«Переяславmsk.edu.ua/s-k/downloads/publications/zbirka_phdpuigs... · 2018-12-02 · ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «Переяслав-Хмельницький

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди»

Рада молодих учених університету

Матеріали

Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції

«ВІТЧИЗНЯНА НАУКА НА ЗЛАМІ ЕПОХ:

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ»

17 листопада 2018 року

Вип. 46

Збірник наукових праць

Переяслав-Хмельницький ‒ 2018

УДК 001(477)«19/20»

ББК 72(4Укр)63

В 54

Матеріали Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції

«Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку»: Зб. наук.

праць. ‒ Переяслав-Хмельницький, 2018. ‒ Вип. 46. ‒ 519 с.

ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР:

Коцур В.П. ‒ доктор історичних наук, професор, академік НАПН України

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:

Базалук О.О. ‒ доктор філософських наук, професор

Доброскок І.І. ‒ доктор педагогічних наук, професор

Воловик Л.М. ‒ кандидат географічних наук, доцент

Євтушенко Н.М. ‒ кандидат економічних наук, доцент

Руденко О.В. ‒ кандидат психологічних наук, доцент

Скляренко О.Б. ‒ кандидат філологічних наук, доцент

Солопко І.О. ‒ кандидат фізико-математичних наук, доцент

Кикоть С.М. ‒ кандидат історичних наук (відповідальний секретар)

Збірник матеріалів конференції вміщує результати наукових досліджень

наукових співробітників, викладачів вищих навчальних закладів, докторантів,

аспірантів, студентів з актуальних проблем гуманітарних, природничих і

технічних наук.

Відповідальність за грамотність, автентичність цитат, достовірність

фактів і посилань несуть автори публікацій.

©Автори статей

©Рада молодих учених університету

©ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький

державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку

3

БІОЛОГІЧНІ НАУКИ

УДК 632.934934+632.937

Василь Бойко

(Рівне)

CARPOCAPSA POMONELLA В ЯБЛУНЕВИХ САДАХ РІВНЕНЩИНИ

ТА ПЛАНУВАННЯ СИСТЕМИ ЗАХИСТУ ВІД ШКІДНИКА

Наведено результати спостережень за онтогенезом Carpocapsa pomonella в яблуневих

садах Рівненщини. Проаналізовано методику визначення порогів шкодочинності комах.

Ключові слова: яблунева плодожерка,яблуня домашня, пороги шкодочинності, система

захисту.

In this article are presented results of observations behind ontogenesis Carpocapsa pomonella

in the malus garden of the Rivne region. Make analysis of methodics definite limit of harm pests.

Key words: carpocapsa pomonella, malus domestica, limit of harm, system of protection.

Яблунева плодожерка (Carpocapsa pomonella L, мал. 1) – найбільш поширений і відомий

шкідник плодоносних садів. Зимують гусениці в коконах у щілинах кори, під відсталою

корою та в грунті, навесні заляльковуються. Літ метеликів починається в Лісостепу й на

Поліссі в кінці травня. Темно-сірий метелик у розмаху крил 18-20мм, довжини тіла 10мм.

Передні крила темно-сірі з темними поперечками жовто-коричневого кольору з золотаво-

бронзовим відпливом на вершині крила. Задні крила світло-бурі із сіруватою бахромою по

краях. У спокійному стані крила складаються дахоподібно [2, 6].

На весні перші метелики плодожерки звичайно з’являються наприкінці цвітіння зимових

сортів яблуні, масовий літ починається через 20-25 днів після цвітіння. Коли встановлюється

тепла погода і у вечірні години температура повітря досягає +15˚С, метелики починають

відкладати яйця. Самки відкладають яйця по одному на гладку поверхню листків або плодів

яблуні й груші. Одна самка може відкладати 80-120 яєць. Яйця округлі плоскі, прозорі,

молочно-білого кольору, нагадують маленьку краплю молока або парафіну від 0,9 до 1,3мм у

діаметрі.

Ембріональний розвиток при температурі 20˚С продовжується дев’ять днів. Якщо сума

ефективних температур повітря(понад 10˚) досягає 230˚, з яєць виходить гусениці. Гусениця

зверху блідо-рожева, знизу біла. Голова в неї жовто-бура. Гусениця, що закінчила розвиток,

звичайно досягає 16-18 мм довжини. На кінці черевних ніг гусениці утворюється віночок з

25-30 мікроскопічних гачечків. Живляться гусениці у перші дні м’якушем плоду, роблять

міни під шкірочкою навколо вхідного отвору , а потім вгризаються в глиб плоду і виїдають

насіння [2, 6].

Вихід гусениць з яєць починається звичайно через 17-20 днів після закінчення цвітіння

зимових сортів яблуні. У цей чай починає цвісти біла акація, що може служити сигналом для

обприскування.

Гусениці починають відроджуватись на поліссі та в лісостепу на початку – в середині

червня. Після виходу з яйця гусениця кілька годин повзає по поверхні плодів та листків , а

потім вгризається у м’якуш, де прогризає хід до насінної камери, виїдає насіння і переходить

на інший плід.

Живляться гусениці м’якушем і насінням яблук протягом 22-28 днів, пошкоджуючи за

цей час 2-4 плоди. Гусениця, яка закінчила живлення, залишає плід, по павутинню

спускається вниз, вигризає заглибину в щілинах кори і там перетворюється на лялечку або ж

впадає у стан діапаузи і заляльковується на весні наступного року. Частина гусениць

заляльковується між бур’янами і в верхньому шарі грунту [1, 6].


4

Через 6-12 днів, залежно від температури повітря, з лялечки виходить метелик.

Метелики другої генерації з’являються у лісостеповій зоні – у другій половині липня, на

поліссі – наприкінці липня або на початку серпня. Літ їх дуже розтягнутий і продовжується

до осені. Самки відкладають яйця на плоди осінніх і зимових сортів яблуні і груші. У

лісостепу і на полісся Рівненщини гусениці другої генерації починають виходити з яєць

наприкінці липня – початку серпня. Закінчивши харчування, вони залишають плоди і

протягом серпня – вересня заляльковуються і ідуть на зимівлю. Частина гусениць другої

генерації не встигають докормитися і разом із врожаєм плодів попадають у плодосховища,

нерухому тару, де часто закінчують розвиток, виходять із плодів і заляльковуюються в

затишних місцях. На весні з цих лялечок виходять метелики, що перелітають у розташовані

поблизу сади.

Визначення потреби в обприскуванні саду інсектицидами.

