Міністерство культури УкраїниДЗ «Державна бібліотека України для юнацтва»

Етика: вчора, сьогодні, завтра

Методико-бібліографічний посібник

1

Київ 2012ББК 87.7я1 Е88Етика: вчора, сьогодні, завтра : методико-бібліогр. посіб. /

уклад. В. Вовк ; ДЗ «Держ. б-ка України для юнацтва». – Київ, 2012. – 80 с.

Пропонований посібник містить інформацію про історію ви-никнення етичних понять, роль етичних норм у сучасному суспільстві, формування морально-етичного імператива в третьому тисячолітті; художні твори, що висвітлюють тему моралі та моральні пошуки персонажів. Матеріал та інформаційні джерела згруповано в п’яти розділах: «Джерела виникнення етичних понять», «Окремі розділи етики», «Етика та етикет сьогодні», «Етичні прогнози на майбутнє», «Визнані художні твори етичного спрямування». У межах розділів та підрозділів матеріал подано в алфавітному порядку.

Корисним доповненням до видання слугуватимуть допоміжні матеріали, що розміщені в додатках: Короткий словник термінів, Вислови видатних людей про етику та мораль, Тематика заходів морально-етичного спрямування.

Посібник рекомендовано бібліотечним працівникам, викладачам навчальних закладів, учням, студентам, фахівцям з етики та читачам, які цікавляться даною тематикою.

Укладач В. ВовкРедактори: С. Чачко, В. КучеряваВідповідальний за випуск Г. Саприкін

2

© Укладач В. Вовк© ДЗ «Державна бібліотека України для юнацтва», 2012

3

ПЕРЕДМОВА

Сформовані норми моральності є результатом тривалого за часом становлення взаємовідносин у суспільстві. Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні, культурні відносини, тому що не можна жити у суспільстві, не поважаючи один одного, не накладаючи на себе певних обмежень. Саме етика є наукою, яка допомагає сформувати у особистості певні засади моральної культури, вміння встановлювати взаємини та правильно поводитися в рамках етичних норм, прийнятих у суспільстві, що сприяє порозумінню, гармонійним, стійким стосункам. Адже етика вивчає не тільки генезис, сутність і специфіку моралі, у центрі її уваги людина як моральний суб’єкт та етична свідомість суспільства. Тому етика як наука, перш за все, покликана виховувати в особистості та суспільстві в цілому доброчесність, порядність, моральну поведінку, формуючи засади правильного розуміння таких етичних понять, як честь, обов’язок, совість, достоїнство, благо, щастя, добро, зло та ін.; від-стежувати та стимулювати морально-етичний прогрес людства.

Існує такий вислів: «Не читайте мені мораль!». Цим виданням ми не будемо нав’язувати якісь моральні принципи, спонукати когось до добра чи порядності. Хто справді шукає порозуміння з навколишнім світом, і без настанов зможе усвідомити етичні норми й пронести високі моральні цінності через усе своє життя, а запропоноване видання стане йому вірним помічником у цьому.

4

1. Джерела виникнення етичних понять

Ніхто не стає хорошою людиною випадково.

Платон

Про виникнення етики як системи етичних норм не можна говорити в тому ж сенсі, у якому говорять про виникнення наук або філософії взагалі. Адже скрізь і в усі часи воля людини, яка живе в суспільстві, обмежувалася моральними нормами у вигляді звичаїв, релігійних та державних порядків.

Якщо мораль у розумінні житейської мудрості існувала з глибокої давнини, то про мораль як філософську теорію можна говорити тільки після Сократа. Сократа вважають батьком античної етики, він відводив моралі першочергову роль у суспільстві, вважаючи її фундаментом гідного життя кожної людини. Він, на відміну від інших філософів свого часу (піфагорійців, Геракліта, Демокрита, у яких філософська етика існувала радше як ряд узагальнень, що відповідали їх поглядам), прагнув сформувати систему сталих загальних понять моралі.

Піфагорійці за основні принципи мали гармонію, порядок і міру, у зв’язку з чим зло породжувалося відсутністю міри, а вади були наслідком порушення душевної симетрії.

Софісти, у свою чергу, заперечували мораль як щось безумовно-належне й загальнозначуще. Вони відкинули основні етичні принципи, перетворивши моральне в придатне чи бажане для тих або інших умовних цілей. Слушно підкреслюючи нестійкість моральних поглядів у суспільстві, їх відносність, софісти сформували позицію морального релятивізму, згідно з яким не існує абсолютного добра й зла і об’єктивного критерію моральності, кожна людина має своє уявлення про щастя, сенс життя й доброчесність. Для Геракліта бути моральним – значить бути причетним до Всесвітнього розуму. Все індивідуальне відірване від загального, приречене на загибель. Вищим благом, на думку Демокрита, є щастя, яке дається тільки духовними радощами.

5

Сократ же розглядав моральну діяльність з точки зору доцільності, здорового глузду та знання. Ми чинимо правильно, коли наші дії досягають поставленої мети. З цього випливає, що для правильних дій необхідно знати співвідношення між цілями і засобами їхнього досягнення. Крім того, усі наші дії тільки тоді є морально цінними, коли у нас правильне уявлення й знання добра. Звідси випливає, що всі добрі вчинки обумовлюються знанням або мудрістю, і навпаки, хто знає добро, на думку Сократа, неминуче до нього прагне і його осягає. Зло може виникати тільки від невідання блага і шляху до нього. Теорія взаємозалежності між знанням добра і добрими вчинками спонукає Сократа до ототожнення мудрості з чеснотою, розумності – з добром.

Основні положення Сократа отримали розвиток у його учнів: у Платона – в дусі крайнього ідеалізму, у Антісфена і Арістіппа – в дусі реалізму. Вчення Платона вважається першою спробою систематизації етичних ідей. Поділяючи раціоналістичні принципи свого вчителя, він також поставив перед собою задачу сформулювати загальні етичні поняття і, так само як Сократ, обрав для цієї мети дедуктивний метод дослідження.

На думку відомого історика філософії Е. Целлера, уся філософія Платона, по суті, являє собою етику. Можна сказати без перебільшення, що філософія Платона, висхідна від реальних і конкретних принципів до найзагальнішого ідеального, є історичним прологом всього подальшого розвитку етики, принаймні, в основних його моментах.

Творчість Аристотеля, учня Платона, вважають вищим щаблем розвитку античної етики. Він вперше вжив термін «етика», йому належить три перші праці з етики («Нікомахова етика», «Евдемова етика», «Велика етика»), він першим підняв питання про самостійність етики і вибудував свою теорію моралі. Для етичного вчення Аристотеля характерні логічний аналіз, єдність методу раціонального осмислення проблем та їх емпіричного підтвердження, соціальна спрямованість етичного мислення, прикладне, практичне значення.

6

Основою етики Аристотеля є психологія. За його думкою, етика має вивчати індивідуальну поведінку людини, його стосунки з іншими людьми, тому етика, перш за все, є соціально-політичною наукою, тобто галуззю знань, яка досліджує морально-етичні задачі держави й громадянина. Таким чином, етика Аристотеля знаходиться між психологією і політикою.

Середньовічне етичне вчення заперечувало положення античної моральної філософії у зв’язку з тим, що основою для тлумачення моральності в ньому виступає не вищий розум, а релігійна віра. Ідея Бога як морального взірця в середньовічній етиці задає жорсткі обмеження в інтерпретації всієї проблематики моралі. Згідно з християнською етикою, життя людини і його цінності набувають значення тільки тоді, коли вони знаходяться у відповідності з божественними заповідями (на противагу тому, що в античній етиці в основному йшлося тільки про вище благо людини). Окрім понять любові й вищого блага, у християнській етиці розроблялись такі поняття, як «вчинок», «доброчинність», «гріх», «провина».

Ідея підкорення моралі релігії чітко виражена у творчості Августина Блаженного; у контексті християнського віровчення переосмислив положення Аристотеля Фома Аквінський. Прагнення у своїх роздумах гармонічно поєднати античні та християнські морально-філософські ідеали виявив Еразм Ротердамський. Поняття «знання» у нього стає практично рівнозначним поняттю «віра», за що етику Ротердамського називають антихристиянською.

На етапі раннього (італійського) Відродження мислителі акцентували увагу переважно на людині як природній істоті, що засвідчило антропоцентричний характер тодішньої філософії. В епоху пізнього (північного) Відродження відбулася переорієнтація філософії на природу загалом.

Принцип гуманізму започаткували італійські поети і мислителі. Першим з них проголосив людину найвеличнішим дивом з усіх виявів божественної мудрості Данте Аліґ’єрі, суттєво розвинув і збагатив цей принцип Франческо Петрарка.

Ідеї мислителів Нового часу не тільки «зводять мораль з неба на землю», але й обґрунтовують моральну повноцінність особистості.

7

Характерна для епохи Відродження увага до неповторності, унікальності людини в Нові часи виявляється у формулюванні та обґрунтуванні понять «індивідуальність» і «особистість». Новочасна етика проголошує природу людини егоїстичною. Це час раціональної етики пристрастей Рене Декарта, установки на суспільне благо та неприйняття деспотизму Клода Адріана Гельвеція, проблеми свободи особистості Іммануїла Канта.

До представників етичної думки Новітнього часу належать німецькі мислителі А. Шопенгауер, Ф.-В. Ніцше, В. Дільтей, Г. Зіммель, Л. Клагес, О. Шпенглер, французькі – А. Бергсон, іспанський філософ Х. Ортега-і-Гасет та ін.

Можна довго розповідати про погляди філософів минулого щодо етичних понять, але в усіх цих концепціях обов’язково враховуються етичні цінності: цінність життя, свідомість, діяльність, страждання, сила, свобода волі, передбачення, цілеспрямованість; такі чесноти, як справедливість, мудрість, самовладання, любов до ближнього, правдивість і щирість, вірність і відданість, доброта і співчуття, довіра і віра, скромність і смиренність; нарешті, приватні етичні цінності: здатність дарувати іншим своє духовне надбання, цінність особистості; любов, спрямована на ідеальну цінність чужої особистості. Усі ці загальнолюдські постулати є неоціненним скарбом людства.

1. Абеляр П. Этика или познай самого себя // Теологические трактаты : сб. / П. Абеляр. – М. : Прогресс-Гнозис, 1995. – 411 с.

2. Аболина Т. Г. Исторические судьбы нравственности : философ. анализ нравств. культуры / Т. Г. Аболина. – К. : Лыбидь, 1992. – 194 с.

3. Аврелий М. Наедине с собой: размышления / М. Аврелий ; пер. с древнегреч. – К. : Collegium Artium lngF Ltd ; РИЦ «Реал», 1993. – 146 с. – (Б-ка интеллектуала).

8

4. Алексеев В. П. Становление человечества / В. П. Алексеев. – М. : Политиздат, 1984. – 462 с.

5. Арістотель. Нікомахова етика / Арістотель. – К. : Актон-плюс, 2002. – 293 с.

«Нікомахова етика» або «Етика Нікомаха» – книга із серії етичних творів Арістотеля. Вона присвячена або, точніше, адресована сину Аристотеля Нікомаху. У ній автор стверджує, що предметом етики є щастя, яке він визначає як «…діяльність душі в доброчесності. Доброчесність, у свою чергу, стає засобом досягнення щастя…».

6. Асмус В. Ф. Этика Канта // Соч. : в 6 т. Т. 4. / В. Ф. Асмус. – М. : Мысль, 1995. – 544 с.

7. Барабаш И. Марк Аврелий / И. Барабаш // Человек без границ. – 2008. – № 4. – С. 60.

Стаття знайомить нас з Марком Аврелієм, римським імператором, філософом, головним вченням якого є – володіння людиною своїм тілом і духом, яке можливе за умови благочестя, мужності і розуму.

8. Барабаш И. Платон (427 – 347 гг. до н. э.) / И. Барабаш // Человек без границ. – 2008. – № 3. – С. 60.

Людина прагне пізнати світ. Але як пізнати те, що постійно змінює свій вигляд? Як дійти до суті зрадливих речей? У статті розповідається про те, яку відповідь дає на це вічне питання Платон.

9. Барабаш И. Сократ (ок. 470 – 399 гг. до н. э.) / И. Барабаш // Человек без границ. – 2008. – № 1. – С. 62.

Автор знайомить нас з великим філософом Сократом, який визначив, що мудрість полягає в слідуванні даймону – внутрішньому голосу, душі та совісті.

9

10. Боргош Ю. Фома Аквинский / Ю. Боргош. – М. : Мысль, 1975. – 182 с. – (Мыслители прошлого).

У книзі подано системний аналіз вчень Фоми Аквинського – середньовічного філософа і богослова, основними частинами яких є метафізична теорія буття, теорія пізнання та етика.

11. Брагина Л. М. Итальянский гуманизм: этические учения XIV– XV веков : учеб. пособие / Л. М. Брагина. – М. : Высш. шк., 1977. – 254 с.

12. Брентано Ф. О. О происхождении нравственного познания / Ф. Брентано ; пер. А. А. Анипко. – СПб. : Алетейя, 2000. – 202 с.

13. Бугера В. Е. Социальная сущность и роль философии Ницше / В. Е. Бугера. – М. : КомКнига, 2010. – 168 с.

14. Гегель Г. Феноменология Духа: философия истории / Г. Гегель. – М. : Эксмо, 2007. – 880 с. – (Антол. мысли).

15. Гегель Г. Философия права / Г. Гегель. – М. : Мысль, 1990. – 524 с. – (Философ. наследие).

16. Гегель Г. Философия религии. В 2-х томах / Г. Гегель. – М. : РОССПЭН, 2007. – 532 с. – (Кн. света).

17. Горський В. С. Історія української філософії : курс лекцій / В. С. Горський. – К. : Наук. думка, 2001. – 287 с.

18. Гуревич П. С. Этика Шопенгауэра: из цикла «История этических учений» / П. С. Гуревич. – М. : Знание, 1991. – 62 с.

19. Гусейнов А. А. Античная этика / А. А. Гусейнов. – М. : Гардарики, 2003. – 270 с.

10

20. Донцов Д. Де шукати наших історичних традицій ; Дух нашої давнини / Д. Донцов. – К. : МАУП, 2005. – 568 с. – (Б-ка українознав.).

21. Дробницкий О. Г. Понятие морали : ист.-крит. очерк / О. Г. Дробницкий. – М. : Наука, 1974. – 386 с.

22. Живая Этика : избранное / Н. Рерих, Е. Рерих, М. Ключникова, С. Ключников. – М. : Республика, 1992. – 412 с.

