Позакласна робота з предмету Що ж потрібно для того, щоб підростаюче покоління цікавилося минулим і добре

знало історію, не повторювало попередніх помилок, свято шанувало традиції свого

народу і пам'ять про безсмертні подвиги дідів і прадідів. Ці питання часто задають собі

вчителі історії в своїй повсякденній роботі та небагато хто починає втілювати їх в життя.

Школа – це не просто освітня установа, це головний осередок розвитку здорового

коріння українського народу. Школа була, є і буде оберегом української культури і

народних традицій, центром акумулювання духовно – моральних цінностей поколінь.

Ідея народознавчого пошуку вже багато років об'єднує учнів нашого закладу. Збір

старожитностей, відтворення діяльності етнографічного музею та пошукова робота у

різних напрямках історичної минувшини, - все це не за вказівкою, а за покликом душі

сьогодні здійснюється учнівським колективом нашої школи.

Як керівник етнографічний музей організовую пошукову роботу та використовую

зібраний матеріал в написанні науково-дослідницьких робіт:

«Історія Першобірчанської школи», «Богдан Хмельницький у Бірках», «Свято-

Миколаївська церква», «Історія села Бірок», «Археологічна пам’ятка доби Богдана

Хмельницького»;

створенні презентацій:

-« Україна від минувшини до сьогодення»;

-« Моє село - моя маленька Батьківщина»;

-« Етнографічний музей історично – краєзнавчого профілю Бірківської загальноосвітньої

школи Ι – ΙΙΙ ступенів»

та на уроках історії під час вивчення теми: «Наш край», а також залучаю дітей до

вивчення і збереження історико-культурної спадщини нашого Бірківського краю,

формую освічену розвинену особистість, виховую в учнів почуття патріотизму, любові

до Батьківщини, поваги до народних звичаїв, традицій, національних цінностей

українського народу.

При музеї також є група екскурсоводів, які проводять екскурсії:

-« Звичаї та обряди нашого села»;

-« Український рушник в побуті»;

-« Золотий гомін давнини»;

-« Гріє душу село»

для учнів нашого закладу, для батьків, вчителів-предметників, гостей;

а також є активними учасниками виховних заходів.

Сценарій виховної години на тему:

"Рушники ви мої, рушники"Мета. Ознайомити з оберегом української родини – рушником., із значенням його в

духовному житті людини.

Навчити учнів читати візерунки. Пробуджувати пізнавальні інтереси до

вивчення традиційних художніх промислів українського народу.

Виховувати глибокі почуття любові до батьків, пошани до людей праці.

Сприяти розвиткові творчих здібностей дітей, не забувати своєї національної

культури. Виробити душевну потребу берегти рушник, як сімейний скарб.

Обладнання. Шкільний музей

Екскурсовод.

Висить рушник у хаті на кілочку,

Калина червоніє на столі,

А біля неї –житні колосочки,

Мов пустотливі братики малі.

Це все – моя земля, моя Вкраїна,

Це рук моєї матері тепло.

І цей рушник, яким і дочку й сина

Благословляє мати на добро.

Екскурсовод. Хліб-сіль на вишитому рушнику – одвічні людські символи. Прийняти

рушник, поцілувати хліб – символізує духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тих, хто

виявив її. Цей звичай пройшов через віки і став доброю традицією в наш час.

З сльозами на очах цілують рушник іноземні туристи, для яких Україна – рідна

земля. Земля їхніх батьків та дідів. І як найдорожчий подарунок х України везуть

рушник. Бо на ньому вишивають до болю знайомі і рідні спомини – шум дібров, кетяги

калини, довгі коси українських верб – все те, чого немає на чужині.

Екскурсовод. Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,

Привітним, гожим словом вшанувати.

Прийміть же хліб на мальовничім рушникові,

Про цей рушник сьогодні й піде мова.

У нас сьогодні на уроці свято!

Милують око диво-рушники.

Дівочий спів лунатиме у класі,

Екскурсовод. Історія рушника дуже цікава. Традиційно він служив оберегом. Ще за

поганських часів його чіпляли на дерева, пускали на воду, клали на каміння й молили

богів, щоб відвели стихійне лихо, всяку порчу, просили благодаті: щоб родила земля,

щоб біда і всяка напасть обминали родину.

З приходом християнства з рушниками проводжали князів у похід, храмові

рушники дарували церкві. Серед них були ті, що висіли на вівтарі – божники, настінні

або охоронні.

З часом заявилося багато обрядових рушників. Для немовляти на білому тлі

вишивали колодочки, дороги, а ближче до кутків була замкнута – щоб «не торкалося

ніщо лихе». Саме кінці не обрублені, з торочками, бо життя тільки починалося.

Екскурсовод. Від сивої давнини ідо сьогодні, у радості й у горі рушник – невід’ємна

частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою нитками

на полотні. (звучить пісня «Рідна мати моя»). Погляньте на рушники. Який колір

переважає на узорах?

Учениця. Найчастіше – чорний і червоний.

Екскурсовод. На вашу думку, що означає чорний колір?

Учениця. Чорний колір – це сум. Він символізував жіночу тугу за своїм коханим, за

вірним охоронцем.

Екскурсовод. Як тут не згадати!

Два кольори мої два кольори

Червоний то любов, а

Чорний – то журба.

(Звучить пісня «Два кольори мої, два кольори»). Белів С.М., Робур І.С.

Екскурсовод. Не можна уявити собі українську хату без рушника. Довгими зимовими

вечорами вишивали їх дівчата. Під вправними руками майстринь простий шматок

домотканого полотна ставав витвором мистецтва. Без рушника ніде не обходилось, він

завжди був під рукою. Тому назву свою дістав від слова «рука» – ручник, тобто рушник.

