№3 (7) листопад 2013р.

“І нарешті день ювілею настав…” У цьому номері ви дізнаєтеся, як Кам’янець-Подільський національний університет

імені Івана Огієнка 22 жовтня відсвяткував своє ювілейне 95-ліття.

Деталі на стор. 2

Також у цьому номері:

Мова як душа

7 листопада студенти долучилися до вшанування культурних традицій рідної країни, згадали слова Шев-ченка і насолодилися прекрасним декламуванням пое-зії.

День вiдчинених дверей

...Після завершення курсів абітурієнтам нарахову-ють 20 додаткових балів до суми балів незалежного оцінювання, але тільки за умови, що вони подадуть документи до нашого університету.

«I Словом, i Мечем»

Василь Іванович завітав із презентацією своєї книги “Слово і меч” і до КПНУ імені Івана Огієнка. Письмен-ник розповів про історію написання роману та про ета-пи його створення.

А вони все жартують!

23 жовтня відбувся суперкубок команд КВК Хмель-ницької області. На фестиваль з’їхалося 12 команд із Хмельницького, Тернополя та навіть Луцька. Особли-вий інтерес становив новий етап - фрістайл.

Вийти за межi

Те, що Ви хотіли знати про креативну молодь факу-льтету української філології та журналістики, але боя-лися запитати.

Навчання навчанням, а здоров’я – передусім!

Сезон «недоспаних ночей» – сесія не за горами. Перед організмом будь-якого студента постає нелегке завдання: впоратися із ненормованим режимом сну, харчування та навчання. То як же бути простому смертному підкорювачу науки?

Стор. 2 Стор. 3

Стор. 3 Стор. 4

Стор. 5

Стор. 6

АФІША—Стор. 7 — МИСТЕЦТВО ЯК ЖИТТЯ (ексклюзив мистецького потенціалу підготувала Гадюк Руслана) – Стор. 8

Р

Е

П

О

Р

Т

А

Ж

О сь уже 95 років горить на Поділь-ській землі незгасний світоч украї-

нської науки, просвітництва та передо-вих ідей – Кам’янець-Подільський націо-нальний університет імені Івана Огієнка. Він запалює нові зірки в різних галузях знань, окрилює духом інтелігентності, з надією світить у майбутнє.

Заснований у 1914 році, університет за довгий час свого існування постійно розвивався і вдосконалювався. З’явили-ся нові факультети і спеціальності. Та найважливіше те, що він не зрадив своїм ідеям та принципам жити по честі й совісті, захищаючи і розвиваючи украї-нську мову, досліджуючи історію, досяга-ючи нових висот в науковій сфері.

Нарешті день ювілею настав. Як вели-ка і потужна ріка, хвилюється універси-тет! Студенти, працівники університету та гості, наче хвилі, розтікаються по фойє і коридорах. Поспішаю і я побачити творіння рук майстрів нашого вишу, що представлені на святкових виставках.

Підходжу до експонатів з квілінгу. Ко-жен виріб – це маленьке диво з картону,

паперу і бісеру. Далі – виставка ляльок-мотанок. Чомусь пригадалося дитинст-во, коли я в старій скрині знайшла ляль-ку-мотанку, якою бавилася моя бабуся. Вона дивом вціліла, хоч минуло вже багато років. Пучечок соломи, обмота-ний простим рядном і перев’язаний ста-рим фартухом. Це лялька-оберіг, неначе пов’язує минуле і сьогодення. І тут, в університеті, відроджуються традиції, прозирає крізь віки історія. Рідне україн-ське бринить на струнах душі. І музика не вгаває - лунають марші та святкові пісні.

Швидше до актової зали, там уже роз-почалася урочиста частина святкування! З вітальною піснею виступили Тарас та Степан Кухарські. Потім зал в єдино-му пориві піднявся і слухав величний гімн України. І ось уже на трибуну підні-мається ректор С.А. Копилов. Він розпо-відає про історію університету. Говорить про події, які відбувалися у 1917-1921 рр., зокрема, про те, як став на ноги університет, про його фундаторів: О.М. Пащенко, О.П. Шульмінського, К.Г. Солуху, В.К. Приходько, а також про нелегкий шлях створення і про важливу роль, яку відіграв Іван Огієнко. Ректор розповідає, як університет у 2008 р. отримав статус національного, а в серп-ні 2008 р. йому присвоїли ім’я Івана Огіє-

нка. Після виступу ректора з вітальним

словом виступили почесні гості: дирек-тор Держав-ного архіву Хмельниць-кої області В.Г. Байдич. Далі з приві-таннями до керівництва та колекти-ву універси-тету зверну-лися: керу-ючий спра-вами вико-навчого

апарату обласної ради В.Г. Брицький, який за дорученням голови обласної ради нагородив грамотами О.М. Завальнюка, Г.Й. Насмінчук та ін.. Зі щирими побажаннями також виступив С.А. Тимчук, народний депутат, ректор Подільського аграрно-технічного універ-ситету М.І. Бахмат та багато інших лю-

дей, котрим не байдужі досягнення нашого вишу. Після офіційної частини відбувся урочистий концерт, який відкрив хор вічно молодим сту-дентським гомоном. Після завершення кон-церту мене переповни-ла хвиля емоцій. Я завітала у навчальну лабораторію етнології. Привіталася з виклада-чем О.А. Рарицьким. Зав’язалася розмова. 95 річчя – це великий проміжок часу. Як змінився універси-тет за цей час?

Наразі можу говорити про часовий проміжок, відлік якого віднаходжу на початку 90-х років минулого сторіччя, коли я став студентом Кам’янець-Подільського педінституту. Із того часу наш виш зримо еволюціонував, перетво-рившись з провінційного закладу в націо-

нальний університет. Зі зміною держав-ницької ідеології увиразнюється обличчя нашого ВНЗ. Проведення занять зорієн-товане на кращі європейські традиції, із застосуванням новітніх методологічних технологій, Інтернет-ресурсів, а, власне, змінилося відчуття дійсності, пов’язане з непереборним бажанням пізнавати сут-ність буття.

