віртуальна виставка-портрет

(до 160-річчя від дня народження

Івана Яковича Франка).

НБ СНУ ім.В.Даля

Президент України Петро Порошенко 11 грудня 2015 р. підписав указ про вшанування пам’яті Івана Франка з нагоди 160-річчя від дня народження та 100-річчя від дня смерті. У документі зазначається, що з метою вшанування пам’яті видатного українського письменника, вченого та громадського діяча, популяризації його літературної, публіцистичної, наукової спадщини, зважаючи на його вагомий внесок у становлення української нації, а також з нагоди відзначення у 2016 році двох пам’ятних дат президент доручив Кабінету Міністрів утворити Організаційний комітет з підготовки та проведення заходів, включити до його складу представників центральних та місцевих органів влади, Національної академії наук України, громадських об’єднань. Також Глава держави зобов’язав уряд розробити заходи, присвячених вшануванню пам’яті Івана Франка. Згідно з указом, Міністерство закордонних справ та Міністерство культури мають забезпечити проведення урочистостей в Украні і за кордоном.

Про те, хто такий Іван Франко, нагадувати не варто. Постать українського генія, який володів 14-ма мовами і займався десятком різних видів творчої діяльності, має бути прикладом щоденного наслідування для кожного. Творча спадщина Франка вражає, а його працездатності дивуються найбільші трудоголіки сучасності.

Минають роки, але Франко продовжує впливати на нас своїм прикладом громадянина, своїми творами, своїми сюжетами і образами персонажів. Для нас він є символом нескореного і бунтарського духу народу, символом інтелектуальної потуги, символом інтелігентності, предтечею національного і державного відродження України.

«Як не міг Леонардо да Вінчі бути тільки живописцем або тільки скульптором, так не народжений був Іван Франко на те, щоб усю силу свого розуму, темпераменту й талану спрямувати якимось одним річищем... Франко був народжений поетом, але він же був народжений і прозаїком, і ученим дослідником, і громадським діячем. Його творча діяльність нагадує складний і прекрасний поліфонічний твір: багато мелодій, багато контрастів, гострі поєднання звуків але, зрештою, все зливається в світлу гармонію».

Максим Рильський

«Іван Франко – це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України. України і людності».

Максим Рильський

«Іван Франко - це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України. України і людськості».

Максим Рильський

«Після Тараса Шевченка українська культура не знала діяча, рівного Іванові Франку за титанічними масштабами діяльності. …Один з перших в європейських літературах співців робітничого класу, най-визначніший письменник пошевченківської доби, глибокий мислитель – таким є для нас Іван Франко».

Олесь Гончар

“…ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів”.

Іван Франко

Наукова бібліотека СНУ ім. В.Даля представляє літературу з її фонду, що присвячена життю і творчості Івана Франка, розкриває цікаві факти з його біографії, має висновки літературознавців, а також деякі літературні твори автора

Сторінки біографії • Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичах (нині село Івана Франка)

Львівської області в родині сільського коваля. В 1865 р. помер його батько, залишаючи молоду дружину й четверо дрібних дітей.

• Малого Франка мама називала Мироном. Існувало вірування, що довгоочікувані діти часто ставали жертвами злих духів. І щоб уберегти своє чадо від цього, його треба називати не на ім’я, яке дали при хрещенні, а домашнім, поганським (язичницьким) ім’ям. Ось чому для рідних Івась був малим Мироном. І ось цей малий Мирон володів надзвичайними, як тепер би сказали, екстрасенсорними здібностями. У селі його називали «лісова душа», адже малий Франко дуже часто блукав у лісі, розмовляв із деревами, пташками. Один із цікавих епізодів свого дитинства, коли малий Мирон дуже тісно спілкувався зі світом духів, Іван Франко навів в автобіографічному оповіданні «Під оборогом», у якому хлопчик – такий собі маленький мольфар – відвів від села грозову хмару.

• Після закінчення сільської школи Іван вступив до Дрогобицької гімназії. Мати вийшла заміж і за старанням вітчима талановитий Іван закінчив успішно ґімназію і Львівський університет. А через 16 років закінчив Чернівецький університет та у 1893 році, вже одружений, захистив у Відні докторську дисертацію.

