УКРАЇНАЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСТЬ

НІЖИНСЬКА МІСЬКА РАДАУПРАВЛІННЯ ОСВІТИ

Н А К А З16.11.2015 р. № 301

м. НіжинПро організацію та проведенняміського етапу Всеукраїнської акції“16 днів проти гендерного насильства”

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», Плану заходів з проведення Національної кампанії «Стоп насильству!» на період до 2015 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01 грудня 2010 року № 2154 (із змінами), постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2013 року № 717 «Про затвердження Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків до 2016 року», листа Управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації від 06.11.2015 р. № 02-35/3336 «Про проведення щорічної акції «16 днів проти насильства» НАКАЗУЮ:

1. Провести в період з 25 листопада по 10 грудня 2015 року міський етап Всеукраїнської акції “16 днів проти гендерного насильства”.

ЗНЗ, ДНЗ №№9, 12, 13, 15, 17, 21, 23, 25, НБДЮ, СЮТ

2. Затвердити план заходів з проведення міського етапу Всеукраїнської акції “16 днів проти гендерного насильства” (додаток 1 ).

3. Міському методичному кабінету (Левицька Т.М.):3.1. Здійснити організаційно-методичне забезпечення міського етапу

Всеукраїнської акції “16 днів проти гендерного насильства”.3.2. Інформувати обласний центр практичної психології і соціальної

роботи».Щорічно, до 15 грудня.

4. Директорам загальноосвітніх навчальних закладів, ДНЗ №№ 9, 12, 13, 15, 17, 21, 23, 25, НБДЮ, СЮТ:

4.1. Довести до відома педагогічних колективів план заходів міського етапу Всеукраїнської акції “16 днів проти гендерного насильства”, методичні рекомендації щодо проведення акції та скласти плани проведення заходів на місцях (додатки 2, 3).

4.2. Забезпечити участь учителів, вихователів, практичних психологів, соціальних педагогів, учнів, вихованців в акції.

4.3. Плани проведення заходів акції в навчальних закладах надіслати в ММК в електронній формі.

До 23 листопада 2015 року4.4. Інформацію про проведення заходів та фотоматеріали (новини)

надсилати в ММК кожного четверга в зазначений період з 25.11.2015-10.12.2015 р.

5. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника начальника управління освіти Пономаренко Н.О.

Начальник управління освіти С.М.Крапив’янський

Гіль О.М.,7-19-06

Додаток 1 до наказу управління освіти від 16.11.2015 р. № 301

ПЛАН ЗАХОДІВпроведення міського етапу Всеукраїнської акції

“16 днів проти гендерного насильства”

№ Назва заходу Термін виконання

Відповідальні(ПІБ, посада, контактний

телефон)1. Виставка літератури,

методичних матеріалів фахівців психологічної служби “Сім’я та гендерна рівність”, присвячена міському етапу Всеукраїнської акції "16 днів проти гендерного насильства"

25.11.-10.12.2015,

ММК

Гіль О.М., методист ММК,

2. Навчальний тренінг для практичних психологів «Попередження професійного стресу та професійного вигорання педагогів»

26.11.2015,ММК

Гіль О.М., методист ММКГерасименко Г.А., керівник ММО

3. Інформаційні – роз’яснювальні тренінги “Гендер, закон і ми”

25.11.-10.12.2015,ЗНЗ, ДНЗ

Директори ЗНЗ,ДНЗ №№ 9, 12, 13, 15, 17, 21, 23, 25

4. Батьківські збори “Забезпечення рівних прав жінок та чоловіків”

25.11.-10.12.2015,ЗНЗ, ДНЗ

Директори ЗНЗ,ДНЗ №№ 9, 12, 13, 15, 17, 21, 23, 25

5. Конкурс дитячих малюнків “Зупинимо насильство разом”.

25.11.-10.12.2015,ЗНЗ, ДНЗ

Директори ЗНЗ,ДНЗ №№ 9, 12, 13, 15, 17, 21, 23, 25

6. Конкурс буклетів з питань протидії торгівлі людьми

25.11.-10.12.2015,ЗНЗ, ДНЗ

Директори ЗНЗ,ДНЗ №№ 9, 12, 13, 15, 17, 21, 23, 25

7. Інформаційно-просвітницькі заходи "Ми різні – ми рівні!"

25.11.-10.12.2015,

ЗНЗ

Директори ЗНЗ

8. Методичне забезпечення проведення тижня гендерної просвіти, виготовлення буклетів, листівок, плакатів

25.11.-10.12.2015,

ЗНЗ

Гіль О.М., методист ММК, Герасименко Г.А., керівник ММО

9. Флеш-моб до Дня боротьби 01.12.2015, Гіль О.М.,

зі СНІДом (Ліга старшокласників, студенти -волонтери НДУ ім. М. Гоголя)

Забродська І.М., директор НБДЮ,Тимченко А.В., практичний психолог НБДЮ,

10. Майстер-клас Жадько Ю.Г. з профілактики кризових станів дітей «Малювання на склі» для практичних психологів ДНЗ

02.12.2015,ДНЗ № 12

Гіль О.М., методист ММК,Поливко О.В., завідувачка ДНЗ №12

11. Навчальний тренінг для психологів, соціальних педагогів «Профілактика кризових станів дітей: практичний аспект» за участю Лісовецької І.М., методиста обласного центра практичної психології і соціальної роботи

03.12.2015,ММК

Гіль О.М., методист ММК,

12. Проведення лекційно - тренінгових занять з питань попередження насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення; семінарів-тренінгів «Організація роботи з розв’язання проблеми насильства в школі»

25.11.-10.12.2015,

ЗНЗ

Директори ЗНЗ,ДНЗ №№ 9, 12, 13, 15, 17, 21, 23, 25

13. Висвітлення на сайті управління освіти та ЗМІ новин про заходи з проведення міського етапу Всеукраїнської акції "16 днів проти гендерного насильства"

26.11.2015-10.12.2015,

ММК

Левицька Т.М.Гіль О.М., ММК

Додаток 2

до наказу управління освіти від 16.11.2015 р. № 301

Методичні рекомендації з питань проведення Всеукраїнської акції “16 днів проти

гендерного насильства

Основними завданнями Всеукраїнської акції “16 днів проти гендерного насильства” є:- привернення уваги громадськості до актуальних проблем подолання насильства в сім’ї,

протидії торгівлі людьми та жорстокого поводження з дітьми;- активізація партнерського руху органів державної влади, державних закладів,

громадських організацій до проблем насильства та забезпечення рівних прав жінок і чоловіків;

- проведення інформаційних кампаній з метою підвищення обізнаності населення з питань попередження насильства в сім’ї, жорстокого поводження з дітьми, формування свідомого ставлення всіх верств населення щодо проблем насильства.

Акція має проводитись за участю усіх учасників навчально-виховного процесу із залученням представників правоохоронних органів, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, засобів масової інформації та громадських організацій.

