УДК 332.142.6:005.21КП№ державної реєстрації 0112U001300Інв. №

Міністерство освіти і науки УкраїниСумський державний університет

(СумДУ)40007, м. Суми, вул. Римського-Корсакова, 2;

тел. 68-78-78, luk_work@mail.ru

ЗАТВЕРДЖУЮПроректор з наукової роботид. ф.-м. н., професор__________ А.М.Чорноус

ЗВІТПРО НАУКОВО-ДОСЛІДНУ РОБОТУ

ЕКОЛОГІЧНО-ОРІЄНТОВАНІ СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМ РОЗВИТКОМ ТЕРИТОРІЇ

(заключний)

Начальник НДЧк.ф.-м.н., с.н.с. Д.І. Курбатов

Керівник НДРдоцент кафедри управлінняк.е.н., доцент В.О. Лукʼянихін

2014

Рукопис закінчений 21 листопада 2014 р.Результати цієї роботи розглянуті науковою радою СумДУ,

протокол від 2014.11.27 №3

2

СПИСОК АВТОРІВ

Доцент кафедри управління, к.е.н., доц.(керівник)

Лукʼянихін В.О.(Вступ, розділ 1, підрозділи 1.1, 1.3, 1.4, розділ 2 підрозділи 2.1, 2.2, редагування, висновки)

Зав. кафедри управління, д.е.н., проф.

Теліженко О.М.(Розділ 1, підрозділ 1.5, Розділ 3, підрозділ 3.1, висновки)

Професор кафедри управління, к.е.н., проф.

Кислий В.М.(Розділ 1, підрозділ 1.7)

Доцент кафедри управління, к.е.н., доц.

Древаль О.Ю.(Розділ 1, підрозділ 1.6)

Доцент кафедри управління, к.е.н., доц.

Грищенко В.Ф.(Розділ 1, підрозділ 1.6)

Доцент кафедри управління, к.е.н., доц.

Павленко О.О(Розділ 1, підрозділ 1.1)

Доцент кафедри управління, к.е.н., доц.

Лукʼянихіна О.А.(Розділ 1, підрозділ 1.3, розділ 3, підрозділ 3.5)

Доцент кафедри управління, к.е.н., доц.

Валенкевич Л.П.(Розділ 2, підрозділ 2.5)

Старший викладач кафедри управління, к.е.н.

Мішеніна Г.А.(Розділ 1, підрозділ 1.3)

Старший викладач кафедри управління, к.е.н.

Байстрюченко Н.О.(Розділ 1, підрозділ 1.6)

Асистент кафедри управління, к.е.н.

Грищенко І. В.(Розділ 1, підрозділ 1.6)

Асистент кафедри управління Опанасюк Ю.А.(Розділ 1, підрозділ 1.5)

Асистент кафедри управління, к.е.н.

Таранюк К.В.(Розділ 1, підрозділ 1.5)

Асистент кафедри управління, к.е.н.

Шевченко Т.І.(Розділ 1, підрозділ 1.5)

Асистент кафедри управління, к.е.н.

Матвеєва Ю. Т.(Підрозділи 1.1, розділ 2, розділ 3, підрозділ 3.1, 3.4)

3

Асистент кафедри управління, к.е.н.

Бондар Т. В.(Розділ 1, підрозділ 1.2)

Асистент кафедри управління, к.т.н.

Євдокімова А.В.(Розділ 2, підрозділ 2.3)

Аспірант кафедри управління Найчук О.А.(Розділ 1, підрозділ 1.5)

Аспірант кафедри управління Провозін Н.В.(Розділ 3, підрозділ 3.5, оформлення)

Аспірант кафедри управління Волковець Т. В.(Розділ 3, підрозділ 3.3)

Аспірант кафедри управління Кошевець В. В.(Розділ 1, підрозділ 1.2)

Аспірант кафедри управління Жарик Т.І.(Розділ 1, підрозділ 1.7)

Аспірант кафедри управління Лі Мін(Розділ 3, підрозділ 3.2)

Здобувач кафедри управління Циганенко О.В.(Розділ 1, підрозділ 1.4)

Здобувач кафедри управління Зубко К.Ю.(Розділ 1, підрозділ 1.4)

Здобувач кафедри управління

Здобувач кафедри управління

Личак А.Ю.(Розділ 1, підрозділ 1.4)Кириченко К. І.(Розділ 3, підрозділ 3.2)

Здобувач кафедри управління Тимченко І. О.(Розділ 3, підрозділ 3.4)

Здобувач кафедри управління Токарєва Л.П.(Розділ 3, підрозділ 3.1)

Здобувач кафедри управління Півень А.Г.(Розділ 3, підрозділ 3.2)

4

РЕФЕРАТ

Звіт про НДР: 144 с., 25 рис., 16 табл., 36 формул, 149 джерел та 5 додатків.

Мета дослідження – наукове обґрунтування і розроблення теоретико-

методичних основ формування екологічно-орієнтованих стратегій управління

соціально-економічним розвитком території.

Об’єкт дослідження – теоретичні та науково-практичні підходи щодо

формування екологічно-орієнтованих стратегій управління соціально-економічним

розвитком території.

Предмет дослідження – соціально-економічні відносини, що виникають при

розробці і реалізації сучасних суспільних концепцій і екологічно-орієнтованих

стратегій управління соціально-економічним розвитком території.

Методи дослідження – системний підхід, діалектичний метод наукового

пізнання, фундаментальні положення загальної економічної теорії, економіки

природокористування та охорони навколишнього природного середовища, сучасні

концепції управління науково-технічним розвитком та регіонального управління,

сучасні концепції управління і менеджменту.

Досліджені соціально-економічні передумови розроблення та впровадження

екологічно-орієнтованих стратегій управління соціально-економічним розвитком

території. Розкрито сутність проблем та перспективи збалансованого (сталого)

екологічно-орієнтованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів.

Розроблено теоретико-методичні основи та прикладні підходи щодо

комплексної оцінки рівня соціо-еколого-економічної збалансованості

адміністративно-територіальної одиниці і удосконалення на її базі системи

організаційно-економічного забезпечення еколого-орієнтованого управління

адміністративною територією.

ЕКОЛОГО-ЗБАЛАНСОВАНИЙ РОЗВИТОК, СТРАТЕГІЯ, УПРАВЛІННЯ

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМ РОЗВИТКОМ, ТЕРИТОРІЯ, СИСТЕМА,

КОНЦЕПЦІЯ.

5

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………….……………………………………..……… 71 НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ І ПРАКТИЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО РОЗРОБКИ ТА

РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНО-ОРІЄНТОВАНИХ СТРАТЕГІЙ УПРАВЛІННЯ

РІЗНИХ ІЄРАРХІЧНИХ РІВНІВ………………...……….......................................... 101.1 Екологічно сталий розвиток як основа соціально-економічного розвитку

адміністративної території……………………………..…………….…………… 101.2 Стратегії сталого розвитку на рівні підприємства: види та рівні зрілості.

…. 151.3 Сталий розвиток території з позиції теорії системи, регіональної

конкурентоспроможності і державно-приватного партнерства………….....….. 191.4 Методичні підходи до розробки соціо-еколого-економічних стратегій

розвитку міських територій…………………...…………………………………... 261.5 Врахування еколого-економічних ризиків на регіональному рівні та

визначення питомих еколого-економічних збитків від катастроф

техногенного характеру…………..…………………………..…...………………. 311.6. Управління експортно-імпортним потенціалом регіону в системі

еколого-економічної безпеки………………………………….………………….. 351.7. Кластерний підхід до управління соціально-економічним розвитком

території…………………………………………………...……………………….. 402 ТЕОРЕТИЧНІ ТА НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ

ЕКОЛОГО-ОРІЄНТОВАНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОЮ ОДИНИЦЕЮ.... 442.1 Проблеми забезпечення еколого-орієнтованого управління

адміністративно-територіальною одиницею………………………………...…... 442.2 Особливості еколого-орієнтованого управління адміністративно-

територіальною одиницею..……………………………………………...……….. 512.3 Системний підхід до формування еколого-орієнтованого управління

адміністративною територією……………………………………………………..

6

532.4 Формування системи еколого-орієнтованого управління на рівні

адміністративного району та області…..……………………………………….... 632.5 Формування моделі еколого-орієнтованого управління на базовому рівні.. 703 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГО-

ОРІЄНТОВАНОГО УПРАВЛІННЯ АДМІНІСТРАТИВО-

ТЕРИТОРІАЛЬНОЮ ОДИНИЦЕЮ……………………....................................... 773.1 Комплексна оцінка рівня соціо-еколого-економічної збалансованості

адміністративно-територіальної одиниці………….……………………………... 773.2 Державне управління соціо-еколого-економічним розвитком території.…. 873.3 Науково-методичні підходи до екологічного оподаткування…………...…. 913.4 Удосконалення системи організаційно-економічного забезпечення

еколого-орієнтованого управління адміністративною територією…………….. 993.5 Оцінка ефективності впровадження екологічних стратегій і програм в

Україні……………………………………………………………………………....

112

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………... 119ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ………………….……………………………………...…. 121ДОДАТКИ 137

7

ВСТУП

Сучасний стан соціально-економічних перетворень і суспільних

трансформацій в Україні характеризується високим рівнем антропогенного і

техногенного навантаження по всій території, що перевищує в 6–7 разів рівень

розвинених європейських держав. Погіршення екологічної ситуації стосується

більшості адміністративно-територіальних одиниць України, що відбивається на

стані здоров'я населення, суспільному виробництві. При цьому скорочення

загального обсягу викидів шкідливих речовин останніми роками в Україні

пояснюється скороченням обсягів промислового виробництва. Темпи зниження

антропогенного навантаження значно менші, ніж темпи спаду виробництва, зокрема

зростання рівня скидання стічних вод, неефективність промислового виробництва,

стійкий характер екологічної нестабільності та її взаємозв'язок з економічною

ситуацією в країні.

Аналіз літературних джерел із проблематики сталого розвитку показав, що

поняття «сталий розвиток», методичні підходи до його визначення різняться. Тому,

звертаючи увагу на загострення екологічних проблем сучасних адміністративно-

територіальних одиниць України та необхідності екологізації їх соціально-

економічних процесів, передбачається виокремити поняття саме екологічно сталого

розвитку адміністративно-територіальної одиниці. При цьому використовуються

методологічні підходи таких вчених, як В. А. Іванов, Т. А. Акимова, О. М. Бізяркіна,

О. М. Бабіна, В. І. Данилов - Данильян, В. В. Хаскін, О. В. Шкарупа та ін., які у

своїх дослідженнях акцентували увагу саме на екологічній складовій сталого

розвитку й особливо на визначенні поняття «екологічно сталий розвиток».

Як показали дослідження, в Україні ще недостатньо передумов для

сприйняття ідей екологічно сталого розвитку. Перехід України до екологічно

сталого розвитку стримується необхідністю вирішення комплексу екологічних,

соціальних, економічних проблем, які для країн із перехідною економікою є

актуальними.

Мета дослідження – наукове обґрунтування і розроблення теоретико-

8

методичних основ формування екологічно-орієнтованих стратегій управління

соціально-економічним розвитком території.

Об’єкт дослідження – теоретичні та науково-практичні підходи щодо

формування екологічно-орієнтованих стратегій управління соціально-економічним

розвитком території.

Предмет дослідження – соціально-економічні відносини, що виникають при

розробці і реалізації сучасних суспільних концепцій і екологічно-орієнтованих

стратегій управління соціально-економічним розвитком території.

Методи дослідження – системний підхід, діалектичний метод наукового

пізнання, фундаментальні положення загальної економічної теорії, економіки

природокористування та охорони навколишнього природного середовища, сучасні

концепції управління науково-технічним розвитком та регіонального управління,

сучасні концепції управління і менеджменту.

Враховуючи вищесказане, було проведено комплекс досліджень щодо

формування концептуальних основ і механізмів розробки і впровадження

екологічно-орієнтованих стратегій управління соціально-економічним розвитком

території.

Досліджені соціально-економічні передумови розроблення та впровадження

екологічно-орієнтованих стратегій управління соціально-економічним розвитком

території, зокрема:

- досліджено науково-методичні та практичні підходи щодо розробки та

реалізації екологічно-орієнтованих стратегій управління різних ієрархічних рівнів;

- проаналізовано теоретичні основи концепції сталого розвитку як основи

соціально-економічного розвитку адміністративної території;

- розкрито особливості врахування еколого-економічних ризиків на

регіональному рівні та визначення питомих еколого-економічних збитків від

катастроф техногенного характеру;

- науково-методичні підходи до розробки соціо-еколого-економічних

стратегій розвитку міських територій;

- проаналізовано систему управління експортно-імпортним потенціалом

9

регіону в системі еколого-економічної безпеки.

Розкрито сутність проблем та перспективи збалансованого (сталого)

екологічно-орієнтованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів.

Запропоновано використання кластерного підходу до управління соціально-

економічним розвитком території

Розроблено теоретико-методичні основи та прикладні підходи щодо

комплексної оцінки рівня соціо-еколого-економічної збалансованості

адміністративно-територіальної одиниці і удосконалення на її базі системи

організаційно-економічного забезпечення еколого-орієнтованого управління

адміністративною територією.

Розроблено теоретико-методичні основи формування і забезпечення

(комплекс інструментів і методів) стратегій розвитку регіону на базі системного

підходу, а також моделі еколого-орієнтованого управління (на прикладі Сумської

області).

Проведено комплексну оцінку рівня соціо-еколого-економічної

збалансованості адміністративно-територіальної одиниці, на базі якої розроблено

пропозиції щодо вдосконалення системи організаційно-економічного забезпечення

еколого-орієнтованого управління адміністративною територією.

Досліджено концептуальні підходи щодо принципів і методів державного

управління соціо-еколого-економічним розвитком території, зокрема запропоновано

науково-методичні підходи до екологічного оподаткування.

Отримані наукові і прикладні результати базуються на матеріалах

законодавчих та нормативних документів України з економічних, екологічних і

соціальних проблем сучасної економіки, наукових працях вітчизняних та

зарубіжних фахівців, офіційній статистичній інформації.

Результати досліджень оприлюднені і опубліковані авторами у вітчизняних і

зарубіжних наукових виданнях.

10

1 НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ І ПРАКТИЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО

РОЗРОБКИ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНО-ОРІЄНТОВАНИХ СТРАТЕГІЙ

УПРАВЛІННЯ РІЗНИХ ІЄРАРХІЧНИХ РІВНІВ

1.1 Екологічно сталий розвиток як основа соціально-економічного

розвитку адміністративної території

Сучасний стан соціально-економічних перетворень в Україні характеризується

найвищим рівнем антропогенного і техногенного навантаження по всій території,

що перевищує в 6–7 разів рівень розвинених європейських держав. Ресурсоємність

продукції України в 2–3 рази перевищує цей показник у розвинених країнах із

ринковою економікою, а енергоємність – у 6–7 разів [49].

Погіршення екологічної ситуації стосується більшості адміністративно-

територіальних одиниць України, що відбивається на стані здоров'я населення,

суспільному виробництві. При цьому скорочення загального обсягу викидів

шкідливих речовин останніми роками в Україні пояснюється скороченням обсягів

промислового виробництва. Темпи зниження антропогенного навантаження значно

менші, ніж темпи спаду виробництва, зокрема зростання рівня скидання стічних

вод, неефективність промислового виробництва, стійкий характер екологічної

нестабільності та її взаємозв'язок з економічною ситуацією в країні.

З метою досягнення екологічно сталого розвитку адміністративно-

територіальних одиниць суспільство має усвідомити всю важливість збереження

природного середовища. Необхідно зазначити, що саме на рівні адміністративно-

територіальних одиниць виникають і чітко простежуються істотні суперечності між

соціально-економічним розвитком та станом природного середовища. Це дає

підстави для формування ідеї сталого розвитку на рівні адміністративно-

територіальних одиниць.

Аналіз літературних джерел із проблематики сталого розвитку показав, що

поняття «сталий розвиток», методичні підходи до його визначення різняться. Тому,

звертаючи увагу на загострення екологічних проблем сучасних адміністративно-

територіальних одиниць України та необхідності екологізації їх соціально-

11

економічних процесів, передбачається виокремити поняття саме екологічно сталого

розвитку адміністративно-територіальної одиниці. При цьому використовуються

методологічні підходи таких вчених, як В. А. Іванов, Т. А. Акимова, О. М. Бізяркіна,

О. М. Бабіна, В. І. Данилов - Данильян, В. В. Хаскін, О. В. Шкарупа та ін., які у

своїх дослідженнях акцентували увагу саме на екологічній складовій сталого

розвитку й особливо на визначенні поняття «екологічно сталий розвиток» [34, 35, 8,

62, 43, 131].

Як показали дослідження, в Україні ще недостатньо передумов для

сприйняття ідей екологічно сталого розвитку. Перехід України до екологічно

сталого розвитку стримується необхідністю вирішення комплексу екологічних,

соціальних, економічних проблем, які для країн із перехідною економікою є

актуальними.

За сучасних умов посиленого антропогенного тиску на навколишнє

середовище та загострення екологічних проблем найважливішим принципом

екологічно сталого розвитку адміністративно-територіальних одиниць є концепція

збалансованого розвитку соціо-еколого-економічної системи.

Концепція екологічно збалансованого розвитку пов’язує воєдино три

підсистеми – соціальну, економічну та екологічну (або природну) і розкриває

принципи їх взаємодії [54]. У цьому контексті доцільно розглянути систему, де

проявляються аспекти збалансованості розвитку території, а саме соціо-еколого-

економічну систему. Дослідження соціо-еколого-економічних систем базується на

положеннях загальної теорії систем і спирається на напрацюваннях вітчизняних та

зарубіжних вчених у галузі еколого-економічної теорії.

Вивченню різних аспектів взаємодії економіки, екології і соціальної

підсистеми, проблем їх функціонування та моделювання присвячені праці

М. Д. Балджи, Г. О. Бачинського, В. І. Гурмана, К. Г. Гофмана, О. П. Литовки,

І. М. Лицура, М. Я. Лемешева, М. Т. Мелешкіна, П. М. Нестерова, А. П. Несторова,

А. Л. Новосьолова, Ю. Ю. Туниці, Н. В. Чепурних, С. К. Харічкова, М. Д. Шаригіна,

А. Я. Якобсона та інших [22, 39, 52, 75, 85, 88, 106, 132, 138].

12

Аналіз наукових джерел дозволяє зробити висновок про необхідність

виділення поняття соціо-еколого-економічної системи адміністративно-

територіальної одиниці або регіону, що містить три підсистеми: соціальну,

екологічну та економічну.

Таким чином, слід розглядати проблему екологічно сталого розвитку

адміністративно-територіальної одиниці як соціо-еколого-економічної системи,

досліджуючи при цьому екологічні, економічні та соціальні аспекти взаємодії (рис.

1.1).

У межах соціо-еколого-економічної системи соціальна складова розглядається

як сукупність групи людей, поєднаних певними відносинами, зумовленими

історично мінливими способами виробництва матеріальних і духовних благ,

спільною територією проживання, а також ступенем ризику зіткнення з

непередбаченими та небажаними наслідками. До компонентів соціальної підсистеми

належать: елементи демографічного, соціального, етнічного характеру, статево -

вікової структури; рівні народжуваності й смертності, зайнятості населення; рівень

освіченості, кваліфікованості трудових ресурсів, а також такі показники, як питома

вага захворілих щодо загальної кількості населення, питома вага потреби в робочій

силі щодо загальної кількості тощо.

Екологічна складова соціо-еколого-економічної системи розглядається як

природне сполучення навколишнього середовища, система абіотичних та біотичних

факторів, що впливає на людину і, навпаки, на яку інтенсивно впливає людина

впродовж своєї діяльності. На сьогодні екологічна складова поступово набуває

першочергового значення і в процесі управління соціальними та екологічними

процесами стає невід’ємним параметром сталого розвитку. Негативні тенденції

обумовлюють необхідність новітнього підходу до використання природних ресурсів

та охорони навколишнього природного середовища. Так, за останні сто років на

нашій планеті скоротилася лісистість на 30–40 %, причому за останні 10 років – на

50 – 60 %. Вченими підраховано, що щосекунди скорочується площа лісів на 0,5

гектара. На одного мешканця Землі добувається і вилучається приблизно 20 т

ресурсів, які переробляються на кінцеву продукцію обсягом 2 т, що йдуть

13

безпосередньо на пряме споживання; господарською діяльністю охоплено близько

600 млн. км2, що становить більше третини суші. Кожного десятиліття у світі

втрачається 7 % родючих ґрунтів, а кожні два роки додається 12 млн. га

спустошених [50, с. 38].

Рисунок 1.1 – Структурно-функціональні елементи соціо-еколого-економічної

системи адміністративної території

Економічна складова соціо-еколого-економічної системи містить комплекс

засобів виробництва. Вони характеризуються такими показниками, як: питома вага

первинної енергії, фондоємність, оборотність коштів, трудомісткість, енергоємність,

матеріалоємність, собівартість продукції та ін. Економічну складову можна подати у

вигляді ієрархічних послідовностей за виробничою та територіальною ознаками [27,

с. 53].

14

Усі елементи соціо-еколого-економічної системи взаємозв’язані. Так, за

даними Всесвітньої організації охорони здоров’я понад три чверті хвороб людини є

наслідком антропогенного забруднення навколишнього середовища [73, 87]. Крім

того, на фоні зростаючого забруднення повітря зростають рівень смертності

населення, кількість імунодефіцитів, онкологічних захворювань тощо. Все це

призводить до погіршення медико-демографічної ситуації в Україні: скорочується

природна кількість населення, падає народжуваність і зростає смертність,

погіршується здоров’я дорослих та дітей. Щорічно кількість населення зменшується

в середньому на 350 тис. осіб. Середня тривалість життя становить 75,8 року в жінок

та 65,9 року в чоловіків. Рейтинг України серед інших країн світу із цього показника

дуже низький: 102-ге місце серед жінок та 126-те місце серед чоловіків. За останні

три роки показники смертності населення (на 1000 осіб.) залишаються на одному

рівні. За масштабами дитячої смертності Україна займає перше місце у Європі [12,

с. 29].

Аналізуючи вищевикладене можна констатувати про руйнівний процес,

притаманний сучасній соціо-еколого-економічній системі, що робить актуальним

завдання її оцінки та моніторингу. Тут необхідно зазначити, що останнім часом у

науковій літературі все частіше наголошується на необхідності оцінки екологічно

сталого розвитку як основи подальшого соціально-економічного розвитку. Зокрема,

М. З. Згуровський підкреслює: якщо країна не контролює показників стійкого

розвитку, вона розвивається спонтанно та ситуаційно [58].

Оцінка екологічно сталого розвитку здійснюється на основі певних індексів та

індикаторів. На сьогодні універсального алгоритму формування індикаторів

результативності, ефективності та збалансованості розвитку адміністративно-

територіальних одиниць не існує, проте існують рекомендації, що допомагають

сформувати набір індикаторів для конкретного проекту (стратегії, плану, програми).

Дослідження в контексті оцінки екологічно сталого розвитку на основі

використання індексного методу здійснене у працях таких вчених, як Д. Медоуз,

А. О. Корнус, М. З. Згуровський, В. В. Бушуєв, В. С. Голубєв, Г. В. Ридевский,

Л. Г. Руденко, С. А. Лісовський та ін. [17, 57, 58, 59, 68, 77, 102, 103]

15

В Україні на сьогодні не затверджений перелік індикаторів стійкого розвитку,

немає органів державного управління, які були б зобов'язані щорічно розраховувати

ці індикатори з метою надання таких завдань, що реалізувалися б у планах

соціально-економічного розвитку. В цьому аспекті як приклад можна навести

Великобританію, яка використовує більше 30 індикаторів, які щорічно

затверджуються, вимірюються і фіксуються. Цим займається комісія зі стійкого

розвитку при прем'єр-міністрові. Уряд відповідно до закону в обов'язковому

порядку враховує значення індикаторів, коригуючи план соціально-економічного

розвитку країни. Загалом же подібні механізми впровадили у себе більше 40 країн у

рамках відповідних рекомендацій ООН.

Аналіз даних щодо оцінки адміністративно-територіальних одиниць дозволяє

стверджувати, що існуюча на сьогодні система адміністративно-територіального

управління не забезпечує їх екологічно сталого розвитку. Це обумовлює

необхідність розвитку теорії та методики формування еколого-орієнтованої системи

управління адміністративно-територіальною одиницею.

1.2 Стратегії сталого розвитку на рівні підприємства: види та рівні зрілості

Соціо-еколого-економічний розвиток територій багато в чому залежить від

інтеграції різних аспектів сталого розвиту в бізнес-процеси та стратегії розвитку

підприємств. Відображаються подібні ініціативи у відповідних нормативних

документах підприємств, а саме Комплексних стратегій корпоративної стійкості,

заходи якої направлені не лише на внутрішню діяльність, але і на вплив на зовнішнє

навколишнє середовище, що в позитивно впливає на суспільство на соціо-еколого-

економічний розвиток території. На основі аналізу наукових джерел [83, 127],

виділяють наступні типи стратегій сталого розвитку на рівні підприємства:

1. інтровертивна (внутрішня) - стратегія зниження ризику. Основний

акцент ставиться на виконанні норм законодавчих актів та інших зовнішніх

стандартів, що стосуються екологічних і соціальних аспектів діяльності компанії.

Основною метою реалізації стратегії є уникнення ризиків для компанії.

16

2. екстраветивна – основна увага зосереджується на зовнішніх відносинах,

на отриманні дозволів на здійснення діяльності, придбання права на викиди, скиди.

Стратегія спрямована створення нових можливостей на ринку з урахуванням

принципів сталого розвитку. Компанії, які підтримують дану стратегію розвитку

прагнуть змінити вимоги ринку до діяльності суб’єктів господарювання.

3. консервативна – найбільш ефективна стратегії: акцент переноситься на

екологічну ефективність і екологічно чисте виробництво.

4. візіонарна - цілісна стратегія сталого розвитку: акцент ставиться на

питаннях стійкості в рамках всіх бізнес-процесів; конкурентні переваги випливають

із відмінностей та інновацій. Візіонарні стратегії реалізуються двома шляхами –

традиційним та системним. Традиційних шлях полягає в тому, що компанія будує

свою діяльність на основі вимог, які диктуються ринком, тобто вплив іде, так би

мовити, із-зовні в середину. Системний підхід передбачає інший порядок, тобто

бачення ринку витікає із сталого розвитку компанії, який закріплений на мікрорівні.

Ці типи стратегії описують загальні можливості для вирішення проблем

стійкості, включаючи управління екологічними і соціальними аспектами діяльності

відповідно до принципів сталого розвитку. Корпоративна стійкість базується на

збалансуванні економічних, екологічних та соціальних аспектів діяльності компанії.

Екологічна стійкість пов’язана з впливом діяльності компанії на навколишнє

середовище. Даний вплив обумовлений використанням ресурсів, викидами в

атмосферу, скидами у воду або в грунт, а також утворенням відходів. Крім того,

важливе значення має вплив на біорізноманіття та виникнення екологічних проблем

впродовж життєвого циклу продукту. Цей аспект в основному зосереджується на

наслідках заподіяних впливів. Соціальна стійкість компанії розглядається в розрізі її

корпоративної соціальної відповідальності. Іншими словами, це свідома

відповідальності за власні дії, а також зобов'язання (в основному довгострокові) у

всіх напрямах бізнес-діяльності, що дозволяють успішно працювати на ринку

протягом тривалого часу. Соціальна стійкість спрямована на дослідження впливу

всіх теперішніх та майбутніх відносин із зацікавленими сторонами, з урахуванням їх

17

інтересів. Соціальна стійкість орієнтована на забезпечення лояльності до компанії

стейкхолдерів.

Стратегії сталого розвитку призначені продемонструвати різноманітність

підходів до сталого розвитку і зорієнтовати компанії на досягнення корпоративної

стабільності. Стратегії сталого розвитку мають чотири рівня прояву: початковий –

на даному етапі починаєтться розгляд аспектів сталого розвитку в компанії.

Характерне дотримання існуючих стандартів та норм законодавства; елементарний

– для даного етапу характерне впровадження деяких аспектів сталого розвитку.

Частіше за все це впровадження екологічних технологій з метою скорочення впливу

компанії на довкілля; задовільний – показники сталості розвитку компанії вище за

середньогалузеві та високий – для даного рівня характерне дотримання всіх

принципів сталого розвитку. Компанія проявляє ініціативу в вирішенні проблем,

пов’язаних зі збалансованим розвитком, не лише власним, але і місцевого

співтовариства.

Наглядно розглянемо види стратегій сталого розвитку (рис. 1.2) аспекти

реалізації яких розглядаються на різних рівнях зрілості. Інтровертивна стратегія

сфокусована на дуже низькому рівні стійкості. Компанія, яка притримується даної

стратегії розвитку, зосереджена на виконанні формальних вимог законодавства на

стандартів. Екстравертивна стратегія – компанія прагне до утворення стійкої

прихильності стейкхолдерів до її діяльності з метою диференціації від конкурентів

та збільшення репутації. Проте, частіше за все, метою компанії є не реальна робота в

даній галузі а формування позитивного образу в стейкхолдерів. Консервативна

стратегія орієнтована, в основному, на внутрішні заходи. Найважливішим у цій

стратегії є «процеси». В рамках цієї стратегії, значна увага приділяється інвестиціям

в наукові дослідження та впровадження нових технології, мінімізації впливу на

навколишнє середовище, здоров’ю та безпеці співробітників. Питанням зовнішньої

соціальної відповідальності приділяється незначна увага. Візіонарна стратегія

демонструє найвищий рівень сталого розвитку компанії. Всі аспекти діяльності

компанії відповідають принципам сталого розвитку. Така стратегія розрахована на

довгостроковий період.

18

Рисунок 1.2 – Стратегії сталого розвитку на рівні підприємства

На рис. 1.2 продемонстровано основні стратегії сталого розвитку з

урахуванням різного рівня їх зрілості. Для різних секторів економіки можливі

незначні відхилення від загальної картини, пов’язані з галузевою специфікою і тим,

які ресурси є визначальними. Реалізація консервативної та візіонарної стратегій

потребує значних інвестицій і в короткостроковому періоді їх ефективність

достатньо складно оцінити, оскільки витрати будуть значно переважати над

ефектами. В той же час в довгостроковому періоді їх значення складно переоцінити,

так як дотримання зрілої стратегії сталого розвитку є додатковою конкурентною

перевагою.

19

1.3 Сталий розвиток території з позиції теорії системи, регіональної

конкурентоспроможності і державно-приватного партнерства

Проблеми економічного зростання та економічного розвитку тісно

переплітаються та є взаємозалежними із проблемами навколишнього середовища і

раціонального природокористування. Без захисту природного середовища

руйнуються основи виживання людства, а без економічного зростання неможливо

досягти стійкого розвитку [37, с. 53]. Основою досягнення сталого розвитку системи

є забезпечення конкурентоспроможності або стійкої рівноваги системи у процесі

реалізації безпосередніх відносин із навколишнім природним середовищем.Сталий

розвиток соціально-економічної системи розглядається у структурному та

динамічному аспектах. Якість та можливість високого рівня розвитку залежить від

проектної структури соціально-економічної системи та ступеня повноти урахування

її системних відносин з навколишнім середовищем. Тривалість розвитку залежить

від інтенсивності та типології факторів зовнішнього середовища, а також від

накопиченого потенціалу системи. Коли дія факторів зовнішнього середовища

спрямовується у відповідності із тенденцією структурних змін системи, яка

іманентно їй властива, соціально-економічна система спроможна забезпечити

сталий розвиток. Розвиток постає послідовністю (континуумом) станів системи, які

характеризуються певними ступенями самоорганізації, деякої рівноваги, тобто

конкурентоспроможністю системи.

Важливість розгляду територіальної системи з погляду теорії систем та

синергетичної методології розвитку полягає у тому, що ці системи є серединною

ланкою у державному механізмі суспільного розвитку між суб’єктами політики у

сфері екології, економіки тощо та безпосередніми суб’єктами господарювання й

іншими учасниками ринкових відносин. При цьому територіальна система є

найбільш універсальним описом соціально-економічної системи, де у найбільшій

мірі виявляються протиріччя екологічної та економічної сфер функціонування

суспільства.

20

Коеволюційний розвиток території означає планомірний та системний

розвиток, параметри якого відповідали б певним пропорціям розвитку у його

багатоаспектності. На сьогодні більшість вчених виділяють у системі

територіального розвитку три основні аспекти: екологічний, соціальний та

економічний. Такий структурний розподіл функціонування територіальної системи є

укрупненим і потребує подальшої деталізації. На основі деталізації показників

структурної раціональності територіальної системи, які характеризують стан

окремих елементів та інтенсивність зв’язку між ними, що виражається у показниках

впливу на стан елементів системи, можна визначити не тільки тенденцію, але і

вектор та градієнт територіального розвитку [63, с. 18].

Критерієм збалансованого територіального розвитку є комплексний

показник розвитку території, який базується на добутку кумулятивних показників

стану елементів системи, її потенціалу, коефіцієнтів їх значущості та їх дисперсії від

запроектованого вектору розвитку, що ґрунтується на внутрішній тенденції

системного розвитку [63, с. 19].

На основі наведених вище понять критерій довгострокового збалансованого

розвитку території у кількісному вимірі можна визначити на основі формули:

К зб . розв .=∑i=1

n=i−1

(∂ Fф( хij )−∂ Fн( х ij) )

T ( x j) , (1.1)

де Fф( хij )− фактичні значення параметрів нелінійної функції використання

потенціалу території; Fн( х ij )− нормативні значення параметрів нелінійної функції

потенціалу території; ∂ Fф( х ij )− диференціали функції використання потенціалу

території у кожний момент часу; ∂Fн ( хij )− диференціали функції потенціалу

території у кожний момент часу; х ij − структурний елемент потенціалу території;

T ( x j )− вектор розвитку території (статичний елемент довгострокової

збалансованості розвитку території) [63, с. 20].

Виходячи із системного підходу, було визначено екологічну безпеку розвитку

як стан еколого-економічної рівноваги на кожному етапі розвитку системи. Стан

21

системи має бути станом рівноваги в умовах забезпечення сталого розвитку. Таким

показником є екологічно орієнтована конкурентоспроможність території.

Екологічно орієнтована конкурентоспроможність території – це здатність

території формувати та реалізувати власний потенціал на кожному з етапів свого

життєвого циклу з метою забезпечення конкурентоспроможних результатів

функціонування на основі максимального врахування всієї сукупності системних

відносин та зв’язків територіальної системи з навколишнім середовищем.

