МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ХАРКІВСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ КНТЕУ

ЗАКЛАД ОСВІТИ «БІЛОРУСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ»

UNIVERSITY OF ECONOMICS IN BRATISLAVA

РОЗВИТОК КОНКУРЕНЦІЇ ТА

ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА

В УКРАЇНІ

Збірник тез доповідей

Всеукраїнської науково-практичної конференції

Харків

2015

УДК 339.137.2

Конференція зареєстрована в УкрІНТЕІ,

Посвідчення № 785 від 22 грудня 2014 р.

Рекомендовано до друку вченою радою Харківського торговельно-економічного

інституту КНТЕУ. Протокол №5 від 18 листопада 2015 р.

Редакційна колегія: К. Д. Гурова, голова редакційної комісії, к.е.н., проф.;

Н. Ю. Олійник, заступник голови редакційної комісії, к.пед.н., доц.;

О. М. Гавриш, к.е.н., доц.; І. В. Колупаєва, к.е.н., доц.;

С. М. Лєбєдєва, д.е.н., проф. (Білорусь); Н. Є. Муромець, д.е.н., доц.; Н. В. Попо

ва, к.е.н., доц.; Н. В. Притульська, д.т.н., проф.; Н. В. Якименко, д.е.н., доц.

Розвиток конкуренції та формування конкурентного середовища в

Україні: Збірник тез доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції

– Харків, 19-20 листопада 2015 р. : Харків : КНТЕУ, ХТЕІ КНТЕУ, 2015. – 180с.

До збірника увійшли тези доповідей Всеукраїнської науково-практичної

конференції, що присвячені розвитку конкуренції та формуванню

конкурентного середовища в Україні.

Матеріали опубліковані в авторській редакції з дотриманням

індивідуального стилю. За достовірність матеріалів та їхню інтерпретацію

відповідальність несуть автори.

© Київський національний торговельно-економічний університет, 2015 р.

© Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ, 2015 р.

3

СЕКЦІЯ 1 «МОДИФІКАЦІЯ КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ

СТАНОВЛЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ»

Алексєєва Т. І., к.е.н., доц.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ

ТРАНСФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ

В умовах трансформаційної економіки однією з головних цілей підприємства

виступає досягнення конкурентних переваг на ринку товарів та послуг. Це створює

мотивацію для подальшої диверсифікації виробництва, забезпеченню високого рівня

конкурентоспроможності, розширенню ринків збуту та зростанню економічної

ефективності.

Важливим питанням при цьому залишається вплив факторів внутрішньої та

зовнішньої середи на стан та подальший розвиток підприємства. Аналіз зовнішніх

умов є базою для прийняття рішень про підвищення конкурентоспроможності, сприяє

росту ефективності і рентабельності виробничої та збутової діяльності, створює

основи для становлення ефективного управління підприємством.

Управління є багатомірним завданням, яке потребує значних зусиль. На

допомогу підприємствам, транснаціональним корпораціям, державним інститутам

влади приходить Глобальний договір ООН, який працює з бізнесом з метою створення

умов для подальшого розвитку підприємств, світової економіки, забезпечує

довгострокові вигоди для підприємців і держави.

На макрорівні, підприємства можуть удосконалити управління підприємством

шляхом інтеграції принципів корпоративної стійкості, що дозволяє будувати

відношення з більшою прозорістю та відкритістю.

На макрорівні, компанії можуть внести свій вклад у розвиток та впровадження

міжнародних норм та стандартів, виконувати зобов’язання по десяті принципам

Глобального договору ООН.

У умовах сьогодення необхідно виділити наступні імперативи, які впливають на

розвиток підприємств: законодавчі; організаційно-управлінські; фінансово-економічні;

інноваційні; соціальні; екологічні; інформаційні.

Законодавчі формують правову основу діяльності підприємств на основі

системи законних та підзаконних актів, міжнародних стандартів, норм та правил.

Організаційно-управлінські здійснюють вплив на організацію управління

колективом, створюють сприятливий морально-психологічний клімат серед

робітників.

Фінансово-економічні визначають особливості введення господарської

діяльності з позиції грошово-кредитних, амортизаційних важелів, податкових норм та

системи оподаткування.

4

Інноваційні виступають необхідною умовою для розвитку новітніх технологій і

здійснюють вплив на технічні і технологічні процеси соціально-економічної

діяльності.

Соціальні визначають кількісний та якісний склад працівників, рівень їх освіти,

взаємовідносини у трудовому колективі, стиль керівництва, місію і цілі підприємства.

Екологічні формують уявлення щодо чистоти навколишнього середовища

завдяки переходу до застосування альтернативних, більш екологічних видів енергії

(сонячної, геотермальної, вітрової тощо), визначають вплив нових матеріалів,

технологій в процесі діяльності підприємств.

Інформаційні визначають особливості розвитку підприємств на основі

використання сучасних інформаційних ресурсів.

Необхідно відмітити той факт, що кожен фактор по-своєму впливає на

компоненти структури підприємства, проте їх єдність створює умови для

збалансованого розвитку підприємства. Це, в свою, чергу сприяє формуванню

конкурентних переваг підприємства.

До методів аналізу конкурентних переваг відносяться SWOT-аналіз (виявлення

сильних і слабких сторін, можливостей і загроз), SNW-аналіз (якісна оцінка кожної

позиції підприємства – сильна, нейтральна, слабка), SPACE-аналіз (порівняння

ймовірності використання можливостей і важливості впливу), PEST-аналіз (оцінка

політичного, економічного, соціально-культурного та технологічного аспектів

зовнішнього середовища підприємства), модель GE/McKinsey (порівняння

привабливості ринку й відносної конкурентоспроможності.

Підтримка високої конкурентоспроможності шляхом проведення ефективної

конкурентної політики означає, що всі ресурси підприємства використовуються

настільки продуктивно, що воно опиняється більш прибутковим, чим його головні

конкуренти. Цьому сприяє використання новітніх технологій, як одного з основних

факторів виробництва.

Розвиток науково-технічного прогресу дає поштовх для впровадження

інновацій не тільки у виробництві, але і у продажі товарів. Більше значення

приділяється маркетингових дослідженням ринку, пошуку нових ринків збуту тощо. У

теперішній час вибір споживача ґрунтується, у першу чергу, на його споживчому

бюджеті та корисності товарів та послуг. Тому проблема якості товарів, а відповідно і

ціна знаходяться у прямій залежності друг від друга. В цьому випадку вибір

споживачем товарів на ринку можна розглянути як пошук альтернатив. Використання

інновацій створює нові конкурентні переваги, що дозволяє зайняти лідируючи позиції

на ринку підприємствам, що займаються впровадженням інновації.

Це одночасно передбачає, що фірма повинна займати стабільне місце на ринку і

його продукція користується постійним попитом. Однак в житті цей стан не являється

незмінним. Тому керівництво підприємства повинно вміти відслідковувати зміни, що

відбуваються в умовах господарювання, і проводити відповідні перетворення в

політиці управління підприємством. У цьому контексті певну пріоритетність та

перспективність набувають питання поглиблення подальшого розвитку імператив, що

формують тактику і стратегію діяльності підприємств у сучасних умовах

господарювання.

5

Алексєєва Т. І., к.е.н., доц., Логвіненко К. В.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ВПЛИВ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН НА ФОРМУВАННЯ

КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

ХАРКІВСЬКОГО РЕГІОНУ

Міжнародні відносини у XXI столітті мають суттєвий вплив на розвиток і

формування конкурентних переваг підприємства. В умовах глобалізації ці

процеси набувають дієвої сили і пов’язані з процесами інтеграції країн у

світовий ринок товарів та послуг.

Україна є членом ГАТТ/СОТ і тому має величезні можливості для

розвитку свого експортного потенціалу. Значне місце у виробництві продукції

та її реалізації належить Харківському регіону.

Вплив міжнародних відносин на формування конкурентних переваг

промислових підприємств Харківського регіону є основою для ВВП та

визначення подальших перспектив розвитку міста та його потенціалу.

Промисловість – найважливіша галузь народного господарства, що

справляє вирішальний вплив на рівень розвитку продуктивних сил суспільства,

до яких відносяться: сукупність підприємств, зайнятих виробництвом

продукції, видобуток сировини, палива, виробництво енергії тощо. Саме

промисловість є провідною галуззю народного господарства і найважливішою

складовою регіональних територіально-виробничих комплексів, основою

підвищення рівня та якості життя населення. Під впливом промисловості

відбувається трансформація економічних, соціальних, територіальних та інших

структур регіонів країни.

Харківщина – одна з найбільш індустріально розвинених областей

України, в якої сконцентровано понад 700 промислових підприємств. У регіоні

виробляється 100% парових турбін України, літаків, понад третини тракторів,

зернозбиральних комбайнів тощо.

У січні-серпні 2015 р. підприємствами Харківської області реалізовано

промислової продукції на 63,6 млрд. грн. У загальнодержавному обсязі

реалізованої продукції частка Харківського регіону складає 6,7%, який займає 6

місце після Дніпропетровської (20,5%), Донецької (11,7%), Запорізької (8,9%)

міста Києва (8,2%), Полтавської (6,8%) областей.

До десяти найкрупніших за обсягами реалізованої промислової продукції

підприємств області входять: ПрАТ «Філіп Морріс Україна»; АК

«Харківобленерго»; КП «Харківські теплові мережі»; ПАТ «Харківська ТЕЦ-5»;

Шебелинське відділення з переробки газового конденсату і нафти; Зміївська ТЕС;

Державне підприємство завод «Електроважмаш»; ПАТ «Харківгаз»; ВАТ

«Турбоатом», на які припадає 46,9% обсягу реалізації.

В регіоні зосереджено унікальний науковий та промисловий

фармацевтичний потенціал, спрямований на дослідження, розробку та

виробництво лікарських препаратів. Фармацевтичними підприємствами

6

Харківської області виробляється більше 40% усього асортименту лікарських

засобів вітчизняного виробництва, деякі з них (вакцини, сироватки) –

виключно на території регіону, наприклад, ФК «Здоров’я». Щорічно

фармацевтичними підприємствами освоюється понад 40 нових лікарських

препаратів. Розробка оригінальних лікарських засобів – це двигун розвитку

фармацевтичної галузі.

Крім фармацевтичних підприємств у регіоні зосереджена велика кількість

сільськогосподарських угідь, на яких вирощують зернові культури, овочі,

фрукти тощо. Підприємства Харкова зацікавлені в участі іноземних партнерів у

створенні цілісних концернів, відкритті філій транснаціональних корпорацій в

тих галузях, в яких українська продукція відповідає світовим стандартам по

співвідношенню «ціна-якість».

На наш погляд, основними проблемами міжнародних відносин, які

здійснюють вплив на Харківський регіон виступають:

1. Депопуляція і старіння населення.

2. Екологічна проблема.

3. Вичерпання запасів ряду видів сировини і палива.

4. Енергетика та енергозбереження.

5. Проблема війни та миру.

Але залишається ряд завдань, що є невиконаними і потребують негайного

вирішення, серед яких є наступними:

структурна перебудова економіки промислових районів і центрів, для

яких характерна концентрація важкої промисловості;

заохочення розвитку експортних і імпортозаміщувальних технологій;

повніше використання рекреаційних ресурсів;

розвиток регіональної і міжрегіональної інфраструктури.

Таким чином, Харківська область – один з провідних промислових,

сільськогосподарських і наукових регіонів України. Сприятливі кліматичні

умови, багаті природні ресурси, а також зручне географічне розташування на

перехресті доріг Східної Європи дають області переваги для міжнародної

торгівлі. Тут зосередилася величезна частина економічного потенціалу країни.

У регіоні працюють підприємства майже всіх галузей економіки,

включаючи й провідні в Україні – машинобудування, приладобудування,

паливно-енергетичний комплекс, а також сільське господарство та переробну

промисловість. Добре розвинута і різноманітна інфраструктура підсилює

економічний потенціал та конкурентоспроможність регіону, що призводить до

підвищення конкурентних переваг Харківської області, як на внутрішньому так

і на зовнішньому ринках.

Співробітництво з країнами світового співтовариства у торговельної,

науково-технічної, культурної сферах будуть сприяти зміцненню міжнародних

відносин, розвитку спеціалізації та кооперації, що призведе до підвищення

показників економічної ефективності діяльності підприємств України.

7

Алексєєва Т. І., к.е.н., доц., Падалко Л. П.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ

В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

В сучасних умовах розвитку секторів економіки України важливим

процесом, який в різних мірах впливає на продуктивність окремих галузей і

підприємств виступає глобалізація. Під впливом процесів глобалізації

підприємства намагаються підвищувати свою конкурентоспроможність,

впроваджувати новітні інноваційні технології.

Зростання ролі інноваційних переваг національних економік в умовах

глобалізації світового господарського простору призводить до розвитку

світової економіки. Транснаціональні корпорації країн з високим рівнем

розвитку та країн, економіки яких інтенсивно розвиваються, створюють нові

сегменти високотехнологічного ринку, формують споживчі потреби,

розвивають форми науково-технологічного обміну як фактора отримання

міжнародних конкурентних переваг. За таких умов для країн з

трансформаційною економікою, до яких належить Україна є пріоритетним

напрямом мати власну економічну стратегію формування інноваційної моделі

розвитку.

В теперішній час в Україні спостерігаються негативні тенденції розвитку

національної економіки. Особливої уваги набувають питання, що пов’язані зі

здійсненням інноваційної діяльності. Кризові явища в економіці негативно

позначилися на рівні інноваційної активності підприємств України. Розглянемо

причини, які є стримуючими для інноваційної діяльності національних

підприємств. До них відносяться: нестача власних коштів; великий

економічний ризик ведення бізнесу; недосконала законодавча база; тривалий

термін окупності нововведень; нестача коштів у замовників; відсутність

можливостей для кооперації з іншими підприємствами, науковими

організаціями тощо.

В умовах глобалізації Україна не має іншого вибору, ніж розробляти

власну модель інноваційного розвитку економіки, розвивати підприємництво,

посилювати інноваційний характер виробничої діяльності тощо. Сучасний

ринок високих технологій діє за допомогою нововведень, тому інноваційне

прискорення є основою стабільного розвитку країни.

Головною проблемою інноваційної діяльності підприємств є

уповільнення темпів зростання основних макроекономічних показників, що

супроводжується в українській економіці порушенням макроекономічних

пропорцій і проблемою урегульованості економіки. В Україні спостерігається

вплив наступних макроекономічних проблем на фінансовий стан країни, а саме:

погіршення становища фіскальної сфери, зростання недонадходжень до

державного бюджету; зростання заборгованості суб’єктів господарювання,

зменшення залишків коштів на їхніх рахунках у банках; прискорення відпливу

8

іноземних інвестицій з України. Основними проблемами є також необхідність

усунення тенденцій накопичення зовнішніх боргів та збільшення навантаження

на економіку витрат щодо їх обслуговування.

Серед сприятливих чинників для впровадження нововведень необхідно

виділити здатність керівників підприємств і персоналу до визначення та оцінки

економічних, соціальних, технологічних змін зовнішнього середовища;

орієнтація керівників на довгострокові перспективи; чіткі стратегічні цілі;

розвинені системи збуту; здатність до оцінки ринкових тенденцій; постійний

пошук нових ринкових пропозицій.

Важливе значення у формуванні інноваційної політики з метою

реструктуризації та підвищення конкурентоспроможності підприємств набуває

не тільки розроблення ефективної стратегії інноваційного розвитку, її

спрямованість на формування прогресивних технологічних пристроїв, але й

можливість застосування інструментів прямого та непрямого регулювання

державою інноваційної діяльності.

Державний вплив на інноваційні процеси має базуватися на наступних

положеннях:

– впровадження інновацій у виробництва, що використовують застарілі

технології;

– фінансування з бюджету, що дасть можливість реалізувати науково-

технічні та інноваційні програми;

– застосування довгострокового індикативного планування фінансового

забезпечення інноваційної діяльності;

– державна підтримка у розширенні інноваційної інфраструктури,

зокрема підприємств малого та середнього бізнесу, які приймають участь в

інноваційній діяльності;

– організація економічних заходів для залучення інвесторів з-за кордону

до інноваційної діяльності.

Таким чином, нагальні проблеми інноваційного розвитку підприємств в

умовах сучасної економіки потребують негайного вирішення. Суб’єкти

підприємницької діяльності у випадку структурних і функціональних змін

економіки завдяки інвестуванню в інноваційну діяльність зможуть досягти

високих економічних показників, у тому числі у збільшенні обсягу виробництва

продукції та зростанні прибутку.

При цьому необхідною умовою у інноваційній діяльності суб’єктів

господарювання є державна підтримка підприємництва, зокрема підприємств

малого та середнього бізнесу, які приймають участь в інноваційній діяльності.

Одним з найважливіших аспектів державної підтримки має бути впровадження

спрощеної системи оподаткування, що дасть змогу залучити закордонних

інвесторів до фінансування інноваційної діяльності, яку здійснюють суб’єкти

підприємництва в Україні.

9

Анісімов Г. Г., ст. викладач

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ЯК ФАКТОР ЗРОСТАННЯ

ЗАКЛАДІВ ШВИДКОГО ХАРЧУВАННЯ

Ресторанне господарство – це вигідна сфера вкладання капіталу, що

забезпечує швидку оборотність вкладень в порівнянні з іншими галузями.

Зростання добробуту, діловій активності, прискорення темпу життя, зміна

менталітету українців і орієнтація на західний діловий спосіб життя,

необхідність економнішого використання робочого часу – все це обумовлює

активний розвиток мережі ресторанного господарства країни. Успіх

підприємств ресторанного господарства залежить від лави чинників, серед яких

і хороший маркетинг з менеджментом, і наявність концепції, і розумні ціни.

Розвиток ресторанного господарства в нинішніхтеперішніх умовах

пов'язаний з підвищенням вимог до підприємств, у тому числі і з боку

державних органів і посиленням конкуренції в галузі. Все це

приводитьнаводить до необхідності створеннястворіння такої системи

виробництва і збуту продукції, яка максимально задовольняла б потребам

відвідувачіввізитерів і дозволила отримуватиодержувати прибуток. Саме

відвідувачівізитери єз'являються тим важелем, який визначає чи буде цей бізнес

успішний або нічи ні. Потому особливу увагу ресторатори приділяють

виявленню тих чинниківфакторів, які дозволять збільшити відвідуваність

закладу, і тих, які негативно відбиваються на результатах роботи.

Тип закладу швидкого харчування (ЗШХ) відзначається окремими

характерними особливостями, як в обслуговуванні, так і по асортименту

реалізації кулінарної продукції та номенклатурі надання споживачам послуг.

Швидке харчування може надаватися у стаціонарних умовах, коли є

можливість приймати їжу сидячи або стоячи за столами та поза підприємством,

стоячи на вулиці, біля роздавального пункту або на ходу.

Дослідження проблем конкурентоспроможності закладів швидкого

харчування (ЗШХ) в місті Харкові проводились з метою оцінки та вибіру

оптимальної стратегії закладів, для забезпечення стійкої конкурентної позиції

на ринку ресторанного господарства оперативного реагування на зміни у

зовнішньому середовищі.

Однією із проблем подальшого удосконалення розвитку закладів

ресторанного господарства і в першу чергу закладів швидкого харчування є їх

конкурентоспроможность .

З поширенням в ресторанному господарстві різних форм власності

виникла проблема конкурентної боротьби, загострилася потреба ефективного

комплексного розвитку кулінарної продукції та послуг закладів швидкого

харчування.

10

Об’єктом дослідження були обрані заклади заставляй швидкого

харчування (ЗШХ), дев’яти районів м. Харкова ( по три у в кожному, всього 27

закладів).

Методика оцінки стану ринку закладів швидкого харчування включала

два етапи:

на першому – визначалися фактори, які визначають даний ринок;

на другому – проводилися їх кількісна оцінка групою експертів.

Серед чинників, які впливають на ринок швидкого харчування були

виділені: розмір та насиченість ринку, наявність конкурентів та вид

конкурентної боротьби, вимоги споживачів до якості і ціни продукції та ін.

За результатами анкетного опитування було проведено оцінку

конкурентної позиції досліджених закладів швидкого харчування відповідно

інших типів об’єктів ресторанного господарства.

Для визначення конкурентної позиції ЗШХ на цьому ринку розроблено

анкету спеціально для опитування відвідувачів закладів ресторанного

господарства швидкого харчування, а також управлінського персоналу цих

закладів. У анкетуванні приймали участь 360 респондентів, опитування

проводилося протягом 12 годин. Серед опитуваних 70,8% відвідують ЗШХ,

при чому 32,6% це роблять лише 1 –4 рази на місяць, 37,5% - один раз на

тиждень, 33,1 % - два рази на тиждень, 25,8% - щоденно і 3,7% опитаних

ніколи не відвідують ЗШХ, біля якого проводилися опитування.

Аналогічні опитування проводились і у закладах ресторанного

господарства інших типів: їдальнях, кафе, ресторанах.

Конкурентна позиція ЗШХ отримала оцінку 3,18 балу при 5 –

максимально можливих, в той час, як для їдалень цей показник становив 1,71

балів, кафе – 3,94 балів, ресторану – 2, 79 балів. Високий рейтинг ЗШХ вказує

на переважно конкурентну позицію закладів швидкого харчування, порівняно

з іншими типами закладів ресторанного господарства. Опитування свідчать

про високу конкурентоспроможність ЗШХ, стабільне становище на

існуючому ринку завдяки попиту споживачів та ефективності функціонування

цих закладів порівняно з іншими типами об’єктів ресторанного господарства.

Можна зробити висновок, що ЗШХ функціонують на привабливому

ринку, конкурентна позиція характеризується достатньо високим рівнем за

рахунок розвитку таких сильних сторін ЗШХ, як : стандартний асортимент

продукції високої якості, доступної ціни, швидкого обслуговування,

передбачуваного рівня, високої продуктивністю праці персоналу, економії часу

споживачів та ін.

Визначення конкурентоспроможності ЗШХ є важливою складовою у

процесі формування стратегії його майбутнього розвитку, що, згідно з усім

вищезазначеним вимагає уважного ставлення як до вибору методу оцінювання,

так і до виділення конкурентів для порівняння.

11

Благоразумова О. В., к.е.н., доц.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

КОНКУРЕНТНІ ПЕРЕВАГИ МІКРОБІЗНЕСУ В СФЕРІ ТОРГІВЛІ:

СВІТОВИЙ ДОСВІД І УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ

В Україні сподівання на розвиток, подолання бідності та безробіття

пов’язують із малим та середнім бізнесом. При цьому осторонь залишається

така форма підприємництва як мікробізнес. У провідних країнах світу ця форма

підприємництва стала домінуючою за чисельністю та обсягами виробництва.

Поштовхом для її стрімкого розвитку слугували прояви світової кризи 2007-

2009 років, під час якої великі підприємства зазнали занепаду, відкрив нові

можливості реалізації підприємницьких ідей у форматі мікробізнесу. Дрібні

підприємці, які обрали більш конкурентоспроможні організаційно-правові

форми, не мали великих прибутків, проте змогли знизити підприємницький

ризик, що й стало вирішальною конкурентною перевагою в кризових умовах

господарювання. Такі мікропідприємства характеризуються гнучкістю та

стійкістю економічної організації виробництва і реалізації продукту,

мобільністю задоволення потреб конкретних споживачів. Вони також

виконують важливу соціальну роль, створюючи робочі місця і забезпечуючи

джерело доходу для значних прошарків населення.

За даними Бізнес-відділення Європейської комісії в ЕС підприємства, на

яких працює менш як 10 осіб, переважають. Це результат втілення виваженої

економічної політики, спрямованої на підтримку та розвиток дрібних

підприємств і створення єдиного європейського ринку. У світовій практиці

прийнято виділяти три основні напрями державної підтримки малого

підприємництва (фінансова допомога; система державних закупівель; надання

консультативної і технічної допомоги), але головною конкурентною перевагою

власників мікробізнесів стає можливість оптимізації ресурсного потенціалу.

Вони отримали відкритий доступ до ресурсів, залучаючи їх до виробництва з

найбільшою вигодою. Наприклад, прагнення до зниження витрат і отримання

прибутків спонукає французького «мікропідприємця»-комерсанта шукати

більш дешеву робочу силу серед поляків, закупати якісну і недорогу

сільгосппродукцію у болгарських селян, наймати перевізників серед

словацьких транспортних фірм тощо. Усе це стає можливим завдяки

урегульованої нормативно-правової бази щодо економічних відносин між

28 країнами – членами ЄС і впровадженню єдиної платіжної системи. За таких

умов конкурентоспроможність підприємця базується на його здатності до

оптимального вибору, застосування й комбінування економічних ресурсів.

Цікавим є досвід становлення та розвитку малого бізнесу в країнах

Азійсько-Тихоокеанського регіону. Так, частка малого бізнесу в економіці

Сінгапуру й Індонезії приблизно однакова – 50-60 %. В малому та середньому

бізнесі там працює 70 % населення. Сінгапур кілька років поспіль утримає

першу сходинку в рейтингу Easy Doing Business. Україна посідає там 96-місце,

12

Індонезія – лише 112-те. При цьому частка малого та середнього бізнесу в

економіці зазначених країн перевищує вітчизняні показники уп’ятеро.

Протягом усього періоду економічних реформ чимало сказано про

необхідність розвитку в Україні торговельного мікробізнесу, але в дійсності

його стан залишається незадовільним. Проблема полягає насамперед у

структурі цього формату вітчизняного бізнесу, його зосередженості на

посередницьких операціях, роздробленості та практичної відсутності дієвої

співпраці з великими підприємствами. Навіть у законодавчій базі поняття

мікробізнесу з визначенням по групах не існувало. Для порівняння згадаємо

Акт про малий бізнес Європи (The Small Business Act for Europe), що був

оперативно прийнятий Європейською комісією в червні 2008 року, тобто на

піку кризи 2007-2009 років, для підтримки дрібних підприємців.

Закон України № 4618 «Про розвиток та державну підтримку малого і

середнього підприємництва в Україні» від 22 березня 2012 року, який набув

чинності 19 квітня, ввів у Господарський кодекс новий поділ бізнесу за

величиною доходу. У новій версії ГКУ з’явилося і визначення мікробізнесу,

раніше в законодавстві відсутнє. Отже, суб’єкти МСВБ тепер для держави

поділяються на такі групи:

1) мікробізнес – до 10 осіб, до €2 млн. на рік;

2) малий бізнес – до 50 осіб, до €10 млн. на рік;

3) середній бізнес – 50-250 осіб, €10-50 млн. на рік;

4) великий бізнес – понад 250 осіб, понад €50 млн. на рік.

В Україні (без урахування окупованого Криму) 2013 року налічувалося

1,55 млн. суб’єктів найдрібнішого (мікро-) бізнесу. До мікробізнесу належить

абсолютна більшість СПД-ФО, тобто майже 90 % усіх зайнятих у цій формі

підприємництва. У низці секторів економіки мікробізнесу притаманна вища

порівняно з великим, середнім і навіть малим бізнесом частка прибуткових

підприємств. Наприклад, у торгівлі таких мікропідприємств 66,9 %, а питома

вага за абсолютною кількістю робочих місць і за часткою в галузі є найбільшою

(відповідно, 1,5 млн. і 60 %). Ці дані свідчать про конкурентні переваги ФОПів і

мікропідприємств, а саме: маючи кількох зайнятих та обсяги реалізації у кілька

десятків тисяч умовних грошових одиниць на місяць, цей тип торговельного

бізнесу суттєво сприяє пожвавленню національної економіки.

Зараз формується українська модель ринкової економіки. Уряд віддає

пріоритети великому торговельному бізнесу як платнику значних податків, «не

помічаючи» той факт, що бізнес-середовище України, зокрема у сфері торгівлі,

більше нагадує Індонезію ніж Сінгапур. Дійсно, країна має населення з великим

потенціалом підприємницьких здібностей, але бюрократія та небезпека

припинення підприємницької діяльності роблять ідеї про власний торговельний

бізнес непопулярними. Слід все ж зазначити, що уряд постійно шукає шляхи

полегшення відкриття та ведення бізнесу всіх форматів. Так, Постановою КМУ

№ 17 від 21.01.2015 р. ліквідується Державна реєстраційна служба, а її

повноваження передаються Міністерству юстиції. Як це вплине на процес

реєстрації бізнесу зараз обговорювати передчасно, але, на думку підприємців,

має місце лише заміна однієї організації іншою.

13

Бойко Є. О., к.е.н., доц., Мельниченко Ю. В., студентка

Національний університет кораблебудування ім. адмірала Макарова

ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК СИСТЕМИ АЛЬТЕРНАТИВНОГО

ЕНЕРГОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УКРАЇНИ

Одним із головних завдань яке постало перед Україною в умовах

сьогодення, є енергетична незалежність від інших країн. Шлях переходу до

нової економічної інноваційно-технологічної моделі розвитку із використанням

нетрадиційних джерел енергії, зумовлений необхідністю забезпечення потреб

країни в паливно-енергетичних ресурсах за умови раціонального використання

природних ресурсів, мінімізації негативного впливу на довкілля з урахуванням

міжнародних природоохоронних зобов'язань України, соціально-економічних

пріоритетів та обмежень.

Упровадження в Україні нової економічної моделі інноваційного типу, яка

дає можливість ефективно користуватися альтернативними екологічними

джерелами, отримувати з них енергію та переробляти величезні маси відходів,

що мають біологічну природу є важливим завданням для країни. Це і відходи у

сільському господарстві, і різні види сміття, що виробляються людьми. Тому на

часі будівництво біостанцій, використання біотехнологій та перехід на

біопаливо. Це саме той шлях, який дозволяє зберегти екологічне середовище,

зробити його реновацію, здійснювати масове використання новітніх технологій

і джерел розвитку, зокрема альтернативних енергетичних ресурсів [1]. А

головне, впровадження інноваційного розвитку системи альтернативного

енергозабезпечення України надасть змогу будувати модель народного

капіталізму інноваційно-технологічного типу.

Пріоритети інноваційного розвитку та структурної перебудови

національної економіки передбачають оптимізацію структури енергетичного

балансу регіонів країни. Зокрема, забезпечення зменшення частки паливно-

енергетичних ресурсів за рахунок впровадження інноваційних

енергозберігаючих технологій та збільшення частки альтернативної енергетики.

На думку фахівців з питань енергоефективності та екологічної безпеки,

основними напрямками забезпечення енергетичної безпеки та незалежності

вітчизняної економіки, які потребують негайного впровадження інновацій, є:

1. Інновації, спрямовані саме на заощадження та оптимізацію споживання

традиційних енергоносіїв у виробничих процесах;

2. Удосконалення існуючих технологій виробництва, переробки та

споживання традиційних енергоресурсів та оптимізація системи передачі

енергії;

3. Розробка нових та впровадження існуючих технологій, які

використовують альтернативні (відновлювані) види палива;

4. Розробка нових та адаптація існуючих видів відновлюваних видів

палива;

5. Впровадження нового енергозберігаючого та енергоефективного

обладнання.

14

Альтернативна енергетика покликана сприяти вирішенню, передусім,

двох важливих проблем – енергоефективності та екологічної безпеки, які є

одними з найбільш гострих питань для України. Однією з особливостей

функціонування регіональних комплексів є збереження лідируючих показників

енергоспоживання, що зумовлено недосконалою структурою промислового

виробництва, значна питома вага в якому належить застарілим енерговитратним

технологіям. Процес модернізації регіональної та національної економіки

значною мірою може активізувати розвиток альтернативної енергетики,

забезпечити дотримання принципів сталого розвитку та високих світових

екологічних стандартів господарської діяльності [2].

Досвід України засвідчує позитивні динамічні прояви в освоєнні

альтернативних джерел енергії, що дозволяє розглядати їх як один із

стратегічних напрямів соціально-економічного розвитку як регіону, так і

національної економіки в цілому.

Раціональне використання природо-кліматичних умов, та потужностей

агропродовольчого сектору України, складає сприятливі умови для

налагодження безвідходного виробництва та покращення екологічного стану

територій України. Адже переробка відходів агрокультур є основою для

виробництва біопалива.

Використання шахтного газу – метану. За рахунок видобутку шахтного

метану вирішується низка важливих проблем не лише регіонального рівня, а й

загальнодержавного: відбувається дегазація шахт, зменшуються викиди метану

в атмосферу, отримані ресурси використовуються для теплопостачання,

виробництва електроенергії тощо.

Упровадження інноваційних технологій виробництва синтетичного газу та

твердого палива методом піролізу (дозволяє переробляти різні матеріали й

адаптувати їх до використання в якості палива: біологічні відходи, тверді

побутові відходи, відходи вуглезбагачення тощо). Зазначена технологія дозволяє

значно зменшити навантаження на екологію регіону, уникаючи викидів

діоксину в атмосферу [2].

І це лише мала частка прикладів функціонування інноваційних методів

економічного розвитку, які є складовими європейської моделі альтернативного

енергозабезпечення. Втілення у життя цієї моделі інноваційного розвитку

системи альтернативного енергозабезпечення стане підґрунтям для

перетворення нашої країни на потужну, конкурентоспроможну державу.

Література 1. Соскін О.І. Вплив традиційних і альтернативних джерел енергії на

довкілля в контексті нової економічної моделі розвитку. [Електронний ресурс]. -

Режим доступу: http://soskin.blogspot.com/2013/10/blog-post_11.html

2. Щодо перспектив використання альтернативних джерел на сході

України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://www.niss.gov.ua/articles/1174/

15

Гавриш О. М., к.е.н., доц.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦИОНАЛЬНОГО

ЕКСПОРТУ

Як показує світовий досвід, прорив на світових ринках

забезпечують, як правило, не окремо взяті продукти або навіть галузі,

а міжгалузевий комплекс, або «кластер». В рамках єдиного кластера

конкурентні переваги в одних галузях можуть поширюватися на

родинні або суміжні виробництва, що формують єдине технологічне

поле. Конкурентне сходження такого кластера, що є експортним

локомотивом для всієї економіки, визначається складною взаємодією

різних умов, які можна об'єднати в чотири групи: 1) якість і структура

факторів виробництва, що підтримують даний кластер (природні

ресурси; ресурси робочої сили; капітал; інтелектуальний, науковий і

технологічний потенціал; інфраструктура); 2) структура і обсяг

попиту, на який спирається кластер всередині країни; 3) наявність

конкурентоспроможних суміжних і споріднених виробництв в рамках

кластера; 4) панівний в галузях кластера тип організації та структури

підприємства або фірми, що визначає і їхні ринкові стратегії.

Сказане передбачає виділення таких кластерів і в українській

економіці. Критеріями їх виявлення можуть, очевидно, служити

наступні: а) сприятливе поєднання факторів виробництва, особливо

вищого порядку: наявність у господарському секторі «ноу -хау»,

багатий науково-технічний потенціал, ресурси кваліфікованої робочої

сили і т.д .; б) існування експортних ніш на світовому ринку, що

полегшує розворот сектора до орієнтації на зовнішні ринки збуту; в)

наявність конкурентоспроможних суміжних і споріднених виробництв,

що робить можливим перелив кваліфікованих кадрів і технологій з

сектора в сектор; д) стабільність відтворювальних зв'язків у середині

кластера.

У структурі української промисловості та сфери послуг є ряд

галузей, що мають порівняльні переваги в конкуренції на світовому

ринку і здатних виконати роль ядра конкурентоспроможного кластера.

За підсумками дослідження фахівців Фонду Віктора Пінчука, найбільш

конкурентоспроможними на світових ринках є металургійна, хімічна,

аграрна, машинобудівна, ядерна та військово-промислова галузі

України .. Освоєння експортного потенціалу цих галузей народного

господарства дозволить не тільки зберегти їх в умовах обвального

скорочення внутрішнього попиту, але й поліпшити становище

української економіки. Для цього в найближчі 1-2 роки належить

переорієнтувати накопичений науково-технічний потенціал на

виробництво експортної продукції, освоїти порівняльні переваги, які

16

полягають не тільки в наявності природних ресурсів, але і в

накопичених науково-технічних знаннях, високій кваліфікації і

дешевизні робочої сили.

Виявлені кластери повинні також диктувати основні пріоритети

державних наукових і технічних програм. Крім того, держава, не

знімаючи з себе функції регулювання іноземних інвестицій, має

створити систему пільг для їхнього припливу, в першу чергу, в

кластери.

У нинішніх умовах господарського хаосу й руйнування зв'язків

держава повинна сконцентрувати зусилля на підтримці найбільш

життєздатних і ефективних виробничих структур, що знаходяться в

технологічному просторі кластера або здатних його інтегрувати. До

останніх, в принципі, відноситься і ряд приватних інституційних

інвесторів, що прагнуть вкладати гроші в реальне виробництво. Для

підключення приватного сектора до реалізації державної програми

нарощування експортного потенціалу необхідно: а) створити постійно

діючу систему інформаційно-консультаційного сприяння цьому

сектору; б) розробити , спільно з комерційними структурами , схеми

швидкого отримання прибутку з подальшою її конвертацією в реальні

виробничі активи; в) розглянути можливість фінансової та податкової

підтримки приватних експортерів з метою форсованого нарощування

їх економічної потужності для конкурентної боротьби як на світовому,

так і на внутрішньому ринку; г) забезпечити організаційно -технічну

підтримку експортерів.

В умовах послідовного відкриття національного господарства

стихії світового ринку державне управління процесом визрівання

конкурентних переваг просто необхідно.

Таке управління можливо в трьох , як мінімум, формах.

1. Держава повинна дуже активно стимулювати пропозицію

дефіцитних факторів виробництва вищого порядку. Це передбачає

серйозні інвестиції в науку і нові технології, професійну підготовку та

освіту, розвиток інфраструктури та інформаційних мереж.

2. Постійний моніторинг технологічних інновацій у розвинених

країнах, патентна політика, надання фінансових і податкових пільг

підприємствам, що інвестують в нові технології.

3. Пряма державна підтримка конкурентоспроможних кластерів

через інвестиції в інфраструктуру, залучення іноземного кап італу,

стимулювання найбільш ефективних фірм і підприємств.

Крім економічних заходів щодо просування вітчизняної

продукції на світовий ринок державна експортна політика, безумовно,

повинна мати на увазі відповідний національним інтересам і

об'єктивним реаліям зовнішньополітичний курс. Він, виходячи з

економічних інтересів України, настійно вимагає нарощування зусиль

в усіх напрямках, відмови від будь-яких односторонніх орієнтацій і

союзів.

17

Гетьман Л. Г., к.э.н., доц.

Харьковская государственная академия культуры

ОСНОВНЫЕ ПРИОРИТЕТЫ ЭКСПОРТНОЙ СТРАТЕГИИ УКРАИНЫ

В современных условиях усиления влияния на национальную экономику

интеграционных процессов, Украина остро нуждается в эффективных формах

международного торгово-экономического сотрудничества, а также в хорошо

продуманной экспортной стратегии. Это позволит добиться стабильного

притока валюты, обеспечит национальной экономике укрепление позиций в

общей структуре мирового рынка.

По документам Государственной службы статистики Украины

наибольший удельный вес в общей структуре нашего экспорта занимает

экспорт черных металлов (23%), При этом, доля изделий из черных металлов

всего 2,6%. Также, показательным является соотношение доли экспорта сырья

растительного происхождения (18%) и продукции машиностроения (9,9% +

1,5% - транспортные средства). Все это, с одной стороны, является

объективным отражением определенных конкурентных преимуществ

отдельных отраслей национальной экономики на мировых рынках, а, с другой, -

говорит о том, что наращивание экспортного потенциала, базирующегося

преимущественно на сырье, привносит элементы нестабильности и в целом

способствует формированию в Украине сырьевой (а значит, зависимой)

экономики.

Негативная динамика экспорта товаров машиностроения и

перерабатывающих отраслей обусловлено не только существованием общей

тенденции утраты традиционных рынков сбыта, но и тяжелым положением

отраслей , производящих товары высокой степени обработки по сравнению с

другими отраслями. Это связано с тем, что ухудшение финансово-

экономического положения отечественного производителя прежде всего

отражается на сокращении производства капиталоемкой, энергоемкой и

материалоемкой машиностроительной продукции.

В целях обеспечения роста экспорта продукции с высокой долей

добавленной стоимости необходимы консолидированные усилия государства и

бизнеса в сфере экономической и внешнеторговой политики. Что касается

тактических приоритетов украинского экспорта, то здесь можно выделить

следующие направления:

1. Расширенное воспроизводство в экспортно-ориентированном секторе

должно основываться на оценке конкурентных преимуществ отраслей

национальной экономики, связанных с имеющимся технологическим и

интеллектуальным потенциалом, а также с относительной дешевизной рабочей

силы.

2. Кроме отраслей машиностроения, товары, ориентированные на экспорт

способны производить предприятия химической и связанных с ней отраслей

промышленности, а также промышленности строительных материалов.

18

3. Следует развивать существующие возможности экспорта различных

видов услуг. В частности, речь идет об обучении иностранных граждан,

осуществлении транзитных перевозок, развитии международного туризма.

4. Содействие государства в развитии и укреплении на внешнем рынке

украинской IT-отрасли.

5.Дополнительные возможности увеличения экспорта существуют в

способности мобилизации собственных экспортных ресурсов малого

предпринимательства и кустарных промыслов.

6. Развитие различных форм международного экономического

сотрудничества (привленчение инвестиций, кредитные соглашения,

международный лизинг, инжиниринг и т.д.)

7.Содействие дальнейшему развитию аграрного сектора.

В сфере торгово-экономических отношений основной задачей является

формирование благоприятных условий для развития украинского экспорта, а

также формирование механизмов предоставления финансовой,

информационно-консультативной и дипломатической помощи производителям,

ориентированным на международные рынки.

Таким образом, можно утверждать, что реализация продуманной

экспортной стратегии укрепит позиции Украины в структуре глобального

мирового рынка и, тем самым, обеспечит ей экономическую безопасность.

Гриб С. В.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ПРОБЛЕМИ АНАЛІЗУ БЕЗЗБИТКОВОСТІ РОСЛИННИЦТВА

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Наявність значної кількості збиткових сільськогосподарських

підприємств (за даними Державної служби статистики України з загальної

кількість підприємств, які займаються сільським господарством, у 2014 році

майже 16% були збитковими) змушує замислюватись над проблемою умов

досягнення їх беззбитковості.

Беззбитковість діяльності означає, що доходів, які отримує підприємство,

достатньо для відшкодування понесених витрат. Межу, яка характеризується

рівністю сум доходів та витрат, прийнято називати критичною точкою або

точкою беззбитковості: доходів, які отримує підприємство, достатньо для

відшкодування понесених витрат, однак недостатньо для формування

прибутку. Критичні обсяги виробництва не забезпечують умов для подальшого

розвитку підприємств, але визначають принципову доцільність здійснення

господарської діяльності.

Безперечно, умови досягнення беззбитковості є індивідуальними для

кожного підприємства, однак, визначення загальних умов за результатами

спостережень за підприємствами окремого регіону або галузі в цілому дозволяє

19

визначити певну галузеву норму беззбитковості, яка може бути використана як

орієнтир при розробці планів діяльності підприємств та визначенні

ефективності їх господарювання. Так, індивідуальна межа беззбитковості,

нижча за галузеву, свідчить про більш вигідні конкурентні позиції

підприємства в галузі відносно інших. І навпаки, індивідуальна межа

беззбитковості, що є вищою за галузеву, свідчить про гірші вихідні умови

підприємства: інші підприємства галузі за подібних умов вже будуть

отримувати прибуток.

Пошук можливостей забезпечення конкурентних переваг за рахунок

зниження межі беззбитковості потребує дослідження факторів, що впливають

на її рівень. Очевидними є фактори, які використовуються для визначення

точки беззбитковості в рамках маржинального аналізу: ціни реалізації, загальна

сума постійних витрат, питомі змінні витрати.

Ціни реалізації є величиною нестабільною. Вони змінюються залежно від

сезону, обсягів реалізації, якості продукції, яка є неоднорідною у кожному

підприємстві, та від впливу інших факторів. Це становить проблему при

визначенні рівня ціни, яка має бути врахована в процесі аналізу. Варіантом

вирішення цієї проблеми є використання середньозваженої ціни.

Проблемним є поділ витрат на змінні та постійні. При очевидній

зрозумілості теоретичного трактування змінних та постійних витрат, в

питаннях практичного їх розподілу немає єдиної думки. Наприклад, традиційно

вважається, що амортизація обладнання є величиною постійною, однак за

умови застосування виробничого методу вона стає залежною від обсягів

виробництва, а тому має розглядатись як змінні витрати. У витрати на

зберігання продукції включають, як правило, витрати на утримання складських

приміщень, охорону, оплату персоналу тощо, що зумовлює віднесення цих

витрат до постійних. Дійсно, ці витрати не залежать від ступеня заповненості

складських приміщень. Однак, низка витрат, пов’язаних зі зберіганням

продукції має змінний характер, оскільки залежить від кількості продукції, що

зберігається – це витрати на страхування продукції, втрачені можливості

використання капіталу, «замороженого» у запасах. Тому, головною ознакою

при визначенні того, включати витрати до складу змінних, чи до складу

постійних, є умова (хоча б приблизна) пропорційності сумарних витрат обсягам

виробництва продукції.

Специфіка сільськогосподарського виробництва, зокрема рослинництва,

зумовлює певні проблеми в урахуванні питомих змінних витрат: частина витрат

обліковується в розрахунку на посівні площі (при виконанні посівних робіт), а

частина – в розрахунку на зібраний урожай (в період збору врожаю). Тому в

якості одиниці обліку доцільно використовувати величину, яка поєднує в собі

зазначені натуральні показники – це показник урожайності, який вимірюється в

центнерах на гектар.

В межах підприємства вирішення проблеми розподілу витрат на постійні

та змінні полягає у відповідному налагодженні оперативного обліку. Аналіз

галузевої норми беззбитковості потребує застосування спеціальних

математичних методів дослідження: регресійного аналізу залежності доходів на

20

гектар, витрат на гектар та урожайності, як узагальнюючої облікової одиниці

вимірювання обсягів діяльності.

Суттєву проблему також становить багатономенклатурність

сільськогосподарського виробництва. Широко представлені методики аналізу

не можуть бути застосовані в незмінному виді для вирішення складних

прикладних задач. Вирішення цієї проблеми пов’язане з побудовою спеціальної

економіко-математичної моделі та застосуванням комп’ютерних технологій.

Основними напрямами аналізу беззбитковості з урахуванням зазначених

проблем та шляхів їх вирішення є:

– аналіз беззбитковості діяльності сільськогосподарських підприємств в

умовах різних природно-кліматичних зон;

– аналіз беззбитковості діяльності сільськогосподарських підприємств

умовах багатономенклатурного виробництва.

Практична значимість аналізу беззбитковості полягає у визначенні

ключових факторів управлінського впливу задля підвищення ефективності

витрат сільськогосподарських підприємств та забезпечення їх конкурентних

переваг. Так, ціни реалізації є фактором зовнішнім, тому можливості впливу на

цей фактор з боку підприємств є вкрай обмеженими. Змінні та постійні витрати

підприємства є факторами контрольованими, а тому вони мають бути

об’єктами постійного контролю та управлінського впливу з метою їх зниження

при збереженні технологічних вимог виробництва сільськогосподарської

продукції та забезпеченні її високої якості.

Державець Д. О., аспірант, Солошич І. О., к.пед.н., доц.

Кременчуцький національний університет

імені Михайла Остроградського

ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ

ЕКОНОМІЧНИХ ДИСЦИПЛІН У МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ У ГАЛУЗІ

ТРАНСПОРТНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Безумовно, одним з головних завдань сучасною освіти є формування

достатнього рівня екологічних знань у фахівця, що стає можливим за умови

безперервного екологічного навчання. Вищий навчальний заклад, як

найважливіша ланка безперервної екологічної освіти, формує екологічну

компетентність майбутнього фахівця.

Майже неможливо зараз уявити світ без сучасних автоматизованих

інформаційних систем, що знаходять (в тому чи іншому вигляді) досить широке

застосування в життєдіяльності людства. Інформацíйна система (ІС) —

сукупність організаційних і технічних засобів для збереження та обробки

інформації з метою забезпечення інформаційних потреб користувачів.

Використання в освітньому процесі сучасних ІС навчання сприяє

розширенню та поглибленню теоретичних знань, активізації навчально-

пізнавальної діяльності студентів, розкриттю їх творчого потенціалу, наданню

результатам навчання практичної значущості. Також використання ІС може

21

сприяти підвищенню мотивації студентів до освітньої діяльності, розвиток у

них пізнавальної активності.

Екологічна освіта України будується на чотирьох взаємопов’язаних

компонентах виділених А. Н. Захлєбним: пізнавальному, ціннісному,

нормативному та діяльнісному.

Ефективність навчального процесу визначається змістом навчальної

діяльності і недостатній рівень екологічних знань майбутніх фахівців у галузі

транспортних технологій (ФГТТ), які навчаються за освітньо-кваліфікаційним

рівнем «Бакалавр» напрямом 6.070101 – «Транспортні технології», є наслідком

того, що цілий ряд видів навчальної діяльності реалізується недостатньо

ефективно або навіть зовсім не може бути реалізований з використанням

традиційних засобів навчання.

Отже, засобом для необхідного розвитку та розширення арсеналу засобів

навчання та їх цільового застосування з тим, щоб урізноманітнити види

навчальної діяльності студентів ВНЗ можуть стати ІС. Саме з використанням ІС

інтенсифікуються традиційні методи навчання за рахунок візуалізації,

розширення джерел навчальної інформації, оперативності контролю та

забезпечення реалізації видів навчальної діяльності, пов’язаних з

дослідженням, аналізом, перевіркою гіпотез, впровадженням результатів

дослідження, у тому числі екологічного та економічного характеру.

Дослідження таких вчених як Бикова В. Ю., Зенкина С. В., Ситарова

В. А., Пустовойтенко В. В. та ін. з проблеми впровадження ІС у навчальний

процес еколого-економічної освіти пропонують у якості комп’ютерної

підтримки використовувати: моделювання екологічних ситуацій та розрахунок

їх економічних ефектів; можливість демонстрації екологічні і техногенні

катастрофи в динаміці та розрахунок їх економічних наслідків; проведення

різнорівневих самостійних та контрольних робіт; побудову графіків, діаграм,

виконання розрахунків з використанням комп’ютерних програм; розв’язування

задач з наступною перевіркою результатів на комп’ютерних моделях.

Використання ІС дозволяє викладачу спілкуватися зі студентами на

сучасному технологічному рівні, зробити навчальний процес більш

привабливим і ефективним, а контроль досягнень студентів більш об’єктивним.

Формування екологічних знань у майбутніх фахівців галузі транспортних

технологій під час вивчення економічних дисциплін є одним із основних

завдань сучасної екологічної освіти. Одним із шляхів формування екологічної

компетентності студентів може бути використання ІС, які виступають як засіб

унаочнення, спілкування і створення проблемних ситуацій, є інструментом

пізнання і джерелом інформації, контролюючим засобом, і певною мірою

партнером, що допомагає опанувати майбутнім фахівцям нові способи

екологічної діяльності. Як показує суспільна практика, екологізація і

інформатизація – це складові частини оновлення суспільства, які відображають

і формують його свідомість, нове мислення. В умовах варіативності та

різнорівневості вищої освіти уміння використовувати ІС і їх елементи

допомагають викладачу добиватися високої якості навчання.

22

Кикинева Е. Г., к.т.н., доц., Каунова Н. Л., ст. преп.

УО «Белорусский торгово-экономический университет

потребительской кооперации»

АВТОМАТИЗИРОВАННЫЕ СИСТЕМЫ УПРАВЛЕНИЯ ЗАКАЗАМИ

В РОЗНИЧНОЙ ТОРГОВЛЕ

Автоматизированные системы управления являются незаменимым

инструментом для закупщиков, которые позволяют им своевременно

получать информацию о товарах, необходимых для пополнения товарных

запасов и отслеживать весь процесс закупки товаров, а также.

контролировать выполнение условий договоров с поставщиками, качество и

сроки выполнения заказов, вести учет и контроль платежей поставщикам.

Автоматизировать процесс закупок возможно с помощью: электронных

форм заявок, формализации движения заявки, создания необходимых форм

отчетности.

Наиболее существенным преимуществом автоматических устройств

является то, что они исключают из процесса управления человеческий

фактор, соответственно в несколько раз увеличивая производительность

работников и минимизируя вероятность ошибок. Внедрив технологии

информационных систем организации приобретают следующие

преимущества:

1. Повышается эффективность, снижается уровень затрат за счет

упрощения процессов закупок и высвобождения времени сотрудников.

2. Облегчается доступ к наиболее важным данным в режиме реального

времени, что способствует принятию более обоснованных решений.

3. Сокращается время на оперативную деятельность в процессе

поставок, что позволяет уделять больше времени стратегическим

инициативам и работе с важнейшими поставщиками, ведущими проектами

по поставкам.

4. Появляется возможность контроля расходов в закупках.

В качестве примеров систем, применяемых для решения задач

закупочной логистики можно рассмотреть следующие.

Система “КОНКОРД” (Concord XAL), представляемая на российском

рынке фирмой Columbus IT Partner, содержит функции по автоматическому

формированию предложений на закупку товара и внесению изменений в

существующие заказы на закупки у поставщиков, предоставлению

пользователю информации для анализа существующих заказов покупателей

и оценки возможностей их своевременного выполнения.

Система BUY©ER является аналитическим приложением,

предоставляющим инструментальные средства, позволяющие формировать

корпоративную отчетность, выполнять функции прогнозирования,

планирования и пополнения товарных запасов.

Программа «1C: 8" - комплексное прикладное решение, охватывающее

основные контуры управления и учета, которое позволяет организовать

23

комплексную информационную систему, соответствующую стандартам и

обеспечивающее финансово-хозяйственную деятельность предприятия.

Программа управления закупками Deductor Inventory Stock Optimization

позволяет оптимизировать процесс с учетом множества факторов,

автоматизировать расчет потребностей, страховых запасов, выбор лучшего

поставщика и прочее. Цель программы— формирование и поддержание

величины складских запасов на таком уровне, который позволит обеспечить

бесперебойную торговлю каждой позицией при минимальных накладных

расходах, за счет оптимизации закупки товаров и сырья.

Торговая система СуперМаг Плюс - это товароучетная программа для

предприятий розничной торговли, автоматизирующая основные процессы

управления и товарооборотом в торговой сети. любого масштаба и сферы

деятельности.

Пользователь системой выстраивает собственную модель управления,

которая может включать множеством уровней: магазин, склад,

региональный, национальный и центральный офисы или формироваться как

единичный магазин с собственным распределительным центром. Внутри

торговой сети программа позволяет создавать и управлять собственными

цехами и промежуточными складами. Программа адаптируюетя к специфике

отдельного торговой организации благодаря гибкой системе настроек.

Компьютеризация закупочной логистики в программе СуперМаг Плюс

реализуется через автоматизацию таких операций как заказ и приемка.

Формирование заказа начинается с учета данных о текущей информации

товара. В товароучетной системе используется упрощенная модель

коррекции остатков товара, которая нужна только для формирования заказа;

в бухгалтерскую отчетность данные не попадают.

В процессе создания заказа операторы магазина выявляют отклонения

реальных остатков от учетных и корректируют данные для осуществления

заказа. Таким образом, заказ формируется оперативно, а главное, с высокой

точностью. Менеджер по закупкам направляет полученные данные

поставщикам. Такая модель достаточно проста и эффективна. Кроме того, в

системе заказ может формироваться также в полуавтоматическом режиме

или вручную.

Система контролирует график поставок, обрабатывает поставки по

предъявленному заказу или его номеру. Приемщик на складе заранее узнает

о времени поставки и организации, ее осуществляющей. Приемщик

оперативно сканирует товар с помощью мобильного терминала либо

проверяет его вручную, а система указывает количество и спецификацию.

Далее система заполняет накладную и распечатает необходимые документы.

Таким образом работа приемщика товаров в значительной степени

ускоряется и упрощается.

Автоматизирование процессов закупочной деятельности, как видим,

помогает решать целый ряд задач и руководителю, и сотрудникам компании,

причем на всех этапах работы и отслеживать качество и сроки выполнения

этих работ.

24

Кравченко Л. Н., к.э.н., доц., Шевченко М. В., ст. преп.

ФГБОУ ВПО «Белгородский государственный технологический

университет им. В.Г. Шухова», Белгород, Россия

ИННОВАЦИОННАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ КАК ФАКТОР ПОВЫШЕНИЯ

КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ БЕЛГОРОДСКОЙ ОБЛАСТИ

На современном этапе развития мировая экономика и экономика России

характеризуются усилением конкуренции, основной движущей силой

экономического роста становится инновационная деятельность. Возникает

острая необходимость в активизации такого рода деятельности, расширении

сферы использования новаций. Экономическое развитие регионов, уровень их

конкурентоспособности так же в значительной степени определяется факторами

инновационного развития.

