дзвоник U73 - UUR 73.pdf · Писанка Як нарешті панна-писанка написалася, то при всіх своєю вродою запишалася:

№73

Журнал для українських дітей Румунії

дзвоникМісячник Союзу Українців Румунії. 5 рік видання, квітень, 2013 рік

дзвоник (Clopoþel)

№ 73, 2013 р.Журнал для українських дітей Румунії.

Заснований у 2007 році.

Над дзвоником працювали:

Головний редактор: Микола Корсюк

Редактор: Людмила Дорош

Редколегія: Іван Ковач, Михайло

Михайлюк, Михайло Трайста, Марія

Чубіка.

Адреса редакції:м. Бухарест, вул. Раду Попеску, 15, с.1

тел.: 021-222-07-29; 021-222-07-37;

телефони/факси: 021-222-07-37

Друкарня:«S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L»

Adresa redacþiei:

str. Radu Popescu 15, sect. 1

Bucureºti, România.

Наша електронна адреса:

[email protected]

дзвоник пропонує:

* казки

* оповідання

* вірші

* загадки

* дитячу енциклопедію

* сторінку народознавства

* пісеньки

* сторінки-розмальовки

* рухливі ігри

дзвоник завжди радо прислухається до

ваших пропозицій і друкуватиме надіслані

вами спроби!

Увага! За достовірність надрукованихматеріалів відповідають їх автори!

Богдан Стельмах

ПисанкаЯк нарешті панна-писанканаписалася,то при всіх своєю вродоюзапишалася:і віком весняним,і личком рум'яним,і косою вітвистою,і сорочкою барвистою,і спідничкою-міні,і «перчиком» на коліні...– Ось була я, – каже, – білою,як стіна, а зробилася розцнілою,як весна! а ми до писанки:– Почекай-но, панно-писанко,зупинися,Перед люстром у тарільчикупокрутися,Бо ж такою ти зробиласяне одразу –хтось чогось тобі та виділив на окрасу?а писанка до нас:– Всі всього потрошку:Бджілка – дрібку воску,Голка – кінчик вушка,Щоб чим тонша смужка,Свічечка – пломінчик,Сонечко – промінчик,Цибулина – гарнуЗолотисту барву,Небо – барву лену, а трава – зелену... Всю ж мене списали Пальчики Оксани... Потім освятило Просяне кропило... Потім... всім я щиро Дякую за це! Особливо! – курці, Що знесла яйце!

3

число 73дзвоникЗоряна ЖиВка

Вітерець-Благовісник(Великодня казка)

На хмарині сидів ангел і славив Бога.Він грав на арфі та співав:

Бог є любов,Піклується про тебе,Дарує зновТобі Він сонце й небо...

Повз хмаринку пролітав теплий вес-няний Вітерець. Він дужепоспішав, тому не мігдослухати піс ню до кін ця,але перші два слова дужезапали йому в сер це.«Бідні, бідні люди! Вонизав жди сумні, змучені йзаклопотані. мабуть во нине зна ють, що є Господь,який щодня дбає про них.Обов'язково слід сказатилюдям, що Бог є,» – поду-мав Вітер.

того дня, пролітаючи ву лицями міста,він кожному перехожому шепотів на вухоцю добру звістку.

– Бог є!– Ну то й що? Яка різниця? – стомлено

відмахнулася пані з двома торбами, якадуже поспішала.

– Як «то й що?»! адже Він любить васі піклується про все у вашому житті!.. –не вгавав Вітер, але заклопотана жіноч-ка його вже не чула.

– Бог є! – промовив легкокрилий бла-говісник до молодика з цигаркою наавтобусній зупинці.

– Відчепись! – і парубчина вилаявся,сідаючи в автобус.

Вулицею йшов зажурений чоловік,який болісно роздумував про щось.

– Бог є! – спробував потішити йогоВітер.

– Нема, нема твого Бога! Де Він був,коли гинула моя родина? Чому на світістільки зла? Геть!

Засмучений Вітер сів на лавці в паркута заплакав:

– Господи, чому все так виходить? Я ж

хотів утішити людей, а вони навіть слу-хати про тебе не хочуть! Що мені роби-ти?

І, ніби у відповідь, долинула до ньогопісня ангела, що сидів на хмарині:

Бог наш Отець,І в найтемнішій ночі

До всіх сердецьПостукати Він хоче.Вітер хутенько витер сльо-

зи й подумав: «Спробую щераз!»

– Бог є! – він прошепотівсивій бабусі, що сиділа поряд.

– Я знаю, – всміхнуласяста ренька, – Він завжди пік -лується про мене.

– Бог є! – промовив Вітердо школярки, яка стрибала в

«класи».– ага, це ж Він допоміг мені написати

диктант на «відмінно»! – похвалиласямала.

– Бог є! – сказав літун до сумноокогоза думаного пана, що йшов парком.

– Дякую, тепер я знаю, де шукати під -тримки. Істинно, Бог може й найглибшегоре просвітлити радістю.

Натхнений успіхом, Вітерець полетівбла говістити далі: «Господи, який ящасливий, коли люди усміхаються!»

Наступного ранку він знову пролітавповз хмарину, на якій сидів ангел і сла-вив Бога:

«Христос воскрес!» –Лунає всюди!Творця чудесПрославте, люди!

– Овва! Сьогодні Великдень! – зрадівВітер. – Яку чудову новину я можу пові-домити кожному серцю!

І він полетів, наспівуючи й собі:Христос воскрес!Радіймо нині!Хай до Небес Хваління лине!

4

число 73дзвоник

IIIБув у тому селі учителем п'яничка-дяк.

Дяки у церкві співали, читали вголос цер-ковні книги, допомагали панам. В ті часивони бували і учителями в школах.

Після смерті батька Тарас прийшов доучителя-дяка. Сказав йому:

– Все робитиму для вас: воду носитиму,дрова колотиму, в школі прибиратиму,тільки дозвольте жити в школі і вчитись.