Виділяють три основні рівні конкурентоспроможності: фундаментальний,

функціональний та рівень реалізованої конкурентоспроможності (рис. 1.3).

Рисунок 1.3 – Рівні конкурентоспроможності

Екологічно орієнтована конкурентоспроможність систем пов’язана із

врахуванням екологічного фактора під час формування потенціалу

22

конкурентоспроможності системи та забезпечення конкурентоспроможності

результатів функціонування системи. Враховуючи це, рівень екологічно

орієнтованої конкурентоспроможності пропонується розрахувати за формулою:

(1.2)

де П розв .(1−3 ) − потенціал розвитку територіальної системи, що закладається на

першому, другому та третьому етапах життєвого циклу системи; Псамоорганізац (4−6) −

потенціал самоорганізації системи, що формується на четвертому, п’ятому та

шостому етапах життєвого циклу системи; П реал . зовн. зв .(5−7 ) − потенціал реалізації

зовнішніх зв’язків системи з навколишнім середовищем, що формується та

реалізується на п’ятому, шостому та сьомому етапах життєвого циклу системи; К1,

К2, К3, К4 − коефіцієнти значущості складових конкурентоспроможності системи;

і=(1,…n) − кількість найменувань продукції; α i − питома вага і-то товару в обсягах

продажів підприємств; β i − показник значущості ринку, на якому представлено

товар.

У свою чергу потенціал розвитку системи розраховується за формулою:

П розв (1−3)=В НДДКР

ВНДДКРе ∗К1+

Вінновац .п .в .

Вінновац .п .в .е ∗К2+

В інновац .в .

В інновац .в .е ∗К3+

Вінновац . реаліз .

Вінновац . реаліз .е ∗К 4+

Вінновац . утилізац

Вінновац . утилізац .е ∗К5+

+Вінновац .обслугов .

Веінновац .обслугов .

∗К 6+Веколог .

Вееколог

∗К7→1(1.3)

де ВНДДКР , Ве

НДДКР − планова та еталонна (нормативна) частка витрат на

організацію НДДКР у структурі загальних витрат території; Вінновац . п. в . , Веінновац .п .в . −

планова та еталонна (нормативна) частка витрат на інновації у сфері комплексної

підготовки виробництва продукції (конструкторської, технологічної, організаційної)

у структурі загальних витрат території; Вінновац .в . , Вінновац . в .е

− планова та еталонна

(нормативна) частка витрат на інновації у сфері виробництва у структурі загальних

витрат території; Вінновац . реаліз . , Вінновац . реаліз .е

− планова та еталонна (нормативна) частка

витрат на інновації у сфері реалізації продукції у структурі загальних витрат

території; Вінновац . утилізац , Вінновац . утилізац .е

− планова та еталонна (нормативна) частка витрат

23

на інновації на утилізацію продукції у структурі загальних витрат території; Вінновац . обслугов . , В

еінновац . обслугов . − планова та еталонна (нормативна) частка витрат на

інновації у сфері обслуговування споживачів у структурі загальних витрат території; Веколг ., В

ееколг . − планова та еталонна (нормативна) частка витрат на екологічні

інновації за етапами життєвого циклу виробу у структурі загальних витрат

території; К1 , К2 , К3 , К4 , К5 , К6 , К7 − коефіцієнти значущості складових

потенціалу розвитку системи.

Після визначення величини потенціалів оцінюється напрям їх зміни на основі

визначення тенденції їх зміни, оцінивши величини потенціалів за попередні періоди

та визначивши тренд:

T=(П розв ; П самоорганізац . ;П реал . зовн . зв .), (1.4)

де П розв − потенціал розвитку; Псамоорганізац . − потенціал самоорганізації; П реал . зовн. зв .

− потенціал реалізації зовнішніх зв’язків.

Додатковими інструментами стратегічного планування розвитку

територіальної системи є знаходження градієнта розвитку територіальної системи та

інтегральної величини конкурентоспроможності територіальної системи за весь її

життєвий цикл.

∇ Ψ ( ∂Ψ∂ х

; ∂Ψ∂ z

; ∂Ψ∂ m

; ∂Ψ∂ k

)→max(1.5)

Ψ ( x , z ,m, k )=∫0

T

Ψ ( x , z , m ,k )dt→ max(1.6)

де f (Ψ ) − функція екологічно орієнтованої конкурентоспроможності

територіальної системи; f ( x ), f ( z ), f (m) − функції потенціалів розвитку,

самоорганізації та реалізації зовнішніх зв’язків територіальної системи; f (k ) −

функція конкурентоспроможності продукції підприємств або галузей з урахуванням

відверненого збитку довкіллю.

T − період функціонування територіальної системи відповідно до її проекту.

П реал . зовн.зв . − потенціал реалізації зовнішніх зв’язків територіальної системи.

24

Однією з умов, яка забезпечує взаємозв’язок тріади «суспільство-людина-

природа», можна назвати удосконалення форм державно-приватного партнерства

(ДПП) в напрямку ефективного управління адміністративно-територіальною

одиницею. Причому слід зазначити, що форми взаємодії ДПП повинні проявлятися

в усіх галузях народного господарства України. Більш детально зупинимося на

державно-приватному партнерстві у лісоресурсній сфері.

Державно-приватне партнерство у лісоресурсній сфері – це система

організаційно-економічних та правових форм, методів та інструментів щодо

узгодження еколого-економічних та соціальних інтересів суспільства,

територіальних громад, державних структур (органів влади та управління) та

суб’єктів підприємництва щодо забезпечення сталого та екосистемного розвитку

лісового господарства шляхом збалансованого розподілу сфер управління,

контролю, ризиків та результатів між партнерами підприємницького

лісогосподарювання на довгостроковій та стратегічній платформі. Стратегічний

розвиток лісоресурсної сфери повинен передбачати використання різноманітних

форм державно-приватного партнерства (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 – Можливі форми реалізації державно-приватного партнерства

(ДПП) в лісоресурсній сферіФорма ДПП Основна характеристика Сфера застосування

Оренда з переходом

права власності

Приватний партнер орендує певну земельну ділянку на основі договору оренди, по закінченню якого, визначена

частина або вся ділянка можуть поступово перейти на обговорених умова в приватну власність

Залісення ерозійно-небезпечних земель,

сільськогосподарських неугідь

Безстрокова оренда

Лісоземельні угіддя можуть передаватися в оренду приватному сектору з умовою, наприклад, здійснення інтегрованого багатоцільового лісокористування та

створення певної кількості робочих місць у сільській місцевості, забезпечення певного обсягу інвестицій у

соцільну сферу лісогосподарювання. Це може бути також підряд з приводу виконання лісогосподарських робіт,

постачання екосистемних послуг, довірче управління дер-жавними лісами і ряд інших організаційно-правових форм

Створення лісогосподарських, господарських та

соціальних об’єктів у лісоресурсній сфері

Відділення активів

При можливості акціонування лісів передбачає, що власність на ліси (повністю чи частково), як і зобов’язання щодо здійснення інвестицій та екосистемного управління

лісами може передаватися приватному сектору шляхом або приватизації лісоземельних угідь, або відкритої емісії акцій.

Капіталізація лісоземельних угідь, ліс

розглядається як нерухоме майно

25

Продовження табл. 1.1Лізинг Можливість доступу підприємництва до сучасного

обладнання та інноваційних технологій через лізингові контракти, що укладаються з державними структурами

(організаціями, органами управління)

Покращання матеріально-технічного забезпечення

лісогосподарювання, зокрема, впровадження

інноваційних технологій у сфері лісорозведення,

переробки відходівДепозитарно-компенсацій-

на система лісокористу-

вання та лісовіднов-

лення

Формування системи відтворення лісів орендаторами лісоексплуатаційного фонду. Кошти на відтворення лісів переказуються орендарем (приватним лісокористувачем)

на спеціальний депозитний банківський рахунок, що враховується відповідним зниженням плати за

використання лісів. Коли виконані лісогосподарські роботи приймаються лісництвом, кошти з депозитного рахунка

повертаються орендареві

Формування систем екологічно-правової відповідальності за

наслідки лісокористування, а також соціально відповідального

управління лісовим комплексом

Створення інтегро-ваних

підприєм-ницьких структур

(кластерів)

Утворюються організаційні, економічні та фінансові умови розвитку підприємницького лісогосподарювання

екологічного спрямування, з відповідним інституціонально-регулюючим забезпеченням, зокрема,

щодо залісення територій агролісових ландшафтів

Міжгалузеве багатоцільове використання та

відтворення лісових екосистем на

регіональному рівні для забезпечення сталого

розвитку сільського та водного господарств на основі коопераційних

зв’язків, які обумовлюють отримання синергетичного

ефектуКонцесія Приватний оператор (приватний підприємець, юридична

особа) отримує за визначену в договорі плату права на заготівлю або господарське управління певними ресурсами

в межах визначеної ділянки лісу на основі концесійного договору, який має довготерміновий строк дії.

Необхідність залучення приватних інвестицій у лісоресурсний комплекс та екологічну інфраструктуру. Термін дії 20-50 років. Кінцева власність – державна.

Різновиди концесійних договорів: повний концесійний договір; про розділ лісової продукції; про надання

екосистемних послуг

Збільшення обсягів використання та

відтворення недеревних ресурсів, міжгалузева реалізація соціально-

екологічних функцій лісу (зокрема, створення «вуглецевих» лісів)

Створення-володіння-управління-

передача

Приватний оператор згідно з договором (контрактом) здійснює інвестиції в лісорозведення на визначеній ділянці, після чого володіє та управляє нею в рамках визначеного

договором терміну, після закінчення якого вона передається державі. Термін дії контракту – 20-30 років

Створення багатоцільових захисних лісових

насаджень, плантаційне лісорозведення, створення енергетичних насаджень

Контракт на управління

Є найбільш простою формою ДПП в лісоресурсній сфері, що не передбачає інвестиційних зобов’язань. Власність та інвестиційні рішення залишаються у веденні державного

органу. Приватна організація відповідає тільки за дотримання користувачами принципів сталого

лісокористування та реалізації екосистемного управління лісами і несе лише операційні ризики. Термін дії –

недовготривалий

Сфера сталого та екосистемного управління лісами, реалізація системи екоменеджменту. Об’єкти -

лісоземельні ділянки, наприклад, рекреаційного

значення

Джерело: [109, 42, 74]

26

1.4 Методичні підходи до розробки соціо-еколого-економічних стратегій

розвитку міських територій

Розробка соціо-еколого-економічних стратегій розвитку міських територій

нині є одним з найважливіших завдань, які постають перед органами місцевого

самоврядування та управління. Мета розробки стратегій розвитку міських територій

– забезпечення високої якості життя нинішнього і майбутніх поколінь шляхом

збалансованого соціо-еколого-економічного розвитку, забезпечення можливості

відтворення навколишнього природного середовища, раціонального використання

природноресурсного потенціалу міської території, забезпечення здоровʼя людини, її

екологічної та соціальної захищеності.

Нині набула популярності розробка стратегій соціо-еколого-економічних

стратегій розвитку міських територій, яка інколи ототожнюється з концепцією

генплану. Запозичена у США та адаптована до наших умов методика розробки цих

документів ґрунтується на баченні бажаного майбутнього територіальною громадою

[84, 104, 126]. Як показує аналіз, ці стратегії є декларативними і пов’язються з

очікуваннями та бажаннями мешканців мати здорове, красиве і багате місто.

Зацикленість на пошуку місії та мети, спрощений SWOT-аналіз не дозволяють

зосередитись на концептуальних питаннях, здійснити фахові передпроектні

дослідження та системне діагностування стану, визначити реальні задачі, шляхи та

засоби їх вирішення. Існуючі підходи розробки соціо-еколого-економічних стратегій

розвитку міст запозичені з практики західних країн і мало придатні для кризового

стану, в якому перебувають вітчизняні міські території.

Пошук ефективних методів територіального розвитку визначає необхідність

розробки методичних підходів до розробки соціо-еколого-економічних стратегій

розвитку українських міст. Розробка соціо-еколого-економічних стратегій розвитку

міських територій мають базуватися на таких основних загальних принципах:

- природні ресурси є обмеженими і мають використовуватися з урахуванням

потреб нинішнього та майбутніх поколінь;

27

- використання природних ресурсів повинно базуватись на інтенсивному та

наукоємному підходах;

- будь-яка антропогенна діяльність має узгоджуватися із законами природи та

обмеженнями, які із цих законів випливають;

- екологічно орієнтоване виробництво має бути економічно ефективним;

- одержаний від господарської діяльності результат не може бути меншим від

шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу;

- усі соціально-економічні перетворення повинні спрямовуватися на

утвердження засад гуманізму, демократії і цінностей громадянського суспільства.

Основними науково-організаційними принципами територіального розвитку

мають бути:

1) науковість – максимальне використання результатів наукових досліджень;

2) гуманність – соціо-еколого-економічні стратегії розвитку мають бути

спрямовані на забезпечення сприятливих умов життя людини – здорової людини,

високої якості довкілля ефективної економіки;

3) відповідність міжнародним нормам;

4) узгодженість – соціо-еколого-економічні стратегії розвитку територій

повинні бути узгоджені між собою, спрямовані на виконання національної програми

сталого розвитку та її відповідності міждержавним і міжнародним програмам;

5) комплексність –міські території – це складні територіальні одиниці, в яких

структурно і функціонально поєднані соціальні, природні (екологічні) і економічні

сфери. Досягти мети соціо-еколого-економічного розвитку можна лише за умови

збалансованого поєднання в єдиній, комплексній програмі продуманої соціальної,

екологічної і економічної політики;

6) системність – передбачає розкриття взаємозв’язків і взаємозалежностей

між усіма прийнятими для аналізу провідними структурними сферами міської

території;

7) функціональність – структура і функціонування міської території мають

бути проаналізовані до такої міри, щоб можна було передбачити результати

функціонування окремих тісно взаємопов’язаних сфер і території загалом;

28

8) реальність – стратегія соціо-еколого-економічного розвитку міської

території буде успішною, якщо вона складена з урахуванням реального соціально-

економічного стану регіону, його природних (екологічних), виробничих і

інтелектуальних ресурсів, а також взаємозв’язків з іншими територіями, показників

соціального та еколого-економічного обміну між ними, можливостей зовнішніх

фінансових і інтелектуальних інвестицій;

9) поетапність – реалізація стратегій соціо-еколого-економічного розвитку –

це довготривалий, праце- та капіталоємний процес, тому важливою умовою її

результативності є проектування і обґрунтування вузлових етапів втілення її в

життя.

При розробці стратегій соціо-еколого-економічного розвитку міських

територій та оцінки ефективності використовуваних засобів їх реалізації доцільно

встановлювати цільові орієнтири й обмеження із забезпеченням процедури

контролю за їх досягненням (дотриманням). Цільові орієнтири можуть бути

виражені в інтегральних показниках, які характеризують:

- якість соціального розвитку міської території (якість життя);

- якість навколишнього природного середовища (якість довкілля);

- якість економічного розвитку (ефективність господарювання).

Показники розвитку, необхідні для встановлення ступеня відповідності їхніх

значень критеріям сталого (екологозбалансованного) розвитку. Структурно

виділяються три основні рівні агрегування показників: перший – інформативні

соціометричні, екологічні, економічні показники як показники базового рівня;

другий - агреговані соціальні та еколого-економічні макропоказники; третій -

узагальнена інтегральна оцінка соціально-економічного розвитку міської території

та якості навколишнього середовища;

Прийняті для оцінки та аналізу базові (узагальнені вихідні) показники

відображають:

- матеріальну складову добробуту, продуктивність трудових ресурсів як

його джерела (показники життєвого рівня населення);

29

- забезпеченість соціального розвитку ресурсами - якість людських

ресурсів, народжуваність населення, його здоров’я і зайнятість як оцінку запасу

його розвитку на території (показники забезпеченості людськими ресурсами);

- захищеність життєдіяльності як оцінку її безпеки в трьох основних

аспектах: політико-правовому, соціально-економічному і техно-природному

(показники захищеності життєдіяльності населення);

- забезпеченість інтелектуальними ресурсами як потенціал наближення до

соціально- еколого-економічної збалансованості (показники забезпеченості

інтелектуальними ресурсами).

Якість навколишнього природного середовища - це не лише показники якості

неживої природи, але й здатність міської території як екосистеми до

самовідновлювання і самозахищеності з урахуванням природно-кліматичних

факторів і здатності біотичної складової підтримувати обмінні процеси у

збалансованому стані. Тому традиційні компоненти навколишньої неживої природи

(атмосфера, літосфера, гідросфера) повинні розглядатися з урахуванням змін, що

відбулися у минулому для оцінки ступеня деградації системи, стану компонента,

порівняно із середньопланетним або еталонним змістом параметрів, що

контролюються, рівня техногенного навантаження або вилучення ресурсів,

природної захищеності компонента й небезпеки подальшої деградації цієї системи.

При цьому враховується не лише традиційний техногенний вплив (викиди, скиди,

вилучення ресурсів тощо), але й природні несприятливі фактори (ендогенні та

екзогенні процеси, ерозія ґрунтів тощо). Виходячи із обмеженості простору, в якому

зосереджена основна маса (до 95 %) всього живого, межами компонентів неживої

природи, що вивчаються, є: для атмосфери - приземний шар, для гідросфери -

перший від поверхні водоносний горизонт, для літосфери - ґрунтовий покрив та

гірські породи до першого від поверхні водоносного горизонту.

Кількісна інтегральна оцінка індексу соціального розвитку або індексу якості

навколишнього природного середовища одержує якісну інтерпретацію шляхом

порівняння її величин з граничними значеннями інтервалів інтегральної оцінки

розвитку території, які визначаються експертно та використовуються для побудови

30

уніфікованої вимірювальної шкали показників. Ця шкала може бути використана

для прийняття управлінських рішень з оптимізації розвитку території.

Загальна стратегія соціо-еколого-еконочного розвитку міських територій

повинна базуватися на соціальних, еколого-ресурсних та економічних складових

розвитку, при відповідному інституційному забезпеченні. Керований розвиток

міських територій не може бути реалізований без розробки соціо-еколого-

економічних стратегій, який сьогодні вже розглядається як особливий ресурс

місцевого розвитку. В Україні управління лише почало набувати характеру

стратегічного. Останнім часом значно підвищується інтерес до наукових досліджень

з розробки окремих аспектів методології, моделей, концепцій територіального

розвитку, високою є активність у напрямах розробки і практичного запровадження

стратегічних підходів до управління розвитком міських територій. Проте існуючий

вітчизняний досвід розробки соціо-еколого-економічних стратегій розвитку міських

територій свідчить, що його значний потенціал використовується далеко не

повністю, причинами чого є слабкість методологічного забезпечення моделей

стратегічного вибору, відсутність відпрацьованої системи технологій, недостатній

рівень розвитку стратегічного мислення персоналу, тощо. Системна реалізація

стратегій територіального розвитку неможлива без розкриття основних принципів та

напрямів стратегічної діяльності.

Отже розробка соціо-еколого-економічних стратегій розвитку міських

територій є одним з найважливіших завдань які постають перед органами місцевої

влади та потребують подальшого вивчення та обґрунтування. Запропоновані

автором загальні принципи розробки соціо-еколого-економічних стратегій розвитку

та основні науково-організаційні принципи територіального розвитку, цільові

орієнтири, пріоритетні напрями розвитку міських територій можуть слугувати

підґрунтям для наступних, детальніших досліджень.

31

1.5 Врахування еколого-економічних ризиків на регіональному рівні та

визначення питомих еколого-економічних збитків від катастроф техногенного

характеру

Під екологічним ризиком розуміють ймовірність несприятливих для

навколишнього середовища наслідків будь-яких змін природних об'єктів і факторів.

Ризик розглядається як ймовірність виникнення надзвичайних подій у певний

проміжок часу, виражений кількісними параметрами. Частіше розглядається

техногенний аспект екологічного ризику - ймовірність виникнення техногенних

аварій, що здатні завдати істотної шкоди навколишньому середовищу або здоров'ю

людей [40].

Для забезпечення ефективності функціонування регіональна система

управління екологічними ризиками має концентруватись на вирішенні невеликого

кола конкретних задач. Основними трьома задачами мають стати: моніторинг та

підтримка допустимого рівня екологічних ризиків; напрацювання знань та кращих

практик у сфері управління екологічними ризиками; ефективна реалізація проектів

мінімізації рівнів конкретних екологічних ризиків.

Оцінка становища при аваріях на хімічно-небезпечних об’єктах з викидом

небезпечних отруйних речовин проводиться за наступним алгоритмом:

1) визначення напряму руху хмари зараженого повітря; 2) визначення часу підходу

хмари зараженого повітря до об’єкта господарювання; 3) визначення розмірів

(глибини, ширини та площі) зони хімічного забруднення; 4) визначення тривалості

дії фактору хімічного забруднення; 5) визначення можливих втрат робітників і

службовців об’єктів господарювання і населення в осередку хімічного ураження;

6 визначення натуральних показників збитку; 7 вартісна оцінка збитку від аварії.

Алгоритм визначення питомих збитків від надзвичайних ситуацій

техногенного характеру включає: 1) кількісний розрахунок збитку прямим методом;

2) розрахунок прямих збитків по хімічній промисловості; 3) перехід на регіональний

фактор; 4) визначення питомих збитків по хімічній промисловості; 5) визначення

питомих збитків території; 6) емпіричний метод.

32

Результати розрахунків приведені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 – Розрахунок еколого-економічного збитку від умовної аварії на

конкретних підприємствах хімічної промисловості, млн. грн.

Показники

ПАТ «Сумихімпром»

(Суми)

ПАТ «Черкаси

азот»(Черкаси)

ПАТ «Дніпроазот» (Дніпродзержинськ)

ПАТ «Рівнеазот»

(Рівне)

Концерн «Стирол»(Горловка)

ПАТ «Львівський хімічний завод»

«Одеський припортовий завод»

ПАТ «Хімпром» (Вінниця)

ТОВ «Хімпром» (Київ)

Економічний районПівнічно-Східний

Центра-льний

Придніпровський Північно-Західний

Донецький Карпатський Причорно-морський

Подільсь-кий

Столич-ний

1 Втрати життя та здоровʼя населення

5,669 6,532 35,330 1,978 5,432 17,245 0,435 2,021 15,133

2. Збиток від руйнування основних та оборотних фондів

4,161 16,183 0,489 5,958 9,633 0,806 2,490 2,356 1,806

3. Збитків від вилучення або порушення сільськогосподарських угідь

0,087 0,017 0,016 0,089 0,101 0,089 0,024 0,012 0,016

4. збитків від втрати деревини та інших лісових ресурсів

0,002 0,001 0,008 0,002 0,000 0,002 0,010 0,001 0,001

5 збитків рибного господарства

0,900 0,001 0,001 0,001 0,083 0,012 0,001 0,001 0,163

6. Збитки від руйнування житлово-комунального господарства

0,007 0,046 0,046 0,046 0,046 0,046 0,046 0,046 0,046

7. Збитки від знищення або погіршення якості рекреаційних зон

0,000 0,000 0,000 0,000 0,000 0,000 0,000 0,000 0,000

8. Витрати на ліквідацію аварії

0,090 0,042 0,171 0,108 0,021 0,167 0,018 0,199 0,218

Разом 10,920 22,820 36,059 8,182 15,315 18,367 3,022 4,634 17,383

Експрес – метод визначення еколого- економічного збитку від катастроф

техногенного характеру застосовується для проведення оперативних розрахунків

величини збитку при мінімальному обсязі вихідної інформації.

Розрахунковий принцип визначення еколого-економічного збитків експрес-

методом зводиться до виразу:

Y=∑i=1

7

y i⋅S⋅ρi⋅¿ K i⋅∑ M j⋅A ij ¿, (1.7)

де yi - питомий збиток; S - площа зони активного ураження; ρi - щільність

реципієнтів; K i - регіональний поправочний коефіцієнт для i-го реципієнта, що

характеризує відхилення обласних збиткоутворюючих показників від середніх по

Україні; M j - маса j- го викиду.

33

З метою апробації експрес методу були прораховані еколого-економічні

збитки запропонованим методом та пореципієнтним методом для умовної аварії за 9

економічними районами. Результати оцінки викладені в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3 – Порівняльна оцінка розрахунків еколого-економічного збитку

методами експрес оцінки та комплексним методом, млн. грн.

Економічний район Експрес метод Комплексний метод ВідхиленняПівнічно-Східний 16,428 16,492 0,39%Центральний 22,858 22,820 0,17%Придніпровський 35,996 36,059 0,18%Північно-Західний 8,100 8,182 1,01%Донецький 33,046 30,630 8%Карпатський 18,419 18,367 0,29%Причорноморський 3,015 3,022 0,23%Подільський 4,638 4,634 0,07%Столичний 17,378 17,383 0,03%

Входячи з таблиці можна зробити висновок, що відхилення при розрахунку

різними методами складає до 8%, що говорить про те що визначення еколого-

економічного збитку від катастроф техногенного характеру експрес методом є

співставним та достовірним [89].

Управління екологічними ризиками транскордонного впливу є не тільки

необхідним, але й корисним. Оскільки своєчасне оповіщення про можливі негативні

події й наслідки може знизити можливі економічні втрати або прийняти необхідні

дії по запобіганню можливих загроз.

Основними перевагами управління екологічними ризиками транскордонного

впливу є: розширення бази знань країн партнерів й інформації про наявність

можливих джерел ризику; збільшення набору доступних стратегій і забезпечення

економічно вигідних рішень; облік помилок і уроків минулого ,для запобігання

можливих негативних наслідків для навколишнього природного середовища;

створення транскордонної комунікаційної системи оповіщення; управління

екологічними ризиками транскордонного впливу в умовах дефіциту фінансових

ресурсів дозволить розподілити ризики й ресурси (за рахунок спільного

фінансування винуватцем можливого ризику й сусіда наслідку, що отримує

34

можливий екологічний ризик, можна запобігти або знизити екологічний ризик до

прийнятного рівня); розподіл користі й витрат ( у випадку, коли винуватець сплачує

компенсацію. На прикладі Фінляндії й Росії компенсація фінською стороною за

скидання додаткового об’єму води у ріки Росії, що перебуває нижче за течією , за

втрату гідроенергії) [14]; створення єдиної моніторингової бази стану

навколишнього середовища дозволить підвищити об'єктивність процедур оцінки

впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище і, як наслідок,

створення адекватного механізму матеріального відшкодування.

Одним із шляхів попередження виникнення ризиків транскордонного впливу є

можливість впровадження системи внутрішньої торгівлі викидами в Україні.

Основними засадами системи внутрішньої торгівлі викидами (національної системи

торгівлі викидами) є те, що кожне європейське промислове підприємство, яке

відповідає вимогам Схеми Торгівлі Викидами EU ETS (механізм регіональної

торгівлі одиницями викидів вуглецевого газу (та еквівалентних газів), який

встановлює зобов’язання операторів джерел викидів, які підпадають під дію EU

ETS, проводити систематичний моніторинг та звітувати про такі викиди, а також

мати та здавати в кінці кожного звітного року відповідну кількість дозволів на

викиди CO2, що відповідає реальним підтвердженим викидам в цей період, при

розрахунку 1 дозвіл = 1 тонна CO2), отримує певну кількість сертифікатів на викиди

парникових газів. Якщо деякі підприємства здатні зменшувати шкідливі викиди,

наприклад, шляхом технологічних новацій, то вони можуть продавати залишкові

сертифікати іншим фірмам, які перевищують норми наданого їм ліміту. Аналогічно,

невикористані внаслідок зниження виробництва сертифікати можуть бути продані.

Таким чином ініціюється національний, а згодом, і європейський ринок

сертифікатів, який з точки зору економічної теорії є одним із найкращих методів

регулювання ринку [78].

Важливими аспектами при запровадженні схеми торгівлі викидами (СТВ) в

Україні мають стати: питання прозорості функціонування СТВ; застосування

стандартів ЄС і прикладів функціонування СТВ Євросоюзу в Україні; запозичення

керівних принципів моніторингу та звітності СТВ ЄС; адекватні амбіції України

35

щодо встановлення межі (лімітів) на викиди парникових газів, що призводять до

реального скорочення викидів в Україні; зрозумілий та чіткий моніторинг та

перевірка під час функціонування СТВ в Україні; незалежні перевірки розрахунку

викидів парникових газів в Україні; фінансування заходів із «жорсткого

озеленення», оскільки саме ці проекти призводять до скорочення викидів

парникових газів; створення правової бази для функціонування СТВ, прийняття

нового закону Верховною Радою України, який би встановлював основи

функціонування схеми торгівлі викидами в Україні; врегульовання порядку видачі

дозволів на викиди парникових газів в Україні; створення умов для уникнення

конфлікту інтересів у процесі регулювання, реалізації і контролю за реалізацією

СТВ в Україні (нормативне регулювання, імплементація, та контролюючі

повноваження повинні бути розподіленими між різними органами та гілками влади);

залучення різних гілок влади, міністерств, органів на місцях, контролюючих органів

до реалізації СТВ в Україні; встановлення відповідальності за порушення

законодавства при реалізації СТВ в Україні; визначення конкретного урядового

органу, відповідального за реалізацію СТВ в Україні та передбачення персональної

відповідальності державних службовців за порушення правових норм у сфері

функціонування СТВ; забезпечення участі громадськості в процесі прийняття

рішень в сфері імплементації СТВ; доступ громадськості до інформації про

функціонування СТВ в Україні, включаючи інформацію про продаж квот на викиди

парникових газів, суми залучених коштів від продажу квот, розподіл надходжень

між різними галузями економіки та підприємствами, порядок видачі дозволів на

викиди парникових газів і т.д. [7].

1.6 Управління експортно-імпортним потенціалом регіону в системі

еколого-економічної безпеки

В умовах інтернаціоналізації комерційно-господарської діяльності виникає

необхідність розроблення дієвого механізму регулювання експортно-імпортних

операцій з урахуванням екологічного фактора. Проблемам урахування екологічного

36

фактора при оцінці економічного потенціалу регіону в системі еколого-економічної

безпеки присвячені численні праці вітчизняних та закордонних авторів, таких

Архіпов А. [6], Балацький О. [25], Бараннік В. [51], Варналій З. [19], Геєць В. [24],

Герасимчук З. [133], Городецький А. [6], Данилишин Б. [33], Дергачова В. [38],

Жаліло Я. [51], Жарова Л. [24], Кваснюк Б. [24], Ковалевська Ю. [67],

Кравців В. [69], Лицур І. [17], Михайлов Б. [6], Мунтіян В. [24], Скрипчук П. [108],

Хвесик М. [122], Хлобистов Є. [123, 124]. Разом із тим подальших досліджень

потребують питання, що стосуються проблем управління експортно-імпортним

потенціалом території з урахуванням вимог національної еколого-економічної

безпеки.

Урахування вимог національної еколого-економічної безпеки в управлінні

експортно-імпортним потенціалом регіону являє собою доволі складне та

комплексне завдання. З одного боку вирішення цього завдання потребує детального

вивчення усіх питань, що пов’язані з управлінням економічним потенціалом

регіону, а з іншого – перегляду і корегування стратегії економічного розвитку

регіону з урахуванням вимог національної еколого-економічної безпеки.

У контексті пошуку напрямів трансформації системи управління експортно-

імпортним потенціалом території з урахуванням вимог національної еколого-

економічної безпеки необхідно концентрувати увагу на досліджені еколого-

економічних взаємозв’язків між елементами інституціональної, соціально-

економічної та екологічної підсистем регіону.

При визначенні економічного ефекту від експортно-імпортних операцій, як

правило, не враховується їх негативний вплив на навколишнє природне середовище.

Разом з тим, економічний ефект від експортно-імпортних операцій повинен

зіставлятися з витратами, що виникають внаслідок погіршення стану довкілля.

Вплив експортно-імпортних операцій, які здійснюються в Сумській області,

на стан навколишнього середовища регіону необхідно розглядати в системі

«виробництво – споживання – навколишнє середовище».

37

Економічну оцінку впливу експортно-імпортних операцій на навколишнє

природне середовище з урахуванням обсягу кожного окремого імпортного й

експортного товарного потоку можна здійснювати за формулою [31, с. 139]:

Y EIO=∑i=1

n

Y iE+∑

j=1

m

Y jI=(Y СГ

E +Y ДПE +Y ХП

E +Y ХІМE +Y НМП

E +Y МЕE +Y МА

E +Y БДE +Y Т

E+Y ІНE )+

+(Y СГI +Y ДП

I +Y ХПI +Y ХІМ

I +Y НМПI +Y МЕ

I +Y МАI +Y БД

I +Y ТI +Y ІН

I ) , (1.8)

де Y EIO – екологічна ємність експортно-імпортних операцій, тис грн; Y iE –

екологічна ємність i-го експортного потоку, тис грн; Y jI– екологічна ємність j-го

імпортного потоку, тис грн; Y СГE

, Y ДПE

, Y ХПE

, Y XIME

, Y НМПE

, Y MEE

, Y MAE

, Y БДE

, Y TE, Y IH

E, Y СГ

I, Y ДП

I, Y ХП

I, Y XIM

I,

Y НМПI

, Y MEI

, Y MAI

, Y БДI

, Y TI, Y IH

I – екологічна ємність експорту та імпорту продукції

сільського господарства, добувної, харчової, хімічної промисловості, неметалевої

мінеральної продукції, металургійної продукції, машин і устаткування, будівельних,

транспортних послуг і продукції інших видів відповідно, тис грн.

Урахування в системі економічних розрахунків впливу експортно-імпортних

операцій на навколишнє середовище дозволяє оптимізувати їх товарну структуру. З

одного боку, це сприяє оптимізації виробництва певних видів продукції, а з іншого

─ відкриває можливості оптимізації споживання природних ресурсів, що можуть

включати ресурсозбереження і вибір альтернативних їх видів. Вирішення такого

кола питань здатне впливати на ефективність здійснення експортно-імпортних

операцій і надає можливість повністю виключити з товарної структури експорту-

імпорту екологічно небезпечні види товарів та послуг. Це дозволяє у кілька разів

зменшити антропогенне навантаження на навколишнє середовище (зменшити

споживання ресурсів, перейти на використання технологій, що, у свою чергу,

дозволяють зменшити рівень забруднення навколишнього середовища під час

виробництва і споживання товарів та послуг). Економічні інструменти екологізації

експортно-імпортних операцій націлені на стимулювання саме таких напрямів

розвитку національної економічної системи.

