ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 401ти низькі трансфертні ціни в країнах, де податки нижчі, ніж на внутрішньому ринку, й навпаки. Це завдає серйозних збитків національним інтересам відповідних країн і викликає гостру критику з боку урядових, і передусім, податкових та митних органів.

Висновки. Підводячи підсумок даному дослідженню слід зазначити, що найбільш вагомий вплив на трансформацію концепції ціноутворення в умовах глобалізації здійснюють наступні факто-ри: міжнародна конкуренція та трансфертне ціноутворення. Механізм трансфертного ціноутворення покладений в основу новітніх підходів щодо встановлення ціни в умовах глобальної економіки. Він сприймається, як єдина методологія ціноутворення, яке використовується транснаціональними корпораціями на глобальних ринках. В той же час, трансфертне ціноутворення порушує ринковий механізм ціноутворення, спотворюючи рівень світових цін. Тому трансфертні ціни не можуть служити довідковими цінами для зовнішньоторговельних операцій. Реальна ціна на товар у випадку транс-фертного ціноутворення не є коректною, що ускладнює контроль за витратами та їх порівняння на глобальних ринках.

Література:1. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура — М.: ГУ ВШЭ, 2000. — 608 с2. Портер М. Стратегия конкуренции и анализ отраслей / М. Портер. – К.: Основы, 1997. – 464 с.3. Портер М. Конкуренция.: Учеб. пособие.: Пер. с англ. – М.: Изд-ий дом “Вильямс”, 2001. – 495 с.4. Портер М. Международная конкуренция. – М.: Междунар. отношения, 1993. – 896 с.5. Портер М. Стратегія конкуренції: Пер. с англ. – К.: Основи, 1998. – 536 с.6. Ратленд П. Глобализация и посткоммунизм // Мировая экономика и международные отношения. –

2002. - №4. - С. 15-18.]7. Рокоча В.В., Плотніков О.В.. Новицький В.Є. та ін. Транснаціональні корпорації. - К.: Таксон, 2001. -

304 с., с. 958. Сoase, Ronald H. “The Problem of Social Cost”, Journal of Law and Economics 3 (1960), 1–449. Coase, R. Y. “The Nature of the Firm”. Economica. 4 (1937): 1, 386–405 [рус. перев.: Коуз Р. Фирма, рынок

и право. М., 1993]10. Michael E. Porter, Competitive Adventage: Creating and Sustaining Superior Performance (New York:

The Free Press, 1985)

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»402УДК 123.456:789

Шабан К.С., Зозульов О.В.

канд. економ. наук, доцент Національній технічний університет Україні «КПІ»

КЛАСИФІКАЦІЯ МІЖОРГАНІЗАЦІЙНИХ ОБ'ЄДНАНЬ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

ПРОМИСЛОВО-ВИРОБНИЧОГО ПІДПРИЄМСТВА

КЛАССИФИКАЦИЯ МЕЖОРГАНИЗАЦИОННЫХ ОБЪЕДИНЕНИЙ В КОНТЕКСТЕ ФОРМИРОВАНИЯ ИННОВАЦИОННОЙ ПОЛИТИКИ

ПРОМЫШЛЕННО-ПРОИЗВОДСТВЕННОГО ПРЕДПРИЯТИЯ

CLASSIFICATION OF INTERORGANIZATIONAL ASSOCIATIONS IS IN CONTEXT OF FORMING OF INNOVATIVE POLITICS

OF INDUSTRIALLY-PRODUCTIVE ENTERPRISE

У статті досліджено існуючі науково-теоретичні підходи до трактування терміну «міжорганізаційне об'єднання» як нової форми конкурентної боротьби, встановлено взаємозв’язок між термінами «міжорганізаційне об'єднання» та «мережа». Наведено класифікаційні ознаки, за якими розрізняють види даних утворень та запропоновано власні принципи класифікації мереж, а саме територіальна та галузева приналежність, форма утворення, форма внутрішньої взаємодії, джерело конкурент-них переваг, ступінь стійкості взаємозв’язків, співвідношення ступенів впливу та інші. Аналізуючи діяльність міжорганізаційних об'єднань, визначено детермінанти конкурентоспроможності даних утворень за такими напрямками як процеси, засоби, чинники та потенціал зростання. Крім цього роз-крито важливість діяльності мереж в інноваційні сфері і відповідно сформульовано основні стимули об'єднання підприємств для проведення інноваційної політики. Такими стимулами стають фінансові ресурси, ноу-хау, збутові можливості, управлінський досвід та виробничо-технологічні потужності.

Ключові слова: мережа, міжорганізаційне об'єднання, емерджентність, детермінанти конкурентоспроможності міжорганізаційних об’єднань, стимули об'єднання в інноваційній сфері

В статье исследовано существующие научно-теоретические подходы к трактовке термина «межорганизационное объединение» как новой форме конкурентной борьбы, установлено взаи-мосвязь между терминами «межорганизационное объединение» и «сеть». Приведены классифи-кационные признаки, за которыми различают виды данных образований и предложены собствен-ные принципы классификации сетей, а именно территориальная и отраслевая принадлежность, форма образования, форма внутреннего взаимодействия, источник конкурентных преимуществ, степень стойкости взаимосвязей, соотношения степеней влияния и другая. Анализируя деятель-ность межорганизационных объединений, определены детерминанты конкурентоспособности данных образований за такими направлениями как процессы, средства, факторы и потенциал ро-ста. Кроме этого раскрыта важность деятельности сетей в инновационные сфере и соответственно сформулированы основные стимулы объединения предприятий для проведения инновационной политики. Такими стимулами становятся финансовые ресурсы, ноу-хау, сбытовые возможности, управленческий опыт и производственно-технологические мощности.

Ключевые слова: сеть, межорганизационное объединение, емерджентность, детерминанты конкурентоспособности межорганизационных объединений, стимулы объединения в инноваци-онной сфере

In the article the investigational existent theoretical going is near interpretation of term «interorganizational association» as new form of competitive activity, it is set intercommunication between terms «interorganizational association» and «network». Classification signs over, after that distinguish the types of these formations and own principles of classification of networks are offered, are brought,

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 403namely territorial and branch belonging, form of formation, form of internal co-operation, source of competitive edges, degree of firmness of intercommunications, correlation of degrees of influence and other. Analysing activity of interorganizational associations, determinants of competitiveness of these formations is certain after such directions as processes, facilities, factors and potential of increase. Except it importance of activity of networks is exposed in innovative to the sphere and the basic stimuli of association of enterprises are accordingly set forth for realization of innovative politics. Financial resources, now-how, sale possibilities, become such stimuli, administrative skills and productive-technological powers.

Keywords: Network, Inter-Group Association, Emergent Processes in Marketing, determinants of competitiveness of interorganizational associations, stimuli of association in an innovative sphere

Вступ. У світлі сучасних тенденцій економічної інтеграції, конкурентні процеси в основних галу-зях економіки набувають особливого характеру і обумовлені наступними властивостями. По-перше, виникнення і розвиток нового глобального рівня конкурентної боротьби, коли на ринку конкуру-ють окремі виробники та їх торгові марки, а де-факто, конкуренція відбувається між регіональними економічними системами із притаманним їх інституціональним забезпеченням [3]. По-друге, процес скорочення життєвого циклу товару за рахунок появи нових відповідників та модифікацій виступає додатковим фактором посилення конкуренції. По-третє, процес об’єднання виробництва з поста-чальниками, посередниками, коли збільшується потреба в комплексних рішеннях технологічних проблем веде до появи нових форм конкурентної боротьби.

Все вище сказане, формує питання створення довготермінової переваги конкурентоспро-можності українських підприємств, які могли б ефективно конкурувати не тільки на українському ринку а й на європейському. Відповіддю на це питання, було б створення міжорганізаційного об’єднання, яке вимагає подальшого глибокого дослідження і обґрунтування.

Першими дослідниками, які найбільш чітко описали основні характеристики міжорганізаційних об’єднань були Р. Майлз, Ч Сноу, Г.Тореллі, К. Імаї та Х.Ітамі, К.Кук, Р.Эмерсон, А. Грандорі, Г.Сода, М. Кастельс, С. Джонс, В. Хестерлі, С. Боргатті. Серед російських та українських вчених, які досліджували дане питання були В. Катькало, С. Кущ, С. Паринова, М. Румянцева, О.Третьяк, В. Дементьєв, М.Шерешева, С.Соколенко, В. Геєць, А. Мокій та інші.

Процеси формування міжорганізаційних об’єднань активно розвиваються в національній практиці і потребують чіткого розуміння функціонування цих емерджентних утворень виходя-чи з цінності, яку вони створють для споживачів та важливості їх при створенні інновацій. Все це обумовлює актуальність даного дослідження.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження наукових підходів до трактування термінів міжорганізаційне об’єднання вітчизняними та зарубіжними вченими; встановлення різновидів да-них утворень та специфіки функціонування їх; визначення важливості міжорганізаційних обєднань в інноваційних процесах; розкриття основних cтимулів обєднання підприємств в інноваційній сфері.

Результати дослідження. Відсутність загальноприйнятого визначення «міжорганізаційне об’єднання» обумовлюється тим, що в науковій літературі для опису даного утворення використо-вують дефініцію як мережа. На мою думку, між цими двома поняттями можна ставити знак рівності. Оскільки організаціями є фірми (економічні суб’єкти), профспілки, політичні партії, університети, неприбуткові організації, державні установи чи органи місцевого самоврядування й безліч інших «оди ниць координації, які мають певні межі й функціонують для досягнення мети або кількох цілей, що їх поділяють її члени-учасники» [7, С. 26]. Мережа – це власне об’єднання цих організацій в межах ринку. Тому надалі ми будемо використовувати поняття «міжорганізаційне об’єднання». Спо-чатку ми розглянемо дефініції поняття «міжорганізаційне об’єднання» з позицій синтезу теоретич-них принципів відомих економістів та соціологів (див. табл. 1.).

Більшість дослідників при аналізі феномену міжорганізаційне об’єднання схилялися або до управлінського підходу або до економіко-теоретичного[9]. Так, наприклад, російський вчений В. Катькало проаналізував проблему розвитку міжорганізаційного об’єднання як нової організаційної форми управління, в работах О. Третьяк та М. Румянцевої проводиться загальний аналіз основних трактувань феномену мережевих форм міжорганізаційної кооперації, в роботі С. Куща аналізується міжорганізаційні мережі як найбільш складна форма розвитку маркетингу взаємовідносин. Їхніми інтересами ставали процеси, структури, кордони та нові схеми управління в межах об’єднань. І ці дослідження зводилися до того що мережа - це поєднання співпраці (кооперації) і конкуренції, внаслідок цього навіть зявився новий термін як co-opetition (від слів cooperation, competition) [9].

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»404Таблиця 1

Визначення поняття «міжорганізаційне обєднання»

Підхід Автор Визначення

Соціологічний

К.Кук та Р.Эмерсон Набір взаємозв’язаних мінових відносин [11].

А. Грандорі та Г.Сода

Спосіб регулювання взаємозалежностей між фірмами, який, з одного боку відмінний

від внутрішньофірмового (ієрархічного) регулювання, з іншого – від ринкової

координації як відповідної реакції на сигнали ринку. В цей же час, атрибути об’єднання,

такі як процесс координації і структури міжфірмових коаліцій не просто гібридні форми внутрішньофірмових та ринкових

аналогів, але в певній мірі унікальні характеристики, які представляють собою

ррізноманітні їх комбінації [13].

Інформаційний М. Кастельс

Відкриті структури, які можуть необмежено розширюватися шляхом включення нових

вузлів, якщо ті здатні до комунікацій в рамках даної мережі [4].

Правовий С.П. Кущ, А.А. Афанасьєв

Сукупність юридично незалежних фірм, які взаємодіють з метою створення

добавленої вартості (продукту, який володіє максимально можливою економічно

обґрунтованою цінністю для кінцевого споживача) [5].

Оргазаційний Р. Майлз та Ч. Сноу

Новий етап у відомій еволюції організаційних структур управління фірмою: лінійна -

функціональна - дивізійна - матрична – мережева [18].

Економічний Я.Хаканссон

Сукупність взаємодіючих фірм, яка об’єднує набір різних ресурсів та видів діяльності

для представлення різноманітних продуктів (товарів чи послуг) певному сегменту ринку

[14].

Cистемний М. Ю. Шерешева

Система контрактів між формально незалежними економічними агентами з метою

оптимального комбінування і використання ресурсів, включаючи знання в експліцитній та

імпліцитній формах [8].

РинковийС. Джонс, В. Хестерлі, С.

Боргатті

Наявність обраного, стійкого і структурованого кола автономних фірм, залучених у

створення товарів і послуг на основі неявних і безстрокових контрактів, що сприяють

адаптації до непередбачуваних обставин оточуючого середовища, а також координації і

захисту угод [16].

Джерело: Власна розробка

Виходячи з цього, запропонуємо своє розуміння терміну міжорганізаційного об’єднання – це емерджентна система, яка виникає в процесі ринкової кооперації суб’єктів економічної діяльності внаслідок прагнення учасників використовувати конкурентні переваги та ресурси один одного зад-ля створення затребуваного ринком товару.

Також ґрунтовними були дослідження відносно типології міжорганізаційних обєднань. Дослідники Р.Майлз та Ч.Сноу першими запропонували класифікацію міжорганізаційних об’єднань та виділили три їх різновидності [17]: внутрішні, стабільні та динамічні.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 405

. 1. '

' ( .1.) –

- . ' ( .2.) -

. ,

. , « » ’ .

, .

– .

. 2. '

' , ,

. ,

, . ,

.

Рис. 1. Внутрішнє об’єднання

Метою внутрішнього об’єднання (рис.1.) – це отримання конкурентної переваги шля-хом спільного використання підрозділами рідкісних ресурсів і послідовного розвитку та обміну управлінськими та технологічними ноу-хау.

Стабільне об’єднання (рис.2.) - такий підхід зазвичай передбачає часткове замовлен-ня товарів та послуг в інших підприємствах. В стабільному утворенні активи належать декільком фірмам, які спеціалізуються на конкретних видах діяльності. Дуже часто торгові партнери, які зна-ходяться навколо «якірної» фірми постачають їй або ресурси або виступають дистриб’юторами її продукції. До переваг стабільного обєднання відносять надійність поставок та збут продукції, а також тісна кооперація у виробничих графіках та контроль якості. До недоліків можна віднести – взаємозалежність та втрата деякої гнучкості.

. 1. '

' ( .1.) –

- . ' ( .2.) -

. ,

. , « » ’ .

, .

– .

. 2. '

' , ,

. ,

, . ,

.

Рис. 2. Стабільне об’єдання

Логіка динамічного об’єднання полягає в адаптуванні до ринкового середовища шляхом обєднання діяльності окремих підрозділів, управління, яких здійснються самостійно на різних або суміжних ринках. Якірною компанією тут виступає брокер, який ідентифікує та групує в одне ціле необхідні активи, які можуть належати іншим компаніям. Зазвичай головна фірма володіє лише пев-ною для бізнесу навичкою в проектуванні, чи обслуговуванні.

Перевагами динамічного об’єднання є гнучкість та спеціалізація, особливо при необхідності організації з мінімальними витратами коштів та часу багатьох незалежних фірм для одноразового чи короткотермінового спільного проекту.

Вчені Р.Майлз та Ч.Сноу в трактуванні міжорганізаційних обєднань здійснюють акцент на управлінських проблемах, а саме створення нових раніше невідомих кваліфікацій – архітекторів мереж та брокерів.

До цього часу не існує загальноприйнятої класифікації мереж, хоча існує цілий ряд різних типологій мереж (табл.2). Для нас актуальними будуть саме класифікації об’єднань з позицій концепції маркетингу.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»406

' ,

.

.3. '

. . ,

– . ,

( .2). ' .

2 '

’ . .

1990 1. 2.

[9]

. .

1994 1. 2. 3.

' [18]

. .

1994 1. 2. ( ,

, )

[15]

.

. 1995 1. ( ,

, )

2. ( , )

3. ’ , ( ,

)

, ,

[13]

. ’ .

1996 1. 2. 3. , , 4. ’

,

' [12] . 1997 1.

2. 3. 4.

[10]

Рис.3. Динамічне об’єднання

Таблиця 2Еволюція підходів до класифікації міжорганізаційних об’єднань

Дослідники Рік Види об’єднань Принципи класифікації

В.Зігерт та Л.Ланг

19901.Створені великими компаніями2.Створені малими та середніми

Розмір компаній [9]

Р.Майлз та Ч.Сноу

19941.Внутрішні 2.Стабільні 3.Динамічні

Ступінь стійкості взаємозв’язків [18]

Х.Хінтерхюбер та Б. Левін

19941.Внутрішньоорганізаційні

2.Міжорганізаційні (горизонтальні, вертикальні, діагональні)

Направленість чи інтеграція мережі [15]

А.Грандорі та Д.Сода

1995

1.Соціальні (міжособистісні, централізовані, мережі галузевих районів)

2.Бюрократичні (симетричні, асиметричні)3.Об’єднання, засновані на правах власності (спільне

підприємство, венчурний бізнес)

Рівень централізації, рівень формалізації,

механізми координації [13]

Н.П’єрсі та Д. Кравенс

1996

1.Пусті мережі2.Гнучкі мережі

3.Мережі, які створюють цінність, 4.Віртуальні об’єднання

Турбулентність зовнішнього середовища,

ступінь стійкості взаємозв’язків [12]

Р.Акрол 1997

1.Внутрішні ринкові мережі2.Вертикальні ринкові мережі

3.Міжринкові мережі4.Мережі можливостей

Направленість чи інтеграція мережі [10]

Й. Зюдов та А. Віланд

1998

1.Проектні мережі 2.Стратегічні мережі,

3.Віртуальні підприємства4.Мережі-союзи

Співвідношення ступенів впливу Ступінь стійкості взаємозв’язків

форма управління [9]

М.Кастельс та де Ман

19992004

1.Квазіінтегровані мережі2.Мережі, орієнтовані на попит або мережі поставок

(вертикальні мережі постачальників і виробників, мережі для створення рішення)

3.Технологічно-орієнтовані мережі

Цілі мережі та її орієнтація [4]

Г.Джерефрі, Дж. Хамфрі, Т. Сторджон

2005

1.Ринковий ланцюг2.Модульний ланцюг

3.Ланцюг відносин4.«Каптивний» ланцюг5.Ієрархічний ланцюг

Ступінь стійкості взаємозв’язків та форма управління [9]

М. Шерешева 2006

1.Стратегічний альянс2.Ланцюг створення цінності

3.Фокальна мережа поставок 4.Динамічна фокальна мережа 5.Віртуальна організація

Тип квазіінтеграції, співвідношення ступенів впливу, стабільність

групи, внутрішня конкуренція, вхід в об’єднання, розмір компаній,

завдання кооперації [9]

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 407Закінчення табл. 2

Дослідники Рік Види об’єднань Принципи класифікації

К. Мюллер та А. Раджала

20071.Стабільні мережі,

2.Мережі, що оновлюються3.Мережі, які зароджуються

форма внутрішньої взаємодії [19]

Джерело: адаптовано авторами на основі [9, с.239]

Дослідник Н.Апаріна пропонує наступну класифікацію об’єднань, залежно від складу учасників і ресурсів, які залучаються в мережу:

1) міжорганізаційні об’єднання, представлені взаємозв’язками самої фірми як самостійної юридичної особи, за якою закріплена власність на реальні активи (підрядні, субпідрядні відносини, побудовані за майновим принципом тощо);

2) міжорганізаційні об’єднання, утворені власниками грошового капіталу (холдинги, перехрес-не володіння акціями тощо);

3) міжорганізаційні об’єднання, що виникають внаслідок об’єднання управлінських ресурсів топ-менеджерів на формальній основі (переплетені ради директорів, стратегічні альянси, створювані за управлінським принципом тощо) і внаслідок об’єднання специфічних ресурсів працівників фірми (діловий проект, віртуальна мережа тощо);

4) міжорганізаційні об’єднання, що формуються на неформальній основі шляхом встановлення соціальних відносин між топ-менеджерами, керівниками, відповідальними за матеріально-технічне постачання і т. п., які дозволяють фірмам вирішувати економічні, організаційні та інші проблеми. Соціальні мережі можуть формуватися також на основі традиційних (родинних, дружніх) та інших відносинах [1].

К. Меллер та А. Раджала використали маркетингову логіку створення цінності і виділили три типи ділових мереж:

1) стабільні обєднання, в яких існує вже стала система створення цінності, сформовані компетенції учасників та прописані бізес-процеси. Дані обєднання в свою чергу поділяються на вертикальні мережі попиту-поставок, які побудовані вздовж ланцюга створення цінності та горизонтальні мережі, які створюються з метою задоволення потреб цільових споживачів спільним продуктом.

2) мережі, які оновлюються також володіють доволі стійкою системою створення цінності, однак учасники об’єднання мають можливість вносити неї певні зміни і тим самим удосконалювати її. Дані мережі також поділяються на тимчасові об’єднання та об’єднання рішень для цільових споживачів.

3) мережі, які зароджуються. Характеризуються високим рівнем невизначеності, в яких ство-рюються нові технології, рішення, концепції шляхом застосування радикальних інновацій в системі. В даній групі виділяють інноваційні мережі, домінуючого стандарту та мережі бізнес-додатків [9].

Запропоновані класифікації розрізняють види утворень за розмірами, за стабільністю зв’язків в мережі, за джерелом об’єднання, тобто в більшій мірі за організаційними характеристиками, вони не враховують аспектів взаємодії міжорганізаційних об’єднань та споживачів. Маркетинговий підхід в даних класифікаціях врахований лише частково. Тому ми пропонуємо наступні критерії, за якими будемо здійснювати класифікаціюміжорганізаційних об’єднань виходячи з участі створення цінності для споживачів (табл.3).

Об'єднання підприємств у мережі відбувається перш за все за рахунок розвитку кооперації різних видів організацій (виробництва, сервісу, збуту, постачання, інститутів). Це в свою чергу приносить економію від масштабу, оскільки випуск та реалізація великих партій товарів дає можливість економи-ти на постійних витратах. Окрім цього, дає можливість залучати капітал з низькою вартістю, шукати та закріплювати за собою постачальників сировини, матеріалів, комплектуючих виробів й інших ресурсів, розширювати межі ринку за рахунок диверсифікації і внаслідок отримувати монопольну владу на рин-ку. Діяльність на ринку міжорганізаційних об'єднань сприяє розвитку технічного прогресу, підвищення якості продукції, задоволенню потреб споживачів ефективнішими методами ніж у конкурентів та ско-рочення ризику, оскільки дозволяє розвивати різні напрямки діяльності. Детермінанти, які формують конкурентоспроможність міжорганізаційного утворення розглянуті на рис. 4.

Важливу роль відіграють міжорганізаційні об’єднання у розвитку інновацій. На думку фахівців, до головних чинників, які спонукають сьогодні підприємства до кооперації в інноваційній сфері, відносяться:

- зростаюча комплексність технологічної бази, що вимагає все більшої компетентності та до-даткових знань у суміжних технологічних областях;

- прискорення технологічних циклів;- збільшення вартості та ризику інновацій [2].

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»408Таблиця 3

Види міжорганізаційних об’єднань

Принцип класифікації Види міжорганізаційних об’єднань

Територіальна приналежність

ЛокальніРегіональніНаціональніМіжнародні

Транскордонні

Галузева приналежністьВнутрішньогалузеві

Міжгалузеві

Ступінь стійкості взаємозвязківСтабільніДинамічні

Співвідношення ступенів впливуФокальні

Розпорошені

Стимули (спалахи) об’єднання

Мережі, утворені на основі фінансових ресурсівМережі, утворені на основі володіння ноу-хау

Мережі, створені на основі управлінського досвідуМережі, створені на основі володіння високоякісного технологічного

устаткування Мережі, утворені на основі наявності ефективної збутової сітки

Джерело конкурентних перевагОб’єднання, які орієнтуються на стратегію лідерства по витратах

Об’єднання, які орієнтуються на стратегію диференціації

Форма утворенняМякі

Жорсткі

Форма внутрішньої взаємодіїГоризонтальніВертикальні

Конгломератні

Характер власності

ПриватніДержавні та муніципальні

ЗмішаніЗмішані за участі державного капіталу

Приватні та державні за участі іноземного капіталу

Види споживачівМережі, які орієнтуються на кінцевого споживача

Мережі, які орієнтуються на промислового споживача

Джерело: опрацювання власне на підставі [1, 4, 9]

1.

2. 1.

2. 3.

1. 2. 3. 4.

5.

1. ,

2. ,

: [1, 4, 9]

' ( , ,

, , ). , . ,

, , , ,

. '

, , , . ,

. 4.

. 4. ' : [17]

Know-How

PR C

-

Рис. 4. Детермінанти інноваційної політики міжорганізаційного об’єднання Джерело: адаптовано авторами на основі [17]

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 409Отже, аналізуючи діяльність підприємств, які входять в міжорганізаційну мережу, варто зазна-

чити що основними стимулами для їх об'єднання в інноваційній сфері стають найважливіші ресурси та знання, які не завжди можна знайти в межах одного підприємства (рис. 5).

' . , ,

, : - ,

; - ; - [2].

, , , '

, ( . 5).

. 5. '

:

. , ,

, . , ,

, .

, - ' , .

. '

, : - , ,

; - , ,

[6] . ,

" "

-

'

-

Рис. 5. Стимули об'єднання підприємств в інноваційній сфері Джерело: Власна розробка

Основною умовою успішності інноваційної діяльності є її достатнє фінансування. Рівень фінансування залежить від фінансового стану підприємства, стратегічної пріоритетності інноваційної діяльності, вибраної інноваційної політики, попередніх інноваційних результатів. Індексом, що характеризує рівень фінансування, може бути використаний показник інноваційності підприємства, у тому числі в динаміці і порівняно з конкурентами. Пріоритетність фінансування інноваційної діяльності є елементом стратегії підприємства, а конкретні розміри - об’єктом стратегічного пла-нування, а також стратегічного інноваційного аналізу.

Важливою умовою і джерелом інноваційної політики є досягнутий організацією технологічний рівень. З точки зору пов’язання існуючих технологій з інноваціями, останні поділяються:

- на висхідні, джерело ідей, яких лежить за межами технологічних ліній підприємства;- низхідні, такі, що мають своїм ідейним джерелом вдосконалення існуючих технологій і

продуктів[6] .Очевидно, що навіть без врахування більш високої комерційної “результативності” низхідних

інновацій міра їх радикальності і недоступності для імітації конкурентами підвищується з підвищенням технологічного рівня конкретного підприємства.

Управлінський досвід представляється необхідною умовою інноваційності. Відзначимо, що ключовим елементом в управлінні організацією є наявність в лідерів-ентузіастів, здатних пропо-нувати інноваційні рішення високої міри радикальності, і широке поширення творчих підходів при рішенні поточних та стратегічних проблем.

Відмітимо, що, будучи найважливішим інноваційним ресурсом, ноу-хау є продуктом інноваційної діяльності, що має не лише облікову вартість, яка визначається повними витратами на його ство-рення, але і споживчою вартістю. Таким чином, ноу-хау, представлене в нематеріальних активах, має декілька аспектів цінності для організації, яка ним володіє:

- як джерело подальшої інноваційної діяльності (власне інноваційний ресурс);- як джерело поточного або потенційного доходу (у якості результату інноваційної діяльності);- як чинник капіталізації компанії [6].Ще одним важливим показником інноваційності є існування нових ринків збуту. Сучасний стан

ринку характеризується перенасиченям товарів, навіть новинок, коли пропозиція перевищує по-пит. Тому так важливо на сьогодні володіти даним ресурсом підприємству. Сформована ефективна збутова сітка та нова клієнтська база – ще один фактор успіху інноваційної політики підприємства.

Висновки. Розвиток кооперації, недостатність найважливіших ресурсів та знань, щоб утримати власні ринкові позиції стимулюють підприємство до об’єднання та співпраці з іншими організаціями. Як наслідок, на ринку з’являються нові форми інституціальних утворень такі як міжорганізаційні об’єднання.

У статті проведений аналіз наукових джерел на тему міжорганізаційні об’єднання та удоскона-лення системи класифікації даних утворень дає можливість визначити основні стимули об’єднання підприємств в інноваційній сфері. Саме інноваційна активність підприємств в емерджентній

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»410системі створює новий агрегований інноваційний продукт. Власне тому формування інтегрованої інноваційної стратегії в міжорганізаційному об’єднанні має відбуватися в комплексі, з врахуванням інноваційної активності всіх підприємств системи, що потребує подальших досліджень.

Література:1. Апарина Н.Ф. Межфирменные сети: формирование и тенденции развития в постсоветской экономике:

Автореф. дисс. канд. экон. наук: 08.00.01 / Н.Ф.Апарина. Кемерово, 2005. 186 с. 2. Голиченко О.Г. Национальная инновационная система России: состояние и пути развития. М.: Наука,

2006. С. 249 – 250.3. Зозульов О. Принципи формування маркетингової стратегії: від унітарних до інтегрованих корпоративних

маркетингових стратегій / О. Зозульов, О. Підмогильна // Маркетинг в Україні. – 2013. – №3. – С . 41–48.4. Кастельс М. «Становление общества сетевых структур» / М. Кастельс // «Новая постиндустриальная

волна на Западе. Антология» (под ред. В. Л. Иноземцева). – М., 1999. – С. 494-505.5. Кущ С. П. Маркетинговые аспекты развития межфирменных сетей: российский опыт. [Текст] / С. П.

Кущ, А.А. Афанасьев // Российский журнал менеджмен та. – №1. – 2004. – С. 33-52 6. Лекция 12. Анализ инновационных возможностей предприятия [Електронний ресурс]. -Режим

доступу : URL:http://www.fa.ru/institutes/vshgu/Documents/4.18.7_Лекция%2012%20Инновационные%20технологии%20операционного%20менеджмента.pdf

7. Ситник Й. С. Менеджмент організацій: навчальний посібник [Текст] /Ситник Й. С.– Львів : «Тріада плюс», 2008. – 456 с.

8. Шерешева М. Ю. Межорганизационные сети в системе форм функционирования современных отраслевых рынков. / Автореф. дис.док. экон. наук 08.00.01../Шерешева Марина Юрьевна.– М.: МГУ, 2007.- 422.

9. Шерешева, М. Ю. Формы сетевого взаимодействия компаний. Курс лекций [Текст]: учеб. пособие / М. Ю. Шерешева ; Гос. ун-т — Высшая школа экономики. — М. : Изд. дом Гос. ун-та — Высшей школы экономики, 2010. — 339 с.

10. Achrol R.S. Changes in the Theory of Interorganizational Relations in Marketing: Toward a Network Paradigm [Text]// Academy of Marketing Science Journal. 1997. Vol. 25. No. 1. PP. 56-71.

11. Cook K., Emerson R.M. Non-exchange relationships in networks // American Sociological Review. 1978. Vol.43. October. P.725.

12. Cravens D.W ., Piercy N.F., Shipp S.H. New Organizational Forms for Competing in Highly Dynamic Environ-ments: The Network Paradigm // British Journal of Management. 1996. Vol. 7. No. 3. PP. 203-18.

13. Grandori, A. and G. Soda (1995). “Inter-firm networks: antecedents, mechanisms and forms.” Organization Science 16(2): PP.183-214.

14. Hakansson H. International Marketing and Purchasing of Industrial Goods: An Interaction Approach. John Wiley and Sons: Chichester. 1982.

15. Hinterhueber H.H., Levin B.M. Strategic Networks – the Organisation of the Future 11 Long Range Planning. 1994. Vol. 27. No. 3. PP. 43-53

16. Jones C. A general theory of network governance: Exchange conditions and social mechanisms / C. А. Jones, W.S. Hesterly, S.P. Вorgatti // Academy of Management Journal. 1997. Vol. 2. No 4. Р. 911–945.

17. J. Podgórska. Stymulowanie innowacyjności i konkurencyjności przedsiębiorstw poprzez klastry – propozycja działa‒ 2014 - 2020. [Електронний ресурс] : (Konferencja „Klaster Gospodarki Odpadami i Recyklingu szans‒ roz-woju innowacyjnych przedsi‒biorstw z bran‒y odpadowej i recyklingu” Kielce -2014). -Режим доступу : URL : http://klasterodpadowy.com/.../Joanna%20 Podg‒rska _Klastry _Kielce_JP_pop.pdf‒

18. Miles R.E., Snow C.C. Fit, failure and the hall of fame: How companies succeed or fail. New York, 1994.19. Moller K, Rajala A. Rise of strategic nets – New modes of value creation // Industrial Marketing Management.

2007. Vol. 36. No. 7. PP.895-908/

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 411

iННОВАЦiЙНО-iНВЕСТИЦiЙНi ПРОЦЕСИ

УДК 658:005.5

Войтун Т.В.,Національний технічний університет України «КПІ»

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ АДАПТИВНОСТІ

ПІДПРИЄМСТВА

ОСОБЕННОСТИ ФОРМИРОВАНИЯ СИСТЕМЫ ОБЕСПЕЧЕНИЯ ИННОВАЦИОННОЙ АДАПТИВНОСТИ ПРЕДПРИЯТИЯ

FONDATION‘S FEAUTRES OF ENSURING SYSTEM OF INNOVATIVE ADAPTABILITY OF ENTERPRISE

Стаття охоплює теоретико-методичні аспекти формування системи забезпечення інноваційної адаптивності підприємства. У дослідженні розглянуто формування системи забезпечення здатності підприємства реагувати на зміни зовнішнього середовища та знижувати їх потенційний негативний ефект за допомогою інновацій. Запропоновано уточнення поняття «адаптивності» та «інноваційної адаптивності» підприємства, систематизовано види адаптаційних процесів на підприємстві, а та-кож досліджено матрицю вибору інноваційно-адаптивної стратегії підприємства. Адже успішне функціонування підприємства у складному та динамічному середовищі тісно пов’язане з перерахо-ваними поняттями та вимагає мобілізації зусиль підприємства для їх забезпечення. У даній статті розглядається авторське бачення механізму забезпечення ефективності інноваційної адаптивності підприємства та обґрунтовано його головні елементи. Наголошено на важливості такого принципу інноваційної адаптивності як узгодження адаптаційних дій із загальною стратегією підприємства, що є необхідною умовою забезпечення загальної ефективності системи інноваційної адаптивності підприємства.

Ключові слова: адаптивність, інноваційна адаптивність підприємства, система забезпечення інноваційної адаптивності підприємства.

Статья охватывает теоретико-методические аспекты формирования системы обеспечения ин-новационной адаптивности предприятия. В исследовании рассмотрено формирование системы обеспечения способности предприятия реагировать на изменения внешней среды и снижать их потенциальный негативный эффект с помощью инноваций. Предложено уточнение понятия «адап-тивности» и «инновационной адаптивности» предприятия, систематизированы виды адаптацион-ных процессов на предприятии, а также исследовано матрицу выбора инновационно-адаптивной стратегии предприятия. Ведь успешное функционирование предприятия в сложном и динамичной среде тесно связано с перечисленными понятиями и требует мобилизации усилий предприятия для их обеспечения. В данной статье рассматривается авторское видение механизма обеспече-ния эффективности инновационной адаптивности предприятия и обосновано его главные эле-менты. Подчеркнута важность такого принципа инновационной адаптивности как согласование адаптационных действий с общей стратегией предприятия, что является необходимым условием обеспечения общей эффективности системы инновационной адаптивности предприятия.

Ключевые слова: адаптивность, инновационная адаптивность предприятия, система обе-спечения инновационной адаптивности предприятия.

The article covers the theoretical and methodological aspects of innovation adaptability of enterprise. The article examined the formation of reference system to ensure the enterprise's ability to respond to

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»412changes in the environment and reduce their potential negative impact through innovation. Proposed clarification of the concept of «adaptability» and «innovative adaptability” of enterprise, systematized kinds of adaptive processes in the enterprise, and also investigated the matrix of innovation and adaptive enterprise strategy choice. After the successful operation of the enterprise in a complex and dynamic environment is closely linked with the above concepts and requires mobilization of the enterprise to provide them. This article discusses the author's vision of a mechanism to ensure the effectiveness of innovation and adaptability of enterprises justified its main elements. Highlighted this principle as an innovative adaptive coordination of adaptation actions on the overall strategy of the enterprise, which is a prerequisite for the overall efficiency of the enterprise innovation system of adaptability.

Keywords: adaptability, innovation adaptability of enterprise, providing system of innovative adaptability of enterprise.

Вступ. Сучасний діловий світ характеризується прискореними темпами оновлення технологій, ви-соким рівнем конкуренції у всіх сферах діяльності та жорсткими методами боротьби за лідерство. В таких умовах виживання та успіх будь-якого підприємства залежать від двох ключових факторів: інноваційності (як комплексної характеристики ступеня впровадження інновацій) та адаптивності (як здатності систе-ми швидко та адекватно пристосовуватися до динамічних змін у середовищі функціонування). З таких позицій тематика представленої статті є досить актуальною та перспективною.

Слід відмітити, що проблемі забезпечення інноваційності та адаптивності сучасних підприємств присвячено велику кількість наукових досліджень. Серед них слід відмітити як праці класичного спрямування в теорії інноваційного менеджмент (В. Захарченко, Н. Корсікова, М. Меркулов, П. Ми-китюк, Й. Шумпертер) [1, 2, 6], так і дослідження за більш новітніми напрямками, зокрема стосовно проблематики інноваційної адаптивності підприємства (Л. Окопний, В. Прохорова, П. Свідерський, І. Новаківський) [3, 5]. В зазначених дослідженнях приділяється чимало уваги інноваційному аспекту розвитку підприємства, проте, на наш погляд, недостатньо систематизовано сукупність концептуальних характеристик, що визначають систему забезпечення інноваційної адаптивності підприємства.

Постановка завдання. З огляду на зазначене, основною метою даного дослідження є систематизація концептуальних положень стосовно інноваційної адаптивності та обґрунтування механізму забезпечення ефективності інноваційної адаптивності підприємства. З огляду на за-значену мету доцільно сформулювати наступні цілі: уточнення поняття «інноваційної адаптивності» підприємства; визначення складових механізму забезпечення інноваційної адаптивності; обґрунтування дієвості зазначеного механізму.

Методологія. Теоретичною та методологічною основою є роботи провідних вітчизняних і зарубіжних учених з інноваційного розвитку та адаптивного управління. У статті використа-но сукупність методів: системного аналізу – при визначенні теоретичних засад інноваційної адаптивності промислових підприємств; класифікаційно-аналітичний – при розробці понятійного апарату забезпечення інноваційної адаптивності; абстрактно-логічний – при теоретичному узагальненні результатів дослідження та формулюванні висновків.

Результати дослідження. Для розв’язання поставленого завдання необхідно передусім з’ясувати сутність поняття адаптивність та інноваційна адаптивність. Як стверджують В. Ячменьова та З. Османова, аналіз поняття «адаптивність» дає змогу виділити ключові слова, в межах яких воно розглядається [7]. Це – властивість, реакція, здатність, характеристика (табл. 1).

Таким чином, враховуючи багатоаспектність категорії «адаптивність» дамо авторське визна-чення цього терміну з позицій інноваційної організації, що говорить про подальше вивчення даної категорії в економіці.

Адаптивність – це здатність системи до швидкого та якісного пристосування до змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі, яке сприяє її розвитку та підвищенню життєздатності.

Виходячи з такого розуміння адаптивності, пропонуємо розглядати інноваційну адаптивність як здатність системи аналізувати та відслідковувати зміни зовнішнього та внутрішнього середови-ща, та відповідним чином змінювати функціонування та структуру за допомогою інновацій, з метою збереження чи досягнення оптимального стану діяльності соціально-економічної системи.

Як стверджують сучасні дослідники, існують випадки, коли адаптивний розвиток підприємств відбувається і без застосування інновацій. Але слід зважити на те, що підприємство не зможе успішно тривалий час дотримуватися виконання сформованих алгоритмів управління. Виходячи із цього адаптивний інноваційний розвиток – процес реалізації нововведень, які здатні пристосовува-ти підприємство до змін умов зовнішнього та внутрішнього середовища.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 413Таблиця 1

Аспекти сутності поняття «адаптивність»

Ключове слово Сутність поняття в межах ключового слова

Властивість

системи, що визначає її здатність успішно пристосовуватися до умов зовнішнього середовища, що змінюється

що полягає в пристосуванні до внутрішньофірмових і макроекономічних змін та в багатоаспектності, що виражаються в економічних стосунках

Реакціяна зміну чинників зовнішнього середовища за рахунок перебудови зв’язків і стосунків між

суб’єктами

Здатність

пристосуватися до поточних змін навколишнього середовища, перебудовувати свої елементи і взаємозв’язки між ними відповідно до трансформації зовнішнього середовища і внутрішніх

перетворень

системи пристосовуватися до змін середовища, можна визначити, що в сучасних умовах разом з конкурентоспроможністю вона є основою економічної стійкості діяльності підприємства

системи, організації або окремої людини пристосовуватися до різних умов навколишнього середовища називають адаптивністю

Характеристика

діяльності підприємства, здібність (властивість економічної системи) його до самозбереження, пристосування, структурної перебудови, перетворення в умовах нестабільності

підприємства приростного типу, яка орієнтується на стабільність і повільні зміни зовнішнього середовища і встигає в таких умовах реагувати на виникаючі проблеми

Джерело: систематизовано автором на основі [7].

