Закарпатська обласна бібліотека для дітей та юнацтва

″Я слави не бажав…″

Методико – бібліографічний матеріал

до 140-річчя від дня народження Богдана Лепкого

Ужгород – 2011

2

91.9 : 83.3 (4Укр)

Я 11

Методико-бібліографічний матеріал "Я слави не бажав…″

підготовлено на допомогу гідному відзначенню 140-річчя від дня

народження Богдана Лепкого.

Видання включає оглядову статтю про життя і творчість письменника,

методичну розробку сценаріїв, літературну вікторину, а також

бібліографічні матеріали, що сприятимуть пошуку та ознайомленню з

публікаціями про творчість ювіляра.

Укладачі : Л. С. Горай

І. М. Палаташ

Відповідальна за випуск: В. Д. Чіка

© Укладачі: Л.С. Горай, І. М. Палаташ

©Закарпатська обласна бібліотека для дітей та юнацтва

3

Богдан Лепкий – постать першорядної ваги

Ми віримо глибоко й безконечно,

Що правда, і добро, і наш народ не вмре.

(Б. Лепкий)

Після довгого замовчування згадаймо Богдана

Лепкого. Більше як шість десятиліть на світле ім’я

письменника було накладено табу. Навіть згадки про

Б. Лепкого не потрапляли на сторінки книг чи газетні

шпальти. Виростали покоління, котрі нічого не чули

про цю неординарну людину і творця. Лише тепер ми

дізнаємося, що зоря Богдана Лепкого була однією з

найяскравіших не лише галицької, а й всеукраїнської,

європейської культур.

Богдан Лепкий – не епізодичне ім'я в

04.11.1872–21.07.1941 рр. українській літературі, це постать першорядної ваги,

непересічного таланту. Поет, прозаїк, перекладач і

літературознавець, драматург і пісняр, критик і видавець – він у кожну з цих

галузей вніс вагомий вклад.

В творчій скарбничці письменника є і збірки віршів, і оповідання, і

повісті. Окрім написання власних творів Лепкий перекладав польською та

німецькою мовами твори українських авторів Шевченка, Франка, Стефаника,

Коцюбинського, на українську – твори російських, польських, німецьких,

англомовних і скандинавських письменників За обсягом літературної

спадщини Богдан Лепкий серед своїх сучасників поступався лише своєму

вчителеві Іванові Франку.

Митця тривожила і печалила важка доля українського селянина, який

нужденно проживав свій вік, а то зривався у далекий світ у надії, що там на

чужині, він заробить на власний шмат поля, і повернеться додому. Його перу

належить багато соціально-психологічних новел і оповідань, у яких народне

життя відкривається в тій глибинній виразності переживань за долю

селянина, яка у свій час надривала серце Василя Стефаника. Поштовхом до

написання творів на історичну тему було бажання розкривати історичні події

минулого, передусім маловідомі, складні. Письменник пише історичну поему

"Пан Талегуш", створює віршовану драму "Мотря", історичні повісті

"Вадим", "Сотинкіна", "Крутіж", оповідання "Каяла", "Орли". Окремої уваги

заслуговує епічний цикл з семи повістей про гетьмана Мазепу, де Б. Лепкий,

чи не першим насмілився відійти від російської імперської оцінки

нещасливого гетьмана. Окремі твори Б. Лепкого екранізовані, інсценізовані,

зокрема цикл повістей про І. Мазепу сценічно втілений у виставі "Мазепа,

гетьман України".

Слід відзначити, що він написав грунтовне дослідження про життя і

творчість Кобзаря і видав більше 20-ти томів української класичної

літератури (в Польщі, Німеччині, Чехословаччині), був членом українських

наукових інститутів у Варшаві, Кракові, Берліні. Про своє життя Богдан

4

Лепкий розповів у книзі спогадів "Казка мойого життя", у повісті "Веселка

над пустирем" він чудово описує життя та звичаї Галичини того часу.

Мабуть, найзворушливішим з оповідань є "Двоє дітей". Це картина

справжнього скаліченого війною життя брата і сестри, що загубилися серед

тих, хто поспішав виїхати на захід.

Автор висловлює поетичне кредо, задекларувавши нерозривність своєї

долі з долею рідного краю, України загалом. Поезія – розмаїта за жанрами,

художніми засобами, не просто декларована, а внутрішньо осмислена вага

народнопоетичної творчості в житті народу в особистій долі поета, і це

засвідчує глибинність зв’язків митця з духовною культурою України. Туга є

естетичною домінантою настрою. Подільські фольклорні джерела, до яких

митець звертався у своїй творчості, з яких черпав натхнення на все своє

життя, були могутнім творчим поштовхом до літературної праці.

Вражає універсалізм, багатогранність його творчих інтересів, чим він

близький до Івана Франка. І, мабуть, можна погодитися з думкою

дослідників життя письменника, що коли стихією творчої натури І.Франка

була боротьба, то стихією Б.Лепкого була естетична насолода від процесу

творення.

Богдан Лепкий – тонкий і ніжний лірик. Його поезія ввібрала в себе

красу народної творчості, біль рідної землі. Найвищого душевного злету

досягає автор у вірші "Журавлі" (написаний у Кракові), образ журавлів

бентежить думку про повернення на рідну землю.

Вірш "Журавлі" навіяний долями багатьох українців, трагедіями

людей, що змушені були покидати свою Батьківщину. Музику до вірша

написав брат Левко Лепкий; співали її в Німеччині, в Канаді, в Австралії.

Коли б навіть нічого більше і не написали Лепкі, то лише за один цей твір їх

можна записати золотими літерами в літературну і культурну скарбницю

України.

Створеного Б.Лепким, забуття поглинути не може, бо він своє життя,

свій талант присвятив рідному народові. Як актуально звучать сьогодні рядки

з роману "Мазепа": "Дав би-то Бог, щоб наш народ, повний буйної сили,

палкий і вельми даровитий, ступив на шлях правильного розвою!".

Нехай для всіх нас дороговказом будуть слова самого митця, записані в

повісті "Полтава": "Для України потрібно не тільки вмирати, але й жити".

В пошану пам'яті поета який відіграв важливу роль у розвитку

національного духу, в історії української культури, пропонуємо відзначити

140-річчя від дня його народження. Рекомендуємо в 2012 році організувати в

бібліотеках області: книжкові виставки "Великий син Золотого Поділля",

"Повернення із забуття"; виставку-діалог "Розкрилля творчої долі поета";

виставку-портрет "Настроєний життям, як скрипка".

Для користувачів юнацтва пропонуємо провести вечір поезії "Я слави

не бажав", літературно-музичний вечір "Така довга дорога додому",

літературну вікторину за біографією і творчістю Б. Лепкого "Казка мойого

життя".

5

"Я слави не бажав" Вечір поезії

Мета: Ознайомити юнаків та дівчат із життєвим і творчим шляхом

Б.Лепкого. Виховувати почуття національної гордості та самосвідомості,

любові до Батьківщини. Інтерес до культурної спадщини та історії свого

народу.

Наочність: книжкова виставка, що вміщує твори Б.Лепкого, критичну

літературу, твори світової класики про І.Мазепу, портрети Б.Лепкого,

І.Мазепи, ілюстрації.

Життєвий і творчий шлях Богдана Лепкого

Читець 1.

"Моя вина, мій гріх, мій непростимий гріх!

Може б я йшов полями і рвав полин і всяке зілля

отруйне, щоб не труїло людей.

Може б зцілував будь-яку сльозу гарячу зі стуленого

ока, може б це й око затулив на вічний упокій.

А може б сам лежав серед поля з кулею в лобі або з

раною в серці та не бачив тої великої рани на твойому

тілі, мій Рідний народе! "

("Моя вина")

О краю мій!

Свята руїно,

Новітня Троє в попелах!

Перед тобою гну коліна

кличу: Боже в небесах,

За кров, за муки, за руїну

Верни, верни нам Україну!

І творча група

Юні літературознавці

Читець 2.

Колисав мою колиску

Вітер рідного Поділля.

І зривав на сонні вії

Степового запах зілля.

Колисав мою колиску

Звук підгірської трембіти,

Що від неї зорі меркнуть

І росою плачуть квіти.

Ведучий 1. Батьківщина Богдана Лепкого – Поділля, край

благословенний, щедрий, овіяний легендами. А уособлювало цей рідний

6

край – село Крегулець, де 9 листопада народився Богдан у 1872 році в

родині сільського священника Сільвестра Лепського.

Батько його був людиною освіченою і прогресивною. Він закінчив

Львівський університет із класичної теології і філології, виступав з

літературними творами під псевдонімом Марко Мурава, брав участь у

виданні часопису "Правда", підготовці підручників для школи. Мав

ґрунтовну філологічну освіту, вільно володів польською і німецькою

мовами. Пізніше Богдан назве свого батька найсуворішим критиком.

Богдан був першою дитиною в родині Сильвестра та Донни Лепких.

Перші знання майбутній письменник отримав у будинку батька За одну

зиму він навчився читати, писати і рахувати. Батько розповідав йому про

Робінзона Крузо і про письменників, художників, портрети яких висіли на

стінах. Старенька няня з Наддніпрянщини співала чумацьких пісень, а від

діда хлопчик дізнався про далекі історичні часи.

Ведучий 2. Коли Богдана шестирічним хлопцем віддали до

Бережанської, так званої "корамельної", школи, батьки перебралися до

глухого Поручина. Між Бережанами і Поручином минала юність Богдана-

гімназиста. Місто і село формували його характер і світогляд. Від селян він

чув багато легенд і переказів про давні часи.

У гімназії були український та польський хори. Щороку

влаштовувалися міцкевичівські, а згодом і шевченківські концерти. Час від

часу приїздив сюди мандрівний театр "Руської бесіди".