Оценка инновационного потенциала регионов должна включать в себя

анализ существующей системы инновационной деятельности с точки зрения

форм организации, а так же определения направлений развития, факторов

положительно (отрицательно) влияющих на совершенствование

инновационной деятельности, повышение ее результативности.

Экономика Белгородской области опирается на разработку и

использование богатых недр и черноземов, что позволяет региону быть в числе

лидеров аграрного и индустриального производства. Область обладает рядом

конкурентных преимуществ, таких как выгодное географическое положение;

развитая транспортная сеть; высокий научный и образовательный потенциал;

наличие современных производственных мощностей. В последние годы

состояние экономики Белгородской области характеризуется в основном

положительными тенденциями. Обеспечено увеличение сельскохозяйственного

производства, объемов жилищного строительства, оборота розничной торговли,

сохраняется стабильная ситуация на рынке труда, создается основа для

повышения уровня и качества жизни населения области. Инвестиционный

климат области можно считать благоприятным, так как правительство области

оказывает содействие в выделении земельных участков под строительство

производственных объектов, ведет работу по развитию инженерной

инфраструктуры, совершенствованию регионального налогового

законодательства, оказанию господдержки хозяйствующим субъектам области.

В целом, инновационная деятельность на территории Белгородской

области развивается успешно, но по некоторым показателям, с помощью

которых она оценивается нет положительной динамики за период 2008 – 2013

гг. Так, например, на территории области уменьшилось количество

предприятий, занимающихся инновационной деятельностью, но в то же время

увеличивается численность персонала, выполняющего исследования и

разработки, возрос объем отгруженной инновационной продукции и объем

средств, вложенных в исследования и разработки.

Среди основных ограничений развития инновационной среды

Белгородчины можно выделить: ограниченность в финансировании

25

инновационных проектов; недостаточный уровень квалификации персонала;

недостаточная степень внедрения новых разработок в массовое производство;

разбалансированность инфраструктуры в сфере инноваций; недостаточная

осведомленность населения о продуктах инновационной деятельности, как

следствие, невысокий спрос на такую продукцию.

Реализация перспективных направлений инновационного развития

предполагает их государственную поддержку. Администрацией Белгородской

области осуществляется комплекс мероприятий по формированию

региональной инновационной системы, включающих в себя стимулирование

преобразований в приоритетных направлениях инновационного развития

промышленности области; содействие взаимодействию науки и бизнеса;

поддержку инновационных разработок вузов области.

Система мер государственного стимулирования инновационной

деятельности в регионе предполагает обеспечение реализации политики в

сфере инновационной деятельности на региональном уровне и мероприятий по

улучшению инвестиционного климата; формирование регионального рынка

интеллектуальной собственности; организацию взаимодействия Российского

Фонда Фундаментальных Исследований, Фонда содействия развитию малых

форм предприятий в научно-технической сфере, Фонда инфраструктурных и

образовательных проектов с вузами и инновационными предприятиями

региона; обеспечение деятельности Инвестиционного совета при губернаторе

Белгородской области; формирование и ежегодное обновление плана создания

инвестиционных объектов и объектов инфраструктуры в области; организацию

взаимодействия с Минэкономразвития России в рамках участия в конкурсе на

предоставление субсидии из федерального бюджета на реализацию программы

поддержки социально ориентированных некоммерческих организаций и

проведение региональных конкурсов социально ориентированных

некоммерческих организаций на право получения субсидий из бюджета

Белгородской области; создание Центров инноваций социальной сферы.

Грамотное регулирование инновационной деятельности со стороны

региональных властей позволит обеспечить устойчивое экономическое

развитие области, создать дополнительные рабочие места в сфере наукоемкого

производства; увеличить налоговые поступления; решить экологические

проблемы.

Література

1. Горин Е.А. Отечественный промышленный комплекс: проблемы и

перспективы // Инновации. № 7. 2012, С.21.

2. Завлин П.Н. Оценка эффективности инноваций / П.Н. Завлин, А.В.

Васильев. – СПб.: Издательский дом «Бизнес-пресса», 2013.

3. Лисин Б., Фридлянов В. Инновационный потенциал как фактор развития

// Инновации. 2012. № 7, С.25.

4. http://belg.gks.ru - Федеральная служба госстатистики.

5. http://www.belregion.ru/region - сайт Правительства Белгородской области.

6. http://innovation.derbo.ru/-Инновационный портал Белгородской области.

26

Куліш І. М., к.держ.упр., с.н.с., докторант

ДУ «Інститут регіональних досліджень ім. М. І. Долішнього

Національної академії наук України»

КОНКУРЕНЦІЯ В УКРАЇНІ: З РАДЯНСЬКОГО ЧАСУ ДО

СУЧАСНОСТІ

У радянський період конкуренція визначалась як атрибут імперіалізму

(монополістичного капіталізму) і вкрай небажане явище (адже імперіалізм

виник у результаті поєднання монополії та конкуренції). Навіть технічний

прогрес трактувався як результат конкуренції між монополістами, котрі

використовують досягнення науково-технічної революції для підвищення

продуктивності праці [1].

Тому протягом тривалого періоду фактично існувала заборона на

застосування поняття «конкуренція» до радянського виробництва, оскільки це

кардинально суперечило б доречності командно-адміністративних методів

управління в усіх сферах життя. Зазначене не оминуло і науки. Багато наукових

відкриттів та розробок було заборонено, а вчених переслідували за їх

«політично некоректні» наукові погляди.

У радянській економіці механізм управління виробництвом, тривалий час

був специфічним, він отримав назву командна економіка (command economy) –

система, у якій домінує суспільна (державна) власність на засоби виробництва,

колективне прийняття економічних рішень, централізоване керівництво

економікою за допомогою державного планування. Її характерною рисою був

монополізм виробництва, що в остаточному підсумку гальмувало науково-

технічний прогрес [2].

Стимулювання та контроль у командній економіці СРСР здійснювались

наступним чином: у перші роки радянської влади «зверху» доводився план, у

разі невиконання якого застосовувались санкції і до виробників, і до осіб,

вповноважених втілювати прийняті рішення – спеціальних загонів (рос. –

отрядов продразверстки). Тому в селян, під виглядом надлишків, відбиралось

життєво необхідне і вони часто були приречені на голодну смерть.

Після створення колгоспів та радгоспів, винними у невиконанні

доведених планів призначали керівників: за невиконання плану у сталінський

час можна було очікувати розстрілу або судового вироку із звинуваченням у

саботажі та шкідництві, пізніше – основною санкцією було звільнення з роботи.

Результатами такого управління стала практика масових приписок та

штурмівщина, і їх наслідок – зниження якості продукції.

Наукова думка того часу також була обмежена рамками ідеології, яка

диктували правильність, або ні будь-якого дослідження, тому багато науковців

змушені були працювати над підведенням наукової основи під рішення

керівництва комуністичної партії (часто абсолютно необґрунтовані). Через це

наукові публікації, які стосувались конкуренції не могли містити її схвалення.

Проблему конкуренції, як практичну задачу офіційно мали право

вирішувати лише підприємства орієнтовані на експорт і зовнішньоторгові

27

організації. Тому перше дослідження проблем конкурентоспроможності

вітчизняної продукції без негативного контексту було опубліковане у 1985 р.

Воно присвячувалось аналізу конкурентоспроможності товарів на зовнішньому

ринку [3, c. 7].

Однак вчені досліджували проблему конкуренції, підтвердженням чому

служить велика кількість праць, котрі з’явились відразу після розпаду СРСР. З

того часу конкуренція в українській економці розглядається як природна та

очевидна, здійснені чисельні дослідження і сформульовані наукові погляди.

Нині практично немає жодного, у т.ч. українського, підручника з

економіки, у котрому не давалося б визначення конкуренції та не описувалися б

її види.

При цьому періодично виникають нові підходи до розуміння конкуренції,

вчені-економісти пропонують свої концепції. На сьогодні здійснено чисельні

спроби дослідження концепцій конкуренції у їх еволюції. Однак, маючи певні

відмінності, усі концепції, як правило тяжіють до однієї з наступних:

докапіталістична, досконала, монополістична, сучасна (з яскраво вираженим

соціальним характером).

Загалом, умови економічної конкуренції створили свою специфічну

систему стосунків між постачальниками ресурсів та споживачами продукту, у

якій обидві сторони одночасно виступають у обох іпостасях. У цій системі під

впливом низки чинників формується попит на новий/альтернативний продукт, в

умовах інформаційного суспільства, щораз більшого значення набуває

інформаційна складова цього процесу.

Слід зауважити, що головним інструментом конкуренціє завжди

вважалась новизна. Однак новизна та/або вищі показники/переваги не завжди

виправдовують себе з точки зору конкурентоспроможності тому, що

конкуренти намагаються переконати, що їх товар, якщо не кращий, то

принаймні, не нижчої якості, але при цьому ще й має низку привабливих

аспектів. На жаль, великої сили набуває метод конкурентної боротьби, який

базується на псевдо перевагах, тобто відбувається не впровадження інновації, а

спроба виділитись з шереги інших виробників шляхом ствердження власної

особливості [4, с. 99].

Література

1. Ленин В. И. Империализм, как высшая стадия капитализма /

В. И. Ленин // Полное собрание сочинений, изд. 5, в 55 т. Т. 27. – М. :

Издательство политической литературы. – 643 с. – СС. 299-426.

2. Уразов А. У.Основи економічної теорії: Навч. посіб. / А. У. Уразов,

І. В. Саух, П. В. Маслак. – Житомир : [б. в.]. – 314 с.

3. Лифиц И. М. Конкурентоспособность товаров и услуг : учеб. пособие /

И. М. Лифиц. – 2 е изд., перераб. и доп. – М. : Высшее образование; Юрайт-

Издат, 2009. – 460 с.

4. Куліш І. М. Зміна парадигми конкуренції в Україні / І. М. Куліш //

Вісник ЖДТУ : науковий журнал. – № 1 (71). – Житомир : ЖДТУ, 2015. –

С. 97-101.

28

Кучумова І. Ю., к.е.н., доц.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ МОЛОДІ НА РИНКУ ПРАЦІ

Становлення конкурентоспроможної української економіки та її

інтеграція до світового простору потребує здійснення заходів з покращання

організаційної та технологічної структури національної економіки,

реформування ринку праці і підвищення конкурентоспроможності молоді на

ньому. Одним з найбільш проблемних сегментів національного ринку праці є

ринок праці молоді. Сьогодні в Україні 30 % незайнятих громадян складають

молоді люди віком до 35 років.

Після закінчення навчального закладу перед молодими фахівцями постає

питання їх подальшого працевлаштування, гострота якого підсилюється

відсутністю гарантій з боку вищих навчальних закладів та держави. Нажаль, в

Україні більше не існує державна система працевлаштування молодих фахівців.

Такий стан справ дуже відрізняється із працевлаштуванням молодих фахівців в

інших країнах світу, де на підприємствах, які займаються пошуком для себе

відповідних фахівців, застосовується практика укладання зі студентами

трудових договорів. Ще однією проблемою для випускників вузів є низький

рівень оплати та неконкурентоспроможні робочі місця.

У молодих фахівців відсутній досвід роботи і глибокі професійні знання –

це є основним недоліком, який заважає працевлаштуванню молодих людей. Не

варто забувати про ряд переваг, до яких відносяться те, що молоді люди мають

більш тривалий період працездатності у порівнянні з іншими віковими

групами працівників. Молоді фахівці бажають позитивно проявити себе на

робочих, тому у них високосвідоме ставлення до результатів своєї праці.

Високий інтелектуальний потенціал, мобільність та гнучкість молоді дають їм

можливість впливати на суспільний прогрес, визначаючи майбутнє суспільства,

держави та світового співтовариства.

Тому, перед нашою країною постає необхідність здійснення ефективної

державної політики щодо працевлаштування молоді, адже загострення

проблеми безробіття серед молоді тягне за собою цілу низку економічних та

соціальних загроз для суспільства загалом.

До основних параметрів, що характеризують конкурентоспроможність

молоді на ринку праці відносять:

- освітній та професійний рівні, які включають рівень та якість здобутої

професійної освіти, її відповідність потребам української економіки,

професіоналізм молодих фахівців;

- інтелектуальний та творчий потенціал молоді, їх ставлення до праці;

- здатність і готовність молодих фахівців до освоєння нових професійних

знань, підвищення кваліфікації, до пошуку більш привабливого робочого місця

як на національному так і на міжнародному ринках праці;

29

- економічне становище, рівень життя населення, що забезпечує

можливість якісної освіти, охорони здоров’я, дає змогу здійснювати більш

тривалий пошук привабливого або першого робочого місця;

- соціальні риси, такі як активність, ініціативність, відповідальність,

готовність до праці, до роботи в трудовому колективі;

- рівень здоров’я, здатність пристосовуватися до сучасного ритму та

інтенсивності праці, здатність фізично і психічно адаптуватися до швидких змін

умов праці [1, с. 106-107].

Сьогодні роботодавці не мотивовані стосовно працевлаштування молоді,

не створені умови для залучення молоді у підприємництво та самозайнятість.

Молоді фахівці, випускники навчальних закладів зустрічаються з низкою

проблем на ринку праці, із гарантіями, які законодавчо закріплені, але, на жаль,

на практиці майже не реалізуються.

В умовах ринкової економіки результативною формою сприяння

зайнятості молоді є розвиток молодіжного підприємництва та самозайнятості

молодих людей. Але, нажаль, складна і нестабільна економічна та політична

ситуація в нашій країні, несприятливий податковий клімат, відсутність

соціальних гарантій заважають молоді в організації власного бізнесу.

Тому першочерговими завданнями держави у сфері підтримки

молодіжного підприємництва та самозайнятості молодих людей є:

- створення сприятливого бізнес-клімату (заохочення банків до надання

кредитів, надання державних гарантій повернення кредитів);

- сприяння започаткуванню власної справи (податкові пільги, пільгові

умови оренди, компенсації витрат на консультації спеціалістів, конкурсне

складання бізнес планів);

- створення механізму залучення іноземних ресурсів для фінансування

програм кредитування для молодих підприємців;

- запровадження спецкурсів з підприємництва у середніх та вищих

навчальних закладах [2, с. 115-116].

Реалізація цих заходів сприятиме працевлаштуванню молоді та створить

умови для розвитку української економіки.

Отже, конкурентоспроможність молоді – це не лише могутній засіб

економічного піднесення країни, але й не менш вагомий інструмент

оздоровлення її духовного життя, зміцнення віри молодого покоління у своє

гідне трудове майбутнє, у можливість реалізації себе як особистості у творчій,

змістовній праці. Таким чином, створення умов для зростання

конкурентоспроможності молодих працівників – обов’язок і відповідальність

держави, роботодавців, навчальних закладів, усіх суспільних інституцій.

Література:

1. Бондаревська К. В. Конкурентоспроможність молодих фахівців на

ринку праці / К. В. Бондаревська, А. Ю. Овчарик // Молодий вчений. – 2015. –

№ 2 (17). – С. 106–108.

2. Мельниченко О. Б. Оцінка молодіжного ринку праці України /

О. Б. Мельниченко // Інноваційна економіка. – 2014. – № 3. – С. 113–118.

30

Матвеев С. П., к.э.н., доц.

Харьковский торгово-экономический институт

Киевского национального торгово-экономического университета

ЭКОЛОГО-ЭКОНОМИЧЕСКИЕ СВЯЗИ ХОЗЯЙСТВУЮЩИХ

СУБЪЕКТОВ В РЕГИОНЕ

Сложившийся уровень развития производительных сил и

взаимоотношения материального производства и природы выражается в

максимальном привлечении ресурсов природной среды и минимальных

издержках на их воспроизводство. Определившаяся в последнее время

ориентация экономики на интенсивный тип развития, экономию материальных

и, в частности, природных ресурсов, проведение мер по снижению вредных

антропогенных воздействий на природу требует всестороннего исследования и

разработки экономических вопросов рационализации природопользования. При

этом проблема охраны природы должна решаться, прежде всего, в ходе

хозяйственной деятельности непосредственных природопользователей –

предприятий, при формировании и реализации экономических связей между

ними.

Обособленные хозяйствующие субъекты, расположенные в одном

региональном природно-экономическом комплексе, не могут не учитывать в

своей деятельности всей совокупностей экологических факторов. Основываясь

на требованиях рынка, эти предприятия, прежде всего, ориентированы на

эффективное производство своей основной продукции и получение прибыли.

Но для производственной деятельности всем им, в большей или меньшей

степени, приходится использовать природные ресурсы региона.

Соответственно, каждому из них необходимо выделять средства и

осуществлять меры по охране природы и воспроизводству природных ресурсов.

Эти хозяйствующие субъекты находятся в условиях, при которых вынуждены

выбирать между распределением своих средств на развитие основного

производства и охрану окружающей среды. Предприятиям следует установить

оптимальное соотношение между получаемыми доходами и состоянием

природной среды.

Нужно учитывать и то, что качество ресурсов используемого природного

объекта, как правило, зависит не от одного, а от ряда производственных

предприятий. Если хозяйствующий субъект принимает индивидуальные

решения, которые отвечают только его собственным интересам, то этим самым

снижает сферу возможностей других предприятий вести производство без

ущерба для окружающей среды. Причем, отдельные предприятия могут и не

нарушать нормативов состояния природной среды, например, наращивая

производственные мощности и мощность очистных сооружений. Но, тем не

менее, общий потенциал экономического использования природного объекта

понизится за счет ухудшения качества ресурсов.

Поэтому становится очевидной необходимость принятия коллективных

решений по рационализации природопользования в регионе и установлению

31

долговременных договорных отношений между предприятиями на

многосторонней основе. Наряду с этим возникает задача – создать такую

систему отчисления на охрану природы, которая была бы справедлива для всех

предприятий и делала бы не выгодным уклонение от выполнения своих

договорных обязательств в области охраны природы.

В составлении и заключении таких договоров, а так же и в контроле за их

выполнение ведущая роль должна принадлежать местным органам

самоуправления, а так же общественным организациям.

Микитась В. В.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ЗНАЧЕННЯ ІНСТИТУЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ ФОРМУВАННЯ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Спостерігаючи за розвитком України, можна говорити про те, що її

економіка знаходиться постійно в динамічному стані, стадії розвитку. І для України

дуже важливим є формування ефективної системи інститутів, адже предметом

дослідження інститутціоналістів є не тільки ринковий механізм самоврегулювання,

а й урахування історичного, ментального розвитку країни. Таким чином, аналіз

економіки окремо від інших сфер суспільного розвиткут є відокремленим та

неповним. Результативність економічної політики держави залежить від

врахування всієї сукупності факторів не тільки економічного характеру, а й

політичного, соціального, культурного, тощо. на нашу думку, дуже важливим є

думка П. Сорокина, який звертав увагу на необхідність розгляду розвитку

суспільства крізь призму еволюції типів культур. Історичні законі він розглядає як

прояв людської природи, а людину - як визначальну та необхідні передумову

історії. Він зазначає, що будь-яка зміна історичного процесу є результатом

діяльності людини і без нього ні в якому разі не відбувється, саме людина виступає

єдиним творцем історії [1, с. 138]. Систему цінностей, систему культури, носіями

яких є людина, розглядав як вихідний фактор розвитку суспільства. Тобто,

економіка, система розподілу матеріальних благ також знаходиться під впливом ціх

цінностей. Але абсолютизувати значення особи та системи культури в розвитку

суспільства може призвести до суб’єктивізму.

При дослідженні розподілу відносин в трансформаційних економіках

потрібно звертати увагу на можливість появи нових інституційних утворень, які

мають перехідний характер. При цьому в таких економіках важливе місце повинно

займати державне втручання для формування ефектних відповідних інститутів.

Таким чином, на першому місці знаходиться аналіз розвитку інститутів, адже

саме інституційне середовище визначає адмінстративні та правові рамки, в яких

діють су’єкти господарювання, індивіди та держава, встановлюється їх взаємодія.

Після фінансової та економічної криз 2008-2010 років науковці все більше значення

приділяють саме якості системи інститутів, хрупке інституційне середовище може

призвести до катострофічних наслідків при появі найменшої загрози кризи, що

32

призведе до нестабільності суспльства в цілому. Велике значення для розвитку

якісної системи інститутів має формування сильних державнх інститутів, адже саме

вони визначають стабільність у сіспільстві. Слід пам’ятати, що інституційне

середовище впливає не лише на внутрішню економіку країни, а також на роль

держави на світовій арені, втановлення міжнародних зв’язків, залучення іноземних

інвестицій.

Аналізуючи міжнародні світові індекси, можна проаналізувати розвиток

інститутів та стан інституційного середовища країни.

За даними Світового економічного форуму (World Economic Forum), які

збираються щорічно шляхом опитування експертів в майже 148 краінах світу, було

виведено індекс конкурентоспроможності (The Global Competitiveness Index), який

базується на 19 питаннях про якість державних інститутів.

На думку експертів Світового економіного форуму розвиток країни та

ефективність економічної політики, що була проведена в попередній період, можна

визначити, проаналізувавши кожну країну за 12 напрямками її розвитку. Також

аналітики Всесвітнього економічного форуму розділяють зазначені напрямки на

групи, що виступають підіндексами даного показника, які, в свою чергу,

характеризують (є основою для аналізу) рівень (ступень) розвитку економіки

кожної країни.

Економіку України відносять до другого ступеню розвитку – економіки,

орієнтованої на ефективність. Однак, завдяки низькому показнику розвитку

інститутів (137) вона посідає там останнє місце, що створює угрозу повернення

економіки України на попередній рівень розвитку. [3]

Інститут Менеджменту (Institute of Management Development, IMD) кожного

року розраховує власний показник конкурентоспроможності країн світу (The World

Competitiveness Yearbook). Під конкурентоспроможністю Інститут Менеджменту

розуміє здатність національної економіки створювати та підтртимувати

середовище, в якому винакає конкурентоспроможний бізнес.

Цікавим є структура даного індексу, адже саме в ній відображено, що

ефективність інститутів безпосередньо впливає на ефективність держави, що в

цілому, разом з іншими іакторами, й формує конкурентоздатність національної

економіки. [3]

Таким чином, кожен з світових індексів конкурентоспроможності країни

свідчить, що для розвитку сильної країни та формування конкурентоспроможної

економіки є створення адекватної, дієвої системи інститутів, яка й виступає

фундаментом економічного розвитку.

Література

1. Сорокин П. Историческая необходимость / Социс. – 1989. - № 6. – с. 138

2. Global Competitiveness Index 2013-2014 [Електронний ресурс] Режим

доступу:http://www3.weforum.org/docs/WEF_GlobalCompetitivenessReport_201

3-14.pdf

3. IMD World Competitiveness Yearbook 2014 [Електронний ресурс] Режи

доступу: http://www.conicyt.cl/wp-content/uploads/2014/07/IMD_WCY-2014.pdf

33

Непран А. В., к.э.н.

Харьковский экономико-правовой университет

ТРАНСФОРМАЦИЯ КОНКУРЕНТНОЙ ПОЛИТИКИ

КАК ФАКТОР СТИМУЛИРОВАНИЯ ИННОВАЦИОННОГО

РАЗВИТИЯ ЭКОНОМИКИ

Переход на инновационный тип экономического развития экономики

Украины объективно требует трансформации всей системы механизмов

государственного регулирования экономики, в том числе и конкурентной

политики. Необходимо учитывать, что в условиях инновационной экономики

трансформируются источники и механизмы конкурентных преимуществ, которые

обеспечивают фирмам устойчивый рост и увеличение прибыльности. Это имеет

ключевое значение для совершенствования системы механизмов контроля и

регулирования процессов демонополизации экономики и развития конкуренции.

За последние годы Украина в период бурного экономического роста не

сумела перейти от экспортно-ориентированной стадии развития к инновационной.

Одной из причин является несовершенство механизмов и инструментов

поддержки и зажиты экономической конкуренции, ограничения монополизма в

важнейших сферах экономики. Так, под данным АМКУ, в 2014 г. доля

монополистических рынков в промышленности возросла по сравнению с

прошлым годом на 1,4 % и составил 20,0 %. Остается высоким удельный вес

олигопольных рынков (16,9 %) и рынков с признаками доминирования

предприятия (22,7 %). Несколько лучше дела обстоят в сельском хозяйстве, где

доля монополизированных и олигопольных рынков составляла соответственно 1,9

% и 7,5 %.

Длительное время среди средств конкурентной политики преобладали

защитные инструменты, что в определенной степени оказало негативное влияние

на состояние внутреннего рынка. В настоящее время для Украины характерным

является высокий уровень открытости рынка, особенно для сложной и

наукоемкой продукции. Так, за данными Госкомстата Украины, в 2013 г. доля

импорта в конечном потреблении основных фармацевтических продуктов и

фармацевтических препаратов составила 72,3 %, компьютеров, электронной и

оптической продукции – 91,0 %. Следует констатировать, что большинство

украинских товаров по качественным и ценовым характеристикам уступает

иностранным. Как следствие, происходит вытеснение с внутреннего рынка

отечественных предприятий, что негативно сказывается на уровне конкуренции в

стране.

Как показывает опыт развитых и развивающихся стран, в кризисных

условиях к защитным инструментам должны применяться активным инструменты

конкурентной политики. Прежде всего, это дискреционный подход при

антимонопольном регулировании внутреннего рынка, отличительной

особенностью которого является более прагматический характер. Речь идет о том,

что в современных условиях на определенных рынках высокий уровень

концентрации производителей (продавцов) может приводить к повышению

34

эффективности производства, и, как следствие, к снижению цен и улучшению

качества продукции. Например, в производстве первичного алюминия США доля

компании «Аlcoa» составляет почти 74%, в Канаде доля компании «Alcan»

превышает 70%, в ФРГ абсолютным монополистом является компания «VAW»,

во Франции – компания «Pechiney», в Швейцарии – компания «Alusuisse Lonza

Group», в Норвегии – компания «Norsk Hydro» [3]. В отличие от традиционного

подхода, который объективно требует немедленного применения всех мер

антимонопольного регулирования рыночной (монопольной) власти

производителя, дискреционный подход основан на оценки с точки зрения

конкретных преимуществ и достоинств рыночного положения предприятия. В

особой степени это касается национальных производителей, которые выходят на

внутренний рынок с новым товаром.

Это значит, что инструменты конкурентной политики должны применяться с

учетом тщательного экономического анализа создания таких монопольных

структур, а также постоянным мониторингом их деятельности, прежде всего в

сфере ценообразования.

Конкурентная стратегия инновационного развития значительно расширяет

возможности конкурентоспособности национальной экономики [2, c. 25].

Несмотря правильность этой общей концепции, в отдельных сферах и отраслях

экономики возможно создание крупных монопольных структур, деятельность

которых отличается высокой степенью инновационности. Это касается прежде

всего промышленных предприятий, производящих высокотехнологическую

продукцию и отличающихся высоким технологическим уровнем. В Украине

перечень таких высокотехнологичных производств и продукции определен на

основе «Методики идентификации украинских высокотехнологичных

промышленных предприятий» [3].

В связи с этим важным направлением конкурентной политики в контексте

инновационного развития должно стать введение (на определенный период)

ограничений по применению инструментов антимонопольного регулирования для

предприятий, производящих высокотехнологичную продукцию. Особенно это

должно касаться предприятий, созданных на совместной основе и с долевым

распределением доходов. Для такого рода предприятий необходимо установить

менее жесткие ограничения с точки зрения монопольного (доминирующего)

положения на рынке. По нашему мнению, такой шаг будет способствовать

ускорению перехода украинской экономики на инновационный тип

экономического развития.

Література

1. Сайт Федеральной антимонопольной службы РФ [Электр. ресурс]. – Режим

доступа: http://www.fas.ru.

2. Лагутін В., Ясько О. Вплив конкуренції на інноваційний розвиток та

конкурентоспроможність економіки/ В. Лагутін, О. Ясько // Вісник КНУ ім. Т. Г.

Шевченка. – 2013. - № 151. – С. 22-25.

3. Методика ідентифікації українських високотехнологічних промислових

підприємств: наказ Мінпромполітики України № 80 від 08.02.2008 р.

35

Побірей В.В.

Національний технічний університет

«Харківський політехнічний інститут»

ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ІНЖИНІРИНГОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

В УМОВАХ КРИЗИ

В управлінні диверсифікація визначається як розширення напрямів

діяльності підприємства з метою покращання його фінансово-економічних

результатів та зниження рівня ризиків від основної діяльності. Диверсифікація

як стратегія розвитку підприємства може застосовуватися як в період сталого

розвитку економіки, так і під час кризи. Проте, проведення диверсифікації під

час розвитку кризових явищ має свої специфічні особливості, тому що в цей

період значно змінюється зовнішнє середовище, яке негативно впливає на

внутрішні фінансово-економічні показники діяльності підприємства. Під час

криз спостерігається ріст інфляції, спад попиту на виготовлену продукцію,

зменшення ємності ринків, подорожчання кредитних коштів, що, передусім,

негативно впливає на діяльність підприємства і призводить до: зменшення

обсягів виготовленої продукції, припинення інвестиційної діяльності, нестачі

коштів для виконання поточних зобов’язань зі сплати заробітної плати,

податків, розрахунків з постачальниками сировини і комплектуючих виробів

тощо.

Зазвичай від кризи найбільше страждають такі сектори ринкової

економіки, як фінансові послуги, нерухомість, будівництво, металургія та

добувна промисловість. Банківський сектор, будівельна діяльність, виробнича

сфера та машинобудування є найбільш вагомими складовими формування

економіки України. Від результатів їхньої діяльності залежить майбутній рівень

макроекономічних показників та економічне становище в державі. У свою

чергу інжинірингові підприємства мають значний вплив на діяльність таких

основних секторів ринкової економіки, як будівництво та машинобудування. Інжиніринг – це сфера діяльності, що включає розробку та вирішення

питань створення об'єктів промисловості, інфраструктури тощо у формі

надання на комерційній основі різних інженерно-консультаційних послуг з

використання науково-технічних, технологічних та управлінських розробок з

метою прийняття нового оптимального рішення.

Інженерно-будівельні фірми надають зазвичай повний комплекс

інженерно-технічних послуг, включаючи проектування об’єкта, постачання

обладнання, монтаж, налагодження і пуск устаткування в експлуатацію. Ці

фірми досить часто беруть на себе функції генерального підрядника об’єкта,

залучаючи в якості постачальників машинобудівні і будівельні компанії. Крім

проектування цивільних і військових об’єктів, інженерно-будівельні фірми

спеціалізуються в області розробки промислових об’єктів, і насамперед

заснованих на використанні специфічних технологічних процесів.

Розвиток у кризових умовах господарювання, умовах структурних

перетворень, використання нових форм і методів організації та управління

36

виробництвом змушують підприємства інжинірингової галузі шукати нові

перспективні сфери прикладання створеного виробничого і інтелектуального

потенціалу, тобто застосовувати диверсифікацію.

В умовах кризової ситуації стратегія диверсифікації господарської

діяльності вирішує ряд проблем, з якими стикаються підприємства інженерної

галузі. При формуванні стратегії диверсифікації інженерної діяльності

розглядаються її технологічні, правові та фінансові (інвестиційні) аспекти.

Диверсифікація допомагає знизити негативні наслідки економічних і

фінансових ризиків, підвищити рівень стабільності та прибутковості; є

найважливішою складовою та водночас одним з головних механізмів процесу

реструктуризації і підвищення конкурентоспроможності компаній, покращання

іміджу та загальної стабілізації бізнесу.

Отже, диверсифікація може розглядатися як перспективний спосіб

розвитку організації в умовах економічної кризи. Вона також є способом

збереження і ефективного використання інтелектуального потенціалу

інжинірингових компаній в умовах згортання діяльності на традиційних

ринках.

Пронкіна Л. І., к.е.н., проф., Власова Т. А. к.і.н., доц.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ПРОБЛЕМИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

В умовах розвитку національного бізнесу головним завданням України

є вивірена в галузевих пріоритетах підтримка експортоорієнтованих

виробництв.

Антимонопольний комітет України (АМК) спільно з Інститутом

економіки та прогнозування НАНУ підготував аналітичну доповідь в якій,

зокрема, відмічається, що в державі приблизно половина товарів і послуг

виробляється в умовах значної конкуренції, одна десята – за відсутністю

конкуренції, біля 35% - в умовах помірної конкуренції. В той же час, у

розвинутих країнах в умовах значної конкуренції виробляється більше 80%

товарів і послуг, а за відсутністю конкуренції – близько 2%.

Низька ефективність ринку товарів та послуг України (124 місце з 148

країн) свідчить про високий рівень його монополізації, значне обмеження

конкуренції, що обумовлює низьку мотивацію суб’єктів господарювання

здійснювати заходи, спрямовані на підвищення їх внутрішньої

конкурентоспроможності.

Простежується певний конфлікт інтересів: український бізнес, з одного

боку, зацікавлений у підвищенні міжнародної конкурентоспроможності, а з

іншого боку, не має дієвих стимулів щодо здійснення ефективної конкурентної

політики на внутрішньому ринку, значна частка якого монополізована

окремими підприємствами. При цьому, ті суб’єкти господарювання, позиції

37

яких на внутрішньому ринку підтримуються не заходами, що забезпечують

зростання їх внутрішньої конкурентоспроможності, а монопольним

становищем, не здатні і до ефективної конкурентної поведінки на зовнішніх

ринках, оскільки, їх головним інструментом конкурентної боротьби

залишається низька ціна продукції, яка базується на дешевій робочій силі.

Висока якість продукції, новітні технології, інновації не є основою їх

міжнародної конкурентоспроможності. Але, ефективне включення українських

підприємств у міжнародні економічні відносини безпосередньо залежить від

того, чи будуть задіяні саме ці чинники їх конкурентоспроможності. Переважно

інфраструктурна, а не технологічно-інноваційна орієнтація економіки України є

вкрай небезпечною і з точки зору перспектив глобалізації.

Слід розрізняти загальну конкурентоспроможність національної

економіки в цілому і можливості отримання конкурентних переваг в окремих

галузях і виробництвах.

У світовому рейтингу конкурентоспроможності національних економік у

2014 році Україна посіла лише 76 місце серед 144 держав світу, які були

включені до дослідження, та у порівнянні з попереднім рейтингом піднялась на

8 позицій.

Теорія конкуренції виходить з того, що конкурентоспроможність держави

визначається наявністю в ній конкурентоспроможних галузей, виробництв,

продукції. Конкурентні переваги підприємств визначає підвищення якості

товарів і послуг, що стає не можливим в умовах погіршення показників майже

всіх напрямів інноваційної діяльності.

На сайті Держкомстату (www.ukrstat.gov.ua) було опубліковано

показники, які свідчать про те, що відродження вітчизняної науки і переходу

країни на інноваційний шлях розвитку не спостерігається.

Так, якщо питома вага підприємств, які займалися інноваціями у 2012

році складала 17,4% і загальна сума витрат на інновації складала 11,480

млрд.грн., то у 2014 р. – 16,1% і 7,695 млрд.грн. відповідно Таким чином ,за 2

роки фінансування скоротилось майєже у півтори рази.

Кількість організацій, що здійснюють інновації, зменшилась з 13,6% у

2012-му до 12,1% у 2014-му.

В суспільстві спорігається неухильне зниження, в загальному обсязі

промислового виробництва, питомої ваги реалізованої інноваційної продукції.

Якщо показник 7% (2002 р.) ще можна оцінити як більш-менш задовільний, то

3,3% ( 2012-му) і 2,5 (2014р) - неприпустимий.

Рекордним впроваджуванням нових технологічних процесів - був

2011рік (2510 ), проти 2188 у 2012 році та 1743 у 2014 р..

Як показує проведене дослідження, з усіх підприємств недержавної

форми власності у 2014 році лише 18,4% займалися підвищенням технічного

рівня виробництва і продукції.

Наведені дані можна доповнити й іншими статистичними матеріалами,

які також свідчать про те, що підвищення конкурентоспроможності України на

інноваційній основі стає все більш проблематичним.

38

Низький рівень конкурентоспроможності української економіки

визначається інерційністю розвитку та неспроможністю виділити пріоритети

при побудові інформаційного суспільства, яке поступово набирає обертів у

багатьох країнах світу.

Україна зіткнулась з проблемами, пов’язаними з падінням попиту на

експортну продукцію, девальвацією гривни і руйнуванням фінансової системи.

Держава не ставить перед собою завдання забезпечення ефективної конкуренції

по всьому спектру продукції. Пріоритет надається лише тим секторам

економіки, які мають реальні умови для одержання конкурентних переваг на

світовому ринку і забезпечують найбільш ефективне застосування ресурсів.

Щоб країна стала на інноваційний шлях розвитку, необхідно

впровадження в сферу виробництва досягнень науково-технічного прогресу,

що забезпечить підвищення конкурентоспроможності.

Конкурентоспроможність – це такі властивості товару, що

характеризують ступінь відповідності його техніко-функціональних,

економічних характеристик вимогам споживачів та визначають частку ринку,

що йому належить. Серед цих властивостей якості продукції належить одне з

пріоритетних місць. Отже, і якість, і конкурентоспроможність товару – це його

відповідність вимогам та потребам споживачів.

Резкин П. Е., аспирант, м.э.н.,

ассистент кафедры экономики, управления и экономической теории

УО «Полоцкий государственный университет», Республика Беларусь

ПЕРСПЕКТИВЫ БЕЛОРУССКИХ НЕФТЕПРОДУКТОВ НА

УКРАИНСКОМ РЫНКЕ

Топливная и нефтехимическая промышленность – одна из приоритетных и

стратегически важных отраслей промышленного комплекса Республики

Беларусь.

Данные отрасли национальной экономики являются

экспортоориентированными (более 80 % продукции экспортируется), удельный

вес которых составляет более 45 % от всего экспортного потока Республики

Беларусь.

Анализируя географическую направленность внешней торговли

белорусскими нефтепродуктами можно отметить, что основными рынками

сбыта являются Украина (30,9 % по данным за 2012 г.), Нидерланды (41,3 % по

данным за 2012 г.) и Латвия (12,8 % по данным за 2012 г.). Таким образом,

учитывая выгодное географическое местоположение, а также существенный

удельный вес на рынке нефтепродуктов Украины данный рынок можно

признать весьма перспективным для белорусских нефтеперерабатывающих

заводов (НПЗ – ОАО «Нафтан», ОАО «Мозырский НПЗ»).

Объем поставок нефтепродуктов на рынок Украины по данным за 2014 год

составил более 3,4 млн тонн, что на 15,6 % больше по сравнению с 2013 годом,

не смотря на сложную политическую и экономическую обстановку на Украине.

39

Приоритетность украинского рынка нефтепродуктов для белорусских НПЗ

объясняется высокой зависимостью Украины от импортных поставок топлива,

а также коротким транспортным плечом от ОАО «Мозырский НПЗ» до

территории Украины [1].

Рассматривая украинский рынок нефтепродуктов нельзя не отметить, что

на сегодняшний день в Украине имеется 6 действующих НПЗ, при полной

загрузке которых страна готова удовлетворить внутренний спрос на

нефтепродукты в полном объеме. Однако, учитывая сложившуюся в настоящее

время политическую и экономическую ситуацию на данном рынке, увеличение

объемов производства в ближайшее время не ожидается.

При этом анализируя структуру украинского импорта нефтепродуктов

можно отметить, что структура импорта бензинов в Украину по данным за

август 2015 года выглядит следующим образом: Республика Беларусь – 38 %,

Литва – 26 %, Польша – 11 %, Российская Федерация – 3 %, другие страны – 22

%; структура импорта дизельного топлива: Республика Беларусь – 54 %,

Российская Федерация – 22 %, Литва – 9 %, Польша – 2 %, другие страны – 13

% [2]. Как видно из вышеприведенных данных, продукты белорусской

нефтепереработки занимают ведущие позиции на украинском рынке.

Соответственно является особенно перспективным удержание текущих

позиций и увеличение доли рынка за счет сокращения конкурирующих

поставщиков.

Итак, углубление и укрепление своих позиций белорусскими

производителями нефтепродуктов на украинском рынке невозможно без

детального изучения основных тенденций, перспектив и особенностей

функционирования рынка нефтепродуктов Украины.

Сложности белорусских НПЗ на рынке Украины связаны в первую очередь

со следующими изменениями в законодательстве, в части налогообложения [3]:

1. С 1 января 2015 г. в Украине повышены акцизы:

на дизельное топливо (Евро-4 и Евро-5) – до 100 Евро за тонну;

на бензины – до 202 Евро за тонну;

на реактивное топливо – до 23 Евро за тонну;

2. С 1 марта 2015 г. установлен дополнительный импортный сбор (5 % на

нефтепродукты) при поставках товаров в Украину, за исключением перечня

жизненно необходимых товаров.

3. С 1 января 2015 г. введена ставка налогообложения розничных

подакцизных товаров в размере 5% от объема реализации с учетом стоимости

товара с НДС.

В настоящее время украинскому рынку, в том числе рынку

нефтепродуктов, присущ ряд проблем: нестабильная политическая и

экономическая ситуация; девальвация гривны, резкие валютные колебания;

введение валютных ограничений; увеличение налоговой нагрузки; падение

платежеспособности, снижение уровня деловой и туристической активности;

снижение промышленного производства на 19,5 %; наличие теневого рынка и

контрабанды; коррупция, незаконная конкуренция; отсутствие должного

контроля за поставками нефтепродуктов [4].

40

Все это в общей сумме привело к следующим последствиям на рынке

нефтепродуктов: сокращению объемов потребления светлых нефтепродуктов;

усилению конкурентной борьбы; сокращению производства; росту доли

импортных поставок; превышению предложения над спросом (в т.ч. с учетом

возврата поставщиков из Российской Федерации).

Еще одним негативным моментом можно считать расширение теневого

рынка. С данным направлением также связано ряд проблем [4]:

доля контрабанды снижается, теневой рынок преимущественно

наполняется кустарными производителями;

теневой рынок, в том числе стимулируют и некоторые экспортеры,

реализуя в Украину компоненты топлив и авиационный керосин для

непрофильных компаний;

нелегальные объемы топлива наносят урон как украинской

нефтепереработке, так и цивилизованным торгующим компаниям.

Таким образом, рассмотрены основные перспективы белорусских

производителей нефтепродуктов на украинском рынке, выявлены основные

тенденции и проблемы развития рынка нефтепродуктов Украины, что может

быть использовано предприятиями нефтепереработки, функционирующим на

данном рынке.

Література 1. Быков, А.А. Макроструктура национальной экономики и энергетические

риски / А.А. Быков // Белорусский экономический журнал. – 2012. – № 2. – С.

48 – 60.

2. ПО «Белоруснефть» [Электронный ресурс] / Сбытовая сфера. – Режим

доступа:

http://www.belorusneft.by/sitebeloil/ru/addUp/about/stucture/marketing/supplies/. –

Дата доступа: 25.10.2015.

3. Белорусский государственный концерн по нефти и химии [Электронный

ресурс] / Новости. – Режим доступа: http://www.belneftekhim.by/press/news/. –

Дата доступа: 20.10.2015.

4. ООО «БНК-Украина» [Электронный ресурс] / Новости. – Режим

доступа: http://www.beloil.com.ua/news. – Дата доступа: 22.10.2015.

Сидоренко Ю. В., Сєчина А. С.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ТЕОРЕТИЧНИЙ БАЗИС КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Сьогодні економіка України перебуває у складних умовах кризи. Для того,

щоб розвиватися, підприємство повинно мати запас конкурентоздатності, тож

дослідження проблем конкурентоздатності суб’єктів господарювання всіх рівні

є актуальним питанням сьогодення.

41

Конкуренція – певний економічний процес взаємодії, взаємозв’язку та

боротьби між підприємствами, що виступають на ринку з метою забезпечення

кращих можливостей реалізації свого продукту, задоволення різних потреб

споживачів і отримання максимального прибутку. Конкуренція є важливим

двигуном ринку, а сам продукт є методом конкурентної боротьби [1].

Дослідження конкурентоздатності підприємства сьогодні є однією з

найбільш поширених, оскільки є одним з показників, що характеризують

ефективність діяльності підприємства. Деякі автори навіть використовують

поняття ринкової ефективності як синонім конкурентоспроможності

підприємства.

У сучасних умовах існує багато різних трактувань конкурентоздатності.

Виокремимо підходи, на яких базуються наявні поняття: порівняльний та

системний [2]. Прибічники першого підходу зробили висновок, що

конкурентоздатність - це наявність переваг у порівнянні з іншими

підприємствами. Однак, такий підхід не враховує певний характер

конкурентоздатності, взаємозв’язок підприємства з зовнішнім світом та

здатність підприємства звикати до впливу деяких факторів. Такі аспекти

конкурентоздатності підприємства враховує системний підхід, якого

дотримуються вчені української економічної школи.

Підприємство стане конкурентоздатним, якщо:

1) забезпечить конкурентоздатність продукту, що випускається на ринку;

2) підприємство підвищить свій потенціал до рівня міжнародних виробників у

цій сфері [3].

Конкурентоздатність підприємства містить:

здатність виробляти конкурентоздатний продукт;

навички у розробці стратегії, що спрямована на підтримку високого рівня

конкурентоздатності;

чіткий організаційно-управлінський механізм;

орієнтацію у своїй діяльності на ринок та систематичну роботу зі

споживачами;

конкурентну стратегію та тактику дій відносно конкурентів;

вміння орієнтуватися у внутрішньому середовищі, що містить сукупність

державних законодавчих актів тощо [4].

Виокремлюють чотири рівня, конкурентоздатності підприємства[5].

Керівники підприємств перших рівнів розглядають організацію керівництва

як дещо внутрішньо нейтральне. Свій внесок керівництво підприємства бачить

лише у тому, щоб випускати продукцію.

Підприємства других рівнів конкурентоздатності прагнуть до того, щоб їх

підприємства повністю відповідали стандартам, встановленими їх основними

конкурентами, технічним заходам, технологіям, методам організації

виробництва провідних підприємств галузі.

Підприємства третіх рівнів конкурентоздатності досягають успіху у

конкурентній боротьбі завдяки не стільки функції виробництва, скільки функції

42

управління, якості, ефективності керівництва та організації у самому широкому

розумінні.

Підприємства четвертих рівнів конкурентоздатності спроможні на виклик

будь-якого конкурента у всьому світі [5].

Отже, конкурентоздатність продукції – це сукупність якісних та цінових

характеристик продукції, яка виокремлює його серед аналогів та створює

споживчу цінність, забезпечуючи високий рівень попиту, який відображається

у певному сегменті ринку (постійному або зростаючому) як у

короткостроковому так і у довгостроковому періодах.

Конкурентоздатність підприємства – це реальна та потенційна

спроможність підприємства виробляти та реалізовувати конкурентоздатну

продукцію шляхом ефективного використання свого потенціалу, а також

утримувати і/чи розширювати існуючу частку даного ринку не тільки у

короткостроковому, а й у довгостроковому періодах

Література

1. Балабанова Л. В. Маркетингова товарна політика у системі менеджменту

підприємства: навч. посібник для вузів / Л. В. Балабанова, О. А. Бриндіна.

– К.: Професіонал, 2008. – 336 с.

2. Борисенко З.М. Основи конкурентної політики: підручник /

З. М. Борисенко. – К.: Таксор, 2008. – 704 с.

3. Бізнес середовище в Україні. Проект «Дослідження підприємницької

діяльності в Україні». – К.: Міжнародна фінансова корпорація, 2012. –

112с.

4. Жирош Т. Стадионная лихорадка / Т. Жирош // Инвестгазета. – 2011. – №

37 (563). – С. 10.

5. Іванілов О. С. Економіка підприємства / О. С. Іванілов. – К.: Центр

учбової літератури, 2008. – 728 с.

Ткачук І. І., к.е.н.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ВАРТІСНО-ОРІЄНТОВАНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ

ПІДВИЩЕННЯ КОКУРЕНТОЗДАТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Вартісно - орієнтоване управління підприємством зараз є однією з

найпопулярніших концепцій менеджменту. На думку сучасних закордонних

експертів впровадження цієї системи управління на підприємстві є свідоцтвом

того, що система менеджменту того чи іншого підприємства відповідає

міжнародним стандартам.

Як відомо, у найбільш загальному вигляді вартісно - орієнтоване

управління підприємством зводиться до того, що з погляду власників компанії

управління нею повинно бути націлене на забезпечення постійного зростання

ринкової вартості компанії і її акцій. Подібне зростання дозволяє власникам

43

отримувати найбільш значимий порівняно з іншими його формами дохід від

вкладень у підприємство - грошовий дохід від продажу всіх або частини акцій,

що є їх власністю або дохід, що виражається в збільшенні вартості (цінності)

чистих активів, а значить і суми їх власного капіталу.

Треба зазначити, що при ефективній постановці системи управління

вартістю управлінські процеси такі, як, наприклад, планування і оцінка

результатів діяльності, є джерелом якісної інформацією для керівного складу

та стимулами для підвищення вартості компанії. Вартісно – орієнтоване

управління допомагає встановлювати для керівників відділів цілі та критерії

оцінки виконаних ними завдань, які, з урахуванням конкретних обставин,

прив'язані до єдиної стратегії ділової одиниці. Для всіх ланок та відділів

стратегічної одиниці розробляють певні довго- і короткострокові цілі, так щоб

вони доповнювали одна одну і забезпечували виконання спільних завдань, що

стоять перед певною стратегічною одиницею. Найвищий рівень управління ця

система забезпечує якісною інформацією про вартість різних стратегій та дає

можливість оцінити перспективи можливої реорганізації компанії.

На думку фундаторів цієї концепції, його головне завдання – поставити

мету і знайти шляхи зміни корпоративної культури компанії.

Що стосується вітчизняних компаній, то впровадження в практику їх

діяльності зазначеної концепції управління стикається з такими перепонами на

рівні держави, як недостатній розвиток фондового ринку, закритість

підприємств; нестабільність економічної та політичної ситуації, а також

бар’єрами вже на рівні самого підприємства (додаткові матеріальні та людські

витрати, нестача кваліфікованого персоналу у цій сфері, складність переходу до

управлінської звітності). Тому концепція управління і досі не знайшла

широкого застосування на українських підприємствах, однак в сучасних

ринкових умовах саме вона може стати необхідною запорукою досягнення

конкурентоздатності компанії та переходу на новий етап розвитку.

Филонич В. С. к.э.н., доц.

Харьковский торгово-экономический институт

Киевского национального торгово-экономического университета

ГОСУДАРСТВЕННАЯ КОНКУРЕНТНАЯ ПОЛИТИКА КАК ФАКТОР

ПОВЫШЕНИЯ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ ПРЕДПРИЯТИЯ.

Государственная промышленная политика является органической частью

экономической политики государства. Государственная промышленная

политика обеспечивает увеличение объёмов производства, повышение качества

продукции и конкурентоспособности промышленных предприятий. Концепция

государственной промышленной политики Украины направлена на сохранение,

поддержку и развитие отраслей промышленности и предприятий. Основными

функциями государственной промышленной политики является определение

приоритетов промышленного развития, разработка мер по применению

системы протекционизма, создание оптимальных условий наиболее важным и

44

перспективным отраслям и предприятиям, формирование конкурентных

преимуществ. Особо важную роль государственная промышленная политика

играет в разработке и реализации высокоэффективных программ научно-

исследовательских и опытно-конструкторских работ. Наиболее сложной

является деятельность промышленных предприятий по повышению

конкурентоспособности продукции на мировых рынках.

Предлагается следующая концепция совершенствования и эволюции

государственной промышленной политики: 1) формирование программы; 2)

определение общенациональных, отраслевых, региональных целей

государственной промышленной политики; 3) определение механизмов и

инструментов реализации государственной промышленной политики.

Промышленно развитые, «новые индустриальные» и даже некоторые

развивающиеся страны накопили обширный опыт государственного

регулирования экономики, проведения эффективной ГПП. Этот опыт может

использоваться в Украине. Формирование конкурентной стратегии и

конкурентной среды в любой национальной экономике, в том числе в Украине,

должно проходить через государственную промышленную политику.

Весьма распространённое понятие «политика» применяется постоянно и

масштабно в самых различных сферах и ситуациях. По нашему мнению,

наиболее удачным определением термина «политика» является следующее: а)

политика – это искусство государственного управления; б) политика –

публичный процесс; в) политика – компромисс и консенсус; политика – власть

и распределение ресурсов. «(Хейвуд Эндрю. Политология. Учебник для

студентов вузов./ Пер. с англ. – М.: Юнити – Дана. – 2005. – С. 544).

Относительно политики как таковой, так и в отношении конкуренции,

конкурентной политики и особенно конкурентоспособности предприятия,

отросли, национальной экономики такой концептуальный подход является

наиболее рациональным.

При анализе названной концепции следует особо выделить теорию и

методологию формирования международной конкурентоспособности

предприятия (кстати, наименее исследованная сфера общей теории

конкурентоспособности)

В научной литературе названная проблема активно и аргументированно

исследована в работах харьковских экономистов профессора Пономаренко В.

С. и профессора Поддубной В.И.. В статье «Теория международной

конкурентоспособности предприятия» (см. «Конкурентоспособность: проблемы

науки и практики». – Монография – ВД «Инжэк».-2010. С. 190-211.) авторы

определяют предмет теории международной конкурентоспособности

предприятия следующим образом. Международная конкурентоспособность

предприятия объективно возникает на основе усиления роли внешних факторов

экономического развития. При этом базовым есть понятие «система

международной экономической деятельности предприятия», которая включает

производственную, технологическую, рыночную сферы. Ключевую роль в

формировании международной конкурентоспособности предприятия играет

потенциал внешнеэкономического взаимодействия предприятия с наличием в

45

них положительных свойств, адекватных свойствам потенциала развития

внешнего рынка. Рыночный механизм (международная конкуренция)

выполняет функцию эффективного обмена (реализации) товаров и услуг в

системе международной внешнеэкономической деятельности предприятия. На

уровень международной конкурентоспособности предприятия существенно

влияет институциональный фактор – национальный и международно-правовой

режимы регулирования международной экономической деятельности

предприятия.

Государственное регулирование конкурентоспособностью осуществляет

две функции – структурную и системную. Структурная функция – это

регулирование условий структурного характера формирования

конкурентоспособности предприятия. Системная функция определяет все

условия конкурентоспособности предприятия, включая внешнеэкономические,

социальные, экологические факторы.

Государственное регулирование конкурентоспособности предприятия

направлено на развитие и расширение экспорта, освоение новых зарубежных

рынков, разработку и использование системы защиты прав отечественных

товаропроизводителей на внутренних и зарубежных рынках. Особо важное

значение имеет национальное антимонопольное законодательство,

инструменты ограничения импорта, а также правовая, информационно-

аналитическая, консультативная, экспортная поддержка внешнеэкономической

деятельности предприятий.

Эффективная конкурентная политика является гарантом формирования

социально ориентировочной национальной экономики, расширения

сотрудничества Украины с зарубежными странами в сфере конкурентных

отношений в условиях глобализации мировой экономики.

Якименко-Терещенко Н. В., д.е.н, доц.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ВІДТВОРЕННЯ ІННОВАЦІЙ З МЕТОЮ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

Проблеми забезпечення ефективного економічного розвитку, в основі

якого знаходиться мобілізація інноваційного потенціалу мікрорівневих

соціально-економічних систем, актуалізують завдання підвищення рівня їх

інноваційної активності. При цьому увага має надаватися процесам

функціонування соціально-економічних систем, серед яких ключова роль

належить процесу відтворення інновацій. Отже має бути створений дієвий

механізм управління цим процесом, який представляє собою сукупність

методів та інструментів, які забезпечать відтворення інновацій.

Серед напрямів подальшого розвитку економіки України - екстенсивний,

інтенсивний та інноваційний, саме останній є пріоритетним, так як ґрунтується

46

на використанні інноваційного потенціалу соціально-економічних систем.

Світова практика підтверджує той факт, що саме активна інноваційна

діяльність сприяє забезпеченню лідерських позицій соціально-економічних

систем на ринках за рахунок більш якісного задоволення економічних потреб

та підвищення конкурентоспроможності продукції.

Українські реалії невтішні – інноваційна діяльність соціально-

економічних систем за останні роки все більше скорочується, що пов’язано з

об’єктивними та суб’єктивними причинами. Однією з основним причин є

неефективність державного управління розробкою та впровадженням

інновацій, що негативно впливає на відтворення інновацій в мікрорівневих

соціально-економічних системах. Позитивними факторами, які сприятимуть

відтворенню інновацій, можна визнати створення сприятливих умов

фінансування інноваційної діяльності, впровадження логістичних принципів в

організацію інноваційних процесів; покращення умов праці, що вплине на

раціоналізаторську активність; розвиток промислово-виробничого потенціалу

суб’єктів господарювання.

