майбутнє» [3, с. 24-31]. На думку В. Кременя, учитель має бути

готовий до сучасної соціальної ролі - виховати людину, ефективну в

національному і глобальному демократичному просторі. Звідси акцент на

формування самодостатньої людини, перехід від авторитарної до толерантної

педагогіки, на надання всьому процесу взаємодії з учнем конструктивно-

позитивного змісту [8, с. 19].

В. Пащенко наголошує, що в виховній системі А. Макаренка окрім

домінанти колективу побутував і особистісний підхід до особистості, відповідно,

запорука успіху для педагога полягає в індивідуальному підході до дитини. [24].

- 58 -

Незважаючи на велику кількість наукових публікацій з актуальних питань освіти,

необхідним сьогодні є аналіз педагогічного спадку А.Макаренка в контексті

компетентнісно спрямованої післядипломної педагогічної освіти.

Виклад основного матеріалу. Погляди А.С.Макаренка на мету й основні

завдання виховання співзвучні з вимогами сучасного закону України "Про освіту",

"Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 рр"., Концепції

національного виховання де метою виховання в сучасній українській школі є

всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства. І

основним завданням освітян є виховання компетентної, творчої, здатної до життя

й діяльності в XXI столітті особистості. Сьогодення вимагає формування

педагогічної майстерності, вдосконалення знань, умінь і навичок педагога,

створення умов для підвищення рівня його професійного та особистісного

саморозвитку, готовності до інновацій, творення власної філософії освіти. На

думку І.Г. Єрмакова, життєва компетентність особистості включає уміння

орієнтуватися в соціальних ситуаціях; здатність обирати адекватні та ефективні

способи розв’язання життєвих проблем; знання своїх особистих якостей, своїх

достоїнств і недоліків; здатність до самовдосконалення та самозмін; здатність

розуміти й оцінювати інших людей, встановлювати з ними адекватні способи

спілкування, проявляти толерантність у стосунках; уміння керувати собою й

обставинами свого життя [2, с.169]. Потрібен педагог із високою компетентністю,

розвиненими творчими, дослідницькими здібностями, високим рівнем

інтелігентності, духовно-морального потенціалу, ерудованості, здатний до

безперервної освіти. Він має користуватись інноваційними підходами до

організації навчально-виховного процесу, володіти технологіями які

перетворюють навчання на цікавий, захоплюючий процес, сприяють розвитку

дослідницьких навичок вихованців, творчо застосовувати різноманітні методи з

урахуванням індивідуальних особливостей окремих вихованців і конкретної

педагогічної ситуації.

А.С.Макаренко надавав великого значення проблемам педагогічної

майстерності. На його думку оволодіння педагогічною майстерністю доступне

- 59 -

кожному педагогу за умови цілеспрямованої роботи над собою. Вона формується

на основі практичного досвіду, яким є праця, усвідомлена з точки зору її сутності,

цілей і технології діяльності. Педагог повинен бути патріотом своєї Батьківщини,

мати добру загальноосвітню, професійну і педагогічну підготовку, бути

ініціативним, гуманним, вимогливим до себе і вихованців. Великий педагог чітко

сформував той принцип, яким керувався у відносинах зі своїми вихованцями: "як

можна більше вимог до людини, але разом з тим як можна більше уваги до неї”

[20, с.111].

В ПОІППО ім. М.В.Остроградського велика увага приділяється вивченню і

застосуванню на практиці педагогічної спадщини А.С.Макаренка. Інститут має

достатній кадровий потенціал – це 87 науково-педагогічних працівників, з них 3

професори, 10 доцентів, 4 доктори наук та 18 кандидатів наук. Створено належні

умови для підвищення науково-методичного та професійного рівня педагогічних

кадрів.Згідно з науково-дослідною темою ПОІППО ім. М.В.Остроградського:

«Моделі взаємозв’язку наукових досліджень і освітніх практик в умовах

трансформації українського суспільства», «Теоретичніі та методичніі засади

розвитку та саморозвитку педагогічної майстерності в ІППО» (2015 – 2020)

діяльність інституту спрямована на удосконалення, розвиток загальних

компетентностей педагога, формулювання ним «власної філософії освіти», на

спонукання його до саморозвитку, самовдосконалення через систему взаємодії

«викладач – педагог» під час курсів підвищення кваліфікації та в міжкурсовий

період. Сприяння, через удосконалення громадянської і професійної

компетентності , формуванню впевненості педагогічного працівника у власних

можливостях щодо позитивних змін, впливу на розбудову громадянського

суспільства України. Впроваджуються інноваційні методи навчання:

дослідницький, біографічний, пошуковий, метод оцінювання навчальних

досягнень слухачів курсів за методом портфоліо та ін. У центрі уваги всіх

підрозділів удосконалення навчального процесу за дистанційною формою

навчання, впровадження навчальної платформи Moodle.

- 60 -

Щорічно ми виконуємо ліцензований обсяг підвищення кваліфікації 5 500

педагогічних працівників. Орієнтовно за рік понад 6000 педагогів охоплюються

заходами в міжкурсовий період.

У Стратегії розвитку ПОІППО ім. М.В. Остроградського, відповідно

концепції післядипломної педагогічної освіти, на 2017-2027 роки місією ПОІППО

визначається творення сучасного конкурентоспроможного освітнього середовища

Полтавської області задля здобуття найкращої освіти учасників навчально-

виховного процесу шляхом розвитку професіоналізму, педагогічної майстерності

і самоосвіти педагогів. Однією із стратегічних цілей ПОІППО на 2017-2027 роки

визначається “Удосконалення ключових процесів упровадження концепції “Нова

українська школа”, а стратегічним завданням створення умов, що сприятимуть

підвищенню результатів зовнішнього незалежного оцінювання випускників

навчальних закладів, високим показникам участі учнів області у міжнародних

порівняльних дослідженнях навчальних досягнень (PISA, TIMSS та інші).

Вирішення цього завдання передбачає підвищення компетентності вчителів

шляхом розроблення нових ефективніших програм професійного розвитку, їх

нових форматів відповідно до виявлення та рівня задоволення індивідуальних

освітніх потреб педагогічних працівників..

Відповідно до Концепції розвитку методичної служби Полтавської області

на 2015-2020 роки, для підвищення науково-методичного та професійного рівнів

педагогів в умовах творення нової моделі української освітньої системи створена

система науково-методичної роботи до якої входять: – 8 спеціальних

дослідницьких груп;– 23 авторські творчі майстерні учителів; конкурси «Учитель-

новатор»); «Учитель року»; постійно діючі семінари-практикуми для керівників

інноваційних навчальних закладів із розроблення моделей «Школи майбутнього».

Функціонують десять шкіл професійного зростання, серед них: «Школа

новаторства наукових і науково-педагогічних працівників»; «Школа молодого

керівника»; «Школа медіаосвіти»; «Школа молодого учителя Полтавщини»;

«Громадсько-активна школа»; «Школа новопризначених завідуючих Р(М)К та

НМЦ»; «Школа професійного зростання завідуючих Р(М)К та НМЦ» та ін. Діють

- 61 -

цикли обласних науково-практичних семінарів для директорів ЗНЗ, провідних

краєзнавців, координаторів експериментальної та інноваційної роботи.

З метою створення належних умов для підвищення науково-методичного та

професійного рівня педагогічних кадрів інститут здійснює низку проектів, або

включається у міжнародні чи всеукраїнські проекти. За останні 10 років ми маємо

значний досвід участі у близько 30 міжнародних програмах і проектах, серед них

відомі вам, українсько-нідерландський проект «Громадські платформи освітніх

реформ в Україні», українсько-польський проект «Лідери освітніх ініціатив»,

«Ініціативи Intel в освіті», словацько-український проект «Європа в школі-2»

Швейцарсько-український проект «Розвиток громадянських компетентностей в

Україні – DOCCU», та ін.

При проведенні практичних занять, круглих столів, заліків з метою розвитку

професійної, громадянської, наукової компетентності освітян застосовується

дослідницький метод навчання - слухачі залучаються до активної участі в

дослідженні проблеми, що розглядається шляхом постановки запитань, внесення

пропозицій, обговорення варіантів вирішення на основі власного досвіду. У

процесі курсів підвищення кваліфікації викладачі проводять групові,

індивідуальні консультації. На сайті ПОІППО працівниками інституту створено

Тематичні сайти, Платформи, де слухачі можуть отримати потрібну інформацію,

проводиться робота по запитах цільової аудиторії (Шляхи вирішення проблем

освіти в ОТГ). Зворотній зв’язок необхідна умова ефективної роботи навчального

закладу, дає можливість безперервного вдосконалення педагогічної та фахової

майстерності як науково-педагогічних працівників інституту, так і слухачів курсів

підвищення кваліфікації, освітян області.

В міжкурсовий період практичним потребам освітян Полтавщини відповідає

організація і проведення циклів науково-методичних заходів (обласних науково-

практичних семінарів, інструктивно-методичних нарад, конференцій, круглих

столів, Днів науки…). Марш науковців у галузі освіти” – святкове зібрання з

нагоди Днів науки, Європи в Україні (м. Полтава, ПОІППО, 19.05.2017) –

презентація наукової діяльності кафедр, запрошено науковців що працюють

- 62 -

безпосередньо в освітніх закладах області. Важливою, обов’язковою умовою

участі в них є підготовка педагогами тез виступу, готовність поділитися власним

досвідом вирішення проблем з тематики винесеної на обговорення. Що дає

можливість виявлення творчої активності, надати допомогу в різних сферах

діяльності.

Вагомою частиною системи забезпечення якості післядипломної

педагогічної освіти є оцінка результативності роботи науково-педагогічних

працівників Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної

освіти ім. М.В.Остроградського у формі визначення рейтингу. Запровадження

рейтингового оцінювання посприяло підвищенню мотивації до науково-

педагогічної роботи, створенню умов змагальності та здорової конкуренції в

колективі. Стало ефективним стимулом для активізації професійної, наукової

діяльності науково-педагогічних працівників. Зростає максимальне та середнє

значення кількості набраних балів по інституту: за 2013р.: (704,25; 216,75); за

2014р.: (806,36; 244,5); за 2015р.: (888; 288,94);за 2016р.(22 учасники): (1154;

327,85); за 2017р.(24 учасники):(915,55; 280,58). Пониження 2017 року

пояснюється ротацією науково-педагогічних працівників (вибуло 2 = 837,65 бала,

добавилось 4 = 624,4 бали). Підвищилась продуктивність, ефективність науково-

педагогічної роботи, що знайшло відображення у кількості і якості публікацій.

Підвищенню науково-методичного та професійного рівня педагогічних кадрів

велике значення мають наукові та науково-методичні видання інституту. За

останні десять років вони налічують близько 2-х тис. найменувань, серед них 17

монографій, 167 навчальних, науково-методичних посібників, 410 методичних

рекомендацій, 30 електронних видань та 1375 інших напрацювань.

Проблема застосування спадщини А.С.Макаренка в контексті розвитку

педагогічної майстерності, професійних компетентностей освітян в процесі

післядипломної педагогічної освіти також знайшла відображення в наукових

дослідженнях, публікаціях науковців ПОІППО: Білик Н.І., Ільченко В.Р., Ільченко

О.Г., Клепка С.Ф., Коваленко О.П., Королюк С.В., Литвинюк Л.В., Міщенко І.О.,

Пашко Л.Ф. [1, 4-6, 9-18, 23-24].

- 63 -

Так Н.І.Білик досліджувала проблему свободи творчості у поглядах А. С.

Макаренка як шлях до педагогічної майстерності вчителя [1]; Пашко Л.Ф

взаємозв’язок педагогічної практики А.C. Макаренка із структурними

компонентами моделі компетентнісно орієнтованої освіти [23]: “Можна з

упевненістю сказати, що ті якісні характеристики, які ми зараз називаємо

компетнтностями, з успіхом формувала педагогіка АС Макаренка. Можна

виділити такі структурні компоненти моделі компетентнісно орієнтованої освіти:

мета, що окреслює перспективи формування та життєву траєкторію особистості;

система знань, умінь і навичок, що визначає здатність особистості до здійснення

життєвої мети; освітнє середовище, яке стимулює ефективність методів, форм і

прийомів творчої діяльності для досягнення життєвих цілей; система цінностей,

що обумовлює формування громадянської компетентності, готовність служити

інтересам Батьківщини; основний зміст діяльності, для побудови життєвої

траєкторії особистості з досягненням найвищих результатів” [23, с. 17].

С.Ф.Клепко, відштовхуючись від змісту поняття "мажор" у творчості

АС.Макаренка піднімає проблему формування "мажору філософії освіти" як

системного опису центральних ідей філософії освіти, необхідного для розроблення

змісту підготовки і освіти педагогів, водночас як "веселої науки" та місця в ньому

уявлень про мажор як стиль організації педагогічної діяльності.[9, с.7-14]

С. Ф. Клепко, Л. В. Литвинюк розробили концепцію конструктивного

екологічного лідерства, яку представлено в навчальному посібнику-довіднику

«Формування лідерської компетентності в школі» [12]. Із метою розкриття для

вчителів можливостей збагачення арсеналу педагогічних механізмів впливу на

успішність учнів у книзі подано опис «проривних технологій» в освіті;

запропоновано методики визначення результативності експериментальної роботи

з формування лідерської компетентності особистості, матеріали для розроблення

педагогами лідерських міні-модулів уроків; представлено різні моделі вчителів-

лідерів.

У контексті підвищення професійної компетентності вчителів Л. В.

Литвинюк у статті «Начерки філософсько-педагогічного аналізу «Педагогічної

- 64 -

поеми» А. С. Макаренка» [16]. визначено роль автобіографічних наративів,

зокрема професійної саморепрезентації А. С. Макаренка у «Педагогічній поемі», в

удосконаленні професійної культури педагогів. Як зазначає дослідниця,

«виняткову цінність для теорії і практики управління педагогічним колективом

сучасної школи та самоменеджменту вчителя у його професійному вдосконаленні

належить умінню здійснювати аналіз своєї діяльності, приймати рішення щодо

напрямів і змісту подальшого саморозвитку» [16, с. 199]. Саме крізь призму цих

питань і розглянуто професійну біографію А. С. Макаренка. Із метою розвитку

управлінської компетентності директорів закладів загальної середньої освіти Л. В.

Литвинюк розроблено ділову гру “Я сказав свою маленьку, але таку потрібну

правду” (прес-конференцію А. С. Макаренка з питань управлінської майстерності

керівника закладу освіти), що передбачає вивчення педагогічної спадщини А. С.

Макаренка, визначення важливості його ідей для функціонування сучасної школи.

«Основне її призначення полягає в тому, щоб встановити зв’язок між історичним

управлінським досвідом і підвищенням ефективності діяльності керівника

сучасної школи» [17].

Завдяки спільним зусиллям працівників ПОІППО, широкої педагогічної

громадськості області створена і надрукована «Біла книга загальної середньої

освіти Полтавщини»: версія для обговорення». Тут представлено комплексний

аналіз проблем у системі освіти Полтавської області, їх можливих наслідків,

обраховано необхідні ресурси для впровадження дій і заходів. «Біла книга» є

робочим документом для широкого неперервного обговорення освітянами, усіма

зацікавленими та внесення відповідних пропозицій. З метою поширення і

впровадження в практику діяльності навчальних закладів, досвіду найкращих

освітян, в ПОІППО створено електронну книгу «Книга педагогічної слави

Полтавщини». Реалізується історико-краєзнавчий проект «Історія освіти і науки

Полтавщини», підготовка тому 6: «Освіта і наука» «ПОЛТАВІКИ Полтавської

Енциклопедії». Іде підготовка до видання колективної монографії ПОІППО з теми

«Моделі взаємозв’язку наукових досліджень і освітніх практик в умовах

трансформації українського суспільства»

- 65 -

Висновок. Узагальнюючи викладене, можна зазначити, що інноваційні

зміни, які відбуваються в Україні, вимагають поглибленої уваги до дослідження

проблеми особистості вчителя і постійного розвитку його компетентності, рівня

підготовленості до сучасних соціально-економічних вимог, модернізації сучасної

післядипломної педагогічної освіти.

На фоні цих завдань особливої уваги заслуговує використання педагогічної

спадщини А.С. Макаренка. Педагогічні ідеї, сформовані А.С. Макаренком у XX

столітті, мають отримати своє переосмислення та практичне втілення на етапі

розвитку, реформування Національної освіти України, післядипломної

педагогічної освіти.

Список використаних джерел

1. Білик Н. І. Свобода творчості у поглядах А. С. Макаренка як шлях до

педагогічної майстерності вчителя / Н. І. Білик // Витоки педагогічної майстерності

: збірник наукових праць ПНПУ імені В. Г. Короленка. – 2013. – № 1 (11). – С. 65–

72.

2. Життєва компетентність особистості : науково-методичний посібник / за ред.

Л.В. Сохань, І.Г. Єрмакова, Г.М. Несен. - К. : Богдана, 2003.-520с.

3. Зязюн І. А. Світоглядна парадигма освіти /1. А. Зязюн // Проблеми

інженерно-педагогічної освіти: зб. наук. праць /Українська інж пед.академія. - Х.,

2003. - Вип. 5. - С. 24-31.

4. Ільченко В. Р. Цінності освітньої моделі «Довкілля» у світлі педагогіки А. С.

Макаренко / В. Р. Ільченко, К. Ж. Гуз // Теоретико-практична спадщина А. С.

Макаренка в контексті євроінтеграційних тенденцій вітчизняної освіти : матеріали

міжнар. наук.-прак. конф., 1–2 квітня 2014 р. – Полтава : [б. в.], 2014.

5. Ільченко В. Р. Ідеї А. С. Макаренка в світлі засад освітньої моделі «Довкілля»

– як варіанта освіти для сталого розвитку / В. Р. Ільченко, К. Ж. Гуз // Витоки

педагогічної майстерності : збірник наукових праць. – 2013. – Вип. 11. – С. 58–62.

6. Ільченко О. Г. Освітня модель «Довкілля» як освіта стійкого розвитку у

світлі педагогіки А. С. Макаренка / О. Ільченко // Теоретико-практична спадщина

А.С. Макаренка в контексті євроінтеграційної тенденції вітчизняної освіти :

- 66 -

матеріали міжнародно-наукової конференції, 1–2 квітня 2014 р. – Полтава : [б. в.],

2014.

7. Карпенчук С. Г Педагогічна технологія А. С. Макаренка і сучасність:

монографія / С. Г. Карпенчук. - Рівне: Рівненський ДГУ, 2000. - 340 с.

8. Кремень В. Г. Освіта і наука в Україні - інноваційні аспекти: Стратегія.

Реалізація. Результати. / В. Г Кремень. - К.: Грамота, 2005. - 447 с.

9. Клепко С. Ф. Мажор філософії освіти / С. Ф. Клепко // Спадщина А. С.

Макаренка в контексті пріоритетів освіти XXI століття : збірник статей за

матеріалами міжрегіонального науково-методичного семінару, 13 березня 2013 р.,

м. Полтава. – Полтава : ПОІППО, 2013. – 108 с. – С. 7–14.

10. Клепко С. Ф. Рецензия на книгу Гётца Хиллига "В поисках истинного

Макаренко. Русскоязычные публикации (1976–2014)" // Постметодика. – 2014. – №

4 (119). – С. 57–58.

11. Клепко С. Ф. Мажор философии образования // Воспитание в школе. – 2016.

– № 4. – С. 16–21.

12. Клепко С. Ф. Формування лідерської компетентності в школі / С. Ф. Клепко,

Л. В. Литвинюк. – Полтава : ПОІППО, 2012. – 270 с.

13. Коваленко О. П. Літературна спадщина А.С. Макаренка у вимірі XXІ

століття / О. П. Коваленко, О. Бромот // Спадщина А.С. Макаренка в контексті

пріоритетів освіти XXІ століття : зб. ст. за матеріалами міжрегіонального науково-

методичного семінару. – Полтава : ПОІППО, 2013.–108 с. – С. 43–47.

14. Королюк С. В. Проектування як умова розвитку професійної культури

менеджера освіти / С. В. Королюк // Педагогіка А.С. Макаренка в полікультурному

освітньому просторі : матеріали міжнародної науково-практичної конференції,

присвяченої 125-й річниці з дня народження А.С. Макаренка, 12–14 березня 2013

року, м. Полтава. – Полтава : [б. в.], 2013. – С. 71–73.

15. Королюк С. В. Роль ефективних фасилітаторів змін // Теоретико-практична

спадщина А. С. Макаренка в контексті євроінтеграційних тенденцій вітчизняної

освіти : матеріали XIII міжнародної науково-практичної конференції, 1–2 квітня

2014 року, м. Полтава / С. В. Королюк. – Полтава : [б. в.], 2014. – С. 47–48.

- 67 -

16. Литвинюк Л. В. Начерки філософсько-педагогічного аналізу «Педагогічної

поеми» А. С. Макаренка / Л. В. Литвинюк // Витоки педагогічної майстерності. –

2014. – Вип. 13– (Серія «Педагогічні науки»). – С. 198–202.

17. Литвинок Л. В. Ділова гра як засіб підвищення професіоналізму керівників

шкіл / Л. В. Литвинюк // Науковий часопис НПУ ім. М. Драгоманова. – № 13(23).

– 2010. – («Творча особистість учителя»). – С. 127–130.

18. Міщенко І. О. А. С. Макаренко про мету й засоби виховання / І. О. Міщенко

// Спадщина А.С. Макаренка в контексті пріоритетів освіти XXI століття : збірник

статей за матеріалами міжрегіонального наук.-метод. семінару, 13 березня 2013 р.,

м. Полтава. – Полтава : ПОІППО, 2013. – С. 38–42.

19. Макаренко А.С. Педагогические сочинения: В 8-ми т. - Т.7. - М., 1985.

20. Макаренко А.С. Трудовое воспитание / А.С. Макаренко. — М. :

Просвещение, 1964. — 247 с

21. Макаренко А. С. Методика виховної роботи /С. Макаренко. - К. : Радянська

школа, 1990. - 366 с.

22. Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу. Твори: У 7-и т. -

К., 1954. - Т. 5.

23. Пашко Л. Ф. Ідеї А.С. Макаренка в світлі пріоритетних напрямків сучасної

освіти / Л. Ф. Пашко, Ю. З. Колос // Спадщина А.С. Макаренка в контексті

пріоритетів освіти XXІ століття : зб. ст. за матеріалами міжрегіонального науково-

методичного семінару. – Полтава : ПОІППО, 2013.–108 с. – С. 15–19.

24. Пашко Л. Ф. Ідеї А. С. Макаренка в світлі профільної компетентнісно

орієнтованої освіти / Л. Ф. Пашко // Матеріали міжн. наук.-практ. конф.

«Педагогіка А.С. Макаренка в полікультурному освітньому просторі», 12–14

березня 2013 р., м. Полтава. – Полтава : [б. в.], 2013. – 157 с. – С. 131–132.

25. Пащенко В. Учення Антона Макаренка в контексті викликів системи

виховання ХХІ століття /В. Пащенко //Педагогічні науки: зб. наук. праць. Вип. 2. -

Полтава: Полтавський ДПУ імені В. Г Короленка 2009. - С. 102-108

26. Фрадкин Ф. А. Предмет, специфика педагогики в советской теории 1920 -

1930-х гг. и особенности педагогической концепции А. С. Макаренко / Ф. А.

- 68 -

Фрадкин // Макаренко: альманах; гл. ред. А. А. Фролов. - М.: Нар. образование,

2008. - №2. - С. 74 — 77.

Зонь В.В., кандидат педагогічних наук, провідний науковий співробітник Науково- дослідного

центру Військового інституту Київського національного університету

імені Тараса Шевченка Адамадзе К.П.,

Аспірант Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

МІЖНАРОДНІ ВИМІРИ І АКТУАЛЬНІСТЬ ВИХОВНОЇ

ПЕДАГОГІКИ А. С. МАКАРЕНКА

Постановка проблеми. На сучасному етапі ведення бойових дій в Україні

перед вищими навчальними закладами ставляться підвищені вимоги з боку

суспільства, держави і самого життя. Пріоритетними стають питання

відродження духовності українського народу, національної культури, моральних

цінностей, прав і свобод особистості, враховуючи, що цю ідею на фронті

підтримали люди різних націй і народностей.. У зв’язку з цим формування та

підготовка майбутніх фахівців повинні здійснюватись на основі реалізації досвіду

бойових дій в навчально-виховному процесі. Новий підхід у галузі виховання

полягає в тому, щоб організувати процес формування особистості на основі

взаємозв’язку, взаємного проникнення всіх видів виховання, покликаних

формувати різнобічно розвинуту молоду людину. Сучасна тенденція розвитку

української історії педагогіки виявляється у зверненні науковців до тих

особистостей, які своєю діяльністю суттєво сприяли прогресу освітньої практики

та педагогічної думки. З позицій сьогодення очевидно, що визначний педагог

А.С.Макаренко зміг піднятися до рівня світової педагогічної думки і увійшов до

класики сучасної педагогіки як новатор інтенсивних методів навчання і

виховання, один із засновників теорії і методики колективного впливу. Теорія

педагогічного колективу, вплив його на виховання, розроблена і втілена в життя

- 69 -

Макаренком, і сьогодні допомагає оновити виховну роботу в закладах освіти.

Саме колектив, на його думку, є вирішальним фактором у формуванні різнобічно

розвиненої особистості. А модель учнівського колективу, створена великим

педагогом, є неперевершеною. А.С.Макаренко збагатив вітчизняну педагогіку

новими ідеями, які практично реалізовував у власній виховній роботі.

Творчий розвиток ідеї колективного виховання А.С.Макаренка знайшли

відображення у роботах А.О.Сухомлинського, Т.Є.Коннікової, Л.І.Новікової,

А.Т.Куракіна та ін..

Аналіз досліджень і публікацій. Педагогіка XXI століття – це, перш за все,

наука про дитину, її виховання та розвиток. Безперечно, серед найбільших

завоювань нашої вітчизняної, а значить і світової культури в XX столітті особливо

виділяється педагогічна спадщина А.С.Макаренка, яка і нині залишається

об’єктом наукового вивчення і продовжує викликати безліч суперечливих і

неоднозначних тлумачень у вітчизняних і зарубіжних педагогів, а його ідеї

набувають подальший розвиток у різних освітньо- виховних системах. Його

науково-теоретична спадщина є науковим підгрунтям для нинішніх і майбутніх

поколінь педагогів. За глибоким переконанням ученого, питання виховання

повинні стати єдиним цілим, охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи,

всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім’ї.

Метою даної статті є - на основі аналізу спадщини видатного педагога XX

століття А.С.Макаренка показати, що порушення принципу єдності виховання і

навчання, колективу і особистості, сім’ї і школи зводить нанівець прагнення до

досягнення всебічного гармонійного розвитку дитини.

Виклад основного матеріалу. Для кожної епохи і для кожного

покоління, вважав Макаренко, мета виховання повинна визначатися

діалектично. Його погляди на мету й основні завдання виховання співзвучні з

вимогами сучасного стану України Визначаючи мету виховання,

А.С.Макаренко запитував: звідки випливає мета виховання, виховної роботи? І

відповідав: з наших суспільних потреб, з нашого суспільного життя.

Розвиваючи вчення про цілі виховання, він вказував, що педагог повинен мати

- 70 -

перед собою програму людської особи, людського характеру, яка охоплює

весь зміст особистості. Питання виховання волі й характеру були провідними

у всій теоретичній і практичній діяльності А.С.Макаренка. Визначний педагог

, як ніхто інший, категорично поставив питання про моральне обличчя

особистості, як рушійної сили її поведінки та вчинків, наголошуючи “не може

бути виховання, якщо не зроблено центральну установку на цінність людини”.

Педагогічна система А.С.Макаренка – це складна сукупність ідей і

практичних рішень: єдність виховання і життя; самоуправління в колективі;

взаємовідносини колективу і особистості; зв’язок навчання із продуктивною

працею; всебічний розвиток особистості; роль сім’ї у вихованні дітей. Великий

педагог говорив: “ Педагогіка душі – широка стихія виховання, яка

здійснюється усім нашим життям“[6,с.73]. Завдання всебічного розвитку дітей

Макаренко вбачав у поєднанні фізичного, розумового, морального,

естетичного, трудового виховання. І хоча його ідеї відповідали змісту і

завданням радянської педагогіки, проте водночас вони є свідченням

обізнаності українського педагога з працями видатних вітчизняних і

зарубіжних філософів, психологів. А.С.Макаренко обґрунтував взаємозв’язок

навчально-виховного процесу з виробничою працею, колективу і особистості,

сім’ї і школи. Значну увагу він приділяв розвитку у молодих людей

громадянських якостей. А.С. Макаренко вважав, що мета індивідуального

виховання полягає у визначенні перспективи розвитку здібностей людини,

формуванні її характеру. Великого значення надавав вихованню у дітей і

молоді свідомої дисципліни, яку розумів як “дисципліну боротьби і подолання

труднощів”. Відомо, що в основу свідомої дисципліни він ставив єдність

високої вимогливості до учнів і справжньої поваги до них, причому вимагав

паралельної роботи з озброєння вихованців теорією моралі. Він наголошував,

що “діти мають свій тип емоційності, свою ступінь виразності духовних

рухів”[2]. Велике значення в практиці виховання Макаренка мало не лише

словесне формулювання вимоги, але й відповідна організація виховного

середовища. Методику, яка відкриває можливість виховання уміння й

- 71 -

готовності виявити зусилля особистості з метою стати кращим, уперше

запропонував великий педагог положенням, що відоме як “авансування

особистості”, яке можна розглядати як форму вимоги колективу до неї. Він

вважав, що “все виховання повинно розвивати почуття обов’язку”[3].

Макаренко обстоював діалектичну педагогіку, педагогіку активного

виховання і наполягав на тому, що “людину треба не ліпити, а кувати”.

Великий педагог чітко сформував той принцип, яким керувався у відносинах

зі своїми вихованцями: “як можна більше вимог до людини, але разом з тим як

можна більше уваги до неї”[3, с.111].

У творчій спадщині видатного педагога А.С.Макаренка особлива увага і

значення належить постаті викладача. Великий педагог наголошував, що виховує

все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше – люди. З них на першому місці

– батьки і педагоги. У статті “Про мій досвід” А.С.Макаренко пише: “Треба вміти

сказати так, щоб вони в нашому слові відчули вашу волю, вашу культуру, вашу

особистість. Цьому потрібно вчитися”[3,с.242]. Він стоїть на тому, щоб

спілкування педагогів і учнів базувалось на дружніх взаєминах, повазі вчителя до

особистості учня, вірі в його сили і можливості. Товариська взаємодія вчителя і

учня має бути органічною, цільною. Колектив учителів має здійснювати не

авторитарний, а виключно педагогічний вплив на учнів. Найбільший шлях до

виховання вбачав у створенні таких умов, коли вихованці є водночас і

вихователями. Тому необхідно виховувати через життя, роботу, прагнення

колективу. Він вважав, що “вчитель покликаний створити зразкову організацію,

берегти її, покращувати, і передавати її новому викладацькому складу”[5]. Як

педагог і психолог, він глибоко аналізував усі явища виховного процесу:

підготовку вчителя до уроків, процес навчання на заняттях, пояснення нового

матеріалу, перевірку засвоєння знань, вияв здібностей, професійних нахилів.

Метод виховання А.С.Макаренка назвав “інструментом дотику до

особистості”[5]. Він вважав, що у співробітництві з вихованцями таких

“інструментів” педагог може знайти багато. Його виховна система розроблялась

як модель майбутнього “нового” суспільства. У своєму педагогічному досвіді

- 72 -

Макаренко намагався створювати умови для розкриття та розвитку

індивідуальних здібностей і такої атмосфери, в якій будь-яка творчість і прояв

індивідуальних здібностей і талантів розглядались як цінність, можливість

збагачення свого життя. “Якою стане в майбутньому сьогоднішня молода людина

– вважлива моральна, політична, економічна задача нашого суспільства”, - вважав

А.С.Макаренко. Він був переконаний, що необхідно створювати можливість

кожній окремій особистості розвивати свої особливості, зберігати свою

індивідуальність [2].

Великого значення великий педагог надавав проблемам педагогічної

майстерності. Справжня майстерність виховання, за А. С. Макаренком, полягає в

тому, щоб дати широкий простір громадським силам, думці, самоуправлінню,

виховному впливу колективу. На його думку, педагог повинен бути патріотом

своєї Батьківщини, мати добру загальноосвітню, професійну і педагогічну

підготовку, бути ініціативним, гуманним, вимогливим до себе і вихованців.

Щоб зрозуміти позицію А.С.Макаренка щодо виховання, слід пам’ятати

його слова : “Наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша

щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це наші сльози, це

наша провина перед іншими людьми”.

Внесок А.С.Макаренка в розробку методики виховання ми бачимо і в тому,

що він не лише показав, що повинен робити вчитель, але й розкрив, як це слід

робити: “Виховання дітей – це легка справа, коли вона робиться без нервів, на

основі здорового, спокійного нормального, розумового і веселого

життя”[3,с.157]. “Навчити людину бути щасливою – неможливо, але виховати її

так, щоб вона була щасливою, можна”, пише він. Методика виховання, за влучним

зауваженням Макаренка не терпить стереотипних рішень і навіть доброго

шаблону. Творчий підхід до використання методів – обов’язкова умова успішного

виховання.

“Педагогічна поема”, статті з питань педагогіки, листи друзям розкривають

його педагогічні “таємниці”. Одна з них – безмежна, величезна любов до своїх

вихованців. Він стверджував, що духовний світ колективу і духовний світ

- 73 -

особистості формуються завдяки взаємному впливові. На особистість здійснює

величезний вплив колектив, але і колективу немає, якщо немає багатогранного,

духовно багатого світу особистостей.

Керуючись у роботі законодавчими документами Міносвіти і науки

України, надбаннями світової і вітчизняної педагогіки, методиками, що

розробили М.Пирогов, А. Макаренко, В.Сухомлинський, К.Ушинський і багато

інших, можна з упевненістю сказати, що виховна система нашого навчального

закладу – це не кількість проведених заходів, а спосіб життя колективу за певними

законами, традиціями, з чітко визначеною структурою прав та обов’язків.

Включення особистості в таку систему сприяє її розвитку й вихованню високих

моральних якостей.

Отже, розроблена на фундаментальній психолого-педагогічній основі та

впроваджена в навчальному закладі, виховна система Макаренка мала не тільки

педагогічну, але й загально соціальну значущість як така, що заснована на

принципах гуманізму, поваги до людини, віри в її сили і можливості, спрямована

на розвиток особистості учня як активного суб’єкта виховання [4].

Висновок. Педагогічні ідеї, сформовані А.С. Макаренком у XX столітті,

мають своє практичне втілення на етапі розвитку та реформування Національної

освіти України, на четвертому році війни. Це скажімо, роль спілкування людини

з людьми в колективі для власного саморозвитку, самопізнання, соціалізації.

Можливо стверджувати, що він обґрунтував науковий підхід до визначення мети

виховання активіста і патріота; вирішив практично проблему поєднання

виховання навчання з виробничою працею; заданням спільного виживання в

буремні роки, реалізував на практиці принцип різнобічного виховання

особистості; послідовно провів у своїй виховній системі принцип певного

гуманізму; розробив модель образу життя людини в колективі. Думки видатного

педагога про провідні напрями організації колективу містять у собі різноманітні

аспекти діяльності та багатосторонній вплив на особистість вихованця.

А.С.Макаренко зазначав, що колектив потрібен для захисту людини, особистості.

І саме таку колективність ми повинні сповідувати нині, колективність, яка б

- 74 -

сприяла, дозволяла формувати самодостатню, розвинуту особистість. Отже, його

спадщина – досягнення всього прогресивного людства, яке прагне до різнобічної

якісної освіти.

Список використаних джерел

1. Прокопенко І.Ф. Сучасні педагогічні технології в підготовці вчителів:

Навч. посібник / Ф. І. Прокопенко, В. І. Євдокимов. – Харків: Колегіум, 2008,

- C. 267-273.

2. Макаренко А.С. Коллектив и воспитание личности. М.”Педагогика”, 1972. –

345 с.

3. Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу. Твори: У 7-и т. –

К., 1954. – Т. 5.

4. Макаренко А.С. Твори: в 5-ти томах. – Т.5. – К., Рад. шк., 1954.

5. Макаренко А.С. Проблеми шкільного радянського виховання. Лекція 2.

Дисципліна, режим, покарання та заохочення//Твори в семи темах. –Т.5 –c.132.

6. Макаренко А.С. Издательство второе. М., 1990, 414с.

7. Мешко О.І. Історія української школи і педагогіки / О.І. Мешко, О.І.

Янкович, Г.М. Мешко. – Тернопіль, 1999. – 200с.

8. Ярмаченко Н.Д. Педагогическая деятельность и творческое наследие А.

С. Макаренко: Кн: для учителя / Н. Д. Ярмаченко. – К.: Рад. шк., 1989. –191 с.

Зонь В.В., кандидат педагогічних наук, провідний науковий співробітник Науково-дослідного центру Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка Дубінченко Ю.М., молодший науковий співробітник лінгвістичного науково-дослідного управління Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка

А. С. МАКАРЕНКО ПРО СУТНІСТЬ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ ТА

ОСОБИСТІСТЬ ВИХОВАТЕЛЯ І ЇЇ АКТУАЛЬНІСТЬ

- 75 -

ПІД ЧАС БОЙОВИХ ДІЙ

Постановка проблеми. Протягом історичного розвитку педагогічної думки

процес ви-ховання завжди перебував в центрі уваги у вчених і практиків. Протягом

історії виховання було провідним родовим поняттям педагогіки, від якого

походять видові категорії: педагогічна діяльність, цілісний виховний процес,

освіта і навчання, саморозвиток особистості. Зміст виховання поновлювався з

розвитком практичного досвіду, педагогічної науки та її провідної доктрини.

Суттєвий внесок у розвиток теорії виховання було зроблено видатним вітчизняним

педагогом Антоном Семеновичем Макаренком.

Формулювання мети статті. Метою означеної статті є висвітлення сутності

виховного процесу через педагогічні відкриття А.С.Макаренка, визначення ролі

вихователя у вирішенні складних виховних завдань, а особливо під час бойових

дій в державі.

Виклад основного матеріалу. А.С. Макаренко у своїх творах зазначав, що

виховання є найважливішою функцією школи, самостійною галуззю педагогічної

діяльності, пов’язаної з навчальним процесом, але має свої специфічні цілі,

функції, теоретичні основи та методику. “У нас серед педагогічних мислителів

нашого часу і окремих організаторів педагогічної роботи має місце переконання,

що ніякої особливої, окремої методики виховної роботи не потрібно. Що методика

викладання, методика навчального предмета повинна містити в собі й усю виховну

думку. Я з цим не погоджуюся, я вважаю, що виховна область – область чистого

виховання – є в окремих випадках, окрема область, відмінна від методики

викладання [3;124].

