МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ · УДК 343.96:159.9]-051(072) ББК 67.408п. р30-2+88.472р30-2 П86 Автори-укладачі: Шевцов

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИЕКСПЕРТНА СЛУЖБА

ПСИХОЛОГО-КРИМІНАЛІСТИЧНИЙ ПОРТРЕТ НЕВСТАНОВЛЕНОГО

ЗЛОЧИНЦЯ

Харків 2011

УДК 343.96:159.9]-051(072)ББК 67.408п. р30-2+88.472р30-2П86

Автори-укладачі:Шевцов С. О. — заступник начальника Науково-дослідного експертно-

криміналістичного центру при ГУМВС України в Харківській області, кандидат педагогічних наук.

Тимошенко А. І. — молодший науковий співробітник Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС України в Харківській облас-ті, експерт-психолог.

Лозова С. М. — доцент кафедри криміналістики, судової медицини та психі-атрії Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат пси-хологічних наук.

П86 Психолого-криміналістичний портрет невстановленого зло-чинця: / М-во внутр. справ України ; Експертна служба ; [авт-уклад.: С. О. Шевцов, А. І. Тимошенко, С. М. Лозова]. — Х., 2011. — 84 с.: рис., табл.

У роботі висвітлено можливості використання психологічних і криміналістичних знань при складанні психолого-криміналістичного портрета невстановленого злочинця. Виокремлено, систематизовано та приведено до зручного «формату» матеріали з теорії судової психологічної експертизи, що мають визначальну роль у моделюванні індивіду-альних психологічних ознак особи злочинця та можуть стати в нагоді при аналізі обста-вин нерозкритих злочинів.

Розраховано на працівників експертних, слідчих та оперативно-розшукових підроз-ділів органів внутрішніх справ.

УДК 343.96:159.9]-051(072) ББК 67.408п. р30-2+88.472р30-2

© С. О. Шевцов, А. І. Тимошенко, С. М. Лозова, 2011

© Експерта служба України, 2011

3

ЗМІСТ

ВСТУП ...................................................................................................................................... 4

1. Історія і умови виникнення методики складання психологічного портрета злочинця .......................................................................... 62. Обґрунтування терміна «психолого-криміналістичний портрет» злочинця ........................................................................................................ 93. Технологія складання психолого-криміналістичного портрета злочинця .......................................................................................................114. Аналіз способів скоєння злочинів та «автографів» злочинців .......................155. Визначення можливості побудови психолого-криміналістичного профілю злочинця .............................................186. Вихідні дані для побудови психолого-криміналістичного портрета злочинця .......................................................................................................247. Визначення «серійності» скоєних злочинів ........................................................308. Прийоми складання психолого-криміналістичного портрета злочинця .....339. Психологічний аналіз «слідової інформації» .....................................................3910. Установлення індивідуальних психологічних ознак особи злочинця за результатами огляду місця події ...........................................4311. Соціальні характеристики особистості злочинця ..............................................4712. Соціально-психологічні типи злочинців ...............................................................5313. ипи злочинців за ступенем готовності до скоєння злочину .............................6214. Психологічні риси особистості злочинця .............................................................6715. Приклади застосування методу психолого-криміналістичного портрета невстановленого злочинця......................................................................73

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ............................................................81

4

ВСТУП

Працюючи над даним інформацій-ним виданням авторами-укладачами розглядалася ідея побудови логічно обґрунтованої «схеми», що визначає порядок роботи фахівців (експерта-психолога і експерта-криміналіста) із визначення характерних особливостей особи невстановленого злочинця.

Під час цієї роботи авторами опра-цьовано й проаналізовано найцікавіші та найвагоміші із цієї тематики літера-

турні джерела. Із цілої низки видань, присвячених психопрофілізації злочинців, вибрані відправні моменти, що дозволяють дослідникам механізму злочину ак-центувати увагу на найбільш важливих рисах особи злочинця і на правильності трактування їх характеристики.

Необхідність у розробці психологічного портрета злочинця, на думку науковців-психологів, є актуальною при розслідуванні певної категорії неоче-видних злочинів, що характеризуються істотною або повною відсутністю відо-мостей про конкретну винну особу: вбивств на сексуальному ґрунті з ознаками садистського катування жертви; вбивств із посмертними коленими і різаними пораненнями; вбивств, що містять ознаки маніпуляцій злочинця із трупом жерт-ви; «безмотивних» підпалів і вибухів; зґвалтувань та ін.

У перерахованих випадках пошук ознак злочинця здійснюється часто тіль-ки виходячи зі слідів і обставин злочину. Їх психологічний і криміналістичний аналіз у рамках складання психолого-криміналістичного портрета (далі — «ПКП») злочинця здатний ініціювати продуктивні версії про його ознаки, що дозволяють звужувати коло розшуку, а також виявляти винного серед осіб, що потрапили у поле зору слідства.

Теоретична основа даного методу базується на твердженні, що особа злочин-ця виявляється в його поведінці. Уважається, що деякі способи поведінки, що часто повторюються, доводяться до рівня автоматизму, непідвладного свідомо-му контролю. Сліди, залишені на місці злочину, є своєрідними «психологічними маркерами», що дозволяють судити про звичні способи поведінки, а через них про особу злочинця.

Суть методу полягає в тому, що на підставі представлених даних працівники, що спеціалізуються на складанні «ПКП», складають зразковий опис злочинця,

5

в якому зазначається передбачуваний вік, раса, стать, сімейний стан, службовий статус, сексуальна зрілість, можливе кримінальне минуле, взаємини з жертвою, ймовірність скоєння злочину в майбутньому.

Сфера застосування «ПКП» — злочини, в яких злочинці значною мірою індивідуалізують себе. Під цим розуміється факт вираження у злочині власних фантазій, а також ситуація, в якій фантазія стає приводом. Із певною мірою можна сказати, що метод «ПКП» використовується у разі, коли є підстави під-озрювати наявність у злочинця якої-небудь форми соціопатії (форма DSM-IV за американською класифікацією психічних хвороб). Цей факт указує на специфіч-ний набір життєвих цінностей у подібних злочинців, що є малозрозумілим для неспеціалістів.

Слід зазначити, що злочини, в яких немає виразу фантазії злочинця, сильно обмежують можливість використання методу побудови «ПКП» через відсут-ність віддзеркалення у злочинній події яскраво виражених індивідуалізуючих психічних параметрів.

У той же час практика застосування методу «ПКП» фахівцями Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС Україні в Харківській області (у подальшому — НДЕКЦ) свідчить про те, що він (метод) може достатньо успішно використовуватися при розкритті й інших видів злочи-ну, наприклад — серійних крадіжок, серії шахрайських злочинів.

Мова йде про злочини, що не «вписуються» в обумовлені раніше рамки ме-тоду. Приклад такої роботи наводиться авторами-укладачами у формі порівняль-ного аналізу складених профілів і характеристик викритих злочинців.

Також авторами-укладачами приводяться аргументи на користь терміну «психолого-криміналістичний портрет» («ПКП») як більш обґрунтованого та мотивованого методу, що точніше відображає суть, на відміну від — «психо-логічного портрета (профілю)».

Виконану авторами-укладачами роботу не слід відносити до категорії но-вих експертних розробок, а тим більше розглядати як методичні рекомендації зі складання «ПКП». Це лише спроба упорядкувати, систематизувати і репрезен-тувати той діапазон необхідних початкових даних, що дозволить «розпізнати» в діях невстановленого злочинця його психологічні і особові риси (особистісні характеристики).

6

1. Історія і умови

виникнення методики

складання психологічного

портрета злочинця

У 80-х роках ХХ ст. у зв’язку з розслідуванням справи серійного убивці Теодора Роберта Банді при Національній академії Федерального бюро розслідувань США (Куантіко, штат Вірджинія) був створений від-діл біхевіористики (FBI Behavioral Sciences Unit, BSU), що у своїй роботі

використовував метод складання психологічного портрета злочинця («метод психопрофілю»), тобто на основі аналізу злочинної діяльності робилися при-пущення про психологічні особливості злочинця, визначивши попередньо його особистісні характеристики.

Одним із основоположників методу складання психопрофілю невідомого злочинця був спеціальний агент ФБР Джон Дуглас, який спочатку вів курси для агентів ФБР із застосування кримінальної психології, а з 1979 року став управля-ти програмою досліджень «Індивідуально-злочинне профілювання».

Профіль розглядався як сукупність поведінкових ознак, що формують харак-терний спосіб дій або емоційних реакцій, що вказують на визначені стани інди-віда. Саме завдяки успішній роботі Д. Дугласа та інших спеціальних агентів ФБР (Р. Расслєра, Р. Хейзєлвуда) метод психопрофілювання став офіційно викорис-товуватися у ФБР, а у 1984 році вже були створені Центр психології поведінки (відділ біхевіористики) і єдина національна база даних — VICAP.

Надалі багато країн наслідували їх приклад, зокрема, метод складання пси-хологічного профілю був узятий на озброєння Великою Британією, Францією, Німеччиною, а спеціальний відділ із вивчення злочинної поведінки існує, напри-клад, у поліції Скотланд-Ярда Великої Британії.

Американська методика побудови психологічного портрета заснована на принципах психоаналізу і біхевіористики та полягає в тому, що на основі пред-ставлених даних (про спосіб здійснення злочину, слідову картину, інформацію про особистість жертви і т. ін.) професійний психолог (профілер) складає ймо-вірний опис психологічно значущих характеристик невідомої особи, яка вчини-ла злочин, у якому зазначається передбачуваний вік, стать, раса, сімейний стан, службовий статус, рівень розвитку і сексуальної зрілості, ймовірність здійснен-

7

ня злочину в майбутньому, можливе кримінальне минуле, взаємини з жертвою та інша інформація.

Таблиця 1Психопрофілювання

злочинця можливе у таких випадках:1 Злочин вчинений, злочинець не встановлений.2 Злочин вчинений, злочинець установлений, але переховується.3 Злочин вчинений, злочинець установлений, затриманий, але не вступає

в контакт. Дані про його особистість обмежені (мотивація вчиненого зло-чину не визначена).

4 Злочин вчинений, злочинець установлений, але він мертвий (убивство, самогубство, нещасний випадок, природна смерть).

5 Злочин вчинений, але жертва невпізнана; розчленована; спотворена; труп відсутній.

6 Злочин вчинений, жертва жива, але відмовляється від контактів зі слідчим, не дає показання стосовно справи; не може давати показання у зв’язку з пораненням, захворюванням.

7 Злочин вчинений, але єдиний свідок відмовляється давати показання за не-встановленими мотивами.

Із самого початку методика складання психологічного профілю створювала-ся як один із засобів боротьби із серійними убивствами, але надалі стала вико-ристовуватися для боротьби і з іншими злочинами.

Психологічний портрет невідомого злочинця розробляється не за кожним злочином, звичайно — при вчиненні резонансних, особливо жорстоких і масо-вих злочинів, наприклад, багатоепізодних убивств, тероризму, злочинів, здійсне-них через національну і релігійну ворожнечу.

За допомогою методу складання психопрофілю було розкрито не одну кримі-нальну справу, зокрема, метод використовувався для піймання серійних убивць Т. Банді, Д. Карпентера, Дж. Даффі, Дж. Дамера, Г. Шипмана, а також «вашинг-тонського снайпера».

Результати використання зазначеної методики більш ніж вражаючі, тільки її розробник Д. Дуглас, застосовуючи прийоми побудови психологічного портре-та злочинця, успішно брав участь у розкритті понад тисячі злочинів.

До теперішнього часу в Україні проблемами складання психологічного про-філю невстановлених злочинців практично не займаються. У сусідній з нами Росії складанням психологічного профілю невідомих злочинців займаються

8

лише деякі сексологи, психологи і психіатри, серед яких особливо варто виді-лити ростовського психіатра О. О. Бухановського.

Слід зазначити, що О. О. Бухановський став світовою знаменитістю в пси-хіатрії після того, як за його допомогою був складений психологічний портрет серійного убивці Андрія Чікатило, за яким його удалося затримати.

Один із найбільш повних викладів сучасного стану навчан-ня про психологічний портрет злочинця належить В. О. Образцову та С. М. Богомоловій 1, що під психологічним портретом розуміють систему зве-день про психологічну й інші ознаки особи, істотних з погляду його виявлення і розшуку, що складає з трьох типів інформаційних моделей.

Одні з них містять достовірне (позитивне) знання про ознаки шуканого суб’єкта (такі моделі формуються на основі показань потерпілих, очевидців зло-чину, інших даних, зібраних на процесуальній основі).

Інші складаються з можливого знання, що потребує перевірки. І, нарешті, існують комбіновані моделі, що містять у собі достовірні знання (ін-формацію) про одні і можливе знання про інші ознаки злочину.

1 Образцов В. А., Богомолова С. Н. Криминалистическая психология: Учеб. пособие для вузов. – М: ЮНТЬТ-ДАНА, Закон и право, 2002. – 447 с.

9

2. Обґрунтування

терміна «психолого-

криміналістичний портрет»

злочинця

Будучи одним із різновидів емпі-ричних криміналістичних моделей, психологічний профіль (портрет) роз-шукуваного злочинця являє собою сис-тему зведень про психологічну й іншу ознаки даної особи, значущих із погля-ду його виявлення й ідентифікації.

Оскільки в цю систему включають-ся ознаки не тільки психологічного походження, але і криміналістичні, правові, соціально-демографічні й інші ознаки, представляється більш точним визнача-ти розглянутий об’єкт як психолого-криміналістичну характеристику злочинця. Виходячи з цього, термін «психологічний портрет» позбувається наукової ко-ректності, тому що слідчий не може вийти за межі своєї компетенції і застосо-вувати психологічні методики, проводити психологічні дослідження, що цілком можуть укладатися в психологічну експертизу.

У зв’язку з цим виникають професійні суперечності, що реалізуються ціл-ком виразно — у процесі досудового слідства і слідчих методів, але під назвою «психолого-криміналістичний портрет» (далі — «ПКП») злочинця, що від-повідає і методам, і цілям розслідування.

«ПКП» невстановленого злочинця — це специфічний продукт аналітичної діяльності працівників органів внутрішніх справ (далі — ОВС) і залучених для роботи у справі спеціалістів. Він розробляється психолого-криміналістичними методами пізнання кримінальної події й орієнтований на виявлення індивідуаль-них ознак встановлюваної по справі особи, придатних для вирішення завдань розслідування злочину.

Під «ПКП» розуміється результат психолого-криміналістичного дослі-дження матеріалів кримінальних і оперативних справ за фактами нерозкритих серійних злочинів, що містить інформацію про пошукові ознаки злочинця, ре-комендації для висунення слідчо-пошукових версій та основних напрямків із їхнього відпрацювання, а також прогностичну оцінку ймовірності здійснення чергового подібного злочинного діяння.

Суть методу побудови «ПКП» складає опис індивідуалізму особистості пе-редбачуваного злочинця із наступним виявленням стійких зв’язків між широким

10

колом об’єктивних ознак події злочину (елементів їхньої криміналістичної ха-рактеристики) і ознаками, властивими особі, винній в його вчиненні.

Загальним об’єктом даного методу є кримінальна подія (криміналістичні ха-рактеристики злочинного діяння), безпосереднім об’єктом — поведінкові осо-бливості злочинця в контексті кримінальної події.

Предметом портретування є зміст суб’єктивної сторони злочинного діяння. В основі складання «ПКП» передбачуваного злочинця знаходиться визначення психологічного (суб’єктивного, особистісного) значення деяких елементів кри-міналістичної характеристики злочину, що спирається на установлення ймовір-нісних відносин між криміналістичними параметрами, що характеризують у ці-лому місце, час, спосіб, знаряддя, підозрюваного і потерпілого та значущі для розшуку характеристики злочинця.

Метою цього методу є формулювання пошукових ознак злочинця, які можуть використовуватися співробітниками кримінального розшуку для визначення кола підозрюваних у розкритті подібних злочинів, а так само для формування розшукових версій, оперативно-слідчих заходів.

Отже, термін «психолого-криміналістичний портрет» точніше передає зміст методу застосування, ніж «психологічний портрет». Тим більше, що структура «психологічного портрета» виходить за межі внутрішніх, психологічних, а та-кож поведінкових ознак людини.

У складанні «ПКП» повинні брати участь досвідчені працівники органів внутрішніх справ (далі — ОВС) та експертних установ: слідчі, працівники опе-ративних підрозділів, експерти-криміналісти, експерти-психологи, судові ме-дики. Результатом їхньої спільної діяльності може бути висновок із складеним «ПКП», що має рекомендаційний характер.

11

3. Технологія

складання психолого-

криміналістичного


При побудові «ПКП» використо-вується загальнонауковий метод моде-лювання, а сам портрет являє собою модель особистості невстановленого злочинця. Особистість невстановле-ного злочинця може бути об’єктом криміналістичного моделювання при відсутності інформації про нього в ОВС або їхньої недостатності.

У цьому випадку можливо на основі наявної інформації про спосіб здійснен-ня злочину, механізм злочинного діяння і т. ін., а також за залишеними матері-альними та ідеальними слідами створити модель особистості невстановленого злочинця — тобто його психолого-криміналістичний портрет.

Об’єктивність висновків про ознаки особистості злочинця у «ПКП» забез-печується низкою загальних правил аналізу матеріалів кримінальної справи.

Таблиця 2Забезпечення об’єктивності «ПКП» досягається:

1 Відмовленням від передчасних узагальнень і висновків.2 Варіативністю припущень (судженнями про можливості і ступінь ймовір-

ності, розгляд будь-яких припущень і передбачуваних ситуацій).3 Багаторазовістю спостережень (повторюваністю) проявів особливостей

особистості в інших обставинах і діях. Зробити висновок про особистісні характеристики злочинця можна лише на основі аналізу багатьох форм його поведінки, відображених у різних криміналістичних елементах злочину.

4 Контролем за допомогою інших методів дослідження (наприклад, спеці-ально організованого експерименту).

5 Виявленням суперечностей у логіці дій злочинця, обставинах події і них між собою. Пошуком пояснень, не виключаючи можливості інсценування.

12

6 Системністю. Окремі об’єкти поєднуються в системи, комплекси, обумов-лені сутністю досліджуваних явищ, із дотриманням такого порядку «спо-стереження», щоб жоден важливий для розслідування об’єкт не залишився поза увагою. При цьому оцінюється значення одного факту в системі інших фактів. При альтернативних гіпотезах про особистість, перевага віддається тій, що має більше підґрунтя в сукупності обставин злочину.

Психолого-криміналістичний портрет невідомого злочинця складається не хаотично, а згідно з жорстко розробленими етапами (стадіями). Відповідно до американських канонів психопрофілювання виділяють п’ять стадій побудови ПКП невідомого злочинця.