Унікальність структури й особливостей діяльності кожного підприємства дає можливість його менеджерам визначити загальні напрямки його адаптивного розвитку. З цієї точки зору адаптивне управління представляє собою комплекс організаційних та економічних компонентів, які забезпе-чують взаємо узгоджене функціонування всіх елементів системи реалізації нововведень, що дає змогу організації пристосовуватись до змін у зовнішньому і внутрішньому середовищі та успішно функціонувати в довгостроковому періоді [4].

Класифікацію можливих типів та видів адаптації інноваційного процесу на підприємстві систе-матизовано в табл. 2.

Таблиця 2Класифікація видів адаптаційних процесів на підприємстві

Ознака Вид адаптації Характерні особливості прояву в інноваційному процесі

За визна-ченням мети

і предмета адаптації

Приватна (лінійна)

адаптація

Розглядаються окремі чинники інноваційного розвитку (різні інноваційні проекти) без їх взаємного узгодження, не потребує докорінної перебудови існуючої схеми

функціонування об’єкта

Системна (багато-рівнева)

адаптація

Розглядаються в сукупності всі чинники інноваційного процесу на підприємстві, мають вплив на реалізацію інноваційних процесів щодо об’єкта адаптації; вимагає

зміни існуючого підходу у вирішенні проблем, перевизначення пріоритетів, встановлення нових взаємозв’язків, перепланування операцій

За ініціацією та об’єктив-ними

ознаками

Проблемна адаптація

«Ініціатор» процесу адаптації – формалізована проблема на шляху реалізації інновацій, отже, даний « подразник » необхідно нейтралізувати, усунути або

пристосуватися до нього

Комплексна адаптація

«Ініціатор» процесу адаптації – сам об’єкт адаптації, коли інновації не можуть розпочатись без попередньої підготовки, тому рішення задачі адаптації лежить в

області реінжинірингу

Продуктова (резуль-тативна)

адаптація

«Ініціатор» процесу адаптації - продукт виробництва, пропонований на ринку самим підприємством, отже, необхідні зміни в умовах внутрішнього середовища

для отримання очікуваного рівня результатів на виході системи

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»414Закінчення табл. 2

Ознака Вид адаптації Характерні особливості прояву в інноваційному процесі

За підходом до вирішення

проблеми адаптації

Класична адаптація

Переважає вплив зовнішнього середовища на об’єкт адаптації інновацій, тому відповідна реакція – традиційний підхід, пов’язаний зі зміною його внутрішнього

середовища

Програмна адаптація

Агресивна, вплив зовнішнього середовища може бути компенсовано за рахунок внутрішньої активності.

Толерантна адаптація

Об’єкт, володіючи всім необхідним, може одночасно виступати в ролі суб’єкта управління. Це дозволить йому реалізувати підхід, що базується на передбаченні подій і передбаченні майбутньої ситуації за час попередження та прогнозуванні

динаміки зміни ситуації, і стану об’єкта як системи

Джерело: систематизовано автором на основі [1, 3]

У контексті дослідження інноваційного чинника на базі сучасних підприємств України, можна відзначити такі найбільш істотні цілі застосування інноваційної адаптивності, як збільшення асорти-менту продукції, збереження і розширення традиційних ринків збуту, поліпшення якості продукції, зростання виробничих потужностей, скорочення матеріальних і енергетичних витрат. Важливим фактором, що визначає домінування стратегії адаптивності серед інших на більшості підприємств України є кризовий стан як на макро-, так і на макрорівні.

Оскільки особливістю підприємства, що знаходяться у стані кризи, є жорстке ресурсне обме-ження, доцільно запропонувати наступну матрицю для вибору інноваційно-адаптивної стратегії (рис. 1).

Ко

нку

ре

нтн

а п

ози

ція

СильнаІнтенсивні НДДКР, технологічне лідерство

Стратегія прямування за лідером

Придбання іншої фірми

СередняПошук вигідних сфер застосування технології

Раціоналізація

НизькаОрганізація ризикового виробництва

Раціоналізація Ліквідація бізнесу

Сильна Середня Низька

Технологічна позиція

Рис. 1. Матриця для вибору інноваційно-адаптивної стратегії підприємства Джерело: систематизовано автором на основі [1, 2]

Загалом, механізм забезпечення ефективності інноваційної адаптивності підприємства, на наш погляд, доцільно представити у двоконтурній формі відповідно до двох основних груп чинників адаптації – внутрішніх та зовнішніх (рис. 2).

Зовнішні чинники ефективності інноваційної адаптивності – це, перш за все, споживачі, по-стачальники, конкуренти, соціокультурне, політико-правове та науково-технічне середовище, економічна інфраструктура (численні фінансово-кредитні, консалтингові та інші установи). Ступінь впливу кожного із зазначених зовнішніх компонентів на узагальнюючу характеристику ефективності інноваційної адаптивності визначається, перш за все, специфікою конкретного підприємства. На-приклад, такий чинник, як наявність потужних конкурентів, відіграє важливу роль для переважної більшості промислових підприємств України. Однак для державних підприємств, особливо підприємств-монополістів цей чинник набуває другорядного значення в зв’язку істотною часткою держави у їх портфелі замовлень, більш важливим у цьому випадку виявляється такий чинник, як політико-правове середовище.

У контексті зовнішнього аналізу ефективності інноваційної адаптивності підприємства слід за-значити важливість такого чинника, як науково-технічне середовище, що включає в себе провідні напрямки розвитку науки і техніки, продуктові та технологічні інновації, зокрема, появу нових ресурсозберігаючих технологій, постійне вдосконалення стандартів якості та підвищення вимог до вітчизняної продукції.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 415 –

( . 2).

. 2.

:

– , , , , , , -

- , ( - , ).

, ,

. , , , .

-

(

.)

-

(

’

)

-

-

-

-

-

-

-

- -

Рис. 2. Механізм забезпечення ефективності інноваційної адаптивності підприємства Джерело: власні розробки автора

Зупинимось більш детально на внутрішніх чинниках ефективності інноваційної адаптивності підприємства, оскільки саме вони є визначальними з точки зору здатності підприємства як інституціонального комплексу до протистояння кризовим явищам та розвитку.

Чинник інфраструктури згідно авторського підходу передбачає формалізацію та істотне ресурс-не забезпечення системи реагування на підприємстві (тобто створення спеціальної антикризової служби чи відділу моніторингу та реагування), а також інших важливих з точки зору адаптаційних можливостей інститутів. Це, зокрема, інститути інновацій та маркетингу, які в результаті авторсь-ких досліджень були визначені як домінантні з точки зору підвищення ефективності інноваційної адаптивності. Важливість зазначених інститутів обумовила їх окреме положення у схематичному поданні механізму забезпечення ефективності інноваційної адаптивності підприємства (рис. 2).

Також, слід відмітити важливість наявності системи моніторингу інноваційного розвитку підприємства як основоположний елемент механізму забезпечення ефективності інноваційної адаптивності.

В процесі авторського аналізу виявлено також важливість корпоративної культури як одного з елементів механізму забезпечення ефективності інноваційної адаптивності підприємства. Баланс інтересів основних суб’єктів діяльності підприємства представляється одним з найбільш перспек-тивних напрямків підвищення рівня корпоративної культури.

У діяльності підприємства узгодженість адаптаційних дій із загальною стратегією підприємства є необхідною умовою забезпечення ефективності системи інноваційної адаптивності. Дотримання цього принципу є виключно важливим на усіх етапах функціонування виробничої економічної системи та на всіх її рівнях (від пошуку постачальників сировини, виробництва до розробки інвестиційних проектів).

За умови відповідності складових та структури системи забезпечення ефективності інноваційної адаптивності підприємства вищенаведеним принципам досягатиметься вищий рівень стійкості та адаптивності підприємства, якості його управління.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»416Важливе значення у процесі переходу підприємства на концепцію інноваційної адаптивності

відіграє готовність організаційної структури управління до передбачених обраною стратегією змін. Інноваційно орієнтована організаційна структура повинна задовольняти такі вимоги: підтримувати постійну генерацію нових ідей, сприяти проникненню нововведень у чинні організаційні правила і процедури, упроваджувати нові ідеї і перетворювати їх на частину щоденної оперативної роботи.

Можна виділити такі базові напрями інноваційних змін організаційної структури управління підприємством:

- концептуальні зміни стратегії розвитку, парадигми управління, ідеології; - структурні і функціональні зміни з урахуванням розвитку глобального інформаційного про-

стору; - дистанційне обслуговування через Інтернет, впровадження віртуальних управлінських

технологій; - реінжиніринг процесів (на основі переосмислення постулатів організації відповідної

діяльності), подолання ключових обмежень [3]. Висновки. Отже, у даній статті подальшого розвитку набувають такі економічні категорії

як інноваційна адаптивність та механізм забезпечення ефективності інноваційної адаптивності підприємства. Зрозуміло, що для досягнення оптимальних параметрів ефективності системи інноваційної адаптивності підприємства необхідно поєднувати адаптивні та інноваційні рішення на систематичній основі. В значній мірі реалізації цієї задачі сприятиме запропонований у статті механізм забезпечення ефективності інноваційної адаптивності підприємства, за допомогою вивчення якого, по суті, й набуває подальшого розвитку така економічна категорія як інноваційна адаптивність підприємства. Основною перевагою даного механізму є ефект синергії, який проявляється лише за комплексного врахування і активізації усіх елементів механізму. Тобто науко-ва новизна одержаних результатів полягає в удосконаленні теоретичних і концептуальних положень щодо формування механізму забезпечення ефективності інноваційної адаптивності підприємства, яке функціонує в ринкових умовах господарювання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що запропонований механізм за-безпечення ефективності інноваційної адаптивності підприємства становить комплексну методич-ну основу для обґрунтування управлінських рішень щодо забезпечення інноваційної адаптивності промислового підприємства.

Перспективи подальших наукових досліджень полягають у емпіричних дослідженнях результативності запропонованого механізму стосовно практичної діяльності підприємств та організацій України.

Література:1. Захарченко В. І Інноваційний менеджмент: теорія і практика в умовах трансформації економіки: [навч.

посібник] / Захарченко В. І., Корсікова Н. М., Меркулов М.М. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 448 с.2. Інноваційний менеджмент: [навч.посібник] / П.П. Микитюк. – Т.: Економічна думка, 2006. – 295 с. 3. Новаківський І.І. Узгодження інноваційних та адаптивних змін організаційної системи управління

підприємства [Електронний ресурс] / І.І Новаківський // Проблеми економіки та управління. – 2010. - № 684. – С. 140. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/natural/vnulp/Ekonomika/2010_684/29.pdf

4. Окопний Л.С. Адаптивний розвиток підприємств на основі інновацій [Електронний ресурс] / Л.С. Окопний // Міжнародна науково-практична Інтернет-конференція «Інноваційний шлях розвитку суспільства: проблеми, досягнення та перспективи». – Режим доступу: http://sophus.at.ua/publ/2013_05_30_31_kampodil-sk/ekonomichnij_blok_doslidzhen/adaptivnij_rozvitok_pidpriemstv_na_osnovi_innovacij/31-1-0-671

5. Прохорова В.В., Свідерській П.В. Адаптивний потенціал інноваційного розвитку підприємств в контексті економіки знань / В.В. Прохорова, П.В. Свідерській // Вісник економіки транспорту і промисловості. – 2011. – № 36. – С. 318-322

6. Шумпетер Й.А. Теория экономического развития: Исследование предпринимательской прибыли, капитала, кредита, процента и цикла коньюктуры / Й. А. Шумпетер - М., 1982. - 456 с.

7. Ячменьова В.М. Сутність понять «адаптація» та «адаптивність» [Електронний ресурс] / В.М. Ячменьова, З.О. Османова // Проблеми економіки та управління. – 2010. - № 684. – С. 346. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/natural/vnulp/Ekonomika/2010_684/71.pdf

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 417УДК 330.341

Гавриш О.А.доктор технічних наук, професор

Бояринова К.О.канд. економ. наук, доцент

Національній технічний університет України «КПІ»

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ ЯК ІННОВАЦІЙНО ФУНКЦІОНУЮЧИХ

ВИРОБНИЧО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

ДИФФЕРЕНЦИАЦИЯ ПРОМЫШЛЕННЫХ ПРЕДПРИЯТИЙ КАК ИННОВАЦИОННО ФУНКЦИОНИРУЮЩИХ

ПРОИЗВОДСТВЕННО-ЭКОНОМИЧЕСКИХ СИСТЕМ

DIFFERENTIATION OF INDUSTRIAL ENTERPRISES AS INNOVATION FUNCTIONING INDUSTRIAL

AND ECONOMIC SYSTEMS

Дослідження присвячено диференціації підприємств з інноваційним вмістом діяльності як інноваційно функціонуючих виробничо-економічних систем. Розглянуто змістовність типів таких підприємств в законодавчих актах та за результатами наукових здобутків вітчизняних і закордонних вчених. Обґрунтовано доцільність застосування під час типізації підприємств ідеологічного профілю їх функціонування, рівня інноваційності на початкових етапах внутрішньорганізаційного механізму, специфіки трансформаційних процесів, масштабність та глибину перетворення ресурсів в ре-зультат, мету розвитку підприємства. Розроблено схематичні моделі функціональної екзистенції інноваційно-активних, інноваційних, наукомістких, високотехнологічних підприємств, визначе-но характер взаємодії інноваційної підсистеми з виробничо-економічною: дискретна взаємодія з ситуаційною активацію, взаємодоповнююча, інтегрована та взаємообумовлена – відповідно.

Ключові слова: інноваційно-активні, інноваційні, наукомісткі, високотехнологічні підприємства, типізація, трансформаційні процеси, інноваційні ресурси, функціональна екзистенція.

Исследование посвящено дифференциации предприятий по инновационному содержанием деятельности как инновационно функционирующих производственно-экономических систем. Рас-смотрены содержательность типов таких предприятий в законодательных актах и по результатам научных достижений отечественных и зарубежных ученых. Обоснована целесообразность приме-нения при типизации предприятий идеологического профиля их функционирования, уровня инно-вационности на начальных этапах внутриорганизационного механизма, специфики трансформа-ционных процессов, масштабности и глубины превращения ресурсов в результат, целей развития предприятия. Разработаны схематические модели функциональной экзистенции инновационно-активных, инновационных, наукоемких, высокотехнологичных предприятий, определен характер взаимодействия инновационной подсистемы с производственно-экономической: дискретная взаимодействие с ситуационной активацией, взаимодополняемое, интегрированное и взаимоо-бусловленное - соответственно.

Ключевые слова: инновационно-активные, инновационные, наукоемкие, высокотехнологич-ные предприятия, типизация, трансформационные процессы, инновационные ресурсы, функцио-нальная экзистенция.

The research is dedicated to differentiation of enterprises with innovative content of activity as innovative industrial and economic functioning systems. There was considered the content of these types

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»418of enterprises in laws and results of the scientific achievements of domestic and foreign scientists. There was substantiated the expediency of using the level of innovation in the early stages internal enterprise’s mechanism, specific of transformation processes, the scale and depth of resources transform to result, the purpose of the enterprise’s development while typing enterprises by ideological profile of their operation. There were developed the schematic models of functional existence of innovation-active, innovative, knowledge-intensive, high-tech enterprises and the innovative nature of the interaction of subsystems and economic production: discrete interaction with situational activation, complementary, integrated and interdependent - respectively.

Keywords: innovation-active, innovative, knowledge-intensive, high-tech enterprise, typing, transformation processes, innovative resources, functional existence.

Вступ. Позиціонування промислових підприємств як інноваційно функціонуючих виробничо-економічних систем потребує їх диференціації відповідно до специфічних особливостей реалізації інноваційної діяльності та внутрішньоргнанізаційних процесів забезпечення трансформації інноваційних ресурсів в результат.

Аналіз наукових досліджень виявив високий рівень розгляду підприємств в зазначеному контексті вітчизняними та закордонними вченими, зокрема класифікації та типізації приділяли увагу: В.А Денисюк [1], В. Л. Клюня, Фан Юй [2] , С.В. Устенко [3], О. Б. Саліхова [4]. На основі узагаль-нення праць та нормативних документів визначено, що в основному підприємства, що стали на інноваційний шлях розвитку науковці визначають як інноваційно-активні, інноваційно-орієнтовані, інноваційні, наукомісткі та високотехнологічні. Загалом такий поділ визначається залежно від специфіки реалізації інноваційної діяльності та інноваційного вмісту організаційних і технологічних процесів, а також рівня інноваційної активності, наукомісткості, використання в господарській та виробничій діяльності результатів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, витрат на інновації. Однак для виявлення різниці між окресленими типами підприємств необхідно розгля-нути через призму їх екзистенції та функціонування.

Постановка завдання. Метою дослідження є диференціація підприємств з інноваційним вмістом діяльності як інноваційно функціонуючих виробничо-економічних систем через обґрунтування моде-лей їх функціональної екзистенції.

Методологія. Теоретичним підґрунтям дослідження є розгляд наукових надбань провідних вітчизняних та закордонних вчених, що надало можливість розкрити концептуальну цілісність дослідження. З метою досягнення поставленої мети використано методи: логічного узагальнен-ня – для визначення змістовності та виокремлення ключових характеристик підприємств, що стали на інноваційний шлях розвитку; наукової абстракції та логічного узагальнення для форму-вання моделей функціональної екзистенції інноваційно-активних, інноваційних, наукомістких та високотехнологічних підприємств.

Результати дослідження. Виявлення форм екзистенції та функціонування підприємств, що стали на інноваційний шлях розвитку доцільно розпочати з аналізу змістовності трактувань викла-дених в наукових дослідженнях та нормативних документах.

На законодавчому рівні термін інноваційно-активне підприємство чітко не визначено. Згідно «Oslo Manual» інноваційно-активним підприємством вважається таке, що протягом звітного періоду займалось будь-якою діяльністю, пов’язаною зі створенням інновацій («Oslo Manual») [5]. Таке трак-тування поняття є узагальненим. Серед науковців приділяється увага конкретизації та предмет-ному дослідженню зазначеного поняття. В.А. Денисюк трактує інноваційно-активне підприємство як підприємство, що здійснює розробку та впровадження нових або удосконалених продуктів, технологічних процесів, реалізацію інноваційної продукції та інші види інноваційної діяльності [1]. Підприємство може вважатись інноваційно-активним у тому випадку якщо тенденції такого розвит-ку обумовлені комплексним впровадженням усіх видів інновацій: продуктових та процесних [6].

Інноваційно-активним підприємством також вважають підприємство, яке прагне до свого розвит-ку через освоєння і використання інноваційних технологій [2], спроможне до довгострокового створен-ня нового завдяки застосуванню технологій, системи управління, маркетингу та відповідає вимогам ринкової конкуренції, а також спроможне розвиватись протягом тривалого часу [7]. Підприємство на-лежить до числа інноваційно-активних, якщо ним пропонується нова або значно поліпшена продукція, послуги, технологія, реалізуються інноваційні проекти, здійснюється довгострокова інноваційна діяльність, наприклад, проведення фундаментальних досліджень, вивчення технологічних процесів і т.ін., здійснюються інвестиції з метою проведення власних НДДКР, навчання персоналу, придбан-ня нових знань, машин і обладнання, виконуються спільні інноваційні проекти та роботи з іншими підприємствами або науково-дослідними організаціями [8, с.193].

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 419Відповідно до наведеного понятійного апарату інноваційно-активне підприємство є таким

підприємством, яке впроваджує інновації, застосовує технології, виробляє інноваційні продук-ти чи продукцію на довгостроковій основі. Однак специфічні особливості функціонування та-кого підприємства не розкриваються у повній мірі для уникнення ототожнення з іншими типами підприємств.

Згідно законодавства України інноваційне підприємство (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) – підприємство (об'єднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 відсотків його загального обсягу продукції і (або) послуг [9]. За дослідженнями науковців таким підприємством слід вважати підприємство, що орієнтоване на інновації, здійснює в широкому діапазоні роботи з досліджень і розвитку, здійснює закупівлі нових продуктів або технологій, має високий рівень фінансування інноваційної діяльності, впроваджує нові науково-технічні рішення на систематичній основі, має значну частку нових виробів і технологій в обсязі продукції та послуг, постійно реалізовує інновації на ринку [10, с. 25]. М.А. Прилуцька, В.Г. Улітін у призначенні інноваційного підприємства вбачають створення та відпрацювання нових, таких, що не мають аналогів технологій та продуктів, а ключовими характеристиками – новизна створюваної продукції, участь тільки в перших фазах життєвого циклу продукту, високий рівень витрат на НДДКР, низький рівень поточних витрат на виробництво продукції ринку, наявність можливості короткого життєвого циклу підприємства [11, с. 17].

Таким чином, особливою відмінністю інноваційно-активних та інноваційних підприємств є те, що інноваційні підприємства мають реалізовувати інноваційну продукцію в обов'язковому порядку.

Підприємствами, що стали на інноваційний шлях розвитку визначаються і наукомісткі. Зокрема Б.І. Галкін, Г.В. Аксенова визначають наукомістке підприємство як складну систему з багатьма учас-никами, товарним та грошовим оборотом, виробничим споживанням та накопиченням [12, с. 44]. Призначенням таких підприємств є розроблення та виробництво продукції високого ступеню пере-роблення, що відповідає світовим стандартам якості, на основі сучасних технологій, підприємство концентрується на подальшому супроводженні технологій та продукту протягом усього життєвого циклу забезпечуючи проведення робіт пов'язаних з модифікацією та модернізацією [11, с. 17].

Особливою характеристикою, яка відповідає суті окресленого типу підприємств є наукомісткість, тобто наявність у всіх процесах наукового чинника/важеля, який є не тільки забезпечуючим еле-ментом, але й визначає призначення функціонування такого підприємства.

Відповідно до методики ідентифікації українських високотехнологічних промислових підприємств, високотехнологічне промислове підприємство – це підприємство, що виробляє високотехнологічну продукцію, а також здійснює розробку, розвиток і виведення на ринок нових продуктів та/чи інноваційних виробничих процесів шляхом систематичного використання наукових та технічних знань [13].

Високотехнологічне промислове підприємство визначається за такими основними критеріями [13]:

наявність у структурі виробництва великої частки високотехнологічної продукції, –конкурентоспроможної на міжнародному ринку;

висока додана вартість та висока продуктивність праці; –випуск нових видів продукції та/чи нових виробничих процесів; –використання у значній мірі проміжної високотехнологічної продукції для виробництва –

кінцевої продукції (мають високу частку закупок високотехнологічних товарів для потреб власного виробництва);

застосування високотехнологічних методів виробництва та високотехнологічних процесів; –наявність у штаті значної частки працівників технологоорієнтованих професій; –здійснення значних капіталовкладень у внутрішні та зовнішні дослідження і розробки; –здійснення значних обсягів інвестицій на техніко-технологічне переозброєння. –

Таких же за змістовністю тлумачень високотехнологічного підприємства дотримуються і науковці: це господарюючий суб’єкт, який через застосування провідних промислових технологій і навичок працівників технологоорієнтованих професій виробляє високотехнологічні товари, а також, систе-матично використовуючи наукові та технічні знання, здійснює розробку, розвиток та виведення на ринок нових товарів, отримуючи високу додану вартість [4]. А. Лаптєв розглядає високотехнологічні компанії як комерційні організації (товариства або підприємства), у яких основне виробництво товарів (послуг) має інноваційний характер і відповідає таким критеріям [14, с. 12]:

зумовлює гармонізацію комерційних цілей високотехнологічної компанії, таких як отриман- –ня прибутку від основної господарської діяльності, із стратегічними інтересами держави в галузі формування промислової і торгової політики, орієнтованої не тільки на стійкий, але й прогресуючий

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»420розвиток світової економіки;

рівень наукомісткості (частка витрат на дослідження та розробки співвіднесені до результату ви- –робництва) використаних компанією у власному виробництві технологій становить не менше 3,5%;

“ключова” технологія, що застосовується компанією на момент виведення на ринок її товарів –та послуг, належить до національного “Переліку критичних технологій”.

Орієнтація у змістовності функціонування високотехнологічних підприємств дещо обмежує їх призначення та форму існування. Більш глибший розгляд в економічному плані представлено в роботі В.В. Баранова, А.В.Зайцева, С.Д. Ніколаева, А.В Мурадова, які визначають, що у своїй діяльності високотехнологічні підприємства орієнтуються на створення, освоєння та практичне ви-користання сукупності інновацій, яка в процесі управління розглядається як інноваційна підсистема підприємства, основу якої складають технологічні інновації, що охоплюють продуктові та процесні [15]. Під час процесів функціонування група окремих інновацій приводить до появи організаційно-управлінських інновацій, які виникають через застосування підприємством принципово нових організаційно-виробничих структур, що включають високий рівень гнучкості, автоматизації, а та-кож використання нових методів організації і управління бізнес-процесами; з’являється марке-тинг інновацій, обумовлений створенням нових методів дослідження ризику просування продукції; ресурсні інновації є наслідком намагання високотехнологічних підприємств використовувати або нові види ресурсів або ресурсів більш високої якості; інтелектуальні ресурси забезпечують високий технічний рівень створюваних процесних та продуктових інновацій [15].

Призначення підприємства як динамічної виробничо-економічної системи є отримання резуль-тату, який відповідає його функціональній ідеології та форми екзистенції й утворюється завдяки внурішньоорганізаційним процесам, сформованим відповідно функціональній моделі. Тому, на наш погляд, саме ця особливість кожного з окреслених і є змістовно визначальною. Орієнтація ж тільки на господарсько-економічну поведінку у зовнішньому оточенні, чи визначення рівня створення або впровадження інновацій з методологічної точки зору не в повній мірі розкриває відмінності серед підприємств, що стали на інноваційний шлях розвитку.

Функціонування економічної системи – це процес переробки (перетворення) економічною системою природних ресурсів в продукти виробництва, що задовольняють суспільні потреби в матеріальних благах (товари і послуги); при цьому відбувається зміна станів системи [16]. Розгля-немо функціонування досліджуваних типів підприємств через систему вхід-трансформація-вихід.

З огляду на зазначене результатом, спрямованим на вихід в інноваційно-активних підприємствах є продукування інноваційних можливостей в інноваційний результат розвитку, що може виражатись не тільки в створенні та реалізації інноваційних продуктів, а й в інших господарсько-економічних ефектах: зниження собівартості, підвищення конкурентоспроможності, внутрішньоорганізаційному розвиткові, підвищенні рентабельності чи прибутковості (рис. 1). Збурювальною дією на виробничо-економічну систему у цьому випадку є ринкові процеси, економічна поведінка стейк-холдерів, конкурентів. Трансформація інноваційних ресурсів спрямована на отримання інноваційних можли-востей – як обсягу акумульованих інноваційних ресурсів, що можуть розцінюватись як конкурентна перевага і використовуватись у певний момент часу для інноваційного забезпечення господарсь-ких потреб підприємства, включно з отриманням вищих прибутків та збільшення доданої вартості.

Вагоме значення у функціонуванні підприємств з інноваційним вмістом має взаємодія інноваційної підсистеми з іншими виробничо-економічними. В інноваційно-активних підприємствах характер такої взаємодії є дискретним з ситуаційною активацію, що забезпечує інноваційне зро-стання підприємства.

На противагу інноваційно-активним підприємства, на інноваційних застосовується паралель-на акумуляція інноваційних ресурсів, тобто поряд з традиційним залученням технологій, знань, об’єктів інтелектуальної власності створюються недостатні або відсутні чи застосовується резерв-ний потенціал. Відмінною ознакою функціонування інноваційного підприємства є трансформація інноваційних резервів не в інноваційні можливості, а в інноваційну спроможність створення інноваційних продуктів чи продукції з максимізацією процесів поєднання та оптимізації інноваційних ресурсів, потенціалу, нематеріальних активів. Через процеси перетворення формується інноваційна спроможність, тобто сукупна здатність підприємства до продукування інноваційного результату, набута через імплементацію в функціональні процеси залучених, створених та отриманих в процесі саморозвитку виробничо-економічної системи результатів НДДКР і інноваційної діяльності.

Результатом функціонування такого підприємства є забезпечення довгострокового отримання прибутків через пролонгацію випереджального ефекту функціонального результату (рис. 2).

Взаємодія інноваційної підсистеми з виробничо-господарською на інноваційних підприємствах є взаємодоповнюючою, а розвиток характеризується інтенсивним зростанням.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 421.

,

,

-

- Рис. 1. Схематична модель функціональної екзистенції інноваційно-активних підприємств

Джерело: розроблено авторами

На підприємствах, що вважаються наукомісткими, початковою стадією функціонування виробничо-економічної системи є продукування інноваційного ресурсу на базі вхідних традиційних потоків (рис. 3).

Наявність трансформаційного процесу ще на початковій фазі обумовлено високим рівнем наукомісткості – як здатності до продуктивних економічних, організаціях та інноваційних процесів. Безпосередньо процес трансформації передбачає формування надбань, які частково спрямову-ються на забезпечення результату функціонування, частково на розвиток виробничо-економічної системи у сукупності, а частково на продуктивний потенціал чи інноваційні резерви. Як результат внутрішньоорганізаційного механізму функціонування наукомістких підприємств є не тільки ство-рення для реалізації інновацій, а й дифузія інноваційних надбань для підвищення можливостей чи спроможності підприємств-споживачів до розвитку, необхідному наукомістким підприємствам для продовження власного функціонування.

У загальному взаємодію інноваційної підсистеми наукомістких підприємств з виробничо-економічною можна визначити як інтегровану, а характер розвитку – інноваційним.

Високотехнологічне підприємство є динамічною і відкритою системою управління, що по-вною мірою належить не тільки до підприємства в цілому, але і до окремих його функціональних підсистем [15]. Таке підприємство орієнтоване на створення інновацій та виробництво наукоємної продукції, тому під час функціонування підприємства виникає сукупність інновацій – технологічних, організаційно-управлінських, маркетингових, ресурсних та ін. Всі ці види інновацій, беручи участь у формуванні інтелектуального капіталу підприємства, належать або до ідентифікованих, або до не ідентифікованих інтелектуальних активів підприємства та збільшують його ринкову вартість [17].

Високотехнологічним підприємствам притаманна горизонтальна та вертикальна акумуляція інноваційних ресурсів (рис. 4), включно з інноваційним та інтелектуальним капіталом, при цьому під час горизонтальної акумуляції залучаються та продукуються інноваційні ресурси необхідні для отримання функціонального результату, а під час вертикальної інноваційні ресурси у комплексі чи частково імплементуються в функціональні підсистеми підприємства як для процесів створен-ня результату, так і для підвищення рівня інновативності системи через каскадний ефект розвит-ку інноваційних ресурсів, поглиблення рівня їх інноваційності завдяки інтегруванню з вже набутим підприємством досвіду та здатностей.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»422

:

-

-

Рис. 2. Схематична модель функціональної екзистенції інноваційних підприємств Джерело: розроблено авторами

. 3.

:

( . 4), ,

,

,

,

,

-

, ,

'

-

-

Рис. 3. Схематична модель функціональної екзистенції наукомістких підприємств Джерело: розроблено авторами

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 423Процес трансформації у високотехнологічних підприємств має структурний характер, що

забезпечує нівелювання структурних диспропорцій за рівнем інноваційної спроможності між функціональними підсистемами, активізуючи при цьому процеси залучення до інноваційного роз-витку управлінську сферу, маркетингу, фінансову. Продукування результату на високотехнологічних підприємствах відбувається на основі проміжного споживання інновацій та створення для реалізації продуктів/ продукції з тривалим періодом існування, низьким рівнем морального старіння, можливістю подовження життєвого циклу, що забезпечує такому підприємству спроможність до тривалого функціонування виробничо-економічної системи в межах розробленого продукту тим са-мим забезпечуючи функціональний продуктивний період для створення, накопичення інноваційних ресурсів для розроблення нових продуктів чи технологій без обтяження системи.

Взаємодія інноваційної підсистеми з виробничо-економічною на високотехнологічних підприємства є взаємообумовленою, важливою ознакою слід також вважати динамічність інноваційного розвитку підприємства.

, .

. 4.

:

,

, , , .

,

,

/

, ,

,

, '

-

-

Рис. 4. Схематична модель функціональної екзистенції високотехнологічних підприємств

Джерело: розроблено авторами

Висновки. Таким чином підприємства, що стали на інноваційний шлях розвитку потрібно розрізняти з урахуванням моделі функціональної екзистенції. Виходячи з проведених досліджень під час розмежування підприємств, необхідно враховувати ідеологічний профіль їх функціонування; рівень маржі інноваційності на початкових етапах внутрішньорганізаційного механізму, специфіку трансформаційних процесів, їх рівень складності з огляду на масштабність та глибину перетворення ресурсів в результат, а також безпосереднього сам результат, його дискретність чи безперервність, та мету розвитку підприємства. З практичної точки зору відтворені моделі функціонування до-зволять якісно управляти внутрішньоорганізаційними потоками інновацій для забезпечення діяльності виробничо-економічної системи. Подальші дослідження доцільно присвятити аналізу дії інноваційної поведінки підсистем підприємства на внутрішньоорганізаційні процеси.

Література:1. Денисюк В.А Инновационно-активные промышленные предприятия: методология, показатели в

Украине, задачи развития / В.А Денисюк // Проблемы и перспективы инновационного развития экономики.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»424Материалы десятой международной научно-практической конференции по инновационной деятельности. Киев – Симферополь – Алушта, 2005. – С. 57–66.

2. Клюня В. Л. Инновационное предприятие: сущность, содержание и отличительные признаки / В. Л. Клюня, Фан Юй. // Весник БДУ. Сер. 3. – 2011. – № 1– с. 69

3. Устенко С.В. Моделювання наукомістких виробничих систем: [монографія] / С.В. Устенко. – К.: ЕКМО, 2008. – 329 с.

4. Саліхова О. Б. Оцінка високотехнологічної виробничої сфери – фундамент для створення дієздатної інноваційної стратегії держави / О. Б. Саліхова // Економіка промисловості . - 2010. - № 1. - С. 85-95. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/econpr_2010_1_15.pdf

5. Статистический институт ЮНЕСКО : Международный обзор статистики и показателей в области науки и техники [Электронный ресурс]. — Режим доступа: www.uisunesco.org/TEMPLATE/.../RUSS_Backgroundpa-per.pdf

6. Сидорова А. Процессные инновации в системе управления развитием предприятий / А. Сидорова, О.Курносова // Экономист. – 2008. – №1. – С. 28-32

7. Цинь Пэйцзинь. Исследования создания культуры инновационных предприятий/ Цинь Пэйцзинь // Исследования и поиск. – 2006. № 6. – С. 22–25

8. Инновационный путь развития для новой России / Отв. Ред. В.П. Горегляд; Центр социально-экономических проблем федерализма Института экономики РАН. – М.: Наука, 2005. – 343 с.

9. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 № 40-IV [Електронний ресурс]// Оф. Веб-сайт Верховної ради України, сайт «Законодавство України». – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

10. Jasiński A. H. Przedsiębiorstwo innowacyjne na rynku / A. H. Jasiński // Książka i Wiedza, Warszawa. –1992.– s.25.

11. Прилуцкая М.А. Позиционирование высокотехнологичных производств в современной экономической системе России / М.А. Прилуцкая, В.Г. Улитин // Проблемы экономики и управления нефтегазовым комплексом. – 2010. – № 12. – С. 16-19.

12. Галкин Б.И. Особенности определения цели деятельности наукоемких предприятий для модернизации их потенциала / Б.И. Галкин, Т.В. Аксенова // Организатор производства. – 2011. – № 3. – С. 44-49

13. Наказ № 80 «Про затвердження Методики ідентифікації українських високотехнологічних промислових підприємств» від 08.02.2008 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uazakon.com/documents/date_ee/pg_gtwgwd/index.htm

14. Лаптев А.А. Управление стратегическим развитием высокотехнологичной компании : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. экон. наук : спец. 08.00.05./ А.А. Лаптев– М., 2007. – 25 с.

15. Баранов В.В. Управление НИОКР в процессе инновационной деятельности высокотехнологичного предприятия / [В.В. Баранов, А.В. Зайцев, С.Д. Николаев, А.В. Мурадов] // Креативная экономика. — 2010. — № 7 (43). — c. 34-41. — http://www.creativeconomy.ru/articles/3684/

16. Экономико-математический словарь: Словарь современной экономической науки / Л. И. Лопатников.— М.: Дело. 2003. – Режим доступа: http://economic_mathematics.academic.ru/4880

17. Зайцев А.В. Подходы к исследованию системы управления высокотехнологичным предприятием в современной экономике/ А.В. Зайцев // Российское предпринимательство. — 2011. — № 4 Вып. 2 (182). — c. 50-56. — http://www.creativeconomy.ru/articles/11786/

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 425УДК 339.1:658.81

Дунська А.Р.канд. економ. наук., доцент

Зінченко Д. В.Національний технічний університет України «КПІ»

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЮ

ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

ОСОБЕННОCТИ ФОРМИРОВАНИЯ ИННОВАЦИОННОЙ СТАТЕГИИ В СИСТЕМЕ УПРАВЛЕНИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКОЙ

ДЕЯТЕЛЬНОСТЬЮ ПРЕДПРИЯТИЯ

FEATURES OF FORMATION OF INNOVATIVE STRATEGIES IN THE ENTERPRISE OF FOREIGN ACTIVITY MANAGEMENT

В статті досліджено поняття інновацій та інноваційної стратегії у сфері управління та їх особливості для системи зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Обґрунтовано необхідність та важливість застосування управлінських інновацій в системах управління зовнішньоекономічною діяльністю з метою забезпечення високих конкурентних переваг на зовнішньому ринку та підвищення прибутку. Визначено найбільш ефективні інновації в системі управління та цілі фор-мування інноваційної стратегії з удосконалення системи управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства. Визначено особливості, що притаманні управлінським інноваціям на зовнішньоторговельних підприємствах та стратегічні управлінські рішення, що мають лежати в основі розробки інноваційної стратегії. Проаналізовано основні чинники, які перешкоджають фор-муванню та впровадженню інноваційної стратегії в системі управління зовнішньоекономічною діяльністю. Наведено критерії оцінки ефективності реалізації управлінської інноваційної стратегії.

Ключові слова: управлінські інновації, інноваційна стратегія, система управління ЗЕД.

В статье исследованы понятия инноваций и инновационной стратегии в сфере управления и их особенности для системы внешнеэкономической деятельности предприятия. Обоснована необхо-димость и важность применения управленческих инноваций в системах управления внешнеэконо-мической деятельностью с целью обеспечения высоких конкурентных преимуществ на внешнем рынке и повышения прибыли. Определены наиболее эффективные инновации в системе управ-ления и цели формирования инновационной стратегии по совершенствованию системы управ-ления внешнеэкономической деятельностью предприятия. Определены особенности, присущие управленческим инновациям на внешнеторговых предприятиях и стратегические управленческие решения, которые должны лежать в основе разработки инновационной стратегии. Проанализи-рованы основные факторы, которые препятствуют формированию и внедрению инновационной стратегии в системе управления внешнеэкономической деятельностью. Приведены критерии оценки эффективности реализации управленческой инновационной стратегии.

Ключевые слова: управленческие инновации, инновационная стратегия, система управле-ния ВЭД.

The article reviews the concept of innovation and innovation strategies in the management and their features for the system of foreign economic activity of the enterprise. Was justified the necessity and importance of management innovation in systems of foreign economic activity to ensure high competitive advantage in the international market and to increase profits. Were defined the most effective innovations in the management and goals forming of innovative strategies to improve the system of international management company. The features inherent in innovation management in foreign trade enterprises and strategic management decisions with underlie the development of innovative strategies. Were

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»426investigated the basic factors that prevent the formation and implementation of innovative strategies in the management of foreign economic activity. Was developed the criteria for evaluating the effectiveness of the implementation of management innovation strategy.

Keywords: management innovation, innovation strategy, the management system of FEA.

Вступ. В сучасному міжнародному середовищі існує безліч постійних та мінливих чинників, що негативно впливають на діяльність підприємств, які посилюються нестабільною економічною та політичною ситуацією, як в Україні так і за її межами.

Діяльність будь-якої зовнішньоторговельної організації заснована на збереженні та укріпленні своїх позицій на національному та світовому ринках. В сучасних умовах традиційні засоби забез-печення конкурентоспроможності підприємства вже не здатні гарантувати довгострокові переваги на ринку.

В конкурентному ринковому середовищі керівництву зовнішньоторговельної компанії необхідно враховувати основні тенденції, які проявляються в розвитку бізнесу в останній період часу, а саме: зростання світової конкуренції; боротьба за різні види ресурсів та інвестиції; високий рівень інноваційності бізнес-процесів; прийняття складних рішень та забезпечення своєчасних та ефективних дій для їх реалізації.

Ключовим фактором досягнення високого рівня конкурентоспроможності підприємства є гнучка та ефективна система управління, що швидко та якісно адаптується до динамічних змін зовнішнього середовища.

Організація управління ЗЕД є інтегрованою частиною загальної системи управління підприємством, яка впливає на всі сфери діяльності підприємства та його подальший розви-ток. Саме тому, формування інноваційної стратегії є об’єктивною необхідністю для формування ефективної системи управління ЗЕД та всього підприємства.

Окремі питання формування інноваційної стратегії та дослідження сутності інновацій в системі управління підприємством висвітлені в роботах таких вчених як Момчева А. М. [1], Бальтюкевич В.В. [2], Синявиинська І.М. [3], Геник О. И. [4], Мартишевська Е.А. [5], Шаповал Е.А., Фоменко С.С. [6], Добринін В.С. [7] та інші.

