Зелений дивосвіт. Курс за вибором для учнів 7-8 класів

Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України

Головне управління освіти і науки

Черкаської обласної державної адміністрації

Відділ освіти Золотоніської міської ради та виконавчого комітету

Золотоніська гімназія ім. С.Д. Скляренка

Золотоніської міської ради та виконавчого комітету

Куриленко Зінаїда Григорівна, учитель-методист біології

вищої категорії

Кононець Ірина Анатоліївна, учитель біології I категорії

Навчальний посібник

Зелений дивосвіт Курс за вибором для учнів 7-8 класів

м. Золотоноша

2013

БББ 74.200 (4Укр – 4 Чск)

Н – 84 (Навчально-методичний посібник), 2013 – 77 c.

АВТОРИ:

Куриленко Зінаїда Григорівна – учитель-методист біології вищої

категорії

Кононець Ірина Анатоліївна – учитель біології I категорії

РЕЦЕНЗЕНТИ:

Даниленко Любов Іванівна – методист ЧОІПОПП

Новик Людмила Віталіївна – методист відділу освіти Золотоніської

міської ради та виконавчого комітету

Буряк Світлана Дмитрівна – заступник директора з науково-методичної

роботи Золотоніської гімназі ім. С.Д. Скляренка

Схвалено до використання

методичною радою методичного кабінету відділу освіти

Золотоніської міської ради Черкаської області

(протокол №3 від 19.12.2012)

Виставка ППД «Освіта Черкащини» Зелений дивосвіт 5

Золотоніська гімназія ім. С.Д. Скляренка Куриленко З.Г., Кононець І.А.

ЗМІСТ

МЕТОДИЧНИЙ КОМЕНТАР ........................................................................ 6

ВСТУП ...............................................................................................................10

ТЕМА 1. Рослини і людська цивілізація ....................................................13

ТЕМА 2. Релікти та ендеміки у царстві флори .........................................25

ТЕМА 3. Незвичайні «професії» рослин .....................................................29

ТЕМА 4. Отруйні рослини.............................................................................34

ТЕМА 5. Парадокси у рослинному світі .....................................................38

ТЕМА 6. Гетеротрофи серед рослин ............................................................45

ТЕМА 7. Рослини в легендах та народній творчості ...............................47

ТЕМА 8. Зелені скарби України...................................................................54

ТЕМА 9. Лікарські рослини ..........................................................................69

ДОДАТОК .........................................................................................................71

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ......................................77

6 Виставка ППД «Освіта Черкащини» Зелений дивосвіт


МЕТОДИЧНИЙ КОМЕНТАР

Програма «Зелений дивосвіт» пропонується для профільного навчання

учнів 7-8 класів, які мають наміри обрати в майбутньому спеціальності,

пов’язані з біологічними науками та бажають поглибити свої знання з біології

рослин.

В основі даної програми лежить концепція про безперервну біологічну

освіту. Курс «Зелений дивосвіт» поглиблює і розширює знання учнів про

різноманітність рослин, їх життєдіяльність, взаємозв’язки у природі та

практичне значення. Даний курс продовжує знайомити учнів з дивовижними

представниками рослинного світу, їхнім розповсюдженням на планеті Земля,

сприяє естетичному вихованню учнів.

Вивчаючиданийкурс, доцільно використовувати різні методи навчання:

спостереження, дослідження. Особливу увагу необхідно приділити проведенню

екскурсій в ботанічні сади, в природу.

Вивчення курсу спрямоване на розвиток активності учнів школи у русі на

захист зелених рослин, природи і раціональне використання її ресурсів.

Вивчення курсу розраховане на 35 годин.

Вступ (2 години).

Значення рослин у природі та житті людини. Санітарно-гігієнічна роль

рослин.

Екскурсія: Спостереження за осінніми явищами в житті рослин

(Київський ботанічний сад).

Тема 1. Рослини і людська цивілізація (5 годин).

Культурні рослини іноземного походження.

Олива – дерево миру. Для чого індіанці закопували рибок?



Наш другий хліб. Індіанська «червона сіль».

Квітка Сонця.

Рослини – символи України.

Тема2. Релікти та ендеміки у царстві рослин (4 години).

Гінкго – дерево з епохи динозаврів.

Ендемічні рослини в Україні. Водяний горіх плаваючий.

Півонія кримська.

Цикламен Кузнєцова.

Тема 3. Незвичайні «професії» рослин (3 години).

Рослини – індикатори. Рослини – барометри.

«Квітковий годинник».

Рослини – верхолази

.

Тема 4. Отруйні рослини (5 годин).

Рослина, що отруїла солдатів Наполеона.

Прекрасна отруйниця.

Красавка беладона.

Отруйні кімнатні рослини.

Наперстянка – корисна, але небезпечна рослина.

Тема 5. Парадокси у рослинному світі (4 години).

Повторне цвітіння рослин. Рослини – рекордсмени.

Рослини – хамелеони.

Рослини – химери.

Явище кауліфлорії і каулікарпії у світі рослин.

Тема 6. Гетеротрофи серед рослин (4 години).



Найбільш поширені види рослин – паразитів і напівпаразитів.

Особливості життєвих циклів рослин - паразитів, їх пристосування до

паразитизму.

Рослини-хижаки.

Особливості живлення комахоїдних рослин.

Тема 7. Рослини в легендах та народній творчості (3 години).

Горицвіт весняний. Синьоока проліска.

Барвінок малий. Едельвейс. Нарцис вузьколистий.

Загадки про рослини.

Тема 8. Зелені скарби України (3 години).

Лікарські рослини.

Їстівні рослини.

Перлини рідної природи.

Практикум( 4 години).

Паспортизація кімнатних рослин.

Виготовлення гербарію лікарських рослин рідного краю.

Вивчення видового складу рослин у шкільному дендропарку.

Урок-підсумок «Подорож на батьківщину культурних рослин».

Основні вимоги до знань і вмінь учнів.

Учні повинні знати:

- Основні форми взаємодії рослин між собою і з іншими організмами;

- Різноманіття рослин на планеті Земля;

- Історію походження культурних рослин;

- Значення рослин у розвитку людської цивілізації.



Учні повинні вміти:

- Застосовувати свої знання при догляді за кімнатними рослинами;

- Проводити фенологічні спостереження за рослинами;

- Пояснювати зв’язок між будовою та функціями рослинного організму.

Учні повинні володіти такими термінами:

Релікти, ендеміки, епіфіти, паразити, фітогормони, алкалоїди,

гетеротрофні рослини, інтродукція, дендрологія.



ВСТУП

Надзвичайно різноманітний рослинний світ нашої планети. Він дивує нас

багатством видів, форм, барв, незвичайними плодами, чарує своєю

неповторною красою, вабить нерозгаданими таємницями.

Рослинам належить унікальна планетарна роль. Вони перетворюють

сонячну енергію в енергію хімічних сполук (фотосинтез), що дозволяє їм

створювати органічні речовини з неорганічних. Усі живі істоти існують на

планеті завдяки тому, що зелені рослини в процесі фотосинтезу утворюють

органічні речовини, які є джерелом їхнього живлення, а також виділяють

кисень, необхідний для дихання. Більше того, рослини регулюють газовий

склад атмосфери. Живі рослини, які є основним джерелом поповнення біомаси

планети. Відмерлі рослини продовжують брати участь в обміні речовин і

енергії в біоценозах завдяки бактеріям і грибам, які мінералізують органічні

речовини.

Ґрунт формується у безпосередньому зв’язку з рослинами, від яких

залежить його родючість. Важливе значення для людини має одне з головних

джерел енергії – кам’яне вугілля і торф, про які можна сказати, що вони

являють собою акумульовану в рослинних рештках енергію Сонця.

Зелені насадження є гігантським фільтром для очищення повітря. Вони

затримують пил, кіптяву та інші шкідливі домішки. Один гектар лісу очищає за

рік 18 млн м3 повітря. Ліс у 10 разів більше освіжає і зволожує повітря, ніж

водна поверхня. В цілому очищувальна здатність поверхні Землі на 60-80%

залежить від рослин.

Важлива роль зелених рослин у поглинанні шуму. Крони дерев, кущі

пом’якшують різкий міський шум.

Рослини виділяють в атмосферу велику кількість фітонцидів – летких

речовин, які згубно діють на збудників хвороб. Виявлено, що 1га діброви

щодоби виділяє до 5 кг фітонцидів, а соснові та ялинові ліси вдвічі більше.За



декілька хвилин вони знищують масу бактерій і цим оздоровлюють повітря,

перешкоджаючи поширенню інфекційних захворювань.

Рослинний покрив відіграє величезну противоруйнівну роль у природі.

Він утримує поверхневі води і поповнює запас ґрунтових вод, регулює течію

річок, стримує згубну силу повені. Рослини допомагають у боротьбі з ерозією

ґрунтів, суховіями і чорними бурями. Навколишнє середовище значною мірою

перебуває під контролем рослинності. Рослинність впливає на клімат.

Рослини – основна визначальна ланка в складному ланцюзі живлення всіх

організмів, у тому числі й людини. Перше місце в житті людини належить

хлібним (пшениця, рис, кукурудза тощо) і різним круп’яним культурам. Ними

засівають майже 2/3 полів нашої планети. Важливе місце належить картоплі,

яку справедливо називають другим хлібом.

Широко використовуються багаті рослинними білками зернобобові

(квасоля, горох, соя тощо), цукроносії (цукрова тростина, цукрові буряки),

численні олійні (соняшник, рижій, маслина), плодові, ягідні, овочеві та інші

культурні рослини.

Сучасне суспільство важко уявити без тонізуючих рослин – кофе, чаю,

какао.

Тваринництво базується на використанні дикорослих і культурних

кормових рослин.

Людина навчилася з льону, бавовни одержувати льняні та бавовняні

тканини, за допомогою яких вона захищає себе від несприятливих погодних

умов, прикрашає себе і своє житло.

Деревна рослинність – це комора, з якої черпають сировину майже всі

галузі народного господарства. Тепер з деревини виготовляють майже 10 тис.

виробів і продуктів: папір, меблі, фарби, лак, будівельні матеріали, спирт.

З рослин виготовляється понад50% лікарських препаратів, які

використовуються при багатьох хворобах.

Дикорослі рослини є важливим генофондом для селекційної роботи,

поліпшення якостей культурних рослин.



За останні роки стала відомою ще одна функція рослин – індикаторна.

Спостерігаючи за рослинами, людина здавна засвоювала орієнтири в просторі

та часі. Деякі рослини точно показували час доби, інші виконували функцію

барометра і гігрометра.

Вони дозволяли за кілька годин, аіноді й днів, передбачати погіршення чи

покращення погоди. Збираючись копати колодязь, людина відшукувала певні

рослини, які підказували, як глибоко залягає вода, солона вона чи прісна.

Рослини-індикатори не втратили свого значення й тепер. Зв’язокміж

рослинами, ґрунтом і підґрунтовими породами настільки тісний, що за

зовнішнім виглядом або хімічним складом деяких рослин можна дізнатися, які

рудні копалини залягають у даному місці, який стан ґрунтів. Зараз рослини-

індикатори використовують у своїх дослідженнях і практичній діяльності

геологи, ґрунтознавці, лісоводи, гідрогеологи, кліматологи, археологи.

Спостерігаючи за рослинами, кліматологи помітили, що вони чутливо реагують

на зміни погоди. Відомо понад 400 рослин, за якими, наче за барометром,

можна заздалегідь визначити зміну погоди. Це кульбаба, березка польова,

чистотіл, конюшина, монстера та інші.

Неоціненне значення мають рослини в житті людини як джерело

естетичних вражень.

Постійно спілкуючись з природою, людина прагне пізнати різноманіття

форм і способів життя рослинного світу, процеси, які відбуваються в рослинних

організмах, таємниці їх високої життєздатності.

Дуже багато у флорі нашої держави різноманітних видів рослин. Є серед

них чарівні у цвітінні тюльпани і орхідеї, але є й менш помітні – справжні

«попелюшки» рослинного царства. Однак і вони при ближчому знайомстві

можуть повідати людині чимало цікавого і навіть надзвичайного. Тому немає

великих і малих, потрібних і непотрібних серед рослин нашої флори. Природа

повинна залишатися невичерпною і для наступних поколінь. Ось чому так

важливо пізнавати її краще, дбайливо берегти безцінні рослинні скарби.



ТЕМА 1.