Таблиця 3Стадії побудови «ПКП» злочинця за американськими канонами 2

А Первинний збір інформації про специфічні особливості злочину. Містить у собі огляд місця події, аналіз жертви, попередніх звітів слідчих органів і вивчення висновку судово-медичної експертизи.

Б Класифікація невідомого злочинця. Здійснюється за низкою критеріїв, наприклад, виділяють організованих і дезорганізованих злочинців; злочинців, орієнтованих на процес здій-снення злочину й орієнтований на злочинний результат, і т. ін.

В Створення ймовірної моделі особистості злочинця. Ймовірна модель – це безпосередній опис злочинця за визначеними кри-теріями (стать, вік, інтелект, соціальна адаптованість, кримінальне мину-ле і т. ін.) на основі сукупності всієї наявної у справі інформації. Повнота і максимальна точність опису безпосередньо залежить від того, наскільки якісно були проведені попередні стадії. Для процесу створення ймовірної моделі поки не існує досить розробле-ної теоретичної бази, тому орієнтуються насамперед на наявний емпірич-ний матеріал. У кожному випадку всі ознаки розглядаються в сукупності, а тому не можуть бути вичерпними та правильними у 100% випадків.

Г Розробка пропозицій щодо стратегії затримання особи, яка вчинила зло-чин.

Д Розробка рекомендацій щодо тактики допиту особи, підозрюваної у вчи-ненні злочину.


13

Не всі методики складання психолого-криміналістичного портрета однакові. Фактично існує не менш ніж дві техніки складання «ПКП», розроблені слідчи-ми і криміналістами США.

Таблиця 4Техніка складання «ПКП»

1. Індуктивний «ПКП»

Джерела для складання профілю:1) офіційне і неофіційне вивчення відомих

злочинців; 2) практичний досвід; 3) дані із засобів масової інформації.

Переваги: Профіль дуже простий у вико-ристанні, не вимагає спеціальних судово-медичних знань, фахової освіти і досвіду, крім того, узагаль-нені профілі складаються досить швидко.

Недоліки:Інформація, що надається, стосу-ється лише обмеженої частини на-селення, не відноситься безпосе-редньо до якої-небудь криміналь-ної справи і не може використо-вуватися для складання психоло-гічного портрета окремої людини, крім того, містить неточності, що можуть сприяти обвинуваченню невинного.

При складанні профілю враховуються наступні особливості: • злочинці, які здійснили злочини ра-

ніше, існують у тому ж культурному середовищі, що і теперішні злочинці, тому що вони знаходяться під впливом того ж навколишнього середовища і ма-ють схожу мотивацію;

• невеликі групи відомих злочинців, що здійснюють такі ж злочини, як і невідо-мі злочинці, мають схожі характерис-тики, які можуть бути застосовані до невідомих злочинців при синтезі інфор-мації;

• поведінку людини можна пророчити на основі первинного статистичного аналізу наявних характеристик; поведінка і моти-ви не змінюються згодом, тобто є статич-ними, передбачуваними явищами.

2. Дедуктивний «ПКП»

Процес інтерпретації доказів з урахуван-ням речових доказів, фотографій місця злочину, результатів судово-медичної екс-пертизи трупа, а також ретельного вивчен-ня жертв конкретного злочинця й аналізу місця злочину.

14

Мета — відновлення специфічної моделі поведінки злочинця на місці злочину, з якої можливо вивести його психологічні і демо-графічні риси, мотиви й емоційний стан.

Переваги: Застосування дозволяє установи-ти modus operandi (спосіб дії) тоб-то почерк злочинця.

Недоліки: Витрати великої кількості часу, необхідність застосування знань у багатьох галузях науки, залучен-ня фахівців, наявності спеціальної підготовки і навичок у галузі кри-міналістики, судової медицини, відтворення місця злочину. Крім того, «ПКП» не може вка-зати на конкретну існуючу осо-бу і довести, що саме вона винна в скоєнні злочину доти, поки не буде встановлений унікальний по-черк злочинця.

Базою побудови є наступне:• кожен злочин має бути розслідуваний

окремо з виділенням мотивації і пове-дінкових особливостей особи, яка вчи-нила його;

• жоден зі злочинців не діє без мотивації; • злочинці мають особливу мотивацію,

що відрізняє їх від інших;• поведінка кожної людини індивідуаль-

на і формується в часі під впливом біо-логічних і соціальних чинників;

• злочинний спосіб дії може «еволюціо-нувати» в часі зі вчиненням нових зло-чинів;

• один злочинець може керуватися кіль-кома мотивами в момент вчинення, як одного, так і декількох злочинів (полі-мотивованість).

Існує поширена серед науковців думка, що методику побудови «ПКП» на сьогоднішній день не можна назвати повноцінно науковою через фактичну від-сутність у ній систематики. Дійсно, найбільш загальні характеристики особи, яка здійснила злочин, установлюються виходячи з наявних науково обґрунто-ваних статистичних закономірностей, однак наступна деталізація «ПКП» зло-чинця в основному орієнтується на досвід, знання і здоровий глузд особи, яка складає портрет.

Практика побудови «ПКП», що нараховує сотні вдалих випадків, містить у собі велику кількість фактів, творчо використовуючи які фахівець складає ймо-вірний профіль невідомого суб’єкта, дуже близького до реального.

15

4. Аналіз способів

скоєння злочинів та

«автографів» злочинців

«Modus оperandi» — латинська фраза, що означає «образ дії».

Усе, що ми бачимо на місці злочи-ну, несе інформацію про «невідомого суб’єкта», що його вчинив. Вивчаючи обстановку і обставини різних зло-чинів, можна навчитися відшукувати ключі до їх розкриття. Приблизно так діє лікар, який на підставі симптомів ставить діагноз захворювання. Він ді-

знається про симптоми, тому що вони зустрічалися і раніше. Так і у даному ви-падку необхідно робити висновки, коли виявляється певна схема.

Виходячи з практичного досвіду експертної діяльності, слід зазначити, що не-рідко на місці можна виявити звички, навички й уміння злочинця. При всій обе-режності, зіштовхуючись із зовнішнім світом, злочинець не може не відбити в слідах стереотип своєї поведінки, що виявляється в підготовці до злочину, у його вчиненні і прихованні.

Ефективність роботи зі слідами полягає не тільки в тому, щоб їх знайти, але й у тому, щоб уміти зробити на їх основі достовірні висновки і скористатися ними з метою розкриття і розслідування злочину.

У теорії та практиці психології дослідження психічних явищ виходить із кон-кретних дій і вчинків людини, з її суб’єктивної поведінки. При цьому, спираю-чись на існування загальної для зовнішньої і внутрішньої діяльності макрострук-тури, можна говорити про здатності ідеального (психічного) залишати свій «відбиток» у матеріальному середовищі у вигляді комплексного, особистісно-регуляційного сліду.

Даний «слід» не менш придатний для ідентифікації особистості злочинця, ніж слід його пальця. Звідси в основу розробки «ПКП» можуть бути покладені окремі психологічні принципи аналізу події.

При побудові «ПКП» невідомого злочинця важливо оцінювати всю наявну інформацію в її сукупності, тому що ті самі сліди злочину можуть свідчити про різні риси особистості.

Так, закрите обличчя в одних випадках, може свідчити про каяття злочинця, а в інших, наприклад, при наданні трупові непристойної пози або при ритуаль-

16

ному розміщенні предметів поруч із тілом — приниження, деперсоналізацію жертви (розлад самосвідомості; характеризується головним чином почуттям відчуження власних думок, емоцій, дій).

Ніколи не можна знати наперед, яке значення може мати той або інший слід у зв’язку з іншими слідами. Тому надзвичайно важливо спробувати знайти зв’язок виявленого сліду з іншими можливими слідами, не можна упускати жод-ну можливість при побудові моделі винного і вчиненого ним злочину (принцип системності).

Безумовно, для ефективного розслідування певної категорії кримінальних справ в Україні назріла необхідність створення спеціального підрозділу фахівців (можливо у штаті Експертної служби), які б займалися складанням психолого-криміналістичних портретів невстановлених злочинців. До складу такого під-розділу доцільно було б включити: експерта-психолога; експерта-криміналіста; судового медика; спеціаліста з психіатрії; сексолога.

На відміну від багатофункціонального словесного портрета — «ПКП» від-биває внутрішні психологічні, а також поведінкові ознаки людини. Його осно-вна функція — бути засобом пошуку, виявлення злочинця, особа якого не вста-новлена.

«ПКП» формується не на основі достовірних знань про відображені в ньо-му ознаки, а на основі знань ймовірного характеру.

Важливо і те, що цей метод «працює» далеко не в кожному випадку розслі-дування злочину. Полем його застосування є лише деякі групи справ і насампе-ред ті, що пов’язані з розкриттям тяжких злочинів проти особистості. Відомо ще одне важливе обмеження можливостей його застосування.

Як правило, метод «ПКП» реалізується в тих випадках, коли місце події і стан жертви дозволяють стверджувати про наявність у невідомого злочинця будь-яких відхилень у поведінці, психіці, емоційному стані. Ці обмеження, од-нак, не применшують значущості даного методу як актуального засобу, що до-зволяє виходити з тупикових ситуацій, у яких інші методи виявляються просто марними.

Сказане насамперед стосується проблеми розкриття серійних убивств, вчи-нених у різних місцях і в різний час особами з психосексуальними аномаліями. Наприклад, створений при Академії ФБР Національний центр вивчення насиль-ницьких злочинів (1984) займається ідентифікацією і розшуком злочинців, які здійснили серійні убивства й інші особливо тяжкі злочини проти особистості. Створення центру стало додатковим імпульсом до широкого впровадження й удосконалення методу. Цьому сприяє єдина національна комп’ютерна система. За спеціальною програмою до неї заносяться дані за всіма вчиненими у країні

17

тяжкими насильницькими злочинами, як за розкритими, так і за нерозкритими (відповідно близько 15 і 5 тисяч злочинів щорічно).

Метод одержав міжнародне визнання і впроваджений у низці країн Європи й Америки, вищі поліцейські чини яких проходять стажування в академії ФБР (Куантіко, штат Вірджинія).

18

5. Визначення можливості

побудови психолого-


профілю злочинця

Матеріал, необхідний для ство-рення психолого-криміналістичного портрета, збирають шляхом ретель-ного вивчення жертви і місця злочину. Судовий патологоанатом за допомо-гою власного наукового інструмента-рію дає відповідь на питання: як було вчинене убивство; профілер, оперую-

чи повними даними про місце злочину і жертву, відповідає на запитання: особа з яким типом особистості зробила цей учинок.

Таблиця 5Види злочинів, що ускладнюють можливість складання «ПКП» злочинця

1 Убивство вчинене з метою пограбування.У розглянутому випадку жертва – лише засіб у досягненні цієї мети.

2 Злочини, пов’язані з прийомом наркотиків.Важко розмежувати стійкі особистісні риси від станів порушеної свідомос-ті в момент здійснення злочинів, обумовлених наркотичним отруєнням.

Отже, для будь-якого злочину, де є специфічні психологічні ознаки, можна спробувати скласти «ПКП» злочинця. Якщо ідея психолого-криміналістичного портрета зародилася стосовно злочинця, то із сучасних позицій портрет можна складати (створювати) і стосовно жертви, і деяких надзвичайно важливих свідків.

Потенційний «ПКП» створюється синтетичними спільними зусиллями слід-чого, експертів, оперативних працівників.

Таблиця 6Види злочинів, що припускають

можливість складання «ПКП» злочинця1 Убивства на сексуальному ґрунті з ознаками садистського катування жерт-

ви (патрання; посмертні колоті і різані поранення; які-небудь маніпуляції злочинця з трупом жертви).

19

2 Безмотивні підпали і вибухи.3 Заподіяння каліцтв жертві.4 Зґвалтування.5 Ритуальні убивства.

Необхідно підкреслити, що розробка і реалізація «ПКП» — це лише один із багатьох засобів розслідування. Це не магічний засіб, не панацея від усіх лих і складнощів розслідування по кримінальних справах, а спроба використовувати поведінкові принципи психології у прикладній галузі.

У кожному конкретному випадку «ПКП» є результатом комплексного між-дисциплінарного аналізу, відображеного в матеріалах справи кримінальної події.

Таблиця 7Перелік загальних даних, що підлягають установленню

для побудови «ПКП» злочинця1 Загальна характеристика особистості і переважна мотивація злочинів.2 Індивідуальні ознаки особистості – звички, схильності, навички й ін.3 Вік.4 Місце проживання.5 Місце роботи, служби, навчання.6 Приватні характеристики місця ймовірного проживання.7 Рівень освіти і професійної кваліфікації.8 Рід занять.9 Особливості походження (батьківської родини) і особистої історії життя.

10 Сімейний стан.11 Наявність дітей.12 Відношення до окремих видів діяльності – до служби в армії, спорту, ме-

дицини, роботи з людьми й ін.13 Наявність судимості.14 Наявність психічної, а також іншої патології.15 Антропологічні і динамічні характеристики обличчя (тип зовнішності,

статура, пантоміміка й ін.).Крім зазначених можуть бути приведені й інші дані.

Як і у випадку західного профілінгу, спрямованість аналізу даних, отрима-них під час огляду місця події, що містяться в показах свідків, різних експертних висновках, одна — одержати дані про особистість злочинця, але не прізвище й адресу, а інформацію, що дозволяє створити ймовірний «ПКП» злочинця

20

з характерними рисами його психічного і зовнішнього конституційного вигляду, професійною орієнтацією, стилем життя, захопленнями й іншим.

Виходячи з особливостей складання оцінних «схем» особистості, існує декілька «схем» вивчення особистості. Цікавою, на наш погляд, є схема, розроблена під завдання оперативно-розшукової діяльності для вивчення об’єкта оперативного інтересу.

Дана «схема» розроблена з урахуванням особливостей оцінки об’єктів ін-тересу ОВС в умовах дотримання конспірації. Вона побудована з акцентом на основний вид діяльності співробітника — спілкування. Її змістовна частина за-безпечує збір інформації про особистість, необхідну для прийняття рішень за різними аспектами оперативно-розшукової діяльності.

Таблиця 8«Схема вивчення особистості» в оперативно-розшуковій діяльності 3

1. Загальні дані:1.1. Час і місце народження.1.2. Національність.1.3. Освіта.1.4. Спеціальність, посада і характер колишньої роботи.1.5. Відношення до політичних рухів і партій.1.6. Місце проживання, родинний стан.

2. Зовнішні ознаки:2.1. Обличчя загальне враження, короткий словесний портрет,

особливість будови обличчя;2.2. Ріст високий, середній, низький, можливі фізичні анома-

лії;2.3. Вага і статура повний, гладкий, стрункий, сухорлявий, дуже худий;2.4. Одяг охайний – неохайний, за модою стежить – не сте-

жить;2.5. Манери складає приємне – неприємне враження; 2.6. Виразність бідність міміки і жестів; спритність – скутість

у рухах;2.7. Хода плавна, що скаче, напружена, розслаблена, м’яка;2.8. Голос приємний – неприємний; дзвінкий, приглушений, си-

плий, гугнявий, рівний.

3 Психология оперативно-розыскной и следственной деятельности: Учеб. пособие. – М.: Изд-во Проспект, ТК Велби, 2006. – 208 с.

21

3. Життєвий шлях:3.1. Батьки національність, час і місце народження, місця про-

живання, соціальний стан, відношення до політичних течій і партій, освіта, професія, їхні взаємини, відно-шення до дітей, захоплення, забезпеченість життя, постійне заняття, проведення вільного часу;

3.2. Характеристика місця народження

місто, село; особливості місця народження;

3.3. Раннє дитинство життя в родині, яка дитина за рахунком, життя поза родиною; брати і сестри, їхні взаємини, характерні події в житті;

3.4. Школа дошкільні установи, спеціалізація школи, улюблені предмети, взаємини з однолітками, порушення шкіль-ної дисципліни, успіхи, оцінка навчальної діяль-ності;

3.5. Інші навчальні заклади, у яких учився

причини вступу, плани на майбутнє, успіхи, отримані навички, уміння і навички, характерні події в 17 – 18 років;

3.6. Трудова діяльність у молодості і служба в армії

характер праці і служби, відношення до праці і служ-би, становище серед інших людей, задоволеність, вплив трудової діяльності на особистість;

3.7. Шлюб, народження дітей

із ким живе в даний час.

4. Життєві сфери:4.1. Родина стосунки між людьми, відношення до дітей, відношен-

ня до батьків, залежність від дружини (чоловіка);4.2. Професія і спеціаль-ність

мотиви вибору професії і роботи, задоволеність робо-тою і професією, просування по роботі, соціальний статус на роботі – авторитетність, популярність і т. ін.;

4.3. Суспільна і політична активність

активний – неактивний, скільки витрачає часу на суспільну діяльність;

4.4. Проведення вільного часу

кіно, театр, музика, спорт, спиртне, азартні ігри, коло друзів і знайомих;

4.5. Матеріальні умови життя

яка квартира, обстановка в ній, бюджет родини, задо-воленість своїм матеріальним становищем;

4.6. Здоров’я загальний стан здоров’я, відношення до свого здоров’я, наявність серйозних захворювань.

22

5. Поведінка:5.1. Домінуючий емоцій-ний тонус

настрій – піднятий, рівний, пригноблений; в іграх азартний – неазартний; реакція на труднощі – енергійність, розгубленість, байдужність;

5.2. Особливості прояву емоцій і почуттів

збуджується легко, середньо, швидко; придушує роздратування легко, важко; переживає невдачі помітно – непомітно, довго – не-довго; образи пам’ятає довго – недовго; засмучується за дріб’язками – за дріб’язками не за-смучується; прихильність зберігає довго – недовго;

5.3. Прояв волі самостійний – несамостійний, наполегливий – нена-полегливий, дисциплінований – недисциплінований, рішучий – нерішучий, сміливий – боягузливий, ініці-ативний – безініціативний;

5.4. Поведінка особистості у складній ситуації

зберігає логічність і розважливість мовлення і вчинків – утрачає їх, зберігає спокій – губиться;

5.5. Поведінка у стані сп’яніння

спокійний, дратівливий, агресивний, утрачає контр-оль над собою, стає дуже товариським, замикається в собі, усамітнюється; п’є мало, середньо, багато;

5.6. Моральна поведінка чесність і правдивість, дотримання моральних норм, відношення до жінки і дітей, прояв мужності у склад-них відносинах зі старшими і рівними.