Доцільність застосування хімічних засобів можна встановити за допомогою феромонних

пасток шляхом визначення порогової кількості відновлених метеликів. Для умов Рівненщини

такі пороги для застосування інсектицидів за кількістю виловлених пастками метеликів

визначають за даними, одержаними в травні – першій половині червня при вилові 5

метеликів з розрахунку на 1 га саду за тиждень, у другій половині червня – серпні – 3

метеликів[1, 3, 4, 5].

Строк кожного обприскування встановлюють шляхом визначення часу, потрібного для

відкладання яєць і ембріонального розвитку, для першого обприскування через 8 – 10 днів

після вилову порогової чисельності метеликів(5 на 1 га саду) протягом семи днів і наявності

в один з тих днів у вечірні години температури 4 – 15,5˚С (обумовлює початок яйцекладки

плодожерки). Усі наступні обприскування проводяться через 5 днів після вилову пасткою не

менше 3 метеликів з розрахунку на 1 га саду за тиждень, але не раніше як інсектицид від

попередньої обробки втратять токсичність. Таким чином, сигналізацію на обприскування

дають за добу до масового відродження гусениць, щоб господарство встигло обробити

інсектицидами частину саду до початку вгризання гусениць у плоди при великій загальній

площі плодових насаджень[2].

Строки обприскування саду інгібіторами синтезу хітину. Обробку проти яблуневої

плодожерки проводять від початку масового льоту метеликів до початку яйцекладки, щоб

метелик відкладав яйця на плоди і листя, вже обприскані інгібітором (димілін чи інший

препарат).

Перше обприскування диміліном чи іншим інгібітором синтезу хітину проводять відразу

після вилову феромонною пасткою 5 метеликів першого покоління на 1 га саду за тиждень

спостережень і наявності в один з цих днів у вечірні години температури – 15,5˚С. Другу

обробку проводять після вилову феромонною пасткою 3 і більше метеликів плодожерки

другого покоління на 1 га, тобто проводять одне обприскування проти кожного покоління

шкідника на початку його масового льоту.

На присадибних ділянках перед початком виходу гусениць з плодів при появі першої

пошкодженої плодожеркою падалиці (на поліссі та в лісостепу – 20 червня) на середину

штамбів яблунь накладають ловильні пояси. Кожні п’ять днів такі пояси знімають,

вибирають з них гусениць і знищують. Збирають щодня пошкоджену падалицю і знищують

її, закопавши в землю на глибину 0,5м.

У сучасних технологіях хімічного захисту яблуні важливим елементом є постійна

динаміка (чергування) інсектицидів з урахуванням різних класів хімічних сполук, з різною

тривалістю токсичної дії, з різним механізмом дії (кишкові, контактні, системні препарати).

Мета такого чергування ‒ запобігання появі резистентності (звикання) до дії одного й того ж

препарату [1].

Для захисту від плодожерки яблуні Інститут захисту рослин рекомендує застосовувати:

Золон, 35% к.е., 0,8-2,8 л/га, Інсегар 25 WP з.п., 0,6 кг/га, Люфокс 105 ES к.е., 1 л/га,

Фуфанон, 57% к.е., 2,0 л/га; у дачних та присадибних садах ‒ Матч 050 ЕС, Карате Зеон 050

CS м.к.с. та інші [6].


5

Одним з препаратів, що в останні роки пройшли перевірку і реєстрацію в Україні, є

інсектицид Кораген, 20% (DuPont, США), концентрат суспензії на водній основі. Діюча

речовина ‒ хлорантраніліпрол, 200 г/л.

Норма витрати Корагену при обробках яблуні ‒ 150-175 мл/га. Максимальна кратність

обробок за сезон ‒ 2 рази [1].

Вихід стандартної продукції (непошкоджених яблуневою плодожеркою плодів знятого

урожаю) становив 98-99 %, при пошкодженні плодів на контролі 24,2 % [1].

Висновки

В умовах полісся і лісостепу Рівненщини яблунева плодожерка розвивається в двох поколіннях;

За відсутності захисних заходів, пошкодження плодів яблуні плодожеркою та зниження рівня їх товарності може сягати 50-100%;

Для умов Рівненщини пороги шкодочинності плодожерки, за яких настає необхідність обробки саду інсектицидами та інгібіторами синтезу хітину, становлять: для першого

покоління ‒ 5 самок, відловлених з 1 га саду на феромону пастку за 7 днів травня ‒ першої

половини червня; для другого покоління ‒ 3 самки, відловлених у другій половині червня по

серпень включно;

За необхідності застосування інсектицидів та інгібіторів синтезу хітину слід вибирати лише рекомендовані державною комісією і перевірені препарати та чергувати їх для

недопущення резистентності комах-шкідників.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Гродський В.А. Захист садів // Карантин і захист рослин. 2010. №7. С. 18-19. 2. Дрозда В.Ф. Адаптивна стратегія популяції яблуневої плодожерки Laspeuresia

pomonella L. в садах зони відчуження ЧАЕС // Агрохімія і ґрунтознавство. 1998. С. 226-229.

3. Кондратенко П.В. Стан садівництва та першочергові завдання в розробці ресурсозберігаючих технологій виробництва конкурентоспроможної продукції //

Садівництво. 1988. №46. С. 5-7.

4. Кондратенко П.В. Адаптація яблуні в Україні. К.: Світ, 2001. 191 с. 5. Кондратенко Т.Є. Яблуня в Україні. К.: Світ, 2001. 297 с. 6. Лапа О.М. Плодожерки // Карантин і захист рослин. 2006. №4. С. 26-28.

УДК 632.937+635.21

Іван Бойко

(Рівне)

ШКОДОЧИННІСТЬ КОЛОРАДСЬКОГО ЖУКА В АГРОФІТОЦЕНОЗАХ КАРТОПЛІ

ТА ОБҐРУНТУВАННЯ ЗАХОДІВ БОРОТЬБИ ЗІ ШКІДНИКОМ

Наведено результати польових та лабораторних досліджень шкодочинності

колорадського жука на посівах картоплі. Обґрунтовано необхідність боротьби з шкідником

хімічним методом.

Ключові слова: картопля, шкодочинність, колорадський жук, захист, хімічний метод.

In this article are presented results of field and laboratory testing pests of the Leptinotarsa

decemlineata on the plant of potato. The necessity of pest control by the chemical method is

substantiated.

Key words: potato, pests, Leptinotarsa decemlineata, protection, chemical method.


6

Паслін бульбоносний або картопля досить поширена в Україні культурна рослина з групи

бульбоплодів. Важко переоцінити значення її як “другого хліба”, так і корму для худоби та

сировини для різних галузей промисловості. Проте, вона має велику кількість шкідників.

Особливу небезпеку становить колорадський жук.