В рамках акції доцільно здійснити:- висвітлення питань профілактики проявів насильства у сім’ї та освітньому закладі на

психолого-педагогічних семінарах, нарадах педагогічних працівників при директорові;

- проведення Уроку гендерної рівності;- врахування у планах роботи заходів щодо попередження насильства

в сім`ї та в дитячому середовищі;- проведення зустрічей учнівської, батьківської громадськості із спеціалістами служби

у справах дітей, центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, представниками правоохоронних органів;

- випуск шкільних газет «Ми – проти насилля»;- проведення тренінгових занять «Дитинство без насилля», годин спілкування

«Відшукай себе серед інших», зустрічей за «круглим столом» «Загальнолюдські цінності: осмислення вічних істин», засідання дискусійного клубу «Проблеми насилля в суспільстві» тощо;

- створення у бібліотеках постійно діючих тематичних виставок матеріалів з питань запобіганню насильства в сім`ї та серед учнівської молоді;

- проведення конкурсів малюнків «Ні - насильству в сім`ї!»; - створення інформаційних куточків для учнів з переліком організацій, служб, центрів,

куди можна звернутися з приводу різних форм насильства.Рекомендуємо широко залучати учнівську молодь до активної участі у шкільній та

позакласній діяльності з метою розвитку комунікативних навичок, взаємодії з найближчим оточенням, навичок роботи у команді, вміння формувати та відстоювати власну життєву позицію. Формуванню зазначених компетентностей сприятиме проведення тренінгів толерантності та гендерної рівності, участь у роботі шкільних клубів, секцій, гуртків, оформлення інтернет-сторінок щодо проведення акції, участь у конкурсах на кращий логотип, буклет, малюнок на тему «Світ без насильства».

Педагогічним працівникам закладів освіти доцільно здійснювати просвітницьку роботу серед учасників навчально-виховного процесу з питань проявів насильства у сім’ї та освітньому закладі із залученням відповідних служб.

У роботі з батьками рекомендуємо використовувати наступні форми роботи: проведення батьківських зборів із обов’язковим висвітленням питань профілактики насильства та належного виховання дитини у сім’ї; батьківських всеобучів щодо формування

навичок взаємодії з дитиною; інтегрованих занять з метою висвітлення актуальних питань виховання дітей та підлітків у родині.

Вважаємо за доцільне проведення серед педагогічних працівників навчальних семінарів-тренінгів «Організація роботи з розв’язання проблеми насильства в школі» з метою налагодження алгоритму взаємодії учасників навчально-виховного процесу щодо розв’язання даної проблеми в навчальних закладах.

Методичні рекомендації з питань попередження насильства в сім’ї та дитячому середовищі

Гендерне насильство та протидія йомуГендерне насильство – це вид насильства, який чиниться над особою через її

належність до тієї чи іншої статі. Метою гендерного насильства, як і будь-якого іншого насильства, є прагнення до

домінування і контролю поведінки. Гендерна нерівність, гендерні стереотипи, а також такі особисті психологічні особливості як агресивність, прагнення домінування лежать в основі гендерного насильства.

Гендерне насильство є грубим порушенням прав людини. На протидію йому спрямовано багато міжнародних документів, зокрема конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Декларація ООН про викорінення насильства проти жінок. У багатьох випадках гендерне насильство є порушенням українського законодавства, може кваліфікуватись як адміністративне правопорушення або кримінальний злочин.

На протидію гендерному насильству спрямовані такі закони України «Про попередження насильства в сім’ї», Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», окремі статті Кримінального кодексу та Кодексу про адміністративні правопорушення. Основні прояви гендерного насильства: зґвалтування; сексуальні домагання на роботі; спонукання до аборту; примус до народження дитини; крайні ревнощі, заборона спілкування з іншими чоловіками; заборона працювати; торгівля жінками; насильство в сім’ї, яке включає фізичне, психологічне, сексуальне та економічне

насильство.Для протидії гендерному насильству спеціалісту треба:· уважно проаналізувати власну поведінку, щоб з’ясувати чи не включає вона елементів гендерного насильства;· вдумливо і критично ставитись до поширених у суспільстві поглядів щодо традиційних моделей поведінки чоловіків і жінок;· долати у собі гендерні стереотипи.У професійній сфері треба:· суворо дотримуватись законодавства спрямованого на протидію гендерному насильству і чітко виконувати свої функції;· проявляти емпатію до постраждалих від гендерного насильства та надавати їм психологічну допомогу;· не допускати проявів гендерної дискримінації за місцем роботи.

Запобігання та протидія насильству в сім’їЗа визначенням Закону України "Про попередження насильства в сім'ї", який

Верховна Рада України ухвалила 2001 року, насильство в сім'ї - це "будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи

члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю".

Закон розрізняє чотири види домашнього насильства: • фізичне насильство — нанесення фізичних пошкоджень, тілесні покарання, а також залучення дітей до вживання алкоголю й наркотиків;• сексуальне насильство — використання дитини для задоволення сексуальних потреб дорослих, залучення до дитячої проституції, в тому числі з використанням порнографічної літератури, фотографії, кінофільмів тощо з метою отримання прибутку;• психологічне (емоційне) насильство — відсутність любові та уваги до дитини, приниження її людської гідності, грубість (словесні образи, погрози тощо);• економічне насильство в сім'ї - це навмисні дії одного члена сім'ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров'ю або навіть призвести до смерті постраждалого.

В тоталітарних сім'ях, де прийняті директивні, жорсткі форми виховання або дитину надмірно опікують, не враховуються потреби та психоемоційні особливості дитини, батьки не усвідомлюють жорстокого поведінки з дітьми. Вони вважають, що жорсткі умови виховання корисні, і не розуміють, що це негативно впливає як на психіку дитини, так і на стан її соматичного здоров'я. Самі діти, які зазнають жорстокого поводження і насильства, звертаються по психологічну допомогу вкрай рідко. Внаслідок свого соціального статусу дитина залежить від дорослих і є найкращим об'єктом для вияву найогидніших людських якостей. Жорстокість щодо дітей виникає з різних причин:

• якщо дорослі мають негативні моральні якості;• якщо вони не задоволені своїм способом життя, соціальним станом, відсутністю

роботи чи іншими невдачами;• як результат конфліктів у сім'ї;• як вияв психічного захворювання батьків чи інших кривдників.Дитині легко заподіяти шкоду. Вразливість дітей до насильства пояснюється їх

фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним, підлеглим становищем стосовно дорослих — батьків, опікунів, вихователів чи вчителів.Поширенню жорстокості щодо дітей сприяє необізнаність батьків або осіб, що їх замінюють, із тим, які заходи впливу неприпустимі у взаєминах із дитиною, нерозуміння того, що не кожне покарання принесе дитині користь. Негативну роль відіграє також низький рівень правової культури населення, недостатні знання законодавчих норм, що охороняють права дитини та гарантують покарання кривдників. У тому числі — за порушення основних прав людини та дитини.Жорстока поведінка щодо дітей та нехтування їхніми інтересами можуть мати різні види та форми, але наслідком цього завжди є:

• серйозна шкода здоров'ю, розвитку та соціалізації дитини;• нерідко — загроза для життя дитини.

До жорстокої поведінки щодо дітей належать:• Фізичне насильство — нанесення дитині батьками або особами, що їх замінюють, вихователями фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, які завдають шкоди здоров'ю дитини, порушують її розвиток або позбавляють дитину життя. Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, отруйних речовин або медичних препаратів, а також спроби задушення або утоплення. У деяких сім'ях як дисциплінарний захід використовують різні види фізичного насильства—від потиличників до ляпасів і шмагання ременем. Необхідно усвідомлювати, що фізичне насильство — це фізичний напад, що завжди супроводжується словесною образою та психічною травмою. Що, безсумнівно, є прямим порушенням прав та свобод людини, та зо-крема дитини.• Сексуальне насильство — використання дитини дорослим або іншою дитиною для

задоволення сексуальної потреби або одержання користі. До сексуального розбещення належить також залучення дитини до проституції, порнобізнесу.• Психологічне (емоційне) насильство - постійні або періодичні словесні образи дитини, погрози з боку батьків, опікунів, учителів, приниження її людської гідності, звинувачення в тому, в чому вона не винна, демонстрація нелюбові, неприязні до дитини. До цього виду насильства належить також постійна брехня, обдурювання дитини. В результаті дитина втрачає довіру до дорослих, а також до вимог, що висуваються до дитини і не відповідають її віковим можливостям.• Нехтування інтересами і потребами дитини — відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одягу, житлі, вихованні, медичній допомозі, відсутність турботи про її здоров'я та розвиток через низку об'єктивних причин (бідність, психічне захворювання, недосвідченість), а також без них.