З давніх-давен у чарівну силу рушника вірили як у доброго чудодія, що вбереже від

всякого лиха. Спитаєте, звідки ж бо взятись такій силі? А сила рушника

– у візерунках, вишитих на ньому.

Рушник можна читати, як читають книгу. Треба лише розумітися на орнаментах.

Давайте згадаємо, що вам відомо про історію вишивки?

Екскурсовод. Рушник супроводжував людину з перших хвилин життя. На вишиті

рушники приймала повитуха немовля. Для хлопчиків вишивали свої візерунки, для

дівчаток свої. Рушник-оберіг мав стати на заваді всьому злому. На рушниках-оберегах

вишивали квітку Берегиню. А що ж це за квітка така – Берегиня?

Берегиня. Я – символ дорогий людям і поширений по всій Україні. Я – і життєтворча

мати-природа і жінка-мати, яка дарує світові сина, і Дерево Життя, що сформувало із

мороку космосу чітку систему Всесвіту. І за всієї своєї величності та могутності скромно

пркоренилася у земному горнятку, аби ще раз нагадати, що кожне живе створіння є

неподільна і нерозривна часточка.

Учениця. Пломеніють диво-рушники,

України нашої святиня.

І дітей усіх своїх віки

Зігріває мати-Берегиня.

Учениця. На заручинах, коли дівчина погоджувалася вийти заміж, вона перев’язувала

сватів рушниками. І в день весілля ставали наречені на вишитий рушник.

Керівник шкільного музею. То ж давайте завітаємо з вами на сватання.

(Сцена сватання. Виходить мати, батько, Галя).

Мати. Галю, дитино! Ану покинь оте прасування1 ану мерщій до печі, та колупай її,

колупай.! А ти, старий, чого розсівся? Хутко святкову свиту одягай та за стіл сідай. Як

господар поважний.

Батько. (не дуже поспішаючи). Та я зараз, а що там, горить, чи що?

Мати. Та бодай тобі! Свати йдуть, свати!

Галя. Ой, лишенько!

(Батько сидить за столом, мати зустрічає гостей, Галя колупає піч)

1-й сват. Здорові були господар та господиня.

Мати. Та здорові були, чого й вам бажаємо. Проходьте, сідайте до столу цікаво знати,

що привело вас до нашої хати?

Батько. Яку таку справу маєте до нас?

2-й сват. (покашлює в кулак). Та діло тут таке. Шукаємо м куницю – красну дівицю. А

вона, кажуть, до вашого двору забігла.

Батько. Он воно що.

1-й сват. Ну, а наш князь шукає її, бо хотів би мати у себе.

Мати. Галю, ти чуєш?

Галя. Та чую, мамо, чую. Постривайте, я зараз.

Батько. Зажди, доню. Хочу спитати тебе, сватів вишитими рушниками пов’яжеш, чи

може гарбуза даси молодому? Гарні ж бо вродили цього року.

Галя. А от зараз побачите.

(Галя виходить)

Батько. А що, сватоньки, куницю – нашу красну дівицю ви бачили, а от що про свого

мисливця розкажете?

1-й сват. Наш козак-мисливець парубок гарний.

2-й сват. До роботи і до танцю справний. В нього добра і щира вдача.

1-й сват. Є відвага духу й тіла.

2-й сват. І душа у нього здорова.

Українська в нього мова.

Українські пісні знає,

На весіллі заспіває.

(Галя повертається з рушниками і хусткою)

Галя. Вишитою хусткою

Я тебе дарую

І при чесних людях кажу,

Що тебе люблю я.

(Дає хустку нареченому).

Вас , сватоньки, рушниками пов’яжу,

За такого нареченого

Вам спасибі я скажу.

(Вклоняється, підходить до молодого).

Дозвольте, батьку, дозвольте, мати,

На рушник вишиваний перед вами стати.

На рушник вишиваний перед вами стати

Та благословення вашого дістати.

Благословіть, мамо, благословіть, тату,

На щасливу долю, на життя багате.

(Мати й батько з іконою благословляють молодих).

Мати. Бог благословляє і я благословляю,

Жити аж до віку в парі вам бажаю.

Хай діти – як квіти, життя барвінкове,

Веселе, як ружі на цім рушникові.

Батько. Щастя вам, діти, поваги, любові,

Хлібного столу, доброї долі.

Зерном золотим хай колишеться нива,

Хай буде родина здорова й щаслива.

(Молоді вклоняються батькам).

Галя. Та спасибі, моя ненько,

Що будила мене раненько

А я слухала, вставала

Та рушнички вишивала,

По тихому Бугу білила,

На сухому бережку сушила,

Своїх старостів дарила.

Ведуча. Після сватання справляли гучне весілля. А в понеділок багато людей сходилось

дивитись, як молода починала вбирати хату своїми рушниками. Розвішувала їх і на двері

і на образи, і на вікна, дзеркала. Хата виглядала, як писанка. «Нехай ваші мама

спочивають а мої до роботи стають», – казали при тім. Це означало, що молоді руки

дають старим спочивати. Стара господиня відповідала: «Нехай буде так, як Бог велів».

Складала свої рушники в скриню і лежали вони там до останньої днини.

Ведуча. Ось і наші дівчата вирішили також підготуватися до майбутнього весілля –

вишити рушник, вкласти в нього всі свої думки, надії, щоб коли прийде час, стати із

своїм коханим на вишитий рушник.

Шкільний етнографічний музей