Відтоді, відколи колорадський жук перейшов на культурну картоплю та вперше у 1855

році завдав значних пошкоджень посадкам цієї культури (м. Омаха штату Небраска),

розпочалося жорстке протиборство людини з цим фітофагом. За 50 років шкідник освоїв

американський континент, у 1918 році досяг Європи (м. Бордо), у 1949 році – з’явився в

Україні (Львівська область), а 1965 року заселив усю її територію. У 1980 році його вже

виявлено в Західному Сибіру Росії. Отже, для освоєння одного континенту шкідникові

вистачило 50 років [4].

Потрапивши на Європейський континент, колорадський жук швидко зайняв позицію

одного із найнебезпечніших шкідників сільськогосподарських культур і вже декілька десятків

років утримує дану позицію. Швидкому розповсюдженню його сприяли незвичайна

пластичність і відповідні екологічні умови, відсутність ентомофагів, які б регулювали

чисельність, і велика кількість сприйнятного корму – картоплі. Велика кількість сортів

картоплі, розтягнутість термінів їх садіння і наявність рослин різних віків, особливо у першій

половині літа, дають для цього виду різноманітні можливості у виборі тих рослин, харчування

якими найбільш сприйнятне для фізіологічної підготовки жуків до розвитку, розселення і

зимівлі [1].

Шкодочинність колорадського жука також зумовлюється надзвичайною його плодючістю

та ненажерливістю. Невчасне виконання захисних заходів призводить до втрат 50-80 %

урожаю, зменшення розміру бульб, зниження в них вмісту крохмалю та білка. При наявності

15 личинок на кущ урожай культури зменшувався на 15-20%, при 30 ‒ не добирали близько

половини врожаю, а при 50 – урожаю майже не було.

Разом з тим існує залежність між групою стиглості картоплі і втратами врожаю. Так, при

пошкодженні личинками листя картоплі ранньостиглого сорту на 25% втрати урожаю

становили 29,5%, на 50% ‒ 47,1%, пізньостиглого – відповідно на 71,5 та 81%. Тільки

постійне застосування заходів, спрямованих на зниження чисельності шкідника, дозволяє

зберегти врожай картоплі. При відсутності профілактичних і знижувальних заходів

чисельність популяції жука швидко достигає критичної величини, при якій спостерігається

повна втрата врожаю [2].

Для колорадського жука в Україні характерна постійна висока чисельність популяції. Це

пов’язана із відсутністю тут ефективних біотичних регуляторів чисельності шкідника і

можливістю давати протягом року декілька генерацій. Кількість генерацій залежить від

кліматичних умов, і в різних зонах може коливатися від 1-3. За високої плідності самок

(зазвичай близько 500, а в деяких випадках – більше 4000 яєць) наявність трьох чи двох

генерацій на рік може призвести до непередбачуваного зростання чисельності популяцій. В

зоні із трьома генераціями потомство однієї самки теоретично може до кінця сезону досягти

30млн. особин. Практично ж цього не буває [3].

На плідність жуків впливає кількість і якість спожитого корму. При живленні на одних

сортах картоплі плідність самок виявляється більш високою, ніж на інших. Різке зниження

числа яєць відбувається при живленні личинок і жуків на таких сортах, як Столова 19,

Львівська біла, Чарівниця, Іскра, Агро, Кіннебек. Плідність залежить від віку рослини, на якій

проходить живлення. При живленні листям кущів картоплі у віці 0,5; 1,5 і 2,5 місяців середня

кількість яєць у кладках складала відповідно 36, 25 і 18. Це пов’язано із зміною хімічного

складу листя протягом вегетаційного періоду. Зниження плідності при живленні листям

старих рослин пояснюється, зокрема, більш низьким, у порівнянні з молодим листям,

вмістом лецитинів. Несприйнятна їжа призводить до резорбції зооцидів у фазі великого росту

і вітелогенезу [3].


7

Поєднання в Україні теплого клімату, достатньої кількості посівів картоплі та інших

пасльонових культур, відсутність ентомофагів, які б стримували масове розмноження, стали

виключно сприятливими для розвитку колорадського жука.

Пошкодження які наносяться жуком на різних фазах розвитку рослин, неоднаково

впливають на величину втрат врожаю. Чітке уявлення таких залежностей дозволяє оцінити

реальну загрозу і застосовувати найбільш ефективні і раціональні заходи боротьби. Для цього

важливо знати характер та особливості пошкоджень як дорослими особинами, так і

личинками.

Жуки, що перезимували, після підготовчого періоду мають потребу в додатковому

живленні, тому при великій кількості їх можуть значно пошкоджувати сходи, але нові стебла,

що швидко ростуть, компенсують ці пошкодження, а врожайність майже не знижується.

Личинки, що відроджуються, спочатку живляться оболонками яєць, а потім вгризаються

в м’якуш листка з нижнього боку біля яйцекладки, переходячи поступово на верхній бік

листка, і знищують його, залишаючи самі жилки. Через 3-6 днів вони знову переходять на

нижній бік листків, де линяють, перетворюючись на личинок другого віку. Останні об’їдають

листки та соковиті верхівки стебел картоплі. Найненажерливіші личинки третього і,

особливо, четвертого віків, які зовсім оголяють кущ картоплі, поїдаючи не тільки листки, а й

молоді стебла. Живляться личинки і вдень, і вночі при температурі повітря вище 12оС.

Ненажерливість личинок з віком значно збільшується. Так, одна личинка першого віку

поїдає в середньому за добу 3мг маси листкової поверхні, другого віку ‒ 10, третього ‒ 50,

четвертого ‒ 110 мг. Отже, за 16 днів личинка поїдає близько 35см2 листкової поверхні, або

750мг зеленої маси. Перезимувалий жук за добу поїдає 2,6 см2, або 75мг корму, а літньої

генерації незабаром після відродження за такий самий строк з’їдає в середньому 5,6 см2, або

136мг листкової маси. Найбільш ненажерливі молоді жуки літнього покоління, менше –

личинки ІV віку і найменше – перезимувалі жуки [6].

Жуки внаслідок великої тривалості життя знищують значно більше (майже в 5 разів)

рослинної маси, ніж личинки.

Самки поїдають в 2 рази більше корму, ніж самці. Однак, враховуючи, що кількість

личинок на кущах в 10-30 разів більша, ніж дорослих особин, найбільш істотну шкоду

завдають саме личинки першого покоління. На картоплі чисельність молодих жуків велика,

але їх пошкодження істотно на врожайність не впливає. Картопля, як і інші рослини, має так

званий критичний період, коли вона найбільш чутлива до пошкоджень, яких завдають

листогризучі комахи. Найменш чутливі до пошкоджень рослини в ранній період розвитку та в

кінці вегетації. У першому випадку порівняно швидко наростають нові стебла і листя за

рахунок регенерацій цих властивостей картоплі ( різні сорти мають різну регенерацію), в

другому – функція листка як органа, що виробляє пластичні речовини, припиняється.

