1

Назва навчального видання: «Народні свята та звичаї України в обіймах

солоного тіста».Тип навчального видання: навчальний посібник. Назва

навчального закладу: НВК «Колківська ЗОШ І-ІІІ ступенів – ліцей». Кількість

сторінок: 19.

АНОТАЦІЯ

Метою навчального посібника «Українські свята та звичаї в обіймах

солоного тіста» є залучення дітей і дорослих до процесу творчості, а через

нього – через знайомство з народними святами, звичаями нашого народу, колір,

лінію, пластику – розвиток креативного мислення, сенсорики, розширення межі

сприйняття світу та саморозвитку, формування цінностей.

У посібнику подається опис святкування, проведення, підготовки

найвідоміших свят на Україні в техніці ліплення із солоного тіста та поєднання

його з різними, переважно натуральними тканинами. Вміщено зразки картин із

серії робіт «Народні свята та звичаї України» з досвіду роботи вчителя

образотворчого мистецтва Калуш Валентини Віталіївни та її вихованців, учнів

НВК «Колківська ЗОШ І – ІІІ ступенів – ліцей» Маневицького району

Волинської області.

Посібник адресований вчителям образотворчого мистецтва, трудового

навчання, учням, може використовуватися керівниками гуртків декоративно -

прикладного мистецтва, батьками.

Розробник

Калуш Валентина Віталіївна – вчитель образотворчого мистецтва.

Рецензент

Клімчук Світлана Володимирівна – методист районного методичного

кабінету.

Навчальний посібник затверджений радою методичного кабінету

Маневицького району

Протокол № 4 від 11. 03. 2011 року

ЗМІСТ2

Вступ ………………………………………………………………………. 3

Рецепт тіста ………………………………………………………………... 6

Поетапне виконання завдання ……………………………………………. 7

Українські народні свята та звичаї ……………………………………...... 8

« Заспіваємо колядки » ……………………………………………………. 9

Свято Андрія ………………………………………………………………. 10

Івана Купала ……………………………………………………………….. 12

Водохреща ………………………………………………………………… 13

Зелені свята – Трійця ……………………………………………………… 14

Спаса ……………………………………………………………………….. 16

Пасха ……………………………………………………………………….. 17

Замість епілогу …………………………………………………………….. 19

Вступ

3

« Щоб людина стала розумною,

кмітливою, творчою людиною, потрібно

з раннього дитинства дати їй щастя

художнього бачення світу ».

В. О. Сухомлинський

У програмі «Образотворче мистецтво» для 12-річної школи значна увага

приділяється декоративно-прикладному мистецтву, зокрема ліпленню ( не лише

з пластиліну, а й з солоного тіста. Знайомство із цим видом мистецтва доцільно

проводити поетапно.

1 етап. Діти знайомляться з матеріалами та інструментами, правилами

роботи. Особливостями виліплювання, оздоблювання та наклеювання. Вчаться

підбирати кольорову гаму для виробів, оформляти готові роботи. Опановують

основи композиції, знайомляться з різновидами ліплення, вчаться створювати

сюжети для власних виробів.

2 етап. Діти вчаться у своїх роботах розкривати різні художні образи, мати

уявлення про реалістичне й декоративне зображення, працювати в різних

техніках ліплення.

3 етап. Діти продовжують знайомство з основами композиції та дизайну,

вчаться використовувати набуті знання для створення композицій на виставку.

Знайомляться з новим жанром ліплення – створення сюжетних композицій.

Починати роботу над ліпленням доцільно, як з окремих елементів так і

частин загальної колективної композиції, наприклад: «Писанкове диво»,

«Пасха», «Фантастичні квіти» (зразки).

Після того, як діти зорієнтувалися у виготовленні окремих деталей, можна

переходити до виготовлення композицій, наприклад, «Козачки», «Зустріч»,

«Гиля, гиля, мої гуси», тобто декоративних композицій відносно вертикальної

осі симетрії, композицій у колі, прямокутнику, квадраті.

Згодом переходять до створення більш складних за технікою виконання

декоративних композицій. При побудові композицій слід націлювати дітей на

4

образне поєднання національних сюжетів і символів: рослин, птахів, дерев з

символічними для народного мистецтва кольорами ( червоно-чорний,

блакитний-жовтий, білий-чорний ).

