Головні образи в історичному

романі“Маруся Чурай”

 “Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа”

Образ Марусі Чурай — це образ з легенди, ми не знаємо достеменно, чи жила вона насправді. Найімовірніше Маруся Чурай справді жила на Полтавщині у XVII ст., складаючи пісні, яких співала вся країна, а деякі з них співають і досі.

«Красива я була, правда? Схожа на свою матір.

Смілива я була, правда? Схожа на свого батька.Співуча я була, правда? Схожа на свій народ.»

Напевне, ці рядки чи не найкраще розповідають нам про Марусю Чурай. І саме через ті рядки виникає думка про те, що образ Марусі Чурай є символічним: вона й є в певному сенсі образом народу, з його співучою нескореною й нескоримою душею, з душевною чистотою й несправедливо сповненим страждань життям.

У творі Ліни Костенко отруєння Гриця — трагічна помилка, непорозуміння: героїня підготувала зілля для себе, а хлопець (там він не одружений, а тільки наречении) випадково випив. Пісні ж самої Чураївни, що крок за кроком розгортають перед нами трагедію покинутої, зрадженої, знеславленої дівчини, доводять інше. Сама пісня «Ой не ходи, Грицю та й на вечорниці...» є і розпачливим зойком зболілої, вистражданої душі, и обвинувачувальним актом призначення вбивці.

Та вічно молодими, нев’янучими, свіжими залишаються її пісні, як і трагедія любові, вилити в них. Це саме та мить геніального осягнення, коли суто особисте, інтимне стає всезагаль- ним, вселюдським, а краса душі і почуття сприймається на висо тах національної культури. Одна із багатьох, і, в той же час, одинока Маруся Чурай... Дівчина з легенди.

Гриць Бобренко був молочним братом Марусі. Високий на зріст, з русявими кучерями й карими

очима, він вигідно відрізнявся від Івана Іскри. Сама Маруся так говорила про нього:"Карі оченята, котрі я

любила. Його русі кудрі я б позолотила ". Людина слабовольна й безхарактерна, Гриць перебував під великим впливом своєї матері, яка й чути не хотіла

про одруження сина з Марусею. Вольова й корислива жінка хотіла Грицеві за дружину племінницю

полковника Мартина Пушкаря, дочку осавула Федора Вишняка Галю.

Гриць «живе на дві душі». Це людина, яка зазнала трагічного роз- половинення власного світовідчуття,

власної душі. Гриць кохає Марусю, він ладен усе віддати, щоб бути з коханою, але з іншого боку на нього тис не його мати, яка хоче оженити сина із багатою. Десь глибоко в Грицеві проростають ті

паростки пристосуванства, прагматизму та інших не най кращих рис, які він запозичив від оточуючих. Гриць

стає ніби на розпутті, не знаючи, чи врятують його кохання та велич людської душі, а чи поглине його

болото життєвої марноти та суєти.

Іван Іскра — вірний друг Марусі, Ліна Костенко кількаразово «натякає» читачеві, що й Іван закоханий у Марусю, але цей гордий каро окий козак, нащадок своїх славних прадідів, не висловлює своїх почуттів жодним чином, окрім дружби та відданості, він не раз підтримує Марусю у важкі для неї хвилини. 

Іван Іскра — звернімо увагу вже на його промовисте прізвище — ніби узагальнений образ, що бере свій родовід ще від часів козаччини, він уособлення мужності, сили духу, це людина з гарячим відданим серцем, здатним на все задля справедливості, волі та добробуту близьких та своєї країни

Ліна Костенко з великою художньою і психологічною переконливістю довела, що будь-яка зрада, навіть особиста, є великим соціальним злом. Тим страшнішою є зрада суспільна, від якої страждає народ, адже нерідко на карту ставиться й майбутнє нації. Роман у віршах "Маруся Чурай" — твір панорамно-масштабний. Головний образ твору — Вітчизна. На сто думок замислена Полтава Вербові гриви хилить до води...

Виконалиучениці 11 класуГлобенко Валерія,Ворона Катерина,Оганісян Манушик