Впровадження ідей В.О.Сухомлинського (кафедра української

мови,літератури, світової літератури).

Роль казки у становленні особистості

«Казка – це активна естетична творчість, що захоплює всі сфери духовного життя дитини – її розум, почуття, увагу, волю, вона починається вже у процесі розповіді, вищий її етап – інсценізація» В.О.Сухомлинський.

Казка входить у життя людини з раннього дитинства, відіграючи незбагненно важливу роль у становленні особистості. Напевне людей, які не люблять або не любили казки в дитинстві можна перерахувати на пальцях – так їх мало. Казки настільки увійшли в наше життя, що, по суті стали його відображенням.

Величезне значення мають думки В.О. Сухомлинського щодо виховного значення казок у житті дітей. Саме казка, на його думку, задовольняє жадобу дитячого пізнання творить інтерес до навколишнього. Чарівний і дивовижний, веселий і життєстверджуючий світ казок входить у душу кожної людини з дитинства, засіваючи її першими зернами добра, краси й справедливості. Жоден із жанрів літератури не користується у дітей такою популярністю, як казка. Справа в тому, що у казці все реально і все можливо, а крім того, казка завжди закінчується хеппі-ендом. То чому ж її не любити?

У практиці В.О.Сухомлинського казка виконує багато функцій: вона є засобом

патріотичного виховання, засобом розвитку дитячої творчості, вона

сприяє формуванню основ світогляду. Також у працях видатного педагога

наголошується, що завдяки казці дитина пізнає світ не лише розумом, а

й серцем.

Усім відомо, що Василь Олександрович працював у Павлиській школі, де створив Кімнату казки та Куточок природи .У кімнаті казки, відкритій у Павлиській школі через кожних 2-3 місяці діти змінювали обстановку. В їхню свідомість входили все нові і нові казки багатьох народів. Колективними зусиллями створено ілюстрації до казок братів Грімм, Ш. Перро Г.- Х.Андерсона, В.Жуковського, І.Фрака, Лесі Українки, Н.Забіли.

У своїй роботі вчителі української літератури, світової літератури часто використовують дитячі ілюстрації до казок, які вивчаються за програмою у 5-7 класах

У практиці Сухомлинського казка є засобом патріотичного

виховання. «Казка – благодатне

джерело виховання любові до

Батьківщини, яке нічим не можна

замінити. Патріотична ідея − казки в глибині її змісту; створені народом казкові

образи, що живуть тисячоліттями

доносять до серця й розуму дитини

могутній творчий дух трудового народу, його

ідеали, прагнення, погляди на життя.

Казка виховує любов до рідної

землі вже тому, що вона – творіння

народу».

Казкові образи, на думку В.О.Сухомлинського, допомагають дітям зрозуміти красу рідної землі. Тому він радить молодим педагогам: «Нехай дитина відчує

красу і захоплюється нею, нехай її серці й пам'яті назавжди збережуться образи, в яких втілюється

Батьківщина »

Високого успіху досягав

В.О.Сухомлинський у роботі з фольклором,

коли діти самі складали казки чи

оповідання-мініатюри. Як і Л.С.Виготський, він був переконаний, що потяг до творчого слова є закономірною

і корисною віковою прикметою духовного

зростання юної індивідуальності.

Дитяча творчість починається саме з казки.

«Немає дитини, − пише Василь

Олександрович,− яка, вражена

красою поетичного слова, не

створила б власного образу.»

Учні 5-х класів нашої школи залюбки складають власні казки на уроках розвитку

мовлення під час вивчення теми “Усна народна творчість”

Важливо зауважити, що складанню дітьми казки передує велика підготовча робота. Першим періодом цього процесу В.О.Сухомлинський вважав слухання і читання казок; другим – їх інсценізацію; третім – самостійне складання казок.

Кінцева мета експериментів В.О.Сухомлинського – не просто навчання маленьких казкарів, а виховання людини, становлення громадянина. В рамках Місячника української писемності та мови учні нашої школи писали казки на теми: «Українська мова», «Пригоди української мови».

Пригоди української Мови

Колись давним-давно в далекій далечині жила собі Мова. Вона не знала, хто вона і звідки. Одного сонячного ранку вирішила Мова йти щастя шукати. День

видався теплий і ясний. Наділа Мова на себе своє найкрасивіше платтячко та срібні черевички, узяла папір та олівець, щоб записувати все, що дізнається

цікавого і пішла гуляти світом. Довго йшла Мова полями і лісами, через великі та маленькі села, міста та через країни. Чула дивний спів солов`їв, шум гаїв,

дзюркотіння ручаїв, мову тварин, щебетання птахів, гуркіт морського прибою, музику та пісні різних народів і ще багато - багато чого цікавого. Все

подобалось Мові, але їй ніде не хотілося залишатися назавжди. Довго блукала Мова по білому світу і ось одного разу почула колискову

пісню. Та пісня була, як золотоносна ріка, яка виблискує хвилями і переливається усіма кольорами. І Мові захотілося залишитися тут назавжди,

слухати ці прекрасні пісні, розмовляти такою багатою і співучою мовою. Вона дізналась,що потрапила до України. Мова наділа вишиванку , червоні черевички, у коси заплела стрічки, на голову наділа яскравий віночок. З цієї

пори Мову почали називати – українською. Пройшло багато часу. Українська мова стала розвиненою, співучою,

вдосконаленою та сучасною. Нею можна висловлювати все: від найскладніших і найновіших наукових відкриттів до найвеселіших віршів,

пісень і оповідань. Балановська Олена, 5-Б клас

Українська мова

Колись, дуже давно, жив на землі народ. Вони дружно працювали, вирощували врожай, рибалили,полювали, розводили худобу. Заможно жили ці люди. Та була у них одна велика біда: не мали вони мови. Зовсім не могли розмовляти, співати пісень, не могли сваритися, вимовити

слів радості і любові, тому посмішка рідко торкалася їхніх облич. А винні в цьому були вони самі.Багато років тому цей народ образив фею-Мову, і вона, гірко зітхнувши, назавжди пішла від них,

забравши з собою слова-квітки. Оніміле плем`я давно пошкодувало, що скоїло таке, та часу назад не повернеш. Помилки, не виправиш.