Районовані сорти картоплі не мають абсолютної стійкості проти колорадського жука.

Ранньостиглі сорти картоплі виступають як важливий фактор обмеження чисельності

шкідника. Із районованих сортів найбільш стійкі: Іскра, Зов, Столова19, Темп та ін. На таких

сортах можна зменшити кількість хімічних обробок до однієї на весь сезон, а також знизити

норму витрати препаратів. Із селекції українського науково-дослідного інституту

картопляного господарства ( УНДІКГ) виділено 57% районованих сортів стійких до

пошкоджень колорадським жуком. Особливо у цьому відношенні перспективний сорт Зарево

[7].

Не менш важливі роботи по виявленню сортів картоплі з регенеративними

властивостями, тобто здатністю відновлювати листя навіть після серйозних пошкоджень.

Цьому питанню приділяли увагу різні дослідники, які дійшли до висновку, що відновлення

листя багато в чому залежить від періоду та фази розвитку рослин, в яких завдаються

пошкодження. У ранніх фазах пошкодження листя відновлюється швидше , ніж у пізніх.

Здатність до швидкого відновлення листкової поверхні характерна для таких сортів, як

Юбель, Темп, Столова 19, Іскра тощо. Такі сорти картоплі не лише швидко відновлюють


8

втрачену частину бадилля, але й встигають сформувати досить високий урожай, в тому числі

за рахунок підвищеної активності листя з нижнього, менш пошкодженого ярусу.

Найбільш чутлива картопля до втрати листкової поверхні під час цвітіння, тобто в період

підготовки до зав’язування бульб. Знищення листя в цей час на 20, 40, 80% знижує

врожайність відповідно на 14, 15, 35% [1].

За даними А. Л. Бірман [7, 8], з підвищенням чисельності личинок на 1 кущ в найбільш

критичну фазу (10,25,40,55 екз.) втрати врожаю збільшуються відповідно до 9, 17,5 45,3 і

46,5%. В період закладання бульб навіть слабке знищення листя може викликати значні

втрати врожаю: при чисельності 10 личинок на кущ – до 15%, при 15 – до 50%, а при

чисельності 40 та більше – урожай зовсім не формується. В той же час повне об’їдання

листкової поверхні жуками літньої генерації в період кінця росту бульб рідко знижує

врожайність більш ніж на 15%, або й не знижує зовсім.

Ненажерливість колорадського жука й ступінь пошкодження рослин залежить від

температури та відносної вологості повітря: чим вища температура й менша відносна

вологість повітря, тим вища поїдання корму та швидкий розвиток личинок; холодна погода

(12-16оС) з частими холодними дощами, поривчастими вітрами сповільнюють активність

жуків і личинок і знижують їх ненажерливість.

Дослідження В. А. Саніна і Я. Карніє [7, 9] показують, що ранні насадження картоплі на

присадибних ділянках порівняно з виробничими, які висаджуються на 1,5-3 тижні пізніше,

можна розглядати як масові принадні посіви для перезимувалих жуків. Чисельність жуків, а

також личинок тут вища, розвиток шкідника на ранніх посівах відбувається значно раніше,

тому втрати врожаю в різні роки навіть при застосуванні препаратів можуть становити від 25-

30% до 60-80% при відсутності спеціальних заходів боротьби.

Світове сільське господарство щорічно несе великі втрати від колорадського жука,

оскільки без захисних заходів втрати врожаю картоплі можуть становити 30-90% і більше. Ця

величина залежить від багатьох чинників, зокрема від чисельності шкідника, погодних умов,

стану та фази розвитку рослин, рівня стійкості сорту тощо [5].

Зважаючи на те що об’єкт пошкодження колорадського жука (картопля) є для людини

«другим хлібом» та на постійну загрозу втрати врожаю від активної «діяльності» шкідника,

людина вимушена вести з цим шкідником жорстку і безкомпромісну боротьбу.

На сучасному етапі розвитку агробіологічної науки велике значення надається створенню

та вирощуванню стійких щодо шкідливих організмів сортів. Проте найпоширенішим заходом

є використання інсектицидів різної хімічної природи. Хімічний захист рослин відрізняється

високою ефективністю, універсальністю, високою віддачею при відносно невеликих затратах

праці.

Сучасний асортимент інсектицидів для боротьби з колорадським жуком на ринку України

представлений фосфорорганічними сполуками (золон, 35% к.е., волатон, 50% к.е. та інші),

класом піретроїдів (Децис, 2,5% к.е., карате, 5% к.е., арріво, 25% к.е., фастак, 10% к.е. та

інші),класом інгібіторів синтезу хітину (номолт, 15% к.е., сонет, 10% к.е.), класом

нейротоксинів (актара, 25% з.е., конфідор, 20% р.п., регент, 2,5 % к.е.) та іншими [3].

Висновки

Колорадський жук (Leptinotarsa decemlineata) - спеціалізований та найбільш небезпечний шкідник картоплі. В умовах лісостепу України розвивається в 2 - 3 поколіннях;

За відсутності заходів боротьби з шкідником, зниження врожаю картоплі може досягати 30 - 100 %;

Для зменшення чисельності шкідника використовують агротехнічні методи (сівозміна, раціональна система удобрення, обробіток грунту); механічні (збирання і знищення дорослих

перезимувалих жуків); біологічні ( створення та використання відносно стійких сортів ‒ Зов,

Зарево та ін.); хімічні, в асортименті яких пріоритет надається препаратам класу

нейротоксинів (Конфідор, Актара, Регент).


9


1. Захист рослин: Респ. Міжвідомчий темат. наук. зб. Вип. 39 / Держ. агропромисловий комітет УРСР. К.: Урожай, 1992. 117 с.

2. Знаменський О. П. Проти колорадського жука // Захист рослин. 2003. №4. С. 16-17. 3. Колорадский картофельный жук. Филогения, морфология, физиология, экология,

адаптация, естественные враги. М.: Наука, 1985. 377 с.

4. Новосельська Т. Г. Резистентність колорадського жука // Захист рослин. 2002. №10. С. 4-6.

5. Патика В. П. та ін. Як захиститись від колорадського жука? // Захист рослин. 2002. №9. С. 7-8.

6. Простацька О. Н. Життєдіяльність колорадського жука // Захист рослин. 2001. №4. С. 13-15.

