Збірка учнівських творчих робіт «Відпочиваю зкнижкою» – результат проведеного 2016 року кон-курсу з однойменною назвою. Організатор конкурсу– журнал «Зарубіжна література в школахУкраїни». Конкурс проводився у двох вікових кате-горіях: (І категорія – учні 5-8 класів; ІІ категорія –учні 9-11 класів).

Завданням учасників конкурсу було написаннявідгуку про прочитану під час канікул книжку, атакож, за бажанням, створення ілюстрацій до ху-дожнього твору або буктрейлера.

В електронну збірку увійшли всі конкурсні ро-боти. Таким чином, діти матимуть змогу побачитине тільки свій відгук у збірці, а й ознайомитися з ро-ботами інших учасників. Це допоможе втілити вжиття основну мету конкурсу – привернути увагушколярів до книжки! Сподіваємося, що, прочи-тавши відгуки про прочитану книжку своїх одноліт-ків, діти захочуть прочитати якомога більше новихі цікавих для них художніх творів!

Отже, відкривайте нові світи у безмежномувсесвіті літератури!

ТВОРЧІ РОБОТИ ТВОРЧІ РОБОТИ УЧНІВ 5-8 КЛАСІВУЧНІВ 5-8 КЛАСІВ

Бєлодєд Іван, учень 6 класу гімназії міжнародних відносинз поглибленим вивченням англійської мови №323 м. Києва

Вчитель: Ходорич Оксана Іванівна

Відгук на роман Р. Л. Стівенсона«Острів скарбів»

Япам’ятаю мить, коли перегорнув першу сторінку ро-ману Стівенсона «Острів скарбів». Після цього реаль-

ність навколо мене ніби зникла, я повністю поринув у світнеймовірних пригод та захоплюючих подорожей. Кожнеслово, персонаж, подія в книжці будили в моїй уяві мільйонифантазій. Переді мною поставали величезні кораблі з вітри-лами, бурхливі хвилі морів та незвідані землі. Я тремтів, бобоявся сліпого П’ю, довго не міг заснути, бо хвилювавсячерез напад піратів на «Адмірал Бенбоу», а коли вся командавийшла в море, взагалі перестав дихати від хвилювання.

Джим Хокінс відразу став моїм улюбленим героєм. Самевін розповідає про всі події, що сталися в романі. Це хороб-рий та сміливий хлопець, а ще справедливий і чесний. Він вирушає на пошуки скарбів капітана Флінта на кораблі«Еспаньола» зі своїми новими друзями. Жодного разу вінне підвів їх. Навіть ризикуючи своїм життям, Джим намага-ється допомогти друзям і врятувати їх від загибелі. Йогонайсміливіший вчинок – це порятунок шхуни від піратів. Вінодин прокрався на корабель і захопив його. Ще мене вра-зило, як благородно він повівся з піратом Сілвером, колитой звернувся до нього по допомогу. Він не відчував донього злості, не хотів помститися йому. Адже для Джима до-рожче за будь-яке багатство, дорожче самого життя – честьта вміння тримати слово. Коли хлопець вирушав у пла-вання, то зовсім не думав про те, що стане багатим, вінпрагнув випробувати свої сили, побачити нові землі. Голов-ний герой зовсім не ідеальний, він не поводить себе роз-судливо, та й характер не є бездоганним. Джим приймаєрішення миттєво, він захоплюється людьми, яким не за-

4

вжди можна довіряти, а іноді він здатен і на дурниці. Та цимвін мені й подобається, бо він такий, як я та мої друзі.

Мені нелегко було зрозуміти характер пірата Джона Сіл-вера. З одного боку, він підступний, завжди шукає для себезиску, турбується про своє збагачення. Але незважаючи навсе це, чимось він мені подобається. Сілвер розумний, віндумає над кожним своїм словом, вчинком. Тому його й бо-яться всі пірати, навіть сам капітан Флінт. Думаю, що він нежорстокий, а лише намагається будь-яку ситуацію повернутина свою користь. Лише цьому хитрому піратові вдалося вря-туватися з острова, а згодом ще й втекти з грошима.

Як би мені хотілося бути схожим на Джима! Опинитися од-ного дня у відкритому морі з кращими друзями, знаходитишлях за зорями, чекати зустрічний вітер, натрапити на піратівта перемогти їх, відкрити невідомі острови. Читаючи книгу, явивчив стільки нових слів: траверз, бушприт, галси, юферси…Я можу тепер навіть перевести будь-яку довжину у фути, а щезнаю, як правильно пришвартувати корабель.

Ця книга стала для мене справжнім скарбом. Я ціле літо знею не розлучався. За її допомогою я зібрав з друзів цілу ко-манду для дальнього плавання. Разом ми сховали свій скарбта намалювали карту.

Знаю, що мине багато років, наша команда розбіжиться,вітрила будуть згорнуті, та в моєму житті завжди буде місцепригодам!

5

Болотін Олександр, учень 6 класу, НовостепанівськогоНВК Олександрівського району Донецької області

Вчитель: Плахута Алла Петрівна

Відгук на роман Жуля Верна «П’ятнадцятирічний капітан»

Жуль Верн – один із моїх найулюбленіших письменни-ків. У його творах мене приваблюють не тільки захоп-

ливі пригоди головних героїв, а й їх уміння протистоятижиттєвим негараздам. Особливо вразив мене герой на ім’яДік Сенд, якого всі поважно називали п’ятнадцятирічним ка-пітаном. Він був сиротою, виріс у дитячому будинку. Хлопчикбув дуже обдарованим. У чотири роки він навчився читати,писати й рахувати. Ще змалечку його вабило море. У вісімроків він пішов юнгою на корабель, який плавав у Південнихморях. Тут він став навчатися моряцького ремесла. Офіцеризалюбки ділилися своїми знаннями та досвідом із допитли-вим, здібним хлопцем. Згодом капітан Халл познайомив від-важного хлопця з каліфорнійським судновласникомДжеймсом Уелдоном. Той зацікавився сиротою і віддав Дікадо школи в Сан-Франциско. У школі Дік особливо захоплю-вався географією та історією подорожей. На китобійній шхуні«Пілігрим» Дік був матросом. Адже справжній моряк повинендобре знати і китобійний промисел. Дік був щасливий, що ви-рушив у плавання на судні свого благодійника ДжеймсаУелдона. Кораблем командував його покровитель капітанХалл. Робота моряка підготувала хлопця до життєвої бо-ротьби. У п’ятнадцять років він уже міг брати на себе відпові-дальність і доводити до кінця свої задуми. Завдяки своїмякостям Дік Сенд швидко став вправним матросом і розум-ним моряком, тому саме йому капітан шхуни доручив кора-бель, коли вирушив разом з командою на полювання закитом. Коли трапилося нещастя і команда шхуни на чолі з ка-пітаном загинула на полюванні, Дік вирішив взяти усю відпо-відальність за життя пасажирів і команди на себе. Під час

6

своїх пригод юнакові довелося пережити і загибель судна, ізраду Негору, і смертельно небезпечні пригоди в африкансь-ких болотах і джунглях. Увесь час, доки Дік Сенд та його друзізнаходилися на шляху до порятунку, хлопець зовсім не думавпро себе, а уболівав за долю місіс Велдон, її сина Джека таінших членів своєї маленької команди. Витривалість, кмітли-вість, мужність і відповідальність разом з допомогою друзівдали змогу Діку Сенду і його підопічним врешті-решт вряту-ватися і дістатися рідної країни. Працьовитість і наполегли-вість допомогли Діку здобути потрібні знання і повагу нетільки своїх друзів, а й сторонніх людей. Незважаючи ні на що,Дік Сенд залишився простим і сором’язливим хлопцем. Вінсправжній товариш, відважний і шляхетний, сміливо зустрі-чає небезпеку і переборює її. Мені дуже б хотілося бути схо-жим на Діка Сенда. І я думаю, це можливо навіть у нашомусучасному житті. Найголовніше – бути чесним, відповідаль-ним, працьовитим. Треба навчитися ставити перед собоюмету і досягати її, які б важкі випробовування не супроводжу-вали тебе на цьому шляху.

7

Бондаренко Богдана, учениця 7 класу НВК «Ковалівськагімназія» Васильківського району Київської області

Вчитель: Ярошенко Людмила Вікторівна

Відгук на оповідання Конан Дойля«Собака Баскервілів»

Все таємне стає явним.Біблія. Євангелії від Марка (гл. 4, ст. 22)

і від Луки (гл. 8, ст. 17)

Моя мама велика поціновувачка творів Артура КонанДойля, а герої його книг – Шерлок Холмс та доктор

Ватсон – є улюбленими її персонажами. Ми часто із нею ди-вилися фільми режисера Ігоря Масленікова про ШерлокаХолмса та доктора Ватсона у виконанні Василя Ліванова таВіталія Соломіна. Отож, коли в переліку для читання книжокна літо за шкільною програмою із зарубіжної літератури я по-бачила твори даного автора, то взялася читати їх першими ібула вражена вигадливістю, винахідливістю та надзвичайноюталановитістю автора.

Твори Конан Дойля надзвичайні. Але найбільше мене вра-зило оповідання «Собака Баскервілів». Люблячи містичні іс-торії, я на одному подиху прочитала його.

Твір «Собака Баскервілів» – детектив, хоча, на початку зда-ється, що це фентезі чи фантастика, через таємничі сліди, по-бачені біля тіла загиблого від серцевого нападу сера ЧарльзаБаскервіля та розповідь лікаря Мортімера про давнє родовепрокляття сім'ї Баскервілів (містичну сяючу флюросцентомсобаку). Читаючи твір, я відчувала себе Шерлоком Холмсом,який за допомогою методу дедукції за окремими деталямита незначними дрібничками давав повну інформацію про лю-дину, її характер і місце проживання.

Події починаються зі смертю Сера Чарльза Баскервіля танабирають обертів з приїздом у маєток із Сполучених ШтатівАмерики спадкоємця роду – сера Генрі Баскервіля, який от-

8

римує лист-застереження від невідомої особи, та з пропа-жею одного його власного черевика.

Знаменитий детектив з другом погоджуються допомогтиГенрі Баскервілю на прохання лікаря Мортімера.

Моторошну родову історію-прокляття доповнюють місце-розташування маєтку – болото-трясовина, яке час від часувидає страшні і звуки, та виття голодної величезної собаки,готової розірвати на шматки кожного, хто трапиться їй нашляху. У всіх сусідів та знайомих родини Баскервілів від цьогокров холоне в жилах, але неперевершений Шерлок знаходитьрішення всіх проблем і розв’язує заплутану історію. Він зали-шається спокійним, витриманим, а його логіка і здоровийглузд перемагають містичних примар.

Детектив – професіонал розуміє, що має справу з розум-ним і надзвичайно обережним злочинцем, тому вирішує та-ємно від усіх учасників спостерігати за тим, що відбувається,відправляючи лікаря Ватсона разом із сером Генрі у маєтокБаскервілів. Сам же ховається на болоті, веде спостереженняза сусідами родини і дізнається, що містер Степлтон – на-справді є представником роду Баскервілів і також має правона спадок. Як майстер дедукції Шерлок розуміє, що Степлтоннамагатиметься прибрати зі своєї дороги сера Генрі і готува-тиме замах на нього, використовуючи те знаряддя, яке сталопричиною смерті сера Чарльза (величезного собаку, якогохазяїн тримав на болоті, розфарбовуючи фосфором.)

Розум та винахідливість, безстрашність та переконли-вість, вміння розплутувати складні історії, високий інтелект,інтуїція, знання життя, прагнення до справедливості Шерлокавразили мене, як і віра в нього доктора Ватсона.

Якби в Україні з’явилися такі професіонали, то й злочинцівта нерозкритих злочинів набагато поменшало б.

Я переконалась, що Шерлок Холмс для мене і для моєїмами залишиться одним із улюблених героїв на все життя.

І, можливо, в майбутньому я оберу професію детектива ідопомагатиму людям розкривати злочини, як великий Шер-лок Холмс.

9

Бриненко Михайло, Масенко Ярослав, учні 8 класу Хорольської гімназії Полтавської області

Вчитель: Колісник Марина Володимирівна

Відгук на казку-притчу А. де Сент-Екзюпері«Маленький принц»

Літо… Літечко… Мереживо із солодкої вати, морозива,морських прогулянок та книг, «кораблів думок, що не-

суть нас на крилах вітрил».Сучасний світ – це планета заклопотаних людей. Усі кудись

поспішають, і ми, діти, часто чуємо: «Швидше! Зовсім немачасу!». Шкода, що не лишається його, щоб помітити, що простоприйшла весна, і синичка, яку ми годували крихтами взимку, за-співала першу весняну пісеньку. До речі, у мене є своя синичка,і її я вирізню з-поміж десятка інших. Якби не вона, і не помітивби, що сьогодні березень. Невже я перетворююсь на дорослого?

На жаль, людей зазвичай цікавлять факти і цифри: скількикоштує будинок, а не яка красива квітка біля нього росте; скількизаробляє батько твого друга, а не які якості має дитина. Найчас-тіше дорослі довіряють лише тому, що сприймають зором: черезце і не побачив ніхто слона в удаві, а лише капелюх.

«Найголовнішого очима не побачиш», – повчає нас муд-рий Лис. Адже друга обирають серцем, і часто ми не можемопояснити, чому особливо близькою є саме ця людина. І від-чуваєш її присутність, коли та далеко.

«Якщо ти любиш квітку, що росте десь на зірці, – вночі тобіприємно дивитися на небо. Всі зірки розцвітають», – ці словаз казки дуже влучно розкривають справжні цінності життя.

Яке щастя, коли на маленьку планету своєї душі можна за-просити ще когось, хто розуміє тебе без слів, щоб плекатиразом паросток довіри і дружби, і виполювати баобаби за-здрощів та гніву. Щоб просто зустріти світанок. А увечері,коли дивишся на небо не один, усі зорі стають барвистими.

Зробіть і ви, юні читачі, зоряну мандрівку сторінкамиказки-притчі «Маленький принц» А. де Сент-Екзюпері!

10

Воронін Денис, учень 6-Б класу ЗНЗ І-ІІІ ступенів № 15 м. Олександрії Кіровоградської області

Вчитель: Вороніна Світлана Федорівна

Відгук на поему Г. Лонгфелло «Пісня про Гайавату»

Літечко, мов безтурботна людина, швидко прибігло.Воно прихопило із собою багато цікавих розваг та ігор.

На свій розсуд можна використовувати вільний час, досхочунаговоритися з друзями. Але літо – це час читання нових кни-жок. З особливою цікавістю я читав поему американськогописьменника Лонгфелло «Пісня про Гайавату». Індіанці вірилив те, що «Владика Життя» створив світ і править ним, він уо-соблення мудрості та добра, він пропонує жити в злагоді міжсобою, стати братами і друзями, закликає вождів до миру таєднання. На мою думку, Люлька Згоди – це втілення взаємо-розуміння для всіх народів. Я вважаю, що в такий особливийважкий час, який переживає наша країна, вкрай необхіднаЛюлька Згоди. Страшне слово – «війна» Її жнива – горе, по-калічені долі, розпач, спустошення і кров. Курити – це погано,але краще ніж стріляти. Хочеться вірити, що здоровий глуздпереможе, що нарешті в Україні настане довгоочікуваниймир. Люлька Згоди допоможе стати знов братами, а брат неможе підняти руку на брата, бо це найбільше зло. Творецьстомився від сварок, від незгод і суперечок, від кривавих війннародів. Наша сила тільки в згоді, а безсилля – в ворожнечі!Я вірю, що Бог покаже дорогу до покути, до спасіння, а людиповинні коритися всім порадам мудрим, тоді зійдуть квітидолі-щастя. Краще закопати, знищити зброю і закуритиЛюльку Згоди та жити віки братами. Просимо, молімося:«Господі, даруй нам щодня мирне небо!»

11

Гладка Анна, учениця 5 класу Нововасилівської ЗОШ І-ІІІступенів Снігурівської районної ради Миколаївської області

Вчитель: Єндзевич Антоніна Володимирівна

Відгук на казку О. Уайльда «Хлопчик-Зірка»

Звеликим нетерпінням чекала я літа! Весела чудовапора! Подорожуй куди хочеш, відпочивай, як хочеш.

Але часом літня спека дошкуляє, тоді я ховаюсь у прохолоднукімнату і залишаюсь наодинці зі своїми справжніми друзями–книгами.

Привернула мою увагу обкладинка, з якої дивився симпа-тичний хлопчик мого віку. Переглянула всі малюнки. Заціка-вила назва книжки, та й автор був для мене незнайомий.Вирішила: прочитаю про цього дивовижного хлопчика, боперше враження із обкладинки– приємне. Друге враження –зі світлини дивились на мене стримано і спокійно очі автора.Очікую на диво!

Я з цікавістю прочитала цю чудову казку. Зрозуміла, чомувона принесла автору особливу популярність. Та й всякогочитача: чи малого, чи дорослого казка не залишить байду-жим. Моя бабуся, слухаючи частину казки, сказала: «Незви-чайна казка!»

Читаючи, я намагалась сама додуматися: «І що ж він поба-чив той лісоруб? Можливо, це золота підкова, корона, кош-товний камінь? І зовсім не очікувала, коли «він взяв ту річ іпобачив згорнутий плащ», а «у складках плаща не знайшли нізолота, ні срібла, ні взагалі будь-якого скарбу, а тільки маледитинча, яке лежало і спало».

Потім я захвилювалась за долю цієї дитини. Подумала,візьме хоч хтось із дроворубів її в свою злиденну сім’ю чи за-лишить на мерзлому снігу. Якби така ситуація трапилась умоїй сім’ї, я б не роздумуючи принесла дитину додому, бомені жаль всіх діток без родини.

Я була б рада зустрітись з таким красенем, бо він надзви-чайно вродливий: «личко біле й ніжне», «і золоті кучері – як пе-люстки нарциса», «і очі– як фіалки. І він стрункий, немов квіткав полі». Та мене вразили слова «виростав він гордий, себелюб-

12

ний, жорстокий. Дітьми лісоруба і всіма іншими сільськимидітьми він гордував, бо вони, мовляв, низького походження»Хлопчик насміхався й глузував з нещасних та безпомічних. Ну думаю: «Такий мені не товариш, якщо ще й «очі кротові ви-колював гострим шпичаком»!». Такою поведінкою хлопчика ябула вражена. Подумала собі: «Сидіти за однією партою я б зтаким точно не захотіла. І мої однокласники теж». А як напишеавтор? Оскар Уайльд дає нам зрозуміти, що в житті не все такпросто: Добро і Краса не завжди поєднуються.

Тож далі неприпустиме ставлення головного героя до бід-ної жебрачки зовсім мене пригнітило. Та й слова Хлопчика-Зірки: «А хто ти така, щоб питати мене. Я тобі не син і неповинен коритися тобі» мене вразили. Подумала: «Який не-вдячний».

Мало не плакала я, коли читала благання матері і жорстокіслова сина: «Тож тікай звідси, і щоб я більше не бачив твогобридкого обличчя». А мати тільки й промовила: «Я ж стількинатерпілася мук, доки відшукала тебе». Таке ставлення до ма-тері вражає, бо я вважаю, що мама– свята, життя своє від-дасть заради дитини.

Зрештою поміркувала: «Має бути спосіб провчити Хлоп-чика-Зірку». І була дуже рада, що «всі пташки та звірі повті-кали від нього, бо пам’ятали його жорстокість». Я цілкомспівдружна зі словами автора: «Не було жодної людини, якаб зглянулася на нього», «весь світ повівся з ним так само жор-стоко, як він чинив у дні своєї гордині». Та й від Чаклуна він от-римав по заслузі! З хвилюванням спостерігала за тим, якзмінювався головний герой казки. Тільки після цих змін я бйому сказала: «Тепер я буду з тобою дружити, бо тільки ми-лосердя, справедливість, небайдужість врятують наш світ.Неважливо чи красивий ти зовні, головне– душа людини».Сталося перетворення– герой із жорстокого і потворного пе-ретворюється на красивого, доброго й справедливого. На жаль, у житті таке трапляється не часто. Але я розумію, щопрочитала казку, і ця казка надовго мені запам’ятається.

Всім своїм одноліткам раджу зустрітися з героями творуОскара Уайльда «Хлопчик-Зірка», бо і в наш час є такі «хлоп-чики-Зірки», яким треба змінюватися. Це дивовижна казка!Відпочиваємо з книгою– це так круто!

13

Гнатко Станіслав, учень 7 класу Новостепанівського НВКОлександрівського району Донецької області

Вчитель: Плахута Алла Петрівна

Відгук на роман Д. Дефо«Робінзон Крузо»

Книга – це друг, який навчить, підкаже, допоможе розіб-ратися у важких ситуаціях.. Я рано почав читати. Іноді

читання забирало в мене занадто багато вільного часу, але йдавало замість незрівнянно більше. Навколишній світ, при-годи, вигадану реальність, таємниці природи я пізнаю з книг.Моя улюблена книжка «Робінзон Крузо». Вона весела, по-вчальна і, як і усі інші твори, неповторна. «Робінзон Крузо» –книга, відома усьому світові. Кілька раз я перечитував чудовісторінки роману англійського письменника Даніеля Дефо. Знеї я дізнався про те, як пережив самітність «моряк з Йорка».Опинившись після аварії корабля на незаселеному острові,він зумів прожити на ньому двадцять вісім років. Потрапившина острів, мав лише те, що було на ньому. Інструменти, яківдалося врятувати з корабля, допомогли вижити, а наполег-лива праця зробила це можливим. Він жив спочатку в повнійсамотності, а потім з дикуном П'ятницею. Освоїв цей острів ізавів господарство. Робінзон Крузо докладно розповідає проте, як облаштовував свій побут. Прагнучи забезпечити себевсім необхідним для життя, він трудиться не покладаючи рук.Поступово за роботою починає розвіюватися розпач, що охо-пив його після аварії корабля. Робінзон згадує колишнє життяй звертається до Біблії, яку йому вдалося захопити з корабля.І робе для себе висновок, що всі лиха, які відбулися з ним, –це кара за його гріхи, головне – за непокору волі батьків.Лише опинившись наодинці із природою, герой твору зумівпобачити всі свої недоліки. У своєму новому становищі, вінрозрізняє «добро» і «зло».

У романі дуже багато прикладів того, що може зробитилюдина, маючи непохитну волю та цілеспрямованість. Жодне

14

випробування не змогло зломити характер Робінзона. Вінкинув виклик обставинам і переміг їх. Роман про надзвичайніпригоди Робінзона любив читати мій татусь. Із задоволеннямйого прочитав і я не один раз, тому що захоплююся людьми,які завдяки своїй силі волі, працьовитості, оптимізму знахо-дять вихід із різних життєвих ситуацій

Робінзон Крузо був звичайнісінькою людиною. Він не від-значався якимись особливими талантами. Саме це робитьйого таким близьким до нас, його вчинки зрозумілі кожному,а його роздуми та життєві принципи викликають співчуття тадобре ставлення до героя.

15

Горбунов Олександр, учень 6 класу НовостепанівськогоНВК Олександрівського району Донецької області

Вчитель: Плахута Алла Петрівна

Відгук на книжку Г. Пагутяк«Втеча звірів»

Яхочу розповісти про книгу Галини Пагутяк «Втеча зві-рів». Вона така захоплююча, що я прочитав її на од-

ному диханні. Коли були перегорнуті останні сторінки, то менізахотілося дописати її, як і пропонувала авторка. За жанром– це казкова пригодницька повість. В основу її покладеножиттєву ситуацію переїзду однієї родини на постійне місцепроживання у лісову хатину.

Головна героїня Доня випадково знайомиться з хлопчикомКаспаром Маузером. І розпочинаються їхні пригоди. Дітиразом шукають Єдинорога, якого дівчинка вже встигла по-бачити у знайденій на горищі книзі і в дзеркалі. Каспар роз-повів Доні, що звірі покидають людей і хочуть відпливати відних якнайдалі на кораблі. Все це через погане ставленнялюдей до тварин. Згодом Доня перетворюється на Сонечко,потім на Горобця і знайомиться з лісовими мешканцями.Йдучи лісами Єдинорога, Каспар знайомить Доню з Сойкоюта Кротом, з мушкою-одноденкою, підслуховують розмовудітей, які пасуть овець, а потім зупиняються в Зимовому доміКаспара, де живе котик Фелікс та павук Альфред. Мене заці-кавила розповідь про приручення перших звірів, яких людинашанувала як братів по крові. Але з часом люди почали вва-жати звірів, яких приручили, своїми рабами, а згодом, щонайгірше, речами. А річ, яка зіпсувалася, стає непотрібною.Деякі звірі служили як іграшки. Це стосувалося котів, собак,мавп, співучих птахів. Людина почала міркувати так: коли я їхгодую, вони мене повинні тішити. І звірі часто гинуть, ставшинепотрібними. Так сталося і в історії кота Фелікса з його бра-тами й сестрами, які померли з голоду й холоду, бо їх вики-

16

нули господарі. Каспар же підібрав Фелікса, відігрів, вигоду-вав і подарував йому Зимовий дім. Дуже зворушила мене йісторія з канарками, які жили собі вільно, співали разом злюдьми, бо мови їхні були схожі. Але прибули кораблі з циві-лізованими європейцями, і канарки, які жили собі весело,опинилися в клітках. Вразила мене й історія з голубами, якихловлять, бо їхнє м'ясо дуже корисне. Цікаво було познайоми-тися з Чоловіком-Деревом та Чоловіком-Комахою. Великий жаль у моїй душі викликала мертва риба, яка колисьжила у міського хлопчика, і яку Доня з Каспаром положили умертву річку. А коли я познайомився з історією Безхатньої Ба-бусі, яка забирала до себе покинутих напризволяще цуценяті кошенят, то остаточно для себе вирішив, що звірів треба ря-тувати! Адже вони дійсно сядуть на корабель і відпливуть унезвідані далі, а ми залишимося без найвірніших друзів.Тепер я вірю, що існує і Єдиноріг, і Дракон, і Папуга Алегорія,і Дикий Лісовий Кінь і інші. Повість закінчується оптимістично.Кіт Фелікс просить Доню не покидати звірів і обіцяє не поки-нути людей.

У творі було порушено проблему відносин людей і тварин,а також поваги людей один до одного. Я захопився ідеєюоб‘єднання всіх живих істот (людей, тварин, комах, рослин)на нашій чудесній планеті Земля. Ця книга надихнула менезробити щось корисне для братів наших менших. Я і таклюбив тварин, а тепер дивлюся на них зовсім іншими очима.І з великою відповідальністю і любов’ю ставитимуся до нихусе своє життя.

17

Горбунова Євгенія, учениця 5 класу НовостепанівськогоНВК Олександрівського району Донецької області

Вчитель: Плахута Алла Петрівна

Відгук на роман Р. Л. Стівенсона «Острів скарбів»

Япрочитала чудову книгу Роберта Стівенсона «Острівскарбів». Це перший твір цього автора, з яким я позна-

йомилася.Головний герой книги – підліток, втягнутий у небезпечну

пригоду за скарбами. Мені сподобався цей персонаж тим,що під час мандрівки він виявляв кмітливість, мужність, вір-ність своїм друзям та віру в них. Мені б хотілося мати такогодруга в наш час.

Читаючи книгу, я звернула увагу на життя і побут людей тихчасів. Як сильно те життя відрізнялося від наших сучаснихднів. Можна було вирушати в дорогу в безмежні моря, немаючи тих можливостей, які є зараз. Я дивуюся відвазі людейтого часу. Мимоволі усвідомлюєш важливість знань і умінькожної людини на кораблі – від капітана до юнги. І нехайкоманда в основному складалася з піратів – безграмотнихлюдей, жадібних до наживи, убивць, але все ж, вони добрезнали свою головну справу життя – море.

Не дивлячись на те, що книга була написана так давно, чи-тати її мені було цікаво. Сам стиль оповіді був для мене важ-куватий, так як в наш час ми звикли до більш чітких і швидкихдій через фільми та комп'ютерні ігри. Цей твір сильно відріз-няється від звичних для нас фільмів про піратів. Але тим, хтолюбить історію і пригоди, я думаю, вона сподобається. Раджупрочитати!

18

Грисенко Крістіна, учениця 5 класу ЧервонопартизанськоїЗОШ І-ІІІ ст. Нижньосірогозького району Херсонської області

Вчитель: Полякова Валентина Владленівна

Відгук на казку І. Франка «Фарбований шакал»

Останні шкільні дні були для мене дуже гарячими, аджезакінчувала четвертий клас. Старанно готувалася до

здачі ЗНО, розучувала пісні, танці, сценки до свого першоговипускного балу. Все склалося гаразд: я перейшла до 5-гокласу, і сонячні промені перших днів канікул наче прошепотілимені: «Відпочивай, читай, грайся». Вдома дідусь, бабуся,мама зібрали чудову бібліотеку і перша книжка, яку мені за-хотілося взяти до рук, щоб відпочити, були казки народівсвіту. Я із задоволенням поринула у дивовижний і чарівнийсвіт казок. Які вони різні, які цікаві!

Назва «Фарбований шакал» здалася знайомою, прига-дала подібну казку Івана Франка і захотілося прочитати її. Указці розповідається про пригоди хитрющого звіра. Ох і смія-лася я, коли читала про те, як тварини не впізнали під фарбоюзвичайного шакала. Дивувалася, як він зміг зразу зорієнту-ватися і використати ситуацію собі на користь. Але народнамудрість говорить, що скільки ниточка не тягнеться, все крайбуде. Отак трапилося і з героєм індійської казки. Народ ви-сміює хвалькуватого звіра, який бундючився перед іншими,але почувши виття своїх родичів, не зміг стриматися,’ і всевідразу відкрилося.

Ця казка дуже повчальна, бо за свій обман лис поплативсяжиттям. Для себе зробила висновок: треба жити чесно і ні-кого не обманювати. Своїм ровесникам порадила б читатинародні казки, адже у них мудрість, яка складалася віками, недумайте, якщо ви дорослі, то казки вам вже не будуть ціка-вими. Вони допомагають навіть дорослим поринути у своєдитинство і вчать нас, як треба жити на світі.

19

Гуцул Дар’я, учениця 6 класу Великодальницького НВК«Школа – гімназія» Біляївського р-ну Одеської області

Вчитель: Сагайдак Надія Іванівна

Відгук на казку-притчу А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц»

Літо в розпалі. Канікули – пора відпочинку для школярів.Скільки цікавого можна побачити, дізнатися! У червні

я побувала в обсерваторії, почула розповідь астрономів провеликі і малі планети, про сузір’я. Яким чудовим виявилосязоряне небо! Одна із зірок засвітилась яскравіше, ніби усмі-халася мені. Я почула голос: «Ты посмотришь ночью на небо,а ведь там будет такая звезда, где я живу, где я смеюсь, – иты услышишь, что все звезды смеются». Із далекої планетилинув голос Маленького принца, з яким я познайомиласязовсім недавно.

Книга Екзюпері «Маленький принц» дуже захопила мене.Я відкривала для себе прості істини: «Встал поутру, умылся,привел себя в порядок – и сразу же приведи в порядок своюпланету». Планета – це наші дитячі душі, які сприймають ідобро, і зло. Потрібно зберігати чистоту і порядок не тількина своїй землі, а й бути доброю людиною, берегти душу відзла, яке росте, ніби баобаби.

Разом із Маленьким принцем я подорожувала по плане-там – астероїдам, і було дуже прикро бачити недоліки до-рослих: пияцтво, черствість, честолюбство, байдужість. «У каждого человека свои звезды. Одним они указываютпуть. Для других это просто маленькие огоньки. Для ученыхони – как задача, которую надо решить. Но для всех этихлюдей звезды немые». І тільки на п’ятій планеті Маленькийпринц зустрів ліхтарника, в роботі якого є сенс. «Когда онзажигает свой фонарь – как будто рождается еще одназвезда или цветок. А когда он гасит фонарь – как будтозвезда или цветок засыпают. Прекрасное занятие. Это по-

20

настоящему полезно, потому что красиво». Вважаю, щокожна людина повинна займатися чимось корисним і при-носити щастя і радість іншим.

На планеті Земля герой знаходить собі друга – Лиса, їмдобре разом. Та коли приходить час розлучатися, Лис відкри-ває важливу істину Маленькому принцу: «Самого главногоглазами не увидишь. Люди забыли простую истину, но ты незабывай: ты навсегда в ответе за всех, кого приручил». Якігарні слова, і як часто ми забуваємо про відповідальністьперед тими, хто став тобі близьким. Мрійливий хлопчик із зо-лотим волоссям, який любив милуватися заходом сонця,примусив мене подивитися на світ іншими очима, цінитидружбу, бачити красу. Я вірю, що у мене буде своя, особливазірка, яка колись розквітне. До цього треба прагнути.

21

Давидюк Аліна, учениця 7 класу СЗОШ № 274 м. Києва Вчитель: Пантелєєва Вікторія Вікторівна

Відгук на роман Д. В. Джонс «Мандрівний Замок Хаула»

Мені дуже сподобався твір Діани Вінн Джонс «Мандрів-ний Замок Хаула». Діана Вінн Джонс зачарувала мене

своєю книгою, а ще я дізналася, що вона є авторкою творів,які дуже нагадують «Гаррі Поттера» Джоан Роулінг, але «ГарріПоттер» з явився на двадцять років пізніше.

Діана Вінн Джонс у «Мандрівному Замку Хаула» розповілапро Софі – головну героїню, на долю якої випало чимало про-блем та перешкод. Це було неймовірно цікаво, як Софі роз-мовляла з капелюшками, а потім її переслідувало страшнеопудало. Я й не сподівалася на такі цікаві моменти! Ще одинз найкращих епізодів, коли Софі прикидалася матінкоюХаула. Було дуже сумно, коли померла вчителька чарівника.Я співчувала Хаулові, адже вона вчила його з самого малечку.О, як було добре, коли Софі перестала бути бабусею. ЇЇ бабу-сею могла зробити тільки Відьма Пустирищ. Для мене булонесподіванкою, що міс Ангоріан була насправді за відьму, аХаул їй вірив. Добре, що Кальцифер став вільним.

Діана зробила фінал твору щасливим. Це – добре, аджевсі герої вже встигли мені сподобатись. Я за них переживала,співчувала, ба й навіть дружила. Трохи я відчувала зв'язок міжтрьома сестрами у творі. Марта була найменшою, хоча і нерідною, але вона любила Софі і Летті, як рідних. Хоч іноді вонамогла покричати, але розуміла, що це її сестри.

То були прекрасні миті, коли я читала цей дивовижний твір.Я дуже вдячна Діані Вінн Джонс за створений нею шедевр,що тепер його можуть прочитати не тільки діти Англії, але йусіх країн, бо «Мандрівний Замок Хаула» дуже повчальний,щоб усе зрозуміти треба замислитися, відчути, пережити!Для мене то були найщасливіші хвилини! Дякую Вам, Діано,дякую Вам, Софі, ви стали для мене справжніми друзями!

22

Дідківська Тетяна, учениця 7 класу екологічного ліцею№ 24 м. Житомира

Вчитель: Яковенко Лілія Іванівна

Відгук на роман В. Скотта «Айвенго»

Читання для мене – не просто відпочинок, це справжнянасолода мистецтвом слова, знайомство з культурою,

традиціями народів різних країн та епох.Влітку я прочитала серйозний роман Вальтера Скотта «Ай-

венго». Не дивлячись на великий обсяг, читала легко ташвидко, захоплюючись змаганнями лицарів, стосунками тавчинками героїв.

«Айвенго» – історичне джерело, з якого я дізналася пронаших предків. Ніколи не здогадувалася, що доба Середньо-віччя, лицарства стане для мене надзвичайно цікавою. Я уяв-ляла себе на турнірах, переживала за долю доблеснихлицарів, співчувала улюбленим героям. З хвилюванням чи-тала описи битв, у яких, на жаль, гинуло дуже багато воїнів.

Мій улюблений герой – Річард Левине Серце. Так, йогоім’я звучне, говорить за себе. Сміливість, мужність, гідність,мудрість – ось риси, які, на мою думку, вирізняють справ-жнього чоловіка. Дуже важко передати, що я відчувала, колиспостерігала за діями Чорного Лицаря на турнірі в Ашбі: ри-зикуючи власним життям, врятував життя Айвенго і раптомзник з поля бою, ніби нічого не трапилося. А хіба не благо-родно турбуватися королю про долю своїх підданих: простихселян, з якими йшов на штурм замку Фрон де Бефа, прини-жених саксів, монахів тощо?! Річард – дуже хороша людина.Зізнаюся, була водночас дивно і приємно вражена тим, щокороль, знову посівши трон, не покарав принца Джона (якогоя глибоко зневажаю) за підступність, а пробачив і не відчувавненависті до нього.

Напевне, кожен читач не один раз зупинявся на сторінкахроману, з яких дізнавався про красуню Ребекку. Якби не їївіра, думаю, усі лицарі боролися б за неї, на кожному турнірі

23

саме вона була б обрана королевою. Але через те, що єв-рейка була ученицею відомої знахарки Маріан, яку вважаличаклункою, дівчину звинувачували у використанні магічноїсили. А скільки на її долю випало принизливих іспитів черезбатька – Ісаака з Йорка, який ховав свої нескінченні багат-ства! Мене неприємно вразило, що в часи, про які розповідаєВ. Скотт, євреїв та їхню віру зовсім не поважали.

Звісно, мені сподобався головний герой Айвенго, спра-ведливий, відважний, чесний у своїх вчинках і почуттях. Я на-віть зупинялася, переживаючи і домислюючи окремі епізоди:поранення на турнірі в Ашбі та зустріч з леді Ровеною, хвилю-вання за долі найрідніших і найдорожчих людей, коли самомузагрожувала смерть, сміливий виклик жахливому суду і за-хист Ребекки.

Читаючи роман, я не раз змінювала свою думку про окремівчинки героїв або певні події. Так, на початку твору найгіршимперсонажем я вважала Бріана де Буагільбера, який викрав ітримав силоміць прекрасну Ребекку. Але коли він допоміг їйне потрапити на вогнище, порадивши викликати захисника,я зрозуміла, що заради своєї коханої він готовий навіть від-ректися від ордену. Впевнена, якби він мав справжніх друзів,його життя було б зовсім іншим і, можливо, Бріан де Буагіль-бер став би благородним лицарем.

Роман Вальтера Скотта «Айвенго» мені дуже сподобався,тому я знаю, що цю книгу буду перечитувати ще не один раз.

24

Домбровська Анастасія, учениця 7 класу Знам’янськоїЗОШ І-ІІІ ст. №6 Кіровоградської області

Вчитель: Невкрита Ірина Сергіївна

Відгук на поему А. Міцкевича «Світязь»

Літні канікули… Як швидко вони промайнули у вирі при-год, подорожей, гарного настрою, чудової та ясною

погоди, а головне – цікавої та захоплюючої книги. На моюдумку, ніякі подорожі, якими б цікавими вони не були, не змо-жуть затьмарити мою захопленість новими книгами та їх про-довженнями, вигаданими мною самою!

На відміну від моїх шкільних друзів, я дуже люблю той мо-мент останнього уроку зарубіжної літератури, коли учительпрезентує твори, які будемо вивчати у наступному навчаль-ному році. Мене ніколи не лякає список для читання влітку.Це як торкнутися чогось таємного та надзвичайного!

Кожен твір сподобався мені по-своєму, але найбільшеприйшлася до душі балада Адама Міцкевича «Світязь».

З самого початку нас вабить чарівність, таємничість озера,змальованого поетом.

В пущі дрімучій розкинулись води –Ясна і чиста рівнина, Пуща їх тінню густою обводить, Озеро – ніби крижина…

Рибалки за наказом свого пана закинули невід та піймалижінку, яка й розповіла давнє минуле.

Що ж ми дізнались про історію Туганової держави? Народжив щасливо, доки не прийшов «цар із Русі». З приходом гно-бителів життю людей загрожує небезпека. Але люди не хо-чуть «неволю ганебну прийняти, військо впустивши вороже».І на допомогу їм приходить Бог. «Біле нас щось огортає» – цяфраза символізує смерть, яку мужньо приймає народ. Алеводночас це і знак божого світла, яке рятує людей із неволі ічерез смерть наближає до вищого божественного сенсу. Білі

25

квіти – купави, на які перетворилися дівчата й жінки Світязя,уособлюють духовну чистоту та невинність. Однак тим, хтозагрожував вільному народу, квіти несуть смерть. «Царськівійська, квітчаючи лати, раптом гинули хворобою вбитістрашною…»

Тепер лише купави нагадують нащадкам про подвиг про-стих жінок, про їх безмежну гордість, про любов до батьків-щини. І ці тендітні квіти наче звертаються до нащадків: «Чипам’ятаєте ви нас? Що ви зробили для своєї Батьківщини?»

У моїй рідній Знам’янці є не менш загадкове озеро, опо-вите легендами. У народі його називають Чорним, а у науко-вих посібниках – Берестувате. Місцеві жителі розповідають,що біля озера людям часто буває якось не по собі, що вночібіля озера маряться русалки… Чіпляється блуд, і людинаможе отямитись вже у воді.

Берестувате, як і більшість туристичних пам`яток, має своїлегенди. Про те, як затонула тут карета хана Гірея. Виготов-лена із чистого золота, вкрита діамантами і сапфірами, вона,мабуть, навічно залишиться лежати у глибинах. І про Махна,який заховав тут награбовані скарби. А ще про невільників,яких татари переводили через цей ліс. Тих, хто зовсім ви-бився із сил і не міг далі йти, топили в Чорному озері. Там теждуже багато купав та орхідей. Мабуть, це душі людей, які нехотіли скоритися… Думаю, що й про наше озеро колись скла-дуть гарну баладу!

26

Заневич Юлія, учениця 8 класу Перемишлянської ЗОШ І–ІІІ ст. №2 ім. О.Ковча Львівської області

Вчитель: Сошнікова Наталія Валентинівна

Відгук на роман М. Сервантеса «Дон Кіхот»

Яз нетерпінням чекала літа. Сонце, прогулянки до лісу,відпочинок на морі з сім’єю... А ще я чекала нових зус-

трічей з Книгами. І вони сталися. Сторінка за сторінкою – і пе-реді мною відкривався новий світ, світ, сповнений пригод,випробувань, роздумів.

Одна із прочитаних книг стала моєю подругою. Це романіспанського письменника М. Сервантеса «Дон Кіхот». Я хочузвернутися до героя книги, поділитися з вами своїми дум-ками, враженнями про цей твір.

... Привіт, любий друже Дон Кіхоте!Я з великим захопленням спостерігала за важким твоїм

життєвим шляхом. Кожна зустріч з тобою викликала в меневелике почуття поваги до Справжнього Лицаря.

Своїми добрими вчинками ти показуєш мені, як ти хотівзавжди захистити бідних і знедолених. Повсякденна тяга доперемоги і боротьби за краще життя показують справжнєтвоє обличчя. Від однієї битви до іншої ти міцнієш, загарто-вуєш свій лицарський дух.

Хоч ти, Дон Кіхоте, смішний у кожній ситуації і навіть багатостраждаєш від наслідків своїх перемог – ти завжди заслуго-вуєш на повагу. Ти постійний борець за добро і справедливість.

Незважаючи на постійні дивацтва і непорозуміння, ти за-лишаєшся чесною і мужньою людиною. Твоя непохитна вірав перемогу добра над злом, готовність до самопожертви,любляче і справедливе ставлення до кожної людини роблятьтебе справжнім лицарем.

Щиро шкодую, що твої бої закінчувалися для тебе невда-чами.

27

Однак, тобі не потрібно через це засмучуватись. Простоти народився тоді, коли лицарів вже не було у жорстокомусвіті егоїзму і байдужості, де мало благородних людей, якітепер є просто зайвими і мало кому цікавими.

Але такі диваки, як ти, потрібні світу. Хоч з тебе часто смі-ються, але твоє благородство, твоя безкорисливість, чесністьі простота надихають всіх нас творити добро, допомагатинужденним, дарувати один одному усмішку. І я дуже рада, щопознайомилась з тобою, Дон Кіхоте, що ти є і що твої лицар-ські якості роблять світ кращим.

Сподіваюсь, колись ми зустрінемось. Бережи себе, мійЛицарю!

28

Запорожець Аліна, учениця 7 класу Баратівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Снігурівської районної ради Миколаївської обл.

Вчитель: Проценко Світлана Сергіївна

Відгук на новелу Р. Агутагави «Павутинка»

Літні канікули – улюблений час для всіх школярів. Я тежщороку чекаю літа, сонця, цікавих зустрічей і вражень.

Найбільше люблю літню пору за те, що маю можливість при-святи себе спілкуванню з найкращим і вірним другом – ху-дожньою книгою. Гортаючи сторінки творів, знайомлюся зновими героями, переймаюся їхніми долями, беру урокимудрості і добра. Список на літо для семикласників менедуже зацікавив: скільки нового і незвіданого чекало попе-реду! Мені приємно, що книги зі мною читає і матуся. Особ-ливо вона полюбляє твори маловідомих авторів.

