Download pdf - "Патріярхат" №1 1968

М ГИТРІ5ІР%1ТБюлетень т о в а р и с т в а . з а п а т р і а р х а л ь н и й у с т р і й

УКРЛТНСЬКОГ к а т о л и ц ь к о ї Ц Є Р К В И

ЧИСЛО 1. БЕРЕЗЕНЬ, 1968 РІК ЇХ

З М І С Т :

1. Українська Католицька Церква на Роздоріжжі Стаття 2.

2. Верховний Архиєпископ— Др. В, Маркусь -- о. Я. Федуник

— Др. 3. Ґіль — С * Процик

3. Чому за Патріархальний Устрій Української КатолицькоїКатолицької Церкви? — о. В, Білинський

!{.• Світова Конференція Мирян5. Резолюції Світової Конференції Мирян6« Антипатріярхальні духи на СКВУ7. Перед третім етапом3. Карпаторуська Візантійщина9. Некро^оґ - др. С. Смішко

10. Кондоленції Верховного Архиєпископа11. Звернення Філадельфійської Громади до Митрополита

А. Сенишина12. Становище Т-ва до подій в Чікаґо13. Документи нашої доби

Ф І Л А Д Е Л Ь Ф І Я , П А .

digitized by ukrbiblioteka.org

http://www.ukrbiblioteka.org

ЗА ПАТРІАРХАТ FOR THE PATRIARCHATE

Видає :

Краєва Управа Товариства за Патріархальний Устрій Української Католицької

Церкви

Адреса Редакції:Ukrainian C ath o lic A sso c ia tio n

P. 0 . Box 11012 P h ila d e lp h ia , Pa. 1914.1

U.S.A.

ЗА ПАТРІЯРХАТ виходить Ij. рази на рік (квартально) Річна передплата $ 2.00

Статті підписані авторами, чи ініціялами автора, висловлюють власні погляди, а не погляди редакції

Published by:

S o c ie ty fo r Promotion of the P a tr ia rch a l System in the Ukrainian C a th o lic Church



Засиль МаркусьУКРАЇНСЬКА КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА НА РОЗДОРІЖЖІ

/Стаття друга/

Коли велика частина українського духовенства на чужині, коли віріїі нашої Церкви, коли й частина нашого єпископату хочуть рятувати нашу Церкву тут, на чужині, перед її повільною смертю — цс природне і Боже право дітей Вселенської Церкви. 1

Соборне послання усіх наших владик з ІЗ грудня І9&5 Р* так формулює місію нашої Церкви: "зберегти органічну одність нашого візантійсько-укра- їнського обряду на землях України і в зарубежжю, а тим також зберегти і цілість усьої Української Католицької Церкви в Україні й по всіх Країнах нашого поселення і в такий спосіб виконати високе завдання вложене на нас Богом і народом."2

Це важливе ствердження, закріплене підписами усіх владик, не може бути пустою деклярацією, вбраною в гарні фрази, В ньому криється істотний зміст, зобов’язуючий усіх членів Української Католицької Церкви, її духівг- ництво і мирян, а насамперед тих, що це соборне послання підписали.

Але чи так розуміють зміст Соборного послання усі, до кого воно стосується?

Щоб не бути голословним в деяких, може, прикрих закидах на адресу частини ієрархії і священства, наведемо декілька фактів. Цитовані тут факти трапились вже після соборного послання наших владик,

В минулому році три владики Америки видали спільну постанову про пости. Це є доволі важливе рішення в обрядово-дисциплінарних справах Церкви, Наші єпископи змінилй дотеперішню практику обов’язкової п'ятниці як дня посту і дозволили вживання м’ясних страв того дня. Ця поат^нова не стосується якогось часткового порядку посту (наприклад, диспенза дЖя однієї п’ятниці в році, коли припадає державне свято Дня подяки чи що), але утворює новий і постійний церковний закон, відмінний від тих, що зобов’язують решту вірних цієї Церкви. Переступлення компетенцій владик видається очевидним. І не 6 воно лише пер ест утіленням компетенцій. У наших умовах, це свідома дія на порізнення обрядово г.диної Української Католицької Церкви, бо від тепер у Кайаді, наприклад, п’ятниця для наших вірних є днем, де піст зберігається, але не так воно є в сусідньому Детройті чи Боффало,

Якщо йдеться про мотиви і стимули такого рішення, то вони є дуже ясні. Перед постановою наших владик Америки подібне рішення було винесене американськими римо-католицькими єпископами. Не входимо в дискусію, чи й вони не переступили своїх компетенцій у Вселенській Католицькій Церкві, бо такі рішення таки повйнйі бути загальні. Проте, наші єпископи, до яких рішення американського єпископату не стосується, діяли із спонук пристосуванства, щоб приподібнитися до римо-католицьких вірних в ЗДА. Мабуть їх не турбувало те, що тим самим відчужуються від решти своїх таки рідних вірних у всьому світі. Хотіли вони цього, чи ні, але Митрополит і владики в Америці завдали перший поважний удар єдності нашої Церкви і в обрядово- дисциплінарній ділянці. Варто’ пригадати тут одні місце з соборного послання, стосовне до постів, яке всі три українські єпископи Америки підписали:Що до Свят, постів і заказаних часів, це питання було рівнож предметом

хо. І. Гриньох, "Собор, який для нас не відбувся," Сучасність, ч. 10,*967, стор. 109.

2Благовісцик, рік II, книга І, 1966, стор. 19.



Наших нарад» Але тому, що Вселенська Церква, підготовляє провірку обов'я- зуючих Свят, постів і священних часів та підготовляв в цій справі своє авторитетне рішення, наші відносні постанови в цій справі будуть проголошені в 11 Благовіснику”. До часу проголошення цих постанов треба всюди придержуватись до тепер існуючих практик#”1З цього видно, що можливість змін в цій справі дискутувалася. Проте всі єпископи слушно уважали, що лише після відповідних напрямних всієї Церкви можуть бути прийняті партикулярні рішення в нашій Помісній Церкві .• Три владики Америки змінили цю думку, скріплену їхніми підписами, і пос- пішилися впровадити в себе відмінну практику без авторитету всього нашого єпископату, зате, опираючися на авторитетові американського єпископату.

Вони поступили подібно, як і два закарпатські єпископи Пітсбурґу і Пассаїка, йоли два роки тому видали свою постанову про скасування декількох традиційних свят нашої Церкви. І знов, ніяк інакше, як самособіпан- ством, треба стсваліфі кувати цю постанову. Це вже далеко важливіше рішення, як навіть свавільне впровадження англійської мови в богослуження. Ці два єпископи не консультувалися щодо овоїх намірів із співбратами по обряді, українськими владиками Америки; перебуваючи в Римі, не пред'явили своїх пропозицій для спільного обміркування всього єпископату нашого обряду,хоч для них були завжди відкриті двері нарад наших українських владик. Діяли вони навмисне з метою більшого відокремлення від українсько-візантійського обряду. З прикрістю треба ствердити, що наша католицька преса невинно опублікувала це рішення двох закарпатських владик /вони вже навіть перестали вживати назву ,!карпато-руські”/, замість того, щоб піддати її критичній оцінці *

Нагадаймо ще один, нібито дрібний, але не обіцяючий нічого доброго, факт. В невеликій місцевості, на території єпархії св. Отця Миколая в Чі- каґо, наш єпископ відступив своїх вірних для утворення спільної візантій- сько-Ьхідньої парафії з вірних закарпатської єпархії та кількох з інших східних обрядів. Парафія належатиме до Пітсбурзького єпископа. Сам по собі це не значний факт. Але в своїх замірах і наслідках - дуже небезпечний і симптоматичний для певної політики. Йдеться бо про нову настанову ліквідації наших малих парафій, творення нібито спільних /бачите, який універсалізм!/ ^візантійських парохій, в яких затрачується всяка обрядова і національна самобутність вірних нашої Церкви. Не треба згадувати, що в цій першій і мабуть в майбутніх "скомасованих11 парафіях буде плекатися якийсь мішаний візантійський обряд, самозрозуміло, в англійській мові. Цей перший крок у згаданому напрямі повинен насторожити усіх, хто дорожить єдністю і повнотою існування нашої Церкви.

В пляні збереження повної єдности нашої Церкви важко нам позитивно розцінити такош о д щ акт їладик Канада* Ми прочитали в пресі спільну постанову про утвореній "Ь чотирьох кійаДІІСьких єпархіях нашої Церкви діяко- іїату. Це рішення іде по лінії загальних постанов Ватиканського Собору. Діяконат є позитивна і потрібна установа, є це відродження Гарної і віками освяченої традиції Церкви перших століть. Модерна дійсність в багатьох країнах гостро вимагає такої допоміжної установи в Церкві, де люди, що ще не мають повного священичого, підготування і не прийняли тайну священства, могли б виконувати ряд так важливих і потрібних допоміжних функцій у да- рафії. Можна було очікувати, що і наша Церква в цілому прийме в себе, відповідно пристосовуючи до своїх традицій і нинішних умов, цю установу. Але ми чекали, що таке рішення винесуть усі владики на одному з чергових засідань Синоду українських єпископів. Воно могло мати більший авторитет і більший вплив навіть на самих вірних. В існуючій ситуації, коли потрібно скріпити, а не послабляти авторитет нашого єдиного церковного проводу,

дБлаговісник, рік II, книга І, 1966, стор. 21.

- 2 -digitized by ukrbiblioteka.org


таке рішення мусїло виходити від Синоду і Верховного Архиєпископа. Так не сталося, і несвідомо цей крок наших Канадійських владик сприяє вІдокре- мленським тенденціям деінде*Розгляньмо ще одну справу, про яку іноді говориться, а то й пишеться. Наші владики різних країн беруть участь в конференціях римо-католицьких єпископів своїх країн. Ми не бачимо в цьомі нічого невластивого. Наші єпархії чи екзархати мають багато спільних проблем з рештою Католицької Церкви даної країни. Питаннями, іцодо яких усі католики повинні мати вироблену спільну лінію, є - наприклад - справа шкільництва, расове питання, загальні суспільні справи, в яких позиція Католицької Церкви повинна бути однакова і ясно стверджена. Подекуди участь наших влалик у спільних національних конференціях католицьких єпископів ще й тим умотивована, що тут можна звернути увагу на наявність наших вірних у даній країні, на потребу наших парафій; часто з цих конференцій виходить практична співпраця і допомога Церкви місцевої більшости нашій розпорошеній релігійній громаді в меншості. Проте, ця участь наших владик має бути виразно зрозуміла римо- католицькою і нашою ієрархією. Національні конференції єпископів не можуть бути для нас авторитетом щодо церковної дисципліни, організації й обряду. Вони в ніякому разі не можуть заступити нашого спільного Синоду єпископів. Прикро, що подекуди є тенденц ** надавати більшого значення своїм крайовим конференціям єпископів, як св^ V власному Синодові Ііомісної Церкви.

Як приклад такого нехтування наших спільних постанов і авторитету власної єпископської конференції може послужити справа так званого ’’фонду солідарности”, який був утворений на одній з перших нарад наших єпископіі у Римі під час Ватиканського Собору. Це був дуже шляхетний почин і, як засіб єднання і допомоги своїм братам в потребуючих країнах, був дуже прихильно зустрінутий мирянами. Були навіть оголошені збірки і один чи два роки такий фонд діяв. Вияв такої солідарности (одноразова ^ічна/збірка серед усіх українці^ в діяспорі на фонд, з якого потім центрально приділю- валося тим парафіям і екзархатам, які є найбільше в потребі) мав не лише матеріяльну користь, але насамперед моральну. Бід якогось часу про цей фонд нічого не чути; владики не дають розпорядження такі збірки переводити і гарні наміри закинені в забуття. Чому це так? Ось мале вияснення: один з наших владик, який ^разом з своїм екзархатом був би може найбільше скористав з цієї ініціятиви, бо справді українська громада і церковна організація в його країні потребує допомоги, заявив авторові цих рядків, що він не зацікавлений такою акцією ’’солідарностиі11. Він, що-правда, провог дить збірку на подібний загально-крайовий фонд, коли всі римо-католицькі єпископи в його країні роблять те саме, висилає зібрані гроші до спільної каси єпископату і звідти отримує для себе підтримку. Мене це глибоко вразило, бо даний український католицький владика, який напевно отримує допомогу з фондів зібраних його монашим чином серед українських вірних в різних країнах, повинен був першим повністю заанґажуватися за цим "фондом солідарности 11.

Це лише кілька прикладів, здебільшого, загально відомих, та не завжди як слід усвідомлених вірними, як то деякі наші ієрархи "не в один гуж тяр- нутьи, і як то на ділі зривається єдність нашої Церкви.

- З -digitized by ukrbiblioteka.org


о , Я . Ф едуник

ВЕРХОВНИЙ АРХИЄПИС КО ПДня 23 грудня І9бЗ року Конґреґація для Східних Церков видала офі

ційну заяву, підписану кардиналом Тестою, в якій ствердила, ідо львівські митрополити були завжди верховними архиєпископами, а тим самим такі ж права і привілеї належать митрополитові Кир Йосифові Сліпому.