Дуже Тарас вчитись хотів.Дяк погодився. Ще б пак – даровий най-

мит! Та більше знущався він з Тараса, ніжучив його.

Завжди голодний, обідра-ний був Тарас, а п'яний дякне шкодував для школярівляпасів та березової каші –себто бив усіх нещадноберезовими різками.

Втік від нього Тарас. Вінчув, що в сусідньому селідяк дуже письменний, живедобре, не те, що цей п'янич-ка, і до того ж маляр.

– Може, вивчить мене! –подумав Тарас і прийшовдо нього.

Та новий вчитель наказаводразу Тарасові воду носи-ти з річки аж на гору, де йогохата стояла, потім фарбу примусив розти-рати, а вчити й не збирався.

Пішов від нього Тарас до третього дяка,теж маляра.

– Вивчіть мене малювати! – попросивхлопець. – Усе вам робитиму, що накаже-те.

Але той тільки глянув на Тараса імовив:

– Нічого з тебе не вийде. Ні швець, нікравець, ні на дуді грець.

Повернувся сумний Тарас у своє селота й пішов у найми.

IVВесь час мріяв Тарас вчитися малюва-

ти. Заробить якусь копійку, купить своїмбідним сестричкам Яринці і сліпенькій

Марійці цукерку чи бубличок, а собі арку-шик грубого сірого паперу. Сховаєтьсядесь у бур'янах, малює і співає сумніпісні. Дуже хороший був голос у Тараса, івін добре співав.

Через деякий час знову він пішов у іншесело ще до одного вчителя, і той погодив-ся взяти його в учні. Треба було тількидозвіл від пана мати.

Та коли прийшов до панського управи-теля за дозволом, той залишив хлопця упана «козачком» – прислужником.

Сидить пан у кріслі, нічого не робить,тільки Тарасові гукає:

– Подай води! Віджени му -ху!.. Подай люльку!.. Що титам розспівався? Анупомовч!

Пан багато їздив і скрізьбрав з собою Тараса, щобтой йому прислужував удорозі. Деякий час жив пану литовському містіВільнюсі – Вільні, як тодійого називали. Якось поїхавпан зі своєю дружиною набал, а Тарас сів малювати.

Так захопився, що й нечув, як пан повернувся.Бачить пан – Тарас малює.Розлютився і наказав від-

шмагати хлопця на стайні. А проте вирі-шив пан, що добре мати свого власногохудожника.

Незабаром він віддав Тараса вчитисядо одного професора малювання.

VТа недовго провчився Тарас. Пан пере-

їхав до Петербурга.їхав пан каретою, а вся челядь йшла

пішки за возами, навантаженими пан-ським добром. А була вже зима. Віхолазамітала шляхи, сніг сліпив очі. Чвалав іТарас у дірявих чоботях... Потім писавТарас про цей шлях:

Далекий шлях, пани-брати,Знаю його, знаю!Аж на серці похолоне,

Оксана ІВаНеНкО

ММААЛЛЕЕННЬЬККИИММ ППРРОО ВВЕЕЛЛИИККООГГОО ТТААРРААССАА

5

число 73дзвоникЯк його згадаю.Попоміряв і я колись –Щоб його не мірять!..Розказав би про те лихо,Та чи ж то повірять?

...Минав Тарасові вісімнадцятий рік. Почав вінпросити пана віддати його хоча б у малярськуартіль. Пан і віддав Тараса в учні до майстра-маляра. Той маляр хоч славився хорошим майстром, та людиною був жорстокою, скупою.Працювати примушував він свою артіль – хлоп-ців-підмайстрів – цілісінький день, майже безперепочинку. Оздоблювали вони покої, фарбу-вали стіни, стелі. Жили хлопці надголодь, ходи-ли в замурзаних халатах, спали на голих, бла-геньких матрацах на горищі над квартирою май-стра-хазяїна.

У Петербурзі влітку бувають білі ночі – тодівидно, як удень. От білими ночами став Тарастікати зі свого горища у великий, гарний сад,який і тепер зветься Літнім. Сяде він там наперекинутому відрі з-під фарби і перемальовуєстатуї, які стоять у Літньому саду. А то замис-литься, замріється, згадає рідну свою Україну,Дніпро, і хочеться йому заспівати про них, прорідних, далеких, нещасних людей. І в головіскладались, немов пісні, свої власні вірші.

На тому папері, що він брав для малювання,він почав записувати ці вірші, і один з найпер-ших починався так:

Реве та стогне Дніпр широкий,Сердитий вітер завива,Додолу верби гне високі,Горами хвилю підійма.І блідий місяць на ту поруІз хмари де-де виглядав,Неначе човен в синім морі,То виринав, то потопав.Ще треті півні не співали,Ніхто ніде не гомонів,Сичі в гаю перекликались,Та ясен раз у раз скрипів.

Якось уночі гуляв у тому саду молодий худож-ник. Побачив він – сидить хлопець, малює.Підійшов, поглянув.

– Дуже добре малюєш! – сказав художник. –Ти вчишся малювати?

– Я працюю в артілі майстра-маляра.– А звідки ж ти?– Я з України.А молодий той художник, Іван Сошенко, і сам

був з України. Він про все розпитав Тараса івирішив будь-що допомогти йому, бо був доб-рою, чулою людиною. (Далі буде)

тарас ШеВЧеНкО

На Великдень на соломі…На Великдень на соломіПротив сонця дітиГрались собі крашанкамита й стали хвалитисьОбновами. тому к святкамЗ лиштвою пошилиСорочечку. а тій стьожку,тій стрічку купили.кому шапочку смушеву,Чобітки шкапові,кому свитку. Одна тількоСидить без обновиСиріточка, рученятаСховавши в рукава.– мені мати куповала.– мені батько справив.– а мені хрещена матилиштву вишивала.– а я в попа обідала. – Сирітка сказала.

