Центр наукових публікацій

МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ«ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ НАУКОВОГО ПОШУКУ:

ПЕРСПЕКТИВИ ТА ПРОБЛЕМИ»

(м. Київ | 28 грудня 2013 р.)

ЧАСТИНА ІI

м. Київ – 2013

© Центр наукових публікацій

УДК 082 ББК 94.3

Інтернаціоналізація наукового пошуку: перспективи та проблеми – Частина IІ (фізико-математичні науки, хімічні науки, біологічні науки, технічні науки, історичні науки, філософські науки, філологічні науки, медичні науки, мистецтвознавство, психологічні науки, соціологічні науки, політичні науки, державне управління, культурологія): Міжнародна конференція, м. Київ, 28 грудня 2013р. Центр наукових публікацій. – 108 стр.

Тираж – 300 шт.

УДК 082ББК 94.3

Видавництво не несе відповідальності за матеріали опубліковані в збірнику. Всі матеріали надані а авторській редакції та виражають персональну позицію учасника конференції.

Контактна інформація організаційного комітету конференції:

Центр наукових публікацій

E-mail : s - p @ cnp . org . ua

Web: www.cnp.org.u a

ЗмістФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНІ НАУКИ

Андреев А.Ф., Андреева И.А.ФАЗОВЫЕ ПОРТРЕТЫ В КРУГЕ ПУАНКАРЕ (2,1) – СЕМЕЙСТВА 1-ГО КЛАССА КУБИЧЕСКИХ СИСТЕМ.........................................................................6

ХІМІЧНІ НАУКИКажмуратова А.Т., Живодеров В.В.

ИССЛЕДОВАНИЕ ТЕРПОЛИМЕРИЗАЦИИ СТИРОЛА, АКРИЛОВОЙ КИСЛОТЫ И МЕТИЛМЕТАКРИЛАТА В ЭМУЛЬСИИ.......................................8

Шевченко А.Н., Ржецкая Т.А.О ВОЗМОЖНОСТИ СОЗДАНИЯ НА ТЕРРИТОРИИ УКРАИНЫ ПРОИЗВОДСТВА СКЛАРЕОЛА............................................................................12

БІОЛОГІЧНІ НАУКИВолков М.А., Гайдай М.І.

ЗМІНИ ФІЗИЧНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ХЛОПЧИКІВ ТА ДІВЧАТОК 8 – 16 РОКІВ.........................................................................................................................14

Потягайло Е.Г., Дремлюгова А.Ф.ПОКАЗАТЕЛИ АДАПТИВНОГО СТАТУСА ДЕТЕЙ.........................................15

Таумуратова Г. Н.О СВОЙСТВАХ КИСЛОЙ ИНСУЛИНАЗЫ ПРИ ГИДРОЛИЗЕ ИНСУЛИНА.16

ТЕХНІЧНІ НАУКИГубанов С.А., Чикишев Д.Н.

СПОСОБЫ УСКОРЕННОГО КОНТРОЛИРУЕМОГО ОХЛАЖДЕНИЯ, ПРИМЕНЯЕМЫЕ В МЕТАЛЛУРГИЧЕСКОЙ ПРОМЫШЛЕННОСТИ...........19

Соц С.М., Кустов І.О.СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ПЕРЕРОБКИ ВІВСА В КРУПИ ТА КРУП’ЯНІ ПРОДУКТИ...............................................................................................................23

Третьяк А.В.АЛЬТЕРНАТИВНЫЕ СВЯЗУЮЩИЕ МАТЕРИАЛЫ ДЛЯ ТЕХНОЛОГИЙ НА ОСНОВЕ ХТС............................................................................................................25

ІСТОРИЧНІ НАУКИКарафет Н.М., Селезень Д.Ю.

МИНУЛЕ, СЬОГОДЕННЯ ТА МАЙБУТНЄ У ФІЛОСОФІЇ Г.С. СКОВОРОДИ.....................................................................................................................................28

Южакова Н.Н.ЗАРАБОТНАЯ ПЛАТА И УРОВЕНЬ ДОХОДОВ ИНТЕЛЛИГЕНЦИИ В КАЗАХСТАНЕ В ПРЕДВОЕННЫЙ ПЕРИОД......................................................31

3

ФІЛОСОФСЬКІ НАУКИДемидов С.В., Абазовик В.О.

ОСНОВОПОЛОЖНИКИ КАЗАХСКОЙ НАЦИОНАЛЬНОЙ ФИЛОСОФИИ. .35Ивлева М.И., Левченко К.Г.

К ВОПРОСУ О МАТЕМАТИЗАЦИИ ГУМАНИТАРНОГО ЗНАНИЯ...............38Демидов С.В., Рысымбетова Д.А.

ФИЛОСОФИЯ АБАЯ: ОСНОВНЫЕ ПРОБЛЕМЫ ТВОРЧЕСТВА....................42Содомора П.

УКРАЇНСЬКА ФІЛОСОФСЬКА ТЕРМІНОСИСТЕМА: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ........................................................................................................46

ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИКоломієць О.В., Горохова І.В.

АКТУАЛІЗАЦІЯ ГЕНДЕРНИХ І ЕТНІЧНИХ СТЕРЕОТИПІВ В АНГЛОМОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ........................................................................50

Dubenyuk L., Horohova I. V.EVOLUTION OF THE CONCEPT “GENTLEMAN”..............................................53

Красина Е.А.К ВОПРОСУ О СТАНОВЛЕНИИ ЛИНГВИСТИКИ ЭМОЦИЙ..........................57

МЕДИЧНІ НАУКИАджаблаева Д.Н., Мухтаров Д.З.

ТУБЕРКУЛЁЗ У ДЕТЕЙ И ПОДРОСТКОВ ИЗ СЕМЕЙНЫХ ОЧАГОВ ИНФЕКЦИИ..............................................................................................................61

Робак О.П., Гарматина О.Ю., Робак К.О.ЛУЧЕВАЯ ДИАГНОСТИКА МЕТАСТАТИЧЕСКИХ ОПУХОЛЕЙ ПОЗВОНОЧНИКА....................................................................................................65

Проніна О.М., Білич А.М., Данильченко С.І., Половик О.Ю., Коптєв М.М.ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВЧЕННЯ В. М. ШЕВКУНЕНКА В РОЗВИТКУ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ І ПРИ ВИКЛАДАННІ ОПЕРАТИВНОЇ ХІРУРГІЇ І ТОПОГРАФІЧНОЇ АНАТОМІЇ В МЕДИЧНИХ ВУЗАХ УКРАЇНИ................68

Жданова О.А., Ситникова В.П.СРАВНИТЕЛЬНАЯ ОЦЕНКА ИНДЕКСА МАССЫ ТЕЛА У ПОДРОСТКОВ ВОРОНЕЖСКОЙ ОБЛАСТИ (1999 – 2012 ГГ.)....................................................71

Потягайло Е.Г.АНАЛИЗ НАРУШЕНИЙ СЕРДЕЧНОГО РИТМА У ДЕТЕЙ С ВЕГЕТОСОСУДИСТОЙ ДИСТОНИЕЙ В КРАСНОДАРСКОМ КРАЕ.............75

Руденко А.В., Корніліна О.М., Мітченко М.В.ВПЛИВ ЗБУДНИКІВ РІЗНОЇ ТАКСОНОМІЧНОЇ НАЛЕЖНОСТІ НА СТАН МУКОЗАЛЬНОГО ІМУНІТЕТУ ПІХВИ У ЖІНОК, ХВОРИХ НА ПІЄЛОНЕФРИТ.........................................................................................................77

Руденко А.В., Корніліна О.М., Бардін А.В.ІНФОРМАТИВНІСТЬ ВИЗНАЧЕННЯ CYFRA 21-1 В СИРОВАТЦІ КРОВІ ТА СЕЧІ У ХВОРИХ НА ЛЕЙКОПЛАКІЮ СЕЧОВОГО МІХУРА ТА ХРОНІЧНИЙ РЕЦИДИВУЮЧИЙ ЦИСТИТ.........................................................81

Гурович О.В., Стахурлова Л.И., Снегирева Г.И.АЛЕКСИТИМИЯ У ПОДРОСТКОВ.......................................................................84

4

МИСТЕЦТВОЗНАВСТВОПалумбо Де Віво І.М.

КУЛЬТУРА І НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ГУЦУЛЬЩИНИ В ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ТА ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТЬ......................................................................................88

ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИКурдибаха О. М.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ГЕНДЕРНОГО ВИХОВАННЯ ПІДЛІТКІВ.....................................................................................................................................90

Матуразова З.М.ФОРМИРОВАНИЕ ЦЕННОСТНЫХ ОРИЕНТАЦИЙ У ДЕТЕЙ КАРАКАЛПАКСТАНА НА ОСНОВЕ НАРОДНЫХ ТРАДИЦИЙ.....................92

СОЦІОЛОГІЧНІ НАУКИКорольков С.О.

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО З’ЯСУВАННЯ ЗМІСТУ «СОЦІАЛІЗАЦІЇ» У СВІТОВІЙ СОЦІОЛОГІЧНІЙ ДУМЦІ...................................................................94

ПОЛІТИЧНІ НАУКИАсауленко В. Ю.

ВІДНОСИНИ США ТА БОЛІВАРІАНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ВЕНЕСУЕЛА....96Завадська О.Р.

ІНСТИТУАЛІЗАЦІЯ ГЛОБАЛІСТИКИ – ДОСЯГНЕННЯ І ПЕРСПЕКТИВИ..99ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ

Нарбинова М. М.ИННОВАЦИОННЫЙ ПОДХОД В ПОДГОТОВКЕ УПРАВЛЕНЧЕСКИХ КАДРОВ...................................................................................................................102

КУЛЬТУРОЛОГІЯЛитвиненко А.І.

ЛЕОНІД ЛІСОВСЬКИЙ І МУЗИЧНЕ ЖИТТЯ ПОЛТАВЩИНИ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ.........................................................................................................105

5

ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНІ НАУКИ

Андреев А.Ф.,Доктор физ.-мат.наук, профессор кафедры Дифференциальных уравнений

Санкт-Петербургского государственного университета,Андреева И.А.

Кандидат физ.-мат.наук, доцент кафедры Высшая математика Санкт-Петербургского государственного Политехнического университета.

ФАЗОВЫЕ ПОРТРЕТЫ В КРУГЕ ПУАНКАРЕ (2,1) – СЕМЕЙСТВА 1-ГО КЛАССА КУБИЧЕСКИХ СИСТЕМ.

Ключевые слова. Динамическая система, фазовый портрет, круг Пуанкаре, особые точки, траектории.

Изучается поведение в круге Пуанкаре траекторий динамических систем dxdt = X(x, y), dy

dt = Y (x, y), (0.1)где X (x, y), Y (x, y) – взаимно простые формы от x и y, X – кубическая, Y –

квадратичная, X (0, 1) > 0, Y (0, 1) > 0. Ставится задача: построить все различные фазовые портреты (ФП) (0.1) – систем в круге Пуанкаре Ω (см., например, [ 1 ] , стр. 241 – 249), и указать критерии их реализации.

Семейство систем (0.1) разбивается на (m, n) – семейства, m ∈ 3,2,1 ,n ∈ 2,1,0 . Фиксированное (m, n) – семейство есть совокупность всех (0.1) – систем, каждая из которых имеет m изоклин бесконечности и n изоклин нуля. Поставленная задача решается поочерёдно для каждого из (m, n) – семейств.

В работах [6], [7,8], [9], [10] она решена соответственно для (3,2) – семейства, (2,2) – семейств 1 и 2 классов, (3,1) – семейства и (2,1) – семейства 2-го класса. В настоящей работе она решается для (2,1) –семейства 1-го класса, т.е. для семейства (0.1) - систем вида

dxdt

=¿ X ( x , y)≡ p3 ( y−u1 x ) ( y−u2 x )2, dydt = Y (x , y)≡c ( y−q x )2 ,(0.1)6

где p3>0 , c>0 , u1<u2, q (∈ R )≠ ui , i=1,2.Процесс решения состоит из следующих шагов. 0. Для произвольной(0.1)6 – системы вводятся следующие понятия и

обозначения. P(u) ≡ X (1 , u ) ,Q (u ) ≡Y (1 ,u ):=ее полиномы P , Q ;ПКPQ :=¿возрастающая последовательность всех вещественных корней ее

полиномов P ,Q ; (ПК PQ )r ,r=1,3 :=возможные варианты её ПК PQ; (2,1 )r - семейство (0.1 )6 – систем:=¿совокупность всех(0.1 )6 – систем,

имеющих ПКPQ =( ПК PQ )r ;топодинамический тип (ТД-тип) особой точки системы;сепаратриса её особой точки.1. Поочередно изучаются (2,1)r - семейства (0.1)6 – систем, r= 1,3.

6

∀ r ∈ 1 ,…,3 (2,1)r – семейство разбивается на (2,1)r , s – семейства, s = 1,7. Для произвольной (2,1)r , s−¿ системы перечисляются её особые точки, ищутся ТД-типы и сепаратрисы последних.

2. ∀ s∈ 1, …, 7 изучается поведение каждой сепаратрисы (2,1)r , s – систем в круге Ω, выясняются варианты взаимного расположения всех их сепаратрис в этом круге.

3. Строятся все различные ФП (2,1)r , s – систем. Итог этой работы: систем ы(0,1)6любого их (2,1)r – семейства, r ∈ 1,2 , 3 ,

имеют 7 различных ФП, а число всех различных ФП (0,1)6- систем равно 21. Эти результаты до сих пор нигде не публиковались.

Литература.1. Андронов А.А., Леонтович Е.А., Гордон И.И., Майер А.Г. Качественная

теория динамических систем второго порядка.- Москва: Наука, 1966.- 586 с.2. Андреев А.Ф., Андреева И.А. Фазовые потоки одного семейства

кубических систем в круге Пуанкаре.I. Дифференциальные уравнения и процессы управления. [Электронный журнал].2007. 4. С. 17-26. Http//www.math.spbu.ru/user/diffjournal.

3. Андреев А.Ф., Андреева И.А. Фазовые потоки одного семейства кубических систем в круге Пуанкаре.II. Дифференциальные уравнения и процессы управления. [Электронный журнал]. 2008. 1. С. 1-13. Http//www.math.spbu.ru/user/diffjournal.

4. Андреев А.Ф., Андреева И.А. Фазовые потоки одного семейства кубических систем в круге Пуанкаре.III. Дифференциальные уравнения и процессы управления. [Электронный журнал]. 2008. 3. С. 39-54. Http//www.math.spbu.ru/user/diffjournal.

5. Андреев А.Ф., Андреева И.А. Фазовые потоки одного семейства кубических систем в круге Пуанкаре.IV 1. Дифференциальные уравнения и процессы управления. [Электронный журнал]. 2009. 81-213. Http//www.math.spbu.ru/user/diffjournal.

6. Андреев А.Ф., Андреева И.А. Фазовые портреты одного семейства кубических систем в круге Пуанкаре.[Text]. Развитие науки в век информационных технологий. Часть 2. Международная конференция. г.Киев, 28 сентября 2013 г. Центр научных публикаций.- с 5-7.

7. Андреев А.Ф., Андреева И.А. Фазовые портреты одного нового семейства кубических систем в круге Пуанкаре. Тезисы. [Text]: Materials of the II International Research and Practice Conf., Westwood, Canada, Oct. 16, 2013./-C.Westwood, Can., 2013, р. 327 – 329.

8. Андреев А.Ф., Андреева И.А. Фазовые портреты еще одного нового семейства кубических систем в круге Пуанкаре. Тезисы.[Text]: Materials of the IV International Conference “Science and Education”, Munich, Germany, 30.10.2013, p. 11 – 13.

7

ХІМІЧНІ НАУКИ

Кажмуратова А.Т.кандидат химических наук кафедры органической химии и полимеров

Карагандинский государственный университет имени ЕА.БукетоваЖиводеров В.В.

магистрант кафедры органической химии и полимеров Карагандинский государственный университет имени ЕА.Букетова

ИССЛЕДОВАНИЕ ТЕРПОЛИМЕРИЗАЦИИ СТИРОЛА, АКРИЛОВОЙ КИСЛОТЫ И МЕТИЛМЕТАКРИЛАТА В ЭМУЛЬСИИ.

Исследована тройная полимеризация стирола, метилметакрилата и акриловой кислоты в водоэмульсионной среде. Определены параметры микроструктуры полученных терполимеров, параметр блочности Харвуда и температура стеклования, описана кинетика данного процесса.

Ключевые слова: дисперсия, эмульсионная полимеризация, акриловая кислота, метилметакрилат, стирол, терполимер, пленкообразователь.

Дисперсии полимеров представляют собой устойчивые гетерогенные двухфазные системы, состоящие из воды и взвешенных в ней мельчайших твердых частиц полимера. Дисперсии получают путем эмульсионной полимеризации или сополимеризации различных мономеров, как правило, при действии свободно-радикальных инициаторов [1].

Дисперсии полимеров являются многокомпонентными системами. Основные физико-механические показатели дисперсий, а также пленок, которые получают после удаления из них воды, определяет химическая природа мономерных звеньев. От химического состава и строения этих звеньев зависит устойчивость полимеров по отношению к внешним воздействиям (перепадам температуры, влажности среды, свету). Вместе с тем, ряд процессов, протекающих в пленках, полученных из дисперсий, не зависит от природы полимеров, но вызван вспомогательными веществами, вводимыми при эмульсионной полимеризации[2].

Определенный интерес в плане моделирования и управления свойствами представляют полимеры, в макроцепях которых содержатся реакционноспособные функциональные группы. Особенно, это важно при разработке полимерных дисперсий[3].

Стирол является отличным мономером, его полимер обладает хорошими гидрофобными свойствами, образует достаточно жесткие пленки, устойчивые к механическим воздействиям. Еще одна важная характеристика это цена, стирол является достаточно дешевым сырьем[4]. Метилметакрилат в свою очередь обладает так же рядом полезных свойств. Его полимер имеет хорошую тенденцию к пленкообразованию, является прозрачным, легко вступает в реакцию сополимеризации. Акриловая кислота так же легко вступает в реакцию сополимеризации, ее полимеры обладают хорошей светостойкостью и твердостью. Наличие у акриловой кислоты –СООН группы, придает ей

8

хорошие адсорбционные свойства. Благодаря чему полученная полимерная пленка не обладает эффектом «чулка»[5].

Экспериментальная частьТерполимеры синтезировали эмульсионной полимеризацией в

присутствии надсернокислого аммония и олеата натрия в качестве эмульгатора, при соотношении мономерная смесь-вода = 1:1, при различных исходных соотношениях мономеров при 333 К. Полимеризацию проводили в течение часа при перемешивании от 500 до 1000 об/мин. По окончании реакции получили вязкую полимерную дисперсию молочно-белого цвета. Полимеры очищали трехкратным высаживанием в этиловом спирте.

Рассчитаны некоторые параметры полученных терполимеров по уравнению Алфрея и Голдфингера для тройных систем.[6] Определены теоретически составы исследуемых терполимеров. Для этого необходимо знание шести констант бинарных сополимеризаций r12 и r21, r13 и r31, r23 и r32 для систем М1 - М2, М1 – М3, М2 – М3[4].

Найденные данные по сополимеризации каждой пары сомономеров М1/М2, М2/М3, М1/М3 в отдельности дают возможность для предсказания их поведения при терполимеризации М1/М2/М3. Состав тройного сополимера расчитан по уравнению (1)[7].

m1: m2 :m3=[ M 1 ][ M 1 ]+[ M 2 ]r12

+[ M3 ]r13

: : [ M 2 ]r21

r12M 1

r 21+ [ M2 ]+

[ M 3 ]r23

: [ M 3 ]r 31

r13 [ M1 ]

r31+

[ M 2 ]r32

+ [ M3 ](1)

Длины блоков были рассчитаны по следующему уравнению:

l1=[ M 1 ]+

[ M 2 ]r12

+[ M3 ]r13

[ M 2 ]r12

+[ M 3 ]r13

(2)

Результаты и обсужденияТаблица 1 Состав терполимеров Стирол (М1), АК (М2), ММА (М3)

Состав исходной смеси, мол.% Составы терполимеров, мол.%

Выход, %M1 M2 M3 m1 m2 m3

60.0 20.0 20.0 51.15 23.63 25.22 23,140.0 30.0 30.0 35.30 33.87 30.83 36,727.0 60.0 13.0 21.71 62.00 16.29 47,020.0 50.0 30.0 17.06 51.13 31.81 71,7

По данным таблицы 1 мы можем оценить процентное содержание звеньев того или иного мономера в терполимере. Мы видим что состав терполимера существенно обогащен звеньями акриловой кислоты и метилметакрилата.

Так же мы можем видеть это на рисунке 1.

9

Рисунок 1. Зависимость вычисленного состава терполимера () от состава мономерной смеси ().

Одним из основных факторов, влияющих на свойства сополимеров является его химичекая структура, которая неразрывно связана с характером чередования и распределением звеньев вдоль сополимерной цепи. Данные представлены в табдице 2.

Таблица 2Параметры микроструктур терполимеров Стирол (М1), АК (М2),

ММА(М3)

Состав исходной смеси, мол.% Вероятности образования структур

M1 M2 M3 РМ1-М2 РМ2-М3 РМ3-М1 РМ1-М3 РМ3-М2 РМ2-М1

60.040.027.020.0

20.030.060.050.0

20.030.013.030.0

0.165930.193790.503570.30395

0.096060.170160.080520.20422

0.688070.495050.278780.24096

0.575210.672040.373780.63291

0.254780.412370.687880.66889

0.783690.616900.454670.37009

Состав исходной смеси, мол.% Длины блоков из однотипных звеньев

M1 M2 M3 LM1 LM2 LM3Параметр блочности

Харвуда Rх

60.040.027.020.0

20.030.060.050.0

20.030.013.030.0

1.349321.155221.133611.06753

1.136581.270371.868431.74096

1.071831.102391.034691.09927

86.0985.2273.5574.29

Согласно расчетам, вероятность образования в терполимерах структур М1-М2, М3-М2 сравнительно велика. Причиной этого может являться высокая реакционная способность макрорадикалов М2, которые легко присоединяют как М1

, так М3∙ и их мономеры. Химическая структура терполимера, расположение

и чередуемость звеньев непосредственно отразятся на свойствах терполимеров[8].

10

Нами был проведен расчет кинетики проводимой терполимеризации. Данные представлены на рисунке 2.

Рисунок 2. Зависимость выхода терполимера от времени.По рисунку 2 видно что для данного процесса достаточно 60 минут для

полимеризации. Причем выход при этом составляет 86,1%.ВыводыВ ходе проведения эксперимента получены терполимеры в

водоэмульсионной среде. Стирол и метилметакрилат являются слаборастворимыми в воде мономерами, в то время как, акриловая кислота обладает очень хорошей растворимостью. Согласно теории разработанной Медведевым, в данном случае, полимеризация протекает на границе раздела фаз. Что приводит к более упорядоченному распределению звеньев. Так же было установлено, что полученные терполимеры обладают хорошими пленкообразующими свойствами, что представляет возможным использовать их в лакокрасочной промышленности. Требуются дальнейшие исследования.

Список литературы1Bajpai S.K. Swelling studies on hydrogel networks // J.Sci. and Ind. Res. -

2001. - Vol. 60. - 6. - P.451 - 462.2Елисеева В.И. и др. Эмульсионная полимеризация и ее применение в

промышленности. М.:Химия, 1976. 223 - 240с.3Fitch R., Tsai C. Polymer Colloids, New York 1971. P.734Силинг М.И. // Итоги науки и техники. Химия и технология

высокомолекулярных соединений. М.: ВИНИТИ. 1977. Т. 11. С. 119-162.5Фролов Ю.Г. Курс коллоидной химии. М.: Химия, 1982. 400 с.6Могилевич М.М. Окислительная полимеризация в процессах

пленкообразования. М.: Химия, 1977. 176 с.7Липатов Ю. С. Физико-химические основы наполнения полимеров. - М.: Химия, 1991. - 362 с.8Шевченко А.А. Физика и механика композиционных материалов //

Учебное пособие для вузов / А.А. Шевченко. - СПб.: ЦОП Профессия, 2010. -224 с.

11

Шевченко А.Н.,к.т.н., ст. преподаватель ВНУ имени В. Даля.

Институт химических технологий (г. Рубежное)Ржецкая Т.А.

ст. преподаватель ВНУ имени В. Даля. Институт химических технологий (г. Рубежное)

О ВОЗМОЖНОСТИ СОЗДАНИЯ НА ТЕРРИТОРИИ УКРАИНЫ ПРОИЗВОДСТВА СКЛАРЕОЛА

Склареол[6-окси-1,1,6,10-тетраметил-5(-окси--метил--пентил)-декагидро- нафталин; лабден 1,4-диол-8,13] – дитерпинол, используется в качестве полупродукта при получении амброксана, применяемого в парфюмерной промышленности, также для ароматизации табака. Кроме этого структура склареола очень похожа на структуру гормонов человека.

На первом этапе из мускатного шалфея путем многократной экстракции углеводородным растворителем извлекают конкрет (экстракт) с выходом 0,65-1 %. Этот этап проводят непосредственно на полях выращивания шалфея [1]. В настоящее время конкрет производится в Украине (Крым, Одесская область). Пользуется большим спросом западными парфюмерно-косметическими кампаниями Франции, Израиля, Германии, куда и продается без переработки в виде сырья.

На втором этапе из конкрета мускатного шалфея извлекают склареол. В литературе описано несколько способов получения склареола из конкрета мускатного шалфея. Все они относятся к экстракционным технологиям [1-3]. Недостатками этих технологий являются: использование в больших количествах разнообразных растворителей и их регенерация, что приводит к значительным энергетическим затратам и потерям; низкий выход по склареолу (до 65 %); небольшая удельная производительность (интенсивность) экстракционных установок и сопутствующего оборудования; невозможность извлечения склареола из конкрета с содержанием склареола в нем менее 36 %.

Авторами был разработан и запатентован принципиально новый способ получения склареола [4, 5]. Он основан на глубоковакуумной фракционной разгонке. Склареол является оптически активным веществом и в условиях высокотемпературного воздействия образует ряд оптических изомеров, отличающихся углом вращения и температурой плавления, что приводит к значительному снижению выхода целевого продукта. Устранив причину данного явления, удалось повысить выход склареола до 80-90 %, в независимости от его процентного содержания в исходном сырье. Данная технология реализована в опытно-промышленном варианте и показала свою эффективность, сравнительно небольшую энергоемкость, простоту в обслуживании. Качественные характеристики склареола превосходят показатели, полученные при производстве экстракционными технологиями. Содержание основного вещества не менее 99,4 %, температура плавления Тпл=98-99 0C.

12

На основании проведенных собственных исследований и анализа литературных источников [1-3] авторами разработана и опробована на пилотной схеме технология получения склареола. На рис. 1 изображена универсальная технологическая блок-схема производства склареола.

Согласно схеме, процесс проводят следующим образом. В герметичный вакуум-перегонный аппарат (стадия 1) загружают конкрет мускатного шалфея, включают перемешивание и обогрев. Вакуумным насосом создают в системе остаточный вакуум до 5-10 мм. рт. ст. При помощи электрического обогрева реакционную массу доводят до кипения и проводят отгонку головной фракции при температуре в парах около 180 0С. Головная фракция, которая представляет собой смесь эфиров и терпенов, конденсируется в приемнике (стадия 8) откуда порционно выводится и собирается в отдельную тару для дальнейшего выделения эфирного масла шалфея (стадия 9). По достижению температуры в парах 195-200 0С поток паров переключают и проводят отгонку склареольной фракции, которая собирается в приемнике в виде плава (стадия 2). После окончания разгонки из системы сбрасывают вакуум. Далее в приемник из мерника придают расчетное количество углеводородного растворителя (стадия 3), массу подогревают, тем самым переводят в раствор склареольный плав. Далее горячий раствор подают в кристаллизатор (стадия 4), где проводят выделение технического склареола. После этого, образовавшуюся суспензию склареола подают на фильтрацию и промывку (стадия 5), далее проводят сушку и выветривание (стадия 6), размол, просев и упаковку (стадия 7) товарного склареола. Выход склареола по стадии более 90 %. Продолжительность процесса получения составляет 17 часов.

Таким образом, согласно рис. 1, технологическая схема производства склареола состоит из следующей цепочки технологических стадий:

1-2-3-4-5-6-7; производство эфирного масла мускатного шалфея: 1-8-9.В заключении следует отметить, что на базе сырья, производимого в

Украине и с использованием разработанной химико-технологической схемы, появилась возможность освоить промышленное производство склареола. Это, в свою очередь, увеличит ассортимент высококачественной, конкурентоспособной парфюмерно-косметической продукции, выпускаемой отечественными производителями.

Литература1. Сидоров И.И. и др. Технология натуральных эфирных масел и

синтетических душистых веществ. М.: Легкая и пищевая пром-сть, 1984.-368 С.2. А. с. 123107 СССР, кл. С11В 9/02, 1983 г.3. А. с. 161842 СССР, кл. С11В 9/02, 1964 г.4. Пат. Украины 45440, Опуб. 15.04.2002; Бюл. 4.5. Декларационный пат. Украины 60864А. Опуб. 15.10.2003; Бюл. 10.

13

БІОЛОГІЧНІ НАУКИ

Волков М.А.,Викладач Миколаївського національного університету

ім..В.О.СухомлинськогоГайдай М.І.

Доцент Херсонського державного університету

ЗМІНИ ФІЗИЧНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ХЛОПЧИКІВ ТА ДІВЧАТОК 8 – 16 РОКІВ

Фізичний розвиток дітей і підлітків є важливою складовою процесів росту та загального багатогранного розвитку організму людини, тому не обмежується збільшенням тільки антропометричних параметрів – кількісні зміни приводять до розвитку і покращенню якісних показників фізичної працездатності, витривалості, психофізіологічних функцій та ін.. Період другого дитинства і підлітковий вік є надзвичайно важливими в формуванні таких якостей, тому він і привертає велику увагу дослідників. Зміни в соціальному середовищі, які відбуваються на протязі останніх десятиліть, також впливають на ці процеси.

Нами вивчались зміни фізичної працездатності у хлопчиків та дівчаток південного регіону України віком 8 – 16 років.

Фізична працездатність може виступити в якості критерія адаптаційних можливостей організму, оскільки відбиває функціональні можливості організму в умовах активної діяльності, що потребує мобілізації резервів організму. Фізична працездатність школярів визначалася за результатами велоергометричного тесту до ЧСС 170 уд/хв (PWC170). В проведеному дослідженні приймали участь 244 учні 8-16 років (127 хлопчиків та 117 дівчаток), які не мали суттєвих проблем зі здоров’ям і обмежень у фізичному навантаженні (група здоров’я тощо ). Дослідження проводились за згодою батьків.

Відомо, що фізична працездатність залежить від віку та статі. Результати наших досіджень дозволяють зробити висновок про достовірне підвищення фізичної працездатності з віком. Статеві відмінності абсолютних показників працездатності проявляються в кожній з вікових груп і свідчать, що більш високу працездатність мають особи чоловічої статі.

Вже в восьмирічному віці хлопчики мають працездатність в 1,4 рази вищу, ніж у дівчаток, і перевищення зберігається на протязі всього цього вікового періоду з певними коливаннями темпів зростання, але в 16-тирічному віці перевищення працездатності хлопчиків складає таку ж величину. Враховуючи те, що маса тіла хлопчиків і дівчаток цього віку виявилась практично однаковою, це можна пояснити більшою часткою м’язової тканини в структурі тіла, яка розвинулась завдяки чоловічим статевим гормонам та адекватному вегетативному забезпеченню з боку, в першу чергу, серцево-судинної та дихальної систем

Приріст працездатності у школярів є найбільшим у 10, 12 та 16 років, хоча достовірне збільшення працездатності у дівчаток відмічається вже в

14

дев’ятирічному віці, в 13 років воно також достовірно підтверджено до рівня 12 років, тобто в 11 років приросту практично немає, і в 14-15 років ситуація повторюється. У хлопчиків таким віком, коли достовірного збільшення не зафіксовано. є 9 та 13-14 років

Отже, фізична працездатність, як і антропометричні параметри, збільшується гетерохронно, в основному у відповідності до змін параметрів тіла, але не повторює їх абсолютно – очевидно, в певні вікові періоди потрібен додатковий час для формування чітких механізмів забезпечення процесу підвищення працездатності і витривалості до більш тривалих навантажень як з боку функціональних систем підтримки гомеостазу, так і за рахунок підвищення стійкості до гіпоксії, яка такі навантаження супроводжує і є потужним обмежуючим фактором по їх величині і тривалості.

Таким чином, не викликає сумнівів зростання фізичної працездатності у дітей протягом періоду від 8 до 16 років. При цьому підтверджена її залежність від статі і фізичного розвитку. Найбільші значення приросту фізичної працездатності зафіксовані в 10, 13 і 16 років, що відповідає періодам найбільш інтенсивного росту, а також в 12 років.

Потягайло Е.Г.,Дремлюгова А.Ф.

профессор кафедры госпитальной педиатрии Кубанского Государственного медицинского университета, ассистент кафедры

госпитальной педиатрии Кубанского Государственного медицинского университета, город Краснодар, Россия

ПОКАЗАТЕЛИ АДАПТИВНОГО СТАТУСА ДЕТЕЙЦелью данного исследования было определение адаптивных возможностей

организма у детей методом сердечно-дыхательного синхронизма (СДС) [2; 3]. Предпосылкой данного исследования явился факт участия нервной

системы в реализации СДС и возникшее в связи с этим предположение, что параметры синхронизации будут зависеть от врожденных свойств нервной системы и ее состояния. В связи с этим были поставлены задачи: определить параметры СДС у детей с различными типами нервной системы, при стрессе и болезни. Рассматривая тип нервной системы, стресс и болезнь с позиций регуляторно-адаптивных возможностей организма [1], возникло предположение о возможности использования параметров СДС для их оценки. Объектом исследования были 129 мальчиков 12 лет. При постановке исследований были учтены требования Хельсинской декларации Всемирной Медицинской Ассоциации. Использованные методики: метод СДС, тестирование по Айзенку и Люшеру.