6. Темперамент і характер:6.1. Комунікативність товариський, нетовариський, замкнутий; обережний

– рішучий; соромливий – несоромливий; виявляє схильність до лідерства – схильність до лідерства не виявляє;

6.2. Емоційність незворушний – ранимий, спокійний – дратівливий, оптимістичний – песимістичний;

6.3. Властивості характеру, що виражають відношення:

до людей – чуйність, доброта, вимогливість, зарозумі-лість, недовіра і т. д.; до речей – акуратність, неохайність, відношення до речей і ін.; до самого себе – марнославство, честолюбство, само-любство, гордість, зарозумілість, скромність і т. д.;

23

6.4. Домінуючі риси харак-теру

первинні риси, вторинні риси, кардинальні риси.

7. Мотивація поведінки:7.1. Домінуючі потреби який вид потреб превалює в особистості: потреба

в самозбереженні, фізіологічні потреби, у належності до колективу і соціальної групи, потреба у повазі до своєї особистості, потреба в самовираженні;

7.2. Цінності й установки: а) особистісні, б) соціальні, в) матеріальні, г) по-літичні, д) ідейні;

7.3. Інтереси7.4. Ідеали

8. Соціальна адаптація:8.1. Соціальне оточення зв’язок із родичами, взаємини з друзями і знайо-

мими, визнання з боку навколишніх;8.2. Сприйняття соціальної ситуації

як правило, виходить із реальної обстановки; адап-тується швидко – повільно; у діях переважає ло-гічність і т. ін.;

8.3. Самооцінка оцінка своєї соціальної ролі, відношення до дум-ки інших про свої можливості, рівень домагань, упевненість – непевність у собі, почуття власного достоїнства – комплекс неповноцінності.

9. Здатності:9.1. Загальні здібності швидкість і плавність мовлення, рівень оперуван-

ня цифрами, легкість запам’ятовування, багатство уяви, повнота узагальнень, особливості вирішен-ня проблемних завдань;

9.2. Спеціальні здібності організаторські, педагогічні, лінгвістичні й ін.; здатність установлювати знайомство і розвивати контакти, впливати на людей, привертати їх до себе; здатність розбиратися в людях.

Дана «схема» не замінює інших методик вивчення об’єктів (особистостей). Вона доповнює їх, причому якісно і досить конкретно.

Ця «схема» є основою для складання планів цілеспрямованих спостережень і бе-сід, вона допомагає оперативним співробітникам підбирати конкретні прийоми для ви-рішення специфічних завдань вивчення об’єкта. Разом із тим запропонована «схема» відкрита для доповнень і змінювань, пов’язаних зі змінами умов і завдань вивчення осо-бистості.

24

6. Вихідні дані для

побудови психолого-



«ПКП» складається для розкрит-тя злочинів переважно в тих випадках, коли місце події і стан жертви дозволя-ють припустити наявність у злочинця психопатологічних рис особистості.

Найчастіше у «ПКП» описуються і оцінюються наступні характеристики злочинця: стать і вікові межі; сімейний статус, освітній рівень, рід занять (загальні відомості про роботу), як реагувати-ме на ситуацію розслідування і допит, рівень сексуальної зрілості, чи зможе зро-бити знов щось подібне, ймовірність того, що шуканий злочинець міг скоювати у минулому аналогічні злочини, чи є на нього відповідні матеріали в ОВС.

Таблиця 9Матеріали, що використовуються

для складання психолого-криміналістичного портрета 4

1. Фотографії • фотографії місця злочину; • фотографії кольорові, збільшені – наявних на

тілі жертв поранень, • фотографії жертви, зроблені з різних позицій

і під різними кутами.Вивчаються й аналізуються фотографії, карти, плани, схеми, а також всі об’єкти, виявлені безпосередньо на місці злочину і довкола нього. При цьому максимум уваги приділяється кожній видимій на фотографії деталі, кожному зафіксованому на знімках портретові або положенню, у якому було зна-йдене тіло, визначається логічний зв’язок об’єктів із передбачуваним ходом злочину.Трапляється, що працівники, які проводили первинний огляд місця злочину, вносять до нього які-небудь зміни. Такі зміни, якщо вони неминучі, варто ре-тельно документувати і повідомляти про них, інакше виникає небезпека зроби-ти в подальшому помилкові висновки про механізм злочину.


25

Поряд із виявленням слідів на місці події завдання експертної служби полягає у створенні великої і докладної фотодокументації. Не рекомендується ні за яких обставин заощаджувати на фотознімках. Важливо, щоб як близькі, так і віддале-ні від місця події околиці були представлені достатньою кількістю фотографій. Так, при здійсненні убивства усередині будинку інтерес представляє не тільки приміщення, де було знайдене тіло, але і фотографічні знімки всіх інших при-міщень будинку і його околиць. Поряд з оглядовими знімками бажані також фотографії деталей, зафіксованих із різних напрямків і під різними кутами. Фотодокументування місця злочину і його околиць – необхідна умова для створення психологічного профілю злочинця.2. Матеріали розтину трупа і дослідження результатів розтину

Часто необхідно, щоб медик, якому прийдеться ро-бити розтин, був попередньо викликаний на місце злочину, щоб він міг мати уявлення про те, що тра-пилося, і зробити визначені висновки.

Процес розтину має фіксуватися за допомогою фотоапарата. Аналіз розтину орієнтований на одержання відповідей на наступні питання: яким знаряддям, де, у якій послідовності і з якою силою були нанесені ушкодження, що є при-чиною смерті. Точна локалізація ушкоджень на тілі жертви дозволяє зробити припущення про те, чи була жертва захоплена убивцею несподівано або убивству передувала боротьба. Інтерес представляє також кількість ушкоджень, які ушкодження нанесені по-смертно, чи були поранення нанесені крізь одяг або на ділянку неприкритої шкіри тіла. Загальна картина ушкоджень дозволяє зробити висновок про психологічний стан убивці в момент злочину і про те, чи існували між ним і жертвою які-небудь стосунки.3. План переміщень жертви до смерті

• місце роботи; • місце проживання; • де останній раз бачили жертву перед тим, як

вона була виявлена на місці злочину.4. Документи з інформацією про особистість жертви

У методі психологічного профілю вивченню жерт-ви надається настільки ж важливе значення, як і ви-вченню злочинця.

Для одержання ПКП злочинця необхідно мати психолого-криміналістичний портрет жертви. На виконання цієї роботи мають виділятися додаткові спів-робітники, що спеціалізуються у галузі криміналістичної віктимології (галузь кримінології, що досліджує психологічні особливості жертви).

26

Ці співробітники займаються винятково жертвою стільки часу, скільки необ-хідно для того, щоб одержати «точну картину жертви». Ця картина складається із таких даних: вік, стать, фізичні особливості, у тому числі й одяг під час інциденту, сімейний статус, соціальна адаптованість, інте-лект, успішність у школі, взаємини у школі (іншому навчальному закладі), стиль життя і недавні зміни у стилі життя, особливості особистості і темпераменту, манера поведінки, місце проживання (колишнє і на сьогодні), взаємозв’язок місця проживання і місця злочину, сексуальна адаптованість, рід занять (ко-лишній і дійсний), репутація вдома і на роботі, історія хвороби (фізичні і пси-хічні особливості), особистісні звички (вживання алкоголю, наркотиків), со-ціальні звички, захоплення, пристрасті, друзі і вороги, матеріали ОВС.5. Інформація про повну картину злочину і реконструкція механізму вчиненого

• дані про місце, час і дату події; • показання свідків; • вид зброї, за допомогою якої був вчинений зло-

чин, і т. ін.За допомогою характеристики жертви, аналізу місця злочину, характеру по-ранень і ушкоджень на тілі жертви можна реконструювати приблизну послі-довність подій злочину. Це часто допомагає з’ясуванню, чому злочинець вибрав той або інший спосіб дій.Реконструкція механізму вчиненого дозволяє діагностувати психологічний стан злочинця у момент здійснення злочину, скласти уявлення про рівень інте-лігентності й освіченості злочинця. Особливий інтерес представляє поведінка злочинця у так називаній ситуації після убивства (чи сховав тіло жертви, чи знищив інші речові докази або в пані-ці залишив місце злочину, залишивши різні сліди, і т. ін.).Наявність даних, про які говорилося вище, дозволяє відповісти на питання: ЩО відбулося на місці злочину і ЧОМУ це відбулося? Основна передумова, на якій базується метод психологічного профілю, полягає в тому, що відповідь на перші два питання підводить до відповіді на третє — ХТО міг зробити такий злочин, тобто до складання психологічного профілю, що відображує істотні для характеристики особистості і поведінки убивці ознаки. Цей профіль описує особу злочинця так, начебто мова йде про добре відому, знайому людину. Однак профіль не «називає» конкретних імен. Дані, що утри-муються в ньому, однаково можуть застосовуватися до великої кількості людей визначеної категорії.

Розробникам «ПКП» серійних убивць рекомендовано звертати увагу на час нападу злочинців на жертви. При цьому доцільно зафіксувати день тижня і його

27

особливості: робочий або вихідний, свято. Наявність або відсутність вихідних, святкових днів у числі днів тижня, що обираються для здійснення нападів, ука-зує на сімейний стан злочинця, ступінь його прихильності до родини, наявність останньої.

Крім того, необхідно врахувати можливий зв’язок часу злочину з робочим режимом даного пункту місцевості: закінчення роботи середньої школи, під-приємства; збільшення кількості людей у місці здійснення злочину або, навпаки, зниження їхньої кількості.

Як правило, злочинець віддаляється від вихідної точки (станції, зупинки) приблизно на ту саму відстань у всіх випадках нападів. І якщо спробувати зрозу-міти, чому злочинець робить злочини на однаковій відстані від вихідної точки, то виявляється, що однаковим є не відстань, а час. Злочинець як би визначає час, що він має намір виділити для виходу (пошуку) на місце. Звичайно це 5 — 15 хвилин ходьби або їзди. При цьому існує думка, що місця злочину знаходяться в 30-ти кілометровій зоні від місця проживання особи, що скоїла злочин.

Час здійснення нападів не є чимось випадковим, він несе досить багато ін-формації про злочинця, особливо якщо удається виявити закономірності в його виборі останнім. Закономірність вибору часу здійснення злочину визначається за двома напрямами:

а) час доби нападу;б) періодичність здійснення нападів (у які дні, місяці і т. ін.). Ці позиції не пов’язані одна з одною і вирішуються окремо.На вибір часу доби здійснення злочину впливає ймовірність появи жертви

в місці, що підходить для нападу. На періодичність здійснення злочинів впливають характер і рівень нереалізо-

ваних потреб злочинця, що у свою чергу залежить від погодних умов, часу року, фази місяця, режиму роботи, навчання і т. ін. Важливий не час сам по собі, а те, чим обумовлений вибір саме цього часу для нападів.

Досліджуючи проблему часового чинника вже вчинених злочинів із метою пов’язання з ним намічених заходів щодо затримання злочинця, важливо врахо-вувати, чи вчинені злочини серії в той самий час доби, або в різний, наскільки відрізняються часові моменти порівнюваних злочинів, чи не «пов’язані» вони з початком або часом закінчення навчання в місцевих навчальних закладах, робо-ти підприємств і організацій, обідніми перервами, часом проведення музично-видовищних заходів і інших подій культурної, професійної, іншої соціальної життєдіяльності в регіоні.

28

Таблиця 10Дані, що враховуються при розробці «ПКП» 5

Особливості погодних умов у момент здійснення злочину

Чи йшов дощ, яким був атмосферний тиск, у якій фазі зна-ходився місяць і т. ін.На кримінальну активність серійних сексуальних злочинців впливає не стільки сама погода, скільки зміна атмосферного тиску. Для більшості злочинців сезоном найбільшої сексуальної активності є весна. Наступна у процесі убування активнос-ті — осінь. Найменше нападів узимку, що взагалі не важко пояснити.

Маршрут руху жертви

Особливий інтерес представляє пересування жертви в меж-ах останньої години до моменту нападу, а також маршрут від передбачуваного місця контакту потерпілої зі злочинцем до місця здійснення злочину, виявлення трупа.

Маршрут руху злочинця

При відсутності даних доцільно зробити висновок про мож-ливі шляхи і способи його пересування, відзначивши: а) можливі шляхи прибуття в даний район та шляхи відходу; б) місце, з якого злочинець вистежував жертву, його пере-

сування.Дані про жертву злочину і спосіб поводження з нею злочинця

Поряд з анкетними даними жертви необхідно зафіксувати, на скільки років вона виглядає, які мала особливості зовніш-ності, на кого за своїми расовими, іншими анатомічними і зовнішніми ознаками схожа. «Почерк» злочинця часто виявляється в характері пове-дінки із жертвою, у зв’язку з чим треба звертати увагу на наступне: ступінь оголення; можливі варіанти сексуальних контактів з неоголеною жертвою. Процес оголення також специфічний (одяг розірваний, роз-киданий, складений або просто відсутній).Сама жертва може бути зв’язана і т. ін. Ушкодження, нане-сені жертві, характер поранень, їхня кількість, ділянки пора-нень і т. ін.


29

Особливості місця події

При описі місця події важливо відзначити можливість під’їзду транспорту, наявність зупинок транспорту і якого саме, а також з’ясувати, який вид попутного транспорту ви-користовується населенням. Інтерес представляє опис маршруту руху транспорту на від-далі до 2 км (у сільській місцевості) і 1 км (у межах міста).

30

7. Визначення

«серійності» скоєних

злочинів

Основою для висування версії про те, що два і більше злочинів на тій або іншій території здійснені тією самою особою, можуть дати дані про наяв-ність подібності будь-яких елементів криміналістичних характеристик по-рівнюваних злочинів. Відповідна вер-сія може бути заснована на виявленні подібності наступних обставин:

• обстановки в місцях здійснення злочинів, тимчасових параметрів учиненого, типу жертв посягання;

• способів вступу в контакт із потенційними жертвами й іншими діями злочинця в період, що безпосередньо передує виконанню злочинного акту;

• способів і знарядь позбавлення жертв життя;• використанні злочинцем транспортних засобів;• дій злочинця, що супроводжували убивство, а також подальші дії, у тому числі

приховання трупів жертв і інших із ними дій в постмортальний період (на-приклад, переміщення трупа, розчленування і приховання окремих фрагмен-тів людських тіл).

Таблиця 11Інтерпретація результатів автопсії (розтин трупа)

жертв серійних убивств 6 Результат Можлива інтерпретаціяВиколоті очі Наявність комплексу, що впливає на встановлен-

ня міжособистісних контактів. Страх перед спіл-куванням.

Відділення голови Бажання зруйнувати індивідуальність жертви.

6 Тимченко А. В., Христенко В. Е. Прикладная психология в практике правоохрани-тельной деятельности (в схемах и таблицах): Учеб. пособие. – Х.: ООО «Одиссей». – 2004. – 448 с.

31

Відділення голови (відсутня на місці злочину)

Колекціонування визначених частин тіла жертв із метою відтворення сцени убивства. Фетишизм. Комунікативні проблеми.

Відділеннястатевих органів

Убивця піддавався в минулому сексуальному на-сильству. Наявність комплексу неповноцінності як чоловіка. Страх перед протилежною статтю. У випадку жертв-гомосексуалістів – переживання зради, зараження венеричними захворюваннями або наявність «місіонерської» мети.

Відділення статевих органів (відсутні на місці злочину)

Використання їх при сексуальних девіаціях (ста-тева девіація – відхилення від загальноприйнятих форм статевої поведінки, що не належить до хво-робливих станів).Убивця піддавався в минулому сексуальному на-сильству. Наявність комплексу неповноцінності як чоловіка. Страх перед протилежною статтю. У випадку жертв-гомосексуалістів – переживання зради, зараження венеричними захворюваннями або наявність «місіонерської» мети.

Знято шкіру Некрофілія (статеве збочення, що виявляється у статевому потязі до трупів або статеве збочен-ня, при якому сексуальне задоволення досяга-ється при здійсненні статевого акту з трупом).

Ножові (колоті) поранення на ділянці стегон

Сексуальні девіації (відхилення від норми). Імпотенція. Олігофренія (природжене або на-буте в ранньому дитинстві недорозвинення ро-зумових здібностей, недоумкуватість).

Зв’язування жертви Невпевненість у собі. Бажання контролювати і панувати.

Множинні колото-різані рани садистського характеру

Афективність (пройнятий афектом; пов’язаний з почуттями, настроями, переживаннями; пси-хічний розлад, який проявляється слабкістю емо-ційних реакцій і контактів) і неконтрольованість поведінки. Можливо, психопатичний розлад. Наявність пев-ного роду проекції, стосовно якої маються нега-тивні переживання (ненависть, помста і т. ін.).

32

Крововтрата при відсутності слідів крові на місці злочину

Гемотодепсія або вживання крові для здійснення певного роду ритуалів. Винятки становлять випадки, коли труп перене-сений на інше місце.

Вогнепальне поранення з наступною вівісекцією (розтином) і слідами посмертного статевого акту

Невпевненість у собі, страх перед протилежною статтю, бажання самоствердитися, низька само-оцінка, психічна імпотенція, аутизм (патоло-гічна замкнутість, відгородженість від реальної дійсності з утратою інтересу до спілкування, природних емоційних реакцій).

Окрему групу даного роду ознак утворює визначена подібність ознак зовніш-ності, одягу, взуття, інших супутніх речей злочинця, що може бути встановлена за показаннями очевидців, жертв злочину (що залишилися в живих).

Ймовірність зазначеного розпізнавального вирішення різко збільшується у випадку виявлення подібності не окремих відзначених ознак, а їхнього комп-лексу, коли подібність спостерігається в елементах поведінки злочинця, що без-посередньо передували події злочину, або при його вчиненні, й у посткриміналь-них діях на місці події, й у його околицях (віддалена від центру частина населе-ного пункту).

33

8. Прийоми складання

психолого-



«ПКП» і його використання не є доказами в справі, але можуть успіш-но застосовуватися при пошуку дока-зів, а також проведенні оперативних і слідчих дій із викриття винних. В умо-вах неочевидності за його допомогою можна уточнити, звузити коло під-озрюваних, висунути і здійснити пере-

вірку версій, що виникають тільки при його використанні. Було б помилкою відмовлятися від розробки і використання «ПКП», об-

ґрунтовуючи це складністю і недостатньою підготовленістю працівників. Звичайно, це вимагає значних психологічних знань, умінь і навичок. Досвідчені працівники опановують їх за довгі роки оперативної, слідчої або експертної практики і складають уявлення про психологію осіб, що представляють для них інтерес, не називаючи це психологічним портретом.

Складання «ПКП» — не простий набір слів, що містять деякі психологічні характеристики. «ПКП» слід вважати складеним професійно, коли працівник із самого початку орієнтується на те, щоб додати йому визначені характеристики, властивості. Для цього існують відповідні прийоми і правила.

