РІШЕННЯ - vin-ocsssdm.com.uavin-ocsssdm.com.ua/docs/nakazi/N 4414 - 04-11-08.pdf · Про затвердження Стратегії ... сім’ї, молоді та спорту

НАКАЗ

ВІД 04.11.08 № 4414

Про затвердження Стратегії розвитку системи соціальних послуг для сім’ї, дітей та молоді на 2009 - 2014 роки

На виконання Концепції реформування системи соціальних послуг, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.04.2007 року № 178-р, плану дій з реалізації Концепції реформування системи соціальних послуг на період до 2012 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України, Плану дій Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту з реалізації Концепції реформування системи соціальних послуг на період до 2012 року, затвердженого наказом Мінсім’ямолодьспорту від 15.08.2008 року № 3371 та з метою забезпечення доступності та якості соціальних послуг, запровадження ефективного механізму фінансування й управління системою соціальних послуг

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Стратегію розвитку системи соціальних послуг для сім”ї, дітей та молоді на 2009 - 2014 роки (далі – Стратегія), що додається.

2. Державній соціальній службі для сім’ї, дітей та молоді (Лук’янова Н.Л.) до 1 січня 2009 року розробити План впровадження Стратегії розвитку системи соціальних послуг для сім”ї, дітей та молоді у 2009 році.

3. Директорам республіканського (АР Крим), обласних, Київського та Севастопольського міських центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді до 1 грудня 2008 року на виконання Стратегії розробити регіональні Стратегії розвитку системи соціальних послуг для сім’ї, дітей та молоді на 2009 - 2014 роки та подати їх на погодження до Державної соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді.

4. Контроль за виконанням наказу залишаю за собою.

Міністр Ю.О. Павленко

Перший заступник Міністра І.М. Шевляк Заступник Міністра Р.Г. Драпушко Заступник Міністра Т.В. Кондратюк Начальник відділу експертизи проектів нормативних актів і взаємодії з Верховною Радою України В.О. Жалдак Директор Департаменту сприяння соціального становленню та розвитку молоді К.В. Захаренко Директор Департаменту сімейної та гендерної політики Е.Б. Ламах Директор Державного Департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Л.С. Волинець Директор Державного інституту розвитку сім’ї та молоді А.О. Мішин Директор Держсоцслужби Н.Л. Лук’янова Перший заступник директора Держсоцслужби В.С. Вовк Заступник директора Держсоцслужби І.М. Дубініна Начальник управління організаційно- правового забезпечення Держсоцслужби І.І. Довгаль

ЗАТВЕРДЖЕНО Наказ Мінсім”ямолодьспорту „_”____________2008 р

СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ ДЛЯ

СІМ’Ї, ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ В УКРАЇНІ НА 2009 - 2014 рр.

І. Загальні положення 1.1. Стратегія розвитку системи соціальних послуг для сім’ї, дітей та

молоді в Україні – політико-правовий документ, у якому Державна соціальна служба для сім’ї, дітей та молоді, як урядовий орган державного управління, що діє в складі Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, визначає середньострокові перспективи розвитку системи надання соціальних послуг в Україні.

1.2. Правовою основою Стратегії є Конституція України, Закони України “Про соціальні послуги”, „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”, „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, міжнародні зобов’язання України щодо виконання положень Європейської соціальної хартії (переглянутої), зокрема щодо забезпечення права людини на користування послугами соціальних служб, а також „Концепція реформування системи соціальних послуг”, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.04.2007 №178-р.

1.3. Головною метою Стратегії є підвищення якості та доступності професійних соціальних послуг безпосередньо у громадах.

2. Визначення стратегічних пріоритетів

2.1. Негативний вплив економічної кризи на соціальне становище сімей, дітей та молоді.

Світова фінансово-економічна криза в умовах відкритості економіки України несе загрози для грошово-кредитного ринку, ряду базових галузей економіки, платіжного і розрахункового балансу держави, що провокує такі соціальні проблеми як безробіття, незайнятість населення, зниження заробітної плати, зменшення рівня соціальних виплат, матеріальної допомоги тощо.

2.2. Недостатнє забезпечення потреб населення у соціальних послугах на рівні територіальних громад.

Мережа соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді створена та функціонує практично в усіх територіально-адміністративних одиницях країни. Разом з тим, відсутнім є механізм оцінки потреб населення (в першу чергу територіальної громади) щодо необхідної кількості працівників соціальної сфери та видів соціальних послуг. У зв’язку з цим, штатне забезпечення соціальними працівниками, соціальними педагогами, психологами, юристами та іншими фахівцями в центрах соціальних

службах залишається замалою. Це уповільнює доступ населення, особливо у сільській місцевості, до отримання професійних соціальних послуг та підтримки, залишає сім’ї, дітей та молодь, що потрапили у складні життєві обставини, без допомоги кваліфікованих спеціалістів.

2.3. Можливість використання недержавного ресурсу. Ключовим ресурсом щодо збільшення кількості та покращення якості

соціальних послуг є недержавні організації соціального спрямування. Сьогодні громадські організації, які б хотіли надавати соціальні послуги дітям, сім’ям та молоді, малочисельні і розташовані переважно у великих містах, ці організації не мають можливості охопити більшість територіально-адміністративних одиниць та громад своєю роботою. З іншого боку багато недержавних організацій мають досвід залучення додаткової фінансової та технічної допомоги з боку міжнародних донорів та організацій, приватного бізнесу, мають адаптовані новітні технології соціальної роботи та підготовлені людські ресурси. Але більшість центрів соціальних служб не співпрацюють або неефективно залучають ресурси недержавного сектора на місцях. Іншою причиною недостатнього залучення недержавних організацій є відсутність механізму ліцензування щодо надання соціальних послуг з боку державних органів виконавчої влади.

2.4. Відсутність системи надання платних соціальних послуг. Більшість соціальних послуг спрямовані на надання допомоги

клієнтам, які перебувають у складних життєвих обставинах та надаються безкоштовно. Матеріально спроможні сім’ї також стикаються із соціальними потребами, що пов’язані з міжособистісним спілкуванням, зловживанням наркотичними речовинами, вихованням дітей, тощо. Разом із тим в Україні не розвинута система платних соціальних послуг, відсутні страхові соціальні послуги та можливість розвитку соціального підприємництва.

2.5. Відсутність єдиних стандартів якості надання соціальних послуг. В Україні напрацьовані стандарти надання соціальних послуг різним

категоріям клієнтів, але не сформовані механізми затвердження, апробації та впровадження соціальних стандартів, що ускладнює процес надання якісних соціальних послуг.

2.6. Недостатня професійна компетентність працівників - суб’єктів надання соціальних послуг.

Значна кількість працівників центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді не має відповідної професійної освіти. Навчальні програми вищих навчальних закладів не завжди відповідають професійним запитам практичної соціальної роботи. Не сформований механізм атестації та супервізії спеціалістів, які надають соціальні послуги, і це негативно впливає на їхню якість.