Результаты исследования позволили установить, что показателями адаптивного статуса организма детей являются ширина диапазона синхронизации и длительность ее развития на минимальной границе. При ухудшении регуляторно–адаптивных возможностей организма ширина диапазона уменьшается, а длительность развития синхронизации на

15

минимальной границе увеличивается. Наиболее адаптированные темпераменты (флегматики и сангвиники) имеют больший диапазон и меньшую длительность развития синхронизации на минимальной границе, чем наименее адаптированные темпераменты (меланхолики, холерики). При стрессе и болезни у детей ширина диапазона синхронизации уменьшается, а длительность ее развития на минимальной границе увеличивается.

Литература1.Баевский Р.М., Берсенева А.П. Оценка адаптационных возможностей

организма и риска развития заболеваний. – М.: Медицина, 1997–236 с.2. Покровский В.М. Концепция генерации ритма сердца в центральной

нервной системе // Кубанский научный медицинский вестник. – 2000. – 2.– С. 22– 27

3.Покровский В.М., Абушкевич В.Г., Борисова И.И. и др. Сердечно-дыхательный синхронизм у человека // Физиология человека – 2002. –Т. 28, 6. – С. 100 –103

Таумуратова Г. Н. старший научный сотрудник-соискатель

Национального университета Узбекистанаим. М. Улугбека, Республика Узбекистан

О СВОЙСТВАХ КИСЛОЙ ИНСУЛИНАЗЫ ПРИ ГИДРОЛИЗЕ ИНСУЛИНА

Опосредованная клеткой деградация инсулина была отмечена для всех инсулин-чувствительных тканей млекопитающих, в том числе и тканей человека (Камилов и др., 2011, Duckworth et al., 1990). Но связывание инсулиновых рецепторов является существенным этапом инсулиновой деградации, механизм, согласно которому инсулиназы участвуют в расщеплении связанного инсулина, до сих пор остается не ясным. Установлено, что среди ферментов, активных при нейтральных и слабощелочных pH, только три ферментные системы включаются в деградацию инсулина (Ахмедов и др., 2011). Это, во-первых, нейтральная протеиназа, которая ранее была описана как инсулин-деградирующий фермент, присутствующий в кровотоке и эритроцитах. Этот фермент принимает участие и в расщеплении связанного инсулина с его рецепторами, локализованными в мембранах эритроцитов. Аналогичный фермент обнаружен и в других инсулин-чувствительных тканях.

Инсулиновая протеаза и инсулин-деградирующий фермент являются похожими, включая молекулярный вес, pH-профиль, требование иона металла, субстратную специфичность и другие показатели, хотя некоторая разница в их свойствах также описана (Duckworth et al., 1990).

К перечисленным ферментам в организмах обнаружена еще одна инсулиназа, так называемая кислая протеиназа, дейсвтиующая на инсулин при PH ниже 5, что отличает ее от других инсулиназ, активных в нейтральной и

16

слабощелочной области pH среды. Этот фермент локализован в эндосомах. Эндосома является мембранной внутриклеточной органеллой или одним из типов везикул и представляет собой образование размером 300-400 нм. Большинство эндосом, образующихся в результате эндоцитоза из плазматической мембраны, транспортируются внутрь клетки, где сливаются с существующими эндосомами и закисляются за счет активности протонной H-ATФазы. В процессе созревания эндосома проходит несколько последовательных стадий, постепенно превращаясь в лизосому.

Две клеточные системы участвуют в деградации клеточных белков – цитоплазматический путь и вакуольный путь (включая в основном лизосомы и эндосомы). Лизосомы с их широко специфичными протеазами могут приводить к полной деградации любых белков. Эндосомы, свободные от клетки, могут проявлять протеолитическую активность относительно интернализованных белков, в том числе и инсулина. Были получены данные о гидролизе, интернализованными эндосомальными протеазами в процессинге полипептидных гормонов, таких, как глюкагон ростовые факторы, растительные и бактериальные токсины, а также холерного токсина. Заключение, что деградация интернализованных лигандов наступает в большом числе случаев и не вызывает сомнения, что кислая инсулиназа может на протяжении всего длительного процесса постоянно участвовать в гидролизе инсулина. Экстракция из эндосом гормональных фрагментов инсулина обнаруживает наличие гидролиза эндосомальных лигандов. Используя интактные эндосомы, содержащие интерализованные гормоны, ростовые факторы и токсины, вырисовывается механизм эндосомального протеолиза: протеолитическая активность проявляется с максимумом при pH 4-4,5. Инсулин был деградирован, образуя 5 фракций при применении водорастворимого экстракта между pH 5-7. Наконец, в лизосомах обнаружен фермент, способный осуществлять протеолиз инсулина в кислой среде. Исследования, проведенные на самых различных уровнях (кинетика, ингибиторы, иммунохимические данные и др.) обнаруживают, что инсулиновая протеиназа на самом деле является главной в процессе деградации клеточного инсулина (Auther et.al., 1999; Doherty et al., 1990).

Таким образом, инсулиназа итозольной фракции может деградировать любой инсулин, как в растворе, так и в связанной с рецепторами форме. Хотя механизм деградирующего действия различных инсулиназ на молекулы инсулина до сих пор остается неизвестным, но уже показано, что ферменты контролируют ряд функций, например, они могут играть важную роль в их терминации или генерировать какие-то сигналы для активного действия инсулина (Auther et.al., 1992).

Долгое время считалось, что расщепление молекул инсулина как в свободном, так и в интериализованном состоянии не слишком велико и не может существенно влиять на сами инсулины, как и те производные молекулы, которые образовались в результате энзиматического расщепления.

Как известно, глюкоза является одним из важнейших метаболитов биологических систем. В организме здорового человека в физиологических

17

условиях уровень глюкозы меняется незначительно и колеблется в узком диапазоне концентраций. Так, в течение суток средний уровень глюкозы составляет 4,22+0,8 ммоль/л, при этом минимум и максимум содержания глюкозы отличаются всего на 0,8+0,6 ммоль/л.

Основной причиной гипогликемии является высокое содержание инсулина. Поэтому практически все методы лечения этого состояния связаны с увеличением или уменьшением концентрации инсулина в организме. Рассмотрим, как кислая инсулиназа расщепляет инсулин. Отмечено, что эндосомальные компартменты паренхимальных клеток печени содержат кислую эндопептидазу, которая гидролизует интернализованный (связанный с рецепторами инсулина) в ограниченных местах белковой цепи. Вместе с тем об этом механизме расщепления известно очень мало и совсем нет сведений о механизме протеолиза. Поэтому были изучены места гидролиза в нативном инсулине человека и трех пептидах, аналогичных инсулину, используя растворимый эндосомальный экстракт из паренхимы печени с последующей очисткой продуктов HPLC и последующей масс-спектроскопией.

Была обнаружена высокая скорость расщепления в Asp-B-10 и глутамин B-10-инсулинах. Было показано, что фермент расщепляет центральную часть молекулы GluB13-LeuB17 в B-цепи и с C-терминальный участок ArgB22-TyrB2. Эндосомы печени проявляют кислую инсулиназу, иначе говоря кислую инсулиназу, не имеющую никакого отношения к хорошо известному инсулин-деградирующему ферменту, которая совместно с эндосомальными фосфотирозин фосфатазой прямо воздействует на тирозинфосфорилирущий рецептор. Эта кислая инсулиназа лимитирует видимую активацию и трансдукцию интермедиатов, интернализующиеся в эндосомы содержимой клетки. Кислая протеаза легко экстрагируется из эндоцитических везикул посредством гипотонического шока. Однако природа этой эндосомальной протеиназы остается не идентифицированной. Данные показывают, что деградация инсулиновых связей растворимых экстрактом, имеет место при кислых значениях pH- среды.

Литература1. Ахмедов А., Юнусова Н., Ризаева Б., Рахимов М.М. Свойства

инсулин-деградирующего фермента // Проблемы биологии и медицины.- 2011, т. 65, 2, с. 99-101

2. Камилов Х.М., Юнусова М., Ахмедов А., Рахимов М.М. Инсулин ва инсулиназалар // Фармацевтика.- 2011, 4, с. 60-71

3. Auther F., Desbuquios B., Galle B. Ligandmediated internalization of glucagon receptors in intact liver. Endocrinology.- 1992.-131.- p.447-457

4. Auther F., Chauvet G. In vitro endosome-lysosome transfer of dephosphorylated EGF receptor and Shc in rat liver. FEBS Lett.-1999.- V. 461.- p.25-31

5. Doherty J.J., Kay D.G., Lai W.H., Posher B.I., Bergeron J.M. Selectivede degradation of insulin within rat liver endosomes.// J. Cell Biol.- 1990 .- 110.-p.35-42

18

ТЕХНІЧНІ НАУКИ

Губанов С.А.магистрант кафедры обработки металлов давлением Магнитогорского

государственного технического университета им. Г.И НосоваЧикишев Д.Н.

кандидат технических наук, доцент кафедры обработки металлов давлением Магнитогорского государственного технического университета

им. Г.И.Носова

СПОСОБЫ УСКОРЕННОГО КОНТРОЛИРУЕМОГО ОХЛАЖДЕНИЯ, ПРИМЕНЯЕМЫЕ В МЕТАЛЛУРГИЧЕСКОЙ

ПРОМЫШЛЕННОСТИУжесточение требований потребителей к механическим и

эксплуатационным свойствам готового толстолистового проката стимулирует металлургические предприятия совершенствовать технологию и оборудования для прокатки. Одним из направлений совершенствования технологии является контролируемая прокатка с последующим ускоренным контролируемым охлаждением. Вследствие чего, большинство современных толстолистовых станов (ТЛС) оснащены установками контролируемого охлаждения (УКО), которые позволяют осуществлять ускоренное контролируемое охлаждение в потоке стана. Охлаждение в таких установках основано на принципе отведения тепла охлаждающей средой (чаще всего водой), подаваемой на поверхность горячего металла. Скорость и способ подачи воды могут существенно влиять на скорость и равномерность охлаждения, а так же на вероятность коробления листа в результате термических напряжений.

Контролируемое охлаждение позволяет производить термическое упрочнение горячего листа после прокатки. Целесообразность применения УКО на ТЛС обусловлена достижением технологически и экономических преимуществ:

– повышение прочностных свойств проката;– возможность понижения углеродного эквивалента, вследствие чего

улучшение свариваемости (что особенно важно для листов, предназначенных для изготовления сварных труб);

– снижение себестоимости готового проката за счёт уменьшения содержания легирующих элементов;

– повышение производительности ТЛС;– расширение сортамента.Все УКО можно разделить на 2 типа систем, по схеме перемещения

охлаждаемого листа:− одновремен

ного охлаждения: когда подача охлаждающей жидкости осуществляется на всю поверхность раската одновременно. Часто в таких системах для равномерного охлаждения осуществляют возвратно-поступательное перемещение листа.

19

− последовательного охлаждения: в данной схеме, охлаждаемый металл последовательно движется через зону охлаждения.

При одновременном охлаждении, возникает проблема ограничения длины раската из-за ограничения длины зоны охлаждения. Благодаря этому, системы данного типа не получили широкого распространения.

По способу подачи воды на поверхность металла, существующие УКО можно разделить на устройства охлаждающие [1-2]:

– струями воды из форсунок (душирующие);– ламинарными струями;– водяной завесой;– водо-воздушной смесью;– водяной подушкой. Схемы подачи воды на поверхность раската приведены на рисунке 1.

Рисунок 1. – Способы подачи воды в установках ускоренного охлаждения:а – душированием; б – ламинарными струями; в – водяной завесой;

г – водо-воздушной смесью; д – водяной подушкойСовременные УКО позволяют реализовать разные технологические

режимы охлаждения, которые можно разделить на три основных типа:1. Ускоренное охлаждение (АСС – Accelerated Controlled Cooling). В УКО

происходит интенсивное охлаждение с последующим охлаждением на воздухе. Температура металла при таком режиме не опускается ниже температуры мартенситного превращения. При этом процесс можно разделить на два типа, по интенсивности изменения температуры на мягкий и жёсткий тип охлаждения. Изменение температуры при ускоренном охлаждение показано на рисунке 2.

20

Рисунок 2. – Изменение температуры при ускоренном охлаждении (АСС)Тно – температура начала охлаждения; tо – время охлаждения.

2. Прямая закалка (DQ – Direct Quench). Данный режим характеризуется высокой скоростью охлаждения до температуры ниже температуры мартенситного превращения с последующим отпуском. Изменение температуры по времени при прямой закалке показано на рисунке 3.

Рисунок 3. – Изменение температуры при прямой закалке (DQ)Тно – температура начала охлаждения; tо – время охлаждения.3. Закалка с самоотпуском (DQST – Direct Quench and Self Tempering).

Процесс охлаждения в данном случае протекает с высокой интенсивностью, и температура поверхности охлаждаемого металла опускается ниже температуры мартенситного превращения. Затем, за счёт тепла внутренних слоёв металла, температура поверхности поднимается выше линии мартенситного превращения [3]. Изменение температуры при прямой закалке с последующим самоотпуском показано на рисунке 4.

21

Рисунок 4. – Изменение температуры при прямой закалке с последующим самоотпуском (DQST)Тно – температура начала охлаждения; tо – время охлаждения

В 1962 году в Великобритании установку ускоренного охлаждения впервые применили в линии полосового стана в промышленном масштабе. Широкое развитие УКО началось в конце 70-х начале 80-x в Японии. Тогда японский производитель стали NKK Corporation ввёл в эксплуатацию систему ускоренного контролируемого охлаждения “OLAC” (on-Line Acceterated Cooling). В дальнейшем большая часть листопрокатных станов в Японии и в Европе стали оснащать оборудованием УКО, что в свою очередь обуславливает появление разных видов подобных систем. На данный момент можно выделить наиболее распространенные системы:

− OLAC (on-Line Acceterated Cooling) – ускоренное охлаждение в потоке стана (дальнейшее развитие системы – Super OLAC);

− MACS (Multipurpose Accelerated Coo1ing System) – система универсального ускоренного охлаждения;

− KLC (Kobe steel’s Accelerated Cooling) – контролируемая прокатка и ускоренное охлаждение Kobe Steel;

− DAC (Dynamic Accelerated Cooling) – динамичное ускоренное охлаждение;

− MACOS (Mannesmann Accelerated Cooling System) – система ускоренного охлаждения Маннесманна;

− ICS (Intense Cooling System) – система интенсивного ускоренного охлаждения;

− ADCO (Adjust Cooling) – система регулируемого охлаждения;− ACP (Accelerated Cooling Process) – процесс ускоренного охлаждения;− HDTLFS (High Density Tube Laminar Flow Cooling) − CWC (Curtain Water Cooling) – охлаждение водяной завесой;− WPC (Water Pillow Cooling) – охлаждение водяной подушкой. Каждая система обладает своим собственным комплексом характеристик и

особенностей, в частности системы различаются по способу подачи воды на поверхность, по расходу и давлению воды в системе, по размерам зоны охлаждения. Вследствие чего, характеристики систем влияют на технологические параметры процесса такие как, скорость и равномерность охлаждения, скорость перемещения полосы в зоне охлаждения, производительность, ширина диапазона скоростей охлаждения, реализуемые режимы и т.п.

На сегодняшний день основными направлениями совершенствования установок ускоренного контролируемого охлаждения являются:

– выбор оптимального соотношения между объёмами подаваемой воды с верхней и нижней стороны листа, с целью обеспечения равномерного охлаждения и для уменьшения риска коробления металла;

– совершенствование способов подачи воды на поверхность охлаждаемого металла с возможностью дифференцированной подачи воды на разные части листа (кромки, головную, концевую)

22

– увеличение диапазона скоростей охлаждения, что будет способствовать наиболее универсальному применению УКО и позволит расширить сортамент производимой продукции;

– повышение точности контроля температур в процессе охлаждения;– выбор оптимальных скоростей перемещения металла в зоне охлаждения,

с целью получения максимально равномерного распределения температуры по длине раската;

– снижение энергопотребления установок контролируемого охлаждения.Литература

1. Коновалов Ю.В. Справочник прокатчика. Справочное издание в 2-х книгах. Книга 1. Производство горячекатаных листов и полос./ Коновалов Ю.В.— М.: «Теплотехник», 2008. — 640с.

2. Шабалов И.П. Ресурсосберегающие технологии производства толстолистового проката с повышенными потребительскими свойствами./ И.П. Шабалов, З.К. Шафигин, А.Н. Муратов. — М.: «Металлургиздат», 2007. — 352с.

3. Салганик В.М. Технология производства листовой стали: Учебноепособие./ В.М. Салганик, М.И. Румянцев.— Магнитогорск: ФГБОУ ВПО «МГТУ им. Г.И.Носова», 2013. —320 с.

Соц С.М.доцент кафедри технології переробки зерна Одеської національної

академії харчових технологійКустов І.О.

аспірант кафедри технології переробки зерна Одеської національної академії харчових технологій

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ПЕРЕРОБКИ ВІВСА В КРУПИ ТА КРУП’ЯНІ ПРОДУКТИ

У світі спостерігається тенденція зростання попиту на збалансовані за харчовою та біологічною цінністю продукти харчування. Наявність незамінних для організму людини амінокислот, слизистих речовин, вітамінів, мікро- та макроелементів наближає більшість видів круп до таких продуктів.

Завдяки уникальному хімічному складу овес є ціною культурою для харчової промисловості, переробка якої дає можливість отримувати високоякісні продукти харчування.

Традиційним асортиментом продуктів переробки вівса є крупи вівсяні неподрібнені, крупи плющені та пластівці різного призначення.

Технологічний процес переробки плівчастих сортів вівса побудований з урахуванням наявності на поверхні зернівки вівса жорстких квіткових плівок та включає у себе складні енергоємні операції лущення та шліфування зерна. На етапах лущення та шліфування зерна утворюється велика кількість подрібненого ядра та борошенця 15...35 %, загальний вихід круп з цілого ядра складає близько 45...47 %.

23

Одним з можливих напрямків спрощення технологічного процесу та збільшення виходу готової продукції при виробництві вівсяних круп’яних харчових продуктів є впровадження у виробництво нових селекційно виведених голозерних сортів вівса. Поверхневі плівки у голозерного вівса практично повністю відокремлюються в процесі збирання та обмолочування зерна.

В Україні відсутній регламент на переробку нових високоефективних голозерних сортів вівса. Переважна більшість досліджень була проведена вченими-селекціонерами з метою визначення умов вирощування, деяких технологічних властивостей та хімічного складу зерна.

На кафедрі технології переробки зерна Одеської національної академії харчових технологій проводяться дослідження голозерних сортів вівса метою яких є розробка нових і адаптування існуючих технологій для ефективної переробки нової сировини в крупи та круп’яні продукти.

В ході проведення досліджень, з урахуванням особливостей нової культури, були розроблені схеми переробки голозерного вівса в крупи та круп’яні продукти. Були побудовані варіанти технологічних схем очищення та підготовки зерна до переробки та визначені характеристики робочих органів зерноочищувального обладнання і режими його роботи.

Особливістю розроблених схем є відсутність у технологічному процесі складних етапів лущення зерна, сортування продуктів, етапу круповідділення, що значно скорочує технологічний процес, зменшує виробничі площі та дає змогу легко використовувати їх як на діючих великих підприємствах так і на приватних підприємствах малої потужності.

При застосуванні розроблених технологій вихід готової продукції збільшується в порівнянні з класичними технологіями в 1,5...1,7 разів, що у перерахунку на відсотки складає 80...85 % від вихідної сировини.

Література1. Держкомстат України [Електронний ресурс]. Режим доступу:

http://www.ukrstat.gov.ua2. Правила організації і ведення технологічного процесу на круп’яних

заводах. – К., 1998. – 164 с.3. Шутенко Є.І. Технологія круп’яного виробництва: навч. посібник / Є.І.

Шутенко, С.М. Соц. К.: Освіта України, 2010. – 272 с.4. Иунихина, В. Продукты из овса [Текст] / В. Иунихина, Е. Мельников //

Хлебопродукты. 2006. 3. С.30-32.5. Соц С.М. Технологічні властивості вітчизняного зерна голозерного вівса

/ С.М. Соц, І.О. Кустов // Хранение и переработка зерна. – 2012. – 4. – С. 47- 48.

6. Соц С.М. Підготовка голозерного вівса до переробки \ С.М. Соц, І.О. Кустов \\ Хранение и переработка зерна. – 2013. – 4. – С. 37-38.

7. Соц С.М. Крупа вівсяна плющена з голозерного вівса \ С.М. Соц, І.О. Кустов \\ Наукові праці ОНАХТ. – Одеса: 2012. – Вип. 42. – Том 1. – С. 33-35.

8. Соц С.М. Крупа вівсяна неподрібнена з голозерного вівса \ С.М. Соц, І.О. Кустов \\ Зернові продукти і комбікорми. 2012. 4. С. 31-33.

24

9. Соц С.М. Вплив воднотеплової обробки зерна на вихід і якість крупи з голозерного вівса \ С.М. Соц, О.С. Волошенко, І.О. Кустов \\ Наукові праці ОНАХТ. – Одеса: 2013. – Вип. 44. – Том 1. – С. 7-10.

Третьяк А.В. студент

Восточноукраинского национального университета им. В. Даля, г. Луганск

АЛЬТЕРНАТИВНЫЕ СВЯЗУЮЩИЕ МАТЕРИАЛЫ ДЛЯ ТЕХНОЛОГИЙ НА ОСНОВЕ ХТС

В современном литейном производстве все большее внимания уделяется экологической стороне производственного процесса. В дополнение к «традиционным», негативным факторам производственной среды (загазованность, шумы, вибрации, наличие большого объема пылевидной фазы в воздухе, различные излучения при плавке и заливке) в настоящее время применяется технология (ХТС), основанная на использовании одного из наиболее опасных типов связующих материалов на базе синтетических смол. Главным компонентом данных связующих материалов являются фенолы, формальдегиды, аммиак и пр. Данное обстоятельство обуславливает необходимость разработки экологически чистых связующих материалов, направленных на улучшение экологической обстановки при производстве отливок.

Одной из альтернатив ХТС являются смеси на основе жидкого стекла. Жидкое стекло представляет из себя водный раствор силикатов натрия или калия, обладающий способностью упрочняться с помощью тепловой сушки или продувки СО2. Жидкоподвижные самотвердеющие смеси (ЖСС) представляют собой жидкоподвижные смеси, которые способны образовывать форму или стержень свободной заливкой и, кроме того, затвердевать за короткие промежутки времени [1]. В основной состав ЖСС входят (в процентах по массе) от 95% до 98% огнеупорного наполнителя, от 2% до 5% отвердителя, от 3% до 7% связующего, от 0,02% до 0,08% пенообразователя, от 0,001% до 0,005% стабилизатора пены и от 1% до 2% воды.

Применение ЖСС позволяет, прежде всего, снизить объем пыли, шум, вибрацию, тепловыделение и загазованность в цехе [2]. Преимуществами жидкостекольных связующих смесей являются дешевизна, экологичность, доступность, почти мгновенное упрочнение смеси продувкой СО2. К технологическим недостаткам относятся - высокая прочность смеси и сложность ее разупрочнения, что существенно затрудняет выбивку полученной отливки из формы, недостаточно высокая газопроницаемость смеси. В этой связи, основным направлением развития технологии ЖСС является поиск разупрочняющих добавок и присадок, улучшающих выбиваемость.

За счет небольшой потери прочностных свойств представляется возможным устранить основной недостаток жидкостекольных смесей. Средний интервал живучести жидкостекольной ЖСС составляет 20-30 минут. Для ХТС

25

величина живучести зависит от применяемого катализатора. Например, для Alpha-Set процесса средняя величина живучести варьируется от 10 до 20 минут, однако при применении катализатора А-60 живучесть смеси возрастает до 60 минут [3]. Для смесей на связующем БС-40 и ортофосфорной кислоте в качестве катализатора живучесть составляет всего 1,5-2 минуты, а для смолы ОФ-1 с катализатором БСК (65-80%) – 8-9 минут [4]. Под живучестью ЖСС подразумевается период текучести смеси, время, в течение которого смесь сохраняет формовочные свойства и не затвердевает. Известно [5], что живучесть ЖСС определяется индукционным периодом твердения и устойчивостью пены. При необходимости повышения живучести смеси повышают первый или второй параметр. Выбор параметра воздействия зависит от величины самих параметров. Если величина первого параметра преобладает, то влияющим на живучесть является второй параметр и наоборот. Кроме этого, негативным фактором применения ЖСС является наличие в составе феррохромового шлака, который применяется в качестве отвердителя и выделяется в атмосферу в виде аэрозоли хромового ангидрида. При этом хромсодержащая смесь раздражают кожный покров рабочих при очистке опок и стержневых ящиков. Однако существует возможность избежать данный недостаток, а, именно, предусмотреть выдачу рабочим индивидуальных средств защиты (пасты, мази) или механизацию технологического процесса для уменьшения времени контакта рабочих со смесью. Непосредственно материалы для смеси, содержащие хром, поступают в цех в просеянном виде в герметичной таре. Кроме того, минимизируют риск утечки с помощью герметизации распределительного оборудования для приготовления смеси (сита, бункера, смесители и др.) и проводят двухступенчатую очистку воздуха [2].

В 1964 году был предложен связующий материал, основанный на жидком стекле, в котором растворен омыленный древесный пек. Данное связующее совмещает в себе преимущества органических и неорганических связующих, кроме затрудненной выбивки стержней [6]. Древесный пек является отходом переработки древесной газогенераторной смолы и относится к группе органических затвердевающих связующих материалов. Так как данные связующие хрупки в твердом состоянии, то их применяют вместе с глиной или сульфидной бардой [4], но в то же время древесный пек восстанавливает свои свойства после охлаждения. Также древесный пек применяется как противопригарная добавка. Данная смесь сохраняет возможность отверждения при кратковременной тепловой сушке или с помощью продувки углекислым газом. При этом связующий материал имеет прочностные и связующие свойства близкие к жидкому стеклу, но благодаря добавке древесного пека улучшается выбиваемость.

Омыленный древесный пек (известный как ЦНИПС-1) представляет собой вязкую массу черного цвета с содержанием влаги около 30%, является гидрофобным, то есть не взаимодействует с водой. Данный продукт получают в процессе омыления древесного пека щелочью. Поставки ЦНИПС-1

26

осуществляются в бумажных мешках массой 15 кг. Срок хранения омыленного древесного пека составляет 4 месяца.

Кроме того, в качестве экологически чистых связующих материалов можно применять ЖСС на основе лигносульфонатов СДБ (сульфитно-дрожжевая бражка). Лигносульфонаты СДБ являются одними из наиболее дешевых и распространенных связующих материалов. Однако, необходимо обращать внимание на состав СДБ, так как в них могут присутствовать аммиачные основания, которые выделяются при твердении смесей. Концентраты СДБ получают при переработке сульфитного щелока в спирт, при этом они являются отходами целлюлозно-бумажного производства. Хранение осуществляется в полиэтиленовых бидонах или металлических ёмкостях в сухих закрытых помещениях. В базовый состав данной смеси входят 92,5% огнеупорного наполнителя, 7,5% синтезированного отвердителя, 5% СДБ, 0,3% ДС-РАС и 3% воды. Смесь данного состава обладает средней газопроницаемостью, которая составляет 100-120 единиц через час и увеличивается в 2 раза через сутки. Прочность смеси составляет 0,58 МПа. Для сравнения, прочность на разрыв ХТС по Alpha-set процессу составляет до 1 МПА в течении первых 24 часов, в дальнейшем прочность понижается [3]. Недостатками смесей на СДБ и трехкальциевом алюминате являются их низкая водостойкость, проявляющаяся при разупрочнении смеси, что приводит к деформации смеси и дефектам при изготовлении отливок с толщиной стенок 20-25 мм. Поэтому для устранения этого недостатка проводят 2-3 часовую просушку [5].

Таким образом, внедрение в производство экологически чистых связующих материалов связано с определенными проблемами, одной из которых являются относительно низкие технологические свойства в сравнении со смесями на базе синтетических смол. Рядом технологических преимуществ обладают альтернативные связующие материалы, что обуславливает необходимость проведения дальнейших исследований способов разупрочнения жидкостекольных ЖСС смесей.

Список использованной литературы1. Иванов В.Н. Словарь-справочник по литейному производству / В.Н.

Иванов. – М.: Машиностроение, 1990. – 383 с.2. Матюхов В.Г. Техника безопасности в литейном производстве /

В.Г. Матюхов. – М.: Высшая школа, 1980. – 94 с.3. Жуковский С.С. Технологические показатели синтетических

связующих, производимых предприятием «Уралхимпласт-Кавенаги» [Электронный ресурс] / С.С. Жуковский. – Формат доступа: http://www.ruscastings.ru/work/168/2130/2968/5575.

4. Жебин М.И. Ручное изготовление литейных форм / М.И. Жебин. – М.: Высшая школа, 1970. – 280 с.

5. Борсук И.А. Жидкие самотвердеющие смеси / И.А. Борсук, А.М. Лясс. – М.: Машиностроение, 1979. – 255 с.

27

ІСТОРИЧНІ НАУКИ

Карафет Н.М.викладач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін

факультету права та масових комунікаційХарківського національного університету внутрішніх справ МВС України,

Селезень Д.Ю.студентка факультету права та масових комунікацій

Харківського національного університету внутрішніх справ МВС України

МИНУЛЕ, СЬОГОДЕННЯ ТА МАЙБУТНЄ У ФІЛОСОФІЇ Г.С. СКОВОРОДИ

У сучасному світі філософія відіграє важливу роль. К. Ясперс відзначає: «Постійна мета філософствування така: стати справжньою людиною за допомогою розуміння буття; чи, що те саме, стати самим собою, завдяки тому, що ми досягаємо впевненості в Бога…». У результаті заглиблення у філософію ми пізнаємо загальну картину світобудови, призначення і сенс нашого буття, значення духовних цінностей в житті, з часом приходить розуміння ролі філософії у розвитку суспільства та ін.

Філософія сприяє «перенастрою» мислення з повсякденного на творчий режим, певною мірою виступає як підготовка молодої людини до самостійного життя.

Значну роль розуміння суспільства висловив у своїх думках Сковорода, адже питання, які він ставив, актуальні і сьогодні.

У міркуваннях про щастя Г.Сковороди є такий важливий аспект. Людське щастя втілюється не тільки в духовних шуканнях, не тільки у сердечній радості, а й у втіленні спорідненості праці. Сковорода вказує, що здібності дає людині Бог, що царство Боже знаходиться всередині людини. Прислухаючись до цього внутрішнього голосу, людина має обрати собі заняття не тільки не шкідливе для суспільства, а й таке, яке приносить їй внутрішнє задоволення і душевний спокій. Всі заняття добрі лише тоді, коли виконуються відповідно до внутрішньої схильності. Григорій Сковорода вважає, що його суспільний ідеал можна досягнути лише за умов об’єднання людей у співдружності на основі суспільної виробничої діяльності за покликанням. Велике братство в дружбі, в спорідненій праці.

Таким чином, філософ наполягає на тому, що життя людини має бути радісним, а зробити його таким може тільки вона сама. Г.Сковорода вважав, що щастя є досяжним для кожного. Для того, щоб його пізнати, зовсім не обов'язково осягнути складну філософську матерію чи прилучитися до кола обраних. Щастя є простим і за змістом, і за формою. На підставі такого розуміння щастя Г.Сковорода проповідував простоту життя, бідність (але це не був аскетизм, а так би мовити розумна достатність), вдоволення, яке випливає із спілкування людини з природою. Особливістю філософії Сковороди є поділ світу на два начала: вічне та тлінне. Переважного значення філософ надає Вічному, нетлінному началу.

28

Людина як мікрокосм містить у собі також два начала, які поєднуються один з одним: у тлінному відображається нетлінне. В людині над тлінним стоїть дух. До нього й зводив Сковорода сутність життя. Плоть не має істинного значення для людини. Залишаючись тільки плоттю, не намагаючись вийти за її межі, людина губить свою схожість до образу та подібності Бога і в результаті перетворюється на прах. Філософ вважає, що наше зовнішнє тіло само по собі не працює, воно перебуває у рабстві нашої думки. Плоть іде слідом за всіма рухами думки. Мисль, думка – це головна точка, тому Сковорода часто називає її серцем. Доки плоть та кров будуть панувати над серцем, доки людина не визнає їхньої злиденності, шлях до істини закритий, вважає Сковорода.

Процес пошуків та знаходження істини пов'язаний з тим, що людина прагне зректися тілесного, реалізувавши себе в перетворенні духу. Це перетворення дає змогу людині знайти істинне власне буття. Розкривши розуміння Сковородою людського життя, ми маємо розглянути, якою ж він мислив саму людину.

Для нього людина – це маленький світ, мікрокосм зі своїм устроєм, зі своїми законами існування. У людині зосереджений метафізичний Всесвіт, зокрема у цьому мікрокосмі є й Бог. Головне, чим вирізняється людина від всього іншого, що живе у світі – це волевиявлення людини та моральність в обранні життєвого шляху.

Сковорода говорив, що у людини є дві частини: внутрішня та зовнішня. Всі характеристики зовнішньої людини визначаються формою її існування – земним буттям. Саме це земне буття і є головним іспитом людини на її життєвому шляху та в пізнанні істини. Найчастіше зовнішня сторона людини, її буття перекриває невидимий світ (внутрішню сторону). Люди віддають перевагу видимому над невидимим. Це пояснюється тим, що людина має відповідно до своєї природи два типи розуму, живе за двома типами законів, має подвійне життя.

Іноді людина припускається помилки, стверджуючи, що вона може пізнати внутрішній, невидимий світ, не доторкнувшись до своєї внутрішньої сторони, а використавши тільки ті засоби, якими вона користувалася у зовнішньому світі. Сковорода спрямовує свою філософію на очищення від таких помилок.