За сонцем хмаронька пливе…За сонцем хмаронька пливе,Червоні поли розстилаєІ сонце спатоньки зовеУ синє море: покриваєРожевою пеленою,мов мати дитину.Очам любо. Годиночку,малую годинуНіби серце одпочине,З Богом заговорить...а туман, неначе ворог,Закриває мореІ хмароньку рожевую,І тьму за собоюРозстилає туман сивий,І тьмою німоюОповиє тобі душу,Й не знаєш, де дітись,І ждеш його, того світу,мов матері діти.

6


Пальчики у Маринки не те що затерпли, зані-міли уже, але вона не здавалась. Вкотре під-несла писачок до запаленої свічки, потрима-ла над вогнем і, зосередившись, попробувалапровести на яєчку рівну лінію. Та раптом –хрусь! Дівчинка розчаровано наморщиланосик.

Маринка дуже хотіла розписати гарнуписанку для мами і ще одну для тата. Вонавже цілий рік не бачила їх і дуже скучала. Алескоро вони повернуться із далекого краю,куди поїхали заробити грошей, мама по теле-фону сказала їй, що на Великдень приїдуть.

Цілий тиждень Маринка надокучала бабусі,щоб та навчила її розписувати писанки, а сьо-годні нарешті бабуся знайш-ла часу, навіть видула деся-ток яєць для такої справи.«Тільки гляди, видуті яйцядуже крихкі, тримати в руці їхтреба дуже ніжно», – наказу-вала вона онуч ці, запалюю-чи свічку. Потім дала їй вруку писачок, показала, якправильно його тримати. Вдругу руку легко поклалаяйце. «Все, піде справа», –задоволено подумала Ма -рин ка. Та раптом – хрусь!Дівчинка розгублено глянулана яйце, по якому побігла павутина тріщинок.«Нічого страшного», – заспокоїла бабуся,взяла з її руки тріснуте яйце і покла в лотоксправа, зліва стояли ще дев’ять чистеньких,підготовлених для розписування яєць.

Маринка взяла одне з них, старалась трима-ти його легко-легко, та перестаралась.Неслухняне яйце викотилось з руки, цокну-лось об підлогу і, звичайно, розбилось.

З третім, здається, призвичаїлась. Трималайого не надто міцно, але й уважала, щоб воно«не втекло». Спочатку бабуся допомагала їй,тримаючи за онуччину ручку з писачком,

легко водила по яйцю, малюючи воском рів-ненькі лінії, а коли переконалась, що Маринкавсе зрозуміла, залишила її орудувати само-стійно, а сама сіла у глибоке крісло і взяласяза своє плетиво, час від часу поглядаючи наонуку і даючи їй поради. Та невдовзі, втомле-на цілоденними клопотами, задрімала.Маринка запримітила це, але вона дуже жалі-ла бабуню, тому вирішила не турбувати її.«Попробую сама впоратись», – подумала ізосередилась на своїй справі. Писачок неслухався її: лінії виходили криві, квіточки –кострубаті. А тут ще й – хрусь!

Поклавши чергове тріснуте яйце в лоток,Маринка зітхнула. Та раптом почула, наче

луну, ще одне зітхання.Полум’я свічки затріпотіло,наче від легкого дмухання.Дівчинка озирнулася і...Зовсім поряд за плечемпобачила світіння, яке наочах набирало обрисів див-ної істоти з крильми. ТакихМаринка бачила тільки набабусиних іконах.

– Ти ангел? – здогадаласявона.

– Так, я – твій Ангел Хо -ронитель, – відповіла чарів-на істота. – Це у мене ти

щоранку і щовечора просиш допомоги. Цю молитву бабуся навчила Маринку

давно, і кожного ранку і вечора дівчинка їїпромовляла:

«Ангеле Хоронителю мій,Ти завжди коло мене стій,Як удень, так і вночіБудь мені до помочі».

– Тобі потрібна зараз моя поміч? – запитавАнгел.

Оговтавшись від здивування, Маринка заки-вала і вже хотіла розповісти Ангелу про свійклопіт, але той спинив її:

Ірина мОЙСеЙ

Писанки для мами й тата

7

число 73дзвоник– Знаю, знаю. Я допоможу тобі. Бери в руку

яйце і пам’ятай: писанку треба розписувати злюбов’ю.

Дівчинка знову кивнула і взяла яйце.– На мить заплющ очі і подумай про свою

маму. Яка вона?Маринка слухняно заплющила очі і її личко

засвітилося:– Вона добра, лагідна і гарна, як весняні квіти,

– прошепотіла дівчинка.– Тепер грій писачок і починай писати. Думай

про свою маму, як ти її любиш, як вона тебеобійме, коли поверенеться, як цілуватиме твоєличко...

Біль у пальчиках кудись подівся, рукаМаринки наче сама водила писачком по яйцю,рівненькі лінії, кружельця, ромбики складалисяу гарний візерунок.

Через якийсь час дівчинка покрутила яйце вдолоні і радісно промовила:

– Все, готово!– Гаразд, – усміхнувся Ангел. – обережно

поклади його і бери інше, будемо розписуватийого для тата. Подумай, який твій тато?

Маринка знову заплющила очі...

***Плетиво висковзнуло із рук сплячої бабусі і

дзенькнуло спицями об підлогу. Бабуся стрепе-нулася, поозиралася і зупинила погляд на внуч-ці, потім підвелася і підійшла до дівчинки. Налотку перед Маринкою стояли дві писанки гото-ві до забарвлення. Через мить дівчинка підвелаоченята:

– Ось, готова і третя. Це для тебе, бабусю, боя тебе дуже-дуже люблю.

– Молодець, Маринко. Ти в мене розумниця, –бабуся погладила онучку по голівці.

– А я не сама, це мій Ангел Хоронитель допо-міг мені. А ще він мені допоміг пригадати мами-ні і татові обійми й поцілунки. Я так скучила заними, так давно їх не бачила. А Ангел зробивтак, що я відчула, ніби вони поруч.

– Звичайно, моя люба, – бабуся обняла внуч-ку, ховаючи від малої очі, на які набігли сльози.– Він же посланник Божий, який повсякчас будепоруч і завжди допомагатиме тобі подолати усітруднощі й печалі. А мама з татом вже скороповернуться.

