Кам'янець-Подільський багатопрофільний навчально-реабілітаційний

центр

ППРРААККТТИИККУУММ

ППррииррооддаа ннааввккооллоо ннаасс

(Вихователь Танаскова А.В.)

2

Вінок для України Мета. Навчити учнів розпізнавати багатства рідного краю;

Милуватися джерелом життя — природою;

Розвивати допитливість у взаєминах з рослинним світом;

Формувати національну свідомість;

Любов до Батьківщини.

Обладнання. Святково прибраний зал. На столах букети квітів. Виставка

віршів поетів картини та малюнки квітів.

Природу недарма називають чарівницею. Це не тільки невеличка

скарбниця багатств, джерело життя, — природа прикрашає зеленим килимом

лісів і гаїв, шовковистими травами і барвистими запашними квітами. Вона дарує

людям здоров'я, почуття сили, чистоти, пробуджує в них людяність, щирість,

сердечність і доброту.

У сиву давнину квіти обожнювали, вважаючи, що цей досконалий витвір

природи даровано людям від Бога. Від наших предків прийшов до нас гарний

звичай — плести вінки.

Є вінок лавровий — для переможців,

терновий, як символ страждання,

вінок український, як символ молодості і

кохання.

3

Ось який «Вінок для України» створила Олена Капуста.

Озирнемось на мамин вінок,

Не забудем квіток повиток.

І згадаєм пісні чарівні,

Що пробуджують думи ясні.

У вінку змішались всі барви,

В нім буяють цілющії трави-

Синьоокі волошки, рута-м гята пахуча,

І барвінок, й ромашка квітуча.

Жар — червоної мачинки між ними

Грають барвами аж вогняними.

І лілеї хитають чарівними квітками,

І сміються тендітні стеблини дзвінками.

Синьоокі волошки то очата дівчини,

Мак червоний то врода хлопчини, Рута-

м’ята - душі гіркота,

А ромашка — душі чистота.

Всі ці квіти - життя України.

В них - історія, доля людини,

В них - журба і надія, й пісні,

Про майбутнє в них мрії ясні.

Тож єднаймось, як квіти, й ми, друзі,

За руки візьмемось тісніше у крузі

В єдину і мирну родину

За щасливу і вільну Вкраїну.

4

Щоб більше дізнатись про вищезгадані квіти, ми з вами проведемо виховну

годину «Вінок для України».

Волошки сині у стародавні часи завезені в наш край із зерном пшениці

з середземноморських країн. Тепер вже не можна з впевненістю назвати

батьківщину волошок, настільки переплутались стежки, якими вони мандрують з

пшеницею і житом багато віків. Більшість дослідників вважають що волошки сині

походять із Середземномор'я, деякі припускають, що в дикому стані вони ростуть

також у Південній Азії.

У Північну Америку вперше волошки

сині булл завезені з Європи як декоративні

квіти. Зокрема, це підтверджує одна з назв,

що закріпилася за волошками на

Американському континенті — французька

гвоздика. Та незважаючи на те, що волошки

легке дичавіли і «тікали» з клумб, поширення

їх за межами культури на засмічених місцях

залишалося незначним. Лише місцями на

5

новому континенті волошки сині ростуть на пустирях і перелогах. Зате дуже

поширені в посівах зернових. У деяких місцевостях їх тепер так і називають —

«квітка хлібів» або «житня волошка». Народна мудрість говорить «Де волошка,

там хліба трошки». Також люди склали легенди звідки взялися волошки.

«Якось небо дорікало рослинам одного поля за невдячність; багато квітів.

мовляв, вітають мене своїми пахощами, ліси — таємничим шепотом. Тільки ви

мовчите. Я ж живлю коріння вологою, допомагаю вам дозрівати.

—Ми не невдячні. Але у нас немає засобу виявити нашу вдячність. Ми; твої

діти; прикрашаємо землю.

—Добре! Якщо ви не можете піднятися до мене то я зійду до вас.

Небесна голубінь розсипалася серед широкою гонів хліборобських ланів —

проросла волошкою. З того часу стебла колосків схиляються при кожному подиху

вітру і пестять клаптики неба, нашіптуючи їм ніжні слова любові».

В другій легенді про виникнення волошок говориться; «Як їхати з Кременця

на Почаїв, то зліва стрімко височить над полем гора Гостра, поросла сосною і

терном. Обіч неї висока могила. І здається, що то братик молодший тягнеться до

старшого. А на самім вершечку гори Гострої — велетенський камінь.

...Колись давно на горі жило страшне Ревище. І ніхто не смів підходити

навіть близько до нього. Ніхто його не бачив. Зрідка озивалося воно гучним

ревінням і риком. Йшли роки, одні дерева падали і гнили, інші виростали і

переживали віки. Одні люди відходили, інші тяжкою працею добували собі

прожиття.