Вчення Живої Етики, або Агні Йога, – філософсько-етичне вчення, що торкається усіх сторін буття – від космічних питань до земного життя простої людини. Серед учень Агні Йоги є й етичне вчення, згідно з яким дотримання етичних принципів є головним методом духовної та фізичної еволюції людини і всього людства.

23. Завалько Г. А. Проблема соотношения морали и религии в истории философии / Г. А. Завалько. – М. : КомКнига, 2006. – 216 с.

24. Зеркалов А. Этика Михаила Булгакова / А. Зеркалов. – М. : Текст, 2004. – 240 с.

25. Иванов В. Г. История этики древнего мира : учеб. пособие / В. Г. Иванов. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1980. – 224 с.

26. Иванов В. Г. История этики средних веков : учеб. пособие / В. Г. Иванов. – СПб. : Лань, 2002. – 444 с.

27. Ільїн В. Виховання особистості в «філософії освіти» П. Д. Юркевича / В. Ільїн // Рідна шк. – 2000. – № 4. – С. 76 – 78.

28. Історія філософії України : хрестоматія / упоряд. : М. Ф. Тарасенко, М. Ю. Русин, А. К. Бичко та ін. – К. : Либідь, 1994. – 416 с.

29. Кант И. Критика чистого разума / И. Кант ; пер. с нем. Н. Лосского. – М. : Мысль, 1994. – 591 с. – (Филос. наследие).

11

30. Кант И. Лекции по этике / И. Кант. – М. : Наука, 2000. – 431 с.

31. Кант И. Метафизика нравов // Соч. : в 6 т. Т. 4, ч. 2 / И. Кант. – М. : Мысль, 1983. – С. 336 – 417 с.

32. Кондрашев В. А. Этика: история и теория / В. А. Кондрашев. – Ростов-на-Дону : Феникс, 2004. – 307 с.

33. Конфуций Л. Уроки мудрости : соч. / Л. Конфуций. – Харьков : Фолио, 2008. – 958 с.

34. Летцев В. «Філософія серця» П. Юркевича та поглиблене розуміння особистості / В. Летцев // Психолог. – 2005. – № 2. – С. 13 – 17.

35. Мовчан Р. «Перший інтелігент» у вирі національного відродження: Г. Сковорода / Р. Мовчан // Укр. мова і л-ра в шк., гімназіях, ліцеях і колегіумах. – 2004. – № 2. – С. 137 – 146.

36. Назарчук А. В. Этика глобализирующегося общества / А. В. Назарчук. – М. : Директмедиа Паблишинг, 2002. – 382 с.

37. Никулин Д. В. Метафизика и этика : сравнительно-критичес. анализ основополож. теорет. и практ. философии античности и Нового времени / Д. В. Никулин. – М. : Греко-латин. кабинет Ю. А. Шичалина, 2005. – 235 с.

38. Ницше Ф. По ту сторону добра и зла: прелюдия к философии будущего / Ф. Ницше. – Харьков : Фолио, 2007. – 208 с.

39. Ницше Ф. Человеческое, слишком человеческое ; Веселая наука ; Злая мудрость : сб. / Ф. Ницше ; пер. с нем. К. А. Свасьяна. – Минск : ООО «Попури», 1997. – 704 с.

12

40. Нозик Р. Анархия, государство и утопия / Р. Нозик ; пер. с англ. Б. Пинскера. – М. : ИРИСЭН, 2008. – 424 с.

41. Оден Т. К. После модернизма. Что впереди?.. / Т. К. Оден. – Минск, 2003. – 240 с.

42. Орлов Б. С. Этика как основа политической философии социал-демократии / Б. С. Орлов. – М. : ИНИОН РАН, 2001. – 128 с.

43. Повторєва С. М. Етичні проблеми в контексті постмодер-нізму / С. М. Повторєва // Вісн. нац. ун-ту «Львів. Політехніка», 2006. – № 550. – С. 30 – 36.

44. Попов С. И. Кант и кантианство / С. И. Попов. – М. : Изд-во МГУ, 1961. – 343 с.

Автор подає загальну характеристику світогляду Канта, у тому числі і його етичних поглядів.

45. Роттердамский Э. Философские произведения / Э. Роттердамский. – М. : Наука, 1986. – 703 с.

У виданні зібрано твори Еразма Ротердамського, у яких висвітлено погляд на свободу волі.

46. Сенека Л. А. Моральні листи до Луцилія / Л. А. Сенека ; пер. з лат. А. Содомора. – К. : Основи, 2005. – 603 с.

ББК 87.3(0)3 С31

47. Сенека Л. А. Наедине с собой / Л. А. Сенека. – Симферополь : Реноме, 1998. – 379 с.

48. Спиноза Б. Этика / Спиноза ; пер. з лат. Н. А. Иванцова. – Ростов-на-Дону : Феникс, 1998. – С. 325 – 591. – (Выдающиеся мыслители).

ББК 87.3(4Нід) С72

13

49. Сумерки богов / Ф. Ницше, З. Фрейд, Э. Фромм, А. Камю, Ж. Сартр ; под ред. А. А. Яковлева. – М. : Политиздат, 1989. – 398 с.

ББК 86.37 С89

Збірник включає твори західних мислителів, присвячені осмисленню людиною своєї суті.

50. Українські гуманісти епохи Відродження : антологія. У 2-х ч. / ред. В. Нічик. – К. : Наук. думка, 1995. – 432 с.

Антологія містить твори 25 відомих українських гуманістів епохи Відродження (кінець XV – поч. XVIII ст.). Твори гуманістів пройняті головною ідеєю – поклоніння перед розумом людини, його мудрістю. В мудрості та пізнанні, вірили вони, людина знаходить справжнє щастя і в цьому полягає її справжня шляхетність.

51. Хоружий В. А. Кризис классической европейской этики в антропологической перспективе. – М.: ИФРАН, 2007. – СС. 85-97.

 52. Цицерон М. Т. О старости ; О дружбе ; Об обязанностях /

М. Т. Цицерон ; пер. с лат. В. О. Горенштейна. – М. : Наука, 1974. – 243 с. – (Литератур. памятники).

ББК 87.3(0)3 Ц85

53. Цицерон М. Т. О судьбе : филос. трактаты / М. Т. Цицерон. – М. : Наука, 1985. – 585 с.

54. Чижевський Д. Філософія Сковороди / Д. Чижевський. – Харків : Прапор, 2006. – 272 с.

ББК 87.3(4Укр)1 Ч59

14

55. Энциклопедия пророков : эссе / ред. С. Пролеев – К. : Наук. думка, 1996. – 240 с.

15

2. Окремі розділи етики

Уміти жити не так просто, адже існують протилежні критерії того,

що ми повинні робити.Ф. Саватера

Біоетика або етика життя. Наприкінці XX ст. людство усвідомило, що досягти істинного прогресу без високої моралі, дотримання моральних норм неможливо. Норми конче потрібні для того, щоб захистити не тільки кожного окремого індивідуума – хворого чи здорового, дитину чи людину похилого віку, а й саме життя на Землі. Так народилася біоетика. Якщо аналізувати роль біоетики сьогодні та уявити її у майбутньому, то в цій назві немає жодного перебільшення. Навпаки, це портрет майбутнього.

Біоетика, або етика життя, – це розділ етики, що вивчає проблеми моралі, насамперед, стосовно людини та всього живого, визначає, які дії щодо живого з моральної точки зору є припустимими, а які – ні. Або, іншими словами, біоетика – це органічне поєднання новітніх досягнень біологічної науки та медицини з духовністю. Нині етика життя стала ознакою цивілізованості.

До проблем біоетики причетні біологи, медики, екологи, філософи та правознавці, представники релігійних конфесій. Узагальнюючи наукові, суспільні, релігійні погляди, національні особливості, традиції, вони розробляють сукупність моральних принципів, норм і правил, яких необхідно дотримуватись у професійній діяльності. Найважливіші з них закріплюються відповідними законодавчими актами, знаходять відображення у міжнародних документах і конвенціях, деклараціях, хартіях. Ці принципи, норми та правила з часом змінюються відповідно до змін соціально-економічних умов суспільства, державної політики та громадської думки.

16

Досить згадати, як еволюціонувала проблема абортів у різних країнах: від повної заборони до вседозволеності, незважаючи на непохитну і незмінну позицію християнської церкви, яка розглядає штучне переривання вагітності як припинення життя до народження. Церква засуджує не тільки аборти, а й ту етичну байдужість, легкість, з якою вони здійснюються, часто з міркувань прагматизму і примітивного меркантилізму.

Біоетика виникла не на голому місці. Їй передував тисячолітній досвід розвитку медичної етики та лікарської деонтології. Етичні норми і правила в медицині, вироблені ще Гіппократом, застосовуються і сьогодні, а його клятва традиційно проголошується кожним, хто стає лікарем. «Канон науки про лікування», який створив видатний лікар Сходу, вчений-енциклопедист Авіценна (Ібн-Сіна), також містить чимало етичних принципів. До них, зокрема, належить вимога до лікаря зосередити зусилля на профілактиці хвороб, враховувати індивідуальні особливості та унікальність кожної людини.

Видатні українські вчені та лікарі М. Максимович-Амбодик, Д. Самойлович, М. Пирогов, В. Образцов, М. Стражеско, Ф. Яновський, Д. Заболотний, О. Богомолець і багато інших не тільки неухильно дотримувалися високих етичних норм і принципів, а й розвивали та доповнювали їх. Вони застосували нові методи діагностики, лікування і профілактики лише після їх ретельного вивчення шляхом експериментів на тваринах, а часто й автоекспериментів. Їм було притаманне безкорисливе служіння людям, самопожертвування у виконанні свого обов’язку. Водночас на наших очах відбуваються зміни у самій медицині – вона поступово втрачає риси лікарського мистецтва, клінічного мислення і дедалі більше стає медициною технологій, досліджень, експериментів, клінічних випробувань. Сьогодні вже недостатньо дотримуватися звичайних принципів медичної етики і деонтології – підтримувати певні стосунки лікаря з хворим, його родичами та взаємини лікарів між собою.

Сучасні проблеми – такі, як пересадка органів і тканин, стовбурових клітин, екстракорпоральне запліднення, використання

17

для лікування ембріональних тканин, генна терапія, штучна зміна статі, застосування трансгенних організмів з метою отримання харчових продуктів і, нарешті, клонування тварин і людини, про що так багато говорять сьогодні навіть у парламентах та урядах розвинених держав – ускладнили стару тезу, сформульовану ще Гіппократом: «Не нашкодь!». Діапазон лікарських втручань, або, як тепер кажуть, медичних технологій, неймовірно розширився, зросла їхня віддача у лікуванні різних хвороб.

Проте разом з користю зріс і ризик. Лікарю нині часто не під силу розв’язати одвічну і дуже відповідальну та складну проблему «користь-ризик». До нових медичних технологій, які несуть багато невідомого та не завжди передбачуваного, слід додати деградацію навколишнього середовища внаслідок техногенних впливів, яка ставить під загрозу саме життя на Землі.

Отже, бурхливий науково-технічний прогрес у галузі біології та медицини, зміна середовища проживання людини спричинили безліч нових проблем, які не вкладаються у традиційну медичну етику та деонтологію, їх коло значно ширше. Можна сказати, що біоетика є сучасним етапом розвитку медичної етики. Проте таке визначення буде неповним. Біоетика – це філософське усвідомлення нових можливостей медичної і біологічної науки та їх співвідношення з правами людини. Це також пошук шляхів подальшої гуманізації медицини.

56. Антологія біоетики / під ред. Ю. Кундієва. – К. : Мрія, 2003. – 592 с.

57. Биомедицинская этика / ред. В. И. Покровский. – М. : Медицина, 1997. – 224 с.

58. Введение в биоэтику : учеб. пособие / А. Я. Иванюшкин, В. Н. Игнатьев, В. Н. Коротких. – М. : Прогресс-Традиция, 1998. – 384 с.

18

59. Кулініченко В. Л. Філософсько-світоглядні засади біоетики / В. Л. Кулініченко // Практ. філософія. – 2001. – № 3. – С. 37 – 43.

60. Терешкевич Г. Т. Біоетика в системі охорони здоров’я і медичної освіти : навч. посіб. / Г. Т. Терешкевич. – Львів : Світ, 2008. – 344 с.

ББК 87.я73 Т35

61. Швейцер А. Культура и этика. Философия культуры / А. Швейцер. – М. : Прогресс, 1992. – . –

Ч. 2. Благоговение перед жизнью. – 1992. – 576 с.

Комп’ютерна етика. В умовах існування й розвитку глобального інформаційного простору, неймовірної його насиченості інформацією та змін, які вимагають від особистості швидко отримувати, вивчати, аналізувати й використовувати велику кількість інформаційного матеріалу, дедалі актуальнішою стає проблема інформаційної етики.

Телекомунікаційні та комп’ютерні технології, глобальність Інтернету не тільки відкривають нові вражаючі можливості для поширення інформації й знань, а й створюють певну небезпеку виникнення суперечностей між цінностями, культурною спадщиною різних держав і народів. Складається така ситуація, коли майже в усіх користувачів Інтернету не викликає сумніву корисність та необхідність міжнародної комп’ютерної мережі для сучасної життєдіяльності людства та його розвитку, але водночас виявляються складні проблеми взаємовпливу та взаємовідносин між інформаційною технологією та культурними традиціями й нормами поведінки особистості.

Комп’ютерна революція породжує велику кількість проблем гуманітарного характеру, у тому числі принципово нові етичні питання. Користувачів мережевого простору, зокрема Інтернету, зваблюють нові спокуси, захоплення якими часто призводить до антисоціальної поведінки. Тому з кожним роком дедалі актуальним стає питання регулювання відносин у мережі, зростає розуміння

19

того, що саморегуляція на основі етичних норм є одним із способів співіснування у віртуальному світі.

В інтернет-середовищі виникає проблема збереження та підтримки етичних норм, дієвість яких у суспільстві визначається ставленням до проблеми державних органів, рівнем самосвідомості кожного індивіда, мірою та способами суспільного впливу в разі їх порушення. У США, Австралії, Великобританії та інших європейських країнах створені інститути, що досліджують проблеми соціального впливу комп’ютерних технологій на особистість і суспільство, а також розробляють відповідні рекомендації, норми й методи їх упровадження в суспільну свідомість. Нині комп’ютерно-етична проблематика вийшла далеко за рамки питань про межі етично припустимого застосування комп’ютерів.