А що Ви можете сказати про сучас-них студентів?

Студенти, як на мене, завжди однако-ві. Вони абсолютно нормально реагу-ють на вимоги часу, на події, які відбу-ваються навколо. Вони – ідентифіка-тори сучасного життя. Студенти зму-шують викладачів тримати відповідну планку: залишатися в їхніх очах сучас-ними.

Що означає для Вас це свято?

Свято – це завжди рівняння на себе та на інших. Це вміння оцінити свій шлях, запрограмувати свої мрії і пра-цювати, не ставлячи перед собою орієнтири наступних ювілейних дат.

Ви горді, що належите до викладаць-кої когорти?

Так. Я ще зі студентської лави мав заповітне бажання – стати виклада-чем цього навчального закладу, і моя заповітна мрія збулася. Я працюю в університеті з 2000 року і маю за честь рівнятися на моїх попередників.

Якими випускниками Ви пишаєтеся найбільше?

Насамперед це мої аспіранти: Тетяна Чепурняк, Юлія Коруняк, Наталія Глу-шковецька. Проте я ціную будь-яку студентську аудиторію. Саме вони, студенти, дають змогу змобілізувати внутрішні ресурси для того, щоб пов-ноцінно реалізувати себе як викладач-наставник, тому пишаюся усіма.

Яким Ви бачите університет у май-бутньому?

Бачу його розвинутим європейським навчальним закладом, який буде при-множувати свої попередні традиції і здобувати наступні високі результати.

П оспілкувавшись з Олегом Анатолі-йовичем, я зрозуміла, що день

народження університету – це свято не одного дня. Це наполеглива щоденна

праця цілого колективу: і сту-дентів, і викладачів. Я спускалася широкими схо-дами, окрилена святом, горда своєю причетністю до цього воістину національного навча-льного закладу. Відчувала себе маленьким ліхтариком, світло якого зли-вається зі світлом тисяч інших ліхтариків і об’єднується у яскравий маяк – Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієн-ка. І в яких би життєвих морях ми не плавали, в які б глибини пізнання світу і людини ми не

занурювалися, він завжди і всюди буде освітлювати нашу дорогу, завжди буде джерелом вічних істин.

Зі святом, дорогі студенти та виклада-чі! Нових творчих злетів!

Тамара Зінько,

студентка 31 ж групи

« І нарешті день ювілею настав… » « І нарешті день ювілею настав… »

2 “Студ-INFO” № 3(7) листопад 2013

Я

К

Т

О

Б

У

Л

О

3 “Студ-INFO” № 3(7) листопад 2013

Святкування Дня української мови у стінах Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієн-ка ось уже два роки відбуваєть-ся у два етапи: читання віршів та створення стінні-вок. Тому традиційно 7 листопада студе-нти долучилися до вшанування культур-них традицій рідної країни, згадали сло-ва Шевченка і насолодилися прекрас-ним декламуванням поезії. Зауважмо, що в цей день також вшановують па-м’ять Нестора Літописця – геніального упорядника «Повісті минулих літ», мож-ливо, тому багато студентів зачитували власні творіння.

Подумати, відчути, зрозуміти рідну мову… Це ті можливості, що дають нам класичні зразки української літератури. На святі давно відомі твори засяяли

новими барва-ми завдяки майстерному володінню студентами і голосом, й інтонацією. А якщо додати ще й артис-тизм учасни-ків, котрого не бракувало, то стає зрозумі-ло, чому ви-ступи читців супроводжу-валися бурх-ливими виява-

ми глядацьких емоцій. Надзвичайно щемливими були сценки

Ясинецької Анастасії й Бомок Тетяни, котрі стали переможцями конкурсу. Жоден глядач не залишився незворушним: у першому випадку схли-пували від глибокого

суму й переданого трагізму людської долі, а в другому – сльози з’являлися на обличчях від щирого задушевного сміху. Друге місце посіли Гончарук Софія з проникливою поезією Бориса Олійника «Похорон учителя» та Бобрик Тетяна з власним твором «Поема про Остапа». Призові місця здобули Хом’як Наталія, Базилюк Інна, Варварук Елла. Усі пере-можці отримали книги, які, за словами Марчук Людмили, дозволять розвинути творчі здібності талановитих студентів.

Що ж до стіннівок, то члени журі ви-явили одностайність у присудженні І місця 31 уін групі за виявлену оригіналь-ність щодо оформлення газети. ІІ і ІІІ місця були присуджені 31 ур та 21 уін групам. Переможців нагородили солод-кими призами.

Мова вдосконалює наше мислення, допомагає збагатитися духовно, тому важливо пам’ятати про її скарби не ли-ше один день на рік. Студенти, що стали безпосередніми учасниками святкуван-ня, продемонстрували, наскільки мова для них є значущою. Адже глибина на-шого слова виявляє національну свідо-мість сучасної молоді, спонукає її до сподвижницької діяльності. Плекаймо мову, адже це – наш обов’язок!

Богдана Хома,

студентка 21 ж групи

День відчинених дверей у нашому університеті відбувся 30 жовтня, зібрав-ши чимало абітурієнтів, які хочуть всту-пити до ВНЗ. Розпочався захід екскурсі-єю до музею історії університету. На першому поверсі головного корпусу про-вели презентацію факультетів (рекламна продукція про напрями підготовки, спеці-альності, за якими здійснюється підгото-вка фахівців на факультетах, презента-ція відеороликів).