Роман ЗаВаДОВиЧ

ПодарунокДивне диво, диво з див: хтось яєчко загубив. І не в місті, не в селі, а під лісом у траві, і не біле – кольорове. Звірі й птиці із діброви –жаби, миші, круки й сови, білка, вовк, ведмідь і лис –всі посходились під ліс. – Що воно таке? – питають, вгадують і не вгадають. кажуть: – Щоб це не було, передаймо у селов подаруночок на святачемним хлопцям і дівчатам! Зайчик кошичка узяв, писанку туди поклаві утішно попід ліс дітям писанку поніс.

Світлана кУЗьмеНкО

маринчина писанкаЯк весні раділакожна людська хата, –До людей зближалисьВеликодні свята. Готувались люди –І дорослі, й діти: Як же то найкращеЇх собі зустріти. У маринки мама –Як усе до свята –Вміє дуже гарноПисанки писати. І маринка мамуДуже попросила, Щоб її писатиПисанку навчила. Сіли мама й доняПисанку писати. І матуся доніСтала повідати, Що іде Великдень, Зовсім недалечко, І чому виходитьПисанка з яєчка. а на ній всі знакиДихають віками, Їх передавалиДітям їхні мами. Ось уже й ВеликденьЗовсім недалечко. У маринки писанкаВийшла із яєчка.

8


так, весна продовжує своє панування,але цього року вона в нас дуже примхли-ва. Часто випадають холодні дощі, асонечко рідко дарує нам своє тепло.Відцвіли перші весняні квітки: бриндуш-ки, підсніжники та синьоокі проліски.Пахучі котики уквітчали вербові гілочки,немов нагадують нам, що вже на порозіпрекрасне християнське свято – святоПаски. З вирію почали прилітати пташкиі далеко роздається їхнє щебетання.

– Бабусю, ану подивись, як гордо поход-жають у саду чорні, як темна нічка, пташ-ки! – звернувся до мене андрійко.

– та це граки, внучку, вони першимиповертаються до нас. Це польові птахи,але, мабуть, там не знайшли поживи ізавітали сюди.

Як добре, що ми ще наповнили годів-нички, – відповіла я, задивившись і собіна пташок.

І справді, вони і жовто-сині синичкиласували нашим кормом. Після обіду мивийшли погуляти в сад, бо сонечко появи-лося з-за хмар і золотаво усміхалося донас.

– лелека, он подивися, чорно-білийлелека! – кричав-радів онучок, який ви -передив мене.

Я побачила, як, сміливо піднявшиголову, ступає довгоносий наш гість, іглипнула на високий бетонний стовп, наякому ще від осені стояло велике гніздо.там сиділа й відпочивала, мабуть, післядовгої дороги самка. Вже кілька років під-ряд, як вони живуть тут, на стовпі, відвесни до осені.

– Бабусю, а по телевізору показували

лелек, які повернулися до нас і їм далипритулок бездомні собаки. Вони навітьділять з ними їжу. Значить, вони добрідрузі. Не так, бабусю?

– так, внучку, це добрі собаки. Взає мо -допомога існує і між тваринами, – відпові-ла я і продовжувала: – Через деякий часпташки-самки відкладуть яєчка у своїхгніздах і виведуть малюсіньких голихпташенят. Опісля будуть їх годувати, весьдень літати, шукати різну поживу і прино-сити малюкам, щоб росли-виростали.Вони добрі батьки.

– Бабусю, а хлопці казали, що зозуля недобра мама, це правда? – запитав хло-пець.

– Правда, любий, правда. Це тому, щовона відкладає яєчка у чужі гнізда і недбає про своїх малят. колись я розкажутобі про це одну легенду.

Весна завітала і в ліси, де високі струн-кі дерева вітають своїх мешканців: ведме-жат, які виходять із барлогу, лисенят, якіще вилежуються у кублі, білченят, зайче-нят і пташок. Вони чекають на своїх мам,які принесуть їм їжу. ліс наповнюється-оживає. У болотах по яв ляються жаби.Через деякий час уже буде чутне їхнє ква-кання. Сонечко усміхнеться з висоти, щедужче нагріє землю і до нас повернутьсядобрі ластівки, зів'ють під стріхою новегніздечко. ми будемо сіяти багато різнихквітів, щоб літом цвіли й чарували нассвоєю красою і п’янким запахом. а щеселяни будуть орати, сіяти кукурудзу,садити картоплю, квасолю і розсаду різ-них овочевих рослин. Весна все ж такипрекрасна, весела пора!

марія ЧУБІка

Надійшла весна чудова – розбудила все довкола

9


«Свято Пасхи недалечко,Люди звичай бережуть – Розмальовують яєчка,Пишні пасочки печуть.Святкування йде віками, –Це такі чудові дні:В гості йти, під рушникамиСтрави нести запашні».

Н.Б. КУФКООдні називають його Великодним, інші

Світлим, а ще інші Чистим, Ве ли ким абоСтрасним, а в нас, у Верхнянці, називаютьйого Живним. Ой, що то за радісний деньбув для нас, дітвори. хоча дідусь будив насрано-раненько на зорі і лупив наші голови«лупихою», так ми прозвали «мошинку достриження», яку батько приніс з фронту.Зціпивши зуби , ми крадькома витиралисльози, щоб дідусь, не дай Бог, не побачив,бо ще може перейменувати тебе з «жовніра»на «шмаркача» і не постриже, а залишитьпелехатого, від чого може боліти голова івипадати волосся, бо «Розумне волоссяпокидає дурну довбню», – пояснювавдідусь.