Створивши нове середовище – Інтернет, у якому комп’ютери – основний інструмент комунікації, людство змушене створити в ньому й норми поведінки. У цьому середовищі, кожен, хто занурюється в кібернетичний простір, зобов’язаний дбати не лише про себе, але й про оточуючих – про людей, із якими «спілкується», про інформаційні ресурси, з яких отримує дані чи інформацію або ж робить доступними власні. Тому, користуючись будь-якою свободою, слід пам’ятати, що вона обмежується свободою інших людей.

Інформаційна етика, на відміну від професійної етики інших фахівців, означає ніщо інше, як моральні принципи не лише комп'ютерних професіоналів, але й усіх користувачів комп’ютерних систем, і акцентує увагу на важливості вироблення етичних норм для всіх суб’єктів інформаційного суспільства. Незважаючи на те, що дотримання моральних норм підтримується лише силою суспільної дії, їх наявність необхідна ще й тому, що історично на основі норм моралі виробляються нові й удосконалюються існуючі юридичні норми, які забезпечуються силою державного впливу. На основі етичних стандартів, Міжнародна федерація інформаційних технологій (IFIP) рекомендувала прийняти кодекси комп’ютерної

20

етики країн з урахуванням національних, культурних і етичних традицій.

У їх змісті російський філософ М. Дедюліна акцентує увагу на таких моральних настановах: використовуйте комп’ютер, не завдаючи шкоди іншим людям; не втручайтеся в роботу й не створюйте перешкод іншим користувачам комп’ютерних мереж; не користуйтеся файлами, які не призначені для вільного доступу; комп’ютер не може бути засобом здійснення злочину, поширення брехні; не користуйтеся краденим програмним забезпеченням, не присвоюйте чужу інтелектуальну власність; не використовуйте комп’ютерне обладнання чи ресурси комп’ютерних мереж без дозволу чи відповідної компенсації; передбачайте можливі суспільні наслідки програм, систем, які ви створюєте; використовуйте комп’ютер із самообмеженнями, які демонструють вашу запобігливість і повагу до інших людей.

Попередні дослідження зазначеної проблеми свідчать, що в основі практично всіх існуючих кодексів комп’ютерної етики знаходяться загальнолюдські цінності. Вони не регламентують виконання конкретних дій, які здійснюються в тій чи іншій ситуації, а створюють умови для прийняття індивідуальних моральних рішень. У кодексах містяться норми, що базуються на дотриманні чотирьох головних моральних принципів.

Принцип «privacy» (таємниця приватного життя) виражає право людини на автономію й свободу в приватному житті, право на захист від вторгнення у неї органів влади та інших людей. Дотримання цього принципу особливо важливе в зв’язку із створенням численних автоматизованих банків даних, що містять різні відомості про особу. Тому, однією з головних моральних норм творців і користувачів інформаційних систем повинно бути зобов’язання щодо дотримання конфіденційності довіреної інформації.

Принцип «асcuracy» (точність) передбачає норми, що базуються на точному дотриманні інструкцій із експлуатації систем і обробки інформації, а також чесне й соціально-відповідальне ставлення до своїх обов’язків.

21

Принцип «property» (приватна власність) означає недоторканність приватної власності й є основою майнового порядку в економіці. Наслідування цього принципу означає дотримання права власності на інформацію та норм авторського права.

Принцип «асcessibility» (доступність), один із головних принципів інформаційного суспільства, визначає право громадян на інформацію й припускає доступ кожного суб’єкта суспільства до інформаційних технологій і до будь-якої необхідної для нього відкритої (дозволеної для доступу) інформації, у будь-який час і в будь-якому місці.

Особливі етичні норми виробилися серед користувачів Інтернет. У преамбулі мережевого кодексу етики підкреслюється: «Інтернет не підлягає цензурі й керується правилами нетикету (похідне від net – мережа й etiquette – етикет)». Правила стверджують: не рекомендується робити те, що не заохочуються цивілізованим суспільством (лаятися, ображати людей, розпалювати національну ворожнечу, зламувати паролі). Користувачі, що порушують нетикет, можуть одержати флейми (попередження), що вказують на проблеми в поведінці. Якщо ж неетичні дії продовжуватимуться, то користувач ризикує бути позбавленим можливості працювати в Мережі.

Одним із найважливіших завдань інформаційного суспільства є роз’яснення норм комп’ютерної етики в інтернет-комунікаційному просторі, особливо серед молодих користувачів.

62. Зеленецкий В. С. Компьютерная этика. Морально-этические и правовые нормы для пользователей компьютерных сетей : научн. пособие / В. С. Зеленецкий, Л. Я. Филиппова. – Харьков : Изд-во «Кроссроуд», 2006. – 212 с.

63. Кремень В. Інформаційно-комунікаційні технології в освіті і формування інформаційного суспільства / В. Кремень // Інф-ка та інформ. технології в навч. закл. – 2006. – № 6. – С. 5 – 9.

22

64. Філіпова Л. Я. Комп’ютерна етика, інформаційна етика та кібернетика : сутність та співвідношення понять / Л. Я. Філіпова // Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність : проблеми науки, освіти, практики : зб. матеріалів VI міжнар. наук.-практ. конф., (м. Київ, 19 – 21 трав. 2009 р.) : тези доп. / ДАКККіМ. – К., 2009. – С. 137 – 140.

Професійна етика. Моральне життя особи і суспільства відрізняється значним різнобарв’ям, має безліч відтінків і проявів. Мораль функціонує у будь-якій галузі людської життєдіяльності. Так, існують окремі види людської діяльності, які висувають особливо високі і навіть надвисокі моральні вимоги до осіб, що цією діяльністю займаються професійно. У цих професіях на основі загальних принципів моралі створені своєрідні кодекси честі, професійної поведінки, які поряд з професійними знаннями допомагають вирішувати гострі моральні колізії, що виникають саме в них.

Серед професій можна виокремити групу таких, у яких моральні проблеми виникають досить часто, які потребують підвищеної уваги до моральної сторони функцій, що виконуються. Саме там, де вирішуються питання життя і смерті, здоров’я, свободи, гідності людини, де моральні якості спеціаліста мають вирішальне значення, де доля людини може величезною мірою залежати від моральної спроможності інших – виникають моральні проблеми. Отож, професійна етика вивчає застосування загальних норм моралі у специфічних умовах тієї чи іншої професії. Найчастіше, у таких професіях, як лікар, педагог, журналіст, юрист, велике значення має для людей поведінка фахівця, де важливі не тільки професійні знання, але й порядність, гуманність, відповідальність. Якраз це і вимагає від нього високої моральної культури, вихованості, гуманності.

Так, юридична етика обумовлена специфікою професійної діяльності юриста, особливостями його морального і соціального становища. У сфері судової діяльності, у діяльності прокуратури, адвокатській діяльності надзвичайної ваги набуває моральна

23

відповідальність фахівця. Відомо також, що юрист за фахом може працювати у будь-якій юридичній або державній установі, у бізнесі, займатися політичною діяльністю, і всюди, де б він не працював, він вступає у моральні відносини з іншими людьми, а отже, повинен мати розвинене почуття відповідальності за свої рішення, дії і вчинки.

Медична етика відображає моральні норми у таких системах, як «лікар – хворий», «лікар – медичний колектив», «лікар – науковий керівник», «лікар – суспільство». Основні норми медичної етики формувалися в процесі надання медичної допомоги хворим вченими-лікарями різних епох. Так, у староіндійській книзі «Аюрведа» («Книга життя» –V–VI ст. до н.е.) описується досить чіткий портрет лікаря: «Він повинен мати чисте, співчутливе серце, правдивий характер, спокійний темперамент, вирізнятися, поміркованістю і порядністю, постійним прагненням робити добро». Узагальнення народного, досвіду лікування і правил поведінки лікаря біля ліжка хворого містять праці Гіппократа (V–VI ст. до н. е.). У «Клятві Гіппократа» чітко сформульовано професійний обов’язок лікаря: «Чесно і добросовісно служити хворій людині, у своїх діях утримуватися від нанесення будь-якої шкоди і несправедливості».

Основний принципи моралі медичного працівника – це гуманізм. Медичному працівникові мають бути притаманні чуйність, увага до хворого, прагнення виправдати його довір’я. Медичний працівник повинен не лише сумлінно виконувати свої обов’язки перед хворими, але й боротися за їх фізичну досконалість і психічне здоров’я, проводити профілактичну і санітарно-просвітню роботу, зберігати лікарську таємницю, надавати медичну допомогу хворому незалежно від його національної та расової належності, політичних і релігійних переконань.

Число видів діяльності, які вимагають етичного обґрунтування їх нормативних регуляторів, росте. Так, існують дипломатична, військова, міліцейська, спортивна етики, етика працівників сфери обслуговування населення та інші. У зв’язку з досягненнями наук, технологій з’являються нові професії, у яких моральні якості людей

24

стають іноді вирішальними чинниками функціонування підприємств, установ (атомні станції, космічні дослідження, комп’ютерні програми тощо). Яким би серйозним не був соціальний контроль, все ж на перший план виходять фактори самоконтролю, розуміння і почуття морального обов’язку, відповідальності за свою справу.

65. Афанасьева О. В. Этика и психология профессиональной деятельности юриста : учеб. пособие / О. В. Афанасьева, А. В. Пищелко. – М. : Акад., 2001. – 224 с.

66. Боголюбов С. А. Этические и правовые вопросы предпринимательства : практ. пособие / С. А. Боголюбов, Г. М. Волков, Б. А. Геренрот. – М. : Норма, 2008. – 240 с.

67. Бралатан В. П. Професійна етика : навч. посіб. / В. П. Бралатан, Л. В. Гуцаленко, Н. Г. Здирко. – К. : Центр. учб. л-ри, 2011. – 251 с.

25

68. Васянович Г. П. Педагогічна етика : навч. посіб. / Г. П. Васянович. – К. : Академвидав, 2011. – 256 с.

ББК 87.75я73 В20

69. Виходець О. М. Культура та етика водіння : навч. посіб. / О. М. Виходець, Е. О. Кизилова, З. Ю. Слобяк. – К. : Пед. преса, 2008. – 320 с.

ББК 39.33.08я722 В54

70. Гиппократ. Этика и общая медицина : письма / Гиппократ ; пер. с древнегреч. В. Руднев. – М. : Мир кн., 2007. – 334 с. – (Великие мыслители).

71. Дан Г. П. Етика для лікарів, медсестер і пацієнтів / Г. П. Дан ; пер. Т. Різун. – Л. : Свічадо, 2008. – 200 с.

72. Етичний кодекс лікаря : до 100-річчя лікар. т-ва у Львові. – Л. : Галицька вид. спілка, 2008. – 24 с.

73. Зильбер А. П. Этюды медицинского права и этики / А. П. Зильбер. – М. : МЕДпресс-информ, 2008. – 848 с.

74. Кузнецова О. Д. Професійна етика журналістів : навч. посіб. / О. Д. Кузнецова. – Львів : ПАІС, 2007. – 246 с.

ББК 87.75я73 К89

75. Мораль и догма юриста. Профессиональная юридическая этика / ред. И. Л. Трунов. – М. : Эксмо, 2008. – 608 с.

76. Панкратов В. Комментарий к кодексу судейской этики : толковый глоссарий определений и понятий / В. Панкратов. – М., 2005. – 96 с.

26

77. Панько І. С. Професійна етика лікаря ветеринарної медицини / І. С. Панько. – Біла Церква, 2006. – 272 с.

ББК 87.75я73 П16

78. Письменная Е. Профессиональная этика в деловой прессе / Е. Письменная. – М. : Хроникер, 2004. – 176 с.

79. Протанская Е. С. Профессиональная этика : учеб. пособие / Е. С. Протанская. – СПб. : Алетейя, 2003. – 288 с.

80. Рудакевич М. І. Професійна етика державних службовців : моногр. / М. І. Рудакевич. – Тернопіль : Астон, 2008. – 398 с.

ББК 87.75 Р83

81. Турак Й. А. Етичні та правові засади медичного втручання : з погляду лікаря-практика / Й. А. Турак. – Ужгород : ВАТ «Вид-во Закарпаття», 2002. – 192 с.

82. Уманець О. В. Етикет у просторі спілкування та професійній діяльності : навч. посіб. / О. В. Уманець, М. Б. Ценко. – Харків : Колегіум, 2011. – 148 с.

ББК 85.75я73 У52

83. Фромм Э. Психоанализ и этика / Э. Фромм. – М. : Изд-во АСТ, 1998. – 287 с.

84. Фуллер Л. Мораль права / Л. Фулер ; пер. с англ. Т. Даниловой. – М., 2007. – 312 с.

85. Халиулина В. П. Профессиональная этика юриста : учеб. пособие / В. П. Халиулина. – М., 2006. – 164 с.

27

86. Яровинский М. Я. Медицинская этика : учеб. пособие / М. Я. Яровинский. – М. : Медицина, 2006. – 448 с.

Соціальна етика – нормативне обґрунтування групових, інтелектуальних і корпоративних відносин. Соціальна етика, за одними підставами, розподіляється на політичну, економічну етику, етику бізнесу, за іншими – на дискурсивну та інституціональну етику.

Теоретичними джерелами соціальної етики є теорія держави Платона, політичні теорії Аристотеля й Макіавеллі, поняття моралі Канта, теорія суспільного багатства Сміта, етика прав людини, теорія соціальної справедливості Джона Ролза. Мораль носить індивідуальний характер і виникає разом із виникненням особистості. Становлення особистості – предмет дослідження індивідуальної моралі. Особистість – це проект індивідуального буття. Соціальний вибір моралі – моральність. Бути моральним, значить, виконувати звичаї, традиції, заборони (табу).

87. Білоконь І. Моральна складова громадянської спрямованості / І. Білоконь // Соц. психологія. – 2007. – № 6. – С. 45 – 50.

88. Єрмоленко А. М. Соціальна етика та екологія. Гідність людини – шанування природи : моногр. / А. М. Єрмоленко. – К. : Лібра, 2010. – 416 с.

ББК 87.7Є74

89. Йонас Г. Принцип відповідальності : у пошуках етики для технол. цивілізації / Г. Йонас. – К. : Акад., 2009. – 375 с.

90. Рабінович С. Суспільна мораль як предмет етики й юриспруденції / С. Рабінович // Право України. – 2011. – № 8. – С. 173 – 179.