Результати проведеного дослідження дозволили зробити такі висновки [30, с.14–

16; 31, с.141–144; 25, с.13–15]:

38

1. У результаті аналізу специфіки та співвідношення між такими поняттями як

«міжнародні економічні відносини», «зовнішньоекономічна діяльність», «експортно-

імпортні операції» встановлено, що між цими поняттями існує взаємозв’язок як між

цілим та частковим. Для забезпечення екологічної безпеки країни необхідно провести

екологізацію експортно-імпортних операцій. Під екологізацією експортно-імпортних

операцій розуміється процес цілеспрямованих перетворень у системі

зовнішньоекономічних відносин, що забезпечують зменшення антропогенного

навантаження та підтримку екологічної рівноваги в регіоні. Це надає можливість

обґрунтувати необхідність формування організаційно-економічного механізму

екологізації експортно-імпортних операцій та проаналізувати підходи щодо її

здійснення.

2. Регіональна еколого-економічна безпека є важливою складовою

національної безпеки держави і багато у чому залежить від стану міжнародних

економічних відносин України. Саме тому надійне забезпечення національної

безпеки України, на нашу думку, потребує екологізації управління експортно-

імпортним потенціалом регіону, яка має враховувати національні еколого-

економічні інтереси.

3. У цілому урахування вимог еколого-економічної безпеки регіону призведе

до структурної перебудови соціально-економічної підсистеми регіону у напрямі її

екологізації. А саме: до формування раціональної та екологічно збалансованої

просторової структури економіки регіону; розвитку ефективних конкурентоздатних

напрямів економічної діяльності; раціонального використання трудових ресурсів;

вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів; досягнення регіональної

збалансованості інтересів охорони природного середовища та соціально-

економічного розвитку; покращення демографічної ситуації; збільшення тривалості

життя населення регіону; покращення стану навколишнього природного

середовища; підвищення показників валового регіонального продукту.

4. Коригування показника зовнішньоторговельного сальдо, при визначенні

валового регіонального продукту, враховує економічну оцінку екологічної ємності

експортно-імпортних операцій, які здійснюються на даній території. Так, негативний

39

вплив експортно-імпортних операцій на стан навколишнього середовища в Сумській

області оцінюється приблизно в 1255,59 млн. грн. Частково він компенсується за

рахунок екологічних платежів, пред'явлених суб'єктам господарювання за

використання природних ресурсів і забруднення навколишнього природного

середовища, штрафів, позовів про відшкодування економічного збитку, заподіяного

внаслідок порушення чинного природоохоронного законодавства України. Проте

значна частина антропогенного навантаження експортно-імпортних операцій,

приблизно 1177,08 млн. грн, залишається некомпенсованою.

5. Спеціальний екологічний митний тариф може розглядатись як ефективний

економічний інструмент екологізації експортно-імпортних операцій. За нашими

розрахунками, він становить від 0,025 до 0,358 грн на 1 грн вартості експортного або

імпортного товарного потоку, що сприятиме збільшенню зовнішньоторговельного

сальдо Сумської області до рівня 2025,81 млн. грн.

6. Виділяються такі основні переваги впровадження спеціального екологічного

митного тарифу: по-перше, спеціальний митний тариф, який враховує екологічний

фактор, може бути використаний для розвитку екологічно орієнтованих стратегій

здійснення експортно-імпортних операцій; по-друге, такий тариф може бути

використаний для розвитку загальної адаптивної стратегії регулювання обсягів

експортно-імпортних операцій з метою попередження невизначеності їх дії на стан

елементів навколишнього природного середовища.

7. Проведені розрахунки, що характеризують управління використанням

експортно-імпортного потенціалу у системі еколого-економічної безпеки регіону на

прикладі Сумської області за період з 1996 р. до 2012 р. Як показують проведені

розрахунки, оптимальний з точки зору забезпечення еколого-економічної безпеки

регіону обсяг зовнішньоторговельних операцій, наприклад, у 2012 р., повинен був

сягати приблизно 14 814, 184 млн. грн при обсягах експорту – 8 888,510 млн. грн та

імпорту – 5 925,674 млн. грн, забезпечуючи при цьому максимально можливе за

даних умов господарювання сальдо зовнішньої торгівлі у розмірі 2 962,836 млн. грн.

Нами було скориговано загальну структуру експортно-імпортних потоків Сумської

області з урахуванням вимог еколого-економічної безпеки регіону. Так, для

40

забезпечення еколого-економічної безпеки регіону частка у структурі експортних

товарних потоків, наприклад, продукції машинобудування, порівняно з існуючою

повинна збільшитися з 32,02% до 54,02% від загального обсягу експорту, а

продукції добувної промисловості навпаки зменшитися з 5,13% приблизно до 0,22%

від загального обсягу експорту. Було визначено динаміку таких показників, як

обсяги експорту та імпорту, антропогенні навантаження від використання

експортно-імпортного потенціалу, ВРП без та з врахуванням екологічної складової

за період з 1996 р. до 2012 р., та спрогнозовано тенденції зміни цих показників на

період до 2020 року. Причому економічний ефект від екологоорієнтованого

управління використанням експортно-імпортного потенціалу Сумської області

становить від 697,0 млн. грн до 2435,1 млн. грн. Запропонований нами науково-

методичний підхід до управління використанням експортно-імпортного потенціалу

регіону, який враховує економічну оцінку рівня еколого-економічної напруженості,

доцільно використовувати при обґрунтуванні стратегії збалансованого розвитку як

окремих регіонів, так і країни у цілому.

1.7. Кластерний підхід до управління соціально-економічним розвитком

території

Необхідною умовою виходу України з фінансової та економічної кризи є

вирішення завдань, щодо підвищення конкурентоспроможності національної

економіки. Досвід розвитку провідних країн світу свідчить, що підвищення

конкурентоспроможності економіки можна досягти лише шляхом переходу на

інноваційну модель розвитку, кінцева мета якої полягає в покращенні добробуту

громадян за рахунок прискорення темпів економічного зростання. Традиційний

розподіл економіки на сектори став неактуальним, набули значного поширення

принципи взаємодії та співробітництва в мережі будь-якої галузі людської

діяльності – науці, промисловості, транспорті, сільському господарстві тощо, а

мережева економіка об’єднала у кластери технології, інфраструктуру, людські

ресурси тощо.

41

Кластер є прикладом системи виробництва, що функціонує в умовах

глобальної конкуренції. Концепція «кластеру» використовується у різноманітних

цілях: підвищення конкурентоспроможності малих та середніх підприємств,

проведення допоміжних колективних досліджень, раціоналізація промисловості,

впровадження системи управління навколишнім середовищем тощо.

Особливість еколого-орієнтованого транспортно-логістичного кластеру

полягає у вирішенні двох основних завдань: економічної (підвищення ефективності

логістичної діяльності) та екологічної (забезпечення раціонального використання

природних ресурсів, зменшення негативного впливу логістичної діяльності на

навколишнє природне середовище). Для вироблення ефективної стратегії

екологічно-орієнтованого управління логістичними процесами всі екологічні

аспекти мають бути включені в загальне планування і в процес прийняття рішень.

Під еколого-орієнтованим транспортно-логістичним кластером (ЕОТЛК)

слід розуміти – сконцентроване на певній території об’єднання суб’єктів

господарювання, які спеціалізуються на наданні логістичних послуг, а також

пов’язаних з їх діяльністю організацій, що використовують логістичний сервіс, та

забезпечують ефективне управляння логістичними процесами на основі реалізації

принципів сталого розвитку.

Для реалізації екологічно-орієнтованої стратегії управління соціально-

економічним розвитком території на основі використання кластерного підходу

необхідно здійснити вибір стратегічних одиниць і ланцюгів суміжних галузей, які

забезпечують розвиток регіональних стратегічних пріоритетів, визначених

рішенням органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування. Процес

інтеграції ізольованих підприємств у кластер, що базуються на соціально-

економічних ресурсах та співпраці суб’єктів господарювання області доцільно

провести в два етапи.

На першому етапі утворюється асоціація – проміжна форми об’єднання

суб’єктів господарювання, яка добровільно погоджуються проводити свою

діяльність, спираючись на ідеологію співпраці. На другому етапі асоціація

перетворюється в повноцінний кластер.

42

Створення ЕОЛК передбачає наступні кроки: 1) виникнення ідеї та

обґрунтування необхідності створення кластеру; 2) визначення регіону (території)

для створення кластеру на основі оцінки його конкурентного потенціалу в

логістичній сфері; 3) розробку організаційної структури кластеру; 4) формування

системи управління ЕОЛК; 5) оцінку ефективності функціонування кластеру.

Мета створення ЕОТЛК полягає в управлінні логістичними процесами

ефективним сучасним способом з метою просування на ринок якісного

транспортно-логістичного обслуговування з найменшою шкодою навколишньому

природному середовищу. Масштаби діяльності ЕОТЛК можуть охоплювати місто,

район, область чи країну [66].

Створенню ЕОТЛК сприяє можливість залучення екологічних (зелених)

інвестицій. Державне агентство екологічних інвестицій займається розглядом та

схваленням проектів екологічних інвестицій, обсяг коштів може становити від 1,5 до

50 млн. Євро на проект і складати від 15 до 100% необхідних інвестицій в

залежності від типу проекту.

Схематично регіональний еколого-орієнтований транспортно-логістичний

кластер можна розглянути у вигляді системи взаємодії ядра кластера та зовнішнього

і внутрішнього середовищ (рис. 1.4).

Ефективне управління логістичними процесами на основі кластерного підходу

з урахуванням екологічного фактору сприятиме досягненню

конкурентоспроможності на національному і регіональному рівнях за рахунок

мінімізації логістичних витрат та зниженню антропогенного навантаження на

довкілля за рахунок координації напрямків руху, в тому числі холостих пробігів,

обсягів перевезень, впровадження інтегрованих постачань тощо.

Серед найбільш значних статей витрат на діяльність кластеру слід відмітити:

витрати на створення кластеру, витрати на розвиток інфраструктури та її підтримку

та витрати на окремі проекти і програми кластеру. Джерелами фінансування

логістичного кластеру можуть бути власні (головних підприємств кластеру,

фінансових установ – учасників кластеру) або залучені кошти, кошти державних чи

43

місцевих бюджетів, кошти венчурних фондів, інвестиції підприємств та організацій,

гранти міжнародних організацій (ЄС, ЮНІДО, ОЕСР) та інші.

Рисунок 1.4 – Регіональний еколого-орієнтований транспортно-логістичний

кластер

Формування еколого-орієнтованих транспортно-логістичних кластерів, стане

ефективним інструментом підвищення конкурентоспроможності національної

економіки та забезпечить раціональне природокористування. Інтеграція та

організація логістичних процесів сприятиме мінімізації витрат і підвищенню

управлінського контролю, а також зменшить їх вплив на навколишнє природне

середовище.

44

2 ТЕОРЕТИЧНІ ТА НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ

ЕКОЛОГО-ОРІЄНТОВАНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОЮ ОДИНИЦЕЮ

2.1 Проблеми забезпечення еколого-орієнтованого управління

адміністративно-територіальною одиницею

На сьогодні однією з найважливіших проблем соціо-економічного розвитку

території є необхідність екологізації системи управління на макро- і мікрорівні. При

цьому екологічний фактор повинен бути в кожній функції управління, в кожному

управлінському рішенні виконавчої влади та органів самоврядування. Це

обумовлюється існуючою концепцією сталого екологічно збалансованого

економічного розвитку.

Еколого-орієнтоване управління адміністративно-територіальними одиницями

відбувається через процеси екологізації системи управління різного рівня, що

досліджені у працях [46, 47, 101, 121, 82, 11, 44, 65]. У праці [23] Гаврилов П. Є. під

екологізацією управління в регіональному розрізі визначає процес перетворення

системи управління регіоном у напрямку її орієнтації на вирішення екологічних

проблем та забезпечення практичної реалізації екозбалансованої та екобезпечної

виробничої діяльності регіону у взаємозв’язку з інтересами зовнішніх та внутрішніх

суб’єктів господарювання.

Аналіз проблем екологізації системи управління дозволяє виявити їх

системний характер та взаємозв’язок (рис. 2.1).

Існує низка досліджень щодо проблем розвитку адміністративних одиниць, у

яких вітчизняні й зарубіжні науковці дають свої визначення категорії

«адміністративно-територіальна одиниця» [70, 110, 72, 90, 116, 107, 56, 100, 41],

зокрема звертаючи увагу на те, що в сучасній науковій економічній літературі

адміністративно-територіальна одиниця ототожнюється з регіоном, дослідженню

котегорійно-понятійного апарат

у «регіон» присвячена також велика кількість праць [20, 15, 16, 26, 36, 71, 79,

81, 96, 98, 128, 139].

45

Рисунок 2.1 – Проблеми екологізації території

Деякі вчені розуміють під екологічно-орієнтованою системою управління

передусім екологічний аспект діяльності території та безпосередньо екологічно

безпечне управління сучасною економікою (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 – Наукові підходи до визначення сутності еколого-орієнтованої

системи управління та її структурних елементівАвтор, визначення Сутність Принципові складові Структурні елементи

1 2 3 4Уварова Г. Г. [118]

Екологічно орієнтоване управління

Екологічно безпечне управління сучасною економікою, передусім виробництвом, управління процесами зміни екологічного стану в рамках суспільства, країни, регіону, міста, району, підприємства. Базується на оцінці граничного навантаження на дов-кілля, визначенні необхідних і допустимих темпів економічного зростання й здатності середовища відновлювати свої якості

Оцінка граничного навантаження на довкілля, визначення необхідних і допустимих темпів економічного зростання і здатності середовища відновлювати свої якості

Екологічно безпечне управління економікою, виробництвом, управління екологічними процесами, екологічним станом країни, регіону, міста, району, підприємства.

Садеков А. А. [105]Еколого-орієнтоване

управління

Формує і стимулює до руху ресурси підприємства для досягнення економічних цілей, що взаємозв’язані із цілями раціонального природокористування й екологічно сталого розвитку. Ґрунтується на принципах раціонального природокористування й охорони навколишнього природного середовища

Раціональне природокористування й охорона навколишнього природного середовища

Взаємозв’язки між економічними цілями та цілями раціонального природокористування й екологічно сталого розвитку

Решетнікова І. Л. [99]

Еколого-орієнтоване управління

торговельним підприємством

Частина загальної системи управління метою якої є забезпечення досягнення поставлених економічних цілей щодо здійснення торговельних процесів із дотриманням принципів економіки природокористування й ОНПС

Дотримання принципів економіки природокористування й охорони навколишнього середовища.

Торговельні процеси із дотриманням принципів економіки природокористування й охорони навколишнього середовища.

46

Продовження табл. 2.1Ященко Б. В. [135]

Екологізація системи управління

Процес прийняття управлінських рішень, які через здійснення функцій прогнозування, планування, організації, оперативного регулювання, контролю та економічного аналізу забезпечують вимоги екологічної безпеки. Екологізація системи управління передбачає створення еколого-орієнтованої структури управління, екологізацію функцій управління та економічних відносин між підрозділами підприємства

Забезпечення вимог екологічної безпеки створення еколого-орієнтованої структури управління, екологізація функцій управління та економічних відносин між підрозділами

Функції прогнозування, планування, організації, оперативного регулювання, контролю та економічного аналізу, що забезпечують вимоги екологічної безпеки

Лук’янихін В. О., [80],

Петрушенко М. М.Еколого-орієнтоване

управління

Цілеспрямований вплив керівної системи підприємства на його зовнішні та внутрішні організаційні процеси за допомогою системи соціо-технічних методів з метою підвищення якості навколишнього середовища

Підвищення якості навколишнього середовища

Системи соціо-технічних методів, що функціонують у контексті підвищення якості навколишнього середовища

Тур О. М. [117]Еколого-орієнтований

розвиток

Розвиток, що сприяє встановленню оптимальних параметрів соціо-еколого-економічної системи, які не загрожують її цілісності та створюють можливості для динамічного розвитку і встановлення рівноваги між потребами суспільства та обмеженнями природного середовища. Такий розвиток повинен забезпечувати збереження асиміляційного потенціалу навколишнього природного середовища для теперішнього і прийдешніх поколінь людства

Встановлення рівноваги між потребами суспільства і обмеженнями природного середовища; збереження асиміляційного потенціалу навколишнього природного середовища для теперішнього і прийдешніх поколінь людства

Параметри соціо-еколого-економічної системи

Чернова Т. Л. [203, с. 3]

Еколого-орієнтоване управління розвитком

території

Процес прийняття управлінських рішень, які через реалізацію функцій аналізу, прогнозування, планування, організації, регулювання та контролю забезпечують екологічну безпеку виробничої діяльності на основі паритету екологічних, соціальних і економічних цінностей

Забезпечення екологічної безпеки виробничої діяльності на основі паритету екологічних, соціальних і економічних цінностей

Функції аналізу, прогнозування, планування, організації, регулювання та контролю

Шевчук В. Я. [48]Еколого-орієнтоване

управління

Системна складова загальної системи управління, що має на меті здійснення екологічної політики й досягнення екологічних цілей і яка містить організаційну структуру, діяльність із планування, функціональні обов'язки, відповідальність, методології та методи, процедури та ресурси, а також професійно підготовлені кадри

Здійснення екологічної політики й досягнення екологічних цілей

Організаційна структура, діяльність із планування, функціональні обов'язки, відповідальність, методології і методи, процедури та ресурси, професійно підготовлені кадри

Джерело: сформовано на основі аналізу праць [48, 80, 99, 105, 117, 118, 135]

В Україні, яка є унітарною державою, існує єдиний вид територіального

устрою – адміністративно-територіальний устрій (поділ), відповідно до якого, згідно

зі ст. 133 Конституції України, систему адміністративно-територіального устрою

України становлять такі адміністративно-територіальні одиниці: Автономна

Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища та села. Ці

територіальні одиниці розрізняються за трьома ознаками: 1) за географічними

ознаками вони поділяються на регіони (АРК, області, райони, міста-регіони Київ і

Севастополь) та населені пункти (міста, селища, села); 2) за своїм статусом – на

47

адміністративно-територіальні одиниці (області, райони), самоврядні територіальні

одиниці (міста, селища, села). Крім того, АРК має особливий статус територіальної

автономії, а райони в містах характеризуються ознаками як адміністративно-

територіальних, так і самоврядних одиниць); 3) за місцем у системі адміністративно-

територіального устрою України - на територіальні одиниці первинного рівня (міста

без районного поділу, райони у містах, селища, села), середнього рівня (райони,

міста з районним поділом) і вищого рівня (Автономна Республіка Крим, області,

міста Київ і Севастополь) [95].

У відповідності до даного поділу доцільно визначити структурні елементи

еколого-орієнтованої системи управління адміністративно-територіальною

одиницею. Зокрема, для еколого-орієнтованому управління характерні функції

управління, процеси управління, взаємозв’язки різних рівней управління (рис. 2.2).

Рисунок 2.2 – Рівні формування системи еколого-орієнтованого управління

адміністративною територією

Розвиток теорії та практики формування еколого-орієнтованої системи

управління на рівні конкретної адміністративно-територіальної одиниці потребує

дослідження проблем, що перешкоджають створенню такої системи.

До загальних проблем у сфері екологічного управління потрібно віднести такі,

як відсутність в Україні нормативно-законодавчого підґрунтя, яке б повністю

відповідало вторинному законодавству ЄС в галузі охорони довкілля, а саме: 1) в

48

напрямі свободи доступу до екологічної інформації; 2) у напрямі оцінки впливу на

довкілля.

Крім виокремлених основних проблем у сфері екологічного управління на

державному рівні, необхідно зазначити неспроможність нинішніх економічних

стимулів примусити забруднювачів змінити модель виробництва. Функції

економічного стимулювання дотримання екологічних вимог ще недостатньо

розвинені й не в змозі примусити підприємства-забруднювачів змінювати технології

виробництва на природозахисні. Інституційна і функціональна модернізація

потребує значної професійної підготовки й переорієнтації управлінського персоналу

та керівників, які відповідають за ухвалення рішень.

Екологічні програми є засобом реалізації національної екологічної політики.

На жаль, ухвалена у 2003 р. «Комплексна програма реалізації на національному

рівні рішень, затверджених на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку

(Йоганнесбург, 2002) на 2003–2015 роки» не виконується. Обмежено мінімальним є

виконання цільових екологічних програм: Національної програми екологічного

оздоровлення басейну р. Дніпра та поліпшення якості питної води,

Загальнодержавної програми охорони й відтворення довкілля Азовського та

Чорного морів, Програми розвитку водопровідно-каналізаційного господарства,

Державної програми «Ліси України», Загальнодержавної програми формування

національної екологічної мережі України на 2000–2015 рр. та інших. Загалом із

проаналізованих у дослідженнях [60] міжнародних правових документів у галузі

довкілля, кількість яких налічує 102 документи, близько 30 не підписано та не

набрало чинності, 48 не підписано та з тих, що підписано, більше 10 не набрало

чинності.

Найгострішою проблемою реалізації потенціалу в усіх зазначених програмах є

нестача фінансування. Вони передбачають більше заходів, ніж можуть бути

профінансовані з бюджетного природоохоронного фонду, а інші механізми

фінансування не задіяні. Практично відсутня інформація щодо процесу реалізації й

результативності всіх затверджених національних і загальнодержавних програм.

Це унеможливлює мобілізацію потенціалу міжнародних, національних і державних

49

екологічних програм. Отже, потрібно переглянути пріоритети виконання

екологічних програм і задіяти нові механізми їх фінансування.

Утім, крім окреслених вище проблем забезпечення еколого-орієнтованої

системи управління, на особливу увагу також заслуговують проблеми в галузі

екологічного управління, що виникають у зв’язку з функціонуванням та будовою

організаційної структури управління. Існуюча структура державного управління в

галузі охорони природного середовища в Україні має три основні рівні: державний

(органи загального державного управління та органи спеціального державного

управління), самоврядний (органи місцевого самоврядування, органи регіонального

та місцевого рівнів) і громадський (органи загальнодержавні, регіональні та місцеві).

Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у

формуванні й забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони

навколишнього природного середовища, екологічної та у межах своєї компетенції

біологічної, генетичної та радіаційної безпеки є Міністерство екології та природних

ресурсів України (Мінприроди України), що утворене 9 грудня 2010 року шляхом

реорганізації Міністерства охорони навколишнього природного середовища

України.

До основних недоліків у системі державного управління в галузі охорони

навколишнього природного середовища можна віднести такі: 1) однією із

найголовніших причин зростання масштабів екодеструктивного впливу

господарської діяльності на довкілля є недостатня узгодженість дій державних і

місцевих органів влади в галузі природоохоронної діяльності; 2) в Україні домінує

державна система управління в галузі охорони навколишнього природного

середовища, у свою чергу, в більшості країн ЄС це прерогатива місцевих органів

влади, а панівною концепцією екологічного управління центральних органів влади є

запобігання забрудненню екосистем, гармонізація взаємодії суспільства і природи,

відтворення екологічної рівноваги, екологічне оздоровлення та екологічна безпека;

3) особливістю України є наявність значної кількості депресивних регіональних

територій зі значною екологічною деградацією. Така особливість не враховується як

пріоритетна в регіональній екологічній політиці. Екологічне оздоровлення й

50

відтворення депресивних територій мають стати головним пріоритетом регіональної

екологічної політики та управління; 4) нинішня адміністративно-інституційна

структура державного екологічного управління є переважно централізованою з

дублюванням функцій на регіональному та місцевому рівнях. Це часто призводить

до конфліктів і безвідповідальності. Функції і відповідальність державного

управління мають бути перерозподілені на національному рівні.

Передусім необхідно звернути особливу увагу на систему управління в галузі

охорони навколишнього природного середовища саме на адміністративно-

територіальному рівні. Тут потрібно відзначити, що Постановою Кабінету Міністрів

України від 13.03.2013 року № 159 «Про ліквідацію територіальних органів

Міністерства охорони навколишнього природного середовища» були ліквідовані

територіальні управління ОНПС. З метою забезпечення передачі повноважень від

територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного

середовища обласним, Київській та Севастопольській міським державним

адміністраціям у місцевих держадміністраціях створили структурні підрозділи

екології та природних ресурсів відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України

від 15.03.2013 року № 338 «Про збільшення граничної чисельності працівників

обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій»

та Постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2012 № 606 «Про затвердження

рекомендаційних переліків структурних підрозділів обласної, Київської та

Севастопольської міської, районної, районної в м. Києві та Севастополі державних

адміністрацій».

Таким чином, підсумовуючи наведене вище, можемо констатувати, що

зазначені проблем перешкоджають утворенню еколого-орієнтованої системи

управління на будь-якому рівні.

51

2.2 Особливості еколого-орієнтованого управління адміністративно-

територіальною одиницею

Сучасна система екологічного управління представлена спеціальними

органами екологічного управління на регіональному рівні, що є підрозділами

Міністерства екології та природних ресурсів. Окремі функції з охорони природного

середовища і раціонального використання природних ресурсів закріплені за

управліннями та відділами органів державного місцевого управління і

самоврядуванння.

Розподіл природоохоронних функцій в Україні здебільшого покладений на

органи державного управління та місцевого самоврядування. При цьому необхідно

зазначити, що у різних країнах розподіл природоохоронних функцій між органами

управління істотно різняться. Для більшості європейських країн характерним є

зосередження природоохоронних функцій у галузевих міністерствах, а також у

складі адміністрацій підприємств і фірм. Система державного управління охороною

довкілля в США має ступінчасту внутрішню структуру, кожна гілка якої певною

мірою незалежна. Основні рівні управління – федеральний, штатний і місцевий, а

додаткові, перехідні ланки – міжштатний і регіональний. Кожен із цих рівнів

займається проблемами охорони довкілля у межах своєї компетенції.

На основі узагальнення підходів до формування еколого-орієнтованого

управління на регіональному рівні, нами визначені основні елементи системи

еколого-орієнтованого управління адміністративно-територіальною одиницею (рис.

2.3).

Процес управління здійснюється шляхом реалізації певних функцій, зокрема

таких, як планування та прогнозування, організація, мотивація, облік та контроль,

координація. Тому в процесі формування системи еколого- орієнтованого

управління вищенаведені функції мають ураховувати екологічний фактор.

Стимулювання до еколого-орієнтованої діяльності передбачає адміністративно-

правові, економічні та соціально-психологічні методи. У свою чергу, методи

управління реалізуються за допомогою інструментів управління (Додаток А).

52

Рисунок 2.3 – Основні елементи системи еколого-орієнтованого управління

адміністративно-територіальною одиницею

Одним із важливих елементів у системі еколого-орієнтованого управління

адміністративно-територіальною одиницею є її організаційна структура. Загалом

організаційна структура управління адміністративної одиниці – це особливе

державно-правове явище, обумовлене суспільно-політичною природою, соціально-

функціональною роллю, цілями та змістом державного управління в суспільстві

регіону [1]. У свою чергу під еколого-орієнтованою структурою управління нами

розуміється сукупність структурних елементів (підрозділів, посадових осіб тощо.),

які взаємозв’язані між собою екологічними, економічними та соціальними

показниками. Така структура має сприяти збереженню стійкого соціо-еколого-

економічного розвитку. Елементи будови еколого-орієнтованої організаційної

структури управління адміністративно-територіальною одиницею наведені на рис.

2.4.

53

Рисунок 2.4 – Елементи еколого-орієнтованої організаційної структури

управління адміністративно-територіальною одиницею

Таким чином, для формування еколого-орієнтованих структур управління на

рівні адміністративно-територіальної одиниці, які б відповідали сучасним вимогам,

необхідно дотримуватися деяких принципових положень, а саме: підходів, методів

та принципів побудови структур, факторів, що визначають конструкцію еколого-

орієнтованої структури управління, вимоги до еколого-орієнтованої структури

управління.

2.3 Системний підхід до формування еколого-орієнтованого управління

адміністративною територією

Системний підхід до формування еколого-орієнтованого управління

адміністративно-територіальною одиницею повинен забезпечувати збалансованість

соціо-еколого-економічного розвитку території. В основі системного підходу

лежить взаємодія таких рівнів управління, як область, район, місто.

54

Безпосередньо у даному дослідженні розглядається системний підхід, як

основа комплексного забезпечення збалансованого розвитку адміністративно-

територіальної одиниці. Тобто першоосновою збалансованого розвитку території є

адекватна система управління, завданням якої є проектування системного розвитку

території у довгостроковому періоді [55]. Концептуальні засади формування

еколого-орієнтованої системи управління соціально-економічним розвитком

території подані на рис. 2.5. [55].

Рисунок 2.5 – Концептуальні засади формування еколого-орієнтованої

системи управління соціально-економічним розвитком адміністративно-

територіальної одиниці

У дослідженні органи державного управління та місцевого самоврядування

розглядаються як суб’єкти управління, що впливають на соціо-еколого-економічну

систему адміністративно-територіальної одиниці, яка є динамічною і розвивається за

умови ефективного регулювання з боку суб’єктів управління. У свою чергу, соціо-

еколого-економічна система території є об’єктом управління (рис. 2.6).

55

Рисунок 2.6 – Взаємозв’язок керуючої та керованої підсистем у загальній

системі адміністративно-територіального управління

Ефективність функціонування системи еколого-орієнтованого управління

залежить від рівня соціо-еколого-економічної збалансованості території. Для

визначення цього показника нами пропонується методика комплексної діагностики

соціо-еколого-економічного розвитку території, в основі якої застосовуються

індексний метод та метод кореляційно-регресійного аналізу (рис. 2.7).

Рисунок 2.7 – Елементи комплексної діагностики соціо-еколого-економічного

розвитку території

56

Індексний метод передбачає визначення інтегрального статичного індексу соціо-

еколого-економічного розвитку та інтегрального динамічного індексу соціо-еколого-

економічного розвитку території (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 – Схема формування статичного та динамічного інтегральних

індексів соціо-еколого-економічного розвитку територій Період

Територія

t t+1

Територія, що досліджується ∑ x

t,∑ y

t,∑ z

t ∑ xt +1

,∑ yt+1

,∑ zt +1

Інтегральний динамічний індекс соціо-еколого-економічного розвитку

Еталонна територія ∑ xЕТ

,∑ yЕТ

,∑ zЕТ ∑ xЕТ t+1

,∑ y ЕТ t+1,∑ zЕТ t+ 1

Інтегральний статичний індекс соціо-еколого-економічного розвитку

де xt, xt+1, xЕТ – показники соціального розвитку адміністративної території в t - му, t+1 періодах та еталонної території;yt, yt+1, yЕТ – показники екологічного розвитку адміністративної території в t - му, t+1 періодах та еталонної території;zt, zt+1, zЕТ – показники економічного розвитку адміністративної території в t - му, t+1 періодах та еталонної території

Розрахунок статичного інтегрального індексу соціо-еколого-економічного

розвитку території базується на порівнянні показників даної адміністративної території

з показниками території, що взята за еталон. У якості еталонної приймається територія

з найкращими індивідуальними показниками соціо-еколого-економічного розвитку

(Додаток Б). Інтегральний індекс соціо-еколого-економічного розвитку

адміністративної території пропонується визначати як середньогеометричну величину

часткових статичних індексів соціального, економічного та екологічного розвитку

(Додаток В).

З метою системного та комплексного аналізу розвитку адміністративно-

територіальної одиниці вважається за доцільне здійснити розрахунки інтегрального

показника соціо-еколого-економічного розвитку за групами однотипних

адміністративно-територіальних одиниць, диференційованих за щільністю

населення. Пропонується визначати інтегральні статичні індекси соціо-еколого-

економічного розвитку диференційовано за трьома групами територій. У свою чергу

статичні інтегральні індекси мають певні критерії та обмеження (табл. 2.3).

57

Таблиця 2.3 – Визначення рівня соціо-еколого-економічної збалансованості

адміністративно-територіальної одиниці за інтегральним статичним індексом

(Іінт(стат))Значення (Іінт(стат)) Ступінь

збалансованості (Іінт(стат))

Характеристика соціо-еколого-економічного розвитку території

Іінт(стат)=1 Дуже високий Має місце оптимальний стан збалансованості території

1>І інт ( стат)≥0,8Високий Високі показники соціального, економічного та екологічного розвитку,

наявність резерву екологічних, економічних ресурсів, високий потенціал людського розвитку

0,8>І інт(стат )≥0,6Нормальний Здатність зберігати впродовж певного часу досягнуті позитивні тенденції в

використанні соціального, економічного та екологічного потенціалів   

0,6>І інт(стат )≥0,4Задовільний Можливість за рахунок наявних ресурсів мінімізувати втрати території від

порушення території

0,4>І інт(стат )≥0,2Нестійкий розвиток

Суттєве порушення соціо-еколого-економічного балансу території

0,2>І інт (стат)≥0 Депресивний розвиток

Нестабільне становище території, що вимагає істотного звернення уваги до соціо-еколого-економічних проблем території. У протилежному разі таке становище може призвести до хаотичного розвитку системи, тобто з’явиться загроза неможливості прогнозування складних систем.

Інтегральний динамічний індекс соціо-еколого-економічного розвитку

адміністративної території визначається за формулою

І інт(дин)=3√І соц (дин)⋅І екол(дин)⋅І екон(дин) (2.1)

де Іінт(дин) – інтегральний динамічний індекс соціо-еколого-економічного

розвитку адміністративної території; Ісоц(дин) – динамічний індекс соціального

розвитку; Іекол(дин) – динамічний індекс екологічного стану; Іекон(дин) – динамічний

індекс економічного розвитку.

У свою чергу, часткові індекси соціального, економічного та екологічного

розвитку визначаються співвідношенням відповідних індивідуальних показників

розвитку даної території у наступному та попередньому періодах. Розглянемо більш

детально формування інтегрального динамічного індексу соціо-еколого-

економічного розвитку території Для цього введемо систему індексів, що оцінюють

соціальну, екологічну та економічну складові розвитку території (табл. 2.4).

Динамічний індекс соціального, екологічного та економічного розвитку

пропонується визначати на основі методики, що базується на модифікації

ресурсного підходу до адміністративно-територіального рівня [21].

