106

6. Сочинения / К. Маркс и Ф. Знгельс. — М.: Госиздат полит. лит-ры, 1955.

7. Туган-Барановский М. И. Промышленные кризисы: Очерк из со-циальной истории Англии — К.: Наук. думка, 2004. — 369 с.

8. Зкономические кризисы / Варга Е. С. — М.: Наука, 1974. —432 с.

9. Scumpeter J. Business Cycles: A Theoretical, Historical and StatisticalAnalysis of the Capitalist Process. — New York Toronto London : McGraw-Hill Book Company, 1939, 461 pp.

Статтю подано до редакції 05.0209 р.

УДК 338.246.025.2:334.72

В. М. Диба, канд. екон. наук, доцент, докторант

ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЯ Й ДИНАМІЗМПІДПРИЄМНИЦЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Стаття присвячена аналізу проблем інформатизації, інтелек-туалізації як головних ресурсів розвитку підприємництва тарегулятивного впливу його на економіку.Статья посвящена анализу проблем информатизации, интел-лектуализации как основних ресурсов предпринимательстваи регулятивному его влиянию на экономику.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: підприємництво, господарське регулю-вання, механізм ринкового регулювання, інформатизація,інтелектуалізація.

Актуальність дослідження. Важливим чинником еволюціїгосподарського регулювання, його спроможності динамічно змі-нюватися постають процеси, що відбуваються у підприємницькійдіяльності під впливом ключових ресурсів розвитку, якими у су-часному світі постають інформація і знання, що виявляються ос-новними інструментами якісно нового рівня життєзабезпечення іфактором розвитку виробництва, забезпечують стійкі конкурент-ні переваги і трансформуються у додану вартість.

© В. М. Диба, 2009

107

Наразі, оскільки в економіці України не виправдалися споді-вання щодо того, що ринковий механізм із розгортанням прива-тизації автоматично забезпечить модернізацію й необхідні пара-метри розвитку підприємництва й подолання розбалансованостіекономіки, особлива увага приділяється українському підприєм-ництву, яке долає досить нелегкий шлях внаслідок недосконалос-ті правового поля, відсутності ефективної системи фінансування ікредитування, недоліків податкового законодавства стосовнопідприємництва, відсутності внутрішньої мотивації для інвесту-вання й упровадження нових технологій, нестачі фахових знань ідосвіду, зростання цін і тарифів на нафтопродукти, електроенер-гію, сировину, матеріали, транспортні витрати, послуги зв’язкутощо.

Однією з головних причин, що гальмують підприємництво україні, була і залишається недостатня ефективність процесів ре-формування власності, що призвело до утворення значного про-шарку власників, не орієнтованих на розвиток і довгостроковевкладення капіталу. Незважаючи на це, підприємництво досяглов Україні певних успіхів, переважно щодо створення власної ін-фраструктури: комерційних банків, страхових та інвестиційнихкомпаній, консалтингових, юридичних і аудиторських фірм,суб’єктів інформаційного бізнесу тощо.

Метою статті є аналіз факторів і джерел розвитку підприєм-ництва і його регулятивного впливу на економіку.

Викладення основного матеріалу. Підприємництво постаєнасамперед економічним інститутом і за цією точкою зору вияв-ляється провідним елементом системи господарювання і діє вньому як сила, що зумовлює постійні коливання, зміну пропор-цій. Це, зрештою, призводить до досягнення економічної рівно-ваги. Із прискоренням процесу змін у факторах виробництва, уформах організації праці підприємництво весь час переводитьекономіку в новий вимір і тим самим порушує господарський по-рядок і рівновагу в економіці. Порушення макроекономічногопорядку супроводжується виваженістю й пропорційністю всере-дині самої підприємницької діяльності, що виявляється як зви-чайна сила ринку, підпорядкована вдосконаленню механізму рів-новаги. Це відбувається тоді, коли на ринку функціонує великакількість фірм, формується конкурентне середовище і тим самимстворюються умови для встановлення рівноваги.