7. Санін В. А. Колорадський жук і заходи боротьби з ним. 2-е вид., доп. і перероб. К.: Урожай, 1986. 88 с.

8. Справочник по пестицидам (гигиена применения и токсикология). Коллектив авторов, под ред. академика АМН СССР Медведя Л. И. К.: Урожай, 1977. 376 с.

9. Справочник по пестицидам: гигиена применения и токсикология / Сост. Л. К. Седокур; Под ред. А. В Павлова. 3-е изд., исп. и доп. К.: Урожай, 1986. 432 с.

Галина Воловик, Ірина Парфенюк

(Рівне)

ЗАХВОРЮВАНІСТЬ НА АСКАРИДОЗ РІЗНИХ ВІКОВИХ КАТЕГОРІЙ

НАСЕЛЕННЯ РІВНЕНЩИНИ

На сьогодні паразитарні захворювання залишаються одними з найбільш поширених

захворювань у світі. Серед усіх паразитарних захворювань 89% припадає на долю

гельмінтозів. За даними ВООЗ майже у третини з 50 млн. населення, помираючих щороку у

світі, причиною смерті є інфекційні та паразитарні захворювання. В Україні продовжує

залишатись складною ситуація з захворюваністю населення гельмінтозами. Серед

гельмінтів, які здатні паразитувати в організмі людини, в Україні поширено 30 видів.

Ключові слова: аскаридоз, нематодози, гельмінтози, захворюваність, паразит, інвазія.

For today parasitosiss remain one of the most widespread diseases in the world. Among all

parasitosiss of 89% falls out on the stake of helminthisms. From data of ВООЗ almost in one third

from a 50 million dying annually in the world population, reason of death are infectious and

parasitogenic diseases. In Ukraine continues to remain difficult situation with morbidity of

population helminthisms. Among helmints that is able to parasitize in the organism of man, 30 kinds

are widespread in Ukraine.

Key words: ascaridosis, nematodosiss, helminthisms, morbidity, parasite, invasion.

Паразитарні інвазії є однією з можливих причин інвалідності та смертності людей у світі.

Серйозною проблемою для охорони здоров'я є гельмінтози людини, на частку яких припадає

понад 89% всіх паразитозів.

Актуальність вивчення паразитозів, крім того, пояснюється і низькою ефективністю

протипаразитарних профілактичних заходів, а також не своєчасносною діагностикою та не

ефективною терапією.

В Україні щорічно реєструють понад 1 млн випадків гельмінтозів. Як вважають фахівці,

рівень інфікованості гельмінтами набагато вищий, тому що виявляються вони недостатньо.

Протягом життя практично кожна людина переносить паразитарне захворювання, але

частіше хворіють діти.


10

Найбільше значення в розвитку патології у дітей в нашій країні мають такі гельмінтози,

як аскаридоз, ентеробіоз,трихоцефальоз.

Навіть за офіційними даними щорічний показник захворюваності на гельмінтози в

Україні високий та складає в середньому 1333 випадків на 100 тисяч населення. І за даними

Українського Центру санітарно-епідеміологічного нагляду поширеність гельмінтозів в

Україні постійно зростає.

Саме тому метою нашої роботи було, визначення особливостей поширення аскаридозу

серед різних вікових груп населення Рівненської області.

При постановці діагнозу, в залежності від стадії захворювання, застосовували різні

методи лабораторної діагностики, які дозволяють виявити аскарид в організмі на любій

стадії хвороби, а саме: гельмінтокопроскопічні методи – дозволяють виявити яйця, личинки

паразитів на ранній стадії розвитку чи самих паразитів; за допомогою серологічного та

гематологічного методів виявляють специфічні антитіла в крові людини.

Результати власних досліджень. Вважають, що аскаридозом уражено біля 1,2 млрд

людей на нашій планеті. В Україні біля 20% виявлених паразитарних захворювань становить

аскаридоз. Тими чи іншими гельмінтами уражена п'ята частина дітей, які відвідують дитячі

заклади. Нами за результатами багаторічного моніторингу аскаридоза було встановлено, що

Рівненська область належить до тих областей, у яких рівень захворюваності населення на цю

хворобу в 2-4 рази вищий за середні показники по Україні, де ураженість на аскаридоз

становить -1,06% від всього населення.

Результати моніторингу рівнів інвазованості представлено в таблиці 1.

Таблиця 1. Інвазованість населення Рівненської області на аскаридоз

(на 100 тис. чоловік)

№ п/п Назви районів 2012 2013 2014 2015 2016

1 Березнівський 321,90 86,89 199,57 158,71 215,28

2 Володимирецький 59,63 41,55 22,17 20,58 17,42

3 Гощанський 136,31 128,36 257,66 142,83 145,63

4 Демидівський 175,66 115,45 136,45 47,76 40,94

5 Дубенський 726,90 661,33 569,11 517,59 484,04

6 Дубровицький 214,79 196,66 180,73 199,22 230,02

7 Зарічненський 170,32 144,66 152,67 141,36 93,30

8 Здолбунівський 96,44 66,62 38,48 40,23 31,48

9 Корецький 308,88 349,15 345,50 456,77 351,36

10 Костопільський 68,21 97,27 180,07 147,75 155,44

11 Млинівський 209,09 103,92 161,56 36,48 109,45

12 Острозький 298,53 233,28 207,74 203,22 203,22

13 Радивилівський 274,90 162,08 167,70 119,79 151,73

14 Рівненський 160,08 185,87 159,42 117,59 73,49

15 Рокитнівський 125,57 152,48 371,13 271,92 242,52

16 Сарненський 332,15 394,44 382,20 402,68 558,68

17 м. Рівне 135,14 210,74 358,83 258,80 248,27

18 м.Вариш 149,99 85,54 78,12 59,18 37,87

Всього 221,46 214,36 259,39 216,27 222,57

Україна 110,11 100,38 99,03 89,86 97,98

Найвищі рівні показника захворюваності на 100 000 чоловік в області за результатами

досліджень 2012 року виявлено в Дубенському (726,90), Сарненському (332,15),

Березнівському (321,90) та Корецькому (308,88) районах. Найнижчі показники було

виявлено в Володимирецькому (59,63), Костопільському (68,21) районах. Станом на 2016 рік


11

можна відзначити різке зниження рівня інвазованості населення у Дубенському (було 726,90

стало 484,04) Березнівському (було 321,90 стало 215,28) районах. Також необхідно звернути

увагу на різкий підйом рівня інвазованості серед населення Сарненського району, де станом

на 2012 рік рівень інвазованості становив 332,15, а в 2016 році цей показник виріс до 558,68 в

перерахунку на 100 тисяч населення.

