Вступ

На розкриття теми «Художня культура рідного краю» в 9-му класі за програмою відведено три години. Це, звичайно, дуже мало, тому варто застосовувати метод проектів під час вивчення теми. Ефективним інструментом проектної діяльності вчителя й учнів у загальноосвітніх навчальних закладах сьогодні є інформаційні технології, зокрема Microsoft Office. Проекти, створені учнями за допомогою Powеr Point, Ехсеl, розвивають у школярів вміння систематизувати, узагальнювати, виділяти головне в знайденому матеріалі; дають можливість за допомогою візуальних образів на вищому рівні презентувати результати своєї роботи.

Після вибору теми проекту, визначення його завдань та плану дій, учні за власним бажанням об’єдналися в групи («Мистецтвознавці», «Архітектори», «Композитори», «Літературознавці», «Композитори»). За допомогою комп’ютерної презентації учитель ознайомлює їх із завданнями груп та інформаційними джерелами, що допоможуть знайти матеріали для реалізації проекту. Учні разом з учителем обговорюють можливі методи дослідження, пошук інформації та творчий підхід до розв’язання проблеми. Потім школярі спільно (по групах) опрацьовують один із аспектів досліджуваної проблеми й готують виступи та комп’ютерну презентацію результатів своєї діяльності. На першому уроці учасники команд ознайомлюють інших учнів класу з пам’ятниками культури і мистецтва рідного краю та культурно-мистецькими закладами (комп’ютерні презентації: «Історико-культурний заповідник у с. Буша Ямпільського р-ну», «Історико-культурний комплекс «Палац родини Потоцьких» у м. Тульчині», «Національний музей садиба М. Пирогова у м. Вінниця» та ін.), на другому «Літератори» розповідають про письменників-земляків Вінниччини (за допомогою комп’ютерної презентації «Літературна спадщина Вінниччини»), а команда «Композитори» - про композиторів Вінниччини (за допомогою комп’ютерної презентації «Музична спадщина Вінниччини»). На третьому уроці «Архітектори», «Скульптори» та «Мистецтвознавці» за допомогою комп’ютерних презентацій ознайомлюють своїх однокласників з візуальним мистецтвом рідного краю.

Застосування методу проектів на уроках з художньої культури сприяє формуванню в учнів таких загальнонавчальних умінь, як рефлексні, дослідницькі, комунікативні, робота в колективі, менеджерські, самостійне оцінювання результатів своєї діяльності, презентацій. Така діяльність перспективна, оскільки в ній кожен із учасників не втрачає статусу активно діючої особистості, намагається зайняти в групі позицію, що відповідає його можливостям: знанням, умінням, здібностям тощо. Це позначається на загальному формуванні індивідуального стилю школяра.

Тема уроку: Художня культура рідного краю. Пам’ятки культури і мистецтва рідного краю. Культурно-мистецькі заклади.

Мета уроку: ознайомити учнів із визначними пам’ятками культури і мистецтва рідного краю, культурно-мистецькими закладами Вінниччини (Вінницьким обласним краєзнавчим музеєм; історико-культурним заповідником у с. Буша Ямпільського р-ну; історико-культурним комплексом «Палац родини Потоцьких» у м. Тульчині; Національним музеєм-садибою М. Пирогова у м. Вінниця та ін.);поглиблювати розуміння учнями специфічних рис «культурно-мистецької палітри» власного регіону; формувати навички учнів щодо застосування рекламних засобів для представлення однієї із визначних пам’яток власного регіону або культурно-мистецького закладу свого краю; формувати почуття патріотизму та поваги до культурної спадщини власного регіону; розвивати творчі можливості учнів та їх естетичну культуру.

Тип уроку: комбінований

Дидактичний матеріал: комп’ютерні презентації: «Музеї Вінниччини», «Історико-культурний заповідник у с. Буша Ямпільського р-ну», «Історико-культурний комплекс «Палац родини Потоцьких» у м. Тульчині», «Національний музей-садиба М. Пирогова у м. Вінниця» та ін.

Хід уроку:

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Вчитель: (Показ комп’ютерної презентації «Музеї Вінниччини» )

Які найвідоміші музеї України ви знаєте?(Національний художній музей України, Київський музей російського мистецтва, музей Києво –Печерського державного заповідника, Музей Західного та Східного мистецтва в

м. Києві).

Який музей ви відвідали у середніх класах у м. Вінниця ?( Вінницький обласний краєзнавчий музей)

Які найвідоміші музеї Вінниччини ви знаєте?( Літературно-меморіальний музей М. Коцюбинського, Музей П. І. Чайковського у приміщенні

палацу відомої меценатки Н. фон Мекк, смт. Браїлів Жмеринського району, Національний музей-

садиба М. Пирогова, Літературно-меморіальний музей М.Стельмаха (меморіальна садиба).с.Дяківці

Літинського р-ну., Музей-квартира М. Леонтовича у м.Тульчині).

Які музеї Козятинщини ви знаєте? (Музей історії міста Козятина, Музей Хліба у с. Білопілля, Музей першого президента України М. Грушевського в с. Сестринівка ).

Вчитель: Молодці.

ІІІ. Оголошення теми та завдань уроку. Пояснення нового матеріалу.

Вчитель: Кожна країна, кожен народ у світі з великою повагою ставляться до своєї культури. І це не дивно, адже вона збережена в найвизначніших пам’ятках, якими пишається народ і які складають

основу його ментальності, історії, традицій. Пізнання «малої батьківщини», її минулого і сучасного – важлива передумова формування особистості, її свідомої участі в житті держави.

Знання людиною свого родоводу, культури народу – це той компонент цивілізації, який і робить людину громадянином. Сьогодні на уроці ми розпочнемо знайомитися з пам’ятками культури і мистецтва рідного краю та культурно-мистецькими закладами.

ІV. Творча діяльність учнів

Учні демонструють виконані проекти

Матеріали команди 1. «Історико-культурний заповідник у с. Буша Ямпільського р-ну»

Історико-культурний комплекс «Буша» та Гайдамацький яр V-ХІХ ст., (Ямпільський та Чернівецький райони) – єдиний заповідник у Вінницькій області, створений у серпні 2000 р., площею близько 7 га. На території знаходиться дві пам’ятки національного значення: скельний храм V-ХІХ ст., оборонна фортеця ХVІ- ХVІІ ст., з підземними ходами, а також цвинтар доби середньовіччя та багатошарове поселення трипільської, скіфської, пеньківської та давньоруської культур (більше десятка археологічних пам’яток).

1883 року український археолог В. Антонович виявив у характерних розломах Буші таємничу печеру. В ній знаходились залишки унікального дохристиянського храму-капища східних слов'ян II-V століть. За твердженнями багатьох дослідників аналогів йому в світі не існує. На стінах печери ще й сьогодні можна побачити таємничі зображення оленя та людини, що, тримаючи в руках чашу, стоїть на колінах під деревом. Пам'ятка увійшла в історію під назвою «Бушанський рельєф». Останні археологічні дослідження доводять, що приміщення ущелини використовували як монастирські келії також у XVI-XVII століттях. Чудовий парк скульптури просто неба «Історична Буша», де щорічно проводяться міжнародні пленери скульпторів-каменярів і який постійно поповнюється новими роботами. Нині їх нараховується 160 творів. Ще однією славетною геологічною пам’яткою Буші загальнодержавного значення є Гайдамацький яр, унікальний своїм ландшафтом та рослинністю.

Матеріали команди 2. «Історико-культурний комплекс «Палац родини Потоцьких» у м. Тульчині».

Палац родини Потоцьких, пам’ятка архітектури ХVІІІ ст.., знаходиться в центрі міста Тульчина. Побудований в 1792 р. за проектом французького архітектора Лакруа. Широкі сходи ведуть на другий поверх, де були розміщенні парадні зали. До складу ансамблю, окрім палацу, входили театр (перебудований), манеж, стайні (не збереглися), турецька лазня, оранжереї, службові і житлові приміщення, два бокові флігелі.

Ансамбль оточував парк під назвою «Хороше», заснований в 1782 році за проектом архітектора П’єра Ленро. В композицію парку були включені ставки, канали. Парк прикрашали скульптури, фонтани.

Величезний 18-осьовий корпус палацу з’єднувався напівкруглими галереями з великими флігелями. Споруда є однією з визначних пам’яток класицизму.

Історія палацу пов’язана перш за все з ім’ям Станіслава Щенського (Фелікса) Потоцького (1751-1805рр.) – одного з найзаможніших польських магнатів, визначного політичного діяча свого часу. З 1780 р. разом з другою дружиною Юзефою замешкав у Тульчині. Вони запровадили великий двір, що отримав назву «Подільського Версалю». Після одруження із знаменитою красунею Софією (на честь якої збудував парк «Софіївка» в Умані) родина переважно перебувала у Тульчині.

Ця перлина Поділля своєю красою змагалася з кращими палацовими спорудами Європи. Матеріали команди 3. «Національний музей-садиба М. Пирогова, м. Вінниця»

У південно-західній частині міста Вінниці у живописній садибі Вишня знаходиться музей-садиба Миколи Івановича Пирогова (1810-1881рр.), видатного вченого, геніального хірурга, педагога і громадського діяча.

