Відділ культури і туризмуЧеркаської райдержадміністрації

КЗ „Районний організаційно-методичнийцентр бібліотечної та краєзнавчої роботи”

Черкаської районної ради

(470 років з часу появи на історичній арені Дмитра Івановича Вишневецького)

Історична довідка

Черкаси 2015

Байда Вишневецький – ратник української землі (470 років з часу появи на історичній арені Дмитра Івановича Вишневецького): історична довідка / Комун. закл. «РОМЦ БКР» Черкас. райради; авт.-укладач Л.В. Воскобійник. – Черкаси, 2015 [б.в.]. – 12 с.

Автор-укладач Л.В. ВоскобійникКомп’ютерний набір Л.В. ВоскобійникВідповідальна за випуск В.М. Канюка

Підписано до друку 4.02.2015Тираж 35

Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради, 2015

2

Постать Дмитра Івановича Вишневецького – людини надзвичайної хоробрості і відваги, палкого захисника українського порубіжжя від татарської агресії, славного козака і талановитого військовика, старости Черкаського і Канівського замків – входить до числа найвизначніших особистостей, що творили історію Черкаського краю.

Понині багато сторінок його життя та діяльності або ж оповиті легендами, або є недостатньо з’ясованими.

Є відомості про те, що батько Дмитра, Іван Михайлович Вишневецький, володів багатьма помістями Південно-Західної Волині: Вишневець, Підгайці, Окнин та іншими володіння на Кременеччині. 1541 року він був старостою Канівським та Черкаським.

Мати Дмитра – Анастасія Семенівна Олізар, дочка Семена Олізара та Марії Острозької, сестри Костянтина Івановича Острозького. У Дмитра Вишневецького було ще три брати: Андрій, Костянтин та Сигізмунд і сестри Катерина та Олександра. Коли він народився достовірно невідомо. Мабуть, у першій половині ХVІ ст., що само собою зрозуміло. Його батько брав участь в організації оборони України від татар. Відомо, що Іван Михайлович організовував окремі ватаги, які нападали на татарські загони і навіть здійснювали випереджальні вилазки. Можливо, Дмитро також брав у них участь.

Але це припущення. А першими подвигами Дмитра Вишневецького, відомими з документів, є судові процеси 1547–48 років через сварку з Чарторийськими за будинок у Вільно та побиття й пограбування підданих королеви Бони. І тільки після цих лицарських пригод 1550 року Дмитро прибуває до Черкас. Відтоді він постійно нападає на залогу Очаківського турецького замку, на що турки скаржилися польському королю.

Вишневецький міг опікуватися маєтковими справами і не втручатися активно в антитатарську боротьбу. Проте втрутився і зарекомендував себе надзвичайно здібним військовим ватажком, котрого у 1550 році Бернард Претвич репрезентує як найвидатнішого лідера боротьби із кримськими ордами. Сам Претвич з наказу уряду Польщі охороняв Поділля з півдня. З’явився він там у 1537 році як керівник відділу кінноти й був зобов’язаний з кількома десятками козаків боронити рибалок та пасічників. Як він організував оборону, свідчить приповідка про те, що за часів Претвича татарські шляхи заросли травою. Мав 70 битв – і всі виграв.

3

Саме з діяльністю Претвича й пов’язуть реєстри шкод і збитків, що їх турки подали польському королю. Серед найбільших розбійників там згадуються кн. Богуш Корецький, Ярослав і Микола Сенявські і князь Дмитро Вишневецький. Дмитро очолював окремий підрозділ козацтва. Його спільна з іншими діяльність призвела до того, що король змушений був вимагати звіту від Претвича: татари й турки постійно скаржилися і вимагали компенсації. Та Претвич і далі нападав, і настільки успішно, що його усунули з Поділля. Тож постала потреба в іншому оборонці краю, який би міг організувати дієвий захист. То ж ці зобов’язання взяв на себе Дмитро Вишневецький. До того ж відомо, що сім'я двоюрідного брата князя, Федора Вишневецького, 1549 року потрапила в турецький полон.

Протягом 1548–1553 років польський король і Великий князь Литовський Сигізмунд ІІ Август не раз отримували погрозливі листи від Сулеймана ІІ, який вимагав вжити рішучих заходів проти Дмитра і покарати його.

