Ukrajinistika:minulost, přítomnost,

budoucnost III

Україністика:минуле, сучасне,майбутнє III

Ukrajinistika:minulost, přítomnost, budoucnost III

Україністика:минуле, сучасне, майбутнє III

Literatura a kultura

Література та культура

Kolektivní monografie věnovaná . výročí zahájení výukyukrajinštiny jako studijního oboru na Filozofické fakultě

Masarykovy univerzity v Brně

Колективна монографія, присвячена -річчю україністикина Філософському факультеті

Університету імені Масарика в Брно

Brno

Recenzenti:doc. PhDr. Aleš Brandner, CSc.prof. Anatolij Zahnitko, DrSc., člen korespondent NAN Ukrajinyprof. Mychajlo Najenko, DrSc.prof. dr. hab. Halina Korbiczprof. Nina Bernadska, DrSc.

KATALOGIZACE V NÁRODNÍ KNIHOVNĚ ČR

Ukrajinistika – minulost, přítomnost a budoucnost III : literatura a kultura = Ukra-jinìstyka – mynule, sučasne, majbutnje III : lìteratura ta kul’tura / editoři: HalynaMyronova, Oxana Čmelíková (Gazdošová), Petr Kalina, Krystyna Kuznietsova, IhorShysterov. – Brno : Jan Sojnek – Galium„Kolektivní monografie věnovaná . výročí zahájení výuky ukrajinštiny jako studij-ního oboru na Filozofické fakultě Masarykovy univerzity v Brně = Kolektyvna mono-hraìja, prysvjačena -rìččju ukrajinìstyky na Fìlosofsʼkomu fakulʼtetì Unìversytetuìmenì Masaryka v Brno“

ISBN ----

.. * . * :. * . * ()– ukrajinská literatura– kultura – Ukrajina– literatura a kultura – Ukrajina– kulturní identita – Ukrajina– kolektivní monografie

.. - Východoslovanské literatury (o nich) []

Editoři:doc. Halyna Myronova, CSc.Mgr. Oxana Čmelíková (Gazdošová), Ph.D.Mgr. Petr Kalina, Ph.D.Mgr. Krystyna KuznietsovaMgr. Ihor Shysterov

ISBN ----

Obsah — зміст

Привітання авторам колективної монографії «Україністика: минуле,теперішнє, майбутнє. Мова. Література. Культура» (Борис Зайчук,Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чеській Республіці) . . . . . .

Literárněvědná a kulturologická ukrajinistika: šíře a hloubka (I. Pospíšil) . . . . .

Literatura — література

Валер ій БедрикУкраїнська курйозна поезія в літературознавчому дискурсі . . . . . . . . . . . .

Валентина Б іл яцькаХудожня антропологія історичних романів у віршах Леоніда Горлача . .

В і к тор і я Б і л яцькаКультурологічна рецепція історичної постаті та літературного образуП’єра Абеляра . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Зор яна Ва силькоМовосвіт природи у збірці Л. Костенко «Річка Геракліта» . . . . . . . . . . . . . . .

Оксана Век у аФольклор як джерело жанрів, ідей та образів у творчості українськогопоета-шістдесятника Миколи Вінграновського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Тања ГаевИсторија изучавања и предавања украјинске књижевностина универзитету у Београду (Срδија) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Над і я Га є в с ь ка — Олена Га є в с ь каНаталя Кобринська і слов’янський світ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Анатол ій ГулякОбраз автора та авторська образність у літературному творі . . . . . . . . . . . .

Юлія Дра г ойловичТіло під художнім прицілом в антиутопії «Хронос» Тараса Антиповича .

Obsah

Галина Жуков с ь каЕкзистенціальна проблематика в романі Оксани Забужко«Музей покинутих секретів» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Теодо з і я З ар і внаВійна як втілення пекла і мир як неусвідомлений рай. Територія мови(за творами «Морфій» Щепана Твардоха, «Книга забуття» ВасиляСлапчука, «Вірші з війни» Бориса Гуменюка) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Тет яна КачакАктуальні проблеми дослідження сучасної української прози длядітей та юнацтва . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

В і т ал ін а Кизилов аСпецифіка моделювання персонажів у фентезі для дітей та юнацтва . .

Ніна Ко з ачукАнтиколоніальні мотиви у драмі «Олена Степанівна» Олеся Бабія . . . .

Юлія КорунякНароднопісенна поетика шевченківського тексту в літературознавчомумисленні М. Коцюбинської . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Оксана Кушн ірУкраїнська література у словацькому контексті: пресовий дискурс . . . .

Микола Ле г кийПроза Івана Франка: діалоги епох, діалоги культур . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Оле с я МединськаЗнаки книжної культури в романі-хроніці Валерія Шевчука«Тіні зникомі» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Михайло Наєнко«Записки из мертвого дома»: имперские корни и украинская крона . .

Ольг а На с т енкоВивчення звукового складу поетичного тексту як наукова проблема . .

Оксана Ол ійникСимволіка художнього простору в українських народних чарівнихказках (семантичний аспект) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Натал і я ОрнатЕкзистенційний мотив відчаю в структурі романів Полі Гоявічинської«Райська яблуня» та Ірини Вільде «Сестри Річинські»(порівняльний аспект) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Зміст

Кр і с т ін і я ПаладянПочатки верлібру в українській і румунській поезії . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Оле г Р арицькийРеконструкція творчого процесу шістдесятників за матеріаламихудожньо-документальної прози . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Данило Ре г аСлов’янський варіант футуризму: питання самовизначення . . . . . . . . . .

Натал і я Р е зн іч енкоХудожня специфіка української інтелектуально-психологічної прозидля дітей другої половини ХХ століття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Русл ана Р іжкоПоетичний текст як модель ідіостилістичної картини світу . . . . . . . . . . .

І рина Романчук«Фемінне» та «феміністичне» в сучасній українській та словацькійжіночій прозі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Людмила Рома сХудожнє моделювання історії в поемі Т.Шевченка «Гайдамаки» таоднойменному романі Ю.Мушкетика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

І рина РудникПейзаж як концептуально-композиційний елемент ліричної прозиДніпрової Чайки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Валентина Ср ебнюк«Апокрисис» Христофора Філалета в українсько-польському діалозікінця ХVI ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

І в ан ТеплийПерекладацький дискурс Івана Франка (на матеріалі чеської мови) . . . .

Мар і я Черня є в аПаратекстуальність у ліриці Б. Олійника: відношення«заголовок-текст», «епіграф-текст» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Кат ерина ШабальДіалог історії та сучасності, політики й духовності в романі«Мандрівки до Аберфайлю» Романа Іваничука . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Алла Швець«Наша духова зв’язь щораз міцніє» (Наталія Кобринська та Чехія) . . . .

Obsah

Юлія Юсип -ЯкимовичСлов’янський літературний символізм: фоносемантична поетиказвукового пейзажу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Жанна Янков с ь каВід «божого чоловіка» до «перебенді»: рецепція архетипного образукобзаря в українській літературі –-х років ХІХ століття . . . . . . . . .