Чверть століття вчений жив і працював в Україні. У садибі Вишня пройшли останні двадцять років його життя: з 1861 по18881 рр. Розглянемо експозиції музею.

Миколаївська церква-усипальниця М.І. Пирогова є складовою частиною Національного музею-садиби. Храм споруджений над усипальницею вченого в 1885 році, освячений на честь святителя Миколи Чудотворця, який вважається одним з самих великих і шанованих святих.

По смерті М. Пирогова його тіло було забальзамоване доктором Д. Видовцевим і перенесено до усипальниці, над якою у 1885 р. зведено церкву за проектом академіка В. Сичугова.

9 вересня 1947 року відбулося урочисте відкриття музею. За роки існування меморіал набув світової слави, його відвідало більше семи мільйонів чоловік з 169 країн світу.

Матеріали команди 4. Архітектурно-парковий комплекс «Маєток Грохольських-Можайських», смт. Вороновиця Вінницького р-ну. Відомі вінницькі поміщики Грохольські в 1780-ті роки побудували у Вороновиці один зі своїх маєтків. Зі споруд садибного комплексу збереглися імпозантний триповерховий палац, флігелі, садибний костел і службові будівлі, оточені парком – садом.

Колишній палац Грохольських - триповерхова, із широко розставленими напівкруглими крилами будівля, оздоблена колонами та ліпниною. Розташований у старому розкішному парку. У палаці діє місцева школа та працює музей авіації та космонавтики ім. О. Ф. Можайського. 1869 року в Одесі цей маєток у Грохольського виграв у карти капітан другого рангу Микола Можайський, який помер кілька місяців потому. Управляти садибою приїхав його рідний брат - відставний капітан першого рангу Олександр Можайський (1825-1890). Тут він проводив випробування великих повітряних зміїв і дерев'яного планера, не один раз піднімався на них у повітря. Саме тут Олександр Можайський розробив проект першого у світі літака-моноплана, що вперше злетів у Царському Селі під Петербургом 1882 року. 1971 року в палаці було відкрито музей історії авіації та космонавтики ім. О.Ф. Можайського.

У селищі збереглося ще кілька архітектурних пам'яток: церква Різдва (1771 рік), будувалася Грохольськими як костел; костел архангела Михаїла (1793 рік), відреставрований у 90-х роках XX століття; дерев'яна Михайлівська церква (1752 рік), що є типовим українським тричастинним дерев'яним храмом.

Матеріали команди 5. «Музично-драматичний театр ім. М. Садовського»

На початок двадцятого сторіччя у Вінниці стало відчутним, що для повної відповідності поняттю про європейське місто не вистачає опери. Добробут місцевої еліти вимагав компліментів, і лише театр з його романтичною атмосферою міг задовольнити бажання світських утіх. Місцева буржуазія виділила кошти на будівництво. Час зберіг імена декількох вінницьких підприємців, хто узявся за зведення приміщення театру - купці Л.Зискінд і М.Неєра. Виготовленням декорацій зайнялося одеське ательє М.Басовского, що брав участь в оформленні Олександрійського імператорського театру. Меблі поставив магазин Г.Зайденверга, технічне і електротехнічне оснащення - контора И.Ройзенбурта. Будівля була побудована у 1910 р. за проектом архітектора Г. Артинова та оснащена за 11 місяців. Камерний театр вартістю 160 тисяч вміщав до 1000 місць.

До 1917 року на сцені театру виступали виключно заїжджі актори. Стаціонарний театр був створений лише в 1920 році Гнатом Юрою. Разом з ним тут починали свій творчий шлях такі видатні майстри, як Амвросій Бучма, Олексій Ватуля, Володимир Сокирко, Феодосія Барвінська. Працював тут і молодий Юрій Смолич. В 1923 році трупа Юри переїздить до Києва.

Вінницька сцена пам'ятає виступи театру "Березіль", імені М.Заньковецької, Московського театру драми під керівництвом В.Мейєрхольда. Також приїжджали на гастролі до Вінниці  Наталія Ужвій, Юрій Шумський, Ігор Ільїнський, Михайло Царьов, Ваграм Папазян, Зоя Гайдай, Леонід Собінов. У 1924 і 1926 роках зі сцени театру виступав  В. .Маяковський. 17 жовтня 1933 року вважається початком першого сезону Вінницького обласного театру опери і балету. Його художнім керівником став учень Миколи Садовського, відомий актор і режисер С.Бутовський. Окрім опери "Аїда", в репертуар театру входили постановки "Фауста", "Євгенія Онєгіна", "Пікової дами", "Тихого Дону", "Піднятої цілини".

Під час Великої Вітчизняної війни театр не припиняв свою роботу. Окрім названих п'єс, на його сцені ставилися українська і світова класика: "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці", "Катерина", "Циганка Аза", "Маруся Богуславка", "Назар Стодоля" та ін..

Після великої пожежі 1944 року театру була необхідна серйозна реставрація. Керував роботами виконроб Д. Щекотихін, відомий тим, що і в 1910 році брав участь в зведенні цієї будівлі. Впродовж 1946-1948 років реставрація театру за проектом архітектора Дмитра Чорновола була закінчена. І наказом Комітету у справах мистецтв при Раднаркомі України від 13 листопада 1948 року тут поселився колектив Ізмаїльського музично-драматичного театру, який об'єднався з Вінницьким. Федір Верещагін, вже як головний режисер, очолив сформовану трупу.

У 1957 році після успішних гастролей в Москві театру присвоєно ім'я корифея української сцени Миколи Садовського. За творчі досягнення і значний внесок у справу культурного обслуговування громадян театр був нагороджений Почесними грамотами та іншими відзнаками.

Матеріали команди 6. «Білопільський музей Хліба»

Білопільський музей Хліба створений на базі млина, збудованого в ХІХ столітті. З вітряком, він – єдиний не тільки на Вінниччині, а й у всій Україні.

Тисячі людей різного віку їдуть і йдуть у Білопільський музей Хліба, щоб в котрий раз познайомитись з його історією, представленими там експонатами. Серед них - представники далекого зарубіжжя: В'єтнаму, Камбоджі, Монголії, Чехії, Польщі, а також екскурсанти майже з усіх куточків ближнього зарубіжжя. До музею приїздять відвідувачі з різних областей нашої держави.

Відвідувачі часто запитують: «Як і чому виникла ідея створення такого музею просто неба в селі Білопілля?»

Історія створення музею така. Багато – багато років тому, в ХVІІІ ст., у селі Білопілля, що на Козятинщині, жив звичайний чоловік Федір Білошкап. Ще з молодих років після смерті батьків залишився він з двома молодшими сестричками на руках. Життя у родини було несолодке. На особисті грошові заощадження Ф. А. Білошкап купує у місцевого пана клаптик землі і будує власними руками вітряк.

Вітряк, який у свій час сотням людей з усієї округи перемолов пшениці, стоїть й досі у центрі села. Дивлячись на його п'ятнадцятиметрову горду «поставу», яку видно далеко за селом, навіть не віриться, що з'явився він ще у XVIII ст. З часом вітряк - історичний пам'ятник був зруйнований роками, усіма забутий.

Місцеві жителі задумали розповісти нащадкам про неоціненне багатство, яке дає життя - хліб, та якою ціною хліб дається людям. У 1986 році в селі Білопілля Козятинського району, яке славиться здавна хліборобською справою, в мальовничому куточку розмістився музей Хліба. Одним з активних організаторів стала учителька місцевої школи Анастасія Лукінічна Бойко.

В музеї Хліба є три експозиційні об’єкти – це «клуня», «вітряк», «хата». І кожен, хто приходить сюди, поринає в глибоке історичне минуле нашого народу.

В експозиції клуні широко представлені знаряддя праці хлібороба, вони детально розповідають про життя і побут східних селян.

У приміщенні вітряка відкриваються експозиції, що немов зійшли зі сторінок історії, ожили і промовляють: «Хліб війни», «Хліб блокадного Ленінграду», «Трагедія українського народу — голодомор 1932-1933 років», «Від колосу до космосу», «Бережіть хліб».

В хаті екскурсанти знайомляться з елементами інтер'єру. Перше - це традиційні: вариста піч, красний кут, жердина для одягу, стіл, дві лави, ліжко, колиска для дитини, мисник.

Музей Хліба у Білопіллі - це жива історія. І як у сиву давнину, так і тепер ми низько вклоняємося хлібу і працьовитим трударям, які зростили його, бо в ньому джерела всіх наших досягнень. Дякуючи хлібу пливуть над землею дзвінкі пісні.

І сьогодні «Вітряк» у Білопіллі є символом Козятинської землі. Тому і не дивно, що в 1996 році музею присвоєно звання народного. . Вчитель: На основі вражень від перегляду презентацій спробуйте сформулювати власне визначення поняття «пам’ятка культури».

Учень: Пам’ятки культури - це палаци, маєтки, театри, музеї.

Вчитель: Хто має іншу думку?

Учень: Хочу ще доповнити, що до пам’ятків культури варто віднести витвір мистецтва, що є частиною культурної спадщини.

Вчитель: Пам’ятка культури – визначна споруда, археологічний об’єкт або витвір мистецтва, що є частиною культурного надбання (культурної спадщини) країни, людства загалом (пам’ятка історії, літератури, мистецтва, мови, права і т. п.) і охороняється законом. Пам’ятка культури поділяються на пам’ятки містобудування, архітектури, історії, монументального мистецтва, археології та історико – культурні заповідники

V. Практична діяльність учнів

1. Учні записують у зошит визначення.