• Франко, будучи учнем гімназії, зміг зібрати величезну бібліотеку книг, яка вміщала в себе більше 500 примірників творів, як української літератури, так і німецької, польської та інших європейських мов. Більш того, деякі твори він переклав українською мовою, а також написав кілька сюжетних оповідань польською і німецькою мовами.

Пропонуємо вашій увазі лише деякі цікаві деталі та факти з життя і творчої діяльності Івана Франка. Ознайомитися з біографією цього великого українського письменника, вченого дослідника, громадського діяча більш детально можна, звернувшись до ресурсів, запропонованих вашій увазі наприкінці презентації.

• У Львівському університеті Іван обирається членом “Академического кружка” і редакції журналу “Друг”. За словами Франка, Львівський університет на той час не був “світильником у царстві духа”. Професори часто на лекціях відбували свою повинність, не давали студентам міцних знань. “Прийшовши до Львова, до “Академического кружка”, я опинився раптом серед спорів язикових і національ-них, котрі для мене досі були майже чужі і незрозумілі, то й, очевидно, не міг у них найти ладу і хитався то на сей, то на той бік” – згадував він. (Франко І. Лист до М. Драгоманова від 26 кв. 1890 р. // Зібрання творів: В 50 т. – Т. 49. – С.244).

• Найбільшу роль у становленні літературно-естетичних, як і, зрештою, суспільно-політичних поглядів І. Франка зіграли три листи М. Драгоманова до редакції журналу “Друг”. Знайомство з М. Драгомановим мало корисний вплив на І.Франка, який почав у своїх творах давати реальні малюнки з народного життя. У 1877 році почалися арешти серед університетської молоді у Львові. 11 червня 1877 року за розповсюдження соціалістичних ідей заарештовано І. Франка та засуджено на дев’ять місяців тюрми. Після виходу з в’язниці Франка викинено з “Просвіти”, заборонено йому приходити до “Руської Бесіди, а люди, що мали до нього яке діло, сходилися з ним потай, у секреті, і се ще більше пригноблювало і чи радше принижувало його” (Крушельницький А. Іван Франко, Коломия. – С.25–26). Але вплив Івана Франка на університетську молодь від цього часу починає постійно зростати.

• 1 березня 1880 р. І.Франко виїхав зі Львова до Коломиї. Тут він зустрівся з Ольгою Рошкевич, а також із Кирилом Геником. По дорозі І.Франко та К.Геник зупинились на відпочинок у містечку Яблунові, де 4 березня 1880 р. І.Франка було затримано поліцією і заарештовано. Так 5 березня 1880 року І.Франко був ув’язненим у Коломийській в’язниці і поміщений у камері № 6. У коломийській тюрмі І.Франко створив такі шедеври політичної лірики, як “Вічний революціонер”, поезії, що пізніше у збірці “З вершин і низин” увійшли до циклів “Веснянки”, “Скорбні пісні”, “Нічні думи” та ін. Після звільнення з тюрми у 1881 р. Франко разом із Іваном Белеєм почав видавати місячник “Світ”, де вмістив і початок великої повісті “Борислав сміється”. Коли в львівському літературному часописі “Зоря” було оголошено конкурс на повість, створив “Захара Беркута”. Повість одержала нагороду.

• Приїхавши в Київ наступного року, Франко одружується з Ольгою Хорунжинською. Шлюб Ольги Хоружинської та Івана Франка став, як казали гості на весіллі, символом єднання Галичини і Наддніпрянщини. Молодята вінчалися у 1886 році в Києві. Проте щастю закоханих мало не завадив… вірш. Коли вся весільна процесія вже була готова до церемонії: зібралися дружки, бояри, гості, молода вже одягла фату, нареченого все не було. Кинулися шукати молодого. Франка знайшли в кабінеті батька нареченої. Іван забув про власне весілля, бо знайшов якусь стару книжку і переписував із неї рідкісного вірша. Бібліоманія, якою страждав Франко, мало не поставила під загрозу шлюб письменника.