У зв'язку із,цією заявою розвинулася серед нашої української спільноти, а передовсім її духівництва* дискусія й то як звичайно у нас буває: за і проти. Тому на основі джерел постараюся коротко цю справу з^ясувати для кращого зрозуміння цеї проблеми в наші дні,

Вуллею пІн універсаліс Екклєзіє!,( 22, II. І807) папа Пій VII відновив Галицьку ІЛитрополію та надав її митрополитам тих самих прав і привілеїв, які колись папа Климент VII закріпив за Київськими й Галицький митрополитами в буллі "Децет Роман ум Понтіфіцем” (23. II. 1^96) f а ті права були такі:

1. Скликати провінційні синоди, на них предсідати й пильнувати, щоби рішення і постанови тих синодів були виконані,

2. Пильнувати й кермувати виборами єпископів,3. Уділяти хіротонії /свячень/ єпископам в приявності других єписко

пів,[(.. Чувати над єпископіяіга провінції та провадити їхні церковні справи,5. Опікуватися єпископІєю в час ваканції /необсадження/,6. Візитувати єпископів своєї митрополії,7. Принимати відклики єпископів своєї провінції,8. Давати дозвіл своїм єпископам на відсутність із єпархії,9. Підчинених єпископів переносити до других єпархій,

10. Надавати закони, які мають силу тільки на території їх митрополії,11. Знати важні справи провінції та давати у них свою раду,12. Давати дозвіл священикам принимати світські уряди,13. Привілей поминання на богослуженнях.2На жаль із цих прав не скористали самі таки Галицькі митрополити, як

про це добре згадує о. І. Гриньох: мці права були призабуті впродовж короткої бо тільки столітньої історії відновленої Галицької митрополії; призабуті не намісниками апостола Петра на римському владичому престолі, а їхнім церковним управлінням при допомозі та підтримці таки нашого єпископату.

Замість справжніх, живих прав залишилася папська булла в історичних архівах.” 3

Те саме повторюється дослівно в нашу добу: вперше сумніви відносно існування взагалі Верховного Архиєпископства в нашій церковній Історії, а потім, вже по офіційній заяві Апостольського Престолу, злобний спротив і вся акція проти влади Верховного Архиєпископа поза межами України, а, в дальшій логічній консеквенції, проти створення української католицької патріярхії взагалі.

В минулому один за одним, наввипередки, зрікалися наші владики-митрополити своїх фактичних прав, що їм належали за правом Східної Церкви та буллі ”Ін універсаліс Екклєзіє” та клали себе в положення латинських ”титул ярних 11 архи єпископі в. Потім, коли вже побачили, що зайшли за далеко, то,

1Acta ADOstolicae Sedis, vol. LVI (1964)̂ лтор. 2 1 4.2M. Stasiv, Metropolia hallclensis (eius historia et iuridica forma) Ed* 2, Romae,стор. X?6.Сучасність,, ч. 8, І9б?> стор. 1̂ ,.

- U -digitized by ukrbiblioteka.org


щоби рятувати бодай дещо із утраченої влади, просили на взір латинян відзнаки "палліюм" (маленький омофор із деякими привілеями, що їх надай Папа), щоби в той спосіб одержати бодай окрушин$і влади, але вже не силою свойого правного становища, як Верховні Архиєпископи Східньої Церкви, але тільки в виключно тільки із ласки чужих. А тепер не інакше: краще влада чужих чим власна Патріярхія.Яке правне становище цеїпроблеми зараз? Мусимо поглянути на найбільше авторитетні джерела, що про цю справу говорять та як її оформлююсь. Отже в Декреті "lipo ихЗдні Католицькі Церкви”, що увійшов у життя з днем 22 січня 19^5 року, як обов'язуючий вірних католицької Церкви, є проголошено таке:117 • Від найдавніших часів живе в Церкві патріярхальна установа, признана вже піершими Вселенськими Соборами.

Назву східного Патріярха носить той єпископ, що мас судовласть над усіми єпископами, не виключаючи митрополитів, над клиром і над мирянами своєї території чи свого ОБРЯДУ (підкреслення моє), згідно з приписами права і без нарушення первоверховної влади Римського Первосвященика.

Денебудь буде поставлений ієрарх якогось обряду поза межами патріяр- хальної території, він по припилам права остається ПРИЄДНАНИЙ ДО ІЄРАРХІЇ ПАТРІЯРХАТУ (підкреслення мої).

10. Те що є сказано про Патріярхів, є теж важне, по приписам права, і про Верховних Архиєпископів, що стоять на чолі якоїсь поодинокої Церкви або обряду.

11. Тому що патріярхальна установа є в Східних Церквах традиційним видом управління, цей Священний і Вселенський Собор бажає, щоби там, де потрібно, були встановлені нові патріярхати; а їх встановлення застерігається Вселенському Соборові або Римському Первосвященикові.” 1

Отже без найменшого сумніву у світлі всіх документів: ”Децет Романум Понтіфіцем”, ”Ін універсаліс Екклбзіб”, Деклярації Конґреґації для Східних Церков ізо23. XII. І9бЗ, та згідно із Декретом ”Про Східні Церкви” - наш Кардинал Йосиф є ПОВНОПРАВНИМ ВЕРХОВНИМ АРХИЄПИСК0П0М а тим самим ГОЛОВОЮ із повного юрисдикцією ВСЕЇ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ в Україні й на місцях нового поселення, й на це не б потрібні більше ніякі додаткові потвердження, Це є рішення Вселенського Собору, потверджене Папою Павлом Нам остабться ті канони-закони прийняти в життя та їм підчинитись /ми ж прецінь католики^ а не роздроблюватись на окремі ’’удільні князівства”, удавати патріотів церковних й національних, а рівночасно своїми особистими амбіціями копати гріб для Української Католицької Церкви у вільному світі. Пора найвища у обличчі смертного ворога християнства: модерного атеїзму-комунізму та релігійної обоятности з’єднатися в одній Українській Помісній Церкві під проводом Верховного Архиєпископа та повести Христове стадо, Український Нарід й Церкву, до церковної й національної єдности у ф^рмІ Києво-Галицької Патріярхії. Все це в наших руках та від нас самих залежить, чи наша Українська Католицька Церква стане повноправною автономною частиною Вселенської Церкви чи дальше буде тягнутися у хвості церковних подій, з ласки чужих нераз навіть нам ворожих чинників.

Благовісник, рік І, книга І, І9&5, стор. 21, 22.



УКРАЇНСЬКИЙ КАТОЛИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ В РИМІ Головний будинок і Храм св. Софії - Божої Пр©мудрости

о . Володимир БілинськийЧОМУ ЗА ПАТРІЯРХАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ?

Кожному відомо, що в Католицькій Церкві, Східйій чи Західній, с Патрі- ярхи: Сам Святіший Отець є Патріярхом Заходу і Примасом Італії, себто він також є головою італійської Церкви, Такі примаси, які очолюють свої церкви в своїх краях є по всіх католицьких державах. В церкві ж східньово обряду, згідно з декретом ’’Про Східні Церкви”, що його торжественно проголосив Святіший Отець, Папа Павло Шостий, патріярхальна установа є дуже жива від найдавніших часів і признана вже першими Вселенськими Соборами, Влада Патріяр- ха, що очолює окрему церкву або обряд, охоплює усіх митрополитів, єпископів, клир і мирян. Патріярхальна установа в Східніх церквах є традиційною формої) управління, і тому Другий Ватиканський Собор порішив однозгідно, щоб їям Де потрібно, були встановлені нові патріярхати.

Святіший Отець іменував Блаженнішого Кардинала Йосифа Сліпого Веряо»* ним АрхиєпископоМ, себто наділив гідністю,що є ̂ >івна патріяршій. Одначе покищо титулу патріярха не надано і патріярхату не установлено. Його встаноВ" лення є особливо важливе тому, що Український Католицький Патріярх буде гі*- тріярхом цілої України а не одної української церковної провінції. 'Щoбiль®0, влада українського патріярха не є тільки територіяльною. Вона простягаєтьс* по цілому світі, там, де живе український нарід. Папський Декрет виразно ґ°' ворить про те, що ієрарх кожного поодинокого обряду ипо приписам права ос&‘ ється приєднаний до ієрархії патріярхату”. Це приєднання до патріярхату я0"



яснюється БАЖАННЯМ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ, ’’щоб остались цілі і ненарушимі традиції кожної поодинокої церкви або обряду І ПОЗА МЕЖАМИ ПАТРІЯРХАЛЬНОЇ ТЕРИТОРІЇ” /рішення друге/•

Отже рішенням II. Ватиканського Собору Католицька Церква об’єднала і злучилд українців католиків р одну українську неподільну церкву. Це найваж- ніше рішення для нас українців, тому, що від цього об’єднання згідно зі словами Святішого Отця Папи Павла Шостого, залежить наша народна світла будуч- ність і будучніеть нашої церкви. Очевидно, що не може бути мови про єдність, якщо нема українського Патріярхаї Одинокий Патріярх в силі це зробити. Така релігійно-обрядова єдність скріпить український нарід не лише' морально але і політично, бо «а нашу думк^ від релігійного відродження залежить і відродження національне. Здавайося, що українська діяспора вважатиме проголошення Львівського Митрополита, Блаженнішого Кир Йосифа Сліпого, Верховним Архиєпископом з патріярщими правами яко перший крок до проголошення Його Патріярхом - і установлення патріярхату. Здавалося, що нашому ентузіязмові не буде вислову. Та на превеликий жаль так не сталося. Знайшлись серед БОЖОГО УКРАЇНСЬКОГО ЛЮДУ, як залюбки себе називаємо, малі людці, що не зрозуміли ні хвилі часу ні що саме було на потребу. Вони не послухали голосу церкви, ні народу, ні поучень Святішого Отця, ні рішень Вселенського Собору. Серед них є також “духовні особи”, що опрокинули справу патріярхату,чи побудови Українського Католицького Університету в Римі, як річ зайву для України. Свої власні матеріяльного характеру інтереси поставили ці "інтернаціоналісти” понад справи українського народу;

Знайшлися і деякі ’’партії” що забрали слово в несвойому ділі та тільки на те, щоб шкодити справі патріярхату. Вони, ці незрячі та блудні сини українського народу, не спостерігають, що навіть большевицька Москва не нищитьмосковського патріярхату, а навпаки признає правно та піддержує його фінансово •

Нещодавно один католицький єпископ латинського обряду заявив що ми не- маємо патріярхату тому, що ми поділені. Що таке твердження є правдиве, покажуг нам або нашим дітям будучі історики Української Католицької Церкви, бо ватиканські архіви будуть доступні для студій історії і наші новітні зрадники-”кочубеї” займуть в історії Української Католицької Церкви заслужене місце.

Щоб було ясно хто зараз є за, а хто проти, повстало’’Товариство за Патрі- ярхальний Устрій Української Католицької Церкви”* Його ціллю є зорганізувати всіх прихильників патріярхату і доказати тим кому про це треба знати, що створення патріярхату об’єднує український нарід, та що загал українського народу є за патріярхатом, а горстка блудних синів, що зрештою знайдуться в кожній нації, це деструктивний елемент і яничари-ренеґати. Це зрештою нормальне явище, бо на протязі двохтисячної історії Христова Церква мала многих противників та проте ніхто не осудив церкви як цілости. Осуджено лише поодиноких людей, що були ложними вчителями. Очевидно, що чим скоріше будемо мати патріярха, тим менше <3уде таких, що ширять незгоду і наносять неславу Церкві і народові.

І це саме одна з причин чому нам треба мати свого Патріярха. Він мусить нарешті запровадити порядок в церкві, щоб не було, як влучно каже нарід,Що попик то типик”•

Очевидно сама манна нам з неба не впаде.. Замало казати,що Святіший Отець знає, що нам потрібно. Бо ось Всемогучий Господь знає, що нам потрібно,а проте каже: ”Просіть і дасться вам, стукайте і отвориться вам”.

Тому просім Милосерного Бога, щоб, зглянувся над нами і дав нам патріярха. Доложім для цього наших зусиль,а всі зібрання нашого Товариства починаймо молитвою в цьому наміренні та просім священиків о святі Літургії за успіх в нашій роботі*

З Богом з» святу справу!



СВІТОВА КОНФЕРЕНЦІЯ МИРЯН В РАМКАХ СКВУСвітова Конференція Мирян відбулася в Нью-Йорку ІЙ листопада І9&7 РО~

ку в приміщенні Українського Інституту Америки. В ній взяли участь понад двісті осіб, представників різних громадських і політичних організацій, в тому понад сотня умандатованих представників на СКВУ іа різних теренів,.

Конференцію відкрив голова Товариства за Патріярхальций Устрій Української Католицької Церкви,Василь Пасічняк; він привітав достойних прису- тних і перевів вибір президії Конференції в такому складі: голова-проф. др. 5. Янів, Франція; заступники: інж. М. Хронов’фт, США, мґр. М. Болюх, Австралія, ред. В. Левицький, Канада; члени президії: І, Безкоровайний, Канада, та др. 3. Ґіль, секретар Конференції, США.

