Теми семінарських занятьsites.znu.edu.ua/bank/public_files/2014/09/9363... · Тип відношення Колові схеми Приклади 1) Усі

Теми семінарських занять

№

з/п Назва теми

Кількість

годин

1 Відношення між поняттями 2

2 Логічні операції над поняттями 2

3 Визначення понять 2

4 Дескриптивне висловлювання 2

5 Логічні сполучники та їх табличне визначення 2

6 Відношення між висловлюваннями 2

7 Фігури та модуси ПКС 2

8 Ентимема 2

9 Полісилогізм 2

10 Непрямі дедуктивні міркування 2

11 Помилки в правдоподібних міркуваннях 2

12 Правила і помилки у доведенні 2

Усього 24

Семінар № 1

ВІДНОШЕННЯ МІЖ ПОНЯТТЯМИ

План

1. Порівнянні та непорівнянні поняття.

2. Сумісні та несумісні поняття.

3. Типи відношень між сумісними поняттями.

4. Типи відношень між несумісними поняттями.

�� Методичні вказівки

Поняття називаються порівнянними, якщо їх можна віднести до

загального класу, якщо вони мають найближчий спільний рід. Інакше поняття

називаються непорівнянними.

Відношення встановлюють лише між порівнянними поняттями.

Порівнянні поняття можуть перебувати у відношеннях сумісності або

несумісності. Поняття сумісні, якщо у них є спільні елементи обсягів. Відношення між

сумісними поняттями можуть бути трьох типів: еквівалентності (або

рівнозначності), перехрещення (або перетину) та підпорядкування (або

субординації). Цими визначеннями треба керуватися при встановленні відношення

сумісності. Перш ніж сказати, що поняття А і В, зокрема, «дочка» і «онука», є рівнозначними, треба перевірити себе двома твердженнями: «Будь-яка дочка –

онука» і «Будь-яка онука – дочка». Якщо обидва вони істинні, то ці поняття,

дійсно, еквівалентні. Підпорядкування понять А і В, зокрема, «дочка» і «мати»,

перевіряється складанням двох наступних тверджень: «Будь-яка мати – дочка»,

але «Не будь-яка дочка – мати». Значить, поняття «дочка» ширше, воно є поняттям, що підпорядковує, а «мати» менше за обсягом, воно підпорядковане. Перехрещення А і В має місце тоді, коли вірні такі твердження: «Лише деякі предмети А суть В» і «лише деякі В суть А». Тільки деякі матері – сестри і тільки деякі сестри – матері. Отже, «мати» і «сестра» – це поняття, що

перехрещуються.

Відношення сумісності понять

Тип відношення Колові схеми Приклади

1) Усі елементи першого

обсягу є елементами

другого і навпаки – усі елементи другого суть

елементи першого

(відношення

еквівалентності).

1) Текст (A) – сукупність

знаків (B).

2) Інтуїція (A) –

безпосереднє схоплення

сутності предмета (B).

3) Каузальність (A) –

причинність (B).

2) Деякі (але не всі) елементи одного обсягу є елементами іншого і навпаки, тобто у двох

обсягів є елементи

спільні (співпадаючі) і неспівпадаючі (відношення

перехрещення або

перетину).

1) Воля до влади (A) –

воля до життя (B).

2) Розсудок (A) –

оперування абстракціями

(B).

3) Лібідо (A) –

сублімація (B).

4) Рефлексія (A) –

редукція (B).

3) Усі елементи одного

обсягу суть елементи

іншого обсягу, але

зворотнє не є невірним

(відношення

підпорядкування).

1) Заперечення

заперечення (A) –

заперечення (B).

2) Гіпотеза (A) – форма

знання (B).

3) Герменевтика (A) –

методологія розуміння

(B).

Аналогічним чином встановлюються відношення несумісності, у яких

обсяги понять не мають спільних елементів: А і В несумісні, якщо жоден

елемент А не є елементом В і навпаки. При несумісності теж можуть бути три

варіанти: супідрядність (або співпідпорядкування), протилежність (або

контрарність) та протиріччя (або контрадикторність).

На практиці при визначенні відношень між поняттями зазвичай

встановлюють просто несумісність, зокрема, поняття «тролейбус» і «трамвай»

несумісні, тому що жоден трамвай не є тролейбусом і навпаки. Розрізнити ж

протиріччя, протилежність і супідрядність можна лише змістовно.

Відношення несумісності понять

Тип відношення Колові схеми Приклади

1) Не вичерпуючи

усього обсягу, поняття є різними видами у межах

одного роду

(супідрядність або

співпідпорядкування).

1) Гносеологія (A) –

онтологія (B) –

розділ філософії (С).

2) Герменевтичний

метод (С) –

герменевтичне коло (B)

– герменевтичний

трикутник (А).

2) Поняття не

вичерпують увесь

родовий обсяг і знаходяться на різних

полюсах

(протилежність або

контрарність).

1) Монізм (A) –

Плюралізм (B).

2) Волюнтаризм (A) –

Панлогізм (B).

3) Несумісні поняття в сумі

вичерпують увесь родовий

обсяг (протиріччя або

конрадикторність);

B = •• •.

Логічно – алогічно.

Якісний – неякісний.

Паралогізм – софізм.

Апріорі – апостеріорі. Феномен – ноумен.

Річ у собі – річ для нас.

Свідоме – несвідоме. Антецедент–консеквент.

�� Завдання для самоконтролю

1. Знайдіть у наведеному переліку поняття, які знаходяться у

відношеннях тотожності, перетину, підпорядкування: найбільше місто України;

сама висока гора у світі; головний закон держави; жінка; конституція України;

мати; столиця держави; місто України, розташоване на Дніпрі; Еверест; сучасна

столиця України; сестра; політик, депутат; місто, населений пункт; письменник,

філософ; телефон, коштовний предмет. 2. Знайдіть у наведеному переліку поняття, які знаходяться у відношенні

співпідпорядкування, протилежності, протиріччя: оптиміст, парне число,

любов, непарне число, геометрія Евкліда, реаліст, ненависть, неевклідова

геометрія, песиміст. 3. Встановіть відношення між поняттями, наведіть колові схеми, які їм

відповідають: 3.1. Література, художня література, дитяча література; 3.2. Держава, монархія, федерація, республіка; 3.3. Словник, тлумачний

словник, орфографічний словник, словник В. Даля; 3.4. Художник, композитор,

письменник, Тарас Шевченко, Леся Українка, автор «Лісової пісні»;

3.5. Людина, яка має вищу освіту; людина, яка знає англійську мову; людина, яка знає французьку мову; людина, яка працює перекладачем; 3.6. Місто,

Запоріжжя, місто України, населений пункт, обласний центр; 3.7. Студент, майбутній філософ, відмінник, спортсмен, викладач, майстер спорту.

Література

Основна: 1. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава II.

Понятие. § 5. Отношения между понятиями] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК

Велби, Изд-во Проспект, 2008. – С. 40-44.

2. Конверський А.Є. Логіка (традиційна та сучасна): Підручник для

студентів вищих навчальних закладів: [Частина книги: Книга перша.

Традиційна логіка. Розділ VIII. Поняття]. – К.: Центр учбової літератури, 2008.

– С. 130-177.

3. Солодухин О.А. Логика: Для студентов вуза: [Частина книги: Глава 2.

Понятие. 2.1. Логические отношения между понятиями]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. – С. 39-48.

Додаткова:

1. Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика: Учеб. для студ. высш. учеб.

заведений: [Частина книги: Глава V. Понятие как форма мышления]. – М.:

ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – С. 180-222. – Режим доступу:

http://khartn.name/ru/isearch/download/11079

2. Кола Ейлера – завдання з перетину та об’єднання множин (класів). –

Режим доступу: http://logika.vobrazovanie.ru/index.php?link=kr_e.html

3. Сайт, присвячений рішенню логічних завдань за допомогою діаграм

Ейлера-Венна. – Режим доступу: http://eileracrugi.narod.ru/

�� Словник-мінімум

Перетин (частковий збіг, перехресні поняття) – відношення між

поняттями, обсяги яких частково співпадають, тобто містять спільні елементи

(наприклад, «студент» – «спортсмен»).

Підпорядкування (субординація) – відношення між поняттями, обсяг одного з яких повністю включається (вводиться) до обсягу іншого поняття, але не вичерпує його. Це відсини виду і роду (наприклад, «птахи» – «горобець»).

Протилежність (контрарність) – відношення між поняттями, що є видами одного роду, одне з яких містить певні ознаки, а інше ці ознаки

заперечує та замінює іншими, протилежними. Слова, що виявляють протилежні поняття, є антонімами (наприклад, «біла фарба» – «чорна фарба», «день» –

«ніч»).

Протиріччя (контрадикторність, суперечність) – відношення між

поняттями, що є видами одного роду, одне з яких вказує на деякі ознаки, а інше

ці ознаки заперечує, усуває, не замінюючи їх жодними іншими ознаками

(наприклад, «чесна людина» – «нечесна людина», «білий папір» – «небілий

папір»).

Рівнозначність (тотожність, еквівалентність) – відношення між

поняттями, які різняться за своїм змістом, але обсяг яких співпадає (наприклад,

«річка Волга» – «найдовша річка в Європі»).

Співпідпорядкування (супідрядність, координація) – відношення між

поняттями, обсяги яких виключають одне одного, але належать до більш

загального родового поняття (наприклад, «ялина», «береза», «сосна» входять до

обсягу поняття «дерево»).


ЛОГІЧНІ ОПЕРАЦІЇ НАД ПОНЯТТЯМИ

План

1. Обмеження та узагальнення понять.

2. Поділ понять. Його структура. 3. Різновиди поділу.

4. Правила поділу.

5. Класифікація та її різновиди.


Перехід від поняття з більшим обсягом до поняття з меншим обсягом

називається обмеженням поняття. При цьому слід мати на увазі, що обсяги

порівнянні (можна сказати, який більший, а який менший) лише у тому

випадку, якщо один з них цілком входить до іншого, тобто складає його

частину. Обсяг поняття А цілком входить до обсягу поняття В у тому і тільки у

тому випадку, якщо кожен елемент першого (А) є елементом другого (В), але не навпаки.

Обмеження завжди робиться шляхом змін, що вносяться у зміст. 1) Додавання до змісту ознаки, властивої не усім, але деяким мислимим у

понятті предметам, (тобто інформативно непорожньої) виділяє в обсязі частину

та веде до зменшення обсягу. До зменшення обсягу веде взагалі будь-яке збільшення змісту, що відбивається у законі зворотного відношення: чим

більше зміст поняття, тим менше його обсяг. 2) Обмежити поняття можна, уточнивши його зміст шляхом виключення

інформативно непорожньої ознаки, що стоїть через сполучник «або». Приклад:

при переході від поняття «умисне або випадкове вбивство» до поняття «умисне

вбивство» здійснюється обмеження.

3) Уточнення змісту може бути зроблене також шляхом заміни менш

певної ознаки більш певною. Наприклад, поняття «людина, що прочитала деякі романи Л. Толстого», можна обмежити, замінивши вказану ознаку

конкретнішою: людина, що «прочитала романи «Воскресіння» та «Війна і мир».

Так само, замінивши ознаку «людина, що склала на «відмінно» (хоч б) деякі іспити» на ознаку «людина, що склала на «відмінно» усі іспити», отримаємо

звуження обсягу, оскільки кожен, хто склав усі іспити на «відмінно», є таким,

що склав хоч б деякі іспити на «відмінно», але не навпаки.

При обмеженні обсяг поняття, що було отримано, повністю входить до

обсягу вихідного поняття, що зазвичай зображують коловими схемами (колами

Ейлера). Приклад: «близький родич близнюків» – «мати близнюків». Схема

(якщо її намалювати) буде читатися таким чином: будь-яка мати близнюків є близьким родичем близнюків, але не навпаки.

Вказати частину можна лише в обсязі, що містить більш ніж один

предмет. Поняття з обсягом, що містить лише один предмет (одиничне поняття), обмежити не можна. Якщо обмеження багатоступінчасте, то воно

закінчується, коли доходить до поняття з одиничним обсягом. Одиничне

поняття є межею обмеження. Приклад: «літературний твір» – «твір науково-

фантастичної літератури» – «науково-фантастичний роман» – «науково-

фантастичний роман І. Єфремова» – «роман «Туманність Андромеди».