Читець 1. Колисав мою колиску Голос недалеких дзвонів. І веселий

спів весільний, І сумний плач похоронів. Колисав мою колиску Крик

неволеного люду. І – так в серце вколисався, Що до смерті не забуду.

Ведучий 1. Писати почав дуже рано. Ще в другому класі гімназії під

впливом бабусиних оповідей написав поему про русалок, але сховав її під

стріху, де вона й пропала. Згодом юний Богдан писав на клаптиках паперу,

на полях книжок та зошитів, серйозно ж готувався стати художником. З

цією метою брав уроки у художника Юліана Панкевича.

Після закінчення гімназії Лепкий вступив у Відні до Академії

мистецтв, але навчання у ній морального задоволення не принесло. Він

відчув, що розминувся зі своїм покликанням. Але стався один випадок, який

визначив долю майбутнього письменника, допоміг знайти себе.

Ведучий 2. Якось у поїзді йому довелося їхати в одному купе з

Кирилом Студинським, який навчався тоді на філософському факультеті

Віденського університету. Це знайомство не тільки зблизило їх, у

майбутньому видатних діячів української культури, а й спрямувало творчі

інтереси Б.Лепкого у новому напрямку.

Згодом Лепкий переходить до Львівського університету, де рівень

викладання був не такий високий, як у Відні. Студентська молодь мала

широкий погляд на літературу та її завдання. Близькими друзями Лепкого

стають О.Маковей, І.Копач, О.Макорушка, Юрко Тобілевич, Микола

Вороний, познайомився з видатною Соломією Крушельницькою та

Олександром Мишугою, відомим композитором Остапом Нижанківським.

7

Ведучий 1. На ці роки припадає активна літературна діяльність

БЛепкого, він пише поезії, оповідання, перекладає, пише доповіді на

засідання студентського товариства "Ватра". З 1895 року його твори

починають дедалі частіше з'являтися на сторінках "Діла", "Буковини" та

інших періодичних видань.

Читець 2.

Моя душа як струна тая,

Багата на всілякі тони –

На ній і коломийка грає,

і похоронні плачуть дзвони.

Мені байдужі всі правила,

Майстерні строфи, ритми, рими,

Всі поетичні мотовила,

Покриті пасмами тонкими.

Ступаю в світ з бажанням волі,

З любов 'ю ясного простору,

Я чую радість, чую болі,

Я розумію душу хору.

Співаю те, що в світі бачу,

Що в серце або в мозок впало,

То засміюся, то заплачу,

Сміху немного, сліз немало.

Напишу – от і легше стане,

Немов тягар скотився з груди.

А якщо вдається непогане,

То прочитайте, добрі люди.

Ведучий 2. Після закінчення Львівського університету в 1895 році –

знов Бережани, гімназія, де Б.Лепкий стає вчителем української та німецької

мов та літератур. Він швидко здобуває авторитет серед колег, повагу серед

гімназистів завдяки блискучим лекціям, урівноваженості. Ціла низка поезій,

оповідань ("Стріча", "В світ за очі", "Дивак"), перекладів, літературних

критичних студій – результат багаторічної бережанської праці.

На початку 1899 року в Ягеловському університеті було відкрито

лекторат української мови і літератури, а викладати ці предмети було

запрошено Б.Лепкого. Восени 1899 р. він переїздить сюди з молодою

дружиною Олесею, яку один із польських письменників назвав

"візантійською матір'ю божою". З Краковом відтепер пов'язано майже все

творче життя письменника.

Ведучий 1. Незабаром оселя Лепких стала своєрідною "українською

амбасадою" у Кракові. Сюди часто приходили Василь Стефаник, Остап

Луцький, Кирило Студинський, Михайло Бойчук, Михайло Жук та інші

відомі громадські діячі, художники, письменники.

8

По дорозі в Італію гостював у Лепких М.Коцюбинський, бували у

нього письменниця О.Кобилянська, фольклорист Федір Вовк. Будучи ще у

Жукові, він познайомився з І.Франком.

У середовищі учасників львівської літературної групи "Молода

Муза", до якої Лепкий теж належав його називали професором. Одна за

одною виходять його збірки оповідань: "З села", "Щаслива година", "В

глухім куті", "По дорозі життя", "Кидаю слово", збірки віршів: "Стрічки",

"Листя падуть", "Осінь", "На чужині", літературознавчі дослідження:

"Василь Стефаник", "Марія Шашкевич", переклади польською мовою

"Слово о полку Ігоревім" та збірки оповідань М.Коцюбинського "У путах

шайтана" тощо.

Цей далеко не повний перелік видань свідчить про широту творчих

інтересів письменника та його виняткову працездатність. Його твори

починають перекладати польською, російською, чеською, німецькою,

угорською та сербською мовами.

У цей час Б. Лепкий склав екзамени на професора гімназії, водночас

ставши доцентом "відділових курсів" для вдосконалення вчителів.

Ведучий 2. Почалась Перша світова війна. Бойові події застали родину

Лепких у курортному селищі Яремча на Гуцульщині. Та невдовзі жити тут

стало небезпечно, австрійці вишукували тут "шпигунів" і вішали,

представники російської влади шукали "мазепинців" і вивозили їх на схід.

Лепкий з родиною поспішно виїздить. Спершу через Карпати пробрався до

Угорщини, потім до Відня. Восени 1915 р. Лепкого мобілізують.

У 1917 році поет їде в рідні краї. Через Відень і Львів добирається до

Бережан, відвідує Жуків. Усюди руїни, злидні, всюди людське горе. Знову

повертається до Вецлара, а згодом, у 1920 р., перебирається до Берліна, де

займається літературною працею, стає співробітником видавництва

"Українське слово" видає бібліотеку творів української класики та сучасної

літератури.

Ведучий 1. Події війни знайшли відображення у багатьох поетичних і

прозових творах Б.Лепкого. Передусім у великій поемі "Буря", з якої, на

жаль, залишились тільки фрагменти, в оповіданнях і нарисах "Вечір",

"Дзвони", "Душа", "Свої" та ін. У 1925 році Лепкий повертається до

Кракова, де стає професором Ягелонського університету. Знову

розгортається його творча видавнича праця.

Читець 1.

Шаліла буря.

Грім за громом

У землю з луском бив з небес,

І, мов відорваний з припону,

Якийсь казочний лютий пес

Встікався, злився над моїм домом.

А блискавки, неначе змії

Пекельні, вились до землі

І витягали ясні шиї,

9

В небеснім ковані вогні.

А темрява – хай Господь криє!

Здавалося, хвилина суду

Прийшла і наближався час,

Коли без праці і без труду

Земля і небо, світ і люди

Пропадуть в безвістях нараз.

Та не пропали.

Прогриміли Над світом громи.

Перейшла Весняна буря.

Лиш шуміли Дощу краплини й до вікна,

Як мухи, билися, бриніли.

Отак і молодість минеться,

І вже не випрямиться, ні!

Огонь погасне й не займеться.

І тільки в північну годину,

Коли тебе покине сон,

З жалем спімнеш минулу днину,

І спомини у ту хвилину

Роєм ударять до вікон.

Ведучий 2. І ці спомини весь час повертали поета до рідного краю.

Влітку 1925 року він приїздить на Батьківщину. Починаючи з 30-х, він

щороку відвідує с. Черне, що неподалік від Рогатина, сучасної Івано-

Франківщини. Виявом любові й шани до Лепкого було те, що селяни

вирішили тут збудувати йому будинок, який назвали "Богданівкою". Але у

70-ті роки він був розібраний за немудрою чиновницькою акцією: для

переобладнання парку Те "переобладнання" привело до занепаду цих місць.

Навколо письменника групувалася молодь, проводились літературні

вечори, на яких лунали поезії, пісні.

Після окупації Польщі фашистами

становище письменника стало особливо важким:

він утратив посаду у Краківському університеті.

Помер 21 липня 1941 року, похований у Кракові

на Раковецькому цвинтарі.

Читець 2.

Не голосні мої пісні.

Вони лунають — мов у сні,

У сні якімсь дивнім-дивнім,

В недоспанім, в нездійсненім,

У сні про щастя, про любов,

А дійсність – кривда, дійсність – кров.

Слово вчителя-філолога

І.Франко писав: "М'якістю, колоритом, ніжністю почуття

виблискують новели й вірші Б.Лепкого". Ці слова характерні й для його

10

прози, в першу чергу це стосується роману "Мазепа". "Тоді як у поляків, –

писав Лепкий, – є Болеслав Хоробрий, Казимир Великий, Стефан-Ян

Баторій, Ян Собельський, Станіслав Лещинський, Костюшко і багато інших

людей великої міри, на яких молодь учиться шанувати і любити свою

минувщину, у нас, куди головою не ткни, скрізь або степ, або багно, або

розгнуздана сваволя… На чім же виховуватися нашому молодому

поколінню, на чім набиратися нам характеру?.. Багато, багато фальші в

нашій історії".

Автор був певен того, що молодому поколінню треба знати свою

історію, і тому вирішив написати роман про маловідоме історичне минуле

періоду гетьмування Мазепи. У листі до І.Франка від 16.05.1901 року він

повідомляє про свій задум і починає збирати матеріали: "Історія Русів",

"История Малой России" Д.Бантиша-Каменського, книги М.Костомарова.

Осмислення постаті Мазепи вимагав сам час, трагічна доля та історія УНР.

"Довершилась чергова українська катастрофа, яка стерла з карти ще молоду

українську державу, і, як результат, її тіло було знову

розтерзано на частини... Час вимагав аналізу того, що

сталося, а аналіз – аналогій. Аналогії чітко викреслювали

постать Мазепи".

Роман "Мотря "вийшов у 1929 році – дві частини

"Полтави". І вже після смерті брата, Лев Лепкий

надрукував у 1955 році роман "З-під Полтави до Бендер".