Підприємець як самостійний та економічно відособленийсуб’єкт господарювання співробітничає з іншими підприємцями,перебуває з ними в тісних відносинах і подібний взаємозв’язок

108

між підприємцями утворює цілісну організаційну систему, щобазується на суспільній кооперації поділу праці. У суспільне цілепідприємців об’єднують відносини насамперед товарообміну,тому для економіки України, як і для економіки будь-якої іншоїкраїни, першочергове значення має формування механізму рин-кового регулювання. У цілісній системі самоорганізації підпри-ємців функцію громадського регулятора суспільного виробницт-ва виконує ринок. Підприємницька активність може діяти і якзвичайна сила ринку, що сприяє розвитку механізму рівноваги.Так відбувається тоді, коли збільшується кількість фірм, що ді-ють на ринку. Це формує конкурентне середовище і тим самимсприяє механізму рівноваги. Однак, очевидно, це стосується тогоперіоду діяльності, коли зростає кількість підприємств. Цей про-цес є виразом підприємницької активності і досить часто про їїефективність судять за динамікою чисельності підприємств, од-нак ніяк не характеризує якісний зміст підприємницької активно-сті та його господарського регулювання.

Підприємництво як самостійна ініціативна господарсько-фінан-сова, посередницька діяльність громадян спрямована на отри-мання прибутку (доходу), яка здійснюється від свого імені навласний ризик і під свою особисту майнову відповідальність абож від імені і під майнову відповідальність юридичної особи —підприємства (організації).

Практична діяльність і сучасна економічна наука визначаєпідприємництво як особливий вид діяльності, в основу якого по-кладені такі ознаки, як свобода вибору напрямів і методів діяль-ності, самостійність у прийнятті рішень; постійна наявність фак-тора ризику; орієнтація на досягнення успіху (користі); іннова-ційний характер діяльності.

Еволюція підприємницької діяльності пов’язана з розвиткомформ її здійснення, які відповідають трьом основним етапам. Пер-ший — малий бізнес, у якому суб’єкт господарювання щодо зов-нішнього середовища незалежний, однак його внутрішня струк-тура управління має централізований характер, лідерство виявля-ється повною мірою. Другий етап характеризується розвиткомсередніх форм бізнесу. Незалежність зберігається, але ускладню-ється процес прийняття рішень. Структура управління ускладне-на внаслідок збільшення її розмірів, проте вона зберігає централі-зований характер, хоча можуть з’явитися елементи децентра-лізації із жорсткими обмеженнями. Діяльність підприємця такожзмінюється і переходить від творчості до адміністрування. Лідер-ство підприємця зберігається, однак з’являються елементи колек-

109

тивного прийняття рішень. Останній етап розвитку — корпора-тивна форма ведення бізнесу, коли незалежність господарськоїдіяльності зберігається, процес прийняття рішень складний, по-дібний бізнес має комплексний характер і передбачає розвитоккорпоративної форми шляхом «невелика корпорація — крупнакорпорація — глобальна корпорація», поступово збільшуєтьсяцентралізація, проте до оптимального розміру, перевищення яко-го знижує ефективність підприємництва взагалі й може призвес-ти до економічних втрат.

Підприємцям притаманні особлива етика і навіть своєріднийсвітогляд, корисна система господарювання. Виразом підприєм-ницького динамізму насамперед є створення підприємства —суб’єкта господарювання, формою підприємництва яке є тоді,коли простежуються чотири чітко виражених стадії: пошук новоїідеї та її оцінка; впорядкування бізнес-плану; пошук необхіднихресурсів; управління створеним підприємством. Хоча ці стадіїмають логічну послідовність, на практиці жодну з них не можнані розпочати, ні завершити у відриві від інших [4]. Усі разом во-ни утворюють основу підприємницької діяльності. Мета кожногопідприємця — максимізація прибутку, й отже, розширення мас-штабів господарської діяльності. Це неминуче призводить до за-гострення конкуренції за кращі умови і зростання обсягів вироб-ництва підприємців, які відносно один одного постають як супер-ники, порушники спокою, руйнівники усталених зв’язків і про-порцій.