Як не дивно, але цього разу нас обох поманила за собоютворчість письменника Сходу – Рюноске Агутагави. Цьогояпонського класика ще називають неперевершеним майс-тром «оповідання з долоню». Батьки письменника належалидо старовинної інтелігенції. Тож ще хлопчиком Рюнеске вихо-вувався в атмосфері поваги до поезії та живопису. Усе життяталановитого митця цікавила передусім поведінка людини вситуації особистісного й морального вибору. Яскравим при-кладом розкриття цієї проблеми є новела «Павутинка».

Увагу самотнього Будди, який «знічев’я походжав берегомозера Лотосів», привернув чоловік Кандата, «що разом з ін-шими грішниками мучився в пеклі». «Той Кандата, – пишеавтор, – великий лиходій, за життя вбивав людей, підпалювавїхні оселі й учинив чимало інших злочинів…». Але одного разуКандата, після деяких роздумів, врятував життя павучкові.Напевно, саме за цей вчинок Будда вирішив дати грішниковішанс вибратися до раю. Це був щедрий подарунок Бога, божиття на дні пекла було нестерпним: «Кандата, задихаючись

29

у кривавому озері, звивався, корчився, як жаба передсмертю». Будда взяв павутинку, котру райський павук плівнад листям лотоса, і швидко опустив далеко вниз до самогопекла. Радості Кандати не було меж: він кричав, плескав у до-лоні, будував плани на майбутнє: «Отак розмірковуючи, Кан-дата мерщій учепився обома руками за павутинку івідчайдушно почав дертися вгору…».

Я ще мало знаю про життя людини після смерті, про ті ви-пробування, які чекають на грішників, тому мені стало такспокійно, коли зрозуміла, що Будда хоче допомогти Кандаті,спускаючи саме павутинку – плід праці павучка, можливо,того, що не роздушив герой. Кандата піднімався все вище івище, мені ставало так легко і спокійно. Але що це!? «Паву-тинка зненацька розірвалася саме над Кандатою, і він, закру-тившись дзигою, швидко зник у темряві». Будда не зрозумівповедінки героя, коли той закричав іншим грішникам, що тежпіднімалися вгору: «Гей, грішники! Це моя павутинка…».

Так обірвався шлях до кращого життя одного із літератур-них героїв. Чи могла павутинка обірватися нижче Кандати?Чи заслужено герой знову опинився у пеклі? З цими запитан-нями я поспішила до мами, мого першого слухача і критика.Її відповідь була переконливою: «Мабуть, жалюгідним здавсяБудді Кандата, який намагався тільки сам вилізти з пекла, алебув заслужено покараний за своє черстве серце і знову опи-нився в безодні».

Сьогодні людський егоїзм теж вражає своїми масшта-бами. Люди ставлять на перше місце свій добробут та власніінтереси. А так би хотілося, щоб у світі було більше добра,взаємодопомоги, підтримки і щедрості. Щоб кожен із нас,знайшовши свою сріблясту павутинку, спустив її тим, хто такпотребує порятунку!

30

Іванова Яна, учениця 6 класу Миколаївської СЗОШ № 22Вчитель: Ткач Ірина Олександрівна

Відгук на давньогрецькі міфи

Отримавши список книжок для читання під час літніх ка-нікул, я кілька днів вибирала, з якої розпочати. У нас

вдома гарна бібліотека. Її збирала мама, яка дуже любить чи-тати. Власне, це вона навчила мене любити читання. Зарадигарної книги я навіть можу на велосипеді не кататися цілийдень, а катання – велике задоволення.

Отже, з чого розпочати? Список натякає на те, що в 6 класіми будемо читати пригодницькі книжки. Жуль Верн, Дефо. Ні,не моє. Про Гаррі Потера прочитала все, що можна. А осьщось новеньке! Міфи Давньої Греції? Подивимось, історичнікнижки люблю.

Книга переказів Куна має ілюстрації – мармурові статуїбогів такі загадкові і прекрасні… Геракл? Знайоме ім’я. Зда-ється, він був дуже сильним. Вирішено – ось книга, з якої по-чнеться моє літо.

Скажу чесно, я не пожалкувала жодного разу про те, щовзялася за міфи. Надзвичайно цікаво було дізнатися про те,як давні люди уявляли собі виникнення землі, неба, океану.Чарівною музикою звучали імена богів: Уран, Афіна, Арте-міда… Швидко захопили мене події у світі богів і їх дружин,стосунки богів і героїв. Вразило мене, що боги можуть за-здрити людям, навіть ненавидіти їх. Усе більше захоплювавсвіт, де не проходить жоден злочин без покарання, а доброзавжди нагороджується щедрими дарунками. Читаючигрецькі міфи, ви би напевно, як і я, захотіли відвідати ДальнюТуле – землю, куди багато років тому принесли маленькогоАполлона – бога Сонця. Там люди здорові і мають чудову зов-нішність, а оточує цей край спокійне море – давня пристрастьАполлона.

А чи знали ви, що саме море і бог Посейдон – батьки жах-ливого троянського чудовиська – велетенського змія, який

31

став покаранням неймовірно жадібному і нечесному царю чу-дового містечка Троя? Але жителям пощастило, що трапивсяГеракл, який поборов чудовисько.

Море створює не тільки страшних чудовиськ, а ще й прек-расні створіння, що несуть любов. Так, наприклад, вийшла зпіни богиня любові Афродіта, яка вражала усіх своєю красою.Вона стала покровителькою вічної весни та життя. Поба-чивши богиню на Олімпі, усі боги закохались у неї. Але серцеАфродіти належало Адонісу.

Мене вразила історія про смерть Адоніса, який загинув наполюванні, а з крові його розквітли пристрасні троянди, а зісліз Афродіти – ніжні анемони.

Вірите ви чи ні, але ці міфи змушують повірити в існуваннябогів, здається, вони справді жили на нашій землі. Зараз ценіхто не доведе і не спростує. Особисто я повірила в те, щотраурна квітка вперше виросла на могилі Нарциса, а німфавід нещасного кохання висохла і перетворилася на луну. Якимже загадковим і прекрасним виявився світ давньогрецькихміфів! Напевно, я ще не раз у своєму житті повернусь до них.Цього літа я прочитала десятки книжок, але ця захопила мененайбільше.

32

Ковалівська Анастасія, учениця 8 класу БогуславськоїСЗОШ I-ІІІ ступенів №1 з поглибленим вивченням окремихпредметів Київської області

Вчитель: Самойленко Галина Петрівна

Відгук на роман М. Сервантеса «Дон Кіхот»

Канікули – це пора, на яку з великим нетерпінням чека-ють школярі. Закінчується навчальний рік. З кожним

днем сонечко гріє все тепліше, нагадує всім, що літо вже неза горами. І ось нарешті лунає останній дзвоник! Прийшлапора розваг, веселощів, відпочинку від бурхливого шкільногожиття. Кожен має свої плани на те, як провести вільний час.Хтось відпочиває на морі, хтось їде до бабусі, ходить на рибо-ловлю… А я відпочиваю з книгою. Як це чудово – поринути україну, де панує справедливість, щастя, справжня дружба, адобро завжди перемагає зло. Так-так! Я саме про казковукраїну, в якій мешкають улюблені герої твоїх книг. У цьому світіти завжди зможеш підняти собі настрій, зустріти неймовірніпригоди, а головне, кожен прочитаний твір має для тебе ціннупораду, навчить буди добрим, викорінить зло з твоєї душі.

Мене звуть Настя, мені тринадцять років. Я учениця вось-мого класу, добре навчаюся. У мене є багато цікавих захоп-лень: займаюся різними видами рукоділля, співаю, катаюсяна роликових ковзанах… Але найбільше люблю читати.Любов до літератури батьки прищепили мені ще у ранньомудитинстві. Усе починалося з казочок, віршиків, пісень…

А зараз я отримую велике задоволення від читання найві-доміших творів світової літератури. Мені дуже подобаютьсятакі відомі на весь світ автори: Роальд Дал, Джек Лондон, Ан-туан де Сент-Екзюпері, Вільям Шекспір та інші.

З книг, що я прочитала цього літа, мені найбільше сподо-бався роман Мігеля де Сервантеса «Дон Кіхот». Я не змоглавідірватися, кожна сторінка зацікавлює, вабить…

33

У романі розповідається про жителя Ламанчі, якого звалидон Кехана. Він був віком десь під п’ятдесят років, високий,худорлявий, проте дуже витривалий. Ідальго, як і я, дужелюбив читати, особливо лицарські романи. Чоловік міг зану-рюватися з головою у світ неймовірних пригод від заходусонця і до ранньої зорі. Дон Кехана так захопився різнимипригодницькими історіями, що став сліпо вірити у вигаданіподії романів. Через деякий час чоловік зовсім з’їхав з глузду.Він не відрізняв, де правда, а де вигадка. Ще ідальго, поба-чивши, наприклад, будинок селянина, вважав його справжні-сіньким замком, а вітряки млинів – велетнями з довгимируками. Через деякий час після сотень прочитаних книг і без-сонних ночей дону Кеханові прийшла в голову одна думка –він, наслідуючи героям з романів, сам захотів стати мандрів-ним лицарем, змінивши своє скромне ім’я на горде й звучне– Дон Кіхот. Свою стару шкапу назвав Росинантом.

Здавалося б, герой став лицарем, але у нього не було ко-ханої. А як відомо: «Лицар без дами серця все одно, що де-рево без листя і плодів.» І Дон Кіхот знайшов свою обраницю.Це була справжня красуня Альдонса Лоренсо, що мешкалау сусідньому селі. І Дон Кіхот вирішив дати їй ім’я ДульсінеяТобоська. Як же красиво звертався лицар до своєї дамисерця: «О принцеса Дульсінея, володарка мого полум’яногосерця.», «О чудова Дульсінея Тобоська, по правді ти можешвважати себе найщасливішою із усіх жінок, що нині живутьна землі. О, красуня з красунь! Тобі даровано долею наказу-вати, як покірним рабом, таким відважним і славним лица-рем, як Дон Кіхот Ламанчський». Кожну перемогу лицарприсвячував дамі серця, і це дуже зворушливо. Дон Кіхот бувсправжнім романтиком..

Усі, хто зустрічав Дон Кіхота, вважали його несповна ро-зуму. Мені дуже шкода чоловіка, адже він мав найцінніші люд-ські якості: добре серце, був мрійливим, чесним, відважним,справедливим… Своїми вчинками Дон Кіхот, безперечно, за-слуговує на велику повагу до нього усього світу. Лицар ствер-джував: «Я заступник ображених і гноблених.», «Я мандруюпо світу, випрямляючи кривду і заступаючись за скривдже-них.» «Я незмінно прагну всім робити добро і нікому не ро-бити зла».

34

А тепер поміркуймо, чи заслуговує лицар на насмішки таобрази в його сторону? Звісно ж ні! Це чудова людина, а вдуші – дитина. Мені дуже сподобались слова Дон Кіхота:«Кожен є батьком своїх добрих діл». І це чиста правда. Коженможе творити добрі справи, як це робив наш відважнийлицар. Нам всім потрібно брати приклад з цього ідальго. Віннавчить нас бути хоробрими, відважними, добрими, щиримиі просто хорошими людьми.

Що ж нас, людей двадцять першого століття, приваблює уДон Кіхотові? На мою думку, лицар дивує нас своїми хорошимидіяннями, цікавими пригодами і, насамперед, чистою, немовджерело, душею. Ми також повинні унаслідувати від лицарянайкращі людські цінності, уміння не здаватись і впевнено йтидо своєї мети, викорінювати зло із свого серця назавжди.

Чому ж образ Дон Кіхота став вічним і у чому полягає йогоцінність?

Образ хороброго лицаря є актуальним для всіх часів і на-родів. Ідальго надихнув, надихає і буде надихати багатьохкомпозиторів, письменників та художників на створення об-разу благородного фантазера, який вступає у боротьбу зісправжнім чи уявним злом, бажає світу добра, любить людейі вірить їм. Мене Дон Кіхот також надихнув, і я створила ма-люнок до твору. Він поки що один, але я на цьому не зупи-нюся. А ще я дуже пишаюся тим, що емблемою вашогожурналу є саме картина, на якій зображені Дон Кіхот і СанчоПанса. Я ще раз упевнилася, що цей роман – один з найвідо-міших у світовій літературі, а образ лицаря є вічним.

Мені дуже сподобався цей чудовий твiр про подвиги, при-годи, вірну дружбу та справжнє кохання. Прочитавши його,потрібно замислитись. Кожна сторінка несе у собі той леген-дарний лицарський дух, що оживає у нашій уяві. Я враженароманом «Дон Кіхот» і всім раджу його прочитати, поповнитисвою духовну скарбницю, зробити для себе висновки, замис-литись над своїм життям.

Я дуже рада, що провела відпочинок саме з цією чудовоюкнигою. Сподіваюся, що й вам вона дуже сподобається.

35

Ковальов Володимир, учень 7 класу МиколаївськоїСЗОШ №22

Вчитель: Спиридонова Лариса Дмитрівна

Відгук на повість О. Гріна «Пурпурові вітрила»

Серед усіх творів, які я прочитав улітку, мені найбільшесподобалась книга О. Гріна «Пурпурові вітрила».

Олександр Грін народився 23 серпня 1880 року в містечкуСлободському. Через деякий час переїхав з родиною у Вятку.Отримав освіту вдома, а потім продовжував навчатися в учи-лищі. Звідти був виключений за вірші, що висміювали педа-гогів. Згодом письменник вступив до міського училища ізакінчив його у 1896 році. Свою найпопулярнішу повість «Пур-пурові вітрила» він написав у 1916-1922 роках.

Сюжет твору розгортається у вигаданому селищі Каперна,що розташовується на морському узбережжі. На початкуавтор описує повернення одного з героїв Лонгрена зі служби.Замість своєї дружини Мері він побачив сусідку, яка стоялабіля маленького дитячого ліжечка, у якому лежала маленькадонечка Лонгрена на ім’я Ассоль, якій було всього 8 місяців.Сусідка і розповіла трагічну історію про смерть Мері. Лонгренрозумів, що йому буде важко і виховувати доньку, і зароблятигроші, але сказав сусідці, що все буде робити сам. Цим вчин-ком Лонгрен виявив рішучість, самостійність та працьови-тість. Він зайнявся виготовленням і продажем іграшок. Алетрагічна історія з Мері зробила його мовчазним. Він не терпівдовгих розмов і гостей, бо дуже часто трагедія робить людейсумними, пригніченими і нещасними.

Одного разу Лонгрен побачив, як дуже знатну особу Мен-нерса відносило на човні в океан. Меннерс кричав: «Рятуймене, Лонгрене!», але Лонгрен пам’ятав, як його дружинаМері хотіла позичити грошей у Меннерса, а він вимагав за целюбові, тому відповів: «Вона тебе так само прохала! Думай

36

про це, поки ще живий, Меннерсе, і не забудь!». Видно, що уЛонгрена говорили почуття помсти і ненависті до Меннерса.Не можна сказати, чи правильно він вчинив, але всіх, хто ді-знався про це, дивувало те, що Лонгрен, до останніх своїхслів, відповідав на всі прохання Меннерса мовчанням, спов-неним ненавистю. Після цього вчинка на Лонгрена всі диви-лися з презирством. Тому не дивно, що тінь від цього вчинкапала і на Ассоль. Тоді їй було вже 5 років. У дівчини подруг небуло, а ті два-три десятки дітей, що жили в Каперні, раз і на-завжди викреслили її зі свого життя через вчинки її батька.Хоча вини Ассоль тут не було. «Граючись, діти гнали Ассоль,якщо вона до них наближалася, жбурляли грязюкою і драж-нилися, ніби її батько їв людське м’ясо, а тепер робить фаль-шиві гроші. Одна по одній наївні її спроби до зближеннязакінчувалися гірким плачем, синцями, подряпинами та ін-шими виявами громадської думки; вона припинила урештіображатися та часом ще допитувалася в батька:

– Скажи, чому нас не люблять?– Ой, Ассоль, – казав Лонґрен, – хіба ж вони вміють лю-

бити? Треба вміти любить, а от цього вони й не можуть.Одного разу Ассоль зустріла пісняра, який розповів їй, що

одного дня вона зустріне принца, який припливе до неї на ко-раблі з пурпуровими вітрилами. Вона розповіла це батькові.Він вважав це нісенітницею та фантазією своєї доньки, хочанічого не казав про це доньці. Він не хотів руйнувати її мрію,її віру в дива, віднімати у неї надію. Ассоль пам’ятала, що го-ловне – вірити і сподіватися. Мешканці Каперні насміхалисянад дівчинкою, яка, незважаючи ні на що, чекала на свогопринца та щодня очікувала корабель з пурпуровими вітри-лами.

З твору також ми дізнаємося про хлопчика Грея, який з ди-тинства жив у великому будинку, у розкоші та багатстві. Од-ного разу у бібліотеці він побачив картину моря і вирішив разі назавжди зв’язати своє життя з морем. Коли Грею виповни-лося 14 років, він вирішив покинути домівку та позабути роз-кішне домашнє життя через тягу до морських подорожей. Він

37

прагнув всього досягнути сам. Тож він таємно втік із дому івлаштувався юнгою на корабель, а згодом і сам став капіта-ном свого власного корабля, що звався «Секрет». Мене вра-зила його рішучість та самостійність.

Багато капітан Грей подорожував різними морями, і отодного разу, причаливши до берегів, він випадково побачивсплячу Ассоль та закохався в неї. Грей дізнався у незнай-омця, де вона живе, а головне – про що вона мріє і когочекає. Він купив цілу тисячу метрів червоного шовку, зробивз нього вітрила і поплив на своєму кораблі до коханої про-сити руки і серця. Ассоль не повірила своїм очам, коли по-бачила корабель з пурпуровими вітрилами, і вся Капернаприйшла подивитися на це диво. Ассоль вірила у диво – івоно сталося.

Автор розповів нам про дівчинку Ассоль, у якої було дужескладне дитинство, але диво, у яке вона вірила, сталося, івона одружилась з «принцом», який приплив до неї на корабліз пурпуровими вітрилами. З повісті ми також дізнались проГрея, який жив у багатстві, але тому, що хотів усього досяг-нути самостійно, він пішов у злидні, терпів муки і важко пра-цював. Його прагнення дали певні результати: йому вдалосядосягти успіху в нелегкій морській справі і стати капітаном.Свою мрію він здійснив.

Автор закликає нас вірити у свої мрії, ніколи не втрачатинадії, але в той же час не сидіти склавши руки, а робити вседля того, щоб твоя мрія здійснилась. Читаючи твір, можна по-мітити, що в обличчі Ассоль автор зобразив віру і надію, а вобличчі Грея – прагнення йти до своєї мети, чого б це не кош-тувало. Наприкінці повісті ми спостерігаємо, що Грей відкривдля себе істину: ти стаєш щасливим, якщо даруєш це щастяіншому. Своїм друзям він казав: «– Ви бачите, як тісно сплі-таються тут доля, воля і властивість характерів; я приходжудо тієї, котра чекає й може чекати лише мене, а я не хочу ні-кого іншого, крім неї, може, якраз тому, що завдяки їй я зро-зумів одну немудру істину. Вона в тому, щоб робити дивасвоїми руками. Коли для людини головне – отримати доро-

38

гесенький п’ятак, то легко дати цей п’ятак, але коли душатаїть зернину полум’яної рослини – дива, зроби їй це диво,якщо ти у змозі.»

У творі мені сподобалось те, що події не розтягнуті, доситьдинамічні, описи природи сприяють піднесенню почуттів чи-тача. Мене дуже зацікавив такий авторський прийом: у пер-ших двох частинах твору історії життя Ассоль та Греярозповідаються окремо, а з третьої частини їхні долі переплі-таються. Я замислився над тим, що вони обов’язково повиннізустрітися, тому що їх можна назвати спорідненими душами.

Я вважаю, що, прочитавши «Пурпурові вітрила», можна на-вчитися моральним принципам, не боятися мріяти та дося-гати своєї мети, а також ніколи не втрачати надії та віри. Яотримав велике задоволення від прочитаної повісті-феєрії«Пурпурові вітрила» і раджу всім ознайомитися з нею. Обі-цяю: ви отримаєте великий життєвий досвід.

39

Ковальчук Анна, учениця 7 класу СЗОШ № 274 м. Києва Вчитель: Пантелєєва Вікторія Вікторівна

Відгук на оповідання Дж. Олдріджа «Останній дюйм»

Яхочу розповісти про чудовий твір Джеймса Олдріджа«Останній дюйм». Цей автор вразив мене своєю біо-

графією. Він зростав у глухому містечку Уайт-Гілс, автор бувп'ятою дитиною в сім'ї. У віці чотирнадцяти років Джеймс самзаробляв на життя. Згодом він навчився у Лондонському уні-верситеті, а потім – в Оксфордському. Автор відвідував льотнікурси, навіть спробував зняти свій фільм. Я гадаю, саме ценадихнуло його на написання цього твору. З усіх творів, про-читаних мною за літо, цей мені сподобався найбільше. Го-ловні герої були Бен та Деві. На початку твору розповідаєтьсяпро сім'ю десятирічного хлопчика, який жив з розведенимибатьками. Батько його був професійним льотчиком. Деві живз думками про те, що не потрібен своїм батькам. Він був дужезамкнений у собі. У них з батьком були погані стосунки. Менісподобалося те, що батько сам запропонував синові налаго-дити контакт з ним, взявши його з собою на зйомки. Потра-пивши на узбережжя Червоного моря, Бен одягнувспеціальний одяг та занурився у воду. Але Бен припустивсявеликої помилки – забруднившись м'ясом, він став здобиччюдля акул. Деві дуже злякався, коли побачив закривавлене таскалічене тіло свого батька. Хлопчик зумів перебороти своїстрахи та затягнув батька в літак, але він не розумів, як можнакерувати літаком. Хлопчик зібрав усі сили, аби сісти на місцепілота. Під чітким керуванням батька Бен зумів злетіти, яктяжко йому не було. Вони подолали той останній дюйм – міжжиттям та смертю, між своїм непорозумінням! Я дуже радаза хлопчика, який порозумівся з батьком, поборов усі своїстрахи. Він зуміє в майбутньому цінувати родинні стосунки!

40

Красіна Катерина, учениця 8 класу Першої українськоїгімназії імені Миколи Аркаса м. Миколаєва

Вчитель: Полудіна Наталя Віталіївна

Відгук на оповідання Б. Космовської «Буба»

Моєму класу дали завдання на літо – прочитати певнийсписок книжок. Одна книга мені дуже сподобалась.

Її назва – «Буба», написала її польська письменниця БарбараКосмовська.

Для нас, підлітків, тема, порушена авторкою у «Бубі», дужеважлива, адже в книзі розповідається про типові пережи-вання дівчат нашого віку. Звісно, Бубі часто доводилося не-солодко, але вона у більшості випадків намагалася знайтивихід із ситуації, додати більше світла у своє сумне життя.

А хто взагалі така, ця Буба?Буба– це звичайна польська дівчина, яка живе на вулиці

Звіринецькій з гламурною мамою-письменницею, запеклимкартярем дідусем і татом-журналістом. У цієї родини працюєдомогосподарка Анна Бартошова, яка, на перший погляд,груба і зла, проте, насправді має м’яке та добре серце. Бубаходить у десятий клас. Дівчині дуже подобається її одноклас-ник Адась. Це високий гарний хлопець, який інколи ходить зБубою до школи. Також у Буби є подруга Йолька. Це дівчина,яка дуже уважно слідкує за модою і трендами, ходить нашпильках і зачаровує усіх хлопців. Одним із них, на превели-кий жаль, виявився і Адась.

Вдома, здебільшого, Бубу не помічають, але і самій дівчиніне надто хочеться бути у центрі уваги. Часто, по вечорах, ді-дусь пропонує, навіть примушує Бубу грати з ним у бридж,що у майбутньому зіграє свою важливу роль. До вищезгада-ної родини часто приходять у гості Маньчаки, які з’їдають ро-динну вечерю і грають з Бубою у бридж.

У підсумку скажу, що Буба прекрасна дівчина, яка майженічого не вимагає від оточення, скромна і добра до інших,

41

а ось Адась мені не надто сподобався. Він на відміну від го-ловної героїні вчинив не по-чоловічому, про що дуже жалку-вав пізніше. Величезна Бубина підтримка– дідусь, завждивеселий, розбитний, трохи неврівноважений, завжди готовийшахраювати заради перемоги над Маньчаками, зігрівав моюдушу упродовж усього твору.

Уцілому, книга написана чудово, є цікаві діалоги, сюжетзмістовний, але, як на мене, трохи на вистачало інтриг та оп-тимізму. Книг цього жанру мені читати не доводилось, протея хочу продовжити знайомство з іншими книжками БарбариКосмовської. Я рекомендую всім прочитати «Бубу» і поділи-тися своїми враженнями з іншими.

42

Кудінова Дар’я, учениця 6 класу Новостепанівського НВКОлександрівського району Донецької області

Вчитель: Плахута Алла Петрівна

Відгук на новелу О. Генрі «Дари волхвів»

Увільний час канікул я читала новелу О. Генрі «Дариволхвів». Мені дуже сподобалася зворушлива історія

кохання двох молодих людей, які пожертвували одне для од-ного найдорожчим, що у них було. Джим і Делла – сама зви-чайна сім'я. Вони жили в орендованій квартирці, невеликогорозміру. Джим отримував маленьку зарплату, а Делла зай-малася господарством. Незабаром Делла зрозуміла, що незможе купити подарунок коханому чоловікові на Різдво. Всясправа в тому, що немає грошей. В родині було всього двіцінні речі. Одне – золотий фамільний годинник, який мав чо-ловік, друге – довге, шовковисте волосся дружини. Деллавирішується обрізати свої прекрасні локони і продати їх, защо зможе отримати гроші. Так вона і робить. Дівчина об-стригає волосся. Потім купує платиновий ланцюжок для го-динника чоловіка. Це буде гідний подарунок! Але і Джимунелегко. Щоб купити подарунок коханій, він продає свій го-динник. Джим отримує гроші за них і витрачає купюри на не-звичайний набір черепахових гребенів, про які дружинамріяла довгий час. Прийшовши додому та побачивши дру-жину, Джим зрозумів, що запізнився з подарунком. У Делливже немає того довгого, чудового волосся. Тут і дружина розуміє, що у чоловіка вже немає годинника...Закохані відреагували на все це з посмішкою, адже головнете, що вони хотіли подарувати одне одному подарунки, проякі самі ж і мріяли! Цей твір мене так вразив, що я зрозуміла:справжня любов – це бажання зробити все для людини, якукохаєш...

43

Лаврова Софія, учениця 6 класу Новостепанівського НВКОлександрівського району Донецької області

Вчитель: Плахута Алла Петрівна

Відгук на оповідання Р. Бредбері «Все літо в один день»

Ядуже полюбляю читати книжки. На мою думку, вонироблять людину кращою, збагачуючи її світогляд та на-

лаштовуючи на правильні думки та вчинки. Влітку я прочиталабагато книжок, але найбільше мені сподобалися твори РеяБредбері. Його оповідання шалено цікаві, хоч і є по своїй сутіфантастикою. Та «Все літо в один день» я б не зовсім віднесладо цього жанру. Так, є планета Венера, але... і тільки. Більшені грама фантастики, все інше – наше суворе і реальне життя.Те, яке було кілька століть назад, те, яке є і зараз. Коли я чи-тала історію про дитячі стосунки, всередині все завмирало,адже все це чистісінька правда. Діти жорстокі, і вони не такможуть приховати свої почуття, як дорослі. Вони щирі навітьу своїй злості. В оповіданні «Все літо в один день» діти про-являють жорстокість по відношенню до своєї однокласниціМарго. Ця дівчинка на Венері живе тільки кілька років. Вонаприїхала сюди зі штату Огайо і бачила Сонце постійно до цихпір. А діти з Венери бачать його раз в 7 років. Перший і остан-ній раз вони бачили сонце, коли їм було 2 роки. І Сонце при-ходить до них на Венеру всього-навсього на пару годин. Дітийого не пам'ятають. Вони не вірять Марго, адже вона несхожа на них, вона знає Сонце, знає його теплі промені, вонасумує без Сонця на Венері. А дітям здається, що Сонця зов-сім немає, що це все нісенітниця і вигадки вчених. Вони за-микають Марго в комірчині з нестерпною жорстокістю. І тікають дивитися на Сонце. Ось воно з'явиться. Нарешті виг-лянуло Сонце, якого вони чекали стільки років! Всім радісно,вони грають і бігають. І раптом крапелька впала на руку дітям.І вони згадали про те, що зробили з Марго… Наприкінці діти

44

випускають Марго з комірчини. Всі в класі відчули непідроб-ний сором і розчарування в своєму вчинку. Виходить, щовони побачили те, що їм, взагалі-то не належить, адже вонине настільки потребували Сонця, як та, хто його бачив по-стійно, і у якої ця ниточка з Сонцем обірвалася. Але я вважаю,що цім дітям врешті-решт було потрібно Сонце. Адже все-таки є надія, що в їхньому серці стане менше жорстокості ібільше добра. Навряд чи вони коли-небудь забудуть цейурок, написаний злістю, агресією і ненавистю до несхожої наних Марго.

Цю маленьку за обсягом книжку треба прочитати кожнійлюдині, бо до жорстокості в світі складно звикнути.

45

Лазаренко Анастасія, учениця 6 класу МиколаївськоїЗОШ І-ІІ ст. № 61 з російською мовою навчання

Відгук на повість Дж. Лондона «Біле Ікло»

Вот новый том из шкафа я взяла. Опять Джек Лондон – все без измененья.

И вновь читаю, чувствами полна, Писателя прекрасное творенье.

Снетерпеньем жду уроки литературы в школе. Мой учи-тель Ольга Николаевна всегда очень интересно рас-

сказывает нам о жизни и творчестве поэтов и писателей.Больше всего мне пока нравятся книги американского писа-теля Джека Лондона. Нам на лето было задано прочитать не-сколько его произведений. Я выбрала повесть «Белый Клык»и теперь не жалею об этом.

Собаки, волки. Это мои самые любимые животные. Ещёраньше я читала в учебниках и энциклопедиях, что северо-американские псы относятся к породам собак, смешанных сволками и койотами. Ещё там было написано, что собаки, вы-веденные индейцами, без человека не смогли бы выжить наволе. C этими фактами я столкнулась в художественной ли-тературе и была просто поражена тем, как точно Джек Лон-дон сумел передать отношения между волками, собаками илюдьми.

Эта повесть помогла мне понять многие поступки людей.Я увидела их безжалостное отношение к тем, кто их слабее,и в то же время я стала свидетелем того, как человек смогстать другом дикому волку. Не просто Богом, которому жи-вотное поклонялось из страха и уважения, а хозяином, кото-рого он смог полюбить всей душой. Это удивительно – читатьэту историю и видеть мир глазами Белого Клыка, пониматьего мысли и смысл каждого поступка.

46

Северная глушь. Дикий, суровый мир, бесконечнаяборьба за существование... До прочтения повести я не подо-зревала, какой он – мир Северной глуши. Я не знала и не за-думывалась о холоде и боли, смерти и жизни волков и дикихсобак. Каждый день их существования здесь – борьба, кото-рая рано или поздно будет проиграна.

История приключений волка по кличке Белый Клык неможет оставить человека равнодушным. Я полюбила этого«пса», беспощадного и жестокого, но в то же время верногои благородного. Его жизнь – это бесконечная борьба за вы-живание. Как тут в сердце не поселиться ненависти и злобе?

Лопоухий щенок любит вкус молокаА не крови, бегущей из порванных жил.Если вздыблена шерсть, если страшен оскал, Расспроси-ка меня, как я жил.

Я как бы увидела мир его глазами. Мы вместе с волчонкомгонялись за бабочками, радовались вкусному мясу, чувство-вали боль от побоев индейцев, переживали разлуку с Кичи,сражались с боевыми собаками и умирали на поле боя.Белый Клык открыл для меня неизведанный и страшный мир,где закон один: ешь или съедят тебя самого. Но вместе с тембыло много хорошего в жизни Белого Клыка. И это хорошеесвязано с одним человеком – Скоттом.

Я очень переживала за судьбу Белого Клыка, мне каза-лось, что судьба к нему несправедлива. Сколько ему при-шлось испытать и пережить: и побои, которые наносилчеловек, и укусы собак, и страшные удары палок и хлыстов.Очень тяжело было читать об этом, хотелось встать на за-щиту Белого Клыка, отомстить его обидчикам. И как же я ра-довалась, когда счастливый случай изменил всю его жизнь:Белый Клык нашёл защитников и друзей – Скотта и егосемью. Они подарили волку новую жизнь, согретую Любо-вью. В конце повести, рискуя жизнью, волк спасает судьюСкотта. Я плакала в конце произведения, когда к Белому

47

Клыку, ещё очень слабому, на лужайке, залитой ярким сол-нечным светом, подползали маленькие щенки, его детки, аон погрузился в свои воспоминания.. Как человек! Мне ка-жется, что именно так и должна была закончиться эта исто-рия. Ведь если мы чувствуем, что нас любят, то любим и мы,готовые на всё, чтобы доказать свою преданность… И этосвойственно всем. И нет разницы, кто ты: животное или че-ловек.

Мне было очень легко и интересно читать повесть. Книганаписана простым и понятным языком. Что меня удивило?Удивил мыслящий Белый Клык. Мне кажется, я испытывалатакие сильные чувства во время чтения книги, потому что по-нимала главного героя. Эта история заставила меня заду-маться над тем, что человек не имеет права быть жестокимпо отношению к животным.

Повесть Джека Лондона «Белый Клык» необыкновенная.Я уверена – она не оставит равнодушным никого: ни ребёнка,ни взрослого. Нельзя остаться безразличным к событиям, окоторых идёт речь в этом произведении. Книга настолько за-хватывает, что прочитала я её на одном дыхании.

Джек Лондон стал для меня одним из любимых писателей!

48

Левандовська Яна, учениця 7-А класу НВК: ГайсинськоїСЗШ – інтернату I-III ст. – гімназії Вінницької області

Вчитель: Бєлова Олена Миколаївна

Відгук на оповідання Дж. Олдріджа

«Останній дюйм»

Яна морі. Воно сьогодні сонячне та іскристе. Легкий ві-терець пробігає навшпиньках – і ранкове плесо, не по-

мічаючи його, ліниво гойдається. Маленькі хвилькишелестять, ластяться та цілують мої ніжки. Я сиджу на золо-тавому піску і гортаю сторінки оповідання Джеймса Олдріджа«Останній дюйм». Дивуюся, що прихопила із собою на літнійвідпочинок саме цю книгу: те, що я бачу так гармонійно до-повнює те, про що читаю. Очі бігають по рядках: «Нічого небуло видно ні на морі, яке вдалині зливалося з обрієм, ні набезкраїх просторах випаленого сонцем узбережжя…» Підій-маю зір на лазурову гладь води. Безкрайній горизонт зда-ється мені неосяжним. Вода ще прохолодна. Десь там,вдалині, видніється поодинока маленька плямка. Вона руха-ється. Певно, то дихальна трубка. Можу тримати парі: це тойсамий чолов'яга, навколо якого щодня на березі збираєтьсякупа дітлахів. Він займається сноркелінгом – плаванням з не-глибокого занурення під воду в масці, з трубкою та в ластах.Маленькі пляжні зіваки годинами із цікавістю розглядаютьйого «трофеї». Лише хлопчина, з яким він приходить сюдивранці і повертається ввечері, завжди стоїть осторонь і мов-чить. Очі його завжди сумні, як у бездомного кошеняти, по-гляд – жалісливий. От і зараз він застиг на пірсі і напруженослідкує за маленькою цяточкою на воді.

Читаю далі: «Під водою нічого не було видно, і в розпеченійтиші, залишившись на самоті – про що він не жалкував, хоч ігостро відчував свою самотність, – хлопчик роздумував, щож з ним буде, якщо батько так ніколи і не випливе з морськоїглибини». Одним подихом дочитую оповідання. Стає спе-

49

котно. Я вже не розумію де вигадка, а де реальність. Вгля-даюся вдалину і мені здається, що в хвилях бачу акулу. А онде– друга, третя, четверта, п'ята. Боковим зором відчуваю рухна березі. Це хлопчик, стривожений тривалою відсутністюбатька, біга вздовж берега.

Хочеться підійти до нього, попередити про небезпеку,адже за хвилину на них чекає біда. Батько вийде з води з по-різаними ногами. Права рука, майже одірвана, буде схожоюна шматок пожованого м’яса. А десятирічному сину дове-деться витягати дорослого чоловіка з акваланга, робити йомуперев’язку, тягнути до схилу, а потім самотужки вести літак.Лише у лікарні батько переосмислить своє ставлення досина, повернеться до нього обличчям.

Я намагаюсь підвестися, аби попрямувати до хлопця. Відраптового пориву вітру відкриваю очі і повертаюся із світусвоїх фантазій. З води із задоволеним обличчям виходить чо-ловік, тримаючи у руках маску, трубку та дари моря. Він по-сміхається хлопчакам, які біжать до нього наперегони. Аленавіть не дивиться на сина, який із полегшенням зітхає і по-вертається на пірс.

Батько так нічого і не зрозумів! Думки хаотично кружляютьв моїй голові. Мабуть, вірно люди кажуть, що людина починаєцінувати те, що втрачає. Чому, аби наблизитися один до од-ного в стосунках, треба пережити втрату або потрапити в ек-стремальну ситуацію? Чому батьки інколи забувають, щотакож були маленькими, та не пам’ятають, як самі відчувалинестачу уваги, любові та тепла? Мені так хочеться достука-тися до сердець моїх випадкових героїв, сучасних Деві таБена, сказати їм: «Станьте найкращими друзями та справ-жньою сім’єю!» Та давати поради – справа невдячна. Тимбільше – дівчинці, яка ще саме добре не знає життя. Але емо-ції не дають спокою. Тому я дістаю із пакету свій маленькийрожевий блокнотик для власних віршів і з відчаєм виплескуюусі почуття на папір:

50

Ми не цінуємо людину. Але як пуля мчить у спину, І від екстриму нас трясе, Ми розуміємо усе.

Ми робимо ковток останнійУ сні зіркового чекання.Не можем істини збагнуть:Назустріч руку протягнуть.

Так важко нам зробити крок, Неначе йти аж до зірок.Потрібно ж просто підійти, Розповісти, допомогти.

А нам здається це так важко. Знов натягаєм свої маски.Відлюдькуваті і похмурі, Ми вибудовуємо мури.

Протистояння, сварки, війни…Від них врятує розуміння.Тож подолаймо дюйм останнійМіж егоїзмом та коханням!

51

Лось Вікторія, учениця 7 класу СЗОШ № 274 м. КиєваВчитель: Пантелєєва Вікторія Вікторівна

Відгук на повість О. Гріна «Пурпурові вітрила»

Мій улюблений урок у школі – це зарубіжна література,бо я обожнюю читати. Деякі твори сумні, деякі веселі,

якісь не хочеться навіть згадувати. Але бувають такі твори, якічитаєш і потрапляєш в інший всесвіт. Він назавжди закарбо-вується в серці, і ти його пам ятаєш, розказуєш спочатку рід-ним, потім друзям, коли ти виростаєш – своїм дітям, онукам.

Один із таких творів – «Пурпурові вітрила» ОлександраГріна. Коли я його прочитала вперше, то емоції переповню-вали мене. Мені здалося, що Країна здійснення мрій – зовсімпоруч, я сама мешкаю у ній, а Грей та Асоль – мої давні друзі.З одного боку вони зовсім різні, виховувалися в різних умо-вах, але є дуже багато спільного, що звело їхні долі. Я б дужехотіла бути схожою на Асоль. Ця чарівна дівчина вразиламене своїм оптимізмом, своєю надією, вірою у завтрашнійдень і думкою, що всі бажання здійснюються. Знаючи, що цейтвір написав Олександр Грін, я почала шукати інші твори ав-тора, а також мені захотілося познайомитися з його біогра-фією. Життя у цього письменника було не з легких. На йогодолю випало багато випробувань, але які твори! Я прочиталадодатково ще «Та, що біжить по хвилях», «Шапка невидимка»,«Шукач пригод» та ін. Мені стало так шкода, що у 7 класі мине вивчаємо ці твори, адже вони такі хороші.

На жаль, сучасна молодь не звертає уваги на книжки. Всічомусь черстві, недовірливі, мало хто вірить у чудеса, мрієпро здійснення найфантастичніших мрій. Я гадаю, що це всечерез те, що ми не читаємо твори видатних письменників, якіз покоління в покоління вчили людей доброті і щирості. Ядуже вірю, що все має змінитися у нашому світі, а у житті кож-ного з являться пурпурові вітрила, вітрила – мрії, надії, щастя!

52

Лук’яненко Інна, Цвілюк Ольга, учениці 6 класу Бучанської ЗОШ І – ІІІ ступенів №4 Київської областіВчитель: Ситнікова Наталія Олександрівна

Відгук на роман Дж. Роулінґ «Гаррі Поттер і філософський камінь»

Нещодавно ми отримали незвичайного листа, він не буву поштовій скриньці і його не вручив листоноша. Кон-

верт, підписаний зеленим чорнилом, з’явився на підвіконні.Можливо, його принесла сова? Адже це був лист із Гоґворт-ської школи магії та чаклунства. І це не випадковість, бо ми –справжні фанатки книжок про Гаррі Поттера й читали всі сімчастини.

Написала ці книжки англійська письменниця Дж. Роулінґ. Упершій частині, яка називається «Гаррі Поттер і філософськийкамінь», ми знайомимося зі звичайним, на перший погляд,хлопчиком, але попереду в нього багато незвичайних пригод.

Виявиться, що сирота, який жив із тіткою, дядьком і двою-рідним братом у звичайнісінькому британському містечку, на-справді чарівник, про якого в магічному світі знають усі. Віднього чекатимуть великих перемог. І вони будуть, але ще не-скоро.

Спочатку Гаррі потрапить у чаклунську школу – Гоґвартс.Там буде багато дивовиж – на уроках опановують закляття йварять магічні зілля, вивчають звірів і рослини, які є лише вчаклунському світі, накладають чари за допомогою чарівноїпалички, а в найпопулярнішу спортивну гру – квідич – грають,літаючи на мітлах.

Та найголовніше, що станеться з головним героєм, можетрапитися не лише в світі магів. У школі Гаррі зустріне справ-жніх друзів. Рудий і довгов’язий Рон Візлі та всезнайко з ко-мандирським голосом Герміона Грейнджер будуть поруч ізним у всіх подальших подіях – хай то просто підготовка уроківчи боротьба з найлихішим за всю історію чаклуном. Разомвони здолають усі труднощі.

53

Будуть у Гаррі друзі й серед дорослих. Добродушний ліс-ник Геґрід, хоч і велетенський, та дбати про нього й виручатиз халеп, у які той потраплятиме, доведеться саме трійці юнихчарівників.

А ще – мудрі вчителі, як от сувора, але справедлива про-фесорка Макґонеґел і, звісно ж, дивакуватий, але від того неменш геніальний директор школи, професор Дамблдор.Саме вони непомітно підтримують Гаррі й тихенько підштов-хують до правильних рішень.

І дуже швидко стає зрозуміло, що в магічному світі, як і вреальному, щоб досягти успіху, треба вчитися й мати гарнізнання, багато працювати, бути сміливим і рішучим, а іноді –порушувати правила. Та головне, щоб поруч були надійнідрузі, на яких завжди можна розраховувати.

«Гаррі Поттер і філософський камінь» – це лише початокдивовижної історії, в якій, звісно ж, добро зрештою переможезло. Але варто прочитати всі сім книжок і прожити разом ізГаррі всі сім років у чаклунському світі, створеному ДжоанРоулінґ, бо там усе як у реальності, тільки фантастично за-хопливо, казково страшно й надзвичайно справедливо.

54

Макаревич Богдана, учениця 6 класу Висоцької ЗОШ І –ІІІ ступенів Дубровицького району Рівненської області

Вчитель: Мосійчук Ірина Антонівна

Відгук на повість В.Короленка«Сліпий музикант»

Якось, гортаючи сторінки моєї улюбленої книги «Притчідля дорослих і дітей», авторами якої є О. Лопатіна, М.

Скребцова, я зустріла досить цікаву «Притчу про каву». Наперший погляд, нічого особливого в ній немає: «Приходитьдо батька молода донечка і говорить: – Батько, я втомилася,у мене таке важке життя, такі труднощі і проблеми, я весь часпливу проти течії, у мене немає більше сил … Що мені ро-бити?

Проте замість відповіді батько поставив на вогонь три од-накових каструлі з водою. В одну кинув моркву, в іншу поклавяйце, а в третю насипав зерна кави. Через деякий час він вий-няв з води моркву, яйце і налив у чашку каву.

– Що змінилося? – Запитав він свою дочку.– Яйце і морква зварились, а зерна кави розчинилися у

воді, – відповіла вона. – Ні, доню моя, це лише на перший погляд так…. Подивися – тверда морква, побувавши в кип’ятку, стала

м’якою і вразливою. Рідке яйце стало твердим. Зовні вони незмінилися, вони лише змінили свою структуру під впливомоднакових несприятливих умов – кип’ятку. Так і люди – сильнізовні можуть розклеїтись і стати слабкими там, де крихкі ініжні лише тверднуть і міцніють.

