НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ВІДДІЛЕННЯ ПСИХОЛОГІЇ, ВІКОВОЇ ФІЗІОЛОГІЇ

ТА ДЕФЕКТОЛОГІЇ

Особистість в умовах кризових

викликів сучасності

Матеріали методолоічного семінару

24 березня 2016 року

м. Київ

2

УДК: 159.923.2 + 316.6 + 364.62

Особистість в умовах кризових викликів сучасності: Матеріали

методологічного семінару НАПН України (24 березня 2016 року) / За ред. академіка

НАПН України С.Д. Максименка. – К., 2016. – 629 с.

Електронний збірник рекомендовано до друку на засіданні бюро Відділення

психології, вікової фізіології та дефектології НАПН України (протокол № 11 від 27

жовтня 2016 р.)

У матеріалах методологічного семінару висвітлюються теоретико-

методологічні проблеми розвитку і саморозвитку особистості в умовах кризових

викликів сучасності. Зміст статей віддзеркалює актуальні питання теоретичних і

прикладних досліджень, спрямованих на вирішення проблем конструювання

життєдіяльності особистості та пошуку стратегій надання психологічної допомоги

постраждалим різним верствам населення, які зазнали життєвої кризи, у відновленні

їхнього психологічного потенціалу.

Матеріали методологічного семінару розраховані на наукових працівників у

галузі психології і педагогіки, аспірантів, студентів, а також на практичних

психологів та соціальних працівників.

Редакційна колегія: дійсний член НАПН України, доктор психол. наук.,

проф. С.Д. Максименко (головний редактор); дійсний член НАПН України, доктор

психол. наук., проф. Н.В. Чепелєва (заступник головного редактора); дійсний член

НАПН України, доктор психол. наук., проф. М.Л. Смульсон; канд. психол. наук,

доцент Г.В. Гуменюк (відповідальний секретар).

Компьютерна верстка: Г.В. Гуменюк, Т.О. Корнієнко.

3

З М І С Т

Пленарне засідання

Максименко С.Д. Особистість як суб'єкт подолання кризових станів……………. 8

Моляко В.О. Актуальні психологічні проблеми творчого сприймання …………... 14

Смульсон М.Л. Антикризовий потенціал розвитку інтелекту …………………….. 22

Чепелєва Н.В. Самопроектування особистості у кризових життєвих обставинах 29

Балл Г.О. Загальнотеоретичні положення психології в аналізі поведінки

у складних соціальних ситуаціях……………………………………………………… 34

Титаренко Т.М. Можливості підтримання та відновлення психологічного

здоров’я особистості в умовах довготривалої травматизації ………………………. 42

Клименко В.В. Кризові виклики психофізіологічним ресурсам особистості …….. 51

Кобильченко В.В. Поліфакторна депривація особистісного розвитку дітей

з порушеннями зору ………………………………………………………………........ 72

Секція 1.

Теоретико-методологічні проблеми розвитку і саморозвитку особистості в

умовах кризових викликів сучасності

Алєксєєва С.В. Підходи фасілітації і конгруентності у підготовці майбутніх

фахівців до розвитку професійної кар’єри в умовах кризових викликів

сучасності ………………………………………………………………………………. 79

Бастун Н.А. Зміни наукового дискурсу: розуміння природи психотравми

та її наслідків …………………………………………………………………………... 85

Бочаріна Н.О. Проблема батьківського ставлення як чинника

особистісного розвитку підлітків …………………………………………………….. 92

Бутенко В.Г. Психолого-педагогічні аспекти розвитку особистості

майбутніх правоохоронців в сучасних умовах ………………………………........... 100

Губенко О.В. Особистість в умовах нормативної кризи суспільства …………….. 109

Завгородня О.В. Історико-культурні аспекти розвитку особистості дитини…….. 116

Зазимко О.В. Процеси прийняття та емансипування у саморозвитку

особистості …………………………………………………………………………… 124

Зливков В.Л. Криза автентичності особистості у контексті цивілізаційних

викликів сьогодення …………………………………………………………............ 132

Капустюк О.М. Індивідуальний психологічний простір суб’єкта сімейних

відносин як його особистісна зона свободи ………………………………………… 138

4

Капустюк О.М., Пастушенко В.С. Психологічні особливості дослідження

самопрезентаційної поведінки дітей 9-10 років ……………………………………. 146

Коваленко-Кобилянська І.Г. Інтелектуальній ресурс людини похилого

віку як складова частина антикризового потенціалу суспільства ………………… 153

Копилов С.О. Автентичність фахівця у кризовому суспільстві …………………... 159

Музика О.Л. Ціннісна підтримка розвитку особистості в кризових

життєвих ситуаціях …………………………………………………………………... 167

Некрут Т.В. Глибинно-психологічна сутність особистісної проблеми

суб'єкта з обмеженими можливостями здоров'я ……………………………………. 175

Орішко Н.К. Психологічні умови активізації процесу

самовдосконалення особистості в юнацькому віці ………………………………… 183

Пророк Н.В. Самовдосконалення як умова виживання в складних

ситуаціях, які виникають на професійному шляху………………………………… 191

Російчук Т.А. Криза школи між двома визначеннями психологічного розвитку ...199

Чанцева-Коваленко О.М. Вплив батьківських стосунків на особистісний

розвиток підлітків та юнаків …………………………………………………………. 206

Чиханцова О.А. Життєстійкість як чинник збереження психічного здоров’я…… 214

Яблонська Т.М. Проблема самовдосконалення особистості як предмет

наукового дослідження ………………………………………………………………. 221

Ягупов В.В. Професійний розвиток особистості фахівця …………………………. 229

Яценко Т.С., Поляничко О.М., Педченко О.В. Психодинамічна

методологія пізнання психіки суб’єкта ...…………………………………………… 237

Секція 2.