Незважаючи на значне число публікацій, присвячених різним аспектам інновацій в системі управління підприємством, слід зазначити, що в них недостатньо досліджені особливості форму-вання та впровадження даних інновацій на підприємствах, що займаються ЗЕД.

Постановка завдання. Головною метою даного дослідження є визначення особли-востей управлінських інновацій та формування інноваційної стратегії в системі управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства.

Методологія. В процесі дослідження були використані такі методологічні прийоми як порівняння та узагальнення, метод аналогії, метод систематизації. Інформаційна база складається з вітчизняних та зарубіжних наукових публікацій.

Результати дослідження. Інноваційна стратегія в системі управління діяльністю підприємства передбачає створення нової управлінської технології, нового бізнес-процесу або нової систе-ми організації та управління. Нововведення створюється завдяки реформуванню існуючих управлінських систем, технологій та процесів.

Управлінські інновації часто випадають з точки зору керівників, які, зазвичай, зводять розвиток підприємства до технічних чи технологічних інновацій. Потенціал організації сприймається одно-значно як технічний і технологічний. Організаційний і кадровий потенціали, тобто ступінь нарощу-вання можливостей за рахунок більш ефективного управління і використання людських ресурсів, серйозно не використовуються. Таким чином, можливості для розвитку істотно знижуються.

Вважається, що найвища позиція в бізнесі досягається не стільки компаніями, що зробили про-рив в прикладних дослідженнях, скільки компаніями з високим рівнем професіоналізму і “ноу-хау” в області менеджменту [6]. Не дивлячись на високі ризики проектів в області управлінських інновацій, вони є для компаній набагато дешевшими, ніж технологічні або продуктові інновації.

Найбільш ефективними інноваціями в системі управління вважаються [7]: реінжиніринг або оптимізація бізнес-процесів, функціонально-вартісний аналіз, маржинальний аналіз, побудова клієнтоорієнтованої компанії, активний і агресивний маркетинг, корпоративні інформаційні систе-ми, логістичне адміністрування, збалансована система показників ефективності, аутсорсинг, бенч-маркинг, механізми саморозвитку, п’ятиступінчаста модель мотивації та ін.

Система управління ЗЕД підприємства – це комплекс взаємопов’язаних і взаємозалежних елементів управління на підприємстві і власне зв’язків, які реалізують цілі підприємства на зовнішніх ринках, а також забезпечують вирішення його проблем у сфері зовнішніх ринків і пов’язаних з ними.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 427Інноваційні зміни є особливо важливими в системі управління зовнішньоекономічною діяльністю

підприємства, оскільки саме відділ ЗЕД більшою мірою забезпечує, організовує та контролює да-ний вид діяльності). Саме від ефективності роботи відділу залежить прибутковість, оперативність та ефективність здійснення підприємством експортно-імпортних операцій. Тим паче, якщо зовнішньоторговельна діяльність є основним джерелом прибутку для підприємства.

Формування інноваційної стратегії в системі управління ЗЕД підприємства є досить складним і тривалим процесом, адже інновації в системах управління характеризуються високим ризиком, який науковці пояснюють психологічним бар’єром та уникненням невизначеності з боку персоналу, адже ця група нововведень в першу чергу стосується саме їх. Для даного типу інновацій в більшій мірі, ніж для технологічних та виробничих властивий ризик виникнення опору з боку працівників підприємства, несприйняття нових ідей.

Модель виникнення та розвитку інновацій в сфері управління можна описати за допомогою на-ступних етапів: усвідомлення проблеми, розробка та формулювання ідеї, її визнання.

В основі розробки інноваційної стратегії мають лежати стратегічні управлінські рішення, які [4]:орієнтовані на майбутнє і на постійні зміни середовища; –пов’язані із залученням значних матеріальних ресурсів, широким використанням –

інтелектуального потенціалу;характеризуються гнучкістю, здатністю адаптуватися до змін ринкових умов; –враховують неконтрольовані організацією зовнішні чинники. –

Розробка інноваційної стратегії передбачає її формалізацію у вигляді інноваційної програми. При цьому повинні бути встановлені цілі, задачі, процедури в рамках інноваційних проектів, що включені в програму. Необхідно визначити ресурси і часові обмеження, як для окремих інноваційних проектів, так і для всієї інноваційної програми. Для організаційного забезпечення виконання про-грами необхідно сформувати організаційну структуру управління інноваціями всередині відділу зовнішньоекономічної діяльності, створити систему зовнішніх зв’язків з партнерами, споживачами та іншими зацікавленими сторонами.

Впровадження інноваційної стратегії потребує наявності відповідних організаційних та управлінських можливостей. Основна їх функція – нівелювати негативний вплив від протидії змінам, які здебільшого виникають у найуспішніших підприємствах. Стійкість підприємства при-зводить до його негнучкості та нездатності розвивати внутрішні радикальні пропозиції, які є осно-вою інноваційної діяльності [3]. У вітчизняних зовнішньоторговельних підприємствах проблеми до-повнюються бажанням зберегти стабільність у досить хиткому зовнішньому середовищі, оскільки керівництво не готове до ризику, що виникає.

Автори виділяють такі цілі формування інноваційної стратегії з удосконалення системи управління ЗЕД підприємства [1, 6]:

формування бізнес-процесу ЗЕД, що є єдиним для всієї компанії; –підвищення продуктивності праці і кількості завдань, що виконуються відділом ЗЕД; –підвищення мотивації співробітників відділу ЗЕД; –зменшення ризиків підприємства, що пов’язані з роботою відділу ЗЕД; –підвищення кваліфікації співробітників відділу ЗЕД; –підвищення мотивації співробітників відділу ЗЕД; –організація більш прозорої схеми ЗЕД підприємства та окремих її ділянок; –розширення ЗЕД підприємства, налагодження стосунків з новими контрагентами; –автоматизація системи управління ЗЕД підприємства. –

Оскільки зовнішньоекономічна діяльність нерозривно пов’язана з міжнародною торгівлею, ек-спортом та імпортом продукції та сировини, формування інноваційної стратегії в системі управління такою діяльністю має певні особливості.

Перш за все – це неможливість передбачити наслідки реалізації інноваційної стратегії в мінливому зовнішньому середовищі діяльності підприємства. Також, управлінські зміни в сфері ЗЕД потребують підвищення кваліфікації персоналу, залучення зовнішніх, навіть міжнародних експертів, що потребує значних фінансових витрат та часу. Впровадження у відділі ЗЕД новітнього програмно-го забезпечення та повна комп’ютеризація роботи без сумніву є дорого вартісною. Зміна структури управління на зовнішньоторговельному підприємстві також має свою специфіку.

Основними чинниками, які перешкоджають формуванню та впровадженню інноваційної стратегії в системі управління ЗЕД на підприємствах, є:

– відсутність в достатньому обсязі фінансових можливостей для формування управлінського –потенціалу;

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»428– недостатня кваліфікація управлінського персоналу; –– відсутність інформації про ефективні нововведення у сфері управління ЗЕД та можливості –

одержати кваліфіковану допомогу і консультації.Ефективність інноваційної стратегії в системі управління ЗЕД виявляється у зростанні прибут-

ку підприємства, збільшення частки зовнішнього ринку та конкурентоспроможності, підвищення результативності бізнес-процесів, зниження витрат, зростання рівня задоволення споживачів та персоналу.

Висновки. Отже, у статті було досліджено особливості формування інноваційної стратегії в системі управління підприємством, і зокрема системи управління зовнішньоекономічною діяльністю. Проведене дослідження дає змогу стверджувати, що правильно розроблена і обґрунтована інноваційна стратегія відіграє надзвичайно важливу роль у подальшому розвитку підприємства. Інноваційні перетворення системи управління ЗЕД призведуть до підвищення кваліфікації, мотивації та продуктивності праці персоналу зайнятого в забезпеченні зовнішньоекономічної діяльності, дозволять здійснити успішний пошук нових закордонних та вітчизняних ринків збуту, розшири-ти зовнішньоекономічні операції через збільшення кількості контрагентів, збільшити прибутки підприємства. Звичайно, формування та реалізація управлінської інноваційної стратегії потребує значних витрат часу та коштів, але позитивні наслідки правильно проведеної роботи компенсують та значно перевищать вкладені ресурси.

Науковою новизною даного дослідження є визначення особливостей та перешкод формування та впровадження управлінських інноваційних стратегій в зовнішньоторговельних підприємствах.

Подальші дослідження будуть стосуватись детального вивчення видів інноваційних стратегій, що можуть бути використані в системі управління зовнішньоекономічною діяльністю та можливості їх реалізації на підприємствах України.

Література:

1, Момчева А. М. Управлінські інновації: сутність, види, особливості впровадження/ А. М. Момче-ва // Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Україна – 2011. – Вип. 23

2. Бальтюкевич В.В. Формування інноваційної стратегії підприємства / В.В. Бальтюкевич // Праці Одеського політехнічного університету – 2011. – Вип. 2(36)

3. Синявська І.М Формування інноваційної стратегії аграрного підприємства / Синявська І.М // Вісник Миколаївського державного аграрного університету – 2010.

4. Геник О. Особливості інноваційної стратегії організації вітчизняних підприємств / О. Геник // Формування ринкової економіки в Україні. – 2009. – Вип. 19. – С. 165-169.

5. Мартышевская Е.А. Разработка инновационной стратеги развития предприятия / Е.А. Мартышевская // Управление в социальных и экономических системах : м-лы ХXI между-нардной научно-практической конференции, г. Минск, 15 мая 2012 г. / Минский ин-т управления ; редкол.: Н.В. Суша [и др.]. – Минск, 2012. – С. 39–40.

6. Шаповал С.С., Фоменко Г.С. Управлінські інновації як головний чинник реструктуризації підприємств – суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності / С.С. Шаповал, Г.С. Фоменко // Труды Одесского политехнического университета, 2009, вып. 1 Г.

7. Добрынин, В.С. Организация внедрения управленческих инноваций на промышленном предприятии: Автореф. дис.... канд. экон. наук: 08.00.05 / В.С. Добрынин; Гос. акад. проф. пере-подгот. И повышения квалификации руководящих работников и специалистов инвестицион. сфе-ры. — М., 2008. — 22 с.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 429УДК 330.322.01

Єрешко Ю.О.канд. економ. наук, доцент

Національний технічний університет України «КПІ»

ВЕНЧУРНЕ ІНВЕСТУВАННЯ: СТАНОВЛЕННЯ ТА СВІТОВИЙ ДОСВІД

ВЕНЧУРНОЕ ИНВЕСТИРОВАНИЕ: СТАНОВЛЕНИЕ И МИРОВОЙ ОПЫТ

VENTURE INVESTMENT: COMING INTO BEING AND THE WORLD’S EXPERIENCE

Стаття присвячена дослідженню історичної сутності процесу венчурного інвестування з метою обґрунтування теоретико-методичних засад розробки ефективної моделі венчурування в Україні на шляху до інноваційного економічного розвитку. Проаналізовано історичні передумови ста-новлення венчурного бізнесу в світі та основні тенденції його розвитку. Проведено дослідження найбільш успішних та значущих моделей венчурування в світовій практиці та отримано висновки щодо розробки практичних рекомендацій для стимулювання венчурної індустрії в Україні. Зважаю-чи на наявність кон’юнктурних коливань венчурного сектору, доведено необхідність його активної державної підтримки і, водночас, обмеженого державного втручання. Виходячи із світового досвіду, доведено успішність венчурування саме у високотехнологічне і новаторське підприємництво, на противагу вітчизняним тенденціям використання венчурних фондів для фінансування будівництва та комерції.

Ключові слова: венчурне інвестування (венчурування), інвестиції, інноваційна діяльність, вен-чурна індустрія, модель інноваційного розвитку економіки.

Статья посвящена исследованию исторической сущности процесса венчурного инвестирова-ния с целью обоснования теоретико-методологических основ разработки эффективной модели венчурного бизнеса в Украине на пути к инновационному экономическому росту. Проанализиро-ваны исторические предпосылки становления венчурного бизнеса в мире и основные тенденции его развития. Проведено исследование наиболее успешных и значимых моделей венчурной ин-дустрии в мировой практике и сделаны выводы относительно разработки практических рекомен-даций по стимулированию отрасли венчурного инвестирования в Украине. Исходя из наличия конъюнктурных колебаний венчурного сектора, доказана необходимость его активной государ-ственной поддержки и: одновременно: ограниченного государственного вмешательства. Исходя из мирового опыта, доказана успешность венчурного инвестирования именно в высокотехнологи-ческое и новаторское предпринимательство, в противовес отечественным тенденциям использо-вания венчурных фондов для финансирования строительства и коммерции.

Ключевые слова: венчурное инвестирование, инвестиции, инновационная деятельность, венчурная индустрия, модель инновационного развития экономики.

The paper deals with the research on a historical essence of venture investment process in the light of justification the theoretical and methodological bases of effective Ukraine’s venturing model elaboration on its way to innovative economic development. There were analyzed the historical grounds of World’s venture business forming and the main trends of its proliferation. Based on a given analysis of the most successful and major World’s venturing models, the perspectives, practical reasoning and theoretical recommendations to Ukraine’s venture industry stimulation were justified. Considering the existence of venture sector conjuncture fluctuations, there was proven the necessity of active governmental support, never the less the limited governmental intrusion. Finally, looking back on a World’s experience, there was concluded the necessity of venturing precisely into an innovative entrepreneurship and high technology. And not into a building or trade as it is common in Ukrainian venture business.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»430Key words: venture investment (venturing), investments, innovation activity, venture industry,

innovation development model.

Вступ. Сучасна економічна наука прийшла до загально висновку про необхідність пере-ходу економіки України до інноваційної моделі розвитку. Проте, на сьогодні, брак фінансування інноваційної діяльності залишається головною завадою вітчизняного інноваційного процесу. Це пояснюється рядом причин: від історичних до геополітичних і, останнім часом, ситуація тільки загострюється. Таким чином, значення венчурного інвестування зростає на тлі скорочення альтер-натив залучення капіталу до розвитку малого і високотехнологічного підприємництва.

Незважаючи на те, що венчурна індустрія була заснована в Україні ще на початку1990-х, значної проліферації та результативності вона не отримала. Оскільки, вітчизняна модель венчурного бізнесу покликана, переважно, на створення надприбутків фінансово-промисловим групам, холдингам і корпораціям. Тобто, поняття венчурного інвестування втрачає свій зміст інструменту фінасування впровадження новітніх наукових розробок та сприяння інноваційному розвитку економіки – його сутність докорінно змінюється внаслідок вітчизняної специфіки створення і функціонування вен-чурних фондів.

Тому, на наш погляд, доцільним є вивчення процесу становлення венчурної індустрії та світового досвіду венчурування з метою розробки теоретико-методичних засад формування ефективної моделі розвитку вітчизняного венчурного бізнесу.

Вагомий теоретичний доробок в галузі венчурного інвестування в Україні знаходить своє відображення в працях таких науковців, як І. Бланк, С. Володін, О. Гальчинський, О. Гудзинський, М. Дем’яненко, І. Крейдич, О. Прокопенко, П. Савлук, Г.Яловий.

Постановка завдання. Метою дослідження є осягнення історичної сутності процесу венчур-ного інвестування та акумуляція світового досвіду задля обґрунтування напрямків розробки моделі розвитку венчурної індустрії на шляху до інноваційного розвитку вітчизняної економіки.

Методологія. Теоретичною та методологічною базою дослідження є система загальнонауко-вих та спеціальних методів пізнання, а саме: порівняння, синтезу, прогнозування, проекції, моде-лювання та ін.

Результати дослідження. Передумовою зародження венчурного бізнесу стала активізація приватного інвестування в США на початку ХХ сторіччя. Тогочасним венчуруванням – ризиковим інвестуванням, займалися переважно заможні американські родини та окремі індивіди. Перши-ми венчурними інвесторами справедливо вважаються родини Волленберґів, Вандербілтів, Вітні, Рокфеллерів та Варбюргів [13]. Так, 1938 року, Лоуренс Рокфеллер доклав руку до створення і фінансування крупної американської авіакомпанії “Істерн Ейрлайнс” (Eastern Air Lines), а також авіагіганта “Дуглас Ейркрафт” (Douglas Aircraft), заснована Еріком Варбюргом “Варбюрг і Ко” (пізніше “Варбюрг Пінкус”) дала життя більше, ніж 120 компаніям, а дітище родини Волленберґів 1916 року “Інвестор АБ” (Investor AB) стала джерелом інвестицій у ряд шведських компаній, серед яких всесвітньовідома Ерікссон.

Становлення венчурного інвестування в сучасному розумінні відбувається по закінченню ІІ Світової із заснуванням у 1946 році двох перших венчурних компаній – “Американської корпорації досліджень і розвитку (ARDC)” та “Вітні і компанія (J.H. Whitney & Company)” [11]. Компанія ARDC асоціюється з першим значним успіхом венчурування: так, інвестиція 1957 року в обсязі 70 тис. доларів у “Діджитал Еквіпмент Корпорейшн” вартувала вже 355 мільйонів після первинної публічної пропозиції 1968 року, до того ж, з рентабельністю у 101% на рік [6], а її засновник – Джорж (Жорж) Доріот, француз за походженням та генерал американської армії, а також професор Гарвардської бізнес школи, вважається батьком венчурного інвестування [2]. Виокремлення венчурування у самостійний бізнес відбувається на тлі активного розвитку інформаційної та телекомунікаційної сфери, що потребувала значних інвестицій, почасти надто ризикових, для приваблення корпо-ративних інвесторів. Саме тоді, зусиллями Артура Рока з’являється преша компанія, заснована саме венчурним інвестуванням – “Фейрчайлд Семікондакторс” (Fairchild Semiconductors) і, власне, термін “венчурний капітал”. A. Рок відомий також, завдяки інвестуванню у Інтел, Еппл Комп’ютер та інші гіганти Силіконової долини [12].

Розвиткові венчурної індустрії сприяли створення у 1953 році Агентства малого бізнесу (Small Business Administration -- SBA) і рішення Конгресу США 1958 року про заснування програми спри-яння інвестуванню у малий бізнес SBIC, за якою, за умови залучення приватних інвесторів, компанії отримували державне фінансування в пропорції 2:1 або 3:1 [4]. Державна підтримка проявлялася ще й у тому, що приватні компанії, залучені до процесу інвестування отримували урядові субсидії.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 431Головним завданням програми SBIC було, і залишається на сьогодні, спрощення процесу залучен-ня капіталу до інвестування у невеликі новаторські компанії. Проте, незважаючи на перші успіхи, постійне зростання кількості венчурних компаній та активну державну підтримку, венчурний бізнес характеризувався незначними обсягами майже до кінця 1970-х – загальна сума коштів, заявлених як інвестиції у венчурні фонди складала не більше 100 млн. доларів на рік [12]. Це пов’язано по-части із тим, що венчурування відбувалося переважно у компанії на початкових стадіях розвитку, маловідомі новаторські технології, винаходи, тощо, а також, відсутністю необхідної інфраструктури і крах фондової біржі у 1974-му році.

Лише 1978 року венчурна індустрія пережила перший бум – отримавши зростання загального обсягу доходів від капіталовкладень до 750 млн. доларів [8]. Перші помітні успіхи венчурної індустрії кінця 1970-х стали поштовхом до масштабної проліферації венчурних інвестиційних фондів. Так, з кількох десятків на початку декади, їх загальна кількість наприкінці 1980-х зросла до 650, а обсяг капіталу, контрольованого ними – з 3 млрд. до 31 млрд. доларів [9]. 1983 року відбувся черго-вий бум венчурного бізнесу – вперше за всю історію США загальна кількість первинних розміщень акцій перевищила 100 [14]. Разом з тим, до кінця декади загальна рентабельність венчурних інвестицій характеризувалася зниженням, викликаним передусім значним обсягом інвестицій у багатообіцяючі, та, однак, малодохідні проекти, а також, незначним рівнем досвіду інвесторів. На-ступний бум припадає на 1990-ті – період активного розвитку Інтернет-індустрії [7], а подальше її становлення відбувалося на тлі бурхливого розвитку комп’ютерних технологій, мобільного зв’язку та ІТ-сектору [12].

Вирішальну, на наш погляд, роль у розвиткові американської венчурної індустрії відіграла, передусім, активна державна підтримка у вигляді заснування програми SBIC, за якою, лише 2013 року, було надано фінансування, обсягом понад 3,5 млрд. доларів для більше, ніж 1600 малих підприємств на території Сполучених Штатів, а також створено цими підприємствами понад 217 тис. робочих місць [10].

Поширення венчурної індустрії на теренах Європи починається наприкінці 1970-х у Сполуче-ному Королівстві. Так, 1979 року загальний обсяг венчурних інвестицій складав приблизно 20 млн. фунтів стерлінгів, а вже 1987-го року – 46 млрд [12]. Великобританія традиційно перейняла амери-канську модель венчурування і, з часів заснування Британської асоціації венчурного капіталу (BVCA) у 1983 році, спостерігається активний розвиток індустрії. 2013 року обсяг венчурної індустрії ста-новив понад 32 млрд. фунтів, а кількість створених профінансованими компаніями робочих місць перевищила 415 тисяч [15].

На сьогодні, європейський венчурний бізнес характеризується значними масштабами та стабільним приростом кількості венчурних компаній. Так, за даними Європейської асоціації венчур-ного капіталу (EVCF), на початок 2014 року, питома вага венчурних інвестицій в загальному обсязі залучених активів по групах європейських країн становила: Сполучене Королівство та Ірландія – 14,6%; Франція та країни Бенілюксу – 46,7%; Німеччина, Австрія, Швейцарія – 6,7%; Центральна і Східна Європа – 1,3%, а європейська венчурна індустрія вартувала загалом понад 555 млрд. євро [16]. Примітно, що значний обсяг інвестицій припадає на пенсійні та страхові фонди і компанії – 40% і 22% відповідно.

Одна з найбільш ефективних європейських моделей венчурного інвестування створена у Фінляндії за, знову ж таки, активної державної підтримки. Заснований державою 1967 року та кон-трольований парламентом країни Національний фонд досліджень та розвитку (SITRA) здійснює фінансування малого бізнесу, інноваційних та новаторських компаній, що характеризуються пе-реважною обмеженістю в доступі до традиційного капіталу. Участь SITRA зазвичай обмежується 15-40% статутного фонду, одночасно дозволяючи отримати підприємцеві деяку операційну незалежність, а загальні обсяги інвестування знаходяться в межах 200 тис – 2 млн. євро [17]. До того ж, діяльність SITRA не обмежується інвестуванням виключно у фінські компанії і поширюється також, на фінансування науково-дослідницьких проектів. Ключовим елементом успішності даної моделі є вправне поєднання державної, приватної та науково-дослідної складових венчурування.

Серед світових лідерів венчурної індустрії чільне місце посідає Ізраїль із щорічним об-сягом венчурування у високотехнологічні компанії у понад 2,1 млрд. доларів. На сьогодні, в країні нараховується понад 70 фондів, 14 з яких – міжнародні [18]. Це за умови, що зародження ізраїльського венчурного бізнесу почалося лише 1985 року із заснуванням першого фонду “Ате-на Венчур Партнерз” [3]. Проте, активний поштовх індустрія отримала пізніше, із впровадженням, під егідою міністерства промисловості і торгівлі Ізраїлю, 1993 року державної програми YOZMA (“ініціатива” з івриту) з привабливою системою оподаткування і підтримки інноваційної діяльності.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»432Програмою було передбачене створення державного “фонду фондів” та стимулювання 10-ти приватних із загальним обсягом активів у понад 200 млн. доларів, до яких пред’являлися вимоги щодо наявності принаймні одного ізраїльського та одного американського (європейського) пар-тнера із досвідом венчурної діяльності. За умови задоволення вимогам, такому фонду надавалося фінансування від YOZMA, обсягом до 40% активів. У період з 1993 р. по 1997 р. були засновані десять приватних фондів, а єдиний повністю державний – YOZMA 1 Fund здійснював пряме інвестування старт-апів і, зрештою, був приватизований наприкінці 1997 року. Програма YOZMA стала початком бурхливого розвитку інноваційного сектору економіки Ізраїлю – внаслідок її запровадження обсяг експорту високотехнологічної продукції лише за десять років збільшився майже у п’ять разів: з 2,2 млрд. доларів у 1991 році до 11 млрд. доларів у 2000-му [5]. Ключовою особливістю ізраїльської моделі розвитку венчурної індустрії було обов’язкове залучення досвідчених іноземних венчурних капіталістів до інвестиційного процесу з метою використання їх знань і навичок в процесі колек-тивного навчання вітчизняних спеціалістів, результатом чого стало різке зростання інноваційно-інвестиційної активності та переорієнтація економіки Ізраїлю на інноваційно-орієнтовану модель розвитку.

Окремої уваги заслуговує модель розвитку венчурної індустрії КНР, заснована на унікальній структурі венчурної галузі, що не має світових аналогів. Це пояснюється, особливостями китайської економіки, традиційністю освіти та, почасти, тим, що Китай є одним із лідерів в галузі запозичення і використання не завжди власних технологічних розробок і інноваційної продукції. Перші кроки щодо запровадження венчурного інвестування були здійснені ще у 1978 році під егідою програми “Чоти-рьох модернізацій”, яка, втім, до середини 1980-х довела свою неефективність, що пояснюється, передусім, відсутністю якісної системи відбору проектів та недостатністю фінансових ресурсів. То-гочасна венчурна індустрія була заснована виключно на державному інвестуванні з використан-ням першого венчурного фонду, створеного 1985 року китайським міністерством фінансів спільно з комісією з науки і технологій. Програма, тривалістю у 10 років і загальним обсягом фінансування у понад 10 млрд. юаней не призвела до значного зростання венчурного сектору.

Активний розвиток венчурного бізнесу в КНР починається у 1996 році із прийняттям закону, що дозволяв створення комерційних венчурних фондів, одночасним заснуванням ще 20-ти дер-жавних фондів та пролонгації діяльності і розширенням вільних економічних зон та зон техніко-економічного розвитку. Структура венчурної галузі КНР передбачає існування державних, кор-поративних, іноземних та університетських венчурних фондів. Останні, являють собою унікальну можливість взаємодії та співпраці із науковою елітою та надають найширший доступ до розробок та інноваційного продукту.

Не зважаючи на очевидні проблеми китайської венчурної індустрії, невдалий перший досвід і відносно нетривалу історію її існування, сучасний Китай налічує понад 140 тис. високотехнологічних підприємств, із загальним обсягом працевлаштування у майже 6,5 млн. осіб та сукупною вируч-кою від реалізації понад 250 млрд. доларів, а обсяг венчурних інвестицій за останні п’ять років перевищує 23 млрд. доларів [1].

Висновки. Проведене дослідження еволюції та світового досвіду венчурного інвестування дає змогу виокремити ряд закономірностей побудови вдалої моделі розвитку даної індустрії, що скла-дають наукову новизну даної роботи, і полягають у наступному:

- по-перше, економіка венчурного сектору не позбавлена циклічності – піки і спади венчурування пов’язані, головним чином, із його високою ризикованістю, коливаннями ділової активності регіону загалом, стадіями та тенденціями техніко-технологічного розвитку, недостатністю фінансової бази тощо. До того ж, вітчизняному венчурному бізнесові бракує досвідчених та заможних венчурних підприємців, що стояли у витоків даної індустрії у Сполучених Штатах, що є наслідком тривалого перебування України в умовах радянського режиму. Це служить головним аргументом на користь активного, проте, певною мірою обмеженого, державного втручання в стимулювання венчурного бізнесу та підтримку новаторського підприємництва;

- по-друге, історія венчурування доводить успішність інвестування саме у інноваційні і високотехнологічні підприємства, на противагу вітчизняним реаліям, за яких відбувається пере-важно фінансування будівельного та комерційного сектору, а венчурні фонди використовуються, здебільшого, з метою мінімізації податкового навантаження ПФГ;

- по-третє, венчурне інвестування не може бути зосереджене виключно у сфері крупних фінансово-промислових груп: китайський досвід свідчить про необхідність диверсифікації фондів, за наявності корпоративних;

- по-четверте, венчурний бізнес має спиратися на доробок та досвід наукової еліти, викори-

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 433стовуючи, разом з тим, широкий спектр досліджень та новаторських розробок університетської спільноти, таким чином, активно розвиваючи економіку знань, забезпечуючи, тим самим, перехід до наукоємного та високотехнологічного виробництва, що є необхідною передумовою на шляху до повноцінного постіндустріального суспільства;

- наостанок, доцільним є раціональне поєднання державної, приватної та науково-дослідної складових інвестиційного процесу: тобто існує необхідність у одночасному залученні держа-ви, підприємців, інститутів, дослідників, винахідників та науковців до венчурної індустрії, саме їх синергія є запорукою вдалого венчурування як фактору науково-технічного розвитку.

Крім того, в процесі побудови ефективної та успішної венчурної інфраструктури, необхідним є врахування геополітичних, історичних, етнічних та інших особливостей економіки України.

Таким чином, проведене дослідження доводить необхідність розробки ефективної державної програми стимулювання венчурного інвестування в Україні, з урахуванням особливостей економіки та ґрунтовним переосмисленням існуючої структури венчурування, що окреслює перспективи по-дальших наукових досліджень з даної проблематики.

Література: 1. Adapting and evolving. Global venture capital insights and trends 2014. – Access mode: http://www.ey.com/

Publication/vwLUAssets/Global_venture_capital_insights_and_trends_2014/$FILE/EY_Global_VC_insights_and_trends_report_2014.pdf.

2. Ante, Spencer E. (2008). Creative Capital: Georges Doriot and the Birth of Venture Capital. Cambridge, MA: Harvard Business School Press. ISBN 1-4221-0122-3.

3. “Athena”. Bloomberg Businessweek. Bloomberg. Retrieved 11 March 20134. Funding the SBIC Program: An Owerwiew // U.S. Small business administration Website. URL: http://www.

sba.gov./content/funding-sbic-program-overwiew.5. Gil Avnimelech. VC policy: YOZMA program 15-years perspective. CBS Summer Conference-2009, Denmark,

17-19 June 2009. – CBS, 2009.6. Joseph W. Bartlett. What is venture capital// The Encyclopedia of Private Equity. February 2009.7. Metrick, Andrew. Venture Capital and the Finance of Innovation. – John Wiley & Sons, 2007. – p.12.8. Official website of the National Venture Capital Association, the largest trade association for the venture capital

industry.9. Pollack, Andrew. Venture Capital Loses Its Vigor // New York Times, October 8, 198910. SCBS annual report 2013. Official website of SBA. – Access mode: https://www.sba.gov/sites/default/files/

files/Final_SBIC_Annual_Report_FY_2013_signed_06092014.pdf11. Wilson, John. The New Ventures, Inside the High Stakes World of Venture Capital. -- Addison Wesley Publish-

ing Company, 198512. Українська асоціація венчурного бізнесу. Офіційний вебсайт. – Режим доступу: http://www.uaib.com.

ua/files/articles/201/17_4.pdf13. Wikipedia. – Access mode:http://en.wikipedia.org/wiki/Venture_capital.14. Wikipedia. – Access mode: https://ru.wikipedia.org/wiki/Венчурный_капитал.15. British venture capital association annual report – 2014. Official website of BVCA. – Access mode: http://

www.bvca.co.uk/Portals/0/library/Files/Research%20&%20Publications/Research%20Reports/141210%20-%20BVCA_Portfolio_report_2014_Final.pdf.

16. 2013 European private equity activity. Statistics on fundraising, investments and divestments. Official web-site of EVCA. – Access mode: http://www.evca.eu/media/142790/2013-European-Private-Equity-Activity.pdf.

17. Official website of SITRA. – Access mode: http://www.sitra.fi/en18. http://www.investinisrael.gov.il/NR/exeres/A19A138D-87A7-416B-8D62-1C968E035E13.htm

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»434УДК 330.341.1:621.311

Манаєнко І. М.канд. економ. наук

Національний технічний університет України «КПІ»

СКЛАДОВІ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ

ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ

СОСТАВЛЯЮЩИЕ ИНВЕСТИЦИОННОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ ИННОВАЦИОННОГО РАЗВИТИЯ ПРЕДПРИЯТИЙ

ЭЛЕКТРОЭНЕРГЕТИКИ

COMPONENTS OF INVESTMENT SUPPORT OF THE INNOVATIVE POWER INDUSTRY ENTERPRISE DEVELOPMENT

У статті ідентифіковано фактори, що є основоположними при впровадженні інноваційної систе-ми розвитку підприємства. Визначено принципи інвестування інноваційних проектів. Обгрунтовано цілі розробки механізму інвестиційного забезпечення інноваційних проектів електроенергетично-го підприємства. Розроблено закономірності функціонування підприємств електроенергетичної галузі. Сформовано механізм інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку підприємств електроенергетики за його складовими із супровідним економіко-матерматичним моделюванням, а також запропоновано атрибути реалізації ефективного механізму інвестиційного забезпечен-ня інноваційних проектів підприємств електроенергетики. В результаті, запропоновано комплекс управлінських дій з метою якісного інформаційного та нормативно-правового забезпечення, що вкрай важливо в умовах турбулентного середовища.

Ключові слова: енергетика, інвестиції, інвестиційне забезпечення, інноваційний розвиток, механізм, підприємство.

В статье идентифицировано факторы, которые являются основополагающими при внедре-нии инновационной системы развития предприятия. Определены принципы инвестирования ин-новационных проектов. Обоснованно цели разработки механизма инвестиционного обеспечения инновационных проектов электроэнергетического предприятия. Разработаны закономерности функционирования предприятий электроэнергетической отрасли. Сформирован механизм ин-вестиционного обеспечения инновационного развития предприятий электроэнергетики за его составляющими с сопроводительным экономико-математическим моделированием, а также предложены атрибуты реализации эффективного механизма инвестиционного обеспечения инно-вационных проектов предприятий электроэнергетики. В результате, предложен комплекс управ-ленческих действий с целью качественного информационного и нормативно-правового обеспе-чения, что крайне важно в условиях турбулентной среды.

Ключевые слова: энергетика, инвестиции, инвестиционное обеспечение, инновационное развитие, механизм, предприятие.

The article identified factors that are essential in implementing innovative system development company. Principles investment innovative projects. Substantiated targets development mechanism of investment support innovative projects electricity undertaking. Developed patterns of functioning electricity sector enterprises. Formed mechanism of investment support innovative development of the power industry for its constituents with an accompanying economic and mathematical modeling and attributes proposed implementation of an effective mechanism of investment support innovation power industry. As a result, a set of administrative actions in order to quality information and legal support, which is extremely important in a turbulent environment.

Key words: energy, investments, investment security, innovation development, mechanism, enterprise.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 435Вступ. Ефективність функціонування підприємств визначається його здатністю до

інноваційного розвитку. Інноваційний розвиток стає тим фундаментом, який визначає економічну міць підприємств країни та її перспективи на світовому ринку. Сьогодні є загальновизнаним, що інноваційний розвиток слід сприймати економіко-формуючим процесом. Інноваційний розви-ток притаманний більшості підприємств розвинених країн світу, будучи одночасно і фактором, і наслідком економічного підйому цих країн. Особливої уваги вимагають підприємства електрое-нергетики, для яких інноваційний розвиток є запорукою стабільного функціонування. А результа-том їх стабільного розвитку є безперебійне забезпечення підприємств промислового комплексу і домашніх господарств електроенергією. Невід’ємним елементом зазначеного є залучення та ефективне вкладення фінансових ресурсів. А одним із факторів, що забезпечує економічний роз-виток, виступає інвестиційна діяльність, що включає процеси вкладення акумульованих коштів та практичних дій щодо їх ефективного використання.

Тому функціонування підприємства може вважатися ефективною лише за якісного поєднання та взаємодоповнення складових інвестиційного забезпечення у напрямку інноваційного розвитку.

За порушеною тематикою наявна значна кількість наукових публікацій, що підтверджує актуальність цієї сфери дослідження. Вагомий внесок у розвиток теоретичних засад інноваційно-інвестиційних процесів здійснили такі вітчизняні науковці, як С. М. Ілляшенко [1], І. М. Крейдич [2], О. О. Охріменко [3], Н. І. Чухрай [4] ін. Проблемі інноваційної модернізації економіки в цілому та інноваційно-інвестиційному розвитку підприємств електроенергетики зокрема присвячено наукові дослідження В. В. Дергачової [5], Є. В. Крикавського [6], А. К. Шидловського [7] ін. Про-те, в умовах дефіциту самофінансування існує невизначеність стосовно формування складових механізму інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку підприємств електроенергетики. Для вирішення зазначеного завдання доцільні подальші дослідження як на теоретичному, так і на прикладному рівнях.

Постановка завдання. Метою статті є виявлення особливостей інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку підприємств електроенергетики на основі ідентифікації факторів, принципів та закономірностей, що знайдуть своє відображення у формуванні механізму інвестиційного за-безпечення інноваційного розвитку відповідних підприємств.

Методологія. Теоретичною основою дослідження виступають наукові доробки зарубіжних і вітчизняних учених з теорії та практики інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку. Для досягнення визначеної мети й поставлених завдань використано систему загальнонаукових та спеціальних методів, а саме: методи системно-функціонального підходів до теоретичного по-глиблення теми дослідження; методи систематизації, групування та узагальнення, формалізації з метою формування складових інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку підприємств електроенергетики; методи індукції та дедукції, наукової абстракції, методи структурно-логічного та семантичного аналізу – для формування механізму інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку підприємств електроенергетики тощо.

Результати дослідження. Підприємства електроенергетики слугують «генератором» будь-якої економіки, оскільки в даний час електрична та теплова енергія є основним ресурсом для за-безпечення економічної безпеки та ефективної організації господарської діяльності. Для енерге-тичних компаній одним з найбільш актуальних на сьогоднішній день є питання визначення того, як адаптувати концепції свого розвитку до інноваційних засад. До факторів, що що є основоположни-ми у концептуальних положеннях, котрі впливають на запровадження інноваційної моделі розвитку у тому числі на підприємствах електроенергетичної галузі, можна віднести наступні [8]: дефіцит джерел електричної енергії, постійно зростаючі вимоги до надійності і якості електропостачання з боку споживачів; старіння і наростаючий дефіцит кваліфікованих кадрів в енергетичній галузі, ви-моги екологічної та промислової безпеки функціонування енергетичних об'єктів.

Базуючись на зазначених факторах, що зумовлюють інноваційні зміни в електроенергетиці, виникає доцільність ідентифікації основних чинників, що визначають необхідність кардинальних перетворень, тобто інноваційних змін та їх інвестиційного забезпечення, в електроенергетиці під впливом комплексних умов. Серед найважливіших чинників визначають фактори технологічного прогресу, чинники підвищення вимог споживачів, фактори зниження надійності та зміни кон’юктури ринку, а також чинники підвищення вимог у сфері енергоефективності та екологічної безпеки [8].

Процес інвестування інноваційних проектів ґрунтується на ряді принципів, дотримання яких є необхідною передумовою ефективності вкладення інвестицій в інноваційні проекти на підприємствах електроенергетики. Виділимо кілька базових принципів інвестування.

Принцип системності. Процес реалізації проекту утворює складну систему, що включає ряд

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»436підсистем і елементів, які забезпечують досягнення мети проекту – забезпечення надійності функціонування підприємства електроенергетики. Тому в процесі реалізації проекту необхідно вирішити комплекс системних питань, що відносяться до загальної структури проекту, механізми взаємодії між його складовими і зовнішнім середовищем. У реалізації проекту беруть участь інвестори, підприємства, проектні та будівельні організації, банки, страхові фірми і т.д., які мають свої інтереси, але при цьому всі вони мають сприяти досягненню спільної мети проекту – реалізувати інноваційний проект із найбільшими вигодами для себе.

Принцип адаптаційних витрат. Під адаптаційними витратами інноваційного проекту підприємств електроенергетики розуміються витрати, пов'язані з адаптацією до нового інвестиційного середо-вища. До адаптаційним витрат відносять втрати випуску продукції в результаті реорганізації вироб-ництва, додаткові витрати на перепідготовку кадрів, на переналагодження устаткування, втрати часу та ін.

Принцип фінансового співвідношення термінів. Отримання і витрачання коштів має відбуватися у встановлені терміни, а інвестиції з тривалими термінами окупності доцільно фінансувати за ра-хунок довгострокових позикових засобів (довгострокових банківських кредитів і облігацій), що і відбувається в реальності при реалізації інноваційних проектів на вітчизняних ТЕС, АЕС та ГЕС.

Принцип урахування обмеженості ресурсів. При реалізації інноваційного проекту слід виходи-ти з того, що кількість відтворювальних, а особливо не відтворювальних ресурсів обмежена, що може провокувати в майбутньому по можливості переорієнтацію на використання іншого виду ресурсів. Крім того, при техніко-економічному обґрунтуванні проекту модернізації, реконструкції та технічного переоснащення основних засобів підприємств електроенергетики повинні врахову-ватись передумови зниження витрат умовного палива на виробництво електроенергії.

