лекція 1, 2 тфвн

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВИРОБНИЦТВА ФАСОВАНИХ ВОД.

РОЗРОБКА ДЖЕРЕЛ ПРИРОДНИХ ВОД.

Лекція 1,2доц., к.т.н. В.В. Остапенко

ПЛАН1. Стан і тенденції розвитку світового ринку ФПВ. Стандарти на ФВ.2. Визначення, класифікація та загальна характеристика фасованих

питних вод (ФПВ).3. Сучасний стан промислового виробництва ФПВ в Україні та

перспективи його розвитку. 4. Використання ФПВ у лікувальній практиці і для щоденного вжитку.5. Види джерел, стадії розробки, оцінювання ресурсу, будування

водозабірної споруд.6. Відбір проб і аналіз якості води в джерелі.7. Експлуатаційний контроль. Зміни в якості води. 8. Оцінювання ризиків і визначення захисних зон.9. Моніторинг, технічне обслуговування і реконструкція.10. Контроль дебіту водозабірної споруди. 11. Каптування та транспортування вод з джерел.

МІЖНАРОДНІ ТА ВІТЧИЗНЯНІ СТАНДАРТИ НА ФМІПВ

Відповідні Закони країн, ДСТУ, СанПіН, Директиви ЄС, стандарти Кодекс Аліментаріус, ТУ та ТІ

У СВІТІ ДЛЯ ФПВ ДІЮТЬ НАСТУПНІ СТАНДАРТИ:

система НАССР (Hazard Аnalysis and Сritical Сontrol Рoints)

Директива 80/777/ЄЕС про зближення законів держав-членів щодо використання і організації збуту природних мінеральних вод;

Директива 2009/54/ЄСДиректива 98/83/ЄС про якість води, призначеної

для споживання людиноюЗагальний стандарт для

бутильованих/упакованих вод (Codex Stan 227-2001)

Загальний стандарт на природні мінеральні води (Codex Stan 108-1981, Rev. 1-1997)

ТИПИ БУТИЛЬОВАНИХ ВОД*

ТИПИ БУТИЛЬОВАНИХ ВОД* ПРОДОВЖЕННЯ ТАБЛ.

Для води фасованої питної в Україні діють Державні санітарні норми та правила "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" - ДСанПіН 2.2.4-171-10

Санітарні норми встановлюють вимоги до безпечності та якості питної води, призначеної для споживання людиною, а також правила виробничого контролю та державного санітарно-епідеміологічного нагляду у сфері питного водопостачання населення.

Вимоги Санітарних норм не поширюються на води мінеральні лікувальні, лікувально-столові, природні столові та води, призначені для спеціального дієтичного споживання, спеціально перероблені або розроблені для забезпечення задоволення дієтичних потреб дітей грудного та раннього віку.

МІНЕРАЛЬНІ ФАСОВАНІ ВОДИ ВІДПОВІДАЮТЬ ВИМОГАМ ДСТУ 878-2006 «ВОДИ МІНЕРАЛЬНІ ПРИРОДНІ

ФАСОВАНІ.ТЕХНІЧНІ УМОВИ» Їх виготовляють:1. мінеральні лікувальні (характеризуються

мінералізацією більше 8,0 г/дм3 або меншою при вмісті в них біологічно активних компо-нентів),

2. мінеральні лікувально-столові (хар-ться мінералізацією від 1,0 до 8,0 г/дм3),

3. мінеральні природні столові (хар-ться мінералізацією від 0,1 до 1,0 г/дм3; допус-ться до 1,5 г/дм3 ).

1 та 2 підходять тільки для несистематичного вживання. Мінеральні лікувальні – за призначенням лікаря.

3 – можуть споживатись для задоволення питного режиму людини.

Залежно від переваги аніонів і катіонів природні мінеральні води поділяються на п'ять класів (типів): - гідрокарбонатні, - хлоридні, - сульфатні,-води складного складу (хлоридно-гідро-карбонатні, сульфатно-гідрокарбонатні, хлоридно-сульфатні); - із вмістом біологічно-активних елементів. Типи мінеральних вод поділяються на 28 груп. Вміст у мінеральній воді тих чи інших аніонів (НСОз, СІ.8О4) чи катіонів (Са, Мg, Ма, К) відбито у назві групи мінеральної води. Наприклад, існують наступні групи вод: гідрокарбонатні магнієво-кальцієво-натрієві; сульфатно-гідрокарбонатні, кальцієво-натрієві та натрієво-магнієві; хлорідно-сульфатно-натрієві тощо.

ПРОМИСЛОВЕ ВИРОБНИЦТВО В наш час виготовляється дуже великий

асортимент питних і мінерльних фасованих вод. Підприємства, що спеціалізуються по виготовленні мінеральних вод, зосереджені переважно в районах залягання відповідних природнх ресурсів, переважна частка приходиться на Західну Україну.

Виробництво питної фасованої води широко розповсюджене по всій території України.

Україна багата якісними мінеральними та прісними підземними водами.

ГОЛОВНЕ – дбайливе використання джерел для збереження нащадкам!!!

ЛІКУВАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ МІНЕРАЛЬНИХ ВОД

Вживання МВ здійснює різноманітний і складний вплив на людський організм. Він залежить від впливу безпосередньо води, розчинених у ній речовин, а також і від порядку (методики) самого вживання. Хімічний склад води й методика застосування мають вирішальне значення. Інакше не було б ніякої різниці у впливі на організм мінеральної й звичайної прісної води.

Всі органи й тканини людини, істотно відрізняючись одне від одного за своїм устроєм й виконуваній роботі, містять більшу або меншу кількість води. Вода становить близько 2/3 ваги тіла дорослої людини. Кількість води в окремих органах і тканинах різна. У крові близько 83%;

70 – 80% у головному і спинному мозку, серці, легенях, нирках;

кістки містять усього лише близько 15 – 20% води. Вже одні ці цифри досить переконливо говорять про

дуже велику й важливу роль води в людському організмі.

ЛІКУВАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ МІНЕРАЛЬНИХ ВОД Під впливом деяких МВ у крові зменшується кількість

білірубіну, основного барвника (пігменту) жовчі, у тих, звичайно, випадках, коли воно втримується в надлишку. Під впливом інших МВ підсилюється виділення із сечею азотистих речовин і сечової кислоти, тобто тих «шлаків.

