Спадщина. Том VIII

Національна академія наук України

Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка

Source Studies in Literature

Textology

KyivLaurusmmxiii

Літературне джерелознавство

Текстологія

КиївLaurusmmxiii

УДК [:..] ()

ББК .( УКР) С

Спадщина: Літературне джерелознавство, текстологія / Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. — К.: Laurus, 3. — Т. VIII. — 446 с.: іл.

Засновник видання:

Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної академії наук УкраїниСвідоцтво про державну реєстрацію: серія КВ № –Р

Редакційна колегія:

д. і. н. Сергій Білокінь; к. ф. н. Галина Бурлака (відповідальний редактор); к. ф. н. Сергій Гальченко; д. ф. н. Мирослава Гнатюк; к. ф. н. Віктор Дудко;

д. ф. н., академік НАН України Микола Жулинський (голова); д. і. н. Надія Миронець; д. ф. н. Володимир Панченко; д. ф. н. Валерія Смілянська; д. ф. н. Елеонора Соловей;

Богдан Цимбал (відповідальний секретар)

Видавництво «Laurus» входить до «Книгоспілки»

www.libra.in.ua

Не бійтесь заглядати у словник ru.org.ua

Усі права застережено.ISSN 1997-8618 © Інститут літератури НАН України, 3ISBN 978-966-2449-65-5 © Видавництво «Laurus», 3

R 2 UO R GU A

СтаттіТетяна Третяченко. Історія одного портрета Михайла Драгоманова . . . . . . . . . . 9

Лариса Мірошниченко. Про збереження фонетичної системи Лесі Українки у майбутніх публікаціях її творів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

Віктор Дудко. Сонет Жозе-Маріа де Ередіа «Aux montagnes divines» у перекладі Павла Грабовського: проблеми коментування . . . . . . . . . . . . . . .

Ярина Цимбал. Перший розділ науки про Йогансена . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6

Микола Сулима, Богдан Цимбал. Примітки куці — ні к чому . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9

Сергій Білокінь. Два записи промови Андрія Малишка на похороні Володимира Сосюри . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

ПублікаціїНевідомі листи Костянтини Малицької до Євгенії Ярошинської . . . . . . . . . . . . . . 7

Вступна стаття, підготовка текстів та примітки Лідії Ковалець

Олена Леонтович. І повернення з забуття, і несподівана знахідка . . . . . . . . . . . . 8

Володимир Леонтович. Несподіване . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Підготовка тексту та примітки Олени Леонтович

Із редакційного портфеля журналу «Життя й революція» (95–934) . . . . . . 37Вступна стаття, підготовка тексту та примітки Богдана Цимбала

Тетяна Трофименко. «Книга спеціального призначення» Івана Дніпровського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

Іван Дніпровський. Марія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Підготовка тексту та примітки Тетяни Трофименко

До 120-ліття з дня народження Миколи Хвильового (1893–2013)

Ярина Цимбал. Що хвилювало Хвильового: листування письменника з киянами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8

Микола Хвильовий. Листи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 47Підготовка тексту та коментар Ярини Цимбал

Тетяна Пилипчук. Пролетарське мистецтво «Гарт» і Микола Хвильовий . . . 74

Микола Хвильовий. Революція і мистецтво. Тези . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8Підготовка тексту та коментар Тетяни Пилипчук

Микола Хвильовий. Рецензії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88Підготовка тексту та примітки Богдана Цимбала

Анотації фондівДмитро Нитченко. Алла Ріпенко . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97

Леонід Полтава. Дмитро Єсипенко . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 38

Микола Сиваченко. Альбіна Шацька . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34

ПокажчикиІменний покажчик . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 383

Покажчик географічних назв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

Покажчик назв періодичних та продовжуваних видань . . . . . . . . . 46

Покажчик назв установ, об’єднань, спілок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

Список ілюстрацій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48

Список скорочень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 49

Про авторів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 43

Анотації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 43

Аннотации . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 437

Summary . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44

Зміст

Історія одного портрета Михайла Драгоманова

Тетяна Третяченко


Один з часто репродукованих і в книжкових виданнях, і в музейних екс-позиціях фотопортрет Михайла Драгоманова — у костюмі й з темною краваткою-метеликом — досі не мав точної дати. Тим часом низка доку-ментів з архівів Олени Пчілки (ІЛ, ф. 8) та Лесі Українки (ІЛ, ф. ) дають потрібні деталі.

Переломним у житті М. П. Драгоманова став 876 рік, коли він ви-їхав з Росії, власне з Києва, на еміграцію. Дванадцять років, сповнених титанічної політичної, літературної та наукової роботи, були прожи-ті у Женеві, а 885–888 роки у Швейцарії були фінансово найважчими для родини Драгоманових. «Лида уже в дождливую погоду не ходит на уроки, ибо “чобот нет”, а я скоро по безштанию перестану ходить в би-блиотеку, а мои книжки продадут с молотка, как самую ненужную часть хозяйства», — з гіркою іронією писав тоді Драгоманов. Для родини пе-реміни на краще почались з 889 року, коли Ліда вийшла заміж за моло-дого болгарського історика і дипломата Івана Шишманова. За його про-текцією Михайла Петровича запрошують до Болгарії на професорську посаду для розбудови майбутнього Софійського університету. З 889 р. він уже обіймає цю посаду у Вищому училищі, на основі якого пізніше університет і постав. «Мне Болгария платит фр. в месяц [...], — пише він. — Не могу себе и представить, что бы мы делали без этих болгарс-ких денег». І продовжує: «Правда, эти деньги достаются не дешево. Работы у меня больше даже, чем я воображал. Уже одно то, что, не считая

Лист М. Драгоманова до О. Косач (Олени Пчілки) від 4 вересня 885 р. // ІЛ. — Ф. 8. — Од. зб. 673.


двух практических лекций, я должен дать студентам 4 лекции в неделю написанными [...], чего-нибудь да стоит». Він тепер мав змогу підтри-мати матеріально видання «Кобзаря», який готували до друку в Женеві, журнал «Народ», субсидувати «Літературно-наукову бібліотеку» Івана Франка, в якій публікувались і «Австро-руські спомини» самого М. Дра-гоманова; видати ряд праць, які увійшли в скарбницю його наукової й публіцистичної спадщини.

Котрогось дня у Софії М. Драгоманов відвідує фотомайстерню і за-лишає нащадкам на спогад чи не останній свій фотопортрет (розміром 6 × см). На звороті — друкована інформація про фотомайстерню: «Д. А. Карастояновъ. Медаль за наука и искусство. София. На стъкло... Месяцъ... Годъ 89. Стъклото се съхранява повече година»3. Цей напис — відправна точка нашого пошуку свідчить, що конкретне фото зроблене

Лист М. Драгоманова до О. Косач (Олени Пчілки) від (3)–3 (5) лютого 89 р. // ІЛ. — Ф. 8. — Од. зб. 683. — Арк. зв.–. 3 ІЛ. — Ф. . — Од. зб. 654.

Софія, 1891 рік


не раніше 89 року. Отже, М. Драгоманов у Софії на портреті напере-додні свого 5-ліття, у зеніті слави.

Принагідно зауважимо, що Михайло Петрович і в раніші роки фо-тографувався до дня свого народження. Скажімо, у Женеві він сфотогра-фувався і на звороті фотографії написав: «9 / 7 сентября 88. М. Дра-гоманов» та надіслав це фото Олені Пчілці, додавши у листі: «Как тебе понравятся прилагаемые при сем портреты стариков? Свой я снимал 7 сентября ст. ст. на другой день после 4-летнего юбилея»4.

Згодом цей портрет брата був поміщений Оленою Пчілкою у ро-динний фотоальбом5, також вона звернулася до іменитого київського фотографа В. Висоцького, який виготовив фотокопію цього портрета,

4 Недатований лист (кінець 88 р.) М. Драгоманова до О. Косач (Олени Пчілки) // ІЛ. — Ф. 8. — Од. зб. 7. Це фото помилково датувалося початком 87-х років. Див., наприклад: Мороз, М. О. Літопис життя та творчості Лесі Українки. — К., 99. Вклейка фотоілюстрацій після с. 46. 5 ІЛ. — Ф. 8. — Од. зб. 75.

Женева, 1881 рік


розміром 6 × см6. Копіювання надісланих з еміграції фотопортретів М. Драгоманова стало зрозумілою традицією у родині Косачів, адже фо-тооригінал був один, а мати й інші близькі люди хотіли також бачити зображення такої дорогої їм і видатної людини.

У квітні 894 р. Михайло Петрович, листуючись з сестрою Лесі Укра-їнки Лілею, напише їй: «А карточку свою нову пришлю. Я тобі пришлю свою не дуже нову, ту фотографію, з котрої зняв Франко копію в «Ж[иті] і Cл[ові]»7, та вона, кажуть, подібна до мене одна. А з того часу я не знімав-ся. Мені завше скучно фотографуватись, — зараз спати хочеться, як по-садять. А тут ще зимою простудишся у фотографа, а літом ми виїздимо. В Парижі ж треба лізти у фотографа на цілий Монблан, — то так я і зводжу людей, уже три роки не даючи нової фотографії, котру в мене просять»8. Саме це зізнання переконує, що М. Драгоманов справді фотографувався у майстерні Д. А. Карастоянова 89 року.

А в Україні, в Колодяжному, ранньою весною 89 р. Леся Україн-ка писала М. Драгоманову: «Любий мій дядьку! Оце я отримала Вашого листа з портретом. Власне я отримала, бо мама тепер у Києві. Сподіваю-ся, що й мама і Ви мені вибачите моє самоуправство, але ж я, вгледівши Ваш почерк та намацавши фотографію, не в силі була згодитись чека-ти два тижні до маминого приїзду. А врешті, я чомусь добре знала, що там є мені лист. Спасибі Вам, що знайшли-сьте час мені написати, мені, бачте, хоч короткий лист, аби від Вас. Довгостю я вже сама надолужу!». Наприкінці листа: «А от власне моя просьба: дозвольте мені заграбувати Вашого тепер присланого портрета і забрати його собі в нову хату “на ві-чну обладу”, а то мама все збирається мені дати якого з Ваших портретів, “который получше”, а тим часом ще ніякого не дала. Скоріша буде спра-ва, як я сама візьму. Чи згода? А ні, то приїду Вас грабувати!»9.