Антон Семенович Макаренко був переконаний в тому, що незалежно від

підходу до процесу виховання, у будь-якому випадку предметом виховання

виступає людина, що відчуває відповідний вплив. Сутність виховання полягає в

такій взаємодії, коли вихователь має впливати на вихованця. Тобто виховання

виступає одним з видів діяльності щодо перетворення людини або групи людей.

“Я впевнений в абсолютно безмежній могутності виховного впливу. Я впевнений,

що коли людина погано вихована, то в цьому виключно винні вихователі. Якщо

- 76 -

дитина хороша, то цим вона теж зобов’язана вихованню, своєму дитинству”

[4;124].

Видатний педагог наголошує на тому, що виховання є цілісною системою,

системоутворюючим чинником якої виступають цілі, які формуються потребами

суспільства і самих вихованців. “Я впевнений, що ніякий засіб не можна

розглядати окремо взятим від системи. Ніякий засіб... не може бути визнаним ні

позитивним . ні негативним, якщо ми розглядаємо його окремо від інших засобів,

від цілої системи, від цілого комплексу впливів” [3;128].

А.С. Макаренко був прибічником соціальної методики виховної роботи,

розглядаючи її як окрему галузь педагогіки, “яка має свою логіку, порівняно

незалежну від логіки роботи освітньої”; при цьому педагог наголошував на тому,

що “школа повинна бути єдиним колективом, в якому організовані всі виховні

процеси. На думку педагога, виховання – це перетворювальна діяльність,

спрямована на зміни психічного стану, світогляду і свідомості, знань і способів

діяльності, особистості, ціннісних орієнтацій вихованців” [1;125].

Специфіка виховного процесу розкривається у визначенні мети і позиції

вихователя відносно до вихованця. При цьому вихователь повинен враховувати

єдність природної, генетичної, психологічної та соціальної сутності вихованця, а

також його вік і умови життя. “Невизначеність виховного процесу в школі,

розпорошеність педагогічних сил, побоювання сміливого почину знижують

ефективність праці навіть талановитих учителів”, – робить висновок А.С.

Макаренко у своїй статті [3;353].

Доцільно погодитись з видатним педагогом, що “педагогіка є найбільш

діалектична, рухлива, надто складна й різноманітна наука” [3;104]. З плином

історії виникла потреба в усвідомленні процесу виховання, визначення його

специфіки. А саме, в уточненні цілей виховання та рівнів її реалізації, специфіці

засобів і напрямів виховання: “Цілі виховної роботи можуть бути виведені тільки

із суспільної вимоги, з його (суспільства) потреби” [7;167].

Докорінного значення надавав А.С.Макаренко виховному впливу колективу,

він стверджував, що “... правильне виховання повинно бути організоване шляхом

- 77 -

створення єдиних, сильних, впливових колективів” [1;104]. На думку М.Ю.

Красовицького, є всі підстави вважати означене вище твердження А.С. Макаренка

педагогічним законом, концепція виховного колективу вченого стала ключем до

з’ясування найскладнішого питання методології виховання як суспільного явища.

Педагог зазначає, що в умовах демократичної школи немає сенсу відмовлятися від

виховання в колективі і через колектив за умови глибокого сучасного

філософського і педагогічного усвідомлення цього принципу [9].

А.С.Макаренко зазначав, що для досягнення виховних завдань можливо

добирати різні поєднання методів, прийомів і засобів. При визначенні методів

необхідно орієнтуватися на позиції вихователя в доборі способів виховної

взаємодії. Педагог визначає низку взаємодій, що виникають між вихователем і

вихованцем: способи впливу на характер ставлення ви-хованця до самого себе;

включення його до системи спілкування з однолітками; способи корекції

світогляду; зміна ціннісних установок і стиля поведінки. Звідси випливає, що

метод виховання виступає одним з інструментів не лише впливу на людину, а й

взаємодії.

За А.С. Макаренком, вихователь добирає і використовує систему методів

відповідно до поставленої мети. Оскільки вони виступають “інструментами

доторкання до особистості”, при їх доборі доцільно враховувати всі тонкощі,

особливості особистості вихованця. Не існує позитивного чи негативного методу.

Ефективність вирішення виховних завдань залежить від багатьох чинників та

умов, а також від послідовності й логіки застосування сукупності методів.

Суттєве місце в педагогічній теорії А.С. Макаренка здобуло твердження про те,

що най-важливішим шляхом до ефективного виховання дітей виступає така

організація їхнього життя, яка сприяє формуванню в них певних поглядів,

стосунків, звичок. “Істинна сутність виховної роботи... полягає зовсім не у ваших

розмовах з дитиною, не в безпосередньому впливі на дитину, а в... організації

життя дитини” [7;84]. Досліджуючи проблему закономірностей організації

дитячого колективу, впливу колективу на особистість, Макаренко не стверджував,

що в усіх випадках треба використовувати колектив. Лише гармонія інтересів

- 78 -

особистості і колективу можуть забезпечити його життєдіяльність і виховний

вплив на кожного. Ця залежність підтверджена педагогічною практикою,

багаточисленними дослідженнями.

Видатний педагог наголошував на тому, що “колектив вимагає від особистості

певного внеску в загальну трудову і життєву скарбничку” [5;143]. Виховний зміст

цього положення не викликає сумнівів, оскільки людина не може бути

повноцінним громадянином своєї країни, піклуючись лише про власні інтереси і

нічого не віддаючи суспільству. Людина – суспільна істота за своїм походженням

і не може існувати, а провідне, розвиватися, не вступаючи в колективні стосунки.

Розвиваючи, викреслюючи теорію колективу, А.С. Макаренко великого

значення нада-вав традиціям: “Ніщо так не скріплює колектив як традиція.

Виховати традиції, зберегти їх – надзвичайно важливе завдання виховної роботи”

[1;112]. У сучасній педагогічній практиці методика колективних традицій дозволяє

створювати справжні, життєтворчі, зрілі шкільні колективи – гімназійні родини,

школи-сім’ї тощо.

Значної уваги в практичній діяльності та в теоретичних узагальненнях педагог

надавав ролі вихователя. Адже обмежений у свободі творчості, під тягарем

дріб’язкових перевірок і регламентуючих наказів, він не здатний принести користь

дітям. За А.С. Макаренком, вихователь повинен мати право на творчий ризик

заради своїх вихованців. “Вихователь повинен уміти організовувати, ходити,

жартувати, бути веселим, сердитим. Вихователь повинен поводитися так, щоб

кожен рух його виховував, і завжди повинен знати, чого він прагне в даний момент

і чого він не хоче” [2;162]. Уміння говорити правильно виразно, уміння жестом,

мімікою поглядом виражати свої почуття і ставлення, уміння керувати своїм

психічним станом, бачити себе збоку значною мірою визначають успішність

педагогічного спілкування. Педагогічна техніка є той комплекс умінь, які

допомагають учителю більш грунтовно, яскравіше, талановитіше виразити себе,

досягти оптимальних результатів у виховній роботі. “Я переконаний, що в

майбутньому у педагогічних вищих навчальних закладах обов’язково будуть

викладатися і постановка голосу, і поза, і володіння своїм організмом, і володіння

- 79 -

своїм обличчям, і без такої роботи і не уявляю собі роботи вихователя”, – мріяв

А.С. Макаренко [2;162].

Всією педагогічною практикою, теоретичними висновками А.С. Макаренко

намагався знайти відповідь на запитання, в якому співвідношенні знаходиться

професійна компетент-ність та педагогічна майстерність вихователя. Відкидаючи

твердження про передбачува-ність педагогічної майстерності вродженими

особливостями, задатками, педагог показав обумовленість рівнем професійної

компетентності. Педагогічна майстерність, заснована на вмінні, на кваліфікації, на

думку педагога, це знання сутності виховного процесу, уміння його побудувати,

привести в рух. Оволодіння педагогічною майстерністю доступне кожному

вихователю за умови цілеспрямованої роботи над собою. Вона формується на

основі практичного досвіду. Та не всякий досвід стає джерелом професійної

майстерності. Таким джерелом виступає праця, усвідомлена з точки зору її

сутності, цілей та технології діяльності. Педагогічна майстерність – це сплав

особистісно-ділових якостей і професійної компетентності вчителя-вихователя [7].

“Виховує, – зазначав А.С. Макаренко, – все: люди, речі, явища, але насамперед

і найбільше – люди. З них на першому місці – батьки і педагоги. З усім складним

світом навколишньої дійсності дитина входить у незліченні стосунки, кожен з яких

неминуче розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюється

фізичним і моральним зростанням самої дитини... Спрямувати цей розвиток і

керувати ним – завдання вихователя” [8;20].

Висновки з дослідження і перспективи розвідок із напрямку. Таким чином,

доцільно

зробити висновок, що перебудова виховного процесу в сучасних умовах ведення

бойових дій передбачає звернення до педагогічної спадщини А.С. Макаренка,

сутність якої полягає у створенні умов для співпраці педагогів і вихованців у

єдиному дружньому колективі, котра міцним підґрунтям для формування

здорового суспільства. Творче використання практичних і теоретичних порад

видатного педагога, безумовно, є важливою складовою виховної діяльності

вчителя і вироблення в нього педагогічної техніки.

- 80 -

Список використаних джерел

1. Макаренко А. С. Методи виховання / А. С. Макаренко // Твори у 7-ми томах.

– К.: Радянська школа, 1953. – Т.5. – С. 17–125

2. Макаренко А. С. Педагогіка індивідуальної дії / А. С. Макаренко // Твори у

7-ми томах. – К. : Радян-

ська школа, 1953. – Т.5. – С. 111а – 205

3. Макаренко А. С. Проблеми виховання в радянській школі / А. С. Макаренко

// Твори у 7-ми томах.

– К. : Радянська школа, 1953–1955. – Т.5. – С. 67–139

4. Макаренко А.С. Художня література про виховання дітей / А. С. Макаренко

// Твори у 7-ми томах.

– К.: Радянська школа, 1953. – Т.5. – 460 с.

5. Макаренко А. С. Педагоги пожимают плечами / А. С. Макаренко //

Педагогические сочинения в

8-ми томах. – М. : Педагогика, 1983. . – Т.1. – С. 213–249

6. Макаренко А. С. “ФД – 1”: Очерк / А. С. Макаренко // Педагогические

сочинения в 8-ми томах. – М. :

Педагогика, 1983. – Т.4. – С. 205–218

7. Макаренко А. С. Опыт методики работы детской трудовой колонии / А. С.

Макаренко // Педаго-гические сочинения в 8-ми томах. – М. : Педагогика, 1983. –

Т.1. – С. 26–318

8. Макаренко А.С. Мої педагогічні погляди / А. С. Макаренко // Твори у 7-ми

томах. – К.: Радянська школа, 1953. – Т.4. – С. 49–164

9. Это принадлежит вечности… Теория и методика воспитания в

педагогическом наследии А. С. Макаренко / под. ред. М. Ю. Красовицкого. – К. :

Логос, 2002. – С. 256.

Ісаков П.М., кандидат історичних наук, начальник факультету заочного навчання та післядипломної освіти Інституту кримінально-виконавчої служби, полковник внутрішньої служби

- 81 -

НЕВМИРУЩІСТЬ ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ АНТОНА СЕМЕНОВИЧА

МАКАРЕНКА

«Навчити любити, навчити впізнавати любов,

навчити бути щасливим - це значить навчити

поважати самого себе, навчити людській

гідності» [1]

Цього року виповнюється 130 років з дня народження А.С. Макаренка (1888-

1939) - всесвітньовідомого українського педагога і письменника, одного із

засновників системи дитячо-підліткового виховання, особливо перевиховання

дітей-правопорушників. Про унікальну ефективність педагогічної системи такої

непересічної особистості, як А.С. Макаренко, свідчить той факт, що жоден з його

вихованців, а це близько 3 тисяч, яких він випустив з трудових колоній ім. М.

Горького під Полтавою, Курязької поблизу Харкова і дитячої комуни ім. Ф.Е.

Дзержинського, в подальшому не стали на злочинний шлях і стали повноправними

членами суспільства. Яка ще педагогічна система може похвалитися такими

ефективними результатами в роботі зі «складними» підлітками та малолітніми

злочинцями? Не випадково ж інтерес до педагогічної спадщини А.С. Макаренка

характерний не тільки для дослідників з країн колишнього СРСР, але й для

дослідників з країн далекого зарубіжжя, а найбільш повне видання творчої

спадщини А.С. Макаренка здійснено не в Україні, на превеликий жаль, а в ФРН. І

не варто навішувати ідеологічні ярлики, що він був «будівничим комуністичного

суспільства» (той, хто їм не був, в ті часи своє життя швидко закінчували в таборах

та тюрмах всемогутнього НКВС), а останні роки його життя та загадкові обставини

його смерті якраз-то переконливо і свідчать, що А.С. Макаренко не був

догматиком «світлого майбутнього». Хіба ми з Вами не є пристосуванцями до

цього світу? Хто ним не був, той вже давно загинув він жорстоких репресій

польського, османського, царського і радянського режимів! Давайте вже говорити

правду, якою б вона не була, досить її замовчувати! Демократичний устрій і

гуманістичний характер відносин у колективах А.С. Макаренка де-факто йшли

- 82 -

врозріз з авторитарністю радянського суспільства: змушений багато в чому

говорити і писати як представник тоталітарної радянської влади, застосовувати в

чомусь зовнішню показну мішуру жорсткої більшовицької командно-

адміністративної системи, на практиці на глибинному рівні А.С. Макаренко діяв

як непересічний педагог-гуманіст, демократ (просто не всі це змогли розгледіти).

Всі ми є людьми своєї непростої епохи і всіх нас потрібно «читати поміж

строк». І коли це робиш, глибина думок А.С. Макаренка та їхня очевидна

актуальність просто вражає. Універсальний характер роботи Великого Педагога,

невичерпний творчий потенціал його ідей і практичних рішень привели до появи

унікальної моделі виховання, випробуваної часом різними суспільно-політичними

та економічними моделями та визнаної у всьому світі. Свідченням міжнародного

визнання заслуг А.С. Макаренка стало рішення ЮНЕСКО 1988 р., яке віднесло до

переліку великих педагогів ХХ століття Джона Дьюї, Георга Кершенштейнера,

Марію Монтессорі і Антона Макаренка.

Які ж основні складові цієї моделі «суспільного виховання» (за вдалим, як

на мій погляд, сучасним визначенням Г. Хілліга), яка довела свою неперевершену

ефективність і в питанні, зокрема, перевиховання та ресоціалізації

правопорушників серед молоді?

1. Віра в дітей, любов до дітей, відповідальність дорослих і педагога за

майбутнє дітей, зокрема, і суспільства, в цілому.

2. Гуманізм і педагогічний оптимізм, налаштованість на світле, щасливе,

радісне, позитивне, незважаючи на всі поточні труднощі і негаразди.

3. Творче і діалектичне поєднання принципів виховної педагогіки і «школи

життя», заснованих на суспільно-трудовій моралі народної педагогічної традиції

[2].

4. Висока педагогічна майстерність, інтуїція, новаторство з огляду на

виклики сьогодення, інтелект вихователя, філігранна педагогічна техніка педагога,

що дозволяє оптимально та оперативно розв’язувати проблему співвідношення

випадкового і закономірного.

- 83 -

5. Гармонійне поєднання принципів доцільності, паралельної дії, єдності

розвитку особистості і колективу, системи перспектив.

6. Імовірнісний характер педагогічного процесу.

7. Можливість зміни людини в результаті його власної активної діяльності,

відбір і формування моральних потреб, що викликають відповідний відгук, рішуче

спрямування на «творення особистості», активно-творче перетворення

навколишнього світу, людини відповідно до об’єктивних закономірностей їх

розвитку.

8. Вихованець – не тільки об'єкт, а й суб'єкт виховання, розвиток

самоуправління серед вихованців, їхньої відповідальності.

9. Суспільно-корисна вмотивована та справедливо винагороджена праця

формує особистість.

10. Створення позитивного ядра колективу (як вихователів, так і вихованців),

при цьому склад останнього має бути різним за віком, статтю.

11. Створення і гнучке підтримання відповідно до викликів часу чіткого

порядку, дисципліни, традицій, ритуалів, розпорядку як своєрідного

«зовнішнього» каркасу виховного процесу.

12. Тісний взаємозв’язок виховання і вивчення особистості дитини,

педагогіки з іншими науками.

13. Узгодження шкільного, сімейного і позашкільного виховання.

14. Підготовка вихованців до дорослого та сімейного життя.

15. Досягнення гармонії суспільного і особистого інтересу у вихованні.

16. Органічне поєднання колективної праці, навчання, гри, спорту,

естетичного, етичного виховання з метою розвитку всебічно розвиненої людини.

17. Активне використання гри як методу навчання і виховання.

18. Демократична модель взаємовідносин між учителем та учнями на основі

товариської єдності і спільності інтересів, які мають утворити одне ціле -

педагогічний колектив.

19. Створення колективу однодумців, при цьому уникати шаблону, діяти

творчо, експериментувати, шукати кращі методи впливу на вихованців.

- 84 -

20. Чітке, глибоко продумане та творче планування педагогічного процесу.

Педагогічна спадщина А.С. Макаренка багатогранна та безмежна. Кожного

разу, перечитуючи її, відкриваєш для себе все нові перлини. То ж давайте не

забувати надбання Великого Українця-Педагога та творчо розвивати і

використовувати його в своїй повсякденній практичній діяльності!

Список використаних джерел

1. Антон Семенович Макаренко. Жемчужины мысли [Електронний ресурс]:

- Режим доступу: https://www.inpearls.ru/author/9440.

2. Педагогічні ідеї А.С. Макаренка за рубежем // Інноваційність ідей А.С.

Макаренка в педагогіці XXI століття / за ред. О.А. Дубасенюк: монографія. –

Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2012 – С. 243-262. - [Електронний ресурс]: -

Режим доступу: http://eprints.zu.edu.ua/12745/1/11.pdf

Кнодель Л.В., завідувач кафедри гуманітарної підготовки Інституту кримінально-виконавчої служби, доктор педагогічних наук, професор

ИДЕИ А.С. МАКАРЕНКО АКТУАЛЬНЫ КАК НИКОГДА

ЮНЕСКО признало А.С. Макаренко одним из четырех выдающихся

педагогов XX столетия. Он стал знаменитым деятелем русской и мировой

культуры и педагогики благодаря незаурядному успеху в воспитании детей и

адаптации их в последующей жизни в обществе.

1988 год специальным решением ЮНЕСКО был объявлен годом Макаренко

в связи с его 100-летним юбилеем. Тогда же были названы имена четырёх великих

учителей, определивших способ педагогического мышления XX века – это А.С.

Макаренко, Д. Дьюи, М. Монтессори и Г. Кершенштейнер.

Произведения Макаренко были переведены почти на все языки народов

мира, а его главный труд – «Педагогическую поэму» (1935) – сравнивают с

- 85 -

лучшими романами воспитания Ж.Ж. Руссо, И. Гёте, Л.Н. Толстого. Она также

названа одной из десяти самых значительных книг по воспитанию XX века.

Уникальность жизненного пути великого педагога Антона Макаренко

заключена в непрерывном практическом воплощении разработанной им системы

воспитания «трудных» детей». Ему удалось решить существовавшую с давних

времен проблему воспитания малолетних правонарушителей и беспризорников.

«Труд облагораживает человека» – это высказывание в полной мере

воплотилось в педагогике Антона Семеновича Макаренко. Он внёс большой вклад

в теорию и практику воспитания, показал огромные возможности

целенаправленного воспитательного воздействия.

По Макаренко, педагогика должна учить тому, как воспитывать человека

нового общества. Никакое педагогическое средство не может быть объявлено

постоянным, полезным и действующим всегда одинаково эффективно. Никакая

система воспитательных средств не может быть установлена навсегда.

Макаренко разработал теорию воспитания в коллективе и через коллектив,

методику целесообразного, в зависимости от конкретных условий организационного

строения коллектива воспитанников, взаимоотношения личности и коллектива,

самоуправления, дисциплинирования, формирования общественного мнения как

регулятора отношений в коллективе, непрерывного выдвижения перспектив перед

ним, укрепления и развития традиций и др.

В методике Макаренко четко определены решающая роль руководителя

воспитательного учреждения и его ответственность за единство педагогических

действий воспитателей.

Требуя концентрации сил педагогов на задачах формирования

«воспитательного коллектива», Макаренко подчёркивал необходимость

одновременного внимания к формированию каждой личности в отдельности,

воспитательного воздействия на неё через коллектив («педагогика параллельного

действия») и непосредственно педагогом.

Макаренко старался «проектировать лучшее в человеке», стремился видеть

в личности воспитанника, положительные качества, задатки и силы. Подлинный

- 86 -

гуманист, Макаренко требовал от воспитателя высокого идейно-морального и

профессионального уровня, считал необходимым систематическое нравственное и

политическое просвещение воспитанников, выступал за соединение обучения и

воспитания с производительным трудом учащихся.

Главное художественное произведение Макаренко — «Педагогическая поэма»

(1925-1935). Макаренко утверждал, что воспитать ребёнка правильно и нормально

гораздо легче, чем перевоспитать его. Нужен серьёзный, простой, искренний тон в

отношениях с детьми.

В последние годы жизни А. Макаренко работал как над художественными

произведениями – роман «Флаги на башнях» (1938), повесть «Честь» (1937-1938),

роман «Пути поколения» (не закончен). Кроме того он продолжает активно

разрабатывать методику педагогической деятельности и воспитания в целом,

публикует ряд статей. В 1936 г. вышла его первая крупная научно-педагогическая

работа «Методика организации воспитательного процесса». Летом-осенью 1937 г.

выходит в свет первая часть «Книги для родителей». В произведениях Макаренко

выражены его педагогический опыт и педагогические взгляды.

Литературная деятельность Макаренко – редкий пример слияния подлинно

художественного дарования с талантом педагога-учёного.

Макаренко подверг острой критике западную педагогику. Он писал, что она

металась от муштры детей и подавления их личности к абсолютной свободе детей

от обязанностей, от авторитарной педагогики слепого повиновения детей к

анархической теории «свободного воспитания».

В те годы, когда Макаренко начинал свою работу в колонии имени Горького,

многие педагоги не освободились ещё от идеалистического, слащавого отношения

к детям в духе «свободного воспитания», Макаренко предостерегал от

сентиментального любования детьми.

«Дети – цветы жизни», – любили повторять педагоги и многие родители,

однако многие из них не дали себе труда задуматься над этими прекрасными

словами, из которых вовсе не следует, что «нужно цветами любоваться, ахать,

носиться, нюхать, вздыхать».

- 87 -

Надо подумать, какие плоды могут развиваться из этих цветов. Следование

теории «свободного воспитания» развивает у детей эгоизм, лень, барство,

избалованность и расхлябанность. В обращении с детьми не нужно

сентиментального заласкивания, поцелуев, объятий, но необходимо «чувство

меры в любви и строгости, в ласке и суровости». В отношении к детям нужна

«требовательная любовь»: чем больше уважения к человеку, тем больше

требований к нему.

В западной педагогике под влиянием Гербарта установилось ограниченное

понимание дисциплины – только как дисциплины послушания. Она обычно

ограничивалась отрицательными требованиями: «не шали», «не ленись», «не

опаздывай». Подобному пониманию дисциплины Макаренко противопоставляет

своё требование активной дисциплины, или, как он выражается, «дисциплины

борьбы и преодоления».

«В советском обществе, – говорил он, – дисциплинированным человеком мы

имеем право называть только такого, который всегда, при всяких условиях

сумеет выбрать правильное поведение, наиболее полезное для общества, и найдёт

в себе твердость продолжать такое поведение до конца, несмотря на какие бы

то ни было трудности и неприятности». Таким образом, дисциплина в

понимании Макаренко – это не только дисциплина торможения, но и дисциплина

стремлений, активности. Она не только сдерживает, но и окрыляет, вдохновляет к

новым победам и достижениям.

Педагогический опыт Антона Макаренко пригодился в Японии, в Германии

и других странах. То есть, по крайней мере, в некоторых странах мира

педагогические наработки Макаренко пригодились спустя почти 80 лет после того,

как они «нарабатывались». Педагогический опыт советского педагога изучают, а

главное, применяют в Германии и Японии.

А.С.Макаренко был первый, кто рассматривал коллектив, в который

погружён человек, как средство воспитания. Основные достижения, которых

добился Макаренко, разрабатывая этот взгляд, можно сформулировать в

нижеследующих пунктах.

- 88 -

Макаренко разработал теорию коллектива-воспитателя. Коллектив

А.С.Макаренко рассматривал, как устойчивое сообщество, объединенное общей

целью и более или менее общим проживанием. Хотя теория Макаренко началась в

трудовой колонии для беспризорных, но применима она и в школьных и в рабочих

коллективах, где, хочешь-не хочешь, а проводишь почти треть жизни. Воспитание

в коллективе формирует у каждого из членов присущие этому сообществу нормы,

отношение к окружающим и жизни.

До Макаренко педагоги рассматривали коллектив, как собрание

индивидуальностей. Макаренко обратил внимание на возникающий в коллективе

эффект, который в современном научном лексиконе носит название «синергия».

Объединённое воздействие не равно сумме воздействий каждого. Эффект

синергии может быть, как положительный, так и отрицательный.

Макаренко изучил, как влияют на формирование каждого из членов строение

и организация коллектива. Сюда же входят вопросы взаимоотношений между

коллективом и личностью, а также взаимодействия между коллективами. Он

установил, что разрыв социальных связей наносит вред воспитуемому.

Правильное же их построение способствует правильному развитию индивидуума.

При этом каждый член коллектива не должен относиться пассивно к своему

положению в сообществе. Каждого нужно научить элементам взаимодействия с

коллективом (обществом), которые бы способствовали полному раскрытию

индивидуальных талантов.

В качестве практического применения этих знаний А.С.Макаренко

разработал методику организации воспитания в коллективе.

Воспитание по Макаренко – это установление и укрепление правильных

отношений в коллективе, как на уровне структуры коллектива, так и на уровне

индивидуальных взаимоотношений его членов. Сюда входит формирование

сознательной дисциплины. Выражаясь словами полководца А.В.Суворова,

каждый член коллектива должен знать свой манёвр при выполнении общей задачи.

По мнению А.С.Макаренко педагог, воздействуя на коллектив, правильно

его формируя, использует его не только, как инструмент индивидуального

- 89 -

воспитания. Воспитывающий коллектив воспроизводит общественные отношения

на своём специфическом уровне. Верно также и обратное. Если педагог умеет

правильно сформировать коллектив, он изменяет к лучшему отношения во всем

обществе в целом.

Конечно, вопросы взаимоотношения личности и коллектива были особенно

модны в начале 1920-х годов, когда А.С. Макаренко активно вёл свою

педагогическую деятельность. Но это совсем не значит, что педагогический опыт

Макаренко не применим в наше время. Наоборот, перед педагогами,

осваивающими этот опыт – широкое и интересное поле деятельности.

Сто лет назад, в 1917 году (!), оканчивая Полтавский учительский институт,

Макаренко писал диплом на тему «Кризис современной педагогики».

А в чём собственно состоит педагогическое наследие Макаренко?

Начнём с ещё более базисного вопроса: что такое педагогика?

Определений много. Самое простое - наука об обучении человека.

Цель - выработка приёмов, с помощью которых можно обучить человека

правильно вести себя в неизвестных ему пока обстоятельствах. Ясно, что главный

объект педагогики - дети. Но не только они.

Обучать приходится и студентов, и военных, и тех, кто желает овладеть

новой профессией. Даже религиозный проповедник, обращаясь к пастве,

использует основы педагогики. Соответственно, кроме детской педагогики

(дошкольная и школьная), есть педагогика высшего, профессионального, военного

образования, религиозная педагогика. Педагогика - дисциплина гуманитарная.

Базируется она в первую очередь на психологии, социологии, лингвистике,

медицине. Пользуясь различными приёмами, педагог стремится объяснить

учащемуся новые знания и навыки, закрепить их и добиться уверенного

применения освоенного (часто на уровне инстинктов).

Многих привлекает убеждение А.С. Макаренко, что: «Нормальный человек не

может адаптироваться к «социальной помойке», в условиях помойки

«воспитывается только хорошо адаптированная сволочь».

- 90 -

Когда Антон Семёнович оказался лицом к лицу с несовершеннолетними

правонарушителями, ему пришлось далеко не сладко: «В поисках педагогических

работников я дошёл было до полного отчаяния. Все боялись «босяков», и никто не

верил, что наша затея окончится добром.

Первые месяцы нашей колонии для меня и моих товарищей были не только

месяцами отчаяния и бессильного напряжения, - они были ещё и месяцами поисков

истины. Я с отвращением и злостью думал о педагогической науке: «Сколько

тысяч лет она существует!.. Сколько книг, сколько бумаги, сколько славы! А в то

же время пустое место, ничего нет, с одним хулиганом нельзя управиться, нет ни

метода, ни инструмента, ни логики, просто ничего нет. Какое-то вековое

шарлатанство. В итоге полтавский наставник пришёл к важному выводу:

дисциплина - это не метод, а результат воспитания.

А вот методы на пути к заветным «благородным характерам» Антон

Семенович практиковал самые разные: «наряды» и «аресты» (в японской эманации

- «время и место для хансей», то есть самоанализа), поощрения и зарплаты. И

самый главный - вовлечение всего коллектива в управление хозяйством.

Таким образом, явление, по духу равное русскому авангарду, первичное в

мировом масштабе, а не перепевка западных или восточных мотивов, с приличным

экспортным потенциалом, осталось практически не востребованным. Хотя

находки Антона Семёновича как в области педагогики и андрагогики (улучшение

характера «вполне совершеннолетних» на работе и в быту), так и в плоскости

менеджмента (в классическом смысле термина) были вполне революционными и

позднее проявились в других странах. Расскажем о некоторых из них, относящихся

к бизнесу.

Поосевое управление - то, что только через 40 лет в послевоенной Японии

получит название «развёртывания политики», а компания Bridgestone Tire в 1964

году наречёт «сияющими иглами» («Хосин Канри»). Три основные оси - качество,

затраты, дисциплина поставок - и две дополнительные - всеобщий уход за

оборудованием и всеобщее обучение - вполне проявились в работе колонии им.

- 91 -

Горького и коммуне им. Дзержинского и красочно изображены в нескольких

произведениях Макаренко.

Цепочки экспертов - в виде хозяйственной комиссии, столовой комиссии,

комиссии по праздникам.

Лишь через полвека такие цепочки появятся в Харцбургской модели

управления профессора Рейнхарда Хона (Германия) и, в частности, в розничных

гигантах Aldi Nord и Aldi Zud.

Корпоративный университет. Включал в себя (коммуна им.

Дзержинского) школу, рабфак Харьковского машиностроительного института,

преобразованный в техникум с двумя отделениями - электромеханическим и

оптико-механическим, а также театр, клуб, оркестр. На Западе первый

корпоративный университет появится в 1961 году в McDonald’s.

Сверхгибкие «скрипты». В повседневной бизнес-деятельности не обойтись

без инструкций, стандартных операционных процедур и прочих рецептов и

бюджетов. Как правило, преобладают скрипты жёсткие, редко встречаются

полужёсткие. Создать стандарт и его вариации - это меньше половины дела.

Осуществлять его непрерывное изменение и адекватное применение (или

неприменение) - вот где вызов. К примеру, в отношении наказаний Антон

Семенович говорил: «Нельзя дать общих рецептов.

Каждый поступок является всегда индивидуальным. В некоторых случаях

наиболее правильным является устное замечание даже за очень серьёзный

проступок, в других случаях - за незначительный проступок нужно наложить

строгое наказание».

Японцы сформулируют свою теорию «кайзен» (непрерывное совершенствование

производственных и вообще любых процессов) ближе к 1980-му. Немного позже

американские управленцы начнут говорить об управлении по гибким целям и

системе scrum с её межфункциональными командами, нефиксированными

бюджетами и т. п.

Мультипроектное управление - полтавский мастер называл его «самым

важным изобретением нашего коллектива за всю его историю». Так называемые

- 92 -

«сводные отряды» создавались не более чем на неделю и получали короткое

определённое задание.

«Разнообразие типа работы и её длительности определило и большое

разнообразие таких отрядов. В колонии появилась сетка сводных, немного

напоминавшая расписание поездов».

До сих пор мультипроектное управление является, наверное, самым сложным для

любого предприятия.

Даже тотальное управление качеством с парой десятков проектов на одного

сотрудника в год мало кому удается привить. Однако система Макаренко

обеспечивала подготовку проектных управленцев высочайшего уровня, благодаря

чему колония им. Горького «отличалась к 1926 году бьющей в глаза способностью

настроиться и перестроиться для любой задачи, и для выполнения отдельных

деталей этой задачи всегда находились с избытком кадры способных и

инициативных организаторов, распорядителей, людей, на которых можно было

положиться». Это та самая матричная схема, которая в учебниках по теории

управления называется сравнительно модерновой и рождённой якобы на Западе

(А. С. Макаренко её успешно применял в 1923 году!).

Надо сказать, что звание «колонист» присваивалось только тем, кто

действительно дорожил колонией и боролся за её улучшение. Но кому-то это

давали через три месяца, а кому-то и через год не давали и он/она продолжали

ходить в воспитанниках.

Организаторская цель системы Макаренко - трудиться не с

роботизированными сотрудниками, а с людьми, сохраняющими живость

восприятия и реакций.

Виртуозность создания стандартов заключается в том, что многие из них

создаются человеком только один раз, для одной конкретной ситуации. Кстати, о

самом педагоге говорили: «Антон Семёнович был непредсказуем, и это вызывало

жадное любопытство детей».

Результатом макаренковской «огранки» стало появление тысяч выдающихся

характеров. Гости колонии и коммуны единодушно замечали, что «горьковцы» и

- 93 -

«дзержинцы» выделяются и внешним видом, и реакциями в различных ситуациях.

Важнейшим проявлением стереотипа поведения этой консорции была способность

к сверхнапряжению, умение выдавать колоссальное количество работы - то, что

Лев Гумилёв нарёк пассионарностью.

Ускорение генерации валового продукта в XXI веке неизбежно потребует

новых, ранее невиданных аутопоэзных (самовоспроизводящих) форм

собственности и контекстного права, которые будут также похожи на прошлые АО

и ТОО, атомный реактор на двигатель внутреннего сгорания. Немного

перефразируя Ландау: «мы не в состоянии представить, как это будет работать, но

можем понять…».

Макаренко ещё 80 с лишним лет тому назад продемонстрировал грядущий

скачок эффективности систем управления и развития

По некоторым прикидкам, «Педагогическая поэма» станет остро актуальной

уже в 2020-х. Если немцы, изучавшие и внедрявшие систему Макаренко, делали

ставку на труд, то японцам очень понравилось сочетание ответственности и

творчества, круговой коллективной поруки. В 1950-е годы работы Макаренко

стали там издавать массовыми тиражами - для руководителей предприятий. И

теперь практически все японские фирмы строятся по лекалам трудовой колонии

нашего педагога.

И вдвойне обидно, что эти самые принципы Макаренко теперь

возвращаются к нам. В виде «корпоративных мероприятий», «тим-билдинга» и

«умения работать в команде», в виде «воспитания сотрудника путём повышения

его мотивации». Это всё придумал и воплотил Макаренко. Но - нет пророка в своём

отечестве. Кстати, последнее переиздание его собрания сочинений было

осуществлено - вот где позорище-то! - одной западной косметической компанией.

С характерным предисловием: «Он сделал для процветания нашей фирмы больше,

чем кто бы то ни было».

«Три кита» знаменитой на весь мир системы педагога Антона Макаренко -

воспитание трудом, игра и воспитание коллективом - у нас в постсоветское время

были причудливо искажены.

- 94 -

А.С. Макаренко сделал для образования не меньше, чем было сделано в

других странах. Именно он открыл новую «Планету» в педагогике, которая ждёт

своего признания и внедрения в жизнь каждого школьника и студента. Но это

произойдёт лишь тогда, когда грязная политика перестанет вмешиваться в дела

Науки, той Науки, которой ещё предстоит родиться, которую Ф. Бэкон назвал

Новым Органоном, а наш лучший педагог ХХ столетия А.С. Макаренко это назвал

«Диалектической педагогикой»:

«Нет более диалектической науки, чем педагогика».

Ставшие сегодня известными широкой общественности новые факты

биографии А.С.Макаренко, его высказывания, архивные материалы, служебные

документы - всё это позволяет утверждать: личность А.С.Макаренко и значение

его социально-педагогических идей не были до сих пор нами оценены в должной

мере. Значение его идей выходит за рамки чисто педагогического приложения, эти

идеи могут являться ориентирами в решении современных социальных,

экономических, правовых, педагогических проблем нашего общества.

Внятный ответ дал немец Зигфрид Вайтц, который занимался изучением и

внедрением системы Макаренко ещё в ФРГ: «Знакомство с его наследием носит в

СССР поверхностный характер. Именно это является источником разного рода

недоразумений и упрощений, которые не дают воплотить в жизнь теории

знаменитого педагога». Труд, и уже без кавычек, состоял в том, что Макаренко

своим малолетним преступникам доверял. И потому они с нуля построили два

высокотехнологичных завода - по производству электромеханических

инструментов (австрийская лицензия) и знаменитых фотоаппаратов ФЭД

(немецкая лицензия). Колонисты освоили сложнейшие технологии, успешно

работали и давали хай-тек-продукцию своего времени. Это было смело до безумия.

Попробуйте себе представить современную колонию для несовершеннолетних,

которая наладила бы выпуск, скажем, компьютерных игр или антивирусных

систем. Не бывает? А вот тогда очень даже было!

Воспитательный процесс – процесс постоянно длящийся, и отдельные

детали его разрешаются в общем тоне семьи, а общий тон нельзя придумать и

- 95 -

искусственно поддерживать. Общий тон, дорогие родители, создается вашей

собственной жизнью и вашим собственным поведением.

Жизнь есть не только подготовка к завтрашнему дню, но и непосредственная

живая радость.

Научить любить, научить узнавать любовь, научить быть счастливым - это

значит научить уважать самого себя, научить человеческому достоинству.

Научить человека быть счастливым нельзя, но воспитать его так, чтобы он

был счастливым, можно.

Никакое дело нельзя хорошо сделать, если неизвестно, чего хотят

достигнуть.

Script – сценарий; манускрипт

team building - тимбилдинг, "построение команды" (мероприятия по

сплочению коллектива) командобразование, (коллективные мероприятия,

направленные на улучшение коммуникации, создание командного духа,

стимулирование изобретательности и т. п.)

scrum(mage) ['skrʌm(ɪʤ)] – схватка; рукопашная схватка.