Господарювання підприємця — це боротьба за можливість ор-ганізації виробництва, його існування і найкращий результат.Новий підприємець відокремлюється як самостійна частина з іс-нуючого організованого цілого, тому із виконанням основнихфункцій, удосконаленням їх підприємець створює специфічниймеханізм регулювання.

Економічне значення ролі підприємця полягає в його орієнто-ваному впливі на динамічні процеси рівноваги і нерівноваги еко-номічної системи: перший передбачає збалансованість попиту іпропозиції, другий — розбалансованість цих параметрів ринку.Основна роль підприємця полягає у певному впливі на забезпе-чення регулювання системи, що здатне привести ринки до станурівноваги, тобто суб’єкт підприємництва постає врівноважуваль-ною силою, а не навпаки. Отже, оскільки підприємництву нале-жить особливе місце у сучасній економіці з огляду на його мож-ливості зниження розбалансованості економічної системи, це маєбути визначальним щодо розвитку підприємництва у державі.

110

Підприємець завжди прагне встановити порядок як усерединівласного виробництва, так і навколо себе, змінює власні функціїта економічні зв’язки, що зумовлює особливий антибюрократич-ний стиль господарської поведінки. Підприємництво постійноспирається на науково-технологічну, організаційну, комерційно-економічну й управлінську творчість, використовує нові підходидо розв’язання господарських завдань із застосуванням інформа-ційних технологій, інфраструктури, відповідних інформаційноїгалузі й бізнесу обробки інформації, електронної комерції, іншихскладових ринку інформації та нового виду діяльності — сферивиробництва знань. Посилення інформатизації й інтелектуалізаціїпідприємництва, здійснення інноваційної діяльності, інформа-ційно-аналітичне її забезпечення визначає динамізм підприємни-цтва, змінює критерії оцінки його ефективності, можливостіотримувати економічні вигоди. Відтак йдеться про якісне пере-творення підприємництва на основі використання активів інтелек-туального капіталу, створення інноваційної продукції, що вияв-ляються вагомим фактором довгострокового розвитку та підви-щення конкурентоспроможності економіки України.

Аналітична оцінка розуміння підприємництва на різних ета-пах розвитку товарного виробництва дає змогу дійти висновкупро двоїстий характер сутності підприємництва: з одного боку,підприємливість притаманна економічній людині, суб’єктові гос-подарювання, з іншого, — підприємництво постає атрибутивноюознакою ринкової системи господарювання, визначає її інтенсив-ність, динамізм змін й ефективність розвитку.

В Україні підприємництво розвивається переважно лише кіль-кісним зростанням самостійних приватних підприємств — дужеобмежено у виробничій сфері (тим більше — інноваційних оди-ниць), де насамперед формується і регулюється підприємницькадіяльність. Щоправда, навіть підприємства, що із утворенням ма-ли намір здійснювати виробничу діяльність, у специфічних віт-чизняних умовах стали займатися переважно торговельною і по-середницькою діяльністю, що сприяло формуванню ринковоїінфраструктури, однак не забезпечило глибоких змін в економіці,не сприяло подоланню загальної економічної нестабільності;принагідно зауважимо, що у важкій промисловості підприємниц-тво практично не розвивається.