За технологічними і художніми особливостями надаю перевагу в цьому

посібнику групі виставочних напіоб'ємних картин.

У пропонованому посібнику йдеться про сюжетно-декоративні композиції,

які мають значно ширші виражальні можливості. Особлива увага приділяється

роботі над сюжетами свят та звичаїв українського народу.

Зразки

5

«Зустріч»

«Затанцюєм гопака»

«Писанкове диво»

«Козачки»

6

«Запах духмяного літа і чаруюча мова птахів»

«Чобіток цок-цок, дівчинонька гоп-гоп»

РЕЦЕПТ ТІСТА

1. МУКА

2. СІЛЬ

3. ВОДА

4. 2–3 КРАПЛІ ОЛІЇ

5. КЛЕЙ ПВА

7

«Гиля, гиля, мої гуси!»

ПОЕТАПНЕ ВИКОНАННЯ ЗАВДННЯ:

1. МАЛЮЄМО ЕСКІЗ2. ЗАМІШУЄМО ТІСТО 3. ВИЛІПЛЮЄМО ДЕТАЛІ4. РОЗМІЩУЄМО ЗГІДНО КОМПОЗИЦІЇ5. РОЗФАРБОВУЄМО, ЛАКУЄМО

8

Замішування тіста

УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ СВЯТА ТА ЗВИЧАЇ

Однією з найдавніших форм духовної культури народу є звичаї та

обряди. Звичаї – це повсякденні усталені правила поведінки, що склалися

історично, на основі людських стосунків, у результаті багаторазового

здійснення одних і тих же дій та усвідомлення їх суспільної значущості. Вони,

як неписані закони, народжуються разом з народом і передаються з покоління у

покоління, тобто стають традиційними.

Обряди – це символічні дійства, приурочені до відзначення найбільш

важливих подій у житті людських гуртів, родин, окремих осіб. Наприклад,

віншування хлопців на Різдво, посівання на Новий рік, колядування, клечання

хати на Зелені свята та інші.

Звичаї та обряди мають національний чи етнічний, характер. Геродот

стверджував: якби усім народам в світі надали можливість вибирати найкращі з

усіх звичаїв та обрядів, то кожен народ вибрав би свої власні.

Між звичаями і обрядами існує певна різниця. Звичаїв дотримуються

щоденно, обряди ж виконуються напередодні чи безпосередньо у дні свят. А

система усталених обрядів, якими супроводжується громадсько-побутове чи

релігійне життя, є обрядовістю даного народу. Українці належать до тих націй в

Європі, чия обрядовість є однією з найдавніших і найбагатших. Найкраще

9

Розкачування тіста Вирізання і виліплювання деталей

Розміщування деталей Розфарбовування і лакування деталей

виражене багатство української обрядовості в обрядовому фольклорі – піснях,

побажаннях, віншуваннях, примовляннях, якими супроводжується те чи інше

обрядове дійство, що становлять собою словесну, або вербальну, частину

обрядів.

В обрядовості українців розрізняють два види – родинну (чи сімейну) і

календарно-побутову. Перший вид обрядів тісно пов'язаний з громадським

осмисленням важливості подій в житті окремої родини чи людини. Сімейні

обряди супроводжують громадське відзначення уродин, повноліття, весілля та

похорону. Календарно-побутових обрядів дотримуються під час урочистого

святкування початку чи закінчення певних сезонів, природних циклів – зими,

весни, літа, осені.

У давнину обидва види становили єдину обрядову систему.

З прийняттям християнства на Русі, упроваджуються нові святкові дати.

Частково вони співпадали зі старими язичницькими святами, частково

витісняли їх.

Поєднання різновидових обрядових компонентів увійшло у плоть і кров

українців. Ось чому ми сьогодні не уявляємо собі зими без Різдва Христового,

перерядження і куті, весни – без Великодня і писанок, літа – без Зелених свят і

клечання чи без купальських обрядів. Уособленням осені для нас залишаються

святкування пам’яті Маккавеїв, Успення Богородиці, Спаса, поєднані з

обжинковими обрядами.