Корчова Г.Л., кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри основ професійного навчання Київського національного університету будівництва і архітектури; Руденко М.В., кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри основ професійного навчання Київського національного університету будівництва і архітектури;

ТЕОРІЯ КОЛЕКТИВНОГО ВИХОВАННЯ АНТОНА МАКАРЕНКА

ЯК ПЕДАГОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

«Виховання – щаслива справа,

ніяка робота по своїй легкості, цінності,

відчутності, реальному задоволенню не

може зрівнятися з вихованням»

- 96 -

А. Макаренко

Соціалізація – комплексний процес засвоєння індивідом певної системи

знань, норм і цінностей, які дозволяють йому бути повноправним членом

суспільності. Соціалізація виступає одним із основоположних соціальних

процесів, що забезпечує існування людини в середині суспільства. Соціалізація

являє собою процес входження людини в суспільство, включення її в соціальні

зв'язки та інтеграції з метою встановлення її соціальності. Соціалізація поділяється

на первинну та вторинну.

Первинна соціалізація – охоплює дитинство, юність та молодість.

Характерним є те, що людина соціалізується через своє безпосереднє оточення

(родина, друзі, родичі). Інститутами соціалізації є сім'я та освіта. Тут дитина

поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ,

адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних культурі певного

суспільства, в якій вона народилася [1].

У такому розумінні соціалізація використовується у науковій літературі з

середини ХХ століття і перетворюється в самостійну міждисциплінарну галузь

досліджень.

Сьогодні соціалізація особистості досліджується на межі різних наук і

вивчається філософією, психологією, соціальною психологією, соціологією,

історією, етнографією, педагогікою та теологією.

Антон Семенович Макаренко йшов до проблеми соціалізації особистості

власним шляхом, з методологічним апаратом постреволюційної епохи. Він не

використовує поняття «соціалізація», оскільки в перші десятиліття радянської

влади їм позначався процес впровадження соціалістичних ідей в ту чи іншу галузь

господарства, а зовсім не входження особистості у простір культури і соціального

життя. Але це не завадило А.С. Макаренку глибоко дослідити соціалізуючу

природу виховання, довести можливості виховного значення колективу в процесі

соціалізації особистості.

Для А. Макаренка виховання – це, безперечно, педагогічний процес, але

процес яскраво соціальний за своєю природою. В основі виховання – завжди

- 97 -

педагогічно організована взаємодія, спільна участь у соціальному житті, події,

спільний досвід переживань.

Педагог-новатор одним з перших у радянській педагогіці прийшов до

розуміння того, що виховання – це суспільне явище і має бути пронизано усіма

досягненнями нового радянського суспільного життя: «комуністичне виховання,

часто-густо в непомітних і невідчутних виразах, як ніби мимохідь, ніби в побічних

паралельних процесах, а насправді свідомо і цілеспрямовано проводилося

протягом всього грандіозного досвіду соціалістичного будівництва.

Буквально можна сказати: немає жодного акту, жодного слова, жодного факту

в нашій історії, які, крім свого прямого господарського, або військового, або

політичного значення, не мали б і значення виховного, які не були б внеском у нову

етику і не формували б новий моральний досвіду» [2].

Антон Макаренко розглядав виховання як широкий соціальний процес, у

якому складаються, виявляються, розвиваються відносини дитини з навколишнім

світом (людьми, речами, явищами, подіями). У результаті цілеспрямованих дій

педагога ця різноманітна система відносин перестає бути хаосом і вибудовується

в педагогічно організоване соціальне середовище. Іншими словами, на думку

педагога, виховання не імітує соціальну реальність з метою підготовки вихованця

до життя, а, вторгаючись у стихійний потік соціалізації, створює педагогічно

організовану реальність. У ній, у цій педагогічної реальності, все справжнє: цілі,

діяльність, відносини, тому виховання – це педагогічно організований процес

соціалізації. Виховання діє завжди «паралельно» широким соціальним впливам:

проектує їх у дитяче життя, адаптуючи деякі прояви, пом'якшуючи і збагачуючи

емоційно. Якщо слабшає або втрачається ця «паралельність», виховання перестає

забезпечувати дитині ціннісну орієнтацію у сучасному світі та перетворюється на

банальну поведінкову дресуру [2].

При цьому надзвичайно важливими є не тільки різноманітні впливи на

особистість оновлюючого соціального середовища, не тільки характер життєвих

обставин і виховання само по собі, а ступінь узгодженості, взаємодії між цими

- 98 -

процесами. Ця думка про співвідношення, взаємозв'язок соціалізації та виховання

по суті стає своєрідним «каркасом» теоретичної концепції А. С. Макаренка.

Педагог виступав проти тих діячів педагогіки 20-х років, які надавали

вирішального значення глобальному впливу на особистість широкого соціального

середовища, процесу будівництва соціалізму, але ігнорували активність самої

особистості дитини.

Теорію колективного виховання А. Макаренка слід розглядати як педагогічну

концепцію соціалізації особистості. Вона була найбільш революційної у

радянській педагогіці 20-х – 30-х років, але до сих пір до кінця не зрозуміла, не

реалізована і не оцінена належно.

Соціалізуюча природа виховання розкривається А.С. Макаренком у його

педагогіці «паралельної дії». Це, по суті, цілісна система педагогічно спрямованої

соціалізації. Паралельна дію – це педагогічний вплив, з використанням гри,

врахуванням традицій і режиму. Паралельна педагогічна дія – це спосіб

забезпечити єдність виховання і життя вихованців, організувати такий спосіб

життя, який виховує певні цінності. Дитину слід не відгороджувати від

непередбачуваного хаосу соціальних впливів, вважав педагог, а, навпаки,

включати в усе різноманіття відносин з соціальною дійсністю, але педагогічно

організовано і доцільно. «Увесь цей «хаос» не піддається начебто ніякому обліку,

проте, він створює у кожну мить певні зміни в особистості дитини. Направити цей

розвиток і керувати ним – завдання вихователя » [3].

Широка система доручень, регулярна зміна складу Ради командирів, практика

зведених загонів створювали в колонії і комуні А.С.Макаренка справжні

можливості для колективного виховання ділових і особистих відносин.

В умовах сьогодення педагогіка Антона Макаренка потребує глибокого

переосмислення в аспекті соціалізації особистості засобами колективного

виховання.

Список використаних джерел

1. Соціалізація [Електронний ресурс] // – Режим доступу:

https://uk.wikipedia.org/wiki/ – Заголовок з екрану

- 99 -

2. Макаренко А. С. Педагогические сочинения : в 8 т. / А. С. Макаренко. –

М. : Педагогика, 1984. – Т. 4. – 399 с.

3. Макаренко A. C. Педагогические сочинения: в 8 т. / А. С. Макаренко. –

М. : Педагогика, 1985. – Т. 5. – 404 с.

Кріпак А А., кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник науково-дослідного центру з питань діяльності ДПтС України

А.МАКАРЕНКО: ТЕОРІЯ І ІІРАКТИКА ВИХОВАННЯ КОЛЕКТИВУ

«Научить человека быть счастливым –

нельзя, но воспитать его так, чтобы он был

счастливым, можно» (А.Макаренко)

Головна проблема педагогічної практики і теорії А.С. Макаренко -

організація та виховання дитячого колективу, про що говорила і Н.К.

Крупська.

Жовтнева революція висунула актуальну задачу комуністичного виховання

колективіста, і природно, що ідея виховання в колективі займала розуми

радянських педагогів 20-х років.

Велика заслуга А.С. Макаренко полягала в тому, що він розробив закінчену

теорію організації і виховання дитячого колективу та особистості в колективі і

через колектив. Макаренко бачив головне завдання виховної роботи в правильній

організації колективу. Марксизм, - писав він, - вчить нас, що не можна розглядати

особистість поза суспільством, поза колективом. Найважливішою якістю

радянської людини є його вміння жити в колективі, вступати в постійне

спілкування з людьми, працювати і творити, підпорядковувати свої особисті

інтереси інтересам колективу [1; 23 с.].

З'ясовуючи виховну сутність колективу, А.С. Макаренко підкреслив, що

справжній колектив повинен мати спільну мету, займатися різнобічної діяльністю,

в ньому повинні бути органи, направляючі його життя і роботу.

- 100 -

Найважливішою умовою, що забезпечує згуртованість і розвиток колективу,

він вважав наявність у його членів усвідомленої перспективи руху вперед. По

досягненні поставленої мети необхідно висувати іншу, ще більш радісну і

багатообіцяючу, але обов'язково знаходиться у сфері спільних перспективних

цілей, які стоять перед радянським суспільством, будують соціалізм [2; 97 с.].

Антону Семеновичу Макаренку доводилось узгоджувати свою педагогічну

систему з тогочасною ідеологією. На першій стадії розвитку колективу видатний

педагог радив керівнику брати на себе всі повноваження. Він повинен був сам, без

будь-якого узгодження з колективом, ставити вимоги, обов’язкові для виконання

кожним.

Для другої стадії розвитку колективу характерною була наявність ядра, тобто

групи дітей, які свідомо підтримують вимоги організатора колективу. Тобто і на

цій стадії вимоги продовжує ставити організатор, але і вони вже сприймаються

колективом не з таким опором, як на стадії диктату, оскільки підтримані багатьма

товаришами по колективу. Таким ядром новостворюваного у той час суспільства

була комуністична партія, яка активно підтримувала на місцях всі директиви,

спущені зверху.

Третя стадія передбачала можливість колегіального вирішення всіх питань

життя колективу демократичним способом — на основі прийняття рішення

більшістю голосів. Отже, вимоги до кожного члена колективу ставив сам колектив,

бо вони випливали з прийнятих ним рішень [3; 83 с.].

У такий спосіб реалізовувалась «педагогіка колективної дії». Переходу з

другої до третьої стадії передувала кропітка виховна робота по кількісному

нарощуванню ядра. Коли в ядро входило більше половини членів колективу, то

організатор міг без особливого ризику ставити будь-яке читання на голосування.

Таке введення елементу колегіальності в життя колективу зовсім не означало

повної відмови від диктату, оскільки замість диктатури однієї особи утворювалась

диктатура колективу.

За А. Макаренком, найвищою є четверта стадія розвитку колективу —стадія

самовиховання коли кожен член колективу не чекає, поки йому дасть доручення

- 101 -

колектив чи його лідер, а сам, виходячи з інтересів колективу, бере на себе певні

обов’язки, виконує їх та ще й сам себе контролює. Результатом такого підходу до

формування колективу або суспільства могло бути досягнення високого рівня

виконавчої дисципліни, створенню майже воєнізованого колективу.

Перше, що викликає симпатію в діяльності керованих А. Макаренком

колективах, це повноцінний, без будь-яких відтінків фальші, демократичний стиль

відносин. Ніхто з педагогів, включаючи й самого Антона Семеновича, не мав

ніяких привілеїв. Більше того, педагог ставав повноцінним рівноправним членом

колективу тільки тоді, коли після 4 місячного випробувального строку рішенням

загальних зборів йому присвоювалося звання колоніста (або в комуні —

комунара). А той вихователь, якому колектив відмовляв у присвоєнні цього звання,

звільнявся з роботи [4; 8 с.].

А.С. Макаренко помітив, що колектив не просто - «живе» доти, доки він

розвивається (закон руху колективу), але й потребує реалізації системи

перспективних ліній, в які входять близька, середня і далека перспективи. Це

означає, що колектив повинен мати перед собою лише якусь найближчу за часом і

за необхідними для її досягнення зусиллями перспективу (мету), а й більш

віддалену і навіть дуже далеку. Зрозуміло, що таких цілей може бути і більше

трьох. Головне, щоб була динаміка: коли близька мета досягнута, то вже середня

може стати близькою, і більш віддалені також наближаються. Якщо ж такої

системи цілей в колективі нема, а поставлена лише-якась одна мета, то після

досягнення цієї мети зникає той фактор, який об’єднує всіх у колективі і є рушієм

його розвитку.

Використання ж системи перспективних ліній формує у дітей соціальний

оптимізм, прагнення досягти власною працею «завтрашньої радості». А.

Макаренко був неперевершеним майстром індивідуального впливу, хоча й

розумів, що здійснити всю виховну роботу лише з допомогою «педагогіки

індивідуальної дії» просто фізично неможливо та й недоцільно. Більше того, він на

власному досвіді прийшов до твердого переконання, що безпосереднього переходу

від впливу на цілий колектив до впливу на окрему особу, як коректив до розвитку

- 102 -

колективу, також не повинно бути, а найдоцільнішим є тільки перехід,

.опосередкований через спеціально організований з педагогічною. метою

первинний колектив. Тобто він намагався здійснювати виховання кожного

педагогічно насиченим середовищем первинного колективу, в якому всі його

члени перебували у постійному діловому, товариському і навіть побутовому

спілкуванні. Такий

виховний вплив він назвав «педагогікою паралельної дії».

Вчений розробив чітку систему формування елементів демократичної

культури у своїх вихованців. Колектив був розбитий на загони, командири в яких

змінювалися двічі на рік. Паралельно з цими загонами були ще й шкільні класи. А

для виконання того чи іншого господарського завдання утворювалися ще й зведені

загони, в яких командири постійних загонів працювали як рядові його члени.

Більше того, кожен день призначався черговий командир, який міг зробити

зауваження або здійснити обов’язкове для виконання розпорядження будь-якому

члену колективу. Все це робилось не випадково, не стихійно [5; 14 с.].

Така система залежностей, зміни статусу служила гарантом справжньої

демократії, не залишала ніякої можливості для виникнення кар’єризму. У такому

колективі навіть найсильніша особистість не мала ніякого шансу, як писав

Макаренко, «стати над колективом» або відчувати себе належною до «командної

касти».

Список використаних джерел

1. Каиров І.А., Петров Ф.Н. Педагогическая энциклопедия: Советская

энциклопедия. Москва, 1968. Т. 3. 879с.

2. Гермогенова М.Д. Формирование коллектива в таборе работы и отдыха

школьников. Якутск: Книж. изд., 1963. 213 с.

3. Павлова М.П. Педагогическая система А.С. Макаренка. Москва. 1963.

4. Сухорський С. Ставлення сучасників Антона Макаренка до його

соціально-педагогічного експерименту. Рідна школа. 1994. № 5.

5. Любар О.О. та ін. Історія української педагогіки / ред.

М.Г.Стельмаховича: Київ, ІЗМН. 2000.

- 103 -

Кудерміна О.І., доктор психологічних наук, доцент, завідувач кафедри юридичної психології НАВС, Удалов О.С., студент магістратури кафедри юридичної психології НАВС

ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ СУЧАСНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ДЕЛІНКВЕНТНОЇ

ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ

У боротьбі зі правопорушеннями неповнолітніх важливе значення має рання

профілактика, що спрямована на усунення незначних антисуспільних змін особи

підлітків, які ще не стали на протиправний шлях. Ранню профілактику розуміють

як сукупність заходів, що вживаються державними органами і громадськими

організаціями для:

1) оздоровлення умов життя і виховання неповнолітніх у випадках, коли

обставини загрожують їх нормальному розвитку;

2) знешкодження джерел антисоціального впливу на них [1, С.108-109].

Слід зазначити, що на етапі ранньої профілактики навчальному закладу

належить виключна роль у запобіганні правопорушенням серед підлітків. При

цьому педагогові для того, щоб завадити переходу неповнолітнього на шлях

вчинення правопорушень, часто достатньо лише звернути увагу і своєчасно

відреагувати на такі ознаки у поведінці останнього, як втрата інтересу до навчання,

неприйняття вимог навчального закладу, систематичні пропуски уроків без

поважних причин. Педагогічні колективи шкіл, технікумів недостатньо проводять

роботу з дітьми, які потребують посиленої уваги, часто не можуть у силу певних

причин дати правильну оцінку тим несприятливим симптомам, що

спостерігаються у поведінці неповнолітніх, не завжди намагаються прогнозувати,

до чого вони можуть призвести, а якщо і вдаються до виховно-профілактичних

заходів, то вони, зазвичай, запізнюються, або ж їх вплив недостатньо інтенсивний

[2, С. 319-322].

- 104 -

Для побудови єдиної системи превенції соціальних відхилень неповнолітніх

існує декілька фундаментальних підходів. Ряд вчених-адміністративістів,

кримінологів, соціологів, педагогів, психологів вказують на необхідність

активізації співпраці соціальних установ з органами внутрішніх справ у

попередженні адміністративних правопорушень підлітків. Інші фахівці

наполягають на відмові від втручання правоохоронних органів у долі підлітків-

правопорушників, вважаючи за доцільне покласти визначення заходів впливу

щодо правопорушників, які не досягли вісімнадцяти років, тільки на соціальні та

інші установи.

З огляду на викладене вище досить обґрунтованим є введення у

загальноосвітніх школах такої посади як шкільний інспектор. В деяких державах

пострадянського простору інститут шкільного інспектора набув широкого

застосування, що, на нашу думку, може свідчити про його доцільність.

Шкільний інспектор поліції займає важливу роль в системі профілактики

правопорушень неповнолітніх. Інспектор у справах неповнолітніх спілкується з

особами, які перебувають на різних видах обліків лише фрагментарно, в терміни

передбачені законодавством. Не завжди інспектору у справах неповнолітніх,

особливо у сільській місцевості, вистачає часу відвідати неповнолітнього, який

перебуває на обліку за місцем проживання або за місцем навчання, а виклик

неповнолітнього з батьками або законними представниками до інспекції не завжди

дає позитивний результату через те, що багато батьків ухиляються не тільки від

виховання і навчання дітей, а й систематично ігнорують виклики у поліцію.

Шкільний інспектор поліції, навпаки, практично щодня особисто

спілкується з неповнолітніми правопорушниками, котрі перебувають у нього на

обліку. Шкільний інспектор застосовує найрізноманітніші заходи профілактики –

від загальнопрофілактичних заходів переконання до спеціальних заходів примусу,

він може проводити стосовно підлітків весь узгоджений комплекс превентивних

заходів, що, безумовно, сприяє переорієнтації неповнолітнього правопорушника.

На думку М.І. Нікуліна, проблеми попередження адміністративної

деліктності, організації виховного впливу на морально нестійку особу, питання

- 105 -

індивідуальної профілактики повинні досліджуватися разом із педагогічною

наукою. Наукові основи виховання, формування моральної, ідейно свідомої і

культурної особистості повинні бути використані при розробленні запобіжних

заходів, перш за все, щодо адміністративних правопорушень вчинених дітьми. Ця

робота повинна бути спрямована на підвищення ефективності діяльності системи

навчальних закладів усіх форм власності, а також виховних, лікувальних,

правоохоронних та інших органів та установ, громадських організацій. Навіть сама

ідеальна програма, спрямована на перевиховання морально нестійких осіб, окремо

від педагогіки приречена на малу ефективність [3. С.101-102].

В зазначеному контексті доречним буде згадати неоціненний досвід роботи

с девіантними дітьми А.С. Макаренка. Найважливішими засадами його

педагогічної системи виступала наявність чотирьох елементів: справа, ядро

колективу, самоуправління, формат. Тільки комплексний підхід та наявність всіх

чотирьох елементів дозволить підвищити ефективність превентивної діяльності

системи навчальних закладів.

Нажаль, сьогодні ми найчастіше звертаємося до досягнень зарубіжних колег.

Водночас, не вважаємо за доцільним використовувати наявний власний досвід

девіантності неповнолітніх. Практика втілення педагогічної системи А.С.

Макаренка в буремні часи нашої історії може бути безпосереднім зразком можливо

потенційної системи превенції злочинності серед неповнолітніх на державному

рівні.

Списик використаних джерел

1. Курс кримінології: особлива частина : [підруч. : у 2 кн.] / М. В.

Корнієнко, Б. В. Романюк, І. М. Мельник та ін. ; за заг. ред. О. М. Джужи. – К. :

Юрінком Інтер, 2001. – 480 с.

2. Лесько Н. В. Деякі аспекти підвищення ефективності діяльності

органів і служб у справах дітей щодо профілактики правопорушень / Н. В. Лесько

// Митна справа. – 2012. – № 5 (83), ч. 2, кн. 2. – С. 318–324.

3. Никулин М. И. Проблемы науки административной деликтологии :

дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.14 / М. И. Никулин. – М., 2006. – 461 с.

- 106 -

Кущенко Н.В., Директор музею А.С.Макаренка

Кременчуцької міської ради Полтавської області

СТОРІНКИ БІОГРАФІЇ ВИДАТНОГО ПЕДАГОГА

КРЮКІВСЬКИЙ ДОСВІД – ПОЧАТОК ВЕЛИКОГО

ПЕДАГОГІЧНОГО ШЛЯХУ

Наприкінці 90-х років у Крюкові (правобережна частина Кременчука)

завершилося будівництво вагонних майстерень Харківсько-Миколаївської

залізниці (нині Південної).

Незважаючи на багато недоліків, Крюків здавався схожим на столицю. У

посаді був щоденно працюючий базар, багато магазинів, три церкви, аптекарський

магазин, Херсонська вулиця, вимощена камінням, але головне - чудовий, широкий

Дніпро.

Нове залізничне підприємство потребувало досвідчених робітників. Частину

їх було перевезено з Білопілля, в тому числі і маляра Семена Григоровича

Макаренка. Сім’я переїхала в Крюків у 1901 році. Коли сім’я повернулася до

Крюкова, в них залишилися Олександра, Антон і Віталій.

Незважаючи на тяжкий матеріальний стан сім’ї, батько послав Антона

навчатися до міського чотирикласного училища м. Кременчука. Навчався Антон

Семенович старанно, був гарним, уважним товаришем.

У роки навчання в Кременчуцькому училищі Антон Семенович захоплюється

літературою, багато читає. Улюбленими творами Макаренка в цей період були

твори О.С. Пушкіна, М.В. Гоголя, І.А. Крилова, М.Г. Чернишевського, І.С.

Тургенєва, М. Горького. Багато уривків з творів цих письменників він вивчив

напам’ять.

Влітку 1904 року Антон Макаренко закінчив міське училище з відзнакою й

продовжив навчання на однорічних педагогічних курсах при цьому ж училищі, і

по закінченню яких отримав звання вчителя початкових класів.

- 107 -

1 вересня 1905 року він розпочав педагогічну діяльність у Крюківському

двокласному залізничному училищі, де викладав російську мову, літературу і

малювання.

У 1905-1908 роках у Кременчуці діяло Педагогічне товариство, створене з

ініціативи А.С.Макаренка та його друга лікаря М.В.Дімари. Товариство

допомагало дітям робітників міста. Декілька засідань товариства відбулося в

будинку Макаренка.

Влітку 1914 року в Крюкові написав повість „Нерозумний день” і відіслав

М.Горькому, який похвалив тему, вказавши на недоліки. Повість не була

опублікована.

Після дев'яти років роботи на педагогічній ниві А.Макаренко в 1914 р. вступає

до Полтавського учительського інституту.

У грудні 1917 року повернувся до Крюкова і був призначений інспектором

(директором) вищого початкового залізничного училища.

Антон Семенович шукав нові методи роботи з дітьми. Створив учнівський і

батьківський комітети.

Проводилися уроки природознавства та географії, співали, танцювали під

створений в училищі духовий оркестр.

У 1918 році було створено трудову сільськогосподарську учнівську дружину,

за прикладом якої пізніше діяли в усій країні учнівські табори праці і відпочинку.

Антон Семенович приділяв увагу не тільки трудовому, а й духовному

вихованню учнів: так у 1917-1919 роках був створений драматичний гурток імені

В.Г.Короленка, який розташовувався у приміщенні кінематографа «Корсо».

Отже, знахідки крюківського періоду були використані не лише

Макаренком, а й іншими виховними установами.

У Крюкові в нього виростали крила для польоту в педагогічну науку.

8 липня 1951 року о 18 годині біля музею А.С. Макаренка відбувся

багатотисячний мітинг, присвячений відкриттю першого в державі меморіального

музею А.С. Макаренка.

- 108 -

За роки свого існування музей став однією з найвизначніших духовних

скарбниць України. Сьогодні фонд музею нараховує понад 32 000 експонатів, які

розповідають про життя і багатогранну діяльність А.С.Макаренка.

Антон Семенович Макаренко присвятив полум’яне своє життя і свою

натхненну творчість саме вихованню дітей. На цьому полі він знайшов особисте

щастя і, ніколи про це не думаючи, здобув світову популярність. Прийшла до нього

така популярність в однаковій мірі і як до педагога, і як до письменника.

Педагогіка і художня творчість поєднувались у його діяльності в одне неподільне

ціле, а сам А.С.Макаренко завжди постає в нашій уяві як гармонійний образ

педагога – письменника, справжнього інженера людських душ.

Список використаних джерел

1. Коваленко Н.В. Родина А.С.Макаренко / Українська родина. - Випуск ІІ. –

К.: Український видавничий консорціум, 2008. – С.32-33

2. Лисенко П. З числа перших робітників //Вагонобудівник. - 1974. – 16.08.

3. Лисенко П. Педагогічно-меморіальний музей А.С.Макаренка. Путівник. –

Х.: Прапор, 1977. – 28 с.

4. Лисенко П.Г., Убийвовк И.С. Антон Семенович Макаренко. Жизнь и

творчество в документах, фотографиях, иллюстрациях. 2 издание,

переработанное и дополненное (на украинском языке). - К.: Радянська

школа, 1978. – 156 с.

5. Гетманец М. А.С.Макаренко - литературный критик. – Х.: Харьковский

университет, 1971. – 63 с.

6. Лисенко П.Г. Головна вулиця Крюкова. - Кременчук: Про-Графіка Лтд, 2005.

– 36 с.

7. Лисенко П. Долі вихованців А.С.Макаренка. Документально-біографічні

нариси. - Кременчук: Про-Графіка Лтд 1999. – 175 с. ISBN 966-7454-23-1

8. Близнюк Г.А., Старі школи Крюкова. Розвиток народної освіти Крюкова в

довоєнний час (1917-1941 рр.) – Кременчук, 2006. – С.11, 115,116.

9. Лушакова А.Н. Евселевский Л.И. Улицами старого Кременчука. –

Кременчуг: Кременчук, 2001. – С. 216-217.

- 109 -

10. Загнойко Т.К., Афанасьєва Е.К. Батьки А.С.Макаренка// Кременчуцька Зоря.

– 1986. – 04.10.

11. Ільїна С. Відкриття музею А.С.Макаренка в Крюкові // Радянська освіта. –

1995. – 14.07.

12. Костин И. В доме где жил А.С.Макаренко// Учительская газета. – 1951. –

14.07.

13. Видатному педагогу. До 100-річчя з дня народження Макаренка//

Кременчуцька зоря. – 1986. – 08.10.

14. Лисенко П. Там де працював А.С.Макаренко // Кременчуцька зоря. – 1976. –

11.12.

15. Лисенко П. Музей А.С.Макаренка// Кременчуцька зоря. – 1966. – 04.08.

16. Писателю и педагогу// Социалистическая индустрия. – 1988. – 12.03.

17. Писателю педагогу // Труд. – 1988. – 12.03.

18. Палант О. В місті дитинства та юності// Зоря Полтавщини. – 1988. – 13.03.

19. На честь ювілею// Кременчуцька зоря. – 1988. – 08.03.

20. Кудиярова Г. Музей чекає відвідувачів // Вагонобудівник. – 1988. – 11.03.

21. Обревко Л. Уклін і шана Вам, Антоне Семеновичу// Кременчуцька зоря. –

1988. – 15.03.

Лазаренко Л.А., заступник начальника науково-дослідного центру з питань діяльності органів та установ ДПтС України Інституту кримінально-виконавчої служби, кандидат юридичних наук, доцент

АНТОН СЕМЕНОВИЧ МАКАРЕНКО – ПЕДАГОГІКА ДОВЖИНОЮ З ЖИТТЯ

Педагогіка довжиною з життя Його підносили до небес – як вихователя

колективізму, його клеймили за ідеологізацію "виховного процесу" і вільності у

вихованні будівників комунізму. У свій час його навіть оголосили переконаним

сталіністом і приписали безліч інших гріхів. Насправді він був зовсім не схожим

- 110 -

на жоден з цих портретів. Видатний педагог, що б ні твердили критики, він

зробив те, чого не вдалося вихователям і вчителям ні до нього, ні після – створив

дивні общини, що стали будинком для десятків дітей. Свої роздуми і методи він

описав в "Педагогічній поемі" і "Прапорах на баштах", у "Книзі для батьків". Ця

людина, по суті ні на що особливе в радянській педагогіці не претендуючи,

поступово перетворилася на її прапор, свого роду ікону, а після смерті стала

оцінюватися як ціла епоха, загородивши собою безліч не менше талановитих

сучасників. В чому ж секрет його успіху? Просто він був талановитий, любив

дітей, до самозабуття віддавався роботі і, як наслідок, добився видатних успіхів.

Втім, успіх його системи залежав від неабиякої особи самого Антона

Семеновича.

Серцевиною педагогічної діяльності А.С. Макаренка є його досвід щодо

органічного поєднання навчання з продуктивною працею. У своїй практиці

педагог послідовне керувався відомими положеннями основоположників

комуністичного вчення про єдність навчання і виховання. 16 років роботи в

колонії імені М. Горького та комуні імені Ф.Е. Дзержинського привели педагога

до висновку, що труд без освіти, без політичного й суспільного виховання, які

йдуть попереду, не приносить виховної користі, виявляється нейтральним

процесом.

Макаренко дійшов висновку, що праця без напруження, без громадської й

колективної турботи є мало відчутною у справі виховання нових мотивацій

поведінки. Така праця швидко й легко стає автономною механічною дією і

відбивається на психіці не конструктивно. Вона, на думку педагога,

завершується малим розвитком та презирством до навчання і цілковитою

відсутністю планів та перспектив на майбутнє.

Тому мале мотиваційне значення праці з самообслуговування, велика

втомлюваність, малий інтелектуальний зміст роботи, бідна за соціальним

змістом реміснича праця самі по собі ще не можуть бути шляхом повноцінного

виховання.

- 111 -

Педагог не уявляв трудового виховання поза залученням вихованців до

активної продуктивної праці поза умовами виробництва. Він був переконаний у

тому, що "праця, яка не має на увазі створення цінностей, не є позитивним

елементом виховання".

А.С. Макаренко вважав, що в соціалістичному суспільстві праця є не тільки

економічною, а й моральною категорією.

Обов'язковою умовою докорінного поліпшення роботи з виховання

безпритульних дітей педагог передбачав "вжити всіх заходів, щоб дитячі

будинки перестали бути споживацькими закладами, а стали закладами

трудового радянського соціалістичного виховання, щоб на них не треба було

викидати десятки мільйонів карбованців зовсім непродуктивне".

Основоположним принципом педагогічної системи А.С. Макаренка є

принцип виховання в колективі. Колектив розглядався ним як універсальний

метод комуністичного виховання, що є загальним і єдиним, а водночас дає

можливість кожній окремій особистості розвивати свої здібності, зберігати свою

індивідуальність, іти вперед лініями своїх нахилів. Макаренко розробив і

апробував методику колективістського виховання, технологію її втілення.

Пройшло 130 років з дня народження видатного педагога. Залишилася його

«Педагогічна поема», залишилися нащадки тих, кого він врятував своєю

любов'ю і вірністю. Він був людиною діяльною, не довіряв теоріям (хоча сам

створював їх на кожному кроці і негайно утілював в життя), не любив порожніх

розмірковувань. Макаренко як і раніше видають, читають, обговорюють. Він

цікавить тепер не стільки ветеранів комуністичної праці, скільки студентів і

молодих вчителів, що сформувалися вже після падіння революційних ідеалів,

які не вірять ні в який комунізм і будувати його не збираються. Його спадщину

як і раніше цінують за рубежем. Його ім'ям називають педагогічні університети

та океанські лайнери. А "Педагогічна поема" ніколи надовго не затримується на

книжкових полицях.

Список використаних джерел

- 112 -

1. Кроль Т.Г. Биография А.С. Макаренко (пособие для учащихся). – М.-Л.:

Просвещение, 1964. На разных берегах… Судьба братьев Макаренко. Сост. и

комментарии Г. Хиллига. – М., 1998. – 384 с.

2. Соколова Н.В., Соколов Р.В. Православные истоки педагогического

опыта А.С. Макаренко: к 120-летию со дня рождения : Електронний ресурс :

[режим доступу] : http://www.pravmir.ru/article_2754.

Левенець А.Є., кандидат психологічних наук, доцент кафедри практичної психології

Інституту кримінально-виконавчої служби

БЕЗРЕЦЕДИВНА ПЕДАГОГІКА А.С. МАКАРЕНКА

Педагогічна спадщина Антона Семеновича Макаренка заслужено

відноситься до класики визнаних світом систем виховання особистості. Його

теоретичні відкриття в області соціальної педагогіки та психології, педагогічної

антропології, соціології, етики, вирішення нових завдань епохи з видатними

практичними результатами ставлять його в ряд соціальних реформаторів.

Нагадаємо, що серед майже 3000 вихованців А. С. Макаренко, багато з яких

мали кримінальне минуле, не відомо жодного рецидиву. Тому ще систему

виховання Макаренко називають «безрецидивна педагогіка» (Т. Корабльова).

Багатогранність його педагогічної системи підкреслюється й кількістю

визначень: «педагогіка здорового глузду» (М. Рощин), «педагогіка життя» (А.

Фролов), «педагогіка справи» (А. Кушнір), «педагогіка відповідальності» (Н.

Минкина), «педагогіка оптимізму», «педагогіка подолання», «педагогіка

паралельної дії», «колективіська педагогіка», «виховна педагогіка», «синтетична

педагогіка», «реабілітаційна педагогіка» (В.В. Морозов), разом даючи уявлення

про потужність створеної системи виховання.

Колонія ім. М. Горького (1920-1928) і комуна ім. Ф.Е. Дзержинського (ФЕД,

1928-1935) стали символами успішного подолання безпритульності дітей

радянської епохи. Жоден з вихованців не тільки не повернувся на злочинний

шлях, а й знайшов свій сенс життя, свій шлях. Вони стали висококваліфікованими

- 113 -

інженерами, керівниками підприємств, бойовими командирами під час війни,

гідними трудівниками і громадянами. Такий результативності не знає жодна

установа пенітенціарного типу в світі.

Макаренко одним з перших вказував на те, що невірно бачити причини

соціальної дезадаптації тільки в особистісних особливостях підлітка й

обмежуватися індивідуальною психокорекцією. Основою створеної ним виховної

системи є педагогічно організоване середовище життєдіяльності підлітків,

спрямоване на соціальне оздоровлення людини (духовне, моральне, фізичне), де

головну перевиховуючу функцію виконував виховний колектив.

Багаторічні вітчизняні дослідження доводять, що процес дезадаптації

починається і супроводжується втратою референтної значущості колективу,

відчуженням від основних інститутів соціалізації. Відповідно до цього, основним

завданням педагога, який працює з питаннями перевиховання та ресоціалізації є

сформульоване ще Макаренко «відновлення нормальних відносин між

особистістю і суспільством, формування нової системи мотивації» [2]. Це не

просто включення вихованця в групу, в колектив однолітків, а створення єдиного

виховного колективу (дітей і дорослих), що представляє собою виховну систему

«цілісний соціальний організм» [2], «вільне об'єднання людей ... добре

дисциплінований одухотворений колектив, пов'язаний тісними узами дружби

»[2], де в якості однієї з цілей, і одночасно, принципом і засобом виступає «ідея

захищеності особистості в колективі» [2].

Одним з основних положень особистісно-соціальної концепції Макаренко є

розвиток якостей особистості, що дозволяють бути господарями і творцями

власного життя (а не утриманцями, в ролі яких опиняються більшість сучасних

дітей – вихованців дитячих будинків). В макаренковському колективі

відбувається не просто виховання трудових навичок, а серйозне виробництво на

госпрозрахунковій основі, участь всього колективу в економічній та

управлінській діяльності, придбання реальних спеціальностей і розвиток активної

життєвої позиції, високого рівня особистої відповідальності, мотивованості,

дисциплінованості та громадянськості.

- 114 -

Новацією є й технологія виховання майбутнім. На думку А.С. Макаренко,

величезний вплив на процес формування особистості підлітків належить категорії

психологічного часу, де минуле формує сценарії сьогодення і майбутнього. Уявні

перспективи життя спрямовують діяльність в сьогоденні, тому тільки в

сьогоденні можливі основні зміни особистості, що тягнуть за собою корекцію

уявного майбутнього. Роль психологічного майбутнього в формуванні поведінки

особистості полягає в тому, що в процесі зміни уявляється майбутнє, підліток

починає ідентифікуватися зі своїм новим образом «Я» і в процесі цієї

ідентифікації коригує свою теперішню справжню поведінку.

Педагог був переконаний, що головна роль у виборі майбутньої перспективи

належить емоціям, що відчуває особистість відносно до того чи іншого сценарію

свого психологічного майбутнього. Головним мотивом вибору того чи іншого

життєвого шляху є позитивні емоції по відношенню до даної перспективі.

А.С. Макаренко вважав, що істинним джерелом, стимулом людського життя

є емоція «завтрашньої радості», що представляє собою емоцію радісного

очікування і передчуття. Відстань у часі до бажаної події збільшує напруженість

очікування і звужує свідомість в напрямку реалізації бажаного події.

А.С. Макаренко активно використовує техніку роботи з перспективами, яка

полягає в наступному: для підтримки і посилення напруженості очікування якої-

небудь події і спрямованості мотивів педагогом застосовувався метод

ускладнення мети. У процесі подолання все більш складних цілей підвищуються

рівень домагань, самоповага, змінюється образ «Я», що дуже важливо для

затвердження підлітком свого «Я» серед значущих для нього особистостей.

Однією з особливостей навчання А.С. Макаренко про психологічне

майбутнє особистості є те, що він говорить про систему перспектив, називаючи

їх «системою перспективних ліній». В даному випадку мова йде не тільки про

диференціацію останніх у часі і міжособистісному просторі (близька, середня,

далека, особиста і колективна), але і про різноманіття людської діяльності в

професії, особистого та суспільного життя. Основним завданням на цьому тлі

постає гармонізація перспективних ліній у підлітків з тим, щоб між ними не

- 115 -

виникало ніяких протиріч. А. С. Макаренка вважав, що в перспективі іноді має

бути просте дитяче задоволення, наприклад, говорив він, діти повинні знати, що

через тиждень на обід буде морозиво ...

Макаренко «ступив далі» сучасних програм виховання та перевиховання

особистості з їх пасивною описовістю, говорячи про необхідність «проектування

особистості», створення програми формування людського характеру, що включає

весь зміст особистості. Відомі розроблені ним педагогічні принципи,

використання яких сприяє успішному вирішенню проблем виховання та

перевиховання особистості: принцип зв'язку виховання з життям, принцип поваги

і вимоги до особистості, принцип педагогічного оптимізму, паралельної дії,

щирості і відкритості, принциповості, турботи і уваги, вправляння (вправи),

загартування, ефективної праці, виховання в колективі, співпраці з сім’єю,

підтримки дитячої радості, гри, поєднання покарання і нагороди та ін. Чому ж

результати відомого педагога так складно відтворюються у сучасному житті?