Процес цього очищення визначається самопізнанням та Богопізнанням, єдністю цих процесів. Процес самопізнання, на думку Сковороди, триступеневий. Перший ступінь – це пізнання себе як «самосущого», як самототожнього буття. Це своєрідна самоідентифікація особистості. Другий ступінь – це пізнання себе як суспільної істоти. Третій ступінь – це пізнання себе як буття, що створене та протікає за образом та подобою Божою. Цей етап пізнання найбільш відповідальний, тому, що він надає людині розуміння загального у співвідношенні з усім людським буттям.

Подолавши в собі рабську свідомість, стверджує Сковорода, піднявши над землею свої думки, людина перетворюється. Філософ передбачав відкриття людиною в собі глибинних внутрішніх духовних джерел, які дають змогу людині стати чистішою, кращою, переорієнтуватись з виключно земного

29

існування на духовне вдосконалення. Змінити своє власне земне життя відповідно до духовного.

Свої погляди Сковорода виклав переважно в алегоричних формах, проте є у нього і більш конкретні інтерпретації сучасних йому суспільних процесів в Україні, наприклад, у відомому творі «Всякому городу нрав і права» , де розкивається справжня картина життя в кріпосній Україні ХVIII ст. (насамперед Лівобережжя).

Сковорода бачив скрізь хабарництво, казнокрадство, погоню за золотом, дворянськими привілеями та чинами, тож прийшов до висновку, що сучасне суспільство – це світ тиранський, де біснуються тисячі «благородних» дармоїдів і простягається море обездоленого люду. Мріючи про прекрасне майбутнє, про новий світ, Григорій Савич уявляв його собі як «Страну и Царство Любви, Горний Иерусалим, де нема «вражды и роздора».

Сутність морально-етичного вчення Г. Сковороди глибоко християнська, православна. Він визначив тип української інтелігентності як моральну настанову до самопізнання, шляхетного індивідуалізму, прагнення до духовної суверенності.

Своєю творчістю і життям Г.Сковорода продемонстрував можливість здійснення глибинних перетворень.

Підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок що філософія Г.С. Сковороди є прикладом існування філософії українського духу як динамічної, здатної до розвитку і постійного вдосконалення оригінальної системи поглядів, ідеалів, вірувань, надій, любові, честі, совісті, гідності і порядності; вона є своєрідним пошуком і визначенням українським народом свого місця в суспільно-історичному процесі, закликом до гуманізму і "спорідненої" праці. Сковорода порушив безліч тем, але головним є пізнання самого себе, а звідти і пізнання істини. Пройшло уже понад два століття, а думки Сковороди залишаються «свіжими» та своєчасними.

Розуміти свої проблеми – це не значить вивчати об’ємні томи світових класиків, плавати в морі думок без вітрил і керма, а це вміння вибрати собі духовного наставника та зрозуміти суть свого буття як цілісної ланки суспільства. Майже кожен погодиться, що таким наставником може бути Григорій Сковорода.

Особливість філософствування Г. Сковороди у своєрідному антропоцентризмі - розгляді повсякденного життя людини у світі. По суті він є першим українським богословом, що дозволив собі філософствувати про народне життя. Найвищі питання божественного замкнулись на людині як основному об’єкті та результаті. Аналіз людини і світу будується на основі співвідношень, властивих тодішньому пересічному українцеві. Таким чином, провідним у його філософії висуває питання світу, облаштованого людськими здібностями.

Хотіли б завершити словами самого філософа : «Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо: ми прагнемо до того, чого немає, і нехтуємо тим, що є, так, ніби, минуле може вернутися назад, або, напевно, мусить здійснитися сподіване».

30

Южакова Н.Н.доцент кафедры ЮиОД УКфМЭСИ

ЗАРАБОТНАЯ ПЛАТА И УРОВЕНЬ ДОХОДОВ ИНТЕЛЛИГЕНЦИИ В КАЗАХСТАНЕ В ПРЕДВОЕННЫЙ ПЕРИОД.

Современная концепция интеллигенции при определении основных социообразующих признаков данного слоя или страты зачастую исходит из тех характеристик интеллигенции, которые утвердились в марксистской научной традиции. Недооценка интеллигенции как полноценной страты в силу неучастия ее в производстве материального общественного продукта до сих пор сказывается на полноценной характеристике этого общественного слоя выполняющего столь же значимые социальные функции, в частности, участие в производстве продукта интеллектуального.

Современная социология считает характер и качество оплаты труда, размеры дохода одним из статусных показателей любого социального слоя.

Марксистская социологическая наука определяла уровень доходов основных классов исходя из доли общественного продукта, получаемого этим классом в ходе общественного производства. В силу того, что интеллигенция не принимает участия в производстве материальных благ и не является собственником средств производства, ее доля в общественном продукте с точки зрения марксистской социологии определялась из целого ряда факторов, носящих зачастую произвольный характер.

Доход, получаемый членом социалистического общества, участником социалистического производства, реализовался в заработной плате – узаконенном источнике дохода; другие же источники дохода носили ограниченный или незаконный характер. Размер заработной платы различных групп, участвующих в социалистическом производстве определялся не рыночными механизмами, а директивными установками государства; в этой ситуации интеллигенция также проигрывает в оплате своего труда, так как является не классом, а социальной прослойкой. В марксистской исторической науке изучение социальной структуры общества не включало в себя таких характеристик как размеры дохода, уровень заработной платы. Такой подход определил отсутствие данных по уровню доходов, качеству жизни для различных социальных групп в исторической литературе, что создает определенные трудности при изучении этого вопроса с современных позиций.

Современная социологическая наука, определяя социообразующие признаки интеллигенции, выделяет престиж профессии, систему привилегий, уровень доходов, объем власти, уровень образования и др. Профессиональная принадлежность и образовательный уровень входят в систему социообразующих признаков социалистической интеллигенции, таким образом, анализ уровня доходов является той недостающей частью, которая дает нам достоверную и полную социальную характеристику интеллигенции.

Основные группы источников, дающие определенный материал для изучения этого вопроса, это переписи населения, так как даже из фискальных

31

соображений государство разрабатывало программы, содержащие информацию о доходах, заработной плате, статусном положении отдельных групп населения.

В переписях населения и статистических сборниках, содержащих информацию о социальной структуре довоенного Казахстана, публикуются в основном сведения о размере заработной платы, так как этот основной источник дохода большинства населения легче всего поддавался контролю и, в определенном смысле, был более объективен, чем любая иная информация о доходах.

Материалы переписей населения (в частности, Всесоюзная перепись населения 1926 г.), обследуя самодеятельное (т.е. имеющее самостоятельный источник дохода) населения, ничего не говорит ни о размерах этого дохода, ни о статусном положении различных групп служащих. Косвенным свидетельством того, что большая часть служащих трудится в государственном секторе и получает зарплату, а часть – живет на доходы от основного или побочного занятия, является выделение в переписях двух групп, которые по профессиональному признаку можно отнести к интеллигенции: служащие и лица свободных профессий. Существенно дополняют материалы переписей по этому вопросу данные статистических сборников и архивные материалы.

Следует отметить, что в условиях гражданской войны, остановки производства и острого продовольственного кризиса, а также в соответствии с идеологическими установками государства диктатуры пролетариата, служащие (особенно непроизводственной сферы) снабжались по остаточному принципу. Многочисленные подтверждения этому мы находим в материалах губернских ЭКОСО [1].

Денежное содержание и продовольственные пайки, являвшиеся основными формами оплаты труда государственных служащих 20 гг. ХХ в. начислялись из прожиточного минимума и составляли 500 тыс. рублей и 2700 ккал. на человека в 1920-1921 г., причем эти цифры взяты приблизительно [2].

В материалах ЭКОСО отражается положение служащих разных категорий и четко просматривается дискриминация служащих непроизводственной сферы в смысле оплаты. В отчете Оренбургского ЭКОСО за 1921 год указывалось: «Положение учащих (учителей – авт.) самое жалкое. Меры для улучшения положения их в данное время принять не представляется возможным» [3].

Осуществление государственной политики в 20 гг. ХХ в. по формированию интеллигенции несколько изменило ее основные характеристики, поставив во главу угла не статусные характеристики и не образовательный уровень, а выполняемую работу и занимаемую должность.

Государственная политика, начиная с 20 гг. ХХ в. создала диспропорцию в структуре формируемой интеллигенции, выделяя статусное и должностное положение управленческих кадров, и обеспечив им стабильный доход. Материалы статистических сборников середины 30 гг. ХХ в. отражают двойственный процесс.

Осуществление индустриализации, привлечение огромного количества казахстанцев к участию в грандиозных промышленных проектах требовало хорошей материальной и кадровой подготовки, в частности материального

32

стимулирования, что требовало повышения заработной платы в соответствующих отраслях. С другой стороны осуществление в эти годы культурных преобразований, ликвидация неграмотности, ставшая первоочередной задачей, требовали материального стимулирования труда учителей и работников просвещения, что противоречило установки государства на первоочередное развитие производящих отраслей и стимулирование труда представителей рабочего класса.

Поэтому декларативные сообщения о повышении заработной платы рабочим и служащим в ходе социалистических преобразований нуждаются в корректировке. В литературе упоминалось о повышении зарплаты рабочим и служащим по сравнению с 1933 г. почти в 3 раза [4]. Но такой недифференцированный подход не позволяет определиться, во-первых, с размером заработной платы для различных категорий рабочих и служащих, а во-вторых, никак не оговаривается реальное содержание заработной платы (что в нее входит: только денежное жалование или добавляются выплаты из общественных фондов, нет соотнесения заработной платы с ценами и т.п.).

К середине 30 гг. ХХ в. разница в оплате труда служащих разной квалификации в производящей сфере (производство средств производства) и в сфере производства предметов потребления составляла почти 280%.

В 1926 году отрасли, где трудились представители интеллигенции, были самыми низкооплачиваемыми. В результате осуществления культурной революции положение несколько изменилось. В первую очередь, это отразилось на работниках просвещения, где наблюдается наибольший рост заработной платы (в этой отрасли сосредоточена большая часть интеллигенции, и практически нет обслуживающего персонала).

При росте численности работников просвещения 102,2% на 1935 год прирост заработной платы составил 102,6% [5]. Зато в учреждениях (т.е. в партийных, советских, хозяйственных учреждениях) заработная плата самая высокая и с 1930 по 1934 год она возросла в 2,4 раза.

По мере роста численности интеллигенции и служащих Казахстана в изменении их экономического статуса с начала 20 гг. ХХ в. прослеживается следующая эволюция. Если вначале экономический статус определялся на основании нескольких источников средств существования, то впоследствии все источники исчезли кроме заработной платы, которая стала единственным способом экономического регулирования состава и численности этой социальной группы.

Численность управленческих кадров непропорционально высока и непрерывно растет по данным переписей (уже по данным переписи 1926 года управленческий аппарат в 2,1 раза превосходил другие группы служащих и интеллигенции). К середине 30 гг. ХХ в. численность этой группы стабилизировалась, но за 5 лет (с 1930 по 1935 годы) оплата труда управленческой интеллигенции увеличилась в 2,4 раза, что свидетельствует о реальном статусном превосходстве этой группы служащих, которая составила костяк административно-командной системы, сложившейся в Казахстане к концу 30 гг. ХХ в. [6].

33

Таким образом, в 30 гг. ХХ в. окончательно закрепилась тенденция к расширению номенклатурных должностей в административной сфере.

В переписи 1939 г. и статистических сборниках рассматриваемого периода эта категория выступала под названием «административно-управленческая интеллигенция». Занимаемое ими в структуре общества положение обеспечивало им целую систему привилегий, которые выразились в более высоких заработках, чем у основной массы интеллигенции и служащих, и даже высокооплачиваемых представителей творческой и научной интеллигенции. Согласно ограничениям, существовавшим в системе оплаты труда, партийная номенклатура не имела право на получение дополнительных доходов. Однако это компенсировалось «косвенными доходами», выражавшимися в получении более высокого качества образования, медицинского обслуживания, пенсионного обеспечения, бесплатных путевок в правительственные дома отдыха, санатории; в приобретении более высокого и комфортного жилья; в прикреплении к «ведомственным магазинам, базам», где цены были значительно ниже, чем в государственных магазинах и т.д.

Доказательством того, что эта тенденция, состоящая в особом статусе партийной номенклатуры, была присуща ей с начала 20 гг. ХХ в., являются многочисленные факты из архивных источников того периода. Например, зарплата служащих партийных органов выдавалась в золотых червонцах; обеспечивались длительные оплачиваемые отпуска для лечения в лучших санаториях страны и за границей; в условиях кризиса и голода выдавались дополнительные продовольственные пайки из фондов Совнаркома для партийно-советских учреждений, разрешались на официальном уровне бесплатное медицинское обслуживание и освобождение от оплаты коммунальных услуг [7].

Таким образом, в 20-30 гг. ХХ в. по мере складывания административно-командной системы в Казахстане, начинает все больше проявляться диспропорция в статусном положении отдельных групп интеллигенции. Это проявляется в разрастании кадров управленческого аппарата, оплате труда и формировании системы привилегий управленцев.

Сохранение принципа выдвиженчества для представителей административно-управленческого аппарата и для руководителей производства, закрепляет порочную практику, что не позволяет совершенствовать систему управления производством.

Список литературы1. ЦГА РК. – Ф. ГФ-28.2. ЦГА РК. – Ф. Р-28. – Оп.1. – Д.11. – Л.29.3. ЦГА РК. – Ф. Р-28. – Оп.1. – Д.99. – Л.24. Там же . Д.79. – Л.45. Казахстан в цифрах. Краткий статистический справочник за 1920-

1935 гг. – М., 1936. – 76 с.6. Всесоюзная перепись населения 1926 г. – Т.25. – С.154.7. репрессий в 1937-1938 гг. /Казахстан-Спектр. – 1999. - 1. – С.131-

139

34

ФІЛОСОФСЬКІ НАУКИ

Демидов С.В.преподаватель Павлодарского нефтегазового колледжа, Казахстан

Абазовик В.О.студент Павлодарского нефтегазового колледжа, Казахстан

ОСНОВОПОЛОЖНИКИ КАЗАХСКОЙ НАЦИОНАЛЬНОЙ ФИЛОСОФИИ

Прежде всего, надо отметить, что достаточно долгое время в казахском языке и словаре не было понятия «философия». Сам термин «казахская философия» - категория современная, хотя такие понятия, как «дана» - мудрый, «данышпан» - мудрец «даналық» - мудрость, «хаким» (в арабских источниках хакимом называли Сократа, Платона, Аристотеля), существовали в языке со средних веков. Слова «даналық» и «хаким» стоят ближе всего по значению к философии.

Народная память сохранила в своих недрах немало мудрых мыслей, сказанных в свое время хакимами, или, изъясняясь современными категориями, философами. Поговорка «Слово, завещанное предками» бытует в народе до сего времени. Есть еще такое выражение: От мудрого остается сөз (слово). Понятие «сөз» в данном случае значительно шире своего прямого значения. В связи с этим историю мудрых мыслей казахского народа можно разделить на два периода. Первый период - их генезис, то есть богатая традициями общетюркская философская мысль, заложенная выдающимися мыслителями, такими, как Коркут, Юсуф Баласагуни, Ходжа Ахмет Яссауи, аль-Фараби, Махмут Кашгари и др. Творческое наследие вышеуказанных мыслителей средних веков и стало основой, отправной точкой, предпосылкой формирования мировоззрения казахов, с которой и начинается второй этап казахской философии.

Социально-политическим условием формирования мировоззрения нового этноса было образование в 1456 г. в урочище Козы-Басы, что находится в пойме реки Шу Казахского ханства. В это время появились первые казахские мыслители Асан Кайгы и Хайдар Дулати. Собственно казахская философия начинает свою историю именно с этих имен.

Асан Кайгы (конец XIV – 60-е годы XV вв.)_ - первый казахский жырау (певец и сказитель), выдающаяся личность, общественный деятель, мыслитель, создатель нового учения о «Жерүйык» («Земля обетованная»), ставшего основой государственной концепции построения независимого Казахского ханства. Слово «Жерүйық» состоит из двух частей - «жер» (земля) и «ую» - (благодать). «Ую» в широком смысле для Асана Кайгы означает понятие гражданственности, единства, единения, этнической консолидации нации, объединившейся под флагом государственности. Таким образом, Асан Кайгы является первым, кто заложил основы государственного обустройства Казахского ханства. По существу, он является не только первым философом, но и первым географом и топографом, составителем рекомендаций по организации

35

разумного использования земель. Определение территорий, обоснование правил и принципов государственного управления, особенностей формирования единой нации все эти вопросы поднимал и предпринимал попытку их решать первый казахский мыслитель Асан.

Еще одним подтверждением того, что он является первым, кто заложил краеугольный камень казахской философии, является прибавление к его имени эпитета «кайгы» (печаль). Эпитет «кайгы» употребляется но отношению к людям высокого нравственного порядка, много видевшим , топко чувствующим и мудрым. Асан говорит с печалью не только о своем времени, о том, что происходит в повседневной жизни. Светлой печалью пронизаны его мысли о будущем. Его одолевают сомнения: смогут ли последующие поколения удержать независимость, укрепить государственность, смогут ли остаться обладателями земли обетованной, доставшейся им в наследство от предков?

Емко, выразительно Асан Кайгы воссоздает образ будущего, желая подготовить потомков к трудностям, сформировать у них чувство ответственности за судьбу государства. Во все времена мудрецы были духовными поводырями сменяющих друг друга поколений. В качестве аргумента приведем следующий пример. Наблюдая за повседневными распрям и склоками, раздирающими и разделяющими людей, хаким Асан заметил: «Қарындасъш жамандап, туысты қайдан табасың» («бы ни ругал единоутробных (Қарыпдас), никуда ему от них не деться»). Асан Кайгы вводит в строку слово «Қарындас» (сестренка), придавая слову более широкий, гражданский смысл. Хаким Асан предупреждает: если жить среди соотечественников, на родной земле, в едином государстве, без лада и согласия, то и дело нападая друг на друга и обвиняя во всем тех, кто рядом с тобой, это ни к чему хорошему не приведет. Эта идея Асана Кайгы могла бы стать холодным отрезвляющим душем для иных ретивых приверженцев родовых делений и в наше время.

Мировоззрение Асана Кайгы зиждется на размышлениях и определениях экзистенциалистского содержания, поэтому он выражает свои мысли в жанре қайғы. Его мировоззренческая позиция основывается па двух философских категориях: категории жизни (өмір) и категории существования (өмір суру).

Без сомнения, и после Бухара были великие певцы, сказители, жырау, и вслед за Абылай ханом появлялись казахские ханы, но такого хана, как Абылай хан, и жырау, подобного Бухар жырау, которые бы представляли интересы всех казахов, не было. Вместе с исчезновением института ханов прошли и времена жырау, первой особенностью которых было то, что они были органически связаны с институтом ханства. Вторая особенность феномена жырау заключается в наличии двух основных тем в их творчестве: Власть и Героизм. Жырау не обладал юридической властью, но он являлся посредником между правителем и простым народом. Если хан желал узнать настроение людей, то он призывал жырау и внимательно выслушивал его. Отличает их то, что жырау не избираются. Жырау пробивают себе дорогу к ханскому шатру исключительно своими личностными качествами, широтой познания, острым, метким словом, ораторским искусством, активной гражданской позицией.

36

Другой родоначальник казахской философской мысли - видный общественный деятель, поэт, писатель, художник - Хайдар Дулати (1499 – 1551), который в книге «Тарих-и-Рашиди» ярко и убедительно показывает духовное единство тюрков и прослеживает их связь с мировой цивилизацией.

«Тарих-и-Рашиди» - это классическое произведение, посвященное начальному периоду истории казахского государства. Особая ценность этого труда заключается в том, что это первая и почти единственная работа, в которой с исчерпывающей полнотой и исключительной точностью сообщается о происхождении казахов, об их первых шагах на исторической арене, их связях с соседними народами, местожительстве и образе жизни. В этом труде содержатся уникальные сведения о государстве и его границах, о консолидации казахских племен в середине XV в. и их объединении в крупное государственное образование.

Поистине историческим достижением автора является то, что он впервые в отечественной науке освещает в «Тарих-и-Рашиди» философские проблемы истории; такие, как время, судьба, личность в истории, история религии, оценка исторических событий, смысл жизни, принципы государственного управления и др. Хайдар Дулати, опираясь на известные труды мыслителей своей эпохи, произвел блестящий анализ одной из основных тем философской антропологии — проблемы греха. Грех он делит на две категории. Первую категорию греха Дулати подразделяет на семь видов: безверие, убийство, клевета, жестокое обращение с сиротами, ростовщичество, тупость, непочтительное отношение к родителям. Вторую категорию греха классифицирует по следующим семнадцати признакам: четыре вида греха относит к сердцу, четыре - связаны с языком, два - с руками, следующие два - с половыми органами, один грех производится ногами и последующий связан с плотью.

Кроме того, Дулати, выделив десять принципов государственного управления, подробно характеризует десять обязанностей правителя и рекомендует довести их до сознания каждого гражданина. «Знай, что права законопослушного мусульманина должен признавать тот, кто стоит у руля власти», - резюмировал мыслитель. Закономерно в связи с этим полагать, что «Тарих-и-Рашиди» представляет уникальный письменный памятник казахской философской культуры XV - XVI вв.

Литература1. Толысбай К. Асан Қайғы / Толысбай Кенжалы. – Алматы: Дайк-

пресс, 2006. - 284 с.2. Мухаммад Хайдар. Тарихи Рашиди / Мухаммад Хайдар Мирзо.-

Ташкент: Шарк, 1999. – 321с.3. Тынышбаев М. / Тынышбаев Мухамеджан / Феномен

кочевничества в истории Евразии. Номадизм и развитие государства. Алматы: Дайк-пресс, 2007, 204 с.

37

Ивлева М.И.,к.ф.н., доцент, кафедра философии, РЭУ им. Г.В.Плеханова

Левченко К.Г.,к. ф.-м. н., доцент, кафедра высшей математики,

РЭУ им. Г.В.Плеханова

К ВОПРОСУ О МАТЕМАТИЗАЦИИ ГУМАНИТАРНОГО ЗНАНИЯ«Да не войдет сюда тот, кто не знает геометрии!» Этот знаменитый девиз

Академии древнегреческого философа Платона, начертанный при входе в ее здание, служит яркой иллюстрацией вопроса о том, какова роль математики в научном знании в целом. Известно, что в начале эпохи античности синкретичное научное знание было выражено исключительно в форме философии, и процесс выделения из философии частных наук в истории человечества занял более тысячи лет. Математика выделяется из философии одной из первых и впоследствии участвует в оформлении самостоятельных естественных наук, так, математизация физики и механики способствовала их окончательному «отпочкованию» от философии. Математизация естествознания подняла его на новый качественный уровень изучения и осмысления действительности, поскольку содержала три элемента: новый способ формирования понятий, применение формальных математических методов, а также возможность построения формальных количественных моделей объективной реальности.

В отличие от понятий обычного языка, математические понятия представляют собой обобщение объектов исследования со стороны их количественных характеристик, при котором тщательное изучение этих объектов на качественном уровне ведет к выделению в них такого общего содержания, какое исследуется впоследствии математическими методами.

Как формальные математические методы, так и формальные количественные модели, отвлекаясь непосредственно от содержания действительности, оперируют не случайными, несущественными количественными характеристиками объектов, но теми повторяющимися количественными характеристиками, которые являются для этих объектов существенными и изменение которых ведет к изменению, в конечном счете, качественного содержания системы, элементами которой эти объекты являются.

Таким образом, единство качественного многообразия объектов является одной из важных предпосылок математизации научного знания, и этот факт во многом объясняет ситуацию в науке вплоть до двадцатого столетия, когда вопрос математизации гуманитарного знания не ставился в принципе. В отличие от природных элементов, люди, как элементы действительности и элементы социума, не идентичны друг другу, сознание каждой личности уникально, уникален и неповторим ее духовный, интеллектуальный мир, а также генетический набор способностей. Вследствие этого чаще говорится о возможности изучения тенденции единообразия между людьми, признается наличие особой методологии гуманитарного знания, направленной, в первую

38

очередь, на понимание, а не на объяснение объекта. Стоит напомнить и о том факте, что появление социологии, как первой частной социально-гуманитарной науки, датируется лишь тридцатыми годами девятнадцатого столетия, и что ее основоположник, французский философ Огюст Конт, в первую очередь, ставил задачу систематизировать социальные процессы, найти общее между, казалось бы, разнородными социальными событиями и фактами, и на основе этого иметь возможность проведения сравнительного анализа, использования другой методологии частных наук с целью открытия социальных закономерностей, возможности научного объяснения и прогнозирования изменения социальных явлений. В то время идея о возможности систематизации гуманитарного знания, выявлении общего в качественно разнородной социальной жизни была настолько невозможной, что Конт вначале называл новую отрасль знания социальной физикой, стремясь к точности естественных наук.

В свою очередь, в течение двадцатого столетия идет диалектический процесс единства дифференциации и интеграции научного знания.

Уже сам по себе итерационный процесс внедрения математических методов в гуманитарные науки служит отражением некой фундаментальной связи между совершенно разными, на первый взгляд, дисциплинами и полной несостоятельности попыток строгой дифференциации последних на современном этапе развития системы научных взглядов. Неизбежной реальностью становится междисциплинарная среда, которая подобно первородному бульону порождает новое знание. Этому знанию становится тесно в узком для него мирке старых теорий и догм. Это и приводит к дальнейшему расширению и усложнению мира во всем его многообразии (по всем его «измерениям»).

Здесь уместна космологическая аналогия с эволюцией Вселенной от момента от космологической сингулярности, когда в еще однородной и изотропной ранней Вселенной с ее объединением всеми фундаментальными взаимодействиями и полным отсутствием привычных для нас законов природы до современного состояния, в котором уже сформировались целые экосистемы галактических масштабов, подчиненные сложным и неоднородными законам и закономерностям. Для их описания и изучения требуются уже целые междисциплинарные группы исследователей (чего стоят только упоминания таких привычных уже профессий, как космобиолог, палеонтогенетик, клиометрист…)

Более того, отмеченная закономерность взаимопроникновения различных отраслей научного знания, наблюдается с самого низкого уровня, фундамента этих дисциплин как таковых. Так, говоря о математизации гуманитарного знания и о стимулировании развития самой математики гуманитарными науками, не стоит забывать и о неминуемом встречном процессе переосмысления естественных и математических наук в рамках гуманитарных разделов, вызывающим мощный синергетический эффект, обязанный обмену идеями между столь разными науками (потому и свежими для остальных наук), суммарно максимально полно способными описать реальный мир со всеми его

39

закономерностями (в основном естественными) и проблемами (в основном социально-экономическими).

Проблема математизации гуманитарного знания занимает важное место в научных исследованиях, начиная со второй половины двадцатого столетия. Сложность проблемы подчеркивается фактом отсутствия четкой общепринятой позиции по этому вопросу и до сих пор немногие ученые рискнули предпринять внедрение математических методов в те или иные области гуманитарных наук. Однако следует отметить, что еще с начала шестидесятых годов двадцатого столетия1 отечественные историки активно интересовались вопросом возможности применения количественных методов в своих исследованиях. Результатами их работы стали такие труды и сборники, как «Математические методы в исторических исследованиях» М., 1972, «Математические методы в исследованиях по социально-экономической истории» М., 1975, «Математические методы в историко-экономических и историко-культурных исследованиях» М., 1977, «Математические методы в социально-экономических и археологических исследованиях» М., 1981, и многие другие.

Одним из примеров достаточно успешной попытки представить себе гуманитарное знание, а именно, историческую науку, в единстве с математическими методами является творчество академика АН СССР И.Д. Ковальченко.2 Попытаемся вкратце охарактеризовать его некоторые идеи.

По мнению И.Д.Ковальченко, в процессе математизации исторического знания необходимо различать собственно математические методы и количественные методы. Количественные методы – анализ процессов и явлений на основе системы количественных показателей, которые раскрывают основные характеристики этих объектов анализа. При их применении используется математический аппарат. В свою очередь, математические методы дают возможность достижения нового уровня развития исторического исследования, поскольку применяются для построения математических моделей процессов и явлений на основе системы количественных данных.

И.Д.Ковальченко обращает особое внимание на тот факт, что при всех возможностях, которые предоставляют историку количественные методы, нельзя эти методы абсолютизировать, недооценивать значение качественно-содержательных методов. Раскрывая внутреннюю суть изучаемых процессов и явлений, содержательный анализ с необходимостью играет ведущую роль в

1 В числе первых книг в рамках этой проблемы стала книга В.А Устинова «Применение вычислительных машин в исторической науке», М., 1964

2 Ковальченко И. Д. «О применении математико-статистических методов в исторических исследованиях» // Источниковедение. Теоретические проблемы. М., 1969, Ковальченко И.Д., Сивачев Н. В. Структурализм и структурно-количественные методы в современной исторической науке // История СССР. 1976, 5; Ковальченко И. Д. О моделировании исторических процессов и явлений // Вопросы истории. 1978, 8; Ковальченко И. Д. Методы исторического исследования. М.: Наука, 1987 и др.

40

исторической науке, в свою очередь, раскрытие сущности, содержания явления или процесса немыслимо без их описания и учета их количественных характеристик. Тем самым качественный и количественный типы анализа истории в единстве с описательными методами взаимодополняют и обогащают друг друга. Академик отвергает попытки основать особый раздел исторического знания, так называемую «математическую историю», где игнорировалось бы содержание и описание исторических объектов.

Определяя специфику применения количественных методов в исторической науке, И.Д.Ковальченко отмечает, что «количественный анализ позволяет установить абсолютную и относительную меру рассматриваемых черт и свойств объектов и явлений и выявить интенсивность их проявления»3, что невозможно при применении в историческом исследовании лишь нарративных методов.

Если нарративные, описательные методы используются уже на начальном этапе исторического исследования, то применение количественных методов возможно лишь при условии накопления информации до такой степени, что, во-первых, возможно измерить характеристики изучаемых явлений и процессов, и, во-вторых, возможно обнаружить единство в разнообразии этих исторических объектов, их качественную однородность, что делает их количественно измеримыми и сравнимыми друг с другом.

И.Д.Ковальченко делает вывод о необходимости применения количественных и математических методов в исторической науке для ее развития и проведения плодотворных исследований в следующих областях. Во-первых, применение этих методов необходимо для выявления количественной меры и границ характеристик изучаемых объектов при проведении их классификации и классификации составляющих их элементов, например, определенных слоев, групп. Во-вторых, формализация итогов исторического знания является неотъемлемой частью процесса развития уже существующих исторических теорий и создания новых. Применение количественных и математических методов должно способствовать обоснованию и выявлению закономерного, внутренне обусловленного характера исторического развития в целом, при условии единства в этом развитии объективного и субъективного компонентов. Динамика исторического развития объекта, при условии достаточной информации, может быть выражена математически определенным функциональным соотношением. В-третьих, применение количественных и математических методов обязательно при построении многомерных типологических классификаций, без которых немыслима современная историческая наука. В-четвертых, как уже отмечалось, применение этих методов необходимо для построения моделей исторического развития в целом, либо отдельных процессов, либо явлений. Наконец, количественные и математические методы эффективны при решении гносеологических, исследовательских проблем исторической науки, как-то, при проверке истинности сведений индивидуальных и массовых источников, а также при обработке этих сведений, которые бывают как количественными, так и 3 Ковальченко И. Д. Методы исторического исследования. М.: Наука, 1987. – с.330.

41

описательными; при формирования представительной системы фактов, когда средства математической статистики используются для определения репрезентативной выборки, и т.д.

Демидов С.В.преподаватель Павлодарского нефтегазового колледжа

Рысымбетова Д.А.студентка Павлодарского нефтегазового колледжа,

Республика Казахстан

ФИЛОСОФИЯ АБАЯ: ОСНОВНЫЕ ПРОБЛЕМЫ ТВОРЧЕСТВАУ казахских просветителей, у всего казахского народа в истории культуры

значимое место занял писатель, мыслитель, демократ, композитор - Абай Кунанбаев (1845 - 1904). Поэмы, философские прозы, слова назидания, переводы и песни все это его творческое наследие. Абай – основоположник реалистической письменной казахской литературы.

Абай является одновременно квинтэссенцией казахской философии. Его с полным правом можно назвать мыслителем, поднявшим казахскую философию на качественно новый уровень. Он размышлял над проблемой человека, который на Востоке и есть главный философский вопрос, развивал учение о нравственных качествах, выдвигал гуманистические принципы нравственного совершенствования, полагая, что без духовного роста человека любая деятельность в этом мире теряет свой смысл. Поэт-философ изучал эстетические проблемы, тесно переплетенные с этическими, рассматривал вопросы о познавательных способностях человека и их особенностях в казахском национальном образе мира.

Философские идеи Абая выражены в его прозаических произведениях, представлявших весьма специфический жанр – так называемые «Гаклия» («Слова назидания»), написанные в 1890-е годы. Очень трудно четко определить этот жанр: здесь и философско-моралистические, и общественно-публицистические, и изобличительно-сатирические высказывания мыслителя. Нося в целом характер то мирной, то ироническо-желчной, то глубоко грустной беседы со своим читателям, эти «Слова» прежде всего наполнены философским содержанием.

По объему и содержанию «Слова» Абая неоднородны. Но мы хотим выделить «Двадцать седьмое слово», которое написано в форме диалога Сократа со своим учеником Аристодимом на тему о том, какими высокими качествами человек наделен богом, и каким вечным должником бога является человек за то, что он удостоен его любви.

Мировоззрение Абая многогранно и сложно, но, очевиднее всего его близость к деизму. Так, в «Сорок третъем слове» он замечает, что человек пишет «слушая ушами, видя глазами, прикасаясь руками, пробуя на язык, вдыхая носом, человек получает представление о внешнем мире». Но и параллельно с этим в «Тридцать восьмом слове» он четко указывает, что Аллах сотворил животных, людей, машины и даже фабрики. С одной стороны, он

42

считает, что окружающий мир существует объективно, независимо от сознания человека, а с другой, что все в мире сотворил Аллах. Он отчетливо понимал ту социально-политическую миссию религии, которую она исполняла в XIX в.. Отсюда его ее беспощадная критика и борьба против ее проповедников и защитников, всякого рода служителей религиозного культа и благочестивых богословов мусульманской мечети.

