Безпековий огляд ЦДАКР № 15 (54)

15 серпня 2016

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2016

2

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії,

конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється

аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки

оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові

фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому

середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»

є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та

громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки

України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні),

та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною

позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКРКопчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКРСамусь М.М. — заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань

Члени Редакційної колегії:Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressКабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпекиКонопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпекиЛитвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпекиПоляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressЩербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2016

3

ЗМІСТ

Загальні оцінки

У дзеркалі експертноі

думки

Аналітичні розробки

Основні виклики та ризики для України у першій половині серпня 2016 року

НАТО та проблематика енергетичної безпеки в контексті рішень Варшавського саміту.

Отряд особого назначения Владимира Путина (воины информационной войны)

Информационные операции, проводимые научными, исследовательскими и академическими структурами России

ЦДАКР констатує найвищий рівень загрози

Вперше агресія та загрози вбік країн-сусідів та країн-партнерів розглядається як загроза НАТО

Про поточні перешкоди розвитку польсько-української співпраці в сегменті ВТС

Аналіз останньої спроби військового заколоту в Туреччині

Протидія загрозам національній кібербезпеці. Варшавський зріз

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2016

4

За оцінкою фахівців ЦДАКР, по-чаток серпня ц.р. відзначився кри-тичним загостренням воєнно-полі-тичної обстановки довкола України. Ще рік тому у своїх аналізах ЦДАКР вказував на високу ймовірність по-чатку у серпні 2016 року періоду ви-сокої міжнародної турбулентності, чим спробує скористатися Росія. Глобальна корозія системи міжна-родних відносин, імпотенція ООН, ОБСЄ та інших міжнародних орга-нізацій, концептуальна криза ЄС, передвиборна гонка в США, - всі ці фактори створюють ідеальне про-стір для реваншистських авантюр Кремля на пострадянському про-сторі.

Більш того, провал «гібридних» планів Кремля з розвалу України, разом з прискореним ускладненням соціально-економічної обстановки в Росії, примушує Путіна діяти ім-пульсивно та непрогнозовано. «Ві-кно можливостей» для реваншу Пу-

тіна закриється приблизно в середині 2017 року, коли на світову арену вийде нова адміністрація США. Саме ці 10-12 місяців залиша-ються у Путіна, щоб відігратися. Руки у нього зараз розв’язані: ні США, ні ЄС, ні НАТО на сьогодніш-ні не готові відкрито підтримати Україну. Якщо Кремль зробить спробу розпочати широкомасштаб-ний наступ на українському на-прямку, найбільш ймовірно, Захід обмежиться дипломатичними зая-вами і пролонгацією вже існуючих санкцій. Посилення санкцій мало-ймовірно, передача летального озброєння Україні за нинішньої ад-міністрації США неможлива.

Фактично, зараз у Путіна карт-бланш на українському напрямку. Істерика в Криму з приводу «україн-ської ДРГ», заяви Путіна про те, що «Україна перейшла до практики те-рору» і його відмова зустрічатися в Нормандському форматі 5 вересня

Загальні оцінки

Основні виклики та ризики для України у першій половині серпня 2016 року

Глобальна корозія системи міжна-родних відносин, імпотенція ООН,

ОБСЄ та інших міжнародних органі-зацій, концептуальна криза ЄС,

передвиборна гонка в США, - всі ці фактори створюють ідеальне

простір для реваншистських аван-тюр Кремля на пострадянському

просторі

5

в Китаї на полях саміту Великої двадцятки говорять про те, що си-туація підходить до кульмінації. Причому, з боку Росії все готово до ведення широкомасштабних інтен-сивних бойових дій із залученням регулярних частин ЗС РФ. Розпоча-ти повномасштабний наступ проти України Москва може без додатко-вої підготовки, використовуючи як привід будь-яку другорядну подію (на кшталт замаху на Плотницького чи фейкових «українських терорис-тів-диверсантів» в Криму). Деталь-ніше за темою – у інших розділах бюлетеня.

Крім того, ЦДАКР прогнозує од-ночасне використання Росією ін-ших «гібридних» інструментів: дес-табілізацію внутрішньополітичних процесів (характерним у цьому пла-ні виглядає надзвичайно активна популістсько-радикальна діяль-ність Надії Савченко - в тому числі, організація акцій протесту під Ад-міністрацією Президента), соціаль-но-економічної сфери (нагнітання напруження у цій галузі йде постій-но – зокрема, з використанням шах-тарських протестів, розкручування інформаційного тиску у зв’язку з підвищенням комунальних тари-фів), інформаційно-психологічних операцій (для формування в україн-ському суспільстві недовіри до уря-ду та президента, зниження рівня готовності і волі протистояти ро-сійській агресії), енергетичної сфе-ри, цілеспрямованих дипломатич-

ний кроків, активізації діяльності російських спецслужб. Головна мета цих дій – максимальне внутрішнє ослаблення України з подальшим нанесенням їй стратегічної поразки.

В той же час, триває критичний для України період з точки зору проведення ключових реформ. Не-зважаючи на сезон відпусток, укра-їнська влада має ухвалити ряд важ-ливих рішень, які мають закласти основу для подальших змін в країні. Зокрема, надзвичайне напруження викликало введення в дію процеду-ри електронного декларування. Україна на початку 2016 року зобов’язалася, що е-декларації за-працюють з 15 серпня. Однак, в останній момент проти набуття чинності цієї системи виступила Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації, зая-вивши про неготовність апаратно-програмного комплексу збирання та зберігання електронних деклара-цій і відмовилась його атестувати. В результаті під загрозу було постав-лено відразу кілька важливих про-цесів, які мають стратегічне значен-ня для збереження стабільного розвитку держави: виділення у серпні чергового траншу ($3 млрд.) МВФ, 1,2 млрд. євро макрофіндопо-моги від Євросоюзу, а також фінан-сової підтримки Світового банку та інших міжнародних інституцій. Крім того, блокування запуску е-декларування може знову зупини-ти впровадження безвізового режи-

6

му для України. У найближчі дні ви-рішення питання впровадження е-декларування може стати показо-вим для української влади в розрізі продовження реалізації реформ та забезпечення сталого розвитку кра-їни.

Між тим, конфлікт довкола е-декларацій підкреслює відсут-ність системності у реформатор-ській діяльності уряду: зміни у по-датковій, митній сферах, охороні здоров’я, будівництві доріг тощо гальмуються, стара система нівелює численні ініціативи урядовців, які поки що значною мірою залиша-ються лише намірами і порожніми заявами.

Концентрація критичних вну-трішніх та зовнішніх загроз вимагає від українського керівництва мак-симального напруження системних дій як з точки зору недопущення ре-алізації Росією негативних воєнних сценаріїв, так і для просування про-цесу реформ.

Головні ризики військового характеру

ЦДАКР констатує, що за станом на середину серпня, Росія створила на українському кордоні три по-тужні угруповання військ, які ма-ють виражений наступальний ха-рактер.

Зокрема, на північному напрям-ку (Чернігів, Київ) - у 2015 році від-новлена 1 гвардійська танкова ар-мія (Московська область, Баковка)

у складі: 4 танкова дивізія (Наро-Фомінськ), 2 мотострілецька дивізія (Калінінець), п’ять окремих бригад: 6 танкова (Муліно), 27 мотострі-лецька (Мосрентген), 96 розвіду-вальна (Нижній Новгород), 112 ра-кетна (Шуя), 60 управління (п. Баковка). На озброєнні цього угру-повання знаходиться (приблизні дані): 450 танків, 520 бойових бро-ньованих машин, 264 артилерійські системи, 12 ПУ ОТРК «Іскандер-М». Додатково у складі 1 танкової армії розпочалось розгортання 144 мото-стрілецької дивізії (Єльня), також планується посилити 2 мотострі-лецьку та 4 танкову дивізії, в резуль-таті кількість танків та інших озбро-єнь у 1-й танковій армії значно збільшиться.

За останній рік кардинально під-силено 20 загальновійськову ар-мію (Вороніж). У її складі було від-новлено (після розформування у 2009 р.) 10 гвардійську танкову ди-візію (Богучар). Передислоковано з Нижнього Новгорода до м.Богучар 9 окрему мотострілецьку бригаду. Передислоковано з Самари до м.Ва-луйки та с. Солоті 23 окрему мото-стрілецьку бригаду. Передислокова-но з м.Єкатеринбург до м.Клінци та с.Займіще 28 окрему мотострілець-ку бригаду. У складі 20 армії також знаходиться 448 ракетна бригада на ТРК 9К79-1 «Точка-У» (м. Курськ) та 288 артилерійська бригада (Мулі-но). На озброєнні цього угрупован-ня знаходиться (приблизні дані):

Росія створила на українському кордоні три потужні угруповання

військ, які мають виражений насту-пальний характер

7

310 танків, 480 ББМ, 270 артилерій-ських систем, 12 ПУ ТРК «Точка-У».

У Ростовській області сформова-но систему управління окупацій-ним контингентом на території ОРДЛО на базі Центру територіаль-них військ (Новочеркаськ). Фактич-но, мова йде про формування нової загальновійськової армії ЗС РФ у складі 1 (Донецьк) та 2 (Луганськ) АК, а також 150 мотострілецької ди-візії (Новочеркаськ). Планується подальше нарощування складу цієї армії. Чисельність 1АК – 20 тис. чо-ловік, 2АК – 15 тис. чоловік. Загаль-на чисельність танків – 480, броньо-ваних машин – 950, артсистем – 760, РСЗО – 210.

Слід окремо відзначити, що за оцінками фахівців ЦДАКР, на цей час на окупованій території Донбасу діють виключно регулярні частини ЗС РФ. Жодних нерегулярних фор-мувань «сепаратистів» чи «бойови-ків» в ОРДЛО не існує. Зараз, всі військові формування на окупова-ній частині Донецької та Луганської областей є регулярними з’єднаннями та частинами ЗС РФ, в яких проходять службу за контрак-том різні категорії військовослуж-бовців, у тому числі, й колаборанти з числа громадян України. Україн-ські громадяни проходять службу в ЗС РФ на основі указу президента РФ «Про внесення змін до положен-ня про порядок проходження вій-ськової служби», підписаного у січ-ні 2015 року. Цим указом було

дозволено служити у ЗС РФ на контрактній основі будь-якому іно-земному громадянину, який володіє російською мовою і раніше не пору-шував закон.

Таким чином, на цей час Росія створила на українському кордоні три потужні угруповання військ, які можуть негайно перейти в на-ступ з метою нанесення стратегіч-ної поразки Україні. Одним з мож-ливих сценаріїв може бути нанесення удару на Київ з одночас-ним охопленням з двох напрямків та оточенням основного угрупован-ня українських військ, задіяного у АТО. Допоміжні удари ЗС РФ може нанести з Криму та Придністров’я.

Ситуація у зоні російсько-укра-їнського конфлікту залишається на-пруженою та нестабільною. Росій-ські війська продовжували обстрілювати українські позиції, в тому числі, із забороненої Мінськи-ми домовленостями зброї. Най-більш інтенсивні провокації відзна-чаються на Донецькому напрямку в районі Авдіївки та Майорська, на Маріупольському напрямку – в ра-йоні Мар’їнки, Талаківки, Гнутово-го, Широкиного. На Луганському напрямку – у районі Попасної, Но-воалександрівки, Новозванівки, Кримського.

Різко загострилась ситуація на межі з окупованим Кримом. Угру-повання окупаційних військ ЗС РФ у Криму протягом останніх двох тижнів відпрацьовували «заходи

8

антитерористичної загрози», по-стійно нарощуючи сили біля адміні-стративного кордону з материко-вою Україною. Найбільшого напруження обстановка набула під час відпрацювання ФСБ РФ прово-кації довкола так званих «україн-ських терористів». Було заблокова-но перепускні пункти, відключався мобільний зв’язок та Інтернет, про-водились посилені заходи з перевір-ки населення.

Фахівці ЦДАКР прогнозують подальше посилення напруженості як в зоні бойових дій на Донбасі, так і в Криму в рамках загального за-мислу російського керівництва щодо створення умов для можливо-го широкомасштабного наступу на Україну.

Виклики для України на міжнародній арені

Різкий рух Росії на загострення ситуації, концентрація військ біля українських кордонів, активізація бойових дій на Донбасі та реалізація опереточної провокації з «україн-ськими терористами» в Криму ве-дуть до переформатування міжна-родної атмосфери довкола України.

Росія діє настільки топорно, від-крито та нахабно, що навіть най-більш лояльні до Москви європей-ські столиці не можуть собі дозволити зберігати свою попере-дню позицію умиротворення ситуа-ції будь-якою ціною (у тому числі, за рахунок визнання Україною втрати

Криму та «замороження» ситуації на Донбасі з подальшим формуван-ням українського «Придністров’я»).

ЄС та США виступили з заява-ми, які однозначно свідчать про під-тримку України у ситуації з «україн-ськими терористами» в Криму. В той же час, позиція міжнародного співтовариства є недостатньо жор-сткою і полягає, в першу чергу, в уникненні подальшої ескалації си-туації. Характерною є стилістика цих заяв, в яких йде звернення і до Москви, і до Києва «уникати заго-стрення ситуації довкола Криму». Тобто, знову проявляється голо-вний мотив наших західних партне-рів – пацифікація українсько-росій-ських відносин і повернення до «нормальних» стосунків з Росією, незважаючи на окупацію Москвою Криму та частини Донбасу.

Позиція української влади у цій ситуації є достатньо адекватною. Зокрема, віце-прем’єр з питань єв-роінтеграції Іванна Клімпуш-Цин-цадзе повідомила, що 15 серпня ма-ють відбутися телефонні переговори президента Петра Порошенка з кан-цлером Німеччини Ангелою Мер-кель і президентом Франції Фран-суа Олландом, під час яких вони будуть обговорювати загострення ситуації в Криму та заяви президен-та РФ Володимира Путіна. «Ми поки що не бачили жодної різкої ре-акції з боку лідерів Європи та США по заяві Путіна щодо непотрібності нормандського формату. Будемо

Різкий рух Росії на загострення ситуації, концентрація військ біля українських кордонів, активізація

бойових дій на Донбасі та реалізація опереточної провокації з «україн-

ськими терористами» в Криму ведуть до переформатування

міжнародної атмосфери довкола України

9

сподіватися, що після переговорів Порошенка із Меркель та Олландом будуть заяви щодо неприпустимос-ті виходу із нормандського форма-ту. Будемо очікувати», - підкреслила Климпуш-Цинцадзе.

Віце-прем’єр також упевнена, що ОБСЄ та ООН мають розмісти-ти моніторингові місії в Криму. «Нам надзвичайно важливо те, щоб міжнародні організації були при-сутні на місцях. І хотілося б більш цілісної і однозначної підтримки наших закордонних партнерів, щоб ці місії були надіслані. І щоб тільки на основі цієї інформації міжнарод-ні лідери робили свої висновки», — додала вона. На думку Климпуш-Цинцадзе, провокаціями в Криму Росія намагається переконати світ у неефективності «нормандського формату» переговорів і змусити за-хідні країни зняти санкції. За її сло-вами, протягом 2016 року Росія на-магається показати, що Мінський процес неефективний саме через дії України. Зараз Кремль готовий вда-ватися до провокацій, зокрема, в окупованому Криму, щоб досягти скасування санкцій до початку на-ступного року, вважає віце-прем’єр.

Позиція провідних країн світу щодо провокаційних дій Росії буде надзвичайно важливою щодо по-дальшого розвитку ситуації, оскіль-ки, нинішній задум Кремля в тому числі полягає й у тиску на Захід з метою отримання свободи дій в Україні в обмін на відмову від по-

дальшої конфронтації з США та ЄС.Поки що новини з європейських

столиць є обнадійливими для Киє-ва. Зокрема, низка німецьких полі-тиків із лав владної консервативної партії «Християнсько-демократич-ний союз» виступила за надання Україні летальних озброєнь. Пред-ставник ХДС, член Європейського парламенту Міхаель Ґалер виступив за надання Україні більших розвід-увальних можливостей, а також оборонних озброєнь, заявивши, що йдеться про легітимну оборону, тер-міново необхідну Україні, щоб від-вернути ймовірний новий росій-ський наступ. Його колега в партії Ельмар Брок, голова комітету з за-кордонних справ Європарламенту, теж виступив за надання Україні військового обладнання. За його словами, постачання Україні обо-ронних озброєнь має відбуватися до такої міри, щоб Росія не викорис-тала це для зриву мінських домовле-ностей. Політик додав, що у зв’язку з фактами порушень, встановлени-ми ОБСЄ, ні в якому разі не може йтися про послаблення чи тим біль-ше скасування санкцій щодо Росії. З іншого боку, член оборонного комі-тету німецького Бундестагу, пред-ставник соціал-демократів Фріц Фельґентрой критично висловився про надання Україні озброєнь, пише газета. На його думку, це має мало сенсу, бо спричинить «гонку озбро-єнь», у якій Україна все одно відста-ватиме, і не призведе до значної змі-

10

ни загальної ситуації, але збільшить число жертв. Але натомість, заявив він, Євросоюз мав би не виключити можливості далі посилити санкції щодо Росії і розробити конкретні пропозиції щодо цього.

За оцінкою ЦДАКР, дискусії, які розвернулися у німецькому політи-кумі мають позитивне значення і у середньостроковій перспективі по-ступово можуть призвести до виро-блення позитивного рішення щодо надання Україні озброєнь. В той же час, до приходу до влади нової адмі-ністрації США і активізації Вашинг-тону на українському напрямку, са-мостійні дії Берліну щодо військової підтримки Києва малоймовірні.

Виклики у площині економікиСитуація в економіці має ознаки

стабілізації, хоча постійне виник-нення «несподіваних» перепон на шляху реформаторських кроків уряду веде до збереження невизна-ченості та нестабільності економіч-ної та фінансової систем. Останні проблеми з впровадженням елек-тронного декларування в черговий раз заблокували виділення чергово-го траншу МВФ у розмірі $3 млрд., а також інших міжнародних програм підтримки економіки України: 1,2 млрд. євро макрофіндопомоги від Євросоюзу, а також фінансової під-тримки Світового банку та інших міжнародних інституцій. Ця ситуа-ція прямо негативно впливає на економічний стан країни, а зважаю-

чи на наближення опалювального сезону і підвищення тарифів для на-селення, очевидним є формування небезпечного концентрату загроз-ливих чинників, якими, безумовно, спробує скористатися Росія в рам-ках відпрацювання сценаріїв «гі-бридної війни».

