Формування позитивної мотивації до навчання

учнів

Підготувала вчитель української мови та літератури

Данечкіна О.А.

«Потрібно, щоб усі учні вже з самого початку чітко бачили мету з усіма проміжними ланками й прагнули досягти її», — писав Ян Амос Коменський. А мету навчання учні бачитимуть тільки тоді, коли вона буде чітко визначена і зрозуміло вмотивована вчителем.

Мотивація навчальної діяльності учнів є невід’ємним і обов’язковим елементом будь-якого уроку, бо основним у педагогічному мистецтві вчителя є вміння спонукати, а не примушувати.

Мотивація — це спонукання, яке є причиною активності особистості й визначає її прагнення.

Теорія мотивації випливає з необхідності будувати педагогічний процес таким чином, щоб його методика орієнтувалася на якомога глибше проникнення у внутрішній світ дитини, мала на меті пробуджувати і розвивати в ній здібності й нахили. Тому основним у педагогічному мистецтві вчителя є вміння спонукати, а не примушувати.

Така система передбачає позитивну аргументацію методів і засобів впливу на дитину, за якою майстерність учителя виявляється в тому, що він стимулює учня робити все з власної волі, збажанням і радістю.

Стимул — це насамперед засіб, який спонукає дитину до посиленої діяльності, своєрідний зовнішній поштовх, сила якого зростає залежно від його суспільної значущості. Сюди можна віднести перехід до перспективнішого класу, отримання пільг на екзаменах та інші суспільно-політичні, моральні, економічні причини.

Мотив — це усвідомлене дитиною внутрішнє спонукання до дії. Він більше індивідуалізований у своїх проявах, ніж стимул. Наприклад, батьки, яких потрібно потішити оцінкою, приємне відчуття своєї майстерності або відчуття радості від відкриття нового тощо.

Мотивація передбачає: морально-психологічну стимуляцію

навчальної діяльності, так званий «внутрішній двигун»;

прагнення людини домагатися успіху в різних видах діяльності;

пошук відповідей на запитання «чому?», «навіщо?», «заради чого?».

Що ж потрібно робити, щоб підвищити мотиваційну сферу учнів? Насамперед учитель має формувати зміст навчального матеріалу як систему практичних і навчальних завдань та організувати активні дії дитини з їх вирішенням. Від майстерності вчителя, його педагогічного досвіду і психологічного настрою залежить те, чи зможе він використати такі методи і форми роботи з учнями, за яких у них сформуються сталі позитивні мотиви для набуття знань, умінь і навичок, виникнуть інтелектуальні інтереси.

Процес формування мотивів навчання починається в початкових класах, а згодом продовжується й у старших. І майбутнє ставлення дитини до навчання залежить від класовода, його вміння спонукати дитину навчатися з власної волі, з бажанням і радістю, а згодом — і від учителів-предметників.

З розвитком дитини збагачується й сама навчальна мотивація: розвиваються пізнавальні інтереси, зростає зацікавленість не тільки процесом навчання, а й змістом. Дитина усвідомлює необхідність виконання вправ, у неї виникає почуття обов’язку, відповідальності. Це позитивний бік цього етапу.

Найважливішим мотивом навчання є почуття успіху, задоволення від досягнутого. Серед багатьох чинників, які впливають на мотивацію учнів до навчання, одним із найважливіших є оцінка (саме не бал, а оцінка). Тому одним із найдієвіших методів мотивації навчання учнів має бути створення на уроці ситуації успіху. При цьому вчителям потрібно добирати для учнів посильні завдання, оцінювати їхнє виконання. Під час цього слід забезпечувати належний мікроклімат, у якому учень позбувся б почуття невпевненості та страху. Схвальні оцінювальні судження вчителя викликають в учнів позитивні емоції.

Успіх — головне джерело мотивації учня до навчання. Тільки успіх дає задоволення від навчання й приведе в подальшому до ще кращих успіхів. Один раз досягнутий успіх забезпечить заохочення й бажання повторного успіху. Саме така самосвідомість і породжує мотивацію.

Похвала — це не що інше, як один із видів нагороди, що підвищує почуття гідності і може подіяти як позитивний імпульс для нового успіху. Дуже важливо підходити індивідуально, порівнюючи нинішній рівень учня з його попереднім рівнем і вказувати на індивідуальний розвиток дитини.

Звичайно, критика має велику силу, її не слід зовсім відкидати, бо виважена критика теж мотивує.

Але ця критика має будувати мости, а не, навпаки, все руйнувати. Ми повинні критикою не ображати ді тей, а підштовхувати до нових успіхів (Я знаю, ти це можеш!).

Крім того, ми повинні вчити учнів долати невдачі, не боятися їх.

Найкраща реакція на невдачу і для вчителів, і для батьків удома — не бачити просто оцінку, тобто результат, а шукати причини невдач і допомагати дитині їх подолати.