Секрет один - для успішного застосування макаренківської педагогіки в

сучасних умовах, за його ж словами, «потрібна велика творчість, потрібно душа,

особистість. В цю справу треба вкласти вашу власну особистість» [2].

Список використаних джерел

1. Козлов И. Ф. О педагогическом опыте А. С. Макаренко. - М. :

Просвещение, 1987. - 159 с.

2. Макаренко А.С. Педагогические сочинения: В 8-ми т. – М., 1986.

Лубчук Н.П., здобувач освітньо-кваліфікаційного рівня магістр напрям підготовки 053 «Психологія» НАВС м. Київ Науковий керівник: доктор психологічних наук, професор професор кафедри юридичної психології, НАВС м. Київ Романенко О.В.

- 116 -

РОЗВИТОК ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ ПЕДАГОГІКИ НА ЗАСАДАХ ПРАЦЬ

А. С. МАКАРЕНКА

Серед видатних вітчизняних педагогів, які поєднували у собі талант

вихователя і обдарованість письменника, тонке знання психології дитини і дар

науковця, хист публіциста і громадського діяча, одне з чільних місць посідає

Антон Семенович Макаренко. Він був складною і незвичайною людиною. Його

постать і педагогічна діяльність донині викликають численні гострі дискусії. З

моменту видруку першої статті про досвід роботи А.Макаренка (1925) і до сьогодні

побачило світ понад тисячу публікацій різного формату і тематики, присвячених

його особі і спадщині. Сформувалася така окрема педагогічна галузь, як

макаренкознавство, що набуло світового масштабу.

Вагомим є внесок А. С. Макаренка в пенітенціарну педагогіку, що досліджує

умови, закономірності, особливості педагогічного процесу в специфічних умовах

відбування покарань.

Пенітенціарна педагогіка виникла як самостійна галузь педагогічної науки

на початку 60-х років XX ст. Проте її основи були закладені вже в середині XIX ст.

у рамках правових, пенітенціарних і психологічних досліджень, присвячених

соціальному інституту виконання покарання. У Росії в першому курсі

тюрмознавства (1871 р.), розробленому професором московського університету І.

Фойницьким, знайшли відображення питання стосунків співробітників виправних

установ із злочинцями, етичні і релігійні засоби та методи дії на ув'язнених [1]. Ідеї

трудового виховання засуджених, поваги до особистості людини, самоврядування,

співпраці педагогів і вихованців були висунуті О. Гердом.

Найвідомішим вітчизняним педагогом, який зробив вагомий внесок у

розвиток підлітків у пенітенціарних закладах у 20-30-х pp. XX ст. став

А. С. Макаренко, який створив два взірцевих педагогічних заклади — колонію

Горького («Педагогічна поема»), комуну ім. Дзержинського («Прапори на

баштах», «Марш 30-го року»). Тисячі правопорушників, дітей без нагляду він

зумів не тільки підняти «з дна» життя, але й повернув до життя, виховав їх

передовими громадянами Вітчизни. Це було здійснено завдяки вихованню в

- 117 -

колективі і через колектив, що стало центральною ідеєю його педагогічної

системи. На його думку, впливати на особистість можна через колектив, членом

якого є ця особистість. Цей принцип він називав "принципом паралельної дії" [2].

У своїй педагогічній системі А. С. Макаренко насамперед виділив основні

ознаки колективу:

- спільна мета, спільна праця, спільна організація цієї праці;

- органічний зв'язок з іншими колективами;

- наявність органів координування і управління, відносини відповідальної

залежності;

- колектив повинен стояти на принциповій позиції світової єдності трудового

людства.

А. С. Макаренко розглядав колектив як динамічне об'єднання, яке у своєму

розвитку проходить ряд стадій:

- Перша стадія — вимагає педагог, він же вивчає вихованців, організовує

різноманітну колективну діяльність;

- Друга стадія — вимагає педагог і актив. Робота з активом. Різноманітні

форми колективної діяльності, розвиток активності;

- Третя стадія — колектив висуває до окремої особистості.

Таким чином, основним законом колективу А. Макаренко вважав "закон

руху колективу": колектив завжди повинен жити напруженим життям, прагненням

до певної мети. Це положення-принцип він називав "системою перспективних

ліній". Дуже корисним є досвід А. С. Макаренка щодо застосування у виховному

процесі гри, дисципліни, системи покарання й заохочення.

Чи не найголовнішим успіхом виховної роботи А. С. Макаренка дослідники

вважають відмову комуни від споживацької благодійності та державних дотацій

на їх утримання. Він здійснював перевиховання шляхом залучення вихованців не

тільки до побутового самообслуговування, а й до рентабельної праці [2]. А.

С. Макаренку вдалося домогтися, щоб основна частина заробітку вихованців

накопичувалася на власному рахунку, з якого можна було брати заощадження

лише після випуску з комуни або з дозволу адміністрації. Десята частина

- 118 -

заробленого за загальною згодою йшла у розпорядження ради командирів для

культурно-масових потреб та соціального захисту окремих вихованців. Незначна

сума йшла на кишенькові витрати, що розвивало у комунарів навички поводження

з грошима, привчало раціонально планувати свій бюджет, давало змогу

реалізовувати право вибору на задоволення певних потреб. Організаційно-

педагогічні знахідки А. Макаренка – різновікові загони, ради командирів, загальні

збори, самоврядування давно взяті на озброєння сучасною кримінально-

виконавчою системою [3].

Отже, у процесі соціалізації головне місце займає вміння особи контактувати

і співпрацювати з іншими. Саме тому колективне виховання є основою

правильного виховання, адже особа засвоює норми і правила колективу,

суспільний досвід, вчиться регулювати свою поведінку тощо. Людина в колективі

— це людина в суспільстві. Знання теорії та практики колективного виховання є

особливо важливим для педагогів у здійсненні їхньої діяльності — вмінні

допомагати і бути провідником у процесі соціалізації.

Таким чином, історія пенітенціарної педагогіки, починаючи з 40-х років, у

своєму поступальному русі відчуває благотворний вплив педагогічних поглядів А.

С. Макаренка, який збагатив наукові уявлення про виховання не лише в школі та в

родині, але й у пенітенціарних закладах.

Список використаних джерел

1. Білецький В.В. Виправлення девіантної особистості як предмет

філософського дослідження. Автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.03 /

В.В.Білецький; Донец. нац. ун-т. — Донецьк, 2002. — 19 с. — укр.

2. Марочко В.І. Макаренко Антон Семенович // Енциклопедія історії України : у

10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН

України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 438. — ISBN 978-

966-00-1028-1.

3. Ярмаченко М. Д. Макаренко Антон Семенович // Енциклопедія освіти /

Головний редактор Василь Кремень. — К.: Юрінком Інтер, 2008. ISBN 978-966-

667-281-3 — С. 471–472..

- 119 -

Максимова Н.Ю., доктор психологічних наук, професор, професор кафедри соціальної

реабілітації та соціальної педагогіки Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

ФЕНОМЕН «РОЗБІЖНІСТЬ СТАВЛЕНЬ»

У ПАРАДИГМІ ТЕОРІЇ А.С.МАКАРЕНКА

Діагностика новоутворень у структурі особистості, котрі спричинюють

соціально дезадаптовану поведінку неповнолітніх, є обов’язковим компонентом

психокоригуючої роботи з девіантами. Коли такі новоутворення починають

визначати поведінку підлітка у вирішенні життєвих проблем, виникає

“непроникність” щодо виховних впливів, зняти яку можна тільки після подолання

“бар’єру” негативних особистісних новоутворень.

У підлітковому віці найсерйознішою причиною девіантної поведінки, що є

наслідком поглиблення негативних особистісних новоутворень, є розбіжність

ставлень. Це особистісне новоутворення, суть якого полягає в розбіжності уявлень

про свої відносини в домінуючих сферах (ставлення до себе, до інших, до

діяльності) з реальним змістом і проявами цих відносин. Діагностичною ознакою

цього новоутворення є неадекватна реакція підлітка на невдачу в значущих для

нього сферах життєдіяльності. У виконанні завдань на кмітливість за методикою

“Вибір задач різного ступеня складності” ці підлітки виявляють типовий афект

неадекватності. У сфері спілкування вони, незважаючи на зневагу з боку

однолітків, демонструють неадекватний спокій або просто знецінюють для себе

спілкування з однокласниками, заявляючи, що мають справжніх друзів поза

школою, а з цими вони, мовляв, самі дружити не хочуть. Використання

діагностичних методик виявляє неадекватно завищену чи конфліктну самооцінку.

Складність роботи з підлітком, соціальна дезадаптація якого спричинена

розбіжністю ставлень, полягає в тому, що він не вбачає власної провини у своїх

негативних вчинках, не усвідомлює своїх негативних якостей, отже, в нього не

виникає прагнення виконувати вимоги батьків чи вчителів, що сприяли б

- 120 -

подоланню його недоліків. Вимоги дорослих лишаються чимось стороннім,

підліток внутрішньо не сприймає їх. Це призводить або до формального виконання

вказівок батьків і вчителів, або до активного опору з боку підлітка.

Виховні заходи, спрямовані на подолання негативних якостей особистості

підлітка, будуть марними, якщо дорослим не вдасться “зняти бар’єр” розбіжності

ставлень. Більше того, поведінка підлітка не тільки не поліпшуватиметься, а,

скоріше навпаки, ще більше відхилятиметься від соціально схвалюваних норм. Це

пояснюється тим, що в міру соціальної зрілості особистість стає порівняно

незалежною від зовнішніх впливів. Суб’єктивні уявлення перетворюються на

посередню ланку між об’єктивними впливами середовища та розумінням їх

людиною. Ці впливи зазнають значної переробки, у яку включений і такий

компонент, як розбіжність ставлень.

Як вважав А. Макаренко, якщо відносини особистості й суспільства із

“самого початку вже дефективні, якщо вони у відправній точці вже зіпсовані, то

завжди існує величезна небезпека, що еволюціонувати й розвиватися буде саме ця

ненормальність, і це буде тим скоріше, чим особистість сильніша, тобто чим

активнішою стороною вона є в загальній картині конфлікту” [1].

Виникнення розбіжностей ставлень починається з усвідомлення

неможливості задовольнити актуальні життєво важливі соціальні потреби. Це

дезорганізує поведінку, викликає болісні негативні емоційні переживання.

Ситуація напруженості, психічного дискомфорту не може тривати довго, тому

відбувається “вмикання” захисних механізмів особистості. Коли дія захисних

механізмів перевищує необхідну дляподолання психічного дискомфорту

тривалість, а частота їх “вмикання” зростає, виникає викривлення сприйняття

реальності. Якщо така реакція на перешкоди набуває стійкості, тоді формуються

своєрідні “функціональні органи”, тобто особистісні новоутворення, які, з одного

боку, дають відчуття емоційного благополуччя, але, з іншого — перешкоджають

процесу соціалізації.

Як показали наши дослідження [2, 3] формування особистісних новоутворень,

котрі викривляють сприйняття навколишньої дійсності на догоду уявленням, що

- 121 -

задовольняють суб’єкта, є гальмом у розвитку особистості. Більше того, вони

роблять необов’язковою діяльність суб’єкта як у напрямі реального перетворення

дійсності (подолання перешкод на шляху до мети), так і в плані самовдосконалення

та детермінують поведінку, яка задовольняє його соціальні потреби, але вже в

асоціальний спосіб. Так, соціально дезадаптований підліток, який не міг

задовольнити свою потребу в спілкуванні ні в сім’ї, ні в колективі однокласників,

потрапляючи в асоціально спрямовану групу, відчуває нарешті стан емоційного

благополуччя, психологічної захищеності.

Навіть той факт, що моральні цінності групи, її діяльність суперечать

моральним настановам, які намагалися прищепити йому раніше в сім’ї та школі,

не порушує стану психологічного комфорту. Це пояснюється вмиканням захисних

механізмів особистості, які пропонують заміну тій, раніш референтній групі

спілкування, або тій соціально схвалюваній діяльності, де підліток постійно

наражався на неуспіх.

Список використаних джерел

1. Макаренко А.С. Коллектив и воспитание личности. М.; 1972.

2. Максимова Н.Ю., Мілютіна К.Л., Піскун В.М. Основи дитячої

патопсихології. К.; 1996.

3. Максимова Н.Ю. Психологія девіантної поведінки. К.; 2011

Мамука О.В., начальник відділення організації навчання Державної установи «Навчальний центр Вибухотехнічної служби Національної поліції України», майор поліції

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ А.С. МАКАРЕНКА

ЩОДО ВИХОВАННЯ КОЛЕКТИВУ

А.С. Макаренко відомий тим, що організував і очолив колонії для

неповнолітніх порушників і безпритульних дітей. До Макаренко приходили діти,

які настільки вже були зіпсовані, що не могли жити в нормальному суспільстві:

- 122 -

злодії, хулігани, дівчинки-повії. Батьки привозили своїх дітей, коли вже самі не

могли з ними впоратися. А Макаренко − міг. Він досяг такої майстерності у

вихованні дітей, що міг з упевненістю сказати: «Виховання − легка справа».

Як всього цього домагався А.С. Макаренко? Викладаючи своє кредо, в числі

найважливішого пункту Антон Семенович наполягав на розробці технологій

виховного впливу.

Крім технологічності, до важливих пунктів педагогічної системи Макаренка

можна віднести такі аспекти: справа, ядро колективу, самоврядування та

формат [1].

Справа. Колоністи мали реальну справу, яка їх і годувала і дисциплінувала.

Спочатку колоністи облаштували своє натуральне господарство просто щоб себе

прогодувати, пізніше зайнялися серйозним виробництвом. Побудувавши свій

завод (менше ніж за рік), вихованці стали випускати електродрилі, пізніше освоїли

виробництво фотоапаратів «Лейка». Фотоапарат «Лейка» − це 300 деталей з

точністю до 0,001 мм, для тих часів це абсолютно інноваційне виробництво.

Виробництво в комуні було не просто рентабельне, а високорентабельне: комуна

віддавала державі свій прибуток 4,5 млн. руб. на рік. Вихованці отримували

зарплату, на яку утримували себе, молодших членів комуни, виплачували

стипендії колишнім комунарам, що навчалися у ВНЗ, відкладали гроші на

ощадкнижки для накопичення коштів до моменту виходу з комуни, утримували

оркестр, театр, оранжерею квітів, організовували походи та інші культурні заходи.

А головний сенс в тому, що справа формувала особистість: у 16-19 років діти вже

ставали майстрами і начальниками виробництва.

Ядро колективу. Колоністів виховував не вихователь в режимі ручного

управління, а ядро колективу в автоматичному режимі. Авторитетні колоністи, які

внутрішньо приймали і сповідували цінності колонії, як ядро колективу −

виконували роль "закваски", яка пропитувала новоприбулих колоністів,

виявлялися тієї м'ясорубкою, яка засобами, дохідливими для підлітків,

перемелювала новеньких і робила їх частиною системи. Діти доносили один до

- 123 -

одного нові правила життя на своїй мові, Макаренко лише стримував їх, щоб вони

залишалися в цивілізованих рамках.

«Якщо ж ця людина важка, яка мені не вірить, проти мене налаштована,

недовірливо до мене ставиться, я з нею розмовляти не буду. Я зберу старших,

викличу її в самому офіційному, привітному тоні буду з нею говорити. Для мене

важливо не то, що я говорю, а як інші на неї дивляться. Вона на мене піднімає очі,

а на товаришів боїться дивитися. Я кажу: "А далі товариші тобі розкажуть". І

товариші розкажуть їй те, чому я їх раніше навчив, а вона буде уявляти, що це вони

самі придумали» [1].

Різновікові загони − той же хід, коли маленькі отримували захист від старших

"корешів", а кореші вставляли їм нові поняття по життю.

Самоврядування. Якщо немає справи і немає здорового ядра колективу,

самоврядування неможливо і шкідливо. Якщо основа колективу здорова,

самоврядування його зміцнює і відточує, опиняючись школою лідерства та

керівництва.

Формат. Макаренко інтенсивно вводив і уважно стежив за правилами і

ритуалами, які поведінкою, через тіло вбудовували в колоністів нові норми життя.

Встати вчасно, вмитися, натерти підлогу, тим більше не плювати на підлогу −

природно та обов'язково. А ось «Не стояти, підпираючи стінку − стояти рівно" і

"Не штовхатися" − річ вже не очевидна, але саме такі дрібниці виробляють

внутрішній стрижень особистості. Колоністи швидко привчалися до військових

порядків, прапорам, горнам і ходьбі строєм. Коли всі йдуть строєм, будується крок

(а це важливо), і в колективі кожен налаштовується на кожного.

«Я вважаю, що діти навіть штовхати не повинні один одного. Вони повинні

рухатися доцільно. Ніяких безцільних рухів. І я своїм комунарам говорив: хочеться

побігати − ось майданчик, можна там бігати. Прошу тут вести себе пристойно.

Взагалі виховання стриманості, гальмування рухів − перш за все» [1].

Макаренко ніколи не був гуманістом, він готовий був працювати жорстко, по-

чоловічому, цінував порядок і дисципліну, в тому числі армійські порядки.

- 124 -

Проте, підхід Макаренко в наші дні реалізується, як не дивно, в бізнесі, а саме

в передових компаніях. Взаємозв'язок доходів співробітників із загальним

прибутком підприємства, виховання нових співробітників і залучення їх до

корпоративної культури через ядро колективу, самоврядування в творчих

командах і контроль формату − це золотий фонд сучасного бізнесу.

Педагогічну систему А.С. Макаренка слід розглядати як цінність, яка зберігає

свою актуальність і значимість, залишається затребуваною і в сучасному

суспільстві.

Список використаних джерел

1. Антон Макаренко и его "не советская" педагогическая система. URL:

https://pikabu.ru/story/anton_makarenko_i_ego_quotne_sovetskayaquot_pedagogiches

kaya_sistema_4852919.

Марциненко К.І.,

слухач магістратури факультету заочної освіти та дистанційного навчання за спеціальністю «Психологія» Інституту кримінально-виконавчої служби

АНТРОПОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕОРІЇ ТА

ПРАКТИКИ А. С. МАКАРЕНКА

Педагогічні ідеї та досвід видатного українського педагога Антона

Семеновича Макаренка найбільш цілісно розкриваються у міждисциплінарному

контексті соціогуманітарного знання, у взаємодоповненні філософського та

педагогічного аспектів.

Філософсько-антропологічні засади світогляду та педагогіки А.С.Макаренка

досліджувала Г. Гасимова, його особистісно-соціальну концепцію - Г. Гриценко,

філософсько-етичні аспекти теорії колективу - Т. Корабльова, феномен А. С.

Макаренка у культурологічній ретроспективі - Р. Соколов, методологічний

контекст дослідження спадщини А.С.Макаренка - О. Ілалтдінова. Заслуговує на

увагу наукова розвідка одного з італійських макаренкознавців Е. Меттіні про

гегелівські мотиви у творчості А. С. Макаренка.

- 125 -

Мета статті - визначити антропологічні засади педагогічної теорії та практики

А. С. Макаренка.

У сучасному науковому дискурсі педагогічна антропологія розглядається як

найважливіше підґрунтя цілісного вивчення людини. Б. Бім-Бад визначає

педагогічну антропологію як частину педагогіки, присвячену «пізнанню людини

як вихователя та виховуваного», яка «відповідає на питання про природу людини

та людську спільноту, навчаємості людини та груп людей» [1, с. 3].

Хрестоматійним слід визнати положення про те, що педагогіка як наука та

мистецтво вдосконалення людини за допомогою освіти, виховання та навчання

неможлива без розуміння природи людини, можливостей та меж її розвитку.

Антропологічний підхід у психолого-педагогічних дослідженнях акцентує

увагу на людині як провідній цінності та цінності виховання та освіти (Б. Бім-Бад,

С. Бобришев, З. Васильєва, Л. Лузіна та ін.). С.Бобришев наголошує, що

«найважливішим смислоутворюючим напрямком реалізації антропологічного

підходу в історико-педагогічному дослідженні є визначення в досліджуваному

явищі контекстно-часової сфери «власне людського» [2, с. 111].

Антропологічний вимір історико-педагогічного процесу, на думку Г.

Корнетова, «завдає рамку для розробки концептуальних підходів, які центруються

на самій людині як вихователеві та вихованцеві, дозволяють уявити динаміку

людини в освіті як тілесної, душевної та духовної істоти, розкривають

антропологічні засади педагогічної думки та практики виховання» [5, с. 16].

Відповідно поняття «антропологічний 11 Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 7

(266), Ч. І, 2013 вимір" вказує на важливість розкриття сутності антропологічних

аспектів дослідження будь-яких історико-педагогічних проблем.

Одним із важливих напрямів сучасного макаренкознавства слід визнати

дослідження філософських засад педагогічної теорії та практики видатного

педагога ХХ століття Антона Семеновича Макаренка. А. Фролов відзначає, що

педагогічна система А. С. Макаренка у сучасному макаренкознавстві

розглядається в єдності чотирьох компонентів, що розташовані в ієрархічній

послідовності: методологічний, теоретичний, організаційно-методичний та

- 126 -

технологічний, який цим дослідником було виокремлено пізніше [9, с. 3 - 5].

Педагогічні ідеї А.С. Макаренка формувалися під впливом антропологічних

поглядів на виховання видатних педагогів середини ХІХ - початку ХХ ст. К.

Ушинського, М. Пирогова, П. Юркевича, О.Острогорського, П. Каптерева, В.

Вахтерова та ін., які наголошували на розумінні дитинства як самоцінного періоду

у житті людини, особливу увагу звертали на потреби самої дитини у різних сферах

її життєдіяльності.

К. Ушинський у фундаментальній праці «Людина як предмет виховання.

Досвід педагогічної антропології» сформулював проблему співвіднесення

педагогічної вимоги із особливостями дитячої природи, розкрив широке розуміння

виховання, яке грунтується на розумінні природи людини. Обґрунтована

К.Ушинським концепція педагогічної антропології зумовила могутній поштовх

для цілісного вивчення дитини у подальших психолого-педагогічних

дослідженнях. Вважливою постає позиція В. Вахтерова, який наголошував, що

«ані у природі, ані у суспільстві немає й не повинно бути такої мети, по

відношенню до якої дитини була б тільки засобом. Усі її нормальні устремління

мають бути задоволені та розвинені» [3, с. 20]. Антропологічні ідеї видатних

вітчизняних педагогів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. виступили підґрунтям

формування педагогічного світогляду А.С.Макаренка, його педагогічних ідей.

Основою антропологічних поглядів А. С. Макаренка є віра у необхідність та

можливість удосконалення людського існування.

Показовим є висновок В. Сластьоніна про те, що А. Макаренко критично

реагував на спроби щодо дедукції стосовно тих чи інших закономірностей

розвитку особистості дитини, зумовлених досвідом положень соціології,

психології, біології та інших наук [7, с. 6 - 7].

Антропологічне підґрунтя можна визначити й в обґрунтуванні A. С.

Макаренком теорії колективу та виховання особистості у колективі. B.

Слободчиков відзначав суттєве вирішення видатним педагогом екзистенціальної

проблеми становлення людини у різних формах дитячо- дорослих спільнот [8].

Макаренковське розуміння колективу було пов' язане із гуманним

- 127 -

співтовариством, для якого властиві демократичне самоуправління та гуманні

відносини, єдність мети (людина - колективіст) та методу (виховання в колективі).

При цьому важливим слід визнати те, що саме у розвитку суспільних норм

індивідуальність набуває своїх справжніх якостей, колективістські стосунки

сприяють затребуваності та розвитку аутентичного потенціалу кожного члену

колективу. Також варто акцентувати увагу на потенційних можливостях

«індивідуального самопрограмування» вихованців у межах засвоєння ними

відповідних соціальних програм. А. С. Макаренко спрямовував свою роботу для

досягнення гармонії особистісних та суспільних інтересів як дітей, так й

вихователів.

А. С. Макаренко відзначав необхідність урахування зовнішніх та внутрішніх

чинників, що впливають на виховання, та підкреслював соціокультурну

зумовленість виховних вимог: «Немає нічого вічного та абсолютного у наших

завданнях. Вимоги суспільства дійсні тільки для епохи, велич якої більш або менш

обмежена. Ми можемо бути абсолютно впевнені в тому, що до наступного

покоління будуть висунуті дещо змінені вимоги, причому зміни ці будуть

пропонуватися поступово, відповідно до зростання та вдосконалення усього

громадського життя» [6, Т.4, с. 120].

Таким чином, звернення до теорії та практики А. С. Макаренка в аспекті

визначення філософського підґрунтя його педагогічних ідей дозволяє виокремити

антропологічні засади педагогічних поглядів А. С. Макаренка, пов'язані із

визнанням неперевершеної цінності дитини, колективних форм організації

сумісного життя дітей та дорослих, єдності виховного процесу та життя у

суспільстві. Використання антропологічного підходу в історико-педагогічних

дослідженнях має бути пов'язано із принципами розвитку, суб'єктності, природо-

та культуровідповідності.

Перспективи подальших досліджень пов'язані із вивченням методологічних

засад реконструкції педагогічних ідей видатних педагогів минулого в

соціокультурних умовах певної історичної епохи.

Список використаних джерел

- 128 -

1. Бим-Бад Б. М. Изучение людей как воспитателей и воспитуемых / Б. М.

Бим-Бад // Вестник Университета Российской академии образования. - 2002. - Вып.

3 (17). - С. 3 - 36.

2. Бобрышов С. В. Методология историко-педагогического исследования

развития педагогического знания : дисс. ... докт. пед. наук / Сергей Викторович

Бобрышев. - Ставрополь, 2006. - 477 с.

3. Вахтеров В. П. Избранные педагогические сочинения / В. П. Вахтеров ;

сост. Л. Н. Литвин, Н.Т. Бритаева. - М. : Педагогика, 1987. - 400 с.

4. Илалтдинова Е. Ю. Разработка наследия А. С. Макаренко в контексте

развития методологии педагогики (1950 - 1980) / Е. Ю. Илалтдинова // Витоки

педагогічної майстерності : зб. наук. пр. - Полтава, 2011. - С. 143 - 150.

5. Корнетов Г. Б. Задачи, сущность и методология историко- педагогических

исследований / Г. Б. Корнетов // Историко- педагогическая ретроспектива теории

и практики образования : 13 Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 7 (266), Ч. І,

2013 монографія ; под ред. Г. Б. Корнетова. - М. : АСОУ, Золотая буква, 2006. -

Вып. 3. - С. 7-24 .

6. Макаренко А.С. Сочинения : в 7 т. / А. С. Макаренко ; ред.: И. А. Каиров, Г.

С. Макаренко, Е. Н. Медынский ; АПН РСФСР, Ин-т теории и ист. педагогики. - 2-

е изд. - М. : Изд-во Акад. пед. наук, 1957 - 1958.

7. Сластенин В. А. Макаренко как теоретик воспитания / В. А. Сластенин //

Педагогическое образование и наука. - 2008. - № 3. - С. 5 - 7.

8. Слободчиков В. И. Антропологическая перспектива отечественного

образования / В. И. Слободчиков. - Екатеринбург : Издат отдел Екатеринбур.

епархии, 2009. - 264 с.

9. Фролов А. А. А. С. Макаренко: основы педагогической системы / А. А.

Фролов. - Горький, 1990. - 116 с.

Микитась І.М., кандидат юридичних наук, доцент кафедри пенітенціарної діяльності Інституту кримінально-виконавчої служби

- 129 -

ДО ПИТАННЯ ГУМАНІСТИЧНИХ ІДЕЙ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ

А.С.МАКАРЕНКА

На сучасному етапі розвитку суспільства виникає необхідність переходу до

нового типу гуманістично-інноваційної освіти, спрямування її на розвиток

культурного, інтелектуального, духовного потенціалу особистості. В основу

нинішніх освітніх змін, які мають уплинути й на подальший розвиток освіти,

покладено гуманістичну концепцію, яка трактує освітньо-виховний процес - як

необхідну умову для особистісного самовираження людини, можливість найбільш

повно й адекватно відповідати природі людської особистості.

Вирішення проблем гуманізації виховання і навчання педагогічна наука

звертається до різних джерел. Аналіз педагогічної літератури свідчить, що

дослідження розвитку ідей гуманізму в педагогіці привертало увагу багатьох

науковців.

Особливу увагу слід звернути на педагогічну спадщину Антона Семеновича

Макаренка, яка представлена широкою палітрою проблем теорії та практики

виховання, які він досліджував і розробляв.

Ідеї педагога щодо оптимістичного підходу до дитини та його методика

формування самостійності й волі у дітей, розвитку вмінь і навичок колективного

співробітництва не втратили актуальності й сьогодні. Досвід А.С. Макаренка

широко використовується в зарубіжних освітніх системах Німеччини, Данії,

Китаю, Японії, Угорщини, Польщі, Чехії.

Ідеї педагогічної системи А.С. Макаренка ніколи не залишали байдужими

його наступників на педагогічній ниві - прибічників гуманістичної педагогіки, які,

відкидаючи ідеологічні нашарування, докопувались до суті вчення великого

педагога. Виховна система А.С. Макаренка розроблялась як модель майбутнього -

нового суспільства.

Залучення учнів до колективної діяльності на засадах оптимістичної віри в

дитину, завжди визначали закон розвитку колективу: рух уперед і розвиток. Відтак

були втілені ідеї різновікових загонів та самоврядування, включення колективу в

- 130 -

систему соціальних ролей. Значний інтерес викликає розвиток теорії трудового

виховання А.С. Макаренка в практичній діяльності українських педагогів В.О.

Сухомлинського, І.Г. Ткаченка, О.А. Захаренка. Звичайно, неоднозначність та

суперечливість функціонування педагогічної системи А.С. Макаренка в різні

періоди розвитку школи в Україні та за її межами очевидна. У різні роки вона була

і залишається предметом наукових досліджень, стала поширеною у практиці

роботи шкіл.

Основна ідея теорії відомого педагога це принцип паралельної дії з дитиною.

Тому необхідно згадати про розуміння зв’язку волі та примусу, яке

підтверджується практичною діяльністю Антона Семеновича в колоніях. Педагог

знав, що тільки примус, навіть втілений у форму напівгри-напівреальний, не буде

прийнятий підлітками, які в дитинстві пізнали вільність. Саме тому Макаренко

реально забезпечував усім дітям в неволі право вибору. І саме це стало основою

палкої любові та поваги вихованців до Макаренка.

Працюючи з малолітніми правопорушниками, необхідно було одночасно з

воєнізованим підходом до організації практичної роботи колоністів у колонії

послідовно застосовувати традиції демократичного, гуманістичного, вільного

виховання: самоврядування, загальні збори, угода з учнем, визнання і повага його

особистості, заохочення ініціативи та творчості, віра в людину, її можливості,

задатки й необхідність її розвитку.

Він вважав, що справжня доброта, повага до особистості учня неможливі без

послідовної, безкомпромісної вимогливості з боку педагога. Саме повага та

вимогливість, що панували в колонії й комуні, наповнювали дітей вірою та

впевненістю у свої сили, сприяли формуванню почуття власної гідності, таке

ставлення виховувало вміння опиратися чужому впливові, свідомо та плодотворно

керувати почуттями й емоціями, відчувати себе вільно й комфортно в близькому

соціальному оточенні.

У процесі дослідження виявлено, що в Антон Семенович вважав, що для

здійснення процесу виховання особистості потрібна загальна програма виховання

та -індивідуальні корективи до неї, загальний і єдиний метод виховання, який у той

- 131 -

же час дає можливість кожній особистості розвивати свої особливості, зберігати

індивідуальність.

Основні гуманістичні ідеї системи трудового виховання молоді Антона

Семеновича Макаренка були пов’язані з вірою в людину, в її добро, з вимогливістю

та повагою до людини та з необхідністю розуміння і знання педагогом кожної

дитини.

Микитенко М.С., аспірант інституту проблем виховання Національної академії педагогічних наук України, викладач циклу підготовки персоналу пробації Білоцерківського центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України

ФОРМУВАННЯ НОВОГО ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ ЧЕРЕЗ

ПРИЗЬМУ ДОСВІДУ А. МАКАРЕНКА

Ми живемо в прекрасну і в той же час страшну епоху. Наше суспільство ще

ніколи не було сповнене такою кількістю можливостей і проблем водночас. В

період розвитку суспільства кожна проблема породжує можливість для її

вирішення, однак людина через ряд суб’єктивних та об’єктивних причин не завжди

може побачити її. Проблема перевиховання особистості з девіантною поведінкою

негативної спрямованості не втрачає своєї актуальності. А.Макаренко – великий

митець своєї справи, він побачив як проблеми безпритульності, злочинності та

стереотипності мислення у контексті виховного процесу мають вирішуватися з

позитивним результатом.

Аналіз його життя та праці показує істину картину буття нашого суспільства

загалом, а точніше тієї псевдорозумної частини населення, яка через свою гордість,

безграмотність, безглуздість, та інші подібні пороки, які в собі особи «людської

подоби» визнавати не бажали, через що своїми діями та вчинками закопували

майбутнє наше та наших дітей у купу «соціальних екскрементів». У таких осіб не

вистачило розуму переймати досвід митця та розвиватися, вони шукали у його

біографії «темні» сторони з метою знищення, опираючись на абсурдному

- 132 -

виправданні своїх дій: «результат роботи А. Макаренка звісно позитивний, але

методи нікуди непридатні» зазначали вони. Тобто їх увага була спрямована не на

результат, а методи, неважливо, що саме їх методи і не давали взагалі ніякого

ефекту, або перехід якості в кількість і кількості в якість від їх застосування був

мінімальним. Це просто абсурдність, яка полягала у перекладанні та закопування

себе в купі паперу, нікому не потрібних звітів, статистиці, фото та відео сенсацій

«для людського ока», тощо. А. Макаренко чітко розумів безглуздість всього цього,

тому і відмовлявся навіть перечитувати особові справи колоністів. Своє виховання

він починав з «чистого листа» та індивідуального підходу. (Нажаль нині цю

абсурдність важко зрозуміти та усвідомити багатьом).

Його намагалися поставити осторонь, зламати, однак він боровся в супереч

всім: брату, владі, тим колегам неукам, які вміли лише критикувати, а самі не

зробили і частини того, що зроблено було великим педагогом. Цій боротьбі

допомагало власне переконання: «…від опору користі немає, якщо ми опираємося

це може скінчитися смертю духовною чи фізичною, необхідно пристосовуватися

до нового життя». Як це робити А. Макаренко показав власним прикладом.

У 1988 році ЮНЕСКО визначили чотирьох світових основоположників

педагогічної майстерності у виховному процесі, одним із них є А. Макаренко. На

батьківщині методи роботи великого педагога були визнані згодом, але в

основному у спотвореному вигляді. Цьому підтвердження в Україні є досвід

виховних та виправних колоній, результати роботи працівників державних та

недержавних організацій, які працюють з особами, що засуджені до покарань не

пов’язаних з позбавленням волі, та неповнолітніми «групи ризику» для яких

девіантна поведінка є нормою життя. «Педагогічна поема» мала б стати

настільною книгою кожного хто займається вихованням підростаючого покоління.

Однак з впевненістю зазначаємо, що багато педагогів сучасності добре якщо

прочитали її хоч у хрестоматичному виданні, неговорючі про інших. І це викликає

сум та стурбованість.

Найголовніший інститут виховного процесу – сім'я. Саме батьки мають

застосовувати всі принципи позитивного виховання сформовані та показані

- 133 -

власним прикладом «Батька» - як називали А. Макаренка колоністи. Важливо

розвивати у підростаючому поколінні відповідальність за власні вчинки, турботу

про ближнього, довіру, знання, уміння та навички (трудові, творчі, розумові,

військово-патріотичні). Це важлива частина того, що має бути в основі розуміння

кожного, хто займається вихованням, перевихованням та ресоціалізацією людини

у суспільство.

Варто відзначити той факт, що школи А. Макаренка існують у всьому світі,

його методики на ряду з іншими вивчаються, розвиваються і застосовуються на

практиці. Позитивні результати отримані в Україні та закордоном привертають до

себе увагу.

З прийняттям Закону України «Про пробацію» (лютий 2015 рік) по нинішній

час, у законодавчі акти, підходи та методи виховного та пере виховного процесу

діяльності персоналу уповноважених органів з питань пробації внесено зміни.

Велика увага була приділена підліткам, що оступилися та з певних причин

опинилися в конфлікті з кримінальним законом. Ці зміни мають наукове та

практичне, перевірене через багаторічну роботу пілотних проектів підґрунтя.

Відпрацьовані інструменти та сукупність прийомів та технік виховної взаємодії з

вихованцями. Одна із основних тем, яку має вивчити та засвоїти кожний працівник

служби пробації і не лише − це: «Комунікативні навички та мотиваційне

консультування». Тема містить перли внесені в наше суспільство А. Макаренком.

Вони полягають у: розумінні важливості налагодження контакту з підлітком,

усвідомленні важливості саморозвитку, самовиховання та самоменеджменту,

визначеності причини та мотиву такої його поведінки. А. Макаренко стверджував:

«ніяких правопорушників немає є діти які попали у погане положення…., якщо

дитина стає хуліганом то в цьому винна не вона, а педагогічні методи….». Також

взято до уваги, що основа виховання це щира віра в людину, прийняття підлітка

такого яким він є не осуджуючи його, не моралізуючи. Ключовими є чітко

визначені стратегії та вміння побудови спілкування оминаючи опір, або керуючи

професійно ним, за допомогою прийомів і технік, які працівники служби пробації

вивчають під час проходження спеціалізованих курсів та первинної професійної

- 134 -

підготовки у Білоцерківському центрі підвищення кваліфікації персоналу

Державної кримінально-виконавчої служби України. Для ефективної роботи у

ресоціалізації та профілактиці девіантної поведінки підлітків, які перебувають у

конфлікті із кримінальним законом, розроблено навчально-методичний посібник

для практиків «Методики та інструменти роботи з неповнолітніми, які

перебувають у конфлікті з законом» книга 1, книга 2. Видання підготовлено в

межах проекту «Реформування системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх

в Україні» за фінансової підтримки Уряду Канади та розроблено за участі

персоналу підрозділу кримінально-виконавчої інспекції м. Мелітополь та

Білоцерківського центру підвищення кваліфікації персоналу ДКВС України за

загальною редакцією Гейл Стідз та Тетяни Журавель.

Отже, діяльність працівників уповноважених органів з питань пробації у

напрямку формування нової моделі виховного процесу опирається частково на

дорогоцінний досвід А.Макаренка. Результат залежить від свідомості самих

працівників! Хто з них віднесе себе до розумної чи псевдорозумної частини

населення буде видно не зі слів, а чітких дій та вчинків!

Список використаних джерел

1. Макаренко А. С. Сочинения в 7-ми т. / редкол. И. А. Каиров. – М., 1957.