МВ сприятливо впливають і на вуглеводний обмін, зокрема у хворих цукровим діабетом – захворюванням, в основі якого лежить порушення засвоєння організмом цукрів.

Дослідами на тваринах доведено, що під впливом мінеральних вод організм легше переносить шкідливий вплив деяких бактеріальних отрут. Це дає підставу вважати, що мінеральні води підвищують опірність організму.

гідрокарбонатно - натрієво - кальцієва вода. Лікарські рекомендації - сечокам'яна хвороба, хронічний піелонефліт, хронічний пієлоцистах нетуберкульозного походження, літогенний діатез, недуги жовчовидільної системи організму.

гідрокарбонатно - натрієво - кальцієва вода слабомінералізована вода з підвищеним вмістом органічних речовин і з вираженою жовчогінною дією. Лікарські рекомендації - цукровий діабет, панкреатит, сечовидільних шляхів, печінки та інших супутніх хворобах, при призначенні лікуючих лікарів.

содова «Нафтуся» діє на кислотно-лужний баланс. Лікарські рекомендації - при захворюваннях шлунка, кишечника і дванадцятипалої кишки (хронічні: панкреатити, коліти, гастрити; виразкової хвороби).

слабокислотна гідрокарбонатно-кальцієва вода із запахом сірководню і підвищеним вмістом корисних мікроелементів. Викликає сечогінну і протизапальну реакцію, покращує уродинаміку і циркуляцію крові, стабілізує нормальну роботу нирок, а також перешкоджає зростанню і виникнення в них каміння. Покращує самопочуття і апетит, сприяє очищенню організму від радіонуклідів, а вміст у ній цинку допомагає в лікуванні цукрового діабету.

слаболужна, гідрокарбонантно-кальцієва води з підвищеним вмістом кремнієвої кислоти, заліза, марганцю і срібла. Лікарські рекомендації - при захворюванні печінки і жовчних шляхів, при патології сечовивідних шляхів, нирок. «Нафтуся» з бювета посилює сечовидільну функцію нирок, збільшує виділення сечі (діурез) і фільтраційну функцію самих нирок.

гідрокарбонатно-кальцієва вода з підвищеним вмістом заліза (аналогів в Україні не існує). Завдяки цій слабомінералізованій воді змінюється секреторна функція шлункових залоз, а іони двовалентного заліза прискорюють утворення еритроцитів у крові і відновлюють вміст гемоглобіну. Ця вода також активізує виділення із організму радіоактивного цезія. Рекомендації - при захворюванні печінки, залізонедостатній анемії, хронічних гастритах, хронічних ентеритах і колітах, при променевих хворобах і інших.

Гідрокарбонатно-сульфатно-натрієва зі слабким запахом сірководню і підвищеним вмістом мікроелементів. Ця «Нафтуся» стимулює жовчоутворювальну функцію печінки, збільшує продуктивність жовчі, стимулює синтез холаїнів в печінці, зменшує концентрацію холестерину в жовчі, стимулює регенерацію тканин печінки, посилює водовивідну функцію нирок, зменшує запальний процес у нирках

гідрокарбонатно-сульфатно-кальцієво-магнієва вода. Лікарські рекомендації - при хронічних пієлонефритах, хронічних циститах, хронічних гепатитах, холангітах, холециститах, після хвороби Боткіна і після операцій на нирках.

Вода для щоденного вжитку дещо відрізняється…

ПОКАЗНИКИФІЗІОЛОГІЧНОЇ ПОВНОЦІННОСТІ МІНЕРАЛЬНОГО

СКЛАДУ ПИТНОЇ ФАСОВАНОЇ ВОДИ------------------------------------------------------------------ | N | Найменування |Одиниці виміру|Нормативи| Методики | |з/п | показників | | | визначення | | | | | | згідно з | | | | | | додатком 5 | |----+-----------------+--------------+---------+----------------| | 1 |Загальна |ммоль/куб.дм |1,5 - 7,0|п. 4 | | |жорсткість | | | | |----+-----------------+--------------+---------+----------------| | 2 |Загальна лужність|ммоль/куб.дм |0,5 - 6,5|п. 41 | |----+-----------------+--------------+---------+----------------| | 3 |Йод | мкг/куб.дм | 20 - 30 |п. 43 | |----+-----------------+--------------+---------+----------------| | 4 |Калій | мг/куб.дм | 2 - 20 |п. 26 | |----+-----------------+--------------+---------+----------------| | 5 |Кальцій | мг/куб.дм | 25 - 75 |п. 45 | |----+-----------------+--------------+---------+----------------| | 6 |Магній | мг/куб.дм | 10 - 50 |п. 45 | |----+-----------------+--------------+---------+----------------| | 7 |Натрій | мг/куб.дм | 2 - 20 |п. 45 | |----+-----------------+--------------+---------+----------------| | 8 |Сухий залишок | мг/куб.дм |200 - 500|п. 12 | |----+-----------------+--------------+---------+----------------| | 9 |Фториди | мг/куб.дм |0,7 - 1,2|п. 8 |

------------------------------------------------------------------

Текст етикетки для маркування питної води фасованої та інша супровідна інформація щодо її походження та властивостей погоджуються центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я «на підставі позитивного висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи такої води, виданого Державною санітарно-епідеміологічною службою України».

Питна вода, призначена для споживання людиною, повинна відповідати таким гігієнічним вимогам: бути безпечною в епідемічному та радіаційному відношенні, мати сприятливі органолептичні властивості та нешкідливий хімічний склад.Для виробництва фасованої питної води слід надавати перевагу воді підземних джерел питного водопостачання населення, надійно захищених від біологічного, хімічного та радіаційного забруднення. Вода мінеральна виробляється тільки з підземних джерел і фасується на місці видобування.

Гігієнічну оцінку безпечності та якості питної води проводять за показниками епідемічної безпеки (мікробіологічні, паразитологічні), санітарно-хімічними (органолептичні, фізико-хімічні, санітарно-токсикологічні) та радіаційними показниками (додатки 1-3 у ДСанПіН 2.2.4-171-2010) та вимоги ДСТУ 878-2006

Під час вибору вододжерела та технології водопідготовки у разі будівництва чи реконструкції підприємства питного водопостачання населення слід надавати перевагу джерелам та технологіям, що забезпечать виробництво питної води з оптимальним вмістом мінеральних речовин за показниками фізіологічної повноцінності мінерального складу питної води (додаток 4)

«Якщо рівень сухого залишку в питній воді після її штучного знесолення становить менше 100 мг/дм3, вона підлягає домінералізації».