Наступна частина заходу проходила в актовій залі, де було заплановано зустріч абітурієнтів із ректором університету Копиловим Сергієм Анатолійовичем. На жаль, він не зміг з’явитися за станом здоров’я. Замінив його Конет Іван Михай-лович, завідувач кафедри алгебри і ма-тематичного аналізу. Він розповів абіту-рієнтам про переваги нашого універси-тету перед іншими вишами та про спеці-альні курси підготовки учнів до складан-ня ЗНО. Після завершення курсів абітурі-єнтам нараховують 20 додаткових балів до суми балів незалежного оцінювання, але тільки за умови, що вони подадуть документи до нашого університету.

Потім присутні на заході отримали

поради щодо вибору професії від заступ-ника директора Кам’янець-Подільського міського центру зайнятості Тітенок Ольги Володимирівни та спеціаліста центру соціальних служб сім’ї, дітей та молоді Поліщука Віталія Аркадійовича.

Після цього молоді запропонували концертну розважальну програму. Перед потенційними студентами виступили багато співочих талантів університету, дві команди КВК, університетська коман-да зі стріт воркауту. Також до виступів запросили й усіх охочих абітурієнтів. Щоправда, таких виявилося небагато, а, точніше, двоє: хлопець і дівчина. Вони виконали чудовий танець для гостей університету.

Завершальною частиною програми дня відчинених дверей стало знайомство учнівської молоді з факультетами, зустрі-чі з деканами, науково-педагогічними працівниками факультетів. Абітурієнти мали нагоду відвідати відкриті заняття на різних факультетах, де відчули себе справжніми студентами, бодай на одну пару.

Сергій Швець, студент 21 ж групи

«I Словом, i Мечем»

Василь Горбатюк – голова Хмельни-

цької обласної організації НСПУ

(Національної спілки письменників

України), директор обласного літера-

турного музею, над своєю книгою

«Слово і меч» працював понад три

роки, досліджуючи архіви бібліотек,

листуючись із

літератора-

ми та очеви-

дцями подій,

описаних у

романі, роз-

мірковуючи

над образа-

ми кожного з

героїв.

Письменник

спрямував

свою увагу

на майже

невідомого

нині літера-

тора й учасника визвольного руху,

життєвий і творчий шлях якого тісно

пов’язаний із долями тоді молодих

Микити Шаповала, Максима Рильсько-

го, Олександра Олеся, письменника і

військового, редактора, видавця жур-

налу «Українська Хата» Павла Бога-

цького.

Художня оповідь майстерно пере-

плетена з документальними матеріа-

лами, що яскраво і виразно передають

читачеві епоху і дух боротьби за украї-

нську державу. У своїй книзі автор

точно передає картину сучасності

Богацького, а в контексті – і тогочасно-

го Кам’янця-Подільського.

Василь Іванович завітав із презента-

цією своєї книги і до КПНУ імені Івана

Огієнка. Зустріч гостя зі студентами

організували працівники читального

залу бібліотеки нашого університету.

Письменник розповів про історію напи-

сання роману та про етапи його ство-

рення. Сама назва книги засвідчує

працю над досконалістю слова, тобто

над створенням довершеного творін-

ня, в яке закладено глибокий сенс.

«І слово, і меч – це зброя, хоча різна

за силою, впливом, призначенням». І

Словом, і Мечем можна глибоко пора-

нити, і Словом, і Мечем можна довес-

ти свою правоту, і Словом, і Мечем

можна боротися за справедливість.

Кожен сам обирає свою зброю, а Пав-

ло Богацький досконало володів і

Словом, і Мечем. Василь Горбатюк

якраз зумів передати атмосферу твор-

чої діяльності героя роману, етапи

відродження національної ідеї та зміг

навернути читача на шлях пізнання і

розуміння тогочасних подій.

Наталія Заболотна,

студентка 21 ж групи

3

Мова як душа

День вiдчинених дверей

Д

О

З

В

І

Л

Л

Я

4 “Студ-INFO” № 3(7) листопад 2013

Цьогорічне Halloween party склада-

лося з двох частин: костюмована вечі-

рка та концерт гурту «Безодня». Дійст-

во відбулося 1 листопада в ресторані

«Ешер» готельного комплексу "7 днів".

Костюми були надзвичайно різномані-

тними. Там була «нечисть» різного

роду, люди, перевдягнені як представ-

ники правоохоронних органів і меди-

цини та різні тварини, що ніби втекли

із зоопарку.

Запальний ведучий розважав публі-

ку в перервах між виступами. Учасни-

ки вечірки розіграли чимало призів:

сумки та футболки з символікою рес-

публіки. Їх презентували за найгучніші

оплески чи за найактивнішу участь у

проведенні party. Призи швидко знай-

шли своїх власників. Проводився кон-

курс на кращий образ, у якому перемо-

гла студентка нашого факультету з

костюмом Белатриси, злої відьми з

серії книг і фільмів «Гаррі Поттер».

Приз був досить таки скромний – пля-

шка енергетика.

Першим на сцену вийшов запальний

гурт із Кам’янця-Подільського

«Between Voice», який розігрів публіку.

Коли ж на сцену вийшла довгоочікува-

на «Безодня» – глядачі, немов спалах-

нули. Усі розважалися досхочу, хоча

учасників дійства було небагато.

Загалом все пройшло добре: охочі

повеселитися були задоволені, гурти

також, адже їх вітали гучними оплеска-

ми.

Юлія Аліменко,

студентка 21 ж групи

Halloween

23 жовтня відбувся суперкубок ко-

манд КВК Хмельницької області, у

якому взяли участь «Отдыхаем вмес-

те» (Хмельницький) та місцевий «Наш

формат». Команди виборювали пер-

шість у чотирьох етапах – візитка,

розминка, біатлон і домашнє завдан-

ня, в яких презентували своє чудове

почуття гумору. Дуже важко було ви-

значити переможця, адже всі учасни-

ки викладалися на повну і демонстру-

вали високу підготовку. Проте за ре-

зультатами конкурсів у запеклій боро-

тьбі перше місце завоювала команда

«Наш формат».

Наступного дня, 24 жовтня, відбувся

ХІІ фестиваль Подільської ліги КВК.