Після вибору Президії ©..канцлер Д. Шевчук з Канади провів молитву.Др. В. Янів на вступі підчеркнув вагу конференції заявляючи, що вона склит кана Товариством за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви, при сігівучасти Християнського Руху, Тимчасової Світової Ради Мирян Української Католицької Церкви, та Централі Комітетів Оборони Обряду й Традицій Української Католицької Церкви. Він пояснив конечність остаточного організаційного оформлення мирян, до якого повинні ввійти усі українські товариства, що займаються справами церкви.

З черги він вітав Конференцію від Христянського Руху, від українських католицьких владик у Европі та від Тимчасової Ради Мирян.

Мґр. М. Болюх з Австралії вітав Конференцію від товариств Австралії.^ які на спільній нараді рішили одноголосно підтримати ідею створення Українського Католицького Натріярхату. Він також передав привіт від австралійського владики, Преосвященного Івана Прашка, який переказав свою повну підтримку для Світової Конференції Мирян. Цю заяву присутні прийняли гучними оплесками.

Дальше склав привіт і побажання успіхів Конференції проф. Б. Попель із Чікаґо, голова Централі Комітетів Оборони Обряду і Традицій Української Католицької Церкви.

Мґр. Р. Ільницький вітав Конференцію від Однодумців Організації Українських Націоналістів за кордоном.

Др. 0. Нижанківський склав привіт від Об'єднання Українців у Швейцарії .

Першу доповідь на тему "Внутрішнє положення Української Католицької Церкви" виголосив проф. др. П. Біланюк з Торонта, який говорив про небезпеки і загрози створені т. зв. "візантійщиною" для однообразовости нашого обряду й самобутности Церкви. Причинами тих загроз він назвав такі зовнішні фактори: московський православний митрополит Алєкс єй разом із совєтсь- ким урядом є проти патріярхату і проти нашої церкви,взагалі; Патріярх Йте-

наґорас претендує на монополію східного обряду; Примас Польщі, кардинал Вишинський не бажає мати на своїй території частини нашої Церкви;ЦІвнічно- американські римо-католицькі ієрархи є за ліквідацією етнічних церков, І за латинізацію їх обрядів; Римська Курія і Конґреґація Східних Церков однаково стоять проти з'єднання усіх наших єпархій в одну помісну церкву, та проти юрисдикції Верховного Архиєпископа на американському терені. Через те деякі наші владики юридично унезаЛежнюються, і не бажають належати до Синоду Українських Єпископів, ані до Верховного Архиєпископа. Вони,.опираючись на згадані зовнішні сили ̂ спричинили роздор і завалили ідею Українського Католицького Патріярхату.

Доповідач твердив, що в цій ситуації треба боротися не тільки заіра- тріярхат, але також за український обряд, щоби не допустити до його руїни і латинізації. Ми мусимо боронити рідну мову в нашій Церкві, чистоту нашої літургії, та домагатися щоби наші теологи студіювали на Українському Ка



толицькому Університеті в Римі, а не по латинських семінаріях. Коли б цього домогтись, то напевно задержалось би і мову, і традицію, і чистоту літургії, і однообразність нашого обряду.

Згадуючи про монаші чини, доповідач сказав, що вони є сьогодня більше світськими як духовними, просякнуті західним матеріялізмом і затратили свою первісну місію. /Ці твердження доказував цитатами із нарад Другого Вати- канського Собору/. Прикрою для усіх була вістка про те, що 00.. Василіяни свою старинну церкву Пресвятої Богородиці і святих Сергія і Вакха /разом із домом/ продали отцям Єзуїтам в Римі. Ця церква була цінного історичною пам'яткою для Українців, бо там похований київський митрополит Рафаїл Корсак і декілька інших українських визначних духовників. За це прелеґент гостро осудив 00. Василіян.

/На залю ввійшов .голова президії СКВУ о. др. В. Кушнір, якого присутні привітали рясними оплесками/.

Другим з черги доповідав проф. М. Лабунька на тему ’’Зовнішнє положення Української Католицької Церкви”. Обговорюючи політичний аспект проблем Української Католицької Церкви доповідач ствердив, що в нас ніколи не було вироблено добрих принципів у політичному житті, і наш загал громадянства не був ніколи про церковні справи як слід поінформований. Він заторкнув релігійну ситуацію в Україні і ствердив, що панівною і домінуючою там церквою є російська православна церква з московським патріярхом на чолі. Вона не менше шкодить українському народові, як совєтськиі уряд, якого вона є знаряддям. Але наша Католицька Церква подалась у підпілля, де разом з народом переживає свої трагічні роки.

На Україні приходять до голосу секти. Вони,хоч ще не добре зорганізовані, і без ієрархії, то однак стали носіями протесту проти комуністичного режиму і проти безбожництва.

Українську Католицьку Церкву на еміграції послаблює юридичний поділ наших єпархій. Тут є її слабість, з якої породжується асиміляційна тенденція. Другий Ватиканський Собор прийняв національний принцип в організації церков. Багато народів з цього користають, а ми програли. Вина лежить в найбільшій мірі на наших Владиках, з яких частина виявила активний спротив Українському Патріархатові, а стероризоване священство не здобулось на протест. Жалюгідним і болючим фактом є те, що частина нашого священства не^споминає нашого Первоієрарха в Службах Божих. Деякі Владики поминають Кир Йосифа як Кардинала, але не як Верховного Архиєпископа, і це, на думку прелегента є схизма. В Службах Божих, за пасторальним правом, поминається тільки ієрархію, а ніколи кардиналів. Пасивна постава Василіянського Чина і деяких політичних чинників в США до справи Українського Патріярхату є проти волі більшости добрих мирян Церкви, і з того виринає потреба організованої праці вірних для добра Церкви.

Третім виступив ред. В. Пасічняк, голова Патріярхального Товариства, і прочитав вимовний привіт Верховного Архиєпископа Блаженнішого Кир Иосифа до Світового Конґресу Вільних Українців, який присутні прийняли довготревалими оплесками і вставанням з місць. Дальше він коротко з’ясував ціль нашого Товариства і його зовнішні і внутрішні труднощі праці. Він сказав, що наші священики не виявляють свого становища, бо вони є під тиском Владик, які самі не стоять твердо за ідею Українського Патріярхату, а радше за зближення поодиноких єпархій до Римо-Католицької Церкви. Він доказував історичними фактами, що наші імперіялістичні сусіди з політичних мотивів завжди старались недопустити до організаційного завершення нашої Церкви, не зважаючи на те, що Апостольська Столиця формально такі права нашій Церкві дала.

Проф. др. М. Чубатий в своїй наступній доповіді твердив, що всі наші противники Патріярхату є за Патріярхатом, але в поневоленій ^країні, а не в єпархіях Канади і США. Ці єпархії, на думку владик і частині політичного проводу, не повинні належати до матірної Церкви, але до поодиноких тврито-



ріяльних конференцій Римо-Католицьких Церков. Таке становище названих чинників - це облуда і фарисейство.

Чин 00. Василіян в Римі, під проводом протоархимандрита о. др. А. Великого /не без участи о. Миськова та о. Назарка/ є проти Патріярхату який мав би* юрисдикцію над усіми нашими чинами. Але справа рятунку і усамостій-? нення нашої Церкви не є зовсім безнадійною. Наша Церква ще не е зовсім ро^ торощена, требі лише працювати.

Папа Пій XII, Кардинал Тіссеран і Папа Іван XXIII були великими приятелями нашої Церкви, і зробили для неї багато доброго. Є незаперечним фактом,що у Східній Конґреґації не тільки латинські достойники, але також і наші Владики заявилися проти патріярхату і юридичної едности Нашої. Церкви. Після смерти Папи Івана Х Х ІІЇ не виконано ні одного рішення Другого Ватикан- ського Собору, яке позитивно відносилося б до справ нашої Церкви, а Кардинал Чіконіяні,>секретар стану, перекреслив усі пляни попередників відносно патріярхального устрою в нашій Церкві. Наступив т.зв. деконсолідаційний період в противагу до попереднього консолідаційного періоду, що його заступав Кардинал Тіссеран.

Проф. Чубатий ствердив, що була заборона Східної Конґреґації скликати Синод Українських Католицьких Владик перед Першим Синодом Католицьких Єпископів в Римі в зв’язку з тим, що чотири Владики Василіянського Чину зложили до Східної Конґреґації відповідний протест. Прелегент закінчив свій виступ зверненням до присутних за збільшенням зусиль і праці для рятунку і едности нашої Церкви.

Після доповідей розвинулись широка дискусія.Проф. М. Голубович пригадав, що ми живемо в часах екуменізму і реформ,

а у нас того не видно, бо створено ще гірший розбрат і церковний роздор.Проф. Д. Горняткевич говорив коротко про ієрархію в катакомбах, і про

умови,в яких їм приходиться працювати. Він дивувався, що наші Владику х^ї користуються свободою віри і благами вільного світ^ не працюють здецйдова- но для добра і едности їхньої Церкви.

Мґр. Р. Ільницький звернув увагу на те, щоби реліґійно-церковні справі основно студіювати і слідкувати за їхнім розвитком, а прилюдно обговорювати їх можна менше гостро, а більше на академічному рівені.

Отець канцлер Д. Шевчук /Вінніпеґ/ говорив щро справу Патріярхату під аспектом церковно-релігійним, коли інші підкреслювали більше зовнішно-полі^ тичний аспект. На його думку не б вказаним публікувати церковні справи ор* ганізаціями мирян у їх скрайностях, бо це лиже віддалить нас від цілі. Він ствердив, що немаб об'єктивної причини бути проти створення Па±ріярхату, та що великй число священиків б за цією справою, хоча прилюдно про це не висловлюються.

Пан М. Денисюк /Чікаґо/ переповів свою дискусію з римо-католицьким єпи- скопом ДевітоМу переведену під час Конференції Американських ©аископів на тему участи наших Владик на цій конференції. Єп. Девіт.сказав, що наші Владики б повними членами американської конференції бпископів, але вони підляім9шті( теж Східній Конґреґації.Отець др. Ковалик, ЧСВВ /Нью-Йорк^риступаючи у власному імені# ск£з)ав# щоби не генералі зувати поняття; 00. Василі ян. Вважає, що. 00. Василі яни мають право мати свою власну думку про створення Патріярхйту, І. мають право так 1. поступати. Пригадав, що протоархимандрит о. др. А. Великий перший видвигнув справу Українського Патріярхату, але більшість в Римі з лим не погодж увалась, і голосно протестувала. Він старався оправдати продаж 00. Василіянами дому і старцнної пам*яткової церкви Пресвятої Богородиці в Римі тим, що там були неможливі умови для науки питомцям, і вони мусіли перенестись до кращих приміщень. Вкінці ствердив, що українське католицьке суспільство стратило релігійного духа, й тому немає покликань в духіовний стан. >



Мґр. Мастикаш /Канада/ ствердив, що відмову наших Владик від юрисдикції Верховного Архиєпископа треба поборювати. Президія Конференції повинна звернутися до Президії СКВУ в цій справі, і повести звідтам акцію, бо збірна постава усіх матиме велике значення і кращий вплив на дальший розвиток справи.Отець др. Стасів /Торонто/ дав ширше пояснення римських обставин і ствердив, що Кардинал Тіссеран прихильно ставився до нашої Церкви і до українських теологів. В справі ПатрІярхату належить робити натиск на вищі церковні чинники і на ієрархію, бо це від них залежить, а в меншій мірі рід ігарян. Заявив,- що оС.бзуїти твердо протиставились Верховному Архиєпископо-

та ідеї українського ПатрІярхату.Др. Р. Осінчук /Нью-Йорк/ ствердив, що немає ні одного священика ані

одного Владики>щоби включився в змагання за Український Патріярхат. Правда, що українське суспільство уболіває за свою Церкву, але як би разом з ним стали наші Владики, які хіба знають як за цю справу треба боротись, то з того напевно був би успіх. Звернув увагу на те, що волі суспільства не заступає його провід, про що свідчить факт неприсутности на Конференції хоч одної людини із проводу УККА.

Під сильні оплески присутніх др. Осінчук заявив, що українське громадянство не бажає собі жодної "Істерн Бізантін Райт11, але воно є вірне своїй страждаючій українській церкві, і за неї змагатиметься. Дальше він пропонував створити революційну комісію для зредаґування резолюцій, і з невідклич» ною постановою Конференції включити їх у центральні резолюції СКВУ - передай ти революційній комісії СКВУ.

Численність делеґатів з різних країн світу повинна сповнити своє завдання. Уважає, що через присутність о. др. В, Кушніра, голови Програмової Комісії СКВУ і голови КУК, др. А,. Фіґоля, голови Виконавчого Органу УНРеди, і проф. В. Яніва, голови Християнського Руху і Світової Ради Мирян, як також користаючи із присутности українських католицьких і православних священиків і делеґатів СКВУ із всього світу - ця Конференція стала автоматично складовою частиною СКВУ. Голос цієї Конференції - це голос вільних українців, і з цим аранжери Конґресу мусять рахуватись. Всенародний біль давно перейшов вже свої границі, і є конечним, щоби цей голос болю мирян почули нарешті і в Римі.