Кожна пора мала свою важливу дату, до якої були приурочені народні

звичаї та обряди річного календарного кола. Основні їх фрагменти до певної

міри збереглися у календарних циклах зими, весни, літа й осені.

«ЗАСПІВАЄМО КОЛЯДКИ»

10

«Заспіваємо

колядки» одна з перших

робіт із серії «Народні

свята і звичаї українського

народу», де поєднане

солоне тісто з різними

видами тканини.

Одне з найзнаменніших і

найвеличніших празників

святкового календаря,

яким власне

започатковується рік є

Різдво Христове, що в народі йменується просто Різдвом. Розпочинається воно

опівночі після Святвечора з 6 по 7 січня. У давнину, як уже мовилося, це була

Коляда – свято народження Сонця. Колядували, як правило лише хлопчики,

дівчата ж в передріздвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім

віруванням на великі свята першими до хати мають зайти представники

чоловічої статі.

Колядують дитячі та молодіжні ватаги, у компанії ще є скарбник,

носій подарунків та хлопець, що носить традиційну зірку та дзвіночки.

Кількість дійових осіб могла бути різна. Саме основних персонажів з обрядів

можна відтворити у своїй композиції. Щоб передати зимовий вечір,

використовують мішковину для неба, білу задрапіровану тканину – для

передачі кучугур снігу. Ліплення починається із деталей заднього плану – це

сільські хати та дерева покриті снігом. На передньому плані розміщуємо трьох

героїв, одягнувши відповідно до колядування: в кожухи з маскою Кози,

музичними інструментами та шестикутною Зіркою – одним із основних

атрибутів Коляди.

З тіста ліпимо обличчя, руки, чоботи, музичні інструменти. Потім

підбираємо тканини, схожі на одяг сільських людей в давнину, де потрібно –

вставити вишивку. На завершення прикрасити роботу дрібними деталями:

11

мішечком з полотна для збирання грошей, стрічками на Зірці та дзвонах,

поясом з китицями та ін..

Таким чином можна висвітлити задуманий сюжет.

СВЯТО АНДРІЯ

Серед осінньо-

зимових свят найбільше

виділяється поетичністю й

неповторністю свято Андрія

чи, як його іще називають в

народі, -- Калита, який

припадає на 13 грудня. Воно

вважається парубоцьким.

Свято є логічним

продовженням молодіжних

гуль, де юнаки і дівчата

обирали одне одного для майбутнього подружнього життя. До прийняття

християнства свято називали Калитою. Дехто вважає, що воно походить від

слова «календи». Очевидно, ми маємо справу з молодіжними вечорницями,

зібраннями, які започатковувались під назвою Калита 13 грудня, тривали до

Різдва – періоду повороту сонця на весну. Пізніше первісну назву християнство

замінило на ім’я святого апостола Андрія Первозванного, який проповідував

Боже вчення в Царгороді.

Свято починалось вдосвіта. Дівчата підходять до господині, і вона їм

розповідає, як замішувати тісто. Кожна повинна брати участь у готуванні

Калити, скільки б багато їх не було. Робиться Калита із прісного тіста,

солодкого з медом у вигляді тонкого коржа. Місити тісто треба по черзі,

починаючи від найстаршої дівки і кінчаючи дівчинкою. Після замішування

тіста відбувається запалювання дров: то вадлива ритуальна дія, адже вогонь

випікає Калиту.

12

Коли спеклась красуня Калита, хлопці прив’язують її до сволока на

червоній стрічці, підвішують високо, щоб парубок міг дістати Калиту зубами

тільки тоді, як добре підстрибне. Тоді вибирають веселого, жартівливого

парубка, щоб був душею вечора. Парубок повинен витанцювати собі коня,

танцюючи від порога,, хто зачепить коцюбу чи зробить помилку в танці, той

буде вимазаний сажею. Коли запальними танцями парубок здобуває право

виїзду по Калиту і каже: -- «Смачна Калита, вкусив так аж сонцем душа

засяяла!.» Ось так і відбувався цей обряд.

У серії робіт з циклу «Народні свята та звичаї України» досить цікаво

відтворити сюжет свята Андрія – кусання Калити. Фоном послужить

мішковина. На задньому плані виліпимо з солоного тіста піч, де випікали ці ж

калачі. А ще поряд стоять глядачі-герої цього дійства. Які також виконані з

солоного тіста. На передньому плані в композиції дівчата, які тримають

стрічку, щоб підсмикувати Калиту, яку хоче вкусити молодий хлопець.