Організаторами свята, як завжди,

були Валентин Драгомерецький та

Володимир Черняк. Зауважмо, що

цього сезону участь у змаганнях взя-

ли участь напрочуд молоді гравці. На

фестиваль з’їхалося 12 команд із

Хмельницького, Тернополя та навіть

Луцька. Особливий інтерес становив

новий етап - фрістайл. Але навіть такі

випробовування не знизили артистиз-

му та наполегливості учасників.

Після підбиття підсумків за кількістю

балів перемогу здобула команда

«Мы из 90-х». Друге і третє місце роз-

ділили місцеві новачки «Just do it»і

команда «Бонус» із Тернополя. До

ігор сезону ввійшло лише 8 команд, а

ще дві обере оргкомітет. Усім коман-

дам вручили подарунки від мережі

магазинів «Принцип», а призовий

фонд складав 4 000 гривень.

Вікторія Синиця,

студентка 21 ж групи

Якщо не впізнав себе – значить

ти не студент!

Яка в нас пара? Дай вкусити. В якій ми аудиторії? Як звуть цього викладача? А що «стіпухи» ще немає??! В когось є щось пожувати? З наступного семестру

починаю вчитись.

В когось є план практич-ної?

Скільки до кінця пари? А завдання переписува-

ти? А який сьогодні день/ чис-

ло? Мам, та мене завалили. «А чого не «5»?!!»

(це тоді, коли поставили «4», а знаєш на «2»). Цього на лекціях не було! З наступної стипендії буду відкладати

Наталія Заболотна, студентка 21 ж групи

А вони все жартують!

Студентський гумор

Студенти бувають трьох типів. Розум-ні, які все вчать вчасно. Розумні, які примудряються вивчити в останній момент. І я - спочатку лінь, а потім піязно.

*** Розмова викладача зі студентом. Викладач:

Що таке усний екзамен?

Це діалог двох людей.

А якщо один з них придурок?

Тоді інший не отримає стипендію! ***

Каша в голові студента на іспиті диво-вижним чином перетворюється на лап-шу на вухах викладача.

4 “Студ-INFO” № 3(7) листопад

Н

А

Ш

I

Д

О

С

Я

Г

Н

Е

Н

Н

Я

5

«Творча особистість», «креативна мо-лодь»… Ми занадто часто чуємо ці затерті фрази й поступово втрачаємо їх значення. Іноді здається, що такі «творчі люди» – це якась аморфна маса, яка весь час щось ство-рює. Але що? Подібні ярлики нічого не пояс-нюють, а лише стирають індивідуальні риси людей, які переступають межі власної оби-вательської зони комфорту й стандартного світосприйняття. Бо що ж є творчість, як не вихід за рамки старого? Для підтвердження цього я розповім про двох різнобічних й мало схожих один на одного особистостей, двох майбутніх журналістів Олександра Войнарсь-кого та Дмитра Романця. Ok, let’s go!

Французький філософ і письменник Жорж Батай, який прославився ексцентричними та еротичними працями, вважав, що справжня творчість виявляється в руйнуванні старого світосприйняття. Тому митець перебуває в постійному пошуку та в опозиції до сучасни-ків. Напевно, схожу філософію сповідує хіп-

хоп виконавець, поет й за сумісництвом сту-дент-журналіст Олександр Войнарський.

Свої творчі пошуки Сашко розпочав із захо-плення хіп-хоп музикою на початку 2000-их, коли найпопулярнішими з реп-гуртів на пост-радянському просторі були «Ю.Г» та «Каста». На жаль, через пересиченість наших радіо-приймачів та ящиків різними тіматі, потапами та іншими відходами, ми послуговуємося хибними стереотипами про реп. Насправді підґрунтя цього жанру становить гостросоціа-льну й особистісну тематику. Взявши псевдо-нім Tagbir, Олександр розпочав боротьбу на культурному фронті.

«У першу чергу це панацея від суспільної агресії, зла та емоцій, які пов’язані з впливом обмеженості людей – розповідає Олександр про свої погляди на творчість, – Пишеш і виліковуєшся. Я, немов та повітряна кулька, що наповнюється водою. Завжди треба ски-дати зайвий баласт емоцій у творчість. Із цього народжуються різні поетичні мелодії та музична лірика Tagbir'a. Творчість змушує мене горіти, як фенікс, задля емоцій та рими. Кожен раз думаю, що перенароджусь, але не помираю й не живу… Щось середнє… Спо-стерігаю за життям… Стою на варті… А вза-галі я думаю, що ніколи не зможу жити… Творчість змушує існувати!».

Першим музичним досвідом стала участь у гурті «Троїстий Союз» у 2008 році. Але через об’єктивні причини (переїзд із Хмельницького до Кам’янця-Подільського, де він зараз навча-ється) та бажання саморозвитку, Tagbir роз-починає роботу над піснями до власного однойменного проекту. Так, у 2011 році в нього виходить EP «Життя в лапках», наступ-ного року вже повноформатний альбом «Статика та корозія». А зараз він продовжує роботу над новим матеріалом. Від пісні до пісні спостерігається еволюція майстерності виконання та змісту текстів. Але зостається незмінною тема особистості перед викликами часу та суспільства; неспокійної, але ніжної

душі, яка протестує проти сірості. Глибоке відчуття навколишньої дійсності читається поміж рядками пісні «Чаша»:

«…одинокий, сліпий диригент подій виховує з дітей маленьких якісних повій чоловіки в кайданах йдуть на роботу мають платити кредит таку турботу і ти подумай, хто тут з нас божевільний хто раб, а хто, від бога вільний Вибач, мамо, виростила нестандарта Я ж викинув всі тобою дані карти чаша терпіння без дна всі ми відчуваємо дефіцит щастя не переймайся, мамо, все не так погано тут і не класно». Але зупинятися лише на музичній сфері

Олександр не планує. Він також захоплюєть-ся поезією як самостійним видом мистецтва й бере участь у різноманітних поетичних фести-валях. «До поезії звернувся через усвідом-лення свободи. Свободи для слова. Музика, як не крути, визначає певні межі його існуван-ня своїм темпом і тональністю. У поезії воно може почуватися вільніше… Тому частину себе присвятив поезії», – зауважує поет-початківець.