Юлія ЯщенкоДіалог рустикальної й модерної традицій в письмі Е. Андієвської . . . . .

Autoři — автори . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Kultura — культура

Оксана ГалайчукВійськові мотиви княжої доби в українських колядках і щедрівкахпарубкові . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Инна ГрубмайрНаправления работы Архива русской и украинской эмиграцииим. Е. И. Лодыженской . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

І рина Дов г алюкНаукове товариство імені Шевченка та фонографування . . . . . . . . . . . . . .

Галина КовальКалендарно-обрядовий поетичний текст і ритуал: співвідношеннята взаємозв’язок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Галина КорбичДосвід новочасності в українській культурі початку ХХ та початкуХХІ століть. Синхронізація націєтворчих пошуків . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Кристина Ку знєцов аЗагадкова дволикість отруйних рослин у народній уяві слов’ян . . . . . . .

В і к тор і я КурченкоВолодимир Джус — засновник Українського Інституту Америки.Документи братства колишніх вояків з року . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Дануше КшицоваПроблемы изучения украинской культуры . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Мар ’ яна ЛевицькаПроблемні питання історії українського мистецтва ХІХ століття.Присутність чи відсутність в центральноєвропейському контексті? .

Зміст

Оксана ЛевчукЕтноестетика образу коня в українських народних піснях . . . . . . . . . . . . . Натал і я Л і снякОбразний потенціал назв дерев у народних піснях лемків . . . . . . . . . . . . Людмила ОдинецькаСоціоморфна метафора як засіб концептуалізації суспільно--політичних процесів в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Оле г Павл і вКультурно-освітня діяльність української студентської міжвоєнноїеміграції в Празі (–) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Анас т а с і я Панков аОсобливості системи міфологічних персонажів у сучасномуфольклорі скарбошукачів (варіативність та функції) . . . . . . . . . . . . . . . .

Уляна Паруб ійВаріативність замовлювально-заклинальних текстів у селах ЗахідноїБойківщини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ольг а ПетришинаРелігійно-філософський дискурс проповідницької творчості ЙосифаСліпого у контексті діалогу епох . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Натал і я Поплав с ь каУкраїнська публіцистика кінця ХVІ – поч. ХVІІ ст: теорія та суспільнівиклики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Янко РамачВидання Руського народного освітнього товариства в Югославії проукраїнців Галичини (–) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Зо я РожченкоЛисти до невідомого . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Олена РоманенкоЛьвів як кітч: сакральне vs профане у змалюванні міста Львовав українській літературі ХХ століття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Галина СинорубВиклики сучасної української аудиторії: візуальний контенту кросмедійній історії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ганна Сок і лУкраїнсько-чеські контакти в Науковому товаристві імені Шевченкана порубіжжі ХІХ –першої третини ХХ століть: фольклористичнийаспект . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Obsah

Людмила СорочукДіаспорна культура як феномен закордонного українства . . . . . . . . . . . . .

Ta ť án a Sou čkov áUkrajinci v České a Slovenské republice – etnická identita v proměnáchdoby . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Mi l an S t rm i s k aPolská menšina v Žytomyrské oblasti . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Алек с андр а Фаб іш і ков аСучасна ситуація українців і русинів у Словаччині. Функціональнісфери вживання русинської та української мови на територіїСловацької Республіки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Марина ЮрСучасні культуротворчі процеси у художньому просторі мистецтваУкраїни . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ka t a r z yn a J a kub owska -K r awc zykWymiar społeczno-polityczny współczesnej ukraińskiej sztuki sakralnej . . .

Autoři — автори . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Привітання авторам колективної монографії«Україністика: минуле, теперішнє, майбутнє.

Мова. Література. Культура»

Шановні автори колективної монографії «Україністика: минуле, теперішнє,майбутнє»!

Дозвольте привітати Вас з виданням монографії, присвяченої -йрічниці україністики як окремої самостійної спеціалізації на філософ-ському факультеті Університету імені Масарика в Брно.

Приємно вражений кількістю представлених статей науковців з Австрії,Німеччини, Польщі, Сербії, Словаччини, США, Чеської Республіки таУкраїни, що, безумовно, свідчить про значний інтерес наукової спільнотидо України як держави, її мови, літератури, історії та культури, а такожє певним проявом солідарності та міжнародної підтримки україністіврізних країн світу їхніми презентантами.

Хочу висловити щиру подяку деканові Філософського факультетуУніверситету імені Масарика в Брно проф. Мілану Полу та завідува-чеві Інституту славістики Філософського факультету зазначеного Універси-тету проф. Іво Поспішілу, під патронатом яких проходила підготовка довидання збірника, а також доц. Галині Мироновій за практичну реалізаціюзадуманого довгострокового визначного міжнародного проекту співробіт-ництва україністів, розвиток та популяризацію україністики в Університетіімені Масарика в Брно та Чеській Республіці.

Сьогодні увага всього світу прикута до України, яка переживає непрос-тий час своєї історії. Українці від Ужгорода до Донецька, від Львова доОдеси згуртувалися у спільній боротьбі за територіальну цілісність і суве-ренітет нашої Держави.

У цей нелегкий період як ніколи актуальним є донесення правди проподії на нашій спільній Батьківщині до світового співтовариства, тому пере-конаний, що в цьому контексті роль науковців-україністів є надзвичайноважливою.

Шановні колеги! Бажаю Вам подальших творчих успіхів і новихнаукових здобутків.

З повагою

Борис ЗайчукНадзвичайний і Повноважний

Посол України в Чеській Республіці

Literárněvědná a kulturologiá ukrajinistika:šíře a hloubka

Brněnská ukrajinistika se za roky své plnoprávné existence (za zády s tradicí sa-hající daleko před rok , kdy se tu začala naplno etablovat a kdy se tu objevilaznámá monografie Mečislava Krhouna o Juriji Feďkovyčovi z roku věnova-ná jeho tvorbě německé a ukrajinské) stala v jistém smyslu centrem ukrajinistic-kého bádání nejen v rámci střední Evropy, ale také pro Ukrajinu a ukrajinskéukrajinisty, kteří v brněnských periodických edicích rádi prezentují své studie narůzná filologická a kulturologická témata. Přítomný svazek shrnuje výstupy tý-kající se literatury a kultury v širokém slova smyslu a představuje svého druhujednak přehledné panoráma současné ukrajinské ukrajinistiky, jednak v jistémsmyslu konfrontační plochu s ukrajinistikou českou a dílem i slovenskou. I kdyžjde kvantitativně o nerovnoměrný vztah, neboť neukrajinských příspěvků je drti-vá menšina, přece jen je zřejmé, že pohled zvenčí, často zaměřený na komparaci,je jiný a nese s sebou možnosti vzájemného obohacování a o to také nakonec jde.Nicméně je přítomný svazek především prezentací úrovně současné generačněrozvrstvené ukrajinistiky na Ukrajině.