Персонажі переднього плану знову ж таки виконані, поєднавши солоне тісто з

різними видами тканини. І, звичайно ж, незмінна вишивка, яка характерна для

святкового одягу.

СВЯТО ІВАНА КУПАЛА

Знайомлячись із

циклом літніх народних свят,

найперше припадає до душі

свято Івана Купала. Здається,

жодному з суперечливих свят

християнство не приділяло

такої пильної уваги, як Купалу.

День Купала, який

припадає на 7 липня, збігається

з літнім сонцеворотом. У

давніх слов’ян Дажбог – бог Сонця був найшановнішим серед інших

міфологічних свят. Наші пращури вважали, що саме він дарував усьому життя. 13

Відтак Сонце було праобразом свого покровителя, а тому його річний цикл

співпадав з певними ритуальними дійствами, серед яких Купало знаменувало

літній сонцеворот, тобто найвищий куловолот сонця.

При вивченні особливостей свята дізнаємось, що основним стержнем,

довкола якого відбувались дійства, є купальський вогонь, як символ Сонця. Він

мав горіти цілу ніч. Щоб підтримувати вогонь, парубки заздалегідь заготовляли

хмиз. Зладнавши сплетений із рогози,

соломи чи дубців козубок, тягли його

селом, і кожен господар мав подарувати

на розпал якусь річ, що вийшла з ужитку

чи пару дровин. Де інде їх годилося

красти з дворів, де жили дівчата. Бувало,

навіть йшли в ужиток плетені тини.

Зібране відвозили на леваду, до річки чи

ставка і складали в купки. Тут, власне, й

відбувалось дійство.

Таке дійство можна спробувати

створити з солоного тіста. Щоб акцентувати увагу на народності, для фону

потрібна мішковина. На задньому плані розміщуємо глядачів: дівчат та юнаків,

які спостерігають за головним видовищем свята. Їх виліпимо з тіста та

розфарбуємо. Передній план, на якому молодий хлопець скаче через вогонь,

зробимо поєднавши солоне тісто з тканиною, з вишивкою, використовуючи

яскраві кольори. Варіантів

створення сюжету може бути

кілька.

СВЯТО

ВОДОХРЕЩА

19 січня – на Водохреща,

родиною вирушили на

14

відправу. Прихопили із собою трійцю – вичурно зроблену напередодні свічку,

бутлика, похідну карафку.

Дорогою то там, то там чулися людські погуки, порипування снігу: поодинці й

гуртами стікався люд до «Йордану», щоб запастись на увесь рік

водохрещенською джерелицею, яка вважалася вельми цілющою. Її вживали при

різноманітних хворобах, змазували суглоби й хворі місця на тілі, лікували

породіль при пологах, дитячих переляк, напували корів, коли вони

отелювались, скроплювали від злих духів стайні, оселі та ниви при першому

весняному засіві тощо. У кожній хаті протягом року мала обов’язково стояти

під образами пляшечка з йорданською водою. І що цікаво: вона ніколи не

застоювалась, завжди була свіжою і придатною для вжитку.

На широкому плесі, скованому міцним льодом, возвеличувався хрест. Процесія,

супроводжувана священником та півчою, вже простувала до річки. Статечні

люди несли хоругви й дерев’яного хреста. Усі присутні уважно стежили.

Довкола ополонки вже стояли люди, чекаючи на відправу. Після молитви

священник, нахилившись, тричі вмочив у воду срібного хреста, а дяк прихилив

свічки. Хор тим часом заспівав величальної «Величаєм Тя, Живодавче

Христе».

Люди ідуть до проробу, щоб якнайшвидше наповнити посудини цілющою

водою. Набравши своячениці, посмакували нею, змастили цією ж водою очі –

«щоб добре бачили», вуха – «аби чули тільки гарні слова» та лоба – «щоби

мудрою була голова». А вже вдома пообіцяли, що обітруть ще й тіло, щоб

здоровим було, як вода…

До Водохрещ жінки намагалися не полоскати у воді білизни, «бо там чорти

сидять і можуть вчепитися». Вважалося, як тільки святенник опускав хреста у

воду, то вся біснувата й нечиста сила вистрибувала геть і залишалась назовні

доти, доти котрась із жінок не приходила прати. Тоді вони знову пірнали у

воду.