Якщо робиться зворотня операція, тобто здійснюється перехід від

поняття з меншим обсягом до поняття з більшим обсягом, це називається

узагальненням поняття. Узагальнення робиться чотирма способами,

зворотними до тих, що дають обмеження:

1) відкиданням інформативно непорожньої ознаки, включеної до змісту за допомогою «і»;

2) приєднанням такої ознаки через «або»;

3) заміною в ознаці одиничного імені на загальне ім’я зі словом «деякі»;

4) заміною слова «усі» у такій ознаці на слово «деякі».

Межею узагальнення є категорії – найбільш загальні поняття. Як і при

обмеженні, тут потрібно слідкувати, щоб не перейти у інший рід, зокрема, від

поняття «людина» до поняття «людство», або від поняття «Факультет університету» до поняття «університет». Як і при обмеженні, відношення

обсягів при узагальненні має вигляд концентричних кіл.

При поділі обсягу поняття необхідно мати на увазі, що він є систематичним перерахуванням усіх частин обсягу, що не перетинаються, за

якою-небудь однією підставою. Частини, що не перетинаються, ми можемо

отримати, якщо кожен елемент обсягу входить лише до однієї частини.

Основою поділу може бути будь-яка ознака, що видозмінюється, тобто має різні модифікації у різних частинах обсягу або є лише у частини елементів

обсягу.

Відповідно до завдань операції поділу, формулюють чотири вимоги до

правильного поділу:

1) поділ повинен робитися за однією підставою;

2) члени поділу (частини, на які ділиться обсяг) не повинні перетинатися;

3) поділ має бути співвимірним, тобто сума обсягів членів поділу має дорівнювати обсягу подільного поняття;

4) поділ має бути послідовним, кожне видове поняття має бути

найближчим видом певного роду.

У всіх випадках, коли складно здійснити поділ за видозміною ознаки,

можна обмежитися дихотомічним поділом. «Дихотомія» буквально означає «поділ на дві частини». Дихотомічний поділ здійснюється таким чином:

вказують яку-небудь частину обсягу, а усе інше міститься в обсязі поняття, що

йому суперечить. Приклад: люди діляться на дітей і не-детей.

При вивченні підтеми «Поділ понять» необхідно добре засвоїти, що

ділиться не предмет, а обсяг поняття, що повинні бути перераховані різновиди

узагальнених у понятті предметів, а не частини предмета. Помилки

розчленовування предмета на частини можна уникнути, якщо користуватися

таким прийомом: не вживати при здійсненні поділу виразів на кшталт «діляться

на», «складаються з», а тільки дієслово «бувають».

Під класифікацією розуміється впорядкована послідовність операцій

поділу, коли кожен член поділу попередньої операції є подільним поняттям для

подальшої операції поділу. Тому класифікація має завжди деревовидну

структуру з родовим подільним поняттям у корені дерева. Класифікація широко

застосовується у сфері наукової практики для систематизації теоретичних

понять, що вивчаються. Початкові теоретичні поняття слугують базою для

визначення похідних, дефініціально залежних понять.


1. Чи проведено операцію обмеження у наступному прикладі?

Обґрунтуйте відповідь.

Тварина – ссавець – комаха. 2. Визначте, у яких випадках правильно проведено операцію

узагальнення понять: 2.1. Кабінет міністрів України – уряд України;

2.2. Конституція України – закон; 2.3. Конституція – головний закон держави;

2.4. Місяць – рік; 2.5. Клас – школа; 2.6. Київ – столиця; 2.7. Аристотель –

давньогрецький філософ; 2.8. Оркестр – скрипка; 2.9. Літературний твір – вірш

Тараса Шевченка «Заповіт»; 2.10. Тварина – ссавець; 2.11. Зима – пора року;

2.12. Громадський діяч – політик; 2.13. Трапеція – паралелограм; 2.14. Корінь –

слово; 2.15. Складносурядне речення – складне речення; 2.16. Республіка –

держава; 2.17. Словник – книга; 2.18. Крилатий кінь – Пегас; 2.19. Радість –

почуття; 2.20. Радіо – прилад.

3. Побудуйте класифікації, використовуючи наведені поняття.

3.1. Католицизм, махаяна, християнство, іслам, хінаяна, протестантство,

світова релігія, сунізм, православ’я, шиїзм, буддизм.

3.2. Філософське вчення, монізм, дуалізм, плюралізм, матеріалізм,

ідеалізм, об’єктивний ідеалізм, суб’єктивний ідеалізм, агностицизм, релятивізм,

раціоналізм, ірраціоналізм, сенсуалізм.

4. З’ясуйте, які з наведених текстів є поділами, а які класифікаціями.

Дайте їхній логічний аналіз. 4.1. «Людей можна поділяти по-різному. Це відомо всім. Можна на людей

чи нелюдів. Тут сказав здивований кат: «А я поділяю їх на голови та тулуби»

(Станіслав Єжі Лец).

4.2. «Несправедливість буває двох видів: одна – з боку тих, хто її вчиняє, друга – з боку тих, хто, хоча і може, але не відводить протизаконність від тих,

щодо кого її здійснюють» (Цицерон).

4.3. «Існує тири джерела несправедливості: власне насильство, зловмисна підступність, яка прикривається іменем закону, і жорстокість самого закону»

(Ф. Бекон).

4.4. «Є три головних джерела помилок розуму: уява, звичка, самолюбство. Впливаючи на наші судження, вони роблять нас нездатними до

пізнання істинної сутності речей» (Паскаль).

4.5. «Обов’язки людини поділяють на чотири роди: обов’язки перед

самим собою, перед сім’єю, перед державою, перед іншими людьми» (Гегель).


Основна: 1. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава III.

Логические операции с понятиями] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби,

Изд-во Проспект, 2008. – С. 45-60.

2. Коэн М., Нагель Э. Введение в логику и научный метод: [Частина книги: Книга II. Прикладная логика и научный метод. Глава ХІІ. Классификация и определение] / Пер. с англ. П.С. Куслия. – Челябинск, Пермь:

Социум, 2010. – С. 311-338.


Понятие. 2.3. Деление и классификация понятий]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. –

С. 60-67.

Додаткова:


заведений: [Частина книги: Глава VI. Операции с понятиями]. – М.: ВЛАДОС-

ПРЕСС, 2001. – С. 223-247. – Режим доступу:


2. Книгин А.Н. Учение о категориях: Учебное пособие. – Томск: ТГУ,

2005. – 193 с. – Режим доступу:

http://sbiblio.com/biblio/archive/knigin_kategorija/00.aspx

3. Тоноян Л.Г. Логические проблемы классификации и понятие эволюции

// Логико-философские штудии № 8. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. Ун-та, 2010. –

С. 176-189.


Обмеження понять – логічна операція над поняттями, завдяки якій

відбувається перехід від поняття з ширшим обсягом (родового) до поняття із вужчим обсягом (видового) через додавання до змісту вихідного поняття ознак,

що стосуються лише частини елементів його обсягу. Кінцевим результатом

такої операції є поняття, обсяг якого складається з одного елемента. Узагальнення понять – логічна операція над поняттями, завдяки якій

відбувається перехід від поняття з вужчим обсягом до поняття з ширшим

обсягом шляхом збіднення його змісту (тобто вилучення специфічних видових

ознак). Кінцевим результатом цієї операції є категорії філософії (універсальні поняття), тобто поняття, які поєднують у собі майже всі предмети дійсності.

Поділ понять – логічна операція над поняттями, за допомогою якої розкривається обсяг родового поняття через перелік його видів або елементів.

Підстава поділу – елемент структури операції поділу понять, ознака, за якою виокремлюються члени поділу.

Члени поділу – елементи структури операції поділу понять, видові поняття, на які розподіляють ділене поняття.

Класифікація – логічна операція поділу родового поняття на види,

підвиди тощо за однією ознакою.


ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ

План

1. Структура визначення понять.

2. Явні визначення та їхні різновиди.

3. Неявні визначення та їхні різновиди.

4. Правила визначення.

5. Прийоми, подібні до визначень.


Визначення дається в усіх випадках, коли відповідають на питання «що

це таке?» або «що мається на увазі під цим виразом?». Без нього не обходиться

жодна лекція, взагалі будь-яке інформаційно-мовне спілкування. Визначення

даються, коли потрібно повідомити, які відмітні ознаки мають ті або інші предмети, а також коли необхідно надати або уточнити сенс деякого терміну.

Завдання цих двох типів визначень різні: у першому – метою є розкриття суті або відмітних особливостей класу предметів, про які йде мова, у другому –

роз’яснення слів та словосполучень, що вживаються. Визначення першого типу

називаються реальними, другого – номінальними.

Структура будь-якого визначення складена з двох компонентів:

дефінієндуму (поняття, зміст якого розкривають) та дефінієнсу (поняття, за

допомогою якого розкривають зміст дефінієндуму).

Усі визначення, незалежно від їхньої мети, виражені у висловлюваннях

тієї або іншої форми. У залежності від форми цих висловлювань визначення

поділяють на явні та неявні. Явні визначення задаються конструкцією «А є В», де А – вираз, що його

визначають (дефінієндум), а В – вираз, за допомогою якого здійснюють

визначення (дефінієнс). Такі визначення в логіці ще називають визначеннями

через найближчий рід та видову ознаку.

Явні (родо-видові) визначення розрізняють залежно від способу, яким

відбувається специфікація, тобто від типу видової відмінності. По-перше, предмети, що нас цікавлять, можна специфікувати, вказавши

додатково до родової ознаки відмітні ознаки цих предметів. Наприклад,

«квадрат – це ромб з прямими кутами». «Ромб» – родова ознака,

«прямокутний», – видова відмінність, тобто ознака, властива з усіх ромбів лише

квадратам. Такого типу родо-видові визначення називаються атрибутивними.

По-друге, клас предметів, що визначаються, можна специфікувати,

вказавши у видовій відмінності, як ці предмети виникають природним чином

або як їх можна отримати (створити, побудувати). Наприклад, «квадрат – це

ромб, який отримують шляхом взаємно перпендикулярної установки його

суміжних сторін». Тут родова ознака така ж сама («ромб»), а видова відмінність

вказує процедуру побудови квадрату з ромба. Такі визначення називаються

генетичними.

По-третє, предмети можуть бути специфіковані вказівкою у видовій

ознаці на операцію, що дозволяє їх відрізнити. Ця операція розрахована або на специфічну реакцію предметів, що визначаються, або на результат, що легко

виявляється. Наприклад, «Квадрат – це такий ромб, що коли до будь-якої з його

сторін прикласти основу транспортира, поєднавши точку «0» з вершиною, то

сторона, що примикає до неї, з’єднає точку «0» і відмітку на шкалі «90°». У

цьому визначенні видова відмінність описує процедуру розрізнення квадратів

серед усіх ромбів. Такі визначення називаються операційними.

Атрибутивні визначення широко застосовують у гуманітарних науках,

натомість генетичні та операційні визначення стають у нагоді в математиці, фізиці, хімії та інших природничих науках.

Визначення, що не мають чіткої форми, називаються неявними. Найбільш

простим видом неявних визначень є контекстуальні, коли зміст невідомого

виразу розкривається упродовж всього контексту і тим самим з’ясовується

зміст позначеного цим виразом поняття. Весь контекст, з якого стає ясним зміст невідомого виразу, є визначенням. Інші види неявних визначень (зокрема, остенсивне та аксіоматичне визначення) вживаються лише у спеціальних

науках і досить складні для нефахового ознайомлення.

Правила визначення

Правило 1. Дефінієндум і дефінієнс повинні бути взаємозамінюваними,

тобто їхні обсяги мають бути однаковими.

Порушення цього правила призводить до логічних помилок: «надто

широке визначення» (коли обсяг дефінієнсу є ширшим, ніж обсяг дефінієндуму,

зокрема, «Кінь – це ссавець, що має хребет») та «надто вузьке визначення»

(коли обсяг дефінієнсу є вужчим, ніж обсяг дефінієндуму, зокрема, «Сумління –

це усвідомлення відповідальності за свої дії перед собою»).

Правило 2. Визначення не повинне містити кола.

При порушенні цього правила виникає логічна помилка «коло у

визначенні» (коли дефінієндум визначають через дефінієнс, а останній, у свою

чергу, визначають через дефінієндум). Її різновидом є логічна помилка

«тавтологія», або «те саме через те саме» (лат. «idem per idem»).

Правило 3. Визначення має бути чітким, ясним, однозначним.

Мається на увазі використання у визначенні лише таких виразів, які відомі та зрозумілі для тих, на кого це визначення розраховане. Бажаним є також відсутність у визначеннях метафор та образних порівнянь.