Отношения Абая к религии послужили для писателя несколько стихотворений, где отчетливо проявлены ирония и сарказм по отношению к формализму и фальши в вероисповедании, к фигурам ханжествующих священнослужителей. Не будучи атеистом, Абай призывал людей к моральному самоусовершенствованию, борясь за улучшение нравов. Но Абай не был и религиозным догматиком, а в религии он искал ответы на морально-этические вопросы.

«Познай сам себя» — это одно из древнейших философских направлений всех народов. Данный постулат исходит прежде всего из религиозной философии. Цель науки, считает Абай, сводится к постижению истины, к способности отличать полезное от вредного, наука должна «очеловечивать человека», учить тому, чтобы человек мог осознавать свои поступки и меру ответственности за них.

Три великих источника национальной и общечеловеческой культуры питают своими соками корни творчества поэта и философа.

Один из них - древне казахская культура, запечатленная и устных и письменных памятниках прошлого, созданных гением самого народа. Творчество Абая питалось богатствами этого бесценного клада. В своем глубоком и тесном общении с поэтическим наследием родного народа Абай сумел увидеть этот клад новым творческим взглядом и обогатить им свою поэзию.

Другой источник - это лучшие образцы восточной культуры, арабо-иранская и тюркская классическая поэзия. В той стадии развития казахской литературы, в которой застал ее Абай, обращение к восточной культуре было еще в значительной мере не прошлым, а настоящим, ибо соприкосновение с этим источником вплотную началось лишь с начала девятнадцатого века. И насыщая этим богатством, мало знакомым казахскому народу, свою поэзию, Абай несомненно совершал прогрессивное дело.

Третий источник - это русская (а через нее и европейская) культура. Для эпохи Абая самый факт обращения к этому источнику, главным образом, к наследию русских великих гуманистов и классиков, до сих пор совершенно неведомых казахскому народу, был фактом огромного значения. Это было залогом будущего расцвета казахской культуры, смелой и верной ориентацией пути своего народа в историческую перспективу будущего.

Исключительная самобытность, природная мощь и гениальность Абая сказались в том, что, обратившись к этим трем источникам культуры, он не унизил своего творчества ни подражательством, ни перепевами, ни иными проявлениями простого эпигонства и фальши. Делая критический и строгий отбор, Абай как художник большого дыхания органически впитывает в себя

43

новую культуру. Свои идейно - художественные искания и свою поэзию он насыщает этой культурой уже в претворенном своей ярко выраженной индивидуальностью виде.

Своим обращением к этим культурам — далеким и не освоенным еще казахским народом - Абай обогатил себя не только новыми средствами художественной выразительности. Он обогатил и свой духовный мир новыми идеями, сумев получить для себя столько же, сколько Пушкин получил для себя из общения с античной, средневековой и современной ему западной культурами. И так же, как Пушкин, Абай, в самой сущности своего идейного и творческого богатства, интернационален, но вместе с тем, как и Пушкин, он национален и бесспорно народен.

Абаеведение – трудный, сложный и одновременно захватывающий раздел казахстанской науки. Сама жизнь и творчество Абая неординарны, многообразны и содержательно настолько, что в разные периоды жизни одного человека могут проявиться по–разному, даря при этом какие-то новые неожиданные открытия. В общественной науке есть немало работ, посвященных жизни и творческой деятельности Абая Кунанбаева. Однако по ряду причин, особенно по причине репрессий 30-х годов, в них упущены многие труды и материалы, которые долгое время были переданы забвению.

При жизни поэта лишь несколько стихотворений опубликовано в газете «Дала уалаятынын газеті» («Степная газета»). При жизни поэта произведения отдельной книгой не изданы. Произведения Абая впервые были изданы отдельным сборником в 1909 г. в Санкт-Петербурге, подготовили их к печати сын Абая Турагул Кунанбаев и двоюродный брат Какитай. Здесь же была помещена краткая биография поэта. Для ценителей и исследователей поэзии этот сборник долго оставался ценным подспорьем в популяризации творчества Абая.

Объективная оценка творчеству Абая Кунанбаева дана в дореволюционных работах Алихана Букейханова, Ахмета Байтурсунова, Миржакып Дулатова, Магжана Жумабаева. Однако лишь в последнее время стало известно, что первым биографом Абая был Алихан Букейханов. Его статья «Абай (Ибрагим) Кунанбаев» - некролог киргизского народного поэта в связи с характеристикой его творчества была напечатана в газете «Семипалатинский листок» в 1905 г. Затем с портретом Абая она печаталась в журнале «Записки Семипалатинского подотдела Западно-Сибирского отдела Императорского русского географического общества» в 1907 г.

Казахские интеллигенты, чья жизнь и деятельность выпала на начало века, в 10 - 30е гг. ХХ в. ценили Абая, исследовали, пропагандировали его творчество. Так, в 1914 г. в Семипалатинске официально был проведен первый вечер памяти, посвященный 10-летней годовщине смерти поэта Абая, о нем сделала доклад в то время активная общественная деятельница, педагог, писательница и переводчица Назипа Кульжанова.

После Октябрьской революции, в 20 - 30-гг. по поводу художественных творений поэта бытовали противоречивые мнения, имело место разночтения его философско-литературного наследия, высказывались как положительные,

44

так и отрицательные суждения о творчестве Абая. «В первые годы после революции вплоть до 1936 - 1937 гг., наряду с истинно социалистической оценкой наследия Абая имели место и различные консервативно-злопыхательские суждения…. Они пытались привнести Абая под свое байско-контрреволюционное знамя, сделать его «своим Абаем», своим идейным вдохновителем», – отмечал один из основоположников современной казахской литературы М. Ауэзов

Несмотря на то, что после Октябрьской революции не сразу сложилось объективно верное отношение к наследию Абая, творчество поэта постоянно вызывало большой интерес у общественности.

В 1928 г. И. Кабулов на страницах газеты «Советская степь» опубликовал статью «Философия казахского поэта и его критика», где тенденциозно односторонне подверг критике общественные взгляды Абая. Против такой оценки с категорическим возрождением выступил в этой же газете И. Мустамбаев. Его статья также не была лишена отдельных ошибок. Но в целом в оценке творчества поэта он был во многом объективен, подчеркивая, что Абай был подлинно народным мыслителем, и в истории философии, литературы и публицистики вообще редко на долю писателя выпадал такой успех в народной массе, какой имел в свое время Абай..

В последствии именно такого рода исследования о творчестве Абая, в том числе и предвзято-противоречивые, послужили основанием для созданием нового раздела казахской литературоведческой науки – абаеведения. В 1940 г. М. Ауэзов через семипалатинскую областную газету «Екпинди» обратился к исследователям наследия Абая. Он указал на необходимость дальнейшего сбора и записывания из уст народа произведений Абая и вместе с тем подчеркнул необходимость тщательного отбора новых стихов с тем, чтобы установить истинную принадлежность их автору. М. Ауэзов указал на обязательность скрупулезного сбора различного рода сведений, имеющих непосредственное отношение к характеристике среды Абая, - в целях более глубокого понимания сути и содержания его философского и поэтического наследия. При его активном участии абаеведение из года в год все больше развивалось, углублялся его научный уровень.

Литература1. Абай. Слова Назидания / Абай Кунанбаев. - Алма-Ата: Жарын, 1961. -

135 с.2. Абай. Стихи. / Абай Кунанбаев .- Алматы: Жарын, 1994. – 320 с. 3. Боженов А.З. Основы философии / Боженов Аскар Заипович. - Астана:

Фолиант, 2009. - 264 с.

45

Содомора П.доцент,

Львівський національний медичний університетім. Д. Галицького

УКРАЇНСЬКА ФІЛОСОФСЬКА ТЕРМІНОСИСТЕМА: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Читаючи будь-який текст (особливо це стосується перекладної літератури), схоплюємо його значення і відчуваємо колорит завдяки ключовим лексемам, які в цьому конкретному дискурсі виконують роль носіїв культурної інформації та смислового навантаження. Такі ключові лексеми у різних текстах є різними. Для філософського тексту, очевидно, такими носіями є лексеми, що виступають у ролі термінів. Культурний код, тобто мова філософського тексту, термінологія, є його основою. У лексичному складі будь-якої мови з огляду її співвіднесеності з іншою виділяється еквівалентна лексика, тобто така, що характеризується відповідністю тотожних денотатів. Однак відповідності проходять не завжди на усіх рівнях значення лексем: деякі позиції часто не співпадають. Це докладно видно та можна якісно продемонструвати на матеріалі зіставлення латинських філософських термінів та їх українських відповідників.

Для проведення такого аналізу дуже вдячним матеріалом є твори Св. Томи з Аквіну, у яких представлено широкий спектр філософських термінів доби схоластики. За словами Св. Томи, “Сума теології” розрахований на початківців у галузі теологічної філософії. Однак на сьогоднішній день цей твір є важкодоступним для сприйняття пересічному читачеві насамперед з огляду на густу канву філософських термінів, що важко надаються для осмислення. В переважній більшості випадків терміносистема Св. Томи є чіткою і структурованою, що вимагає відповідного ставлення при перекладі. З одного боку, це уможливлює систематизацію термінів, а з другого – вимагає дотримання певних правил при перекладі.

Однак, незважаючи на чітку, з першого погляду, систему, Св. Тома подекуди вдається до заміни термінів їх частковими синонімами, що слід тлумачити як перехрещення семантичних полів термінів. Очевидно, автор сприймав ці лексеми як синоніми. Хоча й тут часом зустрічаємо певні несумісності, які доводиться тим чи іншим чином пояснювати при дослідженні тексту.

Продовжуючи досліджувати питання синонімії, часто зустрічаємо випадки використання аналогічних грецького та латинського термінів – тобто філософ все-таки розрізняє ці лексеми, хоча латинське слово є, по суті, копією грецького. Так, подекуди Св. Тома все-таки послуговується власне грецькими термінами (hypostasis), хоча є латинський калькований відповідник (substantia), однак, досліджуючи текст, виявляємо, що значення у них різні. Такі випадки використання аналогічних лексем по тексту не є поодинокими. Детальніше це питання розглянуто у попередніх дослідженнях.

46

Загалом, усі терміни пропонуємо поділяти на тематичні групи – метафізичні, антропологічні, теологічні. Поділ хоча і є доволі умовним, все ж дозволяє певним чином структурувати терміни, уможливлює докладніший опис та контрастивне зіставлення термінолексем. Наголос насамперед поставлено на корелятивних групах термінів, від способу перекладу яких залежить відображення семантичного наповнення тексту оригіналу в перекладі. Більшість термінів, що походять від Аристотеля, мають аналогічне значення у Св. Томи.

Використання саме українських еквівалентів на противагу до їх латинських відповідників є як теоретично обґрунтоване, так і зумовлене необхідністю становлення української філософської терміносистеми. Цікаво, що одні й ті ж лексеми в різних мовах розвивалися по-різному, тому й мають дещо відмінні, а в деяких випадках зовсім різні значення (hypostasis – substantia – understanding – підстава). Тома використовує калькування грецьких термінів (symbebekos - accidentia), що слід приймати до уваги при роботі над українським перекладом. Зрозуміло, що неможливо завжди послуговуватися одним заздалегідь визначеним способом відтворення термінів, тому пропонуємо застосовувати креативний, а не буквальний підхід до процесу перекладу: в українській мові пропонуємо надавати перевагу калькованим, а не транслітерованим відповідникам; корелятивні терміни слід відтворювати одним і тим же способом. Щодо відтворення конкретних корелятивних термінів, пропонуємо: дієвий/переємний замість активний/пасивний; підстава/припадковість замість субстанція/акциденція. У деяких випадках (матерія, форма) вибору немає з приводу відсутності інших варіантів.

Пропонований підхід до перекладу термінів, попри певну новизну та незвичність, покликаний: полегшити сприймання схоластичного тексту, збагатити лексичний запас української мови активними новотворами, розширити семантичні рамки певних лексем-термінів. Не намагаємося встановити чіткі правила, а лише розгорнути широку міждисциплінарну дискусію на стику філології та філософії.

Рецепція терміносистеми Св. Томи у європейській літературі проходила двома шляхами: транслітерація (англійський, французький) переклади; калькування (німецький, польський) переклади. Концепція пропонованого методу відтворення термінів опирається на концепції філософії Томи: концепція аналогії у трактуванні є вихідною позицією для теорії про використання українських еквівалентів для відтворення латинських схоластичних термінів: тобто теорія аналогії є ключовою теорією, на яку опирається концепція цього дослідження загалом. Доктрина аналогії з погляду Томи є частиною загальної доктрини знака: ці дві доктрини перебувають у родово-видових стосунках. Концепція аналогії перегукується з двома корелятивними поняттями – однозначний та різнозначний (univocus - aequivocus) і українські терміни, перекладені з латинських шляхом калькування, підпадають під вид однозначних термінів.

Тома поставив та розвинув цілий ряд надзвичайно важливих філософських питань, які знайшли своє продовження у наступних філософських течіях.

47

Одним з найголовніших понять, які опрацьовував Тома, було поняття буття у різних його планах та в зіставленні з іншими категоріями. Так, поняття буття, як найпримітивніша (тому й найперша) форма мисленнєвого сприйняття, сприймається відчуттями, однак головним чином – внутрішніми відчуттями, де витиснені види (species impressae) зовнішніх відчуттів випрацьовуються вищими внутрішніми відчуттями – пам’яттю, уявою, оцінкою для того, щоб випродукувати концепт – вищий рівень пізнання. Згодом дискусію про буття як перше пізнаване продовжують головним чином Пуансон і Каєтан.

У пізніший латинський період на основі праць Томи заснувалася Домініканська школа, яка була однією з трьох течій ренесансної схоластики. Ранній період називають “першим томізмом”, однак починаючи вже з раннього XV та до XVII ст. різко виросла кількість коментарів творів Томи, що й зазвичай називається “класичним томізмом”, а вже відродження томізму в XIX ст. називають “неотомізмом”.

Першим томістом (Princeps Thomistarum) вважають Йоанна Капреола (1380-1444). Невдовзі опісля смерті Капреола вийшла праця Томаса Германа “Libri IV Defensionum theologiae Thomae Aquinatis” (“Захист теології Томи з Аквіну, в 4-х книгах”), 1483 р. По суті, ця праця містила записки Капреола, у яких він викладає захист тієї позиції, яку обстоював Тома від того часу, відколи на посаді професора університету викладав “Сентенції” Петра Ломбардського. Саме від Капреола починається ціла плеяда латинських авторів, що працювали над викладом та коментуванням праць Томи. Ця лінія неперервно тривала протягом майже двох з половиною століть, аж до кінця латинського віку філософії.

Томас Каєтан (1468-1534) описував поняття аналогії, яке розгорнув Тома; Франциск де Віторія (1492-1536) продовжив точку зору Томи про милість (gratia), що передбачає природу завдяки розвиткові доктрини прав людини, незалежно від божої милості та релігії, що суперечило протестантській думці. Далі цю ж лінію продовжив Домінік Сото (1494-1560), розширивши позиції своїх попередників щодо проблеми розуміння права всередині держави. Праця “De locis theologicis”, яку написав Мельхіор Кано (1509-1560), висвітлює різноманітні теологічні питання, зокрема, питання критичної та наукової оцінки тих джерел, на яких базувалася теологічна думка. Праця була опублікована у 1563 р., уже після смерті автора і зробила значний вплив на розвиток теології як науково-критичної науки, а також спричинилася до розвитку такої галузі теології, як “фундаментальна теологія”. Домінго Бане (1528 – 1604) був одним із найвизначніших томістів, відомий завдяки підтримці томістичної сторони у величезній суперечці між єзуїтами та домініканцями, що виникла у XVII ст. Він був одним із останніх латинських авторів. Головним чином, він займався висвітленням ролі поняття “esse” у філософії Томи. Ці питання висвітлено в “Коментарях” на першу частину “Суми”.

Після Бане на арену диспутів виходить Джон Пуансо (1589 – 1644), який був першим автором найповнішого синтезу латинської філософії і теології на її кінцевій стадії розвитку. Філософ прийняв ім’я “Joannes a Sancto Thoma”. Із цим автором вичерпується лінія латинських коментаторів томізму, яку розпочав

48

Капреол. Пуансо був, на думку багатьох дослідників, (серед них – Маритен, Ділі) останнім та найзрілішим генієм, що тлумачили Тому. До того ж, Пуансо привів латинський період філософії до вирішення тих оглядових проблем, які поставив ще Августин на самому початку латинського періоду. Якщо говорити про латинську лінію коментування Томи, чи томістичної школи, то тут визначними є три фігури – Каєтан, Бане та Пуансо. Загалом ідеї та концепти, що їх розвинув Тома, продовжували (й продовжують) своє існування в багатьох наступних філософських течіях. Вчення Томи, окрім власне томістичної школи, дало поштовх для розвитку різних філософських напрямків і згодом багато з них далеко відійшли від томізму. Так, вчення про буття займає основне місце у філософії Томи і від цього ж терміна утворилася назва сучасної філософської школи екзистенціоналізму, хоча її засади далекі від засад, що пропагував Тома.

49

ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ

Коломієць О.В.студентка Інституту іноземної філології

Національного педагогічного університету ім. М.П.ДрагомановаГорохова І.В.

старший викладач кафедри англійської філологіїІнституту іноземної філології

Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова

АКТУАЛІЗАЦІЯ ГЕНДЕРНИХ І ЕТНІЧНИХ СТЕРЕОТИПІВ В АНГЛОМОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ

Cтаття присвячена дослідженню гендерних та етнічних стереотипів в англомовній картині світу, вивченню їх особливостей.

Термін "стереотип" (грец. stereos − твердий, typos − відбиток) введено в науковий обіг американським соціологом У. Ліппманом. У книзі "Громадська думка", що вийшла в 1922 р., він зробив спробу визначити місце і роль стереотипів у системі громадської думки. Під стереотипом Ліппман розумів особливу форму сприйняття навколишнього світу, що надає певний вплив на дані наших почуттів до того, як ці дані дійдуть до нашої свідомості [ 4, с.95 ].

Так, вивчення стереотипів у західній науці почалося в 20-х роках минулого століття, коли американський соціолог У. Ліппман вперше спробував дати визначення стереотипу. На його думку, стереотипи − це упереджені думки, які рішуче управляють всіма процесами сприйняття. Вони маркують певні об'єкти, як знайомі, так і незнайомі, що ледь знайомі здаються добре відомими, а незнайомі − глибоко чужими [4, c.23].

Згідно з нашим дослідженням, стереотипи − певні характеристики, що належать групі людей, пов'язані зі статтю, расою, національним походженням і деякими іншими факторами. Вони можуть бути визначені як стандартизовані концепції або образи, що належать певній групі людей або об'єктів. Це означає те, що люди схильні використовувати певні характеристики особистості для всіх членів групи [5].

Стереотипи стають дедалі популярнішим предметом вивчення в психології, теорії навчання, а також лінгвістиці. Очевидно, що все в нашому світі, що нас оточує піддається процесу стереотипізації, і всі ми використовуємо стереотипи. Так як англійська мова є міжнародною мовою, немає ніяких сумнівів, що англійські стереотипи стали особливим явищем в міжкультурній комунікації, зокрема етнічні та гендерні.

Метою нашого дослідження є визначення характерних особливостей, саме етнічних і гендерних стереотипів. Ми визначили, що стереотипи в цілому, і етнічні стереотипи зокрем, визначаються не уявленнями одного індивіда, а фактом «групової згоди». Іншими словами, вони виникають не в головах окремих людей, а в свідомості великих груп людей [2, с.128].

Таким чином, у визначення поняття «етнічний стереотип» можна додати наступні характеристики: етнічний стереотип існує у свідомості великих груп

50

людей, а не окремої людини; етнічні стереотипи можуть бути як негативно, так і позитивно забарвленими; етнічні стереотипи можуть бути спрямовані як на представників даної етнічної групи, так і на представників інших етнічних груп.

Можемо зробити висновок про те, що найпоширенішими етнічними стереотипами англійської культури є: почуття національної переваги; консерватизм і прихильність традиціям; відсутність творчого та інтелектуального потенціалу; доброзвичайність (доброзичливість, гостинність і т.п.); ввічливість і порядність; стриманість в емоціях; лицемірство; законослухняність і дотримання правил; снобізм, гострі жарти та ін. Стереотипи щодо особливостей англійського національного характеру частіше виявляються менш правдивими, ніж уявлення про культурні особливості. Адже культура – поняття загальне, у всього народу спільні традиції, символи і звичаї. Тому процес узагальнення таких особливостей та поширення їх на всю націю є цілком логічним. Характер, у свою чергу, − це суто індивідуальні психічні особливості людей і узагальнювати їх і поширювати на групу людей нелогічно, але актуально в нашому світі. Від особливостей англійського характеру переходимо до стереотипізації англійського гендеру. Гендерний стереотип є окремим різновидом стереотипу, що відбиває у мові культурно і соціально обумовлені думки та позиції про ознаки, атрибути і норми поведінки представників обох статей: чоловічої та жіночої.

Оскільки кожна людина є представником різних соціальних груп у один і той же час, наша поведінка має набір різних стереотипів.

В нашій статті ми розглянемо наступні підвиди гендерних стереотипів:1) стереотипи зовнішності;2) вікові стереотипи;3) соціальні стереотипи;4) психологічні стереотипи.Стереотип зовнішності належить до найважливіших у відображенні

цілісної картини світу. В кожній культурі відомі еталони чоловічої і жіночої зовнішності, які складають сукупність ознак пов’язаних з певними фізичними особливостями обох статей і співвіднесених з цими особливостями естетичних ознак. Первинна оцінка особистості за зовнішністю людини є типовою як для українського суспільства, так і для англомовного. Саме на основі цієї первинної оцінки та враження і складається подальша стереотипізація вцілому [3, с.635].

Оскільки людей завжди цікавила зовнішність, виникла велика кількість фразеологізмів на позначення стереотипів зовнішності. Фразеологізми, що стосуються зовнішності людини будувалися на опозиції гарний-негарний, привабливий-непривабливий. Наприклад, A fair bride is soon basked and a short horse is soon whisked; A fair face is half a portion (wedding- portion); She that is born beauty is born married; A good face needs no band, and a pretty wench no land; Her face is her fortune. Як бачимо, існує велика кількість фразеологізмів на позначення саме стереотипізації жіночого образу.

Вікові стереотипи представлені меншою кількістю фразеологічних одиниць ніж стереотипи зовнішності. Серед досліджуваних фразеологізмів більша частина характеризує вік жінок, а не чоловіків, оскільки вважають, що

51

чоловіки не надають великого значення віку. Наприклад: A man is as old as he feels, A woman as old as she feels like admitting. – Вважають, що жінка радше приховає свій вік, бо вона завжди хоче виглядати молодшою, кращою, саме тому їй стільки років, скільки вона визнає, а не наскільки себе почуває.

Можливо, це зумовлено тим, що для чоловіка важливішим є його здоров’я, фізичний стан, аніж краса чи зовнішність, як от: A man is as old as he feels, A woman is as old as she looks.

Великою групою стереотипів є також стереотипи соціальні. Вони, наприклад, виражені у фразеологізмах чи не найповніше. Соціальні стереотипи створені для позначення різних соціальних ролей чоловіка і жінки: сімейних, професійних та матеріальних. Наприклад, досить поширеним стереотипом є те, що в шлюбі важче доводиться чоловікові. Наприклад: If the husband be not at home, there is nobody; The Master absent, and the house dead; The master’s footsteps fatten the soil; Mills and wives are ever wanting; Man pays - woman spends; Behind every successful man is a woman.

Проаналізувавши психологічні стереотипи, зазначаємо, що кожна людина має певні особисті якості, які складають її психологічний портрет. Ці якості для кожного унікальні, у деяких випадках навіть неповторні. Однак, багаточисленні дослідження доводять, що певні психологічні якості залежать від біологічного фактора, а саме від статі людини. Так, доведено, що існують чоловічі та жіночі емоції, чоловічі та жіночі риси характеру [1, с.34]. У фразеологізмах переважно зафіксовані жіноча балакучість, брехливість, підступність та інші негативні риси та чоловіча рішучість, надійність тощо.

Згідно зі стереотипами, жінки більш емоційні, їм легше проявляти свої почуття. Як от: A woman's whole life is a history of affection; Women are always in extremes; In nine cases out of ten, a woman had better show more affection than she feels; Woman laughs when she can, but cries whenever she wishes; Early rain and a woman's tears are soon over; A woman either loves or hates in extreme. З наведених вище прикладів бачимо, що, справді, жінки емоційні істоти. Варто також сказати, що жінки плаксиві, неврівноважені і часто використовують свої почуття чи сльози з певною метою, часто корисною. Але це суто стереотипне бачення жіночої психології, адже дуже часто жінки плачуть без мети, просто для “очищення душі”. У суспільстві існує думка, що представникам сильної статі не личить проявляти свою слабкість, плачучи. Так, у порівнянні з чоловіками, виникає припущення, що жінки перебільшують і часто вдаються до акторської майстерності, а не до почуттів.

Отже, провівши дослідження, можна зробити висновок, що питання стереотипізації є актуальним і сьогодні, адже дуже важливо прослідити, як стереотипи можуть впливати на міжкультурну комунікацію.

Стереотипи, взагалі дуже стійкі, бо вони передаються з покоління в покоління як культурний багаж нації, але не слід забувати, що люди з часом змінюються, так само, як і змінюється оточуючий нас навколишній світ. Те, що було характерним для людей і їх поведінки чи характеру 10 років тому, вже не актуальне сьогодні. Дуже часто люди самі прагнуть зламати той чи інший стереотип і докорінно міняють свою суть для того, щоб довести всім

52

протилежне. Проте, ми не робимо спроб ані підтвердити, ані спростувати ті чи інші стереотипи.

Література:1. Артемова А.В. Эмотивно-оценочная объективация концепта

“женщина” в семантике фразеологических единиц: На материале английской и русской фразеологии: Автореф. дис. канд. филол. Наук / А.В. Артемова. – Пятигорск, 2000. – 16 с.

2. Лебедєва Н. Введення в етнічну та крос-культурну психологію. - М .: Ключ-С, 1999. − 224 с.

3. Lakoff G. Women, fire and other dangerous things. What categories reveal about mind. / G. Lakoff. – Chicago; L.: Univ. of Chicago Press, 1990. – 635 pp.

4. Lippman W. Public Opinion. NY, 1950. − 156 pp.5. http :// visualsofia . blogspot . com /2009/10/ breaking - mold - meaning - and -

significance . html .

Dubenyuk L.student of Foreign Philology Department

Foreign Languages Institute Dragomanov National Pedagogical University

Horohova I. V.assistant professor of Foreign Philology Department

Foreign Languages Institute Dragomanov National Pedagogical University

EVOLUTION OF THE CONCEPT “GENTLEMAN” Almost all Indo-European languages, regardless of social development level,

have a special stock of words and peculiar linguistic units describing the privileged classes and their representatives. Unlike continental Europe countries, where class barriers were historically erased, England has been and remains one of the few countries where all attempts at leveling the class system contributed to its strengthening. “Gentleman” is one of the most distinctive terms indicating the upper classes in Great Britain. Besides, it belongs exclusively to the English sphere of concepts and is a typical nomination for privileged enclave in the UK.

Furthermore, the term “gentleman” is one of the key concepts of Anglo-Saxon culture in general and English mind-set in particular. It has altered and undergone some transformations in the process of settling. This idea can be underpinned by images, characteristics, associations that notion conjures up. Undoubtedly, the term “gentleman” has deep roots in English society and appeared on the British Isles in the 13th century (Middle English period) as etymological hybrid, translation loan (calque) formed from the elements existing in the English language according to the patterns of the source language.

Middle English form “gentilman” originates from old French word combination “gentilz hom” which nominated a noble man, aristocrat [11]. The first component

53

derives from Latin “genus” (“belonging to one race, stock” [10]), and has lots of derivatives with a common lexico-semantic field of the noun “gentleman”.

As for the etymology, it should be stated that the term gentleman (from Latin gentilis, belonging to a race or "gens", and "man", cognate with the French word gentilhomme, the Spanish gentilhombre and the Italian gentil uomo or gentiluomo ), in its original and strict signification, denoted a man of good family, the Latin generosus (its invariable translation in English-Latin documents). In this sense the word equates with the French gentilhomme (nobleman), which latter term was in Great Britain long confined to the peerage. The term "gentry" (from the Old French genterise for gentelise) has much of the social class significance of the French noblesse or of the German Adel, but without the strict technical requirements of those traditions such as quarters of nobility.

In this sense it was recorded as “a man of gentle or noble birth” or “a man of a high social class” [3] which was first and foremost for centuries in defining a gentleman. William Shakespeare in the 16th century writes the following:

I freely told you, all the wealth I hadRan in my veins, I was a gentleman [14]. Samuel Richardson in his epistolary novel “Clarissa. Or, the History of a Young

Lady”, written during 1747 – 1748, states: “a Man of Birth and Fortune” or “a Nobleman of middle Genius” [13, p.16], and follows: “…seemed highly pleased with the gentleman. His birth, his fortune in possession, a clear 2000 l. per annum, as Lord M. had assured my uncle; presumptive heir to that nobleman’s large estate…” [13, p.20].

Noble ancestry was still of great importance through the 19 th century when Charlotte Brontë in the novel “Jane Eyre” denotes: “Old Mr. Rivers, she said, was a plain man enough, but a gentleman, and of as ancient a family as could be found.” [2, p.655] or “…the family have always been respected here. Almost all the land in this neighbourhood, as far as you can see, has belonged to the Rochesters time out of mind” [2, p.104].

Jane Austin supports the idea in the novel “Pride and Prejudice”: “This young gentleman is blessed, in a peculiar way, with every thing the heart of mortal can most desire,-splendid property, noble kindred, and extensive patronage” [1, p.67] and later we find: «My daughter and my nephew are formed for each other. They are descended, on the maternal side, from the same noble line; and, on the father's, from respectable, honourable, and ancient-though untitled-families. Their fortune on both sides is splendid… He is a gentleman…» [1, p.298].

Oxford Dictionary defines gentleman as “a man of gentle birth, or having the same heraldic status as those of gentle birth; properly one who is entitled to bear arms, though not ranking among the nobility" [11].

It was also well-known that a gentleman was “a man of gentle birth, who was entitled to bear arms, ranking above yeoman in social position” [3].

Defoe attempted to define the qualities of a gentleman in his work “The Compleat English Gentleman”, written between 1728 and 1729. Defoe first separates gentlemen into two groups: “born gentleman” and “the bred gentleman”. Of the born gentleman, Defoe states that he is “a person BORN (for therein lies the essence

54

of quality) of some known, or ancient family; whose ancestors have at least for some time been rais’d above the class of mechanicks”[4, p.25]. Clearly, however, Defoe believed that being a gentleman involved more than birth right and idle living, for in his broader definition he states that the term signified “a man of generous principles, of a great generous soul, intimates a kind of an obligation upon those who assum’d the name to distinguish themselves from the rest of the world by generous and virtuous actions” [4, p.36].

Sir Thomas Smith, offered the following definition of a gentleman that stressed a man’s behavior and reputation: “For whosoever studieth the lawes of the realm, who studieth in the universities, who professeth the liberall sciences, and to be shorte, can live idly and without manual labour, and will beare the port, charge, and countenaunce of a gentleman, he shall be called master, for that is the title which men give to esquires and other gentlemen, and shall be taken for a gentleman” [12, p.178].

Starting with the 18th century, education becomes one of the most prominent features of a real gentleman what has the next dictionary entry: “a man who is cultured, courteous and well-educated” [11]. Samuel Richardson in “Clarissa. Or, the History of a Young Lady” validates: “everybody distinguishes the gentleman born and educated” [13, p.31].

John Locke, an English philosopher and leader of the Enlightenment age who fathered Classical Liberalism, was convinced that: “Education begins the gentleman, but reading, good company and reflection must finish him” [9, p.16].

Locke begins his advice to a Gentleman on the importance of reading with the following thoughts: “Reading is for the improvement of the understanding. The improvement of the understanding is for two ends; first, for our own increase of knowledge; secondly, to enable us to deliver and make out that knowledge to others” [4, p.140]. Afterwards the philosopher proceeds by enumerating those studies that are of primary importance for a well-bread, honorable man in civil society: “Therefore he, who would be universally knowing, must acquaint himself with the objects of all sciences. But this is not necessary to a gentleman, whose proper calling is the service of his country; and so is most properly concerned in moral and political knowledge; and thus the studies, which more immediately belong to his calling, are those which treat of virtues and vices, of civil society, and the arts of government; and will take in also law and history” [4, p.140].

Starting with the mid of 18th century up to the second half of 20th century pronunciation plays an important role for a well-bread and educated man. A person could not be considered to be a “gentleman” if he had not speak “queen’s English”, that is a language spoken by royal family, court and aristocracy. The idea is proved by a number of literary examples. George Eliot in the novel “Middlemarch” substantiates: “He is a gentleman. I heard him talking to Humphrey. He talks well” [5, p. 161], “There would be some pleasure in voting for a gentleman who speaks in that honorable manner” [5, p.892].

In addition to this, Oliver Goldsmith in “The Vicar of Wakefield” fortifies: “Mr. Thornhill, notwithstanding his real ignorance, talked with ease, and could expatiate upon the common topics of conversation with fluency” [6, p.22].

55

To sum up, it should be stated that the concept of “gentleman” is one of the most important English concepts which belongs exclusively to the British sphere of concepts. It was firstly registered in 13th century and went through altering in the process of its evolution. Through centuries it gained new specifications.

All in all, it can be acknowledged that the concept of “gentleman” is complex, synthetic, and absorbed quite a number of connotations and implementations in the process of evolution: from purely noble birth, high social position to civility, decorum, impeccable behaviour, and what is more important a good education.