Національний банк України поки що не прогнозує значних змін курсу гривні, повідомляючи, що останні коливання курсу на між-банківському валютному ринку но-сять ситуативний характер і відбу-ваються на тлі загострення зовнішньополітичної ситуації. Як вважає НБУ, ситуація на внутрішніх і зовнішніх ринках залишається сприятливою. Це забезпечується стрімким падінням темпів інфляції, високим урожаєм зернових і пози-тивною кон’юнктурою на світових ринках сталі і залізної руди. Крім того, зниження цін на нафту і підви-щення енергоефективності еконо-міки призвело до скорочення ім-порту.

ЦДАКР вважає, що у цьому пла-ні, ключовим фактором стане від-новлення міжнародного кредиту-вання України. Черговий транш МВФ та фінансова допомога з боку інших міжнародних інституцій ще до кінця серпня ц.р. матиме важли-вий психологічний ефект і сприяти-ме безпроблемному проходженню осінню-зимнього фінансово-еконо-мічного сезону.

Дискусії, які розвернулися у німець-кому політикумі мають позитивне

значення і у середньостроковій перспективі поступово можуть

призвести до вироблення позитив-ного рішення щодо надання Україні озброєнь. В той же час, до приходу до влади нової адміністрації США і активізації Вашингтону на україн-

ському напрямку, самостійні дії Берліну щодо військової підтримки

Києва малоймовірні

11

Основні виклики всередині держави

ЦДАКР вважає, що в найближ-чий час слід очікувати інтенсивних заходів з боку РФ щодо використан-ня внутрішніх аспектів розвитку нашої держави з метою максималь-ного ослаблення України в рамках реалізації стратегічного плану щодо її руйнування та «переформатуван-ня». При цьому, інтенсивність вико-ристання внутрішніх факторів буде прямопропорційною інтенсивності підготовки та реалізації планів щодо проведення широкомасштаб-ної військової операції. Як відзначає ЦДАКР у своїх оцінках, протягом наступних 10-12 місяців для Кремля відкривається «вікно можливостей» для максимально ефективних дій на українському напрямку. Саме в цей період очікуються найбільш інтен-сивні заходи щодо внутрішньої дес-табілізації України. Причому, якщо військова фаза може відкладатися і змінювати свій масштаб та інтен-сивність, то кроки на внутрішню дестабілізацію будуть здійснювати-ся постійно, цілеспрямовано і з від-повідною концентрацією за місцем та часом, відповідно до загального задуму Кремля.

Публічні популістські дії Надії Савченко, які викликають широкий резонанс у суспільстві і посилюють фрустраційні настрої серед населен-ня, постійні загрози з боку профсо-юзного руху щодо початку страйків та масових протестів є лише почат-

ком широкомасштабної кампанії, яка, найбільш ймовірно, розпо-чнеться з настанням осіннього по-літичного сезону. На фоні форму-вання нових політичних проектів, які намагаються зайняти ключові позиції на українському політично-му небосхилі і добитися призначен-ня позачергових парламентських виборів, розбурхування соціальних протестів та нарощування у сус-пільстві розчарування реформатор-ськими зусиллями уряду можуть створити вибухонебезпечну суміш, яка. можливо, за умов «сприяння» Кремля, стане головним фактором досягнення стратегічної перемоги Росії у «гібридній» війні.

ЦДАКР ініціює широку диску-сію в українському та міжнародно-му експертному середовищі для ви-роблення дієвих заходів щодо уникнення негативних сценаріїв. Пропозиції ЦДАКР див. у наступ-них розділах бюлетеня. Крім того, конструктивними та доцільними для розгляду вважаються пропози-ції, надані президентом Центру гло-балістики «Стратегія ХХI» Михай-лом Гончаром. Зокрема, він вважає, що Кремль розгортає операцію, яку умовно можна було б назвати «При-мус держави-терориста (Україна) до миру», і вона має завершитися десь під вересневі вибори в Думу в Росії. За цих обставин, доцільним було б зробити такі кроки:• Скасування закону України про

вільну економічну зону в Криму;

В найближчий час слід очікувати інтенсивних заходів з боку РФ щодо використання внутрішніх аспектів

розвитку нашої держави з метою максимального ослаблення України в рамках реалізації стратегічного

плану щодо її руйнування та «пере-форматування»

Публічні популістські дії Надії Сав-ченко, які викликають широкий резо-

нанс у суспільстві і посилюють фрустраційні настрої серед населен-

ня, постійні загрози з боку профсо-юзного руху щодо початку страйків

та масових протестів є лише по-чатком широкомасштабної кампа-

нії, яка, найбільш ймовірно, розпо-чнеться з настанням осіннього

політичного сезону

12

• Негайне прийняття закону про окуповані території;

• Введення воєнного стану в схід-них областях України, що межу-ють з РФ і на Херсонщині, що межує з окупованою територією АРК;

• Оголосити про вихід України з СНД і припинення будь-яких контактів з пострадянськими ін-теграційними утвореннями, іні-ційованими Росією;

• Розрив дипломатичних відносин з РФ;

• Звернення до США і ЄС з пропо-зицією про посилення режиму санкцій проти РФ у зв’язку з мі-літаризацією окупованих тери-торій, що створює загрозу не тільки для України, але і для кра-їн Чорноморського регіону - чле-нів ЄС і НАТО;

• Ініціювання «Будапештського формату» консультацій у зв’язку з загрозою Україні з боку РФ, в тому числі, розгортання Росією інфраструктури для розміщення тактичної ядерної зброї в Криму;

• Звернутися до США і НАТО з

пропозицією про посилення кос-мічного моніторингу переміщен-ня збройних сил Росії в прикор-донних з Україною територіях і в окупованому Криму з публікаці-ями відповідних матеріалів.

• Звернути увагу міжнародних правозахисних організацій, ООН, ОБСЄ, ПАРЄ і т.д. на по-силення репресій проти кримсь-ких татар і повернення Росії до радянських практик оголошен-ня психічно хворими політичних опозиціонерів, інакомислячих, а також на практику викрадення людей та їх переслідування.ЦДАКР закликає експертні орга-

нізації України та міжнародні аналі-тичні центри долучитися до виро-блення комплексних заходів щодо протидії планам РФ з «гібридного» руйнування Української Держави. Наступні кілька місяців будуть кри-тичними з точки зору виживання України і саме громадянське сус-пільство, неурядовий сектор має всі можливості, щоб оперативно, про-фесійно та ефективно протидіяти «гібридній» агресії Росії.

Наступні кілька місяців будуть критичними з точки зору виживан-

ня України і саме громадянське суспільство, неурядовий сектор має

всі можливості, щоб оперативно, професійно та ефективно протиді-

яти «гібридній» агресії Росії

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2016

13

Ситуація довкола України у серпні різко погіршилася, з боку Росії усе готово до ведення широ-комасштабних інтенсивних бойо-вих дій із залученням регулярних частин ЗС РФ.

Головна мета Кремля – зміна влади в Україні, що, за задумом Путіна і його поплічників, може відбутися інтен-сивним або екстенсивним шляхом: через масштабну воєнну операцію, або внаслідок примушення україн-ської влади провести вибори на оку-пованих територіях із запуском меха-нізму реваншу у зовнішній політиці.

Запустити підготовлений меха-нізм повномасштабної війни проти України можливо у будь-який мо-мент - навіть другорядні та нестра-тегічні події (як замах на ватажка терористичних організацій ЛНР чи ДНР може виявитися відпрацю-ванням елемента для запуску нега-тивного сценарію).

Відповідно до зазначеного наго-лошуємо про наявність кількох вкрай небезпечних (пікових) дат:

День незалежності України є особливим подразником, оскільки це свято спростовує кремлівську тезу про те, що Україна «не відбула-ся як держава». 25 років – термін, який доводить, що Україна існує, і що це – незалежна від Росії держа-ва, а народ України не тільки ніяк не пов’язаний з російським, а є аб-солютно іншою ідентичністю.

Втім, для початку війни може бути використаний будь-який ін-ший привід. ЦДАКР дійшов висно-вків, що навчання «Кавказ-2016», яке розпочинається в Росії на по-чатку вересня, може трансформу-ватися у військову операцію проти України та стати початком війни високої інтенсивності.

Важливими також є дати 5 ве-ресня (коли буде проходити засі-

ЦДАКР констатує найвищий рівень загрози

У дзеркалі експертноі

думки

Через масштабну воєнну операцію, або внаслідок примушення україн-

ської влади провести вибори на окупованих територіях із запуском

механізму реваншу у зовнішній політиці

Навчання «Кавказ-2016», яке розпо-чинається в Росії на початку верес-

ня, може трансформуватися у військову операцію проти України та

стати початком війни високої інтенсивності

14

дання Великої двадцятки та Нор-мандської четвірки у Китаї) та 18 вересня (парламентські вибори в РФ). Саме період після 5 вересня можна вважати найбільш небез-печним.

У серпні склалися критично не-сприятливі для України зовніш-ньополітичні обставини:

Перше. Передвиборна кампанія в США увійшла в стадію, яка не дає можливості відволікатися на укра-їнські події.

Друге. Європа майже захлину-лася власними проблемами, багато з яких, як вважають окремі євро-пейські лідери, можна було б вирі-шити з допомогою Росії.

І третій фактор. Вибори в РФ, які вимагають мобілізації і згурто-ваності електорату. Війна, зовніш-ній ворог, як відомо, - кращий засіб для Росії.

В ЦДАКР попереджують: слаб-кість США та ЄС, занадто стрима-на позиція НАТО дають змогу протягом наступних 10-12 місяців реалізовувати будь-які сценарії на пострадянському просторі.

На тлі глибокої економічної кризи в Росії та напередодні парла-ментських виборів у Держдуму РФ Кремль вже розпочав формування необхідного інформаційного фор-мату (тотальне заповнення інфор-маційного простору «героїчною пропагандою з фронтів», підтрим-ка рейтингу прокремлівських пар-тій та поширення з метою зомбу-

вання населення РФ фейкових доказів тези про ведення Амери-кою війни проти Росії на території України).

За умов успішної реалізації пла-ну повномасштабного нападу на Україну Росією буде створено умо-ви для ще більшого збереження культу режиму Путіна та підви-щення його особистого рейтингу, незважаючи на критичне погір-шення економічної ситуації в РФ.

Успішна реалізація плану дасть можливість виконати головне за-вдання російської агресії проти України – повне знищення Україн-ської Держави, а також вирішити важливі проблемні питання – на-приклад, створення сухопутного коридору до перетвореного на вій-ськову базу Криму, зняття питання будівництва кримського мосту, ви-рішення проблеми блокади Придністров’я, тощо.

Підкреслюємо, що для Путіна саме зараз відкрилось «вікно мож-ливостей» використати останній шанс і виправити низку стратегіч-них помилок, які він зробив протя-гом останніх 2,5 років. В ЦДАКР переконані: в разі нездатності Путі-на використати цей шанс, вже до середини 2017 року ситуація (як внутрішня, так і зовнішня) може стати для нього вітальним викли-ком (нова адміністрація США по-чне активно впливати на світову політику, стан економіки Росії ви-йде на пік кризи).

Якщо говорити про перспективу і про загальну атмосферу взаємин

між Україною і НАТО, ми не просуває-мося вперед, ми, фактично, відко-

тилися назад

15

У зв’язку з оголошеним ЦДАКР:Закликає керівництво держави

вжити додаткових заходів з підго-товки військ до раптового наступу регулярних частин РФ, привести війська у повну бойову готовність на період з 20 серпня по 20 вересня. Вжити заходів з підготовки насе-лення з метою уникнення панічних настроїв та мобілізації громадян-ського суспільства України на бо-ротьбу із зовнішнім ворогом.

Наполягає на необхідності де-тального розгляду можливості вве-дення воєнного стану у низці регіонів України: Донецькій, Луганській, Чер-нігівській, Сумській, Херсонській, Миколаївський і Одеській областях.

Ініціює термінове звернення до аналітичних центрів та громад-ських організацій України, громад-ських діячів, політиків, експертів – з метою підготовки та здійснення спільного звернення до лідерів дер-жав країн-членів НАТО та ЄС з ме-тою збільшення тиску на керівни-цтво РФ та недопущення кровопролиття. А також із закли-ком розблокувати заморожене вій-ськово-технічне співробітництво (ВТС) з Україною та здійснювати його без обмежень на поставки технологій і комплектуючих, а та-кож без обмежень щодо імпорту ВВТ, надання військово-технічної допомоги.

Мобілізації громадянського суспіль-ства України на боротьбу із зовніш-

нім ворогом

Введення воєнного стану у низці регіонів України

Підготовки та здійснення спільного звернення до лідерів держав країн-

членів НАТО та ЄС

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2016

16

Саміт НАТО в Варшаві дійсно став проривом: відбулася повна зміна після саміту в Уельсі ставлен-ня до оборони та стримування. Зміни відбулись кардинальні, які б песимістичні оцінки не давали ряд експертів.

Виділю декілька важливих по-слань Варшавського саміту. Пер-ше – для країн-членів НАТО. Стат-тя №14 містить звернення для північних партнерів на східному фланзі Альянсу, де йдеться про ас-пекти стримування та протидії усьому комплексу ризиків. Саме в цьому розрізі йдеться про 4-и ба-тальйони. Якщо ви насправді хоче-те щось стримувати, ви маєте про-сто рухатись вперед і все. Процес

було символічно збалансовано у пропорційну відповідь. В нас є 4 міжнародні батальйони. До речі, це не стосується мультинаціональної румунсько-болгарської бригади. Отже, важливим є виконання пе-ред всіма зобов’язань Альянсу

Переміщення військ НАТО те-риторіями країн-членів також ста-ло однією із тем, що обговорювала-ся на саміті. В разі атаки на одну із країн НАТО для руху військ не іс-нуватиме жодних обмежень чи кордонів. Хочу підкреслити, що не стоїть питання розміщення значної кількості військ, щоб ніхто не на-падав на прикордонні країни Альянсу. В той же час подаються видимі сигнали і рухи, що свідчать

Вперше агресія та загрози вбік країн-сусідів та країн-партнерів розглядається як загроза НАТО

Юліан Кіфу,президент Центру запобігання та раннього попередження конфліктів,

(Бухарест)

17

про рішучість Альянсу щодо захис-ту своїх членів.

На мою думку, НАТО вперше заявило, що агресія та загрози вбік країн-сусідів, країн-партнерів - це загроза власне й діяльності Альян-су. Йдеться про застосування на-сильства, військових дій, анексія Криму. До речі, Крим 4 рази згаду-ється у «Комюніке». А схід України там згадується 12 разів. Ми спере-чалися стосовно кожної коми тек-сту підсумкового документу, щоб більш однозначно висловити свої підходи до Росії. Так, було доволі складно розставити певні акценти, які були нам необхідні…

4 офіційні документи, 8 публіч-них звернень Альянсу містять все це про Україну. Це означає й загро-зи нашій безпеці. І через це ми про-ектуємо цю безпеку, саме тому ми напрацьовуємо спроможності в оборонній сфері в ряді конкретних країн.

Чим ми допомагаємо цим краї-нам? Ми тренуємо їхні війська, ми допомагаємо створювати оборонні та безпекові інститути для того, аби вони змогли себе нормально захистити, разі якщо агресія буде поглиблюватись, або країна зі-ткнеться із новими атаками…

Є ще одна важлива річ, на яку би я хотів наголосити, - визначення того, як будуються відносини між НАТО та Росією. Є окремі 4 статті. Там прописано, як довго, скільки, хто може приймати участь, хто

може спілкуватися з Росією. Це дуже чітко прописано, що в нас є військові канали, які мають розби-ратися з конфліктом, зменшувати ризик та уникати певних критич-них речей, що можуть перерости в якійсь конфлікт або інцидент.

Однак, це все, що стосується військових. Стосовно дипломатів там написано, що ми доносимо нашу думку, але не можемо залуча-тися до дискусій. Тут в нас є умови – повага до міжнародного права, повага до попередніх зобов’язань, зміни всередині Російської Федера-ції, зокрема щодо того, як вона ста-виться до міжнародних відносин… Стосовно ж України, то дуже чітко вказано на те, що необхідно при-брати війська, необхідно прибрати зброю та віддати Україні контроль над кордоном. Це є умовами для нормального типу стосунків. Га-даю, що всі ми наразі бачимо ці за-яви і, в той же час, зобов’язання, які бере на себе Альянс щодо Росії, допомагаючи Україні.

Окрім «Комюніке» я би хотів привернути вашу увагу також до Варшавської декларації трансат-лантичної безпеки. Адже там та-кож містяться певні зобов’язання НАТО, пов’язані із партнерами. Там дуже чітко прописано, що Альянс підтримує не лише політи-ку стримування, а й можливості країн. До речі, в нас є декларація про стримування. В цьому доку-менті - декларації трансатлантич-

НАТО вперше заявило, що агресія та загрози вбік країн-сусідів, країн-парт-

нерів – це загроза власне й діяльнос-ті Альянсу

18

ної безпеки - написано, що НАТО допомагає створенню умов для швидкого відновлювання життєз-датності в Україні. І це лише части-на зобов’язань.

Це одна з речей, які створять чу-дові можливості для України, яки-ми необхідно скористатися.

В нас є зобов’язання відносно реформ. На сорок з лишком пропо-зицій Україні припадають й ті, які НАТО пропонує вашій країні задля створення певних установ, напра-цювання певних можливостей у сфері оборони та безпеки.

Вважаю, що це дуже сильні зобов’язання відносно України, і нам лише необхідно, аби Україна також взяла на себе частину даних зобов’язань. Чітко прописано, зо-крема, що реалізація цих пропози-цій має йти пліч-о-пліч з реформа-ми. Зараз практично немає жодного

документу щодо України, де б не йшлося про реформи, які має впро-вадити Київ.