3. Пріоритети розвитку системи соціальних послуг

3.1. Формування ринку соціальних послуг шляхом забезпечення рівних можливостей для організацій/закладів різних форм власності, створення механізмів регулювання їх діяльності.

3.2. Апробація та впровадження державних мінімальних стандартів якості соціальних послуг із залученням отримувачів послуг і недержавних організацій. Створення системи контролю за дотриманням державних мінімальних стандартів якості, визначення відповідальності за порушення стандартів надавачами послуг.

3.3. Покращення якості соціальної роботи шляхом забезпечення центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді кваліфікованими професійними кадрами (введення соціального працівника у кожну територіальну громаду), підвищення статусу соціальних працівників. Розвиток і вдосконалення системи підготовки й підвищення кваліфікації фахівців центрів соціальних служб та інших надавачів соціальних послуг, розроблення порядку проведення атестації спеціалістів соціальних служб різних форм власності.

3.4. Удосконалення існуючих і створення нових видів соціальних послуг. Забезпечення вивчення інноваційних технологій у процесі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації соціальних працівників.

4. Стратегічні цілі розвитку соціальних послуг

4.1. Забезпечення якості надання соціальних послуг сім’ям, дітям та молоді:

- розроблення і впровадження державних мінімальних стандартів надання соціальних послуг різним категоріям клієнтів;

- формування системи моніторингу та оцінки соціальних послуг; - забезпечення проведення супервізії діяльності соціальних

працівників на регулярній основі; - залучення користувачів до планування та моніторингу послуг. 4.2. Активізація діяльності громади щодо вирішення проблем сім’ї,

дітей та молоді: - збільшення ініціатив та пропозицій місцевої громади щодо

соціальної роботи; - інформування населення щодо змісту соціальних послуг, їхньої

ефективності у вирішенні складних життєвих ситуацій та місця отримання; - залучення ресурсів громади до розвитку ринку соціальних послуг. 4.3. Забезпечення професійної компетентності соціальних

працівників: - поступове збільшення кількості працівників соціальних служб з

відповідною фаховою підготовкою; - систематичне підвищення кваліфікації працівників соціальних

служб за відповідними державними програмами. - збільшення кількості розроблених та впроваджених

мультидисциплінарних програм 4.4. Розвиток та функціонування сімейних форм виховання дітей-

сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування шляхом розвитку соціальних послуг у громаді:

- сприяння влаштуванню дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, у сім’ї громадян за існуючими в Україні пріоритетами: повернення в

біологічну сім’ю, національне усиновлення, опіка/піклування, прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу;

- підвищення ефективності навчання та кількості підготовлених прийомних батьків та батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу, усиновителів згідно потреб у влаштуванні дітей

4.5. Забезпечення соціальними послугами та підтримкою сімей з дітьми, які потрапили у складні життєві обставини

- зменшення кількості сімей, які перебувають на обліку соціальних служб та отримують підтримку;

- зменшення кількості випадків позбавлення батьківських прав. 4.6 Забезпечення доступу до соціальних послуг у громаді та

підтримка молоді, яка потрапила у складні життєві обставини: - збільшення кількості клієнтів серед молоді, яка має функціональні

обмеження, живе з ВІЛ або має ризик зараження соціально-небезпечними хворобами, до програм реабілітації та соціальної підтримки в спеціалізованих центрах;

- стабілізація та поетапне збільшення охоплення соціальними послугами споживачів ін’єкційних наркотиків;

- надання соціальної підтримки та соціалізації випускників інтернатних закладів

4.7. Впровадження інноваційних технологій соціальної роботи: - створення системи експертизи, апробації та впровадження

інноваційних технологій соціальної роботи; - забезпечення вивчення інноваційних технологій у процесі

підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації соціальних працівників.

5. Механізми реалізації

5.1. Нормативно-правове забезпечення Законодавче визначення функцій Міністерства України у справах

сім’ї, молоді та спорту як центрального органу виконавчої влади, на який покладено управління та регулювання системи соціальних послуг для сім’ї, дітей та молоді.

Внесення змін до Закону України “Про соціальні послуги” з визначенням статусу та видів «закладів соціального обслуговування».

Внесення змін до Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” в частині законодавчого закріплення поняття якості соціальних послуг та їх переліку у сфері соціальної роботи із сім’ями, дітьми та молоддю.

Внесення змін до Закону України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” з метою розмежування поняття статусу центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, закладів соціального обслуговування, працівників цих центрів і закладів та передбачити гарантії їх соціального захисту.

Внесення змін до Бюджетного кодексу України (статті 88-90) щодо фінансування центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді й закладів соціального обслуговування.

5.2. Організаційне забезпечення Підвищення рівня менеджменту, взаємодії, координації та контролю

діяльності щодо надання соціальних послуг шляхом: - посилення ролі й відповідальності органів місцевого

самоврядування щодо діяльності соціальних закладів/установ та якості надання ними соціальних послуг;

- надання пріоритету представникам територіальної громади (отримувачам послуг) щодо вибору соціального закладу чи установи, яка надає соціальні послуги;

- забезпечення оптимального балансу загальнодержавних і регіональних інтересів щодо ринку соціальних послуг;

- впровадження системи моніторингу та оцінки із залученням представників громади з метою контролю за якістю соціальних послуг.

5.3. Ресурсне забезпечення

Ресурсне забезпечення реалізації Стратегії розвитку системи соціальних послуг для сім’ї, дітей та молоді в Україні здійснюється за рахунок:

- державного бюджету; - місцевих бюджетів; - коштів міжнародних, благодійних, громадських організацій; - інших джерел фінансування, не заборонених чинним

законодавством. Реалізація Стратегії передбачає обов’язковий моніторинг та оцінку

досягнення стратегічних цілей, періодичний перегляд річних планів запровадження Стратегії із залученням представників громади.

Директор Державної соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді Н.Л. Лук’янова

Матеріали до стратегії Додаток № 1

До Стратегії Матриця стратегічних цілей Стратегічні цілі Ключові показники

результативності Основні результати до

2014р. Діяльність

1.1.1. Відпрацювати методику оцінки потреб дітей та сімей. 1.1.2. Провести навчання фахівців для пілотних територій. 1.1.3. Провести апробацію методики оцінки потреб.

1.1.4. Забезпечити підготовку спеціалістів до проведення оцінки потреб.

1.1 Впроваджено оцінку потреб в процес планування соціальних послуг на рівні громади.

1.1.5. Забезпечити проведення оцінки потреб в територіальних громадах. 1.2.1. Розробити мінімальний перелік безкоштовних соціальних послуг та умови його застосування.

1.2 Затверджено мінімальний перелік безкоштовних соціальних послуг та умови його застосування.

1.2.2. Апробувати нові соціальні послуги на практиці. 1.3.1. Розробити стандарти надання соціальних послуг. 1.3.2. Забезпечити навчання фахівців із застосування стандартів. 1.3.3. Провести апробацію стандартів у пілотних територіях. 1.3.4. Розробити необхідні зміни в законодавство та затвердити стандарти надання соціальних послуг.

