Торговицька ЗШ I – III ступенів імені Є.Ф. Маланюка.

Відкритий виховний захід

«Славетний кошовий отаман Іван Сірко»

Підготувала класний керівник

8 класу Екало Н.М.

2014 – 2015 н. р.

Мета : Ознайомити дітей зі славетним кошовим отаманом Іваном Сірком,його життєвим шляхом,легендами та піснями про нього; виховувати національну гордість за те,що ми – українці ;розвивати почуття гідності і незалежності;виховувати шанобливе ставлення до історії рідного краю.

Обладунки : Слайди з портретами Івана Сірка та козаками; 7 хлопців,одягнених козаками.

Хід заходу:

1 –й козак : Ой як крикне старий орел, що під хмари в’ється,

Гей , загуло Запорожжя та й до Сірка тнеться.

Ой не вітер в полі грає, не орел літає –

Ото ж Сірко з товариством на Січі гуляє.

Старий Сірко перед стягом раду оглядає,

Козаченьків привітає, стиха промовляє:

«Гей, молодці – запорожці ,татарва лякає!

Не дрімайте , товариші, бо в руки злапає,

Збирайтеся докупоньки та сідлайте коні,

Тії коні воронії, що ждуть на припоні!» ( слайд 1 )

2 – й козак: Якщо побуваєш у древній Торговиці, познайомишся з історією цього краю, то переконаєшся, що дух лицарства українського козацтва на землях козацьких волостей ще живий. За легендою саме в Торговиці з 1654 – 1679 рр., знаходилась резиденція кошового отамана Івана Сірка, звідки він здійснював переможні походи проти турків та татар. Ще за життя про нього складали легенди. Його ім’я оспівувалося в народних піснях та думах, воно було символом звитяги й волелюбності не лише запорізького козацтва , а й всього українського народу. Знаменитий лист запорозьких козаків султанові Отаманської Порти, невідомо коли і ким складений, бо існують його варіанти ще с початку ХVII століття, народна пам’ять тісно пов’язує цього листа з ім’ям Івана Сірка, тому не виключення, що на берегах Синюхи козаки писали саме цього листа. За легендою , великий Рєпін писав етюди для своєї відомої картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану» саме в наших краях.

У центрі Торговиці Встановлений пам’ятний знак Івану Сірку, а також названа головна вулиця села на честь великого отамана.

У 2002 році відкрили монумент «Козак – захисник Вітчизни» - це узагальнений образ українського лицаря, мужнього, благородного, безмежно відданого рідній землі.

3 – козак : Загуділо Запорожжя, як те Чорне море,—  Понеслися козаченьки облавою в поле.  Ой як свисне старий Сірко на конику сивім,  То спинились запорожці, як сонечко сіло.  Ой як крикне старий орел, на шпиль-гору сівши,  Засмутились запорожці, коней погубивши.  "Ой батьку наш, отамане, що маєм робити?  Без коней ми наче орли, що в степу підбиті".  Ой як крикне наш отаман та й до козаченьків:  "Не журіться, запорожці, друзі молоденькі!  Ой годі ж вам турбуватись, годі, пани-брати,  А беріте в руки списи, рушайте гармати".  То ж не вітер в полі грає, не орел витає —  Ото ж Сірко з товариством по степу літає. 

4 – козак: Народився Іван Сірко на Поділлі, походив з родини дрібної православної української шляхти. Час його народження , ймовірно , припадає десь на початок XVII століття.

Два с половиною десятиріччя Сірко боронив рідну землю від ханських орд і ніколи не знав поразки. ( Явище у світовій історії унікальне). Він провів близько ста походів козаків у Крим і ногайські улуси, давав відсіч ордам, що вдиралися на територію України, намагався перешкодити грабіжницьким нападам.

Запорожці під його орудою вели розвідку в степу та пониззі Дніпра, влаштовували засідки біля переправ та обіч шляхів, чатували на « морських» розливах, громили орди, які поверталися у Крим з полоненими і здобиччю.

5 – козак : Загальне визнання і безмежну вдячність сучасників набула тоді очолена Іваном Сірком безперервна героїчна боротьба козацтва проти турецько – татарських агресорів , що загрожували геноцидом українському народові. Запорозький витязь вважав найпершою і найголовнішою метою кожного походу врятування бранців з полону, визволення невільників, що конали в тяжкому рабстві у султанській Туреччині та Кримському ханстві. Великий талант полководця, особиста хоробрість, мужність і відвага поєднувалися в ньому з безмежною відданістю народній справі.