28

Бізнес-етика. У кінофільмі Ельдара Рязанова «Жорстокий романс» героїня звертається до купця за допомогою, а він їй відповідає: «Не можу. Я дав купецьке слово». – «А що ж таке купецьке слово?» – «Це важкі ланцюги, які я не можу розірвати». Купецьке слово, слово честі офіцера – це етичні принципи, які визначали життя та діяльність наших предків. Відомо, що за кордоном дуже часто великі угоди здійснюються телефоном. Водночас, відомо також, що інвестиції в Україну надаються іноземними інвесторами не дуже охоче, бо нам не довіряють, оскільки наші підприємці не завжди дотримуються не тільки слова, а й підписаних контрактів, порушують етичні принципи ведення бізнесу, ділову етику. Ділова етика – це система загальних етичних норм і правил поведінки суб’єктів підприємницької діяльності, їх спілкування і взаємодії, ділова етика регулює відносини бізнесмена, підприємця, менеджера зі своїми партнерами, конкурентами, клієнтами, працівниками. Окремі норми ділової етики включаються в умови договорів (як приклад – сумлінне виконання зобов’язань, дотримання інтересів контрагента, умов договору).

Що можна сказати про етику бізнесу? Іноді кажуть, що поняття «етика бізнесу» є суперечливим у самому поєднанні слів, протилежних за своїм значенням (типу «мокрий вогонь» або «гарячий сніг»). До того ж, про яку культуру, про яку етику можна говорити в умовах жорстокої конкуренції, боротьби за виживання, пресингу з боку владних структур? На жаль, у нашому суспільстві бізнес-діяльність асоціюється з жорстокою поведінкою один щодо одного. Проблема полягає в тому, що те, що є благом для одного, не завжди буде благом для іншого.

Відомий менеджер Джордж Сорос у книзі «Криза світового капіталізму» пише, що сучасне суспільство страждає від гострої нестачі загальнолюдських цінностей і що ринкові цінності проникли в такі галузі суспільства, які раніше управлялися неринковими відносинами (наприклад, політика, право, медицина, освіта), і накладають на них, а також на міжособистісні взаємини, свій відбиток. Особливо це проявляється в країнах з перехідною

29

економікою, де моральні норми іноді розглядаються як перешкода для досягнення прибутків, а соціальні цінності поступаються ринковим. Коли ж мотив прибутку підноситься до рівня морального принципу, то починає процвітати корупція. Тоді у такому суспільстві про людей судять не за їх чеснотами, діловими і розумовими здібностями, а за тим, скільки грошей вони приносять. «Зведення прибутку в ранг етичного принципу – це найбільша помилка людства, – пише Джордж Сорос, – а підмінити меркантильними цінностями всі інші – означає штовхати людство в напрямі небезпечного дисбалансу і подавляти всі людські надії».

Отже, розвиток партнерських відносин і зростаюча залежність бізнесу організацій як на національному, так і на міжнародному ринку стимулюють розвиток ділової етики.

91. Балл Г. А. Нормы деятельности и творческая активность личности / Г. А. Балл // Вопр. психологии. – 1990. – № 6. – С. 10 – 14.

92. Гравицкий А. Основы деловой этики / А. Гравицкий. – СПб. : Феникс, Северо-Запад, 2007. – 190 с.

93. Діловий етикет. Етика ділового спілкування / уклад. : І. Афанасьєв та ін. – К. : Альтепрес, 2003. – 368 с.

ББК 87.774 Д46

94. Егоршин А. П. Этика деловых отношений : учеб. пособие / А. П. Егоршин, В. П. Распопов, Н. В. Шашкова. – М., 2005. – 416 с.

95. Етика ділового спілкування : курс лекцій / уклад. : Т. К. Чмут та ін. – К. : МАУП, 1999. – 208 с.

ББК 87.75я73 Е88

96. Кубрак О. В. Етика ділового спілкування : навч. посіб. / О. В. Кубрак. – Суми : Унів. кн., 2003. – 222 с.

30

97. Кузнецов И. Н. Деловая этика и деловой этикет / И. Н. Кузнецов. – Ростов-на-Дону : Феникс, 2007. – 256 с.

98. Палеха Ю. І. Ділова етика : навч. посіб. / Ю. І. Палеха. – К. : Вид-во Європ. ун.-ту, 2002. – 180 с.

ББК 87.75я73 П14

99. Поваляева М. А. Психология и этика делового общения : учеб. пособие / М. А. Поваляева. – Ростов-на-Дону : Феникс, 2006. – 347 с.

100. Семенов А. К. Психология и этика менеджмента и бизнеса : учеб. пособие / А. К. Семенов, Е. Л. Маслова. – М., 2007. – 276 с.

101. Чмут Т. К. Етика ділового спілкування : навч. посіб. / Т. К. Чмут. – К. : Вікар, 2002. – 223 с.

ББК 87.75я73 Ч-74

Етика вчинку. Етичний вибір, моральний вчинок, звичай, традиція – це різновиди моральної діяльності. Ці поняття поглиблюють наші уявлення про морально-етичні явища і базуються на категоріях добра і зла. Моральний вибір – це і є вибір поміж добром і злом, а моральний вчинок засвідчує реалізацію такого вибору.

При здійсненні морального вибору важливу роль грають моральні норми, принципи, звичаї та традиції. Моральні норми визначають форми поведінки, бажані у даному суспільстві або у певній його верстві. Норма – це завжди спрямування на належне, а тому моральні норми щось заохочують і водночас забороняють.

Людина може здійснювати моральний вибір у своїх намірах, тобто подумки, але справжнім виявленням такого вибору може бути лише вчинок. Що таке вчинок? – Це така людська дія, що приводить

31

до розв’язання серії альтернатив людської життєвої ситуації, а тому ніби стягує в єдине ціле те, що, як інколи здається, зв’язати чомусь не можна. Вчинки – це свого роду вузлові пункти людського життя, до яких треба себе готувати, розвиваючи інтелект, формуючи волю, збагачуючи почуття, тренуючи самовладання та мужність і т. ін. І врешті решт, на зміст та спрямованість людських вчинків суттєво впливає моральний ідеал людини. Моральний ідеал – орієнтир для вчинку, повна узгодженість думок, слів та дій. Особливістю ідеалу є те, що це є образ моральної якості, моральних чеснот людини, самої людини, що наділена певними моральними рисами, в якому певні позитивні моральні характеристики доведені до гранично можливого стану – повнота добра, беззастережна відданість, криштальна чесність.

4 вересня 1965 р. у київському кінотеатрі «Україна» відбувалася прем’єра фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків». Зустріч творчої групи з глядачами, що передувала показові стрічки, була по-справжньому хвилюючою: адже всесвітньо визнаний шедевр нарешті могли побачити й оцінити на батьківщині, куди його так довго не допускали. Виступали режисер, оператор, хтось з акторів... Аж раптом публіка почула схвильовані слова юнака, який, поступово напружуючи голос, говорив про те, яких зусиль коштувало «пробити» цей талановитий і щирий фільм, як важко взагалі стало дихати на Україні; про арешти, які розпочалися серед української інтелігенції... «Громадяни! Невже ми допустимо повторення 37-го року?!» – неначе шмагав покірливі душі присутніх тремтячий від власної правоти юнацький голос. Але в динаміках уже наростало виття, і хтось непомітний, схаменувшись, відтягав непередбаченого промовця від мікрофона... Зала вирувала, люди почали підводитися з місць – аж ось розпочався фільм. На екрані попливли чарівні карпатські краєвиди, замерехтіли трагічно-прекрасні епізоди життя, сцени жорстокості й любові. Й не було, здавалося, в залі людини, яка не відчувала б серцем усієї повноти правди, що спалахнула на мить у цьому зіткненні слова й фільму. Багато хто з присутніх, як виявилося згодом, запам’ятав ту мить назавжди. Юнака, що зламав крихку благонадійність «небезпечної»

32

прем’єри, звали Іваном Дзюбою. Його протест підтримали Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, які були в залі. Всі вони незабаром поплатилися. Стуса було відраховано з аспірантури Інституту літератури АН УРСР, згодом за продовження «дисидентської» діяльності арештовано й засуджено. Помер він у спецтаборі на Уралі 4 вересня 1985 р. – день у день через 20 років після того пам’ятного для київської інтелігенції вечора...

Кожна людина приходить у світ, аби виконати свою місію, залишити добрий слід. І кожний з нас повинен щось зробити, аби, підсумовуючи прожите і пережите, можна було б сказати своєму найвищому судді – совісті: життя минуло не даремно!

102. Бондырева С. К. Нравственность / С. К. Бондырева, Д. В. Колесов. – М. : МОДЭК, 2008. – 336 с.

103. Гребенник Г. П. Проблема соотношения морали и политики / Г. П. Гребенник. – М. : Астропринт, 2007. – 616 с.

104. Йонас Г. Принцип ответственности / Г. Йонас ; пер. с англ. И. Маханькова. – М. : Айрис-Пресс, 2004. – 480 с.

105. Лакан Ж. Этика психоанализа : семинары. Кн. 7 (1959 – 1960) / Ж. Лакан ; пер. с фр. А. Черноглазова. – М. : Гнозис ; Логос, 2006. – 416 с.

106. Лахно А. І. Християнська етика : навч. посіб. / А. І. Лахно, В. М. Варенко. – К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2002. – 216 с.

ББК 86.37я73 Л29

107. Леони Б. Свобода и закон / Б. Леони ; пер. с ит. В. В. Кошкин. – М. : ИРИСЭН, 2008. – 312 с.

33

108. Мосюнзь О. Деякі морально-правові аспекти віктимної поведінки молоді / О. Мосюнзь // Соц. психологія. – 2007. – № 7. – С. 163 – 171.

109. Попович М. В. Бути людиною / М. В. Попович. – К. : КМ акад., 2011. – 223 с.

110. Хаузер М. Мораль и разум: как природа создавала наше универсальное чувство добра и зла / М. Хаузер ; пер. с англ. Т. Марютиной. – М. : Дрофа, 2008. – 640 с.

34

3. Етика та етикет сьогодні

Найвища мудрість – відрізняти добро і зло.

Сократ

Етика сьогодні допомагає нам осмислити життя в усій його багатозначності та глобальності, розширити горизонти індивідуального сприйняття світу, сформувати розуміння добра і зла, моралі та справедливості, навчитися діяти і поводитися, орієнтуючись на моральні правила та цінності, показати зв’язок сучасного з минулим і майбутнім.

Аналізом морального життя у сучасному суспільстві обґрунтовуються моральні цінності, ідеали, моделі поведінки, міжособистісні стосунки, нормативна етика, що відповідає такому суспільству. Актуальною залишається проблема формування моральної культури суспільства та молодої особистості, етичні норми поведінки.

Етичний аспект поведінки людини розкривається через моральний зміст міжособистісних стосунків. Позитивний результат взаємодії залежить не лише від прагнення досягти спільності у поглядах та порозуміння, щирості у викладенні своїх поглядів, прагненні дотриматись принципу рівноправності сторін, а й від дотримання моральних норм.

Принципи норм моральної позиції: у моралі немає абсолютної істини і найвищого судді серед

людей; етичні промахи інших людей не слід «роздмухувати»,

роблячи «з мухи слона»; власні промахи слід визнавати й не допускати їх у

подальшому; хвалити краще інших, а претензії залишати собі; моральне ставлення оточуючих до особистості врешті-решт

залежить від самої особистості;

35

практичним утвердженням норм моралі повинен бути вислів «почни з себе».

Реалізація оптимальних моделей поведінки в конкретних, заздалегідь відомих ситуаціях, тобто етикету, є невід’ємною частиною культури морального спілкування, у цілому моральної культури сучасної особистості. Етикет, з одного боку, полегшує спілкування і взаєморозуміння між людьми, з іншого – зберігає гідність кожної особистості, сприяє гуманізації людських стосунків.

Важливість і необхідність етикету для кожної сучасної людини є результат розвитку і вдосконалення людських стосунків протягом багатьох століть. У різні історичні часи етикет змінював свої риси, норми, значимість. Але завжди зберігав універсальні, загальновизнані форми ввічливості, такту, коректності, які відбивають естетичні та моральні потреби людського співіснування. Їх цінність перевірена часом. І в сучасному суспільстві етикет не втратив свого значення. Більш того, він став обов’язковим і необхідним для кожної сучасної людини.

Етикет сучасного суспільства – це, головним чином, форма стосунків людей у повсякденному житті. Це своєрідний вид угоди між людьми про те, що прийнятне і є правильним у стосунках конкретно-історичного суспільства. І тому його виконання сприяє нормалізації людських стосунків.

Людське життя та діяльність різноманітні, багатопланові, що зумовлене індивідуальністю кожної людини, яка сама створює своє життя. Внаслідок того, напевно, не можна охопити правилами етикету всі види та умови здійснення людського життя. Але, все-таки, усвідомлення типовості сфер суспільного життя і визначених ситуацій дало можливість виділити і згрупувати ці норми. Так, наприклад, існують правила поведінки в громадських місцях; службовий етикет; етикет знайомства, привітання; прощання; етикет різних видів спілкування; правила прийняття, відвідування гостей; поведінки за столом; етикет стосунків між людьми різного віку, статі, соціального статусу; сімейний етикет. Також в етикеті можна виділити ряд особливих видів: етикет дипломатичний, військовий, спортивний, етикет наукових спільнот, релігійний

36

тощо. Вони регламентують поведінку і стосунки людей на прийняттях, зустрічах, в інших відповідних ситуаціях і містять специфічний кодекс необхідних норм.

У цілому ж, етикет виправданий єдиним моральним змістом і своїм смислом.

Моральний зміст етикету зумовлений відповідністю і співвідношенням зовнішніх норм етикету й змісту моральної свідомості суспільства й особистості. Мається на увазі те, що зовнішні правила поведінки і спілкування базуються, перш за все, на моральних принципах. Найважливішими з них є «золоте правило» моральності – поводиться з іншими так, як ти бажав би, щоб вони поводилися з тобою. Важливим принципом етикету є також пріоритет старшого, пріоритет жінки. Довершують етикет принцип гігієнічності та принцип естетичності. Ці принципи конкретизуються загальними вимогами етикету, що дають нормативний зразок поведінки людини. До числа провідних вимог належать ввічливість, коректність, тактовність, делікатність, скромність, точність і обов’язковість.

Ввічливість полягає у доброзичливості, привітності. Сервантес колись писав: «Нічого не коштує нам так дорого, як ввічливість». Вона дійсно відкриває замки сердець людей для стосунків, спілкування. Привітний вираз обличчя, уважне, поважне, доброзичливе ставлення до людей забезпечує комфорт взаємних зв’язків, надає можливість запобігти конфлікти і привернути до себе співбесідника. Зовнішніми виявами ввічливості є посмішка на обличчі, слова подяки, вибачення чи прохання, небайдужі очі, прихильні жести і пози.