1.3 Впроваджено стандарти надання соціальних послуг різним категоріям клієнтів.

1.3.5. Забезпечити впровадження стандартів. 1.4.1. Розробити систему моніторингу та оцінки, що передбачає залучення користувача до оцінювання якості послуг. 1.4.2. Провести апробацію системи моніторингу та оцінки.

1.4.3. Забезпечити навчання фахівців із використання системи моніторингу та оцінки.

1.4 Впроваджено систему моніторингу та оцінки.

1.4.4. Забезпечити впровадження системи моніторингу та оцінки.

1.5.1. Забезпечити навчання супервізорів, запровадження відповідного курсу в ВУЗах.

Ціль 1 Забезпечення якості надання соціальних послуг сім’ям, дітям та молоді.

розроблені та впровадженні державні мінімальні стандарти соціальних послуг;

розроблена система моніторингу і оцінки соціальних послуг;

супервізія впроваджена як обов’язковий елемент в діяльності соціальних служб;

залучення користувачів до планування послуг та їх моніторингу.

1.5 Забезпечено проведення супервізії діяльності соціальних працівників на регулярній основі.

1.5.2. Провести супервізії на місцях в соціальних службах.

Стратегічні цілі Ключові показники результативності

Основні результати до 2014р. Діяльність

2.1.1. Провести рекламно-інформаційні кампанії щодо спектру та можливостей отримання соціальних послуг. 2.1.2. Розробити та забезпечити громаду методичними та інформаційними матеріалами для створення шкіл волонтерства та відповідального батьківства, клубів молодої сім’ї, телефону довіри, груп самодопомоги та взаємопідтримки тощо.

2.1.3. Здійснити консультування у територіальних громадах зусиллями МКП (мобільних консультативних пунктів). 2.1.4. Розробити довгострокові регіональні програми співпраці органів місцевої влади та ЗМІ щодо формування позитивного іміджу центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та впровадження інноваційних технологій соціальної роботи.

2.1 Впроваджено механізм інформування населення щодо змісту соціальної роботи з сім’єю, дітьми та молоддю, та доступу до соціальних послуг.

2.1.5. Впровадити проведення Фестивалю соціальних проектів

2.2.1. Організувати та забезпечити діяльність груп самодопомоги та взаємопідтримки. 2.2.2. Надати допомогу та підтримку територіальним громадам у розробці локальних програм надання соціальних послуг та підтримки дітей, сімей та молоді в складних життєвих обставинах. 2.2.3. Провести інформаційні семінари для голів сільських рад, районних адміністрацій, міськвиконкомів тощо.

Ціль 2. Активізація діяльності громади щодо вирішення проблем дітей, сімей та молоді

кількість звернень з ініціативними пропозиціями з боку громади;

40% населення поінформоване щодо змісту соціальних послуг та знає куди звертатись;

громада виділяє кошти на соціальну роботу.

2.2 Представники громади беруть участь у розробці та реалізації місцевих ініціатив (програм підтримки дітей, сімей та молоді в складних життєвих обставинах)

2.2.4. Організувати школу волонтерів для членів громади.

Стратегічні цілі Ключові показники

результативності Основні результати

до 2014р. Діяльність

3.1.1. Оцінити кадровий потенціал та потреби в підготовці/перепідготовці соціальних працівників.

3.1.2. Визначити перелік спеціалізацій для підготовки / перепідготовки соціальних працівників та підготувати відповідний запит на Міносвіти.

3.1 Сформовано державне замовлення на підготовку/перепідготовку соціальних працівників за спеціалізацією.

3.1.3. Ініціювати перегляд навчальних програм підготовки / перепідготовки за спеціалізація ми та взяти участь у їх доопрацюванні. 3.2.1. Розробити та затвердити Положення про систему підвищення професійної компетентності соціальних працівників.

3.2.2. Створити та організувати роботу програмно-методичного центру.

3.2.3. Розробити та затвердити програми на основі міждисциплінарного підходу та навчальні плани безперервного підвищення компетентності.

3.2.4. Внести зміни у Положення про проведення програм та заходів Мінсім’ямолодьспорту.

Ціль 3. Забезпечення професійної компетентності соціальних працівників

20% збільшення працівників центрів, які мають базову підготовку, і 20% працівників центрів пройшли перепідготовку за державною програмою

базової підготовки; 90% спеціалістів центрів підвищили професійну компетентність;

працівники, які надають послуги керуються принципами міжвідомчої взаємодії у роботі;

кількість розроблених та впроваджених мультидисциплінарних

3.2 Створено каскадну систему підвищення професійної компетентності соціальних працівників.

3.2.5. Оцінити потреби та визначити перспективи підвищення професійної компетентності.

програм. 3.2.6. Розробити та запровадити систему оцінки професійної компетентності соціальних працівників.




4.1.1. Сприяти виділенню фінансових ресурсів для створення спеціалізованих соціальних служб підтримки сімейних форм виховання. 4.1.2. Створити в кожному районному і міському центрі спеціалізовані служби підтримки сімейних форм виховання. 4.1.3. Підготувати соціальних працівників, які здійснюють супровід сімейних форм виховання.

4.1 В кожному районному і міському центрі функціонують спеціалізовані служби підтримки сімейних форм виховання

4.1.4. Організувати роботу соціальних служб разом із іншими державними та недержавними структурами за принципом „єдиного вікна ” 4.2.1. Визначити потреби у підготовці прийомних батьків, батьків-вихователів в кожному регіоні. 4.2.2. Провести інформаційно-рекламні кампанії щодо залучення кандидатів до різних видів сімейного виховання. 4.2.3. Розробити науково-методичні рекомендації супроводу прийомних сімей, ДБСТ, опікунів (піклувальників). 4.2.4. Забезпечити систему підготовки та перепідготовки батьків-вихователів, прийомних батьків та працівників соціальної сфери, які здійснюють їх супровід

Ціль 4. Розвиток та функціонування сімейних форм виховання шляхом розвитку соціальних послуг у громаді

кількість підготовлених прийомних батьків, батьків-вихователів ДБСТ, усиновителів, опікунів, піклувальників відповідає потребам у влаштуванні дітей

4.2 Забезпечена постійна підготовка кандидатів у прийомні батьки та батьки-вихователі ДБСТ та їхній соціальний супровід.

4.2.5 Удосконалити механізми міжвідомчої взаємодії в процесі відбору та підготовки прийомних батьків та супроводу їх діяльності.




5.1.1. Створити соціальний паспорт кожної територіальної громади.