List of references:1. Austen, Jane. Pride and Prejudice. Ed. R. W.Chapman. 3rd ed. Oxford:

OUP, 1986. – 352 p.2. Brontë, Charlotte. Jane Eyre. 1847. Oxford: Oxford University Press,

1999. – 545 p.3. Cambridge Advanced Learner’s Dictionary of English. 3rd ed.

Cambridge: Cambridge University Press, 2008. – 1814 p.4. Daniel Defoe, The Compleat English Gentleman, ed. Karl D. Bulbring.

London: Balantyne Press, 1889. – 295 p.5. Eliot, George. Middlemarch. Ed. Ashton, Rosemary. London: Penguin

Books, 1994. – 491 p.6. Goldsmith O. The Vicar of Wakefield/ O. Goldsmith. – London: Penguin

Books, 1998. – 284 p. 7. John Locke, Some Thoughts Concerning Education, 5th ed. (London,

1705 [1st ed., 1693]), in James L. Axtell, ed., The Educational Writings of John Locke. – London and New York, 1968. – 190 p.

8. Johnson, Samuel. A Dictionary of the English Language. 2 vols. 4th ed. London: Strahan, 1770. – 2306 p.

9. Locke, John. Some Thoughts Concerning Education. Ed. Ruth W Grant and Nathan Tarcov. Indianapolis: Hackett, 1996. – 262 p.

10. Longman Dictionary of Contemporary English. 5th ed. Harlow: Pearson Longman, 2009. – 2081 p.

11. Oxford Advanced Learner’s Dictionary of Current English. 8th ed. Oxford: Oxford University Press, 2010. – 839 p.

12. Penelope J. Corfield, “The Rivals,” Land and Society in Britain, 1700-1914, ed. by Negly Harte and Roland Quinault. Manchester: Manchester University Press, 1996. – 240 p.

13. Richardson, Samuel, Pamela; or, Virtue Rewarded, ed. by Peter Sabor (Harmondsworth 1985) – Clarissa, or, the History of a Young Lady, 3rd ed., 8 vols. London 1751. – 592 p.

14. William Shakespeare . The Merchant of Venice/ Shakespeare William. – L.: Penguin Classics, 2005. – 240 p.

56

Красина Е.А.аспирант кафедры теории и практики английского языка

Южного Федерального Университета

К ВОПРОСУ О СТАНОВЛЕНИИ ЛИНГВИСТИКИ ЭМОЦИЙПоследние десятилетия отмечены ростом интереса к исследованию эмоций

и их репрезентации в языке и речи, хотя сравнительно недавно, изучение отражения эмоций в языке не часто становилось предметом исследований лингвистов. Существовал корпус литературоведческих работ по языку эмоций в поэзии и драме, а также специальная психологическая литература, освещавшая связь языка, эмоций и сознания, однако анализ, например, лексического значения слов, проводился нерегулярно и часто без должной методологической основы (Boucher, 1979).

Эмоции сегодня в моде (цит. по Шаховский, 2008, 5). Они заполнили все коммуникативное пространство, а именно: политику, СМИ, бытовое общение и т.д. Эмоции сегодня являются важнейшими компонентами разума, мышления и языкового сознания современного человека (Шаховский, 2008, 5).

Став исходным принципом изучения языка в XX-XXI вв., антропоцентризм обусловил возникновение особого интереса исследователей к различным способам выражения личностного, субъективного отношения человека к окружающей действительности (важной составной частью которого является эмоциональный компонент) через призму человеческого микрокосма, его мировосприятия и мироощущения. Другими словами, исследования эмоциональности и средств ее выражения в языке проводятся с учетом человеческого фактора, т.е. обращения к человеку не только как к личности говорящей и мыслящей, но и чувствующей. Кроме того, антропологический характер современной лингвистики предполагает исследование языковых процессов, когда субъект речи и ее реципиент включаются в описание языковых механизмов (Телия, 1991, 36).

В современной лингвистике как науке, решающей задачу взаимопонимания между людьми, важное место занимает проблема вербального выражения эмоций человека (Донченко, 2008, 64). Роль эмоций в человеческой деятельности определяет преднамеренное использование средств их вербального выражения для достижения прагматических целей, обусловленных коммуникативной ситуацией (Змеева, 1989, 22).

Но само становление лингвистики эмоций, эмотиологии, как междисциплинарной отрасли наук, имело достаточно противоречивый характер.

Долгое время лингвистика избегала изучения проблемы эмоций, так как традиционно эмоции не считались объектом ее изучения. Но в ученом мире они стали рассматриваться уже в период Античности в рамках философии в трудах Платона и Аристотеля и позже в работах Декарта, Спинозы, Канта. В целом же, если взглянуть на историю эмоций, то аффективная жизнь человека играла меньшую роль и считалась подчиненной мышлению. Такая ситуация позволяет ряду ученых говорить о существовании "рационалистической

57

антиэмотивистской традиции недооценки или третировании эмоциональных способностей человека" в истории мировоззрений (Попов, 2004, 144-159).

Давний спор большой группы лингвистов (М. Бреаль, К. Бюлер, Э. Сепир, Г. Гийом, Ш. Балли и др.), заключавшийся в размышлениях на тему того, должна ли лингвистика заниматься эмоциональными составляющими, обосновал начало проблеме изучений эмоций в лингвистике (Шаховский, 2008, 13). Лингвисты К. Бюлер, Э. Сепир, Г. Гийом исключали эмоциональный компонент из своих исследований, а Ш. Балли и М. Бреаль полагали, что выражение эмоций является основной функцией языка (Иванова, 2012).

По мнению ученых-лингвистов (C. Kerbrat-Orecchioni), которые выступали против изучения эмоций, место эмоций в лингвистике минимально, так как проблема их выражения не является основной. Несмотря на то, что язык служит прежде всего для передачи информации, для рациональной обработки полученных знаний, все эти процессы сопровождаются чувствованиями, переживаниями, желаниями (Шаховский, 2008, 13). По Э. Сепиру, «образование идеи для языка имеет большее значение, чем проявление воли и эмоции» (цит. по Sapir, 1921). Существует факт, который часто предотвращает понимание языка как чисто конвенциональной системы звуковых символов, заставивший приписать языку инстинктивный характер, которым язык на самом деле не обладает. Хорошо известно, что под напряжением эмоций, мы можем непреднамеренно произносить звуки, которые слушатель воспримет как показатель эмоций. Но все же существует разница между непреднамеренным выражением эмоций и привычным типом коммуникации идей, т.е. речью. Предыдущий тип высказывания на самом деле инстинктивный, но он несимволичен (Sapir, 1921). С данным мнениям, лингвисты-сторонники эмотиологии, не соглашаются, обосновывая это тем, что в человеке все движимо эмоциями, его креативное мышление, его аксиологическое поведение, все его вербальные рефлексии, в том числе и эмоциональные (Шаховский, 2008, 14).

Признавая, что большинство слов во всех языках имеет эмоциональную составляющую, которая является результатом получаемого человеком удовольствия или боли, некоторые французские лингвисты, утверждали, что эта составляющая не входит в семантику слова, а является наростом, ассоциацией, входящей в концептуальное ядро. Данное положение противоречит достижениям отечественных психолингвистов, которые считают любое слов дискурсивным и эмоционально заряженным (Шаховский, 1998, 81-92).

Против лингвистики эмоций выступал также В.А. Звегинцев, заявляя, что эмоции не входят в структуру языка (Звегинцев, 1957).

Но, несмотря на столь неоднозначную природу эмотиологии, с тех пор, как лингвистические явления приняли антропоцентрический характер, лингвисты уже не могли уклоняться от исследования сферы эмоций как самого человеческого фактора в языке. Таким образом, человек стал своеобразной точкой отсчета, которая используется для описания физических предметов в

58

языке, окружающих его, а также для распознавания процессов, происходящих внутри него: его чувств, мыслей, внутренних ощущений (Илинская, 2006, 98).

Интерес западных ученых к данной проблеме все увеличивался, об этом говорит то, что при Гарвардском университете был создан в 1985 г. Международный центр по исследованию эмоций, а в Берлине на IV Международном конгрессе лингвистов эмотиология была признана одним из пяти приоритетных направлений в современной лингвистике (Илинская, 2006, 98). На конференции Anglistentag в Дюссельдорфе (ФРГ) состоялись 35 докладов, 18 из которых было посвящено языку эмоций, эмоциональному лексикону, синтаксису, метафоре, пунктуации, а также многим проблемам межкультурной специфики вербального и невербального выражения эмоций (Шаховский, 2008, 15).

Дэниел Гоулман писал, что взгляд на природу человека, игнорирующий эмоции, отличается близорукостью (Goleman, 1995). С данным мнением нельзя не согласиться, так как в языке все движимо эмоциями.

Сегодня уже нет сомнений по поводу того, эмоциональная сфера стала объектом пристального внимания лингвистов. Эмоции бесспорно представлены в языке и мы хотели бы привести несколько примеров, подтверждающих данное высказывание.

[1] So…what do I do now? I feel twitchy, just standing here. I should be occupied (Kinsella, 133).

В указанном примере волнение героини, притворяющейся домработницей, реализуется на нескольких языковых уровнях. С одной стороны, большую роль играют лексические средства, а именно: имя прилагательное twitchy, выражающее ее нервозность в сложившейся ситуации; наречия so, отделенного от вопроса троеточием, показывающего насколько она обеспокоена. С другой стороны, волнение героини передается на синтаксическом уровне посредством вопроса «So…what do I do now?», который она задает сама себе, не зная, чем ей заняться и троеточия, подчеркивающего ее замешательство.

[2] She cursed and railed and said terrible things (Harris, 11).В данном примере эмоция «гнев» героини передается посредством

лексических средств, обладающих значениями «ругань, брань» – таких, как: cursed, railed; «ужасный» – terrible. Большое значение для вербализации данной эмоции имеет стилистический прием, многосоюзие (and … and), которое передает всю силу ярости героини, которая увидела, как убивают ее друга.

[3] No hope, no adventure, no old kings or Personal Legends, no treasure, and no Pyramids. It was as if the world had fallen silent because the boy’s soul had. He sat there, staring blankly through the door of the café, wishing that he had died, and that everything would end forever at the moment (Coelho, 47).

В приведенном выше примере эмоция «отчаяние» передается на синтаксическом уровне посредством повторения частицы no, стилистического приема перечисления no hope, no adventure, … no Pyramids: в тот момент, для героя ничего не имело значения, все вокруг как будто исчезло, испарилось; деепричастные обороты staring blankly through the door of the café, wishing that he had died передают его тяжелое состояние, что ему даже хотелось умереть.

59

Подводя итоги, хотелось бы заметить, что данные примеры показывают, что эмоции в языке репрезентируются на любых уровнях языка, даже многоточие может передавать то или иное состояние человека. Эмоции легко обнаруживаются в языке, так как язык номинирует эмоции, выражает, описывает и комментирует их.

Литература1. Донченко Ю.И. Вербальные способы выражения эмоций в языке. /

Донченко Ю.И. - Ростов-на-Дону, 2008. С. 64-66. - (Личность, речь и юридическая практика. Сб. научн. труд. Вып.11.)

2. Звегинцев В.А. Семасиология / Звегинцев В.А. – Москва, 1957. 3. Змеева Т.И. Имплицитное выражение эмоций в функционально-

коммуникативном аспекте (на материале современного французского языка) / Змеева Т.И. – Москва, 1989 (автореф. дис. … канд. филол. наук).

4. Иванова А.А. О корреляции эмоциональной парадигмы и оценочной функции на фразеологическом уровне в английском и карачаево-балкарском языках / Иванова А.А. – Пятигорск: Изд-во ПГЛУ, 2011. С. 43-47. – (Университетские чтения – 2011).

5. Илинская А.С. Знаковая типология языковых единиц, репрезентирующих эмоции в английском языке / Илинская А.С. – Барнаул: Изд-во АлтГТУ, 2006. – С. 98-105. - (Ползуновский вестник. Сб. ст. Вып. 3).

6. Попов С.Н. Идеал «бесстрастия» в гносисе как источник философского и научного рационализма / Попов С.Н.– Барнаул: Изд-во Алт. ун-та, 2004. – С. 144-159. – (Философские дескрипты: Сб. ст., Вып. 3).

7. Телия В.Н. Механизмы экспрессивной окраски языковых единиц / Телия В.Н. - Москва: Наука, 1991. С. 36. – (Человеческий фактор в языке. Языковые механизмы экспрессивности).

8. Шаховский В.И. Эмоции – мысли в художественной коммуникации / Шаховский В.И. – Волгоград; Саратов, 1998. С. – 81-92. – (Языковая личность: социолингвистические и эмотивные аспекты).

9. Шаховский В.И. Лингвистическая теория эмоций / Шаховский В.И. – Москва: Изд-во Гнозис, 2008. – С. 5-16.

10. Boucher Jerry D. Culture and Emotion / Boucher Jerry D.: London: Ed. A. J. Marsella et al. NY – SF – London, 1979 (Perspectives on Crfoss-Cultural Psychology).

11. Goleman D. Emotional Intelligence. Why can it matter more than IQ / .: London: Bantam Books, 1979.

12. Sapir E. Language. An introduction to the study of speech / Sapir E. – New York: Harcourt, Brace, 1921.

Художественная литература1. Coelho Paulo. The Alchemist. US – Harper Torch, 2006.2. Harris Charlaine. Dead until Dark. Great Britain – Clays Ltd, 2009. 3. Kinsella Sophie. The Undomestic Goddess. Great Britain – Bantam

Press, 2005.

60

МЕДИЧНІ НАУКИ

Аджаблаева Д.Н.Старший научный сотрудник-соискатель кафедры фтизиатрии

Ташкентского института усовершенствования врачейМухтаров Д.З.

Док. мед. наук, зав. кафедрой кафедры фтизиатрии Ташкентского института усовершенствования врачей

ТУБЕРКУЛЁЗ У ДЕТЕЙ И ПОДРОСТКОВ ИЗ СЕМЕЙНЫХ ОЧАГОВ ИНФЕКЦИИ

Ташкентский институт усовершенствования врачей, Ташкент, УзбекистанВведение. Общеизвестно, что риску заболеть туберкулёзом чаще

подвержены дети из контакта с туберкулёзным больным. При этом наиболее высока вероятность развития заболевания при тесных и длительных контактах, что, достоверно чаще встречается в семейных очагах 1. При наличии в очаге туберкулёза негативных социальных факторов, увеличивается опасность заболевания контактных лиц 3. К числу факторов, создающих высокую эпидемическую напряженность в очаге, можно отнести злоупотребление алкоголем, наличие двух больных членов семьи и более, безработицу обоих родителей, страдающих туберкулёзом 2.

Цель исследования. Установить роль факторов риска и семейной туберкулёзной инфекции в развитии заболевания у детей и подростков.

Материалы и методы. Обследовано две группы детей и подростков из контакта с больным туберкулёзом, наблюдавшихся и лечившихся в детских отделениях Самаркандского областного противотуберкулёзного диспансера в 2010-2012 гг.: 1-ю группу (n = 50) составили больные активными формами туберкулёза, 2-ю группу (n = 60) пациенты с наличием специфического процесса в фазе уплотнения и кальцинации. Возрастная структура детей в 1-й группе была следующей: до 7 лет - 22 детей, 8-15 лет – 28 детей, во 2-й группе: до 7 лет - 19 пациента. 8-15 лет - 41.

Результаты исследования. У детей обоих групп наиболее часто в семье туберкулёзом болела мать, причем частота контакта с матерью-бактериовыделителем была немного выше, чем с матерью, не выделявшей микобактерии туберкулёза (МБТ) – 56,0 и 36,8% против 44,4 и 33,3% соответственно (табл.1).

61

Таблица 1Характеристика контакта и источников инфекции в группах

наблюдения

Характеристика контакта с больным ТБ

Больные активным

ТБ дети

Больные дети с остаточными ТБ

изменениямиn=50 n=60

абс./% абс./%

Тесный контакт (семейный) МБТ+

Всего 25 100,0 19 100,0Больна мать 14 56,0 7 36,8Болен отец 8 32,0 5 26,3

Больны близкие родственники 2 8,0 6 31,6

Больны два человека и более 1 4,0 1 5,3

Контакт с больным активным ТБ

МБТ-

Всего 18 100,0 18 100,0Больна мать 8 44,4 6 33,3Болен отец 5 27,8 7 38,9

Больны два человека и более 1 5,6 2 11,1

Больны близкие родственники (пер.

контакт)4 22,2 3 16,7

Периодический контакт МБТ+

Всего 7 100,0 23 100,0С больными

родственниками 5 71,4 17 73,9

С больными соседями 2 28,6 6 26,1

Итого 50 60Преобладающим источником инфекции детей были больные с

инфильтративной формой туберкулёза лёгких (МБТ+) родители (20 из 44), в этих семьях зарегистрировано 15 случаев заболевания детей и подростков (75,0%). Опасность представляли, больные диссеминированным туберкулёзом, у 9 из 15 детей (60,0%), имевших контакт с указанной клинической формой, диагностировано заболевание. Настораживает тот факт, что при наличии у родителей фиброзно-кавернозного туберкулёза с бактериовыделением, активным туберкулёзом заболевают 87,5% контактирующих детей (табл. 2).

62

Таблица 2Частота больных детей в зависимости от клинической формы

туберкулёза лёгких у родителей

Клинические формы туберкулёза у больных

родителей

Число контактирующих

детей

Сведения о состоянии здоровья

контактирующих детейЗаболели

активным ТБ

Перенесли ТБ латентно

Инфильтративная, МБТ+ 20 15 (75,0%) 5 (25,0%)

Диссеминированная, МБТ+ 15 9 (60,0)% 6 (40,0%)

Казеозная пневмония, МБТ+ 1 1 (100,%) 0

Фиброзно-кавернозная, МБТ+ 8 7 (87,5%) 1 (12,5%)

Риск развития туберкулёза у детей, в том числе вызванного устойчивыми штаммами МБТ, увеличивался, если источник инфекции ранее находился в исправительно-трудовых учреждениях и / или вёл асоциальный образ жизни. В таких очагах дети заболевали в 4 раза чаще. Проведённые исследования показали, что дети заболевшие туберкулёзом, и дети с наличием специфического процесса в фазе уплотнения и кальцинации проживали в неудовлетворительных бытовых условиях (земляной пол, отсутствие централизованной подачи воды, газа и т.д.) примерно с одинаковой частотой (96,0 и 88,8%). Если родители имели вредные привычки (злоупотребление алкоголем, курение, наркомания) риск заболевания активным туберкулёзом увеличивался в 1,3 раза (табл. 3). Риск развития активного туберкулёза значительно возрастал при наличии в очаге таких факторов как безработица одного или обоих родителей, асоциальный образ жизни семьи.

Важно отметить, что в семьях, где больные туберкулёзом родители не имели постоянной работы, наблюдалось их частое уклонение от лечения и нарушение режима лечения. В большинстве случаев, в очагах семейного туберкулёза, отягощенных отрицательными и социальными факторами, не выполнялись рекомендации врача: дети наблюдались нерегулярно, изоляция проводилась в основном формально из-за отказа от лечения в санатории.

63

Таблица 3Социальные факторы риска

Факторы, установленные в семейных очагах ТБ

1-я группа 2-я группаВсего абс. % Всего

абс. %

50 50

Злоупотребляли алкоголем родители 12 24,0 9 18,0

Ранее находились в ИТУ 8 16,0 2 4,0

Не работал один из родителей 38 76,0 12 24,0

Не работали оба родителя 28 56,0 2 4,0

Многодетная семья 33 66,0 41 82,0

Неполная семья 22 44,0 30 60,0

Асоциальные семьи 10 20,0 5 10,0

Неудовлетворительные бытовые условия 48 96,0 44 88,0Проводимые профилактические противотуберкулёзные мероприятия

(ППТМ) оценены у 40 больных активным туберкулёзом и 45 детей с остаточными изменениями после перенесенного туберкулёза из семейного контакта с больным. Важно отметить, что 22 (55,0%) наблюдавшихся больных не были предварительно охвачены ППТМ, так как проживали в скрытых семейных очагах и туберкулёз у них был диагностирован после первично выявленного заболевания у родителей. В группе заболевших детей из зарегистрированных семейных очагов установлены дефекты в проведении ППТМ, которые оказали влияние на развитие болезни. При этом нарушались важные принципы профилактики туберкулёза – полная изоляция от больных, выделяющих МБТ (22,1%), регулярное диспансерное наблюдение (52,8%), регулярное проведение санитарно-противоэпидемических мероприятий (32,7%). Анализируя сведения о химиопрофилактике среди детей из контакта с бактериовыделителями у болеющих активным туберкулёзом детей (1-я группа) и у лиц с остаточными посттуберкулёзными изменениями (2-я группа), установлено, что 33 (66,0%) детей 2-й группы она была проведена. В группе больных до регистрации заболевания ХП получали 10,0%, при этом под непосредственным контролем медицинских работников только 6,0%.

Заключение. Опасность заболевания туберкулёзом возрастает у детей из семейных очагов туберкулёза, в которых больна мать или два члена семьи и более (близкие родственники) или регистрировались случаи смерти от туберкулёза. Отрицательные социальные факторы следует считать прогностическими факторами эпидемической напряженности, так как именно в

64

таких семьях увеличивается риск распространенности внутрисемейной инфекции. Дети в таких очагах имеют высокую опасность развития заболевания и особенно нуждаются в наблюдении и проведении профилактических оздоровительных мероприятий в условия детских учреждений.

Установленные факты требуют более активной работы по раннему и своевременному выявлению туберкулёза у взрослого населения, изоляции больных, выделяющих МБТ, до прекращения бактериовыделения.

Литература:1. Митинская Л.А., Елуфимова В.Ф., Юхименко Н.В., Демешко Н.Д. и

др. Выявление туберкулёза у детей из новых групп риска и эффективность химиопрофилактики // Пробл. туб. – 1996. – 6. – С. –33–35.

2. Поддубная Л.В., Шилова Е.П. Туберкулёзная инфекция у детей и подростков из семейных очагов // Пробл. туб. – 2011. – 1. – С. 11–15.

3. Тхабисимова И. К. Первичное инфицирование и инфицированность микобактериями туберкулеза детей и подростков из семейных очагов туберкулезной инфекции. // Пробл. туб. – 2004. – 1. – С. 11–14.

Робак О.П.заведующий отделением нейрорентгенологии Государственного

учреждения «Институт нейрохирургии имени акад. А.П. Ромоданова НАМН Украины», Киев

Гарматина О.Ю.к.мед.н., доцент кафедры радиологии и радиационной медицины

Национального медицинского университета имени А.А. Богомольца, КиевРобак К.О.

научный сотрудник, врач-рентгенолог отделения нейрорадиологии и радионейрохирургии

Государственного учреждения «Институт нейрохирургии им. акад. А.П. Ромоданова НАМН Украины», Киев

ЛУЧЕВАЯ ДИАГНОСТИКА МЕТАСТАТИЧЕСКИХ ОПУХОЛЕЙ ПОЗВОНОЧНИКА

Позвоночник является одной из наиболее частых локализаций опухолей, метастазирующих в скелет. Метастазы злокачественных опухолей в позвоночник составляют 4,6-5%. Частота метастазирования отдельных опухолей различной органной локализации варьирует. Особенно остеотропными следует считать рак молочной железы, рак легкого, рак предстательной железы, злокачественные опухоли почек и надпочечников, злокачественную аденому щитовидной железы, рак яичников. Реже дает метастазы рак желудка, рак матки. Еще более редки костные метастазы при раке пищевода, раке полости рта, придаточных пазух носа и гортани. Из опухолей мезенхимального ряда могут давать метастазы в скелет саркомы носоглотки, лимфосаркомы, фибросаркомы, исходящие из мягких тканей,

65

синовиомы, однако процент костных метастазов при этих опухолях незначителен. Костные саркомы редко дают метастазы в скелет [5, 3].

Цель работы. Определить рентгенологические и магнитно-резонансные проявления, характерные для метастатических опухолей позвоночника.

Материалы и методы. Нами обследовано 367 пациентов с клиническими проявлениями поражения позвоночника (75% случаев имел место онкологический диагноз). Всем пациентам была выполнена рентгенография позвоночника, 165 - СКТ (спиральная компьютерная томография), 283 - МРТ (магнитно-резонансная томография).

Результаты. Клиническая картина при метастатическом поражении позвоночника не имела специфической симптоматики и характеризовалась коротким анамнезом, интенсивным болевым синдромом, нарушением подвижности позвоночника и неврологическими симптомами, возникающими в результате компрессии патологическим переломом.

Метастазы, локализовались в костных элементах позвоночного столба, в некоторых случаях имели незначительную склонность к экзофитному росту. Поражение корешков спинного мозга было, с большей вероятностью, результатом сдавления, чем прорастания, причем сдавление наступало вследствие патологических микропереломов, кровоизлияний и т.д.

Метастазы были различного строения, что связано как с видом и гистологической структурой первичной опухоли, так и с реакцией организма на метастазирование. Отмечались метастазы рака остеолитические (83%), остеобластические (15%) и смешанные (2%).

Полиоссальность и политопность были типичными характерными признаками метастазов. У 3 пациентов в одном и том же позвонке наблюдалось несколько очагов деструкции или несколько очагов склероза.

Характер роста метастазов, будучи интраоссальным, почти всегда инфильтративный. При литических метастазах этот характер роста проявлялся в том, что, судя по плотности тени, позвонки как бы «тают», отдельные очаги остеолиза, сливаясь между собой, давали картину выраженного остеопороза. Остеопороз захватывал тела позвонков, дужки с их отростками и суставами. От поперечных отростков часто оставалась лишь узкая каемка коркового слоя на их конце.

Несмотря на инфильтративный характер роста, метастазы опухолей в позвоночник очень редко прорастали через межпозвонковые диски, а также по продолжению из одной дужки в другую. У 4 пациентов при КТ наблюдалось разрушение одного суставного отростка при сохранности парного ему соседнего.

Целостность межпозвонковых дисков при костных метастазах приводила к тому, что при остеолитическом типе метастазирования, который у 176 пациентов осложнялся патологическими переломами позвонков, переломы имели типичный вид компрессионных [1, 3]. В отличие от травматических патологические компрессионные переломы при метастазах имели ряд особенностей: 1) они были чаще множественные (травматический перелом в большинстве случаев одиночен); 2) компрессионные травматические переломы

66

локализуются обычно в верхних поясничных и нижних грудных позвонках, компрессионные патологические локализовались в любых; 3) компрессия при травме придает позвонку клиновидную форму с вершиной клина, направленной кпереди; патологическая компрессия при метастазах придавала позвонку форму бокового клина, клина с вершиной кзади, форму равномерного сплющивания и т.д.; 4) при травматическом вдавлении диска позвонок приобретает форму плосковогнутой линзы, причем вогнутой бывает верхняя (краниальная) пластинка; при патологической компрессии позвонок чаще приобретал форму двояковогнутой линзы — вдавлены были и каудальный, и краниальный диски. В рентгенологической картине преобладали остеолитические очаги поражения. При этом очаг деструкции имел нечеткие, изъеденные контуры. Корковый слой обычно разрушался опухолевой тканью.

МРТ в диагностике метастазов [2, 5] позволяла на значительных по протяженности отделах позвоночника точно локализовать очаг поражения, определить его характер и взаимоотношения со структурами спинного мозга .

В 7 случаях были обнаружены метастазы при невыясненной первичной опухоли. Предположение о локализации первичной опухоли, дающей метастазы, на основании местных рентгенологических симптомов поражения позвоночника, затруднительно. Некоторые признаки позволяли высказать предположение об исходном пункте метастазирования.

Наибольшие трудности возникают при дифференциальной диагностике миеломатоза скелета и литических метастазов [4, 6]. В спорных случаях было рекомендовано исследование пунктата из грудины (12 случаев) или из пораженного ребра с точной рентгенологической локализацией места пункции (6 случаев).

Выводы. При диагностике метастатических опухолей позвоночника необходимо комплексное обследование, которое предполагает применение рентгенографии, современных методов визуализации лучевой диагностики (спиральной компьютерной томографии, магнитно-резонансной томографии) с обязательным клинико-томографическим сопоставлением.

Литература1. Андрушко Н. С. Компрессионные переломы тел позвонков у детей /

Н. С. Андрушко, А. В. Распопина. - М. : Медицина, 1977. - 150 c.2. Ахадов Т. Л. Магнитно-резонансная томография спинного мозга и

позвоночника / Т. Л. Ахадов, В. О. Панов, У. Айхофф. - М., 2000. - 748 c.3. Корниенко В. Н. Диагностическая нейрорадиология / В. Н.

Корниенко, И. Н. Пронин. - М., 2006. - С. 1178-1302.4. Eleraky M. Management of metastatic spine disease / M. Eleraky, I.

Papanastassiou, F. Vrionis // Curr. Opin. Support. Palliat. Care. - 2010. - T. 4(3). - P. 182-188.

5. Lemort M. Radiology of the Spine: Tumors / M. Lemort, L. Divano, L. Jeanmart. - New York, Ed. by L. Jeanmart. – 1986. - P. 81-101.

6. Libzshitz H. Multiple myeloma: Appearance at MR imaging / H. Libzshitz // Radiology. - 1992. - T. 182. - P. 833-837.

67

Проніна О.М.,Білич А.М.,

Данильченко С.І.,Половик О.Ю.,

Коптєв М.М.Українська медична стоматологічна академія

(м. Полтава)

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВЧЕННЯ В. М. ШЕВКУНЕНКА В РОЗВИТКУ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ І ПРИ ВИКЛАДАННІ ОПЕРАТИВНОЇ ХІРУРГІЇ І ТОПОГРАФІЧНОЇ АНАТОМІЇ В МЕДИЧНИХ ВУЗАХ

УКРАЇНИОперативна хірургія і топографічна анатомія була започаткована

всесвітньо відомим хірургом М. І. Пироговим. Він вперше в світі створив оперативну хірургію і топографічну анатомію на базі Петербурзької військово-медичної академії, організував кафедру в 1867 році.

В Петербурзі після професора Деліцина кафедру оперативної хірургії і топографічної анатомії в 1912 році очолив професор В. М. Шевкуненко, яку він займав до 1952 року.

За період завідування кафедрою Віктор Миколайович створив власну школу топографоанатомів і заклав у свою дисципліну вчення про індивідуальну мінливість форми, положення органів і систем організму людини. Для цього він на об’ємному матеріалі визначив крайні форми будови органів і систем людського організму.

В. М. Шевкуненко в своїх дослідженнях і дослідженнях учнів звертав увагу на прикладне значення отриманих результатів щодо використання їх в хірургічній практиці. Так як його учні в послідуючому очолювали кафедри медичних інститутів Радянського Союзу, то вчення академіка Шевкуненка В. М. про індивідуальну мінливість набуло всесоюзного характеру. Це вчення стало широко впроваджуватися в наукові дослідження та навчальний процес при підготовці майбутніх лікарів на кафедрах оперативної хірургії і топографічної анатомії всіх медичних вузів СРСР.

Впровадженням вчення Шевкуненка В. М. в наукову та навчальну практику являється його талановита учениця і послідовниця Тамара Василівна Золотарьова. В 1952 році вона успішно захистила докторську дисертацію, яка була підготовлена на базі Ленінградської військово-медичної академії ім. С. М. Кірова. Вона була рекомендована академіком В. М. Шевкуненком для завідування кафедрою оперативної хірургії і топографічної анатомії Харківського медичного стоматологічного інституту. За період керівництва кафедрою професор Т. В. Золотарьова в значній мірі активізувала наукову роботу на кафедрі. Враховуючи профіль Харківського медичного стоматологічного інституту Тамара Василівна зосередила наукові дослідження на топографоанатомічних особливостей ділянок голови та шиї, концентруючи увагу на індивідуальній мінливості, особливо судинно-нервових утворень, клітковинних просторів тієї ділянки, яка вивчалася. Так, її учениця і

68

послідовниця Малько-Калюжна О. І. в своїй кандидатській дисертації вивчала різниці в топографії сонних артерій і на оригінальних анатомічних препаратах доказала, що в окремих випадках від внутрішньої сонної артерії відходили гілки (a. оccipitalis або a. рharyngea ascendens). Це дослідження має велике практичне значення, так як хірурги в клінічних умовах, а студенти на заняттях, перед перев’язкою гілок сонних артерій визначають де буде зовнішня, а де внутрішня сонна артерія.

Учень і послідовник професора Золотарьової Т. В. аспірант Скрипніков М. С. в своїй кандидатській дисертації вивчав мінливість будови трьох груп комірок лабіринту решітчастої кістки, та підтвердив її пластмасовими зліпками. Його дослідження має практичне значення, так як дозволяє більш глибоко уяснити клініку етмоїдитів і можливі шляхи розповсюдження гнійних процесів на сусідні ділянки.

Зліпки кліток лабіринту решітчастої кістки, постійно використовуються студентами на практичних заняттях при вивченні топографії приносових пазух. При цьому на оригінальних препаратах М. С. Скрипнікова студенти мають можливість одночасно отримати уявлення про лобові, верхньощелепні і клиноподібну пазуху, які також попередньо були налиті пластмасами. Ці зліпки були включені в «Атлас анатомії людини» Р.Д. Синельникова. Дякуючи наявності на кафедрі достатньої кількості пластмасових зліпків приносових пазух студенти-гуртківці, які виконують наукові роботи, мають можливість вивчати лінійні, об’ємні розміри приносових пазух, визначати мінливість приносових пазух в залежності від форми черепа.

Дослідження учнів професора Золотарьової Т. В. асистента Білича А. М. і аспіранта Семененка І. П. на об’ємному матеріалі були присвячені вивченню кровозабезпечення і іннервації твердого і м’якого піднебіння. На чудових вазорентгенограмах студенти на практичних заняттях впевнюються в мінливості внутрішньоорганної топографії піднебінних артерій, наявності артеріальних анастомозів між артеріями твердого і м’якого піднебіння і клінічному значенню їх.

Учень і послідовник професора Золотарьової Т. В. доцент Скрипніков М. С. в 1978 році очолив кафедру топографічної анатомії і оперативної хірургії в зв’язку з виходом професора Золотарьової Т. В. на пенсію.