На основі досвіду роботи з сім'ями та безпосередньо з дітьми можна виділити такі типи жорстокої поведінки щодо дітей:• жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття:- побиття;- штовхання;- спроби удушення;- викручування рук тощо;• дитина є свідком знущань над іншими членами сім’ї:- батько б'є чи ґвалтує матір у присутності дітей;- «погану» дитину фізично карають у присутності «хорошої» дитини;- дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є членом її сім'ї тощо;• сексуальне насильство, інцест:- ґвалтування;- нав'язування сексуальних стосунків;- сексуальні дотики/поцілунки;- інцест (кровозмішення);- показ порнографії;- залучення дитини до виготовлення порнографічної продукції тощо;• використання привілеїв дорослих:- ставлення до дітей як до рабів чи слуг;- покарання, ставлення як до підлеглих;- ставлення як до своєї власності;-відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;• залякування:- використовування свого росту, розмірів та сили;- навіювання страху за допомогою розповідей, дій, жестів, поглядів;- крики, стресогенна поведінка; - жорстокість щодо інших істот;• погрози:- кинути дитину;- самогубства;- заподіяння фізичної шкоди;- заподіяння шкоди іншим людям, тваринам, рослинам;- розлюбити дитину;• використання громадських установ:- погроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами

та психіатричною лікарнею;• ізоляція:- контроль за доступом дитини до інших людей: бабусі/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей;- контроль за перебуванням дитини у помешканні, заборона виходити з дому;- контроль за спілкуванням дитини з друзями, перешкоджання спілкуванню за допомогою

Інтернета;- зачинення дитини у будь-якому закритому приміщенні вдома чи у школі;- обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні;• емоційне насильство: - приниження;- використання скарг;- використання дітей як довірених осіб;- крики;- непослідовність;- присоромлення дитини;- використання дітей у конфліктах між батьками;- «торгівельна» поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;• економічне насильство:- незадоволення основних потреб дитини;- відмова чи зволікання у виплаті аліментів;- занижений розмір державної допомоги одиноким матерям та багатодітним сім'ям;- повна відмова дитині в грошах;- контролювання дитини за допомогою грошей; - розбазарювання сімейних грошей;- відмова дитині у підтримці;- використання дитини як засобу торгу при розлученні;- нав'язування дитині економічно обмеженого способу проживання без достатньої для цього

потреби;- примушування дитини важко працювати.

Чому це відбувається? По-перше, метою домашнього насильства завжди є встановлення контролю над жертвою, коли кривдник намагається бути єдиним "розпорядником" її життя. Підкоряючись, жертва стає безпорадною, не може правильно оцінювати ситуацію, навіть не намагається себе захистити. Втакому стані постраждалі від домашнього насильства часто самі відмовляються від спроб їм допомогти. По-друге, тому, що в суспільстві не прийнято розповідати про такі речі. На жаль, ми стикаємося зі "змовою мовчання" та прихованим осудом потерпілих від насильства в сім'ї. Така позиція хибна. Ніхто, ніколи і ні за яких обставин не має стати жертвою домашнього насильства, бо насильство - це злочин. У суспільстві утвердилися й багато інших стереотипів щодо насильства, які перешкоджають подоланню цього явища. Анайбільш згубно впливають на суспільну думку уявлення про те, що поодинокі випадки агресії не є насильством. Насправді це не так. Прояви домашнього насильства мають циклічний характер: випадок насильства - примирення - заспокоєння - посилення напруги - і знову насильство. Кожного наступного разу цей цикл може скорочуватися в часі, а насильство - ставати більше інтенсивним та жорстоким.

Тема попередження сімейного насильства вже багато років знаходиться у центрі міжнародного обговорення. У країнах Західної Європи і Північної Америки ця проблема більше двох десятиріч міститься в полі зору громадськості й тому досліджена набагато краще, ніж в Україні. До останнього часу в нашій державі було накладено своєрідне табу на обговорення як проблем насильства над дітьми та жінками, так і проблем насильства проти особистості в цілому. Окремі випадки, що ставали надбанням громадськості, трактувалися як дії маніяків або карних злочинців. Лише останніми роками суспільство починає усвідомлювати катастрофічні масштаби проблеми.

Найбільш гостро проблема насильства в сім’ї постає серед неповнолітніх громадян. Це пов’язано здебільшого з вразливістю та необізнаністю дітей. Вразливість дітей до насильства пояснюється їх фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним (підлеглим) становищем по відношенню до дорослих, незалежно від того, чи є це батьки, опікуни, вихователі, вчителі. Нерідко буває важко виявити, чи мало місце в ситуації насильства в сім’ї психологічне насильство, чи справа обмежувалася лише фізичним або економічним насильством. Тому створення індикаторів психологічного насильства в сім’ї

щодо дітей і використання їх у практиці роботи співробітників правоохоронних органів та соціальних працівників є дуже важливим.

Згідно чинного законодавства, психологічне насильство в сім’ї проявляється в образах із використанням лайливих слів та криків, які принижують честь і гідність члена сім’ї, образливих жестах із метою приниження члена сім’ї або тримання його в атмосфері страху. Психологічне насильство проявляється також у брутальному ставленні до родичів чи друзів члена сім’ї; шкоди, що її спричинено домашнім тваринам; у знищенні, пошкодженні, псуванні або приховуванні особистих речей, предметів, прикрас тощо.

Ознаками такого насильства над дітьми можуть слугувати: замкнутість; демонстрація повної відсутності страху; неврівноважена поведінка; агресивність, схильність до нищення й насильства; уповільнене мовлення, нездатність вчитися; надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку; уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми; занизька самооцінка; тривожність; намагання справити враження людини, що живе в злиднях; демонстрація страху перед появою батьків; страх фізичного контакту, острах іти додому; депресія, спроби самогубства; уживання алкоголю або наркотиків; психосоматичні хвороби, на кшталт болю в животі (неврастенії); нав’язливі страхи (фобії); насильство по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш слабших істот; почуття провини за отримання фізичних ушкоджень; Крім того, до різновидів психологічного насильства над дітьми, зокрема, належать: використання "привілеїв" дорослих: поводження з дітьми як із рабами чи слугами; покарання, поводження як із підлеглими; поводження як із своєю власністю; відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства; залякування: використовування своїх переваг - росту, розмірів та сили; навіювання страху за допомогою розповідей, дій, жестів, поглядів; крики, стресогенна поведінка; жорстокість щодо інших істот; погрози покинути дитину; самогубства; заподіяння фізичної шкоди; шкоди іншим людям,

тваринам, рослинам тощо; погрози розлюбити дитину; загроза суворого покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком,

родичами та психіатричною лікарнею; приниження; використання скарг для тиску на дитину; використання дітей у якості довірених осіб; крики; непослідовність; присоромлення дитини; використання дітей у конфліктах між батьками.

Ще одним поширеним стереотипом є переконаність постраждалих утому, що вони мусять терпіти домашнє насильство задля дітей. За даними неурядових організацій, неповнолітні стають свідками кожного третього випадку насильства в сім'ї. Психологи стверджують, що діти, виховані в таких сім'ях, згодом самі виявляють більшу схильність

ставати жертвами чи кривдниками, оскільки побачене та пережите згубно впливає на їхнє психічне здоров'я та нормальний розвиток.

Крім того, люди часто не усвідомлюють, що насильство - це не тільки побиття, а й постійне приниження, образи, лайки. Нерідко скривджені вважають, що така їхня доля - зазнавати насильства, і вони мусять це терпіти. Таку позицію займати не варто, бо зазвичай кривдники не відразу вдаються до фізичних засобів впливу на жертву, однак, не зітнувшись із опором, натомість відчувши вседозволеність, переходять від словесної критики до фізичного насильства.