При формуванні механізму відтворення інновацій ключова роль належить

суб’єктам системи управління, які впливають на функціональний бік механізму,

застосовуючи методи та технології управління. При цьому підсистемами

системи управління відтворенням інновацій є цільова, забезпечувальна,

наукового супроводу, керуюча та керована, функціонування яких спрямовано

на формування та зміну системи, управління інноваційними проектами,

визначення ефективності системи.

Формування та реалізація механізму відтворення інновацій в цілому має

на меті підвищення рівня маркетингу і менеджменту інновацій, зниження

собівартості та підвищення якості кінцевого продукту, що сприятиме

забезпеченню його конкурентоспроможності на ринках.

47

СЕКЦІЯ 2 «УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У

ГАЛУЗІ ТОРГІВЛІ ТА ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОГО БІЗНЕСУ»

Буднік М. М., Медяна Л. С.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

МОДИФІКАЦІЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Сьогодні важливим питанням стає набуття нових конкурентних переваг

українськими підприємствами у ситуації глибокої економічної кризи. На думку

багатьох експертів, падіння української економіки у 2015 році буде тільки

продовжуватись, падіння ВВП складе до кінця року – 10%. Виконавчий директор

Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко вказує на те, що при зростанні світової

економіки на 9%, українська покаже зменшення на 17% за останні три роки [1].

Падіння економіки завжди супроводжується підвищенням рівня безробітття. Так, за

даними Міжнародної організації праці у 2014 році рівень безробіття в Україні склав

9,7%, а прогнозований рівень на кінець 2015 року – 12-14% [2].

Кризовий стан спричинив такі явища в українській економіці:

падіння рівня промислового виробництва;

підсилення процесів інфляції;

«вимивання» інвестиційного потенціалу країни;

підвищення рівня збитковості українських підприємств;

стрімка девальвація гривні;

дефіцит державних фінансів;

падіння рівня експорту та імпорту товарів та послуг.

В даних умовах українським підприємствам необхідно шукати і впроваджувати

нові передові технології вдосконалення своєї роботи щоб функціонувати в складній

економічній ситуації.

Зрозуміло, що для підвищення прибутковості підприємств України

екстенсивний тип зростання не підійде. Навіть якщо буде знайдено додаткові фактори

виробництва, товар та послуги скоріше за все не будуть реалізовані на фоні загального

скорочення споживчих можливостей українців. Підходящим типом зростанням є

інтенсивний, в якому шляхом якісних перетворень організаційно-економічних

відносин підвищуються конкурентні переваги підприємств. В даних умовах

обмеженності ресурсів інтенсивний тип зростання буде побудовано на підвищенні

продуктивності праці.

Наразі рівень продуктивності праці в Україні є меншим, порівняно з країнами

СНГ на 28-70%. Такий стан зумовлено такими факторами:

використання застарілих технологій;

складність технології звільнення працівників;

утримання зайвої робочої сили;

низька заробітна плата;

48

зрівняння питомої ваги заробітної плати та соціальних транфертів.

Для підвищення продуктивності праці необхідно провести модифікацію

системи управлінням персоналу, що має бути побудована на засадах ефективних

зарубіжних аналогів з урахуванням місцевого менталітету. Проаналізувавши та

модифікувавши досвід американської та японської систем упаравління персоналом

було запропоновано систему, пристосовану до особливостей української ментальності.

Ця система повинна відповідати таким принципам:

орієнтація на короткостроковий термін найму, що підвищує

конкурентоспроможність кожного окремого робітника;

впровадження високої партисипативності відносин, що підвищує значущість

працівника;

жорсткий контроль та регулярна оцінка діяльності працівників, що дозволить

адресно та справедливо відзначати роботу працівників;

постійне регламентоване термінами просування працівників, яке при

досягненні певних результатів може бути значно прискорене, що надасть працівникам

відчуття стабільності та підвищить результати праці;

комбінована конкурентна оплата праці, наявність окладу та премій за

результатами роботи;

делегування робітникам права приймати рішення, що збільшує ініціативність

працівників;

як патерналістичний, так і регламентований характер турботи про людей, що

забезпечує довірчу атмосферу і в той же час не дає працівникам переходити межі.

Якщо притримуватися вищезазначених принципів на українських

підприємствах в побудові системи управління персоналом можливо підвищити

конкурентоспроможність підприємства шляхом збільшення рівня продуктивності

праці. На цих принципах потрібно створити кадрову політику, яка буде відповідати

цілям та стратегії підприємства. Модифікація систем управління персоналом в Україні

дозволить без залучення додаткових коштів підвищити конкурентоспроможність

підприємств через збільшення ефективності системи менеджменту персоналу. При

збільшенні рівня конкурентоспроможності зростає обсяг продажів та відповідно

прибуток, тоді з’являється додатковий капітал на вирішення поточних проблем

(технічне забеспечення, закупівля більш якісної сировини, продукції, залучення

висококваліфікованого персоналу, тощо). Застосування даної модифікації дозволить

зменшити рівень безробіття в країні, тому що при збільшенні обсягів продажів

підприємства будуть розширяти склад персоналу.

Література 1) Экономика Украины до конца 2015 года: на чудеса не рассчитывайте

Электронный ресурс // РИА Новости Украина. – 2015, 24 июня. – Режим доступу

: http://rian.com.ua/analytics/20150624/369469267.html

2) В Украине почти 2 миллиона безработных Электронный ресурс /

Экономика. Соцполитика // УНІАН. Информационное агентство. – 2015, 30 марта. –

Режим доступу : http://economics.unian.net/soc/1061540-v-ukraine-pochti-2-milliona-

bezrabotnyih.html

49

Буднік М. М., Хорєва М. А.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ИМИДЖ И ДЕЛОВАЯ РЕПУТАЦИЯ ТОРГОВОГО ПРЕДПРИЯТИЯ

Актуальность темы обусловлена тем, что имидж и деловая репутация

предприятия являются факторами, влияющими на конкурентоспособность,

маркетинговую позицию, ценообразование и имидж продукции,

привлекательность предприятия как работодателя, качество работы с

клиентами и партнерами.

Специалист в области социологии управления и имиджелогии

В. М. Шепель дает определение: «Имидж – индивидуальный облик или ореол,

создаваемый средствами массовой информации, социальной группой или

собственными усилиями личности в целях привлечения к себе внимания» [1].

Маркетолог Ф. Котлер определяет имидж как «восприятие компании или её

товаров обществом» [2]. А. Б. Зверинцев, специализирующийся на разработке

коммуникативных технологий, под имиджем понимает «относительно

устойчивое представление о каком-либо объекте» [3].

Таким образом, имидж – образ предприятия в глазах целевой аудитории,

которая акцентирует внимание на качестве, обслуживании, доверии к

предприятию. Имидж предприятия складывается с единства формы и

содержания деловых и этических характеристик. При формировании имиджа

важную роль играют: название предприятия, как предприятие заявляет о себе,

надежность, уровень культуры, миссия предприятия, уровень менеджмента,

наличие известных брендов товаров и фирменный стиль. Предприятие должно

заботиться о создании нужного имиджа, поскольку потребители могут

обойтись собственным воображением, что является совершенно неуместным

для него.

В. И. Даль понятие «репутация» (от франц. reputation) определил как

«создавшееся общее мнение о качестве, достоинствах и недостатках кого-либо,

чего-либо» [4]. Здесь ключевыми можно назвать слова «общее мнение»,

«качество», «достоинство». Без них определить, что такое репутация в

принципе невозможно. В экономическую теорию понятие «деловая репутация»

как специфический капитал предпринимательской структуры впервые ввел

известный австрийский экономист и социолог Й. А. Шумпетер. Потерю

деловой репутации он отождествлял с неизбежной утратой доходности

(прибыльности) предприятия [5]. Однако A. Кармели и A. Тишлер полагают,

что репутация – это прежде всего взгляд топ-менеджмента на то, что думает

окружение об предприятии [6]. Таким образом, деловая репутация – мнение,

которое формируется у целевой аудитории на счет предприятия не в один миг,

а на протяжении нескольких лет. Оценить деловую репутацию можно

качественными и количественными показателями. Деловая репутация связана

как с прошлым, так и будущим, поскольку, с одной стороны она является

показателем прошлой деятельности предприятия, а с другой – она влияет на

50

будущее предприятия. Деловая репутация зависит не только от проведенных

PR- мероприятий, так же важную роль играет взаимодействие и сотрудничество

со СМИ, акционерами, покупателями, партнерами и поставщиками [7]. Чтоб

иметь хороший имидж и репутацию предприятиям не обязательно создавать

дорогую рекламу, достаточно проявлять хорошее отношение к потребителям,

заинтересованность в их вкусах, мгновенное устранение ошибок, которое

приведет предприятие к успеху. Следовательно, можно говорить о том, что

между имиджем и деловой репутацией существует обратная связь, что видно на

рис. 1.

Рис. 1. Модель взаимосвязи имиджа предприятия с репутацией

Таким образом имидж и деловая репутация играют важную роль для

предприятия. Хороший имидж позволяет предприятию быть «на слуху»,

пользоваться популярностью среди целевой аудитории, быть

конкурентоспособным, а хорошая репутация помогает предприятию привлечь

новых потребителей в случае выбора идентичных товаров разных брендов,

привлечь новых сотрудников и улучшить условия труда для имеющегося

персонала.

Література 1. Шепель В.М. Имиджелогия, Как нравиться людям. — М.: Народное

образование, 2002. — 420 с.

2. Котлер Ф. Основы маркетинга. Краткий курс — Москва: 2007, — 656 с.

3. Имидж как научное понятие [Электронный ресурс] – Режим доступа:

http://www.easyschool.ru/books/imidgelogiya/imidjelogiya-kak-ntavitsa-ludjam-

shepel/imidj-kak-nauchnoe-ponyatie

4. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. — Спб.,

1863-1866. — 2800 с.

5. Душкина М. Р. PR и продвижение в маркетинге: коммуникации и

воздействие, технологии и психология: Уч. Пособ. — СПб: 2010. — 560 с.

6. Плахова М. Управление репутацией коммерческого банка [Электронный

ресурс] – Режим доступа: http://davaiknam.ru/text/issledovanie-delovoj-reputacii-

bankov-20-vliyanie-dinamiki-pro-page-1

7. Имидж и деловая репутация организации [Электронный ресурс] — Режим

доступа: http://studopedia.ru/14_33470_imidzh-i-delovaya-reputsiya-organizatsii.

html

Корпоративная индивидуальность

(узнаваемость предприятия)

Имидж (восприятие индивидуальности

предприятия другими)

Репутация(совпадение имиджа с ценностями

потребителей)

51

Круглов В. В., к.держ.упр., Бондаренко В. В.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ АСОРТИМЕНТУ ТОВАРУ НА

ТОРГОВЕЛЬНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

В процесі ведення господарської діялбності на торговельному

підприємстві, актуальним є питання визначення певного асортименту товарів,

які відповідають потребам споживачів. Таким чином, підприємство повинно

проводити необхідну авсортиментну політику. Асортиментна політика

підвищує конкурентоздатність товару, який потрапляє на ринок, це

відбувається шляхом покращення набору товарних груп.

Асортиментна політика включає в себе:

- визначення наборів товарних груп (вид, підвид, марка);

- правильне співвідношення стандартних моделей та їх модифікацій;

- необхідне співвідношення присутності на ринку товарів, які знаходяться

на різноманітних стадіях життєвого циклу.

Для того, щоб підібрати вдалий асортимент необхідно чітко відрізнити всі

типи асортиментної політики. Вид продукції – це кінцевий продукт і циклі

виробництва та пропозиції. Підвиди можуть поділятися за функціональними

особливостями, рівнем якості, ціною, які призначені для різних категорій

громадян.

Для успішної діяльності торговельного підприємства необхідна ідеально

розроблена і гарно продумана продуктова стратегія. Стратегічні рішення

являються головними в рамках загальної маркетингової стратегії торговельного

підприємства.

Продуктова стратегія – це розробка напрямів удосконалення

продуктового ряду і визначення асортименту продукції, яка є найнеобхіднішою

для успішної роботи на ринку, який забезпечує ефективність діяльності

підприємства в цілому. Структуру асортименту запропонованої на ринок

продукції необхідно постійно піддавати аналізу з метою визначення, які товари

на якій стадії свого життєвого циклу знаходяться. Це можна визначити шляхом

вивчення показників збуту окремих товарів, частки ринку, яку займає кожна з

них, величини витрат і рівня рентабельності.

Керівництво торговельного підприємства повинно докладати безліч

зусиль для розробки напрямків покращення продуктового ряду та визначення

товарного асортименту, найбільш необхідного для успішної праці на ринку.

Стійкість асортименту можна визначити відношенням кількості

різновидів товару, який перебуває у реалізації, з кількістю товарних позицій.

Забезпечення стійкості асортименту передує потоку постійних покупців, а

також створює економію їхнього часу на пошук необхідного товару.

Формування асортименту необхідне для того, щоб підприємство

отримало визначений прибуток.

52

Для того, щоб можна було сформувати дієвий асортимент в сучасних

ринкових умовах необхідно провести такі етапи роботи:

- визначити перелік товарних груп та позицій, які будуть реалізуватися на

торговельному підприємстві, в залежності від його товарної спеціалізації;

- розподілення товару та окремих груп між споживчими комплексами

сезонного та постійного попиту. При проведенні цієї роботи необхідно

врахувати торговельну площу, спеціалізацію конкурентів, які знаходяться у

зоні пішохідної доступності, звернути особливу увагу на вузькоспеціалізовані

підприємства;

- розробка особливого асортименту, який актуальний для постійних

покупців торговельного підприємства.

Основа розробки асортиментного переліку торговельного підприємства –

це вивчення попиту, аналіз обіговості товарних запасів окремих груп та

підгруп, матеріали та різновиди товарів.

Асортиментний перелік, який було розроблено на торговельному

підприємстві являє собою стандарт глибини та широти асортименту товарів.

Він використовується як нормативний документ при проведенні комерційної

діяльності з планування структури товарообігу підприємства ті при закупівлі

товару.

Отже, процес формування асортименту є комплексним, який тісно

контактує з іншими інструментами менеджменту. Найважливішим з них є

цінова політика. При формуванні асортименту на торговельному підприємстві,

тим самим управляють розширенням, оновленням або скороченням.

Круглов В. В., к.держ.упр., Нікітіна К.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

АНАЛІЗ СТИМУЛЮВАННЯ ПЕРСОНАЛУ ЯК ІНСТРУМЕНТ

УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ СФЕРИ ТОРГІВЛІ

На сьогодні в економіці України склалася ситуація, що обумовлює

необхідність приділення особливої уваги менеджерів до удосконалення або внесення

змін у систему стимулювання персоналу підприємства. Недостатнє стимулювання

працівників не дає змоги торговельним підприємствам реалізувати свої потенційні

можливості та досягти зазначених цілей.

У зв’язку з цим актуальності набуває проблема рівня стимулювання

персоналу. Управлінню стимулюванням персоналу не приділяється достатньої уваги,

технологій та методів, розробка та прийняття рішень щодо стимулів не надають

керівнику бажаного кінцевого результату.

Така ситуація пов’язана з існуючою проблемою є майже на кожному

сучасному підприємстві, у сфері управління кадровими ресурсами, так як основна

мета управління – це об’єднання ефективної діяльності працівників та трудового

стимулювання, розвитку нових здібностей.

53

Ефективне управління стимулюванням кадрів можливе за умови поєднання

цілей, очікувань та потреб працівника та цілей підприємства. Яким методом

необхідно стимулювати персонал визначають такі фактори: специфіка підприємства,

матеріальне становище, потреби, організаційно-виробничі, адміністративні, соціальні

та психологічні фактори. Розроблені засоби стимулювання поділяються на

матеріальні та нематеріальні.

Матеріальне стимулювання передбачає заохочення у матеріально-речовій

формі, такі як: заробітна плата, премії, винагорода за результати, надбавки, участь у

прибутку підприємства та інші додаткові виплати.

Нематеріальні стимули базуються на задоволенні духовних та моральних

потреб, такі як: визнання, почесні звання, грамоти, офіційні подяки, урядові нагороди

та інші. Проста усна подяка керівництва дає, величезний ефект, але без достатнього

матеріального стимулювання не забезпечить бажаного впливу на кадри

підприємства.

Відповідно до цього існує значна кількість методів стимулювання

використання яких базується на багатьох чинниках, таких як: культура персоналу,

організаційна структура, поточні результати діяльності та життєвий цикл самого

підприємства.

Керівники сучасних успішних підприємств віддають перевагу морально -

психологічному стимулюванню (за умови достатнього рівня матеріального

стимулювання), так як потреби працівників ростуть, а підприємство повинно бути

готовим до змін своєї стратегії стимулювання. Підприємства, які зуміли забезпечити

гідну заробітну плату, задовольнивши первинні потреби, по ієрархії Маслоу, повинні

надати нові стимули для виявлення у робітників нових здібностей до більш

продуктивної праці, навчання, саморозвитку, просування по кар’єрних сходах заради

виконання цікавих та більш складних завдань, а не тільки заради підвищення свого

матеріального становища. Разом з цим, система стимулювання повинна врахувати

ряд розбіжностей інтересів керівництва та працівника, в досягненні кінцевої спільної

цілі та підвищення успішності діяльності підприємства в цілому.

Керівникам необхідно не забувати приділяти увагу своїм підлеглим. Саме під

час робочого процесу працівникам потрібне моральне стимулювання, яке

відбувається при звичайному спілкуванні з керівником, що надасть можливість

визначити появу нових потреб та причини недостатньо ефективної роботи. Адже

використовуючи метод нематеріального стимулювання, менеджеру необхідно бути

переконаним, що він володіє повною та достовірною інформацією щодо процесів, які

мають місце серед колективу. Важливо проділити увагу мотивам тієї чи іншої

поведінки та вчинків працівників, схильності та професійні інтереси, позитивні та

негативні зміни в корпоративному середовищі.

Підводячи підсумок, необхідно зазначити, що стимулювання все ж таки

залежить від цілей та завдань самих робітників, так і керівництва. Чим більш

розвинені складові управління підприємством, тим доцільніше використовувати

підхід нематеріального стимулювання. Коли працівник задоволений своєю

виконаною роботою та отримує за це винагороду, отримуючи визнання за свою

працю та розуміючи перспективу свого розвитку, тим більший успіх з проведення

заходів щодо стимулюванню виникає в цілому.

54

Круглов В. В., к.держ.упр., Федоріва А. В., магістр

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ЯКІСТЬ ОБСЛУГОВУВАННЯ ЯК КОНКУРЕНТНА ПЕРЕВАГА

ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМТСВА

В Україні одним із найпоширенішим видом діяльності є торгівля.

Розвиток торгівлі відбувається значно більш високими темпами, ніж це

спостерігається в інших галузях економіки, про що говорить збільшення частки

торгівельної галузі у формуванні ВВП України. Розвиток цієї діяльності

спирається на різноманіття пропонованих продуктів та реалізації функцій, що

покладені на працівників підприємств. Враховуючи жорстку конкуренцію на

ринку, безперервне зростання потреб та вимог споживачів, підприємствам

необхідно направляти свої зусилля на вдосконалення системи управляння

якістю обслуговування споживачів.

Управління процесом обслуговування покупців прямо пов'язане з місією

торговельного підприємства і є визначальною умовою формування його

високої конкурентної позиції на споживчому ринку.

Якість обслуговування в торгівлі можна розглядати як відповідність рівня

сервісу зовнішнім стандартам, що формуються завдяки зусиллям суб’єктів

споживчого ринку і координуються державними органами, і внутрішнім

стандартам, які встановлюються безпосередньо керівниками підприємств,

складені на основі зовнішніх стандартів та думок споживачів.

Існують три основні завдання, які необхідно поставити суб’єктам

роздрібної торговельної діяльності для досягнення високого рівня якості

обслуговування, що зафіксований у зовнішніх і внутрішніх стандартах. До цих

завдань відносять:

1) визначення потенційного рівня сервісу, що може бути наданий

суб'єктом торгівлі покупцям (встановлення внутрішнього стандарту

обслуговування);

2) розробка стратегії та комплекса тактичних заходів для усунення

виявлених недоліків у наявному рівні якості обслуговування проти зазначеного

у стандарті;

3) встановлення пріоритетних цілей для усунення різниці між реальним

рівнем якості сервісу і зовнішніми і внутрішніми стандартами.

Підприємства, що прагнуть до досягнення вимог найвищих стандартів,

забезпечують обслуговування найвищого рівня, що задовольнить усі потреби і

вимоги споживачів.

Процес обслуговування є дією, що має часові параметри та суб’єктивні

межі сприйняття та оцінювання. Звідси і підходи щодо розуміння та

оцінювання якості обслуговування є достатньо суб’єктивними, хоча й вони

мають певні методи вимірювання. Підвищення ефективності системи якості

обслуговування покупців обумовлена наступними обставинами:

55

1. процес обслуговування споживачів виступає інструментом в

конкурентній боротьбі;

2. обслуговування покупців має значний вплив на задоволеність і настрій

покупців, оскільки 90% всіх їх потреб задовольняється в торгівлі;

3. стимулювання збуту товару здійснється завдяки ефективному

обслуговуванню покупців, тобто спонукає покупця придбати товар;

4. ефективність процесу обслуговування споживачів сприяє підвищенню

основних економічних показників господарської діяльності

торговельного підприємства.

Кінцева мети обслуговування – задоволення потреб споживача, то на

практиці використовують методи, що засновані на залученні зовнішньої

інформації.

Аналізуючи різні підходи до визначення поняття «якість обслуговування»

на торговельному роздрібному підприємстві, можна сказати, що ця категорія

має суб’єктивний характер та високий ступінь невизначеності, оскільки в

кожного споживача чи категорій споживачів різне розуміння ступеню

задоволення якістю обслуговування (в межах таких понять як надійність,

чуйність, безпека, взаєморозуміння з покупцем, очевидність), необхідно

визначати загальний стан задоволення якістю обслуговування шляхом

існуючих методів (опитування, таємний покупець, робота фокус-груп,

консультаційні групи, збір скарг, пропозицій) з можливим залученням

необхідних зовнішніх фахівців. Крім того, поряд з характеристиками, які мають

відносно суб’єктивне визначення, необхідно враховувати певні фізичні дані, які

стосуються питань якості обслуговування (показники динаміки товарообігу,

затрати часу на придбання товару, коефіцієнт повноти послуг та ін.).

На підприємствах торгівлі доцільним буде врахування вищезазначених

параметрів, які дадуть змогу визначити якість запропонованого обслуговування

в межах передбачених характеристик, проаналізувати отримані результати та

покращити систему обслуговування, що в кінцевому рахунку принесе суттєві

результати в конкурентній боротьбі за споживача в своїй товарній ніші та

підвищить загальний імідж і конкурентоспроможність торговельного

підприємства.

Лебединская Н. Н., старший преподаватель, Бычковская Г. А.

Мозырский государственный педагогический университет имени

И.П.Шамякина, г. Мозырь, Республика Беларусь

АНАЛИЗ ОБЪЕМОВ ПРОИЗВЕДЕННОЙ И РЕАЛИЗОВАННОЙ

ПРОДУКЦИИ ЗАО «ПАРТНЕР И КО»

Объектом исследования является ЗАО «Партнер и Ко»

мясоперерабатывающее предприятие Мозырского района.

На современном этапе развития экономической ситуации многие

предприятия мясоперерабатывающей промышленности характеризуются

экономической нестабильностью, что обусловлено постоянно изменяющимися

56

глобализационными экономическими процессами в отраслях народного

хозяйства, кризисными явлениями в мире и в экономике Республики Беларусь,

постоянно изменяющими требований и предпочтениями покупателей к

выпускаемой продукции.

Устойчивое развитие мясной промышленности, как стратегической

отрасли экономики, необходимо, так как оно способствует укреплению

продовольственной безопасности страны, повышению уровня благосостояния

народа, улучшению здоровья нации, решению демографической проблемы.

Именно здесь создается сырьевая база для мясоперерабатывающих

предприятий [1, с. 3].

Основными видами деятельности ЗАО «Партнер и Ко» являются

производство мяса, мясных продуктов, пельменей, готовых кормов для

домашних животных. Наибольший удельный вес занимает производство

мясных продуктов (50 – 54 % от общего объема произведенной продукции), на

втором месте – производство мяса (42 – 45 %), на производство пельменей и

готовых кормов для домашних животных остается 1 – 8 %.

В таблице 1 представлены объемы произведенной и отгруженной

продукции ЗАО «Партнер и Ко» за 2014 год [2].

Таблица 1 Объемы произведенной и отгруженной продукции ЗАО «Партнер

и Ко» в 2014 году

Наименование вида продукции Произведено Отгружено,

млн.руб. тонн млн.руб

говядина и телятина свежая или

охлажденная 1775 56033 55339

свинина свежая или охлажденная 521 1090 1169

жиры КРС, овец, коз, свиней 58 331 341

мясо и пищевые субпродукты соленые, в

рассоле, сушеные или копченые 32 2381 2440

изделия колбасные вареные, сосиски,

сардельки, хлеба колбасные 222 6986 6971

изделия колбасные полукопченые 43 2086 2084

изделия колбасные варено-копчёные,

включая салями 30 2098 2093

студни (холодцы), зельцы 26 845 843

изделия колбасные сыровяленые,

сырокопчёные, включая салями 28 2862 2739

изделия колбасные прочие 45 769 768

продукты из шпика 23 1283 1270

продукты прочие из мяса или пищевых

субпродуктов, включая продукты из крови 636 32204 32272

пельмени 29 712 709

корма готовые для домашних животных 62 354 352

57

Таким образом, согласно данным таблицы 1 можно отметить, что

продукция ЗАО «Партнер и Ко» пользуется спросом.

Так, в ЗАО «Партнер и Ко» объемы отгруженной продукции (по некоторым

наименованиям, например, таким как свинина свежая и охлажденная, мясо и

пищевые субпродукты соленые, в рассоле, сушеные и копченые) выше

произведенной, данный факт говорит о том, что в 2014 году реализована

продукция, оставшаяся на складе с прошлого периода.

Литература

1. Лазарев, И. Н. Формирование механизмов обеспечения устойчивого

развития предприятий мясоперерабатывающей промышленности: автореф.

дис. на соиск. уч. степ. канд.экон.наук: 08.00.05 /И.Н.Лазарев; ВГУИТ. –

Воронеж, 2014. – 20 с.

2. Статистическая отчетность ЗАО «Партнер и Ко» за 2011 – 2014 гг.

Мельниченко О. А. , д.держ.упр., проф.

Національний університет цивільного захисту України

СПОЖИВЧІ НАСТРОЇ НАСЕЛЕННЯ: ЧИННИКИ ТА ОЧІКУВАНІ

ЗМІНИ В УКРАЇНІ

Сучасна "високопродуктивна економіка вимагає, щоб ми зробили

споживання товарів нашим способом життя, щоб ми перетворили купівлю й

використання товарів на ритуал, щоб ми шукали наше задоволення в споживанні.

Нам необхідно, щоб товари споживались, згорали, зношувались, відшкодовувались

і викидались з ще більшою швидкістю" [3, с. 72]. Ймовірно, саме тому під впливом

нав’язливої реклами, яка "бронює" собі споживача, більшість людей є

"заручниками" замкненого кола: "доходи – витрати – споживання". Але бажання

бути "не гіршими за інших" перетворює "людину-розумну" на "людину-споживача,

для якої процес купівлі та споживання часом є важливішим за практичне значення

того, що саме вона споживає" [4], тим самим демонструючи не свій смак, стиль та

індивідуальність, а власну купівельну спроможність та залежність від споживацтва

(омніоманії або шопоголізму, шопоманії). І хоча ідеалу досягти неможливо,

"кількість речей, які використовує людина в побуті, зростає в геометричній

прогресії, проте суттєвих якісних змін від цього не спостерігається" [4]. Подібну

ситуацію дедалі активніше використовують виробники для збільшення продажів

власної продукції, що й обумовлює актуальність даного дослідження.

Проведені дослідження дозволяють дійти висновку, що споживчі настрої

населення – прагнення осіб спрямувати частину доступних коштів на придбання

бажаних товарів і послуг, споживання яких спроможне задовольнити все зростаючі

їхні потреби – є відображенням спадковості та результатом впливу механізмів

державного регулювання, ринкових механізмів і соціальних норм. При цьому їхня

впливовість залежить від таких чинників:

58

1. Параметри вибору: тип споживання (емоційне, модне, раціональне,

референтне, статусне, традиційне); категорія товару (товари першої

необхідності, товари тривалого використання, предмети розкоші).

2. Специфіка споживача: спосіб життя; вік (діти, молодь, дорослі, літні);

стать (жінки, чоловіки); економічний статус (багаті, заможні, бідні); соціальний

статус (зайняті, безробітні, утриманці; керівники, підлеглі); розмір, статус і

регулярність поточних доходів; розмір субсидій; форма (національна та/чи

іноземна валюта, ліквідні товари) і розмір заощаджень; структура витрат

(споживчі: продукти харчування, непродовольчі товари та послуги; неспоживчі);

поінформованість (доступ до своєчасної, повної та релевантної інформації);

психологія (схильність до споживання, реагування на рекламу та структурні зміни

в національній економіці); стереотипи; кліматичні умови; історія; традиції тощо.

3. Достатність благ: статки (наявність житла, меблів, авто); потреби

населення (фізіологічні, економічні, соціальні); споживчий кошик; соціальні

стандарти (прожитковий мінімум, мінімальні заробітна плата та соціальні

виплати); обсяги державних дотацій, податків та інших обов’язкових платежів і

добровільних внесків; реклама.

4. Доступність благ: баланс товарів і послуг (залишки минулих років, обсяг

виробництва, експорту, імпорту та споживання); ціни (прийнятність розміру,

стабільність); розвиток кредитування (вартість кредитних ресурсів й умови їх

надання); економічна ексклюзія (дефіцит коштів); соціальна ексклюзія

(обмеження залежно місця проживання, суспільного статусу).

Оскільки протягом 9 місяців 2015 р. в Україні збереглась тенденція до

погіршення основних економічних показників (національна валюта знецінилась –

на 42,3 %, "інфляція склала 41,4 %, скоротилися обсяги промислового виробництва

– на 16,6 %, виробництва сільгосппродукції – на 5,3 %, експорту та імпорту – на

33,9 %" [2]), цілком виправданим є, з одного боку, істотне (23,5–127,9 %) зростання

цін на більшість товарів і послуг, а з іншого – скорочення обсягів їх реалізації. При

цьому нееластичною є зміна продажів залежно від ціни по товарах першої

необхідності (зокрема, хліб, олія, м’ясо та м’ясна продукція, комунальні послуги), і,

водночас, майже повна відмова від придбання непродовольчих товарів. Саме тому

нині "помітною є перевага осіб із заощадливою (55,9 %), орієнтованою на

практичність (49,7 %), недемонстративною (43,3 %) споживчою поведінкою" [1,

с. 40–41].

Ураховуючи вищевикладене, можна спрогнозувати такі зміни споживчих

настроїв широких верств населення України: домінування раціонального типу

споживання; ретельніше планування покупок, уникнення імпульсивних придбань;

збереження "режиму економії", скорочення обсягів і частоти покупок; пошук

знижок та акцій; нижча ціна – один із основних критеріїв вибору представників

рітейлу; перехід на дешевші товари (послуги); ціна важливіша за якість; знижка

привабливіша за бонуси; використання "запасів", періодичне їх поповнення;

предмети першої необхідності (дешеві продукти з високою енергетичною та

низькою біологічною цінністю) та комунальні послуги – основні статті витрат, для

забезпечення яких використовують як поточні доходи, так і заощадження; ремонт і

використання наявних товарів тривалого користування, майже повна відмова від

59

придбання нових їх аналогів; підвищення міри самозабезпечення (розвиток

натурального господарства); відмова від відвідування закладів громадського

харчування тощо.

Література

1. Коваліско Н. В. Методологічне обґрунтуванням та виділення моделей

споживання на емпіричному рівні / Н. В. Коваліско, Н. В. Домбровська //

Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент. –

2012. – Вип. 8. – С. 32–43.

2. Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/operativ.

3. Феофанов О. США: Реклама и общество / О. Феофанов. – М. : Мысль,

1984. – 262 с.

4. Цинтила О. Консьюмеризм як ознака сучасної культури і втрати людської

індивідуальності [Електронний ресурс] / О. Цинтила. – Режим доступу :

arr.chnu.ua/jspui/.../2012/619.

Мирошниченко Ю. В. к.т.н., доц., Биховець К. В.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського торговельно-економічного університету

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ КОНФЛІКТІВ НА ТОРГОВЕЛЬНОМУ

ПІДПРИЄМСТВІ

Анотація. На сьогодні одним з головних ресурсів будь-якого

підприємства є персонал, всередині якого часто виникають конфлікти. На

основі цього були розглянуті причини їх виникнення та зроблені висновки,

щодо ефективності попередження появи цих причин.

Ключові слова: конфлікт, персонал, причина, керівник, сприятливий

клімат, працівник.

Основою кожного торговельного підприємства є персонал. А у

колективі через різні погляди й точки зору виникають суперечки. Внаслідок

на вирішення конфліктів відводиться велика частина робочого часу

керівника. Тому на сьогоднішній день досить актуальним є питання, щодо

причин виникнення конфліктних ситуацій й загрози їх наслідків для фірми.

Підприємство – це складна багатофункціональна система, в основі

якої знаходиться персонал. Там, де є дві і більше людини, виникають

розбіжності в точках зору, на основі чого виникають конфлікти. Розглянемо

це поняття, конфлікт – це відносини між суб'єктами соціальної взаємодії,

які характеризуються їх протиборством на основі протилежно спрямованих

мотивів або суджень [1]. Для сприятливого клімату у колективі і з метою

попередження суперечок треба розглянути причини виникнення конфліктів,

адже вони бувають різних напрямків.

1. Обмеженість ресурсів. Це найбільш розповсюджена й перша

причина виникнення конфліктів на торговельному підприємстві. На основі

60

обмеженості ресурсів, незалежно від масштабів підприємства, люди не

дивлячись ні на що завжди мають бажання отримувати більше й свої

проблеми ставлять на перший план.

2. Взаємозалежність завдань. Ця причина може збільшити ризик появи

конфлікту в будь-якій ситуації, коли людина залежить від іншого

співробітника або групи людей у виконанні поставленого завдання.

Розглянемо такий приклад, службі маркетингу треба провести дослідження

споживчого ринку й одні працівники виконали поставлене завдання швидше

ніж інші, у наслідок чого гальмується формування звіту. Тобто цей процес

провокує суперечку між виконавцями та може викликати незадоволення у

керівника.

3. Відмінності в цілях. У випадку наявності на торговельному

підприємстві різно-кваліфікованих підрозділів уникнути конфлікту майже

неможливо. Адже кожна складова єдиної системи формує й ставить перед

собою різні цілі та шляхи їх досягнення. Наприклад, відділ маркетингу

наполягає на виробництві продукції, яка цікавить споживача, а виробничий

відділ спрямований на великий обсяг виробництва аналогічної продукції,

яка потребує найменших витрат.

4. Відмінності в уявленнях і цінностях. Як не дивно, але це теж доволі

розповсюджена причина конфліктів. Розуміння певної ситуації, як правило,

залежить від певної мети. Працівники розглядають варіанти, які вигідні для

них самих та на їх думку для всього колективу, на основі особистих потреб.

Можна привести такий приклад, коли керівник приймає рішення, на основі

інтересів підприємства, не потребуючи порад і вважаючи, що його завдання

повинні виконуватися беззаперечно, а підлеглий виражає свої пропозиції,

коли його думку ніхто не питає.

5. Незадовільні комунікації. Такий фактор може бути не лише

причиною, а ще й наслідком конфлікту. Якщо передача інформації буде

понівечена, недостовірна, повільна це не дає можливості конкретному

працівнику, підрозділу або групі виконавців правильно зрозуміти завдання

або точку зору. В такому випадку поставлені цілі можуть бути не

досягненні, й конфлікт виникне не у колективі, а з керівництвом [2].

Отже, для сприятливого клімату між працівниками на торговельному

підприємстві необхідно попереджати виникнення зазначених причин та

помилок в управлінні персоналом. Такий підхід забезпечить продуктивну й

ефективну співпрацю персоналу для досягнення поставленої мети

організації.

Література

1. Біловодська О. А. Маркетингова політика розподілу : навч. посіб. / О.

А. Біловодська. – К. : Знання, 2011. – 495 с.

2. Короткий курс лекцій з дисципліни «Економіка підприємства».

[Электронный ресурс] // Режим доступа: http://studme.com.ua/1584072013202/ekonomika/ekonomika_predpriyatiy

a.htm

61

Мирошниченко Ю. В., к.т.н., доц., Саєнко А. О.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ

В УКРАЇНІ І ЗА КОРДОНОМ

Тенденції сьогоднішнього життя істотно змінюють роль людини в

діяльності підприємства. Причини даних змін виявляються у: підвищенні рівня

освіти і культури персоналу, реалізації нововведень, зміні переваг у системі

цінностей працівників. Але каркасом і основою будь-якої фірми є кадри, а саме

ступінь підготовки, освіти, кваліфікації, досвіду. При цьому дуже часто

відчувається дефіцит у висококваліфікованому персоналі, що виступає однією з

основних причин підвищення вимог до їх компетенції. Оскільки ступінь

кваліфікації кадрів – гарантія якісної результативності праці.

Кадровий потенціал визначають як трудові можливості організації,

здатність працівників до створення ідей, нової продукції, також

кваліфікаційний ступінь, психофізіологічні ознаки і мотиваційний потенціал[2].

Йому належить важлива роль у здійсненні наукових, економічних, технічних і

організаційних задач для вирішення представлених результатів

господарювання.

Рівень забезпеченості організації персоналом та доцільне їх використання

характеризує організаційно – технічний ступінь виробництва, ступінь

використання технології предметів праці, формують елементи високої

конкурентоспроможності та фінансової стійкості.

Процес підготовки персоналу за кордоном здійснюється безперервно, що

надає можливість кожному отримувати знання на протязі всього життя: цінна

будь-яка освіта, в будь-якому місці і будь-якого змісту.

Підготовці і перепідготовці кадрового персоналу в США, Європі,

Великобританії і Японії приділяють значну увагу: включаючи не тільки

навчання в вузах, а й навчання в організаціях. Майже кожна фірма володіє

власною системою навчання, на яке витрачається величезні кошти. Якщо

розглядати Японію, можна сказати, що їхні витрати на одного працівника

становлять в 3 рази більше ніж в США. Оскільки концепція їхнього навчання

полягає в підвищенні кваліфікації – впродовж всього життя[4].

Щодо України: людський потенціал не виступає об’єктом капітальних

вкладень. Підприємці в повній мірі не розуміють, що людина – це капітал, в

який потрібно вкладати інвестиції, щоб отримати прибуток. Підготовка кадрів в

Україні відображає загальносвітові тенденції. Ефективність використання

коштів низька. Частка вищих навчальних закладів серед усіх організацій, які

займаються дослідженнями й розробками інновацій організації навчального

процесу, становить 5,4% [3].

Так, Україна стоїть на порозі рішучих змін щодо Європейського вектора

розвитку, але даний процес відбувається повільно. Сьогодні можна

стверджувати, що існуючий рівень кадрів неадекватний нинішнім реаліям.

62

Певна річ, навчальні заклади не здатні в повній мірі підготувати персонал

відповідно до вимог сучасного підприємства. В ході навчання дані заклади

повинні бути направлені на розвиток особистості і надання роботи. А щоб це

здійснити, насамперед, необхідна стратегія української моделі підготовки

персоналу. В теперішній час вже досить чітко проявляються окреслення даної

моделі, методи і інструменти на основі дійсного рівня інтелектуального

розвитку нації, її менталітету та оригінального використання елементів

зарубіжного досвіду управління.

Ефективна еволюція теорії управління в Україні має зв'язок з

результативним прийняттям рішень підготовки кадрів, яка включала б зміни у

змісті та значенні фактора управління в розвитку економіки на різних

управлінських рівнях. Послуги навчального закладу в підготовці,

перепідготовці, підвищенні кваліфікації кадрів повинні бути спрямовані, в

першу чергу, на задоволення потреб підприємця.

Розглядаючи будь-яке підприємство неможливо виявити важливішої

діяльності, ніж підбір та формування кадрового потенціалу. Слова Пітера

Друкера: «Майбутнє суспільство повинно базуватися на знаннях» ніколи не

втратять своєї значимості[1]. А для отримання відповідних знань, необхідні

навчальні інструменти, які б забезпечували якість та ефективність навчання.

Однією з важливих проблем є фінансування підготовки, перепідготовки

та підвищення кваліфікації кадрів. Провідні країни світу надають від трьох до

семи відсотків фонду заробітної плати, бо підвищення кваліфікації надає

почуття впевненості у своєму майбутньому і виховує почуття відповідальності

до праці. Раніше і в Україні у витратах виділялася стаття на підготовку кадрів,

але на даний момент ці питання мають певні проблеми. Для вирішення

потрібно було б, передбачити в бюджетах усіх рівнів – від сільського до

державного – кошти на перепідготовку кадрів та підвищення їх кваліфікації і

внести відповідні зміни до законодавства щодо місцевого самоврядування та

бюджетної системи. Без такого підходу дана проблема залишиться

невирішеною.

Отже, розвиток кадрового потенціалу підприємства непростий і тривалий

процес, необхідно непреривно мати справу з навчальними закладами,

створювати небувалі способи мотивації та результативність персоналу.

Література 1. Внесок П. Друкера в сучасний менеджмент [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://ua-referat.com/Внесок_П_Друкера_в_сучасний_менеджмент

2. Головко А.С. Теоретико-методичний зміст категорій «трудовий потенціал»,

«кадровий потенціал» та «трудові ресурси» / А.С. Головко. // Вісник

Хмельницького національного університету. – 2010. – № 3. Т. 2.

3. Наукова та інноваційна діяльність в Україні: [стат. зб.]. – К.: Державний

комітет статистики України, 2013. – 360 с.

4. Семенов А. Г. Аналіз формування та використання кадрового потенціалу /

А. Г. Семенов, А..І. Шарко // Вісник економічної науки України. – 2010. – № 1.

63

Мирошниченко Ю. В. к.т.н., доц., Солярик І. В. студент

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ПРОБЛЕМИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ В ТОРГОВЕЛЬНИХ

ПІДПРИЄМСТВАХ

В умовах перманентної фінансової кризи економічної системи

України важливим завданням керівництва торговельного підприємства є

підтримання його стабільного функціонування в відповідності з вимогами

зовнішнього середовища та недопущення банкрутства..

З метою запобігання розвитку кризових явищ необхідно розробляти

концепцію антикризового управління торговельного підприємства.

Деякі дослідники вважають, що доцільність розробки та

впровадження антикризових заходів виникає лише при прямій загрозі

банкрутства в разі значного погіршення результатів господарської

діяльності підприємства.

Так, на думку Грязнової А. Г. основною метою антикризового

управління підприємством є запобігання виникнення таких умов

функціонування підприємства, які створять постійний характер

фінансовим проблемам [1, С. 6].

Василенко В. О. трактує антикризове управління як управління, в

якому передбачена небезпека кризи, аналіз її симптомів, заходів щодо

зниження негативних наслідків кризи та використання її факторів для

позитивного розвитку [2, С. 23].

Штангрет А. М. вважає, що антикризове управління повинно

запобігати або пом’якшувати негативний вплив кризових ситуацій в

господарсько-фінансової діяльности підприємства [3, c.65].

В результаті аналізу публікацій авторами було виявлено специфічні

риси антикризового управління. На думку авторів завдання

антикризового управління полягає в постійному моніторингу зовнішнього

та внутрішнього середовища організації з метою своєчасного виявлення

та реагування на небезпечні тенденції для підприємства. Таким чином,

програма антикризового управління повинна розроблятися в залежності

від конкретної ситуації з використанням всіх інструментів менеджменту .

Література 1. Антикризисный менеджмент / [Грязнова А. Г., Уткин Э. А.,

Мыринюк А. Н., Федотова М. А.]. — М. : ЭКМОС, 1999. — 368 с.

2. Василенко В. О. Антикризове управління підприємством : навч.

посібник / В. О. Василенко. – К. : ЦУЛ, 2003. – 504 с.

3. Штангрет А.М. Антикризове управління підприємством:

[підручн.] /А.М. Штангрет.- Львів: Українська академія друкарства,

2008.-396с.

64

Муромець Н. Є., д-р. екон. н., проф., зав. кафедри менеджменту,

Кобеняк К. Л., студентка

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету.

СОЦІАЛЬНО ВІДПОВІДАЛЬНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ЯК МЕХАНІЗМ

РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА.

В умовах соціально-економічного розвитку для досягнення стратегічних

цілей держави застосовується дієвий інструмент, яким є державно-приватне

партнерство (ДПП). За умов застосування цього інструменту підприємницький

сектор, а також торговельні підприємства отримують статус рівноправного

партнера у розв’язанні стратегічних завдань. Приватному сектору державою

делегуються питання, що пов’язані з інвестуванням в результаті чого на

організацію покладається відповідальність за можливі ризики. А з іншої

сторони підприємства отримують більш лояльне ставлення держави,

наприклад, в питаннях щодо спрощення сплати податків тощо.

Тому актуальність проблеми, яку визначено в тезах обумовлено тим

фактом, що партнерство держави і приватного сектору забезпечує формування

активного середовища, в якому розвивається держава, що припускає співучасть

в суспільно-значущих проектах, таким чином з’являється необхідність у

пошуку ефективних механізмів регулювання державно-приватного

партнерства.

Організація ДПП передбачає об’єднання матеріальних і нематеріальних

ресурсних баз. При цьому приватні організації досить не раціонально

використовують можливості матеріальних і нематеріальних ресурсних баз, що

негативно впливає на вартість послуг [1].

Формуючи механізм керування державно-приватним партнерством в

Україні, необхідно приділяти належну увагу політиці соціальної

відповідальності підприємств.

Соціальна відповідальність бізнесу – процес управління підприємством за

допомогою заходів не фінансового характеру, які спрямовані в сукупності на

удосконалення та перегляд соціальних та екологічних аспектів діяльності

підприємства. Здійснення цих заходів відбувається поза межами законодавчих

актів та нормативів з метою позитивного впливу на добробут соціуму в системі

сталого розвитку підприємства та держави в цілому [2].

Ефективне державно-приватне партнерство та забезпечення

підприємствами дотримання соціальної відповідальності допомагають

вирішенню соціальних, суспільних, екологічних, економічних та управлінських

питань. До сфери соціальної відповідальності належить діяльність підприємств

в забезпеченні якості продукції, дотримання моральних та етичних норм

поведінки, благодійність, збереження екологічної рівноваги навколишнього

середовища, забезпечення соціальних гарантій працівникам, створення нових

робочих місць, взаємодія з місцевою владою тощо. Одним з інструментів

державно-приватного партнерства є відмова від неефективних важелів

65

управління. Підприємства, які підтримують партнерські відносини з владою

отримують на тривалий час в своє розпорядження державні активи на пільгових

умовах, а за умов довготривалого сталого партнерства з’являється можливість

здобути гарантований ринок збуту.

За рахунок зростання конкурентоспроможності підприємств позитивні

наслідки від партнерства між державою та приватним сектором для суспільства

проявляються в якісному задоволені їхніх потреб. Система державно-

приватного партнерства одночасно вирішує два питання: соціальне та

економічне; з одного боку, відбувається регулювання економіки на державному

рівні, а з іншого – вирішуються питання соціального характеру підприємствами

приватного сектору.

Для збільшення продуктивності соціально-економічної системи

з’являється нагальна потреба у формуванні нових соціальних стандартів

управління, стандартів фінансової та не фінансової звітності, які здатні

врегулювати всі складові управління соціальною сферою.

Таким чином, слід зазначити, що розвиток соціально-відповідальної

взаємодії держави та приватних підприємців є одним з провідних чинників,

який безпосередньо впливає на прискорення модернізації державної економіки.

Отже без створення державно-приватного партнерства, яке діє на соціально-

відповідальних засадах та сприяє розвитку економіки країни, виникає загроза

трансформування інвестицій у різного роду недобросовісні маніпуляції.

Доцільним є подальше удосконалення ролі держави в механізмі

партнерської взаємодії громадянських організацій з підприємцями та

організаціями в цілому, яке б ґрунтувалось на стимулюванні до вигідної для

країни поведінки за рахунок надання додаткових інвестицій з державного

бюджету, політичних гарантій, пільг, розширення ресурсної бази, підтримці

системної соціально відповідальної поведінки корпорацій за допомогою

надання актуальної інформації.

Література 1. Гой І. В. Підприємництво [текст] : навч. посіб. / І. В. Гой, Т. П. Смелянська –

К. : "Центр учбової літератури", 2013. - 368 с.

2. Лазоренко О. Корпоративна соціальна відповідальність в Україні : експертна

думка : зб. статей та рекомендацій / О. Лазоренко. – К. : Стилос, 2007. – 152 с.

Муромець Н. Є., проф., д.е.н., Тіхтєй Н. С., здобувач вищої освіти

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ФОРМУВАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ HR-МЕНЕДЖМЕНТУ

НА ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

HR-менеджмент і кадровий менеджмент - це один з напрямків сучасного

менеджменту, що спрямований на управління та розвиток людських ресурсів в

організації. В теперішній час словосполучення «управління персоналом» все

66

більше привертає до себе увагу роботодавців, які стикаються з проблемами

низької ефективності діяльності підприємств. Доцільно усвідомити значення

HR-менеджменту і визначити його роль у формуванні адекватної кадрової

політики, яка відповідала б сучасним вимогам національної економіки.

Відповідаючи на питання «від чого залежить успіх роботи HR-служби»

необхідно звернути увагу на два аспекти:

- по-перше, на скільки правильно обрано кандидата на посаду

менеджера з персоналу

- по-друге, на скільки чітко керівник визначив задачі, які поставлено

перед HR-відділом.

В сучасних умовах господарювання HR-служби поки не здатні

забезпечити повний комплекс заходів управління персоналом, оскільки виникає

протиріччя між існуючим проголошенням цілей HR-підрозділів та їх реально

виконуваними функціями.

Найбільш ефективним інструментом забезпечення зростання якісних і

кількісних показників ефективності є різноманітні тренінги, семінари та інші

заходи, що покликані зміцнити командний дух співробітників і укоренити в

їхній свідомості психологію особистого успіху. Причиною такого радикального

перелому в політиці керівництва компаній стало розуміння зростаючої ролі

людського фактору.

Незважаючи на позитивні зрушення щодо розуміння сучасного

менеджменту роботодавцями, існує ряд труднощів, з якими належить боротися

певний час. Причиною цих проблем є небажання бізнесменів, підприємців,

роботодавців приділяти достатню увагу особливостям сприйняття і

особливостям менталітету.

Окрім того, доцільно удосконалити методологічну базу формування HR-

менеджменту, згідно з якою можна було б коректно вибудувати роботу

кадрової служби.

Іцхак Адізес в книзі «Як подолати кризи менеджменту», займаючись

теорією менеджменту і розвитком лідерства, визначив основні управлінські

проблеми вітчизняних підприємств [3]:

1. Відсутність систематизації, оскільки системність не притаманна

більшості менеджерів вітчизняних підприємств.

2. Відсутність дисципліни у менеджерів призводить до зловживання

владою.

3. Переважає авторитарний менеджмент, який змушує менеджерів не

допускати помилок.

4. Страх, який не дає персоналу відкрито висловлювати свою думку та

втратити робоче місце.

5. Організації створюються навколо людей, а не навколо завдань. Дефіцит

людей з креативним мисленням призводить до того, що багато організацій

створюються без врахування стратегії та місії підприємства.

7. Пошук винних зводиться до обговорення проблеми менеджменту,

обумовленого створеною історією автократії, а не організаційною культурою.

67

Поняття ефективного управління в кожній організації розуміється по-

своєму, існують свої важелі управління і реалізуються свої принципи.

В Україні слід запропонувати активну практику впровадження

передового досвіду та рекомендацій провідних компаній у сфері управління

персоналом, як основні вимоги щодо інтеграції в європейський економічний

простір. Це вимагає від керівників вітчизняних компаній формування

прогресивного погляду, нових «персонал-орієнтованих» підходів до ведення

бізнесу.

Таким чином, визначальним фактором щодо формування елементів HR-

менеджменту та їх впровадження на вітчизняних підприємствах є забезпечення

відповідного рівня розвитку персоналу.

Література 1. Гнибіденко І.Ф. Актуальні аспекти підготовки кадрів: стан, проблеми,

перспективи / І.Ф. Гнибіденко // Економіка промисловості. – 2010. – №4 (26).

2. Купцова А.С., Родин Д.В. Примеры актуальных проблем управления

персоналом на современном этапе [Электронный ресурс] — http://www.unn.ru.

3. Ицхак Адизес. 12 проблем менеджмента [Электронный ресурс] —

http://www.hr-academy.ru

4. Особенности национального HR-менеджмента. [Электронный ресурс] -

http://www.careerist.ru

Огієнко С. О., к.е.н., доц., Колісник В. Ю., студент

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НЕ ПРОДОВОЛЬЧИХ

ТОВАРІВ В наш час проблема конкурентоспроможності товарів в сучасних

ринкових умовах займає одне з центральних місць. Особливої уваги вона

набула стосовно продукції виробів високого ступеня обробки, ставши одним з

найсерйозніших перешкод для розширення їх вивезення. Багато постанов уряду

вимагають приділяти першорядну увагу створенню і швидкому нарощуванню

випуску вітчизняної продукції, яка може бути конкурентоспроможною на

зовнішніх ринках. Така галузь як виробництво мобільних телефонів також

заслуговує значної уваги.

В умовах ринкової економіки постійно збільшується конкурентна

боротьба між виробниками продукції. Важлива роль відводиться такому

аспекту, як задоволення потреб покупця і споживчі у властивості товару і це в

значній мірі, визначає його ціну. Отже, спостерігається тенденція, спрямована

на досягнення вищого рівня якості та створення надійних виробів, що і

визначає конкурентоспроможність продукції з точки зору вартості товару.

68

Розглядом питань стосуються якості товарів і створення їх

конкурентоспроможності займалися вітчизняні та зарубіжні вчені. Серед

вітчизняних авторів можна виділити наступних: Зінченко А.Г., Саприкіна М.А.,

Мізюк Б.М., Біляївський І.К., Ромат Е.В., Попова Н.В., Андрушко О. Б., Єршова

Н. Ю., Лігоненко Л. А.

Конкурентоспроможність,як комплексна характеристика товарів,

визначає його переваги на ринку, порівняно з аналогічними товарами-

конкурентами, за ступенем задоволення потреби і витратами на це задоволення.

Конкурентоспроможність обумовлюється якісними і вартісними особливостями

товару, які враховує покупець з метою задоволення відповідної потреби,але на

сьогодні цього замало. Під конкурентоспроможністю іноді розуміють лише

споживчі властивості, відокремлюючи від вартості. Є твердження, що низька

конкурентоспроможність веде до зниження цін на товари і, навпаки,

підвищення конкурентоспроможності зумовлює зростання цін. Отже,

забезпечення рівня якості, відповідно вимогам, що надаються покупцям на

даному ринку, є одним з важливих і обов'язкових умов

конкурентоспроможності продукції товаровиробника.

До передумов, що впливають на підвищення інтересу до високоякісної

продукції можна віднести: підвищення вимог до безпеки продукції; підвищення

рівня життя людей, наслідком якого є зростання їхніх потреб; науково-

технічний прогрес; можливість енергетичної кризи та інші.

У зв'язку з тим, що всі підприємства постійно намагаються утриматися на

високих позиціях ринкової конкуренції, їм необхідно розробляти заходи і

проводити в життя основні важелі стабілізації обраних ринкових позиції.

До таких важелів відносять:

- функціональні особливості товарів і послуг - універсальність

застосування, вдосконалене виконання основних і допоміжних функцій;

- надійність у споживанні і застосуванні - довгостроковість, придатність

до ремонту, схоронність, безвідмовність у використанні;

- ергономічні особливості - гігієнічні, антропометричні, фізіологічні,

психофізіологічні і психологічні;

- естетичні особливості товарів - раціональність форми, цілісність

композиції, художнє оформлення зовнішнього вигляду, досконалість

виробничого виконання.

Характеристик важелів невідповідності багато. Серед них така,що

споживач не завжди може отримати серед більшості товарів, що лежить на

прилавках, достовірну інформацію про товар,так як на значну кількість товарів

розповсюджувач не дає супровідних документів,і це не тільки в невеликих

магазинах,а і великих торгових мережах.

