Індивідуальне навчально-дослідне

завдання

Міністерство освіти і науки України

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Інститут природничо-математичної та технологічної освіти

Природничо-географічний факультет

Підготувала: студентка 23

групи Шевчук Н.С.

Перевірив: викладач

Безлатня Л.О.

Вступ

Розділ 1. Пангея

1.1 Формування материка

1.2 Розщеплення Пангеї

1.3 Наслідки поділу материка

Розділ 2. Лавразія та Гондвана

2.1 Формування материків

2.2 Поділ Лавразії та Гондвани

2.3 Наслідки поділу материків

Розділ 3. Продовження руху материків

3.1 Продовження руху материків

Розділ 4. Вигляд земної поверхні. Основні геологічні події

4.1 Байкальське горотворення

4.2 Каледонське горотворення

4.3 Герцинське горотворення

4.4 Мезозойське горотворення

4.5 Альпійське горотворення

Висновок

Сучасне співвідношення суша-море є результатом

довготривалого еволюційного розвитку. В цьому розвитку

прослідковуються певні етапи – тектонічні цикли. Тектонічні

цикли призводили до зміни обліку земної поверхні та

положення материків і океану, що відбивалося на кліматичних

умовах та біологічному світі.

Надконтинент Пангея сформувався в

результаті зіткнення континента

Протогондвани та Лаврусії. Вони

зіткнулися на початку

Кам'яновугільного періоду, закривши

Серединний океан та піднявши

гігантські гірські пасма. У кінці

Пермського періоду формування

Пангеї завершилося. Обширний океан,

що оточував Пангею називають Тетіс.

Формування надконтинента мало

важливі наслідки на життя на планеті:

довжина берегів, а відповідно й площа

прибережних вод, у яких живуть

більшість видів морських тварин,

значно скоротилася. Це призвело до

вимирання великої кількості морської

фауни.

Пангея стала дробитися наприкінці

Тріасового періоду (~200 мільйонів

років тому) по рифту, який відділяв

Північну Америку від Африки. Рифт

був схожий на сучасний рифт долини

річки Йордан та Мертвого моря,

оскільки він був розташований у таких

самих пустельних умовах тропічної

широти. На тому місці було знайдено

відклади евапоритів. Рифт відкрив

північну частину сучасного

Атлантичного океану та відокремив

північ Пангеї від її півдня. Це призвело

до появи двох нових континентів —

Гондвани та Лавразії.

З погляду клімату, існування кількох континентів сприяє океанським течіям та

взаємодії між морським та материковим середовищами. Це, у свою

чергу, приносить опади та збільшує у декілька разів шанси розвитку нових видів

— таких, наприклад, як сумчастих, які розвилися в Австралії та у Південній

Америці, що були відокремлені від інших континентів.

Лавразія— один з двох давніх суперконтинентів,

які входили в склад суперконтиненту Пангеї 510

до 200 мільйонів років тому. Відокремлений від

Гондвани 200 до 180 мільйонів років тому.

Існував у мезозойській ері у Північній півкулі.

Охоплював території сучасної Північної

Америки, Ґренландії, Європи, Азії й північну

частину Атлантичного океану. Від Гондвани

Лавразія відділялася Тетісом.

Гондвана — гігантський древній

гіпотетичний континент, що існував у Південній

півкулі протягом мезозою. До складу Гондвани,

яка являла собою докембрійську платформу,

входили значні частини сучасних материків —

Південної Америки, Африки і Азії (Аравія,

Індія), Австралії і, можливо, частина

Антарктиди.

Лавразія і Гондвана розділилися на сучасні материки. Горотворчі рухи були

пов'язані з кімерійською складчастістю та мезозойською складчастістю. У

пізньокрейдову епоху відбулася одна з найбільших в історії Землі трансгресій.

Тектонічні рухи, що посилились наприкінці крейдового періоду, зумовили

альпійську складчастість.

Внаслідок поділу материків вимерло багато деревовидних вищих спорових

рослин, дуже поширених раніше, не стало багатьох морських безхребетних —

трилобітів, чотирипроменевих коралів, гоніатитів. З'явилися перші

покритонасінні рослини — платани, лаври, магнолії, різні бобові. Серед

безхребетних широкого розвитку набули молюски, в тому числі устриці,

іноцерами, з-поміж головоногих — ператити, амоніти, белемніти. Рослинність

мезозойської ери характеризувалася розвитком голонасінних, зокрема

папоротей, саговників, хвощів, хвойних, з'явились перші покритонасінні

(магнолія, фікус, верба, клен). Серед тварин переважали плазуни, у морях —

молюски, з'явились перші ссавці, першоптахи (археоптерикси).