В своїй роботі він постійно продовжував впроваджувати, як в навчальний процес, так і в наукову роботу вчення В. М. Шевкуненка про індивідуальну мінливість. Індивідуальна мінливість завжди підтверджувалась як на практичних заняттях, лекціях, так і при виконанні наукової роботи.

Так, учень і послідовник шевкуненківських напрямків М. С. Скрипнікова В. І. Шепітько вивчав індивідуальну мінливість позачерепного відділу хребтових артерій у осіб похилого і старечого віку. На оригінальних препаратах він підтвердив ті зміни, які відбуваються в хребтових артеріях, обґрунтував порушення кровотоку в цих артеріях у осіб похилого і старечого віку, підтвердив можливі порушення в кровозабезпеченні головного мозку. Студенти при вивченні кровозабезпечення головного мозку на вологих препаратах мають можливість прослідкувати позачерепну частину хребтових артерій і звернути

69

увагу на характерні особливості для цих артерій у осіб похилого і старечого віку.

Враховуючи, що колишній Полтавський медичний стоматологічний інститут став Українською медичною стоматологічною академією, яка готує лікарів-лікувальників і лікарів-стоматологів, М. С. Скрипніков, порівняно з професором Золотарьовою Т. В., значно розширив коло наукових досліджень своїх учнів, які почали проводити наукові дослідження не лише на ділянках голови та шиї , а й багатьох інших ділянках: грудна і черевна порожнини, порожнина таза та інші.

В основу власних досліджень і досліджень своїх учнів М. С. Скрипніков вважав необхідним вивчення морфо-функціональних особливостей тієї чи іншої ділянки, зосередити увагу на виявленні крайніх форм будови і значенні їх для клінічної практики.

Являючись послідовником вчення В. М. Шевкуненка М. С. Скрипніков вважав необхідним крім вивчення індивідуальної мінливості проводити наукові експерименти для обґрунтування тих змін, які відбуваються в межах прооперованої ділянки.

Експериментальна частина наукових досліджень, що проводилися під керівництвом професора М.С. Скрипнікова, в послідуючому широко впроваджувалась в хірургічну практику.

Дисертаційні роботи, які були підготовлені і успішно захищені під керівництвом професора М.С. Скрипнікова мають практичне значення і успішно впроваджуються в клінічну практику в багатьох лікувальних закладах України.

Після виходу на пенсію професора М.С. Скрипнікова кафедру оперативної хірургії і топографічної анатомії Української медичної стоматологічної академії з 2004 року очолює його учениця і послідовниця д. мед. наук, професор О. М. Проніна.

Вона постійно озброюється в своїх дослідженнях вченням академіка Шевкуненка В. М., Т. В. Золотарьової і М. С. Скрипнікова про індивідуальну мінливість і експериментальне обґрунтування проведених досліджень.

Її власне дослідження на експериментальному матеріалі було присвячене вивченню морфофункціонального стану тканин органів сечовивідної системи при використанні біологічних розсмоктувальних ниток. Дякуючи кропітливій праці професора О. М. Проніної її науковий напрямок продовжується її учнями.

Так, Ставничий О. С. в своєму дослідженні зосередив увагу на вивченні морфофункціонального стану тканин сечоводу при зашиванні його різними хірургічними нитками в експерименті (2007р.)

С. В. Гончар (2011р.) на собаках проводив нефротомію з використанням різних розсмоктувальних матеріалів і описав морфофункціональний стан тканин нирки після експерименту.

Безперечно дослідження цих авторів (Ставничий О. С. і Гончар С. В.) мають прикладне значення і вони вже успішно використовуються в клінічній практиці при операціях на органах сечовивідної системи.

70

Сьогодні на кафедрі оперативної хірургії і топографічної анатомії Української медичної стоматологічної академії успішно продовжує впроваджуватися в науковий і навчальний процес вчення академіка Шевкуненка В. М., яке базується на вивченні крайніх форм будови органів і систем організму людини і впровадженні в наукові дослідження експерименту на тваринах з вивченням тих змін, що відбуваються в тканинах оперованого органу при проведенні відповідного експерименту.

Жданова О.А.,Ситникова В.П.

Кафедра госпитальной и поликлинической педиатрии ГБОУ ВПО Воронежской государственной медицинской академии

им. Н.Н.Бурденко Минздрава РФ

СРАВНИТЕЛЬНАЯ ОЦЕНКА ИНДЕКСА МАССЫ ТЕЛА У ПОДРОСТКОВ ВОРОНЕЖСКОЙ ОБЛАСТИ (1999 – 2012 ГГ.)

Оценка физического развития является одной из важных характеристик состояния здоровья детей и подростков [1]. Чаще всего она базируется на определении роста (длины) и массы тела. Одним из широко используемых подходов к оценке физического развития является использование стандартных показателей массы тела при фиксированном значении длины тела. Другим способом служит использование весо-ростового индекса, позволяющего находить величину массы тела, регулируемую для роста. Основным расчетным показателем является индекс массы тела (индекс Кетле). Он наилучшим образом среди всех известных комплексных отношений значений длины и массы коррелирует с толщиной жирового слоя. Использование значений индекса массы тела (ИМТ) в качестве критериев для оценки степени ожирения у взрослых является общепризнанным стандартом и рекомендовано ВОЗ с 1997 года во всех возрастных группах, начиная с детского до зрелого возраста [2]. В детском возрасте (от 0 до 17 лет) целесообразно использовать центильные таблицы индекса массы тела, составленные с учетом региональных, этнических и других особенностей. В 1997 – 1999 годах в Воронежской области проводилось масштабное исследование детской популяции с составлением центильных таблиц индекса массы тела для детей и подростков разного возраста [3].

Целью исследования явилось определение показателей физического развития - длины, массы тела и оценка индекса массы тела у подростков 14 лет, проживающих в Воронежской области в 2011-2012 гг. в сравнении со справочными данными 1997-1999 гг.

Материал и методыИсследование длины и массы тела подростков 14 лет и расчет индекса

массы тела проводились в Центре здоровья БУЗ ВО Воронежская областная клиническая больница 1 в 2011 – 2012 годах. Всего осмотрено 425 подростков – 195 девочек (%) и 230 мальчиков (%). Среди них жители города Воронежа составили – 130 человек (30,6%), районов Воронежской области –

71

295 (69,4%). Все измерения выполнялись по общепринятым методикам [4]. Измерение роста проводили с помощью ростомера РЭП-1 с точностью измерения 0,1 см, определение массы тела проводилось при взвешивании на весах напольных медицинских электронных ВМЭН-150 с точностью измерения 0,1 кг. Индекс массы тела (ИМТ) рассчитывался по методике Кетле:

ИМТ=масса тела( длина тела )2

= кгм2

Анализ данных проводился с использованием пакета статистической обработки Statistica 6.1. При проверке статистических гипотез принимался 5% уровень значимости и ниже. Сравнение полученных значений индекса массы тела проводилось с Региональными показателями физического развития детей Воронежской области (1997 – 1999 гг.) [3].

Результаты и обсуждениеПолученные характеристики длины, массы и индекса массы тела девочек

14 лет приведены в таблице 1.Таблица 1Характеристика показателей физического развития девочек 14 лет в 2011-2012 годахСтатистические характеристики

Длина тела(см)

Масса тела(кг)

ИМТ(кг/м2)

Среднее значение 161,2 53,1 20,3Стандартное

(среднеквадратическое) отклонение

6,5 10,2 3,2

Медиана 161,2 51,8 19,5Минимальное значение 137,4 28,7 15,2Максимальное значение 177,4 91,5 30,4

Из представленных данных видно, что выборка девочек характеризовалась большим разбросом полученных значений длины и особенно массы тела. Разница между максимальным и минимальным значениями роста составила 40 см, массы – 62,8 кг. Медиана и среднее значение длины тела совпали, массы тела – имеет место сдвиг среднего в сторону больших значений. Максимальное значение индекса массы тела оказалось в 2 раза больше минимального, также наблюдалось отклонение среднего от медианы в сторону больших значений.

Полученные значения антропометрических показателей мальчиков 14 лет представлены в таблице 2.

72

Таблица 2Характеристика показателей физического развития мальчиков 14 лет в 2011-2012 годахСтатистические характеристики

Длина тела(см)

Масса тела(кг)

ИМТ(кг/м2)

Среднее значение 167,8 58,2 20,2Стандартное

(среднеквадратическое) отклонение

9,3 13,7 3,1

Медиана 168,8 57,0 19,6Минимальное значение 139,7 33,2 14,0Максимальное значение 186,3 98,0 31,5

Выборка мальчиков характеризовалась большими значениями длины и массы тела по сравнению с девочками и таким же значительным разбросом полученных значений. Разница между минимальным и максимальным значениями длины тела составила 46,6 см, массы тела – 64,8 кг. Медиана длины тела преобладала над средним значением, а в случае массы тела – была меньше среднего значения на 1,2 кг. Между средними значениями длины тела мальчиков (среднее значение 167,8±9,3) и девочек (среднее значение 161,2±6,5) и средними значениями массы тела мальчиков (среднее 58,2±13,7) и девочек (среднее 53,1±10,2) по критерию Манна-Уитни выявлены статистически значимые различия (p<0,001).

Средние значения индекса массы тела мальчиков и девочек практически совпали, статистически достоверных отличий не получено. Максимальное значение индекса массы тела мальчиков превышало минимальное более чем в 2 раза.

Сопоставление полученных значений ИМТ у подростков 14 лет в 2011-2012 гг. с центильными значениями Региональных показателей физического развития детей Воронежской области (1997 – 1999 гг.) представлено на рисунках 1, 2.

73

Рис. 1 Частота встречаемости значений ИМТ девочек 14 лет в 2011-2012 гг.

в центильных коридорах регионального норматива 1997-1999 гг.

Рис. 2 Частота встречаемости значений ИМТ мальчиков 14 лет в 2011-2012

гг. в центильных коридорах регионального норматива 1997-1999 гг.Полученные значения индекса массы тела девочек отличались от

центильного распределения 1997-1999 гг.: ИМТ в пределах 25-75 процентиля имели 39,0% подростков, ниже 25 процентиля – 26,1%, а выше 75 процентиля – 34,9%. У мальчиков также наблюдался сдвиг в сторону более высоких значений

74

индекса массы тела: показатели в границах 25 – 75 процентиля были у 40,9% подростков, ниже 25 процентиля – 23,0%, выше 75 процентиля – 36,1%.

Проведенные исследования подтверждают существующую в мире тенденцию к увеличению индекса массы тела у детей и, особенно, у подростков [5, 6]. Для правильной оценки антропометрических данных необходимо использовать и регулярно пересматривать региональные показатели физического развития детского населения.

Литература1. Вельтищев Ю. Е. Объективные показатели нормального развития и

состояния здоровья ребенка (нормативы детского возраста) / Ю. Е. Вельтищев, В. П. Ветров.– Москва, 2002. – 163 с.

2. WHO Multicentre Growth Reference Study Group. WHO Child Growth Standards: Length/height-for-age, Weight-for-age, Weight-for-length, Weight-for-height and Body mass index-for-age: Methods and Development. – Geneva: World Health Organization, 2006.

3. Индекс массы тела в оценке состояния здоровья детей Воронежской области / Пенкин В.Н., Ситникова В.П., Швырев А.П., Стахурлова Л.И.– Воронеж, 2003. – 22 с.

4. Кучма В. Р. Методы исследования физического развития детей и подростков в популяционном мониторинге / Кучма В.Р., Вишневецкая Т.Ю, Скоблина Н.Н. – М.: Издательство ГУНЦЗД РАМН, 1999. – 256 с.

5. Prevalence of obesity in the United States, 2009 – 2010 / [Ogden C.L., Carrol M.D., Kit B.K. et al.]. - NCHS data brief, 2012. - no. 82.

6. Valdes Pizarro J. Prevalence of childhood obesity in Spain: National Health Survey 2006-2007/ J.Valdes Pizarro, M.A. Royo-Bordonada // Nutr. Hosp. – 2012. – 27. - Р.154-160.

Потягайло Е.Г.профессор кафедры госпитальной педиатрии Кубанского

Государственного медицинского университета, город Краснодар, Россия

АНАЛИЗ НАРУШЕНИЙ СЕРДЕЧНОГО РИТМА У ДЕТЕЙ С ВЕГЕТОСОСУДИСТОЙ ДИСТОНИЕЙ В КРАСНОДАРСКОМ КРАЕ

Целью работы было проанализировать нарушения ритма сердца у детей с вегетососудистой дистонией (ВСД) в Краснодарском крае. Методы: были проанализированы истории болезни 71 ребенка 14 лет с ВСД, находившихся на лечении в отделении кардиологии детской краевой клинической больницы г. Краснодара. Результаты исследования : проведенный анализ историй болезни детей с ВСД, позволил установить, что из обследуемых детей преобладали мальчики . При этом, у детей с ВСД наблюдались: нарушения проводимости ( АВ блокада 1 ст, полная АВ блокада , СА блокада 2 ст 2 типа) у 8, синдром WPW - 6, суправентрикулярная тахикардия- 4 , желудочковая тахикардия - 5, пароксизмальная тахикардия -6, другие нарушения ритма (миграция водителя ритма, эктопические ритмы)- 7, суправентрикулярная экстрасистолия- 13,

75

желудочковая экстрасистолия- 9 , СССУ- 6 , дисфункция синусового узла-7. Обсуждение: полученные результаты свидетельствуют о том, что у детей с ВСД в Краснодарском крае встречаются различные виды аритмий. При этом, наиболее часто у детей с ВСД встречается экстрасистолия, причем, суправентрикулярная экстрасистолия встречается чаще, чем желудочковая. Следует отметить, что в отличие от взрослых, у детей нарушение ритма нередко протекает бессимптомно и зачастую самочувствие ребенка в течение длительного времени не страдает, что в значительной мере затрудняет раннюю диагностику этой патологии и не позволяет точно установить длительность существования аритмии [1]. Недооценка роли функциональных нарушений ритма сердца и в соответствии с этим неправильная тактика лечения и отсутствие эффекта от проводимой терапии еще больше убеждает больного в тяжести и неизлечимости его страданий и приводит к отнюдь небезобидным диагностическим исследованиям [1;2;3]. При этом, в отсутствии своевременной и адекватной терапии за 4-6 лет большинство аритмий прогрессируют, при этом формируются стойкие и необратимые нарушения функции миокарда, требующие хирургического лечения. По данным М.А. Школьниковой (1999) более 85% детей могут быть излечены с помощью методов медикаментозной терапии при своевременно начатом лечении.

Выводы: у детей с ВСД данного возраста целесообразно в рамках регулярной диспансеризации предусматривать обязательный электрокардиографический скрининг, а при наличии даже минимальных кардиогенных жалоб, помимо стандартных методов обследования, назначать холтеровское мониторирование, лекарственные и нагрузочные тесты, КИГ, нейрофизиологическое обследование и генеалогический анализ факторов риска.

Литература1. Белоконь Н.А., Кубергер М.Б.Болезни сердца и сосудов у детей.–М.:

Медицина, 1987.– 480 с.2. Школьникова М.А. Жизнеугрожающие аритмии у детей. Москва, 1999–

234 с.3. Школьникова М.А., Березницкая В.В. Диагностика и медикаментозное

лечение желудочковых экстрасистолий у детей // Российский вестник перинатологии и педиатрии. — 2008. — 2. — С. 60-67.

76

Руденко А.В.д.б.н., проф., зав. лабораторії мікробіології, вірусології та мікології, ДУ

«Інститут урології НАМНУ», КиївКорніліна О.М.

к.б.н., старший науковий співробітник лабораторії мікробіології, вірусології та мікології, ДУ «ІУ НАМНУ», Київ

Мітченко М.В.к.м.н, старший науковий співробітник лабораторії відділу запальних

захворювань, ДУ «ІУ НАМНУ», Київ

ВПЛИВ ЗБУДНИКІВ РІЗНОЇ ТАКСОНОМІЧНОЇ НАЛЕЖНОСТІ НА СТАН МУКОЗАЛЬНОГО ІМУНІТЕТУ ПІХВИ У ЖІНОК, ХВОРИХ НА

ПІЄЛОНЕФРИТ.Запальні захворювання нирок та сечовидільних шляхів у жінок часто

протікають на тлі гінекологічної патології. Це можна пов’язати з анатомічними особливостями, активацією персистуючої інфекції геніталій, порушенням ефекторних ланок імунітету саме слизових оболонок статевої сфери жінки [1, 2]. Провідне значення у виникненні і розвитку пієлонефриту мають також вид збудника і шляхи його проникнення в нирку. Найбільш частими збудниками гострих запальних захворювань нирок є кишкова паличка, протеї, клебсiєла, синьогнійна паличка, ентерококки, стафілококи [3]. До збудників, що можуть бути чинниками пієлонефриту, відносять також Mycoplasma hominis та Ureaplasma spp., які об’єднують під терміном молікути. Нами доведено, що спектр чинників інфекційного ґенезу, які призводять до розвитку запального процесу як сечовидільних шляхів, так і статевих, нерідко є подібним [4].

В останні роки все більшу увагу приділяють вивченню стану імунної системи слизових оболонок статевих шляхів як показника резистентності організму до інфекційних патогенів. Мукозальний імунітет перешкоджає колонізацію слизових оболонок патогенними та умовно-патогенними мікроорганізмами. Фактори вірулентності збудників, з однієї сторони, та цілісність різнопланових механізмів захисту хазяїна з іншої, визначають перебіг інфекційно-запального процесу, тому важливим є з’ясування впливу збудників різної таксономічної належності на перебіг пієлонефриту та стан мукозального імунітету.

Мета роботи – дослідити стан мукозального імунітету піхви у жінок, хворих на гострий пієлонефрит та при загостренні хронічного; з’ясувати вплив збудників різної таксономічної належності на активність локальної імунної відповіді.

Імунологічні дослідження виконані у 64 жінок (середній вік 31,51,6 років), з яких у 43 хворих (І група) діагностовано гострий пієлонефрит (ГП) та у 21 пацієнтки (ІІ група) - загострення хронічного пієлонефриту (ХП). Крім того, на підставі даних попередніх мікробіологічних та молекулярно-генетичних досліджень змивів та зіскребів зі слизової оболонки цервікального каналу всі хворі були розподілені на чотири групи в залежності від таксономічної

77

належності виділених збудників: 1 групу склали хворі, у яких були виявлені класичні бактерії (n=12); 2 групу – 18 хворих, у яких виявлені асоціації класичних бактерій та молікутів; 3 групу – пацієнтки тільки з молікутами у статевих шляхах (n=26) і 4 групу – 6 хворих жінок, у яких не виявлені названі вище збудники. Контрольну групу склали 15 клінічно здорових жінок, у яких не було скарг на захворювання нирок та сечового міхура і при мікробіологічному обстеженні не було виявлено будь-яких мікроорганізмів.

Матеріалом для дослідження була рідина, яку отримували після центрифугування змивів з піхви в режимі 1500 об./хв. впродовж 10 хвилин. Змиви отримували таким чином: у піхву стерильною пластиковою піпеткою вводили 3 мл стерильного фізіологічного розчину, кілька разів обмивали піхву впродовж 30 секунд і відбирали змив цією ж піпеткою у центрифужну пробірку.

У зразках змивів за методом імуноферментного аналізу визначали рівень імуноглобулінів (Ig) А, М, G, лактоферину (ЛФ) та секреторного імуноглобуліну А (sIgA) (“Вектор-Бест”, Росія); концентрацію С3-компонента комплементу (С3) (“Полігност”, Росія); концентрацію секреторного компоненту (SC) (“Цитокін”, Росія); вміст лізоциму (Immunodiagnostik, Німеччина); рівень фактора некрозу пухлини- (ФНП-).

Отримані дані опрацьовані статистично на персональному комп’ютері за допомогою програми «STATISTIKA 6.0» з використанням непараметричного U-критерія Манна-Уїтні. Для кожного показника визначали медіану (Ме), нижній та верхній квартілі (25 % та 75 %). Достовірну різницю (p<0,05) вичислювали за програмою AtteStat, версія 13.

При дослідженні гуморальних факторів неспецифічного імунітету у змивах з піхви обстежених жінок було виявлено підвищення рівнів С3-компонента комплементу, лактоферину та лізоциму відносно контрольних величин (табл. 1), але достовірне зростання медіани встановлено тільки для лактоферину у хворих ІІ групи.

Суттєве підвищення рівня sIgA відносно контролю спостерігалось у хворих з гострим перебігом пієлонефриту (І група). Збільшення медіани для секреторного компоненту відмічено в обох групах хворих, але вірогідних відмінностей не встановлено. При аналізі вмісту імуноглобулінів А, М, G у змивах з піхви обстежених жінок доведено зростання імуноглобулінів всіх класів у хворих на пієлонефрит: найбільше зростання рівня IgA відмічалось в обох групах хворих, а вмісту IgG та IgМ – при загостренні хронічного пієлонефриту (ІІ група). Підвищення рівня IgA можна пояснити тим, що при зростанні кількості збудників та їх ензимної активності можливо відбувається розщеплення структури секреторного IgA (форма IgA1) на окремі фрагменти, які, в свою чергу, вже не здатні аглютинувати мікроорганізми та попереджувати адгезію мікробів до епітеліальних клітин.

Прозапальний цитокін ФНП- має безпосереднє відношення до мобілізації макрофагів/моноцитів у вогнище запалення й посилює їх цитотоксичність. За нашими даними спостерігалось зростання (р>0,05)

78

величини Ме для ФНП- у змивах з піхви хворих І групи у порівнянні до жінок контрольної групи.

Слід відмітити, що при співставленні показників, що були проаналізовані у хворих на ГП та із загостренням на ХП, не встановлено достовірних відмінностей в жодному випадку.

Таблиця 1 – Гуморальні фактори імунітету у змивах з піхви жінок, хворих на ГП та при загостренні ХП Показники(на 1 мг білку)

Здорові жінки(n=15)

Хворі жінки (n=64), Ме (25 %-75 %)І група (n=43) ІІ група (n=21)

С3, мкг 0,29 (0,19-0,40) 0,40 (0,16-1,13) 0,42 (0,24-0,90)ЛФ, мкг 10,7 (6,5-12,1) 9,4 (2,8-21,9) 19,9 * (6,7-33,4)Лізоцим, мкг 0,86 (0,44-1,72) 2,35 (1,70-5,22) 1,52 (0,41-3,97)sIgА, мкг 20,4 (11,2-27,7) 57,9 * (15,4-108,3) 26,2 (19,2-92,7)SC, мкг 19,0 (13,0-26,5) 25,3 (17,8-44,2) 29,2 (14,3-39,9)IgМ, мкг 3,2 (2,2-4,6) 8,6 * (5,0-13,1) 11,0 * (2,9-21,1)IgА, мкг 34,0 (26,2-40,7) 223,9 * (63,3-328,3) 205,8 * (79,8-286,8)IgG, мкг 93,9 (72,2-121,8) 136,4 (93,4-222,6) 262,1* (127,8-491,8)ФНП-, пг 35,1 (25,0-212,8) 82,2 (24,6-282,2) 25,6 (14,9-165,0)

Примітка: * - вірогідні відмінності (р < 0,05) порівняно до групи здорових жінок

Дані, що характеризують стан імунітету у змивах з піхви за наявності збудників різної таксономічної належності, виявлених у статевих шляхах, представлені у таблиці 2. Показано найбільше і вірогідне підвищення медіани для лізоциму у хворих, в яких були виявлені молікути (3-я група). У пацієнток 1-ї групи за наявності у геніталіях класичних бактерій, виявлених в моно- або міксткультурі, спостерігалось зростання рівня С3-компонента комплементу. Інші показники неспецифічного імунітету не мали достовірних відмінностей при порівнянні груп хворих між собою – визначались як понижені від норми величини, так і підвищені.

Дослідження рівня секреторного sIgА та SC у змивах з піхви виявило суттєве (р<0,05) підвищення IgА у хворих 3-ї групи (з молікутами у геніталіях) відносно показників групи здорових донорів та хворих 1-ї групи (за наявністю бактерій); при порівнянні вмісту секреторного компоненту у змивах не було виявлено достовірних відмінностей між групами.

79

Таблиця 2 – Гуморальні фактори імунітету у змивах з піхви жінок, хворих на пієлонефрит, в залежності від таксономічної належності виявлених збудників

Показники(на 1 мг білку)

Здорові жінки(n=15)

Хворі жінки (Ме, 25 %-75 %), (n=64)1 група

класичнібактерії(n=12)

2 групакл.бакт.+молікути

(n=18)

3 групамолікути

(n=26)

4 групазбудники не виявл.

(n=6)

С3, мкг 0,290,19-0,40

0,740,26-0,99

0,500,27-1,34

0,420,13-0,60

0,350,24-0,41

ЛФ, мкг 10,76,5-12,1

14,78,1-24,0

7,03,8-27,5

16,12,5-27,8

8,85,1-19,7

Лізоцим, мкг

0,860,44-1,72

1,830,59-4,74

1,901,70-2,19

3,97 *1,70-2,19

2,420,27-4,57

sIgА, мкг 20,411,2-27,7

22,410,0-52,2

25,415,2-108,1

81,3 *26,4-120,0

51,95,8-86,5

SC, мкг 19,013,0-26,5

25,013,4-40,0

27,214,3-44,8

29,219,8-43,5

18,013,6-36,4

IgМ, мкг 3,22,2-4,6

19,0 *8,7-38,6

8,4 * 5,0-10,9

8,4 * 4,0-12,9

5,3 0-36,8

IgА, мкг 34,026,2-40,7

99,7 *63,3-164,1

191,3 *27,4-328,8

251,4 *84,4-328,3

80,0 *38,5-137,4

IgG, мкг 93,972,2-121,8

158,4 *154,9-495,4

213,8 *108,7-616,9

134,693,2-211,0

123,457,7-539,9

ФНП-, пг 35,125,0-212,8

26,421,6-82,6

100,612,5-288,8

112,8 37,9-285,0

36,38,6-94,2

Примітки: * - вірогідні відмінності (р < 0,05) порівняно до групи здорових жінок; - достовірні відмінності (р < 0,05) порівняно з хворими 1-ї групи

При вивченні вмісту імуноглобулінів М, А, G у змивах з піхви в залежності від біологічних властивостей чинників встановлено достовірне підвищення відносно контрольних параметрів рівня IgМ у хворих 1-3 груп (найбільші відхилення від контролю спостерігалось у хворих з бактеріальною моноінфекцією), рівня IgА – у хворих всіх груп (найбільше за наявності молікутів – 2-а група) та рівня IgG – у хворих з наявністю у змивах бактерій (1-а та 2-а групи). Зростання рівня ФНП- в більшій мірі спостерігалось у пацієнток з наявністю молікутів у геніталіях (2-а та 3-я групи).

Таким чином, при вивченні гуморальних факторів імунітету у змивах з піхви у хворих на гострий пієлонефрит в більшій мірі спостерігалось підвищення вмісту імуноглобулінів різних класів, секреторного IgA, лізоциму та ФНП-. Достовірне зростання рівня ЛФ встановлено тільки у хворих із загостренням хронічного пієлонефриту. За наявності інфікованості геніталій бактеріями (в моно- і мікст-культурі) спостерігалось суттєве зростання вмісту ЛФ, С3-компонента комплементу, IgМ, IgG, а за наявності у статевих шляхах молікутів – підвищення рівня лізоциму та мономерного й секреторного IgА.

80

Раніше отримані нами дані щодо подібності спектру збудників в сечі та піхві хворих на ГП та ХП та дослідження їх впливу на активність імунної відповіді слизової оболонки піхви дозволяє зробити висновок про загострення хронічного запального процесу геніталій, який слід розглядати як джерело інфекції при запаленні сечовидільних шляхів.

Література1. Валышев А. В. Анаэробная микрофлора женского

репродуктивного тракта / А. В. Валышев, Н. Н. Елагина, О. В. Бухарин // ЖМЭИ. – 2001. – 4. – C. 78-84.

2. Воропаева Е. А. Микроэкология и показатели гуморального иммунитета у женщин с неспецифическими заболеваниями гениталий / Е. А. Воропаева, С. С. Афанасьев // ЖМЭИ. – 2005. – 3. – C. 65-69.

3. Етіологічний спектр інфекції сечової системи / М. О. Колесник, Н. М. Степанова, А. В. Руденко, В. Т. Кругліков // Укр. журн. нефрології та діалізу. – 2007. – 3 (15). – С. 16-29.

4. Інформативність результатів мікробіологічних досліджень для удосконалення етіологічної діагностики гострого пієлонефриту / [А. В. Руденко, С. П. Пасєчніков, О. М. Корніліна та ін.] // Лабораторна діагностика. – 2012. – 3 (61). – С. 31-36.

Руденко А.В.д.б.н., проф., зав. лабораторії мікробіології, вірусології та мікології, ДУ

«Інститут урології НАМНУ», КиївКорніліна О.М.

к.б.н., старший науковий співробітник лабораторії мікробіології, вірусології та мікології, ДУ «ІУ НАМНУ», Київ

Бардін А.В.к.м.н., завідувач ІІІ урологічного відділення, ДУ «ІУ НАМНУ», Київ

ІНФОРМАТИВНІСТЬ ВИЗНАЧЕННЯ CYFRA 21-1 В СИРОВАТЦІ КРОВІ ТА СЕЧІ У ХВОРИХ НА ЛЕЙКОПЛАКІЮ СЕЧОВОГО МІХУРА ТА

ХРОНІЧНИЙ РЕЦИДИВУЮЧИЙ ЦИСТИТУ світі сучасних досліджень лейкоплакія (ЛП) – це патологічний процес,

що характеризується плоскоклітинною метаплазією перехідно-клітинного епітелію з ороговінням [5], порушенням муцинового шару, роз’єднанням та десквамацією клітин поверхневого шару. У 70-90 роках лейкоплакію сечового міхура вважали станом, після якого наступним кроком може бути рак сечового міхура (в 25 % випадків була відмічена асоціація лейкоплакії сечового міхура і неоплазії). На сьогодні за міжнародною класифікацією лейкоплакію відносять до непухлинних змін епітелію, проте багато хто з науковців продовжують вважати плоскоклітинну метаплазію з кератинізацією фоном для карциноми сечового міхура [1]. Залишається також відкритим та дискутабельним питання щодо лейкоплакії та її місця в непластичній трансформації, наприклад, шийки матки [2]. Щоб з’ясувати ці питання необхідно провести досконалу багатовекторну діагностику хворих на лейкоплакію.

81

Останнім часом для діагностики та прогнозу захворювання з наявністю проліферації епітелію застосовують дослідження вмісту різних типів цитокератинів, які володіють тропізмом до відповідного виду епітелію (відомо більш 20 типів цитокератинів). Цитокератини (CK) – нерозчинні каркасні білки, тобто з них складаються внутрішньоклітинні проміжні філаменти цитоскелету епітеліальних клітин. Цитокератини утворюють велику білкову родину, яку розділяють на два типи за їх ізоелектричною точкою: кислі, володіють невеликою молекулярною масою (наприклад, CK 10, CK 12-14, CK 16-20), і основні, молекулярна маса яких набагато більша (CK 1-9). Як правило, вони утворюють гетеродімери з одного кислого та одного основного кератину. Велику кількість цитокератинів можна пояснити їх тканинною специфічністю. Така специфічність часто використовується для визначення походження ракових клітин, оскільки в процесі злоякісної трансформації епітелію підвищується експресія відповідних цитокератинів.

Цитокератини надходять у циркуляцію у вигляді окремих частково деградованих білкових фрагментів, формуючи розчинні білкові комплекси різних розмірів. Визначення вмісту цитокератинів у сироватці та сечі пацієнта дозволяє проводити не тільки первинну діагностику, але й прогнозувати перебіг захворювання..

Онкомаркерами сечового міхура є фрагменти СК18, CYFRA 21-1 (фрагмент СК19), ubc (urinary bladder cancer), підвищення яких визначається у хворих з даною патологією у порівнянні з іншими урологічними захворюваннями (цистит, сечокам’яна хвороба, ниркова дисфункція, гіперплазія простати та ін.) [3, 4]. Але при деяких патологічних станах організму (цироз печінки, доброякісні захворювання легенів, хронічна ниркова недостатність, ендометріоз) або фізіологічних (вагітність) спостерігається підвищення цитокератинів у сироватці крові. Інші автори, навпаки, вважають, що навіть за наявності пухлини сечового міхура визначення цитокератину 19 у сироватці крові або сечі є тестом низької доцільності [6, 7].

Метою нашого дослідження було проведення скринінгу зразків сироваток та сечі від хворих на лейкоплакію сечового міхура (ЛСМ) та хронічний рецидивуючий цистит (ХРЦ) з метою визначення вмісту CYFRA 21-1 (фрагмент цитокератину 19), який часто використовується для неінвазивного моніторингу при новоутвореннях сечового міхура.

Було досліджено 91 зразок біологічного матеріалу: 26 та 14 взірців сироватки та сечі від хворих на ЛСМ, 13 та 10 взірців від хворих на ЛСМ на тлі ХРЦ, 13 та 7 взірців від хворих на ХРЦ; 4 та 4 взірця від практично здорових жінок. За методом імуноферментного аналізу визначали рівень розчинного фрагменту цитокератину 19 (CYFRA 21-1) з використанням набору фірми (Fujirebio Diagnostics, Швеція). Статистична обробка проведена на персональному комп’ютері за допомогою програми «STATISTIKA 6.0» з використанням непараметричного U-критерія Манна-Уїтні. Для кожного показника визначали медіану (Ме), нижній та верхній квартілі (25 % та 75 %). Достовірну різницю (p<0,05) вичислювали за програмою Attestat.

82

Як слідує з даних, наведених у таблиці, медіана сироваткового маркера CYFRA 21-1 у пацієнтів всіх груп хворих з урологічною патологією майже в однаковій мірі перевищувала медіану рівня даного маркера у групі здорових жінок (в 2,2-2,5 рази); у групах хворих з ЛСМ квартільний розмах був більше, ніж у хворих на ХРЦ, тобто кількість пацієнток з величинами CYFRA 21-1 нижче або вище величини медіани була практично однаковою. Важливо пам’ятати, що підвищення рівня онкомаркерів у крові можливо також при доброякісних процесах та запальних захворюваннях різних органів.