А кава?– Це найцікавіше. Зерна кави повністю розчинилися в но-

вому ворожому оточенні і змінили його – перетворили окріпв чудовий ароматний напій».

Аналізуючи зміст цієї притчі, я мимоволі пригадала твір В. Короленка «Сліпий музикант», прочитати який порадила

55

мені моя вчителька, коли я якось занепала духом. Ранішемені не були знайомі твори цього письменника, нічого пронього я не знала. Тому спочатку познайомилася з його жит-тєвим і творчим шляхом, історією написання повісті «Сліпиймузикант».

Виявляється, у повісті відображені спогади В. Короленкапро матір (не випадково героїню звати Евеліна), перебуванняна Волині, Житомирщині, Рівненщині, відвідування Почаїв-ської лаври та Саровського монастиря (на Тамбовщині). Хочатвір уперше з’явився в газеті «Русские ведомости» 1886 p.,письменник неодноразово повертався до нього, вводив новіепізоди й образи.

Батько Петра Попельського був багатим поляком, сіль-ським поміщиком, а мати, Ганна Михайлівна (уродженаЯценко), і дядько, Максим (брат матері), належали до мало-російського роду (тобто походили з Центральної України).Отже, у родині Попельських переплелися польська й укра-їнська лінії. Так було й в історії України.

Відразу скажу, що повість «Сліпий музикант» дуже цікава.Правда, важко уявити дитину, яка … не бачить, не може ми-луватися красою навколишнього середовища… Дитину, якане бачить, але прагне пізнати світ, що її оточує… Дитину, якапрагне до високого, не дивлячись на свою ваду…

Життя головного героя нагадало мені оті три каструлі зводою, в одну з яких батько дівчинки кинув моркву, в іншу –яйце, а в третю насипав зерна кави. Адже спочатку Петрусьбув м’яким та вразливим, наче зварена морква. А подібно дорідкого яйця, котре потрапило в окріп, герой став твердим нашляху до досягнення своєї мети. І, наче кава, «розчинився» втому середовищі, у яке потрапив завдяки доброзичливимлюдям, змінився, перетворився на Людину з великої літери,котра розуміла, що таке життя і як його потрібно прожити.

На мою думку, велику роль у житті Петруся відіграв слугаЙохим, який виконував на сопілці чудові українські мелодії.Це допомогло хлопчикові зрозуміти, «побачити» світ. Він і самвідчув потяг до справжньої живої музики. Адже мелодія, ви-

56

конана його мамою, була якась фальшива. Тільки тоді, колимати зрозуміла, чого прагне душа Петруся, вона стала гратипо – іншому: по – справжньому красиво, задушевно. Це зро-зумів і Йохим, і Петрусь. Так мати змогла повернути любовсина, який змалку відчував різницю між справжнім і не-справжнім, щирим і нещирим, красивим і некрасивим у житті.

Дорогоцінним дарунком для Петруся було спілкування зЕвеліною, дитячі стосунки з якою переросли згодом у справ-жнє доросле почуття.

А дядько Максим став провідною зорею на шляху станов-лення характеру героя.

Твір читається і сприймається легко, мабуть, через те, щоавтор для опису подій вдало використовує відповідну лек-сику.

Цікавим є і той факт, що у творі присутні образи – символи:світло – це, на мою думку, не тільки світло сонця, недоступнесліпому, але й реальний світ, з його життям і болем, радістю істражданням; темрява – це, я вважаю, не лише вічна ніч вочах головного героя, а й тихий, відгороджений від світу ку-точок садиби, це і душа Петруся, замкнута на своєму страж-данні; шлях сліпого музиканта – це, мені здається, подоланнятемряви в собі, що є важливим для людини.

Тож повість В. Короленка «Сліпий музикант» я раджу про-читати усім, бо вчить вона нас бути милосердними, людя-ними, терпимими до людського страждання, допомагаєзрозуміти, як прожити гідне і повноцінне життя.

57

Макарчук Лідія, учениця 7 класу Брусилівської ЗОШI-III ступенів №1 Житомирської області

Вчитель: Гарізан Наталія Вікторівна

Відгук на новелу О. Генрі «Дари волхвів»

Я прокидаюсь – чую дзвони, Які співають вдалині,

Все знову й знову вони дзвонятьНові колядки та пісні.

Дзвони стараються, як знають, Щоб як луна дзвін покотивсь.Вони нам гучно сповіщають:

«Спаситель світу народивсь!»Далеко дуже, десь на Сході, Волхви дивились на зірки…І враз побачили, як сходить

Нова зоря з неба-ріки.Вони невдовзі зрозуміли, Та зірка шепче їм згори,

Щоб швидко три волхви зумілиІсусу принести дари.

Ці віршовані рядки я написала щиро. А спонукала менедо цього давня біблійна історія, яку я знаю ще з дитин-

ства та й тепер часто перечитую її. Три волхви знайшли місце,де народивсь Ісус Христос. Це була печера поблизу містаВіфлієма. Вони вклонилися Йому та подарували три дари: зо-лото, як царю, духмяний ладан як Богові та смирну як Людині.

Взявши до рук новели О.Генрі, я побачила цікаву назву од-нієї з них – «Дари волхвів». Чи не про біблійних волхвів пишеавтор? Я знаю, що мудрі думки і цікаві образи з Біблії надихалиі надихають письменників і поетів на створення нових чудовихтворів. Що ж мене чекає на сторінках цієї новели? Одним по-дихом, як кажуть, я прочитала все від першого до останнього

58

рядка: просто, ніжно, мудро… Можливо, це дивно, але я пере-читувала новелу декілька разів, тому що хотіла ще і ще побутиразом із героями, які так багато мене навчили. Делла, струнка,витончена красуня та її чоловік Джим – найулюбленіші моїгерої. Чому? Мабуть, через їхні по-справжньому щирі сто-сунки, через їх бажання зробити щасливими одне одного.Делла, збираючи та відвойовуючи кожен цент, відрізала своєволосся, щоб купити Джимові подарунок – ланцюжок для го-динника, про який він давно мріяв. А Джим, продавши годин-ник, подарував Деллі гребінці для волосся, які вона так хотілапридбати. І ось ці довгоочікувані речі належать їм, але немаєрозкішного волосся Делли та коштовного Джимового годин-ника. Часом я думаю, чи змогла б я так, як вони, пожертвуватинайдорожчими речами заради когось… Обміркувавши вчинкигероїв, можу впевнено сказати, що ставлюсь до Джима і Деллиз великою повагою. І, звичайно, завдячую геніальному пись-меннику О.Генрі, який зумів у повсякденному житті молодогоподружжя показати справжні щирі почуття. У своєму корот-кому творі він показав щось надзвичайно велике. Я думаю, щоце не лише через майстерність, але й через те, що він вико-ристав фрагменти своєї біографії. Автор описує випадок, якийстався між ним тай його дружиною Елот. Отже, за Джимом іДеллою стоять реальні люди.

Побувши наодинці з новелою «Дари волхвів, я зробила важ-ливий висновок. Давно, у той час, коли волхви принесли Ісусудари, вони були дуже цінними та мудрими. Але у наші часи ціподарунки не такі цінні у порівнянні з подарунками, які пода-ровані від чистого серця й з любов’ю. Можна бути бідними, алеце ніколи не вплине на справжній подарунок у житті – любов,увагу, турботу та інші справжні людські цінності. О.Генрі нази-ває Деллу і Джима, простих звичайних людей, волхвами, ма-буть, тому, що їм вистачило мудрості пожертвувати своїмнайдорожчим і подарувати найбажаніше найріднішій людині.

Якби я зустрілась із О. Генрі, то обов’язково подякувала бйому за такий чудовий твір і запевнила б, що його новела зво-рушить серця ще багатьох читачів майбутніх поколінь.

59

Максименко Анна, учениця 8 класу Євгенівського НВКМиколаївської області

Вчитель: Бондюченко Галина Іванівна

Відгук на роман М. Аромштам «Коли відпочивають янголи»

Віддзвеніло, відлунало багатоголосе літо-літечко. Лег-ким помахом сонячного промінчика попрощалося зі

мною. Та назавжди залишилися в моїй пам’яті незабутні вра-ження від поїздки до Миколаївського зоопарку, відпочинку наморі… Але найбільше запам’яталися години, які приносилинасолоду від зустрічі з літературними героями творів В.Скотта, Дж. Олдріджа, О. Гріна…

З великим задоволенням читала твори сучасної літера-тури, які дають нам відвертості, щирості і порядності, вчатьдумати і відчувати, співпереживати і бачити прекрасне.

Серед таких книг – роман Марини Аромштам «Коли відпо-чивають янголи», адже в ньому розповідається про шкільнежиття, про батьків, дітей і янголів. Четвертий клас «А» нага-дував мені роки навчання в початковій школі. Маргарита Се-менівна (Марсем) – справжня вчителька. Вона дуже терплячеі з любов’ю не просто навчає своїх учнів, а постійно подає їмприклад доброти, справедливості та чесності. Для неї всі діти– Аліна, Петро, Віра, Наташа, Кравчик, Микола – «не фарфо-ровые пупсики. Они люди».а це дуже важливо і для дітей, і дляїх батьків особливо в наш такий нелегкий час. Мені було дужецікаво і приємно читати сторінки щоденникових записів Мар-сем. А які незвичайні ігри придумувала вона! Як вміла підтри-мати кожного свого «пубертатного поросенка», навчитилюдяності, повірити в себе та свої сили. Марсем – повна про-тилежність Тетяни Володимирівни, першої вчительки Аліни.

Маргарита Семенівна дуже схожа на мою першу вчителькуВалентину Михайлівну. Нам так тепло і затишно було поряд знею, а її лагідні очі нагадували нам наших матусь. Ми ділили

60

з нею радощі і печалі, довіряли свої маленькі таємниці. А нашіянголи-охоронці оберігали нас від недобрих та злих людей.Учні Марсем дуже схожі на моїх однокласників. Вони такі жнепосидючі, життєрадісні, всім цікавляться, люблять разомподорожувати, святкувати дні народження і бешкетувати.Поряд з нами завжди Тетяна Яківна, наш класний керівник,яка все розуміє і завжди приходить на допомогу

61

Маменко Дар'я, учениця 5 класу НовостепанівськогоНВК Олександрівського району Донецької області

Вчитель: Плахута Алла Петрівна

Відгук на книжку Р. Дала«Чарлі і шоколадна фабрика»

Якщо запитати мене, яка моя улюблена книжка, то моявідповідь буде –«Чарлі і шоколадна фабрика» Роальда

Дала. Я навіть не очікувала, що вона мені настільки сподоба-ється. Всі герої в казці дуже цікаві. Читаючи цей твір із захоп-ленням, я проживала його разом із героями. Менезворушило, що хлопчик Чарлі при наявності випадкових гро-шей, одразу щось купував поїсти для родини, а не для себе.Яскравою в пам'яті залишилась подорож Чарлі до шоколад-ної фабрики, де відбувалися найцікавіші пригоди. Якщо гово-рити про героїв книги, то найбільш мені сподобались Чарлі зродиною і Віллі Вонка, а також вірші, в яких працівники фаб-рики засуджують надмірні захоплення сучасних дітей їжею,жуйками, телевізійними розвагами. І це не пусті слова. Роз-повідаючи про свої враження від прочитаного, я б згадала іпро негативних героїв – Веруку Солт, Віолету Борегард,Майка Тіві, Августа Глупа – для них головне – отримати голов-ний приз, а не враження і почуття від побаченого.

Мені цей твір дуже сподобався. Він про людину, яка вико-нала мрії дітей, і всі діти хочуть, щоб була така фабрика каз-кових солодощів. Але книга зовсім не про солодощі, а пролюдські почуття. Прочитавши цю книгу, я ще раз впевнилась,що потрібно оберігати близьких нам людей, бути вихованоюлюдиною, а це можливо, я вважаю, тільки багато читаючи,адже книги розвивають творчу уяву та мислення, розвиваютьдушу дитини. Тому б я порадила, в першу чергу, прочитати«Чарлі і шоколадна фабрика» дітям, що не поважають іншихлюдей.

62

Медяник Костянтин, учень 6 класу Мурафської ЗОШ І-ІІІ ст.Харківської області

Вчитель: Пушкар Ольга Михайлівна

Відгук на повість В. Нестайка «Тореадори з Васюківки»

Як хороше влітку! Спи скільки хочеш. Грай в футбол, ка-тайся на велосипеді, купайся, засмагай на сонці. Від-

почивай, як твоїй душі заманеться. День, здається, ніколи незакінчиться. А коли добряче втомився, хочеться полежати взатінку, та ще й з цікавою книгою. А коли та книга ще й ізсписку рекомендованих на літо, так можна одним постріломвбити двох зайців.

Отак і в мене вийшло. Книгу В. Нестайка «Тореадори з Васюківки» мені порадила прочитати моя мама, і цю книгу за-дала нам на літо прочитати вчителька.

В неймовірно спекотний день я вирішив полежати на диваніі почитати. Книга захопила мене. Ява і Павлуша ніби зійшли ізсторінок книги, вони, як живі, постали в моїй уяві. Я переживав кожну їхню пригоду. Дуже вже хотілося хлопцямпрославитись, щоб про них слава «гриміла на всю Васюківку».

Ось, ніби наяву, бачу, як Ява і Павлуша сидять у бур’янах,а до них доноситься грізне: «Вилазь, убоїще, бо гiрше буде!Ти ж мене знаєш!».

І тут хлоп’яче жалібне: «Та ми ж не хотiли. Ми ж хотiлиметро. Таке, як у Києвi». І хлопці обіцяють дідові більше не ро-бити шкоди.

Та хіба ж можна жити без пригод? Світ навколо такий ціка-вий! Чом би не спробувати себе в ролі тореадорів? І вже не-щасна Контрибуція не розуміє, чого від неї хочуть хлоп’ята, аза мить, розлютована, женеться за ними аж до ставка.

Не тільки пустощі, а й благородні вчинки здатні здійсню-вати Ява і Павлуша. Ось вони врятували цуценя і дали йомуім’я Собакевич. То рятують людей від потопу.

63

А ось вони на безлюдному острові імені Переекзаменовкибіля села Васюківки, то в місті Києві, то, сповнені страхом, пе-реслідують «шпигунів». Підпалюють повітряну міні-кулю навесіллі своєї вчительки, а вже через пару хвилин гасять во-гонь. Та шар літав десять хвилин, і вчителька з сльозами наочах обняла їх. І це було того варте.

Дуже зворушливо хлопці намагаються умовити один од-ного взяти більшу цукерку, коли вони загубилися в кукурудзіі дуже зголодніли. Та й від поїздки до моря відмовляється Па-влуша в ім’я дружби з Явою, і віддає йому найцінніший свійскарб – складаний ножик, предмет заздрощів усіх хлопців, ігачки для вудочок – батьків подарунок. «Прекрасні гачки! Цілебагатство для рибалки». Навіть на переекзаменовку прихо-дять удвох.

Всеволод Нестайко у своєму творі вигукує: «Дружба! Ве-лике це слово – дружба! Може, найбільше з усіх слів люд-ських. Заради дружби люди йдуть на тортури, сідають утюрму, навіть життя віддають...» Про таку дружбу Яви і Па-влуші і розповідає письменник у своїй книзі.

І все це таки дитинство, як сказав герой роману: «Це вещь!». І я зрозумів, що треба посміхатися, радіти, грати,бавитися. Адже що може бути кращим за пригоди і веселі ви-тівки дитинства, коли тобі все сходить з рук, бо дорослі гада-ють, що ти досі ще дитина. Тож будьте доброю, веселоюдитиною! І живіть у своєму дитинстві.

64

Мішеніна Юлія, учениця 8 класу Ольшанської ЗОШ І-ІІІ ст.Миколаївської області

Вчитель: Авелічева Тамара Григорівна

Відгук на трагедію В.Шекспіра «Ромео і Джульєтта»

Ядовго не наважувалася почати читати твір В.ШекспіраЖитомирської областіРомео і Джульєтта». Але,

взявши в руки книжку, вже не могла відірватися від неї.У творі В.Шекспир розповідає про вірне, чисте, шалене

кохання. А цими закоханими були Ромео і Джульєтта. Їхнє ко-хання зародилося у феодальній ворожнечі, у родинах Капу-летті і Монтеккі, що ворогували між собою, навіть непам’ятаючи з якої причини, таким чином шануючи родові тра-диції і звичаї. Нормами поведінки вважались ненависть до во-рога роду.

Кохання, оселившись у серцях Ромео і Джульєтти, змушуєїх забути про протистояння родин. Вони були готові витри-мати все, заради того, щоб бути разом. Їхні стосунки надзви-чайні. Ці підлітки ніби живуть, дихають лише коханням. Вонизмінюються під впливом кохання. Ромео стає мужнім, відпо-відальним, відважним чоловіком. Джульєтта перетворюєтьсяна самостійну, рішучу, вірну жінку. Ці підлітки, чисто, шаленокохаючи один одного, намагаються захистити свої почуття,щоби бути щасливими. Здавалось, увесь світ постає протиних: у двобої з Тибальтом, двоюрідним братом Джульєтти,Ромео випадково вбиває його. За це його вигнано з міста підзагрозою смертної кари. Але брат Лоренцо відгукнувся напрохання молодих: святий обряд вінчання уже відбувся.

Розлука гірша за смерть. Джульетта, щоб з'єднатися зРомео, випиває сонне зілля, розуміючи, що це небезпечно,але лише так вона сподівається зустрітися з коханим. Най-сильніший стимул внутрішнього життя дівчини – відданістькоханому, віра в чистоту помислу Ромео. Щастя для неї – у

65

з'єднанні з дорогою серцю людиною. Трагічна помилка зава-жає здійснити план Джульєтти. Ромео, який вважає коханумертвою, не хоче жити без неї і п'є отруту. Джульєтта теж ви-бирає смерть, коли бачить, що в живих більше немає Ромео.Це неймовірно вражає. Неможливо утримати сльози. Дляобох любов була цінніша за життя. Я вважаю, що вони булищасливими людьми, бо «спробували на смак» справжнє ко-хання, а це дається не кожному.

Батьки тільки тепер дізнаються про кохання своїх дітей.Зустрічаються старійшини родин. Настає примирення. Ціноюжиття юних нащадків сплачено за цей мир. Над тілами загиб-лих з'єднуються руки Капулетгі і Монтеккі.

«Кохання сильніше смерті і страху смерті, – писав І.Турге-нєв, – тільки ним, тільки коханням тримається і продовжу-ється життя».

Я довго не могла ні про що думати, крім чистого і вірногокохання Ромео і Джульєтти. Мені хочеться, щоб усі мої однок-ласники прочитали цей твір і повірили в існування такогосильного почуття.

66

Овдієнко Софія, учениця 8 класу Ольшанської ЗОШІ-ІІІ ст. Миколаївської області

Вчитель: Авелічева Тамара Григорівна

Відгук на казку-притчу А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц»

Цього літа я прочитала чудову книгу відомого фран-цузького письменника Антуана де Сент-Екзюпері «Ма-

ленький принц».Вона мені дуже сподоблась тим, що я, як читач, приєдна-

лася до Маленького принца, який мандрував Всесвітом. Разомз ним я познайомилася з чудернацькими планетами та їхнімимешканцями. Коли я читала цю книжку, то дуже хвилюваласьза маленького прибульця із великим та щирим серцем.

Ще в шостому класі ми знайомилися з «Маленьким при-нцом», але тоді він мене «не торкнув», та тільки перечитавшийого влітку, я відчула й зрозуміла всі зернятка мудрості, якірозсипав у творі автор. У казці-притчі головною є тема без-духовності дорослих людей і їх черствості та зневаги до ди-тячих мрій. Автор доводить, що доросла людина мислить,мріє, діє інакше, ніж дитина.

На першому астероїді жив Король. Коли хлопчик залишавйого, він подумав: «Дивний народ ці дорослі». На другому живЧестолюбець. Коли Маленький принц утік від нього, він поду-мав: «Правдо ж, дорослі – дуже дивні люди». На третьому живП’яниця. Коли Маленький принц відправився далі, він заду-мався: «Так, право ж, дорослі дуже, дуже дивний народ». Начетвертій планеті жив Ділок. Продовжуючи шлях, Маленькийпринц говорив собі: «Ні, дорослі й справді разючий народ».На п’ятій – Ліхтарник, а на шостій жив Географ, що порадивМаленькому принцові відвідати Землю. Я думаю, що цимСент-Екзюпері хотів показати, як дорослі люди відрізняютьсявід маленьких.

Ось чому Екзюпері обрав головним героєм повісті самемаленького хлопчика. Лише діти здатні любити цей світ по-

67

справжньому, цінувати його і навіть побачити невимовнукрасу, як це відчув Маленький принц, побачивши намальова-ного баранця в коробці. Тому він і є моїм найулюбленішим ге-роєм не тільки в цьому творі, а й взагалі. Він така ж самадитина, як і я: великий фантазер.

А дорослі? Їхнє бачення світу змушує нас більше вчитисяй слухатися. А можливо, наші батьки у чомусь й праві? Але нев усьому, вони не бачать красу і мудрість там, де бачимо їхми. Можливо, якби вони зуміли вислухати нас, розповісти просвоє уявлення світу, тоді, мабуть, ми б порозумілися у спіль-ному баченні Всесвіту.

Найбільше мені сподобався епізод, у якому Принц пото-варишував з Лисом. Лис навчив його бачити серцем, а неочима. Бо тільки серцем можна відчути справжнє щастя, ра-дість. Саме тому доброму Лису було так важко прощатися зМаленьким принцом.

Коли я дочитала твір, то зрозуміла: мир і злагода запану-ють на нашій планеті, бо завжди добро перемагає зло.

68

Павликівська Тетяна, учениця 6 класу Червонопартизан-ської ЗОШ І-ІІІ ст. Нижньосірогозького району Херсонськоїобласті

Вчитель: Полякова Валентина Владленівна

Відгук на баладу Ф. Шиллера «Рукавичка»

Влітку я люблю відпочивати із користю. Живу у малень-кому степовому селі, а це означає, що у мене з’явля-

ється багато обов’язків по господарству. І як же мені приємноу полуденні спекотливі години проводити час із улюбленимикнигами. Цього літа я зайнялася читанням балад: незвичайні,різноманітні, іноді фантастичні, вони заполонили мою увагу.Що особливо мені до вподоби, що у маленькому творі інодізображено ціле життя. Почитаєш кілька хвилин або годинку,а перед очима проходить ціле життя. Твори так хвилювалимене, що я потім обговорювала їх із мамою, подругами. У сім’ї я одна. Але близькою мені стала балада про короляЛіра і його дочок і тата. Я запитувала, чи можлива така історія.Вдома відбулася навіть ціла дискусія. Та найбільше мені спо-добалася балада німецького поета Фрідріха Шиллера «Рука-вичка.» Часи лицарства такі романтичні: мужні і відважнілицарі, горді красуні, мальовничі турніри просто зачаровуютьсвоєю незвичайністю. Я просто зачитувалася сторінками ро-ману Вальтера Скотта «Айвенго». Героїні роману: леді Ровенаі Ребекка дуже позитивні героїні, у них немає негативних рисхарактеру, а от Кунігунда із балади Шиллера «Рукавичка» –інша. Спочатку я сприймала її добре, навіть подумки милува-лася, думала: «Яка гарна дівчина, і, мабуть, дуже порядна,якщо мужній лицар кохає її». Поетичні рядки великого поетадовели, що не завжди краса це лише добро. Все розмірко-вую: чи випадково упала рукавичка до диких звірів, чи красунявигадала таку незвичайну тактику, щоб перевірити свого ли-царя. На мою думку, вчинити так із юнаком, якого ти кохаєш,

69

неможливо, адже він ризикував власним життям. І одразу ждля мене зникла врода Кунігунди, бо якщо людина бездушна,то зовнішня краса відходить на другий план. На місці муж-нього лицаря я б вчинила так само, адже він довів свою смі-ливість і в той же час показав, що відмовляється любитижорстоку, хоча й красиву даму.

Читайте балади Шиллера. Вони допомагають поринути унезвичайний світ.

70

Пивоваров Владислав, учень 6 класу Ольшанської ЗОШ І-ІІІ ст. Миколаївської областіВчитель: Авелічева Тамара Григорівна

Відгук на повість Г. Троєпольського «Білий Бім Чорне вухо»

На літніх канікулах мені в руки потрапила книжка Г. Троєпольського «Білий Бім Чорне вухо». Назва

книжки привернула мою увагу і захотів дізнатися, що ж в нійцікавого пишуть, про що ця книжка з гарною обкладинкоюта привітним собакою на ній. Але, на привеликий жаль, ра-дості в ній було небагато. Мене дуже вразила історія відда-ного господареві пса, що несподівано потрапив у біду.Навіть забарвлення Біма було біле від народження, що невідповідає стандарту шотландських сетерів. Це говоритьпро світлу душу та чисті помисли Біма. Собака живе у квар-тирі разом зі своїм господарем, одиноким пенсіонером Іва-ном Івановичем. Мені дуже сподобалося відношеннягосподаря до свого улюбленця. Він любив та турбувався проБіма, постійно возив його на полювання до лісу. Все начебтобуло гарно, і ось несподівано у господаря дав про себезнати осколок біля серця – спогад про участь у Другій світо-вій війні. Його терміново треба було відвезти до лікарні, наоперацію. І тут почалися поневіряння Біма.

У мене розривалося серце, читаючи сторінки повісті, очінаповнювалися сльозами. Собака залишається у сусідів, алетрапилося так, що вона вискакує з квартири у пошуках гос-подаря і опиняється на вулиці. Подорожуючи без нагляду, Бімзустрічає безліч людей – добрих та злих, старих та молодих– всі вони описуються очима собаки. Через різні причини ні-кому не вдається залишити його у себе вдома. З часом Бімповертається в рідний двір, де віддано чекає поверненнясвого господаря. І тут трапляється подія, яка призводить дотрагічної розв’язки повісті. Сусідка, яка бачить, що у дворі

71

днями сидить собака і когось чекає, викликає бригаду, яказаймається виловом бродячих собак. Вона говорить, що Бімнебезпечний. Приїжджає бригада, але Бім не дається в рукиловців, і в результаті виявляється поранений. Але все ж такийого забирають і відвозять у притулок для бездомних собак.Практично відразу після цих подій додому повертається ІванІванович. Він дізнається, що сталося з Бімом, з’ясовує адресупритулку, але приїхавши туди, він дізнається, що Біма вженема в живих.

Я дуже раджу перечитати цю повість всім тим, хто не бай-дужий до всього живого, що є навкруги. Ця повість вчить ці-нувати, любити та поважати один одного.

72

Радутна Анастасія, учениця 8 класу Першої українськоїгімназії імені Миколи Аркаса м. Миколаєва

Вчитель: Полудіна Наталя Віталіївна

Відгук на трагедію В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта»

Пора літніх канікул чудова та різноманітна. Для когось цевеселі прогулянки, вільний час і прекрасний відпочинок

на морі. Для мене ж літні канікули – не обмежені в часі зустрічі зкнигою.

Цього літа до моїх рук потрапив шедевр генія усіх часів Ві-льяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Цей твір про зарод-ження першого тендітного почуття кохання, про безглузду інепоступливу ворожнечу, жертвою якої стало життя людини.

Автор на початку твору розповідає про кровну ворожнечудвох родів – Монтеккі та Капулетті. Всі члени ворогуючихродин, можливо, страждали, але з покорою ставились до на-станов старших. Але, незважаючи на злість і агресію ото-чення, у серцях молодих людей зароджується найсвятішепочуття – чисте кохання. Це – кохання з першого погляду, безобману, без користі, заздрощів і розрахунків. Це – був потягдвох споріднених душ, і промовляли вони одна до одної лишеочима. Адже згадайте, Ромео і Джульєтта не бачили обличь,бо були в масках. Зустрілись лише погляди – і на небі засяяланова зірка любові.

Три дні... Лише три дні на щастя дано було Ромео і Джу-льєтті, щоб осягнути глибину почуттів, щоб зрозуміти, щовласне серце не може битись наодинці, йому потрібен відгукіншого биття. Самі ж закохані навіть і уявити не могли, на-скільки їх почуття сильне. Вони навіть і не здогадувались, щоможуть змінити світ, суспільство, ставлення ворогуючихродин одне до одного. Шкода, але батьки зрозуміли власнупровину, тільки коли втратили своїх дітей. Оплакуючи найдо-рожче, забувши ворожнечі, Монтеккі та Капулетті взялися за

73

руки. Можливо, після такої втрати родини пішли в майбутнєспільною дорогою. Як же мені хочеться в це вірити!

Пройшли століття, а трагедія Вільяма Шекспіра є одним знайпрекрасніших творінь літератури. Кожен може прочитатиїї по-своєму. Хтось замислиться над проблемою батьків ідітей, хтось зачарується чистотою щирого почуття, хтось від-криє для себе нові можливості: навчиться розуміти, любити,бути чесним і відповідальним.

Трагедія «Ромео і Джульєтта» – це трагедія світлого, щас-ливого, але неймовірно короткого кохання, яке виховує і на-вчає людину бути Людиною.

74

Расквасова Олеся, учениця 7 класу екологічного ліцею№ 24 м. Житомира

Вчитель: Яковенко Лілія Іванівна

Відгук на казку-притчу А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц»

Канікули... Для більшості дітлахів – це найкращий час,довгоочікувана пора. Для мене ж канікули влітку – від-

починок із чашкою духмяного чаю й улюбленою книжкою вруках. Саме така атмосфера надихає читати, мислити, фан-тазувати. Якось увечері я взяла в руки книгу французького пись-менника Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц».Перегорнувши перші сторінки, звернула увагу на дивні малюнки,непомітно для себе занурилася у зміст твору… не втрималася іза декілька годин дочитала книгу. Перші враження, перші думки,перші висновки… Читаючи, я відчувала якесь легке непорозу-міння, навіть розгубленість, яку не змогла собі пояснити, аджетвір написаний дуже просто, майже по-дитячому, ніби казковарозповідь мами... А чому, власне, «ніби казкова розповідь»? «Ма-ленький принц» – філософська казка, тому й виникали в менерізні запитання під час читання. Які ж цінності важливіші за всена світі? Що потрібно людині для життя? Що робить її щасливою?

Маленький принц, астероїд, баобаб, рідний дім… Я жвавоуявила, як кожного ранку хлопчик старанно приводив у порядоксвою маленьку планету, розмовляв з вередливою красунеютрояндою, чистив вулкан. Оскільки читала все ж таки філософ-ську казку, думки самі вибудовувалися у ланцюжки: астероїд –це ж символ рідної домівки, троянда – краси, яка нам усім такпотрібна навіть у буденних справах, вулкан – символ відпові-дальності, гідності людини. Очевидно, автор за допомогоюсимволів допомагає нам зрозуміти, наскільки важливі ті чи іншіречі або явища в нашому житті, як часто ми звертаємо або незвертаємо на них увагу. Мене вразило, як Маленький принц ро-бить крок вперед, щоб відшукати друзів, знайти відповіді на тізапитання, які його бентежать. Але в своїх пошуках, на жаль,

75

знаходить лише розчарування. Всі, з ким довелося познайо-митися, – дорослі люди, а для них головне – влада, честолюб-ство, пихатість... Я зрозуміла, чому деякі розділи закінчуютьсяоднаковою фразою: «Ці дорослі такі дивні люди», адже, за сло-вами письменника, дитина – це душа світу, а світ очима дитинибільш людяний і правильний. Саме людяність і шукав Малень-кий принц. Я довго міркувала з цього приводу, так хотілося до-помогти хлопчику, просто поговорити з ним, подумати разом…

Дивовижний Маленький принц потрапив на велику планетуЗемля. Він познайомився з пілотом, а потім з’ясувалося, що вних є спільного: вони однаково уявляють ідеальний світ. Як жемені захотілося бути разом з героями А. де Сент-Екзюпері!!!

Чомусь особливо вразив епізод, коли Маленький принцпобачив на Землі такі ж троянди, як на його рідному астероїді.А він же вважав, що його КВІТКА єдина і неповторна! Та вия-вилося, що вона звичайна, одна з багатьох, тому його й охо-пив відчай, хлопчик майже втратив сенс життя.

З хвилюванням читала і про знайомство Принца з Лисом,який повернув йому надію, бажання жити далі. «Якщо хочешмати друга, приручи мене!», – радив Лис. Здивувала мудрістьЛиса, його пояснення, чому Маленький принц такий вразли-вий: хлопчик же бачить не очима, а серцем. От тоді й зрозумівМаленький принц, що його троянда найдорожча, єдина усвіті, адже він провів з нею багато часу. А я, здається, з’ясу-вала, чому хлопчик засумував за своїм астероїдом.

Антуан де Сент-Екзюпері показав, яким уявляють світ діти,яким він має бути. Проте найважливіше питання казки, намою думку, – як же повернути людям духовність, допомогтизважити моральні цінності.

Наприкінці твору герої повертаються додому. Автор даєможливість поміркувати нам і зробити висновок: чому коженмає повернутися до того, що йому дороге, чому у кожногообов’язково має бути сенс у житті.

Раджу прочитати твір А. де Сент-Екзюпері людям будь-якого віку і бажаю усім бути собою, змінювати світ на краще,сміливо йти до своєї цілі.

76

Рязанов Андрій, учень 5 класу ЧервонопартизанськоїЗОШ І-ІІІ ст. Нижньосірогозького району Херсонської області

Вчитель: Полякова Валентина Владленівна

Відгук на казки Г. К. Андерсена

Літній відпочинок приніс мені знайомство із літератур-ними казками великого данського письменника Ганса

Крістіана Андерсена. Які ж вони чудові, як уміло автор зробивгероями своїх творів самі звичайні предмети, пташок, тварині які дивні пригоди із ними відбуваються. Під світлом літніхпроменів, відпочиваючи на канікулах, я прочитав усю збіркуказок Андерсена. Переживав за Дюймовочку, радів за Кая іГерду, жалів добру Русалоньку. Раніше я бачив їх у мультфіль-мах по телевізору, а тепер мав змогу познайомитися із нимина сторінках книг. Стало зрозуміло, що мультиплікатори дещозмінюють у сюжетах, тобто книга і фільм по ній це достатньорізні речі. Найбільше мені сподобалася казка про стійкогоолов’яного солдатика, адже я – майбутній солдат, захисниксвоєї Батьківщини – України. Казка невеличка, але що самемене вразило найбільше ? Це талант великого казкаря у бу-денних речах бачити щось героїчне, романтичне. Я навітьуявляв собі, якщо б у мене на столі стояли олов’яний солда-тик і паперова балерина, яку б казку склав я ? І вже у моїй уявіолов’яний солдатик став героїчним воїном АТО, який мужньозахищає Україну, а ніжна, тендітна балерина дає концерти,танцюючи перед глядачами, і зароблені кошти відправляєвоїнам АТО.

Повернуся до казки Андерсена. Мені дуже шкода, що нісолдатик ні балерина не вміли говорити, але краще за них го-ворили вчинки. І виходить, що хлопчик, який має серце, вмієрухатися, думати, проявляє жорстокість, а олов’яний солда-тик із однією ногою та паперова балерина, які позбавленітаких можливостей, проявляють сміливість, вірність. Післяпрочитання казки мені стало сумно, я шкодував, що від го-ловних героїв майже нічого не залишилося. Та потім зрозу-

77

мів, що Андерсен вчить нас бути гарними людьми, не зва-жаючи на те, хто ми, чим ми займаємося, що на кожному місціможна робити добро. Слід милуватися красою, підтримуватиодне одного і зовсім неважливо при цьому, що ти зробленийіз олова чи паперу, що у тебе одна нога, чини добро.

78

Сарницька Софія, учениця 6 класу Миколаївської СЗОШ№22

Вчитель: Ткач Ірина Олександрівна

Відгук на книжку Р. Дала «Чарлі і шоколадна фабрика»

Не знаю чому, але я не читала твір про пригоди Чарлі нашоколадній фабриці, хоча його треба було прочитати

за списком літнього читання. Не читала навіть після того, якподивилась екранізацію з Джонні Деппом. Напевно, такбуває: кіно подивився – і вистачило.

А потім я натрапила на книжку Р. Дала з обкладинкою,зробленою Євгенією Гапчинською, і зрозуміла – треба про-читати, обов’язково! Якщо така світла, мила дівчина ілюструєкнижку, значить її варто прочитати, значить у ній живе добро(цікаво: ніколи не думала, що прочитати книгу можна завдякихудожнику)! І я відкрила книгу…

Дуже смачною (у прямому сенсі цього слова:)) виявиласьісторія про маленького хлопчика Чарлі, який живе з сім'єю внапівзруйнованому будиночку на околиці міста. Живе зовсімпоруч з шоколадною фабрикою, господар якої, судячи за від-гуками жителів міста, злий і жахливий Віллі Вонка. Він уже ба-гато років не пускає нікого на поріг свого улюбленоговиробництва. І ось одного прекрасного дня все місто розбур-хала новина: Віллі Вонка розігрує п'ять золотих квитків-за-прошень на екскурсію шоколадною фабрикою. А одного зіщасливчиків буде чекати гіпер-мега приз-сюрприз…

Я прочитала книгу Роальда Дала буквально за паругодин. Дійсно, Дал – це золотий фонд дитячої літератури.Він хвалить за правильні рішення, карає за жадібність, на-глість, самозакоханість, а смішні маленькі Умпа-Лумпи йексцентричний Віллі Вонка (якого я вже не можу уявити неДжонні Деппом:)) дотепно висміюють пороки і недолікидітей і їх батьків, які разом з Чарлі потрапили на екскурсію.

79

Автор так майстерно показав характер кожної дитини. Ав-густус Глупп ненажерливий і нахабний хлопчик, улюбленимзахопленням якого є їжа. Його батьки не забороняють, а на-впаки, підтримують його захоплення. Мовляв, нічого страш-ного, їж, синочку, їж, нічого для тебе не пожаліємо.

А хіба краща Верукка Солт – розпещена дівчинка з сім'ївласника фабрики по переробці горіхів. Вона звикла, щоб усіїї вимоги виконувалися негайно. Тато мало не повзає переднею на колінах і виконує всі її забаганки, тим самим вихо-вуючи в ній пихатість. А ось ще один тип сучасного підлітка –Майк Тіві. Навіть його прізвище натякає на головне захоп-лення хлопчика – телевізор і комп'ютер. Майк годинами си-дить біля них і грає… Я просто бачу своїх однолітків, яких відгаджетів за вуха не відтягнеш.

Який же актуальний цей твір! Мені дуже подобається, щовін сучасний, що в ньому йдеться про проблеми нашогожиття. а головна проблема в казці Дала – це проблема дефі-циту культури і доброти. Не дарма головний приз виграє ненаглість, не жорстокість, не самозакоханість (хоч у нашій реа-лії так і було б), а чемність, відданість, мрія. Це риси Чарлі,хлопця з бідної родини, який не боїться бути самим собою. І Віллі Вонка переконаний, що саме такому хлопцю можна до-вірити майбутнє свого солодкого виробництва.

Що ж, книгу прочитано. Про що варто подумати? Меневразило те, що батьки іноді самі псують своїх дітей. А діти неповажають батьків. Отже, книгу Дала треба читати і батькам,і дітям, знаєте, дуже важливо іноді глянути на себе з боку. Ще мені сподобалось, що у книги Дала щасливий фінал. І головне. Добро перемагає, а мрії збуваються, якщо ми ві-римо у них і наполегливо йдемо до своєї мети. Отже, я дужехочу, щоб усі люди навчилися мріяти!

80

Татарчук Микола, учень 6 класу Бердянської гімназії № 3«Сузір'я» Запорізької області

Вчитель: Полященко Валентина Іванівна

Відгук на роман Жуля Верна «П’ятнадцятирічний капітан»

Пригоди завжди захоплюють. А пригоди в п’ятнадцяти-річному віці – удвічі захоплюючі! На одному подиху я

прочитав історію про пригоди юного моряка під назвою«П’ятнадцятирічний капітан». Небезпека, цікаві подорожі, ге-роїчні та трагічні сцени, натхненні сміливі герої – цим напов-нений сюжет пригодницького роману французькогописьменника Жуля Верна. А ще мене вразили дивовижніописи природи тропіків, чудернацьких комах та рослин.

Вир дивовижних подій захопив мене з перших хвилинзнайомства з твором. З напругою та інтересом стежив я занесподіваними пригодами персонажів і навіть не помітив, якмоя кімната перетворилась на рубку вітрильного судна «Пілігрим», яким я мандрую безкрайніми океанськими про-сторами разом із Діком Сендом.

Цей герой змусив мене багато над чим замислитися: яквиховати в собі рішучість, відповідальність не тільки за себе,а й за життя оточуючих, уміння давати відсіч недобримлюдям. Мене схвилювала трагічна ситуація, пов’язана з убив-ством злодія Гарріса, Звісно, жорстока сцена. Та, мабуть, уюного капітана не було іншого виходу?

Мені важко зрозуміти однолітків, які бояться «товстих»книжок, вважають читання нудною справою. Саме для них яспробував створити буктрейлер за романом, щоб спонукатидо пошуку власного погляду на події, описані в книжці.

81

Токаренко Віталій, учень 8 класу Володимирівської ЗОШІ-ІІІ ст. Кіровоградської області

Вчитель: Валентина Федорівна Жарун

Відгук на роман М. Сервантеса «Дон Кіхот»

Моя чергова зустріч із книгою відбулася майже за не-передбачуваних обставин. Влітку цього року я з бать-

ками мав нагоду цілий тиждень подорожувати нашоюненькою Україною. Іноді зупинялися на ночівлю у знайомих,а іноді доводилося шукати нові знайомства. Мене це трішкипантеличило, але то тільки вперше, а потім навіть сподоба-лося. Тож одного спекотного дня, ближче до вечора, завелибесіду про ночівлю. Ми їхали сільською місцевістю, тож по-близу не було ані готелів, ані людей, які здають житло подо-рожуючим. Тато мій – людина говірка і доброзичлива. Отож водному із сіл Черкаської області, побачивши обабіч дорогиподружжя, що старанно садило розсаду помідорів, почаврозмову про цьогорічну погоду та про прогноз на майбутнійврожай. Мама із задоволенням підтримала бесіду і черезпару хвилин вже наші руки порпалися у черкаському грунті.Я, звичайно, намагався не показувати, що не зовсім задово-лений, але діватись було нікуди. Через годину наш «Москвич»було припарковано на їхньому подвір’ї. Ми всі мили руки упрохолодній воді з-під колонки.

Користуючись ласкавим запрошенням господарів, пішлиоглядати їхнє обійстя. Вони, так як і ми, тримали домашнєгосподарство – без нього в селі не проживеш. Отож корова,коза, кури і качки мені були не вдивовиж. А ось коли запро-сили до будинку – я був щиро здивований. Дві кімнати із чо-тирьох були обставлені книжковими шафами, і в них, як убібліотеці, за алфавітом розставлені тисячі книжок. Я був вра-жений. Село. Господарство і на тобі: скільки літератури. Моєздивування і увагу до книг було помічено. Я отримав дозвіл

82

«поритися» у шафах. І тільки тепер, майже всередині літа, язгадав про завдання вчительки зарубіжної літератури прочи-тати літературу за списком. Тим паче, що якраз переді мноюстояла книга Мігеля де Сервантеса Сааведра «Премудрий гі-дальго Дон Кіхот із Ламанчі». Але тут запросили вечеряти. Яшвиденько скуштував борщу та смаженої картоплі і подавсядо хати-читальні. Взяв в руки книгу і поринув у світ пригод.

Головний герой роману – збіднілий дворянин дон АлонсоКіхана. На дозвіллі він із захватом читав лицарські романи,забуваючи про все на світі. Мабуть, я на нього трішки схожий.Приємно! Господарство у нього було геть занедбане, а по-стійне читання призвело до того, що дон Алонсо Кіхана збо-жеволів. Він вирішив стати мандрівним лицарем, блукатисвітом, озброєним і на коні, шукати карколомних пригод і ро-бити все так, як радять лицарські романи. От тут треба зупи-нитися, бо я геть не такий, а просто люблю читати і мріяти, аще відчувати себе героєм твору.

Сервантес з симпатією й іронією описує свого героя. Навигляд гідальго мав близько п'ятдесят років, був худий, міцноїстатури, сухорлявий.