Ред. В. Качмар /Нюарк/ ствердив, що справу Східних Церков і Українського ПатрІярхату вирішено на Другому Вселенському Соборі позитивно. За невдачі нарікаймо на себе. Ядро усього лиха лежить в місті любови Філядельфії, та в тих владик І світських людей, які підписалися проти українського ПатрІярхату. Він сказав, що миряни мусітимуть зробити натиск на Владик, щоби вони не бороздили, та щоби Прислухалися до голосу щирих вірних Церкви.

По дискусії проф. Біланюк відповідав на зроблені до його реферату зав- ваги. До закиду про гостроту його виступу він зацитував виступи з Другого Ватиканського Собору, де ці самі думки були висловлені ще гостріше.

Він ствердив, що до Риму вислано петиції в сіїраві Патріархату від сорок тисяч родин, але ми не знаємо скільки українських Владик і світських провідників протестували в Римі в цей самий час проти Українського ПатрІярхату. Дальше проф. Біланюк продовжував, що самі Владики ламають канони.З мордо целебраціоніс” всі насміхаються. Типіки Дольницького, Яка зобов'язує усіх наших Владик, ніхто не придержується крім одного - Верховного Архиєцископа. Тому самих Ієрархів треба перевиховати насамперед.

Пан Малаховський висловився, що Чин св. Василія не підлягає ані Верховному Археєпископові, ані жадному іншому українському Владиці, тільки Східній Конґреґації, від якої одержує вказівки для своєї праці.

Проф. М. Чубатий говорив про дальші пляни праці і зусилля для усамо- стійнення нашої Церкви. Тепер мусять говорити самі громадяни* б конечним творити братські товариства, які мусять схвалювати рішення 1 ставити в ш о р я , а наші священики мусять їх підписувати і висилати до Святішого Отця.



Проф. М. Лабунька аналізував відношення мирян до священиків. У безпо- седньому зверненні до присутніх на залі священиків сказав: ”Ви, отці ніколи нас не вислухали, і ніколи не були цікаві знати,що думають миряни...п І

Др. В. Янів синтезуючи дискусію сказав, що ми не можемо не говорити і про прикрі справи. Миряни мають також відповідальність за Церкву, а Вселенська Церква є в небезпеці. Зматеріялізований Захід душе пошкодив Церкві, і тому нам треба брати приклад із християнського Сходу, від нашої Церкви-Му. чениці. Навіть образ Бога на Заході виглядає змінено. Тут його трактують як добрбДО беззубого дідуся, а ке як Силу, яка "за добро нагороджає, а за зло карав...11

Проблеми нашої Церкви дуже великі. Нашого голосу, голрсу мирян, ніхто не слухає, а нашу волю цілком знехтовано. Коли ми хочемо служити ідеям єд- ности І самобутнобти Церкви, то нам приписують візію розбрату. Як що цього не зрозуміють наші Владики, то це буде катастрофою для нашої Церкви. Тут не дознають влади Верховного Архиєпископа, який своїм вісімнадцятилітнім мучеництвом засвідчив свою віру Петрові. Ми маємо і мусимо про це говорити, бо Інакше то каміння за нас говоритиме. Якщо ми не дамо підтримки нашому Верховному Архиєпископові, то на наших Владик і на нас спаде проклін Божий... Проф. Янів заявив, що одного Владику він навколішках благав про єдність і про- вияв того найвищого,нашляхетнішого розуміння ваги хвилини, і він не ро- зумієуяк можна підносити руки до Бога й говорити "нехай прийде царствіє Твоє", а пізніше тими самими руками руйнувати й валити власну Церкву. За це наші Владики відповідатимуть тяжко перед самим Богом.

Дальше др. Янів прочитав проєкт резолюцій Конференції, а проф. Чубатий додав свої думки до них. У висліді ввесь революційний матеріял прийнято і для остаточного оформлення резолюцій вибрано комісію в складі ; др. В. Янів, проф. М. Чубатий, др. Р. Осінчук, о. Р. Ганкевич, проф. М. Лабунька та ред.В. Качмар.

Конференція одноголосно схвалила домагання, щоби резолюції Конференції були включені в резолюції СКВУ, та доручено виконати цю місію др. В. Яніву, др. П. Біланюкові та проф. М. Чубатому.

Отець пралат В. Кушнір, голова Президії СКВУ говорив, що яка є незавидна доля нашого народу, така є і доля нашої Української Католицької Церкви,бо вона є теж загрожена, як і є загрожене наше життя. Конференція мирян є позитивна, і вона знайде свій відгомін. Висловив своє вдоволення з того, що "ми себе віднайшли"... Він не часто бачив таке позитивне наставлення до віри. Наше життя є християнським і добрим. З нашої історії ми знаємо, що коли наша Церква є в загрозі, вірні приходять Її рятувати. Наше життя,як музичний, інструмент, який має дві струни: одна громадська, одна церковна, і разом вони дають Божий акорд. Коли в церкві є реформи, і коли до богослужень впроваджують чужу мову, тоді Церква тратить свій національний український характер. Під звуки загальних олесків о. Кушнір запевнив усіх;!Іви є на добрій дорозі".'

Під кінець конференції, о . Протопресвітер 0. Мицик,подякував за запрошення на Конференцію для Української Православної Церкви, якої він є представником. Признався, що він був глибоко зворушений і дуже піднесений на дусі цією Конференцією. Висловив своє погодження що до загального наставлення в справах самостійности Української Католицької Церкви, та оборони наших ріД' них церковних традицій, й обіцяв піддержку резолюціям Конференції на пленумі СКВУ. Закликав усіх присутніх делеґатів СЩЗУ домогтись сталих місць для обох наших Церков в майбутньому Секретаріяті СКВУ. І

Закликав.священиків провадити людей до Бога рідною українською мовою, на шо присутні реаґували голосними оплесками. На його думку православні й католики мусять зовсім забути гріхи минувшини, які так довго ділили нас. Для нас тепер вибила дванадцята година згоди, любови й обопільного зрозуміння та щирої співпраці для вищий ідей. і

Конференція постановила, що її Президія, з головою др. В. Янівим буде * речника*мирян на усіх пленарних засіданнях СКВУ.

0. 0. Мицик закінчив Конференцію молитвою в 11:30 годин ночі.» 12 -



Р Е З О Л Ю Ц І Ї

СВІТОВОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ МИРЯН УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИКонференція українців католиків, мирян,делеґатів на СКВУ зі GHIA, Кана

ди, Бразилії, Арґентини, Венесуелі, Австралії, Німеччини, Франції, Швейцарії, Англії і інших країн, яка відбулася дня ІЗ листопала І9&7 Р* У Нью Иорку в рамцях СКВУ констатує:

І. Доля Української Католицької Церкви у її місії у Вселенській Церкві залежить від збереження, чи відродження Української Католицької Церкви в Батьківщині, жорстоко переслідуваної сучарним режимом*

2* Моральна і дієва сила Української Католицької Церкви поза межами Батьківщини має служити збереженню релігійного і національного обличчя української діяспори для відродження Церкви в Україні.

З* Запорукою виконання тої місії є в першу чергу єдність Церкви у всіх країнах діяспори, завершена спільним Синодом під проводом і юрисдикцією Верховного Архиєпископа, або Патріярха, згідно з декретом "Про .Східні Церкви”, схваленим II Ватиканським Собором і потвердженим Святішим Отцем,Папою Павлом VI.

і̂.* Збереження Церкви в діяспорі залежить від утримання специфічних зов- нішних форм, які її відрізняють від оточення, отже насамперед від утримання чистоти обряду і української мови.

5* Визнаючи беззастережно ієрархічну побудову Церкви, завершену Датрі- ярхатом і ПерзрІєрархом,і послідовно наголошуючи авторитет пастирського і у- чительського уряду Церкви, Конференція неменше виразно наголошує традиційну ролю мирян в українській Церкві, а зокрема в українському суспільному житті, заґарантовану II Ватиканським Собором, яка то роля має проявитися активною християнською поставою у всіх ділянках реліґійного та громадського життя* Тому Конференція пропонує:

а) включити подані ствердження в обов'язуючі резолюції СКВУ,б) покликати комісію СКВУ для справ Церкви, зложену з мандатованих пред

ставників українських християнських віровизнань,в) в передбаченому Секретаріяті СКВУ запевнити постійні місця для пред

ставників Церков,г) справу завершення патріярхатом організаційної побудови цілої Укра

їнської Католицької Церкви предложити в імені СКВУ Святішому Отцеві.

З ДУМОК ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИСКОПА

Про лереслідовану Церкву:

Стан переслідування, в якому знаходиться сьогодні Церква е станом більш універсального болю, аніж в якомунебудь ми* пулому столітті, і Собор мусить взяти під увагу цей факт, якщо не хоче бути далеким від дійсности. Хай Собор підійме голос в обороні релігії в ці болючі часи. Дія об’єднаних соборових отців повинна відповідати потребам доби, яка є добою утиску Церкви”.

(З виступу на четвертій сесії Ватиканського Собору Другого, 16 вересня 1965).



Др.Зиновій Ґіль.

АНТИПАТРІЯРХАЛЬНІ ДУХИ-ЛЯПІРИ НА СКВУЗакінченні Світового Конгресу Вільних Українців усі раді.Раді не

тільки ті, що узурпували собі право рішати хто гідний а хто не гідний доступити “Святая Святих”, але також і ті, яких завданням було бити спонтанно в долоні та однодушно приймати заготовлені без них рішення.Як що назва СКВУ є офіційна, а не софістична, то об’єктивний спостерігач різницю між вільним і не вільним українцем мусів би визначувати поняттям географічним, а не політичним,чи моральним.

Правда,що Конгрес був більше вільним для урядовців УККА,бандерівців, мельниківців і для проф. Смаль-Стоцького, менше вільним для двійка- рів і "східняків11, і дуже мало вільним він був для мирян Української Католицької Церкви, тих що не є "о,ф бизантін райт11.

По Конгресі залишився нам "дух СКВУ". До всяких духів, крім того звичайного що у св.Тройці, я маю підозріння, бо духами зачинають в громадському житті оперувати тоді, коли анатомія перестає функціонувати.Але мушу погодитись з реальністю, що крім анатомій на СКВУ діяли й духи, і вони не залишають нашої громади й на дальше. За кожною грізною хмарою над нашим обрієм криється якийсь дух. Так як редактор Драґан мав візію відкрити духа СКВУ, так під час Конґресу редактори незалежної преси і численні делеґати ствердили конспіративну діяльність іншого роду "духів", втому й духів антипатріярхальних.

Звичайні катехизмові духи - це істоти невидимі, бо не мають тіл. Антипатріярхальні духи під час СКВУ були зовсім відмінні. Вони хоч мали людські тіла, і менше від людини совісти, то не завжди можна було їх оком бачити. Ці тілесні істоти дуже майстерно виконували своє завдання7. Вони не виступали явно, не агітували проти патріярхальної ідеї, а то й прикидались її прихильниками. Але в "домовлюваннях" перед і під час Конґресу стояли там де треба:відмовлялися включити Світову Конференцію Мирян у програму СКВУ,відмовлялися прийняти її матеріяли до резолюцій СКВУ, не прислали на неї свого представнику і не оголосили її у пресі. Вони хитро-мудро р ізним и тайними потягненнями маневрували так,щоби справи ієрархічного завершення Української Католицької Церкви у формі патріярхату або Верховного Архиєпископства з повними правами і юрисдикцією на США за всяку ціну не допустити до відома 1003 делеґатів Конґресу, і створити враження,що такої справи не існує. Вони подбали і про те, щоб д е л е ґ а т не мав місця в цій справі забирати голосу, або пропонувати якісь р е з о л ю ц і ї .

Б кулюарах Конґресу було говорено і про те, що "дух" одної великої ду хо вн о ї особи з української католицької спільноти Америки,/деякі чомусь, називають його "бизантін с пір ітп/.,.прямо загрозив, що зовсім не візьме участи в Конґресі коли під час його нарад буде в якій небудь формі говорено про патріярхат. Логіка цього "духа" така: немає патріярхату у Філадельфії, тоді його зовсім не треба.