Динамізм підприємницького регулювання залежить від еко-номічного середовища, що може бути класифіковано різноманіт-ними засобами. Не всі обставини зовнішнього середовища безпо-середньо діють на рушійну силу підприємництва у власному

111

сенсі [2]. У будь-якому разі ефективна підприємницька діяльністьстає можливою лише за наявності певної суспільної ситуації —підприємницького середовища, під яким розуміють передусімринок, ринкову систему відносин, особисту свободу підприємця,тобто його власну незалежність, що дає змогу приймати підпри-ємницькі рішення, які, на його погляд, будуть найефективніши-ми, дієвішими і максимально прибутковими. У сучасному україн-ському суспільстві ще побутує думка, що підприємець діє тількиу власних інтересах, наразі ці міркування безпідставні, оскількипідприємець у ринкових умовах не може не орієнтуватися наспоживача, від якого залежить прибуток, добробут і перспективапідприємця. Природно, що в умовах масового зубожіння насе-лення діяльність підприємця роздратовує ще й тому, що тривалийчас у суспільстві проповідували примітивну побутову філософію,що руйнувало підприємницьке середовище, знищувало «підпри-ємницький дух».

Нині розглядають сім елементів формування середовища під-приємництва, від яких залежить динамізм його регулювання:економічні умови, політична ситуація, правове середовище, соці-ально-культурне середовище, фізичне або географічне середови-ще і, нарешті, інституційне, організаційно-технологічне середо-вище, що залучає всю сукупність інститутів — від рекламнихагентств до банків [5]. Така характеристика економічного сере-довища підприємництва виглядає досить повною, однак лишепобіжно стосується підприємницької діяльності, принаймні, на-ведена класифікація допускає з боку підприємця лише реакцію нафактори кожного елемента, а не активний вплив на їх регулю-вання і перетворення. Нас цікавлять насамперед ті компонентиекономічного середовища, що є не тільки передумовою його діяль-ності, а й безпосередньо характеризують зміст та об’єкт його ре-гулювання і настання пов’язаних із цим істотних змін.

Сфера, обставини, в яких функціонує підприємець, і фактори,що впливають на його поведінку, настільки різноманітні, що самеце насамперед пояснює труднощі у визначенні сутності механіз-му регулювання підприємництва. Підприємець діє одночасно вкількох сферах, наприклад виробничій, інформаційній, інтелек-туальній, фінансовій, торговельній, посередницькій. Очевидно,що виробничі вимоги відрізняються від умов фінансових взаємо-відносин або стосунків з покупцями. Внаслідок цієї його дії під-приємництво не можна розглядати лише як різновид поведінки,що дотримується принципу альтернативного вибору кориснос-тей, витрат, виробничих можливостей тощо. Підприємництву

112

притаманні універсалізм і динамізм регулювання, інтегруванняформ діяльності, крім закономірностей розвитку окремих сфер.

Практикою доведено, що зв’язків між підприємствами й інфор-мації про них, значно більше, ніж самих підприємств. І це істотноускладнює аналіз функціонування виробництва, інформаційні йінтелектуальні його складові, зв’язки і підвищує взаємну відпові-дальність партнерів. Результати діяльності кожного з них дедалібільше залежать від чіткої роботи інших, що виступають як по-стачальники і споживачі. Якщо один з них не виконав своїх дого-вірних зобов’язань, то порядок порушується за всім ланцюгом,скільки б у ньому не було зайнято суб’єктів господарювання. Та-ким чином, системне оточення підприємств включає різноманітніоб’єкти, зміна властивостей яких впливає на стан підприємства, іна який, у свою чергу, впливає воно саме.