Під час гігієнічної оцінки радіаційної безпечності питної води у місцях водозаборів поверхневих та підземних джерел питного водопостачання попередньо визначаються питомі сумарні альфа- і бета-активності.

У разі встановлення перевищення по альфа-активності слід проводити радіологічні дослідження питної води за питомою сумарною активністю природної суміші ізотопів урану (U), радію (226Ra, 228Ra) та радону (222Rn), а у разі встановлення перевищення питомої сумарної бета-активності у питній воді з поверхневих та підземних джерел водопостачання – питомі активності цезію (137Cs) та стронцію (90Sr).

Виробництво фасованої питної води здійснюється за «нормативно-технічним документом» та відповідно до технологічного регламенту або іншого документа з описом технологічного процесу виробництва питної води, «що пройшли державну санітарно-епідеміологічну експертизу та отримали позитивний висновок».

У сфері питного водопостачання населення можуть використовуватись матеріали, речовини та сполуки (коагулянти, флокулянти, реагенти для знезараження, консерванти, ємкості, тара, засоби закупорювання, мийні та дезінфекційні засоби, обладнання, устаткування, будівельні матеріали тощо), дозволені центральним органом виконавчої влади у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення для застосування у цій сфері.

Залишкові концентрації хімічних речовин та сполук у питній воді не повинні перевищувати встановлені гігієнічні нормативи.

Вимоги до води питної фасованої та з пунктів розливу (нецентралізоване питне водопостачання населення):

- повинна використовуватись вода підземних джерел питного водопостачання або водопровідна питна вода, яка пройшла додаткову обробку.

Перед використанням підземних та водопровідних питних вод установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби проводять попередні лабораторні дослідження вихідної води, при цьому для підземних вод необхідно враховувати вимоги пункту 3.31 Санітарних норм (вимоги до облаштування свердловин і проведення досліджень).Проби води відбирають протягом року не рідше одного разу на місяць для

визначення мікробіологічних, органолептичних, фізико-хімічних та санітарно-токсикологічних показників, а у водопровідній воді з поверхневих джерел питного водопостачання визначають також паразитологічні показники.

Проби води з нових свердловин чи таких, що тимчасово не використовувались, відбирають після відкачки води, яка повинна тривати до досягнення постійних динамічного рівня та освітлення води. При цьому продуктивність відкачки повинна бути рівною чи більшою, ніж проектна.

3.31. Вимоги до води питної з бюветів, колодязів та каптажів джерел (нецентралізоване питне водопостачання населення) полягають у наступному. Влаштування бюветів, колодязів та каптажів джерел - з урахуванням результатів лабораторних досліджень безпечності та якості підземної води, що планується використовувати, та санітарно-епідеміологічного обстеження території розміщення цих споруд (СЕС)

Результати геологічних та гідрогеологічних досліджень, лабораторних досліджень безпечності та якості підземної води (за наявності) надаються до державної санітарно-епідеміологічної служби відповідної адміністративної території та повинні містити інформацію щодо глибини залягання підземних вод, напрямку їх потоку у плані населеного пункту, орієнтовної потужності водоносного шару, можливості взаємодії з водозаборами, що існують чи проектуються на сусідніх майданчиках, та з поверхневими водними об'єктами (ставок, болото, водоймище, річка тощо), а також фактичних значень показників безпечності та якості підземної води.

Результати санітарно-епідеміологічного обстеження території повинні містити інформацію про місцеві природні умови, характеристику території розміщення водозабору із зазначенням існуючих та потенційних джерел мікробного«, паразитарного» і хімічного забруднення.

ВИДИ ДЖЕРЕЛ:

- підземні води - це води верхньої частини земної кори (до глибини 12—16 км);

П. бувають: верховоди, ґрунтові, міжпластові або артезіанські.

поверхневі води (річки, озера тощо)

Верховодні — залягають на незначній глибині і поширюються недалеко. Їхня потужність становить 0,4— 1,0 м, іноді досягає 2—5 м. Вони поширені в районах з багаторічною мерзлотою, також утворюються на територіях міст і промислових площах, річкових терасах тощо.

Ґрунтові — це води першого від поверхні землі водоносного горизонту, які залягають на водонепроникному шарі. Це безнапірні води: після розкопування грунту їхній рівень встановлюється на тій же глибині, на якій вони були виявлені. Легкодоступні і широко використовуються криниці в сільській місцевості, але через неглибоке залягання легко забруднюються.

Міжпластові води — підземні води, що залягають у водоносних горизонтах між водонепроникними шарами порід у межах великих геологічних структур. Такі структури, що утримують один або кілька водоносних горизонтів на великих площах, називаються артезіанськими басейнами (від назви франц. провінції Artcsium, де в XII ст. вперше в Європі була споруджена криниця, з якої брали напірну воду). Напірні води піднімаються вище рівня залягання, а при сильному напорі виливаються на поверхню або навіть фонтанують.

Підземні води поділяють на прісні (до 1 г/л, або 1 %с), солонуваті (1—10 %с), солоні (10— 35, або 10—50 ‰) і розсоли (понад 35—50 %6). За температурою поділяють на переохолоджені (нижче 0 °С), холодні (від Одо 20 °С) і термальні (вище 20 °С).

Підземна водна — це корисна копалина, особливо цінна тим, що має властивість відновлюватися в природних умовах і в процесі експлуатації. Кількість підземних вод оцінюється їхніми запасами — кількістю води, яка може бути одержана з водоносного горизонту, джерела за добу. Залежно від якості є вода питна і технічна.

Джерело (ключ) — природний вихід підземних водна поверхню суші або під водою, на дні рік, озер, морів.

Гейзер (ісландське geysir, від geysa — хлинути) — джерело, яке періодично викидає фонтани гарячої води і пари. Гейзерськ их джерел багато в Ісландії, на Камчатці, в Новій Зеландії, США.

Для користування підземними водами видаються спеціальні дозволи:- Водокористування (на 3-5 років);-Надра (5-20 років).

Дозволи надаються на такі види користування надрами:-геологічне вивчення родовищ корисних копалин;-геологічне вивчення, в тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загальнодержавного значення;-видобування корисних копалин.

Державної комісії України по запасах корисних копалин (далі - ДКЗ) здійснює розрахунки по запасах підземних вод.