Останній момент, який би я хо-тів виділити, - стосовно взятих нами зобов’язань про те, що Украї-на сама має себе захищати. Шанов-ні друзі, всі країни-члени НАТО реагують на загрози, які несе в собі ситуація в Україні. Однак першою на ці загрози в секторі безпеки і оборони має реагувати власне Україна. Зобов’язання полягають в тому, що спочатку має відреагувати власне ваша країна, а потім можуть реагувати війська НАТО. Однак саме Київ має першим реагувати на гібридні загрози – кібератаки та на весь комплекс проявів гібридної агресії. Ось чому нам необхідно сприяти Україні щодо здатності швидко відновлюватись в кризо-вих умовах

Реалізація цих пропозицій має йти пліч-о-пліч з реформами

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2016

19

30 червня цього року в Промис-ловому комітеті Євроатлантичної Асоціації Польщі (SEA) відбулись дебати щодо співробітництва обо-ронної промисловості Польщі та України, а також проблем та пере-шкод його розвитку.

Вступом до дебатів були висту-пи запрошених гостей, в т.ч. гене-рала Вальдемара Скжипчака (ко-лишнього заступника міністра національної оборони РП), пана Даріуша Олещука – Senior Partner в міжнародній юридичній компанії DENTONS та представників про-мислових лобістських кіл Польщі та Польсько-Української торгової палати.

За оцінками як членів SEA, так і польських лобістів, у польських під-приємствах досить непогано обізна-ні щодо можливостей розвитку польсько-української співпраці в сфері виробництва, торгівлі військо-вою технікою та матеріалами. Украї-на має не лише знання та досвід мо-дернізації пострадянської техніки, але й в декількох сферах досягла сві-тового рівня сучасних технологій. Для Польщі особливо цікавими є, наприклад, технології виробництва ракетних боєголовок (особливо про-титанкових та протиповітряних), ра-кет класу повітря-повітря, активно-го захисту бронетанкової техніки, модернізації вертольотів, тощо.

Про поточні перешкоди розвитку польсько-української співпраці в сегменті ВТС

Януш Онішкевич, радник міністра оборони Республіки Польща,

віце-президент Комітету у закордонних справах Європарламенту (2007 -2009),

міністр Національної оборони Польщі (1992-1993, 1997-2000)

Для Польщі особливо цікавими є, наприклад, технології виробництва

ракетних боєголовок (особливо протитанкових та протиповітря-них), ракет класу повітря-повітря, активного захисту бронетанкової

техніки, модернізації вертольотів, тощо

20

Також великий потенціал для спільних дій існує в реалізації про-ектів на ринках третіх країн, де традиційно зберігається попит на модернізацію радянської техніки або створення на її базі оновлених варіантів.

Важливо, що протягом дебатів було визначено низку поточних проблем і перепон, які ускладню-ють подальший розвиток співро-бітництва у сфері ВТС між двома країнами, а саме:

1. Підписана ще у 1996 році угода з Україною про взаємні по-ставки та співпрацю оборонної промисловості обох країн ставила за мету створення в рамках вже іс-нуючого Комітету з питань еконо-мічного співробітництва та торгів-лі спеціального підкомітету з питань співпраці оборонних секто-рів. На базі схваленого у 2012 році Протоколу з польського боку під-комітет мав би функціонувати при Міноборони. Нажаль, певною мі-рою внаслідок політичних факто-рів, підкомітет не було створено по сьогоднішній день. Водночас, на-віть якщо нарешті підкомітет буде сформовано, це не вирішить осно-вної проблеми для розвитку взаєм-ної співпраці, якою є відсутність політичної волі для поглиблення співробітництва та забезпечення цьому процесу політичної під-тримки з боку ключових осередків у Польщі. Тому виправданим було б підвищення статусу підкомітету

через розміщення на його чолі осо-би у вищому ранзі і наділення її по-вноваженнями як від міністра обо-рони, як і від віце-прем’єра Моравєцького. Оскільки розвиток польської оборонної промисловос-ті має стати одним із ключових еле-ментів великої програми модерні-зації польської економіки.

2. Щоб ефективно розвивати співпрацю оборонної промисло-вості польська сторона має чітко визначити, розвитком та отриман-ням доступу до яких технологій ми зацікавлені. І, звичайно, виділити на це відповідні ресурси, оскільки власне ОПК в теперішньому стані не під силу такі витрати.

3. Перешкодою, зафіксованою польськими учасниками дебатів, є також «інша» бізнес-культура ке-рівного складу української оборон-ки, особливо її державної частини, та схильність до перебільшеного захисту військових і промислових таємниць. Як результат, інколи важко оцінити рівень сучасності українських технологій через недо-ступність різноманітних інформа-цій та даних.

4. Проблемою у взаємних кон-тактах також є повільність процесу прийняття рішень, що видно хоча би з відсутності відповідей на лис-тування. І стосується це обох сто-рін, хоча в різній мірі. Потенційно, реакція підкомітету може бути важливим елементом у вирішенні цієї проблеми.

3. Перешкодою, зафіксованою польськими учасниками дебатів, є

також «інша» бізнес-культура керівного складу української оборон-

ки, особливо її державної частини, та схильність до перебільшеного захисту військових і промислових

таємниць

21

5. Членство Польщі в НАТО та ЄС накладає на польський експорт та імпорт озброєнь, військової тех-ніки і технологій подвійного при-значення додаткові обмеження. Тому присутні побоювання, що польсько-українська співпраця в оборонному секторі, отримання українських технологій чи спільне виробництво якихось видів техні-ки чи озброєння, може бути з чи-сто комерційних та конкурентних причин заблокована в структурах Альянсу або ЄС. Звідси випливає додаткова вага політичної підтрим-ки на урядовому рівні.

6. В недалекому минулому екс-порт в Україну польської техніки був блокований через відсутність відповідних дозволів польською стороною. Можна припускати, що це був результат нерішучості полі-тики польського уряду. Чіткий по-сил відповідних інституцій (Міно-борони, МЗС чи Міністерства розвитку) мають ці сумніви розві-яти.

7. Учасники дебатів звертали увагу на те, що попри формальне

ембарго на будь-які поставки за-пчастин до військової техніки з Ро-сії чи в Росію українські підприєм-ства вимушені обходити це ембарго, щоб забезпечити працез-датність військової техніки в Збройних Силах України. Таким чином, коопераційні зв’язки з часів СРСР не були повністю зірвані. А це породжує побоювання щодо «щільності» співробітництва та безпеки технологій та технічних даних, які передаються в Україну. Спецслужби Польщі та України ма-ють в цьому контексті велику роль та поле для співпраці.

8. В розвитку співробітництва оборонних промисловостей двох країн велику роль може і має віді-грати концерн Polska Grupa Zbrojeniowa. Нажаль, попри спли-ваючий час, досі не видно чіткої, деталізованої та конкретної стра-тегії цієї групи. Схоже, що окремі об’єкти, які входять до її складу, все ще працюють самі по собі. В струк-турі домінує атмосфера нестабіль-ності та невпевненості у завтраш-ньому дні.

Попри формальне ембарго на будь-які поставки запчастин до військо-вої техніки з Росії чи в Росію україн-

ські підприємства вимушені обходити це ембарго, щоб забезпе-

чити працездатність військової техніки в Збройних Силах України

Це породжує побоювання щодо «щільності» співробітництва та безпеки технологій та технічних даних, які передаються в Україну.

Спецслужби Польщі та України мають в цьому контексті велику

роль та поле для співпраці

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2016

22

15 липня в Туреччині відбулась спроба державного перевороту, яка, схоже, координувалась декіль-кома «кліками» у збройних силах країни. Власне, з відкритих джерел нам відомо, що переворот органі-зували декілька високих воєнних чинів, включаючи генералів, адмі-ралів і лейтенант-полковників, спільно з покірно завербованими офіцерами.

Спроба військових захопити владу виявилась такою особливо несподіваною, зважаючи на поши-рене переконання, що влада успіш-но усунула своїх найзапекліших противників з лав армії і тримала на короткому повідку головні ар-мійські структури.

Такий контроль було встановле-но не лише над армією (або щонай-менше над головною командною ланкою), але й тими, хто сповідує світські ідеї Кемалізму – організа-ціями на кшталт групи «Догу Пе-рінчек», також відомою як «Група Ергенекон».

Втім, спроба перевороту засвід-чила хибність переконання влади у тому, що ситуація знаходиться під її контролем. Так, незважаючи на підтримку уряду з боку армійсько-го командування та групи Ергене-кон, значна кількість військовос-лужбовців взяла участь у невдалій спробі заколоту. Це також засвід-чує наявність жорсткого розколу в армії.

Спроба військових захопити владу виявилась такою особливо

несподіваною, зважаючи на пошире-не переконання, що влада успішно

усунула своїх найзапекліших противників з лав армії і тримала

на короткому повідку головні армійські структури

Аналіз останньої спроби військового заколоту в Туреччині

Деніз Чіфчі (Deniz Çifçi),аналітик Центру досліджень Туреччини (Centre for Turkey studies, CEFTUS, Лондон)

23

Існує й інша причина, чому вар-то вказати на несподіваний харак-тер перевороту. Раніше була поши-реною теза, що турецькі воєнні враховують досвід попередніх пе-реворотів, які завдали удар по ре-путації армії серед цивільного на-селення. Цей фактор, у поєднанні зі статусом ключового члена НАТО, віддаляв усвідомлення можливості повторення такого сценарію у наші дні. До того ж перманентна ескала-ція з Робочою партією Курдистану (РПК), участь Туреччини у врегу-люванні збройних конфліктів в Іраку та Сирії, переформатування сфер впливу на Близькому Сході через посередницькі війни, – все це також достатньо очевидні факто-ри, які змушували багатьох думати, що нині ніхто не посмів би піти на ризик проведення військового пе-ревороту. Враховуючи ці аспекти, переворот в Туреччині залишався вкрай малоймовірним сценарієм. Таким чином, спроба хунти захо-пити владу стала несподіванкою для багатьох, як в самій Туреччині, так і на міжнародному рівні.

Та як би там не було, методи, які застосовували путчисти, шокували багатьох. Слід нагадати, що заколо-тники вдалися до бомбардування будівель турецького парламенту і Командування спеціальних опера-цій в Анкарі, викрадення і затри-мання начальника генерального штабу Хулуси Акара, а також на-чальника штабу повітряних і вій-

ськово-морських сил, відкрили во-гонь по цивільному населенню і обстріляли готель в Мармарисі, де перебував президент Реджеп Тайіп Ердоган.

Такі жорстокі методи мають мало спільного з практиками попе-редніх військових переворотів. Це залишає перед нами відкрите пи-тання щодо істинних мотивів хун-ти.

За спробою заколоту можуть стояти не лише ті, на кого вказує

владаРеакція влади – перекласти про-

вину на Фетхуллаха Гюлена, була цілком передбачувана. Більш того, значна кількість турецьких грома-дян також переконана, що пов’язані з рухом проповідника офіцери ко-ординували зусиллями заколотни-ків. Такі підозри не виглядають безпідставними, якщо поглянути на запеклу боротьбу гюленістів і симпатиків правлячої Партії спра-ведливості і розвитку (ПСР).

В той же час, якщо покласти увесь тягар відповідальності на пле-чі гюленістів і залишити при цьому без належної уваги інші причетні до перевороту угрупування, ми отримаємо надто спрощене уявлен-ня про складний комплекс причин-но-наслідкових зв’язків і мотивів насилля. Таке узагальнення може приховати інші фактори, які сфор-мували передумови для перевороту (конкуренція між різними групами

Переворот в Туреччині залишався вкрай малоймовірним сценарієм.

Таким чином, спроба хунти захопи-ти владу стала несподіванкою для

багатьох, як в самій Туреччині, так і на міжнародному рівні

Методи, які застосовували путчис-ти, шокували багатьох

Це залишає перед нами відкрите питання щодо істинних мотивів

хунти

24

тиску, корупція в армії) і відвернути увагу від локальних та регіональних чинників.

Отож, враховуючи масштаби насилля, стрімкі контрзаходи вла-ди, серед яких оголошення надзви-чайного стану в державі на три мі-сяці, арешти тисяч вищих офіцерів армії та поліції, звільнення суддів, освітян та державних службовців, і, що більш важливо, поразку зако-лотників, ми маємо справу з чи-мось більшим, ніж нічна спроба перевороту. Можливо, уряд почав усвідомлювати що існувало декіль-ка центрів прийняття рішень, і спроба перевороту може повтори-тися. Та як би там не було, вішаючи усіх собак на Гюлена і його послі-довників, влада заплющує очі на всю картину того, що відбувається. Однак це не означає, що варто при-меншувати роль руху Гюлена.

Поразка путчистів – шлях до диктатури чи демократії?

Запобігання спробі державного перевороту – це, безумовно, крок в правильному напрямку, до шляху демократії, оскільки більшість гро-мадян обрали сторону уряду. Про-те, залишаються чималі побоюван-ня - чи здійснить тепер Туреччина необхідні заходи, щоб втриматись на цьому шляху? Починаючи з 2010 року залишалось чимало очі-кувань, що правляча партія зро-бить значно більше для укорінення демократичних цінностей. Але ці

сподівання не виправдались. Тому поразка партії Ердогана на виборах 1 червня 2015 року була відповіддю владі. Втім, наслідком цього став хаос і кровопролиття.

Діючи прагматично в умовах, політичної нестабільності, ПСР скористалась такими умовами для консолідації своєї влади після пар-ламентських виборів 1 листопада минулого року. При цьому правля-ча партія послідовно ігнорувала чимало демократичних цінностей. Але коли проти цієї політсили була вчинена спроба державного пере-вороту, вона звернулася за під-тримкою саме до суспільства. Та цього замало, щоб змусити сус-пільство повірити у те, що настав історичний момент для сталого де-мократичного розвитку.

Демократичні цінності не ма-ють надійної опори в сучасних ту-рецьких реаліях. Свідченням цьо-го є те, що деякі з «прихильників» владної партії брали участь у жор-стоких нападах на невинних сол-дат, які виконували накази своїх офіцерів в рамках військової су-бординації. Такі насильницькі дії, зокрема, образи, відтинання голів невинним людям, а також сканду-вання релігійних гасел на вулицях і заклики до встановлення законів шаріату посіяли нові зерна сумніву серед багатьох громадян і похитну-ли віру в те, що після спроби пере-вороту ПСР змінить свої позиції і поглибить демократичний процес.

Враховуючи масштаби насилля, стрімкі контрзаходи влади, серед

яких оголошення надзвичайного стану в державі на три місяці,

арешти тисяч вищих офіцерів армії та поліції, звільнення суддів, осві-

тян та державних службовців, і, що більш важливо, поразку заколотни-

ків, ми маємо справу з чимось біль-шим, ніж нічна спроба перевороту

25

Для того щоб партія Ердогана відновила своє реноме демокра-тичної сили, їй потрібно більше ро-бити всередині самої Туреччини, наприклад. почати випускати аре-штованих журналістів і політиків, покласти край війні в Курдистані і порушенням прав людини.

Невдала спроба державного перевороту змусить Анкару

переглянути свою зовнішню політику в регіоні

Ще до перевороту «Партія спра-ведливості і розвитку» почала від-новлювати стосунки з Ізраїлем, Єгиптом, Росією та навіть Сирією. Уряд назвав цей зовнішньополі-тичний курс збільшенням кількос-ті друзів та зменшенням числа во-рогів. Керуючись цією парадигмою, Анкара вже зробила деякі кроки назустріч Тель-Авіву і Москві. Найближчим часом цей процес ще більше активізується.

А от у минулорічному погір-шенні відносин з Росією турецький уряд почав звинувачувати зааре-штованих військовослужбовців і рух Гюлена. Наприклад, Берат Ал-байрак, міністр енергетики і при-родних ресурсів, заявив про мож-ливість проведення нового розслідування щодо збитого росій-ського військового літака. За зви-нуваченням в участі у державному перевороті уже заарештували двох військових офіцерів, які начебто причетні до збиття російського лі-

така. Для того щоб уникнути по-дальшої ізоляції на Близькому Схо-ді, правляча партія Ердогана буде робити все можливе, щоб покра-щити відносини з Росією.

Чому турецькі курди не підтримали жодну зі сторін

конфлікту? Турецький націоналізм запере-

чує існування нетурецьких етнічних груп. З 1923 року він є однією з фун-даментальних засад турецького дер-жавотворення. Світські і консерва-тивні сили завжди спиралися на націоналізм у визначенні внутріш-ньої політики країни. Більш того, ту-рецькі військові, рух Гюлена, майже всі інститути держави стали части-ною офіційної політики асиміляції щодо курдів. Сьогодні влада також стоїть на засадах турецького націо-налізму і продовжує ігнорувати пи-тання надання курдам етнонаціо-нальних прав. Ердоган, Гюлен і турецькі військові єдині у своєму ставленні до курдського питання. Ці групи конкурують у боротьбі за вла-ду, однак, дотримуються майже іден-тичних переконань щодо курдів.

Більшість із заарештованих в рамках розслідування перевороту офіцерів обіймали високі посади і служили в курдському регіоні. Ба-гато з них керували військовими операціями в турецькому Курдис-тані протягом останніх декількох місяців, в результаті чого багато курдських поселень було повністю

Для того щоб уникнути подальшої ізоляції на Близькому Сході, правля-

ча партія Ердогана буде робити все можливе, щоб покращити відноси-

ни з Росією

Ердоган, Гюлен і турецькі військові єдині у своєму ставленні до курд-

ського питання. Ці групи конкуру-ють у боротьбі за владу, однак,

дотримуються майже ідентичних переконань щодо курдів

В ході проведення військових операцій проти курдського населен-

ня жодних непорозумінь між військовими і Ердоганом не виника-

ло

26

знищено, сотні цивільних загину-ли, а понад 500 тисяч осіб покину-ти свої домівки. При цьому в ході проведення військових операцій проти курдського населення жод-них непорозумінь між військовими і Ердоганом не виникало.

