Збірник наукових матеріалів

ХХV Міжнародної науково-практичної

інтернет - конференції

el-conf.com.ua

«НАУКОВІ ПІДСУМКИ 2018 РОКУ»

17 грудня 2018 року

Частина 7

м. Вінниця

Наукові підсумки 2018 року, ХХV Міжнародна науково-практична

інтернет-конференція. – м. Вінниця, 17 грудня 2018 року. – Ч.7, с. 102.

Збірник тез доповідей укладено за матеріалами доповідей ХХV

Міжнародної науково-практичної інтернет- конференції «Наукові підсумки

2018 року», 17 грудня 2018 року, які оприлюднені на інтернет-сторінці

el-conf.com.ua

Адреса оргкомітету:

2018, Україна, м. Вінниця, а/с 5088

e-mail: el-conf@ukr.net

Оргкомітет інтернет-конференції не завжди поділяє думку учасників. У

збірнику максимально точно збережена орфографія і пунктуація, які були

запропоновані учасниками. Повну відповідальність за достовірну інформацію

несуть учасники, їх наукові керівники та рецензенти.

Всі права захищені. При будь-якому використанні матеріалів конференції

посилання на джерела є обов’язковим.

ЗМІСТ

Педагогічні науки

Голопич І. М. ПИТАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ МАЙБУТ-

НІХ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ З ПОЗИЦІЇ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ ...... 5

Деменко Н.М. ФЕНОМЕН ПІСНІ «ДИВЛЮСЬ Я НА НЕБО КРІЗЬ ПРИЗ-

МУ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ .............................................................. 7

Ліпісовецька О. М., Семенець Л.М. ПРОБЛЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРО-

ДУКТАМИ ХАРЧУВАННЯ ЯК ФІЗІОЛОГІЧНА ОСНОВА ЖИТТЄДІ-

ЯЛЬНОСТІ ............................................................................................................. 12

Малахова О.Г. РОЛЬ ПРОЦЕСУ ІНКУЛЬТУРАЦІЇ У ФОРМУВАННІ

ОСОБИСТОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВИХОВАТЕЛЯ ......................................... 17

Матвієнко В.Г. РОБОТА ШКІЛЬНОГО БІЗНЕС - КЛУБУ, ЯК ВАЖЛИВА

СКЛАДОВА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

ЛІЦЕЇСТІВ ............................................................................................................. 22

Матюшенко А.А. ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬ-

НОСТІ ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕКТИВУ В ЗАКЛАДАХ ДОШКІЛЬНОЇ

ОСВІТИ .................................................................................................................. 26

Мегера В.В. IНФOPМAЦIЙНO-КOМУНIКAЦIЙНI ТEХНOЛOГIЇ У ПPO-

ЦECI ПIДВИЩEННЯ КВAЛIФIКAЦIЇ ЛIКAPIВ ............................................. 30

Озерняник Л.Г. ПОНЯТТЯ «КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ» В СУЧАСНІЙ

ПЕДАГОГІЦІ ......................................................................................................... 34

Озимовська А.В. ПРОБЛЕМИ МИСТЕЦЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ У ЗАХІДНІЙ

УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ .......................................................... 36

Омельченко В.П. ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОС-

ТЕЙ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ .................... 40

Поляк О.В. МЕНЕДЖМЕНТ ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ТА ЙОГО

ВПЛИВИ НА ФОРМУВАННЯ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ .................. 45

Попіль Л.Б. ФОРМУВАННЯ ДУХОВНО-МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ

СТУДЕНТІВ МЕДИКІВ НА ЗАНЯТТЯХ З КУЛЬТУРОЛОГІЇ ....................... 50

Радецький О.А. ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ІМІДЖУ МАЙБУТ-

НЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИКИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ПРАЦІ ................... 53

Маркевич Л.С., Раковець К.В. науковий керівник Хомюк Н. В. РОЛЬ ЕКС-

КУРСІЙ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ПРИРОДОЗНАВСТВА В ПОЧАТКОВИХ

КЛАСАХ ................................................................................................................ 59

Сєрова Л.В. АКТИВІЗАЦІЯ ТВОРЧОГО САМОВИРАЖЕННЯ ДОШКІЛЬ-

НИКІВ ЗАСОБАМИ НЕТРАДИЦІЙНИХ ПРИЙОМІВ МАЛЮВАННЯ ....... 64

Сліпчук В.Л., Колодій А.В. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВПРОВАДЖЕННЯ НАВ-

ЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «КОНВЕНЦІЙНЕ ПРАВО» ДЛЯ СТУДЕНТІВ

СПЕЦІАЛЬНОСТІ «ПРАВО» У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ .. 68

Слюсарєва О.В. ПОНЯТТЯ І ВИДИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ............ 71

Снєдков І.І., Снєдкова Л.А. ТРАДИЦІОНАЛІСНІ ТЕНДЕНЦІЇ У ПРОЦЕСІ

ФОРМУВАННЯ МУЗИЧНО-ПЕДАГОГІЧНОГО РЕПЕРТУАРУ .................. 75

Снєдкова Л.А., Сидоряк В.М., Співак О.В. МОТИВАЦІЯ ДО МУЗИКУ-

ВАННЯ ТА РОЗВИТОК МУЗИЧНО-ЕСТЕТИЧНОГО СМАКУ – ПИТАННЯ

ПРОФЕСІЙНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ .......................................... 77

Турчин О.А. МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ГРУПОВОГО НАВЧАННЯ НА

УРОКАХ БІОЛОГІЇ В 9-МУ КЛАСІ ................................................................... 82

Ухналь О.М. ПОШУК КОНЦЕПЦІЇ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО

ВИХОВАННЯ В ПРОГРАМАХ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ НА ПОЧАТКУ

ХХІ СТОЛІТТЯ ..................................................................................................... 87

Федорова О.Ф. МЕТОДИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ 90

Н.В.Шакало, науковий керівник Г.П.Малицька ТЕОРІЯ ДІЙСНОГО ЧИСЛА

ТА МЕТОДИКА ЇЇ ВИВЧЕННЯ В ШКІЛЬНОМУ КУРСІ МАТЕМАТИКИ . 94

5

УДК 378.147 Педагогічні науки

ПИТАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ МАЙБУТНІХ

ПОЛІЦЕЙСЬКИХ З ПОЗИЦІЇ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ

Голопич І. М.,

здобувач кафедри загальної педагогіки і педагогіки вищої школи,

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди, м. Харків, Україна

Актуальність зазначеної проблеми полягає в тому, що поліцейські

допускаються помилок під час усного спілкування з правопорушниками і

потерпілими. Це утруднює розв’язання спірних питань, усунення наслідків

протиправних дій, а також загострює конфліктну ситуацію, породжує негативне

ставлення населення до правоохоронців.

Викладаючи українську мову професійного спрямування для курсантів

першого курсу факультету №3 спеціальність «Правоохоронна діяльність»

Харківського національного університету внутрішніх справ (загальна кількість

75 осіб), зазначимо, що заняття активізують процес навчання майбутніх

поліцейських знанням і вмінням професійного спілкування. У такий спосіб,

реалізовуючи компетентнісний підхід у підготовці майбутніх поліцейських,

формуємо образ сучасного правоохоронця, доповнюємо імідж вищого закладу

зі специфічними умовами навчання.

Наукову новизну складають, конкретизовані нами, компетентності

професійного спілкування майбутніх поліцейських (здатність установлювати

контакт, готовність вислуховувати правопорушників і потерпілих, уміння

розв’язувати конфліктні ситуації тощо).

Практичну значущість складають приклади формування компетентності

професійного спілкування майбутніх поліцейських засобами української мови.

Так, на занятті на тему «Усне професійне спілкування правоохоронця»

розглядаються такі питання, як-от: поняття професійного спілкування, офіційна

мова і мовлення поліцейського, індивідуальний стиль мовлення службовця,

службовий мовний етикет правоохоронця. Таким чином формуємо в майбутніх

6

поліцейських уявлення про спілкування як основу професійної діяльності

правоохоронця, соціальну й лінгвістичну сутність мовного етикету, його рівні й

різновиди, виробляємо навички етикетного професійного спілкування.

Особливої цінності заслуговують завдання для самоконтролю. Наведемо

приклади.

1. Поясніть, як Ви розумієте поняття «спілкування» і «комунікація»?

2. Які існують види спілкування? На підставі яких критеріїв їх вирізняють?

3. У чому полягає відмінність між побутовим й офіційно-діловим

спілкуванням?

4. Які Ви знаєте основні закони спілкування?

5. Який час для ефективної комунікації є найоптимальнішим?

6. Назвіть невербальні компоненти спілкування, яка їх роль під час

комунікації?

7. Які чинники, на Вашу думку, впливають на поведінку й спілкування

жінок і чоловіків?

8. Назвіть особливості ділового спілкування. Які комунікативні закони

варто враховувати під час ділового спілкування?

9. Поясніть зміст поняття «етикет»? Які види етикету ви знаєте?

10. У чому полягають особливості українського мовного етикету?

11. Від чого залежить вибір етикетних мовних формул?

Отже, вивчення курсантами української мови професійного спрямування

сприяє формуванню компетентностей професійного спілкування, допомагає

самовизначенню й набуттю статусу сучасного поліцейського. Грамотні

поліцейські, тактовні й уважні, потрібні нашому суспільству, котре має безліч

проблем у правоохоронній сфері.

7

____________________________________________________________________

УДК 378 Педагогічні науки

ФЕНОМЕН ПІСНІ «ДИВЛЮСЬ Я НА НЕБО КРІЗЬ ПРИЗМУ

ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ.

Деменко Н. М.,

Викладач-методист

КНЗ СОР «Лебединський педагогічний коледж

імені А.С. Макаренка»

м. Лебедин, Україна

Патріотизм у найзагальнішому розуміння – це любов до Батьківщини.

Для кожної людини в світі її рідний край – найдорожчий та наймиліший серцю.

Це той клаптик землі, де минули дитячі роки, де живуть найближчі люди. Такі

почуття зрозумілі, вони природні. Далі вони поширюються на цілу країну, в

якій людина живе, на людей, що говорять однією мовою та створюють спільну

культуру. Бо це все робить людей близькими одна до одної, об’єднує.

Патріотизм виявляється у тому, що те, що робить людина, приносить благо її

Батьківщині. Кожне місто славне постатями своїх земляків. Це і розумні

політики, і талановиті вчені, і видатні митці. Земля Лебединщини щедра на

талановитих людей. Це і О.І.Стеблянко – український композитор, фольклор-

рист, вчений-етнограф і педагог, Стешенко І.Н. – український оперний бас,

блискучий інтерпретатор українських народних пісень, Гмиря Б.Р. – один з

найкращих співаків ХХ сторіччя, Петренко М. М. – поет-романтик, автор пісень

«Дивлюсь я на небо», «Взяв би я бандуру», «Чого ти, козаче?».

Очевидно, немає в Україні людини, яка б не знала пісні: «Дивлюсь я на

небо та й думку гадаю, Чому я не сокіл, чому не літаю…» Вона лунала не

тільки на теренах України й колишнього Радянського Союзу. Представники

численної української діаспори зробили її відомою на всіх континентах плане-

ти. Дослідники творчості Михайла Петренка зазначають про те, що більшість

опитаних респондентів вважає її народною або приписує авторство Тарасу

Шевченку. Звичайно ж, Михайло Петренко і його творчі здобутки не можуть

8

претендувати на співмірність із геніем Тараса Шевченка, але існує поширена

думка, що митець іноді може написати багато, а прославити його здатен лише

один твір. У випадку, про який ідеться, можна твердити і про живучість та

феноменальну світову популярність легендарної пісні «Дивлюсь я на небо…»,

хоча й інші пісні на вірші поета, («Взяв би я бандуру», «Чого ти козаче, чого ти

бурлаче») й нині охоче беруть до свого репертуару сучасні співаки та музикан-

ти, що «розправляють соколині крила української романтичної мрії». [1, c.327]

Згадуючи Харків 20–40-х років XIX ст., Ф. О. Рейнгардт пише, що «хар-

ківці» тоді говорили чистою українською мовою. Спосіб життя відзначався

суворою моральністю, релігійністю, працьовитістю, свідомістю обов`язку,

шануванням старших, а гостинність була загальною рисою того часу. Люди не

були виснажені тяжкою працею, спокійні, чесні та доброзичливі. Першою

документальною згадкою про харківське життя (студентські роки) Михайла

Петренка є «Кондуитный списокъ…» (від фр. conduite – поведінка), де

занотовували інформацію про поведінку вихованців навчальних закладів.

Будучи студентом юридичного факультету Харківського Імператорського

університету Михайло почав писати вірші. Вдома батькам не прочитав жодного

з них, бо соромився, не вважав себе поетом. Довго вагався, але вирішив

надіслати вірші до журналу. А потім днями картав себе подумки, що необачно

вчинив, не вірив, що його поезії надрукують. Дуже здивувався і зрадів, коли в

першому номері на той час престижного альманаху «Сніп», що його видавав у

Харкові відомий поет Олександр Корсун, побачив свої твори. Це було в 1841

році [2, c.75].

Знайомлячись з історією створення пісні «Дивлюсь я на небо…», можемо

припустити, що Михайло був добре знайомий із священиком села Бугаївки

Ізюмського повіту Степаном Олександровим. Його гумористичну поему

«Вовкулака» було надруковано в «Южном русском зборникѣ» А.Метлинського

одночасно з творами Михайла Петренка. І очевидно, що саме його онука

поклала відомий вірш «Дивлюсь я на небо» на музику. До цього часу не відомо,

в якому році народилась пісня, існують тільки припущення. Ось як цю історію

9

описує В. Капустін у книзі «Одна на все життя»: «…повернулася в Харків до

свого батька, військового лікаря, українського письменника Володимира

Олександрова, донька Людмила, випускниця композиторського факультету

Варшавської консерваторії. У Варшаві вона сумувала за рідним краєм,

українськими народними піснями» [3, c.21-23]. Мелодія народилась в одну

яскраву, як спалах блискавки, мить. Вона була широка, задумлива, як

український правічний степ. Довго не могла знайти потрібного тексту, раптом в

часописі «Сніп» побачила кілька поезій незнайомого автора. Один з них –

«Дивлюсь я на небо та й думку гадаю» – збентежив і особливо зацікавив. Текст

повністю відповідав мелодії, так народилася пісня [3, c. 21-23]. З часом цю

пісню аранжував відомий український композитор Владислав Заремба.

Наприкінці 2017 року світова культурна спільнота відзначала 200-річний

ювілей М. Петренка. 14 грудня у Центральному державному архіві-музеї

літератури і мистецтва України відбулась презентація видання «Дивлюся на

небо та й думку гадаю» в перекладах мовами світу».

До книги включено 24 переклади українського поетичного шедевру

«Дивлюся на небо». Перекладачі – відомі в світі особистості – Рауль Чілачава

(Грузія), Мрідула Гош (Індія), Левон Блбулян (Вірменія), Антон Паперний

(Ізраїль), Андрій Гевка (Словенія), Димитр Христов (Болгарія). Вірш Михайла

Петренка «Дивлюся на небо» став п'ятим в Україні твором, переклади якого

багатьма мовами народів світу зібрані в одному виданні. Раніше були зібрані і

видані переклади віршів Тараса Шевченка «Заповіт», Володимира Сосюри

«Любіть Україну!», Степана Руданського «Повій, вітре, на Вкраїну» та поеми

Шевченка "Кавказ.

З піснею пов’язана і цікава космічна історія. 12 серпня 1962 року в політ з

космодрому Байконур стартував корабель «Восток-4», на борту якого перебу-

вав перший космонавт українського походження Павло Романович Попович.

Під час одного з сеансів зв’язку з космонавтом присутні в Центрі управління

польотом почули пісню «Дивлюсь я на небо» у виконанні «космічного співака»,

який перебуваючи на навколоземній орбіті співав улюблену пісню Генерально-

10

го конструктора Сергія Корольова, присутнього під час чергового сеансу зв’яз-

ку в Центрі управління польотами. Космонавт «номер чотири» Павло Попович

– багато в чому був першопрохідцем: перший космонавт-українець, перший,

хто здійснив груповий політ і навіть заспівав у космосі. Перша пісня, яка

пролунала з орбіти була теж українська – «Дивлюсь я на небо, та й думку

гадаю» у виконанні Павла Романовича» [4, c.231].

Вченими Андрушівської обсерваторії було відкрито астероїд, який

зареєстровано в Міжнародниму центрі малих планет при Міжнародній

астрономічній спілці (МАС). 8 жовтня 2014 на сайті міжнародного Центру

малих планет з’явилося офіційне підтвердження про надання астероїду 274843

назви MykhailoPetrenko (реєстраційний номер MPC 90380). Дякуючи вченим

Андрушівської обсерваторії, здійснилися мрії Михайла Петренка: «…Я землю б

покинув і в небо злітав! Далеко за хмари, подальше од світу, Шукать собі долі,

на горе привіту І ласки у зірок, у сонця просить» [5].

2 серпня 2017 року — з нагоди 55 річниці космічного польоту Павла По-

повича — редакція інтернет-видання «Український інтерес» виступила з ініціа-

тивою запровадження у цей день («коли українська пісня уперше прозвучала на

цілий Всесвіт») Державного свята української пісні. Пропозиція українських

журналістів викликала бурхливу реакцію у антиукраїнських інтернет-ЗМІ.

Відомий фольклорист С. Мишанич зазначав, що пісня перебуває в стані

активного побутування, отже, сприяє вихованню національної свідомості

українців, окреслює провідні ознаки їх психологічного укладу, випробовує й

розвиває голосові здібності, емоційну рухливість людини, закладає драматичні

основи душі, а найголовніше, дає почуття належності до рідного народу, його

духовних скарбів, без пісні нема не те що митця, а й людини [6, с.65].

«Дивлюсь я на небо» – перлина української вокальної лірики, яку цілком

закономірно відносять до пісенної класики. Вона має своїх авторів, але давно

вже стала народною, увійшла в репертуар як самодіяльних, так і професійних

виконавців. Її охоче включали в концертні виступи такі славнозвісні співаки, як

Іван Козловський, Михайло Гришко, Борис Гмиря, Андрій Іванов, Костянтин

11

Лаптєв, Анатолій Солов’яненко, Дмитро Гнатюк, Марк Рейзен, Володимир

Бунчіков, Юрій Гуляєв, Микола Кондратюк, Муслім Магомаєв. Є запис пісні

знаменитого тенора Великого театру Івана Жадана (він був родом з України), а

також народного артиста України Миколи Шопші, заслуженої артистки

України, колишньої солістки Львівської опери Анни Юровської. Важко віддати

комусь перевагу: кожний вклав у пісню частку душі і серця, у кожного вона

прозвучала самобутньо, неповторно.

В одному з інтерв’ю видатний співак, народний артист України Дмитро

Гнатюк говорив «…для мене пісня «Дивлюсь я на небо» - одна з найкращих.

Скажу відверто, що ця пісня вражає, коли її співати з душею. Це пісня, в якій

співаєш про себе…» [7, c.212].

Сьогодні, коли існують переклади пісні багатьма мовами, вона лунає в

іншомовних поетичних інтерпретаціях у виконанні співаків різних країн світу.

Наприклад, у жовтні 2017 року в Єревані відбулася прем’єра виконання роман-

су «Дивлюсь я на небо» в перекладі вірменською мовою. Пісню виконала Аелі-

та Согомонян під акомпанемент чудового піаніста Вазгена Тер-Арутюняна [8].

З гордістю, вшановуючи пам’ять свого славетного земляка, одного з

авторів всесвітньо відомої, що першою пролунала на увесь Всесвіт пісні, ми

розуміємо, що повинні більш детально вивчати і пропагувати творчість талано-

витого митця, який довгий час мешкав, працював і похований місті Лебедин.

Отже, творча спадщина Михайла Петренка, а саме пісня «Дивлюсь я на

небо» – є явищем у світовому мистецькому просторі і становить невід’ємну

частину культурного життя міста Лебедина. Почуття гордості і глибокої поваги

до свого геніального земляка, відчуття причетності до культурної скарбниці

Лебедина викликають у студентів патріотичні почуття, бажання працювати і

примножувати духовний скарб свого міста, своєї країни.

Література:

1.Поет-романтик Михайло Миколайович Петренко (1817—1862): Твори.

Критичні та історико-літературні матеріали. // Упорядник О. Є. Петренко. "ПП

"НВЦ «ПРОФІ». — К., 2015, 586 с.

12

2. Михайло Петренко: Життя і творчість (художні тексти, дослідження,

документи). // Упорядники О.Є.Петренко, О.О.Редчук. Оформлення Д.О.Ред-

чук. «Фенікс». — К., 2013, 218 с.

3.Капустін В. Сльози радості// Капустін В. Одна на цілий світ. – К.,2003. –

С.21-23

4.Михайло Миколайович Петренко. 200 років безсмертя / Петренко О. Є.,

Шабанова В. М. – К.: «Кий», 2017. – 238 с.

5.«Дивлюся на небо та й думку гадаю» в перекладах мовами світу /

Упорядники Є. В. Букет, О Є. Петренко. – Житомир: ФОП Євенок О. О., 2017. –

112 с. – (Бібліотека газети «Культура і життя»)

6.Мишанич О. З минулих літ: Літературознав. ст. й дослідж. різн. років /

НАН України. Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. — К., 2004. — 390 с.

7.Корнійчук В. «Маестро Анатолій Авдієвський. Портрет хору з мозаїки»:

[худож.-докум. повість] / В. П. Корнійчук ; відп. за вип. І. Л. Андрієвська. - К.:

Криниця, 2012. - 496 с.: іл, фото. - (Бібліотека Шевченківського комітету)

(Програма "Українська книга").

8. https://uk.wikipedia.org/wiki/

____________________________________________________________________

УДК 614.8 Педагогічні науки

ПРОБЛЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДУКТАМИ ХАРЧУВАННЯ

ЯК ФІЗІОЛОГІЧНА ОСНОВА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Ліпісовецька О. М.,

студентка ННІ іноземної філології

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Семенець Л. М.,

кандидат педагогічних наук

доцент кафедри фізики та охорони праці

Житомирський державний університет імені Івана Франка

м. Житомир, Україна

Харчування – це один із основних чинників життєдіяльності людини,

який впливає на її здоров’я. Проте важливою проблемою є раціональне

13

харчування, оскільки нераціональне харчування призводить до великої кіль-

кості проблем, пов’язаних зі станом здоров’я. Тому все більше й більше людей

звертаються до здорового харчування, щоб попередити або вилікувати свої

недуги. Тому проблема забезпечення продуктами харчування є актуальною.

Матеріали досліджень і публікацій показують, що в більшості населення

порушений режим харчування, у складі меню майже відсутні перші страви,

багато субпродуктів і сухих концентратів швидкого приготування, бутерброди,

картопля, макаронні вироби, чай, кава, а також порушена кількість прийому їжі

та її об’єм. У стравах переважають дешеві продукти з низькою біологічною

цінністю, недостатнім є споживання м’ясних, молочних, рибних продуктів,

овочів і фруктів [1].

В останні роки більшість людей намагається дотримуватися засад здоро-

вого способу життя, оскільки вони зустрічаються з різноманітними проблема-

ми, які гальмують їх на шляху до поліпшення власного здоров’я. Однією із

таких перешкод є дотримання раціонального харчування, яке є важливою фізіо-

логічною потребою людського організму й має вплив як на життя, так і

здоров’я людини. Забезпечує ріст і розвиток організму, формує високий рівень

здоров’я, зменшує рівень захворюваності, відновлює працездатність, забезпечує

нормальну репродуктивну функцію, продовжує тривалість життя, захищає від

упливу несприятливих екологічних умов, шкідливих виробничих і побутових

чинників, є методом лікування та профілактики захворювань [2].