Заповнюють табличку «Пам’ятки та культурно-мистецькі заклади рідного краю»

№ Назва Характерні особливості1. Історико-культурний заповідник у

с. Буша Ямпільського р-нускельний храм V-ХІХ ст., оборонна фортеця ХVІ- ХVІІ ст., з підземними ходами, а також цвинтар доби середньовіччя та багатошарове поселення трипільської, скіфської, пеньківської та давньоруської культур (більше десятка археологічних пам’яток).

2.3.

Вчитель: Хто справився з роботою? Учні зачитують власні варіанти заповнення таблички та доповнюють її.

- Молодці, із завданням справилися всі успішно. 2. Виконання творчого завдання.

Вчитель пропонує написати твір-відгук про музей Вінниччини, який найбільше запам’ятався або який відвідували. (Учні виконують роботу у зошитах).

VІ. Підсумок уроку

Вчитель: У зошиті запишіть одним-двома реченнями власний висновок, узагальнивши матеріал уроку.

- Хто справився з роботою і може зачитати?-

VІІ. Оцінювання

VІІІ. Домашнє завдання: Командам репрезентувати презентації «Літературна спадщина Вінниччини», «Музична спадщина Вінниччини».

Тема уроку: Художня культура рідного краю (продовження). Пам’ятні місця краю, пов’язані з життям і творчістю відомих митців.

Мета уроку: ознайомити учнів із пам’ятними місцями рідного краю, пов’язаними з життям і творчістю видатних митців Вінниччини ; поглиблювати навички учнів по представленню однієї з творчих постатей визначних митців, чиє життя і творчість пов’язані з Вінниччиною під час розробки та захисту колективних творчих проектів з теми: «Визначні митці на теренах мого краю»; поглиблювати навички учнів щодо представлення визначних пам’яток культури рідного краю; виховувати почуття патріотизму та поваги до художньої спадщини рідного краю; розвивати творчі можливості учнів та їх естетичну культуру, вміння аналізу – інтерпретації творів мистецтва.

Тип уроку: комбінований

Дидактичний матеріал: комп’ютерні презентації «Літературна спадщина Вінниччини», «Музична спадщина Вінниччини», мапа Вінницької області.

Хід уроку:

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Вчитель: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине…» - так писав великий Кобзар. І таки не загинула! Незважаючи на всі життєві шторми, українська література не тільки була збережена, але й з кожним новим поколінням митців розквітала пишним цвітом.

Пісенний вінницький край, його чарівна природа були джерелом натхнення багатьох видатних діячів літератури.

Давайте пригадаємо, письменників-земляків Вінниччини? ( С. Руданський, М. Коцюбинський, М. Стельмах, В. Стус та ін..)

Які твори М. Коцюбинського ви знаєте?(«Intermezzo», «Лялечка», «Цвіт яблуні» та ін.)

Назвіть письменників-земляків Козятинщини?(Василь Земляк, Федір Маківчук, Богдан Сиваківський та ін.)

Вчитель: Так, молодці. Літературна мапа Вінниччини та Козятинщини зоріє іменами талановитих особистостей. ІІІ. Оголошення теми та завдань уроку. Пояснення нового матеріалу. Сьогодні на уроці ми ознайомимося з геніальною спадщиною вінницьких письменників і поетів, музикантів і композиторів. З Вінниччини проліг шлях у велику літературу багатьох українських письменників – Миколи Трублаїні, Федора Маківчука, Ярослава Шпроти, Якова Качури, Василя Земляка, Василя Стуса та інших. На Вінниччині народився і провів довгі роки життя великий сонцелюб М.М. Коцюбинський. В селі Дяківці Літинського району народився лауреат Державної премії Михайло Стельмах.

У селі Хомутинцях Калинівського району створено музей і встановлено пам’ятник видатному землякові С. В. Руданському, співомовки якого увібрали в себе іскрометний народний гумор.

У Жмеринці провів юнацькі роки Юрій Смолич. Село Кальник в Іллінецькому районі – батьківщина видатного польського письменника Ярослава Івашкевича. У Немирові народився великий російський поет М. О. Некрасов, з цим містом пов’язана творчість відомої української письменниці Марка Вовчка (М. О. Вілінської).

І нам дійсно є чим пишатися, чим захоплюватися, над чим сміятися і сумувати. І зрештою, замислитися, шукаючи відповіді на запитання, яким ще в сиву давнину переймався автор «Велесової книги»: хто ми, куди йдемо?

ІV. Творча діяльність учнів

(Діти, що входять до групи «Літератори», розповідають про письменників-земляків Вінниччини за допомогою комп’ютерної презентації «Літературна спадщина Вінниччини»)

Літератори: Ім’я і творчість Михайла Коцюбинського – окраса не лише української, а й усієї світової літератури. В історію України він увійшов як полум’яний борець за волю і незалежність, як геніальний майстер слова. Надзвичайно чутливий до добра і зла, до правди і кривди, до пульсу суспільно-політичного життя, Коцюбинський відбив у своїх творах найтонші порухи людської душі, нескореного національного духу, що страждає і протестує, любить і ненавидить.

Все своє життя письменник пов’язав з визвольним рухом рідного народу. Свої надії на визволення рідної країни з-під ярма московської деспотії М. Коцюбинський, як і Іван Франко, Леся Українка та інші світочі нашого народу, пов’язував з перемогою революції в Росії, з поваленням самодержавства. У бурхливому 1905 р. він сповіщав Івана Франка: «У нас всі сподіваються лише смертельного, в якому або поляжемо, або переможемо… Ми живемо, як на вулкані, або, краще, - ми самі той вулкан, джерело якого сліпий уряд хоче засипати трісками і тим спинити вибух».

Високомистецьке розкриття подій і настроїв тих днів закладено в художній епопеї «Fata morgana», у новелах «Сміх», «Він іде!», «Невідомий», «Коні невинні».

Своїм пристрасним словом М. Коцюбинський будив національну свідомість українців, нагадував про волелюбні і патріотичні традиції пращурів, які віками боролися за волю і державність рідного краю.

У творах класика української літератури Михайла Коцюбинського(1864-1913) помітно відчутний потяг до імпресіонізму. Імпресіоністичний стиль притаманний таким його творам, як «Intermezzo», «Лялечка», «Цвіт яблуні», «На камені». До найкращих зразків світової літератури належать новели М. Коцюбинського «Сон», «На острові», а також новаторська повість-балада «Тіні забутих предків», у якій письменник на прикладі життя гуцулів звернувся до української старовини, її обрядів та звичаїв. Усією своєю творчістю М. Коцюбинський стверджує невмирущість славних культурних традицій рідного народу. Без цього, як і без рідної мови, немає нації, а, отже, і власної державності.

Літератори: Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року у селі Дяківцях (нині Літинського району) на Вінниччині в сім’ї селянина-бідняка, який, господарюючи на злиденному клаптику землі, володів і столярним ремеслом.

Хлопчик ріс на мальовничому Поділлі. Злиденне життя не пригасило любові до рідного краю, до пісні народної, до праці, розпалювало мрію про сонячну правду й щастя на рідній

землі. Ті почуття прищеплювала йому мати, проста селянка з мозолястими руками й ніжними руками.

У літературу Михайло Стельмах прийшов як поет-лірик. Та, мабуть, не буде помилкою сказати, що перевагу все таки бере в ньому романіст, прозаїк широкого епічного розмаху. Перша збірка прозових творів «Березовий сік», засвідчила, що на обрії нашої літератури з’явилася зоря першої величини.

Відгуком на поклик часу був новий твір Стельмаха – повість «Над Черемошем» («Гуцульські мотиви») про героїчну боротьбу трудящих Західної України, Буковини і Закарпаття за возз’єднання з своїми єдинокровними братами. У художній тканині повісті відчутні романтична піднесеність, реалістичність манери української класики, зокрема повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків».

В наступні роки письменник порадував читача новими романами: «Кров людська – не водиця», «Хліб та сіль», «Правда і кривда» , «Велика рідня». М. Стельмах написав кілька п’єс - «Золота метелиця», «Зачарований вітряк», «Правда і Кривда»; створив сценарій документального фільму «Живи Україно!», брав участь у створенні кінофільмів за своїми творами – «Над Черемошем», «Кров людська – не водиця», «Дмитро Горицвіт!». Багато творів М. Стельмаха вийшло в перекладах на білоруську, болгарську, польську, німецьку, литовську та інші мови. Кращі твори М. Стельмаха ввійшли в багату скарбницю радянської літератури.

Літератори: Життєвий шлях Василя Стуса розпочався напередодні Різдва, 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині. Дитинство, яке сам він назвав гарним, минуло в атмосфері добра та любові. А ще – народної пісні. З чистого джерела народної пісні черпав майбутній поет доброту, любов до краси, від мами і від пісні вчився ставити над усе чисту совість і слово правди. Закінчив історико-філологічний факультет Донецького педагогічного інституту, в 1963 році переїхав до Києва, де вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка.

