Злинська загальноосвітня школа №1 І – ІІІ ступенів

Виховний захід

Підготувалакласний керівник 7-А класу

Шверненко Тетяна Василівна

Ведучий 1.Доброго дня, дорогі друзі! Наша сьогоднішня зустріч - данина пам'яті всім, хто причетний до героїчної і трагічної афганської війни, яка тривала вдвічі довше, ніж Велика Вітчизняна. Її довго замовчували.  Навіть плакати над могилами не дозволяли. Скупилися на ордени.Потім ця війна прорвалася віршами та піснями, трагічними, світлими і мужніми. Не професіоналізмом вони цінні, перш за все, а щирістю і пронизливістю. Сьогодні ми їх почуємо. Вони, як солдати, що повернулися з бою, розкажуть Вам про мужність і силу духу людського. Показ презентації «Афганська

війна»Ведучий 2. 25 грудня 1979 р.о 15.00 годині державний кордон перетнули повітряно-десантна дивізія, військово-транспортні літаки, інженерні частини, в підвищеній готовності стали мотострілецькі дивізії. Через високі гори Гіндукуш до нас не надходило майже ніяких відомостей, лише повітряні «чорні тюльпани», доставляли труни, нагадували, що там йде справжня війна і нашим хлопцям служба випала не з легких ... Ведучий1.До грудня 1979 року все було як завжди. Наші хлопці вчилися, працювали, бігали на дискотеки, закохувалися. І раптом ... Ця страшна, жахлива, чужа війна ... Афганська війна. 

Ведучий2.

160 тисячам наших земляків судилося пройти це жорстоке випробування. 3383 з них повернулися додому у цинкових трунах, 12 тисяч - залишилися інвалідами, понад 100 тис. живуть і житимуть з невиліковними хворобами, а скільки вважалося такими, що пропали безвісті. Читець.Заплакало небо дощами...Біль і туга зійшлися клином.Свистіли кулі над Афганом,Прощається мати із сином.Котилися сльози рікою.Ще б жити – та віку не має.Лишилася невістка вдовоюЙ онучка за батька питає.Прощається мати із сином...Прощаються гори й долини,І більшого горя не має-Як жити її без дитини?Лиш чорна хустка.Німа домовина...«Прости» - ледь шепоче вустами.Лиш чорна хустина – то туга за сином.Заплакало небо дощами...Ведучий.1Посивілі жінки у чорних хустках...Скільки ж їх? Скільки сліз? Хіба можна висловити словами материнське горе! Цинкова труна, свіжа могила, фотографія у чорній рамці... Вічний біль. Вічна скорбота. Не заростає стежка до могил афганців, спогади про них живуть у пам’яті людей, у солдатських піснях.

Ведучий 2. 20 століття часто називають бурхливим, жорстоким, таким воно стало і для нашої історії. Війна, так чи інакше, зачепила кожне покоління - хтось боровся зі зброєю в руках, хтось проводжав близьких на війну, хтось оплакував загиблих. 

Відлік мирним навесні ми ведемо з 9 травня 1945 року. Шістдесят сьома мирна весна ... Багато це чи мало? Багато, якщо згадати, яким коротким був термін між першою світовою війною і початком другої.Горить зоря над містом Кабулом. Горить зірка прощальна моя. Як я хотів, щоб Батьківщина зітхнула, Коли на сніг впав в атаці я. . . . Горить зірка груднева, чужа, А під зіркою димить кров'ю сніг. І я сльозою останньою проводжаю,Все, з чим вперше розлучаюся навік.  Ведучий 1.. Багато горя, бід і страждань принесли нашому народові ці дев'ять років і п'ятдесят один день жорстоких битв в чужому краю. Але й там, у далекому Афганістані, радянські воїни проявили найкращі людські якості: мужність, стійкість, благородство. У неймовірно важких умовах бойового життя, далеко від дому, щогодини наражаючись на небезпеку, і часом смертельну,вони зберегли вірність військовій присязі, військовому і людському обов'язку. Серце стискається від болю, коли думаєш про тих, хто, виконуючи наказ Батьківщини, пройшов важкими дорогами чужої країни.За кожним воїном-афганцем – доля, життєвий подвиг, крок у безсмертя. У страхітливому полум’Ї війни народжувалась нова плеяда героїв. Хто ж вони, герої Афганістану?Вчитель Це були молоді солдати і командири – майже ровесники, які з перших днів служби в Афганістані пізнали ціну життя, склали екзамен на зрілість. Війна безжально перекреслила їхні надії, плани, понівечила долі. Там , серед моторошних смертей, коли життю щохвилини загрожувала небезпека, вони мужніли і загартовувались.Професійно і мужньо виконували свій обов'язок військові, цивільні і політичні радники: офіцери розвідки, армійські штабники і замполіти, партійні та комсомольські працівники, вчителі та лікарі, агрономи й архітектори, геологи і зв'язківці, журналісти і будівельники. Близько мільйона радянських людей пройшло через горнило Афганістану. Чимало полягло їх на тій кам'янистій землі: тисячі загиблих і померлих від ран і хвороб, сотні зниклих безвісті.