6 ІЛ. — Ф. . — Од. зб. 653. 7 Йдеться про першу книгу першого тому часопису «Житє і слово» (894), де на окре-мій вклейці був уміщений «софійський» портрет М. Драгоманова, а на с. 48–5 друку-валася його біографія, написана І. Франком. У другій книзі «Житя і слова» на с. 88–8 М. Драгоманов подав свої поправки до цього тексту. 8 Лист М. Драгоманова до О. П. Косач (племінниці, згодом — Косач-Кривинюк) від 4 (6) квітня 894 р. // Леся Українка: доля, культура, епоха: Збірник статей і матеріалів. — Випуск другий. — Луцьк, . — С. . 9 Лист Лесі Українки до М. Драгоманова від 3 березня 89 р. // Українка, Леся. Зібрання творів: У -ти томах. — К., 978. — Т. : Листи (876–897). — С. 9, 3–3.


Зрозуміло, що надісланий портрет М. Драгоманова, став добре ві-домим Олені Пчілці та й усій родині Косачів, а також матері Михайла Петровича Єлизаветі Іванівні Драгомановій. Косачі знову замовляють копію — на цей раз із софійської фотографії — іншому знаному київ-ському фотографові Г. Лазовському («угол Крещатика и Прорезной, дом № 4»). Принагідно скажемо, що у Г. Лазовського виготовлялися й низка київських фотографій Лесі Українки. Тоді ж було зроблено дві фотогра-фії Михайла Петровича: менша (6 × 9) і великий фотопортрет (7 × 3), наклеєний на паспарту, який висів у гадяцькому домі Драгоманових, а пізніше у Музеї М. Драгоманова у Гадячі. З численними матеріалами Ко-сачів-Драгоманових цей більший фотопортрет був 938 р. переданий до Інституту літератури і зберігається у фонді М. Драгоманова.

Таким чином, встановлена нами дата болгарського фотопортрета М. Драгоманова — 89 рік — спростовує помилкове датування київської фотокопії цього портрета, зробленої у майстерні Г. Лазовського. Софій-ський оригінал портрета М. Драгоманова і його менша київська фотоко-пія, як і копія женевської світлини, зберігалася у –4-х роках в родині Олени Пчілки у Києві у будинку по вул. Богоутівській (так писали Косачі, сучасне написання назви вулиці — Багговутівська), а з часом у Ізидори Петрівни Косач (штат Нью-Джерсі). Її дочка Ольга Юріївна Сергіїв у 989 році передала до Інституту літератури велику іконографічну добірку з родини Косачів, у тому числі й фотопортрети, про які йдеться. Ця доро-гоцінна іконографія збагатила фонд Лесі Українки у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури.

ІЛ. — Ф. 6. — Од. зб. 37. Помилкове датування світлини «середина 87-их років» повторилося у кількох ви-даннях, востаннє — у кн.: Скрипка, Тамара. Родові гнізда Драгоманових-Косачів: їх устрій і культура. — К.: Темпора, 3. — С. 44–443. Помилку в названому виданні спростовує також поміщена на звороті згаданої світлини здобута фотографом «Малая серебряная медаль» на «Всероссийской юбилейной фотографической выставке в Москве. 889» (там само).

Два записи промови Андрія Малишка...

Сергій Білокінь

Два записи промови Андрія Малишка на похороні Володимира Сосюри

У романі Ірини Жиленко «Homo feriens» про похорон Сосюри написано мало, бо вона на ньому не була: «. . 65 р. Сьогодні ховали Сосюру. Я на похорони не пішла, бо застуджена. Гарний поет помер, і хоч помер він давно, а зараз вмерло тільки тіло, — дуже шкода. Його поховали на Бай-ковому, там, де і Рильського. Хай їм мирно спиться! Уже там Сосюру не дістануть ні література, ні уряд, ні божевільня, ні горілка, ні аж занадто енергійна його дружина Марія».

Нещодавно в діловодстві КДБ мені трапився запис промови Андрія Малишка. Її було виголошено на похороні біля відкритої могили. Хто був тоді присутній, пригадує багатолюдну громаду на головній алеї, і підви-щення (старанно збите чи автомобіль), на якому стояли представники партійної й літературної номенклатури. Пригадую той страшний похо-рон, але лише тепер, за різними джерелами, стає відомо те, що насправді тоді відбулося.

Наводжу текст, що побував у руках Першого секретаря ЦК КП(б)У Петра Шелеста, який лишив на ньому свій автограф:

«Яке безмежне повинно бути почуття людини, що могла так сказати, і як жаль, що і велику любов твою хотіли вирвати з твого серця і заслати в дале-кий Сибір. Скільки передчасних сивин впало тоді на твою голову, і, мабуть, тепер доречні були б слова Шекспіра: “Ах, как жестока жизнь и сколько зло-деяний!” Хай прокляття впаде на голови тих, що це робили, вкоротивши цим тобі віку. Ми, осиротілі, лишаємось з твоєю великою любов’ю до людей,

Жиленко Ірина. Homo feriens: Спогади. — К.: Смолоскип, . — С. 5. «Всім серцем любіть Україну свою — і вічні ми будемо з нею!»

Сергій Білокінь

до слова, до поезії, до великої нашої матері — України. Камінь розпадеться, і дерево тисячоліття розцвіте і опаде, а твоя поезія залишиться, і хай не ждуть сноби, що наше слово, наша рідна Україна зникне, бо Україна без-смертна, як безсмертний ти в ній. Холодно тобі зараз, поете, і сніг над тобою йде дуже холодний. Над твоєю труною в цей зимовий холодний день ми клянемось, що будемо любити свою мову, свій кароокий народ, свої звичаї так, як ти заповів в своєму вірші “Любіть Україну” [...] І хай тупість кретинів і невігласів, прелатів і ієзуїтів, які вкоротили твоє життя після написання цього вірша ... ( сл.)3 ... їх згадає над могилою великого українського поета. Пробач, що ми не покрили тебе славною козацькою китайкою по нашому звичаю і не покалали на твоє серде червону калину. Ти так те любив. Та червона калина твоєї України червонітиме в твоєму серці і в твоєму слові. Комусь, може, набридли ці символи нашої вічної свободи і гіркоти, а для нас вони зацвітатимуть вічно — від молодих і до старших, від покоління до покоління. Ми б хотіли поховати тебе так як годиться великому співцеві і пронести тебе на своїх плечах по всьому Хрещатику, по всій нашій рідній землі. Що ж, кажуть, “не можна!” А як жаль, що і в цім ми схиляємось до циркулярів, а не до вікових традицій нашого народу»4.

Шелест розписав це інформаційне повідомлення на Скабу, тож останній зафіксував поруч української мовою свою реакцію: «На президії про цю промову я доповідав зразу ж після похорон. Скаба».

Правдоподібно, Шелест одержав розшифровку магнітофонного запису промови. Після похорону, свідомий її історичної ваги, Андрій Самійлович відтворив сказане у дещо відредагованому вигляді. І цей, виразніший і яскравіший текст можна знайти тепер у спогадах літера-турного критика і посадовця Спілки письменників, разом з тим дуже гарної людини Володимира Яковича П’янова. Мемуарист розповідав: «На машині — комісія з похорону. Жалобний мітинг відкриває схвильо-ваним словом голова комісії — заступник голови Ради Міністрів рес-публіки Петро Тимофійович Тронько. Хоча й закуте в тенета офіційної ідеології, його слово проміниться щирістю, любов’ю, сповнене болю за велику втрату, що її із відходом у вічність Володимира Сосюри понесла Україна»5.

3 Очевидячки, так позначався пропуск двох слів. 4 ГДА СБУ. — Ф. 6. — Оп. 3, 965 р. — № . — Арк. 57–6. 5 П’янов, Володимир. Визначні, відомі й «та інші»: Спогади, есеї, нариси. — К.: Україн-ський письменник, . — С. 75.

Два записи промови Андрія Малишка...

І ось текст промови Андрія Малишка у відтворенні В. П’янова:«Дорогий друже, Володю. Ти волів би, щоб тебе на оцей цвинтар по останній твоїй земній дорозі везли не на катафалку, а, за давнім козацьким звичаєм, несли на плечах по устеленому житньою соломою шляху. Але тепер це не дозволено! Ти волів би, аби домовину твою, за давнім козацьким звичаєм, було покрито червоною китайкою. Але тепер це не дозволено! Ти волів би, аби, за нашим народним звичаєм, тобі на груди було покладено червону калину. Але тепер це не дозволено!

(І тут же, наперекір всіляким заборонам, хтось таки поклав пучок кали-ни до складених рук небіжчика). А натхненний промовець вів далі:

— Дорогий брате! Ти полум’яно любив нашу дорогу, карооку, святу Україну, але твою любов розпинали, засилали в Сибір. І як тут не згадати слова великого Шекспіра:

О как жестокий светИ столько преступлений!Прощальна промова Андрія Малишка, за словом Павла Тичини, була

“як буря з громом”, але що він говорив далі, чули хіба що ті, хто стояв обіч нього на імпровізованій трибуні, — Скаба, Тронько, Кондуфор, інші члени комісії з похорону та, можливо, ті, що тіснилися коло домовини.

Мікрофон було вимкнуто. Тиша, що запанувала над цвинтарем, гостро контрастувала з клекотом обурення, гніву, протесту проти сваволі компар-тійних чинуш, що у своєму шаленстві ошкірилися на поета-сурмача, який у прощальному слові над домовиною співця України відважився сказати краплину правди»6.

І далі коментар П’янова: «[...] Зі слів Малишка знаємо, що відбулося потім. Як тільки зачинилися

дверцята урядового авто, Скаба люто ошкірився:— Як ви, Андлію (він не вимовляв звука “р”) посміли зводити націо-

нальні рахунки над розритою могилою?!— А мені, — запально відповів поет-трибун, — більше ніде сказати про

наболіле ...»7.За кілька місяців настав новий історичний період. Восени були аре-

штовані Іван Гель і Валентин Мороз, Богдан і Михайло Горині, Ігор Ґерета і Панас Заливаха8, за ними інші шістдесятники. Наведений вище епізод увійшов до історії літературно-громадського життя шістдесятих років.

6 Там само. — С. 76. 7 Там само. — С. 77. 8 Білокінь, Сергій. Клуб творчої молоді «Сучасник» (96–965). — К.: ВД «Києво-Моги-лянська академія», . — 63 с.

Тексти публікованих матеріалів подаємо в авторській редакції, пунк-туація — за сучасними нормами. Редакторські кон’єктури подаються в квадратових дужках, непрочитані слова передаємо: <нрзб.>. Автор-ські підкреслення виділено курсивом, подвійні підкреслення — пів-жирним курсивом. Закреслені автором фрагменти тексту відтворює-мо у посторінкових зносках.