На Водохреща уже не колядували. Натомість святенник обходив своїх

парафіян, окроплював водою житло і малював хрести на дверях.

15

СВЯТО СПАСА

Перший Спас, співпадає з Маковеєм,

тобто 14 серпня, а третій збігається з

після святом Успіня (29 серпня). Але

ні перший, ні третій не відігравали

такого значення, як Великий, вони

лише визначали межі Успенського

посту, що зветься іще Спасівським

чи просто Спасівкою.

Увечері напередодні Спаса господар

і господиня бралися за

найвідповідальнішу роботу –

свічникарство. За звичаєм,

господареві годилося сукати страсні свічки, громниці, великодневі, святвечірні,

хрещенсвятські, покійницькі, церковні, сирітські, вдовині та для роздачі

бідним. А родильні, що використовувалися при пологах, весільні, хрестильні,

бабські та дідівські уже робила дружина. З особливою урочистістю готували

трійці. Для них майстрували спеціальні підсвічники, оздоблені мистецьким

різьбленням та інкрустацією. Саме ці свічки мали бути в кожній родині як

обереги від всіляких бід, напастей тощо.

При їх суканні господиня вносила зеленосвятське або купальське чи

маковійське зілля, а також квіти з пасіки. Господар, виробивши першу свічку,

обгортаючи її зіллям, приказував:

Пресвята родюча земле наша, ниви, сади, огороди – світ сонця вам!

Беручись до другої, мовив:

- Праведне сонце, місяцю ясний, зорі світлі, небо пречисте! Будьте милостиві

до людей і до худібки!

І, нарешті, до третьої:

- Ліси, води, повітря чисте, всі душі праведні, лада наші, мухи Божі – всім вам

на добро, на пожиток!

16

Зібравши у вузлик овочі, фрукти, мед, збіжжя, трави і трійцю (якщо такої не

було, то звичайну свічку) господарі вранці йшли до церкви. Після відправи

починалася посвята принесених продуктів. Особливо чекали, коли освятяться

яблука, адже до цього дня їх не їли. Ця заборона стосувалася переважно жінок,

у яких померли діти, і дівчат, що залишилися без матерів.

Повернувшись із церкви, господар з трійцею обходив пасіку і запрошував

родину до столу. Спасівський обід складався переважно з борошняних та

овочевих страв і холодної риби. Спочатку їли яблука та мед, запиваючи

виноградним або яблуневим вином, «щоб садовина родила», а потім

переходили до інших страв.

Зі Спасом, який символізує завершення основних хліборобських жнив,

співпадає і початок храмових свят. За аналогом попередніх робіт виконуємо й

цю композицію.

ЗЕЛЕНІ СВЯТА – ТРІЙЦЯ

Найпоетичнішим святом, що

тісно ув’язане з природою, є

Трійця.

У давнину наші пращури

пов’язували трійчанські свята з

буйністю й живосиллям природи, в

яку вони свято вірували. Це

підтверджують усі дійства –

оздоблення помешкання травами

та гілками дерев. Русалієві дійства,

супроти яких виступала церква.

Одне слово, довколишня природа

була духовним джерелом народної

релігійної структури. Гімном і пошанівком природі й були, очевидно,

зеленосвятські дійства.

17

Здебільшого Зелені свята починалися в п’ятницю. Жінки до схід сонця

йшли до лісу, щоб заготовити лікарські трави. Дехто намагався нарвати їх «на

дев’яти межах» і давав коровам, «щоб було багато молока». У цей день

збирали також і росу, якою лікували хворі очі.

У суботу, власне напередодні Трійці, селяни рвали материнку, чебрець,

полин, лепеху тощо й прикрашали запашним зіллям світлиці – обтикували

лави, стіни, підвіконня, образи, а лепехою притрушували долівку. Надвечір на

Клечальну суботу йшли босоніж, - «щоб дерево не всохло», - до лісу й

запасалися галузками клену, липи, ясена чи осики. Ними оздоблювали обійстя –

ворота, тини, хлів, одвірки хати й стріху, а також оселю. Стежку, яка вела від

дороги до порога, так звану «глет чану алею», обтикували високими галузками.