Таблиця 12Прийоми складання психолого-криміналістичного портрета

1 Прийом складання «ПКП» із доданням йому визначених властивостей

1.1 Правило вибірковості Орієнтує на необхідність вибору конкретних психологічних характеристик особи, що пред-

ставляє той або інший професійний інтерес для працівника ОВС. Необхідно визначитись із тим, що треба виявити у психології людини, щоб зро-зуміти, як з нею працювати і спілкуватися у зв’язку з професійним завданням.

34

1.2 Правило достатності Виходить із того, що перелік психологічних особливостей узагалі практично безмежний.

Тому відразу треба виходити з визначеного мінімуму, що все ж таки буде до-статнім для потрібної оцінки психології особи.

1.3 Правило ймовірності Віднаходити інформацію, що заслуговує дові-ри та може бути отримана лише при достатній

психологічній підготовленості самого працівника, використанні ним рекомен-дацій юридичної психології. Особливо висока психологічна підготовленість потрібна при складанні пси-хологічного портрета злочинця, що сховався, за слідами, залишеними ним на місці злочину.

1.4 Правило цілісності Психологія особистості може бути зрозуміла при складанні загального уявлення про те, що

ж це за психологія, і перевірці, як вона укладається в загальну картину злочину, діяння, поведінку даної особи.2 Прийом структуризації «ПКП» (алгоритм складання портрета)

2.1 Правило орієнта-ції на загальну структу-ру особистості

При визначенні структурних компонентів портрета, що складається, необхідно виходити з рекомендацій психології, додержуватися за-гальної структури:

1) темперамент (урівноваженість нервових процесів, швидкість реакції, осо-бливості емоціональної сфери та ін.)

2) характер (характерні риси особистості, морально-психологічні особливос-ті, відношення до людей, до праці, до самого себе);

3) когнітивні (пізнавальні) процеси (інтелект, пам’ять, увага тощо);4) спрямованість (цілемотиваційна структура, тобто система спонукань – ці-

лей, мотивів, потреб, інтересів, поглядів на життя й ін.); 5) ділові якості (цілеспрямованість, наполегливість, завзятість, організова-

ність, активність, самостійність, самовладання та ін.); 6) підготовленість (освіченість, професія, досвідченість, життєва мудрість).Перебираючи цей перелік, варто обирати для даного випадку те, що має зна-

чення в конкретних умовах, а потім приступити до змістовного визначення.

2.2 Правило юридично значущої типізації

Рекомендує виходити з визначених типів лю-дей, з якими працівникові доводилося зіштов-хуватися і які мають визначене кримінально-

правове значення.

35

Так, визначеною психологічною типологією володіють люди, що належать до різних вікових, професійних, національних груп, що займають визначене кримінально-правове положення (підозрюваний, обвинувачуваний, потерпі-лий, свідок і ін.), до різних типів особистостей (наприклад, сангвінік, холерик, флегматик, меланхолік). Маючи справу з конкретною особою і володіючи вихідними анкетними дани-ми про неї, можна припустити наявність у неї деяких типологічних психологіч-них особливостей.У всякому разі це може бути вихідною версією про її психологію, з якої можна почати роботу.

2.3 Правило індивідуалізації

Рекомендує, спираючись на вихідні дані про типологічні особливості людини, не обмежу-ватися ними, а постійно конкретизувати пси-

хологічну інформацію, використовуючи поступово зі ступенем поглиблення знайомства з ними. Можливо навіть, що зіштовхнувшись із зовсім нетиповою особистістю, від ви-хідної версії прийдеться відмовитися взагалі.

2.4 Правило правової компетентності і кримінального досвіду особистості

Виділяє найбільш важливу виборчу частину психологічного портрета. Воно припускає вивчення й оцінку рівня роз-витку правової психології, відношення до пра-ва, правоохоронних органів, конкретних кри-

мінально оцінюваних діянь, ступінь знайомства з кримінальним світом і куль-турою, відношення до них, до судимостей, що маються, і ін.

2.5 Правило ситуативної визначеності психології особистості

Підкреслює важливість складання не ПКП, а його ймовірних і дійсних проявів у конкрет-ній ситуації. Має значення прогнозування або розуміння

зайнятої особистістю позиції, її відношення до працівника ОВС і виконуваних ним професійних обов’язків, лінії поведінки, переслідуваним цілям і актуаль-ним мотивам. 3 Прийом використання всіх джерел інформації для складання

«ПКП»

36

3.1 Правило оцінки за справами, вчинками і їхніми результатами

У вчинках проявляється психологія людини. За одним вчинком, що є приводом для зустрічі з працівником ОВС, відразу усього не скажеш, але є підстава зробити припущення про моти-

ви, відношення до права, волі, самовладання й інше. За продуктами діяльності людини (листам, виробам, досягнутим результатам і їхнім особливостям) можна судити про її цілі, мотиви, інтереси, здібності, до-свід, професіоналізм, розум, волю, самовладання, сумлінність й ін.

3.2 Правило врахування думок інших про дану особу

Ця інформація становить інтерес, якщо люди-на, яка доводить свою думку, добре знає дану особу або, як мінімум, уже мала випадок позна-йомитися з нею.

3.3 Метод узагальнення незалежних характеристик

Варто довідатися думку про особу не від однієї людини, яка знає її, а від декількох і скласти де-яку посередню думку, що буде достовірніше думки однієї особи.

Нерідко ці думки не збігаються, а часом здається, що мова йде про різних лю-дей, але і це важливо, тому що людина не проста, не однопланова і це дозволяє наблизитися до розуміння її справжнього «обличчя».

3.4 Правило психологічної оцінки документів, що характеризують особу

Корисним варто вважати вивчення докумен-тів, що засвідчують особистість, характерис-тик, анкетних даних, матеріалів особистої і кримінальної справи й інших, результати яко-го можна використовувати найчастіше ще до

особистої зустрічі з досліджуваною особою. Ці матеріали дають лише деяку інформацію, наприклад, про вік, професію, освіту, національність, сімейний стан, наявність судимостей і ін. Але знайом-лячись із ними, треба не просто читати папери, а намагатися зрозуміти людину. Більш широкі можливості відкриваються при особистому контакті і спілкуванні.

3.5 Правило біографічне Про якості людини може говорити її біогра-фія — інтегральний результат усієї сукупності

умов, способу життя, власної активності. Таку інформацію можна одержати з бесіди з людиною, розпитуючи її саме про ті особливості її минулого життя на різних її етапах, що могли формувати її спрямованість, ціннісні орієнтації, риси психологічного стану, пізнавальні, во-льові і ділові якості.

37

Для цього під час бесіди звертається увага не стільки на хронологію життя (де працювала або училася), скільки саме на формуючу психологію обставини: Якою була атмосфера в родині? Які взаємини батьків? За що вони її заохочува-ли і карали? Чого вимагали? Як училася? Чим цікавилася? Що подобалося і не подобалося і чому? Чим захоплювалася? Чого намагалася домогтися? Який ре-зультат вважала найважливішим і чому? Що вважає невдачею? З ким дружила? Що це були за люди? Що в них подобалося? Як проводила дозвілля, чому так? Які книги любила і що в них подобалося? тощо.Запитуючи, варто не тільки дізнаватися думки і відповіді, але і розуміти; слуха-ти не тільки слова, але і читати, так би мовити, поміж строк Такі питання сприяють і встановленню психологічного контакту, як би перево-дячи спілкування з формального у взаємно розуміюче, довірче. У такій розмові пізнається не тільки саме діяння, але й особа, що його здійснила.

3.6 Правило життєвої позиції

Продовжуючи вивчення під час бесіди, варто перемінити тему на сучасність: Що подобаєть-ся і не подобається в сучасному житті суспіль-

ства і чому? Що б змінила якби мала владу? Як оцінює роботу правоохоронних органів, чому? Що подобається або не подобається в телепередачах? Що ціка-вить у газетах? Чим займається у вільний час? Як допомагає батькам? Із ким найчастіше спілкується і що в них подобається? тощо.Життя людини, що представляє особливий інтерес (припустимо підозрювано-го), має бути вивчено досконально. Треба довідатися про всі її гідності і слабкості, звички й інтереси, де, що і як вона їсть і п’є, як і яким маршрутом їздить на роботу, з ким знаходиться у свар-ці, з ким дружить і що з ним робить тощо.

3.7 Правило витягу психологічної інформації з речей, що належать людині

Розширює можливості як в безпосередньому, так і опосередкованому контакті з нею. Особливо інформативні записні книжки, га-манці, записки, що зберігаються в кишенях, прикраси, предмети одягу. Користуватися

ними можна при виконанні санкціонованих слідчих, оперативно-розшукових дій або попросивши громадянина показати предмет, або розглядаючи й оціню-ючи, наприклад, прикраси на руках, шиї або одязі. Вивчаючи все це, треба намагатися зрозуміти його смаки, інтереси, потреби, культурність, коло знайомств, претензії, групову належність, відношення до кримінальних символів і багато чого іншого.

38

Психологічно інформативна обстановка квартири, у якій людина живе, домаш-ні умови, порядок, гардероб, стіл, портфель або сумочка, записна книжка, що-денник, календар із записами, бібліотека, інструменти, предмети захоплення і колекціонування, аудіо-відеотехніка, набори записів і касет, журнали й ін. Речі завжди більш інформативні, ніж їхні власники.

39

9. Психологічний аналіз

«слідової інформації»

Психологічний аналіз слідів і об-ставин злочину у рамках методики складання «ПКП» злочинця здатний ініціювати продуктивні версії про його ознаки, що дозволяють звужувати коло розшуку, а також виявляти винного серед осіб, що потрапили в поле зору слідства.

З урахуванням цих вимог у психолого-криміналістичний портрет злочинця рекомендуються включати досить широкий діапазон даних.

Таблиця 13Психологічні принципи аналізу події,

що лежать в основі розробки «ПКП» злочинця1 Прийом реконструкції криміналістичного механізму злочину.

Ретроспективно, за слідами на місці події і його обставинами, відтворю-ються зовнішній ряд дій злочинця і ситуація злочину.

2 Прийом психологічного моделювання поведінки злочинця. Завдання – виявити за допомогою психологічних прийомів аналізу у ре-конструйованій зовнішній стороні діяльності злочинця складові «інди-відуальні дії».

2.1 Правило виявлення «індивідуальної дії» на основі встановлення індивідуальних розходжень.

Починати треба з оцінки ступеня відповіднос-ті реконструйованої дії діям інших людей. Чим менше відповідає дія людини діям біль-шості людей у тій же ситуації, тим більшою мірою обумовлено особистісними чинниками.

2.2 Правило виявлення «індивідуальної дії» на основі встановлення стабільності дії відносно ситуацій.

Варто оцінювати ступінь відповідності даної дії діям тієї ж людини в інших ситуаціях. Чим однотипно діє людина в різних ситуаціях, тим сильніше її поведінка обумовлена особис-тісними чинниками.

40

2.3 Правило виявлення «індивідуальної дії» на основі встановлення стабільності дії в часі.

Важлива оцінка ступеня відповідності рекон-струйованої дії – діям тієї ж людини в аналогіч-них ситуаціях у минулому. Чим помітніше людина при повторних ситуа-ціях змінює свою поведінку, тим більше вона

обумовлена особистісними чинниками (за умови, що на ситуацію не вплива-ють додаткові зовнішні обставини). 3 Прийом психологічної інтерпретації поведінки злочинця (індивіду-

альних дій). Завдання – пояснити, психологічно виправдати «індивіду-альні дії» злочинця.

3.1 Правило пояснення причин «індивідуальної дії» «сильною стороною» особистості, що визначила вибір даної дії серед можливих інших.

1) Висувається версія, що в «індивідуальній дії» проявилися які-небудь із наступних пара-метрів особистості :• спрямованість (потреби, мотиви, установки, життєві плани, концепції, ціннісні орієнтації, схильності, смаки, хобі); • соціально-психологічні особливості поведін-ки (у тому числі демографічні, культурні, соці-

альний і міжособистісний статус, ролі, стилі життя і спілкування); • характерологічні якості (характер, акцентовані властивості особистості); • психічні властивості і процеси (особливості інтелектуальних, емоційно-вольових сфер, сприйняття, уваги, мови); • операціональні характеристики (звички, уміння, навички, знання); • біопсихічні властивості (темперамент, статеві, вікові, морфологічні, патоло-гічні властивості, стан здоров’я); • особливості сексуальної сфери (сексуальна орієнтація, біологічні і соціальні детермінанти особистісної проблеми). 2) Оцінюються дії злочинця в контексті зазначених вище особистісних пара-метрів (необхідно пов’язати встановлені особливості в діях злочинця з якими-небудь його параметрами, здатними пояснити ці дії). Можливі й інші внутрішні причини, що пояснюють таку поведінку, як то: має відношення до медицини, готовий завжди виконати професійний обов’язок; є близькою людиною для потерпілого тощо.

41

3.2 Правило пояснення причин «індивідуальної дії» «операціональним змістом», що обумовив вибір цієї дії серед можливих інших.

1) Висувається версія, що в «індивідуальній дії» реалізувався досвід минулих способів дії, що укладає в собі набуті навички: професійні; побутові; пов’язані із захопленнями, й інші звички.Феномен «операціонального змісту» як меха-нізм вибірковості виявляє себе, як правило, на

підсвідомому рівні реалізації, іноді рельєфно виділяючись незвичним або не-значним для ситуації способом дії, уживанням предмету, відмінною від опти-мального варіанта лінією поведінки. 2) Необхідно пов’язати встановлені навички, звички, знання, уміння з ознака-ми і властивостями особистості як здатними пояснити виявлену особливість поведінки (тобто необхідно дати значеннєву інтерпретацію «індивідуальної дії» злочинця).

3.3 Правило пояснення причин «індивідуальної дії» механізмом маскування «слабких сторін-позицій» злочинця.

До цієї категорії «індивідуальних дій» відно-сяться всілякі дії-приховання: слідів на місці злочину; місця здійснення злочину; самого факту злочину і т. ін., а також дії-інсценівки.1) Необхідно проаналізувати, чи не є обрана злочинцем «індивідуальна дія» (сукупність дій) «маскувальною», зокрема, що має харак-

тер приховання, інсценівки. Якщо є підстави припустити це, то, ймовірно, існує який-небудь зв’язок зло-чинця з жертвою або місцем здійснення злочину, або іншими обставинами зло-чину. Можливо, існує і зв’язок за сукупністю зазначених чинників. 2) Доцільно висунути версію про зв’язок злочинця з жертвою, здатною пояс-нити «індивідуальну дію». Пояснення відсутності приховання злочину в деяких епізодах можна знайти в такій «психології» злочинця: «Мене неможливо «вичислити», тому що я не входжу в коло осіб знайомих жертви. Просторово місце злочину не поєднується з моїм місцем проживання, стандартними переміщеннями, іншими обставинами моєї звичайної життєді-яльності, а також обставинами, у силу яких я опинився у тому місці й у той час». Лише в одному з епізодів, очевидно, умови обстановки або особливості жертви в якихось своїх параметрах порушували «у його очах» цю «залізну» логіку і містили ознаки, здатні звузити коло пошуку співробітниками міліції. Тому виправдано версію про те, що або місце злочину, або жертва в цьому епі-зоді поєднуються з ознаками злочинця:

42

а) просторова близькість місця злочину до місця його проживання або до зви-чайних його переміщень і т. ін. (у той час як інші злочини ним здійснено на відносно віддаленій відстані, поза його звичайною орбітою життєдіяльності). Або, можливо, що інші сформовані на момент злочину обставини «указують» на закономірність його перебування в даному місці, тепер; б) наявність якого-небудь його зв’язку з жертвою, здатною, при встановленні цього зв’язку з працівниками ОВС, звузити коло пошуку і «вичислити» його.

Розглянуті психологічні прийоми розробки «ПКП» демонструють, що вста-новлення психологічного (суб’єктивного) змісту дій злочинця, а також прояс-нення спонукань, що знаходяться за ними, дозволяють аргументовано висунути версію про ознаки особи, що вчинила злочин.

«ПКП», будучи моделлю, буде являти собою систему криміналістично зна-чущої інформації про окремі властивості особистості невстановленого злочин-ця, за допомогою якої можливо визначити напрямки його пошуку, а також здій-снити прогнозування його подальшої поведінки.

43

10. Установлення

індивідуальних

психологічних ознак особи

злочинця за результатами

огляду місця події

Огляд місця події дозволяє отри-мати необхідні дані про низку пси-хологічних характеристик злочинця. Злочин як один із видів свідомої, ціле-спрямованої діяльності людини при-зводить до досягнення злочинного результату (убивство, крадіжка, зґвал-тування, розкрадання і т. ін.), у якому

знаходять висвітлення окремі характеристики особистості (потреби, інтереси, мотиви, емоційно-вольові якості, характерологічні риси й ін.).

Усе це дозволяє простежувати об’єктивно існуючий причинний зв’язок між результатом злочинних дій і особистістю. Цей зв’язок може виявлятися у певних матеріальних змінах обстановки місця події.

Таблиця 14Психологічні джерела інформації

про особистість невстановленого злочинця7 1 Матеріальні прояви психічної активності злочинця (підозрюваного і потер-

пілого).2 Сліди (на місці злочину; на потерпілому; на злочинці).

Сліди – ознаки приховання злочину.3 Документи (письмові й усні висловлення підозрюваних, потерпілого, свід-

ків; заяви підозрюваного, потерпілого, свідка).4 Знаряддя і засоби (якісна розмаїтість; професійне використання; динаміка

використання; способи використання).5 Оперативна інформація про кримінальних осіб, які потрапили в зону впливу

оперативного апарату.6 Показання (потерпілих, підозрюваного, свідків, очевидців).

7 Тимченко А.В., Христенко В.Е. Прикладная психология в практике правоохранительной деятельности (в схемах и таблицах): Учеб. пособие. – Х.: ООО «Одиссей». – 2004. – 448 с.

44

7 Особливості міжособистісних відносин підозрюваного і потерпілого.8 Обліки (криміналістичні; оперативні; інформація з кримінальних справ про

аналогічні злочини).

Інформація про особистість злочинця, що одержують у результаті огляду міс-ця події, умовно може бути розділена на відносно беззаперечну і таку, що має ймовірний характер.

Наприклад, виявлення того, що злочинець проникнув до місця збереження цінностей через невеликий отвір у стелі або стіні, указує на безперечний зв’язок між способом проникнення і статурою злочинця, яким міг бути або підліток, або дуже сухорлявий і вузькоплечий чоловік.

За залишеними слідами пальців рук можна визначити приблизний зріст, вік і стать особи, яка ці сліди залишила. За слідами ніг (особливо, якщо в наявності множинні сліди) можна визначити стать, приблизні зріст, вагу, а також певні фі-зичні недоліки або особливості.