Мандрівному лицареві слід мати ім'я, такий собі лицарсь-кий псевдонім, і Алонсо Кіхана нарікає себе Дон Кіхотом. Метацього новоявленого лицаря дійсно прекрасна й висока – за-хищати знедолених, бідних, убогих. Але завдяки тому, що ДонКіхот позбавлений найменшого уявлення про навколишнійсвіт, його вчинки ніколи не досягають мети й викликають лишесміх. Та найцікавіші епізоди роману – це знаменитий герць ізвітряками, які здалися Дон Кіхоту казковими велетнями, від-важний напад на стадо баранів, битва з винними бурдюкамив підвалі постоялого двору та визволення справжніх злочин-ців, яких герой Сервантеса сприйняв за тих, що страждаютьбезвинно. Хоча дії Дон Кіхота звершуються заради ідеалівсправедливості й добра, практично вони стають джереломнових бід для всіх, з ким зводить його доля. Крім того, пере-важна більшість людей, з якими зустрічається мандрівнийлицар, зовсім не потребують такого занадто героїчного захи-

83

сту. Ось чому Дон Кіхот є смішним у кожній ситуації і навіть до-сить часто страждає від наслідків своїх перемог. Слід сказати,що, незважаючи на численні дивацтва й просто дурощі, ДонКіхот – чесна, шляхетна й мужня людина. Провідні риси йогохарактеру – готовність до самопожертви, непохитна віра в кін-цеву перемогу добра й справедливості. Але божевілля все жтаки переважає: герой здобуває титул Лицаря Сумного Об-разу, роблячись справжнім посміховиськом.

Божевілля Дон Кіхота має наслідки. Його зброєносецьСанчо Панса, який був на початку подорожі взірцем здоро-вого глузду, наприкінці її теж виявляє деякі ознаки розумо-вого розладу. Але здоровий глузд у романі Сервантесаперемагає: Дон Кіхот зрікається хворобливих фантазій, про-сить вибачення у свого зброєносця й навіть бажає своїй ро-дичці мати такого чоловіка, який би нічого не чув пролицарські романи. Сервантес демонструє, як віджилі ідеалисередньовічного лицарства не витримали прямого зіткненняз тодішньою дійсністю, а Дон Кіхот – благородний ЛицарСумного Образу – у кожному життєвому випробуванні ви-являвся повним невдахою.

Образом Дон Кіхота великий іспанець Сервантес застері-гає своїх молодих читачів від захоплення примарними ідеа-лами, які ніколи не матимуть відповідника в дійсності. Бо шлях фальшивих ідеалів є шляхом до руйнування людськоїособистості, справжнім шляхом у нікуди.

Книга мені дуже сподобалася. Ви не подумайте, що я їїпрочитав за одну ніч. Звичайно ні. Просто добре, що іноді зу-стрічаються люди, які мають такі ж смаки і вподобання, як іти. Отож тітонька потай від усіх, коли побачила, що я не дочи-тав книгу, сунула мені її в руки і побажала, щоб не кидав цьогогарного заняття. На жаль, я не дізнався, звідки у простихселян така величезна бібліотека і так професійно впорядко-вана, та отримав максимальне задоволення від подарунку.Тепер гордовито чекаю 1 вересня, бо знаю напевно, що ячесно справився із завданням вчительки і думаю, це принесеїй не менше задоволення, ніж мені.

84

Троцюк Наталія, учениця 8 класу, Спеціалізованої школи-інтернат «Центр освіти» Луцького р-ну Волинської області

Вчитель: Бондарук Валентина Якимівна

Відгук на трагедію В.Шекспіра «Ромео і Джульєтта»

Нарешті закінчилось навчання, і почалося літо! Спека, від-починок, веселощі усе це радо вітало мене. Іще не за-

смаглі обличчя привітно посміхались мені, та одне із них ярозгледіла найкраще. Чорне волосся, великі карі очі, і білос-ніжна усмішка. Цей образ щось мені нагадував, і тут на мить язастигла. Саме таким я уявляла головного героя п`єси «Ромеоі Джульєтта», який тільки вчора прочитала. Досить романтич-ний і трагічний твір. У ньому описується перше кохання, жагулюбити, і те як чвари батьків інколи переписують історію. У паримогли б народитися діти і вони б вили своє гніздечко окремовід жорстокого світу. Вони б сплітали з свого кохання павутинкиі плекали в них своїх дітей. Усе могло скластися по-іншому. Тадолю пишуть не лише на небесах, а й самі люди. Розв`язків цієїісторії могло бути безліч, та Вільям Шекспір обрав саме такезакінчення. Сумне звичайно, але таке, що запам`ятовується.

«Ромео і Джульєта» зараз найвідоміша п`єса у світі. Її грали в кожному театрі, її перечитував кожен романтик,вона зачепила найзакам`яніліше серце, чим мені і сподоба-лась. Досить багато творів мають один і той самий розв`язок,так званий «хеппі енд». Та я не полюбляю легких закінчень, іяк би це дивно не звучало, чергових щасливих закоханих. У житті так, і творах і книгах ні. Ось цей фінал і є тією ниточкоюяка мене зацікавила. Я прекрасно знала чим усе закінчиться,але всеодно перечитала цю п`єсу. А хіба це не ознака того,що історія дійсно поселилась в душі?

І ось я знову в реальному світі. Заплутавшись у думках не по-мітила на собі прискіпливого погляду незнайомця. Наче проки-нулась від обличчя мого Ромео, що наближався у мій бік.

85

Турок Ірина, учениця 8-А класу НВК: Гайсинської СЗШ –інтернату I-III ст. – гімназії Вінницької області

Вчитель: Бєлова Олена Миколаївна

Відгук на роман М. Сервантеса «Дон Кіхот»

Вмоє віконце зазирає сонце і ніжно лоскоче своїм яс-кравим промінням. Я неохоче розплющую очі і згадую,

що настав перший день літа. Для мене – це найкраща пора,щоб узяти в руки скарби всього світу. Літо – це час книг.

Повільно підводжусь із ліжка і розумію, що я у бабусі в селі.Тож мій друг – дерев’яний тапчанчик, який пам’ятає кожнупрочитану мною історію, залишився вдома під важкими ке-тягами винограду. Мабуть, він уже скучив за мною. Я кидаюоком на стілець – там впевнено вмостився мій рюкзачок, до-щенту набитий книгами.

З чого ж почати? Навмання дістану першу-ліпшу книгу. Що то буде? Цього разу хочеться прочитати щось захоп-лююче, незвичайне. Моє серце тьохкає, а пальці трепетноторкаються палітурок. Таке відчуття, що я лину поміж хмар, аказковий книжковий пил огортає моє тіло. Підсвідомість хочезапам’ятати цей момент. Хочеться сховатись від усього світуй швидше поринути у світ художніх образів.

І от вибір зроблено! Із томиком «Дон Кіхота» я заходжу накухню. Поспіхом випиваю склянку парного молока з мере-живною пінкою і вибігаю з хати. Я вже не чую бабусиних слів,кинутих мені навздогін. Через гущавину лісової посадки пря-мую до поля. Птахи весело виспівують на різні лади, бажаючимені гарного настрою. Знайомий Дядько Вітер нашіптує ніжнумелодію. Панночки Берізки вклоняються танцюючи. Ароматрізнотрав'я лоскоче в носі.

А ось і поле, як на долоні, безкрає, золотаво-вогняне. По-декуди вже видніються скирти соломи, яка ще вчора булаважкозернистою пшеницею. Я ховаюся під розлогим дере-

86

вом і потрапляю у літо із запахом сіна та свіжої трави. Та замить вже не відчуваю ані ароматів, ані звуків. Цікаво, чому цякнига за накладом поступається лише Біблії? З головою по-ринаю у читання і у своїй уяві перебуваю в Ламанчі, в убогихзаїжджих дворах, відвідую будинок дрібного дворянина наім’я Алонсо Кіхано. Дізнаюся, що згаданий ідальго дуже по-любляв читати книги. Здається, читання рицарських книжок– це сенс його життя. Цим він схожий на мене! Тож залюбкимандрую з ним далі. І всі переживання, події проектую насебе. Тепер уже славнозвісний лицар Дон Кіхот Ламанчськийна вірному коні Росінанті та із хоробрим зброєносцем СанчоПансою подорожує по всій Іспанії. Я ніби стаю свідком йогопригод: бою з вітряками – велетнями, визволення злочинців,безстрашного поєдинку із левом, зустріччю із дамою серцяДульсінеєю Тобоською.

Я бачу скептичне ставлення оточуючих до нього. Більшістьлюдей вважає його божевільним. Мені так хочеться розкритиїм очі, аби за дитячими витівками безумця вони побачили на-решті благородну душу і безмежне бажання присвятити своєжиття боротьбі за справедливість. А ще мені хочеться нага-дати їм про те, що люди доброї душі завжди трішечки роман-тики. Їм важко адаптуватися в суспільстві, дати відсіч злу. Їх не завжди розуміють. Їх вважають великими наївнимидітьми. Але саме вони змінюють світ, роблять його кращим.

Навіть корисливий Санчо Панса зі своїм практичним по-глядом на життя поруч із Дон Кіхотом починає розуміти, щотаке справжня дружба і підтримка.

Гортаю сторінку за сторінкою. Уявляю високого і худючогоДон Кіхота на виснаженому коні та товстого низенького Санчона вгодованому віслюку. Дивуюся тому, як доповнюють героїодин одного: Панса вчить Дон Кіхота бути обережним, меншнаївним, розуміти реалії життя, а його друг вносить духовністьта поезію в прозаїчне бачення світу свого зброєносця.

Мене дивує особистісне зростання Санчо: під час утопіч-ного правління островом він виявляє себе мудрою людиною,що видає закони, сповнені гуманізму.

87

Я лежу на пахучій галявині із книгою в руках. Спекотно. Повітря плавиться. Я примружую очі: ввижається, що вдалині– вітряки. А поруч хто? Невже Дон Кіхот? Підводюся. Відчу-ваю, що спека спадає. Придивляюся. Вітряки насправді ви-являються звичайнісінькими копицями сіна, а біля нихпорається втомлений селянин. Але так не хочеться, щобказка про доброго лицаря закінчувалася. Я перегортаю ос-танню сторінку, прикладаю книжку до грудей, глибоко вдихаюзапах палітурки. А потім ще довго стою на пагорбі і думаю проте, що у вічність пішов Алонсо. А Дон Кіхот назавжди зали-шився. Він – у багатьох знайомих і незнайомих мені людях,подвижниках, справжніх лицарях, благородних та порядних.Тих, для яких честь, справедливість та повага до жінок – непорожні слова. Тих, хто любить книги та розуміє художнєслово. Отакий він – мій Дон Кіхот.

На пам'ять приходять слова Ліни Костенко:Коли земля в холодну ніч загиленаІ вітер в зорях тягне горяка, –У полі, між козацькими могилами, Мій Дон Кіхот шукає вітряка.

Трішечки засмученою повертаюся я до хати. Повільно під-ходжу до бабусі і тихенько питаю: «А в наш час є Дон Кіхоти?»«Звісно, є, онучко. А як же без них?» – відповідає вона і ніжномене обіймає.

88

Віолетта Тян, учениця 8-Б класу Ольшанської ЗОШ І-ІІІ ст.Миколаївської області

Вчитель: Авелічева Тамара Григорівна

Відгук на повість М. Аромштам «Коли відпочивають янголи»

Просматривая список произведений зарубежной лите-ратуры, с которыми будем знакомиться в 8 классе, я

никак не могла обойти стороной повесть Марины Аромштам«Когда отдыхают ангелы».

До этого момента я не слышала имени этой писатель-ницы. Моё внимание привлекло название книги. На ум сразуприходят мысли о чем-то великом и духовном. И я решилапрочитать её.

Сама книга показалась мне довольно необычной и не-сколько новой для меня. Сюжет построен на монологахАлины: милой, нежной, задумчивой девочки и ее столь не-обычной классной руководительницы Марины Семёновны попрозвищу Марсём: фантазёрки и выдумщицы, котораясвоими поступками могла вызывать огромное недоумение уокружающих. При всем этом, учительница была живой и неж-ной, трепетно относилась к своей работе.

Постепенно погружаясь в содержание повести, я обрадо-вано подумала: «Как же хорошо, что именно на эту книгу я об-ратила внимание».

А все потому, что у меня есть младшая сестрёнка, котораясейчас учится в начальной школе, где только начинает зна-комиться с долгой и тяжелой школьной жизнью. И мне, каксестре, было бы неплохо ей помогать с трудностями. А вкниге как раз идет речь о насыщенной школьной жизни, взаи-модействии коллектива и так же о первой учительнице.

Дочитав книгу, я решила, что её главная идея – это заста-вить понять родителей, да и самих детей, что педагог – этоне компьютер и не какое-то безэмоциональное существо, а,

89

в первую очередь, человек. Человек, который так же имеетсвои чувства, переживания, внутренний мир.

Думаю, каждый, кто прочитал книгу «Когда отдыхают ан-гелы» заметил, что одну из главных героинь звали так же, каки саму писательницу Мариной Семёновной. Этот факт под-толкнул меня на мысль, что «Дневник Марсём» – это личныеразмышления писательницы о педагогике, ведь (как я потомузнала) сама Марина Аромштам 19 лет проработала учите-лем в начальной школе Её собственные наблюдения, по-ступки в той или иной ситуации, своеобразный подход ипоучительное отношение к детям.

Книга написана свежо и проникновенно. Понравилась илично для меня стала очень полезной. Мне стало более по-нятней как проще урегулировать неурядицы с сестрой безкриков, ругательств. Так, чтобы она поняла ошибки, а я со-путствовала ее пониманию сделанного.

Советую всем познакомиться с повестью и дочитать доконца. Даже если не понравится, всё ровно принесёт опре-делённую пользу.

Интересная повесть сможет поднять настроение, отвле-кая от всяких проблем, делая вашу жизнь немного беззабот-ней, разбудит интерес к жизни и вдохновит на свершениеличных достижений.

90

Федан Данило, учень 6 класу Новостепанівського НВКОлександрівського району Донецької області

Вчитель: Плахута Алла Петрівна

Відгук на роман Дж. Ролінг «Гаррі Поттер і філософський камінь»

Люди всього світу вже знають хлопчика на ім’я Гаррі По-ттер. Я прочитав чотири книги Дж. К. Ролінг про цього

хлопчика та його пригоди. Мені найбільше сподобаласяперша книга, яка називається «Гаррі Поттер і філософськийкамінь». Книга занурила мене в незвичайний, казковий, фан-тастичний світ. Мені було цікаво спостерігати за змінами на-шого світу, бачити, що він може бути зовсім іншим,переплітатися і об’єднувати в собі інші світи. В дитинстві мичитали казки, де зустрічалися з чарівниками. Однак тоді мине знали, де їх вчать і звідки беруться їх дивовижні здібності.А виявляється, все просто – вони навчаються помахом чарів-ної палички в школі. І школа ця дуже незвичайна, вона одно-часно таємнича і небезпечна. Так хочеться хоч на один деньпотрапити в цю школу, де викладаються уроки чарівництва.Вчителі там здатні перетворюватися на тварин і птахів, а учніможуть творити дива.

Хлопчик-чаклун Гаррі Поттер залишився сиротою. Йогобатьків вбив злий чаклун Воландеморт. Гаррі живе у домімаглів (це так у книзі називаються звичайні люди): свогодядька та тітки. Вони не хочуть знати ніяких чаклунств, усімкажуть, що Гаррі навчається у спецшколі-інтернаті для «де-фективних», забороняють хлопчикові користуватись теле-фоном тощо. Нарешті, коли він опиняється у школі длямаленьких чарівників – Хоґвартсі. Гаррі Поттер – справжнязнаменитість серед своїх ровесників і дорослих. Але пись-менниця наголошує, що бути знаменитим непросто. Карко-ломні пригоди чекають на юного чарівника, та він з честювиходить з них.

91

Мене дуже захопив цей твір. Я з нетерпінням чекаю на новічастини роману. Ця книга – втілення людської фантазії, які укожного свої. Кому не хочеться хоч на хвилинку відчути себесправжнім чарівником? Напевно, це можливо лише в дитин-стві, коли світ фантазії так тісно переплітається з реальним.Тому книга про Гаррі Поттера, хлопчика-чарівника, так по-пулярна і є улюбленою для багатьох людей, які вміють бачитинезвичайне у звичайних речах.. Діти і дорослі люблять цікнижки за їх доброту. Сирота за свої страждання одержав на-городу – навчання в школі чаклунів. Ну хто б не помріяв протаке? Особисто я – мрію! А скільки прикладів справжньоїдружби, взаємовиручки, готовності прийти на допомогу вскрутну хвилину, заради друзів пожертвувати собою – осьчого нам так бракує в житті. А в цих книжках щирі почуття, хо-роші відносини, а маленьким читачам письменниця вміло на-писала про чари і чарівників так, що їм не страшно, а цікаво.Здається, що тепер я знаю всю цю історію. Проте я впевне-ний, що залишилися нерозгорнуті таємничі сторінки, непі-знані риси мого улюбленого героя сучасної літератури. Саметому я планую згодом ще раз побувати в світі чарів і чаклун-ства, ще раз відкрити для себе Гаррі Поттера, вже нового тазовсім іншого. Хто знає, можливо, він постане в негативномусвітлі? Або ж, в іншому разі, захопить мене ще більше.

92

Федаш Оксана, учениця 6 класу Кудринецької ЗОШ І-ІІІ ст.Тернопільської області

Вчитель: Юрчишина Марія Іванівна

Відгук на повість В.Короленка «Сліпий музикант»

Літо, сонце, спека! А я граю! Спека не може перемогтимою любов до музики. Який же красивий інструмент –

фортепіано! Мені подобається грати на ньому, відчувати му-зику, бачити її. А як же грав незрячий Петрусь, герой повістіВолодимира Короленка «Сліпий музикант»? Влітку я читалацей твір і по-іншому відкривала для себе музику, життя,людей, себе. Так як в творі змагались інструменти, так вліткузмагалися спека і мистецтво. Перемогла музика, бо ж насбуло двоє: я і Петро. Ми грали то поодинці, то дуетом. Оцебула сила! Я навіть не помічала, як із своїх музичних п’єс понотах переходила до гри мелодій сліпого музиканта.

Цей твір я читала серцем і музичним слухом. А потім своївідчуття поклала на музику. Не все в мене виходило. Я немогла зіграти сліпоту, кудись розбігались ноти, звуки. Не за-звучала на інструменті й спека, бо ж вона, безмовна і пекуча,висушувала річки, зупиняла вітерець, політ птахів, метушнюлюдей. Мені здавалось, що спека і сліпота – це дві нехорошісестри, яких потрібно навчитися перемагати як і всі інші труд-нощі. Зате в мене сама собою линула мелодія любові Петрата Евеліни. Я за них дуже переживала, особливо захопиласьцією дівчиною із добрим та щирим серцем. Вона вміє кохати.Як легко і приємно грати щастя.

Якийсь змагальний дух я відчувала всюди. В творі Петроборовся із собою і сліпотою. Нелегкий шлях пройшов геройдо успіху, до гармонії, до овацій, до щастя. Мені навіть захо-тілося, щоб він був моїм Учителем.

Цікаво було спостерігати і за поєдинком двох інструмен-тів: віденського піаніно і «немудрої сільської дудки». У кож-

93

ного були свої переваги. У піаніно – «дороге дерево, прек-расні струни, чудова робота віденського майстра, багатствоширокого регістру». Дудка не мала таких розкошів, але в неїбула інша підтримка: своя домівка, рідна українська природа,старовинна пісня, нерозділене кохання Йохима. Я вболівалаза обох: і за піаніно, бо це мій інструмент, і за дудку, бо вонанаша, українська. Все-таки ближчим мені було улюбленефортепіано, але перемогла дудка, тому що у неї конюх вклавсвою чисту душу. Для мене, майбутнього музиканта, це булодуже повчальним. Я підійшла до піаніно і знову грала всупе-реч спеці назустріч новому дню.

Звучало цілу ніч фортепіано, Пливла любові й смутку течія.– Чом, сонце, ти зійшло так рано?– Тебе збудила музика моя?

94

Федоренко Марина, учениця 8-Б класу ОльшанськоїЗОШ І-ІІІ ст. Миколаївської області

Вчитель: Авелічева Тамара Григорівна

Відгук на повість М. Аромштам«Коли відпочивають янголи»

Книга – річ інтимна, глибоко особиста. Книга – людинідруг, а не чиновник вищого рангу. І ніхто не має права

примушувати мене читати, щоб то не було.Марина Аромштам

Як на мене, дуже тепла і чарівна у своїй простоті книга.У ній переплітаються два монологи: учениці молодших

класів – м'якої, тонкої і вдумливої Аліни та її першої вчи-тельки, казкарки і фантазерки, Маргарити Семенівни на пріз-висько Марсем. Перший «плюс» цієї книги – вона реальносправжня. У ній немає фальші в почуттях ні з боку дітей, ні збоку їх класної керівниці. Мені це дуже сподобалося.

Марсем – саме та вчителька, у якої був дійсно розвиненийвнутрішній «стержень». Вона завжди могла знайти підхід додітей, ця жінка дуже любить книги і так само привчає своїхучнів до них з самого дитинства. Низький уклін їй за те, щовона віддана своїй професії, як Януш Корчак, з якого, власнекажучи, вона і бере приклад у своїй робочій діяльності. Вонасправжня, жива, зі своїми емоціями, які не завжди зрозуміти,вона не боїться говорити, не боїться робити, не боїться екс-периментувати. Вона чесна. Не сказати, щоб учителькаобожнювала і безумовно любила дітей, вона злиться, впадаєу відчай, але, обміркувавши ситуацію, ухитряється вирішитиїї так, щоб діти самі зрозуміли, що накоїли, і постаралися всевиправити.

Але найвеличезніший «плюс» я хотіла б віддати Марсемза Чорного Дрэгона і лицарів. У мене дуже багато крутилосядумок в голові, все-таки як вона змогла додуматися до цього?

95

Як на мене, то це дуже оригінально і є сила-силенна тих род-зинок, яких так не вистачає звичайним дитячим іграм. Це непросто дитяча банальна гра, а ціла пригода, яку треба про-жити з розумом, щоб вижити й зуміти не програти в сутичці зворогом.

У Аліни не було батька. Точніше він був, але жив у далекій-предалекій Франції. Він поїхав туди, бо був математиком ійому потрібно було вирішувати свої задачки. А дорослі про-читають і, можливо, задумаються і серйозніше ставитимутьсядо створення сім'ї і взаємин у ній. І тоді менше буде розірва-них дитячих душ та, як наслідок, покалічених дорослих доль.Тому що коли немає тата, це не тільки боляче в дитинстві, алеі додаткові складнощі при створенні власної сім'ї. Часто – ве-ликі складнощі.

Добре ще, якщо є такий дідусь, як у Аліни. Дай Бог кожнійдитині такого тата. Він може постояти за тебе і нікому недасть скривдити. Він зможе розповісти тобі те, що не зможутьрозповісти інші люди. Ти можеш поділитися з ним будь-якоютаємницею, і він її нікому не розповість. Ніколи. На те вони і єбатьки, щоб розуміти і любити своїх дітей, якими б вони небули: слухняними і сором'язливими чи пустотливими і розпе-щеними.

Ну і наостанок, мені б дуже хотілося сказати наступне. Вжодній книзі автор не зможе перевершити Марини Аром-штам з цим маленьким, але навіки запам'ятавшимся мені аб-зацом: «У кожного з нас є янгол. Той, що відповідає за нашівчинки. Але янголи не можуть займатися тільки нами. Якщоми щось робимо правильно – хоч щось робимо правильно,вони відлітають у інших справах. І тоді однією бідою у світістає менше. Якщо ж ми капостимо, янголи повинні залиша-тися поруч – виправляти наші капості». Чесно, це найкраще,що я прочитала за свої тринадцять років життя, але повірте,цей крихітний абзац перевернув всі мої уявлення про янголів.Просто величезне спасибі письменниці за ці кілька рядків.Може, саме після прочитання цієї книжки вони будуть відпо-чивати від мене трохи довше...

96

Ходикіна Олеся, учениця 8 класу Бердянської гімназії № 3 «Сузір'я» Запорізької області

Вчитель: Полященко Валентина Іванівна

Відгук на роман М. Сервантеса «Дон Кіхот»

Этим летом я прочитала произведение Мигеля де Сер-вантеса Сааведры про хитроумного и сообразитель-

ного идальго Дон Кихота Ламанчского и наконец понялачасто повторяемую мамой фразу: «Прекрати бороться с вет-ряными мельницами!” И не только ее. Это роман о необыч-ном человеке. Если не вникать глубоко, то, кажется, что этоповествование о безумце, который совершает странные по-ступки. Но когда начинаешь анализировать прочитанное, топонимаешь, что автор описывает не просто череду событийиз жизни одного человека, а доносит до нас что-то оченьважное, что нужно открыть самому.

Для меня самым главным открытием было то, что ДонКихот не боится быть самим собой, не боится насмешек идаже откровенных издевательств со стороны окружающих.Он искренне верит, что именно ему надлежит защищатьобиженных и восстанавливать справедливость в мире.Исила этой веры такова, что забываешь о его нерыцарскойвнешности, нелепости поступков. Я воспринимаю Дон Ки-хота как большого ребенка, который живет в своем инте-ресном мире, не обижается, не злится, а ищет тех, комунужна его помощь. Да, иногда эта помощь оказывается на-стоящей медвежьей услугой (в сцене с мальчиком, которогонаш герой защитил, но после его отъезда хозяин наказалребенка еще строже). Но много ли среди людей тех, ктобескорыстно спешит на помощь другим???

А еще интересна мысль писателя, что не надо ждатьвремя для совершения подвигов. Надо просто выехать имнавстречу.

Конечно, я почувствовала и добрую иронию автора в от-ношении к своему герою. Это настроение вдохновило меняна создание комиксов.

А главное ощущение после чтения романа, что без такихчудаков, как Дон Кихот, мир стал бы серым и скучным.

97

Автор: Черевко Юлія, учениця 6 класу ЗалізницькогоНВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. – дитячий садок»Любешівського р-ну Волинської області

Вчитель: Бринчук Ганна Платонівна

Відгук на роман Жуля Верна «П’ятнадцятирічний капітан»

Промайнуло веселе літо, та вражень залишилося дужебагато. І хоч не вдалося під час канікул вирушити з рід-

ними в мандрівку, як планували, я все-таки мандрувала.., чи-таючи книги. А з особливим інтересом прочитала роман ЖуляВерна «П’ятнадцятирічний капітан». Тепер точно знаю – яприхильниця пригодницьких творів! З неменшим інтересомчитаю «Пригоди Робінзона Крузо» Д.Дефо. Захоплююся муж-ністю і винахідливістю і Робінзона Крузо і Діка Сенда – голов-них героїв творів.

Читаючи роман, я уявляла себе на палубі шхуни, поруч зкомандою, яка пройшла важкий і довгий шлях від берегівНової Зеландії до Каліфорнії; дізнавалась про рослин і тва-рин, які зустрічались в африканських джунглях ( а їх там без-ліч); дивувалась стриманістю, обережністю і розсудливістюДіка Сенда, нашого ровесника; переймалась долею тихлюдей, яким випала непроста подорож, а ще – захоплюва-лась відданістю собаки Дінго, вірного і надійного; хвилюва-лась, аби не заблукав, шукаючи рідкісних комах кузенБенедикт.

Перед сном, дочитуючи розділи, засинала з хвилюванням– що буде з командою, чи доберуться вони до своїх домівок,чи витримають бурю, чи знайдуть вихід зі складних ситуацій.

Звісно, мене дуже засмутило те, що капітан Халл загинув,що команда «Пілігрима» зазнала стільки поневірянь, страж-дань через зрадництво і підступність Негору. Та енергійність,рішучість Діка Сенда тішила мене і вірилось в те, що він збе-реже людей, вибереться з неволі і все щасливо завершиться.

98

А ще я дуже зраділа, коли Дік Сенд взяв на себе команду-вання корабля. Так, юний капітан достойний слави! Він – до-брозичливий, справедливий, готовий прийти на допомогукожному, хто цього потребує. Так хотілося б мати друзів –таких, як Дік!

Ще одну річ я зрозуміла – непросто бути моряком. Цескладна справа, бо море не любить боягузів і ледарів. Мож-ливо, хто знає – я також колись вийду в море на власному жкораблі…

99

Черевко Ярослав, учень 6 класу Залізницького НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ст.– дитячий садок»Любешівського р-ну Волинської області

Вчитель: Бринчук Ганна Платонівна

Відгук на повість Ч. Діккенса «Різдвяна пісня в прозі»

Влітку я прочитав багато цікавих книг різних авторів, аленайбільше вразила мене книга англійського письмен-

ника Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня в прозі». Різдво – особливе свято. Ми чекаємо його щороку з на-

дією на радість. Цієї пори на вулиці горять святкові вогні, украмницях продаються блискучі іграшки, а в наших домівкахготується святкова вечеря. І коли над землею сходить різ-двяна зірка, а на ялинці запалюються запашні свічки, зда-ється, що зараз трапиться диво… Разом з автором я нібивідправився в незвичайну подорож Різдвяної ночі – тієї диво-вижної ночі, коли здійснюються всі мрії і бажання, стають ре-альними найфантастичніші речі.

Це велике свято, торжество світла і добра, день очищеннядуші від усякого зла. Кожен із нас у Різдвяну ніч мріє початинове життя. У ньому ми будемо іншими: доброзичливими, спо-кійними, чесними, справедливими, житимемо за християн-ською мораллю. І що важливо: мріючи про майбутнє, мимоволівимовляємо слово «добро». А ось герой Діккенса Скрудж такихобіцянок собі не давав і про добре ставлення до людей почавзамислюватися тільки після відвідування його Духами. Самевони, Духи Різдва, дали йому уроки доброти і милосердя. ДухМинулого переносить Скруджа в дитинство. Він бачить себе укласній кімнаті, «вбогого, всіма забутого хлопчика, яким він бувколись». Скруджу дуже шкода себе. Дивлячись на себе, ма-ленького, безпорадного, Скрудж-дорослий плаче і пригадує,як у його теперішньому житті, вчора, до його дверей підійшовхлопчик колядувати, а він його прогнав. Пригадуючи це,Скрудж каже Духові: «Я хотів би дати йому що-небудь – тілький усього». Скрудж уже почав розуміти, що тим самим він і себезробить трішечки щасливим. Це був перший урок – урок до-

100

броти. А ось і другий урок. Скрудж за допомогою Духа бачитьсебе дорослішим і теж покинутим. Але ось в його кімнату вбі-гає сестра і повідомляє, що батько дозволив, щоб брат насвятках був з ними, разом з родиною, і назавжди залишився урідній оселі. Дух нагадує, що маленька Фан дуже любилаСкруджа, здавалося, він мав би бути вдячним сестрі, котрамала таке велике, чуйне серце. А що було насправді? Сестрапомерла молодою заміжньою жінкою, у неї залишився син,небіж Скруджа. На знак вдячності сестрі і на пам’ять про неїСкрудж мав піклуватися про небожа. Коли той запросив дя-дечка до них на Різдво, він грубо відштовхнув його від себе.При цьому ще недобрим словом відгукнувся про свого клеркаБоба Кретчита: «Мій клерк, нікчема з платнею п’ятнадцять ши-лінгів на тиждень, має дружину з дітьми на шиї, а й собі туди ж,розводиться про «веселе Різдво».

Зараз, пригадуючи про все, Скрудж переживає глибокийдушевний біль, намагається виправити помилки минулого.Він надсилає своєму підлеглому різдвяну індичку, підвищуєйому платню. Він приходить на Різдво до небожа. «За п’ятьхвилин Скрудж уже почувався тут, як у себе вдома. Такого щи-рого прийому він не мав зроду... І яка ж то була чудова ве-чірка! Яке чудове щастя!» Це був урок повернення Скруджадо людей. Урок щирої любові до них, урок справжньогощастя, коли ти відчуваєш, що комусь потрібен. Він уперше забагато років побував на церковній відправі, а потім гуляв ву-лицями міста. Він досі не здогадувався, що якась там прогу-лянка може дати стільки щастя. Скрудж обіцяв Духамзмінитися і слова свого дотримав.

Різдвяна історія Ч. Діккенса схожа на казку зі щасливимкінцем. Як і кожна казка, я думаю, вона має свій підтекст.Письменник нагадує людям, що часто у своїх нещастях виннівони самі, у їхніх руках змінити життя на краще, жити у миріта злагоді, бути милосердними. Потрібно хоча б іноді аналі-зувати свої вчинки, і тоді стануть зрозумілими помилки, якітреба виправляти завжди вчасно. Так думав, напевно, пись-менник, який бажав бачити всіх людей щасливими. Я такожзадумався над вчинками своїми і своїх друзів і думаю, щокожного, хто прочитає цю книгу, він також змусить задума-тися над власним життям.

101

Чухарева Юлія, учениця 6 класу Миколаївської ЗОШІ-ІІ ступенів № 64

Вчитель: Рябошапко Наталя Олександрівна

Відгук на оповідання Дж. Лондона «Жага до життя»

Зоповіданнями Джека Лондона, з його мужніми й во-льовими героями я познайомилася ще в п’ятому класі.

Я знаю, що Джек Лондон прожив коротке життя – лишесорок років, але за час своєї творчої діяльності він написавбагато творів, які дуже цікаві читачам. Одним із таких творівє оповідання «Жага до життя». Якщо чесно, коли я побачилацей твір у списку літератури на літо, зразу захотіла його про-читати. Мене хвилювало питання: «Що значить жага дожиття?». Протягом читання я намагалася для себе пояснитиназву, головну думку твору.

У творі жорстока боротьба людини за життя починаєтьсязі зради. Два това риші вирушили у подорож, шукаючи кращоїдолі. Але, як буває у житті, найчастіше люди думають лишепро себе. Так сталося із головним героєм твору, його зрадивтовариш у важку хвилину. Він не допоміг, коли головний геройвивихнув ногу і не зміг далі самостійно йти. Чоловікові булострашно, але він не злився, думав, що Білл не забув про ньогоі навіть, якщо не вернеться, він буде чекати його біля схо-ванки. Але цього не сталося. Головному героєві довелося са-мому виживати у Білій Пустелі, де не було ані травинки, анідеревця – суцільна порожнеча.

Мучив людину голод, через який доводилось харчуватисяводяними ягідками, корінцями рослин, які зовсім не смаку-вали. Холод та втома мучили героя ще більше, бо не було по-кривал та подушок, він спав на холодній землі, укриваючисьмохом. Смерть завжди йшла за ним «по п’ятах», що лякалойого і примушувало здатись. Але ні, надія була.

102

Джек Лондон у творі показав боротьбу людини за життя векстремальних умовах, бо те, через що пройшов головнийгерой, справді можна назвати боротьбою. Автор уславив лю-дину, яка кидає виклик смерті і перемагає її за допомогою ви-тримки, сили волі та жаги до життя.

Життя для людини стало несподіваним страшним випро-буванням. Все було одноманітним, сірим, але залишиласяіскра, яка не давала героєві померти. Це й була жага дожиття. Жага – найвища ступінь любові. Це не просто сильнолюбити життя, це – боротися за нього! Головний герой чіп-лявся за життя до останньої можливості. Зміст його існування– у боротьбі із природою, утвердженні своєї переваги наднею.

Наприкінці оповідання герой рятується: після дуелі з вов-ком він доповзає до ріки, де його підбирає китобійне судно.До цього часу він уже не був схожий на людину: «Вони по-бачили живу істоту, але навряд чи його можна було назватилюдиною. Воно нічого не чуло, нічого не розуміло й корчи-лося на піску, немов гігантський черв’як». Але ця істота все-таки перемогла смерть.

Твір Джека Лондона «Жага до життя» демонструє міцьлюдської волі. Підкорюючись непереборному бажанню ви-жити, людина, всупереч всім перешкодам, робить немож-ливе й виходить переможцем у нерівній боротьбі із силамиприроди.

Прочитавши твір, я зрозуміла, що сказав Джек Лондонсвоїм оповіданням «Жага до життя»: коли людина з гідністю ічестю виходить з важких випробувань, достойно переноситьбудь-яке горе і при цьому не втрачає людських якостей та невідступається від моральних цінностей, вона назавжди зали-шиться справжньою людиною, Людиною з великої літери.

103

Шептура Ірина, учениця 7 класу Благодатненської ЗОШI-II ступенів Волноваської районної ради Донецької області

Вчитель: Кобець Тетяна Іванівна

Відгук на роман К. Функе «Чорнильне серце»

Цього літа у моєму житті сталася важлива подія: до моїхрук потрапила книга німецької письменниці Корнелії

Функе «Чорнильне серце». Я обрала її із чималого списку лі-тератури, рекомендованої учителькою для читання під час ка-нікул, і жодної хвилини не пожалкувала про свій вибір.

К.Функе видала понад 40 фантастичних творів, до біль-шості із них вона сама створила малюнки. Її твори перекла-дені 37 мовами і розходяться мільйонними накладами. У 2005році автора зараховано до 100 найвпливовіших людей світу.Роман для підлітків «Чорнильне серце» вийшов друком у ве-ресні 2003 року. Це перша частина трилогії, де дві наступнікниги називаються «Чорнильна кров» та «Чорнильна смерть».

Два тижні я перебувала у світі, де панує її ВеличністьКНИГА. Це була справжня розкіш, поряд із якою усе навкругипереставало існувати. Кожної миті, коли не читала, я все одножила життям героїв твору, «пережовуючи» подумки їхні кар-коломні пригоди. У цей час моя уява малювала образи пер-сонажів, які уже встигли стати моїми друзями, з якими непосваришся, розумними, сміливими, відданими, яких так хо-четься мати у реальному житті.

За жанром «Чорнильне серце» – роман-фентезі, книжка укнижці, провідна тема та ідея якої – утвердження шанобли-вого ставлення до художнього слова та читання. Дія романурозгортається на початку нульових. Країну визначити важко,та це й, на мою думку, неважливо. Присутності автора непо-мітно. Здається, оповідь розгортається якось сама собою.Вона така захоплююча, що забуваєш про того, хто своїмписьменницьким талантом дарує нам магію справжнього чи-тання. «Чорнильне серце» – книга незвичайна ще й тому, щокожен із численних розділів роману розпочинається кількома

104

рядками цитат із книг відомих дитячих письменників: Дж. Кіп-лінга, М. Твена, Р. Дала, Дж.Баррі, Ч.Діккенса, А. Ліндгрен,Р.Д. Бредбері, О Уайльда, які автор узяла у якості епіграфів.У романі діють герої творів Шекспіра та навіть арабськихказок із «Тисячі і однієї ночі». Герої цих творів напрочуд легкой невимушено живуть поряд з героями Корнелії Функе: книж-ковим лікарем Мортімером Фольгартом на прізвисько Чарів-новустий, його 12-річною донькою Меггі, жорстоким злодіємКаприкорном, що добре влаштувався у цьому світі й не хочеповертатися у книгу, із якої випадково всотався у реальність,(бо, бачте, у цьому світі є телефон і клейка стрічка) та йогопоплічником Бастою, бродячим приборкувачем вогню на ім’яВогнерукий, який шалено шукає можливості повернутися насторінки книги, де на нього чекає згорьована дружина Рок-сана і діти.

Книга сповнена дивовижних пригод, які змінюють однаодну, тримаючи нас у постійній напрузі. Ось Тереза, мамаМеггі, «вчитана» у книгу дев’ять років тому, під час жахливогобуревію тікає із замку Каприкорна, але, не маючи голосу, якийзалишився у книзі, не може догукатися до Мо, хоча він такблизько… Її обличчя сповнене болю, вуста зовуть улюбленогочоловіка, а він не чує..

Та найбільше враження справив на мене епізод зустрічіМеггі з мамою і рядки, де описане повернення Вогнерукогододому. Егоїстичний Вогнерук дуже харизматична особа. Вінтакий різний: то готовий пожертвувати життям заради інших,то іде на зраду задля досягнення своєї мети. Велику симпа-тію викликає у мене тітонька Елінор, володарка чудовогокнижкового зібрання, справжня поціновувачка книг. Не вихо-дячи за межі кімнати, вони давали їй змогу побувати будь –де у світі, пережити пригоди, у яких є все: і вбивства, і інтриги,і пристрасть! До певного часу книги замінювали їй реаль-ність, і це робило її трохи дивакуватою, крикливою і скандаль-ною, але прийшов час, коли усе, чому навчили її мовчазнідрузі, знадобилось у реальному житті, бо ці два світи так тіснопереплітаються!

105

Я безмежно вдячна письменниці та ілюстратору КорнеліїФунке за можливість долучитися до незліченного числа чи-тачів її бестселера.

Чудовий переклад українською мовою, який зробив О. Логвиненко, дав можливість забути, що це не оригінал. Бабуся розповідала, що у дитинстві вона шукала у бібліотецікниги, де на останній сторінці дитячою рукою було написано:«Дуже хороша книга!». Ці слова я обов’язково напишу прокнигу К.Функе «Чорнильне серце» у своєму читацькому що-деннику. А ще додам, що світ книги такий багатий та розмаї-тий, і він чекає на тебе: простягни руку до книжкової полиці,поринь у неповторний світ, де триває споконвічна боротьбадобра і зла, де живуть любов і дружба, де є місце і твоїм по-чуттям!

106

Шутак Валентина, учениця 7 класу Червонопартизан-ської ЗОШ І-ІІІ ст. Нижньосірогозького району Херсонськоїобласті

Вчитель: Полякова Валентина Владленівна

Відгук на роман В. Скотта «Айвенго»

За віконцем моєї кімнати пече літнє сонечко, гілка вишнініжно проситься у кімнату, але сьогодні мені не до них:

розпочалися канікули і знайомство із романом англійськогописьменника Вальтера Скотта «Айвенго». Коли вчителька за-рубіжної літератури давала список літератури для 7-го класу,яку слід прочитати влітку, то мою увагу привернуло незви-чайне ім’я, неначе із сучасного фентезі – АЙВЕНГО. У бібліо-теці взяла роман, спочатку трошки перелякалася, дуже вжевеликий він був за обсягом, та вже з перших сторінок книгатак захопила мене, що кожна зустріч із нею була дуже приєм-ною. Виявилося, що у головного героя не лише красиве ім’я,а й гарна вдача, він – сміливий, мужній, достойно переборюєвсі труднощі, вірно любить, одне слово, Айвенго дуже благо-родна людина. Скажу вам по секрету, я мрію, щоб моє першекохання було схожим на нього. Для себе я ніяк не можу ви-значитися, яка із головни героїн мені більше до вподоби: ледіРовенна чи Ребека? Вальтер Скотт проявив незвичайну майс-терність, адже дівчата по суті являються суперницями по від-ношенню до Айвенго, але як виховано і благородно вонивирішили ситуацію, яка склалася. На малюнку я зобразилаРебеку, її мені шкода, адже юнак так і залишився для неї не-здійсненною мрією, у цьому винне насамперед соціальнестановище дівчини-єврейки. Придушивши у собі почуття ко-хання вона поступається іншій і навіть не знаю, можливо їйтреба було хоча б спробувати поборотися за своє щастя.Дуже мальовниче зобразив автор лицарський турнір, меністало так цікаво, що навіть переглянула два художніх фільмиза романом Вальтера Скотта «Айвенго». Так як я люблю спі-

107

вати, то мене приємно зворушила «Балада про кохання» у ви-конанні Володимира Висоцького, а також пісня про славет-ного розбійника Робін Гуда. Із своїми друзями на вулиці упрохолодні вечірні години ми почали гратися у сміливих бла-городних лицарів та ніжних дам їхнього серця. Дякую романуВальтера Скотта «Айвенго» за подаровану романтику.

108

109

ТВОРЧІ РОБОТИ ТВОРЧІ РОБОТИ УЧНІВ 9-11 КЛАСІВУЧНІВ 9-11 КЛАСІВ

Альошин Вадим, учень 9 класу Луганської ЗОШ І-ІІІ ст.Петрівського району Кіровоградської області

Вчитель: Копань Галина Василівна

Відгук на драму Ф. Шиллера «Вільгельм Телль»

Справжнє близьке спілкування з книгою у мене відбу-лося після прочитання вголос мамою казки Л. Френка

Баума «Чарівник країни ОЗ». Це був прекраснийвідпочинок!.Тоді у багатьох знайомих на устах було ім’я ГарріПотттера. Саме воно й привело мене у сільську бібліотеку,тому що у шкільній цієї книги не було. Я був дуже щасливийтримати книгу із заворожуючими словами в своїх руках. Воназахопила мене настільки, що я не міг відірватися і прочитав їїза день. Відтоді книги стали моїм захопленням. В основномуя читав фентезі. Вчитель зарубіжної літератури підтримуваламене, і в 6 класі на «Подіумі героїв» я навіть зіграв роль Ера-гона (на той час свого улюбленого героя) з роману Крісто-фера Пауліні «Ерагон». Хоч Галині Василівні цей твір бувневідомий, вона довірила мені його представити.

Сьогодні ж я із задоволенням читаю книги, рекомендованіна уроці зарубіжної літератури. Коли Галина Василівна запро-понувала мені прийняти участь у конкурсі «Відпочиваю зкнижкою», я з цікавістю погодився. Вибір книги, про яку я хочунаписати відгук, не був для мене складним, бо вона по духублизька нашій сучасності. Це драма Ф. Шиллера «ВільгельмТелль». Знайомство з творчістю цього письменника мені спо-добалося. Те, як автор зображує проблеми Швейцарії вра-жаюче, адже Шиллер народився і жив у Німеччині!

У цій драмі розповідається про боротьбу трьох швейцар-ських кантонів проти тиранії імператорської Австрії та провлучного стрільця Вільгельма Телля. Австрійські завойовникитворять «бедлам» на чужій землі. Та прагнення свободи, рів-ності об’єднало селян, і вони стали вільними людьми.