РОСЛИНИ І ЛЮДСЬКА ЦИВІЛІЗАЦІЯ

1.Олива – дерево миру

Багатьом із вас, напевно, знайома світла, майже прозора олія, яку

називають оливковою. Одержують її з плодів маслини – вічнозеленого деревця

або куща заввишки до 10 метрів.

Маслина – одна з найдавніших культурних рослин. Про неї згадував іще

давньогрецький поет Гомер у своїй поемі «Іліада», яку було написано, як

гадають, у ІХ-Х століттях до нашої ери.

Давні греки вважали, що їм подарувала маслину Афіна – богиня мудрості

й покровителька мирної праці. Сталося це нібито так. Засперечалась Афіна з

богом морів Посейдоном за право володіння благословенного землею міста

Афіни. Змагаючись за прихильність афінянами, Посейдон подарував їм

джерело, Афіна ж – маслину. Мешканці міста визнали подарунок богині

кращим і віддали їй перевагу.



Варто сказати, що деякі вчені нині вважають: раніше, аніж у Греції,

маслину почали вирощувати на Близькому Сході, десь так на території

нинішнього Ізраїлю, Судану, Туреччини, після чого вона потрапила в Іспанію,

Францію та США.

У Давньому Римі оливкова гілка вважалася символом миру та

благополуччя. Сама ж оливкова олія тоді широко застосовувалася: її

використовували під час трапез, вона горіла в світильниках у палацах, а також у

храмах під час жертвоприношень або урочистих подій. Цією олією змащували

волосся й натирали тіло.

Маслина добре почувається в сухому й теплому кліматі субтропіків,

надаючи перевагу скелястим схилам гір. ЇЇ вирощують по всьому півдню

Європи – на берегах Середземного моря, в Криму, на Кавказі, а також у

Середній Азії та на півночі Африки. Росте маслина повільно, зате живе довго,

до тисячі років.

2. Історія введення картоплі в культуру

Спочатку дикі сорти картоплі росли

тільки в Південній Америці.Хоча рільникам

Чілі цей овоч був відомий задовго до того,

як наприкінці ХV сторіччя там з’явилися

іспанські завойовники. У 1492 році

Х.Колумб відкрив два материки, що були

згодом названі Північною і Південною

Америкою. Після плавання до Багамських

островів він привіз у Європу раніше

небачені тут рослини і золото. Але картоплі серед них іще не було. Вона

потрапила до Європи лише у 1565 року, майже через 70 років після відкриття

Америки.



Цікаво, що привезли картоплю спочатку тільки як декоративну культуру

заради гарних квітів. І лише згодом її почали вирощувати як городню культуру.

Зовнішньо ця культура дуже нагадувала їстівний гриб трюфель, тому

іспанці назвали бульби картоплі «тартуфель». До речі, французи, поляки та

словаки називають картоплю земляним яблуком. Та й у нас певний час ходила

така назва.

На територію колишньої Російської імперії, до складу якої в той час

входила й наша країна, картопля потрапила близько 300 років тому. Була вона

тоді ще зовсім не схожою на сучасну – мала високе бадилля, та дрібні, гіркуваті

на смак бульби.

Російський цар Петро І своїм наказом звелів розводити її як овочеву

культуру. І почалися так звані картопляні бунти, адже проти чужоземної

рослини виступили як селяни, так і церква, що навіть охрестили картоплю

чортовим яблуком. Спроба силоміць примусити селян вирощувати картоплю

призводила до заворушень. Чому так сталося? Річ у тім, що селяни не знали, що

саме треба споживати в цієї рослини, вони їли не бульби, а отруйні ягоди, через

те частенько й хворіли. Але згодом картопля стала одним з основних продуктів

харчування по всій території України, Росії та Білорусії. Масове її вирощування

почалося тут із середини ХІХ сторіччя. Треба сказати, що в бульбах картоплі

міститься до 20% крохмалю, є також цукор, білки та інші вітаміни. Недарма ж її

називають іноді «другим хлібом».

Цікаво, що запровадження картоплі в Європі зупинило епідемію

страшної хвороби – цинги, що там саме в той час почала поширюватись. Цингу

спричиняє нестача в організмі вітаміну С, тобто вітаміну якого багато в

картоплі.

Поширення картоплі у Франції та деяких країнах Європи у ХVІІІ столітті

пов’язане з ім’ям військового лікаря Антуана Пармантьє. Цьому лікареві, що

потрапив у німецький полон, вдалося на власному досвіді переконатися в

перевагах картоплі (німці тоді вже годували нею полонених).



Добре знаючи ставлення своїх співвітчизників до цієї рослини, Пармантьє

вдався до хитрощів. На його прохання французький король Людовік ХVІ

виділив йому ділянку землі, де і було посаджено картоплю. При цьому

оголосили, що кожного, хто насмілиться викрасти нову цінну рослину, буде

суворо покарано, ба навіть страчено. Картопляну ділянку вдень охороняла

численна озброєна варта, але вночі там нікого не було. Така посилена охорона

рослин зацікавила парижан і вони почали вночі красти бульби й садити їх на

власних городах. У такий спосіб картопля незабаром поширилася по всій

Франції, врятувавши багатьох від голодної смерті в неврожайні роки.

Вдячні французи поставили Антуану Пармантьє аж два пам’ятники:

перший можна побачити під Парижем (на місці ділянки, де він вирощував

картоплю), другий – на його батьківщині, в місті Мондідьє. На п’єдесталі

одного з них викарбовано слова короля Людовіка ХVІ: «Повірте мені, настане

час, коли Франція буде вдячна вам за те, що ви дали хліб голодуючому

людству».

3.Для чого індіанці закопували рибок?

Індіанці майя називали

кукурудзу маїсом. І росла вона, як ви

вже здогадалися, спочатку в Америці.

Так, у печері в Мексиці було знайдено

рештки початків, яким близько 5

тисяч років. У Південній Америці

кукурудза також була відома з

найдавніших часів. Після відкриття

Америки цю рослину привезли до Європи.

Цікаво, що в Західній Європі про маїс ходили легенди. Так, наприклад, за

переказами, перед тим як посадити зерно кукурудзи, індіанці кидали разом з

ним у ямку маленьку рибку.



Середньовічна інквізиція заборонила селянам садити кукурудзу в такий

спосіб – церква вважала, що індіанці закопують рибок на честь свого бога

Тлалока, тому переслідувала кожного, хто не слухався заборони й робив так.

Селян, котрі закопували разом із зерном рибок, інквізиція піддавала

тортурам. Вони через те перестали кидати в землю рибок, і кукурудза тут

майже не росла, адже йшлося не про жертву богові, а про те, що рослинам

потрібен був родючий ґрунт. І рибки були хорошим добривом для кукурудзи.

Але після того, як селяни почали підживлювати землю в інший спосіб,

кукурудза дала добрий урожай.

У північних країнах Європи через нестачу тепла ця рослина приживалася

важко, але поширилася в Туреччині, де її називали кокороз.

На нашій території кукурудза з’явилася після ХVІІІ сторіччя. Саме тоді,

коли Туреччина вела війни з Болгарією, Сербією та Росією, про кукурудзу

довідалися й у цих країнах. Із зерен її виготовляють борошно та крупу,

одержують крохмаль й кукурудзяну олію. Смачна також і консервована

кукурудза.

4. Індіанська «червона сіль»

Коли відомий мореплавець

Х.Колумб уперше потрапив до Мексики,

його подиву не було меж: ацтеки –

прадавні жителі цієї країни, які ще не

знали солі, замість неї додавали в їжу

товчений перець.

Христофор Колумб набрав цілий мішок цієї індіанської «червоної солі» й

поклав до ніг іспанського короля як дарунок із далекої країни. Так зустрілися

європейці ще з одним «заморським гостем» - червоним перцем.



В Іспанії перець почали вирощувати в ХV столітті звідти він потрапив до

сусідніх країн. Його використовували як декоративну, лікарську та пряну

рослину.

У ХVІ столітті перець уже широко культивувався в багатьох країнах

Європи. У нас він з’явився на початку ХVІІ століття і спочатку

використовувався лише як лікарська рослина. І тільки в ХІХ столітті він став

поширеним овочем та спецією. До речі, вперше він згадується в російському

«Травнику» 1616 року.

У народній медицині червоний перець одержав назву «рослини сухої та

гарячої сили». Цікаво, що вживання одного – двох плодів перцю може

задовольнити добову потребу організму людини у вітамінах С і Р, тому він

особливо корисний при нестачі вітамінів та занепаді сил.

Дикий перець і досі росте на своїй батьківщині в Центральній та

Південній Америці, а також у Франції і в США. Це багаторічні невеликі кущі з

червоними, жовтогарячими, жовтими плодами різної форми.

5. «Квітка сонця»

Мабуть, сьогодні просто

неможливо уявити собі українське

село без соняшника – однорічної,

до 3 метрів заввишки трав’янистої

рослини з довгим головним

коренем, що проникає в ґрунт на

глибину 3 метри. А от чи відомо,

що з’явилася ця «квітка сонця» в Україні лише два століття тому?

До Російської імперії її привіз цар Петро І із Голландії. Але певний час

ця рослина була лише окрасою ботанічного саду. Соняшник із великим

насінням прийшов у Росію з півдня тільки в середині ХVІІІ сторіччя. Завдяки

торгівлі з вірменами «квітка сонця» прижилася на присадибних ділянках селян.



До речі, болгари називають соняшник сонцеглядом, а росіяни –

«подсолнечником». Чому ж назви цієї рослини в різних мовах так часто

пов’язані з сонцем? Може, за золотаво-жовтий колір пелюсток, розташованих у

вигляді його променів? Цвіте соняшник у червні-липні. В його насінні

міститься прекрасний рослинний жир – олія. Вона смачна, поживна і добре

засвоюється організмом людини. З одного гектара посівів можна одержати

півтори тонни соняшникової олії.

Олію цю застосовують як безпосередньо в їжу, так і при випіканні хліба,

при виготовленні консервів, маргарину, майонезу та кондитерських виробів.

Листя, коріння і квіти використовують як основу для цілющих мазей,

пластирів і розтирань, уживають як жовчогінний засіб при захворюваннях

печінки та жовчних шляхів тощо.

6. Рослини – символи України



В Україні здавна вважають вербу і калину священними: "Без верби й калини

нема України". Звичай святити вербу був запозичений християнською релігією з

астрального культу наших предків. Верба символізує Прадерево життя, так само, як

Чумацький шлях. Недаремно верби завжди садили обабіч шляхів, за космогонічними

уявленнями народу наша Галактика є початком утворення Всесвіту - берегом

космічного океану. Обряд хльоскання вербою означає поєднання людини з Космосом,

можливість відновлення сили і здоров'я. Це був звичай близький за змістом до обряду

занурення у священні води Бугу в Україні і Гангу в Індії. Окрім верби, садили в

Україні також липу, що присвячувалася матері-Воді, дуб символізував Перуна й

Сонце, береза присвячувалася Ладі, клен - Полелю. Калина також символізувала свято

Коляди, Різдва світу. Наруга над нею вкривала людину ганьбою, так само, як убивство

лелеки. Біля хати завжди садили калину, взимку її ягоди клали між шибками. Досі

існує повір'я: якщо вирізати з калини сопілку, то в сім'ї з'явиться продовжувач роду -

син. Калиновий чай - найкращі ліки від застуди. Важлива роль належить калині в

різних обрядах, особливо на весіллі (оздоблювали весільне гільце). Про неї складено

безліч пісень, приказок: "Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте",

"Дівчина, як калина" тощо.



Шанування дерев бере свій початок з сивої давнини, коли наші предки

поклонялися деревам, як Богам. Ось як в апокрифах описувалося Дерево Життя: "А

посреди Раю Древо Животное, єже єсть божество, і приближається верх того древа до

Небес. Древо то златовидно в огненной красоті; воно покривасть вітвям весь Рай,

імієть же листя от всіх дерев і плоди тоже. Ісходить от него сладкое благоухание

(пахощі), а от корня его текуть млеком і медом 12 істочников" (О. Афанасьев).