На жаль, не завжди ми маємо справу з людьми, що викликають до себе поважне ставлення. Або інша ситуація: людина може бути чимось роздратована, засмучена, хвора. У подібних випадках на перший план має вийти коректність – вміння тримати себе у межах загальноприйнятих норм порядності в будь-яких ситуаціях. Грубість, нестриманість тільки шкодять стосункам, роблять неможливим спілкування.

37

Тактовність – це почуття міри, якої необхідно дотримуватися у розмові, це вміння відчути межу, за яку не можна переступати у розмові та стосунках з людьми. Тактовна людина знає, відчуває, що в який час, у якому місці можна – або не можна – сказати чи зробити

Увага до людини, вміння ставити себе на місце іншого повинні виявлятись дуже обережно й не надокучливо, тобто делікатно. Ці вимоги етикету дають можливість попередити незручність ситуацій і досягти успіху навіть там, де не діє сила.

Важливою вимогою є скромність, тобто природність поведінки, що пристосована до оточуючих. Стримана, врівноважена поведінка є виявом вміння людини володіти собою, показником самоповаги і поважного ставлення до інших. Окрім цього, скромна людина завжди викликає в оточуючих почуття надійності, впевненості в людині й відповідну повагу.

Точність і обов’язковість як вимоги етикету вказують на пунктуальність, необхідність обов’язкового виконання обіцянок, зобов’язань, справи. Точність і обов’язковість є зовнішніми виявами таких рис особистості, як вміння аналізувати обставини, оцінювати свої вчинки, робити висновки, прогнозувати майбутні дії, визначити міру своїх можливостей, не давати зайвих обіцянок, дотримуватися свого слова.

Керуючись принципами та вимогами етикету, людина, якщо навіть не знає конкретних правил етикету за конкретних обставин, має змогу залишитись на високому рівні загальноприйнятих умов.

111. Бадью А. Этика / А. Бадью ; пер. с фр. В. Лапицкого. – СПб. : Machina, 2006. – 128 с.

112. Барьер Ф. Цивилистические правовые традиции под вопросом / Ф. Барьер, Ф. Дидье, Ф. Дюпишо и др. ; пер. с фр. А. Грядова. – М. : Волтерс Клувер, 2007. – 184 с.

113. Бачинин В. А. Этика : энцикл. слов. / В. А. Бачинин. – М. : Изд-во Михайлова В. А., 2005. – 288 с.

38

114. Блэкберн С. Этика : краткое введ. / С. Блэкберн ; пер. с англ. Ю. Крижевской. – М. : АСТ, Астрель, 2007. – 192 с.

115. Бугай Н. Український етикет / Н. Бугай. – К. : Б-ка українця, 2002. – 256 с.

116. Губин В. Д. Основы этики : учеб. пособие / В. Д. Губин, Е. Н. Некрасова. – М. : Форум ; Инфра-М, 2008. – 224 с.

117. Етика, естетика і теорія культури : зб. – Вип. 35. – К. : Либідь, 1992. – 117 с.

ББК 87.7Е88

118. Етика. Естетика: практикум : навч. посіб. / ред. : Л. Г. Дротянко, Н. М. Сухова. – К., 2005. – 72 с.

ББК 87.7я73 Е88

119. Етика : навч. посіб. / ред. В. О. Лозовий. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 224 с.

ББК 86.7я73 Е88

120. Етика наукових досліджень : навч. посіб. / ред. В. Ф. Москаленко. – Вінниця : Нова кн., 2011. – 168 с.

ББК 87.75я73 Е88

121. Зеленкова И. Л. Этика : учеб. пособие / И. Л. Зеленкова. – М. : Тетра Системс, 2008. – 144 с.

122. Золотухина-Аболина Е. В. Современная этика : учеб. пособие / Е. В. Золотухина-Аболина. – 3-е изд., перераб. и доп. – Ростов-на-Дону : МарТ, 2005. – 416 с.

39

123. Кайгер В. Особливості процесу соціалізації особистості в сучасних умовах / В. Кайгер // Соц. психологія. – 2007. – № 6. – С. 116 – 120.

124. Малахов В. А. Етика : курс лекцій / В. А. Малахов. – 4-е вид. переробл. і доповн. – К. : Либідь, 2002. – 384 с.

ББК 87.7я73 М18

125. Малахов В. А. Етика спілкування / В. А. Малахов. – К. : Либідь, 2006. – 120 с.

126. Мишаткина Т. В. Педагогическая этика : учеб. пособие / Т. В. Мишаткина. – Ростов-на-Дону : Феникс ; Тетра Системс, 2004. – 304 с.

127. Мишаткина Т. В. Этика : учеб. пособие / Т. В. Мишаткина, З. В. Бражникова, Н. И. Мушинский и др. – 5-е изд. – М. : Новое знание, 2008. – 584 с.

128. Мовчан В. С. Етика : навч.-метод. посіб. / В. С. Мовчан. – К. : Знання, 2008. – 303 с.

ББК 74.265.8 М 74

129. Мур Д. Э. Принципы этики / Д. Э. Мур ; пер. с англ. Л. В. Коноваловой. – М. : Прогресс, 1984. – 106 с.

130. Повна енциклопедія етикету / уклад. О. В. Кривоший. – Донецьк : Глорія Трейд, 2011. – 383 с.

131. Проценко О. П. Етикет в просторі практичної філософії / О. П. Проценко. – Харків, 2002. – 239 с.

132. Пустовит А. В. Этика и естетика ; Наследие Запада ; История красоты и добра : учеб. пособие / А. В. Пустовит. – К. : МАУП, 2006. – 680 с.

40

ББК 87.7я73 П89

133. Радугин А. А. Этика : учеб. пособие / А. А. Радугин. – М. : Центр, 2003. – 224 с.

134. Тофтул М. Г. Етика : навч. посіб. / М. Г. Тофтул. – 2-ге вид., випр., доповн. – К. : Альтепрес, 2003. – 368 с.

ББК 87.7я73 Т63

41

4. Етичні прогнози на майбутнє

Ти – ТВОРЕЦЬ свого щастя.Твоя мета – досяжна.

Прямуй до неї, розвивайся!Агні-Йога

Майбутнє України залежить від громадянської позиції кожного з нас. Без людей із високим інтелектуальним рівнем, людей високоморальних вирватися вперед неможливо.

Кожен крок в освоєнні та пізнанні світу – це й крок у пізнанні місця людини в світі, а отже – і в самовизначенні людини. Це творення не лише людського життя, а й ноосфери. Кожне велике наукове або практичне відкриття дарує нові можливості, надії, страхи, збуджує уяву, виводить на поверхню приховані комплекси людини і змушує шукати методи подолання їх. Так було з опануванням вогню, відкриттям колеса, дарвінівською ідеєю еволюції, теорією відносності, квантовою революцією, відкриттям ядерної енергії….

Тепер людство осмислює перспективу свого буття чи небуття у віртуальному світі, у світі Інтернету, бімолекулярної революції, клонування, у світі моделювання електронними системами розумових, нервових і психічних процесів, з розумними машинами як імовірними наступниками людини в світовій еволюції. Сьогодні вже обговорюється питання пост-людства, але ж, все-таки, в межах людської діяльності та людської свідомості. Тож людський вимір залишається визначальним. Інша річ, що нині відбувається розчарування, відчувається перенасиченість і втома як від тріумфів так і від апокаліптичних прогнозів. Це ускладнює проблему етичних оцінок, але не змінює її. Майбутнє або буде людським, або його не буде.

42

135. Гончаренко С. У. Етика науки та етичний кодекс ученого: освіта – XXI ст. / С. У. Гончаренко // Шлях освіти. – 2011. – № 3. – С. 2 – 8.

136. Грушевський М. На порозі нової України / М. Грушевський. – К. : Наук. думка, 1991. – 128 с.

137. Дзюба І. Майбутнє або буде людським, або його не буде / І. Дзюба // Україна. Наука і культура. – 2009. – Вип. 35. – С. 4 – 18.

138. Кадієвська І. А. Оптимістичні та песимістичні погляди на майбутнє ідей гуманізму / І. А. Кадієвська // Грані. – 2010. – № 6 (74). – С. 63 – 67.

139. Канке В. А. Этика ответственности: теория морали будущего / В. А. Канке. – М. : Логос, 2003. – 400 с.

ББК 87.7К19

140. Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття / І. Нагаєвський. – К. : Укр. письм., 1994. – 414 с.

141. Назарчук А. В. Этика глобализирующегося общества / А. В. Назарчук. – М. : Директмедиа Паблишинг, 2002. – 382 с.

142. Олексюк О. М. Педагогіка духовного потенціалу особистості / О. М. Олексюк. – К. : Знання України, 2004. – 156 с.

143. Рогожа М. М. Етика здорового глузду та формування моральних засад громадянського суспільства / М. М. Рогожа // Гуманіт. часопис. – 2009. – № 1. – С. 104 – 111.

144. Сепетий Д. Відкрите суспільство: етика і раціональність : моногр. / Д. Сепетий. – К. : Смолоскип, 2007. – 358 с.

43

ББК 60.027 С31

145. Степашко В. Морально-етичні засади інноваційної освітньо-наукової діяльності / В. Степашко // Ун-т. – 2011. – № 5. – С. 84 – 88.

5. Визнані художні твори етичного спрямування(із золотого фонду світової літератури)

Книги, мов швидкоплинні думки людей:треба вибирати їх.

Агні-Йога

Тисячоліттями людство відшліфовувало моральні норми і ідеали прекрасного. Все це, мов у дзеркалі, відображається у творах художньої літератури, живописі, архітектурі, музиці і скульптурі, хореографії й кінематографі та ін. Це різні форми самовиявлення людини, все це – мистецтво. Але художня література здатна найбільше впливати на розвиток і становлення людини та суспільства.

З дитинства і до похилого віку людина живе нібито у взаємодії двох світів – щогодинної дійсності та художньої літератури. У літературних образах і подіях ми намагаємося виявити повсякденне, звичайне, а реальні відносини, навпаки, часто будуємо на прикладах ідеальних героїв і величних почуттів із прочитаних творів. Завдяки ним ми пізнаємо життя, вивчаємо споконвічні духовні цінності, знаходимо відповіді на свої численні запитання. Далеко не кожен з нас мав можливість жити бурхливими пристрастями, але майже всі ми, читаючи, ніби доторкнулися до них, відчули в душі щось подібне до того, що відбувалося з героями. Саме у світі цих книг, створених художниками слова, життя постає перед нами не тільки таким, яким є в дійсності, а й таким, яким воно може бути у відповідності з нормами моралі.

Художня література – це підручник життя, який дає нам історичні знання, формує світогляд, впливає на морально-естетичне та етичне самовдосконалення. Твори художньої літератури є тим

44

невичерпним джерелом, яке живить громадянську та суспільну свідомість, збуджує соціальну активність.

Читаючи твори світової літератури, які увібрали всі етичні надбання людства, ми ніби піднімаємося ще на одну сходинку знань, мудрості, досвіду та вдосконалення власної душі. Вони спонукають нас знов і знов замислюватися над проблемами, які, мабуть, ніколи не втратять своєї актуальності. Не втратять тому, що, поки існує людина, їй неминуче доводиться робити у своєму житті вибір між добром і злом, між істиною і брехнею.

146. Багряний І. Сад Гетсиманський : іст. роман / І. Багряний. – К. : Шк., 2008. – 512 с.

ББК 84.4(Укр)62 Б14

147. Багряний І. Тигролови : в 2-х ч. : роман / І. Багряний. – Детройт : Вид. фундації ім. І. Багряного, 1991. – 278 с.

ББК 84.4(Укр)62 Б14

148. Бальзак О. Гобсек ; Евгения Гранде ; Отец Горио / О. Бальзак де. – М. : Правда, 1978. – 495 с.

ББК 84.4Фра Б21

149. Барка В. Жовтий князь : повість / В. Барка. – Львів : Червона Калина, 2008. – 282 с.

ББК 84.4Укр62 Б25

150. Белль Г. Бильярд в половине десятого : роман / Г. Белль. – М. : АСТ, 2011. – 320 с.

ББК 84.4Нім Б43

45

Роман розповідає про три етапи німецької історії ХХ ст. На кожному з них істинність життєвої позиції перевіряється через зіткнення ідеї творення та ідеї руйнування.

46

151. Брехт Б. Копійчаний роман ; Матінка Кураж та її діти : п’єси / Б. Брехт ; пер. з нім. Ю. Лісняк. – К. : Дніпро, 1973. – 527 с.

ББК 84.4Г Б87

152. Бронте Ш. Джейн Эйр : роман / Ш. Бронте. – К. : Комс. правда. – Украина, 2008. – 432 с.

ББК 84.4Вел Б88

153. Бунин И. А. Жизнь Арсеньева : роман и рассказы / И. Бунин. – М. : Сов. Россия, 1991. – 320 с.

ББК 84.4Р1 Б91

154. Вэй Х. Крошка из Шанхая: гедонизм нового поколения : роман / Х. Вей. – М. : Столица-Принт, 2006. – 368 с.

155. Гоголь Н. В. Тарас Бульба : повесть / Н. В. Гоголь. – Донецк : БАО, 2009. – 352 с.

ББК 84.4Рос1 Г58

156. Голдинг У. Повелитель мух / У. Голдинг ; пер. Е. Суриц. – М. : АСТ, 2009. – 352 с.

Діти на безлюдному острові ведуть боротьбу за виживання, це спустошило їх душі і виявило – хто йде шляхом природи, а хто шляхом здорового глузду.

157. Гофман Е. Т. Крихітка Цахес / Е. Т. Гофман ; пер. з нім. С. Сакидон. – К. : А-ба-ба-га-ла-ма-га, 1998. – 220 с. – (Перлини світ. класики – студентам).

ББК 84.4Нім Г74

47

158. Гюго В. Собор Паризької Богоматері : іст. роман / В. Гюго. – К. : Шк., 2007. – 496 с.

ББК 84.4Фра Г99

159. Данте А. Божественная комедия / А. Данте ; пер. с ит. Д. Минаева. – М. : Эксмо, 2008. – 864 с. – (Зарубежная классика).

ББК 84.4Іта Д19

160. Джойс Д. Улисс : роман / Д. Джойс. – СПб. : Азбука-класика, 2007. – 992 с.