Průzor, jímž sledujeme tuto produkci, může být horizontální a vertikální, jinakřečeno, jde o šířku a hloubku. Šíře je spojena s tematickým záběrem, kterým sesoučasná, především ukrajinská ukrajinistika zabývá, hloubka spíše s metodolo-gickými nástroji, jichž využívá, kterak reaguje na posuny v literárněvědné a kul-turologické metodologii, na různé módy v teorii a mezinárodní diskursy. To všese projevuje i zde s nebývalou intenzitou, která ovšem vyvolává otázky: co je zdekvantitativně typické a co naopak výjimečné, čeho je příliš a co naopak víceméněabsentuje. Již letmý pohled na skladbu příspěvků literárněvědné části ukazuje naorientaci na současnost, i když tu nechybějí ani studie o starší literatuře. Pokudjde o dějinný pohled, je tu maloruské/ukrajinské baroko, které ovšem zabírá plo-chu obecně východoslovanskou, ukrajinská klasika, např. Taras Ševčenko a IvanFranko, tzv. šedesátníci, současná produkce v různém provedení, fónický aspektteorie verše: lze říci, že příspěvky nerovnoměrně protínají celé dějiny ukrajinskéliteratury. Pokud jde o jednotlivé literárněvědné disciplíny, najdeme tu především

Ivo Pospíšil

zkoumání prózy, popelkou je tu dramatická tvorba, méně tu najdeme analýzy poe-zie a teorie verše, spíše výjimkou je studie metodická, méně je tu také kompara-tistiky, která se objevuje spíše ve vztahu ukrajinsko-česko-slovenském, poněkudstranou zůstala teorie literárních žánrů. Z metodologických přístupů tu najdemeprvky kulturní antropologie, zkoumání prostoru a času, feminismus, literaturu ja-ko model světa, různé aplikace psychologických metod, prvky strukturalismu. Za-stávám názor vyplývající z permanentní východoslovanské komparace, že tentocelek fungoval jako komunikační plocha dlouho po zániku Kyjevské Rusi, v pod-statě do . století, kdy se postupně a povlovně vnitřně diferencoval: pojítkembyl hlavně spisovný jazyk, v podstatě církevní slovanština různých podob (redak-cí), často živelných, via facti srozumitelná na celém teritoriu východních Slovanů.Jazyková diferenciace se vztahuje až ke konci . století, někdy ještě mnohem poz-ději; přirozený nebo vynucený bilingvismus je doprovázen biliterárností, jejímžpříkladem může být i zakladatel ukrajinsky psané literatury Ivan Kotljarevskyj,ovšem také Taras Ševčenko a básníci polsko-ukrajinské školy. Z toho také vyplý-vá nezbytí vnitřní východoslovanské komparace, jíž je ve svazku méně, a takéintegrovaného výzkumu ukrajinských vztahů nejen k střední Evropě a ostatnímslovanským literaturám, ale také šířeji k střední, jihovýchodní a západní Evropě,která byla vnímána a recipována přímo nebo polským či ruským prostřednictvím,jak dokládají i osobní vztahy ukrajinských, polských a ruských spisovatelů. Jinakřečeno: třeba výrazněji ukázat ukrajinistiku jako součást slavistiky, což se v pří-tomném svazku v podstatě podařilo. Pro české ukrajinisty je samozřejmě klíčovétéma česko-ukrajinských vztahů, v němž by se slušelo intenzivněji využívat kom-plexnosti areálového studia.

To se více a přirozeně projevuje v části kulturologické, v níž vynikají dalšídisciplíny, jako jsou antropologie, folkloristika, etnologie, kde přichází k slovutaké vztah Ukrajina – střední Evropa, téma ukrajinské politické emigrace, diaspo-ry, naopak jiných menšin na Ukrajině, život východoslovanské, tedy i ukrajinské,emigrace v meziválečném Československu.

Svazek věnovaný literatuře a kultuře ukazuje, že před ukrajinskou literárnívědou, dalšími uměnovědami a kulturologií stojí řada úkolů, i když si uvědomu-jeme, že tento sled monograficky koncentrovaných příspěvků nemusí být zcelareprezentativním vzorkem ukrajinské ukrajinistiky: zejména intenzifikace ve vy-užívání nových metod, hlavně kognitivních a epistemologických přístupů, moder-ní literární, generální a kulturní komparatistiky, genologie a explikace určitýchtémat, která by si zasloužila nový pohled, například poetologie ukrajinské moder-ny a postmoderny, tvorba ukrajinské literární emigrace a typologie její tvorby, to,co již bylo uvedeno výše, tj. mnohostranné vztahy ukrajinského kulturního celkuk západní a střední Evropě, ale také k Rusku a Polsku, a to diachronně i synchron-ně, pečlivé studium sine ira et studio různých podob ukrajinské literatury v zá-vislosti na geografické a geopolitické poloze, nepochybně také to, co intenzivnědělají někteří ukrajinští literární vědci posledních více než dvacet let, a to jsou dě-

Literárněvědná a kulturologická ukrajinistika: šíře a hloubka

jiny ukrajinské literární vědy a kulturologie, tedy jakási vnitřní sebereflexe, kterásoustavně ukazuje cestu do budoucna. Svazek manifestuje připravenost k badatel-ské otevřenosti a tu je třeba ještě zintenzivnit ve směru nalézání spojů se světovoukulturou a literaturou: řada studií z tohoto svazku již tímto směrem ukazuje.

I když svazek představuje jen vzorek současné literárněvědné a kulturologic-ké ukrajinistiky, ukazuje jak na současnou kvalitu, tak na další potenciální vývoj,na předpokladové vrstvy, které se projeví později i v závislosti na generační ob-měně. Hic Rhodus hic salta.

Ivo Pospíšil

Literatura — література

Валерій Бедрик

Українська курйозна поезія в літературознавчомудискурсі

Статтю присвячено жанровій специфіці курйозної поезії. Окреслено основні тео-ретичні аспекти сприйняття її в літературознавчому дискурсі як метажанру. Візу-альна поезія демонструє відмову від логоцентризму й лінійних структур.Ключові слова: візуальна поезія, курйозна поезія, жанр, метажанр.

Курйозній поезії присвячено багато наукових розвідок, і з кожним рокомїхня кількість зростає, як і досліджень візуалістики в культурі загалом.І хоча в українському літературознавстві це переважно короткі праці, щостосуються окремих аспектів її жанрового розвитку, або історичні огляди,проте за останні двадцять років з’явилися й кілька монографій: «Зоровапоезія в українській літературі кін. XVІ–XVIII ст.» Миколи Сороки, при-свячена бароковій візуальній поезії [], «Віртуальна література. Наристипології та поетики»Юрія Завадського, у якій детально розглянуто літера-турні жанри у віртуальному просторі [], «Експериментальна поезія у захід-ноєвропейських авангардних течіях початку XX століття (футуризм i дада-їзм)» Костянтина Дудакова-Кашуро []. Науковий інтерес до різномані-тних літературно-візуальних і літературно-акустичних практик збільшує-ться разом з актуалізацією в певні періоди відповідних стилів, проте цейпроцес незмінний від початку ХХ ст. Хоча слушним видається зауваже-ння, що «серед усіх видів авангардного мистецтва саме література вияви-лася terra incognita» [, с. ].