Правило 4. Необхідно намагатися, щоб визначення не було заперечним.

Будь-яке визначення повинне розкривати суттєві ознаки предмета. Якщо

ж визначення є заперечним, то воно не розкриває істотних ознак предмета, а лише вказує на множину тих ознак, які цьому предметові не належать.

Прийомами, подібними до визначень є опис (може включати як суттєві, так і несуттєві ознаки предмета), характеристика (передбачає фіксацію певної суттєвої ознаки), порівняння та розрізнення.


1. З’ясуйте, чи є наведені тексти визначеннями. Дайте їхній логічний

аналіз. 1.1. «Добре та моральне – це одне й те саме, проте добрий лише той, хто

добрий для інших» (Л. Фейєрбах).

1.2. «Справедливість є найбільшою з чеснот, дивовижнішою і блискучішою, ніж вечірня або ранкова зоря» (Аристотель).

2. З’ясуйте структуру наведеного визначення.

Федерація – союзна держава, частини якої мають ознаки державності. 3. Знайдіть у наведеному тексті явні визначення. У якому з них допущено

помилку «надто широке визначення»?

Слово «псалом» грецького походження. Спочатку так звалася гра на

музичному інструменті, потім пісня, яка співалась у супроводі арфи, а пізніше –

хвалебна пісня. Сучасне значення – релігійна пісня або молитва зі Старого

Заповіту. У переносному значенні «псалом» – гімн, пристрасна пісня-заклик.


Основна: 1. Зиновьев А.А. Основы логической теории научных знаний: [Частина

книги: Глава 3. Термины] / Вст. статья В.А. Лекторского. – М.: Изд-во ЛКИ,

2010. – С. 28-39.

2. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава III.

Логические операции с понятиями. § 2. Определение] / Изд. 6-е, перераб. и доп.

– М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – С. 47-54.


Понятие. 2.2. Определение понятия]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. – С. 49-59.

4. Титов В.Д. Логіка: підручник для студентів вищих навчальних

закладів: [Частина книги: Розділ 5. Визначення і логічний поділ понять] /

В.Д. Титов, С.Д. Цалін та ін. – Х.: Право, 2005. – С. 66-83.

Додаткова: 1. Вейнгартнер П. Фундаментальные проблемы теорий истины: [Частина

книги: Глава 5. Являются ли определения истинными или ложными] / Пер. с англ. Ганюший М., Бажанова В. и др. – М.: Российская политическая

энциклопедия (РОССПЭН), 2005. – С. 82-127.


заведений: [Частина книги: Глава VII. Определение (дефиниция) как прием

познания]. – М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – С. 248-276. – Режим доступу:


3. Гатиатуллина Э.Р. Основные философские категории / Молодой

ученый. – 2011. – №1. – С. 117-118.

4. Кант І. Рефлексії до критики чистого розуму [Частина книги:

Трансцендентальна аналітика] / Пер. з нім. й латини І. Бурковського. – К.:

Юніверс, 2004. – С. 100-199. – Режим доступу: http://litera-

ua.livejournal.com/9227.html

5. Левин Г.Д. Философские категории в современном дискурсе. – М.:

Логос, 2007. – 224 с.


Визначення (дефініція) – логічна операція, за допомогою якої розкривають зміст поняття.

Явне визначення – визначення, яке має форму тотожності дефінієндуму

та дефінієнсу.

Атрибутивне визначення – різновид явного визначення, в якому

видовою ознакою є властивості предмета, що визначається.

Генетичне визначення – різновид явного визначення, в якому видовою

ознакою є спосіб походження, створення, конструювання предметів.

Операційне визначення – різновид явного визначення, в якому видовою

ознакою є вказівка на операцію, за допомогою якої можна розпізнати ті чи інші предмети.

Неявне визначення – визначення, яке не має форми тотожності дефінієндуму та дефінієнсу.

Звичайне контекстуальне визначення – різновид неявного визначення,

в якому контекстом є звичайний уривок будь-якого тексту.

Остенсивне визначення – різновид неявного визначення, яке здійснюють за допомогою демонстрування предмета. Контекстом такого

визначення є ситуація, в якій зустрічається предмет. Аксіоматичне визначення – різновид неявного визначення, в якому

контекстом є сукупність аксіом деякої теорії. Опис – прийом, який полягає в перерахуванні ознак предмета з метою

нестрогого виокремлення його з ряду схожих на нього предметів.

Характеристика – прийом, який полягає в переліченні деяких

властивостей предмета, важливих у певному відношенні. Порівняння – прийом, який застосовують для образної характеристики

предмета. Розрізнення – прийом, який встановлює ознаки, що відрізняють один

предмет від іншого (подібного до нього) предмета.


ДЕСКРИПТИВНЕ ВИСЛОВЛЮВАННЯ

План

1. Поняття про дескриптивне висловлювання.

2. Мова логіки висловлювань.

3. Мова логіки предикатів.


Термін «судження», як правило, застосовують у традиційній логіці. На сучасному етапі розвитку логічного знання розповсюдженим є термін

«висловлювання».

У логіці вивчають різноманітні види висловлювань (дескриптивні висловлювання, модальні висловлювання, імперативи, запитання, нісенітні висловлювання тощо). Найпростішими серед висловлювань вважають

дескриптивні висловлювання.

Предметним значенням дескриптивного висловлювання, або його

денотатом, є два абстрактних об’єкти: «істина» та «хиба», тобто його логічні значення. При цьому встановлюють, що всі істинні висловлювання позначають

істину, а всі хибні висловлювання – хибу.

Смисл дескриптивного висловлювання визначають як судження, що

виражене у ньому. Дескриптивні висловлювання поділяють на прості та

складні. Дескриптивні висловлювання вивчають за допомогою логіки

висловлювань (пропозиційної логіки), де досліджують логічну структуру

складних висловлювань, та логіки предикатів, де досліджують логічну

структуру простих висловлювань.

Кожному складному висловлюванню у природній мові відповідає певна логічна структура, виражена формулою мови логіки висловлювань. Аналіз логічної структури висловлювань природної мови за допомогою логічних

символів є необхідним попереднім етапом логічного дослідження.

Основні логічні символи:

1. Логічні змінні для висловлювань: a, b, c,...

2. Логічні оператори або зв’язки:

заперечення: ~ (¬ а; «не-а»),

кон’юнкція: Λ (&, ^, a & b; «а і b»),

диз’юнкція: V (а V b; «а або b»),

строга диз’юнкція: (v),

імплікація: → (а → b; а ⊃ b; «а імплікує b», «якщо а, то b»),

еквіваленція ↔ (а ≡ b; а ↔ b; а ≈ b; «а еквівалентно b», «а, якщо і тільки

якщо b»).

3. Логічні константи: і (або – 1) – «істина», х (або – 0) – «хиба».

4. Технічні символи: ( – ліва дужка, ) – права дужка.

Логічні оператори і зв’язки мають наступні аналоги у природній мові: заперечення – «не», «невірно, що»; кон’юнкція – «і», «але», «а»; диз’юнкція –

«або»; строга диз’юнкція – «або... або»; імплікація – «якщо... то», «оскільки»;

еквіваленція – «якщо і тільки якщо», «тоді і тільки тоді», «необхідна і достатня

умова».

Слід пам’ятати, що вирази природної мови є лише аналогами для

логічних зв’язок і не відображають їх точне логічне значення, оскільки вони

самі у природній мові використовуються багатозначно. Вказівка аналогів

допомагає зрозуміти інтуїтивний сенс логічних операторів і зв’язок, що

використовуються у мові логіки висловлювань.

Логіка висловлювань виходить з двох наступних припущень:

1) будь-яке висловлювання є або істинним або помилковим (принцип

двозначності); 2) істиннісне значення складного висловлювання залежить лише від

істиннісних значень простих висловлювань, що входять до його складу, та

характеру їх зв’язку.

Для того щоб формалізувати висловлювання, тобто визначити його

логічну форму, за допомогою мови логіки висловлювань, необxідно:

1. Виокремити всі прості висловлювання, які вxодять до складного

висловлювання, та позначити їx пропозиційними змінними.

2. З’ясувати, які логічні сполучники відповідають граматичним

сполучникам та знакам пунктуації, що містяться у висловлюванні. Позначити їx

відповідними знаками.

3. Записати формулу висловлювання.

Приклад: Розглянемо висловлювання «Якщо «Схід» або «Промінь»

програють і «Зеніт» виграє, то «Факел» посяде перше місце і я програю парі».

Це складне висловлювання, складене з п’яти простиx:

- «Схід» програє – p.

- «Промінь» програє – q.

- «Зеніт» виграє – s.

- «Факел» посяде перше місце – r.

- Я програю парі – z.

До складу досліджуваного висловлювання вxодять такі граматичні сполучники: «якщо..., то...», «...або...» і два рази сполучник «і». Їм відповідають

логічні сполучники «імплікація», «диз’юнкція» і «кон’юнкція».

Запишемо формулу наведеного висловлювання: ((p v q) ^ s) → (r ^ z).

Логіка висловлювань не аналізує внутрішню структуру простих

висловлювань. Вони беруться як атоми, що не розкладаються далі, з яких за

допомогою логічних зв’язок утворюються складні висловлювання.

Логіка предикатів є розширенням логіки висловлювань: усі закони логіки

висловлювань є також законами логіки предикатів, але не навпаки. У цьому

сенсі логіка висловлювань є фундаментальнішою, ніж логіка предикатів.

Формула логіки предикатів називається загальнозначущою, якщо вона є істинною у кожній інтерпретації, у кожному приписуванні змістовного сенсу

символам, що входять до її складу. У логіці предикатів, на відміну від логіки

висловлювань, немає ефективної процедури, що дозволяє для довільно узятої формули вирішити, є вона загальнозначущою або ні.

У мові логіки предикатів до основних логічних символів додаються ще

два: квантор спільності – ∀ ((∀ х), «для всіх х», «всі», «всякий», «кожен»,

«жоден») та квантор існування – ∃ ((∃ х), «існує х, яке...», «деякі», «існують»).

Для того щоб формалізувати висловлювання, тобто визначити його

логічну форму за допомогою мови логіки предикатів, необxідно:

1. З’ясувати нелогічні терміни, що містяться у висловлюванні, та позначити i’x відповідними знаками.

2. З’ясувати логічні терміни, що містяться у висловлюванні, та позначити

їх відповідними знаками.

3. Записати формулу висловлювання.

Приклад: Розглянемо висловлювання: «Деякі студенти відмінники». До

його складу вxодять два предикатори: «бути студентом» та «бути

відмінником». Позначимо їх відповідно символами Р та R.

Наведене висловлювання містить також квантор існування («деякі»). Цей

квантор при формалізації потребує застосування логічного сполучника «кон’юнкція».

Запишемо формулу наведеного висловлювання: ∃x (P(x) Λ R(x)).


1. Чи є наведене висловлювання дескриптивним? Обґрунтуйте відповідь.

Не пам’ятай зла. 2. Яка диз’юнкція (строга чи нестрога) застосована у наведених

висловлюваннях: 2.1. Він здібний або старанний; 2.2. Він навчається на філософському або юридичному факультеті; 2.3. Або зі щитом, або на щиті.

3. Формалізуйте висловлювання за допомогою мови логіки

висловлювань: «Хто ні розумом, ні співчуттям не схиляється до милостині іншим, того слушно називати нелюдем» (Б. Спіноза).

4. Формалізуйте висловлювання за допомогою мови логіки предикатів.

Будь-який договір є угодою.


Основна: 1. Анисов А.М. Современная логика: [Частина книги: Часть II. Основы

логики. Глава 5. Логика предикатов]. – М.: ИФ РАН, 2002. – С. 159-225.

2. Ішмуратов А.Т. Вступ до філософської логіки: Підручник для студентів

та аспірантів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів:

[Частина книги: Розділ 2. Логіка висловлювань; Розділ 3. Логіка предикатів]. –

К.: Абрис, 2007. – С. 32-49, 50-66.


Классическая логика предикатов]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. – С. 136-175.

Додаткова: 1. Жоль К.К. Логика в лицах и символах: [Частина книги: Непонятное

можно понять]. – М.: Восток-Запад, АСТ, 2006. Глава 4. – С. 177-230.

2. Зиновьев А.А. Основы логической теории научных знаний: [Частина

книги: Глава 4. Высказывания] / Вст. статья В.А. Лекторского. – М.: Изд-во

ЛКИ, 2010. – С. 40-62.

3. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава V.

Сложные суждения] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во

Проспект, 2008. – С. 78-91.