• Діти Франка, троє синів – Андрій, Петро і Тарас, а також дочка Ганна, були дуже збитошні. Вони завжди голосно бавилися, постійно вигадували якісь нові каверзи. Наприклад, поливали перехожих водою з балкона або гатили цвяхи в дошки. До цього всього гармидеру додайте справжній зоопарк, який панував в оселі Франків.

• Іван Франко був першим професійним туристом, який не лише сам багато мандрував, а й організовував піші мандрівки Галичиною і Карпатами. У 1884 році він організував першу українську студентську пішу мандрівку. А один із віршів, який Франко написав з цієї нагоди, став спортивним гімном Галичини. Його сини також активно займалися спортом, зокрема футболом і великим тенісом, про який тоді ще у Львові мало знали. Але найсправжнісінькою пристрастю Івана Франка була риболовля. Тільки випадала вільна хвилина, Франко брав сіті і їхав кудись за Львів, бо, як жартував поет, у Полтві нічого доброго спіймати не можна було. Франко не любив вудок, а рибу ловив сітями чи ятерами, при чому власного виробництва. У риболовлі Франко був справжнім віртуозом, адже вмів ловити форель голими руками. Також письменник був прихильником «тихого полювання» на гриби, на яких прекрасно розумівся.

• Франко був поліглотом, він першим зумів перекласти на українську мову «Капітал» К. Маркса. Володів 14-ма мовами, перекладав українською з 48 мов, у тому числі і з східних.

• Не був атеїстом, хоча до церковних догм ставився критично. Релігію сприймав, як духовну спадщину народу. Сам співав у церковному хорі.

• Франків син Петро був одним із засновників «Пласту», а також одним із перших, хто долучився до руху Українських Січових Стрільців, згодом сотником Легіону УСС. Також вінбув одним із засновників української військової авіації, очолював підрозділ летунів УГА і в цьому питанні був, можна сказати, на передовій, адже тоді авіація була найновішим досягненням прогресу.

• В 1890 р. молоді галицькі інтелігенти заснували Русько-українську радикальну партію, на чолі якої до 1898 року стояв Іван Франко. Це була партія соціалістичного спрямування, яка прагнула стати репрезентацією широких кіл трудящих. В 1899 році І. Франко вийшов із заснованої ним Радикальної партії і увійшов до числа організаторів нової Української національно-демократичної партії. У зв’язку з інтересом до політичного життя і подальшою особистою участю в ньому Франко написав багато публіцистичних статей, серед яких значне місце займає осмислення питань соціалізму та соціал-демократії. Через критичне ставлення Франка до комуністичних богів Маркса та Енгельса його публіцистика зазнавала замовчування й фальсифікації в часи панування комуністичної Москви.

• Франко започаткував літературно-науковий двомісячник “Життя і Слово” (1894–1897) і зумів його поставити на зразок європейських.

• З 1898 р. І.Франко був одним із головних редакторів “Літературно-наукового вісника” й одночасно належав до найвизначніших співробітників “Записок Наукового товариства ім. Шевченка”. Літературні та наукові праці створили йому славу європейського письменника, доказом чого є той факт, що різні закордонні наукові товариства іменували його своїм членом.

• Початок Першої світової війни застав родину Франка в трагічному становищі. Хвора дружина перебувала в лікарні, сини – в армії. У 1915 році, коли було звільнено Львів від московської окупації, Франко перейшов під опіку Українських Січових Стрільців і жив в їхньому захисті.

Кохані жінки І. Франка Дослідники вважають, що в житті поета було три жінки, яких він кохав, які принесли поетовому серцю щастя і горе, радість і муку: Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська і Целіна Зиґмунтовська. «Одна несміла, як лілея біла...», «Явилась друга — гордая княгиня...», «Явилась третя...— і очам приємно...» Перша любов: Ольга Рошкевич

Першим сильним почуттям юного Франка було його кохання до попівни Ольги Рошкевич. Вона добре володіла німецькою і французькою мовами, захоплювалась збиранням етнографічних матеріалів, мала друковані праці. Ще в гімназії Іван Франко закохався в неї. ЇЇ любов була наївна й чиста, вона робила для поета весь навколишній світ раєм: без турбот і образ. Вони мріяли одружитися. Для себе готували подарунок: збірку весільних пісень з Лолина, які збирала Ольга. Збірці судилося вийти тоді, коли Іван та Ольга вже були не разом. Перешкодою до щастя став арешт Франка та його захоплення соціалізмом.