ЗАТВЕРДЖЕНІ постановою Кабінету Міністрів України

ПОРЯДОК надання спеціальних дозволів на користування надрами та

дозволів на спецводокористування

3.32. Місця влаштування бюветів, колодязів та каптажів джерел слід розташовувати на незабрудненій та захищеній території, яка знаходиться вище за течією ґрунтових вод на відстані не менше ніж 30 м від магістралей з інтенсивним рухом транспорту та не менше ніж 50 м (для індивідуальних колодязів – не менше ніж 20 м) від вбиралень, вигрібних ям, споруд та мереж каналізації, складів добрив та отрутохімікатів, місць утримання худоби та інших місць забруднення ґрунту та підземних вод.

3.33. Територію поблизу колодязя, каптажу джерела чи бювету треба утримувати в чистоті та організовувати відведення поверхневого стоку.

У радіусі 50 м від бюветів, колодязів та каптажів джерел не дозволяється здійснювати миття транспортних засобів, водопій тварин, влаштовувати водоймища для водоплавної птиці, розміщувати пристрої для приготування отрутохімікатів та іншу діяльність, що може призвести до забруднення ґрунту та води.

Забороняється влаштовувати бювети, колодязі та каптажі джерел у місцях, що затоплюються, зазнають розмивів, зсувів та інших деформацій, на понижених та заболочених територіях.

Забороняється використовувати для підйому води із колодязя чи каптажу джерела громадського користування ємкості, які приносять споживачі, а також набирати воду із відра загального користування посудом, що належить споживачам.

Для утеплення і захисту колодязів та каптажів джерел від замерзання можна використовувати пінобетон, мати із чистої соломи, сіна, стружки тощо, але при цьому зазначений матеріал не повинен потрапляти у водозабір. Забороняється використовувати для цієї мети гній, перегній та інше.

3.34. Щойно побудовані бювети, колодязі та каптажі джерел можна вводити в експлуатацію лише після їх обстеження посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби відповідної адміністративної території та заповнення Санітарного паспорта (додаток 6).

Санітарний паспорт оформляється власником бювету, колодязя чи каптажу джерела спільно з посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби відповідної адміністративної території у двох примірниках та ними підписується. Один примірник Санітарного паспорта знаходиться в закладі державної санітарно-епідеміологічної служби відповідної адміністративної території, другий – у власника цієї споруди. Продовження терміну дії Санітарного паспорта реєструється щорічно в обох примірниках.

3.35. Колодязі та каптажі джерел необхідно влаштовувати з дотриманням вимог, наведених у додатку 7.

ДОДАТОК 6ДО ДСАНПІН 2.2.4-171-10

САНІТАРНИЙ ПАСПОРТ ___________________________________________________ (назва інженерної споруди нецентралізованого питного водопостачання населення (бювет, колодязь чи каптаж джерела)) від "___" ____________ 20__ року N ___ Місцезнаходження споруди: вулиця ________________________________ населений пункт _______________________ район _________________________________ область _______________________________ 1. Загальні відомості: 1.1 власник ____________________________________________________; 1.2 кількість водокористувачів _________________________________; 1.3 дата введення в експлуатацію _______________________________; 1.4 дата останнього ремонту ____________________________________.


Також зазначаються: - технічні характеристики - санітарно-гігієнічні характеристики - щорічний нагляд за утриманням


ВИМОГИдо влаштування шахтних колодязів

Під час влаштування колодязів необхідно дотримуватись таких вимог:

1. Ізолювати колодязь від проникнення поверхневого стоку (дощових і талих вод).

2. Влаштування стінок колодязя проводити переважно монолітним залізобетоном, бетонними або залізобетонними кільцями, а за їх відсутності – керамікою, цеглою, каменем або деревом. Стінки колодязя повинні бути щільними, без шпарин.

3. Каміння для влаштування стінок колодязя повинно бути з міцних стійких порід та укладатись на цементний розчин.


4. У разі використання дерев'яних зрубів слід застосовувати колоди завтовшки не менше ніж 0,25 м, прямі, без глибоких шпарин і червоточин, не уражені грибком, витримані (заготовлені не менше ніж за 5 – 6 місяців до їх використання). При цьому перевагу необхідно надавати таким породам дерева, як модрина, вільха, в'яз чи берест, але можна застосовувати також дуб і сосну (дуб та сосна з початку експлуатації можуть надавати воді присмак та запах).

5. Підводну частину стінок колодязя потрібно заглиблювати у водоносний горизонт не більше ніж на один метр для кращого його розкриття та збільшення шару води. При слабкому водоносному потоці необхідно розширити зруб колодязя у нижній частині.


6. У разі влаштування колодязя в галькових, гравелистих ґрунтах або у скельних породах, що обвалюються, дно колодязя не закріплюють, а у стінках водоприймальної частини передбачаються створи діаметром 15 – 30 мм, розташовані у шахматному порядку через 0,2 – 0,3 м (дірчатий фільтр) для надходження води в колодязь.

У разі влаштування колодязя у піщаних ґрунтах на його дні влаштовують зворотний піщано-гравійний фільтр (із декількох шарів ретельно відмитого піску та гравію з укладанням у нижній частині фільтра дрібних фракцій 0,1 – 1,0 мм, у верхній – великих 2 – 10 мм, при цьому товщина кожного шару 0,1 – 0,15 м, загальна товщина – 0,4 – 0,5 м) або фільтр з пінобетону, а в стінках водоприймальної частини колодязя також влаштовують фільтри з пінобетону.

У разі влаштування колодязя у відкритих котловинах на дні колодязя влаштовують гравійні фільтри.


7. Для опущення в колодязь людини з метою його чистки та ремонту в стінки колодязя необхідно вставити металеві скоби, розміщені у шахматному порядку на відстані 0,3 м одна від одної.

8. Наземна частина колодязя (оголовок), призначена для захисту шахти від забруднення та спостереження за водозабором, влаштовується не менш як на 0,8 м вище поверхні землі. З метою захисту від засмічення оголовок повинен щільно закриватись кришкою з металу чи дерева або мати залізобетонне перекриття з люком, який також закривається кришкою. Зверху оголовка влаштовують дашок, навіс або оголовок вміщують у будку.


9. Для підйому води із колодязя слід застосовувати насоси (краще електрозанурювальні). Зливна труба насоса повинна мати гачок для підвішування відра. У разі неможливості застосування насоса допускається обладнання колодязя коловоротом або міцно прикріпленим "журавлем" з відром для загального користування.