ББК 84.4(Вел.) Д42

161. Достоевский Ф. Преступление и наказание : роман / Ф. М. Достоевский. – Харьков : Фолио, 2011. – 621 с.

ББК 84.4Рос1 Д 70

162. Дрюон М. Железный король : роман / М. Дрюон. – Одесса : Маяк, 1992. – 256 с.

ББК 84.4Фра Д 78

163. Зюскінд П. Парфуми. Історія одного вбивці : роман / П. Зюскінд. – Харків : Фоліо, 2006. – 287 с.

ББК 84.4Нім З 98

164. Камю А. Посторонний ; Чума : романы /А. Камю ; пер. с фр. – Харьков : Фолио, 1992. – 353 с.

ББК 84.4Фра К18

48

165. Карпенко-Карий І. К. Сто тисяч ; Хазяїн та інші п’єси / І. К. Карпенко-Карий. – Донецьк : БАО, 2007. – 384 с.

ББК 84.4(Укр)1 К26

166. Кафка Ф. Процес ; Замок ; Новеллы и притчи ; Афоризмы ; Письмо отцу ; Завещание / Ф. Кафка. – М. : АСТ, 2004. – 878 с.

ББК 84.4(А) К30

167. Кобилянська О. Земля : повість, оповід. / О. Кобилянська. – Харків : Фоліо, 2008. – 351 с. – (Укр. класика).

ББК 84.4Укр1 К55

168. Коельо П. Алхімік : роман / П. Коельо. – К. : Софія, 2005. – 224 с.

ББК 84.7Бра К57

Головна тема роману – кожна людина повинна знайти свій шлях власної долі та шлях її втілення.

169. Конан-Дойль А. Этюд в багровых тонах : рассказ / А. Конан Дойль. – М. : Лексика, 1990. – 383 с.

ББК 84.4(Вел.) Д62

170. Коэльо П. Пятая гора : роман / П. Коэльо. – М. : АСТ, 2008. – 256 с.

Захоплюючий роман про юнака-пророка, який жив у IX ст. до н.е. і зберіг святість, зробивши вибір між першим коханням і почуттям глибокої віри.

49

171. Куліш П. Чорна рада : роман, оповід., вірші / П. Куліш. – Харків : Фоліо, 2009. – 287 с.

ББК 84,4 (Укр)1 К90

172. Лермонтов М. Ю. Герой нашего времени ; Стихотворения / М. Ю. Лермонтов. – Харьков : Фолио, 2011. – 382 с.

ББК 84.4Рос1 Л49

173. Мирний П. Повія : роман / П. Мирний. – К. : Шк., 2008. – 488 с.

ББК 84.4Укр1 М63

174. Мопасан Гі де. Любий друг / Гі де Мопасан ; пер. з фр. В. Підмогильний. – К. : Основи, 1999. – 407 с.

ББК 84.4Фра М78

175. Мушкетик Ю. На брата брат : роман / Ю. Мушкетик. – Харків : Фоліо, 2007. – 317 с. – (Історія України в романах).

ББК 84.4Укр6 М93

176. Нечуй-Левицький І. Кайдашева сім’я : п’єса / І. Нечуй-Левицький. – Харків : Фоліо, 2007. – 351 с.

ББК 84.4(Укр)1 Н59

177. Перес-Реверте А. Баталист : роман / А. Перес-Реверте. – М. : Эксмо, 2006. – 386 с. – (Мир Артуро Переса-Реверте).

50

178. П’юзо М. Хрещений батько : роман / М. П’юзо. – Донецьк : БАО, 2006. – 352 с. – (Б-ка світ. бестселера).

ББК 84.7США П96

179. Ремарк Э. М. Три товарища : роман / Э. М. Ремарк. – Харьков : Фолио, 2003. – 381 с. – (Мастера. Классика).

ББК 84.4Нім Р37

180. Самчук У. Марія : повість / У. Самчук. – К. : Шк., 2007. – 320 с.ББК 84.4(Укр)-6

С17

181. Селінджер Д. Д. Над прірвою у житі : повісті та оповід. / Д. Д. Селінджер ; пер. з англ. О. Логвиненко, О. Сенюк, О. Тереха. – К. : Молодь, 1984. – 262 с.

ББК 84.7США С94

182. Сент-Екзюпері А. Планета людей : повість / А. Сент-Екзюпері ; пер. з фр. А. Д. Жаловський. – К. : Молодь, 1984. – 232 с.

ББК 84.4Фра Е15

183. Симоненко В. Лебеді материнства : поезії; проза / В. Симоненко. – К. : Молодь, 1981. – 344 с.

ББК 84.4(Укр)-6 С37

184. Сковорода Г. Байки харківські / Г. Сковорода. – Львів : Свічадо, 2009. – 72 с.

ББК 84.4(Укр)1 С44

51

185. Солженицын А. И. Архипелаг Гулаг 1918 – 1956 : опыт худож. исслед. : малое собр. соч. Т. 5. / А. И. Солженицын. – М. : Инком Н В, 1991. – 544 с.

ББК 84.4(Рос)-6 С60

186. Солженицын А. И. Раковый корпус : повесть / А. И. Солженицын. – М. : Современник, 1991. – 431 с.

ББК 84.4(Рос)-6 С60

187. Старицький М. П. Руїна : іст. роман кінця ХVІІ ст. / М. П. Старицький. – К. : Дніпро, 2001. – 464 с.

188. Стендаль А. Червоне і чорне : роман / А. Стендаль. – Харків : Фоліо, 2004. – 511 с.

ББК 84.4Фра С79

188. Стус В. Листи у вічність : зб. поезії / В. Стус. – Донецьк : БАО, 2012. – 272 с.

ББК 84.4(Укр)-6 С88

189. Толстой Л. Н. Анна Каренина : роман. – Т.1. – Ч.1-4 / Л. Н. Толстой. – Харьков : Фолио, 2011. – 459 с.

ББК 84.4(Рос)1 Т53

190. Тютюнник Г. Климко : повість / Г. Тютюник. – К. : Молодь, 1995. – 72 с.

ББК 84.4(Укр)-6 Т98

52

191. Флобер Г. Пані Боварі : роман / Г. Флобер. – К. : Веселка, 2006. – 399 с.

ББК 84.4Фра Ф73

192. Хвильовий М. Я (романтика) / М. Г. Хвильовий. – К. : Шк., 2008. – 368 с.

ББК 84.4Укр6 Х30

193. Хемингуэй Э. Старик и море : повесть / Э. Хемингуэй ; пер. с англ. В. И. Митрофанова. – К. : Дніпро, 1991. – 178 с.

ББК 84.7США Х37

194. Цвейг С. Амок : новела / С. Цвейг. – М. : Терра, 2004. – 96 с.

Психологічна новела про невідповідність між несвідомим бажанням людини та пристрастями – і обов’язком, соціальною і особистою місією.

53

Додаток 1

КОРОТКИЙ СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

Альтруїзм (лат. alter – інший) – моральний принцип, що проголошує співчуття до інших людей, безкорисне служіння їм і готовність до самозречення в ім’я їх блага і щастя.

Аскетизм (грец. asketes – навчений, борець) – зречення радощів життя, відлюдництво, умертвіння плоті задля досягнення моральної досконалості.

Благо – все, що має для людини позитивне значення.

Гедонізм (грец. hedone – насолода) – спосіб обґрунтування моралі, тлумачення її природи і призначення, який зводить зміст моральних вимог до однієї мети – отримання насолод.

Герменевтика (грец. hermeneutikos – пояснюю) – теорія, мистецтво інтерпретації змісту основних моральних понять, суджень, відповідного тексту загалом.

Гетерономна (грец. heteros – інший і nomos – закон) етика – етика, що ґрунтується не на власних принципах, а на запозичених з інших наук.

Гідність – особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні своєї самоцінності й моральної рівності з іншими людьми; ставлення до людини інших людей, у якому визнається її безумовна цінність.

Гуманізм (лат. humanus – людяний) – принцип етики (і моралі), основою якого є переконання в безмежних можливостях, здатності до вдосконалення людини, вимога свободи і захисту її гідності, визнання права людини на щастя.

54

Добро – найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, яка стає самоцінною, а не служить засобом для досягнення інших цілей; уявлення про добро перебуває в органічному взаємозв’язку з ідеалом суспільства і особистості.

Евдемонізм (грец. eudaimonia – блаженство) – спосіб обґрунтування моралі, тлумачення її природи і призначення, відповідно до якого досягнення щастя вважається головною метою життя і основою моральних вчинків.

Евтимія – благий стан душі, який не зводиться лише до задоволення, хоч і містить його.

Екзистенціалізм (лат. existentia – існування) – суб’єктивістське вчення, основним завданням якого є встановлення змісту людського існування, безпосередньо даного індивіду як його переживання свого «буття-у-світі», через яке відкривається буття світу.

Екологічна (грец. oikos – оселя, середовище і logos – слово, вчення) етика – галузь етичних знань, предметом якої є моральне ставлення людини до живої і неживої природи.

Емпатія (грец. empatheia – співпереживання) – позараціональне пізнання людиною внутрішнього духовного світу інших людей, що ґрунтується на співпереживанні.

Етика (лат.ethika, від грец. ethos – звичай) – філософська наука, яка досліджує природу, сутність, виникнення, розвиток, структуру, функції моралі, її прояви у різноманітних сферах діяльності.

Етика бізнесу – складова етики ділових відносин, яка досліджує особливості функціонування і розвитку моралі у сфері підприємницької, комерційної діяльності і формулює для цієї сфери відповідні рекомендації.

55

Етика медпрацівників – галузь етичної науки, яка досліджує об’єктивні основи, сутність, специфіку, структуру й основні функції моралі працівників медичної сфери.

Етична освіта – процес інтеріоризації людиною етичної теорії в особистісні знання і переконання.

Євгеніка (грец. eugenes – породистий) – наука, що вивчає, розробляє шляхи і методи активного впливу на еволюцію людства, вдосконалення його природи.

Йога (санскр. йодж, юдж – зв’язок, з’єднання, зосередження, зусилля) – вчення і метод управління психікою і фізіологією людини, що має на меті досягнення стану «звільнення» свідомості від зовнішніх впливів, неспокою, страждань і досягнення нірвани, «блаженства самопізнання».

Заповідь – повеління, що належить авторитетній особі або приписується їй.

Звичай – вид суспільної дисципліни, яка історично склалася і поширилася в суспільстві чи колективі; загальний, звичний стиль дій і вчинків, якого повинні дотримуватися індивіди, групи, суспільство загалом.

Ідеалізм – напрям філософії, який визнає первинність ідей, духу.

Інтеріоризація (лат. interior) – формування внутрішніх структур людської психіки через засвоєння зовнішньої соціальної поведінки.

Каяття – зумовлений роботою совісті акт глибокого перегляду особистістю засад власної поведінки й свідомості.

56

Конформізм (лат. conformis – подібний, відповідний) – пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів поведінки, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетом.

Конфуціанство (кит. – школа вчених–книжників) – етико-політичне вчення, у якому центральне місце посідали питання моральної природи людини, життя сім’ї й управління державою.

Легізм (лат. lex – закон) – давньокитайське етико-політичне вчення, згідно з яким управління людиною, суспільством і державою необхідно здійснювати на основі суворих законів, а не норм моралі.

Локаята – давньоіндійська система матеріалізму, що пояснювала світ взаємодією чотирьох елементів (землі, води, вогню і повітря), проголошувала матеріальний світ єдиною реальністю, а метою людського існування – насолоду.

Магія (грец. mageia – ворожба) – сукупність уявлень та обрядів, заснованих на вірі у можливість впливу на навколишній світ через надприродне (фетишів, духів) завдяки чаклунським дійствам.

Матеріалізм (лат. materialis – речовинний) – напрям у філософії, який виходить з того, що буття є первинним, а свідомість, мислення – вторинним, похідним, що світ є матеріальним і пізнаваним.

Матерія – об’єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості.

Метаетика (грец. meta – після, через і ethos – звичай) – наука про об’єктивні підстави існування різних моральних і етичних систем.

57

Міліцейська (поліцейська) деонтологія(грец.deon(dеontos) – потрібне, необхідне і logos – слово, вчення) – розділ етики, що розглядає проблему обов’язку працівників органів внутрішніх справ, сферу моральних вимог до них.

Мова етики – дискурсивний (логічний, розсудковий) засіб інтерпретації мови моралі, завдяки якому у процесі з’ясування змісту термінів і висловлювань моралі відбувається осягнення природи, сутності і проявів уяви.

Мова моралі – засіб передавання людьми своєї моральної позиції, вираженої в оцінjxyj-нормативних висловлюваннях, які мають не дискурсивний, тобто інтуїтивний характер.

Модальність (лат.modus – міра, спосіб) – характеристика або висловлювання, що відповідає тій чи іншій точці зору; певний спосіб ставлення людини до власного висловлювання.

Моїзм – філософське вчення, яке проповідувало загальну любов як неодмінну умову подолання суперечностей між людьми.

Мораль (лат.moralis – моральний, від mos (moris) – звичай, воля, закон, властивість) – система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості.

Моральна вимога – найпростіший елемент моральних відносин індивідів, які підпорядковуються різним формам повинності.

Моральна відповідальність – характеристика особистості з точки зору виконання нею моральних вимог.

Моральна діяльність – особлива сфера діяльності, що має предметно-змістову визначеність і специфіку, подібно до виробничої, наукової, художньої.

58

Моральна норма – однаковою мірою адресоване всім людям повеління, яке слід неухильно виконувати за будь-якої ситуації; вияв моралі як форми суспільної свідомості.

Моральна практика – сфера індивідуально-масових виявів поведінки, стосунків, діяльності, орієнтованих на найвищі, універсальні вселюдські цінності.

Моральна самооцінка – результат морального оцінювання людиною своїх вчинків, їх мотивів і моральних якостей.

Моральна свідомість – вираження ідеально належного, на яке слід орієнтуватись.

Моральна спонука – чуттєва форма, у якій виявляються мотив і намір до здійснення відповідного вчинку.

Моральна справедливість – співвідношення кількох явищ з точки зору розподілу блага і зла між людьми.

Моральна якість – відносно стійкі ознаки поведінки людини, які виявляються в однотипних вчинках, що відповідають критеріям добра (чесноти, доброчесності) чи суперечать їм (моральні вади, пороки).

Моральне правило – імперативне положення, яким керуються у співжитті, праці, поведінці.