Підходи конструювання взаємозв'язків та складових, що формують механізм інвестиційного забезпечення інноваційних проектів на підприємствах електроенергетики заснований на принципі комплексності. Суть цього принципу можна сформулювати наступним чином: «Різноманітність ке-руючих впливів системи інноваційно-інвестиційної діяльності на підприємстві повинно враховува-ти різноманітність всіх факторів впливу на ефективність інноваційно-інвестиційного процесу». А формування такого механізму породжено необхідністю забезпечення стабільного функціонування підприємств та виконання покладених та них функцій.

В процесі формування складових механізму інвестиційного забезпечення інноваційного розвит-ку відбір видів інновацій, що впливають на послідовність і методи вирішення завдань інноваційно-інвестиційної діяльності на підприємстві залежить від ступеня впливу інновації кожного виду на но-визну і зміст завдань управління інноваційно-інвестиційною діяльністю на підприємстві.

До цілей розробки механізму інвестиційного забезпечення інноваційних проектів електроенер-гетичного підприємства варто віднести: управління показниками доходності і ризиковості проекту; створення прозорих інформаційних потоків проектів з метою впевненості інвестора в правильному виборі вкладення коштів; постійне нарощування інвестиційного іміджу підприємства; визначення стратегічних напрямів розвитку компанії.

Крім того, особливе місце в механізмі інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку на-лежить закономірностям функціонування підприємств електроенергетичної галузі, зокрема:

1. Основні засади здійснення інвестиційної діяльності підлягають пильному державному ре-гулюванню, адже електроенергетична галузь відіграє вагому роль у формуванні та збереженні енергетичної безпеки країни.

2. Зважаючи на структуру майна підприємств, де 70-85 % приходиться на основні засо-би, інвестиційне забезпечення інноваційного розвитку спрямовується саме на модернізацію, реконструкцію та технічне переоснащення основних засобів.

3. Враховуючи значне забруднення навколишнього середовища з боку підприємств електро-енергетики, та необхідністю дотримання європейських стандартів щодо скорочення шкідливих викидів в атмосферу, частина інвестиційних ресурсів при реалізації інноваційних проектів спрямовується на збереження екологічного середовища.

4. В умовах тарифного регулювання вартості електроенергії, вагомими складовими тарифу є вартість сировини та розмір заробітної плати, зміна котрих впливає на розмір чистого доходу, за рахунок якого забезпечується 15% інвестиційного забезпечення.

5. Масштабність та довго тривалість інноваційних проектів спричинює складності у залученні приватного капіталу, який, відповідно до тенденцій вітчизняних реалій, не зацікавлений в отриманні віддачі інвестицій через 5-7 років, а орієнтований на швидкий прибуток, який у сфері традиційної енергетики неможливий.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 4376. В межах національної практики інвестування в підприємства електроенергетики, функціонує

фактично єдиний діючий механізм інвестиційного забезпечення, котрий полягає в закріпленні інвестиційної складової в тарифі на електроенергію, тобто законодавчо закріплене цільове інвестиційне забезпечення розвитку підприємства. Проте, зважаючи на відсутність системного на-копичення коштів від інвестиційної складової, з метою реалізації інноваційних проектів підприємства змушені залучати кредитні кошти, які в майбутньому погашаються за рахунок інвестиційної складової.

Таким чином, основною метою побудови моделі механізму інвестиційного забезпечення інноваційних проектів є забезпечення певного рівня доходності при мінімальних ризиках залучення інвестиційних коштів на реалізації інноваційних задумів підприємства.

Із урахуванням викладених положень, на рис. пропонується схема механізму інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку підприємств електроенергетики.

Функцію інвестиційного забезпечення інноваційних проектів (IZIP) із модернізації, реконструкції та технічного переоснащення основних засобів підприємств електроенергетики пропонується представити наступним чином [9]:

fIZIP

= F(Y;E;R), (1)

Ефективність реалізації інноваційних проектів:

У = f1(Iy;By;Ty;Дy), (2)

де Іy – необхідний обсяг інвестицій; В

y – вартість залучення необхідного обсягу інвестицій; Т

y –

термін окупності інвестицій; Дy – дохідність інвестицій.

Якщо досліджувати інноваційні проекти із модернізації, реконструкції та технічного переосна-щення основних засобів підприємств електроенергетики, то доцільно здійснювати розрахунки екологічних ефектів до та після проведення таких заходів:

E = f2(П

в;І

в) (3)

де Е – еколого-економічний ефект; П

в – обсяги плати за забруднення навколишнього середови-

ща до та після реалізації інноваційного проекту; Іе – обсяги інвестицій для реалізації екологічної

складової проекту.Потім необхідно врахувати те, що інноваційний розвиток підприємств електроенергетики

відбувається в умовах невизначеності, атрибутом якої є ризик. Тож, ризик, що присутній в процесі інвестиційного забезпечення інноваційних проектів із модернізації, реконструкції та технічного пе-реоснащення основних засобів підприємств електроенергетики пропонується змоделювати таким чином:

R = f3(C

r;O

r;T

r;P

r) (4)

де Сr – стратегічні ризики; О

r – операційні ризики; Т

r – технологічні ризики; Р

r – ринкові ризики.

Тож, моделювання інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку зводиться до наступ-ного:

fIZIP

= F (Y;E;R), F ≥ 0 (5)

У = f1(I

y;B

y;T

y;Д

y),

Е = f2(П

в;І

в),

R = f3(C

r;O

r;T

r;P

r)

Якщо умови реалізації проекту відомі, то очікуваний інтегральний ефект розраховується за формулою математичного очікування:

Eоч

= ∑i

ЕіR

i, (6)

де Еоч

- очікуваний ефект проекту; Еi - ефект при реалізації i-ї умови; R

i - ймовірність реалізації цієї

умови.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»438

Ри

сун

ок.

Ме

хан

ізм

інве

сти

цій

но

го з

абе

зпе

чен

ня

інн

ова

цій

но

го р

озв

итк

у п

ідп

ри

ємст

в е

лект

ро

ен

ер

гети

ки

:

;

;

;

;

;

,

;

;

«»

:

;

;

–

-

’

:

,

);

;(

YE

RF

f

; R

min

;

E m

ax

-

;

);

(in

vest

met

nta

xf

Y; t

ax m

in; i

nves

tmen

t m

ax

: -

;

-

; -

; -

; -

:

;

;

,;

: ;

; -

; ;

;

:

;

;

;

;

;

:

-

;

-

;

-

;

-

; -

:

:

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 439У загальному випадку розрахунок очікуваного ефекту рекомендується проводити за форму-

лою:

Еy = λУ

max +(1 – λ)У

min (7)

де Уmax

і Уmin

- найбільше і найменше з математичних очікувань ефекту; λ - норматив для врахування невизначеності ефекту, рекомендується примати на рівні 0,3.

З метою прикладної реалізації науково-методичних підходів щодо формування ефективно-го механізму інвестиційного забезпечення інноваційних проектів підприємств електроенергети-ки нижче пропонується комплекс дій, що сприятимуть активізації інноваційного розвитку та його інвестиційному забезпеченню з метою якісного залучення інвестиційних ресурсів за допомогою різних форм інвестиційного забезпечення.

У сфері інформаційного забезпечення ефективного механізму інвестиційного забезпечення інноваційних проектів на підприємствах електроенергетики необхідно:

системно акумулювати інформацію міжгалузевого характеру з метою пошуку оптимальних –джерел інвестиційного забезпечення та вивчення практики реалізації подібних проектів на інших промислових підприємствах;

здійснювати моніторинг засобів масової інформації щодо публікації досвіду зарубіжних –компаній в аналогічній сфері з метою запозичення досвіду та його адаптація до вітчизняних умов реалізації інноваційних проектів;

здійснювати огляд звітів міжнародних організації та рейтингових агенцій у сфері інноваційного –розвитку підприємств електроенергетики з метою налагодження контактів із закордонними пар-тнерами, що можуть бути потенційними інвесторами стратегічних інноваційних проектів;

системно відслідковувати ситуацію на валютно-фінансовому ринку країни з метою уникнення непередбачуваних втрат від коливання курсу іноземної валюти;

досліджувати банківський сектор країни з метою обрання надійного партнера під час пошуку залучених кредитних ресурсів.

У сфері нормативно-правового забезпечення ефективного механізму інвестиційного забезпе-чення інноваційних проектів на підприємствах електроенергетики необхідно:

систематично відслідковувати зміни та доповнення в Законах України; –відслідковувати та на зібраннях учасників реалізації інноваційного проекту обговорювати –

можний вплив на реалізацію проекту нові постанови Верховної Ради, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, накази або розпорядження міністерств і відомств;

дотримуватися норм, нормативів, інструкцій та методик підготовки та реалізації інноваційних –проектів та їх інвестиційного забезпечення.

Оцінювання умов реалізації проектів має складатися із трьох блоків:оцінювання ризиків внутрішнього середовища підприємства; –оцінювання еколого-економічного ефекту; –оцінювання ефективності конкретних інноваційних проектів, що реалізуються на –

підприємстві.Запропоновано саме ці три блоки, тому що:

фактори зовнішнього середовища є некерованими для підприємства, а внутрішні – керова- –ними, тож систематично необхідно проводити моніторинг ризиків внутрішнього середовища з ме-тою виявлення сильних та слабких сторін;

оцінювання ризиків внутрішнього середовища рекомендується проводити на основі –розрахунків фінансових коефіцієнтів, котрі всебічно дозволяють оцінити стан підприємства та його готовності до змін, що часто супроводжуються реалізацією інноваційних проектів;

доцільно оцінювати інноваційні проекти з точки зору еколого-економічної ефективності, так –як підприємства електроенергетики є активними забруднювачами навколишнього середовища, то результатом реалізації проектів є не тільки економічний та виробничий ефекти, але і соціальний та екологічний, адже розвиток підприємства повинен відбуватися в умовах збереження навколиш-нього середовища;

безумовно оцінювати ефективність інноваційних проектів необхідно з традиційної точки зору, –тобто розраховувати термін окупності, рентабельність, чисту приведену вартість і т.д., адже перш ніж реалізувати проект необхідно обґрунтувати його успішність та беззбитковість для підприємства.

Визначимо найважливіші атрибути реалізації ефективного механізму інвестиційного забезпе-чення інноваційних проектів в цілому:

конкретизація плану розвитку підприємства на основі визначення пріоритетних напрямів –

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»440інноваційного розвитку у формі реалізації проектів із модернізації, реконструкції та технічного переоснащення основних засобів підприємства з метою забезпечення його нормального функціонування;

підтримка відповідного внутрішнього середовища діяльності підприємства на основі систе- –матичного моніторингу інвестиційних ризиків з метою своєчасного їх попередження та мінімізації впливу на реалізацію інноваційного проекту та його інвестиційне забезпечення;

в залежності від обсягу залучених коштів вагову роль відіграє вартість їх залучення, тому з ме- –тою реалізації ефективного механізму інвестиційного забезпечення доцільно здійснювати глибин-ний аналіз витрат на залучення інвестицій з метою вибору найоптимальнішого варіанту. Відповідно до вітчизняної практики та умов, в яких функціонують підприємства, кредитні ресурси є найбільш оптимальним варіантом залучення коштів за критерієм вартості капіталу; в наших умовах який варіант є оптимальним.

джерела інвестиційного забезпечення в значній мірі залежать від законодавчо закріплених –механізмів, яким в умовах українських реалій є інвестиційна складова в тарифі на електроенергію, котра забезпечує до 85% інвестиційного забезпечення, та в стратегічній перспективі має залиша-тися і надалі як однин із методів цільового інвестиційного забезпечення особливо важливої галузі країни – електроенергетичної;

інвестиційне забезпечення проектів має відбуватися в умовах збереження навколиш- –нього середовища, тобто близько 15% інвестицій має бути спрямована на отримання еколого-економічного ефекту з метою дотримання міжнародних стандартів, а саме Директив Ради 2001/80/ЄЕС та 199/32/ЄС;

соціально-економічне забезпечення є невід’ємною складовою даного механізму та складо- –вою комплексної ефективності і соціально-економічна складова має реалізуватися на підприємстві на основі: дотримання стандартів охорони праці, обстеження стану здоров’я працівників, котрі працюють на екологонебезпечних ділянках технологічного ланцюжку з виробництва та відпуску електроенергії.

Висновки. Інвестиційне забезпечення інноваційного розвитку підприємств електроенер-гетики проявляється в реалізації проектів із модернізації, реконструкції та технічного переосна-щення основних засобів. Інноваційний розвиток має супроводжуватись системним комплексом дій підприємства щодо створення сприятливих умов визначення направленості вектору розвитку в умовах підвищеної ризиковості. Визначальною рисою сформованого механізму є використан-ня таких складових оцінювання умов реалізації проекту: ризиків, еколого-економічного ефекту та ефективності конкретних інноваційних проектів. Науковою новизною є формування складових інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку підприємств електроенергетики на основі виокремлення специфічних факторів, принципів та закономірностей, що враховані при формуванні механізму інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку відповідних підприємств. Практич-не значення дослідження полігає в тому, що розроблений механізм інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку підприємств електроенергетики створить достатні умови для ефектив-ного розвитку підприємств у відповідності до стратегічних намірів державного рівня. Результати дослідження можуть бути використані керівним складом підприємств електроенергетики з ме-тою покращення функціонування відповідних підприємств. Песрспективами подальших наукових розвідок у даному напряму може бути розробка та адаптація комплексу управлінських дій для ефек-тивного впровадження механізму інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку підприємств електроенергетики, котрі знаходять в кризовому або близькому до цього стану.

Література:1. Ілляшенко С. М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи: монограф. /

С. М. Ілляшенко. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2003. – 278 с.2. Крейдич І. М., Бояринова К. О., Овчар О. С. Інноваційно-інвестиційна діяльність підприємств: стан, про-

блеми, перспективи. моногр./ МОН України, НТУУ «КПІ». –К.:ЦНЛ 2012 – 427 с.3. Охрименко О.О. / Управление рисками предприятий электроэнергетики / О. О. Охрименко // Стра-

ховые интересы современного общества и их обеспечение: сборник материалов XIV Междунар. науч.-практ. конф. : в 2 т. – Саратов :Изд- во Сарат. ун-та, 2013. – Т. 2. – 364 с. : С. 91-97

4. Сучасний інструментарій та галузеві особливості управління підприємствами України: монографія/ за наук. ред.. проф. Чухрай Н. І. - Львів: Видавництво Націон. ун-ту «Львівська політехніка». – 2014. – 300 с.

5. Дергачова В. В. Инновационно-инвестиционная составляющая устойчивого развития енергетики Украины / В. В. Дергачова // Економічний вісник НТУУ «КПІ», № 9. - 2012. – С.15-23.

6. Іноваційна діяльність і економічні проблеми енергетики / Є.В.Крикавський, Ш.Чухрай, Б.С.Брухаль // Енергетика: економіка, технології, екологія. - 2000. - № 3. - С.33-37.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 4417. Інноваційні пріоритети паливно-енергетичного комплексу України; під ред. А. К.Шидловського. – К.:

Українські енциклопедичні знання, 2005. – с. 512.8. Верхоляд І. М. Концептуальні передумови інноваційного розвитку електроенергетичних підприємств /

І. М. Верхоляд // Вісник Національного технічного університету «ХПІ». Серія: Актуальні проблеми управління та фінансово-господарської діяльності підприємства. – Харків: НТУ «ХПІ». – 2012. – № 58 (964). – С. 31–38.

9. Манаенко И. Н. Инвестиционное обеспечение инновационного развития предприятий электроэнергетики: теоретико-методический аспект И. Н. Манаєнко // Научно-методический журнал «Новая экономика». – Минск: ОДО «Издательство «Четыре четверти». – №2 (62). – 2013. – С.343–349.

УДК 338.001.36

Стеченко Д. М.доктор економ. наук , професор,

Воронкова І. Ю.Національний технічний університет України «КПІ»

ПРИНЦИПИ ОЦІНЮВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ КЛАСТЕРОУТВОРЕННЯ В ЕКОНОМІЦІ

ПРИНЦИПЫ ОЦЕНИВАНИЯ ПОТЕНЦИАЛА КЛАСТЕРООБРАЗОВАНИЯ В ЕКОНОМИКЕ

PRINCIPLES OF EVALUATION CLUSTER FORMATION POTENTIAL IN THE ECONOMY

Розкрито науково-методичні та практичні принципи кластероутворення, визначено етапність процесу та виокремлено методи оцінювання його потенціалу. Показано, що розробка стратегічних напрямів формування і розвитку кластера взаємодіючих підприємств відбувається на основі оцінювання його потенціалу. Систематизовано процедуру розрахунку економічних показників на принципах оцінювання потенціалу кластероутворення взаємодіючих підприємств. Аргументовано доцільність розгляду етапів процесу за визначеними критеріями для об’єктивної оцінки управлінських рішень. Розглянуто рівні виникнення ефекту синергії, та теоретичні засади аналізу його складо-вих. Запропоновано методику оцінювання потенціалу кластероутворення на основі системно-структурного підходу із врахуванням багатоетапності процесу, ваги і специфіки кожного з етапів, що дає змогу визначити внесок кожного елемента в загальну сукупність ділової активності класте-ра. Практичне значення одержаних результатів полягає в оптимізації теоретико-методологічного забезпечення управління кластероутворенням взаємодіючих підприємств поліграфії.

Ключові слова: інноваційний розвиток, кластер, кластероутворення, кластеризація, потенціал кластероутворення, синергія.

Раскрыты научно-методические и практические принципы кластерообразования, определена этапность процесса и выделены методы оценки его потенциала. Показано, что разработка страте-гических направлений формирования и развития кластера взаимодействующих предприятий про-исходит на основе оценки его потенциала. Систематизирована процедура расчета экономических показателей на принципах оценки потенциала кластерообразования взаимодействующих пред-приятий. Аргументирована целесообразность рассмотрения этапов процесса по определенным критериям для объективной оценки управленческих решений. Рассмотрены уровни возникнове-ния эффекта синергии, и теоретические основы анализа его составляющих. Предложена методи-ка оценки потенциала кластерообразования на основе системно-структурного подхода с учетом этапности процесса, весомости и специфики каждого из этапов, что позволяет определить вклад каждого элемента в совокупность деловой активности кластера. Практическое значение получен-ных результатов заключается в оптимизации теоретико-методологического обеспечения управ-ления кластерообразованием взаимодействующих предприятий полиграфии.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»442Ключевые слова: инновационное развитие, кластер, кластерообразование, кластеризация,

потенциал кластерообразования, синергия.

Solved scientific, methodological and practical principles clustering defined stages of the process and its assessment methods are allocated capacity. It is shown that the development of the strategic directions of cluster formation and development of interactive business is based on evaluation of its potential. Systematized procedure for calculating economic indicators on the basis of evaluation of potential clustering of interacting businesses. Argued the feasibility review process steps according to specific criteria for objective evaluation of management decisions. We consider the level of occurrence synergies and theoretical methods of analysis of its components. The method of evaluating the potential of clustering based system-structural approach, taking into account the phasing process, and the specific weight of each stage, which allows to determine the contribution of each element in a set of business activity cluster. The practical significance of the results is to optimize the theoretical and methodological management software clustering interacting printing companies.

Keywords: innovative development, cluster, clusterization, cluster formation potential, synergy.

Вступ. Сучасні умови розвитку національної економіки та нестабільність економічного ста-ну підприємств України зумовлює потребу в створенні принципово нових за формою управління територіально-виробничих структур і організацій. Актуальність створення і ефективного функціонування кластерних об’єднань в контексті глобалізації полягає в тому, що інноваційний роз-виток підприємств постає вагомим фактором економічного зростання. Це зумовлює необхідність інтеграції підприємств, виникнення коопераційних зв’язків між ними та узгодження дій в інтересах різних колективів, власників, менеджерів.

У науковій вітчізняній та зарубіжній літературі представлені окремі теоретико-методологічні аспекти утворення та функціонування кластерів. Розкриття їх історичних передумов і визначення поняття “кластер” в економіці, було розпочато науковими дослідженнями зарубіжних вчених І. Дахмена, Р. Коуза, П. Кругмана, Е. Лімера, А. Маршала, Л. Матссона, Ф. Перу, В. Прайса, Д. Солье, І. Толенадо, Й. Шумпетера та ін. Засновником сучасної концепції кластерів та аналізу їх впливу на формування конкурентних переваг вважають американського економіста М. Порте-ра. Дослідженню кластерних механізмів присвячено праці М. В. Афанасьєва, Ж. А. Мингалевої, А. А. Мігранян, У. О. Монастирного, С. В. Ткачової та інших. Питання створення кластерів у вітчизняній літературі відображено у працях Д. О. Баюри, З. С. Варналія, М. П. Войнаренка, Н. Н. Волкової, В. Г. Герасимчука, О. Є. Кузьміна, О. А. Мазура, Б. Є. Патона, С. І. Соколенка, Д. М. Стеченка, Т. В. Сахно, Л. І. Федулової та інших.

Постановка завдання. В Україні недостатньо розробленими залишаються питання науково-методичного забезпечення процесів становлення інноваційної інфраструктури, ролі державної інноваційної політики у формуванні конкурентоспроможної національної економіки. Метою статті є дослідження принципів оцінювання потенціалу кластероутворення.

Методологія. Теоретико-методологічну основу роботи становлять праці вітчизняних та зарубіжних вчених. Для досягнення поставленої мети використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, такі як системний підхід, методи аналізу і синтезу, прийоми логічного уза-гальнення.

Результати дослідження. Інструментом підвищення конкурентоспроможності промисло-вих підприємств в умовах фінансової кризи та дефіциту бюджетних коштів визнається кластеро-утворення взаємодіючих підприємств. Формування управлінської стратегії кластероутворення може бути результатом використання сукупності підходів - серед них галузевий, міжгалузевий, регіональний, системно-структурний, інвестиційно-інноваційний, інформаційно-аналітичний, про-цесний, функціональний, маркетинговий, комплексний, ситуаційний, синергетичний та ін. Аналіз світового досвіду та вітчизняної практики дає підстави до використання науково-методичних підходів у визначенні технології кластероутворення, яка характеризується послідовністю трьох етапів (рисунок).

Існує твердження [1], що принципово важливе значення має перший - попередній етап, на якому приймається рішення про створення кластера та визначається потенціал кластеризації. На цьому етапі відбирається та систематизується інформація з господарської діяльності, насамперед, взаємодіючих підприємств, організацій і установ в регіоні. Далі проводиться діагностика щодо виз-начення рівня економічного розвитку регіону, його виробничої спеціалізації та комплексності, а та-кож ефективності господарської діяльності.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 443

Рисунок. Послідовність етапів кластероутворення [джерело: узагальнено, систематизовано та доповнено авторами]

Виробнича спеціалізація регіону характеризуються такими показниками [2, с. 94]:1. Коефіцієнт міжрегіональної виробничої спеціалізації – відношення обсягу вивезення продукції

галузі до кількості всієї виробленої в галузі продукції у міжрегіональному обміні країни.2. Коефіцієнт товарності – відношення вартості продукції, що вивозиться з регіону, до загальної

вартості продукції, яка в ньому виробляється (в окремих випадках можна визначити кількість продукції у натуральних показниках).

3. Коефіцієнт локалізації галузі на території регіону – відношення частки її в загальному виробництві всієї продукції в регіоні до частки тієї самої галузі в країні.

Кількісна оцінка рівня концентрації в галузі також визначається за рядом інших коефіцієнтів, зокрема Херфіндаля-Хіршмана, Джині, Лінда. Найбільш узагальнюючим показником стану ринку є індекс Херфіндаля-Хіршмана (HHI):

== ∑ 2

1,

n

ii

HHI S (1)

де 2iS – ринкова частка компанії; n – кількість усіх підприємств.4. Коефіцієнт виробництва продукції в регіоні на одного жителя – відношення частки продукції

галузі регіону в товарній чистій продукції країни до частки населення регіону відносно населення країни.

Галузі, за якими коефіцієнти локалізації та виробництва продукції на одного жителя більші за одиницю і продукція яких вивозиться переважно за межі регіону, належать до галузей його виробничої спеціалізації. Розрахунок вище зазначених даних поряд з іншою інформацією становить основу прийняття оптимального управлінського рішення про доцільність створення кластера.

Другий, або основний, етап характеризується залученням можливих учасників. Для управління кластероутворенням створюється координаційний центр, який розробляє програму реалізації цього процесу. Внутрішня динаміка кластера забезпечується формуванням ефективних коопераційних зв’язків між фірмами малого бізнесу та великими постачальниками ресурсів. Такий системно-структурний підхід надає кластеру стійкості та робить його невразливим до зовнішніх чинників.

Координаційний центр регулює мережу взаємодій між суб’єктами кластерного об’єднання. Умовно учасників кластера поділяють на такі групи [3]: базові, допоміжні, суміжні й обслуговуючі. Базове виробництво становить ядро кластера. Зокрема, у поліграфічній галузі в якості базового ви-робництва виступають друкарні та поліграфічні підприємтва. Суміжні та допоміжні складові є учас-никами виробничо-технологічного процесу та постачальниками сировини. До кластера на основі підприємств поліграфії залучаються видавництва, студії дизайну, виробники паперу, підприємства хімічної промисловості (виробники фарби, клею тощо), машинобудівної галузі (виробники облад-нання та запасних частин для нього), металургійні підприємства (виробники форм для офсетно-

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»444го друку), науково-дослідні організації. Група обслуговуючих підприємств надає послуги освіти, зв’язку, транспорту, утилізації відходів, постачання електроенергії.

Модель міжорганізаційної кооперації у кластері характеризується високим рівнем складності. Така складність зумовлена тим, що підприємства кластера здійнюють різні види діяльності, окремі з них мають коопераційні зв’язки з іноземними організаціями, виготовляють продукцію широко-го спектра, конкурують між собою, перебувають на різних стадіях розвитку, відрізняються техніко-технологічним рівнем, кадровим складом, потенціалом, інноваційною спрямованістю, системами менеджменту тощо. Дослідження зв’язків у кластері відбувається на основі наступних методів [2, с.100,106]:

1. Балансовий метод, або метод «витрати - випуск». Вивчення організації міжгалузевих зв’язків запропонував В. В. Леонтьєв, який розробив теорію «міжгалузевого балансу». Він дав математич-ний опис організації основних співвідношень міжгалузевого балансу, що дозволило вимірювати фактичні узгоджені зв’язки з метою планування та прогнозування процесів. Ця теорія була розро-блена як дієвий інструмент при аналізі та прогнозуванні структурних взаємозв’язків в економіці. Вона виходить з можливості досягнення загальної макроекономічної рівноваги. Модель включає структурний взаємозв’язок всіх стадій виробничого процесу - виробництва, розподілу або обміну і кінцевого споживання. У даній моделі для аналізу застосовують схему, що складається з чотирьох основних квадрантів, які відбивають певні стадії виробничого процесу:

обсяги споживання на потреби виробництва - перший квандрант; –групування продукту в залежності від того, як він використовується - другий квандрант; –включення доданої вартості товару, наприклад оплати праці співробітників, податків та іншого –

- третій квандрант;структура розподілу національного доходу - четвертий квандрант. –

Метод міжгалузевих балансів, насамперед, ефективний при формуванні державної економічної політики та прогнозуванні національної економіки.

2. Метод циклів. Дослідження зв’язків всередині об’єднань підприємств здійснюється за мето-дом енерговиробничих циклів, який розробив М. М. Колосовський. Під циклом він розумів типову існуючу сукупність виробничих процесів, що виникає взаємозумовлено (підпорядковано) навколо головного процесу, для даного виду енергії і сировини. Цей метод складається з таких етапів: ви-явлення всіх можливих виробничих поєднань та складання схеми реальних циклів. Ідеальна мо-дель абстрактного циклу, подана із застосуванням методу графів, набуває вигляду «дерева», вер-шини якого означають ланки і стадії виробництва, а ребра графів – технологічні зв’язки між ними. Поєднання циклів можна розглядати як інструмент аналізу кластерного об’єднання підприємств.

Підсумком другого етапу кластероутворення є реалізація програми стосовно інноваційного розвитку кластера взаємодіючих підприємств. Консолідація спрямовується на отримання синерге-тичного ефекту від налагодження коопераційних зв’язків.

На кінцевому етапі проводять економічну оцінку реалізації програми кластероутворення. Відповідно до отриманих результатів корегується програма стратегічного розвитку кластера. По-зитивний системний соціально-економічний ефект для взаємодії складових кластера обумовлений синергізмом у досягненні спільної мети.

Синергетичний ефект у кластері взаємодіючих підприємств виникає на таких рівнях [4]:на рівні організаційної структури (керуючі структури складових кластера створюють взаємодії –

між елементами); на рівні матеріальної зацікавленості кожного учасника кластера в його рентабельності; –на рівні соціальних гарантій (гарантована підтримка робітників підприємств – учасників кла- –

стера у разі тимчасових труднощів); на рівні доступу до знань, технологій та інформації; –на рівні творчої мультиплікативності (під час обміну інформацією в межах неформального –

інтелектуального середовища).Існує думка [5], що синергізм у межах кластера забезпечує економічні ефекти від спільного

впровадження інновацій, застосування аутсорсингу, розподілу ризиків між учасниками кластера, спільного використання інфраструктури, зниження транзакційних витрат, ефект від формування єдиної товарно-розподільчої бази [6, с.54; 7; 8, с. 160–167; 9, с.119-141].

1. Ефект від спільного впровадження інновацій. Розвиток кластера взаємодіючих підприємств досягається за умови його інноваційності та наукомісткості. Інноваційний синергізм є наслідком спільного використання виробничих потужностей, високотехнологічного обладнання та перене-сення витрат на НДДКР з одного продукту на інший. Цей показник обчислюють за формулою:

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 445

= − ⋅

11 1,j o

o

PE C C P

P (2)

де Ej - ефект від впровадження інновацій в межах кластера, гр. од.; C

o - витр ати на виробницт-

во одиниці продукції до введення інновацій, (в грошових одиницях); C1 - витрати на виробництво

одиниці продукції після введення інновацій, (в грошових одиницях); Po - річна продуктивність до вве-

дення інновацій, (в натуральних одиницях); P1 - річна продуктивність після введення інновацій, (в

натуральних одиницях).2. Ефект від застосування аутсорсингу. Організація, на основі договору, передає певні бізнес-

процеси чи виробничі функції іншій компанії, яка спеціалізується у відповідній галузі. Ефект від аут-сорсингу - це підвищення рівня діяльності підприємства у цілому, завдяки звільненню організаційних, фінансових та людських ресурсів для розвитку нових напрямів або концентрації на наявних. Цей по-казник визначається за формулою:

= −s s aE C C (3)

де Es - ефект від застосування аутсорсингу; C

s - витрати на самостійне виробництво товарів (по-

слуг), (в грошових одиницях); Ca - витрати на придбання товарів (послуг) аутсорсеру, (в грошових

одиницях).3. Ефект від розподілу ризиків між учасниками кластера. Підприємства кластера проводять

спільні заходи ризик-менеджменту зі зниження розміру можливого збитку. Такі дії в межах кластера збільшують можливості їх реалізації. Цей показник обчислюють за формулою:

= −0 1r nm nmE C C (4)

де Er - ефект від розподілу ризиків між учасниками кластера, (в грошових одиницях);

0nmC - щорічні витрати на заходи із ризик-менеджменту зі зниження розміру можливого збитку до формування

кластера, (в грошових одиницях); 1nmC - щорічні витрати на заходи із ризик-менеджменту зі зни-ження розміру можливого збитку після формування кластера, (в грошових одиницях).

4. Ефект від спільного використання інфраструктури. Між підприємствами-учасниками кла-стера відбувається співробітництво з метою поглиблення виробничо-технологічної спеціалізації та кооперування, створення обслуговуючих і допоміжних виробництв, об’єктів інфраструктури. Обчислюється даний показник за формулою:

= −0 1,ciE I I (5)

де Eci - ефект від спільного використання інфраструктури, (в грошових одиницях);

I0 - щорічні ви-

трати на експлуатацію об’єктів інфраструктури до формування кластера, (в грошових одиницях); I1 - щорічні витрати на експлуатацію об’єктів інфраструктури після формування кластера, (в грошо-

вих одиницях).5. Ефект від зниження транзакційних витрат. У межах кластера формується спільна база знань

та інформації внаслідок їх перетікання між підприємствами кластера, що знижує специфічність того чи іншого ресурсу, транзакційні витрати, спрощує пошук інформації, клієнтів, ведення переговорів тощо.

= −0 1

,t t tE C C (6)

де Et - ефект від зниження транзакційних витрат у рамках кластера, (в грошових одиницях); 0t

C -

щорічні транзакційні витрати до формування кластер, (в грошових одиницях); 1tC - щорічні

транзакційні витрати після формування кластера, (в грошових одиницях).6. Ефект від формування єдиної товарно-розподільчої бази за кожним видом вантажопо-

току. Функціонування кластера забезпечує взаємодіючим підприємствам скорочення витрат на мобілізацію оборотних коштів на час находження їх у процесі доставки. Розмір цих витрат визначається як вартість товарної маси, а ефект - як її скорочення внаслідок прискорення поста-чання вантажів. Для цього використовують формулу:

= −0 1,rbE T T (7)

де Erb - ефект від створення єдиної товарно-розподільчої бази, (в грошових одиницях); T0 - вартість

товарної маси до створення єдиної товарно-розподільчої бази за даним видом вантажу, (в грошо-вих одиницях); T

1 - вартість товарної маси після створення єдиної товарно-розподільчої бази за

даним видом вантажу, (в грошових одиницях). Вартість товарної маси визначають так:

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»446

× ×= ,

365

t Q PT (8)

де t - кількість діб, необхідних для постачання вантажу; Q - річний обсяг перевезень, (в натуральних

одиницях); P - ціна тонни вантажу, (в грошових одиницях). Коефіцієнт додаткової корисності для підприємства можна знайти через відношення отрима-

них благ від інших учасників кластера до благ, які продукує він сам на користь своїх партнерів [4]:

і і іКДК К З , (9)

де КДКі – коефіцієнт додаткової корисності i-го елемента кластера; іК – сумарна величина всіх

благ, що отримує i-й елемент кластера від своїх партнерів; Зі – зусилля i-го елемента кластера

щодо генерації «додаткових вигод» для його партнерів по кластеру. Якщо КДКі > 1, то складова

додаткової корисності для такого учасника мотивована критичною масою «додаткових вигод» з боку партнерів.

Cтворення кластера – це виникнення нової системи, яка має властивості більші, ніж сума ха-рактеристик кожного учасника кластерної взаємодії. Виникає синергетичний ефект, що передбачає домінування ефекту спільного функціонування об’єктів над сумарним результатом їх автономної діяльності [10]. Таке твердження можна відобразити формулою:

=≥ ∑

1

nu

ii

R R (10)

де Ru - результат спільної діяльності обраного комплексу; R1 - результат автономного функціонування

i-ї організації, що бере участь в кластеризації.Виходячи з цього синергетичний ефект знаходять так:

== − ∑

1

nu

i ii

S R R (11)

Результат економічної стратегії визначається через чистий економічний ефект. Чистим кла-стерним ефектом вважається чистий сприяючий ефект за відрахуванням гальмівного ефекту [11]. Результат ділової активності кластера є основою для прийняття рішень координаційним центром щодо корегування та удосконалення програми його інноваційного розвитку. Це сприяє сталому розвитку підприємств регіону та підвищенню їх конкурентоспроможності.

Висновки й перспективи подальших досліджень. В результаті проведеного дослідження науково-методичних та практичних принципів кластероутворення визначено підходи та виокрем-лено методи оцінювання його потенціалу.

Наукова новизна проведеного дослідження полягає у розробці методичного інструментарію для оцінювання потенціалу кластероутворення на основі системного підходу і визначених методів, в якому, на відміну від існуючих, передбачається формування послідовності етапів кластероутво-рення та експертного аналізу основних чинників впливу, що дає змогу розкрити вагомість вкладен-ня кожного елемента у загальну сукупність ділової активності кластера.

Практичне значення даного підходу полягає в розвитку теоретико-методологічного забезпе-чення управління кластероутворенням взаємодіючих підпріємств шляхом систематизації проце-дури розрахунку економічних показників, що використовуються для розробки напрямків стратегії кластероутворення і може бути рекомендована на підприємствах поліграфії з метою підвищення їх конкурентоспроможності та ефективного управління інноваційним потенціалом.

Напрямком подальших досліджень є апробація результатів даного дослідження, а саме аналіз організаційно-економічної діяльності підприємств поліграфії з метою ідентифікації потенційних кластерів.

Література:1. Ускова Т. В. Развитие региональных кластерных систем / Т. В. Ускова // Экономические и социальные

перемены: факты, тенденции, прогноз. – 2008. – № 1 (1). – С. 92–104.2. Стеченко Д. М. Управління регіональним розвитком: навч. посіб. / Д. М. Стеченко. – Київ.: Вища шк.,

2000. – 223 с. : іл. 3. Жигалкевич Ж. М. Науково-методичні аспекти логіко-структурного моделювання кластерних утворень

в машинобудуванні / Ж. М. Жигалкевич // Вісн. Нац. техн. ун-ту «Харківський політехнічний інститут»: зб. наук. праць. – Темат. вип. «Технічний прогрес і ефективність виробництва». – Харків: НТУ «ХПІ». – 2010. – № 61. – 151 с. – С. 96 – 103.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 4474. Алтухова Н. Механізм внутрішньої взаємодії у виробничих кластерах / Н. Алтухова // Галицький

економічний вісник. – 2011. – № 1 (30). – С. 102–106.5. Єрмакова О. А. Економічна ефективність функціонування кластерів: оцінювання та аналіз впливу на

конкурентоспроможність регіону / О. А. Ермакова // Актуальні проблеми економіки. 2012. – № 11 (137). – С. 174–180.

6. Захарченко В. И. Кластерная форма территориально-производственной организации / В. И. Захарченко, В. Н. Осипов. – Одесса: Фаворит; Печат. дом, 2010. – Ч. 1. Экономические кластеры как новая форма организации производства в регионе. – 122 с.

7. Кугаевский А. А. Эффективность регионального транспортного комплекса (методологические вопросы) / А. А. Кугаевский – Новосибирск: Наука; Сибирск. отд-ние, 1989. – 128 с.

8. Морехозяйственный комплекс. В 2-х т. / Б. В. Буркинский, В. Н. Степанов, В. А. Дергачев и др.; гл. ред. Б. В. Буркинский; АН УССР Одес. отд-ние Ин-та экономики. – Киев: Наук. думка, 1991. – Т. 1. – 352 с.

9. Харів П. С. Інноваційна діяльність підприємства та економічна оцінка інноваційних процесів / П. С. Харів – Тернопіль: Економічна думка, 2003. – 326 с.

10. Внукова Н. М. Організація забезпечення створення фінансових кластерів транскордонного співробітництва: монографія / Н. М. Внукова. – Львів: Ін-т регіон. досл. НАН України, 2011. – 104 с.

11. Кластерные политики и кластерные инициативы: теория, методология, практика: [кол. монография] / под. ред. Ю. С. Артамоновой, Б. Б. Хрусталева. – Пенза : ИП Тугушев С. Ю., 2013. – 230 с.

УДК 330.3:332.111.4

Тульчинська С.О.доктор економ. наук, доцент

Національній технічний університет України «КПІ»

ІНТЕГРАЦІЙНА КОНЦЕПЦІЯ ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО-ІННОВАЦІЙНОГО ТИПУ В УКРАЇНІ

ИНТЕГРАЦИОННАЯ КОНЦЕПЦИЯ ФОРМИРОВАНИЯ РЕГИОНАЛЬНЫХ ЭКОНОМИЧЕСКИХ СИСТЕМ

ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНО-ИННОВАЦИОННОГО ТИПА

THE INTEGRATION CONCEPT OF FORMING THE REGIONAL ECONOMIC SYSTEMS INTELLECTUAL

AND INNOVATIVE TYPE IN UKRAINE

У статті розглядається інтелектуально-інноваційна система регіонів, як сукупність взаємопов’язаних, локалізованих на певній території підсистем (формування, генерації, освоєння знань і дифузії інновацій), органів регіонального управління та інститутів, які зумовлюють активізацію інноваційного процесу та забезпечують безперервно повторювальні процеси створення, наро-щення та розвитку інтелектуального потенціалу регіонів. Визначені переваги регіонального рівня інноваційних процесів в порівнянні з національним. Обґрунтовано доцільність впровадження нової форми просторового територіального розвитку продуктивних сил і регіональної економіки – фор-му взаємодії організаційно-економічного розвитку інтелектуально-інноваційної системи регіонів та її підсистем. Розроблено інтеграційну концепцію формування ресурсно-функціонального потенціалу регіонів. Головною метою запропонованої концепції є забезпечення високого рівня ефективності розвитку інтелектуально-інноваційної системи регіонів та її підсистем на основі використання інтелектуального капіталу. Визначені основні засади концепції, що пропонується

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»448до використання – це реалізація процесів формування, генерації, освоєння знань та дифузії інновацій, забезпечення ефективності розвитку інтелектуально-інноваційної системи регіонів в умовах інтеграційного вибору держави, що надасть можливість становленню економіки знань.