Немало вітчизняних та зарубіжних дослідників схиляються до думки, що в 1550 чи 1551 роках Д. Вишневецький вступив на старостування в Черкасах та Каневі. Проте, як свідчать джерела, саме тоді старостою обох повітів – Черкаського та Канівського – був Ян Хрщонович. Згодом зазначені старостинські уряди були передані Дмитрові Сангушкові.

Через брак достовірних відомостей дуже важко визначити чим, окрім протитатарської боротьби, займався на початку 50-х років ХVІ ст. Д. Вишневецького. Проте відомо, що у 1553 році він від’їжджає до Туреччини з усім козацтвом і хлопством, яке тримав біля себе.

Є кілька версій того, де саме він перебував. За одними, він прибув безпосередньо до турецького султана в Стамбул, за іншими – до аккерманського коменданта-турка. Пробув там півроку. Можливо, як незалежний феодал, Вишневецький домагався прихильності султана у

справі створення національної української держави, сюзереном якої бачив Сулеймана ІІ. Проте позитивної відповіді на свої пропозиції так і не дістав.

Є інший погляд на ці події: Вишневецький міг домовлятися про врегулювання прикордонних конфліктів, сподіваючись, що Туреччина зможе натиснути на Крим.

Досі не вдалося виявити архівних матеріалів, які пролили б світло на справжні причини цієї поїздки до Константинополя і дали б детальну інформацію про

4

його шестимісячне перебування там. Відомо лише, що зустріли українського князя в столиці Оттоманської Порти добре.

Ще одна версія: він поїхав туди в родинних справах, щоб домовитися про викуп родичів. В будь-якому випадку, поїздка Д. Вишневецького до Оттоманської Порти була виявом власної волі.

Перебування Вишневецького в Туреччині налякало Польщу – боялися, що князь наведе на польські землі турків. Зрештою, турецький султан узяв князя на службу, але потім дозволив йому повернутися. Цю поїздку можна вважати першим офіційним посольством козацтва до іноземної держави. Перед поверненням Вишневецький подбав, щоб у Польщі його зустріли приязно: домігся охоронної грамоти короля, виправдався перед ним через посередництво свого друга Миколи Сенявського. І навіть більше – одержує у володіння староства – Канівське та Черкаське – і дістає доручення тримати на Хортиці сторожу проти татар і стримувати надмірну активність козаків.

Першочерговим у своїй діяльності Черкаський і Канівський староста вбачає протистояння наростаючій агресії противника. Одним із найважливіших заходів у такій політиці розцінюється створення військової твердині за дніпровськими порогами. «На острові Хортиця проти Кінських вод, коло кримських кочовищ, ставить він замок і громадить навколо себе козаччину». За деякими даними, будівництво замку

розпочалося на початку 1553 року. Завершити побудову хортицьких укріплень Вишневецькому вдалося восени 1556 року. Цей факт викликав схвальну оцінку з боку владних кіл Литовської держави. Король особисто висловив подяку хортицькому «стражнику»: «Що стосується того замку, тобою збудованого, і послуги твоєї нам, така послуга твоя приємна є, коли для нас, господаря, на такому потрібному місці збудував, а особливо, де могла би бути безпечна обережність для стримування шкідників лихих людей для убезпечення панств наших…».

Ряд дослідників ототожнюють хортицький замок з першою Запорозькою Січчю. Водночас, чимало дослідників відстоюють протилежну позицію, не називаючи або ж не визначаючи хортицьких укріплень Січчю. Слід зазначити, що жодне з наявних джерел не дає звісток про існування на Хортиці ні коша, ні кошових отаманів, ні традицій демократичного вибору

5

останніх. Д. Вишневецький виступає у актових матеріалах як одноособовий володар. Та не варто зменшувати заслуги Д. Вишневецького у виникненні козацької Січі за дніпровськими порогами. Адже, співжиття єдиною громадою у специфічних умовах південного прикордоння посприяло зародженню специфічної військово-політичної організації запорозького лицарства, її моделі.

Вважається, що перші великі морські походи запорожців на татар і турків починаються саме за Дмитра Вишневецького. Саме він, імовірно, наказав будувати легкі човни з буйволових шкір, які можна було переносити на руках. Принаймні татари й турки, описуючи походи «Дмитрашки», як вони його називали, завжди говорять про човни в його військах.

Десь у той час Крим збирає військо на боротьбу з Московською державою. Іван Грозний також збирає військо, і вони рухаються назустріч одне одному. До московського війська долучилися черкаські та канівські козаки. Улітку це військо захопило м. Іслам-Кермен, Азов і набрало здобичі. Проте навздогін їм кинулися татари, але козаки, очолені московським дяком Ржевським, їх побили. Зрештою татарські війська змушені були піти з пониззя Дніпра. Сулейман ІІ розгнівався і вимагав від польського короля покарати князя Вишневецького.