Після нашого «постриження в жовні-ри» ми купалися в дерев’яному цебри-ку, поки надворі ще темно, і ворон не ба -чить купати своїх дітей, бо інакше бу -деш ходити цілий рік брудним і чорним,

як ворон. Бабуся виносила воду з купе-лю і виливала в кінці нашого городу, деПішіторська вулиця перехрещувалася зШушманською, «аби там усе лихозоставалося», а, повертаючись, шепоті-ла:

«Господи Йсусе Христе!Дорого перехресна!Дай сили в нужки, у ручкиІ розуму у пострижені головки!»коли починало розвиднюватися, дідусь

починав «хаяти» надворі, тобто чиститиподвір'я і навколо хати, а бабуся наводилапорядок в хаті, заклинаючи все нечисте,яке «не мало б моци до чистої хижі». Дідусьнадворі теж заклинав смерть і мороз:

«Смерте, смерте, і ти, плішивий морозе,Ідіть у ліси, у шклепіття,У коріння, у каміння,Де люде не доходять,Де кури не докоткодакують,Де когути не докукуріґують,Де кози не домекекують,Де пси не догавкують...»а ми в цей час з торбинками через плечі

вже співаємо у тітки Пинтихи під вікном:«Ко-ко-ко, ме-ке-ке,Што робите, чи спите?Дайте кокуц та єйце!...»а від Пинтихи до Ціліїхи, а далі – вниз

Пішіторею, опісля повертаємо на Шуш ман,і так – поки не обійдемо весь кут.

та часто повертались ми з «яєш ньою» вторбинках, бо яйце – яйцем, а ми, діти, –дітьми... За забруднені торбинки бабусягарно дякувала нам і благословляла руш-ником, куди попало, після чого чемно хре-стилася:

«ану лиш дивися, як спокусили мене,шибеники, на самий святий ЧетверЖивний, Господи відпусти мені, грішній!»

михайло Гафія тРаЙСта

Живний четвер


(Продовження з попереднього номера)У цій справі головне почати, а там, як

увійти в смак, можна й три дні плакати.Особливо, як є компанія.

Плачуть вони, плачуть, притомляться,вколють, вдарять один одного – і знову.

Нарешті...– Знаєш, а ти вже менший став,– про-

шепотів Кося, крадькома озираючись.– І ти. Мало не вдвічі зменшився. Отой

пеньочок тобі по груди був, а зараз вищевух.

– Ох, бідні ми, бідні,– зітхнув Кося ітепер уже щиро заплакав, жаліючи себе.

І Колько щиро заплакав.Та й ти б, мабуть, заплакав, якби рап-

том меншати став. Це ж таки неприємно.І неприємно, і страшнувато. От чогосьбіль шати, рости – приємно, радісно. Амен шати – навпаки, страшно. Так уже вприроді заведено.

Плакали Кося й Колько, плакали. Змен -шу валися, зменшувалися.

І раптом – наче стрімголов полетіли ку -дись униз. А навколо них почали стрімкобільшати і рости дивовижні зелені дере-ва, які не мали віт, а тільки величезнісоковито-зелені стовбури. А десь висо-ко-високо в небі бовваніла якась чудер-нацька велетенська гора.

По одному стовбуру повзло якесь ней-мовірне страховисько, велике, як авто-бус, яскраво-червоне, з чорними кружа-лами. По другому стовбуру сунуло іншестраховисько з величезними розчепіре-ними ногами.

Кося й Колько не одразу збагнули, щото ж вони стали такі маленькі, а дерева-ми й страховиськами здаються їм зви-чайнісінька трава і комахи – сонечко тамурашка. А чудернацька гора – то дуб,під яким вони сиділи.

Хоч і знали, чекали вони цього, алетаке воно все було незвично страшне,

що Кося й Колько заціпеніли від жаху.Та й не дивно.Думаю, що й ти б злякався, якби рап-

том став меншим за комаху.Мовчки озиралися вони навколо, не в

змозі вимовити й слова. – А-а, здрастуйте, здрастуй-

те, дорогі гості! – почувся рап-том лагідний сонно-медо-вий голос.

РОЗДІЛ V

Кося й Колько обернулисяна голос.

З-за дерева-травини визиралаголова – сіре скуйовджене волосся,сіра патлата борода, великий ніс,схожий на гриб-мухомор, яскра-во-червоннй з білими цятками,одне око заплющене, друге при-мружене.

– Здра-а-а-астуйте! Дуже приє-є-ємно! Нарешті вас тут ба-а-ачу!А моя сестра Хропуліязапевняла, що ні чого у менез вами не вийде. Будьте лас-каві осю ди! – з-за дерева-тра-вини висунулась довга пазу-риста лапа, в якій була затиснутавелика тор ба, схожа на портфель.

Кося й Колько відчули, що якась влад-на сила мимохіть потягла їх у торбу, начепилинки в пилосос. Ж-ж-жух! – і вони вжев торбі. Хлоп! – захлопнулася торба.

Ву-у-у! – наче реактивний літак, завилощось, засвистіло, загуло.

І знову – хлоп! – розкрилася торба. Іпотягло їх з торби назад. Вилетіли вони.

І – прямісінько у м'якеньке павутиння,наче у гамак, потрапили. Загойдалисьлегко й приємно.

– Вітаю вас, цюці мої, у прекраснійкраїні Павутинії! – схилився над ними

Всеволод НеСтаЙкО

Пригоди їжачка Колька Колючкита його вірного друга й однокласника

зайчика Косі Вуханячастина ІІ

10

11


Прикмети на Великдень

* коли на Великдень ясно сві-тить сонце, то через три дні пада-тиме дощ.

* Де вовк на Великдень зачуєдзвони, то там буде цілий рік кру-титися.

* Погода на Великдень зав ждитака, якою була наБлаговіщення.

* Якщо на Великдень сонячно– за 2-3 дні буде дощ, коли жхмарно і накрапує дощ – на доб-рий врожай.

* З ким би не зустрівся у цейдень, навіть із ворогом, слід по хри -стосуватися, бо гріх не прощати.

* Якщо господар спить у цейдень – улітку, коли настане часкосовиці та жнив, може налетітибуря і все потолочити. коли жспить господиня – поляжутьльон і коноплі.

* Якщо хтось прийде до хатичужий, особливо дівчина чижінка, – рік буде невдалим длягосподарів оселі. тому люди неходили у гості один до одного.