Особистість і спільнота в екстремальних умовах та

кризових ситуаціях

Гуцол С.Ю. Наративне самопроектування в лімінальні періоди життя

студентської молоді ………………………………………………………………… 247

Дітюк П.П. Діяльність проектування: історичний огляд та

експериментальне дослідження …………………………………………………… 255

Зарецька О.О. Про особливості застосування наративного підходу

в практиці кризового консультування …………………………………………….. 262

Зеленська Л.Д. Викладач вищого навчального закладу в умовах сучасних

викликів ………………………………………………………………………………. 269

Зубіашвілі І.К. Психологічні аспекти економічної безпеки дітей ……………….. 274

Кіричевська Е.В. Стратегії подолання юнаками несприятливих

5

ситуацій за умов проведення АТО в країні ………………………………………... 281

Коваль Р.В. Особливості патріотизму в умовах «Гібридної війни» …………….. 291

Кондратенко Л.О., Манилова Л.М. Особливості адаптації до стресу

вчителів Києва та Слов'янська ……………………………………………………… 299

Коробанова О.Л. Рольові аспекти групової взаємодії в умовах сучасності …….. 306

Кочубейник О.М. Дискурс кризового суспільства: емоційне

навантаження полюсів ……………………………………………………………… 315

Лавренко О.В. Моральність та економічна культура студентської молоді ……... 322 Моляко В.О., Кокарєва М.В., Найдьонова Л.М., Кіричевська Е.В. Творчі

функції перцепції в умовах інформаційної насиченості ………………………….. 329

Петренко І.В. Діалогічна партиціпація як механізм регуляції

комунікативної поведінки особистості у ситуації конфлікту …………………….. 338

Сидоркіна М.Ю. Арт-терапія в роботі з дітьми, які пережили

психотравмуючі події ………………………………………………………………. 343

Фоменко А.Г. Соціально-психологічна адаптація мобілізованих:

аналіз наукових підходів до проблеми …………………………………………….. 351

Чекстере О.Ю. Гендерні особливості ПТСР у дітей постраждалих

внаслідок збройного конфлікту ………………………………………………………360

Череповська Н.І. Патріотизм і національна ідентичність молоді в

умовах кризи суспільства: медіапсихологічний підхід ……………………………. 366

Секція 3.

Психологія розвитку особистості: подолання сегрегації та стагнації

Васильченко О.М. Україна в пошуках ідентичностей: соціально-політичні

та соціокультурні виклики……………………………………………………………. 374

Мартиненко І.В. Комунікативний потенціал особистості як фактор

ефективного спілкування дітей із системними порушеннями мовлення………….. 383

Пенькова О.І. Дослідження процесу самореалізації особистості в

гуманістичній психології …………………………………………………………….. 391

Рібцун Ю.В. Особливості особистості та емоційно-вольової сфери

осіб різних вікових груп із мовленнєвими порушеннями………………………….. 397

Синьов В.М., Шеремет М.К., Руденко Л.М., Шульженко Д.І.Проблема

освітньої інтеграції дітей із психофізичними порушеннями ……………………… 403

Третяк Т.М. Розвиток конструктивного мислення учнів як засіб

подолання кризи підліткового віку ………………………………………………….. 412

6

Яворська-Вєтрова І.В. Особливості рефлексивних механізмів

особистісного становлення школярів ……………………………………………….. 419

Секція 4.

Психологія відновлення особистісного ресурсу і подолання

наслідків психотравматизації

Абаніна Г.В. Використання наративних практик для подолання

наслідків психотравмуючих ситуацій ……………………………………………… 427

Баранова С.В. Динаміка процесу особистісного зростання

(на прикладі досвіду дітей вимушених переселенців) …………………………….. 433

Вознесенська О.Л. Відновлення особистісного ресурсу волонтерів,

що зазнали емоційного вигоряння ………………………………………………….. 441

Володарська Н.Д. Гештальт-підхід у роботі з проблемами особистості

в кризових ситуаціях …………………………………………………………………. 449

Гурлєва Т.С. Можливості психологічної допомоги через текстові ЗМІ у

відновленні особистісного ресурсу людини………………………………………… 457

Довгань Н.О. Професійна реабілітація і умови організації підготовки

навчально-виховних кадрів, які постраждали в наслідок травмівних

подій неоголошеної війни до роботи з обдарованими дітьми …………………….. 464

Лазоренко Б.П. Залучення проблемної молоді, яка зазнала психотравматизації,

до процесу психологічної реабілітації ……………………………………………… 472

Ларіна Т.О. Ресурси життєздатності: можливості реабілітації особистості……… 479

Лукомська С.О. Особливості психологічного супроводу учасників бойових

дій на базі цивільних госпіталів для ветеранів війни……………………………….. 487

Обухівська А.Г., Ілляшенко Т.Д. Проблема психологічної реабілітації

сім’ї, яка виховує дитину з порушенням психофізичного розвитку………………. 495

Обухова Н.О. Особливості впливу медіа на групову взаємодію постраждалих

бійців АТО в умовах стаціонарного лікування ……………………………………. 502

Рудоміно-Дусятська О.В., Вовчик-Блакитна О.О. Модель

організації психологічної допомоги переселенцям із зони АТО у

формуванні активної позиції щодо нового способу життя ………………………. 509

Федан О.В. Деякі аспекти надання психологічної допомоги учасникам бойових

дій на сході України ………………………………………………………………….. 515

Хворова Г.М. Управління конфліктами у програмі сприяння

формуванню компетентного батьківства у реабілітаційному закладі

7

для дітей з полісистемними порушеннями розвитку ……………………………… 522

Секція 5.

Сучасні тенденції розвитку прикладної психології

Зінченко О.В. Підліткове захоплення інтернетом і виховна стратегія батьків ….. 531

Іванова Н.О. Психологічний аналіз поняття мазохізм …………………………….. 537

Мельник О.А. Розуміння психічного процесу пам’яті в університетській

психології на україні у ХІХ – початку ХХ століття

(історико-порівняльна характеристика) …………………………………………….. 546

Моляко В.О., Третяк Т.М., Медведева Н.В., Ваганова Н.А.