Дескриптивне висловлювання – висловлювання, у якому стверджують

або заперечують наявність певних ситуацій фактичного, реального характеру.

Логіка висловлювань – теорія тих логічних зв’язків висловлювань, які не залежать від внутрішньої структури простих висловлювань.

Логіка предикатів – один з основних розділів сучасної логіки, в якому

описуються висновки, що враховують внутрішню (суб’єктно-предикатну)

структуру простих висловлювань.

Зміст судження (у логіці зміст часто називають матерією) – істиннісне значення судження, насамперед істина або хиба.

Істина – одне з двох основних істиннісних значень суджень. Істинним

називається таке судження, яке адекватно (правильно) позначає відповідну

ситуацію у навколишній (позамовній) дійсності. Хиба – одне із двох основних істиннісних значень суджень. Хибним

називається таке судження, яке неадекватно (неправильно) позначає відповідну

йому ситуацію у навколишній (позамовній) дійсності, перекручує її. Складні судження містять у своєму складі кілька (два або більше)

простих суджень. Вони творяться із простих за допомогою логічних

сполучників (зв’язок тощо). Існують такі основні види складних суджень:

кон’юнкція, диз’юнкція, матеріальна імплікація, еквіваленція.

Смислове значення суджень – певна інформація про стан справ у

навколишній (позамовній) дійсності.


ЛОГІЧНІ СПОЛУЧНИКИ ТА ЇХНЄ ТАБЛИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ

План

1. Заперечення, його умови істинності. 2. Кон’юнкція, її умови істинності. 3. Диз’юнкція, її умови істинності. 4. Імплікація, її умови істинності. 5. Еквіваленція, її умови істинності.


Класична логіка спирається на принцип двозначності: відносно будь-

якого висловлювання можна стверджувати, що або воно істинне, або воно

хибне; третього не дано. Висловлювання вважається істинним, якщо

інформація, що міститься у ньому, відповідає дійсному стану справ у

спостережуваній реальності; інакше воно є хибним. У логіці не вирішується

завдання: чи дійсно певне твердження відповідає істинним або помилковим

обставинам у реальності. Це функція конкретної науки або практики, до якої відноситься дане твердження.

Сферою логічного інтересу є множина усіх логічно можливих ситуацій, у

яких висловлювання може бути істинним або хибним, а також логічні умови

визначення істинності складного висловлювання в кожній з можливих

ситуацій, якщо істинність його простих висловлювань визначена.

Складні судження розглядаються у логіці лише з точки зору їх

істиннісних значень, які залежать від істиннісних значень простих суджень і від

типу зв’язку простих суджень у складному висловлюванні. Деякі труднощі можуть виникати при визначенні типу складного судження, виявленні його

логічної форми, оскільки граматична форма пропозицій, у яких воно

висловлено, не завжди відбиває логічну форму.

Для визначення істиннісних значень складних суджень необхідно знати

істиннісні значення основних логічних операторів та зв’язок: заперечення,

кон’юнкції, диз’юнкції (слабкої і строгої), імплікації, еквіваленції. Визначення логічних зв’язок «і», «або», «якщо, то» тощо формулюються

у вигляді таблиць істинності і називаються табличними визначеннями зв’язок.

Відповідно, сама побудова логіки висловлювань, що спирається на ці визначення, називається табличною її побудовою.

Згідно з прийнятими визначеннями:

- заперечне висловлювання є істинним, коли висловлювання, що

заперечується, є помилковим, і навпаки;

- кон’юнкція істинна, коли обидва висловлювання, що входять до її складу, є істинними;

- диз’юнкція істинна, коли хоча б одне з висловлювань, що входять до її складу, є істинним;

- строга диз’юнкція істинна, коли одне з висловлювань, що входять до її складу, є істинним, а інше – хибним;

- імплікація є істинною у трьох випадках: антецедент і консеквент істинні; перша частина імплікації – хибна, а друга – істинна; і основа, і слідування хибні;

- еквівалентність істинна, коли обидва висловлювання істинні або обидва хибні.

Зведена таблиця істинності для yсіх логічниx сполучників

№ A B ~А А^В AvВ A В A→В A↔B

1 і i х i i x i i

2 і x х x i і x x

3 x i і x i і і x

4 x x і x x x і і

Кожен рядок побудованої таблиці означає логічно можливу ситуацію, у

якій на підставі істиннісних значень простих висловлювань визначається

істиннісне значення складної формули. Використовуючи таблиці істинності,

можна визначити логічні умови істинності складних формул, що містять більш

ніж одну логічну зв’язку.

За допомогою таблиць істинності у випадку будь-якого складного

висловлювання можна визначити, за наявності яких значеннях істинності простих висловлювань, що входять до його складу, це висловлювання є істинним, а за наявності яких – хибним.


1. Визначте логічне значення р, якщо:

р ↔ q – хибне, а q – істинне. 2. Визначте логічне значення р, якщо:

p v q – істинне, а q – хибне. 3. Визначте логічне значення р, якщо:

p v q – хибне, а q – істинне. 4. Визначте логічне значення р, якщо:

p ^ q – істинне, а q – хибне. 5. Визначте логічне значення р, якщо:

p → q – істинне, а q – хибне.


Основна: 1. Богдановський І.В. Логіка: Опорний конспект лекцій: [Частина книги:

Розділ 2. Логічна характеристика форм мислення. Тема 5. Судження] /

І.В. Богдановський, О.Г. Льовкіна. – К.: МАУП, 2004. – С. 39-60.



Традиційна логіка. Розділ III. Формалізація як метод логіки]. – К.: Центр

учбової літератури, 2008. – С. 51-61.


Суждение. 3.2. Логические условия истинности высказываний]. – Ростов-н/Д:

Феникс, 2004. – С. 74-90.

Додаткова:


заведений: [Частина книги: Глава VIII. Суждение (высказывание) как форма мышления]. – М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – С. 277-293. – Режим доступу:


2. Павлов С.А. Логика с операторами истинности и ложности. – М.: ИФ

РАН, 2004. – 143 с.


Диз’юнктивні судження – вид складних суджень, в яких міститься певна альтернатива. Оскільки сполучник «або», який є аналогом оператора диз’юнкції, має два значення, диз’юнктивні судження бувають двох видів:

прості і строгі (сильні). У першому випадку диз’юнкція використовується для

позначення альтернатив, які не виключають одна одну (вони можуть бути

одночасно істинними, але не можуть бути одночасно хибними). У другому

випадку диз’юнкція використовується для позначення ситуації, коли ці альтернативи є такими, що виключають одна одну (вони не можуть бути

одночасно істинними і не можуть бути одночасно хибними).

Імплікативні судження – складні умовні судження, що складаються з двох частин (які, у свою чергу, можуть бути простими або складними

судженнями), перша з яких є умовою (основою, антецедентом), а друга –

наслідком (консеквентом).

Кон’юнктивні судження – вид складних суджень, які будуть істинними

лише у тому випадку, коли всі їх складові частини (їх може бути дві або

більше) будуть представлені істинними судженнями.


ВІДНОШЕННЯ МІЖ ВИСЛОВЛЮВАННЯМИ

План

1. Відношення логічної сумісності між висловлюваннями.

2. Відношення логічної несумісності між висловлюваннями.

3. Табличний метод перевірки складних висловлювань.

4. Відношення між судженнями за логічним квадратом.


Якщо два або більше суджень (для зручності будемо висловлювання

називати судженнями – у даному випадку це не важливо) є порівнянними,

тобто мають хоча б частково спільний зміст, то між ними об’єктивно існують

деякі відношення. Логіка вивчає відношення між судженнями передусім за їх

істиннісним значенням: чи можуть бути ці судження разом істинними, чи

можуть вони бути разом хибними, чи обумовлює істинність одного з них

істинність іншого тощо.

Прості судження є порівнянними, якщо вони мають спільний суб’єкт або

предикат. Складні судження зазвичай вважають порівнянними лише у тому

випадку, якщо до їх складу входить хоча б одне спільне просте судження. Для

визначення відношення між будь-ким двома (або великою кількістю) суджень

треба знати, у чому суть кожного відношення. Усі відношення між

порівнянними судженнями поділяються на дві групи: сумісності і несумісності.

Судження називаються сумісними, якщо можуть бути одночасно

істинними (або хибними), а несумісними, якщо не можуть бути одночасно

істинними (або хибними). Сумісність буває трьох видів: 1) судження

еквівалентні, якщо завжди набувають однакових істиннісних значень; 2) одне з них знаходиться у відношенні логічного підпорядкування (логічного слідування)

до іншого – при цьому підпорядковане судження обов’язково є істинним в усіх

випадках, коли істинним є підпорядковуюче судження; 3) судження

субконтрарні (частковосумісні), якщо неможлива їх спільна хибність.

Несумісність розрізняють двох видів: 1) протиріччя суджень має місце

тоді, коли ці судження не можуть набути однакових значень – ні істинних, ні хибних; 2) протилежність має місце тоді, коли судження не можуть бути

одночасно істинними, а одночасно хибними можуть бути.

Приклад. Визначимо, у якому відношенні перебувають судження: «Він не знає ні того, ні іншого» і «Він знає тільки одного з них». Спочатку запишемо їх

логічні форми: (~р & ~q) і (р v q).

Для встановлення відношень між ними побудуємо їх спільну істиннісну

таблицю. (Якщо у висловлюваннях зустрічаються різні складові, то таблиця

будується з урахуванням усіх змінних). Наприклад, для встановлення

відношень між судженнями виду: (р v q) і (р → r) треба побудувати таблицю

для трьох змінних р, q, r. У нашому випадку таблиця матиме такий вигляд:

р q ~р ~q (~р & ~q) (р v q)

і і х х х х

і х х і х і х і і х х і х х і і і х

Порівнюючи результуючі стовпці (вони виділені вертикальними лініями),

бачимо, що судження ці не бувають одночасно істинними, але бувають

одночасно хибними (перший рядок), значить вони несумісні і знаходяться у

відношенні протилежності. Окрім п’яти розглянутих відношень, порівнянні судження іноді бувають

незалежними, інакше кажучи можуть мати усі чотири поєднання своїх

істиннісних значень, тобто іі; іх; хі; хх.

Відношення між простими категоричними порівнянними судженнями

розглядають за допомогою логічного квадрата, який має такий вигляд:

1. Відношення між А та І, а також між Е та О називають відношенням

підпорядкування.

Його властивості: - Якщо підпорядковуюче судження (А чи Е) істинне, то і підпорядковане

судження (І чи О) істинне. - Якщо підпорядковуюче судження (А чи Е) хибне, то і підпорядковане

судження (І чи О) хибне. 2. Відношення між А і Е називають відношенням контрарності

(протилежності). Його властивості: судження А і Е не можуть бути одночасно істинними,

але можуть бути одночасно хибними.

3. Відношення між І та О називають відношенням субконтрарності. Його властивості: судження І та О можуть бути одночасно істинними,

але не можуть бути одночасно хибними.

4. Відношення між судженнями А і О, а також Е і І називають

відношенням контрадикторності (протиріччя).

Його властивості: два суперечливих судження не можуть бути

одночасно істинними і одночасно хибними.

Оскільки відношення між простими категоричними судженнями

встановлюються за логічним квадратом, то справа полягає лише у тому, щоб

правильно визначити типи цих суджень, і, якщо судженню передує заперечення, замінити його еквівалентним без зовнішнього заперечення. Треба також мати на увазі, що не позначене у логічному квадраті відношення

еквівалентності має місце і для простих суджень. У відношенні еквівалентності перебувають судження, різні за кількістю і якістю, коли при цьому одному з них передує заперечення, тобто ~А еквівалентно О, ~О еквівалентно А, ~І

еквівалентно Е, ~Е еквівалентно I. Семантичні визначення усіх відношень для

категоричних суджень ті ж самі, що і для складних.


1. У якому відношенні за логічним квадратом знаходяться такі судження:

«Деякі студенти вивчають логіку. Деякі студенти не вивчають логіку»?

2. За допомогою логічного квадрату утворіть судження протилежне наведеному: «Будь-який літературний твір має автора».

3. За допомогою логічного квадрату утворіть судження суперечливе наведеному: «Будь-яка пора року прекрасна».

4. За допомогою логічного квадрату утворіть судження підпорядковане наведеному: «Деякі хвороби не піддаються лікуванню».


Основна:

1. Зиновьев А.А. Основы логической теории научных знаний: [Частина

книги: Глава 7. Логика высказываний] / Вст. статья В.А. Лекторского. – М.:

Изд-во ЛКИ, 2010. – С. 97-111.