Про неоднозначність людської душі та її сприйняття йдеться у поезії Tagbir'a «Дзеркала»:

«Країна відображення, де люди дзеркала. А дзеркала ж самі, то і є душа. Павуки літають – не треба їм вже павутин-

ня. І зелені жаби то не зовсім жабуриння. Якщо ти бачиш сміх – не зовсім то є зуби. Не буде всього цього, бо люди – ви ж верб-

люди! Плюєте з розмахом в чорні небеса... А душі нема – лиш розбиті дзеркала». Коли ми вирішуємо нагальні проблеми, то

зазвичай починаємо чекати, щоб їх хтось розв’язав за нас. І готові безнадійно довго сидіти склавши руки й точити теревені про те, що нам ніхто нічого не робить. Але іноді доці-льніше взяти ініціативу у власні руки. Якщо в місті немає якісного мис-тецького майданчика для молоді – створи його! Схожою логі-кою керував-ся наступний герой нашого матеріалу Дмитро Рома-нець під час створення «Арт-Сховища».

«Ідея не зовсім нова, щось схоже в Україні вже створювалось. Правда, рідко і подекуди (про деякі проекти ми вже дізнавалися в про-цесі реалізації). Деякі ідеї були взяті зі схожих проектів, деякі виникли у мене та інших учас-ників проекту. Це все ми поєднали з тими проблемами, які є у Кам'янці-Подільському в галузі культури, мистецтва і просвітництва. Ініціатором був я. Ідея виникла на межі люто-го-березня 2013, перед тим з’явився задум колись зробити якийсь цікавий заклад у Кам'янці. Я завітав у гості до свого друга Максима Лісовського, поділився ідеєю, яку ми тоді обговорювали зо три години, якщо не більше. Обговорювали всі деталі, прописува-ли орієнтовний кошторис і можливості втілен-ня. Саме тоді зародилася назва: я запропо-нував частину слова – «соціо-культурний простір», а Максим – «Арт-Сховище», – роз-повідає Дмитро.

Створення подібного проекту – це зовсім інший вимір творчості, вже не мистецької, а громадської. Хлопець задумав справді перс-пективний, різноплановий проект. Проблема багатьох мистецьких платформ полягає в навмисній елітарності, яка переростає в зви-чайний снобізм і цим відлякує потенційних відвідувачів. Але «Арт-Сховище» намагається уникати таких помилок. Кожен відвідувач може знайти щось особливе на свій смак: поетичні читання, лекції, майстер-класи, перегляди кінофільмів… І, найголовніше, – тепла атмосфера.

«Все, що зроблено в «Арт-Сховищі» – це лише 5% від задуманого. Планів багато як щодо оформлення інтер’єру, так і щодо зміс-тового наповнення заходів. Ми працюємо над тим, щоб створити у приміщенні повноцінну матеріальну базу для проведення різноманіт-них заходів та всі умови для комфортного та

корисного проведення часу», – поділився Дмитро Романець. Окрім прояву себе крізь призму такої громадської творчості, Дмитро спробу-вав себе в різних формах мистецтва: літературі, фотографії, експериментах з відео. Але серйозно зупи-нився саме на фотомисте-цтві. «Під впливом однієї композиції в моїй уяві сформувався образ, який дуже хотів відтворити. Разом з моїм другом вирі-

шили втілити задум, створивши постановку, глядачами якої були лише я і фотоапарат. Саме тоді я зрозумів, чого хочу від фото – це створювати щось своє, фіксувати події у фотографіях. Це стало точкою відліку. Після цього я став позиціонувати як фотограф. Хоча до цього, займаючись цією справою два чи три роки, фотографом себе не вважав».

Сподіваюся, шановний читачу, я не пере-втомив тебе надмірною інформацією і зараз ти краще почав розуміти, що таке творчість…

Історія креативних пошуків цих двох студен-тів не поодинока. Ще чимало молоді виходить за межі певних стереотипних уявлень, щоб творити. Можливо, й ти отримаєш крихту натхнення.

Андрій Ящишен,

студент 51 ж групи

Вийти за межi

ТЕ, ЩО ВИ ХОТІЛИ ЗНАТИ ПРО КРЕАТИВНУ МОЛОДЬ ФАКУЛЬТЕТУ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ ТА ЖУРНАЛІСТИКИ, АЛЕ БОЯЛИСЯ ЗАПИТАТИ

5

I

Н

Т

Е

Р

В

‘ Ю

6 “Студ-INFO” № 3(7) листопад 2013

О сь і розпочався сезон «недоспаних ночей» – сесія не за горами. Перед організ-

мом будь-якого студента постає нелегке завдання: впоратися із ненормованим режимом сну, харчу-вання та навчання. То як же бути простому смертному підкорювачу науки? Відповіді читайте далі.

Які зміни потрібно внести в своє по-всякденне життя, щоб почуватися ба-дьорим та щасливим? Спробуємо дізна-тися у кандидата біологічних наук, спеці-аліста Жигульової Евеліни Олександрів-ни. Викладач уже не перший рік працює на кафедрі теорії і методики фізичного виховання та здоров`я людей.

Евеліно Олександрівно, на мою думку, для кожного студента на пер-шому місці мають стояти проблеми здоров’я. Чи справді це так?