Психологічні детермінанти конструювання образів світу у

сучасному інформаційному просторі ……………………………………………….. 553

Музиченко І.В. Особливості соціально-психологічної адаптації

вимушених переселенців …………………………………………………………….. 561

Назар М.М. Вплив психологічної групової роботи через мережу

Інтернет при кризових станах ………………………………………………………. 568

Острова В.Д. Динаміка проспективної ідентичності сучасної студентської

молоді ………………………………………………………………………………… 576

Сиденко Ю.О. Представленість перинатального періоду розвитку психіки

суб’єкта у психологічній літературі ………………………………………………… 584

Сосновенко Н.В. Формування оптимального соціально-психологічного

клімату педагогічного колективу ЗНЗ в діяльності практичного психолога …….. 591

Тарапатова Н.М., Пєтухова І.О. Теоретичний аналіз професійних

компетенцій кризових психологів: закордонний та вітчизняний досвід …………. 599

Ткачук І.І. Спрямованість старшокласників на майбутній професійний

успіх як наукова проблема …………………………………………………………… 605

Федосєєва І.В. Формування толерантності особистості в умовах кризових

виклик …………………………………………………………………………………. 613

Чорна Л.Г. Рольова взаємодія та соціальний статус члена малої групи …………. 619

8

ПЛЕНАРНЕ ЗАСІДАННЯ

УДК: 159.923.2: 159.964.21

ОСОБИСТІСТЬ ЯК СУБ'ЄКТ ПОДОЛАННЯ КРИЗОВИХ СТАНІВ

С.Д. Максименко,

академік-секретар Відділення психології,

вікової фізіології та дефектології НАПН України,

директор Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України,

дійснй член НАПН України, доктор психологічних наук, професор

Здійснено аналіз психологічних ресурсів особистості, які необхідні для подолання

негативних наслідків кризових станів. Розкрито багатовимірність проблеми життєвої кризи;

схарактеризовано негативні наслідки віктимної особистісної позиції. Представлено роботу

Кризового центру медико-психологічної допомоги Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН

Україн, яка охоплює три основні напрями. Закцентовано увагу на реальних можливостях сучасної

психології щодо наданні психологічної допомоги постраждалим від різного виду криз у

відновленні їхньої суб’єктності. Здійснено феноменологічний аналіз суб’єктності як центральної

ланку особистісного «Я» та як етапного моменту подолання кризових станів.

Ключові слова: кризові стани, віктимні позиція особистості, психологічна допомога,

суб'єктність, особистісний ресурс.

Постановка проблеми. Чинники, що в останні роки викликали значну

дестабілізацію життя широких мас населення України є загальновідомими. Збройне

протистояння на південному сході, зубожіння населення, відсутність зрозумілої

загальнодержавної політики в інтересах трудівника, погіршення епідеміологічної

обстановки на тлі декількаразового подорожчання ліків, і багато інших чинників

переводять проблему стресостійкості та подолання життєвих криз особистості із

суто теоретичних розмірковувань у пряму практичну проблему, від вирішення якої

залежатиме доля самої нації.

Своєрідність сучасної соціально-економічної та соціально-політичної

ситуації полягає в тому, що її самої по собі було б досить, щоб зруйнувати

особистісне життя людини. Але й від власне особистісних криз ніхто людей не

гарантує: як у благополучні роки, так і у роки соціально-політичних катаклізмів. Ось

чому вирішення саме психологічних проблем, що додаються до вищевказаних,

вимагає тверезого аналізу тих психологічних ресурсів, які є в розпорядженні

кожного з нас, хто не хоче виступати з позиції виключно жертви, а, долаючи власну

віктимність, повинен знайти і власні ресурси для подолання негативних наслідків

кризових станів.

Виклад основного матеріалу. Відомо, що віктимна позиція не просто

деморалізує особистість, вона підриває її екзистенційний потенціал, розхитує, або

навпаки, напружує захисні механізми, формуючи психогенні реактивні й невротичні

реакції, смисл яких полягає в руйнуванні ієрархії життєвих цінностей і пріоритетів.

Діапазон особистісних порушень внаслідок кризових явищ досить широкий: від

9

стокгольмського синдрому, коли жертви насильницьких дій, зокрема заручники,

починають ототожнювати себе із злочинцями, і до індоктринованих приватними

засобами масової інформації громадян, які всупереч власним інтересам підтримують

ворожих їм політиканів.

І це тільки в психосоціальному просторі. Якщо ж торкнутися особистісних

аспектів життя, то й тут починаючи з конфліктів з друзями чи членами сім’ї, не

кажучи вже про суперечки у соціальних мережах, ми зустрічаємося з одним і тим

же явищем. Особистість, яка не здатна піднятися до суб’єктного способу буття у

світі, вимушена задовольнятися роллю знаряддя чиєїсь іншої діяльності, суб’єкт

якої може ставитися до тієї чи іншої людини як до об’єкту, або ж і просто як до

витратного матеріалу.

Отже, проблема полягає в тому, що життєва криза детермінується як

обставинами життя, соціальною ситуацією, так і внутрішнім особистісним

конфліктом. Якщо перший аспект ставить людину перед необхідністю так чи інакше

реагувати на нові обставини, то особистісна криза зумовлює необхідність

переструктурування завдань, пов'язаних з творчим пристосуванням внутрішньої

ієрархії структурних компонентів особистісного «Я» до нового способу дій, або й до

нарощування нових, таких, що досі були відсутні в її життєвому досвіді

особистісних структур. І ті, й інші причини, що індукують кризу, перш за все

руйнують систему її ідентифікацій, сукцесивність та цілісність образу «Я», «Я-

концепцію», унеможливлюючи тим самим власне життєвий процес у попередніх

його формах.

Таким чином, проблема має багатобічні виміри: психологічна допомога

постраждалим від кризи у відновленні їхньої суб’єктності шляхом подолання

деструктивних форм поведінки та деструктивних емоційних станів; розробка та

опрацювання психопрофілактичних засобів перешкоджанню пагубних впливів

кризи на особистість; нейтралізація соціально шкідливих інтервенцій у специфічне

довкілля (насамперед, підлітки, юнацтво та громадяни похилого віку).