Дерево Життя - один з найпоширеніших мотивів народного мистецтва,

особливо на вишитих рушниках. До прийняття християнства було багато священних

гаїв, куди ходили на поклоніння Богам природи; тут росли священні дерева, стояли

кумири, відбувалися народні гуляння. У Києві відомо кілька таких гаїв. На думку

Євгена Аничкова такий гай був на місці Києво- Печерської лаври. Священним гаєм

був також Шулявський гай на березі річки Либеді. який під час громадянської війни

був вирубаний. Хоча ще в минулому столітті Шулявський гай ("Кадетская роща" -

назва від кадетського корпусу, збудованого в 1857 р.) був улюбленим місцем

відпочинку киян.

В Україні подекуди й досі збереглися звичаї "залякування" неродючих дерев,

які, вірогідно, є передхристиянськими, глибоко народними. На Святий вечір або на

Новий рік господар іде в сад із сокирою і погрожус неродючому дереву, що

зрубає, якщо наступного року воно не вродить: "Як не родитимеш, то зрубаю і в

піч уметаю, а попіл на вітер порозпускаю" (записав Б. Грінченко від свого діда).

Звичай шанувати священні дерева міцно увійшов до ментальності українців.

Дерево, якому судився довгий вік. стає священним. Так на Рівненщині с дуб.

якому близько 1300 років. Це найстаріше дерево в Україні. Священними також

вважають дерева, з якими пов’язані історичні постаті та легенди. В с. Верхня

Хортиця росте дуб. під яким відпочивали Богдан Хмельницький. Тарас

Шевченко. Ілля Ренін, Микола Лисенко. Цьому дубові 800 років. У народовірї

дуб вважався деревом Перуна. нині його шанують за міцність, красу,

довговічність. "Міцний, як дуб" - кажуть про сильного чоловіка. Дубові

приносили в жертву вепра, а тепер можна почути приказку: "Дуб - дерево

хороше та плоди його свиням годяться". Свинина лишилася жертовною їжею на



Різдво, проте самій тварині дісталося негативне забарвлення, її почали вважати

нечистою, диявольською. Під впливом церковної літератури часом змінювалося

ставлення до багатьох рослин, тварин і явищ, ставало суперечливим. а іноді й

незрозумілим.

Вишня використо-

вувалася в Новорічній

обрядовості задовго до

привнесеною Петром І звичаю

ставити ялинку. її викопували

восени і ставили в діжку з

землею у хаті, де вона стояла

до Нового року. За тим, як

росла вишня, передбачали

свою долю: якщо до Нового року вона зацвітала, це був добрий знак. Вишня

присвячувалася найвищим Богам народовір'я (саме Новий рік - свято ІІрабога

Сварога). Тому логічно буде вважати назву вишня прикметником (ж. рід від

вишній). А в тому, що Бог в дохристиянській вірі вважався вишнім, не може

бути сумніву, оскільки церква запозичила термінологію, яка існувала задовго

до прийняття християнства: Бог. молитва, гріх, жертва, сповідь, храм, рай,

пекло, душа, вінчання та ін. Таким чином, назву вишня слід розуміти як

"божественне дерево". Хата у вишневому садочку - одвічне замилування

українського народу. Вона оспівана багатьма письменниками. Тому

Шевченківський "садок вишневий коло хати" став символом України, рідним,

близьким образом. Яблуня відома в Україні не менше. З незапам'ятних часів у

дикому стані вона була поширена на всій Україні. Яблуко стало символом

кохання і родючості. Про особливу плодючість яблуні знали вже трипільці,

коли зображати насіння яблуні на своєму посуді. Вже за часів Київської Русі

було відомо кілька рецептів зберігання яблук взимку, сушіння, квашення,

приготування солодощів. Про плодючість яблуні може свідчити такий факт: у

селі Андріївні на Сумщині одна 150-річна яблуня кореневими відростками і



насінням своїх плодів породила цілий яблуневий гай, площею півгектара.

Лісовими яблуками любить ласувати ведмідь, тому вірили, що найкраща

яблуня та. на яку він поставив свою позначку: улюблене дерево ведмідь дряпає

кігтями. Саме такі дерева відшукували навіть дикі кабани, стежачи за ведмедем,

і відбираючи натрушені ним плоди. Дикі яблука люди використовували як корм

для домашньої худоби. Яблуні й груші шанували ще в античні часи, записи про

це можна знайти в давніх літописах як в Греції, Римі, так і в Київській Русі. Про

лікування плодами груші було відомо ще в давньому Шумері. Українці з

сушених яблук і груш варили узвар, який був також і обрядовим напоєм,

наприклад, на Різдво. Нині українськими селекціонерами виведено чимало

сортів плодових дерев, в тому числі й груш. Найбільш незвичайною є груша-

писанка, яка росте в Макарівському районі на Київщині. її плоди мають

оригінальне забарвлення, схоже на писанку, розмальовану червоними,

зеленими й жовтими смугами.

Ясень - чоловіче дерево, адже з його деревини робили озброєння воїнів

ще за скіфської доби. Ясень вважався символом війни: якщо ворогові при-

силали гілку ясеня, це означало початок війни або попередження. Хоча вико-

ристовували дерево ясеня і в побутових цілях для виготовлення посуду, ложок,

колисок, меблів, а також в суднобудуванні. Клен найбільше використовувався

на виготовлення музичних інструментів: сопілок, гуслів, скрипок. В Карпатах

паляниці випікали на кленових листях і садовили в піч на кленовій лопаті. Явір

(різновид клена) в Україні вважається символом смутку, його садять на могилі

вбитого козака, розлучених закоханих: "Посадили над козаком явір та ялину, а

в головах у дівчини - червону калину".

Крім калини, в Україні широко використовували горобину, яка також має

червоні ягоди і довго зберігається на дереві, ваблячи до себе птахів. За

кількістю горобини могли передбачити, якою буде зима: якщо ягід було багато.

чекали холодної сніжної зими. Горобину знали ще скіфи. Вергілій писав, що

скіфи довгими зимовими вечорами пили напій з горобини. Спосіб приготування

вина з горобини і меду дожив до наших днів. Квіти горобини здавна додавали



до чаю, це надавало йому смаку мигдалю. Горобина також використовувалась в

багатьох обрядах. Як оберег її садили біля хати, на Купайла гілочки горобини

чіпляли на кожні двері, щоб уберегтися від злих духів та хвороб.

Терен відомий в Україні понад дві тисячі років. Він є одним із прароди-

чів садової сливи: вже на початку нашої ери, схрестивши терен з аличею, наші

предки вирощували сливи. Завдяки своїм колючкам терен здобув собі славу

доброго захисника садиб у давнину - до двору, обсадженого терном, не міг

пробратися ніякий дикий звір. І пізніше стали вважати, що терен захищає від

нечистої сили. Таке практичне значення цього невисокого деревця. Та є ще й

дуже цікава легенда. Одна з порід терну - диптам - отримала назву "неопали-мої

купини". В перекладі з церковнослов'янської купина означає "куш". Цей

терновий куш виділяє своєрідні ефірні пари, які можуть горіти, проте самої

рослини вогонь не торкається. Отже, ця дивовижна властивість не могла пройти

непоміченою повз увагу наших предків: вважаюся, що з неопалимої купини

виходить Бог, щоб показати людям істину. Пізніше ця легенда увійшла в

Біблію, де розповідається, що вперше Бог явився Мойсею з неопалимої купини.

В Україні з неопалимою купиною пов'язаний образ Богині-Матері, а по

прийняттю християнства - Діви Марії; образ незнищенної квітки життя має

язичницьке коріння.

Береза завдяки своїй білій корі стала символом чистоти, дівочої ніжності.

Вона також вважалася оберегом від злих духів, тому її часто садили біля хати,

щоб милувала око і захищала садибу. Широко використовувалась кора берези -

береста - для "берестяних грамот". На ній вчилися писати учні, на ній писали

листи, різні побутові записи тимчасового значення. Отже, в часи, коли папір

був занадто дорогим і використовувався для книжок, побутувало письмо на

бересті. Для цих грамот бересту знімали так. щоб не пошкодити самого дерева.

адже місця, де був знятий тонкий шар кори, мають властивість нарощувати

нову кору.



ТЕМА 2

РЕЛІКТИ ТА ЕНДЕМІКИ У ЦАРСТВІ ФЛОРИ

1. Гінкго – дерево епохи динозаврів

Подібних рослин дуже мало,

саме тому рослина викликає великий

інтерес учених. Ще їх називають

реліктовими. До них відносять також

тис ягідний, самшит, метасеквою і

деякі інші види, але всіх їх можна

вважати «внуками» гінкго.

Диво дивне: у наші дні росте дерево, яке з’явилося на Землі ще до

епохи динозаврів. За цей час на планеті відбулися колосальні зміни: багато

разів наступали та відступали льодовики, змінювалися клімат Землі та її

ландшафт, з’являлися і зникали моря та гори, багато видів рослин і тварин, а

цей вид не тільки зберігся до наших днів, а й навіть не змінився. Ця порода

не боїться ніяких шкідників, не страждає від хвороб, успішно переносить

забруднення повітря та ґрунту вихлопними газами автомобілів і відходами

промислових підприємств.

У природніх умовах гінкго дволопатеве збереглося нині тільки на

невеликій території у Східному Китаї. У Китаї, Японії, Кореї гінкго відоме

здавна. У народів країн Східної Азії гінкго користувалося пошаною і

любов’ю. Як священну рослину його висаджували не тільки навколо храмів,

а й в крихітних дворах біля жител.



Гінкго дволопатеве було відкрите для науки в 1690 році в Японії

лікарем голландського посольства Е.Кемпфером, який описав під назвою

гінкго, що в перекладі з японської мови означає «срібний абрикос».

У 1730 році Кемпфер завіз до себе на батьківщину насіння невідомої

тоді в Європі рослини, а років через 50 воно було завезено до Америки.

В Україну гінкго дволопатеве вперше інтродуковано в 1811 році в

Краснокутський дендропарк, а в 1819 році два десятки саджанців гінкго

були привезені в Ялту у Нікітінський ботанічний сад.

Звідси рослина поширилася по багатьох ботанічних садах і парках.

Тепер їх можна побачити в парках Києва, Житомира, Львова, Ужгорода,

Донецька та багатьох інших міст.

Гінкго дволопатеве – прекрасний об’єкт декоративного садівництва,

зокрема його різноманітні декоративні форми (пірамідальна, плакуча,

золотиста, строкатолиста). Ця рослина занесена до списку МСОП як релікт

третинного періоду, що зберігся у дикому стані лише в горах Східного

Китаю.

2. Дріада восьмипелюсткова

Дуже рідкісний реліктовий

аркто-альпійський вид. Викликає

значний науковий інтерес. Це рослина

зустрічається лише в Карпатах на горах

Близнеця та Піп-Іван. Росте на

кам’янистих схилах в альпійському

поясі (на висоті 1800-1900 метрів над

рівнем моря).

Зникає дріада у зв’язку із зміною природних кліматичних умов,

дістається їй і від людей. Хоч високо росте, однак і тут дістають. Зривають

красиві квітки для букетів. Й не замислюються ні ті, хто ламає кущ, ні ті,



кому дарують квіти над тим, що знищують унікальну пам’ятку природи.

Дріаду восьмипелюсткову вирощують для «альпійських гірок" у ботанічних

садах. Чорногірська популяція дріади охороняється на території

Карпатського заповідника. Для збереження цього реліктового виду

необхідно створити заказники на горі Близнеця.

3. Водяний горіх плаваючий

Це рідкісна реліктова водна рослина. Цінний для науки вид. Чілім (так

іще називають водяний горіх) цікавив людей здавна. Річ у тім, що його плоди

дуже поживні. У них міститься близько 3% жиру, 24% білка, 55% крохмалю.

Смачні вони у будь-якому вигляді: сирі, варені, печені. Колись чилім складав

вагому долю в харчуванні населення. Возами вивозили горіхи з річок та озер.

Тепер ця корисна рослина вимирає. Доводиться тільки дивуватися, чому чилім і

досі не введених у нас в культуру, адже в багатьох країнах світу його здавна

розводять на болотах і озерах.

Зараз водяний горіх зустрічається на Україні розсіяно майже в усіх

областях. Росте він стоячи у повільно текучих водоймах.

Охороняється водяний горіх у Чорноморському заповіднику (Дунайські

плавні). Чилім – рослина, яку неважко розводити, варто тільки всерйоз цим

зайнятися під керівництвом спеціалістів.

4. Цикламен Кузнєцова

Рідкісна зникаюча рослина,

ендемічний вид. Трапляється дуже рідко в

лісостеповій частині передгір’їв Криму.