II творча група

Юні історики

Слово вчителя-історика

Суспільний розлад, матеріальне й моральне зубожіння народу, втрата

ініціативи у зовнішній політиці, деморалізованість старшини – ось

реальність, з якою змушений був рахуватись гетьман Мазепа. Він усі сили

кидає на закладини підмурівку держави. Центром того будівництва, – пише

Є.Маланюк, – була Києво-Могилянська Академія... модерний університет...

лабораторія... державної ідеї.

Він добре бачив наслідки руїни. "Це була руїна щонайменше цілого

покоління... І яким же страшним могло би бути покоління наступне,

покоління від умирання нації та пригасання історичної пам'яті народу...

Виростити покоління, здібне перебрати й перенести на переломі століть

історичну пам'ять державної нації в майбутнє. Виплекати, викохати

покоління, що переховало б суверенний дух Нації... Саме це було

генеральною лінією Мазепи", – підкреслює С.Маланюк. Саме цим, а не

лише побожністю й естетично-культурними уподобаннями та потребами

пояснюється його справді подвижницька робота в царині культури.

Ведучий 3. Життя Мазепи сповнене таємниць, навіть точний рік

народження невідомий. Різні джерела називають від 1629 по 1644 рр.

Батько – Василь-Степан, був шляхтичем, який пристав до української

революції і став сотенним отаманом на Білоцерківщині в с. Мазепинцях.

11

Саме тут і народився син Іван. Мати – Марина, на схилі років під іменем

Марія-Магдалина була ігуменею дівочого Вознесенського монастиря у

Києві. Майбутній гетьман навчався у Києві чи Полоцьку. Був покоєвим

польського короля Яна Казимира. З різними дипломатичними дорученнями

бував у Італії, Франції, Німеччині. Знав польську, латинську, німецьку,

французьку, татарську мови.

Ведучий 4. 1663 року під час походу Яна Казимира на Україну Мазепа

залишився тут назавжди. Пристав до гетьмана Дорошенка. Під час однієї

дипломатичної місії в Крим потрапив до рук Сірка, який відіслав його до

гетьмана Самойловича, аби в 1687 році після невдалого походу на Крим

забрати в нього гетьманську булаву. Спочатку він стає генеральським

осавулом, довіреною особою Самойловича, а невдовзі і гетьманом.

У перші роки гетьманування підтримує досить дружні стосунки з

Москвою. І це при тому, що за 12 років Мазепа зробив одинадцять літніх і

десять зимових походів, під час яких російські війська, проходячи через

Україну, обдирали людей до нитки. В Україні почався голод. Така політика

викликала невдоволення народу, старшин і стала причиною бунту Петрика.

Врешті і в Мазепи стала закрадатись думка: заради чого всі ці муки? Куди,

на що йдуть сили народу? Чому замість того, щоб будувати Україну, ми

допомагаємо будувати Росію?

Ведучий 3. Михайлівський Золотоверхий монастир, Миколаївський

собор, церква Всіх святих Києво-Печерської Лаври, Богоявленська церква,

будівля Києво-Могилянської Академії. І це лише у Києві! Це були не просто

будівлі, а окраса України, особливий стиль, який так і назвали –

мазепинське, або козацьке бароко. Дерев'яне будівництво припиняється

майже повністю, його змінюють кам'яні будівлі. Саме тоді з'явилися перші

муровані дзвіниці, освоювалися нові проекти житлових будівель. А ще

розквітало малярство, різьба, ювелірні справи, шиття, виробництво

художнього скла, мистецтво вишивання.

Ведучий 4. У вівтарі грецького православного собору Воскресіння при

Господньому Гробі в Єрусалим: зберігається образ різьбленої на срібній

дошці плащаниці – дар гетьмана. В особливо урочистих випадках кладуть

цю плащаницю у вівтар на престол під чашу зі святими дарами.

Книголюб і меценат Мазепа мав одну з найбільших бібліотек в

Україні. Дбав про видання книжок, щедро обдаровував ними бібліотеки,

церкви, окремих осіб. Це ж робила і його мати.

Мазепа грав на бандурі, писав вірші. Очевидці відзначають велику

інтелігентність і вишуканість гетьмана та гнучкість його розуму.

Слово вчителя-історика

Мазепа дбав про долю України. Це визнавали сучасники і вороги,

нащадки і друзі. "Він віддавав навіть своє життя, щоби його батьківщина

могла знищити московське ярмо", – писав П.Орлик. "Мазепа хотів

визволити свою націю від будь-якого ярма", – так сказав Ж.Руссо.

Ведучий 3. З перших сторінок автор уводить читача у "складний, а

часто і страшний світ", в якому живе гетьман. "Гетьманське обличчя, хоч

12

старе, – пише автор, – було таке свіже та гарне, що всякий мимохідь

шанував його... Був середнього зросту, худощавий... тримався просто, як

двадцятилітній молодець, ходив певно і рівно, рухи мав здержливі, але

природні, гнучкі, гармонійні. Старанно одягнений, але без зайвих прикрас",

"...голос гетьмана був чистий, як струя з придорожньої кринички, і м'який,

як шовк, як оксамит", Мазепа, "коли хотів, то вмів мовою своєю кожного за

серце брати".

Ведучий 4. З кожним новим розділом роману епічність і трагічність

набуває дедалі широкого звучання: це бої сотні Мручка на пасіці, дума

гетьмана про Україну як самостійну державу, жах зруйнованого Батурина,

де "вривалася недодумана думка... і... ставала легендою сумною". Саме тут

зустрінеться гетьман із Мотрею. І саме вона підтримає його.

І дума Івана Мазепи залунає знову. Вона лунатиме під Полтавою,

супроводжуватиме його під час відступу, тривожитиме і щемітиме в далекій

чужій землі – дума про долю України.

Ведучий 3. Майже завжди називалися лише зовнішні причини наших

бід і негараздів: зручне географічне розташування України, природні

багатства повсякчас приваблювали до неї завойовників. І тільки останнім

часом стали доступними джерела, в яких аналізуються і внутрішні чинники

нашої трагедії. Індивідуалізм українця, схильність до анархії, неприйняття

ним влади над собою, заслабка воля при надмірній емоційності. Про все це

йдеться в романі "Мазепа".

"Горе недержавному народові, – говорить І.Мазепа, – що лише у своїй

власній державі він свою власну волю мати може. Того і я хотів. Та мене не

розуміють".

"України з сильною державою ніхто не хоче, навіть українці. Волять

чужу, ніж свою. Привикли оглядатися на когось... Забулися княжі часи, а

новий державний дух ще не родився...". ("Мотря")

"Не тому ми бідні, що слабі, а що віри в свою силу не маємо".

("Полтава")

"Дав би то Бог, щоб наш народ, повний буйної сили, ємкий, палкий і

вельми даровитий, ступив на шлях правильного розвою". ("Полтава")

Ведучий 4. Є у творі і надзвичайно влучні характеристики російської

ментальності: "Москва не може стерпіти вольного народу. Вона у себе не

дає людям волі... Династичні традиції, безпідставна голка, немов то

московські князі є одинокими спадкоємцями київських попередників,

пертимуть москалів до щораз то нових воїн, поки до своєї імперії не влучать

не тільки Києва, але й Волині, Холмщини, Галичини, Закарпаття. А влучать

їх на те, щоб позбавити ті землі не тільки самостійності, не тільки

громадського устрою, але й характеру національного". ("Полтава")

Ведучий 3. Устами Мазепи Б.Лепкий відповідає і на питання, що дала

Україні спроба вирватися з-під колоніального ярма Росії: "Оце й і осталося з

твоїх задумів, гетьмане Мазепо? Ні! – відповів він. – Стократ ні! Осталося

двадцять літ тяжкої праці, щоб вгамувати розтік руїни й зацсти нове

людське життя. Останеться спомин великого зриву за волю, за самостійне

13

життя, спомин спроби, щоб порвати кайдани. Остануться ті нечисленні, але

здорові духом українці, що не зжахнулися московської сили, не забагли

царської ласки, не позбулися лицарської честі і громадського почуття.

Нинішній перелом переміниться в завтрашню перемогу, бо

перемінитися мусить, бо земля наша завелика, щоб її можна чужим

шумовинням залити і завеликий народ, щоб його можна винищити до краю

або перетворити на чужий лад.

Голос землі і крові розбудить його з нинішнього сну, і він промовить

ділом голосним, грімким, тривалим. І побачать внуки помилки дідів своїх і

бла-гословитимуть тих, кого проклинають нині, а

проклянуть, котрих величають тепер. Правда

побідити мусить". ("З-під Полтави до Бендер")

Ведучий 4. Про успіх Мазепи у жінок є багато

легенд, і, мабуть, саме це стало однією з причин, що

стосунки Мозепи з Мотрею стали для нього

романтичною історією, для інших – свідченням

похітливості старого гетьмана, який, переступивши

через заборону церкви і людський осуд, покохався зі

своєю хрещеницею. Але такого не було і не могло

статися з огляду на тодішні звичаї і характер Мотрі.

Ведучий 3. Мотря, зустрічаючи Мазепу,

одягалася в український одяг, кошик запашних троянд обв'язувала синіми і

жовтими стрічками, мов зачарована слухала його гру на бандурі. Взагалі

вона була незвичайною дівчиною, не такою, як усі. "Вона начитана...

Дівчата – що для неї дівчата? Заспівають, казку розкажуть, та й тільки...

Мотрі душно в хаті, її душа рветься до великого діла, вона не буденна

дівчина... Вона журиться долею України, розуміє тую небезпеку, що грозить

нам. Вона все добре бачить, може, краще ніж не один, що пірнач носить, з

великих часів, котрі вона так любить".