Говорячи про зацікавлення курйозною поезією в українському літера-турознавстві, варто також назвати вихід антологій: найповніше нині зібра-ння українських паліндромів «У сузір’ї Рака» []; «Українська авангарднапоезія (–-ті роки)» [], у якій також широко представлена експери-ментальна поезія на межі літератури та візуалістики, останнє подібне вида-ння «Український футуризм: вибрані сторінки» [] побачило світ навіть нев Україні, а в Угорщині. Більше з’являється розвідок, які стосуються кур-йозної поезії українського бароко, серед найґрунтовніших варто згадати

Валерій Бедрик

дисертацію Олени Ткаченко «Курйозна поезія в українській бароковій літера-турі» []. Також існує ціла низка перевидань давніших праць про курйоз-ну поезію й стилістику тексту українського бароко: Дмитра Чижевського,Віталія Маслюка, Дмитра Наливайка, Валерія Шевчука та ін. Часто самебароковий текст порівнюється з авангардним і ґенеза авангардного виво-диться від барокового []. Варто також згадати дослідження українськоїгеральдичної поезії — візуального виду близького жанровій системі курйоз-ної поезії — «‚Зри сія знаменіє княжате славного‘. Геральдична поезія в укра-їнському бароко» Юрія Миненка []. Наявні також розділи в монографіяхабо коротші дослідження, присвячені зоровій поезії, — Григорія Сивоконя,Івана Лучука, Анатолія Мойсієнка, які насамперед накреслюють поле май-бутніх досліджень.

Еклектизмом, а подекуди навіть хаотичністю, характеризується термі-нологічне поле літературознавчого дискурсу. Невстановленими лишають-ся жанрові відношення власне курйозної поезії й так званої візуальної. Візу-альна поезія — своєрідний тип літературно-малярської творчості, який най-частіше співвідноситься з художнім авангардом [, с. ], хоча відомоювона була ще в античності, а в «українському літературознавстві зоровапоезія традиційно вважається породженням стилю бароко» [, с. ]. Незва-жаючи на те, що досліджень візуальної поезії не бракує, вони зазвичайобмежуються розглядом однієї з її форм, притому поширюючи узагаль-нення на інші, науковці «висувають ту чи іншу парадигму, підкріпленувеликою кількістю перцепційних спостережень, індивідуальних ознак, недифе-ренційованих критеріїв, які в підсумку суперечать один одному» [, с. ].Цьому сприяє перебування досліджуваного явища на помежів’ї літературита інших мистецтв, а отже, певна маргінальність у літературознавстві вжезавдяки виражальним засобам. Дослідники розуміють візуальну поезію «якрозмитий культурний феномен, розташований у багатому проміжку міжлітературою і візуальними мистецтвами» [, с. ]. І це, незважаючина те, що нинішня гуманітаристика демонструє неабияке зацікавленнярізноманітними інтермедіальними явищами, морфологією та структуроютексту. У російському літературознавстві ситуація подібна — як зазначаютьЛариса Прохорова й Катерина Анікеєва: «в сучасній літературі точногоі вичерпного визначення візуальної поезії досі не вироблено, хоча опис термінаі його складових уже можна знайти в словниках: як російських, так і зарубіж-них» [, с. ]. Але словники наводять більше чи менше жанрових визна-чень, при цьому переважно неузгоджених навіть у межах одного видання.Також маргіналізує таку поезію просвітницько-позитивістична традиція,притаманна й сучасній критиці. Третім фактором, який сприяє маргіналіза-ції явища, можемо припустити, є короткотривалість періодів авангардизмув літературі.

Українська курйозна поезія в літературознавчому дискурсі

У літературознавстві, а в українському насамперед, побутує неправо-мірне змішування термінів «курйозна» та «візуальна». Ми вважаємо неви-правданимне лише їх розрізняти (як два жанри), а й ототожнювати (як абсо-лютні синоніми на позначення одного жанру). Звичайно, як наголошуютьЛ. Прохорова і Є. Анікеєва: «поділ візуальної поезії на підвиди досить умов-ний» [, с. ]. Причиною цьому є жанрова та міжродова дифузія, але мивважаємо, що такий поділ не більш умовний, аніж жанровий поділ мисте-цтва загалом. Труднощі при дослідженні генетики візуальної поезії свід-чать, що маємо справу з наджанровим утворенням, а також і надродовим.

Візуальною поезією називаємо ті тексти, які втрачають виражальні здат-ності за неможливості зорового сприйняття. Цілком зрозуміло, що багатозорових віршів, зокрема Миколи Сарма-Соколовського, Ярослава Балана,Миколи Луговика, Миколи Мірошниченка, Івана Іова, Віктора Женченка,Мирослава Короля [, с. –], інакше як візуально й не сприймаються.У їхніх творах мовні знаки взагалі можуть бути відсутніми [напр.: , с. ,с. , с. ], а сам процес «читання» видається надто умовним — читати вго-лос такі тексти неможливо. Тому навіть постає питання, чи взагалі ці твориє текстами. Дещо інакший процес сприйняття паліндромів Анатолія Мой-сієнка чи Івана Величковського, поезомалярства Михайля Семенка чи калі-грам ГійомаАполлінера. Їх можна також сприймати й на слух. Ця проблемавирішується узгодженням термінів «курйозний» та «візуальний» тексти.Курйозною називають поезію оригінальну насамперед формою — розта-шуванням мовних знаків на сторінці. Поняття «курйозна поезія» МиколаСорока, наприклад, вважає «найбільш загальною назвою на означення такихжанрів поезії, в основі яких лежить курйоз, тобто щось незвичне, захоплю-юче, розважальне» [, с. ], тобто різноманітні види симетрії паліндромів(можливість читати зліва направо і навпаки) і бустрофедонів, можливо-сті одночасного читання по вертикалі та горизонталі в акро-, мезо-, теле-віршах, анаграмні перестановки. Сюди ж зараховують і тексти, які лишезаповнюють певний контур або без контуру утворюють фігуру. Виниклатака поезія ще за античності, а особливого розвитку набула в епоху бароко.І вже в пізньому бароко спостерігалося скептичне ставлення до таких вправ.Тоді ж не найкращий, але бодай нейтральний, термін «курйозний», віро-гідно, і набув негативного оцінкового забарвлення. Це значення закріпилапросвітницько-позитивістична традиція. Для української літератури про-світництво й позитивізм втілені реалістично-народницькою парадигмою,представленою й у сучасному літературознавстві з його прихильнішимставленням до «серйозних» жанрів.