5.1.2. Впровадити облік сімей, дітей та молоді, які потребують соціальних послуг та соціального супроводу 5.2.1. Вивчити потреби цільових груп у кожній територіальній громаді. 5.2.2. Створити спеціалізовані соціальні служби на рівні районних, міських центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді відповідно до потреб. 5.2.3. Розробити типові положення про спеціалізовані соціальні служби. 5.2.4. Розробити типові структури, штати і кваліфікаційні характеристики та нормативи оснащення спеціалізованих соціальних служб. 5.2.5. Створити регіональні тренінгові центри і забезпечити їх роботу. 5.2.6. Навчити фахівців соціальних служб методам роботи із сім’ями, які потрапили у складні життєві обставини.

Ціль 5. Забезпечення соціальними послугами та підтримкою сімей з дітьми, які потрапили у складні життєві обставини

кількість сімей, які отримують підтримку;

зменшення кількості сімей, які перебувають на обліку соціальних служб;

зменшення кількості позбавлення батьківських прав.

5.1 Сформована реєстраційна база даних клієнтів. 5.2 В кожній територіальній громаді створено мережу спеціалізованих соціальних служб та послуг для сім’ї, дітей та молоді відповідно до потреб.

5.2.7. Створити відповідно до потреб та забезпечити діяльність соціальних гуртожитків, для дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, центрів матері і дитини, центрів реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, центрів для ВІЛ інфікованих дітей та молоді тощо.

5.2.8. Ввести посади соціальних працівників у сільській місцевості та містах районного підпорядкування. 5.2.9. Ввести посади соціальних працівників в штатні розписи центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді 5.3.1. Укласти угоди про взаємодію і співпрацю з громадськими організаціями. 5.3.2. Розробити та сприяти затвердженню порядку взаємодії структурних підрозділів місцевих адміністрацій. 5.3.3. Створити та забезпечити діяльність Координаційних рад. 5.3.4. Організувати та провести спільні навчання усіх установ та організацій, які працюють у галузі. 5.3.5. Розробити комплексні програми поліпшення становища сімей з дітьми.

5.3 Запроваджено модель міжвідомчої взаємодії.

5.3.6. Розробити та впровадити механізм моніторингу та оцінки. 5.4.1. Здійснити оцінку потреб громади та отримувачів соціальних послуг. 5.4.2. Сприяти передбаченню коштів у місцевих бюджетах на підтримку сімей. 5.4.3. Створити консультативні пункти при кожному пологовому будинку, центрі планування сім’ї.

5.4 Забезпечено попередження та раннє втручання. 5.4.4. Відпрацювати модель прийомної сім’ї термінового влаштування.

5.5.1. Відпрацювати механізм соціального замовлення послуг з боку інших надавачів. 5.5 Залучено інших надавачів послуг до підтримки сімей.

5.5.2. Забезпечити роботу шкіл відповідального батьківства та організацію клубів молодих сімей.

Стратегічні цілі Ключові показники результативності

Основні результати до 2014 р. Діяльність

6.1.1. Створити мережу служб та закладів для реабілітації та соціальної підтримки молоді, яка має ризик зараження соціально - небезпечними хворобами, до програм реабілітації та соціальної підтримки

6.2.1 Створити мережу служб та закладів для надання соціальних послуг ін’єкційним споживачам наркотиків.

6.1 Створено мережу служб та закладів для реабілітації та соціальної підтримки молоді, яка має ризик зараження соціально- небезпечними хворобами, до програм реабілітації та соціальної підтримки 6.2 Створено мережу служб та закладів для надання соціальних послуг ін.”аєційним споживачам наркотиків,

6.2. 2. Розробити механізми державної закупівлі соціальних послуг з метою залучення недержавних організацій до їх надання

Ціль 6.

Забезпечення доступу до

соціальних послуг у громаді та

підтримка молоді, яка потрапила у складні життєві

обставини

кількість молодих інвалідів, залучених до програм реабілітації;

кількість СІН, які отримують соціальні послуги;

кількість ВІЛ-інфікованих, які отримали соціальну підтримку у спеціалізованих центрах.

кількість випускників інтернат них закладів, які отримують соціальну підтримку;

6.3 Сформовано та постійно оновлюється реєстраційна

6.3.1. Розробити порядок взаємодії соціальних служб та інтернатних закладів та створення бази даних.

6 3.2. Розробити програми підготовки до самостійного життя для випускників інтернатних закладів 6.3.3. Розробити та впровадити програми соціалізації в суспільство випускників інтернатних закладів.

база випускників інтернатних закладів з числа дітей-сиріт 6.4 Створено мережу служб соціальної підтримки та соціальних гуртожитків для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

6.4.1. Створити соціальні гуртожитки відповідно до потреб громади, де розміщені інтернатні заклади.


результативності Основні результати до

2014р. Діяльність

7.1.1. Створити мультидисциплінарну експертну групу для впровадження інноваційних технологій.

7.1.2. Вивчити кращий міжнародний досвід використання інноваційних технологій у соціальній роботі з дітьми, сім’ями та молоддю. 7.1.3. Запровадити експериментальні майданчики, пілотні проекти для відпрацювання інноваційних технологій.

7.1.4. Розробити організаційно-правову базу для впровадження інноваційних технологій в Україні.

7.1. Створено систему експертизи, апробації та впровадження інноваційних технологій соціальної роботи.

7.1.5. Створити та постійно доповнювати банк даних кращих практик та проектів з впровадження інноваційних технологій соціальної роботи. 7.2.1. Підготувати методичні рекомендації, посібники та збірники статей.

Ціль 7. Впровадження інноваційнійних технологій соціальної роботи

кількість впроваджених інноваційних технологій;

кількість соціальних працівників, які використовують інноваційні технології;

технології впроваджено в практику навчальної роботи.

7.2. Забезпечено вивчення інноваційних технологій у процесі підготовки, перепідготовки та підвищення компетентності соціальних працівників.

7.2.2. Розробити та запропонувати програми спецкурсів для підготовки та перепідготовки соціальних працівників.

Додаток № 2

До Стратегії Аналіз ситуації

Ключові проблеми та визначення шляхів їх розв’язання

1. Соціально-економічне становище

З початку цього століття Україна переживає значне економічне зростання. Відсоток бідності, який вимірювався по відношенню до абсолютного рівня бідності і у відповідності з методикою Світового Банку, впав від 32% у 2001 році до 14% у 2004, а потім знову до 8% у 2005 (див. Таблицю 1) i

Таблиця 1. Макроекономічні показники і відповідні показники бідності

200

1200

2200

3200

4200

5 2006 2007 2008

Реальний ВВП (зміна у %) 9.2 5.2 9.6 12.1 2.7 7.1 7.6 6.0Рівень безробіття (МОП, % відсоткові пункти)

10.9 9.6 9.1 8.6 7.2 6.7 6.4%

Реальні зарплати (зміна у % ) 19.3 18.2 15.2 23.8 20.3 18.3 11.9%.

Рівень бідності (% відсоткові пункти))

31.7 25.5 19.5 14.0 7.9 Немає

даних Джерела: Державний комітет статистики, Міжнародна Організація Праці, База даних Світового Банку.