58

Таблиця 2.4 – Розрахунок динамічних індексів соціального, екологічного та

економічного розвитку адміністративної територіїФормування динамічного індексу

соціо-еколого-економічного розвиткуСкладові дина-мічного індексу соціо-еколого-економічного

розвитку

Формула розрахунку Складові

Індекс соціо-еколого-економічного

розвитку (Іінт(дин))І інт(дин)=

3√І соц(дин)⋅І екол(дин)⋅І екон (дин)

Динамічний індекс

соціального розвитку (Ісоц(дин))

І соц(дин )=√ І К 1⋅І К 2

Ік1 – індекс навантаження на 1 вивільнене робоче місце; Ік2 – індекс середньомісячної номінальної заробітної плати найманих працівників

Динамічний індекс

екологічного стану

(Іекол(дин))

І екол(дин)=√І ан⋅І зах

Іан – індекс антропогенного навантаження на територію; Ізах – індекс захисту

Динамічний індекс

економічного розвитку (Іекон(дин))

Іекон(дин) = 1+Кє або

Іекон(дин) = Іµ∙ᵧПС1+Іf∙ᵧА1+Іпп∙ᵧЧРП1

КЕ – коефіцієнт економічної ефективності виробництва території; Iᵤ–індекс віддачі обігових коштів території; If – індекс віддачі основних засобів території; Ip – індекс продуктивності живої праці території; λПС1 – питома вага обсягу оборотних коштів території у вартості продукції; λСК

– питома вага обсягу основних фондів у вартості продукції території; λЧВП – частка чистої продукції у вартості продукції території

Динамічний індекс соціального розвитку пропонується визначати на основі

двох показників: навантаження на одне вивільнене робоче місце і середньомісячної

заробітної плати. Тоді динамічний індекс соціального розвитку визначатиметься за

формулою:

І соц(дин )=√ І К 1⋅І К 2

, (2.2)

де Ік1 – індекс навантаження на 1 вивільнене робоче місце на даній

адміністративній території; ІК2 – індекс середньомісячної заробітної плати найманих

працівників даної адміністративної території.

Для розрахунку динамічного індексу екологічного розвитку використовуємо

показник екологічного податку на розміщення у природному навколишньому

середовищі забруднювальних речовин (Іан) та приведених витрат на захист

навколишнього середовища. Тож динамічний індекс екологічного розвитку (Іекол(дин))

нами визначається за формулою:

59

І екол (дин)=√І ан⋅І зах

, (2.3)

Іан – індекс антропогенного навантаження на територію; Ізах – індекс захисту.

Динамічний індекс економічного розвитку адміністративної території (Іекон(дин))

пропонується визначати на основі таких показників, як: випуск товарів та послуг

(В); проміжне споживання (ПС); споживання основного капіталу (А); чистий

регіональний продукт (ЧРП); обігові кошти (ОК); основні засоби (ОЗ); кількість

зайнятих працівників (N);

Тоді динамічний індекс економічного розвитку адміністративної території

(Іекон(дин)) можна визначити за формулою

Іекон(дин) = 1+Ке або Іекон(дин) = Іµ∙ᵧПС1+Іf∙ ᵧА1+Іp∙ ᵧЧРП, (2.4)

де Ке – коефіцієнт економічної ефективності виробництва на території; Іµ –

індекс віддачі оборотних коштів на кінець року порівняно з початком року; Іf –

індекс віддачі основних засобів на кінець року порівняно з початком року; Іp –

індекс віддачі продуктивності живої праці на кінець року порівняно з початком

року; ᵧПС – частка проміжного споживання в обсязі випуску; ᵧА – частка споживання

основного капіталу в обсязі випуску; ᵧЧРП – частка чистого регіонального продукту

в обсязі випуску.

Для визначення рівня соціо-еколого-економічної збалансованості може бути

використаний графічний метод, згідно з яким рівень збалансованості розраховується

співвідношенням площин трикутників, що характеризують існуючий та

оптимальний стан соціо-еколого-економічної системи адміністративної території.

В основу сучасної неокласичної теорії економічного зростання покладені

праці П. М. Ромера, Р. Лукас, С. Ребело, що спираються на результати досліджень К.

Ерроу, Х. Удзаві, Е. Шешінскі. Відмітною рисою цих моделей є виділення окремого

сектору наукових досліджень або сектору освіти. Урахування екологічного фактора

в економічних моделях бере свій початок із праць Р. Форрестера (J. R. Forrester),

Леонтьєва і Медоуза (D. L. Meadows). Форрестер застосовував метод системної

динаміки. При цьому широко використовуються експертні оцінки, що зменшує

60

вимоги до обсягу інформації. Інший підхід запропонували Леонтьєв і Форд,

створивши модель, що грунтується на міжгалузевому балансі [120].

Японські вчені Цукуї та Муракамі створили оптимізаційну міжгалузеву

динамічну модель з управліннями – рівнями зменшення забруднень [148]. Кілер

(E. Keeler), Спенс (M. Spence) і Зекхауэр (R. Zeckhauser) запропонували модель

оптимального контролю над забрудненням довкілля. Тавонен і Кулувайнен

проаналізували модель економічного зростання з урахуванням забруднень і

поновлюваних ресурсів. У моделі, в якій забруднення впливає на зростання

поновлюваних ресурсів, за певних умов можливе існування стійкої рівноваги.

Взаємний вплив соціальної, екологічної та економічної політики досліджено у

працях Фармера, О'Ріана та ін. [142]. Шеффер та ін. запропонували модель для

вивчення затримок під час ухвалення рішень, пов'язаних із виникненням

екологічних проблем [146].

Останніми десятиліттями здійснюються роботи, присвячені вивченню

залежностей рівня розвитку економічної системи від екологічної сфери. Аналіз

вищенаведених моделей показує, що у сучасній науковій літературі ще не достатньо

представлені агреговані моделі економічного зростання регіональної економіки з

виробничим сектором, у якому враховується екологічний фактор. Цей недолік

частково усувається у моделі, запропонованій Я. Я. Вагаповою [18].

Багато дослідників у своїх економічних моделях усе частіше для відображення

складних багатовимірних чинників використовують індекси, що отримують

агрегуванням первинних показників. Зокрема в п’ятисекторній моделі Я. Я.

Вагапової застосовуються індекси, що відбивають зміну показників, що

характеризують стан екології та соціальної сфери. Екологічний і соціальний індекси

будуються, виходячи з доступної дослідникові статистичної інформації, за

показниками, що характеризують забруднення довкілля і розвиток соціальної сфери.

У моделі Я. Я. Вагапової пропонується п’ять секторів, проте не завжди збільшення

кількості секторів приводить до покращання результатів. За необхідності

визначення показників, що сприяють соціо-еколого-економічному спаду, процес

61

дезагрегації індексів також ускладнюється. В цьому аспекті пропонується розвинути

зазначену модель.

Доцільно об’єднати виробничий і сектор НІОКР у єдиний економічний сектор,

а сектор освіти віднести до соціального сектору. Тоді модель економічного

зростання матиме вигляд трисекторної моделі (табл. 2.5). У свою чергу,

запропоновані індекси соціального, економічного та екологічного розвитку можуть

бути впроваджені в модель економічного зростання, на основі якої буде можливим

проектування траєкторій соціо-еколого-економічного розвитку адміністративно-

територіальних одиниць.

Таблиця 2.5 – Трисекторна модель соціо-еколого-економічного зростання

Сектор Характеристика секторів моделі соціо-еколого-економічного зростанняСоціальний

секторІс(t) – соціальний індекс, що відображає стан соціальної сфери; І’с(t) – приріст соціального індексу за одиницю часу; δІс – темп зменшення соціального індексу через погіршення стану соціальної сфери у зв’язку зі зростанням захворюваності населенням, скорочення тривалості життя, збільшенням ступеня розшарування суспільства; δІс > 0; τ1, τ2 τ3, τ4 τ5, – ступеневі параметри; 0≤ τ1≤ 1, 0≤ τ2≤ 1, 0≤ τ3≤ 1; П – параметр масштабу, П > 0. – обсяг некваліфікованої робочої сили, що використовується в соціальному секторі; – обсяг фізичного капіталу, що використовується в соціальному секторі; [ І е( t )

τ 4⋅I ек( t )]

τ 5

– відображає залежність значення соціального індексу від стану навколишнього середовища та економічного становища адміністративно-територіальної одиниці

Екологічний сектор

Іe(t) – екологічний індекс, що відображає стан навколишнього середовища; І’e(t) – приріст екологічного індексу, що відображає зміни стану навколишнього середовища, що відбувається за одиницю часу; δIе – темпи зменшення екологічного індексу через погіршення екологічного стану, пов’язаного із забрудненням навколишнього середовища; δIе >0, v1,v2,v3 – ступеневі параметри; 0≤ v1≤ 1, 0≤ v1≤ 1, 0≤ v3≤ 1; П – параметр масштабу; П > 0; – обсяг некваліфікованої робочої сили в екологічному секторі; – обсяг фізичного капіталу, що використовується в екологічному секторі; – відображає залежність значення екологічного індексу від стану соціального середовища та економічного становища адміністративно-територіальної одиниці

Економічний сектор

[ r s

2( t )S ( t )]

v 2 [ r R

2( t )R ( t )]

τ 3

[ І с( t )τ 4⋅I ек( t )]

τ 5

[rR

2( t )R ( t )]

τ 3[r s

2( t )S( t )]

τ 2

І С

'

( t )=П [ϕ ( t )] τ1

⋅[rs

2( t )S( t )]

τ2

⋅[r R

2( t )R ( t )]

τ 3

⋅[ І е( t )τ 4⋅I ек( t ) ]

τ 5

−δ Iс⋅І С( t )

І е

'

(t )=П [ ϕ( t ) ]v 1

⋅[ r s

2( t )S( t )]

v 2

⋅[ rR

2( t )R( t ) ]

v 3

⋅[ І с ( t )τ 4⋅I ек( t )]

v5

−δ Iе⋅І е( t )

І ек

'

( t )=П [ϕ ( t )]τ 1

⋅[r s

2( t )S ( t )]

τ 2

⋅[rR

2( t )R( t ) ]

τ 3

⋅[ І с( t )τ 4⋅I е( t )]

τ 5

−δ Iек⋅І ек( t )

62

Іeк(t) – економічний індекс, що відображає стан виробничого, інноваційного, інвестиційного середовища;І’eк(t) – приріст економічного індексу, що відображає зміни стану навколишнього середовища, що відбувається за одиницю часу; δІек – темпи зменшення економічного індексу через погіршення економічного стану, пов’язаного зі становищем у країні, δ θ > 0, v1,v2,v3 – ступеневі параметри; 0≤ v1≤ 1, 0≤ v1≤ 1, 0≤ v3≤ 1, Е – параметр масштабу; Е>0; – обсяг некваліфікованої робочої сили в економічному секторі. – обсяг фізичного капіталу, що використовується в економічному секторі. – відображає залежність значення економічного індексу від стану соціального середовища та навколишнього становища адміністративно-територіальної одиниці

Продовження табл. 2.5Іс(t) – соціальний індекс, що відображає стан соціальної сфери; І’с(t) – приріст соціального індексу за одиницю часу; δІс – темп зменшення соціального індексу через погіршення стану соціальної сфери у зв’язку зі зростанням захворюваності населення, скорочення тривалості життя, збільшенням ступеня розшарування суспільства; – обсяг некваліфікованої робочої сили, що використовується в соціальному секторі; – обсяг фізичного капіталу, що використовується в соціальному секторі; – відображає залежність значення соціального індексу від стану навколишнього середовища та економічного становища. Іe(t) – екологічний індекс, що відображає стан навколишнього середовища; І’e(t) –приріст екологічного індексу, що відображає зміни стану навколишнього середовища, що відбувається в одиницю часу; δIе – темпи зменшення екологічного індексу через погіршення навколишнього стану, пов’язаного із забрудненням навколишнього середовища; – обсяг некваліфікованої робочої сили в екологічному секторі; – обсяг фізичного капіталу, що використовується в екологічному секторі; – відображає залежність значення екологічного індексу від стану соціального середовища та економічного становища; Іeк(t) – економічний індекс, що відображає стан виробничого, інноваційного. інвестиційного середовища; І’eк(t) – приріст економічного індексу, що відображає зміни стану навколишнього середовища, що відбувається за одиницю часу; δІек – темпи зменшення економічного індексу через погіршення економічного стану, пов’язаного із становищем в країні; – обсяг некваліфікованої робочої сили в економічному секторі, в добутку; – обсяг фізичного капіталу, що використовується в економічному секторі; – відображає залежність значення економічного індексу від стану соціального середовища та навколишнього становища. τ1, τ2 τ3, τ4 τ5,– ступеневі параметри; П – параметр масштабуДжерело: адаптовано на основі моделі економічного зростання Я. Я Вагапової [115]

Адаптована модель соціо-еколого-економічного зростання дозволяє

спроектувати траєкторії соціо-еколого-економічного розвитку адміністративних

територій, визначити взаємозв’язки між її складовими.

З огляду на вищевикладене потрібно зазначити, що згідно із системним

підходом формування еколого-орієнтованої системи управління передбачає

визначення рівня збалансованості соціо-еколого-економічного розвитку, при цьому

органи державного управління та самоврядування безпосередньо мають бути

зацікавлені у збалансованому функціонуванні соціо-еколого-економічної системи за

[r s

2( t )S( t )]

τ 2 [rR

2( t )R ( t )]

τ 3

[ І с( t )τ 4⋅I ек( t ) ]

τ5

[r s

2( t )S( t )]

τ 2

[ rR

2( t )R ( t )]

τ 3

[ І е( t )τ 4⋅I ек( t )]

τ 5

[r s

2( t )S( t )]

v2

[ rR

2( t )R ( t )]

τ 3

[ І с( t )τ 4⋅I ек( t )]

τ 5

[r s

2( t )S( t )]

τ 2

[rR

2( t )R ( t )]

τ 3

[ І с( t )τ 4⋅I ек( t )]

τ 5

63

умови зростання ВВП, при цьому особливої уваги заслуговує питання формування

такої моделі на рівні адміністративно-територіальної одиниці.

Звертаючи увагу на те що, згідно із системним підходом формування

ефективного еколого-орієнтованого управління адміністративною територією

доцільно розглядати на базовому рівні й на рівні адміністративного району та

області.

Отже, трисекторна модель соціо-еколого-економічного зростання має такий

вигляд:

(2.5)

[І С

'

( t ), I e

'

,( t ) , I ек

' ]→max (2.6)

δІс >0;

δIе >0;

δІек >0; (2.7)

0≤ τ1≤ 1, 0≤ τ2≤ 1, 0≤ τ3≤ 1;

П>0.

2.4. Формування системи еколого-орієнтованого управління на рівні

адміністративного району та області

Ключовим аспектом формування еколого-орієнтованої системи управління на

рівні адміністративного району та області є інтеграція екологічної функції в усі

структурні елементи адміністративно-територіальної системи управління. Цим

забезпечується екологізація організаційної структури управління адміністративно-

Додаткові обмеження

І’с(t) > δІс І’с(t);

І’e(t) > δIе І’e(t);

І’eк(t) > δІек І’eк(t).

І С

'

( t )=П [ϕ ( t )] τ1

⋅[rs

2( t )S( t )]

τ2

⋅[r R

2( t )R ( t )]

τ 3

⋅[ І е( t )τ 4⋅I ек( t ) ]

τ 5

−δ Iс⋅І С( t )

І е

'

(t )=П [ ϕ( t ) ]v 1

⋅[r s

2( t )S( t )]

v 2

⋅[rR

2( t )R( t ) ]

v 3

⋅[ І с( t )τ 4⋅I ек( t )]

v5

−δ Iе⋅І е( t )

І ек

'

( t )=П [ϕ ( t )]τ 1

⋅[r s

2( t )S( t )]

τ 2

⋅[rR

2( t )R( t ) ]

τ 3

⋅[ І с( t )τ 4⋅I е( t )]

τ 5

−δ Iек⋅І ек( t )

64

територіальними одиницями. У праці [119, с.129] організаційна структура

управління регіонами визначається як особливе державно-правове явище,

обумовлене суспільно-політичною природою, соціально-функціональною роллю,

цілями та змістом державного управління в суспільстві регіону.

Типову структуру обласної державної адміністрації, територіальних органів

міністерств та відомств, органів місцевого самоврядування наведено в Додатку Г. У

цій структурі екологічне управління обласної державної адміністрації представлене

Департаментом екології, паливно-енергетичного комплексу та природних ресурсів

Сумської області.

Перетворення існуючої структури управління на еколого-орієнтовану може

здійснюватися за умови інтеграції екологічної складової та екологічних функцій у

загальну систему управління. Разом з тим, між кожним рівнем управління має

забезпечуватися взаємозв’язок. Так, у Сумській області екологічне управління

здійснюється на рівні функціонування органів державної адміністрації –

Департаментом екології, паливно-енергетичного комплексу та природних ресурсів,

на рівні територіальних органів міністерств та відомств – державною екологічною

інспекцією. Перетворення існуючої структури управління на еколого-орієнтовану на

рівні області, подане на рис. 2.8.

Інтеграція екологічного фактора в структуру управління на рівні області має

забезпечуватись еколого-орієнтованими взаємозв’язаними показниками (Додаток Г).

З метою формування цілісної та ефективної еколого-орієнтованої системи

управління недостатньо інтеграції екологічної складової лише в структуру органів

державної адміністрації.

Інтеграція екологічної складової повинна відбуватися на всіх ієрархічних

рівнях управління. Зокрема органи районної державної адміністрації також мають

координувати свої цілі з урахуванням екологічних вимог.

65

Рисунок 2.8 – Будова еколого-орієнтованої структури управління на рівні

області

У свою чергу, негативною особливістю структури районної державної

адміністрації є відсутність підрозділу, що реалізує екологічну функцію. У зв’язку з

цим виникає об’єктивна необхідність утворення відділу екології та природних

ресурсів на рівні районних адміністрацій, що підпорядковуватиметься Департаменту

екології, паливно-енергетичного комплексу та природних ресурсів (рис. 2.9).

66

Рисунок 2.9 – Еколого-орієнтована структура управління на рівні

адміністративного району

Формування еколого-орієнтованої структури управління на рівні районів

передбачає: по-перше, впровадження відділу екології та природних ресурсів, по-

друге, здійснення інтегрування екологічних функцій у загальну систему управління,

дотримання еколого-орієнтованих взаємозв’язаних показників на рівні

адміністративного району (Додаток Д). Таким чином, формування еколого-

орієнтованої системи управління здійснюється через процеси екологізації

структурних елементів системи державного управління адміністративної території

та місцевого самоврядування.

Екологізація апарату управління є вихідним вектором формування еколого-

орієнтованої структури управління. В цьому аспекті важливу роль відіграють

процеси прийняття еколого-орієнтованих управлінських рішень органами

67

державного управління та самоврядування. Адже через результати прийнятих

управлінських рішень оцінюється ефективність праці органів управління.

Еколого-орієнтовані управлінські рішення мають ґрунтуватися на показниках,

що відображають стан соціо-еколого-економічного розвитку території. Виявлення

рівня соціо-еколого-економічного розвитку повинні задавати вектори, що будуть

спрямовані на усунення дисбалансу у функціонуванні різних територіальних систем.

Тому для кожного структурного підрозділу сформовано загальний алгоритм

прийняття еколого-орієнтованих управлінських рішень під час реалізації власних

цілей (рис. 2.10).

Згідно із запропонованим алгоритмом прийняття еколого-орієнтованих

управлінських рішень на рівні адміністративного району та області передбачається,

що екологічний фактор повинен бути в кожній функції управління, кожному

управлінському рішенні виконавчої влади та кожному управлінському заході на

рівні органів самоврядування, адже в протилежному разі прийняті будь-які

управлінські рішення, що не враховують екологічного фактора, можуть бути не

лише не ефективними, а й шкідливими як для сьогодення, так і для майбутнього

розвитку території.

В алгоритмі передбачається необхідність урахування соціо-еколого-

економічних показників органами державного управління, при цьому враховуються

такі аспекти, як: досвідний (x), системно-аналітичний (y) та експертний (z),

комбінація яких відіграє провідну роль в ефективності прийнятих рішень. Адже

ефективне еколого-орієнтоване управління потребує певних наукових і технічних

знань, які б дозволили приймати рішення, що є інформаційно-обгрунтованими,

досяжними і прийнятними, оптимальність яких виражається у вигляді функції

Fпр=∑(C(x y z)+ Е(x y z)+ +Ек (x y z)) →opt.

68

Рисунок 2.10 – Алгоритм прийняття еколого-орієнтованих управлінських

рішень

Крім того, ефективність еколого-орієнтованих рішень залежить від здійснення

контролю за їх реалізацією та оцінки результатів. Якщо рішення виявилось

оптимальним, тобто є таким, що задовольняє цілі і завдання підрозділу та екологічні

параметри, то таке рішення має бути впроваджене у програми розвитку територій. У

разі, якщо рішення або не забезпечує власних цілей підрозділу, або порушує

69

екологічні параметри, то виникає необхідність перегляду альтернатив. Зокрема, при

оцінці кінцевого результату повинен зберігатися взаємозв’язок із бажаним

результатом.

Реалізація еколого-орієнтованих управлінських рішень органами державного

управління та самоврядування має ґрунтуватися на застосуванні ключових

принципів вітчизняної та зарубіжної екологічної політики, зокрема норм і вимог до

загальноєвропейських стандартів. Тож до таких принципів належать: 1) «принцип

профілактики», що полягає в тому, щоб завчасно уникати забруднення

навколишнього середовища; 2) «принцип винного», що є ринковим інструментом

охорони навколишнього середовища, який ґрунтується на передумові, згідно з якою

витрати з усунення забруднення навколишнього середовища повинен брати на себе

той, хто несе відповідальність за його виникнення; 3) «принцип кооперації», який

означає, що держава здійснює свої цілі в галузі охорони навколишнього середовища

в злагоді з усіма суспільними групами; 4) басейновий принцип управління; 5)

принцип оновлення та адаптації управлінського стилю до ситуативних змін методом

«навчання у процесі виконання та діяльності»; 6) принцип зміцнення довіри між

суб'єктами екологічного управління (урядовими, громадськими, корпоративними,

місцевими); 7) принцип прозорості та універсальності критеріїв відбору й оцінки

інструментів екологічної політики на всіх ієрархічних рівнях управління; 8)

принцип узгодженості інтересів за допомогою укладання добровільних екологічних

угод як засіб подолання традиційних управлінських підходів, стимулювання

екологічних інновацій.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, зазначимо, що сутність, зміст та

основні принципи еколого-орієнтованого управління можуть бути використані у

сфері соціального та економічного управління, проте, згідно із системним підходу,

формування системи еколого-орієнтованого управління не можна розглядати

окремо від базового рівня управління.

70

2.5. Формування моделі еколого-орієнтованого управління на базовому

рівні

Місцевий (базовий) рівень управління є найбільш проблематичним і

складним. Саме на цьому рівні реалізуються державні, регіональні й власні рішення

щодо інтересів територіальних громад сіл, селищ та міст. На сьогодні місцевий

рівень управління недостатньо використовує власні права, обов’язки та особливості

функціонування, що викликане існуванням муніципальної та особистої власності

територіальних громад, як об’єктів управління та їхніх органів – місцевих рад,

складністю формування місцевих бюджетів, тяжкого стану соціальної сфери та

існуючими диспропорціями у рівнях економічного розвитку. Однак саме на цьому

рівні мають реалізовуватися принципи еколого-орієнтованого управління.

Система місцевого самоврядування поєднує: територіальну громаду; сільську,

селищну, міську ради; сільського, селищного, міського голові; виконавчі органи

сільської, селищної, міської рад; районні та обласні ради, що представляють спільні

інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

В організаційних структурах місцевих державних адміністрацій, що входять

до складу структурних підрозділів обласної й районної адміністрацій, відсутні

управління, відділи, пов’язані із забезпеченням цілей охорони природи,

раціональним використанням природних ресурсів, їх відтворенням, створенням

умов для екологічно збалансованого економічного й соціального розвитку території.

Лише до функцій деяких галузевих управлінь і відділів обласної і районних

державних адміністрацій частково включені завдання, пов’язані з охороною

природи та природокористуванням.

Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері збереження довкілля

– це визначені Конституцією та законами України, іншими правовими актами права

та обов’язки територіальних громад, органів місцевого самоврядування зі

здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування.

Основними критеріями для розмежування повноважень державних і місцевих

органів у галузі охорони навколишнього середовища можна назвати: джерела

71

фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища; статус

природних ресурсів (загальнодержавного або місцевого значення); масштаби впливу

на навколишнє природне середовище (транснаціональний, міжрегіональний,

регіональний, місцевий рівні, яким підпорядкована територія).

У ЄС принципи та підходи сталого розвитку ґрунтуються на засадах концепції

нового публічного/державного менеджменту, теорії політичних мереж, концепції

демократичного врядування. Вони є узагальненням теоретичних напрацювань та

практичного досвіду, інструментів і технологій, методів та засобів, застосування

яких дає зможливість сповна задовольняти потреби та інтереси громадян, надавати

їм якісні послуги, в цілому забезпечуючи сталий розвиток адміністративної

території.

Принципи та підходи щодо забезпечення екологічно сталого розвитку на

місцевому рівні реалізуються через конкретні механізми, зокрема: екологічні

податки, екологічні стандарти, екологічне управління та аудит, екологічний бізнес,

компенсація екологічної шкоди за рахунок винуватця («забруднювач платить»),

стимулювання, залучення екологічних інвестицій, тощо. Зокрема, в Законі України

«Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період

до 2020 року вперше серед основних принципів національної екологічної політики

визнаються: необхідність урахування екологічних наслідків під час прийняття

управлінських рішень, під час розроблення документів, що містять політичні та/або

програмні засади державного, галузевого (секторального), регіонального та

місцевого розвитку.

На місцевому рівні теорія сталого розвитку передусім реалізується у вигляді

концепції та плану дій, що адаптують загальні наукові підходи до потреб

територіальної громади. Зокрема, концепція сталого розвитку населеного пункту є

цілісною системою принципів, завдань та заходів, реалізація яких має сприяти

переходу села, селища або міста на засади екологічно збалансованого (сталого)

розвитку. Вона є основою для розроблення стратегій, місцевих проектів та програм

соціально-економічного розвитку, генеральних планів, логістики, громадського

транспорту, функціонування системи комунального господарства тощо, націлених

72

на реалізацію місцевої політики. Причому пріоритетами мають визначатися як

соціальні, так й економічні та екологічні питання.

Зокрема Н. Кривокульська, досліджуючи проблеми в контексті екологічного

управління на базовому рівні, зазначає, що для створення місцевого потенціалу

щодо управління охороною довкілля й адаптації регіональної екологічної політики

до особливостей територіальних спільнот базового рівня необхідно: чітко визначити

функції регіонального і місцевого рівнів; поглибити міжмуніципальне партнерство

задля подолання адміністративної роздробленості у вирішенні екологічних проблем;

зміцнити потенціал місцевих органів влади з метою забезпечення їм можливості

стимулювання (через фінансову підтримку) розвитку екологічного менеджменту,

підготовки й реалізації місцевих екологічних проектів.

Системне дослідження проблем у сфері екологічного управління на базовому

рівні обумовлює необхідність формування системи еколого-орієнтованого

управління. Формуванння еколого-орієнтованої системи управління на базовому

рівні потребує екологізації організаційної структури подібно тим, які пропонується

створити на обласному та районому рівнях управління.

Схема еколого-орієнтованої структури управління адміністративною

територією на базовому рівні зображена на рис. 2.11. У запропонованій еколого-

орієнтованій структурі управління адміністративною територією на базовому рівні

перший блок відображає інтеграцію екологічних функцій у функції структурних

підрозділів та відділів територіальної громади. Інтеграція екологічних функцій

забезпечується відділом, що здійснює екологічне управління. На базовому рівні

екологічне управління здійснюється відділом цивільного захисту, екологічної

безпеки та охорони праці. Звертаючи увагу на системний підхід до еколого-

орієнтованого управління, передбачається доповнення та розширення існуючих

екологічних функцій, які інтегруватимуться в загальну систему управління базового

рівня. При цьому виникає необхідність утворення взаємозв’язків із Департаментом

екології, паливно-енергетичного комплексу та природних ресурсів конкретної

області.

73

Рисунок 2.11 – Схема еколого-орієнтованої структури управління на базовому

рівні

На сьогодні екологічна функція територіальних громад полягає у розробленні

місцевих програм та участі у підготовці загальнодержавних і регіональних програм

охорони довкілля. Широкі повноваження в галузі охорони довкілля надані

громадянам-членам територіальних громад. Вони в порядку, визначеному

законодавством, мають право брати участь в обговоренні матеріалів щодо

74

розміщення, будівництва і реконструкції екологічно небезпечних об'єктів і вносити

пропозиції до державних та господарських органів із цих питань, а також у

проведенні громадської екологічної експертизи, розробляти пропозиції щодо

організації територій і об'єктів природно-заповідного фонду, виконувати функції

громадських інспекторів охорони навколишнього природного середовища тощо.

Необхідно зазначити, що особливе значення має формування екологічної

інфраструктури міста. До складових екологічної інфраструктури міста потрібно

віднести: розвиток системи зелених насаджень та акваторій, формування

безперервного природного каркасу в просторі міста.

Крім відділів та управлінь, для оперативного й кваліфікованого виконання

своїх повноважень виконавчі комітети створюють комісії, до складу яких, крім

працівників апарату виконкому, входять представники громадськості, депутати

відповідної ради, які також мають оперувати екологічною інформацією.

Потрібно зазначити, що в міських радах, крім виконавчих, функціонують і

дорадчі органи. До дорадчих органів належать громадська та містобудівна ради (рис

2.12).

Рисунок 2.12 – Дорадчі органи міської ради

75

Інтеграція екологічного фактора до містобудівної ради має реалізовуватися

через створення додаткових вимог, згідно з якими всі місто - будівничі проекти

повинні містити екологічний розділ. Для цього повинні проводитися дослідження

щодо врахування екологічних показників, під час реалізації функцій

містобудування.

Зокрема, діяльність громадської ради повинна активно просувати ідеї

екологічно-сталого розвитку в програмах і проектах. Так, наприклад, метою

Сумської міської молодіжної громадської організації «Ліцей» є підготовка

майбутніх лідерів, які зможуть активно залучатися до розбудови України.

Звертаючи увагу на досить серйозні цілі громадської організації, інтеграція

екологічної функції повинна забезпечувати підготовку лідерів, які системно

враховуватимуть соціо-еколого-економічні аспекти розвитку території.

Сумська обласна громадська організація «Бюро аналізу політики» – це

неприбуткова громадська організація, яка об’єднує у своїх лавах експертів,

маркетологів, політологів. Мета діяльності цієї громади – впровадження заходів,

спрямованих на підвищення рівня політичної культури партійних, громадських та

профспілкових об’єднань. Бюро виконує багато важливих завдань для розвитку

міста, тому врахування екологічного фактора є необхідною умовою. Врахування

екологічного фактора має відображатися в частині багатоаспектного дослідження та

аналізу державної політики на всіх рівнях управління. В частині розвитку

міжнародного співробітництва Бюро може використовувати досвід та практику

зарубіжних країн у галузі еколого-орієнтованого управління на базовому рівні.

Сьогодні Спілка української молоді є потужною молодіжною організацією, що

стала засновником Сумського обласного комітету молодіжних організацій. Спілка

української молоді організовує значну кількість навчальних тренінгів, таборів для

молоді. Також організація спрямовує свої зусилля на співпрацю з неурядовими

об'єднаннями з інших регіонів України, займається міжнародними молодіжними

обмінами. Так, спілкою організовуються екологічні тренінги, розвиваються

можливості для організації еко-таборів, здійснюються програми з молодіжного

обміну щодо формування екологічно чистих територій.

76

Таким чином, інтеграція екологічного фактора до стуктурних елементів

місцевого рівня передбачає: формування і підвищення екологічної культури,

посилення еколого-духовних традицій, формування місцевої комплексної системи

гармонійного співіснування населення та природи; формування екологічної

свідомості та культури населення; інформування населення про набутий

міжнародний та вітчизняний досвід гармонійного співіснування соціальної,

екологічної та економічної підсистем та про досягнення етноландшафтної рівноваги

з використанням громадських механізмів і структур, формування середовища

місцевого екологічного підприємництва та надання підтримки та доступу до

природоохоронних місцевих фондів; проведення систематичних екологічних

тренінгів на базі місцевих навчальних закладів; дотримання еколого-орієнтованих

взаєзв’язаних показників на місцевому рівні (Додаток Г, табл. Г.3).

Отже, еколого-орієнтоване управління на базовому рівні має здійснюватися

через екологізацію структурних підрозділів органів територіальної громади.

Перехід на еколого-орієнтовані форми управління сільськими радами

передбачає здійснення органічного та агроландшафтного сільського господарства,

виключення збитку в екологічній, соціальній та економічний сферах діяльності.

Крім того, необхідно зауважити, що в системі еколого-орієнтованого управління

сільським господарством основними елементами є сільськогосподарське

виробництво, його земельно-природний потенціал та життєдіяльність населення.

Зокрема, згідно з Концепцією розвитку сільських територій, схваленою 2013

р., передбачається необхідність прийняття і реалізація Стратегії розвитку сільських

територій, що ґрунтується на необхідності існування локальних стратегій розвитку

кожного села (селища) або групи сіл (селищ) у межах сільської території та

здійснення заходів галузевих програм, розроблених на виконання зазначеної

Стратегії. Поняття зрівноваженого розвитку полягає не стільки в здатності такої

системи до існування (оскільки це лише наслідок процесу), а й у збереженні

динамічної рівноваги між раціональністю і вартостями всіх трьох сфер:

екологічними, економічними й суспільними постулатами. Збереження такої

рівноваги – основне завдання розроблення Стратегії.

77

3 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГО-

ОРІЄНТОВАНОГО УПРАВЛІННЯ АДМІНІСТРАТИВО-

ТЕРИТОРІАЛЬНОЮ ОДИНИЦЕЮ

3.1 Комплексна оцінка рівня соціо-еколого-економічної збалансованості

адміністративно-територіальної одиниці

Оцінку рівня збалансованості соціо-еколого-економічного розвитку

адміністративної території пропонується здійснити на прикладі Сумської області на

основі використання комплексної соціо-еколого-економічної діагностики

адміністративно-територіальної одиниці, науково-методичні підходи до реалізації

якої наведені у другому розділі. Комплексна діагностика соціо-еколого-економічної

збалансованості адміністративно-територіальної одиниці містить такі методи як

індексний метод та метод кореляційно-регресійного аналізу. Зокрема індексним

методом визначаються статичний та динамічний інтегральні індекси соціо-еколого-

економічного розвитку.

Розрахунок статичного інтегрального індексу соціо-еколого-економічного

розвитку території базується на порівнянні показників даної адміністративної території

з показниками території, що взята за еталон. За еталонну приймається територія з

найкращими індивідуальними показниками соціо-еколого-економічного розвитку.