Ігноруючи настрої польського короля, Вишневецький зосереджується на боротьбі з татарами й турками. Готує великий похід на Крим і звертається по допомогу до Сигізмунда ІІ Августа та Івана Грозного, просить

війська та гармат. Король на його прохання не зреагував, а Іван Грозний допоміг дуже мало: прислав своїх посланців із грамотою і дарунками. Та саме тоді між ним і князем зав’язуються активні стосунки: Дмитро повідомляє про свій намір покинути короля і перейти з часом на службу до царя.

У жовтні 1556 року козаки на чолі з Дмитром Вишневецьким захопили фортецю Іслам-Кермен. Хан жаліється на нього королю, нащо король відповідає: ми ж, мовляв, знаємо, що він у вас бував, подарунки отримав, тому його на кордоні поставили,

сподіваючись, що він залишається вашим другом.

6

Розгніваний хан у січні 1557 року уперше нападає на Хортицю, майже місяць тримає її в облозі, але зрештою нічого в нього не вийшло і він мусив відступити.

Улітку 1557 року Девлет-Гірей здійснив новий похід: зі сходу – хан з ордою, з півдня – турки-яничари, із заходу – волохи, підвладні туркам. Вишневецькому і козакам довелося тримати чотиримісячну жорстоку облогу. Однак сили були нерівні, до того ж вичерпалися припаси і Вишневецький відступає до Черкас. Татарсько-турецькому війську не залишилося нічого іншого, як зруйнувати залишені напризволяще укріплення на Хортиці й повертатися з такою сумнівною перемогою.

Після загибелі Хортиці Дмитро Вишневецький звертається по заступництво до Івана Грозного, пропонуючи йому Черкаське і Канівське староства. Вишневецький був невдоволений діями литовського князя, адже той напередодні відмовив йому на прохання допомогти хортицькому гарнізону людськими ресурсами і зброєю. Це могло розцінюватися як одна з причин поразки і руйнації острівної твердині. Але цар не захотів ускладнювати стосунків із Польщею і лише запросив князя на службу, без земель. У листопаді 1557 року Дмитро Вишневецький приїхав до Москви. Цар зустрів його урочисто, дав у вотчину місто Белів з волостями і селами під Москвою.

У цей час Іван Грозний готувався до Лівонської війни, і тому присутність на півдні Дмитра Вишневецького була дуже доречною. Князь уже за місяць після приїзду вирушає в похід проти Криму, оскільки кримський хан зажадав виплатити данину і загрожував походом, якщо вона не буде виплачена. У січні 1558 року Вишневецький, який очолював 5 полків, дійшов до Перекопу, розбив там татар, але в Крим не пішов. Пізніше цар відкликав Дмитра на допомогу в Прибалтику, проте князь військо відіслав, а сам лишився в Подніпров’ї, очікуючи на подальші військові операції проти татар з козаками, а можливо, не хотів втручатися у польсько-московські справи, щоб не закривати собі дороги до Польщі.

Цього ж, 1558 року, він відбив у татар волинський ясир і довідався, що ті готують похід на Московську державу. Хан вирішив скористатися тим, що Москва вела війну в Прибалтиці. Наприкінці 1558 року татари справді увійшли в межі Московської держави, але незабаром розвідка доповіла ханові, що військо московське до Лівонії ще не вирушило. А головне, князь Вишневецький не їде з царем, як на те сподівалися в Криму, а залишається в Московії і може разом з боярами очолити військо. Пограбувавши околиці Московії, татари з півдороги повернули до Криму.

7

На початку 1559 року цар знову відрядив Вишневецького в похід, але дав тих-таки п'ять тисяч воїнів. Та ще 8 тисяч повів боярин Адашев. Діяли ці загони порізно. Адашев спустився Дніпром до Криму і зумів визволити з полону багатьох бранців. Але хан устиг зібрати військо і кинутись йому навздогін... Тим часом Дмитро розпочав штурм Азова. Штурмував три або навіть чотири рази, захопити не вдалося, але турки були налякані – адже, взявши Азов, козаки могли перекрити постачання харчів – і надіслали татарам допомогу. Азова Дмитро не взяв, не зміг узяти штурмом Керч, проте запал його не минув – князь почав готуватися до походу на Крим знову, будуючи невеличкі фортеці вздовж течії Дону.