Ключові слова: регіон, стратегія, концепція, інноваційний процес, інтелектуально-інноваційна система регіонів, інтеграційна концепція формування ресурсно-функціонального потенціалу регіонів

В статье рассматривается интеллектуально-инновационная система регионов как совокуп-ность взаимосвязанных, локализованных на определенной территории подсистем (формирова-ния, генерации, освоения знаний и диффузии инноваций), органов регионального управления и институтов, которые подразумевают активизацию инновационного процесса и обеспечивают не-прерывно повторяющиеся процессы создания, наращивания и развития интеллектуального потен-циала регионов. Определены преимущества регионального уровня инновационных процессов по отношению к национальному. Обоснована целесообразность внедрения новой формы простран-ственного территориального развития производительных сил и региональной экономики – фор-му взаимодействия организационно-экономического развития интеллектуально-инновационной системы регионов и ее подсистем. Разработано интеграционную концепцию формирования ресурсно-функционального потенциала регионов. Главной целью предложенной концепции яв-ляется обеспечение высокого уровня эффективности развития интеллектуально-инновационной системы регионов и ее подсистем на основе использования интеллектуального капитала. Опре-делены основные принципы предлагаемой концепции – это реализация процессов формирова-ния, генерации, освоения знаний и диффузии инноваций, обеспечения эффективности развития интеллектуально-инновационной системы регионов в условиях интеграционного выбора государ-ства, что способствует становлению экономики знаний.

Ключевые слова: регион, стратегия, концепция, инновационный процесс, интеллектуально-инновационная система регионов, интеграционная концепция формирования ресурсно-функционального потенциала регионов

The article is considered the intellectual innovation system of regions as a set of subsystems, which interrelated and localized in a particular area (formation, generation, development of knowledge and innovation diffusion).

Also it is considered the regional governance and institutions that lead to activation of the innovation process for providing continuous repetitive processes of creation, accumulation and development of intellectual potential. The advantages of regional innovation processes compared to national. The introducing new form of regional space development the productive forces and regional economy - a form of interaction between organizational and economic development intellectual and regional innovation system and its subsystems is explained. The concept of resource integration and functional potential is developed. The main purpose of the proposed concept is to provide a high level of efficiency in the intellectual and regional innovation system and its subsystems through the using of intellectual capital. The basic principles, which proposed for using concept it is implementation of the formation, generation, knowledge development and diffusion of innovations. Also it is ensuring the effectiveness of intellectual innovation system regions under state integration select, which will enable the establishment of a knowledge economy.

Keywords: region, strategy, concept, the process of innovation, the intellectual and innovative system of regions, the integration concept of the resource-functional potential the regions

Вступ. Особливостями сучасних інноваційних процесів є значна кількість обслуговуючих їх спеціалізованих секторів економіки та зростаюча складність взаємодії між ними з метою більш повного використання потенційних можливостей. Залежно від складності і масштабів інноваційних процесів для їх реалізації можуть залучатися від одиниць до сотень організацій, в результаті чого формується розгалужена інфраструктура. Вона має складний характер як вертикально структурованої системи (виробниче підприємство, галузеві і регіональні підсистеми, які детермінуються інтелектуально-інноваційною системою регіонів), так і горизонтально структурованої системи (самоорганізації, асоціації, партнерства). Сутністю інноваційного процесу в економічній сфері є створення і поши-рення нововведень у виробництві, інтеграція наукового потенціалу та матеріальної складової.

На наш погляд, інтелектуально-інноваційна система регіонів являє собою сприятливе середо-вище для інтелектуального капіталу, адже в її рамках органічно поєднуються усі складові частини інноваційного процесу.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 449Серед науковців, які приділяють значну увагу питанням інноваційного розвитку регіональної

економіки необхідно відзначити О. Амошу [1], П. Бубенка [4], З. Варналія [10], В. Василенка [5], З. Герасимчук [7], Б. Данилишина, М. Долішнього, С. Злупка, Б. Кваснюка, М. Козоріз [16], Ю. Ма-когона, В. Мельника, О. Осауленка, В. Пилу, В. Поліщука, В. Семиноженко [16], Т. Смовженко, В. Со-ловйова [12], М. Тимчука, М. Чумаченка та ін. Як наслідок, за останні роки із проблематики стратегії регіонального розвитку з’явилися праці, підготовлені як колективами авторів [2; 3; 6; 8; 10; 15], так і окремими дослідниками [4; 5; 9; 11; 17].

Але незважаючи на велику кількість публікацій, присвячених регіональним проблемам інноваційного розвитку, підходи до стратегії інноваційного розвитку регіонів потребують подаль-шого дослідження, у тому числі за рахунок розвитку інтелектуально-інноваційної системи регіонів.

Вказані обставини обумовлюють необхідність поглиблення вивчення даного напряму дослідження, особливо за рахунок розроблення концепції формування ресурсно-функціонального потенціалу регіонів.

Постановка завдання. Метою даної статті є дослідження існуючих підходів до визначення вектора розвитку постіндустріального суспільства, а саме економіки знань, з’ясування головних тенденцій її становлення на сучасному етапі розвитку суспільства, а також складових, які мають забезпечити процес формування та використання знання як ресурсу для розвитку регіонів та дер-жави. Для досягнення даної мети поставлені наступні завдання:

розглянути інтелектуально-інноваційну систему регіонів, як сукупність взаємопов’язаних, –локалізованих на певній території підсистем;

визначити переваги регіонального рівня інноваційних процесів в порівнянні з національним; –обґрунтувати доцільність впровадження нової форми просторового територіального розвит- –

ку продуктивних сил і регіональної економіки – форму взаємодії організаційно-економічного роз-витку інтелектуально-інноваційної системи регіонів та її підсистем;

розробити інтеграційну концепцію формування ресурсно-функціонального потенціалу –регіонів.

Методологія. У процесі дослідження було використано системний підхід, за допомогою яко-го було обґрунтовано доцільність розроблення інтеграційної концепції формування ресурсно-функціонального потенціалу регіонів, графічний метод за яким побудовано загальну блок-схему реалізації інтеграційної концепції, метод порівняння для визначення переваг регіонального рівня інноваційних процесів в порівнянні з національним, а також метод аналогій, наукової абстракції, аналізу та синтезу, логічний метод та ін.

Результати дослідження. На наш погляд ступінь обґрунтованості інтелектуально-інноваційної системи регіонів (ІІСР) є одним із визначальних положень, що обумовлюють регіональний розви-ток у цілому, а результативність її функціонування – один із найважливіших параметрів соціально-економічної ефективності. При цьому визнано, що при декомпозиції завдань інтелектуально-інноваційної системи регіонів її необхідно розуміти як відкриту систему, яка пов’язана з іншими системами та підсистемами.

Необхідно відзначити, що інтелектуально-інноваційну систему регіонів ми розглядаємо, як сукупність взаємопов’язаних, локалізованих на певній території підсистем (формування, генерації, освоєння знань і дифузії інновацій), органів регіонального управління та інститутів, які зумовлюють активізацію інноваційного процесу та забезпечують безперервно повторювальні процеси створен-ня, нарощення та розвитку інтелектуального потенціалу регіонів.

Інтелектуально-інноваційну систему регіонів не слід ототожнювати з національною інноваційною системою, хоч вона є стрижневою основою, завдяки якій здійснюється перетворюючий вплив на всю економіку країни через оптимізацію дії її підсистем.

До переваг регіонального рівня інноваційних процесів в порівнянні з національним можна віднести [13]:

1) сукупну близькість великої кількості виробників різних галузей, що своєчасно пропонують спеціалізовані товари і послуги та гнучко відповідають на зміни попиту;

2) залучення регіональних суб’єктів в транснаціональні мережі викликають ефекти навчання; 3) появу локальних фондів робочої сили з концентрацією специфічних навиків і форм навчання; 4) культурну і інституційну інфраструктуру, яка постійно виникає усередині і навколо промис-

лових кластерів і яка дуже важлива для ефективної роботи єдиної локальної соціально-економічної системи;

5) розвиток довіри між регіональними економічними суб’єктами. У регіональному плані для по-ширення інноваційних процесів особливого значення набуває забезпечення зв’язку між реформу-

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»450ванням соціально-економічних відносин та іншими інституціональними перетвореннями, збалан-суванням місцевих бюджетів, динамікою обсягів, структури та ефективності виробництва, а також життєвим рівнем населення.

Отже, ми вважає за доцільне впровадити нову форму просторового територіального розвитку продуктивних сил і регіональної економіки [14] – форму взаємодії організаційно-економічного роз-витку інтелектуально-інноваційної системи регіонів та її підсистем. При цьому, маємо можливість викласти базові (конститутивно-ключові) положення провадження процесів інтеграції у змісті інтеграційної концепції формування ресурсно-функціонального потенціалу регіонів (ІКФ

РФПР).

Інтеграція в контексті даного дослідження розглядається як об’єднання зусиль, поглиблення взаємодії та налагодження зв’язків між суб’єктами ІІСР, регіональними та державними органами влади, закордонними партнерами тощо. Результативність інтелектуально-інноваційної систе-ми регіонів буде залежати від того, наскільки вона органічно вмонтована в систему суспільного життя регіону. Інституціональна структура інтелектуально-інноваційної системи характеризується взаємозалежністю підсистем, в яких ціле більше суми складових, оскільки їх єдності властивий синергізм.

На наш погляд, інтеграційну концепцію формування ресурсно-функціонального потенціалу регіонів правомірно розуміти як керівну ідею, яка передбачає вибір в якості об’єкта генерування інноваційних зрушень – становлення економіки знань в умовах інтеграційного вибору держави. По-ряд із цим запропоновану до використання концепцію можна реалізувати завдяки виконанню на-ступних завдань: забезпечення сталого розвитку регіонів; відновлення конкурентних позицій; фор-муванню інноваційної культури тощо.

Підкреслимо, що виконання цих завдань можна досягти лише у разі: а) ефективного використання й активізації наявних в регіоні інтелектуальних ресурсів; б) розроблення і реалізації стратегії розвитку інтелектуально-інноваційної системи регіонів на

засадах нарощення інтелектуального капіталу та стимулювання інноваційної діяльності у реально-му секторі регіональної економіки.

Ефективне функціонування та реалізація специфічних функцій інтелектуально-інноваційної си-стеми регіонів (сформованих при поєднанні базових положень інституціонального, системного, ресурсно-функціонального та синергетичного підходів) дозволять:

1) спроектувати і запровадити у практику господарювання нову просторову форму організації та управління об’єктів системно-універсального функціонування в регіонах – інтегровану економічну систему інтелектуально-інноваційного типу;

2) забезпечити адаптацію інтелектуально-інноваційних систем регіонів до загроз і ризиків за рахунок прискорення обігу ресурсів;

3) отримати синергетичний ефект від поєднання інноваційних, інтелектуальних, інформаційних та управлінських потенціалів;

4) інтенсифікувати процеси максимальної розвиненості інноваційної та інтелектуальної сфери регіонів;

5) наповнення місцевих й загальнодержавних бюджетних надходжень шляхом поширення до-ступу національного виробника до потенційно широкого внутрішнього та зовнішнього ринків через оптимізацію дії науково-освітніх, фінансових, правових, управлінських і ринкових інститутів, які без-посередньо впливають на формування інноваційного середовища в регіонах.

Інтеграційна концепція формування ресурсно-функціонального потенціалу регіонів може розглядатися як процес реалізації моделі кваліметричного розрахунку і прогнозування роз-витку інтелектуально-інноваційної системи регіонів за умов дотримання принципів наукової обґрунтованості інтенсифікації процесів формування, генерації, освоєння знань і дифузії інновацій задля оптимального використання інтелектуальних ресурсів, з метою забезпечення агрегованого інноваційного розвитку регіонів.

Головною метою зазначеної концепції є забезпечення високого рівня ефективності роз-витку інтелектуально-інноваційної системи регіонів та її підсистем на основі використання інтелектуального капіталу. Узагальнена блок-схема реалізації інтеграційної концепції формування ресурсно-функціонального потенціалу регіонів представлена на рисунку.

Основні етапи реалізації запропонованої концепції містять наступні процедури: а) управління використанням інтелектуального капіталу за участі суб’єктів інноваційної

діяльності;

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 451

Ри

сун

ок.

Уза

галь

не

на

бло

к-сх

ем

а р

еал

ізац

ії Ін

тегр

ацій

но

ї ко

нц

еп

ції

фо

рм

уван

ня

ре

сур

сно

-фун

кціо

нал

ьно

го п

оте

нц

іалу

ре

гіо

нів

Д

же

ре

ло *

Ро

зро

бле

но

та

зап

ро

по

но

ван

о а

вто

ро

м

.

-

-

*

-

-

-

-

,

-

,

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»452б) налагодження взаємодії суб’єктів підсистем інтелектуально-інноваційної системи регіонів

(інноваційно активних підприємств, науково-дослідних інститутів, ВНЗ, наукових парків, бізнес-інкубаторів та ін.).

Слід зазначити, що у залежності від розвитку інтелектуально-інноваційної системи регіонів для регіонів пропонуються різні стратегії розвитку інтелектуально-інноваційної системи регіонів, чим досягається реалізація інтеграційної концепції. Доведено, що інтелектуально-інноваційної си-стеми регіонів має стати багаторівневою динамічною системою суспільних відносин, інституцій та організацій, основою для розвитку інтелектуального капіталу, інноваційної культури та відповідного способу мислення населення, які забезпечуватимуть прикладання зусиль до локалізації знань та дифузії інновацій.

У свою чергу реалізація інтеграційної концепції формування ресурсно-функціонального потенціалу регіонів (ІКФ

РФПР) надасть можливість для регіонів:

1) скоординувати дії всіх підсистем, що підвищить результативність інтелектуально-інноваційної системи регіонів та національної економіки в цілому;

2) підвищити культурний, освітньо-кваліфікаційний та фаховий рівень населення регіонів; 3) створити додаткові робочі місця в освітній, науковій, виробничий та інших сферах економіки

регіонів;4) вирішити регіональні екологічні і соціальні проблеми за рахунок використання нових

технологій, 5) збільшити надходження до бюджетів різних рівнів за рахунок розширення обсягів виробницт-

ва інноваційної продукції на існуючих підприємствах та за рахунок створення нових підприємств; 6) підвищити синергетичний ефект від розвитку ІІСР, що сприятиме сталому розвитку регіонів в

умовах інтеграційного вибору держави та становленню економіки знань.Висновки. Наукова новизна даного дослідження полягає у розроблені інтеграційної концепції

формування ресурсно-функціонального потенціалу регіонів, яка поєднує базові положення інституціонального, системного, ресурсно-функціонального та синергетичного підходів, є уза-гальненим відображенням логіки дослідження, для: а) розроблення методики оцінки розвитку інтелектуально-інноваційної системи регіонів, б) здійснення прогнозування розвитку інтелектуально-інноваційної системи регіонів та соціально-економічних показників регіонів, в) вибору стратегії роз-витку регіонів за використання практичного інструментарію та відтворенням можливих шляхів роз-витку інтелектуально-інноваційної системи регіонів в умовах інтеграційного вибору держави. Таким чином, основні засади пропонованої до використання концепції – це реалізація процесів формування, генерації, освоєння знання та дифузії інновацій, забезпечення ефективності розвитку інтелектуально-інноваційної системи регіонів в умовах інтеграційного вибору держави, що надасть можливість ста-новленню економіки знань. Головною метою впровадження концепції є побудова дієвої стратегії роз-витку регіонів, використання результатів науково-інноваційної діяльності для їх сталого розвитку.

Перспективи подальших наукових розробок за даним напрямом дослідження полягають у поглиблені вивчення проблем становлення економіки знань в Україні на сучасному етапі розвит-ку продуктивних сил та регіональної економіки за умов розроблення дієвих стратегій розвитку регіонів.

Теоретичне та практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що запропоно-вана до використання інтеграційна концепція формування ресурсно-функціонального потенціалу регіонів дозволить обґрунтувати напрями діяльності суб’єктів інтелектуально-інноваційної систе-ми регіонів, котрі зумовлюють інтенсифікацію процесів формування, генерації, освоєння знань та дифузії інновацій на засадах об’єктивної ідентифікації. У межах цієї концепції можна використовувати стратегічне управління та розробити методологічний підхід до оцінювання розвитку інтелектуально-інноваційної системи регіонів та здійснювати прогнозування розвитку інтелектуально-інноваційної системи регіонів та її вплив на соціально-економічні показники регіонів.

Література1. Активізація інноваційної діяльності: організаційно-правове та соціальне забезпечення: Монографія

[Текст] / О. І. Амоша, В. П. Антонюк, А. І. Землянкін та ін. / НАН України, Інститут економіки промисловості. – Донецьк: Інститут економіки промисловості, 2007. – 328 с.

2. Алимов О. М.. Стратегічний потенціал продуктивних сил регіонів України: Монографія / [Алимов О. М., Бандур С. І., Дейнеко JI. В., Микитенко В. В. та ін.] / За ред. д.е.н., проф. Б. М. Данилишина. – К.: РВПС України НАН України. 2009. – 424 с.

3. Бережная В. И. Региональные проблемы инновационного развития: моногр. / В. И. Бережная, Е. А. Михуринская, Е. А. Смирнова. – Симферополь: ИТ «АРИАЛ», 2012. – 226 с.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 4534. Бубенко П. Т. Регіональні аспекти інноваційного розвитку: Монографія [Текст] / П. Т. Бубенко. – Х.: НТУ

«ХПІ», 2002. – 316 с.5. Василенко В. Н., Медведь В. Ю., Савельєва Т. М. Экономическое развитие регионов: сходство

и различие: Монография [Текст] / В. Н. Василенко, В. Ю. Медведь, Т. М. Савельєва. – Донецк: Юго-Восток, 2010. – 219 с.

6. Геєць В. М. Інноваційні перспективи України: Монографія [Текст] / В. М. Геєць, В. П. Семиноженко. – Харків: Константа, 2006. – 272 с.

7. Герасимчук З. В. Організаційно-економічний механізм становлення інноваційного потенціалу регіону: Монографія [Текст] / З. В. Герамсимчук, Н. С. Куцай. – Луцьк: РВВ ЛНТУ, 2011. – 216 с.

8. Дуленко А. Л. Инновационному процессу – новое экономическое мышление. Соціально-економічний розвиток регіонів України: проблеми науки та практика [Текст] / А. Л. Дуленко, П. Т. Бубенко, А. Д. Кашпур / Монографія. – Харків: ВД «ІНЖЕК», 2007. – 404 с.

9. Кондрашихін А. Б. Координатні виміри інноваційного простору регіону: наук. монограф. [Текст] / А. Б. Кондрашихін; М-во трансп. та зв’язку України, Держ. економ.-технол. ун-т трансп. – К.: Держ. економ.-технол. ун-т трансп. – 2010. – 200 с.

10. Регіони України: проблеми та пріоритети соціально-економічного розвитку: Монографія [Текст] / За ред. З. С. Варналія. – К.: Знання України, 2005. – 498 с.

11. Романюк С. А. Політика регіонального розвитку в Україні: сучасний стан і нові можливості: Регіональні дослідження: Монографія [Текст] / С. А. Романюк. – К.: УАДУ, 2001. – 112 с.

12. Соловйов В. П. Інноваційний розвиток регіонів: питання теорії та практики: Монографія [Текст] / В. П. Соловйов, Г. І. Кореняко, М. В. Головатюк. – К.: Фенікс, 2008. – 224 с.

13. Тульчинська С. О. Інтелектуально-інноваційна модернізація економіки України: теоретико-методологічні аспекти: Монографія [Текст] / С. О. Тульчинська. – К.: НТУУ «КПІ», 2009. – 488 с.

14. Тульчинська С. О. Органічність функціонування інтелектуально-інноваційної системи регіонів: Монографія [Текст] / С. О. Тульчинська. – Херсон: Ви-во «ПП Вишемирський В.С.», 2012. – 400 с.

15. Україна у вимірі економіки знань [Текст] / [за ред. акад. НАН України В. М. Гейця]. – К.: Основа, 2006. – 592 с.

16. Управління інноваційними процесами в регіонах: Монографія[Текст] / [за ред. М. А. Козоріз і Т. С. Смовженко]. – Львів: ЛБІ НБУ, 2006. – 263 с.

17. Шичков А. Н. Экономика и менеджмент инновационных процессов в регионе: Монография [Текст] / А. Н. Шичков. – М.: ИД «Финансы и кредит», 2008. – 360 с.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»454

ТЕХНОЛОГii ЯК ФАКТОР ЕКОНОМiЧНОГО ЗРОСТАННЯ

УДК 330.341.1:658

Гук О.В.канд. екон. наук, доцент

Національний технічний університет України «КПІ»

УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ НА ОСНОВІ ТРАНСФЕРУ ТЕХНОЛОГІЙ

УПРАВЛЕНИЕ РАЗВИТИЕМ ИННОВАЦИОННОГО ПОТЕНЦИАЛА НА ОСНОВАНИИ ТРАНСФЕРА ТЕХНОЛОГИЙ

A MANAGEMENT DEVELOPMENT OF INNOVATIVE POTENTIAL IS ON BASIS OF TRANSFER OF TECHNOLOGIES

У статті розглянуто сутність понять «інноваційний потенціал», «оцінка інноваційного потенціалу підприємства». Проаналізовано сильні та слабкі сторони розвитку потенціалу України. Розгляну-то та проаналізовано методи здійснення оцінки інноваційного потенціалу підприємства, сильні та слабкі сторони розвитку потенціалу України. Автором запропоновано комплексний підхід до оцінки інноваційного потенціалу вітчизняного підприємства. Здійснено порівняльний аналіз нормативно-правових особливостей державного регулювання трансферу технологій в Україні та США. Виявлено переваги та недоліки законодавчої бази США у сфері передачі технологій. Проаналізовано сучасні тенденції міжнародного трансферу технологій, особливості вітчизняних законодавчих актів щодо досліджень і розробок та інноваційної діяльності. Виокремлено проблеми інституційного забезпе-чення передачі технологій в Україні. Сформульовано рекомендації щодо вдосконалення вітчизняної законодавчої бази у сфері трансферу технологій.

Ключові слова: інновації; інноваційний потенціал підприємства; трансфер технологій.

В статье рассмотрено сущность понятий «инновационный потенциал», «оценка инновационно-го потенциала предприятия». Проанализированы сильные и слабые стороны развития потенциала Украины. Рассмотрены и проанализированы методы осуществления оценки инновационного потен-циала предприятия, сильные и слабые стороны развития потенциала Украины. Автором предло-жен комплексный подход к оценке инновационного потенциала отечественного предприятия. Осу-ществлен сравнительный анализ нормативно правовых особенностей государственной регуляции трансфера технологий в Украине и США. Обнаружены преимущества и недостатки законодательной базы США в сфере передачи технологий. Проанализированы современные тенденции междуна-родного трансфера технологий, особенности отечественных законодательных актов, относительно исследований и разработок и инновационной деятельности. Выделены проблемы институционного обеспечения передачи технологий в Украине. Сформулированы рекомендации относительно со-вершенствования отечественной законодательной базы в сфере трансфера технологий.

Ключевые слова: инновации; инновационный потенциал предприятия; трансфер технологий.

The article considers the nature of the concepts of «innovation potential», «estimate innovation potential of the company.» The strong and weak sides of development of potential of Ukraine are analysed. Considered and analysed methods of estimation of innovative potential companies, strengths and weaknesses of potential Ukraine. An integrated approach to assessing innovation capacity of enterprises. The made a comparative analysis of normatively legal features of the governmental control of the transfer of technologies in Ukraine and the USA. The advantages and disadvantages of the legislative base of the USA in the field of transmission of technologies are found out. The modern tendencies of the

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 455international transfer of technologies, the features of Ukrainian legislative acts, are analysed in relation to the researches and developments and the innovative activity. The problems of the institutional providing of the transmission of technologies are selected in Ukraine. The recommendations to perfect the Ukrainian legislative base in the field of transfer of technologies are formulated.

Key words: innovation, innovation potential of enterprises, transfer of technologies.

Вступ. В сучасних умовах функціонування світової економічної системи, розвитку науково-технічного прогресу більшість вітчизняних підприємств зіштовхуються з проблемою утримання своєї позиції на ринку. Відповідно до цього, кожне підприємство має здійснювати підприємницьку діяльність використовуючи власний інноваційній потенціал. В умовах подолання економічної кризи трансфер технологій України має великий потенціал на світовому ринку, однак де-факто він займає незначне місце серед інших країн за рівнем науково технічних досягнень.

Питанням формування та оцінки інноваційного потенціалу підприємства присвятили праці такі науковці: Коваль, І.Б. Маркович, Я.Г. Ільченко та Н.С. Краснокутська, які визначили необхідність в оцінці інноваційного потенціалу, однак не запропонували ефективної методики визначення інноваційного потенціалу на сучасному підприємстві. Однак, особливої уваги заслуговує потреба у формуванні комплексного методу оцінки інноваційного потенціалу підприємства.

Проблематика розвитку трансферу технологій висвітлена в наукових працях вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема: Капіци Ю.М. [1], Рудченко І. [2], Лукши О. [3], Федулової Л. та інших. Слід відзначити, що невирішеними залишаються питання удосконалення законодавства України щодо передачі технологій, та формування ефективної системи державного регулювання процесу трансферу технологій з урахуванням зарубіжного досвіду.

В сучасних умовах функціонування світової економічної системи трансфер технологій сприяє появі додаткових можливостей для економічного розвитку України і визначає перспективи ство-рення ефективної системи комерціалізації технологій. В умовах подолання економічної кризи, формування інноваційного потенціалу та ефективне впровадження нововведень відкривають нові можливості перед підприємством і сприяють його інноваційному розвитку, що і зумовлює актуальність даної теми.

Постановка завдання. Метою статті є аналіз існуючих методів оцінки інноваційного потенціалу та визначення найбільш ефективного, розвиток інноваційного потенціалу на основі трансферу технологій. Стаття присвячена розв’язанню наступних задач:

проаналізувати існуючі методи оцінки інноваційного потенціалу; – створити комплексний метод оцінки, який би міг відображати всі можливості підприємства; –визначити позитивні та негативні сторони зарубіжної законодавчої бази у сфері передачі –

технологій; надати пропозиції з приводу удосконалення деяких положень вітчизняного законодавства –

враховуючи зарубіжний досвід.Методологія. В процесі написання статті використані наступні методи дослідження: метод син-

тезу (для поєднання системного та процесного підходів до управління інноваційним потенціалом з метою створення комплексного підходу); метод порівняння (для аналізу особливостей вітчизняної та зарубіжної бази у сфері трансферу технологій); систематизації (для розроблення рекомендацій та пропозицій щодо вдосконалення вітчизняної законодавчої бази у сфері передачі технологій).

Результати дослідження. Трансфер технологій виступає інструментом розвитку інноваційного потенціалу за допомогою якого можна виокремити проблеми інституційного забезпечення передачі технологій в Україні.

Перехід суб’єктів господарювання на інноваційний шлях розвитку можливий лише за умови формування та реалізації інноваційного потенціалу, як основи цього розвитку.

За даними рейтингу Global Innovation Index 2013 року, над яким працюють фахівці Корнельсь-кого університету, бізнес-школи INSEAD та Всесвітньої організації інтелектуальної власності WIPO, інноваційний потенціал України зайняв 71-ше місце з поміж 142 країн Світу, отримавши 35,8 балів, за шкалою від 0 до 100. Аналізуючи сильні і слабкі сторони розвитку потенціалу України Global Innovation Index виділяє наступне (див. табл. 1) [4].

Існує багато методичних підходів до управління інноваційним потенціалом. Розглянемо найбільш поширені з них, а саме системний та процесний підходи.

Суть системного підходу полягає в тому, що в основі будь-якої системи лежить сукупність взаємопов’язаних елементів яка має вхід, вихід, зв’язок з зовнішнім середовищем і зворотнім зв’язком.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»456Таблиця 1

Сильні та слабкі сторони розвитку потенціалу України згідно Global innovation index

№ п/п Сильні сторони Слабкі сторони

1Велика кількість заявок резидентів на створення

винаходів, корисних моделейІнформаційно-комунікаційні технології

2 Витрати на освітуСтворення організаційних та бізнес

моделей

3 Темпи зростання ВВП на одного зайнятого Інтенсивність місцевої конкуренції

4 Національна програма використання патентів Ринкова капіталізація

Складено автором на основі [4]

За процесним підходом організація управління полягає не у контролі за виконавцями, діями та технологією виконання, а у відслідковуванні результатів їх функціонування.

На сучасному етапі управління інноваційним потенціалом підприємства доцільно розглядати комплексний підхід управління. Він полягає у поєднанні основних методик системного і процесного підходів. Особливості комплексного підходу наведені у табл. 2.

Таблиця 2Особливості комплексного підходу до управління інноваційним потенціалом

Характеристика Зміст

Особливість взаємодії елементів всередині

системи

Елементи системи управління інноваційним потенціалом знаходяться в постійній взаємодії, взаємозв’язок яких контролюється з метою уникнення

появи можливих розбіжностей у цілях окремих елементів

Організаційно-економічний механізм

Особливість цього механізму полягає у забезпеченні управління потенціалом, основними складовими якого є: цілі, принципи та методики управління

Цілі управління інноваційним потенціалом

Забезпечення підприємства постійним інноваційним розвитком, який полягає у ефективному функціонуванні підприємства, яке можливе при змінному

зовнішньому середовищі

Принципи управління інноваційним потенціалом

Управління інноваційним потенціалом базується на принципах: ефективності, збалансованості, результативності, адаптивності, безперервності

Складено автором

На вітчизняних підприємствах існує проблема створення єдиного математичного механізму оцінки інноваційного потенціалу підприємства, що б сприяло його оцінці та порівнянню потенціалів різних підприємств.

Визначення інноваційного потенціалу як комплексного потенціалу діяльності підприємства доцільно сформувати у систему яка включає: ринковий, кадровий, фінансовий та інформаційний потенціали [5].

1. Ринковий потенціал - сукупність можливостей підприємства як всередині компанії, так і її зовнішніх перспектив створити необхідних продукт для споживача для отримання максимальної вигоди.

2. Кадровий потенціал – це загальна характеристика персоналу як виду ресурсів, що визначає виконання необхідних функцій, що забезпечує дефективність функціонування підприємства в цілому.

3. Фінансовий потенціал ‒ обсяг власних, позичених та залучених фінансових ресурсів підприємства, що сприяють досягненню стратегічних цілей підприємства. Система показників фінансового потенціалу підприємства включає: коефіцієнт загальної рентабельності підприємства, коефіцієнт рентабельності власного капіталу, коефіцієнт прибутковості реалізації, коефіцієнт прибутковості операційної діяльності, коефіцієнт ділової активності.

4. Інформаційний потенціал – найважливіший аспект загального соціокультурного потенціалу,

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 457що показує ступінь інформованості підприємства та уміння аналізувати і використовувати існуючу інформацію.

Найбільш вживаним для підприємств України є метод експертних оцінок. Він має найшир-ше практичне застосування. Для проведення методу експертних оцінок необхідно залучити 5 – 10 експертів. Експертами повинні бути як представники підприємства (управлінська ланка, інженери, технологи), так і експерти ззовні (залучені спеціалісти з аналізованих питань).

За оцінками експертів можна розраховувати середньозважені значення оцінок експертів (xiβ

i)

по кожному показнику за використанням формули математичної статистики:

=β = β∑

1

1 n

i i ij ijj

x xn

(1)

де xij – бал, виставлений j-м експертом за і-м показником; B

ij – коефіцієнт вагомості, виставлений

j-м експертом за і-м показником; n – кількість експертів.Для діагностики інноваційного потенціалу використовують анкету в якій за чотирибальною

шкалою визначають задоволеність або незадоволеність інноваційним потенціалом компанії та ре-зультати ранжують за рівнем вагомості [6].

Запропоновані методи через динамічний характер інноваційного розвитку підприємства мають свої недоліки: вузькість оцінки потенціалу, що унеможливлює об’єктивність розрахунку інноваційного потенціалу підприємства. Таким чином, для найбільш завершеної оцінки інноваційного потенціалу необхідний комплексний підхід, який полягає у сумарній оцінці інноваційного потенціалу з різних сторін. Він включає поєднання аналізу загальноінноваційних показників (показники фінансування та результативності НДДКР, показники технологічного лідерства, показники ефективності інноваційної діяльності, показники ефективності взаємодії з зовнішніми джерелами розроблення інновацій) та аналізу потенціалів діяльності підприємства, що корегується за рахунок оцінки експертів (рисунок).

, , ,

) ,

( ).

. [6]

, ’

.

, ’ .

.

, .

,

.

,

. - ,

. , ( . .3).

Рисунок. Комплексний підхід оцінки інноваційного потенціалу Складено автором на основі [6]

Слід зазначити, що найбільш об’єктивну оцінку інноваційному потенціалу підприємства дає комплексний аналіз за усіма вище запропонованими методиками. Його використання дозволить уникнути розбіжностей, неточностей та суб’єктивізму.

Трансфер технологій є ключовим фактором економічного розвитку кожної країни та розвитку інноваційного потенціалу підприємства зокрема. Особливої актуальності набувають питання забез-печення високих стандартів захисту прав інтелектуальної власності, активізації діяльності у сфері трансферу технологій в процесі формування інноваційного потенціалу.

З огляду на вище викладене, доцільно проаналізувати вітчизняний та закордонний досвід щодо залучення іноземних технологічних інвестицій та передачі технологій.

Впровадження ефективного механізму трансферу технологій в Україні є основою активізації інноваційної діяльності, формування інноваційного потенціалу вітчизняних підприємств та факто-ром розвитку національної інноваційної системи.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»458Розглянемо нормативно-правові акти США, що регулюють передачу технологій. Зокрема, зу-

пинимося на перевагах та недоліках (див. табл.3).

Таблиця 3Переваги та недоліки законодавчої бази США у сфері трансферу технологій

Законодавча база США Переваги Недоліки

Закон Стівенсона Уайдлера про технологічні інновації від 1980 р.

1) обов’язкове патентування та комерціалізація університетами власних досліджень;2) обов’язкова відповідальність федеральних органів за передачу технологій перед не федеральними;3) федеральні лабораторії зобов’язані сплатити 15% доходу від ліцензій винахідникам, а потім забезпечувати ліцензіями власні винаходи і отримувати прибутки.

1) Недосконалість механізму патентування та ліцензування;2) неможливість регулювати проектно-дослідницьку діяльність НАСА та міністерства енергетики.

Закон Бей Доула (Bayh- Dole Act), від 1980 р.

1) Передача інтелектуальної власності, створеної за участю держави, університетам;2) комерціалізація винаходів та забезпечення їх ліцензіями;3) одержання виконавцями НДР прав інтелектуальної власності щодо інформації, яка не може бути запатентована (зокрема комерційної таємниці);4) забезпечення роботи спеціальних судів, спрямованих на урегулювання спорів у сфері передачі технологій.

Неможливість з боку держави негайно відреагувати на різке зменшення конкурентоспроможності на світовому ринку

Закон «Про торгові марки» від 1984 р.

1) розширення положення щодо передачі технологій на федеральні лабораторії, якими володіє держава, а управляють не федеральні суб’єкти;2) керівники федеральних лабораторій можуть одержувати ліцензії та патенти на нові технології та отримувати прибутки від ліцензій для просування на ринку інновацій.

Розбіжність деяких положень цього закону із іншими нормативно-правовими актами

Складено на основі [7]

Виходячи з вище викладеного, можна зробити висновок, що в США здійснюється значна підтримка з боку держави (фінансова, організаційна та податкова) у сфері передачі технологій.

Розглянемо деякі законодавчі акти у сфері трансферу технологій в Україні:1) Закон України «Про інноваційну діяльність» потребує доопрацювань, оскільки неправильно

трактує представників інноваційної інфраструктури, відносячи їх до інноваційних підприємств. В новій редакції Закону є норма щодо можливості організації офісів по передачі технологій, що важ-ливо для організації процесу трансферу технологій.

2) Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» внаслідок відсутності податкових та фінансових важелів державного регулювання в інноваційній та науковій діяльності є неефективним.

3) Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» є част-ково ефективним, зважаючи на те, що положення закону щодо цільового субсидіювання передачі технологій не виконуються і не мають податкових пільг [8, 9, 10].

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 459Перша редакція цього Закону суперечила нормам TRIPS (угода про торговельні аспекти прав

інтелектуальної власності прийнятої в 1994 р.), а також вже існуючому вітчизняному законодавству, тому більшість положень було змінено. Друга редакція закону, прийнятого 14 вересня 2006 року передбачала впровадження механізму пільг щодо передачі технологій, однак на практиці він мав лише декларативний характер і не здійснював контролю за іноземними технологіями та їх викори-станням у пріоритетних сферах економіки.

Остання редакція цього закону від 2 жовтня 2012 р. має певні відмінності, зокрема: майнові права на розроблені технології за рахунок державного фінансування будуть належати самим роз-робникам; організація, що розробила нову технологію зможе використовувати кошти, одержані від передачі технологій на власну інноваційну діяльність; експертиза об’єктів інтелектуальної власності, придбаних за допомогою бюджетних коштів, здійснюватиметься з урахуванням економічної доцільності та корисності для України.

Як підсумок можна згрупувати наступні пропозиції щодо удосконалення законодавчої бази України у сфері трансферу технологій:

1) в Законі України «Про інноваційну діяльність» необхідно ввести положення щодо викори-стання несплачених сум податків на науково-технічну діяльність, розвиток науково-дослідної бази; впровадження механізму стимулювання державою інноваційної діяльності, елементи якого пов’язані з інноваційними пріоритетами;

2) в Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність» слід: визначити порядок розподілу майнових прав інтелектуальної власності на інноваційний продукт, що фінансуються дер-жавою; виплати винагороди винахіднику об’єктів права інтелектуальної власності (ОПІВ); залишити майнові права за організацією-виконавцем НДДКР; розробити реальні механізми комерціалізації суб’єктами майнових прав ОПІВ, що створені за рахунок коштів з держбюджету та закріпити різноманітні податкові стимули щодо такої комерціалізації;

3) в Законі України «Про державне регулювання діяльності в трансфері технологій» необхідно сформувати механізм партнерських стосунків між державою та приватним сектором у сфері транс-феру технологій.

В Україні відсутня єдина національна система трансферу технологій, стратегія економічного розвитку країни, належна патентно-ліцензійна політика, координація науково-технічної сфери (че-рез передачу функцій Держкомітету України з питань науки та інтелектуальної власності МОН), присутній низький рівень інноваційної активності.

Необхідно зазначити, що процес взаємодії трансферу технологій в контексті управління інноваційним потенціалом дозволяє уникнути настання інноваційної кризи, створює нові можливості для розвитку інноваційного потенціалу.

Висновки. Отже, після аналізу запропонованих методів оцінки інноваційного потенціалу було визначено найбільш ефективний, комплексний метод, який базується на поєднанні трьох методів оцінки та розкриває всі аспекти інноваційного розвитку підприємства.

Теоретичне та практичне значення результатів дослідження містить методика оцінки інноваційного потенціалу яка допоможе полегшити управління інноваційного діяльністю підприємств. Крім того, вітчизняне законодавство у сфері передачі технологій перебуває на стадії розвитку, тому доцільно враховувати зарубіжний досвід, вносити зміни у вже існуючі нормативно-правові акти і таким чином удосконалювати правове регулювання цих відносин.

Проведене дослідження доводить, що нормативно правова база України в сфері трансфе-ру технологій має стати гарантією прозорості, надійності та тривалості стосунків між державою, інвесторами та науковим сектором.

Перспективою подальших наукових розробок може бути розширення дослідження вищезазна-чених напрацювань з урахуванням міжнародного досвіду у сфері інновацій та оцінки інноваційного потенціалу. Результати дослідження формування дієвого механізму державного регулювання трансферу технологій може використовуватись в діяльності вітчизняних підприємств, яка забез-печить ефективне використання інноваційного потенціалу держави.

Література:1. Капіца Ю.М. Міжнародно-правове регулювання у сфері трансферу технологій та національні пріоритети:

проблеми співвідношення / Ю.М. Капіца // Міжнародне приватне право: розвиток, порівняльний аспект, гармонізація Режим доступу: http://ndippp.gov.ua/Schorichnuk/Kapitsa.pdf. – Назва з екрану.

2. Рудченко І. Трансферт технологій як елемент інноваційної інфраструктури / І. Рудченко // Теорія і практика інтелектуальної власності.–2008. – №4. – С.61-68.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»4603. Лукша О. Как работать c сетями трансфера технологий: практическое пособие [Електронний ресурс] /

О.Лукша, Г.Пильнов, О.Тарасова, А.Яновский; проект EuropeAid «Наука и коммерциализация технологий». – 2006. – 140 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <http://rasstc.ru/goods/2>. – Назва з екрану.

4. Офіційний сайт «Global Innovation Index 2013: The Local Dynamics of Innovation» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <http://www.globalinnovationindex.org/content.aspx?page=interactive-SW>

5. Дослідження систем управління: Навчальний посібник / За редакцією Е.М.Коротков. – Київ: «Дека», 2000. – 336с. – ISBN 589645-014-1.

6. Гук О.В. Особливості оцінки інноваційного потенціалу підприємства / О.В. Гук, Н.Ю.Рощина //Економічний простір: Збірник наукових праць – № 75. – Дніпропетровськ: ПДАБА, 2013. – С. 181-190.

7. Лукша О. Как работать c сетями трансфера технологий: практическое пособие [Електронний ресурс] / О.Лукша, Г.Пильнов, О.Тарасова, А.Яновский; проект EuropeAid «Наука и коммерциализация технологий». – 2006. – 140 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <http://rasstc.ru/goods/2>. – Назва з екрану.

8. Закон України «Про інноваційну діяльність». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 36, ст.266 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/40-15.

9. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 28. – ст.22. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1646-14.