Життя і творчість Василя Стуса, одного з найвідоміших поетів минулого століття, схожі на спалах – короткий і яскравий. Його доля склалася трагічно. За активну громадянську позицію, виступи проти репресій з боку влади його засуджують до ув’язнення. Під час другого ув’язнення, попри постійні конфіскації всього написаного, поет пише книгу віршів і перекладів «Птах душі». У 1983 році В. Стусу вдалося передати на волю публіцистичний твір «З таборового зошита». Після опублікування його на Заході, а тим паче після того, як Стуса було висунуто на Нобелівську премію, тиск на поета посилився. Загинув Василь Стус у карцері табору Пермської області в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року. В. Стус створив низку поетичних збірок – «Круговерть», «Зимові дерева», «Веселий цвинтар», «Палімпсести»; перекладав із Й.-В. Гете, І. Бахмана, Р. Кіплінга та ін.., написав літературознавчі дослідження про П. Тичину і В. Свідзінського. Його поезія стала широко відомою народу, для якого він творив, національною гордістю, великим духовним надбанням, і є історична справедливість. Недарма , поет стверджує: «Народе мій, до тебе я ще верну…» Василь Стус навіть у найтяжчі хвилини свого життя твердо вірив, що повернеться до народу своїм словом, що рідний край його почує…

Земле рідна! Тобі одній

Я волів би служити до скону.

До твоїх до прийдешних днів

Дотягнутися б хоч рукою…

Василь Стус – один з найвизначніших українських поетів нашого століття. В новітній українській поезії його ім’я на чільному місці не тільки тому, що світлий образ цієї людини став символом незламності духу, людської і національної гідності. Це самобутній поет. Його слово – зброя в устах людства, до якої вдаються його найкращі представники. А яке ж воно дуже тоді, коли викриває, плямує, щоб викоренити, подолати, зжити отруту, зло!

Літератори: У містечку Немирові на Вінниччині 25 квітня 1907 р. народився Микола Петрович Трублаїні. Все своє життя Микола Петрович перебував на передньому краї, - його зброєю завжди було запальне слово журналіста, а згодом і письменника. Навчання на курсах журналістики, праця в апараті республіканської газети, участь у кількох по-справжньому героїчних експедиціях у незвідані моря й на незнані острови Арктики. Потім шахти Донбасу, далека тайга з величезною будовою на Ангарі – все то були важливі етапи молодого літератора. Творчий доробок М. Трублаїні складають, не рахуючи статей і кореспонденцій, десятки високохудожніх нарисів, які публікувалися в газетах, журналах, а також вагомі твори радянської журналістики. Це стосується насамперед його книги «Людина поспішає на північ» і «До Арктики через тропіки». У них знайдемо захоплюючі враження і нотатки, докладно й прекрасно відтворені пейзажі крижаної Арктики, образи й характери людей романтичних професій – полярників, моряків, штурманів, мисливців, - з якими доводилось зустрічатися, ділити разом радощі й тривоги. Художню літературу М. Трублаїні писав для дітей і юнацтва. Повісті «Шхуна Колумба», «Лахтак», «Мандрівники» читали колективно. Нині твори письменника перекладені на багато мов і виходили окремими виданнями понад сто разів. Літератори:До борців, хто горів любов’ю до України і поставив своє слово на захист гідності і щастя її народу, належить наш земляк, класик української літератури Степан Руданський, який народився 6 січня 1834 р. в с. Хомутинцях Вінницького повіту на Поділлі в бідній попівській родині. Через усю творчу і громадську діяльність поета червоною ниткою пройшла українська ідея, ідея національно-культурного і державного відродження рідного народу. С. Руданський жив вічною тривогою за долю рідного краю. У вірші «До України»(«Ой з-за гори, із-за кручі»), що жодного разу не друкувався в радянські часи, поет з болем запитує:

Чи ще довго кровавицюБудуть з тебе пити,

Та й діточок твоїх біднихВ кайдани водити?

Героїчне минуле українського народу С. Руданський ставив на службу сучасності в ім’я майбутнього. Щоб збудити історичну пам'ять народу, запалити українців подвигами предків, він пише історичні поеми: «Іван Мазепа, гетьман український», «Павло Полуботок» та ін. Іван Франко справедливо вважав, що найбільшою заслугою С. Руданського є його гумористично-сатиричні твори, у яких гостро й дотепно висміяно носіїв соціального й морального зла – тодішню російську і зденаціоналізовану українську панівну верхівку, а водночас уславлено розум, волелюбність, високу духовність людей праці. Варто лише згадати такі мистецькі перлини, як «Пан і Іван в дорозі», «Запорожці у короля», «Ахмет ІІІ і запорожці» та багато інших. Вони стали коштовним надбанням української культури. Літератори: Наш видатний краянин Василь Земляк, лауреат Державної премії УРСР імені Т.Г. Шевченка, увійшов в історію української літератури ХХ ст. як митець унікальний, автор поетично-філософських творів, сповнений любов’ю до рідної землі. На шлях літературної творчості Василь Земляк ступив, будучи ще молодою людиною. Перший твір «Рідна сторона», як і наступні повісті «Кам'яний брід», «Гнівний Стратіон», «Підполковник Шиманський» засвідчили, що в літературі з'явився письменник

непересічного обдарування. Самобутній письменник збагатив українську літературу своїми прекрасними романами «Лебедина зграя», «Зелені млини».

За сценаріями великого митця поставлені художні фільми: «Люди моєї долини», «Новини красного дому», «Дочка Стратіона», «Вавілон XX». Поєднуючи талант митця красного слова із бажанням зображати життя і побут людей України, В. Земляк не забував і про своє походження (чех за національністю). У двохтомнику «Зелені млини» країна Вавілонія - це його рідна Миколаївка. Широко описує звичаї, культуру, побут чехів - переселенців. Головні герої не вимишлені особи, їх реальні прототипи - це жителі села 50-60 років.

Народився письменник 23 квітня 1923 року в с. Конюшівці (нині Липовецького району) на Вінниччині у селянській родині. Його справжнє ім’я і прізвище Вацлав Вацик. По батьковій лінії рід його походить із Чехії, звідки в 1874 році в Україну переселився прадід майбутнього письменника Йосип Вацик. Василь Земляк у своїй публіцистичній статті «Мудрість чехів» пише: «Я люблю Україну, вважаю себе споконвічним українцем, але ніколи не забував про чехів. І коли приїжджав у рідне село ( Миколаївка Козятинського району), то почувався майже правомірним чехом».

Ім’я Василя Земляка привернуло увагу громадськості після появи друком його повістей – «Рідна сторона» та «Кам’яний брід». Присвячені темі повоєнного села, ці твори розповідали про цікаві життєві колізіі, вражали колоритним народним стилем, розширювали «географію» образного освоєння дійсності, тяжіли до філософських узагальнень. «Треба встигнути сказати людині добре слово», - часто говорив Василь Сидорович і поспішав до людей зі своєю добротою, щирістю захоплення, радістю похвали. Літератори: У селі Кордишівці, Козятинського району, Вінницької області, досі пам’ятають дотепного юнака, який умів, як ніхто інший, на роботі й на дозвіллі, у хаті-читальні чи й пізніше в сільбуді, докинути до ладу жарт, приповідку, розповісти веселу історію, почути від односельців, але «перекладену» на мову сміху, або й складену самим. Цим юнаком був Федір Юрійович Маківчук, нині відомий у нашій країні і за її межами письменник-сатирик, лауреат Республіканської премії імені Ярослава Галана, редактор українського журналу сатири й гумору «Перець». Народився Федір Маківчук 9 вересня 1912 року в с. Кордишівці у хліборобській сім’ї, тут почалися життєві університети майбутнього сатирика й гумориста. Замолоду залюблений у гостре слово, він ще в селі прилучився до «Вишневих усмішок» Остапа Вишні, маючи його за свого вчителя і наставника вже задовго до того, як зведе їх доля на спільній літературній ниві в «Перці». Пізніше Остап Вишня напише: «Вам доля дала керувати сміхом. Ви чесно взяли у свої золоті руки це керівництво. Я говорю чесно: Ви возвеличили наш сміх!» За півстоліття творчої роботи Федір Юрійович Маківчук написав кілька сотень фейлетонів, гуморесок і памфлетів, які, спершу з’явившись друком у періодиці, потім надійно оселилися у книгах: «Здоровенькі були», «І сміх, і гріх», «Замужем і вдома», «Про добре і про зле», «Любов і параграф», «Вінегрет з перцем», «Репортаж з того світу» та інших. У своїх фейлетонах нещадно картає Ф. Маківчук тих незрячих, що через невігластво й обмеженість їздять по закордонах по колекції і екзотику. Будьте пильні! Бо обивателька Бара з фейлетону «Кошмар моєї жізьні» небезпечна ще і як рознощиця бацили міщанства. Ось же вона нахваляється: «Ну, покей! Пойду позавтрікаю да сяду свої турісткії впічатлєнія запісивать. Мой старікашка говоріть, што «вічорка» может напечатать… А што я, хуже другіх? Я путішествувала, може не менше твого Колуна». Письменник застерігає від балачок цих мандрівних папуг, які ніколи не читали ніяких книг і яким байдуже, як називати Колумба. Гуморески і фейлетони Ф. Маківчука доступні читачам різного віку і підготовки. Ця доступність досягається великою працею. Вчитель: Так, Федір Маківчук для України – постать знакова. Очолювати сорок років республіканський сатиричний журнал «Перець», тираж якого у кращі часи сягав кількох мільйонів примірників, і який багатьом «солив», «перчив», чи просто додавав неспокою, погодьтеся – річ серйозна та багатозначна. Нам особливо приємно, що Федір Юрійович

своєю присутністю на журналістсько-літературному Олімпі широко розніс вість про своїх мудрих, працьовитих земляків-кордишівчан, уславив рідну землю, яка дала йому дужі крила для високого творчого та громадського злету…Літератори: Богдан Ярославович Сиваківський – Лауреат Міжнародного конкурсу документальної прози (2001 рік, Варшава), редактор «Вісника Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР), інформаційного видання світового українства.