Відомий лише з околиць Білозірська,

Руського, Бурундука. Росте в світлих

лісах, на узліссях.



Цикламен Кузнєцова – також трав’янистий багаторічник, 10-15 см

заввишки. Кореневище у нього бульбо подібне. Листки з’являються восени.

Вони прикореневі, широко-яйцеподібні тримаються на довгих черешках. Квітки

одиночні, пониклі, віночки блідо- рожеві, при основі з фіолетовою плямою, з

приємним запахом. Цвіте рослина в березні.

Винищується цикламен Кузнєцова як чудова декоративна рослина.

Ранньою весною її зривають на букети. Роблять спроби вирощувати цю

рослину в культурі. Необхідно створити заказники скрізь, де він росте.

Цикламен Кузнєцова занесено до Червоної книги України.

5. Півонія кримська

Рідкісна рослина, що скорочує свій ареал.

Ендемічний вид. Трав’янистий багаторічник до

70 см заввишки. Своїми листками ця рослина

відрізняється від півонії вузьколистої. Вони у

півонії кримської 2-3-трійчасті з чималими,

майже круглими листочками. Квітки бузково-

рожеві або червоні. Цвіте рослина у травні-

червні.

Названа ця півонія кримська тому, що

зустрічається тільки в горах Криму. Любить

гірські ліси, узлісся, відкриті схили. Місцеве

населення, туристи збирають її як красиву декоративну рослину, завдаючи тим

самим величезної шкоди. Півонія кримська культивується. Охороняється вона в

Ялтинському гірсько-лісовому заповіднику.

Для збереження виду потрібно заборонити збирання, посилити

роз’яснювальну роботу серед туристів та місцевого населення, створити

заказники.



ТЕМА 3.

НЕЗВИЧАЙНІ «ПРОФЕСІЇ» РОСЛИН

1. Рослини – індикатори

Люди зауважили, що для деяких видів

рослин властива підвищена чутливість до

певних факторів середовища. Такі рослини

називаються індикаторами. За допомогою

деяких видів рослин можна встановити

кислотність ґрунту. Наприклад, якщо на

вашому городі «буяє» щавель, м’ята, хвощ,

фіалка, дика редька – маєте кислий ґрунт.

Добрий індикатор для визначення

кислотності ґрунту – буряки. Там, де гичка

столових буряків має рожевий або білястий колір – ґрунт кислий. Як відомо, на

кислих ґрунтах ще ніхто не збирав рекордних урожаїв. Конюшина, пирій,

ромашка добре ростуть на слабо кислих ґрунтах. Лобода, мокриця, грицики,

ожина, шипшина, дуб тощо вказують на нейтральну реакцію ґрунту. Рослини

чутливо реагують на надмірну кількість солей у ґрунті, солестійкі рослини, що

можуть рости на дуже засолених ґрунтах, називають галофітами. До них

належать чорний саксаул, тамарикс, лох, обліпиха, шовковиця, сосна

приморська, клен татарський, софора, акація біла, берест. Індикаторами

засоленості ґрунту солями хлоридної кислоти є солонець та содник, засоленості

солями сульфатної кислоти – різні види кураю.

Індикаторними рослинами користуються також під час визначення

механічного складу ґрунтів, під час пошуку прісної води в пустелях, під час



картування деяких видів корисних копалин. На вміст у ґрунті свинцю вказують

деякі види костриці, мітлиці тонкої. Деякі види астрагалу у своєму поширенні

пов’язані виключно з селеновмісними ґрунтами.Встановлено, що астрагал

назбирує у своїй біомасі до 1250 і навіть до 5560 мг селену на 1 кг сухої ваги

рослини.

Індикатором на присутність кобальту у ґрунті свідчить карликовість

рослин та зміна рожевого кольору квітів (троянда, мак) на синій. Іноді у місцях

високих концентрацій міді у ґрунті рослинність повністю відсутня. До

індикаторних рослин належить також орхідея «зозулині черевички», яка росте

лише на ґрунтах, де є поклади кальцію. Це одна з небагатьох рослин, стійких до

високого вмісту кальцію у ґрунті.

У наш час науковці вже визначили цілу групу індикаторних рослин,

біохімічний аналіз складу золи яких відкриває ще один напрямок пошуку

рудних покладів.

Індикаторні рослини (мохи, лишайники, вищі рослини) в наш час широко

використовують для оцінки забруднення повітря. Наприклад, відсутність

певних видів лишайників на стовбурах дерев є показником надлишку

токсичного оксиду сірки в повітрі.

Рослини (ряску, ріпак, орхідей, карликові нагідки) використовують як

біоіндикатори у космічних дослідженнях для з’ясування впливу факторів

космічного простору на організми.

Рослини – барометри

У традиціях спостережливого

українського народу є безліч прикмет,

заснованих на використанні рослин у

ролі барометрів. Ось деякі з них:

Черемха зацвітає перед

останнім приморозком.



Як терен квітом забіліє – пора сіяти ячмінь.

Рясно цвіте вишня – добре цвістиме жито.

Шипшина не розкриває бутонів перед дощем.

Тополя пізно розвивається – на дощове літо.

Листя картоплі скручується – на дощову погоду.

Уранці трава пахне дужче, ніж завжди – буде дощ.

Пізнє цвітіння горобини – на пізню осінь.

Щедро вродили горіхи на ліщині – на сувору, сніжну зиму.

Сніг у грудні глибокий – урожай буде високий.

Якщо нагідки о 10-й годині не розкрилися і стоять, як зів’ялі, то через

кілька годин слід чекати на дощ.

Квітки акації перед дощем пахнуть і виділяють багато нектару, тому

над ними цілими роями кружляють бджоли.

Якщо мокриця зранку не розкрила свій віночок, отже – вдень буде

дощ.

Конюшина перед затяжною негодою опускає свої трійчасті листочки.

2. Квітковий годинник

Деякі рослини розкривають і закривають віночки своїх квітів, наче за

розкладом. Це залежить від того, які комахи (денні чи нічні) їх запилюють, і від

місця, де ростуть рослини.

О 6-7 годині підіймають свої золотисті кошики кульбаби, а закриваються

о 15-16-ій годині. Біле латаття розкривається о 7-й годині, а закривається о 19

годині. Шипшина розкривається о 4-5 годині ранку, закривається о 19-20-ій

годині. Нагідки розкриваються о 10 годині, а закриваються о 17-18 годині.

Знаючи, коли розкриваються і закриваються різні рослини, можна зробити

«квітковий годинник».



3. Рослини – верхолази

Серед рослин України рослини-

верхолази поширені порівняно мало.

Це різноманітні ліани і лазячі

рослини,які зустрічаються в лісах, на

луках, вздовж берегів річок.

На території нашої держави

підступні ліани та чіпкі рослини не

зустрічаються, а ті, які тут ростуть,

великої шкоди своїм підпорам не завдають. Найбільша з вітчизняних ліан –

хміль звичайний. Його часто культивують у сільському господарстві. Якщо

хміль розростається на кроні дерев, то вони гублять значну частину листя.

Якщо це плодові дерева, вони перестають цвісти і плодоносити.

У долинах річок і серед чагарників часто можна зустріти паслін солодко-

гіркий. У траві на стеблах розпускаються досить привабливі лілові квіти, які за

будовою дуже нагадують квітки картоплі. Він теж належить до ліан. Але це

кущ з багаторічними стеблами, довжина яких досягає 5 м. Дрібні червоні ягідки

пасльону досить привабливі на вигляд, але споживати їх не можна – вони

отруйні.

Разом з пасльоном солодко-гірким росте плетуха звичайна. Це

трав’яниста багаторічна рослина з дуже гарними білими, рідше блідо-рожевими

великими квітками. На Україні плетуха практичного значення не має, а от в

Китаї, де вона також росте, її корені використовують на салати.

Досить близькі до плетухи численні березки. Їх у флорі України 7 видів.

Це переважно багаторічні трав’нисті ліани з характерними списовидними

листками та гарними білими чи рожевими квітками. Однак березки є злісними

бур’янами. Вони не тільки обплітають культурні рослини, з яким ростуть разом

на городах і ланах, а й масово відновлюються після виполювання. Тому

боротись з березкою дуже важко.



Одна з найцікавіших лазячих рослин нашої флори – плющ. В Україні

зустрічається 2 види: звичайний і кримський. Перший зустрічається в західних

областях, другий – в Криму. Плющі – вічнозелені рослини з гарним трикутним

шкірястим листям. Вони належать до родини аралієвих, куди також входить і

славнозвісний женьшень.

На підпору плющ піднімається досить своєрідно: прямо вгору, щільно

притискаючись до підпори. З нижнього боку пагонів відростають численні

корінці – причепи, які вростають у поверхню будь-якої підпори досить міцно.

При цьому плющ не завдає шкоди рослині – підпорі, бо його причепки не

мають властивостей гаусторій.



ТЕМА 4.

ОТРУЙНІ РОСЛИНИ

1. Рослина, що отруїла солдатів Наполеона

Олеандр – вічнозелений кущ

із родини кутрових. Дуже

поширений в Азії, Африці, на

середземноморському узбережжі

Європи. У нашій країні цю гарну

рослину можна зустріти в Криму.

Назву рослині дав Діоскорид

– давньоримський лікар, який

описав багато лікарських рослин. Іще в ті часи було відомо, що рослина ця

отруйна для собак, віслюків, мулів та інших тварин, але особливо для овець і

кіз. Отруйними є всі її частини – листя, квіти, гілки та кора. До того ж

послабити цю отруйність не можна: не зарадять ані варіння, ані сушіння. У

Ніцці селяни використовують порошок із кори й деревини олеандра як отруту

для пацюків.

Небезпечна ця рослина й для людей. Так приємний солодкуватий запах її

може стати причиною запаморочення та сильного й тривалого головного болю.

До нас дійшли й оповіді про солдатів Наполеона, які отруїлися м’ясом,

смаженим на шампурах із гілок олеандра. Із дванадцяти восьмеро загинули,

інші ж четверо довго й тяжко хворіли.

Разом з тим олеандр використовують у медицині. Наприклад, олеандрове

вино вживають у разі зміїного укусу.



2. Прекрасна отруйниця

Квіти аконіту отруйні. У цій рослині і

стебла, й особливо коріння і насіння, містять

смертоносні речовини. Аконіт росте в горах,

на луках, біля стаєнь і кошар. Його

культивують і як декоративну рослину. Якщо

випадково пожувати корінь аконіту, губи і

язик німіють, людина відчуває запаморочення

і сильну слабкість. Можна навіть втратити зір

і слух. А з’ївши 10 г кореня, можна померти!

У середні віки вовків і лисиць знищували за

допомогою шматочків м’яса, просочених

соком аконіту. Використовували його колись і для умертвіння засуджених, а

здавен і понині застосовують для полювання на слонів і буйволів. Доісторична

людина користувалася на полюванні стрілами, отруєними аконітом. Аконітин –

отрута, що міститься в аконіті, діє на людину і тварину як сильне снодійне.

Найнебезпечніші види аконіту ростуть в Азії.

3. Бережіть очі

У 1947 році англієць Грем Янг убив

свою сестру, тещу, батька й приятеля, а

опинившись у в’язниці – й усіх своїх

співкамерників, пригощаючи їх гарячим

шоколадом із ягодами беладони!

В епоху Відродження італійці

смоктали ягоди беладони, щоб розширити зіниці і надати блиску очам. Вони не

знали, на яку небезпеку наражалися. В наші дні одна з речовин, що міститься в



беладоні (атропін), широко використовується для лікування деяких

захворювань очей і травної системи.

Ягоди беладони містять сильну отруту. Саме вони спричиняють численні

отруєння.

4. Отруйне листя

Дифенбахія широко розповсюджена

як кімнатна рослина, хоча її сік дуже

токсичний.

Варто піднести до губ листок, як

починається сильне печіння, губи і язик

набрякають, потерпілий не може говорити

протягом 8 днів. Особливо треба

остерігатися попадання соку в очі: можна осліпнути.

5. Корисна, але небезпечна

Наперстянка – дуже небезпечна красуня. Ця

гарна квітка росте в горах, її часто вирощують в

садах. Та обережно! Ні в якому разі не можна

жувати її листя, яке містить речовини, що діють на

серце. Якщо їх з’їсти багато, почнуться

запаморочення й аритмія… і можна померти!