Вплив особистих факторів конкретного товару на

конкурентоспроможність знаходить своє вираження і в постійному

вдосконаленні застосовуваних фірмами матеріалів, технології, організації

виробництва і управління. Більш продуктивна і дешева експлуатація товару,

дозволяє компаніям виробникам скорочувати витрати на виробництво,

створюючи тим самим можливість зниження продажних цін. Вплив

69

використання новітніх технологій і винаходів на рівень

конкурентоспроможності часом настільки великий, що існують системи

зовнішньоторговельного захисту національних товарів,які дозволяють

збільшенню продажів. Викликано це тим, що багато фірм не в змозі охопити

власними пошуковими дослідженнями всі новітні напрямки технічного

прогресу у відповідній галузі. Їх науково-технічна політика грунтується на

виявленні перспективних, з комерційної точки зору, розробок фірм-

конкурентів, їх імітації та удосконаленні.

З урахуванням вимог споживчого ринку необхідно виявити тенденції

розвитку галузі виробництва товарів,таких як: наприклад,мобільні

телефони,стартові пакети,послуги інтернету і т.д..

Література

1) Мізюк Б.М.Основі стратегічного управління: .- Львів Підручник:

Магнолія 2009,2010.-544с.

2) Статистика ринку товарів і услуг.-2-е узд.перераб.і доп / Под

ред..І.К.Беляевского.-М: .. Фінанси і статистика, 2014.-656с.

3) Тенденції та перспективи розвитку маркетингу в сучасних умовах:

монографія / під. загальною ред. Е.В.Ромата, Н.В. Попової; [Е.В.Ромат,

Н.В.Попова, Н.Г.Андреева и др.] .- К.-Х .: ХНАДУ, 2013-436с.

Огієнко С. О., к.е.н., доц., Лучкін К. В., студент

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

КОНТРОЛЮВАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ НА

ТОРГОВЕЛЬНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

На даний час вітчизняні підприємства знаходяться в доволі скрутному

становищі. В першу чергу це пояснюється зміною умов господарювання

торговельних підприємств. Також різко змінилася динаміка зовнішнього

середовища. Всі процеси відбуваються надто швидко. Постійно з’являються

нові фактори впливу на підприємство. Серед них значну загрозу становлять

фактори зовнішнього оточення, а саме безпосереднього оточення. Тому перед

керівництвом підприємств постає питання щодо розробки процесу підготовки

та прийняття управлінських рішень на торговельному підприємстві, а також

контролювання даного процесу.

Питаннями контролювання і реалізації управлінських рішень займалися

ряд вітчизняних і зарубіжних науковців. Серед зарубіжних науковців можна

виділити А. І. Берга, Д. М. Гвішиані, X. Райфа і Г. Райфа, а серед вітчизняних -

А. А. Богданову, А. Н. Цигічко і В. Н. Цигічко.

В роботах даних авторів розроблено основні принципи управлінських

рішень і запропоновано ряд вимог щодо їх розробки та реалізації. Ці методи

пройшли перевірку часом і мають важливе значення для нових підприємств і

організацій. Але в динамічному середовищі, за умови поглибленого розвитку

70

менеджменту сучасності цього не достатньо. Розробки все рідше

«пристосовуються» до управління в сучасному світі.

Головною відмінністю торгового підприємства від підприємств інших

форм і видів в тому, що управлінське рішення в першому випадку має

ґрунтуватися на тривалому виживанні підприємства в умовах динаміки

зовнішнього середовища, щоб не втратити свого клієнта і не допустити

утилізації продукції через термін придатності. Зв'язок торгового підприємства з

безліччю факторів зовнішнього середовища є основним показником для

прийняття рішення. Тому на підприємстві повинен проводитися динамічний

аналіз факторів зовнішнього середовища, так як вони впливають на показники

внутрішнього стану підприємства. Особливу увагу слід приділяти моніторингу

найважливіших факторів, які можуть становити для підприємства певний ризик

відносно прийнятого рішення. Тобто на торговому підприємстві повинен бути

потужний аналітичний відділ, який буде аналізувати, проводити прогнози і

досліджувати ризики.

Менеджмент на підприємстві повинен грунтуватися на тому, що

прийняття управлінського рішення - це певний процес, який обов'язково

повинен включати в себе три стадії:

- підготовка до прийняття рішення.

- прийняття управлінського рішення.

- впровадження та реалізація плану по прийнятому рішенню в систему

управління підприємством.

Управлінське рішення - це найважливіший елемент управління будь-

якого керівника, тому багато вчених приділяли цьому питанню значне місце у

своїх наукових працях . Основною метою є огляд підходів щодо розробки

управлінських рішень керівниками торговельних підприємств та формування

ряду заходів щодо реалізації дій для контролювання процесу ствердження

розроблених рішень. .

Процес прийняття рішень - це алгоритм дій суб'єкта рішення, який

спрямований на рішенні конкретних проблеми в організації робочої діяльності.

Послідовність дій та прийняте рішення включає в себе повний і глибокий аналіз

зовнішньої і внутрішньої ситуації, генерації дерева рішень з урахуванням всіх

альтернатив і наслідків їх прийняття, постановку плану для процесу організації

та виконання дій. Будь-яка основа управління закладає свій фундамент з

прийняття рішення.

Для аналізу ефективності управлінського рішення необхідно синтезувати

економічні та соціальні аспекти управління. Тому для цього на підприємстві

повинна бути розроблена система показників (критеріїв) оцінки ефективності.

До таких показників можна віднести чистий прибуток у динаміці, період

окупності фінансових вкладень, ріст оборотності оборотних коштів, приріст

рентабельності у динаміці тощо.

Сам процес прийняття управлінського рішення повинен проходити усі

етапи, які заключає у себе будь-який організаційний процес. Тому керівник

повинен розуміти не тільки основи управління на підприємстві, а й бути

спеціалістом високої категорії з управління та психології менеджменту.

71

Зі всього вище сказаного можна зробити висновок, що на торгівельному

підприємстві, як і на любому іншому, повинна бути людина, або група людей,

які аналізують, розробляють стратегію та ціль, план по її досягненню, а

найголовніше – це розробка алгоритму до прийняття правильного

управлінського рішення та методику з контролю для кожного спецпідрозділу.

Рівень стабільності підприємства - це найважливіший показник ефективності

системи управління та якості правильно прийнятих управлінських рішень.

Раздерищенко В.Н.

Белорусский торгово-экономический университет потребительской

кооперации

УПРАВЛЕНИЕ ЭКОНОМИЧЕСКИМИ РЕСУРСАМИ НА ОСНОВЕ

ДИАГНОСТИКИ ТЕКУЩИХ РАСХОДОВ ТОРГОВОЙ ОРГАНИЗАЦИИ

Эффективное использование экономических ресурсов организации,

представляющих собой совокупность основных, оборотных средств и трудовых

ресурсов, является одним из условий формирования оптимального размера

расходов на реализацию. В связи с чем, детальная диагностика текущих

расходов позволяет выявить приоритетные направления использования

экономических ресурсов в краткосрочном периоде функционирования

организации.

При изучении экономической сущности текущих расходов (расходов на

реализацию) целесообразно провести их группировку в зависимости от

используемых экономических ресурсов:

расходы, связанные с содержанием материально-технической базы;

расходы, связанные с содержанием товарных запасов;

расходы, связанные с содержанием трудовых ресурсов;

прочие расходы на реализацию.

Изучение каждой группы текущих расходов в целом и по отдельным

видам в процессе дальнейшего исследования, позволит выявить недостатки,

имеющиеся в использовании рассматриваемой группы расходов анализируемой

организации, что обеспечит конкретизацию мероприятий, обеспечивающих

оптимизацию суммы и уровня расходов на реализацию в целом. Если в

процессе анализа выявлены неблагоприятные тенденции в изменении суммы и

уровня какой-либо группы текущих расходов, то целесообразно провести более

глубокий анализ соответствующего вида экономических ресурсов.

С одной стороны, рост текущих расходов может быть обусловлен

реализацией долгосрочных стратегических целей организации (расширение

объемов деятельности посредством ввода новых торговых объектов или их

реконструкцией), а с другой стороны - неэффективным использованием

экономических ресурсов. В частности, повышение уровня расходов, связанных

с содержанием материально-технической базы, может быть результатом

неэффективного использования торговой площади, в связи с чем необходимо

изучить изменение товарооборота на 1 м2 торговой площади по торговым

72

объектам организации. Повышение уровня расходов, связанных с содержанием

товарных запасов, может быть результатом замедления

товарооборачиваемости. Следовательно, необходимо более детально изучить ее

изменение, обратив внимание на товарные группы, занимающие основной

удельный вес в общем объеме товарооборота. Рост расходов, связанных с

содержанием трудовых ресурсов, может быть следствием снижения

производительности труда. В связи с этим целесообразно изучить изменение

производительности труда работников в целом по организации, в том числе

продавцов в разрезе торговых объектов.

В процессе анализа целесообразно рассчитать влияние расходов на

реализацию на прибыль. При этом необходимо выделить группы расходов,

оказавшие наиболее неблагоприятное влияние на сумму прибыли от

реализации (то есть, способствующие снижению ее размера). Расчет влияния

отдельных видов расходов на реализацию на изменение суммы прибыли можно

проводить в следующей последовательности:

1. Влияние изменения расходов, связанных с содержанием

материально-технической базы:

(Урмтб1-Урмтб0)*Т1:100,

где Урмтб0,Урмтб1 – уровень расходов, связанных с содержанием

материально-технической базы организации, в предшествующем и отчетном

году, соответственно; Т1 – товарооборот за отчетный год.

2. Влияние изменения расходов, связанных с содержанием товарных

запасов:

(Уртз1-Уртз0)*Т1:100,

где Уртз0,Уртз1 – уровень расходов, связанных с содержанием товарных

запасов, в предшествующем и отчетном году, соответственно; Т1 –

товарооборот за отчетный год.

3. Влияние изменения расходов, связанных с содержанием трудовых

ресурсов:

(Уртр1-Уртр0)*Т1:100,

где Уртр0,Уртр1 – уровень расходов, связанных с содержанием трудовых

ресурсов, в предшествующем и отчетном году, соответственно; Т1 –

товарооборот за отчетный год.

Результаты проведенного анализа могут быть основой для разработки

рекомендаций по повышению эффективности использования экономических

ресурсов. Ранжирование групп текущих расходов, связанных с использованием

экономических ресурсов, целесообразно осуществлять по степени воздействия

их на прибыль. Группа текущих расходов, оказавшая наиболее существенное

влияние на изменение прибыли, является сигналом приоритетного

регулирования соответствующего экономического ресурса. При этом должны

быть конкретизированы товарные группы, по которым предполагается

ускорение оборачиваемости товаров, торговые объекты, в которых

предполагается рост товарооборота на 1 м2 торговой площади или рост

производительности труда.

73

Стогній К. О., ст. викладач, Нестерюк Г. О., студентка

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

РЕІНЖИНІРИНГ БІЗНЕС-ПРОЦЕСІВ ЯК ЧИННИК ПІДВИЩЕННЯ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТОРГОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

У сучасних умовах господарювання ефективність діяльності торгового

підприємства визначається ефективністю системи його управління. Збалансована

робота всіх сегментів управління (персонал, фінанси, виробництво) забезпечує

покращення конкурентних позицій організації та підвищення показників

результативності діяльності торговельного підприємства.

Одним з найбільш ефективних шляхів забезпечення збалансованості роботи

всіх систем управління підприємством є реінжиніринг бізнес-процесів

торговельних підприємств (РПБ).

Реінжиніринг має на увазі удосконалення процесів, які спрямовані не тільки

на розширення асортименту продукції, але і на її реалізацію і просування. Рішуче

переосмислення і фундаментальна зміна бізнес-процесів для того, щоб досягти

значних покращень у роботі торгового підприємства - ось головний сенс

реінжинірингу [1]. Результати, яких досягли деякі компанії завдяки

реінжинірингу, спричинили за собою своєрідну моду на проведення

реінжинірингу бізнес-процесів як на панацею від усіх управлінських бід.

Варто розглянути основні причини, за якими підприємство проводить

реінжиніринг бізнес-процесів.

Зовнішні причини:

1. Товари та послуги з різних країн світу стають доступними. В результаті

цього відбувається зростання конкуренції у сфері продажу нових товарів і

поліпшення їх якості.

2. Якість товарів оцінюється за значно вищими критеріями.

3. Період тривалості життя товару на ринку знижується. Внаслідок чого

скорочується час на створення нових товарів.

Внутрішні причини:

1. З ростом різноманіття нових товарів, зростає кількість функцій

управління.

2. Бажання підприємств, які лідирують у своїй області, реорганізувати

процеси, для того щоб стати недосяжними для конкурентів [2].

Виходячи з того, що процес реінжинірингу на торговельних підприємствах є

не зовсім новим, враховуючи досвід вже проведених заходів з реінжинірингу, слід

відмітити слідуючи помилки:

підприємства проводять незначні поліпшення замість того, щоб

радикально перетворити процеси;

керівництво проводить інновації окремих процесів, що і є його

помилкою. Реінжиніринг передбачає реорганізацію всіх процесів в торговому

підприємстві;

74

не доведення процесу реінжинірингу до кінця. Невдачі на початковій

стадії часто змушують керівництво торгового підприємства призупинити процес

перебудови;

недостатнє фінансове забезпечення процесів перебудови.

невдоволення співробітників результатами реінжинірингу [3].

Однім з позитивних результатів реінжинірингу бізнес-процесів є

модифікація ролі вищого керівництва. Але підприємство може потерпіти невдачу,

що призведе до втрати клієнтів, зниження доходів, зниження

конкурентоспроможності і т.д.

Рішення провести реінжиніринг бізнес-процесів має бути зваженим і добре

продуманим. Виходячи з цього, для успішного реінжинірингу, автори

рекомендують:

процес реінжинірингу повинен бути достатньо опрацьований.

Керівництво має реально оцінювати свої сили і брати активну участь у проведенні

процесу реінжинірингу. Авторитет керівництва має велике значення. Імовірність

вдалого результату вище у тих торгових підприємств, які віддають собі звіт в

тому, які труднощі їх чекають і прораховують можливі ризики;

співробітники повинні розуміти, чому торгове підприємство

проводить перепроектування процесів, чітко розуміти поставлені завдання і

докладати всіх зусиль для їх здійснення;

процес реінжинірингу повинен мати власний бюджет і достатнє

фінансування;

керівництво повинне виділити найбільш пріоритетні цілі для

проведення реінжинірингу;

між співробітниками повинні бути чітко розділені обов'язки;

для проведення процесу реінжинірингу необхідна підтримка

інструментальних засобів;

керівництво та співробітники повинні чітко розуміти ступінь ризику

при проведенні реінжинірингу торгового підприємства.

Кожна з представлених рекомендацій повинна бути реалізована. Процес

реалізації слід детально планувати, враховуючи сферу діяльності підприємства,

особливості бізнесу і середовища функціонування, що обумовлює необхідність

подальшого поліпшення процесу реалізації реінжинірингу бізнес-процесів

торговельних підприємств.

Література

1. Яблочников Е.И. Реинжиниринг бизнес-процессов проектирования и

производства / Е.И. Яблочников, В.И. Молочник, Ю.Н. Фомина. – Киев: Учебное

пособие – СПб: СПбГУИТМО, 2008. – 45 с.

2. Тельнов Ю. Ф. Реинжиниринг бизнес-процессов / Ю.Ф. Тельнов. –

Киев: Финансы и статистика, 2005 г. – 320 с.

3. Григорьев Л.Ю. Менеджмент по нотам: технология построения

эффективных компаний / Л.Ю. Григорьев. – М.: Альбина Паблишерс, 2010. – 692

с.

75

Сумець О. М., к.т.н., доц.

Харківський національний технічний університет сільського

господарства імені Петра Василенка

БЕНЧМАРКИНГ В ОЦІНКАХ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

ПІДПРИЄМСТВ

Аналіз чисельної кількості літератури [1-4, 6 й ін.] надав можливість

установити, що перші теоретичні дослідження природи конкуренції були виконані

у середині XVIII століття і пов’язуються з ім’ям відомого американського

економіста Адама Сміта. Втім, глибокого вивчення цієї проблеми не було до другої

половини ХХ століття. Інтерес до питань конкуренції та конкурентоспроможності,

що з’явився у той час, був зумовлений ускладненням економічної боротьби за

ринки збуту. На основі узагальнення управлінської практики науковцями того часу

були сформульовані основні стратегії, які дозволяли виграти у боротьбі з

конкурентами. Тому цілком природно, що проблема конкурентоспроможності

розглядалася в менеджменті, особливо – стратегічному.

Істотними здобутками науки і практики управління, що

використовуються нині для оцінки конкурентоспроможності підприємств,

стали матриця Бостонської консалтингової групи (БКГ) “Зростання попиту /

Відносна частка ринку” (матриця БКГ), матриця “Привабливість ринку /

Ефективність бізнесу” (матриця “Дженерал Електрик – Мак-Кінзі”), матриця

«національного ромбу» та «П’яти сил» та інші [1-4, 6 й ін.]. Не так давно для

рішення зазначеного завдання почали використовувати і бенчмаркинг [5].

Бенчмаркинг (від англійського “benchmark” – приклад для наслідування,

копіювання) є окремим напрямом у комплексі наук, що вивчають конкуренцію

та конкурентоспроможність. Останнім часом йому приділяється багато уваги у

вітчизняній та зарубіжній літературі. Суть бенчмаркинга зводиться до вивчення

кращої практики вирішення проблеми, що існує на підприємстві, і

використання такого або схожого способу її подолання. Виходячи з цього,

методика бенчмаркинга включає такі основні етапи: аналіз власних бізнес-

процесів; аналіз бізнес-процесів обраних компаній; порівняльний аналіз

результатів; виявлення кращих результатів та їх причин; впровадження

необхідних кроків для досягнення кращого рівня. Жоден з цих кроків не є

революційним, бо суть бенчмаркинга полягає в створенні постійно діючого

механізму копіювання й адаптації досягнень інших у власній фірми.

Бенчмаркинг зводить у єдину систему розробку стратегії, галузевий аналіз і

аналіз конкурентів. Фактично, це альтернативний метод стратегічного

планування не від досягнутого, а по показниках конкурентів. Цей підхід вперше

було застосовано компанією “Ксерокс” (“Xerox”), яка в 70-х роках ХХ століття

здійснила перший проект порівняльного аналізу підприємств.

Відомо, що бенчмаркинг може ґрунтуватись на відкритій інформації або

наближатися, по суті, до промислового шпигунства. Якщо робота ведеться за

відкритою інформацією, то в ній повинна бути задіяна досить велика кількість

співробітників, тому що необхідно обробляти безліч джерел: відкриті звіти

76

закордонних і вітчизняних компаній, галузеву пресу, Інтернет-ресурси,

інформацію з виставок і семінарів. Промислове шпигунство, тобто одержання

закритої інформації, найчастіше реалізується через неформальне дружнє

спілкування, у ході якого “шпигун” одержує необхідну йому інформацію. Як

показує практика, прийоми бенчмаркинга часто знаходяться на межі законної

та етичної поведінки. До таких “прикордонних” прийомів можна віднести:

удавану покупку, співробітництво з постачальниками і покупцями конкурентів,

інженерний аналіз, переманювання фахівців тощо. В Україні бенчмаркинг

найчастіше має вигляд неформального обміну інформацією на рівні

керівництва в процесі ділового спілкування з партнерами.

Підсумовуючи інформацію про сильні й слабкі сторони та особливості

застосування бенчмаркинга, слід відмітити, що він пропонує досліджувати не

тільки і не стільки прямих конкурентів, скільки вирішення конкретної

проблеми будь-якими суб’єктами господарювання, і співробітничати з

конкурентами, тобто будувати відносини на засадах відкритості і обміну

інформацією. Перевагами організованого процесу бенчмаркинга, на відміну від

несистематичного сприйняття інформації про кращі досягнення, є

цілеспрямованість пошуку, накопичення інформації. В такому випадку навіть

дані з відкритих джерел набувають великої цінності за рахунок широти

обхвату, накопичення, систематизації та аналізу. Ще однією перевагою є

обізнаність широкого кола працівників зі станом справ у галузі і кращими

зразками роботи інших суб’єктів господарювання, збереження знання про

ринок після зміни керівництва та/або частини працівників. Але, попри це,

бенчмаркинг не дає можливості кількісно оцінити рівень

конкурентоспроможності підприємств-конкурентів – він спрямований на

діагностику “вузьких місць” та їх усунення.

Література

1. Белоусов В. Л. Анализ конкурентоспособности фирмы / В. Л. Белоусов

// Маркетинг в России и за рубежом. – 2001. – № 5. – С. 18-25.

2. Зулькарнаев И. У. Метод расчета интегральной конкуренто-

способности промышленных, торговых и финансовых предприятий /

И. У. Зулькарнаев, Л. Р. Ильясова // Маркетинг в России и за рубежом. –

2001. – № 4. – С. 24-29.

3. Кара А. Методика оценки конкурентоспособности предприятия на рынке /

А. Кара, Е. Ерохина // АИМ-Пресс. – 2003. – № 12. – С. 10-19.

4. Кротков А. М. Конкурентоспособность предприятия: подходы к

обеспечению, критерии оценки / А. М. Кротков, Ю. Я. Еленева // Маркетинг в

России и за рубежом. – 2001. – № 6. – С. 32-36.

5. Сумець О.М. Оцінка конкурентоспроможності сучасного

промислового підприємства / О.М. Сумець, О.Є. Сомова, Є.Ф. Пеліхов. –К. : ВД

«Професіонал», 2009. – 280 с.

6. Фасхиев Х. А. Как измерить конкурентоспособность предприятия /

Х. А. Фасхиев, Е. В. Попова // Маркетинг в России и за рубежом. – 2003.

– № 4. – С. 53-68.

77

СЕКЦІЯ 3 «ТРЕНДИ ТА СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ МАРКЕТИНГУ»

Айзенштадт А.Л., к. ист. наук, доц.

Гомельский филиал Международного университета «МИТСО»

БЕЛОРУССКИЙ ДЕЛОВОЙ ИНТЕРНЕТ: ПРОБЛЕМЫ МАРКЕТИНГА

В последние годы интернет в Беларуси быстро развивается и становится

объектом (и субъектом) серьезных бизнес-программ. Вот некоторые данные,

подтверждающие этот тезис:

– проникновение интернета – 75% (население в возрасте15-74 лет);

– количество смартфонов у населения выросло за год на 44%;

– внешний шлюз увеличен до 600 Гбит/сек и вырос в 15 раз за 5 лет;

– известная белорусская it-фирма EPAM намерена выйти на $1 млрд

выручки (перечень можно продолжить).

Одним из важнейших направлений бизнеса в интернете является интернет-

реклама. Затраты на рекламу в интернете в 2015 г. по прогнозам составят 24 млн.

долларов. Это гарантирует сегменту интернет-рекламы уверенное сохранение

второго места по объему рекламных затрат в Беларуси после телевидения. Около

70% медийной интернет-рекламы размещается на белорусских интернет-

площадках. Основные категории медийной рекламы: авто (16%),

телекоммуникации (17%), товары повседневного спроса (13%), финансовые услуги

(13%), бытовая и компьютерная техника (11%), недвижимость(6%), e-commerce

(6%), ритейл (4%), другое (18%). Топ-10 рекламодателей включает: 1. МТС; 2.

velcom; 3. life:); 4 Toyota; 5. 5 элемент; 6. Приорбанк; 7. МТБанк ; 8 Volkswagen;

9. Идея Банк; 10. 24MODA.by. [1].

Основные тренды 2014-2015гг.:

– рост non-pc трафика и мобильной рекламы;

– увеличение объема видеорекламы;

– рост внимания к качеству рекламной коммуникации и нестандартным

проектам/форматам;

– рост количества игроков;

– акцент на таргетинги, аудиторные закупки, ремаркетинг;

– развитие сопутствующих продуктов (лэндинги, системы аудита РК,

платформы для создания и размещения нестандартной рекламы);

– обострение конкуренции в Classified.

Тем не менее, рынок интернет-рекламы в Беларуси находится еще в

зачаточном состоянии. Инвестиции в онлайн-рекламу на 1 пользователя составили

в 2015 г. всего $ 4,4, в то время как в Венгрии – 37, в Польше – 34, в Эстонии – 21,

в Сербии – 8, в Литве – 7 [2]. Это связано с тем, что в стране небольшая

конкуренция, маленький рынок, многие игроки которого работают на экспорт.

Поэтому белорусские компании относительно мало тратят на рекламу. А ведь

белорусским порталам приходится сталкиваться с конкуренцией международных

сервисов, таких как mail.ru или yandex.ru.

78

Быстрыми темпами развивается также электронная торговля. По инициативе

торговой площадки KUPI.TUT.BY аналитическое агентство Data Insight провело

исследование рынка электронной торговли. Техническим исполнителем онлайн-

опроса в рамках исследования выступила компания Gemius [3].

Средневзвешенная оценка общего объема рынка e-commerce составляет

более 450 миллионов долларов. Средние затраты на покупки в интернете за

последние полгода составили 300 долларов, что-либо покупали в интернете более

миллиона человек. Наиболее активно покупают электронику, бытовую технику,

компьютеры и комплектующие. На втором месте находится продукция сегмента

«одежда, обувь и аксессуары». Существенное отличие от соседних стран, которое

мы видим на рынке интернет-торговли Беларуси, – это высокая доля покупателей,

приобретающих билеты на мероприятия – кино, театры, концерты. Обычно первая

покупка для новичков – нестандартные товары (часто из Китая).

В среднем интернет-покупатели моложе, чем все пользователи интернета и

тем более, чем все население страны. Больше половины покупателей в стране

живут в Минске (53,3%), на каждый из остальных городов приходится не более 5%

покупателей. При этом на сельское население и малые города приходится более

50% населения, которое составляет всего лишь четверть покупателей. Среди

интернет-покупателей более 50% – люди с высшим образованием. Ключевым

покупателем в интернет-магазинах является средний класс – домохозяйства, дохода

которых хватает не только на еду, но которые при этом чувствуют ограничение в

средствах.

Какими платежами пользуются белорусы? Наличными деньгами – 58%,

картой на сайте – 26%, электронными деньгами – 16%, картой при получении –

13%, банковским переводом – 8%, платежным терминалом – 7%. Большинство

пользователей считают, что преимущества интернет-торговли – это в первую

очередь низкие цены (63%) и отсутствие необходимости куда-то идти (60%), а

также широкий выбор и ассортимент (45%) и удобная доставка (33%).

Вместе с тем, интернет-торговля в Республике Беларусь развита еще явно

недостаточно. Основным стопором электронной торговли в стране является слабое

предложение: небольшое количество магазинов с узким ассортиментом и низким

уровнем сервиса на всех этапах – от обработки заказа до доставки.

В целом деловой интернет в Беларуси испытывает серьезные трудности в

связи со стагнацией экономики в условиях мирового кризиса, однако бизнес-

интернет сообщество сохраняет оптимизм и надеется на лучшее.

Литература 1. Иванова К. Белорусский рынок интернет-рекламы – [Электронный ресурс]

– Режим доступа: http://di.by/2014/9213/ – Дата доступа: 01.11.2015.

2. Будущее белорусского рынка интернет-рекламы – [Электронный ресурс] –

Режим доступа: http://marketing.by/main/school/confs/0064498/ – Дата доступа:

02.11.2015.

3. Чернявская Е. Что и как белорусы покупают в интернете? Результаты

исследования – [Электронный документ] – Режим доступа: http://di.by /2014/9208/ –

Дата доступа: 03.11.2015.

79

Андрющенко О. Б., ст. викладач

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельного-економічного університету

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КАНАЛІВ РОЗПОДІЛУ ТОВАРІВ

ТОРГОВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Вибір каналів розподілу товарів для торговельного підприємства є

складним управлінським рішенням, оскільки вони впливають на всі інші

рішення в сфері маркетингу торгівлі.

Сучасні ринкові відносини обумовлюють те, що реалізація товарів в

більшості випадків проводиться через посередників, кожен з яких або приймає

участь у роботі каналу, або формує свій канал розподілу. Як свідчить практика,

використання посередників при здійсненні торговельних операцій вигідно,

насамперед, для виробників. Ряд авторів [1,2] відокремлюють основні фактори,

що впливають на появу посередників у торговлі :

- організація процесу товароруху вимагає фінансові ресурси;

- створення оптимальної системи товароруху вимагає відповідних знань і

досвіду в області кон'юнктури ринку , методів торгівлі і розподілу ;

- посередники завдяки своїм контактам дозволяють забезпечити широку

доступність товару серед споживачів.

Але досі не виявлен вплив основних типів посередників на формування

ефективного каналу розподілу. Теорія маркетингу накопичила значний

потенціал різних типів класифікацій посередників, але слід зазначити, що

існують два основних типи посередників: оптовики і роздрібні торговці.

Оптовики продають товари роздрібним торговцям, іншим оптовикам, а також

інституціональним споживачам, таким, як різні установи та організації, а також

комерційні підприємства, кожен з яких або перепродає ці товари, або

використовує їх для виготовлення своєї власної продукції. Роздрібні торговці

продають товари всім споживачам, які купують їх для особистого споживання.

Так як оптовики рідко мають справу безпосередньо з споживачами, то

більшість людей майже нічого не знає про їх вклад в систему розподілу.

Останнім часом спостерігається тенденція до злиття фірм-оптовиків, тому їх

кількість скорочується, а обсяг продажів у розрахунку на одну фірму в

середньому зростає [3].

Практика торгівлі свідчить про те, що близько 80% всіх оптовиків

складають оптові торговці − незалежні фірми, які набувають права на товар

(стають його власниками) і потім перепродують його підприємствам роздрібної

торгівлі або інституціональним споживачам. Деякі оптові торговці також

пропонують своїм клієнтам широкий набір логістичних послуг ( зберігання,

доставка, маркетингова підтримка) [4]. Наприклад, стендові продавці

організовують демонстрації товарів у роздрібних магазинах і на товарних

складах, а також призначають ціни на товари, виставлені в різних секціях

універсальних магазинів. Інші оптові торговці надають менше послуг.

80

Так як існують два типи підприємств оптової торгівлі, то необхідно

визначити їх вплив на формування каналів розподілу товарів.

До першого типу відносять торгові філії: підрозділи, які створюють

запаси товарів фірми, відповідають за їх зберігання на складах і виконують

широкий спектр маркетингових і комерційних функцій [5].

До другого типу відносять відділи збуту, це підрозділи, які часто

виконують ті ж самі маркетингові та комерційні функції , але не займаються

запасами.

Таким чином, оптові фірми хоч і виконують досить непомітну роль при

формуванні каналу розподілу товарів, але ступінь їх впливу на кожний канал

досить велика. Але в роздрібній торгівлі сьогодні відбуваються великі зміни,

відмінності між видами підприємств роздрібної торгівлі поступово стираються.

Література 1. Уиллер С. Властелины каналов: Как лидирующие компании создают

инновационные стратегии маркетинга и продаж / С. Уиллер, Э. Хирш;

пер. с англ. − М. : Издательский дом Гребенникова, 2006. − 255 с.

2. Алесинская Т. В. Основы логистики. Функциональные области

логистического управления / Т. В. Алесинская.− Т. : ТТИ ЮФУ, 2010.

− 116 с.

3. Channels & Wholesaling Class Notes[Electronic source] University of

Delaware. − Mode of access :http://www.udel.edu/alex/chapt15.html. − Title

from screen.

4. Режим доступа :https://sites.google.com/site/marketingdistance/tema-7/7-4-

upravlinya-kanalamu-rozpodilu. – Назва з екрана.

5. Маркетинг збуту та реалізація продукції [Електронний ресурс] //

Навчальні матеріали українською. –

Режим доступа : http://referaty.net.ua/referaty/referat_35806.html. – Назва з

екрану.

Базалієва Л. В., к.е.н., доц.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ТРАНСПАРЕНТНИЙ МАРКЕТИНГ ЯК СПОСІБ АКТИВАЦІЇ

ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧІВ

Сучасний споживчий ринок характеризується високим рівнем

насиченості різноманітними товарами та послугами, що обумовлює виникнення

жорсткої конкуренції та розробки заходів, спрямованих на активацію

споживачів. Традиційно, компанії-виробники впливають на поведінку

споживачів за допомогою надання споживачу інформації, зокрема, у вигляді

реклами. Велика кількість рекламних звернень та іншої інформації приводить

до перевантаження та послаблення уваги споживачів, слабкої обробки

отриманої інформації та її запам’ятовування. Одним з актуальних способів

81

активації споживачів є збільшення ступеню їх залучення до процесу покупки,

що практично реалізується, зокрема за допомогою транспарентного

маркетингу.

Споживча поведінка в цілому та окремі її аспекти є об’єктом дослідження

багатьох вітчизняних та закордонних науковців, серед яких Багієв Г.Л.,

Блэкуэлл Р., Окольнишникова И.Ю., Фельсер Г. та ін. В роботах цих авторів

багато уваги приділено дослідженню впливу економічних, соціальних,

психологічних факторів на поведінку споживачів, розглянуто питання

побудови довірчих відносин зі споживачами тощо. Разом з тим, проблемам

формування високого рівня залучення споживачів до процесу покупки

приділено недостатньо уваги.

Метою наведеної роботи є теоретичне обґрунтування використання

інструментів транспарентного маркетингу для збільшення рівня залучення

споживачів та активації їх поведінки.

Дослідження спеціальної літератури [1, 2, 3] дало змогу авторам виявити

кілька підходів до визначення сутності залучення споживачів. Так, воно

розглядається як уважне відношення споживачів та готовність до сприйняття

інформації [2, с. ]; як безперервна взаємодія з компанією, що досягається за

допомогою різноманітних засобів маркетингових комунікацій та посилює

емоційні, психологічні та фізичні інвестиції покупця у товар чи бренд [1, с.27 ].

При цьому залучення споживача може бути двох типів – суб’єктивне та

ситуативне. Крім того, воно може бути обумовленим продуктом та рекламою.

Суб’єктивне залучення споживача виникає за умови підтримання залучення

протягом довгого періоду часу на підґрунті інтересу до продукту. Споживачі,

для яких притаманне суб’єктивне залучення, є так званими «лідерами думок» і

можуть сприяти збільшенню активності інших покупців. Якщо споживачі

знаходяться у стані залучення обмежений час, то має місце ситуативне

залучення. Цей вид залучення виникає та існує лише протягом часу, який

покупець витрачає на здійснення покупки [2, с. 103]. Залучення споживача,

зумовлене продуктом, залежить від важливості покупки, яка, у свою чергу,

визначається вартістю товару та наявністю значної різниці між

альтернативними товарами чи брендами. Залучення, обумовлене рекламою,

виникає в результаті впливу реклами на споживача і є реактивним [2].

Якщо залучення споживача високе, то він активно шукає на ринку

найкращий варіант покупки, а знайшовши – проявляє високий рівень

соціалізації, ділячись своїм досвідом і враженнями з оточуючими. Якщо

залучення споживача середнє, то він прагне до задовільної покупки, фільтрує

інформацію про товар чи бренд, його споживча поведінка не є активною і він не

схильний до розповсюдження інформації про товари та свої враження від них.

В умовах низького рівня залучення споживачу байдуже до покупки. Таким

чином, створення умов високого залучення споживачів є важливим для

сучасних підприємств через те, що дає змогу активізувати їх поведінку,

сформувати лояльність до товарів та брендів і в результаті – укріпити

конкурентні позиції на ринку за рахунок поширення позитивної інформації про

товар чи бренд на ринку.

82

Сучасні підприємства при побудові своєї маркетингової діяльності

можуть використовувати різні маркетингові моделі – класичні моделі;

маркетинг, що ґрунтується на індивідуальному підході; CRM-маркетинг – та їх

творчому поєднанні. Маркетинг, що ґрунтується на індивідуальному підході, та

CRM-маркетинг спрямовані на формування у споживачів високого рівня

залучення та активізацію споживчої поведінки, а класичні маркетингові моделі

не передбачають спеціальної роботи у цьому напрямі. Тому для активації

споживачів у практичній діяльності разом з класичним маркетингом

використовується транспарентний маркетинг, який передбачає участь покупця

в управлінні компанією продавця. Це становиться можливим, коли компанія-

продавець забезпечує покупцям доступ до систем оплати та доставки,

можливість відстежувати процес доставки, висловлювати свої побажання щодо

характеристик товарів, самостійно складати специфікацію товару [3]. Слід

зауважити, що використання транспарентного маркетингу приводить до

більших витрат ресурсів покупця на покупку, його більшої зацікавленості і, як

результат, до більшого рівня залучення споживача.

Таким чином, використання транспарентного маркетингу приведе до

збільшення витрат часових, фізичних та когнітивних ресурсів споживача на

покупку, сприятиме активації його поведінки та більшому залученню.

Література 1. Окольнишникова И.Ю. К вопросу о методике оценки эффективности

брендинга и расчета уровня вовлеченности покупателей в бренд //

Экономические исследования. – 2011 г. – № 1. – С. 21-35.

2. Фельсер Г. Психология потребителей и реклама / Г. Фельсер. – Пер. с

нем. – Х.: Из-во «Гуманитарный центр», 2009. – 704 с.

3. Стоун М., Вудкок Н., Мэчтингер Л. Маркетинг, ориентированный на

потребителя / М. Стоун, Н. Вудкок, Л. Мэчтингер. – Пер. с англ. М.

Веселковой. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2003. – 336 с.

Байбардина Т. Н., к.э.н., доц., Мищенко Л. В., к.э.н., доц.,

Михальчук А. П., магистрант, Зайцева И. В., магистрант

Белорусский торгово-экономический университет

потребительской кооперации

ФИРМЕННЫЙ СТИЛЬ КАК УСЛОВИЕ УСПЕШНОГО

ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ ОРГАНИЗАЦИИ НА РЫНКЕ РЕСПУБЛИКИ

БЕЛАРУСЬ

В современных условиях бизнеса, когда организации пытаются

расширить свое производство или отстоять позиции в конкурентной борьбе,

проблемы развития и продвижения фирменного стиля являются достаточно

значимыми и актуальными. Единственным способом выделения из большого

количества организаций на рынке является разработка своего собственного

стиля, идентифицирующего организацию с ее деятельностью и помогающего

83

соответствовать требованиям потребителей и партнеров. Фирменный стиль по

праву считается одним из основных и важнейших инструментов имиджа

организации на рынке.

Сегодня фирменный стиль является не только визитной карточкой

организации, но и основной маркетинговой составляющей ее рекламной

стратегии на рынке. Основное предназначение фирменного стиля – не только

создание положительного образа производителя продукции, но и обеспечение

узнаваемости его бренда и повышение конкурентоспособности на рынке.

Основными целями фирменного стиля являются, во-первых,

идентификация изделий организации и указание на связь их с организацией; во-

вторых, выделение товаров (услуг) организации из общей массы аналогичных

товаров ее конкурентов [1, с. 187].

Основная задача фирменного стиля – органично соединить два типа

информации, т.е. осветить все, что важно для организации и сообщить то, что

может заинтересовать потенциальных клиентов и потребителей для

формирования положительного отношения к организации.

Фирменный стиль отражает внутреннюю структуру организации, ее

специфику. Он косвенно подтверждает надежность организации, помогает

потребителю узнать организацию и ее товар (услуги) в условиях конкуренции,

напоминать о тех положительных эмоциях, которые испытал потребитель,

воспользовавшись ее товарами (услугами) [3, с. 37].

Помимо этого фирменный стиль приносит организации следующие

преимущества: помогает потребителю ориентироваться в потоке информации;

позволяет с меньшими затратами выводить на рынок свои новые товары;

помогает достичь необходимого единства не только рекламы, но и других

средств маркетинговых коммуникаций организации (например, коммерческой

пропаганды); способствует повышению корпоративного духа, объединяет

сотрудников; положительно влияет на эстетический уровень и визуальную

среду организации.

Традиционно носителями фирменного стиля являются упаковка товара,

сам товар, рекламные материалы во всех средствах массовой информации,

документы организации, визитные карточки сотрудников и их униформа,

фирменные сувениры и поздравительные открытки, фирменные флаги и

плакаты, интерьер офисов и магазинов, а также многое другое [2].

На сегодняшний день в Республике Беларусь лидерами по разработке и

созданию фирменного стиля для отечественных производителей являются

такие организации, как: TDI Group; ООО "Лазер Графикс"; Центр интернет-

маркетинга; ООО «Мастерпринт» и ряд других.

TDI Group - группа рекламных компаний, в состав которой входят 5

специализированных рекламных агентств, расположенных в центре Минска.

Также у них есть представительство в Москве. В штате TDI Group более 80

профессилоналов.

ООО "Лазер Графикс" - одно из ведущих полиграфических и граверно-

штемпельных организаций Республики Беларусь. Организация оказывает

полный цикл услуг, который включает в себя дизайн, печатные и

84

послепечатные процессы. Данная организация предлагает своим клиентам

сувенирную продукцию с нанесением логотипов и оформлением в

корпоративном стиле;

Центр интернет-маркетинга - организация, которая представлена

командой профессиональных дизайнеров, программистов, менеджеров и

маркетологов, оказывающих услуги по созданию и продвижению сайтов,

редизайну и модернизации, разработке фирменного стиля.

Наряду с вышеперечисленными организациями, также в сфере создания и

разработки фирменного стиля в Республике Беларусь работает типография

ООО «Мастерпринт» в г. Гродно, которая сегодня является крупнейшей

региональной частной типографией в Беларуси. В настоящее время ООО

«Мастерпринт» непрерывно занимается выпуском полиграфической

продукции, постепенно расширяя свой ассортимент предоставляемых услуг от

наружной рекламы к различным видам полиграфической продукции и услуг.

Услуги, которые сегодня предоставляют данные организации, способны

не только существенно улучшить существующий фирменный стиль

отечественных организаций и тем самым удержать имеющихся клиентов, а

также привлечь внимание новых, но и выйти на более высокий уровень

развития – создание сильного бренда организаций Республики Беларусь.

Література 1. Годин, А.М. Брендинг: учеб. пособие / А.М. Годин – 2-е изд., перераб. и

доп. – М.: «Дашков и К», 2006. – 424 с.

2. Титкова, Л.М. Рекламная деятельность: учеб. пособие / Л.М. Титкова. –

Минск: Дизайн ПРО, 2005. – 256 с.

3. Шарков, Ф.И. Магия бренда: Брендинг как маркетинговая

коммуникация. - М: Альфа-Пресс, 2006 – 268 с.

Зубкова Е. П.

Белорусский государственный университет транспорта, г. Гомель

АУТСОРСИНГ: ПРЕИМУЩЕСТВА И НЕДОСТАТКИ ЕГО

ПРИМЕНЕНИЯ

На сегодняшний день огромное влияние на функционирование

современных бизнес-сообществ оказывает научно-технический прогресс,

информатизация и другие процессы глобализации мировой экономики.

Динамика развития этих процессов заставляет организации сосредотачиваться

на нескольких основных направлениях бизнеса для того, чтобы сохранить

конкурентоспособность своих продуктов.

Таким образом, в условиях постоянного роста конкуренции эффективное

развитие бизнеса становится возможным во многом благодаря возможности

передачи части бизнес-процессов на обслуживание сторонней организацией.

Это называется аутсорсингом. В отличие от услуг сервисной поддержки,

имеющих разовый, эпизодический, случайный характер, аутсорсингу

85

передаются обычно функции по профессиональной поддержке бесперебойной

работоспособности отдельных систем и инфраструктуры на основе длительного

контракта (не менее 1 года) [1]. Отличительной чертой аутсорсинга от других

форм оказания услуг является наличие бизнес-процесса. По сути, любой

бизнес-процесс можно передать на аутсорсинг. Так в перечень видов

деятельности, наиболее часто передаваемых на аутсорсинг, входят такие

направления, как: управление ИТ-инфраструктурой; финансы и бухгалтерский

учет; внутренний аудит; управление персоналом; снабжение и др.

В настоящее время все больше компаний по всему миру отдает

значительную часть своих работ на аутсорсинг. Статистика, собранная в 1997 г.

Американской ассоциацией менеджмента, показала, что уже тогда 20% из

числа 600 опрошенных фирм передавали на аутсорсинг хотя бы некоторую

часть финансовых и бухгалтерских операций, 80% – часть административных

функций. На сегодняшний день в США около 90% компаний передают бизнес-

процессы сторонней организации, в европейских странах – около 85%, лидером

аутсорсинговых услуг на одну компанию является Израиль – около 96% [1]. К

сожалению, в Республике Беларусь такой статистики на сегодняшний день нет.

По данным ВТО в 1998 году только 37% стоимости выпускаемых в США

автомобилей было создано на родине. При этом 30% стоимости автомобилей

направлялось в Южную Корею за сборку машин, 17,5% стоимости шло в

Японию на покупку комплектующих и современных технологий, 7,5% – в

Германию за дизайн, 4% – в Тайвань и Сингапур за мелкие детали, 2,5% – в

Великобританию на рекламу и маркетинг, 1,5% в Ирландию и Барбадос за

обработку данных [1].

Аутсорсинг как и любая другая форма ведения бизнеса имеет как

позитивные, так и негативные последствия его использования.

Преимуществами аутсорсинга являются повышение качества и эффективности

выполнения работы компании путем освобождения от непрофильных функций,

что, в свою очередь, позволяет сконцентрироваться на решении основных

стратегических целей.

Однако количество компаний, которые недовольны результатами

аутсорсинга, постоянно растет. Так, в 2005 г. DeloitteConsulting провела

исследование, в рамках которого опросила 25 компании с общим объемом

отданных на аутсорсинг работ в 50 млрд долл. США, из которых 70% оценили

свой опыт как негативный; 44% не получили ожидаемого результата; 80%

указали, что самая распространенная проблема – это скрытые расходы из-за

отсутствия доступа к информации; 62% потребовалось увеличить

управленческий штат после того, как они пришли к аутсорсингу; 57% не

смогли освободить внутренние ресурсы [2].

Таким образом, руководителю предприятия следует быть готовым

принять и недостатки использования внешних ресурсов, такие, как

повышенные риски и нечеткость правил ведения бизнес-процессов, которые

вполне могут стать причиной не только убытков, но и банкротства

предприятия. Следует отметить, что минусы аутсорсинга вызваны, прежде

всего, недостаточным уровнем предложения на рынке аутсорсинговых услуг в

86

различных странах, а также психологической неготовностью компаний

передать часть функций во внешнее управление.

Література 1. Аутсорсинг: создание конкурентоспособных организаций : учеб.

пособие / под ред. проф. Б. А. Аникина. – М. : ИНФАРМ-М, 2003. – 187 с.

2. Календжян, С. О. Аутсорсинг и делегирование полномочий в

деятельности компаний / С. О. Календжян. – М. : Дело, 2003. – 272 с.

Катаев А. В., к.э.н., доц.

Харьковский торгово-экономический институт

Киевского национального торгово-экономического университета

ТРАНСФОРМАЦИЯ ФОРМЫ МАРКЕТИНГОВЫХ КОММУНИКАЦИЙ:

ПЕРЕХОД ИЗ OF-LINE В ON-LINE

Необходимость маркетинговых коммуникаций для субъектов

хозяйствования не подвергается сомнению. В тоже время, несмотря на рост

рекламных бюджетов в Украине на протяжении последних лет, эффективность

коммуникаций организаций остается мерой волатильной. Это обуславливает

актуальность поиска ответа на вопрос об адекватности и корректности переноса

традиционного общения организации на Internet-площадки.

Выполненный содержательный анализ структуры и содержания

традиционных и Internet-инструментов маркетинговых коммуникаций позволил

зафиксировать корректность следующего тезиса: в Internet-маркетинге

соблюдается классическая структура комплекса коммуникаций, за

исключением замены личной продажи поисковой оптимизацией, что

объясняется самой технической природой сети Интернет.

Изучение официальных международных, украинских статистических

данных позволяет говорить о перспективности Internet-технологий. Динамика

востребованности Internet по всем странам мира, а так же темпов прироста

расходов на Internet-рекламу подтверждает колоссальную перспективность

выхода маркетинга в новое медийное пространство.

Обобщение контента ведущих мировых украинских информационных

Internet-ресурсов позволило сформулировать их базовое товарное предложение.

Internet-ресурс должен быть представлен рубриками: Политика, Экономика,

Финансы, Украина, Региональные новости, Общество, События, Культура,

Авто, Спорт, Технологии. Такая товарная концепция является

рекомендательной и минималистичной, базируется на экспертных точках

зрения и практике формирования подобного вида продуктов.

Эволюция инфраструктуры товарного рынка зафиксировала два

возможных способа доступа к субъекту хозяйствования: через

непосредственное обращение – прямой канал и обращение через посредника.

Для общения с рекламодателями данная логика так же соблюдается. Общение

через посредников реализуется с помощью рекламных сетей, агентств Internet-

87

маркетинга или медиа-баинга. В Украине данная форма развивается,

востребована как со стороны рекламодателей, так и со стороны покупателей.

В то же время не умоляется значимость и эффективность непосредственного

обращения к рекламодателю. Эта форма так же имеет развитие в Украине.

При сотрудничестве с посредниками были выявлены следующие

недостатки: потенциальная потеря контроля собственника над своей рекламной

деятельностью, вероятность размещения целевого рекламного сообщения

рядом с нерелевантным по содержанию, предоставление недостоверной

статистической информации. Одновременно с этим посредники выдвигают

следующие условия взаимодействия: ограничение по количеству пользователей

ресурса, регулярное обновление контента информационного ресурса, наличие

определенной тематики информационного наполнения. Также при работе с

посредниками Internet-ресурсы должны пройти модерацию.

Кроме качественных особенностей работы посредники взимают за

предоставленные услуги от 30% до 50% прибыли, полученной от размещения.

Вследствие чего, прямое обращение является более эффективным способом

продажи рекламных площадок Internet-ресурса.

Кононов А. И., преподаватель

Харьковский торгово-экономический институт

Киевского национального торгово-экономического университета

PROMO-ТЕХНОЛОГИИ В PRODUCT PLACEMENT

Современная концепция развития рекламных технологий обуславливает

поиск и внедрение наиболее эффективных способов продвижения товаров или

услуг. Успешность бизнеса во многом зависит не только от качественного

производства товара или услуги, но и от успешного их продвижения. Как

известно реклама – двигатель торговли. Однако, иногда традиционная реклама

дает обратный эффект, т.к. бывает навязчивой (раздражает потенциального

потребителя). Поэтому, необходимо использовать новые promo-технологии,

такие как Product Placement.

В настоящее время преспективы развития Product Placement в Украине

очень большие. Как свидетельствует статистика, объемы затрат на Product

Placement с каждым годом увеличиваются [1]. За последние 5 лет рынок Product

Placement увеличился в разы. При этом затраты возрасли в 4,2 раза.

Востребованность в данной технологии обуславливается ее экономической

эффективностью. Как правило, при использовании Product Placement

потребитель не замечает, что ему прорекламировали продукт или услугу, т.к.

рекламное сообщение воспринимается гораздо проще и лучше. Как показали

результаты опросов об отношении потребителей к присутствию товарного

бренда в фильмах:

− 80% - уверены, так и должно быть;

− 10% - говорят, что это реклама;

− 2% - относятся негативно.

88

Исходя из этого, с увереностью можно сказать, что расширение влияния

Product Placement с помощью каналов восприятия и органов чувств

потенциальных потребителей является преспективным.

В настоящее время, существуют инновационные методы стимулирования

продаж. Изучением этих методов занимается сенсорный маркетинг.

Сенсорный маркетинг – тип маркетинга, основной задачей которого

является воздействие на чувства покупателе (сенсорика), на

их эмоциональное состояние, с целью увеличения продаж [2].

Значительно дополнить и усилить эффект влияния Product Placement на

потенциального потребителя могут технологии сенсорного маркетинга. Прямое

обращение может реализовываться через аромамаркетинговые технологии -

аромаподпись, ароматизацию помещения, ароматизацию непосредственно

продукции.

Аромаркетинг – это направление сенсорного маркетинга,

основывающееся на использование различных запахов и ароматов с целью

стимулирования продаж, продвижения товаров на рынке и благоприятного

влияния на покупателя [3]. Определение этого термина уже заложено в его

названии: «арома» – усеченное слово «аромат», с маркетингом, и так все

понятно.

Ароматизация воздуха в кинозалах при показе кинофильмов в форматах

3D, Imax 3D, может значительно усилить Product Placement путем воздействия

на обоняние посредством аромамаркетинга. Как показывают исследования,

аромаркетинг дает неожиданные результаты.

Согласно исследованию маркетингового отдела «Nik», 84% процента

потенциальных покупателей готовы приобретать спортивную обувь в

помещениях с приятным запахом, даже если ранее они не планировали делать

покупку.

«Samsung» тоже не остался в стороне и заказал собственные

исследования − покупатели желают приобретать пылесосы и ноутбуки именно

в ароматизированных отделах.

Хитрее всех оказался распространитель кофе «Tchibo», который сразу же

приступил к использованию аромамаркетинга. Он распорядился, чтобы из

дверей его фирменных магазинов несся аромат кофе − количество покупателей

увеличилось больше, чем в два раза. А владелец «Jacobs», сумел увеличить свои

продажи в 2–2,5 раза [4].

Таким образом, касаемо Product Placement в кино, распространение

ароматов можно применять непосредственно с происходящими событиями на

экране. Это могут быть запахи кофе, напитков, еды, сигарет и т.п. Исходя из

этого, внедрение promo-технологий в Product Placement позволит значительно

увеличить его эффект на потребителей.

Литература

1. Объем мирового рынка product placement вырос на 40% [Электронный

ресурс] / Режим доступа: http://www.neonplast.com.ua/news/2001/

89

2. Офиальнный сайт «wikipedia» [Электронный ресурс] / Режим доступа:

https://ru.wikipedia.org/wiki/Сенсорный_маркетинг

3. Инновационные глобальные promo-технологии: основные проблемы и

перспективы [Электронный ресурс] / Режим доступа:

http://journal.kfrgteu.ru/files/1/2011_2_15.pdf

4. Аромамаркетинг: технология привлечения клиентов [Электронный

ресурс] / Режим доступа: http://dnevnyk-uspeha.com/rabota-i-

karera/aromamarketing-tehnologija-privlechenija-klientov.html

Корженко К. А., к.е.н., доц.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

РОЛЬ РЕКЛАМИ В РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ ТУРИСТИЧНОГО

ПІДПРИЄМСТВА

Значну роль, в реалізації стратегії туристичного підприємства,

випереджуючи інші види комунікацій, відіграє реклама. Цей вид просування

турпродукту до споживачів надає соціально-культурний та психологічний

вплив на суспільство. Належна реклама, що розроблена із дотриманням

етичних і моральних норм, професійних правил розробки, а також

законодавчих вимог дає споживачеві нові знання, досвід, посилює

задоволеність від покупки. Вона стає інструментом формування актуальних

потреб, спрямованих на саморозвиток людини. Реклама допомагає освоювати

нові ринки збуту, сприяє посиленню конкурентної боротьби, спонукаючи до

підвищення якості туристичного сервісу.

В сучасних умовах, вагомість реклами і зростання її ролі визначається

значним ускладненням умов ринкової боротьби, збільшенням кількості

конкуруючих суб’єктів, а також диференціацією потреб і запитів споживачів

щодо якості товарів та послуг, які представлені на ринку.

Намагання підприємств продавати якісний туристичний продукт та

отримувати максимальний прибуток в умовах жорсткої конкуренції підштовхує

до переоцінки власних можливостей, аналізу комунікаційної політики,

особливо інформаційно-рекламної діяльності; спонукає до систематичного,

детального вивчення інфраструктури туристичного ринку, проведення

регулярних досліджень рівня підготовки персоналу та визначення

спроможності сучасного туристичного бізнесу України адаптуватися до вимог

клієнтів.

Закономірним наслідком є потреба у детальному вивченні тенденцій

розвитку ринку, обґрунтуванні та застосуванні успішного вітчизняного та

міжнародного досвіду в туристичній галузі, особливо щодо розробки та

впровадження практичних методик і прийомів для підвищення ефективності

рекламних заходів. Все це зумовлює необхідність визначення ролі реклами в

реалізації стратегій туристичного підприємства, а також розробки рекомендацій

і пропозицій формування рекламної діяльності на туристичному ринку.

90

Сучасна реклама в туризмі є формою непрямого зв’язку між туристичним

продуктом і споживачем, що обумовлюється покладанням значних обов’язків

на даний вид комунікації. Реклама, надаючи інформацію про фірму та її

продукт, повинна спонукати потенційних клієнтів зробити вибір на користь

суб’єкта рекламування, підсилювати впевненість постійних клієнтів у

правильності їх рішень.