Ведучий 4. Палко покохавши свого хрещеного батька, вона роздумує:

"Кого вона любить? Його чи свою мрію про велич, про славу, пре

могутність? Невже ж це не одно? Він для неї тая мрія, без котрої життя –

одна скука, одна пустиня, байдужість... Встала... Не треба розніжуватись,

треба привикати до праці і – до боротьби. Знайшла ціль у своєму житті".

Спільність політичних ідей та переконань, бажання щасливої долі

своєму народові поєднали Мотрю й Мазепу назавжди. Саме тому Мазепа

зізнається собі: "Боже, борони мене, – думав він сам про себе, – щоб я бажав

їй злого. Люблю її, як осіння природа любить ясне сонце. Може, воно

недовго буде мені світити, але я його сяйво понесу за собою до могили".

Ведучий 3. Щирість почуттів Мотрі й Мазепи, вірність у коханні,

висока патетичність, людяність робить їхні стосунки зразком для поколінь:

"Моє серденько, мій квіте рожевий! Серденько на теє болію, що недалеко

від мене їдеш, а я не міг очиць твоїх і личка біленького видіти: через сеє

письмечко кланяюсь... цілую...

14

Милостине моя, Іване Степановичу! Вдячним серцем прийняла я твій

дорогий для мене лист. Книжечку прочитала, а обручик ношу на серці, щоб

люди не побачили його й не позавидували мені мого щастя.

Над Батурином хмарно. Може, як Ваша милість приїде туди, сонце

вигляне із-за хмар. Рада побачить тебе, Іване Степановичу, у щастю та

здоров'ю і в зичливості до мене за тую любов, котру я зберігаю в мойому

серці. Воно нікому користі не хоче, лише своїй власній мрії...

– Моє серденько! Бодай того Бог з душею розлучить, хто нас

розлучає... Я з великою сердечною тоскницею жду від В.М. (Вашої Милості)

відомість... дай мені скорий отвіт... моє серденько.. ".

Ведучий 4. Уже відновлено могили Сірка, юнаків, загиблих І під

Крутами, українських січових стрільців. Дуже хочеться вірити, що

незабаром і прах Мазепи буде перенесено на батьківщину. І, схиляючись до

цих І дорогих могил, ми вростатимемо пам'яттю в минуле. І аби вже ніколи

не забути, і не заснути, і доспівати І пісню Івана Мазепи, і додумати його

Думу про вільну Україну.

Використана література:

Гриневич, В. "Дай нам, боже, вольними бути" : [аналіз образу

І. Мазепи у романі Б. Лепкого "Мазепа"] / В. Гриневич // Українська мова й

л-ра в середніх шк., ліцеях, гімназіях, колегіумах – 2004. – № 2. – С. 102-110.

Жадан, Л. Я слави не бажав : життєвий і творчий шлях Богдана

Лепкого / Л. Жадан // Шкільна бібліотека. – 2007. – № 10. – С. 23-28.

Михайліна, Т. Він дбав про долю України / Т. Михайліна // Українська

мова й л-ра в середніх шк., ліцеях, гімназіях, колегіумах – 2006. – № 1. – С.

40-47.

15

"Така довга дорога додому"

Літературно-музичний вечір

Звучить пісня "Чуєш, брате мій"

Читець:

Чути: кру! кру! кру!

В чужині умру,

Заки море перелечу,

Крилонька зітру.

Ведучий 1. Здається, й кам’яне серце здригнеться від цих слів...

Скільки тут невимовного болю, бездонного жалю, глибокого відчаю. Це

життя безталанного, але нескореного народу, узагальнений образ емігранта-

українця, що змушений покидати рідну землю, шукаючи кращої долі! Її

шукали й мислителі України, яких гнітили. До них належить і український

письменник Богдан Сильвестрович Лепкий, творча постать якого довгі

десятиліття замовчувалась. Сьогодні крізь тяжкі лихоліття, крізь біль і тугу

повертається до нас із забуття поет, прозаїк, перекладач, літературознавець.

Ведучий 2. Народився Богдан Лепкий на Поділлі в мальовничому селі

Крегулець 9 листопада 1872 року в родині священика, відомого в літературі

під псевдонімом Марко Мурава. В одному з ранніх віршів поет писав:

Читець:

Колисав мою колиску

Вітер рідного Поділля

І зливав на сонні вії

Степового запах зілля.

Колисав мою колиску

Звук підгірської трембіти,

Що від неї зорі меркнуть

І росою плачуть квіти.

Колисав мою колиску

Крик неволеного люду

І так в серце вколисавця,

Що до смерті не забуду.

Ведучий 1. Виростав письменник в старосвітському селі, якого ще не

торкнулася культура XIX століття І де усе дихало давниною. Веснянки,

гагілки, обжинки, "вільха", колядки, щедрівки, безліч легенд і переказів, усе

як колись в давніх часах.

Виконується "вільха" (хоровод у зелену суботу).

Ведучий 2. Перші уроки освіти і виховання у широкому значенні

цього слова майбутній письменник здобув у батьківському домі. Швидко, за

одну зиму Богданко навчився читати, писати й рахувати. Батько розповідав

йому і про пригоди Робінзона Крузо, і про письменників, художників,

портрети яких висіли на стінах. Домашній учитель Дмитро Бахталовський

знайомив його не тільки з основами шкільної науки, а й з творами

16

літератури, завдяки чому його учень уже в дитинстві знав напам’ять багато

віршів Тараса Шевченка, читав "Марусю" Г.Квітки-Основ’яненка.

Від дідуся по матері Михайла Глібовицького, який замолоду був

знайомий з Маркіяном Шашкевичем, допитливий хлопчина дізнався про

давні часи, історичні події на Україні. Бабуся розповідала казки, а старенька

нянька родом з Наддніпрянської України співала чумацьких пісень.

(Виконується чумацька пісня).

Ведучий 1. Коли хлопцеві виповнилося шість років, батьки віддали

йото вчитися до бережанської так званої нормальної школи з польською

мовою навчання, після чого Б.Лепкий вступив до гімназії в Борежанах.

Ведучий 2. Ще навчаючись в другому класі гімназії під впливом

бабусиних оповідей написав поему про русалок, але сховав її під стріху,

звідки вона й пропала. Згодом, в своїй творчості Б.Лепкий віддасть належне

тому оточенню, тій науці, яку здобував від селян, серед яких проходило

його дитинство:

Читець:

Я учився рідних слів

Не з пожовклих листків,

Не від книжників хитроучених,

А від темних лісів,

Від квітистих лугів,

Від журливих потоків студених.

Не від шкільних лавок

Я набирався гадок

Про минувшину рідного люду,

А з думок-співанок

Парубків і дівок

В чистім полі, в жнива, серед труду.

Буйний вітер летів

Від далеких степів

На вечірню розмову у хату,

Гомонів та гримів

Про любов і про гнів,

Про криваву народну відплату.

Зимова довга ніч

Говорила про Січ,

Осінь смутком мене вповивала,

Весняна ж ясна ніч

Зачаровану річ

Про красу і добро починала.

Твої ниви буйні,

Люди тихі, сумні

Стали рідними здавна для мене,

І минуть мої дні,

17

А й у гробі мені

Не забута тебе, моя нене!

Ведучий 1. Б.Лепкий серйозно готувався стати художником, з цією

метою брав уроки у художника Юліана Панкевича. Після закінчення гімназії

він вступив у Відні до Академії мистецтв. Але знайомство з Кирилом

Студинським, майбутнім діячем літератури, спрямувало його творчі

інтереси в новому напрямку.

Ведучий 2. Він почав відвідувати лекції у Віденському університеті,

став учасником студентського товариства "Січ", брав участь у дискусіях на

літературні та суспільно-політичні теми. Згодом перейшов до Львівського

університету. На ці роки припадає активна літературна творчість. Лепкий

пише поезії, оповідання, перекладає, виступає з доповідями на засіданнях

студентського товариства "Ватра". Послухайте вірш цього періоду

"Весна до нас рік-річно повертає"

Весна до нас рік-річно повертає,

Рік річно кожне дерево цвіте.

Та серце людське раз лиш процвітає:

Коли настане верем’я святе.

Скажіть, чому весну ту одиноку

Колотять бурі, сльоти і гради,

Лишаючи брудну гнилу посоку

Там, де повинні би квіти рости?

Скажіть, чому усякий з нас безбожно

Весну любові від душі жене?

Настане осінь і він жде тривожно

Її і кличе. Та вона не йде.

I лиш часом здається, ніби чує

Її святий, незримий, легкий хід.

Глядіть в вікно - а там зима лютує,

Ревуть вітри, на ріках мерзне лід.

Ведучий 1. Після закінчення університету Лепкий повертається до

Бережан, де стає вчителем української та німецької мови і літератури в

гімназії. Він швидко здобуває авторитет серед колег, немало з них ще

недавно були його вчителями, повагу серед гімназистів блискучими

лекціями.

Ведучий 2. Знайоме культурно-мистецьке середовище, близькість

батьківської оселі створювали сприятливу атмосферу для творчості. З-під

пера виходить ціла низка віршів, один з них і пропонуємо нашій увазі.

Читець:

Не раз обгорнуть безталанну душу

Незнані смутки сірі і тривога,

Й даремно серце рву і мозок сушу,

Людей питаю і питаю бога;

Куди мій шлях? куди моя дорога?

Куди, куди? Чи там, де людське горе,

18

Де вічний біль, і плач гіркий, і стони,

І та розпука, як бездонне море,

Що в ній спокійно, безнадійно тоне

Весь біль життя і всі його прокльони?

Чи так, як другі, прислонити очі,

Забити серце і душу в кайдани,

Не дати мислі того, що захоче,

Байдужним стати на кров і на рани

І там іти, де щастя жде рум’яне?

Не раз обгорнуть безталанну душу

Незнані смутки сірі і тривога,

Й даремно серце рву і мозок сушу,

Людей питаю і питаю бога:

Куди мій шлях? куди моя дорога?