Як зазначають дослідники, раціональне харчування – це доцільно органі-

зоване та своєчасне постачання до організму людини поживної та смачної їжі,

яка містить оптимальну кількість нутрієнтів, необхідних для підтримування

його життєдіяльності, росту, розвитку та підвищення працездатності [2].

О. Бакалюк, С. Лукащук-Федик та інші стверджують, що це оптимальне

співвідношення вживаних із їжею білків, жирів та вуглеводів. Хімічні елементи

утворюють різноманітні хімічні сполуки, які об'єднуються в дві групи:

органічні та неорганічні речовини. До першої групи належать білки, жири,

вуглеводи, вітаміни, а до другої – вода, мінеральні солі.

14

Білки – основна складова всіх органів і тканин організму, які становлять

приблизно 25% маси тіла. Вони беруть участь у побудові нових клітин, тканин,

забезпечення росту молодих організмів. Основними джерелами яких є м’ясо,

яйця, молоко, а рослинних – хліб, крупи, бобові.

Жири беруть участь у біосинтезі ліпідних структур. У їжі вони

представлені тригліцеридами й ліпоїдними речовинами. Джерелами таких

жирів є олії (99,9 %), горіхи (53-65 %), крупи: вівсяна (6 %) і гречана (3 %).

Жири тваринного походження містяться в свинячому салі (90-92 %),

вершковому маслі (50-82 %), свинині (до 50 %), ковбасах (20-40 %), сметані

(15-30 %), сирі (15-30 %).

Вуглеводи використовуються організмом як джерело енергії. Їх

поділяють на засвоювані (глюкоза, фруктоза, сахароза, лактоза, мальтоза й

полісахариди – крохмаль, декстрини, глікоген), а також незасвоювані

(целюлоза, геміцелюлоза, пектинові речовини, лігнін), які не розкладаються

ферментами в шлунку, але руйнуються мікрофлорою кишечника [3].

Основним джерелом надходження вуглеводів до організму більшість

людей вважають цукор, а разом із ним усі солодощі. Пояснюють це тим, що

цукор – це сахароза й глюкоза. При його вживанні підшлункова залоза починає

виробляти інсулін, який виділяє серотонін – гормон щастя. Надлишок цукру в

організмі порушує роботу імунної системи, може з'явитися алергія,

атеросклероз, гіпертонічна хвороба або ожиріння. Цукор «вимиває» з організму

вітаміни групи В, які беруть участь у процесах травлення й необхідні для

нормального засвоєння продуктів харчування. Також може погіршитися зір,

з'явитися м'язові та шкірні захворювання.

Доведено теж, що цукор порушує роботу серця. Це пов'язано з браком ті-

аміну, дефіцит якого призводить до дистрофії серцевого м'яза, позасудинного

накопичення рідини, що може спровокувати зупинку серця. Цукор ще викликає

зміну співвідношення в крові фосфору й кальцію. Через це організм не може

повністю засвоювати кальцій, який необхідний для міцних кісток і зубів. Каль-

15

цій теж відповідає за звуження й розширення судин, регулює м'язові скоро-

чення, нервові імпульси, а також стабільну роботу серцево-судинної системи.

Ученими встановлено, що чим більше цукру в нас у крові, тим нижче

захисні сили організму. Глюкоза здатна підтримувати бар'єрну функцію

печінки від токсичних речовин. Але лікарі й науковці доводять, що фруктоза,

яка майже ідентична глюкозі за складом, набагато корисніша [4].

У Житомирському державному університеті імені Івана Франка було

проведено анкетування студентів другого курсу ННІ іноземної філології щодо

їхнього харчування. В опитуванні брали участь 40 осіб віком від 17 до 20 років,

серед яких 34 дівчини і 6 юнаків. Одним із питань було - як часто студенти

вживають цукор у раціон харчування. Переважна більшість опитуваних щодня

вживає цукор. Дуже важко викреслити його зі свого раціону, адже він

знаходиться майже в усіх продуктах, якими ми харчуємося. Результати обробки

анкетування подано на діаграмі 1.

А (щодня); 20Б (кілька разів

на тиждень); 13

В (кілька разів

на місяць); 3

Г (не вживаю

взагалі); 4

Діаграма 1. Як часто Ви вживаєте цукор у раціон харчування?

В організмі вітаміни знаходяться в мікроскопічних кількостях, необхід-

ність у них надзвичайно велика. Вони відносяться до незамінних компонентів

харчування, тому що організмом не синтезуються або синтезуються в недостат-

ній кількості. Вітаміни – це речовини, які необхідні для харчування людей і

тварин. Вони беруть активну участь у засвоєнні їжі, підвищують працездатність

людини, протидіють захворюванням, поліпшують обмін речовин.

16

До неорганічних речовин відносять воду та мінеральні речовини. Вода не

приносить організму жодної калорії, проте вона вкрай необхідна, оскільки всі

біохімічні реакції обміну речовин відбуваються в рідині. Тіло дорослої людини

більш як наполовину складається з води (у чоловіків –61 %, а в жінок – 54 %).

Добова потреба дорослої людини у воді становить 2,3-2,7 л, із них 0,3-0,4 л –

ендогенна вода, яка утворюється в організмі в процесах біологічного

окиснення; 0,7 л – вода, що міститься в продуктах, 0,3-0,5 л – вода, що

міститься в рідких стравах, решта – вода у вигляді напоїв (питна вода, чай, кава,

соки). Утрата організмом понад 25 % води несумісна з життям.

Мінеральні речовини, як і вода, не мають енергетичної цінності, проте

нормальна життєдіяльність організму без них неможлива. Вони потрапляють в

організм із продуктами харчування у вигляді мінеральних солей. Якщо добова

потреба організму в мінеральних речовинах становить сотні-тисячі міліграмів,

то вони відносяться до макроелементів, а якщо десяту частину міліграма й

більше – до мікроелементів [3].

Ми вживаємо величезну кількість шкідливих продуктів, поміж яких:

Жувальні цукерки, пастила, «мейбони», «чупа-чупси», чіпси, солодкі газовані

напої, різного виду ковбаси, жирне м'ясо, майонез, кетчуп, різні соуси та інші.

Окрім величезної кількості шкідливих продуктів, звичайно, існують і

корисні. Саме на них потрібно звертати увагу: горіхи; ягоди,що містять мало

цукру й багато клітковини; у бобових є велика кількість клітковини; свіже

молоко, в якому міститься ліноленова кислота; натуральне м'ясо - вміст жирів

омега-3; риба; яйця; яблука; Капуста (білокачанна, брюссельська, броколі;

натуральні соки; зелений чай [5].

Щоб отримати якомога більше інформації про раціональне харчування,

варто дізнатися про його закони: кількісна і якісна повноцінність харчування;

збалансованість; адекватність; правильний режим харчування; естетичне

задоволення; безпека харчування; профілактична спрямованість харчування [2].

Отже, зауважимо, що людський організм потребує дотримання засад

раціонального харчування для того, щоб залишатися здоровим і витривалим,

17

мати можливість виконувати фізичну та розумову роботу. Багато чинників є на

шляху до здорового харчування. Насамперед, основними перепонами до нього

варто назвати надання переваги людьми дешевшим і швидшим продуктам,

відсутність достатньої кількості часу, популярність джанк- та фаст-фудів.

Література:

1. Раціональне харчування студентів – запорука їхнього здоров’я /

К. Замойська, С. Замойський та ін. // Наукові записки Кіровоградського ДПУ

ім. В. Винниченка. Сер.: Педагогічні науки. – 2014. – Вип. 132. – С. 319-323.

2. Фізіологія харчування: [практикум] / Н. М. Зубар, Ю. В. Руль,

М. К. Булгакова – К: «Центр учбової літератури», 2013. – 208 с.

3. Безпека життєдіяльності. Текстові матеріали лекцій і практичних

занять дисципліни: [навч.-метод. посіб.] / уклад. О. Й. Бакалюк, С. В. Лукащук-

Федик, Я. Г. Русенко, Н. М. Олійник, З. І. Луй. – Тернопіль: Економічна думка

ТНЕУ, 2012. – 200 с.

4. Топ-10 Найшкідливіших продуктів для організму. [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: // [https://tsn.ua/tsikavinki/top-10-nayshkidlivishih-

produktiv-dlya-organizmu.html.

5. Найкорисніші продукти на Землі. [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://tut-cikavo.com/yizha-ta-napoi/282-najkorisnishi-produkti-na-zemli.

____________________________________________________________________

УДК 378.159.923:5 Педагогічні науки

РОЛЬ ПРОЦЕСУ ІНКУЛЬТУРАЦІЇ У ФОРМУВАННІ ОСОБИСТОСТІ

МАЙБУТНЬОГО ВИХОВАТЕЛЯ

Малахова Олена Григорівна

Викладач КВНЗ «Уманського

гуманітарно – педагогічного коледжу ім. Т. Г. Шевченка»

Інкультурація (enculturation) - це процес розуміння власної культури,

свого роду формування особистості в межах конкретного соціуму з урахуван-

ням набутого ним досвіду, традицій і культурних тенденцій. Термін введений

18

відомим американським культурним антропологом Меллвілом Герсковіц в

роботі «Людина та її робота. Наука культурної антропології» (1948) [1, с. 3].

У вузькому сенсі інкультурація означає засвоєння культурних норм і

цінностей дитиною; в широкому сенсі інкультурація розуміється як процес, що

не обмежується періодом раннього дитинства, він триває протягом усього

життя людини інкультурація супроводжується вивченням та засвоєнням

(інтеріоризацією) певної системи знань, вмінь, навичок, звичаїв, традицій,

цінностей, норм.

Процес інкультурації - це явище двостороннє. У ньому поєднуються

різноспрямовані вектори. Особистість як представник конкретного соціуму

надає певний вплив на культуру. У той же час в процесі дорослішання і

становлення людини саме соціум і його культурні норми є визначальним

чинником у формуванні самої особистості.

Основним шляхом засвоєння культурних традицій є імітація, повторення

за носіями культури. Яскравим прикладом таких дій можна назвати поведінку

далеких від правил етикету людей під час банкету. Щоб не здатися

безкультурними, вони просто роблять те ж саме, що й інші, більш обізнані в

цьому питанні люди.

Механізм інкультурації досить простий - спостереження і повторення.

Причому це стосується не тільки базових понять начебто норм поведінки в

суспільстві, але і явищ більш фундаментальних: спадкування святкових

традицій, запам'ятовування привітальних або розхожих виразів, звернення до

фольклорного матеріалу.

Єдиною перешкодою особистості на шляху до повної інкультурації мо-

жуть стати його нерішучість і боязнь зробити помилку, а це призводить до зам-

кнутості і небажанню навіть спробувати долучитися до тій чи іншій культурі

Інкультурація триває все життя - процес засвоєння традицій, звичаїв,

цінностей і норм рідної культури; вивчення та передача культури від одного

покоління до інших. Кінцевий результат інкультурації - інтелігент, а не особис-

тість, як при соціалізації. Інтелігент - сукупність придбаних культурних норм.

19

Відбувається інкультурація як неформально - в родині, у спілкуванні

однолітків, друзів, колег по роботі, навчанню, субкультурних групах,

конфесійних спільнотах, в цілому у референтних групах, так і у формальних

соціальних середовищах - дошкільних закладах, школі, професійно-технічних

навчальних закладах, вишах. Особливо посилився останням часом вплив

засобів масової інформації, в першу чергу телебачення та [2, с. 87].

Як процеси інкультурації, так і процеси соціалізації, в основному, йдуть

в ході вивчення без спеціального навчання - під керівництвом старших і на

власному досвіді. Лише деякі з них відбуваються в спеціалізованих інститутах

соціалізації - школах, вузах.

Типи інкультурації:

- внутрішній;

- зовнішній.

Внутрішня інкультурація умовно ділиться на дві стадії: первинну і

вторинну. Даний процес починається практично з народження дитини. З самого

дитинства батьки, члени сім'ї, вихователі, вчителі прищеплюють дітям певні

норми поведінки, усвідомлення явищ, ставлення до життя і так далі. Таким чи-

ном, вже з самого дитинства людина стає на шлях осягнення культури народу.

Формування психіки йде перші 4-5 років життя людини, після чого вона

залишається практично незмінною, визначаючи долю, успіхи і невдачі людини.

Психіка людей наступного покоління знову формується під впливом тих же

первинних дослідів, що і у попереднього покоління, і такий процес

повторюється безперервно, передаючись у спадок. Модель взаємозв'язку

практики дитячого виховання тієї чи іншої культури формується через

конкретні способи догляду за немовлятами.

Враження раннього дитинства - відбиток на особистість на все життя.

Сильні відмінності догляду за дітьми в різних культурах. Базова особистість - у

кожній культурі свій домінуючий тип особистості. У сучасних суспільствах

людина сама може формувати свій життєвий стиль (сповивання дітей: раніше -

зараз немає) [4, с.183].

20

Друга стадія - доросле усвідомлення. Воно вимагає докладання певних

зусиль - людина більш не вбирає подібно до губки знання і відчуття, він сам

приходить до них, відкриває їх для себе. Можна сказати, це свого роду вдоско-

налення, розширення рамок. Таким чином можна говорити про те, що поняття

інкультурації включає в себе відразу два схожих, але не тотожних плану.

Розрізняють і таку типологію інкультурації:

регіональна;

етнічна;

національна.

Тип інкультурації вказує на те, яка спільність людей є основним джере-

лом засвоюваних людиною знань. Найважливіше значення для розвитку

особистості має національна інкультурація. Чим ви більш долучаєтеся до куль-

тури і чим краще підготовлені до життя в сучасному суспільстві, тим більше

можливостей для творчості і самореалізації відкриється перед вами. Треба

прагнути до того, щоб ваша самореалізація зачіпала всі сторони вашого істоти,

щоб ви розвивали і вдосконалювали в кращу сторону і тіло, і душу, і дух [1,с.8].

Рівні інкультурації (прилучення особистості до культури):

актуальний;

покоління;

родової.

Актуальна інкультурация - це, по суті, соціалізація, тобто прилучення до

культури сучасного суспільства.

Поколінна інкультурация - освоєння досвіду життя низки попередніх

поколінь - одного, двох, трьох і т. д.

Родова інкультурация - прилучення особистості до основного матеріалу

всієї своєї національної культури та культури людства - від походження

суспільства до сьогоднішнього дня [2, с. 69].

Протягом тривалого часу інкультурація залишалася процесом залучення

окремого індивіда до культурного середовища, у якому він проживав. Так

приналежність до певної культури людина, зазвичай, визначала приналежністю

21

до певної культури у її етнічних межах: «я — українець» чи «я-француз». Втім

у процесі розмивання суто етнічних меж та переходу людства до інформацій-

ного етапу свого розвитку тепер інкультурацією ми називаємо явище залучення

особи до культурного контексту усієї людської цивілізації [3, с. 36].

Інкультурація особи може відбуватися за двома напрямками: перший, най-

більш звичний і стандартний — це автоматичне засвоєння культурних норм вла-

стивих певному соціуму, і другий — свідомий вибір елементів певного культур-

ного середовища, яке зможе найбільш відповідним чином презентувати особу.

Інкультурація і полягає в тому, щоб поступово виробити навички, манери,

норми поведінки, характерні для такого типу культури, відповідного

історичного періоду. У цьому процесі людина підпорядковується культурним

стереотипам, зафіксованим передусім у мові. Інкультурація впливає на ціннісні

орієнтири, ідеали, процедури розвитку творчої діяльності, систему колективних

знань, поширення інформації.

Висновок.

У процесі інкультурації індивід освоює традиційні способи мислення і дій,

що становлять культуру і відрізняє його суспільство від інших людських груп.

Дитина, трансформуючись у доросле життя, проходить певні етапи

соціалізації і інкультурації наступні в суворій послідовності один за іншим. На

кожному етапі людина набуває певні навички, відчуває вплив значущих для

нього людей, вплив культури. Основними агентами соціалізації та інкультурації

є сім'я, група однолітків, навчальні заклади, засоби масової інформації, різні

політичні та громадські організації.

Саме процес інкультурації дозволяє людині отримати те, що буде

відокремлювати його від усього іншого світу, робити його особливим.

Отож, інкультурация - це нескінченне накопичення досвіду цілого народу

через призму всього одного індивіда, що вбирає в себе найважливіші,

фундаментальні особливості власної культури. Це постійне накопичення,

передача і доповнення бази знань і уявлень про життя, світ, Бога,

навколишньому соціумі, історії, літератури та інших реаліях.

22

Література:

1. Гайсонюк Н. А. Інкультурація як зовнішній чинник формування

самопрезантації.- Режим доступу - http://ukrbukva.net/page,2,62661-Process-

inkul-turacii-lichnosti.html.

2. Кравченко. А. И. Культурология/Кравченко, А. — М.: Академический

Проект, Трикста, 2003 — 496 с.

3. Культурологія ХХ століття. Енциклопедія. Том перший. СПб

4. Соціокультурні ідентичності та практики / За ред. А. Ручки. —

К.: Інститут соціології НАН України 2002.

____________________________________________________________________

УДК 373.5 Педагогічні науки

РОБОТА ШКІЛЬНОГО БІЗНЕС - КЛУБУ, ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА

ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЛІЦЕЇСТІВ

Матвієнко В.Г.

вчитель економіки та фінансової грамотності

Ліцей №5 ММР ЗО

м. Мелітополь, Україна

В умовах розвитку української державності, формування відповідного

сучасного економічного мислення, економічної компетенції та компетентності

важливою складовою змісту громадянського виховання є економічне

виховання, розвиток мотивації до праці, усвідомлення життєвої потреби

трудової активності, ініціативи, підприємництва, фінансової грамотності;

розуміння економічних законів і проблем суспільства та шляхів їх розв`язання,

готовності до соціальної творчості, як умови соціальної адаптації, конкуренто-

спроможності й самореалізації особистості в ринкових відносинах.

Для сучасного етапу економічного розвитку нашої країни дуже

необхідними стають ініціативні, енергійні, налаштовані на творчий пошук та

економічно підготовлені майбутні фахівці.

В формуванні елементів економічної компетентності надзвичайно велику

23

роль відіграє робота шкільного Бізнес – клубу. Його головна мета: формування

стійкого інтересу учнів до вивчення економічної науки та фінансової

грамотності.

Членом Бізнес – клубу може бути кожний старшокласник ліцею 9-11

класу, який бажає приймати участь в його роботі, поважає його традиції та

статут і хоче пов`язати свою долю в майбутньому з економічними професіями.

Клуб дає можливість творчого підходу учнів до вирішення економічних

проблем, розвитку їх нахилів – здібностей, талантів, визначення майбутньої

професії. Його завданням є поглиблення знань учнів з шкільних курсів

«Економіка», «Економічна географія», «Основи підприємницької діяльності»,

«Фінансова грамотність» через проведення цікавих зустрічей з людьми еконо-

мічних спеціальностей, людьми, які досягли успіхів у бізнесовій діяльності.

Учасники Бізнес-клубу приймають активну участь в шкільних, міських

та регіональних етапах Всеукраїнської олімпіади з економіки. На протязі

останніх років займають перші місця при захисті наукових робіт при МАН. Вже

три роки поспіль учні ліцею стають чемпіонами Запорізької області в

Регіональному етапі Всеукраїнського турніру з Фінансової грамотності.

Можливістю клубу є екскурсії, ділові та рольові ігри. Вони дають змогу

краще сформувати в учнів практичні навички та вміння, розвивати

пізнавальний інтерес, активізувати самостійну діяльність, а в подальшому

визначити власне місце у вивчених економічних процесах, зорієнтуватись на

ринку праці, визначитись у майбутньому працевлаштуванні, обрати власний

спосіб одержання майбутніх доходів.

ПРОГРАМА РОБОТИ БІЗНЕС – КЛУБУ

Розділ І. Вступ.

Організаційне заняття. Ознайомлення з планом роботи. Розробка Статуту

клубу, Кодексу честі юного бізнесмена. Вибори президента і ради клубу.

Підготовка до презентації клубу. Створення економічних «Бізнес-вікон» клубу.

Розділ ІІ. Тема 1.

Економічна система. Зміст економічного кругообігу. Кругообіг у

24

ринковій і плановій економіці. Принципи ринкової економіки. Особливості та

принципи командної економіки.

Брейн – стормінг: Перехідний характер економіки України. Форми

переходу від командної до ринкової економіки.

Ділова гра: Ви збираєтесь здійснити типологію країн за рівнем розвитку

економіки. Які показники ви будете використовувати в першу чергу? Чому?

Тема 2.

Ринок. Як ринок вирішує основні проблеми економіки. Попит,

пропозиція, ринкова ціна. Зміст закону попиту. Зміст закону пропозиції та

ринкова рівновага.

Тема 3.

Гроші: їх основні функції та види. Роль банків у створенні грошей. Різні

види ринків та особливості формування цін.

Ринкові установи: особливості та зміст їх діяльності[1.c.10].

Екскурсія до ринкової установи.

Тема 4.

Функції підприємства та підприємництва. Підприємницький дохід. Мотиви

та умови підприємництва. Організаційні форми підприємництва[1.c.12-13].

Що треба знати підприємцю?

Цікава зустріч: з людиною справи.

Тема 5.

Менеджмент у підприємницький діяльності. Зміст управлінської

діяльності. Функції планування, мотивації та контролю. Бізнес – план та

основні вимоги до його складання. Вимоги до сучасного менеджера.

Диспут: Чи може бути участь в органах учнівського самоврядування

хорошою школою підготовки молоді до управлінської діяльності.

Досвід. Філософія бізнесу Біла Гейтса.

Ділова гра: Складання бізнес – плану[1.c.15-16].

Тема 6.

Маркетинг у підприємницький діяльності. Зміст маркетингової діяль-

25

ності, відмінність між маркетингом та збутом.

Функції маркетолога. Вивчення потреб споживача та його мотивації.

Вивчення конкурентів. Рекламна політика фірми.

Цікава зустріч.

«Любіть клієнта, а не товар» - зустріч із маркетологом Мелітопольського

м`ясокомбінату.

Конкурс рекламних фірм.

Бізнес екскурс: Маркетингове дослідження ринку.

Екскурсія в рекламно – інформаційну службу.

Тема 7.

Податкова система в Україні. Прибутковий податок. Податок на додану

вартість. Податок на доходи юридичних та фізичних осіб. Інші форми

податків[2.c.12-13].

Цікава зустріч: з представниками Державної податкової адміністрації.

Ділова гра: Складання бюджету.

Тема 8.

Захист прав споживачів в Україні.

Цікава зустріч: з ведучим тематичної сторінки споживача газети

«Мелитопольские ведомости» та представником міської служби по захисту

прав споживачів.

Бізнес – екскурс по програмі «Що в упаковці».

Тема 9.

Трудові ресурси України. Працездатні, зайняті, безробітні. Рівень

безробіття. Причини і види безробіття.

Цікава зустріч: «Сучасні проблеми зайнятості» з представником

міського центру зайнятості населення.

Дослідницьке завдання: «Я міністр праці».

Розділ 3. Тема 1.

Україна – незалежна держава. Проблеми включення України в світове

господарство.

26

Господарські звязки України з країнами різного типу.

Дослідницьке завдання:

Складання схеми економічних звязків з іншими державами.

Тема 2.

Створення ігрової програми по захисту національного виробника і

споживача.

Ігрова програма.

«Україна – це твоя країна, це твій вибір».

Розділ 4.

Підсумкове заняття.

Аукціон економічних знань.

(зі студентами економічних спеціальностей ВУЗів міста).