Реклама відіграє значну роль при побудові прогнозів або плануванні

роботи туристичного підприємства, встановлює зворотній зв’язок із

споживачами послуг. Точність розробки стратегій та ефективність її реалізації

можливе тільки базуючись на попередньо проведеному дослідженні ринку,

результаті якого є основою для побудови відповідної програми дій. Реклама,

через широке розповсюдження роздаткового друкованого матеріалу (листівок,

буклетів, купонів, флаєрів тощо) разом із іншими товарами, надає підприємству

об’єктивну, цінну інформацію, яка дозволяє краще прогнозувати попит на свої

послуги і відповідно будувати стратегію.

Здатність реклами встановлювати, налагоджувати та зміцнювати

зворотній зв’язок із споживачами є перспективним та ефективним

комунікаційним інструментом, адже дозволяє контролювати просування

туристичних послуг, корегувати збутову діяльність, створювати та

закріплювати впевненість у туристів щодо пріоритетності суб’єкту

рекламування над конкурентами за рахунок більшої кількості переваг.

Сучасний туризм неможливо представити без реклами, адже вона –

найбільш дієвий інструмент у спробах туристичного підприємства донести

інформацію до своїх клієнтів, модифікувати їхню поведінку, привернути увагу

до запропонованих послуг, створити позитивний імідж самого підприємства і

показати його суспільну значимість. Тому, ефективна рекламна діяльність є

найважливішим засобом досягнення цілей стратегії маркетингу у цілому й

комунікаційної стратегії зокрема.

Туристична галузь вважається одним з найбільших рекламодавців.

Реклама в туризмі характеризується орієнтацією на цільову аудиторію,

базуючись на аналізі її психологічних особливостей, поведінки на ринку, стилю

життєдіяльності, етнічних, конфесійних, культурних стереотипів для

привертання уваги.

Незважаючи на те, що реклама є дуже могутнім інструментом впливу на

споживачів, завжди існує складність оцінки якості туристичних послуг, що

обумовлюється значною роллю людського чинника у процесі надання послуги.

Це вимагає від реклами відповідальності за достовірність, правдивість і

точність поданої у ній інформації. Навіть незначне перебільшення в

рекламному повідомленні може бути сприйняте як фальшива, недостовірна

реклама. Звичайно, що ця особливість характерна для реклами як послуг, так і

товарів.

В туристичному бізнесі реклама є основою при здійсненні вибору

споживачем, потому що обираючи готель або курорт, турист черпає

інформацію тільки з опису в рекламному каталозі або на сайті готелю, що не

дає йому можливості спробувати продукт перед купівлею. Таким чином,

91

реклама займає важливе місце в процесі реалізації стратегії туристичного

підприємства, а також представляє собою достатньо широкий комунікаційний

інструмент, адже існує значна кількість форм рекламування, засобів та методів

розповсюдження рекламного повідомлення.

Кравченко Л. Н., к.э.н., доц., Шевченко М. В., ст. преп.

ФГБОУ ВПО «Белгородский государственный технологический

университет им. В.Г. Шухова», Белгород, Россия

ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ ИНТЕРНЕТ - МАРКЕТИНГА В РОССИИ

Маркетинг – динамично развивающееся явление, требующее особых

способностей, навыков и даже интуиции от занятых в этой области

специалистов. Основной тенденцией развития маркетинга в нашей стране

является широкое распространение коммуникационных интернет-технологий.

Это новая эпоха маркетинга, новое для России явление, в результате которого

коммуникации и коммерческие предложения, стали как никогда прежде

персонализированы, а требуемая информация релевантна и доступна.

Интернет - уникальное явление, оказывающее огромное влияние на

экономическую, политическую, культурную и социальную сферы жизни

общества. Маркетологи видят в глобальной сети огромные возможности для

развития бизнеса и продвижения товаров.

Интернет в России - это многомиллионная аудитория (доля пользователей

Интернета в России продолжает расти и составляет порядка 67% взрослого

населения, причем особенно заметно увеличивается группа активных

ежедневных пользователей - молодых, высокообразованных респондентов [4]).

Это говорит не только о большом количестве рекламополучателей, но и

ежегодно растущем потенциале рекламного рынка Интернета.

Маркетологам приходится постоянно искать новые средства

продвижения, поскольку коммуникации все быстрее теряют свою

эффективность. Потребитель, ощущая все больший напор информации со

стороны представителей коммерции, вынужден защищаться. Он не хочет

анализировать такой объем информации, да и, пожалуй, даже не способен ее

обработать. Поэтому перед маркетологами стоит необходимость постоянно

искать все более действенные способы коммуникации со своим потребителем,

чтобы пробиться через психологические барьеры, которые они же и построили.

Те коммуникации, которые открыл маркетологам Интернет стали

закономерным шагом развития маркетинга. Когда покупатель стал избирателен

и капризен, эффективность коммуникаций стала снижаться, появились новые

способы взаимодействия, сообщения потребителям стали более личными и

персональными. Этот шаг позволил преодолеть психологические барьеры,

ограждающие потребителя от потока ненужной ему информации. Вся

информация стала нужной. Интернет изменил подход потребителя к выбору

продуктов, которые им предлагает рынок. Маркетологам также пришлось, в

свою очередь, искать новые подходы к воздействию на клиента. Здесь деятелям

92

рынка удалось остаться на шаг впереди. Та информация, к которой обращался

заинтересованный в ней потребитель, создавалась самой организацией. Все, что

необходимо было от компании – создать интересный для клиента контент,

правильно его оформить, а так же сделать контент наиболее доступным для

потребителя. Доступнее, чем у конкурентов.

Современные тенденции, стоит думать, приведут к все большему

распространению практики создания контента потребителями, что, вероятно,

распространится даже на товары повседневного спроса. Этому будет

способствовать распространение мобильных устройств с широкополосным

доступом к сети Интернет. Уже сейчас подавляющее большинство из них

обладают функцией считывания штрих-кодов с упаковки товара. Уже создано

программное обеспечение, позволяющее создать единую базу данных о товарах

с возможностью отзыва о нем любым потребителем.

Анализ ситуации позволяет предположить, что объем потребительской

информации в ближайшей перспективе превысит аналитические способности

заинтересованных в ней людей. Возможно, в результате появятся организации,

которые возьмут на себя ответственность за анализ и систематизацию

информации о товаре как от потребителей, так и от производителей. Чтобы

заработать лояльную аудиторию они будут вынуждены стремиться к

максимальной компетенции, предоставляя пользователям наиболее

объективную, достоверную и сжатую информацию. Как это скажется на

производителях пока не совсем ясно. Вероятно, ответственных и

добросовестных производителей это никак не коснется. Высокое качество

товара в совокупности с грамотным маркетингом и менеджментом позволит им

добиваться высокой прибыли. Кроме того, это, вероятно, облегчит жизнь

многим стартапам, которые решат стремиться к получению прибыли за счет

лояльной аудитории клиентов, а не единоразовой покупки.

Исходя из вышесказанного, можно сделать вывод о стремительном

развитии маркетинга в информационной среде. За последние несколько лет

развитие и широкое распространение сети Интернет породило новые способы и

инструменты коммуникации между потребителями и производителями.

Благодаря этому произошел качественный скачок эффективности рекламных

обращений, методов стимулирования и PR, деятели рынка смогли преодолеть

возникшие барьеры к восприятию коммерческой информации у потребителя.

Література

1. Кирия И. Экономика Рунета 2012-2013. - М.: ЮРАЙТ, 2013. - 47 с.

2. ВЦИОМ. Интернет пользователи России - [электронный ресурс] -

http://wciom.ru/index.php?id=459&uid=114108.

3. Деловая газета Маркер. Россия стала первой в мире по росту

широкополосного доступа в интернет - [электронный ресурс] -

http://marker.ru/news/528571.

4. Успенский И. Энциклопедия Интернет-бизнеса. - СПб.: Питер, 2010.

5. Голубков Е.П. Исследование некоторых проблем развития маркетинга и

его инструментов // Маркетинг в России и за рубежом. 2011. № 2(82), С. 37-43.

93

6. Русли М., Мерсед М. Groupon Plans I.P.O. With $30 Billion Valuation // The

New York Times. 2011. № 4, С. 21-24.

7. Мушкетов Н.С., Камнева Е.О. Противоречия развития рынка купонов на

скидку в сети интернет // Маркетинг в России и за рубежом. 2013. №5(97), С.

49-54.

Оберемок С. В., к.е.н., доц.

Національний фармацевтичний університет

ТРЕНД МАРКЕТИНГУ: ДЖЕРЕЛО ГЛОБАЛЬНИХ ЗМІН - ЛЮДИНА

На сучасному етапі носії технологій щоб компенсувати недостачу

ресурсів (асиметрія між ресурсом «знання» і ресурсами «матеріал», «робоча

сила», «час») явно або опосередковано експлуатують носіїв відсутніх ресурсів.

Тому виникла необхідність введення обмежень «хижацького» розвитку бізнесу,

зокрема обмежень соціально-етичної спрямованості: відповідальне ставлення

до споживачів; відповідальне ставлення до працівників; відповідальне

ставлення до партнерів; активна соціальна позиція компанії, що виражається в

гармонічному співіснуванні, взаємодії і постійному діалозі із суспільством,

участі в рішенні найбільш гострих соціальних проблем.

Орієнтиром конкретних соціально-етичних заходів можуть слугувати

напрямки, рекомендовані ООН.

Приклад фрагмента витка спирали розвитку інструментів маркетингу

можна представити у вигляді двох послідовних модифікацій класичного

інструмента – «Р»: 1) адаптація до етапу розвитку середовища маркетингу і 2)

адаптація до вимог соціально-етичної поведінки. Подібна двоступінчаста

модифікація вимагає високого рівня маркетингового професіоналізму,

відсутність якого є найбільш відчутним бар’єром розвитку маркетингу в

сучасній Україні. Тому необхідно прийти: по-перше, до трансформації

організаційної структури підприємств з орієнтацією на маркетинг; по-друге, до

більш досконалої системи підготовки професіоналів, здатних розпізнавати

вплив «модифікаторів» і бачити майбутню форму традиційних інструментів

маркетингу.

Не можна не погодитися з деякими вченими, які наполягають, що успіхи

в маркетингу на території сучасних Росії й України можливі тільки тоді, коли

керівники вищої ланки усвідомлять, що найбільше багатство в ринковій

економіці – це Клієнт; що «представник» Клієнта на фірмі – це маркетолог; що

добрий маркетинг – це підґрунтя виживання й успіху фірми в дійсній ринковій

економіці і що маркетинг на фірмі починається саме з Керівника, а не з відділу

маркетингу.

На сьогоднішній день уже є визначені переміщення в усвідомленні ролі

соціально-етичного маркетингового бачення для організації. Такими можна

вважати появу рейтингів провідних компаній світу не за фінансовими або

ціннісними показниками, а і за критеріями «вшанування». Так, корпорація

Microsoft у 2014 році зайняла перше місце в списку самих вшанованих у світі

94

компаній, відповідно до результатів опублікованого виданням Financial Times

рейтингу – FT’s World’s Most Respected Companies 2014.

На порозі настання нової формації світової економіки, включившись в

гарячу дискусію вчених-експертів, можна прийти висновку, що прискорення

життєвого циклу товарів і організацій та перебування фахівців у стані

постійного творчого пошуку ще не означають настання межі можливостей

маркетингу, а лише свідчать про необхідність їхнього нового тлумачення і

застосування. При цьому потрібно враховувати вимоги середовища, що

постійно змінюється, і вимоги спільного виживання людей і організацій у

цьому середовищі. Джерелом глобальних змін є сама людина, її знання, що

еволюціонують, а способом спільного виживання може бути тільки виконання

твердих обмежень, у числі яких – соціальна етичність і відповідальність.

Умовою виживання компаній на ринку може стати застосування

традиційних інструментів і технологій маркетингу, але таких, що легко

модифікуються. Успіху ж зможуть досягти лише ті компанії, у структурі яких

працюють професіонали, здатні правильно ідентифікувати умови середовища і

вектор розвитку економіки.

Помаз И. В., к.э.н., доц., Князев Д. В., магистрант

УО «Белорусский торгово-экономический университет

потребительской кооперации»

РАЗВИТИЕ ВЫСТАВОЧНО-ЯРМАРОЧНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

В РЕСПУБЛИКЕ БЕЛАРУСЬ

На современном этапе экономических преобразований достаточно

эффективным инструментом маркетинговых коммуникаций является выставка,

которая наиболее часто определяется как демонстрация достижений

материальной и духовной жизни общества с целью их рекламы и внедрения в

практику. Широкая заинтересованность вопросами выставочного бизнеса

определяется процессами глобализации и международной экономической

интеграции, отражающимися на развитии экономики Республики Беларусь.

Выставочная деятельность является инструментом макроэкономической и

инвестиционной политики. Сегодня выставки обеспечивают мобильность

рынка, создают необходимое информационное поле, формируют значительные

финансовые потоки, а также приносят дополнительный доход в бюджеты всех

уровней. Выставки являются связующим звеном между внутренним и

международными рынками, а также способствуют привлечению иностранных

инвестиций для реализации инвестиционных проектов белорусских

организаций. Выставки помогают решить проблемы по продвижению

отечественных технологий, товаров и услуг на внутреннем и внешнем рынках.

С переходом на рыночные методы управления экономикой выставочная

деятельность в республике превратилась в заметный сегмент рынка и

оформилась в самостоятельную достаточно рентабельную услугу. В стране

создана выставочная индустрия, тесно связанная с рядом отраслей

95

промышленности, имеющая собственную инфраструктуру, материально-

техническую базу, специализированные кадры.

Основными субъектами выставочного рынка являются выставочные

операторы, организация-экспонент и посетитель выставочно-ярмарочного

мероприятия. Наиболее активными выставочными операторами Республики

Беларусь являются: ЗАО «Техника и коммуникации», РУП «НВЦ «БелЭкспо»,

ЗАО «МинскЭкспо», выставочное унитарное предприятие «Экспофорум», ООО

«Экспосистемс», выставочное унитарное предприятие «Белинтерэкспо»

Белорусской торгово-промышленной палаты, отделения Белорусской торгово-

промышленной палаты и др.

В современном бизнесе появляется тенденция к усилению выставочной

активности отечественных организаций. Ежегодно в стране проводится более

100 выставок и ярмарок. В Республике Беларусь на регулярной основе

проводятся международные специализированные выставки, охватывающие

практически все секторы экономики. Тематикой таких выставок являются

транспортные средства, машины, приборы и оборудование, энергетика, в том

числе и атомная, легкая и пищевая промышленности, продукция сельского и

лесного хозяйства, мебель, строительство, химическая промышленность,

нефтегазовый комплекс, телекоммуникации, медицина, образование, спорт,

издательская деятельность, банковские услуги, реклама и полиграфия и др.

Важную роль в продвижении белорусских товаров на зарубежные рынки

и формировании положительного имиджа страны играют национальные

выставки Республики Беларусь за рубежом и национальные разделы на

иностранных выставках. В настоящее время около десятка национальных

выставочных мероприятий Республики Беларусь проходит в странах ближнего

и дальнего зарубежья.

Следует отметить развитие выставочной активности в г. Минске. В

регионах республики выставочная деятельность носит эпизодический и узко

территориальный характер, как правило, связанный с торгово-экономическими

отношениями регионов Республики Беларусь с сопредельными государствами.

Выставки проводятся на принципах самоокупаемости при частичном

финансировании из средств республиканского бюджета в пределах

ассигнований, предусмотренных для научно-организационного сопровождения

государственных научно-технических программ, специальных отраслевых и

межотраслевых внебюджетных фондов, добровольных отчислений

заинтересованных министерств, иных органов управления, предприятий и

организаций, зарубежных фирм и организаций, других субъектов

хозяйствования [1].

Дифференциация рыночных сегментов, разделение труда, развитие

международной торговли вызывают постоянную эволюцию выставок. Сегодня

выставки и ярмарки характеризуются следующими критериями:

– номенклатура выставки определяется продуктами и услугами,

предлагаемыми в определенном сегменте рынка. Участники и посетители

выставок и ярмарок принадлежат к отдельной целевой группе, которая является

частью сегмента рынка;

96

– организации, которые представляют рыночный сегмент, организуют

проведение выставок и ярмарок или могут быть приглашены стать партнерами

организатора выставки и ярмарки;

– медиа-средства предлагают свои услуги в качестве информационных

партнеров;

– отраслевые концепции требуют наличия специализации среди

организаторов и интеграции с информационными технологиями;

– динамичные изменения в структурах рынков вынуждают выставочные

компании изменяться в сторону поставщиков интегрированных

коммуникационных услуг. Продажа квадратных метров выставочной площади

уже не является жизнеспособной моделью;

– растет важность нематериальных продуктов, что открывает

существенные возможности дополнительных продаж и их рост. Разработка

эффективного маркетинга этих продуктов становится основой деятельности

выставочных и ярмарочных организаций.

Попова Н. В., к.е.н., доцент, Соснова О. В., магістрант

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

УПРАВЛІННЯ ВЗАЄМОДІЄЮ ЗІ СПОЖИВАЧАМИ ТА ПАРТНЕРАМИ

НА ОСНОВІ МАРКЕТИНГУ ДОВІРИ

Довіра є ключовим фактором розвитку сучасного суспільства, економіки

та взаємовідносин між підприємством та партнерами і споживачами. Довіра

важлива також для розуміння функціонування інститутів, процесу прийняття

рішень, соціальних, політичних і суспільних відносин, так як вона лежить в

основі громадського життя.

Довіра в соціології та психології являє собою відкриті, позитивні

стосунки між людьми, що містять впевненість у порядності й доброзичливості

іншої людини, якій довіряють, і знаходяться в тих чи інших відносинах з нею.

Довіра визначається також як стан внутрішнього світу суб'єкта, обумовлене

бажанням взаємин, що характеризується готовністю передачі певних прав,

інформації та об'єктів іншим вільним суб'єктам. Це готовність до взаємодії та

обміну конфіденційною інформацією, а також певними особливими діями між

суб'єктами. Довіра залежить від ступеня дотримання обумовлених правил, а

також від уміння правильно діяти, досягаючи окресленої мети для суб'єктів,

навіть у випадках, коли деякі правила не обумовлені [1].

На важливу роль довіри звертав увагу Ф. Котлер. Він зазначив, що ключ

до успіху підприємств – у встановленні тісних взаємовідносин зі своїми

партнерами по бізнесу (stakeholders), але вони можливі тільки при високому

рівні довіри між учасниками мережі [2]. Таким чином Ф. Котлер визначив

ключову роль довіри та мотивування у встановленні взаємовідносин між

партнерами та споживачами підприємства.

97

Довіра є ключовим фактором у взаємовідносинах або взаємодії між

людьми, персоналом підприємства та менеджментом, між партнерами у

бізнес-середовищі та між підприємством і споживачами. Вона є також основою

побудови ефективного менеджменту та маркетингу підприємств, даючи певну

стабільність в умовах мінливості, невизначеності, складності і багатозначності

умов ведення бізнесу. Довіра змінює маркетингові підходи до ведення бізнесу:

управління поведінкою споживачів і стає новою парадигмою маркетингу.

Професор MIT Sloan School of Management, спеціаліст з маркетингу Глен

Урбан у книзі «Не просто видносини – захист. Джерела доходів в епоху влади

клієнта» визначає, що сьогодні ми живимо в епоху, коли існує три види

маркетингу:

1) традиційний або Push / Pull маркетинг («P-теорія»);

2) маркетинг побудови і управління відносинами зі споживачами (CRM);

3) маркетинг довіри, вищою формою якого є захист клієнта (Trust /

Advocacy або «А-теорія»).

А-теорія пояснюється за допомогою так званої «піраміди довіри», в

основі якої лежить турбота про якість продукції і увага до задоволеності

клієнта; середній поверх – це якісне управління відносинами з клієнтом (у

термінології Глена Урбана – «ідеальний CRM»); верхній поверх – захист

клієнта. Частіше за все, на думку Г. Урбана, сучасні підприємства, організації

використовують змішану модель, в якій присутні елементи як Р-теорії, так і А-

теорії. Він також запропонував оцінку маркетингу в організаціях на основі

шкали довіри [3].

Завоювання довіри клієнтів стає обов'язковою і важливою складовою

маркетингової стратегії провідних компаній. Розвиток теорії маркетингу довіри

дозволить надати взаємодіючим сторонам ефективний інструментарій не тільки

в частині розробки традиційного комплексу маркетингу, а й у визначенні норм

соціального обміну, в основі яких лежить аксіома «довіра породжує довіру»,

що в результаті веде до підвищення взаємолояльності ринкових агентів та їх

взаємній вигоді [4].

Аналізуючи результати досліджень науковців відносно довіри та її ролі у

маркетингу можна зробити висновок, що маркетинг, заснований на довірі або

маркетинг довіри – це нова концепція маркетингу, яка потребує визначення

своїх специфічних принципів, інструментів та технологій. Загалом, можна

сказати, що маркетинг довіри – це діяльність по залученню та утриманню

споживачів на основі побудови довірчих відносин між споживачами та

підприємством (організацією, компанією), підприємством та партнерами.

Маркетинг довіри використовує ті ж інструменти, що і традиційний

маркетинг, але їх застосування має свою специфіку. Так, привабити споживача

можна певним товаром або послугою. Але, з точки зору подальшої співпраці,

важливим є утримання споживача за рахунок виникнення взаємної довіри між

клієнтом та підприємством. Особливе значення відношення довіри мають на

ринку В2В, де кількість споживачів певного товару або послуги обмежена і, як

правило, позитивна та негативна інформація про підприємство та клієнтів

поширюється швидко.

98

Таким чином, управління взаємодією між підприємством і споживачами

та партнерами на основі формування маркетингу довіри в сучасних умовах

дозволить підприємствам бути більш конкурентоспроможними за рахунок

довготривалих довірчих відносин, але і потребує значних зусиль на шляху

отримання кредиту довіри.

Література 1. Иванова Р. Х. Доверие как ключевой фактор партнерства в бизнесе / Роза

Хамитовна Иванова // Проблемы экономики. – 2010. – №1. – Режим

доступа: URL: http://cyberleninka.ru/article/n/doverie-kak-klyuchevoy-faktor-

partnerstva-v-biznese. – Загл. с экрана.

2. Котлер Ф. 300 ключевых вопросов маркетинга : отвечает Филип Котлер /

Филип Котлер ; пер. с англ. – М. : ЗАО «Олимп-Бизнес», 2006. – 224 с.

3. Урбан Г. Не просто отношения – защита. Источники доходов в эпоху

власти клиента / Глен Урбан. – М. : Баланс Бизнес Букс, 2007. – 274 с.

4. О'Шонесси Дж. Конкурентный маркетинг: стратегический подход / Дж.

О'Шонесси. – СПБ. : Питер, 2002. – 864 с.

Святокум О. І.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

МЕТОДИ ПСИХОСЕМАНТИКИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ОПТИМІЗАЦІЇ

РЕКЛАМНОГО ПРОДУКТУ

Сучасний ринок пропонує безліч практично ідентичних товарів і послуг. Нам

тільки залишається зробити свій вибір, який визначається трьома компонентами:

когнітивний (знання про об'єкт); поведінковий (дії по відношенню до об'єкта);

афективний (емоції і почуття по відношенню до об'єкта). Приймаючи рішення про

покупку, ми вивчаємо рекламні звернення, користуємося консультаціями

продавців, оцінюємо репутацію виробника. При цьому щось особисто значиме,

істотне, не завжди усвідомлюване для людини, робить вирішальний вплив на її

вибір. Йдеться про афективну складову поведінки людей.

Розуміння того, яке значення і смисли, для цільової аудиторії, мають

характеристики товару, є ключовою умовою для розробки ефективного

рекламного продукту. Маркетологи зазвичай проводять оцінку впливу рекламних

продуктів, проводячи різні опитування експертів, фокус-групи. Ці методи мають

ряд недоліків, які знижують достовірність результатів дослідження. Процедура

проведення фокус-груп дуже чутлива до пристрастей модератора, який може

неусвідомлено впливати на результат дослідження. У ситуаціях опитування,

респондентам пропонується робити вибір з невеликої кількості відповідей, які, на

думку маркетолога, описують можливі мотиви поведінки споживача. Проте,

найчастіше, люди у своїй поведінці керуються неусвідомлюваними мотивами, які

постановкою прямих запитань виявити важко, без занурення людини в конкретну

ситуацію. На питання, що відчуває респондент по відношенню до об'єкта, він,

99

швидше за все, відповість, що він думає про свої почуття, а не про саме ставлення,

яке може сам не усвідомлювати. Тому те, що оцінюється як афективний

компонент, насправді буде відображенням когнітивної складової поведінки.

Наслідок таких ілюзій - суттєві розбіжності між прогнозованим результатом

рекламного впливу і реальною поведінкою споживача. Автор був свідком

ситуації, коли реклама торгової марки «Наша ряба», яка апелювала до сімейних

цінностей, була розцінена дітьми як вкрай цинічна. Трепетне ставлення до стану

курчат (... вже сплять?), було оцінено, як поведінка канібала-гурмана (не дай боже,

негативні емоції вплинуть на смак м'яса). Сім'я категорично відмовилася від

послуг цього бренду. Через деякий час невдалий рекламний ролик був знятий з

ефіру. Висновок однозначний - не була проведена експертиза «людожерського

сюжету», де одночасно готуються до сну діти та їхня майбутня їжа.

Ефективна реклама повинна відповідати двом основним вимогам: образ

продукту (його раціональні та емоційні параметри) повинен відповідати

очікуванням споживача; рекламний вплив не повинен викликати негативних

емоцій.

Забезпечити валідність процедур оцінки і відповідної корекції рекламних

продуктів, на відповідність зазначених вимог, дозволяють психосемантичні

методи. Йдеться про цілу групу методів, які дозволяють описувати індивідуальні

системи значень, що опосередковують процеси мислення, пам'яті, сприйняття і

прийняття рішень.

Людина живе одночасно в двох реаліях. З одного боку - в соціальному

просторі, з яким вона взаємодіє за допомогою мови та інших символьних систем, з

іншого боку - в реальності своєї індивідуальної свідомості, у вигляді суб'єктивних

переживань, користуючись системою мови і символів, яким надає свої власні

смисли. Значення символів мови мають суспільну природу, тому вони об'єктивні

та надіндивідуальні. Особистісні смисли індивідуальні, як результат унікального

досвіду суб'єкта. Дійсно, одне і те ж слово, у нас може викликати різні асоціації.

Образи, слова і знаки, якими ми користуємося, знаходяться в певних відносинах

один до одного. Вони можуть бути пов'язані або незалежні. Інший раз не можна

знайти раціональне пояснення цим відносинам. З цієї причини наші реакції на

рекламне вплив завжди будуть не однозначні.

Методи психосемантики дають можливість провести реконструкцію бачення

світу очима суб'єкта. До них можна віднести всі методи багатовимірного

шкалювання. Вони дозволяють досліджувати продукти діяльності свідомості

людини, які представлені в різних знакових формах. Найбільшою популярністю у

дослідників користуються метод семантичного диференціала Ч.Осгуда, значно

рідше використовується метод репертуарних решіток Дж.Келлі. Вони призначені

для аналізу тих значень, які люди приписують різним об'єктам, і за допомогою

яких, інтерпретують явища навколишньої дійсності.

Вони дозволяють зробити оцінку практично будь-якого об'єкта, яку можна

інтерпретувати, порівнюючи з оцінками ідеальних об'єктів. Метод семантичного

диференціала припускає оцінювання за допомогою набору антонімічних

прикметників, які описують найпростіші, первинні форми сприйняття та емоцій

(наприклад, «сильний - слабкий», «хороший - поганий»), шляхом приписування

100

об'єкту числових значень його положення в континуумі між полюсами оціночних

висловлювань. Репертуарна решітка Дж.Келли являє собою матрицю, де

стовпцями є об'єкти (елементи) оцінки, а рядками біполярні ознаки (конструкти).

Конструкти виявляються у респондентів за допомогою спеціальних процедур, а

також можуть задаватися дослідником. Первинні результати, які одержують за

допомогою зазначених методів, являють собою сукупність значень шкал. Їх

обробка проводиться за допомогою факторного аналізу, також можуть

використовуватися методи об'єднання шкал за ступенем однорідності -

кластерний аналіз. Кінцевий результат аналітичних процедур - побудова

суб'єктивних семантичних просторів піддослідних. Пропонуючи респондентам

оцінити ідеальний об'єкт і реальні зразки (об'єкти), дослідник отримує можливість

вибрати в семантичному просторі ті, які найменш віддалені від ідеального об'єкта.

Методи психосемантики доцільно застосовувати при введенні нового товару

на насичений ринок, для пошуку ефективних шляхів його позиціонування. Вони

дозволяють зрозуміти, яке місце товар займає в смисловій сфері споживача, в

системі базових цінностей, які важливі характеристики товару не

використовуються в маркетингової і рекламної діяльності, які символи, кольори та

елементи оформлення мають значення для споживача.

Трифунтов А. И., к.э.н., доц., Буртоликова С. В., ассистент

Учреждение образования «Белорусский торгово – экономический

университет потребительской кооперации»

РОЛЬ МАРКЕТИНГА В ЭЛЕКТРОННОЙ КОММЕРЦИИ

За прошедшие несколько лет существенно вырос рынок

информационных технологий. Развитие информационных технологий привело

к изменению способов ведения бизнеса. В наши дни считается современным

вести дела с помощью электронной коммерции. Тысячи компаний, больших и

маленьких, все чаще используют Интернет в качестве средства маркетинга,

организуя свой сайт и развивая деятельность, которая была бы невозможной

при использовании традиционных способов продвижения товаров. В качестве

средства маркетинга Интернет имеет массу уникальных характеристик:

интерактивный доступ по требованию для клиентов, находящихся в

любой точке земного шара;

возможность хранения огромных объемов информации по различным

виртуальным адресам и доступность эффективных средств поиска,

систематизации и распространения такой информации, причем все это не

требует больших затрат;

возможность дать человеку более полные представления о товаре или

услуге, чем при просмотре печатного каталога;

возможность использования сети для осуществления деловых операций, а

иногда и для доставки некоторых товаров (например, программного

обеспечения);

101

относительно невысокие расходы на организацию и регистрацию

компании-продавца.

Активно развивается электронная коммерция. Электронная коммерция

помогает фирмам воплощать операции, связанные с внутренней политикой

компании, а также своевременно реагировать на клиентский спрос и

выстраивать плотный контакт со снабженцами. Электронная коммерция

позволяет предприятию осуществлять выбор самых надежных поставщиков по

всему миру и наоборот: удерживать востребованность производимых товаров

на мировом рынке.

Предприятия, добившиеся успеха на рынке товаров и услуг, возлагают на

интернет обязанности по укреплению связей с партнерами,

усовершенствования обязательств перед клиентами. Они применяют самые

передовые технологии.

При организации электронной коммерции значимую роль играет

маркетинг и в частности такой ее аспект как реклама.

Следует отметить, что подавляющее большинство пользователей изучает

предложение через интернет и идет за покупкой в магазин, либо делает заказ по

телефону. Исследования показывают, что фирмы, занятые электронной

коммерцией, работают по следующим направлениям:

создание рекламных кампаний, поиск формы предоставления рекламной

информации и места для ее размещения;

предоставление информации о коммерческом сайте на новостных сайтах;

внесение данных о сайте в популярные поисковые системы;

оптимизация сайтов для поисковиков;

предоставление данных статистики о процессе развития рекламной

кампании.

Существуют и другие способы информирования потенциальных

покупателей. Например, участие в чатах, конференциях, попадание в рейтинг,

обмен ссылками, размещение статей в электронных СМИ, программах

партнерской и спонсорской поддержки, использование возможностей «досок»

объявлений. Участие в названных мероприятиях – залог крепких и надежных

связей с имеющимися и потенциальными клиентами. Обнародовать сведения о

бизнес-предприятии можно с помощью создания предметных сетевых

сообществ (тематических), а также с помощью фигурирования в созданных

другими компаниями. Это отличный шанс прорекламировать возможности

компании. Таким образом, члены сообществ выступают в роли агентов по

рекламе.

В настоящее время остаются актуальными и ранее используемые

рекламные средства. Самой высокой эффективностью обладает телевизионная

реклама. Однако и затраты предполагаются самые большие. Использование

цифровой рекламы ориентировано на определенные услуги, товары. И она

должна быть сделана так, чтобы покупатель захотел приобрести то, что видит

на страничке. Поскольку пощупать, понюхать и примерить товар невозможно,

реклама старается вызвать доверительное отношение к этой вещи. Этой цели

служат такие средства, как видеоролики, звуковые эффекты, яркие

102

изображения. И, конечно же – современные продукты 3D-графики,

позволяющие изучать внешние и внутренние особенности товара, перемещать

его.

Таким образом, являясь наиболее быстро развивающейся составляющей

Интернет-технологий и других информационных технологий, электронная

коммерция обеспечивает функциональность и новые способы ведения бизнеса,

которыми невозможно пренебречь. Электронная коммерция, имеет большое

будущее, так как электронные рынки более эффективны при создании новых

товаров и услуг на основе поступающей информации, незаменимы в поиске

клиентов и партнеров по всему земному шару. Электронная коммерция

посредством Интернета или следующая модификация Интернет-протокола

изменит привычный для нас сегодня мир бизнеса, деловые операции и товары

(услуги). Электронная коммерция обладает многими преимуществами и

поэтому становится все более популярной. Эти преимущества включают в себя

лучшие возможности для продвижения товара, снижение издержек,

своевременность информации, сокращение времени перевода денежных

средств, единообразие информации, повышение уровня обслуживания

клиентов, улучшение взаимоотношений с клиентом, ориентирование товаров на

потребителя, конкурентные преимущества и удобство ведения бизнеса.

Фоміченко І. П., к.е.н, доц., Баркова С. О., асистент

Донбаська державна машинобудівна академія

УПРАВЛІННЯ МАРКЕТИНГОМ У ПЕРІОД ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ

ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Кризова ситуація для українського ринку ставить запитання вітчизняним

підприємствам «як з неї вийти», і те, що сприймалось в стабільній ситуації, як

норма та сильна сторона компанії, в умовах кризи може стати слабкістю

підприємства. Тому управління маркетингом в період економічної кризи

перетворює його у важливий важіль активності підприємства.

Маркетинг, як інструмент, що управляє, в період кризи одним з

інструментів ведення бізнесу. В період кризи ринок розділяється на дві

категорії – сплячий і агресивний. Сплячий ринок, перебуває в очікуючій

позиції, скорочує фінансування, скорочує штат співробітників і так далі

Україна має свої традиційні особливості в кризові періоди. Замість

тотального скорочення співробітників українські працедавці зменьшують

заробітні платні, а також всілякі бонуси і соціальні пакети, намагаючись при

цьому зберегти якомога більше робочих місць і утримати команду ефективних

фахівців.

Питання управління маркетингом в період кризи знайшли відбиток у

працях Балабанової Л.В., Білопольського Н.Г., Благоєва В.П., Бревнова Г.И.,

Брітченко Г.І., Голубкова Е.П., Губерної Г.К., Діксона П.Р., Зав'ялової П.С.,

Котлера Ф., Ламбена Ж.Ж., А.П., Романова А.Н., Сороки І.В., ІІІвальбе X.,

Єванса Дж.Р. та інших вчених.

103

Агресивні компанії, проводять програми мотивації і лояльності,

нарощують рекламні площі, всіляко сприяють множенню інформаційного поля

компанії, тим самим відтягуючи відсоток ринку на себе.

Криза привела до зміни завдань, які стоять перед українськими

компаніями: замість питання, як примножити, керівники компаній сталі

заклопотані питанням, як зберегти. Головним плюсом є збереження фахівців з

управління маркетингом.

Криза веде до оздоровлення економіки. Ті, хто отримував надприбутки,

втратили цю можливість. Криза - це перевірка на міцність. Загострюється

конкурентна боротьба, що веде до зростання якості, поліпшення відношення до

споживача, зниження цін. Одним з мінусів періоду кризи є – позбавлення

можливості споживача, доводиться вибирати між якістю товару і дешевизною,

споживач, швидше за все, вибере дешевий товар.

Мета управління маркетингу в період кризи – забезпечити виробництво і

продаж таких товарів, які мають найбільший і стійкий попит на ринку і

приносять підприємству основну масу прибутку.

Завдання маркетингу : комплексне вивчення ринку, оцінка попиту і

незадоволених потреб, розробка маркетингової стратегії і комплексу

маркетингових засобів (товар, ціна, канали розподілу, комунікації) для її

реалізації.

Успіх реалізації маркетингу залежить від наступних чинників: програми

дій, організаційної структури, системи ухвалення рішень, мотивації персоналу,

культури організації.

Управління маркетингом в кризовій ситуації спрямовано на максимальну

адаптацію організації до вимог ринку. Визначаються генеральні напрями

ділової активності підприємства.

У кризовій ситуації доводиться діяти в умовах високої невизначеності,

дефіциту часу і ресурсів.

Маркетингова тактика в кризовій ситуації відрізняється орієнтацією на

швидке і рішуче виконання поставлених завдань при високій адаптивності і

гнучкості способів їх виконання.

Маркетингові пріоритети в умовах кризи. Основні моменти стратегії

розвитку підприємства: створення нової продукції, вихід на нові ринки. Якщо в

умовах кризи сподіватися тільки на використання плодів попередньої успішної

діяльності, то така стратегія приведе до провалу. Вихід з кризи починається з

інновацій; зміна відношення до потреб клієнтів, їх диференціація; використання

професіоналів; обслуговування конкретного сегменту ринку і використання

індивідуального підходу до клієнта.

В умовах економічного спаду міняються функції маркетингу. Основні

напрями змін в маркетингових стратегіях:

коригувати ціни; не обов'язково йдеться про пониження цін, можна

підвищувати ціни, але одночасно оголошувати про знижки, додаткових пільгах

для якихось категорій покупців; з цінами потрібно працювати коректно і

гнучко, не треба відлякувати покупця; вивчити ціни конкурентів, працювати на

104

перспективу; підвищення цін повинне поєднуватися з прийомами,

«освіжаючими» попит;

коригувати збутову політику і канали розподілу; змінити умови роботи

збутової мережі, понизити дилерські надбавки (витрати кризи мають бути

розподілені на усіх); просувати товари новими методами і продавати їх

економнішими способами;

коригувати канали просування (рекламні і стимулюючі матеріали), щоб

зробити відповідні витрати раціональнішими і скоротити їх; проаналізувати

вже використовувані канали просування і спробувати знайти нові.

При розробці нових стратегій виходу підприємств з кризових ситуацій,

треба мати чітке уявлення про зміни в поведінці споживачів на українському

ринку, тобто пильне ставлення наділяти управлінню маркетингом на

вітчизняних підприємствах.

Шашко В. А., к.э.н., доц., Нефёдова Я. С.

Донбасская государственная машиностроительная академия

ЭФФЕКТИВНАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ МАРКЕТИНГА

МАШИНОСТРОИТЕЛЬНОГО ПРЕДПРИЯТИЯ В УСЛОВИЯХ

КРИЗИСА

Сегодня машиностроение является основой экономики любой страны и

играет решающую роль в создании материально-технической базы

хозяйствования. В современных условиях ему принадлежит исключительно

важная роль в ускорении научно-технического прогресса. Выпуская средства

производства для разных отраслей народного хозяйства, машиностроение

обеспечивает комплексную механизацию и автоматизацию производства.

В Украине машиностроение, как и другие отрасли, пострадало от

экономического и политического кризисов 2013-2015 гг. Политический кризис

конца 2013 года спровоцировал экономическую нестабильность, а кризис

экономики – это, зачастую, сокращение производства, безработица, падение

уровня жизни, рост инфляции, рост преступности и пр.1. Он создает новую

ситуацию и новые проблемы для многих отраслей промышленности.

Машиностроительное производство, как отрасль промышленности,

характеризуются большой трудоемкостью, специализированным

оборудованием, высокими требованиями к квалификации рабочей силы, что

затрудняет переориентацию производства на выпуск более востребованной

продукции в условиях кризиса. Одним из вариантов «выживания» является

освоение новых рынков, что является функцией маркетинговых служб

предприятия.

Во время экономического кризиса следует сокращать затраты, но ни в

коем случае не следует сокращать затраты на маркетинг. Если в бескризисных

условиях можно обойтись без маркетинга, то в условиях кризиса – нет. Если

говорить о кризисном маркетинге, то можно с уверенностью утверждать, что от

квалификации маркетолога, эффективности его деятельности зависит

105

способность предприятия, а значит, и его работников выжить в

неблагоприятных для бизнеса условиях. Роль маркетинга в кризисе становится

основополагающей.

Маркетинг — это процесс, но важную роль для машиностроительных

предприятий играет правильная организация маркетинга. Именно

маркетинговая служба помогает выбрать кратковременную и долговременную

стратегии развития, разработать планы по их реализации. С помощью

маркетинга можно оптимизировать производство, занять открывшиеся ниши и,

что немаловажно, привлечь крупные инвестиции 2.

Организация маркетинга должна базироваться на соответствующих

организационных структурах. Маркетинговые организационные структуры

машиностроительного предприятия являются совокупностью подразделений:

группы исследований рынка, заказов и планирования ассортимента продукции,

управление процессами сбыта готовой продукции, ценообразования,

маркетингового контроля и анализа, которые взаимодействую, в том числе, и с

конструкторскими подразделениями. Зачастую маркетинговые и

конструкторские отделы машиностроительных предприятий в процессе

взаимодействия с предприятиями-заказчиками не разграничивают свои

функции и являются единым звеном производственной цепи. Разделение

функций маркетинговых и конструкторских подразделений происходит только

в процессе дифференциации работ по группам оборудования, а далее

маркетологи и конструктора борются за возможность сотрудничества с

заказчиком. Проще говоря, работники данных отделов, конкурируя между

собой, выполняют одну и ту же работу по поиску заказчиков и взаимодействию

с ними.

Данная организационная схема не является рациональной, так как в

первую очередь, подразделения машиностроительного предприятия должны

работать сообща и в синергии обеспечивать максимальный эффект.

Соответственно, необходимо модернизировать схему взаимодействия

маркетинговых и конструкторских отделов - разделить их функции:

маркетинговые отделы: специалисты-маркетологи отдела должны быть

сгруппированы по зонам ответственности - странам, регионам. Данные

специалисты должны обладать знаниями в вопросах культуры данной страны

(региона), знать язык страны, обладать умениями проводить анализ

машиностроительного рынка для поиска потенциального заказчика, обладать

умением вести переговоры. Маркетолог должен стать уникальным

специалистом, знающим всю специфику рынка данной страны и сводящим к

минимуму трудности, возникающие у предприятия–заказчика в ходе

взаимосотрудничества.

конструкторские отделы: после того, как специалисты маркетингового

отдела выполнят поиск возможного заказа на производство конкретного вида

оборудования, конструкторский отдел переходит к дальнейшему этапу работы

– анализу рынка конкурентов: какое предприятие выпускает оборудование,

необходимое предприятию-заказчику; в чем ценность данного оборудования;

проводят функционально-стоимостной анализ (ФСА) и разрабатывают

106

собственный проект оборудования, обладающего уникальными свойствами и

характеристиками.

Независимо от того, что у маркетинговых и конструкторских отделов

существует общая главная цель - увеличение объемов реализации продукции за

счет расширения рынков сбыта, у каждого из них есть своя миссия, стратегия и

цели.

Література 1. Цахаев Р.К., Маллаева З.М. Экономика, экономический кризис и

маркетинг / Р.К. Цахаев, З.М. Маллаева // Вопросы структуризации

экономики. - 2009. - № 3. - С. 1-10.

2. Заварова А.В., Газалиева Н.И. Маркетинг в условиях кризиса /

А.В. Заварова, Н.И. Газалиева // Вопросы структуризации

экономики. - 2009. - № 3. - С. 40-41.

Юркова И. Б., Савостенко Н. А.

УО «Белорусский торгово-экономический университет

потребительской кооперации»

СОВРЕМЕННЫЕ ПОДХОДЫ В УПРАВЛЕНИИ АССОРТИМЕНТОМ

ТОВАРОВ В РОЗНИЧНОЙ ТОРГОВЛЕ

Современные условия работы розничной торговли предопределяют новые

подходы в управлении ассортиментом. Принимая решение о покупке покупатель,

как правило, оперирует понятием «товарная категория», а не «товарная группа»

(например, покупатель идет в магазин не за молочными продуктами, колбасными

изделиями, а за молоком, творогом, йогуртом, колбасой, сыром и т.п.).

Соответственно, ключевой идеей нового подхода к организации управления

ассортиментом становится разделение сложного на составные части – всего

ассортимента на составляющие его категории (классификационные группировки,

подсистемы). Такой подход к управлению ассортиментом получил название

«категорийный менеджмент». В рамках категорийного менеджмента основной

единицей управления ассортиментом выступает категория. Товарная категория –

это совокупность товаров, которые покупатель воспринимает как сходные между

собой, или товаров, объединенных совместным использованием [2].

В связи с этим, важно определить какую роль занимает та или иная категория

в ассортименте магазина. Правильно определить такую роль позволяет кросс-

категориальный анализ, в основе которого лежат математический и экспертный

подходы. Примечательно, что такой анализ позволяет не только сравнить объемы

продаж и прибыли между реализуемыми категориями, но и определить возможные

направления и потенциал развития каждой категории.

Кросс-категориальный анализ рекомендуется выполнять поэтапно в

следующей последовательности [2]:

- первый этап – составляется список всех категорий на основании данных по

обороту и прибыли; данные сортируются по мере убывания значений показателей;

107

- второй этап – определяются границы данных – минимальные и максимальные

значения по прибыли и обороту выделенных категорий. Здесь же вычисляется сред-

нее арифметическое по прибыли и по обороту; находятся величины, лежащие

между средними и крайними значениями, чтобы затем правильно отнести

категории с показателями «выше среднего» или «ниже среднего»;

- третий этап – определяются роли исследуемых категорий, в том числе с учетом

полученных значений по прибыли и товарообороту по каждой категории.

В рамках технологии категорийного менеджмента каждая товарная категория

должна быть соотнесена с одной из пяти ролей, которые они играют в ассортименте

магазина:

– уникальная категория – эта категория создает определенный имидж магазина и

способствует его запоминаемости. Эта категория обычно не дает большой выручки

и даже может быть неприбыльной. Уникальность может проявляться не только в

самом товаре (редкая или новая категория) но и в том, что товар сам по себе может

быть обычным, но в данном магазине этот товар уникален, т.е. у конкурентов с

магазинами похожего формата такого товара нет;

– приоритетная категория – товары этой категории покупают достаточно часто, так

как они важны для целевых покупателей магазина. Для магазина эти категории

также важны, так как на них устанавливается высокие торговые надбавки, они

образуют основу дохода магазина. Эти категории определяют общую

специализацию магазина;

– базовая категория – основная задача товаров этой категории – высокая

оборачиваемость и привлечение потока покупателей. Это товары, которые

присутствуют и должны присутствовать в ассортименте любого магазина

определенного формата, это основа ассортимента магазина. Это изделия,

пользующиеся наибольшим и устойчивым спросом и имеющие высокие показатели

оборота;

– периодическая (сезонная) категория – товары этой категории покупают время от

времени или в соответствии с сезоном. Соответственно, выручка от их продажи и

прибыль имеют непостоянный характер. Их основная задача – обновление

ассортимента и удержание покупателя. С помощью товаров периодической

категории можно привлечь новых покупателей в пики сезонных продаж;

– удобная категория – товары этой категории присутствуют в ассортименте

магазина для удобства покупателей, чтобы можно было купить в одном месте все

необходимое, сопровождающее основные товары. Выручка и прибыль от продажи

товаров удобной категории могут носить эпизодический характер [1].

Правильное соотношение категорий в ассортименте магазина покажет,

насколько ассортимент сбалансирован.

Важно отметить, что на практике для определения роли категории нужно

опираться не только на данные о продажах и прибыли в магазине, но и на оценку

ситуации в целом, т.е. как покупатели воспринимают товар, на каком этапе

жизненного цикла находятся товары данной категории, как давно они включены в

ассортимент магазина, насколько равномерный спрос на них, как они представлены

у основных конкурентов и др. Если в процессе проведения кросс-категориального

анализа неправильно выделить категории, то существует риск формирования

108

неправильных выводов о роли категории.

Таким образом, после проведения кросс-категориального анализа можно

будет определить, какие категории требуют развития, какой потенциал содержится

в развитии этих категорий, существует ли необходимость разделения категории, в

каком направлении категория требует развития (например, пересмотр выкладки,

надбавки, состава категории, применение средств стимулирования розничной

продажи, обучение продавцов, пересмотр места нахождения категории в торговом

зале и т.п.).

Литература

1. Сысоева, С.В. Большая книга директора магазина / С.В. Сысоева, Г.Г. Крок.

– СПб.: Питер, 2011. – 416 с.

2. Сысоева, С.В Управление ассортиментом в рознице. Категорийный

менеджмент / С.В. Сысоева, Е.А. Бузукова. - СПб.: Питер, 2010. – 288 с.

109

СЕКЦІЯ 4 «ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ЗМІНИ У ПУБЛІЧНИХ ФІНАНСАХ ТА НАПРЯМИ ЇХ

РЕФОРМУВАННЯ»

Дубровіна В. А., ст. викладач

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ПОЗІЦІОНУВАННЯ БАНКІВ УКРАЇНИ ЗА ОСНОВНИМИ

ПОКАЗНИКАМИ КРЕДИТУВАННЯ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ

ПУБЛІЧНИХ ФІНАНСІВ

З різким погіршенням економічної ситуації в Україні, особливо у її

фінансовій сфері, в останні часи спостерігається зростання збиткових банків та

загострення конкуренції у банківській сфері. Оцінка конкурентних позицій банків

здійснюють за різними методиками, зокрема з використанням бенчмаркінгу, для

цілей якого порівнюють позицій одного й того ж економічного суб’єкта у різні

часові періоди. З метою проведення бенчмаркінгу були використані дані по

комерційним банкам України за 2013-2014 рр., основні показники яких приведені

Асоціацією Українських Банків (АУБ) [1].

Кластерний аналіз банків за обсягами кредитів, наданих фізичним та

юридичним особам, виявив формування 4-х груп банків. До першого кластеру

увійшли дані банків АТ «Ощадбанк» (2013 р. та 2014 р.), Промінвестбанк (за

показниками 2014 р.) і Сбербанк Росії (за показниками 2014 р.). Ці банки переважно

надавали кредити юридичним особам, але обсяги кредитування юридичних осіб

були значно меншими, ніж у банків другого кластеру. Середній обсяг кредитування

банками юридичних осіб складав 56197,84 тис. грн., фізичних осіб – 2390,21 тис.

грн. відповідно. Обсяги кредитування фізичних осіб, які були надані банками з

другого кластеру, значно перевищували аналогічні показники банків, що увійшли

до першого та третього кластеру, так, середній обсяг кредитування фізичних осіб у

2-му кластері складав 29282,21 тис. грн. Цей кластер містить 2 елементи, які

відображують дані для Приватбанку за 2013 р. та 2014 р. У 3-й кластер увійшли

дані банків (всього 23 елементи) з відносно невеликими показниками кредитування

юридичних та фізичних осіб, проте ці банки не мають такого значного дисбалансу в

показниках кредитування, який спостерігається у першому та другому кластерах.

До 3-го кластеру увійшли дані таких банків, як: Брокбізнесбанк (2013 р.), ВТБ Банк

(2013 р. та 2014 р.), ПУМБ (2014 р.) та ін. У четвертий кластер, який є найбільш

великим за кількістю даних, що увійшли до нього. Більш детальна характеристика

показує належність до цього кластеру 200 елементів, це дані більшої частини банків

за 2013 р. та 2014 р., таких як: Інвестбанк (2013 р., 2014 р.), ІНГ Банк Україна (2013

р., 2014 р.), Індустріалбанк (2013 р., 2014 р.) та ін.

Далі було проведено розбиття комерційних банків за показниками частки

кредитів юридичних осіб й частки кредитів фізичних осіб у загальній величині

кредитів, наданих юридичним і фізичним особам, та показником співвідношення

резервів під кредити та заборгованість клієнтів у загальній величині кредитів

110

юридичним та фізичним особам. Всього було сформовано 5 кластерів. До першого

кластеру увійшли 8 елементів, що характеризують банки з переважним пріоритетом

кредитування юридичних осіб (середня доля кредитів юридичним особам більш

ніж 73%), меншою часткою кредитів фізичним особам (середнє значення близько

19%) та значним обсягом резервів під кредити і заборгованість клієнтів, що

становить приблизно таку ж суму, що й обсяги кредитування юридичних і фізичних

осіб. До першого кластеру увійшли дані таких банків, як: Київ (2013 р., 2014 р.),

Родовід Банк (2013 р., 2014 р.), Аксіома (2013 р.), Західінкомбанк (2014 р.), Порто-

Франко (2014 р.), Український Банк Реконструкції (2014 р.) тощо.

До 2-го кластеру належить 57 елементів, що характеризують банки з

переважним пріоритетом кредитування юридичних осіб (середня доля кредитів

юридичним особам 72%), незначною часткою кредитів фізичним особам (середнє

значення близько 15%) та достатньо малим обсягом резервів під кредити і

заборгованість клієнтів (всього лише в середньому 7,8%) від обсягів кредитування

юридичних та фізичних осіб. Прикладами, що увійшли до другого кластеру, є дані

таких банків, як: Агрокомбанк (2013 р., 2014 р.), Альфабанк (2013 р., 2014 р.), ВТБ

Банк (2013 р.) та ін. Третій кластеру містить 31 елемент, що характеризують банки з

достатньо збалансованими обсягами кредитування юридичних та фізичних осіб, так

середня частка кредитів юридичним особам становить 49%, а середня частка

кредитів фізичним особам близько 35%. У цьому кластері незначний обсяг резервів

під кредити та заборгованість клієнтів (в середньому 14%) від обсягів кредитування

юридичних та фізичних осіб. До 3-го кластеру увійшли дані таких банків, як:

Експрес Банк (2013 р.), Легбанк (2013 р.), Укрсоцбанк (2013 р., 2014 р.), ОТП Банк

(2014 р.) та ін. До 4-го кластеру належить 11 елементів, що характеризують банки з

переважною часткою обсягів кредитування фізичних осіб (середня частка близько

80%) та достатнім обсягом резервів під кредити і заборгованість клієнтів (в

середньому 18,8%) від обсягів кредитування юридичних та фізичних осіб. Це дані

банків: А-Банк (2013 р., 2014 р.), Ідеа-Банк (2013 р., 2014 р.), Банк Ренесанс Капітал

(2013 р.), Правекс-Банк (2013 р., 2014 р.) та ін. 5-й кластер містить 122 елемента, це

найбільший за чисельністю елементів. Особливістю цього кластеру є першочергова

скерованість на кредитування юридичних осіб, середня частка яких становить 93%,

а середня частка кредитів фізичним особам всього 4%. У цьому кластері не значний

обсяг резервів під кредити та заборгованість клієнтів (в середньому 8,4%) від

обсягів кредитування юридичних та фізичних осіб. До 5-го кластеру увійшли дані

банків: АТ «Ощадбанк» (2013 р., 2014 р.), ІНГ Банк Україна (2013 р., 2014 р.), Банк

Кредит-Дніпро (2013 р., 2014 р.) тощо.

Таким чином, за допомогою кластерного аналізу було проведено

позіціювання комерційних банків за обсягами та структурою кредитного портфелю,

результати якого можна використовувати для обґрунтування стратегії банку на

ринках кредитування юридичних та фізичних осіб, з урахуванням тенденцій щодо

обсягів кредитування та умов надання кредитів.

Література 1. Асоціація Українських Банків. [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://aub.org.ua/index.php?option=com_arhive_docs&show=2014&Itemid=112

111

Дяченко К. С., здобувач

Харківський національний університет міського господарства

ім. О. М. Бекетова

РОЗВИТОК ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В

БУДІВЕЛЬНІЙ ІНДУСТРІЇ В УКРАЇНІ

Зважаючи на той факт, що будівельна галузь є одним з основних

індикаторів рівня розвитку економіки країни в цілому, серед науковців та

практиків гостро постає питання подолання негативного впливу економічної та

політичної криз, виведення будівельної галузі зі стану стагнації та пошуку

засобів підвищення соціально-економічного розвитку будівельних підприємств.

Широке коло наукових праць вітчизняних на зарубіжних вчених, зокрема: Л.

Абалкіна [2], В. Амітана, З. Варналія, Н. Ващенко, М. Войнаренко, В. Жаліло, Т.