Такі антипатріярхальні істоти є свідомі того,що їм не вдалось перешкодити Товариству за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви зорганізувати Світову Конференцію Мирян, я к а відбулась імпозантно 13 листопада 1967 року в Українському Інституті в Ню Йорку. В ній взяв у- часть президент ПАУК і голова Програмової Комісії СКВУ о.др.В.Кушнір, але зі свічкою можна було шук-ат.и за представником УККА чи членом Організаційної Комісії СКВУ. Світова Конференція Українських Мирян, в якій брали участь понад двісті осіб - священиків,/католиків і православних/,



делеґатів і гостей явно засвідчила, що ієрархічне завершення У.К.Ц. у патріярхальній системі і її юридична єдність під проводом Верховного Архиєпископа є проблемою українською,національною, церковною, моральною і політичною, та що нікому не вдасться цій великій ідеї причіпати ярлики чи ігнорувати її. Духи-ляпіри СКВУ маневрували так, щоби Світову Конференцію Мирян не допустити до форуму СКВУ, не опублікувати її і тим зліквідувати її взагалі. Співчуваю тим,що впали жертвою спокуси нечис- тивих виконуючи цю брудну несуспільну роботу, і не завидую моральної позиції панам Драґанові і Дольницькому, внаслідок чого щоден-ники "Свобода" й "Америка1* ні одним словом не згадали про цю подію, хоча фотоз- нимки чарівника Тарзана або Йосифа Лисоєра поміщується аж до занудження.

Ці духи-ляпіри працювали понад норму.Вони дали себе відчути також і на Світовій Конференції Українських Журналістів, стараючись не допустити до схвалення і прийняття резолюцій у справі патріярхату. Та тут їм не повелось, бо дух СКВУ, тотожний з дужом журналіста Кедрина,скапітулю- вав перед зібраними,свідомими журналістами-редакторами.

Досить дивну і навіть цікаву тактику вони застосували на З’їзді Колишніх Вояків Українських Армій, що його організував ОбВУА. Коли на початку нарад один з делеґатів висунув пропозицію,щоби наради Конґресу, велися українською мовою, і прихильну пропозицію до справи українського патріярхату, то др.В.Ґалан відмовився піддати ці пропозиції під голосу*- вання'. Можна гіпотезувати, що саме тоді в особі др.Ґалана звелась завзята боротьба між його совістю і антипатріярхальним ляпірою, у висліді якої він опустив залю нарад. Запропоновані резолюції прийнято без спро- тиву. На жаль їх не друкувала "Свобода" ані "Америка".

Було повідомлено також, що Світовій Сесії Українського Жіноцтва "диявол упразднений" підкинув, антипатріярхальне "яблуко". Усі присутні Еви зависно приглядались, як ним об’їдались до сита пані Лотоцька і Пушкар.

Антипатріярхальний дух СКВУ одержав остаточно велике попертя уг православного антипатріярхального духа, бо довідуємось, що відкинення резолюції Конференції Мирян сталось на домагання православних. Стає дивно, коли Київо-Галицький патріярхат неможливий через православних, то саме ієрархічне завершення У.К.Церкви, до якого вже дозволу православних не треба просити, також не можливе через православних. Виглядає, що дух СКВУ покористувавшись скромністю духа православного перевиконав свою норму згідно з тим, що митр.А.Сенишин ще зимою 1964 року в аранжованім ним пресовім інтерв’ю відкрив нам таємницю, що проти патріярхату будуть виступати православні.

Супроти такої активної ролі різних "духів" на СКВУ виглядає трохи дивно як міг о.др.В.Кушнір а опісля пан Й.Лисогір просити Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Сліпого взяти участь у СКВУ. Як думали аранже- ри СКВУ скрити перед Блаженнішим немасковані вияви несимпатій до Його особи і ідеї,які мали місце перед і під час СКВУ,і як морально оправдати таке запрошення - тяжко пояснити.Видно що тут погубились усі норми доброго тону. На щастя Блаженніший був непогано зорієнтований у таких заходах коли прислав їм те,на що заслужили: "Молимо гаряче Всевишнього, щоби зливав на Вас все щедрі ласки і помочі та хоронив Вас від небезпек?

*Згідно з повідомленням пресової, аґенції СПІ в Брюсселі, цвинтарище

Української Греко-католицької Церкви в Галичині велике: 11, Владик,1735 священиків і ченців,1090 черниць вигнано з манастирів і вислано на Сибір, замкнено 4400 церков і каплиць, а мільйони вірних зазнали переслідувань. Терновим вінком на цвинтарищі тих уже мовчазних синів нашої Церкви мала б бути заява трьОх українських Владик /із Чина Св.ВВ/ до Секретаріяту Схід-



ної КонґреґаціХ проти скликання Синоду Українських Владик. Вони в покорі мали просити про дозвіл-ласку дальше належати безпосередньо до Східної Конґреґації, відмовляючись тим самим від підпорядкування себе Перво- ієрархові нашої Церкви Блаженнішому Архиєпископові Кардиналові Йосифові Сліпому./Цинічним є одначе факт, що один із них має смілість промовляти у високопатріотичному тоні до народу в Україні через радіо "Голос Америки " і/.

Належало б прилюдно сьогодні спитати чи ці три Владики-ребелянти розуміють, що їх непідпорядкування^ Верховному Архиєпископові викликає численні внутрішні конфлікти в сумлінні мирян,яким важко погодитись із вимогами підпорядкуватися їхнім безпосереднім зверхникам, коли ці зверх- ники самі ломлять засаду ієрархічности? Яким вінком і якої слави на цвинтарищу нашої Церкви в Галичині може бути подія відділення ЧСВВ від юрисдикції Верховного Архиєпископа,практично доконане протоархимандри- том о.др.А.Великим в Римі?

Наші рефлексії про противників єдности, усамостійнення та ієрархічного завершення нашої Української Католицької Церкви, і про антипатріяр- хальних духів СКВУ які бажали здусити цю велику ідею, закінчую словамио.др.Івана Гриньоха:"На ділі ж наша церква на чужині добрела до такого стану, що перетворилась у Церкву-Чуж ницю в стосунку до своєї Матері.Хоч як боляче таке сказати, а сказати треба, щоб не жити уявною дійсністю і не обманювати себе та інших. І краще сказати правду раніше,ніж тоді, коли вже не буде рятунку, - бо всі знаки на небі показують/хіба, щш Господь змилосердиться і вразумить і просвітить в останній момент/- що наближається навіть не повільною ходою час, коли похоронні ликування* душителів нашої Церкви Матері завершаться шарханням лопат і скроплюванням крокодилячих сліз над уже відкритим гробом нашої Церкви на чужині.7.

УПОВНОВАЖЕНИЙ АПОСТОЛЬСЬКОГО ДЕЛЕГАТА ВІДБУВ ЗУСТРІЧ ІЗ ПРЕДСТАВНИКАМИ ТОВАРИСТВА ЗА ПАТРІЯРХАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИВ суботу 2. березня 1968 р. відбулась у Філадельфії зустріч Уповноваже

ного Ватиканської Апостольської Делеґатури - для США з представниками нашого Товариства. Філадельфійський епископ-помічник римо-катольцької Аепархії, Джералд В. МкДевітт, приняв на авдієнції 3-членну делеґацію: ред. В. Пасіч- няк, голова Товариства, проф. М. Лабунька, та др. 3. Ґіль.

Ця зустріч була вислідом заходів Головної Управи, особливо її Голови, перед Апостольською Столицею та др. Є. Ґіля, заступника голови - перед Апостольською Делеґатурою у Вашінґтоні, Д.К. Папський Делеґат, Архиєпископ Раймонді - після довгого зволікання - уповноважив філадельфійського єпископь помічника відбути цю зустрів та звітувати про її вислід. іРозмова велась в надзвичайно приязній атмосфері. Представники нашого Товариства мали нагоду щиро і відтверто з’ясувати Уповноваженому Апостоль** ського Делегата ті справи, що так глибоко тривожать всю українську спільнот? а саме: роз’єднання поміж Ієрархами Української Католицької Церкви та загро- за Її розбиття. Єпископ Джералд В. МкДевітт звернувся до Голови Товариства з проханням виговити меморіал, що відзеркалював би змагання українців-католиків за помісність Української Католицької Церкви. Цей меморіял, а також супровідне письмо-звіт про зустріч будуть переслані, згідно з заявою Єпископа МкДевітте., Апостольській Столиці.



Степан ПроцикПЕРЕД ТРЕТІМ ЕТАПОМ

Коротка історія організованого руху за створення Українського Католицького Патріярхату дозволяв ^систематизувати себе поділом на три окремі дієві періоди. Перший найбільш спонтанний і піднесений період був початковий, зв’язаний із конкретними заходами Верховного Архиєпископа Блаженні- шого Кир Йосифа Сліпого в Римі до організаційного завершення нашої Церкви у патріярхальній системі.За діловою ініціятивою Українського Християнського Руху в США зорганізовано Комітет за Створення; Київо-Галицького Католицького Патріярхату з мережою відділів та.мужами довіря у багатьох містах країни.

Програмово Комітет оформився згідно з постановами Конференції Єпископату Української Католицької Церкви з вересня 1964- року; з ціллю "розгорнути діяльність,щоби Київо-Галицький Патріярхат скоро став дійсністю, та церковною владою нашої Церкви."

Ентузіястом і мотором цього організованого руху виявився проф. М. Чубатий, який серіями добре науково обґрунтованих газетних статтей і прилюдними доповідями спопуляризував ідею патріярхату серед громади, і видобув з неї певну активність. Відбуті авдієнції делегацій і приватних осіб в церковних ієрархів у Римі, перебіг II і III Сесій Другого Ватиканського Собору, постанови Першої Конференції Українських Католицьких Єпископів, піднесли ентузіязм і створили благородні надії на краще майбутнє Нашої Церкви. Спонтанно, і без великих зусиль зорганізовано й вислано до Св. Отця петиції в справі створення Патріярхату із сорок тисячами підписів мирян, і надії усіх почали ясніти.

Та громадському ентузіязмові і надіям багатьох шляхетних громадян прийшов скоро кінець.. Скоро постанови Другого Ватиканського Собору, якими могла скористатись наша Церква,залишились важними лише на папері,а дійсність почали формувати оперативні чинники із Римської Курії та Східн^ої Конґреґації, патріярхальний комітет відчув негайно створену нову реальність. Насамперед привезено вістку із безпосередньої зустрічі з протоар- химандритом о.др.А.Великим про те, що Чин Св.ВВ не солідаризується, із Верховним Архиєпископом і не поділяє ідеї Патріярхату у представленій Ним формі. Митр.А.Сенишин в приготовленому інтерв’ю із приготованими журналістами недвозначно дав до зрозуміння,що ідея ієрархічної єдности нашої Церкви - це не його інтерес. В слід за тим проголошено нелегальність збирання підписів під петиціями до Св.Отця усіми трьома Владиками в США. А дальше провідні сили в УККА,/братські союзи та визвольний фронт/,доклали усіх старань, щоби накинути громаді їхнє неприхильне становище до справ, які заступав Комітет. Зрештою, проф.Л.Добрянський заявив, що він є за патріярхатом, але у Філядельфії...

Філядельфійський митрополичий ординаріят відкрив сторінки "Шляху" для ординарної атаки проти Комітету,матеріял до якої постачав йому Осередок Українознавчих Студій з проф.Р.Смаль-Стоцьким на чолі. Персональні атаки проти Верховного Архиєпископа почали появлятися у братській,католицькій і бандерівській пресі у формі власних коментарів,чи то у формі передруків із "віродостойних бразилійських католицьких" жерел. Визвольний Фронт поспішив заявити громаді, що він "не є проти патріярхату, але є проти такого патріярха, який робить за згодою Москви...Патріярхом може бути особа незалежна від бажань Москви...Комітет за Патріярхат - це ніким не покликані самозванці,які роблять роботу, що йде не в користь українського суспільства, але йде в користь Москви...Комітет не оправдує свого існування, бо ним керує Москва..."

В такому сумерку кінчався перший період організаційного й духового народного піднесення з надією на воскресіння єдности й ієрархічного вивершення нашої Мучениці-Церкви,і приходив час здушення вияву церковних



і? разом з тим національних стремлінь вірних Української Католицької іЦеркви.В цей час відбувся другий З’їзд Комітету який по формі прийняв І новий статут і оформив Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви, а по суті переДав Товариству діяльність Комітету для продовжування її в змінених умовах.

Так Товариство започаткувало свою скромну діяльність в такій дійсності, що справа патріярхату для нас є фактично відложена на необмежений час.Противники Кардинала й ідеї патріярхату святкували перемогу,а ряди тих,які повинні відстоювати правду - рідли. Багато відомих прізвищ, що густими рядами зарясніли були на фірмових паперах Комітету погубились і відпали,багато відділів і мужів довір’я заніміли, а горстка тих,Щ0' ще залишились - потонули у безпредметових взаїмообвинуваченнях в невдачі. Нова управа не мала відкритих можливостей дії‘.Соборові сесії закінчились, жадного іншого форуму церковної політики не існувало,Конференція Українських Єпископів не відбулась,а до Першого Синоду Католицьких Єпископів в Римі наша Церква приступила так,як Східній Конґреґації забажалось - роз*- битою на три куски. Нас, льояльних членів Католицької Церкви ставлено щораз перед новими доконаними фактами,доконаними беззаконно, скрито.Назву нашій Церкві міняють; Чин Св.ВВ фактично відірвався від цілости Церкви, і за дозволом Східньої Конґреґації веде окрему політику на чужині іґ на Україні;номінація трьох прелатів греко-католиків у Польщі, єпископські свячення в Югославії, чи навіть піднесення в ранзі трьох священиків із Чікаґо,/за участь у скандалах і компромітації Церкви і громади/, — усі ці прероґативи формально належать Верховному Архиєпископові,а фактично,/але чи легально?/,виконує їх Східна Конґреґація.