Наступного, 1560 року, Туреччина заходилася укріплювати Азов, надіслала туди ескадру, загони яничар, у разі конфлікту мали приєднатися загони молдавського та валахського господарів. Це був єдиний випадок в історії Туреччини, коли вона виставила такі сили супроти окремої особи. Спершу й Іван Грозний планував вести бої проти Криму, але потім передумав – війна на півночі відбирала дедалі більше сил, тож він не хотів сваритися з Кримом і Туреччиною.

Тим часом Дмитро набирав до свого війська козаків, як українських, так і донських. Утім, його акції не були успішними: турки зуміли відбити штурм Азова та Кафи. Отже, експедиція проти Криму не вдалася. Не вдалася ще й тому, що татари і турки заздалегідь дізналися про плани князя, можливо, через розвідку, можливо, через зраду.

З невеликими загонами Дмитро у 1561 році збирався знову йти на штурм Азова й Кафи, а також Грузії. Це не сподобалося Іванові Грозному, і він відкликав князя до себе. Дмитро розчарувався в цареві і вирішив повернутися до польського короля. Перед тим він востаннє спробував переконати царя в потребі масштабної війни з Кримом, проте невдало. Цар лише відрядив його 1561 року в пониззя Дніпра, щоб «робити шкоди Литві та Криму». Проте уже влітку того ж року Дмитро повертається в Україну та розташовується в урочищі Монастирище, поблизу Черкас. Загалом, він не мав права робити цього, бо все ще залишався підданим московського царя. Але за старосту Черкаського був у цей час його двоюрідний брат Михайло Вишневецький. Він поставився до князя, як і годилось родичеві, і саме з урочища Д. Вишневецький надіслав листа Сигізмунду-Августу. Він попросив охоронної грамоти, з якою

8

безборонно міг би добутися до Кракова, для аудієнції. А ще просив прийняти на королівську службу.

У Кракові князя дуже радісно зустрів народ. Король теж прийняв його приязно і пробачив йому його провину. Невдовзі Вишневецький занедужав, і король, жаліючи князя, надіслав йому своїх лікарів. Ті поставили хворого на ноги.

Під час перебування в Кракові князь познайомився з Альбрехтом Лаським, який мріяв про приєднання до Польщі Молдавії. Маючи кровну спорідненість із господарськими родами Молдавії, Вишневецький був найкращим претендентом на молдавський престол. За його кандидатуру висловилася також частина молдавських бояр.

Отже, цілком імовірно, що князь прагнув стати господарем Молдавії. Але, можливо, він діяв у руслі своїх попередніх планів (створення антитатарської та антитурецької коаліції). Молдавія могла стати плацдармом, адже місцеве населення приязно ставилося до козаків. Вишневецький міг сподіватися, очоливши окреме державне утворення, спираючись на підтримку запорозького та донського козацтва, створити таку збройну силу, яка змогла б ліквідувати татарську загрозу.

Щоправда, Молдова поки що мала свого законного господаря – Якова Василіда, але проти нього політично і збройно інтригував впливовий боярин Томша, і сутички між ними ось-ось мали перерости в громадянську війну.

Отже, 1563 року Вишневецький очолив 4-тисячне військо і рушив на Молдавію. Стосовно того, що діялося далі, існує кілька версій. Історик Д. Яворницький інтерпретує це так: «Його (Вишневецького) передовий загін з'явився тоді, коли Томша облягав Василіда в Сучавському замку; сам Вишневецький через хворобу їхав іззаду, на возі. Його загін спішно прискакав до палацу і став вимагати молдавської булави своєму князеві, Томша охоче погодився з цією вимогою і особисто вийшов зустрічати славетного героя. Вишневецький, не підозрюючи віроломства, з невеличким загоном рушив до Сучави. Але в дорозі, побачивши нечисленні сили Вишневецького, Томша раптом змінив наміри, він несподівано кинувся на князевих людей, всіх перебив і мало не захопив самого Вишневецького, але той встиг утекти і сховатися в копиці сіна. На лихо, його помітив якийсь селянин, що приїхав по сіно, і видав Томші. Вишневецького

9

разом з його супутником П'ясецьким та деякими поляками схопили і відправили в столицю Молдавії. Поляків після жорстоких катувань відпустили в Польщу, а Вишневецького й П'ясецького Томша відправив у Царгород до султана Селіма II.