Враховуючи те, що міцне здоров`я суспільства, в тому числі й студент-ства, зараз перебуває під загрозою, то якраз на ці питання варто й на-віть потрібно звертати особливу увагу. Перші періоди, а це особли-во перший місяць, є періодами адаптації, коли відбувається прис-тосування до тих умов, у які потрап-ляють студенти. Тому основні при-писи дотримання режиму дня як складника здорового способу життя стають першочерговими. А серед цих приписів важливим є режим праці та відпочинку. Також варто приділяти особливу увагу режиму фізичної культури і рухової актив-ності, режиму раціонального харчу-вання і психогігієни. Ось на цих основних китах і базується наше здоров`я. А якою має бути інтенсивність

праці та відпочинку?

Наука біоритмологія, яка вивчає біологічні ритми, може нам багато чого пояснити про працездатність людини. За рекомендацією фахів-ців цієї галузі, людині варто працю-вати без перерви не більше 40 хви-лин, тому недарма наші пари трива-ють 45 хвилин і мають 5 хвилин пере-рви. Як бути з ранковою зарядкою, адже

не всім вдається її виконувати саме зранку?

У першій половині дня зарядка є доці-льною, але тим, кому не виходить, я б порадила замінити її вечірніми прогу-лянками перед сном, без активних рухів. Вони забезпечать вам налашту-вання на спокійний відпочинок. Прогу-лянки мають здійснюватися за 30 хви-лин до сну, бажано в тому місці, де повітря не забруднене. Якщо це ран-кова зарядка, то вам вистачить 15-ти хвилин, щоб прокинутися. Це мають бути загальнорозвивальні вправи, без навантажень. Яких правил особистої гігієни ми

мусимо дотримуватися?

Гігієнічний душ необхідно приймати стільки, скільки вимагає організм. Хтось може займатись фізичною акти-вністю протягом дня один раз, а хтось і три. Але якщо ви використовуєте такі засоби для гігієни, як мило, гель для душу – тоді раз на день. У гуртожитку

дотримання особистої гігієни – особ-ливо важливий чинник. А якщо умови проживання в гурто-

житку, так би мовити, стають на шляху наших потреб (наприклад, приймати душ двічі чи тричі на день), то як бути тоді?

Існують інші, альтернативні місця: лазні, сауни, де можна не тільки наве-сти лад у своєму тілі, але й оздорови-тися й загартуватися. Як правильно харчуватися?

Головним елементом щоденного раці-ону повинен бути поживний сніданок: вівсяна, перлова, гречана каші разом із м`ясними продуктами, бо вони бу-дуть довше підтримувати організм. Також потрібно багато пити. І відповід-но це має бути або компот, або чай,

що допоможуть швидше розщеплюва-ти їжу. Обід може бути організованим у нас в їдальні, бо 13 година – це час, коли закінчуються пари. До речі, від 13 до 14 години в організмі людини виді-ляється найбільша кількість фермен-тів травного тракту, тому це найкра-щий час для перетравлювання. Пізні-ше вони також виділяються, але не в такій кількості. Отже, якщо є змога провести трапезу в цей часовий промі-жок, то грошей на вітер ви не викине-те. Що стосується вечері, то одна з найважливіших порад: прийом їжі повинен здійснюватися не пізніше, ніж за 2 години до сну. А що, на вашу думку, краще стиму-

люватиме роботу мозку?

Щоб мозок працював, йому необхідна їжа, яка містить достатній рівень глю-кози, бо мозок, на відміну від інших клітин, споживає у вигляді джерела енергії лише її. Тому моя вам порада: їжте натуральний мед. Саме він такий багатий на глюкозу. І ще одне – обо-в’язково потрібно включити до свого раціону грецький горіх, адже недарма саме його форму має мозок людини.

Ненасичені кислоти, які входять до складу горіхів, підвищують увагу та пам’ять. Щодо роботи з комп’ютером, скі-

льки годин в день дозволяється «дивитись на екран монітора»?

Загальне побажання: чим менше, тим краще! Але зрозуміло, що з розвитком науки та техніки ми не можемо обійти-ся без цих вже побутових приладів. Тому якщо ви робите перерву кожні 15-20 хвилин, а також зарядку для очей, то для здорової людини припустимо працювати близько трьох годин. Протягом дня нам доводиться

багато рухатися, і під вечір наші ноги дають нам про це знати. Як зняти втому, щоб почуватися кра-ще?

Вправа, яка допоможе крові повер-нутися від нижніх кінцівок до серця – це лягти і підняти ноги догори. Або, дивлячись серіал, здійснити масаж стопи: взяти два горішки між паль-чиками стопи і покачати їх по підло-зі. Як говорив Іван Петрович Пав-лов, для того, щоб відпочити й від-новити роботу якоїсь частини орга-нізму треба попрацювати, але ін-шою частиною організму, бо відпо-чинок пасивний завжди діє менш активно, ніж відпочинок активний. Сон – одна з найважливіших складових дотримання режиму дня. Скільки ж годин потрібно спати студенту?

Сім, сім з половиною, вісім годин - це максимально. Дехто полюбляє спати вдень, що порушує режим дня. Після обідньої перерви не вар-то спати, але 25 – 30 хвилинна дрі-мота не завадить. Це дозволить організму якісно почати перетрав-лення їжі. Але це не означає лягти на диван і спати! Просто протягом цього часу вести більш спокійний спосіб життя (почитати книгу, помрі-яти – психологічно розвантажи-тись).

А о котрій годині краще засинати?

Найкращим вважається той сон, який забезпечує відпочинок організму. Це з 23 години і відповідно до 6, 7 години ранку . А чи існують у нас в університеті

якісь спортивні секції, які можуть відвідувати студенти, щоб розважи-тись і підтримувати себе у належній фізичній формі?

Для тих студентів, які не навчаються на факультеті фізичного виховання, пропонуємо перелік секцій, де викла-дачі займаються з охочими після робо-чого дня. А до кого потрібно звертатися,

щоб дізнатися детальніше про ці секції?

Студенти можуть звертатися до заві-дувача кафедри фізичного виховання Дороша Валерія Устиновича. Він пора-дить, яку спортивну секцію краще обрати студентові, враховуючи його індивідуальні особливості, допоможе визначити години занять.