Проте дигітамін, основна фізіологічно активна

речовина цієї рослини, широко використовується

у медицині. У малих дозах він сповільнює пульс і

змушує серце скорочуватися ритмічніше і

сильніше.



Наперстянка цвіте на другий рік. ЇЇ квітки спеціально розраховані

для візиту джмелів. На віночку квітки помітні світлі спрямовуючі смуги, за

якими комаха орієнтується й добирається до дна, де розміщені тичинки й

маточка. Після запилення в наперстянки утворюються округлі плоди, що дають

тисячі насінин. З рознесеного вітром насіння у майбутньому виростуть нові

рослини.



ТЕМА 5.

ПАРАДОКСИ У РОСЛИННОМУ СВІТІ

Повторне цвітіння рослин

Цікаве явище в житті рослин – повторне цвітіння. Причини несвоєчасного

цвітіння можуть бути різні. Рання засуха чи пізні заморозки можуть завадити

своєчасному цвітінню. Причиною повторного цвітіння можуть бути й інші

пошкодження, наприклад, незвично холодна погода влітку або навпаки, досить

тепла осінь.

Керування цвітінням і плодоношенням дуже важливе в практичній

діяльності людини. Селекціонерам уже вдалося вивести сорти так званої

ремонтантної, тобто такої, що цвіте все літо, полуниці, малини, постійно

квітучих троянд. Цілком можливо вивести такі самі сорти вишень, абрикос,

персиків, слив.

Рослини-рекордсмени

Найбільше за розміром дерево –

евкаліпт. В Австралії росте евкаліпт

заввишки 155 м. В Україні їх вирощують на

Південному березі Криму.

Рослини-довгожителі –

африканський баобаб, драцена і кипариси.

Вони можуть жити до 6 тис. років. Дуб

може дожити до 2 тис. років.



Серед квіткових рослин найдовше цвітіння спостерігається у

тропічних орхідей. Так, деякі з них квітнуть упродовж 40-50 і навіть 90 діб.

Найбільше насіння у сейшельської пальми. Вона родом із

Сейшельських островів, що в Індійському океані. Сейшельський горіх без

шкіри важить 15 кг, його діаметр – до 35 см, довжина – до 50 см.

Справжні ліліпути серед квіткових рослин – представники родини

Ряскові. Стебельця ряски малої в діаметрі не перевищує 4 мм. Проте ряска не

найменша серед наших квіткових рослин. Менша від неї – вольфія безкоренева.

Вольфія трапляється в стоячих водоймах. Її стебло має кулясту форму. Діаметр

окремих кульок – 1-1,5 мм. Корінців вольфія не має.

Найстарішим деревом в Україні вважається 1300 річний дуб в

урочищі Юзефин Рівненської області. У селі Велика Хортиця росте 800 річний

дуб, під яким, за легендами, стояли загони руських князів Олега та Святослава,

відпочивали Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Ілля Рєпін та Михайло

Лисенко. Обхват його стовбура понад 8 метрів.

Найвище дерево в Україні – модрина Європейська в Рахові, яка у 140

років мала висоту 54 метри, а також кілька ялиць в урочищі Чемернер на

Буковині. Їхня висота 45 метрів.

Найбільш високогірним деревом України вважається сосна гірська – її

виявлено на висоті 2010 метрів на горі Піп Іван у Чорногорі в Карпатах. Вона

невибаглива, може рости на кам’яних сухих скелях і розсипах із нерозвинутим

шаром ґрунту. Ця сосна має вигляд криволісся заввишки

2-4 метри або дрібних карликових екземплярів заввишки 20-30 см.

На право бути рослиною з найбільшими квітами претендує латаття

сніжно-біле, що зустрічається в стоячих водах, ставках і затоках. Його квіти

досягають20 см в діаметрі. Водночас серед культивованих рослин

рекордсменом можна вважати півонію сорту «Blue rose», квітка якої має

близько 25 см в діаметрі.



Чемпіоном за кількістю плодів та насіння серед рослин України є

великий амарант. На одній такій рослині, що має ще й іншу назву – щириця

звичайна, дозріває більше ніж півмільйона насінин.

Найбагатші на вітаміни плоди має актинія.За вмістом вітаміну С її

плоди перевищують шипшину вдвічі, смородину – в 7-10 разів, лимон – у 10,

яблука – в 40, а виноград – аж у 400 разів. Батьківщина цієї ліани – Далекий

Схід, але й у наших краях вона не вимерзає, добре росте й рясно плодоносить.

Найстійкішим щодо забруднень, пов’язаних з діяльністю людини,

серед рослин нашої країни є звичайний очерет. Він не тільки виводить шкідливі

речовини із загального кругообігу, а й нерідко сприяє їхній нейтралізації,

прискорює розпад і діє при цьому набагато ефективніше, ніж механічні

фільтри. За три години очерет може витягнути з води 35 грамів фенолу на

кожні 300 грам надземної маси, тобто понад 10% власної первинної маси.

Рекордсмен за вмістом білків серед рослин України є люпин (61%).

Однак поряд із білками його насіння містить отруйні алкалоїди, що утруднює

використання цієї культури для харчування. Навіть виведення безалкалоїдних,

так званих солодких сортів, не зробило люпин замісником гороху або сої. Тим

часом у насінні гороху білок становить 34%.

Найбагатша на жири рослина маслина, в м’якоті її плодів міститься до

70% золотисто-жовтої ароматичної харчової олії. Близькі до рекордсменки

соняшник (64%), льон-кучерявець (47%) та гірчиця (42%).

Найбільша гігроскопічність у сфагнового моху. Кілька його видів

можуть поглинати води у 20-25 разів більше, аніж їхня власна повітряно-суха

маса. Ці рослини мають антисептичні властивості, завдяки чому їх

застосовували у медицині як засіб для перев’язування ран, і вони навіть мали

ряд переваг над ватою або лігніном.

У Шацькому лісництві на Волині росте кілька дубів, які зрослися із

соснами. З’єднання листяного та хвойного дерев – велика рідкість у природі, а

тут вони спільно живуть уже чверть сторіччя.



Найстаріша яблуня в Україні росте в селищі Андріївка на Сумщині –

їй понад 150 років, а крона має площу близько 0,4 га. Її схилене донизу гілля

досягло землі, вкоренилося й перетворилося на додаткові стовбури-опори

завдовжки 20-40 см.

Рослини – хамелеони

Про екзотичних тваринок з

далекого Мадагаскару, мабуть,

чули всі. Вони здатні міняти

колір шкіри залежно від настрою

чи навколишнього середовища, в

якому знаходяться. Виявляється,

таку властивість можна зустріти

і серед рослин вітчизняної

флори. Одна з поширених

рослин цього типу – медунка. У

флорі України нараховується 6 видів медунок, які ростуть в лісах, серед

чагарників, в горах. Це багаторічні трав’янисті рослини, що квітують рано на

весні. Квітки медунки мають здатність змінювати колір. Ближче до верхівки

завитка, де знаходяться молоді квітки і бутони, колір пелюсток світло-рожевий.

Нижче розміщуються яскраві червоні квітки, а під ними – квітки з синіми

пелюстками. Якщо ж це суцвіття перевірити через деякий час, синіх квіток стає

більше, а рожевих і червоних – менше.

Зміна кольору пелюсток відбувається за рахунок стану квітки. Вони

містять у собі речовину антоціан. Її колір залежить від реакції розчину

клітинного соку. Якщо розчин має кислу реакцію, значить антоціан

забарвлюється в рожевий або червоний колір. Коли вміст клітинного соку стає

лужним, антоціан змінює забарвлення на синє. В бутонах клітини ще молоді,

тому вміст в них антоціану та клітинного соку незначний. Такі пелюстки мають



блідо-рожеве забарвлення. Згодом клітини розвиваються і клітинний сік в них

набуває кислої реакції – пелюстки стають яскраво-червоними. На цей колір

поспішають комахи, оскільки він для них є сигналом: тут є нектар. Пройшло

запилення, перестає виділятися нектар, клітини пелюсток старіють і реакція

їхнього вмісту стає лужною – пелюстки синіють. Вони ніби попереджають

комах-запилювачів – тут поживи вже нема. Ось чому комахи відвідують

червоні, але пропускають сині квітки в суцвітті.

Не тільки медунки здатні змінювати колір квітів. Подібним чином

змінюють колір квіток синяки, живокости, воловики, незабудки. Взагалі це

притаманне видам, які мають синє забарвлення квіток.

Рослини – химери.

Химери – творча лабораторія

природи, а вона однаково вміло породжує

потвори і шедеври. Зустріти химеру серед

рослин – неабияка вдача. Адже таких

химер дуже мало і в природі вони

трапляються рідко.

Ця історія сталась у 60-их роках в Карпатах. Росла у селі ялина, але була

вона настільки незвичайна, що про неї писали у довоєнні роки не тільки

європейські, а й американські газети. Справа в тому, що росла ялина ніби

корінням вгору. Зараз важко це пояснити, але верхівка дерева розчепірювалася

вгорі настільки, що створювалося враження, ніби то справжні корені. На жаль,

людська байдужість і гірський вітер знищили це унікальне дерево.

Серед химер є й такі, що характеризуються унікальністю розмноження.

Ми всі знаємо яблуню з її запашними білими або рожевими квітками, які

запилюються бджолами і з яких потім виростуть яблука. А от у Чернівецькій

області росте яблуня, яка родить яблука без цвітіння. Вірніше, квітки на дереві

з’являються, але бутони не розкриваються. Навіть пелюстки на тих бутонах не



проглядають. Бджіл на яблуні не буває. Проходить деякий час і з тих бутонів

розвиваються цілком нормальні плоди, які нічим не відрізняються від

звичайних. Та в цих яблук немає насіння, яке ми бачимо у звичайних плодах.

Такою химерою природа наче підказує людині ще один спосіб одержання

врожаю без цвітіння і запилення рослин. Химери можна побачити і в

протилежному явищі, коли квітки у рослини мають велику кількість пелюсток.

Такі квітки називають повними або махровими. Як правило, збільшення

кількості пелюсток пов’язана з перетворенням у пелюстки частини тичинок.

Махрові квітки придають рослині дуже декоративний вигляд. Тому такі

рослини широко використовують у квітникарстві.

Цікава химера росте на Волині. Два дерева, сосна і дуб, зрослися між

собою, утворивши спільний стовбур. Деревам близько 130 років, а зрощення

між ними відбулося порівняно недавно – близько 30 років тому. Сам по собі

факт зрощування дерев нікого не здивує, а от щоб зрослися між собою сосна і

дуб – досі було невідомо. Так і росте ця химера: наполовину сосна –

наполовину дуб.

Квітки не на місці.

Це був один з тих чудесних

моментів, коли природа випадково

розкрила одну з своїх таємниць.

А. Флемінг.

Виявляється, що в деяких дерев

квіти з’являються на стовбурах або

безлистих товстих гілках. Ця

ботанічна своєрідність, яка відразу

кидається у вічі, дістала назву

кауліфлорії – «стеблоквіту». Вона

пов’язана із запиленням квітів



кажанами або з поширеннями насіння летючими собаками. Цим тваринам

краще дістатися по стовбуру до квітки або плоду і ласувати смачними для них

частинами, ніж добиратися в гущавину тонких гілок, які не витримають їхньої

ваги. Через це еволюція й зробила таке пристосування, що квіткові бруньки

зав’язуються не на наймолодших кінцях гілля, а на досить товстих, грубезних

стовбурах.

Типовим прикладом кауліфлорії є дерево какао, у якого за рік з’являється

до ста тисяч дрібних рожево-червоних квітів. Лише 5% цієї кількості

запилюється, а через опадання зав’язі кількість стиглих плодів ледве сягає

0,5%.

У нашій зоні кауліфлорію можна бачити на багряннику, іудиному дереві

або церцисі канадському – інтродукованому з Північної Америки дереві з

родини бобових.

Кауліфлорія пояснюється просто: великі птахи й кажани, що запилюють

квіти, а пізніше поїдають плоди й розповсюджують тим самим насіння, не

чіпають квітів на вершечках, на тонких гілках. Отже, відбираються такі форми,

де квіти ростуть на товстих розгалуженнях і стовбурах.

До речі, ще одне цікаве спостереження: чому омела, напівпаразитична

рослина, часто вражаєлипи, клени і майже не селиться на пірамідальній тополі?