Формування підприємницького середовища — це не тількинаціональна проблема, але й міждержавна. У межах замкненихміждержавних угруповань (наприклад, ЄС) відбувається процесстворення єдиного підприємницького простору, тобто умови дляздійснення підприємницьких функцій стають у цих країнах схо-жими. Для України ж залишиться досить актуальною проблема їївключення в європейський і світовий підприємницький простір.Тільки у такому разі може призупинитися процес втечі українсь-кого капіталу за кордон. Взагалі ЄС сьогодні є прикладом новоїмоделі регіонального об’єднання країн, де регулювання економіч-ного і політичного життя здійснюється на національній основі йодночасно на вищому, наддержавному рівні. У процесі створенняєдиного ринку в ЄС розширюється економічне співробітництвокраїн-членів цієї організації, яке вимагає забезпечення стабіліза-ції національних валют та єдиної валюти євро, усування адмініс-тративних бар’єрів у міжнародних економічних зв’язках, широ-кого взаємопроникнення країн-членів ЄС в їх економіку шляхомвільного переливу капіталу і робочої сили, тобто країни-члениЄС застосовують наддержавне регулювання підприємництва, го-ловними цілями якого є як зміцнення єдиного внутрішнього рин-ку і створення наднаціональних органів, так і усунення адмініст-ративних перешкод, формування єдиного підприємницькогопростору через уніфікацію законодавчої бази.

Проте без нагромадження певної позитивної маси інноваційноспрямованого підприємництва, навряд чи Україні вдасться ввійтиу світовий простір або хоча б європейський. Скоріше за все, най-доцільнішим може стати більш глибока її інтеграція у складіСНД. Такий висновок випливає з того, що підприємницький про-

113

стір являє собою територіальну цілісність, у межах якої певні фак-тори впливають на професійну діяльність підприємця, і навпаки,підприємець повинен враховувати ці фактори у своїй професій-ній діяльності.

До зовнішнього середовища підприємство пристосовується восновному через ринок і конкуренцію. Якщо підприємство як ви-робник є єдиним вагомим представником на ринку, то ринок ви-користовує його інформацію без будь-яких змін; якщо виробни-ків багато, ринковий механізм оптимізує порядок і тим самимз’являється нова інформація, яка через канали зворотного зв’язкунадходить у систему виробництва і відповідно змінює його. Алеоднієї ринкової інформації для діяльності підприємства недостат-ньо, оскільки воно тісно пов’язане з іншими суб’єктами на терито-рії держави і вплив цих суб’єктів на підприємство неоднозначний.

Конкуренція є головною рушійною силою підприємництва,яка забезпечує функціонування основних ринкових регуляторів(ціни, втрат, прибутку тощо), виробництво на основі використан-ня знань інноваційної, пристосованої до потреб ринку продукції.При цьому підприємець має відрізняти монополістичну ситуаціюна ринку, пов’язану з концентрацією виробництва на рівні під-приємств, від ситуації, коли пропозиція концентрується на рівніринку. Відбувається зосередження виробництва на найефектив-ніших підприємствах і встановлюється контроль над значною ча-стиною ринку, тому в більшості наукових праць, присвяченихпідприємництву, увага зосереджується в основному на діяльностіпідприємця у ринковій системі. І справді, це загальна сфера ді-яльності всіх без винятку суб’єктів ринку, необхідна ланка актив-ності будь-якого ділового підприємництва. Сфера обміну, прода-жу — галузь, у якій усе спрямоване на одержання максимальногоприбутку від діяльності.

У той же час підприємницька поведінка і тут відрізняється ви-сокою активністю і розмаїтістю. Її завдання полягає в тому, щобякомога точніше спрогнозувати загальну ситуацію на ринку, по-ведінку покупців, оцінити відповідність виробленого продуктуспоживчому попиту, визначити власні перспективи на даномуринку з урахуванням наявних і майбутніх конкурентів. Значнароль у забезпеченні успіху належить інформації і створеній наоснові використання знань інноваційній продукції, врахуваннюможливих ризиків і рекламі у реалізації такої продукції (інфор-мації, знань) на ринку. Створюється розгорнута система збутупродукції, розробляються і регулюються нові схеми взаємовідно-син з контрагентами, підприємець змінює і вдосконалює ринкове

114

середовище. Визначення можливих обсягів збуту продукції до-повнюється аналізом взаємодії покупців і продавців. Йдеться проповедінку і мотиви потенційних споживачів, адекватність діяль-ності конкурентів на зміни в ринковому середовищі, стан товар-ного ринку, потенційно-ліцензійну ситуацію, оцінку конкуренто-спроможності продукції і послуг на ринку. Ось чому для чіткоїорієнтації будь-якого ринкового суб’єкта дуже велике значеннямає наявність відповідної інформації.