Література:

1. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів

2. Економіка (10 – 11 класи) Суспільно-гуманітарний напрям. Профільний

рівень

3. Програма курсу «Фінансова грамотність» для учнів загальноосвітніх

навчальних закладів (за загальною редакцією д.е.н. професора Смовженко Т.С.)

____________________________________________________________________

Педагогічні науки

ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕКТИВУ В ЗАКЛАДАХ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ.

Матюшенко А.А.

студентка факультету міжнародних економічних відносин

Харківський національний економічний університет

ім. С. Кузнеця

м. Харків, Україна

У даний час в нашій країні відбуваються суттєві зміни в освітній політиці

України. Це пов’язано з переходом на позиції особистісно- орієнтованого

навчання. Одним із завдань сучасної освіти стає розкриття потенціалу

27

педагогічного колективу в освітньому процесі, надання їм можливостей прояву

себе в інноваційній діяльності.

Термін інновація з латинського (покращення, поліпшення) є основою

англійського слова інновації, якщо перекласти на укріїнську, можно розгледіти

такі значення як нововведення, новації, інновації. Тому деякі автори, такі як А.

Пригожин, Н. Маренков, вважають, що термін «інновація» є синонімом до

«нововведення» і «новації» і може використовуватися поряд

Інноваційна діяльність педагогічного колективу – це результат змін, що

відбулися в освітній системі за багато років; охоплює процес взаємодії

індивідів, спрямований на розвиток, перетворення об’єкта, на переведення його

в якісно новий стан; системну діяльність щодо створення, освоєння та застосу-

вання нових засобів; особливий вид творчої діяльності, що об’єднує різноманіт-

ні операції і дії, спрямовані на одержання нових знань, технологій, систем [1].

Інноваційна спрямованість педагогічної діяльності, передбачає

заключення педагога в процес створення, освоєння та використання

педагогічних нововведень у практиці навчання і виховання, створення в

дошкільних закладах інноваційного середовища [2, с. 124].

При залученні педагога до інноваційної діяльності існує низка протирічь:

між педагогічною діяльністю, яка потребує продуктивності та рівнем

підготовки педагога та жаги до знань; та між необхідністю професійно-

педагогічної взаємодії з метою розв’язання завдань, що стоять перед закладом

дошкільної освіти, групою, окремими педагогами та індивідуальними

труднощами опанування вихователем інноваційної діяльності.

Осмислення сутності інноваційної діяльності педагогічного колективу

закладу дошкільної освіти дає змогу дійти висновку, що її реаліація потребує не

лише володіння знаннями педагогічної інновації, але й потенційної готовності

фахівця до даного виду діяльності.

У психолого- педагогічних джерелах "готовність" визначається як

активно-діяльнісний стан особистості, установку на певну поведінку,

мобілізованість сил виконання завдання.

28

Готовність до пeдагогічної діяльності є об’єктом наукового інтерecу

таких учeних, як А.Алексюк, Л.Артемова, І Бех, А.Богуш, О.Богініч, Л.Божович,

Е.Вільчковський, Л.Калмиков, О.Кононко та ін.

Багато проблeм, що постають перед педагогами в умовах інноваційного

режиму, пов’язано з нeдостатнім рівнем їх готовності до інноваційної діяль-

ності. Рeзультатом інноваційної пeдагогічної діяльності має бути створення

нового (оригінальних прийомів, цілісних педагогічних концепцій), що змінює

звичний погляд на явищe, перeбудовує суспільно-пeдагогічні стосунки.

Метою дослідження є визначення готовності педагогічного колективу до

інноваційної діяльності в закладах дошкільної освіти.

Для визначення готовності педагогічного колективу в закладах

дошкільної освіти обраний метод дослідження як анкетування. В дослідженні

приймали участь вихователі закладу дошкільної освіти у складі 15 чоловік.

У ході дослідження ми отримали наступні результати. Більшість педаго-

гічного колективу це педагоги віком 18-25 років, мають досвід 5-10 років з

урахуванням освітньої діяльності. Питання «Чи відчуваєте Ви себе готовим до

освоєння нововведень?» показало, що педагогічний колектив розділився на дві

частини, 80% вихователів готові до освоєння нововведень, а 20% – не готові.

Результатами анкетування виявлено готовність педагогічного колективу

до інноваційної діяльності, яка становить середній рівень. Як висновок,

можемо зазначити, що педагоги, яким не байдуже майбутнє нашого покоління,

які хочуть розвиватися, вдосконалюватися та вчити наших нащадків. Разом з

тим формування готовності та здатності педагогічного колективу до іннова-

ційної діяльності вимагає певного управління в закладі дошкільної освіти.

Для розвитку готовності педагогічного колективу закладу дошкільної

освіти розреблена технологія яка містить етапи: визначення потреб у розвитку

інноваційної діяльності; діагностика готовності педагогічного колективу до

інноваційної діяльності; створення організаційно-педагогічних умов розвитку;

діагностика рівня розвитку інноваційної діяльності.

В нашому дослідженні створення організаційного моменту буде

29

проходити через педагогічний інструмент – тренінг.

Тренінг – це педагогічний інструмент, у якому педагог черпає нові

знання, нові навички, переглядає власні цінності та пріоритети, коригує,

удосконалює та розвиває певні якості та властивості своєї особистості, обирає

для себе такі форми та методи поведінки, які відповідають саме її ситуації та

індивідуальності. Тренінг – один із ефективніших методів засвоєння знань та

отримання інформації [3, с. 144].

Мета тренінгу: налаштування вихователів закладу дошкільної освіти на

постійний пошук прояву креативності у педагогічній.

Завдання тренінгу: поповнення та розширення знань вихователів чи

педагогічних працівників закладу дошкільної освіти щодо педагогічних

інновацій, які можуть бути використані в практичній роботі з дошкільнятами;

підвищення компетентності педагогів у спілкуванні.

Необхiднoю умoвою тренінгу є зворoтний зв’язoк. Це oдин iз оснoвних

чинників, що забезпечують ефективність психолoгічнoго тренінгу. З метoдич-

ного пoгляду, звoротний зв’язoк у психoлoгічнoму тренінгу мoжна визначити

як сукупнiсть метoдiв і прийoмiв, спрямoваних на oтримання учасниками і (або)

ведучим iнфoрмації прo те, як їх пoведiнка пoзначається на iнших учасниках

тренiнгoвого прoцесу. Складниками цьoго є і певним чинoм органiзoвані вислo-

влювання ведучoго і учасників групи, набiр спеціальних тренiнгoвих прoцедур.

Аналізуючи результати зворотнього зв’язоку тренінгу групи з 15 чоловік

можна зазначити, що педагогічному колективу сподобався такий метод

дяльності як тренінг. За результатами тренінгу можна зробити висновок, що

рівень показників педагогічного колективу на високому рівні. Результати

анкети показали, що тільки 6% вихователів на низькому рівні, 27% – на

середньому, а 67% – на високому.

Отже, під час тренінгу створюється неформальне, невимушене спілкуван-

ня, яке відкриває перед групою безліч варіантів розвитку та розв’язання проб-

леми, заради якої вона зібралася. Як правило, учасники в захваті від тренінго-

вих методів, тому що ці методи роблять процес навчання цікавим, не обтяжли-

30

вим та сприяють розвитку навичок інноваційної педагогічної діяльності.

Можна зробити висновок, що розвиток закладу дошкільної освіти

визначається сукупною здатністю та готовністю педагогів до створення та

впровадження новацій з метою підвищення якості закладу дошкільної освіти.

Професійна готовність вихователя закладу дошкільної освіти до інноваційної

діяльності є закономірним результатом спеціальної підготовки, зокрема у

закладі дошкільної освіти; самонавчання й самоосвіти, виховання й само-

виховання; постійного залучення до інноваційних процесів на робочому місці.

Література:

1. Інноваційна діяльність педагога: від теорії до успіху. Інформаційно-ме-

тодичний збірник / Упорядник Г.О.Сиротенко. – Полтава.: ПОІППО, 2006. –

124 с.

2. Про дошкільну освіту: Закон України від 11 липня 2001 р. № 2628-III /

Відомості Верховної Ради України, 2001. – № 49 (07.12.2001). – Ст. 259

[Електронний ресурс].

3. Психологический тренинг в группе: Игры и упражнения: Учебное

пособие / Авт.-сост. Т. Бука, М. Митрофанова. – 2-е узд. – Москва.:

Психотерапия, 2008. – 144 с.

____________________________________________________________________

УДК 004:[378.046-021.68:614.253.1/.2] Педагогічні науки

IНФOPМAЦIЙНO-КOМУНIКAЦIЙНI ТEХНOЛOГIЇ У ПPOЦECI

ПIДВИЩEННЯ КВAЛIФIКAЦIЇ ЛIКAPIВ

Мегера В.В.,

кандидат медичних наук, доцент

Харківська медична академія післядипломної освіти,

м. Харків, Україна

Реформування системи охорони здоров’я неможливе без пере формату-

вання системи післядипломної медичної освіти. Такі поняття як безперервний

пpoфeciйний poзвиток, неперервна медична освіта глибоко проникають у

31

професійну діяльність лікаря і стають його потребою. У зв’язку з цим підвищу-

ються вимоги щодо змісту, форм, методів, технологій навчання, що використо-

вують заклади післядипломної медичної освіти у процесі підвищення кВаліфі-

кації лікарів. Рушійною силою інноваційних перетворень у закладах після-

дипломної медичної освіти є практико-орієнтовані технології навчання, серед

яких на сьогодні набувають безперечних переваг інформаційно-комунікаційні.

Інформаційно-комунікаційні технології в освіті (далі – ІКТ) – «технології

навчання, виховання, наукових досліджень і управління, засновані на викорис-

танні обчислювальної та інформаційної техніки і спеціального програмного,

інформаційного та методичного забезпечення» [1, с.18]. ІКТ є незамінними у

післядипломній освіті, зокрема, у медичній.

Аналіз наукової педагогічної літератури дозволяє дійти до висновку, що

існуючі на сьогодні ІКТ умовно можна поділити на загальні (ті, що

використовуються під час навчання будь-якого фаху) та спеціальні (ті, що

розроблені і застосовуються для навчання окремої групи спеціалістів). Так, до

загальних ІКТ відносимо онлайнові освітні середовища, інформаційні

середовища навчальних закладів, Web-сайти навчальних закладів, електронні

реальні (веб-конференції, вебінари) та віддалені у часі конференції (форуми,

блоги), тощо. Допомагає забезпечити особистісно орієнтоване навчання

електронна пошта. Прикладом універсальної електронної енциклопедії є

Світова цифрова бібліотека (http://www.wdl.org/ru). Безперечними перевагами в

освітньому просторі володіють сучасні мультимедійні технології – це комплекс

апаратних і програмних засобів, що дозволяють користувачеві працювати в

діалоговому режимі з даними різних видів (графіка, текст, звук, відео),

організованими у вигляді єдиного інформаційного середовища [2, с. 254].

Наразі набуває популярності дистанційне навчання – сукупність технологій, що

забезпечують: доступ до основного об’єму матеріалу, що вивчається;

інтерактивну взаємодію слухачів (студентів) і викладачів в процесі навчання;

надання слухачам (студентам) можливості самостійної роботи із засвоєння

матеріалу, що вивчається в процесі навчання [3, с. 60].

32

Серед ІКТ, що дають позитивні результати та активно використовуються

у закладах вищої медичної та післядипломної медичної освіти, слід звернути

увагу на технології змішаного навчання (очно-дистанційне навчання).

Дистанційне навчання у післядипломній медичній освіті має такі безперечні

переваги [4, с. 32]: мобільність; якісне навчання для всіх категорій слухачів без

відриву від основного місця роботи; технологічність; висока інформативність;

економічність; індивідуальність; високий рівень самосвідомості і

самоорганізації слухачів. ХМАПО має позитивний досвід у цьому напрямку:

академія надає слухачам можливість дистанційно опанувати теоретичним

матеріалом за допомогою платформи moodle.med.edu.ua з можливістю його

подальшого закріплення під час очних практичних занять. Наразі триває

випробування новоствореного персонального освітнього середовища з

особистим кабінетом кожного слухача на платформі doc.med.edu.ua, що дасть

змогу реалізувати особисті професійні потреби.

До спеціальних ІКТ, що призначенні виключно для навчання лікарів,

належать симуляційні технології. Відпрацювання навичок на симуляторах та у

віртуальних операційних має доведену ефективність. Зазначена технологія

дозволяє наблизити післядипломну медичну освіту до реальної професійної

діяльності лікаря конкретної спеціальності, відпрацювати проблемні питання

фаху. У системі післядипломної медичної освіти симуляційні технології лежать

в основі ряду методик, покликаних допомагати відтворювати клінічні ситуації

відповідно до мети навчання, повторення, оцінки і дослідження. Викладачі

Харківської медичної академії післядипломної освіти мають можливість

використовувати у процесі навчання лікарів комп'ютеризовані манекени,

екранні симулятори, анатомічні моделі, фантом-модель людини або його

частини в справжню величину, манекен-фігуру, тренажер-пристрій для

штучного створення (імітації) різних ситуацій або об'єктів.

Анатомічний стіл на сьогодні є найбільш технологічно продвинутою

анатомічною системою візуалізації в медичній освіті і прийнята багатьма з

провідних світових медичних шкіл та інститутів. Це великий інтерактивний

33

екран із системою індикації зображень, яка забезпечує взаємодію з

зображеннями людського тіла, отриманими комп'ютерною (КТ) або магнітно-

резонансною томографією (МРТ). Програма Body Interact – clinical reasoning

education дає можливість у реальному часі відтворити певну клінічну ситуацію

з усім необхідним сучасним набором об’єктивних лабораторних та

інструментальних методів обстеження і провести лікування відповідно до

сучасних протоколів європейських та американських медичних асоціацій. Вона

містить 11 клінічних сценаріїв з невідкладних станів, які слухачі можуть

опрацьовувати під час вивчення відповідних тем.

Безперечними перевагами ІКТ є інтерактивність, інтенсифікація процесу

навчання, зворотний зв'язок. Задля забезпечення якості освітніх послуг сучасні

заклади післядипломної медичної освіти активно впроваджують їх в процес

навчання слухачів. Використання інформаційно-комунікаційних технологій

допомагає задовольнити освітні потреби слухачів з різноманітними

професійними запитами.

Література:

1. Стрельников В. Ю. Сучасні технології навчання у вищій школі:

модульний посібник для слухачів авторських курсів підвищення кваліфікації

викладачів МІПК ПУЕТ. Полтава: ПУЕТ, 2013. 309 с.

2. Касьянова О.М., Долгопол О.О., Посохова І.С. Можливості інтерак-

тивних мультимедійних технологій у системі підвищення кваліфікації фахівців

медичної галузі. Актуальні питання якості медичної освіти: матеріали ХІІІ

Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю.

Тернопіль: ТДМУ, 2016. с. 254-255.

3. Долгопол О.О. Впровадження елементів дистанційної освіти у процес

підвищення кваліфікації лікарів. Педагогіка в системі гуманітарного знання:

матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 8-9 вересня 2017 р., м.

Одеса. Херсон: Видавничий дім «Гельветика», 2017. 59-62.

4. Ясулайтіс В. А. Дистанційне навчання: методичні рекомендації. К.:

МАУП, 2015. 72 с.

34

____________________________________________________________________

УДК 367 Педагогічні науки

ПОНЯТТЯ «КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ» В СУЧАСНІЙ ПЕДАГОГІЦІ

Озерняник Л.Г.,

Викладач Криворізького державного

комерційно-економічного технікуму

Кривий Ріг, Україна

З прагматичної точки зору критичне мислення розглядається як науковий

підхід до розв'язування широкого кола проблем — від буденних до професій-

них. Ідея розвитку критичного мислення зародилася у США, сягає своїм

корінням у праці відомих американських психологів ХХ ст. У. Джемса та Дж.

Д'юї. Засновник Інституту Критичного мислення Метью Ліпман[en]

визначав

критичне мислення як кваліфіковане, відповідальне мислення, що виносить

правильні судження, тому що засноване на критеріях, виправляє себе

(самовдосконалюється) та враховує контекст. Американська спільнота однією з

перших почала перетворюватись на інформаційне суспільство, яке характери-

зується змінами, що прискорюються. Інформація почала набувати якісно нових

функцій, які можна порівняти з базисними функціями землеволодіння в

Середньовіччі або капіталу в Новий час. Інформаційна революція містить

вагому антропологічну складову, що передбачає вдосконалення не лише

техніки та технологій, але й людини, передусім її мислення. Ті, хто не міг

пристосуватися до нових умов життя, часто не могли впоратися з новими

складними питаннями, до того ж ставали легкою здобиччю шахраїв. В Америці

серйозно поставилися до цієї проблеми і почали шукати нові підходи до

навчання своїх громадян. М. Ліпман започаткував практику навчання критич-

ного мислення і пов'язував необхідність такого навчання із тим, що

демократичне суспільство потребує розумних громадян, а не просто

раціональних. Вченний запровадив програму «Філософія для дітей», яка давала

змогу навчати дітей мислити з початкових класів і до закінчення школи [3].

В недалекому майбутньому, передбачає Р. Пауль, головним капіталом

35

буде вже не сама інформація, а її ефективний виробник. Отже, здібність

обробляти інформацію буде підвищуватися в ціні, відповідно й навички

критичного мислення стануть запорукою успіху в інформаційному суспільстві.

Сучасний світ, стверджує вчений, потребує постійного вдосконалення навичок

мислення[1]

. Це перша вагома причина, чому слід навчати критичного

мислення. Безперечно, впровадження навчання, орієнтованого на розвиток

критичного мислення, є нагальною методичною проблемою сучасної освіти.

ХХІ ст. стане часом, коли саме розумові здібності окремих людей, а не

природні ресурси, капітал і технології, визначатимуть вирішальну грань між

успіхом і невдачею, між лідерами та веденими. Уміння критично мислити

забезпечує науково—технічний і суспільний прогрес та є запорукою демократії,

а освіта відіграє в його розвитку першорядну роль [2].

Такий тип мислення потрібен для вирішення неординарних практичних

завдань. Коли перед нами постають реальні проблеми, які неможливо вирішити

за допомогою наявних знань та умінь, тоді ми залучаємо принципи, стратегії та

процедури критичного мислення. Це відбувається під час розв'язування проблем-

них задач, формулювання висновків, ймовірнісної оцінки та ухвалення рішень.

Ф. Станкато зазначав, що критичне мислення — це формулювання суджень від-

носно правдивості та реальності заяв або відповідей щодо розв'язання проблем.

Отже, основне призначення критичного мислення — це розв'язання

проблем (завдань), а головним результатом критичного мислення є судження[2]

.

Висунення гіпотез — це одне з ключових умінь в критичному розмірковуванні,

оскільки наявність проблеми передбачає формулювання припущень щодо її

розв'язку [1] . Психологічно критичне мислення покоїться на прагненні до

творчого пошуку, жадобі до знань. С. О. Терно розробив теорію розвитку

критичного мислення у процесі навчання.

Література:

1. Липман М.Рефлексивная модель практики образования// Lipman M.

Thinking in Education. — Cambridge, 1991.—7—25.

2. Михайлов Ф. Т. Эмпирическое и диалектическое понимание личности /

36

Михайлов Ф. Т. // Философско-психологические проблемы развития образова-

ния; под ред. В. В. Давыдова / Российская Академия образования. — М.:

ИНТОР, 1994. — С. 22-34

3. Дьюи Дж. Психология и педагогика мышления. / Дьюи Дж.; [пер. с

англ. Н. М. Никольской]— М.: Совершенство, 1997.— 208 с.

____________________________________________________________________

УДК Педагогічні науки

ПРОБЛЕМИ МИСТЕЦЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ

НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Озимовська А.В.,

здобувач Львівської Національної музичної академії

ім. М.Лисенка

викладач ХГПА, кафедри теорії та методики

музичного мистецтв

м. Хмельницький, Україна

У статті розкрито основні питання виникнення спеціалізованого

музичного навчального закладу на Поділлі на початку ХХ століття.

Проаналізовано проблеми, які виникли на шляху становлення та розвитку

музичної освіти у Кам’янці-Подільському на початковому етапі. Детально

висвітлено початковий етап заснування музичної школи, а також, розглянуто

педагогічну діяльності навчального закладу та результати роботи музичного

осередку в період з 1903-1910рр.

Ключові слова. Спеціалізований музичний навчальний заклад, Кам’я-

нець-Подільський, педагоги-музиканти, професійна музична освіта, Поділля.

Місцеві мистецькі заходи на Поділлі на початку ХХ століття відбувалися

на звичайному провінційному рівні і здебільшого підтримувались ентузіастами-

музикантами. Однак, мистецьке життя не обмежувалось лише цим. На

святкових ярмарках, зокрема, що проводились у Кам’янці-Подільському,

виступало чимало народних аматорів-співаків, інструменталістів. В інші дні

кам'янчани задовольнялись власним домашнім музикуванням. Не існувало

37

навчальних осередків де б можна було отримати знання з мистецьких

дисциплін. І тому, на Поділлі була гостра потреба у створенні такого закладу.

Подільських краєзнавців, які займаються дослідженням даної проблеми

В.Іванов, А.Свидницького, Р.Римар, В.Святелика, В.Циганюка, Я.Кушку, О.І.Па-

жимських, М.Ярову, П.Слободянюк. Але у бiльшостi досліджень науковці зверта-

ють увагу переважно на загальнi проблеми розвитку освіти та культури Поділля.

Музична сфера міста існувала на аматорському рівні, не було осередків

музичної освіти, відповідно, вона існувала на рівні домашнього музикування. І

тому, для вирішення даної проблеми було запрошено відомого і знаного

музиканта, керівника музичної школи у Польщі Т.Ганицького. Маючи вже

досвід організації школи в м. Лодзі, Т.Ганицький розпочав роботу зі здійснення

своєї ідеї. На обраному ним шляху зустрілось чимало труднощів. Насамперед,

треба було розвивати питання матеріальної бази. З'явилися незадоволені, які не

лише не вірили в реалізацію планів щодо відкриття школи, але і перешкоджали

цьому процесу. Неохоче відгукнулися й деякі місцеві педагоги на запрошення

працювати у новому закладі. І все ж таки, становлення та визнання школи Т.Га-

ницького відбувалося зовсім нелегко. Місцеве та відомче керівництво продов-

жувало з недовірою ставитися до цього новоствореного закладу. Були й

об'єктивні труднощі, особливо в організації навчального процесу та комплекта-

ції педагогічного штату. Т.Ганицький розумів, що віддалення Кам'янця від відо-

мих культурних центрів викликало в окремих запрошених небажання "культи-

вувати музику в глушині". Нестача викладачів значно впливала і на кількість

учнів. Тому в перший рік існування музичної школи навчалося лише 60 учнів.

«І хоча доводилось якось виходити з місцевих умов і заохочувати до

викладання кам'янецьких вчителів, директор закладу не залишав думки мати у

себе справжніх професорів. У цей час він уже відкрив класи фортепіано,

скрипки, теорії музики. Дітей відбирали до школи за конкурсом, звертали

особливу увагу на тих, хто вже вмів грати на якомусь музичному інструменті -

по нотам або на слух. У школі їх чекала досконала методика викладання зі всіх

предметів. Отже з часом, штат поповнювався професійними фахівцями, від

38

яких директор вимагав відповідної роботи з учнями - виховувати їх на

високому методичному та фаховому рівні, прищеплювати любов до музичного

мистецтва, його найкращих скарбів, розвивати в них справжні виконавські та

музично-теоретичні навички. Впродовж досить короткого часу, кількість учнів

стрімко зростала. Якщо в 1904 р. у школі навчалось 70 учнів, то в 1905 р. їх

було вже 131, а в наступному - 141. Вони вчилися у шести спеціалізованих

класах, де зосередилися досить міцні виконавські сили, зокрема з фортепіано та

струнних інструментів. Дирекція закладу часто влаштовувала учнівські звітні

концерти. Лише у 1905-1906 навчальному році їх було понад десять»[2, с.22].