Інтегральні статичні індекси соціо-еколого-економічного розвитку визначаються на

основі попередньої диференціації територій за трьома групами. Це обґрунтовується

тим, що більш коректно порівнювати показники територій, які істотно не

відрізняються за соціально-економічними характеристиками, однією з яких може

бути щільність населення території.

Розрахунок інтегральних статичних індексів соціо-еколого-економічного

розвитку областей України та міст Києва і Севастополя України за трьома групами

(станом на 2012 рік) показав, що Сумська область (табл. 3.1) входить до третьої

групи.

Результативна таблиця, сформована за третьою групою, дає підстави

стверджувати, що найвищі індекси соціального, економічного, екологічного

78

розвитку має Полтавська область. Сумська область у рейтингу інтегральних

статичних індексів соціо-еколого-економічного розвитку адміністративних одиниць

третьої групи займає третє місце. Необхідно зазначити, що середній інтегральний

статичний індекс за третьою групою було отримано зі значенням 0,52, що дещо

нижче, ніж значення інтегрального статичного індексу соціо-еколого-економічного

розвитку. Це свідчить про те, що серед аналогічних адміністративно-територіальних

одиниць Сумська область займає одне із провідних місць.

Таблиця 3.1 – Розрахунок інтегральних статичних індексів соціо-еколого-

економічного розвитку областей України за третьою групою (станом на 2012 рік)Визначення інтегрального статичного індексу соціо-еколого-економічного розвитку адміністративно-територіальних

одиниць та його складових Іінт(стат) за третьою групоюАдміністративно-територіальна

одиниця(область)

Іінт(стат)

Складова інтегрального статичного індексу соціо-еколого-економічного розвитку території Іінт(стат)

Ісоц(стат) Іекол(стат) Іекон(стат)

Рівненська 0, 53 0,76 0.51 0,40Волинська 0,45 0,56 0,42 0,39Полтавська 0,66 0,87 0,45 0,74Сумська 0,57 0,76 0,43 0,57

Миколаївська 0,62 0,76 0,42 0,75Житомирська 0,48 0,70 0,42 0,40

Кіровоградська 0,46 0,72 0,47 0,30Херсонська 0,46 0,66 0,41 0,37Чернігівська 0,49 0,71 0,60 0,29

Середній інтегральний індекс за третьою групою

0,52 0,72 0,45 0,46

Утім характерною рисою для всіх адміністративно-територіальних одиниць є

незбалансованість соціо-еколого-економічних складових. Про дисгармонійність

соціо-еколого-економічних складових адміністративно-територіальних одиниць

свідчать отримані розрахунки соціальних, екологічних та економічних індексів, що

за своїм значеннями дуже різняться.

Інтегральний статичний індекс соціо-еколого-економічного розвитку для

першої групи областей становив 0,21, для другої групи –0,49, для третьої він складає

0,57 (Сумська область). Істотна різниця між отриманими інтегральними статичними

індексами соціо-еколого-економічного розвитку пояснюється тим, що

порівнювалися адміністративно-територіальні одиниці, які досить відрізняються за

своєю кількістю населення, площею території та щільністю населення. З метою

79

формування рейтингових значень по всій Україні можна використовувати всю

сукупність адміністративно-територіальних одиниць без диференціації їх на групи.

Як приклад вважається за доцільне проводити комплексну діагностику соціо-

еколого-економічного розвитку саме Сумської області (табл. 3.2).

Таблиця 3.2 – Результати розрахунку інтегральних статичних індексів соціо-

еколого-економічного розвитку Сумської області за 2001 – 2012 рр.Рік 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012

Інтегральні статичні індекси соціо-еколого-економічного розвитку (Іінт(стат))Сумської області та їх складовіІсоц(стат) 0,75 0,74 0,73 0,73 0,76 0,74 0,74 0,76 0,77 0,78 0,78 0,75Іекол(стат) 0,43 0,46 0,44 0,42 0,47 0,43 0,44 0,46 0,45 0,45 0,47 0,45Іекон(стат) 0,61 0,599 0,6 0,605 0,63 0,601 0,601 0,6 0,59 0,6 0,62 0,57Іінт(стат) 0,57 0,58 0,576 0,491 0,60 0,57 0,57 0,59 0,58 0,59 0,61 0,576

Проведений аналіз показав, що за досліджуваний період значення інтегральних

статичних індексів соціо-еколого-економічного розвитку Сумської області не

перевищували 0,61 при оптимальному значенні 1. На основі розрахованих у роботі

інтегральних динамічних індексів соціо-еколого-економічного розвитку Сумської

області виявлено нестабільний характер функціонування адміністративної території.

Складові інтегральних статичних та динамічних індексів соціо-еколого-економічного

розвитку дозволили визначити ступінь розбалансованості соціо-еколого-економічної

системи Сумської області.

Інтегральні статичні індекси соціо-еколого-економічного розвитку

адміністративної території дозволяють сформувати їх рейтинг, визначити рівень

соціо-еколого-економічного розвитку конкретної території порівняно з територіями-

еталонами, виявити диспропорційність розвитку. Згідно з комплексним підходом до

діагностики території вважається за доцільне здійснювати оцінювання рівня

розвитку окремо взятої території в часі, порівнюючи індивідуальні показники

розвитку території у наступному та попередньому періодах.

Проміжні розрахунки інтегральних динамічних індексів соціо-еколого-

економічного розвитку та їх складових (соціального, екологічного та економічного

індексів) Сумської області за 2001 – 2012 рр. наведені в табл. 3.3.

80

Таблиця 3.3 – Порядок розрахунку інтегральних динамічних індексів соціо-

еколого-економічного розвитку Сумської області за 2001 – 2012 рр№п/п

Найменування показника Формула розрахунку 2000р 2001р І 20012000

… 2011р 2012р І 20122011

1 2 3 4 5 6 7 8 9 101. Розрахунок індексу соціального розвитку

Вихідні дані [20,21,22]1.1 Навантаження на одне робоче місце

(На)- 18 13 0,72 … 25 22 0,88

1.2 Середньомісячна номінальна заробітна плата найманих працівників території, що досліджується в попередньому періоді (ЗП0)

-247 342 1,38 … 2142 2542 1,18

1.3 Середньомісячна номінальна заробітна плата найманих території, що досліджується в поточному періоді (ЗП1)

-194 259 1,33 … 2541 2845 1,11

Розрахункові показники1.4 Коефіцієнт навантаження на 1

вивільнене робоче місце (К1)К1=1/На 0,05 0,07 - … 0,04 0,045

1.5 Індекс навантаження на 1 вивільнене робоче місце (Ік1)

- - 1,02 … - - 1,00

1.6 Коефіцієнт заробітної плати (К2) 1,273 1,320 - … 1,167 1,136 -

1.7 Індекс заробітної плати (Ік2) ІК1=ЗП1/ЗП0 - - 1,04 … - - 0,96

1.8 Індекс соціального розвитку (Іс) - - 1,03 … - - 0,89

2. Розрахунок індексу екологічного розвиткуВихідні дані [20,21,22]2.1 Екологічні платежі (ЕП) - 1574,1 1465,6 0,93 … 9177,1 11202, 1,222.2 Капітальні інвестиції та поточні витрати

на охорону навколишнього природного середовища (КІ)

-28398 32979 … 240968 206562 0,85

Розрахункові показники2.3 Індекс антропогенного навантаження на

територію (ІАН) Іан = ЕП0/ЕП1 - - 1,07 … - - 0,81

2.4 Індекс захисту (Ізах) Ізах=К1/К0 - - 1,16 … - - 0,852.5 Індекс екологічного розвитку (ІЕК) - - 1,11 … - - 0,83

3. Розрахунок індексу економічного розвитку [11,18,12]Вихідні дані [20,21,22]3.1 Випуск товарів та послуг (ВП) - 8953 10596 1,18 … 40114 47010 0,923.2 Проміжне споживання (ПС) - 5458 6475 1,18 … 22842 28900 0,953.3 Споживання основного капіталу (СК) - 1101 1280 1,16 … 2205 2751 0,933.4 Чистий внутрішній продукт (ЧВП) - 2394 2841 1,18 … 15067 15359 0,843.5 Обігові кошти (ОК) - 4562,2 4780,1 1,04 … 15613 18598 0,963.6 Основні засоби (ОЗ) - 21261 23183 1,09 … 57441 72974 0.973.7 Кількість зайнятих працівників (N) - 513,8 488,0 0,94 … 497 519,6 1,00Розрахункові показники3.8 Проміжне споживання (λПС) λПС =ПС/ВП 0,609 0,611 - … 0,569 0,61 -3.9 Споживання основного капіталу (λСОК) λСОК=А/ВП 0,122 0,120 - … 0,054 0,058 -3.10 Чистий внутрішній продукт(λЧВП) λЧВП =ЧВП/ВП 0,267 0,268 - … 0,375 0,326 -3.11 ВП в цінах попереднього року (ВПн) ВПн=ВВ/Іцв 8953 9802 1,09 … 36835 40020,7 0,823.12 Віддача обігових коштів (µ) µ=грнВП/на1грнОК 1,962 2,216 1,12 … 2,569 2,527 0,953.13 Віддача основних засобів (f) f =грнВП/на1грнОЗ 0,421 0,457 1,08 … 0,698 0,644 0,933.14 Продуктивність живої праці (ПП) ПП= ВВн/N 17,42 20,08 1,15 … 74,11 77,022 0,813.15 Економічний ефект (ВВЕ) ВВє=(Iu ∙ПС1+ If∙СК1+

Iпт∙ЧВП1)-ВП1

- 1370,2 - … 2367,7 -4169 -

3.16 Коефіцієнт економічної ефективності виробництва (КЕ)

Кє=ВВє/ВВ1

або (Iu∙ λПС1+ If∙ λСК+ Iпт∙ λЧВП) – 1

- 0,129 - … 0,059 -0,084 -

3.17 Індекс економічної ефективності виробництва (ІЕ)

IЕ = 1+Кє або Iu∙ λПС1+ If∙ λСК+ Iпт∙

λЧВП

1 - 1,12 … - - 0,91

У результативній табл. 3.4 відображено інтегральні динамічні індекси соціо-

еколого-економічного розвитку Сумської області за 2001 – 2012 рр.

І ЕК=√І АН⋅І зах

І с=√І К 2⋅І К 1

І К2=(ЗП 2

2

−ЗП 2

0)+1

І К 1=(К 2

2

−К 2

0 )+1

81

Таблиця 3.4 –Результати розрахунків інтегральних динамічних індексів соціо-

еколого-економічного розвитку Сумської області за 2001 – 2012 рр.Рік 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012

Інтегральні динамічні індекси соціо-еколого-економічного розвитку Сумської області та їх складові Ісоц(дин) 1,033 1,026 0,99 0,96 1,027 0,97 1,003 0,97 0,97 0,99 1,188 0,838Іекол(дин) 1,114 1,059 0,916 0,751 1,172 0,944 1,072 1,087 0,921 1,04 1,013 0,987Іекон(дин) 1,129 0,987 1,045 1,113 1,154 1,124 1,13 1,018 1,003 1,059 1,111 0,93Іінт(дин) 1,09 1,023 0,982 0,929 1,11 1,009 1,065 1,02 0,96 1,024 1,102 0.916

Аналіз отриманих інтегральних динамічних індексів соціо-еколого-

економічного розвитку Сумської області показав, що найбільш оптимальні

показники були у 2005 році. Негативною динамікою характеризуються значення цих

показників у 2003, 2004, 2009 та 2012 роках. За умови врахування досягнутих

значень соціального, екологічного та економічного розвитку визначено, що для

Сумської області максимально можливе значення інтегрального динамічного

індексу може дорівнювати 1,168, а мінімально можливе –0,892.

З метою прогнозування стану соціо-еколого-економічного розвитку Сумської

області в майбутньому побудовано прогноз на 10 років за допомогою методів

екстраполяції трендів (рис. 3.1).

Рисунок 3.1 – Прогнозування стану соціо-еколого-економічного розвитку

Сумської області (без урахування заходів по екологізації системи територіального

управління)

Прогнозування стану соціо-еколого-економічного розвитку Сумської області

здійснюється на основі базового, оптимістичного та песимістичного прогнозів.

Зокрема базовий прогноз характеризується спадною динамікою. За оптимістичним

82

прогнозом значення інтегральних динамічних індексів соціо-еколого-економічного

розвитку території не є високими. Отже, цей прогноз дає підстави зробити висновок

про складність ситуації в соціо-еколого-економічній системі.

Досягнення збалансованості соціо-еколого-економічного розвитку території

потребує дослідження кожної окремої складової соціо-еколого-економічної системи.

Тому були розроблені моделі, що визначають взаємозв’язки між складовими соціо-

еколого-економічної системи. Однією з такої моделі є регресійна модель для

визначення залежності індексів соціального, економічного та екологічного розвитку.

Для визначення рівня соціо-еколого-економічної збалансованості, запропоновано

використовувати метод кореляційно-регресійного аналізу, що проведений на основі

тривимірних графіків, які мають вектори соціального, економічного та екологічного

розвитку. Поверхні цих графіків відображають зони оптимального, задовільного та

дисгармонійного (неоптимального) соціо-еколого-економічного розвитку

адміністративно-територіальної одиниці.

З метою визначення більш складних взаємозв’язків, а саме взаємозв’язків між

соціальною складовою та екологічною й економічною, пропонується графічний

метод, побудований із використанням математичної регресійної моделі, що

сформована за методом найменших квадратів, а саме апроксимації та згладжування.

Проаналізуємо зони допустимих значень індексів, що досліджуються, та

визначимо межі їх коригування в напрямку збалансованого розвитку території.

Отже розглядається три варіанти апроксимізуючих залежностей: 1) визначення

залежності індексів соціального розвитку (S) від індексів економічного розвитку (M)

та екологічного (L) розвитку; 2) визначення залежності індексів екологічного

розвитку (L) від індексів соціального розвитку (S) та економічного розвитку (M); 3)

визначення залежності індексів економічного розвитку (M) від індексів соціального

розвитку (S) та екологічного розвитку (L). На основі кореляційно-регресійного

аналізу визначені зв’язки між соціо-еколого-економічними складовими, що впливають

на збалансованість регіональної системи адміністративно-територіального управління.

Визначення взаємозв’язків у соціо-еколого-економічній системі здійснюється на основі

83

функцій S(L,M), L(M,S), M(S,L). Для кожної з функцій отримано регресійні

залежності з коефіцієнтом детермінації (R).

Для залежності S(L,M) визначено таку регресійну модель:

S(L,M) = 4,9835 – 7,6464 ∙ M + 3,5982 ∙ M^2 + 0,0736 ∙ L^2. (3.1)

Коефіцієнт детермінації дорівнює RS(L,M) = 0,7922.

Для залежності L(M,S) визначено таку регресійну модель:

L(M,S) = 14,2649 – 30,0578 ∙ M + 14,0679 ∙ M^2 + 2,7574 ∙ S. ( 3.2)

Коефіцієнт детермінації дорівнює RL(M,S) = 0,7718.

Для залежності M(S,L) визначено таку регресійну модель:

M(S,L) = 31,4648 + 0,8026 ∙ L^2 + 1,3679 ∙ (1/L) –

–21,7029 ∙ (1/S) – 10,8661 ∙ S^2. (3.3)

Коефіцієнт детермінації дорівнює RM(S,L) = 0,5674.

На основі проведеного дослідження доходимо висновку, що існують

взаємозв’язки між складовими соціо-еколого-економічної системи. Найбільш високі

значення взаємозв’язків були отримані між такими показниками: S(L,M) із

коефіцієнтом детермінації R = 0,7922; достатньо високі значення взаємозв’язків між

показниками L(M,S) із коефіцієнтом детермінації R = 0,7718. Найнижчі значення

між показниками M(S,L) з коефіцієнтом детермінації R = 0,5674. Низький

коефіцієнт детермінації в залежності M(S,L) пояснюється, тим, що на сьогодні

більшість підприємців, бажаючи отримати прибуток, не враховує екологічних

наслідків. У більшості випадків підприємці за кризових умов вивільняють

працівників на ринок праці, що дає можливість використовувати меншу кількість

працівників та отримати додатковий дохід. Натомість у соціальній сфері виникає

збиток. Саме тому екологічна та соціальна підсистеми більшою мірою залежать від

економічної. У результаті дослідження взаємозалежностей між соціо-еколого-

економічними векторами Сумської області доведено наявність дисбалансу в соціо-

еколого-економічній системі. Розбалансованість взаємозв’язків спостерігається у

залежності M(S,L).

Для визначення рівня соціо-еколого-економічної збалансованості може бути

використаний також графічний метод, згідно з яким рівень збалансованості

84

розраховується співвідношенням площин трикутників, що характеризують існуючий

та оптимальний стани соціо-еколого-економічної системи адміністративної

території. При цьому індекс збалансованості адміністративної території

визначається за формулою

(3.4)

де , – відповідно площини трикутників, що

визначають існуючий та оптимальний стани соціо-еколого-економічного розвитку

території.

На основі використання цього методу було визначено рівень соціо-еколого-

економічної збалансованості Сумської області. Площину трикутника оптимального

стану соціо-еколого-економічної системи Сумської області можна визначити на

основі виявлення оптимальних значень соціального, економічного та екологічного

розвитку території. Визначити оптимальні значення соціального, економічного та

екологічного розвитку пропонується на основі оптимізаційної моделі, яка

передбачає, що індекс валового регіонального продукту (V) є функцією від

аргументів S (індексу соціального розвитку), N (індексу економічного розвитку), L

(соціального індексу). Таким чином, для формування оптимізаційної моделі було

використано такі вихідні дані (табл. 3.5).

Таблиця 3.5

Вихідні дані по Сумській області за 2004–2012 рр. для побудови оптимізаційної

моделіРік 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012

Інтегральні динамічні індекси соціо-еколого-економічного розвитку Сумської області та їх складові (індекси соціального, економічного та екологічного розвитку

Ісоц(дин) (S) 1,027 0,97 1,003 0,97 0,97 0,99 1,188 0,838

Іекол(дин)(L) 0,751 1,172 0,944 1,072 1,087 0,921 1,04 1,013 0,987

Іекон(дин)(N) 1,113 1,154 1,124 1,13 1,018 1,003 1,059 1,111 0,93

ВРП*(V) 6275 8025 9566 12341 16210 16060 18333 22907 24933

ІВРП(V) 1 1,27 1,19 1,29 1,31 0,99 1,14 1,24 1,08

За вихідними даними табл. 3.5 статистичним методом множинної нелінійної

регресії була отримана емпірична апроксимуюча залежність V( S, N, L):

Ізб=S(І соц

баз

,І екол

баз

, І екон

баз )/S (І соц

опт

, І екол

опт

, І екон

опт )

S(І соц

опт

,І екол

опт

,І екон

опт ) S(І соц

баз

, І екол

баз

,І екон

баз )

85

V = 48,65 – 17,52∙S + 8,07 ∙ S2 – 38,17 N + 41,32∙ln(N) + 1,16∙ln(L) (3.5)

Отримана залежність є нелінійною, оскільки до неї входять аргументи S, N, L

не лише першого, а й другого ступеня та логарифми. Якість побудованої аналітичної

залежності характеризує параметр R (коефіцієнт детермінації), значення якого

достатньо високе, R = 0,8969. Розрахунки цієї частини проводилися з використанням

програмного забезпечення для статистичної обробки даних Statistica 1).

Наступним пунктом задачі є оптимізація отриманої залежності, тобто пошук

такого набору значень змінних S, N, L, при якому значення цільової функції

V( S, N, L) є максимальним. Постановку задачі відображено формулою

V( S, N, L) →max, (3.6)

Обмеженнями за змінними S, N, L є середнє мінімальне та середнє

максимальне значення показників:

(3.7)

Розв’язання цієї задачі здійснюється за допомогою обчислювального

комплексу MAPLE 1). В результаті цього отриманий розв’язок, що містить

оптимальні значення соціального, економічного та екологічного індексів розвитку,

за яких може бути досягнутий максимальний приріст ВРП:

Lопт = 1,09

Nопт = 1,01 . (3.8)

Sопт = 1,2

Характеризуючи отриманий розв’язок, можна зробити висновок, що при

отриманих значеннях S, N, L формули 3.8 функція V( S, N, L) досягає найбільшого

значення при заданих обмеженнях формули 3.6. Отже, максимальний приріст ВРП

досягається при максимальному індексі соціального розвитку. Індекс N

(економічний) в оптимальному розв’язку близький до одиниці, що свідчить про

стійкий та стабільний стан розвитку. Індекс L (екологічний), більший за одиницю,

повинен бути в позитивній тенденції.

L∈ [0,9 ; 1,2]

N ∈ [0,9 ; 1,2]

86

Виходячи з вищезазначеного, маючи оптимальні значення соціального,

економічного та екологічного індексів, на основі використання формули визначення

площі трикутника (S Δ SLN=12 √S 2N 2

+L2 N 2

+L2 S2

) виявлене оптимальне значення соціо-

еколого-економічного стану Сумської області, що дорівнює 1, 099.

Таким чином, на основі співвідношення плоші існуючого соціо-еколого-

економічного стану Сумської області та площі оптимального значення соціо-

еколого-економічного стану Сумської області визначено рівень соціо-еколого-

економічної збалансованості Сумської області (табл. 3.6).

Таблиця 3.6 – Визначення рівня соціо-еколого-економічної збалансованості

Сумської області графічним методомРік 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012Визначення рівня соціо-еколого-економічної збалансованості Сумської області графічним методом (на основі

динамічних індексів)S2 1,06 1,05 0,98 0,92 1,054 0,94 1,0 0,94 0,94 0,98 1,41 0,70N2 1,24 1,12 0,84 0,56 1,373 0,891 1,14 1,18 0,84 1,08 1,02

60,97

L2 1,274 0,97 1,092 1,23 1,33 1,26 1,27 1,03 1,0 1,12 1,23 0,8S∆SLNбаз 1,03 0,908 0,84 0,76 1,08 0,88 0,98 0,90 0,805 0,91 1,05 0,73

S∆SLN,опти 1,099Ізб 0,93 0,89 0,76 0,69 0,98 0,80 0,89 0,81 0,77 0,82 0,95 0,66

де S∆SLNбаз– площа трикутника, що відображає існуючий соціо-еколого-економічний стан Сумської області; S∆SLNопт – площа трикутника, що відображає оптимальний соціо-еколого-економічний стан Сумської області;S2 – вектор соціального розвитку;N2 – вектор економічного розвитку;L2 – вектор екологічного розвитку

Отримані результати графічним методом та за допомогою оптимізаційної

моделі дозволяють визначити відхилення існуючого від оптимального рівня соціо-

еколого-економічноої збалансованості адміністративно-територіальної одиниці.

Таким чином, відхилення існуючого від оптимального рівня соціо-еколого-

економічногої збалансованості в Сумській області в 2001 році становить 7 %, у 2005

році відхилення є найменшим і дорівнює 2 %. Отримане значення рівня соціо-

еколого-економічної збалансованості в 2005 році близьке до оптимального. Зокрема,

в 2011 році рівень відхилення також є незначним і становить 5 %. Найвище

відхилення існуючого від оптимального рівня соціо-еколого-економічної

87

збалансованості отримане в 2009 році, воно становить 23 % та в 2012 році, що

дорівнює 32 %. Аналізуючи результати, отримані аналітичним та графічним

методами, можна зробити висновок про нестабільний, незбалансований соціо-

еколого-економічний розвиток Сумської області. Звертаючи увагу на те, що

інтегральний індекс соціо-еколого-економічного розвитку враховується під час

здійснення кореляційно-регресійного аналізу, побудови оптимізаційної моделі за

графічним методом, основним параметром еколого-орієнтованого управління можна

вважаєти інтегральний індекс соціо-еколого-економічного розвитку.

Таким чином, з метою досягнення оптимальних значень рівня соціо-еколого-

економічної збалансованості та екологічно сталого розвитку адміністративної

території виникає необхідність формування відповідного організаційно-

економічного забезпечення еколого-орієнтованого управління адміністративною

територією та розроблення механізму фінансування та стимулювання еколого-

орієнтованої діяльності суб’єктів господарювання у регіоні.

3.2 Державне управління соціо-еколого-економічним розвитком території

Розробка і реалізація ефективної регіональної політики розглядається як одна

із стратегічних цілей України. Диспропорції в регіональному розвитку країни і

сповільнений процес інформатизації суспільства не дозволили сформувати

комплексні системи управління в регіонах. В результаті сьогодні продовжує

залишатися невирішеним цілий ряд регіональних проблем, таких як спад

виробництва, зниження якості життя населення, руйнування територіальної, у тому

числі і соціальної інфраструктури тощо.

Очевидно, що в кожному з суб'єктів України необхідна модифікація існуючих

управлінських механізмів, яка дозволить не тільки розв'язати вищеназвані

проблеми, але і ефективніше використовувати потенціал території, і врешті решт

підвищить конкурентоспроможність регіонів.

88

Початковим етапом формування управлінської стратегії є збір і аналіз даних,

як про наявні ресурси, так і про їх якісні характеристики. Своєчасність,

достовірність і достатність одержуваної інформації є заставою успішної реалізації

подальших управлінських етапів, наприклад прогнозування, планування, оцінки

розвитку. Тому в науковій літературі моніторингу відводиться особлива роль. У

зарубіжних країнах на його проведення виділяється значне фінансування. В зв'язку з

цим стоїть задача вдосконалення механізмів побудови і організації систем

діагностики соціально-економічного розвитку регіонів.

Дослідженнями регіональних проблем, зокрема проблемами діагностики

соціально-економічного розвитку активно займалися як вітчизняні, так і зарубіжні

учені. Ці проблеми відображені в роботах Н. Агафонова, У. Айзарда,

Н. Баранського, Т. Безгрошевих, А. Гранберга, В. Грішина, Р. Ефімової, В. Ільіна,

О. Ким, В. Кистанова, І. Кладченко, Н. Колосовського, В. Крісталлера, В. Лексина,

А. Леша, О. Літовки, А. Малініна, Г. Паламаренко, Дж. Стрікленда, П. Друкера,

Г. Мінцберга, М. Портера, Т. Райнера, Е. Сафонов, А. Ськопіна, М. Степанова, А.

Чеботарева, Е. Шарафанової, А. Швецова, А. Шилова та інших.

Проте, не дивлячись на значний об'єм досліджень з питань проведення

моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів, невирішеними залишаються

бгато аспектів перщочергових проблем. Одним з них залишилося найважливіше

питання побудови комплексних систем діагностики соціально-економічного

розвитку регіону, що мають як уніфіковані, так і індивідуальні риси. Практично не

розглянута можливість використання інноваційних методів при проведенні

діагностики соціально-економічного розвитку регіонів.

Забезпеченість України мінерально-сировинними ресурсами на достатньому

рівні, проте нерівномірність їх розміщення відображається на

конкурентоспроможності регіонів. Для цього необхідно проводити заходи щодо

дослідження територій на всіх рівнях управління. Соціально-економічна

забезпеченість ресурсами регіону – це взаємне співвідношення між кількістю всіх

наявних ресурсів і розмірами (якістю) їх використовування, оцінкою ефективності

якого є підвищення конкурентоспроможності регіону.

89

Від інформації про мінерально-сировинну забезпеченість залежить розвиток

багатьох сфер життя в регіоні, на основі цих даних будується управління

територією, розробляються цільові програми, стратегії, від них в деякій мірі

залежить безпека населення і еволюція економічного сектора. Тому має сенс

розглядати забезпеченість ресурсами регіону не просто, як показник наявності тих

або інших ресурсів, а як складну систему взаємозв'язаних елементів.

Разом з тим, останнім часом в теорії і практиці управління все більшого

поширення набувають принципи стійкого розвитку, причому сутність стратегії

стійкого розвитку особливо наочно виявляється саме в регіональному аспекті. Це

пов'язано з тим, що стратегія реалізується, перш за все, на певних територіях, в

кожній з яких економічні, природні, соціальні, екологічні і інші складові створюють

єдину систему (регіональний комплекс), яка в свою чергу є елементом загальної

територіальної структури.

Проведене дослідження теоретико-методологічних підходів до визначення

сутності соціо-еколого-економічного розвитку дозволило сформулювати наступне

визначення регіону, що враховує вимоги стійкого розвитку. Регіон – сукупність

природних, господарських і соціальних компонентів, які володіють певною єдністю,

виступають як самостійний повноцінний суб'єкт відносин на різних рівнях

(регіональної та міжнародної), здібні до саморозвитку за рахунок наявних

конкурентних переваг, що дозволяють задовольняти основні життєві потреби

населення, що проживає як на даній території, так і поза нею.

Такий підхід дозволяє врахувати весь комплекс чинників і умов, що

впливають на регіональний розвиток, і розробити модель соціо-еколого-

економічного розвитку регіону на основі вимог стійкого розвитку. Для даних цілей

був проведений поглиблений аналіз існуючого зарубіжного досвіду стратегічного

управління територіями на основі принципів стійкого розвитку. Виявлення сучасних

тенденцій розвитку показало істотне розширення комплексу чинників, умов,

показників, що впливають на розвиток регіональних систем.

Вивчення зарубіжного досвіду, зокрема Лісабонської стратегії, дозволило

зробити висновок, що застосовувана в цих стратегіях модель (економіка-

90

суспільство-екологія) тричинника не відповідає в даний час тенденціям і умовам

розвитку, оскільки є надто спрощеною. Зокрема, при реалізації Лісабонської

стратегії виявилися невраховані інституційні і інформаційні чинники. На підставі

проведеного дослідження була розроблена і запропонована багатофакторна модель

соціо-еколого-економічного розвитку регіону (рис.3.2).

Рисунок 3.2 – Багатофакторна модель соціо-еколого-економічного розвитку

регіону

Необхідність включення цих чинників в практику стратегічного управління

обумовлена тим, що невдачі і проблеми реалізації багатьох стратегій і програм

розвитку обумовлені невідповідністю існуючої структури вимогам і задачам

стійкого розвитку, слабкою скоординованістю дій органів влади і управління по

реалізації стратегії на окремих територіях (особливо в області узгодження цілей

91

розвитку окремих країн ЄС, які серйозно розрізняються між собою за дуже багатьма

показниками соціально-економічного розвитку), розпливчатістю цілей і показників

оцінки досягнення цілей тощо. До цього в сучасних умовах додається різко

збільшена роль інформаційних чинників, без яких в даний час не можливе успішне

досягнення цілей розвитку. В результаті створення телекомунікаційних і

інформаційних мереж, що виходять далеко за рамки окремих регіонів, і

вдосконалення міжнародної транспортної інфраструктури зменшується так звана

економічна відстань між регіонами. Світове господарство стало бути єдиним цілим,

перетворилося в компактний еколого-економічний простір. Таким чином, в даний

час посилилася роль двох чинників стратегічного управління соціально-

економічними процесами: соціально-екоомічними та екологічними.

Разом з тим, ефективне управління будь-якою соціально-економічною

системою неможливе без використання комплексу показників, що всесторонньо

відображають цілі і задачі управління, дозволяючих перевірити ступінь досяжності

цілей, оцінити якість як окремих управлінських дій і заходів, так і всієї системи

управління в цілому.

На основі проведеного аналізу можна виділити основні фактори, за

допомогою яких можна проводити діагностику соціально-економічного розвитку

регіону, їх групування та виявлення пріорітетних напрямів розвитку. Основними з

них є: ВНП на душу населення; витрати на дослідження і розробку; рівень

безробіття; рівень бідності; рівень розвитку сфери обслуговування; виробничий

потенціал; індекс промислового навантаження на середовище; рівень витрат на

охорону навколишнього середовища.

Інноваційні інструменти соціо-еколого-економічного розвитку регіону є

додатковим чинником його розвитку. Активізація використання даних чинників,

інтелектуальних можливостей, формування нового портфеля ресурсів і

стимулювання зростання подібних активів можуть інтенсифікувати розвиток

регіону.

3.3 Науково-методичні підходи до екологічного оподаткування

92

Врахування основних аспектів екологічного податкування та їх обґрунтування

при розробці та реалізації стратегій еколого-економічного розвитку територій

відіграє одну з визначних ролей. Попри очевидність переваг застосування

екологічних податків для регулювання процесів природокористування, частина

країн не може продемонструвати вражаючих результатів від введення даних

податків в той час, як деякі країни взагалі не поспішають з їх впровадженням. Це

пов’язано з великою кількістю нюансів щодо запровадження і управління

екологічними податками. Так результати застосування екологічних податків

значною мірою залежать від алгоритму їх розробки і введення, визначальним

кроком в якому є формування цілей екологічного податку. Основними цілями

впровадження екологічного податку можна визначити наступні [136, 137, 143, 145]:

інтерналізація екстерналій; компенсація державних витрат на охорону

навколишнього природного середовища; стимулювання скорочення обсягів

забруднюючої діяльності; формування надходжень до бюджету.

Залежно від цілей запровадження екологічних податків можна виділити

декілька науково-методичних підходів до визначення характеристик екологічного

податку, оскільки досягнення кожної з цих цілей потребує встановлення різного

рівня ставок податку, а також різних механізмів розподілу його надходжень.

Першим науково-методичним підходом до екологічного оподаткування

доцільно вважати підхід А. Пігу, який розробив основу концепції податку на

забруднення у 1920 р. у своїй науковій праці «Економіка благополуччя». У своєму

дослідженні автор звертає увагу на те, що в умовах вільної конкуренції суспільний

чистий продукт може відрізнятися від приватного чистого [141]. Такий дисбаланс

пов’язаний з існуванням зовнішніх ефектів або екстерналій. Зовнішні ефекти – це

такий результат впливу одного економічного суб’єкта на інших (витрати або

вигоди), який не включений в ціну товару [141]. На думку А. Пігу різниця між

суспільним і приватним чистими продуктами може бути мінімізована за рахунок

впровадження податку (у випадку негативних екстерналій) або субсидії (у випадку

позитивних екстерналій). Так суспільний економічний збиток від забруднення

навколишнього природного середовища, який не враховується виробником у ціні

93

товару, є негативною екстерналією, яка може бути інтерналізована в результаті

впровадження податку (Тe ). Податок має забезпечити переведення граничних

зовнішніх витрат у внутрішні витрати виробника, тобто включення їх у ціну товару.

Тому згідно А. Пігу ставка екологічного податку має визначатися за формулою:

Тe = МЕС = MSC – МРС (3.9)

де МЕС - граничні зовнішні витрати; MSC - граничні суспільні витрати; МРС -

граничні приватні витрати.