Наприклад, довжина кроку чоловіка середнього зросту становить 65–90 см, жінки, відповідно, — 50–70 см. Кут кроку чоловіків становить приблизно 18–30 градусів, у жінок — 12–20. Про хворобливий або втомлений стан особи свідчить неоднорідність елементів «доріжки слідів», що виражено в значній різниці між довжиною, шириною і кутом одного кроку і тими ж самими елементами іншого кроку.

Для особи, яка кульгає, характерним є те, що довжина і кут кроку ноги, на яку вона кульгає, менше здорової ноги. Також особливості розвороту стопи можуть вказувати на вік або професію особи. Наприклад, моряки і особи, що працюють на висоті, як правило, ставлять ноги паралельно одна одній, що надає тілу (у по-єднанні із шириною ніг) достатню стійкість.

Установлення ж при огляді місця події (убивства) тих фактів, що злочинець проникнув у квартиру вночі; що двері йому відкрив сам потерпілий (відсутні сліди зламу); що напад був несподіваним (відсутні сліди боротьби), дозволяє фа-хівцю лише припускати, що це могла бути людина, добре знайома потерпілому, оскільки припустимі й інші причинні зв’язки між способом проникнення, обста-новкою події й особистістю злочинця.

Вочевидь, що факти, обставини, які спостерігаються фахівцем при огляді міс-ця події, мають об’єктивний характер і достовірні самі по собі.

Інформація, одержувана при огляді місця події, у багатьох випадках дозволяє визначити стать злочинця. Така можливість з’являється при аналізі виду, способу зробленого злочину, об’єкта зазіхання. Відомо, що деякі види злочинів є специ-фічно «чоловічими» (грабежі, розбої, зґвалтування, убивство зі зґвалтуванням

45

і деякі інші). Існують злочини, що у переважній більшості здійснюються жінка-ми (наприклад, убивство новонароджених дітей).

На стать злочинця може вказувати й аналіз способу здійснення злочину. Так, злам сейфа, його переміщення вимагають значних фізичних зусиль, що властиві чоловікам.

Установлення при огляді місця події цих обставин дозволяє припустити, що злочинець — чоловік. Навпаки, виявлення при огляді місця події того, що злочи-нець не відрізнявся фізичною силою, дає певною мірою можливість припустити, що вони були зроблені або жінкою, або підлітком.

На стать злочинця можуть указувати і характерні сліди, залишені на місці по-дії: сліди губної помади на недопалках, посуді, шпильки й інші предмети жіночо-го туалету; портсигар, мундштук для сигарет та інші речі, що звичайно належать чоловіку.

Місце події може містити і визначену інформацію про вік злочинця. Найчастіше вона дозволяє визначити, дорослими або неповнолітніми правопо-рушниками був зроблений злочин.

Важливу інформацію про вік злочинця можна отримати шляхом аналізу да-них про вид і характер вчиненого злочину, його мотивів, обумовлених специфіч-ним колом потреб, інтересів, спрямованості особистості. Ці психологічні харак-теристики дорослої людини і неповнолітнього найчастіше не збігаються.

Аналіз слідчої практики показує, наприклад, що якщо дорослі злочинці при крадіжках в першу чергу забирають гроші, найдорожчі товари, цінності, то не-повнолітні — спиртні напої, косметику, модний одяг. При цьому їхні дії не за-вжди досить цілеспрямовані, раціональні та супроводжуються елементами беш-кетництва.

Огляд місця події може дати певну інформацію про різні потреби, звички злочинця: паління, зловживання алкоголем, сексуальні девіації, уживання нар-котиків.

Наприклад, здійснення крадіжок з аптек, лікарень, аптечних кіосків, коли були викрадені медикаменти, що мають наркотичні властивості, дає підставу для висновку про те, що злочинець є наркоманом; здійснення декількох убивств і зґвалтувань, що супроводжувалися однаковими статевими збоченнями, дозво-ляє висунути версію про те, що всі ці злочини були зроблені одною особою.

Аналіз при огляді місця події об’єкта зазіхання, способів і знарядь вчинення злочину, способів приховування слідів, створення інсценувань — дозволяє ви-значити професію, навички, знання й уміння злочинців.

Обстановка місця події дозволяє знаходити як матеріалізоване відображен-ня, так і багато психологічних якостей, стани злочинця. Однак варто мати на

46

увазі, що причинний зв’язок між психологічними особистісними особливостями злочинця і змінами в обстановці місця події має більш складний і багатогранний характер.

Вивчення обстановки місця події дозволяє припускати наявність конкретних психологічних якостей злочинця: злостивість, жорстокість, жадібність, боягузт-во, рішучість і т. ін.

Наприклад, такі вольові якості, як сміливість, зухвалість, рішучість, можуть визначати способи вчинення правопорушень, засновані на несподіванці, рапто-вості, застосуванні фізичного насильства. Обережні, нерішучі, боягузливі особи скоріше віддадуть перевагу способам, не пов’язаним із насильством, із подолан-ням опору потерпілого.

Обстановка місця події в низці випадків може відобразити й емоційні осо-бливості, стани особи, що переживає вона у момент здійснення злочину.

Наприклад, якщо злочинець при крадіжці взяв лише деякі цінності, що впада-ли в очі, не пройшов у далеку кімнату квартири, де знаходилися більш коштовні речі, тобто діяв без наміру, непродумано, поспішно — може свідчити про такі емоційні стани правопорушника, як розгубленість, невпевненість, острах.

Якщо ж злочинець точно вибрав момент здійснення злочину, діяв продумано і послідовно, відібрав найбільш коштовні речі, ужив заходів до знищення своїх слідів, від початку до кінця діяв раціонально і завбачливо (не порушив обста-новки квартири, погасив світло, замкнув за собою двері при відході і т. ін.), то можна з упевненістю говорити про такі його якості, як ощадливість, обачність, досвідченість.

47

11. Соціальні

характеристики

особистості злочинця

Злочинна діяльність багато в чому обумовлена психологічними особли-востями самого злочинця. Однак на практиці обставини, що характеризу-ють особистість злочинця, з достат-ньою повнотою не встановлюються. Тому розробка ознак особистості злочин-ця, що підлягають установленню, є важли-вим завданням юридичної психології.

Починаючи вивчення психологічно-го аспекту злочинної діяльності, варто

відразу ж визначити поняття психології правопорушення. Насамперед, це характеристика внутрішньої сторони злочинної поведінки, що

не спостерігається безпосередньо. Будь-яка злочинна подія як поведінка особистос-ті має дві складові: зовнішню (предметно-фізичну) і внутрішню (психологічну).

Таблиця 15Обставини, що є складовими частинами злочину 8

А Об’єктивні Майже завжди під-даються безпосеред-ньому сприйняттю і спостереженню.

Місце.Час.Спосіб.Предмет зазіхання.Знаряддя здійснення злочину.Самі дії особи.Злочинний результат, що наступив.

Б Суб’єктивні (психологічні)

Не можуть бути безпосередньо сприйняті і побачені людиною.

Мотиви і мета здійснення злочину.Психічне відношення особи до зло-чинної дії і результату, що наступив, у формі наміру або необережності.Інші психологічні факти поведінки.


48

Щоб розібратися в психологічній інформації, необхідній для уточнення об-ставин злочину і встановлення істини за конкретною справою, слідчому й екс-пертові треба володіти основами психологічного аналізу злочинної поведінки.

Своєрідність індивідуальної злочинної поведінки полягає в тому, що поряд із чин-никами зовнішнього середовища (причини й умови), її обумовлюють і внутрішні чин-ники (мотив, мета і форма провини). Чинники зовнішнього середовища стають спо-нукаючою силоюдля подальшої поведінки тільки зазнавши інтеріорізації в свідомості індивідуума).

Кожен злочин психічно впливає не тільки на потерпілих або очевидців, але і на саму особу, що його здійснила. Цей вплив буває різним залежно від ступеня зміни психічних якостей особистості злочинця, від особливостей психологічної структури конкретного злочину.

Не можна піддавати психологічному аналізові злочинну діяльність у її роз-витку, не досліджуючи і цей обов’язковий етап зміни психології особи, яка здій-снила злочин.

Слід також зазначити, що вчинений злочин завжди породжує психічні зміни в особистості злочинця. Злочин являє собою зовнішній акт. Але цей акт є зло-чинним тому, що він порушує не тільки зовнішню форму поведінки, але і ті інди-відуальні внутрішні складові людини, що забезпечують здійснення цих зовніш-ніх форм.

В усіх випадках не тільки злочинець залишає сліди на місці події, але і сам зло-чин залишає сліди, зміни в свідомості злочинця, його поведінці, у психічних ста-нах, а також призводить до більш стійких змін у його особистості.

Однією зі специфічних особливостей психіки особи після вчинення злочину є те, що психічна напруга не спадає, а як правило, навпаки підсилюється. При цьому закономірна поява і розвиток психічної напруги обумовлені цілою низ-кою чинників.

Насамперед це пов’язано зі сприйняттям і емоційним впливом самого резуль-тату злочинних дій. Здійснення злочину збуджує психічну діяльність із оцінки здійснених дій, із визначення свого ставлення до них.

Вивчення особистості злочинця припускає дослідження видів соціальних характеристик, що допомагають з’ясувати всі її структуроутворюючі елементи.

Система цих соціальних характеристик включає: кримінально-правову; соціально-демографічну; соціально-психологічну та індивідуально-психологічну ха-рактеристики.

49

Таблиця 16Система соціальних характеристик особистості злочинця

1 Кримінально-правова характе-ристика

Вона ґрунтується на кримінально-правових категоріях, таких, як: вид, характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, співучасті, вчинення злочину вперше або по-вторно, тривалість злочинної діяльності, форма вини, вид і розмір призначеного покарання. Риси особистості злочинця, що вказують на його при-належність до угруповань злодіїв у законі, лідерів і ак-тивних учасників злочинних угруповань, до злочинців-професіоналів та ін.

2 Соціально-демографічна характеристика

Вона надає інформацію про соціальний статус, безліч зв’язків і соціальних ролей, що визначають особистість злочинця як суб’єкта й об’єкта суспільних відносин. Тому соціально-демографічні властивості є істотним компонентом узагальненого уявлення про особистос-ті злочинця і мають важливе значення для розробки і здійснення профілактики.

2.1 Стать Співвідношення жінок і чоловіків серед злочинців ста-новить у середньому 1:7, але чинник жіночої статі стає значущим при вчиненні певних видів злочину.

2.2 Вік Вікова диференціація злочинців показує, що найчасті-ше здійснюються злочини у віці від 25 – 29 років, потім: 18 – 24, 14 – 17 і 30 – 40. Рідше усіх здійснюють злочини особи старші за 50 ро-ків.Найбільша кримінальна активність у злочинців у віці до 24 років. Віковий чинник впливає на вибірковість злочинної діяльності. Так, у віці до 25 років найчастіше відбува-ються крадіжки, викрадення транспортних засобів, ху-ліганство, зґвалтування. Особи старше 30 років пере-важають серед тих, хто робить посадові й економічні злочини.

2.3 Освіта Характеристика освіти осіб, що скоїли злочини, має кримінологічне значення, оскільки пов’язана з культу-рою особистості, її соціальним статусом, контактами, життєвими планами і можливостями їх реалізації.

50

Рівень освіти у злочинців у цілому нижчий, ніж у зако-нослухняних громадян. Найнижчий рівень освіти в осіб, які здійснюють на-сильницькі, корисливо-насильницькі злочини і крадіж-ки особистого майна. Вищий рівень освіти в тих осіб, які здійснюють роз-крадання шляхом присвоєння і розтрат, зловживання службовим становищем, посадові й економічні злочи-ни.

2.4 Родинний стан Близько половини усіх злочинців неодружені (незаміж-ні). Шлюб, родина є значним моральним і соціальним стабілізуючим чинником. Розпад родини, розлука з дітьми внаслідок осуду жінок до позбавлення волі призводить до бездоглядності ді-тей.

2.5 Соціальний стан Розподіл злочинців, виходячи з їхньої належності до різних соціальних груп, показує, що частка робітників становить постійну величину і складає приблизно 50%.Для робітників, які займаються некваліфікованою важ-кою працею, характерна низка ознак, наприклад: низь-кий освітній і культурний рівень, вузькість кола потреб та інтересів. Зберігається тенденція збільшення злочинності серед учнів і студентів.

3 Соціально-психологічна характеристика

Розкриття цієї характеристики сприяє виявленню ме-ханізмів взаємодії особистості з найближчим мікросе-редовищем, з’ясуванню несприятливих умов, під впли-вом яких формується особистість злочинця. Соціально-психологічна характеристика особистості припускає аналіз соціально-рольових функцій індиві-да, з’ясування того, який статус займає особа в родині, у трудовому колективі.

4 Індивідуально-психологічна характеристика

Дана характеристика охоплює безліч найрізноманітні-ших проявів суб’єктивного світу людини. Під психоло-гічними особливостями людини розуміють відносно стабільну сукупність індивідуальних якостей, що ви-значають типові форми поведінки.

51

Злочинців відрізняє погана соціальна пристосованість, загальна незадоволе-ність своїм положенням у суспільстві. У них виражена імпульсивність, що вияв-ляється у зниженому самоконтролі своєї поведінки, необдуманих учинках, емо-ційній незрілості, інфантилізмі.

Морально-правові норми не впливають істотно на їхню поведінку. Такі люди звичайно або не розуміють, чого від них вимагає суспільство, або розуміють, але не бажають ці вимоги виконувати.

У таких осіб деформований нормативний контроль, вони оцінюють соціаль-ну ситуацію, виходячи з особистих переживань, образів, бажань. Вони характе-ризуються стійким порушенням соціальної адаптації.

Їм властиві порушення в спілкуванні: нездатність установлювати контакти з оточуючими, невміння подивитися на себе збоку. Усе це формує такі риси, як за-мкнутість, відгородженість, з одного боку, і агресивність, підозрілість — з іншого.

Психолого-кримінологічні дослідження свідчать про те, що значній частині злочинців притаманна така властивість, як відчуження, тобто перебування осо-бистості на виразно далекій соціально-психологічній дистанції від суспільства і його морально-правових цінностей. У психологічному плані відчуження являє собою відхід людини з міжособистісної взаємодії, що має істотні психологічні і соціальні наслідки, у тому числі і кримінального характеру.

Слід зазначити, що психічні зміни в особистості злочинця після здійснення зло-чину значною мірою залежать від психологічної структури злочину: чи був він сві-домо планований або ситуативний, чи була реалізована в ньому усвідомлювана по-треба або злочин був результатом дефекту соціальної ролі при відсутності прямого наміру на здійснення злочину.

Якщо професійними злочинцями був здійснений заздалегідь планований злочин, то емоційний вплив конкретних результатів на них, як правило, значно нижчий.

Добре спланований, ретельно підготовлюваний (тривалий час) злочин призво-дить до того, що людина відпрацьовує в собі певну підготовленість до тих негативних емоцій, що з’являються після скоєння злочину.

Однак у тих випадках, коли при скоєнні злочину зненацька з’являються нові обставини, виникає необхідність відпрацювання дій, що раніше не планувалися, настають наслідки, що не очікувалися, — сила емоційного впливу злочину при-родно істотно збільшується. Чим більше змінювалися умови, дії, наслідки зло-чинних дій у порівнянні із запланованими, тим більше проявляється сила емо-ційного впливу злочину.

Після скоєння злочину на злочинця, як правило, більше починає впливати чинник невизначеності свого становища. Це обумовлюється, з одного боку, сві-

52

домістю винності й острахом покарання, а з іншого — недоліком інформації про ті дії, що проводяться органами внутрішніх справ для розслідування злочину і викриття винного.

Злочинець прагне не тільки цілком відновити у своїй пам’яті всі деталі вчиненого злочину, але і зібрати й узагальнити інформацію про ті дії, що провадяться органами розслідування. Це часто виявляється в тому, що при спілкуванні з оточуючими його людьми він постійно торкається теми, пов’язаної зі скоєним злочином. У подібного роду розмовах реалізується його прагнення до одержання нової інформації, виявлення відношення тих або інших осіб до здійснених злочинних дій.

Прагнення до інформованості, в уявному відновленні забутих деталей злочину, не-рідко призводить до активних дій злочинця, спрямованих на одержання цієї відсутньої інформації. Із цим бувають пов’язані випадки, коли злочинець знову, навіть під погро-зою викриття, з’являється на місці злочину, коли він починає розпитувати інших осіб і прагне зібрати відсутню інформацію іншими шляхами.

Слід зазначити, що повернення на місце здійснення злочину може пояснюватися й іншими причинами. В окремих випадках у злочинця виникає бажання знову пере-жити, відчути емоційний стан, що був в нього на момент здійснення злочину.

У тому випадку, якщо після здійснення злочину не настає кримінальної відпові-дальності, можуть розвиватися певні психічні властивості особистості. Наприклад, з’являється усвідомлення безкарності, можливості зробити подібні злочини в май-бутньому. Тому злочинець більш вільно, тобто з меншою боротьбою мотивів, йде на новий злочин. Відбувається спрощення шляхів досягнення мети злочинної діяльності.

Нерідко новий злочин відбувається з великим цинізмом і з меншим дотриманням обережності. З’являється явна зневага до виконання дій із приховання слідів злочину. Злочинець, як правило, менш уважно контролює свою поведінку після здійснення злочину.

Психічні зміни в особистості злочинця настають не тільки в результаті здійснен-ня ним злочину, але і на всіх стадіях діяльності ОВС зі здійснення розслідування. Причому на кожній зі стадій із дотриманням різних процесуальних форм, умов діяль-ності, способів впливу, ступеня інформованості злочинця про сутності процесуальної діяльності, ці психічні зміни мають різний зміст.

53

12. Соціально-психологічні

типи злочинців

Дослідження особистості злочин-ця передбачає виявлення критеріїв градації кримінальних типів, установ-лення особливостей у кримінальних відносинах.

Спроба дослідження злочинних типів (соціально-психологічних типів) була зроблена італійським лікарем-психіатром Ч. Ломброзо, який вивчав представників місць позбавлення волі і своєрідність на їхньому тілі татую-вань.

Ч. Ломброзо і його послідовник Е. Феррі розрізняли такі типи злочинців: 1) природжених; 2) «злочинців унаслідок божевілля», психопатів та інших, які страждають на

психічні аномалії; 3) злочинців із пристрасті; 4) випадкових; 5) звичайних. На теперішній час існують кілька типологічних схем особистості злочинця.

