ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Кафедра вогневої та спеціальної фізичної підготовки

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

СПЕЦІАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ ОФІЦЕРІВ

ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ

СЛУЖБИ УКРАЇНИ

ЗБІРНИК МАТЕРІАЛІВ КРУГЛОГО СТОЛУ

(Київ, 24 травня 2018 року)

Київ – 2018

1

ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Кафедра вогневої та спеціальної фізичної підготовки

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

СПЕЦІАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ ОФІЦЕРІВ

ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ

СЛУЖБИ УКРАЇНИ

ЗБІРНИК МАТЕРІАЛІВ КРУГЛОГО СТОЛУ

(Київ, 24 травня 2018 року)

Київ – 2018

2

ББК Х621

А43

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту кримінально-

виконавчої служби «05» вересня 2018 року (протокол № 5).

А43

Шляхи підвищення ефективності спеціальної підготовки

офіцерів Державної кримінально-виконавчої служби України: зб. матеріалів круглого столу (Київ, 24 травня 2018 р.). – К.:

Інститут кримінально-виконавчої служби, 2018. – 110 с.

До збірника увійшли тези наукових та науково-педагогічних

працівників Інституту кримінально-виконавчої служби, Військового

інституту телекомунікацій та інформатизації, навчально-наукового

інституту № 3 Національної академії внутрішніх справ, Національної

академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (м. Львів),

Університету державної фіскальної служби України, Київського

національного університету будівництва і архітектури, Військового

інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

Управління фізичної культури і спорту МО України, курсантів Інституту

кримінально-виконавчої служби та Національної академії сухопутних

військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (м. Львів) з актуальних проблем

спеціальної підготовки офіцерів.

Матеріали подано в авторській редакції.

ББК Х621

© Інститут кримінально-виконавчої служби, 2018

3

ВИСТУПИ КРУГЛОГО СТОЛУ

Анікєєв Д. М.,

кандидат наук з фізичного

виховання і спорту,

доцент кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-

виконавчої служби

АНАЛІЗ СУЧАСНИХ ПІДХОДІВ ДО ПРОФІЛАКТИКИ

ПОРУШЕННЬ ПОСТАВИ У КУРСАНТІВ КРИМІНАЛЬНО-

ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Проблема фізичного виховання студентської молоді – одна з

найважливіших на сучасному етапі. У наш час проблема порушення

постави є однією з найбільш поширених і складних. За даними

спеціалістів, поширення порушень постави серед дітей, підлітків і молоді

досягає 80-90% [1, с. 40]. У першу чергу, це пов‘язано зі зниженням рівня

рухової активності й змінами в способі життя сучасної людини,

обумовленими науково-технічним прогресом.

Аналіз спеціальної літератури свідчить про те, що, на жаль, часто в

практиці фізичного виховання студентів діагностика зводиться до

фізичного тестування на початку і в кінці навчального року і носить лише

констатуючий характер. У той же час функціональні порушення опорно-

рухового апарату (ОРА) студентів найчастіше залишаються поза увагою

фахівців. Даному напрямку дослідження присвячено велику кількість

робіт: Г.А. Зайцевою (1992) розроблена і експериментально перевірена

система організаційно-методичних заходів по корекції і профілактиці

функціональних змін постави студентів в процесі фізичного виховання;

дослідження, проведені Л.І. Юмашевою (2007) дозволили обґрунтувати

технологію корекції порушень постави студентів музичного вузу в процесі

фізичного виховання на основі розроблених технічних пристроїв,

технологія корекції порушень просторової організації тіла студенток з

використанням засобів оздоровчого фітнесу розроблена і апробована

О.А. Мартинюк (2009); комплексна програма корекції порушень постави у

фронтальній площині у студенток гуманітарних вузів обґрунтована Д.

В. Ерденко (2009).

Разом з тим профілактиці порушень постави осіб юнацького віку в

сагітальній площині приділяється недостатньо уваги.

4

Постава – це навичка або система визначених умовних рухових

рефлексів, що забезпечує в статиці та динаміці правильне положення тіла у

просторі [2, с. 36]. У спеціальних медичних посібниках постава

визначається як звична поза людини, яка невимушено стоїть без активної

м'язової напруги. Морфологічно постава визначається як звична поза

людини, яка невимушено стоїть, яку він приймає без зайвої м'язової

напруги. З точки зору фізіології, постава - це навичка або система певних

рухових рефлексів, що забезпечує в статиці і динаміці правильне

положення тіла в просторі. У біомеханіці постава розглядається як

невимушена поза тіла людини, що знаходиться в ортоградному положенні,

що оцінюється з урахуванням геометрії мас тіла людини [3, с. 65]. У спорті

також існує поняття «технічна постава» - раціональне розташування ланок

тіла, розподіл м'язового тонусу, організація зорового контролю в типових

для даного виду спорту робочих положеннях, які передбачають найбільш

високу ефективність виконання рухових дій [4, с. 21].

Постава часто розглядається як статична. Проте, кожен день поза

постійно змінюється, щоб відповідати вимогам, що пред'являються до

кінетичного ланцюга. Змінені шаблони руху є результатом дисбалансу

м'язів, які можуть призвести до незвичайних напруг на суглоби. Це

впливає на суглоби і м'язи, які можуть викликати стрес тканини по всьому

тілу. Ці травми відомі як постуральні спотворення рухових шаблонів, які є

предиктивами м'язового дисбалансу [5 , с.119-120].

Говорячи про динамічну поставу необхідно визначити, яке положення

тіла в просторі є правильним. Останнім часом набуває популярність так

звана концепція нейтрального положення хребта [4, с. 21 ], згідно з якою

правильним є положення тіла, при якому зберігається нейтральна зона у

всіх сегментах хребта та більшості суглобів. Нейтральна зона – це

положення в межах розмаху рухів хребетного сегмента, при якому

навантаження на пасивні, кістково-зв'язкові структури мінімальна. Для

хребта в цілому нейтральна зона в нормі відносно мала. У нейтральній зоні

навантаження на міжхребцеві диски, м'язи і зв'язковий апарат

розподіляється рівномірно, що підвищує їх стійкість до механічних

навантажень [6 , с. 390].

Нейтральне положення хребта (НПХ) визначається як стан опорно-

рухового апарату, при якому зберігається нейтральна зона у всіх сегментах

хребта [7]. Теоретично в нейтральному положенні забезпечується

найбільш безпечне положення для суглобів хребта та міжхребцевих дисків.

Нейтральне положення хребта у дорослої людини нерозривно пов'язане з

нормальною кривизною його вигинів. У нормі у дорослої людини 4 вигину

в сагітальній площині: 2 лордози (шийний і поперековий) і 2 кіфози

(грудний і крижово-куприковий). Вигини істотно підвищують стійкість

хребта до осьових навантажень. Згідно Капанджі, в порівнянні з прямим

стовпом, стійкість якого до осьового навантаження умовно приймається за

5

1, резистентність стовпа з двома вигинами дорівнює 5, з трьома – 10 [7]. У

хребта 3 рухомих вигину і, в залежності від місця докладання зусиль,

здатність хребта протистояти зовнішнім зусиллям підвищується в 5 - 10

разів. По суті, вся концепція збереження НПХ при рухах і в стані спокою

заснована на оптимальному навантаженні на міжхребцеві диски.

Можливість м'язів підтримувати хребет також залежить від

положення хребта. У дослідженні McGill, Hughson & Parks (2000), зокрема,

показали, що тільки в нейтральному положенні у глибоких м'язів спини є

можливість підтримати хребет, особливо при високих навантаженнях.

Постава визначає здатність клубово-реберної і найдовшого м'язу захищати

хребет від високого зсувного зусилля. При нейтральному положенні кут

розташування волокон цих м'язів становить близько 45 градусів. Отже,

близько 70% м'язового зусилля компенсує зсуваючу силу. Зігнута спина

призводить до зменшення кута до 10 градусів, при якому зсувним

зусиллям протидіяти не вийде. Автори зробили висновок, що здатність

хребта протистояти навантаженням залежить від положення, а для

більшості спортсменів необхідно зберігати нейтральне положення [8, с.

53].

Збереження НПХ при виконанні багатьох вправ і навіть побутових

рухів вимагає на думку McGill поліпшення рухливості в тазостегнових

суглобах і зміцнення м'язів, що забезпечують в них рух [9, с. 171-205].

Автором запропоновано ряд вправ, що сприяють досягненню цієї мети.

Програма Стюарта Мак Гілла складається з 5-ти етапів:

1. Сформувати правильні шаблони руху, відкоригувати вправи.

2. Стабілізувати суглоби всього тіла, перш за все хребта.

3. Збільшити витривалість (локальну м‘язову витривалість м‘язів, що

стабілізують суглоби.

4. Збільшити силу

5. Збільшити потужність, швидкісні якості.

На сьогоднішній день мені відомо лише одне досить тривале

дослідження (Suni J, Rinne M, Natri A et al. 2006), що оцінює вплив вміння

стабілізувати хребет на болі в нижній частині спини і самооцінку здатності

виконувати роботу [10]. Цікаво, що програма була ефективною навіть не

дивлячись на дуже невелику частоту занять. McGill наголошує на

необхідності займатися набагато частіше (до кількох разів на день), але

короткими сесіями [9, с. 170]. Виходячи з цього варто наголосити на тому,

що самостійні заняття курсантів є вкрай необхідними.

Профілактика порушень статичної та динамічної постави в сагітальній

площині є вкрай важливим для зниження ймовірності виникнення у

майбутньому неспецифічних болів в нижній частині спини курсантів

кримінально-виконавчої служби. Порушення динамічноі постави можуть

призводити до дорсалгій через надмірне та нерівномірне навантаження на

пасивні тканини хребта.

6

Список використаних джерел

1. Колос Н.А. Коррекция нарушений осанки студентов с

использованием современных биомеханических и информационных

технологий // Педагогика, психология с медико-биологическими

проблемами физического воспитания и спорта. – 2009. – № 2. – С. 66-72.

2. Гулбани Раиса Шимхоновна, Коса Анастасия Александровна

Коррекция осанки студентов 18-19 лет путем укрепления «Мышечного

корсета» // ППМБПФВС. 2010. №5 С.40-42.

3. Гаврилова Надежда Михайловна, Бочкова Наталья Леонидовна

Профилактика и коррекция нарушений осанки на обязательных занятиях

физической культурой на отделении легкой атлетики // ППМБПФВС. 2010.

№ 1. – С.36-38.

4. КашубаВ. А. Биомеханика осанки /В. А. Кашуба. – К., 2003. –

248 с.

5. Струков С. Ф. Основы фитнес тренировки 2.0. / С. Ф. Струков, –

К., ООО «Креалайн», 2015, 503 с.

6. NASM Essentials of Personal Fitness Training: course manual/ editors

M.A.Clark, S.C.Lucett, R.J.Corm. - Philadelphia; Baltimore: Wolters Kiuwer:

Lippincott Williams & Wilkins, 2008. - 552 p.

7. Panjabi MM: The stabilizing system of the spine. Part II. Neutral zone

and instability hypothesis. J Spinal Disord 5:390–396, 1992.

8. Струков С. Ф. Нейтральное положение позвоночника

[Електронний ресурс] / Сергей Федорович Струков. – 2016. – Режим

доступу до ресурсу: http://fitness-pro.ru/biblioteka/neytralnoe-polozhenie-

pozvonochnika.html.

9. McGill S. Low Back Disorders, - 2nd edition, Human Kinetics, 2007. -

243 p.

10. McGill, S.M. Ultimate back fitness and performance, Backfitpro Inc.,

Waterloo, Canada, Fourth Edition, 2009.

11. Suni J, Rinne M, Natri A et al. 2006. Control of the lumbar neutral zone

decreases low back pain and improves self-evaluated work ability: a 12-month

randomized controlled study. Spine, 31(18): E611–E620.

7

Бірюков П. В.,

кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри загальної тактики

Військового інституту

телекомунікацій та інформатизації

ЗАСТОСУВАННЯ НОВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ У

ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТАХ

На сьогоднішній день у провідних країнах світу в сфері створення

новітньої зброї ведуться розробки та тривають випробування зразків

озброєння за трьома напрямками:

проект зброї на основі лазерного випромінювання, яка

застосовуватиметься для засліплення особового складу і техніки, знищення

живої сили та озброєння противника;

проект мікрохвильового випромінювання (неофіційна назва проекту

– «Смажені люди»), що діє за принципом роботи мікрохвильової печі. Як

вважають вчені-фахівці, під впливом променя температура шкірних

покривів людини підвищується, що змушує водні молекули під ними

активно рухатися. Така зброя (має назву CHAMP на амер. сленгові «чемпіон» та є абревіатурою повної назви: Counter-electronics High Power Microwave Advanced Missile Project) нагріватиме шкіру людини

до 130 градусів за 2 секунди і паралізуватиме дії особового складу (Рис. 1);

проект отруйних речовин (газів), аналогічних тим, що були

застосовані спецслужбами під час нещодавнього отруєння колишнього

військового розвідника ГРУ РФ Сергія Скрипаля та його доньки.

Рис. 1 Фазер – нова американська система мікрохвильової зброї

8

Групою дослідників із технологічного інституту Нью-Джерсі (New

Jersey Іnstіtute of Technology) разом з Американським центром з розробки

озброєнь (US Army‘s Armament Research and Development) проводяться

роботи зі створення військової техніки нового покоління, що може

змінювати колір у ході воєнних дій в залежності від зовнішнього

середовища. Це сприятиме її маскуванню на полі бою.

Також, тривають дослідження щодо нанесення на зразки військової

техніки та озброєння спеціального покриття, створеного з використанням

нанотехнологій. У випадку пошкодження покриття мікроскопічні

електронні механізми, відомі як наномашини, надсилатимуть екіпажу

сигнал. Це дозволить оперативно визначити проблемні місця та усувати

пошкодження під час ведення бою. Таке покриття подовжить ресурс

військової техніки та озброєння, зробить її менш уразливою від

механічного впливу і пошкоджень.

Високоточна зброя, сучасні зразки озброєння та військової техніки

побудовані на нових фізичних принципах. Так, наприклад, Пентагон

активно розробляє надзвукові літальні апарати, а також бомби, які

призначені для бомбардування з космосу лише на визначену ціль. Це

дозволить США завдавати удару по противнику з блискавичною

швидкістю (яка у 10 разів перевищує швидкість звуку) з розподілом

засобів ураження по визначених цілях.

Характеризуючи новітню зброю, не можливо оминути автоматизовані

ракетні комплекси та «інтелектуальні» ракети, які здатні автоматично

вибирати та розпізнавати зазначені цілі, визначати оптимальні траєкторії

польоту і підходити до цілі під найменш уразливим ракурсом. У 2012 році

ВПС та ВМС США придбали у компанії Raytheon 490 комплектів

переобладнаних моделей Maverick у варіант ракет з лазерним наведенням

AGM-65L/E2 Maverick Laser. Це озброєння успішно було застосовано

американськими військовими по рухомим цілям, а також у міських умовах

під час військового конфлікту в Іраку та Сирії (Рис. 2).

9

Рис. 2 Випробування ракет з лазерним наведенням AGM-65L/E2 Maverick Laser

Військові підрозділи провідних країн світу озброюються бойовими

засобами, керування яких здійснюється за допомогою космічних

супутників, вдосконалюються зразки безпілотної авіації, автоматизованої

військової техніки, застосовуються розвідувально-ударні комплекси,

дистанційно керовані засоби зі «штучним інтелектом». В умовах

триваючого збройного конфлікту, ведення збройної боротьби на Сході

України існує нагальна потреба в оснащенні підрозділів Збройних Сил

України сучасними засобами, зокрема: високоточною зброєю традиційного

типу та зразками озброєння, заснованими на новітніх принципах ураження

- спрямованої енергії, лазерною, пучковою та іншою зброєю.

10

Дубінченко Ю. М., молодший науковий співробітник

науково-дослідного центру

Військового інституту Київського

національного університету

імені Тараса Шевченка

Зонь В. В., кандидат педагогічних наук,

провідний науковий співробітник

науково-дослідного центру

Військового інституту Київського

національного університету

імені Тараса Шевченка

ДОСЛІДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВІЙСЬКОВО-СПОРТИВНОЇ

ГРИ «ХОРТИНГ-ПЛАСТ» ЯК ФОРМИ ФІЗИЧНОГО ТА

ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МАЙБУТНІХ

ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ УКРАЇІНИ

Актуальність статті. В освітньому просторі України, впродовж її

історії патріотичне, фізичне виховання, психологічна підготовка

підростаючого покоління найчастіше було пріоритетними напрямками у

організації виховних впливів з боку держави. Патріотичне і фізичне

виховання та психологічна підготовка майбутніх військовослужбовців є

комплексною програмою і являє собою системну і цілеспрямовану

діяльність органів державної влади й громадських організацій щодо

формування у майбутніх громадян високої патріотичної свідомості,

почуття вірності своїй Батьківщині, готовності до виконання

громадянського та конституційного обов‘язку щодо захисту інтересів

України. Складовою частиною патріотичного виховання є формування

особистості, спрямоване на створення різнобічної готовності людей до

військової служби як особливого виду державної служби. Воно

характеризується специфічною спрямованістю, ґрунтовним розумінням

молодою людиною своєї особистої ролі та місця в служіння Батьківщині,

високої особистої відповідальності за виконання вимог військової служби.

Останнім часом у процесі перебудов і реформувань українська

педагогічна практика перебувала під впливом різних західних течій,

ринкових відносин, капіталізації суспільства, інших глобальних змін.

Внаслідок чого в сучасному суспільстві надто мало уваги приділяється

патріотичному та фізичному вихованню, психологічній підготовці.

Наслідками цього є небажання молоді служити в лавах силових структур

України. Натомість, розроблена Е.Єрьоменко Національної військово-

спортивної гри «Хортинг-Пласт» (2015р.) сприяє підготовці майбутніх

11

військовослужбовців до служби в силових структурах та розвиває почуття

патріотизму [1-3].

Мета статті – дослідити Національну військово-спортивну гру

«Хортинг-Пласт» як форму фізичного та сучасну альтернативу

патріотичного виховання підростаючого покоління.

Виклад основного матеріалу дослідження та його обґрунтування.

Національна військово-спортивна гра «Хортинг-Пласт» – вид ігрової

діяльності військово-спортивного спрямування, в процесі якої

використовується та збагачується накопичений молоддю життєвий досвід,

поглиблюються знання про військову службу, загальну дисципліну,

уявлення про навколишній світ, формуються змагальні спортивні навички,

необхідні майбутнім військовослужбовцям для успішної фахової

діяльності, виховуються бажані вольові якості й організаторські здібності.

Потреба у іграх пояснюється віковими особливостями людини

здобувати досвід діяльності в змагальних умовах, прагненням до активної

практичної діяльності, пізнання навколишнього світу, участі в житті

суспільства. Гра «Хортинг-Пласт» – це один з різновидів військово-

патріотичної гри. Вона є історично сформованим засобом військово-

патріотичного виховання громадян України. Військово-спортивній грі

притаманні основні риси будь-якої гри: пізнавальний характер і

різноманітність ігрових мотивів, цілей, активності дій, висока емоційність,

життєрадісність. Але, разом з тим, гра має свої характерні ознаки і

особливості. До них доцільно, насамперед, віднести: наявність елементів

героїки та військово-бойової романтики (створюючи в своїй уяві картину

бойових дій, учасники гри неодмінно сприймають і себе в якості героїв

минулих битв, які захищали рідну землю, своїх близьких, прагнуть бути

гідними слави Героїв); яскраво виражену військово-прикладну

спрямованість знань і дій під час гри (вирішення тактичних завдань,

пересування загонів у чіткому строю, орієнтування на місцевості за

різними ознаками та орієнтирами, вирішення завдань щодо визначення

відстані різноманітними способами, ведення розвідки та збір інформації,

наступ на позиції супротивника, облаштування засідок, підготовка та

ведення оборонного бою, застосування прихованого та швидкого

пересування, маневру на місцевості, подолання різноманітних природних

та штучних перешкод, що передбачені або раптово виникають на шляху до

визначеної мети тощо); можливість широко застосовувати в процесі гри

різноманітне військове, спортивне та туристичне (військове) спорядження,

обладнання (компаси, біноклі, топографічні карти та схеми), різноманітні

засоби сигналізації та умовні знаки, макети зброї (знарядь, кулеметів,

автоматів, пістолетів тощо), навчальну зброю, протигази, імітаційні засоби

(холості набої, вибухові пакети, димові шашки та гранати, сигнальні

ракети тощо); у військово-спортивній грі «Хортинг-Пласт» діяльністю

команди, або окремих учасників керує командир. Він віддає накази

12

підлеглим, ставить перед ними завдання, планує та організовує і

забезпечує їхнє виконання (визначає час виконання). Під дією сили

авторитету і впливом командира, його наказ для учасників виглядає як

необхідна загальновизнана вимога, яка беззаперечно повинна бути

виконана будь-ким з підлеглих; важливою особливістю військово-

спортивної гри «Хортинг-Пласт» на місцевості є й те, що досягнення мети

а ній відбувається в специфічних умовах, де у спрощених умовах

відображено характер військових навчань (бойових дій). Виконуючи свої

обов‘язки під час гри, учасник змушений постійно подумки передбачати

можливий хід і наслідки своїх дій, порівнюючи їх з тим, що було задумано,

стежити за обстановкою, контролювати свою особисту поведінку стосовно

товаришів по команді, різноманітні вправи, які виконуються під час гри

(ходьба, біг, стрибки, метання гранат, спостереження, орієнтування,

тактична медицина, навички похідного життя та самозабезпечення,

стройові вправи тощо) є по духу спортивними та проводяться, зазвичай, у

змагальній формі й конкурентній боротьбі, що особливо приваблює

молодь [1-3].

Таким чином, розглядаючи сутність та мету Національної військово-

спортивної гри «Хортинг-Пласт», доцільно виходити зі загального

уявлення про гру, як історично утворений вид діяльності для молоді, що

полягає у відтворенні дій дорослих і формалізованих взаємин між ними та

спрямований на пізнання предметної та соціальної діяльності, як одного із

засобів патріотичного, фізичного, розумового та морального виховання,

психологічної підготовки підростаючого покоління. У даній грі в

зрозумілій, для учасників, формі відображаються соціальні відносини

українських воїнів і у спрощеному вигляді досліджується обстановка, яка є

характерною для військових навчань (бойових дій). У цьому полягає

провідна функція гри «Хортинг-Пласт» щодо військово-патріотичного

виховання та витоки зацікавлення молоддю цією грою, усвідомленого та

творчого ставлення до неї учасників, суддів і педагогів.

Виховання майбутніх військовослужбовців засобами військово-

спортивної гри «Хортинг-Пласт» являє собою систематичну та

цілеспрямовану діяльність засновників і керівників гри, органів державної

влади й громадських організацій щодо формування в учасників гри високої

патріотичної свідомості, почуття вірності своїй Батьківщині, готовності до

виконання громадянського обов‘язку щодо захисту інтересів України.

Одним із пріоритетних напрямків виховної роботи, що проводить

керівництво гри, є патріотичне та фізичне виховання та психологічна

підготовка молоді. Культурно-масові заходи проводяться в рекреаціях і

навчальних аудиторіях навчальних закладів, на місцевості, де розміщена

державна символіка України, емблеми Збройних Сил України та інших

силових структур й атрибутика військово-спортивної гри «Хортинг-

Пласт». При проведенні різних видів практичних занять, під час

13

проведення етапів гри молодь також користується державною символікою

та краєзнавчими матеріалами про Україну та її окремих районів

(проведення гри) і таким чином прищеплюється учням любов до

Батьківщини, надаються географічні (топогеодезичні) і історичні знання

про даний регіон.

У військово-спортивної гри «Хортинг-Пласт» є свої традиції, які

щорічно підтримуються: вшанування ветеранів війни та праці, сімей та

місць поховань загиблих Героїв, підтримка дітей загиблих під час

антитерористичної операції; святкування Дня фізичної культури і спорту;

вшанування днів військової та козацької слави України; привітання

військовослужбовців з Днем захисника Вітчизни; вшанування Дня

незалежності України та Дня конституції України; участь у мітингах,

присвячених покладанню вінків до пам‘ятників загиблим воїнам [1, с.24-

30].

Провідною формою виховання є участь майбутніх

військовослужбовців у районних і обласних етапах, а також фінальній

частині військово-спортивної гри «Хортинг-Пласт» та конкурсах: на рівні

району студентам доцільно регулярно брати участь у конкурсі військово-

спортивної гри «Хортинг-Пласт» - «Військовий фахівець року», «Захисник

Вітчизни», за планом гри брати участь у багатоденних таборах

всеукраїнського масштабу на військових полігонах силових структур

України.

Гра «Хортинг-Пласт» соціально та щільно пов‘язана з військовою

працею, навчанням та життєдіяльністю майбутнього військовослужбовця.

Цей важливий постулат наукової теорії даної гри надає нам можливість

проаналізувати питання щодо її виховних можливостей. У військово-

спортивній грі, певним чином, відображається реальна праця учасників

антитерористичної операції (АТО) та операції об‘єднаних сил (ООС) –

дійсних захисників Батьківщини. Зв‘язок гри з військовою працею

позитивно впливає на її роль у військово-патріотичному вихованні. Гра не

має безпосереднього відношення до військової мети, як до специфічної

діяльності реального військовослужбовця, але вона має вплив

опосередкований: привчає учасників гри до таких фізичних і

психологічних навантажень, специфічних умов життєдіяльності, що

відповідають даній діяльності. Як майбутній військовий поводиться під

час гри, так само буде й під час виконання службових обов‘язків. Виховна

роль військово-спортивної гри «Хортинг-Пласт» підвищується завдяки

тому, що учасники зі значним захопленням ставляться до неї, змагаються

завзято. Дослідження показали, що провідними мотивами, що збуджують

інтерес у учасників до даної гри, є такі:

- по-перше, бажання задовольнити власне прагнення до героїчних

вчинків, довести власний рівень «дорослості» та самодостатності,

самостійності в ухваленні та виконанні рішень, можливості перевірити

14

власні сили та можливості проявити позитивні особисті якості, частково

реалізувати соціальні амбіції, здобути певну роль в колективі, досягти

самоствердження;

- по-друге, прагнення до здобуття певних початкових військових знань

та вмінь та напрацювання навичок під час дій на місцевості, а також

розвинути у себе низки морально-вольових якостей, необхідних для

активної подальшої життєдіяльності щодо захисту інтересів Батьківщини;

- по-третє, довести старшому поколінню, які знаходяться поруч

(батькам, наставникам), що їхній приклад життєдіяльності не марний –

нащадки надалі здатні всього досягати самостійно, чинити правильний

вибір і позитивно діяти.

Учасники гри, які беруть участь у змаганнях не вперше, реально

переконані, що в процесі «Хортинг-Пласту» у них формуються численні

корисні якості, необхідні для їхньої майбутньої діяльності. Це є одним з

важливих моментів, що приваблює інтерес до гри. На ставлення учасників

до гри значною мірою впливає методика її проведення, можливість

здійснення пізнавальної діяльності, наявність сильних та яскравих

емоційних переживань, бажання і можливість долати перешкоди на шляху

до мети, наявність захоплюючих конкурсів, рівень особистого ставлення

до гри інструкторів, вихователів і керівників, присутніх почесних гостей

«КІБОРГІВ ДАП».

Дослідження показало, що під час військово-спортивної гри

«Хортинг-Пласт» умови життєдіяльності викликають в учасників високий

емоційний відгук, активізують патріотичні почуття: любов до

Батьківщини, героїчного минулого та сьогодення, військових структур

України. Під час гри формуються відчуття обов‘язку та відповідальність за

слово і справу перед командою. Свої обов‘язки неможливо передоручити

іншому учаснику, а успішне їх виконання – викликає схвалення та

породжує у людей відчуття задоволення та спільної радості за перемогу.

Залучаючи молодь до виготовлення макетів навчально-матеріальної

бази (смуг перешкод, макетів зброї, спортивних майданчиків), необхідних

для забезпечення гри, ми формуємо у майбутніх військовослужбовців

працьовитості, наполегливості у досягненні спільної мети, долаючи різні

перешкоди на шляху проявляючи кмітливість та військову хитрість,

молодь привчається цінувати наслідки спільної праці, дбайливо

піклуватися про спільне майно.

Гра «Хортинг-Пласт» -- практичний вид діяльності, коли учасник

постійно знаходиться в умовах, які вимагають миттєвої реакції, швидкого і

правильного (обґрунтованого) мислення. Це спонукає його спиратися на

спільний досвід та знання (особисті та командні), мобілізувати уміння з

метою напрацювань навичок. Визначені завдання концентрують зусилля

гравців, спрямовують їхню думку виключно на одну мету – здобуття

перемоги над супротивником.

15

Стикаючись із тактичним мисленням команди супротивника, гравці

усвідомлюють необхідність виявляти військову хитрість, яка ґрунтується

саме на нестандартності мислення. З будь-якою подальшою грою

напрацьовуються нові мисленнєві схеми варіантів дій. При вирішенні

завдань під час гри все частіше ухвалюються більш правильні й

обґрунтовані рішення, учасники виявляють усе більше ознак кмітливості й

поміркованості, покращується логіка і військова хитрість. У більшості ігор

на полігоні, що вже були проведені, учасники здобували знання,

напрацьовували уміння та навички в маскуванні, адаптації до природи.

Доцільно також зазначити, що військово-спортивна гра «Хортинг-

Пласт» позитивно впливає на засвоєння учасниками не лише вимог та умов

гри, але й програм навчальних предметів. Під час гри удосконалюється

рівень знань з багатьох природничих наук. Виховні бесіди з військово-

патріотичної тематики, що проводяться на привалах (під час гри),

допомагають учасникам більш ґрунтовно осмислити героїчні сторінки

історії України.

Нажаль, заняття з фізичної культури та спорту у вищих навчальних

закладах сприймається як не провідне (хоча є цілком зрозумілим, що

здорова людина досягне більшого в житті), що має підпорядковане

значення стосовно до ведучих дисциплін: математики, фізики і хімії тощо.