* Якщо у цей день худобаскуш тує чогось освяченого, опів -ночі, за повір'ям, вона загово-рить людьскою мовою. тому нерекомендувалося давати ос вя -чене котам та собакам, ос кількивони живуть під одним дахом ізлюдиною, знають багато людсь-ких таємниць і можуть «розбре-хати на все село».

* Якщо у перший день Ве ли -кодня щось позичити чи датикомусь із хати – оселю полишитьдобро.

Ледарило Дурандас.Бачать – у палаці вони казковому. Колони,

люстри, дзеркала, меблі розкішні. Тільки все убезладді і геть усе павутинням сірим засновано.

– Лягайте, відпочивайте і не бійтеся. Нічогострашного у моїй Павутинії немає. Зовсімнавпаки. От мене чогось називають злиммарудником. Яка дурниця! Ну, який же язлий!.. Я ж добрий. Найдобріший у світі. Отсамі подумайте! Я ж ніколи нікого не приму-шую нічого робити. Нічогісінько. У мене ж нівмиватися навіть не треба, ні зубів чистити,ні зарядки робити, ні уроків, ні домашніхзавдань ніяких. Ну, хіба це погано?.. Ви ду -маєте, хтось щось хоче, хтось щось любитьробити? Та ніколи в світі. Всі тільки приду-рюються, бо перед іншими незручно. А на -справді ніхто б нічого не робив, якби можнабуло. А у мене в Павутинії можна, – і Ле да -рило Дурандас заспівав-замугикав:

Люблять Всі на світі Байдики бити! Люблять Всі на світі Нічого не робити!

Ой, як гарно,Ой, як гарноСолодко дрімати!Ой, як гарно,Ой, як гарноКлопоту не мати!

Все покинь, Одпочинь, Прошу тебе дуже! Засинай, Засинай,Засинай, мій друже!

Співаючи, Ледарило Дурандас робив своїмидовгими розчепіреними павукастими пальцямикругові рухи над Косею і Кольком, і вони побачи-ли, що з кожного пальця Ледарила снуєтьсяпавутиння. Це павутиння обплутувало їх з голо-ви до ніг. Усе тіло огортала солодка млявість, очісамі собою заплющувалися, і кидало в сон.

– Тільки не спіть! Не спіть! Заснете – ніколизвідси не виберетеся! Вдавайте, що заснули,але не спіть, – почули вони раптом тихий голос.

Кося й Колько так і зробили. Склепили повіки,удаючи, ніби сплять, а самі напружили всі сили,щоб не заснути.

(Продовження в наступному номері)

12


Жили-були колись два куми – одинбілий, а другий чорний. Якось виряди-лись вони по дрова й, переходячи черезгору, натрапили на оленя, який застрягрогами в розгіленні дерева. Роги йогоналічували сорок ріжків; олень був ста-рий і дуже гарний. З багаторогих оленівподибуються двадця-ти-п'ятирогі, щонай-більше тридцятирогі іто неживі, бо живимитаких ще ніхто неловив.

– куме, забиймоцього оленя, – каженегр. а білий у відпо-відь:

– ти що – дурний,куме? таж ми станемомільйонерами, маючиживого сорокарогогооленя й показуючийого за гроші. Внаших руках цілебагатство...

Врешті білий пере-конав негра, і негруже уявляв себе бага-тієм. Вони відразу по -вернулися додому іпобудували загін. асусідам сказали, щозараз приведуть соро-карогого оленя. І знов подалися черезгору, знайшли оленя там, де й залишилийого, залигали міцною вірьовкою, якуприхопили з собою, й гарно зав'язали її,

щоб не втік. Негр знай примовляв:– В'яжи добре, куме, щоб він не дре-

менув, щоб налигач тримався і несприснув!

Потім прив'язали другий кінець вірь-овки до шиї коня. та щойно вонививільнили роги оленя, як той побіг

схилом угору, потягшиза собою коня. а негркричав: «тримай, ку -ме, тримай міцніше, бовтече!» Проте кіньволікся слідом, вірьов-ка душила його, і їмнічого не залишалось,як перерубати її. колиж негр побачив, яколень стрілою помчавугору, то знову закри-чав: «Бач, як летить,кумцю! Пропала вірь-овка! казав же я тобі,що краще забити йогота попоїсти печені.Недарма ж кажуть, щокраще синиця в жмені,аніж журавель у небі!»

І обидва стали бід-катися, що їм так непощастило, до того жвони не знали, якдивитимуться тепер вочі своїм сусідам, яким

розбовкали про сорокарогого оленя.хоч-не-хоч, а довелося сердегам вер-

татися додому, похнюпивши голову йголіруч.

Негр, білий і сорокарогий олень

Êóáèíñüêà íàðîäíà êàçêà

13


У бочечки біленькоїСучечка ні одненького,

Ані обручика,Ні дна –

І хоч би клепочка одна!

Виростає шкодаНа кінці города,

Хто до неї доторкнеться,Як ужалений

Сахнеться.

Що за струмінь-водоспад?В спеку кожен йому радий;

В нашім парку – гарний, гожий – Веселить він перехожих.

В’ються вгору води потоки,Краплі бризкають нівроку…

знають Юля та Роман,Ця загадка про…

(Кропива)

Вишні росами вмивались,чепурились, наряджались.В білі вбралися сорочки –

звеселилися садочки.

(Цвіт)

(Яйце)

(фонтан)

У білій одежині,В хустині зелененькійСумує край стежиниТонесенька Оленка.

(Берізка)

Загадки

14


Ñòîð³íêà íàðîäîçíàâñòâà

Чистий четверЧистий четвер (цього року 2 травня) – це

день вес няного очищення. Ще вдосвіта, досхідсонця селяни чистили в стайнях, коморах,на подвір'ї, в хатах – все повинно бути чистимі виглядати по-святковому. В саду і на городігосподар згрібав на купу торішнє листя,бадилля бур'янів і підпалював – «щоб очисти-ти землю від морозу, зими, смерти і всякоїнечисти». Робилося це з спеціяльним закли-канням:

«Смерте, смерте, іди на ліси,іди на безвість, іди на моря.І ти, морозе, великий і лисий,не приходь до нас із своєї комори.Смерть з морозом танцювала,танцювала і співала,і за море почвалала!»