При публікації листів у редакторському заголовку подаємо по-рядковий номер листа, ім’я та прізвище адресата або адресанта (пря-мим напівжирним), місце написання і дату листа (курсивом). Автор-ська дата подається на тому місці, де вона стоїть у листі. Якщо дата встановлена упорядником, то вона береться у квадратові дужки.

«Книга спеціального призначення» Івана Дніпровського

Тетяна Трофименко


Сьогодні Іван Дніпровський міг би з повним правом називатися фемі-ністом. Увагою до «жіночої» проблематики позначено більшість його творів, у яких постають яскраві образи представниць прекрасної ста-ті — від поміщиці Соф’ї Богданівни з «Яхти Софії» до незламної чекістки Анатеми. В листі до письменниці Наталі Романович-Ткаченко Дніпров-ський напівжартівливо звірявся: «Я проти долі, що кинула мене “на світ тотий” чоловіком. Я висловлюю рішуче бажання бути жінкою. Тепер уже неможливо добитись цього, та як буду рождатися вдруге, неодмінно прийду сюди жінкою. Я за жінку, і проти мужчини, а тим паче чоловіка. Яка це кара бути чоловіком!»

За два роки перед тим у листі з санаторію в Бобровиці поблизу Чер-нігова Іван Данилович розповідав дружині Марії Пилинській про своє бажання створити «роман “Марія”. Це книга спеціального призначення: для жінок. В житті має женщина таку безодню мук, кожну хвилю вона терзає її, ображає, принижує, і женщина не знає, де їй шукать порятунку. Це, згідно з задумом, має бути книга радости женщини». Схоже, задум частково реалізовано в новелі під назвою «Марія радости» (97)3. У фон-

Лист Івана Дніпровського до Наталі Романович-Ткаченко від 5 січня 99 р. // ХЛМ. — РП–356. — Арк. . Лист Івана Дніпровського до Марії Пилинської від червня 97 р. // З приватного епістолярію Івана Дніпровського та Марії Пилинської / Підготовка тексту, коментар Тетяни Трофименко // Спадщина: Літературне джерелознавство, текстологія. — К., . — Т. VII. — С. 65. 3 Див. першодрук: Дніпровський, Іван. Марія радости // Червоний шлях. — 97. — № . — С. 9–5.


дах Харківського літературного музею збереглася також обкладинка зо-шита, у якому Дніпровський планував робити нотатки для твору під на-звою «Марія» (є й дата: Ялта, квітень 97 р.). Однак первісним начерком майбутнього твору треба вважати рукопис «Марія», що його жанр автор означив як щоденник4.

З одного боку, це текст виразно автобіографічний — одне з небага-тьох джерел, із яких можна дізнатися про дитинство і юність Івана Дні-провського, а найбільше увагу дослідників привертала колізія, пов’язана з першим шлюбом письменника. З новелою «Марія радости» щоденник «Марія» не має жодних текстуальних зв’язків чи перегуків, тому логічно припустити, що він є частиною зовсім іншого творчого задуму. Маєть-ся на увазі передусім оповідання Дніпровського «Туман», надруковане в окремих збірках оповідань «Заради неї»5 та під назвою «Злочин без кари» в першому томі зібрання творів6.

Текстуальний аналіз щоденника «Марія» засвідчує перевагу худож-ності, а не точного фактажу, у способі викладу подій. Про це сигналізує вже початок тексту з традиційними для митців «червоного ренесансу» (модерністів, які мусили перекваліфіковуватися на оспівувачів проле-тарського будівництва, вчорашніх фронтовиків, які сьогодні вже почу-валися зайвими в по-міщанськи затишному й ідеологічно вивіреному побуті нової влади) мотивами суму, плач, «драматичної вин», злочи-ну, мрії про самогубство, кохання, очищення тощо. «Я хотів скінчити са-могубством. “Герой” мусів заплатити за свою драматичну вину. 5 день я тинявся по полях, гнилищах, вулицях і кричав, і плакав», — читаємо в «Марії». Порівняймо з листом Миколи Хвильового до Миколи Зерова: «Словом, достоєвщина, патологія, але застрелитися я ніяк не можу. Два рази ходив у поле, але обидва рази повернувся живим і невредимим: очевидно, боягуз я великий, нікчема»7.

4 Див.: Дніпровський, Іван. Марія. Щоденник // ЦДАМЛМ України. — Ф. 44. — Оп. . — Од. зб. 93. — 7 арк. 5 Див. Дніпровський, Іван. ) Туман // Дніпровський, Іван. Заради неї. — [Х.]: ДВУ, 98. — С. 9–74; ) Туман // Дніпровський, Іван. Заради неї. — -ге вид. — [Х.]: ДВУ, 99. — С. 65–3. 6 Див.: Дніпровський, Іван. Злочин без кари // Дніпровський, Іван. Твори. — Х.: Рух, 933. — Т. . — С. 8–44. 7 Лист Миколи Хвильового до Миколи Зерова від листопада 94 р. / Хвильовий, Ми-кола // Твори: У т. / Упор. Микола Жулинський і Петро Майдаченко. — К.: Дніпро, 99. — Т. . — С. 853.


Дніпровський починає свій щоденник як символ нового життя, по-долавши кров «диких, тваринних» предків, що штовхала його на злочин: «Сюди я буду вписувать кожний крок свого поступання, і звиви, й падін-ня в великій тяжкій дорозі». Як і багатьох людей, котрі вирішують почати нове життя, Івана Даниловича вистачає на 6 аркушів зі зворотом — далі записи «Марії» обриваються.

Суттєві сумніви викликає також обіцянка бути «щирим, сам із со-бою» та «гнати що од мистецтва, яке неминуче простягне сюди свою лапу», адже навіть виклад власного життєпису більше нагадує фантазії за темою, аніж визнання об’єктивної реальності. Таким є опис материн-ської лінії, представленої «аристократами»: «Дєдушка — писар. В цій лі-нії один дядя — манах, другий — “дурний”, кузіна — музикантка. Так би мовити, мистецька лінія». Образ матері позначено суто романтичною ідеалізацією: «Красуня, безперечно. Жертва капіталу. Дочку небагатого “аристократа” писаря куплено за воли і землю». На жаль, уже в наступ-ному реченні автор вимушений визнати нежиттєспроможність свого красивого сюжету: «Правда, ні він, ні вона їх не мали і вибились в люди власною працею, просто з нічого».

Правдивішими видаються подробиці тяжкого дитинства: жорсто-кість батька, маргінальне оточення, рання смерть батьків. Дуже про-мовистий епізод, на який звернула увагу Наталя Кузякіна і присвятила йому окрему публікацію8. Ідеться про листи юного Вані до класика російської літератури Льва Толстого. Страждаючи від обставин свого життя, бажаючи вирватися в інший світ — світ культури й освіти, Ваня Шевченко надсилає Толстому свої вірші. Дослідниця влучно спостерегла різницю між спогадами в щоденнику «Марія» («Дитяче оточення: жор-стоке. Драли горобців, били виделками в голову і жарили. Драли яйця пташині, провалювали голови») та «сусальною картиною протилежного змісту», створеною спеціально для «дедушки Льва Николаевича»:

Раз во поле,Раз во полеДетишки гулялиРаз на воле,Раз на волеПтенчика поймали.

8 Див.: Кузякіна, Наталя. Листи Івана Дніпровського до Льва Толстого // СіЧ. — 99. — № 7. — С. 35–38.


Увидала матка-птичкаСвоего птенцаИ взмолилась:Отпустите вы мое дитя.Мигом дети все решилиПтенчика пустить, И пустили, а она их, улетая, начала благодарить9.

Прагнення втекти в інший, кращий світ та намагання створити цей світ силою власної фантазії не покидало Івана Дніпровського протягом усьо-го його життя. Особливо яскраво воно проступає в описаній у «Марії» історії першого шлюбу (за авторовим зізнанням, «найголовніший розділ цього щоденника»), викладеній короткими штрихами, в характерному для письменника імпресіоністичному стилі. З відстані років Дніпров-ський і сам дещо іронічно ставиться до того «страшного і трагічного» ко-хання своєї юності. Образ дружини («провінціяльна одежа. Гарне личко. Два класи професійної школи. Романтична до краю») міняється, щойно починається подружнє життя: «Іконка Миколая Мірлікійського од мате-ри і — шлюб. Я — в чужій одежі. Хміль на порозі, легенька закуска. Я хо-рую. Коли встаю, візник, що жив у дворі: “Скажіть вашій, хай не ...ує, коли має чоловіка. На неї складено протокола за безобразіє...” Перший біль». Дальша історія взаємин — зради, прощення, шантаж, скандали, словом, «кошмар спільного життя», у який владно втручається Перша світова ві-йна. Усі ці події пізніше ляжуть в основу оповідання «Злочин без кари».

Щоденник «Марія» завершується описом подій 97–98 рр. «Сер-пень 97. Румунія. Ждемо газів. Вона з дитиною В той же день — назад. Грудень. Смерть війни. Їду додому. В Херсоні попередження: “Як не при-їде додому...” Любов. Прощення. Сюди приходить з консисторії “розвод”. Червоні, просвіта, червоні, німці». За скупим переліком швидкої зміни влади криються реальні життєві події: демобілізувавшись, Іван Дніпров-ський справді повернувся на свою малу батьківщину, в Олешки (сучас-ний Цюрупинськ Херсонської області), став секретарем червоної гвардії і помічником повітового комісара. Подільський краєзнавець Василь Гор-батюк розшукав документ Дніпровського автобіографічного характеру під заголовком «99 рік. Конспект», з якого випливає, що письменник останні три-чотири місяці Гетьманату перебував у прикордонному міс-

9 Там само. — С. 36.


течку Ямполі на Дністрі (тобто приблизно від вересня до грудня 98 року). Коли вибухнуло повстання проти гетьмана, він став редактором місцевої повітової газети, а січня 99 року «попрощався з городом-ямою» і помчав до Кам’янця-Подільського, куди його кликали «великі газети, манив омріяний університет».

Тож якби кількарічне протистояння з дружиною завершилося вбив-ством, як стверджує Наталя Кузякіна (саме такий фінал оповідання «Злочин без кари», що дало дослідникам підстави ототожнювати пись-менника з його персонажем), воно мало б статися вже на Поділлі, куди Дніпровський «тікає» разом із малою дочкою Валею. Малоймовірно, щоб кам’янецьке оточення письменника — від Григорія Костюка до родини майбутньої дружини Марії Пилинської — не знало про цей жахливий злочин. Сьогодні жодних фактичних доказів трагедії немає.