Не проминула ця війна і село Злинку. Ту криваву війну пройшли 23 наші земляки:

1.Баркар Кирил Маркович2.Гадюков Олег Миколайович3.Голованов Володимир Вікторович (помер)4.Дєдух Микола Миколайович (помер)5.Дейкун Володимир Ілліч (помер)6.Зіньковський Григорій Григорович7.Іржов Віктор Іванович8.Кречетов Олександр Миколайович9.Кузьмич Анатолій Йосипович10.Костін Валерій Васильович11.Маслов Іван Михайлович12.Мєдвєдєв Микола Васильович13.Науменко Олександр Іванович14.Новіков Анатолій Васильович15.Нестеренко Сергій Васильович16.Нєгрєтов Іван Іванович17.Подлєсний Микола Іванович18.Ревва Василь Васильович (помер)19.Солдатов Валерій Васильович20.Страмнов Юрій Миколайович (помер)21.Чепурко Віктор Іванович22.Шевченко Микола Володимирович23.Яковлев Віктор Максимович.За традицією нашого села, усіх хлопців, яких призивали до лав

Радянської армії, рідні і друзі проводжали по-святковому. Дівчата перев’язували майбутнього солдата стрічками, мати і рідні – рушниками. Святкували усю ніч, а вранці вели до сільради, де на них чекала машина, що везла до району. Тільки у військоматі хлопці дізнавалися, де будуть служити. Так і ці юнаки не знали, що опиняться на війні. Багато років минуло, а їм і досі сниться палюче сонце, спекотний вітер та пекучий пісок чужої країни. Не кожен наважився згадати ті часи.

Сержант Григорій Григорович Зіньковський у 1984 році був зарахований інструктором караульних собак. Відбував службу у м.Тулукан.

26 жовтня 1986 року літак ІЛ-76 доставив до Кабулу нове поповнення, серед якого був Олександр Миколайович Кречетов. Йому довелося служити у 103-й повітряно-десантній дивізії, 350 полку розвідником-дальномірником. Приймав участь у багатьох бойових операціях. Під час однієї з останніх був контужений.

Сержант Володимир Вікторович Голованов відбував службу у м.Кандагарі (1985 р.) – старший розвідник-кулеметник, снайпер частини спеціального призначення, в одному з боїв був тяжко поранений.

Однокласники і друзі Микола Миколайович Дєдух та Віктор Іванович Іржов у 1985 році служили у військовій частині № 2099 , що у м.Термезі. Спочатку були стрілками-наводчиками, а потім водіями БТРів. Микола Дєдух відбував подальшу службу у м.Мазарі-Шариф, а Віктор Іржов – у місті Мармоль.

Микола Володимирович Шевченко в Афганістан потрапив у 1986 році. Служив у Термезькому прикордонному загоні водієм БМП у складі мотоманеврової групи в районах Хайратон та Ташкурган, в.ч. № 2099.

Анатолій Йосипович Кузьмич прибув до Афганістану у 1983 році. Служив у Кабулі, військова частина № 51884. Був і водієм, і мінометником, і кулеметником. Охороняв дорогу, ходив у рейди, має поранення правого стегна.

Микола Іванович Підлісний у 1987 році опинився у провінції Шинданд. Був замісником командира взвода автоматичних гранатометів АГС-17. Брав участь у 5 бойових операціях у містах Кандагарі, Баграмі. Має поранення ноги.

Іван Іванович Негретов проходив службу у1988 році у військовій частині № 2022, м. Хорон. Радіотелеграфіст.