Коли усі народи вводять тепер реформи в церковне життя, достосовуючи його до потреб самих мирян,прислуховуючись до голосу мирян,ми маємо ось таку реакцію Східної Конґреґації на льояльну акцію наших мирян, в листі Апостольського Делеґата ч.ІІЗ/64- до Митрополичого Ординаріяту у Філя- дельфії: Because of the harmful divisiveness that such efforts can bring to the Ukrainia community, the Oriental Congregation, acting in accord with the Secretariat of State, has requested that the following directive be conveyed to the Members of the Ukrainian Hierarch in this country: It is directed that all propagandizing and campaigning for a Ukrainian Patriarchate come to an end inasmuch as Cardinal Slipyi has expressly disassociated himself from all such initiatives. In view of this, I would appreciate receiving from Your Excelle an assurance that these directives have been complied with so that I may in turn inform the Oriental Congregation."

Щоби виготовити такі директиви то Східна Конґреґація мусіла мати інформації не від кого іншого,як лише від наших Владик,які в свою чергу інформують так як Східній Конґреґації потрібно. До речі наші Владики це не одиноке жерело інформації Конґреґаціа. Свого часу преса говорила, що інформація про можливість роздору між вірними пішла до Риму -від кількох організацій нашої країни, втому й від"столітньої наукової установи", і з підписами визначних осіб.Знаємо також,що до Стейт Департменту У Ва^ шінґтоні постачають також інформації, але вже іншого змісту. Там "роз’єднання між вірними" не має такого значення як у Римі,тому до Вашінґтону подають арґументацію яка там пасує:коли б, кажуть * віддати тутешніх українців католиків під юрисдикцію Кардинала Сліпого, то це причиниться до поширення комунізму в цій країні.../Цілковита схожість з тим, щопКар- динал залежить від Москви!'/.

Серед такого тиску на нашу громаду від своїх і від чужих,і серед все нових фактів насильного розбиття й нищення найдорожчих скарбів громади - рідної Церкви, проходив другий етап нашої організованої праці.Нова управа своїми акціями ще нераз деклярувала несфальшовану волю



вірних нашої Церкви до збереження її ієрархічної єдности і обрядової окре- иішности перед своєю церковною владою і перед вищими чинниками в Римі.В засязі тих тихих,але не менш рішучих заходів,вислано нові петиції до Святійшого Отця з підписами чотирнадцяти головних управ центральних орган і з а ц і й Америки, відбуто представниками тих організацій авдієнції у двох українських Владик,нав’язано і вдержується персональний зв’язок із представником Апостольської Делеґатури у Вашінґтоні, проведено акцію на СКВУ, та хоч в скромному засягу поширено конечну інформацію про становище й перспективи нашої Церкви чи то доповідями по осередках, чи то при помочі бюлетеня.

Краєва управа свідома того, що це не все,що треба було зробити для цілі Товариства, та що наша праця не зупинила розчленування нашої Церкви Східною Конґреґацієїо і господарювання в ній чужих, сил, але ця дрібна праця принайменше зберігла свідомість загроженої ситуації серед більшости громади, створила добірне "тверде ядро" активних і свідомих своїх завдань людей для майбутніх акцій,- і заставила противників соромливо мовчати. Але вони хоч мовчать, то роботу свою продовжують.

Кінчаючи цей приписаний статутом час праці управа свідома того,що вона не зможе дати задоволяючої відповіді на тривожне питання про положення в нашій Церкві. Вона не зупинила процесу її' шматуванняі, і вона не може закрити перед громадою образу її руїни.Вона не може не говорити про те, що в багатьох єпархіях володіє чужа, не прихильна українським інтересам сила. І в такому незавидному стані приходиться відбути другі Загальні Збори Товариства.

Роздумуваннями над такою ситуацією треба приготовитись до третього етапу організованої праці для добра Церкви. Цей третій етап може бути тяжчий за два попередні,але може й бути легший. Тяжчий він може бути через те, що становище нашої Церкви на чужині і на Україні є безнадійне, і що противники її самостійности й українськости є панами ситуації.Легший він може бути тим, що викроїлись остаточно позиції УККА, СКВУ, і тих організацій,які дали виминаючі відповіді на пропозицію підписання меморіялу до Св.Отця. Знаючи на підставі так закроєних позицій з ким справа,і знаючи що очікувати немає вже чого, оборонну/ акцію треба буде проводити тепер координовано не тільки в краєвому маштабі, але й в міжкраєвому, силами не одної, але багатьох споріднених організацій. Наша петиційна акція, як також наша акція на СКВУ була добрим початком. Координація і унапрямлювання свідомо обдуманих потягнень на базі Світового Руху Мирян зробить їх більш успішними.

Замість дару любови для Філядельфійського Митрополита Амброзія Сенишина, збираного в нашій церкві св.Івана Христителя: в Нюарку,Ню Джерзі, дня 3 грудня 1967 року, пересилаємо десять долярів на виданая книжки Мілєни Рудницької п . н . "Невидимі Стигмати".

Любов і інж, Любомир Савойка Нюарк, Ню Джерзі.



КАРПАТО-РУСЬКА ВІЗАНТІЙ1ДИНА

В кінці минулого року закінчилась епопея карп ато-руського єписаоїха Преосв. М. Елька його ризиґнацією із зверхництва "Візантійсько-католицької" єпархії у Пітсбурзі. Як було відомо, преосв. Елько був викликаний до Риму в наслідок протесту тридцятьп*ятьох священиків і пробув там біля одного року без права комунікуватись із. священиками і вірними його єпархії, коли його справу досліджувала покликана Святійшим Отцем Павлом Шостим тричленна понтифікальна комісія. Після закінчення праці цієї комісії, висліду якої не опубліковано^ Преосв. Елько 22 грудня^мин. року зрезиґн^вав із свого посту і більше до Пітсбурґу не повернувся. Його місце зайняв Ііреосв.0# Коціско із Пасаїку. Уряд Апостольського Делеґата у Вашінґтоні повідомив коротко, що через існуючі специфічні умови було б не вказаним для Преосв. Едька вернутися до Пітсбурґу.

Хоч праці комісії досі не опубліковано то і без того деякі точки про- І тьсту карпатських священиків відомі: переіменовання церкви на модерний ”БІ- зантін Райт”, облатинщення обряду, зміна календаря та введення англійської мови у Богослужби. В тому Преосв. Елько тісно співпрацював із Священною Коа- ґреґацією Східних Церков і римо-католицькою американською ієрархією, І тому його духовний і священичий авторитет не був предметом дискусії комісії.

Для нас цей епізод цікавий із двох аспектів: розвиток подій у карпато- руській церкві тотожний із подіями у нашій церкві, і друге - формально ці дві церкви є ще до сьогодні одною церквою.

Карпато-руських вірних колись греко-католицької Церкви є в Америці більше як українців-католиків. Перший опископ українців католиків в США Преосв.. Сотер Ортинський був спільний для всіх греко-католиків: карпато-русинів і галичан. А тому, що католики з Галичини були більше національно свідомі, /але за мало свідомі щоби держатись разом із карпатськими земляками, принайменше в релігійній ділянці/, мадярський уряд, якому церковна і національна єдність 1 українці? не була вигідна, постарався, що по смерти єп. С. Ортинського /1916/ єпископом для галичан призначено Преосв. К. Богачевського, а для карпатських русинів єп. Такача. Все ж таки в Римі ніхто тоді ще не оспорював що єп. Такая є того самого обряду /Рітус Рутєні/, приналежний до тої самої церкви /Еккля' зі* Рутене/. По зруйнованні нашої Церкви та ієрархії в Галичині і на Закарпатті /191^5 - 1947/, Східна Конґреґація під проводом кардинала Тіссерана, прг овній прихильности Папи ПІЯ XII, почала широку розбулову нашої Церкви в-США|

Канаді. На місце тимчасових екзархатів потворено нові канонічні єпископств ̂ був підставлюваний плян централізації всієї греко-католицької Церкви в одні митрополію з осідком у Філядельфії.

Наступний Папа Іван XXIII, великий приятель східних, мав плян реоргані-! зувати Східні Церкви на Патріярхати або Верховні Архиєпископства, і скасувати юрисдикцію Східної Конґреґації. Коли в лютому І9&3 року Митрополит Ісповідни^ Йосиф Сліпий, овіяний славою мучеництва за Церкву Христову, прибув до Риму і ! справа утворення Українського Католицького Патріярхату почала прибирати реа^ них форм, достойники Східної Коґреґації ужили усіх своїх та українських сил, , щоби не випустити нашої Церкви із своєї понад тристалітньої влади. ,

В червні 1963 року помер Папа Іван XXIII, але декрети про Східні Церквиі були вже приготовані на Соборі, і не могли бути скасовані. Та хоч Собор їх прийняв, і новий Папа Павло УІ потвердив, то Східна Конґреґація відзискала , свої впливи і зробила все, щоби не допустити до завершення самоуправної поміч неї Церкви Українського Народу в світі. До цього спритно було використано над внутрішнйй поділ, до речі акцептований усіми нами, і відчуження закарпатців, і

Колись на початку п'ятдесятих років Папа Пій XII випустив "Послання до і Народів Росії”, на яке, самозрозуміло, зареаґували протестами українці. Незадовго після того українці одержали сатисфакцію, бо цей самий Паца вицуст^



другого листа вже з прихильним до них змістом, І вперше в Історії почали в Римі вживати назви .'Україна. Від того пам’ятного часу прийнялася у нас назва Українська Католицька Церква а в Римі перестали нашу Церкву називати "Екклєзія Рутена", а почали називати "Екклєзія Україна". Фатальні наслідки такого "українізаційного" успіху не дали на себе довго ждати^ Після резиґнації кард. ТІссерана його наслідник кар®. Чіконіяні, колишній Апостольський Делеґат в США, неприхильний українській справі, прийняв тезу, що "Екклєзія Рутена" і "Екклєзія Україна" це дві окремі церкви, і дві окремі національні одиниці• Церквою українською почали в Схі дній Конґреґ ації називати лише неіснуючі галицькі єпархії, і більш нікого.

Давна назва "Екклєзія Рутена" включала екзархат Карпатських русинів, єпархію бачванських русинів, словаків і навіть мадярів греко-католиків, а після того вони перестали бути частинами одної церкви. Східна Конґреґація приступила тоді до ділення нашої церкви на частини, тобто проведення пляну цілковитої її ліквідації, і обсаджувати ієрархічні престоли людьми, які до цього надавалися. В цей час митрополитом українців став стемфордський єпископ А. Сенишин з тенденцією встановлення т.зв. візантійського обряду дорогою зміни календаря та введення англійської мови в Богослужби, а закарпатський екзарх Елько, відділивши закарпатців від українців,, робив в своїй екзархії те саме. Його тимчасову установу - екзархію, перемінено на дві сталі єпархії візантійського обряду /вже не рутенського або руського/, і тим самим відтягнено їх з-під влади Верховного Архиєпископа чи евентуальної Патріярхії. Як відомо усі візантійські новотвори репрезентував на першому Синоді Католицьких Єпископів в Римі Митр. Сенишин, послушний виконавець плянів церковного розбиття .

В єпархії Елька перестали вживати назви не тільки українець, але й русин, чи карпато-русин, а коли приходилось в деяких випадках означати етнічне походження мирян, то екзарх офіційно вживав назви "рашени, Крім такого баламутства ширеного в духовній семинарії і також під час візитацій, він не зважаючи на те що "візантієць", давав доручення вводити латинщину в церкви, повикидати іконостаси, не вживати назви "русин", та вводити англійгьку мову в Богослуж- би. Хоч його вірні неприхильно наставлені до назви український, зате вони фанатично прив'язані до назви "руський", плекають свідомість до приналежности до своїх предків, мови, обряду та церкви.

В зв>язку з невигідними термінами на окреслення етнічного походження єп. Елько вкінці окреслив своїх вірних так, що вони церковно й національно "візантійці" що закінчилось анекдотою на міжнародному полі: коли дгох його семи- наристів поїхали на Закарпаття відвідати родини, переступили мадярський кордон і поповнили якусь неосторожність, то мадярська поліція посадила їх до тюрми. Коли при допитах вони ствердили, що вони громадяни США а по національ- ности візантійці, то це стало загадкою для мадярських урядовців. Не довіряючи арештованим вони звернулись до мадярської Академії Наук за поясненням де така національність водиться, але не одержали на це вдоволяючої відповіді.Аж по довших дослідженнях вони переконались, що арештовані є карпато-руського походження, але до сьогодня мадяри не знають хто і з якою ціллю створив "візантійську" націю.