Існує повір'я, що в Чистий четвер до схід-сонця ворон носить з гнізда своїх дітей купатив річці. Хто скупається раніше від воронячихдітей, той буде здоровий протягом цілого ро -ку. Хворі люди купалися, бувало, вночі – «покиво рон дітей не купає», щоб очиститись відхворо би. Викупавшися, хворий набирав зсвого ку пе лю відро води, ніс ту воду на пере-хресну дорогу і виливав – «щоб там усе лихозоставалося».

У Чистий четвер господині поруч з іншою ро -ботою готували сіль для великоднього сто лу.Вони брали грудку солі, загортали її в ганчіркуі клали у піч. Коли ганчірка вже обгорить, сільзбирали і зберігали до Великодня. Вранці наВеликдень, як прийдуть з церкви і сядуть застіл розговлятися, господар клав цю сіль нахлібину і все це ставив на покутті під образа-ми. Цю сіль зберігали і давали худобі пришлун кових недугах.

Ввечорі в церкві відправляються «страсті».Колись у наших селах, та і по містах, люди на -магалися зберігати урочистий спокій і додер-жувати тиші: ні сміху, ні співів, ба навіть голос-них розмов на вулицях у час, коли в церквічиталися євангелії, чути не було.

Люди, повертаючися з церкви, намагалися

донести додому «страсну» свічку так, щобвона не погасла. Полум'ям страсної свічкивипалювали (вірніше – викопчували сажею)хрест у хаті на сволоці – «щоб лиха нечистьхату минала». Хворі на пропасницю шкреблисажу з «страсного хреста», розводили в свяче-ній воді і пили, як ліки.

Якщо полум'ям страсної свічки випалитихрест на воротях, то в двір не забіжить «поганийсобака», тобто «нечиста сила», що в цей вечірбігає по землі, взявши на себе таку подобу.

Страсна свічка в народному віруванні малавелику магічну силу. Народ вірив, що ця свіч-ка в скрутний час стає людям у пригоді; її запа-лювали перед святими образами, коли намешканців дому нападав страх. Так, під час ве -ликої грози запалювали страсну свічку, «щобгрім хати не спалив». Тому страсна свічка щеназивалася «громичною» або «громицею». За -па лювали цю свічку і при тяжкій хворобілюдей або худоби, давали в руки вмираючо-му. Пасічники з цією свічкою ходили добджільника. В день Стрітення, коли «зима злітом зустрічається», запалювали «громичну»свічку – «щоб літо зиму побороло».

У Карпатах Чистий четвер називали ще«живим», а тому гуцули з цієї нагоди розпалю-вали вогонь і тримали його доти, доки не виго-нили тварин на пасовиська. Ним окурювалидомашню скотину від злих духів. Ввечеріпісля відправи у церкві люди запалювалисвічки і намагалися принести «живий» вогоньдо хати, щоб зробити кіптявою на сволоці чор-ний хрестик

На Покуті у Великий четвер дівчата заворо-жують собі красу. Вони збираються перед сві-танком на берегах рік та озер і там дожи-даються сходу сонця. Як тільки сонце вийде з-за обрію, дівчата роздягаються, розпускаютькоси і стрибають у воду, примовляючи:

Водане, на тобі русу косу, Дай мені дівочу красу! traditions.org.ua

15


Свято ВЕЛИКДЕНЬ(Українські християнсько-народні традиції)

1. Уважно прочитайте (прослухай-те) віршик:

Верба б’є, не я б’ю,За тиждень – Великдень. Уже недалечкоЧервоне яєчко!Лоза б’є, не я б’ю,За тиждень – Великдень.Будь здоровий, як вода,І багатий, як земля.

2. Чи відомий у вашій місцевостітакий чи подібний цьому віршик?Якщо не відомий, то вивчіть поданийвище.

3. У яку неділю освячують у церквізелені вербові (лозові, бечкові) гілки,роздають їх прихожанам, які оздоблю-ють ними домівки (з якою метою?) ізлегка вдаряють ними одні одних(чому саме?). Зверніть увагу на рядкивіршика з побажаннями: «Будь здоро-вий, як вода,/ І багатий, як земля».

4. Чи знаєте ви, з яким моментомжиття Ісуса Христа пов'язана вербна(бечкова) неділя ?

5. У тиждень після вербної неділітри останні дні напередодні Вели -кодня (четвер, п’ятниця та субота)

люди вважали жалобливими, «бо ІсусХристос покутував за наші гріхи». Щосаме сталося з Ісусом Христом у цідні? Які обряди й дійства, пов’язані зцими днями, ви знаєте?

6. Прочитайте (прослухайте) вір-шик «Воскресний дзвін»:

Задзвонив воскресний дзвін –І розкрились квіти,Йде народ з усіх сторін –Як же не радіти?

На травичці веснянкиТам виводять в свято –Не пізнати: чи квітки,Чи в квітах – дівчата?7. Коли і яку знаменну подію спові-

щає воскресний дзвін?8. Як вітаються люди після Воскре-

сіння ісуса Христа?9. Як проходить у вас свято Ве -

ликодня, Воскресіння Ісуса Христа?10. Чи виконують у вас дівчата на

Великдень танці-веснянки, чи граєтеви у Великодні ігри? Спробуйте і вививчити і виконати деякі з них, як«Вербовая дощечка», «Зеленії огіроч-ки», «По доляночка», «Зельман», «Мак»чи інші.

² ãðàº ìîñÿ, ³ â÷èìîñÿ!ýПодав І. Ребошапка

16


ÐÐ îî çç ììàà ëë þþ ééññòòîîðð iiíí êê óó

17


Христос воскрес!Слова Катерини ПеРеЛІСНОїСпокійно

христос Воскрес! Усе радіє,Сміється сонечко з небес,Прозора річечка леліє –

христос Воскрес! христос Воскрес!