Рівень крайньої бідності є зараз нижчим. Частка населення, яке живе за межею

бідності, а саме їхній дохід становить приблизно $ 455 на рік (2 047 українські гривні у відповідності до курсу обміну 2008 року), зосереджена в невеличких містах, сільській місцевості і серед сімей з дітьми.

Рівень бідності падає в залежності від віку, найвищим він є серед немовлят і дітей. Немовлята від народження до п’яти років страждають від бідності, рівень якої складає приблизно 15 відсотків, в той час як діти від 6 до 14 років – від 13 відсотків бідності (див. Рис. 1). Серед сімей, в яких є декілька дітей від 0 до 6, рівень бідності є одним з найвищих в Україні. Однак, лише 0,8 відсотків бідних мають трьох, або більше дітей. Рівень бідності серед підлітків і молоді коливається від 8 до 9 відсотків, що є вище рівня бідності всього населення в цілому.

Рис. 1. Рівень бідності залежно до вікових груп у 2005 році

14,5

12,8

9,68,3

9,58,5 8,9

6,9 7,0 6,4

4,5 4,6 4,7

0

2

4

6

8

10

12

14

16

0-5 6-14 15-19 20-24 25-29 30-34 35-39 40-44 45-49 50-54 55-59 60-64 65+Вікові групи

Pівні бідності

Важкі соціально-економічні умови попереднього періоду призвели до значного зменшення кількості населення. Разом із скороченням народжуваності і зменшенням дитячого населення зростає кількість дітей, які позбавлені батьківського піклування. Відповідно до статистичних даних у 2007 році нараховувалося майже 103 000 дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування у порівнянні з 52 400 у 1995 році. Кількість дітей, які виховуються в територіальних закладах також збільшується. Їхня чисельність подвоїлася протягом останніх 10 років (від 35 200 у 1995 році до 65 000 у 2006).

Таким чином, на сьогодні особливого значення набуває здійснення соціальної роботи з вразливими сім’ями, розвиток системи соціальних послуг підтримки сімей з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах. Надання соціальних послуг вразливим категоріям сімей з дітьми має спрямовуватися на запобігання передачі дітей на виховання в інтернатні державні заклади опіки. Важливо зосередити роботу із надання соціальних послуг у пологових будинках, будинках дитини, дитячих будинками та інтернатах щодо відведення дітей від передачі до цих закладів, повернення їх в рідну сім’ю або сімейні форми виховання.

В умовах, які склалися, необхідно вдосконалення, впровадження інноваційних технологій соціальної роботи з окремими категоріями сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, поглиблення напрямів роботи щодо роз’яснення причин виникнення конфліктів у сім’ях, навчання елементарних технологій нівелювання або уникнення конфліктів, основ сімейної психології тощо.

Надзвичайно важливим на сьогодні є забезпечення адресності та доступності до соціальних послуг. Однак відсутність достатньої кількості фахівців із соціальної роботи за місцем проживання, насамперед у сільській місцевості, значно ускладнює розв’язання соціальних проблем сімей з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах. Вирішення цих на інших питань має бути предметом цього документу і відображатися у стратегічних напрямах діяльності Держсоцслужби.

2. Аналіз законодавства

В Україні в основному напрацьовано законодавчу базу, яка регулює надання соціальних послуг сім’ям, дітям та молоді. Відповідно до Закону України «Про соціальні послуги» у 2003 році розпочався процес реформування усієї системи організації надання соціальних послуг, який передбачає створення сучасної системи ліцензування, замовлення та надання соціальних послуг на рівні громади на контрактній основі з урахуванням цінового фактору у відповідності до визначених стандартів.

Законом України «Про соціальні послуги» визначено, що надання соціальних послуг є однією із форм соціального захисту та розглядається як фахова діяльність соціальних працівників. Проте у цьому законі та у Законі України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» чітко не визначений статус соціального працівника, що уповільнює стабільний розвиток мережі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Потребує законодавчого уточнення термін «складні життєві обставини». В Законі України «Про соціальні послуги» визначення терміну «складні життєві обставини» охоплює 12 видів сімейного неблагополуччя. Таке нечітке визначення призводить до складності надання адресності соціальних послуг, адже керуючись визначенням закону до категорії сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, можна віднести переважну більшість населення. На додаток до цього потребує законодавчого визначення поняття «сім’ї, які перебувають у складних життєвих обставинах”.

Україна ратифікувала 14 вересня 2006 року Європейську соціальну хартію (переглянуту), яка набрала чинності 1 лютого 2007 року, приєднавшись до 27 статей та 74 пунктів. Ратифікація цього міжнародного документу є кроком великої політичної ваги на шляху інтеграції України до Європейського співтовариства та має позитивні політичні наслідки для нашої країни. Проте практична імплементація цього документу вимагає внесення змін та доповнень до законодавства України та відпрацювання інноваційних технологій та методик здійснення соціальної роботи.

Важливим напрямом удосконалення законодавства є сфера захисту прав дітей та молодіжної політики. Правова система України має забезпечувати прийняття рішень в найкращих інтересах дитини. Це сприятиме попередженню розміщення дітей в інтернатних закладах і подальшому розвитку сімейних форм виховання. Держсоцслужба вноситиме пропозицію, щоб Міністерство України у справах сім’ї, молоді і спорту виступило ініціатором розробки (удосконалення) нормативно-правових актів, які забезпечать:

− проведення і врахування оцінки потреб дітей у процесі прийняття рішень; − фокус на правах дитини через надання підтримки батькам виконувати свої

обов’язки; − активну участь дитини та батьків на усіх етапах підтримки сім’ї або

влаштування дитини; − фінансування розвитку набору відповідних соціальних послуг у кожній

територіальній громаді (у т.ч. у сільській місцевості) та організація їхньої роботи на основі інтегрованого підходу;

− формування незалежного, окремого сімейного суду та системи ювенальної юстиції;

− періодичний перегляд влаштування дитини за межами біологічної сім’ї з метою подальшої реінтеграції.

Однією з проблем, що потребує першочергового врегулювання є розбіжності та прогалини в чинному законодавстві щодо статусу та правового поля діяльності центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, насамперед створення сільських та селищних центрів, введення посади фахівця із соціальної роботи.

3. Проблеми фінансового забезпечення соціальних послуг

Надання соціальних послуг в Україні на сьогодні здійснюється через комплексну інституційну систему бюджетних організацій, які працюють на місцевому рівні, але регулюються чинним законодавством України щодо державної політики в цій сфері, кадрової політики, вибору типів послуг та управлінських підходів. На жаль, на сьогоднішній день міжбюджетні фінансові стосунки у сфері соціальних послуг страждають на «симптоми підліткового віку», коли розвиток певних елементів системи випереджає розвиток інших, створюючи болючі і часто загрозливі для всього організму явища. Характерними ознаками таких фінансових стосунків є:

- Видаткова частина формули для соціальних послуг стимулює використання міжбюджетних установ, однак обсяг дотації на соціальні послуги переважно розраховується від кількості осіб, які перебувають у таких установах;

- Додаткове навантаження на місцеві бюджети, пов’язане з імперативними рішеннями центрального рівня щодо соціальних послуг, які часто позбавлені надійних механізмів фінансового забезпечення;

- Зростаюча “роль та значимість” цільових субвенцій при фінансуванні соціальних послуг. Таким чином, закладений державою централізований підхід до визначення потреб

населення в соціальних послугах зумовлює їхню залежність від фінансової спроможності державного та місцевого бюджетів і виключає можливість надання їх у повному обсязі.

Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді є спеціальними закладами, що надають соціальні послуги для сімей, дітей та молоді, які опинилися в складних життєвих обставинах. Водночас механізм фінансування центрів на сьогодні не є сприятливим для здійснення ефективної соціальної роботи з різними категоріями дітей, молоді та сімей. Головними розпорядниками коштів є управління у справах сім’ї, молоді та спорту обласних державних адміністрацій, а кошти на фінансування центрів (як на утримання, так і на програми та заходи), не передбачені окремою бюджетною програмою. Крім того, як вже зазначалося, фінансова формула розраховується на душу населення і не враховує категорії, які потребують соціальної допомоги, а розміри соціальних виплат не залежать від ситуації у сім’ї. Серед усіх передбачених чинним законодавством форм соціального захисту вразливих сімей абсолютну більшість становлять соціальні виплати та соціальні пільги, а така форма соціального захисту, як соціальні послуги, недостатньо чітко виписана і немає прямих джерел бюджетного фінансування.

Основні форми, у яких здійснюється соціальний захист і які передбачені чинним законодавством, умовно можна розділити на декілька груп: соціальне забезпечення, соціальна допомога, соціальні пільги та соціальні послуги.

Проведений аналіз всього комплексу чинних нормативно-правових актів щодо соціального захисту та соціального забезпечення, показує, що домінуючими формами соціального захисту на сьогодні в Україні є соціальні виплати та соціальні пільги, а соціальне забезпечення поширюється лише на незначну групу найбільш соціально незахищених категорій громадян. Соціальні ж послуги є порівняно новою формою соціального захисту та недостатньо розроблені для окремих груп найбільш соціально незахищених категорій громадян.

Отже, в основу чинного бюджетного законодавства закладена концепція, яка передбачає, що соціальні послуги найбільш соціально незахищеним категоріям громадян чи громадянам, які опинилися в складних життєвих обставинах, надаються у бюджетних установах і фінансуються за статтями видатків “Соціальний захист та соціальне забезпечення.

Серйозною проблемою формування та розвитку ринку соціальних послуг є те, що в чинному законодавстві відсутні механізми визначення собівартості соціальних послуг, що перешкоджає підвищенню прозорості бюджетного фінансування в сфері соціального захисту та соціального забезпечення. Єдиним міжбюджетним механізмом, який визначає тариф на соціальні послуги є постанова Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2005 року

№ 268 “Про затвердження Порядку регулювання тарифів на платні соціальні послуги ”, відповідно до якої тариф на платну соціальну послугу обчислюється з урахуванням собівартості послуги, адміністративних витрат і податку на додану вартість. До собівартості платної соціальної послуги включаються:

1) прямі матеріальні витрати; 2) загальновиробничі витрати; 3) прямі витрати на оплату праці; 4) інші витрати. Перелік статей для обрахування собівартості платної соціальної послуги

визначається державними та комунальними підприємствами, установами і закладами соціального обслуговування, іншими суб’єктами, які надають платні соціальні послуги.

Адміністративні витрати включаються до тарифу на платну соціальну послугу в розмірі не більш як 15 відсотків витрат на оплату праці, визначених за нормами обслуговування для надання цієї послуги працівником (працівниками).

Прямі матеріальні витати визначаються на підставі відповідних показників, які випливають з державних соціальних стандартів і нормативів. Якщо нормативи не затверджено, застосовуються фактичні розрахункові показники.

Водночас, при складанні державного та місцевих бюджетів за основу беруться, перш за все, встановлені державою соціальні стандарти та нормативи, розраховані на одного отримувача послуг. В свою чергу, місцеві бюджети розраховуються, виходячи з кількості отримувачів соціальних послуг, що знаходяться у бюджетних установах на відповідній території. Отже, кошти з державного бюджету, спрямовуються на утримання бюджетних установ. Не враховується можливість отримання гарантованих державою чи визначених органами місцевого самоврядування соціальних послуг поза бюджетною установою (інтернатом, дитячим будинком, притулком тощо).

Таким чином, більшість бюджетних коштів, передбачених на соціальний захист та соціальне забезпечення, неможливо спрямувати для надання соціальних послуг неурядовими організаціями чи іншими недержавними суб’єктами, що надають соціальні послуги, оскільки не існує механізму розрахунку собівартості соціальних послуг, який, згідно з чинним бюджетним законодавством, можливо було б використати для розрахунку видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення. Гроші спрямовуються безпосередньо на фінансування бюджетних установ та територіальних центрів соціального обслуговування.


До Стратегії

Аналіз потенціалу центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді

Діяльність центрів соціальних служб для молоді розпочалась у 1992 році згідно з

основними напрямами державної молодіжної політики та на реалізацію головних завдань, визначених Декларацією від 15.12.1992 р. N 2859 "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" та Законом України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні".

За 1992-2004 роки система центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді пройшла процес становлення та формування і завершилася у 2005 році створенням урядового органу державного управління (Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді), що діє в складі Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, та потужної мережі центрів соціальних служб і спеціальних закладів.

На 1 вересня 2008 року в Україні діє 1368 центри соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, а саме: 27 обласних, 481 районний, 168 міських, 40 районних у містах, 545 сільських, 77 селищних, 400 філій районних центрів (Рис. 3 ).

Динаміка розвитку мережі центрів соціальних службдля сім’ї, дітей та молоді

Динаміка розвитку мережі закладів соціального обслуговування2005 - 2008 роки

Сучасною відзнакою розвитку інтегрованої соціальної роботи є надання комплексу

соціальних послуг в закладах соціального обслуговування. Станом на 01.10.2008 року в Україні створено 73 заклади соціального обслуговування, які на безоплатній основі надають соціальні послуги та забезпечують соціальну підтримку сімей, дітей та молоді, які опинилися у складних життєвих обставина, в тому числі:

- 23 центри соціально-психологічної допомоги – цілодобові стаціонари (одночасно можуть перебувати 390 осіб) в Автономній Республіці Крим, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській Київській, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській областях, мм. Києві та Севастополі;

- 19 соціальних гуртожитків (одночасно можуть перебувати 540 осіб) в

Автономній республіці Крим, Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Одеській, Сумській, Хмельницькій, Чернігівській областях;

- 15 соціальних центрів матері та дитини (одночасно можуть перебувати 180 осіб) в Автономній республіці Крим, Вінницькій, Закарпатській, Луганській, Київській, Львівській, Сумській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Чернівецькій Чернігівській областях та м. Севастополь;

- 9 центрів соціально-психологічної реабілітації для дітей та молоді з функціональними обмеженнями у Автономній Республіці Крим, Вінницькій та Одеській областях (на 135 місць);

- 7 центрів для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді в Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Луганській, Одеській, Харківській областях та м. Києві (на 140 місць).

