Творчість Бориса Грінченка

в шкільному навчальному процесі

Дудар Ольга Володимирівна,доцент кафедри методики суспільно-гуманітарної освіти та виховання ІППО КУ імені Бориса Грінченка

Борис Грінченко та історія України“Українське питання” в Європі

"Щоденник моєї подорожі в 1769 році” Й. Гердера

«Україна стане колись новою Грецією: прекрасне небо

цього народу, весела вдача, музичний хист, родюча земля

та ін., колись прокинуться: так із багатьох диких племен,

якими також були колись греки, постане культурна

нація і її межі простягнуться до Чорного моря,

а звідти на весь світ”.

За Геґелем, нації чи народи поділялись на «історичні» і «неісторичні». Українці, які не мали власної державності, визначалися як неісторичні.

Умови національного розвитку

1863 рік – Валуєвський циркуляр 1876 рік – Емський наказ 1870 року в імперії вийшла в світ робота

К. Маркса «Капітал» російською мовою Російське Біблійне Товариство за 50

років з часу свого заснування Олександром І

переклало Біблію в загальній кількості на сімдесят мов Російської імперії:

серед інших – на калмицьку, чуваську, якутську, мордовську та ін. Переклад Святого письма українською в Російській імперії було заборонено до друку .

Боротьба за рідне слово

Титанічна праця Б.Грінченка мала

величезний успіх. «Словар української мови» і його

мовознавчі студії «Огляд української

лексикографії», «Три питання нашого правопису» не втратили своєї наукової цінності

й на сьогодні

Ставлення до історії та культури своєї національно-

етнічної спільноти З листа до Івана Липи: “... Поїхавши додому влітку, я прочитав

батькового «Кобзаря» і в 13 років зробився тим, чим я єсть. Я якось відразу і без вагання порвав з усіма московсько-патріотичними тенденціями шовіністичного кольору (а саме до цього я прихильний був), і Тарас зробивсь мені

і до цього дня зостається пророком. Я не шуткуючи кажу, що й досі я не можу думати про нього як про людину, — він і досі стоїть перед мене на такому високому п’єдесталі, що торкається головою до неба. Може, це наївна дитяча віра зробила, але я смію думати, що історія всесвітня не дає нам другого такого прикладу, як Шевченко: з мертвого він зробив живе — «Трупи встали і очі розкрили».

9 лютого 1892 року.

Ставлення до історії та культури своєї національно-етнічної

спільноти

З листа до К. Ф. Паньківського:

“Я, чотирнадцятого року, бувши школярем з третьої гімназіальної класи, прочитав Шевченка і з того часу почав писати по-вкраїнському (досі писав тільки по-московському). Ані «Енеїда», ані «Гребінчині байки» на мене не зробили впливу — я їх вважав за кумедійні жарти.

Шевченко зробив з мене зараз українського націонала (хоч і чудно

се казати про хлопця 13 — 14 років), — його поезія була вже мені не жартом, а його «Кобзар» зробився моєю Євангелією».

17 серпня 1892 року.

Просвітницька діяльність

У автобіографії Б. Грінченко робив акцент на великій ролі книжки не тільки для села, й для всього народу:

«Хочу ще сказати про книжки народно-просвітні. Велику потребу в їх не тільки бачив, але почував щодня

в своїй роботі на селі та й після села. Але цензура знищувала всі книжки, хоч вони були дуже невинні».

Питання ментальності

У мемуарній спадщині Б. Грінченко неодноразово

порушував питання ментальності українського народу, наголошуючи на шкоді від кволості, бездіяльності й лінощах: «Наше діло гнітять, але ж ми самі удесятеро побільшуємо цей гніт своєю недбалістю, продажністю, лінощами. Це правда, і я певний, що кожне щире українське серце промовить

зо мною: « Еге, це правда! »

Патріотична самосвідомість

Б. Грінченко писав про майбутній розвиток національного життя, який він намагався започаткувати своєю діяльністю

для «рідного краю»: « Я можу тільки пожаліти, що мені, чоловіку з невеликими силами, припадає братися до цього діла, котре тепер єсть для нас, українців, ділом немалої ваги. Але ж хай мій голос буде хоч лясканням батога, котре розбудить моїх земляків зі сна власного самовосхвалення… »

Збереження національної ідентичності

“...було сим добродіям про народ. Несвідомі національної самоповаги, змоскалені, вони хотіли показати себе більшими москалями, ніж самі москалі, і протестували вкраїнці проти вкраїнського музею у той час, як великорус князь Долгоруков обстоював за музей“.