Після розриву з Ольгою Рошкевич у долі Франка з’являються захоплення - письменниця Уляна Кравченко, вчителька Климентія Попович та представниця відомого роду Білинських Ольга.

І ти лукавила зо мною! Ах, ангельські слова твої Були лиш облиском брехні! І ти лукавила зо мною! І нетямущому мені Затрули серце гризотою Ті ангельські слова твої!..

Їй поет присвятив свою неперевершену за художньою вартістю ліричну збірку «Зів'яле листя».

Жіноче серце! Чи ти лід студенний, Чи запашний чудовий цвіт весни? Чи світло місяця? Огонь страшенний, Що нищить все? Чи ти, як тихі сни невинності? Чим б'єшся ти? Яка твоя любов? В що віриш? Чим живеш? Чого бажаєш? В чім змінне ти, а в чім постійне? Мов! Ти океан: маниш і потопляєш; Ти рай, добутий за ціну оков…

Друга любов: Юзефа Дзвонковська Незабаром до І.Франка приходить друге кохання, таємне, недоступне, мов «святиня». Юзефа Дзвонковська була дочкою емігрантів, учасників невдалого повстання 1863 року, які після років блукань по Європі врешті отримали дозвіл осісти в Галичині. У неї були закохані всі члени гуртка, до якого входив Франко. На Івана вона справила сильне враження, і він палко її покохав. Франко вирішив, що після Ольги Рожкевич Юзефа саме та жінка, яка може бути його дружиною, але Юзефа відмовила.

Лише згодом Франко дізнався, що Юзефа Дзвонковська була хвора на туберкульоз. Саме їй присвячено ще один вірш із збірки "Зів'яле листя" - "Вона умерла!", в якому біль утрати і розпач:

Щось горло душить. Чи моїм очам Хтось видер світло?.. Хто се люто гонить Думки з душі, що в собі біль заперла? Сам біль? Вона умерла! Вмерла! Вмерла! І меркне світ довкола, і я сам Лечу кудись в бездонну стужу й сльоту. Ридать! Кричать! - та горло біль запер, Вона умерла! - Ні, се я умер.

Целіна Зиґмунтовська. Вона працювала на пошті, потім вийшла заміж за поліцейського комісара, мала з ним двоє дітей і швидко овдовіла. Франко побачив і закохався в неї з першого погляду за прозаїчних обставин — вона сиділа за касовим віконцем, бо служила на пошті у Львові. Щоб бачити її знов, поет неодноразово писав сам до себе листи і сам їх відбирав. Але байдужість Целіни до Франка була вражаюча: вона навіть не читала і не мала наміру читати «Зів'яле листя». Коли потім Целіну Зиґмунтовську запитували, чому вона не відповіла взаємністю Франку, вона відверто відповіла, що він їй просто не подобався, був рудий, а їй подобались брюнети з синіми очима. І прізвище не подобалося, не мав солідного становища, грошей і надій на них.

Третя любов: Целіна Журовська-Зиґмунтовська

За що, красавице, я так тебе люблю, Що серце треплеться в грудях несамовито, Коли проходиш ти повз мене гордовито? За що я тужу так, і мучусь, і терплю?

Але будучи цілковито байдужою до Франка, вона намагалася його приязнь до себе та його ім’я усіляко використати за кожної ліпшої нагоди. Сина виганяють з гімназії — Франко допоможе, матеріальна скрута — він грошей дасть. Однак коли самотній письменник помирав від важкої хвороби (дружина Ольга Хоружинська на той час була у божевільні), вона прийшла у його помешкання і доглядала за ним...