Пояснення просте: липкі ягоди омели достигають у грудні і омелюхи та інші

птахи, сідають перепочити на горизонтальних гілках липи, клена та інших

дерев, чистять дзьоби, приклеюючи до кори невеличкі чорні зернятка. На

майже вертикальних гілках пірамідальної тополі птахам сидіти не зручно і вони

рідко сідають на них. От і не може омела потрапити на пірамідальну тополю,

хоч імунітету до неї тополя не має.



ТЕМА 6.

ГЕТЕРОТРОФИ СЕРЕД РОСЛИН

1. Найбільш поширені види рослин паразитів і напівпаразитів

Найбільша квітка в світі у

рафлезії Арнольді. Вперше її знайшов

європейський натураліст Арнольді у

1818 році на о. Суматра.

Рафлезія – рослина паразит. Вона

росте на ліані й живиться її соком.

Ця рослина не має ні стебла, ні

листочків, складається з однієї

величезної квітки і коренів, що присмоктуються до коренів рослини-хазяїна.

Цю квітку важко не побачити. Вона дає про себе знати огидним запахом

гнилого м’яса, який використовує, щоб заманити комах-запилювачів: мух та

жуків, що живляться протухлим м’ясом. Великі квітки мають п’ять товстих

пелюсток червоного кольору з білими плямами. В діаметрі квітка іноді сягає

більше ніж

1 м, а важить майже 5 кг. Назва «прекрасний паразит» якнайточніше

характеризує цю рослину.

Венерина мухоловка



Смію припустити, що ще

якихось пару мільйонів років тому ці

чудовиська пожирали динозаврів і

були повноправними господарями

планети. Але еволюція - це ворог

максималізму і всі гіганти вже або

вимерли, або для того щоб вижити

придбали більш земні розміри, тому сьогодні мухоловка - це невелика рослина,

що харчується виключно комахами, гусеницями, слимаками і жабами. Як це

працює: всередині пащі-листка розташовано безліч найдрібніших чутливих

волосків. Жертва, заповзаючи на листок, дратує ці волоски, які в свою чергу

подають сигнал скорочення клітин внутрішньої частини листка і "лягти", який

починає закриватися. Через деякий час внутрішня частина листка починає

виділяти травну рідину і знесилена від безуспішних спроб вибратися назовні

жертва починає повільно перетравлюватися (цей процес займає досить

тривалий час. Наприклад, щоб переварити слимака мухоловці буде потрібно

близько тижня).

Глечички



ТЕМА 7.

РОСЛИНИ В ЛЕГЕНДАХ ТА НАРОДНІЙ ТВОРЧОСТІ

Із сивої давнини, з часів античних дійшли до нас чудові легенди, казки,

перекази про наших супутників – рослин. У народній творчості рослини

живуть, як люди: розмовляють, відчувають біль і радість, просять поради й

допомоги.

Пропонуємо вашій увазі декілька легенд про рослини.

1. Горицвіт весняний.

Адоніс був юнаком надзвичайної краси, якого дуже любила Афродіта. Та

під час одного полювання він загинув від ран, заподіяних диким кабаном.

Афродіта була у відчаї. І на місці, де пролилася кров прекрасного юнака,

виросла квітка надзвичайної краси. Назвали цю квітку Адоніс. Росте вона в

горах та високих пагорбах. Коли навесні ця квітка зацвітає, здається, що

трав’янисті пагорби загораються золотим сяйвом. Саме тому друга її назва –

горицвіт. З неї виготовляють ліки для серця.

2. Синьоока проліска.

Давно це було. Тікала з

турецької неволі українська дівчина

Катерина. Блукала вона не один день,

не два. Тікала вона й знала, що в разі

невдачі чекає її жахлива розправа.

Незабаром виснажена дівчина

дісталася рідних країн і в знемозі



опустилася на землю під вітами лісу. Надворі стояли погожі дні весни. Лежачи

на купі сухого теплого листя, Катерина плакала від щастя. Та раптом до неї

долинули крики переслідувачів. У дівчини від жаху похолола кров,

затуманилося в очах, серце ледь не вискочило із грудей. Розкинула в розпачі

Катруся руки, обняла купину сухої торішньої трави і у відчаї почала благати:

«Ненько моя,Земле! Не дай загинути! Не дозволь мене вернути в неволю!

Краще розступись, Земле, і навічно прийми мене в свої обійми! Миліше смерть

на рідній батьківщині, ніж підневільне життя на чужині!» Почула матінка-земля

ті благання, враз голі кущі вкрилися зеленим листям, зашепотіли в швидкому

рості шовкові трави, а з небесної блакиті опустилися на галявину голубі сутінки

і захватили втікачку.

З тих пір, говорить легенда, де опустився на землю блакитний туман,

заясніли на лісових галявинах весняні, кольору вечірнього неба квіти,

нагадуючи нащадкам про хоробру українську дівчину, її незгасне прагнення до

волі.

Синьоока проліска має лікувальні властивості. Товчені листки проліски

використовують для лікування виразок та поранень. Лікує неврози серця,

істерії, неврастенії.

3. Барвінок малий.

Звідки походить ця квітка, про це

розповідає давня легенда. Жив колись

чоловік із жінкою і був у них синок-

одинак на ім’я Бар. Ось виріс він і став

дуже гарним парубком. Покохав він

дівчину на ім’я Вінка. А Бара покохала ще

одна дівчина, у якої мати була відьмою.

Хотіла вона причарувати хлопця, та ніякі чари не допомогли їй. Бар та Вінка

мали одружитися. І ось у день весілля йшли вони до церкви, щоб узяти шлюб.



Раптом з’явилася зла відьма, окропила їх якимось відваром зілля і проголосила

прокляття. За мить там, де стояли молодята, нікого не стало. Впала Барова мати

на те місце і скропила землю сльозами. Сталося диво: зазеленіли дрібні

листочки, уквітчані блакитним цвітом. А назвали його Барвінком. З того часу

тягнеться він до людських осель, до батьківських могил. І дівчата вплітають

його у свій весільний вінок.

4. Білотка альпійська, едельвейс.

Едельвейс здавна був у гірських

народів символом відваги, мужності,

кохання.

Чимало легенд складено про цю

прекрасну квітку. Одна з них розповідає

про те, як леґінь палко покохав дівчину-

красуню, а вона, горда й недоступна,

навіть не дивилася на нього. Зрозумівши,

що не жити йому без коханої, леґінь

вирішив кинутися вниз із найвищої скелі.

Довго піднімався він угору, рвав об

гостре каміння одяг, ранив тіло молодече,

а вже як над безоднею став, щоб востаннє

глянути на світ білий, побачив під ногами диво-квітку. Білою зорею сяяла вона,

тремтіли веселки у краплях роси на її шовковистому листі…

Замилувався квіткою юнак, опустився перед нею на коліна, забув, навіщо

долав гору високу. «Однесу квітку милій», -- прошепотів. Як у низ летів, ніде

навіть об камінь не чиркнувся, а як подав диво-квітку дівчині, то покохала вона

його на все життя…

Нині едельвейс став ще й своєрідною емблемою альпіністів. Та натрапити

на нього в горах все важче й важче.



5. Нарцис вузьколистий.

…Жив колись дуже красивий

юнак на ім’я Нарціс. Увесь свій час

він проводив у лісах та горах. Якось

нахилився він над струмком, щоб

напитися води, і закохався у власне

відображення. Відтоді Нарціс забув

про все на світі і невдовзі помер від

нерозділеного кохання. Поховали його німфи, а на ранок на могилі виросла

ніжна квітка з білими пелюстками й золотим осереддячком, яку назвали

нарцисом.

Інша легенда розповідає, що прекрасного юнака Нарціса палко покохала

німфа Ехо. Але Нарціс не відповідав їй взаємністю, хоч і бачив, як німфа

любить його. Ехо ж так висохла від мук і нерозділеного кохання, що від неї

залишився тільки голос. Боги Олімпу покарали жорстокого Нарціса,

перетворивши його в квітку.

Загадки про рослини

1. Я першим зацвітаю серед гаю,

І білий, наче сніг, я колір маю.

(Підсніжник)

2. Із зеленої сорочки,

Що зіткав весною гай,

Білі дивляться дзвіночки,

Як зовуть їх, відгадай?

(Конвалія)

3. Іще сніг не зійшов із землі,

А з-під нього рослини малі



Визирають і сонце вітають,

Синім цвітом вони розцвітають.

Якщо рідну природу ти знаєш,

То відразу ці квіти впізнаєш.

(Проліски)

4. Цвіте синьо, лист зелений,

Квітник прикрашає.

Хоч мороз усе побив –

Його не займає.

(Барвінок)

5. Запалали в чистім полі,

Наче галстуки червоні,

То палає в полі так

Польовий червоний… (Мак)

6. В темній я живу коморі,

А коса моя надворі.

Гарбузова я сестриця,

Мене звати…

(Морквиця)

7. Моє тіло під землею.

Кучерики – понад нею.

Любить мене кожна юшка,

Називаюсь я …

(Петрушка)

8. Червоненька і смачненька.

Дуже з вигляду гарненька,

І боки у неї пишні.

Літом смачно їсти …

(Вишні)



9. Жовтобокий карапуз

Йшов городом та й загруз,

Бо насіння стільки має,

Що аж боки роздимає,

Через те й загруз…

(Гарбуз)

10. Ти мене не обминай,

А скоріше відчиняй

Не дивись, що я крем’яний,

Розіб’єш, а я смачний.

Недарма кладуть в пиріг,

Упізнав! Та я ж …

(Горіх)

11. У вінку зеленолистім,

У червоному намисті,

Видивляється у воду

На свою хорошу вроду.

(Калина)

12. У зеленім кожушку,

В кістяній сорочці,

Я росту собі в лісочку

Всім зірвати хочеться.

(Ліщина)

13. Сонечко в траві зійшло,

Усміхнулось, розцвіло,

Потім стало біле, біле

І за вітром полетіло.

(Кульбаба)

14. Стоять красуні у воді,

Вінки в них білі й золоті. (Латаття біле, глечики жовті)



15. Сидить Марушка

В семи кожушках,

Хто її роздягає,

Той сльози проливає.

(Цибуля)

16. Що то за голова,

Що лише зуби й борода?

(Часник)

17. Хто ховає під кущі

Наші супи та борщі?

(Картопля)

18. Білі зуби маю,

Та усі ховаю,

Довгі коси маю,

Та не заплітаю.

(Кукурудза)

19. Без вікон, без дверей

Повна хата людей.

(Кавун)

20. Золоте решето,

А в ньому чорних хатинок повно.

(Соняшник)



ТЕМА 8.

ЗЕЛЕНІ СКАРБИ УКРАЇНИ

1. Лікарські рослини

До лікарських рослин належить

багато, якщо не всі види рослин. У

нашій країні з рослинної сировини

виготовляють понад 40% лікарських

препаратів. Препарати, виготовлені

на рослинній основі, краще

впливають на організм людини і не

викликають негативних наслідків.

Серед багатьох лікарських рослин, що зустрічаються у флорі нашої

країни, основне значення для заготівель мають кілька десятків. Найбільш

популярні види: шипшина, конвалія,підбіл, ялівець, цмин, крушина, звіробій,

материнка.

Шипшини у флорі України нараховується 47 видів. Її плоди – основна

сировина вітчизняної промисловості для одержання вітаміну С. Крім того, в

них міститься до 18% цукрів, 4,5% дубильних речовин, лимонна кислота,

каротин, пектини та інші важливі органічні сполуки.

Глід як лікарська рослина був відомий ще давнім римлянам. Настойку з

квіток глоду використовують при хворобах серця. Цілюще значення мають не

лише квітки, а й плоди глоду. Саме з них виготовляють настойки глоду та

кардіовален для лікування хвороб серця.



Крушина ламка зустрічається майже по всій країні, крім степової зони. Це

типовий чагарник підліску. Чорні плоди мають сильну проносну дію.

Багно звичайне поширене у підліску перезволожених лісів Полісся. Це

сильний фітонцид, і тривале перебування людини серед його заростей викликає

головний біль. В медицині використовують квітучі гілки. Препарати з них

вживають при лікуванні бронхітів, астми, ревматизму та діабету.

Звіробій звичайний – одна з найпоширеніших лікарських рослин на

Україні. Здавна звіробій називали травою від 99 хвороб. У відварі звіробою

гуцулки купали дітей, хворих золотухою. Цю рослину також використовують

для лікування хвороб шлунку, печінки, легенів, проти жіночих хвороб. Іманіл,

який виробляє звіробій, вбиває до 40 видів мікробів і застосовується для

лікування інфекційних захворювань, поранень та опіків.