Тому курди не могли обрати ані сторону військових, що підтрима-ли переворот, ані правлячу партію. Курди добре знають, що обидві сили сповідують однакові націона-лістичні погляди щодо курдського питання…

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2016

27

Польща динамічно надолужує згаяне в сфері кібербезпеки, впро-ваджуючи нову стратегію, затвер-джуючи нові закони та створюючи нові інституції, завданням яких буде боротьба з кібернетичними загрозами. Наразі зарано оцінюва-ти ефективність цих зусиль, однак схоже, що Варшава рухається у правильному напрямку.

Виклики та ризики Урядова група з питань реагу-

вання на комп’ютерні інциденти CERT.GOV.Pl, яка функціонує в рамках Агентства Внутрішньої Безпеки (АВБ), щорічно готує звіти про кількість та види кібератак. Із них випливає, що ми маємо справу

з постійно зростаючою кількістю атак та постійно зростаючим рів-нем їх «вишуканості». Одним з го-ловних викликів серед названих в звіті є ідентифікація злочинця, яка ускладнена через застосування ними т.зв. анонімних мереж - та-ких як, наприклад, TOR.

Збільшення кількості атак та-кож пов’язана з прогресом в комп’ютеризації Польщі та зроста-ючою кількістю користувачів Ін-тернету. Варто звернути увагу, що фірма Check Point вказала на Поль-щу, як на найбільш податну на кібе-ратаки країну ЄС.

Попри регулярне зростання кількості атак, наймасштабніші та найнебезпечніші мали місце ще у

Протидія загрозам національній кібербезпеці. Варшавський зріз

Анджей Козловскі (Andrzej Kozlowski), агентство Defence24.pl,

(Республіка Польща)

Ми маємо справу з постійно зроста-ючою кількістю атак та постійно

зростаючим рівнем їх «вишуканості»

28

2012 році, коли було здійснено спробу введення до польського електронного документообігу до-кументу з назвою ACTA, метою якого була боротьба з порушенням прав інтелектуальної власності. Проте, в експертних середовищах його сприйняли як спробу цензури в Інтернеті. В результаті, окрім ву-личних протестів мали місце про-тести в кіберпросторі. Масовані DOS-атаки, проведені активіста-ми-хакерами з групою Anonymous на чолі призвели до паралічу сайтів держадміністрації.

Інцидент показав слабкість те-лекомунікаційного, інформаційно-го забезпечення польської держави та відсутність обізнаності з боку політичного класу. … Приміром, один з провідних політиків правля-чої партії пояснював проблеми з доступом до сайтів їхньою великою популярністю.

Раніше питання кіберзагроз не вважали серйозним. Лише військо-ві домени змогли справитись з про-блемою, яка виникла довкола доку-менту ACTA. Якщо група хакерів-активістів («хактивістів») змогла вдарити по державних ре-сурсах, то що говорити про потен-ційні атаки хакерів, за якими може стояти держава-агресор. Саме тому, побоювання про кібербезпе-ку Польщі є обґрунтованими.

Нажаль, дуже мало відомо про діяльність держав відносно кіберп-ростору Польщі, оскільки АВБ не

публікує таких даних. Проте, бе-ручи до уваги членство Польщі в ЄС та НАТО і напружені стосунки зі все більш агресивною Росією, яка володіє одним з найбільш роз-винених потенціалів в кіберпрос-торі, схоже, Польща є об’єктом атак хакерів з-за кордону. Із пові-домлень у ЗМІ ми знаємо, що Польща була однією з країн, проти яких проводились кібершпигун-ські атаки т.зв. «дюків» – росій-ських груп хакерів, пов’язаних з Кремлем. Протягом 7 років вони викрадали інформацію з держав-них інституцій. Про інші інциден-ти не відомо, але досить ймовірно, що вони також мали місце.

Зусилля ПольщіПротягом тривалого часу зу-

силля офіційної Варшави щодо за-безпечення кібербезпеки були явно недостатніми, а особи відповідаль-ні за ці процеси були позбавлені елементарних знань. У 2015 році був оприлюднений звіт Вищої контрольної палати, яка вкрай не-гативно оцінила політику влади в сфері кіберпростору. Мова йшла про брак єдиних та системних дій щодо моніторингу кіберзагроз та відсутність єдиного центру при-йняття рішень. Також згадувалось про пасивне очікування на готовий рецепт з боку структур ЄС. Низка атак, про які згадувалось вище, стали стимулом до зрушень в цьо-му контексті.

Якщо група хакерів-активістів («хактивістів») змогла вдарити по державних ресурсах, то що говори-

ти про потенційні атаки хакерів, за якими може стояти держава-агре-

сор

Протягом тривалого часу зусилля офіційної Варшави щодо забезпечен-

ня кібербезпеки були явно недо-статніми, а особи відповідальні за ці процеси були позбавлені елемен-

тарних знань

Низка атак стали стимулом до зрушень в цьому контексті

29

Одним з визначених завдань є створення нової стратегії кібербез-пеки. На даний момент робота щодо її опрацювання продовжу-ється, але вже відомо, що кібербез-пека отримає статус стратегічного пріоритету Польщі. Ключовими за-вданнями є побудова структур, від-повідальних за протидію атакам, опрацювання системи поперед-ження про загрози та процедур ре-агування на атаки. Також плану-ється введення до польського законодавства закону «Про кібер-нетичну безпеку», яка має класифі-кувати безпекові кластери: вся цен-тральна адміністрація буде одним з них, а на обласному рівні буде ство-рено групи з питань охорони ме-реж органів самоврядування. Стра-тегія має набути чинність вже наприкінці поточного року. Попри очевидну необхідність розбудови юридичної бази, Польща може по-хвалитися певними здобутками в цьому контексті як одна з небага-тьох держав, що вже прийняла від-повідні зміни до законодавства, які визначають дефініцію кіберпрос-тору таким чином, що дає змогу за-провадити надзвичайний стан вна-слідок атаки у віртуальному світі.

Незважаючи на сказане, ключо-вим викликом для Польщі Вища контрольна палата у згаданому зві-ті називала хаотичну інституційну структуру. Схоже, цю проблему Варшава вирішила зняти карди-нально, а доказом цього має бути

створення «Міністерства цифриза-ції», яке відповідатиме в першу чергу за цивільний простір кібер-безпеки, контролюватиме процес цифрових технологій Польщі та дбатиме про безпеку найважливі-ших структур та послуг. Також мі-ністерство включене в систему роз-робки стратегії кібербезпеки. Недавно на базі відомства було створено Національний центр з кі-бербезпеки (NCC), який має бути головною структурою, відпові-дальною за кібернетичний простір.

NCC було сформовано на базі групи CERT.GOV.Pl, яка вже мала в розпорядженні ряд досвідчених аналітиків. На даний момент клю-човим завданням центру є своєчас-не попередження про загрози, ре-акція на атаки та координація процесу обміну інформацією. Вар-то зазначити, що до NCC залучені не лише представники публічної адміністрації, а й також представ-ники приватного сектора, включно з найбільшими польськими фірма-ми. Таким чином центр намагаєть-ся подолати проблему недолугої системи обміну інформацією між інституціями.

Після зміни влади у 2015 році в Польщі, більший акцент на кібер-безпеку почали робити і в системі Міноборони. Нове керівництво оголосило, що кібербезпека вважа-тиметься одним із пріоритетів у розробці двох програм: оборонної стратегії та технічної модернізації

Польща може похвалитися певними здобутками в цьому контексті як

одна з небагатьох держав, що вже прийняла відповідні зміни до законо-

давства, які визначають дефініцію кіберпростору таким чином, що дає

змогу запровадити надзвичайний стан внаслідок атаки у віртуально-

му світі

30

збройних сил. У відомстві працю-ють групи реагування на комп’ютерні інциденти, які займа-ються координацією дій всього ві-домства, аналізом подій в кіберп-росторі та підвищенням рівня свідомості щодо телекомунікацій-ної безпеки серед співробітників Міноборони. Ще з 2013 року в структурі Міноборони функціонує Національний центр криптології, який опрацьовує криптологічні рі-шення для польської адміністрації та війська. І власне тут можна гово-рити про певний недолік, що поля-гає у недостатньому рівні співпраці криптологів з NCC.

Безумовним успіхом польських структур, а конкретно Агентства Внутрішньої Безпеки та Наукової і Академічної Комп’ютерної Мережі, є розробка системи Arakis-Gov. Розробка передбачена для своєчас-ного попередження про кіберне-тичні загрози. Парадокс ситуації полягає в тому, що наразі не вдало-ся оптимально використати успіх науковців – на заваді цьому стали депутати парламенту, які заблоку-вали застосування Arakis-Gov в сеймі.

Відкритим залишається пи-тання про наступальні можли-

вості Польщі в кіберпросторі. На-приклад, сформульована Бюро Національної Безпеки Доктрина Кібербезпеки Речіпосполитої включає й такий постулат. Проте, оцінювати існування справжніх можливостей Варшави надзви-чайно складно через закритість інформації. Однак можна зроби-ти припущення, що на даний мо-мент ще зарано очікувати успіхів у наступальних операціях поль-ської кібернетики.

Загалом Польща знаходиться в стадії значимих змін в сфері кібер-безпеки. Основними рисами цих процесів є розробка нових страте-гічних документів та формування органів, відповідальних за імпле-ментацію державної політики. По-при певні зрушення в плані кібер-нетичної співпраці державних та приватних структур, простір до поглиблення співробітництва за-лишається значним. Не використа-ним є, наприклад, потенціал при-ватних банків. Безумовно позитивною рисою польських зу-силь з підвищення рівня кібербез-пеки є поява в лавах політичних еліт свідомості щодо безальтерна-тивності продовження зусиль в цій царині...

Безумовним успіхом польських структур, а конкретно Агентства Внутрішньої Безпеки та Наукової і

Академічної Комп’ютерної Мережі, є розробка системи Arakis-Gov

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2016

31

В Декларації Варшавського самі-ту НАТО проблематиці енергетич-ної безпеки приділено певну увагу, подібно того, як це мало місце на самітах Альянсу у 2008 (Бухарест) та 2009 (Рига) роках. Пункт 135-й формулює консенсусне ставлення НАТО до означеної тематики: «Як показує криза на територіях на схід та південь від НАТО, події в енергетичному секторі можуть мати значні політичні та безпекові наслідки для союзників та Альянсу. Стабільні та надійні постачання енергоносіїв, диверсифікація марш-рутів імпорту, постачальників та енергетичних ресурсів, а також су-місність енергетичних мереж ма-ють вирішальне значення для нашої

здатності протистояти політич-ному та економічному тиску. Відпо-відальність за такі питання пере-важно несуть уряди окремих держав та інші міжнародні організації, про-те НАТО пильно стежить за безпе-ковими наслідками відповідних по-дій в енергетиці та приділяє особливу увагу диверсифікації по-ставок енергоносіїв до євроатлан-тичного регіону. Саме тому ми буде-мо підвищувати стратегічний рівень нашої обізнаності в цій цари-ні, зокрема за допомогою обміну опе-ративною інформацією та розши-рення наших зв’язків з іншими міжнародними організаціями, таки-ми як Міжнародне енергетичне агентство та ЄС відповідно. Ми

Аналітичні розробки

НАТО та проблематика енергетичної безпеки в контексті рішень Варшавського саміту

Михайло Гончар,президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»

консультант секретаря РНБОУ (1996 - 2000 рр.)

32

проводитимемо консультації та ді-литимемося інформацією щодо тих питань енергетичної безпеки, які ви-кликають особливе занепокоєння союзників та Альянсу, з метою створення комплексного бачення енергетичного ландшафту, який по-стійно еволюціонує, зосереджуючись на тих ділянках, де НАТО має мож-ливість забезпечити додану вар-тість. Ми також продовжуватиме-мо зміцнювати спроможність НАТО надавати підтримку державним ор-ганам інших країн в питаннях захис-ту критичної інфраструктури та підвищувати їхню здатність захи-щатися від збоїв в постачанні енер-горесурсів, які можуть зашкодити національній та колективній оборо-ні, включно з гібридними та кіберне-тичними загрозами».

З даної констатації можна зро-бити висновок про деяку недооцін-ку з боку Альянсу важливості про-блематики енергетичної безпеки, неповне усвідомлення того, як енер-гетичні ресурси та інфраструктура можуть неконвенційно використо-вуватись в війнах нового покоління. Приклад Росії є дуже показовим у цьому сенсі, тим більше, що ця кра-їна з її агресивною поведінкою є ви-кликом №1 для НАТО у сучасному світі.

Що собою представляє двигун російської експансії та агресії? Коли поглянути на енергетичну та еконо-мічну статистику, то можна впевни-тись, що мотор російської агресії живиться нафто- і газодоларами, які РФ отримує в якості доходів від експорту енергоресурсів.

Табл. 1. Російський енергетичний експорт та його питома вага у загальному обсязі експорту РФ, млрд. дол. США

Експортні позиції 2012 2013 2014 2015

Нафта та на фтопродукти 280,0 282,9 269,7 157,0

Природний газ 63,0 67,2 55,2 46,4

Кам’яне вугілля 13,0 11,8 11,6 9,5

Електроенергія 1,0 1,0 0,73 0,74

Загальний обсяг енергетичного експорту

366,0 [69,7%]

362,9 [68,9%]

346,1 [69,5%]

213,6 [61,7%]

Загальний обсяг експорту РФ 524,7 526,4 496,9 345,9

Прим.: На основі офіційних статистичних даних державних органів РФ

33

Тут же можна знайти й відповідь чому західні санкції недостатньо ефективні. Західні санкції проти Ро-сії гальмують агресію Москви, але не стримують її. Ці санкції не заче-пили живильне джерело агресії – експорт енергетичних ресурсів. Для зупинення російської агресії необ-хідне поєднання низьких цін на на-фту та жорсткі санкції іранського зразка (обмеження ЄС на закупку російської нафти, відключення від SWIFT, тощо), а також відмова ЄС від політично мотивованих проек-тів типу газопроводу Nord Stream 2, які являють собою не тільки про-екти експорту газу до ЄС, але й екс-порту корупції. Корупція - дуже ефективна зброя, що успішно може замінити собою танкові корпуси та повітряні армії.

РФ доволі успішно використо-вує енергоресурси та інфраструк-туру їх доставки для вирішення завдань геополітичного та геоеко-номічного характеру. Енергетичні мотиви також присутні в діях Росії, в тому числі геополітичного, геое-кономічного та військового харак-теру. Веапонізація енергетичної по-літики Росії розпочалася не сьогодні. Концептуальні витоки потрібно шукати в 2003 році, в ба-зовому документі – Енергетичній стратегії Росії, яка розпочинається з доволі відвертої констатації: «Ро-сія має у своєму розпорядженні значні запаси енергетичних ре-сурсів і потужний паливно-енер-

гетичний комплекс, який є базою розвитку економіки, інструмен-том проведення внутрішньої і зо-внішньої політики».

Оцінка енергетичної активності Росії виконувалася у Європі лише у системі бізнес-координат. Аналіз поведінки Росії в 2000-х роках пока-зує, що вона послідовно йшла до ви-користання енергоресурсів як енер-гетичної зброї, ретельно маскуючи це під комерційні суперечки з по-купцями російських вуглеводнів на пострадянському просторі. Енерге-тична зброя є ефективною в умовах монополії зовнішніх поставок, про-фіциту трубопровідних потужнос-тей, високих цін на енергоресурси, низьких температур взимку, коли зростаючий попит створює дефіцит палива.

Якщо перейти до початку росій-ської агресії проти України у 2014 році, то у діях Кремля були вагомі енергетичні мотиви. Враховуючи традиційну схильність Росії до ство-рення антиконкурентних та моно-польних схем, окупація Кримського півострова дала Росії вирішення низки питань стратегічного харак-теру:• ліквідація перспективних і

масштабних проектів видобутку газу на шельфі Чорного моря, які ініціювала Україна із залучен-ням провідних європейських і американських компаній, що стало викликом для російських державних компаній;

34

• витіснення з північного сектора Чорного моря провідних амери-канських і європейських нафто-газових компаній, що є конку-рентами російських державних компаній;

• позбавлення України доступу до основної частини шельфових родовищ газу і перспективних запасів вуглеводнів в Чорному морі;

• створення передумов для корек-ції маршруту трансчорноморсь-кого газопроводу (на той час «Південний потік», згодом – «Ту-рецький», «Болгарський») з част-ковим прокладанням його по-близу або й через Кримський півострів та шельфову мілководну зону Чорного моря. Якщо екстраполювати ці ро-

сійські підходи на відносини з ЄС, то нескладно дійти висновку, яким є їх російське бачення в кри-тично важливому для Європи га-зовому секторі. Росія активно намагається дискредитувати істо-ричний маршрут транзиту газу до Європи через Україну, діючи різ-ними засобами – пропаганда про застарілість та ненадійність ГТС України, «громадянську війну» в Україні, крадіжки газу та інші ні-сенітниці. А у 2014 -му році з по-чатком гібресії мали місце й ди-версійні дії на газопроводі Уренгой – Помари – Ужгород, що були замасковані під технічні інци-денти.

Однак, завдяки унікальності ГТС України, високому рівню інтер-конектингу, це не спричинило за со-бою переривання поставок газу в ЄС ні на секунду. Слід зазначити, що за нашими оцінками, для повно-го переривання поставок газу в ЄС з території України необхідно про-вести одночасний підрив в 29 міс-цях об’єктів ГТС, що є практично нездійсненним завданням в умовах гібридної війни. ГТС України про-йшла і продовжує проходити ви-пробування «гарячим сценарієм» вже третій рік, безперебійно забез-печуючи транзит сибірського газу до Європи.

Диверсійний почерк проявився і в іншій країні – Туреччині, яка по-зиціонується Москвою як новий маршрут для транзиту вуглеводнів до Європи з неросійських джерел та в обхід Росії. «Чомусь» влітку 2015 року Робітнича партія Курдистану (РПК, продукт Першого Головного управління КДБ СРСР часів холод-ної війни) вирішила підірвати усі основні трубопроводи на сході Ту-реччини. Раптове розмороження Карабахського конфлікту на почат-ку квітня 2016 року, як і демонстра-тивні пуски ракет по Сирії з аквато-рії Каспійського моря у жовтні 2015-го є посланнями Європі та країнам Каспійського регіону, а та-кож провідним західним компані-ям, що інвестують там у видобуток газу та нафти, про готовність Росії будь-якої миті взяти під свій контр-

35

оль чи просто перервати реалізацію проектів постачання газу та нафти з Центральної Азії та Азербайджану до ЄС.