Незважаючи на те, що пропозиція А. Пігу інтерналізувати зовнішні ефекти за

допомогою податку ідеально працює в теорії, її практична реалізація пов’язана з

численними труднощами. До їх числа належить практична неможливість отримання

повної інформації про граничні суспільні витрати (в меншій мірі – про граничну

суспільну вигоду). Оцінка цих витрат є вкрай складною у зв’язку з їх суб’єктивною

природою. Крім того, саме лише стягнення екологічного податку, який рівний

граничним зовнішніх витратам, не компенсує суспільству витрат, пов’язаних із

забрудненням навколишнього середовища. Для цього необхідний механізм

розподілу надходжень від екологічного податку між усіма сторонами, які понесли

відповідні витрати.

Узагальнюючи наукові підходи [10, 53, 129], можна стверджувати, що збитку

від забруднення зазнають наступні групи суб’єктів: населення, промисловість,

житлово-комунальне, сільське і лісове господарства. При цьому економічний збиток

від забруднення навколишнього природного середовища включає різноманітні

витрати, які можуть бути об’єднані у наступні три групи [53]: збиток здоров’ю

населення (медичне обслуговування, оплата лікарняних відпусток, втрати робочого

часу, зниження продуктивності праці); збиток природо-ресурсній системі

(погіршення якості природних ресурсів, погіршення стану флори і фауни); збиток,

завданий матеріальним об’єктам (ремонт і утримання будівель і споруд, знос

транспорту і обладнання).

Необхідно відмітити, що наслідки від забруднення довкілля можуть завдавати

збитків одразу усім групам суб’єктів. Враховуючи вищезазначене, механізм

94

розподілу надходжень від екологічного податку згідно підходу, за якого основною

ціллю є інтерналізація екстерналій, повинен мати наступний вигляд (рис. 3.3).

Рисунок 3.3 – Розподіл надходжень від екологічного податку згідно

екстернального підходу

До проблем практичної реалізації даного механізму розподілу надходжень,

крім труднощів із визначенням усієї сукупності суб’єктів, які понесли витрати в

результаті забруднення довкілля, відноситься також проблема визначення точної

суми економічного збитку кожного із суб’єктів. Отже, підхід, який в першу чергу

ставить перед екологічним оподаткуванням завдання інтерналізації екстерналій, з

теоретичної точки зору є логічним і суспільно справедливим, однак його практична

реалізація потребує надзвичайних зусиль для організації моніторингу і збору точних

даних.

Принципово інший підхід до екологічного оподаткування застосовується,

коли основною ціллю стягнення екологічного податку є компенсація державних

природоохоронних витрат. Очевидно, що за таких умов розрахунок ставки

екологічного податку залежить з однієї сторони від обсягу природоохоронних

95

витрат, а з іншої – від обсягу забруднення. Тобто ставка екологічного податку в

такому випадку розраховується за наступною формулою:

T e =

GEEE , (3.10)

де GEE – обсяг державних природоохоронних витрат; E – обсяг забруднення.

Згідно даного підходу надходження від екологічного податку повинні бути

розподілені за напрямками природоохоронних витрат. Тому механізм розподілу

надходжень можна відобразити наступним чином (рис. 3.4).

Рисунок 3.4 – Розподіл надходжень від екологічного податку згідно підходу

компенсації природоохоронних витрат

До переваг даного підходу відноситься простота визначення ставки

екологічного податку та зрозумілість механізму розподілу його надходжень. Однак

при цьому проблема негативних зовнішніх ефектів від забруднення не береться до

96

уваги, а тому екстерналії можуть бути інтерналізовані не в повній мірі. Крім того

такий підхід не гарантує зменшення обсягів забруднюючої діяльності.

Коли перед екологічним податком стоїть ціль наповнення державного і

місцевих бюджетів, то науково-методичний підхід до визначення його основних

характеристик подібний до науково-методичних підходів до розробки і стягнення

інших фіскальних податків. Зазвичай єдиною вимогою до встановлення ставки

фіскальних податків є забезпечення бажаного обсягу надходжень [136]. Однак

бажаний обсяг надходжень не може перевищувати фінансової можливості платників

податків сплатити податок. Крім того за переконанням Ф. Рамсея податкова

система, яка має широку податкову базу при невисоких ставках податків, є

оптимальнішою за систему, яка складається з невеликої кількості податків з

високими ставками [140].

Оскільки екологічний податок є однією зі складових загальної податкової

системи, то при визначенні його ставки варто враховувати податкові зобов’язання

платників і за іншими податками. Одним з варіантів відображення взаємозв’язку

між можливими ставками оподаткування і обсягами податкових надходжень до

бюджету є крива Лаффера, яка дозволяє визначити ставку оподаткування, яка є

оптимальною з точки зору максимізації податкових надходжень. Головною ідеєю

кривої Лаффера є те, що підвищення ставки оподаткування вище певного рівня буде

контрпродуктивним з фіскальної точки зору.

З урахуванням вищезазначеного, ставка екологічного податку згідно

фіскального підходу повинна задовольняти наступне обмеження:

T e + T 1 + T 2 + … + T n ¿ T¿

, (3.11)

де T 1 + T 2 + … + T n – ставки решти податків, T¿

– ставка оподаткування,

яка генерує максимальний обсяг податкових надходжень згідно кривої Лаффера.

Оскільки даний підхід передбачає фіскальну ціль стягнення екологічного

податку, усі надходження від нього спрямовуються до державного і місцевого

бюджетів з подальшим їх спрямуванням за будь-якими напрямами бюджетних

видатків. Такий механізм розподілу відображено на рис. 3.5.

97

Рисунок 3.5 – Розподіл надходжень від екологічного податку згідно

фіскального підходу

Коли перед екологічним податком стоїть ціль стимулювання

природокористувачів до скорочення обсягів забруднення, важко визначити

конкретне значення його ставки. Однак беззаперечним є те, що скорочення обсягів

забруднення може бути забезпечене лише у випадку сильного економічного

сигналу. Тобто ставка екологічного податку має бути достатньо високою для того,

щоб стимулювати підприємства витрачати кошти на природоохоронні заходи.

Підприємство вкладатиме кошти у зменшення обсягів забруднення доти, доки

фінансові зобов’язання по сплаті екологічного податку будуть вищими за граничні

витрати на реалізацію заходів по скороченню обсягів забруднення. Таким чином,

ставка екологічного податку згідно стимулюючого підходу має відповідати

наступному обмеженню:

T e > MAC, (3.12)

де МАС – граничні витрати на скорочення обсягів забруднення.

Згідно стимулюючого підходу надходження від екологічних податків можуть

розподілятися за тими ж напрямками і пропорціями, що й за фіскального підходу.

98

При цьому переважна більшість науковців [137, 143, 145, 147] підтримують ідею

спрямування надходжень від стимулюючих екологічних податків на зменшення

ставок інших податків, за рахунок чого теоретично може бути досягнуто ефект

подвійного дивіденду: скорочення обсягів забруднення з одночасним зменшенням

податкового тягаря на працю й капітал. Тому механізм розподілу надходжень від

екологічного податку може мати наступний вигляд (рис. 3.6):

Рисунок 3.6 – Розподіл надходжень від екологічного податку згідно

стимулюючого підходу

Сутність гіпотези подвійного дивіденду полягає в тому, що економічне

стимулювання охорони навколишнього середовища в результаті введення

екологічного податку повинно одночасно супроводжуватись зниженням

податкового тягаря, пов'язаного із соціальними виплатами (тобто тягаря на доходи),

що потенційно дозволяє стимулювати зростання зайнятості та підтримувати

конкурентоспроможність національних виробників [94]. Теоретично це може

призвести до скорочення диспропорцій у рівнях зайнятості та інвестицій.

Однак можливість реалізації даної концепції на практиці є суперечливою,

оскільки деякі фактори свідчать про потенційні труднощі цього процесу:

- невідомо, який ефект податкового взаємодії буде досягнуто до того, як

доходи від екологічного податку будуть використані повторно для зниження ставок

інших податків, оскільки важко спрогнозувати часовий інтервал між його введенням

екологічного податку (або збільшенням його ставки) і повторним використанням

його надходжень для зниження інших податків;

- бази оподаткування можуть бути не співставними;

99

- існує вірогідність того, що різні види податків супроводжуватимуться

різними обсягами адміністративних витрат.

Таким чином, залежно від цілей запровадження екологічних податків можна

виокремити декілька науково-методичних підходів до визначення ключових

характеристик екологічного податку. До їх числа відносяться ектернальний підхід,

підхід покриття природоохоронних витрат, фіскальний та стимулюючий підходи.

Обраний підхід визначає порядок розрахунку ставки податку, а також механізм

розподілу його надходжень, від чого у значній мірі і залежить кінцевий ефект від

застосування екологічного податку. При цьому кожен з описаних науково-

методичних підходів має свої переваги та обмеження.

3.4 Удосконалення системи організаційно-економічного забезпечення

еколого-орієнтованого управління адміністративною територією

Реалізація принципів збалансованості соціальних, економічних та екологічних

інтересів у адміністративно-територіальній одиниці ґрунтується на відповідному

організаційно-економічному забезпеченні. Формування системи організаційно-

економічного забезпечення еколого-орієнтованого управління адміністративно-

територіальною одиницею передбачає розроблення механізму фінансування та

стимулювання еколого-орієнтованої діяльності суб’єктів господарювання у регіоні.

В економічному словнику слово «механізм» визначається як послідовний стан,

процеси, що характеризують собою яку-небудь дію або явище [130]. У свою чергу,

механізм мотивації (стимулювання) трактується як сукупність зовнішніх і

внутрішніх умов, що зацікавлюють людину в здійсненні певної економічної

діяльності з метою задоволення потреб та реалізації інтересів. Механізм

фінансування є цілісною, взаємозв'язаною та взаємодіюючою системою рівнів,

систем забезпечення, методів, важелів та інструментів розроблення, прийняття та

реалізації управлінських рішень з питань фінансово-господарської діяльності

суб'єктів господарювання.

100

Складові механізму фінансування та стимулювання повинні бути сформовані

таким чином, щоб суб’єкти господарювання могли здійснювати свою діяльність, не

завдаючи шкоди навколишньому природному середовищу, при цьому залишаючись

у стані конкурентоспроможності та прибутковості. Механізм фінансування та

стимулювання еколого-орієнтованої системи управління має функціонувати таким

чином, щоб його складові охоплювали всі рівні адміністративно-територіального

управління: рівень області, району, базовий рівень та рівень суб’єктів

господарювання.

Методично пpoцec фopмувaння opгaнiзацiйнo-eкoнoмiчнoгo забезпечення

еколого-орієнтованого управління адміністративно-територіальними одиницями

передбачає видiлeння тaких етапів:

1. формування еколого-орієнтованої структури управління на рівні області,

району та на базовому рівні;

2. визначення рівня збалансованості соціо-еколого-економічного розвитку

адміністративно-територіальної одиниці;

3. на основі виявлених диспропорцій у розвитку соціальної, екологічної та

економічної сфер діяльності обгрунтовується розподіл фінансових ресурсів та

спрямування їх першочергово у ті сфери, що забезпечують підтримання траєкторії

збалансованого соціо-еколого-економічного розвитку адміністративно-

територіальної одиниці;

4. розроблення стратегій еколого-орієнтованого управління залежно від

визначених оптимальних значень соціо-еколого-економічного розвитку;

5. формування моделі соціо-еколого-економічного зростання;

6. poзpoблення механізму фінансування та стимулювання еколого-

орієнтованої діяльності суб’єктів господарювання.

Cутнicтю механізму фінансування та стимулювання еколого-орієнтованої

діяльності суб’єктів господарювання є poзв'язaння соціо-eкoлoгo-eкoнoмiчниx

супеpeчнocтeй. Нeoбхiдна така cтpуктуpa механізму фінансування та стимулювання

еколого-орієнтовантої діяльності суб’єктів господарювання, яка б зaбeзпeчувaлa

101

еколого-орієнтоване управління нa пiдпpиємcтвi та в адміністративно-

територіальній одиниці.

У cтpуктуpi (рис. 3.7) дoцiльнo видiлити дeкiлькa cклaдoвиx зaбeзпeчeння

еколого-орієнтованої діяльності суб’єктів господарювання: мeтa i зaвдaння еколого-

орієнтованої діяльності суб’єктів господарювання; пpинципи: бeзпeка i cтiйкicть,

cиcтeмнicть, пpeвeнтивнicть, нaукoвicть, гнучкicть, пpiopитетнicть; функцiї:

врахування стандартних, а також poзpoблення кoмплексу захoдiв для зaбeзпeчeння

еколого-орієнтованої діяльності пiдпpиємcтв (екологізація, відповідність

нормативам, зокрема ISO 14000); метoди: адміністративно-правові, економічні та

соціально-психологічні методи, прийняття еколого-орієнтованих управлінських

рішень з метою забезпечення сталого розвитку території.

Рисунок 3.7 – Структурно-логічна схема організаційно-економічного

забезпечення еколого-орієнтованої діяльності

102

Доцільно розглянути окремо механізми фінансування та механізми

стимулювання до еколого-орієнтованої діяльності на рівні адміністративно-

територіальної одиниці.

До складу фінансового механізму входять такі основні елементи: фінансові

методи; фінансові важелі; фінансові інструменти; нормативно-правове,

інформаційне та організаційне забезпечення. За сучасних умов широко

застосовують такі фінансові методи: фінансове планування, фінансовий контроль,

фінансове забезпечення, фінансове регулювання, фінансове прогнозування,

бюджетування, фінансовий аналіз, оцінку інвестиційних проектів та інші. До

інструментів фінансового менеджменту належать ставки податків та зборів, ціни,

тарифи, пільги, санкції, дивіденди, фінансові показники, фінансові коефіцієнти.

За кордоном з метою покращання умов інвестування екологічних напрямків

діяльності функціонують екологічні банки. Основними джерелами фінансів у

екобанках слугують бюджетні кошти, що консолідуються в екорахунках,

інноваційні ресурси, залучення засобів підприємств, установ, організацій,

населення, інвестиції держав і громадян.

У США існує практика випуску екологічних облігацій під вирішення

конкретних екологічних проблем. З розвитком системи екологічного страхування на

Україні ці кошти можуть розглядатися як джерело фінансування екологічних банків.

Основним інструментом регулювання природокористування стають екологічні

фонди місцевого, регіонального та державного рівнів. Платежі в них доцільно

сплачувати за двома ставками. За однією здійснюється плата за викиди у межах

установлених нормативів, а за іншою – підприємство платить за перевищення

викидів над нормативами, зазвичай ця ставка перевищує базову (індексація базових

ставок не встигає за темпами інфляції, тому екорахунки не захищені від інфляції).

Органи управління навколишнім природним середовищем можуть коригувати

базову ставку відповідно до регіональних особливостей. Крім того, вони

встановлюють для підприємств допустимий рівень викидів, що фіксується в ліцензії

на природокористування, на основі якої укладається угода на природокористування

103

між підприємством-забруднювачем та органами управління охороною довкілля. Ця

угода є юридичним документом і може бути подана до суду.

Додатковими джерелами фінансування природоохоронних заходів є

екорахунки, метою яких є збір додаткових коштів для фінансування заходів з

охорони навколишнього середовища і відновлення екосистем. Екорахунки

здійснюють такі види фінансування: субсидії або дотації (гранти), що не

повертаються, пільгові безпроцентні або з пільговою ставкою процента позики,

субсидії на виплату процентів за кредитами (для організацій, які взяли банківський

кредит на природоохоронний проект). Джерела формування: плата за забруднення

навколишнього середовища і за використання природних ресурсів, разові бюджетні

внески й кошти від приватизації державного майна та інші.

З метою покращання фінансових можливостей місцевих бюджетів, щодо

фінансування природоохоронних заходів, доцільно закріпити за місцевими

бюджетами частку платежів (зборів) за спеціальне використання природних

ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища. Для стимулювання

переходу на виробництво та споживання екологічно чистої продукції потрібно

надати місцевим органам влади право створення системи пільгового оподаткування

екологічних видів продукції та послуг за одночасніої компенсації втрат цих

бюджетів шляхом підвищеного оподаткування екологічно небезпечних товарів. Не

менш важливим є надання пільг під час оподаткування підприємств, установ та

організацій у разі реалізації ними заходів щодо охорони навколишнього природного

середовища: переходу на маловідхідні, ресурсо - та енергозбережні технології

організації виробництва; упровадження очисного обладнання й устаткування для

утилізації та знешкодження відходів; застосування приладів контролю за станом

навколишнього природного середовища та джерелами викидів і скидів

забруднюючих речовин, а також виконання інших заходів, спрямованих на охорону

навколишнього природного середовища.

Крім зазначених заходів фінансового забезпечення екологічної діяльності

особливої уваги заслуговує питання розподілу фінансових ресурсів між соціо-

еколого-економічними складовими конкретної території. Розподіл фінансових

104

ресурсів пропонується здійснювати на основі виявлених диспропорцій у

розвитку соціальної, екологічної та економічної сфер діяльності та спрямування

фінансових ресурсів першочергово у ті сфери, що забезпечують підтримання

траєкторії збалансованого соціо-еколого-економічного розвитку

адміністративно-територіальних одиниць. Диспропорції у соціо-еколого-

економічному розвитку адміністративно-територіальної одиниці виявляються згідно

з методичними положеннями попереднього підрозділу на основі визначення

інтегральних індексів соціо-еколого-економічного розвитку адміністративної території.

Таким чином, до організаційно-економічного забезпечення входить

підсистема раціонального розподілу фінансових ресурсів на соціально-

економічний розвиток території. Отже, розподіл фінансування має відбуватися

пропорційно дисбалансу соціо-еколого-економічного розвитку адміністративно-

територіальної одиниці. У свою чергу, дисбаланс визначається різницею

оптимального і фактичного значень соціального, економічного та екологічно

розвитку території. Визначення дисбалансу на прикладі Сумської області в 2012

році наведене згідно формулами:

∆соц = Ісоц(опт) – Ісоц(факт) = 1,2 – 0,83 = 0,37; (3.13)

∆екол = Іекол(опт) – Іекол(факт) = 1,09 – 0,98 = 0,11; (3.14)

∆екон = Іекон(опт) – Іекон(факт) = 1,01 – 0,93 = 0,08; (3.15)

З отриманих диспропорцій можна зробити висновок, що найбільшою

диспропорційністю характеризується соціальна складова. Саме в цю складову має

здійснюватися першочергове фінансування. На прикладі Сумської області за даними

2012 року (Ісоц(факт) = 0,83; Іекол(факт) = 0,98; Іекон(факт) = 0,93) визначено такі пропорції

розподілу фінансових ресурсів, при цьому взявши економічну складову за одиницю:

Іекон(факт) 1 : Іекол(факт) = 1,2 : Ісоц(факт) = 1,3. Так, наприклад, при розподілі 100 умовних

одиниць за отриманими пропорціями до економічної складової надійде 28, 57

умовної одиниці, до екологічної складової – 34, 2 умовної одиниці та до соціальної –

37,2 умовної одиниці.

105

Раціональний розподіл фінансових ресурсів на соціо-еколого-економічний

розвиток території передбачає використання таких фінансових інструментів, як:

інвестиції у соціальну, екологічну та економічну сфери діяльності адміністративної

території; трансферти у ці сфери; податкові пільги та кредити. Структурні елементи

підсистеми раціонального розподілу фінансових ресурсів на соціо-еколого-

економічний розвиток території повинні відображатися у програмах та концепціях

розвитку області, району та суб’єктів базового рівня. Таким чином, елементи

підсистеми раціонального розподілу фінансових ресурсів на соціо-еколого-

економічний розвиток території матиме вигляд, показаний на рис. 3.8.

Рисунок 3.8 – Елементи фінансового механізму еколого-орієнтованої системи

адміністративно-територіального управління

Необхідно зазначити, що мexaнiзм фінансування еколого-орієнтованої

діяльності повинен кoмплeкcнo впливaти на вci склaдoвi poзвитку адміністративно-

106

територіальної одиниці: соціальну, економічну та екологічну cфepи. Мexaнiзм

стимулювання еколого-орієнтованої діяльності – це сукупність зовнішніх і

внутрішніх умов, які за допомогою адміністративно-правових, економічних та

соціально-психологічних методів, форм та інструментів, які спонукають до

реалізації еколого-орієнтованих дій.

До економічних стимулюючих інструментів потрібно віднести: пільгове

кредитування; надання податкових пільг; надання позик, дотацій; субсидування цін

екологічних товарів; звільнення від оподаткування екологічних фондів та

природоохоронного майна. До стимулюючих інструментів можна віднести також

екологічні платежі та збори за податок забруднення навколишнього середовища і за

спеціальне використання природних ресурсів; відшкодування збитків, заподіяних

унаслідок порушення законодавства про охорону довкілля; лімітування забруднення

і використання природних ресурсів.

Серед економічних важелів основне місце посідають екологічні податки та

плата за природні ресурси. Існує певна різниця між податками та платежами.

Податки поповнюють бюджетну статтю на природоохоронні заходи. Що стосується

платежів за забруднення, то це плата за право користування ресурсом,

асиміляційного потенціалу. Споживач ресурсу платить за нього так, як він платить

за сировину, електроенергію, матеріали.

Одним із численних нововведень Податкового кодексу України є

запровадження загальнодержавного екологічного податку на заміну колишньому

збору за забруднення навколишнього природного середовища. Це стало позитивною

зміною. Насамперед, зросло коло платників податку. Кодексом передбачається

справляння екологічного податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих

речовин пересувними джерелами забруднення через податкових агентів, які

здійснюють оптову та роздрібну торгівлю паливом. Таким чином, екологічний

податок сплачується платниками податку під час придбання палива, а податковими

агентами, які реалізують паливо, цей податок утримується і сплачується до

бюджету.

107

Існує спеціальний вид платежів – на покриття адміністративних витрат, що

містять плату за одержання дозволу і ліцензій, а також інші номінальні платежі, які

покривають витрати на розподіл платежів. Ці платежі менші за платежі за

забруднення і розцінюються як ліцензійний збір. Серед економічних важелів

потрібно відмітити виплати, що нараховуються фірмам-забруднювачам у вигляді

субсидій за скорочення обсягів виробництва. Серед субсидій найбільш часто

зустрічаються інвестиційні, податкові кредити, позички з малою ставкою процента,

гарантії позичок, забезпечення прискореної амортизації природоохоронного

устаткування, засоби на регулювання цін первинних ресурсів і кінцевої продукції.

Підхід, що припускає використання документів на підтвердження зобов'язань

щодо здійснення природоохоронної діяльності під відповідну заставу, можна

назвати системою обов'язкової відповідальності. Ця система особливо ефективна,

якщо кількість забруднювачів і їх реципієнтів обмежена, а розмір забруднення і його

склад можна визначити. Свою відповідальність за компенсацію заподіяних збитків

забруднювач може перекласти на посередника і внести плату за ставками, що

відповідають економічній оцінці асиміляційного потенціалу.

Система цільового резервування засобів на утилізацію відходів

використовується для створення стимулу на здійснення додаткових витрат.

Наприклад, у момент купівлі товару, яка передбачає в майбутньому забруднення,

здійснюється внесок, що повертається з процентами після утилізації виробничих

відходів.

Інформаційні системи у вигляді забезпечення повноти інформації та вільного

ознайомлення з нею відіграють роль, подібну економічним стимулам. Інформація

про шкідливі, брудні виробництва приводить до скорочення попиту на «брудну»

продукцію, забезпечуючи тим самим скорочення забруднень, використання

відповідних первинних ресурсів або технологій.

За економічного регулювання в екологічній сфері формуються ринки, які

дають можливість фірмам купувати, продавати, торгувати або перерозподіляти

права на забруднення. У ринкових умовах необхідно створити таку інфраструктуру,

108

яка б забезпечувала складання угод щодо торгівлі правами. При цьому ринок прав

відкриває додаткові можливості в регулюванні витрат.

Адміністративно-територіальні органи охорони довкілля не цікавить, що

відбувається всередині структури, головне, щоб викиди не перевищували сукупних

гранично допустимих. Таким чином, підприємства організовують в економічному

районі так звану біржу ліцензій. Те підприємство, яке зуміло скоротити сумарні

викиди шкідливих компонентів нижче встановленого нормативу, має право продати

ліцензії іншому підприємству в регіоні або використовувати їх у своїх цілях. Дозвіл

на викиди перерозподіляють між окремими підприємствами, від яких вимагають

додержання стандартів шляхом інвестування в технології або шляхом купівлі

дозволу в тих підприємств, які істотно скоротили викиди порівняно з дозволом. За

такого підходу створюються стимули: 1) для фірм, які виставляють права на

забруднення на продаж, стає вигідним використовувати економію від масштабів

здійснення природоохоронних заходів і досягнути норм найбільш ефективним

способом, отримавши компенсацію в інших фірм за зекономлені права; 2) фірми, в

яких витрати на утилізацію відходів значні, можуть поправити становище, купуючи

права на викиди і не інвестувати в природоохоронні заходи, таким чином

мінімізувавши свої витрати на зменшення викидів.

Ринкові форми економічного регулювання є найбільш перспективними,

оскільки за допомогою них у регіоні вирішують суперечності, що виникають у

системі природоохоронних платежів, і реалізуються функції управління

природоохоронною діяльністю. Однак вони не можуть повністю замінити інші

методи, тому гармонійний, планомірно збалансований розвиток регіону як цілісної

соціальної еколого-економічної системи забезпечується впровадженням

економічних заходів, посиленням ролі держави за досягнення рівноваги ринковими

формами екологічного регулювання. Необхідність ролі державного регулювання

полягає в тому, що використання різноманітних важелів для здійснення

природоохоронної діяльності (цінова екологічна політика, екологічні платежі,

пільгове оподаткування та кредитування, екологічна відповідальність бізнесу)

переноситься в найменш економічно розвинен регіони з гострими екологічними

109

проблемами, вирішення яких забезпечить Україні просування до сталого розвитку

суспільства.

На сучасному етапі в країнах Заходу регулювання охорони природного

середовища супроводжується і підкріплюється системою економічного

стимулювання приватного капіталу, що заохочує до виконання законодавчих

екологічних норм. Це і пряма дотація очисних і інших видів обладнання, й

будівництво міських та районних водоочисних споруд, які позбавляють

підприємства від відповідних витрат, і пільгове цільове кредитування приватного

сектору і система податкових пільг. Паралельно зі стимулюванням

відпрацьовуються також і важелі примусу, що застосовуються до порушників

цілісності природного оточення. У деяких країнах для забруднюючих

підприємств установлюється обов'язок платити прогресивний податок за

«наднормативні» викиди забруднюючих речовин. Низка законодавчих систем

передбачає штрафи у разі недотримання встановлених екологічних норм.

До інструментів адміністративно-правового впливу можна віднести такі, як:

законодавчі акти, стандартизація продукції, нормативне регулювання, екологічна

експертиза, видача ліцензій на природокористування, зобов’язання стосовно

споживача, система квот на викиди, екологічна сертифікація, антимонопольне

регулювання, встановлення екологічного контролю, юридична відповідальність,

укладання угод під державні гарантії.

До інформаційних належать такі інструменти: екологічне страхування;

екологічний аудит; створення венчурних екологічних фондів; просвітницька

діяльність; підвищення рівня свідомості, екологічне виховання; моніторинг;

маркування екологічно чистої продукції; реклама екологічно чистої продукції;

створення центрів зі впровадження екологічного менеджменту й маркетингу;

громадська інформація; інформація про екотехнології, ресурсозбереження.

У зв’язку з тим, що згідно із системним підходом формування еколого-

орієнтованої системи управління розглядається на рівні адміністративного району,

області та базового, необхідно формувати економічні інструменти стимулювання

еколого-орієнтованої діяльності, (табл. 3.7).

110

Інструменти екологічно-орієнтованого управління адміністративною

територією, доцільно групувати за складовими підсистемами (табл. 3.8).

Метою еколого-орієнтованого управління адміністративно-територіальною

одиницею є створення таких умов діяльності підприємств, установ, організацій, за

яких вони стають матеріально зацікавленими у реалізації природоохоронних

заходів. Тому, для покращання соціо-еколого-економічного розвитку

адміністративно-територіальної одиниці необхідно створити надійний ефективний

механізм досягнення та збереження збалансованості темпів економічного зростання

і мінімізації негативної дії на природне середовище, послаблення впливу

виробництва і споживання на довкілля.

Таблиця 3.7 – Економічні інструменти стимулювання еколого-орієнтованого

управління адміністративно-територіальною одиницеюРівні управління Економічні інструменти стимулювання еколого-орієнтованої діяльності

Розроблення та реалізація інструментів

стимулювання еколого-орієнтованої діяльності на

рівні області та району

1. Виділення у складі обласного бюджету цільового бюджетного екологічного фонду. 2. Виділення пільгових кредитів і субсидій з екологічних фондів на впровадження екологічно чистих технологій, перспективних наукових досліджень, розвиток екологічного туризму з метою захисту довкілля

Розроблення та реалізація інструментів

стимулювання еколого-орієнтованої діяльності на

базовому рівні

Екологізація місцевої податкової системи з метою сприяння інвестиціям природоохоронного призначення: 1) для підприємств, що виробляють екологічно чисту продукцію, необхідне створення податкових і кредитних пільг; 2) на екологічно чисту продукцію (послуги) доцільно введення заохочувальних цін; 3) для екологічно шкідливих технологій потрібне введення спеціального оподаткування; 3) для робіт, що виконуються за рахунок засобів екологічних фондів, потрібне звільнення від ПДВ; 4) для підприємств, що не відповідають екологічним вимогам потрібне введення додаткового оподаткування; 5) для підприємств, що займаються утилізацією відходів і випускають екологічно чисту продукцію, потрібне зниження податку на прибуток. 6) страхування відповідальності підприємств на випадок забруднення довкілля;

Розроблення та реалізація інструментів

стимулювання еколого-орієнтованої діяльності на

рівні суб’єктів господарювання

Методи та інструменти, що розробляються та використовуються на рівні підприємства (без втручання державних та територіальних органів управління (наприклад, товарний, комерційний кредити для фінансування виробництва екологічної продукції, чисті інвестиції екологічного призначення, стимулюючі надбавки та знижки з оптової ціни екологічної продукції та вихідної сировини тощо.)

При цьому не допускати перевищення рівня забруднення, щоб не викликати

небажаних наслідків у системі.

Формування системи організаційно-економічного забезпечення еколого-

орієнтованого управління адміністративно-територіальною одиницею передбачає

використання взаємозв’язаних та взаємоузгоджених соціальних, економічних та

111

екологічних показників, що використовуються під час розроблення механізму

стимулювання еколого-орієнтованої діяльності суб’єктів господарювання у регіоні

(рис. 3.9). Доведено, що ці показники необхідні для вирішення завдань узгодження

державних та регіональних цільових програм із плановими показниками

підприємств різних галузей виробництва.

Таблиця 3.8 – Система інструментів екологічно орієнтованого управління

адміністративною територією за підсистемами

Рівень управління Підсистема екологічного розвитку

Підсистема соціального розвитку

Підсистема економічногорозвитку

Держава

Екологічне районування території держави на основі

системних досліджень екосистеми держави

Створення інститутів та інфраструктури

моніторингу стану екологічної безпеки

Комплексна реструктуризація виробництва

Регіон Екологізація виробничої інфраструктури регіону

Соціальне забезпечення з урахуванням екологічної

складовоїЕкономічна інтеграція

Галузь Забезпечення замкненості циклів природокористування

Дослідження та раціоналізація умов

праці

Вертикальна інтеграція підприємств усього циклу

природокористування

Рівень управління Підсистема екологічного розвитку

Підсистема соціального розвитку

Підсистема економічногорозвитку

Місцеве самоврядування

Екологічно орієнтована концепція містобудування

Раціоналізація соціальної інфраструктури міста

Доповнення податку екологічною складовою на

основі системних досліджень екосистеми України

Суб’єкти господарювання

Упровадження концепції замкненості життєвих циклів

промислових виробів

Створення промислових зон та розроблення нових

нормативів господарювання

Проекти створення підприємств з урахуванням

еколого-економічної ефективності у часі

За рахунок використання взаємоузгоджених показників відбувається

інтеграція завдань екологізації галузей економіки в загальну систему цілей соціо-

еколого-економічного розвитку території. Цей процес є специфічною формою

екологічних обмежень, що накладаються на інші цілі планів соціально-економічного

розвитку. Взаємозв’язані показники стимулюють зменшення негативного впливу на

довкілля та раціональне використання природно-ресурсного потенціалу у регіоні.

112

Рисунок 3.9 – Система взаємопов’язаних та взаємоузгоджених соціальних,

економічних та екологічних показників у структурі адміністративно-

територіального управління

3.5. Оцінка ефективності впровадження екологічних стратегій і програм в

Україні

Реалізація принципів сталого розвитку проявляється в плановому та

рівномірному переході та перебудові складових суспільства та проявляється в чітко

структурованому та формалізованому вигляді – загальнодержавних, регіональних,

територіальних чи місцевих стратегій та програм. Тому не дивно, що ефективність

економічної, соціальної та екологічної політики держави залежить від

комплексності їх розробки та результативності їх реалізації. Незважаючи на той

факт, що в Україні до цього часу не прийнято загальнодержавну стратегію сталого

розвитку, урядовцями побудована централізована схема реалізації екологічної

політики, яка базується на відповідних нормативно-правових документах. В основу

покладена «Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне

суспільство, конкурентоздатна економіка, ефективна держава», на виконання вимог

113

якої був затверджений Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної

екологічної політики України на період до 2020 року», відповідно до якого

розробляються щорічні національні плани дій з охорони навколишнього середовища

та програми охорони навколишнього середовища на місцях та/або галузях.

В залежності від того як організований процес реалізації стратегії, як вдало

були обрані економічні інструменти впливу та розроблений сам механізм

впровадження стратегії залежить соціо-еколого-економічний добробут країни.

У країнах Європейського Союзу оприлюднюють звіти про результати

виконання стратегій, програм і проектів за заздалегідь обраними якісними та

кількісними показниками, щоб продемонструвати рівень їх ефективності та

відповідності потребам суспільства. Висвітлення результатів оцінки стратегій

сприяє «зворотній реакції» бізнесу та громадськості, які в свою чергу мають

можливість висловити власну думку щодо діяльності урядових структур на різних

рівнях. Щодо українських реалій, слід зазначити, що урядові органи користуються

тією ситуацією коли їх стратегії розвитку не вивчає значна частина населення (з

багатьох причин), також вони ж не стежать за ходом їх реалізації, а ті хто цікавиться

цими питаннями не має повноваження вплинути, а тим більше щось змінити.