Одного ранку знову заревіло Страховисько. Над горою задиміло і запахло

смаленим. Люди звикли до крику, але на той раз, хоч він стих скоро, земля почала

дрижати і донісся нечуваний гуркіт.

Зібралася громада. Рушили всі до Ревища спитати, чого бажає. Як надійшли

ближче, то жахнулися. Вершина гори обвуглена і тече вниз вогняна вода.

Попадали на землю люди і гризли її на знак покори невидальцеві. Нараз стихло

все, лиш гора витягнулася до неба гострим кінцем, харкаючи кров'ю.

6

Ворожбит старий сказав громаді, що не буде спокою на землі до тої пори,

доки молодий і безгрішний парубок не заткне каменем пащу Ревища, що то

сирота небаченої сили й краси, що пас отару на далеких гірських пасовищах і

виріс серед лісу, каменів та овець. Ходили до нього і мужі, і діти, і жінки з дітьми

— не послухав. Не знали люди про його біду, не хотів він знати і про їхню.

Пішла тоді до нього красуня Блаванка. Заплакала перед ним безутішно і

схилилася ласкаво до могутніх грудей. Не відає ніхто, що була за мова, але на

ранок сміливець пішов до Ревища. За ним — багато людей, а найперша —

Блаванка, Коло підніжжя гори віднайшов він велетенський камінь, поглянув

ласкаво на дівчину. Зігнувся під тягарем і пішов. Побачили його постать вже там,

де ліс спалений і чорна земля. Спинився на вершині і жбурнув камінь...

Загриміло, загуркотіло навкруги. Якась сила знову кинула всіх на землю.

Світом трясло, як решетом. Нараз усе вмовкло. Стали всі. Гора витягнулася вверх

ще гостріше. Сміливця ніде не було видно. Віднайшли аж за добу знівечене і

обпечене тіло в ямі коло підніжжя гори. Закричала страшно Блаванка і побігла в

гущавинь лісу. Здогадалася, що сама вбила свого коханого. Безгрішний він, але

цілований нею. її поцілунок і вбив його...

Люди поховали хлопця коло гори і насипали високу могилу. А Блаванка

приходила на могилу щодня і зрошувала її сльозами, Де капне сльоза — ви-

ростуть блавати. Ходила, доки не померла на ній від горя. Море блаватів квітне

щороку на їхній спільній могилі. Отже, волошки — здавна ніжні улюбленці

українських дівчат, їх сині квіти — символ незрівнянної краси.

Часто-густо поети-сучасники

порівнюють волошки з очима

людини.

Принесла букет із поля,

Стала наполохано.

Чи шукаєш свою долю?

7

В кого .ж ти закохана ?

Ой волошечки-волошки,

Ніжні, зачаровані,

В дівчиноньки очі сині,

Наче намальовані.

Дві волошки — твої очі,

Тихо сяють зорями...

І здається, світ безмежний

Вишиті узорами...

(М.Ігнатенко)

Далека путь. Спинись відпочити.

Коли надвечір я вітерець.

Мов погляд твій, цвітуть волошки в житі

І пахне над узбіччями чебрець.

(С.Охріменко)

8

Як ніколи, пшениці високі,

Загубився стежки слід вузький,

Дві волошки — доньки синьоокі —

У букет вплелися польовий.

С.Охріменко)

(Пісня «Волошкові очі» О. Білаша). Разом з зерном пшениці, як і волошки,

стародавні часи був завезений мак самосійка. Він супроводжує посіви зернових,

але до певної кліматичної межі.

Більшість дослідників вважають, що

дико цей вид ніде не росте, а найближчі

його родичі поширені в напівпустелях, степах і

на засолених ґрунтах Середземномор'я та

Центральної Азії. Неповторна краса, рідкісне

видовище природи, коли цвіте мак!

Вважають, що квітка маку постала,

як символ поєдинку любові та ненависті.

Червоні пелюстки — це любов, чорна

середина — ненависть. Квітки маку — символ

печалі і туги, водночас, надії на краще. У

нашому народі побутували легенди про те, як українські дівчата-полонянки

обпоювали маковими напоями ординців і ті засинали, а полонянки тікали.

А ще така легенда.

Було це тоді, коли на наші землі нападали турки і татари. Одного весняного

дня на село напали бусурмани. В одній сім'ї було двоє дітей — син і дочка. Батько

прибіг до хати і сказав:

— Я йду захищати село, а ви заховайтесь. Ти, сину, мусиш замінити мене.

Сили були нерівні. Захисники загинули. Ось татари вже близько. Взяв у

9

руку син шаблю. Мамі з сестрою наказав тікати у сховище, а сам пішов на зустріч

бусурманам. Затримав сміливий юнак ворогів на кілька хвилин; щоб мама з

сестрою змогли утекти.