Психологічні наслідки домашнього насильства:• життя жертв у постійному страху;• брак позитивних почуттів; .• потребу у самовираженні жінки і дітей не реалізовано;• катастрофічне занижена самооцінка жертв насильства, впевненість у тому, що вони ні на

що не здатні; • обман як основна модель поведінки членів родини;• інформаційна депривація (брак важливої для життя сім'ї інформації).

Основні характеристики насильства в сім'ї• життя у повному обмеженні свободи;• депресія як реакція жертви на насильство;• прийняття дитиною насильницької моделі існування сім'ї як норми;• агресивна, аж до злочинної, поведінка дітей та підлітків і багато інших.

Агресивна дитина - це не тільки батьківський смуток, загроза благополуччю дитячого колективу, але й нещасна дитина, яку ніхто не розуміє, не хоче приголубити й пожаліти. Дитяча агресивність - ознака внутрішньої емоційної нестабільності, згусток негативних переживань, один зі способів психологічного захисту. Такі діти використовують будь-яку можливість, аби штовхати, бити, щипати інших, їхні вчинки часто мають провокаційний характер. Щоб викликати відповідну агресивну поведінку, вони завжди готові розлютити маму, педагога, однолітків. Причини агресивності майже завжди зовнішні: сімейне неблагополуччя. На жаль, багато дітей виховується в сім'ях, де агресивність проявляється у поведінці батьків. Іноді дорослі бувають надмірно поступливими й безпорадними, коли діти проявляють агресивність у поведінці. Дитина може маніпулювати дорослими, зловживати їхнім добрим ставленням, але подібна ситуація викликає в неї тривогу: «Чи зможуть захистити мене ці дорослі, з якими я роблю все, що захочу?». Це почуття тривоги викликає все нові й нові прояви агресії, а батьки, які відступають, підсвідомо сприяють цьому.

Агресія — це енергія подолання, боротьби, відстоювання своїх прав та інтересів. Ця сила необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам. Небажаною є не сама агресія, а неприйнятні форми її прояву: звичка кричати, ображати, битися. Тому завданням виховання дитини є не усунути її агресію, а навчити адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обурення, неприйняття.

Як же можна вплинути на небажані прояви агресії у дитини? Дорослі повинні при-діляти їй більше уваги, в певних ситуаціях проявляти більше рішучості. Така поведінка дорослих впливає на дітей заспокійливо. Але, безумовно, й дорослим необхідно стежити за своєю поведінкою, щоб не стати поганим зразком для дитини.Слід зауважити, що дорослі покладають надто багато надій на такий метод виховання як покарання. Якщо на прояви дитячої агресії дорослі відповідатимуть такою ж агресією — вони зазнають поразки. Тож карати чи не карати дитину?

Поради для батьківНе можна карати і сварити дитину:

під час хвороби або неповного одужання. Психіка людини у цей час особливо враз-лива, реакції непередбачувані;

під час їжі, гри, роботи, після сну та перед ним; одразу ж після фізичної чи душевної травми (падіння, бійки, нещасного випадку); коли дитина вже не справляється зі страхом, неуважністю, лінощами, роздратуванням,

будь-яким недоліком; у випадках, коли щось не вдається; коли внутрішні мотиви вчинку вам незрозумілі; коли ви самі стомилися, засмучені або схвильовані. У такому стані лють підказує

завжди неправильні кроки. Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.Тільки тоді, коли емоції вщухнуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу форму висловлювання претензій.Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі притлумлюємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.Учіть дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби й захисту.Ще одна помилка: батьки сварять дитину і стверджують, що вона ледар, боягуз, негідник. І дитина вірить. Будь-яке твердження сприймається однозначно: ніякого переносного змісту.Слід запам'ятати: • якщо дитину постійно критикують — вона вчиться ненавидіти; • якщо дитина живе у ворожнечі — вона вчиться агресивності; • якщо дитину висміюють — вона стає замкненою; • якщо дитина зростає в докорах — вона починає жити з почуттям провини.І навпаки: • якщо дитина живе в терпимості — вона вчиться сприймати інших; • якщо дитину підбадьорюють — вона починає вірити в себе; • якщо дитину хвалять — вона вчиться бути вдячною; • якщо дитина зростає у чесності — вона вчиться бути справедливою; • якщо дитина живе у безпеці — вона вчиться вірити людям; • якщо дитину підтримують — вона вчиться цінувати себе.Роздратування, гнів — це руйнування внутрішнього світу. 1. Руйнування внутрішнього світу починається зі зміни настрою, появи неприємних почуттів і відчуттів. Намагайтеся вловити цей момент і зрозуміти причини змін настрою, заспокоїти себе. Якщо ви людина віруюча, помоліться, погані думки покинуть вас, і ви збережете в собі спокій, 2. Якщо все марно — роздратування зростає, виявляється в міміці, жестах, інтонації, словах, то подивіться на себе збоку з гумором: «Яке в мене сердите, смішне обличчя, які смішні нотки з'явилися в моєму голосі». Зупинитися вам допоможе думка: «Треба бути терпимим до вад ближнього». Перетворіть думку на благо вам: усміхніться ближньому, доброзичливим жартом розрядіть ситуацію. 3. А якщо й це не допомогло, а гнів продовжує зростати, ваші щоки сполотніли або почервоніли, губи й кулаки стиснуті, голос затремтів — ви можете зупинити себе: переключивши увагу зі стимулу, що викликає агресію, на щось нейтральне або приємне:

згадайте приспів улюбленої пісні, порахуйте подумки від одного до десяти; глибоко дихаючи; випивши холодної води; порухавшись; розтиснувши кулаки й зуби; висловивши свій стан вербально.4. Якщо ви з цим не впоралися, то розрядка гнівом може образити іншу людину, після чого настає каяття. Але може бути запізно.

Поради класним керівникам1. Встановіть довірчі взаємини з дитиною; будьте доступним, чесним і послідовним; по-

важайте особистість дитини.

2. Спілкуючись із дитиною, залучайте її до такої діяльності, яка б зменшувала внутрішнє напруження і тривожність (прогулянки, рухливі ігри, пов'язані з фізичним навантажен-ням, танці тощо).

3. Постійно спостерігайте за поведінкою дитини, схильної до агресії, особливо під час звичної діяльності, коли можуть виникнути конфлікти, усуньте небезпечні предмети з поля діяльності дитини; якщо необхідно, будьте готові продемонструвати силу. Сила (але не жорстокість!) є для дитини доказом того, що дорослий контролює ситуацію й гарантує безпеку іншим дітям.

4. Пропонуйте швидкий позитивний зворотний зв'язок для прийнятих форм поведінки:• розпізнавайте та підтримуйте основні позитивні риси дитини, заохочуйте до пов-

торення бажаних вчинків;• ставте перед дитиною невеликі конкретні завдання і сприяйте їхньому виконанню;• великий успіх складається з малих, і навіть невеликий успіх підвищує самооцінку.5. Пропонуйте швидкий реальний незагрозливий зворотний зв'язок для неприйнятних форм

поведінки: в агресивної дитини майже завжди є бажання справити враження на ровесників та вихователів. Водночас у неї не вистачає знань про те, як її сприймають інші, тож, заспокоївши її, можна допомогти дитині усунути небажане в поведінці.

6. Відпрацьовуйте можливі конфліктні ситуації, демонструючи за допомогою рольової гри адекватну безпечну реакцію. Для рольових ігор використовуйте епізоди з популярних дитячих творів. Під час гри запитайте дитину: «Як ще могла вчинити ця дійова особа?» Дайте можливість їй та іншим дітям через обрану роль оцінити вчинки головного героя.