Щоденник «Марія» Іван Дніпровський завершує обіцянкою «роз-писати» і «розшифрувати» трагедію, яка «поклала свій відбиток на сьо-годня і простягне його над усім моїм життям». З одного боку, це може бути лише художній зворот, мета якого — показати, наскільки травма-тичним став для письменника невдалий досвід подружніх взаємин, з іншого боку — свідчення, що Дніпровський уже тоді почав обдумувати сюжет майбутнього оповідання. (Щоденник «Марія» датовано 5 серпня 96 року, а першу відому редакцію «Злочину без кари», тоді ще під на-звою «Найвища. Міра» — 6 листопада того самого року.)

Водночас здається, що і сюжет убивства дружини («Злочин без кари»), й історія кохання колишнього капітана царської армії до жінки зі штабу червоноармійців («Марія радости») не настільки значущі, щоб відповідати масштабному задуму «книги особливого призначення» про віднаходження жінкою свого місця в суспільстві. Найімовірніше, ідею «феміністичної» книги так і не було втілено у великій епічній формі, як і більшість проектів великої прози Дніпровського. Можливо, дальші зна-хідки в архіві письменника повніше розкриють творчу історію «книги спеціального призначення», що її першою цеглиною є ця публікація.

Цит. за: Горбатюк, Василь. Іван Дніпровський у спогадах і документах // Горбатюк, Василь. З-під трави забуття. Подільські шляхи українських письменників. — Хмельниць-кий, . — С. 67. Див.: Кузякіна, Наталя. Доля Миколи Куліша; «Ув’язнений за суворою ізоляцією...» З роздумів над долею Миколи Куліша // Кузякіна, Наталя. Траєкторії доль. — К.: Темпора, . — С. –76, 4–499.


Щоденник «Марія» — також цінне джерело інформації про Івана Дні-провського, його оточення й історичну добу, у яку йому довелося жити. У цьому аспекті він теж заслуговує на уважне прочитання і порівняння з іншими документами й текстами, що дозволить нарешті укласти цілісну біографію письменника.

Тетяна Пилипчук


Пролетарське мистецтво, «Гарт» і Микола Хвильовий

У січні 93 року в Харкові виникла Спілка пролетарських письменників «Гарт», яку заснували чільні тогочасні українські письменники й критики. Під кінець місяця, 5 січня, худсектор Головполітосвіти Наркомосу УСРР затвердив статут спілки, після чого було обрано її президію: головою — Василя Еллана-Блакитного, а секретарем — Миколу Хвильового. Проте видавати хоча б сякий-такий маніфест чи декларацію фундатори «Гарту» не поспішали — мистецьку платформу організації визначав її статут.

Через рік, наприкінці лютого 94-го, відбулися перші річні збори «Гарту», на яких було обрано керівний орган об’єднання — Центральне Бюро у складі семи осіб (Василь Еллан-Блакитний, Володимир Коряк, Микола Христовий, Володимир Сосюра, Микола Хвильовий, Михайло Йогансен та Іван Дніпровський). Перше засідання новоствореного ЦБ припало на 9 лютого, адже 94 рік був високосним. Результати пере-обрання президії, яке проходило на цьому засіданні, у розстановці сил нічого не змінили, хіба що додалася нова керівна посада. Отже, головою «Гарту» залишився Василь Еллан-Блакитний, Микола Хвильовий став його заступником, а секретарем обрали Гордія Коцюбу.

Тоді ж таки, після перших зборів Центрального Бюро, гартованці публічно пояснили відсутність у їхньої організації декларативних доку-ментів: «“Гарт” свідомо утримався від видання мистецької платформи, обмежившись кількома скупими словами у статуті про тотожність своїх

Див.: Літературно-мистецька хроніка. Радянська Україна. Харків. Спілка пролетар-ських письменників «Гарт» // Червоний шлях. — 93. — № . — С. 5. Див.: Річні збори «Гарт’у» // Література, наука, мистецтво. — 94. — берез. — С. 3.


поглядів на завдання й роботу письменника з поглядами Комун[істичної] партії, проте по важніших спірних питаннях теорії мистецтва і методо-логії роботи (“пролетарська література й культура”, “форма і зміст”, “су-часна роля і завдання м[истецт]ва” і т. и.) прийшов дослідчим шляхом, лабораторним методом і перевіркою в роботі серед мас до певних ста-лих положень, що їх лишається лише сформулювати в розвиток деклара-тивної заяви в статуті ув окремій платформі, декларації, заяві чи просто програмовій статті, що найбільше личитиме Гартові, котрий уникає буч-ної реклами й пишних маніфестів»3.

З цього самого звіту відомо, що доповіді, виголошені на річних зборах спілки, та думки, висловлені в ході їх обговорення, спеціально фіксувалися в протоколі: ідеї, міркування, пропозиції гартованців — від керманичів до рядових членів — мали лягти в основу декларації чи ін-шої офіційної заяви спілки. Взагалі, у «Гарті» активно практикувалося і навіть стало доброю традицією широке обговорення програмних засад організації. Наслідки цих дискусій і колективно погоджених висновків не забарилися: згодом після перших річних зборів спілки в альманасі «Гарт» поруч зі статутом організації було опубліковано програмну стат-тю Василя Еллана-Блакитного «Без маніфесту»4.

Після появи цього програмного документа Спілка пролетарських письменників «Гарт» проіснувала ще півтора року. Навесні 94-го, од-ночасно з альманахом «Гарт», з’явився альманах «Квартали» (94), що його видала гартованська група «Урбіно», і Василь Еллан-Блакитний сприйняв це як зраду. А вже 4 жовтня 95 року харківські літератори зібралися обговорити форму й засади майбутньої організації пролетар-ських письменників, і листопада на організаційному засіданні ко-лишніх гартованців і плужан було створено Вільну Академію Пролетар-ської Літератури.

Восени 95-го, попереджаючи появу ВАПЛІТЕ, Микола Хвильовий опублікував статтю «Новий організаційний шлях як резюме»5, у якій під-креслював наступництво між «Гартом» і майбутньою організацією. Для визначення цього нового шляху він використав «ті тези, які пророблено

3 Там само. 4 Див.: Блакитний, Василь. Без маніфесту // Гарт. Альманах перший. — Х., 94. — С. 57–7; Статут спілки пролетарських письменників «Гарт» // Там само. — С. 7–75. 5 Див.: Хвильовий, Микола. Новий організаційний шлях як резюме // Культура і побут. — 95. — 3 груд. Згодом стаття ввійшла до циклу памфлетів «Думки проти течії» (96).


і внесено було від групи “гартованців” на одне із засідань ЦБ “Гарту” і які на цьому ж засіданні і цей же ЦБ був ухвалив»6.

Є всі підстави припустити, що недавня знахідка — тези «Революція й мистецтво», писані рукою Миколи Хвильового, — це і є той документ, який група гартованців виносила на розгляд ЦБ «Гарту», який схвалило керівництво спілки і який прислужився Хвильовому для формулювання засад нової літературної організації.

Автограф Хвильового виявлено серед архівних матеріалів Іва-на Дніпровського (895–934), ще одного гартованця і ваплітянина. Це сторінок із зошита в клітинку розміром × 7,7 см, списаних з одно-го боку чорним і синім чорнилом, з численними авторськими правками

6 Хвильовий, Микола. Думки проти течії // Хвильовий, Микола. Твори: У т. / Упор. М. Г. Жулинський, П. І. Майдаченко. — К.: Дніпро, 99. — Т. . — С. 483.

Микола Хвильовий. Революція й мистецтво (тези)


чорнилом та олівцем. Рукопис не закінчено і не датовано. Правки в тек-сті двох типів: частину зроблено в ході написання тексту, іншу частину автор вніс пізніше, очевидно, перечитуючи та обдумуючи написане. На берегах є позначки олівцем: галочки й одне слово, теж рукою Хвильо-вого. Швидше за все, він не раз звертався до тексту і працював над ним більш-менш тривалий час.

Хоча Хвильовий покликається на «групу гартованців», тези, безпе-речно, належать йому. Про це свідчить і характер правок, і ідейно-стиліс-тичний аналіз тексту. Очевидно, письменник мав на увазі, що він врахо-вував думку товаришів, із якими обговорював проблеми пролетарського мистецтва. Крім того, він і пізніше не раз писав статті від імені колек-тивної множини — «ми», а про себе згадував як про третю особу. Текст постав не раніше січня 95 року, коли в московській правді з’явилася стаття Дем’яна Бєдного зі знаменитим гаслом «пусть три сопливеньких,

Микола Хвильовий. Борис Антоненко-

Давидович (Богдан Вірний)

«Запорошені силуети»


но свои», що його згадує Хвильовий. На той час ситуація в «Гарті» заго-стрилася, зокрема й через вихід альманаху «Квартали», виникло чимало незгод між членами спілки. Можливо, ці тези засвідчують спроби Хви-льового якось вирішити ситуацію і накреслити «новий організаційний шлях», яким незабаром піде вже ВАПЛІТЕ.

Тези «Революція і мистецтво» містять вісім пунктів. Це спроба осмислити тенденції розвитку пореволюційної української літератури, зокрема народження й становлення пролетарської літератури, та довес-ти чільну позицію Спілки пролетарських письменників «Гарт» у форму-ванні «пропагандистсько-пролетарського мистецтва». Кілька принци-пових тез збігаються з окремими твердженнями, висловленими в статті Василя Блакитного «Без маніфесту», наприклад, коли йдеться про від-сталість комуністичного мистецтва, спричинену низьким культурним рівнем пролетаріату, ідеологічну заангажованість нової пролетарської літератури і водночас її претензії на об’єктивність7.

Обґрунтовуючи становлення й розвиток пролетлітератури, зокре-ма української, автор виділяє два послідовних періоди (ступені) розви-тку пролетарського мистецтва — агітаційний (тенденційний) і пропа-гандистський, розмежовує пропагандистське і попутницьке мистецтво. Особливо цікаве твердження про те, що російська пролетарська літера-тура відстає порівняно з українською, яка має давні і міцні традиції ви-звольної боротьби. Чи не вперше Хвильовий заговорив про це в статті «Творчість “суріковців”» (9)8.

Оцінка російської літератури як «агітаційної», «плакатної» (на від-міну від української «пропагандистської») особливо актуальна для лі-тературного процесу 93 року, коли навколо поняття «пролетарська культура» точилися гарячі дискусії. На початку 97 року в Росії виник Пролеткульт — організація, яка розвивала плехановську ідею формуван-ня пролетарської культури яко класової. Незабаром, 9 року, із Про-леткульту виділилася група «Кузница», що претендувала на гегемонію у творенні нової пролетарської культури і так само сповідувала примат класовості й пролетарського духу над письменницькою майстерністю. Та вже 93 року, коли в Україні організувався «Гарт», в «Кузнице» стався розкол і лідерство поступово захопила група «Октябрь» (за назвою дру-

7 Докладніше про перегуки див. у коментарях до тез «Революція і мистецтво». 8 Див.: Тростянецький М. [Хвильовий, Микола]. Творчість «суріковців» // Арена. — 9. — № . — С. 8–.


кованого органу, журналу «На посту», учасників групи називали ще на-постівцями). «Октябрь» теж категорично відкидав формальні експери-менти й аполітичність літератури.

У творчості представників «Кузницы» Хвильовий замість початків справжньої пролетарської літератури вбачав «зоологічний націона-лізм», «повторення “скифовських” задів» і всю разом охарактеризував її як «міщанське буржуазне мистецтво» та «пролетарський націоналізм». «На нашу радість, — констатував він у кінці, — в центрі Радянської Укра-їни пролетарські письменники стоять на инших шляхах. Про ці шляхи пролетарських поетів меншостей і українських пролетарських письмен-ників ми будемо говорити в другий раз»9. Можливо, тези «Революція і мистецтво» і стали цим другим разом.

Узагалі, Хвильовий невисоко цінував малохудожню російську про-летарську літературу і зневажливо називав її «“дем’янобєдновщина” та інша тарабарщина». У публікованих нині тезах він намагається сформу-лювати принципи української пролетарської літератури, відштовхую-чись від російської: «Не те ми бачимо в укр[аїнській] пропаґандистській літературі. Тут в основі ставлення проблем робітничого класу, тут в ху-дожньому освітленні те, що ми читаємо в комуністичній пресі, над чим думає комсуспільство. Пропаґандистсько-пролетарська література бере на себе завдання освітлювати не стільки світлі сторони нашого життя (як це робить агітаційна), скільки його темний бік, ставити на цьому боці болючі питання, що їх розв’яз[а]но буде всіми силами пролетаріа-ту». Ближче до заснування ВАПЛІТЕ він остаточно стверджує: «однині наше одне із чергових гасел не “дайош кількість — хто більш”, а “дайош якість”. Треба відтворити знищений художній критерій». Не забуваймо, що в назві «академії», яка піднесла на щит художність і формальну май-стерність, теж фігурував засадничий для Хвильового термін — «академія пролетарської літератури». Так від статті «Творчість “суріковців”» (9) через тези «Революція і мистецтво» (початок–середина 95) до статті «Новий організаційний шлях як резюме» (кінець 95) оприявнюється еволюція Хвильового як теоретика нового пролетарського мистецтва.

У передмові до збірки памфлетів «Камо грядеши» (95) Хвильовий визнав, що суперечки між двома літературно-революційними організа-

9 Там само. — С. . Хвильовий, Микола. Думки проти течії // Хвильовий, Микола. Твори: У т. / Упор. М. Г. Жулинський, П. І. Майдаченко. — К.: Дніпро, 99. — Т. . — С. 487.


ціями в Україні — Спілкою пролетарських письменників «Гарт» і Спіл-кою селянських письменників «Плуг» — виникли внаслідок підтримки плужанами напостівської платформи на І Всесоюзній конференції про-летарських письменників у Москві 6– січня 95 року (де Бєдний і ви-голосив знамениту промову про «сопливеньких, но своих» пролетпись-менників). Ще 9 року він сам, за його ж словами, «оголосив похід проти пролеткультизму», а 95-го виступив у памфлетах проти «“октябрської” плятформи з українськими виправками». Хвильовий прагнув усіля-ко відмежувати українську пролетарську літературу від російської, яку представляли саме напостівці.

Тези «Революція й мистецтво» містять цінний матеріал для аналізу еволюції літературно-критичних поглядів Хвильового. «Хвильовий роз-вивався дуже швидко. 9 року він не той, що 95, а 95 не той, що 93», — зауважив Юрій Шерех. Протягом 9–94 років письменник надрукував чимало рецензій на твори сучасників. Це все була крити-ка, теоретичні ж його погляди того часу можна почасти відтворити на підставі колективних маніфестів. Агітаційний «Наш універсал», звер-нений «до робітництва і пролетарських митців українських», з’явився 9 року3, програмна «Деклярація Всеукраїнської федерації пролетар-ських письменників і митців» — 9-го4. З цих документів та зі згада-ної статті «Творчість “суріковців”» можна уявити, як Хвильовий розумів пролетарську культуру і пролетарських митців. Тези «Революція і мисте-цтво» — це, по суті, його перша спроба цілісно осмислити складні куль-турологічні процеси в пореволюційній Україні, зокрема формування пролетарської культури, і накреслити шляхи розвитку української про-летарської літератури. Порівняння російської й української літератур незабаром стане однією з резонансних тем у дискусії 95–98 років.

Хвильовий, Микола. Камо грядеши // Там само. — С. 47. Шерех, Юрій. Літ Ікара (Памфлети Миколи Хвильового) // Шерех, Юрій. Третя сторожа: Література. Мистецтво. Ідеології. — К.: Дніпро, 993. — С. 87. 3 Хвильовий Микола, Сосюра Володимир, Йогансен Михайло. Наш універсал до робітни-цтва і пролетарських митців українських // Жовтень: Збірник, присвячений роковинам великої пролетарської революції. — Х.: Всеукрлітком, 9. — С. –. Як свідчив Майк Йо-гансен, текст написав він сам, а Володимир Коряк його суттєво поправив і перемінив (див.: Йогансен, Майк. Автобіографія // Йогансен, Майк. Вибр. твори / Упор. Ростислав Мельни-ків. — -ге вид., доп. — К.: Смолоскип, 9. — С. 79–7.) 4 Деклярація Всеукраїнської федерації пролетарських письменників і митців // Аре-на. — 9. — № . — С. 3–4.

Про авторів

Про авторів

Сергій Білокінь — доктор історичних наук, керівник Центру культурологічних студій Інституту історії України НАН України

Віктор Дудко — літературознавець, кандидат філологічних наукДмитро Єсипенко — молодший науковий співробітник Інституту літератури

ім. Т. Г. Шевченка НАН УкраїниЛідія Ковалець — доктор філологічних наук, доцент кафедри української літератури

Чернівецького національного університету ім. Юрія ФедьковичаОлена Леонтович (Вороніна) — письменниця, літературознавець, член Національної

спілки письменників України.Лариса Мірошниченко — кандидат філологічних наук, провідний науковий

співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН УкраїниТетяна Пилипчук — завідувачка науково-дослідним відділом Харківського

літературного музеюАлла Ріпенко — головний спеціаліст-філолог відділу рукописних фондів і текстології

Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН УкраїниМикола Сулима — член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук,

завідувач відділу української давньої літератури, заступник директора з наукової роботи Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України

Тетяна Третяченко — кандидат філологічних наук, науковий працівник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України

Тетяна Трофименко — кандидат філологічних наук, заступник директора з наукової роботи Харківського літературного музею

Богдан Цимбал — науковий працівник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України

Ярина Цимбал — кандидат філологічних наук, науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України

Альбіна Шацька — кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України

Анотації

АнотаціїТетяна Третяченко. Історія одного портрета Михайла Драгоманова

Авторка на підставі архівних матеріалів доводить справжню дату — 89 рік — відо-мої світлини М. Драгоманова, яка досі в науковій літературі датувалася орієнтовно: «початок 87-тих років». Принагідно дослідниця аргументовано пояснює, чому існує два варіанти цього портрета з різними прізвищами майстрів-фотографів.Ключові слова: оригінальний фотопортрет, датування, біографістика.

Лариса Мірошниченко. Про збереження фонетичної системи Лесі Українки у майбутніх публікаціях її творів.У статті розглянуто одну з характерних ознак фонетики Лесі Українки — розрізнення твердості–м’якості приголосного перед і. Її рукописи послідовно ілюструють цю важ-ливу своєрідність української системи голосних, що здавна відрізняє її від російської, де приголосні м’якшаться перед і (в російському письмі и) автоматично.

Нормами сучасної орфоепії шестифонемну систему української мови повністю зве-дено до п’ятифонемної російської.Ключові слова: особливості мови письменника, правопис, зібрання творів.

Віктор Дудко. Сонет Жозе-Маріа де Ередіа «Aux montagnes divines» у перекладі Павла Грабовського: проблеми коментування У статті з’ясовано, що Павло Грабовський переклав сонет Жозе-Маріа де Ередіа «Aux montagnes divines» не з оригіналу, а використав російський «посередник» — переклад Ольги Чюміної.Ключові слова: переклад, коментування.

Ярина Цимбал. Перший розділ науки про ЙогансенаСтаттю присвячено питанням текстів Майка Йогансена як передумові для досліджень його творчості. Тут питання тексту охоплюють цілий комплекс текстологічних про-блем у дослідницькому й едиційному аспектах: вибір основного і встановлення кано-нічного текстів, творча історія й історія текстів, доведення й заперечення авторства,

Анотації

датування, едиційна практика і коментування, текстологія як джерелознавча база ви-вчення життя і творчості та підґрунтя для інтерпретаційних студій.

У розділі «Літературознавча анекдота» описано випадки атрибуції й атетези — до-ведення і спростування авторства Йогансена, які мали місце в різний час. У розділі «Патент на пролетарського поета» йдеться про ранній період творчості письменника та про роль редактора, цензури й автоцензури у його ранніх публікаціях. На прикладі одного вірша продемонстровано, як друкарські помилки і спричинені ними різно-читання породжують довільні і безпідставні дослідницькі інтерпретації. У розділі «Рукописи — горять чи не горять?» з’ясовано долю архіву Йогансена, зокрема двох десятків уцілілих автографів.

У розділі «“Смачні слова” та “обсмоктані звуки”» на основі текстологічного аналізу віршів Йогансена розкрито звукосемантичну природу його поетики. Звукові збли-ження він уважав свідченням смислової подібності слів. Уважну роботу над виявлен-ням звукосмислового потенціалу слів засвідчують чернетки поета. Так само на основі чернетки «Подорожі доктора Леонардо...» в розділі «Формалізм без формальдегіду» виявлено впливи формалізму у творчості Йогансена. Ця повість — спроба письмен-ника використати фабулу як мотивацію пейзажу, тобто порушити традиційні при-чинно-наслідкові зв’язки у прозовому творі.

У розділі «Ad fontes!» зібрано кілька цікавих випадків із текстологічних спостережень над доробком Йогансена. Це різні редакції і варіанти одного вірша, роль великої і малої літери у власних назвах, авторська воля і редакторська чи друкарська сваволя, алюзії й ремінісценції у віршах поета.

Завершальний розділ «Лексикон прописних істин» накреслює напрямки для даль-ших текстологічних та інтерпретаційних досліджень творчості Йогансена. Серед них насамперед творча історія, дослідження редакцій і варіантів текстів, дослідження евристичного типу, коментування і пов’язана з ним інтертекстуальність, вивчення біографії письменника, мови, образності, сюжету й архітектоніки. Усе це разом ста-новить перший розділ науки про Йогансена.Ключові слова: Майк Йогансен, текстологія, інтерпретація, творча історія, історія тексту, атетеза, поетика, формалізм, коментування.

Микола Сулима, Богдан Цимбал. Примітки куці — ні к чомуДатування літературної пам’ятки незалежно від своїх завдань: чи то в процесі атри-буції анонімного твору, чи то з метою розташувати твори за хронологічним принци-пом, — завжди містить один дуже важливий і невилучний складник — ввести твір в історико-літературний контекст доби, розширити його смислову сферу. Помилкова дата тягне за собою неправильне/неповне розуміння творчості письменника, адже можлива причина чи адресат зникають з поля зору дослідника, просто відтинаються хибною хронологією. Автори статті наочно демонструють цю тезу на прикладі вірша Максима Рильського «Сонет» («Як легко й просто це, мій дорогий Андрію...»), який через хибне датування лишався вирваним із літературного контексту доби.Ключові слова: Максим Рильський, датування, коментування.

Анотації

Сергій Білокінь. Два записи промови Андрія Малишка на похороні Володимира СосюриВиступ Андрія Малишка на траурному мітингу 965 року був резонансною подією че-рез його національний пафос, такий небажаний для партійної номенклатури в Украї-ні того часу. На щастя, промовець не зазнав серйозних переслідувань після тієї події, але зміст промови і реакція на неї віщували посилення репресій проти українських патріотів. Сергій Білокінь подає два тексти, які доповнюють один одного: запис про-мови, виявлений ним у архіві СБУ, а також фрагмент зі спогадів Володимира П’янова про цю подію. Ключові слова: інокодумство, український патріотизм, конфлікт ідеологій, мемуари.

Невідомі листи Костянтини Малицької до Євгенії Ярошинської. Вступна стаття, підготовка текстів та примітки Лідії КовалецьВперше публікуються дев’ять листів за 9–93 роки. Вони стосуються культурного життя Галичини й Буковини того часу. Зокрема, розмова йде про наповнення дитячо-го журналу «Дзвінок» літературними матеріалами, про видання оригінальних і пере-кладних творів Євгенії Ярошинської окремими книжками, про редакційну політику часопису. Зачіпаються також проблеми гендерної рівності, ідеологічних пересліду-вань К. Малицької через її активну патріотичну позицію. Також у листах є виразні штрихи до характеристики реалій тогочасного учительського побутування.Ключові слова: журнал «Дзвінок», дитяча література, народний учитель.

Олена Леонтович. І поверенння з забуття, і несподівана знахідкаОповідання Володимира Леонтовича «Несподіване» сам автор вважав утраченим. Твір друкувався в чотирьох числах маловідомої й недовговічної одеської газети «Нові шляхи» у 99 р., й після того на довгий час був забутий. Зусиллями нащадків цієї не-пересічної людини й дослідників його творчості було відшукано в архіві унікальні примірники газети, хоч і частково пошкоджені. Публікація повертає в українську лі-тературу оригінальний твір, який окрім художніх достоїнств має напрочуд актуальну головну ідею – патріотизму, жертовної праці для свого народу.Ключові слова: літературні твори Володимира Леонтовича, републікація.

Із редакційного портфеля журналу «Життя й революція». Вступна стаття, підготовка тексту та примітки Богдана ЦимбалаУперше публікуються невідомі вірші Кесаря Андрійчука, Тамари Бутович, Сергія Во-скрекасенка, Любомира Дмитерка, Аркадія Добровольського, Михайла Доленґа, Ми-хайла Дубовика, Івана Калянника, Івана Капустянського, Мелетія Кічури, Сергія Ко-кота, Федора Малицького, Клима Поліщука, Миколи Сайка, Сидора Сакидона, Агати Турчинської, Маріанни Хмарки, Ничипора Щербини.Ключові слова: поезія 9–93-х рр., творча історія.

Анотації

Тетяна Трофименко. «Книга спеціального призначення» Івана Дні-провськогоУперше публікується щоденник Івана Дніпровського «Марія» (96) — цінне джерело інформації про письменника, його оточення й історичну добу, у яку йому довело-ся жити. У зіставленні з іншими документами й текстами щоденник дає можливість уточнити окремі аспекти біографії автора, а також простежити історію творчих за-думів. Зокрема, серед проектів «великої прози», що так і не були реалізовані, чільне місце займає роман під назвою «Марія» — масштабний задум «книги спеціального призначення» про віднаходження жінкою свого місця в суспільстві. Ключові слова: щоденник, творча історія, біографія.

Ярина Цимбал. Що хвилювало Хвильового: листування письменни-ка з киянамиУперше опубліковано і прокоментовано 6 листів Миколи Хвильового, адресова-них Михайлу Могилянському, Миколі Зерові, Наталії Романович-Ткаченко і Наталії Ткаченко-Ходкевич. Листування з киянами почалося після візиту харківських пись-менників до Києва в кінці 93 року, публікований нині корпус листів охоплює три наступних роки. Хвильовий багато пише про спільні проекти, як-от альманах «Квар-тали» (94), публікації в журналі «Червоний шлях», у редакції якого він працював; про свої твори і книжки, що вже побачили світ і тільки готуються до друку; про події, які передували літературній дискусії і поступово переросли в неї, зокрема про ви-ступ Бориса Пільняка в Харкові, про статті Михайла Могилянського і Миколи Зерова, книжку Валер’яна Поліщука, про партійну критику, висловлює в листах власну по-зицію. Письменник багато розмірковує про власну творчість, розповідає про нервову хворобу, звіряється адресатам у своїх сумнівах, ділиться розчаруваннями і водночас декларує непохитну віру у справу, яку він робить. Листи Хвильового до киян у су-проводі історико-літературного коментаря — цінне джерело відомостей про самого письменника, про літературний процес 9-х років, про його адресатів — Михайла Могилянського і Наталю Романович-Ткаченко, а також про «третіх осіб», серед яких Дмитро Тась, Павло Тичина та інші.Ключові слова: приватне листування, Микола Хвильовий, Михайло Могилянський, Наталя Романович-Ткаченко, український літературний процес 9-х років.

Тетяна Пилипчук. Пролетарське мистецтво, «Гарт» і Микола ХвильовийВперше публікуються тези Миколи Хвильового «Революція і мистецтво». Це найрані-ша спроба письменника цілісно осмислити культурологічні процеси в Україні після 97 року та накреслити шляхи розвитку української пролетарської літератури. Тези містять цінний матеріал для аналізу еволюції літературно-критичних поглядів Хви-льового і мають важливе значення для реконструкції процесів становлення україн-ських літературних угруповань 9-х років, зокрема Спілки пролетарських письмен-ників «Гарт» і ВАПЛІТЕ, початку літературної дискусії 95–98 років.Ключові слова: тенденційність, мистецтво пролетарське, агітаційне, пропагандистське, по-путники, Спілка пролетарських письменників «Гарт».

Анотації

Микола Хвильовий. Рецензії. Підготовка тексту та примітки Богдана ЦимбалаПубліковані три рецензії Миколи Хвильового періоду його роботи у видавництві «Червоний шлях» — це не лише доповнення до творчого доробку та біографії пись-менника. Рецензії дозволяють уточнити видавничу історію рецензованих видань, редакторську роботу Хвильового.Ключові слова: Михайло Драй-Хмара, Борис Антоненко-Давидович, Сава Божко, видавни-цтво «Червоний шлях», видавнича історія.

Аннотации

Аннотации

Татьяна Третяченко. История одного портрета Михаила ДрагомановаНа основании архивных разысканий автор статьи устанавливает настоящую дату — 89 год — известной фотографии М. Драгоманова, которая в научной литературе до сих пор подавалась под ориентировочной датой: «начало 87-х годов». Попутно ис-следовательница аргументированно разъясняет причины существования двух вари-антов этого фотопортрета с разными фамилиями фотографов.Ключевые слова: оригинальный фотопортрет, датировка, биографистика.

Лариса Мирошниченко. О сохранении фонетической системы Леси Украинки в будущих изданиях ее произведений.В статье рассмотрено одну из характерных особенностей фонетики Леси Украинки — различие твердости–мягкости гласного перед «і». Ее рукописи последовательно ил-люстрируют эту важную особенность системы гласных украинского языка, которая издревле отличает ее от русской, где согласные смягчаются перед «і» (в русском пись-ме «и») автоматически.

Согласно норм современной орфоэпии шестифонемную систему украинского языка полностью сведено к пятифонемной русской.Ключевые слова: особенности языка писателя, правописание, собрание сочинений.

Виктор Дудко. Сонет Жозе-Мариа де Эредиа «Aux montagnes divines» в переводе Павла Грабовского: проблемы комментированияАвтор статьи убедительно обосновывает вывод о том, что Павло Грабовский, перево-дя сонет Жозе-Мариа де Эредиа «Aux montagnes divines», обращался не к его ориги-налу, а к русскому «посреднику» – переводу Ольги Чюминой.Ключевые слова: перевод, комментирование

Ярина Цымбал. Первая глава науки о ЙогансенеСтатья посвящена вопросам текстов Майка Йогансена как предпосылке для иссле-дований его творчества. В данном случае вопросы текста включают целый комплекс

Аннотации

текстологических проблем в исследовательском и эдиционном аспектах: выбор ос-новного и установление канонического текстов, творческая история и история тек-стов, доказательство и опровержение авторства, датировка, эдиционная практика и комментирование, текстология как источниковедческая база изучения жизни и твор-чества и основание для интерпретационных студий.