У відварі материнки купали дітей, щоб вони швидше росли і були

здоровими.

Жовтим соком чистотілу виводили бородавки, а також лікували худобу.

У Карпатах ростуть арніка гірська та родіола рожева. Це теж давні

цілителі. Жовті суцвіття арніки використовували для загоювання поранень,

проти астми та при шлунково-кишкових захворюваннях. Родіола рожева, а

точніше її кореневища, мають стимулюючу та адаптогенну властивість. На

жаль, запаси цих важливих лікарських рослин сильно зменшилися. Тільки

охорона і культивування обох видів можуть врятувати становище і забезпечити

фармацевтичну промисловість необхідною сировиною.

Легендарним коренем життя називають женьшень. Багато тисячоліть

використовує цю рослину східна медицина. В Європі женьшень став відомим у

середньовіччі, але церква заперечувала його цілющі властивості. Сучасна

медицина довела ефективність дії препаратів з кореня женьшеня. Вони мають

тонізуючу та загально зміцнювальну властивість. В Україні женьшень

культивують з 1952 року. Виявилося, що ця примхлива рослина чудово почуває

себе в умовах місцевого клімату. Тепер плантації славнозвісного кореня можна

побачити на Київщині, Вінниччині, а також у інших областях України.



До родини аралієвих також належить елеутерокок колючий, аралія

маньчжурська тощо. Виявляється вони чудово ростуть в умовах України, тому

асортимент цінних лікарських рослин можна суттєво збільшити.

Лимонник китайський також зустрічається на Далекому Сході. Рослину

назвали лимонником, бо при розтиранні листків виділяється сильний аромат

лимонів. Це ефірні олії, що містяться в листках, дають цей запах. Плоди

лимонника китайці називають «ягодами п’яти смаків». Вони стимулюють

діяльність органів травлення, зору, дихання. З корінців лимонника готують

червоний чай, що знімає перевтому і добре заспокоює нервову систему. З 1955

року лимонник широко культивують на Україні. Його можна зустріти на

присадибних ділянках та в дендропарках.

2. Їстівні рослини.

Серед дикорослих рослин

України є чимало їстівних видів.

Умовно всі їстівні види можна

поділити на плодові (у тому

числі ягідні та горіхоплідні),

власне їстівні рослини та їстівні

гриби.

Дикорослі плодові здавна цінилися на Україні.

Серед основних видів ягідних рослин – брусниця, чорниця,

журавлина, лохина, малина, понад 10 видів ожин, суниці. Багаті ягодами

Карпати, Полісся та ліси Криму. Значно менше їх у лісостепових та степових

районах країни. З плодових видів у лісах України зустрічаються дика

яблуня, груша, черешня, горобина, терен, калина, кизил. Є й горіхоплідні

(ліщина, горіх волоський). Асортимент поживних та смачних плодів, ягід та

горіхів чималий. Необхідно лише ним правильно розпоряджатись.



Крім того, в лісових посадках часто зустрічаються нові для нашого

краю види плодових: алича,ліщина деревовидна, обліпиха крушино видна,

аронія чорноплідна та чимало інших. Вони здобули визнання любителів і

тому ці види можна зустріти не лише в лісових посадках, а й на присадибних

ділянках.

Власне у їстівних рослин споживають не тільки плоди, а й молоде

листя, стебла, інколи й підземні органи.

Орляк звичайний називають рослиною-космополітом. Це значить,

що ця папороть зустрічається практично на всіх континентах, крім

Антарктиди. Молоді листки орляка – чудовий харчовий продукт. Їх

збирають навесні, коли висота молодих листків не перевищує 25-30 см.

Заготовлені листки промивають, а потім сушать, солять про запас чи варять і

навіть смажать. На смак листки орляка нагадують гриби, але мають

специфічний присмак.

Іван-чай розростається на вирубках. Це добра медоносна рослина,

що дає до 510 кг/га нектару. Однак не лише цим відома рослина. Її

кореневище багате цурками та крохмалями, тому їх можна їсти навіть у

сирому вигляді. Здавна кореневища і молоді пагони вживали в салати,

варили з них щі, коли бракувало капусти. З насіння, яке містить до 45% олії,

варили кашу. Листя настоювали на квас чи сушили. З сухих листків робили

сурогат чаю. Під час блокади жителі Ленінграда використовували іван-чай

як їстівну рослину. Багатьом він врятував тоді життя.

Вздовж болотистих берегів водойм часто зустрічаються стрілолист

та сусак зонтичний. Обидві рослини належать до їстівних. У мулистому

ґрунті ці рослини мають бульбо видні вирости, наче картоплини. Здавна

відомі як цінні їстівні рослини. Зокрема, стрілолист у Північній Америці

використовували індіанці. «Білою картоплею індіанців» називали стрілолист

європейці. А сусак був «якутським хлібом». З бульб цієї рослини

виготовляли борошно, яке йшло на коржі, хліб та інші продукти.



Очерет звичайний, як і орляк, є рослиною-космополітом. Молоді

кореневища очерету містять до 5% цукрі і багато крохмалю. Тому їх можна

споживати у сирому вигляді, а також вареними та печеними. Кореневища

сушать і перетирають на борошно.

У дубових лісах досить поширена яглиця звичайна. Це багаторічна

рослина з родини зонтичних. Здавна молоді листочки використовували на

салати, щі та інші страви. Листки солили та квасили разом з овочевими

рослинами. На жаль, зараз яглицю звичайну використовують лише як

кормову рослину, а про її цінні їстівні властивості мало хто знає.

Серед їстівних рослин слід відмітити і ялівець звичайний, точніше

його смолисті чорні шишкоягоди. В них міститься до 20-25 % цукрі.За цим

показником шишкоягоди ялівцю переважають навіть виноград. Тому ялівець

іноді називають «виноградом півночі».

Отже, як бачимо серед розмаїтого складу флори України є чимало

цікавих і цінних видів.

3. Перлини рідної природи (Червона Книга).

1) Астрагал піщаний

Гемікриптофіт. Багаторічна трав'яна сірувато пухнаста від двороздільних

волосків або рідшемайже гола рослина.

Стебло лежаче або висхідне,

розгалужене 10-30 см заввишки.

Коренева система стрижнева.

Прилистки плівчасті, зрослі між

собою, на верхівці загострені,

супротивні черешку, близько 5 мм

завдовжки. Листки непарнопірчасті,

складаються з 7-13 довгастолінійних листочків. Квітконоси 2-4 см завдовжки.

http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%93%D0%B5%D0%BC%D1%96%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BF%D1%82%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%82&action=edit&redlink=1

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B0%D0%B2%27%D1%8F%D0%BD%D0%B0_%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%B1%D0%BB%D0%BE

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D0%B0_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%BB%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BA%D0%B8

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BA

http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9A%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%81&action=edit&redlink=1



Квітконіжки коротші за листки. Приквітки дрібненькі, яйцеподібні. Квітки 15-

17 мм завдовжки, світло-пурпурові, лілові, зрідка білі, зібрані по 3-7 у короткі

(1,5-3 см) китиці. Чашечка трубчасто-дзвоникоподібна, зубці її в 4-5 разів

коротші за трубочку. Насіння — довгасто-лінійні боби, 12-20 мм завдовжки, з

прямим тоненьким носиком, не цілком двогнізді, опушені або майже голі,

відхилені від осі суцвіття. Цвіте у червні-липні, плодоносить у липні-серпні.

Розмножується насінням. Росте на пісках, сухих освітлених піщаних

підвищеннях у соснових лісах зеленомохових з розрідженим травостоєм,

лишайникових борах, а також по берегах річок, на залізничних насипах, по

узбіччях доріг. Псамофіт, ксеромезофіт.

2) Водяний горіх плаваючий

Однорічна водяна рослина з довгим стеблом, що укоріняється на дні

водоймища, і ромбоподібним плаваючим листям. Плід — дерев’янистий горіх,

що не розкривається, з декількома гострими

рогоподібними виростами. Вид, що

знаходиться під загрозою зникнення.

Реліктовий вигляд. На Україні зустрічається

спорадично і рідко майже у всіх областях

республіки.

Зростає в стоячих і слабопроточних

водах. Квітне втравні — червні. Завдяки вмісту

жирів, крохмалю іцукру плоди його

використовують як харчовий і кормовий продукт.

Необхідна організація заповідників, заборона збору плодів і

спостереження за популяціями.

Використання: підходить для будь-яких водойм, але не скрізь

відтворюється. Горіхи їдять відвареними, сирими і печеними.

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B6%D0%BA%D0%B0

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BA%D0%B0

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B0%D1%88%D0%B5%D1%87%D0%BA%D0%B0

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%81%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D1%86%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F

http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A1%D0%BE%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%BB%D1%96%D1%81&action=edit&redlink=1

http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9F%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%82&action=edit&redlink=1

http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9A%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D0%B7%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%82&action=edit&redlink=1



3) Гніздівка звичайна

Тiнистi листянi, мiшанi, рiдше

сосновi лiси, переважно в мiсцях з

розрiдженим трав`яним покривом

серед опалого листя. Локальні

популяції трапляються спорадично;

рослина зростає поодинці або

невеликими групами. Спостерігається

тенденція до скорочення.

Багаторічна трав`яниста сапрофітна кореневищна рослина заввишки 20-

45 см. Стебло світло-буре. Листки лусковидні. Квітки жовтувато-бурі, досить

великі, з медовим ароматом, зібрані у довге китицевидне суцвіття. Цвіте у

червні - липні. Плодоносить у серпні - вересні. Розмножується насінням, рідше

вегетативно (кореневищами). Насіння проростає під землею за участю гриба.

Надземний гін розвивається на 9- 10-й рік і через два місяці після цвітіння

всихає. Часом суцвіття не може пробитися на поверхню грунту і тоді квітки

запліднюються під землею (для них характерна клейстогамія). Іноді насіння

проростає прямо в коробочці. Сціофіт. Мезофіт.

4) Горицвіт весняний.

Багаторічна трав'яниста рослина

10—60 см заввишки, з темно-бурим,

трохи галузистим коренем, з якого

виростають кілька стебел, деякі з них

не квітконосні. Стебла біля основи

вкриті бурими листками у вигляді

луски. Стеблові листки чергові,

напівобгортні, сидячі, п'ятипаль-

частороздільні: дві нижні ділянки коротші, перисті, верхні три-, двоперисті,



частки їх вузькі, лінійні, голі, цілі. Квітки яскраво-жовті, великі, до 6 см у

поперечнику, вінчають квітконосні стебла і їхні відгалуження, зісподу

буруваті, чашечка їхня пухнаста, у віночку 15—20 пелюсток, вони довгасті,

зубчасті. Плід — кулястий багатогорішок. Існує кілька видів горицвіту. Цвіте

з ранньої весни до половини травня.

5) Вовче лико пахуче (боровик)

Хамефіт. Кущик до 30 см заввишки,

стебло лежаче, висхідне, часто

укорінюється, кора сіро-коричнева. Листки

зимовозелені, шкірясті, чергові, лопатчасті

або довгастооберненояйцеподібні, дрібні,

8–16 мм завдовжки. Квітки рожеві,

ароматні, по 6–20 зібрані в пучки на кінці

стебла. Плід кістянка. Цвіте у квітні–травні, плодоносить у липні–серпні.

Розмножується насінням та вегетативно, як декоративна і запашна рослина

інтенсивно зривається на букети, потерпає як в результаті суцільних рубок

лісів, так і при формуванні густого намету листяних лісів, надмірної рекреації,

випасу, пожеж.

6) Гронянка півмісяцева (ключ-трава)

Зростає в світлих лісах, на узліссях, в

чагарниках, на сухих луках та виходах каміння,

на свіжих, кислих, гумусних

дерновопідзолистих та лучних ґрунтах Мезофіт,

ацидофіл, мезо-троф.

Геофіт.Багаторічна трав'яна рослина із



коротким кореневищем та одним листком (вайєю) 4-20 (30) см завдовжки,

розділеним на двічастини. Стерильна частина шкіряста, видовжена, пірчасто-

складна із майже супротивними напівмісяцевої форми сегментами, гола, жовто-

зеленого кольору. Спороносна частина довгочерешкова (1-6 см завдовжки),

двічі-, або тричіпірчастоскладе-на, зазвичай, довша за стерильну.