Незважаючи на розгалужену розвинуту мережу центрів та установ, які надають соціальні послуги, як показує СВОТ аналіз, перелік напрямків роботи мережі центрів охоплює майже всі категорії дітей, молоді та сімей, що унеможливлює ефективну роботу через брак людських та фінансових ресурсів, зокрема низьку оплату праці та брак кваліфікованого персоналу, велику плинність кадрів тощо. Основними категоріями отримувачів послуг мережі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді є:

- батьки вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки та прийомні діти;

- сім’ї, які перебувають у складних життєвих обставинах; - матері, які мають намір відмовитися від новонародженої дитини; - діти-сироти та діти, які позбавлені батьківського піклування, особами з їх числа

(у тому числі випускники інтернатних закладів); - діти та молодь з функціональними обмеженнями; - ВІЛ-інфіковані діти та молодь; - споживачі ін’єкційних наркотиків; - неповнолітні та молодь, які повернулися з місць позбавлення волі, відбувають

альтернативні види покарань. Таким чином важливим є розв’язання низки наступних завдань: 1. Визначення пріоритетів діяльності центрів соціальних служб для сім”ї, дітей та

молоді, окреслення категорії отримувачів соціальних послуг й критерії доступу до послуг.

2. Розмежування функцій на всіх рівнях державного управління у сфері надання соціальних послуг: державному, регіональному, районному, міському та районному у містах, з метою уникнення дублювання функцій та здійснення роботи за одними напрямами роботи.

3. Удосконалення управління процесом надання соціальних послуг.

4. Кадрового забезпечення центрів. Так лише 9% центрів на міському/районному рівні мають чисельність посад, згідно із затвердженим штатним розписом, три та менше осіб; 100% укомплектування штатами відповідно до нормативів мають лише 46 районних (10%), 43 міських (26%) та 32 районних у містах (80%) центрів. У центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді працюють 4533 спеціалісти. Більшість із них, 32% – педагоги, 15% – психологи, 6% – юристи і лише 4% – соціальні педагоги та 3% – спеціалісти з соціальної роботи.

5. Формування державного замовлення на підготовку фахових спеціалістів за спеціальністю реабілітолог, практичний психолог та соціальний працівник.


До Стратегії

СВОТ аналіз

Сильні сторони Слабкі сторони Розвинута мережа; Підготовка соціальних працівників в вищих навчальних закладах;

Науково-методичне забезпечення; Соціально-партнерські зв”язки; Інноваційні методики, напрацювання;

Визначений спектр соціальних послуг;

Співпраця з міжнародними організаціями;

Мотивація соціальних працівників; Волонтерство; Позитивний імідж, особливо серед міжнародних організацій;

Соціальна реклама

Кількість і кваліфікація соціальних працівників;

Невизначеність статусу соціального працівника;

Низька оплата праці, престиж; Плинність кадрів; Відсутність соціальних працівників на селі;

Система управління фінансуванням; Уніфікація послуг без врахування потреб громади;

Перевантаження напрямками; Система звітності (ПІК); Дублювання функцій або їх підміна; Відсутність оцінки потреб клієнта; Декларативний рівень державних програм, низький рівень їх фінансування;

Можливості Загрози Внесення змін до нормативно-правової бази;

Європейський вибір; Адаптація до європейського законодавства;

Демократичні зміни; Приєднання України до СОТ; Економічне зростання; Децентралізація влади;

Недосконалість чинного законодавства;

Міжвідомча взаємодія, слабка координація;

Централізація бюджету і влади; Відомчий характер соціальної роботи; Відсутність соціального замовлення у громаді;

Відсутність державних соціальних

Адміністративно-територіальна реформа;

Необхідність перенесення акцентів на попередження;

Використання міжнародної технічної допомоги;

Громадські організації – рівноправні партнери;

Потреби - формують ринок послуг

стандартів; Низький рівень громадських організацій на регіональному рівні;

Політична нестабільність, відсутність наступництва;

Дисбаланс у підходах, превентивна робота - робота з наслідками;

Монополія на окремі види соціальних послуг з боку держави;

Непріоритетність соціальної сфери, нерозуміння соціальної роботи;

Затримка в проведенні реформ; Відсутність достовірної статистики; Відірваність теорії і практики

Додаток № 5 До Стратегії

Удосконалення нормативно-правової бази діяльності центрів

Необхідною умовою досягнення стратегічних цілей є паральний процес

удосконалення нормативно-правової бази. Найважливішими завданнями удосконалення законодавства для забезпечення подальшого розвитку системи соціальних послуг є удосконалення системи фінансуваня соціальних послуг та введення механізму соціального замовлення.

У частині удосконалення системи фінансування необхідно внести зміни до фінансового звконодавства щодо:

- розмежування видатків на виконання делегованих державою і власних повноважень органів місцевого самоврядування;

- конкретизації видаткових повноважень місцевих бюджетів у галузях бюджетної сфери;

- перерозподілу видатків між державним і місцевими бюджетами та видатками, що враховуються чи не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Необхідно розробити проект постанови Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.2001 № 1195” щодо удосконалення методики:

- обчислення доходів та видатків місцевих бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів;

- визначення коефіцієнта вирівнювання, який застосовується при розрахунку обсягу коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного.

Іншим напрямом удосконалення законодавства має бути внесення змін до діючих нормативно-правових актів, зокрема:

- до чинного Закону України «Про соціальні послуги», шляхом доповнення його новим розділом «Соціальне замовлення соціальних послуг» та Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю».

- внесення змін до нормативно-правових актів, які регламентують діяльність центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та закладів соціального обслуговування щодо соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю, зокрема:

- постанов Кабінету Міністрів України: - від 27.08.2004 № 1125 "Про утворення Державної соціальної

служби для сім’ї, дітей та молоді" (останні зміни від 15.11.2006 № 1620);

- від 27.08.2004 № 1126 "Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім’ями, дітьми та молоддю" (із змінами, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1620 від 15.11.2006);

- від 12.05.2004 № 608 "Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної допомоги";

- від 08.09.2005 № 877 "Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями";

- від 08.09.2005 № 879 "Про затвердження Типового положення про соціальний центр матері та дитини";

- наказ Мінмолодьспорту від 06.09.2005 № 1886 “Про затвердження Типових структури і штатів республіканського (Автономної Республіки Крим), обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міських, районних у містах, селищних та сільських центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.09.05 за № 1103/11383, № 1104/11384, № 1105/11385) тощо.

Додаток №

6 До Стратегії

Моніторинг та оцінка досягнення стратегічних цілей

ЦІЛЬ 1. Забезпечити якість надання соціальних послуг сім’ям, дітям та молоді.