Вікторія Синиця, студентка 21 Ж групи

Навчання навчанням, а здоров’я – передусім!

В

С

Е

П

р

О

В

С

Е

7

У попередньому випуску «Студ–info», як ви пам’ятаєте, був опублікований інтригуючий матеріал про вихід у про-кат українського фільму «Тіні незабутих предків» Любомира Левицького. Кіно-стрічка сповнена карпатською місти-кою, прокляттями демонів, захопливими пригодами героїв та динамікою розвитку сюжетної лінії. Прем’єра відбулася 14 листопада, і я не оминула нагоди ознайо-митися з довгоочікуваним показом та поділитися враженнями з вами, любі читачі.

Цей рік справедливо можна назвати

«параджанівським» у галузі української кіноін-дустрії. Так, у липні на фестивалі у Карлових Варах відбулася прем’єра фільму про відомо-го українського режисера початку ХХ століт-тя. Кінострічка так і називається: «Параджанов». Просто та зрозуміло. У спіль-ній роботі українських, французьких, грузин-ських та вірменських кіномитців фільм викли-кав схвальні відгуки у критиків, і навіть був висунутий від України на премію «ОСКАР» у номінації «Найкращий фільм іноземною мо-вою».

Зародилася надія: може, все ж УКРАЇНСЬ-КЕ КІНО - ЖИВЕ?!

І тут мережа Інтернет вибухнула сенсацією: прем’єра нового українського фільму «Тіні незабутих предків» (асоціюється з ім’ям Сер-гія Параджанова, чи не так?) від режисера Любомира Левицького (фільм «Штольня» (2006) ­ це також продукт його творчої діяльності). Миттєво на сайтах «павутини» поширюється промо-ролик філь-му, а трейлери стрічки можна було перегля-нути чи не в усіх соціальних мережах. Рекла-ма на провідних телеканалах українського телебачення, постери на біл-бордах та сіті-лайтах так і кричали про захопливий, містич-ний сюжет. У головних ролях онук самого Богдана Ступки – Дмитро, та ще й оператор - Марк Еберлі, той самий, що знімав швидкісні пересування упирів в американській сазі

«Сутінки». Одним словом, реклама на 12 балів! Здається, українське кіно зробило перехід на істотно новий, ви-щий рівень. Але… Гадаю, кожен із вас, шановні читачі, бачили на сайтах Інтернет - мережі картинки – демоти-ватори : «Очікування-реальність», і знає-те, що мають на увазі такі графічні повідомлення (так

званий ефект обманутого очікування). Так от, кінострічка «Тіні незабутих предків» – яскра-вий приклад таких демотиваторів!

Ну, звісно, позитиви фільм має. Перший плюс: не беручи до уваги оператора, фільм практично повністю український (на відміну від кінострічки «Параджанов»). Друга позити-вна якість: чудова акторська гра Олега Цьони (сліпого викладача, який знає все про містич-ні карпатські історії). І завершальним плюсом є якість відеозйомки, що приємно вражає динамікою (тут уже «дякуємо» Марку Еберлі). На цьому похвала завершується. Далі - те, що, власне, зіпсувало картину.

Стиль фільму «Тіні незабутих предків» практично повністю знятий за американським мотивом, навіть вулички з будинками, в яких живуть головні герої дуже схожі на ті, що з’являються у типових американських кіно-стрічках. До того ж, чи бачили ви, щоб україн-ські парубки м’ячем для реґбі пасували один одному? Мені здається, цей вид спорту попу-лярний у США, Канаді, але ніяк не в Україні. Великий мінус фільму – прихована реклама. Так за сценарієм, перша жертва прокляття дівчина на ім’я Рута йде з життя у власному будинку. В одній із кімнат ледь не на перед-ньому плані таки красувався постер до філь-

му «Сутінки». Далі згадаймо момент із першої частини цієї ж саги про упирів, де головна героїня шукала в Інтернеті інформацію про характерні їх ознаки. У «Тінях…» був ну дуже схожий епізод, тільки Анжела, подружка голо-вного героя Вані, шукала не упирів, а кар-патське демонічне прокляття. Навіть фіналь-на бійка на кладовищі у фільмі пана Левиць-кого схожа на упирську в «Сутінках». Ну дуже відчутна робота американського оператора - постановника.

Розвиток сюжетних подій, як на мене, був занадто передбачуваним: одразу можна було здогадатися, хто з компанії українських студе-нтів є демоном «під прикриттям» – симпатич-ний, стильний юнак, «новенький», який приї-хав з Польщі. Така риса є дуже типовою для голлівудських кінострічок. Ну ніяк українське кіно не може виплутатись із тенет закордон-ного впливу.

Таким чином, узагальнюючи, скажу, що фільм «Тіні незабутих предків» не виправдав моїх очікувань. На жаль… Звісно, за всіх говорити не можу і не буду. Я впевнена, що комусь цей фільм таки прийдеться до смаку, адже скільки людей – стільки й думок. Проте, аби ви змогли заперечити мою думку чи пого-дитися з нею, вам необхідно самостійно пере-глянути цей фільм. Якби я була кінокритиком і мала змогу оцінювати фільми за шестибаль-ною шкалою, стрічка «Тіні незабутих предків» від мене отримала б тверду трійку. Нехай і не дуже вдалі, проте все ж спроби показати світові сучасне українське кіно – це вже озна-ка еволюції. А це, погодьтеся, дуже важливо!