Підпадаючи під несприятливий вплив науково-педагогічних працівників,

та небажаючи «паритися та напружуватися» студенти зрікають себе на

гіподинамію та хвороби. Та й батьки, часом не маючи бажання «паритися

та напружуватися» надають своїм дітям негативний взірець до

наслідування «диванного активіста-патріота». Але таки час настав, на

п‘ятому році війни, усвідомити роль фізичної культури і спорту не лише у

фізичному і розумовому розвитку нашої молоді, це можливість виховати

військовослужбовців, які не загинуть під час першого бою, а виживуть і

будуть здатні (спроможні) краще і швидше супротивника виконувати

бойові завдання Батьківщини. За методиками гри «Хортинг-Пласт» молодь

поступово призвичаюється до здорового способу життя, а згодом і звикає

до необхідності щоденних тренувань за-для нормального самопочуття.

Будь-який активний гравець «Хортинг-Пласт» традиційно вважає, що

мета фізичного виховання полягає у розвитку фізичних якостей людини, у

зміцненні її здоров‘я. І ця думка є цілком слушною з педагогічної та

медичної точок зору. На обґрунтування цієї думки, можливо поглянути на

цю проблему з точки зору психологічної підготовки. Такий підхід

дозволить збагатити загальновизнане уявлення про призначення та

наслідки навчальних занять з фізичної культури та спорту, тренувань для

покращення рівня здоров‘я свого особистого зокрема, та молоді взагалі

(хто себе такою вважає).

З цієї точки зору виявляється, що розвиток фізичних якостей

учасників гри «Хортинг-Пласт» -- це зовнішній результат фізичного

16

виховання особистості громадянина, який здатен захищати Батьківщину.

Однак існує ще й не менш важливий внутрішній фактор -- психологічна

готовність, існування якої в практиці фізичної культури та спорту ще не

повною мірою всіма усвідомлена, а тому цілеспрямована педагогічна

діяльність спрямована більше на виживання самих науково-педагогічних

працівників (а створення умов формування психологічної готовності до

життєдіяльності у студентів, в переважній більшості випадків, --

відсутнє).Загальновизнане уявлення про те, що гра «Хортинг-Пласт»,

переважним чином, повинна бути спрямованою на розвиток фізичних

якостей молоді (сили, швидкості, витривалості, рішучості тощо) і

досягнення лише оздоровчого ефекту, значною мірою мінімізує сам сенс

цього поняття. При цьому на другий план відводиться низка компонентів,

без яких неможливо досягти справжньої фізичної підготовленості учасника

гри, як майбутнього захисника Вітчизни. До них відносяться: виховання

естетичного ставлення до гри «Хортинг-Пласт», знання і дотримання

правил гігієни, вміння контролювати свій фізіологічний стан, набуття і

володіння прийомами і методами відновлення сил, володіння прийомами

нападу та захисту, потреба у зміцненні свого особистого здоров‘я та

небайдужого ставлення до рідних та близьких, і, як наслідок, наявність

стійкого інтересу і прагнення до самостійних занять фізичними вправами

не лише під час підготовки до гри або змагань, а постійні тренування –

сенс існування. Серед цих компонентів особливо доцільно виділити

культуру виконання рухів і оволодіння будь-якою новою руховою дією. З

нашої точки зору, формування і розвиток психологічних механізмів цього

компонента має становити одну з провідних психолого-педагогічних

завдань гри «Хортинг-Пласт».

Зупинимось на двох психологічних аспектах фізичного виховання і

спорту. Перший відображає активізуючий вплив гри «Хортинг-Пласт» на

динаміку різних психічних процесів людини, а другий – пов'язаний з

формуванням психологічних основ рухового розвитку, зокрема з

розвитком психо-моторики. У цьому аспекті фізичне виховання і спорт

спрямовані на підготовку рухової сфери молоді до оволодіння новими

руховими навичками для майбутньої трудової діяльності, що в певній мірі

реалізується при проведенні військово-спортивної гри «Хортинг-Пласт».

Однак з метою підвищення ефективності гри в процесі її проведення

необхідно здійснювати більш цілеспрямований і усвідомлений контроль за

психомоторним розвитком молоді. Розглянемо більш детально перший

психологічний аспект фізичного виховання засобами гри «Хортинг-

Пласт». Добре відомим є факт, яка важлива роль надається руховій

активності в створенні сприятливих умов для здійснення психічної

діяльності в житті людини. Вона виступає як засіб зняття негативних

емоційних впливів і розумового стомлення (вигорання), і в силу цього – як

фактор стимуляції інтелектуальної діяльності. У результаті гри при

17

виконанні фізичних вправ у людей поліпшується мозковий кругообіг,

активізуються психічні процеси, що забезпечує прискорення сприйняття,

опрацювання та відтворення інформації, прийняття р\правильного рішення

та логічну постановку завдання на його виконання. Є наявними доведенні

наукові факти про те, що під впливом фізичних вправ збільшується обсяг

пам‘яті, підвищується стійкість уваги, прискорюється вирішення

інтелектуальних завдань, прискорюються зорово-рухові реакції. Доцільно

зазначити, що, незважаючи на своє особисте значення, активізація

психічних процесів не входить до числа завдань, які висуваються

різноманітними теоріями фізичного виховання. Але вона є особливо

важливою для гри «Хортинг-Пласт» зокрема, де часто спостерігається

розумова перевтома у студентів, і для захисників України на п‘ятому році

війни взагалі. Тому активізація психічних процесів і підготовка нервової

системи майбутніх військовослужбовців до активного функціонування у

процесі гри є, безумовно, провідним завданням. Доцільно зазначити, що за

аналітичними даними при підведенні результатів усіх проведених ігор на

теренах України, а також даними наукових досліджень, показники

психічних процесів вивчалися до і після виконання фізичних вправ. Аналіз

гри «Хортинг-Пласт» виявляється в порівняльному вивченні особливостей

протікання психічних процесів після фізичного навантаження і після

розумової роботи. Саме з цією метою і досліджується продуктивність

виконання найпростішої розумової діяльності (за показниками виконання

коректурної проби) у молоді після участі у військово-спортивній грі

«Хортинг-Пласт». Було виявлено, що після усіх завдань гри число

правильно визначених учасниками відповідей на запитання тесту

збільшилося приблизно вдвічі. Разом з тим було визначено специфічний

вплив гри «Хортинг-Пласт» на протікання розумових процесів. Так, при

однаковому вихідному рівні до початку змагань, після гри на полігоні

розумова діяльність учасників протікала більш активно, ніж під час

навчального процесу у аудиторіях закладів освіти, зростала точність

виконання завдання, швидкість розумової діяльності [1; 3].

Таким чином, наведені результати відносяться до числа отриманих

даних різними дослідниками, за допомогою різних методик, а свідчать про

те, що під впливом гри «Хортинг-Пласт» відбувається активація психічних

процесів, що позитивно позначається на здійсненні розумової діяльності

молоді вцілому.

У зв‘язку з цим мають значний практичний інтерес і результати

вивчення особливостей протікання психічних процесів у студентів, які

звільнені від занять з фізичного виховання та спорту, але брали участь у

грі «Хортинг-Пласт» з помірним навантаженням, а саме тих, хто не був

присутній на грі, а спостерігав на «своєю командою», взагалі не цікавився

грою. Показники розумової діяльності мають ґрунтовну різницю. Таким

чином, навіть за умови присутності на грі та спостереження за тими, хто

18

бере участь у грі, активізує психічну діяльність людей, а на «диванний

планктон» діє лише правило «лежачого не б‘ють». Аналогічний вплив на

процеси уваги знайдено у звільнених від занять з фізичної культури та

спорту кадетів військових ліцеїв, хоча таких значно менше, зважаючи на

військово-професійну спрямованість навчально-виховного процесу та

якісний медико- психологічний добір ліцеїстів. Така загальна

закономірність впливу гри «Хортинг-Пласт» на активізацію розумової

діяльності майбутніх військовослужбовців.

Але, є низка даних, які свідчать про те, що досягнення такого

позитивного впливу вимагає диференційованого використання фізичних

вправ, які розрізняються за видами і тривалістю виконання, а також обліку

індивідуально-типологічних особливостей гравців та рівня їхньої фізичної

підготовленості. Так, експериментально встановлено, що тривалість

ускладненого бігу зі стрибками по місцевості полігону з перешкодами

(тропа розвідника) є безпосередньо пов‘язана з обсягом короткотермінової

пам‘яті: чим тривалішим є біг, тим більшим є обсяг пам‘яті. При

виконання учасниками гри стрибків через перешкоди спостерігається

зворотне: стрибки протягом від 20 до 40 секунд здійснюють значний

негативний вплив на процеси короткотермінового запам‘ятовування. Крім

того, один і той самий вид вправ, що виконуються протягом різних

періодів часу, може по-різному впливати на процеси пам‘яті. Наприклад,

вправи з перетягування линви (у грі «Хортинг-Пласт» команда на команду)

протягом 20-30 секунд позитивно позначається на збільшенні обсягу

короткочасної пам‘яті, проте через 50 секунд після початку цієї вправи

показники пам‘яті погіршуються і стають значно нижчими за вихідні.

Відносно процесів уваги наголошується, що їхні показники помітно

знижуються внаслідок виконання стрибків або простого бігу перед самим

початком занять з інших етапів гри. Але вправи з перетягування або

підтягування, що виконується протягом не більше ніж 40 секунд, або

нетривалі за часом (протягом 2 хв.) вільні вправи можуть сприяти

активізації уваги.

Конкретні результати н\були нами отримані у при вивченні динаміки

процесів уваги під впливом гри «Хортинг-Пласт» різного характеру та

інтенсивності. Виявилося, що найбільш сприятливий вплив на активізацію

процесів уваги здійснили ігри з середнім обсягом рухової активності

(військові естафети, рухливі ігри, парні вправи тощо), найнесприятливіші –

інтенсивні (біг на повну силу на 100м, 200м, 400м, 800м, 1000м, 3000м,

5000м, 10000м). Проміжне положення зайняли варіанти гри «Хортинг-

Пласт» з низькою інтенсивністю і емоційністю вправ6 виконання

стройових вправ, метання гранати, повторювання елементів техніки

хортингу, стрибки у висоту, кидання м‘яча, заняття на гімнастичних

снарядах. Протягом проведення таких ігор учасники певний час

перебувають без дії, очікуючи своєї черги. Аналогічні дані, що свідчать

19

про диференційований вплив фізичного навантаження на розумову

працездатність і увагу, оперативне мислення, обсяг опрацьованої

інформації, отримані на спортсменах хортингу, які займаються за

посиленою програмою у спортивних школах та школах вищої спортивної

майстерності [1; 3].

Таким чином, завдання активізації психічних процесів і підвищення

розумової працездатності засобами гри «Хортинг-Пласт», зокрема за

допомогою фізичних вправ, з нашої точки зору, є одним із психологічних

завдань науково-педагогічного працівника та тренера-інструктора

військово-спортивного спрямування. Інший психологічний аспект гри

полягає в тому, що вона повинна бути спрямованою на руховий розвиток

особистості спортсмена. Для того, щоб бути фізично розвинутим, ще

недостатньо усе своє життя займатися фізичним вдосконаленням.

Абсолютно необхідним є наявність досить розвинутої системи психічних

процесів, що дозволяє не лише точно контролювати свої рухи і керувати

ними, а й дає можливість творчого прояву в руховій діяльності. А це є

можливим тоді, коли спортсмен опанував прийоми аналізу своїх особистих

м‘язових відчуттів і контролю за виконанням рухових дій.

Впродовж гри «Хортинг-Пласт» принципово важливого значення

набуває те, що для розвитку рухової діяльності доцільно використовувати

ті ж прийоми, що і для розумового розвитку, а саме прийоми

диференціювання відчуттів за часом і рівню прояву, а також порівняння їх.

Таким чином, руховий розвиток спортсмена у його психологічному аспекті

щільно пов'язаний із певним рівнем розумового розвитку, що проявляється

в певному рівні розвитку процесів аналізу і порівняння.

Висновки. Національна військово-спортивна гра «Хортинг-Пласт» --

це гра сміливих, спритних і дружніх, школа справжніх патріотів України.

Переможців такої потужної гри недаремно можливо вітати з успішним

виступом. Наразі для успіху в грі спортсмени повинні проявити характер і

волю до перемоги. Вони повинні рухатися лише вперед, досягати успіху і

завжди досягати визначеної мети. Майбутнє України за цілеспрямованими

і витривалими, як переможці і призери гри «Хортинг-Пласт». У повній мірі

можливо висловити щире вітання всім, хто займається в наш час

підготовкою справжніх захисників Батьківщини.

Перспективи подальшого дослідження. Подальші пошуки будуть

присвячені широкому проведенню гри «Хортинг-Пласт» як взірцевої

форми різнобічної підготовки військовослужбовців для силових структур

України.

Список використаних джерел

1. Єрьоменко Е. Хортинг – Національний вид спорту України: метод.

посіб. / У.Єрьоменко. – К.: Паливода А.В., 2014. – 1064 с.

20

2. Михальченко Д.Г. «Портинг-Пласт»: Навчальна програма

факультативу (гуртка). 4 роки навчання / Д.Г.Михальтенко, А.В.Ліцман. –

К.: Паливода А.В., 2015. – 205 с.

Калениченко Р. А.,

кандидат психологічних наук,

доцент, професор кафедри психології

та соціології Національного

університету державної фіскальної

служби України,

полковник запасу ЗС України

Мустафаєв Г. Ю.,

кандидат психологічних наук,

доцент, професор кафедри психології

та соціології Національного

Університету державної фіскальної

служби України

ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ ПЕРШОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ

ДОПОМОГИ В ЕКСТРЕНИХ І КРИЗОВИХ СИТУАЦІЯХ

Розв‘язання проблем із психотравмою полягає не тільки у розвитку в

Україні системи соціального захисту, якісної мережі закладів, що

опікуються питаннями охорони психічного здоров‘я та навчанням фахівців

методам діагностики і психокорекції, але й у широкій роботі в суспільстві

над зміною вкорінених стереотипів. Людям важливо більше знати про

психологічну травму, посттравматичний синдром і шляхи надання першої

допомоги, бо, на жаль, травма є частиною життя.

Ситуації гострого стресу не проходять безслідно для психіки людини.

У співробітника, який перебував в ситуації, яка загрожувала його життю,

або життю його товаришів, який бачив поранення або смерть людей

поблизу себе, понівечені трупи, страждання, може розвиватися ряд

хворобливих симптомів: порушення і розлади сну; нічні кошмари;

нав‘язливі спогади; флеш-беки (мимовільні реакції); підвищений контроль

навколишнього простору; перенапруги тіла, м‘язові затиски; почуття

провини і т.і.

Невдалі спроби самостійно впоратися з перерахованими симптомами

часто призводять до відокремлення і замкнутості співробітників,

підвищення їх конфліктності, появи і загострення психосоматичних

захворювань, алкоголізації, у крайніх випадках – до суїцидальних спроб.

Все це дуже негативно впливає на психологічний клімат в колективі,

загострює міжособистісні відносини, призводить до конфліктних ситуацій,

знижує боєздатність підрозділу в цілому.

21

Для мінімізації наслідків стресових ситуацій необхідно дотримання

усіма членами групи (підрозділу) найпростіших правил:

1. У ситуаціях підвищеного ризику найсуворіше повинен

дотримуватися принцип єдиноначальності. При відсутності командира

завжди повинен чітко бути призначений співробітник, що його заміщає,

розпорядження якого набувають чинності наказу командира. У кожній

команді повинен призначатися старший.

2. Наказ командира (особливо в ситуаціях підвищеного ризику) –

закон для підлеглого. Будь-який наказ має виконуватися беззаперечно,

точно і в строк. Це звільняє будь-якого виконавця від роздумів і сумнівів

щодо поводу відданого наказу, а це в умовах екстремальної ситуації –

застава негайної дії і, часто, виживання.

3. Командир повинен бути головним авторитетом в своєму підрозділі,

йому необхідно всіляко підтримувати в підрозділі рівні, дружні відносини

між співробітниками, не допускати поділу на різні угруповання, виділення

«ізгоїв», залучати на свій бік «тіньових лідерів», які за авторитетом

співвідносяться з авторитетом командира.

4. При виникненні критичної ситуації командир зобов‘язаний діяти

без коливань і невпевненості, тільки його рішучі дії є запорукою

мінімізації психологічної травми, яку може отримати особовий склад

підрозділу.

5. Після завершення критичної ситуації командир повинен

організувати розбір дій співробітників, залучаючи до цього всіх членів

підрозділу. При проведенні даного розбору доцільно крім розгляду

тактичної правильності дій співробітників дати кожному висловитися за

наступними пунктами:

- Спостереження ( «Я побачив ..., почув ...»);

- Думки ( «Я подумав ..., згадав ...»);

- Почуття ( «Я відчув ..., відчув ...»);

- Дії.

При цьому підтримувати атмосферу доброзичливості, дати

висловитися всім, уникати критичних зауважень і звинувачень один

одного. Зробити загальні раціональні висновки з подій. Ні в якому разі не

шукати винних, не звинувачувати прилюдно кого-небудь в події. Все

оргвисновки робити наодинці з тим, щодо кого вони робляться.

6. Не звинувачувати людей, які в критичній ситуації діяли

неадекватно. Це може трапитися з кожним.

7. Морально підтримувати та підбадьорювати один одного.

8. Спостерігати один за одним і при прояві постстрессових симптомів

коректно надавати посильну допомогу.

Порада 1: «При нав’язливих спогадах, розладах сну і нічних

кошмарах (причинами яких також можуть бути нав‘язливі спогади)

запропонувати співробітникові допомогу. При його згоді піти з ним на 25-

22

30 хвилин в спокійне, відокремлене місце, посадити перед собою.

Докладно розпитати співробітника про його спогади, картини, звуки,

відчуття, які виникають при цьому, про частоту і тривалість виникнення

спогадів, події, які його викликали. Спробувати встановити, що є

механізмом запуску спогадів, після якого стимулу (звуку, предмету,

запаху, картини) вони починаються. Чим більше співробітник буде знати

про механізм явищ, які відбуваються з ним, чим більше буде розуміти себе,

тим менший негативний вплив надаватимуть на нього нав‘язливі спогади.

Далі сісти збоку від співробітника і на відстані в 40-60 см перед його

очима (так, щоб не було дискомфорту) утримувати своєю рукою його

витягнуту руку з будь-яким предметом (олівцем, ручкою, ложкою).

Попросити зосередити погляд на цей предмет і, одночасно, уявити собі

нав‘язливу картину. Як тільки співробітник скаже, що спогад прийшов,

необхідно почати повільно описувати рукою співробітника з утримуваним

предметом перед його очима лежачу вісімку (знак нескінченності).

Співробітник повинен утримувати картину спогаду, невідривно стежити

очима за предметом, рівно дихати і не стримувати моргання. Описувана

вісімка повинна проходити по такій траєкторії, щоб очі співробітника,

який стежать за предметом, доходили до крайніх положень за

горизонталлю і вертикаллю і з такою швидкістю, щоб очі не втрачали

візуального контакту з предметом. Як тільки дихання співробітника, рух

руки і рух очей увійдуть в ритм, відпустити руку співробітника і дати йому

деякий час робити рух предметом самостійно. При цьому нагадувати про

дихання і утриманні картини спогаду. Далі зупинити виконання вправи.

Запитати співробітника, які зміни відбулися з його спогадом, що змінилося

в його відчуттях і т.і.

Потім запропонувати співробітникові взяти предмет в іншу руку, ще

раз зосередитися на спогаді і повторити самостійно всю послідовність дій.

Після цього ті ж операції виконати утримуючи предмет двома руками

одночасно.

Можливо, співробітнику буде складно в процесі роботи

зосереджуватися на спогаді, в такому випадку йому необхідно ставити

навідні запитання, які стосуються зорових образів, звуків і відчуттів

виходячи з попереднього опитування про зміст спогадів. Після закінчення

роботи обов‘язково обговоріть відчуття і актуальний стан співробітника.

Повторення всієї процедури при появі нав‘язливих спогадів, нічних

кошмарів допоможе полегшити стан співробітника. Дану процедуру Ви

можете проводити самостійно, самі з собою.

Процедуру не проводити при наявності контузій, черепно-мозкових

травм, а також, якщо стеження за предметом викликає нудоту, головний

біль, інші сильні неприємні відчуття».

Порада 2: «При перенапруженні тіла, судомах м’язів і болях

спробуйте розслабити людину. Покладіть його в спокійному,

23

комфортному місці на рівну, тверду поверхню. Зосередьте його на диханні

і відчуттях його тіла в просторі. Проведіть активну м‘язову релаксацію,

промасуйте м‘язи. Потім легкими натисканнями на різні ділянки тіла

визначте локалізацію м‘язових затискачів за підвищеним тонусом м‘язів і

больових відчуттів.

Знайдені ділянки розігрійте, розтираючи їх і прилеглі м‘язи до

появлення тепла в потрібному місці. Після розігріву приступайте до

розминання напружених і хворих ділянок з поступовим збільшенням сили і

інтенсивності розминання. Слідкуйте за тим, щоб при додаванні Вами

зусиль клієнт робив видих і не затримував дихання. При знаходженні

хворобливих м‘язів поблизу суглобів повільно розтягуйте їх

використовуючи природний напрям згину суглоба. Досягніть того, щоб

напружені м‘язи розслабилися і не давали хворобливих відчуттів при

натисканні на них.

Масаж необхідно завершити загальним розминання і розтиранням

ділянки тіла навколо обробленого місця. Накрити клієнта чимось теплим і

дати йому спокійно полежати кілька хвилин, а краще – дати поспати 30-40

хвилин або більше.

Найкраще розслаблення м‘язів можна отримати, використовуючи

баню (після розігріву в парній, або безпосередньо в парному відділенні)».

Порада 3: «При виникненні у кого-небудь із співробітників

почуття провини, яка гостро турбує його, постаратися обговорити з ним

це, раціонально розглянути походження цього почуття, ті наслідки, до

яких воно може привести співробітника в обстановці, яка складається

навколо. Будьте уважні і доброзичливі. У житті кожної людини знайдуться

приклади гострого почуття провини і її подолання. Спробуйте обговорити

порівняні приклади, розглянути ситуацію з різних точок зору.

Але головна рекомендація – у разі появи хворобливих психологічних

симптомів (симптомів гострого стресового розладу) за першої ж

можливості зверніться до фахівця-психолога, який зможе допомогти в

даній ситуації».

Список використаних джерел

1. Комаров К.Э. Психологическая подготовка к действиям в условиях

повышенного риска ("СТРЕСС-МЕНЕДЖМЕНТ"). Учебно-методическое

пособие для специалистов, занимающихся подготовкой подразделений

МО, ФСБ, МВД, МЧС, Минюста России. Ч. 1. М., 2002. – 97 с.

2. Малкина-Пых И. Г. Экстремальные ситуации. – М.: Изд-во Эксмо,

2005. – 960 с. – (Справочник практического психолога).

Психологічна допомога постраждалим внаслідок кризових

травматичних подійĤ методичний посібник / З. Г. Кісарчук, Я. М.

Омельченко, Г. П. Лазос, Л. І. Литвиненко… Царенко Л. Г.; за ред. З. Г.

Кісарчук. – К. : ТОВ ―Видавницт- во ―Логос‖. – 207 с.

24

Корчова Г. Л.,

кандидат педагогічних наук, доцент,

доцент кафедри основ професійного

навчання Київського національного

університету будівництва і

архітектури

ВХОДЖЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ В

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПРОСТІР ШЛЯХОМ РЕАЛІЗАЦІЇ

МІЖНАРОДНИХ ОСВІТНІХ ПРОЕКТІВ

Реформування галузі професійної освіти є вагомою складовою

сучасного етапу економічної трансформації України в межах

євроінтеграційного процесу. Ураховуючи наміри України приєднатися до

європейського простору професійної освіти, необхідно враховувати

міжнародний досвід з метою удосконалення системи фахової підготовки в

умовах професійної освіти.

Формування політики Європейського Союзу у сфері регулювання

розвитку професійно-технічної освіти характеризується рядом

визначальних етапів, які ввели ключові принципи і механізми управління

даною сферою. Наприклад, цінність Лісабонської конвенції (2000 р.)

полягає в обґрунтуванні положення щодо взаємодії «між політикою в

галузі економіки, зайнятості і розвитку людських ресурсів на основі

забезпечення високоякісної професійної освіти і навчання та підвищення

ефективності використання інвестицій в людські ресурси». Лісабонська

стратегія (Копенгагенський процес, 2000 р.) основною метою визначила

створення в Європі системи професійної освіти, яка стане

загальновизнаним еталоном якості у світі. Європейське регулювання

окреслило такі базові вміння, які мають формуватися в рамках

неперервного навчання: знання інформатики; іноземних мов;

технологічної культури; підприємливість, а також якості й уміння,

необхідні для суспільного життя.

Доповідь Європейської Комісії «Про конкретні майбутні завдання для

системи освіти та професійної підготовки в Європі» у місті Стокгольмі

(2001 р.) містить пропозиції щодо спільних дій країн-членів у сфері освіти

і є першим документом, що пропонує уніфіковану стратегію розвитку

національних освітніх політик, включаючи такі кардинальні зміни:

1. Підвищення якості та ефективності систем освіти та підготовки в

країнах ЄС.

2. Спрощення доступу до всіх форм освіти упродовж життя.

3. Посилення відкритості систем освіти та підготовки фахівців у

всьому світі.

25

Копенгагенська Деклaрація Європейської Комісії та міністрів освіти

європейських країн з розвитку співробітництва в галузі професійної освіти

і навчання в Європі (2002 р.) розставила певні акценти, зокрема [1]:

збільшення привaбливості професійно-технічної освіти для молоді;

паритетність вищої та професійно-технічної освіти.

Копенгагенська Декларація була спрямований на реалізацію низки

завдань:

створення єдиного європейського простору в галузі професійної

освіти і навчання (ПОН);

забезпечення прозорості кваліфікацій за рахунок упровадження

Європейського резюме;

запровадження єдиної рамки кваліфікацій для забезпечення

порівнюваності та прозорості національних кваліфікацій;

розробки зaгальних принципів визнання неформального і спонтанного

навчання;

розробки кваліфікацій і компетенцій на галузевому рівні у рамках

різних програм ЄС;

забезпечення якості і розробки загальних критеріїв і принципів оцінки

якості ПОН для підвищення економічної ефективності від інвестицій;

задоволення потреб у навчанні викладачів і мaйстрів ПОН шляхом

участі, підвищення ролі і мотивації педагогічних працівників професійних

навчальних закладів.

Більше того, Копенгагенська декларація (відома також як

Копенгагенський процес) заклала основу Європейської стратегії з

поглиблення співробітництва у галузі професійної освіти та навчання

(ПОН). Дана стратегія була доповнена у так званому Брюгському

комюніке (2010 р.), прийнятому міністрами професійної освіти країн ЄС,

соціальними партнерами і Європейською комісією 7 грудня 2010 р. У

Брюгському комюніке переглянуті стратегічні підходи і пріоритети

Копенгагенського процесу на період 2011-2020 рр.

Створення Європейської референційної рамки забезпечення якості

професійної освіти (2009 р.) забезпечило підтримку і моніторинг

постійного вдосконалення національних систем професійної освіти і

навчання.

Туринський процес, розпочатий у 2010 р. за ініціативи Європейського

фонду освіти, поставив за мету – аналіз професійної освіти в країнах-

учасницях на основі зібраних статистичних даних, що дає змогу

моніторити тенденції розвитку, розробляти прогнози, а також

обмінюватися досвідом у сфері професійно-технічної освіти. Стратегічна

мета – реформування систем професійної освіти в постсоціалістичних

країнах Східної Європи та приведення їх у відповідність до європейських

стандартів.

26

Основне завдання Туринського процесу полягає у виробленні єдиної

позиції за стратегіями подальшого розвитку державних політик і систем

професійної освіти і навчання. Туринський процес спрямований на [2]:

вироблення зaгального розуміння середньо / довгострокового бачення

пріоритетів і стратегій розвитку ПОН, розгляду можливих способів

впровaдження цього бачення і / чи досягнення прогресу;

розроблення і оцінки таких політик ПОН, які дозволяють

задовольняти потреби сучасної економіки і які являються виконаними з

точки зору наявних ресурсів;

регулярного оновлення результатів аналізу і перегляду досягнень;

зaбезпечення можливостей розвитку професійного потенціалу і

аналізу політики з ціллю покращення стратегічного планування у країнах-

партнерах, між ними і у співробітництві з ЄС;

підтримки крaїн у підвищенні ефективності координації донорської

діяльності у цілях досягнення узгоджених національних пріоритетів.

Відновлення престижності робітничих професій, їх

конкурентоспроможність, забезпечення стійкого та інклюзивного

зростання є одним із головних викликів для України.

Сьогодні лише 20% випускників українських шкіл обирають навчання

у профтехучилищах, притому що у Європі в середньому цей показник

становить 40%, а в деяких країнах ЄС сягає 70% [3].

Тому сьогодні вплив Туринського процесу на розвиток професійної

(професійно-технічної) освіти в нашій країні дуже важливий.

З метою модернізації власної професійної (професійно-технічної)

освіти Україна приєдналася до Туринського процесу у 2010 році, але

практична його реалізація розпочалася лише у 2013 році, коли

Європейський фонд освіти розробив пілотний проект «Туринський процес

– розвиток потенціалу регіонів». Ним було охоплено чотири області

(Хмельницька, Сумська, Вінницька та Дніпропетровська) та м. Київ [2].

Метою пілотного проекту – здійснення аналізу системи професійної

освіти та навчання для виявлення існуючих проблем, обміну досвідом і

визначення перспектив розвитку системи підготовки робітничих кадрів у

регіоні.

У 2016 р. у контексті децентралізації в Україні підготовку звіту

Туринський процес реaлізовано на двох рівнях національному – з

підготовкою національного звіту «Туринський процес 2016-17. Україна» та

на регіональному – аналіз систем професійно-технічної освіти проведено у

двадцяти п‘яти регіонах України та у м. Києві. Систему професійно-

технічної освіти кожного регіону проаналізовано з позиції бачення її стану

і перспектив розвитку; результативності у реагуванні на потреби

економіки та ринку праці; ефективності врaхування демографічних,

соціальних та інклюзивних потреб; якості системи професійно-технічної

освіти; аспектів управління і фінансування. Важливу роль було приділено

27

стану працевлаштування випускників, орієнтації навчальних програм на

запити ринку праці та особливостям взаємодії освіти та бізнесу.

Відповідно до висновків європейських експертiв, однією з ключових

проблем, яка потребує негайного вирішення є відсутність ефективного

реагування системи професійної освіти на запити економіки та ринку

праці. Причинами такої ситуації є передусім відсутність дiєвого прогнозу

економічного розвитку регіонів та пов‘язаних з ним запитів на

кваліфіковану робочу силу у формі регіонального замовлення, а також

слабка взаємодія між освітніми закладами та роботодавцями.

Безумовно, Туринський процес сприяв позитивним змінам. Серед них:

початок реорганізації професійно-технічних навчальних закладів освіти у

багaтопрофільні центри професійної освіти, модернізація матеріально-

технічної бази, здiйснення навчання за інтегрованими спеціальностями,

пошук нових підприємств-замовників, необхідність законодавчих змін і

децентралізація.

Отже, наступною стадією міжнародної співпраці має стати активне

залучення експертів Європейського фонду освіти до розробки нового

Закону України «Про професійну освіту». На пiдставі досвіду

європейських країн мають бути надані рекомендації щодо особливостей

фінансування та управління в галузі професійної (професійно-технічної)

освіти. При цьому має бути враховані такі пріоритетні принципи нашої

держави як децентралізація та автономія професійно-технічних навчальних

закладів.

Список використаних джерел 1. Туринский процесс 2012: межстрановой отчет. Прогресс в развитии

навыков: от общих вызовов к особым решениям для каждой страны //

ЕФО, 2013. – 52 с. – С. 43.

2. Туринский процесс 2014 // ЕФО, 2014. – 60 с. – С. 3-4.

3. Навчання у ПТНЗ в Україні обирають лише 20% випускників

[Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.euroosvita.net/prog/print.php/prog/print.php?id=5251&,id=2018.

28

Красильник Ю. С., кандидат педагогічних наук, доцент,

доцент кафедри основ професійного

навчання Київського національного

університету будівництва та

архітектури

РОЗВИТОК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ-ПЕДАГОГІВ

Рівень сформованості та розвитку професійних якостей інженерів-

педагогів є визначальним у змісті сучасної освітньої моделі майбутнього

інженера-педагога. Студентоцентричність визначається пріоритетним

напрямом вищої освіти, що характеризується набуттям студентом статусу

суб‘єкта саморозвитку. Концептульна основа такої моделі спирається на

ідеї компетентнісно-діяльнісного підходу, основоположниками якого є

Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн. Дослідженням основних

проблем реалізації компетентнісного підходу в освіті займались О. Бермус,

І. Зимня, А. Хуторський. Питання професійної компетентності майбутніх

інженерів-педагогів розкрито в працях Е. Зеєра та Л. Тархан.

Теоретико-методологічні засади професійної підготовки майбутніх

педагогів закладено в працях Л. Бірюк, І. Зязюна, О. Коваленко,

В. Кременя, В. Курок, П. Лузана, Л. Міщик, О. Семеног, В. Сидоренка та

ін., проблемам модернізації вищої професійної освіти, підвищенню якості

професійної підготовки приділяли увагу в своїх дослідженнях такі

науковці як В. Адольф, В. Байденко, Р. Гуревич, Є. Клімов, І. Карпюк,

З. Курлянд, В. Луговий, В. Петрук, С. Сисоєва, С. Шишов, Л. Штефан та

ін. Загалом науковці акцентують увагу на реальних проблемах, які

виникають в професійній освіті, пропонують шляхи їх вирішення, зокрема:

необхідність розробки способів визначення психолого-педагогічних

компетентностей, збагачення професійної підготовки інноваційним

змістом, застосування сучасних освітніх технологій.

Отже, на наш погляд, нагальною постала проблема перегляду саме

професійно-педагогічної складової підготовки майбутнього інженера-

педагога. Саме цей вид підготовки спроможний унормувати інженерну і

педагогічну складові діяльності майбутнього педагога, створює

можливості трансформування інженерної теорії в педагогічну практику,

сприяє саморозвитку й успішній самореалізації інженерно-педагогічного

працівника. У зв‘язку з цим вимагає уточнення мета, завдання, зміст,

форми та методи такої підготовки, урахування освітніх потреб інженера-

педагога, особистісних його якостей та суб‘єктного досвіду. Посилення

наукового інтересу в сучасних умовах до інженерно-педагогічної освіти

зумовлено також комплексом різних обставин і насамперед тим, що вона

29

знаходиться в стані активного розвитку. Це стосується змісту освіти,

організаційно-методичних аспектів освітнього процесу, умов підготовки

майбутніх інженерів-педагогів. Крім того, інженер-педагог є потенційно

конкурентним як в педагогічній, так і в інженерній сфері. Його

компетентності є інтегрованими. Тому метою нашого дослідження є

здійснення наукового аналізу компонентів системи розвитку психолого-

педагогічної компетентності студентів інженерно-педагогічних

спеціальностей.

Спираючись на дослідження вчених, нами встановлено, що поняття

―компетенція‖, ―компетентність‖, ―психолого-педагогічна компетентність‖

мають певні загальні складові, такі як знання, уміння, досвід діяльності,

поінформованість у певній галузі знань. Так Л. Тархан визначила

компетентності майбутніх інженерів-педагогів як загальну готовність

мобілізувати в професійній діяльності власні знання, вміння, а також

узагальнені засоби виконання дій, набутих у процесі навчання і

запропонувала десять компетентностей, таких як соціально-психолого-

педагогічна, дидактична, спеціальна, методична, інформаційна,

управлінська, науково-дослідницька, загальнокультурна, комунікативна і

рефлексивна.

Тому психолого-педагогічну компетентність інженера-педагога ми

визначаємо як інтегративну властивість особистості, що включає

професійно-діяльнісну мотивацію, психолого-педагогічні знання, навики й

уміння, професійно-значимі якості особистості (активність, самостійність,

критичність мислення тощо), що відбиває його готовність і здатність

ефективно здійснювати професійно-педагогічну діяльність в умовах

закладу освіти.

У структурі психолого-педагогічної компетентності майбутніх

інженерів-педагогів нами виділено такі компоненти:

мотиваційний, що включає мотиви й ціннісні установки особистості,

позитивне ставлення до оволодіння психолого-педагогічними знаннями й

уміннями, потреби їхнього застосування в практичній діяльності, а також

самовиховання, саморозвиток, активність, самостійність, творчий прояв

особистості в професійній діяльності;

когнітивний, який вміщує систему психолого-педагогічних знань,

навиків та умінь, результат опанування методикою викладання навчальних

дисциплін;

діяльнісний компонент, який характеризується пошуковими,

організаторськими та проектувальними вміннями, що дозволяють

реалізовувати освітні технології, здійснювати організацію самостійної

роботи, планування освітньої діяльності, аналіз освітніх проблем,

визначення способів вдосконалення процесу професійної підготовки;

30

особистісний, що становить сукупність педагогічно значимих

особистісних якостей інженера-педагога (активність, самостійність у

прийнятті рішень, критичність мислення тощо).

Нами виявлено відповідні аспекти, що сприятимуть розвитку

психолого-педагогічної компетентності майбутнього інженера-педагога в

умовах закладу вищої освіти:

мотиваційно-ціннісний – спрямований на підвищення мотивації до

засвоєння психолого-педагогічних знань, навиків та умінь, формування

ціннісного ставлення до майбутньої професійної діяльності;

змістовно-інформаційний – зосереджений на збагаченні студентів

психологічними і педагогічними знаннями та вміннями, а також досвідом

практичної діяльності;

діяльнісно-креативний − сприяє включенню студентів в активну

пізнавальну й дослідницьку діяльність за рахунок використання методів

контекстного, імітаційного, модульного, дистанційного, проблемного,

проектного навчання та ін.;

контрольно-оцінний − встановлює зворотній зв‘язок викладача зі

студентами й одержання інформації про рівень психолого-педагогічної

компетентності шляхом оцінювання, самооцінки, взаємооцінки, а також

експертної оцінки й тестування.

Отже, системно-цілісне уявлення про психолого-педагогічну

компетентність, виокремлення її сутнісних рис, компонентів та аспектів є

теоретико-методичною основою для подальшої розробки технології

розвитку психолого-педагогічної компетентності майбутніх інженерів-

педагогів в умовах закладу вищої освіти.

Пелих А. О.,

кандидат наук з державного

управління, начальник відділу

організації спортивної діяльності

та міжнародних зв’язків

Управління фізичної культури і

спорту МО України

ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

ВИКЛАДАЧІВ

Проблема компетентності особистості в психолого-педагогічній

літературі не є новою. Вона знайшла відображення у процесі розв‘язання

широкого кола теоретичних і прикладних питань, спрямованих головним

чином на дослідження професійного становлення, розвитку і

самовдосконалення особистості як суб‘єкта професійної діяльності

31

(О. О. Бодальов, О. І. Зимня, М. П. Лещенко, Т. І. Люріна, Г. О. Нагорна,

Н. Г. Ничкало, Л. О. Савенкова, В. А. Семиченко, М.М. Солдатенко).

Проблеми професійної підготовки педагогів вищої школи, теоретичні

та методичні засади формування професіоналізму, професійної культури,

професійної майстерності, професійної компетентності викладачів вищого

навчального закладу привертали увагу В. І. Бондаря, Н. В. Гузій,

О. А. Дубасенюк, І. А. Зязюна, О. А. Лавріненка, С. І. Сисоєвої.

Аналіз літератури з проблеми дослідження дозволяє вирізнити

декілька точок зору, що обґрунтовують місце методичної роботи в

організації освітнього процесу. Зокрема, науковці Н. М. Ващенко , Б. А.

Дьяченко, І. П. Жерносєк, В. С. Пікельна, В. І. Пуцов розглядають

методичну роботу як складову систему підвищення кваліфікації педагогів;

Є. С. Березняк, В. В. Олійник, І. П. Раченко, Е. М. Ричихіна – як компонент

організації структури управління навчальним закладом; Н. І. Клокар, Н. Г.

Протасова – як структурну ланку системи неперервної освіти.

Інтерес для дослідження мають дисертаційні праці О. В. Полозенко

―Організаційно-методичні умови удосконалення педагогічної діяльності

викладача вищого аграрного навчального закладу‖ (2002), О. І. Гура

―Теоретико-методологічні основи формування психолого-педагогічної

компетентності викладача вищого навчального закладу в умовах

магістратури‖ (2008). Звернемося до сутності поняття ―компетентність‖. У

науковій літературі зустрічаються різні тлумачення цієї категорії. Вони

принципово не відрізняються, проте дослідники виділяють і підкреслюють

різні аспекти цього поняття. В. І. Маслов характеризує компетентність як

готовність на професійному рівні виконувати свої посадові та фахові

обов‘язки відповідно до сучасних теоретичних надбань і кращого досвіду,

наближення до світових вимог і стандартів. На його думку, компетентність

є поєднанням науково-теоретичних знань з практичною діяльністю

конкретної людини, яке дає змогу постійно забезпечувати високий

кінцевий результат [4]. В. Ю. Кричевський подає такі ознаки зазначеного

поняття, як: наявність знань для успішної діяльності; розуміння цих знань

для практики; набір операційних умінь, володіння алгоритмами вирішення

задач; здатність творчо підходити до професійної діяльності [2]. Т. Г.

Браже, визначаючи поняття ―професійна компетентність‖, до базових

знань і вмінь додає ціннісні орієнтації спеціаліста, мотиви його діяльності,

рівень загальної культури, стиль взаємодії з оточуючими, здатність до

самовдосконалення та саморозвитку [1]. В. Ю. Стрельніков вважає, що під

професійною компетентністю педагога необхідно розуміти глибоке знання

педагогом навчально-виховного процесу, сучасних проблем педагогіки,

психології та предмета викладання, а також уміння застосовувати ці

знання у своїй повсякденній практичній роботі [7]. Цікавим є

психологічний аналіз професійної компетентності педагога, проведений

А. К. Марковою. У змістові професійної компетентності вона виділяє

32

процесуальний і результативний показники, визначає професійну

компетентність педагога як його здатність і готовність виконувати

особисту професійну діяльність [5].

Професійна компетентність обіймає блок знань, умінь і навичок двох

типів. З одного боку, таких, що опікують розуміння конкретних

професійних проблем та адекватність формулювання висновків,

об‘єктивацію спеціальних термінів, виокремлення головної інформації,

оцінку її значущості з позиції професійної діяльності; з іншого боку, –

забезпечують подолання психологічного бар‘єра під час спілкування за

допомогою засобів мови та активізацію комунікативного потенціалу

особистості на основі усвідомлення нею власної потреби в такому

спілкуванні, а також здатність налагоджувати контакт, розпочинати,

підтримувати й закінчувати комунікацію, емоційно відгукуватися на

наміри партнера; знання структури й особливостей ведення діалогу, вміння

моделювати його хід та передбачати варіанти реалізації комунікативних

намірів учасників мовленнєвої взаємодії, підтримки та стимулювання

їхньої ініціативи й інтересу; передбачення можливих утруднень та

способів їх подолання; вміння керувати собою, стримувати небажані

емоції, передбачати наслідки своїх та чужих дій, адекватно їх оцінювати з

метою послаблення негативних впливів та досягнення власних

комунікативних намірів.

Поняття ―професійно-педагогічна компетентність‖ вперше в науковий

обіг було введено Н. В. Кузьміною [3]. Автор професійно-педагогічну

компетентність (педагога за фахом) визначає як ―сукупність умінь педагога

як суб‘єкта педагогічного впливу особливим чином структурувати наукове

і практичне знання з метою найкращого вирішення педагогічних завдань‖

[3].

Систему методичної роботи вищого навчального закладу можна

уявити як складно організовану, багатофункціональну, відкриту освітню

систему, яка забезпечує прогресивний розвиток, створює можливості

індивідуального зростання кожного викладача.

Система методичної роботи вищого навчального закладу має всі

можливості для забезпечення зростання рівня професійно-педагогічної

компетентності викладача з урахуванням набутого досвіду (вдосконалення

професійних якостей, збагачення й оновлення наявної суми знань і вмінь)

та особистісних змін (розвиток особистісних властивостей, вдоволення

індивідуальних освітніх потреб, забезпечення повнішої самореалізації

викладача у професійній діяльності). В основі функціонування системи

методичної роботи вищого навчального закладу має знаходитися

навчально-розвивальна діяльність, спрямована на досягнення окресленої

мети. Невідривність від практичної діяльності дає змогу поєднувати набуті

теоретичні знання з практикою; надавати оперативну індивідуальну

33

методичну допомогу викладачеві; враховувати сильні і слабкі сторони у

професійній діяльності педагога; створювати умови для обміну досвідом.

Дуже важливим є теоретичне та практичне оволодіння молодими

викладачами ВНЗ основами педагогічної культури, розвиток особистісних

якостей, розуміння особливостей свого морального статусу, вагомості

професійно-педагогічних знань і вмінь.

Для молодих викладачів оцінкою розвитку професійно педагогічної

компетентності викладачів ВНЗ може бути:

• знання: сутності, функцій, структури професійно-педагогічної

компетентності викладача ВНЗ, особливостей розвитку;

• вміння: здійснювати порівняльний аналіз розвитку професійно-

педагогічної компетентності викладача ВНЗ у системі освіти України та

зарубіжних країн; визначати рівні сформованості професійно-педагогічної

компетентності колег і шляхи її психолого-педагогічної корекції у

професійній діяльності; постійно використовувати досягнення педагогічної

науки та практики у своїй діяльності; працювати творчо, нетрадиційно,

усувати формалізм і одноманітність у своїй роботі як викладача ВНЗ.

Отже, впровадження компетентнісного підходу є важливим кроком на

шляху модернізації вищої освіти в Україні, її переорієнтації зі змісту на

результати освітньо-професійної діяльності тих, хто навчається.

Професійна компетентність викладача ВНЗ інтегрує набуті фахові та

психолого-педагогічні знання, уміння, досвід, культуру педагогічного

спілкування, етику та естетику педагогічної діяльності і таким чином

забезпечує його готовність до розв‘язання освітньо-наукових завдань.

Система методичної роботи вищого навчального закладу має можливість

забезпечувати підвищення професійно-педагогічної компетентності

викладачів. Організація навчання молодих викладачів вищих навчальних

закладів є одним із шляхів для забезпечення якісного зростання

професійно-педагогічної компетентності відповідної категорії викладачів

без відриву від основного виду діяльності.

Список використаних джерел

1. Браже Т. Г. Основные принципы совершенствования

профессиональной квалификации учителей в ИУУ / Т. Г Браже //

Совершенствование профессиональных знаний и учений учителя в

процессе повышения его квалификации: Сб. научн. трудов. – М.: АПН

СССР, 1982. – С. 18–33.

2. Кричевский В. Ю. Совершенствование знаний директора школы об

управлении / В. Ю. Кричевский // Директор школы в системе повышения

квалификации: Сб. науч. тр. / Ред. кол. Е. Н. Тонконогая (отв. ред.) и др. –

М.: Изд-во АПН СССР, 1983. – С. 31–39.

34

3. Кузьмина Н. В. Профессионализм личности преподавателя и

мастера производственного обучения / Н. В. Кузьмина. – М: Высшая

школа, 1990. – 119 с.

4. Маслов В. І. Принципи менеджменту в установах освіти / В. І

Маслов // Освіта і управління. – 1997. – №1. – С. 77–81.

5. Маркова А. К. Психологические критерии и ступени

профессионализма учителя / А. К. Маркова // Педагогика. – 1995. – № 6. –

С. 56-63.

6. Новий тлумачний словник української мови : У 4-х т. – К.: Аконіт,

1999. – Т. 4. – 942 с.

7. Стрельніков В. Ю. Розвиток професійної компетентності вчителів у

закладах післядипломної освіти: дис... к. пед. н. : 13.00.01 / В. Ю.

Стрельніков. – К., 1990. – 223 с.

8. Олійник, В.В. Професійне удосконалення науково-педагогічних

працівників: проблеми та шляхи вирішення / В.В. Олійник // Проблеми та

перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти : зб.

наук. праць ; за ред. Л.Л. Товажнянського, О.Г. Романовського. — Вип. 27

(31) : в 3 ч. Ч. 1. — Х.: НТУ «ХПІ», 2010. — С. 109–120.

Руденко М. В.,

кандидат педагогічних наук, доцент,

доцент кафедри основ професійного

навчання Київського національного

університету будівництва і

архітектури

КРИТЕРІЇ ТА ПОКАЗНИКИ ОЦІНЮВАННЯ

СФОРМОВАНОСТІ МЕТОДИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-

ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Реформування вищої освіти згідно з положеннями Болонської

декларації вимагає модернізації змісту підготовки майбутніх фахівців

відповідно до сучасних світових вимог та введення загальноєвропейських

механізмів оцінки і порівняння результатів навчання. Гостра конкуренція

на ринку високоякісних освітніх послуг посилює вимоги до формування

професійної культури майбутніх офіцерів Державної кримінально-

виконавчої служби (ДКВС) України взагалі, та їх методичної

компетентності зокрема.

Водночас, у практиці формування методичної компетентності у

майбутніх офіцерів ДКВС України виявлено низку протиріч, які

потребують розв‘язання, а саме між:

35

– спрямованістю процесу підготовки майбутніх офіцерів ДКВС

України до виконання професійних обов‘язків, демонстрацією

викладачами Інституту кримінальної виконавчої служби (ІКВС) кращих

зразків проведення різних видів навчальних занять та необхідністю

вироблення індивідуального стилю управлінської діяльності;

– зростаючими вимогами до гуманізації та гуманітаризації освітнього

процесу та існуючими технократичними підходами до його здійснення;

– необхідністю формування методичної компетентності майбутніх

офіцерів ДКВС України та обмеженою можливістю досягнення

поставленої мети шляхом використання традиційних засобів навчання та

виховання;

– між наявними передумовами формування методичної

компетентності в умовах ІКВС і відсутністю науково обґрунтованого

процесу та системи засобів її практичної підтримки;

– між змістом, формами і методами організації процесу формування

методичної компетентності курсанта ЗВО і недостатнім урахуванням його

особистісних потреб.

Отже, актуальність необхідності визначення практичної підготовки,

як одного із основних напрямів підготовки майбутніх офіцерів ДКВС

України, недостатній рівень теоретичної і практичної розробленості

проблеми формування їхньої методичної компетентності зумовило

необхідність вибору оптимальних критеріїв та показників оцінювання

сформованості методичної компетентності майбутніх офіцерів ДКВС

України.

Відповідно до мети дослідження визначені такі завдання:

1. Здійснити аналіз наукових засад сутності понять компетентність,

методична компетентність стосовно майбутніх майбутніх офіцерів ДКВС

України.

2. Обґрунтувати зміст методичної компетентності майбутніх офіцерів

ДКВС України.

3. Уточнити критерії та показники оцінювання сформованості

методичної компетентності майбутніх офіцерів ДКВС України в умовах

освітнього процесу ІКВС.

Виклад основного матеріалу. Психолого-педагогічні та методичні

публікації свідчать про значний інтерес вітчизняних і зарубіжних

дослідників до визначення змісту понять ―компетенція‖ і

―компетентність‖. Словник іншомовних слів [2, с. 189] розводить ці

поняття: компетентний — досвідчений у певній галузі, в якомусь питанні;

компетентність — поінформованість, обізнаність, авторитетність;

компетенція — сукупність повноважень органу, посадової особи, що

встановлюється законом, статусом, нормативним актом тощо.

Спроби науковців дати їх визначення демонструють різне розуміння

змісту цих понять. Наприклад, компетенція трактується як:

36

―загальна здатність, яка ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях і

нахилах, набутих під час навчання‖ [4, с. 31];

―готовність використовувати засвоєні знання, уміння й навички, а

також способи його діяльності в житті для розв‘язання практичних і

теоретичних задач‖ [3, с. 59];

―сукупність взаємопов‘язаних якостей особистості (знань, умінь,

навичок, способів діяльності), які задаються стосовно певного кола

предметів і процесів і необхідні, щоб якісно продуктивно діяти щодо них‖

[3, с. 61];

―освітній результат, який виявляється в підготовленості випускника, в

реальному володінні методами та засобами діяльності, в можливості

справлятися з поставленими завданнями; це форма поєднання знань, вмінь

і навичок, яка дозволяє ставити і досягати мети в перетворенні

навколишнього середовища‖ [1, с. 140].

Таке ж розмаїття визначень спостерігається також й щодо поняття

―компетентність‖. Наприклад, компетентність – це: ―…інтегральна якість

особистості, яка проявляється в її загальній здатності та готовності до

діяльності, що ґрунтується на знаннях і досвіді, які набуті в процесі

навчання й соціалізації та орієнтовані на самостійну і успішну участь у

діяльності‖ [1, с. 140];

―…володіння відповідною компетенцією, яка включає особистісне

ставлення людини до цієї компетенції й предмету діяльності‖ [3, с. 62].

На основі аналізу теоретичних підходів нами визначено методичну

компетентність майбутніх офіцерів ДКВС України як сукупність їх

методичних знань, навичок, умінь, особистісних якостей та здатності

проектувати, організовувати й контролювати діагностичну діяльність

стосовно власної професійної діяльності та діяльності підлеглих.

Методична компетентність – це не тільки кінцевий результат, але

також процес актуалізації своїх можливостей, це – розвиток розумової

здібності засобами інтелектуальних занять у процесі становлення

майбутнього офіцера ДКВС України.

Виходячи із зазначених позицій ми вважаємо, що структура

методичної компетентності офіцерів ДКВС України буде полягати у

визначенні типових завдань згідно посадових обов‘язків, здатності, що

забезпечують їх виконання та розв`язання проблемних ситуацій,

спрямованих на реалізації мети його професійної діяльності – організації

власної управлінської діяльності та являє собою єдність чотирьох

критеріїв: когнітивного, операційно-дійового, суб`єктного (особистісного)

та інтегративного.

Когнітивний критерій являє собою сукупність науково-теоретичних

знань про власну професійну діяльність та її особливості взагалі і про роль

педагогічної взаємодії в ній. Рівень розвитку когнітивного критерію

37

визначається повнотою, глибиною, системністю знань, навичок та вмінь

офіцера.

До показників когнітивного критерію відносяться психолого-

педагогічні знання, психолого-педагогічні вміння та навички та стиль.

Інтеґративний критерій являє сукупність здатності синтезувати

знання, продуктивний досвід та інноваційні дії, встановлювати

міжособистісні зв‘язки планувати та організовувати професійне

спілкування, обирати оптимальний стиль спілкування в різних службових

ситуаціях, опановувати засоби вербального і невербального спілкування.

Він включає такі показники: здатність до формулювання власної

думки (усно, письмово); здатність до лідерства; здатність до

прогнозування; здатність до переговорів; здатність до самооцінки.

Суб’єктний критерій являє собою сукупність індивідуальних

характеристик майбутнього офіцера ДКВС України в системі емоційно-

соціальних стосунків.

Показниками суб‘єктного критерію є: цілеспрямованість;

оперативність мислення; чесність; авторитетність; відповідальність;

самостійність; працездатність та витривалість.

Операційно-дієвий критерій являє сукупність здатностей майбутніх

офіцерів ДКВС України застосовувати знання у практичній службовій

діяльності та відображає процесуальну суть навчання і реалізується за

допомогою оптимальних методів і форм психолого-педагогічних впливів в

різних службових ситуаціях.

Показниками операційно-дієвого критерію є: здатність до проведення

занять в системі службової підготовки; здатність до застосування досвіду;

здатність до ініціативності, готовності до дій.

Висновок. Отже, методичну компетентність необхідно трактувати як

здатність майбутніх офіцерів ДКВС України реалізувати завдання

професійної діяльності в педагогічному аспекті у процесі виконання

професійних функцій, основними напрямами якої є:

планування службових заходів, проектно-технологічної та

продуктивної діяльності майбутніх офіцерів ДКВС України;

аналіз навчальної, методичної та спеціальної інформації з

використанням різних джерел;

підготовка навчальної і документації для занять в системі професійної

підготовки;

обґрунтування вибору методів, прийомів, форм і засобів навчання;

моделювання навчальних методичних ситуацій та проблемних

ситуацій, що пов‘язані із службовою діяльністю;

підготовка і використання засобів навчання (у тому числі й

матеріальної бази необхідної для проведення практичних занять в системі

професійної підготовки;

38

творче використання та самостійне здобування нових знань,

формування умінь.

Висновки і перспективи подальших досліджень. Зазначені критерії

методичної діяльності дозволять майбутнім офіцерам ДКВС України

більш свідомо формувати власний стиль професійної культури.

Розробка оптимальної моделі підготовки майбутніх фахівців в

контексті Болонської декларації та приведення у відповідність до

європейських стандартів змісту і форми організації навчання є

перспективою подальших пошуків і досліджень.

Список використаних джерел

1. Селевко Г. К Компетентности и их классификация / Г. К. Селевко //

Народное образование. – 2004. – №4. – С. 138-143

2. Словник іншомовних слів / Під ред. Є. І. Мазніченка. – К.: Наукова

думка, 2000. – 426 с.

3. Хуторской А. В. Ключевые компетенции как компонент личностно-

ориентированной парадигмы образования / А. В. Хуторской // Народное

образование. – 2003. – № 2. – С. 58-64.

4. Шишов С. Е. Понятие компетенции в контексте качества

образования / С. Е. Шишов // Стандарты и мониторинг в образовании. –

1999. – №2. – С. 30-34.

39

Сковира О. П.,

заступник начальника Військового

коледжу сержантського складу з

морально-психологічного

забезпечення, начальник групи

морально-психологічного

забезпечення Національної академії

сухопутних військ імені гетьмана

Петра Сагайдачного, підполковник

Сковира А. О.,

курсант 3-го навчального курсу

Загальновійськового факультету

Національної академії сухопутних

військ імені гетьмана Петра

Сагайдачного

(м. Львів)

ПЕРВИННА ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА

В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ

У наших тезах спробуємо розглянути варіанти первинної реабілітації

військовослужбовців, які отримали психічні травми, і яка здійснюється

безпосередньо у військовій частині. Виходячи з цього, на командирів та

інших посадових осіб частин і підрозділів покладається відповідальність за

організацію та практичне здійснення реабілітаційних заходів.

Основними завданнями на цьому етапі реабілітації будуть:

відновлення фізичної та розумової працездатності, емоційно-вольової

стійкості; повернення до військово-професійної діяльності, відновлення

здоров'я, закріплення позитивної установки на продовження службової

діяльності; проведення профілактичних заходів з метою попередження

рецидивів психічних розладів, збереження і зміцнення психічного здоров'я.

Командиру, його заступнику з морально-психологічного забезпечення

(МПЗ) та іншим посадовим особам частини важливо мати уявлення про

основні прийоми соціально-психологічної реабілітації

військовослужбовців, що отримали бойову психічну травму. До числа

найбільш доступних, що володіють достатньою ефективністю впливу на

психіку підлеглих, слід віднести: застосування медикаментозних засобів,

прийоми психотерапії, психічну саморегуляцію, аутогенне тренування,

самомасаж біологічно активних точок і деякі інші методи впливу на

травмованих військовослужбовців.

Для зупинки (припинення) психічних розладів, які виникли у

військовослужбовців, застосовують медикаментозні засоби, що знімають

40

підвищену збудливість і дратівливість, нормалізують настрій, стимулюють

нормальне функціонування організму.

Прийом транквілізаторів та інших спеціальних фармакологічних

препаратів проводиться під контролем або по рекомендації медичних

працівників і дозволяє не тільки підвищити нервово-психічну стійкість

військовослужбовців при виконанні ними дій, пов'язаних з різким або

тривалим психічним напруженням, але і знімати нервово-психічне

збудження.

Видача і прийом окремих спеціальних засобів потребує обережності і

повинна проводитися після апробування та погодження з командиром.

Крім спеціальних фармакологічних засобів, що застосовуються

медичними працівниками в кожному конкретному випадку психічного

розладу, існують традиційні заспокійливі і стимулюючі засоби, про які

повинні знати офіцери.

Історія воєн знає безліч прикладів, коли для боротьби з важкими

формами психічної напруги, пов'язаного з переживанням страху,

використовувалися різні речовини заспокійливої дії. Найбільш часто для

цих цілей, і не безуспішно, наприклад, вживали алкоголь.

До найбільш поширених заспокійливим засобів відносяться:

настоянки валеріани, пустирника, горицвіту, конвалії; екстракт або

настоянка глоду, м'ятні краплі, валідол та інші.

Для стимуляції центральної нервової системи застосовуються:

пантокрин, настойка кореня женьшеню, настоянки лимоннику, леузеї,

заманихи, кваттрекс, також кофеїн.

Однак, крім спеціальних медико-біологічних засобів реабілітації

військовослужбовців, відновленню їхнього психічного рівноваги сприяє

цілий ряд чисто психологічних заходів, застосування і використання яких

можливе в умовах частини.

Серед методів психологічної реабілітації важлива роль належить

психотерапії, яка проводиться шляхом бесід з військовослужбовцями.

Метою таких бесід є заспокоєння людини, показ йому перехідного

характеру змін, що відбуваються його стану, орієнтування на вихід з

травматичної ситуації, роз'яснення механізмів виникнення психічних

розладів і переконання військовослужбовця в реальних можливостях

саморегуляції деяких нервових процесів.

Психотерапія являє собою вид допомоги, коли основним

інструментом впливу на психіку людини є слово, вміле застосування якого

дозволяє усунути прояви психічної травми, змінити ставлення

військовослужбовця до себе і свого стану.

Сутність роз'яснюючою (раціональної) психотерапії полягає в

психічному впливі на особистість і її стан, в аргументованому переконанні

людини, корекції її хибних уявлень, понять, суджень, які стали причиною

її дезадаптації.

41

При появі перших ознак психічного розладу людини, яка перенесла

психічний стрес, необхідно насамперед заспокоїти, вселити в неї

впевненість в успішному результаті того, що сталося. Далі слід формувати

(створювати) у неї установку на можливість усунення виниклих відхилень

в стані і поведінці, в доступній формі пояснити сутність того, що сталося з

нею, значення проведених тих чи інших реабілітаційних заходів. У процесі

реабілітації доцільно фіксувати увагу військовослужбовця на позитивних

змінах в його стані.

Покращують настрій людей, позитивним чином позначаються на їх

стані: зняття тривоги, побоювань, дозвіл деяких сумнівів травмованих,

відволікання їх від зосередженості на болючих виставах.

Прямий психотерапевтичний вплив може здійснюватися

командирами, медичними працівниками, іншими посадовими особами,

авторитетними товаришами по службі і має на увазі використання

спеціальних методик: навіювання, переконання, активізуючої психотерапії.

Бесіди можуть проводитися індивідуально або в складі групи

військовослужбовців з аналогічними станами, бажано в найбільш

спокійній обстановці. Ця робота може мати успіх лише в тому випадку,

якщо її проводить авторитетна особа, яка позитивно розташовує до себе

людей.

У психотерапії дуже важливим є оптимальний психологічний контакт,

індивідуальний підхід, облік життєвого і бойового досвіду, особливостей

особистості і конкретних умов обстановки.

Обов'язкова умова - встановлення повного контакту з

військовослужбовцем, який отримав бойову психічну травму. Людина

повинна отримати можливість докладно розповісти про свій стан, відчути,

що його слухають, йому співчувають і хочуть допомогти. Найменший

натяк на недовіру до висловленого, скептичне ставлення тут просто

неприпустимі.

Підриває довіру до того, хто проводить бесіду, запевнення в тому, що

"нічого серйозного не відбулося", що "все буде добре", що "нічого

небезпечного немає і потрібно взяти себе в руки". Подібні бездоказові,

формальні заяви в подібній ситуації навіть шкідливі. Бо людина відчуває,

що в її організмі щось відбувається і відчуває неприємні і болючі фактори.

Необхідно враховувати, що військовослужбовці, які перебувають у

травмованому стані, з їх загостреною чутливістю зазвичай різко реагують

на всякий прояв нещирості, фальші у взаєминах.

Успіх впливу на військовослужбовців з бойовими психічними

травмами гарантують співчуття, співпереживання, вміння переконати, що

ви хочете допомогти, врятувати, полегшити стан.

Спілкування, контакт з псіхотравмованими військовослужбовцями

вимагає розвитку у командирів необхідних для успішної взаємодії з

42

людьми спеціальних психологічних і медичних знань, умінь і навичок, які

роблять їх знавцями своїх підлеглих.

Здатність офіцера до спілкування характеризується умінням

розбиратися в інших людях і вірно оцінювати їх психіку, адекватно-

емоційно відгукуватися на їх поведінку і стан, вибирати по відношенню до

кожного з них такий спосіб звернення, який, не заперечуючи з вимоги

службової етики та моралі, в той же час найкращим чином відповідають їх

індивідуальним особливостям.

Ефективний вплив на психіку травмованих надає не тільки слово, але і

манера триматися з ними, вираз обличчя, інтонація голосу, поведінку

оточуючих, обстановка.

Іншою, не менш важливою формою психологічної реабілітації, є

загальна (непряма) психотерапія, спрямована на створення

"психотерапевтичного клімату" в колективі, що виключає негативні

подразники і, разом з тим, що піднімає у людей емоційний тонус, віру в

ефективність прийнятих заходів.

Оптимальна психологічна обстановка сприяє підвищенню

ефективності реабілітаційних заходів. Тут важливо формувати у оточення

адекватних уявлень про стан військовослужбовців, які отримали психічні

травми. У цих цілях зусилля командирів, медичних працівників, інших

посадових осіб направляються на вироблення у травмованих і оточуючих

єдиних психологічних установок, які сприяють раціональним змінам

ставлення до тих, що отримали травми, активній і свідомій участі в

реалізації реабілітаційних заходів. Найбільш доступною формою в цьому

випадку будуть групові або індивідуальні бесіди і заняття.

Проведення психотерапії всередині військового колективу

полегшується тим, що її завдання збігаються із загальними завданнями

психопрофілактики у військах.

Таким чином, при здійсненні психотерапевтичного впливу в

реабілітаційних цілях основна увага повинна бути звернена на

забезпечення індивідуального підходу, застосуванні загальнозміцнюючих

заходів, надання короткочасного відпочинку, використання заходів

соціального та колективного впливу.

Ефективність психотерапевтичного впливу оцінюється за кількома

критеріями:

По-перше, ступенем розуміння людиною психологічного механізму

свого стану і власної ролі у виникненні психічної травми, в т.ч. розвитку

своїх неадаптивних реакцій.

По-друге, зміною у відносинах і установках.

По-третє, поліпшенням соціального функціонування в різних сферах

діяльності, тобто зміною в поведінці, в контактах з товаришами по службі,

в планах, цілях.

43

Список використаних джерел

1. Мисюра В.Ф. Психологическая реабилитация военнослужащих. М.:

Академия им. Фрунзе, 1995. - 25 с.

2. Євсюков О.П., Куфлієвський А.С., Лєбєдєв Д.В., Миронець С.М.,

Назаров О.О., Перелигіна Л.А., Садковий В.П., Склень О.І., Тімченко О.В.,

Христинко В.Є., Шевченко І.О. Екстремальна психологія: Підручник / За

заг. ред. проф. О.В.Тімченка – К.: ТОВ «Август Трейд», 2007. – 502 с.

3. Крюкова М.А., Никитина Т.И., Сергеева Ю.С. Экстренная

психологическая помощь: Практическое пособие. - М.: Изд-во НЦ ЭНАС,

2001. – 457 c.

4. Малкина – Пых И.Г. Экстремальные ситуации. (Справочник

практического психолога). – М.: Изд-во Эксмо, 2006. – 960 с.

Cушков О. О.,

кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник,

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-виконавчої

служби

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

НОВІТНІМИ ІННОВАЦІЙНИМИ ТЕХНОЛОГІЯМИ

Швидка зміна умов життя змушує шукати нові підходи до підготовки

кадрів, здатних ефективно працювати в ХХІ сторіччі. Між вищою освітою

і життям має бути сформована певна інформаційна система, яка

забезпечуватиме трансляцію потреб та нових підходів у системі освіти,

спонукати її до формування змісту нових ідей і знань відповідно до потреб

сьогодення.

Упровадження інноваційних технологій у навчально-виховний процес

вищої школи – суттєвий шлях підвищення якості підготовки майбутніх

фахівців. Новітні технології виконують модернізуючи, удосконалюючи

функції та комплексне оновлення освітнього процесу. За зразком

зарубіжжя в основу сучасної освітньої системи лягли інформаційні

комп‘ютерні і телекомунікаційні технології. Застосування цих технологій

супроводжується радикальними змінами в педагогічних методах,

організації праці викладачів і студентів, методології сучасної освіти [1].

Як говорить старе прислів‘я все нове цє добре забуте старе. З давніх

часів використовувались віртуальні або методи непрямих дій для

досягнення конкретного матеріального чи практичного результату [2].

Наприклад зараз немає жодного сумніву в необхідності таких науково-

практичних винаходів людства як професійний відбір, який економить

44

кошти і час при відборі кандидатів на конкретну професію. Всім відомі

успіхи американських практичних психологів в розробці практичних тестів

по відбору льотчиків для морської авіації, які внесли чималий вклад в

перемогу союзників в другій світовій війні над Японією, пілоти морської

авіації якої вважались найкращими в світі. Економились час і кошти на

виявлення кандидатів в пілоти, які б неминуче витрачались би, якщо

процес йшов екстенсивним шляхом: аналіз оцінок за навчання, виконання

бойових завдань і набуття бойового досвіду. Професіональний відбір для

кандидатів важливим був тим більше, що в даному випадку статистичним

матеріалом для аналізу були дані про кількість загиблих пілотів і як

слідство багаторічні фінансові втрати.

По оцінкам спеціалістів, в європейських країнах 70 процентів

бойового навчання льотчиків, танкістів, водіїв проводиться тільки на

імітаторах і тренажерах. Ці методики дозволяють не тільки економити

моторні ресурси реальної техніки, паливно-мастильні матеріали,

боєприпаси тощо, але і підвищують ефективність навчання. Комп‘ютерні

технології дозволяють збільшити кількість ситуативних завдань, різні види

місцевості, пори року, різні кліматичні умови, аварійні та не стандартні

ситуації які не можна відпрацювати в класі чи на полігоні.

Тому впровадження нових інноваційних методик зокрема

інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ) в систему освіти є одним

із найважливіших важелів модернізації вищої школи. За останні

десятиріччя прогрес пішов настільки далеко вперед, що на сьогоднішній

день варіантність технологій вражає своїм різноманіттям. Тут і

різноманітні електронні посібники, комп‘ютерні тренажери, віртуальні

лабораторії і системи комп‘ютерного тестування. В актуальності

застосування комп‘ютерних засобів навчання сумніватись не приходиться,

розробники і самі педагоги неодноразово підтверджували переваги їх

застосування [3]. Особлива ця актуальність для циклу спеціальних

дисциплін, де обмеження фінансування оказується найбільш вразливим.

Відсутність якісних полігонів і обмежені запаси боєкомплекту могли б

замінити лазерний електронний тір без втрати ефективності навчання з

вогневої підготовки. Більш дешеві але не менш ефективні в навчанні

інтерактивні ігрові методи як пейнбол і страйкбол можуть допомагати

курсантам відпрацьовувати влучність стрільби і тактичну підготовку в

динаміці скоротечного безпосереднього вогневого контакту. Щодо

спеціальної фізичної підготовки для відпрацювання навиків рукопашного

бою можна використовувати дешеві і саморобні тренажери наприклад

тенісний м‘яч, резинка довжиною 50 см, кепка спортивна. Такий простий в

виготовленні тренажер допоможе відпрацьовувати точність і реакцію

удару. Недорогі і легкі в виготовленні також боксерська груша або

дерев‘яний манекен «Він-Чун», які дозволяють ефективно відпрацьовувати

удар і набивку ударної поверхні. Для відпрацювання навиків з тактико-

45

спеціальної підготовки доречно ввести курс спортивного орієнтування на

місцевості з використанням новітніх мобільних телефонів, в які можна

закачувати програму GPS і звичайний компас. На заході давно

використовується в навчанні різних галузей знань такі інтерактивні

методики навчання як квести (англійські ―quest‖), в яких застосовуються

майже всі різновиди інтерактивних методів: рольові ігри, мозковий штурм,

кейс-метод, метод проблеми тощо [4]. У нас в Україні вони з‘явились

зовсім недавно. Наприклад в Будапешті працює 250 квесткімнат, а в Києві

6. Багато адаптованих під конкретні дисципліни, як то оперативно-

розшукова діяльність, тактико-спеціальна підготовка та ін. вебквестів

можна знайти в Інтернеті для ігрового тренування курсантів.

Таким чином використання комп‘ютерних тренажерів і квест програм

дає широку можливість для винаходу нових методів і методик в освіті, які

підвищують її якість, а також відкривають нові можливості для наукового

пошуку, що і робить актуальним даний напрямок досліджень.

Список використаних джерел

1. Бондаренко, Ю. Нові інформаційні технології навчання як засіб

інтеграції сучасної освіти у Болонський процес [Текст] / Ю. Бондаренко

// Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького державного

педагогічного університету імені Г. Сковороди / Переяслав-Хмельн. держ.

пед. ун-т ім. Г. Сковороди. - Переяслав-Хмельницький, 2005. – Секція 1. -

С. 58–67.

2. Лиддл Гарт Стретегія непрямих дій — М.: ИЛ, 1957.

3. Вахрушева, Т. Ю. Теоретичні основи інтерактивної технології

навчання [Текст] / Т. Ю. Вахрушева // Нові технології навчання : наук.-

метод. зб. / гол. ред. В. О. Зайчук. - К., 2006. – Вип. 44. - С. 19–23.

4. Галиця, І. Інтелектуально-конкурентні ігри як креативний механізм

активізації педагогічного, наукового та інноваційного процесів [Текст]

/ І. Галиця, О. Галиця // Вища шк. - 2011. - № 1. - C. 104–107.

46

Брижак С. М.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Голуб В. П.,

cтарший викладач кафедри вогневої

та спеціально-фізичної підготовки

Інституту кримінально-виконавчої

служби

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ РОЗВИТКУ СПОРТИВНИХ ІГОР В

УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ

Сучасні тенденції розвитку спортивних ігор свідчать про високий

рівень зацікавленості у командних ігрових видах спорту в світі з боку

науковців, вболівальників і меценатів . Такий стан речей викликаний

впливом потужних процесів глобалізації спорту вищих досягнень, що

формує нові вимоги перед українськими спортсменами, тренерами та

адміністративним штабом [1–3]. Попри гучні перемоги минулого, сьогодні

ігрові командні види спорту не можуть створити гідну конкуренцію на

міжнародному рівні, що підтверджують низькі статистичні показники

змагальної діяльності на чемпіонатах Європи і постійна відсутність

українських національних збірних команд зі спортивних ігор у головних

турнірах (Олімпійських іграх і чемпіонатах світу) .Акт проголошення

незалежності України в 1991 р поклав край юридичному існуванню УРСР,

а українські спортсмени отримали почесне право захищати кольори

українського прапора на міжнародній арені. Зимові олімпійські ігри 1994 –

2014 років відбулися без участі української хокейної збірної. Вперше у

1996 р Україна як самостійна держава взяла участь у літніх Олімпійських

іграх в Атланті (США). Спортивні ігри було представлено трьома

командами з ігрових видів спорту: водне поло (чоловіки), волейбол (жінки)

і баскетбол (жінки). І хоча вдалим вважали виступ лише українських

баскетболісток (четверте місце), вболівальники і фахівці сподівались на

подальші олімпійські успіхи в командних спортивних іграх. Україна як

самостійна держава брала участь у Літніх олімпійських іграх шість разів,

але, крім представлених вище досягнень у 1996 р, національні збірні

команди з ігрових видів спорту були представлені ще лише один раз у 2004

р – гандбол (жінки). Їх досягнення – бронзові медалі Олімпійських ігор

(Афіни, Греція).

Узагальнити основні існуючі проблеми національних збірних команд

зі спортивних ігор можна наступним чином:

47

- соціально-економічна ситуація в країні ставить під сумнів

можливість підготовки якісного резерву, дитячо-юнацький спорт потерпає

внаслідок фінансово- економічної кризи через необхідність збільшення

витрат на підготовку команд, а не окремих спортсменів;

- обмежене фінансування фактично унеможливило конкуренцію та

ротацію складу команд, що негативно вплинуло на процес підготовки і

рівень змагальної діяльності;

- вплив глобалізації на спорт вищих досягнень, а саме, можливість

міграції кращих гравців за кордон, негативно вплинула на рівень

національних чемпіонатів.

Не дивлячись на складнощі, в нашій країні зростають обдаровані юні

спортсмени, в яких зацікавлені світові центри підготовки і професійні

клубні команди інших держав. Деякі висококваліфіковані гравці отримали

якісну підготовку і демонструють високий міжнародний рівень змагальної

діяльності, а кваліфікація тренерів, які очолюють національні збірні,

здебільшого, не викликає сумніву. Але ефективність їх змагальної

діяльності низька через відсутність високих змагальних результатів. Аналіз

представлених позитивних і негативних складових свідчить про потребу в

обґрунтованих науково-методичних підходах до вирішення кризової

ситуації в спортивних іграх. Ймовірно, що позитивний вплив матимуть

такі кроки:

- створення прозорих обставин для роботи тренерів ДЮСШ в країні,

створення системи матеріального заохочення для найбільш кваліфікованих

тренерів, які протягом багатьох років готують перспективних спортсменів;

- удосконалення стосунків між федераціями і талановитими гравцями

різного рівня підготовленості (сприяння молоді в бажанні навчатися та

продовжувати підготовку за кордоном, кваліфікованим спортсменам –

можливості набуття змагального досвіду в кращих світових центрах

підготовки і лігах);

- пошук можливостей побудови демократичних взаємин гравця і

тренера збірної команди, коли сучасні засоби комунікації дозволять

налагодити системний зв'язок з метою плідної дистанційної співпраці

відповідно до прогнозованих тактичних схем гри команди і суперника;

- тотальна пропаганда яскравих особистостей з метою популяризації

виду спорту в засобах масової інформації.

В Україні розвиток спортивних ігор має певні недоліки, пов‘язані з

відсутністю системної роботи за існуючими критеріями ефективності

розвитку виду спорту та не відповідають тенденціям провідних світових

країн. Незважаючи на це, розвиток командних спортивних ігор в Україні

має потужний потенціал до відродження існуючих переможних традицій.

48

Список використаних джерел

1. Борисова О.В. Современный профессиональный спорт и пути его

развития в Украине (на материале тенниса): / О. Борисова – К.: Центр учеб.

лит-ры. – 2011. – 312 с.

2. Дорошенко Э. Управление технико-тактической деятельностью в

командных спортивных играх / Э. Дорошенко // Наука в олимп. спорте. –

2014 . – № 4. – С. 15–21.

3. Костюкевич В. Експертний аналіз техніко-тактичної майстерності

спортсменів високої кваліфікації / В. Костюкевич // Спорт. наука України:

[електронне видання]. – 2013. – № 4 (55). – С. 16–21.

Брижак С. М.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник,

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-виконавчої

служби

ЗАПОБІГАННЯ СУЇЦИДУ ЗАСУДЖЕНИХ

В УСТАНОВІ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

Аналіз оперативної обстановки, що склалася останнім часом в органах

та установах, що належать до сфери управління Державної кримінально-

виконавчої служби Міністерства юстиції України, показує, що в

пенітенціарних установах збільшилося число самогубства серед

засуджених та ув‘язнених. Самовільний ухід з життя – велика трагедія, яка

полягає не тільки тому, що в світі стало на одну людину менше, а ще й

тому, що причини та умови, які підштовхнули людину до самогубства,

залишилися невирішеними. Заходи та засоби, які застосовуються в

установах виконання покарань (далі – УВП) з метою боротьби із

самогубствами серед засуджених повинні розглядатися в площині

запровадження всієї системи попереджувальних впливів на негативні

явища (в тому числі злочинність, алкоголізм, наркоманія, насильство,

тощо), яка передбачає застосування спеціально-кримінологічного,

кримінально-виконавчого та кримінально-правового попереджень.

49

Перший напрямок попереджувальної діяльності (спеціально-

кримінологічне попередження) пов'язаний з вирішенням завдань

профілактики суїцидів і перш за все тієї її частини, що пов'язана з

кримінальним злочином (тобто доведення засуджених до самогубств, що

передбачено ст. 99 Кримінального кодексу України), а також інших

випадків, прямо або безпосередньо пов'язаних з цими явищами.

Спеціально-кримінологічне попередження суїцидів в УВП - це

безпосередній вплив на суб'єктивні та деякі об'єктивні причини і умови,

що сприяють скоєнню самогубств. Само попередження визначається та

конкретизується у:

а) спеціально спрямованій діяльності на усунення певних

криміногенних факторів;

б) цілеспрямованому застосуванні соціально-економічних,

організаційних та правових заходів.

Виокремлення кримінологічної профілактики суїцидів в УВП

обумовлене тим фактором, що він має перешкоджати:

а) формуванню наміру скоєння суїциду (тобто попередження);

б) реалізації таких намірів на стадії приготування (тобто запобігання)

в) продовження початого акту на стадії замаху на суїцид (тобто

припинення).

Кримінологічна профілактика суїцидальної поведінки забезпечується

тим, що сфера її впливу, а також особи, які там знаходяться, ставляться в

нормативно окресленні рамки. Крім того, вона передбачає:

а) визначення кола осіб, які повинні знаходитись у сфері

профілактичного впливу адміністрації УВП;

б) визначення підстав використання профілактичних засобів стосовно

засуджених;

в) встановлення гарантій прав та законних інтересів засуджених, які

знаходяться у сфері профілактичного впливу.

Під час проведення заходів зі встановлення потенційних самовбивць у

місцях позбавлення волі необхідно зосередити увагу на категорії осіб,

стосовно яких поступає інформація яка характеризує їх становище в

мікросоціальному середовищі засуджених як небезпечне в площині

соціальної адаптації та яке може привести до конфліктної ситуації, в тому

числі із самим собою. Насамперед, мова йде про категорію засуджених, на

яку здійснюється моральний та фізичний тиск, застосовуються

різноманітні знущання і приниження людської гідності. Слід також

звертати увагу на категорію засуджених із числа колишніх співробітників

поліції та інших правоохоронних органів, військовослужбовців. До

категорії потенціальних самовбивць, крім зазначених, можуть попасти

особи, що не віддають борги, які з'явились з приводу гри в карти, інших

азартних ігор. Зазначена категорія засуджених, як правило, може бути

доведеною до безвихідного стану, з якого їм дуже тяжко вийти без

50

допомоги співробітників УВП, але, з тих чи інших міркувань, вони не

можуть звернутися за допомогою. Тому необхідно поряд з іншими

спеціально попереджувальними діями, виявляти таких осіб та проводити

як з ними, так і в їхньому середовищі профілактичну роботу. Для

встановлення осіб, які можуть бути об'єктом знущання в місцях

позбавлення волі, а також саме за такими обставинами стати на шлях

самогубства, слід знати негативні процеси та явища,які відбуваються, або

можуть відбуватись в оточенні засуджених, їхній субкультурі.

На наш погляд, тактика попередження суїцидів в УВП може

розглядатись за трьома напрямками:

1) ситуація до моменту виникнення наміру щодо скоєння самогубства

(тобто тактика у виді профілактичних дій);

2) ситуація виникнення наміру на спробу самогубства (тактика

відвернення);

3) ситуація спроби суїциду (тактика припинення суїцидального акту).

На наш погляд, методика прогнозування суїцидальної поведінки

засуджених має складатись з чотирьох основних частин, які сприяють

вирішенню наступних завдань:

вивчення змін в характері поведінки, складових, які його

обумовлюють, особистості, середовища засуджених та ситуації, що

склалася, їх ознак, закономірностей формування розвитку та прояву;

встановлення ознак, які мають прогностичне значення: визначення

їх якісного та кількісного значення, в тому числі показників, найбільш

зручних для практичного прогнозування;

практичне прогнозування (здійснюється за рахунок утворення та

використання методики, яка визначає порядок, правила і способи

користування прогностичною моделлю).

З метою профілактики самогубства серед засуджених можна

запровадити наступні профілактичні заходи:

1) охоронні - охоронні попереджувальні заходи виступають у вигляді

соціального контролю;

2) дисциплінарні - дисциплінарні попереджувальні заходи, що

впливають на усунення негативних явищ, які викликають суїциди та

своєчасного припинення інших порушень діяльності в УВП;

3) виховні - виховні заходи в рамках загального процесу

ресоціалізації.

Профілактика самогубства психічно хворих осіб повинна

запровадитись як цілісна система та складатися з кількох послідовних

етапів:

перший етап - це застосування лікувальних заходів примусового та

непримусового характеру;

другий етап - виписка хворого з лікарні та постановка його на

спеціальний облік;

51

третій етап - зняття зі спеціального обліку.

Всі зазначені етапи профілактики аутоагресивних форм поведінки

психічно хворих має об'єднувати єдина програма профілактичних та

реабілітаційних заходів, які охоплюють не тільки трудову діяльність, а й

весь спектр соціального життя хворого.

Список використаних джерел

1. Суліцький В. В. Психологічні особливості засуджених-суїцидентів:

автореф. на здоб. ступ. канд. психол. наук: 19.00.06/ Вадим

Володимирович Суліцький – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2002. –

20 с.

2. Копотун І. М. Характеристика та запобігання суїциду в установах

виконання покарань / І. М. Копотун // Кримінологічні засади запобігання

злочинам в установах виконання покарань України (пенітенціарна

кримінологія) : посіб. / за ред. О. М. Джужі. – К.: НАВС, 2013. – С. 592 –

607.

Гaврилeнкo A. Є.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-гo кyрcy пcиxoлoгiчнoгo

фaкyльтeтy Iнcтитyтy

кримiнaльнo-викoнaвчoї cлyжби

Нayкoвий кeрiвник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник,

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-виконавчої

служби

ТАКТИЧНІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОПЕРАЦІЇ

Одним з найбільш відповідальних завдань органів внутрішніх справ є

розшук озброєних та інших злочинців підвищеної суспільної небезпеки.

Невідкладні спеціальні заходи щодо розшуку і затриманню озброєних

злочинців потребують ретельної підготовки, високої професійної

майстерності особового складу органів внутрішніх справ, використання

ними різноманітних тактичних прийомів і способів затримання. При

проведенні спеціальних операцій більшість співробітників ОВС діють

самовіддано, мужньо, виявляють корисну ініціативу, уникають від

невиправданого ризику.

52

В той же час, через низьку професійну підготовку, відсутність

навичок затримання озброєних та інших небезпечних злочинців ще мають

місце випадки загибелі та поранень співробітників ОВС, сторонніх

громадян. Багато керівників органів внутрішніх справ різних рівнів

недооцінюють важливість підтримання постійної готовності особового

складу до дій в особливих умовах. В результаті в окремих органах

відмічаються грубі прорахунки при проведенні операцій щодо розшуку і

затримання озброєних злочинців. До цих заходів іноді невиправдано

залучається значна кількість особового складу і техніки, процес

знешкодження озброєних злочинців часто неправомірно затягується і

супроводжується зайвою стріляниною, що викликає небажаний резонанс

серед населення. Через недостатній аналіз ситуацій, що складаються, і

конкретних умов, в яких розвиваються події, чимало помилок

допускається на початковому етапі операції. Іноді особовий склад

направляється на місце події не отримуючи відповідного інструктажу, без

захисних і спеціальних засобів. В деяких випадках співробітники, що

приймають участь в операціях по затриманню озброєних злочинців, в тому

числі і керівники ОВС, проявляють розгубленість і невміння приймати

чіткі правильні рішення.

Підвищена небезпека появи озброєних злочинців, необхідність

максимально швидкого їх затримання, недопустимість при цьому

людських жертв потребують виключної організованості, високої

оперативності і належної готовності співробітників ОВС, комплексного

використання сил і засобів, централізованого управління ними, високого

наступального темпу дій, вміння грамотно застосовувати тактичні

прийоми і методи знешкодження озброєних злочинців.

При проведенні операцій щодо затримання злочинців необхідно

враховувати такі основні чинники:

– громадську небезпеку і озброєність осіб, які підлягають

затриманню;

– сили і засоби ОВС, які будуть задіяні;

– характер і достовірність відомостей про місце переховування

злочинців;

– характер місцевості, де планується проведення операції;

– характер місцевого населення, національні традиції, їх ставлення до

заходів, що будуть проводитись;

– пору року та час доби;

– час, який є у розпорядженні працівників міліції на підготовку до

затримання.

Успіх проведення операцій з затримання озброєних злочинців

забезпечується дотриманням таких вимог:

– безперервне централізоване управління задіяними силами і

засобами, підтримання постійної взаємодії і зв‘язку між ними;

53

– висока оперативність, професійність і бойова готовність, вміння

кваліфіковано застосовувати нові оперативно-технічні засоби та зброю;

– простота і чіткість постановки завдань;

– вичерпна оперативна інформація про осіб, які підлягають

затриманню;

– забезпечення максимально можливої безпеки особового складу та

громадян, які знаходяться на місці затримання;

– проведення найбільш ефективних дій, швидкість і прихованість

маневру силами і засобами, раптовість і рішучість дій, уміння швидко

наблизитись до злочинців і захопити їх зненацька;

– суворе дотримання законності.

Операція вважається проведеною і закінченою успішно, якщо із

загальної суми здійснених заходів і дій на будь-якій стадії її виконання

досягнуті поставлені завдання і мета.

Складові етапи спеціальної операції

Процес проведення спеціальних операцій при затриманні небезпечних

злочинців можна поділити на такі складові етапи:

– тренування;

– планування операції та її підготовка;

– розвідка;

– координація, організація взаємодії;

– безпосереднє проведення операції;

– забезпечення безпеки під час проведення операції.

Організація безпосереднього проведення операції

На цьому етапі, щоб запобігти втратам особового складу, необхідно:

– оцінити обстановку та прийняти рішення щодо проведення операції;

– спланувати операцію;

– сформувати склад оперативних груп, проконтролювати

забезпечення їх зброєю, засобами індивідуального захисту, активної

оборони, сезонним одягом, спецтехнікою, засобами зв‘язку та

транспортом;

– провести інструктаж;

– зосередити сили та засоби в районі проведення операції, вивести

наряди на вихідні позиції.

Цей перелік дій є взірцевим. Кількість заходів та їх види залежать від

конкретних умов кожного окремого випадку.

В умовах навчального затримання озброєних злочинців враховуються

лише ті елементи, реалізація котрих у цих умовах можлива.

Наказ щодо проведення операції оголошується особовому складу

безпосередньо перед виїздом до місця її проведення.

До формування групи захоплення треба підходити найуважніше,

оскільки існує ризик втрат особового складу. Формується вона з фізично

розвинутих, сміливих та добре підготовлених працівників.

54

Чисельність однієї групи може включати до семи чоловік.

Орієнтуючись на максимально можливу кількість злочинців, розрахунок

здійснюється таким чином, щоб у затриманні одного озброєного злочинця

брало участь три-п‘ять працівників поліції.

Важливим на другому етапі організації проведення операції є

інструктаж особового складу.

На проведення інструктажу, включаючи видачу зброї та технічних

засобів, повинно бути відведено не більше 15 хв.

Доцільно звернути увагу лише на найбільш важливі питання: дані про

злочинців та оперативну обстановку, загальний задум операції, план

архітектурної забудови та особливості місцевості, умови та порядок

застосування вогнепальної зброї, бойової техніки, спецзасобів, дотримання

законності, заходи безпеки особового складу та населення.

Кожний працівник, який застосовує вогнепальну зброю, зобов‘язаний

суворо дотримуватися правил безпеки, вести вогонь по видимих цілях та

таких, що знаходяться на близькій відстані, лише тоді, коли на лінії вогню

немає інших працівників або сторонніх осіб.

Список використаних джерел

1. Кримінальний Кодекс України від 5 квіт. 2001 р.[Електронний

ресурс] – Режим доступу :http://www.zakon.rada.gov.ua.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квіт.2012 р.

[Електронний ресурс] – Режим доступу :http://www.zakon.rada.gov.ua.

3. Про вдосконалення координації діяльності правоохоронних органів

по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю : Указ президента

України від 12 лют. 2000 р. № 229. [Електронний ресурс] – Режим доступу

:http://www.zakon.rada.gov.ua.

4. Про Дисциплінарний статут ОВС : Закон України від 22 лют.

2006 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу

:http://www.zakon.rada.gov.ua.

5. Про затвердження Настанови про заходи органів, підрозділів

внутрішніх справ, частин внутрішніх військ МВС України щодо розшуку і

затримання озброєних та інших злочинців, які становлять підвищену

суспільну небезпеку: наказ МВС України від 24 квіт. 1998 р. № 230 дск.

6. Про затвердження Положення про порядок застосування

вогнепальної зброї : Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовт.

1992 р. № 575. [Електронний ресурс] – Режим доступу

:http://www.zakon.rada.gov.ua.

7. Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при

охороні громадського порядку : Постанова Ради Міністрів України від 27

лют. 1991 р. № 49. [Електронний ресурс] – Режим доступу

:http://www.zakon.rada.gov.ua.

55

Гaврилeнкo A. Є.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-гo кyрcy пcиxoлoгiчнoгo

фaкyльтeтy Iнcтитyтy

кримiнaльнo-викoнaвчoї cлyжби

Науковий керівник:

Aнiкєєв Д. М.,

кaндидaт нayк з фiзичнoгo виxoвaння

i cпoртy, дoцeнт кaфeдри вoгнeвoї

тa cпeцiaльнoї фiзичнoї пiдгoтoвки

Iнcтитyтy кримiнaльнo-викoнaвчoї

cлyжби

ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНО-ПРИКЛАДНОЇ

ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ КУРСАНТІВ

ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Однією з вирішальних умов, забезпечуючи результативність і

продуктивність праці військовослужбовця є наявність міцного здоров‘я та

високої загальної працездатності, які ґрунтуються на визначеному рівні

фізичній підготовленості та достатньому рівні фізичному розвитку.

Фізична підготовленість військовослужбовців, вважається у світовій

практиці одним із головних критеріїв їх професійної придатності і

важливою складовою професіограми.

Професійно-прикладна фізична підготовка повинна базуватися на

достатньому рівні фізичної підготовленості, результат якої, в свою чергу, в

значній мірі залежить від рівня фізичного розвитку курсанта.

Недостатній рівень фізичної підготовленості затрудняє успішне

оволодіння курсантами військово-професійними навичками, і тим самим

ускладнює процес адаптації до фізичних навантажень і до умов військово-

професійного навчання.

Проблема фізичного вдосконалення, центральне місце в якій

посідають такі фізичні якості, як сила, гнучкість, швидкісні якості,

координація, витривалість є однією з найважливіших для

військовослужбовця протягом усієї військової діяльності. Високий рівень

розвитку фізичних якостей є результатом постійного науково-практичного

пошуку, що ведеться вченими та військовими фахівцями.

Програма фізичної підготовки для курсантів, як правило, складена за

«видовою» ознакою. Спрямованість видів спорту визначається не тільки

структурою вправ, але і особливостями їх виконання, ігровим змістом.

Якщо фізичні вправи спрямовані в основному на вдосконалення рухових

навичок і розвиток рухових якостей, то вони мають бути нарівні з

фізичною та функціональною спрямованістю.

56

Відповідно до теорії фізичного виховання, для розвитку професійно

важливих якостей потрібні дії, що перевершують в фізіологічному плані

характеристики трудової активності. Спортивні змагання, за словами

професора В. В. Беліновіча, є найбільш адекватним засобом розвитку і

виховання цих якостей.

Вважається, що найбільше значення для цілей ППФП має розвиток

загальної витривалості, фізіологічною основою якої є аеробні можливості

людини. Саме вони забезпечують успішність виконання тривалої роботи

помірної інтенсивності, яка найчастіше спостерігається в цілому ряді

масових професій.

При аналізі основних масових видів спорту, що входять в програму

фізичного виховання курсантів, було виявлено, що одні з них надають

тренувальні дії на психофізіологічні функції, без високого рівня розвитку

яких повноцінне освоєння професії неможливо, інші благотворно діють на

системи, що забезпечують адаптацію учнів до умов професійної

діяльності. На прикладі виділення основних елементів гри в баскетбол був

досліджений вплив влучень по кошику і передач на професійно важливі

функції збирача механізмів годин. Була виявлена різна ступінь впливу

елементів виду спорту на провідні професійні але важливі функції, а отже,

і їх різна прикладність. Викладач повинен враховувати можливість прямих

і побічних негативних впливів виду спорту і його елементів на професійно

важливі функції. Негативний вплив деяких видів спорту давно встановлено

для окремих спеціальностей.

Для вирішення завдань ППФП учнів і працюючих застосовуються

різні форми організації занять: спеціальні навчально-тренувальні заняття

по ППФП, спортивні масові заходи з професійно-прикладної ціле

установкою, індивідуальні, самостійні заняття професійно-прикладними

фізичними вправами і спеціально-прикладними видами спорту,

фізкультурні паузи і т.д. Ці форми організації ППФП мають деякі

відмінності в залежності від того, на учнів або вже працюючих вони

спрямовані.

Список використаних джерел

1. Бородин Ю. А. Взаимосвязь содержания и направленности

специальной физической подготовки курсантов военно-учебных заведений

ВУЗов ПВО и технической оснащенности войск // Педагогіка, психологія

та медико-біологічні проблеми фізичного виховання та спорту. Зб. наук.

праць/ За ред. С.С. Єрмакова. – Х, 2002. – № 24.

2. Глазунов В. І. Експрес контроль спеціальної фізичної

підготовленості військовослужбовців механізованих підрозділів

сухопутних військ: Автореф. дисс канд. пед. наук. – К., 2003.

3. Месь А. Комплексна оцінка фізичної підготовки

військовослужбовців // ТМФВ і С. – 2001. – № 2.

57

4. Піддубний О. Г. Оптимізація фізичної підготовки курсантів

військових навчальних закладів у період первинного професійного

навчання: Автореф. дисс канд. пед. наук. – Х, 2003.

5. Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного

виховання і спорту: наукова монографія за редакцією проф. Єрмакова С. С.

– Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2006. – № 12.

6. Ярмощук О. О. Професійно-прикладна фізична підготовка жінок-

військовослужбовців: Автореф. дисс канд. пед.наук. – Х., 2003.

Григорук А. О.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу психологічного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Анікєєв Д. М., кандидат наук з фізичного виховання

та спорту, доцент кафедри

спеціальної та фізичної підготовки

Інституту кримінально-виконавчої

служби

ПРОФЕСІЙНО-ПРИКЛАДНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА

КУРСАНТІВ

Актуальність. Прикладна функція фізичної підготовки майбутніх

спеціалістів реалізується в основному у формі професійно-прикладної

фізичної підготовки. Програмою фізичного виховання студентів для вищої

школи передбачено ознайомлення курсантів з теоретичними основами

професійно-прикладної фізичної підготовки, навчання їх спеціальним

професійно-прикладним вправам, підвищення рівня розвитку загальних та

спеціальних якостей, необхідних для формування фізичних якостей з

урахуванням майбутньої професійної діяльності.

Ступінь досліджуваності проблеми. У науковій літературі різні

аспекти професійно-прикладної фізичної підготовки висвітлюються в

працях, В.В. Беліновича, В.І.Ільїна, Суворова В.А. та розкривають місце

фізичної підготовки в процесі підготовки спеціалістів для досягнення

майбутньої спеціальності.

Мета і методи дослідження. Метою нашого дослідження є

проаналізувати та науково-теоретично обґрунтувати професійно-

прикладну фізичну підготовку курсантів. Для досягнення поставленої мети

застосовано метод теоретичного аналізу та узагальнення даних науково-

методичної літератури.

58

Сутність дослідження. При вирішенні завдань професійно-

прикладної фізичної підготовки майбутніх фахівців варто пам'ятати, що

вона здійснюється в тісному зв‘язку із загальним руховим розвитком, що є

одним з основних засобів фізичного виховання у вищому навчальному

закладі. При підборі засобів ППФП необхідно виходити з таких критеріїв:

однонаправленості ( впливу на функціональні системи організму

спеціальних вправ і конкретних умов праці);

безпосередньої прикладності (вивчає форми рухів для даної

професійної діяльності).

Підбір спеціальних засобів на основі вказаних критеріїв дає змогу

моделювати робочі навантаження, ситуації виконання дій, окремі

прикладні форми рухів і умови конкретної професійної діяльності [2].

Згідно з думкою В. І. Ільїна заняття з фізичного виховання, які проводяться

двічі на тиждень, забезпечують курсантам мінімально необхідний руховий

режим. Як показують дослідження, рухова активність позитивно впливає

на розумову працездатність курсантів. Для накопичення резервів,

удосконалення фізичних і функціональних можливостей рекомендовано

займатися фізичними вправами не менше трьох разів на тиждень [1]. Як

відзначено, Суворовим В.А., заняття з фізичного виховання допомагають

курсантам засвоювати великий об‘єм знань з інших дисциплін,

підвищують якість навчання. В освітній системі фізична культура

знаходиться в єдності з іншими навчальними дисциплінами, що сприяє

підготовці висококваліфікованих фахівців. У роботах Беліновича В.В

наголошується, що курсантам, у яких майбутня професійна діяльність

проходитиме в природних умовах навколишнього середовища, необхідно

володіти комплексною витривалістю, циклічними локомоторними

руховими навичками, які застосовуються у повсякденному житті [2].

Ефективність майбутньої професійної діяльності курсантів інформаційно-

комунікаційної спеціальності залежить від швидкості переробки

інформації, простої рухової реакції, координації рухів; для курсантів

професійно важливими якостями є витривалість, швидкість, координаційні

здібності рекомендується займатися легкою атлетикою, плаванням,

лижним спортом, усіма видами туризму [3].

Висновки. Для розвитку основних фізичних якостей курсантів у зміст

занять необхідно включати види рухової діяльності, які забезпечують

фізіологічну базу працездатності (витривалість і силу). Загальна

витривалість має найбільше значення для досягнення мети ППФП,

забезпечуючи тривалу працездатність у всіх видах праці. Для розвитку

професійно важливих якостей потрібні дії, які перевершують у

фізіологічному плані характеристики трудової активності. Тренована

людина краще адаптується до нового виду фізичного навантаження,

швидше акліматизується, легше переносить негативний вплив

навколишнього середовища.

59

Список використаних джерел

1. Ильин В. И. Физическая культура студента: учеб. І В.И. Ильинич. –

М.: Гардарики, 2002. – 448 с.

2. Ільїн В. І. ППФП студентів у ВНЗ. Науково-методологічні та

організаційні основи. – М., 1978.- 68 с.

3. Суворов Ю. А. Профессионально-прикладная физическая

подготовка студентов: учебно-метод. пособие / Ю.А. Суворов, В.А.

Платонова. – СПб: ГУИТМО, 2006. – 77 с.

Гуляновська А. А.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Голуб В. П.,

кандидат педагогічних наук, доцент,

старший викладач кафедри вогневої

та спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-виконавчої

служби

ПОСТАВА ТА ЇЇ РОЛЬ У ЖИТТІ ЛЮДИНИ

Хребет людини складається з 33 хребців. Кожен із них лежить на

міжхребцевому диску, який нагадує мішечок з желе. Завдяки цьому людина

може згинатися і розгинатися. Форма тіла підтримана хребтом називається

поставою людини. Особливості постави визначаються вимірами і описом

тіла людини у всій сукупності - з голови до ніг: це положення голови і

пояса верхніх кінцівок, вигини хребта, форма грудної клітки і живота,

нахил таза, положення нижніх кінцівок.

Кожна людина, залежно від рис свого характеру, виробляє свою,

тільки йому властиву поставу. Рівна спина, гордо піднята голова, прямий

погляд, впевнена хода - говорять про незалежну і ту, хто знає собі ціну,

людину. Зігнута спина, опущена голова, погляд спідлоба або вниз -

говорять про зламану і невпевнену людину. З роками постава поступово

змінюється. Відбувається це внаслідок ослаблення м'язів і втрати

гнучкості. Типова поза літніх людей малоприваблива - виставлене вперед

підборіддя, сутула спина, викривлені і зігнуті в колінах ноги. Подібне

відбувається головним чином через втрату хребтом нормального

збалансованого положення. Дуже багато чого в такому типі постави

обумовлене розм'якшенням кісток, що відбуваються в процесі старіння, і

втратою еластичності сухожиль. В результаті змінюється хода, дихання

60

стає більш поверхневим, зменшується життєва ємкість легенів, а

розм'якшення кісток збільшує небезпека переломів. Багато з цих дефектів

можна виправити, але ще краще запобігти їх виникненню, регулярно

виконуючи вправи на силу і розтягування.

Правильна постава характеризується однаковим рівнем надплечий,

сосків, кутів лопаток, рівною довжиною шийно-плечових ліній (відстань

від вуха до плечового суглоба), глибиною трикутників талії (поглиблення,

утворене виїмкою талії і вільно-опущеною рукою), прямий вертикальною

лінією остистих відростків хребта, рівномірно вираженими фізіологічними

вигинами хребта в сагітальній площині, однаковим рельєфом грудної

клітки та поперекової області (в положенні нахилу вперед). Правильно

сформований хребет має фізіологічні вигини в сагітальній площині (при

огляді збоку) у вигляді шийного та поперекового лордозу (вигин хребта

назад) і кіфозу (вигин вперед) в грудному і крижових відділах. Ці вигини

поряд з еластичними властивостями міжхребцевих дисків обумовлюють

амортизуючі особливості хребта. У фронтальній площині (при огляді з

боку спини) в нормі хребет повинен бути прямим. У нормі глибина

лордозу в шийному та поперековому відділах хребта відповідає товщині

долоні обстежуваного пацієнта. Ці ознаки в комплексі створюють гарний

зовнішній вигляд людини. Відхилення цих показників від норми свідчать

про наявність порушення постави або сколіозу.

Правильна постава дозволяє ідеально розташовувати внутрішні

органи відносно один одного, правильно розподіляти інерційні зусилля

при русі (наприклад, прокачування крові по венах вгору, просування

калових мас вниз), що сприяє їх нормальній роботі. Багато людей не

розуміють важливості правильної постави, її нормалізує дії на здоров'я, а

продовжують носити неправильну взуття, неправильно пересуватися,

горбиться під час стояння, сидіння і при цьому скаржаться на здоров'я. Всі

їх лікування, оздоровчі заходи перекреслюються неправильною поставою.

Таким чином, поняття істинної краси людського організму пов'язане з його

максимальним пристосуванням до життя в нормальних навколишніх

умовах. Всі функції чітко налагоджені, а органи правильно розташовані і

орієнтовані в просторі. І все це зовні виражається в правильну поставу

людини.

Величезний арсенал засобів фізичної культури і спорту дозволяє

людині не тільки зберегти правильну поставу з дитинства, але і виправити

її недоліки в солідному віці. Здоровий спосіб життя передбачає необхідний

руховий мінімум. Заняття фізкультурою повинні бути систематичними.

Тільки в цьому випадку можна розраховувати на позитивний ефект.

Необхідно враховувати свої можливості, стан здоров'я, рівень тренованості

і рекомендації лікаря. Якою б досконалою не була медицина, вона не може

позбавити людину від усіх хвороб. Людина - сам творець свого здоров'я. З

раннього віку необхідно вести активний спосіб життя, гартуватися,

61

займатися фізкультурою і спортом, дотримуватися правил особистої

гігієни, словом, домагатися розумними шляхами справжньої гармонії

здоров'я. Сьогодні існує величезна кількість методик, що дозволяють не

тільки запобігти порушенню постави, а й реабілітуватися після

захворювань, викликаних порушенням постави.

Список використаних джерел

1. Никитюк Б. А., Гладишева А. О. Анатомія та спортивна морфологія.

(Практикум): Учеб. посіб. для ін-ів фіз. культ. – М.: Фізкультура і спорт,

1989. –176 с.

2. Букреев и др. Возрастные особенности циклических движений

детей и подростков. – М.: Спорт, 1996.

3. Поль Брэгг. Стержень здоровья – позвоночник. – Газета «Знахарь».

– № 24, июнь – 2005. 4 с.

Денисенко Д. В., здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу психологічного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник,

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-виконавчої

служби

ПОМИЛКИ ПРИ НАКЛАДАННІ АРТЕРІАЛЬНОГО ДЖГУТА

Протягом всього існування діяльність людей супроводжують травми.

Що б не робили люди за для попередження травмування однак

передбачити або уникнути всіх небезпечних ситуацій не можливо. В

результаті виникає травмування з кровотечою. Найнебезпечнішим видом

кровотечі є артеріальна. При наданні допомоги в цій ситуації досить часто

виникає виникають помилки що призводять до погіршення стану

травмованого чи навіть до смерті.

1. Накладання джгута на оголене тіло. Призводить до защемлення

шкіри чи навіть до омертвіння тканин.

2. Дуже сильне стиснення джгутом, що призводить до травмування

нервових стовбурів і може стати причиною виникнення невритів, паралічу,

омертвіння тканин.

62

3. Слабо накладений джгут, що не спиняє кровотечі.

4. Неправильний вибір місця накладання джгута. При кровотечі з

верхньої кінцівки джгут розташовується на верхній третині плеча; при

кровотечі з артерій нижньої кінцівки – на середній третині стегна. Досить

часто в медичній літературі зустрічається визначення що джгут потрібно

накладати на відстані 10-15 см. від рани. Однак таке визначення доцільно

застосовувати якщо пошкодження знаходиться на плечі чи стегні.

Накладання джгута на передпліччі чи гомілці, в наслідок анатомічних

особливостей, не зупинить кровотечу.

5. Госпіталізація (евакуація) без записки про час накладання джгута

або зі джгутом, схованим під одягом, може призвести до несвоєчасного

надання медичної допомоги і омертвіння кінцівки. Через певний проміжок

часу джгут потрібно послаблювати щоб відновити кровопостачання

кінцівки. Час відрізняється в залежності з порою року: влітку-1год.

взимку-1,5год. Під час послаблення джгута використовують інші методи

зупинки кровотечі, найчастіше пальцеве притиснення.

6. Накладання джгута без потреби (відсутність артеріальної

кровотечі). Оскільки описаний спосіб спинання кровотечі застосовуються

тільки при артеріальній кровотечі. При венозній та капілярній кровотечах

застосовують менш небезпечні, простіші способи. Венозну кровотечу

зупиняють накладанням давлючої пов'язки. Однак слід зауважити що в

останній час, в залежності від ситуації, не зважаючи яка саме кровотеча

накладають джгут, і це не являється помилкою.

Я вважаю, що з метою зменшення кількості помилок при накладанні

джгута та зупинки артеріальної кровотечі достатньо проводити

просвітницьку роботу з населенням (особливо у навчальних закладах).

Однак проводити її мають не викладачі які жодного разу не зустрічались

(або поодинокі випадки) з такими ситуаціями. А медичні працівники

швидкої допомоги, чи лікарі приймального відділення, які майже кожного

дня надають допомогу потерпілим. Особливу увагу слід звернути саме на

практичній підготовці населення.

Список використаних джерел

1. Основні помилки при наданні першої допомоги | Швидка допомога,

реанімація. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://i-

medic.com.ua/index.php?newsid=4319

2. http://pidruchniki.com/89645/meditsina/pomilki_nakladanni_arterialnog

o_dzhguta

63

Довгань А. С.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник,

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-виконавчої

служби

ПЕРЕВАГИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ ЗБРОЇ В УКРАЇНІ

На сьогоднішній день в Україні гостро стоїть питання легалізації

зброї. Погляди суспільства розділяються на «за» та «проти». Саме питання

захисту власного життя, своїх близьких і домівки, змусило задуматись

багатьох українців над тим, де і як, легально чи ні, придбати вогнепальну

зброю.

Якщо звернутись до досвіду зарубіжних країн, можна виділити деякі

переваги легалізації зброї. Наприклад, у Швейцарії кількість загиблих від

вогнепальної зброї на 100 тис. осіб у середньому складає 3,7. Громадянину

Швейцарії окремо видається дозвіл на носіння зброї, якщо громадянин

країни зможе довести необхідність носіння зброї для самозахисту або

захисту інших людей чи майна. Армія Швейцарії комплектується за

принципом ополчення, що накладає певні особливості на володіння

громадянами зброєю. Кілька разів на рік резервісти виїжджають на

армійські збори, а між зборами табельна зброя солдата (штурмова рушниця

М-57 і 24 магазини патронів до неї) зберігається у нього вдома. Після

досягнення 60 років громадяни здають табельну зброю або за бажанням

залишають її собі [1]. У США кількість загиблих від вогнепальної зброї на

100 тис. осіб у середньому складає 11,3. Надзвичайно цікавою є

порівняльна статистика штатів, в яких дозволене та заборонене володіння

зброєю. Так, за 2007 р. на 100 тис. жителів у столичному окрузі Колумбія

було зареєстровано 30,8 вбивств із застосуванням вогнепальної зброї, у

Вірджинії – 5,3, у Вермонті – 1,9. Парадоксальним є те, що в Колумбії

заборонено володіння зброєю, її купівля продаж чи ввіз з інших штатів.

Однак в окрузі рівень убивств у 6 разів вищий, ніж у сусідній Вірджинії, де

кожен громадянин, досягнувши 21 року і пройшовши спеціальні курси

вартістю 50 дол. США, має право приховано носити короткоствольну

зброю. У штаті Вермонт можна вільно носити будь-яку вогнепальну

64

зброю, однак рівень убивств у 15 разів менший, ніж в окрузі Колумбія. В

1997 році Уряд Великої Британії заборонив вільне володіння

вогнепальною зброєю. У результаті кількість злочинів зросла на 88%,

озброєних пограбувань – на 101%, зґвалтувань – на 105%, вбивств – на

24% [2].

Що стосується України, то з 2014 року розроблений «Проект Закону

про вогнепальну зброю цивільного призначення», який поданий на розгляд

до Верховної Ради. В якому зазначено, що кожна особа має право

застосовувати зброю, здійснюючи право на самозахист та захист життя та

здоров‘я інших осіб, захист майна, захист інтересів держави чи суспільства

від суспільно – небезпечних протиправних посягань [3]. Але питання щодо

прийняття цього закону і досі залишається невирішеним. Зокрема, його

прийняття не буде викликати глобальної катастрофи в суспільстві, а

навпаки сприятиме до порядку в країні.

Вагомим аргументом за легалізацію короткоствольної зброї є те, що

вона посприяє успішному формуванню українського війська. Адже з

позиції закордонного досвіду взірцем є швейцарська або ізраїльська

військові системи. У цих двох країнах у разі небезпеки на захист своєї

Батьківщини може стати більша частина населення держави. У 1994 році

Молдова і Придністров‘я ухвалили закони про зброю, які дозволяють їхнім

громадянам володіти пістолетами й револьверами так, як в усьому світі.

Уся статистика свідчить, що за півроку після введення закону в дію

злочинність суттєво зменшилась. І це при тому, що Молдова довгі роки

утримувала в світі перше місце за вживанням алкоголю, а зараз – друге. Зі

збільшенням кількості легальної зброї на руках у населення злочинність

зменшується.

На даний момент уся вогнепальна зброя, якою на сьогодні дозволено

володіти цивільним громадянам, довгоствольна. Головна перевага

короткоствольної зброї для власника – можливість приховано переносити

її. Цілком логічним є те, що саме це може гарантувати людині право на

самозахист та приведе до різкого зменшення вуличної злочинності в

Україні.

Враховуючи вищезазначені переваги та недоліки, а також досвід

зарубіжних країн щодо легалізації зброї свідчить, що рівень злочинності

зменшується в рази, якщо населення має право легально купувати,

зберігати, носити та застосовувати короткоствольну зброю з метою

самооборони. Затвердження легалізація зброї в Україні сприятиме

наведенню порядку в суспільстві, адже не потрібно застосовувати зброю,

лише сама її наявність у населення тримає у страху і змушує

дотримуватися закону всіх без винятку.

65

Список використаних джерел

1. Українців пропонують озброїти не травматикою, а бойовою зброєю

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zbroya.info.

2. Легалізація короткоствольної вогнепальної зброї [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://revolverclub.org

3. Офіційний портал Верховної Ради [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://iportal.rada.gov.ua.

Довгань А. С.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Анікєєв Д. М., кандидат наук з фізичного виховання

та спорту, доцент кафедри

спеціальної та фізичної підготовки

Інституту кримінально-виконавчої

служби

СПЕЦІАЛЬНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА

У СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ПРАЦІВНИКІВ

ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Фізична діяльність працівників ДКВС України відіграє важливу роль

у формуванні особистих професійних якостей та фізичному розвитку в

цілому.

У системі професійного розвитку, однією з найважливіших складових

є фізична підготовка особового складу ДКВС України, тому що це є одним

із засобів підвищення професіоналізму з фізичної точки зору. Вона

забезпечує безперервне вдосконалення таких спеціальних та професійно

важливих фізичних і психологічних якостей співробітника кримінально-

виконавчої служби, як стійкість, швидкість, сміливість, цілеспрямованість,

рішучість та наполегливість в досягненні поставлених цілей.

Фізичну роботу можна розподілити за її характером на два види –

статичну і динамічну. При статичній роботі підвищується обмін речовин,

збільшується витрата енергетичних ресурсів, але меншою мірою ніж при

динамічній. Особливість такого виду праці є її виражена втомлювальна дія,

що зумовлена довготривалим скороченням і напруженням м‘язів,

відсутність умов для кровообігу, внаслідок чого відбувається накопичення

кінцевих і проміжних продуктів обміну. Це дуже швидко призводить до

розвитку втоми. Динамічна робота пов‘язана з переміщенням у просторі

66

частин тіла або усього тіла . У результаті енергія, яка витрачається при

такій праці, перетворюється на механічну і теплову. Динамічні скорочення

м‘язів мають первинний характер, що сприяє повноцінному

кровопостачанню і кисневому обміну, а це, в свою чергу, призводить до

меншої втомлюваності.

Працездатність м‘язів залежить також і від обсягу навантажень – чим

воно більше, тим швидше втомлюються м‘язи. У процесі роботи будь-якої

частини тіла до неї надходить більше крові, ніж при стані спокою. Чим

більшу роботу виконують м‘язи, тим більше поживних речовин і кисню

надходитиме до них за допомогою крові. Чим більше фізичного

навантаження, занять фізичною культурою, спортом тим швидше ростуть

м‘язові волокна, людина стає сильнішою. Фізичні вправи добре впливають

на весь організм, зміцнюють здоров‘я, загартовують людину, роблять її

здатною витримувати різні несприятливі впливи навколишнього

середовища.

Фізичні навантаження зумовлюють активізацію обмінних процесів.

При інтенсивному навантаженні хвилинний об‘єм серця зростає порівняно

зі станом спокою в 6 разів, кількість засвоєння кисню – в 3 рази. Внаслідок

цього збільшується постачання киснем тканин у 18 разів. Обсяг фізичної

роботи залежить від конкретної професійної діяльності , особливостей

людини, ступеня тренованості та фізичного розвитку.

В якості засобів фізичної підготовки використовуються в першу чергу

фізичні вправи. У залежності від обсягу, інтенсивності виконання та інших

умов, одні й ті ж вправи можуть давати різний тренувальний ефект.

Для розвитку важливих фізичних навиків, застосовують вправи на

швидкість, силу, загальну, швидкісну силову тривалість , на координацію

рухів. Це головним чином вправи з основної гімнастики, з різних видів

легкої атлетики, спортивних ігор, важкої атлетики та інших видів спорту.

За допомогою них можна зміцнити м‘язи, на які припадає найбільше

фізичне навантаження, додатково розвинути фізичні якості, які необхідні

за тієї чи іншої професії.

Для вдосконалення психічних якостей – вольових, уваги, реакції на

сигнали, сприяння простору, часу, м‘язових зусиль та інших – велике

значення мають використовуванні направлено фізичні вправи та заняття

певними видами спорту.

Удосконаленню вольових якостей, сприяють заняття всіма видами

спорту, стрибками уводу, гімнастичними вправами, пов‘язаними з

елементами небезпеки та інше.

Отже, фізичне виховання сприяє повноцінному фізичному розвитку

працівників ДКВС України, підвищенню рівня функціональних та

адаптаційних можливостей організму. Стан здоров‘я людини є

передумовою її успіху в будь-якій діяльності, адже повноцінний фізичний

розвиток забезпечую загальну високу працездатність організму. Заняття

67

фізичною культурою і спортом загартовують її волю, активізують

емоційну сферу. На заняттях спеціальної фізичної підготовки, під час

гімнастики виховується дисциплінованість, виробляється прагнення

досягти успіху, наполегливість. Здорова, фізично розвинена людина, як

правило вірить у свої сили, бадьора, життєрадісна, повноцінніше опановує

принципи шляхетної поведінки у взаємодії з оточуючими та уважна до

інших людей.

Список використаних джерел

1. Аршава І. Психофізіологія: підручник для студ. вищих навч. закл.. –

К. : Вища освіта, 2006. – 308c.

2. Корольчук М. Психофізіологія діяльності: Підручник для студ.

вищих навч. закл.. — К. : Ельга; Ніка-Центр, 2003. – 395с.

Євстратенко О. М.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник,

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-виконавчої

служби

ОСОБЛИВОСТІ ВОГНЕВОЇ ПІДГОТОВКИ

ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК США

За поглядами американських військових фахівців, вогнева підготовка

військовослужбовців є одним з найбільш важливих елементів успішного

ведення бойових дій. В першу чергу це відноситься до підрозділів і частин

сухопутних військ, задіяним в локальних конфліктах.

Організація вогневої підготовки в збройних силах США носить

професійний і науково обґрунтований характер. Відповідна програма і

власне методика проведення занять розробляються в навчальному центрі

навчання стрільби сухопутних військ США USAMU (United States Army

Marksmanship Unit), що складається з семи структурних підрозділів,

основним з яких є підрозділ навчального центру Форт-Бенінг. Що

стосується таких специфічних напрямків вогневої підготовки, як

психологія і мотивація стрілка, а також ефективність стрільби, то вони

68

розробляються і вивчаються в науково-дослідному інституті суспільних

наук армії США і військових навчальних закладах.

Вогнева підготовка з автоматичної зброї в сухопутних військах США

починається з вивчення вимог до безпеки, матеріальної частини зброї та

прийомів ведення стрільби. Однак процес початкового навчання та

навчання влучною стрільби передбачає обов'язкове використання

електронного та лазерного тренажерів. Тренажер EST 2000 (Engagement

Skills Trainer) і лазерна система LMTS призначені для стрілецьких

тренувань і допомагають навчати військовослужбовців міткою стрільби,

виробляти відповідні навички стрільби в закритих приміщеннях,

проводити групову тактичну підготовку. В подальшому рекомендується

застосовувати обидва засоби перед стрільбою бойовими патронами.

У тренажерах EST 2000 використовується: цифрова система передачі

відеоінформації, екран з високою роздільною здатністю, комп'ютерна

графіка на ігровій основі, точне моделювання законів балістики для

максимально реального відтворення віртуального виду бою. Передбачено

два варіанти виконання тренажерної системи - стаціонарний і мобільний (у

вигляді спеціального причепа). Останній може бути розгорнутий на

території любого підрозділу. Тренажер EST 2000 вже знайшов широке

застосування в підрозділах США, в тому числі дислокованих на

континентальній частині країни, Гаваях, Алясці, в Кореї, Німеччини та

Афганістані. Крім того, цей засіб використовуються в Кувейті на

військових базах США. Він також поставляється для навчання

військовослужбовців Армії оборони Ізраїлю і національної гвардії

Саудівської Аравії.

Крім того, вже на етапі початкової вогневої підготовки достатню

увагу і час приділяється навчанню застосування оптичних і коліматорних

прицілів, лазерних далекомірів і інших пристроїв. Цей цикл підготовки

завершується освоєнням методики ведення бою в місті, лісі, горах і інших

особливих умовах. Програма підготовки військовослужбовців конкретної

спеціальності включає в себе відпрацювання спеціальних навичок. У

період початкової вогневої підготовки американські військовослужбовці

навчаються заняттю правильного положення для стрільби, відпрацьовують

навички утримання зброї, знайомляться з основними правилами влучної

стрільби. В ході занять вони вивчають типи цілей і порядок дій для їх

ураження. Контроль рівня підготовки військовослужбовців здійснюється

на стрільбищі. В цілому тривалість процесу вогневої підготовки

новобранців в армії США становить 73 год, з них: 5 год займають заняття в

класах, 16 годин тренування на тренажерах і 52 год виконання вправ

практичних стрільб.

В ході групових і практичних занять відпрацьовуються навички з

виявлення, спостереження, визначення дальності до цілі і прицілюванню, а

69

також удосконалюються елементи забезпечення безпеки при діях зі зброєю

та спорядженням.

Вправи практичних стрільб виконуються з положень лежачи з упору і

без упору, а також з коліна, за поодинокими цілями: по грудній фігурі на

дальності 75 м і ростової фігурі - 175 і 300 м. Більш складні вправи

припускають одночасний показ декількох цілей зі зменшенням часу на їх

ураження, при цьому вони з'являються підйомом з вертикального або

горизонтального положення. Облік враження цілей здійснюється, як

правило, електронним способом.

У підсумку після кожного етапу вогневої підготовки проводиться

кваліфікаційна стрільба, в ході якої військовослужбовцю необхідно

вирішити відразу кілька завдань. При виконанні кваліфікаційної стрільби

стрілець повинен продемонструвати розуміння вивчених в період

чергового етапу підготовки питань, вміння виявляти й усувати власні

помилки, а також своєчасно коригувати результати стрільби. Так, в ході

початкової вогневої підготовки при виконанні кваліфікаційної стрільби

зброя повинна бути справною і приведеною до нормального бою,

прицільні пристосування повинні бути відрегульовані, а кожен стрілець

повинен отримати один магазин з 20-ма набоями та два магазини з 10-ю.

При цьому в процесі кваліфікаційної стрільби випробуваному показують

40 одиночних або групових цілей на дальності від 50 до 300 м. на даному

етапі практичних стрільб військовослужбовець повинен вразити не менше

23 цілей.

Якщо військовослужбовець не досягне мінімального показника, він

направляється на додаткове навчання, мета якого полягає в тому, щоб

домогтися поразки учнем семи з десяти цілей, розташованих на відстані

300 м. На базі навчальних центрів навчання влучної стрільбі проводяться

заняття не тільки з військовослужбовцями, а й з цивільними особами. Для

вербування рекрутів в армію США і підготовки населення до війни

активно організовуються заняття і стрільби з молоддю. Для керівництва і

забезпечення стрільб в армії США призначаються: офіцер, відповідальний

за їх проведення (старший керівник стрільби, OIC -Officer in Charge);

офіцер служби безпеки полігону (RSO - Range Safety Officer); команда із

забезпечення безпеки на вогневому рубежі; помічник викладача

(інструктора); збройовий майстер; медичний персонал; команда

підношувачів боєприпасів; оператор командно-диспетчерського пункту;

підрозділ технічного забезпечення.

Особовий склад команди щодо дотримання безпеки на вогневому

рубежі здійснює такі дії: фіксує поразку цілей і зазначає ураження;

повідомляє начальнику стрільбища (полігону) про ведення вогню на

небезпечних напрямках стрільби; враховує тільки чотири попадання в

кожну ціль (при виконанні звітної стрільби на дистанції 25 м по

масштабних мішенях); заповнює звітні документи (картку влучень);

70

допомагає солдатам відновлювати мішень; узагальнює, відзначає і здає

звітні документи начальнику стрільбища (полігону). Помічник викладача

(інструктора) призначається на кожні десять напрямків стрільби і

відповідає за дотримання стрілками вимог безпеки і дій зі зброєю, а також

допомагає усувати затримки при стрільбі. Слід зазначити, що виконання

вимог безпеки під час стрільб в армії США приділяється підвищена увага.

У керівних документах визначено відповідні вимоги як для учнів, так і для

адміністрації полігонів.

Виходячи з вищенаведеного можна зробити висновок про те, що

Вогнева підготовка є головним видом бойової підготовки і проводиться в

спеціальних центрах з навчання влучною стрільбою.

В американських засобах масової інформації активно поширюються

матеріали про досягнення в стрілецькому спорті в країні і умінні володіти

зброєю серед військовослужбовців сухопутних військ, національної гвардії

і резервістів. При цьому пропагується діяльність навчальних центрів (Форт

Беннінг та ін.) І проводяться додаткові заняття з цивільними особами

(особливо з молоддю) з метою підготовки боєздатного населення і

вербування нових рекрутів.

Таким чином, в сухопутних військах США створюються передумови

для постійного вдосконалення форм і методів вогневої підготовки зі

стрілецької зброї та її ефективного проведення серед військовослужбовців.

Система підготовки до ведення вогню з автоматичної гвинтівки сприяє

високій ефективності дій військовослужбовців сухопутних військ при

виконанні ними бойових завдань в сучасних умовах.

71

Євстратенко О. М.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Анікєєв Д. М.,

кандидат наук з фізичного виховання

і спорту, доцент кафедри вогневої

та спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-виконавчої

служби

ОПТИМАЛЬНИЙ РЕЖИМ РУХОВОЇ АКТИВНОСТІ

І ВІДМОВА ВІД ШКІДЛИВИХ ЗВИЧОК – ЗАПОРУКА ЗДОРОВ’Я

СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Науково-технічний прогрес та різноманітні блага цивілізації

витісняють природні умови життєдіяльності людини; забруднення

навколишнього середовища, гіподинамія та інші фактори призвели до

річного збільшення кількості студентів, які мають значні відхилення в

стані здоров‘я.

Продовжується тенденція зниження рівня підготовленості

студентської молоді, погіршення їх здоров‘я. У сучасних умовах

життєдіяльності молоді значно знизився рівень їх фізичного навантаження,

а в цілому, рухової активності. У той же час стрімкими темпами

підвищуються психоемоційні навантаження студентів.

У зв‘язку з цим усе більш актуальною стає проблема визначення

оптимальної дози фізичного навантаження і системи раціонального

режиму праці, навчання і відпочинку студентської молоді, їх залучення до

здорового способу життя. Потребують оновлення механізми регуляції і

управління фізичним навантаженнями у навчальних закладах, визначення

алгоритму оздоровлення молоді та науково-методичне забезпечення

навчального процесу.

Найбільш поширеними факторами, що негативно впливають на

здоров‘я людини є: нервово-психічні перенапруження, психічні перевтоми,

недостатня рухова активність, неправильна постава, переохолодження,

порушення режиму і культури харчування, куріння, вживання алкоголю,

наркотиків та інші шкідливі звички.

При переважанні розумової праці спостерігається різко виражена

дисгармонія між надлишковим психоемоційним навантаженням і руховою

пасивністю, що перетворює нервово-м‘язовий апарат на баласт. Недолік

72

рухової активності призводить до ослаблення та атрофії м‘язів, які не в

змозі, в зв‘язку з цим, виконувати роль генераторів енергії. Це відбувається

через різке ослаблення впливів м‘язової діяльності на центральну нервову

систему і внутрішні органи.

В умовах гіпокінезії (рухової недостатності) відбувається ослаблення

процесів обміну речовин і енергії, що веде до зниження функціональних

можливостей організму, прискореного розвитку процесів старіння,

погіршення показників адаптації до фізичних навантажень.

Дослідження вчених і фахівців у сфері фізкультурного і

валеологічного виховання спрямовані на вивчення та обґрунтування

позитивного впливу правильного способу життя, фізичної активності та

застосування засобів фізичної культури і спорту, а також оздоровчих сил

природи на укріплення здоров‘я людей, на їх розумову і інтелектуальну

діяльність.

Основоположник валеології І. І. Брехман підкреслював, що здоров‘я

людей є візитною карткою соціально-економічної зрілості, культури і

процвітання держави. Здоров‘я людини необхідно розглядати в якісному

аспекті, як діалектичну єдність біологічного, соціального та духовного, а

наука про здоров‘я повинна мати свою систему діагностики, розуміння

значення руху, режиму праці, відпочинку і правильного харчування.

А.М. Амосов підкреслював, що закон тренування є самим універсальним з

усіх біологічних законів. Тому ефект занять цілеспрямованою фізичною

діяльністю призводить до збільшення рухових можливостей організму,

досягнення нового, вищого рівня та вищої якості життєдіяльності,

підвищенню рівня підготовленості і працездатності. Регулярна фізична

діяльність дозволяє мобілізувати внутрішні резерви організму людини.

Організм, адаптований до навантажень, має набагато більший потенціал

(резерв), який може бути використаний більш раціонально, економно і

повно в потрібний момент.

Систематичні заняття та дозована рухова активність сприяють

нормалізації показників серцево-судинної та дихальної систем, укріпленню

опорно-рухового апарату людини, поліпшенню функціонального стану

його організму. У результаті м‘язової діяльності відбувається оздоровчий

вплив, а рухова активність у межах, що відповідають функціональним

можливостям організму людини, є засобом підвищення його

життєздатності.

Таким чином, на сучасному етапі розвитку суспільства проблема

зміцнення здоров‘я студентської молоді та питання пропаганди здорового

способу життя і формування нових ціннісних орієнтацій повинні мати

пріоритетне значення. Для нормального функціонування людського

організму і збереження здоров‘я необхідні оптимальні та регулярні дози

розумової активності, відповідні способу життя конкретної людини.

73

Калюжна В. О.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Голуб В. П.,

кандидат педагогічних наук, доцент,

cтарший викладач кафедри вогневої

та спеціально-фізичної підготовки

Інституту кримінально-виконавчої

служби

НОВИЙ ВИД СПОРТУ В СВІТІ. СЕНДБОРД

Сендборд – катання на лижах по піску. Назва вона отримала сендборд,

що зрозуміло тим, хто знає англійську - в перекладі sand означає пісок.

Кататися можна по піщаних кар'єрів і по барханах. Основою сендборда є

серфінг. Зародився сенборд в 60-і роки. Свій розвиток отримав в Єгипті,

Африці, Південній Америці, Австралії. Це країни, де існують умови для

розвитку цього спорту.

Сам по собі сендбордінг поширений в набагато менших масштабах,

ніж сноубординг, оскільки виготовити і встановити гірськолижний

підйомник, який міг би успішно працювати в умовах піщаних дюн, досить

важко. З іншого боку, на піщаних дюнах можна кататися протягом всього

року, тоді як зі сніжних схилів - тільки протягом певного сезону.

У катанні сендбордіста оцінюється техніка катання, а також уміння

виконувати різні акробатичні елементи. Але у сендборда існують свої

недоліки. Для сендбордістов не будують сендборд-парків, а також

спеціальних підйомників. Спортсмени самостійно піднімається на дюну,

або використовують для цього будь-які транспортні засоби - наприклад,

баггі або всюдиходи.

Як і в сноуборді, деякі спортсмени прив'язують свої ноги до дощок, на

яких катаються, за допомогою спеціальних ремінців, тоді як деякі

вважають за краще використовувати дошки без таких.

Відчуття від такого екстремального виду спорту можуть зрівнятися

лише з тим, як джип розсікає пісочний хвилі в пустелі Сафарі. Зрозуміло,

через пісок і сама дошка повинна бути видозмінена. Передня частина

дошки стала трохи ширше, ніж у звичайного скейта, а ось задня - навпаки,

заужена, щоб скейтер міг виляти, різко повертати і маневрувати. Нижня ж

сторона дошки від носа до хвоста трохи опукла - це також зроблено

спеціально, для кращого ковзання. Ремінці же розташовані стандартно, а

ось сам пісок може стати проблемою. Однак, якщо скейтер буде постійно

74

перебувати в русі, стрибати, то пісок буде просто «відлітати» з дошки і не

завдавати ніяких незручностей. Дошка була зроблена з особливою, яка є

легшою деревини, також вона має властивість трохи гнутися.

Дошки для сноубордингу теоретично можуть використовуватися і для

сендбордінга, для даного виду спорту, як правило, виготовляють особливі,

куди міцніші дошки. Дошки для катання з не дуже великих і крутих дюн

роблять зазвичай з відходів деревини листяних порід і роблять їх поверхню

гладкою за допомогою воску та парафіну, тоді як професійні дошки

виготовляються з хорошою деревини, скловолокна та композитного

пластика.

Найвидатнішим спортсменом по сендборду на заході є Джош Тенг.

Він професійний сандборист, який виграв чотири чемпіонати світу та п'ять

національних титулів, в тому числі встановив рекорд найдовшого

«заднього фліпа» на відстані в 44 футів, 10 дюймів. Рекорд був

встановлений 20 травня 2000 року в штате Невада .

Список використаних джерел

1. Александрова А. Ю. Міжнародний туризм: Учебн. пособие: для

вузів. – М .: Аспект Прес, 2001.

2. Платонов В. Н., Фізична підготовка спортсмена / В. Н. Платонов,

М. М. Булатова. – К.: Олімпійська література, 1995. – 320 с.

3. Формування навичок здорового способу життя у дітей і підлітків

(за проектом "Діалог): Навч.-метод, посіб. / [О. В. Вінда, О. П. Коструб,

І. Г. Сомова, Н. О. Березіна, М. М. Галябарник, С. В. Кириленко]. – 3-тє

вид., переробл. і доп. – К.: Вістка, 2006. – 304 с.

75

Карпенко М. В.

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник,

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-виконавчої

служби

ВИКОРИСТАННЯ БЕЗПІЛОТНОГО

УДАРНО-ТРАНСПОРТНОГО АПАРАТУ

Використання безпілотних апаратів на полі бою в 2018 році є великим

кроком в перед в тактиці ведення бою. Розглянуто основні види

безпілотних апаратів, кількість плюсів якими володіють безпілотні а також

історія розвитку безпілотних апаратів.

Актуальність теми полягає в тому, що якщо армія буде володіти

великим ресурсом використання безпілотних апаратів як в повітрі на воді

або суші це дасть великий плюс в ведені бою з противником . Оскільки

безпілотне повітряне судно — повітряне судно, призначене для виконання

польоту без пілота на борту, керування польотом якого і контроль за яким

здійснюються за допомогою спеціальної станції керування, що

розташована поза повітряним судном. Це дає змогу зберегти людський

ресурс на полі бою.

Мета теми – показати і довести те, що використання безпілотного

апарату в бою дає змогу швидко, точно найголовніше без втрати

людського ресурсу знищити противника , дізнатися місце дислокації живої

сили противник або навить витягування поранених з поле бою .

Безпілотні апарати діляться на шість основних видів:

1. Безпілотний наземний апарат.

2. Безпілотний літальний апарат, безпілотний літальний апарат, який

також часто називають «дроном».

3. Безпілотний бойової літальний апарат.

4. Безпілотний надводний апарат, що рухається по поверхні води

(кораблі, катери).

5. Автономний підводний апарат, автономний апарат підводного

плавання.

76

6. Безпілотні космічні апарати, які включають в себе як апарати з

дистанційним керуванням і автономні («роботизовані космічні апарати»

або «космічні зонди»).

БПЛА масово застосовуються у військовій справі, в першу чергу для

ведення повітряної розвідки – як тактичної, так і стратегічної.

Безпілотники підкласів «міні-» та «мікро-» все ширше застосовуються

під час бойових дій на рівні взводу та відділення для термінового

отримання інформації типу «що за тим пагорбом», тобто для вирішення

задач військової розвідки. Такими державами, як США, Росія і Ізраїль,

також використовуються БПЛА для нанесення вогневих ударів по

наземним цілям.

Крім того, невійськові дрони застосовуються для розв'язання

широкого кола завдань, виконання яких пілотованими літальними

апаратами з різних причин недоцільно.

Такими завданнями є: моніторинг повітряного простору, земної й

водної поверхонь, екологічний контроль, керування повітряним рухом,

контроль морського судноплавства, розвиток систем зв'язку, художня

фотографія.

Першим відомим досвідом авіаційної розвідки відбувся, згідно

китайського трактату про «Мистецтво (ведення) війни», із допомогою

«летючого змія», що робився у давнину доволі великим. Із допомогою

його полководець отримував відомості про тактику і маневри противника;

розташування флангів, резерву, ударного корпусу, табору керівництва

ворога; вид зброї, оснащення, вогневі точки, кількість воїнів тощо.

Для отримання вчасної інформації садовили воїна з малою вагою на

«летючого змія», який із допомогою сопілки сигналами (використовуючи

як свисток) передавав обумовлені заздалегідь шифровані знаки. А для

сіяння паніки серед ворога — грав на сопілці мелодії заздалегідь узяті з

культури ворога, щоби нагадати ворогам про їх дім, їх родини й змусити

думати про їх комфорт, та спонукати їх відмовитися від вступу в

смертельний бій або недбало битися. Чим забезпечував собі перевагу

полководець.

У 1933 році у Великій Британії розроблений перший БПЛА

багаторазового використання. Були використані три відреставрованих

біплана Fairy Queen, дистанційно керовані з судна по радіо. Два з них

зазнали аварію, а третій зробив успішний політ, зробивши Велику

Британію першою країною, яка отримала користь з БПЛА.

Розвиток та популяризація дорнів якби це погано не звучало вдячна

саме воєнному конфлікту на сході України.

Спочатку гостру проблему безбілетників розв‘язували волонтери,

потів інженерами України було створено БПЛА «Фурія», «Кажан-1», PD-1,

вартість останнього з безбілетників сягає до 100.000 тисяч доларів .

77

Таким чином, використання безпілотного летального апарату дає

змогу сильно посилити свої сили в бою з противником , за допомогою

швидкого, непомітного дрона можна дізнатися багато інформації , якщо

казати про інші класи дронів, завдання ударно рокентих пострілів без

втрати людського ресурсу сильно вдарить по вогневій потужності

противника, застосування сухопутних дронів можуть швидко

транспортувати піхоту а в разі потреби забрати поранених осіб .

Після появи безпілотних пристроїв сильно змінилися методи та

тактика ведення бою , це є великим кроком у військовій індустрії і

військовій справі.

Головно метою роботи дрона є відтворення дій військового який

знаходиться на відстані.

Кривенко В. С.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу психологічного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Голуб В. П., кандидат педагогічних наук, доцент,

старший викладач кафедри

вогневої та спеціальної фізичної

підготовки Інституту кримінально-

виконавчої служби

ПРОЯВ РІВНОВАГИ У СПОРТСМЕНІВ-СКЕЛЕЛАЗІВ ВИСОКОЇ

КВАЛІФІКАЦІЇ

Введення спортивного скелелазіння до програми Олімпійських Ігор

2020 поставило багато задач для тренерів та науковців цього напряму.

Проблеми спортивного відбору, прогнозування результатів постають

досить гостро у зв‗язку з тим, що від кожної країни може виступити лише

один спортсмен (один чоловік та одна жінка). У олімпійську програму

включено нову дисципліну – багатоборство, що вимагає від спортсмена

реалізації своїх можливостей у дисципліні лазіння на швидкість. Потрібно

виявити перспективних початківців, щоб підготувати спортсмена, який під

час змагань покаже найкращі результати. Згідно зі спортивною

класифікацією скелелазіння належить до комплексних видів спорту. Вони

характеризуються високою варіативністю дій та зміною інтенсивності

праці. Поширена думка, щонайважливішими для досягнення успіху у

скелелазінні є силові складові та витривалість. Але дослідження техніки

переміщення спортсменів на трасах показали, що від здібності спортсмена

78

балансувати залежить який шлях проходження траси він обере із багатьох

наявних варіантів [1].

Сучасне спортивне скелелазіння у виді боулдеринг все частіше

висуває виклик дієвим навичкам спортсмена тому що, для проходження

траси однієї тільки сили рук та пальців недостатньо. Спортсмен повинен

вміти проявляти свої здібності та навички на трасах з різними кутами,

зачіпками, рельєфом, залишивши позаду всі страхи, тривоги та

переживання, сконцентрувавшись лише на проходженні траси. Багато

досліджень проведено з розвитку спеціальної витривалості та силових

якостей у скелелазів. У сучасній підготовці скелелаза домінує думка,

щонайважливіше – це розвиток силових здібностей рук, корпуса та

пальців.

Дослідженню рівноваги та балансу у спортсменів-скелелазів

присвячено набагато менше матеріалів. Група сербських науковців

(MilanIgnjatovic, DanielStankovic, VesnaPavlovic) розпочала свої

дослідження на цю тему у 2015 р. Вони виявили залежність результатів

виступів на змаганнях у різних видах скелелазіння від проявів різних видів

рівноваги (шляхом вимірювання показників рівноваги з зоровим

аналізатором та без нього. Мета – встановлення відмінностей у прояві

рівноваги між чоловіками та жінками-скелелазами високої кваліфікації. У

дослідженні взяли участь 26 спортсменів-скелелазів: 14 чоловіків та 12

жінок з них 8 майстрів спорту України, 10 кандидатів у майстри спорту та

8 спортсменів першого спортивного розряду. Дослідження проводилось

підчас Кубку України 15 квітня 2017 р., у м. Києві на скеледромі

«Гіперіон». Спортсменам було запропоновано виконати тест «Фламінго» –

стійку на одній нозі з заплющеними очима. Фіксувався час виконання

вправи до втрати рівноваги.

Результати дослідження. У чоловіків мінімальний показник становив

5 с, максимальний – 90 с, середній – 27,5 с. У жінок мінімальне значення

21 с, максимальне – 166 с, середнє – 69 с. Це свідчить про те, що у жінок,

що займаються скелелазінням здатність зберігати рівновагу при

відсутності зорового аналізатора більш розвинена, ніж у чоловіків. Стаж

занять скелелазінням становив від 6 років до 21 року у чоловіків, та від 3

років до 15 – у жінок. Кореляції між показниками стажу занять та здатності

зберігати баланс не виявлено. У результаті даного дослідження

встановлено, що у жінок більш розвинена здатність зберігати рівновагу,

незважаючи на стаж занять скелелазінням.

Для того, щоб виявити кореляцію між показниками рівноваги та

спортивною кваліфікацією, заплановано дослідження серед скелелазів

початкової підготовки та серед скелелазів високої кваліфікації із

збільшенням кількості досліджуваних у кожній групі.

79

Список використаних джерел

1. Репко Е. А. Особенности функциональных и скоростно-силовых

возможностей элитных альпинистов и представителей различных видов

скалолазания /Е. А. Репко // Физ.е воспитание студентов. – 2013. – С. 60–

65.

Кучеренко О. І,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук, старший

науковий співробітник,

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-виконавчої

служби

НАСЛІДКИ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Сучасна форма науково-технічного прогресу, що зумовлює докорінні

зміни продуктивних сил внаслідок застосування найновіших науково-

технічних досягнень, дедалі більшого перетворення науки на

базпосередню продуктивну силу, перехід до нового етапу розвитку

великого машинного виробництва. Науково-технічна революція почалась в

50-х рр. 20 ст.. Передумови її були підготовлені в кінці 19 – 1-й половині

20ст. в процесі революції у фізиці та інших галузях природознавства. Під

впливом наукових відкриттів докорінно змінилися погляди щодо будови та

форми матерії, виникли нові можливості застосування науково-технічних

досягнень у матеріальне виробництво. В умовах науково-технічної

революції принципово змінюється роль науки в суспільному виробництві.

Вона за темпами свого розвитку випереджає виробництво і

перетворюється на один з дійових факторів розвитку виробничого процесу.

Суспільний процес стає неможливим без широкого розгортання наукових

досліджень і швидкого впровадження їх у виробництво.

Внаслідок науково-технічної революції створюються можливості для

розробки якісно нових підходів до з`ясування і використання

фундаментальних закономірностей розвитку природи. Характерний

перехід від описування й аналізу явищ і продуктів природи до синтезу їх,

перетворення речовини, створення нових властивостей речей, процесів і

керування ними. Великого значення набуває виникнення нових галузей

80

знань – кібернетики, біофізики, біоніки та ін. Науково-технічна революція

охоплює різноманітні галузі науки і техніки, сфери людської діяльності, а

також науково-технічна революція впливає на знаряддя і предмети праці,

технологію виробництва і організацію управління, тобто характер трудової

діяльності людини.

На вищий ступінь свого розвитку піднімається велике машинне

виробництво внаслідок впровадження комплексної механізації і

автоматизації виробництва. Застосування електронно-обчислювальної

техніки, верстатів з числовим програмним керуванням, дає змогу подолати

обмежені можливості людини у сфері переробки інформації і управління

виробництвом.

Науково-технічна революція ставить нові вимоги до професійної

підготовки і загальної культури працівників. Вона виступає дійовим

фактором зростання продуктивних сил, підвищення рівня усуспільнення та

ефективності їх внаслідок концентрації виробництва і вдосконалення

управління ним.

Таким чином, науково-технічна революція вимагає удосконалення

структури суспільного виробництва, підвищення розвитку знань галузей,

які забезпечують науково-технічний прогрес.

НТР – явище глобального характеру, воно охоплює як усі сторони

внутрішнього життя певного суспільства, так і зовнішні сторони його

життя. Розвиток науки і техніки сам по собі не залежить від того, в якій

соціально-економічній системі він відбувається. Науково-технічний

прогрес створює можливості для розвитку суспільства, а як

використовуються наукові і технологічні досягнення – залежить від

конкретної соціально-економічної будови суспільства.

Соціальні наслідки науково-технічної революції можна звести до

таких основних груп:

загострення екологічної обстановки, виникнення проблеми

виживання людства внаслідок забруднення та отруєння навколишнього

середовища;

зміна змісту і характеру праці (збільшується питома вага творчих,

пошукових функцій, що веде до стирання суттєвих відмінностей між

людьми розумової і фізичної праці);

зростання питомої ваги висококваліфікованих робітників та

спеціалістів, що зайняті обслуговуванням нової техніки і технології (це

вивільняє трудові ресурси);

підвищення вимог до культурно-технічної та інтелектуальної

підготовки кадрів;

прискорення структурних змін у співвідношенні сфер людської

діяльності (перекачування трудових ресурсів із сільського господарства в

промисловість, а з неї – в сфери науки, освіти, обслуговування). Це

зумовлює концентрації населення в містах, поглиблення міграційних

81

процесів, значне скорочення робочого і збільшення вільного часу (звідси

можливість гармонійного розвитку особистості);

втрата людиною емоційності, інтелектуальне перенавантаження;

виникнення проблем біологічної і психологічної адаптації людини в

звичайних та екстремальних умовах навколишнього середовища

(надвисоких і наднизьких тисків, температур, електромагнітних полів,

радіоактивності і т.д.).

Отже, виробничий потенціал країни в сучасних умовах залежить від

ефективного використання найновітніших досягнень науки, техніки і

технології.

Однією з найважливіших проблем, якою займається філософія

техніки, є проблема і концепція людини, що створює та використовує

техніку. Особливості цієї проблеми пов`язані нині зі стрімким зростанням

потужних технологій. При цьому кількість людей, які зазнають впливу

технічних заходів та їхніх вторинних ефектів, значно зростає. Ніколи

раніше людина не мала таких потужних важелів, щоб бути здатної

знищити життя у певній частині екологічної системи і навіть у

глобальному вимірі. Тому суспільство не повинно без попередньої

експертизи виробляти все, що може виробити, не повинно робити всього,

на що спроможня. Філософія техніки зосереджується на таких проблемах,

як наслідки застосування комп`ютерів і можливість створення штучного

інтелекту. Із застосуванням сучасних комп`ютерних засобів докорінно

змінилися всі сфери життя сучасного суспільства – від державного

управління до освіти і культуки.

Питання про можливість створення штучного інтелекту, який був би

рівним або навіть переважав людський розум, зводиться до традиційного

філософського питання про природу людського розуму взагалі. Без його

вирішення навряд чи можливе створення штучного інтелекту.

Список використаних джерел

1. Українська радянська енциклопедія. – Том 7. – Київ, 1982.

2. Надольний В. А., Причепій Є. М., Черній А. М., Гвоздецький В. Д.,

Чекаль П. А. Посібник філософії. – К.: Видавництво центр ―Академія‖,

2001.

3. Балацкий О. Ф., Вакулюк В. М., Власенко В. М. Экология и

экономика. – К., 1986.

4. Волошин В. В., Евтушевский В. А. НТП: человек и природа. – К.,

1988.

82

Магрюк В. А.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу психологічного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Голуб В. П., кандидат педагогічних наук, доцент,

старший викладач кафедри

вогневої та спеціальної фізичної

підготовки Інституту кримінально-

виконавчої служби

ОСОБЛИВОСТІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Метою фізичного виховання є задоволення потреб окремих людей і

суспільства в цілому у формуванні всебічно духовно й фізично розвинутої

людини, сприяючи підвищенню її життєдіяльності.

Метою спеціальної фізичної підготовки є забезпечення фізичної

готовності військовослужбовців ефективно використовувати зброю і

бойову техніку у бою, стійко переносити фізичні навантаження, нервово-

психічні напруження і несприятливі чинники бойової діяльності, а також

вирішення завдань розвитку,навчання й виховання військовослужбовців.

Виховні завдання повинні забезпечити соціальне формування особистості,

виховання членів суспільства, які відстоюють його інтереси, віддані його

ідеалам. Об‘єктивною основою органічного взаємозв‘язку всіх сторін

виховання є єдність фізичного і духовного розвитку людини.

Вирішення виховних завдань передбачає:

розвиток інтелекту й утвердження життєвого оптимізму;

патріотичне та моральне загартування молоді, виховання волі;

виховання любові до праці;

розширення сфери естетичного впливу навколишнього середовища

на особистість;

збереження кращих існуючих традицій та започаткування

нових традицій у сфері фізичного виховання.

Основними завданнями спеціальної фізичної підготовленості є:

розвиток і постійне вдосконалення основних фізичних якостей

(сили, витривалості, швидкості, спритності), необхідних для високої

працездатності військовослужбовців;

83

зміцнення здоров‘я і підвищення стійкості організму до дії

несприятливих чинників зовнішнього середовища та умов бойової

діяльності;

набуття військовослужбовцями знань і вмінь у фізичному

вдосконаленні людини, підвищення їх компетентності та свідомості;

забезпечення постійного загартування і зміцнення організму

військовослужбовців, покращання здоров‘я особового складу;

формування у військовослужбовців теоретичних знань й

організаційно-методичних умінь (знання засобів, методів розвитку

фізичних якостей, навчання фізичних вправ, організації і проведення

практичних занять з різних видів (форм) фізичної підготовки тощо);

формування і вдосконалення найбільш важливих для окремих

військових спеціальностей прикладних навичок, фізичних, психологічних

та спеціальних якостей.

Фізичні якості – це морфологічні, функціональні та психічні

властивості організму, які визначають рухові можливості

військовослужбовців. Техніка виконання рухів має першочергове

значення, оскільки їх доцільність визначається вимогами самої фізичної

вправи.

Наприклад, максимальна сила фіксується при згинанні руки у

ліктьовому суглобі на 90°, а колінному – 120°. При бігу на 100 м найбільш

відповідальній частині вправи – відштовхуванні доцільно прикладати не

максимальну, а оптимальну силу.

Сила – це здатність військовослужбовця протидіяти опору активністю

м‘язів. Опір може виникати внаслідок впливу зовнішніх сил (гирі, протидія

суперника, реакція опори при відштовхуванні тощо), маси власного тіла

або його частин (присідання, підтягування) та внутрішніх сил (протидія

м‘язів-антагоністів, зв‘язок, сухожиль). Розрізняють такі види сили:

максимальна, швидкісна, статична, силова витривалість.

Розвиток максимальної сили на основі колового методу тренування

забезпечується поступовим:

збільшенням кількості повторень вправи в одному підході з 6 до 12

разів;

зменшенням тривалості відпочинку між вправами з 2–3 хв. до 30 с;

збільшенням кількості кіл комплексу з 1 до 2–3 проходжень;

збільшенням величини обтяження на кожному робочому місці;

включенням вправ глобального впливу на виконавців;

зміною швидкості виконання рухів.

Витривалість – це здатність людини тривалий час виконувати роботу

без зниження її інтенсивності. Витривалість має особливе значення для

успішного виконання військовослужбовцями навчальних та бойових

завдань. У зв‘язку з тим, що основу витривалості становить боротьба зі

84

стомленням, її можна охарактеризувати як здатність військовослужбовців

протидіяти фізичному,розумовому, сенсорному, емоційному та іншим

типам стомлення,характерним для різних видів військової діяльності.

Гнучкість – це здатність людини виконувати рухи з певною

амплітудою. Гнучкість має важливе значення для виявлення та

вдосконалення всіх рухових якостей людини. У гнучкості виявляється

цілий ряд морфофункціональних властивостей опорно-рухового апарата,

які визначають ступінь рухливості його ланцюгів. Гнучкість

військовослужбовців залежить від особливостей будови суглобів,

еластичності м‘язів та зв‘язок, часу доби, втоми,статі, температури, віку.

Найбільше значення для військовослужбовців має рухливість хребта,

кульшових та плечових суглобів.

Під час розвитку гнучкості необхідно дотримуватись таких

методичних вимог:

рухи виконуються з максимально можливою амплітудою;

швидкість виконання вправ повільна або середня;

вправи виконуються плавно, без ривків та прискорень;

в крайніх положеннях руху повинне відчуватись незначне

потягування, а не біль.

В разі порушення вищезгаданих вимог виникає захисне напруження

м‘язів – захисна сухожильна реакція (комплекс Гольджі).

Список використаних джерел

1. Фізичне виховання військовослужбовців: навч. посіб. /

М. Ф. Пічугін, Г. П. Грибан, В. М. Романчук [та ін.]; за ред. Г. П. Грибана.

– Житомир: ЖВІ НАУ, 2011. – 820 с.

85

Магрюк В. А., здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу психологічного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник,

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-виконавчої

служби

ОСОБЛИВОСТІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КІНОЛОГІВ

ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

У наш час в Державній кримінально-виконавчої службі, а саме в

установах виконання покарань дуже важлива робота кінологічного

підрозділу. Не кожен розуміє важливість цієї діяльності. Окрім камер

нагляду, контрольно-пропускного пункту, проволоки, яка протягнула над

стінами цього сірого будинку – в‘язанці, є підрозділ, який охороняє

територію за допомогою охоронних (службових) собак. Службові собаки є

одним із засобів, що використовуються під час виконання покладених на

відділи охорони установ виконання покарань завдань. Добре підготовлені

й уміло застосовані собаки підвищують надійність охорони і значно

полегшують розшук злочинців.

Конвой – один або група військовослужбовців , або співробітників

правоохоронних органів , що виконують завдання з охорони осіб, які

перебувають під слідством або засуджених судом. Молодший інспектор-

кінолог підпорядковується начальнику відділу охорони виправної колонії

(начальнику відділу з режиму і охорони виховної колонії, заступнику

начальника слідчого ізолятора з режиму і охорони) і відповідає за

неухильне і своєчасне виконання покладених на нього обов‘язків.

Він зобов‘язаний:

1. Постійно удосконалювати свої знання і навички зі спеціальної

підготовки і систематично тренувати закріпленого собаку.

2. Точно виконувати норми тренувань із розрахунку 9 тренувань на

місяць: 1 заняття – вранці, 3 – вдень, 2 – ввечері, 2 – вночі і 1 – контрольно-

перевірочне заняття.

3. Уміло застосовувати собаку в усіх необхідних випадках.

4. Проявляти рішучість, кмітливість, фізичну витривалість під час

виконання службових завдань.

86

5. Вести щоденник обліку підготовки закріпленого собаки.

6. Суворо дотримуватись усіх правил зберігання, утримання і

годування службових собак.

7. Під час несення служби на об‘єктах установи виконання покарань

систематично перевіряти стан контрольно-слідової смуги, огорожі і

прилеглої до об´єкта місцевості згідно графіка.

8. Ретельно перевіряти увесь завантажений транспорт.

9. Постійно перебувати у бойовій готовності, бути готовим до дій у

разі зміни обставин.

10. Якщо під час огляду місцевості, прилеглої до об´єкта, що

охороняється, собака своєю поведінкою вкаже на наявність сліду або

будуть виявлені інші ознаки порушення, діяти відповідно до табеля постів

і бойового розрахунку особового складу варти.

У разі дій в умовах добре обжитого району розшуку молодший

інспектор-кінолог зобов‘язаний при собі мати табельну зброю,

електроліхтар, ―світлячок‖, індивідуальний перев‘язочний пакет, флягу з

водою (влітку). Усі зазначені речі поміщуються у сумку кінолога, особисто

їм комплектується і регулярно перевіряється їх наявність та справність.

Під час роботи собаки по сліду молодший інспектор-кінолог повинен:

1. Уважно слідкувати за собакою і за її поведінкою, визначати

правильність руху по сліду.

2. Умілими діями і командами підтримувати активність роботи

собаки, не стримувати темп її руху.

3. У разі втрати сліду повертатися на те місце, звідки собака вірно

йшов по ньому і вжити заходів щодо розшуку сліду або продовжити

розшук за імовірним напрямком руху порушника.

4. Своєчасно розпізнавати хитрощі, що були застосовані порушником,

активно допомагати собаці у відшуканні сліду.

5. Під час роботи по сліду не робити різких ривків повідком.

6. Зберігати знайдені на сліді речі і використовувати їх для

підкріплення запаху у разі втрати сліду собакою.

7. Уміти діяти у разі втрати сліду собакою біля річки, озера,

населеного пункту, в районі доріг.

8. Постійно інформувати начальника відділу охорони виправної

колонії (начальника відділу з режиму і охорони виховної колонії,

заступника начальника слідчого ізолятора з режиму і охорони) про своє

місцезнаходження та напрямок руху.

Молодший інспектор-кінолог може призупинити роботу собаки по

сліду тільки за наказом начальника відділу охорони виправної колонії

(начальника відділу з режиму і охорони виховної колонії, заступника

начальника слідчого ізолятора з режиму і охорони) або у разі отримання

сигналу про затримання порушника іншим нарядом. В інших випадках

молодший інспектор-кінолог разом із службовим собакою проробляє до

87

затримання порушника. Застосування службового собаки вважається

результативним, якщо знайдена особа, яка розшукувалась, а також у тому

випадку, коли собака привів до місця, звідки зазначена особа виїхала яким-

небудь транспортом, або правильно йшла по сліду, хоча за незалежних від

нього і молодшого інспектора-кінолога обставин особа, яка

переслідувалась, була затримана іншим нарядом.

У природі дуже багато зовнішніх факторів, що ускладнюють, а в

деяких випадках унеможливлюють роботу собаки по сліду. Молодший

інспектор-кінолог, який відмінно знає основи слідопитства і має добре

натренованого собаку, може успішно долати ці труднощі, що

зустрічаються під час вирішення поставлених перед ним завдань. Кожному

молодшому інспектору-кінологу необхідно пам‘ятати, що шукає не собака,

а людина за його допомогою. У ході роботи між людиною і собакою

встановлюється тісний контакт і взаємодопомога, які є вирішальними в

успішному виконанні поставлених завдань.

Список використаних джерел

1. Молодшому інспектору-кінологу відділу охорони виправної

колонії. . [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://infopedia.su/11x7db2.html

Острогляд К. О., здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу психологічного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник,

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-виконавчої

служби

ОЗНАКИ БРЕХНІ З ТОЧКИ ЗОРУ НЕВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

В кожній сучасній науці – конфлікт є двигуном розвитку. Наявність

смертельної хвороби є найбільш потужним стимулом для розвитку

медицини. Складність людських взаємин і потреба задати певні рамки

поведінки, вихід за які повинен призводити до покарання, породжує

розвиток юриспруденції. А бажання безпечно брехати, але не бути

обдуреним, породжує розвиток методів детекції брехні.

88

В сучасному світі кордони між поняттями «правда-брехня» стали

досить розмитими, щоб довіряти кожному зустрічному. Брехня оточує нас

на кожному кроці: мас-медіа в гонитві за рейтингами, політики для

збільшення числа послідовників, реклама для збільшення продажів, також

не слід забувати про повсякдення брехню якою користується кожна

людина. Саме тому вміння розпізнавати брехню є однією із

найважливіших навичок, якими може володіти сучасна людина.

В даній роботі ми розглянемо особливості поведінки людей які

намагаються надурити вас, або щось приховують, але не будемо

загострювати увагу, на окремих жестах, які можуть бути сугубо

індивідуальними, а зануримся в сам процес генерації брехні.

Перше на чом потрібно зробити наголос, це те що брехня завжди є

стресом для людини, незважаючи на те як часто людина бреше и як вміло

це робить. Брехня - це завжди подвійне послання, коли слова говорять про

одне, а тіло (вегетативна нервова система) - про інше. Виникає

неузгодженість мови та поведінки людини. Брехун обов‘язково проявить

себе, але чи помітите ви ці сигнали залежить тільки від вас.

Вегетативна нервова система - відділ нервової системи, що регулює

діяльність внутрішніх органів, залоз внутрішньої і зовнішньої секреції,

кровоносних і лімфатичних судин.

Вона грає важливу роль при верифікації брехні, оскільки зміни ВНС

викликають зовнішні зміни, за якими можна визначити стрес.

Парасимпатична і симпатична відділи ВНС врівноважують один одного

при нормальному стані, функції парасимпатичної нервової системи

спрямовані на збереження ресурсів організму, а симпатичної на їх

активізацію.

При стресі починають проявлятися такі реакції:

- Розширення / звуження зіниці.

- Прискорення / уповільнення серцебиття.

- Підвищення тонусу / розслаблення м'язів (може бути тремтіння).

- Активація потових залоз і посилення секреції слізних залоз.

- Гальмування шлунково-кишкового тракту викликає сухість у роті

(посилене проковтування, облизування і зворушення губ, і підвищення

потреби рідин).

- Активація шлунково-кишкового тракту викликає рясне

слиновиділення, можна почути бурчання кишечника (часте і гучне

проковтування).

- Зниження / підвищення пульсу (можна побачити виражену

пульсацію сонних артерій на шиї, блідість шкірних покривів).

- Посилення / уповільнення дихання.

- Людина починає стосуватися пальцями рота, особи.

З'являються дескриптори (покусування, облизування губ, надування

щоки)

89

Також у брехуна проявляються жести-адепти (дотики руками до

обличчя, губ, повік, лоба).

Адаптери - жести, які дозволяють нам адаптуватися до стресу. Їх

основне завдання - адаптувати тіло в стресовій ситуації, повернути людині

душевний спокій.

У дорослому віці людина несвідомо в стресовій ситуації починає як

би заспокоювати сам себе, таким чином, виникають жести-адаптери.

У схрещуванні рук, що створює захисний бар'єр перед грудьми, також

є заспокійливий елемент - людина напівобіймає власне тіло. Зіткнення

будь-яких двох частин тіла в результаті повертає відчуття безпеки.

Наприклад, перебуваючи в напрузі, люди часто «знизують собі руки», або

переплітаючи пальці обох рук, або обхоплюючи однією рукою іншу. До

самозаспокоєння відносяться і всі варіанти схрещування ніг, при якому

одна нога відчуває заспокійливу тиск інший. Коли ми закидаємо ногу на

ногу, відчуття безпеки посилюється. Ця дія - вірна ознака того, що людина

бажає заспокоїтися. Але не завжди такі жести говорять про брехню,

можливо людина обіймає себе тому що їй прохолодно, або вона відчуває

дискомфорт, або якийсь із цих поз є звичною для співрозмовника.

При визначення брехні слід пам‘ятати декілька правил. По-перше,

лише сукупність ознак можна вважати доказом брехні (одна ознака не

говорить про те що людина бреше). По-друге, людина яка вірить с свою

брехню не проявить ознак брехні, радше навпаки.

Список використаних джерел

1. Андреев Г.М. Место механическго восприятия в системе

перцептивных процессов и особенности его содержания //Межличностное

восприятие в группе. – М., 1998. – 165.

2. ПизАллан. Язык телодвижений : как читать мысли других людей

по их жестам. – М. : Ай – Кью, 1995. -257 с.

3. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації / Г. Г. Почепцов. – М.: ―Рефл-

бук‖. - К.: «Ваклер». – 2001. – 655 с.

4. Лабунская В. А. Невербальное поведение / В. А. Лабунская. –

Ростов-на-Дону: издательство Ростовского университета – 1986. – 135 с.

5. Рюкле Хорст. Ваше тайное оружие в общении: мимика, жест,

движение. – М.:Интерэксперт: Инфа, 1996. – 277 с.

90

Підлісний В. В.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук, старший

науковий співробітник,

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-виконавчої

служби

ТАКТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІСТОЛЕТА

ДЛЯ ПІДРОЗДІЛІВ ПОЛІЦІЇ

Актуальність теми дослідження обумовлена важливістю забезпечення

підрозділів поліції найефективнішою табельною вогнепальною зброєю для

можливості повноцінного виконання своїх обов‘язків щодо захисту

населення.

Дослідження проблематики тактичної характеристики поліцейської

зброї, здійснювали такі науковці, як: Д. В. Швець, А. Ф. Бальва,

І. С. Луценко, Т. А. Пазинич.

На працівників поліції покладені досить не прості завдання, серед

яких доцільно виділити охорону правопорядку та захист населення. Для

виконання цих завдань держава виділяє працівникам необхідне

спорядження, зокрема табельну вогнепальну зброю (далі – ТВЗ), та

встановлює нормативні вимоги щодо застосування цієї зброї.

Законом України «Про поліцію» від 2 липня 2015 року (далі – Закон)

встановлені повноваження поліцейського застосовувати вогнепальну

зброю в якості виключного, найбільш суворого заходу примусу. Пункт 4

статті 46 Закону містить чіткий перелік випадків, в яких поліцейський

уповноважений застосувати зброю на ураження. Пункт 6 цієї ж статті

вказує на випадки, коли зброя може застосована без попередження. Всі

названі Законом випадки пов‘язані із необхідністю поліцейського

захистити своє життя і здоров‘я, обов‘язком захистити свого напарника,

членів своєї сім‘ї, пересічних громадян, а також виконанням покладених на

нього завдань, зокрема звільнення заручників, затримання

правопорушника та інших [Закон України «Про Національну поліцію»

[Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/580-19].

91

Проте на практиці виконати вимоги законодавства дуже складно. Це

значною мірою пов‘язано з тактичними особливостями пістолета.

Так, пунктом 9 статті 46 заборонено застосовувати вогнепальну зброю

в місцях, де може бути завдано шкоди іншим особам, а також

вогненебезпечних та вибухонебезпечних місцях.

Приймаємо до уваги той факт, що офіційно на озброєнні

поліцейського Національної поліції України знаходиться пістолет Форт-17,

а фактично в користуванні перебуває ще пістолет Макарова – ПМ. Ця

зброя споряджається набоями калібром 9 мм. Відповідно тактико-технічної

характеристики при пострілі з цих пістолетів куля зберігає вбивчу силу до

300-350 метрів. Крім того, куля до пістолетів Форт-17 і ПМ має

характеристику високого рівня рикошету [Пістолет «Форт-17». Технічні

характеристики [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.fort.vn.ua/produkciya/ pistolety/pistoletfort-17.html]. Ці дані дають

підстави для висновку про те, що в межах населених пунктів застосовувати

названі види зброї Законом фактично заборонено, адже очевидними є

ризики спричинення смерті або тілесних ушкоджень випадковим

перехожим, які опинились на лінії вогню поліцейського.

Зважаючи на це слід виділити деякі тактичні критерії, які повинні

застосовуватися при виборі ТВЗ для працівників поліції. Перш за все, для

поліцейського важливо мінімізувати здібності злочинця до здійснення

ворожих дій, тобто знешкодити його, але при цьому не завдати шкоди

невинним особам та по можливості не спричинити смерті самому

порушнику.

В такому випадку слід приділити увагу вражаючій властивості кулі.

Найбільш важливою характеристикою при цьому являється зупиняюча

здатність кулі, що передбачає перш за все швидке виведення цілі з ладу,

але не обов'язково летальний результат, що є особливістю куль з високою

убивчою дією. Відповідно кулі з високим рівнем проникаючої дії також не

підійдуть для виконання обов‘язків поліцейського, адже в такому випадку

існує висока імовірність завдання шкоди стороннім особам.

Дослідження механізму пострілу з пістолетів Форт-17 і ПМ, а також

пробивної сили їх куль свідчить про те, що навіть прицільний постріл у

правопорушника може ушкодити сторонню людину або пошкодити

небезпечний об‘єкт (наприклад, газопровід будинку) [Пазинич Т. А. Про

небезпеку застосування вогнепальної зброї поліцейськими та окремі

пропозиції зменшення ризиків / Т. А. Пазинич // Двадцять другі економіко-

правові дискусії (юридичне спрямування): матеріали міжнародної науково-

практичної інтернет-конференції. - Львів, 2017,- С.91-93.]

Для вирішення зазначеної проблеми, на мою думку, необхідно, крім

внесення відповідних змін до пункту 9 статті 46 Закону України «Про

поліцію», переглянути характеристику набоїв для зброї поліцейських.

Зокрема, впровадити використання патронів з експансивними кулями.

92

Ще одним критерієм для вибору ТВЗ є його функціональність, а саме

застосування новітніх досягнень науки і техніки при виробництві зброї, що

впливає на її легкість, зручність, точність, надійність, можливість

приєднання додаткового спорядження такого, як: ліхтарі, лазерні

цілевказівники, прицільні пристрої тощо.

Не менш важливим є доступність пістолета, тобто можливість

держави забезпечити поліцейських пістолетами, враховуючи її

економічний стан.

Зважаючи на вищесказане можна зробити висновки про те, що

пістолет для поліцейських повинен бути максимально ефективним,

надійним та не дорогим у ціні. Таким чином можемо висунути певні

загальні вимоги, до поліцейських пістолетів: використання сучасних

якісних полімерних матеріалів та сталей; обов‗язкова наявність планки

Пікатіні що надасть можливість широкого використання допоміжних

пристроїв (тактичний ліхтар, лазерний цілевказівник); обов‗язкова

можливість регулювання або повної заміни затильника рукоятки пістолета;

можливість використання експансивних куль; нахил рукоятки по

відношенню до вісі каналу ствола – 110-115 градусів; відсутність

виступаючих деталей на пістолеті; усунення затримок без розбирання

зброї.

Варто зазначити, що Форт-17 володіє більшістю даних особливостей. Тому

на даному етапі розвитку України, не зважаючи на деякі недоліки, цей

пістолет є найбільш підходящим для працівників поліції, адже в ньому

наявне співвідношення ціни та якості.

93

Семенова Є. І.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук, старший

науковий співробітник,

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-виконавчої

служби

ВНУТРІШНЯ ТА ЗОВНІШНЯ БАЛІСТИКА

Внутрішня балістика – це наука, що займається вивченням процесів,

які відбуваються при пострілі, і особливо при рухі кулі (гранати) по каналу

ствола.

Пострілом називається викидання кулі з каналу ствола зброї енергією

газів, що утворюються при згоранні порохового заряду. Початковою швидкістю кулі називається швидкість руху кулі на рівні

дульного зрізу ствола. Початкова швидкість є однієї з найважливіших

характеристик бойових властивостей зброї. При збільшенні початкової

швидкості збільшується дальність польоту кулі, дальність прямого

пострілу, вбивча і пробивна дія, а також зменшується дія зовнішніх умов

на її політ.

Віддачею називається рух зброї (ствола) назад під час пострілу.

Віддача відчувається у виді поштовху в плече, руку, ґрунт. У процесі

стрільби ствол піддається зносу. Причини, що викликають знос ствола,

можна розбити на три основні групи - хімічного, механічного і термічного

характеру. В результаті причин термічного характеру в каналі ствола

утворюється нагар, що дуже впливає на знос каналу ствола.

Причини механічного характеру - удари і тертя кулі об нарізи, невірне

чищення (чищення ствола без застосування дульної накладки чи чищення з

казенної частини ствола без вставленої в патронник гільзи з виконаним у її

дні отвором) і т.п. – приводять до стирання полів чи нарізів, округленню

кутів полів нарізів, особливо їхньої лівої грані, викришуванню і відколу

хрому в місцях сітки розпалу.

Причини термічного характеру - висока температура порохових газів,

періодичне розширення каналу ствола і повернення його в первісний стан -

приводять до утворення сітки розпалу й оплавленню стінок каналу ствола

в місцях відколу хрому. Живучістю ствола називається здатність ствола

94

витримувати визначену кількість пострілів, після якого він зношується і

втрачає свої якості (значно збільшується розкид куль, зменшується

початкова швидкість, стійкість польоту куль). Живучість хромованих

стволів деяких видів стрілецької зброї досягає 20-30 тис. пострілів.

Зовнішня балістика - це наука, що вивчає рух кулі після припинення

дії на неї порохових газів. Вилетівши з каналу ствола під дією порохових

газів, куля рухається по інерції.

Траєкторією називається крива лінія, яку описує центр ваги кулі у

польоті . Куля при польоті в повітрі піддається дії двох сил: сили тяжіння

та сили опору повітря. Сила тяжіння змушує кулю поступово знижуватися,

а сила опору повітря безупинно сповільнює швидкість руху кулі і прагне

перекинути її. У результаті дії цих сил швидкість польоту кулі поступово

зменшується, а її траєкторія являє собою за формою нерівномірно вигнуту

криву лінію. Влучність стрільби забезпечується точним приведенням зброї

до нормального бою, ретельним збереженням зброї і боєприпасів і

відмінним вмінням стріляючого.

Опір повітря на політ кулі викликається тим, що повітря є пружним

середовищем. Тому на рух у цьому середовищі витрачається частина

енергії кулі. Сила опору повітря викликається трьома основними

причинами: тертям повітря, утворенням завихрень та балістичної хвилі.

Під дією початкових поштовхів у момент вильоту кулі з каналу ствола

між віссю кулі та дотичною до траєкторії утворюється кут, тому сила

опору повітря діє не вздовж осі кулі, а під кутом до неї, прагнучи не

тільки сповільнити її рух, а й перекинути.

Пряма лінія, яка є продовженням осі каналу ствола наведеної зброї,

називається лінією піднесення. Пряма лінія, яка є продовженням осі

каналу ствола в момент вильоту кулі, називається лінією кидання. Кут,

утворений лінією піднесення і лінією кидання, називається кутом

вильоту. Центр дулового зрізу ствола називається точкою вильоту. Точка

вильоту є початком траєкторії.

При стрільбі у цілі, які розташовані на відстані, більшій за дальність

прямого пострілу, траєкторія поблизу її вершини підіймається вище за

ціль і ціль на якійсь ділянці не буде уражатися при тій самій установці

прицілу. Але біля цілі буде такий простір (відстань), на якому траєкторія

не підіймається вище за ціль і ціль буде уражатися.

Глибина ураженого простору залежить: від висоти цілі (вона буде

тим більше, чим вища ціль); від настильності траєкторії (вона буде тим

більша, чим настильніша траєкторія) і від кута нахилу місцевості (на

передньому схилі вона зменшується, на протилежному схилі –

збільшується).

Простір за укриттям, яке не пробивається кулею, від його гребеня

до точки зустрічі, називається прикритим простором. Прикритий простір

буде тим більшим, чим більша висота укриття і чим настильніша

95

траєкторія. Частина прикритого простору, де ціль не може бути уражена

при даній траєкторії, назнається мертвим (неуражуваним) простором.

Значення величини прикритого та мертвого простору дозволяє

правильно використати укриття для захисту від вогню супротивника, а

також вжити заходів для зменшення мертвих просторів шляхом

правильного вибору вогневих позицій та обстрілу цілей зі зброї з

найбільшою навісною траєкторією.

Цикл перезаряджання складається з таких операцій: відкривання

каналу ствола; відхід затвора від ствола; витягання стріляної гільзи з

патронника; вилучення (відбій) гільзи зі зброї; зведення курка та

постановка його на бойовий звід; захоплення і досилання чергового

патрона в патронник; замикання каналу ствола затвором. Для

завершення циклу автоматики необхідно його доповнити

операцією виконання пострілу.

Зброю, в якій за рахунок енергії порохових газів здійснюється

тільки перезаряджання, називають самозарядною, а зброю, в якій

здійснюється повний цикл автоматики, називають автоматичною.

Терлецький І. А.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук, старший

науковий співробітник,

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-виконавчої

служби

ІНФОРМАЦІЯ – ОСНОВНИЙ ВИД ЗБРОЇ ХХІ СТОЛІТТЯ

Інформації на сьогодні стала одним з найнебезпечніших видів зброї.

Користуватися компроматами, виливанням бруду, підкиданням

неправдивої інформації, намагання за допомогою інформації ввести в

оману стало для багатьох сенсом життя. Вона має вплив на маси, тобто за

умови вдалого маніпулювання свідомістю мас можна досягти практично

будь-якої мети: знищити опонента, прибрати з дороги конкурентів чи

розпалити війну.

Зважаючи на роль інформації у сучасному світі, американський

дослідник Маклюен виводить цікаву тезу, яка звучить так: "Істинно

96

тотальна війна - це війна за допомогою інформації". Мета інформаційної

війни - послабити моральні і матеріальні сили супротивника або

конкурента та посилити власні. Вона передбачає заходи

пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та

емоційній галузях. Очевидно, що інформаційна війна - складова частина

ідеологічної боротьби. Такі війни не призводять безпосередньо до

кровопролиття.

У книзі Прокофьєва "Інформаційна війна і інформаційна злочинність"

визначається: інформаційна війна – це дії, початі для досягнення

інформаційної переваги шляхом завдання шкоди інформації, процесам, що

базуються на інформації і інформаційних системах супротивника при

одночасному захисті власної інформації, процесів, що базуються на

інформації і інформаційних системах.

Основні методи інформаційної війни – блокування або спотворення

інформаційних потоків та процесів прийняття рішень супротивника.

Інформаційна війна розглядає інформацію як окремий об'єкт або як

потенційну зброю та вигідну ціль. ЇЇ можна розглядати як якісно новий вид

бойових дій, активна протидія в інформаційному просторі. Ця зброя не

наносить фізичної шкоди, але може призвести до справжньої війни.

Отже,інформаційна зброя – сукупність спеціалізованих (фізичних,

інформаційних, програмних, радіоелектронних) методів і засобів

тимчасового або безповоротного виводу з ладу функцій або служб

інформаційної інфраструктури в цілому або окремих її елементів [1; с. 2].

До інформаційної зброї можна віднести п'ять груп засобів, які можуть

бути застосовані для деструктивних (дезорієнтуючих, дезінформуючих,

дезорганізуючих,дестабілізуючих, руйнуючих, пригнічуючих)

інформаційних впливів на змістовні компоненти систем управління: засоби

масової інформації і агітаційно-пропагандистські засоби; психотронні

засоби; електронні засоби; електронно-обчислювальні засоби; лінгвістичні

засоби; психотропні засоби. Особливо небезпечна інформаційна зброя для

органів державної влади управління військами, фінансами, економікою

країни, а також вплив на індивідуальну та колективну поведінку людей.

Потужність інформаційної зброї зумовлена чисельністю її переваг, а

саме:

універсальністю (не залежить від кліматичних чи географічних

особливостей об‘єкта інформаційної атаки);

прихованістю;

економічною ефективністю;

масштабністю застосування [2, с. 192].

Зрозуміло, що не вся інформація може бути зброєю впливу, а тільки

та, яка буде відповідати таким умовам:

висвітлювати і розповсюджувати правдиву, але невигідну

інформацію, що приховується об'єктом інформаційної атаки;

97

легко сприйматися масами,вміло завуальовувати її цілеспрямований

«підривний» вплив.

У наш час існують різноманітні класифікації інформаційної зброї.

Однак, найвідомішими та ефективними видами є: небезпечна інформація,

психотронна зброя та технічна інформаційна зброя.

До більш витончених способів застосування інформаційної зброї

відносяться приховані дії на програмне забезпечення комп'ютерних

систем: комп'ютерні віруси, засоби придушення інформаційного обміну в

телекомунікаційних мережах; фальсифікації інформації в каналах

державного та військового управління [2, с. 195].

Отже,загроза інформаційної зброї полягає в її невловимості. Якщо

вона встигла проникнути в інформаційний простір держави то зупинити

всеосяжність її дій буде неймовірно складно. Враховуючи той факт, що

інформаційна зброя часто орієнтована і на свідомість, і на емоції людини

наслідки її використання можуть бути непередбачуваними. Дослідники

також вказують на той факт, що у більшості випадків очікування та

реальність кінцевого результату застосування інформаційної зброї не

збігаються зі своїми первинними цілями, оскільки напрям її

функціонування може змінитися з точністю навпаки.

Список використаних джерел:

1. Зозуля О. С. Інформаційна зброя як геополітичний чинник та

інструмент силової політики» /О.С.Зозуля.− [Електронний ресурс].– Режим

доступу: http://www.academy.gov.ua/ej/ej18/PDF/12.pdf/

2. Інформаційна зброя: принципи дії та основні види / авторский сайт

к. т. н. Домарева В. В. // Режим доступу:

http://www.security.ukrnet.net/modules/sections/index

98

Топор Є. С.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-гo кyрcy пcиxoлoгiчнoгo

фaкyльтeтy Iнcтитyтy

кримiнaльнo-викoнaвчoї cлyжби

Нayкoвий кeрiвник:

Aнiкєєв Д. М.,

кaндидaт нayк з фiзичнoгo виxoвaння

i cпoртy, дoцeнт кaфeдри вoгнeвoї

тa cпeцiaльнoї фiзичнoї пiдгoтoвки

Iнcтитyтy кримiнaльнo-викoнaвчoї

cлyжби

МОДЕРНІЗАЦІЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ ВИШІВ

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У практиці фізичного

виховання студентів достатньо широкої популярності набули різні

інноваційні педагогічні технології: ігрові, технології навчання руховій

діяльності, технології олімпійської освіти, суб‘єкт-суб‘єктної взаємодії,

рейтингового оцінювання, самостійних занять фізичними вправами,

технології орієнтування студента на здоровий спосіб життя, сучасні

фізкультурно-оздоровчі технології та ін. Але, незважаючи на велику

кількість досліджень у цьому напрямку, ще недостатньо уваги приділено

розробці й використанню інноваційних технологій навчання, які б

комплексно сприяли покращенню стану здоров‘я, формуванню стійкої

мотивації до занять фізичними вправами та системи знань у га- лузі

фізичної культури і спорту.

Найсуттєвішим недоліком сучасної системи фізичного виховання

студентів є те, що вона не стимулює вихованців до занять фізичними

вправами, не сприяє формуванню в них прагнення до самостійного

надбання знань та вмінь у сфері фізичної культури, не виховує активних

суб‘єктів діяльності. Фактично фізичне виховання студентів здебільшого

не є виховним процесом.

Фізичне виховання у вищих навчальних закладах є невід‘ємною

частиною освіти. Від якості організації і проведення занять із студентами

залежать рівень їх фізичної підготовленості і здоров‘я, а також відношення

до фізичної культури після закінчення вищих навчальних закладів. Аналіз

реального стану справ у фізичному вихованні студентів України дає

підставу вважати, що його ефективність далека від бажаної. Центром уваги

в діяльності кафедр фізичного виховання ВНЗ залишаються передбачені

навчальними програмами контрольні випробування і тести, а не сам

студент, його ціннісні орієнтації і потреби. За останні роки обсяг

навчального навантаження студентів університетів настільки зріс, що

99

загрожує через малорухомість, одноманітність робочої пози протягом 10-

12 годин, обмеження м‘язових зусиль, що є причиною захворювання

різних систем організму. За період навчання в університеті кількість

хворих студентів зростає у 2–3 рази, а кількість студентів, які мають

порушення постави, досягає 80–90% від загальної кількості студентів.

Протидією цим негативним наслідкам обмеження рухового режиму молоді

є фізична культура і спорт, які є важливими чинниками збереження і

зміцнення здоров‘я, всебічного розвитку, покращення працездатності,

якісного складання контрольних нормативів, зниження втомлюваності,

підвищення опору організму різним захворюванням за період навчання у

вищих навчальних закладах

Щоб фізичне виховання стало діючим методом зміцнення здоров‘я й

підвищення рівня фізичної підготовленості студентів, основними

принципами повинні стати його регулярність, мотиваційний фон та гнучка

варіативність, що відображає специфіку навчальної роботи студентів.

Сучасні дослідження (В.А. Хоряков, Л.І. Безугла) доводять, що

модульне навчання студентів – це не тільки один із шляхів покращення

навчального процесу, але і важливий чинник входження української

системи освіти до спільного європейського освітнього простору.

Модульний підхід до навчання студентів створює їм сприятливі умови для

засвоєння програмового матеріалу, але вимагає від них відповідальності за

результати навчання. Відомо, що навчання стане ефективним, якщо

виникне з власних запитань, інтересів та потреб тих, хто вчиться. Адже

проблемне навчання змінює мотивацію пізнавальної діяльності, бо

провідними стають пізнавально-спонукальні мотиви. Проблемне навчання

позитивно впливає на результативність навчально-пізнавального процесу,

бо розвиває активність студентів, їх розумові здібності, викликає інтерес

до оволодіння навчальним матеріалом, вчить долати труднощі, спонукає

студентів до самостійної пошукової діяльності. Серед методів активізації

навчального процесу науковці виділили «метод проектів», робота за яким

передбачає розкриття певного завдання чи розв‘язання проблеми. У

проектній технології фізичне виховання повинно забезпечуватися

сучасними науковими досягненнями, методичним обслуговуванням,

тестами для перевірки якості навчання. Крім прийому нормативів, треба

проводити аналіз їх виконання, порівнювати і коригувати зміни у техніці,

якості виконання. Проектування проявляється в таких формах: зовнішня

діяльність, внутрішня діяльність, інформаційно-знакова діяльність.

На сучасному етапі стрімкого розвитку фітнес-індустрії виникає число

нових видів відповідних занять. Звичні аеробні класи стають для молоді

менш цікавими. Безперервна зміна стилів і музичних смаків вимагає від

організаторів фітнес-програм швидкої і активної реакції. Нові фітнес-

програми стають більш популярними серед прихильників здорового

способу життя. В Україні за роки незалежності створено правове поле у

100

сфері освіти, прийняті документи та закони України «Про освіту», «Про

вищу освіту», а також Державна національна програма «Освіта». Освіта, за

своїм змістом базується на таких складових – навчання (дидактична

підсистема), виховання (педагогічна підсистема освіти) і стає чинником у

формуванні соціально активної, фізично й духовно здорової особистості,

яка відповідає створенню майбутнього професійно-трудового потенціалу

нації. Отже, принципово важливим стає впровадження нововведень та

здійснення інноваційних процесів у фізичному вихованні студентської

молоді. Основу інноваційних процесів у фізичному вихованні становлять

такі важливі моменти:

створення на навчальних заняттях умов, що базуються на

запровадженні освітніх інновацій і сприяють активізації діяльності

студентів до рухової активності;

оволодіння студентами методологією і технологією інноваційних

впроваджень, що базуються на етно-регіональних особливостях місця

проживання, навчання;

формування особистості студента, яка здатна засвоювати і творчо

втілювати у повсякденне життя засоби і методи фізичного виховання для

гармонійності та досконалості організму. Між тим інноваційні напрями,

пов‘язані з формуванням особистісно-орієнтованої мотивації в системі

фізичного виховання студентської молоді розкриті недостатньо.

У дослідженнях по вивченню чинників, які впливають на

ефективність фізичного виховання у вузах, показано ряд моментів, які

відображають ставлення студентів до фізичного виховання, орієнтацію

студентів на досягнення соціально-значущих результатів, в яких

проявляються їх сили і здібності, визначають позицію особистості

стосовно процесу і результатів діяльності, зокрема, потреби пізнання –

одній з головних людських потреб. У той же час фізична культура, будучи

однією з частин загальної культури, багато в чому визначає поведінку

людини в навчанні, в спілкуванні, сприяє вирішенню виховних,

оздоровчих і соціально-економічних завдань.

Інноваційні впровадження в навчальний процес у особистісно-

орієнтованому навчанні з фізичного виховання мають свою технологію,

що передбачає встановлення мотивів, а також усвідомлення цілей і завдань

навчання; знання студентами способів досягнення поставлених цілей;

опанування базової освіти, систематичне обґрунтоване виявлення

динаміки процесу навчання і рівня засвоєних знань, умінь і навичок.

Характер яких визначається багатьма чинниками: етнічними і культурними

традиціями, природною ємністю території, специфічною спільною

діяльністю, тому модернізація фізичного виховання з використання

інноваційних технологій для зміцнення здоров‘я студентів повинна

здійснюватися на основі інтегрального підходу, який обумовлює

101

реалізацію студента у навчальній, соціальній, професійній та суспільній

діяльності.

Федукін М. С.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник,

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-виконавчої

служби

СУЧАСНА БОЙОВА СТРІЛЕЦЬКА ЗБРОЯ

Автомати. На озброєнні майже всіх армій знаходилися чи

продовжують знаходитися автомати (пістолети-кулемети). В армії США

їхнє застосування зменшується через відносно невисоку ефективність.

Достоїнством автоматів є не точність стрільби, а досягнення великої

щільності вогню в ближньому бої. Звичайно вони проектуються під 11,43 –

мм і 9 – мм пістолетні патрони; останні найбільш популярні.

Історія пістолетів-кулеметів починається в останнім десятилітті 19 ст.,

коли німецький інженер Г. Борхардт, використовуючи принцип

кривошипно-шатунного запирання кулемета «Максим», створив

самозарядний пістолет. Інший німецький інженер, Г. Люгер, зайнявшись

його удосконаленням, розробив популярний «парабелум».

У Першій світовій війні пістолети-кулемети (наприклад, «Бергман»

М1918) застосовувалися німецькою й італійською арміями. У США

перший зразок такої зброї сконструював генерал Д.Томпсон у 1920. Цей

пістолет-кулемет одержав прізвисько «рушниця Томми». Його взяла на

озброєння поліція, а з розгулом злочинності в 1920-х роках ним

озброювалися і гангстери. З початком Другої світової війни він стає

штатним пістолетом-кулеметом армії США. Його маса 5 кг; він забезпечує

одиночний і автоматичний безупинний вогонь.

До найбільш розповсюджених пістолетів-кулеметів періоду війни,

АВТОМАТ КАЛАШНИКОВА АК-47 (калібр 7,62 мм, довжина 870 мм,

маса 3,8 кг, ємність магазина 30 патронів). Крім американських «Томпсон»

і М3, відносяться радянський ППШ (Шпагина), німецький «Шмайссер»

МР38/40, британський «Стэн», фінський «Суомі» і італійський «Беретта».

102

«Стэн», М3 і «Томпсон» часто копіювали в інших країнах. Простій по

конструкції і надійний 7,62-мм автомат Калашникова став самою

популярною зброєю другої половини 20 ст.

Іншими американськими зразками подібної зброї є модифікації

пістолета-кулемета «Рейзинг» (усі калібру 11,43 мм). Під час Другої

світової війни керування артилерійсько-технічного постачання армії США

розробило полегшений і дешевий у виробництві пістолет-кулемет М3;

майже всі його деталі виготовлялися шляхом штампування. Випускався він

під 9-мм і 11,43-мм патрони.

Пістолети. Сучасні пістолети можна розділити на два класи: власне

пістолети, у яких при натисканні на спусковий гачок спочатку відбувається

постріл, а потім перезарядження, і револьвери, у яких при натисканні на

спусковий гачок відбувається перезарядження, а потім постріл.

Останнім досягненням у цій області з'явилося створення

автоматичних (точніше – самозарядних) пістолетів (останній вказує, що в

таких пістолетів при натиску на спуск відбувається один постріл, а потім

автоматичне перезарядження, тоді як термін «автоматичний» має на увазі

ведення пістолетом безупинного вогню при натиску на спусковий гачок до

спустошення магазина).

Найбільш відомий ранній самозарядний пістолет Г. Борхардта

сконструйований у 1893. Самозарядні пістолети, що стріляли укороченим

патроном, відкрили шлях до створення пістолетів-кулеметів. Незабаром

після пістолета Борхардта з'являються пістолетні системи Бергмана,

Манліхера і Маузера. Дж. Браунінг також розробив зручну модель

кишенькового пістолета, що випускалася в Бельгії Національною

збройовою фабрикою в 1900-х роках. Пізніше пістолети Браунінга стала

випускати компанія Кольта. З 1905 проходив інтенсивні іспити і після

доробок був прийнятий на озброєння армії і флоту США автоматичний

11,43 – мм пістолет, що одержав найменування «Кольт, урядова модель

1911». Деякі європейські армії (бельгійська, польська) також прийняли на

озброєння 9-мм пістолети Браунінга.

Прихильність американців до пістолета калібру 11,43 мм пояснюється

сформованою після військових кампаній на Філіппінах (1898–1901)

думкою, що супротивника, що атакує, можна зупинити тільки

крупнокаліберною кулею. Європейці, навпаки, надавали перевагу 9 – мм

пістолетній системі. «Люгер», розроблений на базі пістолета Борхардта і

прийнятий на озброєння німецькою армією в 1908, був найбільш

популярною зброєю такого класу. Його автоматика, аналогічно більшості

військових автоматичних пістолетів, діяла за принципом використання

віддачі ствола з коротким ходом.

Іншою особливістю європейських пістолетів є застосування

самовзводно-ударного механізму. (На американському «кольті» моделі

1911 і на моделі 1911А1, приміром, відкритий курок перед першим

103

пострілом зводиться. Для цього приділяється назад або кожух-затвор, або

сам курок. Після першого пострілу взведення курка і перезарядження

здійснюються автоматично.) Знаменитий німецький «Вальтер» Р38 –

найбільш відомий зразок такої зброї. Серед інших можна назвати

чехословацьку модель 1938 під 9 - мм короткий патрон Браунінга і

військовий зразок кишенькових розмірів І. Зауэра під 7,65-мм патрон. У

США пістолети із самовзводно-ударним механізмом робить фірма «Смит –

Вессон».

Як висновок існування різноманітної стрілецької зброї, що в різні

роки свого існування була на озброєнні в різних країнах

використовувана для різних потреб. Термін ―стрілецька зброя‖

відноситься до всіляких зразків рушниць, гвинтівок, автоматів,

пістолетів, револьверів і т.п. В процесі свого існування змінювалися

люди що її виготовляли і стрілецька зброя що зазнала багато змін та

вдосконалень, на даний період часу стрілецька вогнепальна зброя можна

сказати досягла межі свого вдосконалення.

Список використаних джерел

1. Адам Р. Личное огнестрельное оружие. – М., 1995. – 396 с.

2. Жук А.Б. Энциклопедия стрелкового оружия. – М., 1998. – 456 с.

3. Смит Г. Энциклопедия боевого стрелкового оружия. – М., 1998. –

318 с.

Федченко О. В.,

здобувач ступеня вищої освіти

бакалавр 3-го курсу юридичного

факультету Інституту

кримінально-виконавчої служби

Науковий керівник:

Сушков О. О.,

кандидат технічних наук, старший

науковий співробітник,

завідувач кафедри вогневої та

спеціальної фізичної підготовки

Інституту кримінально-виконавчої

служби

ПІДГОТОВКА СНАЙПЕРІВ ДЛЯ

ОПЕРАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ СИЛ (ООС)

Станом на 2018 рік, у зв‘язку з подіями які відбуваються на сході

країни підготовка снайперів має важливе значення. Так як снайпер – це

104

спеціальний боєць піхоти, або інших родів військ чи правоохоронних

органів що уражає важливі цілі з першого пострілу. Такі бійці є

невід‘ємною складовою будь якого підрозділу так як в умовах гібридної

війни, вони займають одне із важливих місць. З історії нам відомі випадки

коли декілька таких бійців могли стримувати цілий полк.

В Україні перша спеціалізована школа підготовки снайперів для ООС

(зони АТО) була створена в 2015 році. Один з кращих снайперів сил АТО

в інтерв'ю «Апострофу», ім'я якого не розголошується в цілях безпеки,

розповів, як збирав взвод снайперів на початку війни.

«Система підготовки снайперів в ЗСУ знаходиться на рівні Другої

світової. Хоча тоді, напевно, навіть краще готували. Тому що тоді був

ОСОАВІАХІМ (Товариство сприяння обороні, авіаційному і хімічному

будівництву, - ред.), Тоді був ДОСААФ (Добровільне товариство сприяння

армії, авіації і флоту, - ред.), Тоді була допризовна військова підготовка - і

багато речей люди знали просто тому, що їх готували в школі. Зараз

допризовної військової підготовки немає, ДОСААФ немає, зброю купити

неможливо і так далі. Тому люди не знають, не вміють і, як правило, не

хочуть », – розповів він.

Таким чином, він сам зайнявся підготовкою взводу снайперів. Він

відібрав собі в навчальному центрі «Десна» кількох людей і підготував їх

до бойових дій. Снайпер зазначає, що гвинтівки для його взводу були

куплені його знайомим, тоді як держава досі не провело їх закупівлю [1].

В подальшому ситуація дещо змінилась, і підготовці цих фахівців

почали приділяти більше уваги. На даний час підготовка проходить на

полігоні під Ніколаєвим. Підготовкою снайперів займаються українські та

грузинські інструктори. Після підготовки, якщо снайпери не

використовують свої навички протягом місяця вони втрачають їх,

тренуватися потрібно хоча би раз на два тижня. Підготовка снайперів

передбачає мінімальні знання з таких тем: зброя снайпера, правила

поводження зі зброєю, високоточна зброя яка застосовується в АТО; види

патронів і їх особливості; догляд за зброєю, підбір та розміщення

спорядження, далекоміри, біноклі, зорові труби і перископи, ПНВ і

тепловізори, характеристики і використання, оптичні приціли, вибір,

установка і настройка, основи точної стрільби, стрільба лежачи, сидячи, з

коліна, стоячи, види упорів і їх застосування процес пострілу, поширені

затримки і способи їх усунення, поняття тисячної і кутовий хвилини,

траєкторія і таблиці перевищення середніх траєкторій, способи визначення

дистанції, розрахунок і внесення поправок, поправки на вітер, стрільба по

рухомих цілях, інші фактори, які впливають на траєкторію, рішення задач

по розрахунку траєкторій, вибір позиції, складання картки вогню,

маскування, ротація і забезпечення, балістична перевага, підтримка дій

піхоти, спеціальні снайперські завдання, особливості дій в темний час

доби, найбільш небезпечні помилки снайпера в зоні бойових дій,

105

практичне вивчення прицілів, практична чистка зброї, робота з

балістичним калькулятором, складання таблиці стрільби для гвинтівки. [2]

Отже снайпер – одна з елітних армійських професій, часто оповита

ореолом «романтичності». Його завдання – знищувати важливі поодинокі

цілі (ворожих снайперів, офіцерів та ін.). Один снайпер може цілими

днями тримати у напрузі цілий ворожий підрозділ. Це значить, що якщо у

нас будуть грамотні снайпери, ми отримаємо відчутну перевагу. Перш за

все моральну, бо присутність такого стрілка змушує ворога дуже

нервувати. Якщо на позиціях є снайпер (ворог знає про це, але не знає, де

саме), противник навіть не намагається зробити те, що точно зробив би за

інших умов. Це загроза, яку ворог розуміє і яка зупиняє його, не даючи

переходити у наступ. Підготовка снайпера займає одне із важливих умов

перемоги в гібридній війні.

Список використаних джерел:

1. Економічні вісті – Електронний ресурс. Режим доступу:

http://www.wildfield.in.ua/uncategorized/teoriya

2. Дике поле – Електронний ресурс. Режим доступу:

http://www.wildfield.in.ua/uncategorized/teoriya

106

З М І С Т

Анікєєв Д. М.

АНАЛІЗ СУЧАСНИХ ПІДХОДІВ ДО ПРОФІЛАКТИКИ ПОРУШЕННЬ

ПОСТАВИ У КУРСАНТІВ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ…..……….

3

Бірюков П. В.

ЗАСТОСУВАННЯ НОВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ У ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТАХ …..

7

Дубінченко Ю. М., Зонь В. В.

ДОСЛІДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВІЙСЬКОВО-СПОРТИВНОЇ ГРИ

«ХОРТИНГ-ПЛАСТ» ЯК ФОРМИ ФІЗИЧНОГО ТА ПАТРІОТИЧНОГО

ВИХОВАННЯ МАЙБУТНІХ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ УКРАЇІНИ….…………

10

Калениченко Р. А., Мустафаєв Г. Ю.

ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ ПЕРШОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ В

ЕКСТРЕНИХ І КРИЗОВИХ СИТУАЦІЯХ…………………………………………….

20

Корчова Г. Л.

ВХОДЖЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ В ЄВРОПЕЙСЬКИЙ

ПРОСТІР ШЛЯХОМ РЕАЛІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ ОСВІТНІХ ПРОЕКТІВ……..

24

Красильник Ю. С.

РОЗВИТОК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ

ІНЖЕНЕРІВ-ПЕДАГОГІВ ……………………………………………………………...

27

Пелих А. О.

ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИКЛАДАЧІВ….…....

30

Руденко М. В.

КРИТЕРІЇ ТА ПОКАЗНИКИ ОЦІНЮВАННЯ СФОРМОВАНОСТІ

МЕТОДИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ДЕРЖАВНОЇ

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ………………………………

34

Сковира О. П., Сковира А. О.

ПЕРВИННА ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ....

39

Сушков О. О. ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ НОВІТНІМИ

ІННОВАЦІЙНИМИ ТЕХНОЛОГІЯМИ………………………………………………..

43

Брижак С. М.

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ РОЗВИТКУ СПОРТИВНИХ ІГОР В УКРАЇНІ ТА

ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ……………………………………………………………..

46

Брижак С. М.

ЗАПОБІГАННЯ СУЇЦИДУ ЗАСУДЖЕНИХ В УСТАНОВІ ВИКОНАННЯ

ПОКАРАНЬ………………………………………………………………………………

48

107

Гавриленко А. Є.

ТАКТИЧНІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОПЕРАЦІЇ……………….

51

Гавриленко А. Є.

ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНО-ПРИКЛАДНОЇ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

КУРСАНТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ………………………………….

55

Григорук А. О. ПРОФЕСІЙНО-ПРИКЛАДНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА КУРСАНТІВ…..………

57

Гуляновська А. А. ПОСТАВА ТА ЇЇ РОЛЬ У ЖИТТІ ЛЮДИНИ….………………………………………

59

Денисенко Д. В. ПОМИЛКИ ПРИ НАКЛАДАННІ АРТЕРІАЛЬНОГО ДЖГУТА…..………………..

61

Довгань А. С. ПЕРЕВАГИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ ЗБРОЇ В УКРАЇНІ………………..

63

Довгань А. С. СПЕЦІАЛЬНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА У СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОГО

РОЗВИТКУ ПРАЦІВНИКІВ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ

СЛУЖБИ …………………………………………………………………………………

65

Євстратенко О. М. ОСОБЛИВОСТІ ВОГНЕВОЇ ПІДГОТОВКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК США…………..

67

Євстратенко О. М. ОПТИМАЛЬНИЙ РЕЖИМ РУХОВОЇ АКТИВНОСТІ І ВІДМОВА ВІД

ШКІДЛИВИХ ЗВИЧОК – ЗАПОРУКА ЗДОРОВ‘Я СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ.....

71

Калюжна В. О. НОВИЙ ВИД СПОРТУ В СВІТІ. СЕНДБОРД……..…………………………………

73

Карпенко М. В. ВИКОРИСТАННЯ БЕЗПІЛОТНОГО УДАРНО-ТРАНСПОРТНОГО АПАРАТУ….

75

Кривенко В. С.

ПРОЯВ РІВНОВАГИ У СПОРТСМЕНІВ-СКЕЛЕЛАЗІВ ВИСОКОЇ

КВАЛІФІКАЦІЇ…………………………………………………………………………..

77

Кучеренко О. І. НАСЛІДКИ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ……………………………..……

79

Магрюк В. А. ОСОБЛИВОСТІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ.……...

82

108

Магрюк В. А. ОСОБЛИВОСТІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КІНОЛОГІВ ДЕРЖАВНОЇ

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ………………………………

85

Острогляд К. О. ОЗНАКИ БРЕХНІ З ТОЧКИ ЗОРУ НЕВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ……………...

87

Підлісний В. В. ТАКТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІСТОЛЕТА ДЛЯ ПІДРОЗДІЛІВ ПОЛІЦІЇ……..…

90

Семенова Є. І. ВНУТРІШНЯ ТА ЗОВНІШНЯ БАЛІСТИКА…………...……………………………..

93

Терлецький І. А. ІНФОРМАЦІЯ – ОСНОВНИЙ ВИД ЗБРОЇ ХХІ СТОЛІТТЯ….. ……………………

95

Топор Є. С. МОДЕРНІЗАЦІЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ ВИШІВ……………...

98

Федукін М. С. СУЧАСНА БОЙОВА СТРІЛЕЦЬКА ЗБРОЯ…………………………………………..

101

Федченко О. В. ПІДГОТОВКА СНАЙПЕРІВ ДЛЯ ОПЕРАЦІЇ ОБ‘ЄДНАНИХ СИЛ (ООС)….…….

103

109

Наукове видання

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ

ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

Збірник матеріалів круглого столу

(Київ, 24 травня 2018 року)