Необхідно звернути увагу, що за період роботи рівень інвазованості населення

Корецького району виріс з 308,88 у 2012 році до 358,68 у 2016 році, Гощанського із 136,31 до

145,63, Дубровицького 214,79 до 230,02, Костопільського 68,21 до 155,44, Рокитнівського

125,57 до 242,52 на 100 тисяч населення відповідно.

У решти районах встановлена тенденція до зниження показника захворюваності на

100000 населення. На нашу думку такі коливання показника інвазованості можуть бути

зв‘язані з недостатнім рівнем виконання оздоровчих й профілактичних заходів в даних

районах.

Рис.1. Динаміка захворюваності населення на аскаридоз

Так, станом на 2012 рік рівень захворюваності на аскаридоз серед населення Рівненської

області становив 221,46 на 100 тисяч населення, а захворюваність по Україні була відповідно

110,11 на 100 тисяч населення, що менше ніж в 2 рази. І протягом наступних років подібна

тенденція залишилась незмінною.

Рівень захворюваності на аскаридоз по Україні становив у 2013 році ‒ 100,38; у 2014 –

99,03; у 2015 – 89,86; 2016 – 97,98 на 100 тисяч населення. В той же час рівень

захворюваності на аскаридоз серед населення Рівненської області становив відповідно

214,36; 259,39; 216,27 та 222,57 на 100 тисяч населення.

Як видно, з цих показників рівень захворюваності на аскаридоз по Україні має

тенденцію до поступового зниження, а по Рівненській області цей показник залишається на

високому рівні й навіть дещо збільшився

В результаті аналізу рівнів інвазованості населення Рівненської області аскаридозом

було встановлено, що відмічається загальна тенденція до зниження в 2013-2015 роках , а в

деяких районах вона залишається досить високою, в порівнянні з середньо обласними

значеннями.

Отже, одним з найбільш поширених гельмінтозів серед дітей Рівненської області є

аскаридоз, збудником якого є геогельмінт – Ascaris lumbricoides.

Проаналізувавши показники захворюваності всього населення області на аскаридоз, ми в

подальшому, визначили чи існує залежність між захворюваністю на аскаридоз та віком

людей. Тому наступним етапом нашої роботи було визначити рівень захворюваності на

0

100

200

300

2012 2013 2014 2015 2016

110,11 100,38 99,03 89,86 97,98

221,46 214,46 259,39

216,27 222,57

Динаміка захворюваності населення на аскаридоз

Україна Рівненська обл


12

аскаридоз серед дітей різних вікових категорій. Для цього ми провели дослідження рівня

захворюваності серед дітей віком від 0 до 17 років за 5 річний період з 2012 по 2016 роки.

Так, як найбільш вразливими є молодші вікові групи, саме тому ми вивчали поширення

інвазії серед молодших дітей віком до 1 року (І група – діти віком від 0 до 1 року),

дошкільнята та молодші школярі (ІІ група ‒ діти віком від 1 до 4 років; ІІІ група – діти віком

від 5 до 9 років) та діти старшого шкільного віку (група ІV ‒ діти від 10 до 14 років та

V група – діти віком від 15 до 17 років).

Серед дітей віком до 1 року найвищі показники встановлено у Дубенському (1326,53);

Радивилівському (1193,32) випадків захворювання на 100000 населення, що значно

перевищує середній показник по області, якій становив 153,35 захворювань аналогічно і що

значно вище середнього показника по Україні (102,63). Також, слід відмітити, що рівень

показника захворюваності дітей цієї вікової категорії зазнавав значного зростання протягом

наступних років і станом і станом на 2016 рік становив 2330,10 випаків на 100 тис нас

В той же час, серед дітей віком до 1 року в таких районах як: Гощанський,

Демидівський, Дубровицький, Зарічненський, Корецький, Острозький, Рокитнівський

жодного випадку захворювання на аскаридоз не виявлено.

Аналогічні дослідження було проведено серед ІІ групи дітей віком від 1 до 4 років.

Встановлено, що ситуація в цій віковій групі залишається також досить напруженою, й

становить з розрахунку на 100000 населення: в Дубенському - 4135,71; Острозькому ‒

2193,42; Корецькому – 1949,86; Млинівському ‒ 1196,41 та Радивилівському – 1052,08

районах відповідно.

Найменші показники серед цієї вікової групи виявлено у дітей Володимирецького –

42,02 та Зарічненського 129,70 випадків на 100000 населення. Серед дітей Рокитнівського

району випадків захворювання на аскаридоз у цієї вікової категорії не виявлено.

Необхідно було визначити найбільш сприйнятливу вікову категорію до захворювання на

аскаридоз. Тому, з цією метою було вивчено епідемічну ситуацію щодо захворювання на

аскаридоз серед дітей вікової категорії від 5 до 9 років. Слід зазначити, що серед дітей віком

від 5 до 9 років рівень захворюваності по Рівненській області більш ніж в 2 рази

перевищував загальноукраїнські показники, будучи відповідно 1214,97 і 586,92 (2012). В

подальші роки можна було спостерігати коливання цього показника з тенденцією до

зниження. Проте, й станом на 2016 рік рівень захворювання в Рівненській області залишився

вищим в 2 рази від показника по Україні, хоча й мав тенденцію до зниження й становив

943,22 і 471,84 відповідно. Необхідно відмітити також, значні коливання цього показника в

розрізі районів. Так, найвищі рівні захворюваності встановлено у дітей Дубенського

(5610,24), Острозького (3048,23), Сарненського (1890,31), Млинівського (1860,47),

Радивилівського (1746,32), Демидівського (1955,99), Дубровицького (1812,30) та Корецького

(1389,66) районів, що є значно вищим від середніх показників, як по області так і по Україні.

Найнижчий рівень захворюваності серед дітей цієї вікової категорії встановлено у дітей

Костопільського (299,81) району. В цілому можна узагальнити, що в цій віковій категорії

епідемічна ситуація залишається досить напруженою, хоча й намічається тенденція до

зниження цього показника.

Як свідчать результати аналізу епідемічної ситуації щодо захворюваності на аскаридоз

дітей віком 10-14 років вона є більш стійкою й має менший рівень напруги, хоча й тут

встановлені її значні коливання. Так, найвищі показники захворюваності встановлено серед

дітей Дубенського – 1667,03; Березнівського – 1105,97 районах.