Збереження національної ідентичності

1902 року Музей українських

старожитностей В.В.Тарновського було відкрито. Експозиція мала шість відділів: доісторичний, великокнязівський, козацький, нової місцевої історії, а також відділи Шевченка й книг. Цікаво, що завідувати музеєм пропонували саме Борисові Грінченку, який раніше разом із дружиною звіряв і описував матеріали колекції, а також підготував до друку третій,

найповніший її каталог, виданий

у Чернігові 1903 року

Борис Грінченко надзвичайно шанував творчий спадок Тараса Шевченка

Цілком логічно, що Борис Дмитрович

розумів унікальність колекції Тарновського – мінімум

758 екземплярів, пов’язаних з Кобзарем – і високо оцінював ентузіазм мецената

з Чернігівщини.

Іван Франко про Бориса Грінченка

«...засипає мало не всі наші видання своїми, не раз многоцінними писаннями: повістями, віршами, статтями критичними й популярно-науковими, працює без «віддиху»,

а також відзначити, що Грінченко у своїх писаннях «проявляє, побіч

знання мови української, також гарячу любов до України, щирий демократизм, бистре око на хиби української суспільності».

«Нарис літературного життя в 1892 році»

Першим директором нового музею став відомий дослідник і громадській діяч

Микола Біляшівський

М.Біляшівський був автором першого каталогу музейної колекції

В.Тарновського, «Каталог українських старожитностей колекції

В. В. Тарновського» (1898). Протягом 1900-1901 р.р.

його роботу продовжив Б.Грінченко.

Чернігівський період

Щодня, протягом шести місяців Борис Дмитрович разом

із дружиною М.Загірною працювали в холодному приміщенні: розбирали речі, рукописи, малюнки, складали каталоги.

Національний музей імені Тараса Григоровича Шевченка

Прагнучи якомога повніше показати українську історію і велич

Т. Шевченка, Василь Васильович збирав також ілюстрації й вирізки

з “Нивы”, “Киевской старины” та інших видань, репродукції, альбоми – те, що сьогодні музейники називають науково-допоміжним фондом.

Б. Грінченко з цього приводу зазначав: “Для дослідження культури народу мають велике значення такі колекції, у яких зібране все, що обертається в масах – від прекрасної, художньо виконаної відомим гравером копії твору до незграбної лубочної картинки, навіть до картинки на обгортці цукерки або коробочці сірників. У таких широких масштабах здійснювалося збирання копій і В.В. Тарновським, і це становить одне з достоїнств його колекції”.

Педагогічний музей

У архіві музею зберігається чимало публікацій

Бориса Дмитровича. Проте його ім’я

не згадується в основній

віртуальній екскурсії – лише побіжно

в матеріалах про Х.Алчевську та К.Ушинського.

Музей Миколи Лисенка

Видатний український композитор Микола Лисенко: «Таких невтомних, завзятих діячів, борців громадських, якого ми в особі Бориса Грінченка втеряли, в пантеоні українських писателів зазначити можна дуже небагато — три, чотири, та й годі».

Дружба між видатними діячами була досить міцною. Оселившись

у Києві на початку літа 1902 р., Б.Д. Грінченко мешкав спочатку у Є.Х. Чикаленка та М.В. Лисенка.

Тому Музей Миколи Лисенка, відділ Музею видатних діячів української культури дає можливість уявити реалії життя Грінченка того часу.

Національний музей літератури України

Має у своїй колекції

матеріали про Бориса Грінченка,

але представлені вони епізодично.

На офіційному сайті жодної інформації немає.

З ініціативи ректора В. О. Огнев’юка та завдяки наполегливій праці співробітників, Київський університет імені Бориса Грінченкаможе пишатися власним музеєм та пам’ятником Б.Д. Грінченку на вул. Воровського.