З’ясовуємо, що незважаючи на короткий термін існування школи

Т.Ганицькоґо, її визнання зросло. На прохання РМТ він у листі від 28 квітня

1907 р. писав, що його навчальний заклад є ніби нова й скромна квітка на

музичній ниві. До того ж директор школи додав декілька газетних рецензій про

її діяльність, на основі яких у "Русской музыкальной газете" підтверджувалася

серйозність музично-педагогічної справи в Кам'янці, а річні звіти називалися

"рідкісними для приватних шкіл" [5, с. 527].

Зростання школи та впровадження нових навчальних дисциплін вимагало

від Т. Ганицькоґо підбору й педагогічного складу. "Подольская жизнь" писала,

що він до цього питання ставився досить серйозно і багато зробив для підняття

високого педагогічного рейтингу школи. Серед запрошених ним були

викладачі: Петліна М. М., яка у 1906 р. закінчила Московську консерваторію з

фортепіано навчалась у Аврамової, А.Рубінштейна, Левіна; В.М.Дальський-Ри-

бальченко закінчив Московську консерваторію клас професора Є.А.Лаврівсь-

кої, Паризьку консерваторію у професора А.Д.Ювернуа; Лозинський Алоізій

Косетонович (випускник Варшавської консерваторії 1901 р.), Пік де Реплонж

(закінчив Міланську консерваторію по класу вокалу у професора Ванні) [4, с.1];

Комінек Зденек Рудольфович випускник Празької консерваторії по класу

скрипки у професорів Отто Мажека й Отто Шевчика, вчився у Празькій

музичній академії у професора Віллі Станіслава [3, с.4]; Алле-гранд, Іванов-

Двинський, Булгакова, Сальська-Педаковська, Абрамович[1, с.3].

39

Багато хто з вихованців Т.Ганицького, як розповідає В.Іванов, продовжив

музичну освіти в спеціалізованих навчальних музичних закладах, які в резуль-

таті стали професійними музикантами. Серед інших відомих музичних талан-

тів, виявлених Т.Ганицьким, були Збригер Мори , композитор, який у 1910-ті

роки виїхав до Канади, Аркадій Гурфінкель був заслужений артист РРФСР.

Діна Гурфінкель (сестра А.К.). Після закінчення школи Т. Ганицького по класу

фортепіано Діна вчилася у Московському музичному технікумі в Єллен Фабіа-

нівни Гнесіної і по класу віолончелі у професора Семена Матвійовича Козолу-

пова. Отже, спостерігаємо, що впродовж кількох років свого існування музична

школа Т.Ганицького розвивалась досить стрімко і набула широкого розголосу,

незважаючи на деякі фінансові складнощі. У 1907 р. вона вже нараховувала

вісім класів - підготовчий, фортепіанний, скрипковий, віолончельний, вокаль-

ний, теоретичний, історичний, драматичний. У кожному з них працювали

досвідчені педагоги, виконавці[2, с.20]. Все частіше до керівництва закладу

зверталися музиканти з питаннями на предмет розвитку не лише освіти, а й

організації більш жвавого музичного життя в Кам'янці і навіть в губернії.

Музична освітня діяльність Т.Ганицького на початку ХХ століття помітно

активізується, його ім'я стає досить популярним у Кам'янці. Музиканти міста

охоче і часто спілкувалися з ним, обговорювали назрілі проблеми, викладачі з

інших навчальних закладів консультувались з питань музичної освіти,

естетичного виховання. Таким чином, ми бачимо, що музична школа

Т.Ганицького за досить короткий час не зважаючи на певні перешкоди на

шляху розвитку закладу, набула популярності як в Кам’янці так і за його

межами, а авторитет його як педагога і професійного музиканта зміцнювався та

зростав з часом, на це вказує багато фактів.

Література:

1.ДХОА. – Фонд Р-2951, оп. 1, № 27.

2.Іванов, В.Ф. (2007). Тадеуш Ганицький (1844-1937). [Монографія].

Вінниця: ВМГО «Розвиток»

3.Наш шлях. № 2 (1920).

40

4.Подолия. Газета церковно-общественная, политическая и літератур-

ная. № 169 (29.07). (1906). Каменец-Подольский.

5.Финдейзен, Н. (1907). Русская музыкальная газета. № 20-21. Санкт-

Петербург.

____________________________________________________________________

УДК 657 Педагогічні науки

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ

ФАХІВЦІВ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ

Омельченко В.П.,

викладач Козелецького коледжу ветеринарної медицини

Білоцерківського національного аграрного університету

смт. Козелець,Чернігівська обл., Україна

На сучасному етапі становлення України, потреби її розвитку вимагають

від навчальних закладів всіх рівнів акредитації підготовки висококваліфікова-

них фахівців, які відповідають сучасним вимогам соціально-економічній

ситуації на ринку праці, де безумовно попит мають спеціалісти, яким

притаманні такі якості як компетентність, ініціативність, комунікабельність,

толерантність, працездатність, адаптованість та інші. За таких обставин

педагогічним колективам необхідно здійснити перехід до нового покоління

галузевих стандартів вищої освіти, на основі компетентнісного підходу, що є

необхідним етапом на шляху реформування освіти в Україні.

Застосування компетентнісного підходу до створення галузевих

стандартів вищої освіти ні в якому разі не змінює традиційної системи «знання,

уміння, навички», а створює передумови для більшого та гнучкого наближення

результатів освіти до потреб та вимог ринку праці, подальшого розвитку

освітніх технологій та системи освіти в цілому. Формування нової системи

вищої освіти не означає недосконалість попередньої, а в умовах коли вимоги та

потреби ринку праці швидко змінюються, система вищої професійної освіти

повинна надавати можливість студентам отримувати не тільки теоретичну, але

41

й ґрунтовну практичну професійну підготовку. Поняття «компетенція» і

«компетентність» це дійсно не нові поняття в педагогічній науці.

Компетентність (від лат. Competens - належний, відповідальний)

визначена як сукупність знань та умінь, необхідних для ефективної професійної

діяльності: уміння аналізувати, передбачати наслідки професійної діяльності,

використовувати інформацію. Європейські експерти пропонують таку

структуру компетентності: знання, пізнавальні навички, практичні навички,

відношення, емоції, цінності та етика, мотивація.

Формування професійної компетентності майбутніх фахівців необхідно

розглядати з урахуванням принципу єдності свідомості і діяльності: професійна

свідомість розглядається як теоретична готовність спеціаліста до професійної

діяльності, яка обумовлює професійну діяльність як практичну готовність

спеціаліста до виконання професійних обов'язків. Ознаками готовності до

професійної діяльності студентів можуть бути:

- позитивне ставлення до обраної професії;

- наявність спеціальних знань, умінь, навичок;

- сформованість професійно важливих якостей;

- сформовані навички самостійної роботи;

- наявність здібності до професійної діяльності;

- готовність до постійного саморозвитку та самоосвіти.

Для формування професійної компетенції майбутніх спеціалістів,

необхідно, щоб студенти ще в процесі навчання розуміли практичне значення

своїх знань.

Процес формування у студентів професійної компетентності, як

інтегрованої системи професійних знань, умінь, навичок фахівця та його

особистісних якостей, відбувається поступово упродовж як всього періоду

навчання, так і всього життя. Студент, який поступово починає відчувати себе

суб'єктом процесу навчання, використовуючи весь комплекс вмінь, накопичує

досвід у спілкуванні, привчається ефективно працювати у групі, колективі.

За допомогою яких засобів і прийомів педагогічний колектив прагне

42

виховати не просто професійно компетентного фахівця, а особистість

пристосовану до мінливостей ринку праці.

Перший засіб - це професійна орієнтація студентів, створення для них

ситуації свідомого вибору майбутньої професії.

Під час приймальної кампанії велику допомогу у виборі майбутньої

професії надає інформаційний матеріал зібраний в приймальній комісії та

інформація розміщена на сайті коледжу, в мережі Інтернет. На І курсі студенти

вивчають дисципліну «Вступ у спеціальність», на якій знайомляться з історією

ветеринарної медицини, правами і обов’язками фельдшерів ветеринарної

медицини.

Реалізація предметних компетенцій здійснюється, перш за все, через

інтерактивне навчання, організацію цілеспрямованої, активної, пізнавальної

діяльності студента. Вже у перший рік навчання студенти коледжу залучаються

до таких форм навчання, як проблемна лекція, лекція-діалог, навчально-

пізнавальні конференції, різноманітні форми тестування та контролю знань.

Наступний важливий засіб – це професійно-практична підготовка

студентів, яка реалізується під час виконання практичних робіт, проходження

навчальних, технологічної та переддипломної практик.

Підвищенню рівня пізнавальної самостійності, високому ступеню

наочності й безперервному самоконтролю засвоєння знань та умінь,

формуванню необхідних професійних компетенцій сприяє застосування в

навчальному процесі інформаційних технологій.

Щоб активізувати навчальну діяльність в ході викладення лекційного

матеріалу, практикуємо використання виробничих ситуацій майже на всіх

спеціальних дисциплінах.

Під час практичного навчання можна досягти найвищого рівня

професійної компетенції, тому що під час проходження практики на студента

діють як внутрішні так і зовнішні чинники, і студенти можуть адаптувати свої

знання до практичних ситуацій своєї майбутньої професії.

Виробнича практика забезпечує:

43

- виховання професійної етики, що передбачає виховання

відповідальності за здійснення професійної діяльності як у професійному, так і

у моральному плані;

- виховання поваги до трудової діяльності, формування трудової

дисципліни у студентів;

- виховання самостійності,;

- виховання любові та поваги до професії як першої життєвої потреби, яке

засновувалось на розкритті студентам суспільного і особистісного значення

обраної професії, підвищенні професійної кваліфікації;

- виховання творчого ставлення до своєї справи, яке ґрунтується на

формуванні та розвитку у студентів кмітливості, працездатності,

зосередженості, захопленості ідеєю, критичному ставленні до себе і до своєї

роботи, прагненні отримання результату, постійного удосконалення

професійної майстерності.

З метою популяризації спеціальності потрібно проводити екскурсії на

підприємства, а також використовувати можливості Інтернету, показуючи

науково-популярні фільми про професію.

Важливо, також виділити характеристику лікаря ветеринарної медицини, яка

дозволяє йому бути компетентним у професійному спілкуванні з іншими людьми, а

також із тваринами. Адже, інколи власники хворих тварин, зосереджені на особис-

тих переживаннях, детально розповідають про захворювання тварин. Для них важ-

ливо повідомити всі деталі, отримати пораду від лікаря і почути корисні рекомен-

дації з догляду за хворими тваринами, їх годівлею та лікуванням.

Психологічну природу конфліктів з власниками тварин описав В. Жуков.

Теорія та методика управління освітою, №9, 2012. Вчений відзначає, що

ветеринарний працівник повинен бути щирим з клієнтами, поважати їх, уміти

вислухати та задовольнити потреби клієнта. Крім того, лікарі ветеринарної

медицини спілкуються з працівниками, що є на тваринницьких фермах та

колегами, тому комунікабельність, вміння спілкуватися з людьми та тваринами

є необхідною умовою професійної компетентності ветеринара.

44

Отже, формування компетентності, тобто застосування знання та вміння в

реальній життєвій ситуації, є однією з найбільш актуальних проблем. Форму-

вання професійних компетенцій майбутнього молодшого спеціаліста нині

вимагає від навчального закладу принципово нового підходу: інтеграції теоре-

тичної підготовки, практичної діяльності та нових інформаційних технологій і

передбачає вдосконалення технології навчання та виховання, що базується на

використанні спеціального інформаційного та методичного забезпечення.

Наш педагогічний колектив завжди працював і працює стосовно форму-

вання певних професійних компетенцій у студентів і це давало можливість

нашим випускникам влаштуватися не тільки на роботу, а і адаптуватися в

складних умовах сучасного суспільства. Для формування у студентів

необхідних професійних компетенцій під час навчання в коледжі за останні

роки оновлюється, як перелік традиційних навчальних дисциплін, так і їх зміст.

Введена дисципліна «Профорієнтація випускників ВНЗ на ринку праці».

Застосування інформаційних технологій на заняттях при підготовці

майбутніх спеціалістів сприяє важливому підвищенню рівня пізнавальної

самостійності, високому ступеню наочності й безперервному самоконтролю,

засвоєнню знань та умінь, формуванню необхідних професійних компетенцій.

Використання на заняттях технології мультимедіа сприяє підвищенню якості

професійної підготовки за рахунок поєднання всіх можливих впливів на студен-

тів одночасно тексту, звуку і зображення. Для підвищення ефективності нав-

чання конкурентоспроможних фахівців в умовах інформаційного суспільства,

формування професійних компетенцій у майбутніх фахівців, актуальним нині

стає використання електронних підручників, які доповнюють традиційні форми

навчання.

Результатом постійної методичної роботи викладачів стають навчально-

методичні розробки, рекомендаціїі, що знаходять впровадження у навчальному

процесі. Стали традицією проведення відкритих занять, на яких поширюється

педагогічний досвід по підготовці молодших спеціалістів, формування у них

професійної компетентності.

45

Отже, сучасна вища професійна освіта повинна забезпечувати виконання

низки завдань, зокрема, економічний успіх країни, сталий розвиток суспільства.

Ці завдання можливо реалізувати через таку підготовку майбутніх фахівців, яка

відповідає запитам сучасного ринку праці. Основна увага у вищих навчальних

закладах повинна приділятись розвитку особистості студента, його комуніка-

тивній підготовленості, формуванню професійних компетенцій, здатності

здобувати і розвивати знання, мислити і працювати по новому.

Література:

1.Вища освіта і Болонський процес. Навчальний посібник. К: «Вища

школа». - 2007.

2.Професійна освіта: словник [навч. посіб.] / Уклад. СУ. Гончаренко та ін.

/ За ред. Н.Г. Ничкало. - К., 2000. - 380 с.

3.Система педагогічної освіти та педагогічних інновацій: Зб. наук. пр. -

Київ-Полтава, 2002. - 101с.

4.Настільна книга педагога. Упорядники: Андрєєва В.М., Гигораш В.В. -

X.: Вид. група «Основа», 2006 - 352с.

____________________________________________________________________

УДК 371.21 Педагогічні науки

МЕНЕДЖМЕНТ ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ТА ЙОГО ВПЛИВИ

НА ФОРМУВАННЯ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

Поляк О.В.

доцент кафедри педагогіки, психології та теорії управління освітою,

Інститут післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області,

кандидат наук з державного управління

Чернівці, Україна

Соціум українського суспільства ХХІ-ого століття як цілісної соціальної

системи все більше зазнає змін. У цих умовах важливою є стан однієї з

головних функцій державного управління – освітньої (за Б.Гурне [1]), яку

В.Дронов пропонує виокремити і в сучасній Україні в окрему. Науковець

зауважує: в умовах перегляду номенклатури функцій сучасної держави

46

актуальною є дискусія про виділення в якості самостійної функції освітньої

функції держави. Визначальною ознакою освітньої функції держави є її

соціальна обумовленість, соціальне значення. Освіта має вирішальний вплив на

людину протягом всього її життя [2, с. 7]. Школа, як визначає Концепція НУШ,

має бути в авангарді суспільних змін [3, с.7].

Тобто, система освіти в сучасних умовах покликана бути соцієтальною,

що визначає потребу аналізу її менеджменту в частині рамкових умов реалізації

суспільних змін соціального характеру в конкретному освітньому середовищі,

що складає дослідницьку мету даної наукової праці.

Отже, поняття «середовище», обґрунтування змісту якого хоч і засвід-

чило відсутність чіткості й однозначності визначення у світі, оскільки у

найзагальнішому сенсі розуміється як оточення, все ж було в центрі уваги

дослідників. Так, відомі тлумачення даного поняття містять словникові джерела

[4, с.525], [5], [6] та інші. У працях науковців зустрічаються інші поняття, як-то:

Л.Макар – суспільне середовище, комфортне середовище [7], О.Єжова -

соціальне середовище, життєве середовище [8], О.Баєва – середовище органі-

зації внутрішнє, середовище організації зовнішнє [4, с. 526]; або в природі –

навколишнє природне середовище [9] тощо.

Оскільки ведеться мова про менеджмент освітньої функції держави, то

слід зауважити наступне. Концепція Нової Української школи дев’ятим

ключовим компонентом формули нової школи визначає: сучасне «освітнє

середовище» яке забезпечить необхідні умови, засоби і технології для навчання

учнів, освітян, батьків не лише у приміщенні навчального закладу [1]. При

цьому слід зауважити, що термін «освітнє середовище» вже застосовувався у

працях науковців, зокрема до його аналізу зверталися згаданий вище Л.Макар

[7], М.В.Братко [10], О.В.Гора [11], О.М.Керницький [12] та інші.

Але Концепція НУШ містить інші характеристики поняття «середовище»,

зокрема: багатокультурне середовище [3, с. 4], освітнє середовище [3, с. 7],

сучасне освітнє середовище [3, с. 9], нове освітнє середовище [3, с. 15], виховне

середовище [3, с. 20], творче середовище [3, с. 28]. Наведені приклади не

47

означають тотожність понять, а лише демонструють увагу місії НУШ, що

проголошено Концепцією, до середовища як простору освіти, її рамкового

функціонування. А терміни «нове освітнє, сучасне освітнє – середовище» орієн-

тує погляд на потребу набуття цим середовищем нової якості та нових вимірів.

Концепція НУШ з цього приводу говорить прямо: нове освітнє середови-

ще може бути створене завдяки педагогіці партнерства, в основі якої соціальне

партнерство [3, с. 14-15]. До переліку впливових на Нове освітнє середовище

можна віднести й «сімейне середовище», важливість якого простежується в

такій тезі Концепції НУШ: діалог і багатостороння комунікація між учнями,

учителями та батьками змінить односторонню авторитарну комунікацію

«вчитель» - «учень» [3, с. 14].

Про розширення рамкових умов нового освітнього середовища (згідно Ко-

нцепції НУШ) дає уявлення також наступна теза: буде створено нові можливості

для розширення державно-громадського партнерства у сфері освіти через нові

підходи для співфінансування й управління навчальними закладами [3, с. 27].

Таким чином, всі види партнерства: державно-громадське, соціальне , пе-

дагогіки партнерства становитимуть сукупний підхід до якісної зміни освітньо-

го середовища. В сучасному світі державно-громадське партнерство, як вважає

Л.Любохинець, будується на основі таких моделей як біпартизм, трипартизм,

квапартизм [13], кожна з яких розширює коло суб’єктів суспільних відносин.

Оскільки в навчальних закладах (стаття 1.6 Закону України «Про освіту»

[14] - заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права,

основним видом діяльності якої є освітня діяльність) - як суб’єктах освітнього

середовища - ( стаття 1.27 Закону України «Про освіту» [14] - суб’єкт освітньої

діяльності - фізична або юридична особа (заклад освіти, підприємство,

установа, організація), що провадить освітню діяльність) функціонує система

соціальних та трудових відносин, то модель Нового Освітнього Середовища

для реалізації базових основ менеджменту - місії, мети та цілей Нової

Української Школи - може бути значно розширеною.

Висновки. Отже, таке «освітнє середовище» на локальному рівні можна

48

розглядати як умовну суму: «внутрішніх середовищ» навчальних закладів

локального рівня – «сімейних середовищ», дотичних до цих закладів – «зовні-

нього середовища», наближеного до навчальних закладів локального рівня –

«зовнішнього (віддаленого) або віртуального середовища». Щоправда, останнє

не відобразилося в цій праці детальніше, оскільки не потребує ані заперечень,

ані доведень його існування у ХХІ столітті. Всі вони складають Нове Освітнє

Середовище як ключовий фактор менеджменту для виокремленої освітньої

функції держави та яку слід вводити в номенклатуру переліку головних

функцій держави задля ефективності розбудови Нової Української Школи.

Література:

1. Гурне Бернар. Державне управління (Державний апарат управління.

Адміністративне право) з фр. пер. Віктор Шовкун. - К.: Основи: Ін-т держ. упр.

та самоврядування при Кабінеті Міністрів України: Преса України, 1993. - 165с.

2. Дронов В.Ю. Освітня функція сучасної держави та особливості її

реалізації приватними вищими навчальними закладами. Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Спеціальність

12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових

учень. – 2018. – Одеса. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу. -

mgu.edu.ua/docs/vchen_rada/disertacii/Dronov_avt.pdf

3. Нова Українська Школа. Міністерство освіти і науки України. – 2016. –

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.kmu.gov.ua/.../ukrainska-

shkola-compressed.pd.

4. Менеджмент: Понятійно-термінол. слов. /За ред. Г.В.Щокіна,

М.Ф.Головатого, О.В.Антонюка, В.П.Сладкевича. – К.: МАУП, 2007. – 744 с.

5. Тлумачний словник сучасної української мови: Загальновживана

лексика /за заг. ред. В. Калашника. – Х.: ФОП Співак, 2009. – 960 с.

6. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і гол.

ред. В.Т.Бусел]. - К., Ірпінь: Перун, 2003. - 1440 с.

7. Макар Л.М. Сутність освітнього середовища в педагогічному процесі /

Л.М.Макар //Педагогіка формування творчої особистості у вищій і

49

загальноосвітній школах. - 2013. - Вип. 30. - С. 229-236. - Режим доступу:

http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pfto_2013_30_37.

8. Єжова О.Є. Створення освітнього середовища спрямованого на

формування ціннісного ставлення до здоров’я в учнів професійно-технічних

навчальних закладів. – 2011. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

lib.iitta.gov.ua/.../Yezhova_Stvorenny_osvitnoho_seredovys..

9. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища.

Документ 1264-XII, чинний, поточна редакція - редакція від 12.10.2018 року,

підстава - 2354-VII. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1264-12.

10. Bratko M.V. (2016). Upravlinnya profesiynoyu pidhotovkoyu fakhivtsiv

vumovakh Universytet·s'koho koledzhu: teoretychnyy aspekt [Management of

professional preparation of specialists in terms of University College: theoretical

aspect]. ScienceRise: Pedagogical Education. – 7 (3)., 9-16. Available at: DOI:

http://dx.doi.org/10.15587/.2016.74526. (ukr).

11. Гора О.В. Освітнє середовище як фактор формування національної

ідентичності студентів вищих навчальних закладів / О. В. Гора // Витоки

педагогічної майстерності. Сер.: Педагогічні науки. - 2011. - Вип. 8(1). - С. 97-

101. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vpm_2011_8%281%29__21

12. Керницький О.М. Модель освітнього середовища вищого навчального

закладу інженерно-педагогічного профілю для підготовки іноземних студентів

з Азійського регіону та результати її експериментальної перевірки /О.М.Керни-

цький // Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордон-

ної служби України. Сер.: Педагогічні та психологічні науки. - 2014. - № 4. - С.

155–165. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpnapv_ ppn_2014_4_1

13. Любохинець Л.С. Соціальне партнерство як інструмент регулювання

соціально-трудових відносин в Україні //Теоретичні та прикладні питання

економіки, 2013. – Випуск 28, т.1. - [Електронний ресурс] Режим доступу:

http://tppe.econom.univ.kiev.ua/data/2013_28/zb28_34.pdf.

14. Закон України «Про освіту». Документ 2145-VIII, чинний, поточна

50

редакція - прийняття від 05.09.2017 року. - [Електронний ресурс]. - Режим

доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19.