7. Розділяйте оцінку поведінки дитини та оцінку її особистості: «Я не вважаю тебе поганим, та вчинок твій — неправильний». Не зважайте на дії дитини, якщо бачите, що вона хоче маніпулювати вами.

8. Відповідно до програми «Основні орієнтирів виховання учнів 1–11 класів загальноосвітніх закладів України» організуйте проведення виховних заходів з наступних тем:1. «Пізнай себе» ( 5 клас)2. «Мої права та права інших» ( 6 клас)3. «Промова на захист добра, милосердя, честі, любові» (8 клас)4. «Без добрих справ не має доброго імені»(9 клас)5. «Стався до людей так, як би ти хотів ,щоб ставились до тебе» ( 10 клас)6. «Відшукай себе серед інших» ( 10 клас)7. «Народжений бути унікальним» ( 10 клас)8. «Твоє майбутнє у твоїх руках» ( 11 клас)9. «Людина народжується для вічності» (11 клас)

Поради підліткамДуже важливо навчитися самому оцінювати ситуацію: коли відстоювати свою власну

думку можна й треба, а коли супротив потягне за собою надто великий ризик.Якщо в тобі достатньо сміливості, щоб вступити в суперечку, ти маєш оцінити свої

шанси, перш ніж пускати в хід свої аргументи. За допомогою у важкій ситуації ти завжди зможеш звернутися до дорослих чи працівників кримінальної міліції у справах неповнолітніх, в службу у справах дітей.

Якщо ж тобі все ж таки доведеться звернутися по допомогу до звичайної людини, в першу чергу заспокойся. Потім придумай слова, які ти використовуєш для прохання про допомогу. Можливо це варто зробити заздалегідь, не чекаючи критичної ситуації.

Подумай, яких помилок ти припустився в своїй поведінці, що ти зараз зробив би інакше, що треба зробити, аби запобігти подібним ситуаціям надалі.

Твоя безпека в твоїх руках. Думай. Пробуй. Вчися. Спостерігай. Запам'ятовуй. Вигадуй свої правила. Сприймай свої помилки тільки як помилки. І ти обов'язково впораєшся з будь-якою ситуацією, яку «подарує» тобі життя.

Наступні поради можуть бути корисними для тих, хто став жертвою або свідком домашнього насильства:

1. Не треба заплющувати очі на реальні факти і вмовляти себе не звертати уваги на насильство. Якщо ви зіткнулися з першими проявами насильства, подумайте про власну безпеку та безпеку своїх дітей - уявіть найгірший розвиток подій і подумайте про ваші дії в таких неприємних ситуаціях.

2. Тримайте під рукою номери телефонів міліції та соціальних служб. Варто, щоб ці номери також знали ваші діти. Якщо виникне потреба, не вагаючись телефонуйте до районного відділу міліції або на номер "102" і вимагайте термінового втручання. По приїзді працівників міліції детально опишіть їм усе, що сталося, покажіть ваші тілесні ушкодження, а також домашні речі, які побив чи поламав кривдник.

3. Якщо вам завдано тілесних ушкоджень, обов'язково зверніться до медичних закладів. Ви не лише пройдете лікування, а й отримаєте медичні висновки, які є вагомим доказом у суді.

4. Найбільше виваженим виходом з деяких ситуацій є втеча. Але цей крок належить ретельно підготувати. Варто заздалегідь зібрати невеличку валізу з найбільш потрібними речами: одягом для себе та дітей, грошима, ліками, ключами від дому, офісу тощо, особистими документами (паспорт, свідоцтво про народження дитини), документами, які підтверджують ваші права власності на житло, машину і т. ін. Обов'язково запишіть і запам'ятайте адреси та номери телефонів установ, до яких ви плануєте звернутися по допомогу. Крім того, наперед обдумайте маршрут вашої втечі й визначте декілька (не одне!) місць, де ви могли б сховатися, якщо залишите дім.

5. Якщо близькі люди готові вам допомогти в боротьбі з домашнім насильством, домовтеся з ними про спільні дії в гострій ситуації. Йдеться, зокрема, про дзвінок до міліції, тимчасовий притулок для вас та ваших дітей або схованку для потрібних вам речей (див.попередній пункт).

6. Пам'ятайте: насильство часто стає ще брутальнішим, коли кривдник довідується про бажання жертви припинити з ним стосунки. Якщо ви зважилися на таке, будьте готові захищати свої права та права ваших дітей. Заздалегідь обміркуйте можливі варіанти вирішення таких гострих питань, як поділ майна, стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей. Звісно, краще відразу звернутися по допомогу до кваліфікованих юристів, соціальних служб чи громадських організацій, послуги яких є безкоштовними.

7. Подумайте проте, як обмежити ваше спілкування з кривдником після розлучення і вберегти від нього ваших дітей. Наприклад, попросіть ваших колег по роботі з'ясовувати, хто вам телефонує, повідомте працівникам дитячої установи, хто має право забирати ваших дітей додому, ходіть до інших крамниць тощо.

8. Уявіть ваше дальше життя без кривдника й знайдіть у ньому позитивні моменти для себе. Згадуйте про ці моменти тоді, коли відчуватимете неспокій та сумніви. В разі потреби, зверніться до соціальних служб та неурядових організацій, які надають психологічну підтримку постраждалим від насильства в сім'ї.

Для допомоги потерпілим від домашнього насильства діють спеціальні кризові центри, а також центри медико-соціальної реабілітації. Працівники кризових центрів надають інформаційну, психологічну, педагогічну, медичну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї, а також тимчасовий притулок; повідомляють службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції в справах неповнолітніх про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім'ї або про факти вчинення такого насильства.

В центрах медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї постраждалим надають первинну медико-санітарну та психологічну допомогу, психіатричну допомогу певних видів, а за потреби працівники центрів скеровують жертв насильства в сім'ї на відповідне дальше лікування; організовують надання їм юридичних консультацій; повідомляють про вчинене насильство в сім'ї службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції у справах неповнолітніх.

Додаток 3 до наказу управління освіти від 16.11.2015 р. № 301

Методичні рекомендації з профілактики торгівлі людьми

Тренінгове заняття «Попередження торгівлі людьми»

Мета: підвищення рівня поінформованості учасників щодо проблеми торгівлі людьми.

Задача: - виявити рівень поінформованості учасників щодо проблеми торгівлі людьми;- сформувати уявлення про суть торгівлі людьми;- з’ясувати причини торгівлі людьми;- ознайомити учасників з різними формами торгівлі людьми;- позбавитися небезпечних стереотипів щодо торгівлі людьми.

1. Інформаційне повідомлення «Сучасна ситуація щодо торгівлі людьми»Здається досить дивним, що сьогодні, в ХХІ столітті, ми змушені говорити про

торгівлю людьми не в історичному контексті, а в реальному часі. На превеликий жаль, і зараз, мільйони людей у світі перебувають у рабстві. Звичайно, «нові раби» не носять кайданів, їх не пропонують відкрито на ринках, як то було у прадавні часи, на них ніхто не має легальних прав, тому що у всіх країнах рабство заборонено. Тим не менш, люди перетворюються на «товар», який можна продавати і купувати, використовувати як завгодно, а потім викидати як непотріб. Тому торгівля людьми вважається сучасною формою рабства, і розглядається на міжнародному рівні як злочин, що карається законом.

Світова спільнота намагається боротися з цим явищем, але не зважаючи на увагу міжнародних організацій до зазначеної проблеми, торгівля людьми останніми роками набула надзвичайного поширення.