Неможливо переоцінити роль особистості вчителя у сфері педагогічного стимулювання позитивної мотивації школярів під час навчання. Педагог не тільки повідомляє учням певні знання, а й служить для них взірцем. Педагог є безпосереднім уособленням педагогічного процесу, людиною, на яку рівняються і з якою порівнюють себе учні.

Поліпшення передусім якості викладання, майстерності вчителя, вдосконалення методів і прийомів роботи, спрямованих на підвищення інтересу до предмета, розвиток мотиваційної сфери, стимулювання пізнавальної активності учнів, уміння практично застосовувати набуті знання — ось цей нешвидкий, але надійний шлях активізації пізнавальної діяльності школярів.

Пам’ятка«З чого починається ефективний урок»

На помилках вчаться. Помилки навіть потрібні для навчального процесу. Діти не повинні боятися припуститися помилки.

Давайте дітям максимально виявити свою ініціативу. Вчіть учнів самостійно думати і працювати.

Творче ставлення до роботи й навчання — запорука ефективного уроку.

Не у всіх дітей вистачає терпіння та наполегливості поступово переходити від простого до складного. Не давайте учням зневіритись у своїх силах.

Якщо ваш голос виказує роздратування, розчарування та зневіру, діти запам’ятають саме ці емоції, а не мудрість, яку ви намагалися до них донести.

Кожен учень по-своєму сприймає матеріал. Зважайте на це. Найкращий той діалог, у процесі якого діти відгукуються не

на слова, а на думки. Добрій пам’яті передує пильна увага. Думки учня набагато продуктивніші за думки вчителя. Чогось навчитися можна тільки практикою. Повторювати вивчений матеріал потрібно з інтервалами. Так

економніше та ефективніше.

Створюйте проблемні ситуації на уроках. Там, де немає вибору, немає мислення.

Якщо дитина дивується — вона починає мислити. Нові ідеї —- продукт творчої уяви.

Зацікавленість — найдужча мотивація до навчання. Учіть дітей робити нотатки. Запам’ятовування матеріалу часто-густо залежить від його

викладу. Про рівень учителя можна зробити висновок із того, як він уміє висловлюватися.

Є два основні мотиви, які формують поведінку людини: отримати винагороду й уникнути покарання. Застосовуйте ці мотиви на уроках.

Якщо вчитель стоїть, він більше привертає до себе увагу дітей.

Плануйте дискусії, диспути на уроці. Це посилює увагу дітей. Учитель не повинен говорити без упину. Діти не встигають

за його думками. Про те, наскільки цікавим є зміст уроку, робіть висновок не зі

свого погляду, а з погляду учнів. Особливо ретельно готуйте початок уроку. Часто саме від нього залежить успіх усього заняття.

Учителі школи вміють формувати в учнів глибокі мотиви навчання, створюючи для цього відповідні умови на уроках. Але цей процес розраховано на творчість учителя, його постійне вдосконалення.

Недаремно ж іще К. Ушинський писав: «Учитель живе доти, доки вчиться, щойно він перестає вчитись, у ньому помирає вчитель».

Література 1. Алферов О. Д. Формування відповідального ставлення до навчання: Навч. посіб. — М., 1984. 2. Баженюк 3. С. Діагностика особливостей мотивації навчальної діяльності школярів підліткового віку //

Методичні рекомендації. — Луцьк, 1999. 3. Гринько О. Проблеми стимулювання самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів // Рідна

школа. — 1998. — № 5. _ с. 72—75. 4. Гриньова М. В. Теоретико-методичні основи формування саморегуляції навчальної діяльності

школярів. — К., 1998. 5. Давидов В. В. Проблема розвиваючого навчання. — М., 1986. 6. Доній В. Л., Несен Г. Н. та ін. Психологія і педагогіка життєтворчості: Навч.-мет. посіб. — К., 1996. 7. Зязюн І. А. Гуманістична стратегія і практика навчального процесу // Рідна школа. — 2000. — № 8. 8. Кириленко В. Порушення мотивації навчання як першопричина негативної поведінки // Психолог. —

2005. — № 18, —С. 7—8. 9. Киричук О. В. Формування в учнів активної життєвої позиції. — К., 1983. 10. Лернер І. Я. Дидактичні основи методів навчання. — М., 1981. 11. Маркова А. К. Проблеми формування мотиваційної навчальної діяльності. — К., 1989. 12. Мельничук Т. Лідерство в групі, колективі як інструмент і мотив розвитку особистості, її

самовираження // Рідна школа, —2000,—№5. 13. Панченко С. Психологічні аспекти ефективності сучасного уроку (Методичні рекомендації) //

Психолог. — 2006. — №6, — С.6—8. 14. Скуратівський Л. Мотив як рушійна сила пізнавальної діяльності учнів у процесі вивчення мови //

Дивослово. — 2005. — №2, — С. 2—4. 15. Тулупова Т. Шкільна мотивація як компонент психологічної комфортності // Психолог. — 2006. — №

15. — С. 5—8.