2. Коэн М., Нагель Э. Введение в логику и научный метод: [Частина книги: Книга І. Формальная логика. Глава ІІІ. Отношения между суждениями] /

Пер. с англ. П.С. Куслия. – Челябинск, Пермь: Социум, 2010. – С. 92-123.


Суждение. 3.3. Логические отношения между высказываниями]. – Ростов-н/Д:

Феникс, 2004. – С. 91-100.

Додаткова:

1. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція: [Частина книги: Процесія

симулякрів] / Пер. з фр. В. Ховхун. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи»,

2004. – С. 5-64. – Режим доступу: http://litera-ua.livejournal.com/9227.html

2. Вейнгартнер П. Фундаментальные проблемы теорий истины: [Частина

книги: Глава 7. Является ли предложение истинным, если оно соответствует реальности. 7.1. Отличие взглядов Аристотеля] / Пер. с англ. Ганюший М.,

Бажанова В. и др. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН),

2005. – С. 177-180.



Традиційна логіка. Розділ ІV. Семантичний аналіз виразів природної мови]. –

К.: Центр учбової літератури, 2008. – С. 62-91.


Еквівалентність суджень – вид складних суджень, які будуть істинними

у тому випадку, якщо збігатимуться істиннісні значення тих суджень, із яких

вони складаються, тобто тоді, коли обидві її частини будуть або разом істинні, або разом хибні.

Підпорядкування суджень – вид відношень, що існує між судженнями

видів: А – І, Е – О (за логічним квадратом). Такі судження можуть бути

одночасно істинними і одночасно хибними. Підпорядковуючі судження А (для

І), Е (для О) можуть бути хибними, а відповідні їм підпорядковані судження –

одночасно істинними, але зворотної ситуації (коли підпорядковані судження

будуть хибними і одночасно відповідні їм підпорядковуючі судження –

істинними) бути не може. Субконтрарність (часткова сумісність) суджень – вид відношень, що

спостерігається між судженнями видів І – О (за логічним квадратом). Ці судження не можуть бути одночасно хибними, але можуть бути одночасно

істинними. Тобто із хибності одного із них випливає істинність іншого, але не навпаки.

Контрарність (протилежність) суджень – вид відношень, що існує між

судженнями видів: А – Е (за логічним квадратом). Ці судження не можуть бути

одночасно істинними, але можуть бути одночасно хибними.

Контрадикторність (суперечність) суджень – вид відношень, що існує між судженнями видів: А – О, Е – І (за логічним квадратом). Ці судження не

можуть бути одночасно істинними і не можуть бути одночасно хибними.


ФІГУРИ ТА МОДУСИ ПРОСТОГО КАТЕГОРИЧНОГО СИЛОГІЗМУ

План

1. Схеми фігур простого категоричного силогізму.

2. Розподіленість термінів у фігурах простого категоричного силогізму.

3. Правила фігур простого категоричного силогізму.

4. Модуси простого категоричного силогізму.


Три терміни силогізму можуть бути розташовані у ньому різним чином.

Залежно від місця середнього терміну розрізняють чотири фігури простого

категоричного силогізму.

Першою називають таку фігуру силогізму, в якій середній термін займає місце суб’єкта в більшому засновку і місце предиката – в меншому.

Другою називають таку фігуру силогізму, в якій середній термін займає місце предиката в обох засновках.

Третьою називають таку фігуру, в якій середній термін займає місце суб’єкта в обох засновках.

Четвертою називають таку фігуру силогізму, в якій середній термін

займає місце предиката в більшому засновку і суб’єкта – в меншому.

Схеми фігур ПКС

І фігура ІІ фігура ІІІ фігура ІV фігура

Приклади та розподіленість термінів у фігурах ПКС

І ф

і г у

р

а

Усі поети (М) – це творчі люди (Р).

Вася (S) – поет (М).

=> Вася (S) – це творча людина (Р).

ІІ ф

і г у

р

а

Усі риби (Р) дихають зябрами (М).

Усі кити (S) не дихають зябрами (М).

=> Усі кити (S) не риби (Р).

ІІІ ф

і г у

р

а

Усі тигри (М) – це ссавці (Р).

Усі тигри (М) – це хижаки (S).

=> Деякі хижаки (S) – ссавці (Р).

ІV

ф

і г у

р

а

Усі квадрати (Р) – це прямокутники (М).

Усі прямокутники (М) – це не трикутники (S).

=> Усі трикутники (S) – це не квадрати (Р).

Розподіленість термінів у засновках та висновку ПКС може бути іншою,

залежно від обсягів термінів, що входять до їх складу.

Кожна з фігур ПКС має свої спеціальні правила:

І фігура. Більший засновок має бути загальним, менший –

стверджувальним.

ІІ фігура. Більший засновок має бути загальним та один із засновків має бути заперечним. Висновок теж є заперечним судженням.

ІІІ фігура. Менший засновок має бути стверджувальним, а висновок –

частковим.

ІV фігура. Якщо більший засновок є стверджувальним судженням, то

менший засновок – судження загальне. Якщо один із засновків є заперечним

судженням, то більший засновок – судження загальне. Якщо менший засновок є судженням стверджувальним, то висновок – частковим судженням.

Розподіленість термінів у модусах фігур простого категоричного силогізму

№ І фігура ІІ фігура ІІІ фігура ІV фігура

1

2

3

4

5

6

Кожне з простих суджень, з яких складається простий силогізм, належить

до одного з чотирьох видів (А, I, Е, О). Набір простих суджень, що входять до

складу силогізму, називається модусом (видом) простого силогізму. Приклад:

Усі журнали – це періодичні видання.

Усі книги не є періодичними виданнями.

=> Усі книги не є журналами.

У цьому силогізмі перший засновок є простим судженням виду Е

(загальнозаперечне судження), другий засновок – це просте судження виду А

(загальностверджувальне судження), висновок є простим судженням виду Е

(загальнозаперечне судження). Тому розглянутий силогізм має модус ЕAЕ, або

cesare. Останнє латинське слово нічого не означає і ніяк не перекладається – це

просто поєднання літер, підібране так, щоб у ньому були присутніми три

літери, що символізують модус силогізму ЕAЕ.

Всього модусів в усіх чотирьох фігурах (тобто можливих комбінацій

простих суджень у силогізмі) – 256. У кожній фігурі 64 модуси. Проте з цих

модусів тільки 19 сильних (які дають достовірні висновки) та 5 слабких

(правдоподібних), які послаблюють сильні модуси, що відображено у таблиці, наведеній вище. Наше завдання – уміти визначати фігуру і модус будь-якого

простого силогізму.

І фігура застосовується у міркуваннях частіше, ніж всі інші разом.

Модуси ІІ фігури слугують, як правило, для спростування певних положень.

ІІІ фігура застосовується для показу винятків із правил. ІV фігура майже не

використовується.


1. Обґрунтуйте, чому модус ААА I фігури є правильним.

2. Обґрунтуйте, чому модус ААА II фігури не є правильним.

3. Проаналізуйте логічну структуру наступних простих категоричних

силогізмів – знайдіть висновки, встановіть терміни (менші, більші і середні), великі і менші засновки, визначте їх фігури.

3.1. Деякі метали не тонуть у воді, оскільки натрій – метал, а натрій не тоне у воді.

3.2. Деякі бджолярі не є хіміками, оскільки деякі бджолярі – художники, а жоден хімік не є художником.

4. Які з правил фігур простого категоричного силогізму порушені у

наступних випадках:

4.1. Будь-який правильний силогізм має три терміни. Цей силогізм має три терміни. Отже, цей силогізм правильний.

4.2. Деякі елементарні частки мають негативний заряд. Деякі елементарні частки – електрони. Отже, усі електрони мають негативний заряд.

5. Встановіть фігуру і модус кожного силогізму, наведеного нижче, на підставі цього визначте, чи є вони правильними:

5.1. Б. Рассел – відомий логік. •. •••••• – ••••••• •••••••. •••••

••••••• ••••••••• • •••••• ••••••.

5.2. Будь-яка брехня – умисне спотворення істини. •••••• – ••••••

••••••••••• ••••••. •••••• – •• ••••••.

5.3. Усі люди народжені вільними. • – ••••••. • ••••••••••

•••••••.


Основна: 1. Богдановський І.В. Логіка: Опорний конспект лекцій: [Частина книги:

Розділ 2. Логічна характеристика форм мислення. Тема 6. Умовивід] /

І.В. Богдановський, О.Г. Льовкіна. – К.: МАУП, 2004. – С. 61-84.

2. Каратини Р. Введение в философию: [Частина книги: Часть 1 Логика и

эпистемология. I. Логика]. – М.: Изд-во Эксмо, 2003. – С. 447-478.



Традиційна логіка. Розділ Х. Умовивід]. – К.: Центр учбової літератури, 2008. –

С. 215-282.

Додаткова: 1. Коэн М., Нагель Э. Введение в логику и научный метод / Моррис Коэн,

Эрнест Нагель. Пер. с англ. П.С. Куслия. – Челябинск, Пермь: Социум, 2010. –

655 с. – Режим доступу: http://coollib.net/b/231744

2. Оккам У. Логика / Уильям Оккам. Избранное: Пер. с лат. А.В. Апполонова и М.А. Гарнцева под общ. ред. А.В. Апполонова. – М.:

Едиториал УРСС, 2002. – С. 2-67.

3. Пхиденко С. Логіка і теологія за Середньовіччя // Людина і світ. – К. –

2004. – № 4 – С. 55-61.


Модуси ПКС – такі їх схеми, в яких фіксується не лише їх фігура, а й

конкретний вид (А, Е, І або О) засновків і висновків.

Сильні (правильні) модуси по кожній фігурі: І фігура: ААА, ЕАЕ, АІІ, ЕІО.

ІІ фігура: ЕАЕ, АЕЕ, ЕІО, АОО.

ІІІ фігура: АІІ, ІАІ, ЕІО, ОАО, ЕАО, ААІ. ІV фігура: АЕЕ, ІАІ, ЕІО, ЕАО, ААІ. Фігури ПКС – різновиди ПКС, які відрізняються між собою залежно від

розташування середнього терміна. Всього їх чотири.


ЕНТИМЕМА

План

1. Види ентимем.

2. Етапи перевірки скорочених силогізмів.

3. Значення та застосування ентимем.


Простий категоричний силогізм називається повним, якщо він виражений

розгорнуто, тобто у ньому є більший і менший засновки, а також висновок. У

практиці мислення простий категоричний силогізм майже завжди

застосовується у скороченій формі і називається ентимемою.

Сутність цієї назви (з грец. – «у думці») полягає у тому, що певна частина силогізму не виражається явно, а як би вимовляється у думці.

У дискусіях і суперечках, коли співрозмовник виражає свою думку у

вигляді скороченого силогізму, необхідно завжди точно усвідомлювати, яке саме судження не виражене, а тільки мається на увазі у цьому міркуванні. Інакше неможливо повністю зрозуміти це міркування і спростувати, якщо воно

неправильне. Нерідко люди виходять у своїх міркуваннях з помилкових або

сумнівних положень, але не виражають їх явно, користуючись скороченими

формами міркувань. Щоб знайти помилку у такому міркуванні і спростувати її, потрібно встановити те, що у ньому передбачається, але не виражається явно.

Розрізняють три види ентимем:

1) силогізм з пропущеним більшим засновком. Приклад: «Гуссерль –

феноменолог. Отже, він філософ». Тут пропущений, але мається на увазі більший засновок: «Усі феноменологи – філософи»;

2) силогізм з пропущеним меншим засновком. Приклад: «Усі феноменологи – філософи. Отже, Гуссерль – філософ». Передбачається, що

«Гуссерль – феноменолог»;

3) силогізм з пропущеним висновком. Приклад: «Усі феноменологи –

філософи. Гуссерль – феноменолог». Передбачається, що «отже, він –

філософ».

Значення ентимем полягає у тому, що за допомогою них досягається

стислість думки, яка спонукає до міркувань того, до кого вона звернена.

Перевірка скороченого силогізму (ентимеми) починається із з’ясування

питання: що в ній пропущено – засновок або висновок. Потім вона

відновлюється, якщо це можливо, у повний правильний силогізм. Якщо в

ентимемі був пропущений засновок, то ентимема вважається коректною, якщо

вона не лише формально може бути відновлена у правильний силогізм, але і пропущений засновок змістовно істинний. Ентимема з пропущеним висновком

коректна, якщо вона просто відновлюється у правильний силогізм.