Вміст фрагмента цитокератину 19 (CYFRA 21-1) у сироватці крові та сечі жінок, хворих на ЛСМ та ХРЦ

Групи обстежених Сироватка крові СечаМе 25 %-75 % n Ме 25 %-75 % n

Здорові жінки (n=4) 0,65 0,35 – 0,90 4 0,45 0,40 – 0,80 4Хворі на ЛСМ (n=35) 0,80 0,60 – 1,15 26 0,40 0,20 – 1,30 14Хворі на ЛСМ+ХРЦ

(n=15) 0,76 0,60 – 1,10 13 0,30 0,21 – 0,37 10

Хворі на ХРЦ(n=14) 0,72 0,70 – 0,90 13 2,20 * 1,23 – 6,80 7

Примітки: * - достовірні (p<0,05) відмінності порівняно до здорових жінок; - достовірні (p<0,05) відмінності порівняно до хворих на ХРЦАналіз даних щодо визначення рівня CYFRA 21-1 у сечі обстежених жінок

не виявив суттєвої різниці між хворими на ЛСМ та донорами, в тім у двох пацієнток з ЛСМ був зареєстрований патологічно високий рівень CYFRA 21-1 – 15,2 та 39,0 нг/мл. Медіана для CYFRA 21-1 у хворих на ХРЦ достовірно відрізнялась від такої у групі здорових донорів та хворих на ЛСМ за рахунок трьох пацієнток, які також мали значно підвищений рівень фрагментів цитокератину 19 (5,6; 6,8 та 68,0 нг/мл).

Таким чином, наші дослідження не виявили залежності між лейкоплакією сечового міхура та маркером пухлини сечового міхура – незначне підвищення сироваткового маркеру встановлено як у хворих на лейкоплакію сечового міхура, так і у хворих на хронічний рецидивуючий цистит; у сечі жінок із лейкоплакією суттєвих відмінностей показника CYFRA 21-1 від контрольних величин також не виявлено. Викиди рівня даного маркеру у сечі окремих пацієнток, потребують індивідуального та детального вивчення клінічного анамнезу для пояснення такого зростання.

Література1. Возианов А. Ф. Предрак и ранние формы рака мочевого пузыря / А. Ф.

Возианов, А. М. Романенко, И. А. Клименко. – Киев: Здоров’я, 1994. – С. 69-89.2. Лейкоплакия шейки матки / [С. А. Белодед, Г. Ж. Удербаева, С.М.

Карташов и др.] // Мат. ІІІ съезда онкологов и радиологов СНГ. Ч. І. - Минск, ОДО «Тонпик», 2004. – С.187.

3. Clinical evaluation of soluble cytokeratin 19 fragments (CYFRA 21-1) in serum and urine of patients with bladder cancer / Y. Senqa, G. Kimura, T. Hattori, K. Yoshida // Urology. – 1996. – Vol. 48 (5). – P. 703 -710.

83

4. Evaluation of urine CYFRA 21-1 for the detection of primary and recurrent bladder carcinoma / [B. Nisman, V. Barak, A. Shapiro et al.] // Cancer. – 2002. – Vol. 94 (11). – P. 2914-2922.

5. Leukoplakia of the bladder / S. P. Petrou, D. M. Pinkstaff, K. J. Wu, K. J. Bregg // Infections in Urology. – 2003. – V. 16, 4. – P. 95-105.

6. Low utility of CYFRA 21-1 serum levels for diagnosis and follow-up in bladder cancer patients / [D. Fatela-Cantillo, A. Fernandez-Suarez, V. Menendez et al.] // J. Clin. Lab. Anal. – 2005. – Vol. 19 (4). – P. 167-174.

7. Urinary CYFRA 21-1 is not a useful marker for the detection of recurrences in the follow-up of superficial bladder cancer / [ J. Fernandez-Gomez, J. J. Rodriquez-Martinez, S. E. Barmadah et al.] // European Urology. – 2007 – Vol. 51 (5). – P. 1267-1274.

Гурович О.В.ассистент кафедры госпитальной и поликлинической педиатрии

Воронежской государственной медицинской академии имени Н.Н. БурденкоСтахурлова Л.И.

профессор кафедры госпитальной и поликлинической педиатрии Воронежской государственной медицинской академии имени Н.Н. Бурденко

Снегирева Г.И.врач-педиатр Воронежской областной детской клинической больницы 1

АЛЕКСИТИМИЯ У ПОДРОСТКОВАктуальность исследования текущего психологического состояния как

одной из существенных составляющих качества жизни является несомненной. Это реальная и результативная возможность изучения межличностных отношений. Проблема межличностных отношений в подростковом возрасте состоит в формировании особенностей взаимоотношений индивидуума с окружающими, которые влияют на развитие и индивидуальность личности, на определение совокупности норм, правил и форм поведения, на утверждение своего места в обществе. В подростковом возрасте происходит значительное расширение круга общения. По окончании этого периода личность переориентируется на усвоение профессии, создание семьи, воспитание детей. На юность приходится пик межличностного общения. Важнейшей специфической чертой межличностных отношений является эмоциональность, и это означает, что межличностные связи возникают и складываются на основе определенных чувств, рождающихся у людей по отношению друг к другу. Эмоции и чувства выполняют регулирующую функцию во взаимодействии между людьми благодаря тому, что предстают как сложная форма поведения, как готовность действовать определенным образом в общении.

Одной из психологических характеристик межличностного общения является алекситимия. Алекситимия (от др.-греч. буквально «без слов для чувств») – психологическая характеристика личности, включающая следующие особенности:

84

затруднение в определении и описании (вербализации) собственных эмоций и эмоций других людей;

затруднение в различении эмоций и телесных ощущений; снижение способности к символизации, в частности к фантазии; фокусирование преимущественно на внешних событиях в ущерб

внутренним переживаниям; склонность к конкретному, утилитарному, исключительно логическому

мышлению при дефиците эмоциональных реакций.Все перечисленные особенности могут проявляться в равной степени или

одна из них может преобладать. Люди, страдающие алекситимией, не способны понять себя и разобраться в собственных чувствах и переживаниях, поэтому, как следствие, им чужды и непонятны эмоции других людей. Им чужды сострадание, сопереживание, жалость. Им не хватает воображения и интуиции. Совокупность перечисленных качеств приводит к чрезмерному прагматизму, невозможности целостного представления собственной жизни, дефициту творческого отношения к ней, а также трудностям и конфликтам в межличностных отношениях.

Происхождение алекситимии вариабельно. Это явление может носить врожденный характер, например, как устойчивое качество личности человека. В других случаях оно может иметь приобретенный, временный, характер. Примером может служить посттравматическая реакция, состояние вследствие пережитого стресса, длительной депрессии, как защитная реакция организма на агрессию внешнего мира, в том числе при развитии хронического, длительно персистирующего заболевания. В тоже время на сегодняшний день алекситимия рассматривается и как один из факторов риска психосоматических заболеваний.

Цель исследования: изучение алекситимии как одной из важных психологических составляющих межличностного общения.

Материалы и методы.Для определения степени выраженности алекситимии ранее

использовались различные анкеты: BIQ (опросник Бет, Израиль), АРВQ (создан на основе шкалы BIQ), SSPS (личностная шкала Sifnoes); применялась также 22-пунктовая шкала алекситимии в MMPI. Но все они давали весьма противоречивые данные, поэтому не нашли широкого применения в научных исследованиях.

Оказалась реальной и результативной, и соответственно получила наибольшее распространение предложенная в 1985г. G. Taylor 26-пунктовая Торонтская алекситимическая шкала (TAS). Многочисленные исследования с применением TAS доказали стабильность, надежность и валидность ее факторной структуры и соответственно получаемых результатов.

Русский вариант TAS был адаптирован в Психоневрологическом институте им. В.М. Бехтерева. При заполнении анкеты испытуемый характеризует себя, используя для ответов шкалу Ликерта — от «совершенно не согласен» до «совершенно согласен». При этом одна половина пунктов имеет положительный код, другая — отрицательный. В результате

85

перекодирования ответов в баллы алекситимичными признают людей, набравших по TAS 74 балла и более, отсутствию алекситимии соответствует показатель менее 62 баллов.

В нашем исследовании приняли участие 87 подростков в возрасте от 13 до 16 лет (средний возраст 14,1 ± 1,01год). Мальчиков проанкетировано 50,6 % (n=44), девочек 49,4% (n=43).

Результаты и их обсуждение.Средний балл алекситимичности у наших подростков составил 63,4±12,0,

что соответствует промежуточному значению данной психологической характеристики. Чуть меньше половины подростков (46%) оказались в группе неалекситемичных, то есть они максимально адаптированы в условиях социума, понимают чувства и эмоции окружающих и правильно на них реагируют. Затруднение в вербализации собственных чувств и чувств других людей испытывали 19,5% подростков, об этом свидетельствует их однозначная алекситимичность на момент обследования, и 34,5 % обследованных пребывали в пограничной группе риска. При определенных условиях (в том числе развитии и обострении хронического заболевания) они могут легко перейти в группу алекситимичных подростков, хотя при оптимальных условиях существования, в том числе вне болезни, возможна их передислокация в группу психологически не рискующих, неалекситимичных, что внушает оптимизм.

Нами выявлены гендерные различия уровня алекситимичности. Мальчики практически в 2 раза чаще выдавали по результатам анкетирования более 74 баллов (25% мальчиков и 14% девочек соответственно), т.е. они в данном возрасте более ранимы, они прагматичны и во многом лишены эмоциональной составляющей жизни, внутренние переживания и здоровая эмоциональность для них нехарактерны. Девочки же в 2 раза чаще оказывались в группе риска (46,5% против 22,7% мальчиков), это неизбежно отражается на их вербальном общении.

Среди анкетированных подростков 36,8% (n=32) – соматически здоровые дети, остальные 63,2% (n=55) имели какое – либо хроническое соматическое заболевание с достаточно продолжительным стажем (хронические болезни). Они находились на момент исследования на обследовании и лечении в гастроэнтерологическом и нефрологическом отделениях Воронежской областной детской клинической больницы 1. Средний балл алекситимичности больных подростков не отличался от ситуации у здоровых, совпадение было практически полным: 63,6±11,9 балла у здоровых и 63,3±12,1 балла у больных. В обеих группах почти с одинаковой частотой преобладали подростки, показавшие в исследовании неалекситимичный тип личности (43,8% здоровых и 47,3% детей с хронической соматической патологией). Не выявлено выраженных различий и среди алекситимичных подростков: 18,8% здоровых и 20% больных. Однако и мальчики, и девочки, не имеющие хронических заболеваний, несколько чаще оказывались в группе риска, чем больные: 37,4% против 32,7% соответственно.

Выраженных различий по гендерному признаку среди алекситимичных детей в группе здоровых и больных нет (девочек 12,5% и 14,8%

86

соответственно, мальчиков – поровну, по 25%). Однако мальчики из обеих групп практически в 2 раза чаще, чем девочки оказывались среди подростков, которые не могут вербально выражать свои чувства и эмоции.

Заключение.Таким образом, изучение уровня алекситимичности современных

подростков показало, что пятая часть из них не способны полноценно общаться со сверстниками, родителями, учителями и другими окружающими, причем это одинаково актуально и для здоровых, и для пациентов с хронической соматической патологией. Среди таких алекситимичных подростков мальчиков в 2 раза больше, чем девочек. Треть анкетированных рискуют легко развить алекситимичность (пограничная группа), а значит при стечении определенных обстоятельств, они могут ухудшить свой психологический статус, и преобладают среди них девочки. Создание оптимальных условий существования в социуме позволит этим подросткам оказаться в будущем во взрослой жизни более адаптированными и психологически защищенными.

Литература.1. Новик А.А. Руководство по исследованию качества жизни в

медицине. / А.А. Новик, Т.И. Ионова. – СПб.: ОЛМА Медиа Групп, 2007. – 315 с.

2. Качество жизни больных детей и детей-инвалидов / И.С. Цыбульская [и др.]. – М.: РИО ЦНИИОИЗ, 2006. – 56 с.

3. Ересько Д.Б. Алекситимия и методы ее определения при пограничных психосоматических расстройствах /Д.Б.Ересько, Г.С. Исурина, Е.В., Койдановская. – СПб.: СПбНИПНИ им. В.М.Бехтерева, 2005. – 25 с.

4. Гаранян Н. Г. Концепция алекситимии / Н. Г. Гаранян, А. Б. Холмогорова // Журнал социальной и клинической психиатрии. — 2003. — 1. — С. 128—145.

5. De Gucht V. Alexithymia and somatisation: quantitative review of the literature / V. De Gucht, W. Heiser //Journal of psychosomatic research. – 2003. – v. 54(5). – Р. 425—434

6. Lumley M.A. Alexithymia, emotional disclosure, and health: a program of research / M.A. Lumley //Journal of personality. – 2004. – v. 72(6). – Р. 1271—1300.

87

МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО

Палумбо Де Віво І.М.Викладач кафедри образотворчого мистецтва

ім. Михайла Фіголя Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника

м. Івано-Франківськ, Україна

КУЛЬТУРА І НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ГУЦУЛЬЩИНИ В ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ТА

ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТЬ Особливе підвищення наукового інтересу на початку ХХІ століття до

гуцульського етнографічного утворення пояснюється глибоким збереженням у живій формі його традиційної культури. Гуцули як частина гірського українського населення Карпат зберегли свої глибокі традиції та обряди у власному способі життя до теперішнього часу. Екологічний і культурний потенціал Гуцульщини є цілком унікальним, тому особливо яскраво він був відображений в образотворчому мистецтві.

Серед захоплених висловлювань про Гуцульщину багатьох відомих культурних діячів виділяється наступне: «Я, – зауважував М. Коцюбинський, – у свій час, з головою впірнув у Гуцульщину, яка мене захопила. Який оригінальний край, який незвичайний казковий народ [1]».

Народні мистецькі пам’ятки оповідають минуле та сьогодення гуцульського краю. В. Грабовецький вважає, що значна частина населення Гуцульщини з давніх часів поступово перетворювала домашній промисел «у високохудожнє народне прикладне і декоративне мистецтво, яке в ХІХ-ХХ ст. набуло свого класичного розвитку. Той же Я. Головацький в 1878 р. підкреслював, що «це мистецтво зовсім не перейнято від німців, ні від Заходу, а все в них саморібне і по переказах зберігається і переходить із покоління в покоління від самих, може бути доісторичних часів» [2, с.24]». Отже, гуцули знаходили спосіб відображення власних світоглядних та естетичних уявлень в таких видах народної творчості як: різьбярство, мосяжництво, писанкарство, ткацтво, кераміка, вишивка, прикраси з бісеру, художня обробка шкіри, народне малярство, вироби з рогу та сиру.

До великого культурного надбання України належить висвітлення традиційної гуцульської культури в образотворчому мистецтві. Ця тема стає постійною в різних жанрах вітчизняного образотворчого мистецтва, починаючи з другої половини ХІХ століття. Про це промовисто свідчать твори двох талановитих живописців, зачинателів реалістичного напряму на західноукраїнських землях – К. Устиновича «Гуцулка біля джерела», «Гуцул» і Т. Копистянського «Гуцул», «Гуцулка», «Коломийка». В кінці ХІХ – початку ХХ ст. тематика культури Гуцульщини знайшла більш глибоке відображення у творчості І. Труша «Процесія на Гуцульщині», «Гуцулка з дитиною», «Гагілки», Я. Пстрака – «Гуцул з люлькою», «Жаб’ївські гуцули», «Гуцули йдуть через кладку», А. Кохановської «Повернення гуцулів з ярмарку», «Гуцул

88

з сапою», М. Сосенка «Гуцульська пара в танку», О. Новаківського «Казка про Гуцульщину» та ін. Гуцульщина цікавила й східноукраїнських художників кінця ХІХ – поч.. ХХ ст. – В. Розвадовского «Гуцулка» та І. Северина у циклі картин і пейзажів «Гуцульщина». Значний інтерес виявили до Гуцульщини й польські художники того часу, звернувши увагу на романтичні, етнографічні й побутово-традиційні аспекти життя горян. Виділяються твори В. Вичулковського – серія літографій «Гуцульщина», Ю. Ярошинського «Гуцули в Жаб’є», «Повернення з полонини», А. Вєруша-Ковальського «Гуцули на полонині», В. Шимановського «Сварка гуцулів», «За розмовою» тощо.

На початку ХХ ст. митці Західної України та Закарпаття відтворювали життя, чарівну природу та народну культуру Гуцульщини у своїх полотнах. Й. Курилас «Гуцул», «Гуцулка з файкою», «Гуцульщина», А. Манастирський «Зима в Карпатах», «Міст над Прутом», О. Кульчицька «Гуцульська хата», «Ярмарок у Косові», «Легенди гір і лісів», Г. Смольський «Гуцульська хата» та ін. У 20 – 30 роках до гуцульської тематики звернувся Ф. Кричевський у традиційно-обрядовій картині «Свати» та історичному творі «Довбуш». На Закарпатті у 20 – 40 роках велика когорта художників присвятила свою творчість гуцульському краю. Відомими стали картини Й. Бокшая «Село Богдан», «Струмок у горах», «Гуцульське весілля». Душевну велич гуцулів відобразив А. Ерделі в полотнах «Гуцули», «Гуцульська ідилія» та красу карпатської природи в пейзажах «Карпати», «Річка у горах» та ін. Відомими стали портрети гуцулок в традиційному вбранні А. Коцка «Гуцулка з бесагами», «Гуцулка в червоній хустині» та різнопланові твори Ф. Манайло «Піп Іван», «Гуцулка», обрядові твори «На Івана Купала», «Гуцульське весілля» та ін. У повоєнні роки зображення життя Гуцульщини, її культури, традиційного побуту, звичаїв та обрядів стає ще масштабнішим. Такими творами стали: «Лісоруби» Й. Куриласа, «Бокораші», «Зустріч на полонині» Й. Бокшая, «Лісосплав», «Гуцул з трембітою» К. Дзержика. Ментальний та духовний світ гуцулів, специфіку традиційного одягу прагнули передати живописці-портретисти: А. Ерделі «Гуцул», «Гуцулка-наречена», «Верховинка», А. Коцка «Гуцулка», «Гуцулка з Богдану», Й. Бокшай «Старий гуцул», «Гуцульська пара», В, Манастирський «Верховинка» [3].

Як бачимо, широкому спектру традиційної культури та духовного багатства Гуцульщини найкращу оцінку дали твори образотворчого мистецтва. В державному процесі підвищення ролі національної культури виникає природна необхідність у подальшому дослідженні та теоретичних аспектах висвітлення скарбниці творів образотворчого мистецтва, присвячених Гуцульщині.

Література.1. Стаття - Михайло Коцюбинський та його дослідження життя ...

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ukrlit.vn.ua/article/28.html2. Володимир ГРАБОВЕЦЬКИЙ. ГУЦУЛЬЩИНА В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ.

Виступ на Конгресі гуцулів. Видавництво «Світ» Коломия 1993. – 30 с.

89

ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ

Курдибаха О. М.Аспірант

Рівненський державний гуманітарний університет

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ГЕНДЕРНОГО ВИХОВАННЯ ПІДЛІТКІВ

Дискусії навколо змісту гендерного виховання підлітків не вщухають донині. Найголовнішими її опонентами є численні захисники традиційного виховання, орієнтованого на дихотомію чоловічих і жіночих ролей, і прихильники партнерської, егалітарної сім’ї, взаємозамінності ролей чоловіка і жінки у виконанні сімейно-побутових, соціальних функцій. Загалом у психолого-педагогічній літературі, ЗМІ переважає традиційний підхід, прибічники якого не готові сприйняти жінку рівною з чоловіком.

Гуманістичні установки В. Сухомлинського щодо гендерного виховання підлітків, юнацтва, формування дитячих уявлень про мужність, жіночність, в побудовах педагогічного процесу на засадах егалітарності, подолання педагогами гендерних стереотипів тощо і тепер є найактуальнішими у формуванні гендерної культури дітей.

Виклад основного матеріалу: Розв’язання проблеми гендерної соціалізації, надзвичайно важливі для освіти та виховання, які грунтуються на неупередженому ставленні до особи…У позашкільних закладах підлітки виконують не другорядні, а провідні, творчі завдання…Чим багатше інтелектуальне життя колективу, тим яскравіше розкривається чоловік перед жінкою й жінка перед чоловіком. Це дуже важливо для виховання справжніх жінок і справжніх чоловіків.

Р.Бернс підкреслює значення батьківського тепла і наполягає на презумпції батьківської любові. Саме вона (батьківська любов) являє собою той аспект особистості кожного з батьків і сімейних стосунків, до якого можна апелювати в ході гендерної соціалізації дітей. У цьому плані певний інтерес являють собою дослідження І.І.Луніна з приводу ставлення кожного члена сім’ї до тієї чи іншої ситуації. Було виявлено, що в тих сім’ях, де панують злагода і взаєморозуміння, де позиції будь-якого члена сім’ї не стають диктатом для інших, немає ніяких гендерних відхилень, існує структурна рівновага. У той же час в сім’ях із гендерними відхиленнями ця структурна рівновага була більш чи менш суттєво порушеною. Оцінки і позиції дитини і батьків були досить несхожими і віддаленими, вказуючи на дефіцит взаєморозуміння між батьками і дітьми. Як свідчить досвід, а також спеціальні дослідження, стосунки між подружжям проектуються на засвоєння дітьми гармонійних (чи дисгармонійних), потенційно конфліктних, чи неконфліктних настановлень маскулінності – фемінінності, що суттєво впливає на їхню гендерну соціалізацію. Проблема взаємин між подружжям в сім’ї складна і багатомірна. Процес соціалізації особистості і, зокрема, гендерна соціалізація дитини,

90

значною мірою визначається саме цими стосунками, які визначають загальний потенціал сім’ї.

В процесі навчання в школі та позашкільних закладах, у спілкуванні з сім’єю та з однолітками, як в хлопчиків так і у дівчаток вдосконалюється чутливість відчуттів, на основі чого сприймання стає більш повним і детальним, планомірним і послідовним. Також у цьому віці збільшується обсяг пам'яті (за рахунок появи логічного мислення), вона стає більш керованою, формується смислова логічна пам'ять, збільшується кількість прийомів запам'ятовування. Розвивається абстрактне і формується понятійне мислення. З'являються гіпотетично-дедуктивні судження. Розвивається здібність до розумових експериментів, оперування гіпотезами. Формується активне, самостійне мислення. Підлітки створюють образи свого бажаного майбутнього. Тому це важливі компоненти для повноційної сформованої особистості.

Отже дефіцит суспільної уваги та поваги до проблем підростаючого покоління, їх невирішеність, криза інститутів соціалізації; відомий дисбаланс між прагненням підлітків до визнання їх значущості в суспільстві і відсутністю реальних умов та можливостей до самоствердження ; відсутність цікавих захоплюючих справ на рівні шкільного середовища; велика хвиля різноманітної інформації, яка не знаходить належного пояснення ні в сімї, ні в школі , що спонукає підлітків самостійно шукати відповіді на питання, що їх турбуют. Це сприяє виникненню феномену незадоволеності серед підростаючого покоління і призводить до стихійнго групового спілкування, яке в свою чергу не завжди приносить користь для підлітків.

Список літературиАверин В.А. Психология детей и подростков: Учеб. Пособие. – 2 изд.,

перепаб. и доп. – СПб.: Питер, 1998. – 379 с.Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитания: Пер. с англ. / Р.Бернс. / Общ.

ред. В.Я. Пилиповского. – М.: Прогресс, 1986. – 422 с.Бендас Т. В. Гендерная психология : Учебное пособие для студентов вузов,

обучающихся по направлению и спец. Психологии. – Спб. и др. : Питер, 2007. – 430 с.

Божович Л. И. Личность и учение подростка // Психологическая наука и образование. – 1997. - 3. – С. 15 – 23.

Лаврова К. Н. Улица. Компания. Подросток. – Москва : Знание, 1987. – 63 с.

Лунин И.И. Культурно-исторические аспекты психологии пола / И.И.Лунин // Психика и пол детей и подростков в норме и патология. Сб. тр. / Под. ред. Д.Н. Исаева. – Л.: ЛПМИ, 1986. – С. 21-26.

91

Матуразова З.М. соискатель Каракалпакского государственного

университета им. Бердаха г. Нукус, Узбекистан

ФОРМИРОВАНИЕ ЦЕННОСТНЫХ ОРИЕНТАЦИЙ У ДЕТЕЙ КАРАКАЛПАКСТАНА НА ОСНОВЕ НАРОДНЫХ ТРАДИЦИЙ

Национальная гордость – это патриотические чувства любви к своей родине и народу, осознание своей принадлежности к определенной нации, выражающиеся в понимании общности интересов, национальной культуры, языка и религии. Понятие национальной гордости близко по значению понятиям патриотизма и любви к Родине.

Духовное возрождение нации обеспечивается тем, что дети воспитываются на культурно-исторических ценностях старшего поколения. Формирование личности проходит в процессе усвоения многогранного социального опыта в виде системы представлений о мире, о нравственности и народных традиций. Как известно, отдельные элементы патриотизма в виде привязанности к родной земле, языку, традициям и обычаям своего народа формировались в глубокой древности. В условиях формирования наций, образования национальных государств патриотизм становится неотъемлемой частью общественного сознания всего общества. Ценностные ориентации рассматриваются как базовое образование личности и как основа национального самосознания, сложившегося под влиянием социально-экономических условий и традиций народа.

Исследования, проведенные в социальной и возрастной психологии, отличаются некоторым однообразием проблематики и подходов. В основном были рассмотрены моральные представления детей и их отношение к различным профессиям, обучения и др. В качестве основного психологического механизма можно выделить оценочную деятельность, на основе которой создаются представления индивида ребенка о ценности объекта.

Проблема ценностных ориентаций особую актуальность приобретает в отроческие годы. У подростка впервые пробуждается интерес к своему внутреннему миру, который проявляется в самоуглублении и размышлении над собственными переживаниями, мыслями, кризисе прежнего, детского отношения к самому себе и к миру, негативизме, неопределенности, крушении авторитетов.

В подростковый период осуществляется переход от сознания к самосознанию, «выкристаллизовывается» личность. Поэтому возникает задача такой целостной организации образовательного пространства, которая создавала бы условия для наполнения внутреннего мира подростка ценностным содержанием. Подростковый и ранний юношеский возраст – это самый ответственный период, здесь складываются основы нравственности, формируются ценностные ориентации, отношение к себе, к людям, к обществу и весьма важно для родителей делать на этом акцент воспитания и развития личности ребенка.

92

Как следствие одной из важных проблем современной педагогики, возникших на настоящем этапе развития общества, является изучение закономерностей формирования новой, адекватной данному этапу личности, руководствующейся в своем поведении и отношении к реалиям жизни определенной системой духовно-нравственных ценностных ориентаций. Но ценностная ориентация не возникает у человека внезапно, а формируется на протяжении всего процесса воспитания.

Ценностные ориентации фиксируют то, что сложилось в жизни, в менталитете народа и провозглашено как нравственная норма. Меняются ценностные ориентации – меняются нравственные нормы – меняются цели воспитания.

Процесс формирования и развития человека на начальном этапе становления личности в наше время осуществляется системой семейного и дошкольного воспитания в специальных учреждениях. Уже на этом этапе ребенок получает определенные знания, дающие ему представление о социальном строе, его принципах, нормах, ценностях и месте его самого в этом обществе.

Общественные ориентации детей на ценность человеческой личности приводят нас к пониманию того, как ведет развитие ценностных ориентации на социальную ценность человека. Общественное признание деятельности отдельной личности или общественное признание той или иной профессии определяет ориентации ребенка. Если в пятилетнем возрасте ребенок в первую очередь выбирает близких, родных людей, то с шести-семи лет дети ориентируются на общественное признание человека.

В настоящее время актуальной проблемой является исследование народных традиций как механизм хранения, передачи, воспроизводства и закрепления социального опыта. На данный момент можно выделить три аспекта традиций. Первый - активный, т.е. закрепление способов поведения индивида посредством обычаев, обрядов. Второй – эмоциональный – передача и закрепление способа эмоционального реагирования и переживания, способа выражения чувств. Третий – рациональный, т.е. трансляция определенного способа интеллектуального освоения мира, способа мышления.

Многие особенности национальной психологии каракалпаков объясняются своеобразием свойственных им норм и правил общественной и культурной жизни. Каракалпакский народ богат традициями, обычаями. В литературе, в народных сказаниях и эпосах упоминаются традиции, связанные с нравственным воспитанием личности, что является важным шагом в формировании ценностных ориентаций на основе народных традиций.

Литература1. Архангельский, Н.В. Нравственное воспитание. – М.: Просвещение,

1999.2. Бондаревская Е.В. Ценностные основания личностно–

ориентированного воспитания. // Педагогика, 1995, 4, с.29-36.3. Возрастная и педагогическая психология: хрестоматия/Сост. И.В.

Дубровина, А.М. Прихожан и др. – М: Академия, 2001, - 368С.

93

СОЦІОЛОГІЧНІ НАУКИ

Корольков С.О.Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, студент

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО З’ЯСУВАННЯ ЗМІСТУ «СОЦІАЛІЗАЦІЇ» У СВІТОВІЙ СОЦІОЛОГІЧНІЙ ДУМЦІ

Соціалізація — це не лише інтеріоризація певних норм та цінностей, але і засвоєння системи соціальних ролей, які відповідають тим чи іншим соціальним позиціям. В даному випадку, в умовах суспільних трансформацій, мова піде про зв'язок між позиціями і статусами, з одного боку, та очікуваннями і прагненнями, з іншого. Отже, «соціалізація» – сукупність взаємопов’язаних процесів засвоєння і відтворення індивідом необхідного і достатнього для повноцінного включення в суспільне життя соціокультурного досвіду, формування і розвиток відповідних властивостей і якостей індивіда, його становлення як конкретно–історичного типу особистості [1, 939]. До наукової системи понять термін був ведений Ф.Гідінгсом, який в кінці ХІХ ст. у книзі «Теорія соціалізації» (1887) використав соціалізацію у значенні, близькому до сучасного, як «процес розвитку соціальної природи людини».

Як відомо, соціалізація поділяється на два види – первинну і вторинну. Перша стосується безпосереднього оточення особи, формується в колі сім'ї і друзів. А друга носить опосередкований характер і відбувається під впливом соціальних інститутів та установ. Так, зокрема, при традиційному типі регуляції соціалізація відбувається двома шляхами: шляхом постійних навиків успадкованим зразкам і через спеціальні «соціалізуючи» звичаї (ініціації). Серед функцій звичаю багато соціологів виділяють функцію соціальної інтеграції. Детальну увагу на цю функцію звичаю звернув французький соціолог Е.Дюркгейм, котрий соціальну солідарність назвав центральним поняттям своєї доктрини. Особливого значення він надавав інтегруючій ролі всіх звичаїв, незалежно від цілі, яку вони досягали. Але Е.Дюркгейм зігнорував той факт, що підтримуючи внутрішньогрупову єдність, звичай в той же час і гальмує розвиток міжгрупових зв'язків, а також значною мірою перешкоджає інтеграції групи у більшому соціальному цілому. На цю обставину звернув увагу американський соціолог У.Самнер, котрий розглядав внутрішньогрупові та міжгругові відносини. Конформізм всередині кожної з груп, за У.Самнером, заснований на етноцентризмі, тобто «погляді, згідно якого власна група є центром всього, а всі інші порівнюються і оцінюються у співставленні з нею» [2,19].

Центральною проблемою особистості, з погляду соціології, є проблема входження її у певні соціальні спільноти, бо тільки в межах цих спільнот відбувається реалізація на практиці суспільних і особистих інтересів. Набуття соціальних рис (статусу, мети, освіти тощо) у процесі такого входження є метою соціалізації. Змістом же його є засвоєння індивідом протягом життя соціальних норм, культурних цінностей і діяльнісних принципів того

94

суспільства, до якого він належить. Оскільки головною практичною проблемою соціалізації є проблема формування таких якостей особистості, завдяки яким вона здобуває здатність пристосуватися до умов соціального життя певного суспільства, соціалізація в її реальному прояві виступає як здатність особистості адаптуватися до конкретної державної і правової системи. Механізм будь-якого аспекту соціалізації, базується на засадах соціальної активності. Тільки завдяки такій активності особистість включається в життя суспільства, а необхідні для соціалізації якості особистості перетворюються на умови її діяльності [3, 121].

Явище соціалізації – має два спрямування: з одного боку, це напрям від суспільства до особистості, коли відтворюються процеси трансляції необхідних для засвоєння змісту і здійснюються процедури цілеспрямованого впливу, соціального контролю, що покликані забезпечити очікуваний результат, а з іншого боку – на рівні індивіда відбувається в тій чи іншій мірі адекватне засвоєння соціокультурного досвіду та формування особистісних структур [1, 939].

Поряд зі стратифікацією та інституціоналізацією, соціалізацію слід розглядати як один із основних соціоутворюючих процесів, що проявляється на всіх рівнях і охоплює всі сфери суспільного життя, причому параметри соціалізаційних процесів дозволяють типологізувати соціуми, розуміти специфічні для цих соціумів конкретні соціокультурні і особистісні феномени.

У суспільствах традиційного типу межа завершення первинної соціалізації фіксується через проходження обрядів ініціації та характеризується, збігом (як мінімум, кореляцією) у часі. В суспільствах індустріального типу складові соціалізації автономізуються одна від одної, призводячи до синхронності в часі. У суспільствах “пізнього модерну” автономізація цих складових значно посилюється, а сама соціалізація стає тривалою в часі. Вторинна соціалізація включає сукупність процесів соціально–адаптаційного характеру та характеризується змінами в житті “соціально–зрілої” особи.

В сучасних дискурсах термін “соціалізація” значною мірою пов'язується з евристичними можливостями соціологічних парадигм в процесі розвитку соціогуманітарного знання.

Література1. Социология: Энциклопедия / Сост. А. А. Грицанов, В. Л. Абушенко, Г.