Найбільш перспективною є типологія злочинців, в основу якої покладені мотиви їхніх злочинних дій. Основним стимулом, причиною поведінки людини є мотив. Саме в ньому відбивається те, заради чого відбуваються дії, у чому їхній особис-тісний зміст для суб’єкта.

У мотиві опредметнюються потреби й інтереси, він формується під впливом потягів і емоцій, установок і ідеалів. У ході їхнього задоволення мотиви можуть змінюватися і збагачуватися.

Поведінка людини, як правило, полімотивована, тобто визначається низкою мотивів, але вони не рівнозначні. Одні є провідними, основними, інші — додат-ковими. Особистість більше всього відображується в мотиві, а тому справедли-вим слід вважати твердження, що вона така, який мотив її поведінки.

В основу типології злочинців мають бути покладені мотиви їхніх учинків. Мотив — явище суб’єктивне, пов’язане з індивідуальними особливостями й уста-новками особистості, але в той же час включає в себе і її соціально-психологічні риси.

54

Так, серед насильницьких злочинців (що здійснюють насильницькі дії) за мо-тиваційними особливостями пропонується виділити, наприклад, осіб старших вікових груп (понад 40 років), для яких характерні мотиви ревнощів, а також осіб з числа молоді (від 18 до 29 років), злочини яких ґрунтуються на мотивах помсти, поєднаних із потребами самоствердження в родині, при відсутності тривалих неприязних відносин між ними і потерпілими.

Створити вичерпну класифікацію психологічних типів, що можливо застосу-вати для всіх злочинців, поки що не виявляється можливим.

Таблиця 17Типологічні схеми,

що характеризують особистість злочинця 9, 10, 11, 12

1 Залежно від співвідношення об’єктивних обставин і внутрішньої особистісної готовності до злочину

1.1 Октогенні – «моральні психостеніки», яким неприта-манні норми моралі і здатність до співпережи-вання.

1.2 Екзогенні – вчиняють діяння під впливом зовнішніх умов.

До цієї категорії належать особи: 1) із недостатньо розвинутими правовими почуттями; 2) недостатньо самостійні у виборі вчинків, тобто такі, що піддаються наві-юванню, легковажні, слабохарактерні.2 Із огляду на тип реакції, обумовленої психологічною конституцією

(будовою) людини

2.1 «Примітиви» – нормальна людина, але внаслідок несприят-ливих умов нерозвинена, людина низького культурного рівня.

9 Антонян Ю. М., Еникеев М. И., Эминов В. Е. Психология преступника и расследова-ние преступлений. – М.: Юристъ. – 1996. – 336с.




55

2.2 «Не примітиви» – характеризується високою культурою.

3 Залежно від ступеня кримінальної «зараженості» особистості

3.1 Глобальний злочинний тип (тип із повною злочинною «зараженістю»)

Цей тип антисоціальний. Він негативно ста-виться до праці і людей. Представники цього типу не мислять життя поза злочинами, що їм обіцяють основні радо-щі. Усі їхні помисли, почуття пов’язані із заду-

мами вчинення злочинів, їхня воля тверда і непохитна у кримінальних діяннях. Цей тип охоплює різні підтипи похитливого розбещувача і ґвалтівника, казно-крада, що, незважаючи на покарання, краде і краде, і, нарешті, бандита.

3.2 Парціальний тип, тобто з частковою кримінальною «зараженістю»

Особистість цих людей ніби роздвоєна, у ній уживаються риси нормального соціального типу і риси злочинця.

3.3 Передкримінальний тип

Ці люди мають такі морально-психологічні властивості, які у певній ситуації, якщо вони опиняються в ній, неминуче вчиняють злочин.

Тут може бути два види особистостей: а) люди із надзвичайно емоційною збудливістю і недостатнім самовладанням;б) легковажний ледар, який любить добре пожити не утруднюючи себе.4 За ознаками антисуспільної спрямованості поведінки

4.1 Негативно-зневажливе зверхнє відношення до особистості і її найважливішим благам: життя, здоров’я, тілесної недоторканості, честі, гідності і т. ін.

Таке відношення лежить в основі умисних агресивно-насильницьких злочинів – вбивств, тілесних ушкоджень, зґвалтувань, а також біль-шості випадків хуліганства.

56

4.2 Корисно-власницькі тенденції, що пов’язані з ігноруванням принципу розподілу матеріальних благ за працею, правом державної власності та приватної власності громадян

Це характерно для скоєння крадіжок, шахрай-ства, хабарництва та інших корисливих злочи-нів.

4.3 Індивідуалістичне відношення до різних соціальних установок і приписів, до загальногромадянських, службових, сімейних та інших обов’язків

Подібні антисоціальні риси визначають скоєн-ня низки господарських злочинів, злочинів проти порядку управління, правосуддя, вій-ськових злочинів і т. ін.

4.4 Легковажно-безвідповідальне відношення до встановлених соціальних цінностей та своїх обов’язків по відношенню до них

Проявляється у різноманітних необережних злочинах.

5 За антисуспільною спрямованістю особистості

5.1 Асоціальний – коли поведінка не збігається з інтересами сус-пільства, але не має чітко вираженого негативно-го ставлення до нього і не завдає суттєвої шкоди.

5.2 Антисоціальний – поведінка суперечить інтересам суспільства і шкідлива для нього, але не є небезпечною для основних умов суспільного буття.

5.3 Суспільно небезпечний

– свідомо спрямований проти основних засад суспільства, коли поведінка становить значну, серйозну небезпеку.

57

5.3.1 Некримінальна – при антисуспільній, але не злочинній пове-дінці і відсутності ймовірності криміналізації в майбутньому.

5.3.2 Передкримінальна – при такій же поведінці (як зазначено вище) і високій ймовірності того, що в майбутньому особа криміналізується і стане злочинцем.

5.3.3 Кримінальна – після вчинення злочину і ймовірності його повторення в майбутньому.

6 За ступенем суспільної небезпеки особистості та її криміногенної ак-тивності

6.1 «Особливо небезпечні» («активні антисоціальні»)

– багаторазово засуджені рецидивісти, злочин-на поведінка яких має характер активного про-тистояння суспільству і його цінностям.Сюди відносяться злочинці, що систематично

здійснюють крадіжки, грабежі, розбої, хуліганські дії і тяжкі злочини проти особистості. До цієї категорії входять і крупні розкрадачі майна, крупні хабарники, які дов-гостроково здійснюють тяжкі злочини.

6.2 «Десоціалізовані небезпечні» («пасивні асоціальні»)

– декласовані особи, які випали із системи нор-мального спілкування, довгий час ведуть пара-зитичне, часто бездомне, існування.Це дармоїди, неодноразово засуджені, алкоголі-

ки і наркомани. Вони здійснюють в основному дрібні крадіжки, для забезпечення свого існування і, особливо, для придбання спиртних напоїв, наркотичних засобів.

6.3 «Нестійкі» («хитливі»)

– особи, які характеризуються частковою кри-мінальною зараженістю і здійснюють злочини не в силу стійких антисуспільних установок,

а через входження до таких груп, спосіб життя яких знаходиться на краю соці-ально прийнятного (в силу свого способу життя). Одна з корінних проблем вивчення особистості злочинця – співвідношення со-ціального і біологічного. Особи цього типу скоюють (в основному в нетверезому стані) дрібні розкра-дання і крадіжки, рідше — грабежі, розбої, деякі насильницькі злочини.

6.4 «Ситуативні» – особи, чия поведінка не представляє вираже-ної суспільної небезпеки.

Злочини вони здійснюють унаслідок того, що через свої психологічні особли-вості попадають у залежність від ситуації і не можуть знайти соціально при-йнятний спосіб її вирішення.

58

7 За глибиною і стійкістю антисоціальної спрямованості, що лежать у основі ціннісних орієнтацій

7.1 «Випадковий» тип – уперше здійснив злочин, що суперечить соціально-позитивній спрямованості.

7.2 «Криміногенний» тип та його підтипи

1) сформований в умовах інтенсивної проти-правної й аморальної поведінки оточуючих; 2) у минулому допускав аморальні провини

і правопорушення, що продовжили повторюватися; 3) звик до негативної оцінки своєї поведінки; 4) активний у ситуації здійснення злочину, учиняє злочин без обґрунтованих зовнішніх причин.

7.2.1 «Послідовно-криміногенний» підтип

– формується в мікросередовищі, де порушу-ються морально-правові норми.Злочин закономірно випливає зі звичного сти-

лю поведінки і способу життя.

7.2.3 «Ситуативно-криміногенний» підтип

– характеризується порушенням моральних норм і здійсненням правопорушень, неналеж-ним виконанням вимог соціальних ролей.

Злочин обумовлений несприятливою ситуацією.

7.2.4 «Ситуативний»підтип

– характеризується тим, що незначно в нього виражені аморальні елементи.Злочин відбувається особою під вирішальним

впливом ситуації, що виникає не за його провиною. 8 Типи корисливих злочинців

8.1 «Тип, що стверджується»

– для якого зміст злочинної поведінки полягає у ствердженні себе на соціальному, соціально-психологічному й індивідуальному рівнях.

Тут є і корисливий мотив, що виступає як супутній, у більшості випадків рівно-значний. Наявна полімотивація. При цьому корисливий мотив не переплітається із самоствердженням, престижними розуміннями, затвердженням свого авторитету. Самостверджуючись, людина прагне відчувати себе джерелом змін у навко-лишньому світі. Це прагнення являє собою якийсь керівний принцип, що про-низує різні мотиви. Дуже важливо відзначити, що володіння, розпорядження викраденим виступає як засіб ствердження особистості, свого «я». Особливо чітко це виявляється в злочинних діях молодих людей, якщо вони таким шляхом заволодівають пре-стижними речами або засобами для їхнього придбання.

59

Мотив ствердження на соціально-психологічному рівні, наприклад, може мати місце, коли підліток здійснює крадіжку або бере участь у групових хуліганських діях для того, щоб бути прийнятим у неформальну групу.

8.2 «Дезадаптивний тип»

– характеризується порушеною соціальною адаптацією, тобто пристосованістю до умов мікросередовища.

Ці злочинці часто ведуть бездомний спосіб життя. Вони звичайно ніде не пра-цюють, не мають родини, друзів. Більшість із них байдужа до своєї долі. Здебільшого дезадаптивні особи не мають законних джерел одержання засобів до існування – їх надають крадіжки й інші майнові злочини.Вони здійснюють, як правило, незначні за вартістю викраденого крадіжки і розкрадання. Добуте злочинним шляхом майно і гроші використовують для підтримки свого способу життя, звичайно пов’язаного з уживанням спиртних напоїв. Багато хто з них раніше були засуджені, не мають постійного місця проживан-ня, прописки, паспорта або інших документів. Вони як би пливуть за течією, як правило байдужі до своєї долі, не думають про майбутнє. В основі такої дезадаптивної поведінки знаходиться повна особистісна неви-значеність. У них немає стійкого уявлення про себе і вони не прагнуть до його придбання. Уся їхня поведінка обумовлена неусвідомлюваним прагненням уникнути іден-тифікації (уподібнення) з іншою людиною; групою, соціальним середовищем у цілому, входження в нього. Збільшенню дезадаптивних злочинців сприяє і те, що при переході до ринко-вих відносин і приватизації підприємств найменш кваліфіковані робітники за-лишаються без роботи.

8.3 «Алкогольний тип» – критерієм для виділення цього типу є здій-снення корисливих злочинів для придбання

спиртного. Більшість представників – хронічні алкоголіки. Зі збільшенням залежності від алкоголю цей мотив стає в структурі особистості домінуючим, витісняючи на задній план всі інші мотиви. Особи алкогольного типу найчастіше роблять дрібні крадіжки і дрібні розкра-дання на виробництві для задоволення потреби в спиртних напоях.Критерієм для виділення цього типу є скоєння корисливих злочинів заради отримання засобів для купівлі спиртних напоїв.Серед його представників в основному ті, які постійно зловживають такими напоями, або хворі алкоголізмом.

60

Для корисливих злочинців «алкогольного» типу характерні істотні зміни осо-бистості і насамперед її мотиваційно-споживацької сфери, алкоголь стає зміс-тоутворювальним мотивом їхньої поведінки, мірилом усіх цінностей і відно-син. Чим більшою стає залежність від алкоголю, тим цей мотив здобуває в структурі особистості усе більш домінуюче місце, підкоряючи собі всі інші мотиви.У зв’язку з цим мотиваційна сфера цілком перебудовується. Родина, робота, друзі – усе це набуває іншого значення, пов’язані з ними мотиви втрачають свою колишню спонукальну силу. Змінюється і коло спілкування, що в основному починає реалізовуватися в гру-пах антигромадської поведінки, що підсилює і збільшує дезадаптацію, відірва-ність людини від нормальних зв’язків і відносин. Корисливі злочини, учинені злодіями і людьми алкогольного типу, звичайно, не відрізняються підвищеною суспільною небезпекою. Найчастіше це дрібні крадіжки або дрібні розкрадання на виробництві для за-доволення потреби в спиртних напоях. Злочини вчиняються ними примітив-ними способами, звичайно, заздалегідь не готуються, не вживаються заходи до знищення слідів, а викрадене найчастіше відразу збувається.

8.4 «Ігровий тип» – особистості з психологічної точки зору складні.

Даний тип відрізняється постійною потребою в ризику, звідси – пошук го-стрих відчуттів, пов’язаних з небезпекою, прагненням брати участь у небезпеч-них операціях і т. ін. Поведінка таких осіб полімотивована: корисливі спонукання діють поряд з «ігровими», тому що для них однаково значущі як матеріальні вигоди в ре-зультаті здійснення злочину, так і ті емоційні переживання, що випробуються у процесі здійснення злочину. Представників «ігрового» типу відрізняє постійна потреба в ризику, пошук гострих відчуттів, що пов’язані з небезпекою, входження до емоційних збудже-них ситуацій, прагнення перевіряти долю в різного роду операціях, несподі-ваних контактах і т. ін.Остання обставина істотно відрізняє їх від представників інших типів, тобто для них психологічно досить важливий сам емоційний процес таких дій. Більш того, зустрічаються випадки, коли цей процес має навіть провідну, мотиву-ючу роль, а інші стимули як би відходять на другий план, що особливо характерно, наприклад, для підлітків. Багато хто з них прагне тим самим звернути на себе увагу. Зрозуміло, схильність до гри і «ігрова» мотивація властиві не тільки злочин-цям.

61

Існує багато видів діяльності, пов’язаних із ризиком, емоційно збудливими си-туаціями і т. ін., наприклад в альпіністів, автомотогонщиків, каскадерів, у пред-ставників інших професій, чия робота становить небезпеку. Треба думати, що нею займаються ті, хто індивідуально до цього схильний і має відповідні здібності. Вибір же протиправної або законослухняної форми реалі-зації «ігрової» тенденції залежить від формування особистості, її виховання.

8.5 «Сімейний тип» – характеризується величезною роллю родини в мотивації злочинних дій. Звичайно цей тип

зустрічається серед розкрадачів і хабарників.Розкрадання така людина здійснює для матеріального забезпечення членів сво-єї родини. Розкрадання майна, хабарництвоЙого представники характеризуються тим, що грабіж здійснюють не стільки для самого себе, скільки для досягнення необхідного, на їх думку і думку близь-ких, важливих для них людей, рівня забезпеченості матеріальними та духовни-ми благами сім’ї й окремих її членів.

За допомогою типологізації створюється своєрідна модель особистості. І це полегшує вирішення цілої низки практичних завдань. Відповідність конкретної особи вже створеній моделі, тобто визначеному типу особистості, дозволяє зро-бити досить обґрунтоване припущення про суб’єктивні причини злочинної по-ведінки, оскільки вони вже відомі як притаманні даному типу особистості.

62

13. Типи злочинців

за ступенем готовності

до скоєння злочину

Виходячи з ознак типологічного характеру, можна розробити правила попереджувальної роботи з представ-ником визначеного типу, відпрацюва-ти тактику слідства чи окремих слідчих дій у випадку порушення кримінальної справи.

Таблиця 18Типи психологічної готовності суб’єкта

до здійснення злочинного діяння 13

1 «Ігровий тип» Готовність обумовлена наявністю кримінальної потреби, предметом якої часто є не тільки результат, але і сам про-цес здійснення злочину.

2 «Звичний тип» Споконвічна прихильність до злочинного способу дій, звичність такого виду поведінки, впевненість у сприят-ливому результаті.

3 «Обережний тип» Суб’єкт приймає злочинний спосіб задоволення потреби лише при винятково сприятливих умовах (максимальна особиста безпека, висока ймовірність досягнення мети).

4 «Тип, який має сумнів»

Криміногенна потенція виявляється в змушеному, вну-трішньо суперечливому прийнятті злочинного способу дій (суб’єкт вважає, що правомірним способом вирішити проблему не удасться, але вирішити її все рівно потріб-но).

5 «Імпульсивний тип»

Схильність до здійснення злочинів під час реакції на деякі обста-вини, ситуації (крадіжка при дуже сприятливій ситуації, що раптово виникла, агресія до потерпілого і т. ін.).

6 «Конформний тип»

Обрання злочинного способу дій відбувається під впливом інших людей або групи (готовність ідентифікувати свою поведінку).


63

Знання типології злочинців дає можливість виявляти та аналізувати окремі типи злочинної поведінки, дозволяє пояснити цю поведінку особливостями да-ного типу особистості.

При вивченні окремих категорій злочинців велика увага приділяється насиль-ницькому типу злочинця (хуліган, ґвалтівник, убивця). У літературних джерелах робилися спроби встановити найбільш загальні риси насильницьких злочинців:

1) егоїзм, що нерідко переходить в егоцентризм, при якому вся поведінка особи підкоряється лише її інтересам, бажанням і потягам; примітивно-анархічна позиція: «що хочу, те і роблю»;

2) тісно пов’язана з егоїзмом (а нерідко і прямо ним обумовлена) зневага до інтересів і думок окремих членів суспільства, у тому числі навіть найближ-чих цій людині;

3) відсутність здатності, а часто і бажання поставити себе на місце потерпі-лого, звідси – відсутність почуття жалю до потерпілого, високий ступінь жорстокості;

4) переважно афективний характер поведінки, при якій бажання, що вини-кають в особи, потреби і спонукання відразу ж реалізуються, у тому числі і злочинним шляхом.

Вчинення насильницьких злочинів пов’язане з агресією. У психології агресія розглядається як поведінка або дія, спрямована на заподіяння фізичної чи пси-хічної шкоди або на знищення іншої людини. Готовність окремої особистості до агресії виявляється як негативна риса — агресивність.

Необхідно зазначити, що «агресія» означає напад. Агресивні злочини мають злісний, деструктивний характер, а їх метою є заподіяння потерпілому шкоди. В основі кримінальної агресії знаходиться ворожнеча і прагнення руйнування. Вона посягає на найважливіші людські блага — життя, здоров’я, честь, гідність, права людини.