110

Мене вражає благородство Вільгельма Телля, коли вінрятує селянина, що вбив представника влади, тому що тойприставав до його дружини. Вільгельм береться перевезтийого на інший берег озера під час неймовірної бурі. Герой на-стільки порядний і сміливий весляр, що не лякається ні завласне життя, ні за долю своєї сім’ї!

Жах примусив мене затамувати дихання, коли я читав пронаказ Геслера влучити в яблуко на голові сина. А коли Телль,підтриманий хлопцем, виконав вирок, і навіть тиран був вра-жений своєю страшною вигадкою та вчинком батька, я відчу-вав гордість за героя, ніби це був мій тато. Геслер знищенийдругою стрілою без роздумів. Тільки так потрібно поводитисяз катами. Швейцарці, натхненні вчинком Вільгельма Теллявідстояли свою незалежність, та ще й об’єднались.

Я відразу подумав, що саме такий герой потрібен і бага-тостраждальній Україні. Та, мабуть, такі люди є й у нас, на-приклад, наші Кіборги. От тільки люди ще не хочутьоб’єднуватися проти ворога, мабуть, не всі читали драмуШиллера «Вільгельм Телль».

Цікава схожість моїх улюблених героїв: Гаррі Поттер, Ера-гон, Вільгельм Телль… Потрібно над цим подумати.

111

Батюк Надія, учениця 11 класу, Спеціалізованої школи-інтернат «Центр освіти» Луцького р-ну Волинської області

Вчитель: Бондарук Валентина Якимівна

Відгук на роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Літня пора особлива для кожного. В цей час ніби відкри-вається давно покинута книга життя: ти забуваєш

свою особистість і намагаєшся відпочити наповну. Ці спогадибудуть гріти душу весь наступний рік.

Напевне, найдивніші почуття – це ті, які настають післяпрочитання книги, особливо тієї, про яку мрієш вже довгийчас. Ці почуття мені подарував роман «Майстер і Маргарита».

Найбільше люди запам’ятовують не події, а пережиті в цейчас емоції, адже все життя складається з душевних потрясінь.Не варто боятися: «І взагалі насмілюсь порадити вам, Мар-гарито Миколаївно, ніколи й нічого не боятися. Це неро-зумно.»Страх може позбавити тебе того, що належить тобі поправу. Усе; життя – це ланцюг окремо складених подій, і так,як «людина смертна, і як слушно було сказано, раптово смер-тна», так і пам’ять про людину зникає, коли замінюються спо-гади про неї іншими.

Іноді смуги життя переносять нас з однієї сторони на іншу,змушують вибирати, і щоразу опиняєшся перед складним ви-бором. Проте, «щоб утворювало твоє добро, яки не існувалозла?» Дивно, та це дійсно так. І тоді замислюєшся про своємісце на цій землі, чому ти можеш присвятити своє життя, чиправильно вибраний шлях до неї і чи у правильному напрямійдеш.

Книги вчать нас протягом століть. Одні стають пам’яттю,інші відходять у небуття. Є ті, які надихають на великі справи,є інші, які просять подумати над ними. Та, зрештою, «історіярозсудить нас».

112

Любов складає життя по шматках. Розбите серце лікуєлише правда, яку можуть сказати очі. «Основна ваша помилкаполягає в тому, що ви недооцінюєте значення людських очей.Зрозумійте, що язик може приховати істину, а очі – ніколи».Бо людське серце – це повний океан таємниць.

Та, врешті-решт, «усі теорії варті одна одної.»

113

Березка Ольга, учениця 9 класу Новостепанівського НВКДонецької областіВчитель: Плахута Алла Петрівна

Відгук на роман О. Пушкіна «Євгеній Онєгін»

Цим літом я занурилась в світ прекрасного та чарівного– світ кохання, романтики, справжніх почуттів та ціл-

ковитого задоволення. Для мене він виявився незрівняннимні з чим на цій планеті, якимось ліричним, лагідним, безтур-ботним та водночас жорстоким та несправедливим. Занури-тися в цей світ мені допомогла книга Олександра Пушкіна –роман «Євгеній Онєгін».

Вчитель зарубіжної літератури ще перед літніми каніку-лами мотивувала та доводила доцільність її прочитання. Ста-ренька книжечка не мала привабливого виду, тоненька, іззвичайною палітуркою із зображенням чоловіка та жінки. Та,не вагаючись, я потягнулася за нею. Ще з перших рядків за-нурилась у нереальний світ, в якусь дивну й неповторну істо-рію. Для мене вона почала існувати з перших хвилин читанняцього твору. Все почалося, як в справжній казці – кохання зпершого погляду, спалах справжніх почуттів на все життя,спалах пристрасті. Та не для всіх це було так. Казка не змоглатривати довго, вона повинна була закінчитися ще не почав-шись. Я, чотирнадцятирічна дівчинка-підліток, яка чекалаприємного та щасливого продовження, зіштовхнулася з нео-чікуваним для мене поворотом цієї історії кохання. Як вияви-лося потім, історії кохання одного серця. Біль, страждання,почуття самотності почало перемагати над прекрасним в ційісторії, воно почало брати гору. Як же було важко, прикро чи-тати та уявляти епізоди, коли Тетяна страждала за своїм Єв-генієм, а він навіть не згадував про неї, про ту щиру дівчинку,яка жила ним та своїм наївним, безмежним коханням донього. Різні почуття мене охоплювали в той момент: злість,

114

гнів, образа, прикрість на Онєгіна, бо на початку автор зоб-разив його сильним, мужнім, талановитим чоловіком. Моїсподівання на краще не залишали мене довгий час. Та прий-шов момент – Тетяна стала вільною птахою, яка розправиласвої крила та злетіла, злетіла назустріч новому життю. Післядовгих переживань, страждань, вона відважилась змінитисвоє життя. Сумніви покинули мене, і я зрозуміла тільки одне– не можна жити минулим та закопувати себе та своє май-бутнє, треба йти вперед, зі страхом в душі, в очах, із сумні-вами, але ТРЕБА! Які б перешкоди не ставали в житті! І ось, япобачила, як з тієї наївної, маленької дівчинки Тетяна пере-творилась на сильну, незалежну, прекрасну жінку. Я зрозу-міла, що змін не потрібно боятися, їх треба приймати та житиз ними, якими б вони не були. Мої переживання, почуття уга-мувалися, та якраз у той момент сталося вражаюче! Проста,випадкова зустріч з Тетяною перевернула життя нашого го-ловного героя – Євгенія. Наш могутній, мужній чоловік зако-хався! Моє серце почало битися сильніше, ще б пак! «Що жбуде далі?» – кричала моя свідомість, цікавість почала пере-магати всі почуття! І ось зізнання у коханні Онєгіна до Тетяни,його лист. Здавалося, що все! Два люблячих серця з’єдна-ються назавжди. Прочитавши в дитинстві безліч казок, я га-дала, що і ця історія буде з гарним, щасливим, безтурботнимдля всіх кінцем. Якби я знала, що помиляюся… Життя повер-нуло свій штурвал в інший бік. Відмова Тетяни – і всі мої мріїпро їх надзвичайно щасливе життя зруйнувалися, сум запо-лонив мою душу… В той момент різні емоції переповнювалимій внутрішній світ, мені здавалося, що море хвилювань ви-рувало в середині. Мій уявний світ, моя казка була зруйно-вана. Але, попри це все, я розуміла, що це був єдиний вірнийвихід, бо Тетяна поклялася у вірності своєму першому і єди-ному чоловікові. Цей вчинок показав мені і всім тим, я гадаю,хто прочитав цю книгу, якою повинна бути справжня жінка!

Цей твір навчив багатьом речам. Він показав мені, яке цесправжнє кохання, кохання, коли попри всі перешкоди тилюбиш, навіть коли не можеш бути поряд з тією людиною, ти

115

все одно кохаєш! Ця історія дала приклад справжньої вір-ності, вірності своїм обіцянкам, своїм почуттям та своїм при-сягам. Я зрозуміла, що кожній людині даровано силу вірити,кохати, прагнути, обирати своє місце та спосіб життя, ціну-вати те, що маєш сьогодні і зараз, а не шукати чогось кра-щого. Щастя ось, тільки озирнись! Я не пожалкувала йхвилини, проведеної з цією книгою, вона варта тих пережи-вань та емоцій! Моя свідомість бажає перечитати її та зновупобути в цьому солодкому літературному сні. Ще раз пере-конавшись, що література – це щось неймовірне, небесне,неповторне, хочеться підійматися на ті небеса та осягати їх,шукати свій єдиний життєвий шлях.

116

Бугайова Єлизавета, учениця 10 класу КраматорськоїЗОШ І-ІІІ ступенів №31 Донецької області

Вчитель: Лучко Вікторія Валеріївна

Відгук на роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея»

Уявляю собі: я стою перед дзеркалом і бачу своє відоб-раження. Юна, симпатична, життєрадісна дівчинка з

вогником у очах. Якщо б мене зараз спитали, хотіла б я такоюзалишитися назавжди, мабуть, я запитала б, яку ціну требабуде за це заплатити…

Книга Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея» вжедавно займала місце серед літературних творів, відібранихмною для обов`язкового прочитання. Чому? По-перше, всамій назві фігурує конкретна постать, і дуже цікаво дізна-тися, а хто ж такий Доріан Грей, з якого малювали портрет,і чим він заслужив таку честь. По-друге, назва роману до-сить відома, популярна.А по-третє, я багато разів чула, якім’я Доріан Грей використовували в якості синоніму до іменідавньогрецького Нарциса. Висновки я звикла робити сама,тому і вирішила прочитати роман, тим паче він входив досписку літератури для читання влітку.

У передмові до свого творіння автор писав: «Немає книгморальних або аморальних. Є книги добре написані і поганонаписані. Ото й усе». Оскар Уайльд відстоював право мистец-тва відображати все і створювати досконале недосконалимизасобами.

«Портрет Доріана Грея» – це історія про юнака дивовижноїфізичної краси, історія про самозакоханість та її жахливі на-слідки. Дії роману починаються з того, що художник, ім`яякого Безіл Холвард, знаходить натхнення та можливістьтворчого розвитку за допомогою впливу чарівної зовнішностімолодого парубка сімнадцяти років Доріана Грея. Цей хло-пець потрапляє під вплив друга Безіла лорда Генрі Воттона,

117

який, у свою чергу, повідав парубкові таємниці та принадимолодості, розповів про її недовготривалість. Ці переконаннянастільки вразили Доріана, що він від щирого серця побажавпомінятися місцями з портретом і завжди залишатися моло-дим і привабливим. Бажання збулося, і час не зворушив йогокраси та молодості, але зображення на портреті стало посту-пово перетворюватися в огидного старого, портрет стававтаким же жахливим, як і душа Доріана, який на той час з наїв-ного юнака перетворився в пересиченого задоволеннями ци-ніка і вбивцю. Кінець цієї історії сумний. Бажаючи позбутисяненависного портрета, Доріан накидається на нього з ножемі тим самим вбиває самого себе.

Самозакоханість, жага жити лише насолодою, задово-лення власних потреб – це вбиває внутрішній світ головногогероя. Його життя не має сенсу, воно переповнене лишеним самим та його почуттями. До речі, сам Доріан вважає,що винуватцем такого життєвого шляху є художник БезілХолвард, який і написав портрет, і тому, підкорившись мит-тєвому пориву відчуттів, вбиває старого друга. З моєї точкизору, справжнім винуватцем є лорд Генрі, лицемір та егоїст,який до того ж дуже схожий на спокусителя Мефістофеля ізтрагедії Гете «Фауст». Своєю спокусою він перевіряє стій-кість людини, її моральні принципи. Він розпочинає свійвплив на ще «свіжу» та чисту душу парубка, передаючи йомусвої думки та погляди на життя. Він ліпить характер юнака,наче з пластиліну, та повністю підкорює собі його душу.

Хоча Оскар Уайльд виокремлює саме Доріана Грея як го-ловного героя, як на мене, найцікавішою постаттю даного ро-ману був лорд Генрі Воттон. Саме завдяки цьому персонажукнига перетворюється на глибокий філософський твір. Генрі– витончений естет, любить красу і відрікається від потвор-ного. Це прагнення не помічати нічого, крім краси, робитьйого байдужим до всього і цинічним. У лорда Генрі холоднадуша людини, яка не має ідеалів. Незважаючи на це, його фі-лософія досить цікава. Із деякими твердженнями я погоджу-юсь, а деякі викликають нерозуміння, відторгнення. Однак

118

саме ці нерозуміння викликають бажання мислити, мірку-вати, думати над текстом.

Словами лорда Генрі Оскар Уайльд торкається найбільшактуальних та цікавих граней нашого життя. Він розкриває по-няття справжнього кохання: «Коли я дуже люблю когось, я ні-коли нікому не називаю його імені. Це все одно, що віддатиіншим якусь частку дорогої тобі людини»; підкреслює швид-коплинність та значущість життя: «Швидкоплинність моменту– це аксіома. Життя – це зараз. Немає ніяких потім. Так нехайвоно палає. Завжди. Палким вогнем.», молодості: «Так корис-туйтеся ж своєю молодістю, поки вона не пішла. Не витра-чайте даремно золоті дні, слухаючи нудних святош, ненамагайтеся виправляти те, що невиправно, не віддавайтесвоє життя невігласам, нікчемностям, слідуючи невірнимідеям і нездоровим прагненням нашої епохи. Живіть! Живітьтим чудовим життям, що приховане в вас. Нічого не втра-чайте, вічно шукайте все нових відчуттів! Нічого не бійтеся!»та ділиться найважливішим секретом життя: «Лікуйте душувідчуттями, а відчуття нехай лікує душа.».

З романом у мене склалися неоднозначні відносини, поча-ток здавався мені уповільненим, потім я все ж занурилася всюжет, але опис життя Доріана, всі його порочні дії не маютьконкретики, читачеві пропонується це додумати самому, умене складалося враження, що сторінки вирвали з книги. Міс-цями я відверто дратувалася, коли замість чогось цікавого чи-тала описи колекцій гобеленів або дорогоцінних каменівДоріана. Однак, якщо не брати до уваги ці незначні деталі,книга неймовірно цікава, її події захоплюють, і на відміну відбагатьох книг – вона змушує думати, вмикати ті почуття, якічасто зовсім нами ігноруються... Вважаю, що роман зараз єдуже актуальним, бо люди дуже часто в гонитві за красою, мо-лодістю, грошима, якимись псевдо ідеалами втрачають своюдушу. У романа цікавий сюжет, у якому кожна особистість зро-бить акцент на чомусь важливому саме для неї, і тому я закли-каю до прочитання «Портрета Доріана Грея» кожного! Читайте!Складіть своє враження і поділіться з іншими!

119

Врублевська Анастасія, учениця 10-А класу ЗапорізькоїЗОШ I-III ступенів № 75

Вчитель: Волкова Юлія Вікторівна

Відгук на роман О. де Бальзака «Гобсек»

Цього літа я прочитала книгу О. де Бальзака «Гобсек».Головний герой по вісті Гобсек — мільйонер, лихвар,

один із тіньових володарів нової Франції.Автор не розповідає біографію героя, а тільки дає окремі

штрихи до неї. Коли герою виповнилось 10 років, мати влаш-товує сина на корабель юнгою. Він довго мандрував, поки незалишився в Парижі. Невідомо, чи був він релігійною люди-ною, як нажив свій капітал. Відомо лише, що він боровся занезалежність Америки, знався з багатьма видатними людьмисвоєї епохи, пізнав багато розчарувань. Суворі умови життяпривчили його не замислюватися над тим, які засоби обратидля досягнення мети. Отже, перш ніж стати лихварем, Гобсекпройшов тяжку життєву школу. Чому ж він вибрав саме такезаняття? Бо це були обміркована і зважена позиція та пере-конання. Гобсек вирішив, що ні моральні принципи, ні кохання,ні мистецтво не вирішують нічого в реальному житті. «З усіхземних благ є тільки одне досить надійне… Це золото!»

Гобсек не уміє нічого дава ти, і навіть зайвий рух або підви-щення голосу він вважає мар ним витрачанням життєвих сил.Автор його називає «людина-вексель», що аб солютно не пе-реймається чиїмись почуттями. Хоча іноді він поводитьсяінакше, ледь не по-дитячому радіючи, коли отримує діа-манти. І тоді, на мою думку, в ньо му прокидається велика ди-тина, тобто те людське, чого він впродовж цілого жит тянамагався позбутися.

Через гроші Гобсек втратив віру в моральні цінності і ставлихварем, бо за гроші можна купити все, «гроші – це релігія,якій поклоняється увесь світ».

120

Сам же лихвар став жертвою золота, його ощадливість пе-ретворилася в жадібність та безглузде накопичення. У кінціжиття скупість Гобсека перетворилася на справжню одержи-мість – він нічого не продавав, боячись продешевити. Коливін помер, його «кімнату захаращували дорогі меблі, срібненачиння, лампи, картини, вази, тюки бавовни, ящики цукру,кави, тютюну, книги, чудові гравюри без рам, згорнуті труб-кою, і найрізноманітніші рідкості». Сумний кінець Гобсека і не-зрозумілий. Нащо накопичувати, адже залишити його нікому.Все людське в ньому витравили гроші, ні друзів, ні родини,бо все життя було підпорядковане гонитві за грошима.

Мені шкода героя, який змушений був придушити в собівсе людське, став лихварем, який обдирав людей, щоб йогосамого ніхто не обдирав.

Бальзак показав мені, наскільки руйнівною може вияви-тися пристрасть, що переходить у манію, як у Гобсека. Лю-дина, навіть якщо вона пізнала закони світобудови,залишається всього лише людиною, яка хворіє, старіє, слаб-шає, помирає, і тоді потужні сили, ніким не керовані, обрушу-ються на саму людину.

Сумно, що в житті Гобсека все вирішували гроші. Я навча-юсь в 10 класі і розумію, що гроші – необхідна умова нашогоіснування. Але я також розумію, що є речі, набагато важли-віші: родина, друзі, кохання, книжки, музика, взаєморозу-міння, душевний спокій, мирне небо над головою. І хіба всеце купиш за гроші?..

121

Гавриш Аліна, учениця 11 класу Мурафської ЗОШ І-ІІІ ст.Харківської області

Вчитель: Пушкар Ольга Михайлівна

Відгук на роман Л. Костенко «Маруся Чурай»

Краса небаченого завжди буде вічна. Вона проникає втаємні закутки душі, змушує оживати найзакам'яніліші

серця. Краса слова – це найгарніше явище в світі. «Головногоочима не побачиш, добре бачить тільки серце».

Літо – це та пора, коли вся дітвора полегшено зітхає післяважких шкільних буднів. Веселі ігри, прогулянки з друзями,пікніки, море чи став –літо і справді чудова пора! Але неможна говорити про відпочинок, не згадавши книгу. Бо що жможе бути гарніше, коли ти мандруєш незвіданими країнами,занурюєшся в таємну глиб океану, пізнаєш чужу душу та та-ємниці, знаходиш бажаний скарб на безлюдному острові?

Я не уявляю, що таке літо без книги. Всі вони різні і по-своєму унікальні. Особливо мені сподобались «МарусяЧурай» Ліни Костенко, «Ляльковий дім» Ібсена та «Парфумер»Патріка Зюскінда. Та для себе я вирішила, якщо і писати прокнигу, то тільки про «Марусю Чурай», перлину літератури сві-тового масштабу, написану видатною майстринею україн-ського пера. І якби світ захотів мати скарбничого поетичнихрядків, від яких прискорює своє биття серце, беззаперечно,ним би стала Ліна Костенко. Доля її вражає. Це і тяжке дитин-ство, дисидентський рух, заборона писати. Але попри всі не-гаразди, які можуть випасти на долю людини, вона незламалась. І цю ж непереборну жагу життя втілила в своїйкнизі, про яку й я хочу розповісти.

Коли читаєш ці вірші про напівлегендарну дівчину, хо-четься запам’ятати кожен рядок.

…Часи Хмельниччини. Полтава. І дівчина, що є голосомпереможного кличу.

122

«Ця дівчина не просто так Маруся.Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа…Коли в похід виходила батава, —її піснями плакала Полтава.Що нам було потрібно на війні?Шаблі, знамена і її пісні…»І, звичайно ж, кохання, що сягає своїм корінням до самого

дитинства головних героїв. Коли ж у Гриця вибилось навуссяі Чураївна стала на порі, то полюбилась хлопцеві Маруся, —могли б лише радіти матері.Кохання – це почуття, яке хвилює серця всіх на Землі.

Воно має величезну владу над світом. Коли ти закоханий, товідчуваєш крила і почуття цілковитого щастя охоплює тебе,але часто воно буває зрадливим, руйнуючи всі мрії та споді-вання.

Саме це і відчула на собі Маруся. Гриць був для неї цілимсвітом, і вона хотіла також бути для нього всім. Проте вінобрав не її. Змучена почуттям нерозділеного кохання, дівчинане знаходить іншого виходу, як отруїти себе. Їй не хочетьсябільше жити. Проте доля приготувала їй ще сильніший удар– Гриць випиває її ж отруту. Дівчина втрачає вслід за мріямипро щасливе життя і коханого хлопця. Їй хотілося вмерти, алюди не дали.

Мене вразила історія дівчини, ті перешкод на її шляху і тажиттєва несправедливість випадковості. З гіркотою згадую їїслова: «Моє життя — руйнувище любові, де вже ніякий цвіт непроцвіте.»

Долі всіх персонажів такі різні, але вони сплітаються в пе-ревесло, що об’єднує їхні життя. Вони бринять на устах Ма-русі.

Але не це все головне! Те, що змусило мене обрати самецю книгу, слова, які запали мені в душу, – це слова відкриттяі глибокої задуми нашої героїні:

Яка мене обплутала мана?

123

Чи він мені, чи я йому – нерівня. Нерівня душ – це гірше, ніж майна!

Не вистачить усіх слів на Землі, щоб передати біль і розпачзневіреної дівчини, щоб втамувати відчай зболеного серця,щоб вгамувати пристрасті душі. Кожен розуміє це по-своєму.«В душі людській, крім видимого неба, є одинадцять всячесь-ких небес.» І, можливо, десь на одному із цих небес в кож-ному із нас живе голос України. Голос Марусі Чурай.

Я скажу, що потрібно цінувати миті. Іти вперед попри все.Мене вчить Маруся щиро кохати, Гриць – слухати матір, Іван– бути сміливим нащадком свого роду. А разом вони всі – ди-витись на світ і бачити красу там, де ніхто її не бачить. Хотітибути щасливим, помічати маленькі радості хвилин.

Не втрачати надію.«І кожна мить то може буть кінцем, то може буть початком перемоги.»

Перегортаючи останню сторінку роману, я усвідомлюю,що нічого ніколи не буває вічно. Життя – це складно, іноді не-справедливо, але чудово! На шляху завжди нерівна дорога,ями та камені. Але іти – це вища насолода. Бачити світ і чутийого у серці. Вміло справлятися з негараздами, іти попри вседо себе самого. Пізнати себе і вічну красу Всесвіту.

124

Гайтан Катерина, учениця 9-го класу Іверської ЗОШІ-ІІІ ступенів Донецької області

Вчитель: Віталіна Вікторівна Козієва

Відгук на повість М. Гоголя«Шинель»

Зтих пір, як познайомилася з тобою, я почала любити.Любити людей. Усіх оточуючих людей. Любити без ви-

ключення. Ти дав мені зрозуміти, що слово «люди» – похідневід «улюблені діти Бога». Тільки вони (і я також!) забули проце. Я, дякуючи тобі, згадала. Тепер хочу нагадати про людя-ність людям. Ні, не нагадати – подарувати (щире співчуття,допомога ближньому і відданість стали рідкісними подарун-ками). Подарувати, щоб розбудити поснулі почуття: мило-сердя, товариськість, небайдужість. Може, і вдастьсядостукатися до людей. Може, вони, люди, візьмуть і усвідом-лять усю похмурість їхнього життя. Може, зміняться в кращусторону. Може, згадають, для чого народилися, для чогоприйшли у світ. Прийшли не заради того, щоб ображати, щобзневажати, щоб кривдити. Прийшли, щоб світ на краще змі-нити.

А задля того, щоб змінити світ, досить змінити себе, незраджуючи собі. Нехай не набагато. Хоч трохи. Полюбити лю-дину, собаку, кішку, пташку – кого-небудь, крім себе.

А ще не боятися (можливо, вся справа в наших страхах?).Зробити крок за поріг. Зробити крок назустріч таким, як ти.Назустріч людям.

І колись ворожий світ заграє сотнею нових відтінків, які за-вжди були йому притаманні, але ми чомусь не помічали.

І бути світу добрим і чуйним. А доброти хочуть усі. І титакож, славний мій друже. Дякую тобі за урок. Дякую за знай-омство з тобою, Акакіє Акакійовичу.

125

Горбата Євгенія, учениця 9 класу екологічного ліцею№ 24 м. Житомира

Вчитель: Яковенко Лілія Іванівна

Відгук на новелу О. Генрі «Останній листок»

Унашому житті ми читаємо різні книги: хтось – за жан-рами, дехто – за обсягом, інші – за настроєм. Комусь

подобається проза, а хтось надає перевагу віршованим тво-рам. Серед читачів є палкі шанувальники мудрого детективаШерлока Холмса, є й любителі посміятися над неймовірнимивитівками галасливих бешкетників.

Прочитавши у 7 класі новелу О. Генрі «Останній листок», яотримала велику насолоду від твору, а емоції залишилися щей досі. Саме тому влітку знову із трепетом звернулася до збі-рочки О. Генрі. Сподіваюся, зі мною погодяться усі: читатитвір американського письменника без хвилювань немож-ливо, адже написаний він настільки щиро та правдиво, щостримати сльози на очах дуже і дуже важко.

«Останній листок» – новела про самовіддану дружбу та са-мопожертву. Хочеться вірити, що для сучасних школярів мо-ральні цінності, про які читаємо у творі О. Генрі, – непроблемні питання уроку літератури, а глибокі переконання,реальність, життя.

Пам’ятаю, як страшно було читати про зневіру Джонсі, пропаралель між листям плюща, що так швидко опадає, та хво-робою дівчини, яка втратила сенс життя й очікувала смерті.Пам’ятаю розповідь моєї однокласниці про те, як важко пе-ренесла пневмонію її бабуся, і як переживала уся родина цінепрості дні.

Спочатку я не зрозуміла думок Джонсі, вважала її занадтовередливою. Хіба ж можна молодій дівчині так занепастидухом, щоб чекати смерті, бо впаде якийсь листок з дерева?Хіба не варто хапатися за останній, а, можливо, єдиний, жит-тєвий шанс? Хіба не треба просто любити життя?

126

Як не дивно, але я поставила себе на її місце, подивиласяна дівчинку з іншої сторони. Мені справді стало її шкода, бо,напевно, в такі страшні миті, коли все навколо здається по-хмурим, думки іншими бути не можуть…

Перечитуючи новелу влітку, особливу увагу звернула намрії героїв: Неаполітанська затока – для Джонсі, золотошу-кач-відлюдник – для Сью, ШЕДЕВР – для Бермана. Здава-лося б, як добре, коли у людини є мрія! Та мрії наших героїв,на мій погляд, якісь не справжні, не здійсненні, адже з першихдвох абзаців твору я не відчула ніякої радості, позитиву, май-буття: «у невеликому кварталі», «вулиці переплутались і пе-реламались», «якомусь художнику вдалося», «людимистецтва набрели»… Сумно і гірко…

Міркуючи над фрагментами новели, весь час повертаюсядо образу Бермана. Хто ж він насправді?

Важко повірити, що невдаха і горе-художник, до якого,здавалося б, і сам автор ставиться з презирством, може бутимилосердним, здійснити ВЧИНОК. Та саме Берман, старийБерман з головою сатира і тілом гнома, подарував Джонсінадію на життя; дівчинка повірила, що одужає, бо врятував їїстворений ним «шедевр», в який вкладено любов, співчуття,щире бажання допомогти.

Я захоплююся і витримкою Сью. Тільки СПРАВЖНЯ по-друга може бути терпимою, спокійною (хоча б відносно), муд-рою, коли і в самої сил не так багато. Вірно кажуть, щосправжній друг – подарунок долі, найбільша удача в житті.

Як правильно і доцільно, що на уроках зарубіжної літера-тури ми маємо можливість розглядати твори, які вчать бутигуманними, милосердними, творити добро. Всім відомо,якщо кожен із нас зробить один, нехай і маленький, крок на-зустріч, добра в світі стане більше.

Новела О. Генрі «Останній листок» – яскраве підтвер-дження дружби, взаєморозуміння, віри, здійснення мрій. Осьтаке моє слово про Книгу письменника О. Генрі, яка допома-гає знайти відповіді на вічні питання…

127

Дзенік Катерина, учениця 10 класу, Спеціалізованоїшколи-інтернат «Центр освіти» Волинської області

Вчитель: Бондарук Валентина Якимівна

Відгук на роман М. Зузака «Крадійка книжок»

Літо пройшло дуже швидко, так само як і час, за який япрочитала неперевершену книгу Маркуса Зузака

«Крадійка книжок».Дійсно, книжка має важкий сюжет і психологічний тиск,

справді трагічна, в ній немає високої естетики, але вона зму-сила мене згадати фразу: «Цей роман можна не тільки читати– в ньому варто оселитись».

Я не прихильник історій про війну, голод, фашизм, та самеце не залишило мене байдужою. Мене зацікавило те, що подіївисвітлювались від першої особи, яка навіть при згадці просебе навіює холод по шкірі – це смерть. Непідвладна і непо-кірна, жорстока, але така неминуча. Звичайно, особа опові-дача виходить на задній план в ході читання.

Мене здивувало те, що є багато хороших книжок прожиття під час війни, але мало хто розповідав, як жилося втакий період дитині, ще й так детально, як зробив це авторроману.

Важке і наповнене горем життя дочки комуністки, дівчинкиЛізель, що потрапила в прийомну сім’ю у Фашистську Німеч-чину; боротьба з внутрішніми проблемами дитини – на цьомуМ.Зузак зробив чималий акцент. А багатогранні поворотиподій не вводили в стан омани, навпаки, дозволяли проник-нути в захоплюючу атмосферу ще більше.

Не можу не сказати те, що саме мама автора була прото-типом головної героїні. Не дивлячись на свій тоді юний вік, їйдовелось пройти через багато випробувань. Вибухи, кров,жертви.

128

Я не думаю, що розповідати весь сюжет доречно, аджевін, як я вже зазначила, досить складний, незвичайний, двохсторінок явно буде мало, та й інтрига втратить свою таємни-чість. Єдине, до чого хочу закликати – прочийте цю книгу.

560 сторінок надзвичайної історії, яка змусить задуматись,посміхнутись, часом засумувати і поплакати, а в деяких мо-ментах навіть гніватись.

Роман зачепить всі струни душі і залишиться в серці на-завжди.

129

Долбіна Любов, учениця 11-го класу Кашперівської ЗОШІ-ІІІ ступенів Тетіївської районної ради Київської області

Вчитель: Гончар Людмила Олексіївна

Відгук на повість Е. Хемінгуея «Старий і море»

Літо – довгоочікувана пора. І не тільки тому, що не по-трібно ходити в школу і робити уроки, а й тому, що цей

період має особливу атмосферу – світлу, теплу й затишну. Цеможливість отримати незабутні враження, продумати досамих дрібничок своє майбутнє і визначити цілі.

Цього літа я була на морі. Це було просто чудово. Зви-чайно, я не могла не взяти з собою в подорож чергову книгу,яка була чудовим творінням Е. Хемінгуея і мала назву «Старийі море». Ця притча дуже добре підходила по змісту, щодомого відпочинку на морі, бо має зв'язок саме з ним.

Я просто обожнюю теплі літні вечори та ночі, коли можнапоринути в чарівний світ книги, знаходячись під зоряним не-босхилом в приємній тиші. І ось в один із таких прекраснихвечорів, я пішла до моря.

Поступово заходило сонце, поступаючись місцем нічномусвітилу. Неподалік вмикались вогні міста, а на хвилях гойда-лись невеликі човники. Шум прибою, теплий вітерець, запахсолоної води – все це просто дарувало відчуття атмосфери,описаної Хемінгуеєм. Розмірковуючи над змістом, непомітнодля себе, я перевела погляд на море, де було безліч риболо-вецьких суден. І я згадала про старого Сантьяго, що так само,кожної ночі, займався справою всього свого життя.

В мене виникло питання, чому ці моряки та рибалки заразтам, у морі, далеко від своїх родин. Адже набагато краще зна-ходитись у затишному будинку, де немає випробувань, а ком-фортно і тепло. Але в цих людей є ціль – виконати своюроботу заради благополуччя своїх родин.

Мені здається, що кожну особистість можна порівняти з

130

рибалкою. Море – наше життя, і не завжди воно привабливеі спокійне, іноді наступає час бурі та випробувань. І тут вжезалежить від твого вибору: «продовжувати боротьбу чи по-вернутися назад», – тобто здатися. Це стосується не лишемасштабних рішень, а й щоденних дрібних питань, бо, як ві-домо, життя складається з дрібниць. Ось припустимо, ти ви-рішив зайнятись спортом, а весь час проводиш закомп’ютером, і внаслідок не отримуєш ніякого результату.Хто ж винен? Лише ти сам.

Люди ставлять за мету собі якісь цілі – розпочати бізнес,отримати освіту, мати сім’ю, купити машину чи побудуватидім. Та через багато років вони так і стоять на тому ж місці.Заважає лінь, відкладання на потім… А ти встань, і зроби!Просто зроби все те, що задумав! Великі справи не роб-ляться, лежачи на дивані. Ми дивимось на людей, яких пока-зують по телевізору, і думаєм: «Мені б ось такий дім», «якбитільки я мав таку машину». А чим ти гірше? Що заважає до-сягти успіху? Сьогодні ти не зможеш почати щось робити, боболить голова, немає настрою, і, взагалі, краще завтра?

На згадку приходить вірш Лесі Українки «Contra spemspero» (без надії сподіваюсь). Цей твір спонукає людину житиповноцінним життям, не дивлячись на особисті умови та гло-бальні проблеми. Ліричний герой, один з не багатьох, хто немириться з пасивністю, не піддається настроям песимізму, айде далі. Саме така людина досягне мети, отримає все, щозадумала.

Так, я згідна з тим, що йти до перемоги важко. Іноді дляцього потрібно 99 раз впасти, щоб потім 1 раз стати пере-можцем. Великими не стають одразу, все здобувається по-ступово. Просто потрібно йти вперед, не дивлячись ні на що.В мене є улюблений вираз: «Якщо ти маєш мрію, то біжи донеї. Не можеш бігти, то йди. Не можеш йти, то повзи. Якщо жне можеш і цього, то просто ляж у напрямі до мрії».

Я хочу звернутися до кожного: «В тебе все вийде. Не зда-вайся, будь завжди першим, намагайся наблизитись доідеалу, як би важко не було. Ти зможеш!».

131

Дрозд Артур, учень 9 класу Таурівської ЗОШ I –II ст.Тернопільської областіВчитель: Ваврів Наталія Анатоліївна

Відгук на повість О. Гріна«Пурпурові вітрила»

Де є любов, там є життяМ. Ганді

Які гарні слова сказав М.Ганді: «Де є любов, там єжиття». Любов панує тільки там, де є порозуміння, по-

вага один до одного. Це почуття не живе в людях, які мар-нують своє життя та не бережуть його.

Життя – це найбільший скарб людини, подарованийБогом. І кожен з нас повинен так робити, щоб після себе за-лишити добрий слід. Коли ми будемо жити, як заповів намГосподь Бог, то отримаємо дуже велику нагороду в небі. Кож-ної секунди людина повинна дарувати всім свою любов.

А що ж таке любов?На мою думку, любов є безмежною, вона більша за всі

океани і моря, сильніша за всі негоди. Ще при народженнікожна людина отримує її від Бога. Це дуже дорогоціннийподарунок для нас. І ми повинні ділитися ним і, звичайно,за все дякувати Всевишньому. Адже де є любов, там єжиття.

Велику любов від щирого серця отримують діти від бать-ків. Кожної секунди ми відчуваємо її. Надходить вечір і матусявкладає спати миле янголятко, даючи йому всю свою щирутурботу. Батьки хвилюються за нас, піклуються, допомагаютьзавжди.

Пишучи про батьківську любов, відразу згадую повість О.Гріна «Пурпурові вітрила», яку я вкотре прочитав під час літніхканікул.

132

Лонгрен, матрос Оріона, повертаючись додому з далекогоплавання, вже не побачив своєї коханої дружини Мері, яка за-вжди його чекала край дороги. Йому повідомляють, що вонапомерла, залишивши маленьку дочку на ім’я Ассоль.

Яка велика любов до Ассоль була у Лонгрена! Герой зали-шає роботу для того, щоб зайнятися вихованням дитини, пі-клуватися про неї. Лонгрен усвідомлював, що вся хатняробота перейшла на нього. Тепер чоловік повинен був при-бирати в кімнатах, готувати їжу, прати білизну, а також зароб-ляти гроші на життя, виготовляючи кораблики з дерева. Цяробота не приносила великих заробітків, але їм обом ви-стачало.

Мене вразило те, як Лонгрен зумів замінити донечці і по-другу, і друзів. Ассоль любила проводити час із батьком,довго розмовляла з ним, допомагала у всьому. Вони розу-міли один одного. І навіть тоді, коли дівчинка розповіла прочудову казку Егля, батько запевнив, що вона неодмінно здій-сниться, бо знав, як це важливо для дівчинки.

Я вважаю, що саме батькова любов, його пісні, корабликиз дерева, розповіді про морські пригоди допомогли стати Ас-соль такою доброю, ніжною, щирою, а також навчили бачитисерцем.

На мою думку, в образі Лонгрена О. Грін намагався пока-зати, яким має бути батько. Герой віддав донечці всю своюлюбов. Врешті-решт, це він підтвердив казку Егля, змайстру-вав кораблик з пурпуровими вітрилами. Завдяки батьковійнауці «чекати всупереч усьому», Ассоль, все ж таки, зустрілакапітана Грея.

Цей твір доводить ще раз, що де є любов, там є життя. Мипобачили великий дарунок батька своїй донечці, який допомігїй у здійсненні мрії.

Я вважаю, що кожен, хто прочитає мій відгук про повістьО. Гріна «Пурпурові вітрила», зрозуміє, наскільки важливою ужитті є батьківська любов.

133

Вірш про коханняНехай присниться тобі день, Вечірнє небо, прекрасні зорі.Коли зустрілись ми з тобоюНа вулиці живих людей.

Коли я бачу твої очі, Вони нагадують мені Чудові, ароматні, літні ночі І порив вітру по душі.

І добре знаю, що говорять Про те, що разом ми були Ходив я вечір із тобою Розказував тобі всі сни.

134

Дубатовка Павло, учень 11 класу Висоцької ЗОШ І–ІІІ ст.Дубровицького району Рівненської області

Вчитель: Мосійчук Ірина Антонівна

Відгук на повість Е. Хемінгуея «Старий і море»

Ядуже люблю подорожувати. Але сам… Чому?.. Можливо,це й дивно, проте саме тоді мені вдається поміркувати

над побаченим, почутим, проаналізувати певну подію і… зро-бити висновок.

Так мало бути і сьогодні: я, як завжди, раненько проки-нувся, швиденько переглянув, чи усе лежить на місці (аджеречі для подорожі були готові ще вчора) і вирушив у дорогу.

Нарешті знову побуду на самоті… І мій дуб допоможе менірозв'язати купу наболілих проблем…

Проте несподіваний телефонний дзвінок змусив змінитиплани. Це була моя двоюрідна сестра.

Павлику, потрібна твоя допомога, – якось незвично ска-зала Дарина. – Розумію, що невчасно, але ж …

Відмовити для Даринки я не міг. Ми були не просто родичі,а…Як говорив О. Генрі, «…кожному хочеться мати кого – не-будь, кому можна було б розповісти про болі в лівому плечіабо про те, як швидко зношуються лаковані туфлі, коли на нихз’являються тріщини…». Ми з Даринкою були такими «ким –небудь» одне одному і дуже пишалися цим. Тому попросив,щоб вона підійшла на моє заповітне місце.

Сестра не забарилася. Правда, прийшла якась незви-чайна. А я став незвичайний після її прохання.

Павлику, допоможи підготувати ілюстрації до твору Е. Хе-мінгуея «Старий і море». Розумієш, мені дуже потрібні ці ро-боти… Але щось не виходить, щось не те…

Я то розумію, але ж як допоможу, коли навіть не читав«Старого і море». Знаю, що Хемінгуей написав багато чудо-вих творів. Деякі я читав, але …

135

Не хвилюйся, – впевнено сказала Даринка, – книжка умене є. А ще я прихопила твої улюблені булочки і каву.

Час пролетів, як ніколи, швидко і зовсім непомітно. Колибули прочитані останні рядки твору (а ми з Даринкою читаливголос по черзі), мені здавалося, що я перебував на протязі84 днів із старим рибалкою у морі. І разом із ним хвилювавсячерез невдачу. Мені було прикро, що батьки хлопчика, якийперші сорок днів виходив із Сантьяго в море, заборонили си-нові допомагати старому рибалці лише тому, що для ньогочомусь не таланило. Але Маноліно, виконавши наказ батьків,душею залишався із своїм учителем, намагався якось допо-могти на березі.

Мені здається, хлопчик вірив у те, що старому рибалціобов’язково поталанить, адже той був справжнім майстромсвоєї справи. Його сподівання збулися: уже на 85-ий деньСантьяго вийшов у море і … Бог послав для нього рибину ве-личезних розмірів. Для старого рибалки, на мою думку, цебуло найбільшою нагородою. Він, сам – один, вступив у дво-бій з могутньою рибиною.

Звичайно, сили були нерівні. Але впертість, мудрість, за-взятість рибалки допомогли б притягти рибину до берега…Якби не акули …

Я пишаюся старим, бо так захищати свою здобич від не-нажерних акул зможе не кожен.

Перед моїми очима чітко постає Сантьяго у той момент,коли, повернувшись до бухти з прив'язаним до човна гігант-ським кістяком, знесилений і спустошений, він заснув у своїйжалюгідній хатині. І вранці хлопчик Маноліно, стривоженийтривалою відсутністю рибалки, заглянув у двері. Старий щеспав. Побачивши його скривавлені руки, Маноліно заплакав,а коли Сантьяго прокинувся, він сказав: «Тепер ми знов бу-демо рибалити разом»…

Важко стає на душі, коли читаєш і перечитуєш ці рядки.Чому? Хоча сюжет твору і життєподібний, але якось не ві-риться, що можуть бути такі герої, як старий рибалка, хлоп-чик. Не віриться в існування рибини величезних розмірів…

136

Та, аналізуючи проблеми, підняті автором повісті «старийі море», стає зрозумілим прихований зміст твору, тому щопроблеми відносин людини і природи, сенсу життя, наступ-ності поколінь є вічними. І вчить нас Хемінгуей стежити закожним рухом своїм, за ходом думки своєї, пам’ятаючи прообрази – символи, які використовує автор у творі: море,риба, леви, зорі, хлопчик, старий рибалка. Автор повісті нібихоче сказати: «Ніколи не падайте у відчай. Боріться. І тодікожна із буденних перемог надаватиме наснаги, допомага-тиме жити з вірою у краще!»

А коли на душі важко, коли виникають певні негаразди,проблеми, я радив би перечитати твір Е. Хемігнуея «Старий іморе», пам’ятаючи пророчі слова старого рибалки: «Людинане для того створена, щоб терпіти поразки. Людину можназнищити, але її не можна перемогти».

137

Дудко Денис, учень Ямницької ЗОШ І-ІІІ ступенівТисменицької районної ради Івано-Франківської області

Вчитель: Лінійчук Тетяна Вікторівна

Відгук на поему А. Міцкевича«Дзяди»

Цього літа я з батьками мандрував Європою. Найбільшемене вразила витончена і аристократична Польща. Там

я побачив багато цікавих архітектурних споруд, та найбільшевраження на мене справив пам'ятник на головній площі Кра-кова корифею польського письменства Адаму Міцкевичу. По-бачивши монумент я вирішив, як тільки повернуся додому,обов’язково познайомлюся з творчістю письменника. Своюобіцянку я виконав. Повернувшись у рідну оселю, плідно почавшукати найвидатніші твори Міцкевича. Їх було дуже багато, алея вибрав поему «Дзяди». По-перше, мене вразила її назва, до-слівно «Dziady» перекладається на українську мову, як «по-минки». Автор нагадує, що дзяди – це давній народний обрядпоминок покійних, в основі якого лежить культ предків (дідів).