Дружина Ольга Хоружинська

Жінка, котра прийшла до нього в найтяжчі хвилини життя і врятувала, котра була поруч, - Франкова дружина Ольга Хоружинська.

Ольга Хорунжинська закінчила Харківський інститут шляхетних дівиць, отримала диплом учителя, володіла французькою, німецькою і англійською мовами, чудово грала на фортепіано.

Одруження Івана Франка з Ольгою Хоружинською, було радше з розрахунку. Письменник у ній хотів бачити друга. Однак Ольга страшенно закохалася в Івана і вирішила, що саме вона – та жінка, яка врятує Франка від дурного і жорстокого світу. Вона була добра, чутка до людського горя, досить поступова, але непрактична в житті, не навчена біди, не підготована до того, щоб великій людині влаштувати безтурботне життя.

Ця освічена жінка була йому вірною дружиною, народила трьох синів і дочку, переживала з ним радість і горе. Саме вона спонукала Франка записатися до Чернівецького університету — і він здобув вищу освіту, дала гроші на його навчання в аспірантурі. Допомагала чоловікові в літературній праці, видавала заснований ним журнал "Життє і слово", на свій кошт опублікувала книжку Франка "В поті чола" і вдруге збірку "З вершин і низин". Чи любив Франко с вою дружину? Важко сказати… Франко про свої кохання написав вірш «Тричі мені являлася любов” .

Сам Франко у листі своєму другові Агатангелу Кримському зізнався: «З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою... Но то дарма. Судженої і конем не об’їдеш».

У ньому не йдеться про дружину. Своїй жінці Ользі Хоружинській він за усе спільне з нею 30 -літнє життя, присвятив лише один вірш.

Творчість Дослідниками підраховано, що найповніший бібліографічний покажчик творів Івана Франка містить понад 6 тисяч назв – художніх, публіцистичних творів, наукових досліджень, численних перекладів чи не з усіх літератур і мов світу (Іван Якович переклав українською мовою твори близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур), величезну кількість рецензій, статей, оглядів, відгуків на більшість загальнокультурних тем. Франко як фольклорист мав чималий доробок із 400 записаних пісень і 1800 коломийок. Важко назвати когось з інших письменників світового значення, геній якого так плідно виявився б у різних сферах творчості і який би залишив стільки наукових і мистецьких творів, як Іван Франко.

• Як поет Франко займає видатне місце в українській літературі. У своїх поетичних творах передав не тільки власні переживання, але й переживання народу. Тематикою й мотивами поетичної творчості міг стягнути вершин людської думки (“Смерть Каїна”, “Мойсей”), але вмів також зобразити сіре життя низин. Поезії Франка зібрані в збірках “З вершин і низин”, “Мій ізмарагд”, “Із днів журби”, “Давне і нове”, “Зів’яле листя”, “Semper tiro”.

• У відомій поемі “Каменяр”, що вперше з’явилась у “Дзвоні”, поет виводить себе і тисячі таких, як він. Вони невільники, які добровільно взяли на себе пута волі, вони каменярі на шляху поступу.

• У великій поемі “Панські жарти” зображено життя в українському селі напередодні знесення панщини та в сильних поетичних словах відтворено радість народу у хвилину проголошення волі: “Нема вже панщини, ні пана! Ми вольні, вольні, вольні всі!”

• У надзвичайно багатій літературній спадщині видатним явищем мистецтва слова є його драматичні твори. До театру, драматургії письменник виявив великий інтерес ще з юнацьких літ. До перших спроб Франка в драматургії належала п`єса польською мовою “Югурта”, написана в 1873 році. Текст цього твору не зберігся і про зміст його нічого не відомо. Того ж року молодий письменник створив німецькою мовою драматичний епізод – сцену “Ромул і Рем” на тему античної легенди про заснування Риму. У 1874 році Франко написав історичну драму “Три князі на один престол”, збирався написати п`єсу про Богдана Хмельницького. У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, де зберігається архів і особиста бібліотека письменника, є автографи початків і планів драматичних творів, які думав написати Франко – тоді ще учень останніх класів гімназії. Отже, крім згаданих драматургічних спроб, Франкові належать чотири великі драматичні твори – “Украдене щастя”, “Рябина”, “Учитель” і “Сон князя Святослава”. Створив Франко також п`ять одноактних п`єс – “Послідній крейцер”, “Будка ч. 27”, “Кам`яна душа”, “Майстер Чирняк” і драматичний етюд для дітей “Суд святого Миколая”.