– Т.1. Педагогическая поэма. – 783 с.

2. Макаренко A. С. Профилактика полоролевых нарушений у подростков

группы риска / А. С. Макаренко // Социальная педагогика. – 2005. – №2. – С.79–82.

3. Макаренко А. С. Педагогические сочииненя: в 8 т. Т. 7. / А. С. Макаренко ;

[сост. Л. Ю. Гордин, А. А. Фролов]. – М. : Педагогика, 1983. – 489 с.

4. Макаренко А. С. Воспитание гражданина / А. С. Макаренко. – М. :

Просвещение, 1988. – 308 с.

5. Методики та інструменти роботи з неповнолітніми, які перебувають у

конфлікті з законом: навчально-методичний посібник для практиків // Режим

доступу: https://i-rc.org.ua/index.php/posibnyki

Мозоль Н.І., кандидат юридичних наук,

- 135 -

професор кафедри теорії держави та права Національної академії внутрішніх справ

АКТУАЛІЗАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАПРАЦЮВАНЬ А. С. МАКАРЕНКА

У КОНТЕКСТІ ВИРІШЕННЯ СУЧАСНИХ ОСВІТНІХ ЗАВДАНЬ

У контексті вирішення проблеми становлення особистості, зокрема

особистості здобувача вищої юридичної освіти, актуалізується потреба вивчення

педагогічної спадщини видатних діячів української культури, науки та освіти.

Неперехідне значення для розуміння тенденцій розвитку сучасного освітнього

процесу мають напрацювання українського педагога радянського періоду Антона

Семеновича Макаренка (1888–1939).

Оригінальні теорії та практики, розроблені видатним педагогом, що своєю

неоднозначністю викликають гострі дискусії, отримали широке визнання не в

різних країнах світу. Аналізуючи внесок А. Макаренка у розвиток світової та

вітчизняної педагогіки, необхідно вказати на багатовекторність його педагогічних

досліджень. Особливого значення в освітньому процесі педагог надавав

вихованню як суспільному явищу.

А. Макаренко розглядав виховання як складну багато структурну цілісну

систему. Визначальним чинником утворення такої системи він вважав цілі, які

визначаються потребами суспільства та самих вихованців: «Я впевнений, що

ніякий засіб не можна розглядати окремо взятим від системи. Ніякий засіб... не

може бути визнаним ні добрим . ні поганим, якщо ми розглядаємо його окремо від

інших засобів, від цілої системи, від цілого комплексу впливів» [1, с. 128].

Осередком виховання особистості А. Макаренко вважав колектив. У

розробленій ним на основі власного багаторічного педагогічного досвіду теорії

визначено та охарактеризовано основні ознаки колективу, досліджено та

проаналізовано стадії його розвитку, вказано ефективні шляхи формування і

використання виховних можливостей колективу.

Педагогічні напрацювання А. Макаренка не позбавлені ідеологічної

забарвленості, що є закономірним, враховуючи історичні умови його професійної

діяльності та теоретичних узагальнень. Саме тому він розглядав колектив як

- 136 -

вищий ступінь об’єднання спільноти, якого можна досягнути лише прагненням до

спільної мети. При цьому колектив повинен постійно ускладнювати,

удосконалювати свої цілі та зміст діяльності.

Обов’язковими умовами утворення та існування колективу педагог визначав спільну працю та спільну організацію цієї праці. Серед основних ознак колективу

А. Макаренко також вказував на органічний зв'язок із іншими колективами,

наявність органів координування і управління та утвердження відносин

відповідальної залежності. На його думку колектив повинен стояти на

принциповій позиції світової єдності трудящого людства, при цьому бути

красивим, щоб у кожного було бажання в ньому жити і гордитися своєю

приналежністю до нього.

Педагог відстоював переконання, що кожна особистість повинна відчувати

себе захищеною, зберігати власну гідність у колективі. Таким чином, в основі

формування стилю відносин колективу повинна лежати ідея захищеності.

Висуваючи вимоги до організації колективу, А. Макаренко наголошував на

необхідності утвердження ділових відносин, за яких встановлюються взаємна

відповідальність і взаємне підпорядкування.

Поділяємо думку педагога, що справжній колектив повинен мати традиції,

зберігати та примножувати їх, оскільки традиції створюють зовнішній каркас

колективу.

Виховання у колективі А. Макаренко розглядав як унікальний метод, що

дозволяє водночас розвиватися всім загалом та кожному особисто. Саме у досягненні гармонії суспільних та індивідуальних інтересів, фізичного та

естетичного розвитку особистості педагог і вбачав сутність правильно

організованого процесу виховання. Водночас педагог не визнавав іншого

емоційного настрою у колективі окрім як мажорного. Так, на його думку, в

колективі повинна підтримуватися атмосфера постійної бадьорості.

А. Макаренко переконував, що для вирішення різних виховних задач

потрібно добирати різні методи, прийоми і засоби виховання. Таким чином,

високопрофесійний педагог добирає і використовує систему методів відповідно до

- 137 -

поставленої мети. При визначенні ефективних методів у кожній конкретній

ситуації необхідно враховувати різні аспекти, зокрема особистісні якості

вихованця, а також дотримуватися послідовності й логіки застосування системи

методів.

Аналізуючи доцільність та розглядаючи перспективи впровадження

педагогічних ідей А. Макаренка у сучасний освітній процес, зокрема вищих

навчальних закладів, покликаємося до переконань самого педагога, який зокрема

вважав, що мета виховання у кожну історичну епоху і для кожного покоління

визначатися діалектично, оскільки зумовлена вимогами суспільства: «Я під метою

виховання розумію програму людської особистості, програму людського

характеру, при цьому в поняття «характер» я вкладаю весь зміст особистості, тобто

і характер зовнішніх проявів і внутрішньої переконливості, і політичне виховання,

і знання – абсолютно всю картину людської особистості; я вважаю, що ми,

педагоги, повинні мати таку програму людської особистості, до якої повинні

прагнути» [2, с. 45].

Отже, позитивні педагогічні здобутки видатних діячів української культури,

науки та освіти потребують глибокого вивчення, переосмислення відповідно до

сучасних освітніх завдань та послідовного впровадження у систему роботи вищих

навчальних закладів.

Список використаних джерел

1. Макаренко А. С. Проблеми виховання в радянській школі / А. С. Макаренко

// Твори у 7-ми томах. – К. : Радянська школа, 1953–1955. – Т. 5. – С. 67–139.

2. Макаренко А. С. О воспитании. / А. С. Макаренко // – М.: Политиздат, 1990.

– 415 с.

3. Это принадлежит вечности… Теория и методика воспитания в

педагогическом наследии А. С. Макаренко / под. ред. М. Ю. Красовицкого.

– К. : Логос, 2002. – 250 с.

- 138 -

Неїзжала М.П., здобувач ступеня вищої освіти магістра VII курсу факультету заочного навчання та післядипломної освіти Інституту кримінально-виконавчої служби

ГУМАНІСТИЧНА СУТНІСТЬ ПЕДАГОГІКИ А.С. МАКАРЕНКА

130-та річниця дня народження Антона Семеновича Макаренка дає нам

привід в черговий раз згадати про значущість його педагогічної спадщини і

«звірити годинники», наскільки ми в своїй практичній діяльності користуємось

здобутками Великого Педагога.

Одним з наріжних каменів педагогічної системи А.С. Макаренка є гуманізм,

що дуже важливо в наш непростий час потрясінь і катаклізмів, з якими

нерозривно пов’язані жорстокість і байдужість до страждань інших, які буквально

заполонили сучасне українське суспільство. Гуманісти зараз не в пошані, великий

попит на авторитарних особистостей. Але ж і А.С. Макаренко теж жив і творив

не в простий час – 20-30-ті роки ХХ ст., які були переповнені всіма жахіттями

громадянської війни, голодом, холодом, репресіями. Звичайно, специфіка епохи

відклала свій глибокий відбиток на систему педагогічних ідей А.С. Макаренка у

вигляді особливої уваги до таких понять, як колектив, дисципліна, праця. Заради

справедливості слід зазначити, що вихованцями А.С. Макаренка були в

переважній більшості не випускники «пансіонату для шляхетних дівчат», а

«важкі» діти вулиці і підлітки-правопорушники, для яких колектив, дисципліна,

праця були дієвими засобами виховання і виправлення. Головне – це не оболонка,

а сутність, зміст. Колектив, дисципліна, праця можуть бути «вбивчим» елементом

будь-якої педагогічної системи, а можуть бути і життєздатним, творчим началом.

Якщо звернутись до тлумачного словника, то побачимо, що гуманізм (лат.

humanitas — «людяність», humanus — «людяний», homo — «людина») — це

система ідей і поглядів на людину як на найбільшу соціальну цінність, створення

умов для її повноцінного життя і фізичного та духовного розвитку. Всі ці

елементи в усій повноті присутні в педагогічній спадщині А.С. Макаренка.

- 139 -

Людиноцентристський підхід чітко зафіксований у Великого Майстра

Виховання: Мій світ - люди, моєю волею створене для них розумне життя в

колонії, постійна складна й тонка боротьба зі стихією Я, які утверджують себе.

Мій світ – світ організованого творення людини...» [1, т. 8., с. 30]. З цього приводу

С. Карпенчук цілком слушно зазначає: «…А.С. Макаренко зумів інтегрувати

загальні й індивідуальні цілі виховання, виокремивши таке поняття, як

«індивідуальний коректив» [2, с.120]. При цьому дуже важливим виявляється той

факт, що А.С. Макаренко був противником абстрактного підходу в формуванні

особистості вихованця, на що, на превеликий жаль, дуже часто страждає сучасна

педагогіка. Вихованець повинен бути адекватно пристосованим (в кращому

значенні цього слова) до вимог і викликів сьогодення та найближчого

майбутнього! Тобто, педагогіка повинна розв’язати проблему відповідності мети

виховання і способу її реалізації [3, с. 25]. Визначення виховних цілей

передбачало цілісний виховний процес, який повинен був в кінцевому підсумку

привести до формування ОСОБИСТОСТІ. Ось чому попри зовнішнє схвалення

радянською владою педагогічних ідей А.С. Макаренка вони в повній мірі так і не

були реалізовані – комуністичному режиму не потрібна особистість, їй потрібні

слухняні виконавці!

Гуманізм А.С. Макаренка проявлявся і в тому, що він фактично як

безкорисний благодійник (в багатьох випадках тільки завдяки власному

ентузіазму) врятував від голоду в ті страшні роки лихоліття і голоду більше 3

тисяч безпритульних дітей. Чого не скажеш про сучасних популістів в українській

політиці.

І чи не найголовніше – це визначення щастя як однієї з кінцевої мети

виховання будь-якої людини. Саме цього нам зараз найбільше і не вистачає.

Згідно міжнародних досліджень українці за показником відчуття себе щасливими

займають останні позиції у світі! А.С. Макаренко стверджував, що виховний

процес – це «послідовна боротьба за радість життя, за право людини на любов до

себе й навколишнього світу» [4, с. 452]. І після цього хтось хоче сказати, що Антон

Семенович Макаренко несучасний педагог? Хіба не є актуальними і

- 140 -

гуманістичними такі положення педагогіки А.С. Макаренка, як створення умов

для самореалізації вихованця, гармонійне поєднання особистісного й

колективного (чого так не вистачає зараз!), принцип здорового способу життя,

визнання права особистості на неповторність, спрямованість на виховання

поваги, пошани, довір’я до кожної особистості, любов до людини і

навколишнього світу, віра дитини у власний творчий потенціал і почуття поваги

до самої себе? Тому давайте ще і ще раз перечитувати Великого Педагога і

кожного разу розуміти його актуальність і глибину гуманістичних поглядів!

Список використаної літератури

1. Макаренко А. С. Педагогические сочинения : в 8 т. I А. С. Макаренко; сост.:

А. А. Фролов, Л. Ю. Гордин, М. Д. Виноградова. - М., 1983-1986.

2. Карпенчук С. Педагогічні ідеї А.С. Макаренка: гуманістичні контексти //

Нова педагогічна думка. - №4(80). – 2014. – С.118-124.

3. Макаренко А.С. Вибрані твори: статті, лекції, виступи I А.С. Макаренко.-

К.: Радянська школа, 1950.-302с.

4. Открытое письмо Ф.Левину // Сочинение : в 7 т. – М ., 1957 . – Т.

Нікітенко К.О., старший інспектор ( з виховної та соціально- психологічної роботи з персоналом) відділу по роботі з персоналом державної установи « Надержинщинська виправна колонія ( № 65)»

ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА А.МАКАРЕНКА У ВИРІШЕННІ ПРОБЛЕМ

ДИТИНСТВА

Сім’я- це перший громадський ступінь, перший колектив з яким стикається

дитина, в якому вона здобуває свій життєвий, соціальний досвід, набуває знання,

уміння, навички. Велику увагу питанням виховання дітей у сім’ї та їхнього

дитинства надавав вітчизняний педагог Антон Семенович Макаренко. Він говорив,

що сім’я- це місце, де дитина знаходить відповіді на всі свої запитання. У

сучасному суспільстві актуальною є проблема, що стосується вирішення питань з

приводу того чи справді у наших дітей є дитинство? Чи достатньо батьки

- 141 -

приділяють уваги своїм дітям? Чи розуміють вони, як саме потрібно виховувати

молоде покоління, формувати в них особистість? Питання виховання є одним з

найважливіших, тому що має прямий і безпосередній зв'язок з розвитком людства.

Традиційно, основним інститутом виховання людини, починаючи з моменту її

народження і закінчуючи часом її становлення, як зрілої особистості, була і

залишається сім'я.

Концепцію сімейного виховання Антон Семенович виклав у роботах «

Книга батьків». Там він зазначав, що «Батьківська вимогливість до себе, повага до

своєї сім'ї, контроль над кожним своїм кроком - це перший і найголовніший метод

виховання»[1–128]. Щоб виховання дитини було повноцінним, слід проектувати

взаємини в сім'ї так, щоб малюк не помічав зайвої уваги до себе і не звикав, що все

найкраще має неодмінно призначатися тільки йому. Лише тоді можна мати шанс

уникнути розвитку такої негативної якості, як егоїзм, та заглушити ще в зародку

елементи споживацької психології.

Основою доброзичливого клімату в сім’ї є, за А. С. Макаренком, ставлення

батька до матері й навпаки, відношення батьків до дітей. З появою дитини у

батьківському серці народжуються почуття відповідальності й усвідомленості

сили свого прикладу. Діти стають для батьків своєрідним стимулом для них, щоб

самовдосконалюватися, ставати чистішими, благороднішими, культурнішими та

обізнанішими. Недарма педагог акцентує свою увагу на питанні самовиховання

батьків, вважаючи найголовнішим методом «батьківський контроль над кожним

своїм кроком» [3, 260].

Так як стосунки матері і батька завжди знаходяться на очах у дитини, вона

наслідує своїх батьків, їх поведінку, манеру спілкування. На цю тему А.С.

Макаренко писав: « Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли ви з нею

розмовляєте або навчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її вкожний момент

вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома»[2, c.128].

Цікавим є те, що у кожній сім'ї складається певна система виховання чи стиль

сімейних взаємин. З урахуванням цілей, завдань, методів і прийомів виховання,

- 142 -

того, що можна і чого не можна допустити у відношенні дитини, можна виділити

кілька типів сімейного виховання.

Перший тип характеризується надмірною прискіпливістю до свої дитини,

дотримання правопорядку та беззаперечного послуху та покаранням за

недотримання встановлених батьками вимог.

Другий тип виховання пов’язаний з постійною опікою та контролем за діями

власних дітей. У даному разі батьки позбавляють дитину ініціативності,

самостійності, не дають повністю проявити власні здібності. У результаті ми

отримуємо особистість, яка залежна від думки інших та готова підкорятися чужій

волі.

На сьогоднішній день розповсюджений тип виховання серед батьків, коли

вони не приділяють достатньої уваги дітям, а просто відкупляються подарунками.

Замість батьківської любові, турботи, тепла і ласки дитина отримує від батьків

лише відкупні предмети. Таке виховання відбивається на психіці дитини. Вона не

відчуває себе щасливою, захищеною, потрібною близьким, а це найстрашніше.

Тому що дитину позбавляють дитячого щастя та і дитинства взагалі.

З метою правильного батьківського виховання педагог А.С. Макаренко

закликає батьків дотримуватися почуття міри у всьому, а, перш за все, у проявах

любові до дітей. Надмірна любов може завдати великої шкоди не лише дітям, а й

батькам.

А. Макаренко розробив багато принципів сімейного виховання, які є

актуальними й дотепер. Це – загальні умови виховання в сім'ї, вплив її структури на

дитину, роль авторитету й прикладу батьків у виховному процесі тощо.

Вплив сім'ї особливо значимо в початковий період життя дитини і набагато

перевищує всі інші виховні впливи. За даними досліджень, сім'я в цьому випереджає

і школу, і засоби масової інформації, вплив вулиці, друзів, літератури і мистецтва.

Сім'я - це особливого роду колектив, який грає у вихованні основну,

довгострокову і найважливішу роль. У тривожних матерів часто виростають

тривожні діти; честолюбні батьки нерідко так пригнічують своїх дітей, що це

призводить до появи у них комплексу неповноцінності; нестриманий батько, який

- 143 -

із себе з найменшого приводу, нерідко, сам того не відаючи, формує подібний же

тип поведінки у своїх дітей і т.д.

Головне у вихованні маленької людини - досягнення душевного єднання,

моральної зв'язку батьків з дитиною. Батькам ні в якому разі не варто пускати

процес виховання на самоплив і в більш старшому віці, залишати дитину, що

подорослішала наодинці із самим собою.

Саме в родині дитина одержує перший життєвий досвід, робить перші

спостереження і вчиться як себе вести в різних ситуаціях. Дуже важливо, щоб те,

чого ми вчимо дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, щоб він бачив,

що у дорослих теорія не розходиться з практикою.

Потрібно також зазначити, що педагог Антон Семонович Макаренко розкривав

значення трудової діяльності як один із засобів виховання дітей. У своїх творах він

неодноразово наголошував на тому, що дитину потрібно привчати до праці, щоб

иробити основні риси характеру. Такі як дисциплінованість, витривалість,

відповідальність, обов’язковість. Він зазначав, що здатність до праці у дитини від

народження не закладені. Вони виховуються поступово. Безсумнівно, педагогічні

ідеї А.С. Мкакаренка з приводу виховання дітей у сім’ї вар то використовувати.

Отже, розглянувши різні типи та підходи до виховання дитини можна діти

висновку. Звернення до педагогічної спадщини великих педагогів у розв'язанні

проблем усвідомленого та відповідального батьківства, визначення й аналіз

виховного потенціалу сім'ї, нові підходи до психологічної та педагогічної

підготовки батьків і фахівців, які працюють із сім'єю, сприятимуть розробці

сучасної теорії й відновленню повноцінної практики сімейного виховання. Цінність

думок і порад з питань сімейного виховання видатного педагога не втрачають своєї

актуальності до сих пір, зокрема такі міркування Антона Семеновича: «Правильне

виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе,

це наші сльози, наша провина перед іншими людьми, перед усією країною».

Список використаних джерел

1. Макаренко А.С. Книга для батьків. – К.: Рад. школа, 1980. – 327 с.

- 144 -

2. Макаренко А.С. Книга для родителей/Антон Семенович Макаренко. –М. :

Правда, 1986. – 448 с.

3. Макаренко А. С. Книга для батьків. Пер. з рос. – К.: Рад. школа, 1980. – 327 с.

Пахомов І.В., начальник циклу психолого-педагогічних дисциплін Білоцерківського центру підвищення кваліфікації персоналу ДКВС України

ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА А.С.МАКАРЕНКА У ПРОФЕСІЙНІЙ

ПІДГОТОВЦІ ПЕРСОНАЛУ ДКВС УКРАЇНИ

Створення умов для повернення людини до суспільства є головним

завданням усього пенітенціарного персоналу. Така філософія взаємовідносин

застосовується персоналом з огляду на позитивні професійні традиції в організації

процесу виправлення та ресоціалізації засуджених. В цьому процесі неможливо

обійтися без педагогічної спадщини А.С.Макаренка.

А.С.Макаренка справедливо вважається одним із засновників вітчизняної

гуманістичної педагогіки перевиховання, яка базується на ідеї спонукання

особистості засудженого до наполегливої праці над собою, до каяття за скоєний

злочин, переосмислення цінностей та мотивів протиправної поведінки.

Найефективнішими шляхами досягнення цієї мети, як свідчить пенітенціарна

практика, є реалізація розроблених А.С.Макаренко принципів та методів

перевиховання.

Науково-педагогічна спадщина, як і вся педагогічна діяльність

А.С.Макаренка, пронизана вірою у необмежені духовні можливості особистості, в

т.ч. неповнолітнього правопорушника, вірою в силу і могутність виховної роботи.

Він виділив методику виховної роботи в самостійну галузь педагогіки,

наголошував на необхідності цілеспрямованого процесу формування особистісної

позиції на основі індивідуального проектування особистості, підходу до неї з

оптимістичною гіпотезою.

- 145 -

Для пенітенціарної педагогіки особливе значення має розроблена

А.С.Макаренком технологія створення перспективних ліній ресоціалізації

засуджених. В його педагогічній діяльності значна увага приділялася

проектуванню, формуванню та розвитку позитивного в особистості вихованця

через виявлення, створення її позитивних перспектив. У його творах переконливо

доведено, що людина не може повноцінно жити, якщо в неї попереду немає нічого

радісного. Практика перевиховання засуджених переконливо свідчить, що

перспективи («завтрашня радість») можуть бути пов'язані як з достроковим

звільненням, так і з іншими особистісно-значущими життєвими подіями:

побаченням з рідними та близькими, поліпшенням умов відбування покарання,

можливістю морального або матеріального заохочення, майбутніх культурних або

спортивних заходів - з усім тим, що відображує соціально-корисні потреби

засудженого.

Розроблена А.С.Макаренком технологія створення перспективних ліній

(ближня, середня, дальня перспектива) потребує: постановки перед засудженим

конкретних завдань, визначення шляхів їх досягнення, надання допомоги

вихованцям у їх вирішенні, підтримки впевненості в досягненні бажаних цілей та

постійного і послідовного ускладнення перспектив.

Особливу увагу приділяв А.С.Макаренко педагогічній майстерності

вихователя, який повинен бути хорошим організатором, володіти уміннями

психолого-педагогічного аналізу мотивів вчинків і дій вихованців,

міжособистісних стосунків в групі, візуальною діагностикою, мімікою, жестами.

У Білоцерківському центрі підвищення кваліфікації персоналу ДКВС

України педагогічна спадщина А.С.Макаренка аналізується та узагальнюється під

час навчального процесу та всебічно застосовується під час проведення виховної

роботи.

З постійним складом Білоцерківського центру педагогічні ідеї

А.С.Макаренка вивчаються як у рамках службової підготовки (гуманітарна та

психологічна підготовка), так і в рамках школи психолого-педагогічної

майстерності, доводяться на інформуваннях.

- 146 -

З кожною категорією слухачів Білоцерківського центру також вивчаються

методи та форми роботи А.С.Макаренка, особливо це стосується працівників

соціально-психологічної служби виховних установ та слідчих ізоляторів, які

безпосередньо здійснюють психолого-педагогічний вплив на неповнолітніх

засуджених та ув’язнених (заступники начальників установ з соціально-виховної

та психологічної роботи, вихователі, старші вихователі, начальники відділень

соціально-психологічної служби, психологи, інспектори та старші інспектори

відділів соціально-виховної та психологічної роботи), а також молодших

інспекторів відділів режиму і охорони виховних колоній.

Педагогічна спадщина А.С.Макаренка розглядається на лекціях,

семінарських та практичних заняттях згідно навчальних програм, а також під час

самостійної підготовки та консультацій.

Основні принципи педагогіки А.С.Макаренка розглядаються на лекції

«Соціально-виховна робота із засудженими». Під час підготовки до семінарського

заняття з цієї теми слухачі можуть готувати реферати, виступи з окремих питань

теми. Як правило, слухачі готують реферати на теми: «Педагогічна спадщина

А.С.Макаренка», «Життєвий та педагогічний шлях А.С.Макаренка», «Форми та

методи роботи А.С.Макаренка з вихованцями» та інші. На семінарському занятті

викладач оцінює підготовлені слухачами реферати, їх виступи, активність у

дискусії, уміння формулювати і відстоювати свою позицію тощо. Крім дискусії та

рефератів, викладачі широко застосовують на семінарських заняттях технічні

засоби навчання (мультимедійний проектор) та інтерактивні методи (мозковий

штурм, робота в групах, перегляд та обговорення відеосюжетів та інші).

При підготовці до занять слухачі мають можливість користуватися

бібліотекою, причому не тільки бібліотечним фондом (книжками, журналами,

газетами), але й мережею Інтернет. Бібліотека має достатню кількість творів

А.С.Макаренка, насамперед «Педагогічну поему» та «Прапори на баштах». Також

під час самостійної підготовки слухачі мають змогу за допомогою

мультимедійного проектору переглянути відеофільми «Музей А.С.Макаренка у

Курязькій колонії», «Таємниця родини А.С.Макаренка», «Прапори на баштах»,

- 147 -

«Педагогічна поема» та інші.

Крім того, слухачі можуть отримати кваліфіковану допомогу від викладачів

стосовно педагогічної системи А.С.Макаренка під час консультацій. Вони можуть

бути індивідуальними або груповими, проводитися відповідно до графіка

консультацій на циклі та за потреби в години самостійної підготовки слухачів.

Крім навчальної роботи, педагогічна спадщина А.С.Макаренка реалізується

і під час виховної роботи з постійним та перемінним складом Білоцерківського

центру.

Відомо, що основою виховного процесу А.С.Макаренко вважав формування

стійкого згуртованого колективу з позитивними традиціями самоуправління,

відносинами взаємодопомоги та взаємовідповідальності.

Це передбачає вивчення морально-психологічного клімату в навчальних

групах слухачів та колективні працівників та надання рекомендацій щодо

контролю дисципліни та можливості позитивного впливу на колектив,

профілактики правопорушень, забезпечення належного внутрішнього порядку і

дисципліни, інформаційного забезпечення, спортивної, просвітницької та

культурно-виховної роботи. В Білоцерківському центрі цим займаються:

начальники курсів та їх заступники, старший психолог, інспектор з культурно-

масової роботи, керівники предметних гуртків циклів, куратори навчальних груп

відповідно до розроблених положень та посадових інструкцій.

Кожен рік в середині березня в Білоцерківському центрі проводяться заходи

для слухачів та працівників, присвячені річниці з дня народження А.С.Макаренка:

у приміщенні бібліотеки організується тематична виставка, робляться відповідні

інформаційні повідомлення, організуються перегляди документальних та

художніх фільмів, кругли столи та читацькі конференції.

Таким чином, педагогічна спадщина А.С.Макаренка активно вивчається та

реалізується в Білоцерківському центрі при проведенні навчальних занять та

виховних заходів як зі слухачами, так і з працівниками.

Пивовар І. В., кандидат юридичних наук,

- 148 -

доцент кафедри загально-правових наук Інституту кримінально-виконавчої служби

ФІНАНСОВО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИХ

УСТАНОВ А.С. МАКАРЕНКА

Набутий історією досвід результатів роботи А.С. Макаренка до нині не

залишає людину байдужою: вона стає або прихильником ідей цього видатного

державного діяча, або противником. Прихильників захоплюють організований

ним педагогічний процес, безпрецедентний за масштабами і наслідками соціальної

реабілітації; опоненти ж стверджують: педагогіка А.С. Макаренка – «сталінська»,

«казармена», яка виховує слухняного виконавця, а колектив нівелює, пригнічує

особистість, знищує її індивідуальність. Проте окрім педагогічної необхідно

враховувати також його й управлінську діяльність (особливо її фінансово-

господарську складову) як керівника навчально-виховного закладу в часи

завідування ним Трудовою колонією ім. М. Горького і Трудовою комуною

ім. Ф.Е. Дзержинського.

Виокремленню означеного виду діяльності видатного управлінця-педагога

сприяла необхідність вирішення ним фінансово-господарських питань в умовах

фактичного перебування очолюваного ним закладу на самофінансуванні.

Важливим джерелом фінансування колонії А.С. Макаренка було (якщо

говорити сучасною мовою) «ведення діяльності, що приносить дохід». В рамках

такої різноманітної діяльності колонія отримувала кошти на своє існування.

Самофінансуванням освітнім установам довелося займатися з перших років

радянської влади. Декрет Ради Народних Комісарів РРФСР від 15 вересня 1921

року «Про заходи до поліпшення постачання шкіл та інших освітніх установ»

передбачав: «З метою поліпшення постачання шкіл та інших освітніх установ

шляхом максимального використання для цього місцевих ресурсів на додаток до

коштів, які відпускаються державою, а також шляхом розширення прав і

господарської ініціативи згаданих установ Народному Комісаріату Освіти і

Відділам Народної Освіти надається право організовувати власні виробничі

- 149 -

підприємства, кравецькі та ремонтні майстерні і сільськогосподарські ферми для

експлуатації таких як силами самих учнів та учителів, так і спільно з

кооперативами, артілями і приватними особами на договірних засадах. Вища Рада

Народного Господарства, Народний Комісаріат Землеробства і інші відомства

надають Відділам Народної Освіти на основі спеціальних договорів, експлуатацію

дрібних підприємств, відводячи земельні ділянки, і допомагають матеріальними

позиками [1].

Крім того, в перші роки радянської влади широко створювалися керуючі

ради, з метою збору додаткових коштів на потреби шкіл і інших установ: «Для

піклування про господарські потреби шкіл та інших освітніх установ, для

проведення самооподаткування, добровільних зборів тощо утворюються в містах і

містечках дільничні, шкільно-господарські ради в складі, який визначається

особливими інструкціями Народного Комісаріату Освіти, Народного Комісаріату

Внутрішніх Справ і Всеросійської Центральної Ради Професійних

Спілок» (п. 8) [1].

Шкільна господарська Рада під керівництвом і контролем Відділу Народної

Освіти організовувала різноманітні добровільні збори, впроваджувала

самооподаткування батьків учнів, відвідувачів бібліотек, членів клубів тощо на

господарські потреби цих установ, витрачала на свій розсуд наявні в її

розпорядженні кошти. У той же час ця рада (а не директор школи) виконувала

роботи по утриманню будівель в санітарному стані, а господарського обладнання

в робочому стані, ремонту приміщень просвітніх установ Народного Комісаріату

Освіти.

Зароблені («залучені») кошти розглядалися не як заміщення бюджетного

фінансування, а як доповнення до нього. За часів А.С. Макаренка залучення

освітньою установою додаткових коштів не тягло за собою зниження нормативів і

(або) абсолютних розмірів фінансового забезпечення його діяльності за рахунок

коштів засновника (власника) – держави. Проте у той же час нормативи

фінансування встановлювалися в таких розмірах, що вони не покривали об'єктивно

існуючі витрати і необхідно було «вишукувати» додаткові ресурси.

- 150 -

Самофінансуванням (добуванням відсутніх коштів) навчальні заклади

займалися в той час, керуючись декретом Раднарком РРФСР від 6 березня 1923

року «Про утворення при навчальних закладах спеціального грошового

фонду» [2].

При кожному навчальному закладі було дозволено утворити спеціальний

грошовий фонд, іменований «спеціальними коштами даного навчального

закладу». Цей фонд формувався з: а) збору плати за навчання, де така встановлена;

б) доходів від клінік, майстерень, радянських господарств та інших видів

господарського використання навчально-допоміжних установ; в) доходів від

виробничих підприємств, організованих навчальними закладами; г) допомоги від

державних установ та громадських організацій; д) пожертвувань приватних осіб і

інших випадкових доходів. Зазначені спеціальні кошти вносилися в дохідну

частину кошторису навчального закладу, причому облік цих доходів не мав

призводити до скорочення наявних асигнувань. Витрачання спеціальних коштів

спрямовувалися як на поповнення обладнанням навчально-допоміжних

приміщень, на господарсько-операційні потреби, в доповнення до бюджетного

фінансування, так і на надурочну педагогічну діяльність, а так само на утримання

понадштатного викладацького і технічного персоналу.

Отже, економічна діяльність освітніх установ завжди включала в себе не

тільки планування і фінансування коштів з бюджетів всіх рівнів, але і різні види

позабюджетної діяльності. Звичайно світова практика показує, що основою

фінансування загальноосвітніх установ є бюджетні кошти, проте необхідна

наявність знань про способи залучення додаткових позабюджетних коштів у формі

різних грантів, пожертвувань тощо.

Такими знаннями володів в повній мірі А.С. Макаренко. Адже розвиток

макаренківських ідей і практики провиробничого виховання відбувався в період,

коли держава фінансувала комуну лише «по лінії школи», надавала істотну

підтримку в отриманні довготермінових державних кредитів, у виділенні фахівців

виробництва, в забезпеченні виробничим обладнанням, в будівництві об'єктів

тощо. Раднарком УРСР санкціонував звільнення Комунарського виробництва від

- 151 -

республіканських і місцевих податків і зборів, а також від надбавок до

загальнодержавних податків і зборів, що надходили в місцевий бюджет. Проте

результати господарювання макаренківських вихованців у 30-і роки вражають і

нині.

Комуна ім. Ф.Е. Дзержинського спочатку хоча і мала добре організовані і

обладнані місця для проживання комунарів, але її виробнича база була

представлена лише кустарними майстернями.

Влітку 1928 року виникло питання про подальший розвиток виробничої

діяльності навчально-виховної установи. Успішний досвід трудової колонії

ім. М. Горького, отримання довгострокової позики в 1929 році на будівництво

будівлі для майстерень комуни сприяли її переведенню в 1930 році на промислову

основу з введенням цехової організації праці.

Виробнича діяльність комуни почала стрімко розвиватися. Комунарські

виробничі майстерні стали прибутковими. Тоді комунари перейшли на масове

виробництво стандартних меблів, металевої арматури, швейних виробів. У квітні

1930 року відкрилися нові цехи: мідноливарний, токарно-слюсарний,

нікелірувальний і кузня. Комуну включили в планове постачання сировиною і

матеріалами, вона отримала план з виробництва і реалізації продукції,

промфінплан. З 1 червня 1930 року комуна перейшла на повну самоокупність і

відмовилася від відрахувань-пожертвувань. Вихованці не лише заробляли кошти

на утримання комуни, харчування, одяг, оркестр, ложі в кращих театрах,

кавалерійських скакунів і навіть власний аероплан, але й приносили країні щорічно

прибуток у 5 млн. золотих карбованців. Тоді комунари, підлітки в основному 14-

16 років, при щоденній чотирьох годинній роботі на виробництві вносили на своє

утримання 80% заробітку (не більше 35 рублів на місяць). На утримання комуни

робилися відрахування від виробничого прибутку, які спрямовувалися переважно

на розширення виробництва.

Виробничі успіхи дозволили комунарам намітити перспективи будівництва

заводу. Об'єктом виробництва була визнана переносна електросвердлилка, з

власним двигуном, що працювала від освітлювальної мережі. 7 січня 1932 року в

- 152 -

комуні відбувся пуск першого в СРСР заводу електросвердлилок. Почалася

організована боротьба колективу комунарів за освоєння річної програми в 7 тис.

електросверлилок.

Трохи пізніше, в червні комунари задумали виробництво фотоапаратів типу

«Лейка» (ФЕД). У жовтні 1932 року було випущені перші три таких апарату.

Комунарське виробництво до 1935 року включало:

електроінструментальний завод (з виробництва ручного електроінструменту),

інструментальне виробництво і дослідний завод плівкових фотоапаратів.

Таким чином, екстраполяція ідей Макаренківських навчально-виховних

установ в конкретній нормативно-правовій ситуації сьогодення (зокрема, браку

бюджетного фінансування) свідчить, що вони можуть ефективно бути використані

і в сучасних умовах.

Список використаних джерел

1. О мерах к улучшению снабжения школ и других просветительных

учреждений: Декрет Совета Народных Комиссаров РСФСР от 15.09.1921 г. URL:

http://www.consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?req=doc;base=ESU;n=9317#0070263008

96092863 (дата звернення: 25.02.2018).

2. Об образовании при учебных заведениях специального денежного фонда

Декрет Совета Народных Комиссаров РСФСР от 06.03.1923 г. URL:

http://www.economics.kiev.ua/download/ZakonySSSR/data04/tex17195.htm (дата

звернення: 25.02.2018).

Пікож Є.П., здобувач ступеня вищої освіти «Магістр» за спеціальністю «Психологія»

Бойко-Бузиль Ю.Ю., кандидат психологічних наук, доцент, завідувач кафедри практичної психології ІКВС

А.С. МАКАРЕНКО – «ЯНИЧАР» СУЧАСНОЇ ПЕДАГОГІКИ

В умовах розбудови демократичного та правового суспільства, з входженням

України до Європейської спільноти сучасна політика держави у галузі

- 153 -

пенітенціарної діяльності спрямовується на реалізацію принципів справедливості,

милосердя, пріоритету прав і свобод людини, індивідуального підходу до

особистості засуджених. Представниками влади України підписано низку

міжнародних документів, пов’язаних з подальшою гуманізацією місць

позбавлення волі, приведенням їх до єдиних міжнародних стандартів.

Радикальні зміни, що відбуваються в Українській державі, спричинені ними

гуманістичні й демократичні зрушення у світогляді, ідеології, науці та культурі

зумовлюють необхідність вивчення та впровадження у навчально-виховний

процес прогресивних ідей наших попередників, зокрема відомих педагогів і

психологів.

Це зумовило потребу звернутися до педагогічної спадщини А.С. Макаренка

у пошуку шляхів розв’язання сучасних освітніх проблем. Прогресивні ідеї

відомого педагога потребують переосмислення та висвітлення у контексті

сучасних культурно-освітніх змін.

Вивчення педагогічної спадщини А.С. Макаренка у контексті сучасних

проблем професійного навчання і виховання показує, що значення спадщини А.С.

Макаренка виходить за рамки позначених проблем: його ідеї можуть бути нині

орієнтирами у розв’язанні соціальних і економічних питань будь-якого сучасного

суспільства.

Відомий педагог залишив у спадщину нащадкам не лише теоретичні праці із

зазначеної проблеми, а й художні твори, в яких наочно продемонстрував головні

засади власної педагогічної системи.

Науково-теоретична спадщина А.С. Макаренка є науковою педагогікою для

нинішніх і майбутніх поколінь педагогів. Творча спадщина А.С. Макаренка

постійно вивчається у вищих педагогічних закладах освіти, на курсах

перепідготовки педагогічних кадрів тощо.

Наразі відомо, що його педагогічну систему цінують сьогодні в усьому світі.