Саме у такому контексті вже більше двох років й здійснюється робота

Кризового центру медико-психологічної допомоги Інституту психології імені

Г.С. Костюка НАПН України, яка охоплює три основні напрями:

1) надання практичної психологічної допомоги постраждалим внаслідок

кризових травмівних подій, а саме: тимчасово переміщеним особам (вимушеним

переселенцям) з Криму та східних регіонів України; військовослужбовцям, що

поранені чи зазнали психологічних травм в зоні АТО;

2) організація науково-психологічної та практичної допомоги Збройним

силам України, зокрема проведення профілактичної та реабілітаційної роботи з

військовослужбовцями у зоні АТО та членами їх сімей;

3) здійснення навчально-методичної роботи.

Розглянемо можливості сучасної психології щодо вказаної проблематики.

Наш вихідний постулат полягає в тому, що життя – як соціальне буття людини, так і

індивідуальне буття особистості – це випробування. Тому помилково розглядати

особистість як певну константу, як це було прийнято в класичному психоаналізі, або

зрікатися особистості, як це прийнято в класичному біхевіоризмі. Особистість як

певна психосоціальна якість людини, як набута людиною здатність діяти згідно

10

певним, високим, культурним нормам і відстоювати ці, підкреслимо, високі норми

як життєві принципи є мінливим не просто феноменом людського світу, а саме

онтосом, тобто сутнісним сущим цього світу.

Особистість воднораз існує як певне емпіричне утворення, як система

мотивів, вмотивованих ставлень, цілепокладань і спонук у сукупності із тим чи

іншим рівнем розвитку здатностей до реалізації цих устремлінь. І в той же час

особистість є позапсихологічним (що принципово) соціокультурним феноменом,

стосовно якого можна стверджувати, що таким чином через дану тут і зараз людину,

що сягає особистісного рівня розвитку, діє дух часу, дух епохи. Тобто, особистість є

воднораз трансцендентним, таким, що важко піддається визначенню, недоступним

для емпіричного дослідження, але реально діючим чинником, здатним каузувати ті

чи інші соціальні явища. Життя є постійне випробовування людського «Я», постійне

змагання особистості за себе і за ті, позаоособистісні, трансцендентні цінності, в

яких вона втілюється, і які втілюють у собі смисли її буття.

Що ж виступає центральним моментом у цих життєвих випробуваннях?

Це – особистісна криза, сутність якої, на наш погляд, полягає в тому, що

особистість емпірична, чи, що набагато гірше, трансцендентна особистість в тому

різновиді свого існування, в якому вона опинилася в даних обставинах, в даному

хронотопі буття втрачає здатність долати смислові, ціннісні, екзистенційні

перешкоди на життєвому шляху і опиняється на порозі втрати власного буття.

Найбільш широко дослідженими є такі види криз:

- кризи вікового психічного розвитку;

- життєва криза, яка зумовлена травматичними подіями;

- криза стосунків або групова криза, яка розглядається в аспекті сімейних

відносин, груп, колективів, організацій, а також з етнічних і релігійних позицій

тощо;

- професійна криза, що характеризуєтся як нетривалий в часі період

кардинальної перебудови професійної свідомості, який зумовлює зміну вектора

професійного розвитку;

- невротична криза, яку часто позначають через внутрішні захисні механізми,

похідні від основного конфлікту, які створюють суб'єктивне відчуття безвиході і

тупика, призводять до дезадаптації особистості;

- духовна криза, яка пов'язана з проявом в ході розвитку людини

неусвідомлених проблем, які спрямовують її до трансцендентних переживань, що в

підсумку призводить до зміни сприйняття і мисленевих процесів;

- смисложиттєва (екзистенційна) криза, що переживається людиною як

втрата особистістю сенсу в житті, своєї ідентичності, автентичності.

Криза духовна та криза смислу життя можуть ототожнюватись.

Систематизація сформованих уявлень про причини і умови виникнення

смисложиттєвої кризи дозволяє виділити три її психологічні різновиди:

а) криза безглуздості, яка наступає через відсутність сенсу в житті і

неможливості його відшукати;

б) криза втрати смислу, яка породжується втратою сенсу життя в критичній

ситуації і неможливістю його відновити;

11

в) криза неоптимального сенсу життя, яка виникає внаслідок прийняття

особистістю сенсу життя з неадекватними змістом та структурно-функціональними

властивостями і неможливістю його продуктивно реалізувати.

У зарубіжній психології джерелом виникнення кризи розглядаються як

внутрішні конфлікти між структурними елементами особистості, так і

неузгодженість між внутрішнім і зовнішнім світом особистості. Відправною точкою

у виникненні кризи переважно вважається будь-яка неординарна, найчастіше

негативна подія або ситуація, що порушує звичний уклад життя людини і ставить

під загрозу її цінності і смисли або навіть життя. Сама криза є поворотним

моментом у житті людини і може мати як деструктивне, так і конструктивне

значення для процесу розвитку і становлення особистості.

В історії вивчення кризи особистості в зарубіжній психології можна

позначити традицію, в межах якої дослідники підходять до вивчення кризи з позиції

кризової ситуації. Для вітчизняної психології загально прийнятим є розуміння, що

власне криза, як перелом і протиріччя є необхідною умовою і показником розвитку

особистості і може бути зумовлена як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками, які

поєднуються в переживанні особистості.

Щодо розгляду існуючих підходів до проблематики кризи, то спираючись на

сучасні теоретичні та дослідницькі роботи, можна виділити наступні:

- фрустраційний, де криза співвідноситься зі станом фрустрації і

незадоволеністю людини собою і своїми взаєминами з оточуючими;

- трансформаційний (особистісно орієнтований), в межах якого ситуація

стресу супроводжується переглядом уявлень про себе та світ і особистісною

перебудовою, що носить як позитивний, так і негативний характер;

- трансцендентний (життєво орієнтований), де криза виступає поворотним

пунктом, точкою зміни в розвитку людини та її життя.