Пушкар, Н. Реверчука та ін. присвячено вивченню питань різних аспектів розвитку

будівельних підприємств, проте питання підвищення соціально-економічного

розвитку будівельних підприємств потребує додаткового дослідження.

Хронічний брак грошових коштів ставить під сумнів можливість реалізації

ряду ключових національних проектів будівництва та будівельної промисловості.

У зв’язку з цим виникає нагальна потреба розробки напрямів підвищення

соціально-економічного розвитку підприємств будівельної галузі (рис. 1). 1

Рисунок 1 – Напрями підвищення соціально-економічного розвитку

підприємств будівельної галузі

Всі запропоновані вище напрями дадуть змогу вирішити основні питання

погіршення рівня розвитку будівельної галузі та підвищити рівень їх соціально-

економічного розвитку.

Розвиток державно-приватного партнерства в будівельній індустрії в

межах поставлених у національних програмах завдань.

Розробка програми підвищення інвестиційної привабливості об’єктів

інвестування, що забезпечить динамічний та стійкий розвиток

підприємств будівельної галузі.

Реалізація пілотних проектів, за участю провідних вітчизняних

підприємств будівельної індустрії.

Створення ефективної інноваційної моделі розвитку будівельного

комплексу з чітким переліком заходів діяльності учасників.

Покращення стану дорожньо-будівельного господарства, як одного з

основних складових макроекономічних показників України.

Впровадження будівельного промислового кластера, що сприятиме

розвитку бізнесу в регіоні, та дозволить учасникам об’єднатися для

реалізації проектів національного значення, забезпечивши гідний рівень

конкуренції.

Нап

ря

ми

під

ви

щен

ня

соц

іал

ьн

о-е

ко

ном

ічн

ого

розв

итк

у п

ідп

ри

ємст

в б

уд

івел

ьн

ої

гал

узі

112

Євдокименко Ю. І. к.ф.-м.н., с.н.с., Єфіменко Г. П.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ПРО ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ ПОРТФЕЛЬНОЇ ТЕОРІЇ

МАРКОВІЦА ПРИ КОРОТКОСТРОКОВІЙ ТОРГІВЛІ

НА УКРАЇНСЬКІЙ ФОНДОВІЙ БІРЖІ

Відомо [1], що портфельна теорія Марковіца, з одного боку, є

багатокритеріальною оптимізаційною задачею, де відшукується таке

значення розподілу активів у портфелі, яке одночасно забезпечує

максимально можливе значення очікуваної доходності портфелю активів

(середнього вибіркового) за мінімально можливого значення ризику

портфеля активів (середнього квадратичного відхилення). З іншого боку

вважається, що обчислене значення розподілу часток активів буде

оптимальним і в наступних торгах. Тому ця задача одночасно є задачею

прогнозування.

Оскільки портфельна теорія Марковіца з економічної точки зору є

задачею диверсифікації ризику, ефективність її застосування можна

перевіряти, зокрема, по відношенню до портфеля активів з однаковими

частками активів у портфелі, що є найпростішою формою диверсифікації.

У якості критерія ефективності застосування портфельної теорії

Марковіца пропонується одночасна статистична перевірка двох гіпотез:

1. очікувана доходність портфеля з рівними частками активів менша або

дорівнює очікуваній доходності портфеля Марковіца (підтверджується за

допомогою одностороннього критерію Ст’юдента);

2. ризик портфеля з рівними частками активів менший або ризику портфеля

Марковіца (підтверджується за допомого одностороннього критерію

Фішера).

Для обчислення статистик, що використовувались для підтвердження

висунутих гіпотез вибирались десять суміжних значень курсів найбільш

ліквідних активів на Українській фондовій біржі з темпом один день та один

тиждень (короткострокові торги). За їх значеннями визначались частки

активів у відповідності з портфельною теорією Марковіца і визначались

реальні значення доходності такого портфелю на наступному інтервалі

спостереження.

Отримані значення порівнювались з відповідними для портфелю з

рівними частками. З рівнем надійності 90% висунуті гіпотези були прийняті,

що ставить під сумнів ефективність застосування портфельної теорій

Марковіца у короткостроковій торгівлі на Українській фондовій біржі.

Література 1. Ю. Ф. Касимов. Основы теории оптимального портфеля ценных

бумаг — М: Информационно-издательский дом «Филинъ», 1998. — 144 с.

113

Jarashinskaja O., M.Sc.

Grodno Agricultural University

ENTREPRENEURSHIP DEVELOPMENT IN BELARUS: INSTITUTIONAL

STRUCTURE OF FINANCIAL SUPPORT

The underdeveloped system of financial support is one of the main problems

of the entrepreneurship development in transition economies (Cook, 1999; Estrin

et al., 2006; and OECD et al., 2012). In Belarus, 60% of SMEs perceive access

to finance as one of the severe (sometimes –moderate) obstacles for the

entrepreneurship development (OECD et al., 2012).

The study is focused on the analysis of the institutional structure and

efficiency of the public financial support for entrepreneurship development in

Belarus and is based on the international organizations’ reports, academic

scholarship, official documents and reports and national statistical data.

The introduction and development of the public financial support for

entrepreneurship is governed by the following legislation acts: Resolution of the

Council of Ministers № 36 on January 28, 1992 “On entrepreneurship

development and establishment of the Belarusian Fund for Financial Support of

Entrepreneurs” (since 1998 -Presidential Edict № 136 "On the Belarusian Fund

for Financial Support of Entrepreneurs"); Law “On state support for small

entrepreneurship” adopted in 1996 (since 2010 –Law “On support for small and

medium entrepreneurship”); the Edict of the President of the Republic of Belarus

№255 “On Some Measures of State Support to Small Entrepreneurship” adopted

on May 21, 2009; and two State Programs of State Support to Small

Entrepreneurship (“State Program of State Support to Small Entrepreneurship for

2010-2012” and “State Program of State Support to Small and Medium-Sized

Entrepreneurship for 2013-2015”).

The public financial support for entrepreneurship development in Belarus is

channeled through the (i) Belarusian Fund for Financial Support of

Entrepreneurs, (ii) regional (“oblastnyje”) executive committees, (iii) State

Employment Service and (iv) selected state and commercial banks.

The Belarusian Fund for Financial Support of Entrepreneurs provides the

reimbursable and non-reimbursable direct lending, leasing services and loan

guarantees for entrepreneurs. Regional executive committees are entitled for the

provision of the reimbursable and non-reimbursable financial assistance,

subsidies for the interest rates payments for the bank loans, leasing payments and

subsidies for the (partial) reimbursement for trade-fairs organizational and

attendance costs. State Employment Service is responsible for providing the

financial support for the entrepreneurship projects aimed at the creation of a new

working places. State and commercial banks provide the special loans for

entrepreneurs on preferential basis (so-called “soft-loans” (OECD et al., 2012,

p.139) with the small-interest rates, less or no-collateral, and state authorities’

guarantees).

114

Although the amount of public funds allocated for the entrepreneurship

development is annually growing, the overall state of the financial assistance for

entrepreneurs is considered as a deficient (Kachuk, 2005). Also, the

comprehensive package of documentation and sophisticated procedure makes the

process of financial assistance obtaining very costly, time-consuming and thus

sometimes - inefficient. The general conclusion is that “the current state of

[support for entrepreneurship development] in Belarus has not been able to

address […] complex challenges to a satisfactory degree” (Kirchner et al., 2014,

p.5).

Therefore, the further development of the system of financial support for the

entrepreneurship development in Belarus should be focused on the allocation of

sufficient public (as well as commercial) funding and formation of missed

institutions, like public start-up funding facilities, microfinance facilities (credit

unions, credit cooperatives, NGOs microfinance), and access to the risk capital

and stock markets.

References

1. Cook, L., D. (1999) “Trade credit and bank finance: financing small firms

in Russia”, Journal of Business Venturing, 14, pp. 493–518

2. Estrin, S., Meyer, E.K., Bytchkova, M. (2006) “Entrepreneurship in

Transition Economies”, in Casson, M. et al. (ed.) The Oxford Handbook

of Entrepreneurship. Oxford, UK; New York, USA: Oxford University

Press

3. OECD, et al. (2012) SME Policy Index: Eastern Partner Countries 2012:

Progress in the Implementation of the Small Business Act for Europe .

OECD Publishing.

4. Kachuk, D.,V. (2005) “Finansovaja podderzhka razvitija malogo biznesa

v Respublike Belarus'“, Vesnik Belaruskaga dzjarzhaunaga

jekanamichnaga universitjeta, 4, pp. 32-35

5. Kirchner,R., Tochitskaya, I., Knuth, A. (2014) SME support organization

in Belarus: Blueprint for a Restart. Policy Paper Series, PP/01/2014,

German Economic Team, IPM research center, Minsk

Козін О. Є.

Харківський національний університет міського господарства

імені О. М. Бекетова

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ АВТОТРАНСПОРТНИХ

КОМПЛЕКСІВ РЕГІОНІВ ЯК СКЛАДОВА ЇХ КОНКУРЕНТНОЇ

ПОЛИТИКИ

Особливості функціонування регіонів України в сучасних умовах

передбачає спрямованість державної політики на підвищення ролі регіонів у

вирішенні економічних і соціальних питань, а розвив сформованих

інтегральних зв’язків регіонів країни значно підвищує питання

115

забезпечення їх економічної безпеки на усіх рівнях, в усіх галузях і сферах

діяльності як складової їх конкурентної політики. Вихід на перший план

загроз, які ще декілька років назад не здійснювали значного впливу

(підвищення соціальної нестабільності, політична напруга, загроза

зовнішньої експансії, значне розшарування у суспільстві, зростання

внутрішньої міграції населення, у тому числі вимушеної, тимчасова

окупація частини декількох регіонів України тощо), потребують розробки

новітніх підходів до формування системи економічної безпеки регіонів як в

цілому, так й їх окремих господарських комплексів.

Автомобільний транспорт був і лишається провідним у перевезенні

вантажів і пасажирів. Протягом останніх років зростає питома вага

автомобільного транспорту в усіх видах автомобільних перевезень в

регіонах, а скорочення перевезень іншими видами транспорту і

неможливість їх здійснення у частині декількох регіонів України висуває

особливі вимоги до функціонування автотранспортних комплексів.

Автотранспортний комплекс регіону включає:

підприємства автотранспорту регіону;

сервісні підприємства, що обслуговують функціонування

автотранспорту;

систему шляхів, шляхових споруд тощо регіону;

інші складові транспортної інфраструктури;

підприємства, що створюють і обслуговують шляхове господарство

регіону та транспортну інфраструктуру.

Особливої уваги потребують автотранспортні комплекси регіонів, на

які припадає більшість обсягів міжнародних перевезень. Географічне

положення країни, її роль як значного транспортного вузла все ще не

задіяна у повному обсязі і може стати основою модернізації

автотранспортного комплексу регіонів України.

Основними зовнішніми загрозами автотранспортним комплексам

регіонів на сучасному етапі становлення новітніх підходів до їх ролі і

значення у соціально-економічному розвитку країни відносіться:

1. загострення політичної і соціальної нестабільності у країні;

2. скорочення обсягів виробництва та платоспроможного попиту;

3. погіршення автотранспортної інфраструктури, насамперед стану

шляхів міжнародного і національного значення;

4. скорочення власного виробництва автотранспортних засобів,

деталей, вузлів та комплектуючих;

5. посилення вимог до якості і безпеки автоперевезень при подальшій

інтеграції країни у європейський економічний простір;

6. скорочення обсягів транзитних перевезень та втрата певних

міжнародних маршрутів.

До внутрішніх загроз автотранспортних комплексів регіонів

відносять:

116

1. скорочення фінансування будівництва, втрат на утримання та

ремонт шляхового господарства на рівні регіону;

2. посилення умов пропускних режимів у прикордонних регіонах

країни;

3. посилення вимог до безпеки автоперевезень і обмеження у

перевезенні вантажів і пасажирів у певних регіонах;

4. зниження рівня кваліфікації персоналу автотранспортних

підприємств регіону, зокрема водіїв;

5. невідповідність вимогам до здійснення автоперевезень рухомого

складу автопідприємств регіону тощо.

Отже, формування дієвої системи економічної безпеки

автотранспортних комплексів регіонів у сучасних умовах, коли, з одного

боку, у регіони зміщується акценти соціально-економічного розвитку, а з

іншого – відбувається переосмислення принципів функціонування

регіональних господарських комплексів, стає невід’ємною складовою

формування конкурентної політики у регіонах. Можливість нівелювання

загроз сталому розвитку автотранспортних комплексів на рівні регіонів,

таким чином, стає основою розвитку транспортного комплексу країни у

цілому.

Кузенко О. Л., аспірант

Харківський національний економічний університет ім. Семена Кузнеця

Керівник Арефєва О.В. , д.е.н.,проф.

Київський національний авіаційний університет

ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ ФІНАНСОВОЇ

БЕЗПЕКИ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ МАКРО ТА МЕЗО РІВНІВ

Авторський підхід до формування фінансового механізму фінансової

безпеки суб’єктів господарювання в системі фінансових відносин полягає

в уніфікації просторово розподілених даних, що дозволяє моделювати як

окремий фінансовий механізм, так і цілісну систему окремих

взаємопов’язаних складових фінансової безпеки на кожному з рівнів

господарювання.

Так, зокрема, розроблено окремі фінансові механізми за складовими

фінансової безпеки держави, які в своїй сукупності формують єдиний

механізм фінансової безпеки суб’єктів господарювання макро та мезо

рівнів з урахуванням їхніх фінансових відносин.

Фінансовий механізм бюджетної безпеки держави пропонується нами

як система що містить сукупність податкового та кредитного механізмів,

які в свою чергу, складаються з сукупності важелів, інструментів, методів

та засобів регулювання рівня бюджетної безпеки (рис.1).

117

Рис.1. Фінансовий механізм бюджетної безпеки (розробка автора)

Відповідно до чого, фінансовий механізм бюджетної безпеки як елемент

фінансового механізму фінансової безпеки держави доцільно представити

наступною економічною моделлю:

bbmmbb RKrPFm (1)

в якій,

nm

nm

KrKrKrKrKr

pppP

...

...

321

21

де, Rbb - рівень бюджетної безпеки; Рm- податковий механізм; р1-

спеціальний податковий режим; р2- податкові пільги; р3- спрощені правила

ведення податкового обліку; Krm- кредитний механізм; Kr1- пільгове

кредитування; Kr2 - державні фонди; Kr3- державні гарантії; Kr4- банківські

кредити.

Фінансовий механізм валютної безпеки держави пропонується розглядати

як сформовану систему фінансових заходів до яких віднесено: дедоларизація

економіки, збалансування структури золотовалютних резервів, зниження

валютних ризиків та удосконалення валютно-курсової політики, що, в свою

чергу, передбачає вибір оптимального курсу валют для національної економіки.

Одним з основних методів фінансового механізму боргової безпеки як

складової фінансового механізму фінансової безпеки держави нами

пропонується метод регулювання зміни структури державного боргу

ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ

БЮДЖЕТНОЇ БЕЗПЕКИ

Податковий механізм Кредитний механізм

Спеціальний податковий

режим;

Податкові пільги;

Спрощені правила

ведення податкового

обліку;

Механізм пільгового

кредитування;

Державні фонди;

Державні гарантії;

Банківський кредит;

Рівень бюджетної безпеки ↑

підвищення якості прогнозів макроекономічних показників, що

використовуються в бюджетному плануванні

118

результатом чого має бути оптимізація шляхом збалансування співвідношення

його розмірів та джерел.

Крім того, доцільним є фінансове планування обслуговування та

погашення державного боргу в розрізі декількох часових періодів, що

дозволить підвищити гнучкість і ефективність управління державним боргом

через прийняття своєчасних і адекватних управлінських рішень у випадку зміни

ситуації із надходженням до бюджету коштів, необхідних для обслуговування

боргу.

Також, акумулювання коштів від реалізації інвестиційних проектів,

профінансованих за рахунок позик, і від використання власності, створеної в

ході реалізації даних проектів; створення боргового агентства для моніторингу

корпоративної заборгованості, що підвищить результативність діяльності

державних представників і незалежних директорів у держкомпаніях; і,

встановлення максимально допустимого рівня боргу держави.

На регіональному рівні, доцільним є впровадження комплексної системи

планування основних напрямів використання державних запозичень, а саме:

територіальних інвестиційних зон розвитку, будівництва об'єктів регіональної і

муніципальної інфраструктури, у тому числі створення об'єктів з короткими

термінами окупності, що залишаються в регіональній і муніципальній

власності.

Отже, фінансовий механізм боргової безпеки суб’єктів господарювання

макро рівня представлено наступним чином:

BbbxnxxBbb RbbbbbbFmnnn

max

21)( ... (2)

Фінансовий механізм безпеки грошового ринку та інфляційних процесів

передбачає заходи щодо лібералізації характеру грошово-кредитної політики,

зниження рівня монетизації економіки, подолання дефіциту платіжних засобів;

зменшення частки готівки у загальному обсязі грошової маси, подальше

збалансування грошового і товарного ринків та створення сприятливих умов

для репатріації вивезеного капіталу, що дозволить підвищити рівень безпеки

грошового ринку та інфляційних процесів, і відповідно, рівень фінансової

безпеки держави.

Економічна модель фінансового механізму безпеки грошового ринку та

інфляційних процесів має наступний вигляд:

bGRIPbGRIPbGRIPbGRIPbGRIP RZZZFmN

;...;21

(3)

Фінансовий механізм безпеки страхового ринку представлено через

удосконалення порядку ліцензування діяльності страховиків, фонд

гарантування страхових виплат за договорами страхування, удосконалення

системи оподаткування страховиків та введення міжнародних норм

корпоративного управління для страховиків, що дозволить значно знизити

вплив внутрішніх та зовнішніх загроз, і відповідно забезпечити достатній

рівень безпеки страхового ринку.

Використовуючи уніфікований підхід до формування фінансового

механізму, сформовано фінансовий механізм безпеки фондового ринку, який

передбачає підвищення капіталізації та ліквідності ринку цінних паперів,

119

диверсифікацію ресурсної бази та залучення збережень населення і створення

універсальної національної біржі на принципах регульованих ринків ЄС (рис.3).

Рис.3. Фінансовий механізм безпеки фондового ринку (розробка автора)

На наш погляд, сформований механізм безпеки фондового ринку

дозволить забезпечити достатній обсяг капіталізації ринку та стійкий

фінансовий стан як емітентів, власників, так і держави вцілому, що відповідно

забезпечить достатньо високий рівень безпеки фондового ринку.

Ланг С. Р.

ДВНЗ «Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»

МІСЦЕ ТА РОЛЬ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

У СТРАХОВОМУ МАРКЕТИНГУ

У страхуванні, як і в будь-якій сфері господарювання, йде

цілеспрямований пошук ефективних методів підвищення рентабельності. В

даний час найбільш популярними є різні маркетингові рішення, які

розробляються на основі сучасних інформаційних технологій, що обумовлює

актуальність обраної теми.

Маркетинг – один з найбільш сучасних методів управління діяльністю

підприємств і організацій в цілому, та страхових компаній зокрема [2]. В цьому

ключі страховий маркетинг відіграє все більшу роль у підвищенні

прибутковості компаній, і тому практична сторона страхового маркетингу являє

собою, насамперед, набір інструментів для поліпшення ринкової

результативності страховика [3, 81].

Комплекс страхового маркетингу, як і маркетингу загалом включає:

маркетингові дослідження, сегментацію і позиціонування, розроблення нових

страхових послуг, створення ефективної системи збуту управління нею,

реклама та PR [1, 504].

Так, дослідження використання робочого часу працівниками підрозділів

продажів показали, що ці категорії працівників середньому витрачають на

ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ БЕЗПЕКИ

ФОНДОВОГО РИНКУ

Створення універсальної

національної біржі на принципах

регульованих ринків ЄС

Підвищення капіталізації та

ліквідності ринку цінних

паперів

Диверсифікація ресурсної

бази та залучення

збережень населення

120

виконання ключової функції продажів до 35% робочого часу, з цього часу лише

п'яту частину – безпосередньо на операції продажу.

У цьому ключі слід також зазначити, що важлива роль в діяльності

страховика відводиться маркетинговому плануванню як складовій частині

процесу управління, ефективність якого сьогодні визначається, зокрема, якістю

інформаційних технологій [4, 131], що в сукупності з викладеним вище

дозволяє визначити мету даної роботи – вивчення місця та ролі інформаційних

технологій в страховому маркетингу.

В страховій компанії для вирішення маркетингових задач в залежності від

їх складності потрібні відповідні інформаційні інструменти і програмне

забезпечення. Так, одним з ключових елементів у системі є база даних, що

містить інформацію про договори страхування. Ядром системи є база даних по

кожному договору страхування, обробка інформації по якому (розрахунок

премії, агентської винагороди тощо) здійснюється автоматично [5].

У цілому ж подібна система включає в себе такі базові модулі: модуль

даних про клієнтів (адреси, збитки, комісійні, договори тощо), модуль збитків

(формування страхової історії клієнта), модуль продукту (створення і внесення

змін до страхових продуктів), модуль звітності (формування стандартних звітів

страховика).

Головним недоліком багатьох стандартних систем автоматизації, на наш

погляд, є їхня функціональна неспроможність адаптуватися до індивідуальних

вимог користувача. Інформаційні ж системи, що розробляються індивідуально,

вимагають тривалих термінів розробки і впровадження, а також мають

достатньо високу вартість. При цьому проблема автоматизації всіх сторін

діяльності страховика залишається і стає все більш актуальною у зв'язку з

переходом багатьох компаній до масових видів страхування [5].

Таким чином, у зв'язку з цим пропонується використовувати типову

архітектуру системи обслуговування клієнтів страхової компанії, що

складається з наступних складових: система автоматизації обслуговування

клієнтів (колл-центр, інтернет-портал), система страхового обліку для

автоматизації функцій головного офісу (описана раніше база даних), система

фінансового обліку (фіскальний, управлінський та фінансовий облік),

аналітична система (збір і обробка інформації з усіх перерахованих вище

складових).

При цьому варто відзначити, що при проведенні тендерів по відбору

автоматизованих систем українським компаніям перш за все слід вирішити

наступні проблеми:

невідповідність інформаційної системи стратегії страхової компанії;

складність пошуку і вибору інформаційних систем зважаючи на

досить широкий спектр їх функціонально-технічних характеристик;

відсутність сформованої команди основних користувачів та

ІТ-підрозділу;

недооцінка можливостей і ризиків на етапах впровадження і

експлуатації;

121

відсутність чіткого розуміння форми інтеграції всіх підсистем.

Побудова ж подібної системи потребує значних фінансових витрат, а

також витрат часу, проте в більшості великих українських страхових компаній

у тому чи іншому вигляді її окремі складові вже успішно функціонують.

Література

1. Андрушко Н.І.,Кріп О. І. Особливості маркетингу в страховій

діяльності, роль та необхідність його застосування [Електронний ресурс] / –

Режим доступу: ena.lp.edu.ua:8080/handle/ntb/5052. – 2009.

2. Волостнова Д.С. Особенности страхового маркетинга [Електронний

ресурс] / – Режим доступу: http://econf.rae.ru/fpdf/article087.pdf. – 2009.

3. Загребной І. В.Напрямки розвитку страхового маркетингу

[Електронний ресурс] / – Режим доступу: http://ir.kneu.edu.ua:8080/handle/

2010/4349. – 2009.

4. Смирнова Е. А. Планирование маркетинговой деятельностив страховой

компании [Електронний ресурс] / – Режим доступу: http://mmi.fem.

sumdu.edu.ua. – 2012.

5. Сухоруков, М. М. Информационные технологии в страховом

маркетинге и системах продаж страховых услуг / М. М. Сухоруков // Страховое

дело. – 2004. – июль. – С. 48-57.

Литвиненко О. Д., к.е.н., доцент

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ФІНАНСІВ ПУБЛІЧНОГО СЕКТОРУ

ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Стан розвитку фінансів публічного сектору економіки належить до

ключових чинників економічного зростання країни. Збалансована система

фінансів публічного сектору економіки забезпечує успішне управління

бюджетними ресурсами. Проблеми в системі фінансів публічного сектору

економіки змінюють становище у соціально-економічної сфері. Неефективність

використання бюджетних коштів призводить до надмірного обсягу видатків,

обмеженість доходів місцевих бюджетів, посилює тиск на стабільність

національної валюти, погіршує систему соціального забезпечення. Сучасні

економічні та політичні події посилили проблеми в державних фінансах

України. Тому система фінансів публічного сектору економіки опинилася в

передкризовому стані и потребує реформування.

Питання реформування фінансів публічного сектору економіки України

активно займаються широке коло вітчизняних науковців, серед яких Л.

Гладченко, Т. Єфименко, І. Луніна, М. Карлін, О. Молдован, В. Опарін, І.

Чугунов та інші. На думку цих вчених вітчизняна система фінансів публічного

122

сектору економіки потребує змін, які будуть сприятимуть модернізації та

економічному розвитку країни.

Більшість фахівців наголошує необхідність реформування фінансів

публічного сектору економіки та розробку середньострокової перспективи

розвитку. Аналізуючи поточну ситуацію, можливо виокремити ряд проблем, які

струмують розвиток фінансів публічного сектору економіки:

– практика проведення закупівлі товарів і послуг на основі тендерів з

одним учасником, що збільшує тіньову економіку, корупцію та погіршує

відносини у бізнесу [1];

– порушення принципу соціальної справедливості податкової системи,

яка повинна мати зріст відповідно до зростанню доходів платників податків [2];

– високі видатки бюджету, які призводять до посилення рівня

податкового навантаження на підприємства, що є головним чинником

стримування підприємницької активності;

– висока централізація доходів і видатків державного бюджету, яка

формує пасивні органі місцевого самоврядування [4];

– відсутність взаємодії з громадським суспільством, які можуть

здійснювати контроль за витрачанням бюджетних коштів [1].

Перелічені недоліки та останні економічні та політичні події фінансів

публічного сектору економіки України потребують комплексного підходу та

розробки шляхів вирішення проблем. У зв’язку з цим необхідно системно

вирішити питання реформ фінансів публічного сектору економіки. У

середньострокової перспективі доцільно:

– ефективні зміни у бюджеті: розподіл державного бюджету на поточний

і бюджет розвитку. Поточний бюджет має плануватися в короткострокової

перспективі, бюджет розвитку має застосовувати середньострокове й

довгострокове планування;

– ефективне використання механізмів ринкової моделі управління

державними фінансами;

– реформування соціальної сфери: реальний розрахунок соціальних

стандартів та підтримка категорій населення лише із нізкими доходами;

– реформування та оптимізація газового ринку, ринку залізничних

перевезень та системи пенсійної забезпечення;

– стимулювання підприємницької діяльності: впровадження податкових

стимулів та новітніх технологій, підвищення екологічності виробництва,

формування реального законодавства у сфери підприємництва;

– рішення питання реформування податкової політики у напрямку

посилення соціальної справедливості: удосконалення методики розрахунку

прожиткового мінімуму, підвищення ставки на доході для заможних громадян,

зниження ставки податку на додану вартість на соціальні товари, посилення

контролю декларування доходів граждан України;

– реформування системи забезпечення місцевих бюджетів: закріплення

частки національних податків, розширення можливості зарахування до

місцевого бюджету надходжень першого кошика, збільшення ставки податку на

нерухомість;

123

– введення системного управління державним боргом, яке включає:

закріплення припустимих розмірів боргового навантаження, контролю за

перерозподілом боргу та покриттям обслуговування.

Підсумовуючи, слід зазначити, що Україна знаходиться в складних

економічних умовах, тому потрібен чіткий план розв’язання проблем

реформування системи фінансів публічного сектору економіки на базі

розробленої стратегічної мети відповідно до ринкових умов.

Література

1. Гладченко Л. П. Прозорість державних фінансів, як передумова

ефективності державного управління / Л. П. Гладченко // Ринок цінних паперів

України. – 2011. – № 3-4. – С. 35-41.

2. Єфименко Т. І. Податки в інституційній системі сучасної економіки :

наук. вид. / Т. І. Єфименко ; НАН України. Ін-т економіки та прогнозування. –

К. : Експрес, 2011. – 688 с.

3. Опарін В. Фінансова система України (теоретико-методологічні

аспекти) : монографія. – К. : КНЕУ, 2005. – 240 с.

4. Фінанси України: інституційні перетворення та напрями розвитку :

монографія / І. Я. Чугунов, Я. Я. Дьяченко, В. І. Міщенко та ін. ; за ред. І. Я.

Чугунова. — К. : ЦУЛ, 2009. – 848 с.

Мілаш Л. М., доц.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ЗНАЧЕННЯ ТА СУТНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ АУДИТОРСЬКОЇ СЛУЖБИ В

СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ

Стан системи державного фінансового контролю в Україні не в повній

мірі відповідає вимогам, що обумовлені трансформацією шляху країни

направлену на інтеграцію з ЄС, яка в свою чергу потребує чіткого та

своєчасного реагування зовнішнім та внутрішнім викликам пов’язаних з

ефективністю функціонування системи державних фінансів в Україні в частині

повноти та своєчасності здійснення державного аудиту як складової

державного фінансового контролю.

Питання вдосконалення контролю як невід’ємної функції управління

державними фінансами ставить за мету систематизацію управлінського обліку

в сфері державних фінансів направлену на чітку координацію та взаємодію

органів державного фінансового контролю; запобігання, попередження і

виявлення порушень принципів законності, доцільності та ефективності в

процесі формування, обліку використання та контролю за дотриманням

чинного законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу та об’єктах

контролю.

124

Стаття 26 Бюджетного кодексу України (далі – БКУ) зобов’язує

використання компонентів європейської моделі державного внутрішнього

фінансового контролю та внутрішнього аудиту розбудовується відповідно

Концепції розвитку державного внутрішнього фінансового контролю яка

забезпечується стандартами Міжнародної організації вищих аудиторських

установ (INTOSAI).

Розділ V БКУ визначає перелік та повноваження учасників бюджетного

процесу на які покладено контроль за дотриманням бюджетного законодавства,

а саме: вищі органи державного фінансового – Верховна Рада України та

Рахункова палата та головні органи державного фінансового контролю –

Міністерство фінансів України, Державна казначейська служба України,

Державна фінансова інспекція України та виконавчі органи відповідних

місцевих рад в частині контролю за коштами місцевих бюджетів як невід’ємної

складової частини бюджету країни. Така послідовність є запорукою

ефективності здійснення контрольної функції, але на наш погляд, потребує

більш чіткої систематизації.

Напрямкам реалізації контрольної функції в сфері державних фінансів

притаманні два підходи: по-перше це аудит систем контролю, а по-друге аудит

результатів. Розглядаючи їх в площині дослідження видів державного

фінансового контролю залежно від часу проведення важливо, з погляду на

ефективність здійснення контролю, згрупувати органи контролю виключно за

етапами проведення: 1) попередній контроль; 2) поточний контроль; 3)

заключний (фактичний контроль результатів).

Прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №868 від 28.10.15

року про утворення Державної аудиторської служби України може бути

важливим кроком в систематизації основних принципів організації державного

фінансового контролю на засадах підготовки нової законодавчої бази

інтегрованої з міжнародними та національними стандартами аудиту,

насамперед потребує поняття визначення державного аудиту, його сутності.

Важливо виділити внутрішній аудит ефективності та відповідності як складової

державного аудиту направлену на удосконалення управління та звітності у

державному секторі. Перевірку дотримання ефективності функціонування

системи державних фінансів (державний аудит фінансів) доцільно чітко

розподілити за визначенням часу проведення, а також прийняттям відповідних

стандартів державного аудиту серед яких доцільно виділити такий, що чітко

описує структуру органів державного фінансового контролю, визначає їх роль

та повноваження на всіх етапах здійснення контролю, законодавчо затвердивши

проведення заключного етапу (для всіх суб’єктів) виключно за Державною

аудиторською службою України.

Література 1. Бюджетний Кодекс України. Відомості Верховної Ради України (ВВР),

2010, № 50-51, ст.572 (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс] /

режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2456-17

125

2. Концепція розвитку державного внутрішнього фінансового контролю на

період до 2017 року (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс] /

режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/158-2005-%D1%80

3. Постанова Кабінета Міністрів України №868 від 28.10.15 року про

утворення Державної аудиторської служби України [Електронний ресурс] /

режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=248594452

Несторенко Т. П., к.е.н., доц.

Бердянський державний педагогічний університет

ПОБУДОВА ЕФЕКТИВНОГО АЛГОРИТМУ УПРАВЛІННЯ

РЕСУРСАМИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

В умовах трансформації публічних фінансів та кризових явищ фінансового

ринку в Україні, проведеної реструктуризації банківської системи, комерційні

банки повинні здійснювати зважену реалістичну стратегію управління ресурсами,

адаптованого до вимог ринку. Вибір оптимального шляху формування ресурсної

бази, який враховуватиме адекватну економічну ситуацію і сприятиме

забезпеченню фінансової надійності, розв'язанню дилеми «прибутковість-

ліквідність», є одним з основних завдань комерційного банку.

Одним із важливих питань є забезпечення достатності ресурсів банку,

пошук джерел та оптимізація структури ресурсів. Для визначення достатності

банківських ресурсів та їх ефективного використання активно використовують в

останні роки методи статистичного аналізу та методи економіко-математичного

моделювання, які дозволяють обґрунтувати найкращий варіант структури

банківських ресурсів, дослідити особливості його формування у часі, надати

рекомендації щодо ефективного використання банківських ресурсів [1].

Для визначення найкращого варіанту структури банківських ресурсів можна

запропонувати алгоритм, який враховує альтернативні варіанти формування

ресурсної бази для досліджуваного банку:

- розрахунок структури банківських ресурсів за останні 3-5 років;

- визначення статистичних характеристик структури банківських ресурсів за

цей період;

- побудова інтегрального показника фінансової стійкості для

досліджуваного банку;

- визначення структури банківських ресурсів, при яких рівень фінансової

стійкості банку був найвищим;

- формування рекомендацій щодо оптимальної структури банківських

ресурсів досліджуваного банку на наступний рік.

Дамо більш детальну характеристику етапів алгоритму. На першому етапі

здійснюють аналіз структури основних видів банківських ресурсів, тобто ресурсів,

сформованих за рахунок зобов’язань, і ресурсів, сформованих за рахунок власних

коштів. На другому етапі аналізують основні статистичні показники значень

основних елементів структури зобов’язань банку, які були розраховані на підставі

даних за досліджуваний період. До цих показників належать: середнє значення,

126

середнє квадратичне відхилення та коефіцієнт варіації, який відображує відносний

ступень коливань окремих значень показника від середнього значення. Далі, з

метою визначення найкращого варіанту структури банківських ресурсів банку, яка

відповідала б найбільшому рівню фінансової стійкості, розраховується

інтегральний показник фінансової стійкості. Для розрахунку інтегрального

показника фінансової стійкості можна запропонувати використовувати показники,

які приведені у методиці ТОВ РА «Стандарт-Рейтинг». Система оцінювання

надійності вітчизняних банків за публічною інформацією, була розроблена РА

«Стандарт-Рейтинг», опираючись на найкращі закордонні стандарти [2].

Прототипом для розробки методики стала система аналізу надійності банків

CAMELS (раніше CAMEL), яка успішно застосовується для рейтингового

оцінювання американських банків Федеральною резервною системою США з

листопада 1979 року. Оцінювання проводиться за 6 групами факторів: достатність

капіталу; якість активів; якість управління; дохідність; ліквідність; фактори, що

зменшують чутливість до ризику тощо. Зокрема, це показники співвідношення

власного капіталу до чистих активів, власного капіталу до зобов’язань банку,

співвідношення резервів під заборгованість до кредитів наданих клієнтам,

співвідношення чистого процентного доходу до активів та прибутку до власного

капіталу банку тощо.

З урахуванням критерію фінансової стійкості, робиться висновок, я якому

році був найбільш оптимальний варіант структури власних та залучених

банківських ресурсів, який відповідав найвищому рівню фінансової стійкості. Далі

необхідно сформувати обґрунтовані рекомендації щодо вдосконалення структури

ресурсів на планований період для підвищення ефективності стратегії управління

ресурсною базою банку. Слід зазначити, що для управління банківськими

ресурсами необхідно проаналізувати тенденції змін цих показників у часі за

допомогою трендових моделей та побудувати прогнозні мінімальні та

максимальні інтервальні оцінки, що показують в якому діапазоні можливо

очікувати зміни значень тих чи інших показників банківських ресурсів на

наступний рік з урахуванням визначених тенденцій.

Зазначимо, що важливим напрямком аналізу банківських ресурсів є їх

використання, що відображується у відповідних статтях балансу банку. За

допомогою кореляційно-регресійних моделей можна оцінити взаємозв’язки між

окремими статтями пасиву й активу балансу банку, тобто наступним кроком у

підвищенні ефективності управління ресурсами банку повинно стати визначення

впливу окремих статей зобов’язань на зміни у основних статтях активів, що

опосередковано відображують напрямки використання цих банківських ресурсів.

Література 1. Коваленко В. В. Функціональна достатність ресурсного потенціалу

банків: методи оцінювання та напрями забезпечення: монографія /

В. В. Коваленко, Ж. І. Торяник. – К.: УБС НБУ, 2010. – 158 с.

2. ТОВ РА «Стандарт Рейтинг» [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://www.standard-rating.com/?page=2

127

Erika Neubauerova, PhD., Nadiya Dubrovina, PhD.

Ekonomická univerzita v Bratislave

ROZPOČTOVÉ URČENIE DANÍ V EU

Dane sa vo všeobecnosti považujú za najvýznamnejší príjem verejných

rozpočtov. Z makroekonomického hľadiska sa za kľúčové prvky dobrého daňového

systému považujú dostatočný daňový výnos a stabilita pri výbere daní (vrátane

minimalizácie strát spôsobených zdanením). Priestorový aspekt daní – teda ich

rozpočtové určenie – vyplýva z konkrétnych podmienok každého štátu. Ponímame

ho ako „súbor konkrétnych pravidiel, ktoré určujú, do ktorého stupňa sústavy

verejných rozpočtov a v akom objeme plynie skutočný výnos dane“ [1].

Kreovanie daňového systému, ktorý by reflektoval reálne potreby nižších

územných (samosprávnych) celkov, však pomerne často naráža na rôzne úskalia.

Identifikovanie vhodných daní, ochota vyššej, resp. najvyššej vládnej úrovne vzdať

sa časti legislatívnej, či rozhodovacej právomoci sú konfrontované s potrebou

zabezpečiť kompetencie samospráv dostatočnou príjmovou základňou. Vzhľadom

k téme príspevku obrátime preto pozornosť na miestne dane. Z teoretického hľadiska

je možné v tejto oblasti zohľadniť východiskové tézy teórie fiškálneho federalizmu,

prezentované autormi Tiebout (1956), Musgrave-Musgraveová (1994), Oates (1999)

a ďalší [2, 3, 6]. Pri podrobnejšom, parciálnom skúmaní problematiky, je vhodné

vychádzať z publikácií autorov, zaoberajúcich sa problematikou decentralizácie a

miestnych daní v našich zemepisných šírkach, nakoľko reflektujú špecifiká

unitárnych štátov, vrátane prebiehajúcich decentralizačných procesov – Halásková

(2009), Jílek (2008), Provazníková (2009), Peková, (2011) a ďalší [1, 4, 5].

V kontexte zamerania nášho príspevku uvedieme päť aspektov, rozhodujúcich

pre označenie daňových príjmov ako „miestnych“ daní [1]: obec musí byť oprávnená

rozhodovať o ich zavedení či zrušení; obec musí mať oprávnenie rozhodovať o

niektorých daňových náležitostiach (daňovník, predmet, základ, sadzba, termín

daňového priznania, splatnosť); obec musí mať možnosť výrazne ovplyvňovať ich

výnos (právomoc zvýšiť alebo znížiť základné sadzby, oslobodenia, úľavy); musia

byť originálnym príjmom rozpočtu obce v plnej výške bez možnosti odobratia

napríklad len časti výnosu pre potreby iného rozpočtu; musia pochádzať z miestnych

zdrojov. V praxi vyspelých trhových ekonomík je niekedy obtiažne naplniť všetkých

päť týchto určujúcich kritérií. V niektorých krajinách sa legislatívna právomoc týka

regiónov, niekde obcí a niekde právomocou pri určovaní daní nedisponuje žiadna

úroveň územnej samosprávy. Inde zas môže miestna vláda ovplyvňovať oblasť

priamych daní a má rozhodovaciu právomoc v prípade väčšiny daní. V nasledujúcej

tabuľke môžeme vidieť členenie štátov podľa rozhodovacích právomoci pri stanovení

vlastných daňových príjmov samospráv.

Medzi najčastejšie ukladanú daň na miestnej úrovni patrí daň z majetku alebo z

nehnuteľnosti uložená na majetok domácností, obchodný majetok, stavby alebo pôdu.

Vyskytuje sa takmer vo všetkých členských krajinách EÚ. Miestne vlády môžu tiež

ukladať dane na dopravné prostriedky, dary, dedičstvo, hracie automaty a iné. Vo

viac než polovici členských štátov EÚ sú však dôležitým zdrojom príjmov územných

128

samospráv podiely na centrálne vyberaných daniach (ďalej len podielové dane).

Nasledujúca tabuľka ukazuje, v ktorých krajinách sú podielové dane podstatným

zdrojom príjmom územných samospráv, v ktorých štátoch menej a kde sa podielové

dane vôbec nevyskytujú. V štátoch, kde podielové dane tvoria významný zdroj

príjmov územných samospráv, ide najčastejšie o osobné dôchodkové dane, kam patrí

daň z príjmu fyzických osôb (Belgicko, Lotyšsko, Litva, Estónsko, Rumunsko,

Poľsko, Slovensko, Grécko, Maďarsko, Slovinsko, Portugalsko, Nemecko), ďalej ide

o daň z pridanej hodnoty (Belgicko, Španielsko, Taliansko, Česká republika, Grécko,

Portugalsko, Luxembursko, Nemecko), dane korporátne, kam zaraďujeme daň z

príjmu právnických osôb (Dánsko, Fínsko, Rakúsko, Poľsko, Portugalsko, Nemecko)

a v neposlednom rade sú to majetkové dane (Estónsko, Lotyšsko, Litva, Grécko,

Veľká Británia). Podiely na centrálne vyberaných daniach, alebo tiež tzv. podielové

dane sú nástrojom fiškálnej politiky, pri ktorom nejestvuje jednoznačná zhoda v tom,

či ide o príjem vlastný (daňový), alebo o formu transferu. Tento rozdielny prístup

možno podporiť aj skutočnosťou, že v mnohých prípadoch je mechanizmus

prerozdeľovania výnosu založený na celej škále kritérií, ktorých snahou je zohľadniť

prípadné disparity, existujúce v niektorých regiónoch. Najčastejšie používaným

kritériom je počet obyvateľov (niekedy modifikovaný vo vzťahu k rôznym skupinám

obyvateľov, napr. školopovinné deti, starší občania), avšak výnimkou nie sú ani

kritériá založené na geografickom základe (napr. nadmorská výška územnej

jednotky), či fiškálnej kapacite (s cieľom dorovnať výšku príjmovej základne nízko

príjmových samospráv).

V podmienkach SR je v súčasnosti (2014) takouto daňou daň z príjmov

fyzických osôb (okrem dane vyberanej zrážkou), zaraďovaná do skupiny vlastných

daňových príjmov územnej samosprávy. Z hľadiska ekonomickej podstaty je však

mechanizmus prerozdeľovania jej výnosu viac-menej transferom (výnos dane sa

sústreďuje centrálne a na základe stanovených kritérií je prerozdeľovaný do

rozpočtov obcí a vyšších územných celkov a časť sa ponecháva v štátnom rozpočte).

Literatura

1. Lenártová G., Ďurinová I., Vavrová K. Dane podnikateľských subjektov. –

Praktikum. 1st ed. Bratislava: Vydavateľstvo Ekonóm, 2008.

2. Musgrave R., Musgrave P. Veřejné finance v teorii a praxi. 1st ed. Praha:

Management Press. 1994. 581 p. ISBN 80-85603-76-4.

3. Oates W. E. An Essay on Fiscal Federalism. The Journal of Political

Economy. [online]: http://econweb.umd.edu/-oates/research/FiscalFederalism.pdf

4. Peková, J. (2011). Finance územní samosprávy: teorie a praxe ČR. 1st ed.

Praha: Wolters Kluwer ČR, 2011. 588 p.. ISBN 978-80-7357-614-1.

5. Report on public finances in EMU 2012. Retrieved from:

<http://ec.europa.eu/economy_finance/publications/european_economy/2012/public-

finances-in-emu-2012_en.htm>.

6. Tiebout, Ch.M. A Pure Theory of Local Expenditures. The Journal of

Political Economy. [online]: http://www.unc.edu/-

fbaum/teaching/PLSC541_Fall08/tiebout.pdf

129

Jana Peliova, PhD., Nadiya Dubrovina, PhD.

University of Economics in Bratislava, Slovak Republic,

Kharkiv institute of trade and economy KNTEU

MODEL OF PUBLIC FUNDS OPTIMAL ALLOCATION FOR THE

SUPPORT OF ROAD SAFETY

The European Union (EU) allocates the major part of its total budget for the

development of road networks and other relevant interventions to its member states.

In the period 2000–2006, the total amount allocated to road-related projects was €35

billion; 77% of this amount was allocated to its member states (approx. €27 billion)

and 23% (approx. €8 billion) to other non-EU countries worldwide. Similarly, in the

period 2007–2013, about €40 billion (87% of its total budget of €46 billion for road-

related projects) is to be spent in EU member states, leaving €6 billion to be spent in

third countries [1].

Due to the importance of safety problem on roads in EU countries, especially

in the former post-socialist countries such as Poland, Slovakia, Hungary, etc., there

are numerous research programs aimed at the clarification of the situation and the

identification of the risks of road accidents and their consequences, at national,

regional and local levels. At the same time, for the development of complex safety

strategies on roads at the national and local levels it is necessary to define the risk

factors and to estimate the safety level by means of an integrated characteristic.

The simplified model of allocation of public funds can be formulated as

optimization problem. The objective function can establish the preference to finance

regions with the higher partial risk factors and the constraints can reflect the capacity

of planned funds for certain regions and possible funds for measures directed to

reducing of indicators described by VAR1-VAR4.

For example, the main measures can be connected with such important spheres

as: 1) improvement of transport and road infrastructure (green wave at traffic light,

lighting of pedestrian crossing, traffic calming (humps and chicane), 30 km/h zones

with traffic-calming measures, increase in use public transport, etc); 2) technology

(safer vehicles, safer roads, special equipment and technologies in the hospitals and

trauma centers for resuscitation of injured); 3) education (education of children in

school, road-safety education at high school, awareness and education of adults,

education of emergency staff); 4) regulation (increase in fines, penalties and

sanctions, push for full helmet use for cyclists and motorcyclists, etc.); 5)

enforcement (speed control devices, special information, communication and control

campaign, etc.).

Such measures can directly or indirectly influence to mortality and injury risks

in the road. It is very important to estimate the effectiveness of these measures and

provide cost-efficiency analysis. Another problem is concerned with task how to

effective allocate public funds. Such problem can be solved by linear programming

model.

In this paper we developed such model as illustration for the one of possible

approach for solution of optimal allocation funds problem for support of road safety.

130

The model of optimal allocation of public funds for reducing of mortality and

injury risks in the roads is given below.

The objective function is

max1

4

1

Nk

i j

ijij za

Subject to:

R

i

j

ij

R

i FzF4

1

, for Nkii ,...,2,1, ;

M

j

Nk

i

ij

M

j FzF1

, for 4,1, jj .

In this model coefficients ija are the partial score risk factors for indicator

4,1, jj and target regions i , Nk is number of target regions for certain country.

Decision variables ijz are amounts of funds for financing measures reducing each

kind of partial risk (namely, the number of road accidents per 100 km of roads; the

mortality percentage of victims and people injured in road accidents; the number of

people killed in road accidents per million inhabitants; the number of people injured

in road accidents per million inhabitants) in the target regions for the certain country.

Parameters in the constraints R

iF and R

iF describe the minimal and maximal

financial means which need in the regions for the implementation of public road

safety programs. Parameters in the constraints M

jF and M

jF describe the minimal and

maximal items of the expenditures in the budget of donors organizations or external

funds (EU funds, etc) for financing measures directed for the reducing of partial risk

factors in the roads.

References

1. World Health Organisation. World report on road traffic injury prevention,

Geneva, 2004. - 66 p.

Пушкар Т. А., к.е.н., доц.

Харківський національний університет міського господарства

імені О. М. Бекетова

ОСОБЛИВОСТІ КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ

ЕКСПОРТНООРІЄНТОВАНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

В сучасних умовах господарювання українські підприємства

відчувають все більший вплив з боку закордонних конкурентів. Подальші

кроки країни на шляху євроінтеграції, з одного боку, відкривають нові

перспективи для підприємств України на зовнішніх ринках, з іншого –

створюють більш жорсткі конкурентні умови, які в більшій мірі відчувають

підприємства, виробництво яких орієнтоване на експорт.

Експортна орієнтація підприємства – це спрямованість виробництва і

збуту продукції на зарубіжні ринки. Така спрямованість визначається не

тільки обсягами продукції, які спрямовує підприємство на експорт, але і

131

витратами підприємств на розробку потенційно цікавої для зарубіжних

партнерів продукції, витратами на впровадження новітніх технологій, що

впливають на підвищення конкурентоспроможність продукції підприємств

на зарубіжних ринках. Тобто, експортна орієнтація підприємства

визначається як спрямованість підприємств на досягнення й утримання

конкурентних переваг на міжнародних ринках як у короткостроковому, так і

довгостроковому періоді шляхом підвищення як кількісних показників

(нарощування обсягів експорту підприємства), так і підвищення якості

продукції та створення новітніх конкурентоспроможних видів продукції та

послуг.

Експортна орієнтація підприємства визначається за двома основними

критеріями:

товарна експортна орієнтації, яка характеризується певними видами

продукції підприємства, що становлять на даний момент або у

перспективі основу експорту підприємства;

географічна експортна орієнтація, яка характеризується певними

міжнародними ринками продукції, на які спрямовується на даний

момент або у перспективі основна частина експорту підприємства.

Умови, в яких функціонують підприємства України, ускладняються,

насамперед, політичною і соціальною напруженістю у суспільстві. По-перше,

для підприємств, виробництво яких було орієнтовано на ринки країн СНД і, в

основному, Російської Федерації, гостро стає проблема пошуку нових

зарубіжних ринків збуту і переорієнтації виробництва і збуту продукції.

Найбільш перспективним напрямом розвитку географічної експортної

орієнтації даних підприємств виступають ринки інших країн СНД

(Казахстану, Киргизстану, Туркменістану, Республіки Білорусь тощо).

По-друге, для підприємств, виробництво яких орієнтовно на ринки

країн ЄС, поряд із зростанням перспектив зростання експорту у дані країни,

важливим елементом стає подальше впровадження технічних, технологічних,

екологічних умов виробництва, підвищення якості продукції, впровадження

стандартів продукції та виробництва, які діють у країнах ЄС, а також

сучасних систем якості на виробництві. Для даних підприємств поряд зі

країнами ЄС перспективними стають ринки країн Азії та Африки, які ще

недостатньо освоєні українськими підприємствами. Важливою складовою

конкурентної політики експортноорієнтованих підприємств України,

незалежно від їх географічної орієнтації, стає політика диференціації та

диверсифікації зарубіжних ринків збуту, а також диверсифікації продукції

підприємства. Реалії часу наглядно продемонстрували, що протягом 2014-

2015 рр. найменших скорочень експорту продукції зазнали підприємства, що

мають достатньо розгалужену систему зарубіжних ринків збуту, а також,

поряд із експортом, максимально намагалися утримувати конкурентні

переваги на внутрішніх ринках.

Отже, експортна орієнтації підприємств відображає як існуючу

ситуацію стосовно обсягів експорту на підприємстві, так і його

спрямованість на вихід і підтримку конкурентних переваг на міжнародних

132

ринках. Виділяючи основні види експортної орієнтації слід відзначити

товарну і географічну експортну орієнтацію, а сучасна конкурентна політика

експортноорієнтованого підприємства повинна базуватися на як

диверсифікації міжнародних ринках збуту продукції, так і на диверсифікації

самої продукції, що спрямовується на експорт.

Сидоренко О. О., викладач

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ВПЛИВ ДЕФІЦИТУ БЮДЖЕТУ НА КРИЗОВІ ЯВИЩА В СИСТЕМІ

ПУБЛІЧНИХ ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

Дефіцит бюджету, у традиційному розумінні, це перевищення

видатків бюджету над доходами. Дефіцит виникає внаслідок

незбалансованості бюджету, тобто нестачі бюджетних коштів у порівнянні з

потребою в них для фінансування державних витрат.

Його розмір є важливим показником економіки країни. Дефіцит

залежить від економічних, соціальних, політичних та інших чинників .

Уряд повинен постійно контролювати розмір бюджетного дефіциту,

інакше він буде здійснювати дестабілізуючий вплив на соціально-

економічний розвиток країни.

Так, втрати доходів бюджету з причини спаду виробництва становлять

близько 1 млрд. грн., погіршення розрахунково-платіжної дисципліни та

зростання заборгованості підприємств перед бюджетом - 5 млрд. грн. [3]

Дефіцит держбюджету за 2014 рік, включаючи випуск ОВДП для

компенсації різниці в тарифах місцевим бюджетам на оформлення

відшкодування ПДВ, склав 78,070 млрд. грн, що на 20,7% більше показника

2013 року.

Державним бюджетом України на 2015 рік передбачено доходи на

рівні 475,939 млрд. грн., видатки – 527,894 млрд. грн., повернення кредитів

до державного бюджету - 4,026 млрд. грн., надання кредитів з державного

бюджету – 15,741 млрд. грн. [2]

Граничний обсяг дефіциту - в розмірі 63,670 млрд. грн., в т. ч.

граничний обсяг дефіциту загального фонду – 49,803 млрд. грн., граничний

обсяг дефіциту спеціального фонду – 13,867 млрд. грн. [2]

Бюджетний дефіцит потребує постійного пошуку шляхів його

подолання, тобто збалансування доходів і витрат бюджету.

Управління фінансуванням дефіциту державного бюджету в Україні

доцільно направити на недопущення загострення ситуації у фінансовій

сфері.

Більше уваги необхідно приділяти збільшенню доходів держави

шляхом поліпшення податкової системи, фінансового стану суб'єктів

133

господарювання, подолання безробіття, удосконалення приватизації

державного житла та ін.

Дефіцитне фінансування для України вкрай важливе і необхідне. Його

слід не тільки не скорочувати, а переорієнтувати на вирішення основної

проблеми нашої економіки — пожвавлення інвестиційної діяльності.

Тобто, для зниження бюджетного дефіциту необхідно:

- пов’язати складання бюджету з середньостроковим бюджетним

плануванням, що є важливим для визначення фінансової політики держави

на перспективу;

- здійснювати планування проекту бюджету на наступний рік виходячи

з граничних лімітів фінансування, завдяки чому показники бюджету будуть

більш реалістичними;

- бюджетні асигнування і кредити повинні виділятися під реальні

програми по мірі досягнення ефекту та при достатніх гарантіях повернення

коштів;

- забезпечити оптимальний рівень податкових вилучень для

формування бюджетів усіх рівнів і створення сприятливих умов для

розвитку підприємницької діяльності;

- з метою надання місцевим бюджетам достатніх податкових

надходжень, що будуть більше відповідати обсягу покладених на них

функцій, необхідно розглянути можливість передачі в розпорядження

місцевих органів влади частини надходжень від загальнодержавних

податків і зборів, рівень мобілізації яких залежить від податкових зусиль

місцевих органів влади (податку на додану вартість, акцизного податку,

податку на прибуток державних підприємств).

Визначення напряму перетворення і удосконалення системи

формування місцевих бюджетів буде сприяти зміцненню дохідної бази,

забезпечувати виконання соціальних завдань розвитку регіонів, тобто

сприяти подоланню бюджетного дефіциту.

Література

1. Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 р. №2456-VI, зі змінами та

доповненнями. - [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – Офіц.

веб-сайт. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

2. Про Державний бюджет України на 2015 рік: Закон України від

28.12.2014р. №80-VIII, зі змінами та доповненнями. - [Електронний ресурс]

// Верховна Рада України. – Офіц. веб-сайт. – Режим доступу:

www.pfu.gov.ua.

3. Гальчинський А.С. Стратегія економічного і соціального розвитку

України (2004-2015 роки) "Шляхом Європейської інтеграції" / Авт. кол.:

А.С. Гальчинський, В.М. Геєць та ін. – К.: ІВЦ Держкомстату України,

2004. – 416 с.