Церковна політика єп. Елька привела таки вкінці до обурення мирян і частини священства, і почались протести. Його канцлер о. Мартин на знак протесту перейшов на православіє, і висвятився на єпископа для карпатських русинів підлеглих візантійському патріярхові. Декілька парохій протестуючи проти то- тальйого введення англійщини перейшли також на православіє, і почали праву- вання з єпископом за зворот церковних будинків. А три парохії, які вже були тотально замериканізовані, постановили перейти на римо-католицтво, вважаючи, що коли,єпискОп ліквідує, рештки їхнього прадідівського обряду, то їм все одно бути іа^латинниками.

Особисто єп. ііілько перестав користуватись авторитетом у своїх мирян,



питомців та духовенства через те, що вів безвідповідальні і нераз єретичні І розмови. Такі розмови були награні на стрічку і переслані до Риму разом з протестом 35-ти священиків. Це спричинило відкликання його до Риму, і по однорічнім дослідженні позбавлення його єпархії. Згідно з повідомленням Католицької Телеграфічної Аґенції єп. Елька усунено з катедри але з почестями піднесення до архиєпископа, та іменуванням куріяльним радником, Із зазначенням, що в нього жадної провини немає. Таку охорону матиме кожний пОплентач Східної Конґреґації, і кожний розбивач української церковної єдности. І на це вони розраховують... (

Наступником єп. Елька став єп. С. Коціско із Пассейку, який продовжує бути єпископом !,<візантійського обряду”, але обережним. Привернув пошанівок до назви Карпатська Русь, хоч сам вже нащадок третього покоління закарпатців, Він об'єктивно висвітлює історичні процеси цієї частини рідної землі, говорить бездоганно по українськи, ввів подвійні Служби Божі - по церковно-сла- в*янськи-і по англійськи, і в усіх справах поводиться стримано та об'єктивної

Карпато-руська візантійшина одержала удар, хоч може й запізно. Наша українська візантійщина довершує руїну нашої церкви без перепон.

Д-р СОФІЯ; ПАНКЕВИЧ СМІШКО

Дня 29 листопада 1967 року у Філядельфії відійшла у вічність д-р ме- дицини Софія Смішко, з дому Панкевич.

Покійна родилась 26 жовтня 1902 року у Львові в родині Юліяна Нанке- вича і Климентини з роду Волинських, гербу Амікус. Батько Покійної артистом-малярем, а мати була довголітньою директоркою Книгарні Наукового Товариства імені Шевченка у Львові. Рідний брат Покійної Іван згинув у бою з большевиками під Крутами, куди був спрямований як студент Старшинсь-, кої Школи із Кам’янця Подільського.

Покійна закінчила гімназію у Львові 1920 року і стала студенткою)і організаторкою•Медичних Курсів, а опісля студенткою Українського Тайного Університету. Весь свій час Покійна ділила тоді між наукою і громадською працею для студентів і Тайного Університету, збираючи для. цієї щілІ фонди і влаштовуючи різні імпрези. Була активним членом таких студентсккихс організацій: Академічна Громада, Медична Громада, Український Студентсь^ кий Соисз, та Українське Допомогове Товариство.

Після невдалого замаху на польського вождя Пілсудського,Покійна разом із групою передових студентів, була арештована польською поліцією, опісля дякуючи старанням др.С.Шухевича та др.В.Старосольського звільнена, з Порадою виїхати негайно за кордон. і

Літом 1922 року Покійна залишила рідний дім, переїхала до Праги, вступила на медичний факультет Карлового Університету,який закінчила докторатом з медицини в березні,1929 року. 1932 року нострифікувала свій

1 диплом на університеті в Кракові.Повернувшись в рідні сторони^Вона працювала професійно як доктор

медицини і високий спеціяліст очних недуг ад’юнктом очного відділу Місь- і кого Шпиталя у Львові, лікарем Каси Хворих, та лікарем Української На~ родної Лічниці.



19 січня 194-4- року др.Софія Смішко, не відриваючись від професійної, громадської і культурної праці, одружилася з товаришем діточих літ^ доктором медицини Левом Смішко, після чого обидвоє були змушені залишити рідне місто і виїхати на еміґрацію. В Німеччині подружжя Смішко дальше продовжувало професійну і громадську працю, з вдячністю від багатьох па- цієнтів-еміґрантів,аж до часу виїзду до Америки в грудні 194-9 року.

На новому місці Покійна не звільнила себе від професійної і громадської праці,працювала в очному шпиталі, і приготовлялась до ще одної ност- рифікації свого лікарського диплому.Але на жаль воєнні переживання,ски- тальщина, виснажуюча праця і сильно підірване здоров’я спричинили ряд недуг і зламали фізичні сили цієї Жінки - Лікарки - Громадянки. Але не зламали Її духа.

Вщеплену -в родинному домі любов до мистецтва, культури, книжки,Вона плекала ціле своє життя.Глибоко віруюча християнка-самаританка, несла моральну і матеріяльну поміч усім потребуючим.Велика любовдо Церкви і Народу та почуття відповідальности за їх долю дали др.Софії Панкевич-Смішко незмірну енерґію і силу вже на склоні Її життя віддати ще так багато праці і старань для ідеї Українського Патріярхату і Українського Католицького Університету,якого Меценаткою Вона була завжди.

Глибоко стурбована долею Її Церкви-Мучениці, боліючи над сумною дійсністю яку уважно спостерігала до останку свого життя, і залишаючи осамітненого друга свого життя,др.Софія Смішко відійшла у вічність з вірою у волю Божу над усім.

Нехай світла пам’ять Покійної буде вічною між людьми!

Слава Ісусу ХристуіВатикан,дня 1 грудня 1967«

Високоповажайий Пан Др.Лев Смішко ФілядельФія.

Високоповажаний Пане Доктор!

З не меншим від Вашого болю одержав я сумну вістку про смерть Вашої Дружини д-р СофІЇГ. Прийміть моє найглибше співчуття по так великій Вашій втраті, як і нашій:великої прихильниці і добродійки Патріярхату, Університету, нашої Церкви і великої патріотки. За Її* душу відправлю 6 грудня Св.Службу Божуг, щоби Бог прийняв Її душу в 11 селені є праведних" .

З Архиєрейським Благословенням

Йосиф Сліпий Верховний Архиєпископ.



ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН МІСТА ФІЛЯДЕЛЬФІЇ ДО МИТРОПОЛИТА А. СЕНИШИНА

Дня 2 грудня І9б7 року вечером в навечеріє двадцятипйтилітнього ювілею хіротонії Владики А. Сенишина, громадяни міста Філядельфії зіб- роні на ширших сходинах Товариства за Патріяр хальний Устрій Української Католицької Церкви схвалили і вислали Йому побажання, які друкуємо нижче.

Доїх ЕксцеленціїМитрополита ФілядельфійськогоБисокопреосвященішого Архиєпископа Кир Амброзія Сенишинау Філядельфії

Ваша Ексцеленціє!Ми, громадяни міста Філядельфії, вірні Української Католицької Церкви,

зібрані на зборах дня другого грудня І9&7 РокУ> на яких запрошені доповідачі, нільні громадяни українського організованого життя в США поділилися з нами своїми думками й увагами» стосовно церковно-релігійного життя української діяспори, рішили при цій нагоді висловити спільно й передати Вашій Ексцеленції наш привіт і побажання з нагоди двадцятьп’ятиліття хіротонії Вашої Ексцеленції.

Свідомі того, що успіхи, що їх осягнула наша церква в цій країні за три чверти століття, були можливі в першу чергу завдяки особливій ласці і опіці Всевишнього над нашим знедолиним народом, а також завдяки спільним зусиллям попередників Вашої Ексцеленції, відданих Богові і Вселенській Церкві та свому народові блаженної пам*яти Владики Сотера і Кир Константина, свяшеників піо- нерів-місіонарів та загалу відданих вірних, ми бажали б Вашій Ексцеленції бути, за Божим благословенням продовжувачем щасливого і в Бозі початого великого діла. Під мудрим проводом своїх владик священиі-си-місіонарі, навіяні великою любов'ю до свого народу, запалювали наших попередників на цій землі чеснотами віри і любови та вели їх на висоти подвигів в їхньому релігійному і національному житті закріпюючи в їхніх і їх дітей серцях відданість своїй церкві й народові. Завдяки цій Божій гармонії між вірними, священиками і владиками могло розвинутись церковно-релігійні й національно-суспільне громадсь* життя до висот, що на них ми сьогодня можемо бути горді. Божі храми і народні доми, манастирі й школи, пам*ятники й господарські та культурні іституції, що прикрашують сьогодні нераз видні площі в більших містах Америки від океану до океану є наочними свідками росту української громади .в цій країні, росту,, що без цієї гармонії духа і єдности церкви й народу ледви чи був би можливим.

Одначе коли з радістю й гордістю згадуємо минуле не можемо з тими самим? почуваннями говорити й думати про майбутнє* Наші серця стрівожені, наші душі занепокоєні, а в наших думках повстають поважні сумніви відносно майбутнього нашої Церкви й народу у великій діяспорі, а головно коли йдеться про церковнз провінцію Української Католицької Церкви, що її за Божою волею і за рішенням •св. Апостольської Столиці очолює Ваша Ексцеленція,

Ми були б поганими вірними св. Вселенської Католицької Церкви - Матері, і й невдячними дітьми Української Католицької Церкви, коли б не горіли бажання» при кожній нагоді звеличувати Божу славу і дбати про добро нащої Церкви. А яє могло б статися, коли б у нас посіялась й байдужність, коли б ми не сказали



нашому Архипастиреві про те, що нас турбує і журить, а навіть болить і ранить наші душі й серця. Вважаємо, що цей світлий ювілей Вашої Ексцеленції я доброю для того нагодою і тому до наших побажань ми долучимо також вислови нашого занепокоєння і турбот, що стосуються важливих проблем і пекучих питань сучасного і майбутнього нашої Української Католицької Церкви поза межами нашої батьківщини, а особливо в СИІА.

З прикрістю доводиться нам ствердити, що вР&з із ростом і потішаючим розвитком церковно-релігійного життя в цій країні, особливо коли йдеться про його організаційну і матеріяльну сторінку, почався вже в минулому певний занепад в духовній площині. Не сумніваємося, що явища такого порядку є аж надто очевидні для Вашої Ексцеленції, коли ми, вірні, дозволяємо собі говорити про це, та з глибини наших наболілих душ видвигаємо такі недомагання;

і/ Брак єдности серед ієрархії Української Католицької Церкви засвідчений тим, що

а. досі не відбувся синод владик Української Католицької Церкви, котрий уконста/гував би існування і діяння Української Католицької Церкви як єдиної, неподільної, помісної Церкви українців католиків в цілому світі;

б. відсутність позитивного становища Вашої Ексцеленції, та небагатьох других Ієрархів, до видвигненої на Другому Ватиканському Соборі нашим Ісповідником Віри Верховним Архиєпис.копом Йосифом Сліпим ідеї Українського Патріярхату допомогла провалові цієї акції І відкладенні її на невідомий час;

в. нехтується рішення св. Апостольської Столиці в нашій церковній провінції в справах юрисдикції Верховного Архиєпископа, їх Блаженства Кардинала Иосифа Сліпого. Стверджуємо, що на тому дуже терпить авторитет св. Церкви взагалі, а Української Католицької Церкви зокрема. Нехтування, авторитетом на будь якому щаблі призводить до нехтування всякого авторитету на низах у кожному суспільстві . Не може це бути вийнятком і серед нашого народу. Такий стан загрожує поважно релігійному життю великого числа вірних нашої Церкви;

г. рівночасно сприяється постепенному нівеляційному процесові стосовно нашої церковної відрубности в цій країні. Маємо на увазі небезпеку, шо в майбутньому наша Церква буде підпорядкована і юрисдидикційно залежна від провідних і відповідальних чинників американської римо-католицької Церкви. На це вказує впершу чергу зміна назви нашої Церкви, як це виявляють офіційні акти і публікації Американської Католицької Церкви, в яких наша Церква названа Американська Католицька Церква Візантійського Обряду, замість Українська Католицька Церква Східнього /фактично - українського/ обряду. Така зміна вносить замішання і непорозуміння бо більшість східніх церков були колись візантійського обряду, але сьогодні так себе більше не називають, бо витворили свої власні обрядові властивості, як і наша.Дальше, таке саме значення має і участь владик нашої церковної провінції у синодах Американської Римо-Католицької Церкви.

2/ Занедбання, а то й свідоме нехтування клером нашої Церкви скарбами нашої української традиції, а особливо питомими властивостями нашого обряду£

З/ Не прикладається належної уваги в парохіяльних школах вивченні української мови дітьми українських родин, зокрема навчанні релігії українською мовою. Без знання мови не можливе пізнання культурних надбань українського народу, а тим самим церковних традицій і обрядів. Діється це зі шкодою для українського і американського народів.