Агресія спрямовується на заподіяння людині страждань і перешкоджає здій-сненню її намірів. Об’єктами агресивних дій бувають також речі і природа — се-редовище життя людей.

Насильницький тип злочинця пов’язаний з тим, що вирішення конфлікту ви-значається наявністю агресивності особистості, обумовленої такими якостями індивіда, як соціальне відчуження, знижена толерантність, озлобленість, егоцен-тризм та ін. Для насильницьких злочинців характерний низький рівень загальної культури й освіченості.

Розрізняють випадковий тип злочинців і стійкий («злісний») тип насильниць-кого злочинця. Для злісного типу характерна агресивна спрямованість особистос-ті, прагнення вирішити конфлікт за допомогою фізичної сили, жорстокості.

64

Особливий тип насильницького злочинця — вбивця. Існують різні типи вбивць: «випадкові» вбивці, сексуальні вбивці, вбивці-хулігани, вбивці-терористи, вбивці-найманці (кілери) та ін.

Позбавлення життя іншої людини має серйозні психологічні наслідки для особи, яка його вчинила. «Не убий» твердить шоста заповідь Закону Божого.

І це пов’язано не лише із захистом життя людини, але і з прагненням захис-тити від страждань (певних психічних станів) особу, яка вчинила вбивство, адже вчинення вбивств призводить до деформації всієї структури особистості.

Специфіка сексуальних убивств полягає у необхідності урахування сексопа-тологічних даних. Так, насильство серійних сексуальних садистів детермінова-не психолого-психіатричними закономірностями (такий садизм є аномальною формою вирішення різноманітних індивідуально значущих інтра- та інтерперсо-нальних конфліктів і подолання хронічних фрустрацій, підвищення самооцінки).

Таку категорію вбивств (сексуальних) вчиняють чоловіки. Явища садизму в жінок трапляються вкрай рідко, а наприклад некрофілія не трапляється зовсім.

Картина сексуальних убивств уражає своєю зовнішньою протиприродністю, «психічною ненормальністю», патологічністю. Тут можна виділити злочинця, що «маскується», і «раптового» злочинця, «душителя» (який вчиняє вбивство шляхом удушення чи удавлення) і «потрошителя» (який убиває шляхом нане-сення колото-ріжучих поранень).

Серйозну соціальну небезпеку становлять убивства на замовлення. Психологія вбивства на замовлення характеризується складним ланцюгом вза-ємодій: замовник — виконавець, або замовник — посередник — виконавець, або замовник — кілька посередників — виконавець.

Є різні типи виконавців убивства на замовлення (кілерів). Вони можуть бути поділені на виконавців-дилетантів і виконавців-професіоналів. Наймані вбивці-професіонали у свою чергу поділяються на вбивць-одиночок, які виконують за-мовлення час від часу, і вбивць, які перебувають на постійному утриманні того або іншого злочинного угруповання. Вони вчиняють убивство групою по два-три чоловіки.

Психологічні особливості має особистість виконавця вбивства на замовлен-ня, для якого основний мотив діяльності не лише користь, але і досягнення про-фесійного результату. Професійних виконавців убивств на замовлення пропону-валося умовно позначити як:

1) «соціопатичних», до яких належать особи з явними дефектами психічної діяльності, у суміжних станах;

2) «категорія інфернального досвіду» – ветерани бойових дій, колишні за-суджені з низьким соціальним статусом.

65

Убивця-професіонал йде на справу, якщо відчуває 99-відсоткову гарантію власної безпеки. Він має досить високі навички в «мистецтві» вбивати людей, використовує найсучаснішу техніку спостереження і радіозв’язку, виконує за-ходи щодо підготовки вбивства. Ніхто і ніколи не повинен запідозрити у ньому ліквідатора. Він повинен бути неяскравим, непомітним, таким, що розчиняється у натовпі.

Сьогодні злочинці роблять спроби до зміни типового образу кілера. Останнім часом у вчиненні вбивств на замовлення намітилися нові тенденції — до таких убивств стали залучати жінок.

Широке коло осіб охоплює корисливий тип злочинця: злодії, розкрадачі, шахраї. Саме зі злодіями пов’язане виникнення злочинних традицій, злодійських «законів» і «правил поведінки» у кримінальному світі. Розрізняють злодіїв: «домушників», «кватирників», «кишенькових злодіїв» та ін. У злодіїв порушу-ється система моральної орієнтації, з’являються негативні якості особистості: жадібність, прагнення до наживи, нечесність та ін.

До корисливого типу особи злочинців належать шахраї. Процес економічних перетворень, розвиток ринкових відносин спричинюють проникнення) шах-райства в усі сфери суспільства.

Із погляду психології більшість шахраїв мають хорошу здатність до створення образів у думках, свідомості. Їм притаманний сугестивний вплив і вміння пере-конувати. До особистих якостей і властивостей шахрая належать його хитрість, облудність, уміння привертати до себе навколишніх, знання способів підробки документів.

За своїм зовнішнім виглядом — це, звичайно, солідні люди, які «вміють себе подати», мають певні знання у галузі психології, досить хорошу спостережли-вість і швидко реагують на обстановку, що змінюється.

Шахраї використовують можливості перевтілення, установлюють контакт із людьми різних типів, обирають відповідну манеру поведінки.

Таблиця 19Класифікація шахраїв за групами 14

1 «Нові» шахраї, які використовують механізми ринкових відносин, мож-ливості кредитно-банківських операцій, фіктивних фірм, страхової, інвес-тиційної і довірчої діяльності.


66

2 Шахраї-гастролери, які постійно роз’їжджають і негайно ховаються з місць вчинення злочинних діянь.Шахраї-гравці, які використовують азартні ігри (карткові шулери, «ката-ли», «червові валети» та ін.).

3 Шахраї, які не мають постійного місця роботи чи проживання, неоднора-зово засуджені за шахрайство та інші злочини.

4 Шахраї, які вчиняють злочини вперше, з легкодумства, під впливом інших осіб чи ситуації.

5 Шахраї-одиночки і шахраї, які вчиняють злочин групою, у тому числі і з розподілом ролей.

67

14. Психологічні риси

особистості злочинця

Під психологічними особистісни-ми характеристиками слід розуміти відносно стабільну сукупність інди-відуальних якостей, що визначають типові форми реагування й адаптивні механізми поведінки, систему уявлень про себе, міжособистісні відносини і характер соціальної взаємодії.

Іншими словами, це внутрішній компонент особистості, що являє собою від-носно стійку і неповторну структуру, що забезпечує індивідові активну діяль-ність у суспільстві.

Таблиця 20Рівні цілісного дослідження особистості 15

Перший рівень

– являє собою уроджені особливості, що визначають темп пси-хічної активності, силу і рухливість нервових процесів, стійкі емоційні властивості, сексуальну спрямованість і інші параме-три, що мають відношення до темпераменту.

Другий рівень

– характеризується сукупністю стійких якостей, що сформува-лися у процесі індивідуального розвитку в соціальному серед-овищі і що виявляються як у вигляді типових реакцій і дій, так і свідомої, гнучкої діяльності, що представляє визначений тип соціальної поведінки.

Третій рівень

– стосується соціальної спрямованості особистості, ієрархії її цінностей і моральних відносин.

Дослідження злочинців, проведені в інших країнах, показали, що у своїй масі злочинці характеризуються вираженими стійкими психологічними особливос-тями.

Найбільш типові за психологічними особливостями злочинці зустрічаються серед осіб, що вчинили тяжкі насильницькі злочини (грабежі, розбої, зґвалту-вання, убивства), і психологічно менш типовими є особи, що вчинили ненасиль-ницькі злочини (крадіжки, розкрадання майна).

15 Антонян Ю. М., Еникеев М. И., Эминов В. Е. Психология преступника и расследова-ние преступлений. – М.: Юристъ. – 1996. – 336 с.

68

Профіль злочинців указує насамперед на погану соціальну пристосованість і загальну незадоволеність своїм становищем у суспільстві. У них виражена така риса, як імпульсивність, що виявляється в зниженому контролі своєї поведінки, необдуманих учинках, зневазі наслідками своїх дій, емоційної незрілості.

Таблиця 21Психологічні властивості

(риси) окремих категорій злочинців 16

Категорії злочинців Відмітні риси

Убивці Висока чутливість до міжособистісних вза-ємодій.

Значною мірою риси, властиві усім злочинцям, виражені в убивць. Це люди, поведінка яких, переважно, визначається афективно зарядженими ідеями, реа-лізованими у певних ситуаціях. Вони надзвичайно чуттєві до будь-яких елементів міжособистісної взаємодії, підозрілі, сприймають зовнішнє середовище як вороже. У зв’язку з цим у них ускладнена правильна оцінка ситуації, тому що вона легко змінюється під впливом афекту. Вони легко дратуються при будь-яких соціаль-них контактах, що представляють хоч найменшу погрозу для їхньої особистості. Такі люди мають досить стійкі уявлення, що практично не можуть коригувати-ся. Іншими словами, якщо вони мають про кого або про щось свою думку, то їх важко переконати. Усі ускладнення і неприємності, з якими вони зіштовхують-ся у житті, інтерпретуються як результат ворожих дій збоку оточення. У своїх невдачах вони схильні обвинувачувати інших, але не себе (екстрапунитівні ре-акції). Найбільш чуттєві такі люди у сфері особистої честі, для них характерна підви-щена свідомість своєї цінності. Через наявність постійного афекту, коли менш гідні користуються більш великими правами, ніж вони, у них може виникнути потреба захищати права, і вони починають відігравати роль «борця за спра-ведливість». Дослідження свідчать про наявність в убивць емоційних порушень, соціальної відчуженості і складнощів, пов’язаних із засвоєнням не тільки моральних, але і правових норм. Такі люди здійснюють злочини найчастіше у зв’язку з афектом, що нагромадив-ся, стосовно тієї або іншої людини або ситуації, не бачачи при цьому (або не бажаючи бачити) іншого способу вирішення конфлікту.

16 Антонян Ю. М., Еникеев М. И., Эминов В. Е. Психология преступника и расследова-ние преступлений. – М.: Юристъ. – 1996. – 336 с.

69

Зафіксовано вороже й агресивне сприйняття убивцями людей, що мають свою точку зору. Унаслідок цього, здійснюючи акт насильства, убивця вважає, що він у такий спосіб захищає своє життя, свою честь, «справедливість», а іноді й ін-тереси інших. Отже, убивця відрізняється від всіх інших категорій злочинців насамперед над-мірною стійкістю афекту, а також можливістю виникнення реакцій «коротко-го замикання». В убивць найбільшою мірою виражена тенденція виглядати якнайкраще. Вони надають великого значення думці оточуючих про себе, і тому дії убивць частіше можуть визначатися актуальною ситуацією, що складається в їхніх міжособис-тісних відносинах. Можна припустити, що убивці найбільш схильні до імпуль-сивних реакцій «короткого замикання» на тлі акумуляції афекту. У той же час убивці найбільш чуттєві до відтінків міжособистісних відносин і виявляють дуже сильну залежність від них. Убивці зазнають складнощів у встановленні контактів, більш замкнуті і нетова-риські, що ще більше ускладнює міжособистісні стосунки і сприяє виникненню конфліктів.

Корисливо насильницькі Найвища імпульсивність при низькому контролі. Зневага правовими нормами.

Близько до вбивць за ступенем виразності особистісних властивостей знахо-дяться корисливо насильницькі злочинці. Від убивць вони відрізняються збіль-шенням ступеня виразності психологічних властивостей. Корисливо насильницькі злочинці так само, як і убивці, є однорідною групою з вираженими характерологічними ознаками. Відзначаються імпульсивністю поведінки і зневагою до соціальних норм, агресивністю. Відчуженість від соціального середовища знижує можливість адекватної оцін-ки ситуації. Підвищення загального рівня активності призводить до того, що імпульсивність поведінки стає найбільш характерною рисою, можуть виникати раптові агресивні вчинки. Психологічний аналіз профілів корисливо насильницьких злочинців показує, що для них характерна підвищена ворожість до оточення і їхні асоціальні вчин-ки є постійною лінією поведінки. Насамперед у профілі цієї категорії злочинців позначаються складнощі в за-своєнні моральних, а отже, і правових норм. Якщо поведінка убивць спрямо-вується в основному афективно зарядженими ідеями, то поведінка корисливо насильницьких злочинців визначається тенденцією до безпосереднього задо-волення бажань і потреб, що виникають, і поєднується з порушенням загальної нормативної регуляції поведінки, інтелектуального і вольового контролю.

70

Отже, корисливо насильницькі злочинці відрізняються від інших найбільшою некерованістю поведінки і раптовістю асоціальних учинків. У корисливо насильницьких злочинців найбільше виражена потреба в само-ствердженні, афективне тло безпосередньо впливає на поведінку більше, ніж в інших злочинців, тобто в них найсильніше виражені такі риси, як імпульсив-ність і зневага до соціальних норм і вимог. Вони мають найбільш низький інте-лектуальний і вольовий контроль.

Ґвалтівники Найнижча чутливість у міжособистісних від-носинах при низькому контролі поведінки.

Викликають інтерес дані стосовно осіб, які вчинили такий злочин, як зґвалту-вання. Їхній психологічний профіль цілком збігається з усередненим психоло-гічним профілем усіх злочинців. У них відзначається наявність таких властивостей, як схильність до домінуван-ня і подолання перешкод, зниження чутливості стосовно інших людей (емпатії) і можливості рефлексії.Вони можуть демонструвати нарочито мужній стиль життя, що характеризу-ється підкресленням своєї сили, зневагою до дріб’язків. Можна припустити, що вони намагаються всіляко затвердити себе в чоловічій ролі. Про це гово-рить і характер здійсненого ними злочину, у якому меншою мірою відбивають сексуальні мотиви, а більшою – самоствердження себе в чоловічій ролі. Ці особи прагнуть підкреслити наявність у себе традиційно чоловічих рис. Така тенденція виявляється звичайно як гіперкомпенсація порушення іденти-фікації з традиційно і культурно обумовленою чоловічою роллю. Цей вид злочинів, так само як і інші, пов’язаний з такими особистісними влас-тивостями, як імпульсивність, ригідність, соціальна відчуженість, порушення адаптації, дефекти правосвідомості і можливості регуляції своєї поведінки. У ґвалтівників найнижча чутливість у міжособистісних контактах (черствість) і найменше виражена схильність до самоаналізу (рефлексії). Інтелектуальний контроль їхньої поведінки так само низький, як і в корисливо насильницьких злочинців.

Злодії (крадії) Найнижчий рівень тривоги, гнучкість по-ведінки.

Профіль злодіїв схожий з іншими категоріями злочинців (крім розкрадачів). Однак у злодіїв відзначається можливість більш високого контролю своєї по-ведінки. Профіль злодіїв має подібність із профілем корисливо насильницьких злочинців, їхні психологічні особливості подібні корисливо насильницьким, але мають значно менший ступінь виразності.

71

Вони більш соціально адаптовані, менш імпульсивні, мають меншу ригідність і стійкість афекту, більш рухливі, у них менше виражена тривога і загальна не-задоволеність актуальним становищем. Їхня агресивність значно нижча і вони більшою мірою можуть контролювати свою поведінку. Поведінка їх у порівнянні з іншими злочинцями відрізняється гнучкістю, упев-неністю при необхідності приймати рішення. І якщо поведінка убивць направляється в основному афективними ідеями і пе-рекрученими соціальними вимогами, а імпульсивна поведінка корисливо на-сильницьких злочинців обумовлена складнощами в засвоєнні й усвідомленні соціальних норм, то для злодіїв характерна гарна орієнтація (у порівнянні з ін-шими злочинцями, крім розкрадачів) у цих нормах і вимогах, але, незважаючи на це, внутрішнє неприйняття їх і свідоме порушення. Вони найбільш товариські, з добре розвинутими навичками спілкування й біль-шою мірою прагнуть до встановлення міжособистісних контактів. Вони най-більше, крім розкрадачів, соціально адаптовані. Для них менш характерна реак-ція самодокору і самозвинувачення за зроблені раніше асоціальні дії.

Розкрадачі Найбільш адаптовані, високий самокон-троль, добре орієнтуються в соціальних нормах і вимогах.

За своїми психологічними властивостями істотно відрізняються від всіх інших категорій злочинців як за особистісними рисами, так і за ступенем їхньої ви-разності. У порівнянні з іншими злочинцями є більш адаптованими, тобто більш при-стосованими до різних соціальних ситуацій і їх змін; краще орієнтуються в со-ціальних нормах і вимогах, більш стримані, можуть добре контролювати свою поведінку. Не властиві такі риси, як агресивність та імпульсивність поведінки, що відзна-чаються в насильницьких злочинців. Вони більш товариські, більшість не має складнощів у встановленні соціальних контактів, у багатьох зустрічаються такі риси, як прагнення до лідерства, потреба в соціальному визнанні. Особи, що входять до категорії розкрадачів, мають різнорідні і різноспрямова-ні особистісні властивості. У них не виявлені виражені особистісні риси, влас-тиві усім або більшості.

72

За своїми психологічними особливостями більшість розкрадачів не мають іс-тотних відмінностей від нормативної групи (законослухняні громадяни), що у масі також володіють різними особистісними властивостями. Разом із тим відзначається наявність у цієї категорії злочинців, на відміну від законослухняних громадян, актуальних соціально-психологічних проблем, пов’язаних із притягненням до кримінальної відповідальності. Наслідком ви-никнення у зв’язку з цим несприятливого психічного стану є загальна активі-зація захисних механізмів, спрямована на зниження внутрішнього напруження і тривоги. Розкрадачі мають найбільш високий інтелектуальний контроль поведінки, до-рожать своїм соціальним статусом, добре орієнтуються в нюансах соціальних взаємодій. У той же час вони найбільш адаптовані, лабільні, відрізняються най-меншою психічною напруженістю.

73

15. Приклади

застосування

методу психолого-


портрета невстановленого

злочинця

Наприкінці 2010 року у м. Харків невстановленими особами було здій-снено низку квартирних крадіжок, що за способом вчинення та харак-тером дій злочинців мали певну

схожість: 29.11.2010 (2 крадіжки в Червонозаводському районі); 30.11.2010 (6 крадіжок у Комінтернівському районі); 01.12.2010 (3 крадіжки у Червонозаводському районі); 18.12.2010 (2 крадіжки в Московському районі).

Усі ці крадіжки поєднувало те, що злочинці у якості об’єкта посягання обира-ли квартири, розташовані на першому поверсі двох- або трьохповерхових будин-ків. Квартири мали пластикові вікна.