Збільшення обсягу інформації, виробництво інноваційної про-дукції сприяє посиленню динамізму підприємницької діяльності,спонукає до прийняття оптимальних рішень. Рішення можуть бу-ти спрямовані як на сферу безпосереднього виробництва, так ісферу міжвиробничих відносин. Це — принциповий момент гос-подарювання, оскільки від правильно прийнятого підприємцемрішення залежить успіх функціонування і розвитку підприємства.

Прийняттю рішень передує постановка цілей. Метою є нетільки виробництво заради задоволення потреб; метою може бу-ти і виживання, і зростання, і творчість, і соціальний комфорт, ітехнологічна досконалість тощо. Пояснюється це тим, що під-приємство — це соціально-господарська структура, засіб і меха-нізм життєдіяльності більшості людей, де відбувається вся їх ак-тивна творча діяльність. Саме на підприємстві люди задоволь-няють свою головну потребу в праці, спілкуванні, у визнанні збоку колег, членів сім’ї, а за сучасних умов — і в одержанні ма-теріальних і соціальних благ. Аксіоматично і те, що за цим на-прямом відбувається «стикування» інтересів окремого підприєм-ства й інших господарств, оскільки кожне з них є об’єктомспоживання результатів діяльності іншого.

На ринку власні інтереси і мета підприємства зустрічаються зінтересами і цілями, що виходять із зовнішнього для підприємст-ва середовища. Не зважати на них підприємство не може. Самеринок і підштовхує його до необхідності поєднання власних ін-тересів із зовнішніми обставинами за допомогою якісного вико-нання своїх функцій. Завдяки такому поєднанню на підприємствістворюються умови для встановлення відповідного господарсь-кого порядку.

Сучасний підприємець постійно повинен збирати і відстежу-вати інформацію про нові прогресивні технології, передові мето-ди господарювання, вивчати попит на продукцію. Володіннякомплексом інформації дозволяє йому стабілізувати внутрішнійгосподарський порядок, своєчасно модернізувати виробництво,налагоджувати й підтримувати економічні зв’язки з іншими

115

суб’єктами господарювання. Тобто, у діяльності підприємця ви-нятково важливе значення має інформаційне забезпечення. У су-часному світі інформація набула самостійного існування у зв’яз-ку з розвитком інформаційних технологій і створенням спеціаль-них потоків їх руху. Інформація стала новим чинником виробни-цтва поряд з капіталом, працею, землею, підприємницькими здіб-ностями і можливостями, наукою. Використання інформації мо-же компенсувати обмеженість виробничих ресурсів і відкриваєдоступ до нових, забезпечує прийняття раціональних технологіч-них і комерційних рішень.

Інформація стає і потужним чинником посилення динамізмупідприємницького регулювання і прискорення змін в економіці.На практиці підприємець може застосувати два варіанти органі-зації інформаційного забезпечення. По-перше, провести дослі-дження власними зусиллями, по-друге, скористатися послугамиінших. З позиції ефективності другий спосіб переважаючий, алеце не виключає використання першого або комбінації досліджен-ня обох напрямів.

Увесь хід історії економічного розвитку свідчить, що завждиз’являються фактори, які порушують звичний хід подій. Спочат-ку зміни, що відбуваються, не впливають на загальну тенденціюруху або принаймні їх виникнення залишається непоміченим.Потім із збільшенням кількості факторів формується такий кри-тичний потенціал, що не відповідає традиційному функціонуван-ню. Виникає невідповідність старого і нового, тобто суттєва су-перечність.

В умовах швидкої зміни споживчих переваг швидше відбува-ється і процес зміни виробництва. Організувати таке перепрофі-лювання виробництва можна новій господарській структурі, іні-ціатором створення якої постає відповідний підприємець абоуряд відповідно до розробленої ним цільової програми.