Деталізація показників за роками

Показник досягнення цілі

Базові показники станом на 31.12.2008

Очікуваний показник станом на 31.12.2011


Розроблені та впроваджені державні мінімальнстандарти соціальних послуг.

Кількість підготовлених державних мінімальних стандартів.

Кількість затверджених державних мінімальних стандартів.

Затверджено та впроваджено усі необхідні державні мінімальні стандарти.

Розроблена система моніторингу і оцінки соціальних послуг.

Базовий показник – немає системи.

Розроблено нормативно-правову базу щодо системи моніторингу та оцінки соціальних послуг.

Впроваджено систему моніторингу та оцінки.

Супервізія впроваджена як обов’язковий елемент діяльності соціальних служб.

Відсоток центрів, де запроваджено супервізію.

60% центрів запровадили супервізію.

90 % центрів запровадили супервізію.

Залучення користувачів до планування послуг та їх моніторингу.

Відсоток користувачів, яких залучено до планування послуг.

20% користувачів залучено до планування послуг.

30% користувачів залучено до планування послуг.

ЦІЛЬ 2. Активізувати діяльність громади щодо вирішення проблем дітей, сімей та молоді.






Кількість звернень з ініціативними пропозиціями з боку громади.

Кількість звернень за 2008 рік.

Збільшення на 15% кількості звернень за рік порівняно з базовим

Збільшення на 30% кількості звернень на рік порівняно з базовим

показником показником Відсоток населення поінформоване щодо змісту соціальних послуг та знає куди звертатися.

Відсоток населення

Збільшення на 20% порівняно з базовим показником

Збільшення на 40% порівняно з базовим показником

Громада виділяє кошти на соціальну роботу.

Відсоток коштів на виконання проектів та програм центрів залучено з місцевих джерел (від населення)

10% коштів на виконання проектів та програм центрів залучено з місцевих джерел (від населення)

15% коштів на виконання проектів та програм центрів залучено з місцевих джерел (від населення)

ЦІЛЬ 3. Забезпечити професійну компетентність соціальних працівників.






20% збільшення працівників центрів, які мають базову підготовкуі 20% працівників пройшли перепідготовкуза державною програмою.

Відсоток працівників центрів, які мають базову підготовку.

Збільшення на 10% працівників, які мають базову підготовку, і на 10% працівників, які пройшли перепідготовку.

Збільшення на 20% працівників, які мають базову підготовку, і на 20% працівників, які пройшли перепідготовку відносно базового показника.

90% спеціалістів центрів підвищили професійну компетентність.

Відсоток спеціалістів центрів, які підвищили професійну компетентність.

60% спеціалістів центрів підвищили професійну компетентність.

90% спеціалістів центрів, які підвищили професійну компетентність.

Кількість розроблених та проваджених

Кількість програм

Збільшення кількості

Збільшення кількості

мультидисциплінарних програм.

програм відповідно базового показника.

програм відповідно базового показника.

ЦІЛЬ 4. Сприяти створенню та функціонуванню сімейних форми виховання шляхом розвитку соціальних послуг у громаді.






Кількість дітей з прийомних сімей/дитячих будинків сімейного типу, які реінтегровані у біологічні сім’ї чи усиновлені.

Базовий показник

Кількість дітей за період з 01.01.2009 до 31.12.2011

Кількість дітей за період з 01.01.2009 до 31.12.2014

Кількість підготовлених прийомних батьків, батьків-вихователів ДБСТ, усиновителів відповідає потребам у влаштуванні дітей.

Базовий показник

Кількість осіб/сімей за період з 01.01.2009 до 31.12.2011

Кількість осіб/сімей за період з 01.01.2009 до 31.12.2014

ЦІЛЬ 5. Забезпечити підтримку сімей з дітьми, які потрапили у складні життєві обставини, соціальними послугами.

Деталізація показників за роками Показник

досягнення цілі Базові показники станом на 31.12.2008



Питома вага сімей з дітьми, що отримують соціальні послуги

Відсоток сімей з дітьми, що отримують соціальні послуги до загальної кількості сімей з дітьми



Зменшення кількості сімей, які перебувають на обліку соціальних служб

Кількість сімей, які перебувають на обліку соціальних служб.

Зменшення на 10% від базового показника


Зменшення кількості позбавлення батьківських прав

Кількість позбавлень батьківських прав



ЦІЛЬ 6. Надати підтримку молоді, яка опинился у складних життєвих обставинах, шляхом забезпечення доступу до соціальних послуг у громаді.






Кількість випускників інтернатних закладівякі отримують соціальну підтримку

Відсоток випускників, які отримують соціальну підтримку, відносно загальної кількості випускників інтернатних закладів

80% випускників, які отримують соціальну підтримку

95% випускників, які отримують соціальну підтримку

Кількість молодих інвалідів, залучених до програм реабілітації.

Відсоток молодих інвалідів, залучених до програм реабілітації відносно загальної кількості молодих інвалідів

збільшення на 10% молодих інвалідів, залучених до програм реабілітації

збільшення на 20% молодих інвалідів, залучених до програм реабілітації

Кількість СІН, які отримують соціальні послуги.

Відсоток СІН, які отримують соціальні послуги.

60% СІН, які отримують соціальні послуги.

95% СІН, які отримують соціальні послуги.

Кількість ВІЛ-інфікованих, які отримують соціальну підтримку у спеціалізованих центрах.

Відсоток ВІЛ-інфікованих, які отримують соціальні послуги відносно загальної кількості ВІЛ-інфікованих

40% ВІЛ-інфікованих, які отримують соціальні послуги

60% ВІЛ-інфікованих, які отримують соціальні послуги

ЦІЛЬ 7. Впровадити інноваційні технології соціальної роботи, спрямованої на підтримку сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах.






Кількість впроваджених інноваційних технологій.

Кількість інноваційних технологій, впроваджених протягом 2008 року.

Збільшення кількості впроваджених інноваційних технологій відносно базового показника.

Збільшення кількості впроваджених інноваційних технологій відносно базового показника.

Кількість соціальних працівників, які використовують інноваційні соціальні технології.

Кількість соціальних працівників, які застосовують інноваційні технології протягом 2008 року.

Збільшення на 10% кількості соціальних працівників.

Збільшення на 20% кількості соціальних працівників.

Технології впроваджено у практику навчальної роботи.

Кількість інноваційних технологій соціальної роботи, які включені у навчальні програми.

Збільшення кількості інноваційних технологій соціальної роботи, які включені у навчальні програми.

Збільшення кількості інноваційних технологій соціальної роботи, які включені у навчальні програми.

Директор Державної соціальної служби для сім”ї, дітей та молоді Н.Л. Лук”янова

Documents

РІШЕННЯ - vin-ocsssdm.com.uavin-ocsssdm.com.ua/docs/nakazi/N 4414 - 04-11-08.pdf · Про затвердження Стратегії ... сім’ї, молоді та спорту