134

Шандакова Н. Н. ст. преп., Семыкина О. Ю. студент

АНО ВО «Белгородский университет кооперации, экономики и права»

СУЩНОСТЬ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ НАКОПИТЕЛЬНОГО

СТРАХОВАНИЯ ЖИЗНИ В РОССИИ

Современный мир характеризуется интенсивным движением и

стремительными переменами. Мы, являясь частью этого мира, также находимся

в состоянии постоянного движения, что, зачастую не позволяет нам заметить

надвигающуюся угрозу. Но, даже заметив ее, мы порой не успеваем что-то

изменить.

Несомненно, жизнь любого человека уязвима, каждый может оказаться во

власти обстоятельств, от которых не спасут ни благоразумие, ни охрана, ни

физическая подготовка. Единственное, что остается предпринять, чтобы

обеспечить себе хотя бы уверенность в том, что вы сможете смягчить

последствия непредвиденных бед, – это страховка.

Поэтому предусмотрительные люди на протяжении многих лет

обращаются в страховые компании, стремясь обезопасить себя, свою жизнь,

свой бюджет, свою семью от рисков, связанных с их здоровьем и жизнью.

В современных условиях помимо сохранения своего материального

благосостояния население нашей страны ищет возможность его приумножить.

Для этого используются различные варианты: ценные бумаги, инвестиции,

банковские вклады. Однако одной из основ разумного финансового

планирования является накопительное страхование жизни. Оно обеспечивает не

только надежные и выгодные инвестиции, но и способствует снижению уровня

беспокойства населения за свое будущее.

Положение компании на страховом рынке, уровень ее рентабельности и

дохода ее сотрудников напрямую зависят от объемов реализованных страховых

продуктов и их стоимости. Поэтому каждая страховая компания стремиться

занять лидирующие позиции в своей отрасли, привлечь максимальное

количество клиентов, особенно по таким потенциально значимым рынкам как

накопительное страхование жизни. Однако, динамика развития данного

направления носит отрицательный характер и требует незамедлительного

вмешательства.

Рост продаж по данному виду страхования в страховых компаниях может

быть ограничен в силу ряда причин:

– недостаточный уровень знания продуктов агентами компании;

– низкий уровень мотивации агентов;

– ориентация агентов на продажу более востребованных и доходных

продуктов;

– отсутствие активного, опытного, мотивированного и результативного

наставника у агентов компании;

– относительно низкий уровень сервиса в филиалах компании;

– недостаточный уровень просвещенности населения по отдельным

видам страхования, страховым продуктам компании;

135

– негативное отношение потенциальных российских страхователей к

рынку страхования в целом и к данным страховых продуктам в частности;

– относительно невысокий уровень доходов потенциальных

страхователей;

– рост уровня инфляции в стране;

– длительный период ожидания получения страхователями вложенных

«инвестиций»;

– отсутствие системы накопительных и сезонных скидок;

– высокая конкуренция на страховом рынке;

– слабая реклама представленных страховых продуктов.

Все это в общей совокупности отрицательно сказывается не только на

объемах продаж по рассматриваемому виду страхования, но и на имидже всех

страховых компаний в целом.

Для того чтобы улучшить показатели работы страховых компаний в

целом по страхованию жизни, а также повысить имидж компании в глазах

потенциальных и реальных клиентов, необходимо:

– исключить «распыление» агента на все предлагаемые компанией

продукты (хотя бы в первые месяцы работы агента), а закрепить за ним

специализацию по конкретным видам страховых услуг;

– проводить стажировки по страхованию жизни для страховых агентов за

рубежом. Обмен опытом работы с коллегами из других стран позволит вывести

показатели деятельности на новый уровень, а также поспособствуют развитию

отрасли страхования в России в целом;

– нести страховую культуру в массы, задействуя все возможные рычаги:

СМИ, презентации, ярмарки вакансий, дни открытых дверей, встречи со

школьниками и студентами, проведение конкурсов для всех категорий граждан.

Таким образом, для развития спроса продуктов по страхованию жизни

необходимо бороться с негативным опытом прошлых лет и повышать

финансовую грамотность в области культуры страхования среди населения.

Шелест В. С., к.е.н.

Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності»

(Укрпатент)

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ ЯК НЕОБХІДНА СКЛАДОВА

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Сучасний етап розвитку України, з урахування особливостей соціально-

економічної ситуації в країни та загалом світових глобалізаційних тенденцій,

важливу роль відводить інтелектуальній власності. Оскільки залучення в

господарський обіг вітчизняних підприємств інноваційних продуктів

забезпечує утримання високих конкурентних позицій та прибутковість

діяльності. Таким чином, інтелектуальна власність, відображаючи науково-

технічних потенціал країни, є вагомим чинником у економічних перетвореннях.

136

Різні аспекти проблематики інноваційного розвитку України

досліджувалися такими вітчизняними науковцями, як Г. Андрощуком,

В. Дмитришиним, О. Орлюк, В. Жаровим та ін., однак низка питань, щодо

економічних аспектів використання об’єктів права інтелектуальної власності

суб’єктами господарювання, потребують подальшого вивчення.

З 01 січня 2016 року набуває чинності економічна частина Угоди про

асоціацію України з Європейським Союзом (далі – ЄС), що зумовлює відкриття

як європейських ринків для вітчизняних товарів, так і ринку України для

товарів, вироблених в ЄС. Як наслідок – посилена конкуренція між

вітчизняними та зарубіжними товаровиробниками, зокрема, за рахунок

правового режиму використання об'єктів права інтелектуальної власності

(ОПІВ).

Використання ОПІВ в господарській діяльності суб’єктів підприємництва

як вагомий чинник досягнення конкурентних переваг підтверджують

дослідження проведені європейськими вченими в рамках проекту ЄС

«Удосконалення правової охорони та захист прав інтелектуальної власності в

Україні».

Так, компанії, що інтенсивно охоронять ОПІВ, забезпечують 90 %

торгівлі ЄС із рештою світу. Проведене дослідження у червні 2015 року серед

малих та середніх підприємств свідчить, що суб’єкти господарювання, які

використовують в господарській діяльності ОПІВ мають вищі прибутки, більше

співробітників та вищий рівень заробітної плати в порівнянні з аналогічними

підприємствами, які не застосовують в своїй господарській діяльності ОПІВ.

Більше половини європейських компаній (321 з 615) вважаються такими,

що інтенсивно використовують ОПІВ. 39 % усього ВВП Європейського Союзу

у 2008-2010 рр. було згенеровано такими компаніями, тобто більше 4,7 млрд.

євро на рік.

Важливою умовою правомірного використання ОПІВ суб’єктами

господарювання є отримання охоронних документів на такі об’єкти. Державна

служба інтелектуальної власності України (далі – Державна служба), як орган

виконавчої влади, видає охоронні документи (патенти, свідоцтва) на ОПІВ

(винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг,

географічні зазначення, топографії інтегральних мікросхем та об’єкти

авторського права).

Охоронний документ на об’єкт права інтелектуальної власності надає

його власнику такі права:

- право на використання ОПІВ;

- виключне право дозволяти використання ОПІВ;

- виключне право перешкоджати неправомірному використанню ОПІВ,

у тому числі забороняти таке використання;

- інші майнові та немайнові права ОПІВ, встановлені законом.

Відповідно до Положення про Державну службу інтелектуальної

власності України, Державна служба визначає уповноважені заклади для

проведення експертизи заявок на об’єкти промислової власності. Закладом, на

який покладено ці функції є Укрпатент.

137

У 2014 р. до Укрпатенту надійшло більше 4,8 тис. заявок на винаходи,

майже 9,4 тис. – на корисні моделі, понад 2,6 тис. – на промислові зразки і

більше 27,5 тис. – на знаки для товарів і послуг.

Винахідницька активність заявників свідчить про рівень її науково-

технологічного потенціалу і є одним із ключових індикаторів технологічної

конкурентоспроможності, інноваційної перспективності та інвестиційної

привабливості економіки держави.

Протягом І півріччя 2015 року спостерігалося зниження патентної

активності заявників внаслідок складного політичного та економічного стану

країни. Однак, в порівнянні з аналогічним періодом попереднього року темпи

падіння надходження заявок на ОПІВ скоротилися (2,7 % проти 14,3 % у І

півріччі 2014 року) за рахунок зростання на 13,6 % заявок на знаки для товарів і

послуг.

Інноваційна діяльність сприяє активізації роботи зі створення та

впровадження у виробництво нових технічних рішень з метою технологічного

оновлення виробництва та високих конкурентних позицій підприємства на

ринку.

Однак, у разі використання ОПІВ в господарській діяльності без належної

правової охорони існують такі загрози:

- будь-хто інший може отримати охоронний документ на ОПІВ;

- конкуренти можуть скористатися ОПІВ;

- можливість видавати ліцензії, продавати або передавати технології

будуть серйозно підірвані.

Виходячи з вищенаведеного, використання ОПІВ забезпечує: визнання

компанії як великого гравця на ринку; вигідно виділяє компанію на фоні

конкурентів; сприяє зростанню уваги конкурентів до продукту; відрізняє

продукцію і послуги та робить їх легко впізнаваними; зумовлює просування

продукції і послуг на ринку та набуття вірної клієнтури; диверсифікує ринкову

стратегію з урахуванням різних цільових груп; реалізацію продукції в інших

країнах; формування іміджу компанії як успішної.

Шелест О. Л., к.е.н., доц.

Харківський торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету

УЧАСТЬ УКРАЇНИ В ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ ЯК УМОВА

ЕФЕКТИВНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ФІНАНСІВ

Ринки високотехнологічних товарів і послуг країн Європейського Союзу та

Співдружності Незалежних Держав є вкрай важливими для України. Адже доступ

до них дозволяє не тільки збільшити частку високотехнологічної продукції в

українському експорті, але й сприяє інноваційному розвитку країни, підвищенню

рівня конкурентоспроможності національної економіки. Тому виникає гостра

необхідність у визначенні інтеграційних пріоритетів України, як фактору

138

підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на міжнародному

ринку товарів та послуг.

Метою дослідження є всебічна оцінка векторів інтеграційного руху

України, вибір стратегічного напрямку політичного та соціально-економічного

розвитку країни в сучасних умовах і на перспективу, аналіз переваг та недоліків

економічної інтеграції в Європейський Союз.

Зона вільної торгівлі – це група країн, які відмінили між собою тарифи на

всі чи більшість товарів та нетарифні заходи, які впливають на торгівлю, між

ними. Зони вільної торгівлі не мають єдиного спільного зовнішнього тарифу.

Країни, що беруть участь у ній, можуть застосовувати свої власні тарифи до

третіх країн. На сьогодні ЄС підписало ЗВТ з країнами Середземномор'я (25

країн), Чилі та Мексикою [1].

Звісно, ринок Європейського Союзу є значно більшим за ринок країн

Співдружності Незалежних Держав. Але при цьому він є щільно зайнятим і не має

того рівня потенційних споживачів, який є на ринку СНД. Так, на сьогодні обсяги

експорту до країн СНД становлять 36% від загального обсягу експорту, Європи –

29,2% (у т. ч. до країн Європейського Союзу – 28,3%), Азії – 26,3%, Африки –

4,4%, Америки – 3,9%. Імпорт з країн СНД становить 49,7% від загального

обсягу, Європи − 29% (у т. ч. з країн Європейського Союзу − 27,8%), Азії − 15%,

Америки – 4,7%, Африки – 1,3%, Австралії і Океанії – 0,3%. У загальному обсязі

імпорту найбільші надходження здійснюються з Російською Федерацією − 43,4%,

Німеччиною − 7,7%, Китаєм − 6,7%, Білорусією – 3,8%, Польщею – 3,4%, США –

3,1%, Італією – 1,9% [2].

Кількісні оцінки підтверджують, що вигоди для України від створення Зони

вільної торгівлі з ЄС вищі ніж втрати. Поглиблена ЗВТ призведе до підвищення

рівня добробуту населення до 4-7%, головним чином, завдяки гармонізації

стандартів та заходів спрощення торгівельних процедур. Порівняно з 2011 роком

зростання фактичної заробітної плати складатиме у короткостроковій

перспективі 2, 817% для кваліфікованої та 3, 093% для некваліфікованої робочої

сили та 4, 355% і 4, 970%, відповідно у довгостроковій перспективі [2]. Здобутки

для добробуту будуть зумовлені скасуванням субсидій, відкриттям місцевих

ринків та зниженням тарифів.

Зауважимо, що вигоди для ЄС є досить незначними через асиметричність

економічних відносин: на Україну припадає дуже мала частка торгівлі з країнами

Європейського Союзу. Суттєво більший ефект можна буде спостерігати лише у

випадку глибшої інтеграції між ЄС та Україною. Сьогодні членства в ЄС

очікують Туреччина (що уклала угоду про асоціацію з ЄС ще в 1963 р. і з 1999 р.

має статус кандидата в члени ЄС) і 7 балканських країн (включаючи Косово), які

уклали угоди про асоціацію з Євросоюзом, в яких передбачається можливість

прийняття їх у ЄС після виконання відповідних вимог.

Оцінка економічної ефективності від створення Єдиного економічного

простору для всіх його учасників без приєднання до нього України за 2011-2030

рр. оцінюється в $900 млрд., тоді як в разі приєднання нашої країни - більш ніж

1 трлн $. Таким чином, загальна економічна ефективність від приєднання до ЄЕП

139

для української економіки оцінюється за той же період в $219 млрд., тобто в $12

млрд. на рік [3].

Таким чином, ніякої позитивної ефективності – ні в процесі інтеграції на

схід, ні на захід – не виникне, якщо Україна не вирішить найскладніші завдання

модернізації власного виробництва. Для полегшення свого торговельного

положення Україна має розвивати внутрішній ринок за рахунок вітчизняних

виробників. Враховуючи геополітичне становище, економічні та історичні

особливості держави, можна зробити висновок про переваги вступу України в

Зону вільної торгівлі.

Література 1. Шелест О. Л. Щодо України в інтеграційних процесах. -[Електронний

ресурс].- Режим доступуhttp://dsfa.mybb3.net/viewtopic.php?p=2179.

2. Державний комітет статистики України. – [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http: // www.ukrstat.gov.ua.

3. Шнирков О. Передумови та наслідки створення поглибленої торгівлі між

Україною та ЄС. // International Review: відносини Україна – ЄС: у вимірі року.

– 2008. – №1.

Vongrej, M., PhD. (economy), Assistant Professor

University of Economics in Bratislava, Slovakia

THE RANK OF DOING BUSINESS 2015 IN SELECTED COUNTRIES

(V4 AND UKRAINE)1

Despite the fact that many international assessments of the business

environment do not always represent a suitable guide for investors, nevertheless they

can help in many various business decisions. Comparison of business quality

measurements presents a number of indicators. Each of the indicators focus on

different areas.

The economic competitiveness of a country can be reviewed on the basis of

various indicators, e.g. Doing Business, Economic Freedom of the World, Global

Innovation Index, Index of Economic Freedom, Legalitum Prosperity Index, Global

Competitiveness Report, etc. In this short contribution we have decided to focus only

on the indicator Doing Business.2

Doing Business index consists of several indicators, measurements:

Starting a Business – Procedures (number), Time (days), Costs (% income per

capita), Minimum capital (% income per capita). Dealing with Construction

Permitts – Procedures (number), Time (days), Costs (% warehouse value). Getting

electricity – Procedures (number), Time (days), Costs (% income per capita).

1 This thesis is dedicated to VEGA project No. 1/0889/13 - Význam novej inštitucionálnej ekonómie v

súčasnom období (Importance of new institutional economy in current era). 2 There are also some indicators (indexes) which „indirectly“ point to the (competitive) state af economics in a country,

e.g. CPI (Corruption Perception Index), Global Corruption Barometer (see more for example Transparency

International; www.transparency.org), etc.

140

Registering Property - Procedures (number), Time (days), Costs (% property value).

Getting Credit – Strenght of Legal Rights Index, Depth of Credit Information Index,

Credit Bureau Coverage (% of adults), Credit Registry Coverage (% of adults).

Protecting Minority Investors - Extent of Conflict of Interest Regulation Index,

Extent of Shareholder Governance Index, Strenght of Minority Investor Protection

Index. Paying Taxes - Payments (amount), Time (days). Trading Across Borders -

Documents to export (number), Time to export (days), Costs to export (USD per

container), Documents to import (number), Time to import (days), Costs to import

(USD per container). Enforcing Contracts - Procedures (number), Time (days),

Costs (% of claim). Resolving insolvency - Time (years), Costs (% of estate),

Recovery Rate (cents on the dollar), Strenght of Insolvency Framework Index.

The rank chart for the year 2015 is as follows: 1. Singapore, 21. Austria3, 32.

Poland, 37. Slovakia, 44. Czech Republic, 54. Hungary, 96. Ukraine.

Poland made getting electricity less costly by revising the fee structure for new

connections. Poland made transferring property easier by introducing online

procedures and reducing notary fees. Poland made trading across borders easier by

implementing a new terminal operating system at the port of Gdansk.4 The Slovak

Republic made starting a business easier by reducing the time needed to register with

the district court and eliminating the need (and therefore the fee) for the verification

of signatures by a notary public. The Slovak Republic improved its credit information

system by implementing a new law on the protection of personal data.5 The Czech

Republic made starting a business easier by substantially reducing the minimum

capital re-quirement and the paid-in minimum capital requirement. The Czech

Republic improved access to credit by adopting a new legal regime on secured

transactions that allows the registration of receivables at the collateral registry and

permits out-of-court enforcement of collateral. The Czech Republic made enforcing

contracts easier by amending its civil procedure code and modifying the monetary

jurisdictions of its courts.6 Hungary made starting a business more difficult by

increasing the paid-in minimum capital requirement. Hungary improved access to

credit by adopting a new legal regime on secured transactions that implements a

functional approach to secured transactions, extends security interests to the products

and proceeds of the original asset and establishes a modern, notice-based collateral

registry. Hungary made paying taxes easier and less costly for companies by

abolishing the special tax that had been temporarily introduced in 2010 and by

reducing the vehicle tax rate.7 Ukraine made paying taxes easier for companies by

3 We included Austria into the rank chart because many times the V4 countries compare with Austria due to its middle

european region position. But on the other hand we do not describe the Austria´s Doing Business results

(improvements) in this thesis. 4 DOING BUSINESS 2015. Going Beyond Efficiency. Edition 12. World Bank Group, 2015. ISBN 978-1-4648-0352-9, p.

161. Online available: https://openknowledge.worldbank.org/bitstream/handle/10986/20483/DB15-Full-

Report.pdf?sequence=1 5 DOING BUSINESS 2015, p.163. 6 DOING BUSINESS 2015, pp. 155-156. 7 DOING BUSINESS 2015, p. 157.

141

introducing an electronic system for filing and paying labor taxes. On the other hand,

it increased the environmental tax.8

We think that Ukraine (among other needed reformation steps) needs in

particular to reduce administrative and bureaucratic apparatus, teach people not to

accept (receive) and not to give bribes, improve tax collection and distribution of tax

revenues, build infrastructure, better support education, science and research from

public and private sources. Competitiveness of the country does not build easily, it is

necessary to teach how to change people's (old so far) thinking so that the following

economic and social reforms in Ukraine embark successful trend.

Literature

DOING BUSINESS 2015. Going Beyond Efficiency. Edition 12. World Bank

Group, 2015. ISBN 978-1-4648-0352-9. Online available:

https://openknowledge.worldbank.org/bitstream/handle/10986/20483/DB15-Full-

Report.pdf?sequence=1

IZAKOVIČOVÁ, I.: Porovnanie Slovenska v medzinárodných hodnoteniach

podnikateľského prostredia. (Comparison of Slovakia in International Evaluations of

Business Environment) Bratislava, EUBA, 2014.

8 DOING BUSINESS 2015, p.165.

142

СЕКЦІЯ 5 «АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ БУХГАЛТЕРСЬКОГО

КОРПУСУ ДЛЯ РОБОТОДАВЦІВ УКРАЇНИ ТА ЗАРУБІЖЖЯ»

Байбардина Т. Н., к.э.н., доц., Мищенко Л. В., к.э.н., доц.,

Белая А. А., магистрант

Белорусский торгово-экономический университет

потребительской кооперации

ОСОБЕННОСТИ ФОРМИРОВАНИЯ ПОТЕНЦИАЛА ВЫСШЕЙ

ШКОЛЫ РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ

В современной государственной политике Беларуси образование

рассматривается как особая движущая сила социально-экономического

развития страны. Постановка вопроса об образовании для инновационного

развития экономики определяет ряд приоритетов в формировании потенциала

высшей школы Республики Беларусь [1, с. 265].

В системе высшего образования Республики Беларусь создана целостная

законодательная система, регламентирующая деятельность высшей школы;

внедрена и сертифицирована система менеджмента качества, соответствующая

международным стандартам серии ИСО 9001; осуществляется подготовка по

новым специальностям, обеспечивающим кадровую потребность по

специальностям, востребованным организациями-заказчиками кадров.

В настоящее время в Республике Беларусь функционируют 54

учреждения высшего образования (УВО), из них 45 государственных и 9

частных УВО. Подготовка специалистов осуществляется по 15 профилям

образования, включающим 382 специальности высшего образования, 320

направлений специальностей, 1142 специализации [2, с.6].

На начало 2014/2015 учебного года из 45 УВО государственной формы

собственности 31 являются университетами, 8 – академиями, 4- институтами, 2

– высшими колледжами [2, с.16].

С учетом штатных совместителей в УВО государственной формы

собственности республики работает 22 159 преподавателей, из них: 1285 человек

- доктора наук, 8409 человек - кандидаты наук. Ученое звание профессора имеют

1219 человек, доцента - 7034 человека. В УВО частной формы собственности

Республики Беларусь работает 1137 штатных преподавателей, из которых 50

имеют ученое звание профессора и 370 - доцента; 56 преподавателей имеют

ученую степень доктора, 416 - кандидата наук. Кроме того, в этих УВО

работают 156 преподавателей на условиях штатного совместительства. [2,с.21].

Общая численность студентов Республики Беларусь, обучающихся в

УВО на начало 2014/2015 уч. года составляет 362907 человек [2,с.6].

Выпуск специалистов из УВО в 2014 году составил 81145 человек, из них

государственной формы собственности - 71300 человек, частной формы

собственности - 9845 человек.

143

Выпуск магистрантов учреждений высшего образования государственной

и частной форм собственности в 2014/2015 уч. гг. в Республике Беларусь

составил 3761 человек [2,с. 22].

В 2014/2015 учебном году на обучение в иностранные учебные заведения

направлены 135 студентов республики, в том числе в Китай – 59, Россию–

17,Литву – 13, Султан Аман - 9, Германию – 7 и другие страны [2,с.18].

Немаловажное значение в формировании кадрового потенциала для

инновационной экономики отводится расширению сотрудничества вузов с

заказчиками - создание на предприятиях с высокотехнологичным

производством учебно-научно-производственных комплексов и филиалов

кафедр вузов; создание бизнес-структур (технопарков, центров трансфера

технологий, бизнес-инкубаторов); применения педагогических инноваций в

образовательном процессе с целью подготовки специалистов, способных

разрабатывать и внедрять в практику инновационные идеи и разработки.

В рамках принятой национальной стратегии устойчивого социального

развития Республики Беларусь на период до 2020 года, основными

приоритетами в формировании потенциала высшей школы Республики

Беларусь, являются:

– дальнейшее развитие интеграции учреждений высшего образования,

науки и производства, развитие университетов как образовательно-научно-

производственных комплексов, обеспечивающих генерацию новых знаний и

технологий и трансферт их в образование;

– увеличение объема экспорта образовательных услуг и объемов

экспорта наукоемкой и высокотехнологичной продукции;

– существенное расширение целевой подготовки специалистов, как

наиболее действенного механизма по удовлетворению острых кадровых

потребностей отраслей экономики и социальной сферы;

– совершенствование дистанционной формы высшего образования;

– развитие системы университетского менеджмента в направлении

автоматизации образовательных и кадровых сервисов [2,3].

Соблюдение основных приоритетов инновационной направленности

высшего образования Республики Беларусь позволит соответствовать

требованиям времени, приоритетам мирового рынка образовательных услуг и

занять достойное место в их рейтинге.

Литература

1. Байбардина, Т. Н. Современные аспекты развития высшей школы

Республики Беларусь в условиях формирования инновационной модели

экономики / Т.Н. Байбардина, Н.П. Лапицкая, И.И. Грищенко // Вестник

Белгородского университета кооперации, экономики и права. – 2015. – №1(53).

– С. 265-273.

2. Высшее образование Республики Беларусь: информационное и

нормативно-методическое обеспечение приема в учреждения высшего

образования в 2015 году: справочник / сост.: С. В. Мирошникова, Ю. М.

Лавринович, Л. В. Веселова, М. Э. Суворова. – Минск: РИВШ, 2015. -236 с.

144

3. Национальная стратегия устойчивого социального развития

Республики Беларусь на период до 2020 г. / Национальная комиссия по

устойчивому развитию Респ. Беларусь; Редколлегия: Я. М. Александрович и др.

– Минск: Юнипак. – 200 с.

Бочуля Т. В., к.е.н., доц.

Харківський державний університет харчування та торгівлі

ТРЕНД ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ СТРАТЕГІЙ РОЗВИТКУ ОБЛІКОВО-

АНАЛІТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ

В ПОВЕДІНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Іншого вибору як зміни на сучасному етапі розвитку економіки не

залишається. Час плине швидко, що супроводжується динамікою механізмів,

інструментів, методів і засобів управління, на підставі якого підприємства

здобувають конкурентні переваги та укріплюють економічні й ділові позиції в

зовнішньому економічному середовищі. Економіці властива турбулентність,

яка проявляється через хаотичну структурованість, що спричиняє інший

розвиток економічних систем, який характеризується нестабільністю стану,

перманентністю несинхронізованих змін, їх неконтрольованістю та

стрибкоподібністю. Турбулентність економіки супроводжується алогічністю та

амбівалентністю економічних процесів, внаслідок чого порушується

ламінарність розвитку економічних систем, що відповідно вимагає вивчення

нового феномена сучасності – інновативності як імпульсу змін.

Трендом сучасних економічних доктрин є поведінкова економіка, що є

результатом «зруйнування шаблонів» і домінування сентенцій біхевіористів,

пропаганда правил неформальних інститутів якими стала запорукою

принципових змін в економіці. Поведінковий контекст сучасної економіки

позначився на розвитку інформації як результату синхронізації змін технічного,

технологічного, організаційно-методичного та професійного забезпечення

інформаційного середовища підприємства. Інформація для ведення

господарської діяльності потрібна різна, проте головною умовою є її якість,

надійність, релевантність актуальність та зрозумілість для різних користувачів,

що вміщується в обліково-аналітичному забезпеченні управління.

Термінологічна дифузія як чинник розвитку економічної сутності

категорії «обліково-аналітичне забезпечення управління» відображає еволюцію

уявлень про його місце та роль в економіці та суспільному житті. Обліково-

аналітичне забезпечення управління є результатом розвитку не лише теоретико-

методологічної основи бухгалтерського обліку, а й об’єктивних процесів

актуалізації бізнесу, пов’язаних з інтенсивністю інформатизації та глобалізації.

Сучасний етап розвитку обліково-аналітичного забезпечення супроводжується

комплексом експериментів, що є новою тенденцією змін, оскільки передбачає

використання нестандартних підходів до організації обліку, контролю та

аналізу. Відмітною рисою експерименту з модифікації обліково-аналітичного

забезпечення управління є унікальність рішень, що виключає передбачення

145

результату, а отже відповідає логіці розвитку, сприяючи досягненню вищої

його точки, персоналізуючи кінцевий результат як інструмент розширення

ключових компетенцій підприємства. Успішність розвитку обліково-

аналітичного забезпечення управління залежить від мінімізації впливу правил

формальних інститутів як інструкцій, що знижують можливості генерації та

поширення нових знань, які потрібні для активізації господарської діяльності в

часовому контексті.

Розвиток діяльності підприємства пов’язується із забезпеченням

референтності (ідеальності, еталонності) інформації, орієнтиром в чому є не

кінцеві користувачі, а спосіб взаємодії між ними, що визначає «лінію розвитку»

суб’єкта господарювання та сприяє досягненню індивідуальності стратегії

бізнесу. Модифікація обліково-аналітичного забезпечення управління

стимулюється комплексом змін, які є експериментами з опанування і розвитку

технічного, технологічного, інформаційного та професійного забезпечення

процесів синтетичної та аналітичної обробки, передачі й зберігання інформації.

Необхідно перманентно змінювати сценарій розвитку обліково-аналітичного

забезпечення управління, досягаючи балансу між правилами та вимогами

формальних і неформальних інститутів. Формування різних сценаріїв розвитку

дозволяє скласти універсальні комбінації методів, принципів, процедур і

заходів для забезпечення обліково-аналітичного процесу на предмет

обслуговування всіх фаз його життєвого циклу відповідно до індивідуальних

характеристик бізнесу, сприяючи поліваріантності кінцевого інформаційного

результату. Можливість попередньо складати комбінації результативних

показників щодо обліково-аналітичного забезпечення управління дозволяє

контролювати його кількісні та якісні параметри. Таким чином, доступна

цілісна картина сценаріїв діяльності підприємства з можливістю її оцінки в

різному діапазоні вхідних змінних, що дає змогу оперативно актуалізувати

бізнес-процеси та мінімізувати негативні їх наслідки.

Організація обліково-аналітичного забезпечення управління передбачає

інтеграцію видів і концепцій обліку в узагальненні релевантної інформації та

аналітичну обробку з формуванням комплексу нової інформації для прийняття

управлінських рішень. Інновативний підхід до організації обліково-

аналітичного забезпечення управління являє собою комплекс рішень

технологічного та інтелектуального характеру в синтетичній та аналітичній

обробці облікової та необлікової інформації із вирішенням інформаційної та

управлінської дилеми з урахуванням сформованого стилю управління

підприємства. Це організація розширеного обліково-аналітичного забезпечення

управління з ендогенним (внутрішньо генерованим і керованим) технологічним

процесом формування вихідних показників діяльності підприємства із

впровадженням додаткового інструменту – інтелектуальних рішень.

Поведінковий мейнстрім в економіці обумовлений пріоритетністю

ірраціональності над раціональністю, тобто генерацією прогресивних рішень,

що відрізняються інновативним характером модернізацій. Відповідно

формування обліково-аналітичного забезпечення управління є експериментом,

який забезпечується синхронізацією змін шляхом інформаційного впливу на

146

стратегію розвитку підприємства, що носить перманентний характер,

реалізується комплексно відповідно до перетворень в економічних системах.

Таким чином, розпочато новий етап інформаційного забезпечення умов для

активізації змін, ефективних при визначенні та оцінці траєкторій розвитку

підприємства з досягнення стабільності його конкурентних переваг.

Бєлоусова С. В., ст. викладач

Харківський інститут фінансів УДУФМТ

РИНОК МІЖБАНКІВСЬКИХ КРЕДИТІВ ТА НАПРЯМКИ ЙОГО

РОЗВИТКУ

В сучасних умовах трансформації економіки України дослідження стану

банківської системи та міжбанківських відносин набуває особливого значення.

Це зумовлюється істотним підвищенням вимог до банківської системи, до її

кредитно-інвестиційного потенціалу, до її стійкості і ліквідності, а також

недостатнім дослідженням міжбанківських кредитних відносин.

Ринок міжбанківських кредитів (МБК) є об'єктом державного

регулювання, механізмом впливу державних органів на діяльність комерційних

банків, стан грошово-кредитної та валютної системи і безпосередньо на

економіку в цілому. На нинішньому етапі розвитку фінансового ринку в Україні

актуальним стає визначення закономірностей розвитку всіх сегментів

фінансового ринку для вірного прогнозування загальноринкової ситуації в

країні.

В Україні суб'єктами міжбанківського ринку є комерційні банки, які

виконують роль фінансових посередників під час перерозподілу коштів і

здійснення платежів на фінансовому ринку.

Ринок кредитних ресурсів відрізняється від інших сегментів фінансового

ринку своєю універсальністю по обслуговуванню потреб комерційних банків,

оскільки він опосередковує різноманітні міжбанківські відносини, пов'язані з

різними банківськими операціями.

Міжбанківський кредит - це залучення та розміщення на договірних

засадах банками між собою вільних грошових ресурсів у формі вкладів

(депозитів) і кредитів. Одержання кредитів у інших банках дає можливість

банківським установам поповнювати власні кредитні ресурси. За надлишку

ресурсів банк розміщує їх на міжбанківському ринку, а в разі нестачі купує їх на

ринку [2].

Надання й отримання кредитів комерційними банками на міжбанківському

ринку регламентується Законом України «Про банки і банківську діяльність» [1],

Цивільним кодексом України, нормативними актами НБУ, статутами

комерційних банків і кредитними договорами. Надання міжбанківських кредитів

має супроводжуватися відкриттям рахунків відповідно до Плану рахунків

бухгалтерського обліку комерційних банків України. Ринок міжбанківських

кредитів є важливою складовою фінансового ринку.

147

Міжбанківський кредит виконує завдання: залучення ресурсів для

реалізації короткострокових і середньострокових проектів банку; oтримання

прибутку за рахунок розміщення на ринку тимчасово вільних грошових ресурсів

банку; oбмін грошовими коштами з іншими ринками короткострокових

фінансових активів; встановлення партнерських відносин з іншими банками.

Найбільш тісно ринок міжбанківського кредитування взаємодіє з

міжбанківським ринком купівлі-продажу валюти. Взаємозв'язок цих ринків

обумовлено практично повним збігом їх характерних рис. Відмінністю

валютного ринку від ринку МБК є присутність на ньому НБУ, який при

необхідності проводить тут свої великомасштабні інтервенції, повністю

змінюють встановлює або навіть «призначає» курс на валютному ринку.

За період з 16 січня по 16 квітня 2015 року, наприклад, курс долара США

зріс з 16,08 до 21,00. За цей період курс валюти різко змінювався. Найвищий

показник було зафіксовано у лютому – 30,7 грн за долар США.

Метою ринку міжбанківського кредитування є регулювання ліквідності

фінансових інститутів [3]. Отримання прибутку від розміщення тимчасово

вільних коштів на ринку міжбанківського кредитування. Станом на лютий-

березень 2015 року було видано стабілізаційні кредити банкам та кредити

рефінансування шляхом проведення тендера [4]. Ці кредити отримали наступні

банки: АТ «БАНК ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» у розмірі 700 000 тис. грн. терміном

на два роки; ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в сумі усіх наданих стабілізаційних

кредитів отримав 2116000 тис.грн.; ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» 357000

тис.грн.; ПАТ «АЛЬФА-БАНК» 380000 тис.грн.; ПАТ «Промінвестбанк»

109 645,1 тис.грн.; ПАТ «ВТБ БАНК» 52300 тис.грн.; ПАT «ПУМБ» 85279,5

тис.грн.; ПАТ «КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК» 34500 тис.грн.

Станом на 2 листопада 2015 року перелік неплатоспроможних банків, в

яких введена тимчасова адміністрація: «Унікомбанк», «Банк Контракт», «Юніон

стандард банк», «Фінанси і Кредит», «Національні інвестиції», «Интеграл-Банк»,

«Радикал Банк», «Фінансова Ініціатива», «Всеукраїнський банк розвитку».

Список банків в стадії ліквідації: «Банк Капітал», «Дельта Банк»,

«Столичний», «Укргазпромбанк», «Укркомунбанк», «Банк Морський»,

«Чорноморський Банк розвитку та реконструкції» (ЧБРР), «Український

Професійний Банк (УПБ), «Банк Національний кредит», «Київська Русь»,

«Омега Банк», «Банк Київ», «Стандарт», «Енергобанк», «Надра Банк»,

«Кредитпромбанк», «Імексбанк», «Профін Банк», «Брокбізнесбанк»,

«Градобанк», «Банк Столиця», «ЕРДЕ Банк», «Укрбізнесбанк», «Таврика»,

«Даніель», «Банк «Форум», «Інтербанк», «Міський Комерційний Банк»,

«Старокиївський Банк», «Златобанк», «Укоопспілка», «VAB Банк»,

«Єврогазбанк», «Терра банк», «Актив-банк», «Прайм-банк», «Грін-банк»,

«Експобанк», «БГ Банк», «ЛегБанк», «Банк Камбіо», «Західінкомбанк»,

«Актабанк», «Інтеркредитбанк», «Аксіома Банк», «Меліор Банк»,

«Промекономбанк», «Південкомбанк», «УФС Банк», «Соцкомбанк»,

«Фінростбанк», «Порто-Франко», «Автокразбанк», «Банк Володимирський»,

«Інноваційно-промисловий банк», «Банк " Базис», «Реал Банк», «Демарк»,

«Меркурій», «Банк Золоті ворота».

148

У середовищі сучасних економічних умов комерційним організаціям дуже

важко працювати без кредитних ліній, які дозволяють швидко завершити

будівництво під час затримання фінансування, встояти під час простою, коли

продукція або ж послуги тимчасово немає попиту.

Власне, міжбанківський кредит є досить короткострокове фінансування,

що дозволяє не порушити домовленостей з клієнтами, і вигідно проводити

фінансові операції.

На думку більшості аналітиків, причина проблем з ліквідністю на

грошових та фінансових ринках є досить простою. Іноземні інвестори

здійснювали вкладення що розвиваються фінансові ринки з допомогою ресурсів,

номінованих у доларах, євро. Відповідно, у тих валютах сформувалися

різноманітні шляхи ліквідності центральних банків, національних фондів. Ці

іноземні ресурси, що є основними для здійснення операцій на ринках,

перетворювалися на національну валюту. І коли настала криза у ліквідності і

посилювалось кредитування, інвестори почали виводити кошти, із фінансових

національних ринків у світі.

Також необхідно змінити регулювання. Міжбанківський ринок був слабко

регулюючим, переважно він саморегулювався з урахуванням різноманітних

кодексів, правил проведення операцій, взаємних договорів. Але зараз можна

ввести нову форму регулювання – державне регулювання. Одним із методів

поліпшення ситуації на міжбанківському ринку кредитування є створення

електронного ринку МБК на базі міжбанківської електронної біржі кредитних

ресурсів. В свою чергу він збільшить ефективність і ємність українського ринку

МБК загалом, приверне нових учасників завдяки підвищенню ліквідності ринку.

Створення електронного ринку МБК й у значній мірі вдосконалює існуючі

технології українському ринку міжбанківського кредитування і сприятиме

формуванню в Україні єдиного ефективно функціонуючого грошового ринку,

операції у якому буде доступні для кола учасників.

Існує декілька напрямі розвитку міжбанківського ринку кредитування:

оптимізація ризиків на ринку МБК шляхом використання рейтингових оцінок і

лімітів міжбанківського кредитування, широке застосування різних фінансових

інструментів ринку БМК.

Отже, міжбанківський ринок кредитування - це частина ринку позикових

капіталів, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються

та розміщуються банками між собою, переважно у формі міжбанківських

депозитів на короткі строки. Кошти міжбанківського ринку використовуються

банками не тільки для короткострокових але й для середньо- та довгострокових

активних операцій. Міжбанківський кредит є основним джерелом запозичених

коштів комерційного банку і слугує для підтримки кредитного потенціалу,

поточної ліквідності банку або забезпечення рентабельного вкладення коштів.

Міжбанківський кредит має короткостроковий характер, вирізняється

оперативністю надання коштів та вищими порівняно з депозитами процентними

ставками.

149

Ганін В. І. к.е.н., проф. Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ АНАЛІЗУ ДЛЯ ПОРІВНЯЛЬНОЇ

ОБ'ЄКТИВНОЇ БУХГАЛТЕРСЬКОЇ ОЦІНКИ РІШЕНЬ

Цільовою установкою цього наукового напряму є визначення методів

аналізу стосовно об'єктивізації оцінки діяльності системи операцій для

досягнення поставленої мети.

Предметом наших лонгітюдних досягнень саме є сукупність

цілеспрямованих сегментів, щоб запропонувати більш оптимальний варіант

ухвалення рішень.

Під дослідженням операцій розуміється розробка основних векторів

етапів, які дозволяють з'ясувати суттєві характеристики операції (наприклад,

вибір комплексу профілактичних і ремонтних заходів для ремонту

обладнання) з різномаїття ніби випадковостей і виявити основні зв'язки,

необхідні до прогнозу, підготовки та прийняття рішень тощо.

Дослідження операцій має на меті раціональну організацію збору,

обробки та накопичення інформації. Треба пам'ятати, що завдання

дослідження операції ̶ підготовка рішення, а не його прийняття.

Ускладнення виробничих відносин, техніки та організаційної структури

суспільства призводять до того, що формування рішень і ефективне

управління все більше потребує широкої, точної, інтенсивної інформації,

кількісної оцінки й прогнозу результатів наслідків втілених рішень.

Множина методів дослідження операцій спрямована на те, щоб

чисельно дати оцінку виконуваним діям, запропонувати нові підходи, що

вирізняються від тих, котрі вже пропонували господарники та інші керівники.

Слід нагадати науковцям, що операції діяльності доцільно розподіляти

на типові етапи:

1) постановка задачі; 2) побудова моделі операції; 3) збір та обробка вихідної

операції; 4) аналіз моделі та отримання результату; 5) перевірка адекватності

моделі явища; 6) реалізація результатів рішення.

Постановка задачі є найвідповідальнішим етапом дослідження операцій.

Треба пам'ятати, що операції не ізольовані, а тісно пов'язані “прихованими”

залежностями, які можуть суттєво вплинути на хід результатів операції.

Визначення мети, аналіз факторів, зіставлення витрат і результатів ̶ є

базою для визначення більш значимого та сформулювати умови, які

визначають можливі рішення та їхню якість.

Важливу роль у постановці задач відіграє врахування інтересів людей,

колективів, які беруть участь у певних операціях, формують їх. В результаті

першого етапу дослідження операцій визначається набір показників, здатних

150

достатньо охарактеризувати операцію, якість її організації та управління нею.

Досягнення кращих результатів операції означає визначення такого

способу її ведення, за якого показники якості операції не виходять за рамки

допустимих меж, а цільова функція операції, обумовлена характеристиками,

досягає більшого значення.

Вибір і формалізація показників операції, визначення допустимих

значень їх змін і побудова цільових функції, що визначає ефективність

операції, констатує перехід до формалізації моделі.

Вивчення операцій стосовно стану обладнання, його морального та

фізичного стану та витрат на підтримку його робочого стану, визначення

графіків ремонтів та заміни певних вузлів, агрегатів є предметом дослідження

операцій з векторами зносу та заміни в залежності від оцінки якості

обладнання, відповідно до вимог використання за термінами, затратами на

експлуатацію, профілактику, ремонт. Основні задачі вектора цього

дослідження ̶ управління обладнанням, визначення оптимальних графіків

ремонтів, морального зносу тощо.

Аналіз моделей виробу рішення у конфліктних ситуаціях або за

невизначеності є також предметом важливого розділу дослідження операцій

(Теорія ігор).

У дослідженні операцій використовується математичний апарат.

Доцільніше застосувати методи математичного програмування та статичного

моделювання.

Литература

1. Вентцель Е.С. Исследование операций М., «Советское радио»,

1972г.

2. Кофман А. Методы и модели исследования операций. Пер. с

франц. М., «Мир», 1966 г.

3. Ганін В.І. Теорія розмірністного аналізу формування

організаційно-економічних вимірників, Економіка: проблеми теорії та

практики: Збірник наукових праць, випуск 239: В 5 т. – Т.П. –

Дніпропетровськ: ДНУ, 2008. – С.268-273.

Гладій І. О., к.е.н., доц., Кулініч Л. С, здобувач вищої освіти

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

АВТОМАТИЗОВАНА ОБРОБКА ІНФОРМАЦІЇ УПРАВЛІНСЬКОГО

ОБЛІКУ ТОРГОВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Управлінський облік виступає, без сумніву, важливою ділянкою забезпечення

керівництва господарюючого суб’єкту сфери торгівлі інформацією щодо

оперативного стану справ та оцінки можливостей реалізації стратегічних завдань

151

розвитку. У цьому зв’язку, розробка комплексної моделі управлінського обліку, в

основі якої знаходяться інформаційні технології обробки економічної інформації,

покликана вирішити завдання побудови ефективної системи управлінського обліку

торговельного підприємства.

Аналіз спеціальної економічної літератури свідчить, що питання автоматизації

системи управлінського обліку у своїх працях висвітлювали Ф. Бутинець, П.

Гарасим, С. Голов, Г. Журавель, Л. Нападовська, М.Пушкар, В. Сопко, М.

Чумаченко та інші науковці. Однак практична дійсність показує неоднозначність та

проблематику питання удосконалення моделей облікового процесу торговельних

підприємств відповідно до сучасних інформаційних потреб, що актуалізує

проблему побудови інформаційної автоматизованої системи обробки інформації.

Метою роботи є визначення основних аспектів побудови управлінського

обліку торговельного підприємства в умовах автоматизованої обробки інформації

на основі об’єднання у єдину схему облікових, маркетингових та управлінських

процесів.

Побудова автоматизації управлінського обліку може ґрунтуватися на таких

аспектах: по-перше, може здійснюватися автоматизація вже існуючих процесів

управлінського обліку та бюджетування; по-друге, вибір програмного забезпечення

та розробка відповідно до можливостей автоматизованого продукту відповідних

правил і процедур управлінського обліку [1, с. 29]. Таким чином, можна відзначити,

що процес автоматизації системи управління торговельного підприємства повинен

починатися з аналізу бізнес-процесів усередині структурної одиниці та розробки

регламентних процедур управлінського обліку. Автоматизація за другим підходом,

в той же час, можлива лише на тих підприємствах, які мають налагоджену

методологію побудови системи управлінської звітності, а також чітку і ефективну

облікову систему.

Аналіз практичної діяльності дозволив виокремити основні умови побудови та

автоматизації системи управлінського обліку підприємств торгівлі. Так на

підприємстві повинні бути:

‒ розроблені управлінський план рахунків і Наказ про управлінську

(внутрішньогосподарську) управлінську облікову політику;

‒ створені формати управлінської звітності та розроблені методи отримання

даних, що заповнюють такі форми;

‒ створені схеми руху документів, за якими дані з бухгалтерського обліку

будуть переноситися на управлінський план рахунків.

Наразі для автоматизації управлінського обліку та підготовки управлінської

звітності на ринку представлені спеціальні автоматизовані продукти, серед яких

можна виокремити: електронні таблиці (Excel, Lotus); програми бухгалтерського

обліку, які надають також можливість ведення і управлінського обліку; самостійно

розроблене програмне забезпечення (наприклад, макроси в Excel, SQL Server);

профільні автоматизовані продукти, спеціально призначені для автоматизації

управлінського обліку; ERP-системи, які мають структурний блок по веденню

управлінського обліку [2, с. 320]. У зв’язку з цим перед керівниками підприємств

торгівлі постає питання вибору програмного забезпечення управлінського обліку.

152

Можливості автоматизованої програми виступають основним критерієм для її

якісної оцінки й вибору для застосування торговельними підприємствами. До

критеріїв вибору програми слід віднести можливість програмного забезпечення —

інформаційної бази: 1) вести синтетичний й аналітичний облік активів, капіталу,

зобов'язань з елементами управлінського обліку; 2) формувати управлінську

звітність; 3) надавати іншу довідкову інформацію для потреб адміністративно-

управлінського персоналу; 4) на базі даних можливостей проводити

автоматизований аналіз-прогноз і контроль за діяльністю підприємства. Наведені

оціночні компоненти інформаційної бази мають включати можливість ведення

первинного обліку та складання різних форм документів, реєстрів бухгалтерського

обліку, формувати оборотну відомість, бухгалтерські реєстри торговельних

підприємств тощо.

Важливою складовою в процесі досягнення позитивних результатів у

поставленні управлінського обліку виступає створення служби, яка займеться

управлінським обліком та розробкою структури управлінських звітів [3, с. 18].

Таким чином, впровадження та організація управлінського обліку в

автоматизованому середовищі обробки економічної інформації торговельного

підприємства – це складний і багатоетапний процес, що потребує значних

капіталовкладень. В підсумку автоматизація дозволить забезпечити ефективність

обліку та подальший ефективний та результативний розвиток підприємства

торгівлі.

Литература 1. Івченко Є. Інформаційно-комунікаційні технології для управлінського

обліку на підприємствах / Є. Івченко // Збірник наукових праць кафедри

економічного аналізу ТНЕУ. ‒ №2. ‒ 2013. – С. 28-31.

2. Терещенко Л.О. Інформаційні системи і технології в обліку: навч.

посіб. / Л. О. Терещенко, І. І. Матієнко-Зубенко. – К. : КНЕУ, 2004. – 187 с.

3. Щипанова О.В. Досвід упровадження системи управлінського обліку

на українських підприємствах на сучасному етапі / О.В. Щипанова, А.В. Галенко //

Економічний простір. – 2011. – № 48/2. – С. 317-325.

Зміївська І. В., ст. викладач, Обоянська Л. А, ст. викладач

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

АВТОМАТИЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ЗАСОБАМИ

ПРОГРАМИ «1С: ПІДПРИЄМСТВО»

Зростаючі вимоги до якості знань майбутніх фахівців є неминучим

наслідком науково-технічного прогресу, в умовах якого не може залишатися

незмінним зміст освітнього процесу. Особливої актуальності набуває завдання

підготовки кадрів нової формації у сфері економіки і фінансів. Досягти

високого професіоналізму, уміння самостійно приймати обґрунтовані і

153

ефективні рішення в теперішній час неможливо без опанування методів

автоматизованого обліку в середовищі програми «1С: Підприємство».

Можливості програми для ведення комп’ютерного бухгалтерського обліку

дозволяють підприємству впливати на ефективність облікового процесу,

повноту і достовірність відображення її майнового та фінансового становища, а

також забезпечувати управлінський персонал своєчасною та повною

інформацією, необхідною для прийняття управлінських рішень.

Дисципліна «Інформаційні системи і технології в обліку» в ХТЕІ КНТЕУ,

яка вивчається студентами четвертого курсу напряму підготовки 6.030509

«Облік і аудит», галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво» на рівні

освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», використовує та інтегрує знання

студентів, що отримані при вивченні дисциплін «Вища математика»,

«Економічна інформатика», «Бухгалтерський облік».

Останнім часом значно зросла потреба у фахівцях в області

бухгалтерського обліку, які вміють вести автоматизований облік у програмі

«1С: Підприємство». Тому в процесі вивчення дисципліни «Інформаційні

технології і системи в обліку» для підвищення професіоналізму майбутніх

бухгалтерів використовується технологія ведення комп’ютерного

бухгалтерського обліку в середовищі програми «1С: Підприємство», завдяки

якій можна багато разів імітувати автоматизацію різних ділянок економічної

діяльності підприємств:

облік статутного фонду та основних засобів,

облік товарних і матеріальних засобів,

облік взаєморозрахунків з контрагентами та з підзвітними особами,

облік праці і заробітної плати,

розрахунок амортизації основних засобів,

облік касових операцій,

облік банківських та розрахункових операцій,

бухгалтерський облік по будь-яким розділах.

Імітація професійної діяльності в ході розв’язання навчально-виробничих

завдань забезпечує опанування студентами необхідних професійних умінь та

навичок.

Для моделювання виробничих ситуацій в середовищі програми

«1С: Підприємство», викладачами кафедри Вищої математики та інформатики

розроблено комплекс взаємопов’язаних завдань. Всі виробничі ситуації

супроводжуються створенням різних документів. Документи, що формуються,

відображають рух товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів,

фінансових вкладень. Документообіг створює інформаційне середовище, що

моделює роботу підприємства. В основу завдань покладена така логіка:

спочатку виникає завдання, пов’язане з реальною господарською ситуацією, а

від студента потрібно знайти адекватні засоби для її розв’язання, тобто від

облікових ситуацій – до програмних засобів для їх реалізації. У кожному

завданні послідовно розглядаються ситуації та професійні задачі, з якими

стикається бухгалтер, і вже на прикладі цих ситуацій розбираються правила і

154

прийоми використання стандартних засобів і типових налаштувань програми.

Практичні завдання пов’язані між собою і в сукупності являють собою

наскрізний приклад ведення комп’ютерного бухгалтерського обліку на

умовному підприємстві. Комплекс практичних завдань є керівництвом по

веденню комп’ютерного бухгалтерського обліку в середовищі програми

«1С: Підприємство». Неможливо розглянути всі господарські операції у всьому

розмаїтті їх віддзеркалення в комп’ютерній бухгалтерії. У зв’язку з цим

основний акцент робиться не на викладення готових рецептів, а кожен раз

розглядається процес пошуку рішення в деякій заданій ситуації, обговорюються

різні варіанти організації обліку і розв’язання поставлених завдань на основі

засобів програми «1С: Підприємство».

Таким чином, застосування середовища програми «1С: Підприємство»,

заснованого на моделі імітації виробничої діяльності, суттєво активізує як

самонавчання, так і отримання практичних навичок безпосередньо в навчальній

аудиторії, сприяє формуванню професійних якостей майбутніх бухгалтерів щоб

бути конкурентоспроможним на сучасному ринку праці.

Литература 1. Беспалько В.П. Образование и обучение с участием компьютеров

(педагогика третьего тысячелетия). − М.: Изд-во Московского психолого-

социального института; Воронеж: Изд-во НПО "Модэк", 2002. − 352 с.

2. Филимонова Е.В., Кириллова Н.А. «1С:Предприятие 8.0.

Бухгалтерия и торговля в вопросах и ответах». Учебно-практическое пособие. –

Ростов н/Д.: Феникс, 2007. – 480 с.

3. Харитонов С.А. Технология ведения учета в программе

«1С:Бухгалтерия 8.0». Практическое пособие. – М.: «1С:Паблишинг», 2005. –

412 с: ил. ISBN 5-9677-0009-9

4. Чистов Д.В., Харитонов С.А. Хозяйственные операции в

«1С: Бухгалтерии 8». – СПб.: Питер, 2007, – 588 с.

Клімович І. М., старший викладач

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

СУЧАСНІ ВИМОГИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ З

БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

.

В умовах інтеграції у світове співтовариство виникає проблема інтеграції

вищої освіти у світній простір. Система оцінки знань, обсягів навчальної

роботи, стандарти освіти поступово наближаються до європейських і світових.

Інтеграція наукової діяльності, поєднання практичної та освітньої діяльності

мають набути ознак самопідготовки та саморозвитку.

Проблеми підготовки фахівців з бухгалтерського обліку до професійної

діяльності, з урахуванням вимог роботодавців є актуальною

155

Впровадження нових технологій і розвитку досліджень у ВНЗ сприятиме

створення відповідних практичних лабораторій єдиної факультетської

навчально-лабораторної бази, яка використовується для проведення практичних

занять, тренінгів зі студентами різних кафедр. Така практика є в європейських

університетах та у ХТЕІ КНТЕУ.

Потрібен аналіз переваг і недоліків системи вищої освіти й поступове

формування нової системи вищої освіти під наші вимоги, інтегрованої до

світової системи.

У сучасних умовах поліпшення якості підготовки фахівців, неможливо без

таких кроків:

- розширення джерел фінансування діяльності;

- створення тренінгів;

- розвиток науково-виробничої діяльності, налагодження тісного зв’язку з

практикою;

- створення контрольованих умов змагальності між викладачами за

студентами.

Також потрібні нові форми співпраці сфери освіти і ринку праці та нові

форми організації навчального процесу, які б дозволяли поєднати різноманітні

вимоги до фахівців.

Для проведення практик ВНЗ, в міру можливостей, підтримується

належний рівень матеріально-технічної бази, методичного, організаційного та

кадрового забезпечення, впроваджуються нові засоби навчання, електронні та

мережеві технології.

У цих умовах можливо говорити про розвиток засобів дистанційної освіти,

їх впровадження дасть можливість проводити всі форми занять у режимі

електронного навчання, полишити можливість доступу до методичних ресурсів

кафедри, факультету.

Дистанційна форма навчання через Інтернет є ефективною і зручною

формою отримання нових знань та компетенції, підвищення рівня

професійності.

Організація дистанційного навчання базується на тому, що інформаційні

технології в дистанційній освіті дозволяють використовувати Інтернет -

технології та технології локальних і глобальних обчислювальних мереж. При

цьому інформаційні технології в дистанційній освіті використовують Інтернет

для забезпечення студентів навчально-методичним матеріалом, а також для

інтерактивної взаємодії між викладачем та студентами.

Серед інноваційних технологій, на основі яких у ВНЗ повинно

створюватися нове навчальне середовище, де студенти можуть отримати

доступ до навчальних матеріалів у будь-який час і в будь-якому місці, є

технології електронного (дистанційного, мобільного) навчання, використання

яких зробить навчальний процес більш привабливим, демократичним,

комфортним і стимулюватиме студентів до самоосвіти та навчання протягом

усього життя [1].