Події відбуваються у Польщі. Ще у ті часи, коли людям за-бороняли справляти покійним предкам поминки. Через те, щоцерква вважала, що обряд поминок відноситься до язичниць-ких обрядів, люди справляли їх нишком, у каплицях, або по-рожніх будинках. Там вони залишали частування дляпомерлих, молилися і допомагали неприкаяним душам знайтивічний спокій. В основній частині поеми розпочалася справжняфантастика. У одній з каплиць невідомий чарівник, за допомо-гою заклять викликає душі померлих. Першими йому з'яв-ляються душі двох невинних дітей, які просили у Чарівникагірчичних зерняток. За ними слідом прийшла страшна при-мара пана, який вимолював у своїх селян хоч крихту хліба – ли-шень тоді б припинилися його страждання. Адже колись цейпан замордував голодом багатьох людей, які після своєї смертіперетворилися на воронів і тепер виривають їжу прямо із рота

138

свого кривдника. Потім з'явився дух молодої, красивої дів-чини, яку звали Зося. Ще за своє життя вона зводила своєюкрасою з розуму багатьох хлопців, але так і не подарувала ні-кому свого кохання. І через те вона страждає від туги. Раптомдо жінки, яка була у жалобі також прийшов привид блідий і жах-ливий на лик, з раною в серці, яка кровоточить і, незважаючина жодні заклинання, продовжував іти за нею. Натомість жінкатільки усміхалась. На мою думку, автор засуджує все те, що ро-биться для зла, ненависті, самовтіхи. Адже кожний із них післясмерті через свої вчинки не міг знайти свого спокою. На при-кладі Зосі, не можна загравати з людьми тільки заради своговдоволення, адже потім, після смерті, люди, які жили тільки вті-хою, будуть відчувати тугу. А на прикладі пана, можна зрозу-міти, що ніколи не можна завдавати кривди іншим, адже потімтобі ніхто не допоможе, а ті, хто постраждали від тиранії, бу-дуть знущатися над кривдником.

Подальші події поеми розгортаються у житлі священика,який саме молився за душі померлих, коли до нього увійшовчоловік одягнений у полотняний одяг. Він весь був у траві і влисті. Чоловік нещодавно повернувся у рідний край після до-вгої мандрівки. Згодом він розповів про те, як прочитавшибагато книжок вирушив шукати свою ідеальну любов. Гістьрозказав священику, що у пошуках кохання об'їздив весь світ,але знайшов його тут, недалеко – у рідному краї. Священик зжалем дивився на нещасного, який був на вигляд здоровий,а в серце поранений важко. Його обраницю звали Мариля,але вона не відповідала взаємністю на чоловікові зізнання.Вони довго розмовляли про почуття прибулого, аж раптомзійшло сонце і погасла перша свічка. В цей момент священиквпізнав у чоловікові свого учня Густава, що пропадав десьдуже багато років. Але чоловік відмовляється залишитись усвященика, адже він не має чим заплатити за добро, щед-рість і ласку. Густав в розпачі знову згадав своє кохання. Ма-риля віддала перевагу почестям і золоту, але він не тримавна неї зла, адже що він міг їй дати крім любові до скону. ПотімГустав просить священика не говорити Марилі, що він помер

139

з горя і б'є себе кинджалом у груди. Гасне друга свічка. Передтим як померти, Густав сказав, що мав на меті просити слугуцеркви повернути людям Дзяди: адже покійним дуже потрібнібули щирі сльози й молитви живих! Сам Густав після власноїсмерті став тінню Марилі і був з нею до скону, адже він знав,що після смерті вони об'єднаються на небесах. Б'є годин-ник... Густав зникає. Натомість з'являється в'язень Конрад,за душу якого борються ангели і демони. Він розуміє, щоякщо його після смерті відправлять у вигнання – туди, де йогопісні не буде чути, то він буде для власного народу живиммерцем. Згодом в'язні, користуючись жалістю вартового по-ляка, збираються у камері Конрада і святкують Різдво. А спі-вець встає і починає співати гнівну пісню, закликаючи народдо бунту. Веде суперечку з Богом, за що Він посилає Польщітакі великі страждання? Демони зляться, адже якби він про-довжив суперечку з Всевишнім, вони б з легкістю забралидушу співця. Незабаром вартовий поляк приводить до Кон-рада священика Петра, який вигнав із нього злого духа. Ан-гели попросили Всевишнього простити співця, адже хоч тойі не шанував Бога, але любив свій народ і страждав за нього.

Отже, цей твір справив на мене враження своїм ліризмомі романтизмом, водночас доводить існування раю і пекла, ан-гелів і демонів, сповнений багатьма фантастичними обра-зами, містикою Але найбільше, що мене вразило – це звісноглибокий патріотизм і самовідданість польського народусвоїй Батьківщині. У наших сусідів цьому можна повчитися.Адже, патріотизм виявляється у тому що робить людина, якіприносить блага своїй землі. Це й розумні політики, і талано-виті вчені, і видатні митці та спортсмени, а також кожен з нас.Ми вчимося, працюємо, будуємо, винаходимо, творимо,прикрашаємо, перемагаємо, щоб збудувати омріяну вільнудержаву. Досягаючи успіху в житті, ми тим самим створюємоуспіх цілої країни. Оце й є патріотизм. А. Міцкевич активнонам це доводить… Напевно, тому цей драматичний твір і донині залишається актуальним і є візитівкою багатьох теат-ральних помостів.

140

Ейсмонт Марія, учениця 9 класу ВеликодальницькогоНВК «Школа – гімназія» Біляївського р-ну Одеської області

Вчитель: Сагайдак Надія Іванівна

Відгук на повість М. Гоголя «Шинель»

Микола Гоголь – письменник з українським корінням тадушею, з любов’ю до українських звичаїв, міг так чу-

дово передати красу і велич Дніпра, описати українську при-роду, розповісти про Запорізьку Січ. Побувавши у серпні наСорочинській ярмарці, я зустріла не тільки гоголівських ге-роїв, а й самого письменника (прекрасно зіграв роль Гоголяодин із акторів). Незабутні враження від побаченого надовгозалишаться в пам’яті.

Повернувшись додому, я не могла не взяти до рук одну ізкниг М.В.Гоголя. Повість «Шинель». Перегорнута останнясторінка. Твір захопив і схвилював мене. Ніби під мікроскопомя побачила героя, Акакія Акакійовича Башмачкіна та його світ.Переді мною постала людина, ніким не захищена, з убогимжиттям, нікчемними мріями і незначними радощами. Довко-лишнє життя не цікавило його, він повністю віддався «мерт-вому переписуванню» і «зневажав насущні блага світу».Єдиним щасливим місцем для Башмачкіна була кімната – ко-мірчина, де він відчував себе захищеним від жахів світу, відзнущань оточення. «Написавшись досхочу, він лягав спати,усміхаючись заздалегідь від думки про завтрашній день: щото Бог пошле переписувати завтра». Духовний світ героя убо-гий. У житті Акакія Акакійовича немає ні радості спілкуванняз рідними і друзями, ні книг, ні любові. Башмачкін був відірва-ний від середовища, постійно зайнятий роботою.

І ось спокійний ритм життя бідного чиновника змінюютьдумки про нову шинель. «Тьохнуло серце, потемніло в очах.Три півсотні треба буде покласти за обнову. А де ж взяти гро-шей, коли всі вони розподілені наперед?» Іноді в такій ситуаціїопиняємось і ми сьогодні.

141

Шинель стає сенсом життя, «якоюсь приємною подру-гою» для Башмачкіна. Вона не тільки захистить його від хо-лоду, а й буде прикрашати, вплине на душевний стан, будепоказником соціального статусу в суспільстві. «З цього мо-менту життя, здається, набирає обертів...» (як мало потрібнолюдині для щастя). Шинель дала Башмачкіну почуття людсь-кої гідності. Та безмежна радість змінилася горем: шинельукрали. Чи вистачить героєві сили перенести біду? Можливо,чиновницьке «братство» допоможе? Сподівання Акакія Ака-кійовича марні. Душі високопосадовців байдужі й черстві дочужої біди (як іноді буває і зараз). У жорстокому світі герой незнайшов справедливості, співчуття, чуйності. А хіба сьогоднінемає таких «маленьких людей», які залишаються сам на саміз своїм горем, проблемами? Почуймо крик душі звичайноїлюдини: «Я брат твій. Навіщо ви мене кривдите?» Задумай-мося над словами Башмачкіна. Не забуваймо, що ми, люди,маємо серце, душу, не забуваймо християнську заповідь: до-поможи ближньому.

Чи міг бути щасливим герой, де панує несправедливість,де душу знищує оточення, де до «маленької людини» став-ляться з неповагою? Соціальна нерівність не просто прирікаєлюдину на страждання, а й знищує живу людську індивідуаль-ність. Пам’ятаймо: поваги гідні всі люди, незважаючи на їх со-ціальне становище!

142

Здражевський Дмитро, учень 11 класу ЮріївськогоМиколаївської області

Вчитель: Глущенко Антоніна Федорівна

Відгук на повість Е. Хемінгуея «Старий і море»

Століття двадцять перше – вік прогресу!Без гаджетів не можеш існувать.Без них в житті немає інтересу...А треба ж думать, діять, міркувать!До рук потрапив том Хемінгуея, «Старий і море» – повість непроста!Сюжетом приголомшливим, героємДумки, чуття і душу зачіпа.Правдивість у дрібницях, Незвичайність.Без хитромудрих міркувань, Повчань.В ній логіка проста, в ній геніальність!Глибокий зміст.Блискучий виклад.Яскраві образи.Сюжет простий і мудрий.Життям просякнуті рядкиІ повість вся.Боротьба людини і природи, Боротьба завзята, на межі.Кров, біль, сутички – пригода...І Старий, і риба в боротьбі.«То про що ж ця повість?» –Запитайте.Дам я відповідь: «Про все, що є в житті»Про знесилення, загибелі, бажання

143

Захистить своє, не втратить все.Про чекати вміння, про терпіння, Про мету, до перемоги, що веде.Про уміння слухать, розуміти, Про підтримку, поміч у біді.І про подвиг, і про перемоги.В першу чергу, перемогу у собі.Тут і мужність, мудрість, віра.Тут напруга, емоційність, доброта.Тут і ласка, і жорстокість моря.Тут і спічуття від хлопчака.Тут життєвий досвід покоління.Тут уміння «бути молодим».Читачеві тут приходить розуміння: Необхідно буть корисним всім!І нехай Сантьяго втратив рибу.Хай зазнав морських поневірянь –Він дістав життєву перемогу!І не треба зайвих тут повчань!Прочитайте книгу – книга мудра!Книга вчить тому, як в світі жить, Як не можна зрадить друга, Як життя уміть треба любить!Століття двадцять перше – вік прогресу.Без гаджетів не можеш існувать.Без них в житті немає інтересу...Ні – треба думать! Діять! Міркувать!

144

Ілляшенко Юлія, учениця 11 класу Ольшанської ЗОШ І-ІІІ ст. Миколаївської області

Вчитель: Авелічева Тамара Григорівна

Відгук на поему А. Ахматової«Реквієм»

Жоден твір не викликав у мене стільки сліз, як цей. Віннаписаний так просто і досконало. Перечитуючи його

знову і знову, дивуєшся, як можна було допустити те, що від-бувалося в країні.

Мільйони безвинно знищених… Фізично і духовно…Душарозривається від болю…

Жахливе, жорстоке, сповнене горя і мук життя. За що їйце? За що вона та її стомільйонний народ так тяжко стражда-ють? У неї відібрали найдорожче. З неї вийняли душу і зму-сили, пригноблену і знищену, чекати. Чекати довгі 17 місяців«в тюремных очередях в Ленинграде».

Цей твір – пам’ятник стражданню материнського серця.Перед этим горем гнутся горы, Не течет великая река…Недаремно поему названо так, як улюблений музичний

твір поетеси.«Реквієм» Моцарта – «Реквієм» Ахматової. Скорбота, по-

минання, сум…і звернення до вищих сил з проханням проблагодать для покійного...

Печаль за всіма «розп'ятими» в роки репресій: тисячамизагиблих і мільйонами скалічених, скам’янілих душ.

Люди, «мёртвых бездыханней», «все перепуталосьнавек, и мне не разобрать теперь, кто зверь, кто человек»,«улыбался только мертвый, спокойствию рад», – ось реаль-ність тих часів.

З болем із серця виймають життя у матері, дружини, жінки,яку доля обдарувала горем. І вона пише. Пише про світ, щооточує її. Біль ї журба ведуть її перо.

145

Звезды смерти стояли над нами, И безвинная корчилась РусьПод кровавыми сапогами…«Реквієм» Анни Ахматової – найтрагічніший з творів, що я

читала будь-коли. Жінка не вірить у те, що може так страждати: «Нет, это не я, это кто-то другой страдает.Я бы так не могла…»«Муж в могиле, сын в тюрме.»«Семнадцать месяцев кричу, Зову тебя домой, Кидалась в ноги палачу, Ты сын и ужас мой.»Ще один вирок, ще одна мука. Рідну дитину, єдиного сина

катують за тюремними ґратами. Вона вже давно відчувала, що буде спорожніла душа, така

ж як і її дім.«Не рыдай Мене, Мати, во гробе зрящи,» – слова Христа,

якими він намагається втішити рідну людину. Та ніщо не спро-можне заглушити нестерпні страждання матері, що втратиладитину.

Вона вже не просто чекає смерті, вона благає її приходу.Їй все одно як (від кулі чи від хвороби), головне – щоб вонозакінчилося, її страшне життя.

Найтрагічніші слова поеми, на мою думку: У меня сегодня много дела: Надо память до конца убить, Надо, чтоб душа окаменела…Життя її не залишає, бо вона повинна молитися: благати

Бога за тих, що, як вона, стояли там, під тюремними стінами;за тих, що, як вона, чекали для своїх найдорожчих страшноговироку. Вона повинна кричати, і крик її – жіночий, материн-ський стане обвинуваченням для тих жахливих часів, і на-щадки почують його.

Наприкінці свого твору Анна Ахматова залишає поетичнийзаповіт: якщо їй задумають звести пам’ятник, то нехай він

146

буде саме там, де пройшли ці жахливі 17 місяців, саме там,де вогонь жагучої ненависті до сталінського режиму спопе-лив її душу. Навіщо? Щоб навіть після її смерті людипам’ятали ті дикі часи і не допустили повторення помилок ми-нулого.

І люди пам’ятають: біль до сих пір палає у серцях читачів,які мають можливість довідатись про долю народу з ахматів-ського геніального і неймовірно трагічного «Реквієму», щодійшов до наших днів тільки завдяки друзям поетеси. Самевони зберегли поему у своїй пам’яті і зробили все, щоб на-друкувати її за кордоном і донести до нащадків.

147

Квашневський Євген, учень 10 класу ЗапорізькоїЗОШ I–III ступенів № 75

Вчитель: Волкова Юлія Вікторівна

Відгук на роман Ф. Стендаля «Червоне і чорне»

Літо 2016 року. Воно стало для мене часом нових викли-ків та відкриттів. Перші у житті іспити та усвідомлене

рішення йти до 10 класу, аби потім здобути вищу освіту, появанових друзів, першого почуття та долучення до серйозноїкласичної літератури: Панас Мирний, Федір Достоєвський,Стендаль та Лев Толстой. Читаючи, я пізнавав не лише епоху19 століття, а постійно проводив паралелі із сучасністю. Меніздається, що і Чіпка, і Раскольніков, і Сорель не загубилися бу вирі XXI століття.

Головний герой роману Ф. Стендаля «Червоне і чорне» Жу-льєн Сорель став мені справжнім другом, тому його смертьна сторінках роману вразила мене до глибини серця.

Жульєн Сорель — селянин за походженням, але в нього ємрія – потрапити у вищий світ. Маючи хворобливе честолюб-ство та невичерпну енергію, він не може прямим і чеснимшляхом зробити гідну кар'єру і «змушений ґвалтувати своюблагородну натуру, щоб відігравати мерзенну роль, яку самсобі нав'язав», бо народився після наполеонівських війн тапереворотів в епоху Реставрації. Мені шкода, що Жульєн на-родився в ті часи, коли нікому не знадобилися його розум,енергія, благородне серце, рішучість, сміливість, вміння при-ймати рішення. У вищих колах, до яких прагне потрапитигерой, не визнають його талантів, бо суспільством правлятьтупі та самовдоволені торговці, які стали справжніми героямиепохи, у яку жив Сорель. От якби можна було б за допомогоючарівної машини часу перенести Сореля в сьогодення! Чо-мусь віриться, що він знайшов би своє покликання на Май-дані, чи став би волонтером, а може, вступив би в ряди

148

захисників української землі. У наш час таланти Жульєна булиб помічені, оцінені, і, я думаю, він зумів би зробити кар’єру,скористався б соціальним ліфтом, який допомагає у періодтворення чогось нового реалізувати себе здібним, таланови-тим, амбіційним юнакам. Прикро, що Сорель не шукав не-стандартних рішень для того, аби здійснити свою мрію.

На жаль, такої машини в мене немає, тому я спостерігав,як хлопець робить помилку за помилкою, сам того не усві-домлюючи. Сорель став учнем духовної семінарії, але втра-тив роботу в домі мера, він зумів закохати в себе гордукрасуню Матильду де ла Моль, але більше не бачив прекрас-них очей пані Реналь. Шлях нагору Жульєна Сореля – це шляхвтрати ним кращих людських якостей і шлях осягненнясправжньої сутності можновладців. Весь час героєві доводи-лося маскуватися, лицемірити, приховувати справжні по-чуття. І лише тюрма дала змогу йому зупинитися тапереосмислити своє життя, допомогла усвідомити те краще,що було в житті юнака. Сорель зумів перемогти свою гор-дість, знайшов сили попросити вибачення в пані де Реналь,зумів розібратися у власних почуттях до двох різних жінок. Явважаю, що це стало перемогою над самим собою. На судо-вому процесі перед смертю Жульєн дає останній, вирішаль-ний відкритий бій своєму класовому ворогу. Він зриває маскиблагопристойності зі своїх суддів, кидає їм у обличчя грізнуправду: його провина не в тому, що він стріляв у пані де Ре-наль, а в тому, що насмілився обуритися соціальною неспра-ведливістю і повстати проти своєї жалюгідної долі. Жульєнгине, але його промова на суді виносить вирок суспільству:хіба повинне існувати суспільство, у якому не потрібні яскравіособистості з почуттям власної гідності, бажанням змінитидолю, бажання боротися і досягати мети?

У кожного свій шлях, усіяний далеко не ніжно-трепетнимитрояндами, проте хочеться, аби я навчився на помилках Со-реля, адже література не лише дарує насолоду читачеві, а щей виховує його. Хочеться сказати автору: «Дякую, мсьє Стен-далю, за мудрий урок.»

149

Кир’яченко Євгенія, учениця 10 класу гімназії між-народних відносин № 323 м. Києва

Вчитель: Кожукало Наталія Вікторівна

Відгук на роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея»

Роман «Портрет Доріана Грея» Оскара Уайльда… Багаторазів чула про цей роман. Одні давали позитивну

оцінку і захоплено висловлювалися, інші негативну, більштого, категорично пропонували не читати. В цілому твір вра-зив мене своєю ідеєю та проблематикою, яка є дуже нетипо-вою для мистецтва доби Уайльда. В першу чергу письменникпорушив «вічну», дуже важливу, але й неоднозначну про-блему духовності людини. Велику роль відіграють прихованізастереження автора, які він просто «викрикує», прагнучи,щоб читачі усвідомили «уроки» з життєвої історії молодогоджентльмена, який піддався впливу оточення, неправильнозрозумів значення зовнішньої і внутрішньої краси.

У деяких епізодах історія Доріана здавалася мені неправ-дивою і, відверто скажу, нецікавою, та раптові й непередба-чені зміни подій хоч і збивали часто з пантелику, романпочинав більш й більше захоплювати. Кожен негативний вчи-нок Грея неначе торкався глибин моєї власної душі, я почи-нала переживати за будь-який його необдуманий крок.Стільки разів хотілося зупинити героя, застерегти від непоп-равного, дати дружню пораду. Після окремих епізодів навітьхотілося плакати… І я плакала.

Читаючи роман «Портрет Доріана Грея», я все ж таки по-любила Прекрасного Принца, інколи захоплювалась йогочистотою і добротою так само, як і Безіл Голворд. Не будуприховувати, інколи мене охоплювала злість і навіть нена-висть до головного героя, тож не можу однозначно висловитисвоє ставлення до нього. Більше я схильна, мабуть, до нега-тивного враження, спричиненого скоєними непорядними,

150

аморальними вчинками, навіть злочинами Грея. Впевнена,прочитаю ще раз (а можливо, й не раз!) уайльдівський роман,і тоді думки будуть іншими. Але разом із автором можу ска-зати з упевненістю: немає моральних чи аморальних творів,є написані добре чи недобре; «Портрет Доріана Грея» нале-жить до прекрасно написаних.

На мою думку, цей твір є нелегким для сприйняття і розу-міння для учнів, які ще не досягли певної моральної ти віковоїзрілості, і, можливо, буде негативно впливати на їхній світог-ляд і вчинки. Але наполегливо рекомендую роман «ПортретДоріана Грея» Оскара Уайльда прочитати старшокласникам,адже під час дискусійного обговорення це сприятиме духов-ному становленню молоді.

151

Клебаник Марія, учениця 11 класу Стрілківської школи-інтернат І-ІІІ ступенів Старосамбірського району Львівськоїобласті

Вчитель: Соджак Катерина Степанівна

Відгук на новелу М. Павича «Дамаскин»

Найбільше я люблю подорожувати в потязі, під стукіт коліс. Тоді здається, що це б’ється серце книги.

Надія Ясмінська

Люблю мандрівки. І ось влітку, збираючись у невеличкуподорож, вирішила взяти цікаву книжку. Цього разу це

був твір, зі списку книг для прочитання на канікулах, – «Да-маскин» Милорада Павича. Почавши читати, зізнаюся, менівидалося, що, мабуть, помилилася з вибором. Це вперше яніяк не могла зрозуміти, що, власне, відбувається в худож-ньому просторі літературного твору. Книга вела зі мною якусьприховану, таємничу гру. Будівничі… Перехрестя… Загадковіперсонажі… Більше запитань ніж відповідей. Персонажі: рек-тор сербських шкіл міста Осієна пан Николич фон Рудна, йогодочка Атилія, зодчий Іоан Дамаскин, зодчий Іоан Лествичникодин за одним зринали зі сторінок оповідання. Я відчувала,що кожен із них несе у собі якесь смислове навантаження,якийсь прихований зміст, але поки не розуміла, який.Зав’язка твору відбувається на потребі побудови палацу тахраму для Атилії. Слід зазначити, що Дамаскин та Лествичникмають реальних прототипів. (Життя у час інформаційних тех-нологій має свої переваги. І ось я вже шукаю в Інтернеті, хтож такий Дамаскин, Лествичник). Іоанн Лествичник (бл. 525 –бл.600) — візантійський релігійний письменник, настоятельмонастиря на Синаї. Був прозваний Лествичником — за свійголовний твір — «Лествиця – райська», або «Лествиця, щоведе на небеса». Лествитниця – це 30 сходинок до духовної

152

досконалості людини: зречення від світу; неупередженість;мандрівки; послух; покаяння; пам'ять смерті; плач; безгнів’яі лагідність; молитва; віра, надія та любов тощо. Іоанн Дамас-кин (бл. 675 – бл.749) — візантійський богослов і філософ, ак-тивний захисник ікон у русі проти іконоборства. ХаліфДамаску запідозрив його у зраді і наказав відрубати руку. Да-маскин щиро молився до ікони Матері Божої і отримав зці-лення. У знак подяки створив Ікону Божої Матері«Троєручиця».

Отже, на виконання замовлення було запрошено двохнайкращих архітекторів. Іоану, прозваному Лествичником,належало збудувати храм. Молодший Іоан, на прізвисько Да-маскин, узявся за зведення палацу. Атилія сама розповілаДамаскину, яким має бути її палац: «Справді, що можна ска-зати про будинки? Просто якісь із них мають хист нас любити,а якісь — ні. Будинки — то по суті безперервне листуванняміж будівельником та тими, хто в них мешкає. Людські житла— це немов великі красиві чи нудні листи". Коли Лествичникподав панові Николичу креслення храму, замовник був дужездивований, бо перед ним був план трьох церков, виконанийчорнилом різних кольорів: зеленим, жовтим та бузковим.Далі будівничий пояснив занепокоєному пану, що намальо-вана зеленим кольором церква не будуватиметься, а зроста-тиме, а зростатиме сама по собі, оскільки буде висаджена зсамшиту в саду. Жовтою барвою позначена кам'яна церква,вона буде зводитися одночасно, із підростаючим самшитомпершої церкви. Третя церква, намальована бузковим чорни-лом, — має бути таємницею, яка відкриється лише напри-кінці, «бо немає вдалого будівництва без таємниць, анісправжнього храму без дива». Коли самшит перестав ростиі, відповідно, припинилося будівництво кам'яного храму, панНиколич викликав Дамаскина і захотів дізнатися, чому зупи-нено будівництво церкви. На це мудрий будівничий відповів,що, коли самшит не росте, це означає, що не росте і третійхрам, зображений на кресленні бузковим кольором. Вихо-дячи з попередніх домовленостей, «камінний храм мурується

153

лише на стільки п'ядей, на скільки п'ядей просувається будів-ництво на третьому храмі...» І далі Дамаскин пояснив госпо-дареві, що причина затримки будівництва полягає у тому, щодесь пан Николич согрішив, щось заборгував, «комусь відрота кусень хліба відірвав». Коли згадає, кого скривдив, по-кається і спокутує гріх, поверне борг, тоді Іоан і закінчитьхрам. На запитання господаря, де ж будується той третійхрам, Дамаскин просто відповів: «На небі. Третій храм Іоанзавжди будує на небі». Однак пихатому і зарозумілому пануНиколичу було не під силу збагнути символіку трьох храмів івеличезне значення саме третього храму— храму душі. Вінрозгнівався і зовсім відмовився заплатити робітникам за туроботу, що вже було зроблено. Відтоді храм і палац зазнализанепаду, навіть самшит почав сохнути і заростатибур'янами. Та не такою була Атилія, донька господаря. У її об-разі Павич показав людину мислячу, людину загадкову,здатну до самозаглиблення та самоаналізу. Для неї єдиниморієнтиром у світі ілюзій і брехні стало серце і душа. Атиліяполивала квіти музикою, замовила палац Дамаскину, щоб бувтакий, як любовне листування, і найголовніше: відчуваючидокори сумління за батькову непорядність, сама розрахува-лася з робітниками, і тоді почав рости зелений самшит. Атиліявідгадала таємничі знаки Дамаскина і за допомогою залише-ного будівничим циркуля знайшла дорогу до храму, збудова-ного для неї.

Мотив будівництва дуже важливий у творі. Будівництво –відродження – тут протиставляється руйнації. Це святасправа, а будівничі – справжні творці, їх не можна ображати,а тим паче зневажати. Людина покликана у цей світ для тво-рення. Щоб володіти храмом чи палацом на землі, потрібнодбати про його будівництво на небі. Ось ці істини, якими булинаповнені мої думки, після перегортання останньої сторінкиоповідання. Попри все цей твір залишає для мене багато не-розкритих запитань, відповіді на які, сподіваюся знайти підчас вивчення його на уроках зарубіжної літератури.

154

Клименко Ірина, учениця 9 класу ВеликодальницькогоНВК «Школа – гімназія» Біляївського р-ну Одеської області

Вчитель: Сагайдак Надія Іванівна

Відгук на роман М. Лермонтова «Герой нашого часу»

Книга в життя кожної людини приходить по-своєму. Удитинстві я пізнала її як казковий, чарівний світ. Десь у

класі четвертому – п’ятому зрозуміла, що книга – скарбницязнань. А от зараз, коли мені 14 років, вона формує мій світог-ляд, виховує почуття, дає можливість заглянути у власнудушу, краще зрозуміти себе. Запам’яталися слова І.Кочергиіз «Ярослава Мудрого»:

Не те чеснота, лиш би книги чтить, А щоб од книг зерно добра й любовіВ своїй душі посіяти й зростить.Я можу впевнено назвати себе людиною літератури, чиї

думки й душа виплекані книгами з дитинства.З великим задоволенням прочитала влітку роман М.Лер-

монтова «Герой нашого часу». Питання: герой і час, людина ідоля, людина і суспільство, добро і зло, життя і смерть, ко-хання і зрада, правда і фальш, – підняті автором у творі, ак-туальні й сьогодні.

Печорін... Хто він? Заглибившись у сторінки роману, я зу-стрілась із молодою людиною, характер якої важко було менірозгадати. Щось «дивне», «таємниче» крилося в цьому ге-роєві. «У дощик, у холод цілий день на полюванні, усізмерзли, стомилися, – а йому нічого. А іншим разом сидитьу себе в кімнаті, вітер війне, запевняє, що застудився, вікон-ницею стукне, він здригнеться і побіліє...»

Я бачила, скільки енергії криється в героєві, скільки корис-ного він міг би принести собі, суспільству. Гострий розум Печо-ріна дозволяє йому вірно судити про людей, про життя,критично ставитися до самого себе. Добре і чуйне серце здатне

155

глибоко і сильно любити. Віра стала для Печоріна «дорожчоюнад усе на світі – дорожче за життя, честь, щастя». Я плакаларазом із героєм, коли він, залишившись у степу без коня, втра-тивши кохану, "упав на мокру траву і, як дитина, заплакав". Щоу такі хвилини я могла йому порадити, як допомогти?

Печорін веде якусь безцільну і дріб’язкову боротьбу зокремими особами. Прикро, що його вольова натура не го-това повстати проти основ світського товариства. Тому «у ційдаремній боротьбі виснажив і запал душі, і сталість волі, не-обхідної для справжнього життя». Не може Печорін задоволь-нитися пустим життям, він прагне дії, хоче жити з користю,почувати себе не «зайвим». Хто ж винен у тому, що молодалюдина перетворилася в "розумну непотрібність"? Відповідьна це питання дає сам Печорін: «Моя безбарвна молодістьпротікала в боротьбі із собою і світом, кращі мої почуття, бою-чись глузування, я ховав у глибині серця: вони там і померли».Прикро, що людина в суспільстві, позбавленому волі, духов-них інтересів, високих ідеалів, приречена на трагедію. В об-разі Печоріна я побачила покоління, яке зневірилось,розчарувалось, втратило високу мету, духовні ідеали, змістбуття. Молоді люди, як і Печорін, «жили не серцем, а головою,зважували свої власні пристрасті і вчинки із суворою цікаві-стю, але без участі».

Історія Печоріна – це історія душі людини, цікавої своїмрозумом, пристрастями, прагненнями, мріями. Історія героязаставляє замислитися: навіщо приходимо у цей непростийсвіт, до чого себе готуємо, чого чекаємо від майбутнього, якзуміємо жити у суспільстві? Якими будемо ми, молоде поко-ління, байдужими, бездіяльними спостерігачами чи творцямисвого часу? Героями чи людьми, що втрачають цінності?

Мені дуже прикро, що і в наш час серед молоді можна зу-стріти Печоріних. Тому раджу своїм ровесникам: маєте сили,енергію, розум – витрачайте на корисні справи, любіть світ, да-руйте любов, щастя людям, тікайте від бездуховності, ницого,бездіяльного існування. Ставте перед собою високу мету: слу-жити Батьківщині, бути гідними громадянами своєї країни.

156

Ковальчук Яніна, учениця 9 класу, Спеціалізованоїшколи-інтернат «Центр освіти» Луцького р-ну Волинської обл.

Вчитель: Бондарук Валентина Якимівна

Відгук на трагедію В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта»

Літня пора… Дітвора захопливо грає в різноманітні ігри,звеселяючи навколишні обійстя. Проте для мене ос-

новою відпочинку є читання творів Вільяма Шекспіра.Поети та письменники різних народів світу намагалися й

намагаються пізнавати сокровенну суть людської самобут-ності. Вільям Шекспір є одним з тих поетів-геніїв, які стали удвобій з власними переконаннями, затьмаривши у свідомостівсі привілеї соціального світу. Геній Шекспір охопив світові те-атральні сцени. Усі твори з-під пера великого англійцязнайшли відображення в світі поривань людської душі. Проте,на мою думку, у сфері кіно надзвичайну популярність здобулатрагедія «Ромео і Джульєтта». Саме вона навчила сміятися іплакати водночас, вірити й сподіватися без міри. Шекспіроватрагедія є тим достовірним прикладом взаємного кохання,що надихає зневірених на нові звершення.

Помірною ходою ступає Джульєтта і у ритмі «con brio” тор-кається нашої особистості. Вона переконує нас не відступативід власних амбіцій і бажань. Адже життя – це не лише полевипробувань, а й чудесний яблуневий сад, яким ми маємойти з насолодою. Ромео – приклад мужніх звитяжців свогочасу, які віддано відстоюють серце своєї коханої.

«Ромео і Джульєтта» – це трагедія, яка гідна називатисянею. Я вважаю, є багато героїв модерного часу, які маютьідентичну історію кохання. Воно вічним летом нестримнихемоцій заполонило людські серця і піднесло їх в далекогляднівисочини, залишивши пам’ять про земне в глибокому мину-лому. Саме тому цей геніальний витвір мистецтва є актуаль-ним і в наш час.

157

Корінь Наталія, учениця 9 класу філії Чаплинської СЗШВасильківського району Дніпропетровської області

Вчитель: Денисова Любов Іванівна

Відгук на роман М. Лермонтова «Герой нашого часу»

Коли я почала читати роман «Герой нашого часу», то від-разу намагалась зрозуміти, кого М.Ю. Лермонтов на-

зиває героєм, що він вкладає в це поняття. Заглиблюючись урозповідь про Григорія Олександровича, я розуміла, що вінмені все більше не подобається. Мене розпирали різні по-чуття: злість, співчуття, бажання допомогти, зневага. Ці по-чуття, наче ураган, нестримно вирували у моїй душі. Я відкладала книгу, роздратована вчинками Печоріна, щоббільше її не читати, але не витримувала і декількох годин.Роман чимось вразив мене у саме серце. Печорін – егоїст,який не думає про інших та й, здається, про себе теж. Меністало його шкода. Він не може знайти собі спокою ні наслужбі, ні на балах, навіть у себе вдома. У мене склалося вра-ження, що герой має неприкаяну душу, тому постійно пере-їжджає з місця на місце.

Але в ньому є щось таке, чим він притягує увагу інших: при-ваблива зовнішність, хоробрість, розум. Зустрівшись з новоюлюдиною, він руйнує її життя. Я щиро співчуваю Белі. КолиГригорій Олександрович побачив дівчину, він побажав її всімсерцем, а отримавши, спочатку дарував подарунки, а потімперестав її любити як іграшку, яка стала нецікавою. Розв’язкакохання трагічна. Максим Максимович вважав Печоріна задруга і дуже зрадів, коли випадково зустрівся з ним черезкілька років. Та Печорін повівся зовсім по-іншому. Ніхто з ге-роїв не став щасливим, познайомившись з Печоріним. Що надихнуло автора на створення такого саме головногогероя? Не можу сприймати думку як правду, що саме такимє герой часу.

158

Перевернута остання сторінка роману. Відчуваю, що умене змінилася думка і Печорін мені сподобався. Перші сто-рінки схожі на маленький пагін, згодом він росте і росте. Осьу нього з’являється бутон у вигляді щоденників Печоріна,який нарешті розквітає прекрасною квіткою розуміння душіголовного героя. Серце Григорія Олександровича залиша-ється для мене таємницею. Він кохає княгиню, але забуваєпро неї, поїхавши з міста. Белу обрікає на смерть своєю хо-лоднокровністю. Він грає почуттями інших людей і своїмвласним життям. Печорін не знайшов власного місця ні середдворян, ні офіцерів, ні простого люду. Він виявився нікому непотрібним. Мені стало жаль героя. Роман відкрив мені очі набагато питань, про які я раніше не думала. Я буду перечиту-вати твір не один раз, щоб робити нові відкриття, «примірю-вати» героя до нашого часу.

159

Котловська Крістіна, учениця 9 класу Новостепанів-ського НВК Олександрівського району Донецької області

Вчитель: Плахута Алла Петрівна

Відгук на книжку О. Полярного «Казка про самогубство»

Любов до читання у кожного з нас з’являється в різнийчас. Хтось читає зі шкільної лави, хтось почав у зрілому

віці та, навіть, є такі, хто вже вийшов на пенсію і відкрив длясебе світ книг. Я ж захопилася літературою нещодавно, колимені до рук потрапила книга Вільяма Шекспіра «Ромео і Джу-льєта,». Ця книга вміє завоювати людський дух, мій не є ви-нятком. Варто згадати пишність мови автора, а постановка,а якою прекрасною є лірика а драматургія у цій історії? Як тутзалишитися байдужою? Мої слова зрозуміє тільки той, хточитав цю книгу. Саме відтоді читання для мене стало життє-вою потребою, оскільки я обожнюю романи – історії про ко-хання…

Поряд із творами шкільної програми, я багато читаю до-даткову літературу, а особливо цікавлюсь молодими авто-рами нових книжок. Однією з них стала книжка ОлександраПолярного «Казка про самогубство». Автор цієї книги, хоч імолодий і йому ще варто повчитися у досвідчених, знамени-тих письменників, написав, на мій погляд, гідну книгу. Відразухочеться сказати, що ця книга досить не проста та сумна, алечитається з легкістю. Автор виділяється серед інших творчихлюдей тим, що свою історію він доносить до читача незвично.

Почнемо з історії книги. Вона про хлопця, який ще був ма-лятком, а вже потрапив до дитбудинку. Наш герой ріс там ійого ніхто не хотів всиновляти, бо ж цінували за красу, а не задушу – і це ще не саме найприкріше. Вже тоді він розумів, щосправедливості в цьому світі немає. Він ріс. І ось настав «зо-лотий час», коли його усиновив чоловік на ім’я Джек. При-вівши малого до свого будинку, він познайомив його зі своєю

160

дружиною, яка стала для Сойєра (головного героя) справ-жньою матінкою. Теплий будинок. Затишна кімната. Найдоб-ріші у світі батьки. Усмішка батька. Блиск блакитних очейматінки. Що ще треба для щастя дитини? Недовго тривалощастя… Сойєр зі страхом зрозумів, що більше не побачитьсвоїх батьків. Не побачить, як сміються вони, не буде більшетих теплих розмов за вечерею, бо ж рідні його, два сонечка,загинули в автокатастрофі. І це ще не остання трагедія у життіхлопчика. Далі, уже у зрілому віці він зустріне ту єдину, яказробить його найщасливішим! Та не довго це триватиме,вона теж загине… а він так ніколи більше нікого не покохає.Ось воно, нерозлучне кохання… Втрата близької, рідної лю-дини. Це розуміння того, що ми не в силах щось змінити, по-вернути з минулого життя – коли ми були щасливі…Майже всійого сторінки життя дописувалися на останньому рядку:«Втратив за несправедливу і тяжку долю». Хоч автор і писав,що у кожного заходу є схід … Читач так ніколи і не прочитаєпро щасливий кінець.

Хтось скаже: «Не нудно, але тужливо». Так, це саме так.Але ключовими словами тут є «Не нудно». Бо ж автор, повто-рюся, історію своєї книги доносить до нас незвично. Ліричнівідступи в тексті у вигляді казок та прози – заслуговуютьуваги! Поміж цього автор перескакує з однієї історії на іншу,перекидаючи ролі розповідача від одного героя до іншого.Так, це не зовсім весела історія – біль, сум, , але це ж все ре-альне життя. Та якою б вона не була, вона дає можливість намзадуматись і зрозуміти: хоч би як нам важко не було, ми щас-ливі люди!

Хочеться завершити словами автора: «Усердно трудись.Люби всем сердцем. Оберегай близких. Сражайся. Выбросипачку сигарет, купи лучше маме цветы. Перестань жало-ваться на жизнь. Хочешь быть счастливым – будешь».

161

Кухар Дарина, учениця 9 класу Висоцької ЗОШ І–ІІІ ст.Дубровицького району Рівненської області

Вчитель: Мосійчук Ірина Антонівна

Відгук на поему Дж. Г. Байрона «Мазепа»

Нещодавно я прочитала поему «Мазепа». Її автор –Джордж Гордон Байрон – англійський поет, творчість

якого стала символом романтизму ХІХ століття у Європі. Ці-кавим є той факт, що Байрон був не просто Джорджем Гор-доном, а ще й Ноелом. Після смерті тещі поет повинен бувотримати у спадок 600 футів з умовою, що додасть до своїхімен ім’я померої Ноел. Байрон залюбки погодився, а згодомохоче підписував свої твори та особисті листи «Н. Б.» (НоелБайрон), що асоціювалося для нього з ініціалами НаполеонаБонапарта.

Раніше творчість Байрона була мені незнайома. Але однаісторія з особистого життя наштовхнула мене на думку по-знайомитися з його надбанням. Справа в тому, що мої старшідрузі часто жартома називали мене Байроном. Мені, на їхдумку, це личило. Адже я люблю писати вірші. Спочатку ясприймала все, як жарт. А потім… Потім здавалося, що усі за-були моє справжнє ім’я, називаючи Байроном.

Тоді я познайомилася з творчістю цієї Великої Людини.Найбільш припала до душі поема «Мазепа». Сюжет твору істо-ричний. Події, описані в поемі, датуються ХVІІ століттям. Поси-вілий Мазепа згадує молоді роки. Після чергових поразок,невдалого гетьманування він – союзник шведського короляКарла ХІІ у Північній війні. Сам король дуже поважає старогокозака, питає у нього порад, просить розповісти пережите.Після недовгих умовлянь Іван Мазепа погоджується. Його роз-повідь про полон, красуню-кохану, відданість народу. Склад-ний вибір захоплює Карла. Та попри все, він не дослуховує докінця цікаву оповідку, не дізнається таємниць козака.

162

Що ж сталося?.. Я гадаю, ви зацікавитесь цим і візьметедо рук книгу! Головним героєм поеми є Іван Мазепа, моло-дість якого тісно переплітається зі старістю. Спогади прино-сять радість і водночас засмучують. Запальний, енергійний,сильний, волелюбний козак прагнув кращого майбутньогосвоїй Гетьманщині (тогочасній державі козаків). Його бажанняпомститися усім ворогам було дуже великим. Але приємніпочуття охопили Мазепу: до нього прийшло кохання! Вінлюбив свою обраницю більше за життя, ладен був віддатиземлю дідів – прадідів.

Гірка доля розлучила їх, після чого Іван був охопленийсмутком, стражданням і страхом. Та згодом на його шляхузустрілися вірні друзі, одним з яких був кінь. Наче Буцефалусу Македонського! Благородний, красивий і могутній.

У творі згадується король Швеції Карл ХІІ, вороги Мазепи,його кохана. На відміну від самого козака вони займають дру-горядні ролі.

Знайомлячись з поемою «Мазепа», я очікувала дізнатисящось цікаве. Адже змалку люблю історію. Люблю і старанновивчаю. Події, що розгортаються у творі, були мені знайомі.Але сама подача їх – ні. Мазепа відкриває свої таємниці: най-потаємніші бажання та переживання. Мої надії виправдалися:враження лише позитивні. Захопила мене сила, щирість,прагнення свободи. Та і самі герої описані досить незвично.Реальність, наче містика.

Я раджу «Мазепу» для прочитання! Поема цікава, прав-дива, змушує замислитися. А ще вона захоплююча! Саме умоєму віці варто читати такі твори, вчити і знати історію, ці-кавитись минулим і творити майбутнє сьогодні.

Хочу зазначити, що цей твір можна читати з будь – якимнастроєм. Адже емоції лише позитивні.

Друже, ти не встигнеш прочитати усі книги, тому читайлише найкращі. Такі, як твір Байрона «Мазепа». Приємнихсторінок!

163

Ларичева Валерія, учениця 10 класу Подолянської ЗОШI-III ступеня Харківської області

Вчитель: Щербонос Катерина Федорівна

Відгук на роман Л. Толстого«Анна Кареніна»

Получив задание на лето, я с интересом прочла списоккниг, рекомендованных для обязательного чтения. Мойвзгляд остановился на романе Л. Н. Толстого «Анна Каре-нина». Почему? Слышала от старшеклассников, что романинтересен: в нём речь идет о трагической любви замужнейженщины к молодому офицеру. Решила прочесть. Открылапервую страницу – и погрузилась в мир героев Л. Н. Тол-стого. О многом говорит писатель, меня же заинтересовалаи взволновала «мысль семейная». Особенно судьба Анны Ка-рениной. Мне, 15-летней девушке XXI века, трудно судить,кто прав, кто виноват, ведь мой жизненный опыт невелик. Я не могу сказать, как бы я поступила в такой ситуации.С одной стороны, мне жаль её, ведь она впервые полюбилапо – настоящему, решилась разбить семью, оставить сынабез матери. В итоге от любви не осталось и следа, и она вы-нуждена покончить жизнь самоубийством. Это ужасно! С другой стороны, я её осуждаю: как смогла она оставить лю-бимого и любящего сына, ведь он очень страдал?! Тем болеечто и дочь, рождённую от любимого человека, оставила, ре-шившись на смерть. Книга прочитана, закрыта последняястраница, а вопросы, на которые хотелось бы получить ответ,остаются. Один из них: «Что такое «настоящая любовь», еслиради неё идут на такие жертвы?» Я с нетерпением жду урокипо изучению романа, чтобы узнать мнение критиков, а такжемоих одноклассников. Впереди у меня целая жизнь, я незнаю, как у меня всё сложится, но некоторые выводы мноюсделаны. Я уверена, что по расчёту замуж не выйду, детейсвоих никогда не брошу. Хочу обратиться к сверстникам:

164

«Внимательно, не спеша, читайте роман «Анна Каренина»,потому что вопросы, поднятые в нем, остаются вечными. Он – о проблеме Выбора, встающей перед человеком всамый неподходящий или неожиданный момент его жизни,о вечном конфликте между чувством и долгом, который раз-рывает человеческую душу, часто совсем к этому не готовую.О том, что нельзя вернуться к себе прежнему, испытав и про-жив то, что приготовила и выдала вдруг тебе жизнь. Уверена,что перечитаю роман ещё не один раз.