Пташки співають в полі, в лісі,І дзвонить дзвін аж до небес,Де білі хмарки розпливлися, –

христос Воскрес! христос Воскрес!

хри - стос Во -скрес! У -се ра - ді - є, смі -єть -ся со-неч-ко з не-

бес, Про - зо-ра рі-чеч-ка ле - лі - є – хри -стос Вос-

рес! хри-стос Вос - крес!

18


Çðîáè âëàñíèìè ðóêàìè!

1.Сьогодні зробімо зайчика з пластилі-ну. Для цього зробіть тулуб, прикріпітьдо нього дві кульки, а до них – дві сплю-

щені ковбаски.Ось вам і довгізаячі лап ки!

2. Придайтевсій фігурі зай-чика стійкості.

Ножем на -мітьте паль-чики.

3. Теперпри кріпіть пе - ред ні лап ки ізт о н е н ь к и хков басок.

4. Скатайте кульку –це бу де голова зайчи-ка. Зліпіть вушка – двісплющені ковбаски.

5. На мордоч-ку зайчика при-кріпіть очі з ко -ро теньких жгу-тиків. На них

кінцем олівця на кресліть вертикальнозіниці. Нижче, ледь прикриваючи очі,наліпіть дві рожеві кульки. Це щічки.

6. Поверх рожевих щічок наліпіть носик

з маленької куль-ки. Прикріпіть вуха.Щоб вушка не відва-лювалися, проткнітьїх в основі гостримкінцем олівця. Прот -кніть щічки олівцем,щоб визначити вуса.Одне вушко можна зіг-нути – так заєць будевиглядати набагатовиразніше.

8. Приєднайте головудо тулуба, а ззаду прилі-піть хвостик.

9. Зліпіть морквинку, натупий кінець прикріпітьмаленьку приплюснуту

кульку зеленогокольору. Но жемзробіть на морк-винці по пе реч нінадрізи і покла-діть морквинкузайчику в лапки.

Переклад Людмили Дорош

зайчик із морквиною

19


леДаЧиЙ ГРиЦь1. Іди, Грицю, до роботи!В Гриця пірвані чоботи.Грицю, Грицю, до телят!Гриця ніженьки болять.

2. Грицю, Грицю, молотити,Гриць нездужає робити.Грицю, Грицю, врубай дров!А Гриць щось-то нездоров.

3. Грицю, Грицю, ходи їсти!Пожди – мушу собі сісти.Як наш Грицько собі сів,Пироги всі з миски з'їв.1. Діти стають в подвійне коло, облич-

чям один до одного. Одне коловіддалене від другого на 4-5кроків. Діти середнього кругає «Грицьками».

Всі починають співати ідіти крайнього (першого)кола йдуть уперед, подаютьруки навпроти своїм товари-шам і тягнуть їх до роботи,однак Грицьки відпираються.

До слів «В Гриця пірванічоботи» Грицьки підносятьраз ліву ногу вперед, другий раз – праву,а діти іншого кола одночасно підстри-бують то на лівій, то на правій нозі, від-ступаючи назад, і стають на свої місця.

До слів «Грицю, до телят» – першікличуть Грицьків, махаючи лівоюрукою. При словах «В Гриця ніженькиболять», Грицьки ступають вперед івдають, що кульгають на ногу.

2. крайні смикають Грицьків за рука-ви, опісля відступають назад і вико-нують рух молотьби. Грицьки сідають таз місця не рухаються.

До слів «Грицю, Грицю, врубай дров»крайні вдають рухи рубання дров.

3. Діти крайнього колеса кличутьГрицьків і кивають правою рукою.тепер уже Грицьки встають, ідуть кілька

кроків уперед, присідають «по-козаць-ки», тримають ніби миску і їдять то одні-єю, то другою рукою пироги.

Після цього гравці крайнього коланападають на Грицьків, котрі зривають-ся і розбігаються.

коли крайні гравці половлять усіхГрицьків, то вони міняються ролями ігра починається спочатку.

ЯЩУРЗбираються дівчата. Одну з гурту оби-

рають за ящура, інші беруться за руки,водять хоровод і співають:

Ой не сиди, ящуре, В гороховім місті, Май собі дівку, Як перепілку, Котру маєш, Собі забираєш. Як не ймеш, зараз вмреш. завтра поранку Сховаєм у ямку.Пирогів напечем,

Ящура пом'янем.А ти таки, ящуре,

Не соромайся, Котрійсь пані поклоняйся. чи старій, чи малій, чи мені, молодій. Переспівавши, зупиняються, і ящур

вибирає котрусь із дівчаток і кланяєтьсяїй. Дівчина дає якийсь подаруночок. Дітипродовжують гру, поки ящур не оберекожну з учасниць гри й отримає пода-рунки. Потім дівчата починають по черзіпросити подарунки у ящура:

Ящурочку, голубочку, Оддай мою худібочку, Що я пряла, заробляла, Із ящуром прогуляла. Ящур намагається розсмішити дівчи-

ну, а та повинна дивитись в очі й незасміятись, бо інакше ящур не віддастьподарунок.

Українські народні ігри та забави

любі діти! Буяє весна. Вкрились поля зелен-травою, черешні білим шумовин-

ням, а сади – рожевим. Розгомонілись струмки, озвались голосистопташині зграї, защебетав соловейко. І весь світ став радісним,сонячним. І сонце веселіє. І всі ми радіємо йому. а незабаромВербова Неділя, Великдень. христове воскресіння. Писанки,

галунки, паска.Зі святом вас! хай вам щастить! міцного вам здоров’я, наснаги і

радості!

Ïèøàºìîñÿ íàøèìè ä³òüìè!

мар’ян Брашовяну та Раду мірел Чурелкелін Семенюк, 9 років,

с. Верхня Рівна

Учні восьмирічної школи села Верхня Рівна

Documents

дзвоник U73 - UUR 73.pdf · Писанка Як нарешті панна-писанка написалася, то при всіх своєю вродою запишалася: