Василь Кушнір

Духовність в особистості вчителя

Василь Кушнірдоктор педагогічних наук,

професор кафедри педагогікиКіровоградського державного педагогічного університету

ім. В. Винниченка

З розгортанням процесу демократизації суспільства все

більшу роль у поведінці й вчинках людини відіграє духовність. Це

особливо важливо для педагогічної сфери діяльності. Душевно-

духовний розвиток особистості тісно пов'язаний з такими

явищами, як суб'єкт, особистість, індивідуальність, універсум.

Саме духовність учителя є визначальною його характеристикою.

Автор статті викладає свої погляди на розуміння духовностілюдини та її роль у професійному житті вчителя.

РОЗВИТОК особистості в сучасних наукових уявленнях багатовимірний,темпоральний. Серед специфічних напрямків розвитку особистостівчителя чільне місце посідає морально-духовний розвиток, на щовказують, зокрема, К. Абульханова і Т. Березіна [1]. Духовний розвитокособистості здійснюється через вчинок у розумінні М. Бахтіна [4] і В.Роменця[15; 17].

В душевно-духовному вимірі становлення педагога ми виокремлюємотакі аспекти: суб'єкт, особистість, індивідуальність, універсум. В основуцього ми поклали теоретико-методологічні уявлення про людину в різнихїї вимірах Б. Ананьєва [3], В. Слободчикова та Є. Ісаєва [20], В. Татенка[21], С. Рубінштейна [18; 19], А. Лентьєва [13], М. Бахтіна [4; 5].

Суб'єктВ. Слободчиков розглядає суб'єкт як джерело активності, розпорядника

душевних сил. Педагог, як і кожна людина, має своє внутрішнє (душевне)життя. До душевного життя людини належать бажання, почуття, розум,воля, потреби, мотиви, емоції, здібності тощо. Усе це належить довнутрішніх (сутнісних) сил людини, які зовні виявляються у вигляді дій,вчинків, активності.

Поняття „педагог-суб'єкт" можна визначити як носій педагогічної

с о ц і а л ь н а п с и х о л о г і я №4, 2 0 0 7

п е д а г о г і ч н а п с и х о л о г і я

діяльності, пізнання педагогічного процесу, в тому числі й учнів, джерелоактивності, спрямоване на учнів. Душевні сили педагога, котрівідчуваються ним як інтуїції (В. Татенко [21]) - „Я існую, живу", „Я можу,вмію, здібний", „Я хочу, бажаю, намагаюсь", „Я вибираю, маю намір,вирішую", „Я оцінюю, порівнюю", „Я маю, володію, тримаю" - єзбудниками активності. Бути суб'єктом — системна якість людини, в томучислі й педагога. „Бути суб'єктом, - пише А. Брушлинський, - тобтотворцем своєї історії: ініціювати й здійснювати ...практичну діяльність,спілкування, пізнання, споглядання та інші види специфічної людськоїактивності, творчої і моральної" [7, с. 10]. Суб'єктність педагога не єсуб'єктивним у довільно-волюнтаристському розумінні бажанням,задумом, діянням; суб'єктність є виявленням душевних сил людини, які єоб'єктивною реальністю, об'єктивним полем можливостей. У зв'язку з цимметодологічно важливими є три питання, які порушує С. Рубінштейн:„Перше питання, на яке ми намагаємося отримати відповідь, коли хочемодізнатися, що являє собою та чи інша людина, говорить: що вона хоче, щодля неї є привабливим, на що спрямовані її намагання? Це питання проспрямованість, настановлення й тенденції, потреби, інтереси та ідеали. Алеуслід природно постає друге: а що вона може? Це питання про здібності,обдарування людини. Однак, здібності - це справа тільки можливості; длятого, щоб знати, як реалізує і використовує їх людина, нам потрібно знати,що вона є, що з її тенденцій і установок увійшло в неї у тіло і кров ізакріпилося як стрижневі особливості особистості. Це питання прохарактер людини" [18, с. 1989].

Суб'єктність педагога передбачає активність, самостійність, здатністьдо здійснення практичної педагогічної діяльності. Бути суб'єктом дляпедагога означає бути суб'єктом педагогічної діяльності. „Стати суб'єктомпевної діяльності (навчальної, трудової тощо), — зазначає В. Слободчиков,— означає освоїти цю діяльність, оволодіти нею, бути здатним до їїздійснення і творчого перетворення" [20, с. 250].

Стати суб'єктом - це не миттєвий акт, а процес становлення внутрішніхсил людини, їх дозрівання з тим, щоб вилитися в активні дії. Не будь-якийрівень активності властивий педагогу-суб'єкту. Якщо професійнапідготовка педагога виступає як набір, множина знань, умінь, навичок, якіще навіть не можна назвати здібностями, то його професійна активністьбуде „несамостійною" або „напівсамостійною" (терміни М. Махмутова [14]).Його професійні здібності як частина внутрішніх сил ще не дозріли длясамостійної і творчої активності.

Для того, що стати суб'єктом, педагог повинен дозріти внутрішньо; йоговнутрішні сили мають досягти такого розвитку, щоб народжені нимиінтенції відчували утиск, а внутрішні сили вимагали свободи, тобто їхперетворення педагогом на зовнішню активну діяльність. Тільки на рівняхсамостійної і творчої активності при досить високому розвитку здібностей,які являтимуть собою різноманіття, здатність до саморозвитку, тобто до

с о ц і а л ь н а п с и х о л о г і я №4, 2 0 0 7

Василь Кушнір

генерування нових здібностей, педагог може стати суб'єктом активності.Педагог як суб'єкт повинен бути творцем свого життя взагалі, в тому

числі й професійного, оцінювати способи своєї діяльності, контролюватиїї, аналізувати результати та на основі такого аналізу здійснюватикорективи діяльності. . „Суб'єкт, — відзначав Б. Ананьєв,характеризується сукупністю діяльностей і мірою їх продуктивності" [З,с. 294].

Поняття „суб'єкт" відображає взаємозв'язок, стан внутрішнього життя,внутрішніх (душевних) сил і зовнішніх дій. Щодо цього Б. Ананьєввідзначав: „Людина — суб'єкт передусім основних соціальних діяльностей- праці, спілкування, пізнання, за допомогою яких здійснюється якінтеріоризація зовнішніх дій, так і екстеріоризація внутрішнього життяособистості. Баланс інтеріоризація-екстеріоризація визначає структурулюдини як суб'єкта певних діяльностей" [3, с. 322]. Інтеріоризація є зміна,розвиток, становлення внутрішнього світу людини, її внутрішніх сил підвпливами зовнішніх дій через навчання та нагромадження життєвого іпрофесійного досвіду. Сплав знань з досвідом є однією з основних умовформування педагога як суб'єкта діяльності. Екстеріоризація є переходомзовнішніх дій у внутрішні у вигляді втілення задумів, реалізації планів іпрограм, побудові нових об'єктів, культурних надбань. Це процесперетворення ідеального в реальне.

Педагог як суб'єкт має здатність змінювати педагогічну дійсність,упроваджувати нове, перетворювати учнів і себе, увесь педагогічнийпроцес. Педагог-суб'єкт у крайньому вираженні можна уявити як вулкандіяльності, активності. Однак така активність грунтується не набезпідставних польотах фантазії, а на реальному грунті внутрішніх сил.

Педагог-суб'єкт вміє поєднувати внутрішню організацію свого життяз умовами зовнішнього світу, в яких і здійснюється діяльність. Він, зурахуванням своїх реальних можливостей, узгоджує систему особистихякостей (здібностей, почуттів, інтуїції, волі, мотивації) з системоюоб'єктивних умов і завдань. „Позиція суб'єкта - це комплекснахарактеристика психологічних режимів діяльності відповідно доздібностей, станів, ставлення суб'єкта до завдання, з одного боку, йогостратегією і тактикою — з другого, нарешті, з об'єктивною динамікоюдіяльності... — з третього" [2, с. 158].

Педагогу-суб'єкту властиві такі здібності, як прогнозування подій іготовність до труднощів, які передбачаються, уміння організовувати час,планувати й програмувати свою діяльність, визначати оптимальні рівніактивності, рівні управління педагогічним процесом. Чим вищий розвитоквнутрішніх сил педагога (здібностей, волі, мотивів, інтересів тощо), тимбільше в нього виникає позитивних емоцій від професійної діяльності, щопороджує додаткові мотивації до самовираження, творчості, досягнень.

Для педагога як суб'єкта діяльності характерне таке захопленнясправою, така відповідальність за долю учнів, колег, власну долю, що

с о ц і а л ь н а п с и х о л о г і я №4, 2 0 0 7

п е д а г о г і ч н а п с и х о л о г і я

навіть при появі труднощів не може змінити його ставлення до професійноїдіяльності. А самі труднощі в професійній діяльності постають передпедагогом як перспектива можливого їх розв'язання власними силами.

Педагог як суб'єкт є цілісністю душевного життя, яка інтегрує в собіпсихічні процеси, функції, властивості. Така цілісність є недиз'юнктивною,системною, механічно неподільною, постійно змінною. Суб'єктністьпедагога є соціальною реальністю, способом його буття.

ОсобистістьСуб'єктність та особистість, поряд з індивідуальністю й

універсальністю, є родовими характеристиками людини, які розкриваютьїї ставлення до світу й світу до неї. Людина і Світ як складні системиволодіють властивостями відкритості. Як система, Людина виділяється зрешти світу, вона відносно незалежна. Однак, як відкрита система, Людинавсотує і відображає в собі увесь Світ, і в такому розумінні вона ємікрокосмосом, що відображає макрокосмос — суспільство, природу,культуру, світ в цілому. Пізнавати Світ означає пізнавати передусімЛюдину. „Якщо ми, - відзначав П. Тейяр де Шарден, - йдемо до людськоїери науки, то ця ера буде найвищою мірою ерою науки про людину -людина, яка пізнає, помітить, нарешті, що людина як „предмет пізнання"- це ключ до всієї науки про природу" [22, с. 275]. І далі: „Людина якпредмет пізнання має для науки унікальне значення з двох причин: 1) вонаявляє собою, індивідуально й соціальне, найбільш синтетичну споруду, вякій нам доступна тканина універсуму, і 2) відповідно нині ми знаходимотут найрухомішу точку всієї тканини, яка перебуває в процесі перетворень.З таких причин розшифрувати людину - по суті означає спробу дізнатися,як утворювався світ і як він має продовжувати утворюватися" [22, с. 277].

Суб'єктність й особистість педагога мають багато спільного, однакмають різну сутність. „Суб'єкт, - писав Б. Ананьєв, - характеризуєтьсясукупністю діяльностей і мірою їх продуктивності, а особистість -сукупністю суспільних відносин" [3, с. 294]. Суб'єктність педагога втілюємотиви, наміри, цілі, інтереси, ідеали, сутнісні сили в діяльності,активності, творчості. Вона спрямована на перетворення довкілля й себе,на оволодіння професією, на пошуки й виявлення свого „Я". Суб'єктністьпедагога - його потенції та інтенції у діях, помислах, планах. Бутисуб'єктом означає бути активним у пошуках смислів, цінностей.Суб'єктність - це відповідальність педагога перед собою, своїмивихованцями. Це прагнення до визнання у педагогічному світі, вгромадськості, суспільстві. Діяльність педагога як суб'єкта передбачаєдослідження природи педагогічного процесу, дослідження і розумінняучня, середовища, в якому він перебуває.

Розум педагога входить до числа основних складових його суб'єктності.Саме за допомогою інтелекту педагог аналізує у своїй діяльності різніметоди, методики, засоби тощо педагогічних впливів на учнів,

с о ц і а л ь н а п с и х о л о г і я №4, 2 0 0

Василь Кушнір

користуючись при цьому методами природничих і гуманітарних наук.Суб'єктність педагога - це реальність для себе, свого внутрішнього світу,свого „Я". Вона виявляється у ставленні „внутрішнього" до зовнішньогосвіту в діяльності. Однак суб'єктність ще не виражає становища всуспільстві, ще не є „реальністю для інших".

Поняття особистості педагога безпосередньо пов'язане з йогостановищем у педагогічному світі, в громаді, суспільстві. Характерні рисиособистості педагога відображають сучасне суспільство (економіку,політику, культуру). „Особистість як суспільний індивід не є окремою(котра сама регулюється) системою, не є одиничний елемент суспільства,із сукупності яких будується і за допомогою якої функціонує суспільство",- писав Б. Ананьєв [3, с. 295]. Особистість педагога формується івиявляється у колективі й через колектив, через близьке середовище,через суспільство в цілому. Суб'єкт — завжди особистість, а особистість -суб'єкт, але не у всьому. „Суб'єкт не тільки особистість, а особистість нетільки суб'єкт" (Б. Ананьєв). Суб'єкт більше характеризує діяльність, аособистість - стосунки. Тому особистість і є „реальністю для інших" (В.Слободчиков).

Суб'єктність педагога більше виражає його ставлення до Світу, аособистість, окрім того, ще й ставлення Світу до педагога. Особистістьпедагога завжди відображає соціальну роль, однак ніколи не зводитьсятільки до неї. Саме суспільству потрібні учні, студенти, випускники зпевними властивостями, здібностями, знаннями, вміннями, навичками, яківони отримують у процесі діяльності педагога. У такому розумінні педагогвідіграє соціальну роль, виконує соціальну функцію.

Однак ролі, функції можна виконувати по-різному. Можна „житипедагогічним процесом", а можна „навчати й виховувати", щохарактеризує ставлення педагога до своїх соціальних функцій. Особистістьпедагога передбачає свідомий вибір, прийняття і виконання людиноюсоціальної ролі педагога. Особистість педагога є внутрішнім ставленнямдо ролі. Соціальна його роль (як його рівня професійної підготовки) не єгрою, а її свідомим прийняттям, усвідомленням можливих наслідків своєїпрофесійної діяльності й прийняттям повноти моральної відповідальностіза них. Особистість педагога розпочинається з визначення соціальноїфункції, соціальної ролі. Однак відігравання ролі не є особистістю педагога.Особистість педагога є його ставленням до ролі - вільним, усвідомленим.Прийняття чи неприйняття соціальної ролі є визначальним пристановленні педагога як особистості. У першому випадку соціальна рольприймається педагогом як частина свого життя, відповідальний вчинок,драма, що й характеризує його як особистість.

Особистість педагога характеризує його щодо суспільних зв'язків,взаємодій з іншими людьми, насамперед з учнями, колегами, батьками,громадськістю. Особистість педагога можна характеризувати як особливийспосіб професійної діяльності, причому вона (особистість педагога)

с о ц і а л ь н а п с и х о л о г і я №4, 2 0 0 7

п е д а г о г і ч н а п с и х о л о г і я

невід'ємна від особистості як характеристики, способу існування людини.Особистість як рівень професійної підготовки педагога є вираженнямособистості як способу й рівня існування людини, характеристикою і рівнемїї розвитку, її соціальною значущістю.

Особистість педагога відображає його певний соціальний статус,соціальне визнання, передбачає певний рівень професійних здібностей,професійної культури. Не можна завоювати соціальне довір'я і визнанняпри низькій професійній віддачі. Педагог-особистість є „суб'єктом, здатнимна вчинок" (М. Бахтін [4]); саме з вчинку в розумінні М. Бахтіна„розпочинається особистість" (А. Леонтьєв [13]) педагога.

Педагог-особистість вступає в діалог з навколишнім світом. Самедіалогічні стосунки з іншими дозволяють йому розуміти інших, розумітисоціальну відповідальність як переконання, мораль, а не тільки якюридичну та дисциплінарну відповідальність. Для педагога-особистостівластива повага до себе й до інших, сприйняття різних поглядів, парадигм,підходів, принципів, методів. Різні моно-центризми затримуватимутьрозвиток особистості педагога. Педагог-особистість має властивістьвиходити в позаперебування щодо різних „моно-", що є розширеннямсвідомості, світовідчуття, світосприймання, виявленням „діалогіки" (В.Біблер [6]) мислення, відчуттів. Педагог-особистість відображає не тількибажання, наміри, потреби тощо, а головне такий розвиток внутрішніх сил,здібностей, свідомості і т. д., що відображають соціальне, який здатнийвпливати на навколишній світ і поціновуватися ним. Рівень педагога-особистості відображає такий розвиток, коли вузький професіоналізм(рівень здібностей) „зливається" з розвитком людини як особистості.Причому якості особистості стають визначальними, а здібностівиявляються у контексті особистості. Отже, рівень педагога-особистості єоб'єктивною реальністю, а не суб'єктивним бажанням.

Особистість педагога визначається не наданою йому владою, ненормованістю ролі, а соціальною значущістю, здобутою своєю працею,професійними здібностями, особистими якостями, результатамидіяльності. Для учнів це старший товариш, порадник, носій знань,культури, моралі, який може й хоче зрозуміти учня, допомогти йому; це йавторитет, котрого не можна „обійти", який однаково вимогливий до себей до учнів; це організатор, що цінує не тільки свою думку, а й думку інших.

Педагог-особистість у кінцевому підсумку зорієнтований на духовність- добро, справедливість, свободу, любов, віру, надію, гідність, які стаютьпринципами його професійної діяльності й усього життя. Бездуховнийпедагогічний процес формуватиме інструменталістів, операціоналістів,можливо - суб'єктів діяльності. Однак у ньому немає умов для формування(самоформування) духовно-зорієнтованої особистості. Діяльність педагогана рівні педагога-особистості пов'язана із самовизначенням, вчинками урозумінні М. Бахтіна і В. Роменця, вибором („бути чи не бути"), соціальнимі професійним ризиком, відповідальністю за себе й інших. Професійна

с о ц і а л ь н а п с и х о л о г і я № 4 , 2 0 0 7

Василь Кушнір

підготовка педагога рівня „особистість" дозволяє йому діяти й існуватисуголосне з власною совістю.

З різних причин не всі педагоги можуть стати особистостями. Багатьомбракує педагогічних здібностей, почуття відповідальності за інших,ризику, захисту своїх думок. Такий педагог діятиме в нормативно-рольовому безпечному просторі. Він неспроможний змінити ситуацію,повести за собою.

З аналізу наукової літератури й власних досліджень виокремлюємотакі основні властивості педагога, що виявляються на рівні „педагог-особистість" професійної підготовки: об'єктивне сприймання реальності;прийняття себе й інших, світу в цілому такими, як вони є;неегоцентричність, у загальному - дотримання „полі-", а не „моно-";розвиненість творчих здібностей; діалогічне сприймання „інших";моральні критерії поведінки, дій; орієнтація на духовні цінності; відноснанезалежність від соціального середовища; поцінування як цілейпедагогічного процесу, так і засобів їх досягнення; мати діалогічнемислення, діалогіку логік; виражати не тільки свої наміри та бажання, а йнаміри та бажання інших; захищати свої переконання; здатність дорозширення свідомості, орієнтація на духовність.

Головне у педагога-особистості - його соціальна сутність. „У процесісоціалізації особистості, - відзначають С. Гусєв і Г. Тульчинський, - певнісоціальні значення і пов'язані з ними „коди" поведінки і мислення„вростають" у її свідомість. Разом з тим, особистість виступає і якіндивідуальність, що неповторно заломлює і втілює у собі системусуспільних відносин, реалізує історичну специфіку даної соціальноїкультури в культурі індивідуальній" [9, с. 171]. Педагог-особистість яквираження певного рівня розвитку професійної підготовки є кількісно-якісно „новим" (щодо розуміння „нового" див. [10]) утворенням, новиметапом, рівнем розвитку людини й професіонала. Виникнення „нового" пристановленні педагога-особистості характеризується: 1) кількіснимзростанням „множини якостей"; 2) зростанням недиз'юнктивності, холізму„множини якостей", її перетворення у різноманіття; 3) розширеннямсвідомості особистості, відчуванням себе частиною суспільства, частиноюкультури; 4) діалог стає засобом і формою спілкування, вираженнямкультури педагога, а діалогіка — способом мислення, світоспілкуванням,світорозумінням, світосприйманням.

Серед якостей, що характеризують педагога-особистість івідображають його залучення до соціальних зв'язків та стосунків яксоціокультурну реальність, можна виокремити такі: особисті цінності,моральність особистості, особиста відповідальність, гідність, відчуття себечастиною суспільства й культури, самостійність у прийнятті рішення,здатність до вчинків у розумінні М. Бахтіна, духовна спрямованість,виявлення волі при захисті своїх переконань, світогляд як „діалогікакультур" (В. Біблер [6]).

с о ц і а л ь н а п с и х о л о г і я №4, 2 0 0 7

п е д а г о г і ч н а п с и х о л о г і я

ІндивідуальністьІндивідуальність є ще одним аспектом душевно-духовного виміру

людини, який стосовно професійної підготовки педагога можна вважатиодним з її рівнів. Особистість та індивідуальність - це два способиіснування, становлення, розвитку, буття педагога. Механічно розділитиїх неможливо, оскільки вони характеризують одну й ту ж людину. Однакце різні, а в певному розумінні й суперечливі процеси.

Становлення педагога як особистості є процесом його соціалізації;прийняттям ним соціальних функцій і ролей педагога, норм і правилповедінки, дій; формуванням умінь спілкування з іншими; становленнямсуб'єкта самостійного й відповідального вибору, вчинку; розвитком „суми"знань, умінь, навичок у недиз'юнктивну цілісність, у педагогічні здібності,педагогічну культуру. З поняттям „педагог-особистість" співзвучні епітетивольовий, незалежний, активний, що є вираженням його діяльності і їїсприйманням у свідомості інших, прийняттям іншими, суспільствомпедагога саме з такими якостями.

Становлення індивідуальності педагога є процесом йогосамовизначення, відособлення, виокремленості й відокремленості іззагального, універсального; перетворенням в унікальність, неповторність.З системного погляду поняття „педагог" є складною системою, більше того- міжсистемним поняттям (людина, суб'єкт активності, професіонал тощо).Відкритість такої системи є умовою набуттям нею загальних,універсальних рис; умовою соціалізації педагога, становлення його якособистості. Крім того, система „педагог" володіє властивостями цілісності,відокремленості, замкнутості, неоднорідності порівняно з навколишнімсередовищем, що й дозволяє вважати її системою. „Для того, щоб підійтидо проблеми індивідуальності з погляду цілого, - відзначав Б. Ананьєв, -потрібно уявити людину не тільки як відкриту систему, а і як систему„закриту", замкнену внаслідок внутрішньої взаємозв'язаності їївластивостей (особистості, індивіда, суб'єкта)" [3, с. 327]. „Тількивиражаючи себе у певній індивідуальній формі, — писав Г. Гегель, - можегеній створити істинно художній твір" [8, с. 553]. Для педагога це означає,що стати майстром може тільки індивідуальність, поняття „педагогічнамайстерність" є особистісно-індивідуальним рівнем професійноїпідготовки.

Індивідуальність є міжсистемною характеристикою людини, в якійцілісність розуміється як взаємозв'язок загального, особливого йодиничного в людині. „Як цілісна система, - пише І. Резвицький, -індивідуальність містить у собі, по-перше, загальні риси, властиві індивідуяк представнику біологічного виду й людського суспільства; по-друге,особливі ознаки, властиві йому як члену певної суспільно-економічноїформації; по-третє, одиничні ознаки, зумовлені специфічністю їїбіологічної організації і соціального мікросередовища" [16, с. 29].

Індивідуальність педагога виявляється в авторстві своєї професійної

с о ц і а л ь н а п с и х о л о г і я № 4 , 2 0 0 7

Василь Кушнір

діяльності, свого педагогічного життя. Його соціальні функції і ролі саміпо собі безособистісні. Однак їх носієм є завжди конкретна людина.Суттєвими виявами індивідуальності педагога є стиль спілкування(авторитарний, маніпулятивний, демократичний), рівень управління(суб'єктно-об'єктний, суб'єктно-суб'єктний, діалогічний) тощо.

Як індивідуальність, педагог є автономним, неповторним суб'єктомдіяльності. Згідно з системно-синергетичним поглядом, індивідуальністьрозпочинається тоді, коли система „педагог" оволодіває здатністю досамоорганізації, саморегуляції та інших „само", що виявляється угенеруванні якісно нових можливостей, синтетичних здібностей.Індивідуальність є умовою і водночас однією з характеристик творчості.

Особливість, своєрідність, неповторність не є істиннимихарактеристиками індивідуальності педагога. Індивід і особистість тежмають такі властивості. Тому названі характеристики індивідуальності єзовнішніми, частковими, формальними. Сутність поняття індивідуальністьпедагога характеризується поняттями „цілісність", „авторство",„самобутність", „власний спосіб життя", „неподільність" тощо.Індивідуальність не з'являється на голому місці, а тим більше з примхипедагога. Індивідуальність педагога - це реальність бути самим собою, якавідображає певний ступінь розвитку професіоналізму, майстерності,особистості. Б. Ананьєв вважав, що індивідуальність - це глибинаособистості та суб'єкта діяльності. Індивідуальність людини - це не„замикання в собі". „Чим глибше людина входить усередину себе, -відзначає С. Франк, — тим більше вона розширюється й оволодіваєприродним і необхідним зв'язком з усіма іншими людьми, з усім світовимжиттям в цілому" [23, с. 201]. Індивідуальність розкриває глибинуособистості, що виражається у „своєму неповторному шляху особистості",передбаченому глибинами особистості, і в той же час така окремішність,самобутність виявляється потрібним і корисним усім, тому що із своїхглибин особистість добуває загальне для всіх. Таким загальним на рівнідуховності буде Любов, Добро, Справедливість та інші вічні цінності.Інакше індивідуальність педагога (як рівень його розвитку) - це не простовиявлення свого, неповторного, оригінального тощо, а виявлення такогосвого, неповторного, оригінального, що приймається іншими, суспільством.

Особистість педагога - його позиція щодо інших людей, колективу,суспільства, тоді як індивідуальність є ставленням до себе.„Індивідуальність - це завжди внутрішній діалог людини із самою собою",— відзначає В. Слободчиков [20, с. 355]. Індивідуальність педагога євираженням його рівня культури. Вона полягає не тільки в прийняттісоціальних функцій і ролей, а у їх здійсненні „по-своєму", за власноюлогікою, власним стилем. Індивідуальність народжується при зустрічібезсуб'єктних соціальних ролей педагога з їх конкретним носієм.Прийняття цих ролей і втілення їх у життя - завдання особистості;виявлення при такому втіленні глибини особистості і є індивідуальністю.

с о ц і а л ь н а п с и х о л о г і я №4, 2 0 0 7

п е д а г о г і ч н а п с и х о л о г і я

Педагог як індивідуальність живе за власними критеріями, щовизначаються смисловими зв'язками (заради чого я це роблю?), цінніснимиорієнтаціями (що цінним є для мене і які цінності я хочу прищепитиучням?), совістю (чи перебуває моя діяльність у гармонії з моїм внутрішнімстаном, переконаннями?), вірою (чи вірю в те, що роблю?).

Прагнення до пошуку й реалізації смислу свого життя В. Франклрозглядає як природну мотиваційну тенденцію, властиву всім людям, і якає основним рушієм поведінки й розвитку особистості. Педагогічнадіяльність - це є частина життя людини. Якщо педагог не бачить смислуу своїй праці, творчості, то це викликає появу в людини стану„екзистенціального вакууму" (В. Франкл). Зрозуміло, що такий педагогне може стати педагогом-особистістю, педагогом-індивідуальністю.

Смисл своєї діяльності педагог не може відшукати через пізнання,ймовірно, смисл — це покликання. Смисли педагогічного буття, педагогічноїдіяльності педагогу не задані й тому їх не можна вибрати. Пошук педагогомсмислу — це пошук свого покликання, діалог з власною совістю. Совість єабсолютно індивідуальною характеристикою людини. Це „суддяіндивідуальності". Вчинити за совістю означає вчинити не за законамираціонального пізнання, не за правилами моралі, не за нормативнимиправилами, а за інтуїтивним відчуттям свого внутрішнього стану. „Тількисовість, - пише В. Франкл, - може ніби узгоджувати „вічний" загальнийморальний закон з конкретною ситуацією конкретної людини. Жити, яквелить совість - це завжди абсолютно індивідуально-особисте життявідповідно до абсолютно конкретної ситуації, до всього того, що можевизначати наше унікальне й неповторне буття. Совість завжди враховуєконкретність мого особистого буття" [24, с. 98].

Смисл є глибинним вираженням природи людини, її духовних начал.Однак знайти смисл педагогічної діяльності - половина справи; необхіднойого ще здійснити, що є складною справою. Пошук смислів і цінностей свогопрофесійного життя є драмою для педагога. Цінності не вибираються, непізнаються, вони переживаються, приймаються через драму. Вихідпедагога у смислово-ціннісний простір життєдіяльності й відповідноговиведення у цей простір педагогічного процесу є характерною рисоюпедагога на рівні індивідуальності його професійної підготовки, кроком додуховного становлення педагога як людини.

УніверсумУніверсум - найвищий рівень духовного виміру Людини (В.

Слободчиков), і тому він визначальний у житті людини, її бутті, а тимбільше - в професійній діяльності. В духовному вимірі професійнапідготовка виступає у контексті поняття людини, культури, космосу, тобтов найширшому контексті. Духовність пронизує усі інші виміри й рівнірозвитку людини, в тому числі й рівні професійної підготовки педагога.Духовність людини визначає усе останнє у її житті.

с о ц і а л ь н а п с и х о л о г і я №4, 2 0 0

Василь Кушнір

Педагога не можна зліпити, сформувати кимось зі сторони за певноюсхемою прямо чи опосередковано. Можна створити тільки умови, які абозаважатимуть, або сприятимуть його становленню. Стати педагогом удуховному розумінні означає стати педагогом не матеріальним (навчитичитати, писати, рахувати тощо); не інформаційним (передати знання увигляді інформації); навіть не естетичним (передати учням прекрасне).Стати педагогом духовним означає стати для учнів Всесвітом, Космосом,Вічністю, ввести їх у такий Простір, де Душа відчуватиме себе природно,гармонійно. Показати учням (студентам), що є такі Простори (Виміри)людського існування, у яких поціновуються не тільки матеріальні блага,емоційні насолоди, свідоме й раціональне, а й цінності, котрі багато в чомусуперечать названим. У такому Космосі Людина відчуває себе одночасноцілим Світом і маленькою його частинкою.

Духовність — це і психічний стан позаперебувальності людини, коливона сприймає буденне життя, буття з погляду Вічності, Космосу,Справедливості, Добра, Любові, Віри, Надії, Свободи. Духовність - цеграничне розширення свідомості, граничне сприймання буття. Невіруючійлюдині далі вийти неможливо. Віруюча людина може вийти впозаперебувальність до буття, у потойбічний світ.

Позаперебувальність — це принцип, парадигма становлення і розвиткулюдини як розширення уявлень, сприймання, простору-часу дій, поляможливостей у всіх її вимірах: свідомого, несвідомого, морального,фізичного, душевного тощо. Людина як складна система у всіх своїхвимірах завжди перебуває у певному локальному просторі-часі. її свідоме,підсвідоме, моральне, етичне, фізичне тощо й складає такий локальнийпростір-час. Свідомий розвиток людини можливий у стані „перебуваннявсередині" свого локального простору-часу, що виявляється в якісно-кількісних змінах, перетворенні здібностей і можливостей людини внапрямі від диз'юнктивної множини до недиз'юнктивної множинності(зростання холізму). Такий розвиток суголосний з удосконаленням,модернізацією тощо у межах локального простору-часу, тобто в йоговимірах. Увійшовши в стан позаперебувальності до свого локальногопростору-часу, педагог бачить і оцінює себе з нових вимірів (вимір - цескладна системна якість, а не однолінійна координата), нового простору-часу, нового Світу. Таке розширення уявлень людини про себе і простір-час (у тому числі й про педагогічний процес), в якому вона існує, живе, діє,є її розвитком.

Людина - це фізичне тіло з притаманними йому біологічнимипроцесами, соціальна істота із соціальними процесами, психічна істота зпсихічними процесами, естетична істота з естетичними процесами і т. д.Таких вимірів людини можна навести безліч. Цілі, засоби дослідження,переваги та кваліфікація дослідника приводять до спрощення уявлень прореальну людину (в певних вимірах) у вигляді ідеалізованої моделі,наприклад, ієрархічної. Виміри людини мають для конкретної людини свої

с о ц і а л ь н а п с и х о л о г і я №4, 2 0 0 7

п е д а г о г і ч н а п с и х о л о г і я

значення, силу, інтенсивність, утворюючи разом недиз'юнктивне,динамічне, постійно змінне, пульсуюче різноманіття, цілісність, що йназиваємо „локальним простором-часом розвитку". Людина (особистість,індивідуальність) - це система у вигляді локального простору-часу уВсесвіті, Космосі, Вічності. Локальний простір-час не є чимось обмежениму чотиривимірній фізичній реальності простору-часу. Цей простір-часнедиз'юнктивно вплітається, проникає у весь Всесвіт, Космос, Вічність.Однак людина (особистість, індивідуальність) відчуває й усвідомлює себеобмеженістю, скінченністю у просторі й часі, тобто тим, що ми називаємолокальним простором-часом.

Розвиток людини (особистості, індивіда) - це і є розширення йоголокального простору-часу як простору уявлень про Себе і Світ, про своємісце у Світі. Таке розширення не є простою грою уяви, це реальністьякісно-кількісних змін особистості. Такий розвиток можна зобразитисхемою: 1) якісно-кількісні зміни в межах локального простору-часу (безрозширення останнього, тобто у стані перебування всередині локальногопростору-часу) в напрямі збільшення різноманіття, недиз'юнктивності,холізму; 2) розширення локального простору-часу (вихід особистості в станпозаперебувальності відносно свого локального простору); 3) становленнядіалогіки сприймання, мислення, ставлення особистості педагога до різнихкультур, парадигм, підходів, рівнів, методів тощо (станпозаперебувальності стає звичним станом пізнання, розуміння,сприймання; парадигмальним підходом особистості в процесі стосункуЛюдина - Світ).

Духовності педагог не може навчити учнів за допомогою передачі знань.Він може тільки відкрити двері у Світ Духовності (або цього не зробити).Духовний Світ - це смислово-ціннісний Світ. Смисл життя - це вибір міжнудьгою буденного існування, матеріальним достатком, емоційниминасолодами і спрагою подвигу (М. Островський, О. Бойченко), служіннядобру, людям (А. Макаренко, В. Сухомлинський). Пошук смислупедагогічної діяльності - це пошук смислів свого життя, він є „не„теоретичним питанням", не предметом розумової гри заради розваг; цепитання є питанням самого життя, воно таке ж страшне, власне кажучи,ще страшніше, ніж при тяжких злиднях питання про шматок хліба длявтамування голоду. Воістину це є питання про хліб, який би нагодував нас,і воду, яка б втамувала нашу спрагу", - відзначав С. Франк [23, с. 149].

Пошук смислів своєї діяльності - це мученицькі роздуми, сумніви,драма особистості педагога. Знайти смисли у педагогічній діяльностіозначає зрештою перехід педагога у світ духовності. Тоді його обов'язкомбуде відкривати двері в цей світ іншим.

Завдання педагога - показати, що Духовний Світ існує і кожен може вньому жити. Люди, в тому числі й учні, у своєму бутті більше заклопотанітурботами повсякдення. Таке буття дуже локалізує Світ людини, в якомубагато проблем, негараздів, несправедливостей, зневіри, „безвихідних

с о ц і а л ь н а п с и х о л о г і я №4, 2 0 0 7

Василь Кушнір

ситуацій", зла тощо. Найсвітліші прагнення знищити зло ні до чого доброгоне приведуть. „Жодна найсуворіша і найуспішніша зовнішня боротьба незможе знищити жодного атома зла у світі. ...А єдиний спосіб реальнознищити зло є витіснення його сутнісним добром: оскільки зло якпорожнеча знищується тільки заповненням і як темнота розсіюєтьсятільки світлом. Подібно до порожнечі в темряві зло неможливо жоднимспрямованим на нього способом роздушити, знищити, оскільки при будь-якій такій спробі воно вислизає від нас; воно може тільки щезнути „якплавиться віск від вогню", як темрява розвіюється світлом і порожнечащезає при заповненні. У такому істинному, сутнісному розумінні добро ізло живуть тільки в глибинах людської душі, в людській волі й думках, ітільки в цій глибині звершується боротьба між ними й можливе витісненнязла добром", - зазначає С. Франк [23, с. 211].

Насиллям, як вважають толстовці, не можна створити благо й знищитизло. У їх розумінні зовнішня, правова, нормативна діяльність не можездійснити головного: внутрішнього придбання людиною добра,внутрішньої любові до інших, світу в цілому. Хоча зовнішні дії і невикоренять зло, але вони можуть „загнуздати" його, не дозволити йомузруйнувати особистість, її життя.

У педагогічному процесі боротьба педагога зі злом - це боротьба заучнівські душі, думки, цінності, смисли життя. Зло, як невловимий ефір,може проникнути в душу дитини і навіть заполонити її почуття, думки.Вигнати його звідти мечем (покарою) неможливо. Його можна витіснититільки добром. Саме відчинення для дитини дверей у світ добра,справедливості, любові допоможе внутрішній волі дитини подолати в собізло. Завдання педагога полягає і в тому, щоб відгородити дитину від злапідтримкою, порадами, особистим прикладом, організаційними заходами,діалогом з нею на рівні духовності.

У реальності Духовний Світ для людини — це ймовірніше казка, ніждійсність. Та саме в такій казці висвітлюється глибинна природа людини,її природні ідеали, наміри, бажання, і тому кожна людина завжди хочепобувати в такій казці. Саме духовність особистості педагога і буде тим„казковим простором Духу", в який педагог відчиняє двері для учнів.Такими педагогами були А. Макаренко і В. Сухомлинський. Завжди згідністю і повагою ставитися до вихованців, не принижувати їх булопринципом А.Макаренка, в казковий світ „школи радощів" уводив своїхвихованців В. Сухомлинський. Саме духовність А. Макаренка і В.Сухомлинського дозволяли створити казковий світ для дітей, своїмприкладом показати можливість його існування. Смисли діяльності цихпедагогів полягали в служінні дітям,' баченні в них особистостей, створенніїх мікросвіту Справедливості, Гідності, Добра, Свободи, Любові. „Любитидітей", згідно з педагогічною системою В. Сухомлинського, є необхідною іголовною рисою педагога. Ця риса є вираженням загальнолюдської любовіяк риси духовності. „Любов є основа всього людського життя" (С. Франк).

с о ц і а л ь н а п с и х о л о г і я №4, 2 0 0 7

п е д а г о г і ч н а п с и х о л о г і я

Отже, щоб любити дітей, педагогові потрібно стати духовною особистістю,вийти на рівень духовності своєї професійної підготовки.

Смисл є „світлом Прометея" у педагогічній діяльності. Життя безсмислів - це життя у темряві. „Вся повнота значення того, що ми називаємо„смислом життя", - відзначає С. Франк, - ...зовсім не вичерпується„розумністю" у смислі доцільності чи абсолютної цінності; вона, разом зтим, містить і розумність як „зрозумілий смисл" чи осягнення, як світзнань, що осяває нас. Брак смислу є темнота й сліпота; „смисл" є світло іясність..." [23, с. 168]. І далі: „Віднайдення його (смислу - В. К.) - нерозважальні вправи допитливості, не пасивне споглядання, а вольове,напружене самозаглиблення, справжнє, сповнене працею... занурення углибини буття... Знайти смисл життя означає зробити так, щоб він був,напружити свої внутрішні сили для його виявлення, більше того ~ для йогоздійснення" [23, с. 197].

Духовний смисл педагогічного буття виявляється у прагненні досвободи. Без свободи педагогічна діяльність стає „безособистісною",„безжиттєвою". У такому бутті неможливе виявлення свого „Я". Свободадля педагога є прагненням вирватися за межі рутинності, схематичності,сталості як духовна необхідність свого вираження. У такому розуміннісвобода є внутрішнім прагненням до нового, прагненням до звільненнявнутрішніх сил, до свободи Духу.

Духовний Світ у реальності сприймається ідеалізованим простором-часом. І це правильно, адже Духовний Світ є граничним розширеннямпсихічного стану людини, її свідомості. Духовність різних людейвиявляється на різних рівнях. Однак в основі природи людини лежитьдуховність з її вічними (вищими) цінностями. Обійти її у бутті людина ніякне може. Завжди настає момент у житті, коли людина звертається довищих смислів, цінностей.

Духовність - це не великі починання і звершення, у яких заради ідеїприноситься в жертву мале. Вона починається із вчинків, виявленняморальності. Поведінка людини на основі моральності є початкомстановлення духовності. Для учнів це, наприклад: „Піти на дискотеку чидопомогти бабусі по господарству", „Відвідати хворого товариша чизайнятися своїми справами". Духовність передбачає естетичне, діалогічне,моральне ставлення до себе, інших, Світу в цілому: „Я й Інше моє Я", „Я іТи", „Я й Інші", „Я і Світ", „Я і Моя Совість". Одним із зовнішніх критеріївдуховності педагога є спрямованість його діяльності на найближчі,невідкладні потреби й проблеми своїх вихованців, на їх живі й конкретніпроблеми. Робота педагога на віддалене майбутнє, на наступні покоління,'на велику ідею, світле майбутнє свідчить про його байдужість, неуважністьдо конкретних проблем. Не ідейна діяльність педагога є виявленням йогодуховності, а конкретна діяльність моральної людини. Чим більше педагограхується з конкретними проблемами дітей, чим більше його діяльністьпройнята не абстрактними принципами (якими б вони високими не були),

с о ц і а л ь н а п с и х о л о г і я № 4 , 2 0 0 7

Василь Кушнір

а живими почуттями добра, любові, справедливості, тим він ближче допідкорення своєї діяльності духовному завданню свого життя. Самесьогодні потрібні твоя любов, допомога, порада. Сьогодні потрібно подолатисвою слабкість, утому, байдужість, знайти час, напружити волю, думку,мобілізувати себе на виконання невеликих моральних справ. Завтра -завжди із сфери абстрактних можливостей, тому завтра зажди легше,простіше, але, можливо, воно вже нікому не буде потрібним.

Налаштовуючись на вічні цінності, намагаючись їх сповідувати, педагогмає здійснювати найближчі, конкретні справи, завжди тут і тепер, у часїх появи, а не потім, колись. Саме вчасний відгук на хай і незначні проблемиучнів, виявлення у вирішенні таких проблем любові, добра, справедливості,засвідчує духовність педагога.

Духовність педагога виявляється і в тому, що „він для дітей", а ненавпаки. На практиці це виявляється в тому, що педагог будує своюпедагогічну систему навколо дітей, для дітей, а не „заганяє" їх у своюсистему. Вузькі педагогічні цілі (навчити читати, писати, розв'язуватизадачі, аналізувати речення, тексти) можна здійснити за допомогоюоб'єктної технології. Таке ставлення педагога до учнів можна назвати„гонінням поперед себе". Духовний педагог - це проповідник, проводир,це той, хто веде за собою, першим долаючи перешкоди. Це „Прометей",„Гайдар" (той, хто прокладає шлях).

Духовність — це стан постійної позаперебувальності й одночасно станзнаходження всередині стосовно себе й інших, стосовно подій, вчинків,просторів.

У граничному плані духовність - це Віра в Добро, Любов,Справедливість, Вірність, Надію, Свободу, а для віруючих людей - це Вірав Бога як вищу Справедливість, Добро, Надію, Любов. Саме релігійніканони у вигляді заповідей на сьогодні найбільш повно описують принципидуховного життя, стан духовності людини. Тільки духовно багатий педагог(як людина) може стати терплячим, витривалим, смиренним і водночасмужнім, непримиренним.

При розгляді процесу становлення, розвитку окремих аспектів педагогавиокремлюються етапи, рівні, виміри: продуктивне - непродуктивне,механічне ~ творче, об'єктне — суб'єктне, пасивне — активне тощо. Такіпідходи розвивають не педагога-людину, а його мислення, інтелект,свідомість, емоції, естетичні смаки та інші часткові виміри педагога-людини, що необхідно для організації процесу його професійної підготовки.

Для формування, точніше - становлення і розвитку педагога-людини(формування виступає у вигляді умов становлення, розвитку,саморозвитку) потрібно, щоби педагог мислив не логікою монокультур інавіть не полілогікою культур, а „діалогікою культур" (В. Біблер). Врезультаті розвитку часткових якостей педагога формуються частковікультури, часткові парадигми, часткові підходи. Наприклад, культураматематичного мислення, культура спілкування, естетична культура,

с о ц і а л ь н а п с и х о л о г і я №4, 2 0 0 7

п е д а г о г і ч н а п с и х о л о г і я

моральна культура, культура організатора, культура монологу, культурадіалогу тощо. Створити загальнішу „надкультуру", загальнішу„надпарадигму", які містили б у собі часткові, неможливо, бо частковімають різну логіку. Отже, потрібно спочатку прийняти „полі-логіку" різнихкультур, а потім виробити в собі особливе мислення, особливу свідомість,особливі світогляд, світовідчуття, світоспілкування тощо, якіхарактеризуються діа-логікою культур, підходів, парадигм на основідоповнювання, діалогу.

У такому розумінні діалог є засобом і формою доповнювання. Як засіб,діалог формує доповнювання відмінностей, суперечностей,протилежностей у вигляді недиз'юнктивної цілісності — „множинноїєдності", „єдиної множинності" (різноманіття). Крім того, такадоповнювальність жива (характеризується схильністю до випадковостей,непередбачувальності), динамічна (схильна до передбачуваних,закономірних змін), змінна (охоплює передбачувальність інепередбачувальність) і може існувати тільки у формі діалогу. Саме такадіалогіка і є педагогічною культурою учителя.

Отже, педагогічна культура є особливим станом (рівнем, етапом)розвитку світогляду, світосприймання, світоспілкування, світовідчуття,мислення, свідомості, моралі, духу, при якому особистості педагогапритаманна діалогіка культур, парадигм, підходів. При цьому мислення,відчуття, емоції, воля, почуття, сприймання мають спектральнийхарактер, а не подібні лінійним векторам. Значення із таких спектрів укожному конкретному випадку, конкретній ситуації і визначаютьсяпедагогічною культурою. Особливість такої доповнювальності в тому, щозначення із спектрів не мають такого жорсткого обмеження, як удоповнювальності Бора. Наприклад, усі значення можуть бутимаксимальними. Педагогічна культура як якість людини постає не напорожньому місці, а є синтезом, діалогікою знань, умінь, навичок,здібностей, моралі, свідомості, мислення, емоцій, почуттів, досвіду,культурних надбань суспільства. Культура педагога є найбільш широкимі високим рівнем розвитку його особистості.

Логіка - диз'юнктивний, алгоритмічний, статичний, лінійний спосібмислення — у педагогічному процесі приводить до панування раціональнихсхем, авторитарного керівництва, суб'єктно-об'єктного управління.Діалогіка - неалгоритмічне, нечітке, недиз'юнктивне, динамічне, нелінійнемислення педагога в педагогічному процесі - знаходить свій зміст у словахі виразах: динаміка, мінливість, діалог, випадковість, континуальність,формування з поля можливостей (залежно від багатьох факторів, у томучислі випадковості, ситуаційності, невизначеності цілей, цінностей тощо)дійсності. Діалогіка є вищим ступенем критичного мислення [12].

При логіці переважатимуть різні „моно-" при діалогіці - „полі-",причому не як дискретна множина різних „моно-", а як „діа-множинність",тобто як недиз'юнктивна діалогічна множинність.

с о ц і а л ь н а п с и х о л о г і я №4, 2 0 0 7

Василь Кушнір

„Полі-множинність" - це диз'юнктивна множина різних „моно", яківзаємодіють у діалектичній єдності й діалектичній'суперечності. Діа-множинність - це діалог різних „моно-", їх взаємопроникнення,взаємодоповнення, а не виключення. Діалогіка - це завжди поцінуванняситуацій одночасно з позаперебувальністю і з перебувальністю всередині.

Духовний Світ - це Світ діалогіки культур, а стосовно педагогічногопроцесу - діалогіки Світів його учасників. Позаперебувальність процесудіалогіки в Духовному світі посідає граничне положення - співпадає ізСвітом. Педагогічна культура на рівні духовності передбачає саме такуграничну Позаперебувальність свідомості педагога - педагог як людинастає універсумом.

На рівні духовності Духовний Світ є смислом життя педагога, йогодіяльності. Досягти такого рівня можна тільки невтомною працею.Говорячи про духовність особистості, відомий психолог А. Ковальоввідзначав: „Коли ми характеризуємо духовне багатство особистості, товказуємо, по-перше, на різновидність її потреб, інтересів і прагнень, яківизначають різнобічну діяльність людини; по-друге, на багатство знань,навичок, умінь, які забезпечують реалізацію задумів; по-третє, набагатство обдарувань, які визначають можливості творчої діяльностіособистості, і, нарешті, на різноманітність її контактів з людьми, щозалежить від особливостей характеру (привабливість, здатність доспілкування, доброта й широта натури тощо), багатство особистості" [11,с. 20].

Духовність педагога — це бути, існувати, діяти, творити, брати участь,а не тільки споглядати, мріяти, повчати. Духовний педагог ніколи не можебути байдужим, безтурботним, безвідповідальним.

Література:

1. Абульханова К. А., Березина Т. Н. Время личности й время жизни.- СПб.: Алетейя, 2001. - 304 с.

2. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. - М.: Мьісль, 1991.-302с.

3. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания. - Л.: ЛГУ, 1968. -340с.

4. Бахтин М. М. К философии поступка // Бахтин М. М. РаботьІ 20-хгодов. - К.: КЕХТ, 1994. - С. 11 - 68.

5. Бахтин М. М. Проблеми позтики Достоевского. - М.: Советскийпмсатель, 1963. - 362 с.

6. Библер В. С. От наукоучения - к логйке культури: Двафилософских введення в двадцать первьій век. - М.: Политиздат, 1991. -413с.

7. Брушлинский А. В. Проблема субт^екта в психологической науке// Псохол. журн. - 1991. Т. 12. - № 6. - С. З - 13.

с о ц і а л ь н а п с и х о л о г і я № 4 , 2 0 0 7

п е д а г о г і ч н а п с и х о л о г і я

8. Гсгель Г. РаботьІ разньїх лет. - В 2-х т. - Т. 2. - 1973. - 630 с.9. Гусев С. С., Тульчинский Г. Л. Проблема понимания в философии.

- М.: Политиздат, 1985. - 192 с.10. Елфимов Г. М. Возникновение нового. - М.: Мьісль, 1983. - 190 с.11. Ковалев А. Г. Психология личности. - М.: Просвещение, 1970. -

391с.12. Кушнір В. А. Особливості критичного мислення педагога // Рідна

школа, 2001. - № 4 (885). - С. 58 - 60.13. Леонтьев А. Н. Избранньїе психологические произведения: В 2-х

т.- М.: Просвещение, 1983.14. Махмутов М. Й. Организация проблемного обучения в школе. -

М.: Просвещение, 1977. - 240 с.15. Основи психології / За заг. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. —

Вид. 5-е, стереотип. - К: Либідь, 2002. - 632 с.16. Резвицкий Й. Й. Личность, индивидульность, общество:

Проблеми индивидуализации. Социально-философский смьІсл. - М.:Политиздат, 1984. - 141 с.

17. Роменець В. А., Маноха І. П. Історія психології XX століття. - К:Либідь, 1998.-993с.

18. Рубинштейн С. Л. ОсновьІ общей психологии: В 2-х т. - М.:Педагогика, 1989.

19. Рубинштейн С. Л. Проблеми общей психологии. - М.: Педагогика,1976-416с.

20. Слободчиков В. Й., Исаев Е. Й. Психология человека. Введение впсихологию субт^ективности. - М.: Школа-Пресс, 1995. — 384 с.

21. Татенко В, А. Психология в суб-ьектном измерении. - К; Просвіта,1996.-403с.

22. Тейяр де ШарденП. Феномен человека. — М.: Наука, 1987.- 239 с.Франк С. Л. Духовньїе основи общества. - М.: Республика, 1997. -23.

479с.24.

с.Франкл В. Человек в поисках смьісла. - М.: Прогресе, 1990. - 360

с о ц і а л ь н а п с и х о л о г і я №4, 2 0 0 7