Найменші показники інвазованості спостерігалися в Володимирецькому ‒ 38,87 та

Рокитнівському ‒ 62,51 районах. Необхідно константувати про значне зростання рівня

захворюваності серед цієї вікової категорії станом на 2016 рік у дітей Рокитнівського району,

де показник зріс з 62,51 до 524,88. Відмічено зниження захворюваності у дітей Дубенського

району та значне зниження майже в 10 раз серед дітей Березнівського району (126,13).

Аналогічні дослідження серед вікової категорії дітей віком від 15 до 17 років показали,

що показники напруженості епідемічної ситуації, щодо рівня захворюваності на аскаридоз є


13

значно нижчими від аналогічних в попередніх вікових групах. В 2 районах, а саме:

Демидівському та Радивилівському не було виявлено жодної хворої дитини. Найнижчі рівні

захворюваності встановлено серед дітей у Зарічненському (69,11), Здолбунівському (90,33)

районах, що нижче аналогічного показника як по області так і по Україні.

За період з 2012 по 2016 роки відмічено значні коливання цього показника в цій віковій

категорії. Так, в Березнівському районі в 2012 році рівень захворювання становив (646,04), а

в 2016 – 68,38. При цьому, по Зарічненському району де показник був найнижчим (69,11) у

2012 році у 2016 році він досяг позначки 286,53, що більше ніж у 4 рази. Також, слід

відзначити, зростання цього показника у 2016 році в порівнянні з 2012 роком й перевищення

рівня захворюваності по Україні.

Таким чином, за результатами моніторингу епідемічної ситуації щодо захворюваності на

аскаридоз, серед дітей різного віку в Рівненській області встановлено, що найменш

вразливою є категорія дітей віком до 1 року, хоча ці показники мали деякі коливання

протягом періоду спостережень. Зокрема, в 2012 році таких дітей було 346,6 особин, а в 2016

році їх було 280,6 на 100 тисяч населення. Тобто, спостерігається тенденція до зниження

виявлення випадків аскаридозу. З результатів обстеження встановлено, що найбільш

вразливими є діти віком 1-4 років, рівень захворюваності у цих дітей був стабільно високим

протягом всього періоду досліджень й становив у 2012 році 1064,4 випадки, а у 2016 році

968,06 випадків на 100 тисяч населення. Найнижчий рівень захворювання було визначено у

2014 році коли він становив 788,08 на 100 тисяч населення. На нашу думку це, в першу

чергу, пов‘язане з особливостями розвитку дітей саме в цей період та соціальними умовами

їх росту (відвідування дитячих закладів, пізнавальний склад розуму, дотримання санітарно-

гігієнічних вимог, тощо).

У дітей віком 5-9 та 10-14 років показник захворюваності є вищим в порівнянні з групою

дітей до 1 року та дещо нижчим ніж у дітей віком 1-4 років. В 2012 році він становив 846,9

по групі 5-9 років та 838,3 по групі дітей віком 10-14 років, а в 2016 році він був відповідно

943,22 та 400,24 випадки на 100 тисяч населення.

Слід звернути увагу що протягом усього періоду досліджень показник рівня

захворювання серед дітей вікової категорії 15-17 років був найнижчим , а саме в 2 районах:

Демидівському та Радивилівському не було виявлено жодної хворої дитини. Найнижчі рівні

захворюваності встановлено серед дітей у Зарічненському (69,11), Здолбунівському (90,33)

районах, що нижче аналогічного показника як по області так і по Україні.

Отже, як свідчать результати наших досліджень на аскаридоз хворіють різні верстви

населення, в тому числі дорослі та діти різного віку. Проте, найбільш вразливою соціальною

групою щодо зараження на аскаридоз залишаються діти, різного віку. В результаті наших

досліджень, встановлено що діти віком 1-4 років є найбільш вразливими щодо зараження на

аскаридоз.


1. Крамарев С. А., Ершова И.Б., Бондаренко Г.Г. Гельминтозы у детей и подростков. К. Луганск. 2006. 125 с.

2. Коваль О. Захворюваність на гельмінтоз в Україні. Актуальність проблеми. Система профілактичних заходів, спрямованих на попередження й зниження захворюваності

населення. Инф. контроль. 2005. № 4. С.19-21.

3. Романенко Н.А., Падченко И.К., Чебышев Н.В. Санитарная паразитология. Москва. Медицина. 2000. 320 с.

4. Чистенко Г.Н., Веденьков А.Л. Оптимизация сроков обследования населения на пораженность аскаридозом. Здравоохранение Беларуси. 1997. № 6. С.38-39.


14

УДК 631.452:631.879.4

Віра Ільїна (Київ)

ВІДТВОРЕННЯ РОДЮЧОСТІ ГРУНТУ МЕТОДОМ ВЕРМИКОМПОСТИНГУ

The article mentions the process of soil formation including physical factors as well as biological forces. Earthworms play significant role in it. They influence the formation of soil, helping to shape soil structure, content and fertility. The main part in the article is devoted to the organization of worms’ farms for private gardens as well as for big farms.

Key words: vermicomposting, soil formation, earthworms, organic matter, soil structure, microorganisms.

Зниження родючості ґрунтів України є великою проблемою сучасності, на яку впливають як природні чинники, так і виробнича діяльність людини. Інтенсивне ведення сільського господарства без застосування комплексних заходів збереження гумусу у ґрунтах призводить до виснаження ґрунтів. Статистичні данні свідчать, що від водної та вітрової ерозії середньорічні втрати гумусу становлять 15 т/га. Значить щороку ґрунтовий покрив України втрачає 740 млн. тон родючого ґрунту, який містить близько 24 млн. тон гумусу. [4, c. 102]

Спеціалісти виділяють основні причини: дегуміфікація, зниження балансу поживних елементів, ерозія ґрунтів декальцинація, забруднення ґрунтів важкими металами, ущільненням ґрунтів сільськогосподарською технікою тощо.

Існують контрольовані та неконтрольовані процеси зниження родючості ґрунту. Зменшення гумусу в ґрунті (дегуміфікація) являється контрольованим показником. Можна виділити основні причини дегуміфікації ґрунтів України. До них відносяться: водна ерозія та дефляція, зменшення обсягів внесення органічних добрив. Багаторічні дослідження показують, що за останні десятиріччя процес дегуміфікації ґрунтів не зупинився, а продовжує інтенсивно розвиватися. За показниками Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» після проведення 9-го туру агрохімічного обстеження ґрунтів (2006–2010 рр.) було виявлено зниження вмісту гумусу на 0,5 % в абсолютних одиницях порівняно з 2000р. До 2016 р. лише 22,7 % від обстеженої площі має високий і дуже високий вмістом гумусу. [4, c. 103]

Недотриманням сівозмін, недостатнє і необґрунтоване внесення органічних та мінеральних добрив зумовлюють дисбаланс поживних елементів у ґрунті. За останні 25 років внесення органічних добрив скоротилося у 17,2 рази ‒ від 8,6 т/га у 1990 р. до 0,5 т/га у 2016 р. Висока вартість мінеральних добрив перешкоджає розширенню обсягів їх використання. Кількість внесених мінеральних добривах забезпечує потребу лише на 20–25 %. [6, c. 25] Отже, врожай сільськогосподарських культур формується за рахунок природної родючості ґрунтів, а це призводить до їх виснаження.