Ведучий 1. М.Рудницький справедливо відзначив, що в ліриці

Б.Лепкого нерозривно поєднані "особистий смуток і смуток з приводу

народної недолі". А основним мотивом, пронизливою ниткою віршів поета

про гори, про море, про плин часу, про любов є туга, спектр значень якої

надзвичайно широкий і часто сягає високого філософського ріння.

Ведучий 2. У провінційних Бережанах, віддалених від центрів

культурного життя Галичини, не міг розгорнутися на повну силу талант

письменника. Тому, коли на початку 1899 р. у Кракові в Ягеллонському

університеті було відкрито лекторат української мови і літератури,

викладати ці предмети було запрошено Богдана Лепкого. І от восени цього

ж року він переїжджає сюди з молодою дружиною Олесею, яку хтось із

польських письменників, приятелів Богдана, назвав візантійською матір’ю

божою. З Краковом відтепер буде зв’язано майже все творче життя

письменника.

Ведучий 1. В часи Лепкого українська громада була тут доволі

чисельного. Збиралися вечорами по суботах у читальні "Просвіта",

обговорювали новини літератури, співали, танцювали. Незабаром оселя

письменника на Зеленій, 28 стала своєрідним "українським посольством" у

Кракові. Сюди часто приходили Василь Стефаник, Остап Луцький, Кирило

Студинський, Михайло Бойчук, Михайло Жук, Вячеслав Лапинський та

інші відомі громадські діячі, художники, письменники.

Ведучий 2. По дорозі в Італію гостював у Лепких Михайло

Коцюбинський, бували у нього письменниця Ольга Кобилянська,

фольклорист Федір Вовк. Враження від цих зустрічей і задушевних бесід

виливались в рядки поетичних посвят.

Читець:

Василеві Стефаникові:

Ти, хлопе землю край

І в землю зерно сій,

Най жито, як Дунай,

Покриє загін твій!

19

Най жито, як Дунай,

Пшениця золота

Поллється на весь край,

Як та хлібна ріка.

Ти не дивись на те,

Що нивонька твоя,

Як полотно лляне,

Коротка і вузька!

Хоть як те моря грудь

Веслом стальним пори,

Хоть як ти мудрим будь, -

Не розітнеш води!

На хвилечку лише

На ній ти вчинеш слід,

Ледь хвиля надійде,

Піде той слід під спід.

Піде той слід під спід,

Розкриється земля

Від заходу на схід,

Неділена, ціла.

Від заходу на схід,

Як море, як вода, -

Ти дав їй кров і піт,

Вона буде твоя!

Ведучий 1. У Кракові в Лепкого не було вільної хвилини. З ранку до

вечора лекції то в університеті, то в гімназії святої Анни та в гімназії святого

Яцка, жіночі курси, учительський семінар, а ще напружена праця над

словом.

Ведучий 2. Улюблений поетичний образ Лепкого, якщо судити з того,

що найчастіше повторюється в його віршах, – осінь з листям, що опадає.

Осінь для поета – це смерть, а не як одна з пір року, після якої через зиму

приходить весна. Філософія проста – усе минає на цій грішній землі і

наступає смерть. Що залишається для людини в ту пору? Тільки смуток, –

відповідає поезія Б.Лепкого. Та ще спогади.

Читець:

В’януть квіти, листя рідне,

Небо меркне, половіє,

Як зіниця, що поблідне,

Нім замре і скам’яніє.

Поле в млі, як в домовині

Під покривалом небожчик,

Смерк лягає по долині,

З неба накрапає дощик.

На розпутті хрест дрімає,

На хресті ворона кряче,

20

Осінь стернями блукав

І за літом гірко плаче.

Жаль їй квітів, що зв'ялила,

Жаль землі, що в смутку ниє, -

Білі руки заломила,

Понад полем йде і виє.

Ведучий. Мало хто з українських поетів умів збуджувати такий жаль

за втраченим раєм дитинства, як Б.Лепкий. Тому його називали поетом

спогадів. Спогад – це одночасно й туга, Тугу можна довірити пісні. Не

дивно, що в поезії Б.Лепкого стільки образів, які використовує українська

пісня, не дивно, що його поезія подібна на пісню і його вірші покладені на

музику. Багато тих пісень забулося. Дві, як народні, залишилися назавжди:

"Чуєш, брате мій" та "Час рікою плине". (Виконується пісня "Час рікою

плине").

Ведучий 1. Влітку 1894 року Богдан Лепкий вперше побував на

Прикарпатті. Тоді він виїхав із Кут на підводі до Тюдова, щоб подивитися

на знамениту Сокільську скелю, оспівану Ю.Федьковичем.

Читець: "Я не раз чув про Сокільське – писав письменник у нарисі

"На Сокільській", – читав... але щоби вона в дійсності так сильно мене

вразила, того я ніяк не сподівався. Стіна, висока стіна, якої людськими

руками не здвинути, відбила світ. Луком нагнутим стоїть над Черемошем і

дивиться у воду. Дивиться віками віків і немов щось читає... І дивне диво!

На найширшій гранці, на білому камені колони я прочитав великими

чорними буквами витесані, незабутні слова:

Схаменіться! Будьте люде.

Бо лихо вам буде!

Розкуються незабаром

Заковані люде

Настане суд!

Не знаю – продовжує Б.Лепкий, – чи можна було вибрати краще місце

для отих слів. Той вічний Черемоша рев, та Совільська скеля і зміст оттих

слів – то щось одно. Здається, що Черемош не шумить і не гуде, лиш грізно

лякає світ судом, здається, що з верху сокільського якийсь могутній голос

кличе: "Схаменіться!"

Ведучий 2. Б.Лепкого так вразив небуденний пам’ятник Т.Шевченкові

біля Тюдова, що він навіть не помітив наближення бурі, перед якою йому

вдалося сховатися у поблизькому селі Розтоки. За сніданком письменник

розпитував "домашніх", хто вписав на скелі Тарасові слова. Не знали. „Вже і

жандарми слідили, але годі. Що зітруть, то хтось напише...".

Ведучий 1. З тої пори, кожного року поет хоч на короткий час

навідувався до Розтік, які малювалися його уяві зачарованою країною краси.

На основі вражень від цих поїздок Лепкий створив цикл віршів "В

Розтоках".

Читець:

Як тут чудово!.. В яр глибокий

21

Падуть дзвінкі, скляні потоки,

Як хрусталеві сльози гір,

Їх вічні невгомонні тони,

Немов жалі, немов прокльони,

Летять каскадами в простір.

А над потоками ялиці

Зітхають віддихом живиці,

І холодом холодять грудь,

І на твої безсонні вії

Стрясають сни, зсилають мрії

І гомонять: "Засни! Забудь!"

Довкола тебе - гори, гори!

І над тобою: небо - море

І сонця животворний жар,

А над рікою мли гуляють,

З вітрами тихо розмовляють

І криються в холодний яр,

А долом трави, долом квіти,

А в полонинах звук трембіти,

Овець дзвіночки голосні,

Над тим усім задума ходить

І за собою тугу водить,

Зітхання, спомини, пісні.

(Виконується пісня на слова і музику М.Устияновича

"Верховино, світку ти наш")

Ведучий 2. Особливо слід відзначити вклад Богдана Лепкого в

шевченкознавство, його величезну роль як популяризатора творчості

Кобзаря. В процесі розвитку національної самосвідомості шевченківські

твори були найкращим помічником. Лепкий це розумів, тож складав поезії

про нього:

Читець:

Благословенна хай буде година.

І тая хата і село,

Що Україні принесло

Найбільшого з великих Сина.

Благословенна! Хто, як Він

Відчув старих часів прокльони,

Руїни, смуток, грому стони,

І кожним зойк, і кожний скін

Прийняв у серце?..

Кому народ, нуждар каліка,

Насильно гноблений катами,

Був так коханий до безтями,

З усього найдорожчий в світі?

Хто ж це найкращії пісні

22

Теплом сердечнім, так огріті,

Як тії квіти навесні

Промінням сонця, присвятив

Біді й нужді? Покриткам,

Насилуваним москалями

І дідичами, й паничами,

Й покиненим, як лист вітрам,

На глум недолі... Тій бідності,

Що в спеку жне в кривавім поті

Пшеницю на чужий калач,

І їй за те лиш сум і плач,

Лиш вічна кривда...

Хто другий так, як він, горів

Огнем бажання, щоб колись

Широкі струї розлились

Добра, щоби ненависть, гнів

Навіки щезли; щоб кругом

Зацвіло радістю, добром,

Як райським квітом? Мабуть, нема

І не було, мабуть, нікого,

Щоб для народного добра

В житті своїм зробив так много,

Як Він - для нас.

Він наші сльози і ридання,

Розпуку нашу й сподівання

Зілляв в один великий зойк,

В одну молитву праці й труду,

В один незломний голос люду:

- Ми хочем жити! І так жити,

Щоб можна нам було любити,

Не проклинать - благословити

Життя і Волю!

Благословенна хай буде

година

І тая хата, і село,

Що Україні принесло

Найбільшого з великих Сина.

Ведучий 1. Лепкий видавав і розповсюджував брошури за допомогою

товариства "Просвіта", писав промови на шевченківські свята. Так до

вшанування 100-річчя від дня народження Кобзаря, 24-25 березня у

Станіславі, а через декілька днів у Галичі Б.Лепкий прочитав доповідь

"Шевченко – поет, громадянин". І Коломия може похвалитися, що бачила і

чула поета, який 16 березня 1907 року виступав на Шевченківському вечорі.

Ведучий 2. Увійшов в українську літературу Богдан Лепкий і як

талановитий прозаїк. Більшість його оповідань – із селянського життя та

23

добре знаного священичого середовища. Письменник підкреслював життєву

достовірність як ситуацій, так і людських типів у своїх прозових творах.