Народився Богдан Ярославович у 1947 році в селі Пиківці Козятинського району на Вінниччині.

Поезію Богдана Сиваківського можна читати вголос, у колі слухачів, можна й на самоті, поринувши у власне її сприймання, поринувши у світ образів, почуттів і думок, які вона викликає.

Яскравий спалах – прямо в погляд.

Зметнувся дибом чорно цвіт…

Поет помер. Не зміг.

Не вижив. Лишились вірші…

Такі прості і щирі слова знайшов Богдан Сиваківський для вірша, присвяченого поету, борцю і мученику Василеві Стусу. Вони з одного покоління. Згадуючи часи комуністичного режиму, поет образно називає їх «негодою не на жарт», коли поет вимушений замикатися в собі, пише, читає, думає і знову пише, «мету життя вбачаючи у тому».

Вчитель: Роль художнього слова важко перебільшити. Особливо тоді, коли знайомишся з творами письменників-земляків, коли переконуєшся в тому, що в основу їх творів лягли події з історії чи недавнього життя рідного краю, де народився, жив і перебував письменник, про що яскраво так висвітлено у поезії Богдана Сиваківського:

Люблю тебе, мого дитинства краю,

Гарячим серцем віддано люблю,

Тобі добра в молитві я бажаю,

За твоє щастя Бога я молю.

Сьогодні ми заново вчимося любити й шанувати спадщину, якої мало не позбулися. Ми вчимося вбачати велике в єдиному перлинному слові, цінувати духовні здобутки минулих поколінь і сьогодення.

Вчитель: Вінниччина дала світові не тільки видатних письменників, але й неперевершених композиторів та музикантів.

У селі Ворошилівка Тиврівського району височить пам’ятник автору глибоко національних народних за колоритом «Вечорниць» композиторові П. І. Ніщинському. Мелодії рідного краю увібрала пісенна творчість Миколи Леонтовича.

Природа Вінниччини надихала і музу П. І. Чайковського. У селах Браїлів та Сьомаки Жмеринського району народжувались опера «Орлеанська діва», романси «То було ранньою

весною», «Серед шумного балу. Згодом композитор напише: «Браїлів і Сьомаки залишаться в моїй пам’яті осяйними спогадами про найпоетичніші дні мого життя».

(Діти, що входять до групи «Композитори», розповідають про музикантів і композиторів Вінниччини за допомогою комп’ютерної презентації «Музична спадщина Вінниччини»)

Композитори: В с. Неменка (Іллінецький район) 9 (21) вересня 1832 р. народився видатний український композитор і письменник П. І. Ніщинський – основоположник української театральної музики. Він вперше переклав на українську мову «Ілліаду» і «Одіссею». Вершиною його композиторської творчості стали славетні «Вечорниці» - вставна музична-драматична картина до другої дії п’єси Т.Г. Шевченка «Назар Стодоля». За жанровими ознаками цей твір має і самостійне значення: на українській сцені він не раз ішов як одноактна народна опера. У 1875 р. «Вечорниці» були поставлені в Єлисаветграді силами аматорського гуртка, хору ремісничого училища, за участю М.Кропивницького, братів Тобілевичів, П. Ніщинського та його дочок. Найбільший успіх випав тоді на долю хору «Закувала та сива зозуля», кульмінаційного номера музичної картини, написаного за мотивами народних дум та історичних пісень.

З цього й почався тріумфальний шлях героїко-патріотичного хору П. Ніщинського до людських сердець. В умовах глухої самодержавної реакції почуття болю і гніву викликали в слухачів сповнені туги слова (звучить пісня «Закувала та сива зозуля»):

Ой заплакали хлопці-молодці,

Гей,гей, та на чужині в неволі, в тюрмі…

Вони плакали, гірко ридали,

Свою долю викликали…

Але в тому плачі невольників звучали не лише трагіка, а й нездоланна сила народу, непокора, стійкість його відважних синів. Світлим переможним акордом лунають подальші рядки цього диво-хору:

По синьому морю

Байдаки під вітром гуляють,

Братів, щоб визволяти,

Запорожці чимдуж поспішають.

Епіко-драматична розповідь про страждання козаків у турецькій неволі, їхні мрії про визволення й повернення на батьківщину у поєднанні з проникливою музикою, сповненою сили й пристрасті, були співзвучні з революційними настроями народних мас. Символіко-алегоричні образи твору сприймалися як протест проти жорстокого соціального й національного гноблення, що його зазнавала Україна.

Пісня «Закувала та сива зозуля» належить до тих класичних зразків української культури, які не підвладні часові. Нині його з незмінним успіхом виконують відомі мистецькі колективи – Державна академічна капела «Думка», Заслужена капела бандуристів України, Державний український академічний народний хор імені Г.Г.Верьовки та численні аматорські гуртки в нашій і зарубіжних країнах.

Композитори: Визначним явищем української музики є самобутня творчість М. Леонтовича. Микола Дмитрович Леонтович – майстер хорової мініатюри, автор двохсот обробок народних пісень, талановитий хоровий диригент і педагог, організатор першого українського симфонічного оркестру та першої радянської української хорової капели, невтомний пропагандист музичної освіти. В історії української музики він залишився як композитор новаторського напряму. Народився Микола Леонтович 23. 01. 1921 р. в с. Марківка Немирівського р-ну на Вінниччині в родині священика. Загальну освіту одержав спочатку в духовній школі, а потім у духовній семінарії в Кам 'янці-Подільському. Після її закінчення М. Леонтович працював народним вчителем. Музичну освіту отримав на регентських курсах при Придворній співацькій капелі у Петербурзі. В 1901 р. Леонтович уклав свою першу збірку обробок народних пісень для хору а капела, а у 1903 р. видав «Другу збірку пісень про Поділля». Микола Дмитрович зробив понад 150 хорових обробок українських народних пісень: «Ой, зійшла зоря», «Женчичок-бренчичок», «Козака несуть», «Дударик», «Щедрик» та ін.. Залишилася незакінченою єдина опера Леонтовича «На русалчин Великдень», над якою він працював у Тульчині. На погляд спеціалістів опера мала стати найвизначнішою подією в історії української музики. Всі аранжування народних пісень композитора і сьогодні залишаються неперевершеними перлинами, а улюблена пісня Леонтовича «Дударик» нині, через багато літ після загибелі творця від рук бандита, має понад 200 варіантів виконання. (звучить пісня «Дударик») Композитори: Творчість видатного російського композитора - Петра Ілліча Чайковського тісно пов’язана з Вінниччиною. Він уважно вивчав життя народу, у навколишніх селах записував народні пісні та мелодії, розумів духовний світ українського народу, втілюючи почуте і побачене у своїх творах. П’ять разів приїжджав композитор у села Браїлів та Сьомаки (Жмеринський район). Тут він написав ряд своїх чудових творів. Вперше П. І. Чайковський приїжджав у Браїлів в 1878 р., останній раз – у 1880 р. В Сьомаках композитор майже повністю закінчив роботу над оперою «Орлеанська діва». У своїй музиці він є виразником найтонших людських почуттів. Засоби виразності у творах Петра Чайковського (мелодія, гармонія, оркестровка, музична форма тощо) у своїй сукупності справляють величезний емоційний вплив на слухача. Будинок, в якому жив композитор, зруйнували фашисти. На околиці Браїлова, у мальовничій місцевості, є скеля, де любив відпочивати і писати свої твори П. І. Чайковський. У народі вона відома під назвою «Скеля Чайковського». Композитори: Великою популярністю у містах і селах області користуються виступи ансамблів обласної філармонії. Потяг до прекрасного знаходить свій вияв і в широкому розвитковіосамодіяльногоомистецтва. НаДалеко за межами України відомі своєю виконавською майстерністю муніципальний хор і танцювальний колектив «Барвінок», Вінницький міський камерний хор, палітра репертуару якого включає у себе більше 200 творів – від епохи Відродження до найсучасніших хорових композицій. За краще виконання творів духовної музики хор було удостоєно великої честі – продемонструвати виконавську майстерність на аудієнції у Папи Римського Іоанна Павла II. Колектив отримав його високу оцінку та благословення. Польща і Угорщина, Франція і Словаччина, Румунія, Австрія, Німеччина – ось перелік країн, де хор за роки свого існування гідно представляв хорове мистецтво України. Народний художній танцювальний колектив "Барвінок" був заснований у 1984 році. За цей час колектив став лауреатом багатьох Всеукраїнських, Всесоюзних та Міжнародних фестивалів. Крім України, він неодноразово бував з гастрольними поїздками в Росії, Японії, Греції, Чехії, Англії, Польщі, Франції, Німеччині, Туреччині. "Барвінок" на сьогоднішній день є одним з кращих дитячих танцювальних колективів України. Шанувальникам музичного мистецтва припаде до душі виконавська майстерність камерного оркестру «Арката» Вінницької обласної філармонії. За роки творчої діяльності камерний оркестр «Арката» зіграв понад 650 концертів. Його слухали майже у всіх містах Вінницької області, а також у Києві, Черкасах, Хмельницькому, Житомирі, Каневі, Острозі, Кракові, Вроцлаві, Битомі, Лєжайську, Могилеві, Одесі та ін.