Особливий інтерес до спадщини Антона Семеновича проявляють зараз педагоги

Німеччини, Японії, Сполучених Штатів та багатьох інших країн. Хоча, звичайно,

А.С. Макаренко був перш за все людиною свого часу і запропонував виховання

- 154 -

соціально небезпечних дітей у рамках того, радянського суспільства, проте багато

нового вніс у світову педагогічну спадщину, а його ідеї актуальні у вихованні

нинішнього покоління підлітків.

А.С. Макаренко сприймається сьогодні як «зодчий» духовного світу

підлітків і дітей. Головним у гуманізмі його педагогічної діяльності є максимальна

повага до людини і разом з тим максимальна вимогливість до неї.

Оцінкою педагогічного досвіду А.С. Макаренка є те унікальне в історії

педагогіки явище, що жоден з його вихованців, котрі прибували до нього як

індивіди з девіантною поведінкою, не став у житті злочинцем.

В основу формування педагогічної системи педагог поклав такі принципи

виховання: поваги і вимоги; щирості і відкритості; принциповості; турботи і уваги;

вправляння (вправи); загартування; ефективної праці; виховання в колективі;

співпраці з сім’єю; підтримки дитячої радості; гри; поєднання покарання і

нагороди.

Педагогічна система А.С. Макаренка – це складна сукупність ідей і

практичних рішень, основними з яких є: суть виховання як суспільного явища;

єдність виховання і життя; колектив як метод виховання; взаємовідносини

колективу й особистості; самоуправління у колективі; зв’язок навчання із

продуктивною працею; всебічний розвиток особистості; роль сім’ї у вихованні

дітей.

Він увійшов у класичну педагогіку як один із засновників теорії і методики

колективного виховання. Ефективний шлях до виховання вбачав у створенні таких

умов, коли вихованці є водночас і вихователями, тому виховував через життя,

працю, прагнення колективу.

Свої міркування щодо цього А.С. Макаренко сконцентрував у змістовому

наповненні авторської ідеї «випереджаючого виховання», реалізація якого

забезпечується через систему перспективних ліній у вихованні й розвитку

окремого індивіда та людського соціуму і передбачає наявність знань, а також

умінь, навичок і трудових орієнтацій після закінчення навчання. Зазначений

принцип розглядався як універсальний метод виховання, що є загальним і єдиним,

- 155 -

а водночас дає можливість кожній окремій особистості розвивати свої здібності,

зберігати свою індивідуальність, йти вперед шляхами своїх нахилів.

В цілому досвід А.С. Макаренка на сьогоднішню освітньо-виховну практику

переносити, безумовно, не доцільно. Інші часи. Але його глибинні ідеї мають вагу

і сьогодні. Той перелік проблем, які досліджував А.С. Макаренко, залишаються

актуальними донині і стосуються всього світу, незважаючи на різні теоретичні

засади і практичне застосування.

Сьогодні ми можемо погоджуватися чи не погоджуватися з окремими

макаренівськими поглядами на мету і засоби виховання, на співвідношення

індивідуального і колективного у процесі виховання, на дисципліну, покарання та

заохочення, на педагогіку індивідуальної і паралельної дії тощо, але безперечно,

що всім своїм життям, своїм особистим прикладом Антон Семенович показав що

є педагогічною майстерністю.

Список використаних джерел

1. Ярмаченко Н.Д. Педагогическая деятельность и творческое наследие А С.

Макаренко. Київ: Рад. школа, 1989. 191 с.

2. Нежинський А.П. А.С. Макаренко і педагогіка школи. Київ: Рад. школа, 1976.

260 с.

3. Макаренко А.С. Твори: В 7 т. Київ: Радянська школа, 1976. 260 с.

4. Макаренко А.С. Книга для батьків. Київ: Радянська школа, 1972. 332 с.

Пустовіт Т.О., вчитель математики вищої категорії

Кременчуцької загальноосвітньої школи ІІ-ІІІ ступенів № 32 Полтавської області державної установи «Кременчуцька виховна колонія»

ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА А.МАКАРЕНКА В ПЕНІТЕНЦІАРНІЙ

НАУЦІ ТА ПРАКТИЦІ

У кожному столітті своя педагогіка. Жоден із вітчизняних педагогів не

привертав до себе такої уваги в усьому світі, як А. С. Макаренко, ім’я якого

- 156 -

пов’язане з Кременчуцькою землею з січня 1901 року по вересень 1911року.

Творча спадщина А. Макаренка не обмежується часовими рамками її створення,

тобто 20–30-ми роками XX століття, вона повинна застосовуватися і в сучасних

умовах. Антон Семенович не тільки зумів знайти підхід до неповнолітніх

“злочинців”, а й домігся їх перевиховання і повернення до нормального

суспільного життя. Саме над цим постійно працюють співробітники

Кременчуцької виховної колонії.

Талановитий педагог ХХ ст. А.С. Макаренко зробив вагомий внесок у розробку

теорії колективного виховання. Педагог розробив і апробував методику

колективного виховання та технологію її втілення, а також вніс свій внесок у

створення методики педагогічного впливу. Головною проблемою, яку він

теоретично і практично вирішив, була проблема дитячого колективу, яка

визначила вирішення всіх інших проблем. У цьому його знаний внесок у теорію і

практику педагогічної науки. Працівники колонії впевнені: виховати людину в

гармонії особистісного і соціального поза колективом – неможливо.

Педагог одним із перших вдало реалізував на практиці найважливіший

принцип того часу – органічне поєднання навчання з виробничою працею

вихованців. Приділяв увагу естетичному і етичному вихованню, вихованню

почуття обов’язку, чесності і правдивості, фізичному вихованню, вихованню

красою і природою. Вся система Макаренка орієнтована на виховання соціально

активної, творчої особистості. В основу формування він поклав такі принципи:

поваги і вимоги; щирості і відкритості; принциповості; турботи і уваги; вправляння

(вправи); загартування; ефективної праці; виховання в колективі; співпраці з

сім’єю; підтримки дитячої радості; гри; поєднання покарання і нагороди.

Вищезазначені принципи активно та успішно застосовуються в роботі з юнаками

Кременчуцької виховної колонії.

Ми сприймаємо А.С.Макаренка сьогодні як зодчого духовного світу підлітків.

Головним в його педагогічній діяльності бачимо максимальну повагу до людини і

разом з тим максимальну вимогливість до неї. Повага і вимогливість – подвійний

нероздільний принцип виховання. А.С.Макаренко робив усе, аби захистити

- 157 -

знедолених дітей, повернути їх до повноцінного життя. Унікальним є те явище, що

жоден з його вихованців не став у житті злочинцем. Спогади колишніх вихованців

А.Макаренка та дослідників його педагогічного досвіду підтверджують, що

виховна система А.Макаренка давала кінцевий результат: виховувала

особистостей соціально адаптованих, оптимістичних і морально здорових. У світі

немає більше такого педагогічного досвіду, щоб з трьох тисяч дітей, які до

перебування у виховному закладі мали досвід асоціальної поведінки, жоден не

потрапив згодом до закладів перевиховання. До цієї мети прагнемо і ми, працюючи

над свідомими змінами в особистості кожного хлопця та готовності його до

самокерованої правослухняної поведінки.

Завдання персоналу нашої колонії - виховати громадянина: свідомого,

активного, толерантного. Формуємо відповідні якості юнаків, а зокрема: нести

відповідальність за себе, за результат своїх дій та дорученої справи. Ми повністю

погоджуємося із Антоном Семеновичем, що «від народження дитина ні добра, ні

зла: вона така, якою зробило її суспільство, колектив». Віримо у можливості

людської особистості змінюватися та в силу виховання.

А. Макаренко знайшов сотні вдосконалень педагогічної роботи, здійснив

десятки винаходів і одне відкриття: «Із самого початку ми визначили за правило

не цікавитися минулим наших дітей». Бо погане минуле не належить до

майбутнього дитини. Безперечно, співробітники колонії повинні знати усі пригоди

хлопчини, всі його «злочинні нахили», знати батька з матір’ю, але, ні в якому разі,

не виставляти напоказ усю ту яму, в якій порпалася й гинула дитина. А, зібравши

усі ці «чудові свідчення», ми виховуємо нову людину. Як показує практика, якщо

юнак потрапляє в міцний, цілеспрямований колектив ровесників і їх вихователів

(діти й вихователі – один колектив!), він швидко – і це дуже важливо: швидко! –

стає такою, як його нове оточення, підкорюється новим вимогам і охоче виконує

їх, оскільки вони розумні й логічні. На засідданях педагогічних рад та загальних

зборах вихованців ми не робимо предметом загального осуду той чи інший

негативний вчинок, здійснений підлітком в силу випадкових обставин. І це

призводить до позитивних результатів. Так і Антон Семенович у своїй практиці не

- 158 -

завжди повідомляв колективу про вчинок окремого вихованця, оскільки вважав:

якщо в людини розвинене почуття сорому, власної гідності, немає необхідності в

колективному впливі на особистість. Хлопець сам достатньо впливає на себе,

усвідомивши характер і причини свого вчинку. У кожному конкретному випадку

ми керуємось принципом педагогічної доцільності. Виховання особистості в

колективі й через колектив не перетворюється в дресирування й дріб’язкову опіку.

Навпаки, правильно організований і добре функціонуючий колектив

співробітників і вихованців не обмежує, а сприяє всебічному виявленню й

розвитку творчої ініціативи й самостійності. Необхідними умовами для цього є

захищеність особи в колективі, повага до неї в поєднанні з розумною

вимогливістю, опора на її ініціативу. Так писав і Антон Макаренко «… якомога

більше вимогливості до людини, але разом із тим і якомога більше поваги до неї».

Не перебільшуючи роль спадковості, не заперечуючи й того, що окремі наші

вихованці мають обтяжений природний фонд, - не слід ставити штамп «вродженої»

злочинності на них. «Діти, – писав Макаренко, – це живі життя, і життя прекрасні,

й тому треба ставитися до них, як до товаришів і громадян, треба бачити й

поважати їх права й обов’язки, право на радість і обов’язок відповідальності».

Педагог створює атмосферу довіри й співробітництва, що дуже важливо для

здійснення особистісно орієнтованого підходу до виховання й формування стійких

соціальних якостей особистості. Вихователь створює позитивний мікроклімат у

колективі, налаштовує його членів на такий виховний вплив, який би повною

мірою враховував індивідуальні особливості кожної особистості, індивідуально-

конкретні випадки її поведінки. Слід мобілізовувати нашу думку й досвід, наш такт

і волю, щоб розібратися в різноманітних проявах, бажаннях, прагненнях кожного

окремо взятого вихованця, й допомогти йому порадою, впливом, думкою, а іноді,

навіть, і своєю волею. Персонал колонії виявляє таланти у вихованців, розкриває

й формує їх здібності до певної діяльності. Втиснути кожну особистість у єдину

програму, єдиний стандарт і цього стандарту добиватись – це означає, за А.

Макаренком, пожертвувати індивідуальною неповторністю, своєрідністю,

особливою красою особистості.

- 159 -

Педагог визнавав, що виховання є процес соціальний в широкому розумінні

цього слова. Дитину виховує (добре чи зле) все – природа, середовище, явища,

речі, але насамперед люди – з них на першому місці батьки та педагоги і

необхідною умовою правильного виховання дітей у сім’ї має бути “повна сім’я” як

виховний колектив. А в ній - гарні взаємини між батьком і матір’ю, приклад в

усьому батьків для дітей, правильні взаємини між батьками та дітьми, чіткий та

строгий режим життя і правильно організована трудова діяльність членів сім’ї. А.

Макаренко надавав великого значення у вихованні дітей розỳмному батьківському

авторитетові. Великий педагог гостро критикував його фальшиві типи: “авторитет

придушення” – коли батьки б’ють і залякують дітей; “авторитет віддалі” – коли

між дітьми і батьками немає нічого спільного; “авторитет чванства” – коли батьки

вихваляють себе і недооцінюють інших людей; “авторитет педантизму” – коли

батьки-бюрократи і формалісти – все забороняють дітям; “авторитет резонерства”

– коли батьки надокучають дітям частими і зайвими повчаннями; “авторитет

любові” – коли батьки надмірно задобрюють дітей; “авторитет дружби” – коли між

батьками та дітьми існує панібратство; “авторитет підкупу” – коли слухняність

дітей купується подарунками й обіцянками батьків. Усі ці типи “батьківського

авторитету”, що називав А.С. Макаренко, присутні, на жаль, й сьогодні у наших

вихованців. Видатний вітчизняний педагог стверджував, що справжній

батьківський авторитет повинен мати в своїй основі: здорову сім’ю, громадський

обов’язок і честь батьків, їх трудову діяльність, усвідомлення батьками своїх

обов’язків, правильне розуміння любові до дітей. А батьки мають відповідати за

виховання своїх дітей. Ніяка зайнятість “великих і малих” батьків не може

звільнити їх від виховання своїх дітей, тим більше, підкреслював А. Макаренко,

що для виховання потрібний не великий час, а розумне використання малого часу.

На жаль, на початку третього тисячоліття, в час глобальної економічної кризи,

світового емігрантства з метою заробити кошти на прожиття своєї сім’ї, - більшість

“заробітчан” втрачають сімейне щастя і при живих батьках, діти стають

“сиротами” та “групою ризику”. Саме це зараз часто спостерігаємо і ми, вивчаючи

родини наших хлопців. Гроші в цих дітей є, а батьків – нема. Економічні негаразди

- 160 -

і трудову міграцію батьків по-іншому бачив Макаренко, що теж жив у час світової

економічної кризи: “Іноді кажуть, що важко виховувати дітей, коли немає

матеріальної забезпеченості. Я не скажу, щоб у сім’ях зі скромним матеріальним

достатком було гірше виховання, ніж у багатих. Процент браку у вихованні дітей

в тих і тих сім’ях приблизно однаковий. Все це залежить від піклування і

систематичного виховання батьків”.

Ми ще довго будемо відкривати А. Макаренка. Впровадження його

педагогічних ідей і надалі сприятиме становленню особистостей вихованців,

відкриттю нових можливостей розвитку глибинних духовних і моральних

цінностей юнаків. Ми бережемо пам’ять про великого педагога і новатора.

Вивчаючи його педагогічні надбання, співробітники систематично відвідують

педагогічно-меморіальний музей А.С. Макаренка, що в Крюківському районі

м. Кременчука. Доглядаємо за могилами батьків Антона Семеновича Макаренка:

Семена Григоровича та Тетяни Михайлівни і його сподвижниці - Єлізавети

Григорович. Чоловіки установи надали допомогу у реконструкції будівель

території музею. З метою ознайомлення вихованців з життєдіяльністю Антона

Семеновича, до колонії приїжджають з пересувними виставками експонатів

наукові працівники музею, за сприянням яких на території колонії було відкрито

музейну кімнату Антона Семеновича.

Сьогодні, в умовах дефіциту людяності та поширення тотальної жорстокості

в сучасному суспільстві (особливо в підлітковому середовищі) ідея А.С.

Макаренка про те, що педагог зобов'язаний підходити до людини з оптимістичною

гіпотезою, нехай навіть і з деяким ризиком помилитися, повинна бути взята на

озброєння виховними колоніями, як найважливіший педагогічний і людський

імператив.

Сіленко А.В., здобувач ступеня вищої освіти «Магістр»

за спеціальністю «Психологія» ІКВС Бойко-Бузиль Ю.Ю.,

кандидат психологічних наук, доцент, завідувач кафедри практичної

- 161 -

психології ІКВС

ПАРАДИГМА ПЕДАГОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ А.С. МАКАРЕНКА В

ПЕНІТЕНЦІАРНІЙ НАУЦІ ТА ПРАКТИЦІ

Проблема виховання і розвитку особистості засуджених невблаганно

повертають нас до педагогічних відкриттів Антона Семеновича Макаренко –

видатного педагога ХХ століття. Все, що зроблене і написане А.С. Макаренком, є

надбанням не лише української, але і загальносвітової педагогічної науки і

практики.

Провідними ознаками виховної системи Антона Семеновича є гуманізм і

оптимізм, уміння педагога бачити в кожному засудженому позитивне й

проектувати в ньому найкраще. Як відомо, педагог виховував особистість в

кожному з 600 підлітків, які скоїли злочин, враховуючи індивідуальні особливості

в організації міжособистісних відносин в колективі. На власному новаторському

досвіді організації праці Антон Макаренко довів, що самосвідомість засудженого,

формування його моральності здобуває великого імпульсу через реальну участь

кожної особистості у виробничій діяльності. А.С. Макаренко перебудував

навчання у школі таким чином, щоб ефективно формувались політехнічні уміння,

навички, економічний кругозір. Антон Семенович вважав, що ідея «безтурботного

дитинства» є шкідливою для дітей і сторонньою для здорового суспільства, через

що повинна набути значення «праця-турбота», а не просто «праця-робота».

Педагог вважав колективне виховання провідним, адже виховуючи колектив, А.С.

Макаренко виховував особистість, а саме дисциплінованість і внутрішню свободу,

відповідальність за свої вчинки і вчинки колективу загалом. Антон Семенович

наполягав на тому, що динамічне обговорення проблемних питань в колективі та

тісні зв’язки між його членами стають запорукою здорової громадської думки.

Слід зауважити, що в розвинутому колективі не можна допускати погрози, адже це

підриває не лише авторитет педагога, а й колектив загалом, – кожного вихованця,

за словами А.С. Макаренко, спостерігається дієва групова емоційна ідентифікація,

і коли погрожуєш одному засудженому – погрожуєш усім. Допустимі лише

внутрішньо колективні засудження, колективний гнів, але метод «педагогічного

- 162 -

вибуху» слід застосовувати з обережністю. Покарання, спрямовані на зміцнення

дисципліни, повинні, головним чином, впливати на колектив і мати форму

морального осуду. Не можна допускати відчуження особистості, розвитку

синдрому соціального самотності, тому слід залучати засуджених до колективних

дій: праця, ігри.

А.С. Макаренко запровадив виховання засуджених фізичним і естетичним

засобом. Заняття спортом дисциплінує, сильним засобом естетичного виховання є

хор, театр, образотворче мистецтво. Саме А.С. Макаренко застосував на практиці

арт-терапію серед засуджених.

Таким чином, у процесі різноманітності діяльності колективу кожен його

член розвиває в собі потребу бути уважним до інтересів інших людей, потребу

високої моральності, тобто бажання збагачувати духовне життя.

Отже, персонал установи виконання покарань має виступати не керівником

чи диктатором, а має проявляти товариську єдність і спільність адміністрації та

засуджених; здійснювати не авторитарний, а виключно педагогічний вплив на

засуджених; має бути перш за все зразком для засуджених. Людина, яка порушила

закон, може виправитися за умови створення сприятливої обстановки і

застосування правильних методів виховання.

Слід орієнтуватися на майбутнє, а не на минуле, відкривати засудженим

радісні реальні перспективи. Орієнтування на майбутнє становить, на думку

Антона Семеновича, найважливіший закон людського буття.

Список використаних джерел

1. Макаренко А.С. Педагогическая поэма. URL:

https://royallib.com/read/makarenko_anton/pedagogicheskaya_poema.html#0

2. Лушников В.В. Мысли, идеи, принципы А.С.Макаренко в современном

образовании, 2007. URL: http://makarenko-

museum.narod.ru/lib/Abakan_Mak_Rdrs_2007.htm

Сокальська О.В., кандидат юридичних наук, доцент,

- 163 -

начальник кафедри загально-правових дисциплін Інституту кримінально-виконавчої служби

ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ПЕДАГОГІЧНО-ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ

КОНЦЕПЦІЇ А. С. МАКАРЕНКА

Реалізація покарання у виді позбавлення волі щодо неповнолітніх у XIX ст.

постійно зазнавала нищівної критики не лише на теренах Російської імперії, але й

загалом у світі. У своїй праці «Нелітні проступники в світлі нових напрямів в праві

карнім» (1895 р.) український вчений, фахівець в галузі карного права та пенології

П. Стебельський особливу увагу приділяє проблемі злочинності неповнолітніх,

форм і методів боротьби з нею, а особливо системи покарань для цієї категорії осіб.

«Вязниці нинішні, зорганізовані в переважній більшості на системі спільності, в

котрі втручувано нелітніх проступників, є школами, в котрих майстрами є

ветерани злочину, ті непоправні проступники, вічні мешканці посеред мурів

в’язниці. Велика провина суспільства полягає в тому, що воно занурює

неповнолітнього в ту ж атмосферу, в якій перебувають репрезентанти

найбрутальніших злочинів. Навіть і найбільш взірцева організація в’язниці

криючої в своїх мурах найрізноманітніші елементи, не в силах охоронити

нелітного проступника від деморалізуючого впливу і не перемінить і не відробить

його морально. В цьому власне лежить безсильність нинішніх пенітенціарних

систем і навіть найбільш радикально обдумана класифікація засуджених не в силі

зарадити цьому злу».

Не краще справи були і у французьких місцях ув’язнення. Відомий вчений М.

М. Гернет з жахом описував паризьку тюрму для неповнолітніх – смердюча,

брудна з напівтемними одиночними камерами, де без свіжого повітря знаходилися

слабкі діти-злочинці, часто на вигляд не старше 10 років. Серед ув'язнених були й

діти, яких батьки помістили туди без рішення суду.

Певних успіхів щодо утримання неповнолітніх злочинці досягла

Великобританія. Особливий режим утримання неповнолітніх злочинців від 16 до

21 років відомий як борстальська тюремна система сформувався в кінці XIX ст.

- 164 -

Основний принцип утримання неповнолітніх осіб у борстальских установах

полягав у цілеспрямованій підготовці засуджених до умов життя поза в'язницею і

спеціальній виховній роботи з ув'язненими. Особливість борстальского режиму

полягає в тому, що він, як правило, застосовувався до молодих злочинців, які

раніше вже вчиняли злочини. Це було обумовлено нібито більш складними

засобами виправлення засуджених, розміщених в борстальскій установі, ніж при

звичайному тюремному ув'язненні.

Основою Борстальської системи було відокремлення неповнолітніх злочинців

від дорослих, полегшений режим утримання, розширення навчальної та виховної

програм, за допомогою заохочень і видачі спеціального розряду стимулювався

процес виправлення.

Борстальська система передбачала марочну систему, спрямовану на

необхідність «заробітку» засудженим балів (марок) для переходу з початкового до

вищого класу. Особи, які відбували покарання у борстальскій установі та

перебували у вищому класі, зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до

навчання і праці могли заслужити дострокове звільнення. Борстальська система

мала низку недоліків, на які звернули увагу вчені і практики. Серед них, зокрема,

каральна складова під час ув’язнення і виправлення неповнолітніх поступалася

виховній; особи, які більше всього потребували педагогічного впливу, були

фізично не розвинені, морально зіпсовані, не приймалися в борстальські заклади;

особи з психічними відхиленнями поміщалися в однаковий режим з іншими;

перенаповненість закладів; багато зусиль було спрямовано на задоволення потреб

самого закладу, а не на навчання.

У кінці XIX – на початку XX ст. змінюється підхід щодо відбування покарань

неповнолітніми і в США. Там були створені спеціальні заклади: реформаторії та

виправні колонії. Цікавою видається досвід діяльності так званої «Дитячої

Республіки».

«Дитяча Республіка» як заклад для утримання неповнолітніх злочинців

здорових як фізично, так і психічно віком від 14 до 18 років, була створена

Вільямом Джорджем 1895 р. на території його маєтку. Республіка була заснована

- 165 -

на принципах праці та понятті добра. Лозунг закладу: «Ніщо не дається без праці».

Зрозуміло, що утримання дітей потребувало витрат, що частково покривалися за

рахунок пожертв, але більшою мірою з доходів від праці неповнолітніх. Вони

працювали цілими днями, ті, хто лінувався і був менш здатними до праці, жив

гірше за інших. За статистикою, майже всі, хто вийшли з даної «Республіки», не

вчиняли злочини повторно. На території «Республіки» були церква, школа,

адміністративний будинок, будівля для утримання хлопчиків, корпус для дівчат,

майстерні, столярні, парова пральня, лікарня, банк «Республіки», магазин тощо. В

одній з будівель жив і сам Джордж. Думається, саме ця «Республіка» могла стати

зразком для організації подібних закладів в перші роки радянської влади.

Російські пенітенціаристи були знайомі з прогресивним досвідом організації

відбування покарання за кордом. З метою вивчення форм і методів впливу на

неповнолітніх злочинців ще 1868 р. В Швейцарію була направлена група

чиновників МВС, які впродовж 6 місяців знайомилися з діяльністю закладів для

неповнолітніх, відкритих ще 1775 р. відомим педагогом Й. Г. Песталоцці. 1881 р.

в Москві пройшов перший з’їзд представників виховно-виправних притулків для

неповнолітніх. На початку ХХ ст. у результаті роботи благодійних організацій,

педагогічних колективів виправних установ для неповнолітніх та представників

Головного тюремного управління ухвалено Положення про виховні виправні

заклади для неповнолітніх (1909 р.), підготовлене на основі окремих статутів

виховних притулків.

У російській пресі неодноразово оприлюднювалися статті про борстальські

заклади, американські реформаторії. Отже, широкі кола юристів, педагогів могли

ознайомитися з ними. Ґрунтовні наукові розвідки присвячені неповнолітнім

злочинцям було видано знаними фахівцями-пенітенціаристами М. М. Гернетом,

Д. А. Дрілем, С. В. Познишевим та іншими.

Отже, коли мова йде про пенітенціарні та педагогічні концепції початку XX

ст., зокрема і А. С. Макаренка, ми не можемо не враховувати те підґрунтя, що

склалося до нього. Саме в цьому контексті, з урахуванням конкретних історичних

умов, варто розглядати ідеї та новації великого педагога.

- 166 -

Стеблинська О.С., кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін Інституту кримінально-виконавчої служби Залялова І.М., кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінально-правових дисциплін Інституту кримінально-виконавчої служби

ПЕДАГОГІЧНА СИСТЕМА МАКАРЕНКА А.С.:

ІНТЕГРАЦІЯ ПОЗИТИВНОГО ДОСВІДУ

1. Антон Семенович Макаренко сказав хороші слова: «Я хочу бути

щасливою людиною, але найвірніший шлях, якщо я буду поступати так, щоб всі

інші були щасливі. Тоді і я буду щасливий. У кожному нашому вчинку повинна

бути думка про колектив, про спільну перемогу, про спільний успіх». Країна

сьогодні продовжує активний шлях реформування. Педагогіка починається з

свідомості людини, з думок та інтересів, з створення умов, які б давали можливість

особистості в повній мірі реалізувати свої творчі потенціали. Своєю діяльністю

А.С. Макаренко відстоював ідею динамічної єдності життя і виховання.

Займаючись вихованням підростаючого покоління, він боровся, перш за все, за

гармонійний розвиток особистості дитини.

Центральне місце в теорії А.С. Макаренко займає вчення про виховний

колектив, який є, по-перше, знаряддям формування активної творчої особистості з

високорозвиненим почуттям обов'язку, честі, гідності, а по-друге, засобом захисту

інтересів кожної особистості, перетворення зовнішніх вимог до особистості у

внутрішні рушійні сили особистості на шляху її розвитку. Особистість і колектив,

колектив і особистість ... Розвиток їх взаємовідносин, конфлікти та їх вирішення,

переплетення інтересів і взаємозалежностей в самому центрі нової педагогічної

системи.

2. В історії вітчизняної пенітенціарної системи відомий лише один приклад

багатовимірного використання соціокультурного фактору в умовах ізоляції - це

- 167 -

досвід роботи А.С. Макаренка у виправній установі з неповнолітніми. Сьогодні

необхідно знову повернутися до його спадщини і з урахуванням сучасних умов

реалізувати його відкриття. Творчість А.С. Макаренко настільки багатогранна, а

його педагогічні інтереси настільки великі, що важко визначити щось базисне,

головне ... Перечитавши його праці сьогодні, все ж, перш за все, розумієш - сила

Макаренко в його системному підході до процесу виховання та виправлення.

3. У «макаренківських» установах не цікавилися минулим вихованців.

Але це означало тільки те, що педагогам треба було побачити у кожному

вихованцю хороше. «А бачити хороше в людині, - як казав А.С. Макаренко, -

завжди важко. Розкриття позитивного в вихованцю можливо тільки тоді, коли

виховання здійснюється без будь-яких забобонів, в дусі копіткого розуміння

усього життя підлітка з боку педагога, без виокремлення його кримінального

минулого». І установи під його керівництвом випускали в життя корисних нашому

суспільству людей. У них була потреба, їх із задоволенням брали на роботу.

Макаренко вважав, що впливати на окрему особистість можна, діючи на

колектив, членом якого є ця особистість. Це положення він називав «принципом

паралельної дії». У цьому принципі реалізується вимога колективу «всі за одного,

один за всіх». «Принцип паралельної дії» не виключає, однак, застосування

«Принципу індивідуальної дії» прямого, безпосереднього впливу педагога на

окремого вихованця.

Одним з найважливіших законів колективу Макаренко вважав «Закон руху

колективу». Якщо колектив досяг поставленої мети, а нових перспектив перед

собою не поставив, настає самозаспокоєння, немає більше прагнень, надихаючих

учасників колективу, немає у нього майбутнього. Розвиток колективу зупиняється.

Колектив завжди повинен жити напруженим життям, прагненням до певної мети.

Відповідно до цього Макаренко вперше в педагогіці висунув і розробив важливий

принцип, який він назвав «системою перспективних ліній». «Людина не може

жити на світі, якщо у нього немає попереду нічого радісного. Справжнім стимулом

людського життя є завтрашня радість ... Найважливіше, що ми звикли цінувати в

людині, це сила і краса. І те й інше визначається в людині виключно за типом його

- 168 -

відношення до перспектив ... Виховати людину означає виховати у нього

перспективні шляхи, по яких розташовується його завтрашня радість. Розвиток

дитячого колективу, за Макаренком, має відбуватися постійно; він має

спрямовуватися педагогічним колективом, який творчо шукає найбільш ефективні

шляхи для його руху вперед. Педагог повинен уміти захопити весь колектив

вихованців і кожного з його учасників певною метою, досягнення якої, вимагає

зусиль, праці, боротьби, дає глибоке задоволення. Домігшись цієї мети, треба не

зупинятися на досягнутому, а ставити подальші завдання, більш широкі, більш

суспільно значимі, робити більше і краще, ніж раніше. Мистецтво педагога полягає

в тому, щоб поєднувати своє керівництво, свої педагогічні вимоги з великими

реальними правами колективу. Така сутність «системи перспективних ліній» А. С.

Макаренка, що є однією з частин його вчення про виховання в колективі.

Правильно здійснювана в педагогічній практиці, вона породжує у вихованців

впевненість в їх силах, піднімає їх почуття власної гідності, розвиває волю і

наполегливість, підтримує бадьорість і життєрадісність і спонукає колектив

прагнути до нових досягнень.

4. Макаренко відводив важливу роль в житті колективу грі. У дитячому

віці гра має велике значення, і дитина, як писав Макаренко, повинна грати, «треба

не тільки дати їй час пограти, але треба просочити цією грою все його життя». Ця

сторона життя колективу знайшла своє яскраве вираження в естетиці та символіці

(сигнали, рапорти, відмітні знаки і т. д.).

Необхідним чинником виховання в педагогічній системі Макаренка є праця.

У «Лекціях про виховання дітей» він говорив: «…у виховній роботі праця повинна

бути одним із самих основних елементів». Макаренко правильно вважав, що

працьовитість і здатність до праці не дані дитині від природи, а виховуються в

ньому. Праця повинна бути творчою, радісною, свідомою, основною формою

прояву особистості і закладених в ній можливостей. Кожен член колективу

зобов'язаний усвідомлювати і відчувати свій обов'язок перед колективом,

починаючи з первинного колективу. Він повинен мати почуття честі, пишатися

- 169 -

своїм колективом, своєю великою Батьківщиною, бути дисциплінованим, так як

без дисципліни не може бути міцного колективу.

5. Макаренко тісно пов'язує питання про дисципліну з вихованням волі,

мужності, твердого характеру. «У наших школярів іноді буває ще дисципліна

порядку, але не буває дисципліни боротьби і подолання», писав Антон Семенович.

Дисципліна особливо розвивається і міцніє в організованому колективі. Макаренко

говорив: «Дисципліна це особа колективу, його голос, його краса, його рухливість,

його міміка, його переконаність». «Все, що є в колективі, в кінцевому рахунку,

приймає форму дисципліни.

6. Педагогічна спадщина А. Макаренка вражає своїми кардинальними

інноваційними зрушеннями, що досягнуті зусиллями видатного педагога-

новатора, який в ті тяжкі роки та при постійному тиску з боку Наркому УРСР

реалізовував велику виховну роботу, обстоював ідею прилучення молоді до

найбільш передових галузей виробництва як засіб професіоналізації і водночас

формування особистості «нової людини». Система роботи А. Макаренка, що

багато в чому перегукується з широко запроваджуваним нині в педагогіці методом

проектів, дозволяє активізувати особистість та забезпечити її різнобічний

розвиток, надзвичайно важливий для майбутнього фахівця, що також свідчить, зі

слів великого педагога, який не відокремлював «дитячий досвід, життєвий досвід»,

про необхідність раннього «входження» в професійну сферу.

7. Сучасний навчальний процес професійної підготовки студентів на

порозі великих інноваційних педагогічних впроваджень, що включає як часткове

оновлення традиційних педагогічних методик, технологій та форм взаємодії, так і

кардинальне «переозброєння» педагога новим «інструментом» інформаційно-

комунікативного напрямку розвитку освітнього простору. Також, з іншого боку,

це супроводжується необхідністю підтримки ефективності надання навчального

матеріалу студентам, утримання високих показників підготовки компетентних

фахівців та рівня якості освітніх послуг, які надаються вищими навчальними

закладами. З появою та активним розвитком комп’ютерних технологій в освітній

сфері, розширенням навчальних можливостей цифрового забезпечення,

- 170 -

розробкою електронних підручників, довідників, комп’ютерних моделей,

тренажерів, лабораторних практикумів, тестових систем, відеолекцій, відеочатів,

мультимедійних курсів та інших інноваційних педагогічних технологій сучасне

аудиторне навчання набуває підтримку інформаційного та технічного

забезпечення. Це, в свою чергу, створює умови для розвитку нового інноваційного

комплексу – персоналізованої навчальної моделі, яка втілює педагогічні традиції

та досвід видатних педагогів, особливо набутки А. Макаренка.

Педагогічні проекти, що їх виокремлюємо нині в досвіді А. Макаренка щодо

професіоналізації особистості, зокрема, в умовах прогресивного на той час,

високотехнологічного виробництва, усували проблематику засвоєння

теоретичного матеріалу, практичного оволодіння уміннями та формування

навичок, підвищували соціально зорієнтований багатосторонній розвиток суб’єкта

навчання. На сьогодні проект у педагогічній практиці стає все більш

соціалізованим та персоналізованим, чому значною мірою сприяє поширення

інноваційних навчальних технологій, великий спектр навчальних засобів та

стрімке «оцифровування». Так, перед викладачем на сьогодні відкриті великі

можливості застосування інтерактивних навчальних проектів, спеціалізованих

аудиторних програмних платформ, моделюючих систем, власних розробок. Для

професійної підготовки важливо включати до навчання креативний елемент разом

з наявними традиційними та іншими формами навчальної взаємодії, використання

інтерактивних програмних продуктів. Таким чином, практичні та лабораторні

заняття, які становлять головну практичну складову навчальної діяльності

студента, можуть реалізуватися на базі розроблених комп’ютерних інтерактивних

курсів, що можуть мати режими як off-line, так і on-line. За останнім вибудовується

можливість дистанційного мобільного виконання завдань, організація розсилки та

самостійна діяльність студентів.

8. Актуальність педагогічної спадщини на сьогодні є головним акцентом

при розробці педагогічних інновацій, спрямованих на покращення навчальних

умов, які вимагають більш ґрунтовного внутрішнього осмислення, виокремлення

- 171 -

універсальної складової педагогічного досвіду для засвоєння майбутніми

педагогами та реалізації перспективних освітніх стратегій.

Список використаних джерел

1. Борисенко Д. Педагогічні ідеї А.С. Макаренка через призму

інформаційно-комунікативних освітніх інновацій сучасної вищої школи. Витоки

педагогічної майстерності. 2014. Випуск 13. С. 59-63

2. Куклина В.И. Пусть будет вечно жить в сердцах людей, необыкновенно

одарённый, кристально честный, великий педагог А.С. Макаренко . URL:

http://makarenko-museum.narod.ru/lib/Abakan_Mak_Rdrs_2007.htm#%D0%90_61 (дата

звернення: 26.02.2018)

3. Передерина Т.А. Использование педагогического наследия А.С.

Макаренко. URL: http://makarenko-

museum.narod.ru/lib/Abakan_Mak_Rdrs_2007.htm#%D0%90_61 (дата звернення:

26.02.2018)

4. Тюкпиекова Л.И. А.С. Макаренко - выдающийся педагог. URL:

http://makarenko-museum.narod.ru/lib/Abakan_Mak_Rdrs_2007.htm#%D0%90_61 (дата

звернення: 26.02.2018)

Степанчук Д.М., студентка 4 курсу, напрям підготовки бакалавр «Психологія», Національної академії внутрішніх справ

Науковий керівник: професор кафедри юридичної психології Національної академії внутрішніх справ

Романенко О.В.

РОЛЬ СІМ’Ї У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ А. С. МАКАРЕНКА

Серед визначних досягнень вітчизняної та світової педагогіки у ХХ столітті

особливе місце займає педагогічна творчість Антона Семеновича Макаренка. Його

літературно-педагогічна спадщина стала об’єктом численних досліджень ще у 40-

х роках ХХ століття й донині продовжує викликати безліч суперечливих і

неоднозначних тлумачень у вітчизняних та зарубіжних педагогів.

- 172 -

A. C. Макаренко зробив значний внесок до вивчення проблеми розвитку

сімейного виховання в родинному колі. Вченим наголошувалося на значенні

соціального досвіду та зазначалося, що поведінка є результатом складних

процесів: усвідомлення, знання, сили звички, пристосовуваності, сміливості,

прийняття себе, здоров’я та, найголовніше, соціального досвіду. Визначне місце у

формуванні поглядів щодо інституту батьківства, стосунків батьків і дітей,

виконання ними виховних функцій мала вся педагогічна творчість і діяльність A.

C. Макаренка в галузі сімейного виховання, яка зберегла свою актуальність і в наш

час.

А. С. Макаренка вважають одним із засновників сімейної педагогіки, для

якого сім’я – це єдиний колектив, причому колектив педагогічний і різновіковий.

Педагог вважав, що виховання дітей – найголовніша сфера суспільного життя. Ним

досліджено цілу низку проблем у галузі сімейного виховання: структура сім’ї та її

виховне значення, роль батька і матері у вихованні, види авторитету батьків,

взаємозв’язок школи й сім’ї.

«Виховання дітей – найважливіша галузь нашого життя, – відзначав А.С.