____________________________________________________________________

УДК 37.064 Педагогічні науки

ФОРМУВАННЯ ДУХОВНО-МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ СТУДЕНТІВ

МЕДИКІВ НА ЗАНЯТТЯХ З КУЛЬТУРОЛОГІЇ

Л.Б. Попіль,

викладач культурології

вищої категорії

Чортківського державного медичного коледжу

У статті розглянуто проблеми духовно-морального виховання,

визначення мистецтва як складової духовної культури сучасного студента-

медика та його роль у підготовці до професійної діяльності.

Ключові слова: мистецтво, духовна культура, естетичне виховання

Науково-технічний прогрес за тисячоліття людської цивілізації пройшов

складний і суперечливий шлях розвитку, розвинувши всі елементи

продуктивних сил. Він створив засоби, завдяки яким вищі досягнення культури

стали надбанням мільйонів людей, але НТР змінив людські цінності. Сьогодні

матеріальні цінності домінують над духовними. Так, людство поставлене у такі

умови, коли основним є заробляння грошей, яке впливає на психічне здоров’я

та моральне благополуччя. Саме це є причиною наростаючої агресії,

байдужості до оточуючих. Сьогоднішній світ багатьом людям видається

безсердечним, безжалісним, таким, що не вміє прощати, у якому панують

жадібність, егоїзм і бажання лише брати, брати і нічого не давати взамін.

Дітовбивство ( не враховуючи абортів), зростаюча кількість залишених

дітей у будинках немовляти, а спочатку були зіпсовані дитячі майданчики,

знівечені під’їзди. Все це ми спостерігаємо майже щодня. Нині проблема

духовної культури сучасного студентства привертає все більшу увагу педагогів,

психологів, філософів та богословів.

51

Сучасні дослідники вважають, що саме мистецтво має могутній вплив на

формування духовності особистості. [2, с. 44] Цінність - це фіксована в людсь-

кій свідомості характеристика відношення до об'єкта. Людина прагне емоцій і

намагається їх отримати завдяки предметам. Наприклад: автомобіль має цін-

ність не тому, що у нього потужний мотор або висока ціна, а тому, що він

забезпечує комфорт, престиж, задоволення від водіння і т. д. Що ж стосується

мотора, ціни та інших його якостей, то вони не цінності, а лише умови, які

дозволяють мати цінність. Цінність взагалі далеко не завжди може бути вира-

жена у грошах. Особиста цінність – все те, що людина цінує, що для неї є

значущим, що становить сенс її життя. Ціна не тотожна цінності. Тому надзви-

чайно важливо, допомогти молодим людям розібратися у даних поняттях.

Наприклад, такі цінності, як спогади, почуття, радість творчості тощо, не мож-

на ні продати, ні купити ні за які гроші. Цілі, які стоять у вивченні культуроло-

гії дуже широкі і перевагу слід ставити на розвитку духовності. "Духовні

блага" (відомі тріади "істина, добро, краса" та "віра, надія, любов", всі цінності

мають духовну природу, оскільки представляють собою ряд смислів, адже саме

вони можуть протистояти агресії і байдужості. З метою формування моральних

якостей майбутніх медиків пропоную серед поданих якостей написати у дві

колонки – загальнолюдські цінності, а в другу – ті, що необхідні лікарю.

Мистецтво – «це світ людини». Вони інформують не тільки про норми

поведінки в сучасному світі, але й дають уявлення про наслідки певного вчинку

для оточення ( для прикладу: образ Медеї у творах живопису та для порівняння

у сучасному житті, образ Богоматері на полотнах Рафаеля Санті та образ тепе-

рішніх матерів-одноденок). Саме у творах живопису кожен може знайти «духо-

вні блага»: тепло, розуміння, захист, любов, родинні стосунки, віра в добро.

У творах світового мистецтва закладені ідеї високого гуманізму. Студен-

ти-медики мають усвідомити її як одну із найвищих рис щодо обраної

професії. [3, с.267] Провідна риса мистецтва – співчуття. Дана цінність поєдну-

ється в людині з почуттям обов’язку, совісті, гідності. Співпереживати – це

осмислити страждання іншої людини, і відповідно полегшити її стан. Мистец-

52

тво – один із найбільш ефективних засобів допомогти студентам побачити ті

паростки чистоти і людяності, які вбиває утилітарно-прагматична дійсність і

сіра повсякденність.

На заняттях з культурології намагаюсь вчити студентів бути не тільки

споживачами створених культурних цінностей, а й творцями нових, адже

мистецтво впливає не на одну людську рису, а в цілому на особистість. Крім

того, основний акцент роблю на формування самостійного мислення, здатності

до самореалізації, схильність до творчої діяльності, до самовдосконалення як

майбутнього фахівця.

Будь-яка навчальна дисципліна гуманітарного циклу у ВНЗ має

виконувати не лише роль на профільному рівні, а й здійснювати важливий

внесок у процес формування у студентів духовно-моральних цінностей, адже

вони не тільки здобувають професію, а ще й стають частиною суспільства.

Література:

1. Бухальська С. Актуалізація художньо-естетичного виховання студен-

тів-медиків засобами музичного мистецтва / І.С. Бухальська, О. Бухальська //

Нова педагогічна думка. – 2015. - №2. – С. 158-161

2. Данилевська М.І. Мистецтво як складова частина духовної культури

сучасної студентської молоді / М.І. Данилевська // Духовність особистості:

методологія, теорія і практика. – 2012. - №2. – С.44

3. Таборовець Л. Аналіз проблем духовно-морального виховання студен-

тів – майбутніх медиків /Л. Таборовець // Науковий вісник Мелітопольського

державного педагогічного університету. – 2016. - №2. – С. 266-271

4. Уварова О.О. Гуманітарні дисципліни у медичному ВНЗ: особистісний,

практичний та виховний аспекти / О.О. Уварова // Освіта і наука в умовах

глобальних трансформацій: матеріали ІІ Всеукраїнської наук. Конференції, 26-

27 жовтня, м. Дніпро. – 2018. – С. 82-83

53

____________________________________________________________________

УДК [378. 091. 12. 011. 3-057:78]: 174. 022. 1 Педагогічні науки

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ІМІДЖУ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

МУЗИКИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ПРАЦІ

Радецький О.А.,

викладач факультету мистецтв

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія

м. Хмельницький, Україна

Постановка проблеми у загальному вигляді. Зважаючи на політичне,

економічне, духовне життя суспільства, одним із завдань сучасного педагога є

дослідження функціонування іміджу як важливої складової розвитку освіти.

Саме завдяки іміджу вчитель може самовиразитись, цим самим демонструючи

свою індивідуальність і неординарність. Імідж формує культурну картину світу

людини, збагачує систему цінностей, демонструє нерозривний зв’язок

зовнішнього і внутрішнього світобачення.

Особливого значення імідж набуває під час викладання музичних

дисциплін. На даний час педагогічна та соціально-психологічна науки не

розробили науково-обґрунтованого інструментарію, який би дав можливість

фахово підготувати майбутніх спеціалістів. Тому з’явилася необхідність у

розробці наукових підходів і методів його застосування.

Аналіз досліджень і публікацій. На сьогоднішній день поняття іміджу є

концептуально багатим. Значна кількість визначень, теоретичних обґрунтувань

сприяє тому, щоб різнобічно окреслити стан і перспективу його вдосконалення.

Наукові доробки Н. В. Сорокіна, І. Б. Ханіна, І. П. Чертикова та ін. дають

можливість зосередити увагу на основних принципах формування іміджу

вчителя в умовах світорозвитку.

Наукова література налічує чимало праць із дослідження цього питання у

політологічній площині (О.Холод, В.Бебик),сфері державного управління (Ю.Па-

дафет, Т. Хомуленко), педагогіці, психології, філософії, соціології (І. Пантелей-

чук, Є. Позднишев). Проте поняття іміджу недосконало представлене у музиці.

54

Тому метою статті є донесення інформації про формування

професійного іміджу вчителя в сучасних умовах розвитку суспільства та

використання його основ на уроках музики.

Виклад основного матеріалу. Поняття «імідж» з’явилося у нашому лекси-

коні відносно недавно, лише наприкінці XX століття. Але емоційно забарвлю-

ний стереотипний образ кого- або чого-небудь існував у масовій свідомості і

супроводжував людину з глибокої давнини. Так, наприклад, ще у Стародавньо-

му Римі Юлію Цезарю було важливо, яким його будуть уявляти римляни. Тому,

щоб замаскувати свою ваду часткової відсутності волосся на голові, він з усіх

почестей, котрі були надані йому сенатом і народом, з найбільшою насолодою

користувався правом постійно носити на голові лавровий вінок.

У психологічному словнику імідж визначається як образ, що склався у

масовій свідомості та набув характеру стереотипного, емоційно забарвленого

вигляду [1, с.134-135]. Під ним розуміють не тільки візуальний, зоровий його

підвид, але і образ мислення, дій, вчинків. Правильно вибраний тон розмови,

тембр голосу, витонченість рухів тощо багато в чому визначають формування

саме того образу, у якому кожний конкретний об’єкт постає перед іншими.

У свідомості людини складається свій образ. Він є зовнішнім і

внутрішнім. Часто на нього впливає середовище, в якому перебуває індивід.

Політичний діяч і оратор Марк Тулій Цицерон ще у давні часи зазначав: «…для

того, щоб нам було легше вдавати себе такими, які ми є в дійсності, – хоча

важливіше, щоб ми були такими, якими хочемо себе вважати, – все-таки необ-

хідно дечому навчитися у других» [2, с.111]. Думка оточення дає можливість

зосередитися на власному «Я», яке формується залежно від принципів, харак-

теру, світобачення. На думку Сократа, тільки спілкування з іншим «розширює

можливості спілкування з самим собою» і служить власному самопізнанню.

Спілкування, в основі якого лежить суб’єкт-суб’єктний зв’язок, включає в себе

не лише обмін думками, почуттями, діями та вчинками з іншими людьми, а й

звернення людини до себе – до власної душі, спогадів, совісті [3].

Такими були твердження в епоху античності. Коли ж почалась епоха

55

Нового часу, думки змінилися. Тепер людина має право самостійно обирати

свою життєву позицію, керувати власними вчинками і поведінкою. Вона

реалізує себе як «Я-індивід» у часі і просторі. Філософія XX ст. вводить таке

поняття як «Інший». Сприйняття себе в порівнянні ще з кимось створює новий

образ, який стає частиною зовнішнього світу, має свої думки, почуття, емоції.

Сьогодні поняття іміджу набуло нових ознак. Найбільш суттєвими на

нашу думку є респектабельність, уміння оперувати фактами, володіння

ораторським мистецтвом, пунктуальність, толерантність, наявність почуття

гумору, емоційність, чесність, правильний спосіб життя, уміння уникати

конфліктів, відповідність обіцянок і вчинків, цілеспрямованість, рішучість, сила

волі, працьовитість, всебічно розвинений інтелектуальний потенціал,

професійна компетентність та досвід, зовнішній вигляд, відкритість у

спілкуванні, оптимізм, тощо. Така різноплановість дає можливість педагогу

створити не тільки свій власний імідж, а й стати частиною іміджу інших людей,

з якими перебуваємо і працюємо в одному середовищі.

Однак, сучасного змісту проблема іміджу набула значно пізніше. Прийня-

то вважати, що вперше «імідж» як проблема був розглянутий Расселом Рівзом у

1956 році [4, с.7]. Автор висунув гіпотезу про те, що, наприклад, у політиці, під

час виборчої кампанії кандидата у президенти, необхідно використовувати ті ж

самі методи, що і в рекламі будь-якого продукту. Він почав активно розробляти

презентацію зовнішності та промов кандидата у президенти, орієнтуючись на

симпатії аудиторії [5, с.8] А засновником теорії іміджу вважається Н. Макіавелі,

який стверджував, що для формування власного іміджу важливо прогнозувати

поведінку інших людей і проводити аналогію зі своєю. Саме тоді, на його

думку, і з’являється яскраве та розвинене «відчуття іміджу».

Не менш важливим для сучасного викладача музики є комунікабельність,

усебічна відкритість, вміння презентувати себе як педагога і людину одночасно.

Також без уваги не варто залишати вербальні та невербальні засоби спілкування.

Саме через ці елементи зовнішньої техніки комунікації викладач розкриває

власні наміри, саме їх «читає» і розуміє аудиторія іміджу. Міміка, жести,

56

правила членування мовного потоку, темп мовлення, тембр звука індивідуалізують

педагога, роблять його не схожим ні на кого іншого.

Правильність мовлення – запорука успіху будь-якого вчителя. Дотримуючись

правил літературної мови, обираючи найбільш доречне слово у тій чи іншій

ситуації, викладач демонструє не лише свою обізнаність і вміння «розкрутити»

ситуацію, а й тим самим формує власний імідж [6, с.87].

Не менш важливим компонентом у професійній діяльності педагога є

дистанція спілкуваня – міжособистісний простір, що заповнений комунікацій-

ними зв’язками між учителем і учнем. Доречне використання цього простору

під час спілкування допомагає привернути увагу, посилити або, навпаки,

послабити, вплив на аудиторію.

Для іміджу педагога важливими є залежності психічних явищ від

чинників, що їх породжують. У цьому випадку допоможуть саме напрацювання

теорії детермінізму [7, с.164].

У теорії детермінізму причини розглядаються як сукупність обставин,

котрі передують слідству, а мета визначає процес досягнення результату.

Переваги підходу цієї теорії зосереджені у його системності, де окремі

компоненти системи залежать від властивостей цілого. При однакових

причинах виникають різні ефекти, але вони підпорядковані статистичним

закономірностям. Психічні явища розглядаються з погляду наслідків зовнішніх

впливів. Г. Гельмгольц та І. М. Сеченов стверджували, що психічні явища обу-

мовлені дією зовнішніх об’єктів на організм, тому вони виступають як особливі

регулятори поведінки [8, с.364], про що він думає, його ставлення, настрій,

тому обличчя повинне не лише відповідати ситуації спілкування, а й виражати

або приховувати почуття, які стосуються професійної справи. Виражальні рухи

та комунікативні жести також додають змістовності в процесі комунікації та

замінюють у мовленні елементи мови.

Невід’ємним компонентом професійної діяльності вчителя музики є

самосвідомість. Значну увагу цій складовій приділяють такі науковці як А.

Кононенко і О. Крошка. На їхню думку, це та характеристика, що детермінує

57

іміджеву поведінку. О. Леонтьєв визначає самосвідомість як «свідоме ставлен-

ня до власних потреб, потягів та мотивів поведінки, переживань і думок».

Із професійною самосвідомістю тісно пов’язаний професійний

саморозвиток. Він вимагає від педагога здатності змінювати форми й методи,

структуру та зміст програми навчального матеріалу, удосконалювати

традиційні методи навчально-виховної роботи тощо. Готовність до саморозвит-

ку, виховання самостійності і творчого мислення – це основа та невід’ємна

частина формування індивідуального іміджу викладача. [9, с.196].

Узагальнюючи думки наведених вчених, можна констатувати, що імідж

визначає особливий процес презентації особистості, є основою для самостверд-

ження в середовищі, використовується як певна технологія впливу на соціум.

Це цілеспрямовано створений за допомогою певних технологій образ-уявлення

з метою посилення його впливу на оточуючих.

Слід зазначити, що сприйняття іміджу відбувається на рівні будь-якого

носія: реальної людини чи вигаданого персонажу; соціальної позиції

(політичного діяча); професії; групи людей (гендерний, етнічний); освіти;

торгівельної марки; структури – корпорації; предметів; окремої характеристики

матеріальних об’єктів (імідж якості) [10,с.182]. Все це може бути предметом

пізнання і вивчення. Тому аналіз його структури повинен базуватися на певних

ознаках, що характеризують його специфіку.

Враховуючи усі вище перераховані фактори професійної майстерності

майбутнього вчителя музики, можна зробити висновок, що професійний імідж в

сучасних умовах праці формується, опираючись на зовнішні та внутрішні

фактори. Це і мовна культура, і самосвідомість, і фахова компетентність і

знання психології та налагодження візуального контакту з аудиторією тощо. Та

особливе значення ці орієнтири мають у процесі створення першого враження

та на початку професійної діяльності сучасного викладача.

Література:

1. Психология: словарь / [под общ. ред. Петровского А. В., Ярошевского

М. Г. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Политиздат, 1990. – 494 с., с. 134-135.

58

2. Цицерон М. Т. О старости. О дружбе. Об обязанностях / М.Т.Цицерон;

[пер. с латин. В.О.Горенштейн, М.Е.Грабарь-Пассек, С.Л.Утченко]. – М.:

Наука, 1974.– 248 с. – (Серия ―Литературные памятники‖), с. 111 .

3. Пішак О. В. Специфіка спілкування і комунікації: етико-філософський

аналіз [Електронний ресурс] / О. В. Пішак // Інститут стратегічного аналізу на-

ративних систем: [статті on line]. – Режим доступу: http://www.narratif.narod.ru/

pishak02.htm.

4. Коханенко А.И. Имидж рекламних персонажей. – М.: ИКЦ «Март»,

Ростов н/Д: Издательский центр «Март», 2004. -144с., с. 7.

5. Коханенко А.И. Имидж рекламних персонажей. – М.: ИКЦ «Март»,

Ростов н/Д: Издательский центр «Март», 2004. -144с., с. 8.

6. Богданов В.В. Речевое общение. Прагматические и семантические

аспекты: Учеб. Пособие. - Л.: ЛГУ, 1990. - 87с.;

7. Иванова К.И. Принцип детерминизма в науках о природе и обществе:

Сб. науч. тр.- Ташкент: ТГУ, 1986. - 164с.;

8. Сеченов И.М. Психология поведения: избранные психологические

труды / под ред. М. Г. Ярошевского. – Москва: МОДЭК, 2006. - 364с.;

9. Виттельс Ф. Фрейд. Его личность, учение и школа. / пер. с нем. –

Ленінград: «ЭГО», 1991. - 196 с.

10. Петрова Е. А. Одежда+психология. - М.: Моск. гор. пед. о-во, 1997. -

182 с.

59

____________________________________________________________________

УДК371.3.502.3 Природничі науки

РОЛЬ ЕКСКУРСІЙ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ПРИРОДОЗНАВСТВА

В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

Маркевич Леся Сергіївна,

Раковець Катерина Вікторівна

Луцький педагогічний коледж,

Науковий керівник: Хомюк Н. В.,

викладач природничих дисциплін,

викладач вищої категорії, старший викладач.

Україна

Життя доводить, що в умовах, які весь час змінюються, найкраще

орієнтується, приймає рішення, працює людина гнучка, креативна, здатна

використовувати нові ідеї і задуми, знаходити нові підходи і рішення проблем.

Слід зазначити важливість створення у дошкільному та шкільному закладах

сприятливих умов для розвитку особливостей кожної дитини.

Одним зі шляхів реалізації задач є включення в навчальний процес

досліджень над предметами і явищами під час екскурсій.

Екскурсія – особливий вид навчальних занять, який проводиться за

межами класної кімнати для безпосереднього сприйняття і спостереження

учнями об’єктів та явищ, пов’язаних з вивченням програмового матеріалу.

Екскурсія як жива, безпосередня форма спілкування розвиває емоційну

чуйність, закладає основи морального обличчя. Правильна організація

спостережень сприяє формуванню таких важливих якостей дитини, як

спостережливість і увагу, які сприяють збагаченню знань про навколишній світ.

Екскурсії - один з основних видів занять і особлива форма організації

роботи по екологічній просвіті дітей, одна з дуже трудомістких і складних

форм навчання. Екскурсії проводяться поза шкільної установи, це свого роду

заняття під відкритим небом.

На екскурсіях діти знайомляться з рослинами, тваринами і одночасно з

умовами їх проживання, а це сприяє утворенню первинних уявлень про

60

взаємозв'язки в природі. Екскурсії сприяють розвитку спостережливості,

виникненню інтересу до природи, тобто пізнавального до неї ставлення дітей.

Велика роль екскурсії в естетичному вихованні дітей, формуванні у них

естетичного ставлення до природних явищ і об'єктів. Краса навколишнього

світу викликає глибокі переживання.

Даний вид роботи спрямований на задоволення пізнавальних потреб

учнів, їх фізичний та інтелектуальний розвиток, зміцнення здоров’я, уміння

помічати цікаве, незвичне. Екскурсії також мають велике виховне значення, так

як сприяють вихованню таких якостей особистості, як вдумливість, інтерес та

любов до природи, кмітливість, уміння бачити прекрасне у навколишньому

світі, старанність, самостійність тощо. Вони розширюють кругозір дітей,

розвивають спостережливість, уміння бачити те, що раніше відбувалося поза їх

увагою, виробляють практичні навички та вміння – орієнтування у просторі,

визначення видів ґрунтів, рослин, тварин, формують уявлення про їх життя,

живлення, значення тощо.

Під час екскурсії учні сприймають природу безпосередньо різними

органами чуттів.

Екскурсії сприяють:

1.розвитку пізнавальних здібностей учнів, уваги, спостережливості,

мислення, - моторики, творчої уяви;

2.вихованню таких якостей особистості, як уважність, спостережливість,

3.кмітливість, інтерес та любов до природи, уміння бачити і розуміти

прекрасне;

4.виробленню навичок самостійної роботи тощо.

Для того, щоб екскурсія досягла успіху, вона повинна бути ретельно

підготовлена і методично правильно спланована та проведена.

В екскурсії можна виділити 3 етапи:

1.підготовка до екскурсії;

2.її проведення на місці;

3.підведення підсумків екскурсії;

61

Проведенню екскурсії передує підготовка учителя та учнів до

проведення.

Підготовка вчителя:

Полягають, перш за все, у визначенні мети екскурсії і відборі

програмного змісту. Намічає вчитель екскурсію, виходячи з вимог програми та

особливостей навколишнього місцевості.

Визначаючи місце екскурсії, вчитель вибирає найкращий шлях до нього -

не утомливий, не відволікаючий учнів від наміченої мети. При визначенні

відстані до місця екскурсії слід виходити з фізичних можливостей дітей.

Тривалість шляху до обраного місця (в один бік) не повинна перевищувати 40-

50 хв. При цьому слід враховувати особливості дороги, стан погоди. Як би не

було знайоме місце екскурсії, необхідно за день, за два до неї оглянути його.

Побувавши на місці майбутньої екскурсії, вчитель уточнює маршрут, знаходить

потрібні об'єкти, намічає зміст і обсяг тих знань, які повинні отримати діти про

даному колі явищ, послідовність проведення окремих частин екскурсії,

встановлює місця для колективних і самостійних спостережень, для відпочинку

дітей. Попереднє ознайомлення з місцем майбутньої екскурсії дає можливість

не тільки уточнити і конкретизувати план, а й продумати прийоми її ведення.

Для того щоб екскурсія була цікавою, вихователю треба підготувати вірші,

загадки, прислів'я, ігрові прийоми.

Підготовка учнів:

Починається з повідомлення мети екскурсії. Учні повинні знати, куди

підуть, навіщо, що дізнаються, що потрібно зібрати. Учні повинні знати, що

екскурсія - це заняття, яке проводиться не в приміщенні, а в природі і на

сільськогосподарському об'єкті, тому на екскурсії необхідно бути

дисциплінованим і уважним. Педагог нагадує дітям правила поведінки на

вулиці. При підготовці до екскурсії потрібно звернути увагу на одяг дітей. Діти

повинні бути одягнені зручно, відповідно до погоди і сезоном.