Палаючи люттю до полонених за руйнування Криму й південних міст, турки вирішили піддати їх найлютішій страті: кинути живими з високої вежі на гаки, вмуровані в стіну біля морської затоки по шляху з Константинополя в Галату. Кинутий з вежі П'ясецький скоро помер, а Вишневецький, падаючи, зачепився за гак і висів так якийсь час живий, лаючи на всі заставки султана і проклинаючи мусульманську віру, доки його не вбили турки, не стерпівши цих прокльонів».

Після довгих років боротьби Порта нарешті позбулася запеклого ворога, якого так і не змогла здолати у відкритому бою. Оповідали, що Вишневецькому перед смертю пропонували відмовитися від православ’я, обіцяючи життя і свободу, але він на таке не погодився. А ще, сподіваючись здобути мужність знаменитого гетьмана, турки розітнули йому груди і вийняли серце, розділили його і з’їли. Тож не дивина, що подвиги славного лицаря Байди український народ оспівує вже кілька століть.

Так скінчилося життя «найвеличнішого ворога Блискучої Порти», так турки назвали Д. Вишневецького за рішучу і невпинну боротьбу з ними. Будучи представником панівного класу Великого князівства Литовського, він все своє життя поклав на алтар боротьби із запеклими ворогами свого народу. Він залучив до цієї справи значні козацькі верстви. Його гучні походи проти турецько-татарських орд знайшли широкий резонанс і здобули інтерес правителів європейських держав до козацької сили. Водночас, активна відсіч ворожій агресії довели здатність українського народу досить успішно протистояти невгамовним степовикам. Такі дії гартували дух і волю українського козацтва, зміцнювали його організаційно, формували вміння і досвід протистояння кримським загарбникам.

10

Література

1. Гетьмани України / уклад. В.П. Товстий. – Харків: Промінь, 2008. – 248 с.2. Гуржій О.І. Князь Байда-Вишневецький – великий воїн / О.І. Гуржій, Т.В. Чухліб // Історія козацтва. Держава-військо-битви. – К.: Арій, 2012. – С.10-13.3. Дмитро Вишневецький [Електронний ресурс] // Сайт «Знамениті, великі, геніальні люди». – Текстові дані. – Режим доступу: http://100v.com.ua/uk/Dmitro-Vishneveckiy-person (дата звернення: 29.01.2015). – Назва з екрана.4. Дмитро Байда Вишневецький – князь і гетьман [Електронний ресурс] // Сайт «Україна в світі» – Текстові дані. – Режим доступу: http://www.ukrainians-world.org.ua/ukr/142/133/135/ (дата звернення: 29.01.2015). – Назва з екрана.5. Журавльов Д.В. Гетьман-кондотьєр, або про Байду і «Байдування» (Д. Вишневецький) / Д.В. Журавльов // Усі гетьмани України. – Київ: Гетьман, 2012. – С. 22-42.6. Михайлюк Ю. Дмитро Вишневецький / Ю.М. Михайлюк // Краєзнавство Черкащини, 2005. – Вип. 8. – С. 9-109.7. Реєнт О. Особисто знаний ворогами (Дмитро Байда-Вишневецький) / О.Л. Реєнт, І.А. Коляда // Усі гетьмани України. – Харків: Фоліо, 2007. – С. 6-25.8. Сергійчук В. Дмитро Вишневецький / В.І. Сергійчук. – К.: Україна, 2003. – 1929. Сорока Ю. Дмитро Байда-Вишневецький / Ю.В. Сорока. – К.: Золоті ворота, 2013. – 120 с.10. Сушинський Б. Дмитро Вишневецький / Б.І Сушинський // Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців ХV-ХІХ ст.: в 2 томах. – Одеса, 2006. – Т. 1. – С. 41 – 53.11. Чухліб Т. Дмитро Вишневецький / Т.В. Чухліб // Гетьмани України-Русі. – Донецьк: ТОВ «ВКФ «БАО», 2012. – С. 12-17.

11

Науково-популярне видання

Байда Вишневецький – ратник української землі

(470 років з часу появи на історичній арені Дмитра Івановича Вишневецького)

Історична довідка

Автор-укладач Л.В. ВоскобійникКомп’ютерний набір Л.В. ВоскобійникВідповідальна за випуск В.М. Канюка

Підписано до друку 4.02.2015Тираж 35

Видавець:

12

Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради

18000 м. Черкасивул. Дахнівська,52e-mail: biblioteka@ogo.in.ua

13