Амбіції Росії мають глобальний характер, але передусім вони кон-центруються на сусідніх регіонах та країнах, які в Москві вважають кон-курентами в енергетичній сфері та які мають великі поклади вуглевод-нів. Москва реалізує біпаралельну стратегію. З одного боку Росія хоче збільшити енергетичну залежність Європи від її вуглеводнів. Це дося-гається шляхом настійливої реалі-зації проектів створення безтран-зитних трубопровідних систем. З іншого боку – шляхом нейтралізації конкурентів, тим більше, коли сьо-годнішні конкуренти – це вчорашні радянські республіки, які інерційно в Москві вважаються «своїми».

Виходячи з наших досліджень, можу констатувати, що такі країни як Казахстан, Туркменістан, Азер-байджан перебувають під загрозою або державного перевороту, що може бути ініційованим РФ задля встановлення повного контролю над конкурентом, або російської агресії гібридного типу з метою хао-тизації конкурента й занепаду його видобувного сектору й експорту. Хоча Алжир не є сусідом Росії й по-зиціонується в Москві як антрикри-зовий партнер в Північній Африці та на Близькому Сході, тим не мен-ше, Москва зацікавлена в дестабілі-зації Алжиру третього за обсягом

після РФ та Норвегії постачальника газу до ЄС, й скороченні ним газо-вого експорту, який вона буде гото-ва замістити своїм газом.

Не слід недооцінювати амбіції Росії в Арктиці, яку вона традицій-но вважає своєю. По обсягу запасів вуглеводнів Арктика переважає Перську затоку, причому основні запаси газу знаходяться в Євро-Арктичному регіоні. Також неабия-ке значення має контроль над Пів-нічним морським шляхом з огляду на тенденцію звільнення Арктично-го океану від криги внаслідок гло-бального потепління. Росія вже за-раз має перевагу в Арктиці й реалізує програму нарощування своєї присутності, як в воєнному, так і в енергетичному вимірах. Не виключено, що архіпелаг Шпіцбер-ген або ж Свальбард як його назива-ють у Норвегії чи Грумант як його іменують у Росії, може виявитись першою територією російської екс-пансії в Арктиці у ХХІ столітті.

Повертаючись до воєнного ас-пекту гібридних воєн, слід побіжно зауважити, що у Росії приділяється увага використанню цивільної інф-раструктури і, зокрема, енергетич-ної, для вирішення у нетрадиційних спосіб питання доставки зброї ма-сового ураження. Лише один з мож-ливих прикладів. Підводні трубо-провідні системи (саме підводні, не суходільні) можуть бути викорис-тані для доставки ЗМУ. Під вигля-дом проходження діагностичного

36

пристрою на територію противни-ка може бути доставлено як кон-тейнер з бактеріологічним агентом, так і ядерний боєзаряд. Тому увагу потрібно звертати не стільки на провокативні шоу-польоти росій-ських стратегічних бомбардуваль-ників, скільки на технологічні но-вації, що розробляються в глибокій таємниці.

Повертаючись до української те-матики, варто зазначити, що в умо-вах гібридної агресії, нам вдалось нейтралізувати «газову зброю» Кремля. Забезпечення України га-зом завжди залежало від поставок з Росії або через Росію. І газовий сек-тор традиційно був вразливим міс-цем для України в її відносинах з РФ. Скорочення споживання газу та реверсні поставки з ЄС зроби-ли неефективним застосування Росією проти України газового важеля.

Найбільші ризики для України в зимовому сезоні 2015-2016 р.р. були пов’язані з електроенергетикою. За-гроза, яка позначилась – це кібер-атаки на об’єкти ОЕС України. 23 грудня 2015 року ОЕС України була піддана масованій кібер-атаці. Слід, однак, відзначити, що стійкість ОЕС виявилась більшою, аніж уявлялось. Я не буду заглиблюватися у кібер-тематику, лише зазначу, що за ви-сновком американських експертів, які оцінювали ситуацію, «хакери, які атакували українські електро-станції … ретельно планували на-

пад протягом багатьох місяців. Спо-чатку вони провели розвідку внутрішніх мереж, потім добули дані операторів, а потім зробили синхронну атаку». Тому, кібер-за-хист критично важливої енергетич-ної інфраструктури в умовах гі-бридної агресії РФ проти України набуває високої пріоритетності. А для ЄС і НАТО так само, і особливо, для Німеччини. Енергомережі ФРН перебувають під загрозою масова-них кібер-атак, особливо, в зимовий період. Штучно створений блек-аут може поставити хрест на подальшо-му розвитку відновлювальної енер-гетики в ФРН. Натомість Росія го-това запропонувати більше газу й реалізацію «Північного потоку -2», на що німецька сторона вже й так згодна, не розуміючи глибинних мотивів Росії.

Підсумовуючи викладене вище, можна констатувати, що Росія ви-користовуватиме проксі-методи для прихованої протидії європейським спробам диверсифікувати поста-чання енергоресурсів до ЄС та реа-лізувати проекти постачання газу з неросійських джерел. Потрібний посилений моніторинг російської активності всередині країн-членів НАТО та ЄС. Росія, за логікою війни нового покоління, багато в чому буде діяти зсередини, а не ззовні, в тому числі використовуючи лоб-бістські та корупційні механізми, напрацьовані за останні десятиліт-тя вуглеводневих постачань до Єв-

«Хакери, які атакували українські електростанції … ретельно плану-

вали напад протягом багатьох місяців. Спочатку вони провели

розвідку внутрішніх мереж, потім добули дані операторів, а потім

зробили синхронну атаку»

37

ропи. Росія буде діяти на кібер-ура-ження європейських енергетичних мереж, намагаючись спровокувати масштабний блек-аут. Відповідно до технологій протидії агресіям гібрид-ного типу, необхідна альтернативна модель примусу до миру невоєнним шляхом або ж створенням для ньо-го сценарію мультикризи зсереди-ни.

Про особливості російської вер-сії гібридної війни йдеться у роботі Центру глобалістики «Стратегія

ХХІ» «Гибрессия Путина. Невоенные аспекты войн нового поколения». Гібресія – скорочено від «гібридна агресія». Це частина нашого дослід-ницького проекту «Антарес», в рам-ках якого експертною групою Цен-тру також виконується робота з вивчення енергетичного компонен-ту війни нового покоління за спри-яння МФВ та в рамках якого ми співпрацюємо з Центром дослі-дження армії, конверсії та роззбро-єння.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2016

38

Владимир Гундяев. Москвоская Патриархия на острие

идеологической атакиНедавний крестный ход прихо-

жан УПЦ МП, во время которого огромные толпы верующих запо-лонили центр Киева, оказался оче-редным ярким напоминанием о силе и могуществе организации, история которой неразрывно свя-зана с историей российского госу-дарства, и мощь которой во все времена была такова, что даже пре-исполненные решительности и го-товые к самым радикальным и ан-тигуманным шагам большевики первых постреволюционных деся-тилетий оказались бессильны в её уничтожении, и вынуждены были

выстраивать сложную и запутан-ную систему сосуществования.

Сегодня РПЦ и её союз с путин-ской государственной машиной сильны и эффективны, а уровень взаимодействия государства и церкви беспрецедентен для постсо-ветской России. Для того чтобы по-нять структуру этого, по сути, го-сударственного ведомства и его перспективы, следует присмо-треться к личности нынешнего предстоятеля РПЦ – человека, ока-зывающего колоссальное влияние на моральный климат в стране и властвующего над умами миллио-нов людей. А для понимания путей выхода на нынешний статус-кво необходимо проследить весь путь,

Отряд особого назначения Владимира Путина (воины информационной войны)

Дмитрий Козлов, руководитель Лаборатории анализа личности ЦИАКР

Сегодня РПЦ и её союз с путинской государственной машиной сильны и эффективны, а уровень взаимодей-ствия государства и церкви беспре-

цедентен для постсоветской России

39

пройденный Русской православ-ной церковью за советский и пост-советский периоды.

К моменту провозглашения со-ветской власти церковь являлась не-отъемлемой частью государственно-го аппарата царской империи, веками обеспечивавшей лояльность масс и за это пользовавшейся особой ненавистью новых правителей. Кро-вавая и беспощадная секуляризация, затеянная большевиками, нанесла РПЦ тяжёлый урон. Сначала была полностью упразднена государ-ственная поддержка и бюджетное финансирование церковных учреж-дений. Затем настал черёд репрес-сий  – множество епископов и свя-щенников были казнены или сосланы в лагеря, храмы закрыва-лись, церковные земли подлежали конфискации. Отдельным способом борьбы стало инспирирование вла-стями церковных расколов – Обнов-ленческого, Григорианского и дру-гих. В результате всех этих действий к середине 1920-х годов РПЦ находи-лась на грани полного исчезновения.

В отчаянной попытке уберечь себя от гонений руководство РПЦ в 1927 году издало Послание, в кото-ром требовала от членов Церкви и заграничного духовенства полной гражданской и политической ло-яльности советской власти. Подоб-ное решение вызвало отчуждение большинства епископов в эмигра-ции и образованию ряда «староцер-ковных» организаций, отказавших-

ся признавать власть Патриаршей церкви. В то же время особых по-блажек от властей РПЦ тогда не по-лучила. Ситуация изменилась лишь с началом Второй мировой войны, когда Сталин осознал истинный по-тенциал пусть и ослабленной, но всё ещё имеющей огромное влияние на массы Церкви в деле манипулиро-вания общественным мнением. Если прежде власти были относи-тельно лояльны лишь к обновленче-ским структурам, то с 1943 года ос-новным партнёром властей вновь становится Московская Патриар-хия. Активные репрессии и атеи-стическая пропаганда прекращают-ся, в стране вновь открываются тысячи храмов и несколько бого-словских школ.

Впоследствии РПЦ пережила ещё один, менее радикальный пери-од гонений в годы хрущёвской «От-тепели», однако впоследствии прес-синг государства уменьшился, став ленивым и формальным. Впрочем, Церковь и её деятели в период позд-него СССР всё равно были окутаны ореолом вольнодумства и оппози-ционности. Сегодня сложно пред-ставить, что в те годы ряд мирян и клириков участвовали в диссидент-ском движении, признавались впо-следствии «узниками совести», от-бывали заключение в советских тюрьмах и в ссылке, защищая сво-боду вероисповедания.

Несмотря на относительно мир-ное существование церкви и госу-

Сегодня сложно представить, что в те годы ряд мирян и клириков участвовали в диссидентском

движении, признавались впослед-ствии «узниками совести»,

отбывали заключение в советских тюрьмах и в ссылке, защищая

свободу вероисповедания

40

дарства, в целом политика властей оставалась атеистической. К 1987 году число действующих церквей в СССР сократилось до 6893, а дей-ствующих монастырей до полутора десятков, из которых в двух (в Лит-ве и Белоруссии) имелись две мона-шеские общины, мужская и жен-ская. Кроме того, два монастыря находились за пределами СССР - в Святой Земле и на Афоне. В 1987 году в РСФСР от 40 до 50 % ново-рожденных (в зависимости от реги-она) были крещены и более 60 % умерших были похоронены по хри-стианскому обычаю. С 1987 года в рамках Перестройки начинается возрождение РПЦ – количество приходов стремительно растёт, Церкви возвращается множество культовых сооружений. В 1988-м в СССР с широким размахом отмеча-ется тысячелетие Крещения Руси. Впервые снимается запрет на осве-щение религиозной деятельности в СМИ, богослужения транслируют-ся в прямом эфире центральных те-леканалов.

В 1990-м году предстоятелем РПЦ становится митрополит Ле-нинградский и Новгородский Алек-сий (Ридигер), и в истории взаимо-отношений российских властей и церкви начинается новая эпоха. С одной стороны, агонизирующий СССР уходит в прошлое, вместе с давлением властей и атеистической пропагандой. С другой – прямая поддержка властей, по-прежнему

декларирующих секулярный и свет-ский характер государства, остаётся ограниченной, возможность влия-ния на социальные институты – прежде всего, образование – по-прежнему невелика, а целый ряд территориально-канонических под-разделений РПЦ впервые в её исто-рии оказался за границей, на терри-тории суверенных государств, где Московской Патриархии пришлось вести борьбу с тяготевшими к неза-висимости от Москвы верующими и клиром.

При Алексии РПЦ превратилась в мощную организационно и фи-нансово структуру, во многом вос-становившую прежнее влияние, но всё ещё сохранявшую самостоя-тельность от государства, в правле-ние Ельцина лишённого чётких иде-ологических ориентиров и не стремившегося контролировать ду-ховную жизнь населения. Для вос-создания дореволюционной сцепки государства и церкви (во многом, как и прочие компоненты путин-ского режима, сугубо театральной) понадобилась смена как церковно-го, так и кремлёвского начальства. Поначалу новый хозяин Кремля со-трудничал с прежним предстояте-лем РПЦ, однако выход на сцену но-вого патриарха практически совпал по времени с резким разворотом путинского режима от прежней ельцинской относительно либе-ральной, прозападной парадигмы к современному российскому псевдо-

Личность нового духовного поводыря россиян вполне соответ-

ствовала устаканившейся правя-щей элите путинского разлива

41

консерватизму и «духовным скре-пам». И личность нового духовного поводыря россиян вполне соответ-ствовала устаканившейся правящей элите путинского разлива.

Владимир Михайлович Гундяев родился 20 ноября 1946 года в Ле-нинграде. Отец будущего главы РПЦ был заводским механиком, однако в молодости закончил бого-словские курсы, был осуждён по политической статье, а после осво-бождения и через год после рожде-ния Владимира был рукоположен в диакона. Дед, со слов самого Влади-мира, также был священником, вы-ступавшим против обновленче-ства, и подвергшимся репрессиям.

После окончания 8-го класса средней школы Гундяев поступил в Ленинградскую комплексную гео-логическую экспедицию Северо-За-падного геологического управле-ния, где работал с 1962 по 1965 год техником-картографом, совмещая работу с обучением в школе.

В 1965 году будущий патриарх поступил в Ленинградскую духов-ную семинарию, затем — в Ленин-градскую духовную академию. В апреле 1969 года Гундяев был по-стрижен в монахи с наречением именем Кирилл.

В 1970 году с отличием окончил Ленинградскую Духовную Акаде-мию со степенью кандидата богосло-вия (диссертация на тему «Становле-ние и развитие церковной иерархии и учение Православной церкви о её

благодатном характере»), оставлен профессорским стипендиатом, пре-подавателем догматического бого-словия и помощником инспектора. 12 сентября 1971 года возведён в сан архимандрита. В том же году назна-чен представителем Московского Патриархата при Всемирном совете церквей в Женеве.

26 декабря 1974 года в возрасте 28 лет становится ректором Ленин-градских духовных академии и се-минарии, где создал специальный регентский класс для девушек и ввел уроки физкультуры.

С 7 июня 1975 года Гундяев – председатель епархиального совета Ленинградской епархии. 14 марта 1976 года посвящён в сан епископа Выборгского, викария Ленинград-ской епархии. С ноября 1976 года по октябрь 1978 года нёс послушание заместителя Патриаршего экзарха Западной Европы митрополита Ни-кодима (Ротова).

В 1977 году Гундяев возведён в сан архиепископа, год спустя осво-божден от должности Заместителя Экзарха Западной Европы и назна-чен управляющим патриаршими приходами в Финляндии. В 1978 году назначен заместителем предсе-дателя Отдела внешних церковных сношений. С 1983 года –преподава-тель в аспирантуре при Московской Духовной Академии.

С 26 декабря 1984 года Гундя-ев  — архиепископ Смоленский и Вяземский. В этой должности буду-

42

щий Патриарх встречает начало Перестройки.

Здесь следует отметить, что, несмотря на отделение от государ-ства и существование под его по-стоянным давлением, РПЦ в со-ветскую эпоху, тем не менее, никогда не теряла своей структур-ной, «генетической» связи с вла-стями и восприятия себя в каче-стве государственного ведомства, пусть временно и впавшего в не-милость. Церковная иерархия, за-коны, привычки и жизненная фи-лософия церковной элиты мало чем отличались от элиты государ-ственной, и вопреки внешнему дремучему архаизму церковь в лице своих высших иерархов всег-да шагала в ногу со временем. По-этому совсем не удивительно, что на закате советского строя, в эпо-ху девальвации всех ценностей, ощущения глобальной усталости советского проекта от самого себя, безвременья и пропитавшей стра-ну сверху донизу застойной зат-хлости, все эти приметы скорого краха сформировали не только общеизвестное поколение безы-дейных и беспринципных госслу-жащих, вскоре активно ринув-шихся в безумие дикого капитализма, но и соответствую-щих им церковных иерархов, столь же близко к сердцу воспринимав-ших христианское учение, как ра-ботники идеологического аппара-та – марксизм-ленинизм.

Характерным представителем этих носителей «духовности», без сомнения, является и Владимир Гундяев.

В начале 90-х Гундяев занял от-носительно скромную по церков-ным меркам, но ключевую в финан-совом отношении должность руководителя Отдела внешних цер-ковных связей (ОВЦС МП) и впер-вые проявил себя за пределами вну-тренней церковной жизни. В 1993 году при участии Московской па-триархии возникла финансово-тор-говая группа Ника, вице-президен-том которой стал протоиерей Владимир Верига, коммерческий директор ОВЦС МП. Через год при правительстве РФ и одновременно в ОВСЦ появились две комиссии по гуманитарной помощи: первая ре-шала, какую помощь можно осво-бодить от налогов и акцизов, а вто-рая ввозила эту помощь по церковной линии и продавала ком-мерческим структурам. Таким об-разом, большая часть помощи, ос-вобожденной от налогов, распространялась через обычную торговую сеть, по обычным рыноч-ным ценам.