10. Закон України «Про державне регулювання діяльності в трансфері технологій». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, № 45, ст.434. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/143-16

УДК 658.589:621

Царьова Т. О.Національний технічний університет України «КПІ»

ІННОВАЦІЙНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК МАШИНОБУДУВАННЯ УКРАЇНИ

ИННОВАЦИОННОЕ ТЕХНОЛОГИЧЕСКОЕ РАЗВИТИЕ МАШИНОСТРОЕНИЯ УКРАИНЫ

INNOVATIVE TECHNOLOGICAL DEVELOPMENT OF MECHANICAL ENGINEERING IN UKRAINE

Стаття присвячена дослідженню стану, динаміки та тенденцій інноваційного технологічного розвитку галузі машинобудування України. Проаналізовано окремі аспекти інноваційної діяльності підприємств, визначено специфіку попиту на інноваційні технології в межах галузі. Визначено, що до останнього часу спостерігалась повільна позитивна тенденція інноваційного розвитку галузі, яка, проте стримується поточним економічним спадом та відповідним спадом виробництва в галузі, проте навіть за таких умов обсяги реалізованої інноваційної продукції галузі продовжували зро-стати. Виявлено, що інноваційно активні підприємства віддають перевагу залученим технологіям, натомість, щоб використовувати технології, створені власними силами. Також виявлено, що в межах машинобудівного ринку існують певні неузгодженості між попитом та пропозицією на інноваційну, зокрема, технологічну продукцію, внаслідок чого переважна частина інноваційної продукції маши-нобудування експортується і є незатребуваною на внутрішньому ринку, водночас підприємства-споживачі в межах машинобудівної галузі вкладають кошти в придбання імпортного обладнання. Визначено, що в межах галузі мають місце зміни економічного характеру, які роблять її відкритою до подальшого інноваційного розвитку.

Ключові слова: машинобудування, інновації, нові технології, інноваційний технологічний роз-виток

Статья посвящена исследованию состояния, динамики и тенденций инновационного техно-логического развития отрасли машиностроения Украины. Проанализированы отдельные аспек-ты инновационной деятельности предприятий, определена специфика спроса на инновационные

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 461технологии в рамках отрасли. Выявлено, что в последнее время наблюдалась позитивная тен-денция медленного инновационного развития отрасли, которая сдерживается текущим спадом производства в отрасли, однако даже в таких условиях объемы реализованной инновационной продукции отрасли продолжают расти. Определено, что инновационно активные предприятия предпочитают покупать технологии, а не пользоваться собственными разработками. Также опре-делено, что в рамках отрасли существуют некоторые рассогласования между спросом на инно-вационную продукцию и ее предложением, в результате чего инновационная продукция отрасли по преимуществу экспортируется, и незатребована на внутреннем рынке, а отечественные по-требители закупают технологии и оборудование за рубежом. Определено, что в рамках отрасли произошли изменения экономического характера, в результате которых отрасль открыта к даль-нейшему инновационному развитию.

Ключевые слова: машиностроение, инновации, новые технологии, инновационное техноло-гическое развитие

Article is devoted to research of a state, dynamics and tendencies of innovative technological devel-opment of mechanical engineering of Ukraine. Separate aspects of innovative activity of the enterprises are analysed, specifics of demand for innovative technologies within the branch are defined. It is revealed that recently the positive tendency of slow innovative development of branch which is now restrained by the current economic decline in production was observed, however even volumes of the realized innova-tive production of branch continue to grow in such conditions. It is defined that innovatively active enter-prises prefer to buy technologies, but not to use it’s own development. It is also defined that within branch there are some mismatches between demand for innovative production and its offer therefore innovative production of branch is mainly exported, and isn't requested in domestic market, and domestic consum-ers buy technologies and the equipment abroad. It is defined that within branch there were changes of economic character as a result of which the branch is open to further innovative development.

Keywords: mechanical engineering, innovations, new technologies, innovative technological development

Вступ. Сучасною тенденцією світового ринку є інтенсивний розвиток технологічного обміну в контексті зміни технологічного укладу. Розвинуті країни беруть активну участь у розробці та впровадженні нових технологій, стимулюють розвиток наукоємної продукції та становлення відповідної економічної, наукової та суспільної інфраструктури. Такі дії забезпечують існування інноваційної економіки, оскільки технологічні лідери в межах економіки окремої країни мають шан-си стати провідними гравцями світового ринку із урахуванням тенденцій до глобалізації світової торгівлі та інтеграції економічних зв’язків.

Промисловість України має певний рівень інноваційного потенціалу, на основі якого можна за-безпечити структурну перебудову національної економіки, інтеграцію у світовий ринок, взаємодію із ринковими агентами провідних країн та науково-технологічний розвиток країни в цілому. Проте географічна структура українського експорту протягом останніх років свідчить про продовження тяжіння економіки країни до низькотехнологічної, переважно сировинної складової (табл. 1), як основної статті доходу в зовнішньоекономічній торгівлі, а машинобудування, як одна з базових га-лузей, що має бути локомотивом інноваційного розвитку, за обсягами реалізованої промислової продукції кілька років поспіль займає п’яту позицію (інші чотири: постачання енергоносіїв, добув-на промисловість, металургійне виробництво і харчова промисловість) із обсягами реалізації на рівні 8%-10% від загальних промислових обсягів за період 2010-2013 рр [1]. До того ж переважаю-ча частина продукції вітчизняного машинобудування йде на експорт, проте експорт відповідного, низькотехнологічного рівня: 90,8% експорту машинобудування припадає на країни СНД, з яких 68,2% експорту припадає на Росію (дані за 2012 рік) [2]. Наведені дані свідчать про переважаючі торгівельні відносини із низькотехнологічними партнерами, і, відповідно, низькотехнологічну струк-туру промислового виробництва.

Незважаючи на означене вище, другі позиції європейського ринку, як торгівельного пар-тнеру, а також економічній курс в напрямку євроінтеграції вказують на можливість розвитку високотехнологічного інноваційного обміну.

Питанням промислового інноваційного технологічного розвитку займались вітчизняні науковці Геєць В.М., Горбулін В.П., Федулова Л.І., Собкевич О.В., Шевченко А.В., Сухоруков А.І., Бєлашов Є.В., Стеченко Д.М., Юхновський І.В тощо, проте питання специфіки та характеру використання технологічної складової в інноваційному розвитку машинобудування висвітлено не в повній мірі.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»462Таблиця 1

Географічна структура експорту та імпорту України за 2010-2013 рр.*

№ п/п

Напрям зовнішньої торгівлі

2010 2011 2012 2013

Експорт, % від заг. обс

Імпорт, % від заг. обс

Експорт, % від заг. обс

Імпорт, % від заг. обс

Експорт, % від заг. обс.

Імпорт, % від заг. обс

Експорт, % від заг обс.

Імпорт, % від заг. обс.

1 Країни СНД 36,4 44 38,2 45 36,8 40,7 35 44

2 Європа 26,9 32,9 27 32,8 25,3 32,5 27 37

3 Азія 26,7 16,5 25,9 16,1 25,7 20,2 26,6 19,8

4 Африка 5,9 1,4 4,9 1,1 8,2 1 8 1

5 Америка 3,9 4,7 3,7 4,7 3,8 5,3 3,4 5,6

* Джерело: розраховано автором за [3]

Постановка завдання. Метою даної роботи є визначення стану та тенденцій розвитку інноваційної технологічної складової машинобудівної галузі України, а також виявлення основних проблемних зон техніко-інноваційного зростання галузі.

Методологія. Методологічною основою виконаного дослідження слугували загальнонаукові методи аналізу, порівняння, комбінації, що надало можливість описати стан та тенденції технологічного інноваційного розвитку галузі, також використовувались методи узагальнення та синтезу, що дозволило визначити основні проблемні зони машинобудівної галузі в означеному контексті.

Результати дослідження. Перебудова факторів виробництва на новій технологічній основі та інновації у машинобудуванні, що формують попит на ринку машинобудівних технологій, є ви-тратним напрямком розвитку виробництва. На тлі високих ставок за кредитами та відсутності си-стеми венчурного фінансування в Україні протягом 90-х та першої половини 2000-х підприємці могли отримувати прибуток в сфері торгівлі, а також за рахунок приватизації, розвитку та продажу підприємств [4]. Окрім того, ступінь зношеності основних фондів машинобудування є досить висо-ким (81,9%, 83,4%, 61,5%, 63,7% відповідно за період з 2009 по 2012 рр, в докризовий 2008 р. він складав 65,8%) [5, с. 33], що спонукало інвестиційно активні та фінансово забезпечені підприємства вкладати кошти у модернізацію виробництва, а не в нові технології.

Ситуація для галузей промисловості, включаючи машинобудування, почала змінюватись у другій половині 2000-х років із вичерпанням шляхів отримання швидкого та відносно легкого при-бутку. Найвищий рівень активності підприємств, спрямований на інноваційну діяльність, відзначався у 2007 та у 2011 році (табл. 2).

Таблиця 2Динаміка показників інноваційної діяльності машинобудівної промисловості України*

2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013

Кількість інноваційно активних підприємств / % до загальної кількості підприємств галузі (ЗКПГ)

394

22,0

360

20,2

421

23,3

400

21,2

406

21,1

417

22,2

443

24,5

426

24,7

397

28,8

Кількість підприємств, що впроваджували інновації, од. / % до ЗКПГ

305

17,0

339

19,0

369

20,4

354

18,8

358

18,6

373

19,8

389

21,5

366

21,2

338

24,5

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 463Закінчення табл. 2

2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013

Кількість впроваджених нових технологічних процесів / % до впровадження по промисловості

1273

70,4 н/д

755

53,2

996

60,5

1351

71,4

1428

69,9

1599

63,7

1247

57,0

692

43,9

Кількість підприємств, що реалізовували інноваційну продукцію, од. / % до ЗКПГ

360

20,1

326

18,3

345

19,1

327

17,3

323

16,8

331

17,6

351

19,4

317

18,3

293

21,3

Обсяг реалізованої інноваційної продукції, млн грн / % до загального обсягу реалізованої продукції галузі

9153,7

18,2

8769,7

14,8

13386,7

15,6

17811,0

16,8

9738,3

13,0

10780,4

10,5

11280,3

8,2

13105,2

10,0

13367,8

11,8

Обсяги реалізованої за межі України інноваційної продукції,млн грн / % до загального обсягу реалізованої інноваційної продукції галузі

6265,3

68,4

3367,0

38,4

5623,1

42,0

8169,7

45,9

6464,1

66,4

8054,2

74,7

8434,3

74,8

10001,9

76,3

8715,3

66,8

* Джерело: складено автором за [6, 7, 8]

Кризові 2008-2009 рр. спричинили низхідний тренд в інноваційній активності, що позначилось на показниках: на тлі інфляції та падіння попиту на багатьох промислових ринках підприємці шука-ли менш ризикові напрями інвестування, що забезпечували швидке повернення грошей. Підйом інноваційної активності у 2010-2011 роках був спричинений впровадженням окремих заходів підтримки інноваційної діяльності виробників державою (законодавча база здійснення інноваційної діяльності, урядові програми інноваційного та технічного розвитку). Наступний етап інноваційного розвитку машинобудування відрізняється певною специфікою: на тлі загального виробничого спа-ду, який розпочався наприкінці 2012 року та особливо позначився на машинобудуванні (зниження обсягів промислового виробництва галузі в 2013 р. становило 12,4%) [9, с. 31-32], та сповільнення інноваційного розвитку галузі (рис. 1) інноваційні підприємства скорочувались відносно меншими темпами, ніж інші підприємства галузі в цілому (рис. 2).

. 1.

* * : . 2

,

, ( . 2). ,

: .

. 2.

* * : . 2

: 1) (

) ’

, . ,

Рис. 1. Інноваційна активність підприємств машинобудівної галузі України в абсолютних цифрах* * Джерело: складено автором на основі даних табл. 2

Незважаючи на скорочення абсолютної чисельності інноваційно активних підприємств, обсяги реалізованої інноваційної продукції зростали як у відносному, так і в абсолютному значенні (рис. 2). Слід зауважити, що реалізація інноваційної продукції машинобудівної галузі має власні особливості: вона є переважно експортно орієнтованою.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»464

. 1.

* * : . 2

,

, ( . 2). ,

: .

. 2.

* * : . 2

: 1) (

) ’

, . ,

Рис. 2. Динаміка відносних показників інноваційної діяльності машинобудівної промисловості України* * Джерело: складено автором на основі даних табл. 2

Означене явище свідчить про наступні особливості галузі:1) експортне інноваційне машинобудування (що складає більшу частину реалізованої продукції)

є більш захищеним від внутрішніх кон’юнктурних коливань та погіршення торгівельних відносин із Росією і іншими низькотехнологічними партнерами, ніж інша частина продукції галузі. Водночас слід зауважити, що внутрішні споживачі уникають використання вітчизняної машинобудівної продукції взагалі (частка такої продукції у валовому нагромадженні основного капіталу в економіці країни за період з 2009 по 2012 рр. складала відповідно 13%, 7%, 6%, 7%), вони її переважно імпортують [5, с. 34], але при цьому не використовують вітчизняну інноваційну машинобудівну продукцію, май-же три чверті якої продається за кордон.

2) інноваційна продукція має певний часовий лаг реалізації, і платежі надходять поступово, що і спричинило повільне зростання показників на тлі загальногалузевого спаду.

Наведені дані свідчать як про властиву галузі машинобудування тенденцію до поступово-го та повільного інноваційного розвитку, що має, переважно, експортну орієнтацію, так і про неузгодженості між пропозицією інноваційної продукції та попитом на неї на внутрішньому ринку. Проте і щодо зовнішньої торгівлі є певні проблемні зони: інноваційна складова ще знаходиться на дуже низькому рівні, що не дозволяє працювати на паритетних засадах із іноземними партнерами. Так, рівень інноваційної активності підприємств у США, Німеччині, Японії та Франції складає 70-80%, частка інноваційно активних підприємств у країнах ЄС перевищує показники України в 4 рази [6].

Окрім рівня та динаміки інноваційного розвитку галузі, що формує попит на нові технології, слід прояснити питання стосовно того, які саме технології є затребуваними на машинобудівному ринку. Технологічна складова інноваційного розвитку галузі має певну специфіку, властиву ринкам, що розвиваються: підприємства, що займаються інноваційною активністю, переважно вкладають у закупівлю готових технологій, аніж у розробку власних (табл. 3).

Наведені цифри свідчать про те, що підприємства України займаються переважно перене-сенням технологій (вкладають у придбання обладнання, а не в дослідження та розробки) із більш розвинутих ринків до українського економічного середовища, що також підтверджується структу-рою технологічної торгівлі (табл. 4), в межах якої кількість придбаних технологій значно перевищує кількість переданих технологій.

Означена ситуація не є дивною з огляду на обмежені фінансові можливості та низький ступінь розвитку інфраструктури інноваційного середовища в Україні. Підприємства воліють використову-вати вже готові та відпрацьовані технології, аніж розробляти власні, витрачаючи час та власні кошти за відсутності венчурного фінансування (відсоток власних коштів у загальному обсязі фінансування інноваційної діяльності за період з 2008 по 2013 рр. складав відповідно 78%, 81%, 92%, 87%, 71%, 63%) [6, 7]. Кількість створених та використаних нових технологій підприємствами машинобудівної галузі України також демонструє значний попит на купівлю, а не розробку технологій (табл. 5).

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 465Таблиця 3

Обсяги витрат на інноваційну діяльність у машинобудівній галузі України, млн. грн.*

Види витрат 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013

Внутрішні НДР 519,5 408,0 472,4 632,9 656,9 627,2 1053,0

Зовнішні НДР 95,4 133,9 102,7 58,5 96,8 129,2 177,9

Придбання машин, обладнання та ПЗ

888,9 1264,1 815,9 1008,0 1248,6 1243,5 1015,6

Інші зовнішні знання 28,8 38,8 16,2 34,2 42,2 26,4 27,2

Інші 1040,8 1155,7 598,8 808,0 687,1 1052,7 1334,3

Усього 2573,4 3000,5 2006,0 2541,6 2731,6 3079,1 3608,0

* Джерело: складно автором на основі [6, 7]

Таблиця 4Кількість придбаних та переданих технологій в машинобудівній галузі України*

Вид технології 2011 2012 2013

Придбання нових технологій, од

В Україні 276 219 187

За межами України 79 54 45

Передавання нових технологій, од

В Україні 16 3 1

За межами України 2 6 2

* Джерело: складено автором на основі [7, 10, 11]

Таблиця 5Обсяги створених та використаних нових технологій в галузі машинобудування України*

Одиниця оцінювання 2011 2012 2013

Кількість підприємств

Які створили нові технології, од 27 32 24

Які використовували нові технології, од 350 391 339

Кількість нових технологій

Створених, од 76 92 69

Використаних, од 3648 3373 3520* Джерело: складено автором на основі [7, 10, 11]

Попередній огляд інноваційного розвитку машинобудівної галузі дозволяє висловити кілька спостережень:

в межах галузі триває повільний інноваційний розвиток; –інноваційна складова галузі є переважно експортно орієнтованою, через нерозвинутий –

внутрішній ринок споживання;внутрішні споживачі воліють мати справу із імпортною високотехнологічною продукцією, аніж –

із технологічними розробками власної галузі;підприємства галузі використовують переважно придбані технології, а не створюють їх. –

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»466Означені тенденції та показники, що характеризують ринок інноваційної та технологічної

продукції України, дозволяють зробити такі припущення.В цілому можна спостерігати пожвавлення інноваційної діяльності на промисловому рин-

ку України (обсяги витрат на інноваційну діяльність машинобудівних підприємств у 2007-2011 роках становили в середньому 2,6 млрд. грн. на рік, що складало 23,8% від загальних витрат на інноваційну діяльність промислових підприємств в цілому, і є найвищим показником по всіх видах промислової діяльності), яка наразі стримується кризовим станом економіки, проте структурними чинниками якої є:

вичерпання шляхів екстенсивного розвитку промислового ринку (екстенсивне зростання за –рахунок вкладання в неінноваційні галузі із швидкою віддачею капіталу, за рахунок купівлі та про-дажу підприємств, приватизації та продажу державного майна тощо);

другі торгівельні позиції європейського ринку у загальній географічній структурі експорту –України та очікуваний вихід українських підприємств на ринки із інноваційною конкуренцією (західні ринки) і прихід західних конкурентів на вітчизняний ринок в контексті євроінтеграційного курсу;

законодавче та інституційне сприяння держави інноваційній діяльності. –Проте динаміка показників, які характеризують стан інноваційного середовища в Україні, не-

гативна через такі чинники:нестабільна економічна ситуація, постійна інфляція та скорочення ринків (ризик втрати коштів –

зростає);підприємства не мають коштів на здійснення повномасштабної інноваційної діяльності і осво- –

юють інновації, які характеризуються меншими вкладенням та меншим ризиком (імітація, перене-сення технології, купівля готового рішення);

в межах внутрішнього ринку інноваційна конкуренція відсутня, натомість має місце –низькоукладність багатьох секторів економіки та низькотехнологічний експорт, як основа форму-вання бюджету держави;

існують певні неузгодженості між попитом та пропозицією інноваційної машинобудівної –продукції на внутрішньому ринку, зумовлені відсутністю торгівельної посередницької інфраструктури, яка узгоджувала б попит та пропозицію. В результаті споживачі та продавці вимушені самостійно шукати контрагентів, і, переважно, на західному ринку.

Означені фактори свідчать про готовність галузі розвиватись інноваційним шляхом, проте економічна та інфраструктурна складові є стримуючими чинниками інноваційно-технологічного розвитку галузі.

Висновки. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні характеру та особливостей технологічної складової інноваційного розвитку галузі машинобудування України, окрім того, визначено поточний стан та динаміку інноваційного розвитку машинобудування, що дозволило, із урахуванням обох складових уточнити проблемні зони технологічного інноваційного розвит-ку машинобудівної галузі України. Подальшим напрямом наукових розробок має бути уточнен-ня та систематизація сприятливих та перешкоджаючих факторів, та розроблення на цій основі інструментів впливу на технологічний інноваційний розвиток галузі.

Література:1. Обсяги реалізованої промислової продукції (товарів, послуг) за видами економічної діяльності у 2010-

2013 роках / Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrstat.org/uk/operativ/operativ2013/pr/orp_rik/orp_rik_u.htm

2. Король К. В. Економічний стан та проблеми розвитку галузі машинобудування в Україні / Король К. В. // Економічний вісник Донбасу. - № 1 (35). – 2014. – с. 157-162.

3. Географічна структура зовнішньої торгівлі України товарами : архіви по роках / Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrstat.org/uk/operativ/operativ2014/zd/ztt/ztt_u/arh_ztt2014.html

4. Зозульов О. В. Маркетинг як основа інноваційної діяльності вітчизняних промислових підприємств в сучасних умовах / О. В. Зозульов, М. О. Базь, Т. О. Царьова // Маркетинг в Україні - № 6. – 2008. – с. 23-35.

5. Пріоритети інвестиційного забезпечення структурних реформ у промисловості України : аналіт. доп. / О. В. Собкевич, А. І. Сухоруков, А. В. Шевченко [та ін.]. – К. : НІСД, 2014. – 57 с.

6. Інноваційний розвиток промисловості як складова структурної трансформації економіки України : аналіт. доп. / О. В. Собкевич, А. І. Сухоруков, А. В. Шевченко [та ін.] ; за ред. Я. А. Жаліла. – К. : НІСД, 2014. – 152 с. – (Сер. «Економіка», вип. 15).

7. Наукова та інноваційна діяльність в Україні : статистичний збірник [Електронний ресурс] / від за вип. Кармазіна О.О. // Державна служба статистики України. – 2013. - Режим доступу: http://ukrstat.org/uk/druk/publicat/kat_u/publnauka_u.htm

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 4678. Коломицева О.В. Проблеми та перспективи інноваційного розвитку машинобудівних підприємств

[Електронний ресурс] / О.В. Коломицева, Н.В. Васюк // Вісник Дніпропетровського університету. – 2012. – Режим доступу: http://vestnikdnu.com.ua/archive/201263/113-118.html

9. Гойхман М. І. Сучасні тенденції розвитку національної економіки / М. І. Гойхман // Вісник Університету банківської справи Національного банку України. - № 1 (19). – 2014. – с. 31-35.

10. Наукова та інноваційна діяльність в Україні : статистичний збірник [Електронний ресурс] / від за вип. Калачова І.В. // Державна служба статистики України. – 2012. - Режим доступу: http://ukrstat.org/uk/druk/pub-licat/Arhiv_u/16/Arch_nay_zb.htm

11. Наукова та інноваційна діяльність в Україні : статистичний збірник [Електронний ресурс] / від за вип. Калачова І.В. // Державна служба статистики України. – 2011. - Режим доступу: http://ukrstat.org/uk/druk/pub-licat/Arhiv_u/16/Arch_nay_zb.htm

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»468

ЕКОНОМiКО-МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЕЛЮВАННЯ БiЗНЕСОВИХ

ПРОЦЕСІВУДК 368:519.86

Березовчук О.С.Іваненко В.І.

доктор технічних наук,професорНаціональний технічний університет України «КПІ»

ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНА МОДЕЛЬ ОПТИМАЛЬНОГО КЕРУВАННЯ ТАРИФІКАЦІЙНОЮ СИСТЕМОЮ

СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ

ЭКОНОМИКО-МАТЕМАТИЧЕСКАЯ МОДЕЛЬ ОПТИМАЛЬНОГО УПРАВЛЕНИЯ ТАРИФИКАЦИОННОЙ СИСТЕМОЙ

СТРАХОВОЙ КОМПАНИИ

ECONOMIC-MATHEMATICAL MODEL FOR OPTIMAL CONTROL OF TARIFFICATION SYSTEM

OF INSURANCE COMPANY

В статті викладено авторські розробки економіко-математичної моделі, яка пропонує формалізований математичний підхід до визначення необхідних управлінських рішень щодо змін у тарифікаційній системі страхової компанії з метою утримання портфеля страхових договорів в рамках бажаного рівня прибутковості. В статті наводиться математична формалізація понят-тя «тарифікаційна система», описано, яким чином можна математично врахувати якісні характе-ристики об’єктів страхування, що описують ступінь ризику пов’язаний з останніми. Також у статті наведено методи обрахунку значень основних фінансових потоків, що мають місце для страхової компанії; приведено варіант розрахунку такого фінансового показника як комбінований коефіцієнт збитковості та наведена якісна характеристика всіх можливих кількісних значень даного по-казника. Головним результатом і новизною статті є дискретна модель оптимального керування тарифікаційною системою страхової компанії, яка за умов застосування в практичній діяльності страхової компанії може виступати в ролі апарату підтримки прийняття рішень. Також наводяться переваги і недоліки отриманої моделі.

Ключові слова: страхування, економіко-математична модель, страхова компанія як об’єкт ке-рування, тарифікаційна система, теорія оптимального керування.

В статье приведены авторские разработки экономико-математической модели, которая пред-лагает формализованный математический подход к определению необходимых управленческих решений касательно изменений в тарификационной системе страховой компании с целью удержа-ния портфеля страховых договоров в рамках желаемого уровня прибыльности. В статье приводит-ся математическая формализация понятия «тарификационная система», описывается, каким обра-зом можно математически учитывать качественные характеристики объектов страхования, которые описывают степень риска связанного с последним. Также в статье приведены методы расчёта зна-чений основных финансовых потоков, которые имеют место для страховой компании; приведён ва-риант расчёта такого финансового показателя как комбинированный коэффициент убыточности и приведена качественная характеристика всех возможных количественных значений данного пока-зателя. Главным результатом и новизной статьи является дискретная модель оптимального управ-

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 469ления тарификационной системой страховой компании, которая при условии применения в прак-тической деятельности страховой компании может выступать в роли аппарата поддержки принятия решений. Также приведены преимущества и недостатки полученной модели.

Ключевые слова: страхование, экономико-математическая модель, страховая компания как объект управления, тарификационная система, теория оптимального управления.

This paper describes the authors works at economic-mathematical model that provides a formal mathematical approach to determine the appropriate management decisions about changes in ratification system of insurance company to hold a portfolio of insurance contracts under the desired level of profitability. This paper describes the mathematical formalization of the concept of «ratification system», describes how to mathematically take into account the qualitative characteristics of objects of insurance, describing the risk associated with the latter. Also, the paper presents methods for calculating the basic financial flows that take place for an insurance company; given variant of calculating such financial indicator as a combined loss ratio and describes qualitative characteristics for all possible numerical values of this index. The main result and novelty of the paper is discrete model for optimal control of ratification system of insurance company that if used in the practice of the insurance company can act as a decision support system. Also, there are advantages and disadvantages of the resulting model.

Keywords: insurance, economic-mathematical model, insurance company as an object of control, ratification system, optimal control theory.

Вступ. Формування уявлення про мікроекономічні системи як об’єкти керування дає широкі можливості для створення математичних моделей, що описують дані системи та дають змогу створювати потужні системи підтримки прийняття рішень, зокрема на базі теорії оптимального керування. Особливі перспективи використання таких систем має по відношенню до страхового бізнесу, що обумовлено наявністю процесів, які напряму впливають на фінансовий стан страхової компанії і при цьому погано піддаються прогнозуванню. Мова йде про випадковий характер виник-нення страхових випадків, за якими страхова компанія несе відповідальність.

В першу чергу, існує проблема з визначенням «ціни питання» - системи страхових тарифів (тарифікаційної системи), які б забезпечували стабільне зростання капіталу страхової компанії. Для досягнення цієї мети в умовах невизначеності, що породжується випадковим характером стра-хових випадків і відповідних виплат за ними, тарифікаційна система страхової компанії також му-сить постійно змінюватись у відповідності до поточної ситуації. Під зміною тарифікаційної системи мається на увазі не встановлення тарифу для кожного окремо взятого клієнта, і навіть не встанов-лення тарифів для окремих сегментів ринку, важливо розглядати портфель страхових договорів як цілісну систему, в якій все взаємопов’язано.

Ефективним варіантом для втілення вищезгаданої ідеї в життя може бути побудова матема-тичних моделей, що можуть дати відповідь на питання про те, яким чином необхідно змінювати тарифікаційну систему і як це виражається в кількісних характеристиках страхової компанії.

Про актуальність даного напрямку досліджень та застосування теорії оптимального керування до страхового бізнесу свідчить зацікавленість ним серед вітчизняних та зарубіжних вчених. Провідне місце серед них належить виключно західним науковцям, зокрема варто відмітити наступні роботи: «Pricing General Insurance Using Optimal Control Theory” (Paul Emms, Steven Haberman), “Stochastic Control Theory For Optimal Investment” (Maritina T. Castillo, Gilbert Parrocha), “Stochastic Control in Insurance” (Hanspeter Schmidli), “Stochastic Control with Application in Insurance” (Christian Hipp, Kerry Back, Tomasz R. Bielecki, Shige Peng, Walter Schachermayer), “Optimal Risk/Dividend Distribution Control Models. Applications to Insurance” (Michael I. Taksar). А також уваги варті роботи російського вченого Ніколенко Н.П. («Стратегическое управление страховой компанией», «Системный менед-жмент в страховой компании: роль финансового управления»), які хоч і не підкріплені потужним математичним апаратом, але досить детально розглядають процес стратегічного і фінансового керування страховою компанією. Серед представників вітчизняної науки варто відмітити роботи Конохової Ю.В. (НТУ «Харківський політехнічний інститут»), Шевчука О.О. (Львівський банківський інститут НБУ), представників Міжнародного центру наукових досліджень теорії і практики страху-вання (Козьменко О.В., Козьменко С.М., Бойко А.О. та інших), а також дослідження Волошина І. та Волошина М. («Керування депозитною діяльністю багатопродуктового банку», «Оцінка оптималь-них ставок за роздрібненими строковими вкладами банку»), що ідейно і методологічно мали знач-ний вплив на дане дослідження.

Постановка завдання. Серед задач, що були поставлені під час дослідження, можна виділити такі:

Проведення аналізу функціонування страхової компанії як об’єкта керування, в якому керу- –вання здійснюється шляхом цілеспрямованого впливу на її тарифікаційну систему. Частково ре-зультати цього аналізу вже були опубліковані раніше [1], дана стаття лише доповнить їх.

Розробка економіко-математичної моделі оптимального керування тарифікаційною систе- –

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»470мою страхової компанії, яка б була в змозі дати обґрунтовану математично відповідь на питання про те, яким чином необхідно змінювати тарифікаційну систему страхової компанії або деяку її ча-стину для досягнення бажаного рівня прибутковості в поточних ринкових умовах.

Методологія. Для реалізації поставлених в рамках дослідження задач було використано інструментарій теорії множин, теорії оптимального керування (зокрема в плані постановки дис-кретних задач оптимального керування), а також в дослідженні застосовано ряд фінансових та ак-туарних коефіцієнтів та показників.

Результати дослідження. Для початку визначимо яким вимогам має відповідати економіко-математична модель управління тарифікаційною системою страхової компанії. Перш за все, мо-дель має бути орієнтована на можливість її практичного застосування, а не тільки як теоретична побудова, яка в загальних формулах описує певне явище. Відповідно до цього, одним із осново-положних принципів майбутньої моделі має бути використання тих показників та даних, які ре-ально використовуються в сучасних страхових компаніях, які займаються страхуванням ризиків, а відповідно і наявні в управлінській звітності останніх, а також в їхніх базах даних. Саме тому, одним із припущень моделі є наявність таких даних, при чому, наявність їх для всіх рівнів функціонування страхової компанії (від окремих договорів страхування до портфеля договорів у розмірах окремих видів страхування).

Модель створюється для аналізу стану страхової компанії та визначення оптимального управління її тарифікаційною системою через певні проміжки часу. Тобто модель є динамічною, так як розглядає динаміку зміни стану страхової компанії та управління її тарифікаційною системою з часом, а рішення, прийняті в кожен момент часу певною мірою впливають на майбутні результати діяльності компанії і, як наслідок, на всі наступні рішення, що приймаються в даному контексті. При цьому варто зауважити, що описана далі модель являється дискретною в часі.

Також необхідно зауважити, що під тарифікаційною системою страхової компанії будемо розуміти перелік факторів ризику та категорій об’єктів, що страхуються за відповідними їм тариф-ними ставками та умови їх застосування, визначені для певних однорідних груп ризиків, що пропо-нуються для страхування, або видів страхування чи страхових програм.

Тоді, з математичної точки зору можна представити тарифікаційну систему наступним чином:

Θ θ( ( ), , ( ), )b t H K t t , (1)

де: θ ( )b t – множина базових тарифів в момент часу t; H – множина факторів ризику; ( )K t – множина

коефіцієнтів поправки базового тарифу на фактори ризику в момент часу t. Під базовими тарифами будемо розуміти тарифну ставку, яка є відправною точкою для подаль-

ших розрахунків тарифу для кожного індивідуального договору. Базові тарифи постійно змінюються в часі. Більше того, в рамках даної моделі вважаємо, що множина базових тарифів є множиною змінних на які можна здійснювати керуючий вплив.

Введемо позначення. Нехай, індексами q позначатимемо види страхування, індексами p – страхові програми, індексами s – сегменти, а індексами o – договори.

Тоді:

1; ,qq n ∈ де nq – кількість видів страхування в загальному портфелі компанії;

,[1; ],p qp n∈ np,q

– кількість страхових програм в q-му виді страхування;

, ,[1; ],s p qs n∈ де ns,p,q

– кількість сегментів у страховій програмі p q-го виду страхування;

, , ,[1; ],o s p qo n∈ де no,s,p,q – кількість договорів у сегменті s, страхової програми p q-го виду страхування.

Варто зауважити, що під сегментом в рамках даного дослідження будемо розуміти групу договорів страхування, що мають унікальний набір наступних характеристик:

Відносяться до однієї страхової програми певного виду страхування;Об’єкти страхування за такими договорами однаково характеризуються щодо ризику, який

вони в собі несуть;Тоді, використовуючи нові позначення можна в більш детальному вигляді описати вигляд мно-

жити базових тарифів. Якщо базові тарифи визначаються по одному на увесь вид страхування:

1 2( ) ( ), ( ),..., ( )q

b b b

nb t t t t (2)

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 471Якщо базові тарифи визначаються окремо на кожну страхову програму, то:

, ,

1,1,1

,1 ,

( ) ... ( )

( ) ... ... ...

( ) ... ( )

q

b b

p q p q q

b b

n

bn n n

t t

t

t t

θ θ θ = θ θ

(3)

Сегменти ж, як частина деякої програми або виду страхування повністю успадковують базовий тариф відповідної програми або виду.

Множина факторів ризику – є множиною якісних характеристик об’єктів страхування (клієнтів або їх майна) страхової компанії, які для страхової компанії виступають як фактори, що вплива-ють на ризик. Для кожного виду страхування перелік таких факторів є унікальним. Враховуючи той факт, що всі об’єкти страхування в рамках одного виду страхування належать до об’єктів одного класу (людина, автомобіль, квартира і т.д.), то і набори якісних характеристик для них однакові, аналогічно і з сегментами. Тобто, множина факторів ризику складається з множин факторів ризику для кожного окремого виду страхування:

= 1 2{ , ,..., }qnH H H H (4)

Кожна така множина містить перелік факторів ризику, які враховуються при страхуванні клієнта. В свою чергу кожен із факторів ризику може приймати одне з декількох значень, і лише одне для конкретного клієнта в рамках конкретного договору страхування, тобто:

{ }1,1 ,1

1

1, 1,

, ,

mq q

mq q q

i jq q

h h

H H H

h h

= =

(5)

Множини факторів ризику можуть змінюватися лише у дуже особливих виключних випадках, тому в рамках нашої моделі множини факторів ризику вважаємо незмінними в часі.

Множина коефіцієнтів поправки на фактори ризику (множина коригуючих коефіцієнтів) являється кількісним аналогом множин факторів ризику, і використовується для модифікації базо-вого тарифу, щоб урахувати фактори ризику для кожного клієнта. Використання коефіцієнтів по-правки на фактори ризику робить тарифікаційну систему гнучкою та зручною для індивідуалізації тарифікації з метою найточніше підібрати ціну для конкретних клієнтів. Таким чином реалізується принцип індивідуального підходу до клієнта, який дозволяє надавати більш надійним і менш ризи-ковим клієнтам знижки, в той час, як більш ризиковим клієнтам створюються надбавки. Тобто, мно-жина коефіцієнтів поправки на фактори ризиків несе в собі вигоди для «гарних» клієнтів і певною мірою захищає страхову компанію від ризиків.

Кожному елементу множини факторів ризику відповідає один елемент множини коефіцієнтів поправки на фактори ризику, отже маємо:

= 1 2( ) { ( ), ( ),..., ( )}qnK t K t K t K t (6)

Де кожен елемент має наступний вигляд:

{ } = =

1,1 ,1

1

1, 1,

...

( ) ( ),..., ( ) ... ... ...

...

mq q

mq q q

i jq q

k k

K t K t K t

k k

(7)

Аналогічним до (7) чином можна також скласти множину коефіцієнтів поправки на фактори ри-зику і для окремих страхових програм, якщо в цьому є потреба.

На відміну, від множини факторів ризику, множина коефіцієнтів поправки на фактори ризику може змінюватись з часом за рішеннями того, хто приймає рішення (ТПР), тобто вона також є мно-жиною змінних на які можна здійснювати керуючий вплив. Однак, для спрощення на даному етапі, приймаємо, що дана множина в рамках моделі є також незмінною в часі.

Тобто, це означає, що множину коефіцієнтів поправок на фактори ризику можна в спрощеному для нашої моделі вигляді представити як:

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»472

= 1 0 2 0 0( ) { ( ), ( ),..., ( )}qnK t K t K t K t (8)

Враховуючи (4) – (8), можемо тепер описати, яким чином визначаються індивідуальні тарифи для кожного з клієнтів. Нехай, маємо деякого клієнта (позначимо його через індекс o), що бажає застрахуватись за договором q-го виду страхування, при цьому, він має набір значень факторів ризику, якому відповідає наступний набір коефіцієнтів поправок на фактори ризику:

= = = ∈11{ ,..., } ( )m

o q q m qK k k k k K t

Тоді остаточний тариф розраховується як добуток всіх коефіцієнтів поправки на фактори ризи-ку і на відповідний базовий тариф:

1

mo i

b qi

k=

θ = θ ⋅∏ (9)

Тепер перейдемо розгляду всіх фінансових потоків, які приймають участь у моделі управління тарифікаційною системою страхової компанії:

G(t) – потік страхових премій на момент часу t.C(t) – потік комісійних винагород партнерам страхової компанії на момент часу t.N(t) – потік податкових відрахувань на момент часу t.D(t) – потік відрахувань на ведення справ та маркетинг на момент часу t.V(t) – потік страхових виплат клієнтам на момент часу t.R(t) – сума збитків по страховим випадкам, що знаходяться на етапі врегулювання на момент

часу t.Почнемо з потоку страхових премій – G(t). Так як модель є дискретною в часі, то значення всіх

потоків, включаючи потік страхових премій, фіксуються через певні проміжки часу. Це означає, що під G(t) необхідно розуміти суму премій, яка сформувалася за деякий період [t-1; t] із відповідним фіксуванням розміру цієї суми на момент t.

Також, необхідно врахувати той факт, що рішення доводиться приймати на основі інформації про конкретний період часу, в той час як премія сплачується, як правило, повністю і одразу після заключення договору. Це пов’язано з тим фактом, що страхові випадки можуть наступити в будь-який момент дії договору, а тому необхідно контролювати ситуацію періодично, аналізуючи окремі періоди діяльності компанії. Тому для співвідносності величин необхідно замість сумарної премії використовувати так звану зароблену премію – частину від загальної премії за договором, яка припадає лише на заданий період, якщо уявити, що премія виплачується безперервно і рівномірно протягом всього періоду дії договору [2]. Даний показник широко використовується при визначенні фінансових результатів діяльності страхових компаній за певний період і є загальноприйнятим. Для розрахунку даного показника для окремого договору можна скористатися наступною формулою:

−− −

−−

−− −

−

−⋅ ≤ ≤ ≤

−

−⋅ ≤ >

−=

≤ ≤ ≤ ≤−

⋅ ≤ >−

, , ,11 1

, , ,11

, , ,1 , , ,

1 1

, , ,1

при ,

при ,

( , ) при ,

при ,

0 при ;

o s p qen ist i i en i

en st

o s p qi ist i en i

en sto s p qi i o s p q

i st i i en i

o s p qi stst i en i

en st

st

t tG t t t t t

t t

t tG t t t t

t tG t t

G t t t t t t

t tG t t t t

t t

[t t −

∪ =∅ 1;en i i] [t t ]

(10)

де: , , ,o s p qG – загальна премія по окремому договору;

[ ];st ent t – часові межі дії договору;

[ ]1;i it t− – часові межі періоду, що аналізується.

Загальна премія по окремому договору може бути визначена, виходячи із формули індивідуального тарифу (9):

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 473

, , , , , , , , , ,

1b

mo s p q o s p q p q o s p q

ii

G I k=

= ⋅θ ⋅∏ , (11)

де: , , ,o s p qI – страхова сума по окремому договору;

,b

p qθ – базовий тариф який застосовується для даного договору;

, , ,o s p qik – коефіцієнти поправки на фактори ризику для даного договору.

