Верба

Без верби і калини – нема України”, – говориться в народній приказці. Важко уявити нашу землю без верби. Здавна вона супроводжує людські поселення й оселі. Верби над ставом  –  традиційна прикмета українського села.Древні слов'яни вважали вербу священним деревом. У них вона уособлювала бога Сонця  – Ярему. Верба  –  символ родинного вогнища.

Освячені її гілочки служили оберегами полів від граду, під час грози їх викидали на двір, щоб, як казали, "град припинився", обкурювали хату від хвороб, клали у купіль немовляти.

Перед Великоднем шостий тиждень посту називався "Вербним". На Вербному тижні, у неділю, святили вербу..

Люблять вербу в народі за красу, за притаєну зажуру та гордий сум. Коли Тараса Шевченка відправили з Орської фортеці на заслання, по дорозі в місті Гур'єві знайшов він гілочку верби. І, мабуть, так зажурило серце за рідною Україною, так нагадала вона йому далеку милу батьківщину, що не зміг покинути її, узяв з собою. Прибувши на місце заслання, посадив він ту маленьку лозину на непишному солдатському городі. Прийнялась гілочка, переборола місцеву спеку, пішла вгору і стала могутнім деревом. Уже друге сторіччя стоїть «шевченківська верба» у Форті Шєвченка

Крім того, рослина має лікарські властивості. В народі кажуть, що вона може зцілювати: знімати головний біль, заліковувати рани,

забирати негативну енергію.

Сохрани нас, ветка вербы, От нечаянного зла,От сердечного ущерба, От печального чела;Сохрани нас от напасти, Наговоров, колдовства,От врагов, хотя б отчасти, От друзей, хотя б едва;Сохрани для нас взаимность, Наши души пожалей –Как хранишь от стужи зимней Завязь собственных ветвей;И надежду на свободу Сохрани для нас сполна,Как серебряную воду, Что была освящена;Ветка вербы, сохрани нас, В бездну скорби не низринь,Дай нам благости единой, Веры и Любви. Аминь !!