Іван Франко - письменник

Іван Франко - перекладач Іван Якович не тільки чудово писав твори, а ще й перекладав їх. Серед перекладів велике місце належить перекладам з античних літератур. Він вважав, що антична поезія є скарбницею світової культури, і намагався збагатити нею українську культуру. Гомер і Гесіод, гомерівські гімни, переклад трагедії Софокла «Цар Едіп», «Сапфо і Алкей», «Піндар і Менандр», збірка «Старе золото», римські поети Горацій і Вергілій — цим далеко не вичерпується cписок античних перекладів Франка. Переклади Івана Яковича з грецької в більшості своїй точно передають як зміст, так і поетичні особливості оригіналу, мають ґрунтовні коментарі. Переклади з Сапфо і Алкея вийшли окремою книжкою. Це — дослідження творчості двох стародавніх поетів з перекладами їх поезій (Алкей і Сапфо, Тексти і студія, «Міжнародна бібліотека», 1913). Багато уваги приділив Франко перекладам з безсмертних гомерівських поем «Іліада» та «Одіссея». Незважаючи на те, що англійську мову Іван Якович вивчив доволі пізно, все ж протягом всього свого творчого шляху неодноразово повертався до питання про необхідність видання творів Шекспіра українською мовою. Він переклав ряд сонетів Шекспіра, «Венеціанський купець», уривки з «Бурі» і «Короля Ліра». Іван Франко – засновник шекспірознавства в Україні. Він – автор дванадцяти спеціальних шекспірознавчих розвідок: десяти передмов до Кулішевих перекладів з Шекспіра, однієї до власного перекладу “Венецького купця” та статті “Shakespeare bei den Ruthenen”. Франко зробив чимало як редактор перекладів творів В. Шекспіра. І. Франко – один з найбільших знавців Байронової творчості в Україні. 1879 р. вийшла друком Байронова драматична поема “Каїн” в його перекладі. Через десять років І. Франко опублікував власну філософську легенду “Смерть Каїна”. Крім того, були переклади Р. Бернса, Ч. Діккенса , Клоустона. Франко перекладав давньошотландські та давньоанглійські балади, поезії П. Б. Шеллі, Альфреда Теннісона, Томаса Мура, Томаса Гуда. Найвагомішою працею Франка-перекладача є «Фауст» Гете.

Також він дуже цікавився розвитком чеської літератури, листувався із чеськими літераторами. Свої переклади з чеських поетів і прозаїків він підкорив цілі зробити чеську літературу надбанням української культури і цим сприяти розвитку і чеської і української демократичної літератури. Іван Якович Франко переклав українською мовою твори близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур. Він вважав, що переклади творів світової літератури роблять їх частиною української культури. В цьому є просвітнє значення перекладацької діяльності письменника.

Іван Франко - історик літератури Над історією літератури Франко працював в кількох напрямках. Першим напрямком можна назвати історію світових літературних сюжетів. Найбільшою працею в цьому напрямку стала його докторська дисертація «Варлаам і Йоасаф: стархристиянський духовний роман і його літературна історія» (1895). Другим напрямком стало збирання, дослідження і публікація творів української літератури. На чільному місці тут стоїть збірка «Апокрифи і легенди з українських рукописів» (1896 – 1910, тт.1–5). Франко розшукав та опублікував твори Івана Вишенського, написав про нього ряд розвідок. Він підготував та опублікував твори А. Свидницького, Ю. Федьковича, Т. Шевченка та багатьох інших українських письменників. Третім напрямком стало написання синтетичних праць з історії української літератури. Тут слід назвати такі твори як «Charakterystyka literatury ruskiej 16 – 17 ww.» (1892), «Карпаторуська література 17 – 18 ст.» (1900), «Южнорусская литература» (1904 – стаття для енциклопедичного словника Брокгауза й Ефрона), «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.» (1910) та велику працю «Історія української літератури», із якої Франко встиг опрацювати лише першу частину (Від початків українського письменства до Івана Котляревського, 1907 – 1912). Слід знати, що Франко пильно стежив за новинками сучасної йому літератури, особливо української, написав цілу масу рецензій, відгуків та критичних статей на ці теми.