Спорангії розташовані в два ряди. Спори визрівають із травня по серпень.

Заросток підземний. Розмножується спорами та вегетативно.

7) Ковила волосиста

Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна

рослина 30-90 см заввишки, утворює

щільні дернини. Стебло голе. Листки

вузьколінійні, вздовж згорнені, всередині

опушені, зовні голі. Суцвіття 10–25 см

завдовжки, багатоколоскове. Колоскові

луски майже однакові, довгостозагострені,

з 3 жилками, нижня квіткова луска з опушеною мозолистою основою. Остюк

волосоподібний, шорсткий 13–16 см завдовжки. Цвіте у липні–серпні.

Плодоносить у серпні–вересні. Розмножується насінням.

8) Лілія лісова

Лілія лісова — єдиний вид лілій, який росте

в Україні в дикорослому стані.

Українська народна назва — .

Багаторічна трав'яниста рослина заввишки 80-

100 см.

Має декоративну білоквіткову форму альбум

Стебло — зелене, знизу і під суцвіттям безлисте.

Листки — еліптично-ланцетні, гострі, з

короткошорстким краєм, у кільцях і чергові.

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D0%BB%D1%96%D1%8F

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%87%D0%BD%D1%96_%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B8

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B0%D0%B2%27%D1%8F%D0%BD%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0_%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%B1%D0%BB%D0%BE


http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BA%D0%B8



Квітки повислі, на довгих квітконіжках, від світло-рожевих до бузкових,

часто з фіолетовими плямами, діаметром 3-4 см. Суцвіттякитицеподібне із 9-15

квіток, пухке.

Цвітіння раннє (кінець травня - початок червня). Цибулина яскраво-

жовта, пухка. Надає перевагу півтіні, особливо жарким літом.

9) Любка дволиста

Любка дволиста — одна з найпоширеніших

та найпримітніших наших орхідей. Є, звичайно, і

гарніші, наприклад, венерині черевички, але любка

тендітна, ароматна (особливо сильно пахне вночі),

за що у народі її справедливо називають нічною

фіалкою.

Це багаторічна трав'яниста рослина, з

видовженими бульбоподібними кореневищами.

Стебло любки прямостійне, голе, ребристе;

біля основи — з бурими піхвами. Висота рослини 20-50 см. Прикореневі листки

великі, супротивні, еліптичні, голі, звужені в крилатий черешок; стеблові —

дрібні, чергові, ланцетні. Квітки неправильні, складної будови, двостатеві,

досить великі, білі чи зеленкуваті, зібрані у рідку верхівкову китицю. Цвітуть у

червні-липні, зазвичай після цвітіння конвалії.

10) Підсніжник білосніжний.

Ранньою весною місцями в лісах утворює

на ґрунті чудовий білий мереживний килим.

Цвіте у березні — квітні(навіть у лютому якщо

тепла зима). Дуже цінна декоративна

рослина. Цибулини отруйні. В Україні

зустрічається 3 види підсніжника: підсніжник

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BA%D0%B8

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B6%D0%BA%D0%B0



http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%8C

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%8C

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B8%D0%B1%D1%83%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D1%82%D0%BE

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D2%90%D1%80%D1%83%D0%BD%D1%82

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D1%8C

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%8C

http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%94%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0&action=edit&redlink=1

http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%94%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0&action=edit&redlink=1

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B8%D0%B1%D1%83%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0



звичайний, підсніжник складчастий, підсніжник Ельвеза. В Україні

підсніжники з'являються напрікінці зими, ранньою весною. Підсніжник

звичайний — це рослина з білосніжними квітами що родом із півдня Європи,

де він росте в гірських лісах на вологому грунті. Коли бутон підсніжника

розкривається, спочатку розходяться три зовнішні, довгі чисто-білі листочки,

потім відкриваються три внутрішні, коротші. Усередині заховано шість

тичинок і маточка.

11) Росичка англійська

Багаторічна трав'яниста комахоїдна

рослина родини росичкових. Стебла квітконосні,

прямі, 10—25 см заввишки, безлисті. Листки — в

прикореневій розетці, довгочерешкові, лінійно-

клиновидні, спрямовані вгору, зверху і з країв

вкриті головчастими червоними залозистими

волосками, з пластинками, які поступово

переходять у черешок. Квітки дрібні, двостатеві, правильні, 5-пелюсткові, білі,

в однобічних китицях на верхівці квітконосної стрілки. Плід — коробочка

(гладенька, без борозенок). Цвіте у липні — серпні.

12 ) Рябчик малий

Геофіт. Ефемероїд. Багаторічна трав’яна рослина 20–70 см заввишки.

Цибулина яйцеподібно-куляста, з бурою

оболонкою. Стебло з 5–8 вузьколінійними,

жолобчастими, загостреними, спірально

розташованими листками. Квітки 25–35 мм

завдовжки, зазвичай поодинокі, повислі,

брудно-пурпурові, всередині жовтуваті з

темними плямами, які утворюють невиразний

шаховий малюнок, зовнішні листочки оцвітини довгасті або довгасто-еліптичні,



внутрішні — довгастообернено-яйцеподібні. Плід — довгаста тупотригранна,

гострокінчаста коробочка до 2,5 см завдовжки і 1,5 см завширшки. Цвіте у

квітні–травні. Плодоносить у червні. Розмножується насінням та цибулинами.

13) Сальвінія плаваюча

Рослина має короткі стебла, на

яких попарно розташоване яскраво-

зелене листя завдовжки до 1,5 см,

округлої форми, покриті знизу тонкими

бурими волосками. Сальвінію плаваючу

акваріумісти успішно використовують не

тільки для декорування акваріума, але

для створення тіні іншим рослинам, що не переносять пряме яскраве світло. У

природних умовах зимою рослини зазвичай гинуть, а навесні із спор

розвиваються нові. У акваріумі в сприятливих умовах сальвінія росте круглий

рік. Створює «живий килим», що захищає мешканців акваріума від яскравого

світла, служить нерестовищем і укриттям для мальків.

14) Сон великий

Сон великий — багаторічна

трав`яниста рослина заввишки 10-40

см, з густим жовтуватим опушенням,

з коротким кореневищем. Листки

тричіпери-сторозсічені. Квітки

(діаметр 3,5-6 см) одиничні,

келиховидні, світло-фіолетові. Цвіте

у квітні — травні. Плодоносить у

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0



червні — липні. Розмножується насінням.

Поширення. Подільська височина (Гологори, Вороняки, Опілля,

Придністровська височина з Товтрами), рідко-Зх. i Правобережний Лісостеп.

Вид поширений також у Центр. Європі.

Місця зростання. Галявини дубових лісів, трав`янисті та вкриті

розрідженими чагарниками схили, сонячні узлісся.

Чисельність. Локальні популяції нечисленні. Трапляється поодинці або

невеликими групами.

15) Сон лучний

Багаторічна трав'яниста рослина заввишки 10-

40 см. Листки тричі-перисторозсічені, з'являються до

цвітіння рослини або одночасно. Квітки (діаметр 2-4

см) одиничні, пониклі, вузькодзвониковидні, темно-

фіолетові. Цвіте у квітні-травні. Плодоносить у

червні. Розмножується насінням.

16) Тюльпан дібровний

Багаторічна трав’яниста рослина

заввишки 25-40 см.Цибулина з бурими

зовнішніми оболонками, з одиничними або в

пучечках щетинками навколо денця, стебла

майже прямостоячі. Листки завдовжки 8-23

см, завширшки 0.3-2.2 см. Квітки одиничні,

http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%81%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC&action=edit&redlink=1

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B0%D0%B2%27%D1%8F%D0%BD%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0_%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0



жовті (від темно-жовтих до лимонних), білі, рожеві, сиреневі та з різною

комбінацією білих та жовтих кольорів. Цвіте у квітні-травні. Плодоносить у

червні. Плід – видовжена (до 23 мм) коробочка. Розмножується насінням і

цибулинами. Мезофіт. Геоефемероїд

17) Цибуля ведмежа

Багаторічна рослина 15—30 см

заввишки. Підземна частина її

утворює цибулину, з різким

характерним запахом леткої олії, яка

містить сірку — аліцин. Стебло знизу

обкутане гладенькими фіолетовими

піхвами листків. Листків 2—3, їхня

гладенька пластинка ланцетна або

еліптична, 10—20 см завдовжки й 2—3 см завширшки, з коротким черешком.

Суцвіття — кулястий, досить рясний багатоквітковий зонтик. Листки оцвітини

біло-зелені, іноді рожеві. Цвіте у червні — липні.

В тінистих, вогких листяних лісах, біля струмків, по низинних місцях.

18) Трюфель їстівний

Лiсостеп (околицi м. Уманi Черкаської обл.),

Закарпаття. Вид поширений також у Зх. Європi.

Місця зростання. Дубовi, дубово-грабовi

лiси, розрiдженi лiсовi насадження на вапнякових

грунтах.

Чисельність. Трапляється дуже рідко,

поодинці або групами з 2-7 плодових тіл.

. Плодове тіло (діаметр 2,5-8 см) зі слабким

ароматичним запахом, бульбовидне, оливково-



чорне, з великими пірамідальними виступами (діаметр 2-10 мм). Всередині

біле, пізніше жовто-буре з білими жилками. Аски 60-70Х 50-65 мкм, 1-6-

спорові, еліпсоїдні. Спори еліпсоїдні, у 6-спорових асках - 24Х17 мкм, в одно-

спорових - до 45 мкм, з сітчастою оболонкою, коричневі. Плодові тіла гриба

утворюються протягом червня - серпня. Мікоризоутворювач з дубом, грабом,

буком, ліщиною. Міцелій розвивається у гумусному шарі. Високоякісний

їстівний гриб.

19) Шафран сітчастий

Умови місцезростання: На

степових схилах балок і річкових

долин, серед чагарників, на узліссях

та в дібровах . Повночленні популяції

формуються переважно в лучно-

степових угрупованнях

Геофіт. Весняний ефемероїд.

Багаторічна трав’яна рослина 8–30 см заввишки. Бульбоцибулина з

грубосітчасто-волокнистими, нерідко розірваними оболонками. Листки (3–4)

вузькі, шилоподібні, з’являються одночасно з квітками і після цвітіння дуже

видовжуються. Покривало 2–3-листе. Квітки білі або блідофіалкові з ніжно-

бузковими смужками, приймочка жовтогаряча. Цвіте у березні–квітні.

Плодоносить у травні–червні. Розмножується бульбоцибулинами та насінням.



ТЕМА 9.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ

Шипшина Конвалія

Мати-й мачуха Ялівець



Лимонник Китайський женьшень

Елеутерокок



ДОДАТОК

Їстівні рослини

Брусниця Чорниця

Журавлина Орляк звичайний



Іван-чай Стрілолист

Алича Ліщина

Шовковиця Терен



Рослини верхолази

Паслін солодко-гіркий Хміль звичайний

Плетуха звичайна Березки



Плющ



Парадокси у рослинному світі

Евкаліпт Баобаб

Орхідея Ряска



Дуб Сосна гірська

Рослини – хамелеони

Живокост



СПИСОК РЕКОМАНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гродзинський А.М. Серед природи і в лабораторії. Київ. Наукова

думка. 1983

2. Давидов А. Знай, люби, бережи. К.: Веселка 1985 р.

3. Смик Т.К. В природі й на городі. Київ. «Урожай». 1990 р.

4. Смик Т.К. Зелений дивосвіт Київ, «Урожай», 1973 р.

5. Івченко С. Зелений світ. Київ. «Веселка», 1986.

6. Логутіна М.А. Комахоїдні рослини. Київ. «Радянська школа», 1969.

7. Терлецький В.К. Дивовижне у світі рослин. К.: Урожай, 1990.

8. Флора УРСР, 1950; Заверуха Б. В., Андриенко Т. Л., Протопопова В.

В., 1983;

9. Собко В. Г., 1989; Орхидеи нашей страны, 1991.

10. Дивосвіт України: шкільний довідник-визначник дикої

природи/уклад. О.А.Зайцева. – Х.: ВД «Школа», 2011. – 240 с.

11. Іванов В.І. лекарственньіе средства в народной медицине. – М.:

Воен-издат, 1992, -- 448 с.: цветн.ил.

Education

Зелений дивосвіт. Курс за вибором для учнів 7-8 класів