Процесор – це електронна схема, що виконує обробку інформації. Виробництво сучасних персональних комп‘ютерів почалось тоді , коли

процесор був виконаний у вигляді окремої мікросхеми. Кількість фірм, що розробляють і виробляють процесори невелика :Intel, Cyrix, AMD.

Процесори

В загальному випадку підпроцесором розуміють пристрій , що здійснює певний набір операцій надданими , представленими в цифровій формі)двійкових кодах(. З точки зору обчислювальної техніки процесор –центральний пристрій ,

що здійснює декодування, передачу, прийом інформації від інших пристроїв ЕОМ

Продуктивність CPU характеризується слідуючими основними параметрами:

•рівнем інтеграції;•внутрішньою і зовнішньою розрядністю даних )що обробляються(;•тактовою частотою;•пам‘ятю, до якої може адресуватись CPU.

Тактова частота вказує, скільки елементарних операцій )тактів( мікропроцесор виконує за одну секунду )вимірюється в МГц(.

Комп‘ютери американської фірми Apple використовують процесори типу Power PC, що мають принципово іншу архітектуру, )випуска-ються фірмою Motorola та інш.(. Продуктивність персональних комп‘ютерів на основі процесорів Power PC значно вища, чим у IBM-сумісних, тому, не зважаючи на значну різницю в ціні, для професійних додатків саме їм надають перевагу.

Степінь інтеграції мікросхеми показує, скільки транзисторів )самий простий елемент любої мікросхеми( може поміститись на одиниці площі. Для процесора Pentium Intel ця величина складає приблизно 3 млн. на 3,5 кв.см, у Pentium Pro – 5 млн.

Внутрішня розрядність процесора визначає, яку кількість біт він може обробляти одночасно при виконанні арифметичних операцій )в залежності від покоління процесорів – від 8 до 32 біт(. Зовнішня розрядність процесора визначає скільки біт одночасно він може приймати чи передавати зовнішнім пристроям )від 16 до 64 і більше в сучасних процесорах(. Тактова частота визначає швидкодію процесора. Для процесора розрізняють внутрішню )власну( тактову частоту процесора )з такою швидкодією можуть виконуватись внутрішні найпростіші операції( зовнішню )визначає швидкість передачі даних по зовнішній шині(. Кількість адрес ОЗП, доступні процесору, визначається розрядністю адресної шини.

З швидким розвитком мультимедіа додатків перед розробниками процесорів виникли проблеми збільшення швидкості обробки великих масивів даних, що містять графічну, звукову чи відео інформацію. В результаті виникли додатково встановлені спеціальні процесори DSP

Нещодавно з‘явились розроблені на базі процесорів Pentium так звані MMX-процесори )перший з них – Pentium P55C(.

Пам’ятьЦентральний процесор має доступ до даних, що знаходяться в

оперативній пам’яті )фізичний пристрій пам‘яті називається ОЗП-оперативний запам’ятовуючий пристрій чи RAM – Random Access Memory(. Робота комп‘ютера з прикладними програмами починається після того як дані будуть зчитані з зовнішньої пам‘яті в ОЗП. ОЗП працює синхронно с центральним процесором і має малий час доступу. Оперативна пам’ять зберігає дані лише при включеному живленні. Відключення живлення приводить до незвортньої втрати даних, тому користувачу, що працює з великими масивами даних протягом довгого часу, рекомендують періодично зберігати проміжні результати на зовнішньому носії. По способу реалізації оперативна пам’ять ділиться на динамічну і статичну. Динамічна пам’ять нагадує диряве відро, в якому, якщо регулярно не доливати, скоро не залишиться води.

Регулярний долив стосовно до динамічної пам’яті, називається регенерацією і проводиться раз в декілька мілісекунд, що знижує швидкодію системи.

Вартість подібних мікросхем значно вища, тому в комп‘ютерній техниці їх використовують лише при створенні так званої кеш-пам‘яті )сверх-ОЗУ(. Основними характеристиками ОЗП є: кількість комірок пам‘яті )адрес( і час доступу до інформації, що визначається інтервалом часу, протягом якого інформація записується в пам‘ять чи зчитується з неї.

Основою ОЗП є мікросхеми пам‘яті )chips(, які об‘єднуються в блоки )банки( різної конфігурації.

Для нормального функціонування системи велике значення має узгоджена швидкодія центрального процесора і ОЗП.

Оперативна пам’ять буває: SIMM )Single In-Line Memory Module( іDIMM )Dual In-Line Memory Module(.

Ці недоліки «искупаются» простотою виконання, а також великою ємністю мікросхем динамічної пам’яті. Статична пам’ять при включеному живленні надійно зберігає записані дані, має малий час доступу, споживає мізерний струм, але ємність її мікросхем обмежена.

В даний час в якості оперативної пам’яті використовуються модулі SIMM, DIMM, RIMM, SO-DIMM і SO-RIMM. Всі вони мають різну кількість контактів. Модулі SIMM зустрічаються лише в старих моделях материнських плат, а їм на зміну прийшли 168-контактні DIMM. Модулі SO-DIMM і SO-RIMM, мають меншу кількість контактів, чим стандартні DIMM і RIMM, широко використовуються в портативних пристроях. Модулі RIMM можна зустріти в платах на чіпсеті Intel 820.

В системну плату модулі SIMM необхідно вставляти лише попарно, а DIMM можно вибрати по одному, що зв‘язане з розрядністю зовнішньої шини даних процесорів Pentium. Такий спосіб встановле- ння надає більше можливостей для «варьирования» об‘єму оперативної пам‘яті.