Upload
viktoriyah
View
115
Download
1
Embed Size (px)
Citation preview
АДРЕСА:
вулиця Карпатська, 79,
село Сімер
Перечинського району
Закарпатської області
Екскурсію проводить:
Тимко Мар'яна
ЕКСКУРСІЯМузеєм Сімерської ЗОШ
І-ІІ ступенів“Скарби наших предків”
Я гостинно запрошую Вас відвідати музей “Скарби наших предків” , який було відкрито при Сімерській ЗОШ І-ІІ ступенів у 2006 році. Експонати музею розповідають про історію та побут нашого села.
Є багато легенд – розповідей про виникнення села та про долю людей. Саме це і послужило зібрати матеріали та експонати, виготовити альбоми і при Сімерській ЗОШ І-ІІ ступенів відкрити музей “ Скарби наших предків ”. Нашим музеєм керує Штелиха Наталія Іванівна – педагог організатор, за фахом – біолог. При музеї працює рада, яка складається з 5 чоловік.
Матеріали для музею збиралися протягом невеликого періоду, адже він був заснований лише у 2006 році. Практичну допомогу у його заснуванні надали старожили та жителі села, які здавали експонати, а також речі, які пов’язані з історією та побутом села.
Вашій увазі буде представлено інтер’єр кімнати чи світлиці. В давнину кімнати не захаращували великою кількістю предметів. Було тільки все необхідне: стіл, пара лавиць, лада – скриня, одне-два дощаті ліжка, грядка – жердка під стелею й лампа, що висіла над столом на дроті.
На стіні вивішували мальовані таніря (тарілки)
Та ікони: зображення Ісуса Христа, Матері – Пречистої Діви, святого Миколая. Та найчастіше – образ Діви Марії з дитям, бо, згідно з християнським віруванням, Богородиця є заступницею материнства й родинного вогнища. До того ж, життєдайний досвід переконував: завдяки жінці-матері “родинний світ нам дорогий з дитячих літ”.
Постіль накривали плахтами – простирадлами, натканими й вишитими власноруч, стіл – тонкою же скатертиною. В будень користувалися простими веретами і скатертями, оскільки “парадні” берегли до свят. Кожен член родини тоді скидав буденне цуря ( одяг), зодягав на себе чисту білизну (нехай бідненьку, проте свіжовипрану) та найкращу одежу.
Біля ліжка ви побачите лойданки ( так звану переносну колиску для немовлят). Такі колиски селяни брали з собою в поле, укладали немовлят спати, а самі займалися польовими роботами
Також зможете подивитись на стул з лавицями, шофарню, на одяг із бабусиної скрині, як повсякденний, так і святковий.
Учні нашої школи зібрали стародавні речі, які були у щоденному користуванні жителів села. Це такі як прядка, що нитку пряла; гребінки, якими розчісували пряжу, з якої після пряли нитку; дерев’яні корита, у яких вимішували хліб. Тут ви побачите маслозбивалку, в якій збивали масло; різноманітної форми глечики, в яких зберігали молоко, сметану.
Радо запрошуємо відвідати наш музей. Адже у ньому зібрані предмети побуту, реманент, що є свідками важкої праці на землі наших земляків.
Ми хлібом – сіллю вас вітаєм,
Хай буде в вас ще більше хліба,
Хай будуть в кожній хаті короваї,
Хай виростають вам високі урожаї.
Щоб хліб, як сонце, сяяв на столі,
У кожнім домі чи колибі, Низький уклін до самої
землі, Трударі моєї рідної землі!
У кожного народу є свої святині, але найбільшими є хліб і земля. Українці споконвіку говорили: “Земля – мати. Земля – трудівниця, аж парує та хлібом людей годує”.
Повага до землі часто доходила до обожнювання. Навіть у молитві до Бога говориться:“Хліб насущний дай нам днесь…”
Якщо завітаєте до нас, то скуштуєте нашого хліба – солі, будете веселі і здорові, а як пирогів ще скуштуєте, то і силу відчуєте.
Як би не було взимку холодно, та у нашій хаті тепло, побілено. Хата - вікнами до сонечка. Затишно тут, гарно і господарі запрошують привітно. То ж двері ми відкриваємо і гостей наших щиро вітаємо. У середині ХІХ ст. у нашому селі здебільшого були дерев’яні будинки із двох кімнат. Були невеликі сіни, комора. Підлоги не було, а була долівка, змазана глиною. Стіни білили крейдою, як знадвору, так і з середини. Кожна хата красувалась різнобарв’ям вишитих та тканих рушників. Адже в кожній хаті колись жінки пряли й вишивали. Вечорами молодь збиралась на вечорниці.
Тут ви побачите вироби сільських майстринь -вишивальниць. Хіба можна не замилуватись такою красивою, але клопіткою жіночою роботою, яка потребує багато часу і вміння. Кожен звертає увагу на ці гарні витвори мистецтва.
Усі ми – діти однієї матері – землі.
Наше село – частинка кожного із нас, а тому
Не дамо загинуть ми селу, Вкладаймо силу все нову. Духмяні пахощі вдихаймо І сонце на зорі стрічаймо.
Материнську мову не забуваймо, Красу земну нащадкам
передаймо!
Спасибі за увагу!
Чекаємо на Вас у нашому музеї!