Біля колодязя слід влаштовувати підставку для відер, навколо споруди повинні бути огорожа (радіусом не менше 2 м) з воротами (хвірткою) та стежка із твердим покриттям (від воріт до колодязя).


10. Для захисту колодязя від забруднення поверхневими стоками слід влаштовувати перехоплюючі канави, які відводять стоки від колодязя, навколо колодязя необхідно робити "замок" із гарно замішаної та пошарово утрамбованої глини чи масного суглинку (глибиною 2 м і шириною 1 м) або бетонувати (асфальтувати) майданчик радіусом не менше ніж 2 м на основі з щебеню товщиною 15 – 20 см та з ухилом від колодязя.

Навколо колодязя, розміщеного у водопроникаючих ґрунтах (піски, піщано-гравійні, піщано-галькові) з невеликим (2 м) покриттям супіску, суглинків, необхідно цементувати майданчик радіусом не менше ніж 2 м та з ухилом від колодязя.


ВИМОГИдо влаштування трубчастих колодязів

(свердловин) 1. За своєю будовою трубчастий колодязь є

свердловиною, яка обладнана водяним фільтром, водопіднімальною трубою і насосом. Якщо ґрунт, в якому будують колодязь, дуже слабкий або глибина колодязя велика, свердловину необхідно укріпити обсадними трубами. Трубчасті колодязі бувають неглибокі та глибокі. Підйом води з трубчастого колодязя здійснюється за допомогою ручного або електричного насоса.


2. Оголовок трубчастого колодязя повинен бути вище поверхні землі на 0,8 – 1,0 м та герметично закритим, мати кожух та зливну трубу з гаком для відра. Навколо оголовка колодязя влаштовують відмостки, водовідведення та глиняний "замок", а також підставку для відер, як і для шахтного колодязя.

3. Неглибокі трубчасті колодязі (абіссінські) можуть бути індивідуального та громадського користування. Їх необхідно влаштовувати на ділянках, де рівень залягання ґрунтових вод не дуже глибокий – до 7 – 9 м. Такий колодязь є більш захищеним, ніж шахтний.

Глибокі трубчасті колодязі зазвичай слід використовувати, якщо глибина залягання водоносного шару перевищує 9 м


ВИМОГИдо влаштування каптажів джерел

Під час влаштування каптажів джерел необхідно дотримуватись таких вимог:

1. Забирання води з висхідного джерела здійснюють через дно каптажної камери, з низхідного – через отвори стін камери. Каптажні камери низхідних джерел повинні мати водонепроникні стінки (за винятком стіни з боку водоносного горизонту) і дно, що забезпечується влаштуванням глиняного "замка". У камерах висхідних джерел глиняний "замок" потрібно влаштовувати по всьому периметру стін. Матеріалом для стін та дна каптажу джерела повинні бути такі самі матеріали, як і для облаштування колодязів. Водоносний горизонт перекривають стінкою з отворами або пористою плитою з пінобетону.


2. З метою запобігання забрудненню води в каптажі джерела піском (частинками породи) необхідно передбачати засипку з гравію та піску із зростаючою за напрямком руху води величиною зерен (від 0,2 до 10 мм) зі сторони потоку води, а також відстоювання води, для чого камеру каптажу розділяють переливною стінкою на два відділення, одне з яких – приймальне – для відстоювання води, а друге – для забору освітленої води, які обладнують трубопроводами спорожнення.

3. У камері каптажу освітленої води влаштовують водорозбірну та переливну труби діаметром 100 мм і більше, які розраховують на найбільший дебіт джерела. Переливна труба на кінці повинна мати щільну сітку та клапан-захлопку (на водорозбірній трубі наявність сітки не обов'язкова).


Водорозбірну трубу обладнують краном, гаком для підвішування відер та відводять на відстань 1 – 2 м від каптажу джерела. На поверхні землі, де закінчується труба, влаштовують забрукований лоток для відведення залишків води.

Воду із переливної труби необхідно відводити в інший від водорозбірної труби бік і під нею також обладнати лоток для відведення надлишків води. Переливна труба повинна сполучатися з відвідним лотком методом "розриву струменя".


4. Під краном з каптажу джерела слід влаштувати підставку для відер. Після відповідного переобладнання допускається використання для каптажу резервуара чистої води, обладнаного водорозбірною та переливною трубами тощо.

5. Каптажні камери повинні бути захищені від поверхневих забруднень, промерзання та затоплення поверхневими водами, для чого слід передбачити спорудження глиняного "замка", відвідних канав та брукування біля каптажної споруди. Взимку камери утеплюють для захисту від промерзання такими самими матеріалами, як і шахтний колодязь.


Горловина каптажної камери з люком та кришкою повинна бути вища від поверхні землі не менше ніж на 0,8 м. Над камерою розміщують павільйон, а територію навколо неї огороджують. Огорожа повинна бути радіусом не менше ніж 2 м.

6. Для забезпечення можливості огляду, чистки та дезінфекції каптажу у стінці камери необхідно влаштовувати двері та люки, східці або скоби. Вхід до камери слід розміщувати не над водою, а віднести його у бік, щоб забруднення не потрапляли у воду. Двері та люки повинні бути влаштовані над поверхнею землі не менше ніж на 0,4 м та мати надійні замикаючі пристрої.


Для вентиляції каптажу джерела необхідно облаштовувати вентиляційні труби, виведені не менше ніж на 2 м вище поверхні землі, діаметром не менше ніж 100 мм з дефлектором чи ковпаком із сіткою.

Розміри і кількість стояків вентиляційної системи визначаються згідно з розрахунками у проектній документації.

Експлуатація свердловин – процес піднімання з вибою свердловини на поверхню заданої кількості рідини чи газу.

Сертифікація джерела, як мінерального здійснюється за гідрогеологічним дослідженням з обов'язковим дослідженням водоносного шару і будови джерела, додатково перевіряється підприємство,що планує виробляти мінеральну воду. •

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B4%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B0

•Свердловина оцінювальна - свердловина, що призначена для уточнення г.ч. нафтонасиченості, а також колекторських властивостей продуктивного пласта, властивостей пластових флюїдів і інш.•Свердловина видобувна - свердловина, призначена для експлуатації родовищ природних газів, нафти, сірки, розсолів, твердих корисних копалин (підземне вилуговування). Використовується для видобування цих корисних копалин.•Свердловина нагнітальна - свердловина, яка служить для закачування в продуктивні пласти води, газу, теплоносіїв, а також повітряної або парокисневої суміші та інш. витiсняючих аґентiв.