Олег Миколайович Гадюков – у провінції Газні, 1987 рік. Сергій Васильович Нестеренко – м. Шинданд (ДРА) в особому батальйоні матеріального забезпечення, автоколона №175. (1987–1989 роки).

Вони пройшли Афганістан. Війна змінює кожного: когось – кращим, когось – набагато гіршим, ніж був. З війни ніхто не повертається таким, як туди пішов.За ці довгі роки їхні матері виплакали багато сліз. На щастя, горе обійшло стороною злинчан, коли на Україну привозили цинкові труни з останками тіл. Ніхто і ніколи не довідається, як загинули вони.Ведучий Чорним, зловісним крилом ударила в вікна матерів похоронка. Скільки виплакано сліз, скільки горя обрушилося на жінку в одну мить! Але жодна мати не зможе змиритися зі смертю сина. Вона все життя чекає і сподівається: а раптом станеться диво і на порозі з'явиться син, її кровинка.. 

Відеокліп «Афганістан» Ведучий 1. 15 лютого 1989 останній бронетранспортер з нашими воїнами перетнув міст через Амудар'ю Дружби. Замикав цю величезну колону командувач 40-ю армією Герой Радянського Союзу генерал-лейтенант Борис Всеволодович Громов. Всю свою біль вклав цей мужній чоловік ось в такі рядки: 

Наш біль і побоювань тінь З вашими тривогами злилися, Нарешті настав останній день, Нарешті його ми дочекалися. Хто вставав, хто падав під вогнем, У долі не спитаєш що - кому, Дев'ять років ви жили цим днем, Дев'ять років з боями йшли до нього. Як виміряти біль гарячих ран? Полегшити як горе матерів? Буде серце палити Афганістан І в обіймах Батьківщини своєї. 

(Перегляд фрагменту фільму «Афганістан. 80-рота…»)

Ведучий 2. 15 лютого 1989 для багатьох став днем, коли скінчився рахунок втрат наших солдат, службовців. Важкий, сумний підсумок. Багато матерів і батьків не дочекалися своїх синів, і не сказали вони «Мама, я живий ...».  (Хвилина мовчання. Звучить метроном) Ведучий 1 Вірні присязі, впевнені в тому, що захищають інтереси Батьківщини і надають дружню допомогу сусідньому народу, вони лише виконували військовий обов'язок. І наш святий обов'язок - берегти пам'ять про них, як про вірних синів Вітчизни. Звучить пісня «Ну як же мені не згадувати» Ведучий 2 Битви закінчуються, а історія вічна. Пішла в історію і афганська війна. Але в пам'яті людській їй ще жити довго, тому що її історія написана кров'ю солдатів і сльозами матерів. Вона буде жити в пам'яті сиріт, які залишилися без батьків. Буде жити в душах тих, хто в ній брав участь.Покоління, обпалене її вогнем, як ніхто засвоїло військові та моральні уроки тієї ніким і нікому неоголошеної, героїчної і трагічної афганської війни.Хто ж відповість за цю нікому непотрібну війну?Читець.Хто відповість?Як захлинався бій останнійІ ущухав вогонь атак,Упав юнак в Афганістані-Двадцятирічний мій земляк.Упав, з очей спадали зорі,Темніла неба пилина...О, боже мій, що тільки творитьЛюдьми придумана війна!Війна в наш дім проникла тихо,

Згасивши тисячі життів,І залишила біль і лихо –Печалі вдів і матерів.Хто ж відповість за юні доліВ крові викупаний стяг?Коли і як приспати боліВ людських знівечених серцях...А, може, скажуть кладовищаУстами жалібних троянд,Чом дев’ять літ там юність нищивДля нас чужий Афганістан?Ведучий 1 Ще довго стануть турбувати всіх нас голоси загиблих і живих учасників афганської війни. Ця війна завжди буде жити у віршах і піснях військових, нагадуючи про непотрібність війни, про її трагізмі і мужність радянського солдата. Ми пішли з Афганістану. Але не всі кулі витягнуті. І ця рана загоїться нескоро. І ми зобов'язані протягнути руку допомоги тим, хто чесно виконав наказ, і щоб війна для них, нарешті, закінчилася. Ми обіцяємо ніколи не забути, якою ціною завойоване мирне життя. Будемо гарно вчитися, щоб бути гідними тих, хто віддав своє життя за наше сьогодення.