Від шаблюки ворога хлопець загинув. Бусурмани порубали юнака на

шматки і порозкидали по полю, яке засіяне житом. Село татари спалили,

полонених і худобу забрали з собою. Під вечір усе закінчилось. Мати з дочкою

вийшли із сховища. Почали шукати свого сина і брата, та знайшли лише

шматочки тіла. Збирали вони ці шматочки і поливали поле рясними сльозами.

Вранці побачили всі, як змінився лан жита. Зацвів синіми і червоними

квітами. Там, де впали краплі крові хлопця, виросли маки, а в тих місцях, які були

зрошені сльозами, зацвіли волошки.

Отже і цвітуть поряд у

житі чи пшениці волошки чи маки.

Мак в українській культур і належить до рослин-символів. Ще

М.Костомаров відмітив, що мак, як і калина, є улюбленою рослиною в народі.

У народі кажуть:

• Сей світ, як маків цвіт.

10

• Гарна, як мак городній.

• Гарна дівка, як маківочка.

• Пройшов мій вік, як маківочка одцвіла.

• Голівочка, як маківочка.

Про шановану в народі рослину можна навести ще багато інших приказок.

На свято Маковея (14 серпня) — так у народі називають день святих мучеників

братів Маккавеїв, у церкві разом з квітами святили мак і зберігали його протягом

року. Вважалося, що сила макового зерна може відвернути лихо. Обсипали маком

хату, пороги стаєнь, хлівів і саму худобу, щоб відьма не ходила.

А ще на різдвяні свята мак входив до найголовнішої із 12 обрядових страв

— до куті, яку споживали у переддень Різдва і Водохрещі.

Після зимових М'ясниць надходив

Великий піст і тоді мак ставав приправою

до пісної страви замість тваринних жирів і

молока. У перший тиждень Великого посту

дівчата варили пшоняну кашу з маком і

закопували її там, де збиралися гуляти, щоб

принадити парубків до свого кутка і співали:

Що на нашій улиці

Дівки чарівниці,

Закопали горщик каші

Посеред улиці

Хоч з плином часу магічні захисні функції маку забулися; однак він

залишився невичерпним джерелом творчої наснаги для художників,

композиторів, поетів.

Ходжу, броджу між маками:

Чи квіти є однакові?

Напевне, є, та не знайти,

Я не знайшла іще,.. А ти?

11

Згадаймо пісню І. Несільського «Червоні маки», яка полюбилась в Україні

всім. Пісня «Червоні маки».

Блакитні квіти, як джерельця,

А кожна по п'ять пелюсток.

Розлогі хрещаті стебельця

Відразу з кількох гілочок.

І взимку він теж зеленіє.

Народ його любить завжди.

От хто ж відгадати воліє?

Ключ загадки з краю знайти.

Барвінок — символ краси, символ

безсмертя. Здавна вважалося, що рослина дарує дівчині вроду. Колись

умивалися наваром із барвінку. Барвінковий вінок для дівчини — символ цноти,

незайманості, чесного дівування. Плели з барвінку весільні вінки молодим,

зав'язували в хрестинну квітку — на довгий вік молодятам і новонародженому.

Розповідають, що колись чужоземець побачив українську дівчину й

закохався в неї дуже. Навіть ставши перед Богом по смерті, попросив Творця

пустити до коханої ще раз. І Господь повернув його на землю квітами барвінку,

який вився всюди, де ступала нога милої, а по смерті — виріс на її могилі. (Пісня

«Несе Галя воду»).

Багато в народі існує легенд про походження рослини. Було це тоді, коли

турки і татари нападали на українську землю. Увійшли якось вороги в одне село і

винищили там усіх людей. Лише парубок та дівчина сховалися у лісі. Але і їх

знайшли бусурмани. Парубка люті зайди зарізали, а дівчину — задушили. Ото з

парубочої крові й виріс барвінок у лісі, а губами дівчини полилася чиста вода.

Очей моїх зорі погаснуть

В печалі за світом ясним,

12

А потім за снігом, за часом,

Барвінком зростуть молодим.

Барвінок — невід'ємна ознака української землі, оспівана щедро і поетично

в усній творчості, поезії і прозі письменників, задіяна в наших обрядах, звичаях і

віруваннях.

Недавно ще гула метелиця,

Іще лежить в низинах сніг,

А вже барвінку листя стелиться

Зеленим килимом до ніг.

Воно під снігом і під кригою

Всю зиму зелень берегло.

І перше стрінуло з відлигою

Весняне сонце і тепло.

І перемогою, і славою

Весна з'явилася на світ.

1 квітне радістю яскравою

Барвінковий зірчастий цвіт.