В Україні управлінська практика щодо оцінки ефективності урядових

стратегій чи програм (особливо соціального та екологічного спрямування) ще нова і

потребує більш глибокого вивчення. Слід визнати, що в останні роки Україна

активізувалася в стратегічному екологічному плануванні та на даний час ми маємо

значний об’єм нормативної бази в сфері охорони навколишнього середовища та

раціонального використання природних ресурсів (це стосується як міжнародних,

всеукраїнських та регіональних стратегій, програм та проектів). Однак незважаючи

на даний кількісний показник, ми спостерігаємо низьку якість даних стратегічних

документів, це стосується зокрема: неврахування альтернативності підходів,

недосконалості понятійного апарату та організаційно-економічного механізму

виконання заходів, механізму реалізації стратегій, забезпечення основ їх реалізацій,

контролю та моніторингу самого процесу впровадження стратегій. Але

найголовнішим є те, що не завжди зрозуміло який ефект буде досягнутий в

114

результаті впровадження стратегії. Тому, слід проводити оцінку ефективності

реалізації екологічних стратегій, прослідковувати досягнення країни (її регіонів)

стійкого розвитку та мати дієвий інструмент, який вимірював рівень досягнення

реалізації екологічних стратегій за визначений період часу.

Зазначимо за допомогою яких методичних інструментів (підходів) можна

проводити оцінку ефективності реалізації екологічних стратегій, програм та

проектів в Україні: 1) використовуючи інструменти інвестиційного менеджменту;

2) використання типових (стандартних) методик, які розроблені у відповідності до

конкретної галузі, їх напряму, рівня чи тривалості; 3)  використання методик

ефективності, які включаються у відповідну стратегію або розробляються

відповідно до неї самої; 4)  застосування міжнародних чи вітчизняних інструментів

оцінки досягнення країною екологічної безпеки та стабільності; 5)  звітування

відповідних органів про хід виконання екологічних стратегій.

Використовуючи інструменти інвестиційного менеджменту. В даному

випадку стратегію оцінюють за такими відомими показниками як: чистий

приведений дохід, індекс дохідності, індекс рентабельності проекту, період

окупності стратегії, внутрішня ставка дохідності. Однак застосування даних

показників лише з економічної точки зору може показати результативність самої

стратегії і відповісти на питання чи виправдали вкладені кошти результат? Однак не

завжди результати мають кількісні виміри, тому це ускладнює оцінку ефективності

стратегій, а особливо соціального та екологічного спрямування.

Тому часто ефективність реалізації стратегії визначають відповідно до того,

наскільки були досягнуті початкові цілі, виконані передбачені заходи при заданих

рівнях нормативно-правової, організаційно-економічної та фінансової

забезпеченості реалізації стратегії розвитку. Нормативно - правова, організаційно-

економічна та фінансова забезпеченість реалізації стратегії розвитку характеризує

якість системи управління, яка спрямована на досягнення стратегічних цілей,

вирішення завдань і виконання передбачених заходів відповідно до потреб

економіки та суспільства [45].

115

Використання типових (стандартних) методик, які розроблені у

відповідності до конкретної галузі, їх напряму, рівня чи тривалості. Від

15.10.2012 р. в Україні затверджена відповідна Методика оцінки ефективності

реалізації регіональних природоохоронних програм та державних

(загальнодержавних) цільових екологічних програм. Головною метою розробки

даної методики є встановлення єдиного порядку проведення оцінки ефективності

реалізації запланованих у стратегіях чи програмах заходів. Вона дозволяє проводити

оцінку ефективності стратегій екологічного спрямування на різних рівнях та

оцінювати хід виконання стратегій на всіх етапах їх життєвого циклу. Оцінка

ефективності проводиться за двома напрямками, що відображають економічний та

екологічний результати. Аналіз проводиться як із застосуванням аналітичних

формул, так і за допомогою експертного оцінювання. Розрахунок проводиться за

наступними формулами:

R y=I ecoly ⋅I ecom

y , (3.16)

де R y - інтегрований показник, який характеризує результативність виконання;

I ecoly

- інтегральний показник оцінки ефективності екологічного ефекту реалізації

виконання; I ecomy

- інтегральний показник оцінки ефективності економічного ефекту

реалізації виконання.

I ecoly =I Z

y⋅I Qy

, (3.17)

де I Zy - інтегрований показник виконання екологічних показників за програмою

за рік; I Qy - інтегрований показник кількісної якості виконання програми за рік.

I Zy= 1

p ∑p=1

n Z fy

Z ply

, (3.18)

де Z fy, Z pl

y - фактичне та планове значення екологічного показника за

відповідним заходом та завданням за рік; p - кількість завдань програми.

I Qy =∑

i=1

n

wQy⋅I QZ

y

, (3.19)

116

де wQy - вагові коефіцієнти; I QZ

y - відношення фактичного та планового значення

кількісної якості за відповідним заходом та завданням за рік.

I ecomy =K y⋅I E , (3.20)

де K y - інтегральний показник фінансування програми; I E - інтегрований

показник оцінки економічного ефекту від реалізації природоохоронних заходів та

завдань.

K y=h⋅C f

t

C plt +q⋅

V ft

V plt , q>h

, (3.21)

де C ft, C pl

t - відповідно фактичний та плановий (згідно із затвердженою

програмою) обсяги фінансування програми за рахунок державного бюджету) у t-му

році виконання програми; V ft, V pl

t - відповідно фактичний та плановий (згідно із

затвердженою програмою) обсяги фінансування програми за рахунок інших джерел

у t-му році.

Використання методик ефективності, які включаються у відповідну

стратегію або розробляються відповідно до неї самої з метою дієвого контролю та

моніторингу ходу її виконання. Прикладом даного підходу можна зазначити

показники ефективності стратегії, які наведені в Законі України «Про Основні

засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року».

Застосування міжнародних чи вітчизняних інструментів оцінки

досягнення країною екологічної безпеки та стабільності. До найбільш відомих

слід віднести: міжнародні – динамічна модель MAMS, розроблена групою

Світового банку з метою оцінки досягнення країною Цілей Розвитку Тисячоліття;

Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП); Індекс екологічної ефективності

(ІЕФ); Світовий індекс щастя; Загальний індекс прогресу; Індекс живої планети;

Індекс соціоприродного розвитку та ін.; вітчизняні: Система виміру сталого

розвитку, розроблена Інститутом прикладного системного аналізу НАНУ та МОНУ;

Український регіональний індекс сталого розвитку навколишнього середовища

(URESI); та методика виміру сталого розвитку (МВСР). Дані інструменти оцінки

117

показують непряму оцінку ефективності конкретної екологічної стратегії, а сукупну

їх результативність, тобто ефективність державної екологічної політики взагалі.

Коротко зазначимо результати України відповідно до міжнародних

інструментів. Стосовно ІРЛП, то в 2011 р. серед 187 країн і територій Україна

зайняла 76 позицію, значення ІЛР становило 0,729, в 2012 р. значення ІЛР

дорівнювало 0,740 - Україна була на 78 позиції з 187 країн . Згідно з результатами

дослідження значення ІРЛП в Україні за період з 1990 по 2012 рр. . зросло з 0,714 до

0,740 (4 % або в середньому на 0,2 % на рік), Україна належить до країн з високим

рівнем даного індексу [93]. За результатами дослідження ІЕФ були встановлені

рейтинги країн світу, серед яких Україна в 2008 р. зайняла 223 місце з 240 країн, в

2010 р., з 165 країн оціненими за 25 індикаторами, опинилася на 108 місці [134], а в

2012 р. з 132 країн Україна займала 102 місце, оцінене за 22 показниками

згрупованих у 10 категорій [92]. Згідно з методикою даного індексу в Україні

спостерігається мала екологічна ефективність, проте спостерігається тенденція до її

поліпшення, збільшення. Результати дослідження аналізу сталого розвитку України

відповідно до методики виміру сталого розвитку (МВСР) висвітлені у звіті «Україна

в індикаторах сталого розвитку (2011-2012)».

Звітування відповідних органів про хід виконання екологічних стратегій.

Подібні звіти повинні мати узагальнюючий характер і представлятися

відповідальними за це органами. Процедура звітування місцевими органами влади

та відповідно міністерством екології та природних ресурсів про стан виконання

екологічних програм виглядає наступним чином: кожні п’ять років Кабінет

Міністрів України Верховній Раді готує Національну доповідь про реалізацію

екологічної політики, порівнюючи фактичні результати з цілями, які вказані в Законі

України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України

на період до 2020 року». Регіональні та галузеві екологічні звіти щорічно

представляються відповідними місцевим органам управління які передають в

уповноважений центральний орган виконавчої влади (ЦОВВ) (Міністерство екології

та природних ресурсів). На основі аналізу регіональних та галузевих звітів ЦОВВ

118

щорічно готує та видає звіт про реалізацію Національної екологічної політики

України [8].

В Україні про результати екологічної політики крім урядовців доповідають

представники громадськості у щорічних доповідях [9, 10], які були залучені в

процес розробки Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної

екологічної політики України на період до 2020 року» та плану дій.

Загальна оцінка рівня реалізації стратегій екологічної спрямованості повинна

ґрунтуватися на основі результатів вище наведених підходів. Використання різних

видів методик дає порівняльне уявлення процесу реалізації конкретних стратегій.

Оскільки одні з методів направлені на визначення економічної ефективності, інші ж

за допомогою експертів екологічної та соціальної.

На основі комплексних природоохоронних програм областей було проведено

дослідження, особливостей звітування про хід їх реалізації, згідно якого можна

зробити наступні узагальнені положення: діючих комплексних програм охорони

навколишнього середовища є 17 із 24; в більшості випадків звіти носить характер

фінансового звітування, а не реального покращення стану довкілля; неможливо

ознайомитися зі змістом самої програми, а в більшості випадках із звітом про хід її

виконання; відсутність типового звіту про хід виконання, або методики проведення

оцінки ефективності виконання програми; недосконалість самих програм, що

унеможливлює саму процедуру оцінки ефективності виконання програм і т.п.

Слід, звернути увагу на вдосконалення управлінських інструментів, які

стосуються порядку оцінки ефективності реалізації стратегій та програм, та

відображення її у відповідних нормативних документах, які матимуть типову

форму, необхідну для порівняльного аналізу. Результати оцінки реалізації

екологічних стратегій дадуть змогу: проінформувати суспільство та світ про стан

навколишнього середовища країни та ефективності державної екологічної політики;

збільшити залученість громадськості до питання збереження навколишнього

середовища; відповісти на питання доцільності реалізації подібних стратегій в

майбутньому; прослідкувати напрями фінансування заходів стратегій та

результативність використання бюджетних коштів; вчасно внести корективи; та

119

відповідно посилення відповідальності виконавців за досягнення конкретного

результату ін.

120

ВИСНОВКИ

В результаті виконання науково-дослідної роботи було отримано такі основні

результати.

1. Досліджено соціально-економічні передумови розроблення та

впровадження екологічно-орієнтованих стратегій управління соціально-

економічним розвитком території. Розкрито сутність проблем та перспективи

збалансованого (сталого) екологічно-орієнтованого соціально-економічного

розвитку України та її регіонів.

2. Розроблено теоретико-методичні основи та прикладні підходи щодо

комплексної оцінки рівня соціо-еколого-економічної збалансованості

адміністративно-територіальної одиниці і удосконалення на її базі системи

організаційно-економічного забезпечення еколого-орієнтованого управління

адміністративною територією. Запропоновано використання кластерного підходу до

управління соціально-економічним розвитком території

3. Розроблено теоретико-методичні основи формування і забезпечення

(комплекс інструментів і методів) стратегій розвитку регіону на базі системного

підходу, а також моделі еколого-орієнтованого управління (на прикладі Сумської

області).

4. Проведено комплексну оцінку рівня соціо-еколого-економічної

збалансованості адміністративно-територіальної одиниці, на базі якої розроблено

пропозиції щодо вдосконалення системи організаційно-економічного забезпечення

еколого-орієнтованого управління адміністративною територією.

5. Розрахунок інтегральних статичних індексів соціо-еколого-економічного

розвитку областей України та міст Києва і Севастополя України за трьома групами

(станом на 2012 рік) показав, що Сумська область входить до третьої групи.

Результативна таблиця, сформована за третьою групою, дає підстави стверджувати,

що найвищі індекси соціального, економічного, екологічного розвитку має

Полтавська область. Сумська область у рейтингу інтегральних статичних індексів

соціо-еколого-економічного розвитку адміністративних одиниць третьої групи

121

займає третє місце. Необхідно зазначити, що середній інтегральний статичний

індекс за третьою групою було отримано зі значенням 0,52, що дещо нижче, ніж

значення інтегрального статичного індексу соціо-еколого-економічного розвитку. Це

свідчить про те, що серед аналогічних адміністративно-територіальних одиниць

Сумська область займає одне із провідних місць.

6. Проведений аналіз показав, що за досліджуваний період значення

інтегральних статичних індексів соціо-еколого-економічного розвитку Сумської

області не перевищували 0,61 при оптимальному значенні 1. На основі розрахованих у

роботі інтегральних динамічних індексів соціо-еколого-економічного розвитку

Сумської області виявлено нестабільний характер функціонування адміністративної

території. Складові інтегральних статичних та динамічних індексів соціо-еколого-

економічного розвитку дозволили визначити ступінь розбалансованості соціо-еколого-

економічної системи Сумської області.

7. Таким чином, відхилення існуючого від оптимального рівня соціо-

еколого-економічногої збалансованості в Сумській області в 2001 році становить 7

%, у 2005 році відхилення є найменшим і дорівнює 2 %. Отримане значення рівня

соціо-еколого-економічної збалансованості в 2005 році близьке до оптимального.

Зокрема, в 2011 році рівень відхилення також є незначним і становить 5 %. Найвище

відхилення існуючого від оптимального рівня соціо-еколого-економічної

збалансованості отримане в 2009 році, воно становить 23 % та в 2012 році, що

дорівнює 32 %. Аналізуючи результати, отримані аналітичним та графічним

методами, можна зробити висновок про нестабільний, незбалансований соціо-

еколого-економічний розвиток Сумської області. Звертаючи увагу на те, що

інтегральний індекс соціо-еколого-економічного розвитку враховується під час

здійснення кореляційно-регресійного аналізу, побудови оптимізаційної моделі за

графічним методом, основним параметром еколого-орієнтованого управління можна

вважаєти інтегральний індекс соціо-еколого-економічного розвитку.

8. Досліджено концептуальні підходи щодо принципів і методів

державного управління соціо-еколого-економічним розвитком території, зокрема

запропоновано науково-методичні підходи до екологічного оподаткування.

122

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Агошкова Е. Б. Эволюция понятия системы [Электронный ресурс] / Е. Б.

Агошкова, Б. В. Ахлибинский // Вопросы философии. – 998. – № 7. – С. 170–179. –

Режим доступа : http://www.metodolog.ru/00306/00306.html.

2. Алібекова Ю. Т. Аналіз соціо-еколого-економічної збалансованості

адміністративної території (на прикладі Сумської області) / Ю. Т. Алібекова //

Міжнародна науково-практична конференція «Економічні проблеми модернізації та

інноваційний розвиток регіонів», Одеса, 15–16 березня 2013 року / Центр

економічних досліджень. – Одеса, 2013. – С. 75–77.

3. Алібекова Ю. Т. Еколого-мотиваційні чинники управління соціо-

економічними системами на макрорівні / Ю. Т. Алібекова // Вісник Сумського

державного університету. Серія Економіка. – 2011. – № 3. – С. 64–71.

4. Алібекова Ю. Т. Екологоорієнтоване управління адміністративною територією

в зарубіжній практиці / Ю. Т. Алібекова // Вісник Сумського державного

університету. Серія Економіка. – 2013. – № 3. – С. 44–55.

5. Алібекова Ю. Т. Методичні підходи до проведення комплексної діагностики

соціо-еколого-економічного розвитку території в контексті забезпечення еколого-

орієнтованої системи управління [Електронний ресурс] / Ю. Т. Алібекова //

Міжнародна інтернет-конференція Сумського державного університету «Сучасний

менеджмент і екологічний розвиток». – Режим доступу :

http://me.fem.sumdu.edu.ua/docs/d093.pdf.

6. Архипов А. Экономическая безопасность: оценки, проблемы, способы

обеспечения / А. Архипов, А. Городецкий, Б. Михайлов // Вопросы экономики. –

1994. – №12. – С. 36–44.

7. Аскарова А. Торговля выбросами: сначала внутри. - 16.09.2010 [Електронний

ресурс]. - Режим доступу: http://www.kursiv.kz/1195205033-torgovlya-vybrosami-

snachala-vnutri.html.

8. Бабина Е. Н. Экономические аспекты экологически устойчивого развития

[Электронный ресурс] / Е. Н. Бабина // Материалы международной заочной научно-

123

практической конференции «Проблемы и перспективы развития экономики и

управления» / НП «Сибирская ассоциация консультантов». – Режим доступа:

http://sibac.info/11439.

9. Базилевич В.Д. Історія економічних учень. Навчальний посібник / В.Д.

Базилевич, Н.І. Гражевська, Т.В. Гайдай, П.М. Леоненко, А.П.Нестеренко – К.:

Знання, 2004. – 1300 c.

10. Балацкий Е.О. Научно-методические основы индексации экономического

ущерба: диссертация на соискание ученой степени канд. экон.

наук / Е. О. Балацкий – Сумы : СумГУ, 1995. – 140 с.

11. Балацкий О. Ф. Экологизация теплоэнергетического производства / О. Ф.

Балацкий, А. М. Телиженко, Б. В. Ященко // Теплоэнергетика: внешние издержки и

проблемы принятия решений: монография / под ред. О. Ф. Балацкого, А. М.

Телиженко. – Сумы : Изд-во «Слобожанщина», 2001. – С. 20–53.

12. Балджи М. Д. Метрологія соціо-еколого-економічних систем / М. Д. Балджи,

С. К. Харічков // ІПРЕЕД НАН УКРАЇНИ. – Одеса : ІПРЕЕД, 2010 – 342 с.

13. Бараннік В.О. Безпека та сталий розвиток: концептуальна єдність та

відмінності / В.О. Бараннік // Науковий вісник Одеського національного

економічного університету – Науки: економіка, політологія, історія. – 2013. – №

22(201). – С. 109–118.

14. Безопасность и международное сотрудничество в поясе новых границ

России:монография/[А.Ю. Быков, Л.Б. Вардомский, С.В. Голунов, А.М. Кирюхин,

В.А. Колосов, А.И. Кубышкин, А.С. Макарычев, В.Д. Остапченко, Е.Н. Панкратов,

О.Ю. Романова, Е.Н. Самбурова, И.В. Торопицын, В.А. Часовский]; под. ред. Л.Б.

Вардомского и С.В. Голунова.-Москва-Волгоград:НОФМО,2002.-572с.

15. Білик П. Поняття та правова сутність управлінської категорії «регіон» / П.

Білик // Право України. – 2001. – № 11. – С. 33–34.

16. Большая советская энциклопедия : в 30 т. – М., 1975. – Т. 21. – С. 560–561. 24

17. Бушуев В. В. Индексы социоприродного развития России и стран мира / В. В.

Бушуев, В. С. Голубев // Общественные науки и современность. – 2001. – № 5. – С.

153–155.

124

18. Вагапова Я. Я. Моделирование экономического роста с учетом экологического

и социального факторов / Я. Я. Вагапова. – М. : МАКС Пресс, 2007. – 128 с.

19. Варналій З. С. Загрози економічній безпеці та її індикатори [Текст] /

З.С.Варналій, І.С.Чернодід // Економічна безпека; за ред. З. С. Варналія. – К.:

Знання, 2009. – С. 63–79.

20. Васильєва О. В. Менеджмент регіонального розвитку : монографія / за ред. О.

В. Васильєва, К. А. Фісуна ; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. – Х. : ХНАМГ, 2010. –

375 с.

21. Воронін О. О. Методика визначення узагальнюючого показника економічної

ефективності виробництва / О. О. Воронін // Економіст. – 2007. –№ 4. – С. 57–62.

22. Воронцов А. П. Экономика природопользования : учебник / А. П. Воронцов. –

М. : ИКФ «ЭКМОС», 2002. – 424 с.

23. Гаврилов П. Є. Удосконалення системи екоменеджменту в рамках

регіонального управління / П. Є. Гаврилов // Економічнмй вісник НГУ. Серія

Економіка природокористування. – 2009. – № 1. – С. 94.

24. Геец В. М. От экономической к эколого-экономической безопасности / В. М.

Геец, Кваснюк Б. Е., Мунтиян В. И. // Социально-экономический потенциал

устойчивого развития / под научной ред. проф. Л. Г. Мельника и проф. Л. Хенса. –

Сумы: ИТД «Университетская книга», 2007. – С. 504–507.

25. Герасимчук З. В. Екологічна безпека регіону: діагностика та механізм

забезпечення: Монографія / З. В. Герасимчук, А. О. Олексюк. – Луцьк: Надстир’я,

2007. – 280 с.

26. Голиков А. П.Сучасний стан і перспективи регіональної політики в Україні /

А. П. Голиков, Ю. Г. Прав // Формування механізму регіонального управління в

Україні: матеріали наук.-практ. конференції 29 листопада 2001 р. – Х. : Вид-во

ХарРІ УАДУ «Магістр», 2002. – 240 с.

27. Градов А. П. Региональная економика : учебное пособие / А. П. Градов. –

СПб.: Питер, 2005. – 236 с.

28. Грищенко В. Ф. Напрями трансформації системи управління експортно-

імпортним потенціалом території з урахуванням вимог еколого-економічної

125

безпеки / В. Ф. Грищенко, І. В. Грищенко // Вісник Національного технічного

університету «Харківський політехнічний інститут». Тематичний випуск: Технічний

прогрес і ефективність виробництва. – Харків : НТУ «ХПІ», 2012. – №15. – С. 54–61.

29. Грищенко В. Ф. Організаційно-економічні засади екологізації використання

експортно-імпортного потенціалу регіону / В. Ф. Грищенко, І. В. Грищенко //

Пріоритетні напрями регіональної політики в економічній сфері (розвиток галузей

та регіонального виробництва, бюджетне регулювання та фінансування):

колективна монографія. Т.1. / за заг. ред. Т.О.Журавльової. – Павлоград: АРТ

Синтез-Т, 2014. – C. 146-159.

30. Грищенко В. Ф. Організаційно-економічні основи екологізації експортно-

імпортних операцій: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата

економічних наук: спец. 08.00.06 – економіка природокористування та охорони

навколишнього середовища / В. Ф. Грищенко. – Суми: Сумський державний

університет. – 2009. – 21 с.

31. Грищенко В. Ф. Організаційно-економічні основи управління експортно-

імпортним потенціалом регіону з урахуванням вимог екологічної безпеки /

В. Ф. Грищенко, О. Ю. Древаль, І. В. Грищенко // Актуальні проблеми економіки. –

2012. – №7 (133). – С. 132–145.

32. Грищенко І. В. Організаційно-економічні основи управління використанням

експортно-імпортного потенціалу регіону в системі забезпечення еколого-

економічної безпеки: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата

економічних наук: спец. 08.00.06 – економіка природокористування та охорони

навколишнього середовища / І. В. Грищенко. – Суми: Сумський державний

університет. – 2013. – 20 с.

33. Данилишин Б. М. Природно-екологічний потенціал в стратегії сталого

розвитку України / Б. М. Данилишин // Наука та науковознавство. – 2006. – №3. – С.

94–100.

34. Данилов-Данильян В. И. Устойчивое развитие – будущее Российской

Федерации / В. И. Данилов-Данильян // Россия на пути к устойчивому развитию. –

М., 1996. – С. 5.

126

35. Данилов-Данильян В. И. Экологический вызов и устойчивое развитие :

учебное пособие / В. И. Данилов-Данильян, К. С. Лосев. – М. : Прогресс-Традиция,

2000. – 416 с.

36. Декларація щодо регіоналізму в Європі // Управління сучасним містом. – 2001.

– № 7–9 (3). – С. 162–170.

37. Демченко Н.В. Актуалізація екологічної складової в системі суспільного

відтворення / Н.В. Демченко // Актуальні проблеми економіки. − 2009. − №3(93). −

С. 144-149.

38. Дергачова В.В. Глобалізаційні процеси сучасної світової економіки в

контексті суспільного розвитку та економічної безпеки / В. В. Дергачова,

О. М. Згуровський // Економічний вісник НТУУ «КПІ». – 2011. – № 8. – С. 111–120.

39. Добровольская О. П. Обоснование критериев екологической безопасности

регионального развития / О. П. Добровольская // Ученые записки Таврического

национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Экономика». – 2007. –

Т. 20 (59), № 1. – С. 67–73.

40. Добровольський В. В.Екологічні знання: навч. посібник / В. В.

Добровольський. - К. : ВД «Професіонал», 2005. – 340 с.

41. Долішній М. І. Територіальна суспільна система як об’єкт дослідження

регіональної економіки України / М. І. Долішній, Л. Т. Шевчук, Я. В. Шевчук //

Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Регіональні суспільні

системи : зб. наук. пр. / відп. ред. М. І. Долішній ; НАН України ; Ін-т регіон.

дослідж. – Львів, 2004. – Вип. 3 (ХLVII), ч. 1. – С. 3–12.

42. Досвід та перспективи впровадження державно-приватних партнерств в

Україні та за кордоном / [Винницький Б., Лендьєл М., Онищук Б., Сегварі П.]. – К. :

«К.І.С.», 2008. – 146 с.

43. Дробноход М. Стійкий екологічно безпечний розвиток: український контекст

[Електронний ресурс] / М. Дробноход // Дзеркало тижня. – 2001. – № 21. – Режим

доступу: http://gazeta.dt.ua/ENVIRONMENT/stiy-kiy_ekologichno_bezpechniy_

rozvitok_ukrayinskiy_kontekst.html.

127

44. Евдокимов А. В. Экологизация города – важнейший показатель во

взаимоотношении человека и природы / А. В. Евдокимов // Экологическая

экономика и управление : монография : в 2 т. Т. 2. Экономика для экологии / ред.: О.

Ф. Балацкий, Л. Г. Мельник, Н. А. Соколов и др. – Сумы : ИПП "Мрия-1" ЛТД,

1997. – С. 16–168.

45. Егоров К.Ю. Оценка эффективности реализации стратегии социально-

экономического развития региона / К.Ю. Егоров // Вестник Самарского

государственного єкономического университета - 2010. № 10 (72). [Электронный

ресурс]. Режим доступ: https://www.vestnik.sseu.ru/view_pdf.php?pdf=3174.

46. Екологізація енергетики : навч. посіб. / В. Я. Шевчук, Г. О. Білявський, Ю. М.

Саталкін, В. М. Навроцький. – К. : Вища освіта, 2002. – 111 с.

47. Екологізація інноваційної діяльності: мотиваційний підхід : монографія / О. В.

Прокопенко. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2008. – 392 с. 55

48. Екологічне управління: підручник / В. Я. Шевчук, Ю. М. Саталкін,

Г. О. Білявський та ін. – К. : Либідь, 2004. – 432 с.

49. Еколого-збалансований розвиток територіальних, соціально-економічних

систем: звіт про НДР (заключний) / кер. А. Ю. Жулавський. – Суми : СумДУ, 2010. –

87 с.

50. Економічне оновлення регіону: аналіз ситуацій та рішення : монографія / за

заг. ред. Б. В. Буркинського та С. К. Харічкова. – Одеса : ІМПРЕЕД НАН України,

2008. – 494 с.

51. Жаліло Я. А. Економічна безпека держави, підприємства, особи в

інтегрованому суспільстві // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К.: ВПЦ

«Київський ун-т». – 2001. – Вип. 26. – С.24-27.

52. Желаева С. Э. Институциональные аспекты устойчивого развития социо-

эколого-экономических систем различных типов : монография / С. Э. Желаева, В. Е.

Сактоев, Е. Д. Цыренова. – Улан-Удэ : Изд-во ВСГТУ, 2004. – 156 с.

53. Жибинова К.В. Экономические основы экологии / К.В. Жибинова //

Электронный учебно-методический комплекс. [Электронный ресурс]. Красноярский

128

государственный аграрный университет. Центр дистанционного обучения, 2005.

Режим доступа : http://www.kgau.ru/distance/ur_4/ekology/cont/00b_sod.html.

54. Жулавский А. Ю. Основы эколого-экономической сбалансированности

развития региона / А. Ю. Жулавский // Вестник Сумского государственного

университета. Серия Экономика. – 2007. – Т. 2, № 1. – С. 112–122.

55. Жулавський А. Ю. Системний підхід щодо формування екологоорієнтованого

управління адміністративною територією / А. Ю. Жулавський, О. О. Павленко, Ю.

Т. Алібекова // Вісник Сумського державного університету. Серія Економіка. – 2012.

– № 4. – С. 12–20.

56. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» // Відомості

Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.

57. Згуровский М. З. Оценивание устойчивого развития окружающей среды на

субнациональном уровне в Украине / М. З. Згуровский, Г. А. Статюха, И. Н.

Джигерей // Системні дослідження та інформаційні технології. – 2008. – № 4. – С. 7–

20.

58. Згуровський М. З. Сталий розвиток регіонів України / М. З. Згуровський. – К. :

НТУУ «КПІ», 2009. – 197 с.

59. Згуровський М. З. Україна у глобальних вимірах сталого розвитку

[Електронний ресурс] / М. З. Згуровський // Дзеркало тижня. – 2006. – № 19. – С. 19.

– Режим доступу : http://www.dt.ua/newspaper/articles/46725#article.

60. Зеркалов Д. В. Проблеми екології сталого розвитку : монографія / Д. В.

Зеркалов. – К. : Основа, 2013. – 430 с.

61. Зовнішньоекономічна діяльність Сумської області [Електронний ресурс] /

Статистична інформація Головного управління статистики у Сумській області : ред.

Л. І. Олехнович. – Суми: Головне управління статистики у Сумській області, 2013. –

Режим доступу: http://www.sumy.ukrstat.gov.ua/?menu=65.

62. Иванов В. А. Методологические основы устойчивого развития региональных

социо-эколого-экономических систем. Корпоративное управление и инновационное

развитие экономики Севера [Электронный ресурс] / В. А. Иванов // Вестник Научно-

исследовательского центра корпоративного права, управления и венчурного

129

инвестирования Сыктывкарского государственного университета. – Режим доступа :

http://koet.syktsu.ru/vestnik/2011/2011-2/3/3.htm.

63. Кислий В.М. Принципи коеволюційного розвитку території / В.М. Кислий,

Т.В. Бондар // Вісник Сумського державного університету. − 2014. − № 2. − С. 17-27

64. Кислий, В. М. Концепцiя забезпечення стратегiчної конкурентоспроможностi

промислового пiдприємства з урахуванням екологiчного фактора / В. М. Кислий, Т.

В. Бондар // Механізм регулювання економіки. - 2010. - № 3, Т. 1. - С. 122-132.

65. Кислый В. Н. Экологизация управления предприятием: монография / В. Н.

Кислый, Е. В. Лапин, Н. А. Трофименко. – Сумы : ИТД «Университетская книга»,

2002. – 232 с.

66. Клейнер Г.Б., Качалов Р.М., Нагрудная Н.Б. Формирование стратегии

функционирования инновационно-промышленных кластеров [Електронний ресурс].

Режим доступу: http://scepuchitel.ru/?p=136#more-136.

67. Ковалевська Ю. С. Державне управління процесами забезпечення екологічної

безпеки в Україні: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. економ. наук:

спец. 25.00.02 «Механізми державного управління» / Ю. С. Ковалевська. – Донецьк,

2009. – 21 с.

68. Корнус А. О. Збалансованість еколого-соціально-економічного розвитку

Північно-Східного регіону України [Електронний ресурс] / А. О. Корнус // Історія

української географії. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2008. – Вип. 17. – 138 с.

– С. 65–69. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/iug/2008_17/

natur17-2.pdf.

69. Кравців В. С. Регіональна екологічна політика в умовах становлення ринкової

економіки в Україні (теорія, методи, практика): автореф. дис. на здобуття наук.

ступеня докт. економ. наук: спец. 08.00.06 «Економіка природокористування та

охорони навколишнього середовища» / В. С. Кравців. – Київ, 2007. – 43 с.

70. Круш П. В. Регіональне управління : навчальний посібник / П. В. Круш, О. О.

Кожемяченко. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 248 с.

130

71. Кузнецов А. О. Поняття регіону в державному управлінні / А. О. Кузнецов //

Актуальні проблеми державного управління : збірник наукових праць. – Х. : Вид-во

ХарРІ НАДУ «Магістр», 2004. – № 3 (22). – С. 39–46.

72. Кучабський О. Г. Еволюція адміністративно-територіальних систем:

теоретико-методологічний аспект [Електронний ресурс] / О. Г. Кучабський. – Режим

доступу : http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/apdu/2010-1/doc/1/07.pdf.

73. Литвинов В. О. Про відповідальність за екологічний стан країни старшого

покоління перед молодим та правовий шлях її оформлення / В. О. Литвинов //

Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку: зб. тез наук. доп. ІІ

Міжнародного наук.-практ. конф. студентів та аспірантів,17–18 березня 2006 р. –

Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. – С. 416–417. 103

74. Лихачев Л. Практический анализ современных механизмов государственно-

частного партнёрства в зарубежных странах, или как реализовать ГЧП в России :

статьи / Л. Лихачев, М. Азанов // Финансы, экономика, безопасность. – 2004. -

№5(5); 2005. - №1 (6); 2005. - №2(7).

75. Лицур І. М. Теоретико-методологічні основи еколого-економічної безпеки (на

прикладі лісових ресурсів Карпат) : монографія / І. М. Лицур. – К. : Наук. cвіт, 2004.

– 139 с.

76. Лицур І. М. Лісові ресурси Карпат у системі еколого-економічної безпеки:

автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук: спец.

08.08.01 економіка природокористування та охорони навколишнього середовища /

І. М. Лицур. – К.: РВПС НАН України. – 2003. – 21 с.

77. Лісовський С. А. Основи сталого (збалансованого) економічного, соціального,

екологічного розвитку / С. А. Лісовський; наук. ред. Л. Г. Руденко ; Інститут

географії НАН України. – Житомир: Полісся, 2007. – 108 c.

78. Логачова О.В. Механізми регулювання антропогенних викидів парникових

газів. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних

наук. Донецьк, 2008. – С.3-12.

131

79. Лук’янихін В. О. Екологічний менеджмент у системі управління

збалансованим розвитком : монографія / В. О. Лук’янихін. – Суми: ВТД

«Університетська книга», 2002. – 314 с.