Але основною рушійною силою, здатною об’єднати усі складові

навчального процесу і надати йому максимальної результативності, є колектив

156

кафедри. Створення такого колективу і забезпечення умов для його плинної

діяльності передбачає щоденну працю.

Створення сучасних віртуальних лабораторій дасть випускникам

можливість вийти на сегменти ринку праці, зміцнить контакти з

підприємствами.

Із цих позицій перспективним вважаємо: розширення переліку додаткових

світних послуг ,підвищення кваліфікації і підготовки майбутніх фахівців, вихід

на світовий ринок вищої освіти, розширення форм роботи з іноземними

студентами, викладання англійською та іншими іноземними мовами.

Ми зацікавлені у постійному поповнені студентських лав і чикаємо на

абітурієнтів, які бажають отримати освіту в поєднанні із практичними

знаннями, готових до реальної роботи на підприємствах.

Литература

1. «Положення про дистанційне навчання», затверджене

Міністерством освіти і науки України наказом №466 від 25 квітня 2013 року. –

[Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://osvita.ua/legislation/Dist_osv/2999/

Колованова С. П. головний бухгалтер ТОВ «Три - І»

ВИМОГИ РОБОТОДАВЦІВ ДО МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ

БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Сучасний бізнес існує у складних умовах перемін, які витребувані часом

для подальшого розвитку та інтеграції. Вимоги стосовно ведення

бухгалтерського обліку та аудиту формують у працедавців індивідуальний

підхід до кваліфікації своїх працівників, які є фахівцями разних напрямків

економіки - бухгалтерів, економістів, аудиторів, фінансистів.

Фахівець з бухгалтерського обліку потребує особливої уваги, тому як

регістри сучасного обліку є базою формування аналітичних даних для

фінансового консалтингу, аналізу господарської діяльності, фінансових форм

звітності, податкової звітності, аудиту, інвестиційних проектів.

Правдива, неупереджена, своєчасно відображена інформація щодо

господарських операцій суб`єктів підприємницької діяльності надає

впевненості і розвитку бізнесу, і як наслідок цього відбувається підвищення

рівня життя суспільства.

Вимоги до працівників бухгалтерського обліку у першу чергу потребують

таких якостей характеру як пунктуальність, відповідальність, мобільність,

презентабельність, здібність максимально ефективно використовувати час,

знання та навички, високі морально-психологічні якості, вміння працювати у

команді, бажання постійно підвищувати кваліфікаційний рівень. Останнім

часом пріорітетами знань бухгалтерів можна визначити володіння іноземними

мовами профільного напрямку та поглиблене знання міжнародних стандартів

бухгалтерського обліку.

157

Випусники вищих навчальних закладів з дипломами бакалаврів,

спеціалістів, магістрів безперечно витребувані на ринку праці, але основною

перешкодою отримати роботу по спеціальності є відсутність досвіду роботи. Як

отримати цей досвід та на що звернути увагу майбутнім працівникам

бухгалтерського обліку?

Для того щоб забезпечити підтвердження вище визначених якостей

особистості бухгалтера без досвіду роботи, роботодавці готові запропонувати

посади молодшого бухгалтера, бухгалтера другої категорії, касира, помічника

головного бухгалтера. Саме ці посади дадуть змогу презентувати початковому

бухгалтеру свої здібності, що дав вищий навчальний заклад, та практично їх

застосувати.

Мінімальний період набуття досвіду роботи складає від півріччя до

одного року. Це час практичних навичок, які у подальшому сформують

кваліфікованого фахівця бухгалтерського обліку. Протягом цього періоду

керівники об`єктивно зацікавлені у тому, щоб забезпечити працівнику

можливість отримати нові знання та навички, а у разі потреби здійснити

фінансування навчання ексклюзивної підготовки молодого спеціаліста, але за

умови прояву мотивацій самого фахівця.

Основною проблемою для роботодавця при прийнятті на роботу

молодого фахівця є невміння їм самостійно працювати на окремо визначеній

ділянці бухгалтерії великого підприємства або єдиним бухгалтером малого

підприємства. На навчання безпосередньо на підприємстві потрібен час та

більш кваліфікований працівник-наставник, але фінансові можливості бізнесу

не завжди готові це забезпечити. Тому для майбутніх фахівців бухгалтерського

обліку термін «досвід роботи» можна замінити терміном «практичні навички»,

яких замало для підприємця з його вимогами.

Поглиблена практика, саме поглиблена, а не поверхнева на підприємствах

може вирішити цю проблему. Але тіж самі роботодавці не схильні до

прийняття на виробничу практику студентів - майбутніх фахівців

бухгалтерського обліку. По-перше - це відсутність фінансування спеціаліста-

наставника та брак вільного часу для роботи з практикантом, а по-друге - це

специфіка роботи бухгалтерії, об`єктом роботи якої є конфединційна

інформація, що не може розголошуватись та не є публічною. Тому навички

починаючого фахівця після проходження виробничої практики можна назвати

умовними. За даними статистичних досліджень професійних якостей

випускника рівень практичної підготовки складає 58,7%. Аналізуючи іншу

інформацію, яку наведено у Порівняльній діаграмі високих оцінок

універсальних професійних якостей випускника можна зробити висновок, що в

цілому практичні навички молодого спеціаліста оцінюються приблизно у 60 %,

а роботодавець прагне більш вищих показників – на рівні 80%.

Роботодавець з однієї сторони хоче отримати дипломованого спеціаліста,

який може самостійно та кваліфіковано працювати, а з другої – не може якісно

приймати участь у наданні місця практики з об`єктивних причин. Для

вирішення проблеми забезпечення вимог працедавців до фахівців

бухгалтерського обліку необхідно підвищити якість практики студентів

158

частково за участю підприємців, частково безпосередньо у вищому

навчальному закладі. Вміння молодим фахівцем працювати самостійно можна

досягти лише при постійному підвищенню практичних навичок, застосовуючі

сучасні інформаційні системи обліку та звітності.

Налаштування сучасних інформаційних систем бухгалтерського обліку

для поглибленого розуміння студентом повного циклу бухгалтерського,

статистичного та податкового обліку повинно стати безперервною моделлю

обліку від первинного документу до фінансових та податкових форм звітності.

Таке ставлення до практичної підготовки забезпечить вимоги роботодавців,

підвищить рівень вищої освіти та підготовки фахівців до самостійної праці у

майбутньому.

Кузічкіна Н. І., к.е.н., доц.

Харківський торгово-економічний інститут

Київського національного торгово-економічного університету

ЕФЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕБІТОРСЬКОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ

ПІДПРИЄМСТВА, ЯК СКЛАДОВА ПРОЦЕСУ ПІДГОТОВКИ

ФАХІВЦІВ-БУХГАЛТЕРІВ

Зміни в країні призвели до істотного уповільнення платіжного обороту, що

погіршило стан дебіторської заборгованості на підприємствах. Сьогодні практично

на кожному підприємстві дуже гостро стоїть питання про своєчасну оплату робіт,

послуг і товарів. Для більшої половини вітчизняних підприємств надлишкова

дебіторська заборгованість є великою проблемою. І вивчення її особливостей займає

важливе місце в практичній підготовці студентів економічних спеціальностей.

Заборгованість підприємства надає значний негативний вплив на його

фінансово - майновий стан. Однак, уникнути її повністю практично неможливо,

оскільки вона є об'єктивним явищем в економіці як результат фінансово¬-

господарських відносин між її суб'єктами. Аналізу та оцінці дебіторської

заборгованості на підприємстві не приділяється належна увага, що призводить до

негативних наслідків: прискореному зростанню заборгованості перед

підприємством, не поверненню боргів, позбавлення підприємства інвестиційної

привабливості, а іноді може призводити і до банкрутства. Тому дебіторська

заборгованість і саме проблема ефективного управління нею, виходить на перший

план. При цьому одним з перших кроків в раціональному управлінні дебіторської

заборгованості є дослідження суті такого поняття як «дебіторська заборгованість»,

виявлення її особливостей і закономірностей.

Питання управління дебіторською заборгованістю розглядалися А. І. Бланком,

Л. О. Лігоненко, А. А. Мазаракі, Н. М. Новіковим, Г. В. Ситник та ін. Однак ця

проблема вимагає подальшого висвітлення [3].

Згідно з П (С) БО 10 «Дебіторська заборгованість», дебіторська заборгованість

- це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату, а дебітори -

юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству

певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів [2]. Однак П (С) БО

159

10 не має методичного прототипу серед Міжнародних стандартів фінансової

звітності (далі - МСФЗ).

У МСФЗ дебіторська заборгованість розглядається в групі фінансових

інструментів і методичні вимоги до її обліку регламентовані декількома стандартам:

МСФЗ 7 «Фінансові інструменти: розкриття інформації», МСФЗ 9 «Фінансові

інструменти», МСБО 32 «Фінансові інструменти: розкриття та подання» та МСБО 39

« Фінансові інструменти: визнання та оцінка »[1].

Основні причини виникнення дебіторської заборгованості:

1. недолік грошей у клієнта або зниження його можливості розплачуватися в строк;

2. порушення розрахунково-платіжної дисципліни контрагентами;

3. нерозвиненість практики факторингу;

4. недосконала політика стягнення дебіторської заборгованості;

5. Не якісний аналіз дебіторської заборгованості [3].

Будь-яке підприємство бажає запобігти втратам і не довести своє існування до

банкрутства. А значить, кожне підприємство повинно прагнути до зменшення

дебіторської заборгованості. Тому необхідно розробити таку політику управління

заборгованістю, втілення якої мало б позитивний результат.

Розглянуті питання потребують удосконалення, оскільки життєво важливим є

поліпшення та уточнення системи внутрішнього контролю за дебіторською

заборгованістю; зміцненню договірної дисципліни повинна сприяти ефективна

організація розрахунків; зменшенню витрат обороту; підвищенню контролю щодо

зменшення дебіторської заборгованості; прискоренню обороту оборотних коштів;

ефективному використанню тимчасово вільних коштів. Управління дебіторською

заборгованістю буде більш ефективно, якщо на підприємстві буде вивчатися її

економічна сутність; необхідно, щоб застосовувалися різні методи фінансового

менеджменту для досягнення конкретного результату.

Таким чином, глибина вивчення процесу управління дебіторською

заборгованістю залежить і від викладача і від студента. Готовність сприймати

матеріал виражається в бажанні студента займатися науковими дослідженнями в

цьому напрямку. І чим ближче буде практика до теорії, тим швидше ці знання будуть

реально застосовні в роботі.

Литература 1. Міжнародний стандарт фінансової звітності 7 «Фінансові інструменти:

розкриття інформації» від 01.01.2012 (Редакція від 01.01.2012) [Електронний ресурс]

// Верховна Рада України. – Офіц. Веб-сайт. – Режим доступу:

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/929_007.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська

заборгованість" від 12.10.2010 № 1202 (Редакція від 04.09.2015) [Електронний

ресурс] // Верховна Рада України. – Офіц. Веб-сайт. – Режим доступу:

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1017-10.

3. Чорнобривець М. М. Дебіторська заборгованість: сутність та причини

виникнення [Електронний ресурс] / М. М. Чорнобривець // Європейські перспективи.

- 2013. - № 10. - С. 181-185. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-

pdf/evpe_2013_10_33.pdf.

160

Кузнецова С. О., к.е.н., доц.

Харківський торговельно-економічний інститут Київського

національного торговельно-економічного університету

ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ З ОБЛІКУ І АУДИТУ НА

ОСНОВІ ДОСЛІДЖЕНЬ СУЧАСНИХ ВИМОГ РОБОТОДАВЦІВ

Дослідження ринку праці та вимог роботодавців до вакантної посади

головного бухгалтер дозволило визначити загальні вимоги сьогодення, що в

свою чергу може допомогти удосконалення навчального процесу зі

спеціальності «Облік і аудит».

Узагальнені вимоги до вакансії на посаду головного бухгалтера:

- ведення фінансового, управлінського та податкового обліку;

- складання фінансової, податкової та управлінської звітності;

- введення первинного обліку та складання внутрішньої звітності;

- контроль за рухом грошових коштів;

- складання бюджету підприємства;

- контроль витрат на підприємстві;

- контроль робочого капіталу;

- аналіз господарської діяльності підприємства на базі програми 1С 8.2

бухгалтерія, Medoc;

- розробка пропозицій щодо оптимізації витрат на підприємстві;

- контроль платежів;

- факторний аналіз витрат підприємства;

- розробка нормативів списання виробничих витрат і оплати праці на

підприємстві.

Одним з важливих аспектів є визначення специфіки та механізму

формування варіативної частини програми з урахуванням вимог регіональних

роботодавців і ринку праці.

У зв'язку з цим виникає необхідність:

- виявляти зміни, що відбуваються в технології виробництва і організації

праці;

- визначати необхідні для регіону додаткові професійні компетенції в

конкретній галузі професійної діяльності;

- конкретизувати кінцеві результати навчання у вигляді компетенцій,

умінь, знань та купованого практичного досвіду.

Професійні стандарти встановлюють обов'язковий професійний мінімум,

якому повинні відповідати працівники галузі, однак зміст виробничої сфери

змінюється швидше, ніж оновлюються професійні стандарти. Тому при

визначенні варіативної частини необхідно враховувати особливості та вимоги

сучасного ринку праці, окремих роботодавців, а також сучасний стан і

тенденції розвитку галузі торгівлі та ресторанного господарства, необхідних і

достатніх для забезпечення конкурентоспроможності випускника і його

подальшого професійного зростання.

161

Специфіка бухгалтера в торгівлі та ресторанному господарстві - це

ведення обліку за цінами продажу і технології списання торгової націнки,

вміння складати калькуляцію по збірки рецептур і виконавчу калькуляцію для

різних закладів. На сьогоднішній день багато ресторанів і кафе спеціалізуються

на закордонній кухні або конкретної продукції (кондитерські, кав'ярні, рибні

ресторани, суші-бари та ін.), тому бухгалтер, який володіє досконало

компетенціями цін продукції ресторанного господарства, завжди буде

затребуваний.

Основним гарантом успішності випускника може бути розуміння ним

навколишньої дійсності, для чого студенту необхідний набір знань і

компетенцій у сфері економіки, обліку та аналізу, що можна реалізувати за

допомогою міждисциплінарних курсів: бухгалтерський облік за видами

економічної діяльності, бухгалтерський облік в торгівлі та ресторанному

господарстві, інформаційні технології управлінської звітності.

В розрізі цих дисциплін основна увага має приділятися: обробці

первинних бухгалтерських документів; формуванню бухгалтерських проводок з

обліку майна підприємства; проведенню підготовки до інвентаризації та

перевірка дійсного відповідності фактичних даних інвентаризації даними

обліку; відображення в бухгалтерських проводках заліку та списання нестачі

цінностей (регулювання інвентаризаційної різниці) за результатами

інвентаризації; формуванню бухгалтерських проводок по нарахуванню та

перерахуванню податків і зборів до бюджетів різних рівнів; складанню форм

бухгалтерської звітності у встановлені законодавством терміни.

Важливо визначити, на що може спиратися підготовка студентів за

даними напрямками. В основу варіативної частини необхідно включати

конкретні розділи й теми з урахуванням дослідження вимог роботодавців до

головних бухгалтерів. Дуже важливою складовою навчального процесу стає

необхідність надання навичок узагальнення інформації, яка сформована

системою обліку для керівників підприємства, а саме управлінська звітність.

Управлінська звітність – це сукупність інформації фінансового та не

фінансового характеру, на основі систематизації і аналізу керівництво

організації здійснює внутрішній контроль та оцінку діяльності компанії та

приймає управлінські рішення.

Управлінська звітність ведеться у внутрішньому форматі підприємства,

не регламентується законодавством, і використовується виключно для

внутрішніх цілей компанії (на 90% управлінська звітність становить

комерційну таємницю). Ведення управлінської звітності обґрунтовується

необхідністю отримання повної і достовірної інформації про бізнес для

прийняття завідомо вірних стратегічних рішень.

Вивчення даних дисциплін і тем дозволить студенту глибше зрозуміти всі

основні аспекти організації господарської діяльності підприємств торгівлі та

ресторанного господарства та успішно реалізувати свої інтереси, в тому числі і

шляхом організації власної справи з консалтингу, аудиту та експертизи.

162

Майстер Л. А., Базюк В. Р.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського торговельно-економічного університету

РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ В ДІЯЛЬНОСТІ

ПІДПРИЄМСТВА

Процеси інтеграції та глобалізації, розвиток міжнародного ринку,

соціально-економічний розвиток світового господарства суттєво впливають

і змінюють роль та значення фінансової звітності. Згідно з цим значно

вищою стала роль фінансової звітності як інформаційного забезпечення в

здійсненні управління підприємством. На сучасному етапі фінансова

звітність набуває суспільно-високого значення, без неї не має змоги

підтримувати ефективне функціонування діяльності підприємства, в ролі

основного суб’єкта економіки.

Питанню ролі та значення фінансової звітності в діяльності

підприємства присвячена досить велика частка досліджень українських

вчених, зокрема, В. О. Шевчука, Ф. Ф. Бутинця, С. В. Голова, В. К. Савчука,

В. В. Сопка, Л. В. Чижевської, Г. Г. Кірейцева та інших науковців. Проте,

незважаючи на досить велику кількість дослідників, дане питання не є

остаточно і суттєво розглянутим.

Фінансова звітність розглядається у ролі елемента методу

бухгалтерського обліку поряд із іншими не менш важливими методами,

такими як документація, інвентаризація, оцінка, калькуляція, рахунки,

подвійний запис, і особливо баланс. Відповідно до Закону України «Про

бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення

(стандарту) бухгалтерського обліку (П(С)БО) «фінансова звітність - це

бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан,

результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний

період». Дане визначення є неконкретним і вузьким, оскільки воно, ніяким

чином не відображує сутність та зміст фінансової звітності, а лише показує

її зовнішній прояв і походження.

Інформація, яку нам надають у фінансовій звітності, ділиться на дві

великі, окремі, проте логічно пов’язані одна з одною частини:

1. результативні показники для оцінки ефективності функціонування

підприємства за відповідний період, які надані у таких формах: Баланс (Звіт

про фінансовий стан), Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний

дохід), Звіт про рух грошових коштів (за непрямим методом), Звіт про

власний капітал і Примітки до річної фінансової звітності.

2. базова інформація, яка допомагає зрозуміти показників основних

форм фінансової звітності та містить концептуальні засади і принципи

облікової політики, відомості вид діяльності підприємства.

За своїм призначенням фінансова звітність є певним інформаційними

ресурсом та основним первинним джерелом облікової інформації для

користувачів. Як об’єкт аналітичної діяльності вона використовується

163

користувачами інформації для складання прогнозів розвитку підприємства й

прийняття правильно обґрунтованих економічних рішень.

Бухгалтерська фінансова звітність, яка ведеться на узагальнених

даних бухгалтерського обліку, виступає взаємопов’язаною ланкою між

підприємством і іншими суб’єктами ринкових відносин. Фінансова звітність

має пояснювати процеси, що відбуваються на підприємстві, а також

задовольняти вимоги щодо обсягу інформації, яку підприємство потребує,

можливостей її розуміння зовнішніми і внутрішніми користувачами. Після

затвердження Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в

Україні» склад і структура звітності суттєво змінились, і як результат,

зовнішні і внутрішні користувачі мають більше можливостей в процесах

прийняття обґрунтованих рішень. Фінансова звітність відображає всі

важливі зміни у структурі господарських засобів, джерел їх утворення,

результатах фінансової діяльності, дає досить об’ємну кількість інформації

користувачам, які беруть безпосередню участь в процесі управління

підприємством. Підвищення ролі фінансової звітності, є результатом

надання широкому колу суб’єктів прав на управління підприємством, тобто

права приймати інвестиційні та господарські рішення спираючись лише на

дані фінансової звітності.

Звітним періодом для тільки-но створеного підприємства може бути

період менший за 12 місяців, проте не більше 15 місяців. В той час, як

звітним періодом для підприємства, яке ліквідується - це період з початку

календарного року до дати прийняття рішення про ліквідацію цього

підприємства.

Значення фінансової звітності не можна переоцінити, тому що, це

підсумок у виконаній роботі, результатом якого є дохід або збиток. Для

довгострокового функціонування підприємства і отримання прибутку,

важливою є ретельна перевірка фінансової звітності, за результатами якої

ми можемо зробити висновки по фінансових аспектах, а також перевірити

кваліфікацію працівників на підприємстві. Фінансова звітність є основним

засобом стимулювання управління підприємством. З її допомогою

здійснюється контроль, аналіз і оцінка результатів, яких досягло

підприємство за звітний період.

Отже, фінансова звітність посідає високе місце в керуванні

підприємством тому що, являє собою основне джерело інформації про стан

фінансової діяльності, на основі якої приймаються управлінські рішення. На

підвищення ролі звітності мали вплив зміни у економіці, а також

розширення кола суб’єктів управління підприємством. На сьогоднішній

день вона є основним елементом і найпоширенішим засобом комунікації, за

допомогою якого користувачі мають змогу формувати стратегію і тактику

щодо управління підприємством. Бухгалтерська фінансова звітність є

обов’язковою для усіх організацій, які займаються підприємницькою

діяльністю.

164

Майстер Л. А., асистент, Пашківська А. В.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського торговельно-економічного університету

ОСОБЛИВОСТІ ВИНИКНЕННЯ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ

Дебіторська заборгованість на сучасному вітчизняному підприємстві має

вагоме значення. Вона сприяє прозорості та правильності даних із

розрахункових операцій за борговими зобов’язаннями. У сучасних умовах

облікове забезпечення розрахунків з дебіторами відіграє важливу роль у

діяльності підприємства загалом, та сприяє своєчасності та пришвидшенню

розрахунків з партнерами протягом вказаного терміну. Вчасне погашення

дебіторської заборгованості в найкоротші строки та недопущення у

майбутньому її збільшення є реальною можливістю зменшити дефіцит

оборотних коштів підприємства. У зв’язку з цим, для виробничих підприємств

усе більшої актуальності набуває проблема організації ефективної системи

обліку розрахунків дебіторської заборгованості.

Питанням виникнення дебіторської заборгованості досліджували багато

вітчизняних та іноземних вчених, зокрема, такі, як: І.Білик, М. Войнаренко, О.

Гудзь, А. Карбовник, О. Лищенко, К. Мертон, Г. Павлова, В. Сопко, Н. Хрущ та

інші. Проте, серед існуючого наукового доробку важко знайти праці, які

розробляли б шляхи запобігання можливості неповернення дебіторської

заборгованості.

Дебіторська заборгованість виникає під час продажу чи відвантаження

продукції (товарів, робіт, послуг) та оцінюється за первісною вартістю. Тобто

виникає розрив між нарахуванням доходів та їх реальним отриманням. І чим

довший часовий проміжок між даними подіями виникає, тим меншою є

ймовірність погашення дебіторської заборгованості. У деяких випадках,

можливим є те, що підприємство не отримує погашену дебіторську

заборгованість. Саме тому проблема реальної оцінки дебіторської

заборгованості підприємства є такою важливою.

Правильне визнання дебіторської заборгованості впливають на

достовірність облікових даних, а також на правильність їх відображення у

звітності підприємства.

На розмір та структуру дебіторської заборгованості має вплив ряд

чинників, які можна поділити на три головні групи:

1) загальноекономічні (зовнішні) чинники (загальний стан економіки в

державі, політика НБУ, рівень інфляції,);

2) галузеві чинники (стан галузі, в якій здійснює свою діяльність

підприємство; динаміка виробництва даної продукції);

3) внутрішні чинники (організаційно-правова структура і форма власності

підприємства).

Названі вище чинники впливають на виникнення та суму дебіторської

заборгованості. Врахування цих чинників при здійсненні відносин з

контрагентами допомагає уникнути ризиків відсутності розрахунків. Варто

165

зазначити, що рівень платоспроможності підприємства залежить від виконання

умов визнання поточної дебіторської заборгованості, достовірності оцінки та

своєчасності її погашення.

Відповідно до вимог П(С)БО 10 дебіторська заборгованість виникає при

передачі права власності на товар чи готову продукцію в момент його продажу

на умовах відстрочення оплати. Товар відвантажується покупцю після

підписання угоди купівлі-продажу і на основі складених первинних

документів, які підтверджують факт передачі товарів іншиму власнику.

Одночасно в бухгалтерському обліку здійснюється запис Дт 36 «Розрахунки з

покупцями і замовниками» і Кт 70 «Дохід від реалізації», який показує

визнання доходу від реалізації товарів. Виникнення дебіторської заборгованості

пов’язано з принципом на рахування, сутність якого полягає в тому, що

незалежно від сплати в момент відвантаження продукції, передачі послуг чи

права власності на них підприємство відображає отримання доходу, а у випадку

відсутності оплати одночасно і дебіторську заборгованість.

Отже, виникнення дебіторської заборгованості є важливим явищем для

фінансового обліку підприємства і потребує особливої уваги.

Пономаренко Н. В., викладач вищої категорії

Криворізький державний комерційно – економічний технікум

ПРОБЛЕМИ ПІДГОТОВКИ ТА ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ

ФАХІВЦІВ З БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

За останні роки економіка України зазнала значних змін, змінились

умови господарювання, бухгалтерський облік. Суттєвому коригуванню

підлягають і аспекти підготовки фахівців бухгалтерського корпусу.

Л.Г. Лівшиць у 1924 р. про професію бухгалтера писав: «Я не знаю, чи

існує ще одна професія, така, як бухгалтерська, до якої висувалися б настільки

різноманітні вимоги. Хіба що тільки клоуни з цирку, які повинні вміти в один і

той же час і плакати, і сміятися, залежно від того, що потребує публіка»[1].

Метою статті є визначення проблем підготовки фахівців

бухгалтерського обліку, підходів до освітньої діяльності в цій сфері.

Проблеми підготовки та працевлаштування фахівців з бухгалтерського

обліку стоять дуже гостро. Виникає питання, які саме потрібні фахівці: чи це

бухгалтер здатний натискати кнопки клавіатури і знаходити вікна необхідної

бухгалтерської програми, яка буде визначати фінансовий результат

підприємства, чи це фахівці, здатні в умовах безкінечних змін законодавчої

бази знаходити шляхи подолання кризових ситуацій на підприємствах. І ті і

інші фахівці необхідні, адже бухгалтеру повинні бути притаманні такі якості,

як вміння працювати з бухгалтерськими програмами, здатність аналізувати,

мислити, вирішувати важливі питання на різних адміністративних рівнях.

Важливо тільки визначити, яким саме чином готувати спеціалістів з обліку.

Стандарти освіти дають чітке розподілення розділів програми

підготовки бухгалтерів, але в умовах жорсткої конкуренції необхідно

166

переорієнтувати навчальні плани для того, щоб випускники могли без

труднощів працевлаштуватись на підприємствах різних форм власності і

виконувати різні ділянки облікових робіт. Майбутніх спеціалістів з обліку

необхідно приблизити до реального середовища, в якому працюють

бухгалтери, а саме знайомити їх з діяльністю податкової, банків, бюджетних

установ, казначейства, суб’єктів підприємницької діяльності, що дасть змогу

якісно готувати курсові, дипломні роботи, знаходити перші робочі місця. Але і

в цьому є багато труднощів. Роботодавці неохоче надають матеріали своїх

підприємств, навіть для аналізу і пропозицій по покращенню роботи,

вважаючи їх комерційною таємницею. Тому актуальним питанням постає

підготовка фахівців бухгалтерського обліку із застосуванням так званих

віртуальних підприємств, а з метою покращення практичної підготовки,

створення навчальних бухгалтерій в спеціалізованих аудиторіях навчальних

закладів .

Для досконалого викладання спецдисциплін, сам викладач повинен

співпрацювати з практикуючими бухгалтерами, проходити стажування на

підприємствах різних форм власності та галузях, знати сучасні методи і

прийоми викладання.

Інновації в освіті вимагають застосування інноваційних підходів у

викладанні дисциплін. У ногу з часом викладачі обліково - економічних

намагаються використовувати різні інноваційні технології, розуміючі і те, що

для майбутнього обліковця, це не зовсім прийнятні засоби засвоєння

навчального матеріалу. У меншій частині викладання облікових дисциплін

можуть бути використані інноваційні технології навчання, що дійсно

допоможе студентам краще сприймати та засвоювати новий матеріал, але все

ж таки більша частина матеріалу викладається з допомогою дошки та крейди.

Звичайно виникає ще одне питання, а чи зможе бухгалтер з українським

дипломом працевлаштуватися закордоном? У більшості випадків ні, так як

законодавство регулююче облік і звітність в Україні, використовується тільки

підприємствами і організаціями нашої держави. Спроби вийти на

міжнародний рівень були започатковані ще у 2000 році, коли видали перші

національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, розроблені на

підставі міжнародних стандартів. Наступним кроком стало впровадження в

підготовку професійних бухгалтерів Міжнародних стандартів освіти, а саме

МСО1 «Вступні вимоги професійної бухгалтерської освіти», МСО2 «Зміст

професійної бухгалтерської освіти», МСО3 «Професійні навички», МСО4

«Професійні цінності етика та ставлення», МСО5 «Вимоги до практичного

досвіду», МСО6 «Оцінка професійних здібностей та компетентності», МСО7

«Постійний професійний розвиток» [2]. Дані стандарти націлюють підготовку

фахівців бухгалтерського корпусу на нову методологічну основу,

переорієнтацію навчальних планів та оновлення змісту програм,

впровадження нових технологій навчання, безперервного вдосконалення

навчального процесу, наближеного до вимог роботодавців.

Можливо, пройде ще не одне десятиліття, коли процеси перетворення в

державі і освіті приблизять підготовку фахівців з обліку до міжнародного

167

рівня і українські дипломи будуть конкурентоспроможними на міжнародному

ринку праці.

Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що підготовка

фахівців бухгалтерського обліку повинна удосконалюватись та адаптуватись

виходячи з вимог роботодавців та перетворень в економіці. Реалізація цього

завдання можлива лише за допомогою педагогічних працівників, їх

професіоналізму та майстерності, бо лише вони можуть максимально сприяти

розвитку інтелектуальних здібностей, професійних якостей,

самовдосконаленню, здатності економічного мислення майбутніх фахівців з

обліку.

Литература 1. Лившиц Л.Г. Из записной книжки // Счетоводство. – 1924. – № 3.

2. Міжнародний стандарт «Вимоги щодо компетентності для

професіоналів з обліку, аналізу та аудиту» // Школа професійного бухгалтера.

— 2012. — № 4 (76).

Синиця Т. В., к.е.н., доц., Осьмірко І. В. к.е.н., доц.

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С.Сковороди

ІННОВАЦІЙНИЙ ПІДХІД ДО ЗМІСТУ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

БУХГАЛТЕРСЬКИХ КАДРІВ НА ОСНОВІ ВПРОВАДЖЕННЯ

ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В БУХГАЛТЕРСЬКУ ОСВІТУ

Сучасне суспільне життя неможливо уявити без використання

інформаційних технологій. Одним із пріоритетних напрямів процесу

інформатизації сучасного суспільства є інформатизація освіти, що представляє

собою систему методів, процесів і програмно-технічних засобів, інтегрованих з

метою збирання, обробки, зберігання, розповсюдження і використання

інформації в інтересах її споживачів. Мета інформатизації полягає в глобальній

інтенсифікації інтелектуальної діяльності за рахунок широкого використання

сучасних інформаційних технологій: комп'ютерних і програмних.

Традиційна система підготовки бухгалтерських кадрів формує

фундаментальні знання, репродуктивне мислення майбутніх фахівців, що не в

повній мірі відповідає потребам сучасної облікової практики. При цьому у

випускника вузу розвивається більше теоретичний рівень підготовки в

порівнянні з функціональним. Процеси, що відбуваються у зв'язку з

інформатизацією суспільства, торкнулися освітньої сфері та призвели до

протиріччя між інноваційністю та традиційністю в бухгалтерській освіті.

Інформаційна середа робить можливими і необхідними радикальні

перебудови в змісті обліку. Навчання має бути орієнтовано на майбутні

потреби, а кожен випускник повинен володіти сучасною технологією ведення

облікового процесу. Основою сьогоденної бухгалтерської освіти є технологічні

інновації, комп'ютерні та телекомунікаційні технології. Застосування цих

168

технологій супроводжується радикальними змінами в: методах і прийомах

викладання облікових дисциплін, організації праці викладачів і студентів,

економічних механізмах і навіть у теорії та методології сучасної бухгалтерської

освіти.

Зміни змісту та методів навчання бухгалтерських кадрів передбачають:

удосконалення понятійного апарату бухгалтерського обліку, у відповідності до

вимог сучасних інформаційних технологій; широкого використання

контекстно-навчальних завдань, ділових ігор, інтерактивних електронних

навчально-тренінгових практикумів, які поєднують в собі навчальні посібники

та реальні процеси що відбуваються в організації. Все це дасть можливість

студентам розвивати проблемно-пошукове мислення; формувати професійне

судження; розширити можливості самоконтролю отриманих знань.

Слід виділити кілька аспектів використання інформаційних технологій у

навчальному процесі:

робота з програмами «загального призначення» - універсальні

програмні продукти, призначені для автоматизації розробки та експлуатації

функціональних завдань користувача (текстові та графічні редактори,

електронні таблиці, системи управління базами даних тощо);

робота зі спеціалізованими програмами («1С: Бухгалтерія», «M.E.Doc»,

«Бест Звіт Плюс» тощо);

використання інформаційних технологій для організації самого

навчального процесу, що дозволяють створювати навчально-методичні

комплекси та електронні підручники; здійснювати курсове проектування;

організовувати навчальну практику в бухгалтерії віртуальної фірми; проводити

дистанційне навчання.

Вибір професійного програмного забезпечення залежить від популярності

програм, а також відповідності сучасним вимогам та рівню розвитку

інформаційних технологій, можливості його розвитку в майбутньому.

На нашу думку, найповніше цим вимогам відповідає програма «1С:

Бухгалтерія 8 для України». Найбільш значущими перевагами даної програми є

такі: програма є найпоширенішою в Україні; вміння працювати з програмою

«1С: Бухгалтерія 8 для України» є однією з вимог, що пред'являються до

фахівця при прийомі на роботу на багатьох підприємствах; фірма «1С» має

широку франчайзингову і дилерську мережу; зокрема фірма «1С: Україна»,

співпрацює з навчальними закладами, надаючи продаж на пільгових умовах

повної версії програми «1С: Бухгалтерія 8 для України» з оновленням релізів,

надає консультаційну підтримку; програма має хорошу інформаційну та

методичну підтримку; програма проста в навчанні, «прозора», має відкриту

архітектуру, що дозволяє її модернізувати; в нових релізах програми можна

вести податковий облік; інші інтегровані з «1С: Бухгалтерія 8 для України»

програмні продукти, також можуть бути використані в навчальних цілях,

наприклад «1С: Торгівля і склад», «1С: Зарплата і кадри», «1С: Фінансове

планування»; фірма «1С» проводить сертифікацію користувачів програми («1С:

Професіонал»).

169

Таким чином, включення сучасних комп'ютерних і телекомунікаційних

технологій в процес підготовки бухгалтерських кадрів створює можливості

підвищення якості освітніх послуг. Інноваційний підхід до змісту професійної

підготовки бухгалтерських кадрів викликає докорінну перебудову змісту

бухгалтерського обліку, передбачає впровадження нових інформаційних

технологій в бухгалтерську освіту, методичних систем, що забезпечують

формування умінь майбутнього бухгалтера протягом усього періоду його

навчання у вузі, доцільність і відповідність змісту професійної підготовки

студентів особливостям їх майбутньої професії; інтерактивні дії студентів в

ході освітнього процесу; чітко спланований очікуваний результат навчання.

Активна роль інноваційних технологій полягає в тому, що вони не тільки

виконують функції інструментарію для вирішення певних освітніх завдань, але

й стимулюють створення нових форм навчання. Результатом впровадження

таких технологій є поліпшення якості професійної підготовки бухгалтерських

кадрів та підвищення рівня їх професійної компетентності.

Супрович Г. О., к.е.н., доц.

ДВНЗ «Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьман»

НАПРЯМКИ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ З ОБЛІКУ ТА АУДИТУ В

СУЧАСНИХ ЕКОНОМІЧНИХ УМОВАХ

В умовах інтеграції України до світового економічного простору,

постійно зростають кваліфікаційні вимоги до працівників бухгалтерського

обліку. Існує думка, що у наш час справжнім професіоналом своєї справи є не

той, хто вміє лише вчитись, а той, хто вміє вчитись, розучуватись і

перенавчатись.

Національна доктрина розвитку освіти визначає освіту як основу

розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запоруку майбутнього

України, визначальний чинник політичної, соціально-економічної, культурної

та наукової життєдіяльності суспільства Мета державної політики щодо

розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої

самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей,

здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й

примножувати цінності національної культури та громадянського

суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну,

соціальну та правову державу як невід'ємну складову європейської та світової

спільноти [1].

Дійсно, постійні процеси інтеграції та глобалізації світової економіки,

швидкість інформаційних потоків постійно висувають вимоги до якості

підготовки фахівців у сфері обліку та аудиту. Сучасний бухгалтер має не лише

вміти відображати господарські операції на бухгалтерських рахунках, але й

досконало володіти вітчизняною та зарубіжною нормативно-правовою базою,

170

комп’ютерними технологіями, вміти застосовувати творчий підхід до роботи,

постійно удосконалювати професійні та особистісні якості.

Наразі, знання іноземної мови та міжнародних стандартів обліку є одним

із найголовніших аспектів при працевлаштуванні в компанії, що працюють на

міжнародних ринках. Головним завданням ВНЗ економічного спрямування є

надання можливості студентам отримати якісну європейську освіту, що у свою

чергу передбачає викладання профільних дисциплін англійською мовою.

Вивчення профільних дисциплін іноземною мовою відкриває ряд

можливостей і перспектив, зокрема:

1. Підвищення навчальної мобільності студентів та можливість брати

участь у міжнародних програмах студентів за обміном. Під навчальною

мобільністю слід розуміти можливість набуття студентами професійних

якостей у закордонних наукових закладах, які готують спеціалістів у сфері

бухгалтерського обліку. Наразі в Україні діє програма обміну студентів,

викладачів та науковців Erasmus+. В рамках цієї програми студенти мають

можливість отримувати стипендії. Не менш важливим напрямком «навчальної

мобільності» є запровадження у ВНЗ програм подвійного диплома.

2. Можливість проходити стажування у міжнародних компаніях.

Працевлаштування після закінчення ВНЗ є однією із найбільш нагальних

проблем у сучасних умовах. Більшість вітчизняних роботодавців вимагають,

щоб претенденти на посаду бухгалтера обов’язково мали досвід роботи. Тож

міжнародні програми стажування дозволять інвестувати зарубіжний досвід,

знання і професіоналізм у сфері бухгалтерського обліку та аудиту у молодих

фахівців нашої країни. Участь у таких програмах передбачає високий рівень

володіння англійською мовою та високий рівень професійних, комунікативних і

творчих навичок.

3. Володіння спеціалізованою бухгалтерською термінологією та

оперативне знайомлення із світовими економічними новинами та новаціями,

що особливо актуально в сучасних умовах глобалізації та інтеграції.

4. Можливість отримувати якісну та точну інформацію з першоджерел.

Адже під час перекладу існує ймовірність її ненавмисного спотворення

перекладачем.

Створення в державі належних умов для розвитку та підготовки

високопрофесійних фахівців у сфері обліку та аудиту є важливим завданням на

державному рівні та різних спеціалістів в галузі економіки.

Литература 1. Наказ Про Національну доктрину розвитку освіти

від 17.04.2002 № 347/2002 [Електронний ресурс] / Режим доступу :

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/347/2002

171

№

з/п ЗМІСТ Стор.

СЕКЦІЯ 1

«МОДИФІКАЦІЯ КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ

СТАНОВЛЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ»

1.

Алексєєва Т. І., Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету. Імперативи розвитку підприємств в умовах

трансформаційної економіки.

3

2.

Алексєєва Т. І., Логвіненко К. В., Харківський орговельно-

економічний інститут Київського національного торговельно-

економічного університету. Вплив міжнародних відносин на

формування конкурентних переваг промислових підприємств

Харківського регіону.

5

3.

Алексєєва Т. І., Падалко Л. П., Харківський орговельно-

економічний інститут Київського національного торговельно-

економічного університету. Інноваційна діяльність підприємств в

умовах глобалізації: проблеми та перспективи

7

4.

Анісімов Г. Г., Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету. Конкурентоспроможність як фактор зростання

закладів швидкого харчування.

9

5.

Благоразумова О. В., Харківський орговельно-економічний

інститут Київського національного торговельно-економічного

університету. Конкурентні переваги мікробізнесу в сфері торгівлі:

світовий досвід і Українські реалії.

11

6.

Бойко Є. О., Мельниченко Ю. В., Національний університет

кораблебудування ім. адмірала Макарова. Інноваційний розвиток

системи альтернативного енергозабезпечення України.

13

7.

Гавриш О. М., Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету. Підвищення конкурентоспроможності

национального експорту.

15

8. Гетьман Л. Г., Харьковская государственная академия культуры.

Основные приоритеты экспортной стратегии украины. 17

9.

Гриб С. В., Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету. Проблеми аналізу беззбитковості рослинництва

сільськогосподарських підприємств.

18

10.

Державець Д. О., Солошич І. О., Кременчуцький національний

університет імені Михайла Остроградського. Інформаційні

системи як ефективний засіб екологізації економічних дисциплін

20

172

№

з/п ЗМІСТ Стор.

у майбутніх фахівців у галузі транспортних технологій

11.

Кикинева Е. Г., Каунова Н. Л., Белорусский торгово-

экономический университет потребительской кооперации.

Автоматизированные системы управления заказами в розничной

торговле

22

12.

Кравченко Л. Н., Шевченко М. В., Белгородский государственный

технологический университет им. В.Г. Шухова. Инновационная

деятельность как фактор повышения конкурентоспособности

Белгородской области.

24

13.

Куліш І. М., Інститут регіональних досліджень

ім. М. І. Долішнього Національної академії наук України.

Конкуренція в Україні: з радянського часу до сучасності.

25

14.

Кучумова І. Ю., Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету. Конкурентоспроможність молоді на ринку праці.

28

15.

Матвеев С. П., Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету. Эколого-экономические связи хозяйствующих

субъектов в регионе.

30

16.

Микитась В. В. Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету. Значення інституційного середовища для

формування конкурентоспроможної економіки україни.

31

17.

Непран А. В., Харьковский экономико-правовой университет.

Трансформация конкурентной политики как фактор

стимулирования инновационного развития экономики.

33

18.

Побірей В.В., Національний технічний університет «Харківський

політехнічний інститут». Диверсифікація діяльності

інжинірингових підприємств в умовах кризи.

35

19.

Пронкіна Л. І., Власова Т. А., Харківський орговельно-

економічний інститут Київського національного торговельно-

економічного університету. Проблеми підвищення

конкурентоспроможності України в сучасних умовах.

36

20. Резкин П. Е., Полоцкий государственный университет.

Перспективы белорусских нефтепродуктов на украинском рынке. 38

21.

Сидоренко Ю. В., Сєчина А. С., Харківський орговельно-

економічний інститут Київського національного торговельно-

економічного університету. Теоретичний базис

конкурентоздатності підприємств.

40

22. Ткачук І. І., Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного 42

173

№

з/п ЗМІСТ Стор.

університету. Вартісно-орієнтоване управління як інструмент

підвищення кокурентоздатності підприємства.

23.

Филонич В. С., Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету. Государственная конкурентная политика как фактор

повышения конкурентоспособности предприятия.

43

24.

Якименко-Терещенко Н. В., Харківський орговельно-економічний

інститут Київського національного торговельно-економічного

університету. Відтворення інновацій з метою забезпечення

конкурентоспроможності соціально-економічних систем.

45

СЕКЦІЯ 2

«УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО

ПАРТНЕРСТВА У ГАЛУЗІ ТОРГІВЛІ ТА ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОГО

БІЗНЕСУ»

25.

Буднік М. М., Медяна Л. С., Харківський орговельно-економічний

інститут Київського національного торговельно-економічного

університету. Модифікація системи управління персоналом.

47

26.

Буднік М. М., Хорєва М. А., Харківський орговельно-

економічний інститут Київського національного торговельно-

економічного університету. Имидж и деловая репутация

торгового предприятия.

49

27.

Круглов В. В., Бондаренко В. В., Харківський орговельно-

економічний інститут Київського національного торговельно-

економічного університету. Процес формування асортименту

товару на торговельному підприємстві.

51

28.

Круглов В. В., Нікітіна К., Харківський орговельно-економічний

інститут Київського національного торговельно-економічного

університету. Аналіз стимулювання персоналу як інструмент

управління підприємством сфери торгівлі.

52

29.

Круглов В. В., Федоріва А. В., Харківський орговельно-

економічний інститут Київського національного торговельно-

економічного університету. Якість обслуговування як

конкурентна перевага торговельного підприємства.

54

30.

Лебединская Н. Н., Бычковская Г. А., Мозырский

государственный педагогический университет имени

И.П.Шамякина. Анализ объемов произведенной и реализованной

продукции ЗАО «Партнер и Ко»

55

31.

Мельниченко О. А., Національний університет цивільного захисту

України. Споживчі настрої населення: чинники та очікувані зміни

в Україні

57

174

№

з/п ЗМІСТ Стор.

32.

Мирошниченко Ю. В., Биховець К. В., Харківський орговельно-

економічний інститут Київського національного торговельно-

економічного університету. Причини виникнення конфліктів на

торговельному підприємстві.

59

33.

Мирошниченко Ю. В., Саєнко А. О., Харківський орговельно-

економічний інститут Київського національного торговельно-

економічного університету. Особливості підготовки кадрового

потенціалу в Україні і за кордоном.

61

34.

Мирошниченко Ю. В., Солярик І. В., Харківський орговельно-

економічний інститут Київського національного торговельно-

економічного університету. Проблеми антикризового управління

в торговельних підприємствах.

63

35.

Муромець Н. Є., Кобеняк К. Л., Харківський орговельно-

економічний інститут Київського національного торговельно-

економічного університету. Соціально відповідальний

менеджмент як механізм регулювання державно-приватного

партнерства.

64

36.

Муромець Н. Є., Тіхтєй Н. С., Харківський орговельно-

економічний інститут Київського національного торговельно-

економічного університету. Формування елементів HR-

менеджменту на вітчизняних підприємствах.

65

37.

Огієнко С. О., Колісник В. Ю., Харківський орговельно-

економічний інститут Київського національного торговельно-

економічного університету. Актуальні проблеми

конкурентоспроможності не продовольчих товарів.

67

38.

Огієнко С. О., Лучкін К. В., Харківський орговельно-економічний

інститут Київського національного торговельно-економічного

університету. Контролювання реалізації управлінських рішень на

торговельному підприємстві.

69

39.

Раздерищенко В. Н. Белорусский торгово-экономический

университет потребительской кооперации. Управление

экономическими ресурсами на основе диагностики текущих

расходов торговой организации.

71

40.

Стогній К. О., Нестерюк Г. О., Харківський орговельно-

економічний інститут Київського національного торговельно-

економічного університету. Реінжиніринг бізнес-процесів як

чинник підвищення конкурентоспроможності торгових

підприємств.

72

41.

Сумець О. М., Харківський національний технічний університет

сільського господарства імені Петра Василенка. Бенчмаркинг в

оцінках конкурентоспроможності підприємств.

75

175

№

з/п ЗМІСТ Стор.

СЕКЦІЯ 3

«ТРЕНДИ ТА СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ МАРКЕТИНГУ»

42.

Айзенштадт А.Л., Гомельский филиал Международного

университета «МИТСО». Белорусский деловой интернет:

проблемы маркетинга.

77

43.

Андрющенко О. Б., Харківський орговельно-економічний

інститут Київського національного торговельно-економічного

університету. Особливості формування каналів розподілу товарів

торговельних підприємств.

79

44.

Базалієва Л. В., Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету. Транспарентний маркетинг як спосіб активації

поведінки споживачів.

80

45.

Байбардина Т. Н., Мищенко Л. В., Белорусский торгово-

экономический университет потребительской кооперации.

Фирменный стиль как условие успешного функционирования

организации на рынке Республики Беларусь.

82

46.

Зубкова Е. П., Белорусский государственный университет

транспорта, Аутсорсинг: преимущества и недостатки его

применения.

84

47.

Катаев А. В., Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету. Трансформация формы маркетинговых

коммуникаций: переход из of-line в on-line.

86

48.

Кононов А. И., Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету. Promo-технологии в product placement.

87

49.

Калачнікова В., Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету. Опір до змін - перешкода на шляху до успіху

136

50.

Корженко К. А., Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету. Роль реклами в реалізації стратегії туристичного

підприємства.

89

51. Кравченко Л. Н., Шевченко М. В., ФГБОУ ВПО «Белгородский

государственный технологический университет им. В.Г. Шухова».

Перспективы развития интернет - маркетинга в России.

91

52. Оберемок С. В., Національний фармацевтичний університет.

Тренд маркетингу: джерело глобальних змін – людина. 93

53. Помаз И. В., Князев Д. В., Белорусский торгово-экономический 94

176

№

з/п ЗМІСТ Стор.

университет потребительской кооперации. Развитие выставочно-

ярмарочной деятельности в Республике Беларусь.

54. Попова Н. В., Соснова О. В., Харківський орговельно-

економічний інститут Київського національного торговельно-

економічного університету. Управління взаємодією зі

споживачами та партнерами на основі маркетингу довіри.

96

55. Святокум О. І. Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету. Методи психосемантики як інструмент оптимізації

рекламного продукту.

98

56. Трифунтов А. И., Буртоликова С. В., Белорусский торгово –

экономический университет потребительской кооперации. Роль

маркетинга в электронной коммерции.

100

57. Фоміченко І. П., Баркова С. О., Донбаська державна

машинобудівна академія. Управління маркетингом у період

економічної кризи вітчизняних підприємств.

102

58. Шашко В. А., Нефёдова Я. С., Донбасская государственная

машиностроительная академия. Эффективная организация

маркетинга машиностроительного предприятия в условиях

кризиса.

104

59. Юркова И. Б., Савостенко Н. А., Белорусский торгово-

экономический университет потребительской кооперации.

Современные подходы в управлении ассортиментом товаров в

розничной торговле.

106

СЕКЦІЯ 4

«ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ЗМІНИ У ПУБЛІЧНИХ ФІНАНСАХ ТА

НАПРЯМИ ЇХ РЕФОРМУВАННЯ»

60. Дубровіна В. А., Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету. Позіціонування банків України за основними

показниками кредитування в умовах трансформації публічних

фінансів.

109

61. Дяченко К. С., Харківський національний університет міського

господарства ім. О. М. Бекетова. Розвиток державно-приватного

партнерства в будівельній індустрії в Україні.

111

62. Євдокименко Ю. І., Єфіменко Г. П., Харківський орговельно-

економічний інститут Київського національного торговельно-

економічного університету. Про ефективність застосування

портфельної теорії Марковіца при короткостроковій торгівлі на

Українській фондовій біржі.

112

177

№

з/п ЗМІСТ Стор.

63. Jarashinskaja O., Grodno Agricultural University. Entrepreneurship

development in Belarus: institutional structure of financial support. 113

64. Козін О. Є., Харківський національний університет міського

господарства ім. О. М. Бекетова. Забезпечення економічної

безпеки автотранспортних комплексів регіонів як складова їх

конкурентної политики.

114

65. Кузенко О. Л., Харківський національний економічний

університет ім. Семена Кузнеця. Формування фінансового

механізму фінансової безпеки суб’єктів господарювання макро та

мезо рівнів.

116

66. Ланг С. Р., Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана. Місце та роль інформаційних технологій

у страховому маркетингу.

119

67. Литвиненко О. Д., Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету. Напрями розвитку фінансів публічного сектору

економіки України.

121

68. Мілаш Л. М., Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету. Значення та сутність державної аудиторської

служби в системі державного фінансового контролю.

123

69. Несторенко Т. П., Бердянський державний педагогічний

університет. Побудова ефективного алгоритму управління

ресурсами комерційного банку.

125

70. Erika Neubauerova, Nadiya Dubrovina, Ekonomická univerzita v

Bratislave. Rozpočtové určenie daní v EU. 127

71. Jana Peliova, Nadiya Dubrovina, University of Economics in

Bratislava. Model of public funds optimal allocation for the support of

road safety.

129

72. Пушкар Т. А., Харківський національний університет міського

господарства імені О. М. Бекетова. Особливості конкурентної

політики експортноорієнтованих підприємств України.

130

73. Сидоренко О. О., Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету. Вплив дефіциту бюджету на кризові явища в

системі публічних фінансів України.

132

74. Шандакова Н. Н., Семыкина О. Ю., Белгородский университет

кооперации, экономики и права. Сущность и перспективы

развития накопительного страхования жизни в России.

134

75. Шелест В. С., Український інститут інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність як необхідна складова 135

178

№

з/п ЗМІСТ Стор.

конкурентоспроможності суб’єктів господарювання.

76. Шелест О. Л., Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету. Участь України в інтеграційних процесах як умова

ефективного функціонування публічних фінансів.

137

77. Vongrej M., University of Economics in Bratislava, Slovakia. The rank

of doing business 2015 in selected countries (v4 and Ukraine). 139

СЕКЦІЯ 5

«АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ

БУХГАЛТЕРСЬКОГО КОРПУСУ ДЛЯ РОБОТОДАВЦІВ УКРАЇНИ ТА

ЗАРУБІЖЖЯ»

78. Байбардина Т. Н., Мищенко Л. В., Белая А. А., Белорусский

торгово-экономический университет потребительской

кооперации. Особенности формирования потенциала высшей

школы республики Беларусь.

142

79. Бочуля Т. В., Харківський державний університет харчування та

торгівлі. Тренд експериментальних стратегій розвитку обліково-

аналітичного забезпечення управління в поведінковій економіці.

144

80. Бєлоусова С. В., Харківський інститут фінансів УДУФМТ. Ринок

міжбанківських кредитів та напрямки його розвитку. 146

81. Ганін В. І. Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету. Методичні аспекти аналізу для порівняльної

об'єктивної бухгалтерської оцінки рішень.

149

82. Гладій І. О., Кулініч Л. С., Вінницький торговельно-економічний

інститут Київського національного торговельно-економічного

університету. Автоматизована обробка інформації управлінського

обліку торговельних підприємств.

150

83. Зміївська І. В., Обоянська Л. А., Харківський орговельно-

економічний інститут Київського національного торговельно-

економічного університету. Автоматизація бухгалтерського

обліку засобами програми «1С: Підприємство».

152

84. Клімович І. М., Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету. Сучасні вимоги щодо підготовки фахівців з

бухгалтерського обліку.

154

85. Колованова С. П., ТОВ «Три - І». Вимоги роботодавців до

майбутніх фахівців бухгалтерського обліку. 156

86. Кузічкіна Н. І., Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного 158

179

№

з/п ЗМІСТ Стор.

університету. Ефективне управління дебіторською заборгованістю

підприємства, як складова процесу підготовки фахівців-

бухгалтерів.

87. Кузнецова С. О., Харківський орговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету. Особливості підготовки фахівців з обліку і аудиту

на основі досліджень сучасних вимог роботодавців.

160

88. Майстер Л. А., Базюк В. Р., Вінницький торговельно-економічний

інститут Київського національного торговельно-економічного

університету. Роль та значення фінансової звітності в діяльності

підприємства.

162

89. Майстер Л. А., Пашківська А. В., Вінницький торговельно-

економічний інститут Київського національного торговельно-

економічного університету. Особливості виникнення дебіторської

заборгованості.

164

90. Пономаренко Н. В., Криворізький державний комерційно –

економічний технікум. Проблеми підготовки та

працевлаштування фахівців з бухгалтерського обліку.

165

91. Синиця Т. В., Осьмірко І. В., Харківський національний

педагогічний університет імені Г.С.Сковороди. Інноваційний

підхід до змісту професійної підготовки бухгалтерських кадрів на

основі впровадження інформаційних технологій в бухгалтерську

освіту.

167

92. Супрович Г. О., Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана. Напрямки підготовки фахівців з обліку та

аудиту в сучасних економічних умовах.

169

Наукове видання

РОЗВИТОК КОНКУРЕНЦІЇ ТА

ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА

В УКРАЇНІ

Збірник тез доповідей

Всеукраїнської науково-практичної конференції

19-20 листопада 2015 р.

Відповідальний за випуск – Н. Ю. Олійник