6 – козак : Відзначаючи ці якості, треба б наголосити і на суто людських рисах характеру Івана Дмитровича : розважливий і мудрий, демократичний, він був до аскетизму скромний у побуті і глибоко віруючий. На Січі жив у курені, їв разом з козаками з одного казана, носив, як і всі, простий одяг. Історики вважали , що за своїми спартанськими звичками нагадував кошовий київського князя Святослава.

Ще за життя Івана Сірка про нього ходили легенди, про його подвиги звучали думи й пісні.

7 – козак : Та ой крикнув же та козак Сірко

Та ой на своїх же, гей, козаченьків:

« Та сідлайте ж ви коней, хлопці – молодці ,

Та збирайтеся до хана в гості!

Та сідлайте ж ви коней, хлопці – молодці ,

Та збирайтеся до хана в гості!»

Та туман поле покриває,

Гей , та Сірко з Січі виїжджає,

А ми думали , а ми думали,

Що орел із Січі вилітає.

А ми думали , а ми думали,

Що орел із Січі вилітає.

1 – козак : Як Сірко переміг татар.

     Давно-давно це було, ще за запорожців та за кошового Сірка. Пройшло років чимало, як жив Сірко і як його не стало, а слава про нього і не пройшла, і не пропала. Він був для ворогів страшний і сердитий, а, напроти, для християн був дуже добрий і милостивий.      Одного разу запорожці пішли з Сірком у похід, а татари прочули про те та одразу й побігли на Січ і почали там хазяйнувати: усіх православних християн забрали та й повели у полон. А вони, бідні, не хочуть іти та плачуть і ридають так, що аж земля стогне. А татари на плач не вдаряють та нагайками їх підганяють.     Як ось прочув про те кошовий Сірко. Зараз зібрав своїх козаків — та в погоню за татарами: визволяти православних людей. Та летить, як птиця. Добіг близько до татар; бачить, що їх дуже багато, а козаків дуже мало — і давай хитрити. Спинив свого коня і крикнув на козаків:      — А стійте, братця! Підождіть, не ворушіться!      Тоді зіскочив з коня, дав його другому козакові, а сам кувирдь — та й зробився хортом і побіг до татар.      Татари бачать: хорт, красивий такий! Сподобався він їм. Узяли вони його, нагодували. Звик ото той хорт.      Як стали ті татари відпочивати, то той хорт поробив їм так, що вони всі поснули. Тоді він назад до козаків та знову кувирдь — і зробився чоловіком! Кинувся тоді з козаками до татар, усіх їх вирубав, а християн вернув назад.      Християни дуже дякували Сіркові і пішли собі щасливо додому. А Сірко з своїми козаками став гуляти по-старому. 

2 – козак : ПРЕВЕЛИКИЙ ХАРАКТЕРНИК Кошовий Сірко був превеликий характерник! Було, хто б не задумав воювати з ним – він уже й знає: зараз і військо збирає, і списи точить, і ратища готує. Недаром його турки прозвали шайтаном. Запорожці, поки орудував ними Сірко, нікого не боялись, бо його ніяка сила не могла перемогти. До сірка, кажуть, наші люди платили ляхам подать: третя гуска, третій віл, третій кінь, хліб. Всього третя частина. Як став Сіоко кошовим, зараз же і зладнався з королем польським.- Ну, - каже, - ваше величество, хоч биться, хоч мириться, а третьої частини панам давать не будемо! - Як знаєш, - каже король. То діється не по моєму приказу. Зібрав Сіркр запорожців і п'ятнадцять тисяч турків та й погнав ляхів з України. Догнав до Случі і каже: - Оце, ляше, по Случ твоє, а це наше. Ті ляхи піймали тоді свого короля і заслали на морський острів. - Оце тобі, - кажуть, - за те. що якшався з Сірком. 