Офіційна статистика не дає чіткого уявлення про масштаби цього явища і точну кількість жертв, оскільки торгівля людьми є злочином, який досить складно від слідкувати тому, що злочинці використовують безліч форм і методів; крім того, більшість постраждалих не звертається по допомогу через страх покарання, осуд або просто не мають можливості це зробити. Тому до офіційних зведень потрапляє лише один з сотень таких випадків.

Так, наприклад, за даними Держдепартаменту США, щороку в рабство потрапляють 600-800 тис. осіб. За оцінками Центру безпеки людини, цей показник значно більший і дорівнює 4 млн. Згідно з дослідженнями Міжнародної Організації Праці, близько 12,3 млн. людей у світі займаються примусовою працею, в т.ч. 2,4 мільйони – в результаті торгівлі людьми.

Торгують і жінками, і чоловіками, і дітьми, але в переважній більшості випадків в якості «товару» виступають жінки. Приблизно в одному випадку з п’яти жертвами работоргівців стають діти. За даними ЮНІСЕФ, жертвами торгівців людьми щороку стають 1,2 млн. дітей. Їх вивозять в інші країни або регіони з метою всиновлення, випрошування милостині, використання у важкій нелегальній праці або для роботи у сфері секс-послуг, порнобізнесі тощо. Спектр роботи стає все більшим. Людей експлуатують у домашньому господарстві і виробництві, торгівці переходять до вербування у сільську місцевість, поширюється внутрішня торгівля та змінюються шляхи вивезення.

Торгівля людьми розвивається надзвичайно стрімкими темпами. Прибутки від неї сягають астрономічних розмірів і щорічно приносять кримінальним угрупуванням мільярди доларів. Це третій за розмахом кримінальний бізнес у світи після торгівлі зброєю і наркотиками.

Торгівля людьми не визнає держаних кордонів, не робить різниці між багатими і бідними державами. За даними ООН, людей продають у рабство в 127 країнах світу. В 11 держав відмічених «дуже високий» рівень активності викрадачів людей, серед них – Росія, Україна, Білорусь, Молдова і Литва.

Щороку в Україні, Білорусії, Болгарії, Молдові, Румунії до тенет работоргівців потрапляє близько 225 тис. людей. При цьому Україна є лідером Східної Європи за кількістю постраждалих.

Україна виступає одночасно і як країна призначення (в основному, з країн СНД і Азії), і як країна походження і транзиту (до Західної Європи, Японії, США, Австралії, Ізраїлю й ін.).

2. Мозковий штурм «Торгівля людьми – це ….»Учасникам тренінгу пропонується продовжити речення: «Торгівля людьми –це…».

Вислови групи записуються на фліп-чарті.

Торгівля людьми — це протизаконна торгівля людськими істотами в цілях комерційної сексуальної експлуатації або примусової праці: це сучасна форма рабства.

Торгівля людьми це дії, здійснювані з метою вербування, перевезення, передачі, переховування або утримання людей шляхом загрози силою або її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, зловживання владою або вразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигоди, для отримання згоди особи, яка контролює іншу особу. Експлуатація включає, як мінімум, експлуатацію проституції іншими особами або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, схожі з рабством, підневільний стан або вилучення органів (Палермський протокол).

3. Вправа «Причини торгівлі людьми»Тренер об’єднує учасників в дві міні-групи. Кожна група отримує аркуш паперу з

заголовком «Причини торгівлі людьми». Через 10 хвилин учасники презентують напрацювання груп.

Тренер може доповнити виступи учасників; серед причин, які призводять до торгівлі людьми, можуть бути наступні:

інформаційні: - погана обізнаність українських громадян щодо можливостей

працевлаштування за кордоном та їх наслідки;- публікації багатообіцяючої реклами в пресі та «агітація»- низька обізнаність стосовно своїх прав.

правові:- відсутність належної системи захисту потерпілих;- недостатнє покарання злочинців.

причини, пов’язані з «людським фактором»:- складні стосунки в сім’ї (відсутність або недостатність батьківської опіки над дітьми, вживання батьками алкоголю, наркотиків; очікування фінансової допомоги від одного з членів родини ….)- слабкі професійні навички;- зависока або занизька самооцінка;- бажання зробити запаморочливу кар’єру;- швидко без зайвих зусиль заробити великі гроші;- жага до «красивого життя»;- надмірна схильність до ризикованої поведінки;- зайва довірливість ….

Запитання для обговорення:- Що нового ви дізнались, виконуючи дану вправу?- Як ви вважаєте, чи потрібна така інформація для кожного? Чому?

4. Інформаційне повідомлення або мозковий штурм «Форми торгівлі людьми»Торгівля людьми може відбуватися у різних формах.

Серед них: рабство або звичаї, подібні до рабства; підневільний стан; залучення в боргову кабалу; торгівля людьми з метою сексуальної експлуатації; торгівля людьми з метою використання у порнобізнесі; торгівля людьми з метою трудової експлуатації (примусова праця); торгівля людьми з метою використання у жебракуванні; торгівля людьми з метою вилучення органів; торгівля людьми з метою використання у збройних конфліктах; торгівля людьми з метою втягнення у злочинну діяльність; проведення дослідів над людиною без її згоди; примусова вагітність; усиновлення/удочеріння з метою наживи.

5.Вправа «Етапи торгівлі людьми»Які етапи торгівлі людьми, виходячи з визначення «торгівля людьми» ви можете

назвати?

Етапи торгівлі людьми

Кожен з цих етапів супроводжується рядом дій, котрі ставлять жертву все в більшу залежність від торгівця людьми та підтримують здійснення усього процесу.

ВЕРБУВАННЯ

ПЕРЕМІЩЕННЯ

ПЕРЕДАЧА ЛЮДИНИ

ОДЕРЖАННЯ ЛЮДИНИ

ЕКСПЛУАТАЦІЯ

Першим етапом торгівлі людьми є вербування, він нерозривно пов’язаний з наступним та створює сприятливі умови для їх реалізації.

У широкому значенні вербування – це схилення людини до згоди на її використання в якості виконавця певних видів робіт або надання послуг.

Цей етап може здійснюватися шляхом повного чи часткового обману майбутньої жертви, так і у насильницький спосіб.

У першому випадку людині, наприклад, обіцяють працевлаштування у певній сфері, а потім змушують займатися іншою діяльністю, у другому – особа хоча і знає, чим вона буде займатися, однак її обманюють стосовно умов праці або країни призначення, у третьому – застосовуються засоби примусу (в т.ч. викрадення), коли людина не може виявляти свою волю.

Вербування може здійснюватися різними шляхами: через оголошення про працевлаштування або навчання за кордоном в ЗМІ чи

Інтернет; через туристичні, шлюбні, модельні агенції, фірми працевлаштування за

кордоном; через листування («наречена по пошті»); через спеціалізовані сайти; через фізичних осіб-вербувальників (свах, колишніх постраждалих від торгівлі

людьми, «випадкових» знайомих); через близьке оточення (друзів, знайомих, сусідів).

Вербувальники дають брехливі обіцянки і надії, намагаються представити роботу за кордоном як єдиний спосіб заробити необхідні гроші. Свої дії найчастіше мотивують «простим людським бажанням допомогти». Вони також можуть запропонувати фінансову

Типові приклади рекламних оголошень, які дають привід замислитися:

«Робота в кращих клубах Європи для дівчат 18-30 років. Усі витрати за рахунок фірми. Щомісячна оплата від 1500 доларів США»

«Робота. Всі будівельні спеціальності, сільськогосподарські роботи, водії, хатні робітниці, няні. Велика Британія, Ізраїль, Іспанія, Об’єднанні Арабські Емірати, Португалія. Вимоги до претендентів: чоловіки та жінки 18-55 років. Швидке оформлення закордонних паспортів та віз».