Інтерес до фольклору Франко виявляв від самого початку творчої діяльності. Перша публікація народної казки в його записі з’явилась в 1876 р. І. Франко посідає провідне місце в українській фольклористиці ХХ – початку ХХ ст. Серед фольклористичних праць І.Франка привертають увагу, зокрема його критичні розвідки про методи дослідження фольклору. Франко, не вступаючи ще в полеміку з фольклористичними теоріями чи школами, висвітлює генезис уснопоетичної народної творчості. Такі його праці, як “Жіноча неволя в руських піснях народних (1877 р.), “Дещо про Борислав” (1882 р.) та рецензія на “Сербські думи і пісні” у перекладах М.Старицького (1877 р.) в основному спрямовані на те, щоб ствердити основним творцем усної поезії трудову частину суспільства. Найважливішими його здобутками на цьому полі були «Галицько-руські народні приповідки» (1901 – 1910 рр., тт. 1 – 3) та «Студії над українськими народними піснями» (1907 – 1915 рр.).

Іван Франко - фольклорист

Іван Франко - науковець Окрім історії літератури, Франко займався й іншими гуманітарними дисциплінами. Його зацікавлення історією відбилися у працях «Життя Івана Федоровича і його часи» (1884), «Грималівський ключ в 1800 р.» (1900), «Громадські шпихліри в Галичині 1784 – 1840 рр.» (1907) та ряді дрібніших статей. Цікавили його і питання соціології. Франко провадив також значну науково-організаційну роботу як голова філологічної секції Наукового товариста ім. Шевченка та редактор видань цієї секції.

Могила Івана Франка на Личаківському кладовище у Львові

Помер Іван Франко 28 травня 1916 р. у Львові і був похований на Личаківському цвинтарі на полі 4-и, в центральній частині кладовища. Над могилою – пам’ятник видатного українського скульптора Сергія Литвиненка. Цей пам’ятник немов символ нескореної вдачі Франка, якої не могли зламати “ні тюремні царські мури, ані війська муштровані, ані гармати лаштовані”.

Сьогодні ім’я Івана Франка носять Львівський університет, Дрогобицький педінститут, театр опери і балету у Львові і Національний академічний український драматичний театр у Києві. Діє меморальний музей у Львові та музей-садиба в Нагуєвичах. Його пам’ять з шаною зберігає весь народ України i діаспори.

Вшанування пам’яті Івана Франка

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

Львівський національний університет імені Івана Франка

Національний академічний український драматичний театр ім. Івана Франка

Львівський Національний Академічний театр опери та балету

Пам’ятник Іванові Франку в Тернополі

Пам'ятник І. Франку у Коломиї

Пам'ятник Іванові Франку в Київі

Пам'ятник Івану Франку в Івано-Франківську

Пам'ятник Івану Франку у Дрогобичі біля Народного дому

Пам'ятники Іванові Яковичу Франку є в різних містах України та за кордоном. Монументи Франкові — поету, письменнику, вченому-енциклопедистові, громадському діячеві встановлені переважно на заході України (в першу чергу, в Галичині), де він жив і працював, однак є і в інших містах по всій країні й навіть за кордоном (Відень, Ліпік). Чи не найбільше пам'ятників, погрудь, пам'ятних знаків і меморіальних дощок на честь Івана Франка в області, названій на його честь — на Івано-Франківщині. Ось тільки мала частка

Пам'ятник Іванові Франку в Івано-Франківську

Меморіальна дошка на вул. Університетська у Харкові

Одеса. Перший на Півдні держави пам'ятник І.Франку

Погруддя Франка в Сєвєродонецьку

Торонто. Погруддя Франка

Пам'ятник-погруддя Івану Франку. Відень

Пам'ятник-погруддя Івану Франку в Ліпіку. Хорватія

У світі нараховується 4 музеї Івана Франка – 3 в Україні і 1 в Канаді (м. Вінніпег). А ще згадайте про світлиці й куточки письменника, які є чи не в кожній школі. Але, щоб відчути й зрозуміти Франка, варто завітати до Нагуєвич, звідки він родом.