По этому каналу только в 1996 году ОВЦС ввез в страну около 8 миллиардов сигарет (данные прави-тельственной комиссии по гумани-тарной помощи). Это нанесло се-рьезный ущерб табачным магнатам того времени, которые вынуждены были платить пошлины и акцизы и

Характерным представителем этих носителей «духовности», без

сомнения, является и Владимир Гундяев

43

потому проигрывали в конкурент-ной борьбе ОВЦС МП.

Сколотив «стартовый капитал» на сигаретах, будущий предстоятель обратил внимание на нефть. Поми-мо упомянутого фонда Ника, ОВЦС МП выступил учредителем коммер-ческого банка Пересвет, АО Между-народное экономическое сотрудни-чество (МЭС), АО Свободное народное телевидение (СНТ) и ряда других структур. Самым доходным бизнесом Гундяева после 1996 года стал экспорт нефти по линии МЭС, освобожденного по просьбе Алек-сия II от таможенных пошлин. Ки-рилла в МЭСе представлял епископ Виктор (Пьянков), ныне прожива-ющий как частное лицо в США. Ежегодный оборот компании со-ставил в 1997 году около 2 млрд. долларов. Уже тогда бросалась в глаза склонность Гундяева к пом-пезной роскоши, позже ставшая предметом множества шуток. Впрочем, сегодняшнее состояние патриарха, как и экономическая де-ятельность Патриархии в целом, строжайше засекречены. По по-следним данным, попадавшим в открытые источники, в 2004 году стоимость активов, которые кон-тролировал митрополит Кирилл, оценивалась в 1,5 млрд. долларов. Спустя два года журналисты Мо-сковских новостей попытались пе-ресчитать активы главы церковного МИДа и пришли к выводу, что они насчитывают уже 4 млрд. долларов.

К тому времени РПЦ преврати-лась в экономического монстра, возглавляемого циничными мани-пуляторами, достигшими огромных успехов в оболванивании населе-ния – то есть, стала своего рода об-разцом для подражания для Путина и его «друзей», завершавших цен-трализацию власти и замыкание ключевых сфер экономики на соб-ственные кланы. Долго довольству-ясь аморфной либеральной идеоло-гией ельцинских времён, лишь слегка приправленной образами «сильной руки» и «восстановления вертикали власти», к середине 2000- х Путин понял, что готов к большему – формированию полно-ценной новой идеологической док-трины. После некоторых колебаний был осуществлён решительный по-ворот к националистическому кон-сервативному проекту и созданию противоречивой медийной завесы из традиционных ценностей, меси-ва советских и дореволюционных идеологем, прикрывающих обыкно-венную циничную клептократию. Полноценный союз власти и РПЦ (помимо прочего, имевшей давние и прочные связи со спецслужбами, выходцы из которых пришли к вла-сти) напрашивался сам собой.

У Путина, конечно же, не было никаких проблем в отношениях с патриархом Алексием II (Ридиге-ром) – человеком, до патриаршества демонстрировавшим абсолютную лояльность Кремлю, активно со-

Сколотив «стартовый капитал» на сигаретах, будущий предстоятель

обратил внимание на нефть

В 2004 году стоимость активов, которые контролировал митропо-

лит Кирилл, оценивалась в 1,5 млрд. долларов. Спустя два года

журналисты Московских новостей попытались пересчитать активы

главы церковного МИДа и пришли к выводу, что они насчитывают уже

4 млрд. долларов

44

трудничавшим со спецслужбами и способствовавшим (или, как мини-мум, не чинившим препятствий) репрессиям советских властей про-тив диссидентов в рядах церковных служителей. Однако в 2009-м году Ридигер скончался. И новый лидер РПЦ – избранный, без сомнения, не без участия Кремля – подходил на обретающую новое значение роль предстоятеля ещё лучше своего предшественника. Ведь если Риди-гер, при всей своей ответственно-сти за превращение РПЦ в крими-нально-мафиозную структуру, по всей видимости, действительно яв-лялся своего рода «патриотом Церк-ви» (полагавшим возможным ради неё идти на любую низость), то его наследник, принадлежа к «поколе-нию Застоя», не был обременён даже такими идеалами, и отлично подходил на роль одного из игроков команды Путина.

Под руководством нового лиде-ра РПЦ принялась наставлять со-граждан на путь «истинный» с ре-тивостью своих дореволюционных предшественников. Сотрясаемая скандалами, связанными с нравами духовенства в целом и патриарха в частности, Церковь всесторонне поддержала государство в реши-тельном наступлении на остатки де-мократических свобод и либераль-ных ценностей. Все наиболее одиозные и нарочито мракобесные действия режима Путина – от дела Pussy Riot до «закона Димы Яковле-

ва», не обходятся без одобрения и прямого участия гундяевской РПЦ. Священники стали регулярными гостями в армии, школах, больни-цах и других общественных учреж-дениях. Власть отвечает взаимно-стью: при Путине Кремль вернул Московскому патриархату около 28 тысяч объектов, ранее национали-зированных СССР, общей стоимо-стью в миллиарды долларов. В их числе – церкви, монастыри и драго-ценные артефакты, в основном за счет государственных музеев.

Учёные и общественность давно и безуспешно бьют в набат, стра-шась нарастающей клерикализации общества – религия всё глубже про-никает в образование и науку. Ко-личество верующих в стране – точ-нее, считающих себя таковыми – за последние 10 лет практически удво-илось, достигнув 75%. Конечно, речь идёт не о подлинной религиоз-ности. Однако православие стало символом национальной идентич-ности, архаичной русскости, к кото-рой, собственно, и апеллирует про-паганда. И в этом отношении рост подобного религиозного самосо-знания очень симптоматичен.

Конечно же, опасаться подлин-ной клерикализации современной РФ – по крайней мере, в средне-срочной перспективе – совершен-но нелепо. Так же, как и подозре-вать Путина и его окружение в искренней религиозности, истин-ном национализме и прочих идеа-

Все наиболее одиозные и нарочито мракобесные действия режима

Путина – от дела Pussy Riot до «закона Димы Яковлева», не обхо-

дятся без одобрения и прямого участия гундяевской РПЦ

РПЦ превратилась в очередную огромную труппу на сцене гранди-

озного путинского спектакля

45

лах, отвлекающих от накопления материальных благ. Поверхностное насаждение православия является лишь одним из элементов контро-ля над обществом в условиях его стремительной архаизации – отча-сти стихийной в 1990-е, и совер-шенно желательной и управляемой в путинскую эпоху. РПЦ преврати-лась в очередную огромную труппу на сцене грандиозного путинского спектакля. Истинному подчине-нию всего общества религиозным догматам препятствует абсолютно светский характер того поколения, к которому принадлежит не только государственная, но и церковная российская элита. И в этом свете трагикомичный инцидент с часами Breguet Classique на руке духовного лидера российского православия и их «чудотворное исчезновение» с фотографии даже обнадёживает – ведь беспринципный и алчный стяжатель в современном мире всё же безопаснее религиозного фана-тика.

Другим фактором, препятствую-щим сползанию РФ в теократию, является нетерпимость Путина к альтернативным центрам власти. Отношения с церковью он готов строить исключительно по принци-пу «кесарю кесарево», то есть, вос-принимая её как очередную госкор-порацию. Поделиться куском пирога коррупционной ренты в об-мен на лояльность и обеспечение бесперебойного одурманивания на-

рода религиозным «опиумом» – по-жалуйста. Но не более.

Едва заметная линия разлома между Кремлём и Патриархией про-явилась и в связи с агрессией про-тив Украины. Несмотря на активное участие рядового духовенства УПЦ МП в сепаратистском мятеже на востоке Украины и множество фак-тов полной солидарности значи-тельной части клира с официальной позицией РФ, сам предстоятель и официальные «говорящие головы» РПЦ изворачивались что есть мочи, чтобы уйти от каких-либо чётких формулировок, ограничиваясь рас-плывчатыми заявлениями о «мо-литвах во имя мира». На торжествах по случаю аннексии Крыма Гундяев отсутствовал, хотя редкое офици-альное мероприятие – тем более та-кого масштаба – обходится без его участия. Эта позиция наверняка вызвана нежеланием оттолкнуть от себя миллионы прихожан УПЦ МП, как минимум неоднозначно вос-принимающих действия Москвы в Украине.

Недавно уволенный из Москов-ской духовной академии одиозный протодиакон Андрей Кураев по дан-ному поводу заметил: «... вся ситуа-ция вокруг Крыма для РПЦ – это прямые потери. Приобретений ни-каких нет – потому что Крым и так епархия РПЦ, а вот потери могут быть очень серьезные. По всей Украине на волне антирусских на-строений люди могут начать хло-

В этом свете трагикомичный инцидент с часами Breguet Classique на руке духовного лидера российско-

го православия и их «чудотворное исчезновение» с фотографии даже

обнадёживает – ведь беспринципный и алчный стяжа-тель в современном мире всё же

безопаснее религиозного фанатика

46

пать дверями и уходить в другие конфессии». Таким образом, цер-ковь и государство всё же не тожде-ственны, у РПЦ свои цели и задачи, а Кремль жесточайше пресекает по-ползновения верхушки РПЦ на рас-ширение своего влияния.

Однако эти факты не означают, что в ползучей, декоративной и яко-бы контролируемой властями кле-рикализации РФ не кроется опас-ность куда большая, чем просто очередной инструмент управления толпой. Горизонт планирования российской верхушки - в силу её психологических особенностей - недостаточен для оценки угроз и рисков на десятилетия вперёд. Со-средоточившись на обеспечении собственных потребностей и под-держании стабильности в обществе ради благополучия правящей эли-ты, Путин не видит угрозы в про-должающемся скатывании населе-ния РФ в пучину дремучих суеверий и религиозного мракобесия. В слу-чае продолжения подобных заигры-ваний с «опиумом для народа» ре-жим рано или поздно может столкнуться с монстром, которого сам же и породил. А для того, чтобы представить себе картину хаоса и кровавого безумия, которое возни-кает на религиозной почве в услови-ях падения авторитарной власти, достаточно посмотреть на сегод-няшний Ближний Восток.

В заключение уместно будет привести слова известного истори-

ка и телеведущего Николая Сванид-зе, которые исчерпывающе характе-ризуют как цели путинско-гундяевского союза, так и его перспективы: «Основная идея, которую предлагает современная власть – это возвращение «велико-державного» статуса России. Цер-ковь приносит историческую глу-бину, четкое философское мировоззрение и культурные тра-диции, понятные большинству рос-сиян. Но это безнадежно архаичный институт, глубоко реакционный и с давними традициями подчинения себя государству. Он не в состоянии принять какую-либо прогрессив-ную позицию для развития страны и вместе с нынешними властями за-гоняет Россию в тупик прошлого»...

Владимир Соловьёв и иллюзия диалога

Говоря о пропаганде в современ-ных реалиях, следует отметить её развитие не только в технологиче-ской, но и в инструментальной пло-скости. Конечно, в современном мире можно найти медвежьи углы вроде Северной Кореи, где по-прежнему работают приёмы полу-вековой давности… Однако это возможно лишь в условиях искус-ственно созданной резервации, уголка прошлого, где информаци-онные технологии 21-го (а кое-где и конца 20-го) века так и не успели появиться. И эффективность этой пропаганды ограничена лишь тер-

Горизонт планирования российской верхушки – в силу её психологичес-ких особенностей - недостаточен для оценки угроз и рисков на деся-

тилетия вперёд

Говоря о пропаганде в современных реалиях, следует отметить её

развитие не только в технологи-ческой, но и в инструментальной

плоскости

47

риторией этой «временной анома-лии». Амбициозные цели, которые ставят перед собой современные российские пропагандисты – обол-ванивание фактически всего мира и собственного населения, в значи-тельной степени охваченного Ин-тернетом и привыкшего к информа-ционному плюрализму – требуют совсем иного подхода. И, конечно же, он был найден.

В наши дни нет ничего абсур-днее, чем попытка полной блокады неугодной правительству информа-ции. Фактически, подобные дей-ствия были малоэффективны и в прежние, «аналоговые» времена, и лишь порождали прослойку дисси-дентов, самиздат и массовое недове-рие граждан, не имевших даже тео-ретического доступа к альтернативным точкам зрения на любое событие в стране и за её пре-делами, но не спешивших из-за это-го верить официальной и одобрен-ной сверху версии. В результате, усугубляясь пропитавшей совет-ское общество на закате СССР иде-ологической усталостью, пропаган-да носила формальный характер, не достигала ключевой цели (не только и не столько контроля над массо-вым сознанием, сколько воздей-ствия на ключевые пассионарные группы – интеллигенцию, национа-листов и т.д.) и, в конечном резуль-тате, не смогла воспрепятствовать перехвату власти демократически-ми силами.

Современный российский ре-жим прекрасно усвоил ошибки сво-их советских предшественников, и работает далеко не столь топорно. Ни о каком тотальном «закручива-нии гаек» речь не идёт – методы об-работки населения стали куда изо-щрённее и тоньше. Мыслящий человек в сегодняшней РФ ни в коем случае не должен почувствовать полное отсутствие отдушин для оп-позиционной деятельности (или её видимости) или страдать от нехват-ки объективной информации. Не нравятся государственные СМИ? Всегда есть телеканал «Дождь» и не-сколько других. Интернет по-прежнему остаётся практически не-подцензурным – несмотря на спорадическое давление, которому подвергаются российские блоггеры и Интернет-СМИ, зарубежные ис-точники продолжают оставаться доступными для россиян.

Всё это создаёт видимость плю-рализма, подобно формальному су-ществованию оппозиционных пар-тий. Однако в действительности сегмент медиапространства, фор-мально неподконтрольный властям и продуцирующий альтернативный официальному информационный продукт, находится под постоян-ным контролем и мониторингом правительства, жёстко контролиру-ется и является своего рода резерва-цией для инакомыслящих, призван-ной канализировать и «заземлить» протестные устремления. «Офици-

В наши дни нет ничего абсурднее, чем попытка полной блокады не-

угодной правительству информа-ции

Современный российский режим прекрасно усвоил ошибки своих

советских предшественников, и работает далеко не столь топор-но. Ни о каком тотальном «закру-

чивании гаек» речь не идёт – методы обработки населения

стали куда изощрённее и тоньше

48

альные» СМИ тоже не лишены островков этой псевдолиберально-сти. Одним из них являются ток-шоу, где происходит «свободный обмен независимыми мнениями», посредством которых официальная точка зрения навязывается мягко и не «в лоб». Самым известным и по-пулярным из шоу такого типа в РФ в последние годы стал «Поединок» Владимира Соловьёва.

Владимир Рудольфович Соло-вьёв родился в 1963 году в Москве, в семье преподавателя политэконо-мии Рудольфа Наумовича Соловьё-ва и искусствоведа Инны Соломо-новны Шапиро.

Первый школьный год Влади-мир проучился в 72-й школе Мо-сквы рядом с домом. Со второго класса учился в элитной спецшколе № 27 с изучением ряда предметов на английском языке, где обучались дети и внуки членов ЦК КПСС, ди-пломатов и других представителей советской элиты. В 1980 году посту-пил и в 1986 году окончил Москов-ский институт стали и сплавов с красным дипломом. Что примеча-тельно, в том же институте на курс младше учились Владислав Сурков и Михаил Фридман, с которыми Соловьёв знаком с 1981 года. Затем Владимир Рудольфович закончил аспирантуру Института мировой экономики и международных отно-шений АН СССР, защитил диссер-тацию на тему «Основные тенден-ции производства новых материалов

и факторы эффективности их ис-пользования в промышленности США и Японии» и получил учёную степень кандидата экономических наук.

К моменту поступления в аспи-рантуру Соловьёв, уже имея двух детей, начинает трудовую деятель-ность. Мать будущего пропаганди-ста позже вспоминала: «Учёба в аспирантуре денег не давала, а се-мью нужно было кормить, поэтому многие специальности были освое-ны и изучены: Володя работал двор-ником у дворца Горбунова, научил-ся класть кирпич, строил гаражи, шил майки и шапочки. Преподавал в школе, где учился: физику, мате-матику, астрономию…».

В 1990 году Владимир Соловьёв бросил работу в школе и уехал в Америку, в Алабаму, где работал преподавателем экономики в уни-верситете, но через два года вернул-ся обратно в Россию. Вместе с дру-зьями он открыл небольшой бизнес. В 1997 году Соловьёв случайно по-пал на радиостанцию «Серебряный дождь» – ему предложили заменить заболевшего ведущего. Вскоре Вла-димир Рудольфович продаёт биз-нес, вкладывает деньги в акции «Газпрома» и погружается в медиа-активность. С 10 июля 1998 года по 29 июля 2010 года Соловьёв – веду-щий утреннего шоу «Соловьиные трели» на радиостанции «Серебря-ный дождь». С сентября 2010 года - на радио «Вести-FM» ведёт переда-

49

чу «Полный Контакт» с Анной Шафран. В том же году на канале «Россия-1» стартует главный про-ект Соловьёва – ток-шоу «Поеди-нок». Фактически это было возрож-дение более раннего проекта Соловьёва – программы «К барье-ру!». Суть передачи сводилась к тому, что в студию приглашались известные люди, придерживавшие-ся диаметрально противоположных взглядов в каком-либо вопросе. Их словесный поединок проходил в три раунда: первый заключался в непосредственном споре участни-ков, во втором раунде с каждой из сторон подключались секунданты, в третьем раунде вопросы задавал сам ведущий. Итогового победите-ля определяли в результате зритель-ского голосования.

Впрочем, если в начале суще-ствования проекта дискуссия дей-ствительно носила свободный ха-рактер, со временем дебаты приняли управляемый характер, гости пере-дачи стали проходить фильтрацию на предмет лояльности властям, а сам Соловьёв без особых ухищре-ний стал принимать сторону того из соперников, чья позиция ближе к официальному правительственно-му курсу по любому вопросу.

Редкие гости, адекватно крити-кующие политику Кремля, подвер-гались беспощадному высмеива-нию ведущим и зрителями, но куда чаще их место стали занимать раз-ного рода «городские сумасшед-

шие», услышав доводы которых даже весьма оппозиционно мысля-щий человек мог задуматься о том, так ли плох путинский режим на фоне подобной «альтернативы». И это ненавязчивое подталкивание к сравнению правящего режима и его политики с нестройными и топор-но-радикальными воззрениями старательно подбираемых полубез-умцев стало очередным ноу-хау со-временного российского агитпропа.