Переживання особистістю кризової події поряд з виникненням гострих

негативних емоцій відчаю, депресії містить внутрішній потенціал особистісного

зростання, який полягає в мобілізації життєвої активності, в розумінні й прийнятті

себе, в переосмисленні власного життя, в формуванні нових зв'язків, у включенні

глибинних резервів психіки, в кінцевому рахунку – в пошуку людиною сенсу життя,

якщо вона опинилися в кризовій життєвої ситуації, яку вже неможливо змінити.

Досвід істотних позитивних змін у житті людини, що є результатом боротьби

з кризовим станом, прийнято називати посттравматичним або стресіндукованим

особистісним ростом. Ці поняття відображають здатність людини до особистісного

росту в процесі подолання стресової або кризової ситуації.

Стресіндуковане та посттравматичне зростання може виявлятися:

а) у набутті більшої життєвої сили, оскільки людина може розкрити в собі

невідомі до цього їй самій психічні та фізичні можливості, що дозволяють

сформувати нові життєві стратегії та розширити діапазон поведінки;

б) у психологічній готовності до подолання екзистенційних перешкод,

оскільки завдяки досвіду ефективного опанування кризи людина стає не просто

краще підготовленою до подальших важких ситуацій, але й менше до них

схильною);

12

в) у екзистенційній переоцінці, оскільки в результаті боротьби за повернення

внутрішньої гармонії, людина може отримати досвід духовного перетворення, що

передбачає, зокрема, більш виражене переживання наявності сенсу і мети в житті і

більшу задоволеність життям в цілому.

Незважаючи на велику кількість емпіричних досліджень, присвячених різним

аспектам вивчення особистісної кризи, проблема далека ще від остаточного

рішення. Існують суперечливі погляди на саме визначення особистісної кризи, не

визначення її межі. Поняття особистісної кризи використовується у надто широкому

сенсі. У зв'язку з цим під визначення «особистісної» потрапляють всі кризи

індивідуального життя (екзистенціальна, психологічна, життєва

смислопороджувальна і таке ін.), що утруднює методологічні підходи до

конкретного аналізу. Недослідженим також залишається чи не найголовніший

момент у подоланні кризи, а саме роль суб’єктності, що вирішальним чином впливає

на її перебіг і результати цього перебігу.

Розглянемо саму феноменологію суб’єктності як центральну ланку

особистісного «Я», і як етапний момент подолання кризових станів. У якості

основних стадій суб’єктогенеза виділяють:

- прийняття людиною відповідальності за невизначений заздалегідь результат

своїх дій;

- переживання можливості реалізації різних варіантів майбутнього, своєї

причетності до побудови образу бажаного результату і своїй здатності реалізувати

бажане (прояв себе як суб'єкта цілепокладання);

- реалізацію можливостей, що відкриваються у вчинених з власної волі діях -

прийняття відповідального рішення про завершення дії (прояв себе як

першопричини, суб'єкта закінчення дії);

- оцінку результату як особистісно значущого новоутворення,

детермінованого власною активністю (прояв себе як суб'єкта доконаної дії).

За дефіцитарності будь-якої із стадій суб’єктогенеза людина буде вважати

себе об'єктом маніпуляцій, які здійснюються без врахування її бажань або навіть

всупереч їм. Це може породити відмову від використання набутого досвіду під

приводом його малоцінності або невпевненості в своїх силах.

Отже, в основі суб’єктності лежить, перш за все, суб’єктогенез, тобто

становлення здатності особистості до самодетермінації, до оволодіння самою собою

як такою інстанцією, що здатна відповідати за власні вчинки і виступати автором

власних дій, тобто такою інстанцією, що здатна каузувати і творити дійсність так

само, як вона витворила себе.

І тут ми підходимо чи не до найтрагічнішого моменту всієї цієї

проблематики, а саме: до проблеми психологічних ресурсів особистості. Точніше

навіть до того беззаперечного факту, що коли мова заходить про конкретне

емпіричне «я», то часто-густо в реальному житті ми, психологи, зустрічаємося з

сумним фактом, коли особистісне «Я» конкретного індивіда не має

трансцендентного виміру, тобто коли людина є просто соціальним індивідом, що

виконує певну роль чи певні команди, але не є особистістю.

Ця людина виступає як соціальна функція, як похідне від групи, організації,

натовпу. Позбавлена звичних зовнішніх детермінацій, вона опиняється в ситуації

13

самої справжньої життєвої кризи, оскільки функціонування цієї соціальної одиниці

поза межами звичних соціальних детермінант стає неможливим. Людині буквально

нічим жити, оскільки її буття не є продуктом її суб’єктності. Саме в такій життєвій,

але «безособистісній» кризі індивід починає втрачати гідність, почуття самоповаги,

власні смисли життя, відчуває себе непотрібним, вдається до наркотичного або

алкогольного отруєння. Чи, навпаки, безпідставно, згідно з дією компенсаторних

механізмів хибного самоствердження, вимагає для себе якихось надзвичайних пільг

та почестей, продукує і розвиває рентні установки. Словом, патологізується,

перетворюючись у пацієнта наркологічних відділень чи психіатричних служб,

замаскованих під психологічні послуги.

У чому ж ми вбачаємо роль і місце саме психології у попередженні й

подоланні кризових станів? Перш за все, безперечно, у розвитку суб’єктності, тих її

сторони, які доступні для власне психологічного впливу. Психологічно суб’єктність,

по-перше, виявляється як інтернальність. Далі суб'єктність виявляється як

довільність стосовно власних переживань, а також як незалежність (нон-

конформізм) стосовно стосунків, вчинків і дій як інших людей, так власних. Суб’єкт

дії не може бути знаряддям нічиєї іншої дії. Він є володарем власного життя.