М. Евелькин, Г.Н. Соколова, О.В. Терещенко. — Мн.: Книжный Дом, 2003. — С. 939 – 940.

2. Гофман А. Б., Левкович В. П. Обычай как форма социальной регуляции // Советская этнография. – 1973. – 1. – С. 14 – 24.

3. Панов М. І., Осипова Н. П., Герасіна Л. М. та ін. Соціологія права: Підручник / Ред. Н. П. Осипова. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – С. 120 – 121.

95

ПОЛІТИЧНІ НАУКИ

Асауленко В. Ю.студентка 5 курсу Чорноморського державного університету

імені Петра Могили

ВІДНОСИНИ США ТА БОЛІВАРІАНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ВЕНЕСУЕЛА

Відносини США та Венесуели є напруженими з моменту приходу до влади Уго Чавеса у 1999 році. Чавес проводив активну політику непокори та протистояння Сполученим Штатам, відкрито критикував Джорджа Буша - молодшого за його загарбницьку політику та за недалекоглядні рішення.

Венесуела і США розірвали дипломатичні відносини у вересні 2008 року після того, як Каракас видворив американського посла Патріка Дадді на знак солідарності з таким же рішенням президента Болівії Ево Моралеса. Тоді Чавес звинуватив уряд США в тому, що воно організовує змови з метою повалення уряду президента Болівії Ево Моралеса. Чавес також пригрозив припинити постачання нафти в США у разі агресії проти Венесуели. У свою чергу, Сполучені Штати вислали главу венесуельського диппредставництва Бернардо Альвареса. Однак у 2009 році Венесуела повернула посла в Сполучені Штати, що стало одним з результатів сталих особистих відносин між венесуельським президентом Уго Чавесом і главою адміністрації США Бараком Обамою, які вперше зустрілися на 5-му саміті Америк, що проходив у Тринідаді і Тобаго. Тоді ж Чавес висловив надію на те, що призначення нового посла Венесуели в США сприятиме початку «нової ери в політичних і економічних відносинах» з Вашингтоном. Президент Сполучених Штатів Барак Обама «пообіцяв це, і йому треба вірити», сказав венесуельський лідер. Однак, нова ера у відносинах між Венесуелою і США так і не настала, вже в 2010 році президент Венесуели заявив, що він жорстоко помилився в Обамі, і його обіцянки при вступі на посаду налагодити рівні відносини з країнами Латинської Америки були не більше, ніж фікцією . З того часу відносини між двома країнами залишалися напруженими.

Безрезультатно завершився і 6-й Саміт Америк, який пройшов 14–15 квітня 2012 року в Картахені-де-лас-Індіас (Колумбія) [1].Слід зазначити, що традиційні «порушники спокою» на міжнародних форумах – еквадорець Рафаель Корреа, нікарагуанец Даніель Ортега і венесуелець Уго Чавес – до Картахени не приїхали. Саме так вони висловили свій протест проти чергової спроби Імперії ізолювати Кубу, усунути її від участі у справах Західної півкулі.

На думку Чавеса, Саміти Америк втратили своє значення, оскільки Вашингтон і Оттава відмовляються обговорювати теми, актуальні для регіону: «Нам треба зайнятися нашими питаннями. У Каракасі в грудні минулого року народилася Спільнота латиноамериканських і карибських держав (CELAC). Це і є наша сфера дії. Геть старі і нові імперії, які споруджують перепони. Геть

96

країни, які їм підпорядковуються, а ми будемо (виступати) разом, об'єднавшись » [2].

17 жовтня 2011 р. в мексиканській пресі було опубліковано інтерв'ю лікаря Сальвадора Наваррете, який стверджував, що в Уго Чавеса виявлено важке онкологічне захворювання, яке не залишає шансів на сприятливий результат. За прогнозами медичного експерта, венесуельському лідерові залишалося жити близько двох років [3].

Не дивлячись на хворобу, Уго Чавес взяв участь у президентських виборах у жовтні 2012 року і одержав перемогу над кандидатом від опозиції Енріке Капрілесом, якого висунула і фінансувала адміністрація США.

Уго Чавес переніс декілька операцій з видалення ракових клітин та пройшов 5 курсів хіміотерапії, проте після операції 11 грудня 2012 р. лікарі Куби, а також Венесуели, заявили, що Чавесу залишилося жити до квітня 2013 року.

Перед своїм відльотом на Кубу для проведення операції, Уго Чавес назвав своїм наступником віце–президента Венесуели Ніколаса Мадуро, запевнивши, що той продовжить курс на соціалістичні перетворення [4].

Переконлива перемога «Соціалістичної єдиної партії Венесуели» (PSUV) на виборах 16 грудня 2012 р. підтвердила міцність позицій президента Уго Чавеса [5].

Венесуела завдала чергового «нокауту» Вашингтону, який зробив все можливе для того, щоб за допомогою своїх улюблених підривних методів домогтися повернення неоліберальних політичних сил до влади у Венесуелі і припинити революційний процес, очолюваний Чавесом. Ні для кого не було секретом, що США підтримували тісні відносини з опозицією і були основним джерелом її фінансування.

У той же час, перемога PSUV стала важливим внеском у зміцненні регіональної єдності через інтеграційні організації, створені в останні роки: Боліваріанського союзу для народів нашої Америки (ALBA), Спільноти держав Латинської Америки і Карибського басейну (CELAC) і Спільного ринку Південної Америки (MERCOSUR ).

У лютому 2013 року, коли хворий президент лікувався на Кубі, поширилася підтверджена обома сторонами новина про те, що між двома країнами почалася серія переговорів з метою поліпшення відносин. За словами віце-президента Венесуели Ніколаса Мадуро, мета переговорів – зробити відносини між Вашингтоном і Каракасом «якнайкращими» [6]. Сполучені Штати вже знаходяться в хороших відносинах з опозицією, але якщо навіть політична кар'єра і земне життя Уго Чавеса близькі до завершення, важливий той факт, що сам президент схвалив контакти з США. Зокрема, він дав вказівку почати переговори про повернення посла США в Каракас, а Венесуели – до Вашингтона (як відомо, у Венесуелі немає посла США з 2010 року, з того часу, коли Чавес відмовився затвердити на цей пост американську кандидатуру, а незабаром після цього США анулювали візу посла Венесуели).

97

5 березня, з Каракаса вислали двох американських військових аташе, яких запідозрили в у спробі організувати військовий переворот проти президента Венесуели Уго Чавеса.

Незабаром після цього було оголошено про смерть Чавеса [7], який помер після тривалої хвороби. Реакція США була миттєвою: «У цей напружений момент, викликаний смертю президента Уго Чавеса, Сполучені Штати підтверджують свою підтримку венесуельського народу і свою зацікавленість у встановленні конструктивних відносин з урядом Венесуели», – йдеться в заяві президента США [8].

Обама також зазначив, що «Венесуела починає нову главу своєї історії. США підтверджують свою прихильність політиці, яка заснована на демократичних принципах, верховенстві закону і повазі прав людини». Було очевидно, що США надзвичайно раділи смерті Чавеса, адже це означає, що одним супротивником у Латинській Америці стало менше.

11 березня 2013 р. США видворили двох венесуельських дипломатів, що і стало причиною розриву неофіційних відносин між обома країнами [9].

14 квітня 2013 р. пройшли вибори на пост президента Венесуели, на яких переміг наступник Уго Чавеса Ніколас Мадуро [10]. Цей факт означав чергову поразку США, оскільки Мадуро заявив, що буде продовжувати курс на побудову соціалізму, проголошений Чавесом. Проте США не поспішають визнати результати виборів, на що Ніколас Мадуро заявив: «Вони кажуть, що не визнають, але нас не хвилює це визнання, ми – вільні люди і нам неважлива їх думка» [11].

На зустрічі з губернаторами від правлячої «Соціалістичної єдиної партії Венесуели» Мадуро також заявив, що з 22 квітня він розпочинає поїздки по країні, щоб реалізувати принцип "вуличного уряду". В якості пріоритетних тем він позначив "здоров'я, шпиталі, центри медичної діагностики, лікарі, освіта".

Отже, не дивлячись на усі спроби США повалити лівий режим у Венесуелі, це їм поки що не вдалося. Після висилки послів обома країнами відносини між ними знову погіршилися. Як заявив у своєму інтерв’ю голова МЗС Венесуели Еліас Хауа : «Венесуела хоче бути в добрих відносинах з США. Але на основі певних і незмінних умов. Це – повага до нашого самовизначення, до нашої національної незалежності і до рішень нашого уряду, які стосуються внутрішніх та закордонних справ. На основі цього Венесуела і Боліваріанський уряд, який очолює Ніколас Мадуро, продовжує спроби знайти шляхи для досягнення цієї мети.» Тому майбутнє покращення відносин між двома країнами буде цілком залежати саме від зусиль лідерів обох країн. Враховуючи той факт, що на другому строці президентства Барак Обама прагнутиме «увійти в історію», налагодження відносин з Венесуелою може послужити гідним завершенням його роботи на посту президента США.

Література1. Саммит Америк: США в глухой обороне [Електронний ресурс] // Фонд

Стратегической Культуры. – 2012. – 17 квітня. – Режим доступу: http://www.fondsk.ru/news/2012/04/17/sammit–amerik–uaa–v–gluhoj–oborone–13849.html

98

2. Там само.3. Лечащий врач У.Чавеса: Президенту осталось жить два года

[Електронний ресурс] // РБК. – 2011. – 17 жовтня. – Режим доступу: http://top.rbc.ru/society/17/10/2011/620526.shtml4. Чавес назвал имя своего преемника [Електронний ресурс] // РБК. – 2012.

– 9 грудня. – Режим доступу: http :// top . rbc . ru / politics /09/12/2012/835624. shtml 5. Победа Чавеса и очередное поражение США [Електронний ресурс] //

inoСМИ.ru. – 2012. – 18 грудня. – Режим доступу: http :// inosmi . ru / world /20121218/203499666. html # ixzz 2 OSqaym 7 K 6. США, Куба, Венесуэла: с Обамой разрядка возможна [Електронний

ресурс] // inoСМИ.ru. – 2013. – 21 січня. – Режим доступу:http :// www . inosmi . ru / world /20130121/204898179. html # ixzz 2 OSqFvrmJ 7. Скончался президент Венесуэлы Уго Чавес [Електронний ресурс] // РИА

Новости. – 2013. – 6 березня. – Режим доступу: http://ria.ru/world/20130306/926021507.html8. Обама і Пан Гі Мун після кончини Чавеса запевнили в підтримці народу

і влади Венесуели [Електронний ресурс] // Голос Столиці. – 2013. – 6 березня. – Режим доступу: http://newsradio.com.ua/2013_03_06/Obama–Pan–G–Mun–p–slja–konchini–CHavesa–zapevnili–v–p–dtrimc–narodu–vladi–Venesueli/

9. Венесуэла прервала все неофициальные каналы связи с США [Електронний ресурс] // Сегодня. – 2013. – 20 березня. – Режим доступу:

http :// www . segodnya . ua / world / Venesuela – prervala – vse – neoficialnye – kanaly – svyazi – s – SSHA . html

10. Мадуро провозглашен президентом Венесуэлы [Електронний ресурс] // Голос России. – 2013. – 16 квітня. – Режим доступу:

http :// rus . ruvr . ru /2013_04_16/ Nikolas – Maduro – pobedil – na – prezidentskih – viborah – v – Venesujele /

11. Президент Венесуэлы заявил, что его не волнует признание США [Електронний ресурс] // Обозреватель. – 2013. – 18 квітня. – Режим доступу: http :// obozrevatel . com / abroad /83246– prezident – venesuelyi – zayavil – chto – ego – ne – volnuet – priznanie – ssha . htm

Завадська О.Р.к.і.н., ст. викладач кафедри політології

«Національного університету «Острозька академія»

ІНСТИТУАЛІЗАЦІЯ ГЛОБАЛІСТИКИ – ДОСЯГНЕННЯ І ПЕРСПЕКТИВИ.

Яке б ставлення не висловлювали дослідники стосовно глобалістики, але жоден не може заперечити її особливого статусу. По-перше, тому, що вона не схожа на ні на одну з класичних наук(дисциплін), бо виникла на межі прикладних, природничих, гуманітарних наук; по-друге є інтегративним знанням про соціальні і природні процеси, а проблеми, що вона охоплює окреслені всепланетарним масштабом; по-третє, ми не можемо приписати їй

99

фрагментарність, бо вона намагається використовувати комплексні підходи міждисциплінарної взаємодії за для вирішення завдань людства; по-четверте – вона стосується кожного громадянина і тільки від окремо взятої держави, а саме її політики, залежить чи наслідки глобалізації виявляться позитивним чи негативними для неї.

Енциклопедія «Global Studies» - фундаментальна праця в сфері глобальних досліджень побачила світ у 2012 р. в США [2]. Цим кроком вчені намагалися структурувати і стандартизувати напрацьований матеріал з ключових понять нового напрямку, що бурхливо розвивається у науковому колах.

Першим проявом інституалізації у світі цієї дослідницької сфери були конференції та з'їзди, що проводяться регулярно. Прикладом є щорічна Конференція з глобальних досліджень (Global Studies Conference), а також наукові часописи такі, як: «„Globalizations”», «„Global Governance”», «Global Networks — A Journal of Transnational Affairs». Важливим досягненням в цьому напрямку є створення центрів, що займаються вивченням процесів глобалізації - Центр з вивчення глобалізації та регіоналізації в університеті Уоріка, Центр з вивчення глобального управління у Лондонській школі економіки та Центру з глобалізації та сталого розвитку Колумбійського університету в Нью-Йорку. Європейські та американські університети вже випустили спеціалістів з глобальних процесів і глобальної взаємозалежності. На веб-сайті університету Фрайбурга напрямок «Глобальні дослідження» характеризується наступним чином: "Глобальні дослідження - це дворічна магістерська програма в галузі суспільних наук. Програма здійснюється спільно Університетом Freibugu, Університетом Кейптауна, FLASCO Аргентина в Буенос-Айресі, університетом Чулалонгкорн в Бангкоку та Університетом Джавахарлала Неру в Нью -Делі. Для порівняння, програма глобальних досліджень в Університеті Каліфорнії в Лос–Анджелесі була описана так: «Програма глобальних досліджень є міждисциплінарною програмою, яка дає можливість студентам першого рівня отримати стислі і міждисциплінарні знання з найважливіших проблем, з якими зіткнувся сучасний світ. Навчальна програма глобальних досліджень охоплює три області: суспільство і культуру, управління і конфлікти, економіку[ 1].

Ще одним надзвичайно важливим свідченням оформлення міждисциплінарної галузі досліджень є формування бази літератури з глобалізації. До них, насамперед, належать збірки текстів, складені в основному для студентів. Один з цих томів має назву «The Globalization Reader», під редакцією Франка Лехнера і Джона Болі ( Lechner, Boli, 2004 ). Не менш різноманітну збірку текстів можна знайти в The Global Transformation Reader розробленому Девідом Хелдом та Ентоні Мак-Гру ( Held, McGrew, 2000).

У Польщі вищеописані процеси проходять повільніше, ніж в західних країнах. Там доступні польською мовою тексти західних авторів, що стосуються впровадження в проблематику глобальних досліджень. Проте відсутні збірки текстів для читання. Організовуються конференції, де обговорюються глобальні проблеми сучасності, хоча зазвичай глобалізації присвячений лише одна з декількох сесій. Є часописи, де опубліковані статті з

100

глобальних питань, але в контексті інших проблем. За сприяння Міністерства науки та вищої освіти Польщі виходить тільки один журнал, присвячений в основному питанням глобалізації: «Культура - Історія - Глобалізація" . Функціонують також кілька підрозділів, які займаються дослідженням проблем глобалізації - це Інститут глобальних та регіональних досліджень при Варшавському університеті, Департамент глобалізації та економічної інтеграції при Ягеллонському університету, кафедра Глобальної економічної взаємозалежності в школи економіки та лабораторія Інституту глобальних культурних досліджень у Вроцлаві). Нарешті, читаються курси і є спеціальності, присвячені глобалізації (наприклад, «Спеціалізовані ринки і конкуренція в умовах глобалізації» в університеті Економіки в Катовіцах або є спеціальності «Глобалізація культури» в напрямку Культурологія -університет Вроцлава), але ніде в Польщі не реалізується комплексний, міждисциплінарний підхід першого або другого ступеня навчання зі спеціалізації «глобалістика». Слід зазначити, що до недавнього часу це було не можливо зробити через чітко визначений список спеціальностей. Ситуація змінилась в 2012 р., коли було дозволено дидактичним інституціям(одиницям) вводити нові напрямки [1].

У Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова функціонує ф акультет глобальных процес ів і зокрема, кафедра глобалистики. З 2007 р. факультет глобальних процесів виділений з факультету педагогічної освіти в самостійний структурний підрозділ. 2010 -2011 р. випустили перших спеціалістів. У 2011 р. засновано журнал «Вісник Московського університету» серія XXVII «Глобалістика і геополітика». Російська наукова школа активно займається розробкою методології нового дослідницького напрямку. Наприклад, про це свідчить випущена в 2013 р. праця російських дослідників «Політична глобалістика»[ 3].

Глобалізацію відмінити не можливо. Глобальні проблеми не вирішаться остаточно і за один день, особливо без участі громадянина окремо взятої держави. Кожна держава є учасником процесу глобалізації в більшій чи меншій мірі. Україні, зважаючи на своє вигідне геополітичне становище, варто максимально використовувати свій управлінський потенціал при розв’язанні завдань, що постали як наслідок світової кризи. Ресурсів української наукової спільноти вистачить, щоб перетворити результати глобалізаційних процесів у рушійну силу, яка б зробила нашу країну повноправним суб’єктом світових політичних відносин, впливовим учасником світового ринку. Варто починати з інституалізації на державному рівні програмних досліджень причин, наслідків, прогнозів, перспектив глобалізації для України, що дасть нам змогу планомірно окреслити стратегію і тактику дій нашої держави на шляху до побудови сильної держави.

Отже, з огляду на вище зазначене, вважаємо, що процеси глобалізації потребують комплексного вивчення та створення відповідних центрів моделювання глобальних процесів і ролі в них України.

Список використаної літератури:1. Chech F. Status Studiów globalnych i przemiany nauk społecznych /

Kultura-Historia-Globalizacja. - 14. – S. 49 – 68.

101

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ

Нарбинова М. М.к.ю.н., доцент Академии государственного управления

при Президенте Республики Казахстан

ИННОВАЦИОННЫЙ ПОДХОД В ПОДГОТОВКЕ УПРАВЛЕНЧЕСКИХ КАДРОВ

Проводимая в Республике Казахстан реформа государственной службы, в первую очередь, требует качественно новых механизмов, моделей и структур профессионализации кадров, направленных на обеспечение потребностей государственных органов в кадрах «новой генерации»: высокопрофессиональных, компетентных, умеющих решать масштабные задачи, обладающих стратегическим видением и креативным мышлением.

В этой связи требуют более подробного рассмотрения содержательные аспекты таких качеств государственных служащих как компетентность и профессионализм, ставших базовыми принципами функционирования государственной службы. Эти принципы сегодня, по сути, составляют важнейшие характеристики государственного служащего и устанавливают требования к профессиональному отбору и соответствию служащих на государственные должности. Профессионализм означает высокую степень овладения человеком профессиональными знаниями, умениями, навыками, наличие у него профессионального опыта. Это высшая степень профессионального развития и состояние потенциала профессионального опыта человека. Профессионализм государственного служащего можно определить как способность работника с учетом условий и реальных возможностей определять оптимальные пути и способы реализации поставленных задач и возложенных на него полномочий. Это система определенных качеств, способных обеспечивать наилучшие результаты приемлемого уровня в соответствующей сфере деятельности.

В педагогической науке и психологии проведены как теоретические, так и прикладные исследования различных видов компетентности – профессиональной, социальной, психологической, коммуникативной, социально-психологической компетентности при осуществлении кадровой работы. Выявлены их сущностные характеристики, структура, особенности организации учебного процесса, педагогические условия и факторы развития, однако, эта проблема еще пока далека от своего законченного решения. В частности, недостаточно изучены системные качества, содержание, механизмы формирования и развития правовой компетентности государственного служащего, а так же педагогические средства формирования этого вида компетенции в процессе его профессиональной обучения.

Между тем, в современных социально-экономических и нормативно-правовых условиях развития казахстанской государственности очевидно, что государственный служащий должен обладать не только профессиональными

102

компетенциями, но и иметь высокий уровень сформированной правовой компетенции.

Проведенный анализ психолого-педагогических исследований за последние годы выявил, что «компетентность» (competentia – принадлежность по праву) рассматривается, прежде всего, с точки зрения «… обладания знаниями, позволяющими судить о чем-либо, высказывать веское, авторитетное мнение, осведомленность, авторитетность в определенной области» [1]. Особо подчеркивается и еще одна важная характеристика данной категории: competence - «… законно принятая способность общепринятого авторитета совершать определенные акты или действия в конкретных условиях, круг полномочий» [1]. Отсюда, компетентный (competens – принадлежащий, соответствующий, способный) - «…это знающий, сведущий в определенной области; имеющий право по своим знаниям и полномочиям делать или решать что-либо, судить о чем-либо, имеющий право решать вопросы…» [1]. Данное понимание сущностных характеристик компетентности стало базисным при построении модели правовых компетенций государственного служащего, а также условий и механизмов системы ее формирования в образовательном процессе Академии государственного управления при Президенте Республики Казахстан.

Правовая компетентность государственного служащего подразумевает собой знание и выполнение им социальных норм и правил поведения, которые санкционируются или устанавливаются государством в соответствии с его правами, обязанностями и полномочиями. Государственный служащий обязан соблюдать закон, следить за его соблюдением другими гражданами, также он вправе вносить свои предложения по исполнению законов.

Исходя из общего понимания сущностных характеристик компетентности, рассмотренных нами выше, правовая компетентность государственного служащего представляет собой интегральную профессионально-личностную характеристику специалиста, отражающую высокий уровень правовых знаний, умений и навыков, коммуникативные способности и личностные качества, направленные на создание условий для правового регулирования управленческой деятельности. Отсюда, очевидно, что формирование правовой компетентности должно стать неотъемлемой составляющей профессионального обучения государственных служащих.

На сегодняшний день инновационным подходом в подготовке управленческих кадров является практико-ориентированный подход, базирующийся на решении конкретных практических ситуаций. Данный подход заключается в рассмотрении проблемных ситуаций с различных сторон. В этих ситуациях человек приобретает навыки построения высказываний, выдвижения и оценивания гипотез, выбора решений, анализа результатов, что и представляет собой основные компоненты аналитического мышления в условиях неопределенности. В связи с чем одним из направлений в подготовки должно быть использование модельно-игровой технологии, направленной на формирование правовой компетентности государственных служащих. Данная

103

технология включает в качестве методических компонентов деловую учебную игру, кейс-стади и составление аналитической записки

Деловая игра – форма контекстного обучения, посредством которой воссоздается предметное и социальное содержание профессиональной деятельности, моделируются системы отношений, характерных для данного вида практики. Проведение деловой игры представляет собой развертывание особой игровой деятельности участников: исследование, проектирование, выполнения различных видов работ на основе имитационной модели взятой в качестве цели обучения и контроля результатов деятельности. Содержание деятельности участников деловой игры определяется требованиями к профессиональной подготовке магистрантов в рамках программного материала учебной дисциплины. Результативность деловой игры увеличивается за счет самостоятельной подготовки магистранта вне учебного процесса. Специфика деловой игры ставит магистрантов в такие условия, когда они вынуждены не только высказывать свои суждения по существу дела, но и задавать вопросы. Содержание этих вопросов уже само по себе свидетельствует во многом об уровне теоретической и практической подготовки магистрантов.

Таким образом, в деловой игре как форме обучения магистрант находится в активной позиции по отношению, как к предметной, так и социальной стороне его будущей профессиональной деятельности.

Анализ конкретных ситуаций (case-study) - метод активизации учебно-познавательной деятельности обучаемых, при котором магистранты и преподаватели участвуют в непосредственном обсуждении деловых ситуаций. Данный метод способствует развитию различных практических навыков. Аналитические навыки: умения отличать данные информации, классифицировать, выделять существенную и несущественную информацию, анализировать, представлять и добывать ее. Мыслить ясно и логично. Также практические, творческие, коммуникативные, социальные навыки.

Аналитическая записка (правовая, в сфере нормотворчества). Проблема внедрения и развития аналитических методов в системе государственного управления сегодня достаточно актуальна. Все более увеличивается востребованность в аналитиках в государственных органах, так как с каждым годом возрастает значимость цельной системы анализа при принятии управленческих решений. Общеизвестно, что от качества юридического мышления во многом зависят уровень развития и эффективность юридической работы, а также правовое и технико-юридическое совершенство нормативных и индивидуальных правовых актов. На основе аналитической проработки материала, если она достаточно квалифицированна, раскрывается детализированная картина законодательства, практики его применения, обнажается их правовое и социальное содержание, отрабатываются наиболее эффективные приемы и формы юридической деятельности.

Таким образом, исходя из выявленных особенностей применения модельно-игровой технологии, была разработана модель формирования правовых компетенций государственного служащего. Процесс разработки модели основывался на принципах эффекта, целеполагания, обучающей

104

направленности, упражнения, подготовленности, равенства, личного переживания, ассоциаций, общения, группового взаимодействия, партнерства, диагностики, достижения ожидаемого результата. При использовании данного вида технологии достигаются положительные результаты в формировании таких значимых для государственного служащего свойств и качеств, как умение выражать мнение грамотным «юридическим языком», умение коллективно вырабатывать решения, коммуникативность, инициативность, стремление к самовыражению, анализировать принятые решения, способствуют формированию лидерских качеств.

Литература1. Профессиональная компетентность как необходимое условие

профессионализма (психолого-акмеологический анализ) / А. А. Ангеловский // Актуальные вопросы современной педагогики: материалы междунар. заоч. науч. конф. (г. Уфа, июнь 2011 г.). – Уфа: Лето, 2011. – С. 7-13.

КУЛЬТУРОЛОГІЯ

Литвиненко А.І.кандидат мистецтвознавства, доцент, докторант

Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського

ЛЕОНІД ЛІСОВСЬКИЙ І МУЗИЧНЕ ЖИТТЯ ПОЛТАВЩИНИ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Визначення ролі митця в історико-культурному процесі – одна з традиційних і найбільш досліджуваних проблем вітчизняного музикознавства. Нині актуальною площиною її вирішення стає музична регіоналістика. Інтерес до проблематики зростає особливо, коли йдеться про раніше не відомі, або незаслужено забуті імена.

Процеси децентралізації пореформеної доби стимулювали економічний та соціокультурний розвиток Російської імперії на початку ХХ століття, активізації музичного життя в загальнодержавних масштабах сприяла просвітницька діяльність ІРМТ [1, с. 10]. Поступово навіть найвіддаленіші губернські міста ставали розвиненими культурними осередками з потужно інфраструктурою, великою кількістю професійних спеціалізованих закладів, мистецьких установ, театрів, концертних залів, товариств. Після здобуття освіти у столицях чимало митців обирали провінцію для життєвої і творчої самореалізації.

На початку ХХ століття музичне життя Полтавщини увійшло в активне русло професіоналізації основних мистецьких сфер – освітньої, виконавської, гастрольної [4, с. 47]. Становлення професійної музичної освіти було зумовлене відкриттям музичних класів (1902), а згодом – музичного училища Полтавського відділення ІРМТ. Поступово зростала кількість приватних спеціалізованих закладів (шкіл, класів, курсів), мистецьку діяльність у загальноосвітніх установах забезпечували висококваліфіковані фахівці.

105

Музичне виконавство цього періоду, розвивалося в контексті міцних, ще з ХІХ століття, традицій домашнього музикування і мало суттєвий вплив на формування гастрольно-концертної практики у регіоні. Справжній її розквіт розпочався після зведення у Полтаві Просвітницького дому (1900) й відкриття у ньому найбільшої «гастрольної сцени». Концертне життя було репрезентоване розмаїттям мистецьких сил (солісти-інструменталісти, майстри сольного співу, вокальні й інструментальні ансамблі; хорові колективи; оперні трупи), та широким спектром жанрів художньої творчості: опера, український і російський драматичний театр, балет, сучасний танець, оперета, водевіль, цирк, кіно, лекції просвітницького характеру.

Динамічний соціокультурний розвиток краю упродовж перших десятиліть ХХ століття забезпечувала ціла плеяда вітчизняної культурної еліти – музикантів, художників, письменників, театральних й громадських діячів, композиторів, диригентів. Серед найвідоміших варто назвати Д. Ахшарумова, О. Єрофєєва, І. Козловського, В. Старостинецьку, Ф. Попадича, В. Короленка, Григорія та Івана Мясоєдових, Віктора та Володимира Оголевців, В. Щепотьева, І. Павловського. До цієї когорти також належав композитор, піаніст, педагог, музикознавець, музичний критик і громадський діяч Леонід Леонідович Лісовський (1866–1934).

У сучасному музикознавстві творчість Леоніда Лісовського залишається малодослідженою, його ім'я зараховано до числа композиторів «другого ряду» [5, с.16]. Разом з тим, солідна гуманітарна й музична освіта – Харківська гімназія, історико-філологічний факультет Харківського університету (1890), Санкт-Петербурзька консерваторія (клас композиції М.Ф. Соловйова, 1897), виняткова працездатність, талант і непересічна харизма музиканта дозволили йому здійснити вагомий внесок у розвиток культури і мистецтва свого часу.

Полтавський період (1899–1909) був одним із найбільш плідних у творчій біографії митця. Л. Лісовський викладав музику в Полтавському інституті шляхетних дівчат і Кадетському корпусі; здійснював широку концертно-гастрольну діяльність як соліст і акомпаніатор місцевого відділення ІРМТ; займався активною композиторською діяльністю, а також редагуванням творів інших авторів. Широкомасштабна лекторська, музично-просвітницька робота; виступи композитора з рецензіями на шпальтах періодичних видань «Полтавщина», «Полтавські губернські відомості» фактично заклали підвалини у становленні професійної музичної критики на Полтавщині. Одним із найбільших мистецьких досягнень Л. Лісовського стала організація у Полтаві Спілки камерної музики (1909) [3].

У громадських музичних колах особливе визнання здобули керовані Л. Лісовським музичні класи Феофанії Базилевич. Викладання фортепіано, скрипки, сольного співу, теорії композиції у закладі здійснювали висококваліфіковані фахівці – випускники Московської (Н. Парижська, Ю. Стасюкова), Санкт-Петербурзької (С. Грекович), Паризької (Ю. Кошевська), Лейпцизької (А. Янкелевич) консерваторій, а також піаністки – донька Алоїза Єдлічки Катерина Зайцева і вихованка Смольного інституту, дружина Л. Лісовського, Варвара. Дбаючи про зростання рівня підготовки юних

106

музикантів Л. Лісовський запровадив проведення у школі музичних свят; власноруч укладав навчальні й концертні програми [2], найбільш сумлінних учнів заохочував нотною літературою.

Важливою формою навчання були також закриті музичні вечори, під час яких наставники демонстрували приклади виконавської, сценічної майстерності, широко пропагуючи серед учнівської молоді твори як класиків, так і сучасних композиторів: Й. С. Баха, В. А. Моцарта, Л. ван Бетховена, Р. Шумана, Д. Скарлатті, Е. Гріга, Ф. Шопена, Ф. Ліста, Ф. Мендельсона П. Чайковського, А. Рубінштейна, Ц. Кюї, М. Балакірєва, А. Лядова [2]. Таким чином, спрямовуючи діяльність у русло розвитку традицій вітчизняного музичного мистецтва й засвоюючи здобутки європейської культури заклад, на чолі з Л. Лісовським, був одним із найпотужніших у підготовці професійних музикантів у регіоні.

Проживаючи в Полтаві Л Лісовський підтримував творчі зв'язки з музичною громадськістю Харкова й Петербурга. Співпрацював з відомими харківськими співаками Г. Гордєєвим і А. Дєтловою; редактором газети «Харківські губернські відомості» А. Юхимовичем і завідуючою музичним відділом публічної бібліотеки Л. Хавкіною; неодноразово здійснював постановку й виконання своїх найкращих оперних і камерних творів на сцені Харківського театру та місцевого ІРМТ. Серед його друзів по Петербургу – російські композитори О. Глазунов, М. Черепнін, П. Шенк, М. Іполітов-Іванов, академік акварельного живопису Альберт Бенуа. Родинні стосунки пов'язували Л. Лісовського з Петром Сокальським і Володимиром Вернадським.

Активна й різнобічна діяльність Л. Лісовського у Полтаві сформувала міцний авторитет та забезпечила визнання його таланту далеко за межами регіону. Спираючись на засади російської композиторської, виконавської школи і європейські мистецькі традиції Леонід Лісовський виявив високий професіоналізм, мистецьку компетентність, толерантність і глибоку повагу до українських музичних традицій, здійснив вагомий внесок у розвиток вітчизняної культури загалом. Про десятилітній період свого життя і творчості на Полтавщині музикант залишив спогади.

Література1. Глушкова О. Р. К читателю / О. Р. Глушкова // К 150-летию

Московского отделения русского музыкального общества / под ред. О. Р. Глушковой. – М. : Языки славянской культуры, 2010. – 200 с., ил.

2. Лисовский Л. Десять лет в Полтаве (1899–1909). Из дневников и воспоминаний: В 10 вып. – Вып. І. – 1899 // Інститут рукопису НБУ ім. В. Вернадського. Ф. І-39632, 31 арк.

3. Литвиненко А. І. Камерне виконавство як чинник культуротворення (на прикладі музичної культури Полтавщини ХІХ – початку ХХ століть) / А.І. Литвиненко // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. – Вип. ХХІХ. – К. : НАКККіМ, 2012. – C. 188–195.

4. Литвиненко А. І. Полтавщина: музична культура (ХІХ – початок ХХ століття) : навчальний посібник / А.І. Литвиненко. – К. : Автограф, 2011. – 220 с.

107