На сучасному етапі одна з гострих проблем є декальцинація, або кислотна деградація ґрунтів. Декальцинація призводить до погіршенням агрохімічних властивостей ґрунтів, підвищується кислотність ґрунтового покриву.

Ще одним наслідком інтенсивного сільськогосподарського виробництва є фізична деградація ґрунтів. В Україні спостерігається надмірна розораність ґрунтів, інтенсивний механічний обробіток замість використання технології нульового обробітку ґрунту. Всі ці заходи призводять до зниження вмісту органічних речовин, наявності плужної підошви, ущільнення підорного і глибших шарів ґрунту. Тому проблема переходу від інтенсивного землеробства до органічного обумовлена необхідністю відновлення родючого шару ґрунтів. [2, c. 14-15]

Формування ґрунту ‒ це безперервний процес, на який впливають фізичні фактори, включаючи вітер, дощ та температуру, а також рослини та тварини.

Дощові (земляні) черв'яки відіграють значну роль у процесах ґрунтоутворення. Англійський натураліст Гілберт Уайт вперше помітив зв'язок між земляними черв’яками та


15

родючістю ґрунту у 1789 року. Чарлз Дарвін теж займався цим питанням. У 1881 році він опублікував роботу «Про утворення ґрунтового шару». В цій роботі він висунув теорію, що перемішування червами різних шарів ґрунту призводить до збільшення його родючості.

Серед тисячі видів в усьому світі, найбільшу кількість дощових черв'яків можна знайти у помірних і тропічних зонах. Хоча якісні ґрунти можуть утворюватися і без дощових черв'яків, їх наявність зазвичай є показником продуктивності ґрунту. [1]

Дощові черв'яки дуже активні і сприяють формуванню ґрунту кількома способами. По-перше, вони відіграють важливу роль у змішуванні та агрегації ґрунтів. У пошуках

їжі, дощові черв'яки безперервно піднімаються на поверхню і знову вниз, пропускають органічні речовини через свою систему травлення. Дощові черв'яки сприяють утворенню родючих ґрунтів шляхом внесення органічних речовин в ґрунт. Вони з'їдають листя та мертві коріння, що знаходяться на поверхні ґрунту або поблизу нього або переносять порції рослинного матеріалу і заглиблюють його глибоко в землю. Дощові черв'яки перетравлюють шматочки рослинного матеріалу в їхніх шлунках і виділяють органічну речовину в ґрунт через їх лити. Це природне добриво містить нітрат, магній, фосфор, кальцій і калій. [1]

По-друге, земляні черв'яки виділяють суміш мінералів та рослинних матеріалів у ґрунт у вигляді поживних речовин.

По-третє, у процесі пересування вони змішують шари ґрунту, приносячи ґрунт від верхнього шару до нижніх пластів і навпаки.

У четвертих, оскільки дощові черв'яки можуть проникати через щільні слої ґрунту, вони поліпшують структуру, розпушуючи ущільнену частину і створюючи тисячі тунелів під поверхнею. Вони можуть заглиблюватися на глибину до 3 метрів. Ці тунелі збільшують пористість ґрунту, забезпечуючи шляхи проникнення води та повітря в землю. У результаті ґрунт краще вбирає і зберігає воду і менш схильний до ерозії та стічних вод. Крім того, ці тунелі забезпечують канали, в які легко можуть проникати корені рослин, створюючи додаткову стабільність, а після відмирання рослин, також органічний матеріал у ґрунті. Однак дощові черв'яки в горщиках можуть пошкодити кореневі системи, особливо молодих рослин. [2, c. 5-7]

Крім того, дощові черв'яки стимулюють активність корисних бактерій і грибків. Ці мікроорганізми харчуються органічним матеріалом, розбиваючи його на гумус.

Земляні черв'яки є важливими членами ланцюжка травлення, який є складною спільністю організмів, що впливають на процес формування ґрунту. Дощові черв'яки становлять 50-70 % всієї біомаси ґрунтових безхребетних. На одному гектарі добре доглянутих лугів або пасовищ загальна їх кількість становить від 1 до 200 мільйонів особин, в середньому близько 20 мільйонів, а вага їх біомаси ‒ від 2 до 5 тон на гектар, що на два порядки перевищує біомасу наземних тварин. [2, c.9]

Ланцюжок травлення ґрунту складається з організмів, починаючи від бактерій, водоростей та грибків до комах, дрібних ссавців, плазунів і рослин. Ці організми впливають на формування ґрунту шляхом рихлення, розщеплення рослинних та тваринних матеріалів і сприяють утворенню власної органічної речовини в ґрунті після смерті. Земляні черв'яки є важливим джерелом їжі для багатьох членів цієї спільноти. Крім того, тунелі та скипи дощового черв'яка допомагають забезпечити воду, харчування та кисень, необхідні для створення середовища, в якому ці організми можуть процвітати.

Виготовлення компосту важливе на будь-якій органічній фермі. Фермери можуть покращити якість компосту, який вони роблять, використовуючи дощових черв'яків. Вони допомагають зробити високоякісний компост, який має більше поживних речовин, ніж звичайний компост для вирощування сільськогосподарських культур і дає їм змогу добре розвиватися. [3, c. 10]

Процес використання дощових черв'яків для виготовлення компосту називається вермикомпостуванням.

Земляні черв'яки люблять здоровий ґрунт, тому наявність їх у саду це ознака того, що овочі та квіти почуватимуться добре. Земляні черв'яки віддають перевагу прохолодному, вологому ґрунту. Так як вони складаються приблизно з 80% води за вагою і втрачають


16

близько 15% води в день, тому їм потрібен вологий ґрунт. Земляні черв'яки дихають через їхню шкіру, а це означає, що вони віддають перевагу легкому суглинку. Також для цих хробаків потрібна група ґрунтів, багата органічним матеріалом та азотом.

Для того, щоб привабити дощових черв'яків та заохотити їх до розмнож

Documents

«Переяславmsk.edu.ua/s-k/downloads/publications/zbirka_phdpuigs... · 2018-12-02 · ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «Переяслав-Хмельницький