За всієї важливості наявності в суспільстві підприємств, щобезпосередньо задовольняють потреби населення, провіднимиланками залишаються такі, де зосереджена основна частина тех-нологічного і науково-виробничого потенціалу країни. Від того,як реально відбуватиметься в економіці процес системного і між-системного вдосконалення та функціонування найбільших під-приємств, науково-виробничих комплексів, вирішальною міроюзалежить перспектива антикризової стабілізації і становленняекономічного потенціалу в Україні.

Відомо, що велике підприємство завжди має додаткові вироб-ничі можливості порівняно з дрібнішими підприємствами, хоча і

116

програє в мобільності. Ресурс виробничої кооперації зберігся усучасній українській промисловості. Він доповнюється тим, щокожне підприємство використовує не одну, а сукупність різнихтехнологій, має у своєму розпорядженні висококваліфіковані кад-ри. Будь-яка кооперація відзначається можливістю власного пе-рекомбінування, зміни спеціалізації, побудови нового виробни-чого апарату. Використання цих можливостей в Україні усклад-нено сьогодні її технологічною відсталістю, специфічною фор-мою монополізму, що обмежує, однак не позбавляє можливостімодернізації виробництва. У ширшому плані необхідна розробказагальної концепції структурної перебудови економіки, яка вра-хувала б її слабкі і сильні сторони.

В умовах внутрішньої неоднорідності економіки і різноспря-мованої інформації лише за допомогою багаторівневого механіз-му регулювання, що доповнює підприємницьке саморегулюваннярегулюванням із центру, можна призупинити спад виробництва.Позаяк варто демонополізувати економіку шляхом створення но-вих організаційних форм підприємництва: великих вертикальноінтегрованих міжгалузевих концернів, корпорацій, асоціацій, тор-говельних центрів, що можуть узяти на себе функції економічноїкоординації і середньострокового регулювання. Такі крупні суб’єк-ти підприємництва здатні функціонально концентрувати навколосебе дрібні підприємства, створювати умови для їх підтримки іпоширення.

Не потребує особливих доказів, що великі економічні струк-тури можуть вирішувати глобальні проблеми. Ось чому в україн-ській економіці в процесі ринкової трансформації особлива увагамає приділятися великим підприємствам. Важливо враховувати,що в будь-якому разі склад і структура таких підприємств визна-чаються індивідуально, на основі врахування стану виробництва іринку. Все залежить від технологічного взаємозв’язку між під-приємствами, що входять до складу фінансово-промислової гру-пи, від ступеня їх самостійності, фінансової відособленості, харак-теру організації і керування.

Максимізація прибутку із мінімізацією витрат як головна метапідприємця визначає динамічність підприємництва, що спонукаєдо підвищення ефективності господарської діяльності, адже йінші виробники прагнуть до досягнення саме такої мети. З оглядуна існуюче правове поле та організаційно-економічні умови на-шої країни пропонуються такі пріоритетні напрями становлення ірозвитку підприємницьких структур: формування і підтримкамалих форм підприємницької діяльності; розвиток підприємни-