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B4%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%BD%D1%8E%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0



http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B4%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D1%83%D0%B2%D0%BD%D0%B0



http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BD%D0%B5_%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D1%83%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F



http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B4%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%BD%D0%B0%D0%B3%D0%BD%D1%96%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0



Показники якості водиОцінювання якості води проводиться на основі системи показників.

Ці показники поділяються на фізичні, бактеріологічні, гідробіологічні та хімічні. Також є загальні та специфічні показники. До загальних відносять показники, характерні для будь-яких водоймищ. Присутність у воді специфічних показників обумовлена місцевими природними умовами та/або особливостями антропогенного впливу на водний об’єкт.

До основних фізичних показників якості води належать: температура, запах, прозорість, кольоровість, уміст зважених речовин.

Бактеріологічні показники характеризують забрудненість води патогенними мікроорганізмами. До найважливіших бактеріологічних показників відносять: колі-індекс – кількість кишкових паличок у літрі води; колі-титр – кількість води в мілілітрах, у якій може бути знайдена одна кишкова паличка.

Гідробіологічні показники (для поверхневих) дають змогу оцінити якість води за тваринним населенням та рослинністю водоймищ. Зміна видового складу водних екосистем може відбуватися за настільки слабкого забруднення водних об’єктів, яке не виявляється жодними іншими методами. Тому гідробіологічні показники є найбільш чутливі. Це загальні показники якості води.

Хімічні показники можуть бути загальними та специфічними. До загальних хімічних показників якості води належать: уміст розчиненого кисню, хімічне та біохімічне споживання кисню; водневий показник; уміст азоту і фосфору та мінеральний склад.

До найбільш поширених специфічних показників якості води відносять феноли, нафтопродукти, поверхнево-активні речовини (ПАР), синтетичні поверхнево-активні речовини (СПАР), пестициди і важкі метали – у поверхневих водах; бром, йод, кремній, селен – у підземних водах.

Хімічний аналіз води

Аналіз води дозволяє визначити її хімічний склад та з’ясувати, які недоліки цього складу підлягають корекції.Правила відбору проб води на аналізПравильно відібрати пробу води: – підготувати для проби води скляну, а краще нову пластикову пляшку на 1 - 2 літри або з-під питної негазованої води; – злити воду з крана, бажано забезпечивши зміну 4 - 5 об’ємів води у трубі (близько 15 - 20 хв.); – гарно виполоскати пляшку та кришечку тією водою, котру відбираєте для досліджень; – заповнити пляшку повністю, не залишивши у ній повітря, та герметично закрити її, не торкаючись руками внутрішньої поверхні кришечки; – підписати пробу. Вказати : 1 – назву замовника; 2 - населений пункт відбору; 3 - тип джерела водопостачання (колодязь, свердловина, водогін, джерело); – щонайшвидше доставити воду на дослідження у лабораторію.

Це - опис відбору проби для проведення найбільш поширеного "мінімального" дослідження. Для складніших та спеціальних застосовуються інші методики відбору; таких випадках відбір проб здійснюють лише фахівці. Відбір проб за ГОСТ 23268.0; ДСТУ ISO 5667-14:2005; ДСТУ ISO 5667-3-2001; ДСТУ ISO 5667-1-2003; ДСТУ 4107-2002

Щоб визначити якість води із свердловин (наприклад, на Київщині), потрібно знати типові гідрогеохімічні “хвороби” нашого регіону: – кислотність (pH); – лужність; – жорсткість; – залізо; – марганець; – нітрати; – окислюваність; – сухий залишок;для колодязів і джерел додати – амоній;для водогонів додати – хлор.

Наприклад, обсяги аналізів води у «Київводоканалі»Щодоби вiдбирається та аналiзується близько 1 тисячi проб води.У мережах централiзованого водопостачання питна вода контролюється – у 26 контрольних точках, – на 22 насосних станцiях, – на 65 водопровiдних колонках, – у 163 артезiанських свердловинах.

Контроль якостi питної води здiйснюється – щоденно - за 22 показниками, – щомiсяця – за 53 (48) показниками, – щороку – за 80 показниками (зокрема, на наявнiсть солей важких металiв, органiчних компонентiв, хлорорганiчних сполук, поверхнево-активних речовин, нафтопродуктiв, пестицидiв та низки бiологiчних компонентів).

Для мікробіологічних досліджень слід дотримуватись вимог зазначених в МВ 10.2.1-113-2005 Санітарно-мікробіологічний контроль якості питної води та МВ 10.10.2.1-071-00 Санітарно-паразитологічні дослідження води питної.

Відповідно до Водного кодексу України оцінка якості води здійснюється на основі нормативів екологічної безпеки водокористування та екологічних нормативів якості води водних об’єктів.

Оцінка якості води на основі нормативів екологічної безпеки водокористування. Діючі нормативи дають змогу оцінити якість води, яка використовується для комунально-побутових, господарсько-питних та рибогосподарських потреб.

Нормативна база оцінки якості води формується на основі загальних вимог до складу та властивостей води і значень гранично допустимих концентрацій речовин у воді водних об’єктів. Загальні вимоги визначають допустимі склад та властивості води, які оцінюються за найважливішими фізичними, бактеріологічними та узагальненими хімічними показниками.

Гранично допустима концентрація (ГДК) – рівень концентрації речовин у воді, за перевищення якого вона вважається непридатною для певного виду водокористування.

Усі речовини за характером негативного впливу поділяють на 5 груп. Кожна група об’єднує речовини однакової ознаки впливу, яку називають ознакою шкідливості. Одна й та сама речовина в різних концентраціях може спричиняти появу різних ознак шкідливості.

Лімітуюча ознака шкідливості (ЛОШ) – ознака шкідливості, яка з’являється при найменшій концентрації речовини.

До І групи віднесені речовини, до яких ставляться загальні вимоги щодо об’єму розчиненого кисню, біологічного споживання кисню (БСК5), завислих речовин, водневого показника (рН), мінералізації; ознака шкідливості є загальносанітарна. У ІІ групу входять речовини із санітарно-токсикологічними лімітуючими ознаками шкідливості: SO4, Cl, Ca, Mg, Na, K, NO3, Cr. До ІІІ групи належать речовини токсикологічної ЛОШ (N – NH4, N – NO2, СПАР, Cu, Zn, Ni). До IV групи відносять речовини рибогосподарських ЛОШ – феноли, нафтопродукти, V група охоплює речовини з органолептичними ЛОШ.