Таким чином, можна визначити спосіб обрахунку суми заробленої за певний період часу премії для різних рівнів функціонування страхової компанії шляхом поступової агрегації. У вигляді формул це можна зобразити наступним чином:

Для окремого сегмента:

− −=

= ∑, , ,

, , , , ,1 1

1( , ) ( , )

o s p qns p q o s p q

i i i io

G t t G t t (12)

Для окремої програми страхування:

− −= =

= ∑ ∑, , , , ,

, , , ,1 1

1 1( , ) ( , )

s p q o s p qn np q o s p q

i i i is o

G t t G t t (13)

Для окремого виду страхування:

− −= = = =

= ∑ ∑ ∑ ∑, , , , , ,

, , ,1 1

1 1 1 1( , ) ( , )

q p q s p q o s p qn n n no s p q

i i i iq p s o

G t t G t t (14)

Загалом по всій компанії:

− −= = = =

= ∑ ∑ ∑ ∑, , , , , ,

, , ,1 1

1 1 1 1( , ) ( , )

q p q s p q o s p qn n n no s p q

i i i iq p s o

G t t G t t (15)

Аналогічним чином можна описати методи обрахунку значень всіх інших потоків, єдина різниця у способі обрахунку сум відповідних потоків для окремих договорів, тому далі для всіх інших потоків будемо лише зазначати формулу обрахунку для окремого договору та формулу для всього порт-феля договорів компанії.

Для потоку комісійних витрат:Для окремого договору:

− −= ⋅, , , , , , , , ,1 1( , ) ( , )o s p q o s p q o s p q

i i i iC t t c G t t (16)

Загалом по всій компанії:

− −= = = =

= ⋅∑ ∑ ∑ ∑, , , , , ,

, , , , , ,1 1

1 1 1 1( , ) ( , )

q p q s p q o s p qn n n no s p q o s p q

i i i iq p s o

C t t c G t t (17)

де , , ,o s p qc – розмір комісійної винагороди за конкретним договором страхування у відсотках від премії.

Для потоку податкових відрахувань:Для окремого договору:

− − −= ⋅, , , , , ,1 1 1( , ) ( , ) ( , )o s p q o s p q

i i i i i iN t t t t G t tí (18)

Загалом по всій компанії:

− − −= ⋅1 1 1( , ) ( , ) ( , )i i i i i iN t t t t G t tí (19)

де 1( , )i it t−ν – ставка податку на валові премії, дійсна для періоду 1[ ; ]i it t−

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»474Для потоку відрахувань на ведення справ та маркетинг:Для окремого договору:

− − − −= + ⋅, , , , , ,1 1 1 1( , ) ( ( , ) ( , )) ( , )o s p q o s p q

i i i i i i i iD t t t t t t G t tá â (20)

Загалом по всій компанії:

1 1 1 1( , ) ( ( , ) ( , )) ( , )i i i i i i i iD t t t t t t G t t− − − −= α +β ⋅ (21)

де 1( , )i it t−α , 1( , )i it t−β – величина відрахувань на ведення справ та на маркетинг у відсотках від премії відповідно, дійсних у період 1[ ; ]i it t− . Значення цих величин може бути різним для різних частин портфеля страхових договорів, в такому разі варто розбивати потік описаний в (21) на відповідні частини і потім рахувати їх суму.

Цілком очевидно, що компанія має всю інформацію про здійснені нею виплати по страховим випадкам за певний проміжок часу, при цьому вважаємо, що з цих виплачених сум вже було ви-рахувано суму безумовної та умовної франшизи, якщо це мало місце для конкретного страхового випадку.

Тоді для потоку страхових виплат, для окремого договору:

, , ,, , , 1

1 1( , ) 1

( , )

0 0

νno s p q

o s p q i i ii i i

V t t nV t t

n

(22)

де nν – кількість страхових випадків по заданому договору, що сталися в період 1[ ; ]i it t− і по яким було прийняте рішення про виплату.

Загалом по всій компанії:

− −= = = =

= ∑ ∑ ∑ ∑, , , , , ,

, , ,1 1

1 1 1 1( , ) ( , )

q p q s p q o s p qn n n no s p q

i i i iq p s o

V t t V t t (23)

І аналогічно для суми резервів на момент t. Для окремого договору:

, , ,, , , 1

1 1( , ) при 1

( , )

0 при 0

rno s p q

o s p q i i i ri i i

r

R t t nR t t

n

(24)

де rn – кількість страхових випадків по договору, що сталися в період 1[ ; ]i it t− , але по яким на мо-мент часу it рішення щодо виплати ще не було прийняте.

Загалом по всій компанії:

− −= = = =

= ∑ ∑ ∑ ∑, , , , , ,

, , ,1 1

1 1 1 1( , ) ( , )

q p q s p q o s p qn n n no s p q

i i i iq p s o

R t t R t t (25)

Тепер, коли всі потоки описані та описано процес їх формування на всіх структурних рівнях функціонування страхової компанії, можна скласти дискретну модель оптимального управління тарифікаційною системою страхової компанії.

В ролі фазових змінних (змінні, на які здійснюється керуючий вплив), як вже було зазначено вище, приймаємо множину базових тарифів страхової компанії, загальний вигляд якої для різних варіантів встановлення тарифів було описано в (2) та (3).

Перш за все, необхідно визначити мету здійснення управління тарифікаційною системою. Найпростішим і очевидним варіантом є вимога постійного зростання капіталу страхової компанії з періоду в період.

В цьому може допомогти наступне рівняння, що описує процес формування і зміни капіталу компанії під дією вищеописаних в (10) – (25) фінансових потоків:

−−= + − − − − −11 [ , ]( ) ( ) ( )

i ii i t tX t X t G C N D V R (26)

Розмір капіталу компанії на початок періоду −1( )iX t вважаємо відомим. Тоді за формулою (26) можна відслідковувати динаміку капіталу страхової компанії.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 475З іншого боку дуже зручно використовувати такий відносний показник як комбінований

коефіцієнт збитковості (в англомовній літературі – combined ratio), який є одним із показників, що широко використовуються в світовій практиці для оцінки збитковості портфеля страхових договорів або його частини [3]. Він представляє з себе відношення суми витрат по страховим випадкам (ви-плати та резерви) та інших витрат, не пов’язаних зі страховими випадками, до суми заробленої премії. Позначимо його через μ:

1[ , ]

1

( )( ) , ( ) 0

( , )i it t

i ii i

C N D V Rt t

G t t−

−

+ + + +µ = µ ≥ (27)

Так як −1( , )i iG t t і залежні від нього потоки цілком визначаються тарифікаційною системою компанії, зокрема і множиною базових тарифів, то і комбінований коефіцієнт збитковості цілком визначається тарифікаційною системою.

Даний показник також зручний тим, що може служити індикатором, який показує, яким чином змінюється капітал страхової компанії за той чи інший період часу. Для доведення цієї думки роз-глянемо, що означають можливі значення даного показника в загальному вигляді:

– 1( , ) 0 при 0 ( ) 1i i iX t t t – витрати компанії в сумі менші за суму її доходів, капітал зростає тим швидше, чим ближче ( )itµ до 0.

– 1( , ) 0 при ( ) 1i i iX t t t – витрати компанії в сумі рівні сумі її доходів, капітал залишається незмінним (точка беззбитковості).

– 1( , ) 0 при ( ) 1i i iX t t t – витрати компанії в сумі перевищують суму її доходів, капітал зменшується тим швидше, чим більше ( )itµ від 1.

Тобто, на відміну від критерію на основі рівняння (26), комбінований коефіцієнт збитковості дозволяє зрозуміти наскільки ефективною є страхова компанія, наскільки вона далека від стану беззбитковості, а відповідно і від стану збитковості, який після цього може наступити.

Таким чином, тепер можливо визначити, в чому полягає керуючий вплив. Керуючий вплив здійснюється на базові тарифи, і може бути описаний наступною системою рівнянь (у випадку тарифікаційної системи виду (2)):

1 1 11 1

1 1

( , ) ( , ) ( )

( , ) ( , ) ( )q q q

b i i b i i i

n n ni i i i ib b

t t t t u t

t t t t u t

+ −

+ −

θ = θ +θ = θ +

(28)

Або у векторній формі:

1 1( , ) ( , ) ( )b i i b i i it t t t u t+ −θ = θ + (29)

При цьому, базові тарифи можуть змінюватись лише в певних межах. Відповідно, ці обмеження визначають і обмеження на керуючий вплив. Запишемо ці обмеження також у векторній формі:

min 1 max( , ) ( )b i i it t u t−θ ≤ θ + ≤ θ (30)

Також неважко помітити, що існує безліч способів підібрати керуючий вплив для досягнення будь якого бажаного рівня 0 ( ) 1it≤ µ < , введемо додатково критерій якості [4]:

= = →∑ 2( ) ( ( )) ( ) minji i ij

J t J u t u t (31)

Даний критерій якості означає, що ми бажаємо досягнути бажаного результату шляхом най-меншого керуючого впливу на тарифікаційну систему з усіх можливих варіантів такого впливу.

Використовуючи (27) – (31) та відповідну літературу [4;5], дискретна модель оптимального управління тарифікаційною системою страхової компанії може бути описана наступним чином:

1

2

[ , ]1

1 1

1 1

min 1 max

( ) ( ( )) ( ) min

( )( ( , ), ) min

( ( , ), , )

( , ) ( , ) ( )

( , ) ( )

j

i i

i i ij

t tb i i i

b i i i i

b i i b i i i

b i i i

J t J u t u t

C N D V Rt t t

G t t t t

t t t t u t

t t u t

−+

+ −

+ −

−

= = →

+ + + +µ θ = →

θ

θ = θ +θ ≤ θ + ≤ θ

∑

(32)

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»476Де:

1 1( ( , ), , )b i i i iG t t t t+ −θ – сума заробленої премії за результатами періоду −1[ , ]i it t .

1( ( , ), )b i i it t t+µ θ – відповідне значення комбінованого коефіцієнту збитковості.

Варто зауважити, що критерій якості (мінімізація керуючого впливу) і критерій оптимальності (мінімізація комбінованого коефіцієнту збитковості) знаходяться в суперечності, адже для мінімізації збитковості необхідно задіяти максимальний керуючий вплив вбік збільшення тарифів. Для уник-нення даної суперечності критеріїв і спрощення розв’язку задачі оптимального керування в рамках моделі (32), можна задати бажане значення комбінованого коефіцієнта збитковості, орієнтуючись на яке і буде здійснюватися керування. Для цього підійдемо до визначення такого фіксованого рівня збитковості за принципом від оберненого – визначимо бажаний рівень прибутковості. Позна-чимо бажаний рівень прибутковості літерою η і перепишемо задачу (32) у вигляді:

1

2

[ , ]1

1 1

1 1

min 1 max

( ) ( ( )) ( ) min

( )( ( , ), ) 1

( ( , ), , )

( , ) ( , ) ( )

( , ) ( )

j

i i

i i ij

t tb i i i

b i i i i

b i i b i i i

b i i i

J t J u t u t

C N D V Rt t t

G t t t t

t t t t u t

t t u t

−+

+ −

+ −

−

= = →

+ + + +µ θ = = −η

θ

θ = θ +θ ≤ θ + ≤ θ

∑

(33)

Розв’язком задачі оптимального керування в даному випадку є вектор оптимального керуван-ня, за допомогою якого легко визначити нові значення базових тарифів, що відповідають шуканому оптимуму:

* *1( , ), ( )b i i it t u t+θ (34)

Висновки. Результатом наукових розробок, приведених в даній статті являється створення і опис дискретної моделі оптимального керування тарифікаційною системою страхової компанії, призначенням якої є розрахунок необхідного керуючого впливу на тарифікаційну систему в кількісному вираженні з метою утримування портфеля страхових договорів в рамках заданого рівня прибутковості.

До основних переваг отриманої математичної моделі можна віднести: Прив’язка моделі до реальних показників та даних, що має будь-яка страхова компанія, –

що робить можливим використання даної моделі на практиці без додаткових досліджень та формалізацій.

Модель дозволяє розраховувати оптимальний керуючий вплив на тарифікаційну систему СК –в будь-який момент часу t.

Модель дозволяє враховувати сумарний ефект для загального портфелю договорів СК, який –здійснюють сумісно окремі види страхування, якими ця СК займається.

До основних недоліків отриманої моделі можна віднести: дискретність моделі, яка не дозволяє іноді вчасно реагувати на збурення, яким може піддаватись СК; громіздкість розрахунків; викори-стання фіксованих множин коефіцієнтів поправки на фактори ризику, що робить модель менш гнуч-кою і ефективною, ніж вона могла б бути.

Подальші розробки в даному напрямку плануються бути направленими вбік доопрацювання отриманої моделі з метою уникнення недоліків поточного варіанту цієї моделі, а також вбік аналізу можливостей врахування інтересів споживача при прийнятті рішень щодо змін тарифікаційної си-стеми. Однак, і в отриманому вигляді модель може бути використана в практичній діяльності стра-хових компаній, що займаються страхуванням ризиків.

Література:1. Березовчук О.С. Концептуальна схема функціонування страхової компанії як об’єкта керування

[Електронний ресурс] / О.С. Березовчук // Ефективна економіка. – 2014. – №11. – Режим доступу до журналу: http://www.economy.nayka.com.ua

2. Осадець С.С. Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук. ред. С.С.Осадець. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 599 с.

3. Definition of “Combined Ratio” [Електронний ресурс] // Investopedia: [сайт] – Режим доступу вільний: http://www.investopedia.com/terms/c/combinedratio.asp

4. Болтянский В.Г. Оптимальное управление дискретными системами. М.: Наука, 1973. – 446 c.5. Левошич О. Л. Елементи теорії керування : Навч.-метод. посіб. / О. Л. Левошич, Ю. В. Крак; Київ. нац.

ун-т ім. Т.Шевченка. - К., 2002. - 81 c.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 477УДК 004.79(075.8)

Бідюк П.І.доктор технічних наук, професор

Вертелецький В.В.Жирова А.О.

Національний технічний університет України «КПІ»

АНАЛІЗ РИЗИКУ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ З ВИКОРИСТАННЯМ ЧІТКИХ ТА НЕЧІТКИХ МОДЕЛЕЙ

АНАЛИЗ РИСКА БАНКРОТСТВА ПРЕДРИЯТИЙ С ИСПОЛЬЗОВАНИЕМ ЧЕТКИХ И НЕЧЕТКИХ МОДЕЛЕЙ

THE RISK ANALYSIS OF ENTERPRISES BANKRUPTCY BY CLASSICAL AND FUZZY MODELS

Робота присвячена розв’язанню актуальної задачі – аналізу ризику банкрутства підприємств України в умовах невизначеності за допомогою класичних (чітких) моделей прогнозування Альтма-на, Давидової-Белікова, а також нечіткого моделювання і прогнозування на основі методів Мамдані, Цукамото і Ларсена. Метою даної роботи є розробка теорії та створення програмного забезпе-чення для оцінювання рівнів ризику банкрутства підприємств. Крім того, пакет прикладних про-грам повинен давати можливість проведення аналізу ефективності (достовірності) побудованих прогнозів та відповідних прогнозних алгоритмів, що використовуються для побудови прогнозів. В роботі виконано порівняльний аналіз класичних та нечітких методів прогнозування банкрутства ви-робничих підприємств. В основу порівняльного аналізу покладено дослідження помилок першого та другого роду в чітких та нечітких прогнозах.

Аналіз отриманих результатів показав суттєву перевагу нечітко-множинного прогнозування перед класичними для кризових і післякризових періодів.

В статті наведено аналіз прогнозів для ряду успішних підприємств та підприємств–банкрутів.Програмний продукт «Нечіткі методи формування висновку для оцінки рівня можливого бан-

крутства підприємства» реалізовано на мові програмування C# у середовищі програмної розробки – Microsoft Visual Studio.

Ключові слова: модель Альтмана, модель Давидової-Белікова, метод Мамдані, метод Цука-

мото, метод Ларсена, рівень ризику банкрутства

Работа посвящена решению актуальной задачи - анализа риска банкротства предприятий Укра-ины в условиях неопределенности с помощью классических (четких) моделей прогнозирования Аль-тмана, Давыдовой-Беликова, а также нечеткого моделирования и прогнозирования на основе мето-дов Мамдани, Цукамото и Ларсена. Целью данной работы является разработка теории и создание программного обеспечения для оценки уровней риска банкротства предприятий. Кроме того, пакет прикладных программ должен давать возможность проведения анализа эффективности (достовер-ности) построенных прогнозов и соответствующих прогнозных алгоритмов, используемых для по-строения прогнозов. В работе выполнен сравнительный анализ классических и нечетких методов прогнозирования банкротства промышленных предприятий. В основу сравнительного анализа по-ложены исследования ошибок первого и второго рода в четких и нечетких прогнозах.

Анализ полученных результатов показал существенное преимущество нечетко-множественного прогнозирования перед классическим для кризисных и посткризисных периодов.

В статье приведен анализ прогнозов для ряда успешных предприятий и предприятий-банкротов.

Программный продукт «Нечеткие методы формирования вывода для оценки уровня возмож-ного банкротства предприятия» реализовано на языке программирования C # в среде программ-ной разработки - Microsoft Visual Studio.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»478Ключевые слова: модель Альтмана, модель Давыдовой-Беликова, метод Мамдани, метод

Цукамото, метод Ларсена, уровень риска банкротства.

The study touches upon solving existing urgent problem – analysis of bankruptcy risk for Ukrainian industrial enterprises in conditions of uncertainty using classic models proposed by Altman, Davidova-Belikov as well as fuzzy logic approaches proposed by Mamdani, Tsukamoto and Larsen. The purpose of the work is in development of theory and software for estimating bankruptcy risk for industrial enterprises. The software created should also provide the possibility for effectiveness analysis for estimated forecasts and respective forecasting algorithms that were used for generating the forecasts. The study also presents the results of comparative analysis for the classic and fuzzy logic based techniques of bankruptcy forecasting of industrial enterprises. The comparison is based on studying of the first and second type errors characteristic for the classic and fuzzy forecasts.

Analysis of the results achieved showed that fuzzy logic based approach provides substantially better results than the classic techniques hired.

The paper also provides results of studying the bankruptcy forecasts for a series of successful enterprises and those that are close to bankruptcy.

The program product created “Fuzzy inference techniques for estimation of bankruptcy level for industrial enterprises” is implemented in C# programming language using instrumentation – Microsoft Visual Studio.

Keywords: Altman model, Davidov-Belykov model, Mamdani’s method, Tsukamoto’s method, Larsen’s method, bankruptcy risk level.

Вступ. Визначення ризику банкрутства підприємства є важливим етапом в аналізі фінансового стану підприємства. Але зазвичай цей аналіз ґрунтується лише на чіткому методі Альтмана та похідних з нього. Зараз же вся діяльність підприємств відбувається в умовах невизначеності, тому є необхідність, а також більш доцільно, використовувати нечіткі методи. Також є проблема, що деякі підприємства можуть не повністю достовірно відображати свою діяльність у річній фінансовій звітності, за допомогою же нечітких методів ці неточності частково згладжуються. На практиці нечіткі методи дають більш точні результати, тому побудова систем на основі нечітких методів є актуальною зараз. В даній роботі розглянуто три нечітких методи: на основі формування нечіткого логічного висновку за Мамдані, Цукамото і Ларсеном. Також проведено порівняння з чіткими ме-тодами Альтмана та Давидової-Белікова на вибірці зі 100 підприємств за 2 роки: 50 з яких стали банкрутами, 50 – ні.

Постановка завдання. Необхідно програмно реалізувати модель Альтмана, модель Давидової-Белікова, методи Мамдані, Цукамото, Ларсена для задачі визначення рівня банкрут-ства підприємств України. А також виконати порівняльний аналіз отриманих за 5-ма методами результатів. Вхідними параметрами системи буде річна фінансова звітність підприємств (форма 1, форма 2) у вигляді вхідного xlsx-файлу з необхідними полями форм 1 і 2. На основі вхідних даних необхідно розрахувати використовувані у методах фінансові показники (коефіцієнти) та визначити рівень ризику банкрутства підприємств. Вихідними параметрами системи будуть вихідні показники моделей та відповідні їм рівні ризику банкрутства. Усі результати зберігатимуться в xlsx-файлі.

Методологія. У ході проведення дослідження за обраною тематикою були використані такі теоретичні та емпіричні методи наукового пізнання як порівняння, абстрагування, аналіз, синтез та системний підхід.

Результати дослідження. Спочатку розглянемо чіткі методи обчислення рівня ризику банкрут-ства підприємств. Метод оцінки платоспроможності та фінансової стійкості підприємства дозволяє передбачити ймовірність банкрутства. У першу чергу аналізу піддаються відомості, що містяться в документах річної бухгалтерської звітності. Основними критеріями неплатоспроможності, що характеризують структуру балансу є: коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт забезпеченості власними коштами і коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності. На підставі зазначеної системи показником можна оцінити ймовірність настання неплатоспроможності підприємства. Різні методи фінансового аналізу дозволяють з’ясувати слабкі місця в економіці підприємства, охарактеризувати його ліквідність, фінансову стійкість, рентабельність, віддачу активів і ринкову активність. Однак звичайно висновок про ймовірність банкрутства можна зробити тільки на основі зіставлення показників даного підприємства і аналогічних підприємств, збанкрутілих або уникли банкрутства. Знайти відповідну інформацію досить важко, тому для розрахунків ймовірностей бан-крутства широко використовують багатофакторні моделі.

У закордонній практиці для передбачення банкрутства широко використовуються багатофакторні моделі Альтмана. В розробленій ним моделі 1977 р. у якості змінних використо-

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 479вуються показники рентабельності активів, динаміки прибутку, кумулятивної прибутковості, сукуп-них активів, коефіцієнти покриття відсотків по кредитах, ліквідності, автономії. Ця модель дозволяє прогнозувати банкрутство на п’ятирічний період з точністю до 70%.

1,2 1,4 3,3 0,61 2 3 4 5Z X X X X X

де

1

. . (260 270) ` ((620 630)

(280)

Оборот акт Поточні зобов язанняX

Валюта балансу

2(220)( 2)

(280) ( 1)

Чистий прибуток форма №X

Загальна вартість активів форма №

3(170)( 2)

(280) ( 1)

Прибуток до виплат форма №X

Загальна вартість активів форма №

4(380)( 1)

` (480 620 630) ( 1)

Балансова вартість власного капіталу форма №X

Зобов язання форма№

5(035)( 2)

(280) ( 1)

Виручка форма №X

Загальна вартість активів форма №

Z < 1,81 – дуже високий; 1,81 < = Z < 2,77 – високий; 2,77 < = Z < 2,99 – середній; Z > = 2,99 – низь-кий.

Модель Давидової – Белікова:

Z = 8,38*X1 + 1,0*X2 + 0,054*X3 + 0,63*X4 ,

Х1 –

_ ( 1)

_ ( 1)

Оборотні активи форма№

Валюта баланса форма№

Х2 –

_ ( 2)

_ ( 1)

Чистий прибуток форма№

Власний капітал форма№

Х3–

( 2)

_ ( 1)

Виручка форма№

Валюта балансу форма№

Х4 –

_ ( 2)

( 2)

Чистий прибуток форма№

Собівартість форма№

Отримані значення Z порівнюються з такими значеннями:Z ≥ 0 – максимальний ступінь банкрутства 90-100%; 0 < Z < 0,18 – високий ступінь банкрутства

60-80%; 0,18 < Z < 0,32 – середній ступінь банкрутства 35-50%; 0,32 < Z < 0,42 – низький ступінь банкрутства 15-20%; Z > 0,42 мінімальний ступінь банкрутства 10%.

Модель R:R = 0,838 Х

1 + Х

2 +0,054 Х

3 +0,63 Х

4

X1– (260 270)( 1)

(280) ( 1)

Оборотні активи форма №

Загальна вартість активів форма №

X2– (220)( 2)

(380) ( 1)

Чистий прибуток форма №

Власний капітал форма №

X3– (035)( 2)

(280) ( 1)

Чистий доход форма№

Загальна вартість активів форма №

X4 – (220)( 2)

(040 070 080 090 140 150 160)) ( . 1)

Чистий прибуток форма №

Сумарні витрати ф №

Імовірність банкрутства підприємства у відповідності зі значенням моделі R визначається за таблицею 1.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»480Таблиця 1

Вірогідності банкрутства за моделлю R

Значення R Імовірність банкрутства, відсотків

Менше 0 Максимальна (90-100)

0,0 – 0,18 Висока (60-80)

0,18 – 0,32 Середня (35-50)

0,32 – 0,42 Низька (15-20)

Більше 0,42 Мінімальна (до 10)

Універсальна дискримінаннтна модель:

Z = 1,5X1 + 0,08X2 + 10X3 + 5X1 + 0,3X5+0,1X6Де

Х1 –

(400) ( 3)

` (480 620 630) ( 1)

Рух грошових коштів форма№

Зобов язання форма№

Х2– (280) ( 1)

` (480 620 630) ( 1)

Валюта балансу форма№

Зобов язання форма№

Х3–

(220)( 2)

(280) ( 1)

Чистий прибуток форма №

Валюта баланса форма №

Х4 – (220)( 2)

(035) ( 2)

Чистий прибуток форма №

Виручка форма №

Х5– (100)( 1)

(035) ( 2)

Виробничі запаси форма №

Виручка форма №

Х6 –

(035)( 2)

(280) ( 1)

Виручка форма №

Валюта баланса форма №

Імовірність банкрутства підприємства у відповідності зі значенням моделі визначається: Z > 2 – підприємство вважається фінансовостійким і йому не загрожує банкрутство; 1 < Z < 2 – фінансова рівновага (фінансова стійкість) порушена, але за умови переходу на антикризове управління бан-крутство йому не загрожує; 0 < Z < 1 – підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів; Z < 0 – підприємство є напівбанкрутом.

Модель Ліса: Z = 0,063*х1 + 0,092*х2 + 0,057*х3 + 0,001*х4,

де

Х1 – (290) ( 1)

_ (300) ( 1)

Оборотнийкапітал форма№

Сума активів форма№

Х2– _ _ (300) ( 2)

_ (300) ( 1)

Прибуток від реалізації форма№

Сума активів форма№

Х3– _ (190)( 2)

_ (300) ( 1)

Нерасподілений прибуток форма №

Сума активів форма №

Х4 – _ (190)( 1)

(035) (690)( 1)

Власний капітал форма №

форма №

Якщо Z ≥ 0,037, то немає загрози банкрутства; якщо Z < 0,037, то навпаки.Модель Сайфуліна-Кадикова:

R = 2 * X1 + 0,1 * X2 + 0,08 * X3 + 0,45 * X4 + 1,0 * X5

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 481

Х1 –

_ ( 1)

_ ( 1)

Оборотні активи форма№

Валюта баланса форма№

Х2 –

_ ( 1)

_ ( 1)

Чистий прибуток форма№

Власний капітал форма№

Х3–

( 2)

_ ( 1)

Виручка форма№

Валюта балансу форма№

Х4 – _ ( 1)

( 1)

Чистий прибуток форма№

Собівартість форма№

Х5–

( 2)

_ ( 1)

Виручка форма№

Валюта балансу форма№

Якщо R < 1, то підприємство має незадовільний фінансовий стан; R ≥ 1 – фінансовий стан задовільний.

Порівняння даних, отриманих для ряду країн, показує, що вагові коефіцієнти в Z – згортці і гра-ничний інтервал [Z1 , Z2] сильно відрізняються не тільки від країни до країни, але й від року до року в рамках однієї країни (можна зіставити висновки Альтмана про положення підприємств США за 10 років аналізу). Виходить, що підхід Альтмана не має стабільності до варіацій у вихідних даних. Статистика, на яку опирається Альтман і його послідовники, можливо, і репрезентативна, але вона не має важливу властивість статистичної однорідності вибірки подій, так як вона застосовується до фірм із різною організаційно-технічною специфікою, зі своїми унікальними ринковими галузя-ми, стратегіями й цілями, фазами життєвого циклу і т. ін. Можна очікувати, що чим вище, скажемо, рівень фінансової автономії підприємства, тим далі воно відстоїть від банкрутства. Це ж виражають всі монотонні залежності, отримані на основі підходу Альтмана.

Підхід Альтмана можна застосовувати, коли в наявності (або обґрунтовуються модельно) однорідність і репрезентативність подій виживання/банкрутства. Але ключовим обмеженням цього методу є навіть не проблема якісної статистики. Справа у тому, що класична ймовірність – це харак-теристика не окремого об’єкта або події, а характеристика генеральної сукупності подій. Розгляда-ючи окреме підприємство, ми ймовірно описуємо його відношення до повної групи. Але унікальність усякого підприємства в тім, що воно може вижити й при дуже слабких шансах, і, зрозуміло, навпа-ки. Одиничність долі підприємства підштовхує дослідника придивитися до підприємства уважніше, розшифрувати його унікальність, його специфіку, а не шукати подібності, навпаки, діагностувати й описувати відмінності. При такому підході місця для статистичної ймовірності немає. Дослідник переносить акцент із прогнозування банкрутства на розпізнавання сформованої ситуації з визна-ченням дистанції, що відокремлює підприємство від стану банкрутства.

Метод формування нечіткого логічного виведення за Мамдані. Оберемо для методів нечіткого логічного виведення систему з наступних шести показників: X1 — коефіцієнт автономії; X2 — коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними коштами; X3 — коефіцієнт проміжної ліквідності; X4 — коефіцієнт абсолютної ліквідності; X5 — коефіцієнт оборотності активів; X6 — рентабельність всього капіталу. Розглянемо найчастіше використовувані модифікації алгоритму нечіткого виведення, вважаючи для простоти, що базу знань організовують два нечітких правила вигляду:

П1: якщо х є А

1 і y є B

1, то z є C

1 ;

П2: якщо х є А

2 і y є B

2, то z є C

1 ,

де x, y – імена вхідних змінних; z – ім’я основної змінної виведення; А1, В

1, С

1 – задані функції

належності, при цьому чітке значення z0 необхідно визначити ні основі приведеної інформації та

чітких значень x0 і y

0 .

Алгоритм можна описати таким чином.1. Нечіткість: знаходяться міри істинності для передумов кожного прави-

ла: A1(x

0), A

2(x

0), B

1(y

0), B

2(y

0).

Нечіткий висновок: знаходяться рівні «відсікання» для передумов кожного з правил (з викори-станням операції мінімум)

1 1 0 1 0

2 2 0 2 0

( ) ( ),

( ) ( ),

a А х B у

a А х B у

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»482де через «∩» позначена операція логічного мінімуму (min), потім знаходять «усічені» функції належності

3. Композиція: з використанням операції максимум (max, що далі позначається як «

∩

») виконується об’єднання знайдених усічених функцій, що призводить до підсумкової нечіткої підмножини для змінної виведення з функцією належності

4. Приведення до чіткості (дефазифікація) проводиться, наприклад, методом центру тяжіння (центроїдним),

На рис. 1 зображено графічно процес нечіткого виведення за Мамдані.

Рис. 1. Схема формування нечіткого висновку за Мамдані

Для запису правил, що використовувались у програмі, введемо позначення: «дуже низький» – ДН; «низький» – Н; «середній» – Ср; «високий» – В; «дуже високий» – ДВ.

Наведемо приклад множини правил:

1) Якщо X1-Н і X

2-ДН іX

3-ДН іX

4-Ср іX

5-Н іX

6-ДН, то ризик банкрутства ДВ;

2) Якщо X1-ДН і X

2-ДН іX

3-ДН іX

4-В іX

5-Н іX

6-ДН, то ризик банкрутства ДВ;

3) Якщо X1-Н і X

2-Ср іX

3-Н іX

4-ДН іX

5-Ср іX

6-Ср, то ризик банкрутства В;

4) Якщо X1-В і X

2-Ср іX

3-Ср іX

4-Ср іX

5-В іX

6-Н, то ризик банкрутства Ср;

5) Якщо X1-ДН і X

2-Н іX

3-Ср іX

4-ДН іX

5-Н іX

6-ДН, то ризик банкрутства ДВ;

6) Якщо X1-Н і X

2-ДН іX

3-Н іX

4-В іX

5-Ср іX

6-Ср, то ризик банкрутства В;

7) Якщо X1-В і X

2-Ср іX

3-Н іX

4-Н іX

5-Н іX

6-Ср, то ризик банкрутства В;

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 4838) Якщо X

1-ДВ і X

2-Ср іX

3-ДВ іX

4-В іX

5-В іX

6-Ср, то ризик банкрутства Н;

9) Якщо X1-В і X

2-Н іX

3-В іX

4-Ср іX

5-В іX

6-Н, то ризик банкрутства Ср;

10) Якщо X1-Н і X

2-ДН іX

3-Ср іX

4-Ср іX

5-В іX

6-ДН, то ризик банкрутства В.

Формування нечіткого логічного висновку за ЦукамотоВхідні посилки – як і в алгоритмі Мамдані, але тут передбачається, що функції C

1(z), C

2(z)

монотонні.1. Введення нечіткості: як в алгоритмі Мамдані.2. Нечіткий висновок: спочатку знаходять рівні «відсікання» α

1 і α

2 (як в алгоритмі Мамдані), а

потім за розв’язками рівнянь

визначають чіткі значення (z1та z

2) для кожного вихідного правила.

3. Визначається чітке значення змінної висновку (дефазифікація) (як зважене середнє z1та z

2):

У загальному випадку (дискретний варіант центроїдного методу):

Рис. 2. Схема формування нечіткого висновку за Цукамото

Формування нечіткого логічного висновку за Ларсеном. В алгоритмі Ларсена нечітка імплікація моделюється з використанням оператора множення; опис алгоритму:

1. Введення нечіткості: як в алгоритмі Мамдані.2. Нечіткий висновок: спочатку,як в алгоритмі Мамдані, знаходяться значення:

а потім визначаються часткові нечіткі підмножини:

.

Знаходиться підсумкова нечітка множина:

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»484

(в загальному випадку n правил: .При необхідності проводиться приведення до чіткості (дефазифікація) (як у раніше розглянутих ал-горитмах).

Рис. 3. Схема нечіткого виведення за Ларсеном

Опис програмного продукту. Програмний продукт «Нечіткі методи формування висновку для оцінки рівня можливого банкрутства підприємства» реалізовано на мові програмування C# у середовищі програмної розробки – Microsoft Visual Studio 2010. Проект складається з наступ-них файлів, що виконують такі функції:

Form1 – форма, яка відповідає за інтерфейс, в якому працює користувач, а також виводяться отримані дані;

Form 2 – форма, яка показує попередження, якщо користувач ввів не всі необхідні поля даних.У Form1 містяться наступні важливі функціональні елементи: Дані – у цьому розділі користувач може завантажити/зберегти набір даних, побачити поточну

завантажену вибірку даних, вносити зміни в дані;Результати – у цьому розділі виведено значення коефіцієнтів, які використовуються методами

Альтмана та Давидової-Белікова, а також алгоритмами нечіткого виведення Мамдані, Цукамото, Ларсена. Подано результати і ризик банкрутства за цими методами.

Виділимо також наступні основні процедури:privatevoidaltman(double[] balance) – процедура, що реалізовує метод Альтмана і розраховує

результуючу змінну, а також рівень банкрутства підприємства і виводить дані у форму;privatevoiddavidovoyBelikova(double[] balance)– процедура, що реалізовує метод Давидової-

Белікова і розраховує результуючу змінну, а також рівень банкрутства підприємства і виводить дані у форму;

privatevoidMamdani(double[] balance) –процедура, що реалізовує метод Мамдані і розраховує результуючу змінну та рівень банкрутства підприємства і виводить дані у форму;

privatevoidTsukamoto(double[] balance) – процедура, що реалізовує метод Цукамото і розраховує результуючу змінну та рівень банкрутства підприємства і виводить дані у форму;

privatevoidLarsen(double[] balance) – процедура, що реалізовує метод Ларсена і розраховує результуючу змінну та рівень банкрутства підприємства і виводить дані у форму;

privatevoidfromExcel()– процедура, що реалізовує читання даних з файлу “data.xlsx” за обраним підприємством;

privatevoidtoExcel() – процедура, що реалізовує запис у файл “data.xlsx” даних по новим підприємствам або перезапис по існуючим;

privatevoidresultsToExcel() – процедура, що реалізовує запис у файл “result.xlsx” результатів роботи програми по даним підприємства заповненим у вікні даних або перезапис по існуючим;

privatevoidcalculateAll() – процедура, що реалізовує зчитування всіх даних з файлу “data.xlsx”, розрахунок результатів за всіма методами та запис всіх результатів у файл “result.xlsx”.

Інструкція користувача. При запуску програми перед користувачем з’являється головне вікно програми (рис. 4).

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 485

Рис. 4. Головне вікно програми

Головне вікно можна умовно поділити на чотири зони: введення даних; завантаження даних з файлу; збереження даних у файл; виконання розрахунків. Для проведення обчислень користувачу потрібно обрати дані, на основі яких буде проводитись аналіз рівня ризику банкрутства.

Для того, щоб обрати дані для завантаження, користувач повинен натиснути на випадаючий спи-сок над кнопкою «Завантажити дані», де користувачу пропонується обрати необхідне підприємство для аналізу з існуючих у файлі (рис. 5).

Рис. 5. Список для вибору підприємства та завантаження даних

На файл вибірки накладаються такі обмеження: файл повинен мати наступні назву та розширен-

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»486ня: data.xlsx; розділювач між цілою і дрібною частиною повинен бути «,»; файл повинен мати відповідний зміст. Після обрання підприємства, дані якого програма буде зчитувати, ми знову повертаємося на головне вікно програми, де поля даних заповнені даними обраного підприємства з файлу. Також користувач може ввести дані з клавіатури і зберегти їх до файлу. Для цього необхідно ввести всі поля у вікні «Дані» та натиснути кнопку

«Зберегти дані». Після завантаження даних користувачу необхідно натиснути на кнопку «Вико-нати розрахунок для заданих параметрів» у правій частині вікна.

Після цього програма обраховує всі коефіцієнти і активує вікно, в якому наведено результати роботи за всіма методами (рис. 6).

Рис. 6. Результати виконання обчислень за всіма методами

Потім користувач може повернутись до початкового вікна і ввести нові дані або корегувати старі.

Аналіз результатів обчислень. За допомогою програми ми аналізуємо модель Альтмана, мо-дель Давидової-Белікова, методи нечіткого висновку Мамдані, Цукамото і Ларсена. Всі обчислення проводились для вибірки зі 100 підприємств, 50 з яких стали банкрутами, 50 – ні. Всі підприємства розглядались на основі річних фінансових звітностей за 2 роки: 2011, 2012. Далі у таблицях наведені результати за кожним методом для обох вибірок:

Таблиця 2Метод Альтмана для підприємств

Не банкроти Банкроти

Альтмана

ГрупаРозмір вибірки

Прогноз, %

ГрупаРозмір вибірки

Прогноз, %

БанкротиНе

банкротиБанкроти

Не банкроти

2011 50 26 74 2011 50 50 50

2012 50 32 68 2012 50 66 34

Загальний 100 29 71 Загальний 100 58 42

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 487Таблиця 3

Метод Давидової-Белікова для підприємств

Не банкроти Банкроти

Давидової-Белікова

ГрупаРозмір вибірки

Прогноз, %

ГрупаРозмір вибірки

Прогноз, %

БанкротиНе

банкротиБанкроти

Не банкроти

2011 50 22 78 2011 50 58 42

2012 50 28 72 2012 50 70 30

Загальний 100 25 75 Загальний 100 64 36

Таблиця 4Метод Цукамото для підприємств

Не банкроти Банкроти

Цукамото

ГрупаРозмір вибірки

Прогноз, %

ГрупаРозмір вибірки

Прогноз, %

БанкротиНе

банкротиБанкроти

Не банкроти

2011 50 10 90 2011 50 92 8

2012 50 16 84 2012 50 92 8

Загальний 100 13 87 Загальний 100 92 8

Таблиця 5Метод Мамдані для підприємств

Не банкроти Банкроти

Мамдані

ГрупаРозмір вибірки

Прогноз, %

ГрупаРозмір вибірки

Прогноз, %

БанкротиНе

банкротиБанкроти

Не банкроти

2011 50 8 92 2011 50 92 8

2012 50 12 88 2012 50 90 10

Загальний 100 10 90 Загальний 100 91 9

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»488Таблиця 6

Метод Ларсена для підприємств не банкротів

Не банкроти Банкроти

Ларсена

ГрупаРозмір вибірки

Прогноз, %

ГрупаРозмір вибірки

Прогноз, %

БанкротиНе

банкротиБанкроти

Не банкроти

2011 50 14 86 2011 50 94 6

2012 50 20 80 2012 50 92 8

Загальний 100 17 83 Загальний 100 93 7

Зведемо результати вірних та невірних прогнозів за всіма даними в одну таблицю.

Таблиця 7Якість прогнозу за 5 методами

Підхід РозмірвибіркиПрогноз, %

Правильний Неправильний

Альтмана

200

64,5 35,5

Давидової-Белікова

69,5 30,5

Цукамото 89,5 10,5

Мамдані 90,5 9,5

Ларсена 88 12

, % , %

2011 50 14 86 2011 50 94 6

2012 50 20 80 2012 50 92 8

100 17 83 100 93 7

.

