Коцюбинська Михайлина Хомівна

(18 грудня 1931-7 січня 2011)

Український філолог та літературознавець, активна

учасниця руху шістдесятників. Небога класика української

літератури Михайла Коцюбинського.

Народилась у Вінниці, де її батько створював і керував музеєм

письменника Михайла Коцюбинського. 1935 - родина переїхала до Чернігова, де

батько створив і керував музеєм Михайла Коцюбинського, 1941 - була

евакуйована до Уфи.

Закінчила філологічний факультет Київського університету ім. Т.Шевченка

(1949—1954) за фахом «українська мова і література», там же - аспірантуру. Кандидат філологічних наук (1958).

З листопада 1957 по 1968 роки — молодший науковий працівник, старший науковий працівник відділу теорії літератури і

шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Шевченка.

Михайлина Коцюбинська була також активним учасником руху

шістдесятникив - нон-конформістької групи української інтелігенції, яка в

несиловий спосіб чинила опір радянській окупації. Учасниця протесту після

перегляду фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі

«Україна» проти арештів 1965 української інтелігенції.

1983 - органи КГБ СРСР активно втручалися в особисте життя Коцюбинської. Найбрутальніша деталь - фактична заборона на одруження із літнім класиком Борисом Антоненком-Давидовичем. Вона доглядала овдовілого письменника, який запропонував їй узяти шлюб і перебратися до нього. Але влада під різними приводами відмовляла в реєстрації шлюбу.

Своїми духовними наставниками вважала перекладача Григорія Кочура

та письменника генерації Розстріляного відродження Бориса

Антоненка-Давидовича. Винятковий уплив справили на неї Євген

Сверстюк, Іван Світличний, Юрій Бадзьо та інші шістдесятники,

об’єднані в Клубі Творчої Молоді. Дружила з Аллою Горською, Оленою

Апанович, Ліною Костенко.

З 1992 — старший науковий працівник відділу рукописних фондів та текстології Інституту літератури

ім. Т. Шевченка НАН України. Була головою редакційної колегії академічного зібрання творів В.Стуса у 6-ти томах (1994—1997). В останні роки

працювала як упорядник і коментатор над зібранням творів В.Чорновола у 10 томах.

Авторка статей, есеїв, спогадів, критично-мемуарних розвідок про В. Стуса, І. Світличного, З. Ґеник-Березовську, П. Тичину, Є. Сверстюка, Н. Суровцеву, Б. Антоненка-Давидовича. Володіючи особливою інтуїцією, відчула всезростаючий інтерес до художньої документалістики як до самостійного мистецького явища і всебічно проаналізувала цей специфічний вид словесної творчості.

Померла в Києві 7 січня 2011 від ускладнень після грипу. Громадська панахида, яку вів академік М.Жулинський,

відбулася у київському Будинку вчителя.

Вона до кінця зберегла неушкодженим сам дух шістдесятництва: віру в неминуче оновлення як культури, так і суспільства, у відновлення справедливості, правди. Здобута незалежність України була для неї, як і для найближчих її сподвижників, винагородою за всі поневіряння та утиски. А все, що далі відбувалося з молодою державою — то були направду події особистого її життя, тож саме так і сприймалися, і переживалися.Елеонора Соловей

Презентацію виконалаЛевчишина Анастасія