Оцінюючи якість води у водоймищах комунально-побутового та господарсько-питного водокористування, з’ясовують також клас шкідливості речовини. Його визначають залежно від токсичності, кумулятивності, мутагенності та ЛОШ речовини. Розрізняють чотири класи шкідливості речовин: перший – надзвичайно шкідливі; другий – високошкідливі; третій – шкідливі; четвертий – помірно шкідливі.

Під час оцінювання якості води застосовують принцип адитивності – односпрямованої дії, відповідно до якого належність кількох речовин до однієї й тієї самої ЛОШ виявляється в підсумовуванні їх негативного впливу.

Водні об’єкти вважають придатними для комунально-побутового та господарсько-питного водокористування, якщо одночасно виконуються такі умови:

–не порушуються загальні вимоги до складу та властивостей води для відповідної категорії водокористування;

–щодо речовин третього та четвертого класів шкідливості виконується умоваС ,

де С – концентрація речовини у водному об’єкті, г/м3;–відносно речовин першого та другого класів шкідливості виконується умова

,

де Сi та ГДКi – відповідно концентрація і ГДК і-ї речовини першого чи другого класу шкідливості.

Санітарно-захисна зона (СЗЗ) - це територія, де не можна забруднювати довкілля в жодний спосіб, оскільки забруднювачі можуть потрапити у водозабір.

Санітарно-захисна зона підприємства - спеціальна територія, для якої законодавчо передбачений особливий режим використання. Основною метою створення зон санітарної охорони (ЗСО) та забезпечення режиму в їх межах є санітарна охорона від забруднення джерел водопостачання та водогонів, а також територій, на яких вони розташовані.

Розрахунок поясів ЗСО залежить від конкретного джерела водопостачання та місцевих гідрогеологічних умов; виконують його

спеціалізовані організації.

ДБН Б.2.4-1-94

Розрізняють три пояси охорони.Перший пояс ЗСО підземних джерел водопостачання встановлюється для запобігання можливості випадкового чи умисного забруднення води у місці знаходження водозабірної споруди (свердловини) та водогону.Перший пояс ЗСО включає територію на відстані не менш ніж 30 м від свердловини - при використанні захищених підземних вод (2-й та наступні горизонти) та на відстані не менш ніж 50 м - при використанні недостатньо захищених (ґрунтових) вод.

Встановлення другого та третього поясів охорони має на меті запобігти погіршенню якості води шляхом проведення комплексу заходів.

Другий пояс ЗСО визначається гідродинамічними розрахунками таким чином, щоб мікробні забруднення, котрі можуть потрапити у воду поза межами другої зони, досягли водозабору (свердловини) вже у нешкідливому (нежиттєздатному) стані. Інакше кажучи, час протікання води від межі другого поясу до водозабору має бути достатнім для самоочищення води від бактеріальних забруднень.Так само визначається й межа третього поясу ЗСО; але тут ідеться про стабільні хімічні забруднення, які повинні або взагалі не досягти водозабору, або надійти туди не раніше деякого розрахункового часу (місяці чи роки).

Поповнення запасів підземних вод = об'єм осадів – вода, що йде на живлення рослин – поверхневі стоки – вода, що

випарувалась – грунтові води.

За ступенем водопроникності виділяють 3 групи:-Водопроникні (пропускає грунтові води, живить колодязі та джерела);

-Слабоводопроникні;-Водоупорні (майже не пропускає воду).

Дебіт свердловини – це величина, що показує за певний проміжок часу кількість води, яку можна відкачати з свердловини.

Питомий дебіт (продуктивність свердловини) = відношенню швидкості прокачки до ∆ між звичайним рівнем води та рівнем води при прокачуванні.

ККД свердловини (колодязя) = відношенню втрат водоносного шару до загальної різниці напорів. Цей коефіцієнт характеризує стан свердловини, стан її запасів. Він становить 60-70 %, іноді буває рівним 10-30 %.

Важливим завданням експлуатації свердловини є збереження водоносного шару даної свердловини та тих, що знаходяться поруч. Необхідно: -підтримка витрат на певному розрахунковому рівні, що необхідні для виробничого процесу;-Використання належної якості водозабірного обладнання та захист джерела;-Контроль кількісний і якісний.

Невиконання цих вимог може призвести до скорочення дебіту або погіршення якості водоносного горизонту.

Виконання цих умов і складає правильну експлуатацію водоносного горизонту., тобто правильного водокористування.

Вразливість водоносних ресурсів залежить від природи водоносного шару та діяльності, що пов'язана з землекористуванням в межах ділянки водозбору.Найбільш розповсюдженим є утворення захисної зони впродовж всієї зони водозбору. Для незначних водозборів ця умова виконується просто, а для великих водозборів досить складно. В такому випадку виділяють три зони:

Зона 1 – внутрішня захисна зона джерела. Час проходження від будь-якої точки нижче рівня грунтових вод становить 50 діб. Мінім. радіус зони 50 м. 1-ша зана – це максимально строгий контроль.Зона 2 – зовнішній захист джерела. Час проходження близько 400 діб. В такій зоні можуть бути заборонені деякі види діяльності.Зона 3 – площина водозбору. Тобто повна площина водозбору даного джерела; тут має бути особливе використання землі, наприклад, використання меншої кількості добрив і т.д.

Найкраще, коли у водозабірних споруд є власники, які здійснюють повний належний контроль за землекористуванням довкола та можуть мінімізувати ризики забруднення джерела.

Висновок: Загалом, як воду з поверхневих джерел , так і воду з підземних слід постійно перевіряти за показниками якості та безпечності. Періодичність моніторингу поверхневих вод в 2-3 рази частіше. При зміні характеристик води, її потрібно доочищати.

Моніторинг поверхневих або підземних вод – система послідовних спостережень, збору, обробки даних про стан водних об’єктів, прогнозування їх змін та розробки науково-обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень, які можуть позначитися на стані вод.

Основна мета налагодження системи спостережень і контролю за забрудненням водних об’єктів – це отримання інформації про природну якість води та оцінка змін якості води внаслідок дії антропогенних факторів.