На місці екскурсії в короткій бесіді вчитель повинен нагадати мету і

уточнити завдання, які учні виконуватимуть. У разі потреби показати

62

виконання тієї або іншої роботи. Учні під керівництвом учителя виконують свої

завдання. Потім учитель заслуховує повідомлення про наслідки роботи окремих

ланок і оглядає зібрані зразки. Під час екскурсії учні повинні добре розглянути

об’єкти вивчення, зробити відповідні записи і малюнки. Учитель повинен дати

вичерпні відповіді на запитання, докладно розповісти про об’єкт, що

вивчається, пояснює причини виникнення тих або інших природних явищ. Під

час екскурсії в природу в дітей виникає багато запитань, вони цікавляться

багатьма предметами і явищами природи, які безпосередньо не стосується теми

екскурсії. У таких випадках треба давати правильні й зрозумілі учням

пояснення, всіляко заохочувати до спостережень і задовольняти їхню

допитливість. В учнів розвиватиметься інтерес до природи. Учні знайомляться

під час екскурсії з об’єктами, явищами і процесами, які проходять

безпосередньо в природі і взаємопов’язані. Тільки в природі учні можуть

конкретно бачити зв’язок між предметами і явищами. На екскурсіях учні

вчаться слідкувати за предметами і явищами неживої природи, аналізувати,

порівнювати їх, робити висновки.

Заключний етап екскурсії:

Після закінчення екскурсії проводиться підсумкова бесіда. Діти

обмінюються враженнями, розказують свої думки, розв’язують з допомогою

вчителя питання, які виникли під час екскурсії. Вчитель уточнює, доповнює

відповіді учнів. Бесіда повинна бути короткою, інакше вона послаблює

емоційне бачення від самої екскурсії. Обговорюють не лише проблеми з теми

екскурсії, але й загальні питання, пов’язані із звичайними спостереженнями

природи (погода, тварини, птахи, рослини, явища природи, які бачили діти).

Отже, екскурсії з природознавства широко використовуються у початковій

школі, оскільки вони надають молодшим школярам самостійність у

спостереженні об’єктів природи, стимулюють їхню розмову і творчу

пізнавальну діяльність при виконанні навчальних завдань.Знання, отримані на

екскурсії, розширюються і закріплюються на заняттях, в спостереженнях в

куточку природи за принесеними об'єктами. Відразу ж після повернення з

63

екскурсії зібраний матеріал необхідно розмістити в куточку природи (рослини

поставити в вази, квіткові горщики; тварин помістити в акваріум, тераріум,

садки), за рослинами і тваринами організувати спостереження.

Через 2-3 дні після екскурсії вчитель проводить заняття з використанням

роздаткового матеріалу, малювання, ліплення, дидактичні ігри з природним

матеріалом, читає художню літературу, заслуховує розповіді дітей про те, де

були і що бачили. На закінчення проводиться узагальнююча бесіда.Плануючи

бесіду після екскурсії, вчитель повинен поставити питання так, щоб у пам'яті

учнів відновити весь хід екскурсії, підкреслити найбільш важливі в освітньому і

виховному відношенні моменти, підвести їх до встановлення зв'язків між

явищами.

Підсумки екскурсій можна оформити у вигляді творчих звітів, альбомів,

зошитів спостережень та досліджень, колекцій, малюнків, творів, оповідань

тощо.

До проведення екскурсій ставляться такі вимоги:

1.чітко визначити навчальну, виховну і розвиваючу мету;

2.при виборі місця проведення екскурсії врахувати естетичну значимість

об’єктів, з якими будуть знайомитися учні;

3.психологічно налаштувати школярів до навчальної, дослідницької

діяльності в природі;

4.продумати групові та індивідуальні завдання, що включатимуть

елементи спостережень, досліджень та практичної роботи;

5.проводити дидактичні ігри;

6.використовувати можливості знайомства учнів з відповідними

професіями;

Навчальні екскурсії дають змогу організувати спостереження та вивчення

різноманітних предметів і явищ у природних умовах. Основна мета екскурсії –

формування природничих понять про живі істоти, предмети і явища природи в

реальній обстановці. На екскурсії учні спостерігають навколишню природу,

знайомляться з працею людей, рослинами та тваринами у різні пори року. Екс-

64

курсії, які проводяться в процесі досліджуваної теми, уточнюють знання шко-

лярів про предмети природи, процеси та явища. Екскурсії в природу роблять

життя школярів цікавим, допомагають ліпше зорієнтуватися в довкіллі; збага-

чується їх словник, розвивається мовлення. Об'єкти і явища природи привер-

тають увагу, цікавлять і збуджують допитливість, розвивають спостережливість

школярів; допомагають навчитися дітям відчувати прекрасне, викликають у

них бажання милуватися природою, оберігати її, самим творити красу та добро.

____________________________________________________________________

УДК 372 Педагогічні науки

АКТИВІЗАЦІЯ ТВОРЧОГО САМОВИРАЖЕННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ

ЗАСОБАМИ НЕТРАДИЦІЙНИХ ПРИЙОМІВ МАЛЮВАННЯ

Сєрова Л.В.,

викладач циклової комісії дошкільної освіти

ВКНЗ «Володимир-Волинський педагогічний

коледж ім. А.Ю. Кримського»

м. Володимир-Волинський, Україна

Кінець ХХ-початок ХХІ ст. відзначений докорінними змінами в

соціально-економічному і політичному житті України. Україна стала

незалежною державою і, долаючи гостру кризу, що охопила усі сфери

суспільного життя, шукає свій шлях у майбутнє, орієнтуючись на цінності

європейської цивілізації. Освіта була і є визначальним чинником політичної,

соціально-економічної та наукової життєдіяльності суспільства. У педагогічній

науці та практиці, і зокрема в сучасній, приділяється значна увага проблемі

професійної підготовки вихователя. Педагог нового покоління – це особистість

з чітко сформованими професійними цінностями, педагогічними поглядами,

принципами і переконаннями, яка добре володіє теоретичною і практичною

підготовкою, педагогічним тактом, знає основи педагогіки, психології та

методик, безперервно поповнює свої знання, любить і поважає дітей,

користується серед них авторитетом [3, с. 22].

65

Науковці вважають, що більшість дорослих людей у своїх навичках

образотворчого мистецтва не досягають рівня 9-10 років життя. Причина цього

явища в загальноприйнятій культурі нашого суспільства. Більшість вважає, що

набагато важливіше вміти читати і писати, ніж малювати. Але, як показує

досвід, наявність творчих здібностей відіграє в житті людини важливу роль,

починаючи від формування особистості та закінчуючи становленням

спеціаліста, сім’янина, громадянина [1, с. 4-19].

Феномен творчості привертав увагу мислителів різних епох світової

культури. Про глибокий інтерес до зазначеного феномена свідчить незгасаюче

(із давніх-давен) прагнення створити «теорію творчості», хоча у більшості

випадків творчість розглядається на рівні поверховості явищ, часто

фантастично, іноді ідеалістично [5, с. 4].

Серед сучасних дослідників досить специфічний погляд на природу

творчості має В. Вільчек, який пропонує наслідувальну мотивацію у розумінні

сутності творчості. При цьому він стверджує, що природа творчості заснована

на природі людини як виду, який утратив у результаті мутації інстинктивну

видову програму діяльності. Як наслідок цього – відбулося первинне

відмежування людини від природи і світу загалом. При цьому В. Вільчек

уважає, що заміною інстинктивної видової програми, яка допомагає тваринам

адаптуватися, у людини з’явилася потреба у наслідуванні «зразку» – тварини,

яка жила поряд з людьми та мала видову програму.

Таким чином, за даними В. Вільчека, мотивація творчості в наслідок своєї

природи є ірраціональною і не підлягає задоволенню, тому, що народилася

разом із людиною і разом і з нею помре [4, с. 179].

В академічному словнику творчість визначається як – діяльність люди-

ни, яка спрямована на створення духовних і матеріальних цінностей [3, с. 32].

Словник педагогічних термінів дає визначення творчості, як

продуктивної людської діяльності, здатної породжувати якісно нові матеріальні

та духовні цінності суспільного значення [2, с. 21].

Психологи і педагоги довели, що саме старший дошкільний вік є

66

найбільш сприятливим для розвитку творчої особистості, і набутий в цьому віці

творчий досвід зберігається на все життя. Відповідно, цілком зрозумілим є

пошук шляхів формування такої особистості, одним із яких є застосування

технік нетрадиційного малювання на заняттях з образотворчого мистецтва.

Використовуючи їх як засіб формування творчої особистості дитини старшого

дошкільного віку, вважаємо за необхідне зазначити:

1. Малювання є улюбленим засобом відображення дійсності дитиною, саме

в процесі малювання відбувається розвиток естетичного та художнього

смаку, виникає бажання творчості.

2. Нетрадиційні техніки малювання дають можливість дитині старшого

дошкільного віку виявити свої творчі здібності в найбільшій мірі,

розкрити свій творчий та естетичний потенціал.

3. Завдяки таким технікам малювання є цікавим для дітей, оскільки в

старшому дошкільному віці всі нові засоби діяльності викликають у

дитини стійкий інтерес.

4. Сама техніка нетрадиційного малювання сприяє тому, щоб заняття з

образотворчого мистецтва проходили в творчій атмосфері, з

використанням різноманітних способів заохочення дитини до творчості.

Усі перелічені особливості нетрадиційного малювання є основою для

створення програм творчого розвитку старших дошкільників, які можуть мати

різноманітний зміст, але в будь-якому випадку будуть активно використовувати

переваги нетрадиційного малювання як інструмента формування творчої

особистості дитини старшого дошкільного віку [6, с. 2-3].

Враховуючи важливість існуючої проблеми, ми розглянули та

використали в педагогічній діяльності нові підходи до вирішення цього

питання, і визначили наступні завдання:

1. Навчити дітей нетрадиційних технік малювання, поєднуючи різний

матеріал і техніку зображення, самостійно визначати задум, способи та

форми його втілення, технічно грамотно застосовувати нетрадиційні і

традиційні способи малювання, розуміти значимість своєї роботи,

67

відчувати радість і задоволення.

2. Розвивати дитячу творчість і творчу уяву шляхом створення творчих

ситуацій в художньо-образотворчій діяльності, вміння орієнтуватися на

аркуші паперу.

3. Виховувати у дітей естетичне ставлення до навколишнього світу за

допомогою вміння розуміти і створювати художні образи.

4. Забезпечити створення в групі сприятливих умови для творчої

самореалізації кожної дитини.

Результати нашого дослідження дозволили сформулювати наступні висновки:

1. Дошкільний вік є сензитивним для розвитку творчих здібностей, але для

їх розвитку недостатньо традиційного підходу, а потрібне систематичне

використання нетрадиційних методів та прийомів.

2. Показники рівня розвитку творчих здібностей дітей після проведення

фронтальних занять і в ході самостійної зображувальної діяльності з

навчання нетрадиційних технік малювання змінилися якісно і кількісно.

3. Рівень розвитку творчих здібностей найбільш помітний у вільній

образотворчої діяльності.

4. Застосування нетрадиційних матеріалів і технік сприяє розвитку у дитини

дрібної моторики рук і тактильного сприйняття, просторового

орієнтування на аркуші паперу, окоміру і зорового сприйняття, уваги і

посидючості, образотворчих умінь і навичок, спостережливості, естетич-

ного сприйняття, емоційної чутливості, навчає мислити сміливо та вільно.

Отже, на нашу думку, творчий процес – це справжнє диво – діти

розкривають свої унікальні здібності та відчувають радість, яку їм приносить

творення. Тут вони починають відчувати користь творчості і вірять, що

помилки – це всього лише кроки до досягнення мети, а не перешкода, як у

творчості, так і у всіх аспектах їхнього життя. Дітям краще вселити: «У

творчості немає правильного шляху, немає неправильного шляху, є тільки свій

власний шлях», але дуже багато залежить від того, хто виявиться поруч з

дитиною біля витоків у складний і різноманітний світ краси.

68

Література:

1. Базовий компонент дошкільної освіти (нова редакція) // Дошкільне

виховання. – 2012. – № 7. – С. 4-19.

2. Давидов В. В. Проблеми навчання / В. В. Давидов. – М.: Фенікс, 1986. –

274 с.

3. Забрамная С. Д. Розвиток дитини у ваших руках / С. Д. Забрамная. –

М.: Фенікс, 2000. – 189 с.

4. Занков Л.В. Вибрані педагогічні праці / Л.В. Занков. – М.: Гардарики,

1990. 424 с.

5. Занков Л.В. Про початкове навчання / Л.В. Занков. – М.: Гардарики,

1963. 427 с.

6. Назарова Т. Виховаймо майбутніх винахідників! / Т.Назарова //

Дитячий садок. – 2013. – № 42-43. – С. 2-3.

____________________________________________________________________

УДК 378 Педагогічні науки

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВПРОВАДЖЕННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«КОНВЕНЦІЙНЕ ПРАВО» ДЛЯ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ «ПРАВО»

У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Сліпчук В. Л.,

доктор педагогічних наук, доцент,

професор кафедри медичної та загальної хімії

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця,

м. Київ, Україна,

Колодій А. В.,

студентка юридичного факультету,

Хмельницький університет управління та права,

м. Хмельницький, Україна

Зміни соціально-економічних відносин в Україні, її інтеграція в європей-

ський освітній простір, докорінно змінили суспільну свідомість громадян,

зокрема, правосвідомість як одну з його форм. У цих умовах зростає потреба у

реформуванні юридичної освіти, зокрема міжнародного права.

69

Міжнародний захист прав людини є однією з найважливіших галузей

міжнародного права. У рамках цієї галузі постійно триває розроблення та

прийняття міжнародних угод з питань захисту прав людини, закріплених в

міжнародних договорах - конвенціях. Загалом договір є основним джерелом

суспільних відносин, ускладнених іноземним елементом.

Потреба в кваліфікованих юристах зі знанням міжнародного права

відчутно зростає, що зумовлено такими явищами як євроінтеграція,

глобалізація, уніфікація норм міжнародного права, а також членством України

в Раді Європи, розширення співробітництва з НАТО та ОБСЄ. Цьому сприяє й

приєднання України до Болонського процесу, що поліпшує мобільність

громадян на європейському ринку праці завдяки визнанню дипломів

українських закладів вищої освіти в європейських країнах.

Конвенція (інтернаціональний договір, який укладається в окремій галузі

з цілого ряду питань) сприяє узгодженню та реалізації публічних та приватно-

правових інтересів. Саме вивчення основоположних принципів конвенційного

права, порядок укладання, загальних умов виконання та припинення

міжнародних договорів, загальних засад конвенційної відповідальності,

практичне освоєння процедури складання проектів міжнародних договорів та

конвенцій, механізму захисту порушених прав і законних інтересів сторони за

договором є майбутнім професійної діяльності юриста не лише для спеціалістів

з міжнародного права, а й загально правової спеціалізації.

З огляду на це, ефективним є запровадження в освітній програмі

професійної підготовки студентів у закладах вищої освіти України за

спеціальністю «Право», «Міжнародне право» нової навчальної дисципліни –

«Конвенційне право». За рахунок введення навчальної дисципліни

«Конвенційне право» студенти закладів вищої освіти України зможуть

детальніше вивчати міжнародні договори в галузях цивільного (в т.ч.

сімейного, спадкового), цивільного процесуального, кримінального, кримі-

нального процесуального, торговельного, господарського, фінансового та

корпоративного права.

70

Саме навчальна дисципліна «Конвенційне право» спрямована на:

визначення суті найважливіших міжнародно-правових інститутів з питань

захисту прав і основоположних свобод, а також вивчення нових, невідомих

раніше вітчизняному цивільному праву; формування стійкого уявлення про

конвенційне право як підгалузі цивільного права України, його джерела,

завдання, принципи та зміст.

Починаючи з 2015 р. МОН України вдалося пілотувати проходження

зовнішнього незалежного оцінювання в порядку вступу на магістратуру за

спеціальністю «Право», «Міжнародне право». Спочатку таку новацію вдалося

впровадити в дев’ятьох закладах вищої освіти України. З 2017 р. така практика

була обов’язковою для всіх закладів вищої юридичної освіти України.

Варто зазначити, що у фаховому тесті за технологією ЗНО містилися

питання з міжнародного публічного права, однак їх зміст та обсяг не відповідав

навчальній дисципліні, яку вивчали студенти закладів вищої юридичної освіти

України. Переважна частина завдань стосувалася саме договірного та

конвенційного права, а не загальних принципів, основоположних норм

міжнародного права та правил колізійного регулювання. Питання мали

достатньо деталізований та поглиблений характер, що не відповідає освітній

програмі, затвердженій в класичних закладах вищої юридичної освіти України,

не орієнтованих на поглиблене вивчення норм міжнародного права. Тому

виникає потреба у запровадженні навчальної дисципліни «Конвенційне право»

у вищих закладах юридичної освіти України відповідно з вимогами МОН

України до рівня знань майбутніх магістрів-правників.

Таким чином, впровадження навчальної дисципліни «Конвенційне право»

для студентів спеціальності «Право» у закладах вищої освіти України

забезпечить поглиблене вивчення норм міжнародного права та професійну

підготовку майбутніх магістрів-правників.

71

____________________________________________________________________

УДК 567:67 Педагогічні науки

ПОНЯТТЯ І ВИДИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Слюсарєва О.В.,

Викладач Криворізького державного

комерційно-економічного технікуму

Кривий Ріг, Україна

Розвиток інноваційних процесів у освіті на сучасному етапі є об'єктивною

закономірністю, що зумовлюється: інтенсивним розвитком інформаційних

технологій у всіх сферах людського буття; оновленням змісту філософії

сучасної освіти, центром якої став загальнолюдський цілісний аспект;

гуманістично зорієнтованим характером взаємодії учасників навчально-

виховного процесу; необхідністю підвищення рівня активності та

відповідальності педагога за власну професійну діяльність, спрямовану на

формування творчої особистості вихованця, готовності до сприйняття та

активної діяльності у нових соціально-економічних умовах. У зв'язку з цим

винятково важливого значення набуває інноваційна діяльність педагога.

Інноваційна педагогічна діяльність як особливий вид творчої діяльності

спрямована на оновлення системи освіти. Вона є результатом активності

людини не стільки у пристосуванні до зовнішнього середовища, скільки у зміні

його відповідно до особистих і суспільних потреб та інтересів [1].

Інноваційна діяльність, будучи складним і багатоплановим феноменом,

своїм змістом охоплює процес взаємодії індивідів, спрямований на розвиток,

перетворення об'єкта, на переведення його в якісно новий стан; системну

діяльність щодо створення, освоєння та застосування нових засобів; особливий

вид творчої діяльності, що об'єднує різноманітні операції і дії, спрямовані на

одержання нових знань, технологій, систем. Усі ці вияви характеризують

інноваційну діяльність у педагогічній сфері.

Інноваційна педагогічна діяльність — заснована на осмисленні

практичного педагогічного досвіду цілеспрямована педагогічна діяльність,

72

орієнтована на зміну й розвиток навчально-виховного процесу з метою

досягнення вищих результатів, одержання нового знання, формування якісно

іншої педагогічної практики.

Інноваційна педагогічна діяльність є одним із видів продуктивної

діяльності. Серед її обов'язкових компонентів особливу роль відіграє творчість.

Надбання світової і вітчизняної педагогіки, сучасні науково-педагогічні

дослідження та практичний досвід багатьох поколінь педагогів переконують у

необхідності творчого елементу в педагогічній діяльності. Інноваційні процеси,

інноваційна педагогічна діяльність без нього просто неможливі. Специфіка

педагогічної творчості полягає в тому, що її об'єктом і результатом є творення

особистості, а не образу, як у мистецтві, чи механізму, конструкції — як у

техніці. Педагогічний процес розглядають як спільну творчість (співтворчість)

педагога й вихованця в ситуації педагогічної взаємодії, у процесі якої

відбувається педагогічне перетворення людини [2].

Провідною формою і важливою складовою інноваційної педагогічної

діяльності є експеримент, результати якого збагачують новими знаннями про

навчально-виховний процес, дають змогу переконатися на підставі педагогічної

практики в ефективності нових ідей і технологій.

За змістом і функціональністю педагогічний експеримент може бути

навчальним, дидактичним, науково-дослідним. Загалом експеримент у галузі

освіти тлумачиться як метод пізнання, за допомогою якого в природних або

штучно створених, контрольованих і керованих умовах досліджується

педагогічне явище, триває пошук нового, ефективнішого способу розв'язання

педагогічної проблеми; метод дослідження, що передбачає виокремлення

суттєвих факторів, які впливають на результати педагогічної діяльності, дає

змогу варіювати ними задля досягнення оптимальних результатів.

Метою педагогічного експерименту є перевірка ефективності різних

педагогічних впливів, тобто змісту, методів, прийомів, форм організації

навчальної та виховної роботи. Він дає змогу встановити причинний зв'язок між

73

педагогічними впливами та їх результатами (опануванням знань, умінь,

розвитком здібностей, формуванням навичок поведінки тощо).

У педагогічній практиці часто невиправдано ототожнюють із поняттям

«експеримент» близькі за змістом поняття «пошук», «пошукова робота»,

«дослід», «дослідно-експериментальна робота», «дослідницька робота»,

«власне експеримент», які означають фрагмент «власне експерименту».

Насправді чим більше в педагогічній діяльності нового, інноваційного, тим

ближча вона до власне експериментальної роботи, чим більше в ній

відтворення, хоч і в нових умовах, відомих методів, прийомів, технологій тощо,

тим ближча вона до дослідної роботи. Крім того, експеримент повинен бути

належно організований [3].

Особливим видом педагогічного експерименту є інноваційний

педагогічний експеримент.

Інноваційний педагогічний експеримент є важливим чинником

інноваційної освіти, яка головною метою вважає формування в людини

дослідницької позиції, виховання у неї ставлення до суспільства як до творчо-

пошукового середовища.

Для педагогів, які працюють в інноваційному режимі, важливе значення

має вивчення педагогічного досвіду як джерела інноваційної діяльності.

Особливий інтерес вони виявляють до таких його різновидів, як передовий і

новаторський педагогічний досвід.

Інноваційна педагогічна діяльність структурно охоплює зовнішні (мета,

засоби досягнення, об'єкт впливу, суб'єкт діяльності, результат) і внутрішні

(мотивація, зміст, операції) компоненти. Як і будь-яка педагогічна діяльність,

вона виконує гностичну (пізнавальну), проектувальну (перспективне

планування завдань і способів їх розв'язання), конструктивну (співпраця

педагога і вихованців), комунікативну (взаємодія педагога з учнями, колегами),

організаторську (поетапність дій педагога і вихованців) функції [1].

Головними особливостями інноваційної педагогічної діяльності є

особистісний підхід (спрямованість на особистість, гуманістична природа),

74

творчий, дослідно-експериментальний характер, стійка мотивованість на пошук

нового в організації навчально-виховного процесу.

Включення педагога в інноваційну діяльність може бути наслідком дії

різноманітних чинників. Часто до неї спонукає їх невдоволеність методиками,

результатами особистої праці, освоєння нових знань, особливо у суміжних

сферах, осмислення і якісно нове бачення особистої життєвої місії, іноді —

творче осяяння, яке, як правило, є результатом тривалого пошуку й аналізу

здобутого на цьому шляху [3].

Стратегія інноваційної діяльності педагогічного колективу, окремих

педагогів у кожній конкретній ситуації має свої часові обмеження, що залежить

від масштабності інновації, від того, скільки часу і яких людських,

організаційних, матеріально-фінансових ресурсів вона потребує.

Отже, інноваційна педагогічна діяльність є основою оновлення

навчальних закладів, чинником розвитку освітніх систем. Її результат

визначають структурні та змістові зміни в роботі закладу, освітньої системи, а

за певних умов — створення якісно нової педагогічної практики — авторського

закладу чи радикального реформування усієї освітньої системи.

Література:

1. Ващенко Л.М. Управління інноваційними процесами в освіті:

[монография] / Л.М. Ващенко. – К.: Видавниче об’єднання «Тираж», 2005. –

380 с.