Читець: "Якась життєва подія вражала мене, – писав Лепкий, і не

давала спокою. Я бачив людей, що були їй причасні, вживався з ними,

відчував їх горе і кривду і переносив те все на папір своїм власним

невишуканим несилуваним способом. Я чув їх голос, їх крик розпуки і хотів

закріпити їх на папері".

Ведучий 1. Так за свідченням письменника, в основу оповідання

"Настя" ліг дійсний факт з Бережанського повіту "Став, де топиться Настя, –

зазначає він, – був між Поручином і Біщем. Настю я знав (звалася Доська),

господар за котрого віддалася, називавоя Яцко". А йде мова в оповіданні

про нещасливу долю дівчини Насті. Ось як згадує вона своє життя.

Читець: "І бачить Настя себе малою дитиною в родичів багатих.

Одиначка, плаває у достатках і вигодах. Росте, як розкішна квітка, в

затишному веселому саду... Ось вона дівує, з подругами, з Миколою

стрічається коло криниці. Бідний Микола! Загнали його в далекий край, між

чужих людей, під карабін вояцький. А тут тим часом сватів прислав багач із

сусіднього сел. "Та не мене він сватав, а мої воли круторогі, мої достатки

нещасливі".

Ведучий 2. Протестуючи проти знущання над своїми почуттями,

проти наруги над людською гідністю, не в змозі жити з нелюбим чоловіком

Настя обирає смерть.

Читець : „Що? – питає вода, хлюпаючись у полонці. Ходи до мене. Я

тебе прийму, я тебе до себе пригорну, навіки заколишу... Настя задумалася.

Настя зсунулася з саней. Приклякла над ополонкою і глянула під лід. Було

там чорно, але спокійно. "Нахилилася нижче, нижче, ще нижче!" Лід

затріщав і обірвався. На цілім ставі, під хрустальним ледянім склепінням

зробився гамір. Вітали нового гостя". (Виконується українська народна

пісня "Летіла зозуля").

Ведучий 1. Немалий успіх випав і на долю історичних повістей

письменника. Серед них найбільший інтерес викликають "Крутіж" та

"Вадим", а також тетралогія "Мазепа". Саме вона стала тим твором, на

основі якого була заборонена вся творчість Лепкого. Перші дві книги

"Мазепи" – "Мотря" та "Не вбивай" вийшли у 1926 році. Третя "Батурин" в

1927 році. Четверта – "Полтава". Була написана й п’ята книга "Орлик", але

їй судилося залишитись у рукописі. Задуману шосту "Войнаровський" –

Б.Лепкий так і не встиг написати.

Ведучий 2. Ця тетралогія – життєпис і політичний портрет гетьмана

Івана Мазепи, однієї з найдраматичніших і найзагадковіших постатей в

історії України, видатного полководця, громадського діяча. Мазепа Богдана

Лепкого – не та демонічна постать, якою він виведений у творах багатьох

класиків західноєвропейської літератури, а великий просвітницькій діяч.

Читець: "Гетьман пильно дбав, щоб при помочі крайових шкіл і

поїздок молоді за границю витворити якнайбільше української інтелігенції,

він щедрою рукою сипав гроші на церкви і монастирі, щоб прихилити до

24

себе духовенство й віруюче громадянство, старших наділював маєтками,

підносив їх значення, щоб вони не зазирали в Москву й Польщу, а

трималися України".

Ведучий 1. І такий підхід відповідає історичній правді. Адже за його

гетьманства і при його сприянні було споруджено Богоявленську церкву

Братського монастиря у Києві, відбудовано у стилі українського барокко

Соофіївський собор, Києво-Могилянській колегії надано статус академії.

Чи може це робити людина, байдужа до своєї батьківщини, її народу?

Не дивно, що версію зрадника не поділяли навіть у жорстокіші часи

сталінщини кращі сини народу. Поет В.Сосюра з гіркотою написав у поемі

"Мазепа":

Такий кінець, Мазепо, твій,

Герою нещасливий мій,

Що так любив свою Вкраїну.

Ведучий 2. А любив Україну Мазепа по-справжньому. І боліла у нього

душа, що роздирають її на шматки, тому усе життя залишався вірним ідеї

з’єдиненої, сильної, самостійної України.

Читець: "Царське ярмо надто угнітає народ і мене. Проливаємо кров

не за будуче наше щастя, а лиш за гіршу недолю. Помагаємо Петрові побити

шведа, а забуваємо, що буде це також побіда над нами. Побідоносний цар

запряже нас до свого тріумфального воза, як рабів, щоб тягли його

колісницю. ...Зараз злегка нав’язую нитки через третіх людей, з Карлом і

Станіславом, щоб як прийде час, долю свою зв’язати з ними. Не ради

власного пожитку, лиш для визволення країни, для її будучого добра, –

клянусь Богом святим!".

Ведучий 1. Ці потаємні думки 60-річний гетьман звіряє дочці

генерального судді Кочубея – Мотрі, непереможне кохання до якої

потрясло його на схилі літ. Не дивлячись на роки він мав струнку стать,

гарні промовисті очі, що горілі живим блиском. Був якийсь чар довкола цієї

незбагнутої постаті; слава та кохання супроводили її вірно. Донька Кочубея

теж зазнала цього непереможного чару.

Ведучий 2. Мазепа хотів із нею оженитися та батьки про це і чути не

хотіли. Не кажучи про різницю віку, православна церква забороняла шлюби

між хресним батьком і хресницею. Закохана пара сходилась потайки, та

мати Мотрі, сувора жінка, ненавиділа Мазепу і вирішила відправити дочку в

монастир. По дорозі Мотря втекла до гетьмана. В огляду на осуд козацької

старшини, Мазепа завагався і відослав Мотрю до її батьків. Та кохати її не

перестав. Доказом можуть бути листи до Мотрі, повні ніжності та щирих

почувань.

Читець: "Моя сердечна, кохана Мотренько! Поклін мій віддаю Вашій

Милості, моє серденько, а опріч поклону Вашій Милості в гостинець

книжечку і обручик діамантовий. Прошу те завдячне прийняти, а мене в

любові своїй неодмінно ховати, нім дасть Бог з ліпшим привітаю".

(Виконується українська народна пісня "Цвіте терен",

або "Ой ти дівчино зарученая")

25

Ведучий 1. Останній відтинок життя Богдана Лепкого тісно

пов’язаний із селом Черче, що за п’ять кілометрів від Рогатина. Сюди

щоліта він приїжджав лікуватися до місцевого санаторію, який славився

своїми цілющими грязями. Спершу письменник винайшов помешкання, а

1933 року сільська громада безкоштовно спорудила для нього будинок,

назвавши його "Богданівкою". На жаль, ця будівля до наших днів не

збереглася.

Ведучий 2. У 1932 р. громадськість відсвяткувала шістдесятиріччя від

дня народження Богдана Лепкого. Тоді ж його було іменовано

університетським професором. Життя набирало спокійного впливу,

приходив час на літературознавчу роботу, на написання історичних

повістей. І знову війна... Її не пережив. Про останній день життя поета

читаємо в спогадах Романа Купчинського.

Читець: Неділя, 20 липня 1941 року. Піду – думаю – відвідаю

Богдана Лепкого. Не був уже в нього зо два тижні, а за той час назбиралося і

нового. Буде про що побалакати. Слонечна, 1, другий поверх, дзвінок...

Відчиняються двері, а в дверях сам поет. "Добре, що зайшли, – усміхається,

– прошу ближче". Зайшли в кімнату. Там, як звичайно в неділю, декілька

знайомих. Привітались, посідали: "Ну, оповідайте, що нового? – питає поет,

"Нічого такого цікавого нема. Хіба..." І почалася балачка про це та про те,

про слухи і відгоміни слухів.

Сутеніло. На стіл подали вечерю. Господар, як звичайно,

припрошував. Сам був у погіднім настрою, радий, що має багато людей у

хаті. Широко була знана гостинність дому поета і хоч би які тяжкі часи –

ніколи геть не відходив голодний. А тяжких часів мав дім досить. Навіть

останні роки життя Богдана Лепкого не були вільні від жури за хліб. Поет

хоч хворий і немічний, до останньої хвилини заробляв на прожиток пером, а

всі ми знаємо, як тяжко пером заробити на хліб. Доходила 22 год. і треба

було прощатися. Не хотілося. Сидів би чоловік і до рання, та слухав би, та

розмовляв би. "А заходіть частіше!" – запрошував поет: "Не чекайте аж до

неділі". "Зайду, пане професоре, напевно зайду". І зайшов я. Не в середу,

четвер чи п’ятницю, аде таки в понеділок, вечором. По Кракові грянула

чутка про смерть поета, і я побіг справдити страшну, вістку. Страшенна

вістка показалася правдива: Богдана Лепкого не стало між живими.

Ведучий 1. Не стало між живими Богдана Лепкого, але створеного

поетом забуття поглинути не може.

Чути: кру! кру! кру!

В чужині умру,

Заки море перелечу,

Крилонька зітру.

(Звучить пісня "Чуєш, брате мій")

26

Використана література:

Бурківська, Л. Про деякі особливості ідіостилю Богдана Лепкого : [на

матеріалі трилогії "Мазепа"] / Л. Бурківська // Українська мова і л-ра . –

2005. – № 5. – С. 58-62.

Дегтарьова, Г. Осінь очима Богдана Лепкого / Г. Дегтарьова //

Українська мова і л-ра – 2005. – № 7-8. – С. 45-48.

Жила, С. Магнетичні поля суміжних мистецтв у процесі вивчення

повіті Б. Лепкого "Мотря" / С. Жила // Українська л-ра. – 2006. – № 5. – С. 2

– 8.

"Казка мойого життя" Літературна вікторина за біографією і творчістю Б. Лепкого

1. Що вам відомо про Б.Лепкого?