У тому племені, по-сусідству, жила дівчинка з довгою косою, добрим серцем і великими, як небо, очима. Та хлопчик, який чудово грав на сопілці. Хлопчик часто заходив до сусідів, щоб

подивитися на прекрасні вишиванки дівчинки, а вона заслуховувалася його грою. Бачили діти, як тяжко горює їхній народ без мови, переживали, бо не могли висловлювати своїх

думок і почуттів.Хлопчик надумав відшукати Мову, попросити у неї вибачення за свій народ і повернути втрачені

слова – квітки. Дівчинка вирішила піти з ним . Але як же вони обізвуться до Мови, як скажуть, чому прийшли? Дівчинка вишила їхнє прохання на рушничкові, він вийшов прекрасний, а хлопчик

спробував домовитися через гру на сопілці. І полилась чарівна мелодія, якою всі заслухалися. Знайшли вони Фею – мову серед величезного поля, засіяного квітами – словами, які вона доглядала. Від пахощів цих квітів запаморочилася голова у дітей, а з вуст полилася пісня. Діти показали свої дари. Побачивши рукоділля дівчинки, почувши гру хлопчика, Мова все зрозуміла без слів. Взяла цілі оберемки своїх чарівних, запашних, різнокольорових слів і пішла за дітьми,

понесла Мову людям. З низько схиленими головами, з пошаною зустрів народ Мову. Радості не було меж. Вдихнули

люди аромат чарівних квітів і заговорили, заспівали від щастя. З того часу бережуть вони слова – квіти, шанують українську Мову, як найкоштовніший скарб.

  Брилик Анастасія, 5-А клас

Боротьба за мову

Жила- була собі Мова. Колись давно вона була єдина у народу ельфів. Та багато років тому королівство захопив сусідній

правитель Змій десятиголовий. Ельфів забрали в рабство , а Змій запровадив іншу мову. Довго ельфи боялися Змія,

мовчали. Все ж таки знайшовся сміливий вояк-ельф,який почав розмовляти рідною мовою. Він розбудив дух патріотизму. Але не

все так просто. Мова вже давно образилась на ельфів і пішла від них. Воїн сів на коня і поїхав у тридесяте царство, щоб

повернути її народу. По дорозі на нього чекало багато випробувань. Найстрашніше – битва зі Змієм. Багато сил

знадобилось ельфові. Довго рубав голови Змію, а як згадував про Мову, де й бралась ця сила. Побачила Мова цю боротьбу, пробачила народові, повернулась. З радістю народ зустрічав

Мову. Почали говорити, співати від щастя. З того часу бережуть та шанують свою Мову.

Копил Олексій, 5-Б клас

Неможливо не зазначити, що виняткове значення казки мають у розвитку мислення і мовлення. З

огляду на психологічні особливості дітей В.О.Сухомлинський вважав, що дитячі роки – це

найсприятливіший період для оволодіння духовним багатством рідної мови, для творчості. Дуже часто на уроках української мови вчителі

використовують казки В.О Сухомлинського, працюючи над їхнім ідейно-художнім змісту,

особливостями; вчать учнів створювати власні версії кінцівки казок, оповідань.

Також казки сприяють розвитку естетичних почуттів, вони – джерело естетичної насолоди. «Казка невіддільна від краси, сприяє розвитку

естетичних почуттів, без яких неможливі благородство душі, щира чуйність до людського нещастя, горя, страждань. Завдяки казці дитина

пізнає світ не тільки розумом, а й серцем». Слухаючи казку, діти переживають почуття, що сприяють виробленню ідейно-естетичної оцінки

описаних подій, вчинків. На уроках української та світової літератур наші вчителі залучають дітей до

активного читання казок.

Після ознайомлення з казкою спрямовують питання не лише на закріплення змісту, оцінювання

персонажів, а й те, чим схвильовані діти, що їх обурювало чи радувало.

Василь Олександрович приділяв пильну увагу виразності читання казки, оскільки вона викликає у

слухачів багаті уявлення, пробуджує емоційний відгук на прочитане. Продовжуючи справу великого педагога наші вчителі також вчать дітей виразно читати художні твори. Щороку проводять конкурси виразного читання.

Отже, роль казки у розвитку творчості наших вихованців

багатофункціональна. В.О.Сухомлинський не лише

розкрив високу мудрість і життєстверджуючий оптимізм

казки, а й показав найраціональніші способи її використання у навчально-

виховному процесі. Досвід Василя Олександровича позитивно

оцінили педагоги нашої школи. Підсумовуючи усе вище сказане, можна з упевненістю сказати, що

досвід Василя Олександровича надзвичайно вражає… Живши у

досить давні роки від сьогодення, він уже запровадив те, що досить

актуальне на даний час.