Моральний вчинок – добровільна дія, що об’єктивно відповідає моральній вимозі.

Моральний ідеал (франц. ideal, від грец. idea – ідея) – найдосконаліший, безумовний, універсальний зразок

59

високоморальної особистості, яка володіє всіма відомими чеснотами, кожна з яких максимально досконала.

Моральний кодекс (лат. codex – книга) – зведення моральних норм і правил, які необхідно виконувати.

Моральний мотив (лат. moveo – приводити в рух, штовхати) – внутрішня, суб’єктивно-особистісна спонука до дії, зацікавленість в її реалізації і орієнтація на моральні чинники.

Моральний намір – рішення людини виконати відповідну моральну дію і досягти очікуваного результату.

Моральний самоконтроль – сутність і механізм самостійного регулювання особистістю своєї поведінки, її мотивів і спонук.

Моральний сором – збентеження, ніяковіння внаслідок недостойної поведінки.

Моральні відносини – ціннісні смислові аспекти всіх суспільних відносин, орієнтовані на найвищі вселюдські цінності.

Нірвана (санскр. – заспокоєння, згасання) – найвище блаженство.

Неопозитивізм – сучасний філософський напрям, у центрі уваги якого перебувають породжені розвитком сучасної науки актуальні філософсько-методологічні проблеми: роль знаково-симво-лічних засобів наукового мислення; відношення теоретичного апарату й емпіричного базису науки; природа і функції математизації і формалізації знання тощо.

Оптимізм (лат. optimus – найкращий) – світосприйняття, пройняте життєрадісністю, вірою у майбутнє.

60

Паралогізм (грец. paralogismos – хибний умовивід) – ненавмисно неправильно побудоване міркування.

Патерналізм (лат. paternus – батьківський) – система моральних норм, яка передбачає покровительство, опікунство, відповідні очікування щодо поведінки людей різних соціальних станів.

Песимізм (лат. pessimus – найгірший) – пройняте зневірою, відчаєм світовідчуття; погляд, згідно з яким у світі переважає зло, а тому людина приречена на страждання нині і в майбутньому.

Прагматизм (лат. pragma – справа, дія) – філософська течія, яка, ігноруючи об’єктивну основу понять, ідей, теорій, норм, оцінює їх, беручи до уваги лише їх практичну ефективність.

Презумпція (лат. praesumptio – передбачаю, вгадую) невинуватості – правовий принцип судочинства, згідно з яким підозрювана чи обвинувачувана у вчиненні злочину особа вважається невинуватою доти, доки її винність не доведена у передбаченому законом порядку.

Принцип (лат. principium – начало, основа) – основоположна істина, закон або рушійна сила, яка лежить в основі інших істин, законів або рушійних сил.

Провіденціалізм (лат. providentia – передбачення, провидіння) – розуміння причин суспільних подій як вияву волі Бога.

Психоаналіз – теорія, зосереджена на дослідженні психічного несвідомого (несвідомих психічних процесів і мотивацій).

Редукціонізм (лат. reductio – повернення, відновлення) в етиці – зведення вищого (моральних стосунків між людьми) до нижчого (поведінки тварин).

61

Рефлексія (лат. reflexio – відображення) – осмислення людиною власних дій та їх закономірностей, самопізнання, що розкриває духовний світ людини; у психології – самоаналіз, роздуми людини (часом надмірні) про власний душевний стан.

Самовладання – один із виявів самоконтролю, що полягає у здатності людини, контролюючи свої почуття, спрямувати діяльність на розв’язання свідомо поставлених моральних завдань.

Свобода – здатність людини діяти відповідно до своїх інтересів і цілей, враховуючи знання законів об’єктивної необхідності.

Скептицизм (грец. skeptikos) – античне філософське вчення, яке заперечувало можливість достовірного знання і раціональне обґрунтування норм поведінки.

Смисл (сенс) життя – морально-світоглядне уявлення людини, за яким вона порівнює себе і свої вчинки з найвищими цінностями, ідеалом, виправдовується перед собою та іншими.

Совість (сумління) – вияв моральної самосвідомості особистості, її здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов’язки, вимагати від себе їх виконання і здійснювати оцінку власних вчинків.

Софізм (грец. sophisma – судження, придумане хитро, розумно) – міркування, що здається правильним, проте в ньому навмисно допущена логічна помилка для надання видимості правильності хибному твердженню.

Справедливість – загальне співвідношення цінностей, благ між собою і конкретний розподіл їх між індивідами, належний порядок людського співжиття, який відповідає уявленням про сутність людини і її невід’ємні права.

62

Судова етика – галузь юридичної етики, яка досліджує комплекс моральних заборон і дозволів, зумовлених специфікою розгляду і вирішення в судових засіданнях кримінальних, цивільних, адміністративних справ.

Теологія (грец. theologia, від theos – бог і logos – слово, вчення) – сукупність релігійних доктрин про сутність і діяння Бога, що ґрунтується на текстах, які вважаються божественним одкровенням.

Томізм (лат. Тhomas – Фома [Аквінський]) – напрям у схоластичній філософії й теології католицизму, для якого характерне прагнення поєднати християнське вчення з акцентованою увагою до прав розуму і здорового глузду.

Фаталізм (лат. fatalis – наперед визначений долею) – визнання панування над суспільством і людиною невідворотних сил, які наперед визначають їх долю.

Фетишизм (португ. fetiso – амулет) – віра в існування надприродних властивостей матеріальних об’єктів.

Фройдизм – сукупність шкіл, представники яких витлумачували різноманітні процеси і явища, що стосуються людини і суспільства, на основі психоаналізу.

Футурологія (лат. futurum – майбутнє і грец. logos – слово, вчення) – наука про майбутнє людства.

Чесноти (доброчесності) – окремі позитивні моральні якості людей; загальна моральна характеристика особистості.

Честь – особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні нею свого соціального статусу, роду

63

діяльності й моральних заслуг, і відповідне ставлення до неї суспільства, яке рахується з її репутацією.

Щастя – стан найвищого внутрішнього вдоволення людини умовами свого буття, повнотою і осмисленістю життя, реалізацією свого людського призначення.

Юридична (лат. juridicus – судовий) етика – різновид теорії професійної моралі, у якому принципи й категорії загальної і професійної етики застосовуються для аналізу моралі, що діє чи повинна діяти в юридичній сфері.

64

Додаток 2

ВИСЛОВИ ВИДАТНИХ ЛЮДЕЙ ПРО ЕТИКУ ТА МОРАЛЬ

Як хочете, щоб із вами поводилися люди, так поводьтеся і ви з ними

Євангеліє від Матфея

Етика – цемент науки.Г. Абелєв

Можна в чомусь не мати рації, але не можна бути неввічливим.Я. Бор

Етикет – це вміння позіхати із закритим ротом.Б. Бордо

Брак делікатності свідчить про брак виховання й доброти.П. Буаст

Рідко так буває, щоб ті, хто не вміє мовчати, вміли добре говорити.

П. Буаст

Так є, і так завжди було,І слід завжди це пам’ятати:Котра людина сіє зло,Вона не може щастя дати.

В. Вихрущ

Жити треба так, щоб не боятися продати свого папугу найбільшій пліткарці міста.

Гете

65

Із двох, хто свариться, більш винен той, хто розумніший.Гете

Криниця без води – просто яма, так і людина без доброти – сама тільки оболонка.

Гете

Перед розумним треба схилити голову, а перед добрим – стати на коліна.

Гете

Поведінка – це дзеркало, у якому кожен показує своє обличчя.Гете

Етика – наука про стосунки, що існують між людьми, і про обов’язки, що випливають із цих стосунків.

П. Гольбах

Призначення людини – творити добро.В. І. Даль

Ввічливість – одна з тих якостей, які можна оцінити належним чином, тільки зазнавши незручностей, коли вона відсутня.

С. Джонсон

Немає вищої святині,Ніж чисте сяйво доброти.

О. Довгий

Життя таке коротке. Поспішай робити добро.О. Довженко

Нехай ця істина стара –Людина починається з добра!

Л. Забашта

66

На відверте нахабство слід відповідати мовчазним сміхом.В. Ключевський

Не роби людині того, чого не бажаєш собі.Конфуцій

Такт – це вміння не говорити того, що думають усі. Такт – це мистецтво змусити інших думати, що вони знають більше за тебе.

Р. Мортімер

Ніколи не забувай, що поряд з тобою думки і почуття інших людей.

В. О. Сухомлинський

Раз добром зігріте серцеВік не прохолоне.

Т. Г. Шевченко

67

Додаток 3

ЗАХОДИ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНОГО СПРЯМУВННЯдля учнів загальноосвітніх шкіл

Людина починається з добра(літературно-музична година)

Епіграф. «Найвища наука життя – мудрість. А найвища мудрість – бути добрим».

Обладнання. Плакат у вигляді квітки, на пелюстках якої написані вічні цінності людини або Дерево мудрості з прикладами прислів’їв:

Зло сильне, та добро сильніше; Зле слово гірше від побоїв; Без добра і жито не родить; Добрі діти – батькам вінець, а злі діти – батькам кінець; Злий добра не пам’ятає;Хто замолоду звик робити добро, той і в старості від нього не

відвикне; Поживеш серед добрих, сам подобрієш; Добро не пропадає, а зло вмирає; Добре роби, добре й буде; Добрі вісті не лежать на місці; Робиш добро – не кайся, робиш зло – зла й сподівайся.

Звучить запис пісні «А ми бажаєм Вам добра».(сл. Н. Май – муз. О. Нахабо).

Перший ведучий.Людина починається з добра,Із ласки і великої любові,Із батьківської хати і двора,

68

З поваги, що звучить у кожнім слові.Людина починається з добра,З уміння співчувати, захистити.Це зрозуміти всім давно пора,Бо ми прийшли у світ добро творити.

Другий ведучий.Людина починається з добра.Із світла, що серця переповняє.Ця істина, як світ, така стара,А й досі на добро нас надихає.

Перший ведучий. Ще з давніх часів доброта і милосердя були в традиціях нашого народу. Природним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість, немічність, скривдженого. Добро виховується в наших душах і серцях старанням і бажанням його творити. Коли зробиш добро людині, не тільки їй буде приємно, але і нам також. У народі говорять: «Стався до людей так, як хочеш, щоб вони до тебе ставилися».

Другий ведучий. Володимир Мономах у своєму повчанні дітям закликав : «Не забувайте убогих, подавайте сиротам, захистіть удову. Не майте гордощів у своєму серці, шануйте старших. Не пройдіть ніколи повз людину, не привітавши її, і добре слово мовте».

69

Тренінг «Відкриваємо серця для добра»

Запрошення гостей сісти в коло, щоб бути ближче один до одного. Знайомство – кожний учасник називає своє ім’я, заклад, у якому навчається. Приклад (я – Андрій, навчаюсь в аграрному ліцеї).

Далі знайомство один з одним відбувається по колу.

Перший ведучий:З давніх-давен в народі так ведеться,Що доброта й милосердяДоброю справою зветься.Прислів’я ми пригадаємо,Ситуації життєві розіграємо.Бо доброта з віками не старіє,Доброта від холоду зігріє.(Кожний учасник пригадує прислів’я, сцени із п’єс).

Другий ведучий.(Проводить розігрування призів).

Гра «Дари доброти».Перший ведучий. Гляньте, будь ласка, один на одного.

Посміхніться один одному. Побажайте один одному добрих слів. (Побажання по колу – доброго здоров’я, доброго настрою, добрих справ, добрих посмішок, добрих намірів, добрих починань і т. д.). Отже, що може бути краще за побажання добра? За наші «доброго ранку», «доброго дня», «на все добре». На цій хорошій, добрій ноті ми і будемо працювати далі.

Другий ведучий. Тепер поговоримо про правила доброти. Згідно з Євангелієм від Матфея, Господь Ісус увінчує довгий перелік моральних настанов вказівкою, котру називають Золотим Правилом : «Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм – це ж бо Закон і Пророки». Популярна версія відрізняється від

70

євангельської, звучить так : «Не чини іншому те, що тобі немиле, бо той, інший, відплатить тобі з лихвою. Якщо хочеш жити серед зичливих до тебе, сам будь зичливим для інших. Не варто сіяти зло навколо себе».

Перший ведучий. Тобто, Золоте Правило, становить немовби поріг моральної зрілості: наказує застосовувати до власних вчинків ту ж саму мірку, якою міряємо діяння інших людей.

Другий ведучий. А які правила доброти ви знаєте?

Експерт. Це – допомагати слабшим, маленьким, хворим, старим, тим, хто потрапив у біду.

Це – пробачати помилки іншим.Це – не бути жадібним.Це – не заздрити.Це – жаліти інших.

Перший ведучий. Отже, для доброї людини характерні такі риси: доброзичливість, чуйність, уважність, милосердя.

Другий ведучий. Моральні норми, пригадаймо собі, тим відрізняються від інших норм, що стосуються людини як людини. А це означає, що їх фундаментом є людська природа, спільна для нас усіх. Власне тому вони носять загальний характер, тобто обов’язкові для всіх.

Перший ведучий. Чеснота. Я пропоную таке її визначення: чеснота – це постійна схильність і сила волі в здійсненні добра. Виробляємо ми її, здійснюючи відповідні вчинки, а, в свою чергу, чеснота допомагає нам легше і краще ці вчинки здійснювати. Внутрішнє спрямування волі на здійснення добра є сутністю любові. Правдивість, милосердя, мужність настільки заслуговують назви чеснот, наскільки становлять якусь форму любові. У цьому сенсі любов – це перша і найважливіша чеснота.

71

Другий ведучий. Серед класифікації чеснот вирізняють: розважливість і мужність, поміркованість і справедливість. На вашу думку, що таке розважливість, мужність, поміркованість, справедливість?

Звернення до присутніх, обговорення відповідей.

Перший ведучий. Отже, розважливість є морально правильне (тобто мудре) прийняте рішення, а потім його вдала реалізація. Є вісім умінь, що входить до складу чесноти розважливості. Це пам’ять, здатність правильно оцінити дану ситуацію, відкритість до думки інших, кмітливість, здоровий глузд, здатність передбачати, обережність, завбачливість.

Мужність – це чеснота, яка допомагає отримати важко досяжне благо. Відвага і терпеливість – це дві головні іпостаті мужності.

Поміркованість – це чеснота міри. Як говорив Аристотель, усяка чеснота становить «золоту середину» між двом крайнощами: нестачею й надміром.

Справедливість – це чеснота, яка наказує віддати кожному те, що йому належить.