Ще однією стороною суб'єктності є здатність до самодетермінації. В

залежності від того, якою стороною проблеми, чи на якому рівні виявляється

проблематика в цій царині, й визначаються конкретні завдання для психологічної та

психокорекційної роботи. Адже у спрямованості психологічної роботи на вказані

аспекти суб’єктності і розкриваються перспективи роботи над саморозуміням,

самоусвідомленням, самоприйняттям. Тут можуть ставитися задачі особистісного

розвитку, задачі нарощування рівня осмисленості власного життя, забезпечення

психологічних умов для цілепокладання, з’ясування трансцендентних координат

орієнтації особистості в світі і аж до проектування бажаного майбутнього тощо.

Вибудовуючи діалог з конкретною людиною, маючи на перспективі її

смислогенез, психолог тим самим опредмечує, матеріалізує її віртуальні фантазії у

конкретні плани й програми життя, привчає її до психологічного аналізу соціальних,

економічних, смислових та особистісних наслідків підсумків конкретних рішень і їх

реалізацій. У процесі такої роботи психолог підшукує ідеальні зразки постатей з

культури людства, що можуть служити своєрідними орієнтирами і, водночас,

опорою на складному шляху до себе, до того себе, яким і повинна стати власне ця

людина, жива й неповторна, у випробуваннях власної долі і життя.

Слід підкреслити, що саме образ ідеальної фігури, так би мовити ідеальної

референтної постаті, ідентифікація з якою виступає проміжним, але важливим

моментом життєствердження особистості, становить окрему дослідницьку проблему

в сучасній психології життєвих криз та розробці стратегій їх подолання. Саме тут, у

розкритті механізмів вільного внутрішнього діалогу особистісного «Я» з різними

іпостасями себе, у розкритті власного потенціалу суб’єктності, і криється неабиякий

потенціал психологічної науки у її прикладному застосуванні задля здійснення місії

подолання проблем.

Висновок. Поряд із вагомими позитивними результатами, часто по

справжньому жертовної роботи, українських психологів в останні два роки, наочно

виявляються проблеми здебільшого організаційного характеру, а саме:

14

спостерігаються негативні тенденції до скорочення чисельності працівників психологічної служби окремих областей України;

існують організаційні проблеми у задоволенні суспільного запиту на масову перепідготовку фахівців, що надають психологічну допомогу постраждалим;

ще більш нагальним стало створення в Україні централізованої системи стандартизації та сертифікації методик, необхідних для роботи з постраждалими;

не вирішується проблема належної поінформованості населення щодо необхідності, корисності та безпечності професійної психологічної допомоги.

Постають також інші проблеми, які засвідчують, що робота з надання

психологічної антикризової допомоги населенню стає одним з найважливіших

напрямів забезпечення національної безпеки і, отже, потребує законодавчого,

нормативно-правового та організаційного врегулювання на загальнодержавному

рівні. Зокрема, зараз за активної участі Інституту психології імені Г.С. Костюка

НАПН України створюється Національний центр з питань психологічної

реабілітації, на який буде покладено функції науково-методичного та

координаційного забезпечення антикризової допомоги населенню на

всеукраїнському рівні.

УДК: 159.937: 159.954

АКТУАЛЬНІ ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ТВОРЧОГО СПРИЙМАННЯ

В.О. Моляко,

завідувач лабораторії психології творчості

Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України,

дійсний член НАПН України,

доктор психологічних наук, професор

У статті висвітлено багатопланові аспекти вивчення проблеми творчої перцептивної

діяльності. Представлено теоретико-методологічний аналіз системоутворюючої природи й

регуляційних функцій розумових стратегій у процесах творчості, в тому числі й у процесах

творчого сприймання.

Ключові слова: сприймання, творче сприймання, стратегія творчості, модифікація методів

дослідження психіки.

Постановка проблеми. Започаткування багатопланових та, сподіваємось,

лонгітюдних досліджень творчої перцептивної діяльності є лише дещо відносно

новим. Насправді вже в піонерських цілеспрямованих, так би мовити, чисто

психологічних розробках, що їх здійснювали перші класики психології, не говорячи

про філософські екскурси мудреців і Заходу, і Сходу в сфері цілеспрямованого

15

пізнання людиною самої себе та навколишнього світу, оскільки проблема пізнання у

всіх її вимірах насправді доленосна. Тому цілком закономірно, що на таку важливу

системостворюючу складову пізнання як перцепція було відведено протягом усього

ХХ століття без усякого перебільшення ледве не левову частину психологічної

армії, а вірніше різних її армій, полків, а то й просто «партизанських загонів». На

сьогодні ми маємо без перебільшення тисячі й тисячі монографій, статей, тез,

присвячених різним питанням сенсорно-перцептивної та когнітивної в цілому

індикації людської психіки; не залишились байдужими до цієї проблеми й

українські психологи – Д.Г. Елькін, Г.С. Костюк, М.Ю. Малков приділяли їй

фактично першочергову увагу).

Виклад основного матеріалу. Можна сказати, що перша частина

діалектичного закону накопичення кількості фактів здійснена. Ми впевнені, що

настав час перейти до якісного аналізу. І в цьому плані наша ідея дослідження саме

творчої перцептивної діяльності не тільки аргументована й адекватна

теоретичним і практичним запитам реалій наукового й «звичайного» життя, але, на

жаль, навіть дещо спізнилась. Спізнилась перш за все тому, що є надзвичайно

актуальною і ця актуальність виникла, як це добре зрозуміло, не сьогодні і навіть не

«вчора», оскільки ця проблема по суті є проблемою не тільки пізнання світу, а й

виживання в цьому світі, особливо в світі, який не тільки містить класичні труднощі

й перешкоди у повсякденному бутті людини, але й стрімко занурюється в океан, –

чи велетенське болото, – це вже як дивитись на реалії, – штучної інформації різних

обсягів, жанрів, проявів. На це абсолютно переконливо вказано в працях найбільш

авторитетних психологів, наприклад, Дж. Брунера, Б.Ф. Ломова, У. Найссера, до

яких можна звернутись у випадку певної недовіри до обґрунтованості нашої

парадигмальної спрямованості.