допомогу по оформленню проїзних документів, віз тощо. Таким чином, майбутня жертва вже підпадає під економічну залежність.

Зробивши свою роботу, вербувальники передають жертву до рук перевізників.Переміщення людини – це зміна її перебування шляхом перевезення та іншого

переміщення її як через державний кордон країни, так і в межах території країни.Воно може бути відкритим чи таємним, примусовим чи добровільним, легальним чи

нелегальним. Нерідко жертв переміщення укривають (переховують в спеціальних приміщеннях, не випускають за територію, змінюють зовнішність).

Наступний етап торгівлі людьми – передача людини, яка є об’єктом торгівлі, до рук покупця або його представників. Таким чином, здійснюється акт купівлі-продажу, в результаті якого жертва переходить у власність іншої людини.

Кінцевим етапом торгівлі людьми є експлуатація людини.Щоб змусить людину підкоритися, торгівці використовують різні методи: вилучають

документи, ставлять у боргову кабалу (жертва повинна відпрацьовувати «витрачені» на неї гроші, сплачувати за житло, їжу), обкладають великими штрафами, застосовують фізичне насилля, катують, погрожують, шантажують, обмежують свободу пересування та спілкування тощо.

Запитання для обговорення:- Як ви гадаєте, з якою метою ми говорили про етапи торгівлі людьми?- Як ми можемо використати дану інформацію?

6. Мозковий штурм «Хто може стати жертвою торгівлі людьми?»Учасникам пропонується дати відповідь на дане питання. Відповіді записуються на

фліп-чарті.

Запитання для обговорення:- Які висновки ми можемо зробити з цієї вправи?

Висновок:Жертвою торгівлі людьми може стати хто завгодно, незалежно від статі, віку,

соціального статусу. Навіть немовля може опинитися у рабстві. Так, наприклад, згідно статистики наймолодшому врятованому було 3 роки, а найстаршому – 73 роки. Постраждати від торгівлі людьми може як жінка, так і чоловік, як малозабезпечена людина, так і достатньо благополучна.

7. Вправа «Наслідки торгівлі людьми».Варіант №1 Учасники об’єднуються у три групи. Кожній групі пропонується

відповісти на дане запитання. Через 10 хвилин – презентація робіт.Варіант №2 Учасникам пропонується відповісти на дане питання. Відповіді тренер

записує на фліп-чарті.

8. Вправа «Історія з життя»Тренер пропонує учасникам тренінгу послухати історії людей, які стали жертвами

торгівлі людьми.Історія Сергія

Сергій живе в маленькому містечку зі своєю матір'ю, Оленою Іванівною, і братом Ігорем. Закінчив технікум, відслужив в армії, має наречену. Та ось тільки з роботою у нього не все гаразд: зарплату вище 700-800 гривень знайти ніде не може. Якось Сергій зустрів свого однокласника Костю, розговорилися, і той запропонував їхати до Москви, працювати на будівництві. Мовляв, умови гарні, не пожалкуєш: висока зарплата, харчування за рахунок фірми, забезпечення житлом. Сергію пропозиція дуже сподобалася, але, щоб прийняти остаточне рішення, він вирішив порадитися з близькими. Олена Іванівна спочатку не хотіла, щоб син виїжджав так далеко, але все ж таки змушена була погодитися - все одно нема

інших варіантів. Наречена Світлана (теж, до речі, колишня однокласниця), підтримала: звичайно, треба погоджуватися, можна заробити гроші на весілля, ще й на відпочинок залишиться. Тоді Сергій остаточно переконався - треба погоджуватися, адже все буде добре, Костя не обдурить. Вони ж з дитинства товаришують!

До Москви вирушили цілою групою - крім Сергія, ще кілька молодих хлопців вирішили скористатися вигідною пропозицією. Вже на місці з'ясувалося, що реальні умови далеко не відповідають тому, що було обіцяно. Жили прямо на будівництві, спали на дошках. Гроші не виплачували, годували погано, за територію не випускали. Правда, дозволили користуватися мобільними телефонами. Але матері й Світлані Сергій про це все одно не розповідав. Навіщо їх турбувати?

За перший місяць заплатили двісті доларів, за другий - триста. Решту обіцяли видати, коли будівництво буде завершене.

Якось, розвантажуючи мішки цементом, Сергій зірвав спину. Кілька днів відлежався, але біль так і не пройшов. Та хазяїну це було байдуже - велів приступити до роботи. Через декілька днів виснажливої роботи Сергій отримав повторну травму і тепер уже не міг піднятися. Через три дні переляканий хазяїн таки запросив лікаря, але той нічим особливо не допоміг, оскільки хазяїн заплатив лише за його візит, а за лікування - навідріз відмовився. Таку ж саму відповідь Сергій отримав і на своє прохання виплатити решту грошей. Як тільки зміг пересуватися, хлопець повернувся додому. Але вже інвалідом...

2000 доларів за ниркуЦя історія сталася в одному невеликому містечку Донецької області, її героєві - Івану

32 роки, він одружений і має двох дітей. Все своє життя чоловік працював на заводі - єдиному в місті підприємстві. Оскільки діти були ще маленькими і часто хворіли, дружина змушена була сидіти вдома. Втім, заробітку Івана їм сповна вистачало. Але за три роки до описуваних подій почалися проблеми. Завод, на якому працював Іван, закрився. Багато людей залишилися без роботи, у кого була можливість - поїхали з міста, адже влаштуватися тут дуже складно. У Івана такої можливості, на жаль, не було - він не міг залишити дружину саму з двома маленькими дітьми. Став займатися «шабашкою», брався за будь-яку роботу, але грошей ледве вистачало. Івана все сильніше і сильніше став охоплювати відчай, адже він - голова сім'ї, її єдиний годувальник.

І тут «допоміг» випадок. Під час однієї «шабашки» до Івана підійшов чоловік. Розговорилися, Іван поділився своїми проблемами. І раптом новий знайомий запропонував несподіваний вихід: «Продай нирку. За це платять хороші гроші - 2000$. І з однією люди до ста років живуть».

Іван відразу нічого не відповів, а чоловік не став наполягати. Але думка про те, що таким чином можна вирішити свої проблеми, довго не давала Івану спокою. Жінці він нічого не розповідав. Нарешті Іван таки зважився на рішучий крок і сам почав шукати того, хто зробив йому таку пропозицію. А коли знайшов, то у відповідь почув: «Ну що ж, ти сам зробив свій вибір. Напиши заяву, що хочеш зробити це добровільно - у нас все чесно і за законом».

Знайомий насправді не підвів - в день, коли була призначена операція, Івану видали половину обіцяної суми. Операція, за словами лікарів, пройшла вдало. Після неї Іван отримав решту грошей. Під час реабілітаційного періоду жодних ускладнень не виникло. Проблеми почалися пізніше - стан здоров'я почав різко погіршуватися. Але на кого скаржитися? Кожен виконав свою частину договору, на цьому стосунки і припинилися. Але доля розпорядилася по-іншому, і їхні дороги ще раз перетнулися. Сталося так, що «добродійники» Івана попали у поле зору міліції. Почалося слідство. Іван, в числі інших, проходив у справі як свідок. Тепер ставлення до нього різко змінилося - його регулярно відвідували, проявляли турботу, приносили їжу, а разом з нею і спиртне. Іван швидко почав спиватися. Тепер скандали в сім'ї стали не рідкістю.

Але Івану вже все байдуже - головне, щоб була випивка, а її постачають справно, за що він дуже вдячний. Як же він може виступати на суді проти своїх «друзів»? І Іван заявив, що все зробив добровільно, і ніхто в тому, що сталося, не винен. Оскільки Іван був не

єдиним постраждалим у цій справі, злочинців все ж покарали, хоча покарання це було не дуже суворим.