3 – козак : ЯК СІРКО УМИРАВ Сірко – це кошовий такий. Він такий був, що дещо знав. Оце бувало вийде із куреня та й гука на свого хлопця: «Ану, хлопче, возьми пістоль, стань там та стріляй мені в руку!» Той хлопець візьме пістоль та тільки бух! йому в руку. А він візьме в руку кулю, здаве її та назад і кине. Врни, ті запорожці, всі були знайовиті… Сірко три рази умирав у сімдесятих годах, а всього йому 210 років. Він як умира було то й каже: «Оце вам три позирки з водою. Першим пузирком сприснете – оживу; другим пузирком сприснете – стану дивиться, а третім сприснете – устану і піду у тридцяти годах». Тоді трави такі сильні були; ото і вода була зроблена із таких трав. Та як умре, то його клали у гній і на треті сутки одгрібали та сприскували водою. Як із першого пузирка сприснули – ожив, з другого сприснули – став дивиться, а з третього сприснули – устав і пішов. Ото так до трьох раз він робив. А в послідній раз він як умер, то велів себе спалить і попіл геть пустить, а руку велів одрубать і носить три годи, а потім того положити в могилу. Ото та могила і єсть у Капулівці. 

4 – козак : ЗАПОВІДЬ СІРКА Сірко на три частини захований: перша його частина лежить отут саме, де Чортомлицька Січ, друга – під Кривим Рогом, а третя – під Полтавою. Він як умирав, так дав таку заповідь: «Як я помру, то одберіть у мене праву руку і носіть її сім год; хто буде мою руку носить сім год, той владітеме нею усе рівно, як я й сам владію; а де случиться вам яка пригода, де вас нещасна хвиля спобіжить, чи на воді, то бросайте руку у воду – хвиля утишиться, чи на землі – не буде вам ніякого случаю; а з семи год уже поховайте в мою могилу. І хто буде тую могилу шанувати, братиме навкруги землю та буде могилу обсипать, то я його сам своєю силою буду дарить. А на сьомому году хай мене жде, і хто вийде до могили або на Різдво, або на Великдень, або на Зелену неділю, так нехай мене дожида. Не бійся, що я неправославний християнин, - я єсть православний християнин Сірентій Іванович. От таку він, той Сірко, дав заповідь! 

5 – козак : Остання військова акція, пов’язана з іменем уславленого кошового, - похід 1680 року. Напередодні Іван Сірко надіслав спеціальне

звернення донському козацтву , запрошуючи побратимів до спільного походу на Кримське ханство.

Це був останній документ славетного лицаря. Невдовзі він тяжко занедужав і поїхав із Січі за десять верств на пасіку в село Грушівку. Там 1 серпня 1680 року бойовий батько одійшов на вічний спочинок. Смерть Івана Сірка викликала «великий жаль» не тільки на Запоріжжі, а й по всій Україні.

Говорили, що запорожці п’ять років не ховали Івана Сірка , а возили його за собою в походи, і їм це забезпечувало перемогу. Розповідали , що нібито у мертвого Івана Сірка козаки відрізали праву руку – у критичну хвилину вони виставляли її перед собою, що й вирішувало результат бою на користь запорожців. Тільки, казали, після ліквідації Січі побратими поховали правицю витязя.

6 – козак : Поховали Івана Дмитровича у селі Копулівка.1967 року його перепоховали на іншому краю села, через те , що води Каховського

водосховища наблизилися до могили. Прикро, але Сірко лежить у землі без голови: череп деякий час « мандрував» - до Москви в антропологічну лабораторію, до Нікополя,й нарешті опинився у Дніпропетровському історичному музеї.

7 – козак : Отаман Сірко

Там, де Січ — святая ненька, Де Дніпро–ріка, Закричали запорожці Кошовим Сірка, Обирали отаманом, На чоло — землицю, Щоби знав козацьку шану, Щоб не став гордиться Кошовий отаман — своїй шабельці пан — Отаман Сірко. Своїй шабельці пан — вороженькам шайтан Отаман Сірко. Не король і не хан, не турецький султан — Не шинкар і не дяк — запорізький козак — Отаман Сірко! Як збирались запорожці Брати Перекоп, Попереду кониченьком Кошовий Сірко.

Вилітав орлом з долини У широке поле. Буде слава Україні, Її дітям воля. Як нагонить бусурманів Кровожерний кат, Гайда, братці, на могилу Славного Сірка, Відкопайте шаблю гостру З правою рукою, Хай не знають вражі гості Сім років покою.

Список літератури:

Апанович О. М. Розповіді про запорозьких козаків. – К.: Дніпро, 1991. – 335 с.

Пісні про Івана Сірка.

Інтернет - ресурси.