2. Гончаренко С. Український педагогічний словник: [довідкове видання]

/ С. Гончаренко – Київ: Либідь, 1997. – 376 с.

3. Даниленко Л.І. Управління інноваційною діяльністю в навчальних

закладах: [монография] / Л.І. Даниленко. – К.: Міленіум, 2004. – 358 с.

75

____________________________________________________________________

УДК 37.013.8 Педагогічні науки

ТРАДИЦІОНАЛІСНІ ТЕНДЕНЦІЇ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ

МУЗИЧНО-ПЕДАГОГІЧНОГО РЕПЕРТУАРУ

Снєдков І.І.,

професор, зав. кафедри народних інструментів

ХНУМ ім. І.П.Котляревського;

Снєдкова Л.А.,

кандидат мистецтвознавства,

доцент кафедри музично-інструментальної

підготовки вчителя ХГПА, ХОР

Модернізація системи освіти в Україні вимагає нових підходів до

професійної підготовки майбутніх вчителів мистецтва в закладах вищої освіти.

В умовах сьогодення змістовність і спрямованість музично-педагогічного

матеріалу (репертуару) набуває величезне значення. Сучасний репертуар при

навчанні грі на музичному інструменті неосяжний. Він включає все розмаїття –

– від добахівських часів (Середньовічних музичні тенденцій) до сучасності

(різноплановість, стильові диференціації). Зберігаючи як непорушну основу

свій класичний фонд (від Баха до, наприклад, Прокоф’єва, Стравінського,

П’яцоли), музично-педагогічний репертуар повинен постійно оновлюється.

Основні форми оновлення –– з одного боку, твори сучасних композиторів; з

іншого –– нові модерністичні трансформації творів старовинних майстрів.

Постановка проблеми. Народно-інструментальне виконавство –– один з

найефективніших засобів відтворення форм музикування. Його розвиток

відображає процес формування художньо-естетичного смаку та засобів

музичного виконавства. Метою дослідження стає не тільки процес розвитку й

трансформації музичного репертуару (баян, акордеон), а й процес поповнення

музичного репертуару через якісне перекладання зразків музичної літератури

та впровадження нових музичних творів у навчальний процес.. Постає питання

–– навіщо й чому виникає необхідність впровадження нових музичних творів,

76

чому недостатньо працювати на відгалуженій схемі, яка дозволяє розвинути

відповідні навички та уміння гри на музичному інструменті?

Виклад основного матеріалу та аналіз джерел. Завдяки якісному

перекладенню кращих зразків світової музичної літератури та планування для

впровадження в навчальний процес нових оригінальних творів для вивчення в

спеціального інструменту можливо сформувати ряд відповідних компетенцій

майбутнього вчителя.

По-перше –– Підготовка фахівців здійснюється відповідно до норматив-

но-правової бази національної системи освіти: Указу Президента України «Про

основні напрямки реформування вищої освіти в України «Про вищу освіту»

07.2014 Україні» від 12.09.1995 року, Закону від 01. № 1556-VII, Наказу «Про

методичні рекомендації щодо запровадження ЕКТS та її ключових документів у

вищих навчальних закладах» №1/9-119 від 26 лютого 2010 року; Указу Прези-

дента України №344 /2013 від 25 червня 2013 року «Про національну стратегію

розвитку освіти в України на період до 2021 року»; Наказу Міністерства освіти

та науки України № 1176 від 14.08.2013 року «Про затвердження галузевої

Концепції розвитку неперервної педагогічної освіти».

По-друге –– національно-ментальний музичний інструментарій, виходячи

з власного світовідчуття, естетичних уподобань, які мають й загальнолюдські

показники дозволяє сформувати власні емоційні кліше та форми чуттєвого

відтворення дійсності через музичний репертуар.

Матеріалом дослідження слугує творча спадщина композиторів в сфері

баянно-акордеонної музики: твори Г. Дейро, Р. Вюртнера, А. Фоссена, В. Под-

горного, А.Гайденка, Є.Дербенка, В.Новікова, В.Грідіна, Ф.Марокко, А.Ван

Дамма, А. П’яццолли, В. Власова, В. Зубицького, А. Білошицького, А. Ста-

шевського, Б. Мирончука, Я. Олексіва та ін.

Висновок. В умовах складних мистецьких процесів кінця ХХ — початку

ХХІ ст. особливої актуалізації в народно-інструментальній практиці, зокрема

баянно-акордеонному виконавстві, набуває проблема формування збалансова-

77

ного й різноманітного художнього репертуару, що відповідає естетико-

стильовим настановам.

Головними критеріями вибору репертуару є: 1). художня цінність твору,

де основні складові цього поняття –– глибина змісту і досконалість музичної

форми; 2). доступність, що трактується як динамічно розвинуте поняття, що

відображає виконавський рівень.

____________________________________________________________________

УДК 378.147 Педагогічні науки

МОТИВАЦІЯ ДО МУЗИКУВАННЯ ТА РОЗВИТОК

МУЗИЧНО-ЕСТЕТИЧНОГО СМАКУ – ПИТАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ

ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ

Снєдкова Л.А,

кандидат мистецтвознавства,

доцент кафедри музично-інструментальної

підготовки вчителя ХГПА,ХОР;

Сидоряк В.М.,

викладач кафедри

музично-інструментальної підготовки вчителя

ХГПА, ХОР;

Співак О.В.

старший викладач кафедри

музично-інструментальної підготовки

вчителя ХГПА,ХОР;

На початку ХХІ ст. в Україні в умовах складних реорганізаційних

процесів системи освіти в цілому та музичної освіти зокрема, особливої

актуальності набуває проблема розвитку й підтримки творчої активності та

прояву власних мистецьких здібностей майбутніх фахівців галузі дисциплін

гуманітарно-естетичного циклу, бо саме предмети даного циклу впливатимуть

на формування у школярів психоемоційної стабільності та сприятимуть

соціалізації особистості.

Постановка проблеми. На творчу активність, мистецьку креативність і

78

перцептивність людини позитивно впливає мистецтво (зокрема, музичне),

стабілізуючи її психоемоційний стан, позитивно впливаючи на рівень навчання

та покращуючи загальний освітній рівень в цілому. Дослідження та аналіз

окремих аспектів системи сучасної мистецької освіти демонструє невисокий

рівень дослідження питань художніх смаків та музичних інтересів сучасної

студентської молоді. Недостатньо уваги приділяється питанням розвитку

музично-естетичного смаку майбутнього фахівця, а при цьому, розвиток

власного естетичного смаку може стати мотивацією до музикування в цілому.

Необхідність формування відповідних компетенцій для розвитку

музично-естетичного смаку стає метою роботи. В межах предмету дослідження

(фахові компетенції) об’єктом дослідження виступає освітня форма підготовки

майбутніх вчителів музичного мистецтва. Виявлення факторів впливу на

розвиток музично-естетичного смаку дозволить прорахувати подальші кроки

щодо змін та переорієнтації сучасної системи музичної освіти, орієнтуючись на

університетську систему на різних вікових етапах і різних рівнях (дошкільне

виховання, фахова освіта).

Виклад основного матеріалу та аналіз джерел. Формування професійно

значущих компетенцій майбутнього фахівця в галузі музичного мистецтва

повинно відбуватися під час його навчання, у процесі спеціальної підготовки.

Також важливо пам’ятати про розвиток індивідуальних особистісних якостей та

їх взаємозв’язок із професійними якостями майбутнього вчителя музичного

мистецтва [1, с.11; 2]. Тому інтерес та мотивація до музикування необхідно

розвивати та накопичувати під час програмного навчання. Сучасний формат

музичної культура молодої людини, як правило, обмежений декількома

виконавцями (ансамблями/групами) в межах певної стильової орієнтації (будь-

то класика, рок, джаз чи музика емо), або навпаки, без певних музичних

орієнтирів, не проявляючи власного інтересу через його відсутність або

несформованість. Музично-естетичні смаки молоді зорієнтовані переважно на

сучасну популярну музику. При цьому креативність та творчі здібності

розпорошуються у віртуальному просторі та поглинаються комп’ютерами, що

79

послаблює процес соціалізації особистості та традиційні соціальні функції

культури загалом.

Внаслідок цього раніше сформовані основи музично-естетичного

виховання, які складалися у дошкільному та шкільному віці зводяться нанівець,

що призводить до однобічності ціннісних орієнтирів бо не ґрунтується на

кращих зразках музичного мистецтва, а орієнтується на маскультуру чи взагалі,

обмежується нав’язаними прикладами. При цьому спостереження довели, що

навіть виховання музично-естетичних смаків на ранньому етапі (у дошкільному

та молодшому шкільному віці) сьогодні дуже обмежені. Студентська молодь

погано володіє музично-виконавськими навичками навіть на примітивному

(початковому) рівні. Традиційне народне або класичне музикування (пісні,

танці, інструментальні музика) засвоєні на дуже низькому рівні. На жаль навіть

дитячі пісні та вірши, які знайомі майже з раннього дитинства, засвоєні погано.

Максимум згадується лише декілька, які були вивчені в дитинстві, окремі

пригадуються зі школи.

Гра на музичному інструменті, акомпанування собі –– такі навички

дозволяють під час педагогічної практики та позааудиторної роботи студентів у

закладах освіти наладити й зміцнити контакт з учнями та мотивувати їх до

музичних занять.[3, с.4-5]. Безпосередньо практична робота студентів стане для

них самих мотивуванням. Мати можливість виявити музичні здібності або

розвинути музичний слух у дитини майбутній вчитель музичного мистецтва

зможе лише тоді, коли сам буде володіти такими здібностями та буде володіти

технікою й методиками щодо залучення школярів до музикування та розвитку в

них інтересу до музики. Тому вокально-інструментальна підготовка майбутніх

вчителів –– запорука формування фахових компетенцій.

Аналіз досліджень та публікацій в межах даного кола питань дозволяє

виокремити роботи, які зорієнтовані на розвиток професіоналізму майбутнього

вчителя (як процесуального або результативного феномену). Зокрема, дослідни-

ки Н. Кузьміна, І. Підласий, О. Ростовський, В. Синенко розглядають поняття

професійної компетентності як «ієрархію професійних умінь», оволодіння

80

якими забезпечує високі результати навчально-виховної та практичної

діяльності як у процесі навчання, так й в майбутній професійній діяльності.

Інші наукові теорії (дослідників І. Багаєвої, О. Деркача, Б. Дьяченка,

І. Зязюна та ін.) підтримують ідею що професіоналізм є особистісним

новоутворенням, тобто надбаною в результаті педагогічної діяльності профе-

сійною культурою та сформованою професійною свідомістю [4, с.424; 5, с.56].

Таким чином, професіоналізм є набором компетенцій, які складають якісні

показники знань, навичок та вмінь. Окремо проблемою формування музично-

естетичного смаку займалися Б. Бечак, Л. Дмитрієва, Н. Чорноіваненко,

Д. Кабалевський, О. Радинова та ін. Однак в колі питань та задач сучасної

підготовки майбутніх вчителів музичного мистецтва в закладах вищої освіти,

спираючись на вже існуючу розширену низку досліджень, слід більше приділя-

ти уваги компетенціям, які виступають складовими під час навчання та роз-

витку музично-естетичного смаку. Навчання та накопичення досвіду на високо-

якісних зразках світової музичної культури (різноманітних стильових форматів

й типів музикування) відповідно сформує розвинутий музично-естетичний смак

та зробить людину «замотивованою» до зразків музичного мистецтва.

Сьогодні остаточно доведено, що виконання та слухання музики має

надзвичайно важливе значення для розвитку глибоких естетичних почуттів та

емоційних переживань, для розвитку музично-естетичного смаку та уподобань.

Осмислене виконання та сприймання музики розвиває музичний смак,

фантазію, музичний слух та уявлення, допомагає розкрити внутрішній світ

людини. Висловлення (прояв) внутрішніх душевних переживань, передача

власного емоційного настрою за допомогою вокально-інструментального

виконання дозволяє формувати професійні компетенції майбутнього педагога

щодо музично-естетичного смаку та професійного інтересу. Компетенція як

об’єктивна категорія демонструє рівень компетентності майбутнього вчителя

музичного мистецтва.

А вже рівень професійної компетентності вчителя –– є особистісною

властивістю кожного і саме рівень компетентності дозволяє викладачеві під час

81

професійної діяльності продуктивно вирішувати комплекс навчально-виховних

завдань. Саме цей рівень демонструє єдність теоретико-практичної готовності

вчителя (синтез знань, умінь та навичок) до викладацької діяльності [6, с.72].

Висновки. Удосконалення професійної підготовки, підвищення рівня

компетентності майбутнього вчителя музичного мистецтва можливе через

розширення та якісне навчання дисциплінам художньо-естетичного циклу. Це

дозволить розвинути художньо-естетичний смак, вибудувати мотиваційну

лінію щодо навчання музичному мистецтву вже з перших курсів навчання.

Зокрема викладачі закладів вищої освіти, складаючи навчальний та виховний

плани роботи зобов’язані звертати увагу на вікові та індивідуальні особливості,

враховувати соціальне середовище з якого приходить студент, його вже

сформовані смаки й уподобання та багато-багато інших факторів та умовнос-

тей, які допоможуть розвинути професійний інтерес до музики та сприятимуть

покращенню рівня підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва.

Література

1. Муцмахер В. В. Формирование профессионально значимых качеств

личности будущего учителя музыки общеобразовательной школы в процессе

его спец. подготовки. М.: МГПИ, 1998. 62 с.

2. Щелканова О. Г. Формирование профессионально значимых качеств

учителя музыки: На материале работы дирижерско-хоровых отделений

музыкальных факультетов педагогических ВУЗов: дис. … канд. пед. наук:

13.00.02 / Москва, 2000. 181 с. URL.: http://www.dissercat.com/content/ formirova-

nie-professionalno-znachimykh-kachestv-uchitelya-muzyki-na-materiale-raboty-

dirizhe (дата звернення: 11.12.2018).

3. Белова И. К. Профессионально- педагогическая подготовка студентов к

формированию восприятия музыки школьниками: автореф. дис. … канд. пед.

наук: 13.00.01 / Москва, 1982. 16 с.

4. Ороновська Л. Д. Педагогічні умови ефективного залучення молодших

школярів до духовних цінностей. Педагогічні науки: Збірник наукових праць.

Суми: СДПУ ім. А. С. Макаренка, 2003. С.423-430.

82

5. Ороновська Л. Д. Розвиток творчої активності молодших школярів на

уроках музики. Мистецтво та освіта. 2003. №4. С. 55-57.

6. Гаврілова Л. Г. Професійна компетентність майбутніх учителів музики

як педагогічний феномен. Духовність особистості: методологія, теорія і

практика. 2017. № 2 (77). С.71-81. URL.: http://oaji.net/articles/2017/690-

1498472456.pdf (дата звернення: 10.12.2018).

____________________________________________________________________

Педагогічні науки

МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ГРУПОВОГО НАВЧАННЯ НА УРОКАХ

БІОЛОГІЇ В 9-МУ КЛАСІ

Турчин О.А.

Студентка психолого - природничого факультету

Рівненський державний гуманітарний університет

Сьогодні проблемою, над якою працюють педагоги різних країн є

підвищення ефективності навчального процесу. Із трьох організаційних форм

навчання, які використовуються в навчальному процесі – індивідуальна,

групова та фронтальна,- найменше затребуваною є групова форма навчання.

Хоча саме дана форма має навчальні, виховні та розвивальні можливості.

Сучасний урок біології будується з використанням різних методичних

прийомів, методик і нових технологій.

У числі активних методів навчання вирішальне значення має робота у

групах учнів по засвоєнню ними біологічних знань і умінь. Тому важливим є

система навчальних завдань з метою спонукання учнів до групової діяльності.

Опис групової форми роботи знаходимо у дослідженнях низки

вітчизняних та зарубіжних науковців та методистів. Зокрема, Х.Й. Лійметс,

В.К.Дяченка, І.М.Чередова, В.В.Котова, І.Я.Василенка, С.А.Кушнірук, О.Г.Яро-

шенка, Л.А.Покась, С.А. Полетило, А.А. Сергієнко тощо.

У науковій літературі немає однозначного загальноприйнятого

трактування поняття групового навчання.

83

Х. Й. Лійметс характеризує групову навчальну діяльність як форму

організації навчання, що забезпечує можливість управління становленням

внутрішньоколективних особистісних взаємостосунків; як безпосередню

взаємодію, спільну узгоджену діяльність між тими, хто навчається, при цьому

прямий контакт із викладачем відсутній [6].

О. І. Пометун і Л. В. Пироженко групову навчальну роботу розглядають

як фронтальну форму організації навчальної діяльності, яка передбачає

навчання однією людиною (здебільшого вчителем) групи учнів чи цілого класу,

а групове навчання – як одну з інтерактивних технологій [8.].

Ми поділяємо думку І.Гейко, за яким групова навчальна діяльність є

формою організації навчання в невеликих групах учнів і мають спільну мету,

яку досягають при опосередкованому керівництві вчителем [4].

Технологія групового навчання розв`язує наступні завдання:

під час групових завдань навчати учнів співпраці;

зацікавити учнів для успіху інших товаришів по групі;

розвивати комунікативні вміння учасників групи;

поєднувати різні форми навчальної діяльності: індивідуальну,

фронтальну та групову [2].

Порівняно з іншими формами навчальної діяльності, групова діяльність

має ряд переваг: передує створенні позитивної мотивації на уроці; здійснення

диференційованого навчання; формування вмінь співпрацювати один з одним,

допомагати один одному; сприяє високій активності учнів; підвищення

результатів навчання.

Технологічний процес групової роботи на уроках біології складається з

наступних елементів [9]:

1) Підготовка до виконання групового завдання.

а) постановка проблемної чи мотиваційної ситуації;

б) інструктаж про послідовність роботи;

в) роздача дидактичного матеріалу по групах.

2) Групова робота.

84

г) знайомство з матеріалом, планування роботи в групі;

д) розподіл завдань всередині групи;

е) індивідуальне виконання завдання;

ж) обговорення індивідуальних результатів роботи в групі;

з) обговорення загального завдання в групі;

і) підведення підсумків групового завдання;

3) Заключна частина.

к) повідомлення про результати роботи в групах;

л) аналіз пізнавальної задачі, рефлексія;

м) загальний висновок про групову роботу та досягнення поставленого

завдання.

Групова форма може бути використана на різних уроках. Але з досвіду

вчителів дійшли висновку, що більш ефективна групова діяльність учнів на

уроках узагальнення, закріплення та контролю знань [1].

В ході дослідження ми розробили систему уроків з теми «Закономірності

успадкування ознак».

Розробки уроків до теми «Закономірності успадкування ознак»

відповідають чинній програмі з біології для 9 класу 2018 року. Уроки циклу

мають відповідну структуру, містять опис кожного етапу. Розглянемо фрагмент

уроку з використання елементів групового навчання з теми дослідження.

Тема. Практична робота № 3. Складання схем схрещування.

Ш. Виконання практичної роботи № 3. Складання схем схрещування.

Вчитель. Сьогодні на уроці у нас працює чотири групи: «Генетики»,

«Криміналісти», «Фермери», «Медико-генетична консультація». Під час

виконання практичної роботи ви можете звертатися за допомогою до цих

спеціалістів.

План роботи груп, передбачає наступні пункти.

1. Розгляд сімейних альбомів

2. Задача від генетиків

3. Задача від криміналістів

85

4. Задача від медико-генетичної консультації

5. Запитання фермера генетикам.

6. Проблема від працівників медико-генетичної консультації звертається

7. Фермер звертається за допомогою до криміналістів....

8. Фермер звертається за допомогою до генетиків.

Групова форма навчання є найефективнішою для проведення практичних

занять.

В ході дослідження на базі середньої загальноосвітньої школи № 27 міста

Кам'янського Кам'янської міської ради нами була проведена дослідно-

експериментальна робота по організації групової роботи на уроках біології

серед учнів 9-х класів класів при вивченні темі «Закономірності успадкування

ознак».

Експериментальна робота, проведена нами, доводить, що використання

групової форми організації навчально-виховної процесу позитивно

позначається на розвитку дітей.

Таким чином, в ході використання групового навчання на уроках біології

діти вчаться висловлюватися, знаходити правильні рішення, відкидати

помилкові, прислухатися до думки інших. При такій формі організації

навчального процесу підвищується мотивація навчання, формуються

колективістські відносини.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Боброва Н.Г. Деятельностный подход в системе биологического

образования/Н.Г. Боброва // Самарский научный вестник. –Самара: ПГСГА,

2014. –No 4(5). –С. 27–30.

2. Гореленко І. Л. Сучасний інструментарій вчителя географії та біології/І.

Л. Гореленко// Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної Інтернет-

конференції (24-25 жовтня 2016 р.). — Вінниця: ВНТУ, 2016. — С.564-572.

3. Грицай Н. Б. Індивідуалізація методичної підготовки майбутніх учителів

біології в педагогічних університетах / Н. Б. Грицай // Вісник Чернігівського

національного педагогічного університету. Серія: Педагогічні науки. - 2017. -

86

Вип. 143. - С. 223-227. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VchdpuP_

2017_143_49

4. Грицай Н. Б. Методична діяльність учителя біології як педагогічна

проблема [Текст] / Н. Б. Грицай // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні

технології: науковий журнал / МОН України, Сумський держ. пед. ун-т ім. А.

С. Макаренка; [редкол.: А. А. Сбруєва, О. Є. Антонова, Дж. Бішоп та ін.]. –

Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2015. – № 4 (48). – С. 222–230.

5. Даниленко Л. І. Інноваційні пошуки в сучасній освіті / за ред. Л. І.

Даниленко, В. Ф. Паламарчук; упоряд. Г. М. Перевозникова. – К.: Логос, 2004.

– 220 с.

6. Дедяева М.Е. Работа в группах на уроках биологии как средство

повышения познавательной активности и коммуникативности обучающихся/М.

Е. Дедяева// Региональное образование: современные тенденции.-

Государственное автономное учреждение дополнительного профессионального

образования Липецкой области "Институт развития образования" (Липецк),

2017.- С. 51-58

7. Зорова Г. П. Работа в парах на уроках биологии [Электронный ресурс]/Г.

П. Зорова.- Режим доступу: http://bio.1september.ru/view_article.php?

ID=200403504

8. Коваленко Є. І. Групова навчальна діяльність учнів як інноваційна

технологія / Є. І. Коваленко, Р. Микитуха // Наукові записки [Ніжинського

державного університету ім. Миколи Гоголя]. Сер.: Психолого-педагогічні

науки. - 2012. - № 1. - С. 81-85.

9. Свінченко І.А. Групові форми навчання у викладанні біології. У 2-х

частинах / І.А.Свінченко – Х.: Основа, 2011. – 1

87

____________________________________________________________________

УДК 373.2.035:172.15 Педагогічні науки

ПОШУК КОНЦЕПЦІЇ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

В ПРОГРАМАХ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Ухналь Ольга Миколаївна,

аспірантка 1 року навчання,

Полтавського національного педагогічного

університету імені В.Г. Короленка

м. Полтава, Україна

Становлення незалежної України відбулося в далекому 1991 році разом з

новою державою прокинувся й новий громадянин, патріот своєї країни. Наше

завдання з’ясувати як у програмових документах була прописана концепція

національно-патріотичного виховання, яка на той момент на мою думку

повинна була бути актуальною. Адже міць держави, її силу, основу складає

нація в дусі патріотизму, любові до свого народу, краю. Тому, враховуючи події

того часу, взяла за основу для аналізу програмового матеріалу програми

виховання і навчання 2003,2004 років. Але не можу не взяти до уваги Базовий

компонент дошкільної освіти в Україні 1999 року, який визначає обов'язковий

мінімум змісту основних освітніх програм, обсяг навантаження, вимоги до

рівня розвиненості, вихованості та навченості дитини семи (шести) років, а

також умови, за яких вони можуть бути досягнуті [1, с.10].