Запитання для обговорення:- Як ви гадаєте, для чого ми з вами робили дану вправу?- Як вже отриману інформацію про торгівлю людьми, ми можемо використати?

9. Вправа «Торгівля людьми: міфи та стереотипи»Кожен учасник тренінгу отримує по три картки: «Згоден», «Не згоден», «Не

впевнений» (або три картки зеленого, червоного, жовтого кольору відповідно). На екран виводиться по одному міфу стосовно торгівлі людьми, а учасники відповідно до свого ставлення мають підняти картку та пояснити свою позицію (за бажанням).

Відносно торгівлі людьми існує багато стереотипних суджень. Стереотипи взагалі дуже розповсюджені в суспільстві. Вони виникають в результаті схильності людей до спрощеного мислення та виступають як умовні «ярлики», що наклеюються на людей та явища. Через те, що стереотипи дають хибне уявлення, яке не зовсім відповідає дійсності, їх часто називають міфами.

Деякі поширені міфи стосовно торгівлі людьми:1. Зі мною такого не станеться.Так зазвичай вважають благополучні люди, які мають вищу освіту, гарну роботу,

достаток. Але факти переконують, що від ризику потрапити у ситуацію торгівлі людьми ніхто не застрахований. До того ж сучасні работоргівці стали значно винахідливішими і почали використовувати більш витончені методи вербування.

Так зазвичай кажуть студенти, до яких приходять з лекціями фахівці громадських організацій з протидії торгівлі людьми. Більшість з них не усвідомлює того, що саме молоді люди від 18 до 25 років становлять групу ризику, адже саме вони - майбутні випускники коледжів і університетів невдовзі зіткнуться з проблемою працевлаштування, чіпляючись за будь-яку можливість заробити гроші.

2. Торгівля людьми – це торгівля виключно лише молодими жінками, яких використовують виключно у сексуальній сфері.

Існує думка, що жертвами торгівців людьми, як правило стають дівчата та молоді жінки. Але багато прикладів свідчать про те, що у ситуацію торгівлі людьми можуть потрапити чоловіки, діти і навіть люди похилого віку. Використовувати їх можуть у різних сферах: на виробництві, у сільському господарстві й т. ін.

Чоловіки становлять приблизно 24%, від кількості осіб, що потрапляють в рабство - це досить великий показник, адже чоловіки менш схильні шукати допомоги, ніж жінки: вони вважають себе сильними і здатними захистити себе, тому пункт перший «зі мною такого не станеться» стосується їх у першу чергу.

3. Вони знали, що їх може очікувати, тож самі й винні.Люди потрапляють до тенет работоргівців у результаті обману, шахрайства, шантажу,

погроз. Навряд чи хтось свідомо погодиться обмежити свою свободу, працювати безкоштовно, жити у поганих умовах, терпіти знущання.

4. Тільки малоосвічені, наївні люди можуть стати жертвами торгівлі людьми.Більшість постраждалих, що звернулися по допомогу, закінчили технікуми, коледжі,

інститути. Тож говорити про низький рівень освіти не можна. Крім того, чимало людей отримують пропозицію з працевлаштування від тих, кому довіряють.

5. Робота у сусідній Росії є менш ризиковою, ніж у Туреччині.Росія, в очах багатьох українців, досі є «братньою державою», яку навіть важко

вважати «закордоном». Відсутність візового режиму, володіння мовою і нібито заможніше життя російських громадян, підштовхує наших співвітчизників погоджуватися на сумнівні пропозиції.

Тим не менш, Росія зараз - основна країна призначення для українських жертв. На її територію припадає 37% потерпілих (дані МОМ 2007-2008 років).

Друге місце займає сусідня Польща (20%). Щоправда підписання договору про легальне працевлаштування між Україною і Польщею дає надію на зменшення ризику потрапляння до тенет работоргівців, але лише за умови, якщо майбутній працівник ретельно перевіряє діяльність фірми і всі необхідні документи (наприклад, ліцензію, копію дозволу на працевлаштування громадян України, трудовий договір зрозумілою мовою тощо).

На третьому місці - Туреччина.6. Друзі та родичі не можуть бути замішаними у торгівлю людьми.Друзі, родичі, знайомі – це ті, кому довіряють найбільше. Останнім часом сформовано

нову стратегію вербування, коли людину, що працювала деякий час на експлуататора, відпускають за умови, що замість себе вона приведе двох-трьох інших «працівників». Залякані жертви повертаються додому і проводять своєрідну рекламну кампанію серед своїх друзів та далеких родичів. По статистиці, 17% постраждалих були продані в рабство своїми же друзями, партнерами чи колегами.

7. Довести вину і покарати торгівців людьми неможливо.Торгівля людьми - це кримінальний злочин, що в Україні, як і у багатьох країнах

світу, карається ув'язненням від 5 до 15 років із конфіскацією майна. А у деяких державах, наприклад США та Канаді, - довічним ув'язненням.

За 2008 рік було порушено 322 кримінальні справи і винесено 83 вироки за статтею 149 «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини» Кримінального кодексу України.

Запитання для обговорення:- Чи змінилась у когось думка після виконання цієї вправи?- Чим шкідливе існування таких міфів та стереотипів?

10. Якщо Ви вирішили працювати за кордоном …У пошуках роботи за кордоном можуть допомогти молодіжні бізнес-центри, численні

інформаційні дайджести (ЗМГ, реклама), вищі навчальні заклади і звичайно ж, поради знайомих. Якщо вже знайшли роботу, тоді ...

Спочатку необхідно вийти зі стану ейфорії від перспектив, про які Ви мрієте. Якщо після цього Ваше рішення відносно роботи за кордоном не змінилося, треба розібратися з наступними позиціями. По-перше, звідки Ви отримали інформацію про таку роботу: чи є це джерело надійним; чи влаштовують Вас умови майбутньої роботи.

Переконайтеся, що фірма, яка пропонує роботу, має ліцензію на працевлаштування українських громадян за кордоном, отриману у Міністерстві праці та соціальної політики України.

Поцікавтеся в центрі зайнятості, чи є у фірми позитивний досвід працевлаштування українських громадян за кордоном.

Вимагайте оформлення спеціальної робочої візи - туристична та гостьова візи не дають права на роботу.

Підписаний контракт є обов'язковою умовою працевлаштування. Контракт підписується у 2 примірниках (для кожної із сторін).

Контракт повинен бути написаний зрозумілою для Вас мовою (українською або російською).

У контракті повинна міститися найбільш повна інформація про умови роботи: - термін дії контракту;- тривалість робочого дня;- вихідні дні;- оплата праці;- умови проживання;- медичне страхування; - повне ім'я та адреса роботодавця; - умови розірвання контракту.

Уникайте фраз типу: «та інші види робіт», «всі роботи на вимогу роботодавця». Від'їжджаючи, обов'язково залиште вашій родині, друзям чи родичам якомога

точніші координати вашого майбутнього місця перебування (точну адресу та реквізити організації, усі можливі контактні телефони, ваше місцезнаходження - майбутню адресу проживання, координати людини, через яку ви знайшли роботу - менеджера організації, знайомого, який порадив цю роботу). Обов'язково телефонуйте додому.

Після приїзду у країну, де Ви будете працювати, зареєструйтеся в посольстві України - інформація про Ваше перебування допоможе дипломатичним представникам України захистити Ваші інтереси у разі необхідності.

Запитання для обговорення:- Як ви гадаєте, з якою метою виконували дану вправу?- Чи отримали ви нову для вас інформацію?

11. Підведення підсумків тренінгу «Попередження торгівлі людьми»

- Що нового, важливого ви дізналися сьогодні?- Які висновки зробили для себе?- Як використаєте отриману інформацію для себе?