і\./ Занедбується духове життя вірних, головно молоді, в наслідок чого чимраз більше стає помітне занедбання релігійних практик, байдужність



у справах віри і Церкви, а навіть випадки цілковитого безвір'я і Відходу І від Католицької Церкви. І

Є це найбільш болюяі і невідкладні проблеми церковно-релігійного життя української громади у США, в тому великої кількостй вірних архиєпархії Вашої Ексцеленції. Можна б згадати ще й інші. І коли ми звертаємось 3 ними до Вашої Ексцеленції в такий особливий момент життя Вашої Ексцеленції, то роби* мо це тому, що вважаємо, що Ваша Ексцеленція з рації свого становища є в црі ві і можете їх розв'язати бдино правильно в дусі цієї Божої гармоції, що її ми згадали на початку - в дусі єдности Української Католицької Церкви і під єдиним проводом для всіх вірних українців католиків у всьому світі, в дусі збереження авторитету і правопорядку, в дусі збереження і плекання скарбів церковної і національної культури і традицій, в дусі єдности Церкви й розсіяного знедоленого народу.

Не сумніваємось, що коли громада вірних побачила б серіозні кроки Валю; Ексцеленції в напрямі ліквідації тих недомагань, вона відгукнулася б з великим запалом, відданністю 1 жертвенністю, і піддержала б їх так, як піддер, жувала почини усіх достойних великих Владик нашої Церкви в минулому. Бажане Вашій Екецеленції Многих і Благих Літ!

За Справу Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької ЦерквіВідділ у Філядельфії: І

Філядельфія, дня 2 грудня І9б7 року.

Д-р Лев Смішко /в.р./ голова

Д-р Юліян Колтун /в.р./ секретар

За Президію Зборів:

інж. Роман Левицький /в.р./ предсідник

Д-р Володимир Бачинський /в.р, містопредсідник

З ДУМОК ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИСКОПА

Про Церкву на батьківщині:Ми ждемо здійснення повної релігійної свободи для наших

братів в Україні й може деколи сумнів закрадається до нас, коли ж прийде ця благословенна хвилина. Та вона може прийти так несподівано, як нечайно прийшов сам Господь на землю. Здавалося б, зовсім незамітна подія, як двоє* осіб зайшли спочити до убогого вертепу-стаєнки. Та це була хвилина, епохальна подія, що врізалася в цілу історію людства і змінила її основно. Всемо- гучий Бог уживає незамітних способів для зіслання великої благодаті тим, які з вірою до Нього звертаються, на нього надіються і в Його любові ведуть своє життя.

( З різдв’яної проповіді в базиліці Св. Петра 7 січня 1966 р.).



СТАНОВИЩЕ ТОВАРИСТВА ЗА ПАТРІЯРХАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

ДО КАЛЕНДАРНИХ СПОРІВВладика Української Католицької Церкви Кир Ярослав Ґабро в Катедральнжсж

Вістях ч. іц.9 /іОб/, із 6 грудня І9&4 р. подав до відома парохіянам Катед а св. о. Николая в Чікаґо, що з днем І жовтня 1961̂ . р. впроваджено зміну де пер іншого юліянського /старого/ календаря на григоріанський /новий/ кален, на його виразне доручення, та що ця зміна є ’’невідкличною".

Рік пізніше, в часі четвертої сесії II. Ватиканського Собору, Синод? .,ж

надцяти Владик Української Католицької Церкви постановив, що: "не)можна зр міняти в Українській Католицькій Церкві дотеперішнього юліянського калв^ я Одначе там, де заходить дійсна духова потреба й де поважна більшість ві] цього бажає, місцевий Владика, за згодоіб Апостольського Престолу, може де лити цим вірним користуватись григоріянським календарем, запевняючи, оді повну духовку опіку для вірних, що далі залишились при юліянському календарі 1 /Благовісник, Рік II, книга І, І9&6, стор. 21/.

Владика Кир Ярослав доказав, на загальне згіршення нам усім, що впро джена ним зміна календаря дійсно "є невідкличною”, та що його підпис під спільною постановою всіх Владик УКЦеркви рік пізніше не означав повороту легалізму бо він не лише самовільно змінив календар, але не погодився дати духову овґіку тим вірним, що залишилися при старому календарі. Намагання розв’язати це питання створенням окремої парафії із старим календарем, у мінія- турній церкві /церква поміщає 100 - і£0 людей тоді, як при старому календарі залишилось около шість тисяч людей/,-не можна уважати серіозним.

Отак Владика Кир Ярослав знехтував постанову всіх Владик УКЦеркви і свою власну в справі зміни календаря.

Своєю "невідкличною” поставою, а заразом безправною відмовою духовної опіки над тими парафіянами, що залишились при старому календарі, Владика спричинив "календарні спори" в українській церковній громаді в Чікаґо, які вийшли "тільки на шкоду нашій Церкві й усій українській спільноті" /Благовісник, Рік II, книга І, І9&6, стор. 22/* *

Порушення закону УКЦеркви Її Владикою стало джерелом календарних спорів та прикрих подій в парохії св. о. Николая в Чікаґо на свято Богоявлення 19, січня 19^8 р. у зв'язку з відмовою катедральних священиків посвятити воду для вірних*

І хоч Йорданські події в Чікаґо, що були наслідком нелюдяної і не-душ- пастирської поведінки відчуженого священства і емоційною реакцією на неї прихильників традиційного календаря, забудуться, на нашу думку зовсім зайвим був той розголос, що його цим подіям надали ЗСх безпосередні спричинники, ка- тедральні священики.

Ми вважаємо, що запорукою збереження праволорядку, авторитету та мирного співжиття між мирянами може бути лише пошана до тих законів, що їх церковна влада проголошує та в першій мірі сама прикладно їх зберігає.

Чікаґські події є маловажні в порівнанні з тим лихом, що ним є саме нехтування законів Української Католицької Церкви, яко цілости, що його поповнили Ієрарх і священики. Лише пошанування законів Церкви і гідности людини можуть гарантувати, що такі події вже більше не повторяться.Березень 1968 р. Краєва Управа

Товариства за Патріярхальний Устріій Української Католицької Церкви



ДОКУМЕНТИ НАШОЇ ДОБИ:

Його Високопреосвященству Високопреосвященому Архиєпископу Алєксєю,Управителеві Справами Московської Патр&ярхіїРАПОРТНиколая, Архиєпископа Львівського і Тернопільського *)Ваше Високопреосвященство !

Маю шану повідомити, що 28 квітня І9&6 року, коло год. Іб-тої відвідав мене; в товаристві настоятеля Свято-Миколаївської церкви і львівського благочинного протоієрея ЮРІЯ ВАНЧИЦЬКОГО, закордонний гість, священик-монах греко-католицького ордена Василія, МЕЛЕТІЙ СОЛОВІЙ, доктор Богословії і історичних наук, парох церкви св. Юрія в Нью-Йорку, де він під теперішний час живе •Священик-уніят, Мелетій Соловій, бажав мене зустріти і я прийняв його в при- явности священиків-членів Епархіяльної Управи, які ще були на праці, а саме епархіяльного секретаря, протоієрея НИКИТИ ПАВЛУСЮКА і Львівського благочинного Юрія Ванчицького• Всі згадані оооби взяли, участь у розмові зі священи- ком-уніятом, Мелетієм Соловієм,Розмова була свобідна, непримушена. 3 розмови з нашим гостем ми довідалися, що він родом з Галичини, із селян. Монаший чин він прийняв в уніятсь- кому манастирі в Бучачі /Тернопільської області/. Опісля студіював у Відні й у Римі. В нього два докторати: віденський - з історичних наук, і римський з Богословії. Цікавится він також справами Літургії. Цій темі посвятив кни- ;,,У 9 ЯКУ обіцяв нам прислати.Орден Василія, що його осередок є в Римі, часто висилав його закордон в манастирських справах. Так він відвідав Англію, Палестину /Ізраїль і Сирію Константинополь /інстамбул/ де був гостем патріярха Атенаґораса. Тепер він прибув до нас, щоби на місці пізнати церковне життя православних, бо закордоном, згідно зі словами священика Соловія, ходять різні поголоски і тому він /а треба розуміти, не так то він, як орден Василія/ хотівби все побачити і почути, щоби мати безпосереднє уявлення як проходить церковно-релігійне життя у CPGP, а головно на території Західньо-українських областей і його враження, як він заявляє, найкращі.

Він жалів, що прибув до Львова з деяким запізненням і не міг взяти у- части в торжественному богослуженйі у свято-юрсь кому катедральному храмі на Воскресення 2І|. квітня ц.р. Але мав щастя бачити ту залю, де відбувся .обід | православних владик і духовенства в гостинниці ’’Інтурист".

Священик Мелетій С.оловій накреслив деякі сторінки церковно-релігійного життя. "Перше, що нас найбільше турбує - говорив священик Соловій - це великий упадок релігійности закордоном. На приклад, майже ніхто з молоді не йде в духовну семінарію. В духовних семінаріях Канади є по 5 - 6 студентів- 1

богословів. В деяких єпархіях немай ні одного студента. Ми просто стоїмо ne-j ред катастрофою - говорив священик Соловій. В уніятській єпархії і між духовенством є дві течії - "прогресивних" і "консерватистів". До ̂ консерватистів зараховуються, головним чином, давнє уніятське духовенство з Кардиналом Йо- сифом С^пим і Архивпископом Іваном Бучком у проводі. До "прогресистів"- ЩО звучить справді парадоксально - Орден Василіян. "Консерватисти" - говорить священик Соловій - дуже відстали від життя, не тільки політичного але й цвр“1 ковного. Вони живуть ще справами і настроями, що мали місце в 1939 році. Та в міжчасі життя пішло вперед і - якщо колинебудь в майбутньому зачнеться поважний річевий діялог між католицьким заходом і православним сходом, на вся-

- 2В -digitized by ukrbiblioteka.org


кий випадок ні Кардинал Йосиф Сліпий, ні Архиєпископ Іван Бучко в цьому д ія л о з і участи брати не будуть.

Сам священйк Соловій дуже вдоволений, що міг побувати у нас. Виявляється, що тут немає такого релігійного занепаду, як про це говорять - закордоном і торжественний ювілей 20-літньогО об'єднання католиків з російською православною церквою є найкращим цього доказом. Треба визнати, що думки і твердження священика-уніята Мелетія Соловія досить здорові, ми це завважили в них і тіні релігійного фанатизму, чи національного шовінізму..Провідна думка його стверджень - це розумний гуманізм, гуманізм спільного’мира і співпраці. * * #

Для інформації наших читачів ми надрукували текст повищого документу , переложеного з російської на українську мову. Хоч читачі мусять догадуватись, що автор рапорту пояснює події із власної точки бачення, то все ж таки вони мусять об’єктивно оцінити значення цієї і подібних їй подій в світлі розбиття нашої церковної єдности. Не знаємо^ чи вірно в рапорті відображені інтенціі* Чина Св.Василія Великого, але коли йдеться про дискредитаційні заміри супроти Верховного Архиєпископа і Преосв. Івана Бучка,то в тому сумнівів не буде. Немає також сумніву в тому, що в сучасній політиці "діялогу між католицьким Заходом і православнимгСходом” Чин Св.ВВ, який тепер залежний не від української найвищої церковної влади а прямо від Східної Конґреґації, запропонував свої услуги.За моральну базу в цій історії служить факт, що хоч о.др.М.Соловій політично спізнився на торжество двадцятиліття "воз ’ єднання?" Української' Греко-католицької Церкви з Російською Православною Церквою, то дипломатично аранжерами вимушено на ньому примирливе до цього факту становище.В цілому ця подія залишиться болючим епізодом в ряді заходів на розбиття і знищення нашої Церкви не тільки тут на еміґрації, але вже і її останків на рідній землі.

У ВЛАСНІЙ СПРАВІВипускаємо четверте число бюлетеня "За Патріярхат". Згідно із зву

чанням його назви журнал старався нести читачам потрібну інформацію, звідомлення та програмові думки до центральної теми — єдности і організаційного завершення нашої церковної організації у патріярхальній системі. В міру можливостей журнал присвячував свої сторінки також і організованим протизаходам цій акції як наших церковних так і громадських чинників. На цьому замикається дворічний період діяльности сучасної Кра- євої Управи нашого товариства, і Загальні Збори, які відбудуться цього місяця, напевно визначать дальшу ролю і лінію журнала в новій ситуації, яка міняєтьсє, не завжди на краще.Можливо що ідеал, який видавався нам дуже реальним в минулих двох роках, залишиться на дальше лише пляном, точкою спрямування наших організованих зусиль, то все ж таки наше друковане слово сповнятиме ролю координатора, зв’язкового і трибуни в тих справах, за які нам прийдеться може і в тяжчих умовах змагатись.

гЗгідно з цілями, які сповняє журнал, Управа товариства вважала за конечне висилати його усім священикам для ознайомленні®. -Згідно з постановою Управи ця акція припинеться з появою наступного чи<сла журнала, з огляду на кошти такої висилки. Тому п’яте число журнала "За Патріяр- хат" одержать лише ті священики,які собі його замовлять.

*******#*#***#**#####*###******************digitized by ukrbiblioteka.org


UKRAINIAN CATHOLIC ASSOCIATION P. O. Box 11012

Philadelphia, Pa. 19141 U. S. A.

Ціна $0 центів