Етапи відновлення (перевірки) ентимем

Треба перевірити скорочений силогізм: «Цю помилку мені важко

виявити, оскільки я не знаю правил».

1 етап. Визначаємо, що пропущено – засновок або висновок – і записуємо у стандартній формі: висновок – під рискою, засновки над рискою.

На наявність висновку в ентимемі вказують зазвичай слова: 1) «оскільки»,

«тому що» і тому подібні або 2) «означає», «тому», «таким чином». Слова

першої групи вказують, що висновок стоїть перед ними, а після них йде

пояснення до нього, тобто засновок, слова другої групи показують, що

висновок йде після них. Якщо ж ніяких подібних слів немає, то в ентимемі пропущений висновок. У даній ентимемі висновок: «Я насилу виявлю цю

помилку». Записуємо його під рискою, а засновок: «Я не знаю правил» – над

рискою.

Я не знаю правил.

Я насилу виявлю цю помилку.

Далі для ентимем з пропущеним засновком:

2 етап. Знаходимо крайні терміни силогізму у висновку і в одному із засновків:

Я (S) не знаю правил (M).

Я (S) насилу виявлю цю помилку (Р).

3 етап. Визначаємо вид суджень – висновку і засновку – і розподіленість

термінів у них. Висновок – стверджувальний, значить, і засновок слід

розглядати як стверджувальне судження (інакше ентимема не відновиться).

Якщо він стверджувальний, то його предикат, середній термін силогізму – «не

знаю правил».

Усі S+ суть М-

Усі S+ суть Р-

4 етап. Визначаємо, які терміни входять до складу відновленого

засновку, його якість, порядок термінів у ньому, щоб були дотримані правила

розподіленості середнього і крайніх термінів. У нього входить більший і середній терміни, він стверджувальний, оскільки висновок стверджувальний,

середній термін у ньому має бути розподіленим, оскільки він нерозподілений у

наявному засновку, а більший термін може бути нерозподіленим (він

нерозподілений у висновку).

Усі М+ суть Р-

Усі S+ суть М-

Усі S+ суть Р-

5 етап. Змістовно формулюємо відновлений засновок і оцінюємо, чи є він

істинним: «Усі, хто не знають правил, насилу виявлять цю помилку».

Істинність його залежатиме від того, про яку помилку і знання яких

правил йдеться. Якщо ми визнаємо відновлений засновок істинним, то

ентимема коректна, якщо помилковим, то некоректна.

Особливістю багатьох ентимем є здатність робити малопомітними

формальні або змістовні недоліки, які стають, як правило, наявними у

результаті відновлення ентимеми до повного силогізму. Тому оволодіння

процедурою відновлення має важливе практичне значення.

Труднощі відновлення силогізмів за ентимемою можуть бути пов’язані з тим, що для правильного визначення понять (термінів), з яких

формулюватиметься пропущений елемент (засновок або висновок), обов’язково

треба знати логічні форми наявних елементів (двох засновків або засновку та висновку). Проте в реальних міркуваннях стандартні логічні форми

категоричних суджень (з яких і складаються силогізми) використовуються

далеко не завжди. Перш ніж приводити судження до стандартної форми, треба розібратися у їхньому сенсі, що може виявитися непростою справою.

Іноді до ентимеми звертаються навмисно, бажаючи отримати

несподіваний висновок. Так, ефект дотепності значною мірою залежить від

ентимем. Згідно з Аристотелем («Риторика»), ентимема є «риторичним

силогізмом»: її мета – переконання, на відміну від повного «наукового»

силогізму, що використовується з метою доведення.

Ентимеми застосовують також стосовно умовних, умовно-категоричних,

розділово-категоричних, умовно-розділових силогізмів (умовиводів або

міркувань).


1. Відновіть ентимеми до повних силогізмів з дотриманням їх правил. За

якими ознаками, після цього, можна встановити неприйнятність цих ентимем?

1.1. Він не хворий, оскільки у нього немає підвищеної температури.

1.2. Жодна жінка не чоловік, оскільки будь-який чоловік – людина.

2. Чи можна відновити наступні ентимеми до повних силогізмів з дотриманням їх правил?

2.1. Деякі письменники не талановиті, оскільки деякі діячі мистецтва – не

талановиті люди.

2.2. Ця рослина – папороть, оскільки жодна папороть ніколи не цвіте. 2.3. Усі жарти придумані для того, щоб смішити людей. Тому жоден

парламентський акт не придуманий для того, щоб смішити людей.

3. Відновіть до повного силогізму наведені нижче ентимеми та встановіть

їх правильність будь-яким відомим вам способом:

3.1. Оскільки будь-який міф є символом, то зрозуміло, що і оповідь про

Геракла теж символ.

3.2. Він не знав жодного твору І. Баха, а людина, що претендує на те, аби

її назвали знавцем класичної музики, не може не знати хоч б одного твору

І. Баха.


Основна:


заведений: [Частина книги: § 38. Энтимема]. – М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. –

С. 378-386. – Режим доступу: http://khartn.name/ru/isearch/download/11079



3. Непейвода Н.Н. Прикладная логика. – Режим доступу:

http://vipbook.info/nauka-i-ucheba/philosophy/128177-n-n-nepeyvoda-prikladnaya-

logika.html

Додаткова: 1. Гуссерль Е. Формальна і трансцендентальна логіка. Досвід критики

логічного розуму. Переклад В. Бурлачука. Читанка з філософії. У 6 книгах.

Книга 6. Зарубіжна філософія XX століття / Гол. ред. Г.І. Волинка. – К.: Довіра, 2003. – 238 с. – С. 48-81. – Режим доступу: http://litera-

ua.livejournal.com/9227.html

2. Карамишева Н.В. Логіка (теоретична і прикладна): навч. посіб. /

Н.В. Карамишева; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – К.: Знання, 2011. – 455 с. 3. Коэн М., Нагель Э. Введение в логику и научный метод / Моррис Коэн,



4. Ледников Е.Е. Контексты знания и мнения / Труды научно-

исследовательского семинара Логического центра Института философии РАН.

Вып. XVII. – М.: ИФ РАН, 2004. – 118 с. – С. 72-77.


Еліптичне висловлювання – неповне, нерозгорнуте висловлювання, у

якому пропущені, хоча і маються на увазі, деякі частини. Буденна мова майже цілком складається з еліптичних висловлювань. Типовим прикладом є ентимеми. Небезпека еліптичних висловлювань полягає у тому, що частина, яка

мається на увазі, може містити у собі помилку, яка залишається непоміченою

саме тому, що ця частина не отримала явного вираження.

Ентимема – 1) міркування, у якому деякі засновки або висновок не формулюються в явній формі, але маються на увазі; 2) силогізм, у якому не виражена в явній формі яка-небудь його частина: великий або менший засновок

або висновок. У теорії аргументації ентимема – неповно наведений аргумент, у

якому частини, яких не вистачає, маються на увазі очевидними.


ПОЛІСИЛОГІЗМ

План

1. Прогресивний та регресивний полісилогізм.

2. Сорит. 3. Епіхейрема. 4. Способи перевірки правильності категоричних силогізмів.


Складний категоричний силогізм складається з двох або більше простих

силогізмів, пов’язаних між собою таким чином, що висновок кожного

наступного силогізму стає засновком іншого силогізму. Такий умовивід

називається полісилогізмом. Приклад:

Усе, що розвиває мислення, є корисним.

Усі інтелектуальні ігри розвивають мислення.

Усі інтелектуальні ігри корисні. Шахи – це інтелектуальна гра. Шахи корисні.

Схема: Усі А є В

Усі C є А

Усі C є В

Усі D є C

Усі D є В

Зверніть увагу на те, що висновок попереднього силогізму (просилогізму)

став більшим засновком наступного (епісилогізму). У такому випадку

отриманий полісилогізм називається прогресивним. Якщо ж висновок

попереднього силогізму стає меншим засновком наступного, то полісилогізм

називається регресивним. Приклад:

Усі зірки – це небесні тіла.

Сонце – це зірка. Сонце – це небесне тіло.

Усі небесні тіла перебувають у постійному русі. Сонце перебуває у постійному русі.

Схема: Усі A є B

Усі C є A

Усі C є B

Усі B є D

Усі C є D

Можна помітити, що у цьому випадку два силогізми неможливо графічно

з’єднати у такий самий послідовний ланцюжок, як у передньому прикладі, оскільки просилогізм та епісилогізм побудовані за різними фігурами.

Зверніть увагу на те, що схеми можуть бути іншими, залежно від фігур

силогізму, за якими вони побудовані. Інший приклад схеми регресивного

полісилогізму:

Усі А є В

Усі В є C

Усі А є C

Усі C є D

Усі А є D

Різновидами полісилогізму є сорит та епіхейрема. Якщо у попередньому прикладі прогресивного полісилогізму пропустити

більший засновок другого силогізму (епісилогізму), який є висновком першого

силогізму (просилогізму), то отримаємо прогресивний сорит:

Усе, що розвиває мислення, є корисним.

Усі інтелектуальні ігри розвивають мислення.

Шахи – це інтелектуальна гра.

Шахи корисні. Якщо у нашому прикладі регресивного полісилогізму пропустити

менший засновок епісилогізму, який є висновком просилогізму, отримаємо

регресивний сорит:

Усі зірки – це небесні тіла.

Сонце – це зірка. Усі небесні тіла перебувають у постійному русі. Сонце перебуває у постійному русі.

Скорочений силогізм, у якому обидва засновки є ентимемами називається

епіхейремою. Прикладом епіхейреми є таке міркування:

Неправда викликає недовіру, оскільки вона є твердженням, яка не

відповідає істині. Лестощі є неправдою, тому що вони є умисним перебільшенням істини.

Лестощі викликають недовіру.

Перший засновок можна відновити таким чином:

Будь-яке твердження, що не відповідає істині (A), викликає недовіру (B).

Неправда (C) є твердженням, що не відповідає істині (A).

Неправда викликає недовіру (B).

Другий засновок можна реконструювати таким чином:

Будь-яке умисне перекручення істини (D) є неправдою (C).

Лестощі (E) є умисним перекрученням істини (D).

Лестощі (E) є неправдою (C).

Правильність складних та складноскорочених силогізмів перевіряється через правильність простих силогізмів, що входять до їх складу.

Перевірити правильність силогізму можна трьома способами.

Перший спосіб – заучування правильних модусів за фігурами ПКС.

Для перевірки силогізму другим способом – за загальними правилами –

необхідно знайти терміни силогізму, визначити типи суджень (засновків і висновку) та розподіленість термінів у них. Після чого треба дивитися, чи

виконане кожне з правил. Якщо виявлено порушення одного правила, можна перевірку припинити – силогізм неправильний.

Третій спосіб перевірки правильності силогізму не потребує взагалі ніяких спеціальних знань. Він полягає у графічному зображенні відношення

усіх трьох термінів у двох засновках і порівнянні отриманої схеми з висновком.

Об’єднаний алгоритм рішення категоричного силогізму:

1. Знаходимо суб’єкт та предикат висновку, позначаємо їх.

2. Суб’єкт висновку є меншим терміном, який крім висновку є в меншому

засновку, позначаємо його.

3. Предикат висновку є більшим терміном, який крім висновку є в

більшому засновку; знаходимо його і позначаємо.

4. Знаходимо у засновках середній термін, функції якого: логічно зв’язати

обидва засновки і бути відсутнім у висновку.

5. Встановлюємо тип суджень засновків і висновку.

6. Знаходимо розподіленість термінів, малюємо колами Ейлера та

позначаємо (+/-) у силогізмі. 7. Встановлюємо: чи відповідає даний силогізм загальним правилам ПКС.

8. Встановлюємо фігуру даного силогізму та чи відповідає даний силогізм

спеціальному правилу фігур ПКС.

9. Робимо висновок про правильність силогізму.

За цими ж правилами перевіряємо інші прості силогізми у складі полісилогізму

та робимо висновок про його правильність.


1. Визначте вид наступних полісилогізмів:

1.1. Жоден, здатний до самопожертвування, не егоїст; усі великодушні люди здатні до самопожертвування; жоден великодушний – не егоїст; усі боягузи – егоїсти; отже, жоден боягуз не великодушний.

1.2. Усі хребетні – тварини; усі тигри – хребетні; усі тигри – тварини; усі тварини – організми; отже, усі тигри – організми.

2. Встановіть, чим є наступні умовиводи – полісилогізмами або соритами:

2.1. Мистецтво, поза сумнівом, є віддзеркаленням реального життя. А

оскільки живопис – це вид образотворчого мистецтва, то і живопис відбиває реальне життя, навіть якщо це сюрреалізм.