Другий ведучий. А зараз ми з вами проведемо гру «Склади серце милосердної людини».

Одним із символів чесноти вважається серце. Яким воно повинно бути у милосердної людини? Давайте зараз це з’ясуємо.

Завдання полягає в тому, щоб з малесеньких сердечок – назв чеснот людини, які вам пропонуються, – скласти серце милосердної людини. Які сердечка ви взяли? Чому?

Експерт. Пропонуємо назви: – Сердечність; – Скупість; – Егоїзм – Заздрість;

72

– Байдужість; – Людяність; – Співчуття; – Злість; – Співпереживання; – Доброзичливість; – Зазнайство і т.д.

Перший ведучий. Які сердечка ви взяли? Чому?

Експерт. (Опитування присутніх).

Другий ведучий. Ми живемо серед людей, і тому потрібно вчитися вирішувати різні життєві проблеми, у які інколи потрапляємо. Спробуємо вирішити деякі з них і визначити, що є складовими доброти та слушності.

Перший ведучий. Нагадаємо! Вчинок тільки тоді повністю бездоганний, беззастережний, коли є одночасно добрим і слушним, тобто коли об’єктивні обставини приносять благо особі, котрої стосується ваші діяння.

Другий ведучий. (Ситуація перша). Попереду йде дідусь. У одній руці в нього важка сумка, у другій – паличка. Старенький зупинився відпочити, поставив сумку і паличку біля стіни будинку. Раптом палиця упала. Всі проходять поруч і все це бачать. Запитання: Ваші дії?

Експерт. (Веде обговорення).Висновок: складовими доброти є уважність, співчуття.

Перший ведучий. (Ситуація друга). Обговоримо уривок з твору В. Сухомлинського. У одного Чоловіка був вірний друг – Собака. Набрид Чоловікові Собака. Той надумав його продати й повів на базар. У лісі ліг Чоловік на траву відпочити і заснув. З-під

73

старого пенька виповзла гадюка, висунула жало – ось-ось ужалить Чоловіка! Кинувся Собака на гадюку. Наступив лапою на голову, тримає. Прокинувся Чоловік, бачить, що Собака життя йому врятувала. Як Ви думаєте, Чоловік приголубив свого рятівника і повів додому? Ні, повів на базар і продав.

Експерт. (Запитання: Яким був Чоловік? Якою була Собака? Доведіть свою думку. Як ви зрозуміли слова Собаки?)

Висновок: «Хто продає свого друга, той гірший за гадюку!»Складовими доброти є вірність і вдячність.

Другий ведучий. (Ситуація третя). В одному селі жили собі чоловік, жінка і їх син – Сергійко. Був у чоловіка й батько. Жив він у маленькій комірчині, яку йому відвели. Наближалися Сергійкові іменини. Батьки запросили гостей. Тільки Сергійкового дідуся забули запросити. А він уже давно готував онукові подарунок. Вирізав з дерева лелеку. Танцюють гості, співають. Тільки дідусь сидить у своїй комірчині. Перед ним на столі стоїть дерев’яний лелека. Так і знайшли його вранці… схилився на подушки, сумний, непорушний, а в очах – захололі краплини сліз.

Експерт. (Запитання: Якими були Сергійкові батьки? Доведіть свою думку. Що стало причиною смерті дідуся? Чого вчить оповідання?)

Висновок: Складовими доброти є сердечність і людяність.

Перший ведучий. Ситуація четверта. Дорогою зі школи додому однокласник поранив ногу.

Експерт. Ваші дії:– піду додому, бо мама просила швидше повернутись;– покличу на допомогу дорослих;– допоможу дійти товаришеві додому.

74

Висновок: складовими доброти є чуйність, взаємоповага.Другий ведучий. Отже, при розгляді цих ghj,ktv ми виявили,

що складовими доброти є уважність, співчуття, вірність, вдячність, сердечність, людяність, чуйність, взаємодопомога і ще безліч позитивних рис, що притаманні доброті.

Перший ведучий. На завершення проведемо анкетування. На запитання потрібно відповідати «так» або «ні».

1. Чи можна змусити людину бути доброю?2. Чи можна стати добрим на певний час?3. Чи потрібно бути добрим у ставленні до будь-якої людини?4. Чи легко бути добрим?5. Чи є у вас бажання робити добрі справи?

Експерт. Якщо вийшло більше відповідей «так», то ви прагнете робити добро. Милосердя і доброта – як два крила, на яких тримається людство. На все гарне, що для вас роблять люди, слід відповідати добром. Поспішайте робити добро!

Другий ведучий. Пам’ятайте, що людина народжується не для того, щоб зникнути невидимою порошинкою. Людина народжується для того, щоб лишити після себе слід у пам’яті, у серцях інших людей. Учіться жити для людей. Цього вміння не навчитись за жодним підручником. Щоб осягнути його, інколи потрібно прожити ціле життя.

Перший ведучий. Будьте добрими, щедрими, милосердними, і це повернеться вам сторицею.

Другий ведучий. Давайте візьмемося за руки, відчуємо тепло долонь, добро, яке випромінює кожен із нас, щирість і безпосередність. Нехай тепло ваших сердець пройде через руки. А я вам передаю частинку свого серця із заповідями любові і милосердя.

75

Ведучі вручають учасникам тренінгу паперові сердечка, на звороті яких написані заповіді:

Не забудь ні старця, ні дитину;Поділись останнім сухарем;Тільки раз ми на землі живем;Сій любов, краса її єдина;Зло нічого не дає, крім зла;Вмій прощати, як прощає мати;На добро добром спіши воздати;Мудрість завжди доброю була;Витри піт солоний із чола,І працюй, забувши про утому,Бо людина ціниться по тому.

Перший ведучий. Людина живе лише один раз, і так хочеться залишити добрий слід на згадку про себе. І які події не відбуваються в вашому житті, завжди пам’ятайте, що ви носите ім’я: Людина! А людина починається з добра. І творити добро – значить бути щасливим.

Другий ведучий.Я вірю в силу доброти.Добро завжди сильніше злого.Дає наснагу, щоб цвістиІ світлу обирать дорогу.Я вірю в силу доброти,Що має долю роботящу,Що хоче, щоб і я, і ти,І все було у світі кращим.Звучить запис пісні «А ми бажаєм Вам добра»(сл. Н. Май – муз. О. Нахабо)

Вічні цінності – очима молоді(тези до творчої програми)

76

Форми реалізації: «круглі столи», виставки-конкурси, відкритий мікрофон, відверта розмова, діалоги з філософами, вечори запитань і відповідей, диспути, міні-твори, твори-роздуми.

Програмні тези: правила народної моралі; добро і зло, правда і брехня; не одяг прикрашає людину, а її справи; поважай старших, будь милосердним; поспішай творити добро; скромність прикрашає людину; совість, віра, любов, чесність, щедрість.

Використана література:Дубинець А. І. Найвища мудрість – бути добрим / А. І. Дубинець //

Позаклас. час. – 2009. – № 23 – 24. – С.4 – 7.Шостек А. М. Бесіди з етики / Анджей Шостек ; пер. з пол. С. Рудович. –

Львів : Свічадо, 1999. – 120 с.

77

ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК

Абеляр П. 1Аболина Т. Г. 2Аврелий М. 3Алексеев В. П. 4Анипко А. А. 12Арістотель 5Асмус В. Ф. 6Афанасьева О. В. 65Афанасьєв І. 93Багряний І. 146, 147Бадью А. 111Балл Г. А. 91Бальзак О. 148Барабаш И. 7, 8, 9Барка В. 149Барьер Ф. 112Бачинин В. А. 113Белль Г. 150Бичко А. К. 28Білоконь І. 87Блэкберн С. 114Боголюбов С. А. 66Бондырева С. К. 102Боргош Ю. 10Брагина Л. М. 11Бражникова З. В. 127Бралатан В. П. 67Брентано Ф. О. 12Брехт Б. 151Бронте Ш. 152Бугай Н. 115Бугера В. Е. 13

Булгаков М. О. 153Бунин И. А. 154Варенко В. М. 106Васянович Г. П. 68Виходець О. М. 69Вінниченко В. К. 155Волков Г. М. 66Вэй Х. 156Гегель Г. 14, 15, 16Геренрот Б. А. 66Гиппократ 70Гоголь Н. В. 157Голдинг У. 158Гончаренко С. У. 135Горенштейн В. О. 52Горський В. С. 17Гофман Е. Т. 159Гравицкий А. 92Гребенник Г. П. 103Грушевський М. 136Грядов А. 112Губин В. Д. 116Гуревич П. С. 18Гусейнов А. А. 19Гуцаленко Л. В. 67Гюго В. 160Дан Г. П. 71Данилова Т. 84Данте А. 161Джойс Д. 162Дзюба І. 137Дидье Ф. 112

78

Дойль А.-К. 163Донцов Д. 20Достоевский Ф. 164Дробницкий О. Г. 21Дротянко Л. Г. 118Дрюон М. 165Дюпишо Ф. 112Егоршин А. П. 94Єрмоленко А. М. 88Жаловський А. Д. 188Завалько Г. А. 23Здирко Н. Г. 67Зеленецкий В. С. 62Зеленкова И. Л. 121Зеркалов А. 24Зильбер А. П. 73Золотухина-Аболина Е. В. 122Зюскінд П. 166Иванов В. Г. 25, 26Иванцов Н. А. 48Иванюшкин А. Я. 58Игнатьев В. Н. 58Ільїн В. 27Йонас Г. 89, 104Кадієвська І. А. 138Кайгер В. 123Камю А. 49, 167Канке В. А. 139Кант И. 29, 30, 31Карпенко-Карий І. К. 168Кафка Ф. 169, 170Кизилова Е. О. 69Ключникова М. 22Ключников С. 22

Кобилянська О. 171Кобов Й. 185Коельо П. 172Коэльо П. 173Колесов Д. В. 102Кондрашев В. А. 32Коновалова Л. В. 129Конфуций Л. 33Коротких В. Н. 58Кошкин В. В. 107Кремень В. 63Кривоший О. В. 130Крижевская Ю. 114Кубрак О. В. 96Кузнецов И. Н. 97Кузнецова О. Д. 74Кулініченко В. Л. 59Куліш П. 174Кундієв Ю. 56Лакан Ж. 105Лапицкий В. 111Лахно А. І. 106Леони Б. 107Лермонтов М. Ю. 175Летцев В. 34Литвинов В. 185Лісняк Ю. 151Логвиненко О. 187Лозовий В. О. 119Лосский Н. 29Малахов В. А. 124, 125Марютина Т. 110Маслова Е. Л. 100Маханьков И. 104Минаев Д. 161

79

Мирний П. 176Митрофанов В. И. 201Мишаткина Т. В. 126, 127Мовчан В. С. 128Мовчан Р. 35Мопасан Гі де 177Москаленко В. Ф. 120Мосюнзь О. 108Мур Д. Э. 129Мушинский Н. И. 127Мушкетик Ю. 178Нагаєвський І. 140Назарчук А. В. 36, 141Некрасова Е. Н. 116Нечуй-Левицький І. 179Никулин Д. В. 37Ницше Ф. 38, 39, 49, 180Нічик В. 50Нозик Р. 40Оден Т. К. 41Олексюк О. М. 142Орлов Б. С. 42Палеха Ю. І. 98Панкратов В. 76Панько І. С. 77Пахучий О. О. 181Перес-Реверте А. 182Пинскер Б. 40Письменная Е. 78Пищелко А. В. 65Підмогильний В. 177Поваляева М. А. 99Повторєва С. М. 43Покровський В. И. 57Попов С. И. 44

Попович М. В. 109Пролеев С. 55Протанская Е. С. 79Проценко О. П. 131Пустовит А. В. 132П’юзо М. 183Рабінович С. 90Радугин А. А. 133Распопов В. П. 94Ремарк Э. М. 184Рерих Е. 22Рынкович В. В. 180Різун Т. 71Рогожа М. М. 143Роерых Н. 22Розовая И. В. 180Ротердамський Е. 185Роттердамский Э. 45Рудакевич М. І. 80Руднев В. 70Рудницький С. 169Русин М. Ю. 28Сакидон С. 159Самчук У. 186Сартр Ж. 49Свесьян К. А. 39Селінджер Д. Д. 187Семенов А. К. 100Сенека Л. А. 46, 47Сент-Екзюпері А. 188Сенюк О. 187Сепетий Д. 144Симоненко В. 189Сковорода Г. 190Слобяк З. Ю. 69

80

Содомора А. 46Солженицын А. И. 191, 192Спиноза Б. 48Старицький М. П. 193Стендаль А. 194Степашко В. 145Стус В. 195Суриц Е. 158Сухова Н. М. 118Тарасенко М. Ф. 28Тереха О. 187Терешкевич Г. Т. 60Толстой Л. Н. 196Тофтул М. Г. 134Трунов И. Л. 75Турак Й. А. 81Тютюник Г. 197Уайльд О. 198Уманець О. В. 82Филипова Л. Я. 62

Філіпова Л. Я. 64Флобер Г. 199Фрейд З. 49Фромм Э. 49, 83Фуллер Л. 84Халиулина В. П. 85Хаузер М. 110Хвильовий М. 200Хеменгуэй Э. 201Хоружий В. А. 51Цвейг С. 202Ценко М. Б. 82Цицерон М. Т. 52, 53Черноглазов А. 105Чижевський Д. 54Чмут Т. К. 95, 101Шашкова Н. В. 94Швейцар А. 61Яковлев А. А. 49Яровинский М. Я. 86

81

ЗМІСТПередмова

1. Джерела виникнення етичних понять

2. Окремі розділи етикиБіоетика або етика життяКомп’ютерна етикаПрофесійна етикаЮридична етикаМедична етикаСоціальна етикаБізнес-етикаЕтика вчинку

3. Етика та етикет сьогодні

4. Етичні прогнози на майбутнє

5. Визнані художні твори етичного спрямування (із золотого фонду світової літератури).

Додатки :1. Короткий словник термінів2. Вислови видатних людей про етику та мораль3. Заходи морально-етичного спрямування

Науково-виробниче видання

Етика: вчора, сьогодні, завтра

Методико-бібліографічний посібник

Укладач Валентина Іванівна Вовк

Комп’ютерна верстка В. Кучерявої

Підписано до друку 20. 12. 2012. Зам. № 174. 79 стор. Тираж 60 пр.ДЗ «Державна бібліотека України для юнацтва»

Просп. Перемоги, 60, м. Київ, 03057http://www.4utn.gov.ua