Макаренко. Наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива

старість, погане виховання - це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша

провина перед всією країною. Виховувати дитину правильно і нормально набагато

легше, ніж перевиховувати» [1].

На думку А. С. Макаренка, вирішальним фактором у вихованні дітей є

поведінка батьків. Справжнє виховання потребує не часу як такого, а якісного його

використання, почуття відповідальності. І чим дитина старша, тим менше вона

потребує часу і тим більше – відповідальності. Справжня сутність виховання не в

розмовах з дитиною, не в прямій, а в опосередкованій дії на дитину: в організації

сім’ї, життя дитини. Видатний педагог писав, що виховний процес – це процес, що

постійно триває, і окремі деталі його розв’язуються в загальному тоні сім’ї, а

загального тону не можна вигадати і штучно підтримувати. Загальний тон

створюється власним життям і власною поведінкою батьків. Найправильніші,

найрозумніші, найпродуманіші педагогічні методи не матимуть жодної користі,

- 173 -

якщо загальний тон життя поганий. І, навпаки, тільки правильний загальний тон

підкаже і правильні методи поводження з дитиною, і насамперед, правильні форми

дисципліни, праці, свободи, гри і авторитету.

Родина може виступати в якості як позитивного, так і негативного фактора

виховання. І разом з тим ніякий інший соціальний інститут не може потенційно

нанести стільки шкоди у вихованні дітей, скільки може зробити родина. Сім’я – це

особливого роду колектив, що відіграє у вихованні основну, довгострокову і

найважливішу роль. У тривожних матерів часто виростають тривожні діти;

честолюбні батьки нерідко так тиснуть на своїх дітей, що це приводить до появи в

них комплексу неповноцінності; нестриманий батько, що виходить із себе при

найменшому приводі, нерідко, сам того не відаючи, формує подібний же тип

поведінки у своїх дітей тощо.

У зв’язку з особливою виховною роллю родини виникає питання про те, як

зробити так, щоб максимізувати позитивні і звести до мінімуму негативні впливи

родини на виховання дитини. Для цього необхідно точно визначити

внутрішньосімейні соціально-психологічні чинники, що мають виховне значення.

Саме в родині дитина одержує перший життєвий досвід, здійснює перші

спостереження та навчається, як поводитися в різних ситуаціях. Дуже важливо,

щоб те, чому батьки вчать дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, щоб

вона бачила, що в дорослих теорія не розходиться з практикою. Батькам ні в якому

разі не варто пускати процес виховання на самоплив.

Антон Семенович зазначав, що найтяжче здійснювати виховання в тих

сім’ях, де є лише одна дитина. Характерно, що до нього на перевиховання лише

зрідка потрапляли діти з багатодітних сімей. Здебільшого «педагогічний брак»

надходив з сімей однодітних, бо там, де росла дитина-одинак, концентрація

надмірної батьківської любові діяла на неї згубно і була страшною помилкою в

сімейному вихованні. З метою правильного батьківського виховання педагог

закликає батьків дотримуватися почуття міри у всьому і, перш за все, у проявах

любові до дітей. Надмірна любов може завдати великої шкоди не лише дітям, а й

батькам.

- 174 -

Окрему увагу відомий педагог приділяв місцю батька в процесі виховання

дитини. Оскільки педагог розглядав сім’ю як виховний колектив, в якому кожен є

його рівноправним учасником, Антон Семенович вважав батька старшим

відповідальним членом цього колективу. Батьківська влада має

підпорядковуватися громадській, а його обов’язок – це, перш за все, зобов’язання

перед суспільством.

Основою доброзичливого клімату в сім’ї є, за А. С. Макаренком, ставлення

батька до матері й навпаки, ставлення батьків до дітей. З появою дитини у

батьківському серці народжуються почуття відповідальності й усвідомленості

сили свого прикладу. Діти стають для батьків своєрідним стимулом, щоб

самовдосконалюватися, ставати більш культурними та обізнаними. Недарма

педагог акцентує свою увагу на питанні самовиховання батьків, вважаючи

найголовнішим методом «батьківський контроль над кожним своїм кроком» [2].

Видатний педагог аналізує різні форми псевдо- авторитетів батька та піддає їх

критиці. Найгіршим та найпоширенішим є «авторитет любові»,

найаморальнішими є «авторитет підкупу», «авторитет доброти», «авторитет

дружби», «авторитет придушення», «авторитет чванства», «авторитет

педантизму», «авторитет резонерства» тощо. Натомість А. С. Макаренко пропагує

авторитет, заснований на трудовому житті батьків, їх громадській діяльності та

поведінці, на громадянському почутті батька і матері, на їх обізнаності з життям

дитини й допомозі їй та відповідальності за її виховання.

Отже, аналіз робіт А. С. Макаренка з проблем сімейного виховання дозволяє

зробити такі висновки: по-перше, педагог відзначає неможливість існування раз і

назавжди даних «рецептів» на всі випадки життя. Рекомендації, які він надає,

мають досить вибірковий характер. Вони доповнюються досвідом самих батьків і

традиціями народної педагогіки. По-друге, він вказує, що правильне виховання в

родині можливе тільки в тому випадку, якщо батьки знають особливості своєї

родини і знаходять правильні методи виховання дітей. По-третє, А. С. Макаренко

підкреслює необхідність усвідомлення батьками, кого вони виховують. Тільки за

цієї умови родинне виховання буде ефективним. В-четвертих, батьки повинні

- 175 -

навчитися розуміти специфіку методики родинного виховання. По-п’яте,

відзначається, що основою родинного виховання є розумність і точність, які

витікають зі здібності аналізувати дитяче життя. По-шосте, вчений докладно

висвітлює діалектичні розбіжності та зв’язки між методиками шкільного й

родинного виховання. Також важливим є те, що А. С. Макаренко був першим

радянським педагогом, який теоретично обґрунтував використання заохочення і

покарання, розробив і впровадив у виховну практику методику, основою якої є

органічне поєднання поваги і вимогливості до дитини, спрямоване на розвиток

особистості. Творчі педагоги сучасної України з успіхом використовують

педагогічний спадок, який залишив видатний педагог, у різних сферах і проблемах.

Розроблена ним методика виховання актуальна донині, в роботі з батьками

вихователі постійно звертаються до праць Антона Семеновича, цитуючи

положення з його невмирущих творів.

Список використаних джерел

1. Макаренко А. С. Книга для родителей; Лекции о воспитании детей /

А. С. Макаренко. - М. : Правда, 1986. – 448 с.

2. Макаренко А. С. Педагогическая поэма / А. С. Макаренко. – М. : ИТРК, 2003. –

720 с.

Столяров Д.Ю., здобувач ступеня вищої освіти «магіст»

Інституту кримінально-виконавчоїслужби Науковий керівник : завідувач кафедри кримінально-правових

дисциплін ІКВС кандидат юридичних наук, доцент Стеблинська О.С.

ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ А.С.МАКАРЕНКА У ПРОЦЕСІ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ

ЗАСУДЖЕНИХ НЕПОВНОЛІТНІХ

Процес ресоціалізації неповнолітніх засуджених має свої особливості і

одним із визначних педагогів минулого століття, який розробив методи дієвого

- 176 -

педагогічного впливу для виправлення саме цієї категорії осіб до позбавлення волі

є А.С. Макаренко.

А.С. Макаренко розглядав режим та дисципліну, тобто певну систему

заборон, як правове виховання, іншими словами в якості складника виховання.

Звідси, основними вимогами покарання, на його думку, є: покарання не повинне

спричиняти фізичного страждання; покарання має сенс тільки в тому випадку,

коли покараний усвідомлює свою вину та вимоги колективу; у покаранні важливий

не стільки зміст каральних заходів, скільки сам факт його винесення та осуд

колективу тощо [1; с. 201].

Одним із потужних резервів управління процесом ресоціалізації особи

спецконтингенту є розроблена А.С. Макаренком гра-життя. Завдяки цій теорії

виховання вихованці дійшли до того рівня, коли ідея гри стає для них правилом

життєвої поведінки. Таким чином, педагог на практиці показав культуру

взаємовідносин між людьми як засобу формування особистості. Саме через працю,

яку вихованці часто здійснювали у формі гри чи змагань, колишні

правопорушники утверджували свою честь та гідність. Це говорить про каяття у

вчинених правопорушеннях, переосмислення ними власної соціальної позиції в

минулому та готовності до виправлення [2; с. 56 - 57 ].

Одним з головних досягнень виховної роботи А.С. Макаренка дослідники

вважають відмову комуни від державних дотацій на їх утримання та споживацької

благодійності. Він здійснював перевиховання шляхом залученням вихованців до

рентабельної праці, а не тільки до побутового обслуговування. Також, А.

Макаренку вдалося домогтися того, щоб основна частина заробітку вихованців

накопичувалася на власному рахунку, з якого можна було брати заощадження

лише після випуску з комуни або з дозволу адміністрації.

У своєму досвіді А. С. Макаренко успішно поєднував розумову працю з

фізичною, здійснюючи одне з основних положень марксистської педагогіки. У

колонії імені М. Горького навіть у важкі післяреволюційні роки існували школа в

складі шести класів і групи підготовки на робочі факультети. Макаренко всіляко

розширював освітні ідеали вихованців. Прагнення колоністів до вступу на

- 177 -

робітфак червоною ниткою проходить через всю «Педагогічну поему». Не можна

також не згадати про різноманітні секції та гуртки, які існували паралельно з

основними навчальними заняттями. Продуктивним в його діяльності також

вважається його підхід до навчально-продуктивної праці. Він вважав, що такий вид

праці є обов’язковим для неповнолітніх засуджених разом з професійно-технічною

освітою, адже професійне навчання та пов’язана з ним навчально-продуктивна

праця дозволяють засудженим швидше адаптуватися до умов відбування

кримінального покарання, набути необхідних практичних вмінь та навичок,

раціонально використати час, розширити своє уявлення про існуючі професії,

заробити кошти як для їх витрачання під час перебування в колонії, так і для

накопичення на життя після звільнення.

Ще одним із досягнень А.С. Макаренка є його підхід до соціально-виховної

роботи . Центральною ідеєю його педагогічної системи є виховання в колективі і

через колектив. Адже, А. Макаренко соціально-виховну роботу з неповнолітніми

правопорушниками пов’язував з колективом. Існували «принцип паралельної дії»

та закон «закон руху колективу». Під «принципом паралельної дії» розуміється те,

що впливати на особистість можна, впливаючи на колектив, членом якого є ця

особистість. «Закон руху колективу» означає що колектив завжди повинен жити

напруженим життям, прагненням до певної мети. Основними формами роботи

активності колективу засуджених є органи самоврядування та гуртки (секції) за

інтересами, визначені нормативно-правовими актами.

Відсоток рецидивної злочинності серед колишніх вихованців А. С.

Макаренка був дуже малий. Цьому причина є те, що комуна здійснювала

ресоціалізацію особистості аж до повної інтеграції в суспільство через

застосування таких основних підготовчих заходів як виявлення педагогічним

колективом вихованців, достойних випуску; підготовка майбутніх умов для його

життя: отримання роботи, квартири або гуртожитку, створення умов для

продовження освіти; точне призначення, куди буде випущений той або інший

вихованець ; виготовлення випускних документів, отримання паспорта; виділення

грошей на випуск, обмундирування тощо [1; 206].

- 178 -

А. С. Макаренком було налагоджено зворотній зв’язок між комуною та

випускниками, які у свою чергу листувалися з комуною, власним прикладом

допомагали у виховній роботі та відвідували свята.

Значення наукового доробку А. С. Макаренка полягає в тому, що педагог, на

наш погляд, розробив ефективні методики управління діяльністю неповнолітніх

засуджених, які на практиці призводять до їх ресоціалізації.

Список використаних джерел

1. Караман О. Л. Імплементація педагогічного досвіду А. С. Макаренка в

сучасну пенітенціарну систему україни / О. Л. Караман. // Вісник ЛНУ імені Тараса

Шевченка. – 2013. – №7. – С. 195–208.

2. Бардинов А. В. Управління процесом ресоціанізації осіб спецконтингенту

в педагогічній спадщині А.С. Макаренка / А. В. Бардинов. // Витоки педагогічної

майстерності. Збірник наукових праць.. – 2011. – С. 54–58.

Сулицкий В.В., кандидат психологических наук, доцент, старший преподаватель кафедры социальной педагогики и социальной роботы Институт человека Киевского университета имени Бориса Гринченко.

НАУЧНО-ПЕДАГОГИЧЕСКОЕ НАСЛЕДИЕ А.С. МАКАРЕНКО:

РЕАЛИИ СЕГОДНЯШНЕГО ДНЯ

Каждый этап исторического развития любого государства, выдвигает на

первый план личность, которая по своим взглядам, поступкам, идеям,

мировосприятию опережает время. И пусть современники не понимают, не ценят

«чужой опыт», но даже они не могут не прислушиваться, не считаться с уже

существующим мнением. По истечению времени потомки начинают понимать и

осознавать прогрессивность и эффективность опыта, прошедшего испытания

годами, а иногда и веками. Опыта осмысленного, подтвержденного практикой.

- 179 -

Любое начинание настоящего времени уже имело место в истории, аналог в

прошлом. Единожды обретенная форма, наполняется новым содержанием,

которое отвечает требованиям исторического развития социума по принципу

«здесь и сейчас». И, предлагая что-то свое, во избежание подмены понятий, надо

всегда обращаться к истокам, первоисточнику, стоявшему в самом начале пути

познания.

Развитие общества идет вперед. Меняются условия жизни, умирают старые и

возникают традиции, совершенствуются технологические процессы, зарождаются

новые отрасли знаний. Жизнь не стоит на месте. В суматохе ежедневного быта, мы

не замечаем, как меняется сам человек, его психика. Под влиянием и воздействием

внешних (социальных) и внутренних (биологических) факторов, в личности

происходят изменения мировоззрения, ценностей, предпочтений, взглядов,

убеждений, привычек и т.д.

Не являются исключением осужденные, отбывающие наказания в местах

лишения свободы. Особенно это относится к подросткам, которые, за совершенное

преступление по приговору суда, находятся в воспитательных колониях. В

настоящее время, в Украине, таких учреждений шесть, где содержится 316

человек, совершившие тяжкие и особо тяжкие преступления.

Нет ничего удивительного, что вся деятельность исправительных учреждений

происходит вокруг идей А.С. Макаренко. Его деятельность и творчество

постоянно переосмысляется потомками, обретает новые трактовки, вкладывается

смысл современного восприятия жизни. Чем же примечательно его наследие? Тем,

что оно:

- является результатом практического опыта, прошедшего испытание

методом «проб и ошибок», доказавшего свою эффективность конкретными

примерами положительного воздействия на воспитанников;

- прошло испытание временем и нашло свое подтверждение в деятельности

тех, кто следовал его принципам справедливости, последовательности,

открытости, объективности, уважения;

- 180 -

- постоянно переосмысляется каждым поколением и, со временем, не

утрачивает своей актуальности;

- используется как научное наследие не только в одном государстве, но и в

других странах (Швейцария, Германия, Россия, Норвегия, Швеция и т.д.);

- стало толчком в совершенствовании организации деятельности учреждений

по исполнению наказаний в вопросах исправления и ресоциализации осужденных,

в частности – несовершеннолетних;

- положило начало социально-педагогической работе с осужденными в

уголовно-исполнительной службе;

- построено по принципу устранения негативных причин события, а не только

устранения их негативных последствий.

Каждый, кто знаком с биографией и творческим наследием А.С. Макаренко,

возможно, согласится с мыслью, что его талант не был оценен по достоинству. Он

затерялся среди «административной посредственности», «номенклатурной

серости». Но, отсутствие страха, вера в собственную правоту, фанатичная

преданность делу, любовь к людям помогли ему не только сохранить, но и донести

через творчество свои мысли и убеждения для потомков.

Анализируя наследие А.С. Макаренко, обращаешь внимание на мысль, что

людей надо ценить за талант и трудолюбие. Именно им, от природы скромным,

надо помогать идти по жизни. Очень жаль, что некоторые идеи великого педагога

приобрели искаженные формы: соревнование стало соперничеством, показатели

заменили рейтингами, взаимопомощь на конкуренцию, милосердие на

толерантность. Методы работают только тогда, когда у использующего их есть

сильная внутренняя убежденность в эффективность своей работы и умение

передать эту внутреннюю убежденность тем, с кем он работает, заражая их

желанием изменить не только себя, но и свою жизнь.

Думал ли А.С. Макаренко, что его деятельность и творчество будут

интересны тем, кто придёт после него в будущем? Думаю, что нет. Человек,

который поглощен собственной работой, судьбой воспитанников, сослуживцев-

соратников, активно работающий над осуществлением заветных желаний, не

- 181 -

задумывается, что будет после его смерти, он нацелен на результат в данный

момент.

Сушков О.О., кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, завідувач кафедри вогневої та спеціальної фізичної підготовки Інституту кримінально-виконавчої служби; Дубченко Ю.М., молодший науковий співробітник лінгвістичного науково-дослідного управління військового інституту Київського Національного університету ім. Т. Г. Шевченка

АНТОН МАКАРЕНКО ПРО СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Гуманізація життєдіяльності сім'ї, школи, суспільства в цілому є необхідною

умовою побудови демократичного суспільства. Саме А.С. Макаренко причетний

до наукових підходів щодо виховання гуманної особистості, педагогічних основ

сімейного виховання. Над проблемою педагогічних основ сімейного виховання

дітей працювали також такі видатні педагоги, як Т.А. Куликова, М.Г.

Стельмахович, В.О. Сухомлинський, Т.В. Шеляг, О.Г. Харчев та ін. Серед

українських вчених, які досліджували різні аспекти проблеми сімейного

виховання, є Т.Ф. Алексєєнко, К.О. Журба, Т.В. Кравченко, В.Г. Постовий, О.Л.

Хромова та інші.

Сімейне виховання є основою, на якій будується розвиток і формування

особистісних рис дитини. З чим вона увійде у дорослий світ, як у майбутньому

складатиметься її особисте життя, професійне становлення, особисте призначення

– залежить від того, як вона виховувалася у сім'ї.

Одним із знаних педагогів, що займався проблемами сімейного виховання

дітей, є Антон Семенович Макаренко.

Педагогіка А.С.Макаренка багатогранна. Філософське підґрунтя педагогічної

спадщини А.С. Макаренка охоплює різний спектр проблем: гуманістичні цінності

як домінанти особистісного підходу, лекції про виховання, виховання

- 182 -

громадянина, проблема методів виховання, питання шкільного радянського

виховання, про поєднання навчання з продуктивною працею, зміст і завдання

сімейного виховання, про батьківський авторитет як фактор успішного виховання

дітей у сім'ї, про напрями виховання дітей у сім'ї, про педагогічний такт, про

різнобічний і гармонійний розвиток, педагогічну майстерність і техніку вчителя

тощо.

Важливість сімейного виховання відомий педагог А.С.Макаренко усвідомив

не відразу. У молоді роки сім'ю він називав «залишком» рабовласницького періоду

і віддавав перевагу суспільному вихованню. Про це Антон Семенович написав у

своїй статті «Про шляхи суспільного виховання», вказуючи на те, що без

суспільного виховання не може бути соціалістичного суспільства. Потім

виховання він бачив у формі дитячого будинку. А.С.Макаренко вважав, що тільки

в такій формі виховання у дітей буде здорове дитинство, вони підтримуватимуть

зв'язок з батьками, знатимуть, де працюють батько і мати, не будуть обмежені в

батьківській турботі й ніжності [5].

Згодом він переконався, що сім'я має бути колективом, де діти отримують

перше виховання, яке, разом із суспільним вихованням, впливає на правильне

формування і розвиток особистості дитини. А.С.Макаренко казав про те, що тільки

в сім'ї, де батьки вважають себе частиною суспільства, працюють на благо цього

суспільства, відбувається процес правильного виховання дітей [2, с. 123]. Досвід

минулого засвідчує, що разом з певними набутками сім'я багато втратила зі своєї

педагогічної системи виховання особистості.

Загалом, погляди Антона Семеновича Макаренка на важливість сімейного

виховання у формуванні особистості дитини змінювалися упродовж його

педагогічної діяльності. Важливим є те, що вони змінилися не лише внаслідок

соціально-економічних перетворень в суспільстві, але і в результаті набуття

практичного досвіду, втілення своїх ідей на практиці. Усвідомивши це, педагог

узагальнив і систематизував свої погляди у фундаментальному творі «Книга для

батьків», який представляє інтерес як науковий, так і практичний, адресований

водночас вчителям і батькам.

- 183 -

Ось деякі основні тези і положення твору:

1. А.С.Макаренко відстоював ідею дотримання строгості в питаннях

виховання у поєднанні з повагою до особистості дитини. Він підкреслював:

«Педагог, батьки повинні відчути середину між повагою, любов'ю і дисципліною,

суворістю, вимогливість. Почуття «середини» повинно стати принципом

виховання» [1, с. 413].

2. На думку А.С.Макаренка, в сім'ї має бути декілька дітей. Це не дає

можливості розвитку у дитини егоїстичних рис, зате дає можливість організації

спільної діяльності і взаємодопомоги між різновіковими дітьми, розвитку якості

колективіста. Вже в ті роки А.С.Макаренко зумів передбачати небезпеку сильної

зміни структури сім'ї – виникнення великої кількості однодітних сімей – і у зв'язку

з цим підкреслював: «виховання єдиного сина або дочки набагато важче, ніж

виховання декількох дітей. Навіть, якщо сім'я зазнає деякі матеріальні труднощі,

не можна обмежуватися однією дитиною» [2, с. 280].

3. Педагог підкреслював на необхідності виховання дітей у праці. «Трудова

підготовка, виховання трудової якості людини – це підготовка і виховання не лише

майбутнього доброго або поганого громадянина, але і виховання його майбутнього

життєвого рівня, його добробуту» [3, с. 396]. У його педагогічній системі праця

виділена як найбільш дієвий засіб виховання дітей в сім'ї.

Але в сім'ї дитині неможливо дати кваліфікаційне трудове виховання, тому

«кваліфікацію хлопчик або дівчинка отримає в якій-небудь суспільній організації:

в школі, на заводі, в установі, на курсах» [3, с. 398]. При цьому батьки не повинні

забувати про те, що початкова трудова підготовка в сім'ї має найважливіше

значення для вибору майбутньої кваліфікації.

4. Антон Макаренко стверджував, що правильно виховувати дитину набагато

легше, ніж потім перевиховувати [4]. Педагог вважав, що однією з умов виховання

має бути справжній авторитет, тому в творі «Книга для батьків» він розкриває види

неправильного авторитету.

5. Педагог вважав, що сім'я має бути колективом, в якому батько і мати мають

рівні права, вплив і авторитет. Батьки повинні стати прикладом для своїх дітей,

- 184 -

розуміти мету виховання. Тому, що саме в сім'ї діти отримують правильне

виховання. Це твердження не втратило своєї актуальності на сучасному етапі,

оскільки має важливе виховне значення, є дієвим та корисним.

Отже, у праці «Книга для батьків» А.С. Макаренка простежуються ґрунтовні

засади щодо вирішення питань дітей в сім'ї. Ідеї А.С. Макаренка про виховання

дітей у сім'ї, використання його методики виховання в педагогічному процесі

сучасної школи, в процесі педагогізації батьків, остаточні, та не викликають

сумнівів. Спадщина А.С. Макаренка – феномен світового освітньо-виховного

процесу.

Список використаних джерел

1. Демченко О. П. Практикум з історії педагогіки : навч.-метод. посіб. для

викладачів історії педагогіки, на допомогу студентам педагогічних ВНЗ під час

самостійного вивчення теоретичних основ, підготовки до семінарських і

практичних занять / О. П. Демченко. – К. : Слово, 2012. – 432 с.

2. Макаренко А. С. Общие условия семейного воспитания / А.С. Макаренко //

Избранные произведения : в 3 т. – К., – 1984. – Т. 3. – 460 с.

3. Макаренко А.С. О воспитании / [А. С. Макаренко ; сост. и авт. вступ. статьи В.

С. Хемендик]. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Политиздат, 1990. – 415 с.

4. Макаренко А. С. О родительском авторитете / А. С. Макаренко //

Педагогические сочинения : в 8-ми т. – М. : Педагогика, 1984. – Т. 5. – 404 с.

5. Макаренко А.С. Педагогические сочинения : в 8 т. / А. С. Макаренко. – М. :

Педагогика, 1984. – Т. 4. – 399 с.

Тимошенко Ю.П., доцент кафедри кримінально-правових дисциплін Інституту кримінально-виконавчої служби, к.ю.н., доцент

ПЕДАГОГІЧНА СИСТЕМА А.С.МАКАРЕНКА: СУЧАСНІ РЕАЛІЇ

Як відомо, основоположною засадою педагогічної системи Антона

Семеновича Макаренка є засада виховання в трудовому колективі. Колектив, за

його переконанням, є універсальним методом виховання, який є з одного боку

- 185 -

загальним, а з іншого - дає можливість кожній, окремій особистості розвивати та

вдосконалювати свої здібності та зберігати індивідуальність. На його думку,

характерними ознаками стилю життя і діяльності дитячого колективу є: почуття

власної гідності, здатність до орієнтування, почуття захищеності, самоконтролю,

звичка поступатися товарищеві, почуття ліктя, єдність колективу.

У його системі виховання трудова діяльність займала центральне місце. А.С.

Макаренко вбачав працю не тільки як економічну категорію, а як категорію

моральну, тобто праця буде мати виховне значення лише за умови її органічного

поєднання з моральним, естетичним, фізичним, політехнічним та іншими

сторонами виховання. Але економічна складова теж відіграє важливу роль,

почуття гордості за виконану роботу, та гідна її оплата істотно впливають на

виховання почуття власної гідності дитини.

Але ми повинні пам’ятати те що Макаренко працював не тільки з

неповнолітніми правопорушниками. Зараз в Україні важке економічне і політичне

становище, дуже багато громадян знаходяться за межою бідності, і в останні роки

значно збільшилась кількість дітей, змушених займатись жебратством, дітей яких

дорослі залишають без нагляду і належного виховання, дітей-безхатьків, які, звісно

рано чи пізно, стануть і на злочинний шлях. Служби у справах дітей часто є просто

бездіяльними в напрямку належного догляду та контролю за ними. Зрозумілим є,

що такі діти пропадуть для суспільства, вони не отримають середню освіту, не

здадуть ЗНО та не зможуть належним чином працевлаштуватись, щоб забезпечити

себе та своїх близьких. І тому постає просте питання: чому не створити хоча б

декілька шкіл, за напрямком діяльності схожими на макаренківські? Де діти

зможуть не тільки бути залучені у виховний та навчальний процес, вони

отримають одну із необхідних зараз професій, таких як слюсар, токар, столяр,

водій і т.п. Тобто на нашу думку, щоб шось створити не обовязково довго думати,

аналізувати думки інших вчених та переймати европейський досвід, а можна

просто поглянути в наше минуле і використати досягнення наших видатних вчених

переклавши на сучасний лад.

- 186 -

На сьогодняшній день, ми маємо п’ять виховних колоній, з яких, нажаль

працюють тільки три: Дубенська, Прилуцька та Курязька ім. А.С. Макаренка. З

можливістю виховувати там понад 800 неповнолітніх, на даний момент в них

утримується лише 162 вихованці, з них лише 48 – неповнолітні. Звернемо увагу на

Курязьку виховну колонію. В даній установі діють 2 відділення соціально-

психологічної служби, кімнати виховної роботи, психо-ємоційного

розвантаження, де з вихованцями працюють досвідчені вихователі та психологи.

На теріторії колонії функціонує Курязька загальноосвітня школа та Курязьке ПТУ

де навчають за спеціальностями слюсаря з ремонту автомобілів, слюсаря з механо-

складних робіт та токаря.

Саме у Куряжі А.С.Макаренко створив «школу-господарство», яка діяла на

засадах самоврядування та госпрозрахунку де колишні безпритульні навчалися у

школі і працювали на сільськогосподарському виробництві. З часом це дало змогу

не тільки економити державні кошти, які виділялись на їх утримання, а й

приносити прибуток. Наприклад, створена Макаренком комуна ім. Дзержинського

давала державі щорічно близько 5 мільйонів карбованців.

Підсумовуючи вищезазначене, хочемо запропонувати внести зміни до ЗУ

«Про пробацію» та деякі інші нормативно-правові акти України. Необхідно значно

розширити повноваження служби пробації в напрямку роботи з неповнолітніми

певних категорій(правопорушників, безхатьків, сиріт, дітей, яких відлучили від

батьків за неналежне виконання ними своїх обов’язків та інших), тобто відвести

таких «складних» дітей під пробаційне піклування, яке б поєднувало ідеї

А.С.Макаренка із нашими сучасними можливостями. Тим більше матеріальна база

для цього наявна, є і відповідні спеціалісти.

«Наші діти – це наша старість. Належне виховання – це наша щаслива

старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша

провина перед усією країною. – Антон Макаренко».

Хворост А., воспитанник Харьковской Духовной Семинарии Божко А.А.,

- 187 -

воспитанник Киевской Духовной Семинарии Супрун Н.А. доктор педагогических наук, профессор, профессор кафедры психокорекционной педагогики НПУ имени М.П. Драгоманова

ДУХОВНО-ПРОСВЕТИТЕЛЬСКАЯ РАБОТА ВОСКРЕСНОЙ ШКОЛИ

КУРЯЖСКОЙ ВОСПИТАТЕЛЬНОЙ КОЛОНИИ им. А.С. МАКАРЕНКА

Современная церковная воскресная школа представляет собой занятия для

детей или взрослых по Закону Божию, духовному пению, рукоделию. Эти занятия

обыкновенно проводятся при храмах в небогослужебное время и носят

педагогически-просветительский характер. Но воскресные школы

функционируют не только при храмах. Особые воскресные школы открыты в

учреждениях пенитенциарной системы Украины.

Анализ исследований по данной проблеме даёт нам возможность

утверждать, что общие положения воспитания и перевоспитания

несовершеннолетних правонарушителей изложены в трудах А.С. Макаренко,

В.Н. Николаева, Е.П. Орлова, Ю.И. Чапала, Р.В. Соколова, Н.В. Соколовой и

других учёных и педагогов-практиков. Особенности работы с молодёжью в

воспитательных колониях рассматривал Ю.И. Чапала, проработавший многие

годы у воспитательной колонии имени А.С. Макаренко. В центре его внимания

проблемы подростковой преступности и методы тюремного воспитания.

Е.П. Орлова рассматривает формы работы с подростками-наркоманами и ВИЧ-

больными в СИЗО. Р.В. Соколов и Н.В. Соколова исследуют христианские идеи в

педагогической системе А.С. Макаренко. В этой связи будет уместным обратиться

к исследованиям творческого наследия Антона Семеновича Макаренко,

проведённого В.И. Кривушей под научным руководством одного из

основоположников современной пенитенциарной педагогики и пенитенциарной

дефектологи академика В.Н. Синёва [4]. Между тем проблемы православного

воспитания молодёжи в воскресных школах колоний фактически не изучены.

Исходя из вышесказанного, цель статьи состоит в раскрытии

методологических ориентиров, задач, содержания, форм и методов работы

- 188 -

воскресной школы при Куряжской колонии, а также в попытке охарактеризовать

существующие проблемы и возможные пути их разрешения, наметить

перспективы дальнейшей духовно-просветительской деятельности.

Ко многим положительным характеристикам деятельности Харьковской

Духовной Семинарии необходимо отнести то, что её студенты на протяжении

более чем 10 лет, c 2002 года, ведут занятия в воскресной школе при Куряжской

воспитательной колонии имени А.С. Макаренко, которая является одной из

старейших колоний для несовершеннолетних правонарушителей. Как известно,

она была открыта в стенах бывшего Свято-Преображенского Куряжского

мужского монастыря, который был основан почти одновременно с городом

Харьковом. До революции, в 1917 году, в нём хранилась великая святыня

Слобожанщины – Озерянская икона Божией Матери. В этом монастыре несколько

лет проживал и трудился классик украинской литературы Г.П. Квитка-

Основьяненко. Славу колония обрела после того как в неё была переведена из

Полтавской области колония имени А.М. Горького, которую возглавлял

А.С.Макаренко.

Основная цель работы Воскресной школы Куряжской колонии имени

А.С. Макаренко – духовно-просветительская деятельность, направленная на

преодоление у осужденных чуждых обществу моральных качеств на основе

ознакомления воспитанников с вероучением, традициями, богослужением и

обрядами канонической Православной Церкви; подготовка некрещеных

подростков к принятию Таинства Святого Крещения; дальнейшее участие

воспитанников в других Таинствах Церкви (Исповедь, Причастие).

Занятия в колонии проводятся один раз в неделю, в воскресный день, и носят

форму просветительской беседы с просмотром видеофильма и общения с

аудиторией в ключе – «вопрос-ответ». К основным задачам духовно-

просветительской работы с воспитанниками колонии мы относим: ознакомление с

основами Православной веры, с историей Церкви, ее традициями; объяснение

заповедей Священного Писания Ветхого и Нового Завета; раскрытие идеалов

православной семьи и семейных отношений; подготовка слушателей воскресной

- 189 -

школы к принятию Церковных Таинств; использование основ православия для

целенаправленного привития нравственно-духовных ценностей подросткам,

воспитания в них качеств и свойств, компенсирующих асоциальные привычки.

В ходе духовно-просветительской работы с молодежью были выявлены

следующие насущные проблемы.

1. Отсутствие методической литературы и пособий, помогающих вести

духовно-просветительскую работу в тюремных заведениях. Компенсировать

отсутствие таких пособий, возможно руководствуясь следующими

художественными произведениями и научными источниками: «Педагогическая

поэма» А.С. Макаренко [5], «Из рода в род» и «Безотцовщина» Виктора Николаева

[6], «Сочинение на несвободную тему» Ю. Чапалы [9], «От тюрьмы и сумы. Книга

для всех» Е.П. Орловой [8], «Остановитесь в путях ваших. Записи тюремного

священника» протоиерея Г. Каледы [7], «Миссиология» В.М. Чернышева [10].

2. Начальное преодоление страха у преподавателя воскресной школы при

общении с осужденными. В колонии содержатся воспитанники, осужденные по

всем видам преступлений: начиная от хулиганства и заканчивая убийством.

Проводить первые занятия и общаться с такими подростками сложно, поскольку

присутствует страх, но он впоследствии исчезает, появляется уверенность. Для

более быстрой адаптации преподавателя к общению с воспитанниками

проводились совместные занятия начинающего преподавателя и преподавателя с

опытом работы с такими подростками.

3. Отставание в интеллектуальном развитии как следствие девиантного

поведения подростков до заключения. Как известно, многие подростки попадают

в колонию из неблагополучных семей, в раннем возрасте пробуют алкоголь,

никотин, токсические вещества и наркотические средства, что пагубно

сказывается на их психическом и умственном состоянии. Поэтому излагать

материал (тексты Священного Писания, смысл и содержание церковных

праздников, традиций и т.п.) для них приходиться в простых доступных словах,

даже порой примитивно. Необходимо постоянно повторять пройденный материал.

4. Депрессивность подростков, крайне негативное мировоззрение детей. Это

- 190 -

связанно с негативными последствиями для психики влияния совершённого

преступления (греха), а также изоляцией детей от внешнего мира. Преступление

или грех, отдаляет человека от Бога. Прямым следствием греха является уныние –

невозможность видеть вокруг себя ничего положительного. Бороться с унынием

возможно через совершения таинства исповеди (отпущении греха священником) и

твёрдой решимости человека не грешить в будущем.

5. Педагогическая запущенность детей. Есть такие воспитанники, которые

только в колонии начали получать начальное образование, т.е. учиться читать и

писать. При общении с детьми выявлено, что большинство из них с трудом читают

по слогам. Поэтому преподаватель активно пересказывал текст и смысл

Священного Писания, так они сами не могут самостоятельно читать Библию.

Охарактеризуем некоторые особенности духовно-просветительской работы

с молодёжью в воскресной школе колонии. Основная масса подростков отбывают

небольшие сроки наказания (от 1 до 3 лет). Люди постоянно меняются: одни

прибывают, других переводят в колонию для взрослых, третьи освобождаются.

Курс воскресной школы не может быть прямолинейным – требуется

систематический возврат к прошлым темам для ознакомления новых

воспитанников с основами православия, закрепления и повторения пройденного

материала.

Другой особенностью является параллельная работа в колонии воскресной

школы евангелистов христиан-баптистов. В результате некоторые дети посещают

и православные и баптистские занятия. Они не видят разницы в Православном

учении и учении сектантов, потому что и одни и другие говорят о Боге, Иисусе

Христе, Библии, Заповедях, молитве «Отче наш» и т.д. Поэтому на занятиях, в

крайне корректных формах, периодически приходится уделять вниманию

межконфессиональным проблемам (почитание святых икон, значение крестного

знамения, отношение к Священному Писанию и Преданию, традициях Церкви,

формах богослужений), пояснять различия в вероучениях христианских

деноминаций, акцентировать внимание на историческом выборе Киевской Русью

православной веры. Поскольку покидать колонию воспитанникам нельзя, поэтому

- 191 -

нет возможности показать им устройство храма и православное богослужение. Эту

проблему частично решают видеофильмы серии «Закон Божий» производства

телеканала «Глас», где доступно и лаконично изложены основы православной

веры.

Для решения поставленных задач нами были выработаны такие методы

духовно-нравственной работы:

1. Приобщение к Божественной литургии. Поскольку Литургия является

центром богослужения Православной Церкви. Личное участие в богослужении

позволяет воспитанникам окунуться в жизнь «тела Христова» (1 Кор. 12-27),

приобщаться к живой молитве Святой, Единой, Соборной и Апостольской Церкви.

Торжественность и сакральность Православного богослужения необходимо

видеть своими глазами, активно приобщаться Таинств и благодати Церкви

Христовой.

2. Проведение совместных чаепитий для установления более тесных

контактов с подростками. Вспоминая жизнь первых христиан, мы акцентируем

внимание воспитанников на древней практике проведения совместных трапез

называемых «агапами» или «вечерями любви» [5]. Они совершались в соединении

с богослужением. Это позволяло небольшой церковной общине чувствовать себя

единой семьёй. Совместные чаепития дают возможность пообщаться с

подростками в непринуждённой обстановке, более глубоко понять их проблемы,

интересы и предпочтения.

3. Благотворительная помощь колонистам. Несмотря на то, что условия

содержания в колонии значительно лучше, чем в исправительных учреждениях для

взрослых, многим детям порой необходима благотворительная помощь. Так как, к

сожалению, многие осужденные родом из многодетных и неблагополучных семей,

а также семей с алко- и наркозависимыми родителями, то помощь от них они почти

не получают. Некоторые подростки нуждаются в самых обычных вещах:

канцтоварах, средствах личной гигиены, одежде. Для оказания помощи нами было

налажено сотрудничество с благотворительными организациями, городскими

приходами, с людьми, согласившимися оказать благотворительную помощь

- 192 -

воспитанникам. Оказывая им эту небольшую, но важную помощь, мы следуем

заповеди Христа: «был наг, и вы одели Меня; был болен, и вы посетили Меня; в

темнице был, и вы пришли ко Мне» (Мф.25,35-36).