В главе «Литературоведческий анекдот» описаны случаи атрибуции и атетезы — до-казательства и опровержения авторства Йогансена, которые имели место в разное время. В главе «Патент на пролетарского поэта» речь идет о раннем периоде творче-ства писателя и о роли редактора, цензуры и автоцензуры в его ранних публикациях. На примере одного стихотворения продемонстрировано, как опечатки и вызванные ими разночтения порождают произвольные и безосновательные исследовательские интерпретации. В разделе «Рукописи — горят или не горят?» рассказано о судьбе ар-хива Йогансена, в частности о двух десятках уцелевших автографов.

В главе «“Вкусные слова” и “обсосанные звуки”» на основе текстологического анали-за стихов Йогансена раскрыта звукосемантическая природа его поэтики. Звуковые сближения он считал свидетельством смыслового сходства слов. Внимательная рабо-та над проявлением звукосмыслового потенциала слов зафиксирована в черновиках поэта. Именно на основе черновика «Путешествия доктора Леонардо...» в главе «Фор-мализм без формальдегида» определено влияние формализма в творчестве Йогансе-на. Эта повесть — попытка писателя использовать фабулу как мотивацию пейзажа, т. е. нарушить традиционные причинно-следственные связи в прозаическом произ-ведении.

В главе «Ad fontes!» собраны несколько интересных случаев из текстологических на-блюдений за творчеством Йогансена. Это разные редакции и варианты одного сти-хотворения, роль прописной и строчной буквы в именах собственных, авторская воля и редакторский или печатнический произвол, аллюзии и реминисценции в стихах поэта.

В заключительной главе «Лексикон прописных истин» намечены направления для дальнейших текстологических и интерпретационных исследований творчества Йо-гансена. Среди них прежде всего творческая история, изучение редакций и вариантов текстов, исследования эвристического типа, комментирование и связанная с ним ин-тертекстуальность, изучение биографии писателя, языка, образности, сюжета и архи-тектоники. Все это вместе составляет первую главу науки о Йогансене.Ключевые слова: Майк Йогансен, текстология, интерпретация, творческая история, история текста, атетеза, поэтика, формализм, комментирование.

Мыкола Сулыма, Богдан Цымбал. Краткие примечания — ни к чемуДатировка литературного памятника независимо от своих целей: или в результате атрибуции анонимного произведения, или с целью упорядочения произведений по хронологическому принципу, — всегда имеет одну очень важную составляющую — введение произведения в историко-литературный контекст эпохи, расширение его смыслового диапазона. Ошибочная датировка влечет за собой неправильное/непол-ное осмысление творчества писателя, ведь возможная причина или адресат исчеза-

Аннотации

ют с поля зрения исследователя, просто отсекаются неверной датировкой. Этот тезис авторы статьи иллюстрируют на примере стихотворения Максима Рыльского «Сонет» («Как это легко и просто, мой дорогой Андрей...»), которое из-за ошибочной датиров-ки оставался вырванным из литературного контекста эпохи.Ключевые слова: Максим Рыльский, датировка, комментирование

Сергей Билокинь. Две записи речи Андрея Малышко на похоронах Владимира Сосюры.Выступление А. Малышко на траурном митинге 965 года был нашумевшим событием из-за его национального пафоса, так нежелательного для партийной номенклатуры в Украине того времени. К счастью, это не повлекло серьезных последствий для высту-пающего, но содержание речи и реакция на нее предвещали ужесточение репрессий против украинских патриотов. С. Билокинь представляет два взаимодополняющих текста: запись надгробной речи, выявленную им в архиве СБУ, а также фрагмент из воспоминаний Владимира Пьянова об этом событии.Ключевые слова: инакомыслие, украинский патриотизм, конфликт идеологий, мемуары.

Неизвестные письма Константины Малицкой к Евгении Ярошин-ской. Вступительная статья, подготовка текстов и примечания Лидии КовалецВпервые печатаются девять писем за 9–93 гг., относящиеся к культурной жизни Галиции того времени. Кроме прочего, в письмах идет речь о наполнении детского журнала «Дзвинок» литературными материалами, об издании оригинальных и пере-водных произведений Е. Ярошинской отдельными книжками, о редакционной поли-тике журнала. Также затрагиваются вопросы гендерного равенства, идеологических преследований К. Малицкой из-за ее активной патриотической позиции. Кроме того, в письмах присутствуют выразительные штрихи, характеризующие реалии учитель-ского быта того времени.Ключевые слова: журнал «Дзвинок», детская литература, народный учитель.

Елена Леонтович. И возвращение с небытия, и неожиданная находкаРассказ Владимира Леонтовича «Неожиданное» сам автор считал утерянным. Произве-дение было напечатано в четырех номерах малоизвестной и недолговечной одесской газеты «Нові шляхи» («Новые пути») в 99 г., и после того на долгое время было забы-то. Усилиями потомков этого выдающегося человека и исследователей его творчества удалось разыскать уникальные, хоть и частично поврежденные, экземпляры газеты. Публикация возвращает в украинскую литературу оригинальное произведение, кото-рое кроме собственно художественных качеств имеет на редкость актуальную нынче центральную идею — патриотизм, жертвенность работы для своего народа.Ключевые слова: литературные произведения Владимира Леонтовича, републикация.

Аннотации

Из редакционного портфеля журнала «Життя й революція» (95–934). Вступительная статья, подготовка текста, комментарий Богдана ЦымбалаВпервые публикуются неизвестные стихотворения Кесаря Андрийчука, Тамары Бу-тович, Сергея Воскрекасенко, Любомира Дмитерко, Аркадия Добровольського, Ми-хаила Доленго, Михаила Дубовика, Ивана Калянника, Ивана Капустянского, Мелетия Кичуры, Сергея Кокота, Федора Малицкого, Клима Полищука, Николая Сайко, Сидора Сакидона, Агаты Турчинской, Марианны Хмарки, Нычыпора Щербины.Ключевые слова: поэзия 9–93-х годов, творческая история.

Татьяна Трофименко. «Книга специального предназначения» Ивана ДнипровскогоВпервые публикуется дневник Ивана Днипровского «Мария» (96) — ценный источник информации о писателе, его окружении и исторической эпохе, в которой ему довелось жить. В сопоставлении с другими документами и текстами дневник позволяет уточнить отдельные аспекты биографии автора, а также проследить историю творческих замыс-лов. В частности, среди проектов «большой прозы», которые так и не были реализованы, главное место занимает роман под названием «Мария» — масштабный замысел «книги специального предназначения» о поиске женщиной своего места в обществе.Ключевые слова: дневник, творческая история, биография.

Ярина Цымбал. Что волновало Хвылевого: переписка писателя с ки-евлянамиВпервые опубликовано и прокомментировано 6 писем Мыколы Хвылевого, адре-сованных Михаилу Могилянскому, Мыколе Зерову, Наталии Романович-Ткаченко и Наталии Ткаченко-Ходкевич. Переписка с киевлянами началось после визита харь-ковских писателей в Киев в конце 93 года, опубликованный здесь корпус писем ох-ватывает три последующих года. Хвылевой много пишет об общих проектах, в том числе об альманахе «Кварталы» (94), публикациях в журнале «Червоний шлях», в редакции которого он работал; о своих произведениях и книжках, уже увидевших мир и только готовящихся к печати; о событиях, предшествовавших литературной дискуссии и постепенно переросших в нее, в частности о выступлении Бориса Пиль-няка в Харькове, о статьях Михаила Могилянского и Мыколы Зерова, книжке Вале-рьяна Полищука, о партийной критике, высказывает в письмах собственную пози-цию. Писатель много рассуждает о собственном творчестве, рассказывает о нервной болезни, доверяет адресатам свои сомнения, делится разочарованиями и вместе с тем декларирует непоколебимую веру в свое дело. Письма Хвылевого к киевлянам в сопровождении историко-литературного комментария — ценный источник сведений о самом писателе, о литературном процессе 9-х годов, о его адресатах — Михаиле Могилянском и Наталии Романович-Ткаченко, а также о «третьих лицах», среди кото-рых Дмитро Тась, Павло Тычина и другие.Ключевые слова: частная переписка, Мыкола Хвылевой, Михаил Могилянский, Наталия Ро-манович-Ткаченко, украинский литературный процесс 9-х годов.

Аннотации

Татьяна Пилипчук. Пролетарское искусство, «Гарт» и Мыкола Хвы-левойВпервые публикуются тезисы Мыколы Хвылевого «Революция и искусство». Это ран-няя попытка писателя комплексно осмыслить культурологические процессы в Укра-ине после 97 года и наметить пути развития украинской пролетарской литературы. Тезисы содержат ценный материал для анализа эволюции литературно-критических взглядов Хвылевого, а также имеют важное значение для реконструкции процессов становления первых украинских литературных организаций 9-х годов, в частно-сти Союза пролетарских писателей «Гарт» и ВАПЛИТЕ, и начала литературной дис-куссии 95–98 годов.Ключевые слова: тенденциозность, искусство пролетарское, агитационное, пропагандист-ское, попутчики, Союз пролетарских писателей «Гарт».

Мыкола Хвыльовый. Рецензии. Подготовка текста и комментарий Богдана ЦымбалаОпубликованные три внутренние рецензии Мыколи Хвылевого периода его рабо-ты в издательстве «Червоный шлях» («Красный путь») — это не только дополнение к творческому наследию и биографии писателя. Рецензии также дают возможность уточнить издательскую историю рецензированных изданий, информируют о редак-торской работе Хвылевого.Ключевые слова: Михаил Драй-Хмара, Борис Антоненко-Давидович, Сава Божко, издатель-ство «Червоный шлях», издательская история.

Summary

Summary

Tetiana Tretiachenko. A story of a portrait of Mykhailo Drahomanov.The author bases her research on archives and establishes the true date (89) of the fa-mous picture of Mykhailo Drahomanov, that up to now has been dated approximately: “early 87s”. The scholar provides solid argumentation for the reason why there are cop-ies of this portrait, each with a different photographer’s name.Key words: original photo portrait, dating, biographistics.

Larysa Miroshnychenko. On preserving of Lesia Ukraiinka’s phonetic sys-tem in future publications of her works.The article deals with on of the most characteristic features of Lesia Ukraiinka’s phonet-ics, namely differentiation between soft and hard consonants before “i”. Her manuscripts illustrate this important feature of the system of Ukrainian vowels, that differs it from the Russian one, where consonants soften before “i” (in Russian alphabet “и”) automatically.