Несмотря на формальный титул одного из двух (наряду с Дмитрием Киселёвым) главных пропаганди-стов путинской России, Соловьёв всё же безнадёжно отстаёт от маэ-стро-директора агентства «Россия сегодня». И дело здесь прежде всего в отсутствии того несомненного ар-тистического дарования, которое позволяет Киселёву превращать пропаганду в настоящее шоу. Обла-дая определёнными навыками удер-жания внимания аудитории и опе-ративной реакции на смену обстановки в студии, Соловьёв, тем не менее, лишён харизмы и подлин-ной интеллектуальности, иллюзию которой стремится создать.

Владимир Рудольфович не мень-ше Киселёва преуспел в приспосо-бленчестве – чётко следуя в фарва-тере официальной Кремлёвской идеологии, он легко осуществляет пропагандистские зигзаги, а его «взгляды» преспокойно разворачи-ваются на 180 градусов и обратно, по мере необходимости. Наиболее

Редкие гости, адекватно критикую-щие политику Кремля, подвергались

беспощадному высмеиванию веду-щим и зрителями, но куда чаще их

место стали занимать разного рода «городские сумасшедшие», услышав доводы которых даже

весьма оппозиционно мыслящий человек мог задуматься о том, так

ли плох путинский режим на фоне подобной «альтернативы»

Владимир Рудольфович не меньше Киселёва преуспел в приспособленче-

стве – чётко следуя в фарватере официальной Кремлёвской идеоло-гии, он легко осуществляет пропа-

гандистские зигзаги, а его «взгляды» преспокойно разворачи-

ваются на 180 градусов и обратно, по мере необходимости

50

комичны в этом контексте, конечно, нашумевшие заявления Соловьёва о Крыме – в 2013 году высмеивая сторонников «возвращения» полу-острова и пугая сограждан войной с Украиной, уже год спустя Соловьёв стал убеждённым сторонником «ве-ликого воссоединения». Подобных примеров можно найти множество, особенно в связи с колебаниями официальной кремлёвской линии в донбасском конфликте.

В целом Соловьёв – небесталан-ный ведущий, который, подобно Киселёву, трагично отражает путь медиафигуры в современной путин-ской РФ. Основная разница между двумя титанами путинского агит-пропа заключается в том, что, если Киселёв является личностью арти-стической и медийщиком до мозга костей, то и дело генерирующим аб-сурдные и шокирующие, но запоми-нающиеся мемы, то Соловьёв с его бизнес-прошлым является лично-стью изначально более прагматич-ной. И, если в своём безграничном приспособленчестве оба главных пропагандисты РФ могут дать друг другу фору, то в карьерных вопро-сах у Соловьёва перспектив боль-ше – его прошлое в бизнесе роднит его со своими патронами из Крем-ля. Возможно, именно поэтому Вла-димир Рудольфович в последние годы получал значительные префе-ренции от самого Путина: в 2015 году он взял большое интервью у хозяина Кремля, которое использо-

валось в документальном фильме «Президент». После начала россий-ской военной операции в Сирии осенью 2015 года Соловьёв был единственным журналистом, кото-рому Владимир Путин дал интер-вью.

В этом свете в будущем не ис-ключено возвышение Соловьёва в иерархии российских медиа, одна-ко, как и в случае с Киселёвым, даль-ше роли исполнителя ему не про-двинуться. Масштаб личности не тот.

Александр Проханов. Ностальгия на службе у негодяев

Информационная агрессия Кремля против Украины и коллек-тивного Запада осуществляется, по-мимо прочего, и в русле художе-ственного творчества. В частности, значительное количество литерато-ров разного калибра в той или иной степени ретранслируют идеологи-ческие месседжи российских вла-стей в своих работах. Примеры бес-численны. И, если говоря об откровенной масс-фикшн макула-туре вроде «Сломанного трезубца», «Украины в огне» или совсем уж ко-мично-одиозной «За Родину! За Пу-тина!» можно отметить обычное желание халтурщиков от жанровой литературы «поймать волну», зара-ботать на модной теме национализ-ма и ура-патриотизма, то время от времени всплывают и рыбы по-крупнее. Один из таких писателей-

Соловьёв – небесталанный ведущий, который, подобно Киселёву, трагич-

но отражает путь медиафигуры в современной путинской РФ

Информационная агрессия Кремля против Украины и коллективного Запада осуществляется, помимо

прочего, и в русле художественного творчества

51

тяжеловесов – Александр Проха-нов.

Было бы ошибкой полагать, что реваншистские великодержавные идеи искренне исповедуют лишь дремуче невежественные люмпены и национал-радикалы, которыми искусно манипулируют талантли-вые кукловоды. Порой носителями подобных ценностей в силу тех или иных причин становятся люди ода-рённые и неглупые. Например, пи-сатель, чьи книги неоднократно от-мечались самыми престижными советскими и российскими литера-турными премиями.

Александр Андреевич Проханов родился 26 февраля 1938 года в Тби-лиси. В 1960 году Проханов окончил Московский авиационный инсти-тут, работал инженером. На послед-нем курсе вуза стал писать стихи и прозу. В 1962-1964 годах работал лесником в Карелии, водил тури-стов в Хибины, принимал участие в геологической партии в Туве. В эти годы Проханов открыл для себя Платонова, увлёкся творчеством Набокова и начал задумываться о карьере профессионального писа-теля.

С 1968 года Проханов трудится корреспондентом в «Литературной газете». За годы журналистской дея-тельности он побывал в Афганиста-не, Анголе, Никарагуа, Камбодже и других странах, союзных СССР. Вы-рисовывался жизненный путь до-статочно типичного, «без искры»,

второсортного шестидесятника – техническая специальность, «по-бег» в тайгу, работа журналистом… Однако помогло чутьё приспосо-бленца – Проханов одним из пер-вых осветил в своём репортаже бои за остров Даманский во время со-ветско-китайского пограничного конфликта 1969 года. Проханов по-нял, что пропагандистское освеще-ние тем, связанных с вооружённы-ми силами, открывает огромные перспективы, и не прогадал. Талант-ливый молодой журналист, искусно владевший ремеслом и не имевший амбиций оппозиционера, был взят на заметку в «верхах», и его карьера постепенно пошла в гору.

В 1971-м Проханов издал свои первые художественно-публици-стические книги: «Иду в путь мой» и «Письма о деревне». Сборник «Иду в путь мой» изображает рус-скую деревню с её обрядами, старо-модной этикой, самобытными ха-рактерами и пейзажами – темы, не слишком близкие столичному ли-тератору, но отражающие его инте-рес к патриархальному традицио-нализму.

В 1972 г. был принят в Союз Пи-сателей СССР, при активном содей-ствии титана соцреалистической «городской прозы» Юрия Трифоно-ва. С 1986 года Александр Андрее-вич активно публикуется в журна-лах «Молодая гвардия», «Наш современник», а также в «Литера-турной газете». С 1989 по 1991 год

52

Проханов работает главным редак-тором журнала «Советская литера-тура», является членом редколлегии журнала «Советский воин». К мо-менту начала Перестройки Алек-сандр Андреевич стал типичным представителем московской литера-турной богемы, и даже мог при за-нимаемых должностях позволить себе небольшую вольность – от-сутствие партбилета (вопреки расхожему стереотипу об обяза-тельном членстве в КПСС для успешной карьеры, в СССР на ру-ководящих должностях среднего звена нередко встречались бес-партийные). Разменяв шестой де-сяток, Проханов, вероятно, гото-вился к спокойной размеренной жизни столичного литературного пенсионера, когда времена вдруг резко изменились.

Куда дует ветер перемен, Проха-нов, вероятно, сумел определить быстро и безошибочно, оказавшись куда дальновиднее большинства коллег, развернувшихся, как флюге-ры, по направлению этого самого ветра. Александр Андреевич, судя по всему, понял, что либерально-де-мократический лагерь, окутанный ореолом полузапретности, страшно модный среди интеллигенции в на-чале Перестройки, стремительно превращается в нового хозяина по-ложения. А значит, высшей степе-нью оппозиционности – для поко-ления Проханова одной из фундаментальных ценностей – бу-

дет, парадоксальным образом, вы-ражение лояльности агонизирую-щему советскому режиму. Доживающей последние дни старой власти это всё равно не поможет, а новые правители, судя по деклари-руемым ценностям, своих критиков репрессировать не станут – но на росте популярности среди читате-лей подобная позиция скажется благотворно. Рассуждая подобным образом, Проханов примкнул к на-ционалистически и просоветски на-строенному крылу Союза писателей (СП) СССР, став одним из наиболее ярких и радикальных его предста-вителей, и в 1990-м году подписал так называемое «Письмо 74-х» – ма-нифест антиперестроечной части интеллигенции, полный разноо-бразных обвинений в адрес либе-ральных советских СМИ. Русофо-бия, предательство, переписывание истории, очернение памяти о Вели-кой Отечественной Войне и прочие непременные атрибуты современ-ного российского агитпропа в этом документе сочетались с неприкры-тым и махровым антисемитизмом, оттолкнувшим от Проханова и его соратников целый ряд деятелей, в целом симпатизировавших консер-вативным идеям.

Обращение вызвало значитель-ный резонанс и пусть и не имело по-следствий в политической плоско-сти, однако послужило почвой для последующего распада Союза писа-телей СССР на консервативный

53

Союз писателей России и либераль-ный Союз российских писателей, отразив глубокий раскол в обще-стве и интеллигенции тех лет.

В том же году Проханов создаёт газету «День» и становится её глав-ным редактором. Издание немед-ленно завоёвывает репутацию од-ного из самых радикальных и одиозных антиперестроечных СМИ в стране. В июле 1991-го газета Про-ханова публикует ещё более ради-кальное, чем «Письмо 74-х», обра-щение к органам власти, населению и – прежде всего – к армии под на-званием «Слово к народу». Это об-ращение, названное одним из «ар-хитекторов» и идеологов Перестройки, бывшим заведующим отделом пропаганды ЦК КПСС Александром Яковлевым «демаго-гическим набором злобных пасса-жей и одновременно отчаянных стонов души», стало идеологиче-ской платформой сил, спустя 28 дней поддержавших ГКЧП.

В том же году, во время выборов президента РСФСР, Проханов был доверенным лицом кандидата гене-рала Альберта Макашова – коман-дующего войсками Приволжско-Уральского военного округа, известного своим примитивным антисемитизмом и в целом «черно-сотенными» взглядами. Во время августовского путча Проханов ожи-даемо поддерживает ГКЧП.

Провал путча не приводит к се-рьёзным проблемам для его участ-

ников и симпатиков – решительное противостояние сторонников про-тивоположных курсов развития страны откладывается на несколько лет. Вплоть до кровавой московской осени 1993-го газета Проханова в новых реалиях свободных от цензу-ры и госконтроля СМИ продолжает ожесточённо критиковать новые российские власти, практически от-крыто призывая к неповиновению и смене конституционного строя, в том числе, насильственным путём. После развязки, завершившейся разгоном Верховного Совета РФ пропрезидентскими силами в октя-бре 1993-го, правительство всё же принимает меры и закрывает газе-ту. Впрочем, уже в ноябре писатель А.Худорожков учредил и зареги-стрировал газету «Завтра», главным редактором которой вновь стал Проханов.

На протяжении всей ельцинской эпохи Проханов беспощадно поно-сит рыночные реформы и проза-падный курс в целом, пользуясь ре-путацией одного из наиболее преданных сторонников идеи ком-мунистического реванша. Впрочем, взгляды Проханова при ближайшем рассмотрении практически сразу представляли собой ту причудли-вую смесь советских, национали-стических и имперских клише, ко-торая впоследствии была взята на вооружение режимом Путина. Клю-чевые и наиболее известные рома-ны Проханова, написанные в 1990-е

Во время августовского путча Проханов ожидаемо поддерживает

ГКЧП

Взгляды Проханова при ближайшем рассмотрении практически сразу представляли собой ту причудли-вую смесь советских, национали-

стических и имперских клише, которая впоследствии была взята

на вооружение режимом Путина

54

и попавшие на прилавки уже в на-чале путинского правления – «По-следний солдат империи» и «Госпо-дин Гексоген» – представляют собой фактически квинтэссенцию совре-менного русского консерватизма, поданную в причудливой постмо-дернистской обёртке. «Господин Гексоген», в котором теракты конца 1990-х трактуются в предельно кон-спирологическом ключе как спецо-перация по передаче власти от Ель-цина к его преемнику, в 2002-м получает премию «Национальный бестселлер». Впрочем, уже совсем скоро Проханов, не без оснований полагавший Путина «выросшим из шинели Ельцина» продолжателем «антинародного курса», меняет свои взгляды.

На протяжении укрепления и становления путинской автократии воззрения Проханова претерпева-ют причудливую трансформацию, особенно интересную в свете того, что Александр Андреевич, при всех оговорках, является человеком мыс-лящим и далёким от сегодняшнего торжествующего плебса, вскорм-ленного эфирами федеральных те-леканалов и неспособных заметить колоссальные противоречия соз-данной Путиным неоимперской идеологемы. Постепенно в выска-зываниях Проханова, публикациях его газеты и на страницах новых ро-манов проявляется лояльное отно-шение к новому курсу, который трактуется как, в общем и целом,

движение в правильном направле-нии, при сохранении некоторых пе-режитков 1990-х и «тяжёлого насле-дия ельцинского режима», конечно же, никак не связанных с фигурой самого лидера страны («Царь хоро-ший – бояре плохие»). И здесь уместно сделать определённые вы-воды – парадоксальным образом в своих убеждениях Проханов, как минимум отчасти, искренен. Ведь фактически они подразумевают ту же «ограниченную слепоту», кото-рую он демонстрировал в оценке со-ветского периода российской исто-рии, когда кровавые и жуткие события, сопровождавшие, особен-но в первые десятилетия, существо-вание советского режима, либо оправдываются, либо откровенно замалчиваются. Но, если в контек-сте советского прошлого Проханов, вероятно, руководствуется обыкно-венной ностальгией по молодости, которая позволяет не замечать оче-видные чудовищные перекосы со-ветского строя, то в оценке путин-ского правления он всё же проявляет себя скорее как усталый конъюнктурщик.

В 2014-м году Проханов так оха-рактеризовал путинское правление: «Мы переживаем период мощного исторического творчества, когда вновь создаётся государство Рос-сия. Начиная с 1991 года его, по су-ществу, не было. Вместо государ-ства была липкая, мерзкая, отвратительная лужа, в которой си-

Совсем скоро Проханов, не без осно-ваний полагавший Путина «вырос-

шим из шинели Ельцина» продолжа-телем «антинародного курса»,

меняет свои взгляды

В оценке путинского правления он всё же проявляет себя скорее как

усталый конъюнктурщик

Подобное восприятие действитель-ности, характерное для многих

современников Александра Андрее-вича, к сожалению, свидетельству-

ет об утрате частью российской интеллектуальной элиты спосо-

бности к адекватному восприятию реальности – отчасти из-за

эффективности нового агитпропа и во многом из-за искреннего жела-

ния быть обманутым

55

дело пьяное чудовище. На месте этой лужи ничего и никогда не должно было вырасти… А мы - опять вырастаем!». Подобное вос-приятие действительности, харак-терное для многих современников Александра Андреевича, к сожале-нию, свидетельствует об утрате ча-стью российской интеллектуальной элиты способности к адекватному восприятию реальности – отчасти из-за эффективности нового агит-пропа и во многом из-за искреннего желания быть обманутым. По всей вероятности, события 1990-х годов, переживавшиеся крайне болезнен-но многими российскими консерва-торами, произвели на Проханова особенно глубокое воздействие, прежде всего, из-за его близости к вооружённым силам, переживав-шим тогда нелёгкие времена. И се-годня милитаристский пафос Пути-на и огромные ресурсы, вновь уходящие на поддержание и разви-тие военной машины, для Прохано-ва решительно перечёркивают всё остальное.

Так или иначе, но Александр Проханов олицетворяет собой и причину, и следствие современной путинской идеологии. Если хозяин Кремля для укрепления и конструи-рования идеологической основы созданной им причудливой медиа-диктатуры воспользовался нара-ботками наивных радикалов вроде Проханова, то сегодня уже генери-руемый машиной агитпропа туман

«имперского величия» скрыл от Проханова и ему подобных истин-ное лицо путинского режима – не имеющего (при всех недостатках последнего) почти ничего общего с советским и являющегося прямым продолжением сформированной при Ельцине и столь ненавистной Александру Андреевичу олигархи-ческой клептократии.

Проханов, конечно же, осознаёт лживость идеологической над-стройки нынешнего режима, одна-ко, как и прежде, предпочитает оправдывать или не замечать её, по-лагая «меньшим из зол». Дивиден-ды, которые приносит его лояль-ность и встроенность в пронизывающую всё российское общество паутину лжи, позволяют игнорировать ту гибельную про-пасть, в которую Путин и его сорат-ники ведут Россию. Искренняя, все-поглощающая ностальгия по мнимому, никогда в реальности не существовавшему имперскому вели-чию России всегда была маховиком его творчества, и сегодня стала ору-жием в руках умелых кремлёвских манипуляторов. Однако хочется ве-рить, что когда сегодня Александр Проханов, указом Путина в 2012 году ставший членом Совета по об-щественному телевидению, сочетает демагогические рассуждения, чётко дозированные порции рациональ-ности с безумными и эпатажными радикальными памфлетами (чего только стоит недавно брошенная

Александр Проханов олицетворяет собой и причину, и следствие совре-

менной путинской идеологии

Искренняя, всепоглощающая нос-тальгия по мнимому, никогда в

реальности не существовавшему имперскому величию России всегда

была маховиком его творчества, и сегодня стала оружием в руках

умелых кремлёвских манипулято-ров

56

фраза о желании умереть в русском танке, подбитом американцами на Крещатике, которой Проханов «от-метился» на шоу Владимира Соло-вьёва, завсегдатаем которого писа-тель стал в последние годы), он в глубине души всё же осознаёт свою долю ответственности за моральную катастрофу российского общества и его «духовных поводырей», одним из которых он сам является. По сути, Проханов, изо всех сил пытающийся подогнать друг под друга реальность и собственные убеждения, даже бо-

лее трагичен, чем талантливые ме-дийщики вроде Киселёва или Соло-вьёва, никогда и не пытавшиеся осознать глубинной сути происходя-щего с их страной и лишь держащие нос по ветру.