Державний історико-культурний заповідник «Нагуєвичі» – це садиба батьків письменника, меморіальний музей Івана Франка, будинок літератора, скульптурна композиція «І. Франко і світова література», художньо-меморіальний комплекс «Стежка Івана Франка».

Поштовая марка України, 2006 р. Поштова марка

України, 1994 р. Поштова марка СРСР, 1956 р.

Поштова марка Румынии, 1956 р.

20 гривень, 1992-1994 20 гривень,

1994-2003 20 гривень, 2003

Іван Франко на грошах

Іван Франко у філателії

Монета номіналом п'ять гривень випущена до 150-річчя Івана Франка (реверс), 2006

Докладніше про життя й творчість Івана Франка можна дізнатись : 1. Енциклопедія життя і творчості Івана Франка // http://www.i-franko.name/uk/Biography.html 2. Іван Франко // Открытая группа . - https://vk.com/ivanfranko 3. Великий каменяр Іван Франко. - http://spavedfront.io.ua/s80740/27_serpnya_-

_den_narodjennya_velikogo_kamenyara 4. Франко-Ключко А. Рукописи Івана Франка в Канаді // Сайт Кіровоградської ОУНБ ім. Д.І.Чижевського. -

http://library.kr.ua/elib/franko/franko-rukopis.html 5. Іван Франко : інтернет-блог. - http://vanofranko.blogspot.com/2011/12/blog-post_842.html 6. Іван Франко - світоч національно-культурного відродження України // Мистецька сторінка. -

http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=355 7. Заповідник Нагуєвичі // VOROBUS.COM : БЛОГ ПРО ЛЬВІВ, ЖИТТЯ ТА ІНШІ ПРИКОЛИ . -

HTTP://VOROBUS.COM/2010/08/ZAPOVIDNYK-NAGUJEVYCHI.HTML 8. Закохане серце Івана Франка // Донеччина. Громадсько-політична газета. -

http://donetshina.ucoz.org/publ/rozdumi_z_privodu/zakokhane_serce_ivana_franka/4-1-0-749 9. Жінки в житті Івана Франка http://lib.if.ua/franko/1313654358.html 10. Жінки в житті та інтимній ліриці Івана Франка. - http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=1039 11. Ольга Хоружинська : доля дружини Франка. - https://na-skryzhalyah.blogspot.com/2016/04/blog-post_16 12. Черкаська Г. Ні кохання, ні дружби не зазнала Ольга Франко / Ганна Черкаська // Uahistory. -

http://uahistory.com/topics/famous_people/1891 13. Іван Франко всупереч стереотипам був модником і денді // Голос Столиці. -

http://newsradio.com.ua/2013_08_27/van-Franko-vsuperech-stereotipam-buv-modnikom-dend/ 14. Лебедєв Ю.І. Україна і схід у фольклористичній спадщині Івана Франка . - http://storinka-

m.kiev.ua/article.php?id=1303 15. Ящук В. Підступив з просьбою – і Ольга піддалася // РАДИВИЛІВ.info. -

http://www.radyvyliv.info/pidstupiv-z-prosboyu-i-olga-piddalasya.html 16. Гирич І. Грушевський та Франко: громадське і приватне / Ігор Гирич // Українська правда,

Історична правда. - 15.10.2010. - http://www.istpravda.com.ua/research/2010/10/15/603/ 17. Пам'ятники Іванові Франку // Wikiwand. - http://www.wikiwand.com/uk/Пам'ятники_Іванові_Франку