165

Людвиновська Анна, учениця 11 класу ОльшанськоїЗОШ І-ІІІ ст. Миколаївської області

Вчитель: Авелічева Тамара Григорівна

Відгук на роман А.Камю «Чума»

Переглядаючи список літератури, запропонованої намдля читання влітку, мій погляд зупинився на творі

А.Камю «Чума». Я вирішила спочатку знайти інформацію якпро письменника, так і про його твір.

Альбер Камю – французький письменник, есеїст, драма-тург і мислитель. У його творчості відбилося переживання ду-ховної кризи цивілізації, відчуття втрати сенсу життя. Йоготвори сповнені трагізму людського існування, а його героїчасто опиняються перед вибором між життям в смертю.

«Чума» А.Камю – філософський роман-притча. Роман на-писано у формі хроніки епідемії чуми, що почалася в Орані.

Тема чуми вже давно і широко використовується світо-вими письменниками. Альбер Камю вирішив звернутися доцієї теми в найбільш конкретному її значенні. Він переніс діюіз дикого Середньовіччя в сучасне місто, туди, де «вже давновона зникла». Та чи зникла?

В історії людства чума завжди була величезним злом. Цемайже невиліковна хвороба, це мор, паніка, це епідемія, яказабирала життя людей цілих міст. Однак у творі Камю це нелише пошесть, це – штучне зло, свідомо принесене ззовні.

Головним персонажем твору є доктор Ріє. Від його іменівведеться розповідь про події в Орані. Ріє виконує свій лікар-ський обов’язок, рятуючи хворих від смертельної хвороби ічасто забуваючи про власну безпеку. Така відданість своємуобов’язку змушує приклонятися перед такою людиною.

Інші герої роману також демонструють готовність самовід-дано боротися зі злом у «зачумленому» місті. Звичайне колообов’язків щодня. «Місто без голубів, без дерев, без садів,

166

де не почуєш ані хлопання крил, ані шелесту трави, – словом,без особливих прикмет», люди, мертві ще до того, як захво-ріли на чуму… Читаючи цей твір я зрозуміла, що чума жахливане тільки тоді, коли вона сіє навколо трупи, найстрашнішавона, коли захоплює розум і серце людей, таких, як Коттар,якому байдужі усі моральні цінності. Про таких як він, існуєвислів «бенкет під час чуми».

І от через рік чума почала відступати. Люди братаються,почувають себе щасливими. Саме в цей день доктор Ріє за-думав написати цю історію, щоб не уподібнитись до мовчунів,щоб залишити пам'ять про несправедливість і насильство,вчинені над ними, та й просто для того, щоб сказати, чого на-вчає тебе лиха година.

Кожен робив свій вибір. На цій землі існують лихо і жертви,і чесна, порядна людина не має права ставати на бік зла, учому б воно не проявлялось.

Треба чинити опір, навіть якщо для цього доводиться ро-бити над собою неймовірні зусилля.

Я вважаю, що Альбер Камю у своєму творі вчить нас разомпротистояти злу, пліч-о-пліч відстоювати людську гідність.

167

Людвиновська Яна, учениця 11 класу Ольшанської ЗОШІ-ІІІ ст. Миколаївської області

Вчитель: Авелічева Тамара Григорівна

Відгук на роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Переді мною лежить книга М.Булгакова «Майстер іМаргарита». Я багато чула як про самого письмен-

ника, так і про його роман. Влітку наважилася взяти цю книгув руки, спочатку прочитавши деяку інформацію про автора.

Російський письменник Михайло Булгаков народився уКиєві. Це місто він упродовж свого нетривалого життя любивособливою любов’ю. Рідне місто письменника згадуєтьсямайже у всіх його творах. У творах Булгакова є свій особли-вий образ, неповторний, суто булгаковський – образ Києва.Решта деталей лише доповнює образ Києва: знамениті київ-ські зими, київські сади і парки, київська архітектура. Вінлюбив київські зими і сніги: «… а взимку не холодний, не жор-стокий, крупний лагідний сніг». Події ж у «Майстрі і Марга-риті» відбуваються в Москві.

Спочатку твір читався дуже повільно через надзвичайноскладну ідейно-художню структуру. У ньому переплітаєтьсякілька сюжетних ліній. Насамперед лінія Воланда, який відві-дав Москву і наробив там переполоху, а також дотична до неїлінія стосунків Майстра і Маргарити. Крім того, є лінія Ієшуа іПонтія Пілата, яка час від часу пересікається з попередніми.Однією з найважливіших особливостей композиції «Майстраі Маргарита» є те, що за структурою це «роман у романі»:роман М. Булгакова про Майстра і Маргариту, дія якого від-бувається в Москві 1920-1930-х років, органічно включаєроман про Понтія Пілата та Ієшуа Га Ноцрі, у якому описуєтьсяподії в Єршалаїмі.

Але поступово роман затягував мене все сильніше й силь-ніше. Я вже не могла відірватися від долі закоханих, Майстраі Маргарити, Москви 1920-1930-х років.

168

Образ Маргарити – це образ справжньої жіночої натури,пристрасної, інтуїтивної. Маргарита Миколаївна – таємна ко-хана Майстра. Молода жінка тридцяти років, заміжня за «вели-ким фахівцем», чоловік її любить і добре до неї ставиться, вінзабезпечений, Маргарита живе у великому особняку і не потре-бує грошей: «Вона була красива і розумна. До цього треба до-дати ще одне – з упевненістю можна сказати, що багато жіноквсе, зо завгодно, віддали б за те, щоб проміняти своє життя нажиття Маргарити Миколаївни». Незважаючи на забезпечене іуспішне з боку життя, Маргарита не відчуває себе щасливою.

Зустрівшись із Майстром, так іменує його Маргарита назнак визнання його літературного таланту, жінка по-справ-жньому закохується і віддається цьому коханню. ЗарадиМайстра, його порятунку, Маргарита погоджується «продатидушу дияволу», вона стає королевою балу в сатани. Я захоп-лююсь самовідданістю Маргарити.

Цікавий і важливий момент у романі – пришестя Воландана землю. Сам по собі він є Володарем Темряви і відповідноносієм зла, він, вступаючи в контакт з представниками люд-ського роду, виявляється суддею, що відновлює істину, алемстився в ім’я її. За допомогою цього прийому Булгаков го-ворить про темну сторону людської природи, в порівнянні зякою сам сатана стає пророком істини

Проблематика твору складна і різноманітна. Однак можнасказати, що кожен читач по-своєму проникає в глибину бул-гаковського задуму, відкриваючи для себе нові грані у творі.Автор зачіпає в ньому корінні проблеми людського буття:добра і зла, життя і смерті. Крім того, письменник не міг за-лишити без уваги проблеми свого часу, коли ламалась самалюдська природа. Насущною була проблема людського боя-гузтва. Автор вважає боягузтво одним із самих великих гріхіву житті. Ця позиція виражається через образ Понтія Пілата.Прокуратор розпоряджався долями багатьох людей.

Роман «Майстер і Маргарита» – про велику любов, про са-мотність, про роль інтелігенції в суспільстві, про Москву і мос-квичів.

169

Малицька Іванна, учениця 11 класу Згурівської ЗОШ І-ІІІступенів Київської області

Вчитель: Журавська Тетяна Володимирівна

Відгук на роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Хтось колись сказав, що в героях книг ми шукаємосамих себе, і коли знаходимо, кажемо, що автор —

геній. Так чи інакше, але людину неминуче тягне до книги. Пе-регортаючи сторінку за сторінкою, ми подорожуємо дале-кими куточками Всесвіту, відкриваємо нові світи, розслідуємохитромудрі злочини чи поринаємо в глиб історичних епох.

Так сталося і зі мною. Все почалося з наївних героїв дитя-чих казок, але з кожною новою книжкою світ літератури затя-гував все далі в свої тенета. Веселих звірів витіснила Аліса і їїдрузі з Космопорту, на зміну їм прийшли Айвенго, Робін Гуд ікороль Річард, далі були неймовірні світи: Арда, магічна Бри-танія, Вестерос... А згодом і їх змінили нові герої. Холмс,Фауст, Вільгельм Тель, а пізніше і Анна Кареніна, Наташа Рос-това і князь Андрій Болконський.

І не дивно, що одного літнього дня, минаючи будинокномер 13 на Андріївському узвозі, ця довга дорога привела вМоскву, на Патріарші, де загадковий інтурист вів свою роз-повідь про жорстокого п'ятого прокуратора Іудеї Понтія Пі-лата.

Епіграфом до свого твору Булгаков взяв слова Гете «…таккто ж ты, наконец? – Я – часть той силы, что вечно хочет злаи вечно совершает благо…». Цими словами він ніби натякає,що, не дивлячись на назву роману, Майстер і Марго — зовсімне головні герої. Воланд — він, і лише він.

На перший погляд «Майстер і Маргарита» здаєтся гімномдияволу, та згодом, сповна занурившись у дивовижний світБулгакова, розумієш, що лише глибоко віруюча людина, якоюбув Михайло Афанасієвич, могла створити щось подібне.

170

«Впрочем, ведь все теории стоят одна другой. Есть срединих и такая, согласно которой каждому будет дано по еговере. Да сбудется же это»

З такими словами Воланд звертається до загиблого Бер-ліоза на своєму Балу. І якщо брати до уваги ці слова, постаєпросте питання: чи були всі дії Воланда і його свити неспра-ведливими? Хіба хоча б один з покараних не заслуговував нате, що з ним сталося? Лиходєєв — п'яниця і розпусник, Босий— продажний чиновник, Берліоз — служитель уявних ціннос-тей, Варенуха — брехун і хам, а барон Майгель — підлабузникі донощик. Кожен покараний по заслугам. І навіть поет ІванБездомний, який після зустрічі з Воландом пройшов черезбудинок скорботи, насправді зрозумів всю жалюгідністьсвого життя і своїх віршів.

Як на мене, дії Воланда та його свити були лише справед-ливою карою, а у випадку Бездомного, ще й, в певній мірі,даром тим, що забули праведний шлях.

Але повернемось назад, в далекий Єршалаїм, де в біломуплащі з кривавим підбоєм човгаючою кавалерійської ходоюрано вранці чотирнадцятого числа весняного місяця Нісанана криту колонаду між двома крилами палацу Ірода Великоговийшов прокуратор Іудеї Понтій Пілат.

Там, на балконі, його вже чекав бідний арештант Га-Ноцрі,якому вдалося вилікувати його нестерпний головний біль, апередсмертні слова якого назавжди лишать ігемона спокою.

«Трусость, несомненно, один из самых страшных поро-ков»

Прокуратор намагався врятувати впертого «пророка» віднеминучої кари, але той рішуче не хотів відмовлятися відсвоєї «істини». Виявляється, всесильний правитель теж за-лежить від думки інших, думки натовпу. Через острах доносу,боязні погубити власну кар'єру Пілат йде проти своїх переко-нань, голоса людяності і совісті. І Понтій Пілат кричить так,щоб чули всі: «Злочинець!». І Ієшуа страчений.

Не за життя своє боїться Пілат — йому нічого не загрожує,а за кар'єру. І йому доводиться вирішувати: ризикнути

171

кар'єрою чи відправити на смерть того, хто встиг підкоритийого розумом, дивовижною силою слова, ще чимось незви-чайним. Він віддає перевагу останньому. Боягузтво — ось го-ловна біда Понтія Пілата.

Безперечно, проблема боягузства, як найбільшої з вад, неможе не хвилювати і не викликати в голові бурю різноманіт-них думок, однією з яких є безмежна жалість до Пілата і йоговірного друга Банги.

І вони ще довго будуть нести цей тягар, поки довгоочіку-вану свободу не подарують слова Майстра: «Вільний!»

Майстер... Ще одна доля, в яку втрутився всесильний Во-ланд. Неймовірна історія кохання, яке долає всі труднощі.

Маленький арбатський підвал і дві душі, які після довгихпошуків, нарешті знайшли одне одного.

«С жёлтыми цветами я вышла, чтобы ты, наконец, нашелменя.»

Маргарита, нещасна жінка, що живе без кохання, лише зпочуттям поваги і обов'язку перед своїм чоловіком.

«Моя драма в том, что я живу с тем, кого я не люблю, нопортить ему жизнь считаю делом недостойным.»

І безіменний Майстер, що забув навіть своє ім'я. Майстер,що віддав життя одному роману, героєм якого став жорсто-кий прокуратор Іудеї. Роману, що загубив його життя, при-вівши із маленького арбатського підвалу до будинку скорботив сто сімнадцяту кімнату по сусідству з Іваном Бездомним.

І так би ця історія і закінчилась, якби не дивовижна віра івідвага його коханої жінки, його Марго.

І саме тут мене знову настигає вічне протиріччя цього ро-ману.

Воланд, ніби то сила зла, нечиста сила, покликана карати,повертає Маргариті її коханця, того, в кому вона бачить всесвоє життя.

То хто ж є Воланд? Втілення темряви, що приносить людямлише страждання, чи справедливий суддя, що воздає кож-ному по його діянням?

Це питання, певно, ще багато років турбуватиме людство.

172

Суперечки на тему добра і зла, світла і темряви ще довго бу-дуть бентежити найвизначніші уми.

На закінчення варто лише сказати, що цей роман є однієюіз тих історій, що лишають після себе присмак чогось недо-говореного, присмак нових думок і вражень, що змінюютьсвітогляд і спонукають віднайти в собі щось нове і незвідане.

Врешті-решт, роман відкриває прості істини: кохання під-носить людну над світом, світло і темрява — поняття нероз-дільні, а злих людей немає на світі, є лише нещасні.

173

Марціник Яна, учениця 11 класу Кудринецької ЗОШІ-ІІІ ст. Тернопільської області

Вчитель: Юрчишина Марія Іванівна

Відгук на повість Е. Хемінгуея «Старий і море»

Іяк то воно бути сильним?.. Існує безліч порад, рецептів,але я точно знаю – до всього потрібно прийти самій

через роздуми, почуття, життєвий досвід, через книги. Саметак я навчилась не ображатися, прощати, коли прочиталароман М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу». Цей твір, наподив друзів, є моїм улюбленим.

А влітку я стала сильною, бо розкрила секрет сили черезповість Ернеста Хемінгуея «Старий і море». Виявилось, сила– не обов’язково накачані м’язи і фізична підготовка. Це щосьзначно більше, як от в головного героя твору рибалки Сан-тьяго. Він не супергерой, не наш ровесник чи сучасник, а все-таки заполонив мою увагу. Старий як старий, нічогоособливого, але з кожною прочитаною сторінкою перекону-валась у протилежному. Він був «незвичайним старим», такстверджував автор і я в це повірила. Сантьяго проста, щира,добра, сильна людина. Кажуть, що все геніальне є простим.Може і з людьми так само? Мені здається, що так, адже про-стий старий навчив мене геніальному вмінню – бути сильною.Я зрозуміла, що сила складається із багатьох цеглинок. Це,наприклад, надія, що є однією з найкращих людських ціннос-тей. Герой 84 дні виходив у море і не мав улову, але не втрачавнадії, яка давала йому впевненість у тому, що впіймає він на-решті велику рибу. Віра як основа в будівлі сили! Дивно, ста-рий вважав себе атеїстом, але у відкритому морі щиропросив у Бога допомоги. Молився і вірив. Так людина прихо-дить до Всевишнього, – через труднощі і випробування. Тур-бота теж є елементом міцності. Хлопчик і старий чужі люди,але як вони турбувалися один про одного. Маноліно піклу-

174

вався про Сантьяго, приносив йому їжу та газети, а той роз-казував малому про янки і бейсбол.

Старий апріорі нікого не міг образити та й сам не обра-жався, ніколи не зазіхав на чуже, в людях бачив тільки добре,– це є порядність, відсутність якої робить нас слабкими. Немогла я не помітити толерантності героя, який завжди стри-маний, доброзичливий, терпимий навіть до тих, хто над нимнасміхається. Дивує і вражає ставлення Старого до риби якдо рівної собі: «Рибо, я люблю тебе і дуже поважаю. Але всеодно уб’ю». Сумно. Сили Сантьяго набирався ще й в мрійли-вості. Найбільше мені сподобалось, як він захотів пролетітинад своїм човном на літачку, щоб побачити, якого розмірубула його риба.

Не можна бути сильним без любові, міркувала я, читаючитвір. Герой любить життя, море, людей, рибу і свою дружину,яка вже давно померла. Він всі роки зберігає її фотографію іховає під чистою сорочкою. Сантьяго більше ні з ким не од-ружувався, був вірним їй.

Спокій як сила, гідність як сила – так думала я, коли до-читувала останні сторінки повісті. Акули з’їли рибу, зали-шився тільки скелет як доказ великої сили волі старого. А вінбув спокійним. Саме за це я його полюбила, за вміння про-грати і зберегти свою гідність, завжди залишатися Людиною.

Це було моє останнє шкільне літо, яке зробило мене силь-ною. Тепер не страшно вирушати в море самостійного життя.

175

Нощенко Марія, учениця 9 класу НВК «Ковалівськагімназія» Васильківського району Київської області

Вчитель: Ярошенко Людмила Вікторівна

Відгук на комедію Мольєра «Міщанин-Шляхтич»

Година за годиною, день за днем, місяць за місяцем...Аж раптом літо, яке здавалось таким величним і нескін-

ченним — закінчилось. Шкода прощаватися з теплимиднями, з грайливими кольорами і купою вільного часу. Прий-шла осінь, а це означає — час йти до школи. Хоча літо булочудовим, але, чесно кажучи, мені вже самій не терпиться роз-почати навчання. Скоріш би обговорити з ровесниками твориз зарубіжної літератури, прочитані під час канікул!

Комедія Мольєра «Міщанин-шляхтич» особливо припаламені до душі. Своїм комедійним характером твір швидко під-німає настрій. Дивакуватий пан Журден, розумні, хоча трохисамозакохані вчителі, хитрі слуги, голодні на гроші шляхтичіДорант і Дорімена. За допомогою персонажів я легко змоглапоринути в епоху Людовика ХIV, де за комічнимі подіями кри-ється сатиричне висвітлення суспільства.

Пан Журден — успішний торговець, міщанин, заробившидостатню суму грошей, вирішує стати шляхтичем, бо прагненалежати до «вищого» товариства. Щоб довести всім і собісвою значимість, він готовий на все: носити незручний одяг,цілими днями вчитись танцям, музиці, фехтуванню і філосо-фії. Щоправда, виходить у нього це не дуже добре, навіть ку-медно. Своєю папужною поведінкою цей персонаж нагадавмені малу дитину, яка хоче виглядати дорослою.

Водночас, за нерозважливого Журдена стає боляче, бодивиться він на світ крізь «рожеві окуляри». Через ідеаліс-тичне сприйняття світу, він не бажає помічати, що дворяни лі-цемірні, цинічні та непорядні. Що оточуючі не шанують його,а, навпаки, висміюють.

176

Один з так званих «друзів» Дорант — аристократ, аленічого, крім титулу у нього немає: ні грошей, ні знань, нісправжніх почуттів. Він використовує Журдена та його статки,щоб справити враження багатія на Дорімену, щоб одружи-тися на ній та заволодіти ії грошима, яких, насправді вона немає.

Паралельно, Мольєр показує нам чисте і світле, справжнєкохання Люсіль і Клеонта, Ніколь і Ков'єля, які понад усе ціну-ють честь і моральну шляхетність.

Отже, автор використав достовірну історію про людей, їххарактери, титули, гроші, любов, здоровий глузд, додавтрохи балету і пісень, присипавши все комедією. І вийшоввражаючий твір, який будуть перечитувати покоління за по-колінням.

В умілих руках сміх стає могутньою зброєю. Він допомагаєлюдям сміятися над собою, над своїми вадами. Побачити те,що вони не помічали раніше. І кожен читач буде брати з п'єсищось для себе, адже актуальним «Міщанин-шляхтич» зали-шається і сьогодні.

177

Перчик Мар’яна, учениця 9 класу Ямницької ЗОШ І-ІІІ ст.Тисменицької районної ради Івано-Франківської області

Вчитель: Лінійчук Тетяна Вікторівна

Відгук на поему Дж. Г. Байрона «Мазепа»

Літо – чудова пора для роздумів і відпочинку. І саме у цюпору року я, немов, поринула у світ англійської літера-

тури. Я познайомилася з видатним англійським поетомДжорджом Байроном і його романтичною поемою «Мазепа».Цей твір мене зацікавив найбільше, тому що в центрі поемиопиняється одна з найдраматичніших постатей нашої історії– гетьман Мазепа.

У поемі про українського гетьмана Байрон поєднав істо-ричну правду та романтичний міф. Інтерес поета до героя буввикликаний тим, що бунтарські настрої Байрона збігалися зісприйняттям образу Мазепи в Європі – як прикладу героїч-ного служіння Батьківщині, через що український гетьманстав для європейців одним з найшанованіших діячів в укра-їнській історії.

На початку твору Джоржд Байрон зазначає, що в основупоеми покладено один з епізодів «Історії Карла ХІІ» французь-кого письменника Вольтера про те, як юний Мазепа був по-караний за любовний зв’язок із дружиною багатогопольського вельможі: його прив’язали до дикого коня, якоговідпустили на волю. Герой трохи не вмер від спраги, голодута фізичних мук. Саме ця подія є центральною у поемі.

Карл ХІІ характеризує Мазепу як непересічну особу: У всіх із нашого гурткаВідважний дух, тверда рука, Та хто в цей час маршів, боївБалакав менше й більш зробив, Ніж ти, Мазепо?На землі

178

Від Олександрових часівТакої пари не знайти, Як твій Буцефалос і ти.

Наш герой розповідає королю, як колись закохався в дру-жину пихатого вельможі, як вони зустрічалися таємно, щобне побачив чоловік, який замучив усіх своєю погордою. Та за-коханих викривають, і Мазепі придумують страшну кару: ре-менями прив’язавши його до спини неприрученого коня,пускають тварину вчвал. Кінь зі страшною швидкістю не-сеться весь день і ніч через поля, ліси, перепливає черезпотік… Головний герой давно змучений, ремені натерли йоготіло, він задихається від спраги й відчуває муки голоду.

Кінь же, не витримавши такої напруги, падає та здихає.Мазепа розуміє, це – кінець, йому, напівживому, немає нія-кого порятунку, і провалюється в небуття… І ось знову роман-тичний момент – втручання в події нереальних, надприроднихсил. Коли Мазепа розплющує очі, то бачить схилене над ниммиле обличчя ангела. Щоправда, «ангел» виявився простоюдівчиною, яка випадково знайшла прив’язану до мертвогоконя людину, та він вірить, що тільки милосердне провидінняможе з’явитися в такій подобі, убачає в цьому знак долі. Ісправді, скоро він стає гетьманом у цьому краї, тому говоритьпро коня, до якого був колись прив’язаний, так:

Він путь поклав мені до трону, Хіба ту долю нам збагнуть?

Кінь – це символ волі, прагнення до якої є характерноюрисою Мазепи. Цей символ пов’язаний також з образомУкраїни. Змальовуючи Україну, автор неодноразово підкрес-лює, що це «дика» країна, тут «дикі степи», «дикий праліс»,«дика площина». Байрон створює емоційний, дуже романтич-ний образ України – безмежної, вільної, ще не освоєної землі,що таїть у собі величезні природні багатства і можливості. Не-стримний біг дикого коня уособлює думку Байрона про істо-ричний рух України, яку автор хотів би бачити вільною, як і вселюдство взагалі.

179

Мазепа й Україна доповнюють одне одного. Ці образитісно пов’язані між собою. Гетьман до глибокої старості збе-рігає горду і незламну натуру, і через його образ я уявляю собіУкраїну, її дух.

Україна стала для нашого героя його долею і його життям.Він завжди хотів бачити її вільною і незалежною.

Зараз український народ переживає важкі часи. І якоюбуде Україна, багато в чому залежить від нас. Я вважаю, щопатріот не той, хто виголошує гучні промови, а той, хто своєющоденною працею збагачує рідну землю. Так, як це робивМазепа. Коли я думаю про свій край, то вірю, що на Україніцвістимуть вишні, шумітимуть верби, тополі, пишатиметьсячервона калина. Наш народ подолає всі труднощі. Українабуде багатою, розвиненою, демократичною державою, так,як цього хотів гетьман Іван Мазепа.

180

Постернак Катерина, учениця 11 класу СЗОШ № 274м. Києва

Вчитель: Пантелєєва Вікторія Вікторівна

Відгук на роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита»

«Я – частина тієї сили, яка вічно хоче зла, але й вічно тво-рить добро», – такими рядками починається безсмертнийроман світового класика – родом із Києва – Михайла Опана-совича Булгакова. Твір, який має назву «Майстер і Марга-рита», назавжди перевернув моє уявлення про те, яким маєбути роман.

Перш за все, вражає унікальне вміння письменника з’єд-нувати на перший погляд несумісне – опис сучасних («мос-ковських») і біблійних («єршалаїмських») сцен. Роман маєдекілька сюжетних ліній: насамперед лінія Воланда, який підчас свого візиту до Москви зумів стільки усього накоїти; лініястосунків Майстра і Маргарити; окрім того лінія Ієшуа і ПонтіяПілата. Цікаво те, що Михайло Опанасович зміг переплестиці настільки різні сюжети в одне ціле і зробити це «одне ціле»не дивним набором текстів, а справжнім літературним ше-девром. Все, що відбувається в романі, примушує нас замис-литися над багатьма речами – над людяністю і жорстокістю,пихатістю і милосердям, егоїзмом і вірністю.

Особисто мене в романі «Майстер і Маргарита» вразилимістичні етюди автора і його прямолінійність. Я вважаю, щоне кожен зможе майже на початку роману, коли читач тількизвикає до героїв, «відрубати голову» одному з них і в дета-лях описати цю трагедію. Михайло Опанасович казав: «Я –містичний письменник» – й це дійсно так. Весь роман про-сякнутий містикою – люди й нечисть, добро і зло. Постійнагра на виживання – це доля багатьох героїв, адже не ві-домо, як зло захоче познущатись далі. І коли буде допомогавід добра.

181

Багато уваги заслуговують і герої, а у Булгакова вони уні-кальні. Кожен, має свій неповторний характер, зовнішній ви-гляд, поведінку. Особисто мене зацікавив персонаж, якомуавтор надав ім’я – Воланд, але прототипом його є сам Дия-вол. Я вважаю, що це був доволі рішучий крок автора – взятитакого героя, але не без таланту Михайла Опанасовича, якийзробив його людиною розумною, з надзвичайним інтелек-том, із прихованою харизмою й особливою зовнішністю. А тутвже краще навести рядок із твору, який чітко і ясно це дово-дить – «… і як тільки приятелі здогадались подивитись йомув очі вони переконались – що ліве, зелене око, в нього боже-вільне, а праве – пусте, чорне і мертве.». Персонаж Воландає уособленням зла, але в романі зло карає зло, тобто поволіпросочується туди, де для нього в людській душі є місце, при-чому зрозуміло, що до добрих людей це відношення не має,воно їх оминає.

Взагалі, всім героям Булгаков надав винятковості, при-чому настільки, що після першого «знайомства» з персона-жем його зовнішність залишається в уяві назавжди.

Беззаперечно – Михайло Булгаков – геній літератури,який заслуговує на вічну пошану. Ще за свого життя автор ба-гато трудився, але, на жаль, справжнє визнання здобув лишепісля смерті.

Про Михайла Опанасовича можна говорити годинами,адже це була дійсно багатогранна особистість, з величезнимй унікальним талантом.

Людина, яка все своє життя була закохана у Київ, яка зга-дувала про нього майже у всіх своїх творах. «… Немає міста,кращого за Київ!»

А на мою думку, немає у світі роману більш довершені-шого, загадкового, потойбічного, ніж «Майстер і Маргарита»!!

182

Репічева Тетяна, учениця 11 класу гімназії міжнароднихвідносин №323 м. Києва

Вчитель: Кожукало Наталія Вікторівна

Відгук на роман П. Зюскінда «Парфумер. Історія одного вбивці»

Після чергової прогулянки книжним магазином, моюполицю поповнила книга Патріка Зюскінда «Парфу-

мер. Історія одного вбивці». Вона захопила мене із першоїсторінки. Читала, як кажуть, захлинаючись, при цьому все по-глинала і насолоджувалась. Завершила вже за тиждень. Цякнига розбурхала мою фантазію й надихнула на написанняуявного зізнання Жана-Батиста Гренуя у мотиві скоєних нимубивств.

«…Тиша. Темрява. Жодних інших почуттів. Сиджу, приту-лившись до стіни сараю, дихаю – наповнююсь. Запах дереваклубився, збирався під стріхою, мов під ковпаком. П’ю, впи-ваюся ароматом до останньої пори, лежу на дереві. Я немовПіноккіо, немов сам стаю деревом.

Запахи наповнювали кожну мою клітину, це немов акт лю-бові, немов причастя всесвітом. Вони заповнювали собою тухолодну порожнечу моєї душі, де мало бути місце любові.

Я не міг їх пояснити словами, якось описати, але міг їх від-чувати, володіти, перевтілювати. Найбільшою трагедією могожиття було те, що я не мав власного аромату, володіючи най-тоншим нюхом, не знав, хто я насправді, через цю ваду людивважали мене монстром. Маленьким надовго не затриму-вався у жодної з годувальниць. Священик Терьє виявив, щоя більше користувався нюхом, аніж зором, чоловік волів як-найшвидше позбутися чужого, холодного створіння. МадамГайар, позбавлена нюху, не могла знати, що я не пахну, але йвона жахалась мене. На цей раз – через мій дар. Запахи – мійзір, слух, дотик. Я міг у темряві приносити дрова, знати, хтоприйде, що равлик сидить в капусті. Чудовисько!

183

Є ще одна річ, через яку я викликав подив і вирізнявся відінших, – моя здатність виживати в найгірших умовах: немов-лям я пив молоко за трьох, дорослим їв ящірок і пацюків, ви-лікувався від сибірської виразки.

У кімнаті, де я знаходився, немов віяло холодом, немов явбирав у себе всю радість і тепло. Діти в сиротинці прокида-лися ночами й плакали, одним снилось, що в кімнаті протяг,іншим – що вони задихаються.

Колись, із затінку павільйону Флори, я роздивлявсяПариж. Перше вересня. Річниця коронації правителя Франції.Гримить фейєрверк на Королівському мосту. Я прийшовсюди виключно за новими запахами, але повітря пахтілолише сіркою, маслом і селітрою. Намірився піти, аж раптомвідчув дещо нове, ледь помітне, часточку, атом ніжного аро-мату – ні, ще менше: скоріш передчуття, ніж дійсний запах, йодночасно впевнений здогад. Я віддався цьому тонкому аро-мату, поринув за ним. Ніщо в світі не здатне зрівнятися із ним.Я мусив отримати його не з жаги володіння, а заради душев-ного спокою. У ньому була свіжість, але не схожа на свіжістьліметти чи померанців, міри чи березового соку. Тепло, алене як бергамот, кипарис чи мускус, не як жасмин чи нарцис.Незбагненний аромат цієї рудої дівчини! Я мусив його розга-дати. Дитина, що жадає підкорити світ, маленький фанатик,божевільний.

Моє жалюгідне життя осяяла мрія й одночасно мета. Мояжага вчитись тонкому мистецтву парфумерії привела мене домайстерні Бальдіні. Аромати моїх парфумів були знані на всюЄвропу, але не могли задовольнити моєї жаги – розгадатинайжаданіший у світі аромат.

Пошуки способу вели мене в Грас. Чим далі йшов від Па-рижа, тим чистішим ставало повітря. Розвіювався нестерп-ний людський чад, який тиснув на мене, мовби передгрозовеповітря. Доти я думав, що такий увесь світ і від нього потрібнозакриватися, ховатися в себе, тікати подалі. Але це був несвіт, це були люди. Тепер мені здавалось, що зі світом безлюдей можна було змиритись. Кажуть, є люди, в котрих при-

184

чаївся цілий всесвіт, неосяжний. Але діставати вони його неквапляться. Щоб не збожеволіти. У моїй голові виринали спо-гади ароматів із самого дитинства: ворожі душні випариспальні мадам Гайар, оцетний, кислий подих пастора Терьє,вбивчий запах матері. Я збирав усі аромати під собою і зни-щував на пшеничному полі. Тремтіння. Судороги. Цей актзнищення неприємних запахів і справді був надто приємним,надто. Я лежав спустошений. Задоволений. Я був володаремцілої пахучої імперії, впивався своєю владою сім років, у без-межній самотності, наодинці із собою.

Трапилася катастрофа. Уявна. Уві сні. Я надто багатовипив, цілі дві пляшки запаху рудої дівчини з Парижа. Рябілипримарні сни. Крізь це ряботиння проник фрагмент якогосьаромату. Він завився нитками в хмару, щоб вижити, я мусиввдихнути. Впізнав його – це був мій власний запах. Не-стерпно!

Я знав, що не пахну. Я мусив іти в Грас, щоб створити свійаромат. Я навчився робити парфуми із квітів, спробував ізтварин, але вони лякались. Страх псував їхній запах. Я був ви-мушений убивати.

Запах людей був мені байдужим, із легкістю вмів його імі-тувати сурогатами. Те, що було мені потрібно, – аромат особ-ливих людей. Тих, котрі викликали любов. Ніхто не здатенпротистояти запахам. Ми можемо закрити очі й не бачити,затулити вуха й не чути, але ми не можемо не відчувати аро-матів, якщо захочемо жити. Запах – це брат дихання.

Одного квітневого дня я, Жан-Батист Гренуй, самотнійнадживучий кліщ, це чудовисько, цей перевертень, котрий ні-коли не відчував любові й не міг її викликати, стояв у міськоїстіни Грасу й був глибоко закоханий. Не в дівчину – в аромат.Так почалася кривава історія парфумів, котрі були здатні ви-кликати любов. Парфумів, котрі принесли смерть черезлюдей, котрі потому були впевнені, що вперше в житті вчи-нили щось за покликом любові».

185

Руснак Ольга, учениця 10 класу ЗОШ І-ІІІ ступенівс. Довжок Ямпільського району Вінницької області

Вчитель: Слубська Наталя Іванівна

Відгук на роман Ч. Діккенса «Пригоди Олівера Твіста»

Відпочинок з книгою! Чи можливо таке? Так. Адже надеякий час залишаєш цей світ і линеш в інший, для

тебе поки що невідомий.Цього літа мені до рук потрапила доволі цікава книга. Діз-

навшись, що саме цей твір я буду вивчати у 10-му класі, менізакортіло прочитати, потонути в ароматі старої книги. Взагалі,я полюбляю детективи, моя улюблена книжка «Пригоди Шер-лока Холмса», але прагнення чогось нового перемогло моїуподобання. Сама назва зацікавила мене. Я очікувала захоп-люючих детективних пригод. Загалом читання це не моє хобі,так звичка з початкових класів. Але якщо книга цікава, то я на-магаюсь дочитати її до кінця. Саме такою виявилася книжкаЧарльза Діккенса «Пригоди Олівера Твіста». Так, вона не вхо-дить до списку світових бестселерів, але вона стала однією ізмоїх улюблених. Ознайомившись зі змістом, я змогла оцінитикнигу. На мою думку, вона заслуговує на дев'ять з десяти. Заразпоясню чому: по-перше, роман є доволі «запутаним», по-друге,для його розуміння потрібно вчитуватися в кожний рядок.Роман з важким сюжетом, але з неймовірно харизматичнимигероями. Ось чим він мені сподобався та запам'ятався.

Чарльз Діккенс порушив доволі важливі проблеми: доброі зло, безпритульництво, шахрайство, сирітство, соціальнанесправедливість. Автор хоче привернути увагу суспільствадо проблеми дитячої злочинності.

Гортаю сторінку за сторінкою. Переживаю і плачу разом ізголодним Олівером. Що чекає хлопчину у Лондоні? Він до-брий, чуйний, з почуттям власної гідності. Невже жорстокийсвіт Фейджина затисне його в свої лещата.

186

Ні, стверджує Діккенс, і відправляє героя на чергове ви-пробування. Як важко залишитися людиною, живучи у «вовчійзграї». Випадок із хусточкою різко змінює долю маленькогоОлівера. Добрий Браунлоу побачив в ньому не злочинця, ажертву. Він став яскравим промінцем в житті хлопчика. Дік-кенс як великий гуманіст не зміг залишити свого героя на-призволяще і нагороджує його за всі страждання. Я раділаразом з Олівером і сумувала одночасно розуміючи, що кін-цівка роману – елементи чарівної казки. Доля таких дітей якОлівер набагато складніша і жорстокіша. Все те, що звали-лося на тендітні плечі хлопчика, змусило мене замислитисянад тим, що мене оточує.

Серце крається, коли пригадую життя Ненсі. Дівчинка, яказ дитинства знаходилася в колі злодіїв та невдах, не втратиладоброти і милосердя. Вона завжди заступалася за малень-кого Олівера. Доля її важка й безглузда. Що вона може зали-шити після себе? Список обкрадених лондонців? Ненсізаслуговує на краще життя, та її здолало злиденне багноФейджина. Герої на власному прикладі доводять читачеві, щояк би не було важко, завжди можна знайти вихід з будь-якоїситуації і при цьому не втратити людяності. Потрібно вірити,що світ не без добрих людей. І, щоб не випало на вашу долю,завжди знайдуться люди, які стануть вашим порятунком.«Май душу, май серце і ти будеш людиною у всі часи, – ствер-джує автор.

Ось перегорнута остання сторінка. Час повертатися внаше сьогодення. Я беру із собою безмежну людяність Дік-кенса і його велику любов до людей, якої так не вистачає наму ХХІ столітті.

187

Саніна Вікторія, учениця 9 класу ВеликодальницькогоНВК «Школа – гімназія» Біляївського р-ну Одеської області

Вчитель: Сагайдак Надія Іванівна

Відгук на роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея»

Краса... Вона буває різною: природною і штучною, внут-рішньою і зовнішньою. Хто із нас, юних, не хоче бути

красивим? Напевно, важко знайти таку людину. А от як докраси буде відноситися і використовувати її окремо взята лю-дина, це вже питання.

Влітку я купила книгу О.Уайльда «Портрет Доріана Грея».Твір настільки захопив мене, що важко було відірватися відчитання.

Тихенько заходжу в майстерню художника Безіла, де вінпрацює над портретом юнака «з ніжними рисами ясно – чер-воних уст, чистими блакитними очима, золотистими куче-рями». Яка врода! На думку спадають слова В.Вордсворта:

Святе мистецтво! В пензлі чи періЄ сила дати вічність кожній рисі...Я спостерігала, з яким запалом душі працював художник,

знайшовши, нарешті, свій ідеальний образ. Поруч стоявюнак. «У погляді його заіскрилася радість...» Але чим більшеДоріан «вдивлявся у відбиття своєї вроди», тим краще усві-домлював, що «прийде день, коли його обличчя зморщитьсяй висохне, очі потьмяніють і втратять барви, померкнуть чер-воні уста». Я вловила мить, коли на обличчі Доріана пробігсмуток, і зрозуміла, що за свою молодість юнак готовий від-дати душу самому дияволу. Як хотілося мені крикнути: «До-ріане, не губи себе! Не зовнішність треба прикрашати, а бутикрасивим в духовних починаннях». Та засліплений своєю кра-сою, піддавшись впливу лорда Генрі, юнак стає людиною зтемною та черствою душею, з «очима диявола». Егоїзм До-ріана, його невситиме бажання лише насолоджуватися жит-

188

тям, відмова нести будь-яку відповідальність за власні вчинкиперетворюють юнака на безжалісного вбивцю. Через ньогойде із життя Сибіла Вейн, молода акторка, яка його обожню-вала, він убиває свого друга художника. Всі негативні вчинкиДоріана Грея відображає портрет: щодня з’являються новізморшки, приязне і красиве обличчя стає злим і непривітним.Портрет показує моральну деградацію юнака, втрату совістіі душі. Як жаль, що молода людина губить себе у життєвомубруді. Для Доріана такі поняття, як честь, кохання, порядність,християнська мораль, не існують. А для чого він буде їх ви-знавати, коли є молодість, краса, насолода?

Хочеться звернутися до сьогоднішніх Доріанів: багатствоматеріальне і багатство душі – це різні поняття. Душа повиннапрагнути добра, краси, кохання, які несуть людям радість.«Юність! Нічого чистого немає в світі, крім юності!» – так го-ворив художник Безіл. А чому не погодитися б із ним? Длянас, юних, це, дійсно, найкраща пора, де ми пізнаємо світ,формуємо свій погляд на життя. Шукаймо красу навколосебе, в собі! Не убиваймо себе бездарним, пустим життям.Задумаймося над питаннями: «Яку користь має людина, здо-бувши цілий світ, чи загубивши власну душу? Що приносятьжиттєві спокуси? Яка вартість насолод?» Пам’ятаймо: красане у відчуттях, не в насолодах, вона у поєднанні духа і тіла.

189

Соломко Станіслав, учень 9 класу НовостепанівськогоНВК Олександрівського району Донецької області

Вчитель: Плахута Алла Петрівна

Відгук на книжку Дж. Боуена «Вуличний кіт на ім'я Боб. Як людина і кіт

знайшли надію на вулицях Лондона»

Нещодавно я прочитав чудову книгу Джеймса Боуена«Вуличний кіт на ім'я Боб. Як людина і кіт знайшли

надію на вулицях Лондона». Вона розповідає про те, як зус-трілися чоловік і кіт і як почалася їх незвичайна дружба, яказмінила життя обох, дала кожному «другий шанс». Мені навітьподумалося: дружба окрилює. Розповідь зворушила мене доглибини душі. Як не вірити в долю, якщо вона постає передтобою в обличчі запаморочливого рудого кота? Коли ти вжеперестав вірити в світле майбутнє, руки самі собою опус-каються, раптом в темряві, немов промінь світла, ти бачишдва хитрих прозорливих маленьких зелених очей... Реальнаісторія, викладена на папері, сталася не колись, а в наш час,час наростаючої людської роз'єднаності, коли стали неваж-ливі емоції, почуття. Все таке холодне, безлике, байдуже. Якрезультат – багато людей свідомо вибирають самоту, зами-каючи собою цей круг нелюбові. В книзі йдеться про те, щопотрібно одне одному, аби змінити життя, розвернути йогона 180 градусів, подарувати довіру, розтопити застиглу душуі висмикнути із всепоглинаючого відчаю. Впевнений, ця істо-рія не залишить читача байдужим, як не залишила байдужиммене. А ще змусить подивитися навколо – раптом комусь по-трібна твоя допомога або просто простягнута назустріч рука,як підтримка в хвилини відчаю.

Ця книга допомогла мені подумати про вічне. ЗавдякиДжеймсу Боуену я став уважніше ставитися до всього навко-лишнього. Книга вчить вірити, незважаючи ні на що, в пере-могу над своїми слабкостями, страхами, вірити в дружбу ілюдську доброту, розуміння, милосердя.

190

Стафійчук Дарина, учениця 10 класу РівненськоїЗОШ № 23

Вчитель: Деркач Алла Миколаївна

Відгук на роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея»

Книги мають здатність безсмертя.Семюел Смайлс.

Кінчики пальців торкаються пожовклих від часу сторінок.Легкий літній вітерець погойдує зелень у парку. Про-

мінчики сонця пробиваються крізь стовбури стомленихдерев. Спека заполонила багатоповерхівки, і Вона втекла по-далі від міської метушні. Зараз дівчина відчуває лише ароматкниги, її не хвилюють розмови людей навколо. Тільки Вона,літо і безцінний зшиток сторінок…

Її думки – у ХIХ столітті, мандрують майстернею БезілаГоллуорда, розглядаючи незавершений портрет надзвичай-ної краси юнака. Дівчина ще не знає, як кардинально змі-ниться його життя. Вона відпочиває. Відпочиває з книгою…

Їй дістався роман, що є геніальним втіленням естетизму влітературі, роман про одвічні цінності: велич кохання, згубнувладу гріха, життя і смерть, красу і потворність. Так, це романОскара Уайльда «Портрет Доріана Грея». Це твір протиріч іпарадоксів, моралі і аморальності, краси внутрішньої і зов-нішньої. Він зачепить кожну нитку підсвідомості і дотор-кнеться до кожної клітини її тіла.