Остаётся лишь надеяться, что вновь обретённая спокойная и обе-спеченная старость столичного ли-тературного титана, на которую, по мнению Проханова, покушался «ан-тинародный режим Ельцина», сто-ит этой ежедневной лжи самому себе…

Проханов, изо всех сил пытающийся подогнать друг под друга реаль-

ность и собственные убеждения, даже более трагичен, чем

талантливые медийщики вроде Киселёва или Соловьёва, никогда и

не пытавшиеся осознать глубинной сути происходящего с их страной и

лишь держащие нос по ветру

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 серпня 2016

57

Независимо от принадлежно-сти к государству, любую область науки в России жестко контроли-рует государство. К сфере деятель-ности научных, исследовательских и академических структур в Рос-сии относится в первую очередь корректирование и переписыва-ние истории, а также аналитиче-ское сопровождение проектов ин-формационно-психологического влияния.

В путинской России обслужива-ние государственных интересов с имперским уклоном приобрело гло-бальный характер. Ключевой ори-ентир российской псевдонауки – подавление соседних государств и утверждение московского импер-

ского взгляда на историю. Опираясь на формальный авторитет науки, российское государство таким спо-собом регулярно воздействует и на сознание самого российского наро-да, на соседние государства и лиде-ров международной политической сцены, насаждая выгодные россий-ской власти идеи, интерпретируя события в ключе жизни восстанав-ливающейся империи. Стоит отме-тить, что задолго до активного пе-риода информационной войны России против Украины благодаря бурной деятельности псевдоученых императорская Россия стала пре-подноситься как некий эталон, к ко-торому должно стремиться совре-менное общество и власть. В Москву

Информационные операции, проводимые научными, исследовательскими и академическими структурами России

Валентин Бадрак,директор Центра исследований армии, конверсии и разоружения

В путинской России обслуживание государственных интересов с им-

перским уклоном приобрело глобальный характер

58

перенесен прах Деникина, об адми-рале Колчаке снят патриотический блок-бастер, а Сталин обозначен в учебниках «эффективным менедже-ром», – живодерню сталинизма в стране сумели оправдать, цинично указывая, что Сталин-де выиграл войну. В России, словно в СССР, считают, что в 1945 году произошло «освобождение Европы», а такие страшные события как Голодомор 1932-33 гг. и геноцид украинского народа с подачи местной науки осторожно стали называть сталин-ским террором против зерновых районов. То есть, фактически Мо-сква подготовила достаточно проч-ный фундамент для борьбы с сосед-ними государствами.

Чтобы не вдаваться в детальное описание действительно гигантско-го массива искаженно поданной истории, стоит лишь обратить вни-мание на систематизирование этой информации многими действитель-но объективными учеными. Напри-мер, Александром Стражным в кни-ге «Украинский менталитет» или Юрием Федоровым в книге «Ги-бридная война по-русски». Безус-ловной проблемой для Украины было системное сопровождение со стороны российских структур, в том числе путем активной работы в околонаучных областях агентов влияния. В качестве показательного примера можно привести статью одного из таких - Владимира Кор-нилова - в пророссийском ежене-

дельнике «2000». Так, в статье «Пол-тава vs Конотоп: правда vs ложь» (27.07.2009) он подробно и «научно» расписывает, почему для Украины актуально празднование 300-летия Полтавской битвы и совершенно нелепо праздновать 350-летие Ко-нотопской битвы. Для Украины уже само наличие дискурса на данную тематику с выслушиванием или чте-нием мнения российских историков становится информационно-психо-логической операцией Кремля.

Стоит подчеркнуть, особое, им-перское вещание истории крайне важно для Кремля с точки зрения распространения прав на Украину в будущем. Это, кстати, объясняет, почему с приходом к власти Януко-вича Москва сразу же возжелала создать совместный учебник исто-рии (а также сблизиться во всех сферах). На что украинский исто-рик Игорь Гирич (Институт архео-графии и источниковедения им. М.Грушевского НАН Украины) со-вершенно справедливо заметил, что на ментальном уровне «совместное российско-украинское пособие оз-начает: Украина - это Россия».

Вообще, в периоды пиковых противостояний именно псевдоуче-ные России, уполномоченные спец-службами, вещали, что украинского языка не существует как такового. Как нет и украинского народа, кото-рый является частью русского наро-да (детальнее об этом пишут А.Стражный и Ю.Федоров).

фактически Москва подготовила достаточно прочный фундамент

для борьбы с соседними государ-ствами

Особое, имперское вещание истории крайне важно для Кремля с точки

зрения распространения прав на Украину в будущем

59

Вот почему большая часть рос-сиян считает украинцев и белору-сов не отдельными народами, а со-ставляющими единого целого, якобы объединенного общими ду-ховными ценностями. Старатель-ные слуги Путина подводят под эту идею «общую основу» – русское православие и общее происхожде-ние от древнерусской народности периода Киевской Руси. Российский исследователь Юрий Федоров ука-зывает на этот счет, что «в рамках мыслительной и философской па-радигм концепции триединого на-рода национальная самоидентифи-кация украинцев и проистекающее из нее желание национальной неза-висимости воспринималось – и вос-принимается до сих пор – как аб-сурд, нечто противоестественное и извращенное, не имеющее право на существование».

Однако вернемся в военный пе-риод отношений.

10 марта 2015 года в Междуна-родном центре перспективных ис-следований (МЦПИ) в Киеве имело место симптоматическое мероприя-тие – круглый стол под названием «Как выиграть информационную войну». Среди прочего, название отражает уровень информационно-го давления России на Украину. В ходе его председатель правления МЦПИ Василий Филипчук сделал шокирующее заявление: Россия фи-нансирует в ключевых странах мира лоббистские группы и активно со-

трудничает с иностранными PR-компаниями, тратя на международ-ную пропаганду от 1,4 до 4 млрд. долл.

Профессор Георгий Касьянов, руководитель отдела современной истории и политики Института истории Украины, фактически дал объяснение новому вызову Украи-не – появившимся потокам псевдо-наукой идей. Разумеется, внедрен-ных российскими околонаучными структурами, а по сути, подкон-трольными спецслужбам институ-тами, исследовательскими органи-зациями и даже обычными академическими университетами. «Российские историки, правитель-ственные и неправительственные организации начали системную ак-тивную деятельность, сначала ис-пользуя исторические даты, связан-ные с именами Бандеры, Шухевича и т. д. Вся эта терминология - фаши-сты, каратели, бандеровцы - на са-мом деле не нова. Поэтому когда мы, украинские ученые, приезжаем на Запад, то часто попадаем в ситуа-цию, когда нам приходится объяс-нять то, что объяснять не должны, - что мы не нацисты, не фашисты и т. п.». Вот, чем действительно опасна российская псевдонаука, превра-тившаяся в условиях полицейского государства в настоящий научный терроризм!

К перечисленному выше стоит добавить, что, если во время «мно-говекторной политики» Украины

60

российские структуры напрямую пытались влиять на украинских ученых, с началом войны против Украины центр тяжести сместился на Европу. Более того, Россия тра-диционно делает свои научные ка-дры участниками международных и, в том числе, официальных фору-мов. Для демонстрации научного сопровождения продвижения офи-циальной идеологии Кремля можно указать следующее: на международ-ном (официальном) форуме ОБСЕ в Берлине в середине апреля 2015 года делегация России (из 23 стран - участниц) уступала только мест-ной, немецкой делегации. Но из ше-сти россиян (включая посла РФ в ОБСЕ) среди участников было два представителя как раз научного мира – из соответствующих учебно-исследовательских учреждений. Возможно, будет не лишним доба-вить, что только участник из Бела-руси являлся представителем акаде-мического ВУЗа. И это типичный подход, потому что статус «россий-ского ученого» позволяет участни-кам не только время от времени об-ращаться во время выступлений к истории, но демонстрировать при-частность науки к подготовке госу-дарственных решений, «разъяс-нять» иностранным дипломатам, каковы могут быть последствия того или иного шага. А в случае пе-региба с каким-нибудь заявлением официальные представители РФ всегда имеют возможность доба-

вить, что сказанное – личное мне-ние того или иного ученого.

Ученые в РФ имеют жестко ре-гламентированные функции. На-пример, подобно тому, как в свое время имперская российская, а поз-же сталинско-советская идеологи-ческая научная машина, так и со-временная российская наука заточена под воспрещение украин-цам любого проявления национа-лизма. Критика самостоятельного построения державы, имперские интерпретации истории, подача альтернативных, всегда сомнитель-ных данных – вот основа научного сопровождения реализации импер-ских задач. Самый известный слу-чай в новой истории – конечно же, оголтелое заявление самого Путина во время саммита НАТО в Бухаре-сте в 2008 году – о том, что «в Укра-ине проживает 17 млн. русских». Нет необходимости говорить, что эта цифра выведена все теми же «российскими учеными».

Естественно, Россия создает мифы о войне, как когда-то СССР. С 2014 года эта реальность стала важ-ным инструментом президента Пу-тина для стимуляции народной под-держки. Механизм того, как эту поддержку культивировать и моби-лизовать, стал фундаментальным для повестки дня Кремля. В то же время, новые российские подходы в ведении войны, которые были при-менены сначала против Грузии, за-тем в Крыму, Донбассе, Сирии, ста-

Ученые в РФ имеют жестко регламентированные функции

Критика самостоятельного по-строения державы, имперские

интерпретации истории, подача альтернативных, всегда

сомнительных данных – вот основа научного сопровождения реализа-

ции имперских задач

61

ли в центре процесса внутренней и внешней политики Москвы. Трудно переоценить, какое мощное влия-ние оказывает война на массовое сознание российской общественно-сти. Та же «память» о Второй миро-вой войне до сих пор обеспечивает национальное единство. Советская и российская власти ищут легити-мизации через мифологизирован-ную интерпретацию войны. И тут как раз неоценимую поддержку оказывает армия обладателей науч-ных регалий.

Нередко люди со статусом иссле-дователя или ученого наделяются полномочиями особого спикера. Как, например, советник Путина Сергей Караганов, который в пери-од усмирения желания Киева полу-чить от НАТО План приобретения членства в Альянсе (Membership Action Plan) в 2006-2010 годах отли-чился написанием специфической литературы. Напомним, это тот са-мый Караганов, который, будучи заместителем директора Института Европы РАН, заявил в 2009 году по поводу войны в Грузии и перспек-тив российско-украинской войны: «Надеюсь, что в исторической пер-спективе нападение Тбилиси на Южную Осетию и ответ России ока-жутся плодотворным эпизодом. Жертвы – осетины, русские, грузи-ны – могут оказаться вовсе не на-прасными. Российские войска дали решительный военный отпор логи-ке бесконечного расширения НАТО,

которое, если его не остановить, практически неминуемо привело бы к большой войне. И не в Грузии, а вокруг Украины, почти в центре Европы».

Но, если в период президентской каденции Виктора Ющенко он пы-тался запугивать потенциальных членов НАТО, то в ходе новой вой-ны направил свои усилия на запуги-вание европейцев. Надо признать, что после саммита НАТО в Варшаве (июль 2016 года) Караганов провел мощную операцию информацион-но-психологического воздействия – через немецкую газету «Шпигель» (12 июля 2016 года). Так, сей ученый муж России обратился к прямым запугиваниям войной со странами Балтии. В частности, в ответе на во-прос издания о причинах скопления войск НАТО в балтийских странах Кагаранов, среди прочего, отметил: «Вы хоть себе представляете, что случится с этими войсками в случае, если действительно будет иметь ме-сто открытая конфронтация. Это ваша символическая помощь бал-тийским странам, не больше. Если НАТО начнет агрессию по отноше-нию к стране, которая имеет такой атомный арсенал, как наша - вы бу-дете наказаны».

Предлагаем обратить внимание на то, что и сам «Шпигель» говорит не о войне в Грузии и в Украине, а о неком «кризисе» в этих странах. Что свидетельствует о небывалой сдер-жанности в Европе даже на уровне

Нередко люди со статусом исследо-вателя или ученого наделяются

полномочиями особого спикера

62

лидеров общественного мнения и СМИ. Похоже, даже признавать ре-альность российско-украинской во-йны они считают для себя опасным.

Часто в России статус «ученого» подменяется статусом «исследова-теля». Таким образом, взращивает-ся орда нукеров, готовых исполнять любую авантюрную мелодию. Часто под определенные специфические задачи Кремля взращиваются це-лые структуры, которые осущест-вляют сопровождение тех или иных чувствительных проектов, требую-щих подготовки общественного мнения или внедрения в массовое сознание какого-либо тезиса. Глав-ное в таких случаях – искусственно сформированный общественный авторитет, создание «лидеров обще-ственного мнения» (что, впрочем, очень легко сделать в условиях пол-ностью подконтрольных СМИ – по-мелькал кто-то на экране, и вот уже он вещает знаменательные вещи). Главной отличительной особенно-стью таких структур является их уз-копрофильный характер, что при условии насыщения их информаци-ей от государственных органов де-лает невозможным конкуренцию со стороны журналистов. Одним из таких типичных примеров создания фейковых мастеров – явление Иго-ря Коротченко, главного редактора журнала «Национальная оборона». Если во времена искусственного примирения и «братства» он актив-но агитировал за развитие россий-

ско-украинского сотрудничества (в частности, в области военно-техни-ческого сотрудничества), то в пико-вое для Украины время перед празд-нованием 25-й годовщины независимости поразил даже росси-ян невиданным уровнем украино-фобии. Так, в своем твиттере Корот-ченко только в течение 11 августа написал следующие призывы: «Ла-геря террористов на Украине, кото-рых готовят для убийства россий-ских граждан - законные цели для нашего ракетного удара! Не надо вести дискуссии с Киевом - надо го-товить международное обществен-ное мнение, что мы будем действо-вать теперь так, как действуют США. Перед нанесением ракетного удара по лагерям террористов на Украине в порядке самообороны, Россия уведомляет об этом Совбез ООН - и вперед!»

Такие заявления даже не нужда-ются в комментариях. Их задача – подготовка общественного мнения в необходимости войны (уровень абсурда в России в таких случаях всегда остается за скобками).

Через науку проходят и много-численные пропагандистские про-граммы, например, продвижение русского языка и литературы за пределами России. По официаль-ным данным, финансирование «Фе-деральной целевой программы «Русский язык» на 2016 – 2020 годы увеличился в три раза в сравнении с аналогичной предыдущей програм-

Одним из таких типичных приме-ров создания фейковых мастеров –

явление Игоря Коротченко

Такие заявления даже не нуждают-ся в комментариях. Их задача – по-дготовка общественного мнения в

необходимости войны (уровень абсурда в России в таких случаях

всегда остается за скобками)

63

мой» и составляет 6 млрд. рублей. Россия открыто использует акаде-мические ВУЗы для насаждения ан-тиукраинских взглядов, что факти-чески является подготовкой населения к войне. В начале августа 2016 года несколько студентов и преподавателей МГИМО рассказа-ли, что на уроках английского в учебном заведении заставляют чи-тать об «украинской хунте», препо-давателей выгоняют за «непатрио-тичные» статьи, а сами студенты доносят на своих преподавателей. Так, на многих языковых занятиях студентам начали давать тексты от-кровенно пропагандистского ха-рактера, в которых говорилось, что Боинг MH-17 сбили украинцы, что в Киеве фашисты, и что России вредна демократия, потому что де-мократия — это западная выдумка. Вот мнение одного из преподавате-лей учебного заведения: «МГИМО прекрасно выполняет свою задачу по инициации студентов в тот ком-плекс дискурсов и нарративов, ко-торые принимаются МИДом. Сту-дентам разъясняют концепцию «реалполитик», которая призвана оправдывать геополитику и ее ри-торику. Иными словами, МГИМО учит студентов тому академическо-му языку, который мог бы обосно-вать государственный внешнеполи-тический курс. Но с чем МГИМО не справляется – это с подготовкой студентов к критическому осмысле-нию внешней политики, не учит

ставить под сомнение текущую по-литику, размышлять, задавать во-просы». Другими словами, ВУЗы со-временной России все больше напоминают учебные заведения СССР времен холодной войны.

Довольно уникальным является и то, что даже во время войны про-тив Украины российская наука на-меревается взять украинскую науку в железное кольцо опеки. Так, летом 2016 года в оккупированном Крыму состоялась конференция при уча-стии украинских ученых. И именно, в начале июня в Ялте проходила Х Международная научно-практиче-ская конференция «Русский язык в поликультурном мире». Удивитель-но, но участие в ней приняли экс-перты из РФ, Беларуси, Казахстана, Словакии, Сербии, Иордании, Гре-ции, США, Китая и... Украины. Украинскую делегацию представля-ли преподаватели Днепропетров-ского национального университета, Запорожского государственного медицинского университета, Запо-рожского национального универси-тета и Национального педагогиче-ского университета имени М.П. Драгоманова.

Нет сомнения, что научные ка-дры особого назначения будут вос-требованы всегда. Потому что пери-одически для власти России возникает необходимость обосно-вания внешней агрессии и развен-чивания войн, истинная цель кото-рых состоит в создании мифа о

Поддержка нынешней власти в России со стороны политического

класса зависит от способности Кремля поддерживать нынешний

уровень политической мобилизации. То есть, превентивная и победонос-

ная война против придуманных врагов, взявших в осаду Россию, не

только будет продолжаться, но может переходить в горячие фазы

64

врагах России. Аналитики не раз от-мечали, что поддержка нынешней власти в России со стороны полити-ческого класса зависит от способно-сти Кремля поддерживать нынеш-ний уровень политической

мобилизации. То есть, превентив-ная и победоносная война против придуманных врагов, взявших в осаду Россию, не только будет про-должаться, но может переходить в горячие фазы.