Коли така поезія відродилася на поч. ХХ ст. у межах авангардист-ських течій, то її творці уникали термінологічних визначень «курйозно-сті», можливо й завдяки критикам. Сергій Єфремов, скажімо, негативноставився до експериментаторства бароко, і поняття «курйозності» викорис-

Валерій Бедрик

товував у відверто осудливому значенні стосовно ранньої поезії ПавлаТичини, позначеної футуристичними шуканнями форми: «і ще одна харак-терна риса останніх літ: замилування формою. […] Був у нашій поезії час,коли віршова техніка переживала щось подібне — отой пещеної форми культ.Форма тоді була всім — та й виродилась потроху в безплідне фокусництво,порожню забавку; забуті нині письменники гралися в акростихи, здобувалисобі славу «раками» та іншими «кур’єзними віршами» [, с. –]. Дмит-ро Чижевський стриманіше ставився до формальних пошуків, хоча зазна-чав: «можна з усією певністю сказати, що подібні загравання з формою малимісце після бароко лише епізодично й вдавалися до них хіба що дилетанти»[, c. ], проте модерністський потяг до експериментаторства вважав від-родженням барокових традицій, а не занепадом реалістичних. У той жечас виникло багато термінів (створювали їх переважно самі поети, напри-клад, Гійом Аполлінер, Вєлімір Хлєбніков, Михайль Семенко), які позна-чали однакові явища, або ж одним терміном називали різні явища. Це роби-лося і щоби протиставити власну естетичну платформу чужій, і щоб під-твердити свою близькість до «модних» течій у культурі.

Курйозна поезія, вдруге відродившись в українській літературі в кінціХХ ст. (ВікторЖенченко, Володимир Лучук, МиколаМірошниченко, Анато-лій Мойсієнко, Микола Луговик, Іван Іов, Мирослав Король, В’ячеслав Рома-новський, Михайло Зарічний, Василь Рябий та багато ін.), постає передчитачем у термінологічному хаосі й літературознавчій безпорадності кри-тики. Коли приблизно від другої пол. ХХ ст. бароко здобуло неабияку увагудослідників (Зіна Ґеник-Березовська, Григорій Сивокінь, Віталій Маслюк,Дмитро Наливайко та ін.) і було вкотре «відкрито» курйозну поезію, вини-кли погляди про дві групи — курйозну та візуальну лірику. Хоча про-сте порівняння показує, що візуальними типами є обидва пласти. При-тому названа візуальною представлена багатьма жанрами в межахширшоїгрупи— курйозної. Микола Сорока вважає, навпаки,що зорова (найширшагрупа) об’єднує курйозну й емблематичну та підвиди зорової розділяє наоснові наявності у візуального образу семантичного елемента або ж йогодругорядності в тексті []. Однак, видається, що емблематичність літера-тури теж є тим «незвичним, захоплюючим, розважальним», отже, курйоз-на охоплюватиме всі види візуальної, а крім того об’єднуватиме їх такожзі звуковими.

Саме поняття «курйозна», на наш погляд, не потребує заміни чи творе-ння термінів-синонімів. Воно, по-перше, найпоширеніше, а по-друге, най-ширше. Тому необхідно лише позбутися оцінково-негативної його семан-тики, і можна застосовувати не лише до бароко, а й авангардизму чистилево чітко не визначених явищ поч. ХХІ ст. Варто лише конкретизу-вати явища, які об’єднує курйозна поезія в певну епоху, адже сама курйоз-

Українська курйозна поезія в літературознавчому дискурсі

ність міцно пов’язана з епохою. Те, що було курйозним для бароко, необов’язково таким є нині (як, наприклад, леонинські вірші).

Не викликає сумнівів, що курйозна поезія не є жанром, хоча й так їїназивають — «на думку більшості дослідників, візуальна поезія виникла якжанр» [, с. ], — зазначають Л. Прохорова та Є. Анікеєва, притому змі-шуючи поняття «курйозна» та «візуальна», — під поняттям «візуальнапоезія» вони «розуміють жанр літератури і візуальних мистецтв, пред-ставлений в поетичномутексті взаємопов’язаними вербальним і візуальнимкомпонентами» [, с. ]. Окрім того дослідниці спрощено розуміють ре-цепцію досліджуваного феномена — «два ці компоненти є смислотворчими,оскільки, завдяки їхній взаємодії, семантичне наповнення візуального текступодвоюється» [, с. ]. Можна таку поезію сприймати як літературу (якбільшість літературознавців), можна вважати виявом візуального мисте-цтва (наприклад, Тетяна Назаренко), окремим видом мистецтва (переваж-но самі творці), але в жодному випадку вона не є механічним додаваннямелементів різних мистецтв. Уже на перших кроках опису курйозних текстівстикаємося з потребою жанрового окреслення. Притому жанрова системалітератури невпинно змінюється, і відхилення від існуючих правил стаютьне їх запереченням, а творенням нових правил, або поверненням до старих.Курйозний прийом як стилістичний засіб чи мовна фігура набуває жан-ротворчих ознак, жанр автоматизується та перестає бути курйозним (лео-нинський вірш) або ж модифікується, залучаються прийоми інших жан-рів, породжуючи нові (панторима або ж суцільна тавторима, у поєднанніз анаграмним прийомом дала панримії). Панримії — поетичні тексти, побу-довані з рядків, у яких однаковий набір літер в однаковому порядку, алерізний розподіл на слова, в українській літературі в цьому жанрі творивПетро Штабалюк (напр.: «боятися часто / бо я тисяча сто»).

Недостатність терміна «жанр» відбиває «жанрова група». Хоча біль-шість дослідників наголошують на формозмістовому визначенні жанру, як,наприклад, О. Галич [, с. ], однак кожен жанр зазвичай описують самечерез форму. Тематично-змістовий рівень здатен охоплювати структурнодосить віддалені жанри. Усі ж види курйозної поезії демонструють спорід-неність між собою саме структурно. Але в розумінні структури не механі-чному, а наділеної ніби додатковим значенням. Виникає потреба в катего-рії або ширшій, охопній для всіх жанрів, або ж категоріях таких, які характе-ризуватимуть коженжанр у іншій парадигмі—на семантичному рівні стру-ктури (яке значення має структура тексту, відповідного певному жанру).

Такою категорією буде понад- або міжжанрове об’єднання — метажанр,оскільки «традиційна класифікація за родами та жанрами літератури, […]сьогодні теж не відображає існуючої картини літературного процесу» [,с. ]. Та й зрештою «метажанр не відміняє існуючу родо-жанрову класи-фікацію, а увиразнює її» [, с. ]. Категорія метажанру, як зазначає Юлія