4. Проведение встреч со священниками, православными психологами,

социальными педагогами. Говоря о Куряжской воспитательной колонии, нельзя не

вспомнить педагога с мировым именем – Антона Семеновича Макаренко. В

советскую эпоху относительно него сложился образ строителя коммунизма. Но в

последние время начали появляться работы, которые показываю его тесную связь

с Православием. Это, прежде всего, воспоминания его родного брата Виталия

Макаренко, в которых говорится, что их отец был человек верующий и

религиозный, утром и вечером читал молитвы, одно время был церковным

старостой, всегда посещал с семьей пасхальные и рождественские богослужения

[2]. В воспоминаниях указано, что у А.С. Макаренко была попытка создать

церковный хор и петь в храме, т.е. Антон Семенович рос в русле православных

традиций и ценностей и непроизвольно в будущем воплощал их в своей

профессиональной деятельности.

Особенно хочется отметить работу Ричарда и Натальи Соколовых –

«А.С. Макаренко: православные корни. Судьба педагога и его педагогического

опыта» [3]. В этой работе показывается связь ценностей христианства и

Православия с жизнью и творчеством великого педагога. Как вывод следует

отметить, что сегодня необходимо по-новому, в русле христианских и

евангельских ценностей, осмыслять педагогический эксперимент А.С. Макаренко.

Работа воскресной школы в Куряжской воспитательной колонии

им. А.С. Макаренко имеет огромное положительное значение, как для

воспитанников этого учреждения, так и для студентов семинарии. Осужденные

подростки имеют возможность узнать о Боге и Церкви, а студенты – получить

навык миссионерской и духовно-просветительской работы.

Перспективным направлением в духовно-просветительской работе

воскресной школы колонии следует признать разработку методического

комплекса занятий по формированию основ православной культуры

- 193 -

воспитанников пенитенциарных заведений.

Список использованной литературы

1. Библия. – Рос. Библейское о-во, 2004. – 1371 с.

2. В.С. Макаренко Мой брат Антон Семенович. Воспоминания / В.С. Макаренко //

Советская педагогика. – 1991. – №:6–7. – С. 21–25.

3. Соколов Р.В. А.С. Макаренко: православные корни. Судьба педагога и его

педагогического опыта / Р.В. Соколов, Н.В. Соколова. – М.: Центр внешкольной

работы им. А.С. Макаренко. НИИ школьных технологий, 2009. – 68 с.

4. Cиньов В.М., Пометун О.І. Кривуша В.І., Супрун М.О. Основи теорії виховання

: навч. посіб. / за ред. В.М. Синьова. – К.: КІВС, 2000. – 140 с.

5. Макаренко А.С. Педагогическая поэма / А.С. Макаренко. – Л.: Лениздат, 1976.

– 616с.

6. Николаев В.Н. Безотцовщина. Документальная повесть / В.Н. Николаев. – М.:

СофтИздат, 2008. – 200с.

7. Протоиерей Глеб Каледа. Остановитесь в путях ваших. Записки тюремного

священника / прот. Глеб Каледа. – М.: изд-во «Зачатьевский монастырь», 1995. –

102с.

8. Орлова Е.П. От тюрьмы и от сумы... Книга для всех / Е.П.Орлова. – М.:

Даниловский благовестник, 2010. – 200 с.

9. Чапала Ю.И. Сочинение на несвободную тему / Ю.И. Чапала, предисл.

А.М. Бандурки. – Х.: изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2003. – 446 с.

10. Чернышев В.М. Миссиология: Курс лекций по православной миссиологии для

Духовных школ. – СПб.: Изд-во имени святителя Льва, папы Римского, 2010. – 612

с.

Червоний П.Д., кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри педагогіки та психології Харківського національного університету внутрішніх справ

ВИХОВАНЦІ КОМУНИ ІМ. ФЕЛІКСА ДЗЕРЖИНСЬКОГО

- 194 -

Харківський період педагогічної, творчої та службової діяльності

А. С. Макаренка відображений не тільки в педагогіці, а й в долях дітей, які

виховувалися в комуні ім. Фелікса Дзержинського а потім будували державу. Він

перевиховував не тільки дітей із кримінальним минулим, а й дітей, у яких були

батьки, але цим дітям подобався комунарський рух і вони не хотіли жити у своїй

сім’ї, дітей, батьки яких стали жертвами тоталітаризму та голодомору. Антон

Семенович рятував цих дітей, виховував і формував з них громадян власної країни,

патріотів, людей нової формації. Ми знаємо про І. Д. Токарєва, Л. В. Конісевича –

вихованців А. С. Макаренка харківського періоду однак є інші вихованці, які

залишили спогади про великого педагога.

Поряд із заводом «ФЕД» існує Харківська загальноосвітня школа І-ІІІ

ступенів ім. А. С. Макаренка № 100, де заснований шкільний музей

А. С. Макаренка. За часів життя з учнями школи № 100 мали зустрічі з

вихованцями А. С. Макаренка – харків’янками Наталією Василівною Нечаєвою,

Галиною Степанісною Слуцькою та вихованцем із Нижнього Новгороду Іваном

Дем’яновичем Токарєвим. Про долю своїх батьків, які були вихованцями комуни

імені Ф. Дзержинського розповідав Ф. Д. Фомичов. Вони, як і він, працювали на

заводі «ФЕД». Свої відгуки та подяки гості школи та музею залишили вихованці

А. С. Макаренка, а саме; Г. С. Слуцька, В. І. Шибаєва, Т. Ю. Каменецька,

І. М. Левченко у 1989 та 1994 роках; у 2007 році – І. Д. Токарєв та Антон Васильєв-

Макаренко.

Так, батьків Г. С. Слуцької у 20-х роках у ході колективізації вислали в

Архангельську область, а після смерті її батька її та трьох братів вернули в дитячі

будинки на Україні. Вона попала в Полтавську комуну ім. Постишева. У 1934 році

її з іншими дітьми переводять в Харківську дитячу трудову комуну ім.

Ф. Дзержинського. Працювала в швейній майстерні. Після закриття комуни вона

залишилася працювати на заводі ФЕД [1].

У м. Москва в Залі слави Центрального музею Великої Вітчизняної війни

серед 13043 Героїв Радянського Союзу викарбовано золотими літерами прізвище

вихованця Харківської дитячої трудової комуни ім. Ф. Дзержинського Василя

- 195 -

Тимофійовича Цимбала. З 1931 по 1936 роки знаходився в комуні. У 1937 році

поступив до Вищого військово-морського училища. У 1943 році в складі 386-го

окремого батальйону морської піхоти В. Т. Цимбал ступив на кримську землю і

закріпилися на ній. За чотири години його взвод відбив дев’ятнадцять танкових

атак. 7 листопада у ході визволення м. Керч старшина В. Т. Цимбал загинув, а 17

листопада 1943 р. йому було присвоєне звання Героя Радянського Союзу та

нагороджений орденом Леніна [2].

Частина вихованців комуни приймали участь у будівництві Комсомольська-

на-Амурі, переважна більшість працювали на авіазаводі. У «Педагогічній поемі»

один із героїв Вершнєв в реальному житті Микола Фролович Шершнєв після

закінчення рабфаку медичного інституту працював у комуні імені

Ф. Є. Дзержинського лікарем. У 1935 році по мобілізації врач М. Ф. Шершнєв

відправився будувати Комсомольськ-на-Амурі. Там він очолював другу місцеву

лікарню, працював завідувачем міськздраввідділом, створив рентген діагностику.

З 1946 по 1972 очолював медичну службу авіазаводу Комсомольська-на-Амурі. За

ним поїхали працювати на авіазавод 35 вихованців комуни [3].

Серед цих вихованців був Ігорь Іванович Панов. У 12 років потрапив до

комуни і перебував там з 1929 по 1934 р. В комуні отримав професію токаря,

працював на заводі електроінструментів та фото заводі. Закінчив Харківський

електроінститут і в квітні 1937 разом із Іваном Харченко та іншими випускниками

відправились у невідому даль, куди його позвала романтика будівництва країни.

Пройшов шлях від контрольного майстра до заступника директора авіазаводу. По

1959 р. працював у Комсомольську-на-Амурі, потім дванадцять років очолював

Воронежський завод «Електроприбор». Нагороджений трьома високими

державними нагородами та медаллю А. С. Макаренка [3].

Антон Семенович сформував із комунарів також і вихователів, які

продовжували його роботу в складних умовах. Юрій Валентинович Руднєв з 1933

року знаходився в комуні імені Ф. Дзержинського, отримав професію токаря,

закінчив рабфак і разом з іншими випускниками відправився будувати

Комсомольськ-на-Амурі. Працював конструктором, майстром, начальником БКЦ,

- 196 -

заступником головного технолога та завжди уділяв увагу молоді. Навіть провів

такий експеримент, коли висококваліфіковані працівники пішли на фронт, для

підняття продуктивності і якості праці підлітків організував окремий молодіжний

гуртожиток і постійне шефство над ними виробничих майстрів [3].

Із Дніпропетровщини у 1929 році в комуну прибув Микола Федосієвич

Абушек, якому виконалось 14 років. Працював в оптичному цеху, із задоволенням

грав в духовому оркестрі комуни, був головним сигналістом комуни. Працюючи в

Комсомольську-на-Амурі та інших містах завжди очолював духові оркестри.

Вихованці ставились до великого педагога з великою повагою і берегли його

в пам’яті і серці. У багатьох комунарів вдома на видному місці знаходився портрет

Макаренка, зроблений із дерева комунаром Борисом Парфеновим. Вихованці

згадували свого учителя з великою повагою. При прийомі в комуну Антон

Семенович ніколи не цікавився у підлітка звідки він прибув і з якої сім’ї, не було

розподілу за національними ознаками, на це все було табу.

Отже, педагогічну спадщину А. С. Макаренка необхідно і далі вивчати та

використовувати у вихованні дітей, консультаціях молоді і дорослих, сімей, які

потребують підвищеної уваги як соціальних служб, так і працівників ювенальної

превенції. Педагогічна спадщина великого педагога надає інформацію для

роздумів щодо навчання та формування педагогічних умінь у студентів та

курсантів, творчий підхід та пошук нових методів виховання дітей та юнацтва в

умовах стрімких суспільно-історичних та інформаційних процесів.

Список використаних джерел

1. Науменко Л. І. Макаренковци из Комсомольска-на-Амуре / Л. І. Науменко //

Федовець. – 21.02.2008. – № 40 – С.6.

2. Науменко Л. І. О героев мало известно / Л. І. Науменко // Федовець. –

10.02.2011. – № 51 – C. 8.

3. Науменко Л. І. Макаренковци из Комсомольска-на-Амуре / Л. І. Науменко //

Федовець. – 21.02.2008. – № 40 – С.6.

Чичуга М.М.,

- 197 -

кандидат психологічних наук, викладач кафедри практичної психології Інституту кримінально-виконавчої служби

МЕТОД «ВИБУХУ» У РОБОТІ АНТОНА СЕМЕНОВИЧА МАКАРЕНКА

З НЕПОВНОЛІТНІМИ ПРАВОПОРУШНИКАМИ

На даний час педагогічна спадщина Антона Семеновича Макаренка відома

не тільки в Україні, а й за кордоном, особливо в країнах Європи.

Як відомо, рішенням ЮНЕСКО у 1988 році А.С. Макаренка визнано одним

із чотирьох видатних педагогів, які визначили спосіб педагогічного мислення у

ХХ столітті. До числа цих педагогів входили Джон Д’юї, Георг Кершенштейнер,

Марія Монтессорі, Антон Макаренко.

А.С. Макаренко відомий тим, що в свій час організував і очолив виховні

колонії для неповнолітніх правопорушників і безпритульних дітей. Педагог

працював з проблемними дітьми, які мали відхилення у поведінці і приносили

шкоду суспільству: злодії, хулігани, дівчата легкої поведінки та інші.

У своїй роботі А.С. Макаренко використовував різноманітні виховні методи,

які сприяли перевихованню неповнолітніх правопорушників, зокрема, методи

формування і корекції свідомості особистості, методи формування і корекції

позитивного досвіду поведінки, методи додаткової мотивації та стимулювання

поведінки тощо.

Одним із основних методів формування і корекції свідомості особистості,

який впроваджував і описував А.С. Макаренко є метод «вибуху».

Сутність цього методу полягає в тому, що він здійснюється в реальних

умовах, впливаючи на самопочуття особистості, загострює позитивні та негативні

переживання. «Вибух» передбачає доведення до межі конфлікту особистості з

колективом; при цьому чітко ставиться альтернатива: змінитися, щоб стати

повноцінним членом колективу, або піти з нього, щоб не стати об’єктом насмішок

з боку колективу [1, с. 73].

Л.А. Порохня зазначає, що метод «вибуху» ґрунтується на таких прийомах

впливу як: нагнітання негативних переживань до межі; доведення до абсурду

- 198 -

негативної лінії поведінки особистості, коли власні недоліки стають причиною

неприємностей; зіткнення власного ідеалу з ідеалом справжньої людини для

переконання у помилковості своїх поглядів; створення таких умов, за яких

відбувається зіткнення позитивних і негативних якостей вихованця, коли

починається непримиренна внутрішня боротьба мотивів [1, с. 74].

Обов’язковими для даного методу є: несподіваність, раптовість дії, сильне

емоційне ураження, яке викликає гострі переживання, обов’язкове знецінення

попередньої позиції, усвідомлення істотної переваги запропонованих

правопорушникові нових стосунків та позиції [2, с. 21].

До важливих функцій методу «вибуху», як описує у своїй праці Л.А.

Порохня, відносяться: зняття напруження у відносинах, припинення розгортання

конфліктної ситуації деструктивним шляхом, відновлення комунікації та

міжособистісної взаємодії та створення передумов для виховання особистості [1,

с. 75].

Наведемо один з прикладів застосування А.С. Макаренком методу «вибуху»

у роботі з неповнолітніми правопорушниками. В 1932 році педагог поповнював

свою комуну новими дітьми. У нього вже була дуже хороша організація комунарів,

зокрема, спостерігалися міцні, дужні зв’язки між дітьми, хороша дисципліна, всі

добре вміли працювати, пишалися своєю комуною і дисципліною. Вихованцям

можна було доручити досить відповідальні завдання. Дітей для комуни А.С.

Макаренко знаходив переважно в швидкісних поїздах. Для цього збиралися

тимчасові загони з семи-восьми комунарів, один з яких призначався на

тимчасового командира на одну ніч. Ці загони протягом 2-3 годин збирали

безпритульних дітей з дахів, вбиралень, витягали з-під вагонів тощо [3].

Далі у спеціально відведеній кімнаті на вокзалі відбувався перший мітинг, на

якому дітей не закликали вступити в комуну, а наголошували, що комуна на даний

період переживає складні труднощі, їй вкрай не вистачає робочої сили для

будівництва нового заводу і просить їх про допомогу. Безпритульні були впевнені,

що це дійсно так. Дітям говорили: «Хто не хоче — може їхати далі швидким

- 199 -

поїздом». Діти завжди погоджувалися допомогти у будівництві і залишалися на

ніч у кімнаті вокзалу [3].

О 12-й годині вся комуна з оркестром, вишикувана у шеренгу біля вокзалу

виходила на площу і під музику зустрічала безпритульних дітей звуками оркестру,

салютом, як своїх кращих товаришів. Після цього всі йшли урочистим маршем в

комуну, заходили в лазню і виходили підстрижені, вимиті, одягнуті в парадні

костюми з білими комірцями. Старий одяг поливався бензином і урочисто

спалювався, а попіл від цього одягу змітали у відро. Все це здавалося жартом, але

справляло надзвичайні враження на безпритульних дітей та залишалося у їхній

пам’яті надовго [3].

Таким чином, метод «вибуху» сприяв перевихованню особистості

неповнолітніх правопорушників, зміні їхньої поведінки.

«Вибух», як наголошувала дослідниця Л.А. Порохня, руйнує старі уявлення,

стереотипи, способи поведінки індивіда, готує підґрунтя для перебудови

особистості, а суть перевиховання полягає в тому, що їх місце має зайняти

позитивний досвід міжособистісної взаємодії. Проте, даний метод варто

використовувати з урахуванням індивідуального підходу до особистості у

поєднанні з іншими методами виховання, які забезпечують розвиток і становлення

особистості в колективі [1, с. 75].

Отже, аналізуючи вищезазначене, зауважимо, що метод «вибуху» є

доцільним у роботі з неповнолітніми правопорушниками, він сприяє корекції

поведінки особистості, зменшенню емоційної напруги та налагодженню відносин

в колективі.

Список використаних джерел

1. Порохня Л.А. Педагогічна спадщина А.Макаренка: методи «вибуху» як засіб

розв’язання міжособистісних конфліктних ситуацій в учнівському колективі.

Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній

школах. 2013. № 29 (82). С. 73-76.

2. Замула С.Ю., Костенко В.А., Мандра В.І., Падалець Б.В., Скоков В.І. Основи

пенітенціарної педагогіки і психології. Біла Церква, 2003. 101 с.

- 200 -

3. Омеляненко В.Л., Кузьмінський В.І. Теорія і методика виховання: Навчальний

посібник. Київ, 2008. 415 с.

Школьницька І. К., здобувач ступеня вищої освіти «Магістр» за спеціальністю «Психологія» Бойко-Бузиль Ю.Ю., Кандидат психологічних наук, доцент, завідувач кафедри практичної психології ІКВС

КВІНТЕСЕНЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ А.С. МАКАРЕНКА В

ПЕНІТЕНЦІАРНІЙ НАУЦІ ТА ПРАКТИЦІ

Науковцем та педагогом, який успішно застосовував в теорії і на практиці

виховання діалектико-матеріалістичні принципи був видатний А.С. Макаренко.

Його внесок в соціальну педагогіку, зокрема, пенітенціарну психологію є вкрай

важливим, оскільки саме він виступав проти каральних функцій перевиховання,

проти використання в роботі з дітьми елементів тюремного режиму, що є

актуальним враховуючи принципи сучасної пенітенціарної системи України, яка

має на меті перевиховання та ресоціалізацію, аніж каральні функції.

Питання щодо теорії та практики Антона Семеновича досі вважалися

дискусійним, однак не можна не зважати на той факт, що А. С. Макаренко мав

значущу практичну базу, оскільки самі він в період з 1920 по 1928 роки дуже

успішно керував трудовою колонією для неповнолітніх правопорушників поблизу

м. Полтави, яка в 1926 році була переведена в м. Куряж (ця колонія досі носить

його ім’я), під м. Харковом. В цій колонії він застосував новаторський підхід та

створив на принципах самоврядування і господарського розрахунку дитячої

трудової колонії «школу-господарство», де малолітні правопорушники вчилися у

школі та працювали на сільськогосподарському виробництві. З 1927 року А.С.

Макаренко поєднував роботу в колонії з організацією дитячої трудової комуни

імені Ф.Е. Дзержинського під м. Харковом. З 1928 року був завідувачем комуною,

з 1932 року начальником педагогічної частини. У 1935 році був призначений

начальником, а з 1937 року заступником начальника відділу трудових колоній

НКВС УРСР.

- 201 -

Саме досвід організації моделі ресоціалізації в якій поєднується виховання

та праця, тобто теорія виховного колективу як форми педагогічного процесу, в

якому формуються властиві об'єднанню людей норми, стиль життя і відносини, не

тільки вплинув на розвиток суміжних з педагогікою дисциплін, які в 30-х рр.

практично були заборонені: соціальну педагогіку, педагогічну психологію і

особливо виправно-трудову педагогіку, але й практично дозволив в короткий

термін налагодити практичну роботу трудових колоній.

Квінтесенцією методики системи виховання, за А. С. Макаренком, є ідея

виховного колективу, яка розглядає формування єдиного трудового колективу

педагогів і вихованців, життєдіяльність якого служить живильним середовищем

для розвитку особистості і індивідуальності. Саме такий підхід колективного

виховання та перевиховання актуальний для колоній неповнолітніх

правопорушників, оскільки потреби в наявності спільної соціально цінної мети,

спільній діяльності та наявності органів самоврядування, з врахуванням

індивідуального підходу до особистості є значущим в закладах виконання

покарань. Для неповнолітніх правопорушників, які опинилися в системі вкрай

важливими є почуття захищеності, здатність до гальмування, звичка поступатися

товаришеві, єдність колективу, почуття власної гідності, здатність до

орієнтування, що стимулює їх до повернення в соціум повноцінними членами

суспільства та не стати на шлях рецидивіста. А.С. Макаренко створив систему яка

має на меті виховання самостійного і діяльного члена суспільства.

Крім морального виховання, тобто поваги до себе, жінок, осіб літнього віку,

розвитку волі та стриманості, пошани до авторитету старших тощо, фізичне та

трудове виховання відіграє дуже значущу роль, оскільки в сучасній системі

виконання покарань в Україні, особи які відбувають покарання, вважають працю

за непотрібне. Це є не тільки економічним фактором, але й моральним, оскільки

саме праця розвиває творчість, мислення, відповідальність та систему цінностей. З

цього приводу А.С. Макаренко писав «праця, яка не має на увазі створення

цінностей, не є позитивним елементом виховання». До речі, вихованці трудової

комуни імені Ф.Е. Дзержинського, які поєднували продуктивну працю з освітою,

- 202 -

після закінчення середньої школи успішно витримували іспити до вузів, що

свідчить про те, що праця розвивала відповідальність, прагнення до досягнення

цілі, мала значущий виховний та перевиховний вплив. Досвід багатьох країн

показує, що позбавлення волі і утримання в закритих установах дітей, які вчинили

не надто тяжкі правопорушення, замість виправлення під впливом кримінальних

елементів в місцях позбавлення волі надає асоціальний досвід і під час відбування

покарання в установах виконання покарань засуджені перетворюються в

потенційних злочинців. Ще дуже занепокоює той факт, що дуже часто в результаті

у таких дітей відбувається затримка фізичного, психічного та інтелектуального

розвитку. Саме система А.С. Макаренка заповнює всі прогалини виховання, які

виникають в виховних установах закритого типу.

Загалом, гуманістичний підхід А.С. Макаренка до особистості підтримує

європейські цінності та є базисом для дотримання прав людини в пенітенціарних

закладах, що є одним з пріоритетних завдань в умовах реформування системи.

Педагог та науковець вважав за потрібне поважати права і обов'язки кожної

людини, в тому числі право на радість і обов'язок відповідальності. Такий принцип

відповідає асертивним правам людини, які були розроблені американськими

психологами.

Враховуючи вище наведене, можна зробити висновок, що саме А.С.

Макаренко є основоположником пенітенціарної педагогіки, який залишив свою

безцінну наукову спадщину у теорії і практиці виховного впливу на особистість

правопорушника, яка використовується не тільки в Україні, але і в світовій

пенітенціарній практиці. Модель його виховання є актуальною для сучасної

системи виконання покарань, а також для системи пробації, в цілому, оскільки

елементи теорії та практики підходять не тільки для роботи з дітьми та підлітками,

а й особами, які відбувають покарання в установах виконання покарань, та де

можливо започаткувати та підтримувати трудовий виховний колектив з метою

ресоціалізації засуджених та ув’язнених.

Список використаних джерел

1. URL: http://studentam.net.ua/content/view/3816/114/

- 203 -

2. Макаренко А.С. Методика воспитательной работы. Київ: Рада школи, 1990.

Ятчук М.С., кандидат психологічних наук, старший викладач кафедри практичної психології Інституту кримінально-виконавчої служби

ОРГАНІЗАЦІЯ ВИХОВНОЇ РОБОТИ В КОЛЕКТИВІ ПРАЦІВНИКІВ

ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

На сучасному етапі становлення Державної кримінально-виконавчої служби

(далі – ДКВС) України актуальності набуває питання організації виховної роботи

в колективі працівників органів та установ виконання покарань. Відбувається

пошук шляхів оптимізації виховної роботи з персоналом органів та установ

виконання покарань на різних етапах професіогенезу (навчання майбутніх

працівників у вищих навчальних закладах ДКВС України, період адаптації

молодих працівників до умов органів та установ виконання покарань тощо).

А.С. Макаренко значну увагу приділяв вихованню особистості у колективі.

Так, А.С. Макаренко у праці «Методика виховної роботи» розглядає питання, що

стосуються методики організації виховного процесу, організаційну будову

колективу тощо [1].

Потрібно вирішити питання, що пов’язані з організацією виховної роботи в

колективі працівників органів та установ виконання покарань і досягненням

позитивних результатів цієї роботи.

Вивчення особливостей професійної діяльності працівників органів та

установ виконання покарань дає можливість стверджувати, що на персонал ДКВС

України значною мірою впливає оточуюче середовище: злочинний світ, стосунки

з колегами, екстремальні ситуації тощо. Серед працівників органів та установ

виконання спостерігаються конфлікти (між працівниками одного або різних

структурних підрозділів, між працівником та керівником структурного

підрозділу), прояви агресії, девіантна поведінка тощо.

- 204 -

Вивчення творчої спадщини А.С. Макаренка [1] дає можливість виділити

ефективні засоби виховного впливу в колективі працівників органів та установ

виконання покарань:

1) лекції;

2) індивідуально-виховні бесіди;

3) збори трудового колективу;

4) організація дозвілля;

5) самовиховання.

Лекції забезпечують передачу важливої інформації працівникам органів та

установ виконання покарань. Тематика лекцій може бути різною. Найчастіше з

персоналом органів та установ виконання покарань проводяться лекції спрямовані

на профілактику правопорушень, девіантної поведінки, конфліктів, а також на

нейтралізацію негативних психічних станів працівників. Проте, варто зазначити,

що працівники ДКВС України під час лекційних занять часто не слухають

інформацію, що передається, тому виховний вплив може бути неефективним.

Зазвичай, індивідуально-виховні бесіди з працівниками органів та установ

виконання покарань проводять керівники структурних підрозділів. Періодичність

індивідуально-виховних бесід – раз на місяць. Тут потрібно враховувати й те, що

керівники структурних підрозділів нерідко формально ставляться до проведення

виховної роботи. Вони не проводять індивідуально-виховну бесіду з підлеглим

працівником, а лише роблять запис про її проведення у журналі індивідуально-

виховної роботи.

Отже, не завжди можна досягнути бажаний результат виховного впливу

лекцій та індивідуально-виховних бесід на працівників органів та установ

виконання покарань.

Під час зборів трудового колективу обговорюються проблемні питання та

відбувається пошук шляхів їх вирішення. Наприклад, під час зборів трудового

колективу може обговорюватись питання зразкової поведінки працівника

структурного підрозділу або порушення дисципліни працівником ДКВС України

тощо. Збори трудового колективу є активною формою виховного впливу

- 205 -

колективу на працівника й дають можливість цілеспрямовано впливати на його

поведінку (наприклад, карати або заохочувати).

У колективі працівників органів та установ виконання покарань значний

вплив має критика. Критика з боку колег дає можливість запобігти негативним

діям, вчинкам працівника ДКВС України. Проте критика адекватно сприймається

працівником ДКВС України, який має адекватну самооцінку. Працівник ДКВС

України, який має неадекватну завищену самооцінку не сприймає критики на свою

адресу. Отже, при здійсненні виховного впливу на працівника ДКВС України

потрібно враховувати особливості його самооцінки.

Особливу роль у згуртуванні колективу працівників органів та установ

виконання покарань відіграє організація дозвілля. Це колективний похід

працівників ДКВС України у театр або кіно, екскурсії, відпочинок на природі,

тематичні вечори, спільне відзначення свят тощо.

Крім того, потрібно створювати умови для самовиховання працівників

органів та установ виконання покарань та сприяти цьому процесу. Кожен

працівник ДКВС України повинен усвідомлювати необхідність здійснення

самоаналізу, самопізнання, самовказівки, відмови від негативного (наприклад,

негативні звички, риси характеру, стиль поведінки у конфліктній ситуації та ін.).

Ефективність виховної роботи з персоналом органів та установ виконання

покарань значною мірою залежить від бажання самих працівників ДКВС України.

Виховна робота в колективі персоналу органів та установ виконання покарань

повинна бути спрямована на згуртування колективу, формування позитивного

соціально-психологічного клімату у колективі працівників, підвищення мотивації

професійної діяльності та формування системи цінностей притаманних кращим

працівникам ДКВС України.

Список використаних джерел

1. Макаренко А. С. Методика виховної роботи / А. С. Макаренко. – К. :

Радянська школа, 1990. – 366 с.

- 206 -

ЗМІСТ

Вітальне слово……………………………………………………………………….. 3

Абарінов О.О.

КИЕВСКИЙ АДРЕС МАКАРЕНКО………………………………………………….4

Aнiкєєв Д.М., Гaврилeнкo A.Є.

ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА A. МАКАРЕНКА У ВИРІШЕННІ ПРОБЛЕМ

ДИТИНСТВА……………………………………………………….………………...10

Бараш Є.Ю.

А.С. МАКАРЕНКО: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ У СІМЕЙНОМУ ВИХОВАННІ

ДІТЕЙ…………………………………………… ……….....………………………...14

Быблюк М.

ОГРАНИЧЕНИЯ ДЕМОКРАТИИ В ВОСПИТАТЕЛЬНЫХ УЧРЕЖДЕНИЯХ

А.С.МАКАРЕНКО……………………………………………………………………16

Бойко Л.В.

ЗДОБУТКИ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ А.С. МАКАРЕНКА ЯК ШЛЯХ

ПІДВИЩЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ЧУТЛИВОСТІ ДО ДЕВІАНТНИХ ПРОЯВІВ

ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ…………………………………………………...26

Вакулік О.А.

АВТОРИТЕТНА ПЕДАГОГІКА А.С. МАКАРЕНКА В СУЧАСНОМУ

ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ……………………………………………………….....28

Власенко С.Б.

- 207 -

ВИКОРИСТАННЯ ДОСВІДУ А. МАКАРЕНКА З МЕТОЮ ЗАПОБІГАННЯ

ВЧИНЕННЯ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПІДЛІТКАМИ ІЗ НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ

СІМЕЙ………………...……………………………………………………………….32

Данькевич В.Г.

ПЕДАГОГІЧНА ІННОВАТИКА А. С. МАКАРЕНКА В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ

ОСВІТНІХ ПРОЦЕСІВ……………………………………………… 35

Дічек Н.П.

СУЧАСНІ АНГЛОМОВНІ МАКАРЕНКОЗНАВЧІ СТУДІЇ: ЦІЛІ І ПІДХОДИ

………………………………………….…………………………………………….. 38

Lesia Domnich

MODERN VISION OF A. MAKARENKO’S PEDAGOGY………………………44

Жаркіх А.В., Бойко-Бузиль Ю.Ю.

ІДЕЇ А.С. МАКАРЕНКА ДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ДИТИНСТВА………… 49

Зелюк В.В.

ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА А. С. МАКАРЕНКА У КОНТЕКСТІ

КОМПЕТЕНТНІСНО ОРІЄНТОВАНОЇ ОСВІТИ В ПОІППО……………………53

Зонь В.В., Адамадзе К.П.

МІЖНАРОДНІ ВИМІРИ І АКТУАЛЬНІСТЬ ВИХОВНОЇ ПЕДАГОГІКИ А. С.

МАКАРЕНКА………………………………………………………………………...68

Зонь В.В., Дубінченко Ю.М.

А. С. МАКАРЕНКО ПРО СУТНІСТЬ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ ТА

ОСОБИСТІСТЬ ВИХОВАТЕЛЯ І ЇЇ АКТУАЛЬНІСТЬ ПІД ЧАС БОЙОВИХ

ДІЙ……………………………………………………………………………………75

Ісаков П.М.

НЕВМИРУЩІСТЬ ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ АНТОНА СЕМЕНОВИЧА

МАКАРЕНКА………………………………………………………………………...82

Кнодель Л.В.

ИДЕИ А.С. МАКАРЕНКО АКТУАЛЬНЫ КАК НИКОГДА………………85

Корчова Г.Л., Руденко М.В.

- 208 -

ТЕОРІЯ КОЛЕКТИВНОГО ВИХОВАННЯ АНТОНА МАКАРЕНКА ЯК

ПЕДАГОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТ…………..… 96

Кріпак А.А.

А.МАКАРЕНКО: ТЕОРІЯ І ІІРАКТИКА ВИХОВАННЯ КОЛЕКТИВУ …… 100

Кудерміна О.І., Удалов О.С.

ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ СУЧАСНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ДЕЛІНКВЕНТНОЇ

ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ………………………………………………… 104

Кущенко Н.В.

СТОРІНКИ БІОГРАФІЇ ВИДАТНОГО ПЕДАГОГА………………………….. 107

Лазаренко Л.А.

АНТОН СЕМЕНОВИЧ МАКАРЕНКО – ПЕДАГОГІКА ДОВЖИНОЮ З

ЖИТТЯ………………………………………………………………………………111

Левенець А.Є.

БЕЗРЕЦЕДИВНА ПЕДАГОГІКА А.С. МАКАРЕНКА …………………………..113

Лубчук Н.П.

РОЗВИТОК ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ ПЕДАГОГІКИ НА ЗАСАДАХ ПРАЦЬ А. С.

МАКАРЕНКА……………………………………………………………………….117

Максимова Н.Ю.

ВПРОВАДЖЕННЯ ЮВЕНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ ПОЛІТИКИ …………………………………...120

Мамука О.В.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ А.С. МАКАРЕНКА ЩОДО

ВИХОВАННЯ КОЛЕКТИВУ…………………………………………………....... 123

Марциненко К.І.

АНТРОПОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

А. С. МАКАРЕНКА………………………….…………………………………… ..126

Микитась І.М.

ДО ПИТАННЯ ГУМАНІСТИЧНИХ ІДЕЙ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ

А.С.МАКАРЕНКА…………………………………………………………………..130

Микитенко М.С.

- 209 -

ФОРМУВАННЯ НОВОГО ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ ЧЕРЕЗ ПРИЗЬМУ

ДОСВІДУ А. МАКАРЕНКА……………………………………………………….133

Мозоль Н.І.

АКТУАЛІЗАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАПРАЦЮВАНЬ А. С. МАКАРЕНКА У

КОНТЕКСТІ ВИРІШЕННЯ СУЧАСНИХ ОСВІТНІХ ЗАВДАНЬ………………136

Неїзжала М.П.

ГУМАНІСТИЧНА СУТНІСТЬ ПЕДАГОГІКИ А.С. МАКАРЕНКА…………… 140

Нікітенко К.О.

ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА А.МАКАРЕНКА У ВИРІШЕННІ ПРОБЛЕМ

ДИТИНСТВА………………………………………………………………………..142

Пахомов І.В.

ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА А.С.МАКАРЕНКА У ПРОФЕСІЙНІЙ

ПІДГОТОВЦІ ПЕРСОНАЛУ ДКВС УКРАЇНИ…………………………..………146

Пивовар І.В.

ФІНАНСОВО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИХ УСТАНОВ А.С.

МАКАРЕНКА………………………….….…..……………………………….150

П

і

к

о

ж

Є

.

П

.

,

Бойко-Бузиль Ю.Ю.

А.С. МАКАРЕНКО – «ЯНИЧАР» СУЧАСНОЇ ПЕДАГОГІКИ…………………154

Пустовіт Т.О.

ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА А.МАКАРЕНКА В ПЕНІТЕНЦІАРНІЙ НАУЦІ ТА

ПРАКТИЦІ…………………………………….….…………………….……157

С

і

л

е

н

к

о

А

.

ПАРАДИГМА ПЕДАГОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ А.С. МАКАРЕНКА В

ПЕНІТЕНЦІАРНІЙ НАУЦІ ТА ПРАКТИЦІ ……………..…………………….. ..163

Сокальська О.В.

ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ПЕДАГОГІЧНО-ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ КОНЦЕПЦІЇ

А. С. МАКАРЕНКА……………………………………………………………165

Стеблинська О.С., Залялова І.М.

- 210 -

ПЕДАГОГІЧНА СИСТЕМА МАКАРЕНКА А.С.: ІНТЕГРАЦІЯ ПОЗИТИВНОГО

ДОСВІДУ……………………………………………………………………………168

Степанчук Д.М.

РОЛЬ СІМ’Ї У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ А. С. МАКАРЕНКА………174

Столяров Д.Ю.

ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ А.С.МАКАРЕНКА У ПРОЦЕСІ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ

ЗАСУДЖЕНИХ НЕПОВНОЛІТНІХ……………………………………………. 178

Сулицкий В.В.

НАУЧНО-ПЕДАГОГИЧЕСКОЕ НАСЛЕДИЕ А.С. МАКАРЕНКО: РЕАЛИИ

СЕГОДНЯШНЕГО ДНЯ……………………………………………………………181

Сушков О.О., Дубченко Ю. М.

АНТОН МАКАРЕНКО ПРО СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ……. 183

Тимошенко Ю.П.

ПЕДАГОГІЧНА СИСТЕМА А.С.МАКАРЕНКА: СУЧАСНІ РЕАЛІЇ…………. 187

Хворост А., Божко А.А., Супрун Н.А.

ДУХОВНО-ПРОСВЕТИТЕЛЬСКАЯ РАБОТА ВОСКРЕСНОЙ ШКОЛИ

КУРЯЖСКОЙ ВОСПИТАТЕЛЬНОЙ КОЛОНИИ им.

А.С. МАКАРЕНКА……………………………………………………………..189

Червоний П.Д.

ВИХОВАНЦІ КОМУНИ ІМ. ФЕЛІКСА ДЗЕРЖИНСЬКОГО………………......196

Чичуга М.М.

МЕТОД «ВИБУХУ» У РОБОТІ АНТОНА СЕМЕНОВИЧА МАКАРЕНКА

З НЕПОВНОЛІТНІМИ ПРАВОПОРУШНИКАМИ……………………………....199

Ш

к

о

л

ь

н

и

ц

ь

КВІНТЕСЕНЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ А.С. МАКАРЕНКА В

ПЕНІТЕНЦІАРНІЙ НАУЦІ ТА ПРАКТИЦІ…………………………………... 202

Ятчук М.С.

ОРГАНІЗАЦІЯ ВИХОВНОЇ РОБОТИ В КОЛЕКТИВІ ПРАЦІВНИКІВ

ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

- 211 -

УКРАЇНИ…………………………………………………………………………….205

- 1 -

Наукове видання

ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА АНТОНА МАКАРЕНКА В НАУЦІ ТА

ПРАКТИЦІ ( ДО 130-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ)

міжнародної науково-практичної онлайн-конференції

(Київ, 13 березня 2018 року)

Оформлення, комп’ютерний набір і верстка

А. А. Кріпак

Матеріали подано в авторській редакції

Рекомендовано до друку Вченою радою

Інституту кримінально-виконавчої служби

28 березня 2018 року (протокол №3)