Вчитель: Рубрика «Цікаво знати»: Герой України, народний артист України, легенда українського хорового мистецтва і наш земляк Павло Іванович Муравський мріє до 200-річчя від дня народження українського Кобзаря випустити збірку хорових творів на шевченківські слова з «Кобзаря», покладені на музику Муравського. Він переконаний, що увесь «Пісенний Кобзар» світові повинна подарувати Вінниччина. Частина задуму уже втілена в життя — за сприяння президентського фонду Леоніда Кучми «Україна» вийшло три диски «Пісенного Кобзаря». Перший диск — це твори, виконані акапела, другий — велика форма - твори з супроводом і без супроводу, третій диск містить вокально-симфонічні твори. До першої збірки увійшло близько тридцяти композицій. Але Муравський поклав на музику усі 157 творів «Кобзаря». Щоб їх почув світ, потрібні чималі кошти.

V. Практична діяльність учнів

1. Учні заповнюють у зошиті табличку «Визначні митці на теренах мого краю»

№ Прізвище Населений пункт Твори, що прославили митця1. М. Коцюбинський м. Вінниця «Intermezzo», «Тіні забутих предків» та ін..

2. Робота в парах: взаємоперевірка робіт, доповнення

3. Виконання колективного творчого завдання по створенню туристичного маршруту «Пам’ятки художньої культури Вінниччини». (На дошку вчитель прикріплює карту Вінницької області. Учні виходять і позначають пам’ятки художньої культури Вінниччини, а однокласники записують пам’ятні місця, внесені до маршруту, у зошити).

VІ. Підсумок уроку

Вчитель: У зошиті запишіть одним-двома реченнями власний висновок, узагальнивши весь матеріал.

- Хто справився з роботою і може зачитати?

VІІ. Оцінювання

VІІІ. Домашнє завдання: Репрезентувати презентації «Перший архітектор Вінниці», «Візуальне мистецтво Вінниччини», самостійно ознайомитися з історією будівництва залізничного вокзалу у м. Козятині.

Тема уроку: Художня культура рідного краю (продовження). Візуальне мистецтво Вінниччини.

Мета уроку: ознайомити учнів з творчістю видатних митців Вінниччини, розвивати вміння аналізу – інтерпретації творів мистецтва, виховувати повагу до художньої спадщини рідного краю.

Тип уроку: комбінований

Дидактичний матеріал: фільм «Архітектурна Вінниця», комп’ютерні презентації «Вінниця очима Артинова, Артинов очима вінничан», «Візуальне мистецтво Вінниччини»; довідкові матеріали.

Хід уроку:

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

- Яких видатних композиторів Вінниччини ви знаєте?

- Хто з митців театрального мистецтва приніс славу місту Вінниці?

- Назвіть видатних письменників Вінниччини.

ІІІ. Оголошення теми уроку. Пояснення нового матеріалу.

Вчитель: Любов до рідної країни починається з любові до рідного міста, села. Ця любов неможлива без знання історії рідного краю. Людина, яка не знає своєї історії, не має майбутнього. Історичні знання тісно пов’язанні з вивченням архітектурних пам’яток давнини, творів мистецтва. Отже, сьогодні ми говоритимемо про візуальне мистецтво нашого краю.

1. Перегляд фільму «Архітектурна Вінниця».

2. Бесіда за запитаннями:

- Яка найстаріша кам’яна споруда м. Вінниці?

(Найстарішою кам’яною спорудою у Вінниці є Кляштор єзуїтів (Єзуїтський монастир, 1617 р)

- У якому стилі витримано Домініканський собор?

(Домініканський собор витримано у стилі бароко з двома великими вежами)

- У якому столітті розпочинається будівництво мурованого міста?

( Будівництво мурованого міста розпочинається у ХІХ ст..)

- У яких будинках селився люд скромніших статків?(Люд скромніших статків селився у «доходних домах»)

- Який готель у місті є яскравим прикладом еклектичної буржуазної архітектури?(Яскравим прикладом еклектичної буржуазної архітектури є готель «Савой», 1912р.)

- У якому році збудований театр?(Театр у м. Вінниці побудований в 1910 році.)

- У якому стилі збудовано театр?

(Театр збудовано у стилі Ренесанс з деякими прикрасами, а у післявоєнні роки з прикрасами сталінського бароко.)

Вчитель: Під час перегляду фільму «Архітектура Вінниці» ви ознайомилися з історією міста та чудовими пам’ятками архітектури, але нічого не дізналися про головного архітектора міста. Про Григорія Артинова розкажуть ваші однокласники.

ІV. Творча діяльність учнів

(Діти, що входять до групи «Архітектори», демонструють комп’ютерні презентації «Вінниця очима Артинова, Артинов очима вінничан»)

У місті Вінниці збереглося 30 будинків, створених за проектами Григорія Артинова. З'ясовано, що перший міський архітектор брав участь у будівництві 39-ти об'єктів міста, хоча і ця цифра не є остаточною. Символiчно, що XX столiття Григорiй Артинов зустрiв головним архiтектором нашого обласного центру – мiста Вінниці. Та й саме мiсто розпочало новий вiк усвiдомленням того, що час вже йому потурбуватись про власне архiтектурне обличчя. Адже на зламi столiть Вiнниця, як i бiльшiсть провiнцiйних осередкiв, робила лише першi кроки до надбань новiтньої цивiлiзацiї.

До призначення Артинова у Вiнницi не iснувало посади мiського архiтектора. Деякий час в мiськiй Управi займався облаштуванням територiї землемiр Олександр Волков. Є вiдомостi про М.Д.Зайцева, який жив у Вiнницi з 1889 р. i збудував казарми артилерiйської бригади (1889-1891 рр.). Протягом 1885-1890 рр. тут працював Д.К.Пруссак, який запроектував комплекс окружної психiатричної лiкарнi (1897 р.). В 1875-1880 рр. молодший архiтектор губернського вiддiлення К.О.Введенський виконав проекти мурованого гостинного двору, дерев'яного мосту з греблями та шосе до залiзничної станцiї. Та це були окремi заходи i окремi споруди, що зводились державним коштом на вiдомчих землях, i мiсту, як правило, не належали.

Серед перших своїх робiт на новiй посадi Г.Г.Артинов 1900 року проектує будинок жiночої гiмназiї. Для фiнансування робiт мiський голова Микола Васильович Оводов залучив вiдомого в мiстi купця й мецената Аврама Йоновича Мар'янчика. На той момент торгово-ремiсницька єврейська громада була чи не єдиною реальною фiнансовою силою мiста. Пiдтвердженням цього припущення може стати спорудження Артиновим у 1903 р. нової синагоги на вулицi, яка нинi зветься Червонохрестiвською.

Знайомство з А. Мар'янчиком та iншими купцями спонукало Артинова до вiдкриття приватної архiтектурної практики. Архітектор проектував будинки «прибуткового» типу — це 2-, 3-поверхові житлові будівлі, де на 1 поверсі були приміщення для магазинів. Замовниками. були вiдставнi вiйськовi (див. будинок капiтана Чоткова на вул. Пушкiна - 38 та особняк капiтана Л.Длуголенського на вул. Першотравневiй - 66, будинок полковника Турчановича на вул. Свердлова - 89) росiйськi пани, яким набридли мiста пiвночi Росiї, а також заможнi покупцi мiських домоволодiнь з околиць (вул. Архiтектора Артинова - 45, вул. Козицького - 22,). Артинов береться за зведення особнякiв i прибуткових будинкiв в центральних кварталах мiста (вул. Соборна - 95, вул. Михайличенка - 12, вул. Соборна - 44, вул. Грушевського - 2, вул. Зої Космодем'янської - №5).

Плiдна творчiсть Г.Г. Артинова багато в чому визначила образ Вiнницi - традицiйно затишного i водночас доволi розвиненого мiста. Однак, великий розвиток потребував великих зусиль. Тому

мiськi особняки та прибутковi будiвлi були лише другорядною частиною дiяльностi мiського архiтектора. Мiсту були потрiбнi водогiн, каналiзацiя, освiтлення, надiйнi мости, а також транспорт, сучаснi бiблiотеки та лiкарнi, готелi i банки, магазини, ринки, судовi, повiтовi, земськi установи.

Для нового будинку мiського театру (1910 р.) та готелю "Савой" (1907-1912 рр., тепер готель "Україна") Артинову знадобились майже виключно "iсторичнi" стилiзацiї, хоча i в iнтерпретованих за модерновими принципами варiантах. Вiнницький окружний суд 1909 року проектував архiтектор Мiнiстерства юстицiї, академiк В.А. Пруссаков, для якого Григорiй Артинов виконав кресленики конструкцiй i, зокрема, форм покриття.