Літосферні плити продовжують свої переміщення. Тому

обриси материків і океанів будуть змінюватися й в

майбутньому. Завдяки сучасній техніці, зокрема лазерному

вимірюванню та космічним зйомкам, вдалося встановити

напрями пересування літосферних плит й скласти

спеціальні географічні карти. Виходячи з них вчені

вважають, що через 50 млн. років Австралія віддрейфує на

північ. Середземне море звузиться і стане протокою.

Індійський та Атлантичний океани розширяться. З’являться

й нові океани, проте не одразу вони будуть такими

масштабними, як сучасні. Їх появу прогнозують на місці

сучасного озера Байкал в Євразії та озер на сході Африки.

Ці водойми є глибокими рифтами, в межах яких вже

розпочалося розсування літосферних плит.

В Архейській та Протерозойській ерах: головна фаза байкальської

складчастості й утворення гірських хребтів Прибайкалля й Забайкалля.

Сильний вулканізм. В Палеозойській ері (Кембрійський період): зниження

материків і затоплення великих просторів морями. (Ордовицький період):

зменшення морських басейнів.

Байкальська складчастість зумовила розміщення найголовніших

структурних елементів Землі протягом всієї її подальшої історії. В Україні

вони виявлені в Карпатах, Криму, Добруджі (Добруджинська складчаста

система). З байкальською складчастістю пов'язаний масовий розвиток

родовищ мідянистих пісковиків, вияви гідротермальних родовищ руд

золота, міді, олова і вольфраму.

Палеозойська ера (Силурійський період): головна фаза каледонської

складчастості й утворення гір: Саян, Алтаю, північної частини Тянь-

Шаню.

(Девонський період): зменшення площі морів.

Внаслідок Каледонської складчастості на місці геосинкліналей на

Британських о-вах, Скандинавському півостові, Північних Аппалачах,

Алтаї, Саянах, гірських масивах Тянь-Шаню, західній частині

Казахстану сформувалися каледонські гірські споруди (каледоніди).

Палеозойська ера (Кам'яновугільний період): розмивання каледонських

гірських пасом. Герцинське горотворення.

(Пермський період): завершення герцинської складчастості й

утворення гір:Уралу, Тянь-Шаню (південні пасма), Алтаю.

З передовими і міжгірськими прогинами герцинід пов’язані великі

кам’яновугільні басейни -

Донецький, Печорський, Кузнецький, Рурський, Саарсько-

Лотарінгський, Верхньосілезький, Південно-

Уельський, Аппалачський, а також басейни кам’яної та калійної солей.

Донецький кряж (виділено

кольором) утворився під

впливом герцинської

складчастості.

Мезозойська ера (Тріасовий період): підняття материків і відступ моря.

Руйнування герцинських гір (Уральські, Алтайські, Північний Тянь-

Шань) і утворення рівнинного рельєфу.

(Юрський період): могутня складчастість, розломи материків, вилив

магми і втілення в товщу земної кори. Утворення сучасних

океанів, внутрішньоматерикових морів, заболочених низовин на суші.

(Крейдовий період): початок утворення гір:

Карпат, Криму, Кавказу, Паміру, Верхоянсько-Колимських.

Кайнозойська ера (Палеогеновий період): руйнування мезозойських

гір. Початок альпійської складчастості.

(Неогеновий період): утворення гір Карпат, Кавказу, Тянь-Шаню,

Паміру, Камчатки. Інтенсивна вулканічна діяльність. Відокремлення

морів: Середземного, Чорного, Каспійського, Аральського.

(Четвертинний період): неодноразові зледеніння. Формування

сучасного рельєфу.

Кавказькі гори — типовий

приклад альпійської

складчастості.

Рух літосферних плит призвів до формування нових

материків та океанів, саме ці процеси лягли в основу

гіпотези дрейфу материків. Саме ця гіпотеза пояснює

сучасне розміщення та форму материків, та саме ця

гіпотеза доводить факт того що сучасне положення

материків не буде вічним. З часом на фізичній карті будуть

показані зовсім інші за формою та розмірами материки. В

майбутньому ці зміни можуть вплинути на клімат планети

та на органічний світ.