Валерій Бедрик

Подлубнова: «так і залишається до кінця не виясненою» [], а НаталіяМажара говорить, що «українське літературознавство характеризуєтьсявідсутністю подібних узагальнень та чіткого визначення метажанру, хочадана категорія уже використовується у різних теоретичних працях, присвя-чених проблемам генології, що засвідчує початок процесу її онауковлення»[, с. ]. Метажанром літературознавці називають провідний для певноїепохи жанр або жанровий принцип, наджанрову єдність, представленутворчістю одного письменника, і надродові жанрові об’єднання. Більшістьдослідників сходяться в тому, що метажанр має надродові особливості, при-тому виходячи за межі власне літератури — «метажанр — це таке синте-тичне утворення, що має ознаку всіх трьох літературних родів, а такождотичних до них жанрів науки чи мистецтва, об’єднаних за певною ознакою»[, с. ], тобто дискурсивна інтермедіальна єдність, «метажанри не просторозміщуються над звичайними жанровими групами, але й над родовими спіль-ностями» []. Поняття курйозності загалом відповідає цій ознаці, оскількиіснує не лише у всіх родах, а будучи синтетичним (літературним і візуаль-ним або евфонічним) виходить за межі власне літератури. Цю «міждисциплі-нарну, синтетичну спрямованість можна визначити як найважливішу дифе-ренційну ознаку метажанру» [] і вона ж є невід’ємною для курйозної та,у її межах, візуальної поезії. Жанрами в межах цього метажанру (можливотеж об’єднаними вжанрові групи) будуть паліндроми, акростихи, контурнівірші, геральдичні тощо. Як зазначає Цвєтан Тодоров: «новий жанр завждиє трансформацією одного чи кількох старих жанрів: через інверсію, через пере-міщення, через комбінування» [, с. ]. Отже, припустимо, старий жанр,який породив певну сукупність нових, сам стає метажанром, але спричи-нити виникнення нових він може лише ставши актуальним для епохи,а кожне відхилення від жанрових приписів можемо розглядати як потен-цію народження нового жанру та перетворення приписів старого на мета-жанр. Зовнішні жанрові ознаки можна охарактеризувати через внутрішніметажанрові. Метажанр прив’язаний до часу навіть більше, аніж жанр —«у кожної епохи є своя власна система жанрів, пов’язана з панівною ідеологією»[, с. ], а існування метажанру втілює цю ідеологію й впливає на неї.

Отже, всі жанри курйозної поезії тією чи іншою мірою є візуальними.Деякі (порівняно небагато) жанротворчими мають також евфонічні особли-вості (легатна, шумова поезія). Жанрові системи не переносилися й не від-роджувалися в чистому вигляді в наступні епохи, але можемо говоритипро метажанр курйозної поезії в бароко, авангарді, у післямодерних стилях.Метажанр цей змінювався, навіть набір жанрів у його складі був не однако-вий, але він завжди співвідноситься з модернізуючими стилями (беручидо уваги будь-які циклічні теорії зміни культурних епох). Можемо конста-тувати, що курйозна поезія є своєрідною (над)жанровою системою, яка маєзначно більший, аніж у звичайних жанрів об’єм та надродові, а також поза-

Українська курйозна поезія в літературознавчому дискурсі

літературні особливості, тому існує поверх стійких художніх систем. У їїмежах найбільшою (але не єдиною) жанровою групою є візуальна, яка най-повніше відображає метажанрові властивості курйозної.

Список літератури

. ГАЛИЧ,О.: Метажанр у системі вчення про роди та жанри. Вісник ЛНУім. Т.Шевченка, , № (), с. –.

. ГОРБАЧОВ, Д.: Гопашно-шароварна культура як джерело світового аван-гарду. Смолоскип, Київ .

. ДУДАКОВ-КАШУРО, К.: Експериментальна поезія у західноєвропейськихавангардних течіях початку XX століття (футуризм i дадаїзм). Астро-принт, Одеса .

. ЄФРЕМОВ, С.: Історія українського письменства. Феміна, Київ .. ЗАВАДСЬКИЙ,Ю.: Віртуальна література. Нарис типології та поетики.

Підручники і посібники, Тернопіль .. ЗАВАДСЬКИЙ,Ю.: Теоретичні основи дослідження сучасної зорової поезії:

предмет. Studia metodologica, , Вип. , с. –.. КОЦАРЕВ, О., СТАХІВСЬКА,Ю.: Українська авангардна поезія (–

роки): Антологія. Смолоскип, Київ .. МАЖАРА,Н.: Теорія метажанру в контексті літератури «non fiction».

Вісник ЛНУ ім. Т.Шевченка, , № (), с. –.. МИНЕНКО,Ю.: «Зри сія знаменіє княжате славного». Геральдична поезія

в українському бароко. Острозька академія, Острог .. МІРОШНИЧЕНКО,М., ЛУЧУК, І.: У сузір’ї Рака: Антологія української

паліндромії. Навчальна книга — Богдан, Тернопіль .. МОЙСІЄНКО,А.: Візуальна поезія сьогодні. In: Традиції модерну і модерн

традицій. Патент, Ужгород , с. –.. НАЛИВАЙКО, Д.: Искусство: направления, течения, стили. Мистецтво,

Київ .. ПОЛУБНОВА,Ю.: Жанр и метажанр: к проблеме разграничения. In: Сете-

вая словесность, hp://www.netslova.ru/podlubnova/meta.html.. ПРОХОРОВА, Л., АНИКЕЕВА, Е.: Визуальная поэзия как особый жанр.

Вестник Кемеровского гос. университета, , Вып. (), с. –.. СОРОКА,М.: Зорова поезія в українській літературі кін. XVI–XVIII ст.

Головна спеціалізована редакція літератур мовами національних мен-шин України, Київ .

. СУЛИМА,М.: Український футуризм: вибрані сторінки: Антологія.Педаго-гічний інститут ім. Дьордя Бешшеньєї, Ніредьгаза .

Валерій Бедрик

. ТКАЧЕНКО,О.: Курйозна поезія в українській бароковій літературі: Авто-реферат … канд. дисертації. Київський університет ім. Т.Шевченка, Київ.

. ТОДОРОВ, Ц.: Походження жанрів. In: Поняття літератури та інші есе.Києво-Могилянська академія, Київ , с. –.

. ЧИЖЕВСЬКИЙ,Д.:Порівняльна історія слов’янських літератур.Академія,Київ .

Ukrainian Curious Poetry in Literary Criticism DiscourseValerii Bedryke article is devoted to the genre specific of visual poetry. e main theoretical aspectsof perception of the curious lyrics as metagenre are outlined. Visual poetry demonstratesrejection of logocentrism and linear structures.Key words: visual poetry, curious poetry, genre, metagenre, style.

Украинская курьезная поэзия в литературоведческом дискурсеВалерий БедрикСтатья посвященажанровой специфике курьезной поэзии. Автор очерчивает основ-ные теоретические аспекты понимания в литературоведческом дискурсе курьёз-ной лирики как метажанра. Визуальная поэзия демонстрирует отказ от логоцен-тризма и линейных структур.Ключевые слова: визуальная поэзия, курьёзная поэзия, жанр, метажанр.

Валентина Біляцька

Художня антропологія історичних романіву віршах Леоніда Горлача

У статті розглядаються історичні романи у віршах Леоніда Горлача, естетично-іс-торична істина яких та інтерпретація життєписів відомих реальних особистостейє концептуальною в сюжетно-композиційному стрижні. Акцентується на репре-зентації художньої антропології «Слов’янського острова» крізь призму історичнихподій у Чехії в ХV столітті та морально-духовних ідеалах Яна Гуса.Ключові слова: художня антропологія, роман у віршах, Ян Гус, образ-прототип, сим-вол.