З 1860-го по 1900-тi роки населення Вiнницi збiльшилось втричi i нараховувало у 1910 р. 80 тисяч чоловiк. Активна забудова мiськими особняками мiкрорайонiв Слов'янки та Замостя викликали до життя i новi громадськi заклади. Артинову доручають проектування мiської Гоголевської бiблiотеки (1902-1907 рр., обласна державна наукова унiверсальна бiблiотека iм. К.А. Тiмiрязєва), церкви Воскресiння Христова (проект - 1902 р. будiвництво завершилось у 1910 р. Нині дiюча церква по вул. Хмельницьке шосе), кам'яних сходiв до Бугу (1908 р. знаходиться в парку "Кумбари").

1911 року пiд керiвництвом Артинова закiнчується реконструкцiя та оздоблення будинку мiської Думи (1870-1911 рр.), зведений у новогрецькому стилі, тепер це торговельно-промислова палата.

У кривавiй коловертi революцiї 1905 року, Першої Свiтової, а потiм громадянської воєн, мiський архiтектор Вiнницi продовжував не лише виконувати свої службовi обов'язки, але й виступив iнiцiатором створення у вереснi 1919 р. "Товариства добробуту мiста Вiнницi", проектування мiської вертикальної каналiзацiї з бiологiчними фiльтрами, використання енергiї Пiвденного Бугу, подальшого благоустрою та планування нової забудови мiста, а також планування заходiв щодо реконструкцiї iснуючих комплексiв забудови.

І все ж дотепер Вінниця користується розплануванням і забудовою, яку для міста створив відомий зодчий.

Вчитель: Як відомо, поряд із храмами і палацами пам’ятники та скульптури – це обличчя міста,. А також предмет гордості митців, захоплення місцевих мешканців та об’єкт полювання для туристів. Пам’ятники справляють найрізноманітніші враження: вони можуть дивувати, надихати, смішити і навіть лякати. А оскільки 18 квітня відзначається Міжнародний день пам’ятників та визначних історичних місць, було б цікаво ознайомитися з скульптурою м. Вінниччини.

(Діти, що входять до групи «Скульптори», розповідають про скульпторів Вінниччини за допомогою комп’ютерної презентації)

Скульптори: На теренах Східного Поділля види образотворчої пластики з’явилися ще за доби трипільської культури, з V століття в українських степах постають дивовижні кам’яні баби. Скульптурні традиції надалі розвиваються у релігійному і народному мистецтві.

Зі встановленням радянської влади, на подільський регіон поширилася дія одного з перших декретів, плану монументальної пропаганди, за яким мали бути встановлені пам’ятники вождям і героям нової ідеології, але разом з тим – діячам культури і борцям за народні інтереси. У

післявоєнний період, а точніше з 60-тих років однією з великих тем у мистецтві постала трагедія Великої Вітчизняної війни. Пам’ятники героїчним подвигам радянських воїнів і партизанів, жертвам війни у Вінницькій області створювали скульптори, вкладаючи у свої роботи багато зусиль, власне мистецьке бачення, натхнення і майстерність.

Вінницькі скульптори взяли участь у культурологічному проекті з встановлення галереї портретних бюстів видатних особистостей у міському парку культури і відпочинку. Для багатьох майстрів ця тема мала продовження над пам’ятними знаками та меморіальними дошками, над якими працювали П. Левицький, А. Непорожній, І. Довженко, Я. Куленко, В. Смаровоз, О. Кривий, В. Оврах, А. Оврах, А. Бурдейний.

За часів незалежності України у скульптурі меморіального характеру намітилося нове сюжетне коло – сторінки історії буремного ХХ століття, що раніше намагалися замовчувати: Голодомор 1932-1933 років, екологічна катастрофа у Чорнобилі, тощо.

Слід відзначити активну діяльність у сучасній монументальній скульптурі таких митців як: А. Бурдейного, Ю. Козерацького, В. Смаровоза, В. Овраха, Я. Куленка.

Скульптори: Вінницький скульптор Анатолій Павлович Бурдейний (16.02.1947 р.) працює у галузі монументальної («Проект пам’ятника Т. Шевченку») та різних жанрах станкової скульптури («антична медицина», горельєф, 1985 р., м Калинівка та ін.). Учасник семи відкритих Всеукраїнських конкурсів проектів пам’ятників. Переможець відкритого Всеукраїнського конкурсу проектів пам’ятника Василю Стусу, який був встановлений у м. Вінниці.

Пам'ятник розташований на майдані Василя Стуса біля будівлі облдержадміністрації. 23 вересня 2002 року відбулася урочиста церемонія відкриття пам'ятника, на яку прибули народні депутати України, відомі письменники з Києва..

Пам'ятник Василю Стусу у Вінниці виконаний у стилі символіко-метафоричного реалізму, як визначає його сам автор, що багато разів перечитував поезію Стуса, за його ж власним свідченням, під час творення монумента. Основним образом пам'ятника є крило як нестримний духовний злет, високий трагізм долі і висока, але недоспівана поезія.

На переконання численних мистецтвознавців, монумент, крім функції вшанування славетного земляка, являє непересічну художню цінність державного значення.

Скульптори: Нещодавно пішохідну частину вулиці Архітектора Артинова прикрасила перша міська скульптура «Невідомий Художник». Автором ідеї і замовником стала Людмила Бушинська, генеральний директор Торгового дому «Галерея ІнтерШик», біля якого і встановлено бронзову скульптурну композицію. А реалізував творчий проект відомий вінницький скульптор, кераміст і живописець Володимир Оврах разом із синами Романом та Андрієм.

Герой – збірний образ вуличного художника, що, присівши на східцях, пише портрет молодої дівчини. Поряд із ним розташувався симпатичний песик, моделлю послугував пудель на прізвисько Лакі. Невідомий художник, до речі, теж має свого реального прототипа – талановитий вінницький графік Анатолій Дикий. Перша і поки що єдина персональна виставка цього художника відбулася після його смерті саме в «Галереї ІнтерШик».

Скульптори: Оврах Володимир Михайлович (10. 02 1953р., м. Миргороді на Полтавщині), один з провідних художників-керамістів сучасної України, немає техніки чи жанру, де б він не сказав свого вагомого слова. Вінницький майстер є автором численних монументальних робіт («Сім’я і школа», «Культура і суспільство» у Баранівській школі №1, 1995р., «Зодчий» і «Літописець» на залізничному вокзалі м. Кам’янця-Подільського, 1989р.), робіт виконаних у техніці кераміки та скульптури ( декоративні композиції «Легенди рідного краю», 1989р., «Еволюція форми», 2004 р., «Священна епоха рідної культури», 2006 р., декоративна таріль «Месія», 2002 р.); також працює в техніці порцеляни (декоративний пласт «Воскресіння», 2001 р), живопису та графіки («Вітряний день»,2005 р., «Осіння левада» 2005 р. та ін.) Брав участь у міжнародній виставці «Сучасне декоративне мистецтво України» у Парижі. Його твори є власністю Міністерства культури та Спілки художників України; зберігаються в художніх музеях Києва, Переяслав-Хмельницького, Вінниці, в приватних вітчизняних та зарубіжних колекціях.

Скульптори: До улюблених жанрів вінницьких митців, можна віднести паркову скульптуру. Серед окремих творів чи невеликих ансамблів непересічним розмахом вирізняється історико-культурний заповідник «Буша», де багато років поспіль відбуваються скульптурні пленери. Тут працювали майстри з багатьох міст України, і, звичайно Вінниччини. Серед постійних учасників пленерів слід відзначити художників О.Альошкіна. Д. Кудлаєнка та М..Михальчука.

У своїй творчості Олексій Альошкін (05. 01. 1957 р., м. Луганськ) звертається до прадавніх, найархаїчніших форм і символів. Його паркова скульптура – це поєднання у камені древніх символів-оберегів і сучасного їх переосмислення з огляду на наше життя. Як стверджує сам митець, він намагається пробудити в сучасному глядачеві пра-пам’ять поколінь. І через білий камінь і руки майстра проступає безсмертна пластика самого життя ( «Світовид», 1985 р. та ін.). Олексій Альошкін один із організаторів Всеукраїнського пленеру скульпторів-каменотесів «Подільський оберіг» (с. Буша Ямпільського р-ну). Учасник близько 40 виставок, симпозіумів, пленерів в Україні, Польщі, Молдові, Росії. Багато скульптур зберігаються в Державному історико-кутьтурному заповіднику «Буша». У співпраці з дружиною створив більше ста робіт, які прикрашають вулиці та парки міст і сіл України. Серед них, зокрема меморіали воїнам-афганцям в м. Могилів-Подільський і смт. Теплик; пам’ятники полеглим у Визвольній війні 1648-1654 рр. в містах Вінниця, Липовець, селі Комсомольському Козятинського р-н. та ін..

Вчитель: Сучасна скульптура – як і мистецтво в цілому – стала дзеркалом суспільства, у якому живемо ми всі.

Наша вінницька земля – істинна скарбниця яскравих та дивовижних миттєвостей. Красою подільського краю свого часу не переставав захоплюватися великий Тропінін, сьогодні ж талановиті нащадки – послідовники його мистецьких шукань – продовжують оспівувати свою малу батьківщину у живописних полотнах, сповнених щирої та безмежної любові до рідного – своєї землі та своїх земляків.