Осикове гілля приправляли лише в глухих кутках подвір’я, «щоб відьми не

заходили». Традиційно це дерево вважалося грішним, оскільки осика

пропустила цвяхи, коли розпинали Христа. З неї не будували хат, «бо гроза

влучить у грішне дерево», не виготовляли ритуальних речей, не цямрували

криниць.

Особливістю цієї картини є те, що прикрашені тканинами та вишивкою

персонажі знаходяться на середньому плані, а на передній поставлені елементи

знову ж з тіста.

СВЯТО ПАСХИ

(ДОРОГЕ ЯЄЧКО ДО ВЕЛИКОДНЬОГО ДНЯ)

18

Усі ми виносимо з країни дитинства

романтичні спогади, котрі на схилі літ

усе частіше й частіше навідують у гості,

як щось далеке і неповторне. Таким

незгасним острівцем, що горить

голубим овидом тих років, є Великдень,

який здебільшого припадає на квітень.

Здається, жодне свято для нас, сільської

дітвори, не приносило стільки радості і

душевної теплоти, як Пасха. Це дійсно

був Великий день. Може, не стільки

церковними відправами, як

онародненими дійствами родинних та

громадських обрядів. Адже нарешті

можна було вволю поласувати в

проголодні повоєнні літа смаковитою,

що танула в роті, паскою, досхочу

наїстися яєць, похристосуватись і

напоцокуватись крашанками в колі

своїх однолітків.

Коли почало світати люди вирушили додому. Готували сніданок. І всією сім’єю

сідали до столу. Першою стравою звичайно була паска.

Потім була черга грати навбитки – найзаповітніша забава. Кожен вибирав «на

око» пару яєць, починали моцакуватись. У дитинстві проносили додому повні

кишені «биток»

На Великдень хлопці йшли до дівчат по писанки. Якщо юнка давала парубкові

пару розмальованих яєць, то він мусив відборгувати – на третій день Великодня

«відгуляти писанки» - себто найняти музик і запросити її в танок. У нас, на

Поліссі, щоправда був інший звичай. Дівчата самі вручали свої вироби

19

хлопцям, а ті на храмовому святі мусили причастити медівкою і найняти

музик…

Це свято можемо виконати також в різних сюжетах. Наприклад, «розписування

писанок», де крім тканин та вишивки використаємо мереживо (по низу стола –

як скатертину).

Замість епілогу

Нинішній час вимагає докорінного поліпшення емоційно-естетичного й

духовно-морального виховання на противагу бездуховності, естетичній глухоті,

емоційній нерозвиненості значної частини молоді. Розвиток художньої

творчості особистості в галузі образотворчого мистецтва стимулює розвиток

творчого мислення в інших галузях практичної діяльності. Від дитячих

смішних робіт шляхи ведуть до творчого розвитку фантазії й образного

мислення, до повноти сприймання світу.

20

Захоплюючі, цікаві заняття мистецтвом виховують у людини здатність

шукати, думати, фантазувати, приймати самостійні рішення. В кожній справі

потрібна система, а в ліпленні з солоного тіста – особливо.

Навчальний посібник допоможе створити цікаві композиції. Можете

скористатися запропонованими порадами та рекомендаціями. Головне – не

бійтесь експериментувати, пробувати, думати, фантазувати.

Кожна пора мала свою важливу дату, до якої були приурочені народні

звичаї та обряди річного календарного кола. Основні їх фрагменти до певної

міри збереглися у календарних циклах зими, весни, літа й осені.

Якщо вам сподобалося, то можливо ви долучитеся до ознайомлення та

декоративного виконання інших народних свят звичаїв та обрядів, на які так

багатий наш український народ?

Спробуйте стати неординарною, творчою особистістю, душа, якої оживе та

проявиться в художньо-декоративній обробці солоного тіста. Недарма ж про

талановитих людей кажуть: має іскру Божу, тобто той дар Великого Творця, що

не дає спокою, що стимулює нову земну творчість. Тому саме талановиті люди

рухають світ уперед.

21