VІ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНКУРС

МУЛЬТИМЕДІЙНИХ ПРОЕКТІВ

«ВРЯТУВАТИ ВІД ЗАБУТТЯ»

«БОРОТЬБА ЗА УКРАЇНСЬКУ

ДЕРЖАВНІСТЬ:

СІМЕЙНІ ІСТОРІЇ УКРАЇНЦІВ»

Назва роботи:

«Щоб гідно майбутнє зустріти,

Минуле забути не смій!»

Автор: Страшкулич Каміла Василівна

Місце навчання: Верховинобистрянська ЗОШ І-ІІ ст.,

7 клас

Адреса місця навчання: с.Верховина Бистра

Великоберезнянський район

Закарпатська область

Контакти: тел. 0996386456, nadija_skryp@ukr.net

Ця робота містить

коротку історію

мешканців села

Верховина Бистра, а

зокрема трагічні

сторінки з життя

простого верховинця

Варгулича Івана

Андрійовича

Неспокійні часи настали для мешканців Бистрого з вересня 1939-го. Поляки,

затиснуті із двох боків арміями Гітлера і Сталіна, ринулися на південь. Ліси довкола

Бистрого і навколишніх сіл наповнилися польськими біженцями. Десь тоді в урочищі

Розсипанець знайшли двох убитих мадярських прикордонників. Вина лягала на

місцевих мешканців, але ті одностайно твердили, що то є справа рук поляків. Власті

знайшли «соломонове рішення». Привезли у Бистрий двох інших спійманих

польських біженців і на сільському цвинтарі розстріляли…

…У 1939-40 рр. нелегально емігрували в СРСР, або, як тоді казали, «втікли у

Росію», Гафія і Василь Кулики, Іван Варгулич, М.О.Мащак, П.В.Копко, П.Ф.Шоляк та

багато інших. Більшість із них поповнили потім ряди військової чехословацької

частини, що формувалася в СРСР. Так, Нінчак Михайло Дмитрович 1916 р.н. вступив

до чехословацького батальйону у м. Бузулук, пройшов крізь бої від Соколова до

Словаччини. Загинув 29.10.1944. Похований на меморіальному цвинтарі «Дукля».

Чума Микола Васильович, 1920 р.н., став чехословацьким воїном у м. Бузулук в січні 1943-го. Загинув під час бомбардування військового ешелона на станції Яхнівка на Чернігівщині 13.10.1943. І спить він вічним сном у братській могилі поблизу чернігівського села Світанок разом із загиблими побратимами із сусідніх верховинських сіл…

Загинули і чотири «добровольці» Червоної Армії, родом з Бистрого. У ряди визволителів стали вони у листопаді 1944-го й загубились на фронтах війни. Це –Повханич М.М., 1924 р.н., Повханич І.М., 1922 р.н., Кулик Ю.С., 1917 р.н.,

Іваньо Ю.Д., 1918 р.н.

У роки війни бистряни «допомагали» будувати сумнозвісну «лінію Арпада». За переказами, мадярські власті виганяли бистрян працювати на оборонних спорудах «лінії» аж у Жорнаву і Кострино. Червонозоряні вояки вступили у Бистрий без боїв і кровопролиття.

Вічна їм пам’ять! Ми їхній подвиг не забудемо повік .

Іван Андрійович Варгулич (1909-1942) із верховинського села Бистра був серед

тих, хто зі зброєю в руках став на шляху коричневої чуми фашизму ще в 1936-1939

рр.. на теренах Іспанської республіки.

Народився і виріс майбутній антифашист у гірському селі нашого краю

Верховина Бистра (Великоберезняського району Закарпатської області). Його

родина належала до малоземельних, тому Іван був змушений податися на заробітки.

Спочатку опинився у словацькому містечку Міхаловце, а потім емігрував аж у

Бельгію. Тут, у місті Льєж, пішов працювати на вугільну шахту, а потім через

скорочення шахтарів став безробітним. Без довгих вагань записався добровольцем

іспанської республіканської армії.

Документально засвідчено, що у 1938 році Іван Варгулич воював у Іспанії в складі

інтернаціональної бригади 45-ої дивізії, тричі був поранений.

Сам про один з епізодів маловідомої для наших сучасників війни розповідав так:

«Коли надійшла команда про відкликання інтернаціональної бригади з Іспанії,

розпочалася евакуація у напрямку до французького кордону. Але війська

профашистського диктатора Франко наступали дуже швидко. Тоді командування

республіканської армії звернулося до нас з проханням зупинитися і стримати наступ

франкістів, прикривши таким чином організований відступ республіканців до

Франції. Кожен вирішував за себе добровільно. У числі добровольців опинився і я. У

наступному бою мене поранило у шию та ногу...».

Цілком очевидно, що мова іде про заключні акорди громадянської

війни в Іспанії і, зокрема, про бої у грудні 1938-го та лютому 1939-го у

провінції Каталонія на північ від міста Барселона.

Подальша доля іпсанського волонтера з Ужанської Верховини

була наступною: концтабори Аржелес в Іспанії і Боре на півдні

Франції, звідки волонтерів інтернаціоналістів відправили по своїх

країнах. Так учорашній камрадо (по-іспанськи товариш) Варгулич

знову опинився у бельгійському місті Льєж. Знову працював там у

шахті, а коли німецькі фашисти окупували країну, переїхав до

німецького міста Гельсінкірхерхорст. Звідси попросився у відпустку

до рідного села.

Село Верховина Бистра (1939-1941)

Нерадісні були весілля в той час

Була вже осінь 1940-го. Деякий час Іван перебував у своїх сестер, але ті жили

бідно і бути на утриманні їх сімей невдовзі не схотів. До того ж, ним зацікавилися

мадярські жандарі.

А сталося це так. Василь Вудмаска, бойовий побратим Івана по іспанській війні і

його земляк, розповів про їх пригоди у далекій Іспанії своїй дружині Олені Лукан, а та

довела все до відома жандарів. Не чекаючи арешту, 11 березня 1941 року поблизу с.

Сянки Іван Варгулич перетнув кордон СРСР. Червоні прикордонники повезли його у

селище Сколе. І почалися довгі допити. Та обставина, що Іван перебував і працював

деякий час на території Німеччини, давала змогу енкаведистам підозрювати його у

шпигунстві. Не допомагала і участь у боротьбі із фашистами в Іспанії...

16 грудня 1941 року «особлива нарада» засудила І. А. Варгулича на 5 років

ув’язнення і вислала у Вятський табір, де 30 липня 1942 року він помер. Так

радянська влада оцінила діяльність добровольця-антифашиста.

Хлібина починається з зернини,

З любові починається життя,

З дитини починається країна,

Минуле ж є цеглина майбуття.

Каміла Страшкулич