The modern orthoepic standards have made the Ukrainian 6-phoneme system identical to the Russian 5-phoneme system.Key words: characteristic features of the writer’s language, spelling, set of works.

Viktor Dudko. Sonet “Aux montagnes divines” by Jose Maria de Heredia in Pavlo Hrabovs’ky’s translation: commenting issues.The author probides solid proof that Pavlo Hrabovs’ky did not translate the sonet “Aux montagnes divines” by Jose Maria de Heredia using the original copy, but a Russian transla-tion made by Olga Chumina.Key words: translation, commenting.

Yaryna Tsymbal. The First Chapter of Yohansen LoreThe paper covers various issues of Mayk Yohansen’s writings, which should be addressed prior to any serious inquiry into his work. The issues include a wide range of problems of textual criticism, which reverberate through research and publication of the writer’s work: selection of the main version of text and detection of the canonical one, history of creation

Summary

and history of texts, proving and refutation of authorship, dating, editing practice and com-menting, textual criticism as the basis for criticism of sources on life and work and as the foundation for interpretive studies.

The chapter on “A Literary Anecdote” deals with various cases of attribution and athetesis, that is confirmation and refutation of Yohansen’s authorship. The chapter on “A Patent on the Proletarian Poet” addresses the early period of his work and relative importance of editor, censorship, and self-censorship in his early publications. An example of a poem demonstrates how typos and ensuing variant readings produce arbitrary and unfounded interpretations. The chapter on “Manuscripts — burn or not?” traces the history of Yo-hansen’s archive, and that of a score of surviving autographs in particular.

“‘Savory Words’ and ‘Gnawed Phones’” chapter starts from textual analysis of his poems to uncover the phone-semantic nature of his poetics. Yohansen treated phonetic convergence as indicative of semantic similarity of words. His drafts testify that he was painstakingly working to reveal phone-semantic potential of words. Another draft — that of the “Travels of Dr. Leonardo” — is examined in the chapter on “Formalism without Formaldehyde” to detect influences of Formalism on the work of Yohansen. In the novel the writer attempted to employ its plot as motivation for its scenery, thereby inversing conventional causal re-lationship of a prose work.

The “Ad fontes!” chapter presents several curiosities from textual criticism of Yohansen’s work. They include different versions and variants of a poem, importance of capital and small letter in proper nouns, author’s own will and editor or printer’s self-will, as well as allusions and reminiscences in the writer’s poems. The concluding chapter on “Lexicon of Common Truths” delineates lines of further inquiry of textual criticism and interpretation into the work of Mayk Yohansen. They include, above all, composition and publication his-tory, study of editions and variants of texts, heuristic type studies, commenting and ensu-ing intertextuality, and studies of biography, language, imagery, plot, and architectonics.Keywords: Mayk Yohansen, textual criticism, interpretation, composition and publication history, athetesis, poetics, formalism, commenting.

Mykola Sulyma, Bohdan Tsymbal. Scanty Notes — for no UseDating of a literary work regardless of its objectives — whether to attribute an anonymous work or to order works in chronological sequence — is always accompanied by an important and inevitable intention of embedding the work into the historical and literary context of its age and thereby extending the range of its meaning. Incorrect dating results in incor-rect and/or incomplete understanding of a writer’s works. In such a case the motive for or intended audience of the work are lost from the sight due to wrong chronology. The authors of the article illustrate this statement by Maksym Rylsky’s poem Sonnet (“How easy and simply it is, my dear Andriy…”), which had been uprooted from the context of its time because of incorrect dating.Key words: Maksym Rylskyi, dating, commenting.

Summary

Serhii Bilokin’. Two records of Andrii Malyshko’s speech at Volodymyr Sosiura’s funeralMalyshko’s speech at the funeral in 965 was a celebrated event because of its national pathos, that was not appreciated by the Party nomenclature in Ukraine in those times. Fortunately, the event did not have serious consequences for the speechmaker, but its con-tents and the reaction to it predicted escalation of repressions against Ukrainian patriots. S. Bilokin’ gives two texts that complement each other: the record of the speech found in the archives of SSSU (State Security Service of Ukraine) and an extract from Volodymyr Pianov’s memoirs about the event. Key words: dissidence, Ukrainian patriotism, ideology conflict, memoirs.

Kostiantyna Malyts’ka’s unknown letters to Evheniia Iaroshyns’ka: Pref-ace, Text Preparation, and Commentary by Lidia Kovalets’9 letters dated by 9–93 are published for the first time. They regard the cultural life of Galicia and Bukovyna of the era. The article deals with literary materials for the children’s magazine “Bell” (“Dzvinok”), publishing of books of Iaroshyns’ka’s works and translations, the journal’s policy. The letters also touch base about gender equality, ideological persecu-tions of Malyts’ka because of her active patriotic position. The letters help to illustrate a teacher’s life of that time.Key words: “Bell” magazine, children’s literature, people’s teacher.

Olena Leontovych. Coming back from oblivion and an unexpected discov-eryThe story “Unexpected” (“Nespodivane”) by Volodymyr Leontovych was believed to be lost by the author himself. The work was published in 4 issues of an unknown and short-living newspaper “New ways” (“Novi shliakhy”) in Odessa in 99, and was forgotten for a long period of time. Thanks to the endeavours of the writer’s descendants and scholars studying his works the newspaper was found in archives, though somewhat damaged. The publica-tion brings back Ukrainian literature the original work, that apart from its artistic value has a very up-to-date idea of patriotism, sacrificial work for one’s nation.Key words: Volodymyr Leontovych’s literary works, re-publishing.

Selected Works from the Manuscript Backlog of Literary Journal Life and Revolution (Zhyttya i Revolyutsiya): Preface, Text Preparation, and Commen-tary by Bohdan TsymbalThis chapter contains unpublished poems of Kesar Andriychuk, Tamara Butovych, Serhiy Voskrekasenko, Lubomyr Dmyterko, Arkadiy Dobrovolskyi, Mykhaylo Dolengo, Mykhaylo Dubovyk, Ivan Kalyannyk, Inan Kapustyanskyi, Meletiy Kichura, Serhiy Kokot, Fedir Malyt-skyi, Klym Polischuk, Mykola Sayko, Sydir Sakydon, Agata Turchynska, Marianna Khmarka, Nychypir Scherbyna.Key words: poetry of the 9–93s, composition and publication history.

Summary

Tetiana Trofymenko. “The Special Purpose Book” by Ivan DniprovskyThe diary “Maria” (96) by Ivan Dniprovsky is an essential source of information about the writer’s environment at a certain historical period that has been published for the first time. Compared to other documents this diary provides an opportunity to specify certain aspects of the author’s biography and to trace the history of his creative ideas. In particu-lar, among the «great fiction» projects that have not been implemented yet, “Maria” is a gorgeous project of “Special Purpose Books” series about a woman who finds her role in society.Keywords: diary, composition and publication history, biography.

Yaryna Tsymbal. Unsettling sights on Khvyliovyi’s mind: the writer’s correspondence with KyivansThis publication contains sixteen Mykola Khvyliovyi’s letters addressed to Mykhaylo Mo-hylyanskyi, Mykola Zerov, Nataliya Romanovych-Tkachenko, and Nataliya Tkachenko-Khodkevych, which are herein published and annotated for the first time. The correspond-ence with the Kyivans was initiated after the visit of Kharkiv writers to Kyiv in the late 93. The sixteen letters published herein cover three ensuing years. In these letters Khvyliovyi expatiates on joint projects, including the “Kvartaly” literary anthology (94) and publica-tions in the “Chervonyi Shlyakh” literary journal, which he edited as a member of editorial board; on his works and books, both already published and newly submitted; on events that preceded the literary discussion and gradually developed into it, particularly on Borys Pil’nyak’s speech in Kharkiv, on Mykhaylo Mohylyanskyi’s and Mykola Zerov’s articles, and on Valerian Polischuk’s book; on the party’s criticism and incidentally declares his own standpoint. He also discusses his own works in length, relates about his nervous disease, confides his doubts and disappointments, while stating his adamant faith in the cause he is devoted to. The annotated letters of Mykola Khvyliovyi to the Kyivans constitute a valu-able source of information about the writer himself, about the literary process of the 9s, about his correspondents (Mykhaylo Mohylyanskyi and Natalya Romanovych-Tkachenko), and about third parties, including Dmytro Tas’, Pavlo Tychyna and others.Keywords: private correspondence, Mykola Khvyliovyi, Mykhaylo Mohylyanskyi, Natalya Ro-manovych-Tkachenko, Ukrainian literary process in the 9s.

Tetiana Pylypchuk. Proletarian Art, the Association of Proletarian Writ-ers Hart (Tempering) and Mykola KhvylovyTheses Revolution and Art by Mykola Khvylovy is published here for the first time. This is the earliest attempt by the writer to fully reflect cultural processes in Ukraine after 97 and to outline ways for Ukrainian proletarian literature. The theses contain important materi-als for analysis of the evolution of Khvylovy’s literary criticism and allow to reconstruct the formation of Ukrainian literary groups of the 9s, including the Association of Pro-letarian Writers Hart (Tempering) and VAPLITE, the beginning of the 95–98 Literary Discussion.Keywords: tendentiousness, proletarian art, agitation art, propagandistic art, literary fellow travelers, the Association of Proletarian Writers Hart (Tempering).

Summary

Mykola Khvyliovyi. Reviews: Text Preparation, and Commentary by Boh-dan TsymbalMykola Khvylovyi’s three reviews, which are published here, were written during his em-ployment at the Chervonyi Shlyakh (The Red Way) publishing house. They do not only complement the understanding of his life and works, but also contain new information on the publishing history of the reviewed works and on his editorial activities.Keywords: Mykhaylo Drai-Khmara, Borys Antonenko-Davydovych, Sava Bozhko, Chervonyi Sh-lyakh publishing house, publishing history.

Наукове видання

Л і т е рат у р н е д ж е р е л о з н а в ст в о

Т е кстол о г і я

Т О М

V І І І

Художник Віталіна Лопухіна Верстка Денис Піорко

Покажчики Богдана ЦимбалаВідповідальний за випуск Микола Климчук

Видавництво «Laurus». Свідоцтво ДК № 44 від 3...

44, Київ, вул. Дубровицька, 8Телефон/факс: (44) 34-6-3

[email protected]

Livejournal: laurus_books Facebook: laurus.

Інші книжки видавництва: http://issuu.com/laurus_press

Documents

Спадщина. Том VIII