У творчості Леоніда Горлача — тонкого лірика й доскіпливого дослід-ника-епіка, «поетичного могікана України» [, с. ] — переважає мону-ментальна історична тематика. Особливий інтерес становлять історичніромани у віршах, художні образи яких є путівником національної пам’яті,заповітом єдності. На думку Б. Олійника, його романи у віршах — «…нелише тішать естетичною досконалістю, а й допомагають глибше пізнатиісторію України, де ще так рясно зяє білих плям та перекручень» [, с. ].

У кінці ХХ на початку ХХІ століття жанр віршованого роману в україн-ській літературі є продукованим, автори — Леонід Горлач, Андрій Гудима,Ліна Костенко, КатеринаМотрич, Микола Тютюнник, ІванШкурай — репре-зентують історичну тему в ліро-епосі, порушуючи гносеологічні питанняісторичного буття людства. На переконання Я. Поліщука, сучасні письмен-ники принципово декларують повернення до уроків історії, заманюючичитача в інтригу з переосмисленням минулого. Цей ефект будується наревізії підручникових істин про історію, на явній полеміці з її хрестоматій-ним тлумаченням, а такожна відкритті в минулому досі незауважених люд-ських драм і трагедій, що мають універсальний вимір і своєрідно кореспон-дують зі світом переживань нашого сучасника. Цей аспект «засвідчує наці-леність на суб’єктивну, а не загальну й всеобіймаючу істину. І саме в цьомуплані письменники відкривають для себе новизну, зображуючи неповторність,непрогнозованість, непоясненість кожної конкретної людської історії та про-тиставляючи такі сюжети стереотипним уявленням читача» [, с. ].

Валентина Біляцька

Художня антропологія ліро-епосу Л. Горлача — «Слов’янський острів»,«Чисте поле», «Перст Аскольда», «Ніч у Вишгороді», «Мазепа», «Мамай» —ґрунтуються на реальних і легендарних істинах. Автор, «не погрішившиперед правдою факту» [, с. ], художньо змоделював не тільки істори-чне тло, а й репрезентував діяльність непересічних історичних постатей:великого князя Ярослава Мудрого («Ніч у Вишгороді»), першу спробухрещення русичів київськими князями Аскольдом та Діром («ПерстАскольда»); героїчну боротьбу чеських патріотів-гуситів Яна Гуса, ЯнаЖижки («Слов’янський острів»), кошового отамана Івана Сірка («Чистеполе»), гетьмана ІванаМазепи, який дбав про культуру та становлення укра-їнської державності («Мазепа» (перше видання «Руїна» ), козака-харак-терника Мамая, символу національної пам’яті українства («Мамай»).

Романи у віршах Л. Горлача досліджувались в аспекті жанрової специ-фіки, композиції, історичної та художньої правди тощо (В. Біляцька, І. Кро-пивко, Л.Миронюк, Є. П’ятковська, О. Федько), проте немає розвідок, при-свячених аналізу людинознавчих інтенцій. Розуміння концепції людинив літературі зосереджується в основному в двох параметрах: тлумаченніхудожнього тексту як культурологічного документа й як репрезентантафілософського трактату людського буття. «Оскільки ж людина як найбіль-ший креатор досвіду постає змінною «величиною», інтерпретаційні можли-вості цієї антропологічної опції практично необмежені» [, с. ]. Антропо-логія літератури як наука про пізнання світу людини й самопізнання, якрізноаспектне вивчення образів-персонажів, як результат трансформаціїлюдини в авторському художньому світі, останнім часом є об’єктом бага-тьох наукових зацікавлень.

У межах однієї розвідки неможливо розкрити антропологію істори-чного ліро-епосу Л. Горлача, тому більш детально зупинимось на її аспек-тах «Слов’янського острова», культурно-історичного документа не тількичеського, а й інших слов’янських народів. В основі сюжету твору гуситськеповстання в ХV столітті в Чехії. Без сумніву, кожна нація славиться неор-динарними особистостями, одним із тих, хто вкарбував своє ім’я в пам’ятьнароду, епохальним феноменом, відомим у всьому світі є чеський патріотЯн Гус — єретик, священик, місіонер, філософ, учений, бунтівник. Образмислителя й борця-проповідника, який «помер з радістю й по добрій волі»за правду «голодну і босу», за «крик і ридання народу, який він любив» [,с. ], інтерпретувався в літературах різних народів, найбільше, зрозуміло,у чеській. В українському ліро-епосі — Т.Шевченком (поема «Єретик»),Л. Горлачем (віршований роман «Слов’янський острів»).

Я. Поліщук у студії «Антропологічна перспектива в літературознавстві»доводить, що антропологія літератури спрямована на віднайдення новогоспособу «описування» художніх текстів і може мати ширше застосування«ніж нова форма інтерпретації», так як тексти «краще, повніше та глибше

Художня антропологія історичних романів у віршах Леоніда Горлача

характеризують саме людину, ніж певні реалії дійсності, що в них відобра-жені» [, с. ].

Широкими параметрами окреслюється палітра художніх типів«Слов’янського острова» Л. Горлача: Ян Гус — борець за ідею, переконання,видатний діяч Реформації, натхненник національно-визвольного руху,будучи священиком, закликав: «— Вірте Богу, що живе в душі! / Підведіться,люди, я не Бог, / не апостол, що зійшов із неба. / Вірити у себе всім намтреба, /а не ждать од інших запомог» [, с. ]; Ян Жижка — гетьман гуситів (зго-дом — таборитів), досвідчений воїн, умілий стратег-полководець «Небоявся життя своє стратить / на те, щоб по ньому жила нездоланна мета»[, с. ]; Новгород-Сіверський князь Сигізмунд Корибут (Корибутович) —литовець за походженням, русич за мовою, який подав «меч свій чесний»та із загонами прийшов у Чехію «слізьми і кров’ю розбрату залиту» [,с. ].

Композиційне ядро твору — образ Яна Гуса, у якому з глибоким філо-софським узагальненням подано авторські домінанти антропологічної кон-цепції, з особливою внутрішньою молитвою, з «правдивим» словом дляборотьби з несправедливістю: «— Все золото й срібло у — слові, яке я з собою /по світу несу, щоб мудрішала наша земля. / Ще стогне вона від розпусти,і зиску, й розбою, / та слово правдиве і рани пекучі зціля» [, с. ]. Письмен-ник виводить Яна Гуса за рамки релігійного конфлікту, акцентує на най-злободенніших проблемах суспільного життя. Він, як ніхто інший, знав,якою насправді повинна бути церква, його мучили докори за діяння «слугБога», у яких «душа / збідніла перед сліпучим блиском олтаря» [, с. ],тому й «Ладні все в народу відібрати, / забруднити Бога в суєті» [, с. ].

Взявши до роману у віршах епіграф із поеми «Єретик», Л. Горлач по-сво-єму втілюєшевченківську традицію інтерпретації постаті Яна Гуса. У ньоговін не узагальнений, не романтизований, як у Т.Шевченка, а реальна особав розвитку подій, із життєписом душі, перш за все патріот, а вже потім свя-щеник: «Прокиньтесь, чехи, вже у вашій хаті / Чужинці порядкують, як свої!»[, с. ]. До того ж, широта художнього простору віршованого романудозволяє більш повно розкрити образ у ліричних відступах, конкретизу-вати, «оживити» в авторських коментарях, письменник «має психологічно--емоційний та художньо-каузальний досвід, різновиди якого у своєму накла-данні й переплетені і дають художній ефект «присутності» автора в томучасі, який він описує» [, с. ].