Комп’ютерна презентація групи «Мистецтвознавці» (інформація про художників супроводжується аналізом-інтерпретацією творів)

Мистецтвознавці: Благодатний подільський край живив і надихав багатьох майстрів пензля, серед яких і колишній кріпак, а згодом академік В. А. Тропінін. Двадцять років прожив великий російський художник, майстер живопису першої половини XIX ст. у селі Кукавці Могилів–Подільського району. Тут він написав чимало відомих портретів і картин, зокрема портрети селянина–кріпака Р. Барабоша та війта Кукавської гміни (волості) Тодосія Бабчала, картини

«Молодий український селянин», «Селянин з сокирою», «Праля», «Золотошвейка», «Весілля в Кукавці» та ін.

Одним з найцінніших творів, що його залишив російський художник українському народові, є портрет легендарного народного ватажка Устима Кармалюка, якого називали «українським Робіном Гудом». Художник малював борця за волю у в’язниці в 1820 році для документів судової справи. Нині цей портрет зберігається в художньому музеї міста Нижній Тагіл на Уралі. Свої твори, написані на Поділлі, Тропінін вважав найкращими з усього, що він створив. «Українки», «Українці», «Дівчата з Поділля», «Прядильниці», «Селянин з палицею», «Жінка в намисті» (такі назви звичайно давав Тропінін своїм полотнам) свідчать про те, що художник вивчав життя народу, його характер.

Особливо вражають жіночі портрети. Малює жінок і дівчат Шавліївки, Кукавки, інших сіл, розташованих поблизу Могилева-Подільського. Ясноокі, кругловиді, з типовим для жителів Поділля малюнком губ, з піднятими вгору куточками, вони наче вихоплені з гущі народу.

У Кукавці збереглась церква, збудована за проектом і під наглядом В. А. Тропініна, який був кріпаком графа Моркова. Ця церква є цінним і єдиним архітектурним твором Тропініна.

Василь Тропінін належить до тих російських митців, які високо цінували український народ, вивчали його побут, національний характер українців і любили його. Роки, прожиті на Україні, були роками кріпацтва, неволі. Проте Тропінін усе життя згадував той час, людяність і доброту простих людей, які вміли розрадити в горі, допомогти, чим могли. Переїхавши з Поділля до Москви, він не полишає української теми. Художник усе життя прагнув розповісти у своїх полотнах про Україну і її народ.

Мистецтвознавці: Бабій Михайло Васильович (18 03. 1948 р., м. Вінниця) - учасник обласних та всеукраїнських виставок, міжнародних Арт-фестивалів працює в галузі станкового та монументального живопису, в графіці. На сучасному етапі свого творчого шляху художник синтезує досвід минулого і продовжує шукати нове. Найголовніший напрямок творчості, обраний ним на початку третього тисячоліття, поєднав монументальність розписів, зроблених художником у 80-х рр. із новаторськими пошуками 90-х.

Високий професійний рівень дозволив Михайлові Бабію втілити у життя мистецький твір, аналогів якому в українському образотворчому мистецтві до сьогодні не існує. Протягом 2003-2005рр. він працював над полотном «Золотий Перетин Вінниччини (видатні діячі уродженці Вінницького краю)». Твір, який є проектом монументального розпису, зводить в єдиному живописному просторі персоналій, які роз’єднані часом, проте об’єднані історією – 106 громадських, політичних, культурних, релігійних діячів різних часів,історичний внесок яких у минуле нашої землі є запорукою нашого майбутнього. Доповнюють портретні образи архітектурні, культурні, мистецькі пам’ятки Вінниччини та загальноукраїнські духовні символи. Каркас композиції – образ дерева – один з наймасштабніших давніх втілень народного світорозуміння (згадаймо Дерево Життя), на який накладено живописну конструкцію ромбу – одвічного символу поля, обробленого руками людини. Отже, основа твору – символіко-культурний код, відпрацьований багатьма поколіннями.

В активі Михайла Бабія багато прекрасних творів живопису ( «Венеціанський міст у Хмільнику» (із серії «Міста України»), 1997 р., «Погляд моєї матері», 1996 р., «Стара скрипка з Чехії», 1999 р. та ін.), які зберігаються у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї, Вінницькому обласному художньому музеї, є власністю Міністерства культури України.

Мистецтвознавці: Сорока Аркадій Васильович народився 25 липня 1921 р. у м.Вінниця. Заслужений художник України . Працює у широкому жанровому спектрі живопису – пейзаж, натюрморт, портрет, жанрова та історична картина. Натюрморти митця – це яскрава феєрія краси, радості, емоційного збудження, написані на межі досконалості. Багаточисельні букети троянд, піон, бузку, польових квітів є визнанням художника в любові до життя («Бузок», «Піони», «Білі піони» та ін.) Можна довго говорити про його одухотворенні натюрморти, ліричні пейзажі, досконалі високомистецькі портрети, але головним покликом його таланту, захопленням та справою всього творчого життя є тематичні, сюжетні картини ( «Дівчинка з козами», «Глядачі», «Гуси», «Сріблястий день» та ін.). В доробку художника існують перлини, і саме вони мають право бути взірцем його таланту.

Мистецтвознавці: Грищук Іван Петрович народився 8 вересня 1953 року, с Біла Липовецького р-ну. Працює в жанрі декоративної композиції, портрету, натюрморту, жанрової картини, а також у галузі книжкової графіки та храмового розпису. І. Грищук – послідовний і цілеспрямований прихильник традицій народної творчості, фольклору, українського етносу. Свої творчі задуми він реалізує через багатогранну феєрію народно-декоративного мистецтва. Тематичною базою композиційних рішень сюжету в основі багатьох творів художника є народна картинка, фрагменти з життя селян рідного Подільського краю, побутові спостереження з дитинства («Вечорниці», «Побралася береза з дубом», «Козацька родина», «Вертеп»,тощо.) Сьогодні майстер у розквіті творчих сил, багато працює, багато розмірковує і з великим азартом і вірою сподівається створити черговий шедевр, справедливо плекаючи на історичну пам'ять про добу своєї творчості, свого часу.

Вчитель:Дійсно, нам є чим пишатися. Вінницькі художники беруть участь у міжнародних виставках та акціях. Їхні твори зберігаються в музеях, галереях, приватних колекціях України та багатьох країн світу. В талановитих творах увічнені мрії та події, міфи та люди, минуле та сучасне Вінниччини – давньої землі з славними традиціями.

Вчитель: Чи не кожен наш громадянин, подорожуючи Південно-Західною залізницею, бодай раз в житті проїжджав повз перони станції Козятин. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. на пасажирів потягів особливе враження справляла надзвичайно приваблива та колоритна архітектурна споруда вокзалу, одного з найбільших залізничних центрів тодішньої Одесько-Балтської залізниці (показ ілюстрації) .

- Хто був автором цієї величної споруди, яка своїм виглядом нагадує білий пароплав?

(Автором станції Козятин був архітектор В.І.Куликовський, а безпосереднє керівництво роботами здійснював 28-річний архітектор О. В. Кобелєв.)

- У якому році було розпочато та завершено будівництво вокзалу?

(Будівництво вокзалу було розпочато 1888 року, а завершено - в листопаді 1889 року.)

- Опишіть інтер’єр овальної буфетної зали вокзалу.

(Інтер’єр прикрашено багатим ліпним орнаментом і вражає високохудожнім малюванням. Доповнювали інтер’єр тропічні пальми та дорогі меблі. Головною окрасою овальної буфетної зали була величезна бронзова люстра) (показ ілюстрації).

Вчитель: Молодці. Ось послухайте, як змальовує люстру та внутрішнє оздоблення овальної буфетної зали «Ілюстрований путівник по Південно-Західних казенних залізницях», що вийшов

1899 року: «Багатоярусний каскад кришталевих підвісок множить полум’я від незліченних свічок. І тільки міцний, дивовижно витончений каркас із бронзового листя та завитків утримує міцно всередині себе цей трепет…А купол такий високий, що здається, вночі його неодмінно має пронизувати гостре проміння зір. Сім велетенських вікон у темно-малинових шторах упираються в склепіння і надають залі всередині подібності до величних бутонів із прозорих напіврозкритих пелюсток. Багатюща ліпнина стелі, настінний живопис, тропічні пальми…» (показ ілюстрації)

Такий вигляд мала овальна буфетна зала понад 100 років тому. Нині проводяться реставраційні роботи і будемо сподіватися , що після реставрації вокзал залишиться перлиною Південно-Західної залізниці.

V. Практична діяльність учнів

1. Учні продовжують заповнювати у зошиті табличку «Визначні митці на теренах мого краю»

№ Прізвище Населений пункт Твори, що прославили митця

1. М. Коцюбинський м. Вінниця «Intermezzo», «Тіні забутих предків» та ін..

2

10.

Г.Г. Артинов м. Вінниця готель "Савой," театр, церква Воскресiння Христова та ін.

Далі зачитують варіанти заповнення таблички.

- Молодці, із завданням справилися всі успішно.

VІ. Підсумок уроку

Узагальнення вивченого з теми: короткий аналіз, про що йшлося на уроціVІІ. Оцінювання

VІІІ. Домашнє завдання: самостійно ознайомитися з творами сучасних художників, скульпторів Вінниччини.