До сказаного необхідно додати, що автором цього тексту і колективами,

якими він керував і з якими він співпрацював (і не тільки колективами, а й з

окремими фахівцями – С.Г. Геллерштейн, В.В. Давидов, В.П. Зінченко,

Т.В. Кудрявцев, Я.О. Пономарьов, Я. Главса, Н.В. Кузьміна) протягом багатьох

років здійснювались у різних жанрах дослідження проблеми конструктивної

діяльності, розуміння, праці, творчості в різних її вимірах [2, 6]. І саме ці масштабні

наробки, накопичення фактів, ідей, мікроконцепцій дають валідні підстави

переконливо обґрунтовувати нашу вихідну наукову позицію і не тільки гіпотетичні,

а часом і аксіоматичні положення теорії творчої діяльності і місця в ній саме творчої

перцепції [6].

Найбільш важливим, як видається, на нинішньому етапі у вказаному

напрямку з врахуванням конкретних теоретичних гіпотез та реальних

експериментальних можливостей слід назвати такі аспекти (хоча кожен з цих

«аспектів» це насправді може бути масштабний відносно автономний напрямок):

- теоретико-методологічний аналіз системостворюючої природи й регуляційних функцій розумових стратегій у процесах творчості (в тому числі й

процесах творчого сприймання);

- дослідження конкретних процесів конструювання образів, понять, різноманітних образно-понятійних систем (мається на увазі наукова, технічна,

16

художня та інші види творчості на різних вікових рівнях та з врахуванням набутого

досвіду та апробованих стратегій та тактик діяльності конкретного суб’єкта);

- цілеспрямована розробка й апробація модифікованих методів дослідження творчої діяльності на базі максимальної об’єктивації кожного конкретного процесу

(найбільш переконливими були й залишаються в цьому відношенні розробки в

сферах технічного конструювання, деяких видів художньої та літературної

творчості; видається необхідним, так би мовити, реанімувати занедбаний метод

інтроспекції, розширити дослідження у використанні біографічного методу, зокрема

спираючись на вже здійснені дослідження з використанням системи КАРУС, яка

дістала позитивну наукову оцінку зокрема таких авторитетних фахівців з психології

творчості як Я. Главса, Я.О. Пономарьов та ін.).

Як це добре зрозуміло, вищенаведені положення вимагали б досить

розгорнутого обґрунтування, якби вже не були здійснені багатопланові та

лонгітюдні дослідження, в тому числі вказаних вище авторів, а також цілою

плеядою відомих українських фахівців (див. праці, крім вже названих авторів,

Н.В. Чепелєвої, С.М. Симоненко, Л.П. Міщихи та ін.). Тому ти тут подамо лише

кілька тезових коментарів.

Апелюючи до здійснення досліджень у сферах «живої, реальної», а не

лабораторної лише психології, ми повсякчас вважаємо за потрібне робити наголос

на низці принципів, а часто й положень, що можуть на перший погляд не видаватись

скільки-небудь важливими, чи оригінальними, але без яких буде просто несерйозно

говорити про адекватність наукового підходу, – і це не наші оригінальні ідеї, а ідеї

багатьох класиків і психології, і філософії, і інших наук, а часом і не тільки наук, а,

скажімо, релігійних та культурологічних напрямків (трохи нижче ми коротко

повернемось до цього положення). Зокрема хотілось би звернути увагу на наступне.

1. Якщо говорити про так звану середньостатистичну людину, то напевне

слід мати на увазі, що в її психіці одночасно присутній не якийсь там один єдиний

образ світу, а більш чи менш складна система образів з їх суб’єктивною ієрархією,

поєднанням модальностей відчуттів, перцепцій, інтелектуальних та емоційних

складових.

2. Психіка як динамічна система характеризується постійною поточністю,

текучістю і довільною, й мимовільною, тобто в будь-якому випадку в нашій

свідомості, а чи у підсвідомості йде більш чи менш виразна й масштабна робота по

модифікації образів, понять, образів-понять чи їх окремих деталей; можна говорити

про безперервну конструктивну чи деструктивну роботу нашого мозку на різних

його поверхах (нагадаємо, що спеціальну увагу на це звернув не У. Джемс, хоча

його заслуга у такому наголошенні насправді видатна, а ще філософи древньої

Греції – «все тече, все змінюється», а також буддисти, проте парадоксальним є те, і я

вже багато років нагадую, що навіть не тільки у більшості підручників, але й у

спеціальних монографіях про це навіть не згадується – ?!).

3. Як продовження попередньої тези витікає положення про, скажімо так,

цілодобову «психологічну службу» кожного суб’єкта, яка здійснює аналітико-

синтетичну, фіксуючу, ретро, футуро роботу, починаючи від найпростіших відчуттів

і кінчаючи інтуїтивними процесами, сновидіннями, телепатичними та іншими

визнаними й поки що не визнаними наукою формами психічної діяльності.

17

4. У теорії, якої ми дотримуємось і яку намагаємось розвивати, регулюючими

психічними утвореннями, які упорядковують, спрямовують і керують усіма цими

процесами (творчими й нетворчими) є навички, вміння, стратегії, тактики,

оперативні дії, що базуються, як можна почасти гіпотетично, а почасти

аксіоматично на біофізіологічних, генетичних інстинктах, умовних та безумовних

рефлексах, а також на складній системі аксіоматичного характеру, диспозицій,

установок, суб’єктивних переваг та деяких інших складових усього арсеналу нашої

психіки (див. про це в наших попередніх розробках).

5. На фоні правомірних і часом досить переконливих аргументів про кризу

науковості взагалі, та в окремих науках зокрема (див., наприклад, класичні праці

Р. Генона, порівняно нові праці О. Дугіна та ін.), виникає гостра необхідність якщо й

не революційного, то, як мінімум, еволюційного розвитку засобів наукової

доказовості, розширення діапазонів наукового аналізу, внесення поправок до

понятійно-термінологічного апарату, залучаючи в систему обговорення й

доказовості нові аргументи й факти, в тому числі поодинокі – в психіці, можна

сказати, є своя статистика, своя логіка (див. переконливі положення в працях того ж

Р. Генона, О. Вентцель, Ю.О. Артем’євої та багатьох інших).