Мотив подорожі чеського богослова в «Слов’янському острові» поданов двох вимірах: топонімічному й особистісному, що допомогло глибше роз-крити широкомасштабні події, духовний світ героя. Адже саме дорогою доКонстанца, після побаченої порожнечі околиць, страченої сім’ї, знищеногосела, Ян Гус замислюється про помсту «…у смертній боротьбі», бо зрозумів,що «плачі й молитви більше не в ціні» [, с. ]. Його гнітила понівечена,

Валентина Біляцька

спустошена земля, у відчаї він намагався зрозуміти: «Чим завинили мирніпоселяни, / де нагрішили дітлахи малі, / що їх — отак?» [, с. ].

Історично достовірно зобразив автор і собор у Констанці — «фортецівіри», символі не тільки духовному, а й політичному. Виголошуючи викри-вальні промови, Ян Гус знав про неминуче покарання, і на суді вів себестійко. Світські князі сиділи поруч із патріархами, єпископами, архієпис-копами, кардиналами, яких прислали мало не всі європейські володарі.У такий спосіб автор передав страх «сильних» того часу перед Гусом, словоякого блискавично ширилось по всій Європі: «…Сам-один, немає опертя. /А тут Париж сидить і вічний Рим, / й Мадрид, й чужа народу Прага. /…Скільки ж їх, намісників Христа, / що хрестом наругу в світі чинять?» [,с. ].

Л. Горлач протиставляє світлу й величну постать героя злочинцяму ризах, акцентує не стільки на духовно-релігійних пошуках чеського «єре-тика», скільки на його заступництві за народ: у проповідях він викривавВатикан, вимагав позбавити церкву земельнихмаєтностей, заборонити тор-гівлю буллами (грамотами, що «відпускали» гріхи), засуджував лицемір-ство духовенства, збиткування над простим людом, адже наслідком їх зло-чинних дій були кров, війни, чвари, пекельні муки: «Проклятий Рим, вселен-ський Вавилон, / півсвіту заграбастав у полон, / на Чехії удавку закрутив, /відколи хитрих німців напустив» [, с. ].

Після голодних і безпросвітних днів, проведених у темниці, за ґра-тами Констанцького підземелля, Гусові пропонували порятунок — зрече-ння своїх переконань: «— Відречись! / Тут можна й цілий вік одзимувати, — /устрелив Яна оком Іоанн. / Атам, вгорі, весна. Небес блавати. / Рушай у світ—і цісар ти, і пан» [, с. ]. Герою, навіть тюремні стінишепотіли: «… відсту-пись, зречися, / хто ти такий, щоб проти світу йти? / Нащо тобі кайданиці здалися, / як у шанобі жити можеш ти?» [, с. ]. Ян Гус міг би житив достатку, як тисячі тодішніх священиків, але він «на вогні кривавому запік-ся», як і його «зневажена земля» [, с. ].

Поступливість «поплічників Рима» проявлялась не в милосерді догероя, а в бажанні будь-якоюціноюпозбавити Гуса підтримки народу. Якбивін зрікся, це б нанесло удар антицерковним і антифеодальним рухам, зни-щило б саму ідею права народу боротися за істину та справедливість. Та вінпромовисто дав зрозуміти, що готовий прийняти смерть за правду: «— Богв кожного в серці. Свого я, либонь, не гнівлю / А єресь моя? / Гі, то правда голо-дна і боса, / то крик і ридання народу, який я люблю» [, с. ]. Особливої екс-пресії твору додають Гусові роздуми-звертання до катів: «Є істина ваша —минуща, облудна і зрима, / є істина духу — їй жити незримо в віках. / Жертов-ний вогонь не очистить вам совість, бо зроду / не йшли ви до неї по згоду, і я ізвогню / без слів прокляну вашу підлу, брехливу породу / і вас за собою у пекло —не в рай — поманю» [, с. ].

Художня антропологія історичних романів у віршах Леоніда Горлача

Однією з категорій літературної антропології є образ-символ. В історич-ному романі у віршах їх декілька — слово, Слов’янський острів, вогонь. Осо-бливе ідейне навантаження несе вогонь (полум’я, попіл, багаття) не як очи-щення, згідно слов’янської міфології, а сили непокори, боротьби за правожити краще: «На зустріч вогонь палахкоче, єдиний у світі, / Що здатенлюдину вознести на крилі» [, с. ]; «І запала над горами й полями / бага-ття помсти праведне до зір» [, с. ]; «аби засвітили для Чехії волі вогні»[, с. ]; «Будем разом, / то вогні урочі / приведуть нас до святого дня» [,с. ].

Тіло Яна Гуса поглинув вогонь, але іскри в душах співвітчизників,не згасли, а розпалили в Чехії велике вогнище національно-визвольноїборотьби, антифеодального й антикатолицького руху: «Ждуть нас битви,не молитви. / Всі до зброї, як один! / Гус згорів, / та є гусити, / й мертві вста-нуть з домовин…» [, с. ]. Навіть після смерті він вселяв жах у душахсвоїх мучителів, його слова й незламність стали життєвим кредо тисячлюдей: «Найвищий сенс життя — за праву суть / у вогнищі дощенту дого-ріти / і знати, що твій попіл рознесуть / такі ж, як ти, довірники народу» [,с. ].

Форми й засоби вираження авторської свідомості в ліро-епосі апелю-ють до внутрішнього стану героя і на рівні автора, і на рівні ліричногогероя, і на рівні реципієнта. Пріоритетність внутрішнього стану героїв«Слов’янського острова» Л. Горлача розкриває багаторазовість вживанняслів-концептів серце, душа («Напевне, й душа у вогні проклятущім ззоліла, /щоб мучити вічно невтішену пам’ять мені» [, с. ], очі («От якби ще очісвої карі / звів на нас правдивий чесний Гус» [, с. ]), вуста («І смуток гой-дався у кожному Яновім слові, / і зморшки суворі в’язались йому на вуста»[, с. ]) та ін. На думку Л. Тарнашинської, філософсько-антропологічневідгалуження в літературі «дає ширші можливості для виявлення антрополо-гічного багатоманіття, «антропологічної почуттєвості» в пізнанні світучерез універсальні антропологічні концепти» [, с. ].

Акцентуючи на беззастережній любові й відданості Гуса своїй батьків-щині, український письменник зобразив переростання релігійного в націо-нальне й у гуситському русі, і в головному героєві зокрема: «… закликаювогнем вас, що Гуса за правду спалив: виб’єм клятих панів до ноги, до руки, доостанку, / чи дозволимо, щоб у неволі народ наш зігнив?» [, с. ]. Христи-янське проповідництво, викриття папства, поклик до помірності й бунту,не бути слухняними рабами — роблять цей образ складним у художньомуосмисленні.

Одним із аспектів антропологічної інт