А звідки ж взялася назва «барвінок»? Згідно з легендою ця рослина, коли

ще не мала своєї назви, дуже заздрила запашній фіалці, бо та вже була у великій

пошані серед людей. І тоді вона звернулася до богині Флори, щоб та подарувала

їй аромат, людську любов і красу. Однак не всесильна була богиня квітів і

весни і не змогла вона нагородити рослину великою красою. Зате дала їй гучну і

урочисту назву «віночок», що означає «перемога».

Що ж «переможного» вбачали древні в цій скромній, з такими ж

скромними синіми квіточками рослині — вічнозеленій окрасі наших гаїв і лісів,

квітників і садів? Ймовірно, що вже в сиву давнину була відома властивість

барвінку лікувати численні недуги. Та лише в наш час достеменно визначено, що

в цій непоказній, низько схиленій до землі рослині прихована могутня цілюща

сила, здатна допомагати хворим на гіпертонію та рак. Отже, те, чого не

13

спромоглася зробити богиня Флора, зробили для барвінку люди; вони відкрили

його цілющі властивості і подарували рослині свою любов.

Також існують різні повір'я, що ця рослина оберігає від нечистих сил та

чаклунства. Барвінок вішали над дверима й вікнами, щоб злі духи не проникали у

дім. Вінки з барвінку одягали на злочинців, яких вели на страту, щоб таким

чином відігнати нечисту силу.

Не менше цінною в народі вважали ромашку. Скромну, милу і чисту

ромашку вплітали у традиційні українські віночки, коли освячували їх у церкві,

Люди переконались, що вона приносить не лише здоров'я і заспокоює серце, але

є символом доброти і ніжності.

У народній медицині рослину використовують при хворобах шлунка,

печінки, нирок та при різних захворюваннях нервової системи. Використовують

ромашку і для миття голови та приготування оздоровчих ванн.

Якщо ж тобі трапилось десь застудитись —

Прив'яжеться кашель і кине у жар,

Візьми чашу ту, із якої димить

Духмяний, цілющий ромашки відвар.

Біла Ромашко, як ти цвітеш?

Крапельку сонця в собі ти несеш.

З травня до осені всюди білієш,

Краплею сонця землю ти грієш.

З медом від тебе летить бджола.

Дівчина в коси тебе заплела.

А ти — на луках, а ти на полях,

Цвітеш при городах у наших краях. Дарунок

неба, дарунок землі — Цвітеш у

людей на святковім столи

Цвітуть і не гаснуть ромашкові квіти,

Бо сонечко люблять дорослі і діти.

14

А скільки ніжної уваги до цієї квітки. Народна фантазія могла

опоетизувати найскромнішу квітку. Це відбилося у народних загадках, як-от:

Стоять у лузі сестрички, золотенькі очі, білі вії.

(Ромашка)

Обабіч стежини польової,

Немов ровесниці-сестриці,

Ведуть розмову між собою

Струнки яснолиці.

Медово пахне тут повітря.

Вітрець приносить запах кашки.

Ми линемо на крилах літа

У царство білої ромашки.

Не менше ніжною квіткою вважають і лілею. Оспівана вона і в народних

піснях, і у віршах багатьох поетів, і у легендах. Згадаймо чудовий твір

Т.Шевченка «Лілея», в основі якого пісенне

народне джерело:

. . .Я умерла Зимою під тином,

А весною процвіла я

Цвітом при долині.

Цвітом білим, як цвіт білим!

Аж гай звеселила..

Рослини ці відомі у різних місцевостях. З сивої давнини дійшли до

нас легенди, міфи, перекази про цю рослину.

15

Так, наприклад, у одному

давньогрецькому міфі розповідається про те,

що на цю чудову квітку перетворилась одна з

прекрасних юних німф, щоб таким чином

врятуватись від загибелі з вини Геракла.

Лілею тигрову в Україні вирощують як декоративну рослину у відкритому

ґрунті або як кімнатну культуру.

З лікувальною метою

використовують квіти і цибулину. В

народній медицині лілея відома, як

знеболююча й ранозагоювальна рослина.

Лілея є рослиною-орієнтиром. Пелюстки її

закриваються в квітні з 17 до 18 години.

Діти, а про які ще квіти ми з вами не згадували? (Діти називають

дзвіночки та руту-м'яту. Виконують пісні).

(Пісня «Блакитні дзвіночки» (М.Стадник). Пісня «Червона рута»

(В.Івасюк).

Ось і закінчується наше свято.

Ви ознайомилися лише з деякими представниками багатого і

різноманітного царства прекрасної богині Флори. Сподіваємось, ці розповіді дали

вам нову інформацію, збудили вашу зацікавленість представниками рослинного

світу землі. Ми віримо, що кожен із нас, живих на землі, зараз буде розумним,

бережливим, допитливим у своїх взаєминах з рослинним світом.

Ми віримо у вислів Федора Достоєвського — «краса врятує світ».