2.2. Будь-яка вправа, спрямована на розвиток мислення, підвищує інтелект. Рішення логічних задач, поза сумнівом, підвищує інтелект, оскільки

рішення логічних задач спрямоване на розвиток мислення. Значить, рішення

соритів також підвищує інтелект, оскільки вирішуючи сорити, ми вирішуємо

логічні задачі. 3. Вважаючи ці судження засновками сориту, побудуйте умовивід і

зробіть висновок:

3.1. Малі діти нерозсудливі. Той, хто може приборкувати крокодилів, заслуговує на повагу.

Нерозсудливі люди не заслуговують на повагу (Л. Керролл. Історія з вузликами).

3.2. Той, хто знаходиться при здоровому глузді, може займатися логікою.

Жоден лунатик не може бути присяжним.

Жоден з ваших синів не може займатися логікою (Л. Керролл. Історія з вузликами).


Основна:

1. Гусев Д.А. Удивительная логика. – М.: Энас, 2010. – 240 с. – Режим

доступу: http://vipbook.info/nauka-i-ucheba/33706-d-a-gusev-udivitelnaya-

logika.html



3. Титов В.Д. Логіка: підручник для студентів вищих навчальних

закладів: [Частина книги: Розділ 8. Умовиводи та їх основні види. Дедуктивні умовиводи] / В.Д. Титов, С.Д. Цалін та ін. – Х.: Право, 2005. – С. 119-140.

Додаткова: 1. Берков В.Ф. – Логика: задачи и упражнения. Практикум: Учеб. пособие

– 3-е изд., стереотип. – Мн.: ТетраСистемс, 2002. – 224 с. 2. Гомбоева Л.В., Кузьмин А.В. Задачи по логике: Учебное пособие. –

Улан-Удэ: Изд-во ВСГТУ, 2004. – 154 с.

3. Коэн М., Нагель Э. Введение в логику и научный метод / Моррис Коэн,



4. Пантыкина М.И. Сборник задач и упражнений по логике. – Тольятти,

2002. – Режим доступу: http://www.studmed.ru/pantykina-mi-sbornik-zadach-i-

uprazhneniy-po-logike_9ada6369877.html; або – Режим доступу:

http://www.twirpx.com/file/202489/


Аристотелівський сорит – регресивний полісилогізм, у якому

пропущені всі менші засновки і всі висновки, крім останнього.

Гокленівський сорит – прогресивний полісилогізм, в якому пропущені всі більші засновки, крім першого, а також пропущені всі висновки, крім

останнього.

Епіхейрема – силогізм, кожний із засновків якого є ентимемою.

Складний категоричний силогізм (полісилогізм) – поєднання двох або

більше ПКС, у якому висновок одного ПКС (так званого просилогізму) є одночасно засновком іншого ПКС (так званого епісилогізму).

Сорит – скорочений полісилогізм, у якому пропущено (але маються на увазі) деякі засновки або проміжні висновки. Соритів існує багато видів,

насамперед вони поділяються на аристотелівські (регресивні) і гокленівські (прогресивні).


НЕПРЯМІ ДЕДУКТИВНІ МІРКУВАННЯ

План

1. Міркування за схемою «зведення до абсурду».

2. Міркування за схемою «доведення від протилежного».

3. Міркування за випадками.


Непрямі умовиводи є опосередкованими міркуваннями. Вони мають

досить складну структуру, тому що складаються не із суджень, а із умовиводів.

У них один умовивід випливає з іншого. Такими формами міркувань досить

часто користуються у процесі аргументації, зокрема, як засобами доведення і спростування. До непрямих умовиводів відносяться спростування шляхом

«зведення до абсурду», «доведення від протилежного» і міркування за

випадками.

Структура міркування за схемою «зведення до абсурду» є такою.

Спочатку висувається деяке припущення. Потім, використовуючи правильні умовиводи, з нього отримують протиріччя. На підставі цього визнають

положення, що розглядається, помилковим. Основою такого міркування є несуперечність як властивість мислення. Протиріччя використовується як

ознака неправильності певного умовиводу у міркуванні або хибності якого-

небудь судження.

Приклад. Спробуємо уявити, що на деякому острові живуть лише лицарі і брехуни. Причому брехуни завжди тільки брешуть, а лицарі завжди говорять

тільки правду. Людина, що приїхала на острів, зустрічає двох місцевих жителів

і запитує, хто вони такі. На що один з них відповідає: «Принаймні, один з нас брехун». Необхідно дізнатися, ким є той, хто відповідав.

Припустимо, що він є брехуном. Судження «Той, хто відповів, – брехун»

позначимо А. Але тоді він сказав неправду, отже, жоден з них не є брехуном, і обоє вони – лицарі. Ми отримали протиріччя: той, хто відповів, в один і той

самий час є і лицарем (В), і не-лицарем (~В). Отже, наше припущення є невірним, а той, хто відповідав, насправді є не брехуном, а лицарем.

«Доведення від протилежного» є близьким до спростування шляхом

«зведення до абсурду». Проте, на відміну від «зведення до абсурду», яке

спрямоване на спростування деякого судження, доведення «від протилежного»

спрямоване на доведення якого-небудь судження, але при цьому воно також

використовує протиріччя.

Схема «зведення до абсурду» Схема «доведення від протилежного»

A B ^ ~ В

A

~ A B ^ ~ В

A

Структура такого умовиводу наступна. Припустимо, треба довести

істинність деякого судження. Тимчасово припускаємо істинним судження, що

суперечить йому, тобто його заперечення. Потім за допомогою правильних

умовиводів виводимо протиріччя із заперечення судження, що треба довести.

Якщо це вдається зробити, можна визнавати доведеним те, що ми невірно

припустили істинним судження, яке суперечить вихідному судженню, тобто

воно є помилковим. Отже, істинним є само вихідне судження, що і треба було

довести.

Цей умовивід використовує закон подвійного заперечення: заперечення

заперечення деякого судження рівносильне його ствердженню.

Приклад. Можна використати ситуацію з лицарями і брехунами, якщо

змінити вихідні припущення. Припустимо, ми вирішили, що той, хто відповідав

– лицар, і хочемо це довести. Тоді тимчасово припускаємо, що він брехун, і виводимо з цього протиріччя. Тим самим ми доводимо істинність вихідного

твердження.

Міркування за випадками застосовується тоді, коли необхідно зробити

висновок з розділового судження (диз’юнкції). Оскільки на практиці прямо з диз’юнкції досить важко робити висновки, то міркування за випадками як би

пропонує обхідний маневр. Від умовно-розділових умовиводів (дилем) цей

непрямий умовивід відрізняється тим, що у його засновках фігурують не судження, а умовиводи (висновки).

Приклад. «Кондотьєри по-різному володіють своїм ремеслом: одні –

чудово, інші – посередньо. Першим не можна довіритися, тому що вони самі домагатимуться влади. Другим не можна довіритися, тому що вони програють

битву» (Макіавеллі). В основі міркування лежить диз’юнктивний засновок «Кондотьєри по-

різному володіють своїм ремеслом: одні – чудово, інші – посередньо». У

логічній формі це складне судження формулюється таким чином: «Кондотьєри

володіють своїм ремеслом чудово або кондотьєри володіють своїм ремеслом

посередньо». З цього судження Макіавеллі робить висновки, застосовуючи

непрямий умовивід, а саме міркування за випадками. Він перебирає альтернативи (леми, випадки) і показує, що і в тому, і в іншому випадку

кондотьєрам не можна довіритися.


1. Спростуйте способом «зведення до абсурду» наступне твердження:

«Усі хороші письменники – хороші оратори».

2. Міркуючи «від протилежного» при доведенні теореми «Якщо у

багатокутник не вписується коло, то він неправильний», студенти формулюють

припущення:

а) якщо у багатокутник вписується коло, то він правильний;

б) якщо багатокутник правильний, то у нього вписується коло;

в) у багатокутник не вписується коло, тому він правильний;

г) багатокутник вписується у коло, тому він правильний.

Який з підходів є вірним? Вкажіть причини помилок.

3. Дайте логічний аналіз дедуктивним міркуванням, що містяться у

наведених текстах.

3.1. «Легко людині, якщо вона повна Тобою, я не повен Тобою і тому є тягарем для себе» (Августин Блаженний).

3.2. «Від багатства народжується пересичення, від пересичення – пиха»

(Солон).

3.3. «Філософи стверджують, що вони шукають. Отже, вони ще не

знайшли» (Тертулліан).

3.4. «Що змінюється, те руйнується, і, отже гине» (Лукрецій Кар).

3.5. «Погіршення шкодить: якщо б воно не зменшувало доброго, воно б

не шкодило» (Августин Блаженний).

3.6. «Або погіршення не приносить шкоди – чого бути не може – або – і це цілком зрозуміло – все, що погіршується, втрачає добро» (Августин

Блаженний).


Основна: 1. Ерышев А.А. Логика: Курс лекций: [Частина книги: Глава 6.

Дедуктивное умозаключение] / А.А. Ерышев, Н.П. Лукашевич,

Е.Ф. Сластенко. – 5-е изд., перер. и доп. – К.: МАУП, 2004. – С. 113-130.

2. Ішмуратов А.Т. Вступ до філософської логіки: Підручник для студентів


[Частина книги: Розділ 15. Логіка практичних міркувань]. – К.: Абрис, 2007. –

С. 195-216.

3. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава VIII.

Дедуктивные умозаключения. Выводы из сложных суждений] / Изд. 6-е,

перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – С. 126-139.

Додаткова:


заведений: [Частина книги: § 35. Выводы из сложных высказываний]. – М.:

ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – С. 333-348. – Режим доступу:


2. Щедровицкий Г.П. Процессы и структуры в мышлении (курс лекций) /

Из архива Г.П.Щедровицкого. Т. 6. М.: Путь, 2003. – 320 с.


Закон непрямого доведення – логічний закон, що дозволяє робити

висновок про істинність певного висловлювання на підставі того, що із заперечення цього висловлювання отримуємо протиріччя. З використанням

логічної символіки закон записується таким чином:

(~p → q) & (~p → ~q) → p або так: (~p → q & ~q) → p.

Непряме доведення – міркування, у якому істинність тези

встановлюється шляхом демонстрації протилежного до нього припущення.

Оскільки непряме доведення використовує заперечення положення, що

доводиться, воно називається також доведенням від протилежного.

Зведення до абсурду (редукція до абсурду) – міркування, що демонструє помилковість певного положення шляхом виведення з нього абсурду,

протиріччя. Якщо з висловлювання А виводиться як висловлювання B, так і його заперечення, то вірним є заперечення A. З використанням логічної символіки закон записується таким чином:

(р → q) → ((р → ~q) → ~р)

якщо (якщо р, то q), то (якщо (якщо р, то не-q), то не-р).

Спрощений випадок закону зведення до абсурду:

(р → ~р) → ~р (якщо (якщо р, то не-р), то не-р).

Доведення (міркування) за випадками – логічно правильне міркування,

коли від кількох умовних висловлювань (засновків), що мають однакові наслідки, здійснюється перехід до ствердження цього наслідку шляхом

встановлення того, що хоча б один із засновків умовних висловлювань є істинним.


ПОМИЛКИ В ПРАВДОПОДІБНИХ МІРКУВАННЯХ

План

1. Правила побудови індуктивних міркувань.

2. Помилка «поспішне узагальнення».

3. Помилка «після цього, отже, з причини цього».

4. Помилка «підміна правдоподібності отриманих висновків їхньою

достовірністю».


Основна мета правил побудови індуктивних міркувань полягає у

підвищенні ступеня правдоподібності (ймовірності) висновків, які отримують

за допомогою індукції. Правило 1. Необхідно збільшувати число випадків, що розглядаються при

побудові індуктивних міркувань. Чим ширше їх коло, тим правдоподібнішим

буде висновок.

Правило 2. Необхідно збільшувати різноманітність і різнотипність

випадків, на підставі яких будується індуктивне міркування.

Правило 3. Особливу увагу треба приділяти характеру зв’язків предметів

та їх ознак, доведенню невипадковості регулярності, що спостерігається.

Виявлення причин, що породжують цю регулярність, дозволяє доповнити чисту

індукцію фрагментами дедуктивних міркувань і тим самим посилити її. Найрозповсюдженішими логічними помилками, що допускаються в

індуктивних міркуваннях, є «поспішне узагальнення», «після цього, отже, з цієї причини» та «підміна ймовірності отриманих висновків їх достовірністю».