6. Як це вже почасти витікає з вищесказаного, вже мабуть настав час і в нашу

наукову психологію залучати хоча б дещо з того багатства думок, ідей, положень,

що віднайшли право на принаймні дискутивне життя в деяких школах містики,

концепції психології Сходу, не кажучи вже про до останнього часу не

асимільованих ідеях Г.С. Сковороди, Г. Челпанова, М.О. Бердяєва, Г.Г. Шпета та

багатьох інших вітчизняних (названі автори усі за походженням з України,

переважно з самого Києва); оскільки людина – це поки що недосяжно складна

система-конденсатор в нескінченному світі світів з їх мікро та макровимірами. Адже

навіть якщо ми звернемося до проблеми «лише» мови думок чи тієї ж мови

почуттів, то нема ніякої потреби нагадувати про те, що ми лише десь підступилися

до цих еверестів психіки, а Гімалаї творчості (як ми нещодавно згадували про

експедиції Я.О. Пономарьова), окрім Евересту мають ще чимало вершин, куди на

відміну від реальних вершини, ще практично не «ступала нога» психологів.

Вдаючись до східної метафоричності, можна без перебільшення сказати, що людина

це коан в світі коанів простору – часу – свідомості – непізнаного (невідомого й

прихованого). Тому, трохи перефразувавши Лінкольна Стеффенса, можна зробити

висновок: найбільші відкриття у психології ще попереду, а тому, ігноруючи поняття

про скромність, ми сподіваємось здійснювати подальший науковий маршрут саме

по стежці (не трасі, не сучасному автобану!) творчої перцепції.

Нашу переконаність у адекватності обраного наукового напрямку певною

мірою обумовлюють вже здійснені дослідження. Це, наприклад, цикл розробок про

Чорнобильську атомну катастрофу, де було використано метод включеного

спостереження та аналізу документації й матеріалів у ЗМІ, а також комбіноване

дослідження образу Японії, якому передувала багаторічна підготовка –

ознайомлення з історією, культурою, літературою, філософією цієї країни, а також

започатковано цикл досліджень проявів творчого поетичного сприймання [2, 3, 4].

Загальні тенденції розвитку, які містять і прогресивні, і регресивні моменти,

детерміновані тривалими системними кризами різних масштабів, що, безперечно,

18

зумовлює як інтенсифікацію класичних, так і пошуки нових засобів подолання

кризових явищ, стимулювання людської діяльності у різних сферах, необхідність

більш успішної реалізації людських ресурсів – в першу чергу творчого потенціалу

окремої людини, окремого працівника. Це ж саме стосується і колективів та

виробничих структур кожної країни.

У зв’язку з цим, а також з урахуванням конкретних спрямувань спеціальних

проектів, головною метою, зрештою, повинна стати розробка психологічних

програм розвитку творчого потенціалу на різних рівнях, у різних сферах, а також

розробка психологічних технологій активізації як індивідуальних, так і колективних

творчих можливостей.

Орієнтація на максимальне врахування психологічного фактору передбачає

також і орієнтацію на здійснення комплексного підходу, що водночас дозволить

підвищити достовірність врахування усіх цих тенденцій та явищ, а також певним

чином формалізувати окремі суто психологічні феномени шляхом введення хоча б

орієнтовних коефіцієнтів.

У цьому плані, як це засвідчують наші багаторічні дослідження, особливу

увагу слід приділяти діагностиці, формуванню та стимулюванню творчих умінь

(стратегій, тактик) та навичок в діяльності особливості, пов’язаної з розумінням,

аналізом нової інформації, становленням когнітивної готовності до її творчої

інтерпретації, а в цілому – до вироблення ефективної психологічної культури

сприймання.

Слід сказати, що в останні десятиліття ХХ та вже на початку ХХІ століття

психологічна наука цілеспрямовано, хоча і не завжди в адекватних масштабах,

намагається не лише дослідити загальні особливості творчої діяльності, але й

розробити спеціальні засоби, прийоми, методи та технології стимулювання творчого

пошуку, розвитку творчих здібностей, формування творчих стратегій розв’язання

різноманітних проблем. Називаючи тут імена таких, наприклад, фахівців як

А.В. Брушлінський, Е. де Боно, Г.Я. Буш, Т.В. Кудрявцев, О.М. Матюшкін,

О.К. Тихомиров, я хотів би особливо підкреслити внесок у подібні дослідження

одного зі світових корифеїв психології творчості Я.О. Пономарьова, але не тільки у

загальному плані, а й у зв’язку з принципово важливими тезами, якими він

закінчував одну зі своїх останніх праць, коли підводив підсумки можливих

перспектив впровадження ідей психологічної теорії творчості: «в якості можливих

практичних застосувань структурно-рівневої теорії психологічного механізму

творчості можна представити низку наслідків, які випливають з цієї теорії, що

слугують цілеспрямованому управлінню творчим процесом, нарощенню творчого

потенціалу дітей та його діагностуванню…» (Я.А. Пономарьов, 1976, с.164).

Аналіз досить значного масиву літератури з проблем творчості, яка в останні

десятиліття виокремилася в самостійний комплексний напрям на межі психології,

педагогіки, акмеології, філософії, медицини та деяких інших наук (звісно, що

психологія в цьому комплексі домінує), дозволяє зробити, зокрема, висновок про те,

що соціально-економічні перетворення значною мірою стимулюють необхідність

постійного розв’язання нових надзвичайно складних завдань: людині

сьогоднішнього, а тим більше завтрашнього дня вже не лише бажано, а навіть

необхідно оволодівати творчими вміннями, стратегіями та тактиками як

19

інструментарієм у професійній та й у інших видах діяльності. На ту обставину, що

творчість потрібна людині не лише для створення романів, картин, симфоній,

побудови наукових гіпотез та ін., але й для того, щоб просто виживати, вже понад 20

років тому прямо звернув увагу Б.Ф. Ломов, як на положення, яке можна вважати

цілком очевидним.

Зос