7 5

, %

64,5 35,5

- 69,5 30,5

89,5 10,5 90,5 9,5

200

88 12

. 9. 5

Рис. 9. Якість прогнозу за 5 методами

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 489Таблиця 8

Помилки першого та другого роду для прогнозів

Підприємства банкроти (помилка 1-ого роду)

АльтманДавидової-

БеліковаЦукамото Мамдані Ларсена

Розмір вибірки

2011 25 21 4 4 3 50

2012 17 15 4 5 4 50

Підприємства не банкроти (помилка 2-ого роду)

АльтманДавидової-

БеліковаЦукамото Мамдані Ларсена

Розмір вибірки

2011 13 11 5 4 7 50

2012 16 14 8 6 10 50

8

( 1- )

-

2011 25 21 4 4 3 50 2012 17 15 4 5 4 50

( 2- )

-

2011 13 11 5 4 7 50 2012 16 14 8 6 10 50

. 10. 5 Рис. 10. Помилки першого та другого роду за 5 методами

Висновки. Як видно з отриманих результатів обчислень, модель Альтмана правильно спрог-нозувало результати лише у 64,5% випадків, модель Давидової-Белікова – 69,5% випадків, метод Цукамото – у 89,5% випадків, метод Мамдані – 90,5% випадків, метод Ларсена – 88%. Модель Аль-тмана допустила 42 помилок першого роду, та 29 другого роду, модель Давидової-Белікова – 36 помилок першого роду, та 25 другого роду, метод Цукамото – 8 помилок першого роду, та 13 дру-гого, метод Мамдані – 9 помилки першого роду, 10 помилок другого, а метод Ларсена – 7 помилок першого роду, и 17 другого. Нечіткі методи дають менше помилок першого роду ніж другого, для інвестора це краще тому, що помилки першого роду ведуть до прямих втрат коштів, а помилки дру-гого роду – до недоотримання прибутку. В той час, як модель Альтмана та Давидової-Белікова дає більше помилок першого роду, ніж другого.

Аналіз проводився на основі збанкрутілих (50) та діючих (50) підприємств України. Похибка могла виникнути через кілька факторів: не повністю прозоре ведення річної фінансової звітності, зацікавленість підтримувати діючими збанкрутілі підприємства. Незважаючи на дані фактори, мож-на сказати, що за допомогою методів формування нечіткого висновку можна заздалегідь прогнозу-вати ризик банкрутства підприємства, оскільки їх точність навіть при таких даних достатньо висока.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»490Література:

1. Згуровський М.З., Зайченко Ю.П. Комплексний аналіз ризику банкрутства корпорацій в умовах невизначеності. Частина 1. // Системні дослідження та інформаційні технології. – 2012. – № 1. – с. 113-128.

2. Згуровський М.З., Зайченко Ю.П. Комплексний аналіз ризику банкрутства корпорацій в умовах невизначеності. Частина 2. // Системні дослідження та інформаційні технології. – 2012. – № 2. – с. 111-124.

3. Altman E.I. Financial Ratios, Discriminant Analysis and the Prediction of Corporate Bankruptcy // The Journal of Finance, September 1968, pp. 589-609.

4. База даних інформації про підприємства [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://smida.gov.ua/db/emitent

5. Повідомлення про банкрутство та ліквідацію [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://infoboro.com.ua/index1.html

УДК 338: 330.4

Колбасинський С.С.Національний технічний університет України «КПІ»

АНАЛІЗ ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНОГО АПАРАТУ ДЛЯ МОДЕЛЮВАННЯ І ПРОГНОЗУВАННЯ ПОКАЗНИКІВ

ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ТА МАКРОЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ

АНАЛИЗ ЭКОНОМИКО-МАТЕМАТИЧЕСКОГО АППАРАТА ДЛЯ МОДЕЛИРОВАНИЯ И ПРОГНОЗИРОВАНИЯ ПОКАЗАТЕЛЕЙ

ВЫПОЛНЕНИЯ ГОСУДАРСТВЕННОГО БЮДЖЕТА И МАКРОЭКОНОМИЧЕСКИХ ПОКАЗАТЕЛЕЙ

ANALYSIS OF ECONOMIC AND MATHEMATICAL TOOLS FOR MODELING AND FORECASTING INDICATORS

OF INDICATORS OF THE STATE BUDGET EXECUTION AND MACROECONOMIC INDICATORS

У статті аналізується сучасний економіко-математичний апарат для моделювання і прогнозу-вання показників виконання державного бюджету та макроекономічних показників країни. Безпо-середньо розглядаються і порівнюються економетричні методи, що досить поширені у практиці мо-делювання та прогнозування фінансово-господарської діяльності; нормативно балансові методи (модель міжгалузевого балансу); експертні системи, серед яких можна виділити системи на базі нечіткої логіки; штучні нейронні мережі; імітаційні моделі (метод Монте-Карло, системно-динамічне моделювання); моделі загальної економічної рівноваги. На основі проведеного дослідження виділено переваги та недоліки методів, що застосовуються в цій сфері, та сформульовано ряд пропозицій щодо їх імплементації в економіці України.

Ключові слова: показники виконання державного бюджету, економіко-математичні моделі, моніторинг, прогнозування, макроекономічні показники, економічний розвиток.

В статье анализируется современный экономико-математический аппарат для моделирования и прогнозирования показателей выполнения государственного бюджета и макроэкономических показателей страны. Непосредственно рассматриваются и сравниваются эконометрические ме-тоды, которые достаточно популярны в практике моделирования и прогнозирования финансово-хозяйственной деятельности; нормативно-балансовые (модель межотраслевого баланса);

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 491экспертные системы, среди которых можно выделить системы на базе нечеткой логики; искус-ственные нейронные сети; имитационные модели (метод Монте-Карло, системно-динамическое моделирование); модели общего экономического равновесия. На основе проведенного иссле-дования выделены преимущества и недостатки методов, которые применяются в этой сфере, и сформулирован ряд предложений по их имплементации в экономике Украины.

Ключевые слова: показатели выполнения государственного бюджета, экономико-математические модели, мониторинг, прогнозирование, макроэкономические показатели, эконо-мическое развитие.

This article describes the existing economic and mathematical tools for budget execution modeling and forecasting and macroeconomic indicators. Also it gives a possibility to draw out alternative scenarios of the state budget performance and macroeconomic indicators of dynamics. Directly examined and compared econometric methods that are common in the practice of modeling and forecasting financial activities; regulatory balance (input-output model); expert systems, among which are systems based on fuzzy logic; artificial neural network; simulations (Monte Carlo, system-dynamic modeling); model of general economic equilibrium. These economic-mathematical methods could be used for the monitoring of Ukraine state budget and analysis of the statistical indicators, and their values` forecasting.

Key words: performance indicators of the state budget, economic and mathematical models, monitoring, forecasting, macroeconomic indicators, economic development.

Вступ. Державний сектор економіки сприяє організованості суспільства, забезпечує його цілісність, узгоджує соціальні інтереси. В першу чергу це досягається через систему заходів за-конодавчого, виконавчого і контрольного характеру по стабілізації та пристосуванню економіки до умов, що змінюються під впливом внутрішнього та глобального середовища. Слід зазначити, що в такому разі важливим фактором регулювання соціально-економічного розвитку держави є її бюд-жетна політика.

Стратегічною метою бюджетної політики є створення економічних, правових та організаційних засад щодо підвищення ролі бюджету як інструменту формування і оптимального розподілу фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи. Основними ж завданнями функціонування бюджетної системи держави є забезпечення економічного зростання України та підвищення рівня життя населення [1].

Саме від стану економічного розвитку держави залежить ефективність реалізації всіх її функцій, адже економічний розвиток розглядається як розширене відтворення та поступові якісні і структурні позитивні зміни економіки, продуктивних сил, факторів росту і розвитку, освіти, науки, культури, рівня і якості життя населення, людського капіталу.

Серед показників, які описують економічний розвиток країни виділяють наступні: якість жит-тя населення, конкурентоспроможність економіки, валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), людський капітал на душу населення і індекс економічної свободи.

Таким чином, керівникам вищих рангів державних органів, для прийняття своєчасних, обґрунтованих, ефективних управлінських рішень щодо розробки, розгляду, затвердження та вне-сення змін до державного бюджету України та державних цільових програм, необхідна, достовірна, якісна та актуальна інформація про стан виконання державного бюджету України. Це забезпечується через аналіз макроекономічних показників, що обумовлює необхідність створення цілісної систе-ми збирання, оброблення, передачі, зберігання, аналізу, візуалізації і документування статистичної інформації з метою оцінювання, діагностики, моделювання та оперативного прогнозування бюд-жетного процесу.

Питання формування системи показників для аналізу соціально-економічних явищ, законодав-чого та інформаційного забезпечення контролю за формуванням і розподілом фінансових ресурсів держави розглядаються в працях В. Гейця [4], О. Кириченка [5], Ц Огонь [7] та інших вчених. До фундаментальних робіт в області прогнозування макроекономічних показників, які згодом поклали початок окремим напрямам в макроекономічній теорії, можна віднести роботи А. Сміта, А. Марша-ла, К. Маркса, Л. Вальраса, Д. Кейнса. Прикладні аспекти макромоделювання викладені в роботах В. Леонтьєва, Д. Шовена і Д. Уеллі, К. Ерроу і Ж. Дебре, П.Діксона, Л. Клейна, В. Макарова, Г. Клей-нера та інших.

Але, незважаючи на довготривале вивчення цих питань, вони залишаютья актуальними, осо-бливо в умовах складнопрогнозованої економіки.

Постановка завдання. Метою дослідження є аналіз економіко-математичного апарату моде-

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»492лювання і прогнозування показників виконання державного бюджету України та макроекономічних показників для застосування відповідних методів та моделей в системі моніторингу виконання дер-жавного бюджету України, а також, оцінки ефективності проведення економічної політики держави.

Методологія. Теоретичною та методологічною основою статті є роботи вітчизняних і зарубіжних вчених в галузі економіко-математичного моделювання та прогнозування макроекономічних показників, показників фінансово-господарської діяльності. У роботі використовувались загальнонаукові та спеціальні методи дослідження економічних процесів і явищ. Із загальнонауко-вих методів застосовано: абстрактно-теоретичний, діалектичний, аналізу і синтезу.

Результати дослідження. На основі аналізу літератури з проблематики макроекономічного моделювання і прогнозування були виділені наступні основні класи методів, які застосовуються до показників національної економіки:

економетричні методи, що включають в себе аналіз часових рядів, екстраполяційні моделі, –кореляційно-регресійний аналіз;

нормативно-балансові методи, в першу чергу, різновиди моделі «витрати-випуск» В. –Леонтьєва;

експертні системи, в тому числі і системи на основі нечіткої логіки та методи когнітивного –моделювання;

штучні нейронні мережі; –імітаційне моделювання, що включає в себе метод Монте-Карло, системно-динамічний –

аналіз, агентного моделювання;моделі загальної економічної рівноваги. –

Економетричні методи широко використовуються для побудови прогнозних макроекономічних моделей. Однією з перших детальних макроекономічних моделей, побудованої з використанням економетричного апарату, є Бруклінська модель США, побудована під керівництвом Нобелівського лауреата Л. Клейна [9]. Також слід відзначити проект LINK, інтегруючий економетричні моделі бага-тьох країн світу. Прогнози, отримані за допомогою модельного комплексу LINK, дозволяють оцінити міжнародні товарні, фінансові потоки і оцінити вплив одних країн на інші.

Економетричні методи можна розділити на дві підгрупи: екстраполяційні та факторні методи. До першої підгрупи належать трендові моделі, модель Бокса-Дженкінса, експоненціальне згладжуван-ня та ін. Моделі даного класу екстраполюють тимчасові ряди, вони застосовні на короткостроковій перспективі в умовах стабільно функціонуючої соціально-економічної системи. У середньостроковій і довгостроковій перспективі вони неефективні.

До факторних методів належать регресійні моделі. Ці моделі є більш достовірними в довгостроковій перспективі, оскільки для прогнозування використовуються не тільки історичні дані прогнозованого показника, але враховуються і зовнішні фактори, що впливають на модельо-ваний показник. Однак і факторні моделі в деякому сенсі є екстраполяційними ‒ вони екстрапо-люють зв'язок між соціально-економічними показниками. Головним недоліком економетричного підходу є його екстраполяційна природа: даний підхід перекладає ретроспективні тенденції та (або) залежності на майбутні періоди, не враховуючи, що в майбутньому можуть відбутися структурні зміни. Крім того, економетричні моделі є чутливими до глибини ретроспективних даних, що в окре-мих випадках може слугувати обмеженнями при використанні економетричних методів.

Завдяки відносній простоті опису моделі, чіткості взаємозв’язків екзогенних, ендогенних змінних та простоті реалізації розрахунків, економетричні моделі користуються популярністю при аналізі і прогнозуванні макроекономічних показників та показників виконання бюджету. Проте, дані моделі не дозволяють повною мірою оцінити мультиплікативний ефект від впливу оцінюваного фак-тору. Тобто, приміром, ціна ресурсу «A» може сильно впливати на витрати в галузі «Б», але, в той же час, ціна продукту галузі «Б» може також впливати на витрати галузі, що виробляє продукт «A». В силу того, що економетричне рівняння не є ітераційною моделлю, яке дозволяє відстежувати обопільний вплив різних галузей, ми не можемо за допомогою цього інструменту простежити ре-зультати описаної вище міжгалузевої взаємодії до певної точки логічної зупинки (наприклад, досяг-нення рівноваги попиту та пропозиції на ринках товарів «A» і «Б»). Тоді, як досягнення поставленої задачі оцінки ефективності проведення економічної політики держави (шляхом моделювання про-цесу виконання державного бюджету та прогнозування макроекономічних показників) передбачає цілісний розгляд економічної системи країни з притаманним мультиплікативним ефектом.

В групі нормативно-балансових методів найбільш апробованою моделлю є модель міжгалузевого балансу (більш відома як модель «витрати-випуск»), розроблена американським вченим радянського походження В. Леонтьєвим в 1930-х р. Необхідною умовою для нормативно-

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 493балансових методів є наявність встановлених нормативів. У моделі міжгалузевого балансу подібні нормативи містяться в матриці коефіцієнтів виробничих витрат. Нормативно-балансові методи прості для чисельного вирішення, оскільки на математичному рівні вони представляють собою си-стему лінійних рівнянь. З іншого боку, передумова про лінійність описуваних моделлю процесів ви-глядають нереалістично, тому моделі даного типу є занадто спрощеним уявленням дійсності.

Третя група моделей – експертні системи, які варто застосовувати для отримання якісного ре-зультату при відсутності необхідних статистичних даних. Окремим напрямком експертних систем є системи на базі нечіткої логіки, в зарубіжній літературі відомі як Fuzzy Logic [6], а також когнітивне моделювання. Апарат нечіткої логіки застосовується в тих випадках, коли неможливо або дуже складно побудувати формалізовану математичну модель, наприклад, зважаючи на велике число параметрів модельованого об'єкта, або нестачі статистичних даних. Моделі на базі нечіткої логіки дозволяють компактно, в термінах предметної області, описати модельований об'єкт. Ключовим моментом створення моделі нечіткої логіки є розробка блоків фаззифікація і дефазифікації (пере-творення чіткої величини в нечітку і навпаки), а також створення так званої таблиці правил. Про-цес розробки цих блоків, на відміну від регламентованого процесу розробки економетричних та нормативно-балансових моделей, є нетривіальним завданням, яке в багатьох випадках служить перепоною для використання моделей на базі нечіткої логіки в макроекономіці та безпосередньо при аналізі та прогнозуванні показників виконання бюджету та факторів впливу на них. Перевага надається методам і моделям що чітко описують взаємозв’язки між змінними моделі.

Апарат когнітивного моделювання використовується в тих випадках, коли відсутня достатня кількість статистичної інформації. Наприклад, для опису разових, неповторних подій чи соціальних явищ. Когнітивний підхід дозволяє якісно описувати взаємозв'язки предметної області на основі залученої експертної інформації.

Штучні нейронні мережі дуже популярний напрям в галузі дослідження штучного інтелекту. Об-ласть застосування нейронних мереж велика, вони використовуються як інструмент моделювання на мікрорівні, так і на макрорівні. Штучні нейронні мережі дозволяють описувати складні нелінійні процеси, коли невідомі ні функції, що протікають в системі процесів, ні їх загальний вигляд. У процесі навчання нейронна мережа сама підбирає функцію, апроксимуючи модельовані процеси. Однак процес створення моделі на базі нейронних мереж (вибір конфігурації мережі, навчання і подальша експлуатація мережі) – трудомістке завдання, яке вимагає індивідуального підходу, що є основним недоліком нейронних мереж. З точки зору користувача, моделі нейронних мереж є «чорним ящиком»: неможливо економічно інтерпретувати і обґрунтувати зв'язки між нейронами, а також проміжні розрахунки всередині мережі. Непрозорість нейронних мереж є ще одним їхнім недоліком.

Імітаційне моделювання – ефективний апарат дослідження стохастичних систем (в тому числі і соціально-економічних систем), коли досліджувана система може бути піддана впливу численних випадкових факторів складної природи. Імітаційні моделі добре підходять для отримання «усеред-нених» характеристик модельованого процесу в умовах невизначеності, при неповних та неточних даних. До методів імітаційного моделювання відноситься: агентне моделювання, метод Монте-Карло, системно-динамічне моделювання.

Агентне моделювання в імітаційному підході використовується для дослідження децентралізованих систем, динаміка функціонування яких, визначається не глобальними правила-ми і законами (як в інших парадигмах моделювання), а навпаки, коли ці глобальні правила і закони є результатом індивідуальної активності членів групи. Мета агентних моделей - отримати уявлення про ці глобальних правилах, загальну поведінку системи, виходячи з припущень про індивідуальну, приватну поведінку її окремих активних об'єктів і взаємодії цих об'єктів в системі.

Системно-динамічне моделювання – відносно нова парадигма моделювання, запропонована Джеєм Форрестером в 1950 роках. Для досліджуваної системи будуються графічні діаграми при-чинних зв'язків і глобальних впливів одних параметрів на інші, в часі, а потім створена на основі цих діаграм модель імітується на комп'ютері. Такий вид моделювання допомагає зрозуміти суть того, що відбувається, виявити причинно-наслідкові зв'язки між об'єктами і явищами, вивчити властивості системи в цілому і оцінити її чутливість до зовнішніх параметрах. За допомогою системної динаміки будують моделі бізнес-процесів, розвитку галузі, виробництва, динаміки популяції і багато іншого.

Метод Монте-Карло – загальна назва групи чисельних методів, заснованих на отриманні ве-ликого числа реалізацій випадкового процесу, який формується таким чином, щоб його імовірнісні характеристики співпадали з аналогічними величинами розв'язуваної задачі [9]. Метод заснова-ний на датчику випадкових чисел, що генерує значення, які залежать від розподілу кожної вхідної

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»494змінної моделі. На виході для кожного згенерованого вектора вхідних параметрів виходить вектор значень вихідної змінної. В результаті знаходиться ймовірність потрапляння вихідного показника в певну область, а також мінімальні і максимальні значення.

В цілому, імітаційні моделі дозволяють отримати корисну інформацію про досліджуваний об'єкт і досліджувані процеси в умовах інформаційної невизначеності. Вони особливо корисні для первин-ного дослідження властивостей модельованого об'єкта, але при наявності знань і повних стати-стичних даних вони не настільки ефективні.

Моделі загальної економічної рівноваги (МЗЕР або CGE «Computable General Equilibrium» models) використовуються для комплексного опису соціально-економічної системи. В результаті чисельно-го розрахунку моделі, яка на математичному рівні зводиться до системи нелінійних рівнянь, виз-начаються параметри модельованої економіки, при якій всі сектори знаходяться в рівноважному стані. Теорія загальної економічної рівноваги застосовна до ринкової економіки, яка прагне до рівноважного стану. У той же час ці моделі непридатні для опису неринкових економічних систем, наприклад, командної економіки. Ключовою особливістю МЗЕР є пошук одночасної рівноваги на взаємопов’язаних ринках при тому, що кожен економічний агент веде себе раціонально, вирішуючи свою локальну цільову функцію (так, наприклад, для агентів реального сектору вирішується цільова функція мінімізації витрат або максимізації прибутку). На відміну від більшості інших розгляну-тих підходів, теорія загальної економічної рівноваги не використовує передумов про лінійність протікання процесів, а всі використовувані нелінійні залежності економічно обґрунтовані, а також при розробці CGE моделей необов’язково мати всі статистичні дані, оскільки частину з них мож-на отримати емпіричним шляхом (у процесі калібрування моделі). Інші відмінні переваги моделей цього типу – можливість обліку структурних змін в досліджуваній економіці та їх адекватність при моделюванні систем з перехідною економікою, для яких властиві різкі спади та підйоми. Про-те, МЗЕР не позбавлені недоліків, основним з яких є складність чисельного обчислення моделі, пов’язана з нелінійністю моделі.

На сьогоднішній день, моделі CGE є одним із перспективних інструментів кількісної оцінки діям уряду та активно використовуються закордоном. Це новий напрямок в економіці, що дозволяє знайти підходи до вирішення широкого кола задач до яких безпосередньо відносяться і задачі по державному регулюванню економіки, адже технологія обчислень МЗЕР дозволяє моделювати про-цес руху до рівноваги та виявити чому система не зрівноважена, і я далеко ще до рівноваги. Ці особливості згаданої моделі розкриваються, по-перше в результаті включення в модель економічних агентів (реальний сектор економіки, домашні господарства, уряд), результати діяльності яких відображаються у всій економічній системі, по-друге, CGE модель включає в себе систему рівнянь за допомогою вирішення яких досягається рівновага на ринках та видаються кількісні результати.

Таким чином, для моделювання і прогнозування показників виконання державного бюджету України, макроекономічних показників та оцінки ефективності проведення економічної політики держави актуально та доцільно зосередити свою увагу на застосуванні сучасних моделей загальної економічної рівноваги.

Для досягнення поставлених цілей вирішено застосовувати CGE модель принаймні з трьома агентами (економічні суб’єкти), які характеризуються відповідними правилами поведінки:

сукупний споживач, його мотивація – це прагнення до максимізації цільової функції спожи- –вання в умовах бюджетного обмеження;

сукупний виробник – прагне до максимізації валового прибутку, в умовах створюваного по- –питу і при бюджетному обмеженні;

держава – прагне до максимізації власної функції переваги. –В якості вхідної бази даних будемо використовувати матриці фінансових потоків (Social

Accounting Matrix або SAM), які відображають наскрізний рух фінансових ресурсів, від формування доходів до їх кінцевого використання. Зі статистичної точки зору вони являють собою з’єднання в єдину розгорнуту систему:

зведених національних рахунків - товарів і послуг, виробництва, створення доходів, викори- –стання доходів, операцій з капіталом;

рахунків доходів і витрат економічних агентів (секторів економіки); –фінансового рахунку (балансу фінансових активів і пасивів фінансових установ, насамперед –

банківської системи, і сектора «зовнішній світ»).

Висновки. Слід зазначити, що при розробці комплексних соціально-економічних макромо-делей можна використовувати не один, а кілька представлених підходів. Наприклад, включивши

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 495регресійні рівняння до складу CGE моделей, для статистичної оцінки еластичності зміни часток бюд-жету агентів, або часток розподілення готового продукту за напрямками використання, можна по-кращити специфікацію відповідних рівнянь. Також, економетричні моделі можуть бути використані для процедури калібрації моделей загальної економічної рівноваги. Саме синтез різних підходів дозволяє побудувати якісні та адекватні реальному об’єкту моделі.

Проведений аналіз підходів до моделювання та прогнозування показників виконання держав-ного бюджету, макроекономічних показників, а також оцінки ефективності проведення економічної політики держави, найбільш придатними для застосування є економетричні методи, моделі нейрон-них мереж та МЗЕР. При цьому, варто відзначити, що новітні моделі загальної економічної рівноваги мають ряд переваг, а саме: на відміну від штучних нейронних мереж, всі використовувані в моделі залежності є економічно обґрунтованими (CGE є абсолютно прозорою моделлю); у порівнянні з економетричним апаратом, МЗЕР дозволяють враховувати структурні зміни в економіці, крім того, вони не так чутливі до глибини ретроспективних даних.

Лiтеpатуpа:1. Закон України “Бюджетний кодекс України” // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – №50-51. –

572 с.2. Науково-практичний коментар до бюджетного кодексу України / [М.Я. Азаров, В.А. Копилов,

Л.К. Ворона та ін.]; під загальною редакцією М.Я. Азарова. – К.: НДФІ, 2006. – 632с.3. Багриновский К.А. Имитационные системы в планировании экономических объектов / К.А. Багринов-

ский, Н.Е. Егорова. М.: Наука, 1980. -237 с.4. Геєць В. М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку/ Валерій Михайлович

Геєць ; НАН України ; Ін-т екон. та прогнозув. НАН України. — К., 2009. — 864 с Стігліц, Джозеф Е. Економіка державного сектора/Пер. з анг. А.Олійник, Р.Скільський.– К.:Основи, 1998.– 854 с.

5. Кириченко О. Державний бюджет як дзеркало соціально-економічних та політичних проблем України / О. Кириченко // Економічний Часопис- ХХІ. – 2008. – № 9-10. – с. 18

6. Круглов В.В. Нечеткая логика и искусственные нейронные сети./ В.В. Круглов и др./ Физматлит, 2001 – с.221.

7. Леонтьев В. Межотраслевая экономика / Научный редактор и автор предисловия академик РАН А.Г. Гранберг; Пер. с анг. — М.: Экономика, 1997.– 480c.

8. Огонь Ц. Г. Програмно-цільовий метод та ефективність бюджетних програм / Ц. Г. Огонь // Фінанаси України - 2009. - № 7. – С 20-29.

9. Чугунов І. Я. Фінансово-економічне прогнозування і планування /І. Я. Чугунов, Т.Г. Затонацька, А. В. Ставицький. — К. : Поліграф-Консалтинг, 2007. — 312 с.

УДК 330.115

Мойсеєнкова Д.А.Жуковська О. А.

канд. фіз.-мат. наук, доцентНаціональний технічний університет України «КПІ»

МОДЕЛЬ ПРИЙНЯТТЯ КОМПЛЕКСНОГО СКОРИНГОВОГО РІШЕННЯ

МОДЕЛЬ ПРИНЯТИЯ КОМПЛЕКСНОГО СКОРИНГОВОГО РЕШЕНИЯ

MODEL OF INTEGRATED DECISION OF SCORING MAKING

Актуальність створення, впровадження та використання скорингових систем для управління кредитними ризиками сьогодні не викликає сумніву. Такі системи використовують характеристи-ки клієнта, який бажає отримати кредит, і оцінює ризик шляхом передбачення манери погашення боргу позичальником. В основу таких систем зазвичай покладена модель прийняття рішення, яка

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»496побудована на основі одного з підходів: байєсівский, множинна регресія, дискримінантний аналіз, генетичні алгоритми, дерева класифікації, логістичної регресії, нейронні мережі та інші. У кожно-го з підходів є свої переваги та недоліки. У статті проведено аналіз існуючих алгоритмів побудови скорингових систем. Наведено метод ROC-аналізу, завдяки якому можливо визначити найбільш ефективну модель прийняття рішення про надання чи відмові кредиту. Зазначається, що на даний час, остаточне рішення приймається експертом. Однак, за одних і тих же умов різні люди прийма-ють різні рішення, що пояснюється особистісними факторами,що впли вають на процес прийняття управлінських рішень. Тому у статті запропоновано оцінювати позичальника на основі декількох мо-делей та у випадку протилежних рішень кожної моделі, остаточне рішення приймати ґрунтуючись на побудованій моделі прийняття колективного рішення.

Ключові слова: скоринг, скорингова модель, різновиди скорингових моделей, модель прий-няття комплексного рішення.

Актуальность создания, внедрения и использования скоринговых систем для управления кредитными рисками сегодня не вызывает сомнения. Такие системы используют характеристики клиента, который желает получить кредит, и оценивает риск путем предвидения манеры погаше-ния долга заемщиком. В основу таких систем обычно положена модель принятия решения, кото-рая построена на основе одного из подходов: байесовский, множественная регрессия, дискри-минантный анализ, генетические алгоритмы, дерева классификации, логистической регрессии, нейронные сети и другие. У каждого из подходов есть свои преимущества и недостатки. В статье проведен анализ существующих алгоритмов построения скоринговых систем. Приведен метод ROC-анализа, благодаря которому можно определить наиболее эффективную модель принятия решения о предоставлении или отказе кредита. Отмечается, что в настоящее время, окончатель-ное решение принимается экспертом. Однако, при одних и тех же условиях разные люди при-нимают различные решения, что объясняется личностными факторами, влияющими на процесс принятия управленческих решений. Поэтому в статье предложено оценивать заемщика на основе нескольких моделей и в случае противоположных решений каждой модели, окончательное реше-ние принимать основываясь на построенной модели принятия коллективного решения.

Ключевые слова: скоринг, скоринговая модель, разновидности скоринговых моделей, мо-дель принятия комплексного решения.

The relevance of designing, implementing and using scoring systems for credit risk management today is not in doubt. These systems use the characteristics of the client who wants to get a loan, and assesses risk by predicting manners repayment by the borrower. The basis of such systems are usually based on the model of decision making that is based on one of the approaches bayyesivskyy, multiple regression, discriminant analysis, genetic algorithms, classification tree, logistic regression, neural networks, and others. Each approach has its advantages and disadvantages. This article provides an analysis of the existing algorithms scoring systems. The method ROC-analysis, by which is possible to determine the most efficient model of the decision to grant or denial of credit. It is noted that at present, the final decision is made by an expert. However, the same conditions different people make different decisions, because of personal factors that influence the decision making process. Therefore, the paper proposes to assess the borrower based on multiple models and in case of conflicting decisions of each model, to make the final decision based on the constructed model of collective decision.

Keywords: scoring, scoring model, variety of scoring models, model of collective decision.

Вступ. Кредитні ризики є невід’ємною частиною діяльності банківських установ, так як, більшість банків формують значну частину своїх доходів за рахунок кредитних операцій. Тому осо-бливу уваги приділяють оцінці та мінімізації кредитних ризиків.

На сьогоднішній день існує багато способів мінімізації кредитного ризику. Одним із них є оцінка кредитоспроможності позичальника, яка здійснюється за допомогою скорингових систем, що спеціально розробляються для підвищення ефективності прийняття рішень щодо кредитних угод.

Дане питання розглядали багато дослідників, такі як Г.Н. Белоглазова, Н.І. Валенцева, B.C. За-харов, Г.Г. Коробова, A.M. Косой, Л.П. Кроливецка, О.І. Лаврушин, І.В. Ларіонова, І.Д. Мамонова, Ю.С. Масленченков, М. Альтмана, Л. Андерсена, К.Дж. Балтроп, Дж. К. Ван-Хорн, Т. Деглиша, Р.Г. Ольхова та інші, науковий вклад яких неможливо оцінити.

Але кожна банківська установа намагається удосконалити скорингові системи, тому в більшості банків використовують декілька скорингових моделей. Це в свою чергу призводить до появи нової

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 497проблема, а саме прийняття остаточного рішення щодо класифікації позичальника у ситуації невизначеності, коли рішення скорінгових моделей суперечать одна одній. Тому в даній статті буде розглянута модель прийняття остаточного рішення. Обрана тема дослідження потребує детально-го вивчення та розгляду і вона є актуальною на сучасному етапі трансформації економіки України та має теоретичну і практичну цінність.

Постановка завдання. Метою даної статті є розробка математичної моделі для визначення ефективної скорингової стратегії в ситуації невизначеності з метою виявлення неблагонадійних потенційних позичальників.

Методологія. У роботі проаналізовані та використані математичні методі для вирішення по-ставленого завдання.

Існує безліч моделей скорингу. Кожна з них використовує свій набір факторів, що характеризує позичальника, і в результаті отримують свою власну оцінку ризику, що дозволяє розділяти позичальників на певні категорії. Для кращого розуміння скорингу, розглянемо найпоширеніші моделі оцінки.

Байєсівский підхід. Припустимо, що відомі наступні функції та величини: – - частка «гарних» клієнтів, – частка «поганих» клієнтів;

– – ймовірність того, що відповідно «гарний» і «поганий» клієнт дадуть відповіді ; – – втрати від того, що «гарний» клієнт буде класифікований як «поганий»; – – втрати від класифікації «поганого» клієнта як «гарного».

Згідно формули повної ймовірності, можна визначити ймовір-ність того, що клієнт надасть відповіді , і потім за теоремою Байєса знайти

тобто ймовірність того, що клієнт з відповідними відповідями буде «гарним» чи «поганим».Середні втрати в підрахунках на одного клієнта становить

і є мінімальним при виборі

Якщо припустити нормальність розподілу , з загальною коваріаціонної матриці, то отримаємо лінійне правило

Таке правило фактично означає, що кожному набору відповідей х присвоюється «рахунок» за формулою і означає, що містить достатньо інформації для

класифікації класів клієнтів. Таким чином, розмірність задачі зменшується з , з розподілами до 1 з розподілами . Знаходження правила класифікації зводиться

до пошуку оптимальної межі с із задачі оптимізації

Множинна регресія. Інший спосіб отримати лінійну скорингову функцію – використовувати одну із різновидів лінійної регресії. В простому випадку визначається залежна змінна Y, що приймає значення 1 в випадку «гарного» клієнта та 0 в випадку «поганого», і потім використовується метод найменших квадратів для знаходження ваг , що забезпечує найкращі передбачення значення . При використанні лінійної регресії фактично відбувається спроба зв’язати ймовірність дефолту р зі значеннями відповіді на питання лінійної функції

Тут є очевидна невідповідність: ліва частина представляє собою ймовірність і повинна вимірюватися від 0 до 1, тоді як права може приймати будь-які значення. Для подолання цієї про-блеми, значення ймовірності замінюється деякою функцією від неї, так щоб ця функція була моно-тонною та приймала всі значення [2].

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»498Логістична регресія замінює ймовірність дефолту на логарифм шансів дефолту:

Таким чином, «рахунок» пов'язаний тут не з вірогідністю дефолту , а з відношенням :

Дискримінантний аналіз. Використовуючи лінійні скорингові функції, можна оцінити ймовірність належності клієнта тому чи іншому класу, визначивши

Далі необхідно просто вибрати той клас, якому відповідає найбільший рахунок. В випадку двох класів, це дає ту ж відповідь, що й лінійна регресія.

Лінійне програмування. Нехай є набор даних, що включають в себе відповіді на питання , для кожного із клієнтів і індикатори наявності дефолту . Ідеально було б знайти

лінійну функцію , яка повністю розділяла «гарних» і «поганих» клієнтів. Однак, так як це звичай-но неможливо, будемо шукати з міркувань мінімізації помилки :

Тут мінімізація відбувається по змінним . Можна також мінімізувати мак-симально можливу помилку, замінив все на одну змінну .

Переваги методу лінійного програмування складається з можливості включити в програму додаткові обмеження. Наприклад, якщо кредитний продукт спрямований на людей молодого віку, можна зробити додаткове обмеження на відповідну вагу , так що скорингова функція буде віддавати перевагу людям цього віку [6].

Генетичні алгоритми представляють собою метод оптимізації, що не накладає стандартних обмежень на цільову функцію(гладкість, випуклість і т.д.). В використанні до задач скорингу гене-тичний алгоритм складається в генерації початкової множини скорингової функції, з наступним ви-користанням до функцій з цього набора операцій «схрещування» і «мутації», а також виключенням найменш придатних функцій.

Дерева класифікації (рекурсивні алгоритми розбиття), на відміну від попередніх методів, не призначені для побудови скорингової функції, вони послідовно поділяють клієнтів на групи згідно однієї змінної так, щоб ці групи максимально можливо відрізнялися за величиною кредитного ри-зику. Даний процес триває до моменту, поки групи, що залишилися, не стають настільки малі, що наступне розбиття не призведе до значущих статистичних відмінностей у рівні ризику. Далі кож-ному «листу» дерева приписується певна категорія клієнтів (також йому може відповідати не пев-на категорія, а своя лінійна регресійна модель, що дозволяє спочатку грубо розділяти клієнтів на основні групи (рис. 1), а потім для кожної групи використовувати регресійну модель).

Метод найближчого сусіда (англ. k-nearest neighbor algorithm, ) – метод автоматичної класифікації об'єктів. Основним принципом методу найближчих сусідів є те, що об'єкт присвоюється до того класу, який є найбільш поширеним серед сусідів даного елемента. Клієнт класифікується залежно від того, до якого класу належить більшість його сусідів по обраній метриці (рис. 2).

Переваги методу - простота навчання моделі: при надходженні нових даних їх додають до існуючих, а по закінченні часу старі дані видаляють враховуючи зміну ситуації з часом.

Недолік - необхідність повного перегляду бази даних для класифікації нового клієнта (що може займати досить багато часу в разі великих обсягів інформації, скажімо, більш записів). Крім того, вибір гарної метрики також є нетривіальним завданням, і якщо проводити його на основі історичних даних, то втрачається основна приваблива властивість алгоритму - відсутність необхідності попереднього аналізу даних та побудови моделі.

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ» 499

Рис.1. Дерево класифікацій

Рис. 2. Графічне представлення роботи методу

Нейронні мережі – це математичні моделі, а також їх програмні або апаратні реалізації, побудовані за принципом організації та функціонування біологічних нейронних мереж - мереж нервових клітин живого організму. Нейронні мережі не програмуються в звичному сенсі цього слова, вони навча-ються. Можливість навчання - одне з головних переваг нейронних мереж перед традиційними ал-горитмами. У процесі навчання нейронна мережа здатна виявляти складні залежності між вхідними даними і вихідними, а також виконувати узагальнення. Це означає, що в разі успішного навчання мережа зможе повернути вірний результат на підставі даних, які були відсутні в навчальній вибірці, а також неповних та/або «зашумлених», частково перекручених даних.

Рис. 3. Графічне представлення роботи нейроної мережі

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК НТУУ «КПІ»500Однак вони частіше застосовуються для скорингу юридичних осіб, ніж для скорингу фізичних

осіб. Нейронна мережа дозволяє обробляти прецеденти навчальної вибірки з більш складним ви-дом сегментів (рис. 3).

Недоліком нейронних мереж є те, що ваги зв'язків, визначені в результаті навчання, не мають ніякої інтерпретації в термінах кредитного ризику. Отже, практично неможливо пояснити пророку-вання, отримане за допомогою нейронної мережі, а також провести аналіз чутливості, щоб виділити найбільш значущі параметри.

Байєсівські мережі дозволяють представити багатомірні розподіли , в вигляді комбінацій декількох більш низької розмірності. Про цьому в ході побудови моделі можуть бути враховані причино-наслідкові зв’язки.

Перевагою цього методу є можливість виводу по неповним даним. Якщо інформація про потенційного позичальника не є повною, то алгоритм виводу виявить ймовірність дефолту, базую-чись лише на доступних даних [1].

Логіко-ймовірнісний підхід ґрунтується на поєднані методів математичної логіки та теорії ймовірності. Цей підхід можна розглядати як спеціальний вид нелінійної регресії. В якості параметрів моделі тут виступають ймовірності дефолту, пов’язаного з тією чи іншою відповіддю на питан-ня в анкеті. Оцінювальна величина – вірогідність дефолту. Для ідентифікації значень параметрів використовується спеціально адаптовані алгоритми оптимізації [2].

Для ефективної оцінки позичальників, банківська установа найчастіше використовує дві або більше скорингових моделей. Тому дуже часто виникає проблема прийняття остаточного рішення, коли рішення моделей суперечить одна одній.

Існує безліч способів визначення ефективності моделей (загальна точність моделі, помилка І і ІІ роду, ROC-крива і т.д.). Але не завжди вони є ефективними, тому банк найчастіше використовує експертну оцінку.

Як показує практика, експертна думка є доволі ефективним методом оцінки, але також має негативні сторони, що приводить до необ’єктивної оцінки клієнта:

1) у експертів мало часу на обдумування відповіді;2) частина експертної групи може мати певний вплив на решту членiв групи (Нерідко «криклива

меншість» може подавити бiльшiсть, i тi вимушені будуть погодитися з цією пропозицією, розуміючи при цьому, що аргументи меншості помилкові);

3) неможливо перевірити достовірність оцінки окрім практики; 4) вплив особистих вподобань та упередженої думки експертів на прийняття рішення [4].Тому було розроблено модель, що виключає вплив людського фактору, модель прийняття оста-

точного рішення.Результати дослідження. Припустимо, що дві скорингові моделі , незалежно

одна від одної, приймають рішення щодо надання кредиту, яке може знаходитися в одному з двох можливих станів ( ) з відомими ймовірностями , . Не-хай відомі ймовірності помилок першого та другого роду особистих рішень незалежних експертів

Тоді колективне рішення , , є оптимальним з точки зору мінімуму середньої ймовірності помилки на множині можливих ситуацій, а саме:

де - функція, що показує яке рішення ( ) прийняла скорингова модель. Якщо в ситуації

, колективне рішення приймається на користь за умови

(1)

і рішення на користь якщо

(2)

Згідно з цим можна зробити висновок, що при виконанні нерівності в першому випадку, то кре-дит надається клієнту, якщо в другому – банк не надає кредит [3] – [4].

Модельний приклад. Розглянемо на прикладі одного банку алгоритм розв’язку поставленої задачі. Для цього візьмемо дві скорингові моделі, що використовуються в банку, а саме – логістичну модель та метод найближчих сусідів, проаналізуємо їх за допомогою ROC-аналізу, а також на практиці застосуємо модель остаточного прийняття колективного рішення.