Як правило, злочинці проникали через пластикові вікна, що виходять на тиль-ну сторону будинку. У деяких випадках проникнення відбувалося і через вікно кімнати, що виходить на фасад будинку. Вікна відкривали (віджимали) за допо-могою предмета з плоскою робочою частиною, що за формою схожий на стамес-ку (викрутку) або інший подібний їй предмет.

Злочинцями викрадалися гроші, коштовності та вироби із золота, фотоапара-ти та комп’ютерна техніка. Під час оглядів місць подій вилучалися сліди тканини (рукавичок), сліди взуття (спортивного типу) та сліди пальців рук.

Спеціалістом-психологом НДЕКЦ на підставі аналізу криміналістичної ін-формації, зібраної під час огляду місць квартирних крадіжок і результатів прове-дених у подальшому трасологічних досліджень, було складено орієнтування для працівників карного розшуку з викладенням «ПКП» невстановленого злочин-ця, відповідно до якого:

«…дані злочини, ймовірно, могли скоюватися однією і тією ж особою (гру-пою осіб).

Наявність серійності припускає існування стійких криміналістичних і психо-логічних особливостей і ознак скоєння злочину («почерк злочинця), що дозволяє узагальнити дані за крадіжками, здійсненими 29.11.2010, 30.11.2010, 01.12.2010 і 18.12.2010 у Червонозаводському, Московському і Комінтернівському районах м. Харків.

74

А. З урахуванням даних, отриманих під час вивчення протоколів огляду місць подій, а також результатів трасологічних досліджень, психолого-криміналістичне орієнтування на особу (виконавця), яка безпосередньо здійснила крадіжки, є наступним:

А.1. Зовнішні дані. Суб’єкт злочину чоловічої статі; ймовірно, 22 — 27 ро-ків, худорлявої статури, на зріст близько 170 см. За словами очевидців був одяг-нений в чорну куртку, на голові — кепка. Віддає перевагу спортивному стилю одягу, спортивному взуттю.

А.2. Місце проживання. Не є жителем м. Харків. Ймовірно, приїжджий з іншого великого населеного пункту або периферії. Менше ймовірно — гро-мадянин іншої держави. Прибув у м. Харків через ж/д вокзал «Південний». Можливо так само прибуття на міжміському транспорті з боку Сімферополя або Києва. Особистого автотранспорту не має. Ймовірно, при скоєнні злочину використовує автомобіль напарника.

А.3. Індивідуальні особливості. Освіта середньо-спеціальна, менше ймо-вірно — шкільна освіта, ще менше ймовірно — вища.

Ймовірно, раніше судимий (можливо двічі) за кваліфікацією злочину «кра-діжка». Можливо, відбував покарання в колонії, розташованій в Харківській об-ласті. Має пневматичну або травматичну зброю.

А.4. Індивідуально-психологічні особливості. Володіє достатньо високи-ми навичками у сфері крадіжок, а саме: оперативне і швидке проникнення до житла; обізнаність і хороше пошукове орієнтування по житлу (відносно місць зберігання цінностей, грошей). Схильний до планування, вибірковості.

– здійснює протягом доби серію «підготовлених» крадіжок (до 6 краді-жок);

– віддає перевагу малоповерховим будинкам старої забудови, ймовірно, з метою бути поміченим як можна меншою кількістю людей;

– використовує одноманітний спосіб проникнення у квартиру через вікно першого поверху;

– уміло використовує знання конструктивних особливостей пластикових вікон, застосовує віджимання;

– при проникненні в житло прагне не створювати зайвого шуму.Упевнений в своїй «професійності» і безкарності. Неагресивний, проте

здатний чинити опір при зовнішній загрозі. Наполегливий. Не схильний до пия-цтва. Довго не затримується на одному місці.

А.5. Орієнтовні дані. Ймовірно, орендує житло у східній частині міс-та Харкова (не у центральному районі) або передмісті Харкова, де може зберіга-ти вкрадені речі. Можливо, тимчасово проживає у напарника Б.

75

Основний шлях переміщення — уздовж транспортних артерій м. Харків (просп. 50-річчя СРСР, просп. ім. Юрія Гагаріна, вул. Академіка Павлова). У пер-ший день переміщався загальним автотранспортом або з використанням при-ватного візництва.

Не ухвалює самостійного рішення у виборі об’єктів посягань. Для здійснен-ня крадіжок орієнтується на невеликі (не густонаселені) житлові мікрорайони, орієнтується на перші поверхи.

Віддає перевагу як об’єктам наживи особливо цінним і компактним речам: золотим виробам, грошам, компактним об’єктам техніки (ноутбуки, цифрові фо-тоапарати). Громіздкі об’єкти, такі як телевізори, його не цікавлять.

А.6. Особливості організації злочинів. 29.11.2010: ймовірно, ці 2 крадіжки здійснювалися з метою заволодіння грошовими засобами для подальшого їх викорис-тання на оренду житла, придбання предметів одягу (зміна зовнішнього вигляду, взут-тя), продуктів. Можливо, цього дня відвідував вечірній ринок ТЦ «Барабашово».

У наступні дні — 30.11.2010, 01.12.2010, 18.12.2010 — крадіжки здійснюва-лися з метою наживи для подальшого використання засобів для збагачення.

Б. Враховуючи серійність злочинів, територіальне і взаємне розташування об’єктів посягань, а також характер дій на місцях крадіжок, слід вважати, що ви-конавець А. квартирних крадіжок мав напарника Б. (можливо, навіть два).

Напарник Б. Ймовірно, напарник — житель м. Харків або особа, яка часто буває у м. Харків (у відрядженнях, у родичів, із інших питань). Найімовірніше, має автотранспорт. Ймовірно, саме напарником проводилися заходи щодо ви-бору об’єктів посягання, продумувалися шляхи підходу і відходу, найбільш спри-ятливий час для проникнення.

Напарник може виконувати роль неформального лідера, тобто бути органі-затором злочинних дій. Ймовірно, був раніше судимий.

Б.1. Зовнішні дані. Суб’єкт чоловічої статі; ймовірно, 30 — 40 років, міцної статури.

Б.2. Місце проживання. Вірогідно є жителем м. Харків, але й може бути приїжджиймз іншого великого населеного пункту. Менше ймовірно — грома-дянин іншої держави. Ймовірне місце прибуття до м. Харків — через ж/д вокзал «Південний». Можливо так само прибуття на міжміському транспорті з боку Сімферополя або Києва. Може мати особистий автотранспорт або експлуатує автомобіль за дорученням (родичі, знайомі).

Б.3. Індивідуальні особливості. Освіта середньо-спеціальна, менш ймовір-но — вища.

Ймовірно, раніше судимий за кваліфікацією злочину «крадіжка». Можливо, що відбував покарання в колонії, розташованій в Харківській області.

76

Б.4. Індивідуально-психологічні особливості. Схильний до планування і аналізу. Виконує роль організатора, проводить підготовчу роботу, визначає по-рядок дій на місці крадіжки. Педантичний і послідовний у своїй діяльності.

Має авторитет у виконавця А., може бути переконливим у розмові. Наполегливий. Може тривалий час знаходитися у м. Харків.

Б.5. Орієнтовні дані. Погано знає місто, а тому при пошуку об’єктів пося-гань обирає маршрут переміщення уздовж крупних «знайомих» транспортних артерій м. Харків (просп. 50-річчя СРСР, просп. ім. Юрія Гагаріна, вул. Академіка Павлова).

Ймовірно, орендує житло, де може проживати і виконавець А. Передбачається, що може проживати в східній частині м. Харків. Не виїжджає в центральні ра-йони, зважаючи на недостатню орієнтацію на місцевості. За місцем мешкання може зберігати вкрадені речі.

Приймає рішення у виборі об’єктів посягань. Для здійснення крадіжок під-бирає квартали з малоповерховими будинками старої забудови, із пластиковими вікнами на перших поверхах.

Після затримання злочинців виявилося, що до їхньої групи входило чотири особи. Їх ролі булі чітко розподілені. Під час проведення в подальшому судової психологічної експертизи було з’ясовано, як ці ролі розподілялися, та встановле-но індивідуально-психологічні особливості осіб.

У досліджуваній соціальній мікрогрупі громадян кожен із учасників мав на-ступний індивідуально-рольовий статус:

1) Громадянин Б. має статус неформального лідера («інтелектуальний лі-дер») — «організатора».

«Організатор» Б. — 37 років, житель Полтавської області, раніше був один раз засуджений за крадіжку, орендував квартиру на східній околиці міста та на-давав місце для проживання виконавцям А., В., Г. Не одружений (громадянський шлюб). Освіта — середня спеціальна (художник-альфрейник). Мав автомобіль за дорученням, на якому група пересувалася під час підготовки та здійснення злочинів.

Під час скоєння крадіжок вів спостереження за обстановкою на вулиці, був напоготові подати сигнал тривоги, займав позицію поблизу місця проникнення до квартири (вікна).

Особі «організатора» Б. властиві: інтровертованість; емоційна лабільність, сензитивність; суперечність мотиваційної сфери; прагнення до оволодіння мак-симальними благами, дбайливість і обачність; схильність до самоаналізу, пасив-ність, песимізм, консерватизм; стиль міжособової поведінки — багатогранний із тенденцією до перевтілення в різні соціальні ролі.

77

План східної частини м. Харкова

з відображенням зон скоєння 13-ти квартирних крадіжок

Умовні позначення:

Зона скоєння квартирних крадіжок:29 – скоєні 29.11.2010;30 – скоєні 30.11.2010;01 – скоєні 01.12.2010;18 – скоєні 18.12.2010

78

2) Громадянин А. має статус «активного виконавця».«Активний виконавець» А. — 26 років, житель Полтавської області, раніше

засуджений двічі за скоєння крадіжок, проживав у м. Харків на квартирі, орендо-ваній організатором Б. Не одружений. Освіта — середня спеціальна (автослю-сар).

Безпосередньо займався віджиманням рами вікна та проникав до квартири. Здійснював пошук грошей та цінних об’єктів.

Особі «активного виконавця» А. властиві: інтровертованість; сензитив-ність; особова незрілість із орієнтацією на авторитет сильнішої особи; відда-ність; прагнення самостверджуватися в очах оточуючих для підняття своєї са-мооцінки; вразливість, тривожність, підозрілість; соромливість, невпевненість у собі, несміливість; прагнення піти від самостійного ухвалення складних рі-шень; агресивність; залежний патерн поведінки; форма міжособового спілку-вання — інфантильна (регресивна) з тенденцією до підпорядкування авторите-ту (старшому за віком, соціальному положенню і так далі).

3) Громадянин В. має статус «активного виконавця».«Активний виконавець» В. — 24 роки, житель Полтавської області, раніше

засуджений тричі за скоєння крадіжок, проживав у м. Харків на квартирі, орен-дованій «організатором» Б. Не одружений. Освіта — середня спеціальна (зва-рювальник).

Безпосередньо займався віджиманням рами вікна та проникав до квартири. Здійснював пошук грошей та цінних об’єктів.

Особі «активного виконавця» В. властиві: екстравертованість; емоційна ла-більність, жага до незалежності; незадоволеність своїм положенням у соціумі; підвищена тривожність у поєднанні з підвищеною емотивністю і чутливістю; підвищений рівень агресивності; стиль міжособової взаємодії — комунікатив-ний з тенденцією до самоствердження.

4) Громадянин Г. має статус «пасивного виконавця».«Пасивний виконавець» Г. — 34 роки, житель Полтавської області, раніше

був один раз засуджений за скоєння крадіжки, проживав у м. Харкові на кварти-рі, орендованій «організатором» Б. Одружений. Освіта — середня спеціальна (технік-механік).

Виконував роль водія автомобіля під час скоєння крадіжок.Особі «пасивного виконавця» Г. властиві: ригідність; інтроверсія; підвище-

ний рівень тривожності, настороженість і підозрілість; педантичність; почуття страху перед активними діями; прагнення уникати надмірної відповідальності та ухвалення ризикованих рішень; довге коливання перед ухваленням складно-го рішення (нерішучість); прицьому також спостерігається достатньо високий

79

рівень спонтанності; висока пошукова активність, напористість і самовисуван-ня сильного «Я» (заповзятливість); мотивація уникнення неуспіху; соціальна активність.

* * *Проводячи порівняльний аналіз інформації, викладеній в психолого-

криміналістичному дослідженні (орієнтуванні) та інформації, встановленої в ході проведення судової психологічної експертизи, можна визначити «влучен-ня» та «прорахунки».

Таблиця 22Порівняльний аналіз

результатів застосування методу «ПКП» за фактами серії квартирних крадіжок

№ Психолого-криміналістичне орієнтування

Встановлені обставиниспівпадають не співпад.

1 Кількість осіб (злочинців) 2-3 42 Безпосередні виконавці 1 23 Вік, стать злочинців *4 Освіта середня

спеціальна5 Судимість 1-36 Місце постійного проживання *7 Район проживання в м. Харкові (оренда

житла)*

8 Стиль одягу злочинців спорт.9 Автомобіль (приналежність, викорис-

тання)*

10 Після перших 2-х крадіжок відвідували ТЦ «Барабашово»

*

11 Шляхи переміщення в пошуку об’єктів посягань (межи дій)

вздовж основн. вул.

12 Розподіл ролей серед злочинців *13 Індивідуально-психологічні особливос-

ті «організатора»*

14 Індивідуально-психологічні особливос-ті «виконавця»

*

80

Результати проведеної роботи свідчать про можливість застосування методу «ПКП» не тільки при розслідуванні певної категорії злочинів (убивства на сек-суальному ґрунті, підпали, вибухи, заподіяння каліцтв, зґвалтування, ритуальні убивства) але й по злочинах загальної кримінальної спрямованості.

81

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антонян Ю. М., Еникеев М. И., Эминов В. Е. Психология преступника и рас-следование преступлений. — М.: Юристъ. — 1996.

2. Гора І. В., Колесник В. А. Криміналістика: Навч. посіб.: Ч. 1: Криміналістична техніка. — К.: Алерта, 2005.

3. Гранат Н. Л., Устьянцева Т. В. Психологическая характеристика экспертных ситуаций и принципы их классификации // Проблемы теории судебной экспертизы. — М.: Изд-во ВНИИСЭ, 1980. — Вып. 44.

4. Дулов А. В. Судебная психология. — Минск: Вышейшая школа, 1975.5. Еникеев М. И. Юридическая психология. С основами общей и социальной

психологии: Учебник для вузов. — М.: Норма, 2005. 6. Закон України «Про судову експертизу» // Відомості Верховної Ради

України. — 1994. — № 28. 7. Зинин А. М., Виниченко И. Ф., Житников В. С., Овсянникова М. Н.

Криминалистическое описание внешности человека (функциональные и со-путствующие элементы и признаки): Справочное пособие / Под ред. проф. В. А. Снеткова. — М.: ВНИИ МВД СССР, 1998.

8. Зубков М. Г. Російсько-український і українсько-російський сучасний слов-ник. — Х.: Видав. дім «Школа», 2005.

9. Зудин В. Ф. Криминалистическая профилактика преступлений в системе кри-миналистики // Предмет и система криминалистики в свете современных исследований. — М.: Изд-во ВНИИСЭ, 1988.

10. Исаенко В. Н. Проблемы разработки и использования психолого-криминалистического розыскного «портрета» неизвестного преступника // Российский психиатрический журнал. 2005. № 2. 6.

11. Коновалова В. Е. Версия: концепции и функции в судопроизводстве: Монография. — Харьков: Издатель ФЛ-П Вапнярчук Н. Н., 2007.

12. Коновалова В. О., Шепітько В. Ю. Юридична психологія: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004.

13. Кучинский А. В. Преступники и преступления. Законы преступного мира. Обычаи, язык, татуировки: Энциклопедия. — Д.: Сталкер, 1997.

14. Малыхина Н. И. Актуальные вопросы развития криминалистического уче-ния о личности преступника // Организационно-правовые проблемы борьбы с преступностью в регионах России: сб. науч. тр. ВНИИ МВД России. М., 2005.

15. Образцов В. А., Богомолова С. Н. Криминалистическая психология: Учеб. по-

82

собие для вузов. — М: ЮНТЬТ-ДАНА, Закон и право, 2002. 16. Орбан-Лембрік Л. Е., Кошинець В. В. Юридична психологія: Навч. посіб-

ник. — Чернівці: Книги — ХХІ, 2007.17. Панкин А. И., Анфиногенов А. И. Психологический портрет преступника: по-

нятия, виды, методика складывания // Право и юридическая психология. – № 1. – М., 1995.

18. Психология оперативно-розыскной и следственной деятельности: Учеб. по-собие. — М.: Изд-во Проспект, ТК Велби, 2006.

19. Самовичев Е. Г. Некоторые прикладные вопросы анализа серийных престу-плений // Сб. науч. тр. ВНИИ МВД России. М., 1993.

20. Стригонюк М. І. Криміналістика: Підручник. — К.: Атіка, 2005.21. Тимошенко Ю. П. Психологічні особливості діяльності експерта-

криміналіста // Наук. вісник Нац. акад. внутрішніх справ України. — К.: Вид-во НАВСУ. — 2001. — № 1.

22. Тимченко А. В., Христенко В. Е. Прикладная психология в практике право-охранительной деятельности (в схемах и таблицах): Учеб. пособие. — Х.: ООО «Одиссей». — 2004.

23. Тимченко А. В., Христенко В. Е. Прикладная психология в практике право-охранительной деятельности (в схемах и таблицах): Учеб. пособие. — Х.: ООО «Одиссей». — 2004.

24. Шевцов С. О. Організація професійно-педагогічної підготовки працівників експертної служби МВС України (спеціальність 13.00.04 — теорія і методи-ка професійної освіти): Дис. … канд. пед. наук; Харк. нац. пед. ун-т імені Г. С. Сковороди. — Харків, 2009.

25. Юридична психологія: Підручник для студентів юрид. вищих навч. закладів // За заг. ред. Я. Ю. Кондратьєва. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2000.

Інформаційне видання

ПСИХОЛОГО-КРИМІНАЛІСТИЧНИЙ ПОРТРЕТ НЕВСТАНОВЛЕНОГО ЗЛОЧИНЦЯ

А в т о р и-у к л а д а ч і:Шевцов Сергій Олександрович

Тимошенко Алла Ігорівна Лозова Світлана Миколаївна

Редактор С. В. КармазаКомп’ютерна верстка С. О. Кабанов

Підписано до друку 22.11.2011. Формат 60х84/16.Папір офсетний. Гарнітура «Арно».

Documents

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ · УДК 343.96:159.9]-051(072) ББК 67.408п. р30-2+88.472р30-2 П86 Автори-укладачі: Шевцов