80. Лукьянихин В. А. Экологический менеджмент: принципы и методы :

монография / В. А. Лукьянихин, Н. Н. Петрушенко; под науч. ред. В. А.

Лукьянихина. – Сумы: ИТД «Университетская книга», 2004. – 408 с.

81. Медведев Н. П. Политическая регионалистика / Н. П. Медведев. – М. :

Гардарики, 2002. – С. 14.

82. Мельник Л. Г. Екологічна економіка : підручник / Л. Г. Мельник. – 3-тє вид.,

випр. і доп. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2006.– 367 с.

83. Миланова Е.В Глобальные вызовы и эколого-ориентированное местное

устойчивое развитие / Е.В. Миланова, Е.А. Бондарчук// Международный

электронный журнал. «Устойчивое развитие: наука и практика». - вып. 2 (9). – 2012.

84. Місцевий економічний розвиток: моделі для успіху./Під ред. М.Данилишина.

– м. Київ, «Інститут Реформ», 2003. – 41с.

85. Моисеев Н. Н. Наука, глобальные модели и перспективы человечества / Н. Н.

Моисеев // Горизонты экологического знания. – М. : Наука, 1986. – С. 179–200.

86. Навколишнє природне середовище Сумської області [Електронний ресурс] /

Статистична інформація Головного управління статистики у Сумській області : ред.

Л. І. Олехнович. – Суми: Головне управління статистики у Сумській області, 2013. –

Режим доступу: http://www.sumy.ukrstat.gov.ua/?menu=52.

87. Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства

у навколишньому природному середовищі. Спеціальне видання до 5-ї

Всеєвропейської конференції міністрів навколишнього середовища «Довкілля для

Європи». – Київ, 2003. – 128 с.

88. Нужина И. П. Концептуальная модель региональной эколого-экономической

системы / И. П. Нужина, О. Б. Юдахина // Весник Томского государственного

университета. – 2008. – № 1 (2). – С. 54–66.

132

89. Опанасюк Ю. А. Науково-методичні підходи до оцінки еколого-економічного

збитку від надзвичайних ситуацій техногенного характеру комбінованим методом /

Ю. А. Опанасюк // Економіка та держава. - 2014. - № 3. - С. 91-96.

90. Основи сталого розвитку територіальної громади: навч. посіб. / І. Р.

Залуцький, Р. Л. Брусак, Б. М. Шевчук та ін.; за заг. ред. І. Р. Залуцького. – К.:

НАДУ, 2008. – 64 с.

91. Основні показники соціально-економічного розвитку Сумської області

[Електронний ресурс] / Статистична інформація Головного управління статистики у

Сумській області: ред. Л. І. Олехнович. – Суми: Головне управління статистики у

Сумській області, 2013. – Режим доступу: http://www.sumy.ukrstat.gov.ua/?menu=30.

92. Официальный сайт Йельского университету, раздел Индекс экологической

эффективности [Электронный ресурс]. Режим доступу: http://epi.yale.edu.

93. Официальный сайт исследования Индекса развития человеческого потенциала

[Электронный ресурс] / Режим доступа: http://hdr.undp.org/en.

94. Пахомова, Н. Экологический менеджмент / Н.В. Пахомова [и др.]; под общ.

ред. Н. Пахомовой. – М. СПб: ПИТЕР, 2003. – 544 c.

95. Погорілко В. Ф. Конституційне право України : підручник / В. Ф. Погорілко,

В. Л. Федоренко; М-во освіти і науки України, М-во юстиції України. – 2-ге вид.,

переробл. та доопрац. – К. : Правова єдність, 2010. – 432 с.

96. Приоритеты управления региональным развитием / В. Я. Афанасьев, И. К.

Быстряков, Видяпин В. И. и др. – М. : Луч, 2001. – 256 с.

97. Провозін Н.В. Напрями оцінки ефективності екологічних стратегій в Україні /

Н.В. Провозін // збірник тез доповідей VII Міжнародної науково-практичної

конференції «Маркетинг інновацій і інновації в маркетингу». 26-28 вересня 2013

року. – Суми: ТОВ «ДД «Папірус», 2013 – 235-237 с.

98. Регіональна економіка: словник-довідник / уклад.: О. Д. Богорад, О. М.

Невелєв, М. В. Підмогильний. – К.: Науково-дослідний інститут соціально-

економічних проблем міста, 2004. – 560 с.

133

99. Решетнікова І. Л. Методичні підходи до екологоорієнтованого управління

торговельним підприємством / І. Л. Решетнікова // Механізм регулювання

економіки. – 2009. – № 4, Т. 1. – С. 42–47.

100. Ржевский В. А. Территориальная организация Советского государства / В.

А. Ржевский. – Саратов, 1966. – 153 с.

101. Рибалов О. О. Екологізація соціально-економічного розвитку суспільства :

навч. посіб. / О. О. Рибалов. – Суми : СумДУ, 2004. – 140 с.

102. Ридевский Г. В. Социально-экономическое развитие и экология

приграничных регионов России и Белоруссии / Г. В. Ридевский // Псковский

регионологический журнал. – 2005. – № 1. – С. 20–38.

103. Руденко В. П. Географія природно-ресурсного потенціалу України:

підручник : у 3 ч. / В. П. Руденко. – К.: ВД «Києво-Могилянська академія»; Чернівці:

Зелена Буковина, 1999. – 568 с.

104. С.Богачов, М. Мельникова Проблеми теорії і практики розвитку міста як

соціально-економічної системи // Вісник ТНЕУ. – 2007. - №3. – с.46-53.

105. Садеков А. А. Механизмы эколого-экономического управления

предприятием : монография / А. А. Садеков. – Донецк : ДонГУЭТ им. М. Туган-

Барановского, 2002. – 311 с.

106. Санжина О. П. Проблемы управления регионом как социо-эколого-

экономической системой / О. П. Санжина, С. А. Ершова. – Улан-Удэ : Изд-во

ВСГТУ, 2000. – 109 с.

107. Саханенко С. Адміністративно-територіальний та муніципально-

територіальний устрій: проблеми співвідношення та реформування / С. Саханенко //

Управління сучасним містом. – 2001. – № 4–6. – С. 45–53.

108. Скрипчук П. М. Теоретико-методологічні основи формування системи

екологічної стандартизації і сертифікації: [монографія] / П. М. Скрипчук. – Рівне :

НУВГП, 2011 – 367 с.

109. Скурская А. В. Эффективность лесного комплекса в контексте развития

договорных отношений / Скурская А. В., Резанов В. К., Ковальчук А. Н. //

Проблемы комплексного социально-экономического развития Дальнего Востока :

134

материалы Междунар. научн.-практ. конф. – Хабаровск : Изд-во Тихоокеан. гос. ун-

та, 2008. – С. 243 – 248.

110. Стеченко Д. М. Управління регіональним розвитком : навч. посіб. / Д. М.

Стеченко. – К. : Вища школа, 2000. – 223 с.

111. Таранюк, К.В. Класифікація екологічних ризиків задля оптимізації джерел

фінансування природоохоронних заходів / К.В. Таранюк // Економічні проблеми

сталого розвитку: матеріали доповідей Міжнародної науково-практичної

конференції, присвяченої 20-річчю наукової діяльності ф-ту економіки та

менеджменту СумДУ, м. Суми, 3-5 квітня 2012 р. / Відп. за вип. О.В. Прокопенко. -

Суми : СумДУ, 2012. - Т.2. - С. 155-157.

112. Телиженко А. М. Экономика чистого воздуха: международное управление:

[монография]. – Сумы: ИТД «Университетская книга», 2001. – 326 с.

113. Теліженко, О. М. Забезпечення конкурентоспроможності економіки на

основі досягнення комплексної безпеки України / О. М. Теліженко, В. М. Кислий, Т.

В. Бондар // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія

Економіка та менеджмент. - 2011. - № 6/2 (49). - С. 3-7.

114. Теліженко, О. М. Розроблення системи сортування твердих побутових

відходів на основі індивідуального збирання ресурсно-цінних фракцій за

телефонним викликом [Текст] / О. М. Теліженко, Т. І. Шевченко // Екологічний

вісник. - 2013. - № 5. - С. 23-24.

115. Тимонина И. Использование экономических инструментов в

экологическом регулировании: опыт Японии / И. Тимонина // Проблемы теории и

практики управления. – 2001. – № 6. – С. 54–58.

116. Транин А. А. Административно-территориальная организация

капиталистического государства / А. А. Транин. – М. : Наука, 1984. – 145 с.

117. Тур О. М. Екологоорієнтований розвиток національної економіки: основні

дефініції та принципи / О. М. Тур // Механізм регулювання економіки. – 2009. – № 1

– С. 225–237.

118. Уварова Г. Г. Теоретические основы экологически ориентированного

управления национальной экономикой [Электронный ресурс]: дис. канд. экон. наук:

135

08.00.01 / Г. Г. Уварова. – Ростов н/Д, 1999. – 140 c. Режим доступа:

http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/86789.html.

119. Фінанси : підручник / С. І. Юрій, В. М. Федосов, Л. М. Алексеєнко та ін. ;

ред. С. І. Юрій, В. М. Федосов. – К. : Знання, 2008. – 611 c.

120. Форрестер Дж. Мировая динамика : пер. с англ. – М. : ООО Изд-во АСТ ;

СПб. : Terra Fantastika, 2003. – 384 c.

121. Хвесик М. А. Екологізація економіки як пріоритетний інструмент сталого

розвитку / М. А. Хвесик // Екологічний вісник. – 2010. – № 6. – С. 26–27.

122. Хвесик М. А. Інституціональна модель природокористування в умовах

глобальних викликів: Монографія / М. А. Хвесик, В. А. Голян. – К.: Кондор, 2007. –

480 с.

123. Хлобистов Є.В. Екологічна безпека трансформаційної економіки /

Є.В. Хлобистов; РВПС України НАН України [відп. ред. Дорогунцов С.І.]. – К.:

Агентство «Чорнобильінтерінформ», 2004. – 336 с.

124. Хлобистов Є.В. Суспільні конфлікти у сфері екологічної (природно-

техногенної) безпеки / Є.В. Хлобистов, Л.В. Жарова // Механізм регулювання

економіки. – 2011. – №1. – С. 16 – 23.

125. Циганенко, О. В. Застосування комплексної соціально-економічної оцінки

території для розробки соціо-еколого-економічних стратегій розвитку міста / О. В.

Циганенко // Інвестиції: практика та досвід. - 2014. - № 7. - С. 116-120.

126. Шаров Ю. Концептуальні питання стратегічного бачення розвитку міста //

Управління сучасним містом. – 2001. - №4-6. – с.88-94

127. Шевченко М.О. Инструменты анализа устойчивости обеспечения эколого-

ориентированного инновационного развития/ М.О. Шевченко// Интернет-журнал

«НАУКОВЕДЕНИЕ». - №4. – 2013.

128. Шилов В. В. Три подхода к понятию «регион» / В. В. Шилов // Регион:

проблеми и перспективы развития. – 1997. – № 4. – С. 51.

129. Шимова О.С. Основи екології та економіка природокористування / О.С.

Шимова, Н.К. Соколовський. 2-е вид., Перероб. і доп. - Мн.: БГЕУ. - 367 с., 2002

136

130. Щепкин А. В. Внутрифирменное управление (модели и механизмы) / А. В.

Щепкин. – М. : ИПУ РАН, 2001. – 80 с.

131. Экологическая доктрина Российской Федерации (одобрена распоряжением

Правительства РФ от 31 августа 2002 г. № 1225-р) // Российская газета. – 2002. – 18

сентября. – № 176.

132. Эколого-экономические районы (теоретико-методические аспекты

развития) / под ред. М. Д. Шарыгина. – Пермь : Изд-во Перм. ун-та, 1995. – 192 с.

133. Экономический потенциал административных и производственных

систем: монография [Балацкий О.Ф., Лапин Е.В., Акуленко В.Л. и др.]; под общей

ред. О.Ф. Балацкого. – Сумы: ИТД «Университетская книга», 2006. – 973 с.

134. Экспертно-аналитический портал «Гуманитарные технологии и развитие

человека» [Электронный ресурс]. Режим доступу: http://gtmarket.ru.

135. Ященко Б. В. Екологізація управління теплоенергетичним комплексом в

умовах корпоратизації : автореф. дис. канд. екон. наук : 08.08.01 / Б. В. Ященко;

Сумський державний університет. – Суми, 2001. – 20 с.

136. Ekins P. Theory and Practice of Environmental Taxation [Electronic resource] :

Mode of access // http://www.greentaxreport.co.uk/read-chapters-online/11-theory-and-

practice-of-environmental-taxation?showall=1.

137. Fullerton D., Metcalf G.E. Environmental Taxes and the Double-Dividend

Hypothesis: Did You Really Expect Something for Nothing? [Electronic resource]: Mode

of access // http://ase.tufts.edu/econ/papers/9706.pdf.

138. Gowdy J. M. Coevolutionary Economic: The Economy, Society and the

Environment / J. M. Gowdy. – Boston ets. : Kluwer, 1994. – 122 p.

139. Markusen А. Regions: Economics and Politics of Theory / А. Markusen. – New

Jersey : Rowman and Littlefied Publishers, 1987. – P. 17.

140. Mulligan B. Derivation of Ramsey's Optimal Tax Formula [Electronic

resource] : Mode of access // http://home.uchicago.edu/~cbm4/econ260/E203rams.pdf.

141. Nimubona A., Sinclair-Desgagné B. The Pigouvian Tax Rule in the Presence of

an Eco-Industry [Electronic resource]: Mode of access:

http://neumann.hec.ca/chaireing/art/pigouvian-taxes.pdf.

137

142. O'Ryan R.Computable general equilibrium model analysis of economy wide

cross effects of social and environmental policies in Chilie / R. O'Ryan, C. J. de Miguel, S.

Miller, M. Munasinghe // Ecological Economics. – 2005. – Vol. 54. – Р. 447–472.

143. Parry I., Bento A. Tax Deductions, Environmental Policy, and the «Double

Dividend» Hypothesis [Electronic resource]: Mode of access:

http://belfercenter.ksg.harvard.edu/files/parrybento.pdf.

144. Rupert J. Baumgartner Corporate Sustainability Strategies: Sustainability Profi

les and Maturity Levels. - Wiley InterScience. - February 2010.

145. Sanstad A., Wolff G. Tax shifting and the likelihood of double dividends:

Theoretical and Computational Issues [Electronic resource]: Mode of access:

http://rprogress.org/publications/2000/ets_doublediv.pdf.

146. Scheffer M. Slow response of societies to new problems: causes and costs / M.

Scheffer, M. F. Westley, W. Brock // Ecosystems. – 2003. – Vol. 6. – Р. 17.

147. Schöb R. The double dividend hypothesis of environmental taxes: a survey

[Electronic resource]: Mode of access: http://www.wiwiss.fu-berlin.de/fachbereich/

vwl/schoeb/forschung/forschung_dateien/taxation02.pdf?1353072016.

148. Tsukui J. Turnpike optimalityin input-output system-theory and application for

planning / J. Tsukui, Y. Murakami. – Amsterdam : North-Holland, 1979.

149. Wanniski J. Taxes, Revenues and the 'Laffer Curve. [Electronic resource]: Mode

of access: http://www.nationalaffairs.com/doclib/20080528_197805001taxesrevenuesand

thelaffercurvejudewanniski.pdf.

138

ДОДАТКИ

Додаток А

Таблиця А.1 – Інструменти еколого-орієнтованого управління в деяких

зарубіжних країнах

Інст

руме

нти

упра

влін

ня

Інф

орма

ційн

о -с

табі

ляці

йні Інформаційна відкритість: моніторинг;

маркування екологічно-чистої продукції, реклама екологічно чистої продукції. Створення центрів зі впровадження екологічного менеджменту і маркетингу; громадська інформація, інформація про екотехнології, ресурсозбереження, інформація про ефективність використання водних ресурсів тощо

+ + + + + + + + + + + +

Система громадської участі: Асоціація споживачів води: просвітницька діяльність

+ + +

Адм

ініс

трат

ивні

Квоти на споживання води та викиди. Ліцензії на природокористування. Лімітування забруднення і використання ресурсів; забов’язання стосовно споживача

+ + + + +

Заборони: сезонні заборони на використання деяких видів водних ресурсів; заборони на сільськогосподарське використання екологічно чутливих територій; заборона на використання пестицидів

+

Стандарти: якості води, повітря тощо + + + + + + + + + + + + + +

Екон

оміч

ні

Платежі за забруднення відходами + + + + +Диференціація податків на прибуток + +Гранти, м’які суди + + + + + + + + + + + + + +Платежі за забруднення шумом + + + + +Екологічний податок у цінах на продукцію

+ + + + + + + +

Система субсидій + + + + + + + + + + + + + +Система застав + + +Платежі користувачів + + + + + + + + + + + + + + + +Екологічні платежі + + + + + + + + + + + + + + + +Зменшення субсидій споживачам ресурсів + + + + + + + + + + + + + +

Ринк

ові

Політика компенсацій, торгівля правами на викиди та скиди

+ +

Екологічне страхування; екологічний аудит; створення венчурних екологічних фондів

+ + + + + + + + +

Система прав власності й децентралізація управління: децентралізація водопостачання; децентралізація у процесі виробництва електроенергії;права приватної власності на землі та інші природні ресурси

+

Кра

їни

Скл

адов

і Інс

трум

енті

вуп

равл

іння

Бель

гія

Вел

икоб

рита

нія

Італ

ія

Кан

ада

Нід

ерла

нди

СШ

А

Фін

лянд

ія

Фра

нція

ФРН

Шве

ція

Япо

нія

Кра

їни

Схі

дної

Євр

опи

Лат

инсь

ка А

мери

ка

Ізра

їль

Мек

сика

Туре

ччин

а

139

Додаток Б

Рисунок Б.1 – Складові інтегрального статичного індексу соціо-еколого-

економічного розвитку адміністративної території

140

Додаток ВТаблиця В.1 – Визначення інтегрального статичного індексу соціо-еколого-

економічного розвитку території

Статичні показники соціального розвитку території

Статичні показники екологічного стану

території

Статичні показники економічного розвитку території

Показники -стимулятори

Показники -дестимулятори

Показники -стимулятори

Показники -дестимулятори

Показники -стимулятори

Показники -дестимулятори

x ij

стат

=aij

aijЕТ

x ij

стат

=aij ЕТ

a ij

y ij

стат

=b ij

bijЕТ

y ij

стат

=b ijЕТ

b ij

z ij

стат

=cij

c ijЕТ

z ij

стат

=cij ЕТ

c ij

де xij – і-й стандартизований показник соціального стану j-ї території; aij – значення i-го показника, що характеризує стан соціального розвитку j-ї території; aijЕТ – еталонне значення i-го показника, що характеризує стан соціального розвитку еталонної території

де yij – і-й стандартизований показник екологічного стану j-ї території; bij – значення i-го показника, що характеризує екологічний стан j-ї території; bijЕТ – еталонне значення i-го показника, що характеризує екологічний стан еталонної території

де z ij – і-й стандартизований показник економічного стану j-ї території; cij – значення i-го показника, що характеризує економічний стан j-ї території; cijЕТ – еталонне значення i-го показника, що характеризує економічний стан еталонної території

Статичний індекс соціального розвитку

І соц(стат)=n√ x1⋅x2⋅…⋅x n

Статичний індекс екологічного стану

І екол(стат)=n√ y 1⋅y 2⋅…⋅y n

Статичний індекс економічного розвитку

І екон(стат)=n√z1⋅z2⋅…⋅zn

Інтегральний статичний індекс соціо-еколого-економічного розвитку території:

І інт(стат )=3√І соц(стат)⋅І екол(стат)⋅І екон(стат )

141

Додаток Г

Рисунок Г.1 – Органи влади Сумської області

142

Додаток Д

Таблиця Д 1 – Еколого-орієнтовані взаємозв’язані показники на рівні

адміністративної областіНайменування функціонального підрозділу Код

показникаНайменування взаємозв’язаних показників та одиниці вимірювання

Голова обласної державної адміністрації, заступники голови

1-1.1, 1-1.2 Розроблення та виконання адміністративно-тириторіальних планів дій з еколого-орієнтованого управління, кількість прийнятих.

Організаційний відділ 1-1.3 Частка зареєстрованих екологічних програм (відсотків)Відділ кадрової роботи 1-1.4 Частка персоналу, зайнятого в сфері екологічного управління, відсотків

Юридичний відділ 1-1.5 Огляд стану адаптації законодавства України до законодавства ЄС, факт видання

Відділ документообігу 1-1.6 Частка документації, що носить характер екологічно-спрямованої, відсотків

Відділ контролю 1-1.7 Створення бази даних Державного реєстру потенційно небезпечних об’єктів, кількість об’єктів

Відділ фінансово-господарського забезпечення

1-1.8 Частка фінансування в екологічну сферу до загального об’єму фінансування, відсоток

Відділ адміністрування Державного реєстру виборців

1-1.9 Частка виконаних екологічгих програм

Відділ по роботі із зверненнями громадян 1-1.10 Частка звернень громадян, які стосуються екологічних проблем, відсотківВідділ інформаційно-комп’ютерного

забезпечення1.1.11 Частка праграмного забезпечення, що ураховує виконання

екологічних програмСектор режимно-секретної роботи 1-1.12 Частка фіксованої екологічної інформації

Головний спеціаліст (з питань запобігання та протидії корупції)

1-1.13 Зафіксовано екологічних порушень (кількість)

Головний спеціаліст (з питань мобілізаційної роботи)

1-1.14 Кількість військових об’єктів, які впроваджують систему екологічно-го управління, кількість проведених їх екологічних

експертиз, одиницьДепартамент економічного розвитку і

торгівлі1-1.15 Частка  ринкової долі продукції яка відповідає встановленим

екологічним критеріям і ліцензована на право використання знаку екологічного маркування, відсотків

Департамент фінансів 1-1.16 Частка показників збалансованості, в загальній чисельності показників підприємства, відсотків

Департамент соціального захисту населення 1-1.17 Покращення стану здоров’я населення за рахунок зменшення впливу негативних екологічних факторів (динаміка рівня

захворюваності)Департамент агропромислового розвитку 1-1.18 Чатка зменшення використання пестецидівДепартамент інформаційної діяльності та

комунікацій з громадськістю1.-1.19 Частка реклами природоохоронного змісту на теле- і радіостанціях,

% ефірного часуУправління промисловості 1-1.20 Кількість галузей національної економіки, які підготували,

затвердили та впровадили державні цільові програми з охорони навколишнього природного середовища

Управління житлово-комунального господарства 1-1.21 Частка впроваджених екологічних програм навчанняУправління освіти і науки 1-1.22 Впроваджено програм розвитку екологічної освіти

Управління охорони здоров’я 1-1.23 Вміст забруднюючих речовин в атмосферному повітріВміст забруднюючих речовин у джерелах питного водопостачання

Управління культури та туризму, національностей та релігій

1-1.24 Частка об’єктів екологічного туризму в загальній кількості об’єктів туристичного бізнесу, відсотків

Відділ забезпечення доступу до публічної інформації

1-1.25 Частка екологічної інформації у засобах масової інформації, %

Управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків

Чорнобильської катастрофи

1-1.26 Частка екологічно-небезпечних обєктів

Управління молоді та спорту 1-1.27 Частка впроваджених та реалізолваних програмУправління капітального будівництва 1-1.28 Частка незавершеного будівництва

Управління взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи Сумської

обласної державної адміністрації

1-1.29 Частка розміщених екологічнозабруднюючих речовин у звязки з військовими навчаннями

Управління інфраструктури 1-1.30 Частка реалізованих заходів з розвитку екологічної культури дітейСлужба у справах дітей 1-1.31 Частка екологічної інформації в архівах

Державний архів області 1-1.32 Частка екологічної інформації в архівіСектор внутрішнього аудиту 1-1.33 Частка екологічного аудиту

Управління містобудування та архітектури 1-1.34 Частка екологічних матеріалів кількість проведених їх екологічних

143

експертизПродовження табл. Д.1

Управління МВС України 2-2.1 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних пронграм в МВС України

Управління СБУ 2-2.2 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних пронграм в СБУ України

Головне управління юстиції 2-2.3 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних пронграм в СБУ України

Територіальне управління державної судової адміністрації

2-2.4 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних пронграм державної судової адміністрації

Державна пенітенціарна служба України в Сумській області

2-2.5 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних пронграм пенітенціарної служби України в Сумській області

Головне управління Державної 2-2.6Державна податкова служби 2-2.7 Частка екологічного податку

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Сумській області

2-2.8 Частка заповідного фонду

Сумське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України

2-2.9 Частка здійснених антимонополістичних заходів в екологічному управлінні

Державна фінансова інспекція 2-2.10 Частка дотримання екологічних показників та виокремленних коштів на екологію

Інспекція з питань захисту прав споживачів 2-2.11 Частка підприємств та суб’єктів господарювання, які впроваджують системи екологічного управління згідно з ISO 14000

Територіальна державна інспекція з питань праці

2-2.12 Частка захворюванть у наслідок екологічних катастроф

Територіальне управління Державної служби гірничого нагляду та промислової

безпекиУкраїни в Сумській області 

2-2.13 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних пронграм в управлінні Державної служби гірничого нагляду та промислової

безпекиУкраїни в Сумській області Територіальне управління МНС 2-2.14 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних пронграм в МНС

Головне управління ветеринарної медицини 2-2.15 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних пронграм в управлінні обласне управління лісового та мисливського господарства

Сумське обласне управління лісового та мисливського господарства

2-2.16 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних пронграм обласне управління лісового та мисливського господарства

Державна інспекція з карантину рослин по Сумській області

2-2.17 Загальна чисельність видів флори та фауни

Державна інспекція захисту рослин Сумської області

2-2.18

Головне управління Пенсійного 2-2.19 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних пронграм в Головному управління Пенсійного фонду

Державна інспекція сільського господарства 2-2.20 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних пронграм с/гУправління Державної міграційної служби у

Сумській2-2.21 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних пронграм в

управлінні держтехнобезпекиУправління Держтехногенбезпеки 2-2.22 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних пронграм

Сумський обласний центр соціальних служб для сім ї, дітей та молоді

2-2.23 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних пронграм в обласному центрі соціальних служб для сім ї, дітей та молоді

Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів

2-2.24 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних пронграм в Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Головному

управління держсанепідслужби Головне управління держсанепідслужби 2-2.25 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних пронграмСлужба автомобільних доріг у Сумській

області2-2.26 Частка автотранспортних засобів, що відповідають європейським

стандартам Євро-4 та Євро-5, відсотківЧастка екологічно чистих видів транспорту, відсотків

Сумське обласне управління водних ресурсів 2-2.27 Вміст забруднюючих речовин у водних об’єктах Обсяг скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти

Сумський  обласний центр зайнятості 2-2.28 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних пронграм у Сумському  обласному центір зайнятості

Головне управління статистики 2-2.29 Частка екологічної інформації, показників збалансовоності Відділення Національної служби

посередництва і примирення в Сумській2-2.30 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних пронграм у

Національній службі посередництва і примирення в СумськійСумська митниця 2-2.31 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних пронграм в

сумській митниціСумський прикордонний загін 2-2.32 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних пронграм в

Сумського прикордонного загінуІнспекція державного архітектурно-

будівельного контролю2-2.33 Частка використаних екологічно-допустимих матеріалів,

вогннебеззпечнихДержавна служба з лікарських засобів 2-2.34 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних пронграм

Сумська обласна державна телерадіокомпанія

2-2.35 Частка реклами природоохоронного змісту на теле- і радіостанціях, % ефірного часу

144

Таблиця Д. 2 – Еколого-орієнтовані взаємозв’язані показники на рівні

адміністративного районуНайменування функціонального підрозділу Код показника

Найменування взаємозв’язаних

Голова районної державної адміністрації 1-1.1 Розроблення та включення еколого-орієнтованих планів розвитку районів

(кількість прийнятих регіональних планів дій з еколого-орієнтованого управління)

Перший заступник голови 1-1.2Заступник голови 1-1.3Керівник апарату 1-1.4

Відділ організаційно-кадрової роботи 1-1.5 Частка персоналу, зайнятого в сфері екологічного управління, відсотків

Загальний відділ 1-1.6 Частка запланованих екологічних програмЮридичний відділ 1-1.7 Огляд стану адаптації законодавства України до

законодавства ЄС, факт виданняВідділ фінансово-господарського забезпечення 1-1.8 Частка фінансування в екологічну сферу до

загального об’єму фінансування, відсотокВідділ ведення Державного реєстру виборців 1-1.9 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних

пронграм Сектор взаємодії з правоохоронними органами

та оборонної роботи1-1.10 Кількість військових об’єктів, які впроваджують

систему екологічного управління, кількість проведених їх екологічних експертиз, одиниць

Сектор контролю 1-1.11 Створення бази даних Державного реєстру потенційно небезпечних об’єктів, кількість об’єктів

Сектор з питань охорони праці і надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від

наслідків Чорнобильскої катастрофи

1-1.12 Вміст забруднюючих речовин в атмосферному повітріВміст забруднюючих речовин у джерелах питного

водопостачанняКількість техногенних катастроф чи надзвичайних

ситуацій з негативними екологічними та економічними наслідками

Архівний відділ Сумської районної державної адміністрації

1-1.13 Частка екологічної інформації зареєстрованої в архіві

Відділ економічного розвитку і торгівлі 1-1.14 Кількість екологічних підприємств малого бізнесуЧастка  ринкової долі продукції яка відповідає

встановленим екологічним критеріям і ліцензована на право використання знаку екологічного маркування

Відділ житлово-комунального господарства та будівництва

1-1.15 Частка використаних екологічно-чистих матеріалів

Відділ культури 1-1.16 Частка впрооваджених та реалізованих екологічних пронграм з еко-культурного розвитку

Відділ містобудування та архітектури 1-1.17 Частка споруд, територій де не можна розміщувати архітектурні спорули

Служба у справах дітей 1-1.18 Частка впроваджених екологічних програм з екологічного виховання

Управління агропромислового розвитку Сумської райдержадміністрації

1-1.19 Обсяг безповоротного використання водних ресурсів для цілей сільськогосподарської діяльності

Управління освіти, молоді та спорту Сумської райдержадміністрації

1-1.20 Частка впроваджених екологічних програм навчання

Управління соціального захисту населення 1-1.21 Частка впроваджених екологічних програм по захисту та страхувнню населення від екологічних збитків

Фінансове управління Сумської райдержадміністрації

1-1.22 Частка фінансування в екологічну сферу до загального об’єму фінансування, відсоток

145

Таблиця Д. 3 – Еколого-орієнтовані взаємозв’язані показники на базовому

рівніНайменування функціонального

підрозділуКод

показникаНайменування взаємозв’язаних

Територіальна громада 1-1.1

Підготовка місцевих планів дій з еколого-орієнтованого управління(кількість прийнятих місцевих планів дій з еколого-орієнтованого

управління), Частка персоналу, зайнятого в сфері екологічного управління, відсотків

Міська рада 1-1.2Міський голова, Секретар ради,

Виконком1-1.31-1.41-1.5

Керуючий справами виконкому та заступники міського голови з питань

виконавчих органів ради

1-1.4.11-1.4.21-1.4.31-1.4.41-1.4.5

Організаційнийй відділ 1-1.7 Частка зареєстрованих екологічних програм (відсотків)Загальний відділ 1-1.8 Частка зареєстрованих екологічних програм (відсотків)

Відділ звернень громадян 1-1.9 Частка звернень громадян, які стосуються екологічних проблем, відсотківВідділ автоматизованних систем

управління та технічного обслуговування1-1.10 Частка витрачених еноргоресурсів

Архівний відділ 1-1.11 Частка зареєстрованої екологічної інформаціїУправління житлово-комунального

господарства1-1.13 Частка використаних екологічно-чистих матеріалів

Відділ обліку розроділу житлової площі 1-1.14Фонд комунального майна 1-1.15

Відділ внутрішньої політики зв’язків з громадкістю

1-1.16 Частка екологічної інформації у засобах масової інформації, %

Відділ ведення державного реєстру виборців

1-1.17 Частка зареєстрованих екологічних небезпечних випадків під час ведення державного реєстру виборців

Відділ освіти 1-1.19 Частка впроваджених екологічних програм навчанняВідділ культури 1-1.20 Частка проведених заходів на формування та розвиток екологічної культури

Відділ у справах сім’ї, молоді та спорту 1-1.21 Частка впроваджених та реалізованих екологічних програм в процес навчання та розвитку молоді

Служба у справах дітей 1-1.22 Частка впроваджених та реалізованих екологічних програм в процес навчання дітей

Управління праці та соц. захисту дітей 1-1.23 Частка впроваджених екологічних програм по захисту та страхувнню населення від екологічних збитків

Управління охорони здоров’я 1-1.24 Кількість техногенних катастроф чи НС з негативними екологічними та економічними наслідками, які вплинули на стан здоровя людини

Відділ з соціально-гуманітарних питань 1-1.25 Частка впроваджених екологічних програм по захисту та страхувнню населення від екологічних збитків

Відділ містобудування та архітектури 1-1.26 Частка використаних екологічно-чистих матеріалівВідділ земельних відносин 1-1.27

Відділ капітального будівництва 1-1.28Відділ цивільного захисту, екологічної

безпеки та охорони праці1-1.29 Створення бази даних Державного реєстру потенційно небезпечних

об’єктівДепартамент економічного розвитку 1-1.31 Частка підприємств та суб’єктів господарювання, які впроваджують

системи екологічного управління згідно з ISO 14000 Скорочення витрат природних ресурсів та енергії на одиницю

продукціїВідділ захисту прав споживачив 1-1.32 Частка  ринкової долі продукції яка відповідає встановленим

екологічним критеріям і ліцензована на право використання знаку екологічного маркування

Відділ торгівлі та пота побутового обслуговування населення

1-1.33 Обсяг коштів, що виділяється на розвиток сфери поводження з побутовими відходами

Відділ бух обліку та звітності 1-1.34 Частка екологічних показників Відділ адмінистративних послуг 1-1.35 Частка послуг, що є екологічними

Фінуправління 1-1.36 Частка фінансування в екологічну сферу до загального об’єму фінансування, відсоток

Департамент юридичних питань та контролю

1-1.37 Огляд стану адаптації законодавства України до законодавства ЄС, факт видання

Відділ кадрової роботи та питань служби в органах самоврядування

1-1.38 Частка персоналу, зайнятого в сфері екологічного управління, відсотків

Старший інспектор з питань моб. Підготовки спец роботи

1-1.39 Кількість військових об’єктів, які впроваджують систему екологічного управління, кількість проведених їх екологічних експертиз, одиниць