Головний герой роману – Доріан Грей – проходить шляхморальної деградації душі – від невинного юнака до жорсто-кого циніка. Кожний вчинок героя залишається відбитком найого портреті, виконаним другом і художником Безілом Гол-луордом. На вродливому намальованому обличчі спершуз’явиться жорстока складка після розмови з Сибілою, щопризведе до її самогубства; згодом зморшки від пересиче-

191

ного розпусного життя; хтива, огидна, волога, червона і лис-куча посмішка після вбивства Безіла; хитрувата, лицемірнанасмішка після «пощади» Гетті Мертон; і, нарешті, кров напальцях рук і ніг, яка вказувала на вбивство власної душі.

Справжній цинізм та вседозволеність у творі втілено в об-разі лорда Генрі. Він є палким прихильником філософії насо-лоди. Генрі Воттон має неабияку владу над душею і думкамиДоріана. Та його егоїзм не заважає бути доволі освіченою, ус-пішною у «вищому світі» людиною. Його вислови миттєво ста-ють популярними: «Хто до життя ставиться як художник, томумозком служить думка», «Ми не терпимо людей з такими жнедоліками, що і у нас», «Єдиний спосіб позбутися спокуси –піддатися їй». Він як той змій-спокусник сам нічого злочин-ного не робить та кардинально змінює життя Доріана, якийпідпав під його вплив.

«Портрет Доріана Грея» перевернув Її світ, змінив доко-рінно погляди і думки, а це ознака справді хорошого твору.Хоча існує безліч думок людей, які називають роман Уайльдааморальним чи то «непотрібним для прочитання». Цим«справжнім поціновувачам» Вона зможе відповісти реплікоюз цього ж твору: «Так звані «аморальні» книги – це ті, які пока-зують світові його вади. Ось і все». З-під пера англійськогописьменника вийшов у світ надзвичайної естетичної та інте-лектуальної цінності роман. Навряд чи існує аналог твору зтакою ж силою життєвої мудрості та філософії, яка проникаєв океани людських душ.

…Прохолода стелиться землею, так і манить до себе. Па-люче сонце сідає за горизонт. На зів’ялій травичці з’явля-ються краплі вечірньої роси. Перші вогні нічного міставаблять красою. Дівчина повертається у тісну квартиру з від-чуттям щастя від прочитаної хорошої книги. Її душа відпочилавід рутинного коловороту справ, дріб’язкових суперечок і од-номанітності. Вона бачить життя в іншому світлі і з нею – досівідчутний аромат пожовклих від часу сторінок книги.

192

Стороженко Анна, учениця 11 класу НовоіванівськоїЗОШ І-ІІІ ступенів Дніпропетровської області

Вчитель: Мазоха Оксана Леонтіївна

Відгук на роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Влітку, в руки до мне потрапила надзвичайно захо-плююча книга, яка вразила мене до глибини душі. Це

всесвітньо відомий роман «Мастер та Маргарита» М.Булга-кова. Роман захопив мене з перших сторінок, мов би відкривзавісу до потойбічного, надзвичаного. Найбільш мені сподо-балася історія кохання Майстра і Маргарити, це історія двохлюдей, які заради спільного щастя, долають безліч труднощівта перешкод. Письменник порушує низку проблем: хабар-ництва, пияцтва, нечесностi, неосвiченостi, боягузтва,фальшi почуттiв тощо. Булгаков показав недолiки тогочас-ного суспiльства i кожної людини. Саме це відрізняє романвід інших.

Маргарита як приклад для сучасних жінок

На мою думку, прикладом для сучасних жінок є саме го-ловна героїня роману – Маргарита. Незважаючи ні на що,вона підтримувала свого Майстра, до кінця боролася за їхнєспільне майбутнє.

Найбільш мене вразило те, що лише заради однієї мож-ливості щось дізнатися про долю свого коханого, Маргаритапогоджується відправитися на бал Сатани і виконати тамроль господині і королеви. Відкинувши усі побоювання істрахи, вона зв’язується з нечистою силою і стає відьмою.Тільки завдяки старанням Маргарити Майстер визволився зклініки. За вірність і відданість Воланд щедро нагороджуєМаргариту, повертаючи з попелу роман Майстра і говорячипри цьому найзначнішу з усього твору фразу, яка давно сталавідомим фразеологізмом: «Рукописи не горять».

193

Чи змогла б я вчинити як Маргарита?

Прочитавши роман, я надовго замислилася: «А чизнайшла б я у собі сили так, як Маргарита, піти слід засвоїм коханим і пожертвувати заради нього своїм жит-тям?». Я не впевнена, що змогла б так само вчинити, але всеж сподіваюсь на це. Але при цьому я вважаю, що кохана лю-дина повинна бути достойною такої великої жертви.

МИ ГОВОРИМО З ТОБОЮ НА РІЗНИХ МОВАХ, ЯК ЗА-ВЖДИ, АЛЕ РЕЧІ, ПРО ЯКІ МИ ГОВОРИМО, ВІД ЦЬОГО НЕЗМІНЮЮТЬСЯ. («МАЙСТЕР ТА МАРГАРИТА»)

Для мене роман «Майстер і Маргарита» М. Булгакова ставодним з найкращих творів, які я коли-небудь читала у своємужитті. І найбільш усього у цьому романі мене вразила самеоповідь про безмежне кохання Маргарити до свого Майстра,адже історія закоханих примусила мене замислитися надсвоїм життям і оцінити наше сьогодення. На мій погляд, саметакі твори не тільки надають читачам впевненості у собі, алей доводять, що кожен з нас спроможний на багато більше, ніжвважає сам – потрібно лише дуже цього захотіти.

194

Субачева Анастасія, учениця 11 класу Бучанської ЗОШІ–ІІІ ступенів №4 Київської області

Вчитель: Ситнікова Наталія Олександрівна

Поетичний відгук на роман П. Зюскінда «Запахи»

Усе життя, як колесо, ми – в ньому…Усе природне – це лише вуаль…Усе матеріальне – біг по колу…А де нам сенс ловити? Всі біжать.Смердючі звірі вічно рід кусали, Гренуй плював і палко шаленів. Життя йому Найвищі Сили дарували, А Бог при цьому, зляканий, зомлів.Ти щур, якого люди проклинають, Ти кліщ, що жертву вічність стереже, Тебе на гілці людства не впізнають, Тебе, як листя, вітер змін знесе.Суспільство, ти зізнайся, не помітить, Як з величчю ти дихаєш щодня, Що ти, мов птиця, мрієш полетіти, Але ніхто ти серед всіх – нема.Ланцюг життя, помилка у природи, Ти жив без страху, болі, лиш печаль…Ти не признався сам собі, що воліЖадає ненависть, що стигне ув очах.Як мати вбила ще живого сина, Як годувальниця кляла його у снах, У храмі, де молитва вже безсила, Гренуя кидало життя, як грім і страх.І прямо від легеньких мрій світанкуВін покотився нижче, в тінь до дня, Де люди пахли, наче гній на ганку, Де Жан-Батист тепер – єдиний цар.

195

Не хочеш бачити його? – Примусить!Забув про нього? Помолись, дитя!А усмішку подарував? Відпустить!Тому що запах – дихання життя. Спотворював всі істини на світі, Гренуй пишався витвором чуття, Гренуй бездарно не сидів на місці, Приваблював лиш запах – не сміття.Зливав своє єство і дух природи, Як немовля, що жалібно дріма, Зливав себе із шармом від породиВодив за ніс, як світло і пітьма.

Закрийте очі, там не буде Жан-Батиста, Помацайте руками – пустота..Відчуйте подихом, і ось він – час артиста – Він вічно творить, сутність підніма.Я відчувала, як до мене сходитьЙого Величність, запах, шарм злегка…Я тяжко падала навколішки – і подихЙого парфуму був цілющим громом дня.

196

Сургай Дар’я, учениця 9 класу Подолянської ЗОШ I-IIIступеня Харківської області

Вчитель: Щербонос Катерина Федорівна

Відгук на роман О. Пушкіна «Євгеній Онєгін»

Закончился учебный год, наступили долгожданные ка-никулы! Казалось бы, можно отдыхать от уроков, до-

машних заданий. Но только не от чтения книг! Беру в рукироман «Евгений Онегин» А. С. Пушкина, начинаю читать. Не-много не понятно, но интересно! Содержание произведениязахватывает, тороплюсь узнать, как сложатся отношениямежду Татьяной Лариной и Евгением Онегиным – главнымигероями романа. Отмечаю для себя, что героиня так не по-хожа на сестру Ольгу, хотя воспитывались они в одной семье.Татьяна много читала, ей нравилось бродить среди дубрав,мечтать, "она любила на балконе предупреждать зари вос-ход...". Увидев Онегина, Татьяна решила: «Вот он!» Смысломжизни для неё стала любовь к молодому человеку. Мечта-тельная, романтическая девушка верит, что Евгений "посланбогом", и решается написать любовное письмо ему. Татьянаписала письмо, вероятно, переступая через огромные нрав-ственные запреты, сама пугалась неожиданной силы своихчувств:

Я к вам пишу – чего же боле?Что я могу еще сказать? Теперь, я знаю, в вашей волеМеня презреньем наказать...

Гордость ее, ее понятие о приличиях страдают от одного– ей приходится первой признаваться в любви мужчине. И вглубине души Татьяна наверняка была уверена во взаимно-сти. Я вместе с нею с волнением жду ответ на признаниеТатьяны, и как она, не ожидавшая отказа, страдаю вместе с

197

нею. Шелестят страницы романа, всё меняется. Чувство гор-дости переполняет меня, когда слышу такой ответ героиниромана на письмо Онегина: «Я Вас люблю к чему лукавить?(Это через столько лет!) Но я другому отдана и буду век емуверна». Ответ, достойный подражания. Нам, современнымдевушкам, есть с кого брать пример, ведь такие чувства, каклюбовь, верность, гордость, достоинство всегда были ибудут в цене. Я не уверена в том, что все девятиклассникисделают такой вывод как я, но мне хочется верить в то, чтовсё же многие задумаются и в нужный момент вспомнятроман «Евгений Онегин».

198

Тищенко Анастасія, учениця 11 класу Червоно-камя’нського НВО Кіровоградської області

Вчитель: Костиря Світлана Георгіївна

Відгук на роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея»

Ми отримаємо в житті і після смерті за те, на що самізаслуговуємо. Ці слова є яскравою ілюстрацією

теми та ідеї твору О.Уальда «Портрет Доріана Грея». Самеця книга, наповнена містичним змістом та величезним жит-тєво-реальним сенсом, є відображенням постійного зма-гання зовнішнього та внутрішнього, прекрасного тапотворного, доброго та злого. Читаючи цей твір, я була упостійній напрузі очікування того, що буде далі, що пере-може чи хто переможе. Оскар Уайльд вдало зобразив міс-тичну силу портрета як відображення зовнішнього світу,здатного змінити внутрішню суть героя, втілену в його ба-жаннях. Безіл, пишучи портрет Доріана, вклав у нього нетільки всі свої вміння, хист, бажання створити шедевр, алей часточку своєї душі, а ще містичним способом переніс узображуване суть самого Грея. Портрет набув магічноїсили, оскільки став віддзеркаленням вчинків та внутріш-нього світу самого портретованого. Зовнішність Доріана незазнає змін, проте його портрет відбиває усе зло, яке вінчинить у своєму житті. Кожна зморшка на полотні – це ві-дображення його життєвих гріхів, вад. Читач може мені за-перечити, аргументувавши, що Доріан нібито чинить такненавмисно. Проте, любий ровеснику, поміркуймо, чи за-вжди ми можемо виправдати свої негативні вчинки сло-вами: «Та я ж не хотів! Лихий попутав!». Людина тому йсильна, що повинна вміти протистояти злу і в своїх думках,і у власних діях. Доріан, маючи чисту невинну душу, яка булатак схожа на білосніжний аркуш паперу, не зумів написатигарну повість свого життя, роблячи помилку за помилкою,які часто не піддавалися виправленню.

199

Роман на вічну тему продажу душі дияволу, про добро і злоі про життя без душі. Наш герой захоче виправити помилки,проте чомусь вирішить, що у всіх його негараздах винен ху-дожник, який написав неперевершений портрет. Смертьмитця не зняла тягара з душі Доріана, бо вчинив він як слабкалюдина: «Винен хтось, але не я!». Порізаний шедевр теж неприніс бажаного наслідку – душа була продана чорній суті,яка живе в кожному із нас.

Ця книга наближає нас до найпотаємнішого і в той же часдо найважливішого – пізнання людиною самої себе, боротьбаіз самим собою. Слів замало, щоб описати всю проблематикуцього твору, але в ньому є один «мінус» – вражень вистачаєтільки на одне читання, оскільки ця книга забирає стільки жморальних сил у читача, як і у самого героя.

200

Челпих Владислав, учень 10 класу НВК «Школа –ліцей»Торецької міської ради Донецької області

Вчитель: Куцопал Ірина Генріхівна

Відгук на роман Ф. Достоєвського «Злочин і кара»

Злочин доводить злочинця до душевного пекла.В. Набоков

Єкнижки, які прочитаєш раз і більше до них не поверта-єшся. А є такі, що залишають слід у душі читача назав-

жди. Із героїв цих творів хочеться брати приклад, ділитися іздрузями своїми думками із приводу прочитаного. Роман«Злочин і кара» Федора Достоєвського – це саме такий твір,який не залишає осторонь, заставляє думати, сперечатися.Він, як електричний струм, б’є по нервах, спонукає прискіп-ливіше придивитися до себе та оточуючих. Як ми живемо?Про що думаємо та на що сподіваємося? У що віримо? Яктреба жити правильно? Які засоби досягнення мети існують?Чи можна отримати своє щастя ціною нещастя іншого?

Великий письменник змалював віковічну боротьбу силдобра і зла, порушив проблеми моральності та гуманізму.

Хотілося б зазначити, що художник слова зумів у романісинтезувати декілька жанрів: : психологічний, соціальний, фі-лософський. Сюжет розгортається навколо головного герояРодіона Романовича Раскольникова.

Це бідний студент, який залишив навчання. Він пригніченийжиттям. Проблеми, негаразди, безгрошів’я заважають спо-кійно існувати. Родіон не може сплачувати за навчання в уні-верситеті, у нього не вистачає коштів на свою «коморку», якувинаймає у Олени Іванівні. Родичі живуть у злиднях. Сестразмушена вийти заміж за чоловіка, якого не кохає, щоб допо-могти сім’ї. Це вже остання крапля.. Раскольников не хоче такоїжертви. Важкі обставини життя спонукають його міркувати надтим, чому благополуччя одних будується на горі інших.

201

У трактирі Родіон чує розмову. Один чоловік говорить проОлену Іванівну. Жартівливо каже, що вбив би її без докорівсумління. Він доходить висновку: одне життя варте тисячіінших.

Раскольников вирішує вбити лихварку. «Одне життя – і ти-сячі життів натомість». Але все відбувається по-іншому: грошіпсуються під каменем, разом із Оленою Іванівною він убиваєїї сестру Лизавету. Слідкуючи за долею головного героя, я ро-зумію, що у глибині його душі відбувається внутрішня бо-ротьба між розумом та совістю. Забрати чиєсь життя дужескладно. Ось і Раскольников, знервований душевними му-ками, не витримує – у сні він плаче. Чому? Я вважаю, що це іє кара героя. Родіон не може спокійно жити далі.

Як же трапилося, що юнак спромігся відібрати у іншої лю-дини життя? Що спонукало його до такого страшного вчинку?

Виявляється, що головний герой поставив на собі експе-римент. Він поділив усіх людей на «тварюк тремтячих» та«владних» і намагався з'ясувати, до якого розряду відно-ситься сам. Виношуючи свою ідею, Родіон виправдовуєтьсяперед самим собою: наводить приклад Наполеона, нагадуєпро необхідність рятування близьких. Читаючи уважно роман,слідкуючи за долею героя, я розумію, що слова про добрісправи для багатьох – це лише гарні слова.

Але його теорія виявляється безглуздою. У чому порятунокРодиона від остаточного падіння? Автор дає нам, читачам,відповідь на це питання. Шлях відродження душі Роскольни-кова починається з того моменту, коли він бачить стражданняінших людей. Співчуття, за Достоєвським, – шлях до відрод-ження душі героя. І допомагає йому у цьому Соня Мармела-дова. Нещасна та страшна доля відроджує душуРаскольникова. Розмови із дівчиною приводять Родиона дорозуміння однієї простої істини: ні у кого немає права вирі-шувати, кому жити, а кому померти. Таке питання не відпові-дає моральним законам. Мені здається, автор поєднав їхразом, вбивцю та блудницю, щоб акцентувати увагу на тому,що треба вірити в життя та любити його. Так, буває дуже

202

важко, здається, неможливо знайти вірний вихід із важкогостановища, відчуваєш безсилля, опускаються руки, але вірау життя, надія на краще, любов до ближнього підтримуютьнас... І ось герої Достоєвського разом читають розділи зЄвангелія. Це та велика книга, яка допоможе знайти істину.

«Світ врятує краса», – стверджував Достоєвський. Він бувупевнений, що тільки моральне перевиховання людства зро-бить абсурдними будь-які теорії, знайде вихід із глухих кутів.І «золотий вік» прийде тоді, коли люди будуть любити одинодного.

203

Черненко Владислав, учень 11 класу Подолянської ЗОШI-III ступеня Харківської області

Вчитель: Щербонос Катерина Федорівна

Відгук на роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Лето – прекрасная пора для отдыха. Так почему бы и нескоротать вечерок за чтением увлекательной литера-

туры? Как по мне, отличная идея.Мой выбор пал на роман «Мастер и Маргарита» неслу-

чайно, ведь интригует даже его название: очевидно, речьбудет идти о человеке, искусно знающем своё дело, и, воз-можно, о любви Мастера к Маргарите. Впрочем, к чему до-гадки, когда перед тобой лежит книга? И я погрузился вчтение.

Что меня удивило, так это то, что продолжительное времяни о Мастере, ни о Маргарите не упоминается, но, тем неменее, об этом быстро забываешь, когда на страницах книгивозникают другие, не менее интересные персонажи. Первыйсреди них, конечно же, Воланд. Князь Тьмы, Владыка пре-исподней, повелитель теней – как только не называли этогодьявола во плоти. Однако, вопреки моим ожиданиям, Воланд– оказался далеко не отрицательным персонажем произве-дения, он – «та сила, что вечно хочет зла и вечно совершаетблаго» подобно Мефистофелю из «Фауста». Сатана высту-пает в роли справедливого и беспристрастного судьи, нака-зывая всех лжецов, обманщиков и нечестивцев. И этодействительно так – ведь ни один невинный человек не по-страдал от всемогущего Дьявола.

Главная сюжетная линия повествует о по-настоящему ро-мантической, интригующей и трагической истории любви,преодолевающей все на своем пути. И уже через секундуперед глазами возникают образы главных героев: любящей,верной, самоотверженной Маргариты и талантливого Ма-

204

стера. А ведь все началось со случайной встречи на улице,где незнакомцы почувствовали, что созданы друг для друга.С этого момента между ними возникает истинное чувстволюбви. Раньше Маргарита жила в роскошном доме вместе смужем, который удовлетворял все её капризы, однако она небыла счастлива в браке с ним. Всем этим Маргарита жерт-вует ради своего возлюбленного. Возникает вопрос: «Имелали Маргарита право бросать мужа и разрушать брак?» Мнекажется, что ради настоящей любви можно сделать и нетакое. Любовь и жертвенность, как в некоторых главах упо-минал Булгаков – неразлучные спутницы. Ах, сколько жертвприносили и будут приносить на этот алтарь! Как оказалось,любящее женское сердце способно пожертвовать не толькороскошью и социальным положением, но даже и собствен-ной душой, которая уже продана Дьяволу.

И вот выбор сделан. Вместе со слугами Дьявола Марга-рита выдерживает все муки торжества и скрепляет свой до-говор кровью убитого барона, после чего все вокругначинает рушиться, и вскоре она оказывается с Воландомнаедине, где и просит его об исполнении её самого сокро-венного желания – вернуть Мастера. И дьявол исполняет еёпросьбу. Мне очень жаль, что Мастер не смог полностью из-лечиться от болезни. Бог награждает его и Маргариту «по-коем». Книга прочитана, а вопросы остаются: «ПочемуМастер не удостоился «света»? Почему он его «не заслу-жил»?» Эти вопросы продолжают волновать меня.

И в заключение хочу сказать, что после прочтения романау меня осталось приятное впечатление и появилась вера в то,что в мире рано или поздно воцарится гармония и справед-ливость.

205

Шикіта Анастасія, учениця 10 класу НВК «Школа –ліцей»Торецької міської ради Донецької області

Вчитель: Куцопал Ірина Генріхівна

Відгук на роман Л. Толстого«Анна Кареніна»

Ось і перегорнута остання сторінка роману славетногокласика російської літератури Льва Миколайовича

Толстого... Пристрасне кохання й жорстока ненависть, тра-гічний відчай і сподівання на щастя – все сплелося в романі«Анна Кареніна».

Головна героїня зачарувала мене з перших рядків твору.Врода, гострий розум, доброта й чарівність жінки з вищогосвіту не залишили мене байдужою.

Але доля, на жаль, не подарувала того, чого так прагнулаїї душа.

На перший погляд, здавалося б, переді мною щасливажінка. У неї є все, про що може мріяти будь-яка заміжня: на-дійний чоловік, за яким вона, як за кам’янною стіною, улюб-лений син – відрада її душі, становище у суспільстві,затишний будинок, друзі, родичі. Щастя оселилося в родиніКареніних. Але воно виявилося крихким, як мильна кулька.Вона блищить, переливається різнокольоровими барвами.Та спробуй її взяти до рук – тієї ж миті щезне. Тільки мокремісце нагадуватиме, що була колись великою та яскравою.Мені здається, немає головного у родині Кареніних: теплихстосунків, відвертих почуттів, єднання душ та сердець. Напревеликий жаль, кожен живе своїм життям, робить вигляд,що все добре, старанно приховує порожнечу в душі та від-носинах. Але, як говорить народна мудрість, шила у мішкуне сховаєш.

І ось з’являється Він, молодий граф Олексій Вронський,який перевертає крихкий світ героїні, приносить їй найбільшещастя та нищівний біль. Вистачило погляду, щоб у замерзлій

206

душі Анни забуяла весна. Я так розумію її! Вона – жінка, якапрагне тепла, любові. Героїні здається, що зустріла того, хтозможе подарувати їй чудове кохання. І байдуже до всього світу!

Читаючи роман, розумієш, що Анна – глибока натура,чесна людина, яка насмілилася порушити правила «світ-ського етикету». Головна героїня не хоче лицемірити і, зус-трівши Вронського, прагне кохати щиро та вірно. «Я нічого нехочу доводити, я просто хочу жити; нікому не робити зла».

Вона віддано любить Олексія й мужньо бореться за правобути щасливою. Жінка пожертвувала сім'єю та честю в ім'якохання, її не зміг зупинити навіть дорогий серцю синочок.Осудливе ставлення суспільства витримала. Дійсно, не під-коритися «бомонду» може тільки по-справжньому сильнаособистість.

Можливо, Анну хтось назве нерозсудливою. Але я вважаю,що справжня любов, яку вона пізнала, варта будь-яких жертв.

Протягом усього твору відчуваю співчуття до головної ге-роїні. Історія її кохання глибоко зворушила, змусивши радіти,засмучуватися, впадати у відчай.

…І знову думкою лину до бідолашної Анни. Людина – ко-валь свого щастя. Але Кареніна заблукала в пошуках своєїщасливої долі й страждала від цього. Стежачи за історієюжиття головної героїні, я з гіркотою помічаю: вона зробиланещасним свого сина, позбавивши його материнської тур-боти, та вже і Вронського обтяжує її любов. Коли їх відчу-ження стає непереборним, Анна вирішує покарати його –своєю смертю. «...чому ж не погасити свічку, коли дивитисябільше нема на що.., коли гидко дивитись на все це...», – роз-мірковує жінка.

Так хто ж такий Олексій Вронський?.. Молодий офіцер,якого полонила краса Кареніної. «Блискучі, що здавалисятемними від густих вій, сірі очі доброзичливо, уважно зупи-нилися на його обличчі… У цьому короткому погляді Врон-ський встиг помітити стриману жвавість, яка грала в її особі іпурхала між її блискучими очима з ледве помітною посміш-кою».

207

Вперше пізнавши справжнє кохання, герой був готовийпокласти до ніг обожнюваної жінки весь світ. Колись це ба-жання здалося б йому смішним і ганебним, але Олексія змі-нила любов. Більше він не був таким, як раніше.

Геніальний майстер слова Толстой переконливо і прав-диво зобразив картини життя людей вищого світу. Читаючитвір, я мов би поринула у далеке та прекрасне минуле, від-чула себе учасницею тих подій. Мене захопив опис урочистихбалів та світських салонів. Здивувало, що молоді люди нада-вали велике значення тому, з ким вони будуть танцювати кад-риль або мазурку. Цікавою й дивною здалася манеравимовляти імена на англійський лад. (Так велична Катеринастала вітряною Кіті).

Треба відзначити, що письменник використовує своє-рідні засоби й прийоми, такі як «внутрішній монолог» і «пси-хологічний коментар». За їх допомогою герої романустають ближчими, їх внутрішній світ зрозумілішим. Наприк-лад, приголомшила мене сцена загибелі Анни. «Вона спу-стилася сходами до колії і зупинилася біля потяга… Потімперехрестилася і впала під вагон. Тієї самої миті вона жах-нулася того, що зробила, хотіла підвестися, але невбла-ганна сила штовхнула її і потягла. Вона просила Богапростити їй все, відчуваючи, що боротьба вже неможлива».Сумно, на очі нагортаються сльози. «Чому саме такий шляхобрала героїня?»– запитую я себе. Напевно, побачила всмерті єдиний порятунок від сорому й ганьби, уявила, якВронський буде каятися, страждати й любити її щебільше..Мені здається, вона відчувала, як гірко закінчитьсяїї життя, тому під таким трагічним знаком розвивалася й іс-торія її кохання.

Та хіба ж все так прикро і сумно? Ні. Окрема сюжетна лініяприсвячена історії щирої й чистої любові Костянтина Левінадо чарівної Кіті.

Не можна обійти увагою дивовижний характер Левіна. Вінбув далекий від світських справ, а Москву презирливо нази-вав Вавилоном. Це була цілісна особистість: радів тому, що

208

мав, а заздрість і ненависть йому були чужі. Що вже сказати,Костянтин Левін – щаслива людина!

Роман захоплює своїм сюжетом, історією трагічної любовіАнни і Вронського, світлої та романтичної любові Левіна й Кіті.Автор наголошує, що головною ідеєю роману є «думка сі-мейна». Письменника цікавлять питання, на які, мені зда-ється, неможливо дати однозначну відповідь: чи має людинаправо на щастя, чи можна відмовитися від любові й продов-жувати жити в брехні?

Я схиляюся до думки, що щастя в родині панує там (нетільки за романом Толстого, а і за сучасними переконан-нями), де є вірність, взаємна любов, повага одне до одного,піклування про дітей. У цьому покликання й призначення лю-дини.

Книга «Анна Кареніна» у 2017 році буде відзначати ювілей– 140 років зо дня публікації. Це щє одна добра нагода пере-читати геніальний твір та насолодитися яскравим талантоммитця.

209

Шуміна Євгенія, учениця 9 класу Богуславської СЗОШI-III ступенів №1 з поглибленим вивченням окремих предметівКиївської області

Вчитель: Самойленко Галина Петрівна

Відгук на трагедію Й. Гете «Фауст»

Літні канікули – прекрасна пора дитинства і юності,можна зайнятися улюбленими справами, побути на-

одинці з собою, подумати про добре, розумне, вічне.В часи дозвілля мені спало на думку прочитати світову

трагедію Йоганна Вольфганга Гете «Фауст». Вона писаласяавтором ще з юності. І пропрацював над нею все своє сві-доме життя – 62 роки. Образ великого шукача істини хвилю-вав його все життя. Цей твір мене також не залишивбайдужою. Читаючи цей шедевр, я була переповнена емо-ціями, хвилюваннями.

Головним героєм трагедії є Фауст. То хто ж він такий? Чомуйого образ хвилює людей різних століть? На початку твору він— вчений, який усе життя присвятив науці та пошуку істини..Фауст — шанована людина, котра намагається врятуватимешканців міста під час епідемії, адже він був кваліфікова-ним лікарем. В нього є учні, він — багатогранна особистість,але не розуміє, сенс свого життя. Я впевнена, що Фауст все-таки знайде його і зрозуміє, заради чого він жив. Все своєжиття Фауст присвятив науці, просидівши в маленькій кімнатіза столом над працями. На мою думку, Фауст зовсім не ро-зумів життя, не вмів жити. В нього не було притаманнихлюдям почуттів – першого кохання, радості, сліз, горя і пе-чалі. Все було одноманітним і сірим. Я гадаю, що в своєму но-вому житті Фауст пізнає все те, що не встиг в попередньому.

Мефістофель вважає Фауста людиною нікчемною, безсили волі, без свого «я», яка готова піддатись усім спокусам.Переконавшись в цьому, він укладає угоду з Богом. Господь

210

погоджується з цим лише тому, що він переконаний, щоФауст має силу волі та стержень, котрий не зломить його. Явважаю, що Фауст – це людина, яка все переможе та гідноздолає всі труднощі в житті.

Першим випробуванням для Фауста стають пияцтво і роз-ваги у веселому товаристві. Саме ці спокуси мають відвер-нути героя від пошуків істини. Фауста ніхто і ніколи не зможезбити з обраного шляху. Вчений прагне вгамування духовної,а не тілесної спраги.

Гортаючи сторінки книги, я вболівала за героя, адже такіспокуси іноді поглинають людей, але на щастя погані перед-чуття були марні.Фауст достойно виніс ці випробування.

Низка подальших пригод героя на шляху пошуків істинибула пов’язана з випробуваннями владою, почестями, висо-ким чином у суспільстві. Особливо зворушливими для менебули сторінки, де розповідалось про кохання. Я зрозуміла,що кохання іноді буває суперечливим, а іноді трагічним.Фауст вперше пізнав кохання, яке охопило все його єство. Віншкодував, що відвернувся від Маргарити у складні періоди їїжиття. Коли він зрозумів це, то було вже запізно…Але життяне стоїть на місці. Наприкінці твору Фаустові 100 років, він слі-пий, але задоволений тим, що, нарешті, досяг бажаного —зрозумів кінцеву істину буття. Будуючи місто своєї мрії, Фаустхоче завершити свій задум:

Навкруг лягає ніч кромішнім адом… Але….Ще встигну я здійснить великий задум…Постій, хвилино, гарна ти!Ніяка вічність не поглинеМої діла, мої труди.Фауст багато страждав, постійно сумнівався і шукав, знахо-

див і втрачав, часто відчував невдоволення. Тільки серед при-роди, відчуваючи її частиною себе, він сприймає світ якгармонію. Життя принесло йому короткі моменти щастя і довгіроки страждання і відчаю, але все це було не даремно. На моюдумку, вже наприкінці свого життя Фауст зрозумів, що кожнахвилина життя, яка відійшла у вічність, повинна бути прожита

211

не марно, а прожитий день – нести щастя для прийдешньогопокоління. Для мене позиція Фауста стає виразом прагненняспрямованості до невпинного розвитку, нових знань, активнихтворчих звершень та досягнень на небувалій висоті.

З цього твору можна зробити висновок для самого себе,що ані гроші, ані влада, ані насолода, ані молодість, ані чистекохання, навіть володіння ідеалом недостатньо для того, щоббути щасливим. І тільки об’єднання суспільної праці та праг-нення зробити щось нове заради нашого майбутнього можезробити кожну людину щасливою.

Так в чому ж полягає, на думку Гете, сенс життя людини?Як я зрозуміла, що смисл життя полягає в праці, боротьбі зтруднощами та в гідному проходженні тернистим шляхом,незгасимому прагненні до чогось нового і невідомого. Мож-ливо, в кожному з нас живе маленький Фауст, тому що кожналюдина залишає після себе пам’ять, слід в душах нащадків.

Я раджу прочитати цей твір моїм ровесникам, адже су-часна молодь деградує, схиляється на сторону Мефістофеля,Я гадаю, що потрібно «рятувати» молодь виховувати в ній ви-сокі моральні цінності, духовність.

А невичерпною скарбницею мудрості і духовності була, є ізалишається книга.

«Книги – мов ріки, які наповнюють собою увесь світ;це –джерело мудрості, у книжках – бездонна глибина… І якщостаранно пошукати в книгах мудрості, то знайдеш великувтіху і користь для своєї душі», – писав Нестор-Літописець

Справді, прочитавши трагедію «Фауст», ти здобуваєш ве-ликий життєвий досвід.

Дякую тобі, Фаусте, що ти з’явився в моєму житті, навчивмене любити життя, відповідати за свої вчинки, берегти до-рогих тобі людей, боротись і шукати, знайти і не здаватись.

212

ПЕРЕМОЖЦІ КОНКУРСУ «ВІДПОЧИВАЮ З КНИЖКОЮ»У І віковій категорії переможцями конкурсу стали:

1 місце – Левандовська Яна, учениця 7 класу НВК: Гайсинської СЗШ – інтернату I-III ст. – гімназії Вінниць-

кої обл. (відгук на оповідання Дж. Олдріджа «Останній дюйм»);2 місце – Бєлодєд Іван, учень 6 класу гімназії міжнародних відносин з поглибленим вивченням ан-

глійської мови №323 м. Києва (відгук на роман Р. Л. Стівенсона«Острів скарбів»);

3 місце – Турок Ірина, учениця 8 класу НВК: Гайсинської СЗШ – інтернату I-III ст. – гімназії Вінниць-

кої обл. (відгук на роман М. Сервантеса «Дон Кіхот»);Федаш Оксана, учениця 6 класу Кудринецької ЗОШ І-ІІІ ст. Борщівського р-ну Тернопільської

обл. (відгук на повість В.Короленка «Сліпий музикант»).

У ІІ віковій категорії переможцями конкурсу стали:1 місце – Марціник Яна, учениця 11 класу Кудринецької ЗОШ І-ІІІ ст. Борщівського р-ну Тернопільської

обл. (відгук на повість Е. Хемінгуея «Старий і море»);2 місце – Дрозд Артур, учень 9 класу Таурівської ЗОШ I –II ст. Тернопільської обл. (відгук на по-

вість О. Гріна «Пурпурові вітрила»);3 місце – Бугайова Єлизавета, учениця 10 класу Краматорської ЗОШ І-ІІІ ст. №31 Донецької обл. (відгук на

роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея»);Стафійчук Дарина, учениця 10 класу Рівненської ЗОШ № 23 (відгук на роман О. Уайльда «Портрет

Доріана Грея»).

214

Шептура Ірина. Ілюстрація до роману К. Функе «Чорнильне серце»

Дубатовка Павло. Ілюстрація до повісті Е. Хемінгуея «Старий і море»

215

Ковалівська Анастасія. Ілюстрація до роману М. Сервантеса «Дон Кіхот»

Макаревич Богдана. Ілюстрація до повісті В. Короленка «Сліпий музикант»

216

Бондаренко Богдана. Ілюстраціядо оповідання Конан Дойля

«Собака Баскервілів»

Іщук Ростислав. Ілюстрація до оповідання О.Генрі «Отанній листок»

217

Шикіта Анастасія. Ілюстрація до роману Л. Толстого «Анна Кареніна»

Чухарева Юлія. Ілюстрація до оповідання Дж. Лондона «Жага до життя»

218

Шуміна Євгенія. Ілюстрація до трагедії Й. Гете «Фауст»

219

Малицька Іванна. Ілюстрація до романуМ. Булгакова «Майстер і Маргарита»

220

Лось Вікторія. Ілюстрації до повісті О. Гріна «Пурпурові вітрила»

221

Стафійчук Дарина. Ілюстраціядо роману О. Уайльда

«Портрет Доріана Грея»

ЗМІСТ

ТВОРЧІ РОБОТИ УЧНІВ 5-8 КЛАСІВБєлодєд Іван. Відгук на роман Р. Л. Стівенсона «Острів скарбів». . . . .4Болотін Олександр. Відгук на роман Жуля Верна «П’ятнадцятирічний капітан». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .6Бондаренко Богдана. Відгук на оповідання Конан Дойля«Собака Баскервілів». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .8Бриненко Михайло, Масенко Ярослав. Відгук на казку-притчу А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .10Воронін Денис. Відгук на поему Г. Лонгфелло«Пісня про Гайавату». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11Гладка Анна. Відгук на казку О. Уайльда «Хлопчик-Зірка». . . . . . . . .12Гнатко Станіслав. Відгук на роман Д. Дефо «Робінзон Крузо». . . . . . .14Горбунов Олександр. Відгук на книжку Г. Пагутяк «Втеча звірів». . .16Горбунова Євгенія. Відгук на роман Р. Л. Стівенсона «Острів скарбів». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .18Грисенко Крістіна. Відгук на казку І. Франка «Фарбований шакал». . .19Гуцул Дар’я. Відгук на казку-притчу А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .20Давидюк Аліна. Відгук на роман Д. В. Джонс «Мандрівний Замок Хаула». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .22Дідківська Тетяна. Відгук на роман В. Скотта «Айвенго». . . . . . . . . .23Домбровська Анастасія. Відгук на поему А. Міцкевича «Світязь». . .25Заневич Юлія. Відгук на роман М. Сервантеса «Дон Кіхот». . . . . . . .27Запорожець Аліна. Відгук на новелу Р. Агутагави «Павутинка». . . . .29Іванова Яна. Відгук на давньогрецькі міфи. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .31Ковалівська Анастасія. Відгук на роман М. Сервантеса «Дон Кіхот». .33Ковальов Володимир. Відгук на повість О. Гріна «Пурпурові вітрила». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .36Ковальчук Анна. Відгук на оповідання Дж. Олдріджа «Останній дюйм». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .40Красіна Катерина. Відгук на оповідання Б. Космовської «Буба». . . . .41Кудінова Дар’я. Відгук на новелу О. Генрі «Дари волхвів». . . . . . . . .43Лаврова Софія. Відгук на оповідання Р. Бредбері «Все літо в один день». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .44Лазаренко Анастасія. Відгук на повість Дж. Лондона «Біле Ікло». .46

222

Левандовська Яна. Відгук на оповідання Дж. Олдріджа «Останній дюйм». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .49Лось Вікторія. Відгук на повість О. Гріна «Пурпурові вітрила». . . . . .52Лук’яненко Інна, Цвілюк Ольга. Відгук на роман Дж. Роулінґ «Гаррі Поттер і філософський камінь». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .53Макаревич Богдана. Відгук на повість В. Короленка «Сліпий музикант». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .55Макарчук Лідія. Відгук на новелу О. Генрі «Дари волхвів». . . . . . . . .58Максименко Анна. Відгук на роман М. Аромштам «Коли відпочивають янголи». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .60Маменко Дар'я. Відгук на книжку Р. Дала «Чарлі і шоколадна фабрика». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .62Медяник Костянтин. Відгук на повість В. Нестайка «Тореадори з Васюківки». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .63Мішеніна Юлія. Відгук на трагедію В.Шекспіра «Ромео і Джульєтта». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .65Овдієнко Софія. Відгук на казку-притчу А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .67Павликівська Тетяна. Відгук на баладу Ф. Шиллера «Рукавичка». . .69Пивоваров Владислав. Відгук на повість Г. Троєпольського «Білий Бім Чорне вухо». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .71Радутна Анастасія. Відгук на трагедію В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .73Расквасова Олеся. Відгук на казку-притчу А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .75Рязанов Андрій. Відгук на казки Г. К. Андерсена. . . . . . . . . . . . . . . . . .77Сарницька Софія. Відгук на книжку Р. Дала «Чарлі і шоколадна фабрика». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .79Татарчук Микола. Відгук на роман Жуля Верна «П’ятнадцятирічний капітан». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .81Токаренко Віталій. Відгук на роман М. Сервантеса «Дон Кіхот». . . .82Троцюк Наталія. Відгук на трагедію В.Шекспіра «Ромео і Джульєтта». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .85Турок Ірина. Відгук на роман М. Сервантеса «Дон Кіхот». . . . . . . . . .86Віолетта Тян. Відгук на повість М. Аромштам «Коли відпочивають янголи». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .89Федан Данило. Відгук на роман Дж. Ролінг «Гаррі Поттер і філософський камінь». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .91Федаш Оксана. Відгук на повість В.Короленка «Сліпий музикант». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .93

223

Федоренко Марина. Відгук на повість М. Аромштам «Коли відпочивають янголи». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .95Ходикіна Олеся. Відгук на роман М. Сервантеса «Дон Кіхот». . . . . .97Черевко Юлія. Відгук на роман Жуля Верна«П’ятнадцятирічний капітан». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .98Черевко Ярослав. Відгук на повість Ч. Діккенса«Різдвяна пісня в прозі». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .100Чухарева Юлія. Відгук на оповідання Дж. Лондона «Жага до життя». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .102Шептура Ірина. Відгук на роман К. Функе «Чорнильне серце». . . . .104Шутак Валентина. Відгук на роман В. Скотта «Айвенго». . . . . . . . . . .107

ТВОРЧІ РОБОТИ УЧНІВ 9-11 КЛАСІВАльошин Вадим. Відгук на драму Ф. Шиллера «Вільгельм Телль». .110Батюк Надія. Відгук на роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита». .112Березка Ольга. Відгук на роман О. Пушкіна «Євгеній Онєгін». . . . .114Бугайова Єлизавета. Відгук на роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .117Врублевська Анастасія. Відгук на роман О. де Бальзака «Гобсек». .120Гавриш Аліна. Відгук на роман Л. Костенко «Маруся Чурай». . . . . .122Гайтан Катерина. Відгук на повість М. Гоголя «Шинель». . . . . . . . .125Горбата Євгенія. Відгук на новелу О. Генрі «Останній листок». . . . .126Дзенік Катерина. Відгук на роман М. Зузака «Крадійка книжок». . . .128Долбіна Любов. Відгук на повість Е. Хемінгуея «Старий і море». . .130Дрозд Артур. Відгук на повість О. Гріна «Пурпурові вітрила». . . . .132Дубатовка Павло. Відгук на повість Е. Хемінгуея«Старий і море». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .135Дудко Денис. Відгук на поему А. Міцкевича «Дзяди». . . . . . . . . . . .138Ейсмонт Марія. Відгук на повість М. Гоголя «Шинель». . . . . . . . . . .141Здражевський Дмитро. Відгук на повість Е. Хемінгуея «Старий і море». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .143Ілляшенко Юлія. Відгук на поему А. Ахматової «Реквієм». . . . . . .145Квашневський Євген. Відгук на роман Ф. Стендаля «Червоне і чорне». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .148Кир’яченко Євгенія. Відгук на роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .150Клебаник Марія. Відгук на новелу М. Павича «Дамаскин». . . . . . . . .152Клименко Ірина. Відгук на роман М. Лермонтова «Герой нашого часу». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .155

224

Ковальчук Яніна. Відгук на трагедію В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .157Корінь Наталія. Відгук на роман М. Лермонтова «Герой нашого часу». .158Котловська Крістіна. Відгук на книжку О. Полярного «Казка про самогубство». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .160Кухар Дарина. Відгук на поему Дж. Г. Байрона «Мазепа». . . . . . . . .162Ларичева Валерія. Відгук на роман Л. Толстого «Анна Кареніна». .164Людвиновська Анна. Відгук на роман А.Камю «Чума». . . . . . . . . . . .166Людвиновська Яна. Відгук на роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .168Малицька Іванна. Відгук на роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .170Марціник Яна. Відгук на повість Е. Хемінгуея «Старий і море». . . . .174Нощенко Марія. Відгук на комедію Мольєра «Міщанин-Шляхтич». .176Перчик Мар’янка. Відгук на поему Дж. Г. Байрона «Мазепа». . . . . .178Постернак Катерина. Відгук на роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .181Репічева Тетяна. Відгук на роман П. Зюскінда «Парфумер. Історія одного вбивці». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .183Руснак Ольга. Відгук на роман Ч. Діккенса «Пригоди Олівера Твіста». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .186Саніна Вікторія. Відгук на роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .188Соломко Станіслав. Відгук на книжку Дж. Боуена «Вуличний кіт на ім'я

Боб. Як людина і кіт знайшли надію на вулицях Лондона». . . . . . . . . .190Стафійчук Дарина. Відгук на роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .191Стороженко Анна. Відгук на роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .193Субачева Анастасія. Поетичний відгук на роман П. Зюскінда «Запахи». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .195Сургай Дар’я. Відгук на роман О. Пушкіна «Євгеній Онєгін». . . . . . .197Тищенко Анастасія. Відгук на роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .199Челпих Владислав. Відгук на роман Ф. Достоєвського «Злочин і кара». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .201Черненко Владислав. Відгук на роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .204Шикіта Анастасія. Відгук на роман Л. Толстого «Анна Кареніна». .206Шуміна Євгенія. Відгук на трагедію Й. Гете «Фауст». . . . . . . . . . . . . .210

225

НехайНехай дитячадитяча творчістьтворчістьробитьробить світсвіт добрішимдобрішим

іі світлішимсвітлішим!!