Служба спостережень та контролю (моніторингу) виконує такі завдання:–спостереження та контроль рівня забруднення водного середовища

за хімічними, фізичними та гідробіологічними показниками;–вивчення динаміки вмісту забруднюючих речовин і виявлення умов, за яких

мають місце коливання рівня забруднення;–дослідження закономірностей процесів самоочищення та накопичення

забруднюючих речовин у донних відкладах.

В Україні сьогодні згідно з «Порядком здійснення державного моніторингу вод» та «Положенням про державну систему моніторингу навколишнього середовища» державний моніторинг вод є невід’ємною складовою частиною державної системи моніторингу довкілля. На основі цих двох урядових документів розроблена «Єдина міжвідомча інструкція з організації та здійснення державного моніторингу вод» (ЄМІ). Цей документ встановлює єдині вимоги до організації та проведення спостережень за станом поверхневих вод, прибережних зон водосховищ, підземних вод, джерел забруднення вод, за гідрологічними, фізико-хімічними, біологічними, радіологічними показниками якості вод. Виконання вимог ЄМІ обов’язкове для всіх підрозділів суб’єктів державного моніторингу вод, а також відповідальних водокористувачів, які здійснюють спостереження за кількісним та якісним станом вод.

До головних суб’єктів державного моніторингу належать: Міністерство екології та природних ресурсів, у тому числі Головдержекоінспекція та Держуправління охорони навколишнього природного середовища в областях, організації Гідрометеорологічної служби; геологічні територіальні організації; Міністерство з питань надзвичайних ситуацій; Міністерство охорони здоров’я; Міністерство аграрної політики; Державний комітет України з водного господарства; Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України.

Основний обсяг робіт із моніторингу річок виконують пункти спостережень Гідрометеослужби. Ці пункти розподілені за 10 річковими басейнами України. Найбільше пунктів спостережень розташовано в басейні Дніпра, розвинена мережа спостережень у басейнах Дунаю та Дністра.

Контроль за підземними водами необхідний для передчасного виявлення поломок насосів, направлення дій, що дають можливість раціонально експлуатувати свердловину, попередять погіршення становища свердловини. Режим технічного обслуговування свердловини залежить від конкретних умов експлуатації. Обов'язковим є аналіз моніторингу водного об'єкту.

Контроль дебіту свердловини залежить від трьох факторів:

Водоносного шару;Власне свердловини;Насосу, що використовується.

Важливо здійснювати моніторинг рівнів води та швидкості нагнітання.Статичний рівень води – перевіряти не рідше 1 разу на тиждень (в кінці самого безнапірного періоду);Максимальний напір - не рідше 1 разу на тиждень (в кінці періоду максимального нагнітання);Витрати вимірюються одночасно з максимальним напором.

Незначне зниження води в свердловині може свідчити про вичерпання природних ресурсів водоносного шару або про несправність насосу. Якщо зростає рівень падіння води в певній свердловині, а в сусідніх свердловинах змін немає, більш за все це викликано руйнуванням самої свердловини.

Більш ретельні дослідження здійснюють 1 раз на рік. При цьому слід враховувати природні сезонні зміни: серпень – найменьший рівень води, березень – рівень найбільший.

Оскільки, стан свердловини може контролюватись через зміну відношення між рівнем води та витратою у свердловині, то стан водоносного шару може визначитись тільки шляхом моніторингу рівнів води в контрольних свердловинах (безнапірних). Тому моніторинг рівнів води в цих контрольних свердловинах є невід'ємною частиною загального моніторингу.

При реконструкції свердловини: Зменшення видобутку води, прокачування повітрям, хімічна очистка, дезінфекція, ремонт або заміна насосу, збільшення кількості свердловин з меншим дебітом.

Каптування і транспортування вод з джерелаПромислове виробництво природних мінеральних вод включає такі технологічні стадії: каптування, транспортування, зберігання, технологічну обробку, розлив води.Каптування (водозабір). Мінеральні води, що застосовуються для промислового розливу, підлягають обов’язковому каптуванню. Розрізняють два основні способи підйому води: самовилив і примусовий відбір за допомогою занурених артезіанських насосів. Будова водоприймача зумовлена характером водоносного шару. Для запобігання потрапляння у воду механічних домішок свердловини обладнують фільтрами з корозійностійких і механічно міцних матеріалів.

Транспортування води. Вибір способу транспортування залежить від відстані від каптажної установки до підприємства по обробці і розливу води:o відстань не перевищує 50 км – трубопроводи з нержавіючої сталі, скла або поліетилену низької пористості;o відстань становить 50-200 км – автомобільні цистерни, виготовлені з нержавіючої, емальованої сталі або алюмінію;o відстань більше 200 км – спеціально обладнані залізничні ізотермічні цистерни.

Зберігання води.Для забезпечення безперебійної роботи на заводі створюють необхідний запас мінеральної води. Воду зберігають в умовах, що забезпечують стабільність хімічного складу води і що виключають вторинне забруднення бактеріями. Всі типи залізистих і вуглекислих вод зберігають в герметичних резервуарах під надлишковим тиском СО2, що не перевищує 0,05 МПа. Невуглекислі води дозволяється зберігати в негерметичних, але обов’язково закритих резервуарах. Термін зберігання в резервуарах води, що не пройшла попередню обробку, не повинен перевищувати 2 діб, що пройшла первинну обробку – не більше 5 діб.

Технологічна обробка.Мінеральна вода – це складна багатокомпонентна двофазна система, яка передбачає як загальноприйняті прийоми обробки (фільтрування, знезараження, охолодження і насичення вуглекислим газом), так і спеціальні технологічні прийоми, що забезпечують стабілізацію корисних компонентів води і виведення з її складу речовин, що погіршують органолептичні властивості.

ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ УКРАЇНИ ПО ЗАПАСАХ КОРИСНИХ КОПАЛИН

ПРИ КОМІТЕТІ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ГЕОЛОГІЇ ТА ВИКОРИСТАННЯ НАДР

Н А К А З

N 23 від 04.02.2000 Зареєстровано вм.Київ Міністерстві юстиції України

29 лютого 2000 року vd20000204 vn23 за N 109/4330

Про затвердження Інструкції із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних

копалин державного фонду надр до родовищ питних і технічних підземних вод

(Законспектувати основні аспекти)

ВОДА – СПРАВА КОМПЕТЕНТНИХ!!!

Food

лекція 1, 2 тфвн