117

цьких структур у базових галузях господарської діяльності; роз-робка ефективних напрямів співпраці малих, середніх і великихпідприємств; державне стимулювання і підтримка становленняінноваційних підприємств, об’єднання сфер науки та підприєм-ництва для виведення економіки країни на якісно новий, вищийрівень на світовій арені. Перший напрям означає забезпеченняякомога швидкого насичення ринку товарами і послугами, впро-вадження досягнень науково-технологічного прогресу, розши-рення експортних можливостей, зайнятості значної частини на-селення. Другий напрям передбачає наявність підприємницькихструктур у галузях народного господарства, в яких забезпечуєть-ся швидка окупність інвестиційних коштів, зайнятість значноїчастини населення, ефективне співвідношення між експортом таімпортом вироблюваної продукції. Третій напрям визначаєтьсяефективністю співпраці різних суб’єктів господарювання черезпоєднання їх інтересів. Саме така співпраця сприяє доступу наринок передових технологій, прискореному впровадження ново-введень, виходу на нові ринки, скороченню витрат, пов’язаних зукладанням угод, зниження ризику підприємницької діяльності.У межах четвертого напряму розкривається можливість забезпе-чення ефективного функціонування підприємницьких структурза рахунок залучення інвестицій іноземного і національного капі-талу завдяки спеціальним пільговим економічним механізмам;використання переваг міжнародного розподілу праці для розши-рення експорту і створення умов для виробництва імпортозамін-ної продукції, вивчення і впровадження на практиці світового до-свіду у сфері організації, управління і фінансів, прискоренняінноваційних процесів.

Донині однією з актуальних функцій підприємця і підприєм-ництва взагалі постає виробниче інвестування. Загальновідомо,що джерела інвестування слід шукати насамперед усередині під-приємства. За вітчизняної ситуації саме інтеграція фінансових іпромислових виробничих одиниць в єдині великі організаційно-господарські структури могла б істотно сприяти розвитку інвес-тиційної активності. Організація фінансово-промислових групздатна вирішувати проблеми й іншого порядку: йдеться про за-лучення середніх і дрібних виробництв до наукового потенціалу;вирішення питань взаємних неплатежів; оптимальне поєднаннявеликих, середніх і малих підприємств на основі їх взаємодії таефективного впливу.

Вирішення цих проблем може сприяти стабілізації процесівнерівномірності відтворення. Відомо, що ступінь інтенсивності

118

господарювання змінюється. В економічній теорії зазначається,що етапи активного розвитку виробництва поступаються місцемперіодам застою. Інтенсивність господарювання неоднакова й нагалузевому рівні: якщо в одних галузях відбувається піднесенняділової активності, то в інших можливий її спад.

Фінансово-промислові групи можуть оптимізувати викорис-тання ресурсів через перерозподіл їх між партнерами, надати не-обхідну підтримку тим підприємствам, що перебувають у скрут-ному становищі. Вигода тут очевидна для всіх. Так, якщо один зпартнерів потрапляє в критичну ситуацію, то іншому доводитьсявступати в контакт і укладати контракти з іншими партнерами,знаходити для себе вигідніші моделі зв’язку. За таких умов різкозростають трансакційні витрати. їх можна уникнути, якщо части-ну коштів, отриманих учасниками фінансово-промислової групи,використовувати на модернізацію і поліпшення становища під-приємства-партнера. В результаті наданої допомоги відновлю-ється оптимальна відповідність між учасниками виробничо-фінансової діяльності.

Отже, механізм підприємницького саморегулювання функціо-нує в напрямі постійного пошуку ефективних шляхів і методівгосподарювання.

Література

1. Дамари Р. Финансы и предпринимательство: финансовые инст-рументы, используемые западными фирмами для роста и развития ор-ганизаций / Пер с англ. — Ярославль: Елень, 1993. — 276 с.

2. Диба М. І. Регулювання в сучасній економічній системі: Моно-графія. — К.: КНЕУ, 2000. — С. 168—178.

3. Колот А. М. Інноваційна праця та інтелектуальний капітал // Еко-номічна теорія. — 2007. — № 2. — С. 3—13.

4. Хидрич Р., Питерс М. Предпринимательство. 4.1. — М.: Наука,1991. — С. 61.

5. Хоскинг А. Теория предпринимательства. — М.: Наука, 1993. —С. 288.

6. Чухно А. А. Інтелектуальний капітал: сутність форми і закономір-ності розвитку // Економіка України. — 2002. — № 12. — С. 61—67.

7. Чухно А. А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їхзначення для України. — К., 2003. — 631 с.

Статтю подано до редакції 12.02.09 р.