За основу було взято програму виховання і навчання дітей від 3 до 7 років

«Дитина» 2003 року, програму розвитку, навчання та виховання дітей «Дитина

в дошкільні роки» 2004 р. та звичайно Базовий компонент дошкільної освіти в

Україні 1999 року.

Багато людей можуть запитати у себе, а чому ж дошкільна педагогіка така

важлива? Вченими доведено, що цей етап у житті кожного займає десяту

частину у житті кожного, але вона важлива тим, що на цей період припадає

становлення особистості. Тому базисом формування особистості дитини є її

сім’я та вихователі дитячого садочка, а також соціум в якому проживає дитина.

88

Базовий компонент було розроблено як програмно-методичне забез-

печення та рекомендовано провести його експериментальну апробацію

протягом 1999-2002 рр. у дошкільних закладах України. Були сформовані

основні завдання:

— визнання своєрідності, унікальності, особливої ролі дошкільного

дитинства в становленні особистості, врахування сензитивності даного періоду

для становлення первинного схематичного світогляду, супідрядності мотивів,

довільної поведінки, внутрішніх етичних інстанцій, самосвідомості;

— забезпечення гармонійного та різнобічного розвитку особистості;

— інтегрований підхід до організації змісту освіти: — пріоритет

актуальних потреб сьогодення, активного проживання дитиною кожного

вікового відрізку життя як важливої передумови її успішного розвитку в

наступні роки;

— особистісно-орієнтована модель дошкільної освіти; — забезпечення

багатокомпонентності, наступності між дошкільною та початковою

загальноосвітньою підготовкою [1, с. 3]

З огляду на це особливого значення набуває диференціація понять

«розвиток», «виховання», «навчання», «освіта» на основі сучасних наукових

підходів. В основу покладені компетентність дитини у сфері «Природа» —

неодмінна передумова становлення цілісної особистості та соціальна

компетентність, компетентність у галузі «Природа планети Земля» [2, с. 5].

На основі Базового компоненту створювалися програми «Дитина»,

«Дитина в дошкільні роки», які ґрунтувалися на принципах:

гуманізації;

індивідуального підходу;

орієнтації на основні сфери діяльності;

забезпечення зв’язку з традиціями народної та світової педагогіки,

фольклором, різними видами національного та світового мистецтва;

врахування традицій країни, регіонів;

інтеграція, системність, комплексність [3, с.7]

89

Виходячи з вище сказаного можна виокремити завдання, які лягли в

основу програм та Базового компонента:

Забезпечення умов, для того, щоб для кожного дошкільне дитинство було

радісним.

Вироблення навичок здорового способу життя.

Забезпечення умов для повноцінного, своєчасного і різнобічного розвитку

дитини.

Виховання активного, пізнавального, морального, естетичного ставлення

до навколишнього світу.

Прилучення дітей до основних складових людської культури – рідної

мови, традицій, звичаїв, праці.

Забезпечення умов виховання в дітей почуття гордості й відповідальності

за духовні та культурні надбання свого народу, поваги й толерантності,

дружнього ставлення до інших народів, їх традицій культури [2, с.4].

Підсумовуючи вищевказане, можна з впевненістю сказати, що концепція

національно-патріотичного виховання хоча й не в повній мірі, але початки її

були закладені в прилученні дітей до основних складових людської культури –

рідної мови, традицій, звичаїв, праці. В процесі виховання потрібно було

сформувати умови, в яких вихованці відчували б гордості й відповідальності за

духовні надбання українського народу, а також толерантне ставлення до інших

народів. Зачатки були, але прописаної ще концепції з національно-

патріотичного виховання не було.

Література:

1. Богуш А.М. Базовий компонент дошкільної освіти. Київ: Видавництво,

1999. 22 с.

2. Програма виховання і навчання дітей від 3 до 7 років. Дитина. Київ:

Богдана, 2003. 325 с.

3. Програма розвитку, навчання та виховання дітей. Дитина в дошкільні

роки. Запоріжжя: ЛІПС, 2004. 186 с.

90

____________________________________________________________________

УДК 597 Педагогічні науки

МЕТОДИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Федорова О.Ф.,

Викладач Криворізького державного

комерційно-економічного технікуму

Кривий Ріг, Україна

Педагогічне дослідження - спеціально організований науковий процес

пізнання педагогічного середовища, педагогічних явищ, фактів, суб'єктів та

об'єктів педагогічної взаємодії в умовах діяльності, а також зв'язків і відносин

між ними.

Педагогічне дослідження - також результат наукової діяльності,

спрямованої на здобування нових знань про закономірності навчання й

виховання, соціалізації і професійної підготовки людей, про структуру і

механізми, зміст, принципи і технології цих знань. Педагогічне дослідження

пояснює та прогнозує розвиток окремих педагогічних явищ і фактів, а також

тенденції та зміни в педагогічному процесі.

За спрямованістю педагогічні дослідження можна поділити на

фундаментальні, прикладній розробки.

Мета фундаментальних досліджень - усебічне розкриття концепцій,

моделей розвитку педагогічних систем на прогностичній основі, теоретичне й

практичне обгрунтування важливих аспектів педагогіки.

Прикладні дослідження спрямовані на поглиблене вивчення окремих

аспектів педагогічного процесу, розкриття закономірностей різнобічної

педагогічної практики у групах.

Розробки спрямовані на обгрунтування конкретних науково-практичних

рекомендацій щодо педагогічної діяльності. Враховують уже відомі теоретичні

положення.

У будь-якому педагогічному дослідженні зазначають загальноприйняті

методологічні параметри. До них належать проблема, тема, об'єкт і предмет

91

дослідження, мета, завдання і гіпотеза. Основними критеріями якості педагогіч-

ного дослідження є критерії актуальності, новизни, теоретичної і практичної

значущості. Усе це закладають у програму дослідження. Гака програма дослід-

ження складається з двох частин: методологічної та процедурної (методичної).

Методологічна частина містить обгрунтування актуальності теми,

формулювання проблеми, визначення об'єкта й предмета, цілей і завдань

дослідження, формулювання основних понять (категоріального апарату),

попередній системний аналіз об'єкта дослідження й висування робочої гіпотези.

У процедурній частині розкривають стратегічний план дослідження, а

також план і методику збирання та аналізу емпіричного матеріалу.

Загалом дослідженню підлягає те, що є актуальним для теорії і практики

навчання й виховання у ВНЗ. Педагогічні дослідження дають відповідь на

найактуальніші запитання, відображають потреби педагогічної діяльності,

виявляють найважливіші суперечності, наявні в практиці.

Критерій актуальності досліджень є динамічним, рухливим, залежить від

часу, урахування конкретних і специфічних умов. У найзагальнішому вигляді

актуальність пов'язана зі ступенем розбіжності між попитом суб'єктів навчання

на наукові ідеї та практичні рекомендації, необхідні для педагогічної

діяльності, і пропозиціями, які можуть дати наука й практика сьогодні.

Підґрунтям, яке визначає тему педагогічного дослідження, є соціальне

замовлення, що відображає найбільш значущі проблеми життєдіяльності й

розвитку суспільства та різних соціальних груп, які вимагають невідкладного

розв'язання. Таке замовлення потребує обґрунтування конкретної теми.

Замовлення на педагогічні дослідження часто диктує педагогічна

практика, у якій визріла проблема. У ній виражено основну суперечність, яку

потрібно розв'язати засобами науки. Виявлення проблеми зумовлює вибір

об'єкта дослідження. Ним може бути педагогічний процес, будь-які його

складові, педагогічні явища дійсності, які містять суперечність.

Отже, об'єктом може бути все те, що очевидно чи приховано містить

суперечність і зумовлює проблемну ситуацію. Об'єкт - те, що в цій ситуації є

92

цілим, системним і на що спрямовано процес пізнання.

Предмет дослідження є частиною, аспектом об'єкта. Реально це ті

найбільш значущі з практичного чи теоретичного погляду властивості, грані,

особливості об'єкта, які потребують безпосереднього вивчення.

Визначений предмет дослідження зумовлює шляхи розв'язання проблеми

й досягнення результату. їх уточнюють у меті дослідження. Мета - те, що

потрібно отримати в результаті розв 'язання проблеми.

Але між підходами, способами розв'язання проблеми і остаточним

результатом існує тісний зв'язок, залежність останнього від першого. Цю

залежність розкривають у гіпотезі.

Гіпотеза - сукупність теоретично обґрунтованих припущень, істинність

яких потрібно перевірити.

Далі, відповідно до об'єкта, предмета і мети педагогічного дослідження,

визначають його завдання, які конкретизують ієрархічністьдій, послідовність

досягнення мети.

У процесі педагогічного дослідження одержують висновки й результати,

які є новими для педагогічної теорії і практики. Отже, йдеться про теоретичне й

практичне значення дослідження, а також ступінь наукової новизни.

Теоретичне значення дослідження полягає у створенні концепції,

одержанні закономірності, технології, методу, моделі виявлення проблеми,

тенденції, напряму. Практична значущість дослідження виявляється в

підготовці пропозицій, рекомендацій щодо удосконалення практичної

педагогічної діяльності тощо.

Для оцінки нового в педагогічному дослідженні використовують критерій

наукової новизни, який характеризує нові теоретичні й практичні висновки,

закономірності педагогічного процесу, його структуру і механізми, зміст,

принципи і технології, які раніше не були відомі й не зафіксовані в педагогічній

літературі.

Критерій новизни, теоретична й практична значущість змінюються

залежно від типу дослідження, а також від часу одержання нового знання.

93

Логіка й динаміка дослідницького пошуку передбачають кілька етапів:

емпіричний, гіпотетичний, експериментально-теоретичний (чи теоретичний),

прогностичний.

На першому - емпіричному етапі - здобувають функціональне уявлення

про об'єкт дослідження, виявляють суперечності між реальною педагогічною

практикою, рівнем наукових знань і потребою осягнути сутність явища,

формулюють наукову проблему. Основним результатом емпіричного аналізу є

гіпотеза дослідження як система провідних припущень і передбачень,

правомірність яких має потребу в перевірці й підтвердженні як попередньої

концепції дослідження.

Під час гіпотетичного етапу розв'язують суперечності між фактичними

уявленнями про об'єкт дослідження й необхідністю осягнути його сутність. Він

створює умови для переходу від емпіричного рівня дослідження до

теоретичного (чи експериментально-теоретичного).

Теоретичний етап пов'язаний з подоланням суперечності між

функціональними та гіпотетичними уявленнями про об'єкт дослідження і

потребою в системних уявленнях про нього.

Створення теорії дає змогу перейти до прогностичного етапу, що вимагає

розв'язання суперечності між отриманими уявленнями про об'єкт дослідження як

цілісного утворення й необхідністю передбачати його розвиток у нових умовах.

Спираючись на логіку наукового пошуку, розробляють методику

дослідження — комплекс теоретичних та емпіричних методів, поєднання яких

дає змогу з найбільшою імовірністю досліджувати педагогічний процес у

підрозділах і частинах. Застосування низки методів дає змогу всебічно вивчити

досліджувану проблему, усі її аспекти й параметри.

Методи педагогічного дослідження - це способи вивчення педагогічних

явищ, одержання наукової інформації про них з метою встановлення

закономірних зв'язків, відносин і побудови наукових теорій.

їх можна розділити на три групи: методи вивчення педагогічного досвіду,

методи теоретичного дослідження і математичні методи.

94

Методи вивчення педагогічного досвіду - способи дослідження реального

досвіду навчально-виховного процесу, соціалізації і професійної підготовки

людей та ін. Вивчають реальні суперечності педагогічного процесу, наявні

потреби і проблеми. У вивченні педагогічного досвіду застосовують такі

методи: спостереження, бесіда, інтерв'ю, анкетування, експертна оцінка,

вивчення педагогічної документації, незалежних характеристик тощо.

Література:

1. Ващенко Л.М. Управління інноваційними процесами в освіті: [моногра-

фия] / Л.М. Ващенко. – К.: Видавниче об’єднання «Тираж», 2005. – 380 с.

2. Гончаренко С. Український педагогічний словник: [довідкове видання] /

С. Гончаренко – Київ: Либідь, 1997. – 376 с.

3. Даниленко Л.І. Управління інноваційною діяльністю в навчальних

закладах: [монография] / Л.І. Даниленко. – К.: Міленіум, 2004. – 358 с.

____________________________________________________________________

УДК 10 Педагогічні науки

ТЕОРІЯ ДІЙСНОГО ЧИСЛА ТА МЕТОДИКА ЇЇ ВИВЧЕННЯ

В ШКІЛЬНОМУ КУРСІ МАТЕМАТИКИ

Н. В. Шакало

Студентка магістратури,

спеціальність «Середня освіта (Математика)»

Науковий керівник к.ф.-м. н., доц. Г. П. Малицька

ДВНЗ ―Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника‖

м.Івано-Франківськ

shakalo_nataliia@comp-sc.if.ua

У статті висвітлено актуальне питання вивчення множини дійсних

чисел в шкільному курсі математики. Окреслено теоретичні засади

зародження теорії дійсного числа. Розкрито особливості вивчення теорії

дійсного числа в шкільному курсі алгебри згідно із сучасними вимогами

Міністерства освіти та науки України.

95

Постановка проблеми. Необхідність вивчення множини дійсних чисел в

шкільному курсі математики викликана загальними вимогами курсу, так як

вивчення даної теми завершується розгляд числових систем. Частіше за все

вивчення теорії дійсного числа в шкільному курсі математики зводиться до

проведення короткого ознайомлювального уроку. У цьому зв’язку дослідження

теорії дійсного числа та методики її вивчення в шкільному курсі математики

набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та

доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій показав, що питанням вивчен-

ня теорії дійсного числа в шкільному курсі математики приділяли велику увагу

науковці та практики. Зокрема, проблему вивчення теми «Числові множини і

поняття дійсного числа» досліджувала І.С. Бабікова [5], методику вивчення

систем дійсних чисел розглядав Е.М. Вечтомов [6], В.А. Гусєв [7], методичні

акценти у викладанні теми «Дійсні числа» на профільному рівні вивчала Т.В.

Ульянова [2]. Однак, на сьогоднішній день у ході реформування освітньої сис-

теми України й підвищення вимог до її учасників, проблема методики вивчення

теорії дійсного числа в шкільному курсі математики і досі потребує уваги.

Метою статті є формування методичних рекомендацій до вивчення

теорії дійсного числа в шкільному курсі математики згідно із сучасними

вимогами Міністерства освіти та науки України.

Виклад основного матеріалу. З точки зору сучасної математики, безліч

дійсних чисел – безперервне упорядковане поле [1]. Сучасна теорія дійсного

числа була побудована в другій половині XIX століття, в першу чергу працями

Георга Кантора, Карла Вейєрштрасс та Ріхарда Дедекінда: Г. Кантор вводить

теорію дійних чисел через побудову фундаментальних послідовностей

раціональних чисел, К. Вейєрштрасс представляє дійсне число у вигляді

нескінченного десяткового дробу, Р. Дедекінд визначає дійсне число через

побудову перерізу на множині раціональних чисел [2]. Свій вклад зробили

також Л. Коші (розвиток теорії границь) та Дж. Пеано (побудова аксіоматики

цілих і раціональних чисел).

96

З теорією дійсних чисел в сучасному шкільному курсі математики учні

вперше знайомляться у восьмому класі. Це підтверджено актуальною

навчальною програмою з математики для учнів 5-9 класів, розміщеною на

офіційному веб-сайті Міністерства освіти та науки України. При цьому в

навчальній програмі учнів 10-11 класів вивченні матеріалу про дійсні числа

наразі знаходиться під питанням [3].

Відтак, на сьогоднішній день діючою програмою, затвердженою МОН

України, введення поняття дійсного числа передбачається в курсі алгебри 8

класу в темі «Квадратні корені. Дійсні числа», що за обсягом теоретичного ма-

теріалу дещо розширює програму для загальноосвітніх класів [3]. Обґрунтову-

ється необхідність розширення числової множини через показ неможливості

виконання нових операцій в межах тих числових множин, що вивчені раніше.

При вивченні цієї теми доцільно розглянути приклади побудови ірраціонально-

го числа, довести зліченність множини раціональних чисел, після чого на

прикладі множини дійсних чисел ввести поняття незліченної множини. Нав-

чальний матеріал теми спрямовано також на формування навичок перетворення

(спрощення) виразів, які містять квадратні корені. Програмою передбачено

вивчення ірраціональних чисел, множини дійсних чисел, взаємно однозначної

відповідності між множиною точок прямої та множиною дійсних чисел (злічен-

ність множини раціональних чисел; незліченність множини точок відрізка).

Таким чином, у шкільному курсі математики вивчення дійсного

починається з узагальнення поняття раціональних чисел і дій над ними, далі ця

множина розширюється до множини ірраціональних чисел, на заключному

етапі – до множини дійсних чисел.

На основі існуючих сьогодні методик вивчення дійсного числа

Т.В.Ульянової [2], В.Д.Погрібного [4], І.С.Бабікової [5], Е.М.Вечтомова [6],

В.А.Гусєва [7], вимог МОН України [3], а також рекомендованих підручників

(А.Г.Мерзляк, В.Б.Полонський, М.С.Якір, Г.П.Бевз, Ю.М.Рабінович) можна

виокремити методичний підхід щодо вивчення теорії дійсного числа в

шкільному курсі математики:

97

1 Етап. Перед введенням поняття ірраціонального числа в шкільний курс

математики з учнями необхідно повторити наступні поняття: що таке

раціональне число; які операції виконуються в множині раціональних чисел; як

раціональні числа зображуються на числовій прямій; як порівнюються

раціональні числа; як записати раціональне число, записане у вигляді

звичайного дробу, у вигляді нескінченного десяткового дробу (і навпаки).

2Етап. В множині раціональних чисел ми завжди здійснюємо дію

множення. Зокрема визначено множення: • = (квадрат числа). Таким

чином, якщо певне число є раціональним, то його квадрат також раціональне

(причому додатне) число [8]. Вчителем доводиться теорема: Не існує

раціонального числа, квадрат якого дорівнює 2. В результаті учні засвоюють,

що при добуванні квадратного кореня з числа 2 виходить нескінченний

десятковий дріб, який не може бути періодичним (інакше число –

раціональне)

3Етап. Розглядається геометрична задача: Чому дорівнює діагональ

квадрата, стороною якого є одиничний інтервал?

На діагоналі будується новий квадрат. Площа нового квадрата в два рази

більше площі одиничного квадрата, тому вона дорівнює двом. Тоді діагональ

одиничного квадрата (або сторона квадрата з площею 2) дорівнює

(Рисунок 1).

Рис. 1. Схема геометричної фігури до етапу 3 [8]

Таким чином, отримуємо, що існують несумірні відрізки (тобто не існує

такого відрізка, в який вміщується ціле число раз в заданому відрізку) [8].

98

4 Етап. Учням пропонується розглянути схему на Рисунку 2. Нехай 𝐶𝐷

несумірний з відрізком 𝐴𝐵. Будемо відкладати відрізок 𝐴𝐵 на відрізку 𝐶𝐷,

починаючи від точки 𝐶.

Рис. 2. Схематичне зображення для етапу 4 [8]

В результаті здійснення двох відкладень отримуємо залишок 𝐶’𝐷<𝐴𝐵,

тоді можемо вважати, що довжина відрізка 𝐶𝐷 наближено виражається числом

2. далі розділимо 𝐴𝐵 на 10 рівних частин і одну таку частину будемо відкладати

на 𝐶’𝐷, починаючи від 𝐶’. В результаті отримуємо залишок 𝐶’’𝐷 < 0,1𝐴𝐵,

причому 𝐶’ 𝐶’’ складається з п’яти десятих часток відрізка 𝐴𝐵, тобто довжина

𝐶𝐷 наближено виражається числом 2,5 і так далі. Описаний процес можна

продовжувати необмежену кількість разів (якби він обірвався, то довжина 𝐶𝐷

виражалася б точно, тоді деяка n-на частка 𝐴𝐵 укладалася б в 𝐴𝐵𝑛 раз, а в

𝐶𝐷−𝐴 ∙𝑛 раз, це суперечить тому, що відрізки 𝐴𝐵 і 𝐶𝐷 – несумірні). Виходячи

з вищеописаного будемо вважати, що довжина відрізка виражається

нескінченним неперіодичним дробом. Таким чином, якщо певний відрізок

непорівнянний з одиницею довжини, то його довжина записується у вигляді

нескінченного неперіодичного десяткового дробу.

5 Етап. При вимірюванні відрізків і вирішенні рівняння виду

виникає необхідність розширити множину раціональних чисел шляхом

приєднання до неї додатних нескінченних неперіодичних дробів. А з

урахуванням потреб алгебри (виконання дії віднімання) рекомендується ввести

в розгляд і від’ємні нескінченні неперіодичні дроби. Учням необхідно

пояснити, що числа, які не можна представити у вигляді нескінченних

періодичних дробів, називаються ірраціональними.

В результаті впровадження даної методики вчитель досягає поставленої

мети – розкриття теорії дійсного числа в шкільному курсі математики. Учні

освоюють, що всі раціональні та ірраціональні числа, взяті разом, утворюють

99

множину дійсних чисел. В той же час корисно звернути увагу учнів, що будь-

яке раціональне (ірраціональне) число є дійсним, а ось зворотне твердження

буде хибним. При поясненні теми потрібно підкреслити, що дійсне число не є

нескінченним десятковим дробом, це лише його запис.

Висновки. Запропонована методична схема вивчення дійсних чисел в

шкільному курсі математики наведена поетапно: вивчення даного поняття

починається з узагальнення поняття раціональних чисел і дій над ними, потім

множину розширюють до множини ірраціональних чисел, а потім відбувається

розширення до множини дійсних чисел. При чому матеріал може викладатися

як на основі геометричного матеріалу (довжини відрізка прямої), так і

ототожнюватися з нескінченними десятковими дробами.

Література:

1. Глейзер Г. І. Історія математики в школі / Г. І. Глейзер. – Москва:

Просвіта, 1982. – 240 с.

2. Ульянова Т. В. Методичні акценти у викладанні теми «Дійсні числа»

на профільному рівні / Т. В. Ульянова. // Омський науковий вісник. – 2011. –

№4. – С. 202–204.

3. Навчальні програми для 5-9 класів [Електронний ресурс] //

Міністерство освіти і науки України – Режим доступу до ресурсу:

https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/navchalni-programi/navchalni-

programi-5-9-klas.

4. Погрібний В. Д. Теорія функцій дійсної змінної / В. Д. Погрібний. –

Суми, 2012. – 239 с.

5. Бабікова І. С. Вивчення теми «Числові множини і поняття дійсного

числа» [Електронний ресурс] / І. С. Бабікова – Режим доступу до ресурсу: http:

//festival.1september.ru/articles/583085/.

6. Ветчимов Е. М. Методика вивчення систем дійсних чисел / Е. М.

Ветчимов, В. В. Чермний, Д. В. Широков. // Вісник Вятського державного

гуманітарного університету. – 2012. – №2. – С. 57–62.

100

7. Гусєв В. А. Оглядова лекція на тему «Дійсні числа» / В. А. Гусєв, Н. Б.

Гусєва, Г. В. Сичова. // Науково-практичний журнал «Математика для

школярів». – 2009. – №3. – С. 11–19.

8. Кочетков Е. С. Алгебра і елементарні функції: Навчальний посібник

для 9 кл. середньої школи / Е. С. Кочетков, Е. С. Кочеткова. – Москва:

Просвіта, 1969. – 352 с.

101

НОТАТКИ

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

102

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________