Класичним прикладом першої помилки є приклад з індуктивним

узагальненням «Усі лебеді білі». У Європі аж до XVII ст. зустрічалися тільки

білі лебеді. На підставі цих спостережень було сформульовано узагальнення:

«Усі лебеді білі», тобто ознака «бути білим» була перенесена з обмеженої множини лебедів, яких спостерігали в Європі, на всю множину цих птахів.

Однак, коли у 1606 р. була відкрита Австралія (тогочасна Нова Голландія), там

були знайдені чорні лебеді. Таким чином, узагальнення «Усі лебеді білі»

виявилося хибним.

Приклад помилки «після цього, отже, з цієї причини»: «Вживати у їжу

огірки небезпечно – з ними пов’язані усі хвороби і людські негаразди.

Практично всі люди, у яких є хронічні захворювання, їли огірки. 99,9% усіх

людей, що вмерли від раку, за життя їли огірки. 99,7% усіх осіб, які стали

жертвами авто- і авіа катастроф, вживали у їжу огірки протягом двох тижнів,

що передували фатальному випадку. 93,1 % злочинців походять з родин, де огірки їли постійно».

Ще одиним з видів логічних помилок, пов’язаних з індукцією, полягає у

підміні правдоподібності висновків, які отримують за допомогою індуктивних

міркувань, їхньою достовірністю. Велика кількість випадків, до яких

звертається людина у процесі індукції, а також її психологічна схильність до

однорідності в явищах, іноді викликають у людини впевненість у достовірності висновків індуктивних міркувань. Однак завжди треба пам’ятати, що

достовірний висновок можна отримати лише за допомогою міркувань за схемою «повна індукція» і лише за умови, що засновки та кого міркування

будуть істинними твердженнями. Всі інші види індукції обґрунтовують лише певний ступінь првдоподібності висновку: якою б великою не була його

ймовірність, завжди залишається можливість появи контрприкладу.


Проаналізуйте наступні міркування. З’ясуйте, які логічні помилки у них

допущені. 1. Викладач був незадоволений відповідями трьох перших студентів і

висловив судження: «Група неглибоко вивчила предмет».

2. У коня, мавпи, вовка та багатьох інших тварин під час їжі рухається

лише нижня щелепа. Отже, в усіх тварин під час їжі рухається нижня щелепа. 3. Дідусь не витягне ріпку. Бабка не витягне ріпку. Внучка не витягне

ріпку. Жучка не витягне ріпку. Мурка не витягне ріпку. Мишка не витягне ріпку. Значить, дідусь, бабка, внучка, Жучка, Мурка і мишка не витягнуть

ріпку.

4. Кожного разу на початку весни шаман племені у зеленому покритті здійснює ритуальний танок навколо свого села. Приблизно через тиждень поля

і ліси покриваються зеленню. Звідси роблять висновок, що поява зелені викликана ритуальним танцем шамана.

5. При поверненні з дослідницької лабораторії один щур хвалився перед

іншим: – Мені вдалося нав’язати професорові свої умови. – ??? – Кожного разу,

коли я пробігаю лабіринт, він дає мені шматок м’яса.


Основна: 1. Ішмуратов А.Т. Вступ до філософської логіки: Підручник для студентів


[Частина книги: Розділ 20. Логічний аналіз дискурсу]. – К.: Абрис, 2007. –

С. 296-332.

2. Коэн М., Нагель Э. Введение в логику и научный метод: [Частина книги: Книга І. Формальная логика. Глава IX. Некоторые проблемы логики] /


Додаткова: 1. Вейнгартнер П. Фундаментальные проблемы теорий истины: [Частина

книги: Глава 9. Может ли одна ложная теория быть ближе к истине, чем другая

ложная теория] / Пер. с англ. Ганюший М., Бажанова В. и др. – М.: Российская

политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2005. – С. 274-306.


заведений: [Частина книги: § 39. Основные виды правдоподобных выводов]. –

М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – С. 390-417. – Режим доступу:



«Поспішне узагальнення» – логічна помилка, яка виникає при

узагальненні без достатніх на те підстав.

«Після цього, отже, з цієї причини» – логічна помилка, яка виникає тоді, коли проста послідовність подій приймається за їх причинний зв’язок.


ПРАВИЛА І ПОМИЛКИ У ДОВЕДЕННІ

План

1. Правила і помилки щодо тези.

2. Правила і помилки щодо аргументів.

3. Правила і помилки щодо демонстрації.


Для кожного елементу структури доведення (тези, аргументів і демонстрації) існують свої правила.

По відношенню до тези зазвичай формулюють два правила: (1) теза має бути чітко і ясно сформульованою та (2) не змінюватися у ході доведення.

Порушення першої вимоги може привести до втрати тези, коли той, хто

доводить забуває, плутає тезу, або навмисно її перекручує. Порушення другого

правила веде до підміни тези, що вважається серйозною помилкою доведення.

При цьому треба відмітити, що логічною помилкою вважається лише неоголошена, таємна підміна тези. У тих випадках, коли той, хто доводить,

бачить, що йому не вдається довести або спростувати тезу, він цілком може її ослабити або якимось ще чином змінити, і не зобов’язаний просто відмовлятися

від доведення. Якщо доведення (обґрунтування) проводиться для нового

наукового знання, то абсолютно абсурдним є вимагати, щоб висунута гіпотеза,

якщо вона одразу не доводиться, була повністю відкинута. Видозміна тези у

процесі доведення, коли її не приховують, – важливий компонент відшукування

і обґрунтування істини.

Для того щоб з’ясувати певну тезу, необхідно вирішити такі питання:

По-перше, чи всі терміни, слова, словосполучення, що застосовуються у

тезі, є зрозумілими (тобто чи можете ви дати їм чітке визначення).

По-друге, чи можете ви встановити відношення між поняттями, які складають тезу. Іноді люди начебто розуміють поняття, що входять до тези, але

для них важко встановити відношення між поняттями.

По-третє, оскільки тезу формулюють у вигляді певного твердження, слід

визначити його кількісну характеристику, тобто з’ясувати, про яку кількість

предметів у ньому йдеться (тобто про всі предмети чи про їх частину: більшість

чи меншість, або окремий предмет). Приклад. Хтось стверджує, що «люди –

егоїсти». У цьому випадку ще не ясно, про всіх чи про деяких людей йдеться у

висловлюванні. Такі тези важко відстоювати й не менш важко критикувати

саме через їхню невизначеність.

По-четверте, важливе значення має вирішення питання про модальність

тези: чи є вона достовірним або проблематичним висловлюванням; чи стан

справ, що в ній описується, має місце у дійсності або він є тільки можливим;

теза претендує на логічну або фактичну істинність тощо.

По відношенню до аргументів висуваються також дві основні вимоги: (1)

аргументи мають бути істинними і (2) істинність їх має бути обґрунтованою до

і незалежно від тези. Порушення першої вимоги веде до помилки, що

називається «основна помилка» (або «необґрунтований аргумент») –

використання хибного аргументу. А порушення другої – до помилок, що

називаються «передбачення основи», коли використовується недоведений

аргумент, і «коло у доведенні», коли при обґрунтуванні тези використовується

твердження, яке саме у свою чергу підкріплюється тезою. Зверніть увагу:

вимога, щоб аргументи доведення були абсолютно істинними (безперечними), є обов’язковою лише для доведення у вузькому сенсі, для повного обґрунтування

істинності. Проте, у багатьох випадках корисніше досягти відносного

підтвердження тези, обґрунтування її досить вірогідними, хоча і недостовірними аргументами, ніж зовсім відмовитися від обґрунтування.

Для того, щоб виконати вимоги по відношенню до аргументів, необхідно:

1) виявити всі аргументи, які передбачається застосовувати у процесі доведення/спростування (аргументації/критики). Якщо, наприклад, протягом

суперечки пропонент чи опонент відмовляється від деяких аргументів, змінює їх, наводить нові, то про все це повинно бути заздалегідь домовлено;

2) уточнити терміни, що входять до складу аргументів; з’ясувати поняття,

які їм відповідають, і дати їх визначення;

3) з’ясувати кількісну характеристику аргументів, тобто визначити, про

що в них йдеться: про весь клас предметів, його частину чи окремий предмет; 4) визначити модальність аргументів: чи стверджуються в них можливі,

необхідні, випадкові речі; чи йдеться в аргументах про знання, думку або

переконання деякого суб’єкта; чи інформація, яка міститься в аргументах,

описує стани справ, що були, будуть або є; чи норми, на які посилаються в

аргументах, є обов’язковими, дозволеними або забороненими тощо;

5) уточнити оціночні характеристики аргументів (чи є вони достовірними

твердженнями, істинність яких уже встановлена, або тільки правдоподібними

висловлюваннями, які потребують подальшої перевірки).

Вимоги до демонстрації у всіх випадках зводяться до того, що способи

міркування при доведенні мають бути правильними (відповідати схемам і формам міркувань), тобто у висновках різних типів не повинно бути помилок,

які у відповідних темах були нами вивчені раніше. Оскільки способи

демонстрації не вичерпуються дедукцією, повною індукцією і строгою

аналогією, то усі правдоподібні міркування, що використовуються у

доведеннях, мають бути максимально обґрунтованими.


1. У чому суть логічної помилки у наступному діалозі?

«Дівчинка. Я так радію, що не люблю спаржу.

Подруга. Від чого ж, мила?

Дівчинка. Якщо б я її любила, мені б довелося її їсти, а я її терпіти не

можу» (Л. Керролл. Пригоди Аліси у Країні чудес).

2. Дайте аналіз аргументації Швейка у наступному діалозі: «Старший писар Ванек з цікавістю запитав:

– Як ви думаєте, Швейк, війна ще довго буде тривати?

– П’ятнадцять років, – відповів Швейк. – Справа зрозуміла. Адже, вже

була Тридцятирічна війна, зараз ми наполовину розумніше, а тридцять

поділити на два – п’ятнадцять» (Я. Гашек. Пригоди бравого вояка Швейка).


Основна: 1. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава XI.

Аргументация (логические основы). § 4. Правила и ошибки в аргументации] /

Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – С. 187-195.

2. Коэн М., Нагель Э. Введение в логику и научный метод: [Частина книги: Книга II. Прикладная логика и научный метод. Глава XIX. Ошибки] /



Прагматика диалога]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. – С. 282-323.

Додаткова: 1. Ерышев А.А. Логика: Курс лекций: [Частина книги: Глава 11. Об

искусстве спора] / А.А. Ерышев, Н.П. Лукашевич, Е.Ф. Сластенко. – 5-е изд.,

перер. и доп. – К.: МАУП, 2004. – С. 183-198.

2. Зайцева Н.В. Симуляция в аргументации // РАЦИО.ru. – 2011, № 6. –

С. 36-55.

3. Тягло О.В. Сила аргументу з незалежними резонами // Філософська думка, 2005, № 6. – С. 32-39.


«Втрата тези» – помилка, якої допускаються у тому випадку, коли

людина ненавмисно (іноді підсвідомо) у процесі суперечки підміняє одну тезу

іншою.

«Підміна тези» – помилка, якої допускаються у тому випадку, коли

людина свідомо, з наміром ввести в оману опонента, обґрунтовує не те твердження, яке висувається як теза, а те, яке вигідно їй, підміняє одну тезу

іншою.

«Хибний аргумент» – помилка, яка виникає, якщо в процесі аргументації або критики застосовується хибний аргумент. Про те, що аргумент є хибним,

пропонент або опонент можуть і не знати.

«Випередження основи» – помилка, яка полягає у застосуванні як

основного аргументу твердження, істинність якого ще не доведена (посилаються на чутки, чиїсь думки або припущення). У дійсності достовірність таких доводів лише передбачається, але не встановлюється з необхідністю.

«Коло в обґрунтуванні» – помилка, суть якої полягає у тому, що тезу

обґрунтовують за допомогою аргументів, які, в свою чергу, обґрунтовуються

цією ж тезою.

«Надмірне обґрунтування» – помилка, яка виникає у тому випадку, коли

для обґрунтування тези наводять забагато аргументів.

«Безпідставні аргументи» – помилка, яка виникає в тому випадку, коли

супротивники в процесі суперечки намагаються навести для обґрунтування

власної точки зору такі аргументи, які не пов’язані з предметом суперечки.

Documents

Теми семінарських занятьsites.znu.edu.ua/bank/public_files/2014/09/9363... · Тип відношення Колові схеми Приклади 1) Усі