2. Розкажіть про дитячі та юнацькі роки Богдана Лепкого, Хто впливав

на формування його як письменника?

3. Які обставини життя найбільше вплинули на формування Б.Лепкого

як майбутнього письменника?

4. Яка особлива манера письма Лепкого?

5. Звідки він родом, чому опинився за кордоном?

6. Чим пояснюється мотив смутку в поезії митця?

7. Які почуття викликало читання поезій Лепкого?

8. Чи можна назвати Б.Лепкого песимістом?

9. Який вклад у розбудову держави зробив гетьман Мазепа?

10. Хто були найближчими сподвижниками гетьмана?

11. Які історичні факти покладено в основу творів про Мазепу? Наведіть

приклади з твору. Яким зображено гетьмана?

12. Які художні засоби використовує автор при його зображенні?

13. У чому вбачає гетьман трагедію України?

14. Що перешкоджало побудові української держави?

15. Якими шляхами йшов Мазепа, утверджуючи державність української

нації?

16. Які історично достовірні факти покладено в основу стосунків Мазепи

та Мотрі?

17. Коли родилося їхнє кохання?

18. Чому Мазепа розкриває перед Мотрею свої найпотаємніші плани?

19. Як у розмові між собою розкриваються характери цих героїв?

20. На що сподівалася дівчина, втікачи від коханого?

21. Хто став на перешкоді коханню?

22. Що нового Богдан Лепкий вніс у своєму творі у змалювання козацтва

та їх ворогів?

23. Чи можна назвати прозові твори Б.Лепкого "Думою про Україну"?

24. Чому його твори такий довгий час були заборонені?

25. Чи матимуть вони популярність у прийдешніх поколінь?

27

Письменницька спадщина Богдана Лепкого

1. Лепкий, Б. Про життя і твори Тараса Шевченка /

Б. Лепкий . – Т.: Джура, 2004. – 184 с.

2. Лепкий, Б.С. Твори: У 2-х т / Б.С. Лепкий. – К.:

Дніпро, 1991. – Т. І.: поезія, оповідання і нариси,

історичні повісті. – 1991. – 862 с.; Т. 2.: повість,

спогади, виступи. – 1991. – 720 с.

3. Лепкий, Б. Буду мати, буду прилітати; Поставлю

слово, і ніхто не зрушить; Причувся рідний дзвін

мені: Вірші / Б. Лепкий // Укр. мова та л-ра. –

1999. – № 21 – 24. – С. 7.

4. Лепкий, Б. Вадим: історична повість / Б. Лепкий // Жовтень. – 1989. –

№ 6. – С. 14 – 66.

5. Лепкий Б. Вечір; Легенда: оповідання / Б. Лепкий // Укр. мова та л-ра.

– 1999. – № 21. – 24. – С. 7.

6. Лепкий, Б. Ви не будіть мене: [із посмертної спадщини] / Б. Лепкий //

Дзвін. – 1991. – № 7. – С. 3 – 4.

7. Лепкий, Б. Заки вдарили громи (літо 1939 р.): оповідання / Б. Лепкий //

Дзвін. – 1999. – № 7. – С. 110 – 119.

8. Лепкий, Б. Крутіж: істор. повісті / Б. Лепкий. – К.: Веселка, 1992. –

390с. – (Золоті ворота).

9. Лепкий, Б. Мазепа: трилогія: І. Мотря: істор. повість

у 2-х ч / Б. Лепкий. – Львів: Червона калина, 1991. –

389 с. – (Іст. б-ка “Дзвона”).

10. Лепкий, Б. Мазепа: трилогія: ІІ. Не вбивай. Батурин:

істор. повісті / Б. Лепкий. – Львів: Каменяр, 1991. –

488 с.

11. Лепкий, Б. Мазепа: трилогія: ІІІ. Полтава: істор.

повісті / Б. Лепкий. – Львів: Червона калина, 1991. –

408 с. – (Іст. б-ка “Дзвона”).

12. Лепкий, Б. Мотря: істор. повість / Б. Лепкий. – К.: Дніпро, 1992. –

464 с.

13. Лепкий, Б. Не вбивай. Батурин: істор. повісті /

Б. Лепкий. – К.: Дніпро, 1992. – 536 с.

14. Лепкий, Б. Під Великдень: поезія / Б. Лепкий. –

Тернопіль, 1993. – 42 с.

15. Лепкий, Б. Під вечір; Кидаю слова; З сумних думок;

“Душа, душа?!… Пусті слова…”; Ах де ж той

божественний бич…: вірші / Б. Лепкий // Укр. мова

та л-ра – 1999. – Ч. 10. – С. 3 – 4.

16. Лепкий, Б. Поезії / Б. Лепкий. – К.: Рад.

письменник, 1990. – 370 с.

17. Лепкий, Б. Полтава: істор. повість / Б. Лепкий. –

Львів: Червона калина, 1991. – 408 с.

28

18. Лепкий, Б. Присвяти Василеві Стефаникові: збірник / Б. Лепкий. –

Тернопіль: Лілея, 1997. – 99 с.

19. Лепкий, Б. Про життя і твори Тараса Шевченка /

Б. Лепкий. – К.: Україна, 1994. – 173 с.

20. Лепкий, Б.С. Вибране / Б. Лепкий. – Львів: Світ, 1990.

– 181 с.

21. Лепкий, Б. Сотниківна: Історична картина з часів

Івана Виговського / Б. Лепкий. – Тернопіль: Редак.

вид. відділ управ. по пресі,1991. – 115 с.

22. Лепкий, Б. Хвала народній пісні: [добірка

маловідомих творів письменника з нагоди 125-річчя

від дня його народження] / Б. Лепкий // Народна

творчість та етнографія. – 1997.– № 5 – 6. – С. 81 – 84.

Література про життєвий і творчий шлях письменника

1. Баран, Г. "Настроєний життям, як скрипка" : літ.-муз. вечір за

поетичною творчістю Богдана Лепкого / Г. Баран // Розмаїтості. – 2008.

– № 4. – С. 32-38.

2. Білик-Лиса, Н. Богдан Лепкий у духовному відродженні українського

народу / Н. Білик-Лиса. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 142 с.

3. Білик, Н. Українська національна ідея в поетичній творчості Б. Лепкого

/ Н. Білик // Слово і час. – 2006. – № 9. – С. 45-50.

4. Білик, Н. Богдан Лепкий: життя і діяльність / Н. Білик. – Тернопіль:

Джура, 2001. – 170 с.

5. Буркалець, Н. Історичне оповідання Богдана Лепкого "Каяла" /

Н. Буркалець // Дивослово. – 1998. – № 7. – С. 43-46.

6. Буркалець, Н. "Шутка для життя": Богдан Лепкий. Творчість /

Н. Буркалець // Слово і час. – 1999. – № 2. – С. 46-47.

7. Бурківська, Л.Ю. Історизми в повісті Богдана Лепкого "Мотря" /

Л.Ю. Бурківська // Українська мова і л-ра в школі. – 2000. – № 1. –

С. 35-36.

8. Бурківська, Л. Назви старовинного одягу як художня деталь в

історичній повісті Б. Лепкого "Мотря" / Л. Бурківська // Українська

мова і л-ра в школі. – 2000. – № 6. – С. 72-73.

9. Бурківська, Л. Про деякі особливості ідіостилю Богдана Лепкого : [на

матеріалі трилогії "Мазепа"] / Л. Бурківська // Українська мова і л-ра.

– 2005. – № 5. – С. 58-62.

10. Вальнюк, Б. Історична повість Б. Лепкого "Мотря": хронологічна

структура твору / Б. Валюнюк // Дивослово. – 1998. – № 1. – С. 3-6.

11. Високе небо Богдана Лепкого: спроба у публіцистиці, поезії. / під ред.

Н. Дидра. – Тернопіль: Джура, 2001. – 203 с.

29

12. Гавдида, Н. "Я малюю епоху": малярський та літературний доробок

Богдана Лепкого крізь призму полотен Яна Матейка / Н. Гавдида //

Українська мова та л-ра. – 2007. – № 19-20. – С. 30-39.

13. Гогось, О. Сумна поезія осені: Б. Лепкий: "Видиш, брате мій…" /

О. Гогось // Українська мова та л-ра. – 1999. – № 5. – С. 7.

14. Горак, Р. Крик Івана Мазепи : [про твір Б. Лепкого "Мазепа"] /

Р. Горак // Дзвін. – 1991. – № 2. – С. 91-100.

15. Горак, Р. Могили за потоком : [про родину Б. Лепкого] / Р. Горак //

Дзвін. – 1999. – № 3-4. – С. 125-128.

16. Горак, Р. Не вбивай: образ Івана Мазепи у виставах Львівського

театру ім. М. Заньковецької: за повістю Б. Лепкого "Мазепа"/ Р. Горак

// Культура і життя. – 1992. – 4 лип. – С. 18-23.

17. Горак, Р. Трагедія Богдана Лепкого / Р. Горак // Дзвін. – 1990. – № 10.

– С. 72-86.

18. Горинь, В. Із вірою у відродження країни…: кілька післяювілейних

зауваг: значення творчості Б. Лепкого у вихованні поколінь /

В. Горинь // Дзвін. – 1998. – № 7. – С. 134-138.

19. Гриневич, В. "Дай нам, боже, вольними бути" : [аналіз образу І.

Мазепи у романі Б. Лепкого "Мазепа"] / В. Гриневич // Українська

мова й л-ра в середніх шк., ліцеях, гімназіях, колегіумах. – 2004. – №

2. – С. 102-110.

20. Гуць, Н. Творча історія поезії-пісні "Чуєш, брате мій…" / Н. Гуць //

Дивослово. – 1998. – № 5. – С. 7-8.

21. Дегтарьова, Г. Осінь очима Богдана Лепкого / Г. Дегтарьова //

Українська мова і л-ра – 2005. – № 7-8. – С. 45-48.