Що ж то таке сталося з українською кіноін-дустрією? Основну базу для продукування фільмів Україна має, і багато талановитих людей працює в цій мистецькій сфері… Ма-буть, то таки насправді якесь прокляття впа-ло на кіномистецтво України, що воно ніяк не може зрівнятися з голлівудським

Іванна Шептицька,

студентка 21 ж групи

«Черговий FAIL»

Куди «Зозуля кличе»? У квітні 2013 року до уваги наших любих читачів було представ-лено новий детектив під назвою «Зозуля кличе». Його написав англійський письменник Роберт Гелбрейд. Ніколи не чули про такого? Не дивно, адже під цим загадковим ім’ям насправді хова-

ється найвідоміша письменниця сучасності, авторка сенсаційного «Гаррі Поттера» Джоан Роулінг. Авторка взяла псевдонім, бо їй прос-то захотілося трішки спокою та свободи. Джоан не хотіла, щоб наступну книгу купува-ли тільки тому, що її написала відома пись-менниця. Адже цей твір не такий, як поперед-ній, їх не можна ототожнювати. І справді, ця книга особлива, не схожа на всі

інші детективи. «Зозуля кличе» – це історія ветерана війни Корморана Страйка, який розслідує справу про загадкове вбивство топ-моделі (дівчина або випала з балкону власно-го будинку, або хтось її штовхнув). Зауважмо, що доки Джоан сама не розповіла

про свій детектив, кількість проданих примір-

ників не перевищувала півтори тисячі. Але за

два дні після цієї гучної заяви книга стала

лідером продаж.

«Рубінова книга»

Чи бачили ви коли-небудь справжню «Рубінову книгу»? Ні, а я бачила, адже це – перший твір з трилогії романів «Таймлесс» німецької письменниці Керстін Гір. Він ви-йшов у 2009 році та став настільки популяр-ним, що був перекладений 50 мовами світу. Але що ж сприяло такій популярності книги?

Безумовно, незвичай-ний сюжет, який зага-ломі притаманний більшості творів з категорії наукової фан-тастики. Молода дівчина Гвен-долін Шеферд у день свого повноліття дізна-ється, що може подо-рожувати в часі (у неї, виявляється, є особли-вий ген, що передаєть-

ся тільки в її сім’ї по жіночій лінії). Допомагає Гвендолін у цих подорожах інший мандрівник Гідеон де Віллер. Вони вдвох мають виконати надсекретну місію. Яку? От прочитаєте і будете знати. Ох, ледь не забула.14 травня 2013 року за

мотивами «Рубінової книги» вийшов одной-менний фільм. Його зняв німецький режисер Фелікс Фуксштайнер. Планують також відзня-ти й всі інші частини роману (нагадаємо: йдеться про трилогію). Тож очікуйте на гран-діозні прем’єри.

«П’ята влада»

Якщо журналісти – це четверта влада, то хто ж є п’ятою владою, і чи взагалі існує така? Відповідь на це питання криється в одной-менному біографічному фільмі американсько-го режисера Білла Кондона. Так, «П’ята влада» справді є, адже це ціка-

вий та захопливий фільм. У ньому йдеться про засновника Інтернет-сервісу Wiki Leaks журналіста Джуліана Ассанджа. Цей невтом-ний борець за правду шукає різні види таєм-ної чи засекреченої інформації та видає на загал. З цією метою він і створив спеціальний сайт, де кожен може анонімно викладати будь-які заборонені дані. Журналіст разом зі

своїм другом Даніелем Домшайт-Бергом за допомогою цього сайту бореться з політика-ми, які приховують правду від суспільства. Вам уже цікаво, що буде далі? Та не перей-

майтеся так. 24 жовтня 2013 року вже відбу-лася презентація цього фільму в Україні. Тож очікуйте незвичайних прем’єр у кінотеатрах вашого міста. Приємного перегляду!

«Тор» повертається

Сенсаційним продовження фільму «Месники», (2012 року) стала кінострічка Алана Тейлера «Тор 2: Царство темряви». У головних ролях знялися: Кріс Гемсворт (Тор)

та Наталі Портман (дівчина Тора). Тор – могутній напів-бог. Він рятує Землю та інші планети від таємного ворога, що виник ще за часів створення всесвіту. Тор бореться за від-новлення порядку в космосі, але древня раса, якою керує Ма-лекіт, хоче повернути у світ епоху темряви.

Ані Тор, ані його батько Одін не можуть про-тистояти цій силі. Тому напівбог вирушає на землю, щоб там пожертвувати собою заради порятунку всесвіту. Та на землі його очікує несподіванка – він

закохується у просту дівчину Джейн Фостер… А чим же закінчиться ця фантастична (а вод-ночас і романтична) історія, ви зможете дізна-тися самі. Адже 7 листопада відбулася пре-м’єра цього фільму в Україні. Тож поспішайте до кінотеатрів!

Ольга Фортельна, студентка 21 ж групи

Т В О Р Ч i С Т Ь Я К Ж И Т Т Я

“Студ-INFO” № 3(7) листопад 2013

Головний редактор – Гарнік Леся

Заступник головного редактора –

Маковецька Наталія

Відповідальний за випуск –

Шевчук В’ячеслав

Технічний редактор – Потапчук Ірина

Фоторубрика: Сербіна Анастасія,

Ясінчук Тетяна, Ільницька Ірина

Редакційна колегія: Бомок Тетяна, Шепти-

цька Іванна, Синиця Вікторія, Ілюк Ольга,

Заболотна Наталя, Вікнянська Інна, Гру-

шанська Оксана, Гереджук Ольга, Ящишен

Андрій, Зінько Тамара, Перебейніс Аліна,

Фортельна Ольга.

Комп’ютерна верстка: Мельник Інна, Житнюк Тетяна, Арович Василь. Тираж: 100 примірників

Точка доступу:

http://old.kpnu.edu.ua/content/view/1804/44/

Видавець: навчальна лабораторія муль-

тимедійних засобів і медіадизайну

Видрукувано у фотостудії Вадима Воло-

щука

За точність викладених фактів відповіда-

льність несе автор

Жінки занадто довго пам'ятають неподаровані квіти

Цензура Натюрморт

Народ шукає в геніях себе Мій мікрокосмос?

Метелики в моєму животі? Джонні Деп

Підготувала: Гадюк Руслана, студентка 11-спец. групи