22. Жадан, Л. Я слави не бажав: життєвий і творчий шлях Богдана

Лепкого / Л. Жадан // Шкільна бібліотека. –2007. – № 10. – С. 23-28.

23. Жила, С. Магнетичні поля суміжних мистецтв у процесі вивчення

повіті Б. Лепкого "Мотря" / С. Жила // Українська л-ра. – 2006. – № 5.

– С. 2-8.

24. Жулинський, М. Богдан Лепкий: український письменник /

М. Жулинський // Літ. Україна. – 1988. – 21 січ.– С. 4.

25. Ільницький, М. Настроєний життям, як скрипка / М. Ільницький //

Українська мова і л-ра в школі. – 1989. – № 10. – С. 3-10.

26. Ільницький, М. "Повернення Україні Богдана Лепкого": про

меморіальну книгу Романа Смика / М. Ільницький // Літ. Україна. –

2001. – 19 лип. – С. 6.

27. Комаринець, Т. Твір європейського звучання: [твір Б. Лепкого

"Мазепа"] // Дзвін. – 1992. – № 11-12. – С. 154-158.

28. Коцюбинський, Ю. Чуєш, брате мій: [до стосунків Б. Лепкого і

М. Коцюбинського] / Ю. Коцюбинський // Українська мова і л-ра в

школі. – 1993. – № 2. – С. 53-55.

29. Кравченко-Дзондза, О. Мовностилістичні особливості прози

Б. Лепкого / О. Кравченко-Дзьондза // Дивослово. – 1999. – № 8. –

С. 9-11.

30

30. Кучинський М. Краківський амбасадор України: [Богдан Лепкий] / М.

Кучинський // Історичний календар ’97. – 1996. – С. 344-346.

31. Лєщук, Т. З Богданом Лепким у третє тисячоліття / Т.З. Лєщук //

Молодь України. – 1998. – 22 верес.– С. 2.

32. Литвиненко, Т. Історіософські аспекти пенталогії "Мазепа": [аналіз

твору Б. Лепкого] / Т. Литвиненко // Слово і час. – 1997. – № 11-12. –

С. 31-32.

33. Литвиненко, Т. "Прокленуть мене нині, але завтра благословити

стануть": образ Мазепи в однойменній пенталогії Б. Лепкого /

Т. Литвиненко // Дивослово. – 1998. – № 9. – С. 11-13.

34. Литвиненко, Т. Фольклор в епопеї Б. Лепкого "Мазепа" /

Т. Литвиненко // Народна творчість та етнографія. – 1999. – № 4. –

С. 114-118.

35. Лісович, О. "Пора воскресіння": Богдану лепкому – 135 років : усний

журнал / О. Лісович // Початкова освіта. – 2007. – № 39. – С. 4-7.

36. Машталер, Г. Високе небо Богдана Лепкого: літературно-музичний

вечір / Г. Машталер // Українська л-ра в загальноосвітній школі. –

2009. – № 4. – С. 40-44.

37. Мисевич, М. "Його ім’я горітиме, як полум’я" : літературне свято до

дня народж. Богдана Лепкого / М. Мисевич // Українська мова та л-ра.

– 2010. – № 1-2. – С. 29-31.

38. Михайліна, Т. Він дбав про долю України / Т. Михайліна // Українська

мова й л-ра в середніх шк., гімназіях, ліцеях, колегіумах. – 2006. – №

1. – С. 40-47.

39. Морозюк, В. Полум’яне слово патріота України: [роль книжкових

видань Б. Лепкого в пробудженні національної самосвідомості

народу] / В. Морозюк // Народна творчість та етнографія. – 1999. – №

4. – С. 118-123.

40. Насмінчук, Г. Повість Богдана Лепкого "Крутіж" / Г. Насмінчук //

Українська мова і л-ра в школі. – 1993. – № 2. – С. 19-21.

41. Нахлік, О. Сповідь і роздуми: [філософія Богдана Лепкого-поета] /

О. Нахлік // Слово і час. – 1997. – № 11-12. – С. 26-30.

42. Пеленський, Є.Ю. Б. Лепкий: творчий шлях: [бібліографія творів] /

Є.Ю Пеленський. – Краків-Львів: Укр. вид-во, 1943. – 55с.

43. Погребенник, В. Поезія Богдана Лепкого і український фольклор /

В. Погребенник // Народна творчість та етнографія. – 1992. – № 5-6. –

С. 10-15.

44. Погребенник, В. Поети-"молодомузівці" та фольклор: [Б. Лепкий,

П. Карманський, С. Чарнецький...] / В. Погребенник // Слово і час. –

1990. – № 9. – С. 56-61.

45. Погребенник, Ф. Богдан Лепкий: [життєвий і творчий шлях,

вшанування пам’яті поета] / Ф. Погребенник // Українська мова та л-

ра – 1997. – № 25-28. – С. 1-8.

31

46. Погребенник, Ф. Визначний письменник-просвітянин: до 125-річчя від

дня народження Б. Лепкого / Ф. Погребенник // Слово Просвіти. –

1997. – № 11. – С. 11.

47. Погребенник Ф. Книжкові ілюстрації Богдана Лепкого /

Ф. Погребенник // Бібліотечний вісник. – 1997. – № 6. – С. 26-28.

48. Погребенник, Ф. Маловідоме берлінське видання найвидатнішого

твору першого класика нової української літератури: ["Енеїда "

І. Котляревського, підгот. до друку Б. Лепким, його оцінка творчості

І. Котляревського] / Ф. Погребенник // Народна творчість та

етнографія. – 1998. – № 4. – С. 88-89.

49. Погребенник, Ф. Невтомний Ратай: 125 років від дня народження

Б. Лепкого / Ф. Погребенник // Культура і життя. – 1997. – 5 листоп. –

С. 2.

50. Погребенник, Ф. Слово повернуте на крилах журавлиних: життя та

творчість Б. Лепкого // Літ. Україна. – 1992. – 17 груд. – С. 7.

51. Погребенник, В. Художній світ негромадської лірики Богдана Лепкого

/ В. Погребенник // Українська л-ра в загальноосвітній школі. – 2008. –

№ 7-8. – С. 10-14.

52. Рудницький, М. Богдан Лепкий / М. Рудницький // Слово і час. – 1992.

– № 11. – С. 28-31.

53. Свердан, Т. Усічені фразеологізми у трилогії Б. Лепкого "Мазепа" /

Т. Свердан // Дивослово. – 1999. – № 1. – С. 14-17.

54. Сердюк, П. "Вона там є…": 125-річчя від дня народження Б. Лепкого /

П. Сердюк // Літ. Україна. – 1997. – 6 листоп. – С. 6.

55. Сивіцький, М. Богдан Лепкий: життя і творчість / уклад.

М. Сивіцький. – К.: Дніпро, 1993. – 375 с.

56. Сюндюков, І. На смертельному шляху до волі: уроки історії та

сучасність : [цикл повістей Б. Лепкого про гетьмана Мазепу] /

І. Сюндюков // День. – 2007. – 21 верес. – С. 8.

57. Тимочко, П. Не поспішаймо ставити крапку: [Б. Лепкий] / П. Тимочко

// Літ. Україна. – 1992. – 17 груд. – С. 3-4.

58. Фасоля, А. Творчість Богдана Лепкого в школі / А. Фасоля //

Дивослово. – 1995. – № 2. – С. 54-63.

59. Цьома, Л. Цінності істинні та фальшиві : урок за казкою Б. Лепкого

"Мишка" / Л. Цьома // Українська л-ра в загальноосвітній школі. –

2010. – № 12. – С. 19-22.

60. Чириба, В. "Казка мойого життя " Богдана Лепкого у позакласному

читанні В. Чириба // Дивослово. – 1999. – № 9. – С. 38-39.

61. "Чуєш, брате мій…": історія написання пісні // Історичний

календар’97. – 1996. – С. 311.

62. Шумило, Н. Богдан Лепкий: на перехресті традиційного й нового:

творча індивідуальність письменника / Н. Шумило // Слово і час. –

1998. – № 9-10. – С. 44-48.

32

Електронні ресурси: 1. Богдан Лепкий (1872-1941) [Електронний ресурс] . – Електрон. текст.

дані.– Режим доступу:

http://www.yl.edu.te.ua/index.aspx?res_xml=Online/Famous/lit/lit21.xml&nu

m=3&res_xsl=Online\Famous\lit.xsl. – Загол. з титулу екрану. – Перевірено

: 12. 01. 2012.

2. Лепкий Богдан : біографія [Електронний ресурс]. – Електрон. дані. –

Режим доступу: http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=188. – Загол.

з титулу екрану. – Перевірено : 12. 01. 2012.

3. Лепкий Богдан Сільвестрович [Електронний ресурс]. – Електрон. дані. –

Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/. – Загол. з титулу екрану. –

Перевірено : 12. 01. 2012.

4. Лепкий Богдан : біографія [Електронний ресурс]. – Електрон. дані. –

Режим доступу: http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=3&type=biogr.

– Загол. з титулу екрану. – Перевірено : 12. 01. 2012.

5. Життєвий шлях Богдана Лепкого [Електронний ресурс]. – Електрон. дані.

– Режим доступу: http://www.refine.org.ua/pageid-2653-1.html. – Загол. з

титулу екрану. – Перевірено : 12. 01. 2012.

Зміст

1. Богдан Лепкий – постать першорядної ваги………………………..3

2. Вечір поезії ″Я слави не бажав…″………………………….………5

3. Літературно-музичний вечір ″Така довга дорога додому″……….15

4. Літературна вікторина за біографією і

творчістю Б.Лепкого ″Казка мойого життя″….................................26

5. Письменницька спадщина Богдана Лепкого……………………....27

6. Література про життєвий і творчий шлях письменника………......28

7. Електронні ресурси………………………………………………......32